З глибини
Михайло Михайлович Коцюбинський




Михайло Михайлович Коцюбинський

З ГЛИБИНИ





Хмари


Коли я дивлюсь на хмари, тi дiти землi i сонця, що, знявшись високо, все вище i вище, мандрують блакитним шляхом, — менi здаеться, що бачу душу поета.

Я впiзнаю ii. Он пливе, чиста i бiла, спрагла неземних розкошiв, прозора i легка, з золотим усмiхом на рожевих устах, тремтяча бажанням пiснi.

Я бачу ii. Велика i важка, повна туги й невиплаканих слiз, вагiтна всiми скорботами свiту, темна од жалю до нещасноi землi, вона клубочиться чорними хвилями, важко дихае переповненими грудьми, ховае лице од сонця i гiрко плаче теплими сльозами, аж поки не стане iй легше.

Я знаю ii. Вона… Неспокiйна, вся насичена вогнем, вся палаюча великим i праведним гнiвом. Мчиться шалено по небу i пiдганяе лiниву землю золотою рiзкою… Вперед… вперед… швидше разом iз нею… в мiльйон раз швидше в повiтрi… І гукае так, щоб всi почули, щоб нiхто не спав, щоб всi прокинулись…

Я розумiю ii. Вiчно невдоволена, вiчно шукаюча, з вiчним питанням — нащо? до чого? — вона спустила сiрi крила над землею, щоб не було видко сонця, щоб потопала в тiнях земля, i сiе дрiбну мряку суму…




Конец ознакомительного фрагмента.


  
Текст предоставлен ООО «ИТ»
Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию:https://tellnovel.com/kocyubins-kiy_mihaylo/z-glibini