Одержима
Леся Украiнка


«Одержима» Лесi Украiнки – психологiчно-фiлософська драма, в основi сюжету якоi – арешт та розп’яття Ісуса Христа***. Найвiдомiшими творами авторки е поетичнi збiрки «На крилах пiсень»», «Думи i мрii», п’еси «Лiсова пiсня», «Одержима», «Бояриня», «Оргiя», «Блакитна троянда», «Кассандра», «Камiнний господар» тощо. Леся Украiнка – видатна украiнська письменниця, перу якоi належить низка генiальних творiв, для ii iдiостилю характернi посилений психологiзм та фiлософiчнiсть у поеднаннi з сугестiею.





Леся Украiнка

ОДЕРЖИМА





І


Берег понад озером Гадаринським. Далеко на горизонтi ледве мрiють човни коло берега i чорнiе люд, що хмарою залiг далекий берег.

Mipiам, «одержима духом», в глибокiй тузi блукае помiж камiнням понад берегом, далi зiходить на шпиль скелi i дивиться не на берег, а в глибину пустелi, вона бачить там когось удалинi.

Мiрiам.

		Вiн там, вiн все сидить так нерухомо,
		як те камiння, що навколо нього.
		Над ним – менi здаеться, я те бачу, —
		нависли думи хмарою важкою,
		от-от з них стрiлить ясна блискавиця
		i цiлий свiт осяе. Ох, коли ж,
		коли вона розiб’е темну хмару?
		Хоч би мене убила блискавиця,
		я прагну, прагну, щоб вона злетiла,
		щоб хоч на мить чоло те просiяло.
		Годiвлю дав юрбi, тiлам i душам,
		всiм дав спокiй, а сам у сiй пустелi
		пасе думок отари незчисленнi.
		Нема iм впину, а йому спочинку…
		Який вiн одинокий, боже правий!
		Невже йому не можна помогти?
		Невже вiн завжди буде одинокий?
		«Месiя прийде в славi свiт судити» —
		так сказано в пророцтвi, бiльш нiчого.
		І правда, й милосердя – все для свiта,
		а для Месii що? Чи тiльки слава?
		«Вiйна i звада, смерть, недуги зникнуть,
		мир буде на землi i щастя в людях…»
		А для Месii? – знову «слава в вишнiх»?
		І тiльки слава? О, яка ж то кара
		Месiею, що свiт рятуе, бути!
		Всiм дати щастя i нещасним бути,
		нещасним, так, бо вiчно одиноким.
		Хто мiг би врятувать його самого
		вiд самотини, вiд страшноi слави?

(Пригнiчена раптовою втомою, сiдае пiд скелею i схиляеться на камiнь.)

		Чого ж се я слiдом за ним блукаю?
		Чого? Сама не знаю. Певне, дух
		мене сюди завiв на певну згубу.
		Ну, що ж! нехай! Менi тут гинуть краще,
		нiж в iншiм мiсцi. Я загину тут,
		я вигострила погляд у пустинi,
		мов соколиний зiр, – все виглядала,
		чи вiн хоч не подивиться на мене?
		Не подивився i не обернувся…
		Занадто вже буйна була надiя!
		Чого ж я сподiвалась?.. Я не знаю!




Конец ознакомительного фрагмента.


  
Текст предоставлен ООО «ИТ»
Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию:https://tellnovel.com/ukra-nka_lesya/oderzhima