До Основ’яненка
Тарас Григорьевич Шевченко


Вiрш «До Основ’яненка» – це лiрична сповiдь Тараса Шевченка про тугу за рiдною землею, яка огортае серце на чужинi. Бiль за тяжку долю Украiни звучить у кожному рядку, однак поет переконаний, що «наша дума, наша пiсня не вмре, не загине». Вiн звертаеться до Григорiя Основ’яненка як до спiвця рiдного слова i з проханням розповiдати усiм про славу козацьку, про боротьбу за волю. Глибинна любов до рiдноi землi – лейтмотив поезii Тараса Шевченка «До Основ’яненка».





Тарас Шевченко

ДО ОСНОВ’ЯНЕНКА



		Б’ють пороги; мiсяць сходить,
		Як i перше сходив…
		Нема Сiчi, пропав i той,
		Хто всiм верховодив!
		Нема Сiчi; очерети
		У Днiпра питають:
		«Де то нашi дiти дiлись,
		Де вони гуляють?»
		Чайка скиглить лiтаючи,
		Мов за дiтьми плаче;
		Сонце грiе, вiтер вiе
		На степу козачiм.
		На тiм степу скрiзь могили
		Стоять та сумують;
		Питаються у буйного:




Конец ознакомительного фрагмента.


  
Текст предоставлен ООО «ИТ»
Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию:https://tellnovel.com/shevchenko_taras/do-osnov-yanenka