Виправний день
Чак Поланiк


Одного ранку ти прокинешся i зрозумiеш – настав Виправний день. Час встановлення новоi влади та смерть для староi. Уряд гадав, що люди не дiзнаються про те, що iх хотiли знищити? Натомiсть вони самi знищили уряд. Убили всiх полiтикiв, унiверситетських професорiв та iнших осiб зi Списку. Перевернули свiт з нiг на голову. Знецiнили владу грошей. Зробили все, що було написано в книзi iз синьо-чорною палiтуркою, яку називають «Виправним днем», Декларацiею взаемозалежностi чи просто книгою Талбота. Але завжди знайдуться тi, кого не влаштуе новий порядок. І вони шукатимуть способи зламати встановленi правила.

Обережно! Ненормативна лексика!





Чак Поланiк

Виправний день



Скотовi Еллi

За його рiшучiсть





Пам’ятайте, демократiя нiколи не тривае довго.

Невдовзi вона чахне, виснажуеться i вбивае себе.

    Джон Адамс[1 - John Adams (1735—1826) – один iз лiдерiв американськоi революцii, другий президент США. (Тут i далi – прим. пер., якщо не вказано iнше.)]




Люди досi подейкують про якогось докучливого простака. Хорошого скаута, що е в кожнiй компанii. Якийсь церковний служка, вчительський пiдлиза заходить у Пiвденносхiдне вiддiлення полiцii, роззираеться та шепоче щось, прикриваючи долонею рот. Уже давно темна, опiвнiчна година, коли всередину заходить цей малий iз насунутим капюшоном, опущеною головою i, уявiть собi, у сонцезахисних окулярах. Навiть близько не Стiвi Вандер[2 - Stevie Wonder (1950) – американський музикант, спiвак, продюсер. Утратив зiр невдовзi пiсля народження.]. Без бiлого цiпка, без собаки. Пошепки питае, чи може вiн звернутися до когось зi старших. Запитуе чергового. Шепоче:

– Я хочу повiдомити про злочин, який скоро станеться. А черговий йому:

– Маете якiсь документи?

На ньому бейсболка, козирок низько опущений, капюшон накривае ii зверху. Видно лише нiс i рот цього задрота, стурбованого громадянина, у якого по спинi стiкае пiт i лишае темнi плями на свiтшотi, i вiн каже:

– Вам я не можу сказати, окей? – хитае головою. – І не при всiх.

Отже, мiстер Черговий викликае когось. Влаштовуе справжню виставу, натискае кнопку, пiднiмае слухавку й набирае номер, нi на мить не зводячи очей з цього малого в сонцезахисних окулярах, запитуе, чи може хтось iз детективiв спуститися у вестибюль i прийняти заяву. Так, здаеться, iнформацiя про злочин. Черговий дивиться на руки малого, але iх не видно, бо схованi в переднiх кишенях свiтшота, поганий знак. Черговий не припиняе кивати головою. Вказуе пiдборiддям i каже:

– Руки не хочеш витягнути, щоб я iх бачив?

Малий скоряеться, але переминаеться з ноги на ногу, нiби забув вiдлити ще сотню рокiв тому. Роззираеться навколо, наче очiкуе, що хтось з вулицi зайде по нього. Вiн каже:

– Менi не можна стояти тут, на виднотi.

Руки в малого звисають униз, а все тiло нижче талii просто гiперактивне, наче вiн на «Рiверденс»[3 - Riverdance – театралiзоване шоу, що складаеться здебiльшого з традицiйних iрландських музики i танцiв.] або ж знiмаеться в порно – як актор, в якого рука з боку камери мляво звисае, вiдведена назад й паралiзована, а стегна тим часом дригаються, нiби та одна рука збираеться покинути все це дiйство через зрозумiле приниження.

Черговий йому:

– Кишенi виверни, – i махае цьому взiрцевому хлопчиковi в бiк рамки-металошукача, на кшталт тих, що стоять у будь-якому аеропорту.

Цей скаут найвищого рангу вивiльняе гаманець i телефон, кладе iх у пластикову посудину. Пiсля довгого зволiкання кладе також i окуляри. Звична справа з нацiональною безпекою. Очi в малого бiгають сюди-туди. Блакитнi очi пiд схвильованими бровами, зведеними докупи. Вираз обличчя, що колись обдаруе його зморшками.

У полiцейському вiддiленнi лунае звук, схожий на ляскiт, пострiл, звук пiстолета, тiльки приглушений, можливо, десь знадвору. Малий пiдскакуе. Це майже точно пострiл iз пiстолета.

Детектив запитуе:

– Малий, ти не накурений?

Хлопець мае такий вигляд, нiби побачив позаду якогось незнайомця, що наголяса iде на велосипедi. Голос наче зриваеться зi скелi, валиться на самiсiньке дно, перетворюючись на пронизливий писк:

– Можна забрати гаманець?

Детектив йому:

– Спочатку до справи, – i запитуе: – Ти прийшов сюди стосовно майбутнiх убивств?

Малий йому:

– Ви що, вже знаете?

Детектив запитуе, кому вiн ще розповiв.

І цей корисний член суспiльства, цей малий, каже:

– Лише батькам.

Детектив повертае малому гаманець, ключi, окуляри й телефон i запитуе, чи не мiг би вiн зателефонувати своiм батькам й переконати iх прийти до вiддiлення просто зараз, не зволiкаючи.

Детектив усмiхаеться.

– Якщо маеш хвильку, я вiдповiм на всi твоi запитання, – вiн смикае головою в бiк камери на стелi. – Не тут. – Детектив веде малого, нового героя Америки, коридором з бетонними стiнами, вниз пожежними сходами, через кiлька металевих дверей з табличками «Стороннiм вхiд заборонено». Пiдводить його до ще одних металевих дверей. Вiдмикае iх ключем. Рвучко вiдчиняе.

Батьки малого пишуть, що вже йдуть йому на допомогу. Вони пишуть, щоб вiн не боявся. За металевими дверима темно i смердить. Сморiд забитого унiтаза. Малий iде за детективом. Батьки пишуть, що вони вже у вестибюлi.

А отут настае найкраща частина. Детектив умикае свiтло. Той стукач, той донощик бачить у центрi кiмнати купу закривавленого одягу. А тодi бачить по руцi в кожному рукавi. Там лише одяг, взуття i руки, бо голови i обличчя геть знищенi. Вiддалений голос, приглушений, долинае з iншоi кiмнати:

– Єдина риса, яка насправдi нас об’еднуе, – це бажання об’еднуватися…

Отодi наш церковний служка повертаеться до детектива, щоб той допомiг, але бачить лише дуло пiстолета, впритул нацiлене йому в обличчя.



Щойно служба локацii перевiряе мiсцерозташування труб i пiдземних електричних кабелiв, вiн дае згоду починати копати. Орендована вантажiвка «Спенсерз» пiдвозить екскаватор iз найбiльшим ковшем.

Робота лише наполовину завершена, коли, неквапно шпацируючи через спортивнi поля, пiдходить хтось застарий, як на студента. Хтось з академiчноi спiльноти. Хтось докучливий, у тих бавовняних шнурованих штанах iз iндiйським вiзерунком. Шкiряних сандалях i шкарпетках. У тонкому светрi з написом «Отак виглядае справжнiй фемiнiст». Пiд пахвою в нього якийсь згорток. Звична сива борода й окуляри. Наблизившись на вiдстань вигуку, сива борода пiднiмае руку i махае. Гукае:

– Деньок те, що треба.

А, так, ще кiнський хвiст. Чвалае через футбольне поле. Лисий, окрiм сивого кiнського хвоста, що звисае до середини спини. Пiд сонячним промiнням виблискуе сережка. Одна слiпучо-яскрава дiамантова сережка.

Вiдповiдно до технiчних умов, слiд викопати прямокутник триста на тридцять футiв[4 - ? 90 ? 9 м.]. Дванадцять завглибшки[5 - ? 3,5 м.] , з вирiвняним дном, укритим двома футами[6 - ? 0,5 м.] непроникноi глини. Зверху безшовний бар’ер iз полiетиленового полотна, щоб сповiльнити можливе протiкання в грунтовi води. Це мiсце щонайменше за п’ятсот ярдiв[7 - ? 460 м.] вiд будь-якого джерела з придатною для пиття водою чи водного каналу. Тi самi технiчнi умови вони використовують у всiй краiнi, тi самi технiчнi умови, як у вiдстiйнику на якiйсь фабрицi, тiльки без основи зi спресованоi глини, яку зазвичай вимагае Агентство охорони довкiлля.

Що там скручене у сивоi бороди пiд пахвою? Килимок для йоги. Вiн каже:

– Чим це ви тут, джентльмени, займаетесь? – професура, бачте, спустилася до простих роботяг.

Руфус йому:

– Полiпшення кампуса, – хтозна, як йому вдаеться це промовити не розсмiявшись, але вiн продовжуе: – Довготермiнове будiвництво пiдземного паркiнгу для викладацького складу.

Нейлор смiеться, прикладаючи кулак до рота i вдаючи, що кашляе. Остерман блимае на нього очима.

Професор каже:

– Прiзвище мое Бролi. Доктор Бролi, – вiн протягуе долоню, яку спершу нiхто не потискуе. Нейлор глипае на Вiса. Руфус пiднiмае планшетку i гортае сторiнки грубого стосу паперу, який до неi прикрiплений. Долоня професора висить у повiтрi, доки Остерман нарештi не тисне ii.

Руфус перебирае сторiнки.

– Бролi… Бролi… – кiнчики пальцiв блукають якимсь списком, i Руфус каже: – Ви викладаете щось пiд назвою «Пихата спадщина привiлейованого евроколонiального культурного iмперiалiзму»?

Професор кивае на планшетку:

– Я можу поцiкавитися, на що це ви покликаетеся?

І вухом не повiвши, Руфус продовжуе:

– Дослiдження впливу на довкiлля.

Нейлор i Вiс заходяться реготом. Справжнi мудила. Вони повертаються до всiх спиною, доки не знаходять сили, щоб вiдновити професiйне самовладання. Продовжують гиготiти, доки Остерман не озиваеться:

– Не будьте такими хуйланами!

Професор увесь розчервонiвся пiд своею бородою. Вiн перекладае килимок для йоги з-пiд однiеi пахви до iншоi й каже:

– Запитую просто тому, що я член унiверситетського Комiтету захисту Землi вiд поранень.

Звiряючись зi списком, Руфус додае:

– Вiце-голова, як тут сказано.

Нейлор вибачаеться i йде, щоб повiдомити операторовi екскаватора, що потрiбно зробити схил на захiдному боцi ями, оскiльки звiдти ii заповнюватиме самоскид. Нiкому не потрiбно, щоб вiн обвалився пiд такою вагою. Вiс обпираеться на лопату, кивае, щоб привернути увагу професора, i каже:

– Гарний светрик.

Професор пiднiмае руку вгору, вiдтягуючи рукав, щоб посвiтити наручним годинником, – справжне шоу влаштовуе з перевiрки часу. Каже:

– І все одно я хотiв би знати, що це ви тут надумали.

Не витягуючи носа з паперiв, Руфус озиваеться:

– Ваш кабiнет досi в корпусi принца Люсьена Кемпбелла? Шостий поверх?

Професор вражений.

Вiс продовжуе:

– То справжнiй дiамант? – так iдеально просмикнутий у лiве вухо професора.

Футбольний газон тягнеться просто вздовж краю ями. Пiд ним – невеликий верхнiй темно-коричневий шар грунту. Нижче – широчезна смуга пiдгрунтя, пiд яким – давня iсторiя, що сягае часiв динозаврiв. Дзвiниця поблизу будiвлi адмiнiстрацii починае вiдбивати четверту годину. Професор опускаеться на одне колiно бiля самого краю ями. Нiчого, окрiм сироi землi на глибинi, набагато бiльшiй, нiж для басейну. Глибше, нiж для пiдвалу. Земля i хробаки. Урвистi краi роздряпанi смугами вiд зубiв ковша. Дрiбнi грудки вiдриваються i скочуються донизу.

Отак уклякнувши, професор схиляеться вперед, над урвищем. Обдумуючи те, чого не розумiе, вiн, можливо, вишукуе скам’янiлостi. Дурний, як кабан, якого ведуть на бiйню, не усвiдомлюе очевидного, але намагаеться вiднайти якийсь загублений слiд зниклоi цивiлiзацii. Як би не було, його погляд надовго затримуеться на безпросвiтнiй темрявi, щодо якоi вiн усе життя прикидався, що ii не iснуе.



Снiданковi пластiвцi поприлипали до його шкiри, нiби фруктовi струпи. Вiн вiдiрвав червоний i з’iв. На руцi залишився привид пластiвця, щось схоже на дрiбне кругле червоне татуювання. Наче вiн перетворювався на леопарда веселкового кольору.

Цього ранку Нiк прокидаеться у лiжку з перекинутою тарiлкою пластiвцiв «Фрут Лупс», якi поприлипали до спини. Невеличкi плями всiх кольорiв веселки, нiби рiзнобарвнi цукерки «Лайф Сейверс», позалишали слiди на простирадлах. Вiн тягнеться до телефону на пiдлозi, намагаючись вiдтворити подii попереднього вечора.

«За iнформацiю передбачена винагорода», – слова на екранi. Повiдомлення, яке прийшло за кiлька хвилин пiсля опiвночi. Вiн намагаеться вiдповiсти, але номер вiдправника заблокований.

Не встигае Нiк встати з лiжка, як телефон дзвонить. Визначник номера показуе: «Приватний номер». Нiк натискае на екран:

– Кажiть.

Голос йому:

– Нiколас? – голос чоловiчий, але не Волтерiв. І не батькiв теж. Хрипкий, iз сопiнням, але ввiчливий. Нiхто зi знайомих Нiка не зве його Нiколасом.

Вiн бреше:

– Нi, це друг Нiка, – треба вiдлити. У телефон вiн говорить: – Нiк вiдiйшов.

А чоловiк у телефонi йому:

– Дозвольте вiдрекомендуватися, – хрипучи, – мене звати Талбот Рейнолдс. Ви раптом не знаете, де зараз перебувае мiс Шаста Санчес? – Сопучи: – Та найчарiвнiша й наймилiша iстота.

Нiк знову бреше:

– Нiчим не можу вам допомогти.

З телефону:

– Ви знайомi з розчудесною мiс Санчес?

А Нiк йому:

– Не-а.

– Ви останнiм часом контактували з полiцiею або таким собi Волтером Бейнсом? – запитуе цей Талбот.

Нiк починае розумiти, що до чого. Волтер. Волт, от лошара. Нездалий безнадiйний невдаха. Пiсля кожного передозу чи аварii завжди все йде за тим самим сценарiем. Тодi, коли Волтер закинувся сiллю для ванн[8 - Сiль для ванн, або морська сiль, – рiзновид рекреативних дизайнерських наркотикiв, що зазвичай складаються з катинону i зовнi нагадують справжню сiль для ванн.] i намагався з’iсти власну руку, саме Нiковi довелося везти його в лiкарню. Або ще гiрше – коли вiн спробував засадити тiй гарячiй сатанiстцi. Не переймаючись тим, щоб приховати гнiв у голосi, Нiк каже:

– Нiколи не чув про такого.

Голос у телефонi починае вiдлунювати. Нiби вiн телефонуе з якоiсь дiри, цей Талбот каже:

– Будьте певнi, я неймовiрно багатий чоловiк i щедро оплачу будь-яку допомогу, яку ви зможете запропонувати.

Нiковi пальцi ковзають по простирадлах, доки не натрапляють на щось кругле. Десятимiлiграмова пiгулка флексерилу[9 - Flexeril – медикамент, мiорелаксант (знижуе тонус скелетноi мускулатури i рухову активнiсть аж до повного знерухомлення) на основi циклобензаприну.], судячи з розмiру. Рефлекторно вiн пiдносить ii до рота, навiть не дивлячись, розжовуе i не запивае. Якщо цей телефонний дзвiнок – пропозицiя наркотикiв, Нiк боiться, що його можуть у щось втягнути. Подii минулоi ночi досi затягнутi легким туманом у головi. Вiн зачекав надто довго, достатньо довго, щоб хтось вiдслiдкував сигнал його телефона. Достатньо довго, щоб хтось уже почав стукати йому в дверi. Вiн такий:

– Щось передати Нiковi?

– Скажiть йому, – говорить цей голос, цей Талбот, – щоб не йшов у полiцiю. – Пiсля недовгих вагань: – Запевнiть його, що все налагодиться протягом кiлькох днiв.

Вiдчувши, що напруження в м’язах зникло, Нiк запитуе:

– У що Шасту втягнули цього разу?

Голос, цей багатенький дядько Талбот, питае:

– Як вас звуть?

Але Нiк завершуе дзвiнок. Вiн вислизае з лiжка й примружуеться, заглядаючи через штори спальнi. За дверима нiкого, поки що. Вiн знiмае зелений «Фрут Луп» з руки, жуе його, роздумуючи. Перш за все вiн проводить по екрану телефона й вимикае GPS. Задля додатковоi безпеки знiмае задню кришку й витягуе акумулятор.



Виставленi ряди розкладних крiсел, та все одно люди стоять по краях i ззаду. Усе це вiдбуваеться в гiпермаркетi спортивного спорядження, де е водоспади i потiчок iз фореллю для риболовлi в примiщеннi, от лише робочий день уже скiнчився, тож водоспади вимкненi, а потiчок перетворився на сухi басейни зi склопластику, бо форель поховали в резервуари кудись подалi вiд чужих очей. Нiби матiнка-природа на нiч пiшла додому: не звучить фонограма спiву птахiв чи запис реву самця лося.

Бiнг з Естебаном розглядають натовп, здебiльшого щедрий урожай мужичнi з Пiвдня. Одробина Джамалiв[10 - Jamal – чоловiче арабське iм’я, а також сленгове слово, що означае привабливого, «крутого» темношкiрого чоловiка.]. Армiя самотнiх вовкiв. З iншого боку аудиторii – той мудак зi спортзалу, Колтон-щось-там, сидить зi своею другою половинкою, Пеггi чи Поллi. Перед натовпом стоiть якийсь чоловiк i запитуе:

– Пiднiмiть руки тi, хто знае, чому люди обрiзають вуха псам.

Ще до того, як хтось устигае вiдповiсти чи пiдняти руку, чоловiк уже на повну розходиться про те, як пастухи в давнину пiдрiзали вуха своiм цуценятам. Щоб запобiгти iнфекцiям. Щоб вовки не брали гору пiд час сутичок. Пастухи користувалися тими ж ножицями, якими пiдстригали овець. Вони пiдсмажували вiдрiзанi шматки, готували iх та згодовували тим же псам, щоб зробити iх безжалiсними.

Продавець спортивних товарiв запитуе натовп:

– Хто з вас знае давнiй ассирiйський закон? – нiхто не наважуеться озватись. Не збавляючи темпiв, вiн продовжуе: – Вавилонський кодекс Хамурапi, що карав порушникiв закону, вiдрiзаючи iм вуха.

На додачу до цього вiн розповiдае про те, як король Генрiх VIII карав бездомних у шiстнадцятому столiттi, вiдчикрижуючи iм вуха. А ще американське законодавство дозволяло вiдрiзати вуха як покарання за пiдбурювання до заколоту чи моральнi образи аж до 1839 року.

Продовжуючи свою думку, вiн веде далi:

– Вас нi грама не мало би здивувати, що вiд самоi появи воен найманцi збирали вуха, щоб обмiнювати iх на винагородуБiнг пiднiмае руку, озиваеться:

– Звучить жорстоко.

Продавець спорттоварiв хитае головою:

– Нi… – пiднiмае вказiвний палець, щоб усi зачекали, – якщо жертва вже мертва.

Головна перевага зняття скальпiв, продовжуе вiн, у тому, що вони легкi. Їх легко збирати i перевозити. Мiнус у тому, що це брудна справа. Те саме стосуеться сердець. Щоб вирiзати серце, потрiбно збiса багато часу. Таким чином, вуха – це iдеально. Лiве вухо, якщо бути точним.

Вуха можна носити у великiй кiлькостi. Легко приховати. Сотня вух ледь навантажуе паперовий пакет для покупок. Це дорiвнюе трьом сотням можливих голосiв, практично власна полiтична партiя.

Продавець спортивних товарiв повертае голову боком до всiх i каже:

– Хапайте.

Вiн мае на увазi власне вухо. Естебан роззираеться навколо. Нiхто не поспiшае хапати, тож вiн зрештою ступае вперед i стискае вухо цього чоловiка. Воно тепле i гнучке. Чоловiк каже:

– Добряче потягни.

Вiн вчить iх iнструкцiй. Рахуеться лише лiве вухо. Лiве. Тiльки вуха зi Списку. Проведуть випадкове тестування ДНК, i якщо виявиться, що ви подали вухо не зi Списку, вам загрожуе смертна кара. Вуха не можна обмiнювати чи продавати, i лише особа, яка зрiзала вухо, може обмiняти його на виборчий кредит.

Продавець спортивних товарiв триндить про тореадорiв. Про те, що вуха – це випромiнювачi тепла тiла.

Естебан продовжуе стояти, тримаеться за вухо, нiби то пачка готiвки.

До того ж, не вгамовуеться продавець, вуха – штука надiйна.

– Навiть при прямому попаданнi в голову, вухо – можливо, доведеться його трохи пошукати, – але воно залишиться непошкодженим. – Естебановi, що досi тримаеться за його вухо, каже: – Можеш сiдати на мiсце.

Як пояснюе продавець спортивних товарiв, вухо – це здебiльшого зовнiшня частина, вушна раковина, i складаеться воно з еластичного хряща. З нього i зовнiшнього охрястя, яке забезпечуе кров та лiмфу. Рiзати його легко, як гумову шину.

Найкращий спосiб, каже вiн, – це рiзати згори вниз, вiд з’еднання завитка до мочки.

І додае:

– Якщо можете порiзати шини, то i з вухом проблем не буде.

Продавець спортивних товарiв розводиться про те, що iм потрiбне рiвне фiксоване чотиридюймове[11 - ? 10 см.] лезо з пластинчатим монтажем, жодних шкiряних, кiсткових чи дерев’яних рукояток, лише полiмер, який мiцно лежатиме в руцi. Така в нього робота: продавати речi.

– Вам потрiбна високовуглецева неiржавна сталь. Жодних ножiв зi всадним монтажем. Ножi зi всадним монтажем частiше ламаються. Складанi ножi ламаються. Чоловiк може зiбрати всi мiшенi, якi бажае, та, якщо його нiж зламаеться, якою буде винагорода?

Продавець спорттоварiв продовжуе:

– Настане день, i люди користуватимуться кухонними ножицями – та як тодi вони приходитимуть додому та рiзатимуть курку тим же iнструментом, яким вiдрiзали вуха?

Голосно, занадто голосно Естебан вигукуе:

– Амiнь!

Люди смiються.

Отак, з цiею несподiваною думкою, що сяйнула в головi Естебана, вони стають королями-полководцями i все таке. Йому здаеться, що бiльшiсть чоловiкiв не об’еднаються. Мужики, вони ж найманцi, як у старi часи, найманi лицарi. Типовий чоловiк намагатиметься вбити мiшень i вiдрiзати вухо самотужки. Змiна завдань постiйно змушуватиме перемикати передачi. Сповiльнюватиме його. Вирiшення цього, думае Естебан, полягае в подiлi роботи. Бiнг – снайпер, як-не-як, тож вiн вiдстрiлюватиме мiшенi, поки Естебан займатиметься збором. Разом вони стануть дуетом стрiляй-збирай. Разом вони встановлять фундамент для славноi династii, яка житиме вiчно. Їхнi дiти i дiти дiтей iхнiх дiтей будуть коронованою знаттю.

Виправлення стане останнiм шансом зробити щось корисне в iхнiх життях.

У них нiби повстання Нета Тернера[12 - Саутгемптонський заколот (1831) – повстання рабiв пiд проводом Не-та Тернера, що вiдбулося в окрузi Саутгемптон, штат Вiрджинiя, i протривало кiлька днiв.] чи набiг Джона Брауна[13 - Набiг на Гарперз-Феррi (1859) – спроба аболiцiонiста Джона Брауна влаштувати озброене повстання рабiв, захопивши арсенал Гарперз-Феррi у штатi Вiрджинiя.]. Спадщина. Прийдуть новi Хрестовi походи, Одноденний хрестовий похiд, i вони дещо здобудуть, як лицарi, якi одержували володiння. Але iм дiстанеться влада, яка переживе i землi, i грошi. Вони стануть королiвськоi кровi. Із сумкою для покупок, повною вух, вони знайдуть собi мiсце в iсторii. Естебан з Бiнгом та iхнi нащадки контролюватимуть наймогутнiшу краiну впродовж наступних столiть.

Сидячи в крiслi, Естебан витягнув серветку i тюбик кокосового масла з кишенi пальта. Тепер вiн – хитрий хижак найвищого рiвня. Якщо вiн збираеться вiдмовитися вiд життя, в якому отримував би лише поношенi речi та недоiдки, доведеться вивести з пальцiв сiрчаний сморiд вуха того чоловiка.



Шаста не обернулася. Вона звикла до хлопцiв з коледжу, якi нипають за нею коридорами мiж заняттями, облизуються на апетитнi форми, що наче кульки французького ванiльного морозива, гвалтують ii вуха вигуками: «Шасто, давай перепихнемося!» Цi невгамовнi козли, що кричать: «Хотiла би покататися на моему моторолерi, Шасто?»

Вони смикали ii за дреди i приказували: «Шасто, дай залiзти пiд твiй кущик!»

На цi слова вона повернулася. Сподiвалася, що то Волт. Голос був схожий на його. Та, коли глянула, побачила якогось укурка, вiд якого несло, як вiд пiдпаленого тусовочного ковпака[14 - Paty bowl – великий «ковпак» для курiння марихуани, призначений для групового викурювання.] з дешевим кушем[15 - Kush – один iз сортiв коноплi.] . Вiн кинувся на неi з висунутим язиком та випнутими губами, намагаючись поцiлувати.

– Я сумуватиму за тобою, Шасто, – зiзнався той наркоша. Шасту це збентежило.

– Але ж я нiкуди не iду! – ухилилася, коли вiн спробував ляснути ii по дупi.

Раптом усвiдомила, що то вiн iде. Цей сумний чувак-укурок, скоро вiн помре.

Усi хлопцi з коледжу скоро помруть болючими, жахливими, страшними смертями.

Бiдний чувак. Їх усiх варто пожалiти.

Тут, в унiверситетi Орегону, яким би напруженим не було пiддражнювання, вона не сприймала його всерйоз. Цi хлопцi, навiть тi, хто намагався вщипнути ii, коли вона була в штанах для йоги, роблять це просто тому, що до всирачки наляканi.

Доктор Бролi, який викладав полiтичнi схеми, пояснював саме так.

Для всiх першокурсникiв вiн проводив модуль, у якому вивчалася книжка одного нiмецького скаженого науковця. Академiк-розумака Гуннар Гайнзон вивiв теорiю, за якою всi вагомi полiтичнi перевороти спричиненi надлишком молодих чоловiкiв. Кмiтливий фрiц назвав це «молодiжним випином»[16 - Youth bulge – також трапляються переклади «молодiжний мiхур», «молодiжний перекiс».]. Пояснюючи це поняття, професор Бролi ледве встигав переводити дух вiд захвату. Суть полягае в тому, що коли як мiнiмум тридцять вiдсоткiв населення становлять чоловiки вiком вiд п’ятнадцяти до двадцяти дев’яти рокiв – стережiться!

Молодi чоловiки в такому надлишку, якщо мають сяку-таку освiту та не голодують, жадають статусу i, намагаючись його досягти, спричинять руйнування. Гуннар стверджуе, що голоднi люди не борються за визнання. Так само неосвiченi хлопцi нiколи не усвiдомлять, як iсторiя iх iгноруе. Але якщо молодiжний випин мае що iсти, мае вдосталь iжi й освiти, то перетвориться на зграю ненажерливих вовкiв, якi робитимуть усе, щоб привернути увагу.

Улюбленим прикладом доктора Бролi була Іспанiя 1484 року. Тодi папа Інокентiй VIII проголосив, що використання будь-якоi форми контролю народжуваностi каратиметься смертю, i середня кiлькiсть дiтей в iспанськiй сiм’i зросла iз двох до семи. Тiльки хлопець-первiсток успадковував майно сiм’i. У той час дочки не могли на щось особливо розраховувати. Проте iншi сини жадали статусу, влади, визнання та соцiальноi позицii. Виникла хвиля молодих чоловiкiв, якi називали себе secundones, тобто «другоряднi». Саме цi чоловiки ринулися у Новий Свiт разом з другою експедицiею Христофора Колумба i стали легiонами конкiстадорiв, якi поневолювали i грабували невиннi народи майя й ацтекiв.

Якщо вiрити «Вiкiпедii», Гуннар Гайнзон народився в Польщi у 1943 роцi, що офiцiйно робило його суперстаречим. Шастi, навiть зi своiм кудлатим бiлявим волоссям i крутим европейським iм’ям, вiн здавався лише посередньо сексуальним.

Упродовж iсторii, вiв далi лекцiю доктор Бролi, схожi випини буйних молодих чоловiкiв скидали владу i спричиняли вiйни. У вiсiмнадцятому столiттi Францiя пережила зростання населення, що пiдвищило потреби в iжi. Цiни росли, громадяни бунтували, а роздратованi молодi люди скинули аристократiю Луi XVI i вiдтяли Марii Антуанеттi ii всiяну прикрасами голову. Те саме з бiльшовицькою революцiею. Їi запустила навала нiкому не потрiбних синiв iз сiльськоi мiсцевостi, якi не могли успадковувати землi. У 1930-х в Японii утворився молодiжний випин, який призвiв до вторгнення у Нанкiн. У свою чергу революцiя Мао сталася завдяки чоловiчому молодiжному випину в Китаi.

Шаста всотувала кожну деталь. Очевидно, що всi поганi подii в iсторii людства спричинив надлишок милих молодих бойфрендiв.

За даними Ради з мiжнародних вiдносин, у перiод з 1970-го до 1999 року близько вiсiмдесяти вiдсоткiв громадянських конфлiктiв виникало в краiнах, де шiстдесят вiдсоткiв населення було молодше тридцяти рокiв! Наразi е шiстдесят сiм краiн iз так званим молодiжним випином, i шiстдесят iз них страждають вiд соцiальних переворотiв i внутрiшнього насильства.

Нiби у змовi з Бролi, мiс Петiгроу, яка викладала загальнi поняття гендеру, стверджувала, що кожен конфлiкт, який зменшуе кiлькiсть чоловiкiв, пiдвищуе iхню соцiальну цiннiсть. У свою чергу це прискорюе вiдродження патрiархату. Коли вибiр чоловiкiв стае меншим, жiнки з котушок з’iжджають i чiтко дотримуються того, що говорить iм будь-хто з яйцями.

Не потрiбнi особливi розумовi здiбностi, щоб усвiдомити, чому чоловiча частина студентства унiверситету Орегону смiливо й поважно походжае коридорами та, разом з тим, приховано нажахана. Залишаються лiченi днi до того, як Сполученi Штати оголосять вiйну Середньому Сходовi. Цей регiон переживае власний випин молодих чоловiкiв, який швидко розростаеться, поки Сполученi Штати борються з гiперактивнiстю i вимогами статусу в поколiннi мiленiалiв – мабуть, найбiльшим хлопчачим випином у свiтовiй iсторii.

На заняттях з бiологii динамiки тварин мiс Ленеген вмикала вiдео про права тварин, яке зняла ПЕТА[17 - PETA (People for the Ethical Treatment of Animals) – «Люди за етичне ставлення до тварин», американська органiзацiя, що веде боротьбу за права тварин.] чи ще хтось. Там показували птахоферми, де неймовiрно гарненьким, щойно вилупленим курчатам перевiряли стать. Маленьких курочок клали пiд теплi лампи, давали iм iжу i воду. Маленьких пiвникiв спускали темним жолобом. Вони нагромаджувалися у смiттевому контейнерi, такому глибокому, що перетворювалися на пухнасту люту масу, де кожне курча боролося за виживання. Автонавантажувач переносив контейнер на безплiдне фермерське поле i перевертав його. Там курчат-самцiв, i живих, i мертвих, заорювали як органiчне добриво.

Хлопцi на заняттi вили вiд смiху, коли велелюдний потiк великоднiх красунчикiв iз цвiрiньканням виливався з контейнера. Маленькi жовтi м’ячики пуху спотикалися, нажаханi та змерзлi, на сирiй землi. За мить здоровеннi шини трактора i безжальна сiльськогосподарська технiка на порошок передрiбнювали кожне чарiвне нове життя.

Шаста знала, що хлопцi смiються не тому, що це смiшно, а тому, що бачать у тих курчатах самих себе.

Як цi пiдлiтки можуть зосередитися на вивченнi колажiв на заняттях з мистецтва чи бальних танцях на фiзвихованнi, коли одним розчерком владного пера iхнi життя скоро добiжать кiнця?

Усi це знають. Їхнiй вiсiмнадцятий день народження стане смертним вироком.

Саме так полiтики завжди вирiшували проблему з тягарем вiд надлишку чоловiкiв. Шаста сумувала через це, справдi. Дуже сумувала. Цi крикливi качк и?, укурки i задроти – всi вони ходячi мерцi. Як тiльки проголошення вiйни ратифiкують, прощавайте, чоловiки-мiленiали, привiт новому мiцному патрiархату.

Хлопцi, якi тягаються коридорами за Шастою, намагаючись зiрвати бретельки ii лiфчика i стрiляючи образами з сексуальним пiдтекстом, усi вони стоять на вiйськовому облiку. Бiльшiсть iз них вiдправлять на вiйну, де iх кулями згвалтують солдати ворога.

Тож як тiльки Шаста починала сердитися на iхнi домагання, вона уявляла, як бiльшiсть iз них скоро розчавлять пiд сухими дюнами разом з такою ж кiлькiстю шалених i нiкому не потрiбних хлопцiв зi Сходу. Вона проглядатиме свою курсову, поки ii однолiткiв-хлопцiв призиватимуть на службу. Їхнi м’язи i прищi розтрощать гусеницi танкiв, розiрвуть на лементливi шматки мiни, просто як закопаних живцем новонароджених молодих пiвникiв, единий злочин яких полягав у тому, що вони народилися не тiеi статi.

Вона продовжить здобувати свiй ступiнь у сферi соцiальних проблем, тiльки починаючи довге заможне життя.

І не забуватиме носити квiтку маку, пришпилену до лацкана, кожного Дня пам’ятi загиблих.

Позаду неi хтось просичав:

– Шасто…

Вона обернулася, готова вичитати якогось нового залицяльника, але помилилася. То був Нiк. Колишнiй хлопець. Нiк, який кинув коледж у кiнцi першого семестру, стверджуючи, що йому не потрiбнi фiзика i матаналiз для успiшноi майбутньоi кар’ери розтрощеного скривавленого гарматного м’яса. Було приемно з ним побачитися.

Судячи з блiдоi напiвусмiшки на обличчi, вiн також був радий ii бачити. Перш нiж ситуацiя встигла перетворитися на щось неприемне i романтичне, вiн запитав:

– Ти останнiм часом не бачила Волтера?

Волт – це ii теперiшнiй хлопець. Вiн також кинув навчання. Працював у «Старбаксi», заробляв якiсь грошi й намагався насолоджуватися цiнною дещицею того життя, що йому залишилось. Нi, вона його не бачила. Не бачила вiд позавчора, коли вiн белькотiв щось про народну змову й масовi вбивства.

– По-перше, – сказав Нiк, – якщо полiцiя запитуватиме, ти мене не бачила. – Вiн узяв ii за руку i потягнув до порожнього службового примiщення пiд пiвденними сходами коледжу. – Шасто, солоденька, нам треба поговорити, – потягнувся i прибрав дреди з ii обличчя. – Чесно, я не згвалтувати тебе тягну.

Шаста покiрно пiшла за ним.



Грегорi Пайперу подзвонили вдруге. Його агент був вельми схвильований. Роль, на яку вiн пробуеться, належить персонажевi на iм’я Талбот Рейнолдс. Вигаданий монарх, який у недалекому майбутньому керуе утопiчною державою воiнiв i дiвиць, Талбот iснував понад корупцiею. Персонаж безсмертний, своерiдний полiтичний святий. Головна роль у якомусь пiлотi для телебачення на стадii досерiйного виробництва.

Безумовно, проект звучав як повна херня. Ще один персонаж, вирiзаний iз суцiльного картону. Пайпер зiтхнув. Усе одно, це хоч якась можливiсть показати себе. Поторгувати обличчям. Вiн не знiмався в жоднiй телерекламi й не озвучував анiмацii вже майже рiк, тому серйозно просiдав у можливостi оплачувати свое недешеве житло.

Якщо доведеться, вiн вiддасть кар’еру на поталу сумним незалежним виробництвам. Пiлотам, яких канали нiколи не вибирають. Низько кланятиметься авторам кiно, якi щойно закiнчили навчання, щедро фондуються грошима з легалiзацii марихуани i не знають рiзницi мiж основним свiтлом i свiтлофiльтром. Таким чином, йому постiйно доводиметься переплановувати кожну сцену i давати поради оператору, вчити режисера, як уводити контрнаратив через розмiщення головних акторiв.

Сьогоднiшня кастинг-команда була дещо гiршою навiть порiвняно зi звичними стандартами голлiвудських нездар. Чоловiки, якi тиснули йому руку, дерли долоню своiми мозолями. Вiд них несло потом. Вони пили пиво в банках за складаним столиком i голосно сперечалися стосовно достоiнств кожного актора. Пiд нiгтями в них виднiлися серпики бруду, i жоден хiрург нiколи не колов iм дермальний наповнювач i не розтягував шкiру, щоб стерти складки на неусмiхнених, згорiлих на сонцi обличчях.

Кастинг-директора звали Клем. Просто Клем. На коричневих кiсточках пальцiв виднiлися струпи засохлоi кровi, й вiн бiльше нагадував профспiлкового керiвника. Клем потиснув наманiкюрену долоню Пайпера i подав йому сценарiй прослуховування. Йому сподобалася гра Пайпера в ролi Рональда Рейгана в документальному фiльмi для кабельного телебачення, де розповiдалося про те, як стрiляли у президента. Клем потрусив руку i захоплено сказав:

– Гарно ви зiграли оте, коли схопилися за кишки i не вмирали двi години.

Якийсь чоловiк зi зламаним носом i скалiченими «боксерськими» вухами, що, нiби листки капусти, прилипли з обох бокiв його лисоi голови, пiдiйшов i представився оператором. Його звали Ла-Менлi. Нiхто не називав своiх прiзвищ. Одразу чулося, що Ла-Менлi вмiе «по фенi ботати», а ще вiн мав татуювання свастики на товстiй шиi. Вiн роздивився Пайпера згори донизу i буркнув:

– Прикид шедевральний.

В оголошеннi про кастинг було вказано, що претенденти мусять бути одягненi в костюм iз краваткою, як i личить лiдеровi вiльного свiту. Зачесане волосся, блискучi туфлi. Пайпер поставився до цього максимально серйозно i витягнув iз шафи свiй найкращий однобортний «Савiль Роу». Швидкий огляд суперникiв запевнив, що вiн зможе отримати роль лише завдяки костюму. Усi iншi, хто прийшов на прослуховування, виявилися романтичними героями у розквiтi сил. Привабливi чоловiки, яким усi ролi дарували запалi щоки й виразнi брови. Дерев’янi актори, що спецiалiзуються на дерев’яних персонажах: суддях, адвокатах, сiмейних лiкарях.

Коли хтось гукнув його, Пайпер зайняв мiсце перед камерою. Бiля неi на тринозi стояла дошка для записiв. Виведенi реплiки формували список пiд заголовком «Прочитайте фрази нижче». Помiчник режисера зазирнув у видошукач, нiби перевiряючи фокус. Рукою вiн показав Пайперовi, щоб той вiдiйшов убiк на пiвкроку. Цей чоловiк був одягнений у фланелеву сорочку в клiтинку, незастебнуту, тож коли вiн нахилився над видошукачем, сорочка вiдкрила заплямовану майку-алкоголiчку i наплiчну кобуру з пiстолетом усерединi.

Помiчник режисера виставив уперед свiй куций вказiвний палець, наче долоня – то пiстолет iз плотi, й дав знак починати. Бикувата команда сидiла за столом неподалiк i спостерiгала за ним у монiторах.

– Шановнi спiввiтчизники, – почав Пайпер, демонструючи свого найкращого Рейгана, – звертаюся до вас як глава новоi влади, – запорука хорошоi iмiтацii Рейгана полягае в легенькiй гаркавостi. – Упродовж iсторii владу потрiбно було заслужити, – ще одне правило Рейгана – тиша мiж словами, що досить важливо, можливо, навiть важливiше за самi слова.

– У минулому владу надавали, – продовжив Пайпер, – тим, хто ii показував. Коронували лише найкращих воякiв.

Пайпер майже непомiтно опустив пiдборiддя.

– Тепер полiтика принизила владу до звичайного конкурсу популярностi, – пильний погляд знизу вгору, i зiницi, напiвзахованi пiд зведеними донизу бровами, виражали презирство. Зловiсна зневага печерноi людини, чиi очi посадженi так глибоко, що iх майже не видно.

Дрiбна група акторiв, що очiкували своеi черги, могла б навчитися чогось корисного. Колись Пайпер грав короля Лiра. Грав Мойсея.

– До сьогоднi, – провадив вiн, – сучаснi лiдери плазували заради того, щоб отримати посаду, замiсть того щоб заслужити ii, – вiн замовк, даючи словам дiйти до свiдомостi.

– Вiд початку iндустрiальноi революцii, – продовжив Пайпер. Це був хитрий перехiд. Кращий сценарист зробив би його м’якшим, але актор, який знае свое ремесло, завжди може виправити промахи поганого письма. Часто достатньо лише повторити вступну фразу, вiдтак: – Вiд початку iндустрiальноi революцii глобальнi сили нав’язували людству значну стандартизацiю.

Не вiдриваючи погляду вiд камери, Пайпер вiдчував, що повтор виявився успiшним. Кастинг-директор кивнув i нашкрябав щось у сценарii. Двое iнших чоловiкiв, продюсер i сценарист, обмiнялись усмiшками i пiдняли брови. Жоден з них не хитав ногою вiд нетерплячки. Нiхто не барабанив пальцями по столу. Навiть режисер припинив жувати пончик, який досi запихав до рота.

Пайпер продовжив:

– Усе свое життя ми прожили пiд тиранiею стандартизованих часових поясiв, стандартизованих вимiрiв температури i вiдстанi, обов’язкових кодексiв поведiнки i прийнятних методiв вираження… – елiпсиса тут не було, але Пайпер додав його, щоб наступний пасаж мав серйознiший ефект: – …цi загальнi норми вiдняли в нас життя.

Тут вiн усмiхнувся, щоб означити новий перехiд. Пайпер спостерiгав за цифровим таймером на камерi. Вони хотiли, щоб вiн уклався в чотири хвилини, тож вiн зробить усе вчасно.

– Сьогоднiшнi героiчнi дii звiльнили нас вiд тиранii довготривалих норм, – вiн протягував кожне слово, насолоджувався ним, надаючи повiдомленню веселостi Рузвельтових «Бесiд бiля камiна»[18 - Fireside chats (1933—1944) – серiя з 31 вечiрнього радiозвернення президента Франклiна Рузвельта до американцiв.]. – Вiдсьогоднi й надалi люди, якi керують нашою нацiею, довели, що вони героi.

Пайперовi змiни iнтонацii стали поблажливими, чистий гайд-паркiвський[19 - Hyde Park – великий парк у Центральному Лондонi. З ХІХ столiття став своерiдною платформою для рiзноманiтних демонстрацiй i реалiзацii права на свободу слова.] задавака, зневажливий до будь-яких страхiв слухачiв. Щоб приземлити промову, вiн приперчив ii популiзмом Кеннедi.

– Цi новi лiдери – воiни, якi звiльнили нас усiх, – напiввикрикнув вiн. – Для наступних поколiнь цi визволителi зададуть новий курс свободи нашоi нацii.

Пайпер знав, що цi слова i не повиннi мати сенсу. Вони мають лише викликати позитивну емоцiйну реакцiю.

– Починаючи з цього великого дня, – проголосив вiн. Голос звучав так, наче вiн доносився з гранiтного рота гори Рашмор. Вiн нiби вiдлунював крiзь час, як Геттисбурзька промова[20 - Gettysburg Address (1863) – промова президента США Авраама Лiнкольна, у якiй вiн пiдтримав принципи рiвностi всiх людей i проголосив Громадянську вiйну боротьбою за збереження Сполучених Штатiв.].

– Починаючи з цього великого дня, ми заперечуемо зрiвняння i спрощення, нав’язанi глобальними стандартами, i присвячуемо життя… – Пайпер зробив паузу, нiби щоб стримати емоцii, – вiдновленню нашоi iдентичностi та суверенностi.

Гiдний актор дотримуеться сценарiю.

Великий актор знае, коли iмпровiзувати i донести думку, яку сценарист пропустив. Вiдхiд вiд сценарiю або зруйнуе цю пропозицiю роботи, або кине ii йому в обiйми.

Глянувши в камеру лютим обличчям Джонсона[21 - Лiндон Джонсон (1908—1973) – 36-й президент США.], Пайпер експромтом видав:

– Перед тим як створити щось iз неперехiдною цiннiстю, ми мусимо спочатку створити самих себе.

Безвiдривно дивлячись в об’ектив, вiн додав:

– Дякую вам.

Чотири хвилини, рiвно.

Кiмната вибухнула аплодисментами. Грубо витесанi члени команди пiдвелися, взялися свистiти i гупати черевиками. Навiть Пайперовi суперники, його колеги-актори, що сидiли вiддалiк i чекали, доки настане iхня черга читати, навiть вони, скрегочачи зубами, аплодували його трiумфу.

Зашкарублий кастинг-директор Клем кинувся вперед, його м’ясисте обличчя розпливлося в усмiшцi. Вiн ляснув Пайпера по спинi зi словами:

– Оте, де ти сказав про «створення самих себе»… просто генiально, – вiн втулив йому аркуш паперу з текстом. – Поки ти на мiсцi, – вказав на малярну стрiчку на пiдлозi, – можеш ще оце також зачитати на камеру?

Шерхлими, потертими пальцями Клем подав бiлу картку. На нiй було едине речення. Пайпер прочитав i вiддав ii. Вiн упився в камеру суворим поглядом i вимовив реплiку:

– Не шукайте його, – проголосив вiн. – Списку не iснуе. З-за камери режисер озвався:

– Наступна реплiка.

Пайпер зачитав:

– Усмiшка – ваш найкращий бронежилет! – периферiйним зором вiн бачив, як фотограф робить знiмки.

Режисер наказав:

– Знiмаемо далi. Наступна реплiка.

Пайпер звузив очi й глибокодумно глянув у камеру, перед тим як зачитати:

– Божественнiсть веде постiйну боротьбу за те, щоб показати нам, на що здатна.

Незважаючи на контекст, вiн демонстрував свою найкращу гру. Читав:

– Тi, хто вимагае миру, – це люди, якi вже мають владу. Вони змусили його повторити список шовiнiстичних слоганiв, доки вiн не вивчив iх напам’ять i бiльше не читав. Вiн декламував. Не роблячи пауз, якийсь шнир подав йому велику синьо-чорну книжку. Вона нагадувала альбом завбiльшки з журнальний столик, iз тих, якi зазвичай наповненi глянцевими iлюстрацiями. На обкладинцi нiчого не було, окрiм назви, виведеноi позолоченими буквами: «Виправний день» Талбота Рейнолдса. Його персонажа. Фотограф робив його свiтлини з розкритою книжкою в руках з усiх можливих ракурсiв i вiдстаней.

Нiхто не аплодував, проте вiдчуття iхньоi глибокоi схвальноi поваги наповнило кiмнату. Не встиг Пайпер покинути свою точку, як режисер попросив його читати з першоi сторiнки.

Пайпер роздивився текст. Згори сторiнки великим шрифтом було надруковано: «Декларацiя взаемозалежностi».



Жодних протестувальникiв. Нацiональна алея, що витягнулася вiд будiвлi Капiтолiя до монумента Вашингтона, мала бути переповнена протестувальниками. Метушливими, крикливими, з табличками в руках, ордами тупеньких гiпарiв. Мiльйонами антивоенних протестувальникiв. Телефони в його кабiнетi, кабiнетi сенатора Голбрука Денiелза на п’ятому поверсi Будiвлi сенату iменi Гарта, мали б розриватися вiд дзвiнкiв. Вони мовчали. Жодного з мiльйонiв розлючених електронних листiв, яких працiвники очiкували на сенаторську електронну скриньку.

Нi, единою ознакою активностi була невеличка група будiвельникiв. Зi свого вiкна сенатор Денiелз згори спостерiгав, як вони копають широкий рiв. Завбiльшки вiн був приблизно як два басейни олiмпiйського розмiру, встановленi вздовж один за одним. Роботи тривали на газонi мiж Першою авеню i схiдцями Капiтолiя.

Тупi нехлюйськi синi комiрцi, що займалися риттям, – сенатору було iх майже шкода. Вiн усiвся в шкiряне крiсло у своему кондицiонованому, профiнансованому державою внутрiшньому святилищi. Якщо не вони найближчим часом загинуть, то iхнi сини. Сини, внуки i племiнники. Пiдмайстри i працiвники. Надлишок чоловiкiв поколiння.

Зважаючи на голосування щодо проголошення вiйни, яке вiдбудеться за лiченi днi, злi й наляканi американцi мали би без угаву гупати в його дверi. Нiкого. Тихо було не лише в його кабiнетi, усi iншi кiмнати будiвлi теж заполонила церковна тиша. Його помiчники та служники вже перевiрили комутатор й уточнили в айтiшникiв. З телефонами i серверами все гаразд.

Найвiрогiднiше, вважав сенатор, що американцi надто розколотi через дефектний процес полiтики нацiональноi iдентичностi. Здавалося, всiм начхати на те, що iнших змушують пiдперезати стегна i здохнути. Останнiй полiтичний курс успiшно затаврував молодих чоловiкiв як внутрiшнiх ворогiв – злочинцiв культури згвалтування, шкiльних убивць та неонацистiв, – i нажаханi медiа американцi з радiстю вiдреагували на те, що популяцiю цих паршивих овець скоротять.

ЗМІ виконали продиктовану iм роботу, демонiзували чоловiкiв призовного вiку, допомогли в пiдготовцi iх до призову.

До кiнця цього тижня обранi федеральнi чиновники одностайно проголосують за вiдновлення вiйськового призову i вiдправлять два мiльйони молодих чоловiкiв на вiйну в Пiвнiчну Африку. Водночас лiдери кiлькох десяткiв краiн у Захiднiй Африцi та на Середньому Сходi виставлять таку ж кiлькiсть своiх чоловiкiв проти американцiв.

Жорстоко, але що вдiеш, кажуть, це буде найшвидша свiтова вiйна в iсторii. Як тiльки солдатiв зберуть на фронтi, термоядерний удар знищить усiх навколо. У вибуху звинуватять неiснуюче терористичне угруповання, i сторони вiйни зможуть вiдступити без утрати репутацii. Результатом вiйни оголосять «нiчию».

Чергова вiйна, що закiнчить усi вiйни[22 - The war to end all wars – одна з назв Першоi свiтовоi вiйни.].

З вiкна свого кабiнету Денiелз захоплювався тим, як швидко копають яму. В окрузi Колумбiя робочi проекти тривають роками, поки залученi сторони набивають кишенi грошима платникiв податкiв. Хай там що мотивувало бригаду по той бiк Конститьюшн-авеню, та це далеко не грошi. Поки вiн дивився, землерийна технiка занурювалася все глибше, майже ховалася з виду, а земляний насип уздовж одного з краiв ями зростав усе бiльше.

Плани на цю вiйну розроблялися, ще вiдколи народилася перша дитина поколiння мiленiалiв. Бюро перепису населення визначило, що мiленiали матимуть найбiльшу демографiю в iсторii краiни. Вони будуть здоровими, добре освiченими i зрештою зажадають поваги i влади. Такий сценарiй розiгрався в краiнах на кшталт Руанди i Кот-д’Івуару, де надлишок молодих чоловiкiв спричиняв громадянськi вiйни, аж доки нацiональну iнфраструктуру не знищили, а все населення не впало в стан жахливоi бiдностi.

Якийсь час американськi чиновники тримали пiд контролем цю людську порохову бочку, накачуючи хлопцiв риталiном[23 - Ritalin – лiкарський засiб на основi матилфенiдату, стимулятор ЦНС, використовуеться для лiкування синдрому порушення активностi та уваги.]. Зрештою спокiй забезпечили безкiнечнi онлайн-iгри i порнографiя – усе це приховано постачали урядовi пiдрядники. Незважаючи на цi зусилля, поколiння починало усвiдомлювати власну смертнiсть. Їм знадобилося дещо бiльше, нiж наркотичне марне зацiпенiння.

Якщо Сполученi Штати не розв’яжуть значну частину невгамовноi проблеми поганих хлопцiв, ця нацiя буде приречена на такi ж злигоднi, як Гаiтi й Нiгерiя. Американська версiя Арабськоi весни вже не за горами.

Сьогоднi хлопцi-мiленiали вже пiднiмають рiвень злочинностi до небес у таких мiстах, як Чикаго, Фiладельфiя та Балтимор. Вони викривають державнi таемницi, тож стало необхiдним утiлити цю нову вiйну й очистити молодiжний випин. Якщо громадськiсть хоч якось пронюхае про план, це може вилитися в революцiю. Родини боротимуться за життя своiх синiв. Чоловiки боротимуться, щоб урятуватись.

Близькi повиннi знати лише те, що цi молодi люди загинуть героями. Вони вступлять у битву, як iхнi праотцi, й пожертвують власними життями задля спокою i безпеки iхнiх спiввiтчизникiв удома.

Сенатор опустив погляд на робiтникiв, якi продовжували копати пiд полудневим сонцем. Стiкаючи потом вiд вологого потомацького лiта. Вiн самовдоволено всмiхнувся, розмiрковуючи, як за кiлька тижнiв виникне значний надлишок жiнок. Фемiнiзм зiв’яне, i ледi доведеться сидiти тихо або ж померти на самотi i дати власним котам себе пожерти. Менше соцiальних переворотiв, бiльше доступних дамочок. Сенаторовi Денiелзу i чоловiкам його штибу проголошення вiйни грае лише на руку.

Унизу, вдалечинi вiд нього, робiтники роiлися, наче мурахи. Наче слухнянi трутнi, що виконують розпорядження господарiв.

Зрештою сенатор усвiдомив суть iхнього проекту. Це ж очевидно. Вони заздалегiдь будують меморiал солдатам, якi загинуть ще до Гелловiну. Це чиясь неймовiрно доцiльна iдея. З тiеi лиховiсноi ями пiднiмуться вишуканi греко-римськi статуi та колони з бiлого мармуру, звичайнi витребеньки для емоцiйного катарсису. Доречно було почати будiвництво зараз, ще до оголошення вiйни. Що скорiше вшанують мертвих, то швидше про них забудуть.

Ось i передчасне святилище. У процесi будiвництва ще до того, як студенти, розвiзники пiци та скейтери отримали повiстки. Їхнi iмена вже вибивають на мармурових табличках, щоб ушанувати загиблих завчасно.

Тепер свiт став цiлком зрозумiлим i логiчним. І повiльно, серед м’якостi шкiряного крiсла, колисковоi кондицiонера i неприступноi тишi кабiнету, сенатор Голбрук Денiелз задрiмав.



Батько Френкi говорив йому, що iнколи пожежники мусять навмисно спалити поганий будинок, щоб урятувати хороший район. Вони називали це зустрiчним вогнем, коли гасили лiсовi пожежi.

Батько i син iхали у бiлiй машинi начальника пожежноi охорони зi спецiальною наклейкою на задньому вiкнi та червоною лампочкою на приладовiй панелi, лише лампочка та була вимкнена. Вони проiжджали повз пофарбованi балончиком будинки, будинки з дошками, прибитими поверх щезлих вiкон, будинки, вiд яких залишилися лише пiдвали, наче басейни, наповненi бур’янами i деревами, пророслими зсередини.

Вони пiд’iхали до староi школи Френкi, пiсля якоi вiн перейшов на дистанцiйне навчання, у них удома на кухнi за комп’ютером. Пiсля дня, який батько Френкi назвав останньою краплею. Пiсля того як група дiтей навалилася на нього купою малою за ланчем. Пiсля того як вони по черзi вiдгупали його головою об пiдлогу iдальнi, чого Френкi не мiг пригадати, навiть коли вчителi показали вiдео з iдальнi та тi, що деякi дiти зняли на телефон й опублiкували на сайтi вiдеоблогу «Ворлд Стар Хiп-Хоп».

Сьогоднi, як i ранiше, тато прихопив водяний пiстолет «Супермочитель», найдорожчу модель з бiльшим баком, щоб можна було стрiляти довше i далi.

У пожежникiв е спецiальний ключ, тато показав йому. Вiн вiдмикае будь-якi дверi. Інший ключ вимикае охоронну сигналiзацiю. Тато сказав Френкi, що можна не перейматися записами з камер безпеки. Високо розташованi камери записували, як вони проходять кожним коридором, проходять повз стару шафку Френкi, повз мiсце, де нiхто не зробив нiчого, окрiм як знiмати на телефон, поки по його обличчi топталися iншi. Усi залишки кровi вже повiдмивали.

Як i завжди, тато скористався пульверизатором «Супермочитель», оббризкуючи кожну дошку оголошень, на якiй висiли аркушi паперу. Поливаючи всi шкiльнi транспаранти цим запахом бензозаправноi станцii. Неквапно походжаючи коридорами, тато Френкi бризкав iз пiстолета запахом наповнення газонокосарки та очищення пензликiв вiд фарби. Вiн поливав плитку на стелi, доки вона не стала такою вологою, що аж вигнулася i обвисла.

Це був його таемний рецепт пiнополiстиролу, перетертого до найдрiбнiших бiлих кульок, розчиненого в бензинi з вазелiном, розмiшаного до густого стану, щоб вiн прилипав, тож, коли тато оббризкував цiею слизотою стелю, нiчого не скрапувало, а коли поливав вiкна – не стiкало.

Тато пояснив, що додав трохи розчинника для фарби як сурфактант, щоб розiрвати поверхневий натяг i щоб слиз не збирався краплями, а покривав усе рiвномiрнiше.

То були лiтнi канiкули, i Френкi знав, що жодних хом’ячкiв чи золотих рибок у класних кiмнатах немае.

Тато прицiлився i обмочив камеру безпеки, яка за ними шпигувала.

Пiсля дня побиття в iдальнi Френкi не мiг пригадати, щоб тато дивився на нього. Якщо батько i позирав у його бiк, то лише на шрам, який збiгав у Френкi на обличчi. Червона лiнiя, нiби вигнутий край баскетбольноi кросiвки «Найк», де вiдiрвалася шкiра на щоцi. Навiть зараз, минаючи порожнi влiтку коридори, облицьованi шафками без замкiв, Френкi вiдчував, як тато крадькома зиркае на шрам. Тато Френкi нiколи не всмiхався йому, жодного разу пiсля того дня. Вiн хмурився, але хмурився на шрам. Привид того фiнального, останнього удару. Останнього дня в державнiй школi.

Великi плакати на стiнах коридорiв показували усмiхнених дiтей з усiх куточкiв свiту. Вони трималися за руки пiд веселкою, на якiй зазначалося: «Любов бувае всiх кольорiв».

Тато направив пульверизатор на постер. Коли вiн це робив, вираз його обличчя був страшнiшим за будь-який шрам. Вiн нiби хотiв залити цей вогняний сiк в очi та роти тих дiтей, якi залишили на Френкi той знак до кiнця його життя.

Увесь час, поки тато Френкi суперзмочував стiни школи, вiн викрикував речi на кшталт:

– Так тобi, культурний марксизме! – або: – Нахуй ваше живе етнiчне рiзноманiття!

Тато поливав постер, доки той не обвис i не зсунувся вниз мокрою стiною. На той момент мочитель спустiв, тож тато швиргонув його далеко-далеко, майже до кабiнету шкiльноi адмiнiстрацii.

– Ще трохи, малий, – сказав батько Френкi, – i я тобi покажу крутяк.

Френкi не мiг собi цього уявити. Дiти, якi його побили, досi сюди ходять. Нiкого не перевели на домашне навчання. Але приемно було усвiдомлювати, що пiсля сьогоднiшньоi ночi сюди вже нiхто нiколи не прийде.

– Можливо, вони заскочили нас зненацька одного разу, – сказав тато, – але ми помстимося.

Френкi зайшов за татом до вбиральнi й почекав, поки той помие руки.

Тато сказав:

– Нiхто бiльше не залупатиметься на цю сiм’ю, нiколи. Перед тим як вiдправитися до машини, тато витягнув телефон i зробив дзвiнок. Вiн заговорив у слухавку:

– Алло, я можу поговорити з керiвником вiддiлу новин? – одну руку вiн запхав у кишеню штанiв. – Це начальник пожежноi безпеки Бенджамiн Г’ю. Щойно ми отримали повiдомлення про те, що горить середня школа

Голден-Парк. – З кишенi вiн дiстав коробку сiрникiв.

Завершив дзвiнок i зателефонував знову.

– Алло, я можу поговорити з вiддiлом мiсцевих новин? Вiн передав сiрники синовi. Френкi взяв iх. Очiкуючи, тато вiдвернувся вiд телефона i промовив:

– Сьогоднi лише тренування. Просто щоб побачити, скiльки iх приiде.

У телефон вiн доповiв:

– Я отримав iнформацiю, що палiй напав на ще одну школу, – послухав. – Середня школа Голден-Парк.

Френкi стояв i чекав, тримав сiрники, так само як i в середнiй школi Медiсон, i школi Непорочного зачаття, i трьох школах перед тим. Френкi думав, що це буде остання школа i що тато спалив iншi лише для того, щоб не здавалося, нiби ця особлива. Коли тато завершив останнiй телефонний дзвiнок, Френкi вже знав, що буде далi.

У душi Френкi знав, що поганi частини свiту потрiбно спалювати, щоб рятувати найкращi.

– Френкi, ти… – Тато став перед ним на колiна i взяв обидвi маленькi долонi у своi. – Сину, цi уйобки платитимуть тобi данину до кiнця твого життя! – Вiн вiдпустив меншу долоню i потягнувся, щоб погладити шрам збоку на невинному, довiрливому обличчi Френкi. – Хлопчику мiй. Ти виростеш i станеш королем! А сини твоi будуть принцами! – Вiн пiдняв ту долоньку, яку ще тримав, i пiднiс ii до губ.

Як особливий подарунок, тато дозволив Френкi запалити сiрник.

Пiсля того вони вийшли назовнi, щоб порахувати, скiльки з’явиться репортерiв та операторiв. Спочатку прибули лише декiлька телевiзiйних груп, але тепер уже всi канали були на мiсцi i ще й кiлька iноземних, якi в мiстечку знiмали iсторiю серiйного палiя. Своiх репортерiв вiдправила газета. Навiть iз гелiкоптера знiмали. Своiх людей вiдрядили радiостанцii. Тато Френкi записував i виробляв стратегiю найчистiших пiдходiв i найкращих можливостей, щоб бачити, як легко буде працювати, коли настане саме той день.

І лише пiсля цього тато Френкi набрав 911.



Ще до подiй, про якi ви щойно прочитали в цiй книжцi… ще до того, як ця книжка стала книжкою, вона була мрiею Волтера Бейнса.

Ще у свiтi, який ви поки що знаете… ще у Колишнi часи, отак Волтер завжди про це мрiяв.

На двадцять п’ятий день народження Шасти вiн запропонуе iй сiсти в автобус, автобус угору, який бiльшiсть днiв возить ii маму та iнших прибиральниць на роботу. Вiн одягне свiй щасливий шарф «Ламборгiнi», навiть незважаючи на те, що вiн такий старий, що перетворюеться знову на брудну бавовну.

Вони вдвох зловлять останнiй нiчний автобус, який iхатиме повз той будинок. Не той, у якому прибирае мiсiс Шаста, а той, як у Скарлет О’Гари, з колонами вздовж веранди, а ще контурами даху, водовiдводами та димарями з червоноi цегли, якi здiймаються понад предковiчними дубами. На цей будинок Шаста завжди витрiщалася, як собака на бiлку, нiби та купа цегли i плюща – то для неi порнографiя. Через одну зупинку пiсля згаданого будинку Волтер запропонуе вийти з автобуса i пройтися назад, туди, де вiкна будуть темнi. Коли Шаста подасться назад, вiн мiцно стисне ii зап’ястя i потягне, нiжно, зi словами: «Це сюрприз», – i поведе повз статую, вiд якоi в нього мурашки.

Це статуя мавпи з металу, i якщо торкнутися ii в морозний день, то бiльше не зможеш вiдiрватися, i всi, хто торкатиметься тебе, приклеяться, як i люди, якi торкатимуться iх, поки весь свiт разом не потрапить у пастку, на кшталт «льоду-дев’ять» Воннегута. Дивлячись на цю статую, уявляеш собi маленьку мавпу, одягнену клоуном, можливо, для катання на конi, тiльки з побiленим обличчям. Як у Японii.

Волтер пройде по вологiй травi за статуеткою мавпи-клоуна з обличчям кабукi, повз маленький жовтий знак охоронноi компанii.

Щоб вiдзначити цю подiю, Волтер витягне свою щасливу трубку i заб’е ii кушем гiнду[24 - Hindu Kush – один iз сортiв марихуани.]. Як завжди, намагаючись поводитися як джентльмен, вiн запропонуе Шастi першу хапку.

Вiн поплескае себе по кишенi на стегнi, щоб iще раз перевiрити випин, круглий випин, схожий на старi пiвдолара з Кеннедi, наче пiратськi дублони чи шоколаднi медальки, – а насправдi то лише презервативи в золотавiй упаковцi, якi його ма’ розповсюджуе оптом. Пальцi промацуватимуть обриси чогось iншого, скрученого бiльшим колом, петлю, сховану глибоко в заднiй кишенi.

Волтер проведе ii, тремтячу, на ганок, де вона сховаеться за колоною, ставши худим профiлем у тiнi, в укриттi вiд вулицi. Шаста вiритиме йому, але буде готова тiкати. Тодi вiн скаже: «Я сходжу по твiй подарунок на день народження», – а тодi зникне за рогом будинку.

Шаста стоятиме зiщулившись, дослухаючись до сюркотання цвiркунiв i сичання наземних розбризкувачiв. Вдихатиме рiзнi запахи. Нiчне повiтря розносить хлор басейну i ванiль кондицiонера для бiлизни потужною парою з вентиляцiйного отвору сушарки. Патруль приватноi безпеки проiде повз, бавлячись своiм прожектором понад огорожею. Ще з часiв, коли вона пальцями у фарбi бабралася, цей будинок височiв тут, наповнений iсторiею, нiколи не мiнявся, i вона не могла собi уявити, що колись стоятиме тут i боятиметься. А тепер вона тримае себе за плечi за колоною, шукае в телефонi номер таксi, монiторить сайти «Сусiдськоi варти», перевiряе, чи нiхто не повiдомляв про парочку злодiiв.

Переднi дверi зi скрипом вiдчиняються. Нiби самi собою, тахльованi бiлi дверi прочиняться на латунних завiсах. Кошмарно повiльно. Не встигне вона кинутися вниз сходами, як iз темряви зсередини коридору долине шепiт, Волтерiв шепiт: «З днем народження, Шасто».

Волтер висуне голову назовнi, доки лiхтарi бiля веранди не накладуть на обличчя бiлу маску, поманить ii рукою всередину. Вiн прошепоче: «Все нормально».

Вона стоятиме, вагаючись мiж страхом i тим, чого найбiльше хоче, – кiнцем усiх страхiв.

Вiн скаже: «Швидше».

Вона востанне гляне на порожню темну вулицю i зайде всередину.

Вiн зачинить дверi. Вони цiлуватимуться, поки очi не призвичаяться, щоб вона змогла роззирнутися у напiвтемрявi. Запримiтити латунний канделябр iз лiсом штучних свiчок над iхнiми головами. Побачити сходи, якi викручуються вниз iз темряви. Повсюдне рiзьблене дерево iз запахом шкiри. Волтер звiдкись почуе цокання годинника, що голосно вiдлунюватиме в тишi. Невеликi плями свiтла вiдбиватимуться вiд хитного вiдполiрованого срiбного маятника. Мерехтiтимуть вiдтiнками блакитного вiд дзеркала над камiном.

Найголовнiше в Шастi – це смак ii рота. З його досвiду, дiвчина може бути гарною, з найкрасивiшими цицьками у свiтi, довгими ногами i носом, як гудзик, але неприемний смак рота робить ii нiчим не кращою за порно. Шаста, ii ротова порожнина нагадуе йому високофруктозний кукурудзяний сироп, нiби вимоченi вишнi мараскiно, томленi з червоним № 5[25 - FD&C Red 5 – штучний харчовий барвник яскраво-червоного кольору, що застосовуеться у виготовленнi мараскiнових («коктейльних») вишень.]i желатином так, що ii язик створюе в ротi вiдчуття фруктового пирога «Гостес», розшаровуючись цукром, нiби то дитинча змii скидае свою солодку, мертву, солодку шкiру. Кожним французьким поцiлунком вiн заковтуе глибокою глоткою прицукровану змiю – маленьку пiдв’язкову чи садовий рiзновид коричневого боа. Нiби рот Волтера на нiч замкнули в чарiвнiй комбiнацii терарiума i крамнички з данською випiчкою.

Вона прошепоче щось про систему безпеки, а вiн тицьне пальцем угору. Їi погляд прослiдкуе за рукою, направленою на камеру, розташовану високо на стiнi. Тодi покаже iй безмовний великий палець: все окей. Вiн пояснить, що зламав систему. Ще до того як вони сiли в автобус, Волтер дистанцiйновiдключив усе. Вiн знайшов незачинене вiкно позаду. Планував це тижнями. Нiхто нiколи не знатиме, що вони тут були.

Як незаперечний доказ, що вiн дещо бiльше, нiж якийсь роззявлений, безайк’юшний спалювач мозкових клiтин, Волтер пояснить iй про iнвентаризацiю та експлуатацiю мережi. Волтер вихвалятиметься своiми генiальними криптографiчними ключами, ведучи ii до сходiв.

Шаста опиратиметься, шепотiтиме про власникiв iз дробовиками. Закони про самозахист.

Якщо хтось iх упiймае, Волтер обiцяе збрехати. Вiн поклянеться, що заманив ii сюди, щоб задушити. Що вiн серiйний убивця. Що його жертви закопанi в неглибоких могилах по всьому американському заходi. Вiн удаватиме перед судом присяжних, що сказав iй, нiбито це його будинок. Що вiн планував iсти «Фрут Лупс» iз миски, яку зробив би з ii черепа. Скориставшись ii кров’ю, вiн би написав «Хелтер Скелтер»[26 - Helter Skelter (англ. «гармидер») – теорiя серiйного вбивцi Чарльза Менсона, мiжрасова вiйна мiж бiлими i темношкiрими, що призведе до апокалiпсиса. Назва взята з однойменноi пiснi The Beatles.] на скляних дверях холодильника для вина «Саб-Зiро». Як жiнка, яку ледь не порiзали на шматки, вона вийде з цiеi ситуацii безкарною.

Волтер скаже, що вiн уже понишпорив навколо. Вдома нiкого нема. Вiн запхае руку в задню кишеню i покаже iй виток тонкого дроту. Вiн приготував це на випадок, коли полiцiя обшукуватиме його: гаррота, щоб ii задушити, з маленькими дерев’яними кiлками, прикрiпленими до обох кiнцiв, щоб можна було мiцно затягувати. Це ii картка «вийти з тюрми без наслiдкiв». Побачити презервативи i зброю для вбивства – це все страхування, що iй буде потрiбне. Шаста може розслабитися.

Секс – це секс, але секс укупi з небезпекою просто приголомшливий. Вiд загрози стати жертвою серiйного вбивцi або отримати термiн у в’язницi вона почне сочитися швидше, нiж вiд зеленоi «ЕмЕндЕмски»[27 - Зелена героiня рекламноi кампанii цукерок M&M’s, едина цукерка-жiнка. Побутуе думка, нiбито цукерки зеленого кольору мiстять афродизiаки.]. Вони вдвох у сплутаному вузлi трахатимуться до пiвсмертi. Вони осквернять кожну кiмнату. Якщо за якоюсь картиною чи таемною панеллю в стiнi буде сейф, Волтер знайде його. Вiн притиснеться вухом до наборного диска i прислухатиметься до обертiв механiзму. Не встигне Шаста його спам’ятати, як вiн смикне за ручку i вiдчинить важкi дверi, прихопить готiвки рiвно стiльки, щоб вистачило на два квитки першим класом до Денвера.

У Денверi вiн знову провезе ii автобусом до мiсця, де великi будинки стоять на вiдстанi один вiд одного. Покаже на своему телефонi, як вiн переконструював програмне забезпечення контролю охоронноi сигналiзацii, як це легко, i вона пiде з ним за будинок, доки вони не знайдуть незачинене вiкно.

До сьогоднi вона знала його лише як якогось обдовбаного довбойоба. Убухане чмо, яке може дозволити собi лише сiчку з дикоi шмалi, однi зернята i стеблини. Вiн живе у пiдвалi своеi мамки, де сантехнiка гарчить, як шлунок, з якого неминуче пiднiмаеться гидкий вiддих. Шастi вiн нiби подобаеться, але не настiльки, щоб думати про одруження.

Дорогою до Денвера вона купиться на його таемний робiнгудiвський образ поганого хлопця. Оте, як вiн вiдмикае дверi – абракадабра – i викрадае iх обох у багатi, забороненi свiти. Пiсля того як вони кохатимуться на килимi зi шкури ведмедя i викинуть порский презерватив у вогонь камiна пiд кришталевим канделябром, пiсля того як вони питимуть крадене вино, Шаста помие бокали, складе все на мiсце, а вiн знайде ще один сейф. Захований пiд подвiйним дном порожньоi, на перший погляд, шафки у ваннiй, вiн вiдiмкне його за мить i витягне звiдти грошей рiвно стiльки, щоб iм вистачило на квиток до Чикаго.

Цей поганий хлопець Волтер цiлком завоюе ii. Чикаго стане повторенням Денвера. Мiннеаполiс проведе iх до Сiетла. На знак нововiдкритих благоговiння i поваги вона починае називати його хазяйство Пенiсом Мiлоським. У Мiннеаполiсi вона обмовляеться i називае його «татком». Із Сiетла – в Сан-Франциско. Там вони прослизають повз швейцара в якомусь хмарочосi ар-деко, бiля якого просто проходять однiеi ночi. Вiн зламае код лiфта i понесеться в пентхаус. Скориставшись телефоном, вiн покаже iй вид iз кожноi камери безпеки, щоб довести, що нiкого вдома немае. Поки Шаста стоятиме на шухерi бiля лiфта, вiн вiдмикатиме замки, а тодi покличе ii всередину. Нагадае про запасний сценарiй. Вiн – серiйний убивця. Вона – жертва. Вони вдвох – злочинцi. Наступного дня вони прогулюватимуться вздовж доку в Саусалiто, де вiн помiтить яхту. Вони виведуть ii iз затоки, не пiд вiтрилами, вiн не такий уже й позер. Скористаеться двигуном, i вони проведуть один сонячний день на водi. На палубi, пiд променями сонця, вона попросить: «Покажи ще раз». У ту ж мить вiн витягне скручену струну з кишенi й продемонструе, як вона легко лягае навколо шиi. Просто щоб заспокоiти ii.

У шафцi виявиться купа бiкiнi, всi якраз розмiру Шасти. Вiн не фанатiе нi вiд цицьок, нi вiд довгих нiжок, тож вона, фiзично iдеальна для нього, лежатиме на шезлонгу й потягуватиме дурбан пойзон[28 - Durban Poison – один iз сортiв марихуани.], доки ii шкiра не набуде кольору припечених гостро-сирних паличок пеперонi. Того ж вечора вiн пришвартуе яхту i шукатиме новий сейф, знайде його бiля набору для приправ, прихований за панеллю на камбузi. Грошi, якi вiн там знайде, перенесуть iх обох до Сан-Дiего.

Вони продовжать незаконно вторгатися в рай. Шастi, мабуть, дуже весело на таких екскурсiях у гламурне життя з мiстером Небезпечним Мудаком. Та вона нiколи не вийде за нього замiж, i вiн це знае.

Поки iй дозволятимуть канiкули, вони метатимуться з Сан-Дiего в Новий Орлеан, тодi на Маямi. Вони займатимуться коханням на береговiй вiллi. У лiжку з балдахiном, бiля великого вiкна, з якого видно океан пiд сяйвом повного мiсяця. Не мине й хвилини з моменту, як вони пiднесуть одне одного до небес i опустять на землю, коли розчахнуться дверi спальнi. Чоловiки в унiформi нацiлять зброю на Шасту. Спалахне слiпуче свiтло, i вона закричить, прикриваючи тiло вологими покривалами. Не зовсiм так, як Волтер вчив, вона закричить: «Вiн серiйний убивця», – маючи на увазi його ж. Вона закричить: «Вiн сказав менi, що живе тут». Отакi-то акторськi здiбностi. Вона вигукне: «Вiн збирався мене задушити!»

Якийсь голос помiж унiформ прореве: «Полiцiя!» Скомандуе: «Пiднiмiть руки так, щоб ми iх бачили!»

Отак i закiнчиться iхня вседержавна серiя злочинiв. Боннi i Клайд без жертв. З них обох iще стiкатиме слина одне одного, коли Волтер вилiзе з лiжка i знайде штани. Покаже полiцii своi права. Пiднiсши руку в повiтря, поки його твердий пiстон нацiлений уперед, блищить i розмахуе заповненим презервативом, нiби бiлим прапором, Волтер перетне кiмнату до елегантного старовинного французького стола.

Вона ще буде в лiжку, ридатиме зi словами: «Дякувати Боговi, добре, що ви прийшли! Вiн називае це любов’ю, але хоче мене вбити!»

Полiцiя не дозволить Волтеровi самому вiдсунути шухляду столика, тож вiн покаже, щоб це зробив один iз полiцейських. Усерединi, вгорi й на виднотi лежатиме акт передачi власностi. У ньому, завiрене нотарiусом i належним чином записане у всiх публiчних документах, стоятиме те ж iм’я, що й на правах. Його iм’я. Тодi ж, iз елегантними iнтонацiями аристократа-землевласника, вiн пояснить, усмiхаючись: «Панове полiцейськi, це мiй будинок».

Плачi в лiжку припиняться. Голос Шасти запитае: «Що?» Удвох перед тим вони питимуть червоне вино, i край ii бокала залишить тонкi червонi вусики Сальвадора Далi, закрученi вiд кутикiв рота.

Вiн пояснить. Вiн усiм цим володiе. У Денверi, Сiетлi, кожен з тих будинкiв – його. Вiн знав коди, комбiнацii до всiх сейфiв. Готiвка, яку вiн брав, була його. Вiн залишав незамкненi вiкна i платив швейцарам, щоб тi вiдверталися. Навiть яхта з бiкiнi. Потайки Волтер набрав 911, щоб копи прибули зараз, в iдеальну мить.

Вiн безтурботно стягне презерватив i шпурне його геть. Вiн не просто зухвалий хулiган-мудак, хитрий i кмiтливий, що дозволяе йому нестися по життю i розважати свою дiвчину, вiн ще й багатий. Вiн залишиться тим самим Волтером, який iй подобаеться, тiльки грошовитим. Звичайним, але якого покохати ще легше.

Поки полiцейськi опускатимуть пiстолети i дивитимуться на голого Волтера й голу Шасту, вiн стане на колiна бiля своiх штанiв. Полiзе в кишеню, де схована гаррота, i витягне обручку. Запитае: «Вийдеш за мене?»

Здоровенна дiамантова обручка.

У ту ж мить вигулькне команда офiцiантiв з полуницями, обмоченими в шоколад, i «Доритос» зi смаком «Маунтин Дью»[29 - Mountain Dew – безалкогольний газований напiй iз цитрусовим смаком; Doritos – марка кукурудзяних чипсiв.], з часниковим попкорном i додатковим соусом ранч збоку. Вiн пiдпалить здоровенний тусовочний ковпак, наповнений нью-перпл-павер[30 - New Purple Power – сорт коноплi.], i навiть копи жадiбно накинуться. У медовий мiсяць вони з Шастою будуть жити-поживати i добра наживати на його власному тропiчному островi, на якому ростиме лише травка «Вайт-Райно». Там чи, може, в терарiумi з геодезичним куполом на днi океану iз замкнутою системою життезабезпечення, де все йтиме на вторинну переробку, в оточеннi динамiчноi галактики строкатого тропiчного морського життя.

Що б там не сталося, так вiн зробить iй пропозицiю.

Та вiн не достойний, поки що, стати для когось усiм. Перше, що йому треба зробити, це заробити туеву хучу грошей.



Твiд О’Нiл зi своею командою прибула на шалене шкiльне iнферно швидше, нiж перша пожежна команда. Начальник пожежноi охорони, звiсно ж, був уже на мiсцi. Іншi телевiзiйнi групи новин також невдовзi пiдтягнуться, налаштовуватимуть своi прямi включення, всi намагатимуться вхопити найкращi кадри пожежi. Це вже четверта мiська школа, яка спалахнула за останнiй час. Усi ЗМІ працювали за одним прес-релiзом, але цього разу Твiд прихопила таемну зброю.

Це докторка Раманта Штайгер-Десото, старша професорка гендерних студiй у мiсцевому унiверситетi. Ледi виявилася ввiчливою, фотогенiчною розумницею, яка говорить чiтко i зрозумiло, а також мае власну унiкальну думку щодо серiйних пiдпалiв.

Твiд написала докторцi з телестудii, i вони зустрiлися на мiсцi злочину, коли язики полум’я вже високо вистрибували в небо. На фонi спортзалу, який повiльно обвалювався, випльовуючи яскравi гейзери iскор i жарин, Твiд пiдготувала мiсце для iнтерв’ю. Вони з докторкою стали на безпечнiй вiдстанi, оператор налаштовував фокус, а звукооператор прикрiплював мiкрофон до лацкана тренча «Енн Тейлор» докторки.

У навушнику Твiд чула, як телеведучi обговорюють пожежу. За мить вони передадуть аудиторiю iй, наживо, на мiсце подii. Вона роздивилася суперникiв. Жодноi новоi iдеi. Вони просто футболили начальником пожежноi охорони вiд однiеi мiзансцени до iншоi, й усiм вiн повiдомляв той самий перелiк офiцiйних фактiв.

Докторку, здавалося, взагалi не турбують яскравi прожектори камер i вали iдкого диму. Хтось висловився про чутку стосовно балона пропану, який, iмовiрно, був пiдведений до шкiльноi печi й може вибухнути в будь-яку мить. Незважаючи на це, докторка Штайгер-Десото була рiшуче налаштованою на те, щоб озвучити свою версiю стосовно останнiх подiй. Вона стояла, майже на голову вища за Твiд, ii бiляве розкучерявлене волосся було стягнуте в строгий пучок. Мала дiловитий вигляд соцiологинi до нутра кiсток, готовоi просвiтити телеглядачiв.

Оператор пiдняв на плечi свiй стедiкам, вiдрахував на пальцях 3-2-1 i тицьнув у iхнiй бiк, щоб показати, що вони в ефiрi.

– Твiд О’Нiл на мiсцi подii, де лютуе чергова пожежа третьоi категорii, – почала Твiд. – Пожежа, що знищила вже четверту мiсцеву школу за це лiто.

Оператор перевiв зображення на загальний план, щоб показати обох жiнок.

– Сьогоднi зi мною докторка Раманта Штайгер-Десото, яка висловить своi мiркування щодо мотивiв цих нещодавнiх пожеж. – Твiд обернулася до елегантноi професорки. Запитала: – Ваша думка, докторко?

Докторцi увага не дошкуляла.

– Дякую, Твiд, – вона впевнено глянула в камеру. – Психологiчний портрет ФБР показуе, що середньостатистичний палiй – це бiлий чоловiк, якому вiд сiмнадцяти до двадцяти шести рокiв. Для цього чоловiка такий акт пiдпалу мае сексуальну природу…

Нiби за сигналом, згаданий балон пропану вибухнув десь у глибинi будiвлi оглушливим «ба-БАХ», що викликало глибокий стогiн у натовпi присутнiх.

Докторка продовжила:

– Для одержимого пiролагнiею процес розбризкування легкозаймистоi речовини прирiвнюеться до видiлення його еякулята в символiчному принизливому актi згвалтування структури…

Поеднання вогню i сексу дасть золотi рейтинги, але Твiд хвилювалася, чи мова докторки не занадто високоiнтелектуальна. Вона спробувала переорiентувати ii.

– Але хто?..

Докторка з мудрим виглядом кивнула.

– Самоiзольованi чоловiки. Прихильники правих поглядiв, отруенi токсичною маскулiннiстю так званого руху «Чоловiки Ідуть Своiм Шляхом»[31 - Men Going Their Own Way – онлайн-спiльнота чоловiкiв, якi заперечують романтичнi стосунки з жiнками.]. Саме там варто шукати ваших винуватцiв.

Твiд спробувала пом’якшити тон розмови.

– То Морiн Дауд[32 - Maureen Dowd (1952) – американська колумнiстка для The New York Times.] мала рацiю? – пожартувала вона. – Що тримати чоловiкiв у суспiльствi – це зависока цiна за саму сперму?

Докторка ледь усмiхнулась.

– Поколiннями популярна культура просувала iдею, що всi чоловiки з часом досягнуть високостатусних позицiй у суспiльствi. Тепер у всьому свiтi молодих чоловiкiв виховують так, нiби вони мають право на владу i поклонiння iм вiд самого народження.

Твiд знала, що в програмi далi обов’язкова реклама. Щоб завершити сегмент, вона запитала:

– Докторко, як нам зараз найкраще впоратися зi стурбованими молодими чоловiками?

Пiд акомпанемент пекельних спалахiв полум’я докторка проголосила:

– Чоловiкам узагалi необхiдно прийняти свiй знижений статус у свiтi, – на фонi диму i крикiв вона додала: – Вiйна, що наближаеться, наприклад, стане чудовою нагодою для них заслужити схвалення, якого вони так жадають.

Твiд перевела на рекламу.

– Дякую, докторко. З вами була Твiд О’Нiл з мiсця безглуздоi руйнацii ще одного суспiльного об’екта.

Оператор показав, що зв’язок вiдключено.

Докторка морочилася з мiкрофоном-петелькою. Раптом замислено запитала:

– Що вiн робить? – вона блимала очима на щось неподалiк.

Твiд прослiдкувала за ii поглядом. Обидвi жiнки дивилися на начальника пожежноi охорони. Твiд здалося, що вiн рахуе людей. Чоловiк нiби зосереджувався на мить на кожному з журналiстiв i журналiсток, що прибули, i начебто перевiряв iх за списком у руках. Їхнi погляди зустрiлися. Ручкою вiн провiв лiнiю на аркушi, який тримав у iншiй руцi.

Лише тодi Твiд помiтила маленького хлопчика. Учень початковоi школи з дивним знебарвленим знаком збоку на обличчi. Тодi вона подумала: це так мило. Начальник районноi пожежноi охорони привiв iз собою сина, щоб показати, як татусь працюе. Спостерiгаючи за ними, Твiд собi в головi вiдзначила, що варто буде перетворити цей зворушливий момент батька iз сином на позитивну iсторiю, яку вдасться всучити вiдповiдальним за складання програм.



Для Геррета Довсона все вимiрювалося в кавових фiльтрах. На кухнi, тицяючи кнопки «Мiстера Кофi», вiн побачив, що у них майже не залишилося фiльтрiв, знову. Зникло ще п’ять сотень чашок кави, пройшов iще один рiк, бiльше року.

Вiн старiв. Геррет усвiдомив, що взяв собi за звичку дивитися на будь-що – кiмнатну рослину, годинник, книжку, – перед тим як переводити погляд на дружину Роксану. Коли вiн на якiйсь вечiрцi розмовляв з гарною молодою жiнкою, чиеюсь дочкою-тинейджеркою, наприклад… чи навiть коли дивився на вродливу тедеведучу, яка зачитуе новини… а тодi переводив погляд вiд ii гладенького обличчя на Роксаннине, вiдчував разючу дисгармонiю. Свого часу його дружина була вродливою, та ii молодiсть уже минула. Тож йому знадобився буфер мiж поглядом на якусь молодицю i на неi. Попiльниця чи трубний ключ, щось неживе.

Разом з тим вiн помiтив, що вона, коли дивиться на привабливих акторiв у фiльмах, зосереджуеться на попкорнi, перед тим як перевести погляд на нього. Можливо, то лише гра уяви. Проекцiя, заснована на його ж поведiнцi. Та це нагадало йому, що вiн також старiе.

У книзi Талбота про це було гарно написано:



Красивi люди стають могутнiми, бо в ранньому вiцi розпiзнають природу влади i бояться ii втратити. Люди, красивi в молодостi, вчаться переносити владу, iнвестуючи ii в подальшi форми. Вони обмiнюють молодiсть на освiту. Освiту iнвестують у налагодження контактiв i компетентнiсть у певних вмiннях. Грошi вони iнвестують у зайвi форми влади, запаснi ресурси.

Саме тому необхiдна тимчасова форма грошей.

Влада, яка переходить iз поколiння в поколiння в абстрактнiй формi багатства, призводить до привiлеiв i корупцii. Не повинно бути можливостi накопичувати грошi заради самих грошей, iх варто постiйно використовувати задля плiдних цiлей.




Кавовi фiльтри стали останньою краплею. У механiчному цеху Леон пiдiйшов до нього з якимсь несусвiтнiм планом захоплення влади i перебудови нацii. Звучало фальшиво, але в ту мить будь-що звучало краще, нiж купiвля ще п’яти сотень кавових фiльтрiв i спостереження за тим, як вони вiдраховуватимуть його останнi роки. Вiн засипав меленоi кави в останнiй фiльтр i наповнив кавоварку водою. Клацнув перемикачем, щоб напiй почав варитись. Гукнув Роксаннi в iншiй кiмнатi:

– Кава буде готова за мить, – i додав: – я вийду на хвилину.

Вiн зателефонуе Леону. Зустрiнеться з ним бiля бару. Дiзнаеться, чи цей безрозсудний план – реальна пропозицiя. Леон вручив йому синьо-чорну книжку, в якiй було сказано:



Уяви, що Бога немае. Немае раю чи пекла. Є тiльки ти i твiй син, i його син, i його син, i свiт, який ти iм залишиш.


Роксанна покликала його з iдальнi, запитала, куди вiн зiбрався.

Натягуючи пальто, вiн перевiрив, чи е в кишенi ключi й телефон. Став у дверях. Дружина сидiла за обiднiм столом, а перед нею лежали якiсь податковi бланки. Вiн вiдповiв:

– Нам потрiбнi кавовi фiльтри.

Пiсля довгоi витриманоi паузи, не пiдводячи голови, вона запитала:

– Вже? – Геррет почув поразку в ii голосi. Життя для неi минае так само швидко. Ще одна причина розглянути якiсь радикальнi варiанти.

Нахилившись над нею, вiн прошепотiв:

– Я з цим розберуся, – i поцiлував ii в чоло.



Колись панувала ера релiгii, коли головною будiвлею в мiстах був собор або мечеть. Куполи i шпилi височiли над усiма iншими спорудами, зiщуленими навколо. Тодi настала ера комерцii, i бiзнесовi хмарочоси та канелюрованi колони банкiв здiйнялися понад церквами. Фабрики розрослися, перевершили навiть найбiльшi мечетi, а складськi примiщення затьмарили храми. Нещодавно почалась ера влади, коли на горизонтi стали розпускатися будiвлi, якi регулюють цивiльне життя. Це були широкi монолiти, що зберiгають владу, про яку релiгiя з комерцiею могли лише мрiяти. Це були розкiшнi посудини для захисту i демонстрацii могутностi законодавцiв i суддiв.

В останнi тижнi перед Виправленням саме до цих великих фортець почали сходитися люди, якi вдавали трепет i тинялися навколо, прикидаючись простими туристами. Вони фотографувалися й робили вигляд, що загубилися, щоб мати змогу забрести в забороненi зони i заявити про свою невинуватiсть, коли iх ловили й просили пiти. Вони визначали ймовiрнi шляхи втечi, якi доведеться перекрити. А також мiсця, звiдки можливi безперешкоднi лiнii вогню.

І коли вони вдавали захват вiд канделябрiв, витягували шиi, щоб роздивитися пишноту фресок та позолоченi ребра склепiння пiднесених куполiв, то знали, що все це побудовано з iжi. Їжi, яку можна було з’iсти. Їжi, яку в них вiдiбрали. І безпеки, яка побудувала цi мармуровi сходи, безпеки, яка могла бути iхньою. І в них iз рук видерли iхнi життя, щоб цi стiни можна було обшити полiрованим махагонiевим деревом i палiсандром, якi привозили з усього свiту для ще бiльшого комфорту i насолоди керiвним елiтам. Цi селюки i хлопи, з роззявленими присоромленими виразами на обличчях, вони вдавали повагу, iмiтували захоплення величними капiтолiями i могутнiми монархами, якi керували iхнiми життями з цих будiвель.

Вони перешiптувалися. Вони складали мапи за допомогою вiдео. Вони вже бачили, як виконують холоднокровне завдання, на яке налаштували свiй розум.

І всi знали iстину: нагромаджуй iжу, i вона гнитиме. Нагромаджуй грошi, i ти гнитимеш. Нагромаджуй владу, i правлiння гнитиме.

Замiсть того щоб кожен тупак мав право на один голос, найрозумнiшi, найсмiливiшi, найзухвалiшi матимуть по сотнi, три сотнi або ж i тисячi голосiв, а слабкi й лiнивi не матимуть жодного. Найпродуктивнiшi бiльше не будуть рабами бездiяльних. Бездiяльних змусять працювати.

Вони навшпиньки просочувалися в зали влади. Своiм потом пiдняли вони цi державнi споруди, до яких занадто довго потрапити мали змогу лише через когось. Вони прийшли як свiдки, щоб роздивитися пишнi умови, в яких iхнi життя або почнуться, або закiнчаться.

Здiймаючи погляди у високi гранiтнi склепiння або опускаючи iх на акри полiрованого мармуру, вони почувалися маленькими i слабкими. Та коли набивалися в глядацьку галерею, ставали лiктем до лiктя, колiном до колiна, формуючи едину масу, i споглядали дрiбну кiлькiсть законно обраних, то почувалися непереможними.

Вони приндилися, коли iх збивали в невеличкi стада i пасли лiтнi екскурсоводи, механiчно диктуючи полiтично схваленi значення кожного прапора чи статуi. Вони насмiлювались уявляти, як величнi канделябри розлетяться вiд пострiлiв. Вони уявляли, як у цих галереях почикрижать кожну картину, а всi статуi звалять у безладну купу, яка ознаменуе братську могилу кам’яних голiв i вiдтятих пальцiв.

Вони заплющували очi, щоб краще намалювати в уявi високi, розтрощенi на шматки вiкна капiтолiiв чи судiв i горобцiв, якi витимуть гнiзда у позолочених карнизах i нiшах ротонд.

ЗМІ назвали таку навалу зацiкавлених сплеском патрiотизму. Вiдновленням стосункiв громадян з iхньою державою. І в цьому ЗМІ мали рацiю, але не так, як вони це собi розумiли. ЗМІ змальовували цих людей паломниками, якi приходять молитися на кращих за себе. І ЗМІ передбачали зростання в майбутньому миру та спiвпрацi, i в цьому вони також не помилялися, але не зовсiм так, як очiкували.

Зi свого боку новоприбулi не пiднiмали очей i прикидалися боязкими. Вiдповiдно до свого низького статусу простих людей вони з шанобою вiдступали вбiк, коли навiть службовцi найнижчого рангу – швейцар або iнтерни – пробiгали повз iхнiй натовп.

В останнi днi туристи наповнили всi будiвлi влади. А потiм, нiби за клацанням перемикача, роззяв не стало. Зали спорожнiли, залишилися лише люди, якi там працювали. Вони обмiнювалися поглядами i потискали руки черговим охоронцям. Люди в унiформi й вуличному одязi поглядами погоджувалися з тим, що мусить статися. Всi сторони у змовi одного дня, коли вони дiятимуть разом.

Лише охоронцi i бiльш нiхто ставилися до цих людей iз повагою, бо лише наглядачi за громадським порядком усвiдомлювали, звiдки пiднiмаеться справжня влада народу.



Присiвши у складському примiщеннi пiд пiвденними сходами, Нiк сказав:

– Я не знаю. Я ранiше любив полiцiю.

Вони сперлися на стiну коробок, заповнених старими унiформами оркестру. Золотий шнурок проглядав у проривi картону. Латуннi гудзики свiтилися, як скарб у тьмяному свiтлi.

У Шасти звело судомами ноги. Вони, найiмовiрнiше, дихають азбестом i порохом крейди, який викликае рак. Гiгiенiчний тальк – це крейда, i тальк призводить до раку шийки матки. Свiт балансував на межi вiйни, але Шастi тут подобалося. Стегном до стегна з Нiком. Спiлкування здавалося реальним. Нiчого важливого нiколи не трапляеться по телефону.

Правду, сказав Нiк, ранiше знайти було легко. Правда лежала в газетах, поки вони не надрукували некролог Нiкового тата. Там було сказано: «Люблячий чоловiк i батько, вiн помер унаслiдок церебральноi гемороi…» В Інтернетi пiдхопили цю друкарську помилку, й вона розiйшлася як жарт на сотнях сайтiв новин. Вона навiть стала мемом, на фотографii Рональда Рейгана чи Гора Вiдала[33 - Gore Vidal (1925—2012) – американський письменник та iнтелектуал.] почали писати «Помер вiд…» угорi картинки, а внизу «…церебральноi гемороi!!!».

Слово, яке всi очiкували, було «геморагiя». Батько Нiка стриг газон, коли в його мозку трiснула аневризма. Одне-едине слово, а газета не змогла його правильно написати.

Шаста його пожалiла. Вона спробувала пояснити.

Доктор Бролi на методах ЗМІ пояснював, як сучасну друковану пресу, повiдомлення в щоденних газетах, те, з чим асоцiюемо об’ективнiсть, цю збалансовану правду вбив «Крейгслiст»[34 - Craigslist – популярний американський сайт електронних оголошень.]. «Крейгслiст», а також «Монстр»[35 - Monster – один iз найбiльших у свiтi сайтiв пошуку роботи i персоналу.] , «Бекпейдж»[36 - Backpage – американський сайт публiкацii тематичних оголошень.] та «iБей». Прибутки газет завжди залежали вiд продажу тематичних оголошень. Тi незлiченнi сторiнки з оголошеннями про продаж цуценят, оренду квартир, уживанi автомобiлi, роботу, самотнiх бiлих чоловiкiв у пошуках самотнiх бiлих жiнок – усе це було фундаментом, на якому лежала масивна споруда четвертоi влади.

Усi тi оголошення гаражних i дворових розпродажiв i сiамських кiшок сил-пойнт, тi люди, що хочуть купити пам’ятки Другоi свiтовоi, чи посуд «Фiеставер», чи нарiзанi висушенi дрова, – все це були основи найстарiших полiтичних династiй. За п’ятицентовик чи долар за слово тi сторiнки ставали золотою жилою, джерелом фiнансiв для високоi культури. Редакцiйних статей, оглядiв книжок i журналiстських розслiдувань, яким присуджували Пулiтцерiвську премiю. Доктор Бролi стверджував, що найрозумнiшi, найерудованiшi дослiдження завдячують своiм iснуванням бiдним людям, якi намагаються збути вiнтажнi пляшечки одеколону «Ейвон» i непотрiбний таймшер.

«Фiльми iснують, – говорив доктор Бролi на кожному заняттi щороку, – тому що вони дозволяють кiнотеатрам продавати вам попкорн за п’ять доларiв». Вiн доводив, що якийсь там попкорн пiдтримуе пишний свiт зiрок кiно i «Оскарiв». Таким же чином окремi мiзернi слова, надрукованi за кiлька доларiв у день, пiдтримували колосальнi iмперii газет.

Із заходом ери газет будь-яка надiйнiсть опинилася пiд питанням. Нiхто по сутi не висував вимог, не наводив ефективнi аргументи, вiддiляючи якiсть вiд гiмна, правду вiд брехнi. Без воротаря, арбiтра, усе стало рiвнозначним.

Доктор Бролi дав iм прочитати «Суспiльство братiв i сестер» Роберта Блi. У книжцi йшлося про те, що сучасне суспiльство втратило традицiйну iерархiю. Чи то патрiарх, чи матрiархиня, матерiв i батькiв знизили до того ж статусу, що й дiтей. Нiкому не хотiлося бути дорослим, тож люди були друзями, ровесниками, рiвними, а не вчителями й учнями. Усi знизилися до братiв i сестер.

Таке сплощення соцiальноi iерархii, передбачав Бролi, призведе до популiзму. Замiсть дрiбки просвiтлених мудрецiв велика кiлькiсть людей пiддадуться емоцiям i жадiбностi й захоплять керма влади.

Пiд сходами Нiк перебив ii:

– Ти знаеш, що вiн увесь час накурений?

Шаста запитала:

– Хто, Роберт Блi?

Нiк похитав головою:

– Доктор Бролi.

І розповiв iй про те, що бачив трансдермальний пластир у нього на спинi, коли футболка випнулася зi штанiв. Бролi одягав ту саму футболку щороку першого травня. Вона була бiла, окрiм як пiд пахвами, а спереду червоними буквами було написано «Диванний соцiаглист»[37 - Parlor Pinko – словом pinko або просто pink (досл. «рожевий») з 1925 року в Америцi називали прихильникiв комунiзму. З часом так стали називати будь-яку людину, що дотримуеться лiвих чи соцiалiстичних поглядiв.]. Це означае, що вiн пiдар, говорили люди. Пластир був фентанiловий[38 - Fentanyl – опiоiдний анальгетик, який продають на чорному ринку як наркотик.]. В iншi днi вiн носив «Лiмузинового лiберала»[39 - Limousine liberal – зневажливо: лицемiрна заможна людина, яка пропагуе лiберальнi iдеi i в той же час сама не вiдповiдае вимогам, що висувае до суспiльства.] чи «Шампанського соцiалiста»[40 - Champagne socialist – зневажливо: людина, яка, дотримуючись соцiалiстичних поглядiв, сама веде заможний спосiб життя.].

Будь-хто в унiверситетi Орегону може розпiзнати фентанiловий пластир чи перкоцет[41 - Percocet – знеболювальний лiкарський засiб.] навiть iз космосу.

Сидячи в пилюжному мiсцi пiд сходами, Нiк перелiчив на пальцях, у що вiн колись вiрив. Санта-Клаус, Великоднiй кролик, Зубна фея, релiгiя, щоденний «Орегонець»[42 - The Oregonian – щоденна газета, яка виходить у мiстi Портленд, штат Орегон.], уряд, доктор Бролi та полiцiя. У школi iсторiя мiнялася, географiя мiнялася. Щойно ти складав тест, усе вивчене ставало застарiлим фактом. Тепер вiн не знав, чому вiрити. Хотiв перевiрити повiдомлення на телефонi, але не мiг ризикнути, щоб вставити батарею й активувати будь-який пристрiй установлення мiсцеперебування.

Шаста глянула на свiй телефон. Нi слова вiд Волтера. Його мама також не вiдписала. Вона замислилася, чи може просто дiвчина подати в полiцiю заяву про зникнення людини. Звучало так собi. Правда завжди так звучить. Але вона запропонувала:

– Можливо, нам варто всiм почати довiряти одне одному.

Щоб усе ще бiльше погiршити, вона додала:

– Можливо, тобi варто довiряти собi.

Нiк супився на неi, доки вона не вiдвернулась. Його голос напружився.

– Розкажи менi, – попросив вiн, – усе, що Волтер знав про цю велику змову.



Пiсля того як Пайпер зачитав своi слова, кастингова комiсiя вiдпустила всiх iнших акторiв. Робота вже наче була у нього в кишенi. Але члени комiсii все одно радилися. Щоб упевнитися, йому дали зачитати додатковi фрази. Рiзну банальщину, якщо чесно. Наприклад: «Ми повиннi вiдкинути колишнi мiри й самi вигадати, що е хвилиною…» Вони були написанi на картках-шпаргалках, якi тримали перед камерою. Робота актора полягала в тому, щоб люди повiрили в нереальне. Перетворити уявну солому на реальне золото.

– Моменти, – читав Пайпер, – це структурнi елементи нашого життя. І наша тривалiсть життя не повинна вимiрюватися вихiдними. Наш час на Землi не повинен оцiнюватися заробленими зарплатами i сплаченими податками.

Член команди переклав картку, i Пайпер зачитав:

– Це Талбот Рейнолдс, абсолютний монарх, призначений Радою племен.

Режисер, той чоловiк, Руфус, попросив iще один дубль.

– Це Талбот Рейнолдс, – наголосив Пайпер, – абсолютний монарх, призначений Радою племен.

Члени кастинговоi комiсii посхиляли одне до одного голови, щоб порадитися. Режисер попросив iще один дубль. Легшим тоном, жвавiше цього разу.

Пайпер вклав у голос усмiшку.

– Це Талбот Рейнолдс, – вiн легенько пiдняв брову, щоб обличчя набуло вiдкритiшого, привабливiшого виразу, – абсолютний монарх, призначений Радою племен.

Вони змiнили картку, i вiн прочитав:

– Стаття сьома Декларацii взаемозалежностi.


Нагромаджуй iжу, i вона гнитиме. Нагромаджуй грошi, i ти гнитимеш.


Нагромаджуй владу, i правлiння гнитиме.

Вони вiдмотали запис i переглянули його гру вдруге i втрете. Кивнули, нiби погоджуючись. Змiнили картку на iншу зi словами: «Тебе не любитимуть лише за те, що ти приемний!!!»

Киваючи, режисер сказав:

– З подвiйним наголосом, – i додав: – будь ласка.

«Ми нехтуемо власною долею, – проголошувала наступна картка, – i водночас нав’язуемо випадкову долю iншим. Таким чином ми руйнуемо i нашi життя, i життя iнших».

Пайперовi це все здавалося тарабарщиною, але вiн доносив кожну фразу з урочистою гiднiстю. Вiн зачитав:

– Кожен iз нас мусить шукати своеi долi та дозволяти iншим шукати своеi. – Вiн виголосив: – З поваги ми повиннi не диктувати прогрес або цiлi iншим.

Масивний бичара, вiд якого несло пiстолетним димом, нiби феерверками з бензином, пiдiйшов i складеною паперовою серветкою витер пiт iз чола Пайпера.

Команда замiнила картку iншою. Знову:

– Це Талбот Рейнолдс, абсолютний монарх, призначений Радою племен.

Дубль зiпсував його живiт, що невчасно забурчав.

Цього разу режисер наказав Пайперовi читати великi букви так, нiби вони великi.

Пайпер зiмпровiзував:

– Це Талбот Рейнолдс, верховний аристократ, старший бос, верховний чаклун, абсолютний монарх… – вiн тягнув це цiлу вiчнiсть.



Так само як люди приходили по-особливому вшановувати останнi днi iхнього правлiння, вони збиралися, щоб подовше востанне подивитися на iншi релiквii. Стояли натовпами i спостерiгали за роботою знiмальних груп, якi вели репортажi з мiсць злочинiв. А репортери в душi тiшилися й вiдчували себе знаменитими. А репортери чванилися тим, що нiбито пiдтверджувало iхнiй поважний авторитет у свiтi. Так само люди юрбилися на прощальних, як iм було вiдомо, лекцiях визначних науковцiв, i тi, такi розхваленi лауреати, приймали цi уважнi збiговиська за комплiмент. Цi професори вiдчули, вперше за багато рокiв, що майбутне може змiнитися на краще. Але що журналiсти, що лектори помилялися.

Бо шкiльна освiта в обмiн на грошi давала людям над-то мало. А ЗМІ в обмiн на час i увагу не давали людям узагалi нiчого.

І тепер, коли люди приходили на них подивитися, то вiдчували лише гiркоту i жаль. Хтось дивився iз нездоровою цiкавiстю та сумом, як мiг би дивитися на останнього живого мандрiвного голуба. Бо цi люди знали, що минають останнi днi таких iнститутiв i скоро станеться подiя, яка роздiлить теперiшне й майбутне. Вони вивчали сутiнки таких професiй, щоб потiм, одного дня, мати змогу розповiсти про них дiтям.

Із ностальгiею цi люди дивилися на порожню владу полiтикiв, журналiстiв i професорiв i мовчки з ними прощалися.



Джамаловi, який стояв у дворi унiверситету, поважна давня будiвля корпусу принца Люсьена Кемпбелла зовнi здавалася прототипом дому Ашерiв[43 - «Падiння дому Ашерiв» (англ. The Fall of the House of Usher, 1839) – оповiдання Едгара Аллана По.] По. Старовинна й вигадлива, вона височiла у нечистому нiчному небi. Соковита зеленозолота веселка сяяла за одним вiддаленим прямокутником вiтражного скла, а клубок диму, що спiраллю пiднiмався лише з одного обкришеного димаря, натякав на единого пiзнього працiвника.

Джамал вказав, щоб Кiшоун iшов перший, i двое чоловiкiв пройшли через важкi, грубо обтесанi дубовi дверi з укритими iржею завiсами. Всерединi штукатурка хрустiла в них пiд ногами. Кажанячi крила затрiпотiли у тiнi над iхнiми бейсболками. Розмiщенi з iнтервалами на стiнах, вишуканi позолоченi канделябри минулоi епохи ледь освiтлювали примiщення, блiдi та миготливi, наче гасовi лампи.

Двое чоловiкiв крокували лабiринтом вузьких коридорiв. Круто пiднесеними сходовими маршами. Вони хоробро вдихали зловiсний душок горища, пилу i сажi. Камiнь i деревина величноi споруди були настiльки мовчазними, що у Джамала, який невситимо вслухався, починалися галюцинацii. У тишi вiн чув слова, якi хтось вимовляв, притишену плутанину слабких голосiв, нiби жебонiння води, нiби аудиторiя фантомiв, якi щось шепочуть у тих вiльготних апартаментах.

За одною купкою смердючих кiмнат йшла iнша безладна мiшанина гнилих зруйнованих лавок i кабiн для науковоi роботи. Полицi з книжками, шкiрянi корiнцi яких покритi плiснявою, вистроiлися поза зоною видимостi. Скрапування води метрономом вiдраховувало час, а сирiсть поглинула елегантнi оксамитовi портьери будiвлi. Гибель розгалужених коридорiв вела iх повз затхлi, печеристi лекцiйнi аудиторii, де, Джамал мiг поклястися, душi втрачених спецiалiстiв гуманiтарних галузей досi жадають помсти. Вимагають розплати. Так i мае бути, подумав вiн. Поколiннями iх навчали найгiрших типiв соцiальноi iнженерii; iх тренували i перевiряли, доки ця iнституцiйна брехня не замiнила iм усе рацiональне мислення. Привиди, що населяють корпус принца Люсьена Кемпбелла, не заспокояться, доки Джамал з Кiшоуном не знайдуть вiдповiдь, яку вони сьогоднi шукають.

Двое чоловiкiв блукали з одного зруйнованого поверху на iнший, доки iхню увагу не привернула нота, що зiрвалася з пiанiно. За нею пiшов ряд iнших нот. Ноктюрн Шопена мi-бемоль-мажор привiв iх до незамкненого кабiнету. За ним лежала занепала анфiлада кiмнат, i в найбiльшiй вони знайшли те, що шукали.

То було внутрiшне святилище, розкiшна оаза високо в будинку, з якого вже пiшов додому штат лакеiв якогось великого чоловiка. Стiни тут вражали облицюванням iз черкеського палiсандра, вогонь м’яко трiскотiв пiд старанно рiзьбленою з iталiйського мармуру прикрасою над камiном, щедро оздобленою стрибучими путтi[44 - Путто – образ пухкого голого хлопчика, iнодi з крилами, популярний в образотворчому мистецтвi часiв бароко.] та геральдичною iконографiею. Цiлком типова обстановка для ерудованого старшого професора з унiверситету Орегону. Променi мiсячного свiтла проникали крiзь вiтражнi вiкна, розсiюючи примарнi кольори, якi ще бiльше прикрашали арабесковi орнаменти елегантних схiдних килимiв у кiмнатi.

Серед мазкiв сучасностi був портрет Че Гевари в рамцi над камiном. Американський прапор, також у рамцi, висiв перевернутий догори дригом над старовинним столом професора. Один iз краiв прапора здавався пiдточеним, обвугленим вiд якоiсь давньоi спроби спалити його пiд час протесту. Стiл був усiяний рiзноманiтними рiдкiсними фолiантами i дорогими декоративними дрiбничками. Джамаловi кинулася в очi пiдписана фотографiя-сепiя Емми Голдмен[45 - Emma Goldman (1869—1940) – американська полiтична активiстка, анархiстка, письменниця, родом iз Росiйськоi iмперii.], що стояла на невеликому, оздобленому дорогоцiнностями мольбертi. Бiля неi лежав гострий, як бритва, нiж для конвертiв давнього мавританського дизайну.

Сам великий чоловiк дрiмав у м’якому шкiряному крiслi, а на грудях у нього лежав примiрник «Правил для радикалiв» Сола Алiнскi[46 - Saul Alinsky (1909—1972) – американський громадський органiзатор, письменник. Вiдомий своею останньою книжкою Rules for Radicals (1971), у якiй описав, як успiшно керувати рухом за змiни.], наполовину схований пiд буйною сивою бородою. Незважаючи на книжку та бороду, напис на футболцi можна було прочитати. На нiй було написано «Отак виглядае справжнiй фемiнiст».

Холошi бавовняних штанiв були пiдкоченi, а блiдi зморщенi ступнi стояли в мiлкiй пластиковiй мисцi з гарячою водою. Бiля миски лежав складений рушник.

Кришталевий декантер багатого бурштинового хересу стояв на невеличкому безцiнному столику поруч. У порожнiй чарцi завбiльшки з наперсток тримався золотий слiд останньоi порцii.

Джамал з Кiшоуном прокралися до кiмнати, милуючись ii старовинною красою. Вони знали, що цi розкошi були побудованi потом i загубленими мрiями незлiченних студентiв гуманiтарних наук. Шопеновi мелодii доносилися з мерехтливоi, пофарбованоi пiд онiкс грампластинки, що повiльно крутилася на якомусь давньому родовому грамофонi.

Шановний науковець, доктор Еммет Бролi, клiпнув i прокинувся.

– Чим завдячую такiй приемностi? – запитав вiн, не вiдриваючи водянистих очей вiд тiсних штанiв Кiшоуна, якi його вiдверто причарували.

Надто наляканi, щоб хоч щось сказати, студенти нiяково переступили з ноги на ногу та витрiщилися на своi поношенi кросiвки. Раптом Джамал пiдвiв голову i промовив:

– Сер, ви пам’ятаете Волтера Бейнса?

Вiдчуваючи себе голим пiд масним поглядом цього видатного чоловiка, Кiшоун додав:

– Ми думаемо, у нього проблеми.

Доктор звiв брови. Вiн повiльно закрив книгу i вiдклав ii вбiк.

– Якi проблеми?

Джамал i Кiшоун обмiнялися схвильованими поглядами. Джамал вiдповiв:

– Є один Список…

Для чiткостi Кiшоун додав:

– Список в Інтернетi.

Вiн переповiв чутку i ту дрiбку фактiв, яку знав Волтер. Усе здавалося просто: якщо ти вважаеш, що якась людина становить загрозу суспiльству, можеш вписати ii iм’я на певному веб-сайтi. Якщо нiхто не погоджуеться з твоею пропозицiею, iм’я зникне протягом кiлькох годин. Але якщо кiлька людей пiдтримають ii, iм’я залишиться i продовжить набирати можливi голоси. Що бiльше голосiв особа набирае, то у бiльшiй вона небезпецi.

Джамал докинув:

– Це нiби конкурс антипопулярностi!

Вiд його iстеричного пориву вони всi зiщулились. Мовчали, поки полiна в камiнi тихо трiскали, i зiтхали.

Зрештою доктор Бролi розсмiявся. То був глибокий, щирий, наповнений хересом смiх, який розслабив атмосферу. Вiн показав усi своi забарвленi марихуаною зуби. Будучи науковцем-вiльнодумцем i демiургом молодих умiв, зрозумiло, що вiн пережив за свою кар’еру багато таких полювань на вiдьом. Наче щоб заспокоiти себе, вiн потягнувся за декантером i налив собi повну чарку. Сьорбнувши, окинув бурштинову рiдину поглядом й iронiчно усмiхнувся.

– Так, дiти моi, – сказав вiн. – Завжди був якийсь список! Джамал з Кiшоуном ухопилися за його слова. Очi широко розплющенi. Душi сповненi благоговiйного страху.

Доктор поважно махнув iм маленькою склянкою.

– Сiдайте, – запросив вiн.

Двое молодих слухачiв, схрестивши ноги, всiлися на килимi, у нього бiля нiг.

Бролi заговорив до них зверху.

– Завжди був якийсь список. Ох, як же люди люблять своi списки! – вiн поблажливо всмiхнувся. – Вiд десяти заповiдей до чорного списку Голлiвуда[47 - Hollywood blacklist – список дiячiв культури i мистецтва США в 1940— 1950-х роках, яким забороняли займатися професiйною дiяльнiстю у зв’язку з iхнiми полiтичними поглядами (симпатiею до комунiстiв).]. Вiд списку ворогiв Нiксона[48 - Nixon’s Enemies List – неофiцiйна назва документа, куди були внесенi основнi полiтичнi опоненти президента США Рiчарда Нiксона.] до списку Шиндлера, до списку бестселерiв «Нью-Йорк Таймз». Вiд списку Санта-Клауса до списку Бога, що вiддiляе овець вiд козлiв[49 - Матвiя 25:31—46.], – Бролi продовжив описувати генеалогii як списки, таксономii, реестри. Прикiнчив чарку хересу, налив собi ще одну, випив i знову наповнив. – Ми так хизуемося нашим Бiллем про права, а це ж список! Як i дев’яносто п’ять тез Мартiна Лютера, якi вiн прибив до дверей собору пiд час фестивалю Fasching!

Коли Джамал i Кiшоун глянули на нього з порожнiми виразами облич, вiн проревiв:

– Якби ви двое читали Льюiса Гайда[50 - Lewis Hyde (1945) – американський науковець, есеiст, перекладач, культурний критик, роботи якого охоплюють питання природи уяви, творчостi та власностi.] i Вiктора Тернера[51 - Victor Turner (1920—1983) – британський культурний антрополог, найбiльш вiдомий роботами на тему символiв, ритуалiв i обрядiв переходу.] , а не курили натомiсть солi для ванн i бавилися «Покемон-Гоу», то знали б, про що я говорю!

Завиграшки переходячи на лекцiю, яку Бролi проводив незлiченну кiлькiсть разiв, вiн проголосив:

– Ритуали перестановки влади!

Джамал з Кiшоуном налаштувалися на тягучу моралiзаторську проповiдь.

Дисертацiя Бролi била джерелом: бiльшiсть громадянських суспiльств увiчнювали свiй статус-кво, практикуючи такi ритуали. Щороку на короткий перiод, iнколи сезонно, громадяни найнижчих класiв отримували владу над головними. У сучасних суспiльствах така ситуацiя виникае досi на Гелловiн, у день об’еднання лiта й осенi та, ймовiрно, живих i мертвих. Уночi 31 жовтня безпораднi дiти вдягають чужi костюми: тварин, мертвих i вигнаних самiтникiв на кшталт ковбоiв чи волоцюг. Хлопцi переодягаються в дiвчат, а дiвчата – в хлопцiв, i всi цi чужi iншi отримують владу вiльно пересуватися i вимагати данину з власникiв майна, чесних членiв суспiльства. Якщо данину не платять, погроза «гаманець або життя» передбачае майновi збитки.

– А що, – бризнув слиною доктор, – до 1920-х рокiв спалили стiльки домiв i порiзали стiльки шин, що газети почали дiяти у змовi зi страховими та кондитерськими компанiями, щоб заснувати ритуал роздачi цукерок! – Вiн дивувався: – Уявiть собi! Бiднi спалювали будинки багатих! Мстили за всi образи попереднього року!

Навiть рiздвянi колядки – радiснi традицiйнi рiздвянi колядки – були кривавою забавою. Бiднi збиралися бiля будинкiв багатих i спiвали, погрожуючи. Лише хабарi у виглядi золота i дорогоi iжi могли вiдправити iх до наступного дому. Наш звичай покладання квiтiв на похоронах бере початок вiд давнього ритуалу, коли мiсцевi бiдняки збирали польовi квiти i духмянi трави. Вони приходили до трун мерцiв i подавали iх людям на похоронi в обмiн на грошi та хлiб.

З неприхованим дитячим ентузiазмом доктор плюснув ступнями в мисцi води.

Вiн проголосив:

– В армii повно традицiйних випадкiв, коли офiцери мусять протягом короткого перiоду пiдпорядковуватися молодшим за званням. На борту ядерних пiдводних човнiв кожен похiд передбачае нiч «Кафе шефа». Це святкова вечеря, коли офiцерський склад човна прикрашае кают-компанiю, наче дорогий ресторан, а тодi самотужки готуе розкiшнi страви i подае iх рядовим i сержантам. В Америцi до Громадянськоi вiйни подiбний ритуал перестановки влади був вiдомий як сатурналii. На Рiздво власник плантацii робив рабам подарунки i дозволяв iм вiдправлятися на недалекi вiдстанi, щоб вiдвiдати родичiв на сусiднiх плантацiях. Усiм рабам давали кiлька днiв свободи. Вони отримували стiльки яблучного брендi, скiльки могли вижлуктити, i стiльки-свинини, скiльки могли вм’яти. За словами Фредерика Дагласа[52 - Frederick Douglass (1818—1895) – американський соцiальний реформатор, письменник i полiтик. Утiк iз рабства, пiсля чого, завдяки своiм промовам та працям, спрямованим проти рабства, став нацiональним героем.], раби iли, пили i гуляли аж до блювоти. Щороку нудота вiд надлишку приносила iм страждання. Вона переконувала рабiв, що вони не мають сили волi. Що iм потрiбен хазяiн, який контролюватиме iхнi базовi iнстинкти. Пiсля кiлькох днiв розгулу в усiх можливих значеннях вони з радiстю поверталися до рабського iснування.

Лекцiя доктора була довгою, повною алкоголю i поблажливою.

– В амiшiв[53 - Амiшi – консервативний християнський релiгiйний рух. Вiра амiшiв базуеться на буквальнiй iнтерпретацii Бiблii, вони проживають в iзоляцii, вiддають перевагу простому способу життя i не визнають технологii.], – далi нудив Бролi, – е цiкавий ритуал «румспринга». Слово, що перекладаеться як «бiгти або стрибати сюди-туди». Перед настанням зрiлостi молодим амiшам дозволяють насолодитися плодами зовнiшнього свiту. Нiби раби, що тiшаться сатурналiями, молодi амiшi неминуче зловживають наркотиками, сексом, млосним життям на мiнiмальну зарплату. Пiсля того як вони опускаються на саме дно, – весело г?кав Бролi, – то з радiстю повертаються до простого i зрозумiлого життя амiшiв.

Джамал глянув на свiй годинник. Кiшоун ледве стримувався, щоб не перевiряти повiдомлення. Професора реально понесло.

Доктор спинився, щоб перевести подих. З блискучим пiйлом на губах i розкиданими пасмами незiбраного довгого сивого волосся, вiн нагадував чарiвника. Якогось белькотливого еретика. Прикипiвши до своеi аудиторii сяючими очима, вiн запитав:

– Знаете, чому ця краiна, мабуть, найрозумнiший i найуспiшнiший експеримент в iсторii людства, не практикуе ритуалу перестановки влади?

Коли жоден з молодих чоловiкiв не озвався, доктор загукав:

– Карнавал! – вiн проревiв: – Fasching!

Останне слово походило з нiмецькоi й означало «останне попередження». Це був еквiвалент сучасного Мардi Гра[54 - Mardi gras – вiвторок пiсля Попiльноi середи, останнiй перед Великим постом. Європейський варiант Масницi.], останньоi плотськоi милостi перед труднощами i самопожертвами в час посту. У Баварii сiмнадцятого столiття ритуал перестановки влади дозволяв бiднякам iсти, веселитися й iнодi злягатися в церквах i соборах, у той час як на святкових парадах монахи i священики iздили на возах – як на сучасних платформах для фестивалiв – i кидалися фекалiями у глядачiв. Мирське ставало священним, а священне – мирським. Але тiльки на короткий час.

Проте саме пiд час цього вiкна беззаконня Мартiн Лютер i зробив свiй хiд. Вiн вивiсив своi претензii до католицькоi церкви. І таким чином заснував протестантизм.

– Ви погодитеся, що Сполученi Штати – це цiлком i повнiстю протестантська краiна? – запитав Бролi, додаючи: – Принаймнi на час свого заснування.

Через те що протестантськi релiгii були створенi в перiодритуалу перестановки влади, вони завжди насторожено ставилися до таких речей.

Бролi кивнув зi знанням справи.

– Папа, Його Святiсть, продовжуватиме вмивати i цiлувати ноги бiдних у Чистий четвер, але протестанти нiколи не ризикнуть такою вразливiстю.

Це i е фатальною помилкою цiеi держави, припустив вiн. Вона нiколи не дозволяе найслабшим, найбiднiшим i людям без права голосу насолоджуватися хоча б якоюсь годиною ритуалiзованоi влади. Так, ми маемо кастрованi версii ритуалу, на кшталт Гелловiну чи рiздвяного колядування для дiтей, але немае нiчого, що дозволило б дорослим представникам нижнього класу виснажитися i залишатися вдоволеними своею бiднiстю протягом наступного року.

Джамал довгий час мовчав, та все ж таки спробував перевести розмову на iншу тему.

– Отже, Список?

Кiшоун у розпачi благав:

– Вiн справжнiй?

Сонний i трохи п’яний, доктор Бролi невдоволено цокнув язиком. Вiн пiдняв лiву руку i погрався кiлькома пасмами безладного волосся.

– Оскiльки я культурний антрополог, то давно чув про цей легендарний Список, – сказав вiн i запевнив: – Це просто ще одна мiська легенда. Цiлковита вигадка.

Двое студентiв мали дуже пригнiчений вигляд. Вони прийшли сюди запитати про Волтера, намагалися дiзнатися, чи професор може iм допомогти. Вiн не може чи не хоче. Тупик.

Нiби вiдчуваючи iхне розчарування, доктор Бролi засовався у крiслi. Може, щоб задобрити iх, а може, щоб позагравати, вiн запитав:

– Цей мiфiчний Список, – поцiкавився вiн чисто з антропологiчного погляду, – що станеться, якщо кандидат отримае забагато голосiв?

Не вiдриваючи очей вiд пiдлоги, Кiшоун посунувся вперед i став на колiна перед Бролi. Вода у пластиковiй мисцi вже давно охолола. Кiшоун узяв складений рушник.

– Отаке, – сказав вiн i нiжно пiдняв одну блiду ступню з ледь теплоi води, витер рушником i поставив на килим. Студент повторив ту ж дiю з iншою ногою, а тодi пiднiс обидвi ступнi до рота i поцiлував холодну зморщену шкiру.

Доктор Еммет Бролi ошелешено витрiщився, роззявивши волохатi щелепи. Зробивши це, Кiшоун потягнувся рукою за спину. З-за пояса вiн дiстав короткоствольний револьвер i вистрелив один раз в обличчя з вiдвислою щелепою.

Не було чутно, щоб хтось побiг до них. У покинутiй будiвлi нiкого не було. Джамал озвався:

– Не хочу каламбурити, але ти зробив фальстарт.

Бролi розвалився у крiслi, кров наповнила пошарпаний кратер, який вирiс на мiсцi його обличчя. Кров бризкала з отвору на верхiвцi зруйнованоi трахеi. Вiн бiльше не нудив, кiнець. Уся маса його дослiджень i освiти хлюпнула на горiховi панелi позаду крiсла. Руки якусь мить здригалися. Тодi кров перестала стiкати сивою бородою, i вiн офiцiйно помер.

Кiшоун запхав пiстолет назад за пояс.

– Через кiлька днiв це не матиме значення, – вiн показав Джамаловi, щоб той подав вигадливий нiж для конвертiв зi столу. Запитав: – Яка там у нього цiннiсть?

Джамал вдивлявся в екран телефона, промотував довгий список iмен. Вiн мотав i мотав. Список щодня збiльшуеться, люди подають останнi пропозицii. Нарештi озвався:

– Ти не повiриш…

Кiшоун завмер.

– Кажи!

Джамал вiдвiв очi вiд екрана, розплився в усмiшцi.

– Тисяча шiстсот голосiв…

Його друг охнув. Це практично створюе iм власну полiтичну партiю. Кiшоун прикрив рота обома руками i тихо заверещав вiд щастя.

Вiдрiзаючи ножем для конвертiв вухо мерця, Джамал зiтхнув:

– Дякувати Боговi, Волтер нам сказав.

Кiшоун безпорадно знизав плечима. Трохи зашарiвшись, слабко додав:

– Бiдний Волт.

Вiн задер край футболки мерця, вiдкрив липкий пластир на шкiрi пiд нею. Вiдiрвавши пластир i прилiпивши собi його збоку на шию, вiн насолодився миттевим припливом фентанiлу.

Джамал подав вухо, дiамант досi блищав у мочцi. Двое хлопцiв стукнулися кулаками над понiвеченими рештками доктора Еммета Бролi, дали одне одному «п’ять». Перед тим як пiти, Кiшоун пiдiйшов до прапора в рамцi, цiеi напiвзгорiлоi релiквii з якогось давно забутого протесту чи демонстрацii. Вiн зняв його, шанобливо роздивився, а тодi повiсив знову, правильним боком.

Джамал схилився пiдняти книжку Алiнскi. Зухвало погортавши сторiнки, сказав:

– Час гарних слiв минув.

І нiжно довiрив тендiтний папiр голодному вогню в камiнi.



Голос Пайпера скрипiв. Горло висохло i дерло, вiн цiлком виснажився. Пiсля того як iнших акторiв вiдпустили, кастингова комiсiя далi вимагала вiд нього зачитувати випадковi фрази. Те, що почалося як прослуховування, перетворилося на марафон, нiби вони перевiряли його на витривалiсть. Клем чи Нейлор, чи хто там у них кастинг-директор, кривився i говорив:

– Вони не переконанi, що ти достатньо мужик, – говорив вiн, нiби пiддражнюючи Пайпера, – ця роль вимагае набагато бiльше тямущостi.

Вони пiднiмали наступну картку-шпаргалку, сповнену якоiсь тарабарщини, i Пайпер був диявольськи налаштований не читати:


Бiлiя воюе з Гомiею. Бiлiя завжди воювала з Гомiею.

Їхнiй стос непрочитаних карток був товстий, як старий телефонний довiдник. Хтось пiднiмав iншу, i Пайпер зачитував уголос:


Вогонь, що поглинае наше мiсто, розпалили сили прихильникiв старого режиму.

Вони витягували картку за карткою.


Свiтовi потрiбна об’еднана теорiя поля[55 - Об’еднана теорiя поля – ще не вибудована фiзична теорiя, що повинна об’еднати всi фундаментальнi взаемодii в рамках единого теоретичного пiдходу.]. Одна рiч, щось одне, що пояснюе все, – дайте це людям.


Чоловiка визначае не те, що вiн робить за зарплату, а те, що робить у вiльний час.


Велика вiйськова процесiя знову займе зруйноване мiсто Портленд!


Приемнiсть вигадки в тому, що вона мусить лише пахнути правдою.

Реальна тарабарщина. Цiлковита i повна ахiнея, вигадана дешевими писаками для серiалу, який жоден телеканал нiколи не вибере. Проте Пайпер зачитував кожну фразу енергiйно i пристрасно. Вiн знав, що вузол його галстука вже провис далеко вниз вiд запонки для комiрця. І те, що пасма волосся вже розтрiпалися й почали спадати йому на чоло. Та вiн не здавався. Налитi кров’ю очi пекли, але вiн не здавався. Навiть коли кастинг-директор, Руфус, чи Колтон, чи Бреч, пiдняв нову картку.



До того як ця книжка стала книжкою… до риття поховальних ям… був лише план Волтера, як стати багатим.

Гуляючи вулицями Нью-Йорка, вiн увiмкнув якесь порно на телефонi. Просто нерухомi картинки, щоб порозглядати, поки наповнюються коки. Щоб кров спустилася вниз, до хазяйства, i вiн думав своiм безстрашним мозком нижче живота. Твердий член нiколи нiчого не боiться. Порно дiяло на нього, як шпинат на Папая чи лють на Неймовiрного Галка. Переносило його в стан, коли вiн мiг бавитися в «Знайди Волдо» на стелi Сикстинськоi капели i не знайти там Бога, бо дупи всiх ангелiв виявлялися такими нескiнченно iбабельними.

Порно робило з Волтера безжальну зграю вовкiв у одному тiлi. У своему телефонi вiн гуглив:



Тед Бандi

Вейн Вiльямс

Дiн Корлл

Рiчард Рамiрез 

Енджело Буоно

Девiд Берковiц[56 - Усi вони – сумнозвiснi американськi серiйнi вбивцi.]


Будь на прив’язi. Іди праведним шляхом, i всiм буде плювати, живий ти чи мертвий. Волтер може вмерти з голоду чи спiткнутися на дорозi, щоб його розмазали, як млинець. Вiн може вiдправитися в якусь зону бойових дiй, де його згвалтують багнетом. Вiн уже не чиесь маленьке дитя, вже нi. Усiм похер, живий вiн чи мертвий. Але вбий вiн кiлькох таких самих нiкчем, i суспiльство натисне на всi пружини, щоб слiдкувати за ним. Мiльярд платникiв податкiв забезпечуватимуть йому iжу i дах над головою до кiнця життя. Одягатимуть у чистий одяг. Припинить iсти – i вони запхають трубку йому в горло й закачуватимуть туди iжу, чим вiн не насолоджувався, ще вiдколи був зародком.

А поки що вiн iшов вулицями Нью-Йорка, хижак на землi весняних ягнят.

Усе, чого вчили в школi, могло привести людину лише до певного рiвня, iнакше його вчитель алгебри лiтав би на приватному лiтаку i пив шампанське з туфлi. Те, чого вони вчать, здебiльшого приводить усiх до того самого. Вони кажуть, що ти повинен стати кимсь – адвокатом, бухгалтером чи приборкувачем левiв, щоб по шматочку замiнювати себе кимсь iншим. Замiсть когось одного Волтер хоче бути всiм. Але щоб стати вищим за цi щурячi перегони, йому знадобиться наставник. Такий собi мiльярдер, що вiзьме його пiд свое мiльярдерське крило i покаже все, що треба знати, щоб грошi множилися, наче кролики, повiдае про торгiвлю конфiденцiйною iнформацiею i врiвноваження товарних ф’ючерсiв, безживний свiт поглинань корпорацiй i нагромадження фiнансiв у якомусь податковому притулку на якомусь банкiвському рахунку, що сягае безкiнечностi.

Сьогоднi Волт сказав собi, що може це зробити. Насамперед, вiн виконав домашне завдання. Вiн почитав фiнансову рубрику газет, щоб знайти там якогось Джорджа Сороса[57 - George Soros (1930) – угорсько-американський бiзнес-магнат, фiлантроп, полiтичний активiст, один iз найуспiшнiших iнвесторiв.] чи брата Коха[58 - Charles G. Koch (1935), David H. Koch (1940) – американськi пiдприемцi, полiтичнi донори, фiлантропи. Власники транснацiональноi корпорацii Koch Industries.] . Гедж-фондового магната з великоi букви або царя iнвестицiй. Вiн пройшовся сторiнками журналу «Таун енд Кантрi» й перечитав бiографii людей з «Форчун 500»[59 - Fortune 500 – щорiчний список журнала Fortune з 500 найбагатших американських корпорацiй, упорядкованих за валовим прибутком.]. Знайшов собi якогось царя Мiдаса, який смикае за ниточки i пряде золото зi соломи.

На думку Волтера, вiн не ледарював. Вiн чекав свого часу, берiг ресурси, очiкував одного головного шансу. Вiн склав список того, у що вiрить:



Санта-Клаус

Католицький бог 

Буддистський бог

Поганський бог

Сатана

Рiздвяний кролик i Зубна фея

«Сiетл Суперсонiкс»[60 - Seattle SuperSonics – професiйний баскетбольний клуб мiста Сiетл, штат Вашингтон.] i «Оклагомзькi бандити»[61 - Oklahoma Outlaws – колишня назва професiйноi футбольноi команди Arizona Outlaws.]

Герi Гарт, Волтер Мондейл i Ел Гор[62 - Gary Hart (1936), Walter Mondale (1928), Al Gore (1948) – американськi полiтики-демократи.]

Обрiзання


Дотепер вiн вiрив у демократiю та явне призначення[63 - Manifest Destiny – iдея ХІХ столiття про те, що поселенцi повиннi розселятися по всiй Пiвнiчнiй Америцi, таким чином розширюючи територiю майбутнiх США. Зараз уживаеться на позначення «мiсii» Америки у принесеннi демократii в усьому свiтi.]. Вiн вiрив у капiталiзм, моральну вiдноснiсть i соцiальний марксизм. Якщо вiн мiг повiрити в це, то може i в будь-що iнше. Можливо, вiра в цi смiховиннi абстракцii була реалiзацiею самого вiрування, крапка.

Єдиною вiрою, единою його релiгiею цими днями була Шаста. Вiн запхав два пальцi в кишеню штанiв. Витяг звiдти рожеву балабушку. Схожа на маршмеллоу, але менша. Затичка для вуха. Одного дня на iнструментах промислового дизайну Шаста вимкнула свердлильний станок. Вона витягнула пiнопластовi рожевi затички з вух i поклала збоку. Поки вона ходила комусь телефонувати, Волтер поцупив одну. І тепер на вулицi Нью-Йорка вiн пiднiс цю затичку до носа й понюхав. Вдихнув солодке довкiлля Шастиних шкiри i мозку.

Звiсно, можливо, його батько не був мудаком свiтового масштабу, який мiг би залишити йому значну довiрчу власнiсть, але Волтер знав, як це виправити. Якщо батько може мати бiльше однiеi дитини, чому дитина не може мати бiльше одного батi? І якщо хтось iз батькiв може всиновити дитину, чому Волтер не може взяти собi нового батька? Багатого. Такого, що просуне срiбну ложечку просто йому межи селюцьких реднекських[64 - Redneck – образливий термiн на позначення неосвiчених бiлих американцiв, здебiльшого iз сiльськоi мiсцевостi штатiв Пiвдня.] губ бiлоi швалi[65 - White trash – подiбний до попереднього образливий термiн, що позначае бiдних бiлих жителiв штатiв Пiвдня.] . Вiн, саме вiн на вулицi з прихованою зброею, стане сином якогось Креза[66 - Крез – цар Лiдii в перiод ii найбiльшого розквiту.], якого ще не знав.

Спритно вибере собi якогось Т. Буна Пiкенса[67 - T. Boone Pickens (1928) – американський бiзнес-магнат, фiнансист.]. Як фантазiйний футбол, тiльки з родоводом власноi сiм’i.

Грошi – це чиста душа всього, форма, яку все набирае перед тим, як реiнкарнуватись у щось iнше. Волтер перетворився на першопочаткового Волтера, що iснував до того, як йому залили в голову чужi думки, освiту i обережнiсть. Волтера, на якого його перетворив перегляд порно.

Вiн буде там, на якiйсь Медiсон-авеню, новий батя Волтера, з грубим обличчям, нiби з олiйноi картини, i головою, повною цифр. Можливо, не багатенький Цилiндр[68 - Персонаж-талiсман настiльноi гри «Монополiя», що носить цилiндр.] iз «Монополii» у смугастих штанях i фраку, але достатнiй патрiарх. І якщо Волтер може взяти бездомного собаку з вулицi, тодi й це буде легко. Вiн повторював собi: «Вороже поглинання». Вороже поглинання. Якщо дивитися пiд правильним кутом, то це буде комплiментом, говорив вiн собi, коли замаркдевiдчепменив[69 - Mark David Chapman (1955) – американський убивця, що застрелив учасника групи The Beatles Джона Леннона. У день вбивства Чепмен весь час прогулювався пiд будинком Леннона в Нью-Йорку, вичiкуючи вдалого моменту.] у Нью-Йорк i розплатився кредиткою за кiмнату в готелi в центрi, щоб мати змогу маркдевiдчепменити переповненi вулицi, сподiваючись перетнутися зi своiм новим батею. Батьком, який не знае про свою нову роль, поки що.

У своему телефонi вiн гуглив: Чепменiв список людей, яких потрiбно вбити.



Джоннi Карсон[70 - Johnny Carson (1925—2005) – американський журналiст, телеведучий, режисер.]

Марлон Брандо

Волтер Кронкайт[71 - Walter Cronkite (1916—2009) – американський журналiст, ведучий вечiрнiх новин на телеканалi CBS.]

Джордж Кемпбелл Скотт[72 - George Campbell Scott (1927—1999) – американський актор, вiдомий роллю у фiльмi «Доктор Стрейнджлав, або Як я перестав хвилюватись i полюбив бомбу» (1964).]

Жаклiн Кеннедi Онассiс

Джон Леннон

Елiзабет Тейлор


Мiркуючи порномозком, Волтер крався вулицями зi своiм списком i випнутими кишенями пальта, пильнуючи за одним iз кiлькох можливих батькiв. Жебраки не вибирають. Деякi з його можливих наставникiв були навiть не чоловiками, а ледi, бiржовими маклерками чи махiнаторками нерухомостi, головне, щоб вони могли настановити його в чаклунствi заробляння грошей. Волтер тупотiв тротуаром, нiби полiцейський, що здiйснюе нагляд, зi списком у телефонi, доповненим фотографiями i запропонованими ймовiрними мiсцевостями для полювання на фiнансистiв. Вiн постiйно думав: Шаста. Думав: вираз обличчя Шасти, коли вiн заявиться в ii кiмнату в гуртожитку, весь стильний, на приватному лiтаку з вервицею коней для поло, щоб таемно забрати ii туди, де, на додачу до всього, ii чекатиме Бейонсе у ролi новоi дружки. У своему телефонi вiн гуглив: список людей, яких потрiбно вбити, за версiею Чарльза Менсона.



Стiв Мак-Квiн[73 - Steve McQueen (1930—1980) – американський актор, вiдомий ролями антигероiв.]

Рiчард Бертон[74 - Richard Burton (1925—1984) – валлiйський актор, вiдомий своiм баритоном i ролями у постановках Шекспiра.]

Том Джоунс[75 - Tom Jones (1940) – валлiйський спiвак у стилi поп, ритм-енд-блюз, кантрi, соул.]

Френк Синатра 

Елiзабет Тейлор


З мотком клейкоi стрiчки в пальтi вiн крокував уздовж Волл-стрит. Пiднявся по Лексингтон-авеню до унiвермагу «Блумiнгдейлз», пантруючи навколо, не певний того, як упораеться з реальною зустрiччю. Кровожерливi мiльярдери в iхньому природному середовищi. Може бути так, що вiн iтиме за своiм новим батею квартал за кварталом, доки вони не опиняться перед червоним свiтлом свiтлофора на розi 57-i, очiкуючи на зелений. Вiн пiдступить до цього Майкла Блумберга[76 - Michael Bloomberg (1942) – американський пiдприемець, iнженер, полiтик, фiлантроп.] i запитае:

– Ви часом не Воррен Баффет?[77 - Warren Buffett (1930) – американський бiзнес-магнат, iнвестор, фiлантроп.]

Його аристократична, патрiархальна шкiра виглядатиме блiдою i крихкою, нiби сигаретний папiр. Вiн змiряе Волтера знудженим презирливим поглядом, i той заперечить словами:

– Можливо, вам буде цiкаво, в мене при собi Глок-15[78 - Glock – серiя австрiйських пiстолетiв. Моделi Glock-15 насправдi не iснуе.], – i смiливо продемонструе випин у кишенi пальта.

Це приверне увагу чоловiка. У ту ж мить Волтер наказав йому спiймати таксi, i вони обидва залiзли всередину. Волтер продиктував водiевi адресу у Квiнзi[79 - Queens – схiдний, найбiльший за площею i другий за населенням боро (район) Нью-Йорка.], точку за кiлька кварталiв вiд мiсця, де вiн залишив орендовану машину. Вони вдвох iхали в тишi, Волтерiв випин упирався в нирки чоловiка, що служив для Волтера квитком у життя, де йому не доведеться впихати все свое iснування лише у вечори суботи. Для бiльшоi рiшучостi Волтер пошукав iще порно. Вiн витягнув пачку насичених смолами сканку[80 - Skunk (досл. «скунс») – один iз сортiв коноплi, що вирiзняеться специфiчним запахом i сильним наркотичним ефектом.] жувальних гумок i запропонував одну водiевi. Таксист узяв, не зовсiм розумiючи, що це. Волтер запропонував одну цьому Бернару Арно[81 - Bernard Arnault (1949) – французький пiдприемець, iнвестор, колекцiонер, найбагатша людина в Європi за версiею журналу Forbes 2018 року.], але вiн вiдмовився, тож Волтер закинув ii собi до рота й почав жувати. Вiн сказав:

– Я не збираюся вас кривдити. Цей Амансiо Ортега[82 - Amancio Ortega (1936) – iспанський пiдприемець, володiе текстильними брендами Zara, Bershka, Pull and Bear та iншими.] й запитав:

– Вам пiстолет потрiбен для того, щоб мене не кривдити? Волтер вiдповiв:

– Менi потрiбно лише позичити ваш мозок на кiлька днiв. Поки вони минали велич Нью-Йорка з усiх бокiв машини, цей Карл Альбрехт[83 - Karl Albrecht (1920—1914) – нiмецький пiдприемець, довгий час вважався найбагатшою людиною в Нiмеччинi.] запитав:

– У тiй гумцi часом не було ковтунцiв?

Волтер запитав:

– Чого?

– Ковтунцiв iз кишенi, – повiдомив вiн Волтеру. – На жуйцi, яку ви менi так щедро запропонували. – Пiднiсши обидвi долонi вгору, вiн звернувся до даху машини, благаючи: – У моему вiцi, з тiею цiнною дрiбкою життя, що менi залишилася, чому це я маю довiряти якомусь молодому негiднику, який так щедро пропонуе менi дешеву жуйку, вкриту брудом?

Волтер вiдчув якiсь волосянi нитки мiж зубами. Його щоки палали вiд сорому, але вiн не хотiв пiдтверджувати слова чоловiка, випльовуючи жуйку з вiкна. Натомiсть вiн сказав:

– Ви божевiльний. Це чудова жуйка! – саме тодi йому треба було витягнути телефон, але Волтер не хотiв, щоб його новий батя побачив, як вiн заправляеться порно.

Водiй таксi виплюнув жуйку через вiкно. Волтер сказав iм обом:

– Жуйка – смачнюща!

Щоб таксист не побачив його орендовану машину, вони вийшли ранiше. Тодi, коли тiльки Волтер i той чоловiк iшли Квiнзом, коли вони пiдiйшли до орендованого авто, вiн кивнув цьому Карлосу Слiму[84 - Carlos Slim (1940) – мексиканський бiзнес-магнат, iнвестор, фiлантроп.], щоб залазив усередину. Волтер пообiцяв йому:

– Тиждень, максимум.

Волт вiдкрив фотографii Шасти на своему телефонi. Пiднiс екран, щоб його новий батя подивився. Промотуючи фотографii усмiхненоi Шасти, сплячоi Шасти, Шасти, яка його iгноруе, Волтер сказав:

– Ось мiй мотив.

Погляд чоловiка перейшов на важiль вiдкриття багажника зсередини. Волтер не заперечував, якщо чоловiк зрештою залiзе всередину. Нехай думае, нiби вiн зможе вискочити на першому-лiпшому свiтлофорi. Вiн зiтхнув, цей Інгвар Кампрад[85 - Ingvar Kamprad (1926—2018) – шведський пiдприемець, засновник компанii ІКЕА.]. Плечi впали, i вiн пробурмотiв:

– Тиждень, каже менi мiстер Терорист! – скрутившись калачиком бiля запасноi шини у Волтера в багажнику, вiн поспiшно подав йому свiй годинник, телефон i гаманець, але Волтер вiдмовився. Трохи подумавши, вiн узяв телефон чоловiка, щоб вiдключити сигнал GPS. Волтер сказав:

– Ви не до кiнця усвiдомлюете моi мотиви, – i додав: – Менi не потрiбнi вашi грошi.

Волтер сказав:

– Я не якийсь там терорист, – i захряснув кришку багажника.

Як тiльки багажник замкнувся, Волтер виплюнув страшну жуйку. В кишенi пальта вiн вiднайшов трубку на одну затяжку i вдихнув на повнi легенi, затримав дим, вiдпускаючи розум у мандри. Бiдна Елiзабет Тейлор, подумав вiн. Двiчi на прицiлi. Хiба не вона також була цiллю в ретельно спланованiй автокатастрофi з метою вбивства в романi Дж. Г. Балларда «Автокатастрофа»? Де вони планували з’iхати з естакади – яку в Англii називають шляхопроводом – i символiчно згвалтувати ii лiмузин, розтовкши до смертi своiми седанами? Чи стiльки змов, щоб ii убити, – це насправдi основний вимiр ii успiху в кiно?

Через зачинений багажник Волтер сказав, що йому шкода через те, як усе склалося, про Голокост i все таке, але тут усе буде по-iншому. Волтер був неупереджений, оскiльки колись у середнiй школi зробив дiораму на тему остаточного вирiшення еврейського питання. Це був його аргумент ненависним заперечникам Голокосту в Інтернетi, проект, доповнений димом ладану, який зловiще пiднiмався з димарiв, побудованих iз лего. Ладан сандалового дерева, бо то був единий, що продавався у «Вол-Мартi». Там був бульдозер «Тонка», який скидав голих барбi в яму, щоб заховати iх вiд сил антигiтлерiвськоi коалiцii, що вже наближалися. Достойна спроба, ота дiорама, проте через неi його вiдправили в кабiнет шкiльного психолога, де показали вiдео про те, як не бути мудаком, що неправильно сприймае культуру. Вiдтодi вiн завжди старався докладати особливо жорстоких, на повну котушку, зусиль, щоб бути чуйним стосовно людей з iншими релiгiйними поглядами.

Коли вiн поклав трубку назад у кишеню, то вiдчув виток струни. Гаррота.

Насправдi не було в нього нiякого пiстолета. Замiсть пiстолета в кишенi пальта був товстенький пакет калiфорнiйськоi ультрафiолетовоi. І ще клейка стрiчка, яку вiн забув використати. Вiн прошепотiв у замкнений багажник:

– Нiхто вас не задушить газом.

Лише тодi Волтер зважився на ще одне наповнення порно. Увесь той час вiн нiчого не знав. Ще не бачив повноi картини.

Усе це викрадення пiшло б так легко, так тихо, безболiсно й легко, що вiн мусив би помiтити якусь жахливу помилку.

Багажник вiдповiв зсередини:

– Кого газом труiти? Мене? Я лютеранин, мiстере Терористе, – а тодi з-пiд металу долинула приглушена хвиля трiумфального смiху.



Через шiстдесят днiв Список заморозили. Кандидатiв iз недостатньою кiлькiстю голосiв вилучили. Тi, хто залишився, отримали фiксованi оцiнки винагороди. Цi заходи були спрямованi на те, щоб гравцi не могли визначати, висувати i голосувати одне за одного. Щойно настане Виправний день, Список зникне. Списку не iснуватиме.



Вони попросили Пайпера повторити цi слова. Кожного разу з тiею ж iнтонацiею, так нiби вiн робот.

– Виправний день наближаеться, – покiрно продекламував вiн.

Знову:

– Виправний день наближаеться.

– Повторюю, Виправний день наближаеться.

Вiн промовляв цi слова, доки вони не перестали здаватися словами. Кожне речення перетворилося на мантру чи барабанний дрiб. Пайпер зосереджувався на тому, щоб вимовляти кожне слово, кожен збiг приголосних i кожний ненаголошений голосний чiтко. Кожен дубль був iдеальний, але помiчник режисера стояв бiля камери i показував пальцем, щоб вiн повторив знову.

Пайпер попросив води. Хтось попорпався в битому льоду в пiнопластовому охолоджувачi, але найближчим до води там було лише легке пиво. Запис почався заново.

Повтор:

– Виправний день наближаеться.

Повтор:

– Списку не iснуе.

Повтор:

– Перша жертва будь-якоi вiйни – Бог.

Повтор:

– Якщо чоловiк може поглянути у вiчi реальностi в двадцять п’ять рокiв, у шiстдесят вiн зможе ii диктувати.

Кастинг-директор, Клем, Руфус чи Нейлор, роздивлявся свою планшетку, кивав, потiм пiдняв голову.

– Чудова робота, – озвався вiн. – Тепер нам потрiбно все це iспанською.

Пайпер не мiг дозволити собi ображатися. Йому потрiбна була робота. Врештi Клем пообiцяв зв’язатися з Пайперовим агентом стосовно умов договору. Усi члени команди пiдiйшли до нього i потисли долоню своiми грубими й брудними руками. Кожен вiддав належне хрипким «дякую». Оператор Колтон втулив йому конверт iз манiльського паперу i провiв до паркiнгу. Тiльки-но Пайпер залiз до своеi машини, де нiхто його не бачив, вiн розiрвав конверт. Усерединi лежала пачка з сотнi стодоларових купюр. Чи це був аванс, чи хабар, Пайпер не мав уявлення. Увесь сьогоднiшнiй день за вiдчуттями був схожий на зйомки в порно, як вiн собi iх уявляв. На паперовiй стрiчцi було надруковано «$ 10,000».



Стоячи на своему робочому мiсцi, Чарлi помiстив гумову подушечку вiдбiйника в гiдравлiчний прес. Зверху розташував сталевий монтажний фланець i вставив болт. Ногою натиснув на педаль. Прес засичав i притиснув деталi докупи, Чарлi додав контргайку i закрутив ii згiдно з технiчними характеристиками. Вiн вiдпустив педаль, витягнув готовий вiдбiйник ресори i кинув його в сiтчасту корзину з позначкою номера деталi. Потягнувся за ще однiею гумовою подушечкою, ще одним сталевим фланцем, ще одним болтом. Ранiше це була марудна робота, а тепер кожне повторення наповнювало його радiстю. Кожне завдання вiдраховувало час до майбутнього, i вперше, вiдколи вiн був маленьким хлопчиком, Чарлi очiкував цього майбутнього бiльше, нiж Рiздва.

Сталося неможливе. Геррет Довсон сказав «ти». Вiн смикнув великим пальцем, щоб Чарлi пiдiйшов. Геррет Довсон, король виробничого цеху.

Отак швидко життя Чарлi було врятоване.

Цей чоловiк вибрав його одного серед усiх галасливих, хулiганських пиздаболiв на фабрицi. Це лестило. Чарлi почувався миропомазаним, як у Бiблii. Так нiби йому з’явився янгол. Так наче вiн i не жив до того, як Геррет Довсон пiдiйшов до нього пiсля закiнчення змiни й повiдомив, що Чарлi – не такий, як iншi, й що його очiкуе доля далеко за межами роботи на збiрцi.

Нiхто, жоден учитель, священик чи спортивний тренер, нiколи так начисто не казав Чарлi, що вiн може допомогти керувати свiтом.

Чарлi – чоловiк. Йому 27 рокiв. Чоловiк, що працюе на збiрцi, мае три попереджувальнi листи на своему рахунку, i якщо вiн ще раз запiзниться на роботу, то отримае четвертий i його звiльнять. А робота в нього – повна херня. І вiн ненавидiв себе за те, що чiпляеться за таку херову роботу. Ще вiд школи вiн звик мало очiкувати вiд життя. Нiчого особливого, просто щоб свiт до нього ставився ввiчливо i з повагою. Хотiв, щоб люди бачили його – не боялися, не захоплювалися ним, а просто бачили. Вiн хотiв бути помiтним, щоб люди подумали двiчi перед тим, як цькувати чи ображати його.

Тепер його вибрали в команду. Найособливiшу команду в iсторii людства. І якщо його команда добре попрацюе, учасники зможуть об’еднати своi перемоги. І якщо це число буде значним, вони зможуть стати головним законодавчим органом у новiй краiнi. І краiна, на чолi якоi вони стоятимуть, стоятиме на чолi всього свiту. І вiд цього майбутнього важко спалося вночi.

У день запрошення Геррет Довсон показав йому Список на своему телефонi, показав, де його знайти, веб-адресу. Довсон побачив у ньому щось героiчне i передбачив, що Чарлi може вiдiграти певну роль у Виправному днi. Чарлi, проголосив Довсон, з тих чоловiкiв, якi впродовж вiкiв уживали заходiв, що радикально полiпшували суспiльство за один день.

Такi слова сказав сам Геррет Довсон, який жодного разу протягом сiмнадцяти рокiв не запiзнився на змiну i нiколи за час роботи не отримував попереджувального листа. Довсон, живий доказ того, що клопiтка праця – це показник гiдностi. Вiн, що мае дружину i дiтей, якому багато що е втрачати, Геррет Довсон поставив усе на кiн, запрошуючи Чарлi приеднатися.

Чарлi не розчаруе таку його довiру. Довсон розповiв про це лише Чарлi, з усiх працiвникiв на лiнii в «КейЕмЕл Індастриз» цей чоловiк вiднайшов саме його, спостерiгав за ним здалеку, бачив його тихий, стриманий стиль поведiнки. Вiн правильно вiдчув, що Чарлi може втримати все в таемницi, не хвалитиметься i не поставить справу пiд загрозу. Вибрав приховану силу i невикористаний потенцiал. Те, чого нiхто не помiчав, навiть батя Чарлi, й саме це побачив Геррет Довсон.

Пiсля ретельних спостережень вiн знав, що Чарлi купить необхiдну зброю. Чарлi практикуватиметься на рухомих мiшенях. Покаже себе як цiнна людина, коли настане Виправний день, а також як член керiвного класу на десятилiття вперед.

Ризикуючи вдатися в астрологiю, Довсон говорив про цикли Сатурна людських життiв i те, як цикл Чарлi почався у вiцi двадцяти семи, а коли йому стукне тридцять один, то вiн сам себе не впiзнае. Довсон розповiдав Чарлi про фiзiологiю людського мозку. Вiн цитував дослiдження, якi доводять, що останнi значнi змiни в людському мозку виникають приблизно в тридцять один рiк. Це вiк, коли людський досвiд й освiта зливаються, щоб створити дещо значнiше, нiж цi два елементи. Якщо чоловiк переживе двадцять сiм рокiв – вiк смертi для стiлькох рок-зiрок, – тодi його найбiльшi амбiцii справдяться до тридцятиоднорiчного вiку.

На думку Довсона, природа обдарувала Чарлi великим розумним мозком не для того, щоб вiн вiдмiчався на роботi й витрачав життя на збiрку рiзних пристроiв. Вони вдвох, вiн i Чарлi, – кiнцевi результати тисячолiть розумного вибору i виснажливоi роботи. Довсон говорив, як це комiчно, що тут стоiть еволюцiйна кульмiнацiя кожного генiя i мускулистого варвара. Тут, у «КейЕмЕл Індастриз», Чарлi та його побратими мають усе необхiдне для найгiршоi хернi, яку доля коли-небудь кидала в обличчя будь-якому чоловiковi, та, разом з тим, вони до всирачки переймаються тим, щоб iх не звiльнили, й моляться, щоб провести наступнi чотири десятки рокiв, нагвинчуючи гайки на болти.

Їхнi предки, казав Довсон, спостерiгають за цим i iм абсолютно похер, скiльки деталей Чарлi збирае за годину, вiсiм годин, п’ятдесят рокiв. Усi надалi хочуть, щоб Чарлi показав ту ж смiливiсть, яку вони йому заповiли. Вони вiддали за нього своi життя й очiкують, що Чарлi зробить те саме для майбутнього.

Геррет Довсон прирiвняв родовiд iхнiх предкiв до лiнii влади, до якоi запрошував приеднатися Чарлi. Молодий чоловiк нашорошив вуха, поки Довсон описував систему. Як кожна лiнiя влади поширюеться вiд окремого члена Ради племен. Цi семеро членiв створили Список. Вони завербували перший загiн солдатiв, обережно вiдбираючи лише надiйних, беручких i рiшучих. І кожен з обраних запросив по одному солдату. Такий метод дозволяе вiдслiдкувати кожну лiнiю влади аж до ii засновника в Радi. А провал одного солдата буде провалом усього його роду. Тодi як успiх кожного буде успiхом роду.

Ця таемна мережа обраних уже розросталася. Мережа звичайних робочих чоловiкiв. Нормальних людей. Тишком, не привертаючи уваги, вони продовжували годувати своi сiм’i, сплачувати податки i ставитися до iнших зi звичною гiднiстю, цiлком усвiдомлюючи, що невдовзi вони отримають змогу усунути всi вади суспiльства.

Чарлi переймався своiм наступним кроком. Вiн хотiв завербувати свого швагра. Привести його в рiд. Пiд час усiх сiмейних зустрiчей вони вдвох сидiли, згорбившись перед телевiзором. Щоб утримувати мир, вони проводили своi життя мовчки. День подяки чи Рiздво, кожне свято перетворювалося на ехокамеру, в якiй члени сiм’i клекотали, як тi папуги, повторювали схваленi думки одне одного про свiт. Ризикнути щось заперечити означало вкинути шматок гiмна у чашу з пуншем щастя, тож Чарлi зi швагром сидiли й не рипались. Вони не пiднiмали голови й не ставали мiшенями зайвий раз. Напихались iндичкою чи великодньою шинкою i вдавали, що то не iхнi життя розчиняються в минулому.

Чарлi знав, що його швагер буде чудовим кадром для Виправного дня. Та вiн не знав, чи точно той зможе мовчати, а якщо сестра Чарлi довiдаеться, всьому настане каюк. Вона точно не вмiе тримати таемниць. Крiм того, вона одна з тих папуг, якi кажуть, що свiт мусить залишатися таким, яким е, а вона житиме й помре, намагаючись дiстати золотi вiдзнаки вiд учителiв, якi хотiли заробити золотi вiдзнаки вiд учителiв, якi прагнули золотих вiдзнак.

Через ii язик вони всi можуть померти. Ходила чутка, ба навiть бiльше, нiж чутка, що якщо хтось настукае, то за правилами роду цього гравця знешкодять. І навiть гiрше – гравця, який завербував винуватого гравця, також знешкодять. Це означало, що Чарлi, його сестра та швагер опиняться пiд прицiлом ще до Виправного дня, усi позбудуться спадщини та династii, i його родина назавжди опиниться поза сферою державноi влади, а Геррет Довсон, бiдний Довсон, почуватиметься дурнем, бо взяв на поруки тупоголового лоха, який зрадив справу. Довсон, який спостерiгав за Чарлi, оцiнював його характер i поставив на кiн власне життя з вiрою в те, що Чарлi – мiцний хлопець i йому можна довiрити роль у славному новому майбутньому. Геррет Довсон i весь рiд спiткнуться на одному кроцi, поки iншi лiнii влади розростатимуться далi.

Кiлька лiнiй влади вже таким чином затнулися i втратили iмпульс. Хтось настукав, i двох чоловiкiв довелося спинити, але третiй за ними вибрав знову, i лiнiя продовжила рости. Іншi лiнii тягнулися вперед без хибних крокiв, цi лiнii налiчували сотнi, й саме вони дiстануть найбiльше мiшеней.

Але щоб це сталося, Чарлi мусить виконати свiй обов’язок. Перше випробування. Навiть зараз Геррет Довсон спостерiгав за ним навпроти. Чарлi поклав гумову подушечку в прес. Вставив фланець i болт. Стиснув зiбрану деталь i закрiпив гайкою.

Життя в замку не робить з людини короля. Як i польоти на приватному реактивному лiтаку не роблять з неi астронавта. Чи згинання м’язiв не роблять людину сильною. Так само статусна дружина не робить чоловiка переможцем. Усе свое життя Чарлi шукав атрибутiв влади й нiколи не усвiдомлював, що едина влада – це сама влада.

Єдина смiливiсть – це смiливiсть. Рахуються лише дii. Так говорилося в книжцi. Геррет Довсон також дав Чарлi ту славнозвiсну книжку.

Тепер Чарлi потрiбно запросити наступного члена до свого роду.

Іншi лiнii росли днями, навiть годинами, але лiнiя Чарлi застрягла. Застопорилася. Якщо вибрати стукача, його вб’ють. Якщо не вибирати, це скалiчить рiд, ту послiдовнiсть чоловiкiв, якi довiрилися йому. Ба бiльше, якщо вiн не може взяти на себе цей один серйозний ризик, як вiн дасть собi раду, коли прийде Виправний день?



Книжку iз синьо-чорною обкладинкою було видно здалеку, наче виголену голову. Надто велика, щоб сховати в кишеню. Назва, виведена рельефними золотими лiтерами, таврувала кожного чоловiка, який тримав ii в руках на вулицi або читав в автобусi. Таврувала iх героями. Читання було прихованим актом революцii, який проходив цiлком на виднотi, але розпiзнати його могли лише iншi чоловiки з книжкою.

Якщо, наприклад, патрульний зупиняв чоловiка за перевищення швидкостi й бачив на сидiннi бiля водiя цю книжку, штраф вiн не виписував. Якщо жiнка помiчала, що якийсь чоловiк читае книжку, й запитувала про неi, а чоловiк вiдмовлявся розповiдати, вiн одразу ставав привабливiшим в ii очах.

Як пояснював це доктор Бролi, кожен молодiжний випин мае свiй текст. У всiх була книжка, яка виправдовувала дii, до яких мусили вдатися чоловiки. У конкiстадорiв була Бiблiя. Армiя Мао мала його книгу цитат. У нацистiв була «Моя боротьба», а в американських радикалiв – Сол Алiнскi.

Батьки та вчителi в захватi спостерiгали за хлопцями з цими книжками. Хлопчики й молодi чоловiки, якi нiколи самi книжок не читали, тепер очей не вiдривали вiд сторiнок годинами безперестанку.

Лише чоловiкам, яких запрошували в рiд, давали примiрники. Книжку можна було обговорювати лише серед таких чоловiкiв, доки всi, хто ii читав, не вивчали слова напам’ять.

Читати ii на людях вважалося вiдкритим i смiливим полiтичним актом. Синьо-чорна обкладинка була своерiдним прихованим посланням. Показником статусу. Читання цiеi книжки було iдеологiчною рекламою для однодумцiв.

У жоднiй бiблiотецi примiрникiв не було. Їi не продавала жодна книгарня, цю книгу Талбота Рейнолдса.

Вона кидалася в очi. Робила свого власника героем серед тих, хто знав план. Читачi носили ii так, щоб привернути увагу iнших перехожих. Синьо-чорна обкладинка була знаком, що демонстрував iхню чисельнiсть та змiцнював упевненiсть. Вона проголошувала, що найсмiливiшi з найсмiливiших обрали ii носiя рiвним собi. І чоловiки брали цю книгу з собою повсюди, нiби прапор у битву.

Як i всi найважливiшi книжки, ii розумiли лише тi, хто вiрив. Як Коран, чи Книга Мормона, чи «Манiфест комунiстичноi партii». Якщо якась невiруюча людина вiдкривала примiрник, вона не розумiла написаного, дратувалась, швидко облишала текст i вiдкладала геть. Стороння людина нiяк не могла дочитати книжку до кiнця, а новонавернений мiг перечитати ii мiльйон разiв, вiд палiтурки до палiтурки, й знаходити новi iдеi з кожним разом.

Тi, хто ii носив, вони втомилися бути споживачами. Вони хотiли бути спожитими.

Замiсть того щоб самим обирати покликання, вони були обраними. Кожен iз цих чоловiкiв був покликаний. Повиннiстю бiльшою, нiж вибiрковий вiйськовий призов уряду.



Теренсова мама нарештi спiймала його. Вiн лежав у лiжку i читав. Вiн читав ту синьо-чорну книжку ще з останнього перебування в лiкарнi, вiдтодi як батько передав ii через спiвчутливу медсестру, яка погодилася нiчого не розповiдати Теренсовiй матерi. Сам батько так i не з’явився, не заходив до палати, але залишив напис вiд руки на титульнiй сторiнцi: «Моему синовi. Через кiлька днiв свiт стане зовсiм iншим. Будь сильним».

Деякi уривки в книжцi були пiдкресленi. Теренс чудово розумiв, що книгу Талбота Рейнолдса вiд мами треба ховати. Вiн пронiс ii додому, коли його вiдпустили. Штатнi лiкарi не знайшли нiчого, що могло б пояснити його судоми. Як завжди. Щоб не ризикувати, вони пiдвищили його дозування золофту[86 - Zoloft – лiкарський препарат, використовуеться в лiкуваннi рiзноманiтних психiчних розладiв.], преднiзону[87 - Prednisone – синтетичний глюкокортикоiд, iмунодепресант, що використовуеться в лiкуваннi запальних та автоiмунних захворювань.] , блокаторiв бета-андренергетичних рецепторiв[88 - Тобто бета-блокатори. Використовуються в лiкуваннi захворювань серця.] та колоiдного срiбла[89 - Колоiдне срiбло застосовують в альтернативнiй медицинi для лiкування та профiлактики широкого спектру хвороб, хоча жодного наукового обгрунтування його лiкувальнiй дii немае.] .

Якими б не були намiри його батька, та книжка стала Теренсовi за Бiблiю. Вiн читав ii щодня, перед тим як вставати вранцi, бо мав змогу робити це лише на свiтанку. Пiсля ранковоi порцii лiкiв розум туманився, i Теренсу ледве вистачало зосередженостi навiть на те, щоб стежити за сюжетом мультика по телевiзору.

Сьогоднi вiн, наприклад, читав:



Щасливе минуле калiчить людей. Вони чiпляються за нього й не мають кращого мiсця, щоб iти далi. Вони не мають змоги вдосконалюватися.


Коли вiн копирсався у своiй пам’ятi, то единою деталлю, яку мiг дiстати звiдти про батька, був «Брилкрем». Запах «Брилкрему», наче комбiнацiя ланолiну та старих стрiчок для друкарських машинок. І ще те, як батько тягнув кiнчик гребеня крiзь Теренсове волосся, роблячи продiл на один бiк. Щоб продублювати батькову зачiску по недiлях, коли вони ходили на вiдвiдини до Бога. Теренс не зберiг у пам’ятi обличчя. Взагалi нiчого iншого. Лише запах «Брилкрему» й чиркання гребеня по скальпу – це все, що йому вдавалося пригадати.

Гребiнь, що малював лiнiю, наче олiвець. Наче плуг. Теренс iз захватом уявляв, як батько пiдкреслюе цi слова довгими рiвними штрихами. Обережно, вдумливо пiдбираючи iх для нього, свого сина. Кожен уривок був одкровенням. На полi сторiнки, одному з багатьох, таким же твердим почерком, як i на титулцi, батько написав: «Розкажи Террi». Це доводило, що вiн турбуеться про нього, спостерiгае з полiв сторiнок. У наступному пiдкресленому уривку було сказано:



Зважай на те, що нiхто не хоче, щоб ти розкрив свiй потенцiал на повну. Слабкi не хочуть бути серед сильних. Інертнi не витримують у компанii тих, хто зростае шаленими темпами.


Вiн прошепотiв цi слова самому собi, намагаючись iх запам’ятати.



Бiль i хвороби завжди випадатимуть на долю чоловiкiв. Вибери своi, занурюйся в бiль вiд фiзичноi роботи чи хвороби перенапруження. Впиши iх собi в графiк. Використовуй свiй бiль, щоб вiн не використовував тебе.


Без попередження. Мабуть, вiн забув замкнути дверi. Або так, або мама таемно скористалася своiм ключем, поки його поглинула книжка. Дверi прочинилися, i вона ввiйшла зi снiданком на тацi – iдеально проваренi яйця, грiнка з цiльнозернового хлiба й половинка грейпфрута. Очима вона прикипiла до книжки, i в них спалахнули вогники, проте лише на мить. Тодi ii брови випрямилися, очi звузилися у ворожiй пiдозрi, й вона запитала:

– Що читаеш?

Звiсно, вона знае. Книга Талбота – сенсацiя, яку гаряче обговорюють на телебаченнi та в Інтернетi. Як i всi мiстичнi тексти, вiд «Селестинського пророцтва»[90 - The Celestine Prophecy (1993) – роман Джаймса Редфiлда, який зачiпае тему психологiчних i духовних iдей у рiзноманiтних давнiх традицiях Сходу, а також мiстицизм нью-ейдж.] до «Джонатана Лiвiнгстона, мартина»[91 - Jonathan Livingston Seagull (1970) – повiсть-притча Рiчарда Баха, яка розповiдае про мартина, що вчиться жити i лiтати, а також проповiдь на тему самовдосконалення.], нею захоплюються всi, кому вона подобаеться. Тi, кому нi, ii зневажають. Мама опинилася в останньому таборi. Вона схилилася, щоб поставити тацю на столик бiля лiжка, лукаво поглядаючи на розкритi сторiнки.

Коли Теренс не вiдповiв, вона вичавила з себе усмiшку й сказала:

– Взяла тобi сьогоднi рожевий грейпфрут!

У лiжку, пiд першими променями сонця, що впали на книжку, Теренс мовчки прочитав:



Слабкi хочуть, щоб ти вiдмовився вiд своеi долi, так само як вони ухиляються вiд своеi.


Вона, мабуть, знае, звiдки книжка з’явилася. Хто ii передав. Роками вона не пiдпускала до нього батька, розповiдала медсестрам i Теренсовi, що тато – нетерпимий расистський псих, одержимий мiкроагресiею в бiк трансгендерних людей i поширенням культури згвалтування серед п’яненьких студенток. Вiдколи в Теренса почалися цi таемничi судоми, вона стала його единою доглядальницею та единою людиною, з якою вiн контактував щодня.

Мама показала, щоб вiн посунувся, а сама присiла на край лiжка, притиснувшись стегнами до його стегна пiд ковдрою. Вона низько схилилася, пiдбила подушку бiля його голови. Так вона крадькома глипнула на розкритi сторiнки. Вголос прочитала:



Ми мусимо дозволити будь-якiй особi продовжити своi намагання або померти, якщо вона забажае.


Рот сердито викривився.

– Бридота, – заявила вона. Їi згиджений тон гвалтуе його соромом. Однiею рукою вона вхопилася за край обкладинки i м’яко потягнула. – Дай сюди, щоб ти мiг поiсти.

Коли вiн мiцно стиснув книжку й не вiдiрвав очей вiд сторiнки, вона запитала:

– Що ти ховаеш? – ще раз, уже не так м’яко смикаючи за книжку, вона сказала: – Ти, певно, думаеш, що я спалю ту кляту книженцiю!

Побачивши, що вiн не вiдступить, мама вiдсунулася назад. Холодно оглядаючи сина, простирадла, книжку, ii обличчя залишалося беземоцiйним. Маска лукавства. Вона змiнила тактику.

Пiдбираючись ближче, вона схилилася над ним. Потягнулася, щоб притиснути прохолодну долоню йому до лоба. Сказала:

– У тебе очi склянi, – i погладила його щоки. – Ти теплий. Прибираючи волосся зi скронь, вона промовила:

– У тебе зараз знову буде судома, так?

Так воно завжди починалося. Вона гладила його обличчя. Воркувала. Мати дивилася йому в очi, казала, який вiн блiдий, яка прохолодна й мокра в нього шкiра. Наспiвувала i муркотала: «Мое бiдне, хворе дитятко… Мiй нiжний, хворенький хлопчик…» І Теренсовi по обличчi починав текти пiт. Погляд розфокусовувався. Вона нагадувала: «У тебе дзвенить у вухах, правда?» І у вухах починало дзвенiти.

Тодi, нiби прокляття, вона зазивала головнi болi, мiгренi, озноби, й усе це проявлялося в ньому.

Цього разу, коли вона проводила пальцями йому по волоссi й викликала напади i спазми, якi закинуть його назад у лiкарню, Теренс не вiдривав погляду вiд сторiнки. Читав:



Темношкiрий бандит займаеться груповим насильством, а гомосексуал дозволяе собi сексуальну нерозбiрливiсть, бо обидва акти демонструють полiтичну iдентичнiсть. Заберiть зовнiшнього спостерiгача, i ви усунете стимул для такоi поведiнки.


Їi голос наповнився презирством, вона кинула йому наживку. – Знаеш, як розумнi люди називають цю книжку? – коли вiн не пiймався, вона гаркнула: – Їi називають «новою “Моею боротьбою”»!

Теренс вiдчув, як загроза судом минае. Транс розiрвався. Його дихання вирiвнялося i стало глибшим. Серцебиття сповiльнилося.

Побачивши, що ii допомога не дае звичного ефекту, мама посунулася назад. Вона знову запитала:

– Чого ти соромишся? – коли вiн не вiдповiв, запитала: – У тебе ж не було знову нiчних полюцiй, правда? – руки полiзли пiд покривала i ковдри, вона вимогливо гукнула: – Глянемо, як там катетер!

Щоб захиститися, Теренс спробував вiдкотитися вiд неi. Притиснувши книжку до грудей, вiн закричав:

– Мамо! Менi вже дев’ятнадцять рокiв, i мене замахало носити катетер!

Вона вiднайшла пакет для збору, прозору пластикову кулю, роздуту вiд його нiчноi сечi. Пiднiсши пакет у повiтря, вона пiдкреслено струснула його, хлюпко й жахливо.

– Ми позбудемося катетера, – ремствувала вона, – коли хтось нарештi перестане мочитися в лiжко!

Нетримання сечi – це лише виправдання, Теренс знав. Рiк за роком, скiльки вiн пам’ятав, вона вимiрювала вмiст його сечового мiхура та кишкiвника i фiксувала результати. Вiн нiколи не цiкавився навiщо, доки не почав читати книгу Талбота.

Мама впустила важкуватий пакет для збору i несподiвано шалено кинулася з гаркотом:

– Дай сюди!

Теренс мiцно вчепився за книжку, коли мама потягнула за корiнець i силою намагалася вирвати ii з його хватки.

Вона зсунулася з лiжка, низько присiла, вперлася ступнями в пiдлогу i тягнула всiею своею вагою. Однiею рукою вона стискала книжку. Вiльною вона потягнулася кудись, де Теренс не бачив. Вона боролася з ним в’яло, зате зосередилася на якомусь завданнi, якого вiн не бачив через край лiжка.

– Твiй батько, – просичала вона, – вiн не знае, який ти хворий i слабкий.

Погляд Теренса впав на розкриту сторiнку. Там були слова:



Те, чому ти опираешся, залишаеться. Пряма протидiя лише посилюе твого опонента.


Мама трiумфально пiдняла вiльну руку в повiтря. Їй якось удалося вихопити довгу трубку, яка звивалася вiд катетера, i накрутити ii собi на кулак. Якщо вiн не облишить батькiв подарунок, очевидно, що вона жорстоким способом висмикне трубку. Вона тримала його за iнструмент.

– Вiддай сюди, – прошипiла вона.

Теренс заблагав:

– Мамо, нi! – але не послабив мiцну хватку на палiтурцi. Ковдри полетiли геть, вiдкриваючи свiтовi його блiдi безволосi ноги, руки й решту тiла, одягнену в бiлу бавовняну футболку i труси.

Вона застережливо потягнула за трубку. Уся ii довжина пiдстрибнула, i трубка натягнулася в тому мiсцi, де ховалася спереду пiд напнутою бiлизною.

Теренс уже вiдчув зловiсне смикання i викрикнув:

– Мамо, не роби цього! – Його голос надломився. – Ти зовсiм висмикнеш! – Вiн мiцно тримався за свiй скарб.

Тягнучи однiею рукою за книжку, iншою мама рiзко шарпнула. Катетер вистрибнув на волю, довга трубка ляснула, нiби батiг. Гаряча сеча розбризкалася по тацi зi снiданком. Розчинила його цiнну денну норму бензодiазепiну[92 - Benzodiazepine – клас психоактивних речовин зi снодiйним, седативним, протисудомним ефектом.]. Сеча пролилася по варених яйцях i змазаних тонким слоем масла грiнках зi завбачливо зрiзаними скоринками.

Бiль пронизав не лише Теренсове нiжне хазяйство, а й увесь сечовивiдний шлях, вiд агонii руки скувало спазмом, i вiн вiдпустив книжку. Та вiдлетiла геть, а мама впала на спину. Катетер описав дугу в повiтрi, потоком вивергаючи свiй солоний бурштиновий вмiст. Синьо-чорна книжка грубо зачепила край тацi зi снiданком, перекинувши ii з нiчного столика. З тарiлки полетiли на пiдлогу яйця i повидло.

Коли мама впала, важка книжка, що так швидко вилетiла з хватки, смiливо вгатила ii по обличчi. Контакт супроводив глухий ляскiт, за яким почувся гортанний стражденний стогiн матерi.

Мама вiдкинулася назад, зiпершись на лiктях. Гарячi жовтi вiдходи досi фонтанували з трубки, яка лише мить тому лежала глибоко в уретрi ii сина. Пiд паскудним дощем цього пекельного фонтана вона заверещала:

– Дивися, що я через тебе наробила!

Удар книжки зламав iй носа, поклав його набiк, на щоку. Юшка з кровi й слизу текла з ii нiздрiв, вiд чого слова ставали незв’язними. У кiмнатi панував безлад, усюди слiди сечi, кровi та бекону. Шпалери вкривали плями апельсинового соку i частково розчинених iнгiбiторiв зворотного захоплення серотонiну[93 - Такi iнгiбiтори використовуються як антидепресанти, а також для лiкування рiзноманiтних психiчних розладiв.].

Однiею рукою Теренс у муках стиснув свiй поранений орган. Травма ледь не вивернула його навиворiт. Поки сором i лють горiли в його обмазаних сльозами щоках, iнша рука злетiла до рота i вiн почав гарячково смоктати великий палець. А тодi вiн почув голос, голос, який для себе вважав батькiвським. Той попросив: «Будь сильним».

По цих словах вiн скинув худi ноги з краю лiжка. Не зважаючи на материну лайку i схлипування, вiн опустив босi ступнi на килим i, похитуючись, ступив у бiк ванноi. Ігноруючи крики, якi лунали йому в спину, Теренс доп’явся до туалету. Руки повiльно розбиралися з трусами, коли почувся крик:

– Заради Бога, пiднiми сидiння!

Вiн не пiдняв його. Стоячи над унiтазом, широко розвiвши ноги, нiби Атлант, уперше у своему життi Теренс Вестон попiсяв стоячи.



Ми всi бачили цей невеличкий ритуал. Коли даеш в магазинi купюру в 50 чи 100 доларiв, а касирка пiдносить ii вгору. Вона дивиться крiзь неi на свiтло i примружуеться, щоб побачити водяний знак. Касирка вихоплюе фломастер i проводить ним по аверсi банкноти. Тому що халтурний фальшивомонетник користуватиметься поношеним папером iз дерев’яноi маси, а фломастер мiстить розчин йоду, який реагуе з крохмалем у целюлозi й залишае чорний слiд. Справжню валюту друкують на ганчiрному паперi, виготовленому з бавовни чи лляних волокон. Це бiльше тканина, нiж папiр. Саме тому справжнi грошi переживають прання. На справжнiй валютi йоднi фломастери не залишають слiдiв.

Мейзi перша б погодилася, що вона помiшана на грошах. Вона вивчала рельеф захисних смужок, вшитих у купюри. Вона любила водянi знаки i чорнила, що змiнюють колiр.

Саме тому Мейзi працювала сьогоднi по завершеннi робочого дня в друкарнi. Вона розумiлася на друкарськiй справi i грошах, але ця робота за контрактом виявилася чимсь новим. Спецiальне замовлення. Новий процес.

Вона пiдняла один чистий лист. Навiть термiн «друк» неправильний. У цьому процесi потрiбно радше освiчувати папiр, як пiд час проявлення фотографiй.

Кожен лист був завдовжки з людську руку. Слизький i блискучий, твердiший за папiр. За iнструкцiею вона мала вставити кожен лист у фiксатор. Тодi помiстити на лист шаблон, щось типу трафарету. Й увiмкнути ультрафiолетове свiтло, щоб воно свiтило на шаблон i лист одну хвилину. Потiм витягнути лист i пройтися по ньому рiзаком, який розрiже плiвку на тридцять шiсть твердих, тонких… купонiв, мабуть, купонiв.

Це такий рекламний трюк, гадала Мейзi. Як пояснив клiент, готовi купони матимуть термiн шiсть тижнiв. Через п’ятдесят з чимось днiв вiзерунок на них зовсiм зблякне.

За словами клiента, це нова технологiя, яку спершу розробили для створення найпотаемнiших вiйськових документiв, якi б самi стиралися. У нiй застосовували наночастинки золота i срiбла, прошарованi в тонкому гелевому листi. Коли на частки потрапляе ультрафiолетове свiтло, вони створюють вiзерунок у мiсцi пiд свiтлом. Таким чином вони об’еднуються у вiзерунки, якi передбачае трафарет. Листи, наповненi золотими часточками, були червонi, а мiсця пiд свiтлом ставали синiми, де iх наповнювали об’еднанi частки. Листи зi срiбними часточками були жовтими, а вiзерунки пiд свiтлом ставали фiолетовими.

Мейзi пiдняла стос готових купонiв. Кольори були яскравi, червоно-синi чи жовто-фiолетовi, прикрашенi звивистими деталями, як на паперових банкнотах. Мереживнi краi, складне фонове гравiрування. Одну половину займало зображення ефектного чоловiка. Пiдпис указував, що це – Талбот Рейнолдс. «Абсолютний монарх, призначений Радою племен», – також писалося там. Вiн здавався знайомим, то мiг бути актор, якого вона бачила у старiй рекламi по телевiзору.

На iншому боцi червоних купонiв був слоган: «Грошi краще спалити, нiж витратити на дурницi».

На жовтих купонах слоган був iнший: «Вiд нагромадження iжа гние. Вiд нагромадження грошей гние людина. Вiд нагромадження влади гние людство».

Цього поки що не було видно, але дрiбнi часточки вже починали розривати зв’язки i вiддалятися. Зараз купони, може, й чiткi, але через шiсть тижнiв вони будуть порожнi.

Це вбудована система зношення. Мейзi пробурмотiла сама до себе:

– Езрi Паунду[94 - Ezra Pound (1885—1972) – американський поет-модернiст i критик, один iз головних представникiв течii iмажизму.] сподобалося б!

Вона порахувала вирiзанi купони, обв’язала iх папером у стоси по сто штук i склала в коробки для вiдправлення клiентовi. Коли команда обмiнялась обов’язками, вона ввiмкнула типограф – насправдi то була вакуумна рамка, яка висмоктувала повiтря i забезпечувала, щоб шаблон мiцно притискався до листа плiвки. Таким чином зображення виходили соковитiшими i чiткiшими, хоча й ненадовго.

Будучи помiшаною на грошах, вона колись вивчала iдею овочевоi валюти поета Езри Паунда. Оскiльки така форма грошей швидко гнитиме, це змушуватиме власникiв витрачати або iнвестувати iх якнайшвидше. Нiхто не зможе назбирувати великi багатства готiвкою, i грошi не переживатимуть людей. Вони будуть такими ж тлiнними, як буханка хлiба чи година роботи. Мейзi знала, що таке радикальне мислення схилило Паунда до фашизму, до Муссолiнi, а саме до теоретика грошей Сильвiо Гезеля[95 - Silvio Gesell (1862—1930) – нiмецький економiст, пiдприемець, автор теорii «вiльноi економiки».]. Гезель закликав до того, щоб усi валюти з великим номiналом мали термiн придатностi, щоб багатi люди не могли iх нагромаджувати, поки бiднi вмирають з голоду вiд безробiття. У мрiях Паунда банки та багатi люди не могли уярмлювати нацiю за допомогою ii власних валютних одиниць.

Через такi божевiльнi iдеi вiн провiв у в’язницях i психiатричних лiкарнях бiльшу частину свого життя.

Мейзi цi iдеi не здавалися такими божевiльними. На ii думку, грошi мали би бути воротами, як телефонна будка для Супермена, що дозволяла перетворюватися. Грошi були агаром, ефiром, однорiдною штукою, яка мала або набрати новоi форми, або згинути.

Наповнюючи коробку стосами червоних купюр, Мейзi замислилася над iхнiм призначенням. Що за далекоглядне рекламне агентство за цим стоiть? Яке б не було iхне завдання, воно настане скоро. За лiченi тижнi купони втратять свою цiннiсть. Їх ще можна буде вiдновити, використовуючи ще один спалах ультрафiолетового свiтла, проте лише першi творцi матимуть шаблон. Той, хто володiе трафаретом, володiе засобами створення грошей.

Транспортнi етикетки вказували на те, що коробки вiдправляються у мiста по всiй краiнi. Наймовiрнiше, такi виготовляють не лише у ii крамницi. Чим би не була та Рада племен, скоро вона перестане бути таемницею.



Список був жартом. Статтею-списком. Клiкбейтом[96 - Clickbait – посилання на певну веб-сторiнку або вiдео, яке мiстить неправдиву чи неповну iнформацiю, спрямовану на те, щоб спонукати користувача перейти за ним.]. Найлегшою для сприйняття формою iнформацii в постiнформацiйну еру чурналiстики[97 - Churnalism – вид журналiстики, в якому використовуються вже готовi прес-релiзи, новини та iншi матерiали, без проведення власних дослiджень, розслiдувань, перевiрок.]




Конец ознакомительного фрагмента.



notes



1


John Adams (1735—1826) – один iз лiдерiв американськоi революцii, другий президент США. (Тут i далi – прим. пер., якщо не вказано iнше.)




2


Stevie Wonder (1950) – американський музикант, спiвак, продюсер. Утратив зiр невдовзi пiсля народження.




3


Riverdance – театралiзоване шоу, що складаеться здебiльшого з традицiйних iрландських музики i танцiв.




4


? 90 ? 9 м.




5


? 3,5 м.




6


? 0,5 м.




7


? 460 м.




8


Сiль для ванн, або морська сiль, – рiзновид рекреативних дизайнерських наркотикiв, що зазвичай складаються з катинону i зовнi нагадують справжню сiль для ванн.




9


Flexeril – медикамент, мiорелаксант (знижуе тонус скелетноi мускулатури i рухову активнiсть аж до повного знерухомлення) на основi циклобензаприну.




10


Jamal – чоловiче арабське iм’я, а також сленгове слово, що означае привабливого, «крутого» темношкiрого чоловiка.




11


? 10 см.




12


Саутгемптонський заколот (1831) – повстання рабiв пiд проводом Не-та Тернера, що вiдбулося в окрузi Саутгемптон, штат Вiрджинiя, i протривало кiлька днiв.




13


Набiг на Гарперз-Феррi (1859) – спроба аболiцiонiста Джона Брауна влаштувати озброене повстання рабiв, захопивши арсенал Гарперз-Феррi у штатi Вiрджинiя.




14


Paty bowl – великий «ковпак» для курiння марихуани, призначений для групового викурювання.




15


Kush – один iз сортiв коноплi.




16


Youth bulge – також трапляються переклади «молодiжний мiхур», «молодiжний перекiс».




17


PETA (People for the Ethical Treatment of Animals) – «Люди за етичне ставлення до тварин», американська органiзацiя, що веде боротьбу за права тварин.




18


Fireside chats (1933—1944) – серiя з 31 вечiрнього радiозвернення президента Франклiна Рузвельта до американцiв.




19


Hyde Park – великий парк у Центральному Лондонi. З ХІХ столiття став своерiдною платформою для рiзноманiтних демонстрацiй i реалiзацii права на свободу слова.




20


Gettysburg Address (1863) – промова президента США Авраама Лiнкольна, у якiй вiн пiдтримав принципи рiвностi всiх людей i проголосив Громадянську вiйну боротьбою за збереження Сполучених Штатiв.




21


Лiндон Джонсон (1908—1973) – 36-й президент США.




22


The war to end all wars – одна з назв Першоi свiтовоi вiйни.




23


Ritalin – лiкарський засiб на основi матилфенiдату, стимулятор ЦНС, використовуеться для лiкування синдрому порушення активностi та уваги.




24


Hindu Kush – один iз сортiв марихуани.




25


FD&C Red 5 – штучний харчовий барвник яскраво-червоного кольору, що застосовуеться у виготовленнi мараскiнових («коктейльних») вишень.




26


Helter Skelter (англ. «гармидер») – теорiя серiйного вбивцi Чарльза Менсона, мiжрасова вiйна мiж бiлими i темношкiрими, що призведе до апокалiпсиса. Назва взята з однойменноi пiснi The Beatles.




27


Зелена героiня рекламноi кампанii цукерок M&M’s, едина цукерка-жiнка. Побутуе думка, нiбито цукерки зеленого кольору мiстять афродизiаки.




28


Durban Poison – один iз сортiв марихуани.




29


Mountain Dew – безалкогольний газований напiй iз цитрусовим смаком; Doritos – марка кукурудзяних чипсiв.




30


New Purple Power – сорт коноплi.




31


Men Going Their Own Way – онлайн-спiльнота чоловiкiв, якi заперечують романтичнi стосунки з жiнками.




32


Maureen Dowd (1952) – американська колумнiстка для The New York Times.




33


Gore Vidal (1925—2012) – американський письменник та iнтелектуал.




34


Craigslist – популярний американський сайт електронних оголошень.




35


Monster – один iз найбiльших у свiтi сайтiв пошуку роботи i персоналу.




36


Backpage – американський сайт публiкацii тематичних оголошень.




37


Parlor Pinko – словом pinko або просто pink (досл. «рожевий») з 1925 року в Америцi називали прихильникiв комунiзму. З часом так стали називати будь-яку людину, що дотримуеться лiвих чи соцiалiстичних поглядiв.




38


Fentanyl – опiоiдний анальгетик, який продають на чорному ринку як наркотик.




39


Limousine liberal – зневажливо: лицемiрна заможна людина, яка пропагуе лiберальнi iдеi i в той же час сама не вiдповiдае вимогам, що висувае до суспiльства.




40


Champagne socialist – зневажливо: людина, яка, дотримуючись соцiалiстичних поглядiв, сама веде заможний спосiб життя.




41


Percocet – знеболювальний лiкарський засiб.




42


The Oregonian – щоденна газета, яка виходить у мiстi Портленд, штат Орегон.




43


«Падiння дому Ашерiв» (англ. The Fall of the House of Usher, 1839) – оповiдання Едгара Аллана По.




44


Путто – образ пухкого голого хлопчика, iнодi з крилами, популярний в образотворчому мистецтвi часiв бароко.




45


Emma Goldman (1869—1940) – американська полiтична активiстка, анархiстка, письменниця, родом iз Росiйськоi iмперii.




46


Saul Alinsky (1909—1972) – американський громадський органiзатор, письменник. Вiдомий своею останньою книжкою Rules for Radicals (1971), у якiй описав, як успiшно керувати рухом за змiни.




47


Hollywood blacklist – список дiячiв культури i мистецтва США в 1940— 1950-х роках, яким забороняли займатися професiйною дiяльнiстю у зв’язку з iхнiми полiтичними поглядами (симпатiею до комунiстiв).




48


Nixon’s Enemies List – неофiцiйна назва документа, куди були внесенi основнi полiтичнi опоненти президента США Рiчарда Нiксона.




49


Матвiя 25:31—46.




50


Lewis Hyde (1945) – американський науковець, есеiст, перекладач, культурний критик, роботи якого охоплюють питання природи уяви, творчостi та власностi.




51


Victor Turner (1920—1983) – британський культурний антрополог, найбiльш вiдомий роботами на тему символiв, ритуалiв i обрядiв переходу.




52


Frederick Douglass (1818—1895) – американський соцiальний реформатор, письменник i полiтик. Утiк iз рабства, пiсля чого, завдяки своiм промовам та працям, спрямованим проти рабства, став нацiональним героем.




53


Амiшi – консервативний християнський релiгiйний рух. Вiра амiшiв базуеться на буквальнiй iнтерпретацii Бiблii, вони проживають в iзоляцii, вiддають перевагу простому способу життя i не визнають технологii.




54


Mardi gras – вiвторок пiсля Попiльноi середи, останнiй перед Великим постом. Європейський варiант Масницi.




55


Об’еднана теорiя поля – ще не вибудована фiзична теорiя, що повинна об’еднати всi фундаментальнi взаемодii в рамках единого теоретичного пiдходу.




56


Усi вони – сумнозвiснi американськi серiйнi вбивцi.




57


George Soros (1930) – угорсько-американський бiзнес-магнат, фiлантроп, полiтичний активiст, один iз найуспiшнiших iнвесторiв.




58


Charles G. Koch (1935), David H. Koch (1940) – американськi пiдприемцi, полiтичнi донори, фiлантропи. Власники транснацiональноi корпорацii Koch Industries.




59


Fortune 500 – щорiчний список журнала Fortune з 500 найбагатших американських корпорацiй, упорядкованих за валовим прибутком.




60


Seattle SuperSonics – професiйний баскетбольний клуб мiста Сiетл, штат Вашингтон.




61


Oklahoma Outlaws – колишня назва професiйноi футбольноi команди Arizona Outlaws.




62


Gary Hart (1936), Walter Mondale (1928), Al Gore (1948) – американськi полiтики-демократи.




63


Manifest Destiny – iдея ХІХ столiття про те, що поселенцi повиннi розселятися по всiй Пiвнiчнiй Америцi, таким чином розширюючи територiю майбутнiх США. Зараз уживаеться на позначення «мiсii» Америки у принесеннi демократii в усьому свiтi.




64


Redneck – образливий термiн на позначення неосвiчених бiлих американцiв, здебiльшого iз сiльськоi мiсцевостi штатiв Пiвдня.




65


White trash – подiбний до попереднього образливий термiн, що позначае бiдних бiлих жителiв штатiв Пiвдня.




66


Крез – цар Лiдii в перiод ii найбiльшого розквiту.




67


T. Boone Pickens (1928) – американський бiзнес-магнат, фiнансист.




68


Персонаж-талiсман настiльноi гри «Монополiя», що носить цилiндр.




69


Mark David Chapman (1955) – американський убивця, що застрелив учасника групи The Beatles Джона Леннона. У день вбивства Чепмен весь час прогулювався пiд будинком Леннона в Нью-Йорку, вичiкуючи вдалого моменту.




70


Johnny Carson (1925—2005) – американський журналiст, телеведучий, режисер.




71


Walter Cronkite (1916—2009) – американський журналiст, ведучий вечiрнiх новин на телеканалi CBS.




72


George Campbell Scott (1927—1999) – американський актор, вiдомий роллю у фiльмi «Доктор Стрейнджлав, або Як я перестав хвилюватись i полюбив бомбу» (1964).




73


Steve McQueen (1930—1980) – американський актор, вiдомий ролями антигероiв.




74


Richard Burton (1925—1984) – валлiйський актор, вiдомий своiм баритоном i ролями у постановках Шекспiра.




75


Tom Jones (1940) – валлiйський спiвак у стилi поп, ритм-енд-блюз, кантрi, соул.




76


Michael Bloomberg (1942) – американський пiдприемець, iнженер, полiтик, фiлантроп.




77


Warren Buffett (1930) – американський бiзнес-магнат, iнвестор, фiлантроп.




78


Glock – серiя австрiйських пiстолетiв. Моделi Glock-15 насправдi не iснуе.




79


Queens – схiдний, найбiльший за площею i другий за населенням боро (район) Нью-Йорка.




80


Skunk (досл. «скунс») – один iз сортiв коноплi, що вирiзняеться специфiчним запахом i сильним наркотичним ефектом.




81


Bernard Arnault (1949) – французький пiдприемець, iнвестор, колекцiонер, найбагатша людина в Європi за версiею журналу Forbes 2018 року.




82


Amancio Ortega (1936) – iспанський пiдприемець, володiе текстильними брендами Zara, Bershka, Pull and Bear та iншими.




83


Karl Albrecht (1920—1914) – нiмецький пiдприемець, довгий час вважався найбагатшою людиною в Нiмеччинi.




84


Carlos Slim (1940) – мексиканський бiзнес-магнат, iнвестор, фiлантроп.




85


Ingvar Kamprad (1926—2018) – шведський пiдприемець, засновник компанii ІКЕА.




86


Zoloft – лiкарський препарат, використовуеться в лiкуваннi рiзноманiтних психiчних розладiв.




87


Prednisone – синтетичний глюкокортикоiд, iмунодепресант, що використовуеться в лiкуваннi запальних та автоiмунних захворювань.




88


Тобто бета-блокатори. Використовуються в лiкуваннi захворювань серця.




89


Колоiдне срiбло застосовують в альтернативнiй медицинi для лiкування та профiлактики широкого спектру хвороб, хоча жодного наукового обгрунтування його лiкувальнiй дii немае.




90


The Celestine Prophecy (1993) – роман Джаймса Редфiлда, який зачiпае тему психологiчних i духовних iдей у рiзноманiтних давнiх традицiях Сходу, а також мiстицизм нью-ейдж.




91


Jonathan Livingston Seagull (1970) – повiсть-притча Рiчарда Баха, яка розповiдае про мартина, що вчиться жити i лiтати, а також проповiдь на тему самовдосконалення.




92


Benzodiazepine – клас психоактивних речовин зi снодiйним, седативним, протисудомним ефектом.




93


Такi iнгiбiтори використовуються як антидепресанти, а також для лiкування рiзноманiтних психiчних розладiв.




94


Ezra Pound (1885—1972) – американський поет-модернiст i критик, один iз головних представникiв течii iмажизму.




95


Silvio Gesell (1862—1930) – нiмецький економiст, пiдприемець, автор теорii «вiльноi економiки».




96


Clickbait – посилання на певну веб-сторiнку або вiдео, яке мiстить неправдиву чи неповну iнформацiю, спрямовану на те, щоб спонукати користувача перейти за ним.




97


Churnalism – вид журналiстики, в якому використовуються вже готовi прес-релiзи, новини та iншi матерiали, без проведення власних дослiджень, розслiдувань, перевiрок.


  
Текст предоставлен ООО «ИТ»
Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию:https://tellnovel.com/polan-k_chak/vipravniy-den