Аутсайдер
Стiвен Edwin Кiнг


Тренер молодiжноi бейсбольноi команди, викладач англiйськоi, чоловiк та батько двох доньок. Усе це про Террi. Террi крутий. А ще вiн – убивця. Це ж вiн вчинив ту моторошну наругу над нещасним одинадцятирiчним хлопчиком? Полiцiя мае всi докази. А Террi – залiзобетонне алiбi: на момент убивства вiн перебував у iншому мiстi. Та як людина може бути у двох мiсцях одночасно?

Що вiдбуваеться в мiстечку? Тут живе дещо жахливе. Те, що, напевно, може набувати людськоi подоби. Чи те, що нарештi скинуло з себе маску людини й почало кривавi жнива…





Стiвен Кинг

Аутсайдер



Обережно! Ненормативна лексика!


Ренду i Джудi Голдстонам


Думка тiльки надае свiтовi подобу порядку – для тих слабких, що ймуть вiри цьому спектаклю.

    Колiн Вiлсон «Краiна слiпих»[1 - Colin Wilson (1931–2013) – англiйський письменник i фiлософ; «Краiна слiпих» («The Country of the Blind») – назва першого роздiлу його першоi фiлософськоi працi «Аутсайдер» («The Outsider», 1956). (Тут i далi прим. пер.)]






Арешт





1

14 липня


То була автiвка без розпiзнавальних знакiв – непримiтний кiлькарiчний американський седан, – але шини з чорними боковинами та трiйко пасажирiв виказували ii справжне призначення. Двое чоловiкiв на переднiх сидiннях були вдягненi в синю унiформу. Позаду розташувався здоровань у костюмi. На хiднику стояло двое чорношкiрих хлопчикiв – один поставив ногу на пошарпаний оранжевий скейтборд, другий тримав пiд пахвою скейт кольору лайма. Вони простежили, як автiвка завернула на парковку бiля парку вiдпочинку Естель Барги, а тодi перезирнулися.

– Це п’ять-нуль,[2 - Five-O (амер. сленг) – копи, полiцiя; вислiв пiшов вiд серiалу «Hawaii Five-O», де числом 50 позначався полiцейський пiдроздiл (Гаваi – 50-й штат).] – сказав один.

– Та ну нафiг, – вiдповiв другий.

Не марнуючи бiльше часу на розмови, вони подалися геть, штовхаючи своi скейтборди. Правило було просте: як приiхали п’ять-нуль – час забиратися. Батьки iх навчали, що життя чорношкiрих мають значення, проте у випадку з п’ять-нуль – не завжди. Глядачi на бейсбольному полi заохотливо скрикнули й ритмiчно заплескали в долонi – «Золотi дракони Флiнт-Сiтi» стали до битки в другiй половинi дев’ятого iнiнгу,[3 - Інiнг – перiод бейсбольного матчу, за який обидвi команди по черзi грають у захистi й нападi; усього в матчi дев’ять iнiнгiв; «стати до битки» – вивести на поле бетера, який, граючи в нападi, мае можливiсть заробляти очки.] вже вiдстаючи на одне очко.

Хлопцi не озиралися.




2



Свiдчення мiстера Джонатана Рiтца


[10 липня, 21:30, бесiду провадив детектив Ралф Андерсон]



Детектив Андерсон: Я знаю, що ви засмученi, мiстере Рiтц, це цiлком зрозумiло, але менi треба з’ясувати, що саме ви бачили сьогоднi ввечерi.

Рiтц: Нiколи цього не забуду. Нiколи. Менi, мабуть, якась пiгулка не завадить. Наприклад, «Валiум».[4 - Одна з торгових назв дiазепаму, що належить до класу транквiлiзаторiв.] Зроду його не ковтав, але зараз точно не завадить. Таке враження, що серце в горлi застрягло. Вашi кримiналiсти якщо знайдуть на мiсцi злочину блювотиння, а певно, таки знайдуть, то хай знають, що воно мое. І менi не соромно. Будь-хто розпрощався б iз вечерею, якби таке побачив.

Детектив Андерсон: Лiкар, безперечно, випише вам заспокiйливе – коли ми закiнчимо. Я сам про все домовлюся, але наразi ви менi потрiбнi з ясною головою. Ви це розумiете, так?

Рiтц: Так. Звiсно.

Детектив Андерсон: Просто розкажiть менi все, що бачили, i на цей вечiр будете вiльнi. Зробите менi таку ласку, сер?

Рiтц: Гаразд. Сьогоднi ввечерi близько шостоi я пiшов гуляти з Дейвом. Дейв – це наш бiгль. Ми його годуемо о сiмнадцятiй. Самi з дружиною iмо о сiмнадцятiй тридцять. Десь о вiсiмнадцятiй Дейв уже готовий робити всi своi справи – я маю на увазi i «маленьку», i «велику». Я його вигулюю, поки Сендi, це моя дружина, мие посуд. Чесний розподiл працi. А чесний розподiл працi дуже важливий у шлюбi, особливо пiсля того, як дiти виросли. Отак ми мислимо. Щось я молоти починаю, так?

Детектив Андерсон: Усе гаразд, мiстере Рiтц. Розповiдайте, як вам зручно.

Рiтц: Ой, звiть мене Джоном. Терпiти не можу оце «мiстер Рiтц». Наче я крекер якийсь. Мене так дiти дражнили в школi – «Крекер Рiтц».[5 - Популярна марка крекерiв американського виробника «Набiско».]

Детектив Андерсон: Угу. Тож ви вигулювали собаку…

Рiтц: Точно. І коли вiн учув сильний запах… то був запах смертi, я так думаю… менi довелося обома руками тримати повiдець, хоча Дейв – собака невеликий. Йому хотiлося дiстатись джерела того запаху. І…

Детектив Андерсон: Стривайте, повернiмося назад. Ви вийшли зi свого дому на Малберрi-авеню, 249, о вiсiмнадцятiй…

Рiтц: Може, i трохи ранiше. Ми з Дейвом спустилися пагорбом до «Джералда» – це бакалiя на розi, де продаються всiлякi делiкатеси, – тодi пiшли по Барнум-стрит i завернули до парку Фiлiс. Той, що дiти називають «парк Сифiлiс». Вони гадають, що дорослi нiчого не розумiють, нiчого не чують, але все ми чуемо i розумiемо. Принаймнi деякi.

Детектив Андерсон: Ви завжди гуляете цим маршрутом?

Рiтц: Ну, iнколи трохи його змiнюемо, щоб не набридло, та, перш нiж iти додому, майже завжди попадаемо в той парк, бо Дейв там купу всякого винюхуе. Парковка при парку о такiй годинi майже порожня – якщо тiльки старшокласники не приiжджають грати в тенiс. Цього вечора машин не було, бо корти там грунтовi, а напередоднi дощило. На парковцi стояла едина автiвка – бiлий фургон.

Детектив Андерсон: Комерцiйна вантажiвка, як гадаете?

Рiтц: Точно. Без вiкон, тiльки половинчастi дверi ззаду. Такий фургон, що на них дрiбнi фiрми перевозять товар. Може, то був «Еконолайн»,[6 - «Econoline», стара модель мiкроавтобусiв «Ford» E-серii.] але точно не скажу.

Детектив Андерсон: Назви компанii на ньому не було? Наприклад, «Кондицiонери вiд Сема» чи «Вiкна на замовлення вiд Боба»? Щось таке?

Рiтц: Нi-нi. Геть нiчого. Та вiн був брудний, ось що вам скажу. Давно його не мили. І багно на шинах, може, вiд дощу. Дейв понюхав шини, а тодi ми пiшли однiею з гравiйних стежок помiж деревами. Приблизно за чверть милi Дейв загавкав i побiг праворуч у кущi. Саме тодi вiн i вчув той запах. Мало повiдця в мене з рук не вирвав. Я все намагався притягнути його до себе, та вiн не давався, тiльки перекидався, рив лапами землю й гавкав собi далi. Тож я взяв його на коротку – маю той повiдець-рулетку, дуже зручний у таких випадках – i пiшов слiдом. Вiн уже не так реагуе на бiлок i бурундукiв, бо ж не цуценя, та я подумав, що вiн учув енота. Я вже збирався його вертати, хотiв вiн того чи нi, бо ж собака мае розумiти, хто в неi хазяiн, але саме тодi помiтив першi краплi кровi. Вони були на березовому листi, десь на рiвнi моiх грудей, тобто футiв п’ять[7 - ? 1,5 м.] чи що вiд землi. Трохи далi на iншому листочку була друга крапля, а ще далi – цiла пляма, просто на кущах. Досi червона й мокра. Дейв ii понюхав, але не зупинився. І слухайте, поки не забув, тодi ж я почув, як десь позаду завiвся двигун. Я б, може, i не помiтив, та звук був гучний, наче глушник несправний. Такий гуркiт, розумiете, про що я?

Детектив Андерсон: Угу, розумiю.

Рiтц: Не стану твердити, що то був бiлий фургон, я тою дорогою не вертався, тож не знаю, чи вiн поiхав, але думаю, що так i було. І ви знаете, що це означае?

Детектив Андерсон: Скажiть, що ви самi думаете щодо цього, Джоне.

Рiтц: Я покладаю, що вiн за мною стежив. Убивця. Стояв за деревами й спостерiгав за мною. Мене аж дрижаки пробирають, як про це подумаю. Тобто коли зараз думаю. Тодi я просто зосередився на кровi. І на тому, щоб Дейв не висмикнув менi з суглоба руки. Тодi менi вже стало страшно, i я не соромлюся в цьому зiзнатися. Чоловiк я невеликий, хоч i намагаюся тримати себе у формi, а зараз менi вже за шiстдесят. Та й у двадцять рокiв боець iз мене був нiкудишнiй. Але я мусив пiти подивитися. Раптом комусь потрiбна допомога.

Детектив Андерсон: І ви гiдно вчинили. Як гадаете, о котрiй ви вперше помiтили той кривавий слiд?

Рiтц: Я на годинник не глянув, але думаю, що о вiсiмнадцятiй двадцять. Чи двадцять п’ять. Я пустив уперед Дейва на короткому повiдку, щоби продертися крiзь гiлки, пiд якими вiн на своiх коротких ногах легко проходив. Ви ж чули, що кажуть про бiглiв – вони високоморальнi, але низькотiлi. Вiн гавкав, мов скажений. Ми вийшли на галявину, таку… Не знаю, така затишна мiсцина, де закоханi можуть посидiти-попотискатися. Серед галявини стояла гранiтна лавка, i вся вона була в кровi. Дуже багато кровi. Пiд лавою – ще бiльше. Поряд на травi лежало тiло. Бiдний хлопчик. Голова була повернута до мене, очi розплющенi, а вiд горла взагалi нiчого не лишилося. Нiчого, крiм червоноi дiри. Труси та синi джинси стягнуто до кiсточок, i я побачив дещо… суху гiлку, мабуть… що стирчала з його… його… ну, ви самi знаете.

Детектив Андерсон: Знаю, але мушу попросити вас сказати це для протоколу, мiстере Рiтц.

Рiтц: Вiн лежав на животi, а гiлка стирчала з п’ятоi точки. Теж уся в кровi. Гiлка. В одному мiсцi кори не було, i там стояв вiдбиток долонi. Я його бачив ясно, як удень. Дейв уже не гавкав, а вив, бiдолаха, i я просто не уявляю, хто б мiг таке зробити. Певно, манiяк. Ви його впiймаете, детективе Андерсон?

Детектив Андерсон: О так. Упiймаемо.





3


Парковка бiля парку Естель Барги була майже така велика, як бiля супермаркету «Крогер», де Ралф Андерсон iз дружиною скуповувалися щосуботи по обiдi. Цього липневого вечора вона була заповнена вщент. На багатьох бамперах виднiлися налiпки «Золотих драконiв», а на кiлькох заднiх вiкнах красувалися галасливi слогани: «МИ ВАС ЗРОБИМО», «ДРАКОНИ СПАЛЯТЬ ВЕДМЕДІВ», «КЕП-СІТІ, МИ ЙДЕМО», «ЦЬОГО РОКУ НАША ЧЕРГА». З поля, де вже горiли прожектори (хоч примеркне ще нескоро), долинали вигуки й ритмiчне плескання.

За кермом седана сидiв Трой Рамадж, бувалий коп iз двадцятирiчним стажем. Неспiшно iдучи повз ряди автомобiлiв, вiн мовив:

– Щоразу, як тут опиняюся, загадуюсь: хто ж вбiса така ця Естель Барга?

Ралф нiчого не вiдповiв. М’язи були напруженi, шкiра – розпашiла, а пульс уже перевищував усi допустимi норми. За багато рокiв роботи в полiцii Ралф устиг заарештувати багатьох лиходiiв, але тут справа була iнша. Вiдмiнно жаска. Й особиста. Ось що було найгiрше: особиста справа. Вiн не мусив брати участi в цьому арештi й чудово це усвiдомлював, але пiсля останнього скорочення бюджету в особовому складi полiцейського вiддiлка Флiнт-Сiтi лишилося всього три детективи на повнiй ставцi. Джек Госкiнз був у вiдпустцi, рибалив десь у дiдька в зубах, – i полотном дорога. Бетсi Рiггiнз, яка мала б зараз сидiти в декретнiй вiдпустцi, допомагатиме Полiцii штату в iнших аспектах сьогоднiшньоi операцii.

Ралф дуже сподiвався, що вони не стрибають поперед батька в пекло. Того вечора, на конференцii напередоднi арешту, вiн висловив свое занепокоення Бiллу Семюелзу, прокуроровi округу Флiнт. Семюелз був трохи замолодим для своеi посади – мав тридцять п’ять рокiв, – але належав до правоi полiтичноi партii та був упевнений у собi. Не надмiру впевнений, треба визнати, але, безперечно, налаштований войовничо.

«Ще лишаються гострi кути, якi менi хотiлось би згладити, – сказав тодi Ралф. – Ми не знаемо всього пiдспiдка. До того ж вiн заявить, що мае алiбi. Неодмiнно зауважить про алiбi, якщо, звiсно, не надумае одразу капiтулювати».

«Як зауважить, – вiдповiв Семюелз, – ми його спростуемо. Сам знаеш, що спростуемо».

Ралф у цьому не сумнiвався i знав, що вони знайшли справжнього винуватця, та все одно, перш нiж тиснути на гачок, йому хотiлося провести детальнiше розслiдування. Наприклад, знайти в алiбi цього сучого сина дiрки й розширити iх так, щоб вантажiвка могла проiхати, а тодi вже арештовувати. Здебiльшого правильний порядок дiй був саме такий. Але не зараз.

«Маемо три позицii, – сказав Семюелз. – Готовий iх почути?»

Ралф кивнув. Зрештою, вони мусили працювати разом.

«По-перше, мiстяни, а особливо батьки малолiтнiх дiтей, нажаханi та злi. Вони хочуть, щоб ми чимшвидше справили арешт i повернули iм вiдчуття безпеки. По-друге, докази безперечнi. Зроду не бачив такоi певноi справи. Ти зi мною згоден?»

«Так».

«Окей, i по-трете. Вагомий пункт, – Семюелз нахилився до Ралфа. – Ми не знаемо, чи вiн ранiше вже таке робив – хоч, як робив, ми це з’ясуемо, щойно почнемо копати. Але чорт забирай, цього разу – точно його рук дiло. Зiрвався. Калину стратив. І коли це сталося…»

«Йому захочеться зробити це знов», – закiнчив Ралф.

«Правильно. Може, не так одразу пiсля Пiтерсона, але хтозна. Господи, вiн же весь час iз дiтьми проводить. З малими хлопцями. І якщо вiн уб’е когось iз них – чхав я на свою роботу, ми собi цього нiколи не пробачимо».

Ралф i так уже картав себе за те, що не змiг цього передбачити. Почуття провини було нелогiчне: не вийде просто зазирнути в очi чоловiку, який прийшов до тебе на пiкнiк по завершеннi сезону Малоi лiги, i збагнути, що вiн замислюе невимовне зло – випещуе його, вигодовуе, наглядае за розвитком. Але брак логiки не мiг зарадити почуттям Ралфа.

Тож зараз Андерсон нахилився до копiв, якi сидiли попереду, тицьнув пальцем i сказав:

– Он. Спробуй мiсця для iнвалiдiв.

Офiцер[8 - У Великiй Британii та Америцi – загальна назва спiвробiтникiв полiцii, а не вiйськове звання.] Том Єйтс, який сидiв бiля водiя на «мiсцi стрiльця», вiдповiв:

– Босе, за це штраф у двiстi баксiв.

– Гадаю, цього разу нам пробачать, – мовив Ралф.

– Та я жартую.

У Ралфа не було настрою для дотепних полiцейських пересварок, тож вiн змовчав.

– Мiсця для калiк – слухаюсь! – сказав Рамадж. – Бачу двiйко вiльних.

Вiн зайняв одне машино-мiсце, i трое чоловiкiв вийшли з автiвки. Ралф помiтив, що Єйтс вiдкинув застiбку на рукiв’i свого «глока», i похитав головою:

– Ти здурiв? На матчi людей з пiвтори тисячi.

– А що як вiн почне тiкати?

– То наздоженете.

Притулившись до капота, Ралф дивився, як двое полiцейських Флiнт-Сiтi рушили до поля, прожекторiв i забитих трибун, де тiльки дужчали оплески й кричалки. Поспiшний арешт убивцi Пiтерсона був рiшенням, якого вiн i Семюелз дiйшли разом (хоч i неохоче). Ідея про арешт пiд час матчу повнiстю належала Ралфовi.

– Ідете? – озирнувся Рамадж.

– Нi, не йду. Ви робiть свою справу, не забудьте гарненько i гучненько зачитати йому права, а тодi ведiть сюди. Томе, як поiдемо, ти сядеш до нього на задне сидiння. Я сидiтиму попереду з Троем. Бiлл Семюелз чекае на мiй дзвiнок, вiн зустрiне нас у вiддiлку. Далi ним займатиметься начальство. А от арешт – на тобi.

– Але ж це ваша справа, – сказав Єйтс. – То чого ви не хочете власноруч схопити виродка?

Ралф стояв непорушно, склавши руки навхрест.

– Тому що чоловiк, який згвалтував Френкi Пiтерсона гiлкою i роздер йому горло, чотири роки тренував мого сина – два в Юнiорах i ще два в Малiй лiзi. Вiн торкався мого сина руками, показував йому, як тримати битку, тож я за себе не вiдповiдаю.

– Ясно, ясно, – сказав Трой Рамадж i пiшов iз Єйтсом до поля.

– Агов, iще мене послухайте.

Вони озирнулися.

– Там одразу й надягнете на нього наручники. Спереду надягнете.

– Це проти правил, босе, – вiдказав Рамадж.

– Знаю, i менi байдуже. Я хочу, щоб усi бачили, як його ведуть у наручниках. Зрозумiло?

Коли полiцейськi пiшли, Ралф дiстав з-за пояса мобiлку. Номер Бетсi Рiггiнз стояв на швидкому наборi.

– Ти на мiсцi?

– Звiсно що на мiсцi. У машинi перед його будинком. Я i ще четверо патрульних.

– Ордер на обшук?

– Затискаю у своiй гаряченькiй долоньцi.

– Добре, – сказав Ралф i вже хотiв завершити виклик, коли дещо згадав: – Бетс, коли в тебе термiн?

– Учора, – вiдповiла вона. – Тож не барися з цим лайном.

І перша повiсила слухавку.




4



Свiдчення мiсiс Арлiн Стенгоуп


[12 липня, 13:00, бесiду провадив детектив Ралф Андерсон]



Стенгоуп: Детективе, це багато часу забере?

Детектив Андерсон: Аж нiяк. Просто розкажiть менi, що ви бачили по обiдi у вiвторок 10 липня, i будете вiльнi.

Стенгоуп: Гаразд. Я саме виходила з «Делiкатесiв Джералда». Я завжди там скуповуюсь щовiвторка. Продукти в Джералда дорожчi, та я не ходжу до «Крогеру» вiдтодi, як припинила водити машину. Через рiк пiсля того, як помер мiй чоловiк, я вiдмовилася вiд прав, бо вже не довiряю своiй реакцii. Було кiлька пригод. Тiльки бампери пом’яла, знаете, але менi цього вистачило. «Джералд» усього за два квартали вiд квартири, де я мешкаю вiдтодi, як продала будинок, i лiкар каже, що менi корисно ходити пiшки. Для серця корисно, розумiете? Тож я виходила з трьома пакунками у своему маленькому вiзочку – наразi я можу собi дозволити не бiльше трьох сумок покупок, бо цiни такi високi, що жах бере, особливо на м’ясо, i я вже не пам’ятаю, коли востанне куштувала бекон… i тодi я побачила того хлопчика, Пiтерсона.

Детектив Андерсон: Ви певнi, що бачили саме Френка Пiтерсона?

Стенгоуп: О так, то був Френк. Бiдолашний хлопець, так шкода, що з ним таке сталося, але зараз вiн уже на небi й муки його скiнчилися. Хоч якась утiха. У Пiтерсонiв двiйко хлопцiв, самi знаете, обое рудi, з такими жахливими морквяними макiвками, але перший син – Олiвер, так його звати, – вiн старший рокiв принаймнi на п’ять. Вiн колись приносив нам газети. А у Френка е велосипед, отой iз високим кермом i вузьким сидiнням…

Детектив Андерсон: Називаеться «сидiння-банан».

Стенгоуп: Того я не знаю, але знаю, що воно було такого яскравого зеленого кольору лайма – ото гидка барва, а ще з налiпкою. «Старшi класи Флiнт-Сiтi». Тiльки вiн уже нiколи не попаде до старших класiв, атож? Бiдолашний, бiдолашний хлопчик.

Детектив Андерсон: Мiсiс Стенгоуп, не бажаете зробити невеличку перерву?

Стенгоуп: Нi, я хочу вже закiнчити. Менi треба додому, годувати кiшку. Я завжди ii годую о третiй, вона зголоднiе. І непокоiтиметься, де я е. А можна у вас носовичок попросити? Щось я розклеiлася. Дякую.

Детектив Андерсон: Ви помiтили налiпку на сидiннi велосипеда Френка Пiтерсона, бо…

Стенгоуп: Ой, ну, тому що вiн на ньому не сидiв. Котив свiй велосипед по парковцi бiля «Джералда». У нього ланцюг порвався, волочився асфальтом.

Детектив Андерсон: Ви помiтили, у що вiн був одягнений?

Стенгоуп: У футболку з якимось рок-н-рольним гуртом. Я тих гуртiв не знаю, тож не можу сказати, з яким саме. Якщо для вас це важливо, то вибачайте. А на головi була бейсболка з логотипом «Рейнджерiв». Вiн вiдсунув ii на потилицю, i я бачила всю ту руду шевелюру. Знаете, зазвичай морквянi макiвки рано лисiють. Але йому вже тим не треба перейматися, правда? Ох, який жаль. Менше з тим, на iншому кiнцi парковки стояв брудний бiлий фургон. З нього вийшов чоловiк i пiдiйшов до Френка. Вiн…

Детектив Андерсон: Ми до цього ще доберемося, але спершу я хочу розпитати вас про фургон. Який вiн був, без вiкон?

Стенгоуп: Так.

Детектив Андерсон: А написiв на ньому не бачили? Нiякоi назви компанii чи щось таке?

Стенгоуп: Нi, не помiтила.

Детектив Андерсон: Окей, поговоримо про того чоловiка. Ви його впiзнали, мiсiс Стенгоуп?

Стенгоуп: Так, звiсно. Це був Террi Мейтленд. На Захiдному боцi всi знають Тренера Тi. Його так навiть у старших класах називають. Вiн там викладае англiйську, ну, ви в курсi. Мiй чоловiк працював разом iз ним, поки не вийшов на пенсiю. Його кличуть Тренером Тi, бо вiн займаеться з гравцями Малоi лiги, а коли там справи кiнчаються – то з бейсбольною командою Мiськоi лiги, а восени навчае малечу грати у футбол. У тiеi лiги теж якась назва е, та я не пам’ятаю.

Детектив Андерсон: Повернiмося до того, що ви бачили у вiвторок по обiдi…

Стенгоуп: Та розповiдати небагато. Френк перемовився з Тренером Тi й показав на порваний ланцюг. Тренер Тi кивнув i прочинив заднi дверцята бiлого фургона, який аж нiяк не мiг йому належати…

Детектив Андерсон: Чому ви так вирiшили, мiсiс Стенгоуп?

Стенгоуп: Тому що на ньому були оранжевi номери. Не знаю, який то штат, я вже поганенько бачу здалеку, але знаю, що в Оклагомi номери бiлi й синi. Як не е, а в кузовi фургона я нiчого не помiтила, окрiм тоi довгоi зеленоi штуки, схожоi на скриню для iнструментiв. То була скриня для iнструментiв, детективе?

Детектив Андерсон: Що сталося потiм?

Стенгоуп: Ну, Тренер Тi поклав велосипед Френка до кузова й зачинив дверцята. Поплескав Френка по спинi. Потiм пiшов до водiйського мiсця, а Френк рушив на протилежний бiк, до пасажирського. Вони сiли, i фургон поiхав геть у напрямку Малберрi-авеню. Я думала, Тренер Тi вiдвезе малого додому. Звiсна рiч, що так i подумала. А як iнакше? Террi Мейтленд живе на Захiдному боцi вже як двадцять рокiв, i родина в нього чудова, дружина й двое дочок… можна менi ще носовичок? Дякую. Ми вже скоро закiнчимо?

Детектив Андерсон: Так, i ви дуже нам допомогли. Здаеться, ще до того, як я ввiмкнув диктофон, ви сказали, що тодi була десь третя дня?

Стенгоуп: Рiвно третя. Я чула дзвони ратушi, як виходила з магазину зi своiм вiзочком. Хотiла пiти додому й нагодувати кiшку.

Детектив Андерсон: І хлопець, якого ви бачили, той рудоволосий хлопчик, був Френк Пiтерсон.

Стенгоуп: Так. Пiтерсони живуть просто за рогом. Оллi якось приносив менi газети. Я весь час тих хлопцiв бачу.

Детектив Андерсон: А чоловiк, який поклав велосипед у кузов бiлого фургона й поiхав геть iз Френком Пiтерсоном, був Теренс Мейтленд, також вiдомий як Тренер Террi або Тренер Тi.

Стенгоуп: Так.

Детектив Андерсон: Ви в цьому певнi?

Стенгоуп: О так.

Детектив Андерсон: Дякую, мiсiс Стенгоуп.

Стенгоуп: Хто б мiг подумати, що Террi таке накоiть? Як ви гадаете, були iншi жертви?

Детектив Андерсон: Це ми дiзнаемося в ходi розслiдування.





5


Вiдтодi як турнiрнi iгри Мiськоi лiги вiдбувалися на стадiонi Естель Барги (найкраще бейсбольне поле в окрузi та едине, де стояли прожектори для нiчних матчiв), домашня перевага розподiлялася через жеребкування. Перед початком матчу Террi Мейтленд, як завжди, обрав решку – то був старий забобон, що вiн колись давно перейняв у власного тренера Мiськоi лiги. Тож решка i випала. «Менi байдуже, де грати, тiльки б задники забрати»,[9 - Зазвичай команда-господарка отримуе перевагу: у першiй половинi iнiнгу захищаеться, а в другiй грае в нападi, мае можливiсть заробляти очки й покращувати рахунок на свою користь; оскiльки тут обидвi команди з одного мiста, чергу встановлюють через жеребкування.] як вiн завжди казав своiм хлопцям.

І цього вечора йому були потрiбнi «задники». Уже був дев’ятий, останнiй, iнiнг, «Ведмедi» могли потрапити в пiвфiнал лiги цiною единого рану. «Золотi дракони» дiйшли останнього аута, але бази в них були повнi.[10 - Отримавши три аути, бетер (з команди нападу) виходить iз гри; «повнi бази» – на кожнiй базi стоiть по гравцю з команди нападу, вигiдна позицiя, коли е можливiсть заробити чотири очки (рани або воки) за раз.] Вок,[11 - Право ранера пересунутися на наступну базу внаслiдок помилки пiтчера.] лиха подача, помилка чи сингл[12 - Удар, унаслiдок якого ранер отримуе право пересунутися на наступну базу.] в iнфiлдi могли б зрiвняти рахунок, а м’яч у шпаринi захисту – принести перемогу. Глядачi плескали, гупали ногами по металевих трибунах i пiдбадьорювали малого шульгу Тревора Майклза, який щойно став праворуч вiд кетчера. Йому пiдiбрали найменший, який змогли знайти, шолом, та все одно каска бетера сповзала йому на очi, i Тревор повсякчас ii поправляв. Вiн знервовано водив туди-сюди биткою.

Террi хотiв уже ставити пiнч-хiтера,[13 - Гравець «на замiну» слабкому бетеру, його вводять у критичних ситуацiях.] але Тревор мав п’ять футiв один дюйм зросту[14 - ? 1,5 м.] i набирав багато вокiв. Попри те, що хлопець не вибивав хоум-ранiв,[15 - Удар, пiсля якого бетер пробiгае всi бази i заробляе очко.] та iнколи все ж мiг влучити битою по м’ячу. Не часто, але траплялося. Якби Террi зробив iз нього пiнч-хiтера, то бiдоласi довелося б ще цiлий рiк середнiх класiв терпiти насмiшки. З iншого боку, якби вiн спромiгся на сингл, то до кiнця життя пригадував би це за пивом i барбекю на задвiрку. Террi знав. Колись вiн i сам побував на мiсцi Тревора, ще в тi прадавнi часи, коли на полi не було алюмiнiевих биток.[16 - Алюмiнiевi битки з’явились у 1970-х роках; вони легшi за дерев’янi, бо пустi всерединi, iх рекомендують початкiвцям та використовують у любительських лiгах.]

Пiтчер «Ведмедiв» (екстра-швидкiсний кидач, який зазвичай ставив у грi крапку) вдався до крученоi подачi в саме серце домашньоi бази. Тревор iз вiдчаем простежив за польотом м’яча. Суддя оголосив перший страйк.[17 - Помилка бетера (три страйки = вибування з iнiнгу).] Натовп застогнав.

Гевiн Фрiк, помiчник тренера Террi, походжав iз боку в бiк перед хлопцями, якi сидiли на лавi запасних. В однiй руцi вiн тримав згорнений у трубочку суддiвський протокол (скiльки разiв Террi вже просив його, щоб вiн такого не робив?), а футболка «Золотих драконiв» розмiру XXL напиналася на животi розмiру щонайменше XXXL.

– Сподiваюсь, ти не помилився, коли дозволив Тревору вiдбиватися самотужки, – мовив вiн; по щоках його струменiв пiт. – Вiн мов до смертi переляканий. Таке враження, що й тенiсною ракеткою м’яча не вiдiб’е.

– Подивимося, як воно буде, – вiдповiв Террi. – Маю добре передчуття.

Насправдi передчуття було не дуже.

Пiтчер «Ведмедiв» закрутив i пустив iще один заряд, але цього разу м’яч улучив у багнюку перед самою домашньою базою. Натовп схопився на ноги, коли Бейбiр Пател, ранер «Драконiв» на третiй базi, який мав зрiвняти рахунок, протупотiв кiлька крокiв по лiнii. Тодi вболiвальники зi стогоном повсiдалися на своi мiсця – м’яч вiдскочив просто в рукавичку кетчера. Кетчер «Ведмедiв» розвернувся до третьоi, i Террi навiть крiзь маску розгледiв вираз на його обличчi: «Тiльки спробуй, братику». Бейбiр пробувати не став.

Наступний м’яч полетiв широкою дугою, але Тревор усе одно промахнувся.

– Виводь його, Фрiтце! – заволав якийсь горлань iз вершечка трибуни – майже напевно батько екстра-швидкiсного пiтчера, бо хлопець надто рiзко крутнув головою в його бiк. – Виво-о-о-оодь!

Тревор не вiдреагував на наступну подачу, бо м’яч прилетiв iз близькоi вiдстанi – заблизькоi, щоб вiдбивати, суддя оголосив бол,[18 - Помилка пiтчера (чотири боли означають вок – бетер команди-супротивницi мае право пересунутися на наступну базу).] i тут уже застогнали фанати «Ведмедiв». Один запропонував арбiтру купити новi окуляри. Хтось щось гукнув про собаку-поводиря.

Рахунок зрiвнявся, два-два, i Террi був практично впевнений, що весь прийдешнiй сезон «Драконiв» залежить вiд цiеi подачi. Або на них чекае матч iз «Пантерами» за Кубок мiста, i далi вони змагатимуться за першiсть у штатi (а такi iгри транслюють на телебаченнi), або розiйдуться по домiвках i потiм стрiнуться лише раз – зберуться на барбекю на задвiрку Мейтленда, традицiйно вiдзначаючи кiнець сезону.

Террi озирнувся до Марсi й дiвчат, якi сидiли на своiх звичних мiсцях – на рибальських стiльцях за сiткою бiля домашньоi бази. Дочки розташувалися обабiч матерi, мов гарненькi затискачi у пiдставцi для книжок. Усi трое помахали до нього схрещеними пальцями. Террi iм пiдморгнув, усмiхнувся й здiйняв великi пальцi вгору, та все одно почувався вiн якось недобре. І рiч не лише в грi. Вiн уже деякий час був сам не свiй. Не при собi.

Усмiшка Марсi зiв’яла, i жiнка збентежено насупилась. Вона дивилася лiворуч i тицьнула в той бiк пальцем. Террi повернув голову й угледiв двох мiських копiв, якi нога в ногу йшли вздовж лiнii на третiй базi, повз Баррi Гулiгана, що звiдти напучував гравцiв.

– Час, час! – проволав арбiтр на домашнiй базi, зупинивши пiтчера «Ведмедiв», який саме закручував м’яча. Тревор Майклз вiдступив вiд своеi бази – iз виразом полегшення, як подумалося Террi. Глядачi побачили двох копiв i затихли. Один полiцейський тягнувся рукою за спину. Другий поклав долоню на рукiв’я службовоi зброi в кобурi.

– Геть iз поля! – горлав суддя. – Геть iз поля!

Трой Рамадж i Том Єйтс на нього не зважали. Вони пiдiйшли до лави запасних «Драконiв» (така пересувна конструкцiя з довгим ослоном, трьома корзинами спорядження й вiдром брудних м’ячiв для тренування) i попрямували туди, де стояв Террi. Рамадж дiстав з-за спини пару наручникiв. У натовпi те помiтили, i здiйнявся тихий гомiн – на двi третини збентежений i на одну – схвильований: «О-о-о-о!»

– Агов, хлопцi! – гукнув Гевiн, пiдбiгши до лави запасних (i мало не перечепившись об рукавичку першого бейзмена, яку тут кинув Рiчi Галлант). – У нас iще матч не скiнчився!

Єйтс вiдсунув його рукою i похитав головою. Над трибунами повисла гробова тиша. «Ведмедi» облишили своi захиснi пози, випросталися й просто дивилися, помахуючи рукавицями. Кетчер потупотiв до пiтчера й став iз ним на пiвдорозi мiж пiтчерською гiркою та домашньою базою.

Террi трохи знав того копа, що тримав наручники, – восени вiн iз братом iнколи приходив дивитися чемпiонати Попа Ворнера.[19 - Glenn Scobey (Pop) Warner (1871–1954) – легендарний тренер з американського футболу; на його честь названо неприбуткову органiзацiю, що проводить матчi й рiзноманiтнi заходи серед молодих футболiстiв.]

– Трою? Що таке? У чому рiч?

На обличчi тренера Рамадж не побачив нiчого, окрiм щирого подиву – на перший погляд. Вiн працював у полiцii з дев’яностих i знав, що найзатятiшi злочинцi досконало володiють мiною «Хто, я?». І цей хлопець був з найгiрших. Пам’ятаючи вказiвки Андерсона (i залюбки iх виконуючи), вiн пiдняв голос так, щоб його почув увесь стадiон (де, як повiдомлять завтрашнi газети, зiбралося 1588 уболiвальникiв).

– Теренсе Мейтленд, вас заарештовано за вбивство Френка Пiтерсона.

Із трибун долинуло ще одне «о-о-о-о!», цього разу гучнiше, мов вiтер почав здiйматися.

Террi спохмура глянув на Рамаджа. Вiн розумiв слова, простi людськi слова, що утворювали розповiдне речення, вiн знав, хто такий Френкi Пiтерсон i що з ним сталося, але сенс цих слiв до нього не доходив. Вiн тiльки й устиг сказати: «Що? Це жарт якийсь?», коли спортивний хронiкер iз «Рупора Флiнт-Сiтi» клацнув фотоапаратом, i наступного дня свiтлина з’явилася на першiй шпальтi газети – Террi стоiть, роззявивши рота й вилупивши очi, з-пiд кашкета «Золотих драконiв» навсiбiч стирчить волосся. На фотографii вiн мав помарнiлий i винуватий вигляд.

– Що ти оце сказав?

– Простягнiть, будь ласка, зап’ястки.

Террi поглянув на Марсi й дочок, якi досi сидiли на стiльцях за сiткою i витрiщалися на нього з однаковими виразами застиглого здивування. Жах прийде пiзнiше. Бейбiр Пател покинув третю базу й рушив до лави запасних, дорогою знiмаючи свiй шолом бетера, пiд яким показалася спiтнiла копиця чорного волосся. Террi помiтив, що хлопець починае рюмсати.

– Повертайся на мiсце! – крикнув хлопцю Гевiн. – Гра ще не скiнчилася.

Та Бейбiр лише стояв за лiнiею фолу, дивився на Террi й ревiв. Террi також дивився на хлопчика, упевнений (майже впевнений), що це всього лише сон, аж раптом Том Єйтс схопив i смикнув його за руки з такою силою, що Террi мало не повалився вперед. Рамадж рвучко надягнув наручники. Не якiсь там пластиковi стрiчки, а справжнi наручники, великi й важкi, що виблискували в променях вечiрнього сонця. Тим самим гримким голосом Рамадж заявив:

– Ви маете право зберiгати мовчання i не вiдповiдати на питання, але якщо таки заговорите, то будь-що сказане може бути використано проти вас на судi. Ви маете право на адвоката пiд час допитiв, зараз i в подальшому. Вам усе зрозумiло?

– Трою?

Террi ледве розчув власний голос. Вiн почувався так, наче йому з легенiв раптом вибило повiтря.

– Заради Бога, що вiдбуваеться?

Рамадж не зауважив його запитання:

– Вам усе зрозумiло?

Марсi пiдiйшла до захисноi сiтки, уп’ялася в неi пальцями i затрясла. Позаду неi плакали Сара та Грейс. Грейс стояла на колiнах бiля стiльця Сари – ii власний стiлець перекинувся й валявся у грязюцi.

– Що ви робите? – закричала Марсi. – Що ви робите, заради всього святого? І чому саме тут?

– Вам усе зрозумiло?

Террi зрозумiв тiльки те, що на нього надягли наручники й тепер зачитують права – i на це дивляться бiльш як пiвтори тисячi вболiвальникiв, разом iз його дружиною й двома малими доньками. То був i не сон, i не простий арешт. То було публiчне приниження, причин для якого вiн не мiг знайти. Краще покiнчити з цим, i чимшвидше, краще в усьому розiбратися. Хоч попри весь свiй шок i спантеличення вiн збагнув, що життя ще нескоро повернеться на круг свiй.

– Зрозумiло, – вiдповiв вiн i гукнув: – Тренере Фрiк, не втручайтеся.

Гевiн був рушив на копiв iз кулаками, товсте обличчя заливалося злiсним рум’янцем. Але зараз вiн опустив руки й вiдступив. Поглянув крiзь захисну сiтку на Марсi, стенув широченними плечима й розвiв пухкi долонi.

Трой Рамадж продовжив тими ж розкотистими iнтонацiями, мов мiський вiстун, що викрикуе новини тижня на однiй iз площ Новоi Англii. Його чув навiть Ралф Андерсон, що так i стояв, похилившись на седан. Добру справу робив цей Трой. Огидно ii робив, за що Ралф, певно, отримае догану вiд керiвництва, та тiльки не вiд батькiв Френкi Пiтерсона. Нi, вiд них – жодноi догани.

– Якщо ви не можете собi дозволити адвоката, то перед допитами вам надаватимуть державного, коли забажаете. Ви зрозумiли?

– Зрозумiв. І розумiю ще дещо, – сказав Террi й повернувся до натовпу: – Я жодного уявлення не маю, за що мене арештовують! До кiнця матчу за командою глядiтиме Гевiн Фрiк!

І ще, наче думка припiзнилася:

– Бейбiре, повертайся на третю i бiжи по фол-зонi.

Почулися оплески, якi одразу ж заглухли. Горлань iз трибуни знову заволав: «То шо ви кажете вiн зробив?» І натовп вiдповiв на запитання, прошепотiв два слова, що невдовзi лунатимуть по всьому Захiдному боковi й рештi мiста: iм’я Френка Пiтерсона.

Єйтс ухопив Террi пiд руку й почав штовхати його в напрямку перекусноi та парковки:

– Потiм будеш людей напучувати, Мейтленде. А зараз ти прямуеш у в’язницю. І знаеш що? У нашому штатi голка[20 - Ідеться про страту за допомогою смертельноi iн’екцii.] в законi, i ми нею користуемося. Але ж ти вчитель, так? Мабуть, сам у курсi.

Вони й двадцяти крокiв не ступили вiд лави запасних, як Марсi Мейтленд iх наздогнала й пiймала Тома Єйтса за руку:

– Господи Боже, що ж ви таке робите?

Єйтс скинув ii руку, а коли вона спробувала вхопитися за чоловiка, Трой Рамадж вiдсунув ii геть – обережно, але рiшуче. Жiнка на мить прикипiла до мiсця, мов увi снi, а тодi побачила Ралфа Андерсона, який iшов назустрiч своiм офiцерам. Вона знала його з Малоi лiги, ще коли Дерек Андерсон грав за команду Террi «Леви з Делiкатесiв Джералда». Ралф, ясна рiч, не на всiх матчах був, але ходив так часто, як мiг. У тi часи вiн iще форму носив, а коли його пiдвищили до детектива, Террi надiслав йому електронного листа з привiтанням. Тепер Марсi бiгла до Ралфа, неслась через поле у своiх старих тенiсках, якi завжди вдягала на матчi Террi, бо вважала, що вони привертають удачу.

– Ралфе! – гукнула вона. – Що вiдбуваеться? Це якась помилка?

– Боюся, не помилка, – вiдповiв Ралф.

Ця частина операцii Ралфу була не до душi, бо Марсi йому подобалася. З iншого боку, Террi йому теж завжди подобався – iмовiрно, цей чоловiк змiнив життя Дерека, бодай трохи, дав йому невеличкий урок iз розбудови самовпевненостi, та коли тобi одинадцять рокiв, крихта самовпевненостi може вiдiграти вирiшальну роль. Було й ще дещо. Імовiрно, Марсi знала, чим насправдi був ii чоловiк, навiть якщо вона не дозволяла собi сприймати це на свiдомому рiвнi. Мейтленди вже давно були одруженi, а такi жахи, як убивство малого Пiтерсона, не виникають на рiвному мiсцi. Такому вчинку завжди передуе ескалацiя, пiдготовка.

– Марсi, ти мусиш iти додому. Негайно. Може, лиши дiвчат iз друзями, бо вдома на тебе чекатиме полiцiя.

Жiнка просто дивилася на нього, наче нiчого не розумiла.

Позаду них пролунало клацання алюмiнiевоi битки, якою щосили ляснули по м’ячу. Вигукiв майже не чулося – присутнi й досi були шокованi та зацiкавленi не так у грi, як у нещодавнiх подiях. І, треба сказати, дарма. Щойно Тревор Майклз виконав найсильнiший у своему життi удар по м’ячу, сильнiший навiть за тi випадки, коли Тренер Тi робив йому легку подачу на тренуваннях. На жаль, м’яч полетiв прямою траекторiею до «ведмедя» мiж другою та третьою базами – гравцю навiть не довелося стрибати, щоб його зловити.

Гра скiнчилася.




6



Свiдчення Джун Моррiс


[12 липня, 17:45, бесiду провадив детектив Ралф Андерсон у присутностi мiсiс Франсiн Моррiс]



Детектив Андерсон: Дякую, що привезли дочку до нас у вiддiлок, мiсiс Моррiс. Джун, як тобi содова?

Джун Моррiс: Добра. У мене проблеми?

Детектив Андерсон: Аж нiяк. Я просто хочу поставити тобi пару запитань про те, що ти бачила ввечерi два днi тому.

Джун Моррiс: Коли я бачила тренера Террi?

Детектив Андерсон: Точно, коли ти бачила тренера Террi.

Франсiн Моррiс: Вiдколи iй виповнилося дев’ять, ми стали вiдпускати ii саму до подруги, Гелен, яка живе через кiлька будинкiв вiд нас. Поки ще свiтло. Не хочемо бути тими батьками, якi цiлодобово кружляють над дитиною. Та зараз уже змiнили думку, от що я можу вам сказати.

Детектив Андерсон: Джун, ти бачила його вже пiсля того, як повечеряла? Правильно?

Джун Моррiс: Так. На вечерю був м’ясний рулет. А вчора – риба. Я не люблю рибу, але таке життя.

Франсiн Моррiс: Дорогу iй не треба переходити, нiчого такого. Ми гадали, все буде гаразд, оскiльки живемо в чудовому районi. Принаймнi колись так вважали.

Детектив Андерсон: Нiколи не знаеш, на якому етапi давати дiтям волю. А тепер, Джун. Ти йшла собi вулицею, що веде повз парковку парку Фiлiс, правильно?

Джун Моррiс: Так. Я з Гелен збиралися…

Франсiн Моррiс: Ми з Гелен…

Джун Моррiс: Ми з Гелен збиралися домалювати карту Пiвденноi Америки. Це для нашого проекту в денному таборi. Рiзнi краiни ми розмальовували рiзними кольорами, а коли майже закiнчили, то зрозумiли, що забули Парагвай, тож довелося починати спочатку. Таке життя. Пiсля того ми збиралися грати в «Енгрi Бьордз» i «Коргi Гоп»[21 - «Angry Birds» i «Corgi Hop» – вiдеоiгри.] на айпедi Гелен, аж поки по мене не прийде тато. Бо вiн проводжае мене додому, а на той час уже мало бути темно.

Детектив Андерсон: Матусю, о котрiй то було?

Франсiн Моррiс: Коли Джунi пiшла, саме передавали мiсцевi новини. Норм iх дивився, поки я мила посуд. Отже, мiж вiсiмнадцятою й вiсiмнадцятою тридцять. Може, вiсiмнадцята п’ятнадцять, бо тодi, здаеться, починався прогноз погоди.

Детектив Андерсон: Джун, розкажи менi, що ти бачила, коли проходила повз парковку.

Джун Моррiс: Бачила тренера Террi, я ж вам казала. Вiн живе на нашiй вулицi, й одного разу, коли в нас загубився собака, то тренер Террi його повернув. Інколи я граюся з Грейсi Мейтленд, але не часто. Вона на рiк старша, iй уже подобаються хлопцi. Вiн був увесь у кровi. Через нiс.

Детектив Андерсон: Угу. Що вiн робив, коли ти його помiтила?

Джун Моррiс: Вiн виходив з-за дерев. Тодi побачив мене й замахав рукою. Я помахала навзаем i сказала: «Агов, тренере Террi, що з вами сталося?» А вiн сказав, що його гiлка стукнула в обличчя. Сказав: «Не бiйся, то просто з носа кров тече, зi мною таке весь час бувае». А я сказала: «Я не боюся, але бiльше ту сорочку ви не зможете носити, бо кров не вiдпираеться, так моя мама каже». Вiн усмiхнувся й вiдповiв: «Добре, що в мене багато сорочок». Але кров була й на штанах. І на руках.

Франсiн Моррiс: Вони стояли так близько. Нiяк не можу викинути це з голови.

Джун Моррiс: Чому, бо в нього кров носом iшла? У Ролфа Джейкобса теж таке було, на дитячому майданчику минулого року, коли вiн упав. І я не злякалася. Хотiла дати йому свою носову хустку, але не встигла, бо мiсiс Грiша повела його до медсестри.

Детектив Андерсон: Далеко ти вiд нього стояла?

Джун Моррiс: Ой, не знаю. Вiн був на парковцi, а я – на тротуарi. Це далеко?

Детектив Андерсон: Я цього теж не знаю, але з’ясую, будь певна. Подобаеться тобi содова?

Джун Моррiс: Ви мене вже питали.

Детектив Андерсон: Ох, точно, питав.

Джун Моррiс: Старi постiйно все забувають, так мiй дiдусь каже.

Франсiн Моррiс: Джунi, це нечемно.

Детектив Андерсон: Усе гаразд. Здаеться, ти маеш мудрого дiдуся, Джун. Що сталося потiм?

Джун Моррiс: Нiчого. Тренер Террi сiв у свiй фургон i поiхав геть.

Детектив Андерсон: Якого кольору був фургон?

Джун Моррiс: Ну, мабуть, мiг би бути бiлим, коли б його помили, та вiн був дуже брудний. А ще робив багато шуму й отого сизого диму. Фу.

Детектив Андерсон: А збоку нiчого не було написано? Може, назва фiрми?

Джун Моррiс: Нi. Просто бiлий фургон.

Детектив Андерсон: Номери помiтила?

Джун Моррiс: Не-а.

Детектив Андерсон: Куди поiхав той фургон?

Джун Моррiс: По Барнум-стрит.

Детектив Андерсон: І ти певна, що чоловiк, який розповiв тобi про кров iз носа, був Террi Мейтлендом?

Джун Моррiс: Звiсно, тренер Террi, Тренер Тi. Я його весь час бачу. З ним усе гаразд? Вiн щось накоiв? Мама не дозволяе менi зазирати в газети чи дивитися новини по телевiзору, але я майже певна, що в тому парку сталося щось недобре. Я б уже знала, якби не канiкули, бо в школi всi плiткують. Тренер Террi побився з якимось лиходiем? І тому в нього кров?…

Франсiн Моррiс: Детективе, ви скоро закiнчите? Я розумiю, вам потрiбна iнформацiя, але не забувайте, менi ще ii спати вкладати.

Джун Моррiс: Я сама вкладаюся спати!

Детектив Андерсон: Так, майже закiнчили. Але перш нiж ти пiдеш, Джун, я хочу зiграти з тобою в невеличку гру. Тобi подобаються iгри?

Джун Моррiс: Мабуть, якщо не нуднi.

Детектив Андерсон: Зараз я покладу перед тобою на стiл шiсть фотографiй шести рiзних людей… ось так… i всi вони трохи схожi на тренера Террi. Можеш менi сказати…

Джун Моррiс: Оцей. Номер чотири. Це тренер Террi.





7


Трой Рамадж прочинив заднi дверi седана. Террi озирнувся через плече й побачив позаду Марсi: вона спинилася на краю парковки, ii обличчя – етюд у тонах агонii та сум’яття. За нею йшов фотограф «Рупора», тупцював по травi, безперестанку клацаючи об’ективом. «За цi свiтлини й копiйки не дадуть», – подумав Террi, i не без певного задоволення. А до Марсi вiн гукнув:

– Зателефонуй Говi Голду! Скажи йому, що мене заарештували! Скажи йому…

Тодi Єйтс поклав руку на макiвку Террi й став штовхати його донизу, в машину.

– Залiзай, залiзай. І тримай руки на колiнах, поки я тобi пасок застiбатиму.

Террi залiз. Тримав руки на колiнах. Крiзь лобове скло йому було видно велике електронне табло з рахунком. Два роки тому його дружина очолила кампанiю зi збору коштiв на цей щит. Марсi стояла на парковцi, i Террi нiколи не забуде виразу ii обличчя. Такий вигляд мають жiнки з тих краiн третього свiту, коли дивляться, як горить iхне селище.

Тодi Рамадж сiв за кермо, Ралф Андерсон – на пасажирське сидiння, i не встиг Ралф зачинити дверцята зi свого боку, як автiвка, вискнувши шинами, позадкувала з мiсця для iнвалiдiв. Обертаючи кермо долонею, Рамадж зробив крутий поворот i вирушив у напрямку Тiнзлi-авеню. Їхали вони без сирени, тiльки закрутилася й засвiтилася синя блимавка на приладовiй панелi. Террi збагнув, що в автiвцi пахне мексиканською iжею. Дивно, на якi дрiбницi звертаеш увагу, коли твiй день – чи все твое життя – летить пiд три чорти, а ти й не знав, що тi чортяки пiдступають. Террi нахилився вперед.

– Ралфе, послухай мене.

Ралф дивився просто перед себе. Руки мiцно зчепленi.

– Розповiси все, що схочеш, у вiддiлку.

– Трясця, та хай говорить, – мовив Рамадж. – Заощадить нам час.

– Заткайся, Трою, – вiдказав Ралф, невiдривно дивлячись на дорогу, що розгорталася попереду. Террi помiтив, як на його шиi напнулися двi жили, утворивши цифру «11».

– Ралфе, я не знаю, як ви на мене вийшли чи чому вам заманулося арештувати мене на очах у половини мiста, але вам тут геть клепки позривало.

– Усi так кажуть, – вiдмiтив буденним тоном Том Єйтс, який сидiв поруч. – Тримай руки на колiнах, Мейтленде. Навiть носа не думай чухати.

Террi почало прояснюватися в головi, не зовсiм, але потроху, i вiн став пильнувати вказiвки офiцера Єйтса (на форменiй сорочцi виднiвся бейджик з iм’ям). У Єйтса був такий вигляд, наче вiн так i чекав нагоди вдарити свого арештанта, у наручниках чи без.

Хтось iв у цiй машинi енчiлади, Террi в цьому був упевнений. Може, купленi в «Сеньйорi Джо». Улюблена забiгайлiвка його дочок, вони завжди там багато смiялися – чорт, вони всiею родиною смiялися й дорогою додому закидали одне одному, що хтось пускае гази.

– Послухай мене, Ралфе. Будь ласка.

Ралф зiтхнув:

– Окей, слухаю.

– Ми всi послухаемо, – сказав Рамадж. – На всi вуха, друже, на всi вуха.

– Френка Пiтерсона вбили у вiвторок. У вiвторок по обiдi. Про це в газетах писали i по телебаченню передавали. У вiвторок, у нiч iз вiвторка на середу й у саму середу я був у Кеп-Сiтi. Повернувся о дев’ятiй чи дев’ятiй тридцять у середу ввечерi. Цi два днi хлопцями займалися Гевiн Фрiк, Баррi Гулiган i Лукаш Пател, батько Бейбiра.

На мить в автiвцi запанувала тиша, якоi не уривала навiть рацiя – ii напередоднi вимкнули. На секунду Террi зрадiв, бо повiрив цiлком i повнiстю – зараз Ралф накаже цьому великому копу за кермом зупинити машину. А тодi обернеться до Террi й iз такими широко розчахнутими, винуватими очима скаже: «Ой, Господи, ото ми хука дали, атож?»

Натомiсть, так само не обертаючись, Ралф промовив:

– Ага. Ось i славнозвiсне алiбi.

– Що? Не розумiю, про що ти го…

– Ти ж тямущий хлопець, Террi. Я це знав iще з самого нашого знайомства, коли ти тренував Дерека в Малiй лiзi. Якщо ти не зiзнався, а я на це сподiвався, хоч i не розраховував, то неодмiнно мав би надати якесь алiбi, – Ралф зрештою озирнувся, i Террi здалося, що вiн дивиться в обличчя геть незнайомоi людини. – І так само неодмiнно ми те алiбi розiб’емо. Бо ти попався. Ще й як попався.

– А що ти робив у Кеп-Сiтi, тренере? – спитав Єйтс.

Раптом чоловiк, який навiть не дозволяв Террi носа чухати, заговорив дружнiм i зацiкавленим тоном. Террi мало не розповiв йому, чим там займався, але передумав. Логiка почала витiсняти рефлекси, i вiн збагнув, що ця автiвка, разом iз ii запахом енчiлад, була ворожою територiею. Час заткнутися й тримати рота на замку, поки до вiддiлка не приiде Говi Голд. І тодi вони вдвох розберуться з цим неподобством. На це небагато часу пiде.

Террi збагнув iще дещо. Вiн розiзлився, мабуть, за життя ще так не злився, i коли вони звернули на Мейн-стрит i рушили до полiцейського вiддiлка Флiнт-Сiтi, то вiн дещо пообiцяв собi: восени, а може, i ранiше, той чоловiк, який сидiв на передньому сидiннi i якого вiн колись вважав другом, шукатиме собi нову роботу. Наприклад, охоронцем у банку Талси чи Амарiлло.




8



Свiдчення мiстера Карлтона Скавкрофта


[12 липня, 21:30, бесiду провадив детектив Ралф Андерсон]



Скавкрофт: Детективе, а це багато часу забере? Бо я зазвичай рано лягаю спати. Ремонтую й наглядаю за залiзничними колiями, i якщо о сьомiй не вiдмiчуся, то наберуся прикростi.

Детектив Андерсон: Намагатимусь вас довго не тримати, мiстере Скавкрофт, але справа серйозна.

Скавкрофт: Знаю. І допоможу чим зможу. Просто розповiдати особливо нема чого, i я хочу дiстатися додому. Не знаю, правда, як я сьогоднi спатиму. Не бував у цьому вiддiлку вiдтодi, як пiшов на ту «п’яну» вечiрку, коли менi було сiмнадцять. Тодi тут головував Чарлi Бортон. Нас батьки повитягали, але на все лiто покарали.

Детектив Андерсон: І ми вдячнi, що ви до нас прийшли. Розкажiть, де ви були о сьомiй вечора десятого липня.

Скавкрофт: Як я вже казав дiвчинi у приймальнi, коли зайшов, я був у пабi «Коротунiв» i бачив той бiлий фургон, i бачив того хлопця, бейсбольного тренера, який долучаеться до iгор Попа Ворнера на Захiдому боцi. Не пам’ятаю, як його звуть, та його фото не сходить iз газетних шпальт, бо цього року вiн сколотив добру команду для Мiськоi лiги. У газетi писали, що вони й у фiнал можуть вийти. Морланд, так його звати? Вiн був весь у кровi.

Детектив Андерсон: За яких обставин ви його бачили?

Скавкрофт: Ну, е в мене одна традицiя на кiнець робочого дня, бо вдома немае дружини, що б мене чекала, i я сам не дуже куховарю, ви розумiете. Щопонедiлка й середи – кафе «Забiгайлiвка Флiнт-Сiтi». Щоп’ятницi – стейк-хауз «Бонанза». А щовiвторка i щочетверга я зазвичай ходжу до «Коротунiв» по реберця й пиво. Того вечора я прийшов туди о… ну, скажiмо, було п’ятнадцять хвилин по вiсiмнадцятiй. Хлопчик на той час уже давно помер, так?

Детектив Андерсон: Але близько дев’ятнадцятоi ви вийшли надвiр, правильно? На задвiрок паба.

Скавкрофт: Так, я i Райлi Франклiн. Я з ним здибався у пабi, i ми разом повечеряли. Те мiсце позаду паба, люди туди виходять покурити. Треба минути коридор мiж туалетами й вийти крiзь заднi дверi. Там стоiть вiдерце для попелу, все таке. Тож ми поiли, я – реберця, а вiн – макарони пiд сиром, а тодi замовили десерт i вийшли на задвiрок покурити, доки його принесуть. І поки ми там стояли й базiкали про те про се, пiд’iхав той брудний бiлий фургон. На ньому були номери Нью-Йорка, це я запам’ятав. Припаркувався бiля маленького кросовера «субару» – певно, то був «субару», – i з фургона вийшов той чоловiк. Морланд, чи як його там.

Детектив Андерсон: У що вiн був одягнений?

Скавкрофт: Ну, щодо штанiв я не певен, може, Райлi краще бачив, таке як чiнос,[22 - Вiльнi легкi штани з бавовни чи льону.] але сорочка бiла. Це я запам’ятав, бо на грудях була кров, i багатенько. На штанях не так – лише бризки. І на обличчi теж була кров. Пiд носом, навколо губ i на пiдборiддi. Що й казати, жахливий вигляд. Тож Райлi… певно, вiн уже пропустив кiлька кухлiв пива до мого приходу, а я лиш один устиг… Райлi каже: «А як там iнший хлопець поживае, Тренере Тi?»

Детектив Андерсон: Вiн назвав його Тренером Тi?

Скавкрофт: Атож. А тренер засмiявся i каже: «Іншого не було. Щось менi стукнуло по носi, от i все, а тодi кров пiшла, як зi Старого Служаки.[23 - Знаменитий гейзер в Єллоустонському нацiональному парку.] Тут е неподалiк якась медичка?»

Детектив Андерсон: Тобто вiн питав про заклад, куди можна звернутися без запису, на кшталт «МедНАУ» чи «Квiк Кеар»?[24 - «MedNOW» i «Quick Care» – центри невiдкладноi медичноi допомоги в США.]

Скавкрофт: Так, про те й питав, бо хотiв пересвiдчитись, чи треба йому припалити якусь судину в носi. Ай-ай, атож? Сказав, що з ним уже таке раз було. Я порадив йому пройти з милю по вулицi Буррфiлд, повернути лiворуч на другому свiтлофорi, а тодi вiн побачить вивiску. Знаете той бiлборд бiля Конi-Форд? Там видно, скiльки треба чекати до прийому й усе таке. А тодi вiн спитав, чи можна лишити фургон на тiй невеличкiй стоянцi за пабом, бо вона не для вiдвiдувачiв, а для працiвникiв, там позаду паба навiть оголошення висить. А я кажу: «Парковка не моя, але якщо ви ненадовго, то все буде гаразд». А вiн каже, i нам обом це видалося дивним, бо ж лихi часи таке робити, то вiн каже, що лишить ключi в пiдставцi для склянок – на той випадок, як комусь треба буде пересунути фургон. Райлi каже: «Так i недалеко, щоб його украли, Тренере Тi». А вiн вiдповiв, що не забариться i що комусь може заманутися переставити машину. Знаете, що я думаю? Я думаю, може, вiн хотiв, щоб фургон хтось украв, може, навiть ми з Райлi. Як ви гадаете, детективе?

Детектив Андерсон: Що сталося потiм?

Скавкрофт: Вiн сiв у ту маленьку зелену «субару» i поiхав геть. Це менi також видалося дивним.

Детектив Андерсон: Що тут дивного?

Скавкрофт: Вiн спитав, чи можна лишити ненадовго свiй фургон, наче його можуть вiдвезти на штраф- майданчик чи що, а «субару» весь цей час там простояла, цiла й неушкоджена. Дивно, правда?

Детектив Андерсон: Мiстере Скавкрофт, зараз я викладу перед вами шiсть фотографiй шести рiзних людей i хочу, щоб ви вказали на чоловiка, якого бачили на задньому дворi «Коротунiв». Усi вони схожi, тож не поспiшайте. Зробите ласку?

Скавкрофт: Звiсно, але довго думати менi не треба. Ось вiн. Морланд, чи як його там. Тепер менi можна додому?





9


До вiддiлка нiхто бiльше i словом не обмовився, поки автiвка не завернула на парковку й зупинилася на мiсцi з позначкою «ТІЛЬКИ ДЛЯ СЛУЖБОВЦІВ». Ралф озирнувся поглянути на чоловiка, який колись тренував його сина. Кепка на головi Террi Мейтленда сидiла трохи набакир, як ii напинають гангста-репери. Збоку з-пiд штанiв вибилася футболка «Драконiв», обличчям струменiв пiт. Тоi митi вiн мав збiса винуватий вигляд. Окрiм, певно, очей, якi дивилися точно на Ралфа. Широко розчахнутi, з мовчазним докором.

У Ралфа було невiдкладне запитання:

– Чому вiн, Террi? Чому Френкi Пiтерсон? Хiба не вiн грав цього року за «Левiв» у Малiй лiзi? Ти тодi на нього око поклав? Чи просто скористався нагодою?

Террi роззявив рота, щоб висловити заперечення, та який сенс? Ралф не стане його слухати, принаймнi поки що. Жоден коп не стане. Краще перечекати. Важко, але, зрештою, так буде швидше.

– Нумо, – мовив Ралф; вiн говорив спокiйно, невимушено. – Ти хотiв щось сказати, то кажи зараз. Розповiдай. Поясни менi. Просто тут i зараз, поки ми не вийшли з автiвки.

– Я, мабуть, дочекаюся свого адвоката, – сказав Террi.

– Якщо ти не винен, – утрутився Єйтс, – то вiн тобi не знадобиться. Поки можеш цим не перейматися. Ми тебе навiть додому пiдкинемо.

Так само вдивляючись в очi Ралфа Андерсона, Террi заговорив – тихо, майже нечутно:

– Це неправомiрна поведiнка. Ви навiть не перевiряли, де я мiг перебувати у вiвторок, правда? Вiд тебе я такого не очiкував, – Террi замовк, наче замислився, а тодi додав: – Покидьку.

Ралф не мав намiру розповiдати Террi, що вiн уже обговорював це iз Семюелзом, але розмова тривала недовго. Мiсто замале. Вони не ставили таких питань, якi можуть потiм дiйти до Мейтленда.

– Це був той рiдкiсний випадок, коли нам не довелося перевiряти, – Ралф розчахнув дверцята. – Ходiмо. Тебе встигнуть записати, завести справу й сфотографувати, поки прийде твiй адвок…

– Террi! Террi!

Марсi Мейтленд не дослухалася до Ралфа й поiхала вiд стадiону за полiцейською машиною на своiй «тойотi». Сусiдка Джеймi Меттiнглi визвалася забрати Сару й Грейс до себе додому. Дiвчатка плакали. Та й Джеймi теж.

– Террi, що вони роблять? Що менi слiд робити?

На мить вiн вивiльнився вiд Єйтса, що тримав його за руку.

– Телефонуй Говi!

Ось i все, що вiн устиг сказати. Рамадж прочинив дверi з табличкою «ТІЛЬКИ ДЛЯ СПІВРОБІТНИКІВ ПОЛІЦІЇ», а Єйтс пiдштовхнув Террi всередину – аж нiяк не легко тицьнув долонею мiж ребрами. Ралф трохи забарився, притримуючи дверi.

– Їдь додому, Марсi, – сказав вiн. – Їдь, поки новинарi не налетiли.

Тодi вiн мало не додав «Менi шкода», але промовчав. Бо було не шкода. Удома на неi чекали Бетсi Рiггiнз iз полiцiею штату, але що iй iще лишалося робити? Дiйсно, бiльш нiчого. Ще вiн, певно, завинив перед нею. Щодо дiвчаток, це безперечно, вони тут справжнi безвиннi жертви, але й також щодо…

«Це неправомiрна поведiнка. Вiд тебе я такого не очiкував».

Ралф не мав причини нiтитись вiд докорiв чоловiка, який згвалтував i вбив дитину, та на мить вiдчув себе винним. Потiм вiн згадав фотографii з мiсця скоення злочину, такi огиднi фото, що хотiлося ослiпнути. Згадав про гiлку, що стирчала з ануса малого хлопчика. Згадав криваву вiдмiтину на гладкiй деревинi. Гладкiй, бо рука, яка лишила вiдмiтину, з такою силою совала палку, що кора вiдiйшла.

Бiлл Семюелз навiв два простi доводи. Ралф погодився, як i суддя Картер, для якого Семюелз бiгав за рiзними дорученнями. По-перше, це безпрограшний варiант. Який сенс чекати, якщо в них уже е все, що треба. По-друге, якщо дати Террi фору, то вiн може втекти, i тодi його доведеться шукати, поки вiн не знайшов чергового Френка Пiтерсона – щоб згвалтувати й убити.




10



Свiдчення мiстера Райлi Франклiна


[13 липня, 7:45, бесiду провадив детектив Ралф Андерсон]



Детектив Андерсон: Зараз я покажу вам шiсть фотографiй шести рiзних людей, мiстере Франклiн, i попрошу знайти чоловiка, якого ви бачили за пабом «Коротунiв» увечерi десятого липня. Не поспiшайте.

Франклiн: А чого думати. Он вiн. Номер два. Це Тренер Тi. Повiрити не можу. Вiн тренував мого сина в Малiй лiзi.

Детектив Андерсон: Мого, до речi, теж. Дякую, мiстере Франклiн.

Франклiн: Голка – надто легка для нього розправа. Його треба вiшати, потроху затягуючи зашморг.





11


Марсi заiхала на парковку «Бургер Кiнга» на Тiнзлi-авеню й дiстала iз сумочки мобiльний. Руки тремтiли, вона впустила телефон на пiдлогу. Нахилилася, щоб пiдняти, ударилася головою об кермо й знову заплакала. Погортала контакти i знайшла номер Говi Голда – не тому, що Мейтленди мали пiдстави тримати адвоката на швидкiсному наборi, просто протягом останнiх двох сезонiв Говi керував командами на iграх Попа Ворнера разом iз Террi.

– Говi? Це Марсi Мейтленд. Дружина Террi, – пояснила вона, наче з 2016-го вони не вечеряли всi разом щомiсяця.

– Марсi? Ти плачеш? Що сталося?

Новина була така величезна, що Марсi навiть не змогла нiчого вимовити.

– Марсi? Ти ще там? Ти в аварiю потрапила чи що?

– Я тут. Справа не в менi, а в Террi. Террi заарештували. Ралф Андерсон заарештував Террi. За вбивство того хлопчика. Так вони й сказали. За вбивство малого Пiтерсона.

– Що? Що за срань така?

– Його навiть у мiстi не було! – заголосила Марсi.

Вона почула власне виття i подумала, що то схоже на iстерику пiдлiтка, та не могла зупинитися.

– Його заарештували й сказали, що вдома на мене чекае полiцiя!

– Де Сара i Грейс?

– Я вiдправила iх до Джеймi Меттiнглi, на сусiдню вулицю. Поки з ними все буде гаразд.

Хоча що може бути гаразд, коли вони щойно бачили, як батька заарештовують i ведуть геть у наручниках?

Вона потерла чоло, замислилась, чи не лишилося слiду i чому iй до того не байдуже. Бо десь на неi вже чатують репортери? Бо як чатують, то побачать слiд i вирiшать, що Террi ii б’е?

– Говi, ти менi допоможеш? Ти нам допоможеш?

– Звiсно що допоможу. Террi повезли у вiддiлок?

– Так! У наручниках!

– Гаразд. Я поiхав. І ти iдь додому, Марсi. Дiзнайся, чого хоче полiцiя. Якщо в них е ордер на обшук, бо того ж i приiхали, бiльше причин не бачу, – то почитай, по що вони приiхали, пусти всередину, але нiчого не кажи. Зрозумiла? Нiчого не кажи.

– Я… так.

– Здаеться, малого Пiтерсона вбили цього вiвторка. Стривай… – на тлi почулося шепотiння, спершу Говi, потiм якоiсь жiнки, певно, його дружини Елейн. Тодi Говi знову заговорив: – Так, вiвторок. Де був Террi у вiвторок?

– У Кеп-Сiтi! Вiн поiхав…

– Забудь. Про це може спитати полiцiя. Про рiзне можуть питати. Скажеш iм, що зберiгаеш мовчання за порадою адвоката. Зрозумiла?

– Т-так.

– Гляди, щоб тебе не вмовили, не змусили i не пiдловили. Їм це все до снаги.

– Окей. Окей, глядiтиму.

– Де ти зараз?

Вона знала, бачила вивiску, але глянула ще раз, щоб пересвiдчитись.

– У «Бургер Кiнзi». Що на Тiнзлi. Заiхала, щоб тебе набрати.

– Ти нормально доiдеш?

Вона мало не розповiла, як ударилася головою, але передумала.

– Так.

– Зроби глибокий вдих. Три вдихи. Тодi iдь додому. Усю дорогу пильнуй лiмiт швидкостi, кожен поворот. У Террi е комп’ютер?

– Звiсно. У нього в кабiнетi. Плюс айпед, але ним вiн нечасто користуеться. І в нас обох е ноутбуки. У дiвчат – своi айпеди-мiнi. І телефони, ясна рiч, у всiх телефони. Грейс отримала собi на день народження три мiсяцi тому.

– Тобi дадуть список речей, якi вони мають на метi забрати.

– А хiба так можна? – вона ще не волала, але майже. – Просто забрати геть нашi речi? Це що, прийомчики з Росii чи Пiвнiчноi Кореi?

– Вони можуть забрати тiльки те, що зазначено в ордерi, але я хочу, щоб ти вела власний облiк. Мобiльники в дiвчат iз собою?

– Жартуеш? Та вони iм наче до рук приклеiлись.

– Окей. Може, копи захочуть взяти твiй. Не давай.

– А як усе одно заберуть?

Хiба не байдуже? От дiйсно?

– Не заберуть. Якщо тебе нi в чому не звинувачують, то не заберуть. А тепер – додому. Я до тебе приiду, щойно звiльнюся. Ми з усiм розберемося, обiцяю.

– Дякую, Говi, – вона знову заплакала. – Дуже, дуже тобi дякую.

– Годi тобi. І пам’ятай – обмеження швидкостi, повна зупинка перед свiтлофором i поворотники. Зрозумiла?

– Так.

– А я – у вiддiлок.

І пропав.

Марсi завела двигун, потiм вимкнула. Глибоко вдихнула. Ще раз. І ще раз. Нiчне жахiття, але, зрештою, воно швидко мине. Вiн був у Кеп-Сiтi. Вони дiзнаються, i його вiдпустять.

– А тодi, – звернулася вона до автiвки – такоi спорожнiлоi без смiху й борюкання двох дiвчаток на задньому сидiннi, – ми iх засудимо по самi помiдори.

Пiсля цiеi фрази вона виструнчилась i зосередилась на зовнiшньому свiтi. Поiхала додому в Барнум-корт, пильнуючи лiмiт швидкостi й повнiстю спиняючись перед кожним свiтлофором.




12



Свiдчення мiстера Джорджа Зурни


[13 липня, 8:15, бесiду провадив офiцер Роналд Вiлберфорс]



Офiцер Вiлберфорс: Дякую, що прийшли, мiстере Чурни…

Зурни: Треба казати «Зурни». ЗУР-НИ. Ви неправильно першу лiтеру прочитали.

Офiцер Вiлберфорс: Ага, дякую, матиму на увазi. Детектив Ралф Андерсон також хоче з вами поговорити, але наразi вiн занятий iншою бесiдою, тож доручив менi з’ясувати основнi факти, поки вони ще свiжi у вашiй пам’ятi.

Зурни: Ви ту машину пригнали? Ту «субару»? Їi треба конфiскувати, щоб нiхто не попсував речових доказiв. А доказiв там удосталь, повiрте.

Офiцер Вiлберфорс: Про це саме дбають нашi люди, сер. То, як менi вiдомо, сьогоднi вранцi ви рибалили?

Зурни: Ну, планував принаймнi, та сталося так, що й волосiнь не замочив. Одразу по свiтанку я вийшов до, як його називають, Залiзного мосту. Знаете такий? На Олд-Фордж-роуд.

Офiцер Вiлберфорс: Так, сер.

Зурни: Там сом добре ловиться. Бiльшiсть не любить на них рибалити, бо ж вони бридкi – я вже не кажу про те, що вони час вiд часу кусаються, як ти намагаешся витягнути з них гачок. Але моя дружина смажить iх iз сiллю та лимонним соком, то смакують вони нiвроку. Секрет у лимонi, тямите? І смажити треба на чавуннiй сковородi. Такiй, що моя ма’ називала «павуком».[25 - Рiзновид сковорiдок на нiжках, якими зазвичай користуються на вiдкритому вогнi.]

Офiцер Вiлберфорс: То ви припаркувалися в кiнцi мосту…

Зурни: Так, але на з’iздi. Там е старий причал для човнiв. Кiлька рокiв тому хтось викупив ту землю й огородив дротяним парканом з табличкою «ПРОХІД ЗАБОРОНЕНО». Та ще нiчого не збудували. Стоять тi кiлька акрiв, заростають будяками, половина дiлянки вже пiд водою. Я завжди ставлю свою вантажiвку на лiснiй дорозi, що тягнеться вздовж дротяного паркана. Саме так я зробив i сьогоднi вранцi, i що я побачив? Паркан перекинутий, а на самому краечку потонулого причалу стоiть та мала зелена машина. Так близько до води, що переднi колеса вже наполовину в багнi. Я туди спустився, бо подумав, що, може, то якийсь хлоп учора поiхав п’яним зi стриптизу та й збився з дороги. Вирiшив, що вiн iще може бути в машинi, без тями.

Офiцер Вiлберфорс: Коли ви кажете «зi стриптизу», то маете на увазi заклад «Прошу, джентльмени», що в передмiстi?

Зурни: Угу. Так. Чоловiки туди приходять, нажираються, пхають по одному чи п’ять баксiв у дiвчачi трусики, поки нiчого не лишиться, а тодi iдуть п’янi додому. Я, для прикладу, не розумiю, чим такi мiсця можуть вабити.

Офiцер Вiлберфорс: Ага. То ви спустилися й оглянули автiвку.

Зурни: То була маленька зелена «субару». А в нiй – нiкого, та на пасажирському сидiннi валявся закривавлений одяг, i я одразу згадав про вбивство того хлопчика, бо в новинах передавали, що у зв’язку зi злочином полiцiя розшукуе зелену «субару».

Офiцер Вiлберфорс: Ви ще щось бачили?

Зурни: Кросiвки. На пiдлозi, пiд ногами, бiля пасажирського сидiння. На них теж була кров.

Офiцер Вiлберфорс: Ви нiчого не торкалися? Може, дверцят?

Зурни: Боже збав. Коли крутили «Мiсце злочину»,[26 - «CSI: Мiсце злочину» (2000–2015) – американський телесерiал про роботу кримiналiстичноi лабораторii.] ми з дружиною жодного епiзоду не пропускали.

Офiцер Вiлберфорс: І що ви зробили?

Зурни: Набрав «дев’ять-один-один».





13


Террi Мейтленд сидiв у кiмнатi для допитiв i чекав. Наручники зняли, щоб адвокат не зчинив бучi, як сюди дiстанеться – а це вже незабаром. Ралф Андерсон узяв стiйку «вiльно, по-парадному» i, зчепивши за спиною руки, дивився крiзь однобiчне дзеркало на колишнього тренера свого сина. Єйтса i Рамаджа вiн вiдпустив. Перемовився з Бетсi Рiггiнз, яка розповiла, що додому мiсiс Мейтленд iще не доiхала. Арешт вiдбувся, i Ралф почав трохи вистигати. Вiн знову почувався невпевненим через швидкiсть, iз якою розгорталися подii. Не дивина, що Террi заговорив про алiбi, ясна рiч, що ця заява безпiдставна, але…

– Привiт, Ралфе.

До нього поспiхом iшов Бiлл Семюелз, на ходу затягуючи на краватцi вузол. Волосся мав чорне, мов взуттевий крем «Кiвi», i коротке, проте зараз на потилицi стирчав чубчик, i через нього Бiлл мав як нiколи юний вигляд. Ралф знав, що Семюелз виступав прокурором у пiвдюжинi справ про вбивства першого ступеня, i не без успiху, бо на рахунку мав двох убивць (яких називав своiми «хлопцями»), що наразi сидiли по камерах смертникiв у в’язницi Мак-Алiстера. Усе робилося на краще, нiчого поганого в тому, щоб тримати в командi молодого генiя, але сьогоднi прокурор округу Флiнт напрочуд скидався на Альфальфу зi старого серiалу «Малi негiдники».[27 - «The Little Rascals» (1955) – збiрка комедiйних етюдiв вiд 30-х рокiв про пригоди дiтлахiв; Альфальфа – один iз найпопулярнiших персонажiв серiалу, малий хлопчик iз характерним чубчиком насторч посеред макiвки.]

– Привiт, Бiлле.

– Так ось вiн, – сказав Семюелз, позираючи на Террi. – Погано тiльки, що на ньому сорочка й кашкет «Драконiв». Щастя буде лиш тодi, коли я побачу його в нашiй чудовiй коричневiй робi. Ще бiльше щастя, коли вiн сидiтиме в камерi за двадцять футiв вiд столу «вiчного сну».

Ралф нiчого не вiдповiв. Вiн думав про Марсi, яка стояла на краю полiцейськоi парковки, наче дитина, що загубилася, крутила собi руки й дивилася на Ралфа так, наче вiн був геть чужим. Або чудовиськом. Тiльки чудовиськом виявився ii чоловiк.

Мов прочитавши його думки, Семюелз спитав:

– Не схожий на монстра, атож?

– Вони рiдко коли схожi.

Семюелз потягнувся до кишенi спортивного пiджака й дiстав кiлька складених аркушiв паперу. Один – копiя вiдбиткiв пальцiв Террi Мейтленда, узята зi справи вчителя старших класiв Флiнт-Сiтi. Перед тим як допустити нового викладача до учнiв, у нього обов’язково брали вiдбитки пальцiв. На двох iнших аркушах стояла шапка «ВІДДІЛ КРИМІНАЛІСТИКИ ШТАТУ». Семюелз пiдняв iх i потрусив.

– Останнi й найкращi новини.

– Щодо «субару»?

– Ага. Загалом хлопцi зi штату зняли бiльше сiмдесяти вiдбиткiв, i п’ятдесят сiм iз них належать Мейтленду. Технiк, який проводив порiвняння, сказав, що iншi були набагато меншi, може, вiд тоi жiнки у Кеп-Сiтi, що в неi два тижнi тому викрали авто. Барбара Нiрiнг, так ii звати. Їi пальчики набагато старiшi, тож вона нiяк не може бути причетна до вбивства Пiтерсона.

– Окей, та нам iще потрiбна ДНК. Вiн не дае згоди на мазок.

На вiдмiну вiд вiдбиткiв, мазок на ДНК без згоди вважався в цьому штатi «насильницькими дiями».

– Ти й сам чудово знаеш, що вiн нам не потрiбен. Рiггiнз i хлопцi зi штату заберуть його лезо, щiтку та всi волосини, що знайдуть на подушцi.

– Не годиться, треба порiвняти нашi зразки з тими, що вiзьмуть безпосередньо в нього.

Семюелз схилив голову набiк i подивився на детектива. Тепер вiн нагадував не Альфальфу з «Малих негiдникiв», а радше напрочуд розумного гризуна. Або ворону, яка помiтила щось блискуче.

– Маеш сумнiви? Прошу, скажи, що нi. Враховуючи те, що сьогоднi вранцi ти рвався до бою так само, як i я.

«Тодi я думав про Дерека, – загадався Ралф. – Це було до того, як Террi подивився менi у вiчi, наче мав на це повне право. До того, як вiн назвав мене покидьком, i слово мало б вiдскочити, як вiд гуся вода, аж нi».

– Нiяких сумнiвiв. Просто в нас такий швидкий поступ, що менi не по собi. Я звик розбудовувати справу. У мене навiть не було ордера на арешт.

– Якби ти побачив малого хлопця, що продае з рюкзака крек на мiськiй площi, то тобi знадобився б ордер на арешт?

– Звiсно нi, але тут iнша справа.

– Не зовсiм, не дуже, але так вже сталося, що ордер у мене на руках, i суддя Картер пiдписав його до того, як ти вчинив арешт. Вiн зараз мае лежати у твоему факсi. Отже… Ходiмо до нього й поговоримо у справi?

– Не думаю, що вiн стане з нами говорити.

– Нi, певно що нi.

Семюелз посмiхнувся, i в цiй посмiшцi Ралф побачив чоловiка, що засадив двох убивць до камери смертникiв. Чоловiка (i Ралф у цьому не сумнiвався), який скоро посадить туди ж i колишнього бейсбольного тренера Дерека Андерсона. Ще один «хлопець» у списку.

– Але ж ми можемо говорити до нього, правда? Розкажемо, що стiни вже з усiх бокiв насуваються i незабаром перечавлять його на малиновий джем.




14



Свiдчення мiз[28 - Ms. (англ.) – звертання до жiнки, якщо ii сiмейний статус невiдомий (на вiдмiну вiд незамiжньоi – мiс i одруженоi – мiсiс).] Вiллов Рейнвотер


[13 липня, 11:40, бесiду провадив детектив Ралф Андерсон]



Рейнвотер: Нумо, зiзнайтеся, детективе, – такоi великоi Вiллов[29 - Willow (англ.) – верба, також: сухорлявий, жилавий.] ви ще не бачили.

Детектив Андерсон: Вашi розмiри тут нi до чого, мiз Рейнвотер. Ми тут, щоб поговорити про…

Рейнвотер: Ще й як до чого, просто ви того не знаете. Саме завдяки своiм габаритам я там i стояла. Майже щоночi, близько двадцять третьоi, бiля «палацу трусикiв» збираються десь по десять, а то й по дванадцять таксистiв, i я – едина жiнка. Чому? Бо клiенти ще жодного разу до мене не загравали, як би не напилися. У старших класах я могла б грати за лiвого пiвзахисника, якби жiнок у футбольну команду набирали. Я про те, що половина хлопцiв, коли сiдають до мене в машину, не здогадуються, що я дiвка, i багато хто цього не знае, навiть коли виходить. А по менi – усе тiп-топ. Просто подумала, що ви забажаете знати, що я там робила.

Детектив Андерсон: Окей, дякую.

Рейнвотер: Та була ще не двадцять третя, а десь пiв на двадцять першу.

Детектив Андерсон: Вечiр вiвторка, десятого липня.

Рейнвотер: Точно. У робочi днi клiентiв мало по всьому мiсту, вiдтодi як той нафтовий сектор почав пересихати. Бiльшiсть водiiв сидять бiля гаражiв, ляси точать, у покер грають, оповiдають бруднi байки, та менi до того дiла нема, тож я прямую до готелю «Флiнт», чи «Голiдей Інн», чи «Даблтрi». Чи до «Прошу, джентльмени». У них там парковка для таксi, ну, для тих, хто не допився до такого дуру, щоб самим сiдати за кермо, i якщо я там зрання, то й перша на черзi. Ну принаймнi друга чи третя. Сиджу там, читаю собi з «кiндл»[30 - «Amazon Kindle» – серiя електронних книжок-читалок.] i чекаю на замовника. Коли темнiе, то звичайнi книжки читати важко, але «кiндл» рятуе. Класний, бляха, винахiд, перепрошую за мою рiдну корiнну американську.

Детектив Андерсон: Розкажiть менi, будь ласка…

Рейнвотер: Я й розказую, та у свiй спосiб, так було ще вiдтодi, як я бiгала в коротких шортиках, тож помовчуйте. Я знаю, що вам треба, i ви все отримаете. Тут, i на судi також. А потiм, коли цього дiтовбивцю, цього сучого сина кинуть у пекло, то я вдягну своi штани з оленячоi шкури, начеплю пiр’я i танцюватиму, як дурна, поки не впаду. Ми порозумiлися?

Детектив Андерсон: Порозумiлися.

Рейнвотер: Того вечора, бо ж рано було, там було тiльки мое таксi. Не бачила, як вiн заходив. Маю про це свою теорiю i ставлю п’ять баксiв на те, що моя буде правда. Не думаю, що вiн пiшов туди на цицькотрусок дивитися. Мабуть, вiн прийшов ранiше чи саме передi мною i в клубi опинився, просто щоб викликати таксi.

Детектив Андерсон: І ви б виграли це парi, мiз Рейнвотер. Ваш диспетчер…

Рейнвотер: У вiвторок увечерi чергував Клiнт Елленквiст.

Детектив Андерсон: Правильно. Мiстер Елленквiст порадив клiенту пошукати таксi на спецiальнiй парковцi, сказав, що скоро там буде машина, якщо вже не стоiть. Виклик зареестрували о восьмiй сорок.

Рейнвотер: Схоже на правду. Тож вiн виходить i рушае просто до мого таксi…

Детектив Андерсон: Не скажете, у що вiн був одягнений?

Рейнвотер: У синi джинси й гарну сорочку на гудзиках. Джинси були потертi, але чистi. У тих натрiевих лiхтарях, що на парковцi, важко роздивитися, але здаеться, сорочка була жовта. О, i на поясi була така модна пряжка – з кiнською головою. Оте лайно з родео. Поки вiн до мене не нахилився, я думала, що то черговий трудяга з нафтового сектору, який дивом утримався на роботi, коли цiни на паливо к чортам обвалилися. Або будiвельник якийсь. А тодi я побачила Террi Мейтленда.

Детектив Андерсон: І ви в цьому певнi.

Рейнвотер: Богом клянуся. Вiд лiхтарiв на парковцi свiтло, як удень. Спецiально так вмикають, щоб менше траплялося крадiжок, бiйок i наркотикiв не продавали. Бо в них клiентура – то однi джентльмени, самi розумiете. До того ж я треную баскетболiстiв iз Лiги прерiй, що при Християнськiй молодiжнiй органiзацii. Команди там збiрнi, але здебiльшого хлопцi. Мейтленд до нас iздив, не щосуботи, але часто, сiдав на трибунах мiж батькiв i дивився, як дiти грають. Говорив менi, що шукае таланти для Мiськоi бейсбольноi лiги, казав, що малого з природним талантом захисника можна вирахувати по тому, як вiн забивае в корзину. І я йому вiрила, як дурна. Вiн, певно, сидiв там i вирiшував, якого хлопця хоче вдрючити. Оцiнював, як чоловiки оцiнюють жiнок у барi. Схибнутий, бляха, йобаний вар’ят. Таланти вiн шукае, хай поцiлуе мiй товстий iндiанський зад!

Детектив Андерсон: Коли вiн до вас пiдiйшов, ви сказали, що впiзнали його?

Рейнвотер: О так. Може, хтось там i страждае на зайву замкнутiсть, та це не про мене. Я кажу: «Вiтаю, Террi, а дружина в курсi, де ти сьогоднi був?» А вiн каже: «Треба було зробити одну справу». А я кажу: «А та справа не передбачала танку на колiнках?» А вiн каже: «Ви маете повiдомити диспетчера, що взяли пасажира». То я кажу: «Повiдомлю. Їдемо додому, Тренере Тi?» А вiн каже: «Аж нiяк, мем. Везiть мене в Даброу. На залiзничний вокзал». Я кажу: «З вас буде сорок доларiв». А вiн каже: «Постарайтеся, щоб я встиг на поiзд до Далласа, i накину ще двадцятку». То я кажу: «Застрибуйте i тримайтеся за штанцi, тренере, поiхали».

Детектив Андерсон: То ви вiдвезли його на станцiю «Амтрака»[31 - «Amtrak» – американська нацiональна корпорацiя, що спецiалiзуеться на залiзничних пасажирських перевезеннях.] в Даброу?

Рейнвотер: Таки вiдвезла. Доставила завчасно, щоб вiн устиг на потяг на «Даллас – Форт-Ворт».

Детектив Андерсон: Ви намагалися його розговорити дорогою? Я питаю, бо ви, здаеться, полюбляете розмови.

Рейнвотер: Ще й як! Язик у мене – що та каса-конвеер у зарплатний день. Спитайте будь-кого. Почала з того, що попитала його про турнiрну таблицю Мiськоi лiги, чи поб’ють вони «Ведмедiв», а вiн сказав: «Сподiваюся на краще». Мов та «Магiчна куля 8»,[32 - «Magic 8 Ball» – iграшка вiд фiрми «Mattel», чорна пластикова куля з вiсiмкою з одного боку та екраном, що видае передбачення, з iншого.] скажiть? Клянусь, вiн думав про те, що накоiв, i тiкав чимшвидше. З таким на серцi не до балачок. Ось що я у вас питаю, детективе, якого бiса вiн повернувся до Еф-Сi? Чого не побiг через увесь Техас аж до старого доброго Мi-хi-ко?

Детектив Андерсон: Що ще вiн казав?

Рейнвотер: Небагато. Сказав, що спробуе подрiмати. Заплющив очi, але я думаю, що прикидався. Може, позирав на мене крадькома, може, замишляв щось утнути. Краще б утнув. І краще б я знала тодi те, що знаю зараз, що то вiн зробив. Я б його витягла з машини i повiдривала все хазяйство. Як на сповiдi кажу.

Детектив Андерсон: І коли ви прибули на станцiю «Амтрак»?

Рейнвотер: Я пригальмувала там, де пасажирiв висаджують, i вiн кинув на передне сидiння три двадцятки. Я почала було казати, щоб дружинi передав привiт, та вiн уже пiшов. А може, вiн заходив до «Джентльменiв» ще й для того, щоб перевдягтися в туалетi? Бо на одязi ж мала бути кров?

Детектив Андерсон: Зараз я покладу перед вами шiсть фотографiй шести рiзних осiб, мiз Рейнвотер. Усi вони схожi, то не пос…

Рейнвотер: Не починайте. Ось вiн. Ось Мейтленд. Ідiть берiть його, i я сподiваюсь, що пiд час арешту вiн чинитиме опiр. Хай заощадить копiйку платникам податкiв.





15


Коли Марсi Мейтленд iще вчилася в початкових старших класах (у тi часи вони ще так називалися), то iнколи iй снився кошмар, як вона заходить у класну кiмнату гола, i всi смiються. «Дурна Марсi Гiбсон забула вранцi вдягнутися! Дивiться, усе видно!» Коли вона вже закiнчувала старшi класи, той неспокiйний сон перетворився на новий, трохи вигадливiший, де вона заходила до класу вдягнена, але розумiла, що зараз писатиме найстрашнiшу в життi контрольну, до якоi забула пiдготуватися.

Коли вона звернула з Барнум-стрит i рушила до Барнум-корт, жах i безпораднiсть iз тих снiв повернулися, але цього разу вже не буде солодкого полегшення й шепоту «Дякувати Богу» пiсля просипу. На ii пiд’iзнiй дорiжцi стояла полiцейська машина, точна копiя тоi, що супроводжувала Террi до полiцейського вiддiлка. За нею припаркувався фургон без вiкон, на боцi великими блакитними лiтерами було написано: «МОБІЛЬНА КРИМІНАЛІСТИЧНА ЛАБОРАТОРІЯ ШТАТУ». У кiнцi дорiжки розташувалася пара чорних крузерiв Патрульноi служби Оклагоми, iхнi блимавки пульсували в раннiх сутiнках. Четверо кремезних патрульних в офiцерських капелюхах здавалися футiв по сiм[33 - ? 2,1 м.] на зрiст. Вони стояли на тротуарi, розставивши ноги («Такi великi яйця, колiнок не звести», – подумала Марсi). Це було погано, але ще не найгiрше. Найгiрше – це сусiди, якi стояли по своiх газонах i дивилися. Чи знали вони, чому вся ця полiцiя так раптово матерiалiзувалася перед чепурним мiським ранчо Мейтлендiв? Марсi здогадувалася, що бiльшiсть уже знае (прокляття мобiльних телефонiв), i вони неодмiнно розкажуть iншим.

Один iз патрульних вийшов на проiжджу частину та пiдняв руку. Марсi зупинилася й опустила скло.

– Ви Марша Мейтленд, мем?

– Так. Не можу заiхати до себе в гараж через усi тi машини на дорiжцi.

– Припаркуйтеся тут на узбiччi, – вiдповiв вiн, показуючи на мiсце за крузерами.

Марсi вiдчула бажання висунутись у вiкно, майже впритул обличчям до копа, i закричати: «МОЯ дорiжка! МІЙ гараж! Заберiть цей мотлох iз моеi дороги!»

Натомiсть вона припаркувалася i вийшла з автiвки. Їй треба було попiсяти, i то негайно. Мабуть, iще вiдтодi треба було, як той коп одягнув на Террi наручники, а вона це лише зараз усвiдомила.

Один iз полiцейських щось говорив у мiкрофон на плечi. І тут iз-за рогу будинку, з рацiею в руцi, вийшов фiнальний штрих до зловiсного сюрреалiзму того вечора: вагiтна жiнка зi здоровенним животом, у квiтчастiй сукнi без рукавiв. Вона перетнула морiжок Мейтлендiв тою особливою качачою ходою, майже прошкутильгала, що властиво всiм жiнкам, у яких добiгае кiнця останнiй триместр. Пiдiйшовши до Марсi, вона не всмiхнулась. На шиi бовталося ламiноване посвiдчення. На сукнi, просто на схилi однiеi з гiгантських цицьок – не до ладу, мов собача галета на тарiлцi для причастя, – висiв полiцейський жетон Флiнт-Сiтi.

– Мiсiс Мейтленд? Я детектив Бетсi Рiггiнз.

Вона простягнула руку. Марсi не стала ii тиснути. І хоч Говi наказував iй цього не робити, промовила:

– Що вам треба?

Рiггiнз глянула за спину Марсi. Там стояв один iз патрульних штату. У своему квартетi вiн явно був ватажком, бо на рукавi сорочки виднiлися стрiчки-нашивки. Вiн простягнув аркуш паперу.

– Мiсiс Мейтленд, я лейтенант Юнель Сабло. Ми маемо ордер на обшук цього примiщення i конфiскацiю будь-яких предметiв, що належать вашому чоловiковi, Теренсу Джону Мейтленду.

Марсi вихопила папiрець. Згори готичним шрифтом було надруковано «ОРДЕР НА ОБШУК». Нижче точилася юридична шарманка, а внизу стояв пiдпис, який вона спершу прочитала як «суддя Кратер». «А вiн, бува, не щез давним-давно?»[34 - Джозеф Форс Кратер – суддя Верховного суду штату Нью-Йорк, який 1930 року загадково i безслiдно зник пiд час полiтичного скандалу.] – подумала Марiс, а тодi зморгнула з очей рiдину, чи то пiт, чи то сльози, i побачила iм’я Картер, а не Кратер. На ордерi стояла сьогоднiшня дата, i пiдписали його, вочевидь, не бiльше шести годин тому.

Вона перевернула аркуш i нахмурилась:

– Тут немае нiякого списку. Це що, значить, ви навiть його бiлизну заберете, якщо заманеться?

Бетсi Рiггiнз знала, що вони неодмiнно збиратимуть усю бiлизну, яка трапиться iм у брудному одязi Мейтлендiв, i мовила:

– На наш розсуд, мiсiс Мейтленд.

– На ваш розсуд? Ваш розсуд? У нас тут що, нацистська Нiмеччина?

– Ми розслiдуемо найжаскiше вбивство, яке сталося в штатi за моi двадцять рокiв служби в полiцii, i ми вiзьмемо все, що вважатимемо за потрiбне, – вiдповiла Рiггiнз. – Ми вам зробили послугу, зачекали, поки ви повернетесь додому…

– До бiса вашi послуги. А якби я пiзно приiхала, то ви б що? Знесли дверi?

Було видно, що Рiггiнз некомфортно – не через питання, як вирiшила Марсi, а через пасажира, що його доводилося тягати такого спекотного липневого вечора. Вона б мала сидiти вдома, iз кондицiонером i задертими ногами. Марсi було байдуже. У головi калатало, сечовий мiхур пульсував болем, на очi наверталися сльози.

– Це лише в крайньому разi, – сказав патрульний iз тим лайном на рукавi, – але тiльки в межах наших законних повноважень, як зазначено в ордерi, який я вам щойно показав.

– Впускайте нас, мiсiс Мейтленд, – сказала Рiггiнз. – Що скорiше ми почнемо, то швидше вiд вас вiдчепимося.

– Агов, Луте, – гукнув один iз патрульних. – А ось i стерв’ятники.

Марсi озирнулася. З-за рогу показався телевiзiйний фургон зi складеною антеною на даху. За ним iхав кросовер iз налiпкою на капотi – «KYO» великими бiлими лiтерами. Позаду, мало не цiлуючи «Кей-Уай-Оу» у бампер, iхав iще один телевiзiйний фургон вiд iншого каналу.

– Ходiмо з нами всередину, – сказала Рiггiнз, мало не вмовляючи. – Не треба вам лишатися на хiднику, коли вони сюди дiстануться.

Марсi здалася – з думкою, що це лише перший програш iз багатьох. Здача особистого простору. Гiдностi. Вiдчуття захищеностi власних дiтей. А ii чоловiк? Чи змусять ii вiдмовитися вiд Террi? Звiсно що нi. Його звинувачували в божевiльному вчинку. Ще б звинуватили у викраденнi малого Лiндберга.[35 - Вiдомий випадок викрадення й убивства двадцятимiсячного Чарльза Лiндберга, за якого зловмисники отримали викуп у 50 000 доларiв, але дитину так i не повернули; пiзнiше було знайдено тiло хлопчика.]

– Гаразд. Але я з вами не говоритиму, навiть не намагайтеся. І телефон я вам не мушу вiддавати. Так сказав мiй адвокат.

– Згода.

Рiггiнз узяла ii пiд руку, хоча, враховуючи розмiри Бетсi, Марсi сама мала ii пiдтримувати, щоб та не перечепилася й не впала просто на свiй здоровенний живiт.

Посеред вулицi зупинилося «шевроле тахо» тих «Кей-Уай-Оу» (або «Кi-йо», як вони самi себе називали), й одна з кореспонденток, гарненька блондинка, так швидко вистрибнула з авто, що в неi спiдниця аж до талii задерлася. Патрульнi цього моменту не прогавили.

– Мiсiс Мейтленд! Мiсiс Мейтленд, усього кiлька запитань!

Марсi не пам’ятала, як забирала з машини сумочку, але та висiла в неi на плечi й жiнка без проблем дiстала з бiчноi кишенi ключ вiд дому. Проблеми почалися, коли вона спробувала вставити ключ у шпарину. Руки надто тремтiли. Рiггiнз не стала вiдбирати ключа, проте накрила долонями руки Марсi, i тодi все вийшло. Позаду долинуло:

– Мiсiс Мейтленд, це правда, що вашого чоловiка заарештували за вбивство Френка Пiтерсона?

– Не пiдходьте, – попередив один патрульний. – Анi кроку з хiдника.

– Мiсiс Мейтленд!

Вони зайшли в будинок. І це було добре, навiть попри вагiтну жiнку-детектива пiд боком. Проте дiм якось змiнився, i Марсi знала, що вiн уже нiколи не стане таким, як ранiше. Вона подумала про жiнку, що вийшла звiдси з двома своiми доньками, i всi вони смiялися й були щасливi, – наче згадала про добру подругу, яку колись любила, але та вже померла.

Ноги пiдкосилися, i Марсi гепнулась на ослiнчик у коридорi – взимку на нього сiдали дiвчатка, щоб одягнути черевики. Інколи, як сьогоднi ввечерi, на ослiнчик сiдав Террi, щоб останнiй раз перед виходом на поле переглянути склад команди. А зараз, крекнувши з полегшенням, поруч присiла Бетсi Рiггiнз, ii м’ясисте праве стегно ляснуло по не такому об’емному лiвому стегну Марсi. Коп iз лайном на рукавi, Сабло, i двое iнших пройшли повз жiнок, навiть не глянувши, натягаючи синi гумовi рукавички. На ногах у них уже були бахiли такого ж синього кольору. Марсi прикинула, що четвертий коп заповзявся контролювати натовп. Стримувати юрбу перед ii будинком у сонному кварталi Барнум-корт.

– Менi треба попiсяти, – звернулася вона до Рiггiнз.

– Менi теж, – вiдповiла Рiггiнз. – Лейтенанте Сабло! На пару слiв.

Коп iз лайном на рукавi повернувся до ослiнчика. Двiйко iнших рушили на кухню, де найбiльше зло – це хiба що половина торта «Їжа Диявола»[36 - Devil’s food cake (англ.) – популярний у США шоколадний торт.] в холодильнику.

– У вас тут е вбиральня на першому поверсi? – спитала Рiггiнз у Марсi.

– Так, за коморою. Террi сам ii прибудував минулого року.

– Угу. Лейтенанте, панянкам треба попiсяти, тож там i починайте. І не барiться, – наказала вона, i до Марсi: – У вашого чоловiка е кабiнет?

– Як такого – нема. Вiн облаштував собi дальнiй куток у iдальнi.

– Дякую. Це ваш наступний крок, лейтенанте, – сказала вона й знову повернулася до Марсi: – Не проти, якщо я вам поставлю невеличке запитання, поки ми тут чекаемо?

– Проти.

Рiггiнз не звернула на те уваги:

– Останнi кiлька тижнiв ви не помiчали нiчого дивного в поведiнцi свого чоловiка?

Марсi невесело гиготнула.

– Маете на увазi, чи не накручував вiн себе до скоення вбивства? Чи не ходив по дому, потираючи руки, чи не пускав слини й не бурмотiв собi пiд нiс? Це вагiтнiсть на ваш здоровий глузд впливае, детективе?

– Я так розумiю, ця вiдповiдь означае «нi».

– Саме так. А тепер припинiть мене дiймати.

Рiггiнз вiдкинулася назад i склала руки на животi. Полишила Марсi з ii пульсуючим сечовим мiхуром i спогадом про те, що сказав iй Гевiн Фрiк пiсля тренування минулого тижня: «Про що це Террi останнiм часом мислить? Здаеться, що вiн думками десь не тут. Наче з грипом бореться чи щось таке».

– Мiсiс Мейтленд?

– Що?

– Таке враження, що ви про щось загадались.

– Так, дiйсно загадалася. Про те, що сидiти з вами на цьому ослiнчику дуже незручно. Наче бiля пiчки, яка дихати навчилася.

І без того рум’янi щоки Бетсi Рiггiнз почервонiли ще дужче. З одного боку, Марсi й сама злякалась того, що сказала, – жорстокостi цiеi фрази. З iншого ж боку, вона вiдчула задоволення, що впiймала течiю та влучила в цiль.

У всякому разi, Рiггiнз бiльше не поставила жодного запитання.

Здавалося, минула цiла вiчнiсть, поки повернувся Сабло, тримаючи в руках прозорий пластиковий пакет iз пiгулками, якi знайшов у шафцi вбиральнi (безрецептурнi препарати, лiки за рецептом зберiгалися у двох убиральнях на другому поверсi), i з тюбиком крему, яким Террi лiкував геморой.

– Усе чисто, – сказав Сабло.

– Ви перша, – мовила Рiггiнз.

За iнших обставин Марсi поступилася б вагiтнiй панi й потримала б у собi рiдину трохи довше, але не зараз. Вона зайшла до вбиральнi, зачинила дверi й побачила, що кришка на бачку лежить нерiвно. Бозна-що вони там шукали – певно, наркотики. Вона випорожнялася, опустивши голову й сховавши обличчя в долонях, щоб не дивитися на iнший безлад у вбиральнi. Чи варто забирати на нiч додому Сару й Грейс? Чи зможе вона провести iх пiд слiпучими прожекторами телевiзiйникiв, що iх до того часу точно вже встановлять? Якщо не сюди – то куди? До готелю? Та чи вони (стерв’ятники, як назвав iх патрульний) не знайдуть iх i там? Звiсно що знайдуть.

Коли вона закiнчила свою справу, у туалет пiшла Бетсi Рiггiнз. Марсi прослизнула в iдальню, бо не мала бажання знову дiлити ослiнчик iз офiцером Шаму.[37 - Косатка, зiрка шоу в «Морському свiтi Сан-Дiего» шiстдесятих рокiв.] Копи оглядали робочий стiл Террi – перевертали й переривали його стiл, якщо точнiше, – повисували всi шухляди, бiльшiсть вмiсту яких було звалено в купи на пiдлозi. Комп’ютер уже розiбрали, на деталi налiпили жовтi стiкери, наче готувалися до розпродажу.

Марсi подумала, що ще годину тому найважливiшою рiччю в ii життi була перемога «Золотих драконiв» i поiздка на фiнал.

Повернулася Бетсi Рiггiнз.

– Ох, тепер набагато краще, – сказала вона, сiдаючи за обiднiй стiл. – Принаймнi на найближчi п’ятнадцять хвилин.

Марсi розтулила рота й мало не бовкнула: «Сподiваюся, твоя дитина помре».

Натомiсть вона сказала:

– Добре, що хоч комусь стало краще. Хоч на п’ятнадцять хвилин.




16



Свiдчення мiстера Клода Болтона


[13 липня, 16:30, бесiду провадив детектив Ралф Андерсон]



Детектив Андерсон: Що, Клоде, добре тут побувати, коли не ти в халепi? Новий досвiд.

Болтон: А знаете, щось таке е. І та поiздка на передньому сидiннi полiцейськоi автiвки, а не на задньому. Дев’яносто миль на годину майже всю дорогу вiд Кеп-Сiтi. Блимавки, сирена, увесь набiр. От правда. Це добре.

Детектив Андерсон: Що ти робив у Кеп-Сiтi?

Болтон: Оглядав пам’ятнi мiсця. Мав кiлька днiв вихiдних, то чом би й нi? Не протизаконно ж, правда?

Детектив Андерсон: Я так розумiю, ти бачився з Карлою Джеппесон, яку в робочий час називають «Жаданою Феею».

Болтон: Та ж маете знати, бо вона повернулася сюди зi мною на полiцейському авто. І, до речi, дякуе вам за поiздочку. Сказала, що «Трейлвейз»[38 - «Trailways» – одна з найбiльших приватних транспортних компанiй штату Нью-Йорк.] до вас, як куцому до зайця.

Детектив Андерсон: І пам’ятнi мiсця ти, в основному, оглядав у номерi 509 мотелю «Вестерн Вiста», що на Трасi 40?

Болтон: Ой, та ми ж там не весь час сидiли. Двiчi обiдали в «Бонанзi». Там збiса добре годують, та ще й задешево. А ще Карла захотiла в торговий комплекс, тож ми й там трохи часу згаяли. У них е скеледром, i я цю манюню у двi секунди здолав.

Детектив Андерсон: Навiть не сумнiваюся. А ти знав, що тут, у Флiнт-Сiтi, вбили хлопчика?

Болтон: Може, бачив щось таке в новинах. Чуете, ви ж не думаете, що я якось до цього причетний?

Детектив Андерсон: Нi, але ти можеш володiти iнформацiею про причетного.

Болтон: Та як же я…

Детектив Андерсон: Ти працюеш викидайлом у «Прошу, джентльмени», правильно?

Болтон: Я один зi спiвробiтникiв служби охорони. Термiна «викидайло» ми не вживаемо. «Прошу, джентльмени» – заклад класу люкс.

Детектив Андерсон: Не буду з тобою сперечатися. Менi повiдомили, що ти працював у вiвторок уночi. І поiхав iз Флiнта тiльки в середу пiсля обiду.

Болтон: Це Тонi Росс вам розповiв, що ми з Карлою подалися до Кеп-Сiтi?

Детектив Андерсон: Так.

Болтон: Маемо знижку в тому мотелi, бо вiн належить дядьковi Тонi Росса. Уночi вiвторка Тонi також був на змiнi, саме тодi я й попросив його зателефонувати дядьку. Ми з Тонi близькi приятелi. З четвертоi до восьмоi стояли на дверях, а з восьмоi до пiвночi – у партерi. Партер – це мiсце перед сценою, де сидять джентльмени.

Детектив Андерсон: Ще мiстер Росс менi розповiв, що близько восьмоi тридцять ти бачив одного свого знайомого.

Болтон: О, ви про Тренера Тi. Ей, ви ж не думаете, що це вiн розправився з хлопчиком? Бо Тренер Тi – людина путяща. Вiн тренував племiнникiв Тонi до змагань Попа Ворнера й до Малоi лiги. Я здивувався, коли побачив його в нашому закладi, та шокований не був. Ви й гадки не маете, яких людей ми бачимо в партерi – банкiри, юристи, навiть дехто з духовенства. Але в нас таке ж правило, як i у Вегасi – що трапляеться в «Джентльменах», те лишаеться в…

Детектив Андерсон: Ага, певен, що ви тримаете таемницю, як попи на сповiдi.

Болтон: Можете жартувати, скiльки хочете, але так i е. Як бажаеш мати постiйних клiентiв, то тримай таемницю.

Детектив Андерсон: І ще для протоколу, Клоде, коли ти кажеш «Тренер Тi», то маеш на увазi Террi Мейтленда.

Болтон: Звiсно.

Детектив Андерсон: Розкажи, як ти його побачив.

Болтон: Ну, в партерi ми не весь час перебуваемо. Є й iншi службовi обов’язки. Бiльшiсть часу ми там: походжаемо, стежимо, щоб хлопцi дiвчат не мацали, i зупиняемо бiйки, поки справжня колотнеча не почалася – коли хлопцi розпалюються, то стають агресивнi, ви й самi за своiм родом дiяльностi знаете. Та проблеми можуть початися не лише в партерi, просто там – найчастiше, тож один iз нас постiйно там чергуе. А другий плине деiнде – перевiряе бар, маленький альков з iгровими автоматами й бiльярдним столом, що працюе на жетонах, кабiнки для приватного танцю i, звiсна рiч, чоловiчу вбиральню. Саме там найчастiше вiдбуваеться купiвля-продаж наркотикiв, i якщо ми таке бачимо, то одразу гальмуемо процес i викидаемо тих хлопцiв надвiр.

Детектив Андерсон: Каже чоловiк, який носив тюремну робу за зберiгання, плюс зберiгання з метою збуту.

Болтон: З усiею повагою, сер, але це просто неповага. Я вже шiсть рокiв не вживаю. Ходжу на збори «АН»[39 - Narcotics Anonymous – «Анонiмнi Наркомани», органiзацiя на кшталт «Анонiмних Алкоголiкiв», що допомагае боротися iз залежнiстю.] i все таке. Хочете, щоб я в баночку попiсяв? Радий буду догодити.

Детектив Андерсон: Необов’язково, i вiтаю тебе з тверезим життям. Тож близько восьмоi тридцять ти робив обхiд…

Болтон: Саме так. Перевiрив бар, тодi пiшов далi коридором, щоб зазирнути у вбиральню, й ось тодi я побачив Тренера Тi, який висiв на телефонi. Там е два таксофони, але справний лише один. Вiн…

Детектив Андерсон: Клоде? Ти якось випав iз розмови.

Болтон: Просто думаю. Пригадую. Вигляд у нього був трохи дивний. Мов у трансi. Ви справдi гадаете, що вiн убив того малого? Я подумав, це через те, що вiн уперше вiдвiдав мiсце, де дiвчатка роздягаються. Деякi хлопцi так i реагують, наче дурiють. Або вiн був пiд кайфом. Я сказав: «Агов, тренере, як там справи у вашiй командi?» А вiн поглянув на мене так, наче вперше бачить, хоча я ходив майже на всi матчi Попа Ворнера, коли грали Стiвi й Стенлi, i розповiдав йому, як робиться подвiйний реверс,[40 - Один iз прийомiв в американському футболi, коли беки кiлька разiв перекидають один одному м’яч.] а вiн ним нiколи не користувався, бо, як казав, це надто складно для малих дiтей. Хоча якщо вони вивчають дiлення стовпчиком, то й таке здатнi опанувати, як гадаете?

Детектив Андерсон: І ти певен, що то був Теренс Мейтленд?

Болтон: Господи, авжеж. Вiн сказав, що команда в порядку, i пояснив, що зайшов сюди лише для того, щоб викликати таксi. Так ми всi кажемо, коли дружина бачить у ваннiй бiля унiтаза номер «Плейбоя» – що ми там тiльки статтi читаемо. Та я не став допитуватися, бо в «Джентльменах» клiент завжди мае рацiю, якщо тiльки не намагаеться хапнути когось за цицьку. Сказав йому, що, певно, надворi вже чекае таксi, а то i два. А вiн сказав, що диспетчер йому вже про це повiдомив, подякував менi й пiшов.

Детектив Андерсон: Що на ньому було?

Болтон: Жовта сорочка i джинси. Пряжка на поясi у формi кiнськоi голови. Крутi кросiвки. Я iх запам’ятав, бо вони були дуже дорогi на вигляд.

Детектив Андерсон: Ти единий, хто бачив його в клубi?

Болтон: Нi, я ще помiтив, як пара хлопцiв помахали йому на виходi. Не знаю, хто то був, i у вас навряд чи вийде iх знайти, бо бiльшiсть чоловiкiв не любить зiзнаватися, що вiдвiдують мiсця на кшталт «Джентльменiв». Така правда життя. Я не здивувався, що його впiзнали, бо Террi в нас, можна сказати, знаменитiсть. Кiлька рокiв тому вiн навiть виграв якусь нагороду, я про це в газетi читав. Можете називати Флiнт мiстом, але насправдi це радше селище, де всi знайомi одне з одним, принаймнi знають одне одного в обличчя. І всi, хто мае синiв iз, так би мовити, схильностями до спорту, знають Тренера Тi через бейсбол чи американський футбол.

Детектив Андерсон: Дякую, Клоде. Ти нам дуже допомiг.

Болтон: Я ще дещо пам’ятаю – дрiбниця, але трохи зловiсна, якщо саме вiн убив того хлопчика.

Детектив Андерсон: Я тебе слухаю.

Болтон: Таке часом трапляеться, i нiхто в цьому не винен. Тож вiн уже виходив подивитися, чи е таксi, так? Я простягнув йому руку i сказав: «Хочу вам подякувати за все, що ви зробили для небожiв Тонi, тренере. Вони добрi хлопцi, та трохи невгамовнi, може, через те, що iхнi батьки розлучаються й усе таке. А ви подарували iм заняття, щоб вони не бешкетували мiстом». Певно, вiн здивувався, бо трохи вiдсахнувся, а вже потiм потиснув менi руку. Проте хватка була добра, мiцна i… бачите цю подряпину на тильному боцi долонi? Це вiн зробив мiзинцем, коли ми тиснули руки. Та воно вже майже загоiлось, вiд початку ранка була невеличка, але я тодi на мить згадав свою наркоманську бутнiсть.

Детектив Андерсон: Чому це?

Болтон: Дехто, здебiльшого «Пекельнi янголи» й «Учнi сатани»,[41 - Назви байкерських клубiв.] вiдрощують собi нiготь на мiзинцi. Бачив такi довгi, як у китайських iмператорiв. Деякi байкери навiть оздоблюють iх деколями, як жiнки iнколи роблять. Називають iх своiми «коксовими нiгтями».





17


Пiсля арешту на бейсбольному полi в Ралфа вже не було можливостi грати за сценарiем «добрий коп – поганий коп», тож вiн просто стояв, похилившись на стiну в кiмнатi для допитiв, i дивився. Наготувався до наступного обвинувального погляду Террi, але той глянув на детектива лиш мигцем i без жодного виразу, а тодi перенiс свою увагу на Бiлла Семюелза, який усiвся на одному з трьох стiльцiв, що стояли по iнший бiк столу.

Роздивляючись тепер Семюелза, Ралф почав розумiти, як вiн так високо й так швидко злетiв кар’ерною драбиною. Поки вони вдвох iще стояли по той бiк дзеркального вiкна, окружний прокурор видавався хiба що трохи замолодим для своеi посади. А зараз, сидячи навпроти гвалтiвника й убивцi Френка Пiтерсона, вiн здавався ще молодшим, наче практикант з адвокатськоi контори, якому (певно що помилково) довiрили опитувати запеклого злочинця. Навiть той маленький чубчик Альфальфи, що стирчав на його потилицi, довершував образ, що його набув прокурор, – недосвiдчений молодик, який радiе самiй нагодi тут опинитися. Його широко розплющенi цiкавi очi мов промовляли: «Можете розповiдати менi все, бо я всьому вiрю. Я вперше вплутався в дорослi iгри й ще нiчого до пуття не знаю».

– Вiтаю, Мейтленде, – сказав Семюелз. – Я працюю в окружнiй прокуратурi.

«Непоганий початок, – подумав Ралф. – Ти ж i е окружна прокуратура».

– Не марнуйте часу, – вiдповiв Террi. – Я не збираюся з вами розмовляти, поки сюди не прибуде мiй адвокат. Скажу тiльки, що в майбутньому вам свiтить нiчогенький позов за безпiдставний арешт.

– Я розумiю, що ви засмученi, будь-хто засмутився б на вашому мiсцi. Може, у нас i зараз вийде все владнати. Просто скажiть менi, де ви були в той час, коли вбили малого Пiтерсона. Минулого вiвторка по обiдi. Якщо ви перебували десь в iншому мiсцi, то…

– Перебував, – сказав Террi, – та я не маю намiру це з вами обговорювати, поки не поспiлкуюся зi своiм адвокатом. Його звати Говард Голд. Коли вiн сюди приiде, то я говоритиму з ним сам на сам. Як я розумiю, у мене е на це право? Бо ж я вважаюся невинуватим, доки провини не доведено?

«Швидко вiн оговтався, – подумав Ралф. – Точно як злочинець зi стажем».

– Так i е, – вiдповiв Семюелз. – Але якщо ви не зробили нiчого…

– І не намагайтеся, мiстере Семюелз. Мене сюди привели не тому, що ви весь такий хороший.

– Чого ж я не хороший? – щиро здивувався Семюелз. – Якщо сталася помилка, то я не менше вашого зацiкавлений у тому, щоб iз цим розiбратися.

– У вас на потилицi чубчик стирчить, – сказав Террi. – Ви б краще з ним розiбралися. Бо так схожi на Альфальфу зi старого комедiйного серiальчику, що я в дитинствi дивився.

Ралф i не думав смiятися, але кутики рота все одно смикнулися. Цьому вiн зарадити не мiг.

Отак зненацька збитий з пантелику, Семюелз пiдняв руку, щоб пригладити чубчика. Чубчик на мить улiгся, та потiм знову став сторчма.

– То ви певнi, що не хочете все прояснити? – спитав Семюелз i нахилився вперед з таким ревним виглядом, наче Террi ось-ось зробить величезну помилку.

– Певен, – вiдповiв Террi. – І щодо позову теж певен. Не думаю, що е така сума, яка зможе вiдшкодувати те, що ви, сучi дiти, сьогоднi ввечерi накоiли – не лише менi, а й моiй дружинi й дочкам. Та суму компенсацii ми невдовзi дiзнаемося.

Семюелз iще трохи так посидiв – нахилившись уперед, не вiдриваючи вiд Террi невинного, сповненого надiею погляду, i тiльки тодi пiдвiвся. Невиннiсть випарувалася.

– Окей. Гаразд. Можете радитися зi своiм адвокатом, мiстере Мейтленд, то ваше право. Анi аудiо, анi вiдеозапису, ми навiть шторки запнемо. Якщо ви швидко впораетеся, то, може, справа владнаеться вже цiеi ночi. У мене на раннiй ранок стартовий час призначено.

Террi поглянув на нього так, наче не розчув:

– Гольф?

– Гольф. Така гра, де маленький м’яч треба забити в лунку. У гольфi я не дуже вправний – на вiдмiну вiд цiеi гри, мiстере Мейтленд. І як пiдтвердить вам шановний мiстер Голд, ми можемо вас тут тримати двi доби, не висуваючи обвинувачень. Та стiльки часу не знадобиться. Якщо ми все не з’ясуемо, то ще вдосвiта в понедiлок поведемо вас у суд висувати обвинувачення. На той час про ваш арешт уже дiзнаються всi новинарi штату, тож репортерiв буде вдосталь. Певен, що фотографи знiмуть вас iз вигiдного ракурсу.

Лишивши останне слово за собою (принаймнi так йому здавалося), Семюелз показово гордовитою ходою рушив до дверей. Ралф пiдозрював, що йому й досi допiкае коментар Террi щодо чубчика. Та перш нiж прокурор встиг прочинити дверi, Террi мовив:

– Ей, Ралфе.

Ралф озирнувся. На вигляд Террi був спокiйний, що взагалi неймовiрно за таких обставин. А може, i нi. Інколи найхолоднiшi серцем злочинцi, тобто соцiопати, вiднаходили пiсля первинного шоку спокiй i застiбали паски на всю довгу подорож. Ралф таке вже бачив.

– Я не збираюся говорити на цю тему, поки не приiде Говi, але хочу сказати тобi дещо iнше.

– То кажiть, – втрутився Семюелз, намагаючись приховати зацiкавленiсть, та вiн змiнився на лицi, щойно почув вiдповiдь Террi.

– Кращого дрег-бантера, нiж Дерек, у мене ще не було.

– Ой нi, – мовив Ралф i почув, що вiд лютi його голос тремтить, мов у вiбрато. – Цього не чiпай. І чути не хочу, як ти промовляеш iм’я мого сина. Анi зараз, анi взагалi.

Террi кивнув:

– Розумiю, бо й сам нiколи не хотiв, щоб мене заарештували на очах у дружини, дочок i ще тисячi людей, в основному моiх сусiдiв. Тож чхати я хотiв на те, чого ти не хочеш чути. Просто послухай мене хвилинку. Гадаю, ти менi хоч це винен за той огидний спектакль.

Ралф прочинив дверi, але Семюелз узяв його за руку, похитав головою й пiдвiв очi на камеру, що свiтила в кутку своiм червоним очком. Ралф розумiв, що Террi готував пекучу помсту за привселюдний арешт, але знав, що Семюелз мае рацiю. Пiдозрюваний, який говорить, завжди краще за пiдозрюваного, який, мов мушля, закриваеться в собi, поки не приiде адвокат. Бо пiд час розмови одне чiпляеться за iнше…

– Коли Дерек грав у Малiй лiзi, то був не вищий за чотири фути й десять чи одинадцять дюймiв,[42 - ? 1,47-1,5 м.] – сказав Террi. – Як я його бачив минулого року – власне, намагався вмовити, щоб вiн грав у збiрнiй мiста, – то вiн аж на шiсть дюймiв[43 - ? 15 см.] вирiс. Закладаюся, що поки вiн закiнчить старшi класи, то буде вищий за тебе.

Ралф чекав.

– Малий був, мов креветка, та нiколи не боявся позицii бетера. Багато хто боiться, але Дерек стояв там навiть проти хлопцiв, якi закручують i кидають м’яча, не дбаючи, куди вiн може влучити. З пiвдюжину разiв м’яч влучав у Дерека, але вiн нiколи не здавався.

Це була правда. Інколи пiсля матчiв, як Дi вилiзав зi своеi спортивноi форми, Ралф бачив синцi: на сiдницях, на стегнах, на руках, на плечах. Одного разу iдеальне чорно-сине коло з’явилося просто на потилицi. Джинетт казилася вiд цих ударiв, i шолом бетера, який Дерек вдягав на матчах, ii не заспокоював. Щоразу, як Дi ставав на позицiю бетера, вона мало не до кровi стискала Ралфовi руку, бо боялася, що зрештою один iз тих м’ячiв може влучити хлопцю мiж очей i вiн впаде в кому. Ралф ii переконував, що цього не трапиться, але й сам зрадiв не менше за Джиннi, коли Дерек оголосив, що тенiс йому бiльше до смаку. Тенiснi м’ячi м’якшi.

Террi нахилився вперед i навiть злегка всмiхнувся:

– Такi маленькi хлопцi зазвичай отримують багато вокiв – власне, саме на це я сподiвався сьогоднi ввечерi, коли дозволив Тревору Майклзу вiдбиватися самому. Але Дерек не давав собi попуску. Вiн замахувався на все, що летiло, – в iнфiлдi та аутфiлдi, над головою та при землi. Якiсь хлопцi стали називати його Вiффер Андерсон, тодi хтось змiнив кличку на Свiффер,[44 - Вiд англ. бейсбольного термiна «whiff» – не влучити по м’ячу пiд час подачi, стратити; «Swiffer» – марка швабри для сухого бруду.] як та швабра, i воно пристало. Принаймнi на деякий час.

– Дуже цiкаво, – сказав Семюелз, – але чому б нам натомiсть не поговорити про Френка Пiтерсона?

Террi не спускав очей iз Ралфа.

– Коротше кажучи, коли я зрозумiв, що на воки вiн не згоден, то навчив його банту.[45 - Bunt (англ.) – спецiальна технiка в бейсболi, коли бетер легко й ненапружено тримае биту в горизонтальному положеннi, при чому пальцi однiеi руки розташованi просто посерединi стрижня.] Бiльшiсть хлопцiв його вiку, тобто десяти-одинадцяти рокiв, на таке не згоднi. Вони все розумiють, та iм не до вподоби думка про те, щоб просто тримати битку над базою, особливо якщо проти них стоiть сильний хiтер. Вони все думають про те, як болiтимуть пальчики, якщо м’яч влучить iм по голих руках. Та тiльки не Дерек. Хоробростi у твого хлопця було предосить. Окрiм того, вiн завжди прожогом носився мiж базами, тож у бiльшостi випадкiв, коли я посилав його на секрiфайс, вiн натомiсть сам спромагався на хiт.[46 - Сейкрiфайс – ситуацiя, коли бетер вiдбивае м’яч таким чином, що вибувае з гри, але один iз ранерiв отримуе право стати на наступну базу; та iнколи, щоб заробити хiт, бетер виконуе бант i сам бiжить до першоi бази.]

Ралф не кивнув, не подав жодного знака, що йому те не байдуже, але вiн знав, про що говорить Террi. Вiн i сам гучними оплесками вiтав цi банти, сам бачив, як його малий летить мiж базами, наче в нього волосся зайнялося й полум’я вже до дупи добираеться.

– Я просто навчив його тримати биту пiд правильними кутами, – продовжив Террi й пiдняв руки, щоб продемонструвати; цi руки й досi були вимазанi в багнюцi, iмовiрно, пiсля тренування бетерiв перед сьогоднiшнiм матчем. – Кут лiворуч, i м’яч вiдскакуе по лiнii третьоi бази. Кут праворуч – i лiнiя першоi бази. Не лупи м’яча биткою, бо тодi вiн часто летить високо, та недалеко, i полегшуе задачу пiтчеру. М’яч просто треба злегка пiдштовхнути, в останню долю секунди. Дерек швидко навчився. Дiти припинили називати його Свiффером i дали нове прiзвисько. Наприкiнцi матчу, коли ранер стояв на першiй чи на третiй базi, то iнша команда вже знала, що вiн викине свiй коронний номер – нiде правди дiти, тiльки-но пiтчер починав замахуватися, Дерек моментом виставляв битку, i дiтлахи на трибунах горлали: «Нумо, Дереку, нумо!» І ми з Гевiном теж горлали. Так його i називали весь останнiй рiк, коли ми виграли районнi змагання. Нумо-Андерсон. Ти про це знав?

Ралф не знав, може, через те, що це прiзвисько використовували суто мiж гравцями. Але вiн знав, що того лiта Дерек дiйсно дуже вирiс. Вiн бiльше смiявся, лишався з командою пiсля матчiв замiсть того, щоби плестись до автiвки, опустивши голову й тягнучи за собою рукавичку.

– Вiн досягнув цього самотужки – тренувався, мов скажений, поки не навчився. Але саме я вмовив його спробувати, – сказав Террi, тодi замовк, а потiм дуже тихо додав: – І ось як ти зi мною обiйшовся. Перед усiма, ось так зi мною обiйшовся.

Ралф вiдчув, як починають паленiти щоки. Вiн уже вiдкрив рота, щоб вiдповiсти, та Семюелз повiв його до дверей, мало не потягнув за собою. Прокурор спинився лиш для того, щоб кинути через плече едину фразу:

– Це не Ралф так iз тобою обiйшовся, Мейтленде. І не я. Ти сам собi таке зробив.

Потiм вони знову дивилися на Террi крiзь однобiчне дзеркало. Семюелз допитувався в Ралфа, чи з ним усе гаразд.

– Я в нормi, – вiдповiв Ралф, хоч щоки так само палали.

– Серед них е вiртуози, якi дiйсно вмiють дiстати до живого. Ти ж це знаеш, так?

– Так.

– І ти знаеш, що це вiн убивця, так? Я такоi певноi справи ще не бачив.

«Це мене i непокоiть, – подумав Ралф. – Ранiше – нi, а от тепер непокоiть. Хоча не мало б, Семюелз слушно каже, та все одно».

– Ти звернув увагу на його руки? – спитав Ралф. – Коли вiн показував, як учив Дерека робити бант, ти бачив його руки?

– Так. А що таке?

– Нiякого довгого нiгтя на мiзинцi, – мовив Ралф. – На жоднiй з рук.

Семюелз стенув плечима:

– То обрiзав. Ти певен, що з тобою все гаразд?

– Певен, – вiдповiв Ралф. – Просто я…

Дверi мiж адмiнiстративним примiщенням i тюремним крилом задзижчали, потiм iз грюкотом вiдчинилися. Коридором поспiшив чоловiк, одягнений у зручне домашне суботне вбрання: вицвiлi джинси й футболку Техаського християнського унiверситету з Супержабою[47 - SuperFrog – талiсман спортивних команд ТХУ.] на грудях. І тiльки квадратний портфель у руках виказував справжнього адвоката.

– Привiт, Бiлле, – мовив чоловiк. – І вас вiтаю, детективе Андерсон. Нiхто не хоче пояснити менi причину, з якоi ви заарештували «Людину року Флiнт-Сiтi-2015»? Чи це якась помилка, яку ми, сподiваюсь, зможемо виправити, чи ви тут, бляха, геть подурiли?

Це прибув Говард Голд.




18




Кому: Окружному прокуроровi Вiльяму Семюелзу

Головi полiцii мiста Флiнт-Сiтi Роднi Геллеру

Шерифовi округу Флiнт Рiчарду Дулiну

Капiтановi Аверi Рудолфу, Полiцiя штату, пост № 7

Детективовi Ралфу Андерсону, Полiцейське управлiння Флiнт-Сiтi



Вiд: Детектива Юнеля Сабло, Полiцiя штату, пост № 7

Дата: 13 липня

Тема: Транспортний вузол «Вогел», Даброу



На вимогу окружного прокурора Семюелза i детектива Андерсона я прибув до транспортного вузла «Вогел» о 14:30, дата зазначена вище. «Вогел» – найбiльший хаб[48 - У транспортi та авiацii – пересадковий, перевантажувальний вузол.] наземного транспорту в пiвденнiй частинi штату, де розташованi три основнi автобуснi лiнii («Грейгаунд», «Трейлвейз», «Мiдстейт»), а також нацiональна залiзниця «Амтрак». До того ж там представництва популярних фiрм iз прокату автомобiлiв («Герц», «Авiс», «Ентерпрайз», «Аламо»). Оскiльки камери спостереження розташованi на всiй територii Транспортного вузла, я одразу рушив до вiддiлу безпеки, де зустрiвся з Майклом Кемпом, директором служби безпеки «Вогел». Вiн уже чекав на мене. Вiдеоматерiал iз камер спостереження зберiгаеться протягом 30 днiв, система цiлком комп’ютеризована, тож я змiг переглянути всi записи з ночi 10 липня, взятi з усiх шiстнадцяти камер.

Зi слiв мiстера Клiнтона Елленквiста, диспетчера «Служби таксi Флiнт-Сiтi», який чергував у нiч iз 10 на 11 липня, водiй Вiллов Рейнвотер зв’язалася з ним о 21:30 i повiдомила, що доставила клiента за мiсцем вимоги. О 21:50 у «Вогел» прибув потяг «Саузерн лiмiтед», на який, за словами мiз Рейнвотер, збирався сiсти пiдслiдний громадянин. Прибулi пасажири висадилися на платформi 3. Пасажири, якi прямували до станцii «Даллас – Форт-Ворт», отримали дозвiл на посадку з платформи № 3 за сiм хвилин, тобто о 21:57. Потяг «Саузерн лiмiтед» вирушив зi станцii о 22:12. Години вiдправлення i прибуття точнi, оскiльки iх вiдстежуе i записуе комп’ютер.

Я i директор служби безпеки переглянули матерiали з усiх шiстнадцяти камер спостереження, починаючи, просто для перестраховки, з 21:00, 10 липня, i до 23:00, тобто приблизно за 50 хвилин пiсля того, як «Саузерн лiмiтед» поiхав iз вокзалу. Усi вiдповiднi вiдеоматерiали е в мене на айпедi, але через нагальну (як зазначив окружний прокурор Семюелз) ситуацiю в цьому ввiдному рапортi я надам лише пiдсумкову iнформацiю.

21:33: Об’ект заходить на станцiю крiзь пiвнiчний вхiд, перед яким зазвичай зупиняються таксi та яким користуеться бiльшiсть пасажирiв. Вiн перетинае головну залу вокзалу. Жовта сорочка, синi джинси. Багажу iз собою не мае. Чiткi кадри його обличчя (тривалiстю вiд 2 до 4 секунд), коли вiн дивиться вгору на великий настiнний годинник (статичне зображення вiдправлено електронною поштою окружному прокуроровi Семюелзу й детективу Андерсону).

21:35: Об’ект зупиняеться бiля газетного кiоску в центрi зали. Вiн купуе книжку в м’якiй обкладинцi, розраховуеться готiвкою. Назву книжки прочитати неможливо, продавець також не пригадуе, але, певно, за потреби ми зможемо це дiзнатися. На цьому вiдео також видно пряжку на поясi у формi кiнськоi голови (статичне зображення вiдправлено електронною поштою окружному прокуроровi Семюелзу i детективу Андерсону).

21:39: Об’ект полишае вокзал крiзь дверi, що виходять на Монтроуз-авеню (пiвденний вхiд). Попри те, що цей вхiд/вихiд також доступний пасажирам, ним зазвичай користуються працiвники «Вогелу», оскiльки з того боку будiвлi розташована парковка для персоналу. На територii парковки е двi камери спостереження. Пiдслiдний не потрапив в об’ектив жодноi, проте i я, i Кемп помiтили моментальну тiнь, яка, на нашу думку, i могла бути пiдслiдним. Тiнь рушила праворуч, у напрямку вузького провулка вздовж будiвлi вокзалу. Об’ект не купляв квиткiв на потяг «Саузерн лiмiтед», анi готiвкою, анi кредитною карткою. Переглянувши кiлька разiв матерiал iз камери на платформi № 3 (чiткий i, на мою думку, повний вiдеоряд), я можу з великою певнiстю стверджувати, що об’ект не повернувся на вокзал i на потяг не сiв.

Я дiйшов висновку, що об’ект здiйснив поiздку в Даброу з метою заплутати й направити слiдство хибним шляхом. Я припускаю, що об’ект мiг повернутися до Флiнт-Сiтi або за допомоги спiльника, або сiвши на подорожне авто. Також iмовiрно, що вiн викрав автомобiль. У полiцейському вiддiлку Даброу не знайшли заяв про вчинення крадiжки автомобiлiв у районi Транспортного вузла «Вогел» вночi 10 липня, але директор служби безпеки Кемп зазначив, що коли машина зникла з довгостроковоi автостоянки, то повiдомлення про це може надiйти за тиждень, а то й бiльше.

Вiдеоматерiал iз довгостроковоi парковки також наявний, i його можна отримати на вимогу, проте камери спостереження охоплюють далеко не всю територiю. До того ж директор служби безпеки повiдомив, що тi камери вже треба замiнити, вони часто бувають несправнi. На мою думку, принаймнi поки що, нам варто зосередитися на iнших пошукових напрямках.

    З ПОВАГОЮ,
    Детектив-лейтенант Ю. Сабло
    Див. додатки




19


Говi Голд потиснув руки Семюелзу й Ралфу Андерсону. Тодi вiн поглянув крiзь однобiчне дзеркало на Террi Мейтленда, який сидiв у кiмнатi для допитiв у футболцi «Золотих драконiв» i своiй кепцi-талiсманi. Террi тримав спину рiвно, голови не опускав, руки охайно склав перед собою на столi. Вiн не смикався, не метушився, не кидав у рiзнi боки нервових поглядiв. Ралф про себе вiдмiтив, що тепер вiн аж нiяк не схожий на винуватого.

Зрештою Голд повернувся до Семюелза.

– Розповiдай, – сказав вiн, неначе припрошував собаку виконати трюк.

– Наразi особливо нема чого розповiдати, Говарде, – мовив Семюелз.

Рука окружного прокурора потягнулася до потилицi. Вiн пригладив чубчика. Якусь хвильку пасмо лишалося на мiсцi, а тодi знову настовбурчилось. Ралф мимоволi пригадав фразу Альфальфи, з якоi вони з братом гиготiли в дитинствi: «Друзi на все життя трапляються лише раз на все життя».

– Тiльки помилки тут немае, – продовжив Семюелз, – i нi – ми, бляха, не геть подурiли.

– Що каже Террi?

– Поки нiчого, – вiдповiв Ралф.

Голд крутнувся в його бiк, зблиснули яскраво-синi очi, трохи збiльшенi круглими скельцями окулярiв.

– Ви мене не зрозумiли, Андерсоне. Не зараз, я знаю, що сьогоднi ввечерi вiн вам нiчого не казав, бо ж добрий розум у головi держить. Я маю на увазi попереднiй допит. Розповiдайте, не бiйтеся, бо вiн сам менi все розкаже.

– Попереднього допиту не було, – вiдповiв Ралф.

Вiн не мусив би нiяковiти через таке, тiльки не з цiею справою, яку вони склепали за чотири короткi днi, та все одно знiяковiв. Частково через те, що Говi Голд звернувся до нього на «ви», наче вони нiколи не пригощали один одного випивкою в «Колесi у воза», що навпроти окружного суду. Вiн вiдчув нiсенiтну потребу сказати Говi: «На мене не дивися, краще поглянь на хлопця поруч зi мною. Саме вiн газуе як не в себе».

– Що? Стривайте. А ну постривайте хвилиночку, чорт забирай.

Голд засунув руки в кишенi й почав розгойдуватися назад-уперед на п’ятках. Ралф часто бачив, як вiн це робить в окружному та районному судах, тож наготувався. Перехресний допит свiдкiв пiд керiвництвом Говi Голда – досвiд не з приемних. Проте Ралф нiколи не вважав це за ваду. Такий вже невiд’емний складник судового танцю.

– Ви хочете сказати, що заарештували його на очах у двох тисяч людей, навiть не давши йому шансу висловитися?

– Ти вправний адвокат захисту, – вiдповiв Ралф, – але й сам Бог не зможе витягнути його з цiеi халепи. І, до речi, народу там було iз тисячу двiстi, максимум пiвтори тисячi. Стадiон Естель Барги просто не вмiстить двох тисяч. Трибуни обваляться.

Голд проiгнорував цю кволу спробу розрядити атмосферу. Вiн дивився на Ралфа так, наче вiдкрив якийсь новий вид комах.

– Проте ви заарештували його в громадському мiсцi й у такий момент, який можна назвати апофеозом його…

– Апофе-чим назвати можна? – з усмiшкою перепитав Семюелз.

Це Голд також проiгнорував. Вiн так само пильно дивився на Ралфа.

– Ви навiть не додумалися по-тихому виставити полiцейських навколо стадiону, а тодi заарештувати його вдома, уже по закiнченню матчу. Ви зробили це в присутностi його дружини й дочок – а це вже явно було навмисно. Яка муха вас укусила? Яка муха мiж усiх божих тварей на цiй землi вас укусила?

Ралф знову вiдчув, що починае паленiти.

– Дiйсно хочете знати, раднику?

– Ралфе, – застережливо мовив Семюелз i поклав долоню Ралфовi на руку, наче хотiв його спинити.

Ралф скинув долоню Семюелза.

– Сам я його не заарештовував. Наказав це зробити парi офiцерiв, бо боявся, що схоплюсь йому руками за горлянку й придушу на смерть. І спричинив би забагато клопоту такому доброму адвокату, як ти.

Ралф зробив крок уперед, ставши впритул до Голда, щоб зупинити це гойдання, i продовжив:

– Вiн схопив Френка Пiтерсона й вiдвiз його до парку Фiлiс. Там вiн згвалтував малого гiллякою, там його й убив. Хочеш дiзнатися, як саме вiн його вбив?

– Ралфе, це конфiденцiйна iнформацiя, – пискнув Семюелз.

Ралф наче не почув.

– За попереднiм звiтом патологоанатома, вiн зубами розiрвав малому горло. Може, навiть кiлька шматкiв м’яса проковтнув, тямиш? І вiд процесу так збудився, що аж приспустив штанцi й розбризкав свiй еякулят по стегнах малого. Богом присягаюся, такого огидного, пiдлого, невимовного вбивства жоден iз нас iще не бачив. До такого треба довго достигати. Усi, хто бачив ту картину, повiк ii не забудуть. І це зробив Террi Мейтленд. Це зробив Тренер Тi, який тiльки нещодавно клав своi руки на руки мого сина, коли вчив його виконувати бант. Вiн сам щойно менi про це розповiв, наче це мало б його реабiлiтувати чи щось таке.

Тепер Голд уже не дивився на нього як на нову комаху. Тепер на його обличчi з’явився вираз зачудування, наче вiн здибав артефакт, що лишила по собi якась невiдома позаземна цивiлiзацiя. Ралфовi було байдуже. Уже до всього байдуже.

– У тебе теж е син – Томмi, правильно? Саме тому ти став готувати команду до змагань Попа Ворнера разом iз Террi, бо там грав Томмi, так? Вiн теж торкався твого сина. І зараз ти збираешся його захищати?

– Стули пельку, заради Бога, – сказав Семюелз.

Голд припинив гойдатися, та з мiсця не зрушив i продовжував дивитися на Ралфа, мов зачарований антрополог.

– Навiть не опитали його, – видихнув вiн. – Навiть. Не. Я ще нiколи… Нiколи…

– Ой, годi тобi, – мовив Семюелз iз удаваною веселiстю. – Ти вже все бачив, Говi. І здебiльшого двiчi.

– Тепер я хочу з ним переговорити, – рiзко вiдповiв Голд, – тож вимикайте свое чортове обладнання й запинайте штори.

– Гаразд, – погодився Семюелз. – У вас е п’ятнадцять хвилин, а тодi ми до вас приеднаемося. Подивимося, чи надумае тренер говорити.

– У мене е година, мiстере Семюелз, – вiдказав Голд.

– Пiвгодини. Потiм ми або заслухаемо його зiзнання, а це вирiшальний фактор мiж довiчним у Мак-Алiстерi та голкою, або вiн пiде до камери й сидiтиме там аж до понедiлка, коли вiдбудеться досудове слухання. Вирiшувати вам. Але якщо ти гадаеш, що ми пiдiйшли до справи абияк, то це найбiльша помилка у твоему життi.

Голд рушив до дверей. Ралф провiв у замку магнiтною карткою, почув клацання, з яким вiдсунувся подвiйний засув, а тодi повернувся до дзеркала дивитися, як адвокат заходить у кiмнату. Семюелз напружився, коли Мейтленд пiдвiвся зi стiльця й, випроставши руки, посунувся назустрiч Голду. Та на обличчi в Мейтленда було написано полегшення, а не агресiя. Вiн обiйняв Голда, а той впустив долi свiй квадратний портфель та обiйняв його навзаем.

– Братнi обiйми, – сказав Семюелз. – Ото милота.

Немов почувши прокурора, Голд озирнувся й указав на червоний вогник камери.

– Вимкнiть ii, – долинув його голос iз гучномовця. – І звук. І запнiть штору.

Вимикачi були на стiннiй панелi, поруч з обладнанням для аудiо- i вiдеозапису. Ралф перекинув важiльцi. Червоне вiчко камери в кутку кiмнати для допитiв згасло. Вiн кивнув Семюелзу, i той запнув шторку. Звук, iз яким вона затулила дзеркало, викликав у Ралфа неприемнi спогади. Ще до того як Бiлл Семюелз став окружним прокурором, Ралф тричi вiдвiдував смертнi кари в Мак-Алiстерi. Над видовженою скляною шибкою мiж кiмнатою для страт i залом для глядачiв висiла подiбна шторка (може, iх навiть випустила одна й та сама фiрма!). Їi вiдсували, коли глядачi заходили до зали, i запинали, щойно констатували смерть в’язня. Та шторка видавала такий самий неприемний скрегiт.

– Я сходжу до «Зоунi» через дорогу, куплю бургер iз содовою, – мовив Семюелз. – Так нервував, що навiть не пообiдав. Тобi щось захопити?

– Не вiдмовлюся вiд кави. Без молока, одна ложка цукру.

– Ти певен? Я вже пробував каву в «Зоунi», ii не просто так називають «чорною смертю».

– Ризикну, – вiдповiв Ралф.

– Окей. Повернуся за п’ятнадцять хвилин. Якщо вони ранiше закiнчать, то без мене не починайте.

Куди там. Ралф уже для себе вирiшив, що надалi виставою головуватиме Бiлл Семюелз. Нехай бере собi всi лаври, якщо з такого жаху взагалi може вийти щось славетне. Уздовж дальньоi стiни коридору стояли стiльцi. Ралф усiвся поруч iз ксероксом, який тихо гудiв собi в режимi сну. Детектив поглянув на запнуту штору й загадався, про що ж там розповiдае Террi Мейтленд, яке безглузде алiбi випробовуе на своему колезi з Попа Ворнера.

Потiм Ралф мимохiть згадав ту велику корiнну американку, яка пiдiбрала Мейтленда бiля «Прошу, джентльмени» й доправила його на залiзничний вокзал у Даброу. «Я треную баскетболiстiв iз Лiги прерiй, що при Християнськiй молодiжнiй органiзацii, – казала вона. – Мейтленд до нас iздив, не щосуботи, але часто, сiдав на трибунах мiж батькiв i дивився, як дiти грають. Говорив менi, що шукае таланти для Мiськоi бейсбольноi лiги…»

Вона була з ним знайома, i вiн також мав ii пам’ятати – враховуючи розмiри й етнiчну приналежнiсть, таку жiнку важко забути. І, попри те, у таксi вiн назвав ii «мем». Чому так? Бо знав ii в обличчя з Християнськоi, та не згадав iменi? Імовiрно, але Ралфу не дуже подобалася така теорiя. Що стосуеться iмен, то «Вiллов Рейнвотер» також важко забути.

– Вiн був у стресовому станi, – пробурмотiв Ралф чи то до себе, чи то до ксерокса. – Окрiм того…

Виринув iще один спогад, а з ним – причина, з якоi Мейтленд мiг ужити звертання «мем», i ця причина була бiльше до вподоби Ралфу. Його братовi Джоннi, молодшому за Ралфа на три роки, нiколи не давалася гра в хованки. Здебiльшого вiн просто бiг до себе в кiмнату й ховався з головою пiд ковдру – вочевидь вважаючи, що як вiн не бачить Ралфi, то й Ралфi його теж не бачить. То чи не ймовiрно, що чоловiк, який щойно скоiв такий жахливий злочин, теж схильний до такого «магiчного» мислення? «Якщо я тебе не знаю, ти мене – теж». Божевiльна логiка, ясна рiч, але й такий злочин мiг здiйснити тiльки божевiльний, i то було лiпше пояснення для реакцii Террi на Рейнвотер. Лiпше пояснення для того, що тренер вирiшив, наче зможе лишитись непомiченим, хоча його добре знае бiльшiсть мiстян Флiнт-Сiтi, а спортивнi фанати взагалi вважали його знаменитiстю.

Проте ще був Карлтон Скавкрофт. Ралф уже практично бачив у своiй уявi, як Голд пiдкреслюе вирiшальний абзац iз показань Скавкрофта й готуеться до заключноi промови перед присяжними. Може, поцупить цей прийом в адвоката О. Джея.[49 - О. Джей Сiмпсон – американський футболiст i актор, якого в 1995 роцi звинуватили в убивствi власноi дружини та ii коханця, але довести провину так i не змогли.] «Як рукавичка та на руку не налазить, виправдний вирок подавайте зразу», – сказав тодi Кокрен. Голд може трохи переiнакшити цю фразу, але також заримувати: «Оскiльки Террi не пiзнав нiкого, йому на волю полотном дорога».

Не спрацюе, бо справи геть не схожi, проте…

На пiдставi показань Скавкрофта, Мейтленд пояснив наявнiсть кровi на обличчi й одязi тим, що забив собi носа. «Кров пiшла, як зi Старого Служаки, – сказав йому Террi. – Тут е неподалiк якась медичка?»

От тiльки Террi, за винятком, може, чотирьох рокiв навчання в коледжi, усе життя прожив у Флiнт-Сiтi. Йому б не знадобився такий вказiвник, як бiлборд «Квiк Кеар» бiля Конi-Форд. Йому взагалi не треба було нiкого питати про такi речi. То чого ж вiн спитав?

Повернувся Семюелз – iз колою, бургером у фользi та пластиковою склянкою кави, яку простягнув Ралфовi.

– Там усе тихо?

– Ага. За моiм годинником, у них iще е двадцять хвилин. Коли вони закiнчать, я спробую вмовити його надати нам мазок ДНК.

Семюелз розгорнув свого бургера й пiдозрiливо зазирнув пiд булочку.

– Боже мiй, – промовив вiн. – Нiби санiтари щось зiшкрябали з обсмаленого трупа.

Менше з тим, Семюелз узявся iсти. Ралф подумав був, що варто обговорити з ним розмову мiж Террi та Рейнвотер i те дивне питання Террi про цiлодобовий пункт медичноi допомоги, але не став. Думав був обмовитись, що Террi не зумiв себе замаскувати, навiть не намагався сховати обличчя за сонцезахисними окулярами, i теж не став. Вiн уже порушував цi питання, i Семюелз за одним махом з ними розправився – цiлком слушно нагадавши, що вони не мають жодноi ваги проти показань свiдкiв i вбивчих речових доказiв.

Кава виявилася жахлива, як i передбачав Семюелз, але Ралф усе одно ii посьорбував, i склянка майже спорожнiла на той час, коли Голд натиснув кнопку виклику, щоб його випустили з кiмнати для допитiв. Вiд виразу на обличчi Говi в Ралфа Андерсона засудомило шлунок. Жодного занепокоення, злостi чи театрального обурення, до якого так вправно вдаються адвокати, коли розумiють, що iхнiй клiент по вуха в лайнi. Нi, то було спiвчуття, i воно видавалося щирим.

– Ой-вей, – сказав Голд. – Лихо вам, хлопцi.




20



БАГАТОПРОФІЛЬНА ЛІКАРНЯ ФЛІНТ-СІТІ


ВІДДІЛЕННЯ ПАТОЛОГІЇ ТА СЕРОЛОГІЇ



Кому: Детективовi Ралфу Андерсону

Лейтенантовi Юнелю Сабло

Окружному прокуроровi Вiльяму Семюелзу



Вiд: доктора Едварда Богана

Дата: 14 липня

Тема: Визначення групи кровi та ДНК



Кров:



Для визначення групи кровi було взято зразки з кiлькох предметiв.

Першим предметом стала гiлка, за допомогою якоi було вчинено акт содомii над жертвою, Френком Пiтерсоном, бiлою дитиною чоловiчоi статi вiком 11 рокiв. Гiлка приблизно 22 дюйми завдовжки та 3 дюйми[50 - ? 56 см i 8 см.] в дiаметрi. Десь вiд верхнього кiнця i до середини гiлки нещiльну кору було знято, iмовiрно, внаслiдок грубого поводження суб’екта злочину (див. фотографii в додатку). Вiдбитки пальцiв було виявлено на гладенькiй дiлянцi гiлки; вiдбитки було сфотографовано й знято працiвниками Кримiналiстичноi лабораторii штату, а потiм речовий доказ було доставлено менi детективом Ралфом Андерсоном (Полiцейське управлiння Флiнт-Сiтi) i патрульним Юнелем Сабло (Полiцiя штату, пост № 7). Отже, я можу стверджувати, що ланцюг передачi речових доказiв е цiлiсним.

На останнiх 5 дюймах цiеi гiлки було виявлено кров групи О+,[51 - І група, резус позитивний.] що збiгаеться з групою кровi жертви, як пiдтвердив сiмейний лiкар Френка Пiтерсона, Горас Конноллi. По всiй гiлцi також багато iнших слiдiв кровi О+, якi лишились там внаслiдок явища пiд назвою «вiдплюскування» або ж «пiноутворення». Імовiрно, що бризки летiли вгору пiд час наруги над жертвою, тож можна припустити, що такi ж слiди «вiдплюскування» лишилися на шкiрi й одязi злочинця.

На отриманому зразку також виявлено слiди кровi iншоi групи – АВ+,[52 - IV група, резус позитивний.] яка трапляеться дуже рiдко (3 % населення). Вважаю, що це кров суб’екта злочину, i покладаю, що вiн мiг порiзати руку, в якiй тримав гiлку, бо орудував нею з великою силою.

Велику кiлькiсть кровi О+ було знайдено на водiйському сидiннi, кермi й приладовiй дошцi фургона «Еконолайн» 2007 року випуску, який знайшли покинутим на парковцi для спiвробiтникiв паба «Коротуни» (Мейн-стрит, 1124). Плями кровi АВ+ також було знайдено на кермi фургона. Зразки менi передали сержанти Емер Стентон i Рiчард Спенсер, i таким чином я можу стверджувати, що ланцюг передачi речових доказiв е цiлiсним.

Велику кiлькiсть кровi О+ було виявлено на одязi (сорочка, штани, шкарпетки, кросiвки «Адiдас», труси «Джокей»), знайденому в «субару» 2011 року випуску бiля покинутого причалу при Шосе 72 (також вiдомому як Олд-Фордж-роуд). На лiвому манжетi сорочки теж е пляма кровi АВ+. Цi зразки менi передали патрульний Джон Корита (пост № 7) i сержант Спенсер iз КЛШ, i таким чином я можу стверджувати, що ланцюг передачi речових доказiв е цiлiсним. На час написання цього звiту кровi типу АВ+ у «субару аутбек» не виявлено. Можливо, таку кров знайдуть, проте також може бути, що всi порiзи, якi зловмисник мiг завдати собi протягом скоення злочину, уже загоiлися на той час, коли вiн покинув «субару». Також можливо, що вiн перев’язав порiзи, проте виявленi слiди такi незначнi, що я вважаю це малоймовiрним. Навiть у найгiршому випадку це були лиш неглибокi порiзи.

Зважаючи на рiдкiснiсть кровi типу АВ+, раджу якомога швидше визначити тип кровi всiх пiдозрюваних.



ДНК:



Черга зразкiв до ДНК-тесту в Кеп-Сiтi завжди дуже довга, i за звичайних обставин результати можна отримати лише за кiлька тижнiв, а то й мiсяцiв. Проте, зважаючи на неймовiрну жорстокiсть злочину, а також вiк жертви, зразки, отриманi на мiсцi скоення злочину, просунуто на початок черги.

Головний зразок – сперма, виявлена на стегнах i сiдницях жертви, але е ще зразки шкiри, знайденi на гiлцi, якою було здiйснено акт содомii над малим Пiтерсоном, i, звiсно ж, зразки кровi, якi я описав вище. Результати ДНК-тесту сперми, знайденоi на мiсцi скоення злочину, будуть доступнi для порiвняння наступного тижня. Сержант Стентон повiдомив менi, що результат може бути готовий навiть ранiше, проте я вже багато разiв мав справу з процедурою ДНК-тестування i тому припускаю, що наступна п’ятниця е iмовiрнiшим термiном, навiть у такiй першочерговiй справi, як ця.

Хоч це i суперечить протоколу, я вiдчуваю потребу дати тут персональну вказiвку. Я мав справу з речовими доказами вiд численних жертв убивств, але це був найгiрший злочин, з яким менi доводилося працювати, й особу, що його скоiла, треба затримати чимшвидше.

    Службову записку продиктував доктор Едвард Боган об 11:00




21


Говi Голд закiнчив свою закриту нараду з Террi о 20:40, на цiлих десять хвилин ранiше того моменту, коли мали б спливти призначенi пiвгодини. На той час до Ралфа й Бiлла Семюелза приедналися Трой Рамадж i Стефанi Гулд – патрульна, що прибула на змiну о восьмiй. Із собою вона мала набiр для взяття зразкiв ДНК, який ще не встигла вийняти з пластикового мiшечка. Проiгнорувавши коментар Говi «Ой-вей, лихо вам», Ралф спитав у адвоката, чи згоден його клiент здати мазок на ДНК-тест.

Говi саме притримував ногою дверi до кiмнати для допитiв, щоб вони знову не замкнулися.

– Террi, вони хочуть взяти в тебе мазок зi щоки. Ти не проти? Усе одно ж вiзьмуть, а менi треба хутенько зробити кiлька телефонних дзвiнкiв.

– Гаразд, – вiдповiв Террi, у якого пiд очима вже почали з’являтись темнi кола, та голос був спокiйний. – Давай зробимо все, що треба, щоб до пiвночi я вже звiдси вийшов.

Чоловiк говорив так, наче був абсолютно певен, що так i трапиться. Ралф i Семюелз перезирнулися. Семюелз пiдняв брови й через це ще бiльше став скидатися на Альфальфу.

– Зателефонуй моiй дружини, – попросив Террi. – Скажи iй, що зi мною все окей.

– Найперший пункт у моему списку, – усмiхнувся Говi.

– Іди в кiнець коридору, – порадив Ралф. – Там усi п’ять рисок зловиш.

– Знаю. Я тут уже бував. На реiнкарнацiю схоже, – вiдповiв Говi й звернувся до Террi: – Нiчого не кажи, поки я не повернуся.

Офiцер Рамадж узяв мазки (по одному з внутрiшнього боку кожноi щоки) i показав iх на камеру перш нiж розкласти зразки по маленьких пробiрках. Офiцерка Гулд сховала пробiрки назад у пластиковий мiшечок i, тримаючи його перед камерою, опечатала червоним стiкером для зберiгання речдокiв. Потiм вона розписалася в актi передачi й зберiгання речдокiв. Двое офiцерiв муситимуть вiднести цi зразки до невеликоi кiмнати-комори, що слугувала полiцii Флiнт-Сiтi сейфом для речдокiв. Там мiшечок знову покажуть на камеру пiд стелею, а тодi зарееструють i покладуть на вiдповiдне мiсце. Наступного дня ще два офiцери, iмовiрно, з Полiцii штату, перевезуть його до Кеп-Сiтi. Таким чином ланцюг передачi й зберiгання лишиться цiлiсним, як сказав би лiкар Боган. Може, звучить трохи кучеряво, проте це не жарт. Ралф поставив собi за мету не допустити жодноi слабкоi ланки в цьому ланцюгу. Жодноi недбалостi. Жодного шансу вiдпустити чоловiка на волю. Тiльки не в цiй справi.

Поки Говi робив своi дзвiнки бiля дверей до головного офiсу, окружний прокурор Семюелз хотiв було повернутися в кiмнату для допитiв. Ралф його зупинив, щоб послухати розмови адвоката. Говi коротко переговорив iз дружиною Террi (Ралф почув, як вiн сказав «Марсi, все буде добре»), а тодi зробив другий, ще коротший дзвiнок – розповiв комусь, де перебувають дочки Террi, i нагадав комусь, що журналiсти вже мають наводнити Барнум-корт, тож дiяти треба вiдповiдно. Потiм вiн повернувся в кiмнату для допитiв.

– Окей, подивимося, чи вийде в нас цю справу розрулити.

Ралф i Семюелз сiли за стiл навпроти Террi. Стiлець мiж ними лишився вiльним. Говi вирiшив постояти бiля свого клiента, поклавши йому руку на плече.

– Що, тренере, подобаються тобi маленькi хлопчики? – з усмiшкою почав Семюелз.

Террi не вагався з вiдповiддю:

– Дуже. А ще менi подобаються маленькi дiвчатка, бо i в самого двiйко.

– І я певен, що твоi дочки також займаються спортом, бо коли батько в них сам Тренер Тi, то як можна не займатися? Але ж ти не тренуеш дiвчачих команд, чи не так? Анi з футболу, анi з софтболу, анi з лакросу. Ти тримаешся хлопцiв. Улiтку – бейсбол, восени – Поп Ворнер, узимку – баскетбол у Християнськiй молодiжнiй, хоча пiдозрюю, що там ти просто спостерiгаеш. Усi цi поiздки до Християнськоi щосуботи ввечерi, iх же можна назвати розвiдницькими експедицiями, правда? Пошукати хлопцiв, швидких i спритних. А може, раз так, подивитися, якi вони з себе у шортиках.

Ралф чекав, щоб Говi це все припинив, але Говi мовчав, принаймнi поки що. На його обличчi не можна було нiчого прочитати – жодного поруху, окрiм як очима, що пересувалися вiд одного мовця до iншого. «Мабуть, вiн збiса добре грае в покер», – подумав Ралф.

А от Террi навпаки почав усмiхатися.

– Це ви дiзналися вiд Вiллов Рейнвотер. Напевне, що вiд неi. Ще та штучка, скажiть? Чули б ви, як вона по тих суботнiх вечорах горлае: «Чави його, чави, ноги в руки й дуй ДО КІЛЬЦЯ!» Як у неi справи?

– Це ти нам розкажи, – вiдповiв Семюелз. – Зрештою, ти бачився з нею у вiвторок увечерi.

– Не бачився…

Говi схопив Террi за плече та стиснув його, поки тренер не наговорив нiчого зайвого.

– Чому б нам не припинити цього попереднього допиту? Просто розкажiть Террi, чого вiн тут опинився. Викладайте.

– Розкажи нам, де ти був у вiвторок, – заперечив Семюелз. – Як почав, то давай уже закiнчуй.

– Я був…

Та Говi Голд знову стиснув плече Террi, цього разу дужче, i тренер замовк.

– Нi, Бiлле, так не пiде. Розкажiть, що ви на нього маете, iнакше я просто зараз пiду до журналiстiв i повiдомлю iм, що ви затримали одного з найповажнiших мешканцiв Флiнт-Сiтi у справi з убивства Френка Пiтерсона, поставили отакенну пляму на його репутацiю, нажахали його дружину й дiтей, а чому – так i не сказали.

Семюелз поглянув на Ралфа, той стенув плечима. Якби не присутнiсть окружного прокурора, Ралф би вже давно виклав усi докази, сподiваючись на швидке зiзнання.

– Нумо, Бiлле, – сказав Говi. – Цьому чоловiковi треба додому, до родини.

Семюелз усмiхнувся, проте радостi в його очах не було – вiн просто скалозубив.

– Побачиться з ними в судi, Говарде. У понедiлок, на попередньому слуханнi.

Ралф вiдчував, що матерiя культурного спiлкування тане, й основну провину за це покладав на Бiлла, якого щиро розлютив цей злочин, а також чоловiк, який його скоiв. І кожен розлютився б… але поля на цьому не зореш, як сказав би Ралфiв дiдусь.

– Так, перш нiж ми розпочнемо, у мене е запитання, – втрутився Ралф, намагаючись говорити легко i жваво. – Лише одне. Окей, раднику? Ми все одно про це дiзнаемося, рано чи пiзно.

Здавалось, Говi був навiть удячний, що змiг вiдвернути увагу вiд Семюелза.

– Став свое запитання.

– Яка в тебе група кровi, Террi? Ти знаеш?

Террi подивився на Говi, який знизав плечима, потiм перевiв погляд на Ралфа:

– Та ж маю знати. Шiсть разiв на рiк я здаю кров у Червоному хрестi, бо група досить рiдкiсна.

– АВ, резус позитивний?

Террi клiпнув:

– Як ви знаете? – а тодi, збагнувши вiдповiдь: – Але не настiльки рiдкiсна. Як хочете ексклюзиву, то вам потрiбна АВ з негативним резусом. Один вiдсоток населення. У Червоному хрестi такi люди стоять на швидкiсному наборi, повiрте.

– Коли йдеться про рiдкiснiсть, я завжди згадую вiдбитки пальцiв, – зауважив Семюелз мимохiть, наче вiв легку розмову зi знайомим. – Мабуть, тому, що вони часто випливають на судi.

– І нечасто згадуються в рiшеннi присяжних, – докинув Говi.

Семюелз його проiгнорував:

– Не iснуе двох людей з абсолютно однаковими вiдбитками. Навiть у вiдбитках однояйцевих близнюкiв е мiкроскопiчнi вiдмiнностi. У тебе ж нема однояйцевого близнюка, так, Террi?

– А ви ж не хочете сказати, що знайшли моi вiдбитки на мiсцi вбивства малого Пiтерсона?

На обличчi Террi з’явився вираз цiлковитоi невiри. Ралф мусив вiддати йому належне – тренер був збiса добрим актором i, вочевидь, збирався прясти цю нитку аж до самого кiнця.

– У нас стiльки вiдбиткiв, що й порахувати важко, – вiдповiв Ралф. – По всьому бiлому фургонi, яким ти викрав малого Пiтерсона. На велосипедi малого, який ми знайшли у вантажному вiдсiку того фургона. На скринi з iнструментами, що лежала в тому фургонi. По всьому «субару», на який ти пересiв за пабом «Коротунiв».

Ралф замовк, потiм продовжив:

– І на гiлцi, якою ти вчинив акт содомii над малим Пiтерсоном – такий жорстокий напад, що хлопчик уже вiд самих внутрiшнiх травм мав померти.

– Нам навiть не знадобився дактилоскопiчний порошок чи УФ свiтло, – додав Семюелз. – Тi вiдбитки поставлено кров’ю хлопчика.

Саме в цей момент бiльшiсть злочинцiв (десь вiдсоткiв дев’яносто п’ять) ламаються, з адвокатом чи без. Але не Террi. Ралф побачив на його обличчi шок i здивування, але не провину.

Говi прийшов на виручку:

– То е у вас вiдбитки. Добре. Не перший раз, коли вiдбитки сфальшували.

– Кiлька – можливо, – сказав Ралф. – Та сiмдесят? Вiсiмдесят? Кров’ю, на знаряддi злочину?

– Ще в нас е цiла низка свiдкiв, – продовжив Семюелз i почав загинати пальцi: – Тебе бачили на парковцi «Делiкатесiв Джералда», коли ти пристав до малого Пiтерсона. Бачили, як ти клав його велосипед у фургон, на якому приiхав. Бачили, як вiн сiдае з тобою в той фургон. Бачили, як ти весь у кровi виходиш iз лiсу, де сталося вбивство. Можу продовжити, але мама менi завжди казала, що варто трохи припасти навпiсля.

– На свiдкiв нечасто можна покластися, – вiдповiв Говi. – Вiдбитки – рiч непевна, а свiдки…

Вiн похитав головою.

– І я б погодився, принаймнi у бiльшостi випадкiв, – втрутився Ралф. – Але не тут. Один iз моiх свiдкiв щойно зауважив, що Флiнт-Сiтi, по правдi, дуже маленьке мiсто. Не скажу, що повнiстю погоджуюсь, але комуна на Захiдному боцi досить згуртована, i мiстера Мейтленда знають майже всi. Террi, жiнка, яка бачила тебе бiля «Джералда», – сусiдка, а дiвчинка, що бачила, як ти виходиш iз заростiв парку Фiлiс, дуже добре тебе знае. І не тому, що живе зовсiм неподалiк вiд тебе, а тому, що ти колись повернув iй песика-втiкача.

– Джун Моррiс? – Террi дивився на Ралфа з виразом щироi невiри. – Джунi?

– Та iншi, – сказав Семюелз. – Багато iнших.

– Вiллов? – Террi прошепотiв, наче йому дали пiд дих. – Вона теж?

– Багато iнших, – повторив Семюелз.

– Усi вони з шести фотокарток обрали тебе, – мовив Ралф. – Не вагаючись.

– А на фотокартцi мiй клiент часом не був у кашкетi «Золотих драконiв» i футболцi з великою «Т» на грудях? – поцiкавився Говi. – І чи не стукав пальцем по цiй фотокартцi полiцейський, що збирав свiдчення?

– Невже ти дiйсно так думаеш? – спитав Ралф. – Сподiваюся, що нi.

– Це якийсь нiчний кошмар, – промовив Террi.

Семюелз спiвчутливо всмiхнувся i сказав:

– Розумiю. І для того, щоб вiн закiнчився, всього лише треба розповiсти, чому ти це зробив.

«Наче в цьому Божому свiтi знайдеться таке пояснення, якому зможуть повiрити люди при глуздi», – подумав Ралф.

– Це тiльки на краще, – Семюелз мало не пiдлещувався. – Але треба встигнути до того, як повернуться результати ДНК-тесту. Зразкiв у нас предостатньо, i коли виявлять збiг iз тими, якi щойно взяли в тебе…

Семюелз стенув плечима.

– Розкажи нам, – мовив Ралф. – Не знаю, що то було, – тимчасовий сказ, чи напад дисоцiативноi фуги,[53 - Рiзновид амнезii, коли людина забувае iнформацiю про себе (iм’я тощо), часто вигадуючи нову особистiсть] чи сексуальна спонука, чи що – розкажи нам.

Вiн почув, що пiдвищуе голос, i подумав було опанувати себе, та якого бiса.

– Будь чоловiком i розкажи!

Звертаючись бiльше до самого себе, нiж до людей по той бiк столу, Террi промовив:

– Я не знаю, як так могло статися. Мене навiть у мiстi не було у вiвторок.

– І де ж ти тодi був? – спитав Семюелз. – Давай, викладай нам усе. Обожнюю хорошi оповiдки. У старших класах майже всю Агату Крiстi перечитав.

Террi пiдвiв очi на Голда, той кивнув. Але тепер Ралфу здалося, що в Говi стурбований вигляд. Інформацiя про групу кровi й вiдбитки пальцiв його дуже похитнула, а свiдки – ще дужче.

Та найбiльше його, певно, вразили свiдчення малоi Джунi Моррiс, якiй старий, добрий i такий надiйний Тренер Тi колись повернув загубленого песика.

– Я був у Кеп-Сiтi. Поiхав о десятiй ранку у вiвторок, у середу пiзно ввечерi повернувся. Ну, десь о дев’ятiй тридцять, для мене вже пiзно.

– І, наскiльки я розумiю, з тобою там нiкого не було, – сказав Семюелз. – Просто поiхав собi сам, щоб, типу, зiбрати думки докупи, так? Налаштуватися на важливий матч?

– Я…

– Їздив на своiй машинi чи на бiлому фургонi? До речi, де ти цей фургон переховував? І як ти взагалi примудрився викрасти авто з нью-йоркськими номерами? У мене е щодо цього теорiя, але я б залюбки послухав, коли ти сам пiдтвердиш чи спростиш…

– Ви хочете мене вислухати чи нi? – спитав Террi, який, на диво, знову почав усмiхатися. – Може, ви боiтеся це почути. І, може, вам варто боятися. Ви вже по пояс у лайнi, мiстере Семюелз, i грузнете далi.

– Та невже? То чому, коли скiнчиться наша бесiда, саме я зможу встати й пiти звiдси додому?

– Охолонь, – тихо сказав Ралф.

Семюелз повернувся до колеги. Чубчик знову заколихався, але тепер Ралф не побачив у цьому нiчого комiчного.

– Не кажи менi охолонути, детективе. Ми сидимо тут iз чоловiком, який згвалтував дитину гiлкою, а тодi видрав у неi шмат горла… наче сраний канiбал!

Голд повернувся обличчям до камери в кутку й заговорив, розраховуючи на майбутнього суддю й присяжних:

– Мiстере окружний прокурор, припинiть поводитися, мов капризна дитина, iнакше допит закiнчиться просто тут i зараз.

– Я був не сам, – почав Террi, – i про бiлий фургон менi нiчого не вiдомо. Я iздив з Евереттом Раундгiллом, Бiллi Квейдом i Деббi Грант. Інакше кажучи, з усiею кафедрою англiйськоi мови старших класiв Флiнт-Сiтi. Мiй «експедiшн» був на СТО, бо кондицiонер здохнув, тож ми поiхали на машинi Ева. Вiн голова кафедри, i в нього «БМВ». Просторий салон. Ми вiд’iхали вiд школи о десятiй ранку.

Здавалося, що Семюелза так спантеличила ця заява, що вiн забув поставити очевидне запитання, тож Ралф зробив це за нього:

– І що змусило чотирьох викладачiв англiйськоi вирушити до Кеп-Сiтi посеред лiтнiх канiкул?

– Гарлан Кобен,[54 - Harlan Coben (1962) – американський автор мiстичних романiв i трилерiв; головний персонаж бiльшостi творiв – детектив Майрон Болiтар.] – вiдповiв Террi.

– Хто такий Гарлан Кобен? – спитав Бiлл Семюелз, чий iнтерес до детективних оповiдань, вочевидь, завершився на Агатi Крiстi.

Ралф знав. Не тому, що сам любив художню лiтературу, а тому, що ii любила дружина.

– Той, що детективи пише?

– Той, що детективи пише, – погодився Террi. – Слухайте, е така група пiд назвою «Викладачi англiйськоi трьох штатiв», i щороку десь посеред лiта вони влаштовують триденну конференцiю. Це единий час, коли всi можуть зiбратися. Там проводять семiнари, панельнi дискусii й усе таке. Щороку – в iншому мiстi. Цього року була черга Кеп-Сiтi. Але вчителi нiчим не вiдрiзняються вiд решти, бо й улiтку роботи вистачае – пофарбувати щось, полагодити речi, на якi забракло часу протягом навчального року, поiхати з родиною у вiдпустку, плюс усiлякi лiтнi справи. У мене це заняття в Малiй i Мiськiй лiгах. Тож ВАТШ завжди намагаеться запросити якогось iменитого гостя на другий день, коли з’являеться бiльшiсть учасникiв.

– І в нашому випадку цим другим днем був минулий вiвторок? – спитав Ралф.

– Так. Цього року конференцiя вiдбувалася в готелi «Шератон», з понедiлка дев’ятого липня i до середи одинадцятого липня. Я на такi конференцii вже п’ять рокiв не iздив, але Ев розповiв, що головним доповiдачем буде Кобен, та й всi iншi вчителi англiйськоi теж iдуть, тож я попросив Гевiна Фрiка й батька Бейбiра Патела замiнити мене на тренуваннях у вiвторок i середу. Дуже не хотiлося цього робити, бо пiвфiнал уже на носi, та я знав, що в четвер i п’ятницю вже повернуся до команд, i Кобена не хотiлося пропустити. Я всi його книжки перечитав. Сюжети в нього чудовi, i почуття гумору непогане. А ще головною темою цьогорiчноi конференцii було викладання популярноi художньоi лiтератури для дорослих у класах iз сьомого по дванадцятий, а це питання вже кiлька рокiв настигае, особливо в нашiй частинi краiни.

– Можна без пояснень, – сказав Семюелз. – Давай до сутi.

– Гаразд. Ми поiхали. Побували там на урочистому фуршетi, послухали промову Кобена, взяли участь у вечiрнiй дискусii, що була о восьмiй, переночували. Ев i Деббi взяли собi окремi номери, а я поселився в двомiсному разом iз Бiллi Квейдом. То його iдея. Вiн пояснив, що розбудовуе свiй дiм, тож доводиться економити. Вони за мене поручаться, – закiнчив Террi, тодi поглянув на Ралфа й пiдняв руки долонями вгору. – Я там був. І крапка.

Тиша в кiмнатi. Нарештi Семюелз промовив:

– О котрiй почалася доповiдь Кобена?

– О третiй, – вiдповiв Террi. – О третiй дня у вiвторок.

– Як зручно, – ехидно сказав Семюелз.

– Тiльки не для тебе, – широко всмiхнувся Говi Голд.

«О третiй», – подумав Ралф. Майже в той самий час, коли Арлiн Стенгоуп бачила, як Террi кладе велосипед Френка Пiтерсона в крадений бiлий фургон, а тодi iде геть iз хлопчиком на пасажирському сидiннi. Нi, не майже. Мiсiс Стенгоуп сказала, що чула дзвiн ратушi – рiвно третя дня.

– Доповiдь була у великiй конференц-залi «Шератону»? – спитав Ралф.

– Так. Та, що навпроти бенкетноi зали.

– І ти певен, що початок був о третiй.

– Ну, саме тодi голова ВАТШ узяла вступне слово. І бубонiла хвилин десять.

– Угу, i скiльки тривала промова Кобена?

– Здаеться, хвилин сорок п’ять. Пiсля того вiн вiдповiдав на запитання. Коли ми закiнчили, було десь о пiв на п’яту.

Думки в головi Ралфа крутилися, мов папiрцi, що iх пiдхопив протяг. Вiн не пригадував, коли востанне почувався таким спантеличеним. Вони мали б заздалегiдь перевiрити пересування Террi, та планували своi дii на нарадi в понедiлок зранку. Вiн, Семюелз i Юн Сабло з Полiцii штату постановили, що питання про Мейтленда до його арешту могли б наполохати дуже небезпечного чоловiка. І вони здавалися зайвими, зважаючи на докази. Проте зараз…

Ралф глянув на Семюелза i збагнув, що допомоги вiд нього не буде. На обличчi прокурора змiшалися пiдозра й невтяма.

– Ви зробили дуже прикру помилку, – сказав Голд. – І ви, джентльмени, самi це бачите.

– Жодних помилок, – вiдповiв Ралф. – У нас е вiдбитки, е свiдки, що його знають, i вже дуже скоро в нас будуть першi результати ДНК-тесту. Збiг поставить крапку в цьому питаннi.

– А, та в нас невдовзi теж дещо з’явиться, – сказав Голд. – Поки ми тут розмовляемо, до справи взявся мiй детектив, i шанси на успiх високi.

– Що? – рявкнув Семюелз.

– Навiщо псувати сюрприз? – усмiхнувся Голд. – Спершу подивимося, що там розвiдае Алек. Якщо мiй клiент усе правильно менi розповiв, то, гадаю, у вашому човнi з’явиться ще одна пробоiна, Бiлле, а човен уже й так нiвроку протiкае.

Згаданий вище Алек був Алеком Пеллi, детективом з Полiцii штату на пенсii, який тепер працював тiльки на юристiв, що розслiдують кримiнальнi справи. Коштував вiн дорого i роботу виконував добре. Якось за чаркою Ралф спитав у Пеллi, чому той перейшов на Темний бiк.[55 - Імовiрно, вислiв походить зi всесвiту кiноепопеi «Зоряних вiйн»; означае протилежний бiк будь-якоi справи, де бiльше вигоди й усiляких «плюшок».] Пеллi вiдповiв, що у свiй час засадив за грати принаймнi чотирьох чоловiкiв, у чию невиннiсть тiльки потiм увiрував, тож треба спокутувати провину. «А ще, – сказав тодi вiн, – пенсiя – паршива штука, як не вмiеш грати в гольф».

Дарма зараз мiркувати, за чим цього разу погнався Пеллi… якщо покласти, що то не якась химера чи адвокатський блеф. Ралф уважно роздивлявся Террi, знову шукав провину, та бачив лише занепокоення, злiсть i спантеличення – вираз чоловiка, якого заарештували за щось таке, чого вiн не робив.

Тiльки вiн зробив-таки, про це свiдчили всi докази, й останнiй цвях у його домовину вб’е ДНК. Його алiбi було майстерно склепаним путiвником до хибного шляху, такi знайдеш хiба в романах Агати Крiстi (чи Гарлана Кобена). Завтра зранку Ралф вiзьметься розбирати цей магiчний трюк – спочатку опитае колег Террi, потiм перевiрить розклад конференцii, особливу увагу придiляючи часу, коли почався й закiнчився виступ Кобена.

Навiть iще не взявшись до цього завдання (а то його хлiб насущний), Ралф уже помiтив у алiбi Террi одну прорiху. Арлiн Стенгоуп бачила, як Френк Пiтерсон сiдае в бiлий фургон Террi о третiй. Джун Моррiс бачила закривавленого Террi в парку Фiлiс приблизно о шостiй тридцять – мати дiвчинки сказала, що в мiсцевих новинах почався прогноз погоди, тож час точний. Лишався промiжок у три з половиною години, а цього бiльше нiж достатньо, щоб подолати сiмдесят миль[56 - ? 110 км.] вiд Кеп-Сiтi до Флiнт-Сiтi.

А припустiмо, що на парковцi бiля «Делiкатесiв Джералда» мiсiс Стенгоуп бачила не Террi Мейтленда? Припустiмо, що то був спiльник, дуже схожий на Террi? Або просто вдягнений, як Террi, у кашкет i футболку «Золотих драконiв»? Малоймовiрно, поки не вiзьмеш до уваги вiку мiсiс Стенгоуп… i тi товстеннi окуляри, що вона носить.

– То ми закiнчили, джентльмени? – спитав Голд. – Бо якщо ви дiйсно маете намiр лишити мiстера Мейтленда пiд вартою, то в мене ще купа роботи. Й один iз перших пунктiв у списку – поспiлкуватися з пресою. Не скажу, щоб я це дуже полюбляв, але…

– Брешеш, – кисло промовив Семюелз.

– Але в такий спосiб я вiдволiчу iх вiд оселi Террi й дам його дiтям змогу зайти до будинку так, щоб iх не переслiдували й не фотографували. Передусiм я подарую цiй родинi трохи спокою, який ви так зневажливо в них вiдiбрали.

– Лиши це для телекамер, – вiдказав Семюелз i показав на Террi пальцем, немов також говорив до суддiв i присяжних: – Ваш клiент замучив i вбив дитину, i якщо його рiднi стали невинними жертвами, то вiн сам у цьому винен.

– Повiрити не можу, – мовив Террi. – Ви навiть не опитали мене перед арештом. Жодного запитання не поставили.

– Що ти робив пiсля промови, Террi? – спитав Ралф.

Террi похитав головою – не заперечуючи, а мов би проясняючи думки.

– Пiсля? Разом з усiма став у чергу. Але завдяки Деббi ми попали десь у кiнець. Їй треба було в туалет, i вона хотiла, щоб ми ii почекали, а потiм уже стали всi разом. Їi довго не було. Багато хлопцiв теж пiшли до вбиральнi, щойно закiнчилися питання й вiдповiдi, але в жiнок завжди довше виходить, бо… ну, ви самi знаете, бо кабiнок менше. Ми з Евом i Бiллi пiшли до газетного кiоску, трохи там побули. Коли Деббi повернулася, черга протягнулась аж у вестибюль.

– Яка черга? – спитав Семюелз.

– Ви що, у танку живете, мiстере Семюелз? Черга по автографи. Усi отримали примiрник його новоi книжки «Я казав, що зроблю». Вона врахована в цiну квитка. У мене е така одна, з пiдписом i датою, i я з радiстю вам ii покажу. Тобто якщо ви вже не винесли ii з будинку разом з iншими моiми речами. На той час, коли ми дiсталися столу з Кобеном, було вже за п’яту тридцять.

Якщо так, подумалося Ралфу, то його уявна прогалина в алiбi Террi звузилася до вушка голки. Доiхати з Кеп до Флiнта за годину теоретично можливо – обмеження швидкостi на автомагiстралi становить сiмдесят миль, i копи рiдко звертають увагу на авто, що iдуть зi швидкiстю вiсiмдесят п’ять чи навiть дев’яносто. Але звiдки тодi в Террi взявся час на скоення злочину? Якщо тiльки в нього немае спiльника-двiйника, але як так могло вийти, враховуючи повсюднi вiдбитки Террi – i на гiлцi також? Вiдповiдь: нiяк не могло. А ще – навiщо Террi спiльник, що так на нього схожий або вдягаеться як вiн, або i те, i друге разом? Вiдповiдь: нi до чого.

– Іншi викладачi англiйськоi весь час стояли з тобою в черзi? – спитав Семюелз.

– Так.

– Автографи роздавали в тiй самiй великiй залi?

– Так. Здаеться, ii називають бальною залою.

– А що ви робили, коли отримали своi автографи?

– Пiшли iсти разом iз вчителями з мiста Броукен-Арроу, яких зустрiли, стоячи в черзi.

– І де ви iли?

– У закладi пiд назвою «Вогнище». Це стейк-хауз за три квартали вiд готелю. Прийшли туди десь о шостiй, випили трохи перед iжею, замовили десерт. Гарно час провели, – сказав Террi мало не тужливо. – Здаеться, усього нас було дев’ятеро. Потiм разом пiшки повернулись до готелю, там потрапили на вечiрню дискусiю, де обговорювали складнi питання в таких книжках, як «Убити пересмiшника» i «Бойня номер п’ять». Ев i Деббi пiшли ще до завершення, а ми з Бiллi лишилися до кiнця.

– І коли це було? – спитав Ралф.

– О пiв на десяту чи щось таке.

– А потiм?

– Ми з Бiллi випили в барi по келиху пива, пiшли до себе в номер i лягли спати.

«Слухав промову видатного автора детективiв, поки викрадали малого Пiтерсона», – подумав Ралф. Вечеряв iз вiсьмома iншими людьми, коли малого Пiтерсона убивали. Сидiв на панельнiй дискусii з теми заборонених книжок, поки Вiллов Рейнвотер везла його на таксi вiд «Прошу, джентльмени» до вокзалу в Даброу. Вiн знае, що ми пiдемо до його колег, що знайдемо тих учителiв iз Броукен-Арроу, що поговоримо з барменом у ресторанi «Шератону». Вiн знае, що ми переглянемо плiвку з камер спостереження й дiстанемо той примiрник останнього бестселера Гарлана Кобена. Вiн мае це все знати, вiн же не дурний.

І якщо його iсторiя пiдтвердиться, то висновок буде неминучий i неймовiрний водночас.

Семюелз перехилився через стiл, висунувши вперед пiдборiддя.

– І ти сподiваешся, ми повiримо в те, що весь цей час iз третьоi до дев’ятоi вiвторка ти був разом з iншими людьми? Увесь цей час?

Террi подивився на нього так, як умiють дивитися тiльки викладачi старших класiв: «Ми обидва знаемо, що ти iдiот, але я не ганьбитиму тебе перед однолiтками, сказавши це вголос».

– Звiсно що нi. Я i сам сходив у туалет перед початком промови Кобена. І раз ходив сам у ресторан. Може, вам удасться переконати присяжних, що я повернувся до Флiнт-Сiтi, убив бiдного Френкi Пiтерсона i повернувся до Кеп-Сiтi за пiвтори хвилини, якi йдуть на те, щоб випорожнити сечовий мiхур. Гадаете, вони на це купляться?

Семюелз поглянув на Ралфа. Ралф стенув плечима.

– Гадаю, бiльше запитань у нас немае, – мовив Семюелз. – Мiстера Мейтленда доправлять в окружну в’язницю й триматимуть пiд вартою до досудового слухання в понедiлок.

У Террi опустилися плечi.

– Ви не збираетеся його вiдпускати, – сказав Голд. – Таки не збираетеся.

Ралф чекав iще одного вибуху вiд Семюелза, але цього разу окружний прокурор його здивував. Голос у нього був такий же змучений, як у Мейтленда вигляд.

– Годi, Говi. Ти знаеш, що в мене немае вибору, зважаючи на докази. І гра закiнчиться, коли прийде збiг за ДНК.

Вiн знову нахилився вперед, ще раз порушивши особистий простiр Террi.

– Ти й досi маеш шанс оминути голку, Террi. Не дуже добрий шанс, але вiн е. Закликаю тебе ним скористатися. Покинь брехати i зiзнайся. Зроби це заради Фреда й Арлiн Пiтерсонiв, якi щойно так неймовiрно й жорстоко втратили сина. Тобi полегшае.

Террi не вiдсахнувся, як на те сподiвався Семюелз. Натомiсть вiн посунувся вперед, i окружному прокуроровi самому довелося вiдхилитися, наче з остраху, що чоловiк навпроти чимось iнфiкований, i вiн, Семюелз, може заразитися.

– Немае в чому зiзнаватися, сер. Я не вбивав Френкi Пiтерсона. Я б нiколи не скривдив дитини. Ви не того пiймали.

Семюелз зiтхнув i пiдвiвся:

– Окей, шанс у тебе був. А зараз… поможи тобi Бог.




22



БАГАТОПРОФІЛЬНА ЛІКАРНЯ ФЛІНТ-СІТІ


ВІДДІЛЕННЯ ПАТОЛОГІЇ ТА СЕРОЛОГІЇ



Кому: Детективовi Ралфу Андерсону

Лейтенантовi Юнелю Сабло

Окружному прокуроровi Вiльяму Семюелзу

Вiд: доктора Ф. Акерман, голови вiддiлення патологii

Дата: 12 липня

Тема: Додаток до звiту про розтин / ПЕРСОНАЛЬНО І КОНФІДЕНЦІЙНО

На вимогу викладаю свою думку.

Хоч достеменно невiдомо, мiг би чи нi Френк Пiтерсон пережити акт содомii, описаний у звiтi про розтин (проведений 11 липня мною та лiкарем Елвiном Барклендом як асистентом), немае жодних сумнiвiв, що безпосередньою причиною смертi стала гостра крововтрата.

На рештках обличчя Пiтерсона, на горлi, плечi, грудях, правому боцi й торсi виявлено вiдмiтини зубiв. Враховуючи характер поранення, а також фотографii з мiсця скоення вбивства, можна припустити такий розвиток подiй: Пiтерсона силомiць повалили на землю на спину й укусили щонайменше шiсть, можливо, до дванадцяти разiв. Несамовита, неконтрольована поведiнка. Потiм жертву перевернули на живiт i вчинили акт содомii. На той час Пiтерсон майже напевно був непритомний. Зловмисник еякулював або в процесi содомii, або одразу пiсля.

Цей додаток я позначила персонально i конфiденцiйно, оскiльки якщо оприлюднити певнi аспекти цiеi справи, то преса зробить iз них сенсацiю не просто мiсцевого, а нацiонального масштабу. Бракуе деяких частин тiла Пiтерсона, а саме: мочки правого вуха, правого соска, частково трахеi та стравоходу. Імовiрно, зловмисник забрав iз собою цi частини тiла, разом зi значним шматком плотi з потилицi, як трофеi. Це, власне кажучи, за найкращого розвитку подiй. Альтернативна гiпотеза полягае в тому, що зловмисник iх з’iв.

Як головнi слiдчi у цiй справi ви маете право дiяти так, як вважатимете за потрiбне, але я наполегливо рекомендую не розголошувати цих фактiв, а також моiх висновкiв не лише перед пресою, а й на будь-якому судовому засiданнi, якщо тiльки це буде абсолютно необхiдно для ухвалення присуду. Звiсно, можна уявити реакцiю батькiв на таку iнформацiю, та хто захоче iх на таке наражати? Прошу вибачення, якщо переступаю межi дозволеного, проте в цьому випадку я вважаю це за необхiднiсть. Я – лiкар i окружний патологоанатом, та, окрiм цього, я – мати.

Дуже прошу вас упiймати чоловiка, який збезчестив i вбив цю дитину, i чимшвидше. Якщо не впiймаете, то вiн майже неодмiнно зробить це знову.

    Фелiсiтi[57 - ? 800 м.] Акерман, Д. М.[58 - Науковий ступiнь «доктор медицини».]
    Багатопрофiльна лiкарня Флiнт-Сiтi
    Голова вiддiлення патологii
    Головний патологоанатом округу Флiнт




23


Головна зала полiцейського управлiння Флiнт-Сiтi була велика, та все одно ii немов заповнили собою чотири чоловiки, якi чекали на Террi Мейтленда, – двое копiв iз Полiцii штату i ще двое спiвробiтникiв окружноi в’язницi, усi як один величезнi, наче широкофюзеляжнi лiтаки. Навiть попри шок вiд усього того, що з ним вiдбулося (i вiдбувалося досi), Террi це трохи насмiшило. Окружна в’язниця стояла всього за чотири квартали. Таку гору м’язiв зiбрали лиш для того, щоб пересунути його трохи далi, нiж на пiвмилi.

– Руки вперед, – сказав один iз в’язничних.

Террi випростав перед собою руки й став спостерiгати, як йому на зап’ястки надягають нову пару наручникiв. Вiн пошукав очима Говi, бо раптом вiдчув те саме занепокоення, як колись у вiцi п’яти рокiв, коли першого ж дня в дитсадку мама вiдпустила його руку. Говi саме сидiв на кутку вiльного столу й розмовляв iз кимось телефоном, та щойно впiймавши погляд Террi, завершив розмову й поспiшив до нього.

– Не торкайтеся в’язня, сер, – сказав офiцер, що надiв на Террi наручники.

Голд його проiгнорував. Вiн поклав руку на плече Террi й прошепотiв:

– Усе буде добре.

Потiм (для Голда, як i для його клiента, це було цiлковитою несподiванкою) вiн поцiлував Террi в щоку.

Цей поцiлунок лишався з Террi, поки четверо чоловiкiв вели його вниз центральними сходами до урядового мiкроавтобуса, що стояв за патрульною машиною Полiцii штату й миготiв своею блимавкою, мов iгровий автомат iз джек-потом. А ще слова. Особливо слова – спалахували фотоапарати, загорялися телевiзiйнi прожектори й запитання летiли в нього, мов кулi: «Вам уже висунули звинувачення, це ви зробили, ви невиннi, ви зiзналися, що ви можете сказати батькам Френка Пiтерсона».

«Усе буде добре», – сказав Голд, i саме за цю фразу Террi й тримався.

Хоча, звiсно, добре вже нiчого бути не могло.




Шкода





1

14 липня – 15 липня


Блимавка на батарейках, яку Алек Пеллi тримав на центральнiй консолi свого «експлорера», належала, так би мовити, до приладiв «сiроi зони». Не те щоб вона була цiлком легальна, бо пiсля служби в Полiцii штату вiн уже вийшов на пенсiю, а з iншого боку – наче й легальна, бо вiн був дiйсним членом Полiцейського резерву Кеп-Сiтi. Хай там як, але цього разу в Алека дiйсно виникла потреба вчепити ii на приладову дошку й увiмкнути. За допомогою блимавки вiн за рекордний час дiстався з Кеп-Сiтi до Флiнта i за чверть дев’ята вже стукав у дверi за адресою Барнум-корт, 17. Тут новинарiв не було, проте трохи далi по вулицi вiн побачив безжальне свiтло телевiзiйних прожекторiв перед, як вiн вирiшив, оселею Мейтлендiв. Здаеться, не всi м’яснi мухи полетiли на свiжину, тобто на iмпровiзовану прес-конференцiю Говi. Та Пеллi й не дуже на це сподiвався.

Дверi прочинив невеличкий, мов пожежний гiдрант, рудуватий чоловiк. Губи його були стиснутi так щiльно, що здавалось, наче рота взагалi нема. Увесь напоготовi видати промову «йди-до-бiса». Позаду нього стояла жiнка – блондинка iз зеленими очима, на три дюйми[59 - ? 8 см.] вища за свого чоловiка й набагато привабливiша, навiть без макiяжу i з набряклими повiками. Наразi вона не плакала, та плакав хтось iнший – десь углибинi будинку. Дитина. Одна з дiвчаток Мейтлендiв, як вирiшив Алек.

– Мiстер i мiсiс Меттiнглi? Я Алек Пеллi. Говi Голд вам зателефонував?

– Так, – вiдповiла жiнка. – Заходьте, мiстере Пеллi.

Алек рушив уперед. Меттiнглi, на вiсiм дюймiв[60 - ? 20 см.] нижчий, але безбоязний, заступив йому дорогу:

– Покажiть, будь ласка, якесь посвiдчення особи.

– Звiсно.

Алек мiг би показати своi водiйськi права, але спинився вибором на посвiдцi Полiцейського резерву. Нема iм потреби знати, що нинi його черговi змiни становили щось на кшталт благодiйноi роботи, зазвичай у ролi почесного охоронця на рок-концертах, родео, реслiнгових грищах i на «Монстер-джемi»,[61 - Популярнi американськi змагання на моторному транспортi (автiвки, мотоцикли, а також улюбленi Кiнговi вантажiвки й навiть трактори).] що вiдбувався тричi на рiк у «Колiзеi». Ще вiн пiдробляв у бiзнес-кварталi Кеп-Сiтi – ходив iз крейдою на дрючку, коли хворiли контролерки платних парковок. Смиренний досвiд для чоловiка, який колись командував загоном iз чотирьох детективiв Полiцii штату, та Алек був не проти. Йому подобалось перебувати надворi пiд сонечком. До того ж вiн непогано знався на Бiблii, а послання Якова 4:6 каже: «Бог противиться гордим, а смиренним дае благодать».[62 - Переклад Івана Огiенка.]

– Дякую, – сказав мiстер Меттiнглi, ураз вiдступивши вбiк i простягнувши руку. – Том Меттiнглi.

Алек потис ii, наготувавшись до мiцноi хватки. І розчарований не був.

– Загалом я не пiдозрiливий, район у нас тихий i хороший, проте я вже сказав Джеймi, що поки Сара й Грейсi сидять iз нами пiд одним дахом, треба бути суперобережними. На Тренера Тi вже багато людей злиться, i, повiрте, це лише початок. Як стане вiдомо, що вiн накоiв, то буде набагато гiрше. Тож я радий, що ви iх забираете.

Джеймi Меттiнглi докiрливо глянула на нього.

– Що б там не зробив iхнiй батько, якщо вiн узагалi щось зробив, то вони в цьому не виннi, – мовила вона чоловiковi, а тодi до Алека: – Вони дуже пригнiченi, особливо Грейсi. Бачили, як тата ведуть геть у наручниках.

– Господи Ісусе, ти почекай, поки вони дiзнаються чому, – сказав Меттiнглi. – А вони дiзнаються. У наш час дiти про все дiзнаються. Через триклятi iнтернети, фейсбуки й щебетання в твiтерi.

Вiн похитав головою i продовжив:

– Джеймi мае рацiю, невинний, поки провини не доведено в судi, це цiлком по-американськи, але коли полiцiя вчиняе такий публiчний арешт… – вiн зiтхнув. – Ви пити не хочете, мiстере Пеллi? Перед матчем Джеймi зробила чай iз льодом.

– Дякую, та краще я вiдвезу дiвчат додому. Їхня мама вже чекае.

Передати дiтей матерi – це лише перша справа на сьогоднi. Перед тим як ступити пiд слiпуче свiтло телекамер, Говi зi швидкiстю кулемета проторохтiв список завдань, i другим пунктом Алек мав мотнутися назад до Кеп-Сiтi й дорогою зробити кiлька телефонних дзвiнкiв – попросити послуги в старих знайомих. Знов у запрягу, i це добре (набагато краще, нiж позначати шини крейдою на Мiдланд-стрит), та саме це, перше, завдання було нелегким.

Дiвчатка сидiли в кiмнатi, що, судячи з риб’ячих опудал, якi стрибали стiнами з нефарбованих соснових дощок, була чоловiчим барлогом Тома Меттiнглi. На величезному пласкому екранi виправляв дуропляси Губка Боб у своему мiстечку Бiкiнi-Боттом, тiльки без звуку. Дiвчата, по яких прийшов Алек, скрутилися калачиком на диванi, так i не знявши своiх футболок i бейсболок iз символiкою «Золотих драконiв».

На обличчях i досi виднiвся золотисто-чорний грим – певно, це мама розфарбувала iх кiлька годин тому, iще до того, як колись дружнiй свiт став на заднi лапи й прогриз дiри в iхнiй родинi. Майже вся фарба на обличчi молодшого дiвчати зiйшла зi слiзьми.

Старша дiвчинка побачила здоровенний незнайомий силует у дверях i ще мiцнiше обiйняла сестру. Хоч в Алека своiх дiтей не було, вiн любив малечу, i вiд iнстинктивного поруху Сари Мейтленд йому здавило серце: дитина боронить дитину.

Вiн став посеред кiмнати, склавши руки на грудях.

– Саро? Я друг Говi Голда. Ти ж знаеш його, так?

– Так. З моiм татом усе гаразд?

Сара говорила майже пошепки, голос захрип вiд плачу. Грейс узагалi нi разу не поглянула на Алека, а тiльки сховала обличчя в западинку на плечi старшоi сестри.

– Так. Вiн попросив, щоб я вiдвiз вас додому.

Не зовсiм правда, проте зараз не час присiкуватися до дрiбниць.

– А вiн уже там?

– Нi, але мама вдома.

– Можна пiти пiшки, – ледь чутно вимовила Сара. – Це трохи далi вулицею. Я триматиму Грейс за руку.

Грейс Мейтленд замотала головою на знак протесту, не вiдриваючись вiд плеча старшоi сестри.

– Тiльки не ввечерi, зараз уже сонце сiло, люба, – сказала Джеймi Меттiнглi.

«І не сьогоднi», – подумав Алек. І впродовж багатьох наступних вечорiв. Чи днiв.

– Нумо, дiвчатка, – гукнув Том удавано веселим (а через те скорiш зловiсним) голосом. – Я проведу вас до дверей.

Пiд лiхтарем на ганку Джеймi Меттiнглi здавалася ще блiдiшою. Протягом якихось трьох годин вона з футбольноi вболiвальницi перетворилася на пацiентку онкологiчного вiддiлення.

– Це жах, – сказала вона. – Наче всенький свiт перевернувся. Дякувати Богу, що наша дiвчинка зараз у таборi. Ми на гру пiшли сьогоднi тiльки через те, що Сара i Морiн – найкращi подружки.

Зачувши iм’я подруги, Сара Мейтленд також заплакала, вiд чого молодша сестра знову завелася. Алек подякував подружжю Меттiнглi й повiв дiвчат до «експлорера». Вони йшли повiльно, опустивши голови й тримаючись за руки, наче дiти в казцi. Пеллi прибрав iз переднього сидiння звичну купу непотребу, i сестри разом втиснулися на те крiсло. Грейс знову зарилася обличчям у западинку на плечi Сари.

Алек не збирався пристiбати iм паски – до яскравого кола, що осявало тротуар i морiжок Мейтлендiв, було не бiльше двох десятих милi.[63 - ? 320 м.] Перед будинком лишилася едина телевiзiйна команда. Вони прибули вiд дочiрнього каналу «Ей-Бi-Сi» у Кеп-Сiтi – четверо чи п’ятеро хлопцiв, що згуртувалися в тiнi супутниковоi антени, встановленоi на даху вантажiвки, i попивали каву з пластикових склянок. Коли вони побачили, що на пiд’iзну дорiжку Мейтлендiв завертае «експлорер», то одразу заметушилися.

Алек опустив шибку й заговорив до них своею найкращою iнтонацiею в стилi «стояти-руки-вгору»:

– Не знiмати! Не знiмати цих дiтей!

Це на кiлька секунд спинило телевiзiйникiв, та лиш на кiлька. Говорити м’ясним мухам вiд преси, що знiмати не можна, це наче просити москiтiв, щоб тi не кусалися. Алек iще пам’ятав часи, коли все було iнакше (ту сиву давнину, коли джентльмени ще прочиняли дверi перед панянками), але тi днi минули. Самотнiй репортер, який вирiшив лишитись тут, у Барнум-корт (Алек пригадав цього латиноамериканця, який вiв прогноз погоди у вихiднi й був небайдужий до краваток-метеликiв), уже схопився за мiкрофон i став перевiряти блок живлення на поясi.

Дверi до будинку Мейтлендiв вiдчинилися. Сара побачила матiр i почала вибиратися з машини.

– Стривай, Саро, – сказав Алек i потягнувся до заднього сидiння.

Перед виiздом Пеллi заскочив у ванну на першому поверсi й узяв пару рушникiв, якi тепер передав дiвчаткам.

– Замотайте собi обличчя, тiльки очi не затуляйте, – усмiхнувся вiн. – Як бандити в кiно, окей?

Грейс просто дивилася на нього, та Сара все зрозумiла i пов’язала рушник сестрi на голову. Алек натягнув його на рота й носа Грейс, а Сара сама впоралася. Вони вийшли з автiвки i побiгли крiзь немилосердне свiтло вiд телефургона, притримуючи рушники пiд пiдборiддям. Дiвчатка були схожi не на бандитiв, а на бедуiнiв у пiщанiй бурi. Алек за все свое життя не бачив таких сумних, таких розпачливих дiтлахiв.

У Марсi Мейтленд не було рушника, щоб сховати обличчя, тож саме на нiй i зосередився оператор.

– Мiсiс Мейтленд! – гукнув до неi Краватка. – Як ви можете прокоментувати арешт свого чоловiка? Ви з ним уже говорили?

Ставши перед камерою (i спритно пересуваючись, щойно оператор пробував узяти iнший ракурс), Алек тицьнув пальцем у Краватку:

– Один крок на морiжок, hermano,[64 - Брат (iсп.).] i ти ставитимеш своi паскуднi запитання Мейтленду iз сусiдньоi камери.

Краватка кинув на нього ображений погляд.

– Ти кого hermano кличеш? Я просто роблю свою роботу.

– Дiймаеш бiдну жiнку й двох малих дiтей, – погодився Алек. – Ото робота.

Та його власна робота тут скiнчилася. Мiсiс Мейтленд обхопила руками дочок i завела iх додому. Тепер вони в безпецi – принаймнi наскiльки це було можливо, бо Алек вiдчував, що двi сестрички ще дуже нескоро вiднайдуть вiдчуття безпеки.

Краватка потупцював тротуаром i поманив за собою оператора – Алек повертався до свого авто.

– Як вас звати, сер? Ви хто?

– Дiд Пихто. Спитаеш iще раз, скажу те саме. Вам тут нiчого ловити, тож дайте людям спокiй, окей? Їх це все не мае зачiпати.

Пеллi знав, що з однаковим успiхом мiг би говорити китайською. Сусiди вже повиходили на морiжки, з нетерпiнням чекаючи новоi серii безупинноi драми в Барнум-корт.

Алек виiхав заднiм ходом iз пiд’iзноi дорiжки i попрямував на захiд, розумiючи, що оператор пiймае кадр з його номерами, i вже скоро вони знатимуть, хто вiн такий i на кого працюе. Новина не сенсацiйна, та вона стане за вишеньку на тортi, що його подадуть глядачам новин об одинадцятiй. Вiн на хвильку загадався, що вiдбувалося зараз у тому будинку, – приголомшена й перелякана матiр намагаеться заспокоiти двох приголомшених i переляканих дiвчат, якi так i не змили з себе гриму спортивних уболiвальникiв.

«Це вiн зробив? Як ти думаеш?» – спитав вiн Говi, коли той зателефонував i стисло виклав ситуацiю. Байдуже насправдi, робота е робота, та йому завжди були цiкавi такi речi.

«Я не знаю, що думати, – вiдповiв Говi, – та я знаю, чим ти займешся пiсля того, як вiдвезеш Сару i Грейсi додому».

Побачивши перший вказiвник, що мав вивести його на автостраду, Алек зателефонував у «Шератон» Кеп-Сiтi й попросив покликати консьержа, з яким мав справу в минулому.

Чорт забирай, вiн майже з усiма колись мав справи.




2


Ралф i Бiлл Семюелз сидiли в Ралфовому кабiнетi, послабивши вузли на краватках i розстебнувши комiрцi. Свiтло телекамер надворi згасло десять хвилин тому. На робочому телефонi Ралфа горiли всi чотири кнопки, але з вхiдними викликами розбиралася Сендi Мак-Гiлл, i розбиратиметься вона з ними аж до одинадцятоi, коли прийде Джеррi Малден. Поки що робота в неi була нескладна, навiть одноманiтна: «Наразi Полiцейське управлiння Флiнт-Сiтi коментарiв не дае. Слiдство тривае».

Ралф тим часом працював на своему персональному телефонi. І тiльки зараз поклав його назад, до кишенi пiджака.

– Юн Сабло поiхав iз дружиною до тестя й тещi. Каже, що вже двiчi вiдкладав поiздку, i цього разу вибору взагалi не мав, якщо тiльки не виникне бажання тиждень спати на диванi. А це, як вiн сам каже, дуже незручно. Повернеться завтра i, ясна рiч, прийде на досудове слухання.

– Тодi пошлемо в «Шератон» когось iншого, – вiдповiв Семюелз. – Шкода, що Джек Госкiнз у вiдпустцi.

– Нi, не шкода, – сказав Ралф, i Семюелз розсмiявся у вiдповiдь.

– Згоден, тут ти мене пiдловив. Наш хлопчик Джекi, може, i не найгiрший детектив штату, проте мушу визнати, що вiн уже за крок вiд цього звання. Ти знаеш усiх детективiв у Кеп-Сiтi. То телефонуй iм, поки не знайдеш когось притомного.

Ралф похитав головою.

– Нам потрiбен Сабло. Вiн знайомий з матерiалами справи, вiн – наш зв’язок iз полiцiею штату. У нас немае часу з ними скубтися, враховуючи всi подii цього вечора. Бо справа розвиваеться не зовсiм так, як ми очiкували.

Недомовка року, як не столiття. Цiлковите здивування Террi та явний недобiр почуття провини вразили Ралфа навiть бiльше за те неймовiрне алiбi. Чи можливо, щоб чудовисько всерединi Террi не просто вбило хлопчика, а й стерло всi спогади про те, що накоiло? А тодi… що? Заповнило прогалину докладною фiктивною iсторiею про вчительську конференцiю в Кеп-Сiтi?

– Якщо термiново когось не вiдправиш, то той Голдiв хлопець…

– Алек Пеллi.

– Саме так. Вiн першим дiстанеться до записiв iз камер спостереження в готелi. Тобто якщо тi записи в них досi е.

– Є. Усi матерiали зберiгаються протягом тридцяти днiв.

– Ти це точно знаеш?

– Так. Але в Пеллi немае ордера.

– Годi тобi. Думаеш, вiн йому потрiбен?

Правду кажучи, Ралф так не думав. Алек Пеллi бiльше двадцяти рокiв прослужив детективом у Полiцii штату. За цей час вiн устиг зав’язати купу знайомств, а оскiльки наразi працював на такого успiшного адвоката в кримiнальних справах, як Говi Голд, то цi знайомства вiн неодмiнно пiдтримував.

– Тепер твоя iдея про публiчний арешт видаеться не дуже вдалою, – сказав Семюелз.

Ралф кинув на нього суворий погляд.

– Та ти ж на неi погодився.

– Без особливого ентузiазму, – вiдповiв Семюелз. – Давай на прямоту, як всi вже розiйшлися по домiвках i лишились тiльки ми, дiвчатка. Для тебе то була справа особиста.

– Збiса правду кажеш, – мовив Ралф. – І досi така е. Й оскiльки тут лишились тiльки ми, дiвчатка, то дозволь нагадати, що ти не просто так собi погодився. У тебе восени вибори, i такий ефектний, резонансний арешт аж нiяк тобi не зашкодить.

– Я про це взагалi не думав, – вiдказав Семюелз.

– Гаразд. Ти про це взагалi не думав, просто поплив за течiею, але якщо ти вирiшив, що той арешт на бейсбольному стадiонi вiдбувся тiльки через мого сина, то раджу тобi ще раз й уважнiше придивитися до фотографiй iз мiсця злочину та згадати про додаток до звiту про розтин, що надiслала Фелiсiтi Акерман. Такi хлопцi на однiй жертвi нiколи не спиняються.

Семюелз знову почав заходитися рум’янцем.

– Хочеш сказати, що я фотографiй не дивився i звiту не читав? Господи, Ралфе, це ж я назвав його сраним канiбалом, на камеру.

Ралф провiв долонею по щоцi. Щетина вже пошкрябувала шкiру.

– Нема резону зараз сперечатись, хто що сказав чи хто що зробив. Головне пам’ятати – немае значення, хто першим дiстанеться тих записiв iз камер спостереження. Якщо навiть Пеллi, то вiн усе одно не зможе взяти iх попiд пахви й понести геть, правда? І стерти теж не зможе.

– Правда, – вiдповiв Семюелз. – Та й, зрештою, тi записи можуть бути не дуже переконливi. Як-от ми побачимо на вiдео чоловiка, просто схожого на Мейтленда…

– Точно. А довести, що це саме вiн, грунтуючись на кiлькох кадрах, – це вже зовсiм iнша матерiя. Особливо проти наших свiдкiв i вiдбиткiв, – Ралф устав i прочинив дверi. – Може так статися, що той вiдеоматерiал – ще не найважливiший доказ. Менi треба декому зателефонувати. Давно вже треба було.

Семюелз пiшов за ним у приймальню. Сендi Мак-Гiлл сидiла на телефонi. Ралф наблизився до жiнки й провiв ребром долонi собi по горлу. Вона поклала слухавку й очiкувально на нього глянула.

– Еверетт Раундгiлл, – сказав Ралф. – Голова кафедри викладачiв англiйськоi в старших класах. Знайди його номер i зв’яжися з ним.

– Знайти його номер – не проблема, вiн у мене вже е, – вiдповiла Сендi. – Раундгiлл уже двiчi телефонував, хотiв поговорити з чiльним слiдчим, але я фактично вiдказала йому стати в чергу.

Сендi пiдiбрала стос записок iз позначкою «ПОКИ ВАС НЕ БУЛО» i помахала ним перед Ралфом.

– Я збиралася покласти iх вам на стiл, щоб ви завтра переглянули. Знаю, що недiля, та я всiм казала, що ви майже напевне прийдете на роботу.

Утупившись в пiдлогу, а не в чоловiка поруч себе, Бiлл Семюелз дуже повiльно промовив:

– Раундгiлл телефонував. Двiчi. Менi це не подобаеться. Не подобаеться взагалi.




3


Того суботнього вечора Ралф повернувся додому за чверть одинадцята. Натиснув кнопку пускового механiзму, що пiднiмав дверi, заiхав у гараж, знов натиснув кнопку. Дверi слухняно заторохкотiли вниз своiми рейками – хоч щось у цьому свiтi лишаеться нормальним i зрозумiлим. Натисни на кнопку «А», i якщо в акумуляторному вiдсiку пульта стоять вiдносно свiжi «дюрасели», то гаражнi дверi «С» вiдчиняться й зачиняться.

Ралф вимкнув двигун i лишився просто сидiти в темрявi, постукуючи по керму обручкою й пригадуючи пiсеньку зi своiх бурхливих пiдлiткових рокiв: «Голений i стрижений… марафет! Спiвае дiм розпусти… квартет!».[65 - «Shave and a Haircut – two bits» – загальноприйнята назва короткоi музичноi фрази на сiм нот (C-G-G-A-G B-C), якою iнколи завершують музичнi виступи, часто заради комiчного ефекту; вiршикiв, якi спiвають пiд цю мелодiю, – безлiч]

Прочинилися дверi, i вийшла Джинетт, зап’ята в домашнiй халат. З кухнi пробивалася тонка смуга свiтла, i в ньому вiн побачив, що дружина взула капцi-кролики, якi вiн жартома подарував iй на минулий день народження. Справжнiм подарунком стала поiздка на Кi-Вест[66 - Мiсто й острiв у Флоридськiй протоцi.] – лише для них двох, i вони чудово провели час. Зараз вiд поiздки лишилися тiльки туманнi спогади, як це трапляеться з усiма вiдпустками: такi речi не тривалiшi за пiслясмак цукровоi вати. А от комiчнi капцi зосталися, рожевi капцi з магазину «Все по долару» зi смiшними маленькими вiчками й висячими вушками. Ралф поглянув на дружину, i йому в очах запекло. Вiн почувався так, мов постарiв на двадцять рокiв – вiдтодi як ступив на ту галявину в парку Фiлiс i побачив криваву руiну, що колись була маленьким хлопчиком, який, мабуть, боготворив Бетмена i Супермена.

Вiн вийшов з авто й мiцно обiйняв дружину, притиснувшись неголеною щокою до ii гладенькоi, нiчого спершу не кажучи, намагаючись стримати сльози, що так хотiли пролитися.

– Любий, – сказала вона. – Любий, ти його пiймав. Ти його вже пiймав, що не так?

– Може, нiчого, – вiдповiв вiн. – Може, усе. Я мав би провести з ним попереднiй допит. Та Господи Боже, у мене не було жодних сумнiвiв!

– Ходiмо, – мовила вона. – Я зроблю чаю, i ти менi про все розповiси.

– Я пiсля чаю не засну.

Жiнка вiдхилилася й поглянула на нього очима – такими ж гарними й темними в п’ятдесят рокiв, як i колись у двадцять п’ять.

– А чи ти спатимеш узагалi? – спитала вона, та вiдповiдi не отримала. – Справу закрито.

Дерек поiхав до табору в Мiчиганi, тож удома були тiльки вони вдвох. Джинетт поцiкавилася, чи не хоче вiн глянути новини об одинадцятiй по телевiзору на кухнi, але Ралф похитав головою. Останне, чого йому хотiлося, це бачити десятихвилинний репортаж про те, як Монстра з Флiнт-Сiтi загнали в тiсний кут. Дружина зробила до чаю тости з родзинками. Ралф сiв за кухонний стiл i, споглядаючи своi руки, усе iй переповiв. Еверетта Раундгiлла вiн залишив на останок.

– Вiн на нас усiх розлютився, – сказав Ралф, – але оскiльки перетелефонував йому саме я, то менi й дiсталося на кабачки.

– Тобто вiн пiдтвердив iсторiю Террi?

– Кожне його слово. Раундгiлл пiдiбрав Террi й двох iнших учителiв, Квейда i Грант, бiля будiвлi старших класiв. У вiвторок о десятiй ранку, як i домовлялися. Приблизно об 11:45 вони дiсталися готелю «Шератон» у Кеп-Сiтi, якраз устигли забрати перепустки на конференцiю та сiсти за свiй столик на урочистому ланчi. Раундгiлл казав, що десь на годину пiсля ланчу вiн спустив Террi з очей, але гадае, що з ним був Квейд. У всякому разi, близько третьоi вони знов усi зiбралися – а саме тодi мiсiс Стенгоуп бачила, як вiн завантажуе велосипед Френка Пiтерсона i самого Френка у бiлий брудний фургон за сiмдесят миль на пiвдень вiд готелю «Шератон».

– Ти говорив iз Квейдом?

– Так. Дорогою додому. Вiн не злився… от Раундгiлл розлютився так, що погрожував iнiцiювати розслiдування за участi генерального прокурора… а Квейд повiрити в це не мiг. Був приголомшений. Сказав, що пiсля ланчу вони з Террi пiшли до крамницi вживаних книжок пiд назвою «Друге видання», потинялися там, а потiм повернулися на Кобена.

– А Грант? Що вiн?

– Не вiн, а вона, Деббi Грант. Я ще з нею не говорив, ii чоловiк сказав, що вона пiшла гуляти з подругами, а коли вона з ними йде, то завжди вимикае телефон. Зв’яжуся з нею завтра зранку, а коли зв’яжуся, то певен, що вона пiтвердить усе, що розповiли менi Раундгiлл i Квейд, – Ралф вiдкусив маленький шматок тосту, тодi поклав його назад на тарiлку. – Це я в усьому винен. Якби я затягнув Террi на попередне свiдчення в четвер увечерi, вже пiсля того, як його iдентифiкували Стенгоуп i мала Моррiс, то тодi б я знав, що в нас проблеми, i новини не розлетiлись би по всьому телебаченню та iнтернету.

– А на той час ти б уже отримав збiг за вiдбитками Террi Мейтленда, так?

– Так.

– Вiдбитки у фургонi, вiдбитки на ключi запалювання вiд фургона, вiдбитки в автiвцi, яку кинули бiля рiчки, на гiлцi, якою вiн скористався, щоб…

– Так.

– А тодi – ще свiдки. Чоловiк за пабом «Коротунiв» i його друг. Плюс водiйка таксi. І той викидайло зi стрип-клубу. Вони всi його знали.

– Угу, i тепер, пiсля арешту, я не сумнiваюся, що знайдеться ще кiлька очевидцiв iз «Прошу, джентльмени». Здебiльшого холостяки, якi не мусять пояснювати дружинам, що вони там робили. І все одно треба було зачекати. Може, треба було зателефонувати в адмiнiстрацiю старших класiв i перевiрити його пересування в день убивства, тiльки сенсу в цьому не було, бо ж лiтнi канiкули й усе таке. Що вони могли менi сказати, окрiм як «Його тут нема»?

– І ти боявся, що як почнеш ставити запитання, то йому одразу все вiдрапортують.

Тодi цей аргумент здавався очевидним, але зараз – дурним. Гiрше – вiн вiдгонив недбалiстю.

– За свою кар’еру я вже не раз помилявся, але так – нiколи. Я мов заслiп.

Дружина гаряче захитала головою.

– Пам’ятаеш, що я тобi сказала, коли ти менi виклав, як плануеш учинити?

– Так.

«Уперед. Забери його вiд хлопчикiв – i чимшвидше».

Ось що вона сказала.

Вони сидiли й дивилися одне на одного через кухонний стiл.

– Це неможливо, – зрештою промовила Джиннi.

Ралф наставив на неi палець:

– Гадаю, ти дiсталася сутi питання.

Вона задумливо сьорбнула чаю, потiм глянула на нього поверх обiдка кухлика.

– Є таке старе повiр’я, що кожен з нас мае двiйника. Здаеться, Едгар Аллан По навiть написав про це оповiдання. «Вiльям Вiлсон», ось як воно зветься.

– По писав своi оповiдання ще до того, як з’явилися вiдбитки пальцiв i ДНК. Результатiв ДНК у нас iще нема, поки чекаемо, але якщо тест покаже збiг, i це вiн, то зi мною, мабуть, усе буде гаразд. А якщо це чужа ДНК, то мене втовкмачать до психушки. Тобто втовкмачать уже пiсля того, як звiльнять iз роботи й подадуть до суду за неправомiрний арешт.

Джиннi узяла свiй тост, потiм опустила назад на тарiлку.

– У тебе е його тутешнi вiдбитки. І його тутешню ДНК ти також отримаеш, я в цьому певна. Але Ралфе… у тебе нема анi вiдбиткiв, анi ДНК тамтешнiх. Вiд тоi людини, що вiдвiдувала конференцiю в Кеп-Сiтi. Що як хлопчика вбив Террi Мейтленд, а на конференцii був його двiйник?

– Якщо ти маеш на увазi, що в Террi Мейтленда е брат-близнюк, яких колись у дитинствi розлучили, i вони мають iдентичнi вiдбитки й ДНК, то це неможливо.

– Я не це маю на увазi. А те, що в тебе немае жодного судово-експертного доказу, що в Кеп-Сiтi побував саме Террi. Якщо Террi був тут, а докази свiдчать, що таки був, то там мав бути його двiйник. Це едине логiчне пояснення.

Ралф розумiв цю логiку. У детективних романах, якi полюбляла читати Джиннi (усi цi Агати Крiстi, Рекси Стаути[67 - Rex Todhunter Stout (1886–1975) – американський автор детективних романiв; найвiдомiшi персонажi – детектив Неро Вулф i його асистент Арчi Гудвiн.] й Гарлани Кобени), логiка ставала нарiжним камiнням останнього роздiлу, коли мiс Марпл, Неро Вулф чи Майрон Болiтар нарештi розкривали таемницю. У цiй справi також був один незаперечний факт, безумовний, мов гравiтацiя: одна й та сама людина не може перебувати одночасно у двох мiсцях.

Але якщо Ралф довiряв показанням тутешнiх свiдкiв, то мав так само довiряти свiдкам, якi казали, що були з Мейтлендом у Кеп-Сiтi. Як вiн мiг у них сумнiватися? Раундгiлл, Квейд i Грант, усi вони викладали на одному факультетi. Щодня бачилися з Мейтлендом. Невже вiн, Ралф, мав повiрити в те, що всi три викладачi змовились, щоби вигородити вбивцю i гвалтiвника малоi дитини? Чи в те, що вони провели двi доби з бездоганним двiйником Террi й нiчого не запiдозрили? І навiть якби вiн сам у це повiрив, то чи вдалося б коли-небудь Бiллу Семюелзу переконати в цьому присяжних, тим паче якщо в Террi був такий досвiдчений i вправний адвокат, як Говi Голд?

– Ходiмо в лiжко, – сказала Джинетт. – Я подiлюся своiм «Ембiеном»[68 - «Ambien» – також «Золпiдем», марка снодiйного.] i потру тобi спинку. Завтра буде виднiше.

– Ти справдi так гадаеш? – спитав Ралф.




4


Поки Джинетт Андерсон терла спинку чоловiковi, Фред Пiтерсон i його старший син (тепер, коли Френкi помер, його единий син) збирали тарiлки та наводили лад у вiтальнi й маленькiй кiмнатi. І хоча це була поминальна гостина, послiдки лишилися майже тi самi, що й пiсля великоi та довгоi вечiрки, що iх влаштовують у замiських будинках.

Оллi здивував Фреда. Хлопчик був типовим егоцентричним пiдлiтком, якого часто треба двiчi-тричi просити, щоб забрав своi шкарпетки з-пiд кавового столика. Але сьогоднi, вiдтодi як Арлiн випроводила останнiх iз нескiнченного потоку гостей, Оллi став метким i неремстивим помiчником. Близько сьомоi збiговище друзiв i сусiдiв почало убувати, i Фред сподiвався, що до восьмоi це все скiнчиться (Господи, як вiн утомився кивати, коли люди йому казали, що Френкi вже на небесах), але тодi прийшли новини, що за вбивство Френкi заарештували Террi Мейтленда, i цей бiсовий коловорот почався знову. І другий цикл уже дiйсно скидався на вечiрку, хоч i похмуру. Знову й знову Фредовi розповiдали, що а) у це неможливо повiрити, що б) Тренер Тi завжди здавався таким нормальним, i що в) голка в Мак-Алiстерi – то залегке для нього покарання.

Оллi ходив iз вiтальнi до кухнi й iз кухнi до вiтальнi, носив склянки й стоси посуду та завантажував iх у посудомийну машину з таким завзяттям, яке Фред i уявити собi не мiг. Коли посудомийка наповнилася, Оллi ii запустив i взявся далi полоскати посуд, складаючи його в раковину для наступного миття. Фред занiс тарiлки, якi гостi полишили в маленькiй кiмнатi, потiм знайшов iще посуд на столi для пiкнiкiв на задвiрку, куди деякi вiдвiдувачi виходили покурити. Поки це все зрештою скiнчилося, крiзь iхнiй будинок устигло промайнути чоловiк п’ятдесят чи шiстдесят: усi, хто жив по сусiдству, плюс доброзичливцi з iнших частин мiста, не кажучи вже про отця Брiкстона та всiляких його пiдручних (його групi,[69 - Groupies – дiвчата-прихильницi, що часто подорожують у турне з улюбленою музичною групою.] подумав тодi Фред) iз церкви св. Антонiя. Вони йшли та йшли – цей потiк тужильникiв i витрiщак.

Фред та Оллi мовчки займалися своiм прибиранням, кожен був занурений у власнi думки й у власне горе. Поприймавши протягом кiлькох годин спiвчуття (i, заради правди, навiть слова цiлковитих незнайомцiв були сердечнi), вони вже були не в змозi втiшати один одного. Може, то було дивно. Може, сумно. Може, у лiтературi це назвали б iронiею. Фред був надто втомлений i пригнiчений, щоб про це мiркувати.

Протягом усього дiйства мати мертвого хлопчика сидiла на диванi у своi найкращiй вихiднiй шовковiй сукнi, звiвши колiна разом й обхопивши долонями товстi плечi, наче iй було холодно. Вона не вимовила нi слова вiдтодi, як нарештi пiшли останнi за цей вечiр гостi (тобто стара мiсiс Гiбсон iз сусiднього будинку, яка очiкувано трималась до останку).

«От тепер iй можна йти, тепер уже запаслася плiтками», – сказала Арлiн Пiтерсон чоловiковi, коли замкнула вхiднi дверi й похилилася на одвiрок своiм масивним тiлом.

Коли попередник отця Брiкстона iх одружував, Арлiн Келлi була худенькою подобою в бiлому мереживi. Вона ще лишалася стрункою та красивою пiсля того, як народила Оллi, але то було сiмнадцять рокiв тому. Вона почала набирати вагу пiсля народження Френка й тепер стояла на межi ожирiння… хоч для Фреда вона ще досi була гарна, тож йому забракло духу дослухатися до поради лiкаря Конноллi, яку вiн дав на останньому оглядi: «Тобi, Фреде, ще рокiв п’ятдесят свiтить, якщо ти не впадеш десь iз даху чи не скочиш перед вантажiвкою. Але в твоеi дружини дiабет другого типу, i якщо вона хоче бути здоровою, то iй треба скинути фунтiв п’ятдесят.[70 - ? 20 кг.] І ти маеш iй допомогти. Зрештою, вам обом е заради чого жити».

Тiльки зараз, коли Френкi не просто помер – його вбили, – бiльшiсть причин жити далi здавалися дурними й незначними. В уявi Фреда лише Оллi зберiг свою колишню цiннiсть i важливiсть, i навiть у такому горi вiн розумiв, що протягом наступних тижнiв i мiсяцiв йому з Арлiн треба буде поводитись iз сином з особливою обачнiстю. Оллi також горював. Хлопець доклав свою лепту (i навiть бiльше того) до прибирання залишкiв цього останнього акту в племiнному поховальному обрядi Франклiна Вiктора Пiтерсона, але завтра iм доведеться дозволити йому повернутися до нормального дитинства. На це пiде час, але зрештою вiн знову стане звичайним хлопчиком.

«Наступного разу, як я побачу шкарпетки Оллi пiд кавовим столиком, то тiльки зрадуюся, – пообiцяв собi Фред. – І я урву цю жахливу, неприродну тишу, щойно придумаю, що сказати».

Але в голову нiчого не приходило. Поки Оллi, мов увi снi, пройшов повз батька до малоi кiмнати, тягнучи за шланг пилосмок, Фред подумав (навiть не уявляючи, як помиляеться), що гiрше вже бути не може.

Вiн зупинився бiля входу до кiмнати й став дивитися, як Оллi чистить сiрий килим з тою самою химерною, неочiкуваною завзятiстю, довгими рiвномiрними рухами загортаючи ворс спершу в один бiк, а потiм в iнший. Крихти вiд «Набс», «Орео» та «Рiтцiв»[71 - Nabs, Oreo, Ritz – марки крекерiв i шоколадного печива.] зникали, мов iх нiколи й не було, i Фред нарештi знайшов, що сказати:

– Я пропилосмокаю у вiтальнi.

– Я й сам можу, – вiдповiв Оллi.

Очi в нього почервонiли й набрякли. Попри рiзницю у вiцi мiж двома братами (сiм рокiв), вони були навдивовижу близькi. А може, нiякого дива в цьому не було, може, саме такий промiжок i зводить братське суперництво до мiнiмуму. Й Оллi став для Френка чимось на кшталт другого батька.

– Знаю, – сказав Фред, – але треба дiлитися.

– Окей. Тiльки не кажи, що «так би хотiв Френкi». Інакше я задушу тебе оцим шлангом.

У вiдповiдь Фред усмiхнувся. Мабуть, не перша усмiшка вiдтодi, як минулого вiвторка до них завiтала полiцiя, але точно перша справжня.

– Згода.

Оллi закiнчив iз килимом i пiдкотив пилосмок до батька. Коли Фред затягнув його у вiтальню й узявся за свiй килим, Арлiн пiдвелася на ноги i, не обертаючись, попленталась на кухню. Оллi й Френк перезирнулися. Оллi стенув плечима. Фред зробив те саме й продовжив прибирати. Люди прийшли роздiлити iхне горе i, з погляду Фреда, це було добре, але ж Йосип драний, пiсля них лишився такий безлад. Фред утiшив себе думкою, що все склалося б набагато гiрше, якби це були iрландськi поминки,[72 - В Ірландii е звичай не тужити на поминках, а веселитися й пити донесхочу, прославляючи життя покiйника.] але пiсля народження Оллi вiн вiдмовився вiд спиртного, й алкоголю в будинку Пiтерсонiв не водилося.

Із кухнi долинув абсолютно несподiваний звук – смiх.

Фред та Оллi знову перезирнулися. Оллi поспiшив на кухню, де смiх його мами, який спершу здавався природним i легким, тепер почав набирати iстеричних ноток. Фред наступив на кнопку вимикання пилосмока, заглушив його i пiшов слiдом.

Арлiн Пiтерсон стояла спиною до раковини, схопившись за свiй величенький живiт, i мало не вищала вiд смiху. Обличчя набуло яскравого червоного кольору, наче в неi пiднялась температура. По щоках лилися сльози.

– Ма? – гукнув Оллi. – Якого бiса?

Хоч вони вже прибрали посуд iз маленькоi кiмнати та вiтальнi, тут, на кухнi, ще лишалася купа роботи. Обабiч раковини тягнулися стiльницi, а в закуточку стояв стiл, за яким родина Пiтерсонiв зазвичай збиралася вечеряти. Усi цi поверхнi були заставленi недоiденими печенями, пластиковими контейнерами «Таппервер» i залишками iжi в алюмiнiевiй фользi. На плитi покоiвся кiстяк недоiденоi курки й пiдливник iз загуслим коричневим слизом.

– Нам цих недоiдкiв на мiсяць вистачить! – насилу вимовила Арлiн.

Регочучи, вона зiгнулася навпiл, тодi випрямилася. Щоки стали пурпуровими. Руде волосся, яке вона передала у спадок обом своiм синам (тому, що стояв перед нею, i тому, що вже лежав у землi), вибилося з-пiд шпильок, що вона ними тимчасово гамувала пасма, i тепер обрамило ii почервонiле обличчя пухнастим вiнцем.

– Поганi новини – Френкi помер! Хорошi новини – я не ходитиму по магазинах iще дуже… дуже… довго!

Вона почала завивати. Цьому звуковi належало лунати не в iхнiй кухнi, а десь у притулку для божевiльних. Фред наказав ногам рухатися, хотiв пiти до неi й обiйняти, але спершу кiнцiвки не послухалися. Оллi кинувся до матерi, та не встиг ii дiстатися, як Арлiн схопила курку й жбурнула геть вiд себе. Оллi ухилився. Розбризкуючи начиння, курка пролетiла з одного кiнця кухнi в iнший i зi страхiтливим хряц-шльоп вдарилась об стiну. На шпалерах пiд годинником лишилася жирна пляма.

– Мамо, зупинися. Припини.

Оллi спробував узяти ii за плечi й обiйняти, але Арлiн вислизнула в нього з рук i кинулася до одноi зi стiльниць, так само смiючись i завиваючи. Вона взяла в обидвi руки тацю з лазаньею (яку принiс один iз лизоблюдiв отця Брiкстона) i перекинула ii собi на голову. Холодна паста вивалилася на волосся i плечi Арлiн. Жiнка вергнула тацю у вiтальню.

– Френкi помер, а в нас тут, бляха, цiле iталiйське застiлля!

Тепер заворушився Фред, але Арлiн також вiд нього вислизнула. Вона смiялася, мов перезбуджене дiвчисько за захопливою грою у квача. Жiнка схопила пластиковий контейнер, повний зефiру «Маршмеллоу Дiлайт». Почала його пiдiймати, а потiм впустила собi мiж нiг. Смiх припинився. Одна ii рука вчепилася у велику лiву цицьку. Друга долонею лягла понад цицькою на груди. Арлiн поглянула на чоловiка широкими очима, у яких досi стояли сльози.

«Цi очi, – подумав Фред. – У цi очi я колись закохався».

– Мам? Мамо, що таке?

– Нiчого, – вiдповiла вона, i потiм: – Мабуть, серце.

Похилившись, жiнка дивилася на курку й зефiрний десерт. З волосся спадала паста.

– Погляньте, що я наробила.

Арлiн видала довге, гучне i хрипке зiтхання. Фред ii пiдхопив, та вона була заважка, тож ковзнула долi мiж його рук. Ще до того, як вона повалилася на бiк, Фред помiтив, що рум’янець уже сходить з ii щiк.

Оллi закричав i впав перед нею на колiна:

– Мам! Мам! Мамо! – i, поглянувши на батька: – Здаеться, вона не дихае!

Фред вiдштовхнув сина вбiк.

– Набирай «дев’ять-один-один».

Не дивлячись, чим займаеться Оллi, Фред ковзнув рукою по товстiй шиi дружини, намацуючи пульс. Пульс був, але нерiвний, хаотичний: тук-тук, туктуктук, тук-тук-тук. Фред сiв на неi верхи, ухопив правицею свiй лiвий зап’ясток i почав ритмiчно тиснути дружинi на груди. А чи правильно вiн це робить? Чи можна це взагалi назвати непрямим масажем серця? Вiн не знав, та коли Арлiн розплющила очi, його власне серце мов стрибнуло вгору. Ось вона, вона повернулася.

«Це насправдi не серцевий напад. Вона перенервувала, от i все. Знепритомнiла. Здаеться, це називаеться синкопальним станом. Але, кохана, ми саджаемо тебе на дiету, а на день народження ти отримаеш один iз тих браслетiв, що вимiрюють…»

– Непорядок влаштувала, – прошепотiла Арлiн. – Вибачте.

– Не силуйся говорити.

Оллi стояв бiля телефону, що висiв у них на кухнi на стiнi, i говорив швидко й гучно, майже кричав. Диктував адресу. Казав, щоб не барилися.

– Вам знову доведеться прибирати у вiтальнi, – мовила Арлiн. – Вибач, Фреде, вибач менi.

Перш нiж Фред устиг сказати, щоб вона мовчала й просто лежала, поки не полегшае, Арлiн видала ще один глибокий рокотливий вдих. Пiд час видиху очi закотилися назад. Зчервонiлi бiлки набубнявiли, а обличчя стало схоже на якусь посмертну маску iз жахастика – маску, яку Фред потiм намагатиметься стерти з пам’ятi. Але так i не зумiе.

– Тату? Вони вже iдуть. З нею все гаразд?

Фред не вiдповiв. Вiн був надто зайнятий тим недолугим масажем серця i жалкував, що не пiшов на спецiальнi курси – чому для цього в нього не знайшлося часу? Зараз вiн уже багато про що жалкував. Вiн би обмiняв свою безсмертну душу на можливiсть повернути календар назуспiт, хоч на один мерзенний тиждень.

Натискай i вiдпускай. Натискай i вiдпускай.

«З тобою все буде добре, – звертався вiн до дружини. – З тобою все мусить бути добре. “Вибач” не може бути твоiм останнiм словом на цьому свiтi. Я цього не дозволю».

Натискай i вiдпускай. Натискай i вiдпускай.




5


Марсi Мейтленд радо прийняла Грейс до себе в лiжко, щойно мала попросилася, але коли вона спитала Сару, чи та не хоче до них приеднатися, старша похитала головою.

– Гаразд, – сказала Марсi, – але як передумаеш – ми тут.

Минула година, потiм друга. Найгiрша субота в життi Марсi перетворилась на недiлю. Вона думала про Террi, який мав би зараз лежати поруч iз нею i вже мiцно спати (а тепер, коли вони поквиталися з «Ведмедями», то, може, i бачити сни про прийдешнiй чемпiонат Мiськоi лiги), а натомiсть вiн сидiв у в’язничнiй камерi. Чи спить вiн зараз? Звiсно що нi.

Вона знала, що на неi чекають важкi днини, але Говi все зрештою владнае. Колись Террi iй сказав, що його старий колега з Попа Ворнера – то найкращий адвокат захисту на всьому Пiвденному Заходi, i що одного дня вiн засiдатиме у верховному судi штату. Враховуючи залiзне алiбi Террi, у Говi не було жодного шансу на програш. Та щоразу, як ця думка дарувала iй достатньо спокою, щоб задрiмати, Марсi згадувала про Ралфа Андерсона, цього Іуду, цього сучого сина, якого вона вважала другом, i сон знову тiкав. Щойно це скiнчиться, вони подадуть на полiцейське управлiння Флiнт-Сiтi позов за неправомiрний арешт, зiпсовану репутацiю та за все iнше, до чого тiльки додумаеться Говi Голд. І коли Говi почне скидати своi юридичнi бомби з лазерною системою наведення, то вона подбае про те, щоби Ралф Андерсон опинився в епiцентрi вибухiв. Чи можна подати позов на нього особисто? Позбавити його всього, що вiн мае? Жiнка сподiвалася, що так. Сподiвалася, що вони викинуть Ралфа, його дружину та його сина, у якого Террi вклав стiльки сил, на вулицю, босими та в лахмiттi, iз чашами для милостинi в руках. Вона здогадувалася, що в цю епоху поступу й нiбито просвiтлення такi речi навряд чи можливi, але з абсолютною яснiстю могла уявити Андерсонiв у такому становищi – прошаки на вулицях Флiнт-Сiтi. І щораз, як уявляла, ця картина знову проганяла сон, наповнюючи ii злiстю й задоволенням.

Годинник на нiчному столику показував за чверть другу ночi, коли у дверному прорiзi з’явилася старша дочка. Чiтко було видно тiльки ii ноги, що стирчали з-пiд завеликоi футболки «Окi-Сiтi Тандер»,[73 - Okie City Thunder – баскетбольна команда Оклагома-Сiтi.] яку вона носила як нiчну сорочку.

– Мам? Ви не спите?

– Я не сплю.

– Можна менi до вас iз Грейсi?

Марсi вiдкинула простирадло й посунулася. Сара лягла, i коли Марсi обiйняла й поцiлувала ii в потилицю, Сара розплакалася.

– Ш-ш-ш, сестру розбудиш.

– Я не можу. Я все думаю про наручники. Вибач.

– Тодi тихiше. Тихiше, люба.

Марсi тримала Сару, поки та не виплакалася. Дочка не схлипувала хвилин п’ять. Марсi вирiшила, що дiвчинка заснула, i вiдчула, що з дочками обабiч неi (мов затискачi в пiдставцi для книжок) вона й сама зможе поспати. Але потiм Сара перекотилася на бiк i глянула на матiр. Мокрi очi блищали в темрявi.

– Вiн же не сяде в тюрму, правда, мам?

– Нi, – вiдповiла Марсi. – Вiн нi в чому не винний.

– Але ж невиннi теж сидять у тюрмi. Інколи роками, поки хтось не з’ясуе, що вони таки невиннi. А потiм вони виходять на волю, але вже старi.

– З твоiм татом такого не станеться. Вiн був у Кеп-Сiтi, коли вiдбувалося те… за що його арештували.

– Я знаю, за що його арештували, – сказала Сара й потерла очi. – Я не дурна.

– Знаю, що не дурна, моя люба.

Сара неспокiйно завовтузилась.

– У них мала бути якась причина.

– Їм так здаеться, та всi iхнi причини неправильнi. Мiстер Голд пояснить, де був тато, i iм доведеться його вiдпустити.

– Гаразд.

Довга пауза. Потiм:

– Але я не хочу повертатися до табору, поки все не скiнчиться, i Грейсi теж не слiд.

– І не доведеться. А коли прийде осiнь, це все стане просто спогадом.

– Поганим, – додала Сара i шморгнула.

– Згодна. А тепер спи.

Сара заснула. Дiвчатка зiгрiвали Марсi, i вона теж задрiмала, але сни були поганi. У них двое полiцейських вели Террi геть, натовп дивився, Бейбiр Пател плакав, а Гевiн Фрiк витрiщався у невiрi.




6


До пiвночi в окружнiй в’язницi лунали звуки, мов у зоопарку пiд час годiвлi, – п’янички спiвали, п’янички плакали, п’янички стояли бiля грат i перемовлялися криком. Було навiть щось таке схоже на бiйку, та оскiльки всi камери були самiтнi, Террi не мiг збагнути, як це вiдбувалося, якщо тiльки двое хлопцiв не молотять один одного крiзь грати. Десь у дальньому кiнцi коридору якийсь тип, без упину й на повнi легенi, волав першу фразу з Івана 3:16: «Так бо Бог полюбив свiт! Так бо Бог полюбив свiт![74 - Переклад Івана Огiенка.] Так бо Бог полюбив УВЕСЬ ЦЕЙ ЙОБАНИЙ СВІТ!» Смердiло сечею, лайном, дезiнфекцiйним i тою вимоченою в соусi пастою, що давали на вечерю.

«Мiй перший раз у в’язницi, – чудувався Террi. – Прожив сорок рокiв – й опинився в холоднiй, у буцегарнi, у тюрязi, у старому кам’яному готелi. Хто б мiг подумати».

Йому хотiлося вiдчувати гнiв, праведний гнiв, i вiн припускав, що це вiдчуття може прокинутися на ранок, коли свiт набувае чiтких обрисiв, але зараз, о третiй ночi в недiлю, як крики й спiв уже затихли до храпу, i пердiння, i поодиноких стогонiв, Террi вiдчував тiльки сором. Наче вiн дiйсно щось зробив. Тiльки якби вiн реально скоiв те, у чому його звинувачували, то нiчого такого не вiдчував би. Якби вiн був таким хворим i зловмисним, що учинив би з дитиною таку мерзоту, то не знав би нiчого, окрiм вiдчайдушноi пiдступностi звiра в пастцi, який залюбки скаже й зробить усе для того, щоб вибратися на волю. Чи так воно? Звiдки йому знати, як думають чи почуваються такi люди? Це наче намагатися здогадатись, як мислять прибульцi з космосу.

Вiн не сумнiвався, що Говi Голд його звiдси витягне. Не сумнiвався навiть зараз, у найтемнiшу годину ночi, поки розум намагався осягнути, яким чином за цi лiченi хвилини все його життя могло так змiнитися. Террi також розумiв, що змиеться далеко не все лайно. Його випустять iз вибаченням – як не завтра, то на досудовому слуханнi, як не на слуханнi, то на наступному етапi, iмовiрно, на великому засiданнi присяжних у Кеп-Сiтi. Але вiн знав, що побачить в очах своiх учнiв наступного разу, коли стане перед класом. Мабуть, з його кар’ерою тренера молодiжних команд покiнчено. Рiзноманiтнi урядовi установи знайдуть якесь виправдання, якщо вiн сам не поступиться й не зважиться на гiдний (з iхнього погляду) вчинок. Бо вiн уже нiколи не буде повнiстю невинним, тiльки не в очах сусiдiв iз Захiдного боку чи жителiв усього Флiнт-Сiтi. Вiн назавжди лишиться чоловiком, якого заарештували за вбивство Френка Пiтерсона. Вiн назавжди лишиться чоловiком, про якого люди говоритимуть: «Немае диму без вогню».

Якби справа була тiльки в ньому, то вiн би ще змирився. Що вiн казав своiм хлопцям, коли вони починали нити через несправедливо зараховане очко? «Проковтни й повертайся на поле. Грай». Але проковтнути доведеться не лише йому, не тiльки йому треба продовжувати гру. Марсi затаврують. Шепiт, косi погляди на роботi й у бакалiйнiй крамницi. Друзi, якi бiльше не телефонують. Може, Джеймi Меттiнглi стане за виняток, але Террi навiть щодо неi сумнiвався. А потiм – дiвчатка. Сара й Грейсi зазнають усiх можливих злих плiток i колективного бойкоту, на який здатнi тiльки дiти iхнього вiку. Вiн передбачав, що Марсi вистачить здоровоi думки тримати iх при собi, поки все не владнаеться, чи хоча б подалi вiд репортерiв, що геть iх можуть зацькувати. Але навiть восени, навiть як усе проясниться, на дочках все одно стоятиме тавро. «Бачите тих дiвчат? Їхнього батька заарештували за те, що вiн убив дитину й засунув iй у дупцю палку».

Вiн лежав на в’язничному лiжку. Витрiщався вгору, у темряву. Вдихав в’язничний сморiд. Думав: «Доведеться переiхати. Може, до Талси, чи Кеп-Сiтi, чи на пiвдень у Техас. Хтось таки дасть менi роботу, навiть якщо мене за милю не пiдпускатимуть до хлопцiв на бейсбольних, баскетбольних i футбольних тренуваннях. У мене добрi рекомендацii, i вони боятимуться позову за дискримiнацiю в разi вiдмови».

Тiльки-от арешт (як i причина для арешту) супроводжатимуть його родину, мов цей в’язничний сморiд. Особливо дiвчат. Єдиного фейсбуку достатньо, щоб iх уполювали, вистежили. «Це тi дiвчата, чиему батьковi збулося з рук убивство».

Йому треба припинити так думати й трохи поспати, треба припинити вiдчувати сором за те, що хтось, а саме Ралф Андерсон, зробив таку страшну помилку. Глухоi ночi такi речi завжди видаються гiршими – ось що йому треба пам’ятати. І враховуючи його теперiшнiй стан – тюремна камера й коричнева мiшкувата унiформа з абревiатурою «УВЗ»[75 - Управлiння виправними закладами (Department of Corrections, DOC).] на спинi, – сльози неодмiнно мали набубнявiти, наче тi величезнi повiтрянi кулi на святковому парадi. Уранцi йому полегшае. Вiн був певен.

Так.

І все одно – сором.

Террi затулив рукою очi.




7


Тоi недiлi Говi Голд вислизнув iз лiжка о пiв на сьому ранку, i не тому, що о такiй годинi вiн мiг щось удiяти, i не з власного бажання. Як i в бiльшостi чоловiкiв за шiстдесят, простата в нього збiльшувалася разом iз рахунком у пенсiйному фондi, а сечовий мiхур меншав паралельно з сексуальними апетитами. Щойно вiн прокидався, мозок перемикався з режиму «парковки» на режим «iзди», i знову заснути вже не було жодного шансу.

Вiн полишив Ілейн додивлятися приемнi, як вiн сподiвався, сни й потопав босонiж на кухню, щоб увiмкнути кавоварку та перевiрити телефон, який вiн поставив на беззвучний режим i поклав на кухонну стiльницю перед тим, як лягати спати. Там було повiдомлення вiд Алека Пеллi, яке прийшло о 1:12.

Говi випив свою каву й уже порався з тарiлкою пластiвцiв «Рейзiн Бран», коли, затягуючи вузол на халатi й позiхаючи, до кухнi зайшла Ілейн.

– Як справи, пундичку? – спитала дружина.

– Час покаже. А поки, може, хочеш яечню-бовтанку?

– Диви на нього, вiн менi снiданок пропонуе, – сказала дружина, наливаючи й собi кухлик кави. – А оскiльки сьогоднi не день святого Валентина i не мiй день народження – чи е в мене пiдстави хвилюватися?

– Це я час бавлю. Отримав повiдомлення вiд Алека, але не можу телефонувати йому ранiше сьомоi.

– Хорошi новини чи поганi?

– Гадки не маю. То ти яечню будеш?

– Так. Два яйця. Й окату, а не бовтанку.

– Ти ж знаеш, у мене весь час жовтки витiкають.

– Якщо вже я просто сидiтиму й дивитимусь, то утримаюся вiд критики. І пшеничний тост, будь ласка.

На диво, цього разу витiк лиш один жовток. І коли Говi поставив перед дружиною тарiлку, та сказала:

– Якщо це Террi Мейтленд убив малого, то свiт сказився остаточно.

– Свiт i так скажений, – вiдповiв Говi, – але вiн цього не робив. Мае алiбi мiцне, наче «S» на грудях Супермена.

– Тодi чому його заарештували?

– Бо вони гадають, що в них теж е докази мiцнi, наче «S» на грудях Супермена.

Ілейн помiркувала над цим.

– Незупинна сила проти нерухомого предмета?

– Не бувае такого, серденько.

Вiн глянув на годинник. За п’ять хвилин сьома. Уже можна. Вiн набрав мобiльний Алека. Слiдчий вiдповiв на третьому гудку:

– Ви зарано, я голюся. Перетелефонуете за п’ять хвилин? Інакше кажучи, о сьомiй, як я пропонував?

– Нi, – вiдказав Говi, – але я зачекаю, поки ти зiтреш крем iз тоi щоки, де тримаеш слухавку, як тобi таке?

– Суворий ви бос, – мовив Алек, але вiн явно був у доброму гуморi – байдуже на ранню годину й той факт, що йому перебили заняття, яке бiльшiсть чоловiкiв волiе виконувати, занурившись у власнi думки. І це давало Говi надiю. Вiн уже багато мав матерiалу на опрацювання, але нiколи не завадить мати ще бiльше.

– Новини хорошi чи поганi?

– Секунду, не заперечуете? Я цим лайном весь телефон вимазав.

Бiльше, нiж за п’ять секунд, але Алек повернувся.

– Хорошi новини, босе. Для нас – хорошi, а для окружного – поганi. Дуже поганi.

– Ти бачив вiдео з камер? Скiльки його там, зi скiлькох ракурсiв?

– Бачив я вiдео, i його предостатньо.

Алек зробив паузу, а коли знову заговорив, то Говi почув, що слiдчий усмiхаеться.

– Але е i дещо краще. Набагато краще.




8


Джинетт Андерсон прокинулася за п’ятнадцять сьома i виявила, що чоловiкова половина лiжка вже порожня. На кухнi пахло свiжою кавою, але Ралфа там теж не було. Вона визирнула з вiкна й побачила, що вiн сидить за дерев’яним столиком на задньому дворi, досi у своiй смугастiй пiжамi, i посьорбуе з кухлика, що Дерек подарував йому на минулий Батькiв день. На боцi кухля великими синiми лiтерами було написано: «ВИ МАЄТЕ ПРАВО ЗБЕРІГАТИ МОВЧАННЯ, ПОКИ Я ДОПИВАЮ КАВУ». Джинетт взяла свою чашку, пiдiйшла до чоловiка i поцiлувала його в щоку. День обiцяв бути спекотним, але цього раннього ранку погода стояла прохолодна, тиха й приемна.

– Нiяк не облишиш? – спитала вона.

– І нiхто з нас не облишить, – вiдповiв Ралф. – Принаймнi поки що.

– Сьогоднi недiля, – сказала вона. – День вiдпочинку. А вiн тобi потрiбен. Менi не подобаеться твiй вигляд. Якщо вiрити статтi, яку я прочитала в секцii здоров’я «Нью-Йорк таймз» за минулий тиждень, то ти вже переiхав до краiни серцевих нападiв.

– Яка радiсть.

Дружина зiтхнула.

– Що в тебе перше за списком?

– Звiритися з тою другою викладачкою, Деборою Грант. Просто для проформи. Не сумнiваюся – вона пiдтвердить, що Террi iздив iз ними до Кеп-Сiтi, хоча завжди е шанс, що вона могла зауважити якусь дивну поведiнку, що ii пропустили Раундгiлл i Квейд. Інколи жiнки спостережливiшi.

Джиннi вважала цю iдею сумнiвною, навiть трохи сексистською, та зараз був не час про це говорити. Натомiсть вона повернулася до вчорашньоi дискусii:

– Террi був тут. Це зробив вiн. Тепер тобi потрiбнi речовi докази звiдти. Певно, ДНК можна навiть не розглядати, а от вiдбитки пальцiв?

– Можна «запорошити» номер, у якому зупинялися Террi й Квейд, але вони поiхали в середу вранцi, i вiдтодi номер уже мали прибрати й заселити новими пожильцями. І майже напевно, що не один раз.

– Та шанс усе одно е, правда? Інколи в готелях трапляються сумлiннi покоiвки, але бiльшiсть просто застеляе лiжка, стирае iз кавових столикiв плями й кола вiд кухликiв i вважае, що роботу зроблено. А що як ти знайдеш вiдбитки Квейда, але не Террi Мейтленда?

Ралфу подобався рум’янець, який проступив на обличчi дружини, – так червонiють молодшi детективи, i йому не хотiлося пригнiчувати це захоплення.

– Нiчого це не доведе, люба. Говi Голд скаже присяжним, що не можна судити людей тiльки за браком вiдбиткiв, i матиме рацiю.

Жiнка замислилася.

– Окей, але я все одно вважаю, що в тому номерi треба познiмати вiдбитки й максимальну кiлькiсть iдентифiкувати. Це ви можете зробити?

– Так. Ідея хороша, – сказав вiн i подумав, що це буде лиш чергова формальнiсть. – Я з’ясую, що то був за номер, i спробую вмовити адмiнiстрацiю «Шератону», щоб вони негайно виселили звiдти теперiшнiх пожильцiв. Гадаю, вони погодяться на спiвпрацю через резонанс у ЗМІ. «Запорошимо» номер вiд стелi до пiдлоги й вiд стiни до стiни. От що менi дiйсно хочеться побачити, так це вiдео з камер спостереження за тi днi, коли вiдбувалася конференцiя. Й оскiльки детектив Сабло, а вiн у нас головний слiдчий вiд Полiцii штату, не повернеться аж до вечора, то я сам туди змотаюся. Вiдстаю вiд Голдового слiдчого на кiлька годин, та цьому вже не зарадиш.

Джиннi взяла його за руку.

– Тiльки пообiцяй, що час вiд часу зупинятимешся й будеш милуватися днем, любий. До завтра в тебе тiльки вiн i е.

Ралф усмiхнувся у вiдповiдь, стиснув ii пальцi, потiм вiдпустив.

– Я все думаю про транспорт, що вiн використовував, про ту автiвку, на якiй викрав малого Пiтерсона, i про ту, на якiй поiхав iз мiста.

– Фургон-«еконолайн» i «субару».

– Угу. «Субару» мене не хвилюе сильно. Їi викрали прямцем iз мунiципальноi стоянки, а десь iз 2012-го такi покражi трапляються дуже часто. Тi новi замки запалювання без ключiв – кращi друзi викрадачiв авто, бо бувае так, що ти десь зупиняешся, думаеш про всiлякi справи, що треба поробити, чи про те, що приготувати на вечерю, i не помiчаеш, що ключi досi стирчать iз замка. Можна легко забути в машинi електронний брелок, особливо якщо ти в навушниках або втикаеш у телефон i не чуеш, як авто теленькае, щоб ти забрав ключi. Власниця «субару», Барбара Нiарiнг, приiхала на роботу о восьмiй i залишила брелок у пiдставцi для склянок, а талон за парковку – на приладовiй дошцi. Коли вона о п’ятiй повернулася, машини вже не було.

– Паркувальник не пам’ятае, хто поiхав на «субару»?

– Нi, i це не дивно. Гараж там великий, на п’ять рiвнiв, люди постiйно заходять i виходять. На виходi стоiть камера, але вiдзнятий матерiал стирають через сорок вiсiм годин. А от фургон…

– Що там про фургон?

– Вiн належав чоловiковi на iм’я Карл Джеллiсон, який iнколи пiдробляе столяром i рiзноробом. Вiн мешкае в Спайтенкiллi, штат Нью-Йорк, це маленьке мiсто мiж Покiпсi та Нью-Палцом. Ключi з машини вiн забрав, тiльки пiд заднiм бампером була маленька скринька на магнiтi, де лежав запасний комплект. Хтось знайшов ту скриньку i поiхав на фургонi геть. У Бiлла Семюелза е теорiя, що крадiй проiхався на ньому вiд центру штату Нью-Йорк i до Кеп-Сiтi… чи Даброу… чи, може, аж до Флiнт-Сiтi… а потiм покинув автiвку з тим запасним ключем запалювання у замку. Террi знайшов фургон, перевикрав i десь заховав. Може, у сараi чи якiйсь халабудi за мiстом. Бог свiдок, у нас предостатньо закинутих ферм пiсля тоi кризи 2008-го. Вiн залишив фургон iз ключем запалювання за пабом «Коротунiв», сподiваючись, i не безпiдставно, що хтось викраде автiвку втрете.

– Тiльки нiхто не викрав, – сказала Джиннi. – Тож ви маете фургон на штрафмайданчику i маете ключ. А на ньому стоiть вiдбиток великого пальця Террi Мейтленда.

Ралф кивнув.

– Власне, у нас е купа вiдбиткiв. Тiй колимазi вже рокiв десять, а не чистили ii останнi рокiв п’ять, якщо чистили взагалi. Деякi вiдбитки ми вже викинули з розрахунку – Джеллiсона, його сина, дружини й двох хлопцiв, що на нього працюють. Це ми з’ясували ще в четвер по обiдi завдяки Полiцii штату Нью-Йорк, хай iх Бог береже. З деякими штатами, та з бiльшiстю штатiв, ми б i досi чекали. І, звiсно, маемо вiдбитки Террi Мейтленда та Френка Пiтерсона. Чотири вiдбитки Пiтерсона стояли на внутрiшньому боцi пасажирських дверцят. Брудна це мiсцина, але пальчики чiткi, мов новiсiнькi пеннi. Гадаю, вони лишилися з автостоянки в парку Фiлiс, коли Террi намагався витягнути хлопчика з пасажирського сидiння, а малий пручався.

Джиннi поморщилася.

– У фургонi були й iншi вiдбитки, яких ми поки не iдентифiкували. Закинули iх у пошук iще минулоi середи. Може, будуть якiсь результати, може, – нi. Покладаю, що певнi вiдбитки належать першому викрадачевi авто зi Спайтенкiлла. Решту мiг лишити хто завгодно – починаючи вiд друзiв Джеллiсонiв i закiнчуючи подорожнiми, що iх пiдбирав крадiй. Але найсвiжiшi пальчики, окрiм вiдбиткiв хлопчика, належать Мейтленду. Первiсний крадiй великоi ролi не грае, хоча я хотiв би знати, де саме вiн покинув фургон.

Ралф замовк, потiм додав:

– Але, розумiеш, це безглуздо.

– Те, що вiн не стер вiдбиткiв?

– Не тiльки. Як щодо самого викрадення фургона i «субару»? Навiщо красти для такоi брудноi справи транспортнi засоби, якщо ти все одно свiтитимеш обличчям перед усiма можливими свiдками?

Джиннi слухала чоловiка, i тривога тiльки наростала. Напрошувалося одне запитання, але як дружина вона не могла його поставити: якщо ти мав такi сумнiви, то чому, заради Бога, вчинив саме в такий спосiб? Навiщо було так поспiшати? Авжеж, вона його заохотила i, можливо, сама була трохи винна в ситуацii, що склалася, але ж вона не мала всiеi iнформацii. «Дрiбка провини, та це моя дрiбка», – подумала вона… i знову поморщилася.

Мов прочитавши ii думки (а пiсля двадцяти п’яти рокiв шлюбу вiн, напевно, мiг таке робити), Ралф сказав:

– Схоже на каяття покупця,[76 - Особливий психологiчний стан, коли людина шкодуе, що зробила ту чи iншу покупку.] та я не хочу, щоб ти так думала. Ми з Бiллом Семюелзом про це говорили. Вiн каже, що логiку тут годi шукати. Каже, що Террi вчинив саме так i не iнакше, бо з’iхав з глузду. Що цей порив – потреба це зробити, як я розумiю, хоча на судi таким формулюванням у жодному разi не скористався б, – що цей iмпульс мав довго достигати. Такi випадки вже траплялися. Як сказав Бiлл: «О так, вiн мiг щось там планувати, укладати послiдовнiсть дiй, але коли минулого вiвторка побачив Френка Пiтерсона, який штовхав поперед себе велосипеда з порваним ланцюгом, то всi плани вилетiли в трубу. Йому зiрвало дах, i доктор Джекiлл перетворився на мiстера Гайда».

– Сексуальний садист у чаду пристрастей, – пробурмотiла дружина. – Террi Мейтленд. Тренер Тi.

– Тодi це видавалося логiчним, i зараз – теж, – майже агресивно зауважив Ралф.

Джиннi могла б йому вiдповiсти: «Може. Але як щодо його наступних дiй, любий? Коли вже все скiнчилося i вiн утамував свою жагу? Про це ви з Бiллом подумали? Чому потiм вiн однаково не стер своiх вiдбиткiв i продовжував свiтити обличчям?»

– Пiд водiйським сидiнням у фургонi дещо знайшли, – сказав Ралф.

– Справдi? Що?

– Папiрець. Імовiрно, обривок меню на винос. Може, вiн нiчого нам не дасть, але менi хотiлося б iще раз уважно на нього глянути. Певен, цей папiрець поклали до речових доказiв, – Ралф виплеснув рештки кави у траву й пiдвiвся. – А ще бiльше менi хочеться поглянути на вiдео з шератонiвських камер спостереження за вiвторок i середу. А також на всi вiдеоматерiали з ресторану, куди, як казав Террi, пiшла обiдати ця група вчителiв.

– Якщо десь знайдеш його обличчя великим планом, то пришли менi скрiншот.

Брови Ралфа поповзли вгору.

– Я знаю Террi стiльки ж, скiльки й ти, i якщо в Кеп-Сiтi побував не вiн, то я про це здогадаюся, – сказала дружина й усмiхнулася: – Зрештою, жiнки спостережливiшi за чоловiкiв. Ти сам так сказав.




9


За снiданком Сара i Грейс Мейтленд майже нiчого не iли, та ще бiльше Марсi непокоiла незвична пустка на мiсцi телефонiв i мiнi-планшетiв, якi завжди були пiд рукою. Полiцейськi не стали забирати в них цих пристроiв, та, зазирнувши в них усього кiлька разiв, Сара й Грейс покинули гаджети у своiх спальнях. Очевидно, новини чи балачки в соцмережах, якi вони там знайшли, аж нiяк не вабили дiвчаток. Марсi й сама на мить визирнула з вiкна вiтальнi, але побачила на узбiччi два репортерськi фургони й патрульну автiвку полiцейського управлiння Флiнт-Сiтi, тож позапинала штори. Цiкаво, яким довгим видасться цей день? І що ж, заради Бога, iй iз цим днем робити?

На це питання вiдповiв Говi Голд. Вiн зателефонував о восьмiй п’ятнадцять, i голос його звучав на диво життерадiсно:

– Сьогоднi по обiдi ми побачимося з Террi. Пiдемо до нього разом. Зазвичай ув’язненi мають попереджати про вiдвiдувачiв за добу й ухвалювати зустрiч заздалегiдь, але менi вдалося обiйти цi формальностi. Єдине, чого обiйти не вдалося, так це заборону фiзичного контакту. Вiн на суворому режимi. А це означае, що спiлкуватися з ним доведеться крiзь скло, та все не так страшно, як нам показують у фiльмах. Ось побачиш.

– Окей, – Марсi зайняло дух. – О котрiй?

– Я заiду по тебе о пiв на другу. До того часу приготуй його найкращий костюм, плюс гарну темну краватку. Це на досудове слухання. І можеш узяти йому чогось смачненького попоiсти. Горiхи, фрукти, цукерки. Складеш усе в прозору торбу, окей?

– Окей. А дiвчатка? Їх брати…

– Нi, дiвчатка лишаються вдома. Окружна – не мiсце для них. Попроси когось iз ними посидiти – на той випадок, якщо репортери розпаскудяться. І скажи iм, що все гаразд.

Марсi не знала, чи iй удасться когось знайти – пiсля вчорашнього вечора iй не хотiлося напосiдати на Джеймi. Звiсно, якщо вона поговорить iз копом у патрульнiй автiвцi перед будинком, то вiн не пустить репортерiв на морiжок. Вiн же не вiдмовить?

– А все гаразд? Справдi?

– Гадаю, що так. Алек Пеллi щойно розтрощив у Кеп-Сiтi здоровенну пiньяту,[77 - Іграшка з пап’е-маше, зазвичай у формi вiслюка, яку на свята наповнюють солодощами, а дiти потiм намагаються iз зав’язаними очима ii розбити.] i всi дарунки впали просто нам до рук. Зараз надiшлю тобi посилання на одну штуку. Сама вирiшуй, чи показувати це своiм малятам, та я би на твоему мiсцi показав.

За п’ять хвилин Марсi вже сидiла на диванi, а обабiч неi примостилися Сара та Грейс. Вони вдивлялися в екран Сариного планшета. Настiльний комп’ютер Террi чи один iз ноутбукiв пiдiйшли б краще, але iх забрала полiцiя. Як виявилось, згодився й планшет. Невдовзi всi трое вже смiялися, кричали вiд радостi й давали «п’ять».

«Це не просто свiтло в кiнцi тунелю, – думала Марсi, – це, чорт забирай, цiла веселка».




10


Тук-тук-тук.

Спершу Мерл Кессiдi вирiшив, що це стукання йому сниться – як в одному з тих кошмарiв, де вiтчим уже лаштуеться його шпетити. Цей голомозий покидьок мав звичку стукати по кухонному столу – спочатку щиколотками пальцiв, потiм усiм кулаком, а заразом ставив пiдготовчi запитання, що передували вечiрньому побиттю: «Де ти був? Чого ти взагалi носиш того годинника, якщо вiчно спiзнюешся на вечерю? Чому матерi нiколи не допомагаеш? Чого приносиш додому всi тi книжулi, якщо однаково нiколи не робиш срану домашку?» Мати час вiд часу намагалась заперечити, але на неi не зважали. Якщо вона пробувала втрутитись, то ii вiдштовхували. А тодi кулак, що сильнiше й сильнiше бив по столу, починав бити хлопця.

Тук-тук-тук.

Мерл розплющив очi, щоб втекти вiд сну, i якусь мить устиг посмакувати такою iронiею: вiн перебував за пiвтори тисячi миль вiд тiеi агресивноi сволоти, за пiвтори тисячi, як мiнiмум… та в нiчних видiннях вiн опинявся близько, як палицею докинути. І не те щоб вiн цiлiсiньку нiч бачив сни, таке нечасто траплялося вiдтодi, як Мерл утiк iз дому.

Тук-тук-тук.

Це був полiцейський, вiн постукував своiм кийком iз лiхтарем. Терпляче постукував. А тепер зробив крутильний рух вiльною рукою – треба опускати шибку.

Якусь мить Мерл не мiг збагнути, де перебувае, але потiм побачив крiзь вiтрове скло гiпермаркет, що проглядався на iншому боцi напiвпорожньоi парковки. Здавалось, до крамницi була цiла миля. І тодi все стало на своi мiсця. Ель-Пасо. Вiн в Ель-Пасо. У «б’юiку», яким вiн сюди дiстався, майже скiнчилося пальне, а в Мерла майже скiнчилися грошi. Вiн заiхав на парковку «Волмарт Суперсентер», щоб покуняти кiлька годин. Може, вранцi придумав би, що робити далi. Тiльки тепер цього «далi» вже могло й не бути.

Тук-тук-тук.

Мерл опустив шибку.

– Доброго ранку, офiцере. Я iхав аж до пiзньоi ночi й зупинився, щоб трохи поспати. Подумав, що нiкому не заважатиму, якщо недовго тут перекантуюсь. Якщо щось не так, то вибачте менi.

– Угу, це насправдi похвально, – сказав коп i, усмiхнувшись, подарував Мерлу крихту надii, бо усмiшка була дружня. – Так багато хто робить. Тiльки бiльшiсть не схожi на чотирнадцятирiчних.

– Менi вiсiмнадцять, просто замалий на свiй вiк.

Мерл вiдчув неймовiрну втому, яка не мала нiчого спiльного з недосипанням протягом останнього тижня.

– Угу, а мене постiйно плутають iз Томом Генксом.[78 - Tom Hanks (1956) – американський комедiйний i драматичний актор («Форрест Гамп», «Зелена миля»), лауреат численних кiнопремiй (як-от «Золотий глобус» та «Оскар»).] Інколи навiть автограф просять. Давайте поглянемо на вашi права й документи на автiвку.

Ще одне зусилля, слабке, мов останнiй, передсмертний смик ноги.

– Вони лишилися в пiджаку. А пiджак украли, поки я в туалет ходив. То в «Макдоналдзi» було.

– Угу-угу, окей. І звiдки ти?

– З Фiнекса, – невпевнено промовив Мерл.

– Угу, i як так сталося, що на твоiй красунi стоять номери штату Оклагома?

Мерл мовчав, вiдповiдi скiнчилися.

– Вийди-но з машини, синку, i хоч вигляд у тебе такий же небезпечний, як у жовтенького песика, що каляе в негоду,[79 - Імовiрно, посилання на детективний роман «Маленький жовтий песик» Волтера Мозлi.] усе одно тримай руки так, щоб я iх бачив.

Без особливого жалю Мерл вийшов iз машини. Непогана була поiздка. Навiть бiльше того. Якщо добре подумати, це була чарiвна поiздка. Вiдтодi, як вiн наприкiнцi квiтня втiк iз дому, його вже з дюжину разiв мали б схопити, але нi. А тепер, коли схопили, – що з того? І взагалi, куди вiн iхав? Нiкуди. Будь-куди. Подалi вiд голомозого покидька.

– Як тебе звати, малий?

– Мерл Кессiдi. Мерл – це скорочено вiд Мерлiн.

Кiлька раннiх покупцiв поглянули на них, а тодi пiшли своею дорогою до цiлодобових чудес «Волмарту».

– Як той чародiй, угу, окей. Маеш при собi якiсь документи, Мерле?

Хлопець потягнувся до задньоi кишенi й дiстав дешевий гаманець iз потертим плетiнням з оленячоi шкiри – подарунок вiд мами на восьмий день народження. Тодi iх ще було двое i свiт здавався зрозумiлим i логiчним. У кишеньцi для банкнот лежала одна купюра в п’ять баксiв i двi однодоларовi. З iншоi кишенi, де лежало й кiлька маминих свiтлин, вiн дiстав ламiновану картку зi своею фотографiею.

– Молодiжна парафiя Покiпсi, – задумливо промовив коп. – Ти з Нью-Йорка?

– Так, сер.

Це звертання «сер» вiтчим вколотив у нього змалечку.

– Ти там народився?

– Нi, сер, але неподалiк. У маленькому мiстi пiд назвою Спайтенкiлл. Означае «озеро, що струменить». Принаймнi так менi мама розповiдала.

– Угу, окей, цiкаво, щодня дiзнаешся щось новеньке. І довго ти вже на втiках, Мерле?

– Мабуть, скоро буде три мiсяцi.

– І хто навчив тебе водити машину?

– Мiй дядько Дейв. Ми здебiльшого по полях iздили. Я добре воджу. Байдуже, механiка чи автомат. Мiй дядько Дейв, у нього був серцевий напад, i вiн помер.

Коп над цим помiркував, постукуючи ламiнованою карткою собi по нiгтю – не «тук-тук-тук», а «тiк-тiк-тiк». Загалом вiн подобався Мерлу. Принаймнi поки що.

– Добре водиш, угу, та ж напевно, якщо ти з самого Нью-Йорка дiстався цiеi пильноi зморшкуватоi дiрки в дупi, що ii кличуть прикордонним мiстом. І скiльки автiвок ти встиг украсти, Мерле?

– Три. Нi, чотири. Це четверта. Тiльки перша була фургоном. Угнав у сусiда, з яким ми на однiй вулицi жили.

– Чотири, – сказав коп, уважно роздивляючись брудну дитину перед собою. – І як ти фiнансував свое сафарi з пiвночi на пiвдень, Мерле?

– Га?

– Як ти харчувався? Де спав?

– Та бiльше спав у тому, в чому iхав. І крав, – сказав хлопець i звiсив голову. – Найчастiше з сумочок в усiляких панянок. Інколи вони мене не помiчали, та коли помiчали… я швидко бiгаю.

На очi Мерлу навернулися сльози. Вiн багато плакав протягом, як сказав коп, сафарi з пiвночi на пiвдень, але тi сльози не приносили справжнього полегшення. А цi принесли. Мерл не знав чому, i йому було до того байдуже.

– Три мiсяцi, чотири автiвки, – Мерлова посвiдка молодого парафiянина вкотре заходилася тiк-тiк-тiкати. – Вiд чого ти тiкав, малий?

– Вiд свого вiтчима. І якщо ви повернете мене до цього сучого сина, то я знов утечу, за першоi можливостi.

– Угу-угу, беру в тямки. І скiльки тобi насправдi рокiв, Мерле?

– Дванадцять, наступного мiсяця буде тринадцять.

– Дванадцять. Та хай мене в лайнi помочать i перекинуть. Пiдеш зi мною, Мерле. Помiркуемо, що з тобою робити.

Поки не приiхали працiвники соцiальноi служби, у полiцейському вiддiлку на Гаррiсон-авеню Мерла Кессiдi встигли сфотографувати, продезiнфiкувати й узяти вiдбитки пальцiв. Пальчики пустили в мережу. Звичайна процедура, за протоколом.




11


Коли Ралф дiстався до значно меншого полiцейського вiддiлка Флiнт-Сiтi (з метою зателефонувати Деборi Грант, а потiм взяти патрульну автiвку для поiздки в Кеп-Сiтi), то на нього там уже чекав Бiлл Семюелз. Вигляд у того був паскудний. Навiть чубчик Альфальфи якось похнюпився.

– Що не так? – спитав Ралф, маючи на увазi «що ще не так?».

– Отримав повiдомлення вiд Алека Пеллi. З посиланням.

Семюелз розстебнув портфель, дiстав свiй айпед (великий, ясна рiч, моделi «Про») i ввiмкнув. Кiлька разiв провiв по екрану пальцем, тодi передав його Ралфу. Повiдомлення вiд Пеллi було таке: «Ви певнi, що й досi хочете займатися справою проти Т. Мейтленда? То спершу ось на що погляньте». Пiд текстом було посилання. Ралф натиснув лiнк.

На екранi з’явилася сторiнка «Каналу 81»: ПУБЛІЧНИЙ РЕСУРС КЕП-СІТІ! Пiд написом була низка вiдео iз засiдань мiськоi ради, з вiдкриття реконструйованого мосту, навчальний клiп пiд назвою «ВАША БІБЛІОТЕКА І ЯК НЕЮ КОРИСТУВАТИСЯ» i ще один пiд заголовком «НОВІ НАДХОДЖЕННЯ В ЗООПАРКУ КЕП-СІТІ». Ралф запитально глянув на Семюелза.

– Мотай нижче.

Ралф вiдмотав i знайшов вiдео, що називалося «ГАРЛАН КОБЕН СПІЛКУЄТЬСЯ З ВИКЛАДАЧАМИ АНГЛІЙСЬКОЇ ТРЬОХ ШТАТІВ». Значок «ПРОГРАТИ» нашарувався на жiнку в окулярах i з таким щедро полакованим волоссям, що здавалося, наче бейсбольний м’яч запросто може вiдпружинити вiд цiеi зачiски i навiть шкiри на головi не торкнеться. Жiнка стояла на подiумi. Позаду неi виднiвся логотип готелю «Шератон». Ралф розгорнув вiдео на повний екран.

«Привiт усiм! Рада вас вiтати! Я Джозефiн Мак-Дермотт, цьогорiчний президент асоцiацii Викладачiв англiйськоi трьох штатiв. Я дуже рада, що перебуваю тут iз вами й маю змогу привiтати вас на цьогорiчнiй зустрiчi свiтлих голiв. І кiлькох чарок, звiсна рiч». Пiсля цiеi фрази почувся тихий ввiчливий смiх. «Цього року в нас особливо багато вiдвiдувачiв, i хоч менi хотiлося б це якось пов’язати зi своею чарiвливою особою…» Знову ввiчливий смiх. «Але менi здаеться, що справа тут у нашому надзвичайному гостевi…»

– В одному Мейтленд не помилявся, – сказав Семюелз. – Це сране вступне слово тривае цiлу вiчнiсть. Вона торохтить про всi книжки, що цей дядько встиг написати. Перемотуй до дев’ятоi хвилини й тридцяти секунд. Там вона вже закругляеться.

Ралф провiв пальцем по смузi прокрутки внизу вiдео, уже не маючи сумнiвiв щодо того, що вiн зараз побачить. Йому не хотiлося цього бачити, та вiн усе одно дивився. Очей не мiг вiдiрвати.

– Ледi та джентльмени, прошу, вiтайте нашого сьогоднiшнього гостя – мiстера Гарлана Кобена!

З-за кулiс широким кроком вийшов лисий джентльмен, такий високий, що коли вiн нахилився потиснути руку мiз Мак-Дермотт, то здалося, наче вiн вiтаеться з дитиною в дорослому вбраннi. «Канал 81» повважав, що подiя достатньо цiкава, щоб розщедритися аж на двi камери, i тепер у кадрi з’явилася аудиторiя – люди стоячки аплодували Кобену. А за столиком у першому рядi – трое чоловiкiв та одна жiнка. Ралф вiдчув, як його шлунок, мов швидкiсний лiфт, летить униз. Вiн клацнув по екрану, зупинивши вiдео.

– Господи, – сказав детектив. – Це вiн. Террi Мейтленд, разом iз Раундгiллом, Квейдом i Грант.

– Зважаючи на речовi докази, що ми отримали, я не розумiю, як це може бути, але чорт забирай, цей чоловiк i справдi схожий на Террi.

– Бiлле…

Цiлковито приголомшений, Ралф не змiг одразу закiнчити речення.

– Бiлле, цей хлопець був тренером мого сина. Вiн не просто на нього схожий, це i е вiн.

– Кобен говорить хвилин сорок. Здебiльшого показують тiльки його на сценi, але час вiд часу трапляються кадри з аудиторiею, коли люди смiються над якимись дотепами – а цей дядько дотепний, мушу визнати. Інколи люди просто уважно слухають. Мейтленда – якщо це Мейтленд – на цих кадрах майже завжди видно. Але останнiй цвях у вiко домовини забито десь на п’ятдесят шостiй хвилинi. Перемотай.

Про всяк випадок Ралф вiдмотав на п’ятдесят четверту. На той час Кобену вже ставили запитання з залу. «У своiх книжках я нiколи не вживаю лайки тiльки заради лайки, – розповiдав письменник, – але за певних обставин матюки дуже навiть слушнi. Чоловiк, який щойно забив собi пальця молотком, навряд чи скаже “Ой, леле”». Смiх залу. «Маю час iще для одного чи двох запитань. Наприклад, ви, сер?»

Кадр iз Кобеном змiнився кадром iз наступним глядачем. Це був Террi Мейтленд, обличчя взято збiса великим планом, й остання надiя Ралфа на те, що вони мають справу з двiйником (як це припустила Джиннi), випарувалася.

«Коли ви сiдаете писати роман, мiстере Кобен, то чи завжди знаете, хто скоiв злочин, чи iнколи пiд кiнець i самi дивуетеся?»

У кадрi знову з’явився Кобен, який усмiхнувся й вiдповiв: «Дуже хороше запитання».

І не встиг вiн дати дуже хорошу вiдповiдь, як Ралф вiдмотав назад на Террi, який пiдвiвся, щоб поставити свое запитання. Детектив вдивлявся в екран секунд двадцять, а потiм вiддав айпед окружному прокурору.

– Вжух! – сказав Семюелз. – І наша справа летить у трубу.

– Результати ДНК ще не готовi, – мовив Ралф… або радше почув, як мовив.

Вiн почувався так, наче свiдомiсть розiйшлася з тiлом. Мабуть, саме таке вiдчуття мають боксери перед тим, як реферi спиняе бiй.

– І попри те, я ще мушу переговорити з Деборою Грант, – продовжив вiн. – Пiсля того я поiду до Кеп-Сiтi й вiзьмуся до обов’язкiв детектива староi школи. Пiднiму зi стiльця свою дупу i пiду стукати у дверi, як менi порадили. Поговорю з персоналом у готелi, а також у «Вогнищi», куди вони ходили обiдати.

І, згадавши Джиннi, Ралф додав:

– Може, менi пощастить i там лишилися речдоки.

– Ти розумiеш, що з готелем у великому мiстi на це практично немае шансiв, тим паче, коли пiсля того дня минув майже тиждень?

– Розумiю.

– А щодо ресторану, то вiн, мабуть, навiть не працюе в такi години.

Семюелз говорив, мов дитина, яку дорослий хлопець штовхнув на тротуар, i вона через це забила колiно. Ралф починав усвiдомлювати, що цей чоловiк йому не так уже й подобаеться. Вiн дедалi бiльше скидався на слабака.

– Якщо ресторан поруч iз готелем, то ймовiрно, що його вiдкрито на бранч.[80 - Прийом iжi, що об’еднуе снiданок i ланч.]

Семюелз похитав головою, так само вдивляючись у кадр iз Террi Мейтлендом.

– Навiть якщо ми отримаемо збiг за ДНК… у чому я починаю сумнiватися… ти вже достатньо пропрацював на цiй посадi й знаеш, що присяжнi нечасто визнають провину на пiдгрунтi ДНК i вiдбиткiв пальцiв. Чудовий доказ тому – суд над О. Джеем.

– Свiдки…

– Голд iх знищить на перехресному допитi. Стенгоуп? Стара й наполовину слiпа. «Правда, що три роки тому ви вiдмовились вiд прав водити машину, мiсiс Стенгоуп?» Джун Моррiс? Дитина, яка бачила закривавленого чоловiка з протилежного боку вулицi. Скавкрофт тодi випив, i його друзяка теж. У Клода Болтона iсторiя з наркотиками. Найкращий його свiдок – це Вiллов Рейнвотер, але маю для тебе новину, друже, – у цьому штатi люди не особливо зважають на iндiанцiв. Не дуже iм довiряють.

– Але ми надто далеко зайшли, щоб задкувати, – вiдказав Ралф.

– Отака гiрка правда.

Вони трохи посидiли в тишi. Дверi до Ралфового кабiнету були прочиненi, у головнiй залi вiддiлка майже нiкого не було, як i годиться для недiльного ранку в маленькому мiстечковi Пiвденного Заходу. Ралф хотiв було нагадати Семюелзу, що це вiдео вiдволiкло iх вiд слона в кiмнатi: вбито дитину, i, згiдно з усiма набутими речдоками, вони пiймали саме того, хто це зробив. Те, що Мейтленд у цей час начебто перебував за сiмдесят миль вiд мiсця злочину, треба ще з’ясувати й пiдтвердити. А поки не пiдтвердять, вiдпочивати не годиться.

– Якщо хочеш, поiхали зi мною до Кеп-Сiтi.

– Не вийде, – вiдповiв Семюелз. – Я iду з колишньою дружиною та дiтьми на озеро Окома. Вона влаштовуе пiкнiк. Ми нарештi порозумiлися, i я не хочу ризикувати.

– Окей.

Пропозицiя все одно була несерйозна, бо Ралфу хотiлося побути на самотi. Хотiлося спробувати збагнути, яким чином така з першого погляду проста справа перетворилася на колосальний пиздець.

Вiн пiдвiвся. Бiлл Семюелз склав айпед у портфель i став поруч iз Ралфом.

– Гадаю, через це ми можемо втратити роботу, Ралфе. І якщо Мейтленд вийде на волю, то подасть на нас до суду. Сам знаеш, що подасть.

– Їдь на свiй пiкнiк. Поiж трохи сендвiчiв. Це ще не кiнець.

Семюелз першим вийшов з кабiнету, i щось таке в його ходi (чи то опущенi плечi, чи то портфель, що безнадiйно стукався об його колiно) розлютило Ралфа.

– Бiлле?

Семюелз озирнувся.

– У цьому мiстi жорстоко згвалтували дитину. Імовiрно, що або до, або вже пiсля цього хлопчика покусали на смерть. У мене це досi в головi не вкладаеться. Ти гадаеш, його батькам не до щурячоi сраки – чи ми втратимо роботу, чи подадуть позов на мiське управлiння?

Семюелз нiчого не вiдповiв, просто перетнув кiмнату для iнструктажу й вийшов пiд променi вранiшнього сонця. Чудовий вийде день для пiкнiка, проте Ралф пiдозрював, що прокурор не зможе ним цiлком насолодитись.




12


Фред та Оллi зайшли до приймальнi реанiмацiйного вiддiлення в шпиталi Мерсi через три хвилини пiсля «швидкоi» з Арлiн Пiтерсон i незадовго до того, як суботня нiч перетворилась на недiльний ранок. О тiй годинi в передпокоi було натоптом натоптано забитих, заюшених i п’яних, якi скаржилися, плакали й бухикали. Як i бiльшiсть вiддiлень невiдкладноi допомоги, суботньоi ночi в Мерсi було особливо людно, але о дев’ятiй ранку в недiлю там майже нiкого не лишилося. Чоловiк, який прикладав iмпровiзовану пов’язку до рани на руцi. Жiнка, яка тримала на колiнах дитину з високою температурою, i вони разом дивилися на виверти Елмо[81 - Один iз персонажiв дитячого серiалу «Вулиця Сезам», червоний, з оранжевим носом.]




Конец ознакомительного фрагмента.



notes


Примечания





1


Colin Wilson (1931–2013) – англiйський письменник i фiлософ; «Краiна слiпих» («The Country of the Blind») – назва першого роздiлу його першоi фiлософськоi працi «Аутсайдер» («The Outsider», 1956). (Тут i далi прим. пер.)




2


Five-O (амер. сленг) – копи, полiцiя; вислiв пiшов вiд серiалу «Hawaii Five-O», де числом 50 позначався полiцейський пiдроздiл (Гаваi – 50-й штат).




3


Інiнг – перiод бейсбольного матчу, за який обидвi команди по черзi грають у захистi й нападi; усього в матчi дев’ять iнiнгiв; «стати до битки» – вивести на поле бетера, який, граючи в нападi, мае можливiсть заробляти очки.




4


Одна з торгових назв дiазепаму, що належить до класу транквiлiзаторiв.




5


Популярна марка крекерiв американського виробника «Набiско».




6


«Econoline», стара модель мiкроавтобусiв «Ford» E-серii.




7


? 1,5 м.




8


У Великiй Британii та Америцi – загальна назва спiвробiтникiв полiцii, а не вiйськове звання.




9


Зазвичай команда-господарка отримуе перевагу: у першiй половинi iнiнгу захищаеться, а в другiй грае в нападi, мае можливiсть заробляти очки й покращувати рахунок на свою користь; оскiльки тут обидвi команди з одного мiста, чергу встановлюють через жеребкування.




10


Отримавши три аути, бетер (з команди нападу) виходить iз гри; «повнi бази» – на кожнiй базi стоiть по гравцю з команди нападу, вигiдна позицiя, коли е можливiсть заробити чотири очки (рани або воки) за раз.




11


Право ранера пересунутися на наступну базу внаслiдок помилки пiтчера.




12


Удар, унаслiдок якого ранер отримуе право пересунутися на наступну базу.




13


Гравець «на замiну» слабкому бетеру, його вводять у критичних ситуацiях.




14


? 1,5 м.




15


Удар, пiсля якого бетер пробiгае всi бази i заробляе очко.




16


Алюмiнiевi битки з’явились у 1970-х роках; вони легшi за дерев’янi, бо пустi всерединi, iх рекомендують початкiвцям та використовують у любительських лiгах.




17


Помилка бетера (три страйки = вибування з iнiнгу).




18


Помилка пiтчера (чотири боли означають вок – бетер команди-супротивницi мае право пересунутися на наступну базу).




19


Glenn Scobey (Pop) Warner (1871–1954) – легендарний тренер з американського футболу; на його честь названо неприбуткову органiзацiю, що проводить матчi й рiзноманiтнi заходи серед молодих футболiстiв.




20


Ідеться про страту за допомогою смертельноi iн’екцii.




21


«Angry Birds» i «Corgi Hop» – вiдеоiгри.




22


Вiльнi легкi штани з бавовни чи льону.




23


Знаменитий гейзер в Єллоустонському нацiональному парку.




24


«MedNOW» i «Quick Care» – центри невiдкладноi медичноi допомоги в США.




25


Рiзновид сковорiдок на нiжках, якими зазвичай користуються на вiдкритому вогнi.




26


«CSI: Мiсце злочину» (2000–2015) – американський телесерiал про роботу кримiналiстичноi лабораторii.




27


«The Little Rascals» (1955) – збiрка комедiйних етюдiв вiд 30-х рокiв про пригоди дiтлахiв; Альфальфа – один iз найпопулярнiших персонажiв серiалу, малий хлопчик iз характерним чубчиком насторч посеред макiвки.




28


Ms. (англ.) – звертання до жiнки, якщо ii сiмейний статус невiдомий (на вiдмiну вiд незамiжньоi – мiс i одруженоi – мiсiс).




29


Willow (англ.) – верба, також: сухорлявий, жилавий.




30


«Amazon Kindle» – серiя електронних книжок-читалок.




31


«Amtrak» – американська нацiональна корпорацiя, що спецiалiзуеться на залiзничних пасажирських перевезеннях.




32


«Magic 8 Ball» – iграшка вiд фiрми «Mattel», чорна пластикова куля з вiсiмкою з одного боку та екраном, що видае передбачення, з iншого.




33


? 2,1 м.




34


Джозеф Форс Кратер – суддя Верховного суду штату Нью-Йорк, який 1930 року загадково i безслiдно зник пiд час полiтичного скандалу.




35


Вiдомий випадок викрадення й убивства двадцятимiсячного Чарльза Лiндберга, за якого зловмисники отримали викуп у 50 000 доларiв, але дитину так i не повернули; пiзнiше було знайдено тiло хлопчика.




36


Devil’s food cake (англ.) – популярний у США шоколадний торт.




37


Косатка, зiрка шоу в «Морському свiтi Сан-Дiего» шiстдесятих рокiв.




38


«Trailways» – одна з найбiльших приватних транспортних компанiй штату Нью-Йорк.




39


Narcotics Anonymous – «Анонiмнi Наркомани», органiзацiя на кшталт «Анонiмних Алкоголiкiв», що допомагае боротися iз залежнiстю.




40


Один iз прийомiв в американському футболi, коли беки кiлька разiв перекидають один одному м’яч.




41


Назви байкерських клубiв.




42


? 1,47-1,5 м.




43


? 15 см.




44


Вiд англ. бейсбольного термiна «whiff» – не влучити по м’ячу пiд час подачi, стратити; «Swiffer» – марка швабри для сухого бруду.




45


Bunt (англ.) – спецiальна технiка в бейсболi, коли бетер легко й ненапружено тримае биту в горизонтальному положеннi, при чому пальцi однiеi руки розташованi просто посерединi стрижня.




46


Сейкрiфайс – ситуацiя, коли бетер вiдбивае м’яч таким чином, що вибувае з гри, але один iз ранерiв отримуе право стати на наступну базу; та iнколи, щоб заробити хiт, бетер виконуе бант i сам бiжить до першоi бази.




47


SuperFrog – талiсман спортивних команд ТХУ.




48


У транспортi та авiацii – пересадковий, перевантажувальний вузол.




49


О. Джей Сiмпсон – американський футболiст i актор, якого в 1995 роцi звинуватили в убивствi власноi дружини та ii коханця, але довести провину так i не змогли.




50


? 56 см i 8 см.




51


І група, резус позитивний.




52


IV група, резус позитивний.




53


Рiзновид амнезii, коли людина забувае iнформацiю про себе (iм’я тощо), часто вигадуючи нову особистiсть




54


Harlan Coben (1962) – американський автор мiстичних романiв i трилерiв; головний персонаж бiльшостi творiв – детектив Майрон Болiтар.




55


Імовiрно, вислiв походить зi всесвiту кiноепопеi «Зоряних вiйн»; означае протилежний бiк будь-якоi справи, де бiльше вигоди й усiляких «плюшок».




56


? 110 км.




57


? 800 м.




58


Науковий ступiнь «доктор медицини».




59


? 8 см.




60


? 20 см.




61


Популярнi американськi змагання на моторному транспортi (автiвки, мотоцикли, а також улюбленi Кiнговi вантажiвки й навiть трактори).




62


Переклад Івана Огiенка.




63


? 320 м.




64


Брат (iсп.).




65


«Shave and a Haircut – two bits» – загальноприйнята назва короткоi музичноi фрази на сiм нот (C-G-G-A-G B-C), якою iнколи завершують музичнi виступи, часто заради комiчного ефекту; вiршикiв, якi спiвають пiд цю мелодiю, – безлiч




66


Мiсто й острiв у Флоридськiй протоцi.




67


Rex Todhunter Stout (1886–1975) – американський автор детективних романiв; найвiдомiшi персонажi – детектив Неро Вулф i його асистент Арчi Гудвiн.




68


«Ambien» – також «Золпiдем», марка снодiйного.




69


Groupies – дiвчата-прихильницi, що часто подорожують у турне з улюбленою музичною групою.




70


? 20 кг.




71


Nabs, Oreo, Ritz – марки крекерiв i шоколадного печива.




72


В Ірландii е звичай не тужити на поминках, а веселитися й пити донесхочу, прославляючи життя покiйника.




73


Okie City Thunder – баскетбольна команда Оклагома-Сiтi.




74


Переклад Івана Огiенка.




75


Управлiння виправними закладами (Department of Corrections, DOC).




76


Особливий психологiчний стан, коли людина шкодуе, що зробила ту чи iншу покупку.




77


Іграшка з пап’е-маше, зазвичай у формi вiслюка, яку на свята наповнюють солодощами, а дiти потiм намагаються iз зав’язаними очима ii розбити.




78


Tom Hanks (1956) – американський комедiйний i драматичний актор («Форрест Гамп», «Зелена миля»), лауреат численних кiнопремiй (як-от «Золотий глобус» та «Оскар»).




79


Імовiрно, посилання на детективний роман «Маленький жовтий песик» Волтера Мозлi.




80


Прийом iжi, що об’еднуе снiданок i ланч.




81


Один iз персонажiв дитячого серiалу «Вулиця Сезам», червоний, з оранжевим носом.


  
Текст предоставлен ООО «ИТ»
Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию:https://tellnovel.com/k-ng_st-ven/autsayder