Мiстер Мерседес
Стiвен Edwin Кiнг


Трилогiя Бiлла Ходжеса #1
Книжка, яка змусить вас понервувати!

Спогади про нерозкритий злочин не дають спокою колишньому полiцейському Бiллу Ходжесу. Вiн мав упiймати злочинця, який на вкраденому «мерседесi» навмисне вбив та покалiчив десятки людей, але… Одного дня Бiлл отримуе листа вiд того самого таемничого вбивцi. Вiн обiцяе, що наступного разу жертв буде бiльше! Це був тiльки початок… Бiлл знову повертаеться до роботи. Ставки в цiй смертельнiй грi надто високi…

[b]Обережно! Ненормативна лексика![/b]





Стiвен Кiнг

Мiстер Мерседес


З думками про Джеймса М. Кейна

Вони мене скинули з сiновоза десь опiвднi…[1 - James Mallahan Cain (1892–1977) – американський письменник, один iз засновникiв «жорсткого» детективного жанру; цитата походить з його знаменитого першого роману «Листоноша завжди дзвонить двiчi» (1934), за яким було знято сiм кiнофiльмiв, написано й поставлено оперу та двi п’еси. (Тут i далi прим. пер.)]



© Stephen King, 2014

© Hemiro Ltd, видання украiнською мовою, 2014

© Книжковий Клуб «Клуб Сiмейного Дозвiлля», переклад та художне оформлення, 2014









Сiрий «мерседес»



9–10 квiтня 2009

Огi Оденкьорк мав 1997 року випуску «датсуна»[2 - «Datsun» – бренд легкових автомобiлiв японськоi корпорацii «Nissan», який iснував у 1931–1981 рр. i був вiдновлений лише 2013 р.; таким чином читачевi, який знае про неможливiсть iснування машини «датсун» 1997 року випуску, Стiвен Кiнг натякае, що в романi йдеться про якусь паралельну нашiй реальнiсть.], який попри великий пробiг iздив усе ще добре, але пальне коштувало дорого, особливо для людини, що сидить без роботи, а Мiський Центр мiстився на дальньому кiнцi мiста, тому того вечора вiн вирiшив скористатися останнiм автобусом. Вiн вийшов iз нього з наплiчником на спинi та спальним мiшком пiд пахвою, коли вже було двадцять хвилин по одинадцятiй. Огi подумав про те, як вiн тiшитиметься цьому простьобаному, пуховому спальнику о третiй ранку. Вечiр був туманним i зимним.

– Щасти тобi, чоловiче, – промовив водiй, коли Огi спускався сходинками. – Тобi щось напевне мусить дiстатися, хоча б тiльки за те, що ти опинився там першим.

Тiльки першим вiн не був. Досягши вершини широкого й крутого пiд’iзного шляху, який вiв до великоi громадськоi аудиторii, Огi побачив щонайменше пару дюжин людей, якi вже чекали купкою перед рядом дверей – дехто з них стояв, бiльшiсть сидiли. Встановленi там стовпчики з натягнутою мiж ними жовтою стрiчкою «НЕ ПЕРЕТИНАТИ» створювали доволi складний прохiд, який завивався назад уздовж самого себе на кшталт лабiринту. Огi знав таке з кiнотеатрiв i з того банку, в якому вiн наразi перевищив свiй кредитний лiмiт, i вiн розумiв мету – втиснути якомога бiльше людей у якомога менший простiр.

Пiдходячи до кiнця того, що невдовзi стане «анакондою» з шукачiв роботи, Огi побачив, що крайня в цiй черзi жiнка тримае в рюкзачку-кенгуру спляче немовля, й вiдчув одночасно здивування та вiдразу. Щiчки в дитини пашiли вiд застуди; кожен ii вiддих виходив зi слабеньким хрипом.

Жiнка дочула трохи захекане наближення Огi й обернулась. Молода й доволi миловида – навiть iз темними колами пiд очима. Бiля нiг у неi стояла маленька стьобана дорожня сумка. Огi вирiшив, що там система життезабезпечення немовляти.

– Привiт, – промовила вона. – Вiтаю в Клубi Раннiх Пташок.

– Тiльки й надii, що вхопимо якогось черв’ячка, – вiдбрив вiн, а тодi подумав: та що за чорт, i простягнув руку. – Огаст Оденкьорк. Огi. Мене недавно скоротили. Це так тепер, у двадцять першому столiттi, кажуть, коли витурюють з роботи.

Вона потисла йому руку. Потиск мала добрий, мiцний i анiтрiшечки не нiяковий.

– Я Дженiс Крей, а мою сповиту радiсть звуть Паттi. Можна сказати, що мене теж скоротили. Я була хатньою робiтницею в гарнiй родинi, у Цукрових Пригiрках. Хазяiн, гм-м, володiе автосалоном.

Огi клiпнув очима.

Дженiс кивнула:

– Я розумiю. Вiн сказав, що йому дуже шкода мене вiдпускати, але вони мусять затягнути паски.

– Багато такого коiться навкруги, – сказав Огi, сам собi думаючи: «Ти не могла знайти нiкого, щоб посидiв з дитиною? Зовсiм нiкогiсiнько?»

– Я мусила принести ii сюди. – Вiн припустив, що вiд Дженiс Крей не вимагалося бути видатною читачкою думок, щоб здогадатися, що йому подумалося. – У нас нiкого бiльше нема. Буквально нiкого. Дiвчина з нашоi вулицi не змогла б залишитися на всю нiч, навiть якби я iй заплатила, та я на це й неспроможна. Якщо я не отримаю роботи, навiть не знаю, що ми будемо робити.

– А твоi батьки не могли ii взяти? – запитав Огi.

– Вони живуть у Вермонтi. Якби я мала бодай половину мозку, я б узяла Паттi й поiхала туди. Отак-от гарненько. Тiльки в них е власнi проблеми. Тато каже, що iхнiй дiм пiдтопило. Не буквально, вони не опинилися в рiчцi, нiчого подiбного, там щось таке фiнансове.

Огi кивнув. Такого теж багато коiться навкруги.

Крутим узвозом угору з Марлборо-стрит, де Огi був зiйшов з автобуса, над’iжджали нечисленнi автомобiлi. Вони завертали лiворуч, до величезного порожнього поля парковки, яка поза всякими сумнiвами буде вщерть заповненою ще перед свiтанком завтрашнього дня… задовго до вiдкриття дверей на Перший Щорiчний Мiський Ярмарок Робочих Мiсць. Жодна з машин не скидалася на нову. Водii паркувалися, i з бiльшостi автiвок вигулькували по три-чотири шукачi роботи, прямуючи потiм до дверей аудиторii. Огi не був уже останнiм у черзi. Черга вже майже досягла першого закруту.

– Якщо я зможу дiстати собi роботу, я тодi зможу знайти i няньку для дитини, – промовила вона. – Але цю нiч менi доведеться якось перекантуватися з Паттi.

Дитина вибухнула нестримним кашлем, щодо якого Огi не розпитував, мала пововтузилася в рюкзачку i знову заспокоiлась. Принаймнi вона була щiльно закутана; навiть ii долонi ховалися в крихiтних рукавичках.

«Дiтям виживати важче», – нiяково сказав собi подумки Огi. Йому подумалося про Пиловий казан[3 - Dust Bowl – перiод засухи i потужних пилових буревiiв на Великих рiвнинах – у головному сiльськогосподарському регiонi США, – який розпочався майже одночасно з Великою економiчною депресiею 1930-х рр., коли тисячi зубожiлих родин мандрували Америкою.], про ту Велику депресiю. Ну, теперiшня для нього особисто також виявилася доволi великою. Два роки тому все було нормально. Жив-поживав вiн не те щоб зовсiм у розкошах у себе на районi, але кiнцi з кiнцями таки зводив, та й у кiнцi майже кожного мiсяця щось залишалося. Тепер усе обернулося на лайно. Щось таке вони поробили з грошима. Вiн цього не розумiв; вiн працював простим офiсним щуром у постачальному вiддiлi компанii «Чикаго Лейкс Транспорт», розумiвся на накладних та на тому, як користатися комп’ютером, щоб спрямовувати вантажi, де треба, судном, потягом або лiтаком.

– Люди побачать мене з немовлям i вирiшать, що я безвiдповiдальна особа, – не вгавала Дженiс Крей. – Я знаю, я вже бачу це у них на обличчях, я побачила це й на твоему. Але що iнакше я могла зробити? Навiть аби та дiвчина з нашоi вулицi змогла залишитися на нiч, це коштувало б менi вiсiмдесят чотири долари. Вiсiмдесят чотири! Менi довелося вiдкласти на квартплату за наступний мiсяць i пiсля цього я вже залишилася без копiйчини. – Вона усмiхнулась, i в свiтлi високих дугових натрiевих лiхтарiв з парковки Огi побачив на ii вiях бусинки слiз. – Отаке я базiкало.

– Не треба вибачатися, якщо саме це ти зараз робиш.

Черга вже завернула за перший закрут i повернулася до того мiсця, де стояв Огi. А дiвчина таки мала рацiю. Вiн побачив, як багато людей витрiщаються на сплячу в рюкзачку дитину.

– Ну, так воно й е, гаразд. Я самотня, незамiжня мати, яка не мае роботи. Я хочу вибачатися перед кожним – за геть усе.

Вона вiдвернулась i подивилася на повiшений понад рядом дверей банер. На ньому було написано: 1000 робчих мiсць Гарантовано! А нижче: «Ми пiдтримуемо мешканцiв нашого мiста!» – МЕР РАЛЬФ КІНСЛЕР.

– Інколи менi кортить вибачитися за «Коламбiн»[4 - Маеться на увазi масове вбивство, скоене 22 квiтня 1999 р. двома озброеними школярами в середнiй школi «Коламбiн» у штатi Колорадо; тодi було застрелено 13 i поранено 21 особу, пiсля чого вбивцi самi застрелилися.], за одинадцяте вересня 2001, за те, що Беррi Бондс[5 - Barry Lamar Bonds (нар. 1964 р.) – знаменитий бейсболiст, 8-разовий володар «Золотоi рукавички», 7-разовий володар титулу «Найцiннiший гравець», був одною з ключових фiгур у «стероiдному скандалi» 2003 р.; 2011 р. отримав судовий вирок за надання брехливих свiдчень пiд присягою.] приймав стероiди. – Вона видала напiвiстеричний смiшок. – Інколи менi навiть кортить вибачитися за вибух космiчного човника[6 - Дженiс мае на увазi катастрофу 28.01.1986 р., коли через технiчнi негаразди вибухнув вiдразу пiсля зльоту космiчний шатл «Челенджер» i загинуло семеро астронавтiв.], хоча, коли те трапилося, я ще тiльки вчилась ходити.

– Не журися, – сказав iй Огi, – з тобою все буде добре. – То були просто стандартнi слова, якi промовляються в таких випадках.

– Менi хотiлося б, аби було не так сиро, от i все. Я ii укутала на той випадок, якщо стане сильно холодно, а зараз сиро… – Вона похитала головою. – Та ми впораемося, авжеж, хiба не так, Паттi? – вона подарувала Огi безпорадну посмiшку. – Аби тiльки не почався дощ.



Дощ не почався, але сирiсть посилювалася, аж врештi-решт вони побачили, як у свiтлi дугових натрiевих лiхтарiв зависли крихiтнi крапельки. У якийсь момент Огi зрозумiв, що Дженiс Крей заснула стоячи. Вона перехнябилася на одне стегно, плечi в неi поникли, волосся вологими крилами висiло по боках обличчя, а пiдборiддя майже вперлося в груднину. Вiн поглянув собi на годинник i побачив, що вже за чверть третя.

Через десять хвилин прокинулась i почала плакати Паттi Крей. Їi мати («ii мама-сама-дитя» – подумав Огi) стрепенулася, якось по-конячому пирхнула, пiдвела голову i спробувала витягти доньку з рюкзачка. Дитина спершу не виходила, у неi застрягли ноги. Долучився Огi, тримаючи краi стропiв. Коли Паттi, тепер уже волаючи, вигулькнула, вiн побачив, що по всiй ii крихiтнiй рожевiй курточцi й шапочцi того ж кольору блищать краплi води.

– Вона зголоднiла, – промовила Дженiс. – Я можу дати iй грудь, але дитина до того ж ще й мокра. Я вiдчуваю це просто крiзь ii штанцi. Господи, я не можу ii перевдягати на такому… тiльки поглянь, як туманом береться!

Огi зачудувався, що ж то за таке кумедне божество налаштувало все так, щоб вiн опинився наступним за нею в цiй черзi. Також вiн чудувався, як збiса ця жiнка збираеться пробиватись надалi крiзь решту свого життя – всього життя, а не лише наступних вiсiмнадцяти чи скiлькох там рокiв, поки вона нестиме вiдповiдальнiсть за дитину. Вийти в таку нiч без нiчого iншого, крiм торбочки пелюшок! Виявитися такою безпорадною!

Вiн був поклав свiй спальний мiшок бiля сумки з пелюшками Паттi. Тепер вiн присiв навпочiпки, потягнув зав’язки, розкатав мiшок i розстебнув на ньому зiпер.

– Пiрнай сюди. Грiйся, i ii зiгрiй. А я подам потiм причандали, якi тобi потрiбнi.

Тримаючи на руках розборсану, дитину, яка плакала, вона витрiщилася на нього.

– Ти жонатий, Огi?

– Розлучений.

– Дiти?

Вiн похитав головою.

– Чому ти такий ласкавий до нас?

– Тому що ми тут, – вiдповiв вiн, знизуючи плечима.

Вона затримала на ньому погляд трохи довше, зважуючи, а потiм передала йому немовля. Огi тримав дитину на простягнутих руках, причарований червоним, розлюченим личком, краплиною сопельки на крихiтному кирпатому носi, нiжками у фланелевих повзунках, що «накручували велосипеднi педалi». Дженiс змiйкою сковзнула у спальник, а потiм пiдняла руки:

– Подай ii, будь ласка, менi.

Огi вiддав дитину, i жiнка зарилася в глиб спального мiшка. Збоку, там, де черга робила перший поворот назад, на них задивилися двое молодикiв.

– Пильнуйте власнi справи, хлопцi, – промовив Огi, i вони вiдвели погляди.

– Ти не подаси менi перемiну? – попрохала Дженiс. – Перш нiж годувати, менi треба ii перевдягти.

Вiн присiв, впершись одним колiном у мокрий асфальт, i розстебнув зiпер на стьобанiй сумочцi. На мить вiн здивувався, побачивши там замiсть памперсiв ганчiр’янi пiдгузки, а потiм зрозумiв. Ганчiр’янi можна використовувати знову i знову. Можливо, ця жiнка не така вже й конче безпорадна.

– Я тут бачу ще пляшечку «Бейбi меджик»[7 - «Baby Magic» – заснований 1951 р. бренд дитячих гiгiенiчних засобiв – мило, шампунi, лосьйони, серветки тощо.]. Тобi вона треба?

Зсередини спального мiшка, звiдки тепер стирчало тiльки пасмо ii рудуватого волосся, долинуло:

– Так, будь ласка.

Вiн подав iй пелюшки i лосьйон. Спальник почав смикатися й спучуватися. Спершу плач подужчав. Трохи знизу, вiд одного iз закрутiв iхньоi черги, хтось загублений у гуснучому туманi промовив:

– Ти що там, не можеш заткнути дитину?

Інший голос додав:

– Хтось мусить зателефонувати до соцiальноi служби.

Огi чекав, дивлячись на спальний мiшок. Нарештi той перестав ворушитися i звiдти вистромилася рука з пiдгузком.

– Ти не покладеш це до сумки? Там е пластиковий пакет для брудних. – Вона поглянула на нього, визирнувши, наче якийсь кротик iз нори. – Не бiйся, воно не закаляне, тiльки запiсяне.

Огi взяв пiдгузок, поклав його до пластикового пакета (збоку на ньому був напис COSTCO[8 - «Costco Wholesale Corporation» – заснована 1983 р. торговельна мережа клубного типу, друга за поширенiстю в США.]), а потiм засмикнув на сумцi зiпер. Плач усерединi спального мiшка («так багато торб», – подумав вiн) тривав ще хвилину чи двi, а потiм раптово обiрвався, це Паттi почала годуватися на парковцi Мiського Центру. З-понад ряду дверей, якi вiдкриються лише через шiсть годин, один раз апатично сплеснувся банер. 1000 робочих мiсць Гарантовано!

«Звiсно, – подумав Огi. – А ще ти гарантовано не пiдчепиш СНІДу, якщо нажиратимешся вiтамiном С».

Проминуло двадцять хвилин. Ще кiлька машин виiхали вгору з Марлборо-стрит. Ще кiлька людей приедналися до черги. На думку Огi, iх тут уже мусило чекати сотнi чотири. З такими темпами на той час, коли о дев’ятiй годинi вiдчинять дверi, тут, за найпомiркованiшими прогнозами, стоятиме вже тисячi двi претендентiв.

«Якщо хтось запропонуе менi роботу кухарчуком в «МакДоналдсi», чи я погоджуся?»

Мабуть.

«А якщо дверником у “Волмартi”[9 - «Walmart» – заснована 1962 р. в штатi Арканзас, наразi найбiльша в свiтi мережа супермаркетiв низьких цiн.]?»

О, ще б пак. Величезна посмiшка i «як вам сьогоднi ведеться?» Огi подумав, що роботу дверника вiн змiг би зразу виконувати вiртуозно.

«Я комунiкабельна персона», – подумав вiн. І розсмiявся.

Зi спальника:

– Щось кумедне?

– Нiчого, – вiдповiв вiн. – Обнiмай дитину.

– Я це й роблю, – з посмiшкою в голосi.



О третiй тридцять вiн присiв на колiна, пiдняв клапан спальника i зазирнув досередини. Дженiс Крей мiцно спала, згорнувшись калачиком, пригортаючи дитину собi до грудей. Це навело його на згадку про «Грона гнiву». Як там звали ту дiвчину? Ту, яка наприкiнцi годуе груддю того чоловiка[10 - «The Grapes of Wrath» (1939) – роман нобелiвського лауреата Джона Стейнбека (1901–1968) про бiдну фермерську родину Джоудiв, яка, покинувши в часи «Пилового казана» Оклахому, просуваеться до Калiфорнii; книга закiнчуеться тим, що вони натрапляють по дорозi на хлопчика, батько якого помирае вiд голоду, i дочка Джоудiв Роза, в якоi народилася мертвою дитина, годуе охлялого чоловiка груддю.]. Якесь квiткове iм’я, пригадувалося йому. Лiлi? Нi. Веронiка? Абсолютно нi. Вiн подумав, чи не прикласти долонi сурмою собi до рота i, пiдвищивши голос, запитати в натовпу: «ХТО ТУТ ЧИТАВ “ГРОНА ГНІВУ”?»

Коли вiн уже пiдводився (посмiхаючись такiй абсурднiй думцi), йому набiгло те iм’я. Роза. Так звали ту дiвчину в «Гронах гнiву». Але не просто Роза, а Роза Шарона[11 - Rose of Sharon – образ iз «Пiснi пiсень» у Бiблii: «Я троянда Шаронська, лiлея долин».]. Схоже було на якесь бiблiйне iм’я, втiм, iз цiлковитою певнiстю вiн цього стверджувати не мiг; вiн нiколи не був ревним читачем Бiблii.

Вiн поглянув униз, на спальний мiшок, у якому був сподiвався провести передсвiтанковi години цiеi ночi, i згадав, як Дженiс Крей казала, що iй хочеться вибачатися за Коламбiн, i за дев’яте вересня, i за Беррi Бондса. Може, вона б заразом взялася й за глобальне потеплiння. Можливо, коли все це закiнчиться i вони вже отримають гарантованi робочi мiсця – або нi; «нi» мало такий самий рiвень iмовiрностi – вiн пригостить ii снiданком. Не якесь там залицяння, нiчого такого подiбного, просто яечня з шинкою. А пiсля того вони вже нiколи не бачитимуться знову.

Люди ще надходили. Вони зупинялися перед кiнцем серпантину стрiчок iз зарозумiлим написом «НЕ ПЕРЕТИНАТИ». Щойно по тому, як цей серпантин заповнився, черга почала подовжуватися на саму парковку. Що дивувало Огi – i тривожило його – це те, якими були тут усi тихими. Так, нiби всi вони розумiли, що iх мета безнадiйна, i чекають вони лише, щоб отримати цьому офiцiйне пiдтвердження.

Банер знову мляво шарпнувся.

Туман продовжував густiшати.



Незадовго перед п’ятою годиною ранку Огi стрепенувся з напiвдрiмоти, потоптався, щоб розбудити собi ноги, i звернув увагу на якесь неприемне, залiзисте свiтло, що вповзало в повiтря. Воно якнайдалi в свiтi вiдпадало вiд того рожевоперстого свiтанку, що його оспiвували поети i старовиннi кiнофiльми формату технiколор[12 - Technicolor – винайдений 1916 р. спосiб високоякiсного передавання кольорiв на фото-та кiноплiвцi, який особливо широко використовувався в Голлiвудi у 1922–1952 рр. для зйомок i тиражування високобюджетних фiльмiв.]; це був якийсь анти-свiтанок, сирий i блiдий, як щока денноi давнини трупа.

Огi бачив, як у всiй своiй позбавленiй смаку архiтектурнiй пишнотi зразка тисяча дев’ятсот сiмдесятих повiльно проявляеться будiвля Мiського Центру. Вiн подивився на двi дюжини закрутiв гiрського серпантину з терпляче очiкуючих людей, а потiм на решту черги, хвiст якоi ховався в туманi. Тепер уже де-не-де стиха зазвучали балачки, а коли по той бiк дверей крiзь вестибюль пройшов одягнений у сiре робоче вбрання сторож, здiйнялися невеличкi глузливi веселощi.

– Вiдкрито життя на iнших планетах! – вигукнув один iз тих молодикiв, що були витрiщалися на Дженiс Крей – то був Крiс Фрiас, якому невдовзi цiлком вiдiрве руку геть.

На цю реплiку вiдгукнулися помiрним смiхом i люди почали теревенити. Нiч скiнчилася. Сльозливе свiтло не вельми надихало, але при ньому було бодай трохи краще, нiж у тi передсвiтанковi години, якi щойно минули.

Огi знову присiв бiля свого спальника, прислухаючись одним вухом. Почуте ним тихеньке мiрне сопiння змусило його посмiхнутися. Можливо, його переживання за неi було даремним. Вiн припускав, що трапляються люди, якi долають життя – ба, може, навiть успiшно – завдяки добротi незнайомцiв. Ця молода жiнка, що оце зараз придрiмнула зi своею дитиною в його спальнiм мiшку, може бути однiею з таких.

Йому подумалося, що вони з Дженiс Крей могли б представлятися в рiзних заявочних анкетах як пара. Якби вони так зробили, присутнiсть немовляти не здавалася б безвiдповiдальнiстю, а радше ознакою спiльноi самовiдданостi. Напевне вiн сказати не мiг, багато чого в людськiй природi залишалося для нього таемницею, але вiн вважав таке ймовiрним. Огi вирiшив, що, коли прокинеться Дженiс, вiн спробуе викласти цю iдею iй. Подивиться, що вона на це скаже. Подружню пару вони з себе зображати не зможуть; на нiй нема обручки, а свою вiн зняв назавжди ще три роки тому, але вони могли б назватися… як це тепер люди кажуть? Партнерами.

З Марлборо-стрит на крутий узвiз регулярно, як цокотiння годинника, продовжували виiжджати автомашини. Невдовзi з’являться також пiшi люди, щойно з першого ранкового автобуса. Огi був майже певен, що о шостiй вони почнуть сюди просто набiгати. Через цей густий туман приiжджi машини проявляли себе лише фарами з неясними обрисами-тiнями, прихованими за лобовим склом. Деякi з водiiв, побачивши величезний натовп iз тих, що вже чекають, розвертались назад, зневiренi, але бiльшiсть трималися свого, прямуючи до тих небагатьох парковочних мiсць, якi ще залишалися вiльними, убували iхнi заднi вогнi.

А потiм Огi помiтив силует автомобiля, який не розвернувся i не продовжив шлях на дальнiй край парковки. По боках його незвичайно яскравих фар свiтили ще й жовтi, протитуманнi.

«Потужнi фари, – подумав Огi. – Певне, якийсь «Мерседес-Бенц». Що робить «бенц» на ярмарку робочих мiсць?»

Вiн припустив, що це може бути сам мер Кiнслер – з’явився оголосити промову перед Клубом Раннiх Пташок. Щоб пiдтримати iхню заповзятливiсть, iхне старе, добiрне американське кредо «хто рано встае, той свое бере». Якщо так, подумав Огi, приiжджати зараз сюди в «мерседесi», навiть якщо той i старий, це несмак.

Якийсь лiтнiй парубок у черзi попереду Огi (Вейн Велланд, наразi в останнi митi свого земного iснування) промовив: «Чи це не «бенц»? Скидаеться на те, нiби “бенц”».

Огi вже вiдкрив рота сказати, що звiсно, так i е, потужнi переднi фари «мерседеса» неможливо з чимсь сплутати, але раптом водiй iншоi машини просто позаду цього неясного силуету натиснув на клаксон – довгий, нетерплячий гудок. Потужнi фари зблиснули ще яскравiше, прорiзавши блискучi конуси крiзь пiдвiшений крапельками туман, i машина, немов ii пiдгарячив той нетерплячий сигнал, стрибнула вперед.

– Гей! – вигукнув Вейн Велланд здивовано. І то було його останне слово.

Машина набрала швидкiсть прямо на тому мiсцi, де юрма шукачiв роботи була напакована найщiльнiше, i оповилася стрiчками «НЕ ПЕРЕТИНАТИ». Дехто намагався втiкати, проте вирватися на волю могли тiльки тi, що перебували в заднiй частинi натовпу. Хто стояли ближче до дверей – справжнi Раннi Пташки – не мали жодних шансiв. Вони натикалися на стовпчики, перекидаючи iх, вони заплутувалися у стрiчках, вони наштовхувалися одне на одного. Натовп хитався туди-сюди збудженими хвилями. Старiшi й меншi на зрiст попадали й були затоптанi.

Огi рiзко кинуло влiво, вiн спiткнувся, утримався на ногах, його попхнуло вперед. Майнув чийсь лiкоть, бахнувши йому в вилицю прямо пiд правим оком, i той бiк його поля зору спалахнув яскравими iскрами Четвертого липня[13 - Четверте липня – День незалежностi, головне нацiональне свято США.]. Іншим оком вiн побачив, як цей «мерседес» не просто виник з туману, а немов сам себе з нього сотворив. Великий сiрий седан, мабуть, SL500[14 - «SL500» – модель «мерседеса» з двигуном потужнiстю 306 к. с., яка випускаеться з 2001 р.], той, що з дванадцятьма цилiндрами, i саме зараз усi дванадцять гугонiли.

Огi штовхнуло на колiна поряд з його спальним мiшком, силуючись знову пiдвестись, вiн отримував безперервнi удари: по руцi, по плечах, по шиi. Люди кричали. Вiн почув, як залементувала якась жiнка: «Обережно, обережно, вiн не зупиняеться!»

Вiн побачив, як висунула голову зi спальника Дженiс Крей, очi ii клiпали в збентеженнi. Знову вона нагадала йому несмiливого кротика, що визирае з нiрки. Панi-кротик з жахливо розкуйовдженим зi сну волоссям.

Огi подряпався вперед навкарачки i лiг на спальний мiшок з цiею жiнкою i ii дитиною всерединi, немов таким чином вiн мiг успiшно прикрити iх вiд двотонного витвору нiмецькоi iнженерii. Вiн чув, як волали люди, iхнi крики майже поглинуло ревiння двигуна великого седана, що наближався. Вiд когось вiн отримав страшенний удар по потилицi, та ледве його вiдчув.

Вистачило часу подумати: «Я збирався пригостити Розу Шарона снiданком».

Вистачило часу подумати: «Може, вiн вiдверне».

Це здавалося для них найкращим шансом, можливо, iхнiм единим шансом. Вiн почав пiдводити голову, щоб побачити, чи так воно, але тут величезне чорне колесо зжерло його поле зору. Огi вiдчув, як рука цiеi жiнки стиснула його передплiччя. Йому вистачило часу на надiю, що дитина все ще спить. А потiм час збiг.




Дет-Пенс



1

Ходжес виходить iз кухнi з бляшанкою пива в руцi, сiдае у крiсло «Лей-Зi-Бой»[15 - «La-Z-Boy» – бренд м’яких домашнiх меблiв, якi випускае однойменна компанiя, заснована 1929 року в штатi Мiчиган.] i ставить бляшанку на маленький столик лiворуч вiд себе, поряд з пiстолетом. То револьвер «Smith & Wesson M & P» калiбру.38 – «M & P» означае «вiйськовий i полiцейський». Ходжес його неуважно погладжуе, як от ви погладжували б старого собаку, потiм пiдбирае телевiзiйний пульт i вмикае «Сьомий канал». Вiн трохи запiзнився, i аудиторiя в студii вже аплодуе.

Вiн думае про моду, нетривалу й зловiсну, яка охопила його мiсто наприкiнцi вiсiмдесятих. Хоча, можливо, слово, якого вiн насправдi потребуе – заразила, бо то було, немов перехiдна лихоманка. Три мiськi газети друкували про все те передовицi цiлiсiньке лiто. Тепер двi з тих газет зникли, а третя iснуе на реанiмацiйному забезпеченнi.

Махаючи рукою аудиторii, на подiум широкими кроками сходить ведучий у стильному костюмi. Вiдтодi, як вiн пiшов у вiдставку з полiцii, Ходжес дивиться це шоу майже кожного будня, i вважае, що цей чоловiк занадто меткий для такоi роботи – роботи, що трохи схожа на занурення в каналiзацiю з аквалангом, але без гiдрокостюма. Вiн вважае, що ведучий – чоловiк того типу, який одного дня скоiть самогубство, а потiм усi його друзi та близькi родичi казатимуть, що жодного уявлення не мали, нiби з ним щось не так; вони гомонiтимуть, яким вiн був життерадiсним, коли вони бачили його востанне.

На цiй думцi Ходжес знов неуважно погладжуе револьвер. Це модель «Вiкторi»[16 - «Smith & Wesson Victory Model» – револьвер, який випускався у 1942–1944 рр. i перебував на озброеннi американських полiцейських i деяких вiйськових частин аж до кiнця 1990-х.]. Старий, але годящий. Коли Ходжес ще служив, його власним пiстолетом був «Глок.40»[17 - «Glock.40» – модифiкований для стрiльби кулями «Смiт & Вессон» 10?22 мм австрiйський пiстолет, яким озброенi армii i полiцейськi сили багатьох краiн.]. Куплений ним особисто – вiд офiцерiв у цьому мiстi очiкуеться, щоб вони самi купували собi службову зброю – тепер вiн лежить у сейфi в спальнi. У сейфi, а отже, в безпецi. Ходжес його розрядив i поклав туди пiсля своеi вiдставноi церемонii й вiдтодi на нього не дивився. Нецiкаво. Хоча цей.38-й йому подобаеться. Вiн мае до нього якусь сентиментальну прив’язанiсть, але е дещо й поза цим. Револьвери нiколи не заклинюе.

А ось i перша гостя, молода жiнка в короткiй блакитнiй сукнi. Обличчя в неi глупувате, аж порожне, але тiло вона мае чумове. Ходжес знае, що десь пiд сукнею в неi мусить бути оте татуювання, що його тепер називають «блядьським штампом»[18 - Tramp stamp – татуювання у виглядi метелика, зазвичай на крижах над улоговиною мiж сiдницями.]. А може, iх там два або й три. Чоловiки в аудиторii свистять i тупотять ногами. Жiнки в аудиторii аплодують спокiйнiше. Деякi пускають пiд лоба очi. Ця жiнка того кшталту, що iм не сподобалося б, аби на неi потай задивлялися iхнi чоловiки.

Ця жiнка мочить вiдразу зi старту. Вона розповiдае ведучому, що ii бойфренд мае дитину з iншою i повсякчас iздить до них на вiдвiдини. «Я його все ще кохаю, – каже вона, – але ненавиджу ту…»

Пару наступних слiв запiкано, але Ходжес вмiе читати по губах: «йобану курву». Аудиторiя голосно радiе. Ходжес сьорбае свое пиво. Вiн знае, що буде далi. Це шоу характерне повною передбачуванiстю мильноi опери з тих, що показують пiсля полудня щоп’ятницi.

Ведучий дозволяе iй ще трохи нести свое, а потiм оголошуе… ТУ САМУ ІНШУ ЖІНКУ! У неi також чумовий станок i кiлька ярдiв пишного бiлявого волосся. У цiеi «блядьський штамп» на щиколотцi. Вона пiдходить до першоi й каже: «Я розумiю, що ти вiдчуваеш, але я його теж кохаю».

У неi е ще щось на думцi, але iй вдаеться промовити тiльки це, перш нiж Чумове Тiло № 1 розпочинае бiйку. Хтось за лаштунками бемкае в гонг, наче це початок якогось призового бою професiйних боксерiв. Ходжес гадае, що так воно й е, оскiльки всi гостi цього шоу мусять якось винагороджуватися; iнакше навiщо б iм таке робити? Двi жiнки кiлька секунд обмiнюються ударами i дряпають одна одну, а потiм iх розтягуе пара качкiв у майках з написом СЕК’ЮРИТІ, якi спостерiгали з глибини сцени.

Деякий час, поки ведучий поблажливо дивиться, вони кричать одна на одну – повний i щирий обмiн думками (бiльшiсть слiв запiкано), а тодi бiйку iнiцiюе Чумове Тiло № 2, даючи навiдлiг такого ляпаса, що голова Чумового Тiла № 1 вiдскакуе назад. Знову бемкае гонг. Жiнки падають на сцену, брижаться вгору iх сукнi, жiнки дряпаються i скубуться. Аудиторiя шаленiе. Качки-охоронцi iх роз’еднують, ведучий стае мiж жiнками, примовляючи на позiр заспокiйливим, але на пiдбурюючiй пiдкладцi тоном. Обидвi жiнки репетують про глибину свого кохання, плюючи одна однiй в обличчя. Ведучий оголошуе, що невдовзi вони повернуться, а поки що якась актриса категорii С рекламуе дiетичнi пiгулки.

Ходжес знов вiдсьорбуе пива, розумiючи що не прикiнчить навiть половини бляшанки. Кумедно це, бо коли ще ходив у копах, вiн був збiса майже алкоголiком. Коли пияцтво зруйнувало його шлюб, вiн погодився з тим, що дiйсно е алкоголiком. Тодi вiн зiбрав усю силу волi й припинив це, пообiцявши собi, що питиме стiльки, скiльки йому збiса хотiтиметься, щойно вiдтрубить сорок рокiв у… доволi-таки виняткова цифра, коли п’ятдесят вiдсоткiв мiських копiв йдуть у вiдставку пiсля двадцяти п’яти рокiв, а сiмдесят вiдсоткiв пiсля тридцяти. От лише тепер, коли сорок рокiв його служби позаду, алкоголь не вельми цiкавить Ходжеса. Вiн був присилував себе напитися кiлька разiв, просто аби побачити, чи вiн ще на це здатен, але перебування в п’яному станi виявилося не цiкавiшим за перебування в тверезому. Насправдi воно виявилося трохи гiршим.

Шоу повертаеться. Ведучий каже, що мае ще одного гостя, i Ходжес знае, хто ним буде. Аудиторiя це також знае, галасом смакуючи наперед. Ходжес бере батькiвський револьвер, зазирае йому в дуло, а потiм кладе його знову на «ДiрекТiВi Гiд»[19 - «DirecTV» – заснована 1985 р. в Калiфорнii корпорацiя прямого супутникового радiо-i телемовлення, деякi програми якоi також ретранслюються мiсцевими каналами.].

Чоловiк, через якого Чумове Тiло № 1 i Чумове Тiло № 2 перебувають у такому напруженому конфлiктi, вигулькуе з правого боку сцени. Вам вiдомо, як вiн виглядае навiть ще до його пиндючного явлення, атож, це саме той парубок – оператор бензоколонки або совач картонних коробок на складi «Таргет»[20 - «Target Corporation» – заснована 1902 р. мережа крамниць доступних цiн, друга за поширенням пiсля «Волмарт».], або, може, той, що дiагностував (погано) вашу машину в «Мiстерi Спiдi»[21 - «Mr. Speedy» – поширена назва закладiв з продажу й обслуговування вживаних автомобiлiв.]. Вiн худосочний i блiдий, з чорним волоссям, яке кучмою нависае над його лобом. На ньому штани чiно i божевiльна, зелена з жовтим краватка, яка передавлюе цьому парубку горло одразу пiд його видатним адамовим яблуком. З-пiд холош штанiв стирчать гострi носаки замшевих чобiт. Ви знали, що в його жiнок е «блядьськi штампи», i знаете, що в цього чоловiка, як у коня, i сперма з нього вистрiлюе потужнiше за локомотив i швидше за кулемет; незаймана дiвиця, яка сяде на унiтаз пiсля того, як там був подрочив цей парубок, пiднiметься звiдти вже вагiтною. І ймовiрно, що двiйнею. На обличчi в нього грае хитросрака посмiшка кульного чувака в розслабленому настроi[22 - Фраза з диско-хiта 1981 р. «Eugene» гурту «Crazy Joe & The Variable Speed Band», яка вiдтодi стала поширеним мемом.]. Омрiяне заняття: довiчна непрацездатнiсть. Скоро брязне гонг i жiнки накинуться одна на одну знову. Пiзнiше, пiсля того як уже достатньо наслухаються його кпинiв, вони перезирнуться, злегка кивнуть i разом нападуть на нього. Цього разу качки-охоронцi вичiкуватимуть трохи довше, тому що ця, фiнальна баталiя i е саме тим, що насправдi бажае побачити аудиторiя – як студiйна, так i та, що сидить по домiвках: як курки ганяють пiвня.

Та нетривала й зловiсна мода кiнця вiсiмдесятих – та пошесть – називалася «злидарськi боi». Якогось того чи iншого слизького генiя пробила iдея, а коли вона виявилася прибутковою, тодi ще трое чи четверо антрепренерiв пристали, щоб удосконалити цю справу. Треба було лише заплатити парочцi якихось п’яндилиг по тридцять баксiв, щоб вони напали один на одного в означений час в означеному мiсцi. Одним iз таких мiсць, яке Ходжес пам’ятав найкраще, був службовий майданчик позаду одного зачучверiлого мандавошками стрип-клубу, що називався «Бам Ла Бам», там, на схiдному кiнцi мiста. Тiльки-но дату бою було узгоджено, розпочиналося його рекламування (iз уст в уста в тi часи, коли поширене використання Інтернету все ще перебувало за горизонтом) i збiр з глядачiв платнi – по двадцять баксiв iз голови. Пiд час одного з таких заходiв, на який проводили рейд Ходжес з його напарником Пiтом Гантлi, було далебi бiльш за двi сотнi осiб, бiльшiсть iз них закладалися на переможця i криком перебивали одне одного, мов оскаженiлi мазефакери. Там були присутнi й жiнки, деякi у вечiрнiх сукнях, обвiшанi коштовностями, котрi також дивилися, як тi двое бродяг iз пропитими до водянистостi мiзками молотять одне одного руками й ногами, як вони падають i пiдводяться, незв’язно белькочучи.

Це шоу точно таке ж, тiльки тут дiю перебивають виробники дiетичних пiгулок i страховi компанii, а отже, Ходжес припускае, що конкурсанти (саме ними вони й е, хоч ведучий i називае iх «гостями») повертаються додому трохи бiльше, нiж з тридцятьма баксами та пляшкою «Нiчного потяга»[23 - «Night Train» – дешеве вино типу портвейн мiцнiстю 17,5 %, яке з 1933 р. випускаеться солiдною винарнею «E & J Gallo Winery», хоча останнiм часом через погану соцiальну репутацiю цього продукту фiрма бiльше не маркуе його своiм iменем.]. І не знайдеться копiв, щоби це прикрити, бо все це тепер легальне, як лотерейнi квитки.

Коли шоу закiнчиться, з’явиться вбрана у покрови своеi фiрмовоi нетерпимоi праведностi панi суддя типу «полонених не беремо», щоби з ледь задавленою люттю вислуховувати низькосраких прохачiв, якi представатимуть перед нею. Наступний у черзi товстий сiмейний психолог, який примушуе своiх гостей плакати (називаючи це «проривом крiзь стiну вiдмовлення») i запрошуе iх iти геть, якщо хтось iз них наважиться виказати сумнiв щодо його методiв. Ходжес пiдозрюе, що цей товстий сiмейний психолог оволодiв цими методами зi старих навчальних вiдео КДБ.

Ходжес споживае цю страву з повнокольорового лайна пiсля полудня кожного буденного дня тижня, сидячи в крiслi «Лей-Зi-Бой» з батькiвським револьвером – тим, який носив його тато, коли був патрульним копом, – на столику поряд себе. Вiн завжди кiлька разiв бере його в руку i зазирае в дуло. Перевiряе ту круглу темряву. Пару разiв вiн встромляв його собi мiж губи, просто щоб вiдчути, як воно – коли в тебе на язику лежить заряджений револьвер, нацiлений у пiднебiння. «Призвичаююсь», – думае вiн.

«Якби я мiг напиватися як слiд, я б його сховав, – думае вiн. – Я заховав би його щонайменше на рiк. А якби змiг заховати на пару рокiв, цей потяг, може, й минувся б. Я мiг би зацiкавитися садiвництвом, або спостерiганням за пташками, чи навiть малюванням картин. Тiм Квiглi зайнявся малярством, там, на пiвднi, у Флоридi. У пенсiонерському поселеннi, напакованому старими копами. Судячи з усього, Квiглi насправдi отримував вiд цього насолоду i навiть продав кiлька своiх робiт на Венецiйському Арт-фестивалi[24 - Venice (Венецiя) – засноване у Флоридi 1926 року мiсто (~21 тис. мешканцiв), столиця округу Сарасота.]. До того, як його розбив iнсульт, тобто. Пiсля iнсульту вiн провiв вiсiм чи дев’ять мiсяцiв у лiжку, з цiлком паралiзованою правою стороною. Для Тiма Квiглi було покiнчено з малюванням. А потiм вiн помер. Отак-от».

Бемкае гонг до бою, i звiсно ж, обидвi жiнки нападають на кощавого парубка в божевiльнiй краватцi, зблискують лакованi нiгтi, метляеться пишне волосся. Ходжес знову тягнеться по револьвер, але встигае його тiльки торкнутись, коли чуе клацання прорiзу в переднiх дверях i ляпання пошти, яка впала на пiдлогу сiней.

У цi днi електронних листiв i Фейсбука нiчого важливого не вкидають у поштовий прорiз, але вiн все одно пiдводиться. Краще вже перегляне пошту, полишивши батькiвський «M & P.38» на iнший день.


2

Коли Ходжес iз невеличким стосом пошти повертаеться в свое крiсло, ведучий бiйцiвського шоу якраз каже «до побачення», обiцяючи своiй аудиторii на «ТiВi Ленд»[25 - «TV Land» – заснований 1996 року кабельний i супутниковий канал, який належить «MTV» i транслюе головним чином класичнi фiльми, серiали та реалiтi-шоу.], що завтра будуть карлики. Фiзичного чи розумового гатунку, вiн не уточнюе.

Бiля «Лей-Зi-Боя» стоять два невеличких пластикових контейнери для непотребу, один для пляшок, якi можна здати, iнший для смiття. До смiття йде рекламний буклет з «Волмарту», який обiцяе ВІДКОТ ЦІН; адресована НАШОМУ УЛЮБЛЕНОМУ СУСІДУ пропозицiя страхування для фiнансового забезпечення похорону; оголошення про те, що всi DVD тiльки один тиждень продаватимуться в «Дискаунт Електронiкс» на 50 % дешевше; розмiром як поштова листiвка прохання «вашого важливого голосу» вiд парубка, який змагаеться за вакантне мiсце в мiськiй радi. Є там i фотографiя цього кандидата, Ходжесу вiн нагадуе доктора Оберлiна, дантиста, який жахав його в дитинствi. Є там також i буклет вiд супермаркету «Албертсонс»[26 - «Albertsons» – заснована 1939 року в Айдахо мережа супермаркетiв, яка поширюеться тепер на 29 штатiв.]. Його Ходжес вiдкладае вбiк (тимчасово накриваючи ним батькiвський револьвер), бо вiн нашпигований купонами.

Останнiм у поштi йде справжнiй лист – вiдчуваеться, що доволi товстий, – у конвертi дiлового розмiру. Вiн адресований: Дет. К. Вiльяму Ходжесу (пенс.), Харпер-ровд № 63. Зворотноi адреси на ньому нема. У лiвому верхньому кутi, де вона зазвичай мiститься, вiн бачить друге у своiй сьогоднiшнiй поштi усмiхнене обличчя. Тiльки тут воно не таке, як те, що пiдморгувало йому з буклета «Волмарта» про ВІДКОТ ЦІН, а радше емоцiйна iконка, яку використовують в електроннiй поштi – смайлик у темних окулярах i з оскаленими зубами.

Це розворушуе одну згадку, i то не вельми приемну.

«Нi, – думае вiн. – Нi».

Але конверт вiн розривае так швидко i рiзко, що звiдти випадають чотири друкованих аркушi – не насправдi друкованих, не на друкарськiй машинцi, а просто комп’ютерним шрифтом, який схожий на старий машинний.

«Шановний Детективе Ходжес» – починаеться лист.

Не дивлячись, вiн тягнеться рукою i вiдкидае на пiдлогу рекламний буклет «Албертсонс», сам не помiчаючи, як його пальцi блукають по револьверу, i пiдбирае телевiзiйний пульт. Натискае кнопку вимкнення, затикаючи панi суддю «полонених не беремо» посеред якоiсь сварливоi тиради, i всю свою увагу обертае до листа.


3

Шановний Детективе Ходжес!

Я сподiваюся, ви не проти того, що я використовую це ваше звання, хоча ви вже 6 мiсяцiв як на пенсii. Я вважаю, що, якщо некомпетентнi суддi, продажнi полiтики i тупi вiйськовi командири можуть пiсля вiдставки зберiгати за собою своi звання, те саме мусить стосуватися i одного з найвизначнiших офiцерiв полiцii в iсторii мiста.

Отже, так i мае бути, Детективе Ходжес!

Сер (ще один титул, на який ви заслуговуете, оскiльки належите до справжнiх Лицарiв Значка i Пiстолета), я пишу вам з багатьох причин, але мушу розпочати з повiншування вас з роками вашоi служби – 27 рокiв детективом iз загальних 40 у полiцii. Я бачив по телевiзору деякi фрагменти з вашоi Пенсiйноi Церемонii («Другий публiчний канал»[27 - Public-access television – мiсцевi незалежнi, некомерцiйнi кабельнi канали, якi утримуються за рахунок громадських органiзацiй або окремих осiб.] – ресурс, який багато хто недооцiнюе) i випадком знаю, що наступного вечора у закладi «Рейнтрi Інн» поблизу аеропорту вiдбулася прощальна вечiрка.

Можу закластися, саме там i була справжня Пенсiйна Церемонiя!

Звичайно, я нiколи особисто не вiдвiдував таких «оргiй», але часто дивлюся полiцейськi серiали i, попри мою впевненiсть у тому, що багато з них являють вельми уявну картину «полiсменськоi долi», у декiлькох показували такi пенсiйнi вечiрки («Полiсмени Нью-Йорка», «Вiддiл убивств», «Дроти» тощо тощо[28 - «NYPD Blue» (1993–2005) – серiал про вигаданий 15-й вiддiлок на Мангеттенi; «Homicide: Life on the Street» (1993–1999) – серiал, у якому, окрiм полiцейськоi роботи, також детально висвiтлюеться особисте життя копiв; «The Wire» (2002–2008) – серiал про полiцiю i злочинцiв у великому портовому мiстi Балтиморi.]), i я схильний думати, що вони е ТОЧНИМИ зображеннями того, як Лицарi Значка i Пiстолета висловлюють «прощавай» одному зi своiх компатрiотiв. Я гадаю, так мусить бути, тому що я також читав сцени «прощальних пенсiйних вечiрок» у щонайменш двох книжках Джозефа Вомбо[29 - Joseph Wambaugh (нар. 1937 р.) – письменник, син полiцейського i сам колишнiй полiцейський детектив у Лос-Анджелесi, автор реалiстично-саркастичних кримiнальних романiв i документальних творiв, за якими знято кiлька вiдомих фiльмiв.] i вони там подiбнi. Вiн мусить знати, бо сам, як i ви, е Дет-Пенсом.

Я собi уявляю тi повiтрянi кульки, що звисають зi стелi, багато питва, багато безсоромних балачок i купу спогадiв про Старi Днi й старi справи. Також, мабуть, багато гучноi й веселоi музики, ймовiрно, стриптизерка, а то й парочка iх, що «трясуть пiдхвiстями». Там, мабуть, лунали промови набагато забавнiшi та правдивiшi за тi, що були на «церемонii крохмальних сорочок».

Як вам моi припущення?



«Непогано, – думае Ходжес. – Цiлком непогано».



Згiдно з моiми дослiдженнями, протягом вашоi роботи детективом ви розкрили буквально сотнi справ, багато з них журналiсти (яких Тед Вiльямс називав Лицарями Клавiатури[30 - Theodore Williams (1918–2002) – видатний бейсболiст i спортивний менеджер, який впродовж своеi 19-рiчноi iгровоi кар’ери в «Бостон Ред Сокс» мав складнi стосунки з мiсцевою пресою, яка полюбляла ритися в його приватному життi.]) охрестили «резонансними». Ви ловили Вбивць i Банди Грабiжникiв, i Пiдпалювачiв, i Гвалтiвникiв. В однiй статтi (опублiкованiй у зв’язку з вашою Пенсiйною Церемонiею) ваш багаторiчний напарник (Детектив 1-го класу Пiтер Гантлi) описуе вас як «комбiнацiю прискiпливостi й видатноi iнтуiцii».

Гарний комплiмент!

Якщо це правда, а я гадаю, що це так, ви зараз уже вирахували, що я один iз тих небагатьох, кого ви не впiймали. Я, фактично, та людина, яку в пресi називають:

a) Джокер.

b) Клоун.

або

c) Мерседес-Кiлер

Менi до вподоби останне iм’я!

Я впевнений, що ви «силувалися якнайкраще», але, на жаль (ваш, а не мiй), ви зазнали поразки. Я так собi уявляю, Детективе Ходжес, що, якщо колись iснував хтось такий «крутий», кого ви особливо хотiли впiймати, то це був саме той, який минулого року демонстративно в’iхав у натовп на Ярмарку Робочих Мiсць проти Мiського Центру, убивши вiсьмох осiб i покалiчивши набагато бiльше. (Мушу сказати, що я перевершив найсмiливiшi власнi очiкування.) Чи думалося вам про мене, коли на Офiцiйнiй Пенсiйнiй Церемонii вам вручали персональну пам’ятну табличку? Чи думалося вам про мене, коли вашi колеги Лицарi Значка i Пiстолета переповiдали iсторii (тут лише здогади) про впiйманих буквально зi спущеними штанами кримiнальникiв або як хтось утнув забавний розiграш у старiй добрiй загальнiй залi вiддiлку?

Можу закластися, ви згадували мене!

Мушу розповiсти вам, яке величезне я тодi отримав задоволення. (Тут усе по-чесному.) Коли я «утопив педаль в метал» i скерував «мерседес» бiдноi мiсiс Олiвii Трелонi у той людський натовп, у мене стався найдужчий у життi стояк! А чи билося в мене серце зi швидкiстю 200 ударiв за хвилину? «Та ще б пак!»



Тут ще один мiстер Смайлик у темних окулярах.



Я розповiм вам дещо таке, що е справжнiм «приватним iнфозливом», i якщо вам захочеться посмiятись, нумо вперед, бо це доволi кумедно (хоча, я гадаю, це також просто показуе, наскiльки акуратно я дiяв). Я був у кондомi! У «гумцi»! Бо я боявся Спонтанноi Еякуляцii, що могло б призвести до слiдiв ДНК! Авжеж, цього не трапилось, але вiдтодi я мастурбував багато разiв, згадуючи, як вони намагалися втiкати i не могли (iх там було напаковано, як сардин) i якими вони виглядали переляканими (це було так кумедно), i як мене смикнуло вперед, коли машина «вплужилася» в них. Так сильно, що аж ремiнь безпеки заклинило. Бiгме, то було хвилююче.

Правду сказати, я не знав, що може з цього вийти. Я думав, шансiв маеться 50 на 50, що мене схоплять. Але я «шалапутний» оптимiст, i я готувався скорiше до Успiху, анiж до Невдачi. Кондом, то «приватний iнфозлив», але можу закластися, що ваш Кримiналiстичний Вiддiл (я також дивлюся «CSI: Мiсце злочину»[31 - «CSI» – започаткована 2000 р. низка телесерiалiв, що розповiдають про роботу кримiналiстичних лабораторiй Лас-Вегаса, Маямi та Нью-Йорка.]) був збiса доволi розчарованим, коли вони не змогли добути жодноi ДНК зсередини тiеi клоунськоi маски. Вони, мабуть, казали: «Чорт! Цей кмiтливий крутий, либонь, був пiд нею ще й у сiточцi для волосся!»

Авжеж, я в нiй i був! А ще я вимив ii дезiнфектантом!

Я й досi переживаю в пам’ятi те гупання, коли iх збивав, i ту хрускотню, i те, як машина колихалася на ресорах, коли переiжджала iхнi тiла. Кожного разу, заради потужностi й керованостi, давайте менi 12-цилiндровий «мерседес»! Коли я побачив у якiйсь газетi, що одною з моiх жертв було немовля, менi це подарувало насолоду! Загасити таке юне життя! Думати про все те, що втратила та дитина, еге ж? Патрiша Крей, Спочивай З МИРОМ! І матусю ii дiстав також! Суничний джем у спальному мiшку! Як же то захопливо, еге ж? Також я насолоджуюся думками про чоловiка, який втратив руку, а ще бiльше про тих двох, яких паралiзувало. Чоловiка тiльки вiд пояса до низу, але та Мартiна Стовер тепер показова «голова на патичку»! Вони тодi залишились живими, але, мабуть, iм хотiлося б, аби сталося навпаки! Як щодо цього, Детективе Ходжес?

Зараз ви, певне, думаете: «Що це ще за Збоченець нам дiстався?» Насправдi ганити я вас не можу, але ми могли б про це посперечатися! Я вважаю, що дуже багато людей самi з насолодою зробили б те, що зробив я, i саме тому вони насолоджуються книжками i кiнофiльмами (а в нашi днi також i телесерiалами), в яких е Тортури i Розчленування i все таке тому подiбне. Єдина рiзниця та, що я це зробив насправдi. Проте не тому, що я божевiльний (у будь-якому сенсi цього слова). Просто тому, що я не знав точно, на що буде схожим такий досвiд, а тiльки те, що вiн буде абсолютно хвилюючим, зi спогадами, «якi збережуться на все життя», як то кажуть. Бiльшiсть людей ще зовсiм малими дiтьми взувають у Свинцевi Чоботи, i вони мусять носити iх все життя. Цi Свинцевi Чоботи називають СОВІСТЮ. Я цих чобiт не маю, а отже, можу парити над головами Натовпу Нормальних. А якби вони мене схопили? Ну, якби це сталося прямо там, якби «мерседес» мiсiс Трелонi заглух або ще щось таке (малi шанси на таке, оскiльки вiн був добре доглянутим), я гадаю, натовп розiрвав би мене на шматки, я розумiв, що така можливiсть iснуе, i це ще бiльше збуджувало. Але я не думав, що вони дiйсно на таке здатнi, тому що бiльшiсть людей – вiвцi, а вiвцi не iдять м’яса. (Я припускаю, що мене могли б трохи побити, але побиття я можу витримати.) Мабуть, мене б заарештували i вiддали пiд суд, де б я зголосився психiчно хворим. Можливо, я дiйсно психiчно хворий (ця думка, звичайно, вiдвiдувала мiй розум), але така психiчна хвороба свого роду привiлей. Тим не менше, монета випала орлом i я вислизнув.

Допомiг туман!

А тепер про дещо iнше, що я бачив, на цей раз про фiльм (назви я не пам’ятаю). Там був Серiйний Вбивця, який був дуже розумним, i спершу копи (один iз них Брюс Вiллiс, тодi ще вiн мав трохи волосся) не могли його зловити. І от Брюс Вiллiс сказав: «Вiн зробить це знову, бо не зможе вiд цього втриматися, i рано чи пiзно вiн зробить помилку i ми його впiймаемо».

Що вони i зробили.

У моему випадку це неправда, Детективе Ходжес, тому що я абсолютно не прагну робити такого знову. У моему випадку досить означае досить. У мене е моi спогади, i вони яснi, як дзвiночок. І звичайно, я пам’ятаю, який тодi був переляк серед людей, тому що всi були впевненi, що я зроблю це знову. Пам’ятаете тi публiчнi заходи, якi скасовували? Задоволення вiд того не було аж таким великим, та все ж таки це було «tres amusant»[32 - Доволi потiшно (фр.).].

Отже, як бачите, ми з вами обидва «Вiдставники».

До речi кажучи, одне, чого менi шкода, це те, що я не мiг вiдвiдати вашу Пенсiйну Вечiрку в «Рейнтрi Інн» i пiдняти тост на вашу честь, мiй добрий Сер Детективе. Ви доклали до цiеi справи абсолютно всiх своiх сил. Детектив Гантлi також, але якщо повiдомлення в пресi та Інтернетi про вашi з ним кар’ери правдивi, ви були у Вищiй лiзi, а вiн був i завжди буде у «Потрiйнiй А»[33 - «Triple A» – команди найвищого рiвня гри у Малiй бейсбольнiй лiзi, в яких готуються гравцi для Вищоi лiги.]. Я певен, що ця справа все ще залишаеться Не Закритою i що вiн раз у раз дiстае i вивчае тi старi рапорти, але нi до чого вiн не дiйде. Гадаю, ми з вами обидва це розумiемо.

Можна менi завершити це Висловленням Занепокоення?

У якомусь iз тих серiалiв (а також, здаеться, в однiй iз книг Вомбо, хоча це мiг бути i Джеймс Паттерсон[34 - James B. Patterson (нар. 1947 р.) – автор понад 130 книжок, трилерiв i детективiв.]) пiсля бучноi вечiрки з повiтряними кульками i випивкою йде фiнальна сцена. Детектив повертаеться додому i розумiе, що без Значка i Пiстолета його життя втратило сенс. І це я цiлком можу зрозумiти. Якщо подумати, що може бути сумнiшим за Старого Лицаря Пенсiонера? Як там не було, але той Детектив кiнець-кiнцем стрiляеться (зi свого Службового Револьвера). Я подивився в Інтернетi й переконався, що такого роду випадки не просто вигадки. Таке насправдi трапляеться!

Серед вiдставних полiцейських надзвичайно високий рiвень самогубств!

У бiльшостi випадкiв копи, що вчиняють цю печальну дiю, не мають близьких членiв сiм’i, якi могли б помiтити Тривожнi Ознаки. Багато хто з таких копiв, як от i ви, розлученi. У багатьох уже дорослi дiти, якi живуть далеко вiд рiдного дому. Я гадаю, ви зовсiм самотнiй у вашому будинку на Харпер-ровд, Детективе Ходжес, i мене це непокоiть. Хiба це життя тепер у вас, коли «мисливський азарт» уже позаду? Чи багато ви дивитеся телевiзор? Мабуть. Чи бiльше ви стали пити? Ймовiрно. Чи повiльнiше минають години, бо ваше життя стало тепер таким порожнiм? Чи страждаете ви вiд безсоння? Бороньбо, я сподiваюся, що нi.

Але я побоююся, що всяке може бути.

Вам, мабуть, варто знайти собi Хобi, щоб ви могли думати про щось, окрiм як про «того, який вислизнув», i як вам нiколи мене не впiймати. Погано було б, якби ви почали думати, що вся ваша кар’ера була згаяним часом, тому що парубок, який убив усiх тих Невинних Людей, «прослизнув вам крiзь пальцi».

Я не хотiв би, щоб ви почали думати про свiй пiстолет.

Але ж ви дiйсно думаете про нього, хiба не так?

Я хотiв би завершити однiею фiнальною думкою «того, який вислизнув». Ця думка е такою:

ХЕР З ТОБОЮ, НЕВДАХО.

Просто жартую!



    Щиро, щиро ваш,
    МЕРСЕДЕС-КІЛЕР.

Пiд цим ще один смайлик. А пiд ним:



PS! Вибачаюся щодо мiсiс Трелонi, але коли ви передаватимете цього листа Детективу Гантлi, скажiть йому, щоб не завдавав собi клопоту, переглядаючи будь-якi фотографii, якi, як я певен, полiцiя зняла на ii похоронi. Я там був, але тiльки у власнiй уявi. (Уява в мене дуже потужна.)

PPS: Бажаете зв’язатися зi мною? Дати менi свою «вiдповiдь»? Спробуйте зробити це «Пiд Блакитною Парасолькою Деббi». Я навiть уже приготував там для вас iм’я користувача: «kermitfrog19». Я можу i не вiдповiсти, але «агов, хтозна».

PPPS: Сподiваюсь, цей лист вас пiдбадьорив!


4

Ходжес сидить, де сидiв, двi хвилини, чотири хвилини, шiсть, вiсiм. Абсолютно бездвижно. Вiн тримае в руцi лист, дивлячись на репродукцiю Ендрю Ваета[35 - Andrew Newell Wyeth (1917–2009) – вiдомий американський художник-реалiст «регiональноi» школи; одна з найпоширенiших у репродукцiях його картин «Свiт Кристини» (оригiнал виставлено в Модерн Арт музеi в Нью-Йорку) зображуе сусiдку художника – Кристину Олсон, незалежну i сильну духом жiнку, котра з паралiзованими ногами сама поралася на своiй фермi.] на стiнi. Нарештi вiн кладе аркушi на столик поряд зi своiм крiслом i бере конверт. Поштовий штемпель тутешнiй, мiський, що його не дивуе. Вiдправник хоче, аби Ходжес знав, що вiн поряд. Це додае глуму. Як сказав би сам його вiдправник…

Це частина забави!

Новi хiмiкати i технологii комп’ютерного сканування можуть витягти з паперу чудовi вiдбитки пальцiв, але Ходжес розумiе, що, якщо вiн передасть цей лист кримiналiстам, жодних вiдбиткiв на ньому вони не знайдуть, окрiм його власних. Цей парубок божевiльний, але його самооцiнка – кмiтливий крутiй – абсолютно коректна. Тiльки вiн написав не крутiй, а крутий, i написав так двiчi. Також…

Хвилиночку, хвилиночку.

Ходжес пiдводиться, iде з листом у руцi до вiкна i дивиться на Харпер-ровд. Дiвчинка Гаррiсiв катаеться на своему мопедi. Насправдi вона занадто юна, щоб володiти такою рiччю, i не мае значення, що в такому випадку дозволяе закон, але вона принаймнi в шоломi. Проторохтiв фургон Мiстера Смаколика; у теплу погоду вiн опрацьовуе схiдний район мiста вiд часу закiнчення занять у школi аж до смерку. Вулицею котиться якийсь мiнiатюрний чорний легковик. Сивiюче волосся жiнки за його кермом забране в бiгудi. А чи то жiнка? То мiг бути й чоловiк у перуцi й сукнi. Бiгудi могли бути iдеальною деталлю для створення образу, хiба не так?

Саме це вiн i хоче, щоби ти думав.

Але нi. Не зовсiм.

Не саме це. А щоб ти думав таким чином, хоче цей самоназваний Мерседес-Кiлер (утiм, вiн правий, то газети i телебачення присвоiли йому таке iм’я).

Це морозивник!

Нi, це одягнений, як жiнка, чоловiк у мiнiатюрному легковику!

Еге-ге, це той парубок за кермом цистерни зi скрапленим пропаном, або отой, що знiмае покази лiчильникiв!

Як розпалити таку параною? Цьому допомагае побiжно кинутий натяк, що ти знаеш дещо бiльше, нiж просто адресу колишнього детектива. Ти знаеш, що вiн розлучений i принаймнi припускаеш, що вiн мае десь дитину або дiтей.

Дивиться тепер на траву, помiчаючи, що та потребуе стрижки. «Я мушу зателефонувати Джерому, якщо вiн сам скоро не прийде», – думае Ходжес.

«Дитина чи дiти? Не дури сам себе. Вiн знае про мою колишню, Корiну, i те, що в нас з нею е одна доросла дитина – дочка на iм’я Елiсон. Вiн знае, що Еллi тридцять рокiв i вона живе в Сан-Франциско. Ймовiрно, навiть знае, що на зрiст вона п’ять футiв, шiсть дюймiв[36 - 5 футiв 7 дюймiв = 167,7 см.] i грае в тенiс. Усе це цiлком доступне в мережi. У цi днi геть усе доступне в iнтернетi».

Наступним його кроком мусить бути – передати цей лист Пiту i Пiтовiй новiй напарницi, Ізабель Джейнз. Вони успадкували справу того «Мерседеса», разом iз кiлькома iншими висяками, коли Ходжес пiшов. Деякi справи – наче невимкнутi комп’ютери; вони засинають. Цей лист умить розбудить справу «Мерседеса».

Вiн послiдовно перебирае подумки рух листа.

Вiд щiлини для пошти до пiдлоги у сiнях. Вiд пiдлоги в сiнях до «Лей-Зi-Боя». Вiд «Лей-Зi-Боя» сюди, до вiкна, де вiн зараз бачить, як по своему маршруту повертаеться назад поштова машина – Ендi Фенстер закiнчив денний курс. Звiдси на кухню, де цей лист пiде до абсолютно зайвого пакета «Глед»[37 - «Glad» – заснована 1963 р. компанiя, яка випускае рiзноманiтнi види пластиковоi упаковки для харчiв, герметичнi лабораторнi пакети, мiшки для смiття тощо.], того типу, що з зiпером нагорi, тому що старi звички – звички мiцнi. Потiм до Пiта з Ізабель. Вiд Пiта до кримiналiстiв на повне вичищення й вишкрiбання, де зайвiсть пакета «Глед» буде остаточно доведена: жодних вiдбиткiв пальцiв, жодних волосинок, жодних слiдiв ДНК будь-якого роду, папiр доступний тоннами в кожному «Стейплзi» чи «Офiс Депо»[38 - «Staples», «Office Depot» – заснованi 1986 р. мережi супермаркетiв канцелярських i офiсних товарiв, якi вiдтодi змагаються мiж собою за статус найбiльшоi у свiтi.] в мiстi й – останне, хоч i не зайве – стандартний лазерний друк. Вони, можливо, зумiють сказати, якоi моделi було використано комп’ютер для створення цього листа (щодо цього вiн не може бути певним; на комп’ютерах вiн розумiеться мало i, коли в нього виникають якiсь негаразди зi своiм, вiн звертаеться до Джерома, який зручно живе неподалiк), i якщо так, той виявиться або «Маком», або якимсь ПК. Велике ого!

Вiд кримiналiстiв цей лист перестрибне назад до Пiта й Ізабель, якi, поза всякими сумнiвами, зберуть iдiотський коп-колоквiум типу тих, що iх можна побачити на «Бi-Бi-Сi» в детективних серiалах на кшталт «Лютера» чи «Головного пiдозрюваного»[39 - «Luther» (2010–2011) – двосезонний серiал, де головний герой – чорношкiрий британець, детектив-iнспектор Лютер; «Prime Suspect» (1991–2006) – серiал про життя, роботу й кар’ерний рiст одноi з перших у Британii жiнок у чинi детектива-iнспектора.] (якi, либонь, полюбляе твiй кореспондент-психопат). На тому колоквiумi обов’язково буде демонстрацiйна маркерна дошка i збiльшенi фото цього листа, можливо, навiть лазерна указка. Ходжес i сам дивиться деякi з тих британських серiалiв, при тiм вважаючи, що Скотленд-Ярд чомусь забув старе прислiв’я: де велика рада, там рiдкий борщ.

Той коп-колоквiум може дати едине, i Ходжес вважае, що саме цього бажае псих: за присутностi десятка, а то й дюжини детективiв звiстка про iснування цього листа неуникно просочиться в пресу. Псих, мабуть, не каже правди, коли пише, що вiн нiбито не прагне повторити свiй злочин, але щодо одного Ходжес не мае сумнiвiв: йому не вистачае власноi присутностi в новинах.

На морiжку рясно сходять кульбаби. Вочевидь, уже час кликати Джерома. Морiжок окремо, просто Ходжесу не вистачае бачити поряд обличчя цього хлопця. Класний юнак.

І ще дещо. Навiть якщо цей псих дiйсно каже правду, нiби вiн не прагне вчинити ще одного масового вбивства (малоймовiрно, хоча не поза питанням), вiн усе ще неймовiрно зацiкавлений у смертi. Пiдтекст самого листа не мiг би бути яснiшим. «Кiнчай з собою. Ти вже про це думаеш, то зроби наступний крок. Який також виявиться фiнальним кроком».

Чи вiн бачив мене, як я граюся з батьковим револьвером?

Бачив, як я встромляю дуло собi до рота?

Ходжес змушений визнати, що це можливе; вiн нiколи навiть не задумувався про те, щоб засмикнути штори. Почуваючись iдiотськи безпечним у своiй вiтальнi, коли будь-хто може мати бiнокля. Або Джером мiг бачити. Джером, який, пританцьовуючи, пiдходить по дорiжцi, щоб запитати, яка е робота: «дiля для курваля», як йому самому це подобаеться називати.

Тiльки, якби Джером побачив, як вiн граеться з тим старим «Смiт-енд-Вессоном», вiн перелякався б на смерть. Вiн щось сказав би.

Чи й справдi мiстер Мерседес мастурбуе, коли думае про те, як вiн подавив тих людей?

За своi роки роботи в полiцii Ходжес бачив речi, про якi вiн нiколи нi з ким не балакатиме, окрiм тих, хто сам таке також бачив. Цi токсичнi спогади пiдводять його до висновку, що його кореспондент мiг казати правду про мастурбацiю, точно так, як вiн безумовно каже правду про те, що не мае совiстi. Ходжес читав, що в Ісландii е колодязi такi глибокi, що туди можна кинути камiнь i не почути сплеску. Вiн гадае, що iснують точно такi ж людськi душi. Речi на кшталт «злидарських боiв» лежать на пiвдорозi до таких колодязiв.

Вiн повертаеться до свого «Лей-Зi-Боя», висовуе шухлядку зi столу й дiстае звiдти мобiльний телефон. На його мiсце кладе револьвер i засовуе шухлядку. Швидкiсним набором вiн дзвонить у полiцейський вiддiлок, але, коли чергова питае, куди спрямувати його виклик, Ходжес каже: «Ох, чорт. Я просто натиснув не ту кнопку на телефонi. Вибачте, що потурбував».

– Нiчого страшного, сер, – вiдповiдае вона з усмiшкою в голосi.

Нiяких дзвiнкiв, поки що не варто. Нiяких дiй жодного роду. Йому про це треба подумати.

Йому дуже, дуже добре треба про це подумати.

Ходжес сидить, дивлячись на телевiзор, який уперше за багато мiсяцiв вимкнений удень посеред тижня.


5

Надвечiр вiн iде до «Ньюмаркет-Плази», де вечеряе у тайському ресторанi. Його обслуговуе особисто мiстер Бурамук.

– Давненько вас не бачив, офiцере Ходжес, – у нього це виходить, як «офiса Хатчес».

– Вiдтодi як пiшов у вiдставку, готував собi сам.

– Дозвольте готувати менi. Набагато краще.

Тiльки знову покуштувавши приготовлений мiстером Бурамуком «Том-Ям-Гань»[40 - Tom yum gang – типовий для Індокитаю, тепер популярний у всьому свiтi суп на курячому бульйонi з морепродуктами.], Ходжес усвiдомлюе, як йому набрид недосмажений фарш i спагетi з соусом «Власний Ньюмена»[41 - «Newman’s Own» – заснована 1982 р. популярним кiноактором Полом Ньюменом харчова компанiя, весь прибуток якоi пiсля сплати податкiв спрямовуеться на благодiйництво.]. А Сань-Кая-Фуг-Тонь[42 - Sang Kaya Fug Tong – тайський десерт: гарбуз, просякнутий заварним кремом.] змушуе його усвiдомити, як вiн втомився вiд кокосового кексу «Пеперiдж Фарм»[43 - «Pepperidge Farm» – заснована 1937 р. на фермi Пепперiдж у Коннектикутi сiмейна пекарня, що пекла високоякiснi пироги i печиво; тепер – бренд, яким володiе транснацiональна корпорацiя «Campbell Soup Company».]. «Якщо я нiколи бiльше не з’iм анi шматочка кокосового кексу, – думае вiн, – я проживу ще стiльки ж i помру таким же щасливим, як зараз». Пiд час iди вiн випивае двi бляшанки «Сiнгха»[44 - «Singha» («Лев») – свiтле тайське пиво мiцнiстю 5 %, яке випускаеться з 1939 р.] i це найкраще пиво з усiх, що вiн пив пiсля своеi пенсiйноi вечiрки у «Рейнтрi Інн», яка проходила майже точнiсiнько так, як це описав мiстер Мерседес; там була навiть стриперка, «трусила своiм пiдхвостям». Заразом з усiм iншим.

Чи мiг мiстер Мерседес ховатися десь у дальнiм кутку зали? Як полюбляв приказувати у мультику той опосум: «Усе можливе, Маскi, все можливе»[45 - Ходжеса тут зраджуе пам’ять, бо насправдi це улюблена фраза не Опосума, а iншого героя анiмацiйного телесерiалу «Пес Заступник Шерифа» («Deputy Dawg», 1959–1972) – самого мускусного пацюка Маскi.].

Знову вдома, Ходжес сiдае в крiсло i бере до рук листа. Вiн знае, яким мусить бути наступний крок – тобто якщо вiн не збираеться передавати цей лист Пiту Гантлi, – але ще краще вiн знае, чого не варто робити пiсля пари пива. Тому вiн кладе лист до шухляди поверх револьвера (не завдаючи собi клопоту з жодним пакетом «Глед») i знову береться до пива. Те, що з його холодильника, звичайне – «Айворi спешел» мiсцевий сорт, але смакуе воно йому достоту так само добре, як i «Сiнгха».

Допивши пиво, Ходжес вмикае комп’ютер, вiдкривае «Фаерфокс» i набирае в пошуковику: Пiд Блакитною Парасолькою Деббi. Визначення пiд ним вельми знакове: «громадський сайт, де цiкавi люди обмiнюються цiкавими думками». Вiн зважуе, чи не пiти йому далi, та потiм вимикае комп’ютер. І цього робити не варто. Не цього вечора.

Вiн зазвичай лягае пiзно, бо це забезпечуе менше годин, проведених у вовтузеннi й перекиданнi з боку на бiк, перебираючи в пам’ятi старi справи i старi помилки, але цього вечора вiн iде до лiжка рано i знае, що засне майже вiдразу. Це таке чудове вiдчуття.

Перед тим як поринути в сон, його остання думка про те, чим закiнчуеться цей лист анонiмного Мiстера Мерседеса. Мiстер Мерседес бажае, щоб вiн скоiв самогубство. Ходжес загадуеться, що б той подумав, якби дiзнався, що натомiсть вiн подарував цьому екс-Лицаревi Значка й Пiстолета сенс жити далi. Принаймнi якийсь час.

Його забирае сон. Вiн спить спокiйно цiлих шiсть годин, перш нiж його пiдiймае поклик сечового мiхура. Навпомацки вiн iде до ванноi, сповна мочиться i повертаеться назад до лiжка, де спить iще три години. Коли вiн прокидаеться, у вiкна косо б’е сонячне свiтло i цвiрiнькають пташки. Вiн прямуе до кухнi, де готуе собi повний снiданок. Зсовуючи на вже навантажену шинкою й тостами тарiлку парочку круто пiдсмажених яець, Ходжес стривожено цiпенiе.

Хтось тут наспiвуе.

Це вiн.


6

Щойно посуд опиняеться в мийцi, вiн iде до кабiнету, щоб попатрати листа. Це те, що вiн робив i ранiше щонайменше десятки зо два разiв, але ще нiколи сам-один; коли вiн ще працював детективом, йому допомагав Пiт Гантлi, а до Пiта два попереднi напарники. Бiльшiсть тих листiв були погрозливими посланнями вiд колишнiх чоловiкiв (а один чи два вiд колишнiх дружин). Невелике дiло. Деякi з них були написанi шантажистами з метою здирництва. Один був вiд кiднепера, який вимагав жалюгiдно невигадливий викуп. А три чи чотири – включно з цим, що вiд Мiстера Мерседеса – були одкровеннями вiд убивць. Два з них були чистими фантазiями. Один мiг бути (або й не мiг) вiд серiйного вбивцi, якого вони називали Шляховим Джо.

А як щодо цього листа? Правдивий вiн чи фальшивий? Реальний чи сфантазований?

Ходжес вiдкривае в столi шухляду, виймае жовтий блокнот[46 - Блокноти з жовтуватого кольору сторiнками, якi виробляе заснована 1888 р. компанiя «Ampad», залишаються найпопулярнiшими в США, оскiльки писання в них легше для очей, нiж на чисто-бiлому паперi.] i виривае з нього верхнiй аркуш iз тижневоi давнини списком того, що потрiбно було купити в бакалii. Потiм вiн дiстае зi стакана поряд iз комп’ютером одну з авторучок «Юнi-Бол»[47 - «Uni-Ball» – заснований 1887 р. бренд японських олiвцiв i авторучок, який тепер належить компанii «Mitsubishi».]. Спершу вiн мiркуе про ту деталь, де йдеться про кондом. Якщо той дiйсно був на парубку, вiн забрав його з собою… але ж це мае сенс, хiба не так? Окрiм сперми, кондоми можуть зберiгати також вiдбитки пальцiв. Ходжес розмiрковуе про iншi деталi: як заклинило ремiнь безпеки, коли цей парубок увiгнався в натовп, як колихався «мерседес», коли переiжджав людськi тiла. Деталi, яких не могло бути в жоднiй з газет, але якi той мiг вигадати сам. Вiн навiть написав…

Ходжес пробiгае очима лист, так, ось воно: «Уява у мене дуже потужна».

Проте е там двi деталi, якi вiн вигадати не мiг. Двi деталi, якi вони тодi залишили невiдомими для журналiстiв.

Пiд заголовком ЧИ ЦЕ СПРАВЖНЄ? Ходжес пише в своему блокнотi: СІТОЧКА ДЛЯ ВОЛОССЯ. ДЕЗІНФЕКТАНТ.

Мiстер Мерседес забрав сiточку для волосся з собою, так само як забрав i кондом (iмовiрно, все ще звисаючий у нього з прутня – це якщо припустити, що вiн його взагалi одягав), але Гiбсон з кримiналiстичноi лабораторii був упевнений, що дезiнфектант було застосовано, бо клоунську маску Мiстер Мерседес залишив, проте в нiй не знайшлося жодноi прилиплоi до гуми волосини. А сумнiвiв щодо якогось убивчого для ДНК розчину не залишав запах плавального басейну. Парубок мусив щедро ним скористатися.

Але не тiльки цi подробицi – тут усе таке. Оця його самовпевненiсть. У листi нема нiчого уявного.

Ходжес вагаеться, потiм пише: ЦЕ САМЕ ТОЙ ПАРУБОК.

Знову вагаеться. Закреслюе ПАРУБОК i вписуе: ГАД.


7

Минув уже якийсь час вiдтодi, як вiн мислив, як коп, i ще бiльше часу, як вiн займався такого роду роботою – особливого роду кримiналiстикою, яка не потребуе камер, мiкроскопiв чи спецiальних хiмiкатiв, – але щойно вiн серйозно взявся до цього дiла, щойно розiгрiвся, як справа пiшла швидше. Вiн започатковуе серiю заголовкiв.



АБЗАЦИ З ОДНОГО РЕЧЕННЯ.

СЛОВОСПОЛУЧЕННЯ З ВЕЛИКИХ ЛІТЕР.

СЛОВОСПОЛУЧЕННЯ, ЗАБРАНІ В ЛАПКИ.

ДИВНІ ФРАЗИ.

НЕЗВИЧНІ СЛОВА.

ЗНАКИ ОКЛИКУ.


Тут вiн зупиняеться, постукуючи авторучкою собi по нижнiй губi й знову перечитуючи лист вiд: «Шановний Детективе Ходжес» до «Сподiваюсь, цей лист вас пiдбадьорив». Пiсля цього вiн додае ще два заголовки, i на його аркушi стае тiсно.



ВИКОРИСТОВУЄ БЕЙСБОЛЬНУ МЕТАФОРУ, МОЖЛИВО, ВБОЛІВАЛЬНИК.

ЗНАЄТЬСЯ НА КОМП’ЮТЕРАХ (МОЛОДШИЙ ЗА 50?)


Вiн далебi не певен щодо двох останнiх. Спортивнi метафори стали загальними, особливо серед полiтичних гуру, а в теперiшнi часи й вiсiмдесятилiтнiх старих знайдеш на «Фейсбуку» i «Твiтерi». Сам Ходжес зi свого «Мака» виклацуе хiба що якихось дванадцять вiдсоткiв (так запевняе Джером), але це не робить його частиною бiльшостi. Як там не е, а з чогось мусиш починати i, крiм того, цей лист вчувався молодiжним.

Ходжес завжди мав хист до такого роду роботи, i набагато бiльше за дванадцять вiдсоткiв цього хисту становила iнтуiцiя.

Пiд заголовком НЕЗВИЧНІ СЛОВА вiн перелiчив понад двi дюжини прикладiв i тепер обкреслюе два з них: «компатрiоти» i «Спонтанна Еякуляцiя». Поряд iз ними додае прiзвище Вомбо. Мiстер Мерседес гiвнюк, але кмiтливий, той, що читае книжки, гiвнюк. Вiн мае добрий словниковий запас i не робить граматичних помилок. Ходжес може собi уявити, як Джером Робiнсон каже: «Чоловiче, то компутерна програма перевiрки правопису. Точно-точно, шонеяно?»

Звичайно, звiсно, такi зараз часи, що будь-хто з електронним редактором може виглядати чемпiоном правопису, але Мiстер Мерседес написав Wambaugh, а не Wombough, i навiть не Wombow, як воно насправдi звучить. Сам той факт, що вiн не забув поставити в кiнцi оте нiме «gh» дозволяе припустити доволi високий розумовий рiвень. Може, лiтературний стиль Мiстера Мерседеса й не належить до найвищого гатунку, але його письмо набагато краще за тi дiалоги, якi звучать у серiалах «Морська полiцiя: Спецвiддiл» або «Кiстки»[48 - «NCIS» – започаткований 2003 р. серiал про роботу федерального агентства ВМС США з розслiдування злочинiв серед чи проти вiйськових морякiв; «Bones» – започаткований 2003 р. серiал про роботу спецагента ФБР, кримiналiста-антрополога.].

Домашня освiта, загальна шкiльна чи самоук? А чи це важливо? Імовiрно, нi, але можливо, й так.

Ходжесу не вiриться, що самоук, нi. Стиль занадто… який?

– Експансивний, – промовляе вiн до порожньоi кiмнати, але е в ньому ще щось понад те. «Хизування». Цей парубок пише й хизуеться. Вiн навчався разом з iншими. І писав для iнших.

Хисткий умовивiд, але на його користь кажуть певнi кучерявостi – отi ДИВНІ ФРАЗИ. Вiн записуе: «мушу розпочати з повiншування вас». Вiн записуе: «буквально сотнi справ». І ще двiчi: «Чи думалося вам про мене». Сам Ходжес отримував у старших класах «А» з англiйськоi мови, а коледж закiнчив з оцiнкою «B», тож вiн пам’ятае, що така рiч називаеться «прирощуваним повторенням». Чи не уявляв собi Мiстер Мерседес, що його лист буде опублiковано в газетi, поширено в iнтернетi, цитовано (з деякою вимушеною повагою) на «Четвертому каналi» в «Програмi новин о шостiй»?

– Звiсно, ти про це мрiяв, – мовить Ходжес. – Колись ти читав уголос своi твори перед шкiльним класом. Тобi це також подобалося. Подобалося перебувати в центрi уваги. А чи не так? Коли я тебе знайду – якщо я тебе знайду – я дiзнаюся, що ти був успiшним учнем з англiйськоi мови й лiтератури, так само як i я.

Либонь, навiть кращим. Ходжес не може пригадати, щоб вiн бодай колись сам уживав «прирощуване повторення», хiба що випадково.

От тiльки в мiстi е чотири державних школи й бозна-скiльки приватних. Не кажучи вже про пiдготовчi академii[49 - Приватнi середнi школи з поглибленим вивченням предметiв, iнтенсивними спортивними та спрямованими на виховання лiдерства програмами, де готують учнiв до вступу в престижнi унiверситети й коледжi; лише 1 % старшокласникiв США вiдвiдують такi заклади.], коледжi з дворiчним термiном навчання, повний Мiський коледж та Католицький унiверситет Святого Юди[50 - Юда Яковiв (Тадей, Левiй) – один з 12 апостолiв, якого не слiд плутати з Юдою Іскарiотом, що зрадив Ісуса Христа.]. Забагато тут сiнникiв, де могла б ховатись отруйна голка. Якщо вiн взагалi саме тут ходив до школи, а не десь у Маямi чи Фiнiксi[51 - Phoenix – засноване 1867 р. мiсто, столиця штату Аризона.].

Плюс до того ж вiн хитрий пес. Лист переповнений фальшивими вiдбитками пальцiв – фрази з великих лiтер, як от «Свинцевi Чоботи» чи «Висловлення Занепокоення», фрази у лапках, екстравагантне використання знакiв оклику, отi напористi абзаци з одного речення. Якби йому запропонувати написати текстовий зразок, Мiстер Мерседес не включив би до нього жодного з цих стилiстичних засобiв. Ходжес знае це так само точно, як знае власне невдале перше iм’я: Кермiт, використане в тому логiнi kermitfrog19[52 - Kermit the Frog – Жабеня Кермiт, створений 1955 р. ляльковий персонаж, найпопулярнiший герой всесвiтньо вiдомого «Мапет Шоу».].

Проте.

Цей гiвнюк не аж такий розумний, як вiн про себе думае. У його листi майже напевне мiститься два справжнi вiдбитки пальцiв, один змазаний, а iнший кришталево чистий.

Змазаний вiдбиток – це його постiйне написання чисел цифрами замiсть слiв: 27, а не двадцять сiм; замiсть сорок – 40; замiсть Детектив першого класу – Детектив 1-го класу. Є кiлька виняткiв (вiн написав «одне, чого менi шкода» замiсть «1, чого менi шкода»), але Ходжес вважае, що такi винятки тiльки пiдкрiплюють загальне правило. Цифри можуть бути лише додатковим маскуванням, це вiн розумiе, але iснують серйознi шанси на те, що Мiстер Мерседес дiйсно робить це несвiдомо.

А якби я мiг посадити його в Кiмнатi для Допитiв № 4 i наказати написати: «Сорок злодiiв украли вiсiмдесят обручок…»?

От тiльки К. Вiльям Ходжес нiколи не потрапить бiльше нi до якоi кiмнати для допитiв, включно з КД № 4, що була його улюбленою – його щасливою КД, якою вона завжди йому вважалася. Тобто якщо лише його не пiдловлять на тому, що вiн дуркуе з цим лайном, але тодi вiн опиниться не на тiм боцi металевого стола.

Ну й нехай. У КД № 4 цього парубка отримае собi Пiт. Пiт, або Ізабель, або обое разом. Хай вони накажуть йому написати «40 злодiiв украли 80 обручок…». І що тодi?

Тодi вони можуть попрохати його написати: «Той крутiй, який ховався у провулку, був схоплений копами». Тiльки слово «крутiй» iм треба буде вимовити невиразно. Тому що, попри всi своi лiтературнi таланти, Мiстер Мерседес вважае, що слово, яке означае злочинця-шахрая, пишеться «крутий». Можливо, вiн також вважае, що й президентiв збанкрутiлих фiнансових компанiй називають «крутими».

Ходжеса б це не здивувало. До коледжу вiн сам думав, що слова, що ними означаеться людина, яка кидае м’яч у бейсболi, той посуд, з якого наливаеш воду, i обрамлене зображення, яке вiшаеш на стiну, щоб прикрасити свое житло, пишуться однаково. Йому траплялося слово «picture» у рiзноманiтних книжках, але мозок якимсь чином вiдмовлявся його зафiксувати. Мати йому могла сказати: «поправ pitcher, Керме, вона перекосилася», батько iнколи давав йому грошi, щоб сходив на «pitcher», i так воно й застрягло йому в головi[53 - В англiйськiй мовi слова «pitcher» та «picture» пишуться по-рiзному, але звучать майже однаково, хоча перше може означати як «пiтчера» (подавальника в бейсболi), так i глечик, а друге – картину або кiно.].

«Я упiзнаю тебе, медяничку, коли тебе знайду», – думае Ходжес. Вiн пише належне слово i, обмальовуючи його знову й знову, забирае те слово в коло. Ти виявишся тим гiвнюком, який називае крутiя крутим.


8

Аби провiтрити голову, вiн виходить прогулятися по своему кварталу, вiтаючись iз людьми, з якими вже давненько не вiтався. У деяких випадках уже багато тижнiв. У садочку пораеться мiсiс Мельбурн, побачивши Ходжеса, вона запрошуе його скуштувати ii кавового торта.

– Я за вас непокоiлася, – каже мiсiс Мельбурн, коли вони сiдають у кухнi. У неi ясний, допитливий погляд гави, яка скидае оком на свiжопереiханого бурундука.

– Нелегко було звикнути до пенсiйного стану.

Вiн сьорбае ii каву. Кава паршива, зате страшенно гаряча.

– Деякi люди так нiколи до цього й не звикають, – каже вона, мiряючи його тими своiми яскравими очицями. («От вона б некепсько виглядала у КД № 4», – думае Ходжес.) – Особливо тi, що мали напружену роботу.

– Я дещо був розгубився попервах, але тепер уже оговтався.

– Рада це чути. А той приемний негритянський хлопчик усе ще працюе у вас?

– Джером? Так.

Ходжес усмiхаеться, загадуючись, як зреагував би сам Джером, якби дiзнався, що хтось iз тутешнiх сусiдiв вважае його «тим приемним негритянським хлопчиком». Імовiрно, вiн ощирив би в усмiшцi зуби з вигуком: «Свiсно, моя такий!» Ох, Джером i його «дiля для курваля». Уже нацiлений оком на Гарвард. Чи на Принстон, як запасний варiант.

– Щось вiн розслабився, – каже вона, – морiжок у вас доволi забур’янiлий. Ще кави?

Ходжес з усмiшкою вiдмовляеться. Погана кава не стае кращою вiд того, що гаряча.


9

Знову вдома. Ноги гудуть, голова переповнена свiжим повiтрям, у ротi смак газети з пташиноi клiтки, але мозок бринить вiд кофеiну.

Вiн заходить на сайт мiськоi газети i вiдкривае кiлька репортажiв про побоiще перед Мiським Центром. Того, що йому треба, нема в опублiкованому пiд лячним заголовком одинадцятого квiтня 2009 року першому повiдомленнi, немае i в набагато розлогiшому репортажi, який вийшов у недiльному випуску дванадцятого квiтня. Воно знаходиться у понедiлковому числi газети: фотографiя кермового колеса покинутого автомобiля-вбивцi. З обурливим надписом: ВІН ДУМАВ, ЩО ЦЕ ЗАБАВНО. У центрi керма – прилiплений поверх емблеми «мерседеса» жовтий смайлик. Того типу, що в темних окулярах i з оскаленими зубами.

У полiцii дуже лютувалися через це фото, тому що вiдповiдальнi за справу детективи – Ходжес i Гантлi – прохали газетникiв не демонструвати цю iконку-усмiшку. Редактор потiм, пригадуе Ходжес, улесливо вибачався. Непорозумiння вийшло, казав вiн. Такого бiльше не повториться. Обiцяю. Чесне скаутське.

– Помилково, щоб менi всратися, – пам’ятае вiн, як клекотав Пiт. – Зняли фото, яке додасть лише дещицю стероiдiв до iхнього вислосракого накладу, i таки надрукували його, мудаки.

Ходжес збiльшуе цей кадр, аж поки та оскалена усмiшка не заповнюе весь екран його комп’ютера. «Отакий-от знак звiра, – думае вiн. – У стилi двадцять першого столiття».

Цього разу номер, по якому вiн телефонуе швидкiсним набором, належить не приймальнi Департаменту полiцii, а мобiльному Пiта. Старий напарник вiдповiдае вже на другому гудку:

– Йо, це ти, старий-терпкий напарнику. Як там з тобою поводиться пенсiйне життя?

Голос у нього зрадiлий, i це змушуе Ходжеса посмiхнутись. І заодно вiдчути себе винним, хоча думка про те, щоб увiмкнути задню, зовсiм не спливае йому до голови.

– Я в порядку, – вiдповiдае вiн, – але скучив за твоiм жирним, гiпертонiчним обличчям.

– Авжеж, твоя правда, – каже той. – А ще ми перемогли в Іраку.

– Богом присягаюся, Пiте. Як щодо разом пообiдати, потеревенити. Ти вибираеш мiсце, я плачу.

– Звучить заманливо, але я сьогоднi вже поiв. Як щодо завтра?

– У мене щiльний графiк, приiде Обама питатися моеi поради по бюджету, але, гадаю, я зможу перепризначити деякi зi справ. Залежить, як у тебе виходитиме.

– Та ну тебе нахер, Кермiте.

– Такi вирази тобi личать набагато краще?

Цi пiдначки – стара пiсня з простими словами.

– Як щодо «ДеМазiо»? Тобi завше подобалося це мiсце.

– «ДеМазiо» годиться. Опiвднi?

– Домовилися.

– А ти певен, що маеш зайвий час для такого старого курваля, як я?

– Бiллi, тобi навiть не треба питатися. Хочеш, я приведу Ізабель?

Вiн не хоче, але каже:

– Якщо тобi хочеться.

Дещо зi староi телепатii, мабуть, iще працюе, бо пiсля короткоi паузи Пiт каже:

– Либонь, ми влаштуемо чисто парубоцьку гулянку цього разу.

– Як тобi завгодно, – каже Ходжес з полегшенням. – Чекаю з нетерпiнням.

– Я теж. Приемно було почути твiй голос, Бiлле.

Ходжес вимикае зв’язок i ще якийсь час дивиться на оскалене в усмiшцi лице. Воно заповнюе весь екран його комп’ютера.


10

Того вечора вiн сидить у крiслi «Лей-Зi-Бой», дивиться випуск новин об одинадцятiй. Схожий у своiй бiлiй пiжамi на якогось переобтяженого вагою привида. Крiзь порiдiле волосся м’яко блищить його скальп. Головна новина – про бурову платформу «Глибоководний горизонт», яка розлила нафту в Мексиканськiй затоцi й нафта все ще фонтануе[54 - «Deepwater Horizon» – побудована у 2001 роцi компанiею «Hyundai» нафтова платформа, яка 2009 р. пробурила в днi Мексиканськоi затоки найглибшу на той час у свiтi свердловину завглибшки 10 680 м; 22.04.2010 платформа загорiлася, вибухнула й затонула, до аварiйного закупорювання свердловини 15 липня в море виливалося близько 700 тонн нафти на добу.]. Ведучий передачi каже, що пiд загрозою поголiв’я блакитного тунця, що в штатi Луiзiана на цiле поколiння може бути зруйнована вся iндустрiя з видобутку й переробки морепродуктiв. Збурений в Ісландii вулкан (з назвою, яку ведучий переiначуе на «Іджа-фiл-кул») i досi перешкоджае трансатлантичним авiасполученням[55 - Eyjafjallaj?kull (Ейяф’ятлайокютль) – вулкан за 200 км пiвденнiше м. Рейк’явiка, столицi Ісландii; останне виверження вiдбулося 15.04.2010 р. i спричинило закриття повiтряного простору частини Європи.]. У Калiфорнii полiцейськi повiдомляють, що, можливо, в них е зрушення у справi серiйного вбивцi на прiзвисько Зловiсний Соня. Жодних iмен, але пiдозрюваний («крутий» – думае Ходжес) описуеться як «акуратний, привiтний афроамериканець»[56 - Grim Sleeper – серiйний убивця, який позбавляв життя жiнок у Лос-Анджелесi з середини 1980-х рр., ним виявився 57-рiчний чорношкiрий механiк; досудове слiдство тривало чотири роки, суд призначено на лiто 2014-го.].

Ходжес думае: «От якби хтось тепер упакував i Шляхового Джо. Не кажучи вже про Усаму бен Ладена».

Дедалi розпогоджуеться. Дiвчина, яка веде прогноз погоди, обiцяе тепло i сонячне небо. Час дiставати купальнi костюми.

– Хотiлось би менi побачити тебе в купальному костюмi, милочко, – промовляе Ходжес i вимикае пультом телевiзор.

Вiн дiстае з шухляди батькiвський «Смiт & Вессон», дорогою до спальнi розряджае його i ховае в сейф поряд iз «Глоком». Протягом останнiх двох-трьох мiсяцiв вiн провiв багато годин зацикленим на цьому «Вiкторi.38», але сьогоднi, замикаючи у сейфi револьвер, вiн це робить майже несвiдомо. Зараз вiн думае про Шляхового Джо, хоча й не зовсiм про нього; тепер Джо чиясь iнша проблема. Як i той Зловiсний Соня, привiтний афроамериканець.

А чи не афроамериканець також i Мiстер Мерседес? Технiчно це припустимо – нiхто нiчого не бачив, окрiм натягнутоi на голову клоунськоi маски, сорочки з довгими рукавами i жовтих рукавичок на кермовому колесi – але Ходжес вважае, що це не так. Знае Бог, у цьому мiстi повно чорношкiрих, здатних на вбивство, але наразi треба брати до уваги зброю. Той район, де живе мати мiсiс Трелонi, там здебiльшого живуть заможнi й переважно бiлi. На чорного, який би крутився побiля припаркованого «Мерседеса SL500», мусили звернути увагу.

Авжеж. Імовiрно. Люди можуть бути такими приголомшливо мимоглядними. Проте досвiд привiв Ходжеса до висновку, що багатi люди зазвичай трiшки пильнiшi, нiж загалом американцi, особливо, коли йдеться про iхнi дорогi iграшки. Вiн не назвав би iх параноiками, але…

Та з-хера там вони не. Багатi люди можуть бути щедрими, навiть отi, з полiтичними поглядами, вiд яких кров крижанiе, можуть бути щедрими, але бiльшiсть iз них припускають щедрiсть тiльки на своiх власних умовах i пiд сподом (не так уже й глибоко, по правдi) вони завжди бояться, що хтось вкраде iхнi дарунки i з’iсть iхнiй iменинний пирiг.

А як тодi щодо акуратного й ввiчливого?

Так, вирiшуе Ходжес. Твердих доказiв нема, але цей лист пiдказуе, що його автор саме такий. Мiстер Мерседес може носити костюми i працювати в якомусь офiсi, а може ходити в джинсах i сорочках «Кархарт» [57 - «Carhartt» – заснована 1889 р. Гамiльтоном Кархартом у штатi Мiчиган сiмейна компанiя, вiдома рiзноманiтним тривким спецодягом; вiд 1990-х рр. робочий одяг компанii став популярним у вуличнiй i поп-культурi.], займаючись балансуванням колiс десь у гаражi, але вiн не задрипанець. Вiн може бути не дуже балакучим – такi iстоти обережнi у всiх проявах свого життя, що включае також стихiйнi теревенi, – але коли вiн говорить, то, либонь, робить це правильно й чiтко. Якщо ви загубились i питаетеся дороги, вiн порадить вам добрий напрямок.

Чистячи зуби, Ходжес думае: «ДеМазiо». Пiт хоче пообiдати в «ДеМазiо».

Це зручно Пiтовi, який усе ще при значку i пiстолетi, i це здавалося зручним i Ходжесу, коли вони балакали по телефону, бо в той момент Ходжес мислив як коп, а не як пенсiонер, що набрав тридцять фунтiв зайвоi ваги. Можливо, воно й буде зручно – яскраве денне свiтло i все таке, – але «ДеМазiо» стоiть на межi Лоутавна, району аж нiяк не курортного. За квартал на захiд вiд цього ресторану, поза вiадуком, по якому тягнеться далi платна автомагiстраль, мiсто перетворюеться на пустище, де манячать незабудованi дiлянки та покинутi житла. Там вiдкрито продаються наркотики на вуличних перехрестях, квiтне торгiвля нелегальною зброею, а пiдпали – улюблений вид спорту мiсцевоi громади. Якщо Лоутавн узагалi можна назвати громадою. Сам же ресторан – дiйсно пречудовий iталiйський заклад – попри все, безпечне мiсце. Хазяiн мае вiдповiднi зв’язки, а отже, там, як на «Безплатнiй парковцi» у грi «Монополiя».

Ходжес сполiскуе рота, повертаеться назад до спальнi i, все ще думаючи про «ДеМазiо», з сумнiвом дивиться на стiнну шафу, де поза висячими штанами, сорочками i пiджаками спортивного крою, яких вiн бiльше не носить (занадто вiн завеликий став для бiльшостi з них, окрiм хiба що пари якихось), ховаеться його сейф.

Узяти «Глок»? Чи, може, «Вiкторi»? «Вiкторi» менший.

Нi, нi того, нi iншого. Його лiцензiя на приховане носiння зброi все ще цiлком дiйсна, але не хочеться з’являтися в збруi на обiд зi своiм старим напарником. Вiд цього вiн почуватиметься соромливо, а йому вже й так соромно через те, що вiн намiрився сам розкопувати. Натомiсть вiн пiдходить до комода, пiднiмае складену там спiдню бiлизну i зазирае пiд неi. Веселий Ляпанець так там i лежить, як вiн поклав його туди пiсля своеi пенсiйноi вечiрки, так той i лежить.

От Ляпанець годиться. Бодай якась страховка в небезпечному районi мiста.

Задоволений, вiн iде до лiжка i вимикае свiтло. Ховае долонi в прохолодну мiстичну кишеню пiд подушкою i думае про Шляхового Джо. Джо поки що щастить, але врештi-решт його впiймають. І не просто тому, що вiн продовжуе своi напади у вiдпочинкових зонах вздовж автомагiстралей, а тому, що вiн не може перестати вбивати. Вiн думае про фразу з листа Мiстера Мерседеса: «У моему випадку це неправда, тому що я абсолютно не прагну робити такого знову».

Каже вiн правду чи бреше, як то вiн бреше отими своiми НАДМІРНИМИ ЗНАКАМИ ОКЛИКУ, СЛОВОСПОЛУЧЕННЯМИ З ВЕЛИКИХ ЛІТЕР, АБЗАЦАМИ З ОДНОГО РЕЧЕННЯ?

Ходжес гадае, що вiн бреше – можливо, й собi так само, як i К. Вiльяму Ходжесу, Дет-Пенсу. – але наразi, коли Ходжес лежить тут i на нього находить сон, це його не турбуе. Головне, що той парубок вважае себе в цiлковитiй безпецi. Вiн зарозумiло в цьому впевнений. Схоже на те, що вiн не усвiдомлюе, як вiн пiдставився, написавши листа чоловiку, який до свого виходу на пенсiю був провiдним детективом у справi Мiського Центру.

Ти вiдчуваеш потребу про це говорити, хiба не так? Авжеж, вiдчуваеш, медяничку, не треба брехати своему старому дядечку Бiллi. І якщо той сайт «Блакитна Парасолька Деббi» не черговий вiдволiкаючий маневр, як тi твоi слова в лапках, ти вiдкрив пiдземний хiд у власне життя. Тобi хочеться побалакати. Ти маеш потребу балакати. І якщо ти ще й зумiеш збiсити мене чимсь, це буде для тебе, як вишенька на пломбiрi, хiба не так?

У темрявi Ходжес мовить: «Я охоче тебе вислухаю. У мене повно часу. Я ж на пенсii, врештi-решт».

Вiн засинае з усмiшкою.


11

Наступного ранку Фреддi Лiнклаттер сидить на краю вантажноi платформи i курить «Марлборо». Поряд лежить ii акуратно складена куртка «Дискаунт Електронiкс», поверх якоi покладено ii ж сiтчасту бейсболку також iз логотипом «ДЕ». Вона теревенить про якогось Ісусового стрибуна, котрий ii дiставав. Їi завжди дiстають якiсь люди i пiд час перекурiв вона про все це розповiдае Брейдi. Розповiдае вона докладно, в усiх подробицях, бо Брейдi добрий слухач.

– Отож вiн менi каже, значить, вiн каже таке: «Усi гомосексуалiсти потрапляють до пекла, i в цiй брошурi все про це пояснюеться». Ну, я ii й беру, правильно? Там картинка, на обкладинцi, там на нiй двiйко в сраку переляканих парубкiв, геi – у кримпленових костюмах, Богом клянуся – отже, вони тримаються за руки i дивляться в печеру, заповнену полум’ям. Плюс сам диявол! З вилами! Я тебе не дурю. І все-таки я намагаюся з ним про це подискутувати. У мене таке враження, нiби вiн потребуе дiалогу. Отож я кажу, я йому кажу, значить: «Тобi треба бодай на якийсь час витягти свого носа з отого «ЛяВiтта», чи як там його, i почитати дещо з наукових дослiджень. Геi народжуються геями, ось що я хочу сказати, альо?» А вiн свое: «Це просто неправда. Гомосексуальнiсть – це нав’язана поведiнка i вiд цього можна вiдучитись». Отже, я такому не можу повiрити, гаразд? Я собi думаю: «Насправдi ти, либонь, вирiшив з мене поглузувати, от лайно». Але я цього не кажу. А що я кажу, так оце: «Поглянь на мене, хлопчино, нумо, добре роздивися. Не соромся, вiд макiвки до дупи. Що ти бачиш?» І перш нiж вiн встигае почати штовхати менi свое лайно далi, я продовжую: «Ти бачиш хлопця, ось що ти бачиш. Тiльки Бог вiдволiкся, коли мусив причепити менi члена, i перейшов до наступного в черзi». А вiн менi тодi…

Брейдi прислухаеться до ii розповiдi – бiльш-менш, – поки вона не доходить до «ЛяВiтта» (вона мае на увазi Книгу Левита[58 - Фреддi перекручуе назву третьоi частини Старого Заповiту «Книги Левит», де мiстяться законодавчi норми та ритуали для юдейських священикiв.], але Брейдi лiньки ii поправляти), а потiм назагал втрачае канву, слiдкуючи лиш достатньо для того, щоби вряди-годи вставити угу-угу. Його зовсiм не дратуе цей монолог. Вiн заспокiйливий, як музика «Ел-Сi-Дi Саундсистем»[59 - LCD Soundsystem (2001–2011) – поп-панк-гурт iз Нью-Йорка, який грав яскраву танцювальну музику.], яку вiн iнколи слухае на своему «ай-Подi», перед тим як заснути. Фреддi Лiнклаттер задуже висока як для дiвчини, зi своiм зростом шiсть футiв плюс два чи три дюйми[60 - 6 футiв 3 дюйми = приблизно 190 см.] вона буквально нависае над Брейдi, i те, що вона говорить, е правдою: вона схожа на дiвчину приблизно так само, як Брейдi Хартсфiлд схожий на Вiна Дизеля[61 - Vin Diesel (нар. 1967 р.) – знаменитий актор атлетичноi статури, який зазвичай грае героiчних персонажiв.]. На нiй прямi джинси «Лiвайз 501»[62 - «Levi’s 501» – модель джинсiв компанii «Levi Strauss», яка незмiнною випускаеться з кiнця ХІХ сторiччя.], мотоциклетнi берцi й проста бiла сорочка, що висить абсолютно пласко, без жодноi ознаки цицьок. Їi тьмяно-бiляве волосся пiдстрижене до чвертьдюймовоi довжини[63 - 1/4 дюйма = 0,6 см.]. Вона не носить сережок, не користуеться косметикою. Вона можливо, вважае, що Макс Фактор[64 - Max Factor (1877–1938) – засновник популярного бренду косметичних засобiв, який вважаеться «батьком» сучасного макiяжу.] – це означення того, що якийсь хлопець робить з якоюсь дiвчиною поза старою татовою стодолою.

Вiн промовляе своi «йо» та «угу-угу», не перестаючи загадуватись, що той старий коп зробив з його листом i чи спробуе той старий коп сконтактуватися з ним на «Блакитнiй Парасольцi». Вiн розумiе, що посилати листа було ризиковою справою, але не аж так щоб занадто. Вiн написав його в такому лiтературному стилi, який цiлком вiдрiзняеться вiд його власного. Шанси на те, що старий коп видобуде з того листа бодай щось корисне, такi скупi, що iх майже не iснуе.

«Блакитна Парасолька Деббi» – рiч трохи ризиковiша, але якщо той старий коп гадае, нiби зможе його через неi вiдстежити, на нього чекае великий сюрприз. Сервери «Деббi» мiстяться у Схiднiй Європi, а в Схiднiй Європi комп’ютерна приватнiсть – як чистота в Америцi: стоiть на другому мiсцi за набожнiстю.

– Тож вiн веде свое, клянуся, це правда, вiн веде свое: «У нашiй церквi е чимало молодих християнок, якi могли б тобi показати, як привести себе до ладу, а якщо ти вiдростиш собi волосся, ти виглядатимеш доволi гарненькою». Ти можеш у таке повiрити? Отож я йому й кажу: «Наклади собi пудрi-памади, i сам виглядатимеш збiса гарненьким. Одягнеш шкiряну куртку та собачий нашийник, i тобi може пощастить зняти собi гарячу штучку в клубi «Кораль». Сциконеш вперше спермою в груповусi “Вежа Влади”». Отже, це його заводить не на жарт, i вiн менi править: «Якщо ти вже переходиш на особистостi…»

Та й узагалi, якщо старому копу захочеться вiдстежити комп’ютерний слiд, вiн мусить передати листа повноважним копам, у iхнiй технiчний вiддiл, а Брейдi не вiрить, що той це зробить. Не вiдразу принаймнi. Вiн там знудився, сидячи перед телевiзором, не маючи нiкого поряд для компанii. І той револьвер, звичайно, отой, що вiн тримае його бiля себе разом з пивом та журналами. Не може забути про револьвер. Брейдi насправдi нiколи не бачив, щоб вiн встромляв його дуло собi до рота, але кiлька разiв бачив, як старий коп тримав револьвер в руцi. Щасливi, осяйнi люди нiколи таким чином не кладуть собi зброю на колiна.

– Отож я йому кажу, кажу йому, значить: «Не психуй. Тiльки-но хтось вiдпихуеться вiд ваших дорогоцiнних iдей, як ви, хлопцi, завжди починаете психувати». Ти помiчав таке за христосиками?

Брейдi не помiчав, але каже, що так.

– Тiльки цей почав слухати. Насправдi почав. І ми закiнчили тим, що пiшли з ним до пекарнi Хоссенi на каву. Де, я розумiю, в це важко повiрити, ми наблизилися до того, що можна назвати дiалогом. Я не покладаю великих надiй на людську расу, але вряди-годи…

Брейдi майже цiлком упевнений, що його лист роздрочить старого копа, принаймнi попервах. Своi нагороди той отримав не за те, що був дурнем, тож крiзь усi замаскованi натяки вiн побачить, що йому слiд покiнчити самогубством, як це зробила мiсiс Трелонi. Замаскованi? Не дуже-то. Там все викладено доволi прямолiнiйно. Брейдi вважае, що в старому копi розпалиться войовничiсть, принаймнi на якийсь час. Але коли йому не вдасться нiкуди сягнути, провал на нього подiе ще приголомшливiше. От тодi, припускаючи, що старий коп заковтне наживку «Блакитноi Парасольки», Брейдi й вiзьметься по-справжньому до роботи.

Старий коп думае: «Якщо я зможу завести з тобою розмову, я зможу тебе випатрати».

Тiльки Брейдi може закластися, що старий коп нiколи не читав Нiцше; Брейдi може закластися, що старий коп здебiльшого читае таких, як Джон Грiшем[65 - John Ray Grisham (нар. 1955 р.) – американський правник, полiтик, письменник, автор вiдомих у всьому свiтi романiв у жанрi «юридичного трилера».]. Якщо вiн узагалi бодай щось читае. «Коли ти вдивляешся в безодню, – писав Нiцше, – безодня також вдивляеться в тебе».

Я ця безодня, старий. Саме я.

Звичайно, цей старий коп твердiший горiшок за бiдну, пригнiчену комплексом провини Олiвiю Трелонi… але доводити ii – то було просто хiтова пiсня для нервовоi системи, i Брейдi не терпиться спробувати такого знову. У деяких аспектах пiдштовхування Нiжноi Лiввi до краю прiрви подарувало збудження бiльше, нiж тодi, коли вiн був сотворив криваву косовицю серед юрмища тих довбнiв, шукачiв роботи, перед Мiським Центром. Тому що таке потребувало роботи мозку. Потребувало планування. І невеличка допомога з боку копiв не завадила також. Чи здогадувалися вони, що, завдяки своiм хибним висновкам, вони також почасти виннi у самогубствi Нiжноi Лiввi? Напевне не Гантлi, думка про таку ймовiрнiсть нiколи б не впливла до його трударськоi голови. А от Ходжес. У цього могли бути деякi сумнiви. Декiлька маленьких мишок, що точать дроти десь вглибинi мозку цього полiцейського-розумаки. Брейдi на це сподiваеться. А якщо нi, йому може надатися шанс розповiсти про це копу. На «Блакитнiй Парасольцi».

Втiм, здебiльшого саме завдяки йому, Брейдi Хартсфiлду. Його заслуга належить йому. Мiський Центр – то був паровий молот. Над Олiвiею Трелонi вiн працював скальпелем.

– Ти мене слухаеш? – питае Фреддi.

Вiн усмiхаеться:

– Мабуть, я десь на хвилинку трiшки кудись вiдволiкся.

Нiколи не бреши, якщо можеш сказати правду. Правда не завжди найбезпечнiший вибiр, але в бiльшостi випадкiв так. Знiчев’я вiн загадуеться, що б сказала Фреддi, якби вiн iй повiдомив: «Я той самий Мерседес-Кiлер». Або якби вiн сказав: «Фреддi, у мене в коморi в пiдвалi лежить дев’ять фунтiв саморобноi пластиковоi вибухiвки».

Вона дивиться на нього так, нiби вмiе читати його думки, i Брейдi на мить стае тривожно. Потiм вона каже:

– Це твоя праця на двох роботах. Це тебе виснажить.

– Так. Але я б хотiв знову повернутися до коледжу, а нiхто за нього не заплатить, окрiм самого мене. А на менi ж iще й мати.

– З винцем.

Вiн усмiхаеться:

– Моя мати здебiльша полюбляе горiлочку.

– Запроси мене додому, – каже Фреддi зловiсно, – я ii витягну нахер кудись на збори АА[66 - «Alcoholics Anonymous» – засноване 1935 року добровiльне товариство людей, якi бажають позбутись алкогольноi чи наркотичноi залежностi.].

– Не допоможе. Пам’ятаеш, як сказала Доротi Паркер[67 - Dorothy Parker (1893–1967) – поетеса, новелiстка, кiносценаристка, уславлена своiм в’iдливим почуттям гумору.], авжеж? Можна пiдтягнути шльондру до культури, але неможливо примусити ii думати.

Фреддi на якусь мить задумливо застигае, а потiм, закинувши назад голову, вибухае хриплим Марлборо-реготом.

– Я не знаю, хто така Доротi Паркер, але цю фразу я заберу собi, – i продовжуе далi розважливо: – Серйозно, чому б тобi просто не попросити у Фробiшера додаткових годин? Та твоя iнша робота – то ж натуральний вiдстiй.

– Я тобi поясню, чому вiн не попросить у Фробiшера додаткових годин, – каже, виступаючи на вантажну платформу, Фробiшер. Ентонi Фробiшер молодий i, як годиться комп-фанату, в окулярах. Цим вiн схожий на бiльшiсть працiвникiв «Дискаунт Електронiкс». Брейдi також молодий, але на вигляд приемнiший за Тоунза Фробiшера. Не те щоб вродливий. І це якраз добре. Брейдi волiе залишатися непоказним.

– То виклади нам, чому так, – каже Фреддi, затоптуючи свою сигарету. Навпроти вантажного двору поза гiпермаркетом, що посiдае пiвденний край торговельного кварталу «Березовий Пагорб», стоять машини працiвникiв (переважно старi колимаги) та три яскраво-зеленi «Фольксвагени-Жуки». Цi завжди в iдеально чистенькому станi, i сонце пiзньоi весни виблискуе на iхнiх лобових шибках. На бортах у них написи синьою фарбою: КОМП’ЮТЕРНІ ПРОБЛЕМИ? ВИКЛИКАЙТЕ КІБЕР-ПАТРУЛЬ «ДИСКАУНТ ЕЛЕКТРОНІКС»!

– «Сьоркiт Сiтi» накрилися i «Бест Бай»[68 - «Circuit City Stores» – заснована 1949 р. перша в свiтi мережа крамниць, орiентованих на продаж i обслуговування побутовоi електронiки, збанкрутувала 2009 р.; «Best Buy» – заснована 1966 р. мережа крамниць побутовоi електронiки.] хитаеться, – каже Фробiшер тоном шкiльного вчителя. – Завдяки комп’ютернiй революцii «Дискаунт Електронiкс» також хитаеться – разом iз кiлькома iншими бiзнесами, якi ще якось тримаються на мiнiмальному життезабезпеченнi: газети, книжковi видавництва, магазини грамплатiвок i Поштова Служба Сполучених Штатiв. Це далебi неповний перелiк.

– Магазини грамплатiвок? – перепитуе Фреддi, пiдкурюючи чергову сигарету. – Що таке магазини грамплатiвок?

– Не вийобуйся, – каже Фробiшер. – У мене е друг, який запевняе, нiби лесбi не мають почуття гумору, але…

– У тебе е друзi? – питае Фреддi. – Вау. Хто б мiг подумати!

– … але ти вочевидь е доказом того, що вiн неправий. Ви, друзi, не можете отримати додаткових годин тому, що наша компанiя зараз виживае на самих лише комп’ютерах. Здебiльшого дешевих, зiбраних в Китаi й на Фiлiппiнах. Величезнiй бiльшостi наших покупцiв не потрiбне бiльше оте все iнше лайно, яким ми торгуемо.

Брейдi гадае, що тiльки Тоунз Фробiшер може таким чином казати: «Величезна бiльшiсть». – Почасти це вiдбуваеться через технологiчну революцiю, але також тому, що…

Разом Брейдi й Фреддi скандують: «…Барак Обама – найбiльша помилка з усiх, якi бодай колись робила наша краiна!»

Фробiшер якусь мить кисло роздивляеться на них, а потiм мовить:

– Принаймнi ви слухаете. Брейдi, ти закiнчуеш о другiй, правильно?

– Так. О третiй у мене починаеться iнший виступ.

Щоб показати, що вiн думае про iншу роботу Брейдi, Фробiшер морщить обличчя разом зi своiм перерослим шнобелем.

– Чи менi не почулося, нiби ти казав, що збираешся повернутися до коледжу?

Брейдi на це не вiдповiдае, бо що б вiн не сказав, усе може виявитись хибним. Ентонi «Тоунз» Фробiшер не мусить знати, що Брейдi його не любить. Та де там нахер, вiн його просто ненавидить. Брейдi ненавидить усiх, включно зi своею п’яницею-матiр’ю, але все мае бути, як спiваеться в тiй старiй кантрi-пiснi: «Нiхто не мусить знати про це зараз»[69 - «No One Needs To Know» – хiт 1996 року канадськоi кантрi-спiвачки Шанаi Твейн (Shania Twain).].

– Брейдi, тобi двадцять вiсiм рокiв. Достатньо дорослий, щоб не покладатися тiльки на гiвняну обов’язкову автоцивiлку – що е добре, – але трiшечки занадто дорослий, щоб навчатися, розраховуючи на кар’еру iнженера-електронщика. Чи комп’ютерного програмiста, до речi.

– Сам не будь гiвнюком, – каже Фреддi. – Не будь Тоунзом Гiвнюком.

– Якщо, коли людина каже правду, це робить ii гiвнюком, нехай тодi я буду гiвнюком.

– Йо, – каже Фреддi. – Ти ввiйдеш в iсторiю. Як Тоунз Правдолюбний Гiвнюк. Про тебе дiти вивчатимуть у школах.

– Я не проти почути трохи правди, – мирно каже Брейдi.

– Добре. Тодi ти також можеш бути не проти того, щоб присвятити свiй час каталогiзуванню й наклеюванню налiпок на DVD. Починай зараз же.

Брейдi благодушно кивае, пiдводиться i обтрушуе на собi ззаду штани. Наступного тижня в «Дискаунт Елетронiкс» розпочинаеться п’ятдесятивiдсотковий розпродаж; iхнiй менеджмент у Нью-Джерсi поставив вимогу, щоб «ДЕ» до сiчня 2011 року вийшли з пов’язаного з цифровими вiдеодисками бiзнесу. Цей колись вигiдний товар задушили «Нетфлiкс» та «Редбокс»[70 - «Netflix» – заснована 1997 року iнтернет-компанiя, що «на вимогу» транслюе своiм передплатникам фiльми, серiали тощо; «Redbox» – заснована 2002 року компанiя, яка володiе широкою мережею торговельних автоматiв, у яких можна взяти DVD та Blu-ray диски напрокат.]. Невдовзi в iхнiй крамницi не залишиться нiчого, крiм домашнiх комп’ютерiв (зiбраних у Китаi й на Фiлiппiнах) та телевiзорiв iз пласкими екранами, якi мало хто може собi дозволити купувати в часи глибокоi економiчного рецесii.

– А ти, – каже Фробiшер, повертаючись до Фреддi, – маеш iхати на виклик. – Вiн вручае iй рожевий iнвойс-бланк. – У старенькоi ледi завис екран. Принаймнi це те, що вона сказала.

– Слухаюсь, mon capitan. Рада служити.

Вона пiдхоплюеться, салютуе i забирае простягнуту ним накладну.

– Заправ сорочку. Надiнь кашкет, не обов’язково викликати в клiентки огиду твоею дикою стрижкою. Не жени надто швидко. Отримаеш чергову штрафну квитанцiю i з твоiм життям у ролi кiбер-патрульноi буде покiнчено. А ще, перед тим як пiти, не забудь позбирати своi клятi недопалки.

Перш нiж вона встигае вiдбити його подачу, Фробiшер зникае всерединi крамницi.

– Липучки на диски тобi, а старенька ледi з, либонь, забитим крихтами вiд Греемiвських крекерiв[71 - Sylvester Graham (1794–1851) – пресвiтерiанський священик i дiетолог, який 1826 р. створив рецепт печива з цiльнозернового борошна.] центральним процесором менi, – каже Фреддi, зiстрибуючи з платформи i надягаючи кашкет. Вона на манiр косяка скручуе накладну i вирушае в бiк «фольксвагенiв», навiть погляду не кинувши на своi недопалки. Зупинившись на хвильку, щоб озирнутись на Брейдi, вона впираеться долонями собi в неiснуючi стегна:

– Це не те життя, яке я собi уявляла, коли навчалася в п’ятому класi.

– У мене так само, – мирно вiдгукуеться Брейдi.

Вiн дивиться, як вона рве з мiсця, вирушаючи в рятiвну мiсiю до старенькоi ледi, котра, либонь, божеволiе вiд того, що не може знайти в iнтернетi рецепт свого улюбленого псевдояблучного пирога[72 - Mock apple pie – пирiг, що набув популярностi в часи Великоi депресii i Другоi свiтовоi вiйни: робиться зовсiм без яблук, зазвичай iз крекерiв з ванiльним i лимонним сиропами та корицею.]. Цього разу вiн загадуеться, що сказала б Фреддi, якби вiн розповiв iй, яким життя було для нього, коли вiн був ще малим. Коли вiн убив свого брата. А його мати все те покрила.

А чом би iй було цього не робити?

Врештi-решт, то була почасти ii iдея.


12

У той час як Брейдi клеiть жовтi налiпки «знижка 50 %» на старi фiльми Квентiна Тарантiно, а Фреддi у Вест-Сайдi рятуе стареньку мiсiс Вiру Вiлкiнз (як виявляеться, крихтами в неi забито клавiатуру), Бiлл Ходжес завертае з Лоубраяр – чотирисмужного шосе, що прорiзае все мiсто i дiлиться частиною своеi назви з районом Лоутавн – на парковку бiля iталiйського рiсторанте «ДеМазiо». Йому не потрiбно бути Шерлоком Голмсом, щоб здогадатися, що Пiт прибув сюди першим. Ходжес паркуеться поряд з безхитрiсно сiрим седаном «шевроле» з чисто-чорними колесами[73 - Автошини з бiлою боковиною вважаються стильнiшими i якiснiшими за чисто-чорнi.], який буквально кричить про свою приналежнiсть мiськiй полiцii, i вилазить зi своеi староi «тойоти», машини, котра просто кричить, що належить якомусь старигану пенсiонеру. Вiн торкаеться капота «шевроле». Теплий. Пiт не набагато його випередив.

На мить вiн застигае, насолоджуючись цим передполудневим часом з його яскравим сонячним свiтлом i рiзкими тiнями, дивлячись на вiадук за квартал звiдси. Той по саме нiкуди вважався мiсцем кучкування бандоти i, хоча там зараз порожньо (полудень – це ранок для юних насельникiв Лоутавна), Ходжес знае, що, якщо зайде пiд нього, вiн вiдчуе кислий сморiд дешевого вина i вiскi. А пiд пiдошвами в нього рипiтимуть скалки розбитих пляшок. І в риштаках валятимуться пляшечки. Маленькi, коричневого кольору.

Це бiльше не його проблема. Крiм того, темрява пiд вiадуком порожня, а його чекае Пiт. Ходжес заходить до ресторану, радiючи тому, що Елейн за стiйкою адмiнiстраторки посмiхаеться й вiтае його на iм’я, хоча вiн не з’являвся тут уже чимало мiсяцiв. Можливо, навiть цiлий рiк. Звичайно, в однiй iз кабiнок сидить Пiт, вiн уже пiдняв руку, також його вiтаючи, якраз Пiт i мiг, як то кажуть адвокати, «освiжити ii пам’ять».

Ходжес пiднiмае навзаем долоню i, коли вiн пiдходить до кабiнки, Пiт уже пiдвiвся й стоiть, розкинувши руки, щоб ухопити його у ведмежi обiйми. Вони поплескують одне одного по спинах потрiбну кiлькiсть разiв, i Пiт каже Ходжесу, що той мае чудовий вигляд.

– Ти ж знаеш про три чоловiчi вiки, авжеж? – питае Ходжес.

Посмiхаючись, Пiт хитае головою.

– Юнiсть, середнiй вiк та «ти, скурвий сину, пречудово виглядаеш».

Пiт гуркоче реготом i питаеться в Ходжеса, чи той знае, що сказала бiлявка, коли вiдкрила коробку «Чiрiоз»[74 - «Cheerios» – вiвсянi пластiвцi на снiданок, якi випускаються з 1941 р.]. Ходжес вiдповiдае, що не знае. Пiт робить великi здивованi очi й каже:

– О! Ви тiльки подивiться, якi гарнюнi маленькi насiнини пончикiв!

Ходжес видае власний обов’язковий гуркiт реготу (хоча не вважае це особливо дотепним зразком творчостi в жанрi «Про Блондинок»), i так, обмiнявшись люб’язностями, вони нарештi сiдають. Пiдходить офiцiант – у «ДеМазiо» нема жодних офiцiанток, тiльки лiтнi чоловiки у фартухах без жодноi плямочки, зав’язаних високо на iхнiх курчачих грудях – i Пiт замовляе глек пива. «Бад лайт»[75 - «Bud Light» – сорт свiтлого 4,2 %-го пива, який компанiя «Budweiser» випускае з 1982 р.], не «Айворi спешел». Коли пиво приносять, вiн пiднiмае свiй кухоль.

– За тебе, Бiллi, за життя пiсля роботи.

– Дякую.

Вони цокаються i п’ють. Пiт питае про Еллi, а Ходжес питаеться про Пiтових сина й дочку. Їхнi дружини – обидвi в статусi колишнiх – згадуються побiжно (немов кожен доводить одне одному – i самому собi, – що не боiться говорити про них), а потiм цiлком випадають iз розмови. Замовлено iжу. Коли ii приносять, вони вже покiнчили з двома онуками Ходжеса i проаналiзували шанси «Індiанцiв Клiвленда»[76 - «Cleveland Indians» – заснована 1915 р. бейсбольна команда, що входить до Центрального дивiзiону вищоi лiги; з цього i розкиданих далi по тексту натякiв можна зрозумiти, що дii в романi вiдбуваються в якомусь iз мiстечок штату Огайо на берегах озера Ерi.], яким випало бути найближчою до iх мiста командою вищоi лiги. Пiт замовив собi равiолi, а Ходжес спагетi з часником i олiею – те саме, що вiн завжди замовляв тут.

На пiвдорозi через цi начиненi калорiями бомби, Пiт дiстае з нагрудноi кишенi якийсь складений папiрець i опускае його, дещо церемонiально, поряд зi своею тарiлкою.

– Що це? – питае Ходжес.

– Доказ того, що мiй детективний нюх заточений так само тонко, як це було завжди. Я з тобою не бачився вiдтодi, як вiдбулося те шоу жахiв у «Рейнтрi Іннi» – до речi, похмiлля в мене тривало три днi, – а балакав з тобою… скiльки, двiчi? Три рази? А ж раптом бах – ти дзвониш i запрошуеш мене на ланч. Чи здивований я? Нi. Чи унюхав я якийсь прихований мотив? Так. Тож, нумо, подивимось, чи я правий.

Ходжес знизуе плечима:

– Я – як той цiкавий кiт. Знаеш, як то кажуть – цiкавiсть його оживила.

Пiт Гантлi широко усмiхаеться, а коли Ходжес тягнеться рукою по складений папiрець, Пiт накривае його долонею.

– Нi, нi, нi, нi. Ти сам мусиш це сказати. Не ухиляйся, Кермiте.

Ходжес зiтхае i на пальцях перераховуе чотири теми. Коли вiн закiнчуе, Пiт пiдштовхуе по столу до нього той папiрець.



1. Дейвiс

2. Парковий гвалтiвник

3. Ломбарди

4. Мерседес-Кiлер



Ходжес прикидаеться збентеженим:

– Ти мене пiдловив, шерифе. Не кажи нiчого, якщо не бажаеш.

Пiт серйознiшае:

– Господи, я був би розчарований, якби тебе не цiкавили справи, що були вогненно гарячими, коли ти назавжди повiсив на кiлок форменi труси нашоi команди. Я вже трохи був… за тебе непокоiвся.

– Я не хочу нахабно сунути носа чи щось подiбне.

Ходжес сам трiшечки лякаеться, як гладесенько з нього лине така зухвала брехня.

– У тебе нiс вже росте, Пiноккiо.

– Та нi, серйозно. Менi лише цiкаво, якi там новини взагалi.

– Радий услужити. Тож розпочнемо з Доналда Дейвiса. Сценарiй ти знаеш. Вiн пустив на пси всi бiзнеси, до яких лишень докладав руку, найсвiжiша iсторiя з «Дейвiс Класик Карз». Парубок так глибоко в боргах, що мiг би змiнити собi iм’я на капiтан Немо. Плюс двi чи три гарненьких кицюнi-коханки.

– Було три, коли я пiшов, – каже Ходжес, заповзятливо повертаючись до своiх макаронiв. Вiн тут не заради Доналда Дейвiса чи гвалтiвника з Мiського парку i не заради того парубка, який впродовж останнiх чотирьох рокiв грабуе ломбарди та алкогольнi крамницi; вони для нього лише камуфляж. Але попри все йому цiкаво.

– Дружина втомилася i вiд боргiв, i вiд кицьок. Вона якраз готувала документи для розлучення, коли зникла. Найстарiша iсторiя в свiтi. Вiн повiдомляе про ii зникнення i в той самий день оголошуе про свое банкрутство. Роздае iнтерв’ю телевiзiйникам i вiдрами розбризкуе сльози. Ми знаемо, що убив ii вiн, але, не маючи трупа… – Вiн знизуе плечима. – Ти ж iще працював, коли була та зустрiч з Даяною Довбнею, – вiн мае на увазi районну прокурорку.

– Так i не переконали ii висунути йому обвинувачення?

– Нема смачненького предметного доказу, нема обвинувачення. От копи в Модесто знали, що Скотт Пiтерсон винен, як сам грiх, а все одно не могли висунути йому обвинувачення, поки не знайшли тiла його дружини й дитини[77 - Scott Lee Peterson (нар. 1972 р.) – засуджений 2004 р. до смертноi кари за вбивство 2002 р. своеi дружини i ненародженого сина в мiстi Модесто, Калiфорнiя; на 2014 рiк справа все ще проходить апеляцiю, оскiльки суб’ект не визнае себе винним.]. Та ти й сам це знаеш.

Ходжес знае. Вони з Пiтом часто згадували про Скотта i Лейсi Пiтерсон пiд час розслiдування зникнення Шейли Дейвiс.

– Але здогадайся, що знайшлося? Кров знайшлася в iхньому лiтньому будиночку на озерi. – Задля ефекту Пiт робить паузу, а потiм викидае й наступного козиря. – І то ii кров.

Ходжес нахиляеться вперед, тимчасово забуваючи про iжу.

– Коли це було?

– Минулого мiсяця.

– І ти менi не сказав?

– Я зараз тобi кажу. Бо зараз ти мене питаеш. Пошуки там довкола все ще тривають. Працюють копи округу Вiктор.

– А хто-небудь бачив його в тому районi перед зникненням Шейли?

– О, так. Двое хлопчакiв. Дейвiс пояснив це тим, що збирав гриби. Йобаний Юелл Гiббонс[78 - Euell Theophilus Gibbons (1911–1975) – вiдомий пропагандист «повернення до природи», автор популярних книжок про здорове харчування дикими рослинами.], розумiеш? Коли знайдеться тiло – якщо його знайдуть, – друзяка Доннi Дейвiс може звiльнитися вiд семирiчного очiкування, зможе подати петицiю на визнання ii мертвою i отримае страховку. – Пiт дико усмiхаеться. – Подумай тiльки, скiльки часу вiн зекономить.

– А як там iз Парковим гвалтiвником?

– Там насправдi лише справа часу. Ми знаемо, що вiн бiлий, ми знаемо, що йому до двадцяти або трохи за двадцять, i ми знаемо, що вiн ненаситний до добре доглянутих пiхов жiнок поважного вiку.

– Ви запускаете приманки, авжеж? Бо вiн же любить теплу погоду.

– Ми це робимо, i ми його схопимо.

– Добре було б, аби ви його схопили ранiш, анiж вiн згвалтуе чергову п’ятдесяти-з-чимось жiнку, коли вона повертатиметься з роботи.

– Ми робимо все, що можемо. – Пiт трохи роздратований i, коли з запитанням, чи не треба iм ще чогось, з’являеться iхнiй офiцiант, вiн помахом руки вiдсилае його геть.

– Я розумiю, – каже Ходжес. Заспокiйливо. – А ломбардний грабiжник?

Пiт розпливаеться в широчезнiй усмiшцi:

– Янг Аарон Джеферсон.

– Невже?

– Це його справжне iм’я, хоча, коли вiн грав за футбольну команду мiськоi середньоi школи, вiн називав себе ВайЕй. Ну, як ВайЕй Титл[79 - Єлбертон Абрагам Титл, знаний по перших лiтерах iменi як Вай Ей Титл (Yelberton Abraham Tittle, нар. 1926 р.) – знаменитий гравець в американський футбол; прiзвище «Tittle» та слово «titties» («цицьки») на слух можуть сприйматися майже однаковими.], розумiеш. Хоча його дiвчина, а також мати його трирiчноi дитини, каже нам, що сам вiн зве себе ВайЕй Цицьки. Коли я спитав у неi, чи то вiн так жартуе, чи серйозно, вона вiдповiла, що не мае жодного уявлення.

Чергова iсторiя, добре вiдома Ходжесу, така стара iсторiя, що могла б походити з старозавiтних казань… i, мабуть, у Бiблii й е десь якась iз ii версiй.

– Дозволь, я вгадаю. Вiн нарубав з десяток справ…

– Наразi вже чотирнадцять. Розмахуючи обрiзом, як той Омар у «Дротах»[80 - Омар Малий – персонаж серiалу «Дроти», добре вихований молодик, безжальний грабiжник вуличних наркоторговцiв.].

– …i завжди вислизае, бо удачливий, як той чорт. Але потiм вiн зраджуе матусю своеi дитини. Вона скаженiе i здае його.

Пiт пiстолетом наставляе палець на свого старого напарника.

– Точно в десятку. І наступного разу, коли Янг Аарон зi своiм обрiзом на пузi збереться в ломбард або якусь лавку, де мiняють чеки на готiвку, ми знатимемо про це заздалегiдь, а там вже й «янголе, янголе, ми падаемо»[81 - «Angel, Angel, Down We Go» – тематична пiсня з однойменного «кислотно-психоделiчного» фiльму 1969 року (iнша назва «Культ проклятих»), яку виконував актор i спiвак, лiдер американського рок-гурту «The Wild Ones»» Jordan Christopher (1940–1996); 1988 р. фiльм надихнув екс-лiдера рок-гурту «The Smiths», британського спiвака Morrissey на створення власного хiта: «Янголе, янголе, ми падаемо разом, не забирай цiеi ночi в себе життя…»]…

– Навiщо чекати?

– Знову райпрокуратура, – каже Пiт. – Принеси Даянi Довбнi шматок м’яса, вона скаже: «Пiдсмаж, а якщо буде недорум’янений, я вiдiшлю його геть».

– Але ж ви його вже пришпилили.

– Я куплю тобi новi колеса з бiлими боковинами, якщо ВайЕй Цицьки ще до Четвертого липня не опиниться в окружнiй, а у в’язницi штату ранiше, нiж настане Рiздво. Дейвiс i Парковий гвалтiвник можуть забрати трохи бiльше часу, але ми iх впiймаемо. Хочеш десерт?

– Нi. Так. – Офiцiанту вiн каже: – У вас е ще той ромовий торт? З чорним шоколадом?

Офiцiант виглядае ображеним:

– Так, сер. Завжди.

– Менi порцiю, будь ласка. І каву. Пiте?

– Я вдовольнюся рештою пива. – Кажучи це, вiн наливае собi з глека. – Ти впевнений щодо того ромового пирога, Бiллi? Ти, схоже, набрав кiлька фунтiв вiдтодi, як я тебе востанне бачив.

Це правда. Ходжес iсть на пенсii залюбки, але тiльки в останнi пару днiв йому дiйсно почала смакувати iжа.

– Я зважую, чи не стати «Хранителем ваги»[82 - «Weight Watchers» – заснована в Нью-Йорку 1963 р. компанiя, яка пропонуе рiзноманiтнi продукти й iндивiдуально-гуртовi програми (проводяться зустрiчi для обмiну досвiдом, як у «Анонiмних Алкоголiкiв») для схуднення; наразi працюе в 30 краiнах.].

Пiт кивае.

– Йо? Я зважую, чи не стати священиком.

– Та ну тебе нахер. А як там щодо Мерседес-Кiлера?

– Ми все ще опитуемо мешканцiв того району, де жила Трелонi – фактично, саме там i перебувае зараз Ізабель, – але мене б дуже вразило, якби вона чи хтось iнший натрапив на живий слiд. Іззi не стукаеться в жоднi дверi, в якi ми по пiвдесятка разiв уже не стукалися ранiше. Той парубок украв шикарну бричку Трелонi, виiхав з туману, зробив свою справу i знов заiхав у туман, кинув машину, а далi… нiчого. Не кажи навiть про ВайЕй Цицьки, насправдi це цей Мереседесiвець удачливий, як той чорт. Якби вiн спробував утнути цей свiй трюк бодай на годину пiзнiше, там уже перебували б копи. Для контролювання натовпу.

– Знаю.

– Ти гадаеш, що й вiн це знав, Бiллi?

Ходжес похитуе туди-сюди долонею, показуючи, що тут важко щось сказати. Можливо, якби вiн вв’язався з Мiстером Мерседесом в розмову на тому вебсайтi «Блакитна Парасолька», то запитав би.

Цей смертоносний мудак мiг втратити керування машиною, коли почав збивати й давити людей, але цього не трапилося. Нiмецька iнженерiя – найкраща в свiтi, так каже Ізабель. Хтось мiг би вискочити на капот i заблокувати йому бачення, але нiхто цього не зробив. Пiд машину мiг залетiти й застрягти там якийсь зi стовпчикiв, що тримали стрiчку «НЕ ПЕРЕТИНАТИ», але й цього не трапилось. А ще хтось мiг його побачити, коли вiн поставив машину за тим складом i вже без маски вилазив з неi, але й там його не бачив нiхто.

– Тодi було п’ята двадцять ранку, – нагадуе Ходжес, – та навiть й опiвднi у тому мiсцi майже так само пусто.

– Бо зараз рецесiя, – мовить задумливо Пiт Гантлi. – Йо, авжеж. Можливо, половина людей, якi ранiше працювали у тих складах, стояли перед Мiським Центром, чекаючи початку того проклятого ярмарку робочих мiсць. Не сахайся iронii, це корисно для кров’яного тиску.

– Отже, ви нiчого не маете.

– Справа мертвiша мертвого.

Приносять Ходжесiв торт. Пахне вiн гарно, а смакуе ще краще.

Коли офiцiант вiдходить, Пiт нахиляеться через стiл:

– Я собi, як кошмар, уявляю, що вiн зробить таке саме знову. Що з озера напливе черговий туман i вiн зробить таке саме знову.

«Вiн запевняе, що не робитиме, – думае Ходжес, доправляючи виделкою собi до рота черговий шматочок казкового торта. – Вiн запевняе, що “абсолютно не прагне” цього. Вiн каже, що “досить означае досить”».

– Те саме або щось iнше, – каже Ходжес.

– У мене сталася страшенна сутичка з дочкою в березнi, – каже Пiт. – Жахлива сутичка. У квiтнi вже нi разу з нею не бачився. Вона пропустила всi обумовленi вiкенди.

– Йо?

– Угу. Вона хотiла пiти подивитися конкурс чiрлiдерок. «Збуди фанк» – так вiн, здаеться, називався. Практично кожна школа штату брала в ньому участь. Ти ж пам’ятаеш, як Кендi завжди скажено захоплювалася чiрлiдерками?

– Йо, – каже Ходжес. Вiн цього не пам’ятае.

– Ще коли iй було рочкiв чотири чи шiсть, вона собi зажадала маленьку плiсовану спiдничку, так ми ii потiм з неi зняти не могли. Двi матерi сказали, що поведуть туди своiх дiвчат. А я сказав Кендi – нi. Ти розумiеш чому?

Звiсно, Ходжес розумiв.

– Бо той конкурс проводився в Мiському Центрi, ось чому. Я собi в уявi буквально побачив, як з тисяча твiнiбоперок[83 - Tweenybopper (сленг) – школярки 9—15 рокiв, якi жадiбно стежать за життям великих i мiсцевих знаменитостей, iмiтуючи на своему рiвнi iхню манеру поведiнки, одяг тощо.] разом зi своiми матусями товчуться перед будiвлею, чекаючи, коли вiдкриються дверi, замiсть свiтанку сутiнки, але ж ти знаеш, увечерi туман теж наповзае вiд озера. Я буквально побачив, як той членосмок летить на них черговим вкраденим «мерседесом» – або якимсь йобаним «гамером» цього разу, – а дiти i iхнi матусi просто так там i стоять, задивились на фари, наче тi оленята. Тому я сказав «нi». Бiллi, чув би ти, як вона на мене кричала, але я все одно сказав «нi». Вона не розмовляла зi мною весь цей мiсяць i далi б не розмовляла, якби Морiн ii туди не повела. Я казав Мо: «Нi в якому разi, навiть не смiй», а вона менi: «Ось тому-то я й розлучилася з тобою, Пiте, бо втомилася повсякчас чути оце твое нi в якому разi та навiть не смiй». Ну й, звичайно ж, нiчого там не трапилось.

Вiн допивае залишок пива, потiм нахиляеться вперед знову.

– Я сподiваюся, багато людей буде разом зi мною, коли ми його схопимо. Якщо я запопаду його сам-один, я готовий його вбити вже тiльки за те, що вiн розсварив мене з дочкою.

– То чому сподiваешся на багато людей?

Пiт задумуеться, а потiм з запiзненням усмiхаеться:

– Тут ти маеш рацiю.

– Ти задумуешся коли-небудь про мiсiс Трелонi? – питаеться Ходжес нiби мiж iншим, хоча сам вiн багато думав про Олiвiю Трелонi, вiдтодi як той анонiмний лист сковзнув до нього крiзь щiлину для пошти. І навiть ще до того. У безрадiсний час пiсля виходу на пенсiю вона йому навiть снилася кiлька разiв. Те ii довге обличчя… обличчя зажуреноi коняки. Того типу обличчя, що нiби каже «нiхто мене не розумiе» та «весь свiт проти мене». З усiма тими грошима i досi не пiддатними обчисленню благословеннями ii життя, починаючи зi свободи вiд зарплатнi. Минули роки й роки, вiдтодi як мiсiс Т. мусила контролювати своi видатки чи перевiряти автовiдповiдач щодо дзвiнкiв вiд колекторiв, але вона все ще могла пiдраховувати прокляття, укладати довгий список з погано зроблених зачiсок та грубощiв з боку обслуговувального персоналу. Мiсiс Олiвiя Трелонi, в ii безформних сукнях з викотом човником, i тi ii «човники» завжди кособочило або на правий, або на лiвий борт. Тi ii водянистi очi, що, здавалося, завжди перебувають на межi слiз. Нiкому вона не подобалася, включно з детективом Першого класу Кермiтом Вiльямом Ходжесом. Нiкого не здивувало, включно з тим самим, вищезгаданим, детективом Ходжесом, коли вона вбила себе. Восьмеро загиблих людей – не кажучи вже про набагато бiльше покалiчених – то був завеликий вантаж для будь-якоi совiстi.

– Думаеш про неi й зараз? – питаеться Пiт.

– Чи правду, врештi-решт, вона казала? Про той ключ.

Пiт здiймае брови.

– Вона вважала, що каже правду. Ти знаеш це так само добре, як i я. Вона себе так сильно в цьому переконала, що могла б пройти тест на детекторi брехнi.

Так воно й е, i Олiвiя Трелонi не стала сюрпризом для них обох. Бозна-скiльки вони бачили таких, як вона. Професiйнi кримiнальники поводилися винуватими, навiть коли вони не вчиняли того злочину чи злочинiв, за якi iх притягали на допит, бо збiса добре вони про себе знали, що в чомусь таки виннi. Солiднi громадяни в це просто не можуть повiрити, i коли хтось iз таких нервував пiд час допиту перед висуненням обвинувачення, Ходжес знав, що навряд це через те, що там була якось задiяна вогнепальна зброя. Нi, в таких випадках зазвичай iшлося про машину. «Я думав, там був собака, що я його переiхав», – здебiльшого казали вони, i неважливо, що насправдi вони могли бачити в люстерко заднього огляду пiсля жахливого подвiйного гупання, вони вiрили у свое.

Просто якийсь собака.

– Просто загадуюся, от i все, – каже Ходжес. Сподiваючись, що вiн здаеться задумливим, а не настирливим.

– Нумо, Бiллi. Ти ж бачив те, що й я бачив, i в будь-який час, коли тобi забажаеться щось точнiш пригадати, ти можеш прийти у вiддiлок i переглянути тi фото.

– Припустимо.

З кишенi Пiтового спортивного пiджака «Менз Верхаус»[84 - «Men’s Wearhouse» – заснована 1973 року компанiя, що спецiалiзуеться на продажу суто чоловiчого одягу, взуття та аксесуарiв; гасло: «Вам сподобаеться, як ви виглядаете. Я це гарантую».] звучать першi такти «Ночi на Лисiй горi»[85 - «Нiч на Лисiй горi» (1867) – симфонiчна сюiта росiйського композитора М. П. Мусоргського (1839–1881).]. Вiн виловлюе звiдти телефон, дивиться на нього й каже:

– Я мушу прийняти цей дзвiнок.

Ходжес робить жест «не вiдмовляй собi нi в чому».

– Алло? – Пiт слухае. Очi в нього розширюються, i вiн пiдводиться так швидко, що мало не валиться його стiлець. – Що?

Перестають iсти й озираються iншi гостi ресторану. Ходжес дивиться з цiкавiстю.

– Йо… йо! Я там буду. Що? Йо, йо, окей. Не чекайте, iдьте зараз же.

Вiн рiзко заклацуе телефон i сiдае знову. Раптом спалахнули всi його вогнi, й цiеi митi Ходжес йому страшенно заздрить.

– Менi варто обiдати з тобою частiше, Бiллi. Ти мiй щасливий чар i завжди ним був. Ми про це балакали, от воно й трапилось.

– Що? – сам думаючи: «Це Мiстер Мерседес». Думка слiдом за цiею кумедна й жалюгiдна: «Вiн же мусив належати менi».

– Це телефонувала Іззi. Вона щойно отримала дзвiнок вiд полковника з полiцii штату, з округу Вiктор. Десь з годину тому один егер помiтив чийсь кiстяк у старому гравiйному кар’ерi. Той кар’ер на вiдстанi менше двох миль вiд лiтнього будиночка Доннi Дейвiса на озерi, i вгадай, що? На тому кiстяку, схоже, е рештки якоiсь сукнi.

Вiн простягае понад столом долоню. Ходжес ляскае по нiй своею п’ятiрнею.

Пiт повертае телефон собi до обвислоi кишенi й дiстае гаманець. Ходжес трусить головою, навiть не намагаючись себе дурити щодо того, що вiн вiдчувае: полегшення. Грандiозне полегшення.

– Нi, це пригощав я. У тебе там зустрiч з Ізабель, правильно?

– Так.

– Тодi катай.

– Окей. Дякую за ланч.

– Ще одне запитання… е якiсь новини про Шляхового Джо?

– Вiн належить полiцii штату, – каже Пiт. – А тепер ще й фебеерiвцям. Усi iм радi. Що я чув, так це те, що вони не знайшли нiчого. Просто чекають, коли вiн зробить те саме знову, i сподiваються, що iм пощастить.

Вiн кидае погляд собi на годинник.

– Іди, iди.

Пiт вирушае, зупиняеться, повертаеться до стола i смачно цiлуе Ходжеса в лоб.

– Чудово було побачитись з тобою, серце мое.

– Геть звiдси, – каже йому Ходжес. – Люди подумають, що ми коханцi.

Пiт зблискуе шахрайською посмiшкою, а Ходжес думае про те, як вони iнколи любили себе називати: Небесними Гончаками[86 - Алюзiя на поему англiйського поета Френсiса Томпсона (1859–1907) «Небесний гончак» (1893) про гонитву Бога за всiляко вислизаючою в бiк грiха людською душею, яка поважно вплинула на англо-американське мiстичне мистецтво.].

І загадуеться, чи чутливий у нього досi нюх.


13

Повертаеться офiцiант запитати, чи потрiбно що-небудь ще. Ходжес було вiдкривае рота, щоб сказати «нi», а тодi замовляе чергову чашку кави. Йому просто хочеться ще посидiти тут якийсь час, смакуючи подвiйну удачу: це виявився не Мiстер Мерседес, але це виявився Доннi Дейвiс, самозакоханий членосмок, який убив власну дружину, а потiм наказав своему адвокату встановити нагороду за iнформацiю, яка приведе до ii мiсцеперебування. Тому що, о Боже-Ісусе, вiн так сильно ii кохае i все, чого вiн хоче, це щоб вона повернулась додому i вони могли розпочати все наново.

Йому також хочеться подумати про Олiвiю Трелонi й украдений «мерседес» Олiвii Трелонi. У тому, що його дiйсно було вкрадено, нiхто не сумнiваеться. Але, попри всi ii заперечення у зворотному, нiхто не сумнiваеться, що саме вона полегшила крадiевi його справу.

Ходжес пам’ятае ту справу, про яку iм розповiдала тодi тiльки-но прибула iз Сан-Дiего Ізабель Джейнз, яку вони швиденько пiдключили до з’ясування мимовiльноi ролi мiсiс Трелонi в побоiщi перед Мiським Центром. В iсторii Ізабель iшлося про вогнепальну зброю. Вона розповiдала, як ii з напарником викликали до однiеi сiм’i, де дев’ятирiчний хлопчик на смерть застрелив свою чотирирiчну сестричку. Дiти гралися з автоматичним пiстолетом, що його в себе на бюро залишив iхнiй батько.

– Батьку обвинувачення не висунули, але вiн нестиме в собi цей тягар все життя, – сказала вона. – Тут буде така сама iсторiя, ось почекаймо й побачимо.

Це було за мiсяць чи, може, менше до того, як та Трелонi наковталась пiгулок, але всiм, хто були зайнятi в справi Мерседес-Кiлера, на це виявилося начхати. Для них – i нього – мiсiс Т. була всього лиш багатою панi, що жалiла тiльки саму себе, вiдмовляючись визнати власну роль у тому, що трапилось.

Той «Мерседес SL» було вкрадено з центру мiста, де вiн тодi стояв, хоча мiсiс Трелонi, вдова свого заможного чоловiка, що помер вiд раку, жила в Цукрових Пригiрках – передмiстi, такому ж солодкому, як його назва, де чимало перекритих брамами пiд’iзних алей вели до претензiйних чотирнадцяти-двадцятикiмнатних «палацiв». Ходжес вирiс в Атлантi, i кожного разу, коли вiн проiжджав машиною через Цукровi Пригiрки, йому згадувався той шикарний район Атланти, який зветься Бакхед[87 - Buckhead – район у пiвнiчнiй частинi столицi штату Джорджiя та одному з найбагатших мiст свiту Атлантi.].

Елiзабет Вортон, стара мати мiсiс Трелонi, жила в квартирi – дуже гарнiй квартирi, з кiмнатами великими, як обiцянки кандидата-полiтика, що мiстилася у кварталi кондомiнiумiв вищого класу на Озернiй авеню. У тiй хатцi було достатньо мiсця, щоб там постiйно жила доморядниця, i тричi на тиждень туди приходила приватна сидiлка. Мiсiс Вортон мала прогресуючий сколiоз, i саме прописаний iй оксиконтин[88 - «OxyContin» – нове поколiння оксикодону, опiоiдного болетамувального препарату, розробленого у 1916 роцi нiмецькою фiрмою «Баер» на замiну знятому з виробництва героiну.] поцупила з домашньоi аптечки ii дочка, коли вирiшила вiдiйти.

Самогубство доводить вину. Ходжес пам’ятае, як це сказав лейтенант Морiссi, але сам Ходжес завжди мав щодо цього сумнiви, а останнiм часом цi сумнiви стали дужчими, нiж будь-коли. Що вiн знае тепер, так це те, що вина – не едина причина, через яку люди вчиняють самогубство.

Інколи тебе просто нудить вiд денних телепередач.


14

Двое копiв у патрульному автомобiлi знайшли той «мерседес» приблизно за годину пiсля бiйнi. Вiн стояв поза одним iз тих складiв, що громадилися вздовж берега озера.

Величезний асфальтований двiр заповнювали iржавi контейнери, вони стирчали довкола, немов монолiти острова Пасхи. Мiж двома такими контейнерами й стояв безжурно той сiрий «мерседес». Коли туди прибули Ходжес з Гантлi, у дворi складу вже перебувало п’ять полiцейських машин, двi з них поставленi нiс до носа за заднiм бампером «мерседеса» – немов копи побоювалися, що цей великий сiрий седан сам собою заведеться, як той «Плiмут» у старому фiльмi жахiв, i втече[89 - Маеться на увазi фiльм «Кристина» (1983) за однойменним романом Стiвена Кiнга того ж року, де йдеться про машину марки «Плiмут», що дiе, як самостiйна, ревнива, цiлеспрямована на вбивство жива iстота.]. Густий туман тодi вже перетворився на дрiбний дощ. Даховi блимавки патрульних машин висвiтлювали його крапельки конфлiктуючими спалахами синього свiтла.

Ходжес iз Гантлi вирушили до купки патрульних. Пiт Гантлi говорив з тими двома, якi знайшли машину, а Ходжес тим часом ii обдивлявся. Передок у «SL500» було лише злегка пом’ято – ота уславлена нiмецька iнженерiя, – але капот i лобове скло були заляпанi загуслою кров’ю. У радiаторi застряг, тепер уже задубiлий вiд кровi, рукав чиеiсь сорочки. Пiзнiше з’ясуеться, що вiн належав одному з постраждалих на iм’я Огаст Оденкьорк. Було там також ще дещо. Щось, що блищало навiть у цьому бляклому вранiшньому свiтлi. Щоб краще роздивитися, Ходжес присiв на одне колiно. Вiн так i перебував у цiй позi, коли до нього приеднався Гантлi.

– Що там збiса таке? – спитав Пiт.

– Здаеться, шлюбна обручка, – вiдповiв Ходжес.

Так воно й виявилось. Те просте золоте колечко належало Френсiн Рiз, тридцятидев’ятирiчнiй жiнцi з вулицi Бiляча Гряда, пiзнiше його повернули ii родинi. Їi довелося ховати з цiею обручкою на пiдмiзинному пальцi правоi руки, бо крайнi три пальцi ii лiвоi було вiдiрвано. Полiцейський патологоанатом висловив припущення, що це сталося тому, що, коли на неi стрибнув «мерседес», вона пiдняла руку в iнстинктивному захисному жестi. Два з тих трьох пальцiв було знайдено на мiсцi злочину незадовго перед полуднем десятого квiтня. Вказiвний палець так нiколи й не знайшовся. Ходжес гадав, що то якийсь мартин – один з тих важних розбишак, що по-хазяйськи патрулюють узбережжя озера – вхопив його i вiднiс кудись геть. Ця думка йому подобалась бiльше за альтернативну iй, огидну: що хтось з уцiлiлих бiля Мiського Центру забрав його собi як сувенiр.

Ходжес пiдводиться i жестом пiдкликае до себе одного з патрульних копiв.

– Треба його чимсь накрити, поки дощ не позмивав усi…

– Брезент уже везуть, – каже коп i кивае великим пальцем на Пiта. – Це перше, що вiн нам наказав.

– Ну, хiба ти не чудо? – мовить Ходжес непогано робленим голосом типовоi церковноi ледi, але напарник вiдповiдае йому усмiшкою бляклою, як цей день. Пiт саме дивиться на тупе, забризкане кров’ю рило «мерседеса» i на застряглу в його хромованому радiаторi обручку.

Пiдiйшов iнший коп, тримаючи в руцi блокнот, вiдкриту сторiнку якого вже почало брижити вiд вологи. Ідентифiкацiйний жетон пiдказав його iм’я: Ф. Шеммiнгтон.

– Машина зареестрована на мiсiс Олiвiю Енн Трелонi, адреса Бузковий проiзд № 729. Це в Цукрових Пригiрках.

– Там, куди iдуть спати всi добрi «мерседеси», коли кiнчаеться iхнiй довгий робочий день, – промовив Ходжес. – Офiцере Шеммiнгтон, з’ясуйте, чи вдома вона. Якщо ii там нема, спробуйте розшукати. Ви можете це зробити?

– Так, сер, цiлком можу.

– Звичайна рутина, так? Розслiдування обставин викрадення машини.

– Ви правi.

Ходжес обертаеться до Пiта:

– Перед кабiни. Звернув увагу?

– Подушки безпеки не розкрилися. Вiн iх вiдключив. Говорить про умиснiсть.

– А також говорить про те, що вiн знае, як це робиться. Якi твоi висновки щодо маски?

Пiт, не торкаючись самого скла, задивився крiзь дощовi краплини у вiкно з водiйського боку. На шкiряному водiйському сидiннi лежала гумова маска – того типу, що ii натягують на голову. Жмути дуркуватого помаранчевого волосся стирчали в неi над скронями, наче роги. Червона гумова бульба замiсть носа. Без голови, яка б розтягувала ii зсередини, червоногуба усмiшка перетворилася на глумливу гримасу.

– Огидна, наче з самого пекла. Ти коли-небудь бачив той телефiльм про клоуна в каналiзацii?

Ходжес хитае головою. Пiзнiше – тiльки за кiлька тижнiв перед своiм виходом на пенсiю – вiн купив DVD з цим фiльмом, i Пiт виявився правим[90 - Ідеться про мiнi-серiал «Воно» (1990), знятий за опублiкованим 1986 р. однойменним романом Стiвена Кiнга.]. Та маска була дуже близькою до обличчя Пеннiвайза, клоуна з того фiльму.

Вони вдвох знову обiйшли машину довкола, цього разу вiдзначаючи кров на колесах i порiжках. Бiльшу частину ii буде змито ще до того, як приiдуть технiки й привезуть брезент; тодi все ще лишалося сорок хвилин до сьомоi ранку.

– Офiцери! – погукав Ходжес. А коли зiбрався весь гурт: – Хто з вас мае мобiльний телефон iз фотокамерою?

Вони всi мали. Ходжес розставив iх колом навкруг того, що подумки вже називав смертевозом – одним словом, смертевiз, саме так, – i вони почали знiмати.

Офiцер Шеммiнгтон стояв трохи подалi, балакаючи по мобiльному. Пiт пiдкликав його до себе кивком голови.

– Є у вас якась iнформацiя про вiк цiеi жiнки, Трелонi?

Шеммiнгтон звiрився зi своiм блокнотом:

– Дата народження в ii водiйських правах трете лютого 1957 року. Таким чином, iй мусить бути… еее…

– П’ятдесят два, – сказав Ходжес. Вони з Пiтом пропрацювали разом понад дюжину рокiв i тепер уже багато речей iм не потрiбно промовляти вголос. Олiвiя Трелонi мала стать i вiк, якраз пiдходящi для Паркового гвалтiвника, але сама аж нiяк не пiдходила на роль масового вбивцi. Вони знали, що траплялися випадки, коли водii втрачали контроль над своiми машинами i ненавмисне в’iжджали в гурт людей – тiльки п’ять рокiв тому, в цьому ж самому мiстi, водiй вiком за вiсiмдесят i на межi маразму проорав своiм «Б’юiком Електра» вуличне кафе, убивши одну людину й поранивши з пiвдесятка iнших, – але Олiвiя Трелонi не вкладалася i в цю категорiю також. Занадто молода.

Плюс, там була та маска.

Проте…

Проте.


15

На срiбнiй тацi приносять рахунок. Ходжес кладе поверх нього свою картку i, чекаючи, поки ii принесуть назад, сьорбае каву. Вiн наiвся сповна i вдоволений, а такий стан посеред дня зазвичай залишае його готовим до двогодинного сну. Але не цього пополудня. Цього пополудня вiн бадьорий, як нiколи.

Те «проте» було таким очевидним, що нiкому з них не було потреби промовляти його вголос – нi для патрульних (яких весь час прибувало туди дедалi бiльше, хоча той чортiв брезент привезли тiльки о чверть по сьомiй), нi самим собi. Дверi «SL500» були замкненi, а замок запалювання порожнiм. Не малося й ознак вламування, якi могли помiтити обидва детективi, а пiзнiше того ж дня це пiдтвердив головний механiк мiського автосалону «Мерседес».

– Наскiльки важко було б комусь вiдтиснути вiкно? – спитав того механiка Ходжес. – Вiдкрити таким способом замок?

– Абсолютно неможливо, – вiдповiв механiк. – Цi «мерси» збудованi, як слiд. Якби комусь вдалося таке зробити, залишилися б слiди. – Вiн посунув на потилицю свiй картуз. – Трапилася явно проста рiч, офiцери. Вона залишила ключ у замку запалювання, а коли вийшла, проiгнорувала застережний сигнал. Мабуть, перебувала думками деiнде. Злодiй побачив ключ у замку i вкрав машину. Я маю на увазi, що вiн мусив мати ключ. Як iнакше вiн змiг би замкнути машину, коли ii полишав?

– Ви весь час говорите «вона», – сказав Пiт. Вони не повiдомляли механiку iм’я хазяйки.

– Ха, нумо вгадаймо, – тепер механiк уже трiшки заусмiхався. – Це «мерседес» мiсiс Трелонi. Олiвii Трелонi. Вона купила його в нашому салонi, i ми його обслуговуемо кожнi чотири мiсяцi, безперебiйно. У нас на обслуговуваннi лише кiлька дванадцятицилiндрових, i я знаю iх усi, – а потiм, говорячи не що iнше, як категорично жахливу правду. – Цей бейбi сущий танк.

Кiлер завiв цей «Бенц» мiж двох контейнерiв, заглушив двигун, стягнув iз себе маску, промив ii дезiнфектантом i покинув машину (заховавши рукавички i сiточку для волосся, мабуть, до внутрiшнiх кишень куртки). Але перед тим, як загубитися в туманi, вiн показав останне «фак-ю»: замкнув машину рiдним майстер-ключем Олiвii Енн Трелонi.

Саме це й було отим «проте».


16

Вона попередила нас, щоб ми поводились тихо, бо ii мати спить, згадуе Ходжес. Потiм вона подала нам каву i печиво. Сидячи в «ДеМазiо», вiн допивае залишок iз сьогоднiшньоi чашки, чекаючи, поки йому повернуть його кредитну картку. Вiн думае про вiтальню в тiй велетенськiй квартирi, з ii ошелешливим видом на озеро.

Разом iз кавою й печивом вона подарувала iм погляд широко розчахнутих очей «звiсно-зi-мною-такого-не-могло-бути», той погляд, що е ексклюзивною власнiстю солiдних громадян, якi нiколи не мали неприемностей з полiцiею. Якi навiть уявити собi такого не можуть. Вона промовила це навiть уголос, коли Пiт запитав ii, чи не могла вона забути ключ запалювання в машинi, коли припаркувала ii на Озернiй авеню всього лиш за кiлька пiд’iздiв вiд дому ii матерi.

– Звiсно, зi мною такого не могло бути.

Цi слова прозвучали крiзь напружену посмiшечку, яка промовляла: «Ця ваша iдея видаеться менi дурною, а понад те образливою».

Нарештi повертаеться офiцiант. Вiн ставить маленьку срiбну тацю i, перш нiж той встигае випростатися, Ходжес тицяе йому в руку десятку i п’ятiрку. Офiцiанти в «ДеМазiо» дiлять чайовi мiж собою i Ходжес вперто не схвалюе таку практику. Якщо це видае в ньому старомоднiсть, то й нехай.

– Дякую вам, сер, i buon pomeriggio[91 - Гарного дня (iтал.).].

– Вам того самого, – вiдповiдае Ходжес. Вiн ховае рахунок i свою картку «Амекс», але пiдводиться не вiдразу. На десертнiй тарiлцi в нього залишилося трохи крихт i, користуючись виделкою, вiн iх виловлюе, точно, як вiн робив це з пирогами своеi матерi, коли був маленьким хлопчиком. Для нього цi останнi рештки, повiльно висмоктуванi на язик з-помiж зубцiв виделки, завжди здавалися найсолодшими частинками скибки.


17

Те ключове перше опитування в першi години пiсля злочину. Кава i печиво в той час, коли все ще тривала iдентифiкацiя покручених тiл загиблих. Коли, рвучи на собi одяг, десь ридали родичi.

Мiсiс Трелонi йде до передпокою квартири, де на журнальному столику лежить ii сумка. Назад вона повертаеться, риючись у сумцi, починае хмуритись, не перестаючи щось у нiй шукати, вже трохи занепокоена. Потiм усмiхаеться:

– Ось вiн, – оголошуе вона, простягаючи знайдене.

Детективи дивилися на майстер-ключ, i Ходжес подумав, який ординарний той мае вигляд для речi, призначеноi для такоi дорогоi машини. Просто якийсь чорний пластиковий цурупалок з потовщенням на кiнцi. З одного боку того потовщення мався логотип «мерседес». На iншому боцi три кнопки. На однiй було зображення висячого замка з опущеною дужкою. На кнопцi поряд з цiею – замок iз вiдкритою дужкою. Третя кнопка позначена словом PANIC. Певне, вона для того, щоб, якщо пiд час вiдмикання машини на власника нападе грабiжник, вiн мiг натиснути цю кнопку i машина почала волати про допомогу.

– Бачу, чому вам не вiдразу вдалося розшукати його у себе в сумцi, – зауважив Пiт з найкращою зi своiх iнтонацiй «мимохiдь-мiж-iншим». – Бiльшiсть людей чiпляють до своiх ключiв якийсь брелок. У моеi дружини ключi причепленi до великоi пластмасовоi ромашки. – Вiн ласкаво посмiхнувся, немов Морiн усе ще була його дружиною, й немов ii, ту елегантну модницю наче з журнальноi обкладинки, бодай колись хтось мiг побачити з брелоком у виглядi пластиковоi ромашки.

– Це дуже мило з ii боку, – сказала мiсiс Трелонi. – Коли я можу отримати назад свою машину?

– Це не залежить вiд нас, мем, – вiдповiв Ходжес.

Вона зiтхнула й поправила той викот човником у себе на сукнi. То був перший випадок iз десяткiв наступних, коли вони бачитимуть, як вона це робить.

– Звiсно, я буду змушена ii продати. Я нiколи бiльше не зможу нею кермувати пiсля такого. Це так незатишно. Думати, що моя машина… – Оскiльки сумку мiсiс Трелонi все ще тримала в руцi, вона сягнула до неi i видобула звiдти пачку нiжно-блакитного кольору серветок «Клiнекс». – Це вельми незатишно.

– Я хотiв би, щоб ви нам усе ще раз переповiли, – сказав Пiт.

Вона пустила пiд лоба налитi кров’ю, з почервонiлими повiками очi.

– Це дiйсно так необхiдно? Я буквально виснажена. Я не спала майже всю нiч бiля матерi. Вона не могла заснути до четвертоi ранку. У неi такi болi. Я хотiла б здрiмнути, поки не прийде мiсiс Грiн. Це сидiлка.

Ходжес подумав: «Вашу машину щойно було використано для вбивства восьми людей, тобто восьми, це якщо всi iншi залишаться живими, а ви хочете здрiмнути». Пiзнiше вiн не був певен, чи саме тодi зародилася його неприязнь до мiсiс Трелонi, але, мабуть, так воно й було. Коли деякi люди переживають горе, iх хочеться обняти i, примовляючи годi-годi, поплескувати по спинi. Є й такi, яких хочеться ляснути по пицi зi словами «поводься, як чоловiк». Чи у випадку мiсiс Трелонi: «поводьтесь, як жiнка».

– Ми постараемося зробити це якомога швидше, – пообiцяв Пiт. Вiн не сказав iй, що це тiльки перший iз багатьох майбутнiх допитiв. На той час, коли вони з нею нарештi завершили, мiсiс Трелонi мусила б чути, як вона про все розповiдае, навiть увi снi.

– Ах, тодi дуже добре. Я прибула сюди, до моеi матерi, в четвер увечерi, невдовзi пiсля сьомоi…

Вона розповiла, що вiдвiдуе матiр щонайменше чотири рази на тиждень, а четвер – це ii черга залишатися на нiч. Вона завжди заiжджае до «Багаi»[92 - B’hai (Багаi, Бахаi) – всесвiтня релiгiя, заснована проповiдником Багауллою в Персii у ХІХ ст.; вегетарiанство не е обов’язковим для прихильникiв цiеi релiгii, але всiляко заохочуеться.], вельми гарного вегетарiанського ресторану, розташованого в торговельному центрi «Березовий Пагорб», де купуе вечерю на двох, яку потiм розiгрiвае в духовцi. («Хоча мама iсть тепер дуже мало, звичайно. Через бiль».) Вона розповiла iм, що завжди сплановуе свою поiздку в четвер так, щоб прибути пiсля сьомоi, бо на той час уже розпочинався цiлонiчний парковочний термiн, а бiльшiсть мiсць уздовж вулицi вiльнi.

– Я уникаю паралельного паркування. Я просто не вмiю цього робити.

– А як щодо гаража в сусiдньому кварталi? – спитав Ходжес.

Вона подивилася на нього так, немов вiн сказився.

– Парковка на цiлу нiч там коштуе шiстнадцять доларiв. На вулицi машину можна ставити безкоштовно.

Пiт так i тримав в руцi той ключ, хоча поки що не казав мiсiс Трелонi, що вони заберуть його з собою.

– Ви зупинилися бiля «Березового Пагорба» i замовили iжу з собою для вас з матiр’ю у… – вiн зазирнув до свого записника. – У «Багаi».

– Нi, я замовила заздалегiдь. Зi свого дому на Бузковому проiздi. Вони там завжди менi радi. Я стара i цiнна клiентка. Учора ввечерi це було куку сабзi для матерi – це овочевий омлет зi шпинатом й кiнзою – i гейме для мене. Гейме – це таке чудесне рагу з горошком, картоплею i грибами. Дуже легке для шлунка. – Вона поправила на собi викот. – У мене жахлива кислотна вiдрижка ще з пiдлiткового вiку. З таким треба звикнути жити.

– Я гадаю, ваше замовлення було… – почав Ходжес.

– І ще шоле зард на десерт, – додала вона. – Це рисовий пудинг з корицею. І шафраном. – Вона зблиснула тiею своею дивною, тривожною посмiшкою. Як i поправляння на собi викоту човником, ця посмiшка була тим «трелонiзмом», з яким iм довелося дуже добре познайомитися. – Саме шафран i робить цю страву особливою. Навiть мама завжди iсть шоле зард.

– Звучить смачно, – сказав Ходжес. – А ваше замовлення було вже в коробках, готове на винос, коли ви туди приiхали?

– Так.

– Одна була коробка?

– О нi, три.

– У пакетi?

– Нi, просто коробки.

– Мабуть, мусило бути нелегко – дiставати все це з машини, – промовив Пiт. – Три коробки з iжею, вашу сумку…

– І ключ, – вставив Ходжес. – Не забувай про це, Пiте.

– Також ви мусили занести все це нагору якомога швидше, – додав Пiт. – Вiд холодноi iжi мало радостi.

– Я бачу, до чого ви ведете, – сказала мiсiс Трелонi, – i я вас запевняю… – невеличка пауза, – ви, джентльмени, заливаетеся не на ту стежку. Я поклала ключ до сумки вiдразу ж, щойно вимкнула двигун, це найперше, що я завжди роблю. А щодо коробок, то вони були зв’язанi разом в один стос… – щоб продемонструвати розмiри пакунка, вона розсунула руки приблизно на вiсiмнадцять дюймiв[93 - 18 дюймiв = 45,7 см.], – i таким чином нести це було дуже легко. Сумочку я повiсила собi на лiкоть. Дивiться. – Вона зiгнула руку, повiсила на неi сумку i пройшлася по великiй кiмнатi, тримаючи невидимий стос коробок з «Багаi». – Бачите?

– Так, мем, бачимо, – сказав Ходжес. Вiн також побачив iще дещо.

– А щодо «якомога швидше» – нi. Аж нiяк, оскiльки вечерю все одно треба було розiгрiвати. – Вона на мить замовкла. – Звiсно, шоле зард не треба. Навiщо розiгрiвати рисовий пудинг. – Вона видала невеличкий смiшок. Не загиготiла, подумав Ходжес, але приснула. Оскiльки чоловiк у неi помер, ii, либонь, можна було б назвати вдовичкою-смiхункою. Його неприязнь поповнилась новим шаром – таким тонким, майже невидимим, але все ж таки. Все ж таки.

– Отже, дозвольте менi переповiсти вашi дii пiсля того, як ви приiхали на Озерну авеню, – сказав Ходжес. – Куди ви прибули трохи пiзнiше сьомоi.

– Так. Хвилинi о п’ятiй по сьомiй. Можливо, трiшечки пiзнiше.

– Угу-угу. Ви поставили машину… де? За три чи чотири пiд’iзди звiдси?

– Не далi як за чотири. Менi були потрiбнi лиш два вiльних парковочних мiсця, щоб я могла поставити машину, не здаючи назад. Ненавиджу здавати назад. Я завжди завертаю не в той бiк.

– Авжеж, мем, у моеi дружини така сама проблема. Ви вимкнули двигун. Ви витягли ключ iз замка запалювання i поклали його собi до сумки. Повiсили сумку на лiкоть i пiдхопили коробки з iжею…

– Стос коробок. Зв’язаних докупи мiцним шпагатом.

– Правильно, стос. І що далi?

Вона подивилася на нього так, немов серед усiх iдiотiв у загалом iдiотському свiтi вiн був iдiотом найвищого гатунку.

– Далi я вирушила до будинку матерi. Подзвонила в домофон i мiсiс Гаррiс – доморядниця, ви знаете, – мене впустила. По четвергах вона йде вiдразу ж, як я приходжу. Я пiднялась лiфтом на дев’ятнадцятий поверх. Сюди, де ви зараз ставите менi запитання, замiсть того, щоб сказати менi, коли я зможу зайнятися моею машиною. Моею викраденою машиною.

Ходжес подумки нагадав собi запитати в доморядницi, чи бачила вона, коли йшла додому, «мерседес» мiсiс Трелонi.

Пiт спитав:

– Мiсiс Трелонi, у який момент ви дiстали ключ iз сумки знову?

– Знову? Навiщо б менi…

Вiн пiдняв ключ, демонструючи наочно:

– Щоб замкнути вашу машину, перед тим як iти до будинку. Ви ж ii замкнули, хiба не так?

На мить непевнiсть зблиснула в ii очах. Вони обидва це вiдзначили. І враз вона пропала.

– Звичайно, що замкнула.

Ходжес вчепився в неi очима. Вона зиркнула вбiк, крiзь велике панорамне вiкно на озеро, але вiн знову вловив ii погляд.

– Добре подумайте, мiсiс Трелонi. Загинули люди, i це дуже важливо. Чи пам’ятаете ви, зокрема, як управлялися з коробками з iжею, коли дiставали ключ з сумки i натискали кнопку ЗАМКНУТИ? Чи бачили, як блимнули на пiдтвердження фари? Вони ж мусять блимнути, ви це знаете.

– Звiсно, я знаю. – Вона закусила нижню губу, усвiдомила це i перестала.

– Ви точно все це пам’ятаете?

На мить будь-який вираз покинув ii обличчя. А потiм з усiм отим дратiвливим трiумфом спалахнула усмiшка зверхностi.

– Чекайте. Тепер я згадала. Я поклала ключ в сумку пiсля того, як взяла коробки i вийшла з машини. І пiсля того, як натисла кнопку, яка замикае машину.

– Ви так упевненi? – мовив Пiт.

– Так.

Вона дiйсно була в цьому впевнена i такою й залишиться. Вони обое це розумiли. Такою ж, як той солiдний громадянин, що когось збив i втiк, який, коли його нарештi вiдстежили, каже, що звiсно, там була собака, вiн собаку збив.

Пiт захлопнув свiй записник i пiдвiвся. Ходжес зробив те саме. Мiсiс Трелонi не приховувала, що iй не терпиться провести iх до дверей.

– Ще одне запитання, – промовив Ходжес по дорозi до виходу.

Вона здiйняла вгору акуратно вищипанi брови.

– Де ваш запасний ключ? Ми мусимо i його також забрати.

Цього разу не було нi сторопiлого виразу, i очей вона не вiдвела, жодного вагання не було. Вона вiдповiла:

– У мене нема запасного ключа, i менi вiн не потрiбен. Я дуже акуратна зi своiми речами, офiцере. Я володiю Сiрою Ледi – так я називаю мою машину – вже п’ять рокiв, i единий ключ, яким я бодай колись користувалася, лежить зараз у кишенi вашого напарника.


18

Стiл, за яким вони з Пiтом iли ланч, уже було очищено вiд усього, окрiм недопитоi Ходжесом склянки води, але вiн так i залишався там сидiти, дивлячись крiзь вiкно на парковку i вiадук, що позначав неофiцiйний кордон Лоутавна, до якого нiколи не наважувались потикатися такi мешканцi Цукрових Пригiркiв, як покiйна Олiвiя Трелонi. Та й навiщо б iм? Купити наркотикiв? Ходжес був певен, що в Пригiрках е наркошi, повно iх, але коли ти живеш там, дилери постачають тобi все, що треба, прямо додому.

Мiсiс Т. збрехала. Вона мусила збрехати. Або так, або визнати той факт, що едина мить забудькуватостi призвела до жахливих наслiдкiв.

Утiм, припустимо – просто теоретично помiркуемо, – що вона сказала правду.

Гаразд, нумо припустимо. Але якщо ми помилялися в тому, що вона залишила свiй «мерседес» незамкненим, iз ключем у замку запалювання, де ховаеться наша помилка? І що там насправдi сталося?

Вiн сидить, дивлячись у вiкно, згадуючи, не помiчаючи, що дехто з офiцiантiв почав кидати на нього тривожнi погляди – обважнiлий пенсiонер сидить, розплившись на стiльцi, наче робот зi спрацьованим акумулятором.


19

Той смертевiз, так само замкнений, було транспортовано на полiцейську спецстоянку евакуатором. Ходжес iз Гантлi отримали це повiдомлення, коли вже сiдали в свою машину. Туди якраз прибув головний механiк iз «Росс Мерседес»[94 - «Bob Ross Auto Group» – заснована 1979 р. у штатi Огайо сiмейна компанiя, що володiе автомобiльними салонами i станцiями техобслуговування; вiдома тим, що ii хазяiн Роберт Росс став першим у свiтi чорношкiрим, офiцiйним представником бренду «Мерседес».], який запевняв, що зможе вiдiмкнути ту чортову тачку. Врештi-решт.

– Передайте йому, щоб не переймався, – сказав Ходжес. – У нас е ключ.

На iншому кiнцi зависла пауза, а потiм лейтенант Морiссi перепитав:

– Справдi? Не хочете ж ви сказати, що вона…

– Нi, нi, нiчого такого. А механiк стоiть поряд з вами, лейтенанте?

– Вiн надворi, роздивляеться пошкодження на машинi. «Збiса, ледь не плакати хочеться», – це те, що я чув.

– Йому було б варто пролити пару крапель слiз по загиблих людях, – сказав Пiт. Вiн кермував. Очисники совалися туди-сюди по лобовому склу. Дощ сильнiшав. – Без образ.

– Скажiть йому, щоб вiн зв’язався з автосалоном i дещо з’ясував, – сказав Ходжес. – І потiм нехай подзвонить менi на мобiльний.

Дорожньому руху в центрi мiста заважало багато заторiв, почасти через дощ, почасти тому, що перед Мiським Центром було перекрито Марлборо-стрит. Вони проiхали лише чотири квартали, коли озвався Ходжесiв мобiльний. Дзвонив Говард Мак-Грорi, механiк.

– Ви знайшли когось у салонi, щоб з’ясувати те, чим я цiкавився? – запитав у нього Ходжес.

– Нема потреби, – сказав Мак-Грорi. – Я працюю у Росса з 1987 року. Вiдтодi провiв, либонь, з тисячу «мерсiв» на виiзд iз ворiт, i можу вам сказати, що всi вони вiд’iжджали з двома ключами.

– Дякую, – сказав Ходжес. – Ми скоро будемо. Маемо ще декiлька питань до вас.

– Я буду тут. Це жахливо. Жахливо.

Ходжес завершив розмову i переповiв почуте вiд Мак-Грорi.

– Тебе це дивуе? – спитав Пiт. Попереду висiв знак ОБ’ЇЗД, який спрямовував iх кругаля поза Мiським Центром… Тобто можна було засвiтити своi значки, але обом цього не схотiлося робити. Зараз iм хотiлося побалакати.

– Аж нiяк, – вiдповiв Ходжес. – Це стандартна технiчна процедура. Як то кажуть британцi: наступник i другий у черзi спадкоемець. Коли купуеш нову машину, тобi дають два ключi…

– …як кажуть, щоб один iз них ти поклав у безпечне мiсце, звiдки можеш його взяти, якщо загубиш той, який завжди носиш з собою. Дехто, якщо iм раптом знадобився запасний ключ через рiк або два, не можуть пригадати, куди його поклали. Жiнки, якi носять великi сумки, як ота скриня, що в цiеi Трелонi, незрiдка кидають туди обидва ключi, геть забуваючи про iснування запасного. Якщо вона каже правду про те, що на брелок ключа не вiшала, то, можливо, вона користувалася обома поперемiнно.

– Йо, – погодився Ходжес. – Вона приiздить до своеi матерi, вся зайнята думками про те, як проведе чергову нiч, заопiкуючись матусею з ii болем, пiдхоплюе коробки й сумку…

– І залишае ключ у замку запалювання. Їй не хочеться цього визнавати, нi перед нами, нi перед собою, але саме так з нею i трапилося.

– Хоча той застережний сигнал… – з сумнiвом промовив Ходжес.

– Можливо, коли вона вилазила, повз неi проiжджав якийсь великий ваговоз, i вона не почула сигналу. Або полiцейська машина з увiмкнутою сиреною. А може, вона була так глибоко занурена у власнi думки, що проiгнорувала його.

Це було схожим на правду тодi, i тим бiльше стало схожим пiзнiше, коли Мак-Грорi сказав iм, що нiхто не зламував той смертевiз, щоб у нього залiзти, i нiхто в ньому не «прикурював контакти», щоб його завести. Що непокоiло Ходжеса – насправдi то було едине, що його непокоiло – це те, як сильно йому хотiлося, щоб це було правдою. Їм обом не подобалася мiсiс Трелонi у тих ii блузках з викотом човником, з ii iдеально вищипаними бровами i писклявим пирсканням удовички-смiхунки. Мiсiс Трелонi, яка не питалася про загиблих чи покалiчених, навiть не заiкнулась про них нi разу. Вона не була вбивцею – в жодному разi не була, – але було б добре довести ii часткову вину. Нехай би отримала ще дещо для роздумiв, окрiм як про вегетар’янськi обiди з «Багаi».

– Не переускладнюй простого, – повторював його напарник. Корок на дорозi розчистився, i вiн утопив педаль. – Їй видали два ключi. Вона заявляе, що мае тiльки один. Так воно й е. Сучий син, який вбив тих людей, коли вже йшов геть, мабуть, викинув до першого-лiпшого риштака той ключ, який вона залишила в замку запалювання. Той, який вона нам показувала, то запасний.

Це потребувало з’ясування. Коли чуеш стукiт копит, не думаеш про зебру.


20

Хтось його делiкатно термосить, як ото роблять, коли будять того, хто мiцно спить. І Ходжес усвiдомлюе – вiн дiйсно майже заснув. Або загiпнотизував себе спогадами.

Це Елейн, метрдотелька «ДеМазiо», i дивиться вона на нього стурбовано.

– Детективе Ходжес? З вами все гаразд?

– Нормально. Але тепер я просто Ходжес, Елейн. Я вже на пенсii.

Вiн бачить стурбованiсть у ii очах, i дещо бiльше. Дещо гiрше. Вiн залишився единим клiентом у ресторанi. Вiн помiчае офiцiантiв, що стоять купкою бiля дверей у кухню, i раптом бачить себе таким, яким його, мабуть, побачили вони i Елейн – старим дiдом, який надовго засидiвся тут пiсля того, як його компаньйон (i всi iншi) пiшов. Старий, отяжiлий дядько, який обсмоктував виделку, наче дитина льодяник, а потiм просто вдивлявся крiзь вiкно.

«Вони загадуються, чи не вiд’iжджаю я до королiвства Деменцii на Альцгаймер-експресi», – думае вiн.

Вiн даруе усмiшку Елейн – свою найкозирнiшу, широку i чарiвливу:

– Ми з Пiтом теревенили про старi справи. Я тут розмiрковував про одну з них. Типу вiдтворював ii подумки. Перепрошую. Я вже вимiтаюсь.

Але коли вiн пiдводиться, його хитае, вiн б’еться об стiл, звалюючи напiвповну склянку з водою. Елейн хапае його за плече, щоб утримати, стривожена ще дужче, нiж перед тим.

– Детективе… мiстере Ходжес, ви спроможнi повести машину?

– Звiсно, – каже вiн, але занадто палко. Шпильки i голки роблять спринтерськi спурти вiд щиколоток йому до промежини, а потiм знову назад до щиколоток. – Випив всього двi склянки пива. Решту допив Пiт. У мене трохи затерпли ноги, ото й усе.

– О. А зараз вам уже покращало?

– Нормально, – каже вiн, i ногам дiйсно стае краще. Слава Богу. Вiн пригадуе, що десь читав, що лiтнiм людям, особливо лiтнiм людям iз зайвою вагою, не можна довго сидiти. Пiд колiном може утворитися тромб. Встаеш, а той тромб робить свiй смертельний спурт вгору, просто в серце, а там уже й «янголе, янголе, ми падаемо».

Вона йде разом iз ним до дверей. Ходжес усвiдомлюе, що вiн зараз думае про ту приватну сидiлку, чиею роботою було наглядати за матiр’ю мiсiс Т. Як там було в неi прiзвище? Гаррiс? Нi, Гаррiс – то доморядниця. У сидiлки прiзвище було Грiн. Коли мiсiс Вортон бажалося пройти до вiтальнi або вiдвiдати сортир, чи ескортувала ii мiсiс Грiн отаким чином, як оце зараз його ескортуе Елейн? Звiсно, саме так вона й робила.

– Елейн, зi мною все гаразд, – каже вiн. – Правда. Розум тверезий. Тiло в балансi. – Вiн простягае руки, щоб це показати.

– Добре, – мовить вона. – Приходьте до нас знову й не змушуйте нас надто довго чекати наступного разу.

– Моя обiцянка.

Виступаючи на яскраве сонячне свiтло, вiн дивиться собi на годинник. Уже по другiй. Вiн пропустив своi пополудневi телепередачi, i це його не хвилюе анi на дрiбку. Хай та панi суддя i нацист-психолог iбуть самi себе. Або одне одного.


21

Вiн повiльно заходить на парковку, де, окрiм його власного, залишилися хiба що автомобiлi працiвникiв ресторану. Вiн дiстае ключi й пiдкидае iх на долонi. Несхоже на ключ мiсiс Т. Ключ вiд його «Тойоти» висить на колечку. І, о так, при ньому маеться i брелок – пластиковий прямокутник iз вставленою в нього фотографiею його дочки. Усмiхнена Еллi, в унiформi гравчинi команди Мiськоi середньоi школи з лакросу[95 - Lacrosse – популярна спортивна гра 12 ? 12 родом iз Канади, у якiй твердi гумовi м’ячi перекидають за допомогою «кросiв» – плетiнок на довгих держаках.].

У питаннi щодо ключа вiд «мерседеса» мiсiс Трелонi нiколи не вiдступалася вiд свого. Упродовж усiх спiвбесiд вона продовжувала наполягати, що мала тiльки один ключ. Навiть пiсля того як Пiт Гантлi показав iй накладну з написом ПЕРВИННІ КЛЮЧІ (2) у списку того, що йшло разом з автомобiлем, володаркою якого вона стала у 2004 роцi, вона продовжувала наполягати на тому самому. Вона казала, що в накладнiй помилка. Ходжес пам’ятае залiзну впевненiсть у ii голосi.

Пiт сказав би, що вона зiзналася лише в самому кiнцi. Прощальноi записки не знадобилося; самогубство е зiзнанням по самiй своiй природi. Стiна ii заперечень врештi-решт розсипалася. Як у того парубка, який збив когось на дорозi та втiк, спадае тягар з душi: «Так, гаразд, там була дитина, а не собака. Там була дитина, а я в той момент глянув на свiй мобiльний, щоб подивитися, чий дзвiнок пропустив, i я ii вбив».

Ходжес пам’ятае, як iхнi наступнi спiвбесiди з мiсiс Т. створювали химерний ефект пiдсилювання. Що бiльше вона заперечувала, то дужче iм не подобалася. Не тiльки Ходжесу й Гантлi, а й усьому пiдроздiлу. І що дужче вона iм не подобалася, то ще впертiше вона заперечувала. Тому що знала, що вони вiдчувають до неi. О так, вона була егоцентричною, проте не дур…

Ходжес зупиняеться, одною рукою тримаючись за дверну ручку своеi машини, а iншою прикриваючи собi очi вiд сонця. Вiн вдивляеться в затiнок пiд вiадуком, що е подовженням платноi автомагiстралi. Уже глибоко пiсля полудня, i насельники Лоутавна почали повставати зi своiх усипалень. У тому затiнку таких четверо. Трое великих пiдтумкiв i один малий пiдтумок. Схоже, що великi пiдтумки перештовхуються з малим пiдтумком. На малому пiдтумку рюкзак i, поки Ходжес дивиться, один iз великих пiдтумкiв зривае його в того зi спини. Це викликае вибух суто тролячого реготу.

Ходжес прогулянковим кроком вирушае до того мосту. Вiн нi про що не думае i не поспiшае. Вiн засовуе руки в кишенi свого спортивного крою пiджака. По автострадi з гудiнням проносяться легковики i ваговози, вiдкидаючи вниз, на вулицю, своi обриси серiями тiнявих вiконниць. Вiн чуе, як один iз тролiв питаеться у малого хлопця, скiльки в того грошей.

– Нiскiльки в мене нема, – каже малюк. – ’блиште мене в спокоi.

– Вивертай кишенi, а ми подивимось, – каже Троль 2.

Натомiсть малий намагаеться втекти. Троль 3 ззаду обхоплюе руками малюка за вутлi груди. Троль 1 мацае i стискае кишенi малого.

– Гай, гай, я чую згорнутi грошенята, – каже вiн i обличчя малюка кривиться, вiн силуеться не заплакати.

– Мiй брат дiзнаеться, хто ви такi, i порве вам кулями срааки, – каже вiн.

– Ой, як жаско, – каже Троль 1. – Я вже мало не напудив собi…

Та тут вiн бачить Ходжеса, той звiльна вступае до них у притiнок, несучи поперед себе свое черево. Руки глибоко засунутi в кишенi його старого, безформного пiджака з твiду «гусячi лапки», того, що з латками на лiктях, того, вiд якого вiн не в силах вiдмовитись, хоча й розумiе, що той уже зношений геть на лайно.

– Шотобiтре’а? – запитуе Троль 3. Вiн усе ще обнiмае малого ззаду.

Ходжес гадае, чи не видати щось тягуче в манерi Джона Вейна, але вирiшуе, що не варто. Єдиний Вейн, якого знають цi поганцi, це Лiл Вейн[96 - John Wayne (1907–1979) – кiноактор, режисер i продюсер, уславлений ролями крутих парубкiв; Lil Wayne (нар. 1982 р.) – репер iз Нового Орлеану.].

– Менi треба, щоб ви облишили в спокоi цього малого, – каже вiн. – Забирайтесь звiдси. Зараз же.

Троль 1 вiдпускае кишенi малого пiдтумка. Вiн у кофтi з каптуром i обов’язковому кашкетi «Янкi»[97 - «New York Yankees» – заснована 1901 р. команда схiдного дивiзiону Вищоi бейсбольноi лiги,]. Схиливши голову набiк, вiн впирае долонi собi в худi стегна, вигляд у нього веселий.

– Вiд’iбися, жирний.

Ходжес не гае часу. Їх тут, врештi-решт, аж трое. Вiн дiстае з правоi кишенi пiджака Веселого Ляпанця, отримуючи задоволення вiд його ваги. Ляпанець – це шкарпетка з узором ромбиком. Стопа ii заповнена пiдшипниковими кульками. На щиколотцi в неi надiйний вузол, щоб сталевi кульки трималися купи. Вiн змахуе шкарпеткою по рiзкiй, горизонтальнiй дузi, б’ючи збоку в шию Тролю 1 так, щоб не поцiлити в адамове яблуко; вдар хлопця туди – i майже напевне його уб’еш, а тодi тобi свiтить тяганина з бюрократiею.

Звучить металеве «чвак». Троль 1 перехняблюеться набiк, його веселий вигляд змiнюеться болiсним здивуванням. Вiн робить спотикливий крок iз бровки i падае на дорогу. Там вiн перекидаеться на спину, хапаючись руками за горло, давиться повiтрям, з очима, впертими в дно вiадука.

Уперед вирушае Троль 3:

– Йобаний… – починае вiн, i тодi Ходжес пiднiмае ногу (шпильки й голки пiшли геть, слава Боговi) i миттю б’е його в пах. Вiн чуе, як рипнули штани в нього на заду, i думае: «Ох ти ж старий пердун». Троль 3 вие вiд болю. Тут, з легковиками i ваговозами, що проносяться над головою, цей звук дивно плаский. Троля переламуе навпiл.

Лiву руку Ходжес так i не витягав. Вiн випрямляе на нiй вказiвний палець, щоб той випирався з кишенi, наставляючи його на Троля 2.

– Агов, сракорилий, нема сенсу чекати на бiльшого брата цього малого. Я сам порву тобi кулею сраку. Мене бiсить, коли трое на одного.

– Нi, чоловiче, нi! – Троль 2 високий, добре збудований, рокiв, либонь, п’ятнадцяти, але переляк його змалюе заледве до дванадцятирiчного. – Прошу, дядьку, ми пр’сто гралися!

– Тодi тiкай, iгрунчику, – каже Ходжес. – Мерщiй.

Троль 2 бiжить.

Тим часом Троль 1 пiдвiвся на колiна:

– Ти пошкодуеш про це, жирний му…

Ходжес робить крок у його бiк, пiднiмаючи Ляпанця. Троль 1 це бачить, видае дiвчачий скрик i прикривае собi шию.

– Тобi краще теж утiкати, – каже Ходжес, – бо iнакше цей жирний дядько збираеться обробити тобi пику. Коли твоя матуся прибуде до пункту невiдкладноi допомоги, вона пройде повз тебе, не впiзнавши.

Цiеi митi, з адреналiновим напором i тиском, мабуть, понад двiстi, вiн дiйсно на таке абсолютно готовий.

Троль 1 пiдводиться на рiвнi. Ходжес робить фальшивий випад у його бiк, i Троль 1 винятково слухняно сахаеться назад.

– Забирай з собою свого дружка i поклади йому льоду на яйця, – каже Ходжес. – Вони розпухнуть.

Троль 1 обхоплюе рукою Троля 3, i вони шкандибають до Лоутавнського боку вiадука. Коли Тролю 1 здаеться, що вiн уже в безпецi, вiн обертаеться i гукае:

– Я з тобою ще зустрiнуся знову, жирний.

– Моли Бога, щоб цього не сталося, сракоголовий, – каже Ходжес.

Вiн пiдбирае рюкзак i вручае його малому, який дивиться на нього вибалушеними, повними недовiри очима. Йому, мабуть, рокiв iз десять. Ходжес опускае Ляпанця назад собi до кишенi.

– Чому ти не в школi, малий чоловiче?

– У мене мама захворiла. Я iду по лiки для неi.

Ця брехня настiльки нахабна, що змушуе Ходжеса вищиритися.

– Та нi, аж нiяк, ти просто прогулюеш уроки, – каже вiн.

Хлопчик не каже нiчого. Це полiсмен, нiхто iнший не виступив би так, як цей дядько. Нiхто iнший не тримав би зарядженоi шкарпетки у себе в кишенi також. Безпечнiше грати нiмого.

– Іди, прогулюй уроки деiнде, де безпечнiше, – каже Ходжес. – Там е iгровий майданчик, на Восьмiй авеню, спробуй туди.

– Там торгують коксом, на тому майданчику, – каже хлопчик.

– Я знаю, – каже Ходжес, майже добродушно, – але ж ти не мусиш собi купувати.

Вiн мiг додати: «Ти не мусиш також ставати перенощиком наркоти», але це звучало б уже наiвно. Там, у Лоутавнi, бiльшiсть такоi дрiбноти якраз i займаються переноскою. Можна заарештувати такого за володiння наркотиком, але спробуй злiпити справу.

Вiн вирушае знову на парковку, по безпечний бiк вiадука. Озирнувшись назад, вiн бачить, що хлопчик так i стоiть на мiсцi, дивиться на нього. Рюкзак звисае з одноi руки.

– Маленький чоловiче, – каже Ходжес.

Хлопчик дивиться на нього мовчки.

Ходжес пiднiмае руку, наставляючи на нього.

– Щойно я був зробив тобi добро. Я хочу, щоб ти передав його далi, перш нiж сьогоднi ввечерi сяде сонце.

Тепер вираз обличчя малого виказуе цiлковите нерозумiння, немов Ходжес бовкнув щось iноземною мовою, але з цим гаразд. Інколи воно просочуеться вглиб, особливо у юних.

«Люди б здивувалися, – думае Ходжес. – Вони були б дуже здивованi».


22

Брейдi Хартсфiлд перевдягаеться в свою iншу унiформу – бiлу – i перевiряе фургон, швидко зазираючи до списку, саме так, як це подобаеться мiстеру Льобу. Все на мiсцi. Вiн потикае голову в кабiнет, щоб привiтатися з Ширлi Ортон. Ширлi жирна свиня, завелика любителька продуктiв компанii, але йому хочеться залишатися приемним для неi. Брейдi хоче бути приемним для всiх. Так набагато безпечнiше. Вона западае на нього, i це зручно.

– Ширлi, ти гарнюня дiвчинка! – гукае вiн голосно, i вона вся спалахуе аж до лiнii волосся на ii прищавому лобi. «Мала льоха, паць-паць-паць, – думае Брейдi. – Ти така жирна, що, коли ти сiдаеш, в тебе, мабуть, пiхва вивертаеться назовнi».

– Привiт, Брейдi. Знову на Вест Сайд?

– Весь тиждень, люба. Ти в порядку?

– Нормально. – Червонiе ще дужче, нiж перед тим.

– Добре. Просто хотiв спитати, як справи.

Потiм вiн вiд’iжджае, слухняно дотримуючись усiх обмежень швидкостi, хоча, щоб дiстатися своеi територii, така повiльна iзда забирае нахер у нього цiлих сорок хвилин. Але це мусить бути саме таким чином. Упiймають за перевищення на фургонi компанii в той час, як у школах закiнчились останнi уроки, – i тебе звiльнено. І не просися. Але коли вiн приiжджае у Вест Сайд – це гарна частина роботи, – вiн опиняеться в районi, де живе Ходжес, i то з повним правом там перебувати. Ховайся на виднотi, як каже старе прислiв’я, i, на впевнену думку Брейдi, це дiйсно мудро.

Вiн завертае з Ялинковоi вулицi й повiльно iде по Харпер-ровд, просто повз будинок Дет-Пенса. «О, лишень подивiться, – думае вiн. – На передньому дворi цей негритосик, оголений до пояса (так, що всi матiнки, якi вдома, можуть, поза всякими сумнiвами, добре роздивитися наолiенi потом кубики м’язiв його преса), штовхае “Газонного Хлопчика”»[98 - «Lawn-Boy» – ручна газонокосарка, рiзноманiтнi моделi якоi з 1934 р. випускае компанiя «Evinrude».].

«Майже вчасно ти за це взявся, – думае Брейдi. – Галявина мала вже доволi кошлатий вигляд. Та, мабуть, старий Дет-Пенс навряд чи звертав на це велику увагу. Старий Дет-Пенс занадто заклопотаний тим, що дивиться телевiзор, iсть «поп-тарти»[99 - «Pop-Tarts» – печиво з рiзноманiтною начинкою, яке рекомендуеться пiдсмажувати в тостерi, але можна iсти i так.] i мацае револьвер, який лежить на столику поряд iз його крiслом».

Негритосик чуе, як вiн пiд’iжджае, i розвертаеться подивитися. «Я знаю твое iм’я, негритосику, – думае Брейдi. – Тебе звуть Джером Робiнсон. Я знаю майже все про старого Дет-Пенса. Я не знаю, чи вiн шпокае тебе, але мене б це не здивувало. Саме через це вiн може й тримати тебе бiля себе».

Брейдi махае рукою понад кермом свого маленького, розмальованого дитячими сюжетами фургона «Мiстер Смаколик», який ще й весело дзеленчить аудiозаписом дзвiночкiв. Негритосик махае у вiдповiдь i посмiхаеться. Насправдi посмiхаеться.

Кожному подобаеться продавець морозива.




Пiд Блакитною Парасолькою Деббi



1

Брейдi Хартфiлд курсуе плетивом вуличок Вест Сайда до сьомоi тридцяти, коли пiзнi сутiнки починають зцiджувати блакить iз весняного неба. Перша хвиля його покупцiв, вiд третьоi дня до шостоi вечора, складаеться зi школярiв пiсля урокiв, з наплiчниками, якi розмахують пожмаканими доларовими банкнотами. Бiльшiсть на нього навiть не дивиться. Вони надто заклопотанi, теревенячи зi своiми приятелями або говорячи у мобiльнi телефони, якi сприймаються ними не як додатковi прилади, а як життево необхiднi речi, такi як iжа або повiтря. Нечисленнi з них кажуть «дякую», але бiльшiсть не переймаеться. Брейдi на це начхати. Вiн не хоче, щоб на нього дивилися, не хоче, щоб його запам’ятовували. Для цих мазунчикiв вiн усього лише штовхач солодощiв у бiлiй унiформi, i саме таким йому подобаеться залишатися.

Вiд шостоi до сьомоi – мертвий перiод, поки малi тварюки ховаються по своiх домах на вечерю. Хiба що дехто з них – тi, що кажуть йому «дякую», – навiть балакають там з батьками. Бiльшiсть, мабуть, вiдразу ж переходять до тицяння в кнопки своiх айфонiв, поки матiнки з татками базiкають одне з одними про своi роботи або дивляться вечiрнi новини, щоби дiзнатися про все, що дiеться у великому зовнiшньому свiтi, де вельможнi й значнi наразi творять актуальне лайно.

В останнi пiвгодини його змiни торгiвля знову оживае. Тепер уже й дiти, i батьки пiдходять до брязкiтливого фургона Мiстера Смаколика, купують крижанi ласощi, якi поiдатимуть з гузнами (здебiльша товстими), зручно вмощеними в шезлонги у себе на заднiх подвiр’ях. Це все люди обмеженоi уяви, тупi, як мурахи, що повзають довкола своiх мурашникiв. Ось, масовий вбивця подае iм морозиво, а вони й поняття не мають.

Час вiд часу Брейдi загадувався, чи важко було б отруiти цiлий фургон солодощiв: ванiльне й шоколадне морозиво, «Беррi Гуд», «Смак дня», «Смачнi крижинки», «Бравнi дiлайт», навiть «Мороженi палички» та «Свистки»[100 - «Berry Berry Good» – тiстечко-морозиво з ягодами, «Flavor of the Day» – заморожений крем, «Tastey Frosties» – цукрованi пластiвцi, «Brownie Delites» – шоколаднi тiстечка, «Freeze-Stix» – заморожений сiк, «Whistle Pops» – льодяники.]. Вiн зайшов аж так далеко, що навiть провiв пошук щодо цього в iнтернетi. Зробив те, що його бос у «Дискаунт Електронiкс» Ентонi «Тоунз» Фробiшер, мабуть, назвав би «дослiдженням технiчних можливостей», i зробив висновок, що, хоча таке й можливо вчинити, але вчиняти це було б тупiстю. Не в тому справа, нiби вiн був несхильним до ризику; вiн вислизнув пiсля Мерседесовоi Бiйнi, коли шанси на те, що його впiймають були набагато вищими, нiж на те, що вiн безслiдно щезне. Але вiн не бажав виявитися впiйманим зараз. Вiн мусить робити свою справу. Його справа наприкiнцi цiеi весни i початку лiта – цей жирний екс-коп К. Вiльям Ходжес.

Брейдi може виiхати на свiй маршрут по Вест Сайду з повним фургоном отруеного морозива вже пiсля того, як колишнiй коп утомиться гратися з тим револьвером, що вiн його тримае бiля свого крiсла у вiтальнi, i скористаеться ним за призначенням. Але не ранiше. Цей жирний екс-коп бiсить Брейдi Хартсфiлда. Дуже, дуже бiсить. Ходжес вийшов на пенсiю з усiма почестями, вони йому навiть вечiрку влаштували, а хiба це справедливо, коли вiн не спромiгся впiймати найзлiше уславленого вбивцю з усiх, яких тiльки бачило це мiсто?


2

Завершуючи змiну цього дня, вiн iде повз будинок на Тiберрi-лейн[101 - Teaberry (гаультерiя лежача) – пiвнiчно-американський низенький кущ iз запашними бiлими квiтами i червоними iстiвними плодами; з усiх частин рослини можна готувати вiтамiнний чай.], де зi своiми матiр’ю, батьком i сестрою мешкае найманий хлопець Ходжеса, Джером Робiнсон. Джером Робiнсон також бiсить Брейдi. Робiнсон симпатичний на вигляд, вiн працюе на екс-копа, i ще вiн кожного вiкенда гуляе з новою дiвчиною. І кожна дiвчина в нього гарна. Деякi з них навiть бiлi. Це неправильно. Це протиприродно.

– Гей! – гукае Робiнсон. – Мiстере морозивник! Зачекайте!

Вiн легко бiжить через галявину разом зi своiм собакою, великим iрландським сетером, який мчить за ним по п’ятах. А поза ними бiжить i приблизно дев’ятирiчна Джеромова сестричка.

– Купи менi якогось шоколадного, Джеррi! – кричить вона. – Будь лааасочка!

У нього навiть iм’я бiлого хлопця. Джером. Джеррi. Це образливо. Чому б йому не бути Треймором? Або Девоном? Або Лероем? Чому вiн не якийсь там йобаний Кунта Кiнте[102 - Kunta Kinte (1750–1822) – раб родом iз Гамбii, про якого, засновуючись на усних iсторiях, написав книгу «Корнi. Сага американськоi родини» (1976) письменник афроамериканець Алекс Хейлi (1921–1992); знятий 1977 р. телевiзiйний мiнi-серiал за книгою мав величезний успiх.]?

Джером у мокасинах без шкарпеток, щиколотки в нього все ще зеленi пiсля пiдстригання галявини в екс-копа. На його безумовно вродливому обличчi велика посмiшка, i Брейдi може закластися, що, коли вiн спалахуе нею до своiх вiкендових краль, тi дiвчатка спускають з себе трусики i розчепiрюють руки: «Нумо входь, Джеррi».

Сам Брейдi нiколи не був iз дiвчиною.

– Як настрiй, чоловiче?! – питаеться Джером.

Брейдi, який уже вилiз iз-за керма i стоiть бiля торгового вiконця, вишкiрюеться:

– Добрий. Уже майже кiнець змiни, i вiд цього в мене завжди добрий настрiй.

– У вас залишилося якесь шоколадне? Ота Маленька Русалонька бажае шоколадного.

Брейдi показуе йому великий палець, так само усмiхаючись. Це майже та сама усмiшка, яку вiн мав пiд клоунською маскою, коли з буквально втиснутою в мат педаллю акселератора вiн врiзався у натовп отих жалюгiдних шукачiв роботи перед Мiським Центром.

– Добре вас чую, прийняв-пойняв, друже мiй.

Пiдбiгае маленька сестричка, очi iскряться, кiски метляються.

– Джере, не називай мене Маленькою Русалонькою, я це ненавиджу!

Їй рокiв дев’ять чи близько того, i в неi також смiховинно бiле iм’я: Барбара. Брейдi сприймае чорношкiру дитину з iменем Барбара чимсь настiльки сюрреалiстичним, що навiть не образливим. Єдиний, хто в цiй родинi мае негритянське iм’я, це собака, який зараз стоiть на заднiх лапах, поставивши переднi на борт фургона, i махае хвостом.

– Оделл, сидiти! – наказуе Джером, i пес сiдае, хекаючи, проте з веселим виглядом.

– А як щодо вас? – питае Брейдi в Джерома. – Що-небудь вам?

– Менi ванiльне, м’яке, будь ласка.

– «Ванiльним тобi самому хотiлося б бути», – думае Брейдi та вручае iм iхнi замовлення[103 - «Ванiльний» – прiзвисько бiлих у чорному жаргонi.].

Вiн любить пiдглядати за Джеромом, йому подобаеться знати все про Джерома, бо у цi днi Джером, схоже, едина людина, яка бодай якось спiлкуеться з Дет-Пенсом, i за останнi два мiсяцi Брейдi бачив iх разом достатньо, аби зрозумiти, що Ходжес ставиться до хлопця як до друга, а не тiльки як до спорадично найманого робiтника. Сам Брейдi нiколи не мав друзiв, друзi небезпечнi, але вiн знае, що вони таке: хабарi власному «его». Емоцiйнi страховки. Коли тобi погано, до кого ти бiжиш? До своiх друзiв, звiсно, i друзi кажуть тобi речi на кшталт: «ох, невже» та «не журись», а ще «ми з тобою» та «ходiмо, десь посидимо, вип’емо». Джерому всього лише сiмнадцять, ще недостатньо дорослий, аби пiти десь випити з Ходжесом (хiба що содовоi), але вiн завше може сказати «не журiться» та «я з вами». Отже, Брейдi не припиняе стежити.

Мiсiс Трелонi не мала жодних друзiв. І чоловiка не мала також. Тiльки свою хвору матусю. Завдяки чому вона була легким м’ясом, особливо пiсля того, як ii почали обробляти копи. А що, вони зробили за Брейдi половину роботи. Решту вiн зробив сам, буквально пiд самiсiньким носом тiеi кощавоi суки.

– Ось, тримайте, – промовляе Брейдi, вручаючи Джерому замовленi ним ласощi, а так хотiлося б, аби вони були затруенi миш’яком. Або, скажiмо, варфарiном[104 - Warfarin – антикоагулянт, лiки, якi призначають при тромбозах; також використовуеться як пестицид.]. Зарядити цим морозиво, i в них тектиме кров з рота, з очей i вух. Не кажучи вже про iхнi гузна. Вiн уявляе собi, як усi дiти Вест Сайду кидають своi наплiчники i дорогоцiннi мобiлки, коли в них з кожного отвору починае дзюрити кров. Який мiг би вийти з цього фiльм-катастрофа!

Джером подае йому десятку, i разом з рештою Брейдi вручае йому собаче печиво.

– Для Оделла, – каже вiн.

– Дякую, мiстере! – каже Барбара i лиже свiй шоколадний рiжок. – Смачнюще!

– Насолоджуйся, серденько.

Вiн iздить фургоном «Мiстер Смаколик», а також часто iздить на виклики «фольксвагеном» з написом «Кiбер-Патруль», але справжня його робота цього лiта – це детектив К. Вiльям Ходжес (Пенс.). А саме – зробити так, щоб детектив Ходжес (Пенс.) скористався отим своiм револьвером.

Брейдi бере курс назад, до Фабрики морозива Льоба, щоби поставити там фургон i перевдягнутись у свое нормальне вбрання. Всю дорогу вiн дотримуеться обмежень швидкостi.

Хто про безпеку дбае, бiда того обминае.


3

Пiсля того, як вiн залишив «ДеМазiо» – вiдволiкшись тiльки на те, щоб розiбратися з баламутами пiд вiадуком платноi автомагiстралi, – Ходжес просто кермуе своею «Тойотою», спрямовуючи ii по мiських вулицях, не маючи на думцi жодного конкретного пункту призначення. Чи так вiн думае, аж поки не усвiдомлюе, що опинився на Бузковому проiздi, неподалiк озерного узбережжя, у гламурному районi Цукровi Пригiрки. Тут вiн зупиняеться на протилежному боцi вулицi вiд пiд’iзноi алеi, що перекрита воротами, на одному з кам’яних стовпiв яких висить табличка з номером 729.

Будинок покiйноi Олiвii Трелонi височiе наприкiнцi асфальтованоi дороги, майже такоi ж широкоi, як та вулиця, на яку дивиться його фасад. Оголошення ПРОДАЄТЬСЯ на воротах запрошуе Правомочних Покупцiв телефонувати до фiрми МАЙКЛ ЗАФРОН – НЕРОУХОМІСТЬ І ГАРНІ БУДИНКИ. Ходжес гадае, що, зважаючи на стан ринку житла в цей Рiк Господа Нашого 2010-й, це оголошення висить тут уже якийсь довший час. Проте хтось доглядае за морiжком, трава пiдстрижена, а, зважаючи на розмiр галявини, той хтось мусить використовувати косарку набагато бiльшу за Ходжесового «Газонного Хлопчика».

Хто платить за догляд? Мусить iснувати правонаступник мiсiс Т. Вона безперечно купалася в грошах. Здаеться, йому пригадуеться, що в затвердженому заповiтi цифра сусiдила десь з сiмома мiльйонами доларiв. Вперше пiсля свого виходу на пенсiю, коли вiн передав нерозкриту справу Бiйнi при Мiському Центрi Пiту Гантлi й Ізабель Джейнз, Ходжес загадуеться, чи жива ще мати мiсiс Т. Вiн пам’ятае, що сколiоз був зiгнув ту бiдну стару ледi майже пополам, надiливши ii жахливими болями… але сколiоз не обов’язково смертельна хвороба. І ще, хiба не було в Олiвii Трелонi якоiсь сестри, що жила десь на заходi?

Вiн риеться в пам’ятi, нашукуючи iм’я тiеi сестри, але не знаходить. Що вiн точно пам’ятае, це те, що Пiт заповзявся називати мiсiс Трелонi мiсiс Смикавкою, бо вона безупинно поправляла на собi одяг i причiсувала зав’язане в тугий вузлик волосся, яке не потребувало причiсування, i не давала спокою золотому браслету годинника «Пате Фiлiп»[105 - «Patek Philippe» – заснована 1839 р. швейцарська компанiя, яка виробляе годинники класу люкс, найдешевшi з них коштують вiд $9000.], обертаючи й обертаючи його на своему кощавому зап’ястку. Ходжесу вона не подобалася; Пiт ii мало не ненавидiв. Що робило накидання на неi деякоi вини за вчинене бiля Мiського Центру лиходiйство доволi задовiльним. Врештi-решт, вона посприяла тому парубку; якi тут ще могли бути сумнiви? Коли вона купувала «мерседес», iй було вручено два ключi, але пред’явила вона тiльки один.

А тодi, незадовго перед Днем Подяки[106 - День Подяки – запроваджене президентом Лiнкольном 1863 р. нацiональне свято, яке святкуеться у четвертий четвер листопада.], те самогубство.

Ходжес ясно пам’ятае, що сказав Пiт, коли вони отримали цю новину: «Якщо по той бiк вона побачиться з тими людьми – особливо з тiею дiвчиною Крей i ii дочкою – iй доведеться вiдповiдати на серйознi запитання». Для Пiта це стало кiнцевим пiдтвердженням: десь у душi мiсiс Т. весь час знала, що вона залишила ключ у замку запалювання своеi машини, яку вона називала Сiрою Ледi.

Ходжес також так вважав. Питання в тому, чи вважае вiн так само й досi? Чи анонiмне послання вiд того, хто сам себе охрестив Мерседес-Кiлером, перемiнило його думку?

Можливо, нi, але той лист ставить рiзнi питання. Якщо припустити, що Мiстер Мерседес був написав подiбне послання мiсiс Трелонi? Мiсiс Трелонi з усiма ii сiпаннями i непевнiстю пiд тоненькою кiркою викличного поводження? Хiба таке неможливе? Мiстер Мерседес напевне мусив знати про злiсть i презирство, якi виливалися на неi з боку публiки пiсля бiйнi; для цього йому всього лиш треба було читати роздiл «Листи до редакцii» в мiсцевiй газетi.

А чи можливе…

Але тут його думки перервалися, позаду нього пiд’iхала i зупинилася якась машина, i то так близько, що ледве не ткнулася в заднiй бампер його «Тойоти». Веселих вогникiв на даху в неi нема, хоча це блiдо-блакитна «Корона Вiк»[107 - «Ford Crown Victoria» – шестимiсна задньоприводна модель «Форда», що випускалася у 1992–2012 рр. i була найбiльш поширеним автомобiлем в американських силах правопорядку.] останньоi моделi. Чоловiк, який вилазить з-за ii керма, кремезний i коротко, по-армiйському, стрижений, пiд його спортивним пiджаком у пiдпахвенiй кобурi безсумнiвно ховаеться пiстолет. Якби це був якийсь мiський детектив, Ходжес розумiе, що там мусив би бути «Глок.40», точно такий, як той, що лежить у сейфi в нього вдома. Але вiн не мiський детектив. Ходжес знае iх усiх.

Вiн опускае вiкно.

– Доброодня, сер, – вiтаеться по-армiйському стрижений. – Можу я вас спитати, що ви тут робите? Бо ви стоiте тут уже доволi довгенько.

Ходжес кидае погляд собi на годинник i бачить, що це правда. Уже майже четверта тридцять. З тим, що в центрi мiста година пiк, йому пощастить, якщо вiн дiстанеться додому вчасно, щоб подивитися Скотта Пеллi у «Вечiрнiх новинах Сi-Бi-Ес»[108 - Scott Cameron Pelley (нар. 1957 р.) – до власноi програми на «CBS News» був вiйськовим репортером у Кувейтi та Іраку, потiм головним кореспондентом свого каналу при Бiлому Домi, вважаеться одним з найкращих тележурналiстiв у США.]. Ранiше вiн дивився «Ен-Бi-Сi», поки не вирiшив, що Браян Вiльямс[109 - Brian Douglas Williams (нар. 1959 р.) – телезiрка, чия кар’ера рiзко пiшла вгору, завдяки його якiсним репортажам iз мiсць подiй пiд час цунамi в Індiйському океанi й урагану Катрина, вiд 2004 – редактор-ведучий щовечiрньоi програми «NBC Nightly News».] просто благодушний тупак, занадто закоханий у вiдеоклiпи з «Ютьюбу»[110 - «YouTube» – iнтернет-ресурс, де кожен може вiльно викладати i коментувати будь-якi вiдеосюжети.]. Не такого ведучого програми новин йому хочеться бачити, коли схоже на те, що весь свiт розриваеться на шма…

– Сер? Я щиро сподiваюся на вашу вiдповiдь.

Стрижений нахиляеться. Широко вiдтуляеться борт його пiджака. Нi, не «Глок», а «Ругер»[111 - «Ruger» – заснована 1949 р. четверта за потужнiстю збройова компанiя в США, яка серед усього iншого мае в своему доробку широкий модельний ряд револьверiв.]. Нiби як радше ковбойська зброя, на думку Ходжеса.

– А я, – промовляе Ходжес, – щиро сподiваюся, що ви маете право про це питати.

Лоб його спiвбесiдника наморщуеться:

– Перепрошую?

– Я гадаю, ви з приватноi охорони, – терпляче каже Ходжес, – але я хочу побачити якесь посвiдчення. А взагалi, знаете, що? Я хочу побачити ваш дозвiл на приховане носiння тiеi гармати, що у вас пiд пiджаком. І краще, якщо воно знайдеться у вас у портмоне, а не лежатиме в бардачку у вашiй машинi, бо iнакше ви порушник роздiлу дев’ятнадцятого мiського кодексу володiння зброею, який, якщо викласти коротко, постановляе: «Якщо ви носите зброю приховано, ви також мусите носити з собою дозвiл на ii приховане носiння». Отже, нумо подивимося вашi папери.

Нахмуренiсть стриженого поглиблюеться.

– То ви коп?

– На пенсii, – каже Ходжес, – але це не означае, що я забув власнi права чи вашi обов’язки. Покажiть менi ваше посвiдчення i дозвiл на зброю, будь ласка. Ви не мусите менi iх давати в руки…

– Ви збiса правi, не мушу.

– …але я хочу iх побачити. А вже потiм ми можемо розглянути причини моеi присутностi тут, у Бузковому проiздi.

Стрижений замислюеться, але лише на кiлька секунд. Потiм вiн дiстае портмоне i рiзко його розкривае. У iхньому мiстi – як i в бiльшостi, гадае Ходжес – працiвники приватних охоронних служб ставляться до копiв пенсiонерiв так, немов тi все ще перебувають на дiйснiй службi, бо копи-пенсiонери мають повно друзiв, якi справдi на дiйснiй службi та якi можуть вельми ускладнити життя, якщо iм на це пiдкинуть якiсь пiдстави. Парубок виявляеться Реднi Пiпелзом, а картка його компанii iдентифiкуе його як працiвника «Невсипущоi охоронноi служби». Також вiн показуе Ходжесу дозвiл на приховане носiння зброi, дiйсне до червня 2012 року.

– Реднi, не Роднi, – каже Ходжес. – Як Реднi Фостер, той кантрi-спiвак[112 - Radney Foster (нар. 1959 р.) – автор-виконавець у жанрi кантрi, який був популярним у 1990-х рр., але згодом почав здебiльшого писати пiснi для iнших i займатися продюсуванням.].

Обличчя «Фостера» розпливаеться в усмiшцi:

– Саме так.

– Мiстере Пiпелз, мене звуть Бiлл Ходжес, я завершив свою кар’еру Детективом Першого класу, i останньою моею великою роботою було розслiдування справи Мерседес-Кiлера. Я гадаю, ця iнформацiя доволi вичерпна, щоби вам зрозумiти, чому я тут.

– Мiсiс Трелонi, – каже «Фостер», вiдступаючи з повагою назад, коли Ходжес прочиняе дверi своi машини, вилазить i потягуеться. – То це невеличка подорож у краiну спогадiв, детективе?

– Я тепер просто мiстер, – простягае йому руку Ходжес. Пiпелз ii потискае. – А щодо iншого ви правi. Я пiшов у вiдставку з копiв майже в той самий час, коли мiсiс Трелонi пiшла в вiдставку цiлком з життя.

– Сумно то було, – промовив Пiпелз. – Ви знаете, що дiти обкидали яйцями ii ворота? І то не просто на Гелловiн. Разiв три чи чотири. Одну таку зграю ми впiймали, але iншi… – Вiн похитав головою. – Плюс туалетний папiр.

– Йо, вони таке люблять.

– А одноi ночi хтось намалював графiтi на лiвiй ворiтницi. Ми цим заопiкувалися до того, як вона могла побачити, i я цьому радий. Ви знаете, що там було?

Ходжес хитае головою.

Пiпелз притишуе голос:

– ПИЗДА ВБИВЦЯ, ось що там було написано – величезними, спливаючими лiтерами. Що було абсолютно несправедливим. Вона дала маху, от i все. Є серед нас такi, хто бодай раз чи й не раз не схибили?

– Не я, це напевне, – каже Ходжес.

– Правильно. Бiблiя каже, нехай той, хто без грiха, кине перший камiнь.

«Коли рак на горi свисне», – думае Ходжес i питае (з чесною цiкавiстю):

– Вам вона подобалася?

Очi Пiпелза перебiгають вгору i влiво тим мимовiльним порухом, який Ходжес впродовж рокiв i рокiв так багато разiв спостерiгав у кiмнатi для допитiв. Це означае, що Пiпелз або збираеться ухилитися вiд вiдповiдi, або вiдверто збрехати.

Наразi вiдбуваеться ухиляння.

– Ну, – починае вiн, – вона правильно ставилася до нас на Рiздво. Подеколи вона плутала нашi iмена, але пам’ятала, хто ми такi, i кожен з нас отримував по сорок доларiв i пляшцi вiскi. Доброго вiскi. Ви думаете, ми отримували подiбне вiд ii чоловiка? – Вiн фиркае. – Десять баксiв, всунутих до картки «Холмарк»[113 - «Hallmark Cards» – заснована 1910 р. найбiльша в США компанiя з випуску вiтальних карток та iнших подарункових речей.], ото було й усе, що ми отримували вiд того скупердяя, поки вiн ще був у сiдлi.

– На кого саме працюють «Невсипущi»?

– Воно називаеться «Асоцiацiя Цукровi Пригiрки». Знаете, звичайне таке об’еднання мешканцiв району. Вони борються проти мiських законiв щодо зонування територiй, коли тi iм не подобаються, i переймаються тим, щоб усi на районi вiдповiдали певним… гм, стандартам – мабуть, так це можна назвати. Багацько тут рiзних правил. Типу, на Рiздво можна засвiчувати бiлу iлюмiнацiю, а кольорову не можна. І вона не мусить блимати.

Ходжес пускае очi собi пiд лоба. Пiпелз шкiриться. Вони вже перетворилися з потенцiйних антагонiстiв на колег – принаймнi майже, – а чому? Тому що Ходжес випадково вгадав походження трiшечки ексцентричного iменi цього парубка. Можна назвати це удачею, але завжди е щось таке, що переведе тебе на один бiк з особою, яку ти бажаеш порозпитувати, обов’язково щось е, i почасти успiшна робота Ходжеса-копа засновувалася на тому, що вiн умiв таке вгадати, принаймнi в бiльшостi випадкiв. Це той талант, якого нiколи не мав Пiт Гантлi, i Ходжес задоволений, усвiдомивши, що залишки його власного дару залишаються в доброму робочому станi.

– Пригадуеться менi, у неi була сестра, – каже вiн. – У мiсiс Трелонi, я маю на увазi. Хоча я з нею нiколи не бачився, навiть iменi не пам’ятаю.

– Джанель Паттерсон, – миттю пiдказуе Пiпелз.

– Ви таки з нею знайомi, я гадаю.

– Так, це правда. Вона гарнi люде. Скидаеться трохи на мiсiс Трелонi, але молодша i виглядом гарнiша. – Його руки описують в повiтрi форми пiскового годинника. – Повнiша. А вам часом не вiдомо, чи е якийсь поступ у справi того «Мерседеса», мiстере Ходжес?

Це не те запитання, на яке Ходжес вiдповiв би за звичайних обставин, але якщо ти бажаеш отримувати iнформацiю, то мусиш також дiлитися iнформацiею. А те, що вiн мае, воно достатньо безпечне, бо це зовсiм нiяка не iнформацiя. Вiн використовуе фразу, вимовлену кiлька годин тому Пiтом Гантлi пiд час iхнього ланчу:

– Справа мертвiша мертвого.

Пiпелз кивае так, немов на щось бiльше вiн i не очiкував:

– Імпульсивний злочин. Жодних зв’язкiв нi з ким iз жертв, жодного мотиву, просто вбивство заради азарту. Найбiльше шансiв впiймати його – це якщо вiн спробуе вчинити таке знову, як ви гадаете?

«Мiстер Мерседес каже, що бiльше такого не робитиме», – думае собi Ходжес, але це та iнформацiя, якоi вiн абсолютно не бажае виказувати, тому вiн погоджуеться. Корпоративне взаеморозумiння – це завжди добре.

– Мiсiс Т. залишила великий спадок, – каже Ходжес, – i я маю на увазi не лише цей будинок. Цiкаво менi, чи дiстався вiн тiй сестрi.

– О, авжеж, – вiдповiдае Пiпелз. Вiн замовкае, а потiм говорить те, що i Ходжес казатиме в недалекому майбутньому декому iншому. – Я можу з вами розраховувати на конфiденцiйнiсть?

– Так.

Коли чуеш таке запитання, найпростiша вiдповiдь на нього буде найкращою. Без уточнень.

– Ця Паттерсон, вона жила в Лос-Анджелесi, коли ii сестра… ну, ви знаете. Пiгулки.

Ходжес кивае.

– Замiжня, але без дiтей. Шлюб не з щасливих. Коли вона дiзналася, що успадкувала мегабакси i маеток у Цукрових Пригiрках, вона вмент, наче стрельнувши, розлучилася з чоловiком i приiхала сюди, на схiд. – Пiпелз кивае великим пальцем на ворота, широку пiд’iзну алею i великий дiм. – І прожила тут пару мiсяцiв, поки тривало юридичне затвердження заповiту. Зблизилася з мiсiс Вiлкокс, котра живе трохи далi, в садибi номер 640. Мiсiс Вiлкокс любить потеревенити, i до мене ставиться, як до друга.

Це могло означати будь-що – вiд спiльного кавування до пiсляполудневого сексу.

– Мiз Паттерсон перебрала на себе вiдвiдування матерi, яка жила в кондо там, у центрi мiста. Про iхню матiр ви знаете?

– Елiзабет Вортон, – каже Ходжес. – Цiкаво, чи вона ще жива.

– Я цiлком певен, що жива.

– Бо вона мучилася вiд жахливого сколiозу. – Ходжес згорблено проходиться, демонструючи сказане. Якщо хочеш щось отримувати, мусиш щось дарувати.

– Аж так сильно? Поганi справи. Як там не е, але Гелен – мiсiс Вiлкокс – каже, що мiз Паттерсон вiдвiдувала ii регулярно й безперебiйно, точно так, як це робила мiсiс Трелонi. Тобто, так тривало до останнього мiсяця. А тодi справи там, мабуть, погiршилися, бо менi здаеться, старенька тепер вже у клiнiцi для престарiлих в окрузi Ворсо[114 - Warsaw (Варшава) – у США понад десяток мiст i мiстечок iз цiею назвою.]. Мiз Паттерсон сама переiхала до того кондо. Там вона й зараз живе. Хоча вряди-годи я ii ще тут бачу. Останнiй раз це було з тиждень тому, коли агент з нерухомостi показував дiм.

Ходжес вирiшуе, що отримав уже все, чого об’ективно вiн мiг очiкувати вiд Реднi Пiпелза.

– Дякую за свiжi новини. Мушу вже котитися. Перепрошую за те, що ми спочатку трохи були не порозумiлися.

– Та нiчого страшного, – каже Пiпелз, двiчi коротко потискаючи простягнуту Ходжесом руку. – Ви повелися як справжнiй профi. Тiльки не забудьте, я вам нiколи нiчого не розказував. Нехай Джанель Паттерсон i живе в центрi мiста, але вона все одно належить до тутешньоi Асоцiацii, а отже, залишаеться клiенткою.

– Я жодного слова вiд вас не чув, – запевняе Ходжес, залiзаючи до своеi машини. Вiн сподiваеться, що чоловiк Гелен Вiлкокс не застане свою дружину i цього здорованя разом у лiжку, якщо мiж ними дiйсно таке вiдбуваеться; це могло б означати кiнець договору «Невсипущоi охоронноi служби» з мешканцями Цукрових Пригiркiв. Самого Пiпелза за таким фактом буде прибрано моментально. Щодо цього не може бути жодних сумнiвiв.

«Можливо, вона просто вибiгае до його машини зi свiжоспеченими коржиками, – думае Ходжес, вiд’iжджаючи звiдти. – Ти занадто передивився нацистськоi психотерапii для шлюбних пар по телевiзору».

Не те щоб для нього мало якесь значення любовне життя Реднi Пiпелза. Що мае значення для Ходжеса, коли вiн спрямовуе машину до себе, до свого набагато скромнiшого дому у Вест Сайдi, це те, що Джанель Паттерсон успадкувала добро своеi сестри, що Джанель Паттерсон живе прямо тут, у мiстi (принаймнi поки що), i те, що Джанель Паттерсон мусила вже бодай щось робити з тим, що належало покiйнiй Олiвii Трелонi. Включно з ii паперами, серед яких може матися i певний лист – можливо, навiть не один – вiд того виродка, який дiстався вже й до Ходжеса. Якщо така кореспонденцiя iснуе, вiн залюбки б ii переглянув.

Звiсно, це справа полiцii, а К. Вiльям Ходжес бiльше не полiсмен. Займаючись цим, вiн вислизае за межi правових рамок, сам чудово це розумiючи – почати з того, що вiн приховуе певний доказ, – але в нього немае намiру зупинитися, поки ще нi. Нахабна розв’язнiсть листа того виродка його роздрочила. Але, визнае вiн, вона роздрочила його в добрий бiк. Вона подарувала йому сенс i мету, а пiсля останнiх кiлькох мiсяцiв це, схоже, просто чудовезна рiч.

«Якщо менi пощастить трохи просунутись у цiй справi, я все передам Пiту».

Коли ця думка набiгае йому в голову, Ходжес не дивиться в люстерко заднього огляду, але якби вiн це зробив, то побачив би, як його очi блимнули на мить угору i влiво.


4

Ходжес зупиняе «Тойоту» лiворуч вiд свого будинку пiд навiсом, який слугуе йому за гараж, i, переш нiж пiдiйти до дверей, затримуеться, щоб порадiти свiжопокошеному морiжку. У дверях вiн знаходить записку, що стирчить зi щiлини для пошти. Перша його думка – «Мiстер Мерседес», але це було б надто зухвалим навiть для такого парубка.

Записка вiд Джерома. Його акуратний почерк дико контрастуе з його стьобним дуркуванням в самому посланнi.



Дорогий маса Ходжес,

Моя покосив ваш траву i поставив косарьку до по-вiтки. Моя надiеця ви не переiхав ii, сар! Якшо в вас е iше якихсь тутечки дiля для сього чорного хлопа, брязнiть менi на гудок. Моя будь радий з вами побалакат якшо не буде по дiлях з якойсь з моiх курвальок. Як ви знаеш iм тре багато робить i часом дiстават прочухану, бо вони можут буть угурнi, особiно тi шо троха не бiлi метиски! Моя завше слухае вас, сар!



Ходжес утомлено хитае головою, але не може втриматись вiд посмiшки. Його найманий хлопець отримуе суцiльнi «А» з просунутоi математики, вiн умiе ставити на мiсце вiдпалi ринви, вiн лагодить Ходжесовi електронну пошту, коли вона збиваеться на манiвцi (що трапляеться часто, переважно через його власне недбальство), вiн знаеться на основах сантехнiчних робiт, вiн досить добре вмiе розмовляти французькою, а якщо спитати в нього, що вiн читае, вiн пiвгодини може тебе морити розповiдями про клятий символiзм Д. Г. Лоренса[115 - David Herbert Lawrence (1885–1930) – англiйський романiст, поет, драматург, критик i художник, зокрема автор скандальноi свого часу книги «Коханець ледi Чаттерлей»; один iз найвизначнiших письменникiв першоi третини ХХ ст.]. Вiн зовсiм не хотiв би бути бiлим, але оскiльки вiн чорношкiрий син родини вищого середнього класу, це, за його словами, ставить перед ним «виклики iдентичностi». Каже вiн це жартома, але Ходжесу не вiриться, що вiн жартуе. Аж нiяк.

Професор у коледжi, татусь Джерома i його матiнка, сертифiкована аудиторка найвищоi квалiфiкацii (на думку Ходжеса, обое зi зниженим рiвнем почуття гумору), вжахнулися б вiд цього листування. Вони могли б навiть вирiшити, що iхнiй син потребуе консультацii у психолога. Але вiд Ходжеса iм нiчого не дiзнатися.

– Джероме, Джероме, Джероме, – примовляе вiн, заходячи до будинку. Джером i його «дiля для курваля». Джером, який не може вирiшити, принаймнi поки що, в якому з коледжiв Лiги Плюща[116 - «Ivy League» – асоцiацiя восьми найстарiших унiверситетiв на пiвнiчному сходi США.] йому хочеться далi вчитися; те, що будь-який з тих поважних закладiв його прийме – передрiшено. Вiн едина людина в кварталi, про кого Ходжес думае як про друга, i насправдi единого, якого вiн потребуе. Ходжес вважае, що дружбу переоцiнюють, i в цьому сенсi, якщо нi в якому iншому, вiн схожий iз Брейдi Хартсфiлдом.

Вiн устиг на бiльшу частину вечiрнiх новин, але покладае собi iх не дивитися. Там знов буде те саме нестерпне про розлиття нафти в Мексиканськiй затоцi та про полiтикiв-чаювальникiв[117 - «Tea Party Movement» – полiтичний рух iз консервативно-лiбертарiанською iдеологiею; назва походить вiд «Бостонського чаювання» 1773 р. – першоi рiшучоi акцii американських колонiстiв проти англiйських порядкiв, яка поклала початок Американськiй революцii i вiйнi за незалежнiсть.]. Натомiсть вiн вмикае комп’ютер, запускае «Фаерфокс» i набирае в полi пошуку: «Пiд Блакитною Парасолькою Деббi». Знаходяться тiльки шiсть ланок, дуже незначний улов у безбережному рибному морi iнтернету, i тiльки один iз результатiв точно вiдповiдае введенiй фразi. Ходжес клiкае на ньому i з’являеться картинка.

Пiд заповненим загрозливими хмарами небом пагористий сiльський краевид. Анiмацiйний дощ – на його око, просто повторюваний цикл – перiщить срiбними струменями. Але двiйко людей, що сидять пiд великою блакитною парасолькою – юнак i юна жiнка, – сухi та в безпецi. Вони не цiлуються, але близько прихилилися головами. На вигляд, мiж ними точиться глибока розмова.

Пiд цiею картинкою короткий опис raison d’etre[118 - Raison d’etre (фр.) – пiдстава i сенс.] «Блакитноi Парасольки».



На вiдмiну вiд таких сайтiв, як Фейсбук чи ЛiнкдІн[119 - «Facebook» – заснована 2004 р., наразi найпопулярнiша соцiальна iнтернет-мережа; «LinkedIn» – заснована 2003 р. iнтернет-мережа, орiентована на фахiвцiв i бiзнесменiв.], «Пiд Блакитною Парасолькою Деббi» – це розмовний ресурс, де можуть зустрiтися старi друзi й познайомитися мiж собою новi в ГАРАНТОВАНО ТОТАЛЬНІЙ АНОНІМНОСТІ. Жодних картинок, жодного порно, жодних 140-знакових твiтiв[120 - «Twitter» («цвiрiнькання» – англ.) – заснована 2008 р. соцiальна мережа в iнтернетi, де у приватних мiкроблогах користувач може публiкувати короткi текстовi повiдомлення та зображення.], а всього лиш ДОБРА СТАРОМОДНА БЕСІДА.



Пiд усiм цим кнопка, позначена написом: ПОЧНІТЬ ЗАРАЗ ЗВІДСИ! Ходжес наводить мишкою на неi курсор, та потiм вагаеться. Мiсяцiв шiсть тому Джерому довелося лiквiдувати його електронну адресу i зробити йому нову, бо всi, хто були в адреснiй книжцi Ходжеса, отримали послання, в якому повiдомлялося, що вiн застряг у Нью-Йорку, хтось вкрав у нього портмоне з усiма кредитними картками i йому потрiбнi грошi, щоб дiстатися додому. Чи не був би такий ласкавий отримувач цього листа надiслати п’ятдесят доларiв – або бiльше, якщо вiн чи вона можуть собi це дозволити – у Трайбеку[121 - Tribeca – вiдомий iсторичний квартал на Мангеттенi.] на «Мейл Боксиз тощо»[122 - «Mail Boxes Etc» – заснована 1980 р. глобальна кур’ерсько-поштова мережа з понад 6000 бiзнес-центрiв у рiзних краiнах.]. «Я поверну вам грошi вiдразу ж, щойно залагоджу цi неприемностi», – так закiнчувалося те послання.

Ходжес опинився в глибокому замiшаннi, бо це прохання про грошi пiшло до його колишньоi, його брата в Толiдо та понад чотирьох десяткiв копiв, з якими вiн працював усi тi роки. І ще до його дочки. Вiн очiкував, що його телефони – i дротовий, i мобiльний – впродовж наступних щонайменше сорока восьми годин дзвонитимуть, як скаженi, але зателефонувало дуже мало людей, i, схоже, насправдi занепокоеною виявилася тiльки Елiсон. Це його не здивувало. Еллi – Журлива Гас[123 - Gloomy Gus – прiзвисько сумноi, похмуроi людини, походить вiд одного з персонажiв комiксу «Щасливий хулiган», створеного 1900 р. художником Фредериком Оппером (1857–1937).] за вдачею – очiкувала, що ii батько зразу ж почне все к-бiсам губити, щойно йому виповниться п’ятдесят п’ять.

Ходжес тодi подзвонив Джерому, попрохавши того допомогти, i Джером йому пояснив, що вiн став жертвою фiшингу.

– Здебiльшого люди, якi виловлюють вашу адресу, просто потiм намагаються продати вам «Вiагру» або пiдробки коштовних речей, але й з такого типу фокусами я був зустрiчався. Подiбне трапилося з моiм викладачем екологii, i йому потiм довелося сплатити рiзним людям майже тисячу доларiв. Звiсно, це було в старi часи, до того, як люди додумалися…

– «Старi часи» – це коли саме, Джероме?

Джером знизав плечима:

– Роки два-три тому. Зараз новий свiт надворi, мiстере Ходжес. Ви ще радiйте, що той фiшермен не запустив вам якогось вiрусу, котрий зжер би всi вашi файли i застосунки.

– Небагато б я втратив, – сказав тодi Ходжес. – Я здебiльшого лише ковзаю у мережi. Хоча за комп’ютерним пасьянсом я б дiйсно шкодував. Коли я виграю, там звучить «Знов повертаються щасливi днi»[124 - «Happy Days Are Here Again» (1929) – пiсня, яка прозвучала в романтичному фiльмi-мюзиклi «Chasing Rainbows» («Гонитва за веселками», 1930), стала гiмном успiшноi виборчоi кампанii президента Ф. Д. Рузвельта i досi виконуеться багатьма поп-зiрками.].

Джером подарував йому свiй патентований погляд «я-надто-делiкатний-щоб-назвати-вас-довбнем»:

– А як щодо ваших податкових декларацiй? Минулого року я допомагав вам iх заповнювати в мережi. Ви бажаете, щоб хтось дiзнався, скiльки ви платите Цукровому Татусевi[125 - «Цукровий Татусь» = «Дядько Сем» – один з евфемiзмiв для уряду США.]? Окрiм мене, я маю на увазi.

Ходжес визнав, що цього йому б не хотiлося.

Таким же дивним (i чомусь доволi чарiвливим) педагогiчним голосом, який, здаеться, завжди набирають розумнi юнаки, коли намагаються напоумлювати розгублених старих, Джером продовжив:

– Ваш комп’ютер – це не просто новий рiзновид телевiзора. Викиньте таке уявлення собi з голови. Кожного разу, як ви його вмикаете, ви вiдчиняете вiкно у ваше життя. Якщо хтось захоче в нього зазирнути, то варто про це знати.

Усе це пропливае в його головi, поки вiн дивиться на цю блакитну парасольку i дощ, що безкiнечно падае. І дещо iнше пропливае також, дещо з його копiвськоi частини розуму, яка було спала, але зараз цiлком пробудилася.

Можливо, Мiстер Мерседес бажае побалакати. З iншого боку, можливо, насправдi вiн хоче зазирнути у те вiкно, про яке казав тодi Джером.

Замiсть того, щоб клiкнути на ПОЧНІТЬ ЗАРАЗ ЗВІДСИ! Ходжес виходить з цього сайту, хапае телефон i натискае кнопку виклику одного з тих небагатьох номерiв, що е в нього в швидкiсному наборi. Вiдповiдае мати Джерома, i пiсля короткого обмiну люб’язностями передае слухавку особисто мiстеровi Дiля Для Курваля.

Говорячи найжахливiшим, на який вiн лишень здатен, дiалектом «ебонiки»[126 - Ebonics – мiнливий за географiчним, соцiальним i вiковим застосуванням жаргон чорних мешканцiв США.], Ходжес каже:

– Геле, земельо, ти строiш тамки отi сучьки? Они заробляют? Ти атвiчаiш?

– О, привiт, мiстере Ходжес. Так, у мене все гаразд.

– Браза, тобi в натурi не по кайфу шо я говору так тобi в гудок, не?

– Ну…

Джером у щирому замiшаннi, i Ходжес вирiшуе змилуватись над ним:

– Галявина мае чудовезний вигляд.

– Ох. Господи. Дякую. Можу я ще щось для вас зробити?

– Мабуть, що так. Менi цiкаво, чи не мiг би ти завiтати завтра пiсля занять? Справа в комп’ютерi.

– Звичайно. А що там тепер за проблема?

– Менi б не хотiлося обговорювати це по телефону, – каже Ходжес, – але тебе це може зацiкавити. О четвертiй годинi, гаразд?

– Годиться.

– Добре. Зроби менi ласку, залиш удома Тайрона Екстазного Кайфа з його наркожаргоном[127 - Маеться на увазi герой комедiйного серiалу «Chappelle's Show» (2003–2006) Tyrone Biggums (Тайрон Великi Ясна) – чорний хлопець з опухлими бiлими губами й писклявим голосом, котрий iсть сендвiчi з креком, запиваючи iх енергетичним напоем «Red Balls» («Червонi яйця»), головним iнгредiентом якого е кокаiн.].

– Гаразд, мiстере Ходжес, буде зроблено.

– Коли ти вже зберешся попуститися, щоб звертатися до мене просто Бiлл? Вiд «мiстера Ходжеса» я почуваюся твоiм викладачем iсторii Америки.

– Може, коли закiнчу середню школу, – вiдповiдае Джером, i то дуже серйозно.

– Ну, ти ж чудово знаеш, що можеш це зробити в будь-який час, коли тобi схочеться.

Джером регоче. У цього хлопця щедрий, щирий смiх. У Ходжеса завжди пiднiмаеться настрiй, коли вiн його чуе.

Вiн сидить перед комп’ютерним столом у комiрчинi, що слугуе йому кабiнетом, барабанить пальцями, думае. Йому доходить, що вiн майже не бувае у цiй кiмнатцi вечорами. Якщо вiн прокидаеться о другiй ночi й не в змозi знову заснути, тодi так. Вiн iде сюди i, перш нiж повернутися назад до лiжка, десь з годину грае в пасьянс. Проте найбiльше часу вiн проводить, сидячи у крiслi «Лей-Зi-Бой» мiж сьомою вечора i пiвнiччю, дивиться старi кiнофiльми по «Ей-Ем-Сi» або «Тi-Ем-Сi»[128 - «AMC» – заснований 1984 р. кабельний телеканал «American Movie Classics», що спецiалiзуеться на показi кiнофiльмiв та серiалiв; «TMC» – заснований 1973 р. передплатний супутниковий телеканал «The Movie Channel», що спецiалiзуеться здебiльшого на нових фiльмах, зокрема створених незалежними вiд голлiвудських компанiй продюсерами, а також транслюе еротичнi програми.], напихаючи собi пику цукрами та жирами.

Вiн знову хапае телефон, набирае Довiдкову службу i питаеться в робота на iншому кiнцi, чи мають вони номер Джанель Паттерсон. Вiн не покладае на це великих надiй; тепер, коли вона стала Жiнкою, Що Коштуе Сiм Мiльйонiв Доларiв, а на додаток ще й недавно розлучена, сестра мiсiс Трелонi, либонь, мае номер, який не зафiксовано в загальнодоступному реестрi.

Проте робот викашлюе номер. Ходжес так сильно здивований, що йому доводиться шукати олiвець, а потiм натискати 2 для повтору. Вiн знову барабанить пальцями, мiркуючи, яким чином краще до неi звернутися. Це, ймовiрно, нiчого не дасть, але таким би був його наступний крок, якби вiн усе ще перебував у копах. Оскiльки ж вiн бiльше не коп, це потребуе деякоi додатковоi полiровки.

Його самого дивуе, з яким завзяттям вiн реагуе на отриманий виклик.


5

Дорогою додому Брейдi заздалегiдь телефонуе до пiцерii «У Семмi» i забирае там маленький пирiг iз грибами й пеперонi[129 - Pepperoni – рiзновид гостроi ковбаси салямi iтало-американського походження.]. Якби вiн вiрив, що його мати з’iсть бодай маленький шматочок, то взяв би бiльший, але вiн знае, як це буде.

Можливо, якби воно було з пеперонi й «Поповим»[130 - «Popov» – недорога горiлка, яку випускае найбiльша в свiтi компанiя-виробник алкоголю, британська «Diageo plc».], думае вiн. Якби в них продавалася така пiца, вiн мусив би, проминаючи середнiй розмiр, вiдразу брати найбiльшу.

У пiвнiчному районi мiста Норт Сайдi стоять типовi доми. Побудовано iх мiж Кореею та В’етнамом[131 - Маються на увазi вiйни, що провадили США – у Кореi (1950–1953) та у В’етнамi (формально: 1956–1975), хоча активний перiод останньоi тривав з 1965 до 1972 р.], що означае – вони однаковiсiнькi й уже сходять на лайно. Перед бiльшiстю з них все ще видно пластмасовi iграшки на забур’янених морiжках, хоча зараз уже майже повна темрява. Хартсфiлдам належить будинок № 49 на В’язовiй вулицi, де не ростуть в’язи, та, мабуть, нiколи й не росли. Просто всi вулицi в цьому районi мiста, цiлком заслужено вiдомому як Нортфiлд[132 - Northfield – Пiвнiчне поле.], мають назви рiзних дерев.

Брейдi зупиняе свою машину поза матусиною iржавою виваркою «Хонда», якiй потрiбна нова вихлопна система, новi контакти, новi свiчки запалювання. Не кажучи вже про налiпку-техталон.

«Нехай сама з цим розбираеться», – думае Брейдi, але ж вона не буде. Доведеться йому. Вiн мусить. Так само, як вiн розбираеться з усiм.

«Так, як вiн колись розiбрався з Френкi, – думае вiн. – Давно, коли пiдвал був ще просто пiдвалом, а не моiм командно-контрольним центром».

Брейдi й Дебора Енн Хартфiлд не балакають про Френкi.

Дверi замкненi. Вiн ii привчив принаймнi до цього, хоча знае Бог, це було нелегко. Вона того типу особа, яка вважае, що «окей» вирiшуе всi життевi проблеми. Скажеш iй: «Постав, пiсля того як скористаешся, напiввершки[133 - «Half & Half» – сумiш 50 ? 50 % незбираного молока та вершкiв, найчастiше використовуеться для додавання до кави.] в холодильник», – i вона вiдповiсть «окей». А потiм приходиш додому, а воно стоiть на кухоннiй стiйцi, скисае. Попросиш: «Будь ласка, попери мою унiформу, щоби я завтра iздив у чистiй морозивним фургоном», – i вона вiдповiсть «окей». А коли зазирнеш до пральноi кiмнати, там все так i лежить у кошику.

Його вiтае кудкудакання телевiзора. Щось про суперництво iмунiтетiв, отже, це «Виживання»[134 - «Survivor» – започаткований у Британii 1992 р. формат реалiтi-шоу, вiдомий в Украiнi як «Останнiй герой».]. Вiн намагався iй пояснювати, що все це не насправдi, що це постановка. Вона каже: так, окей, вона це розумiе, але все одно нiколи його не пропускае.

– Ма, я вдома!

– Привiт, любий!

Тiльки трохи язик заплiтаеться, що вже добре для цiеi години вечора. «Якби я був ii печiнкою, – думае Брейдi, – якоiсь ночi я б вистрибнув у неi з рота, коли вона хропе, i втiк би нахер геть».

І тим не менше, входячи до вiтальнi, вiн вiдчувае той маленький спалах очiкування, той спалах, який вiн ненавидить. Вона сидить на диванi у бiлому шовковому халатi, який вiн подарував iй на Рiздво, i йому видно ще бiльшу бiлiсть там, де халат розчахнутий високо в неi на стегнах. Їi бiлизна. Вiн вiдмовляеться думати слово «трусики» в зв’язку зi своею матiр’ю, воно занадто сексуальне, але все одно воно ховаеться в глибинi його мозку; як змiя в кущi отруйного сумаху. А ще йому видно маленькi круглi тiнi ii пипок. Це недобре, що такi речi його збуджують – iй уже недовго до п’ятдесяти, вона починае набиратися жирку на талii, вона його мати, помилуй Боже… але…

Але.

– Я принiс пiцу, – каже вiн, показуючи коробку i думаючи: «Я вже iла».

– Я вже iла, – каже вона. Можливо, й iла. Кiлька листкiв салату i крихiтна баночка йогурту. Це так вона зберiгае те, що ще залишилося вiд ii фiгури.

– Це твоя улюблена, – каже вiн, думаючи: «Хай тобi буде смачно, хлопчику мiй медовий».

– Хай тобi буде смачно, солоденький, – каже вона. Мати пiднiмае склянку i по-панському делiкатно вiдсьорбуе. Жлуктити вона почне пiзнiше, пiсля того як вiн пiде в лiжко, i вона вважатиме, що вiн спить. – Вiзьми собi «коли» й посидь бiля мене.

Вона поплескуе по дивану. Халат на нiй розчахуеться ще трiшки. Бiлий халат, бiлi трусики.

«Бiлизна, – нагадуе вiн собi. – Це просто бiлизна, от i все, вона моя мати, вона Ма, а коли це твоя ма, там просто бiлизна».

Вона бачить, куди вiн дивиться, i посмiхаеться. Вона не поправляе халат.

– Цього року виживають на Фiджi, – хмуриться вона. – Здаеться менi, що на Фiджi. У всякому разi, на якомусь з тих островiв. Ходи-но, подивися зi мною.

– Не, я мабуть, спущуся вниз, трохи попрацюю.

– Який тепер у тебе проект, медовий мiй?

– Новий тип роутера.

Вона не вiдрiзнить роутера вiд гроутера[135 - Router – комп’ютерний маршрутизатор; grouter – цементний насос.], тому така вiдповiдь достатньо безпечна.

– Настане той день, коли ти зробиш винахiд, який зробить нас багатими, – каже вона. – Я знаю, ти зробиш. І тодi прощавай крамниця електронiки. І прощавай, той фургон iз морозивом.

Вона дивиться на нього широко розплющеними очима, лише трiшечки водянистими вiд горiлки. Вiн не знае, скiльки вона випивае протягом звичайного дня, i рахування порожнiх пляшок не допомагае, бо вона iх невiдомо де викидае, але вiн знае, що кiлькiсть iх хитаеться.

– Дякую, – каже вiн. Вiдчуваючи втiху, попри власний спротив. Вiдчуваючи й дещо iнше також. Вельми попри власний спротив.

– Нумо, подаруй своiй мамi поцiлунок, медовий мiй.

Вiн пiдходить до дивана, обережно уникаючи глянути вниз, туди, де в неi розчахнутий халатик, i намагаючись iгнорувати те повзуче вiдчуття в себе зразу нижче пряжки ременя. Вона пiдставляе йому щоку, але, коли вiн нахиляеться ii поцiлувати, вона повертае голову i притискаеться своiми напiввiдкритими, вологими губами до його губ. Вiн вiдчувае смак пiйла i запах парфуму, яким вона завжди трiшки позначае в себе за вухами. Вона позначае ним також i в iнших мiсцях.

Вона кладе долоню йому на потилицю i куйовдить пучками пальцiв волосся, приводячи в трепет його спину згори донизу, аж до крижiв. Вона торкаеться його верхньоi губи кiнчиком свого язика, лише на крихiтну мить, раз i нема, потiм вiдсторонюеться i даруе йому наiвний погляд юноi кiнозiрки.

– Мiй медовий хлопчику, – видихае вона, немов героiня якоiсь романтичноi мелодрами – того типу, де чоловiки розмахують мечами, а жiнки носять сукнi з глибокими вирiзами, i iхнi пироги випирають угору ряхтливими ядрами.

Вiн поспiшливо вiдсахуеться. Вона йому усмiхаеться, потiм переводить погляд на телевiзор, де гарноi зовнiшностi молодi люди в купальних костюмах бiжать вздовж пляжу. Вiн вiдкривае коробку з пiцою трохи тремтливими руками, бере скибку i кладе в ii салатницю.

– З’iж, – каже вiн, – це всотае алкоголь. Якусь його частку.

– Не поводься негiдно з матусею, – каже вона, але без злостi i, звiсно, без образи. Вона запинае на собi халат, роблячи це неуважно, вже знову загублена в свiтi виживальникiв, зосереджена на тому, щоб вгадати, проти кого саме цього тижня проголосують на вигнання з острова. – І не забудь про мою машину, Брейдi. Їй потрiбен техталон.

– Їй потрiбно набагато бiльше, нiж тiльки це, – каже вiн i йде у кухню. Вихвативши з холодильника «колу», вiн вiдкривае дверi до пiдвалу. Якусь мить вiн стоiть там у темрявi, а потiм промовляе едине слово: «Контроль». Пiд ним спалахуе флуоресцентне свiтло (вiн встановив його власноруч, так само, як i власноруч колись був переобладнав пiдвал).

Спустившись до пiднiжжя сходiв, вiн думае про Френкi. Вiн майже завжди про нього думае, коли стоiть на тому мiсцi, де помер Френкi. Єдине, коли вiн не думав про Френкi, це було, коли вiн займався пiдготовкою до свого наiзду на Мiський Центр. У тi тижнi все iнше полишило його голову, i яке ж то було полегшення.

«Брейдi», – промовив Френкi. Його останне слово на планетi Земля. Булькотiння й схлипи не рахуються.

Колу i пiцу вiн ставить на робочий стiл посеред кiмнати, потiм iде до туалету, що завбiльшки як стiнна шафа, i спускае штани. Вiн не в змозi нi iсти, нi працювати над своiм новим проектом (який, безсумнiвно, не мае стосунку до роутерiв), вiн не може думати, поки не залагодить певну термiнову справу.

У своему листi до того жирного екс-копа вiн заявив, що отримав таке сексуальне збудження, коли врiзався в шукачiв роботи проти Мiського Центру, що мав на собi кондом. Далi вiн стверджував, що мастурбуе, коли подумки переживае ту подiю. Якби все це було правдою, це надало б абсолютно нового значення термiну «автоеротизм»[136 - Автоеротизм – один iз синонiмiв нарцисизму, сексуальноi девiацii, коли особа вiдчувае статевий потяг до самоi себе.], але це неправда. Вiн чимало написав брехнi в тому листi, кожна з тих вигадок була прорахована, щоб завести Ходжеса ще трiшки дужче, i його фальшивi сексуальнi фантазii не були з них найбiльшою.

Насправдi його не вельми цiкавлять дiвчата, i дiвчата це вiдчувають. Можливо, саме через це вiн так добре ладить iз кiбер-залежною лесбiйкою Фреддi Лiнклаттер, своею колегою по «Дискаунт Електронiкс». Хтозна, але Брейдi думае, що вона може вважати його геем. Але вiн зовсiм не гей. Вiн загалом е загадкою для самого себе – щось на кшталт фронту оклюзii[137 - Злиття теплого i холодного атмосферних фронтiв, яке викликае сильнi грози i зливи.], – але одну рiч вiн знае напевне: вiн не асексуальний. Вони з матiр’ю подiляють таемницю рiвня «готичноi веселки»[138 - «Gothic Rainbow: Beginning Volume of the Vampire Noctuaries» (1997) – перший роман калiфорнiйського дизайнера комп’ютерних iгор i скейтбордiв Eric Muss-Barnes (нар. 1971 р. у штатi Огайо), у якому йдеться про кохання дорослого вампiра до юноi, непопулярноi серед однолiткiв дiвчини.]; рiч, про яку не вiльно навiть думати, хiба що лише тодi, коли це абсолютно необхiдно. Коли це стае необхiдним, воно мусить бути зроблено i знову забуто.

«Ма, я бачу твоi трусики», – думае вiн, i якомога швидше залагоджуе свою справу. У тутешнiй аптечнiй шафцi маеться вазелiн, але вiн його не використовуе. Вiн хоче, щоб йому пекло.


6

Повернувшись до просторого робочого примiщення пiдвалу, Брейдi промовляе наступне слово. Це слово: Хаос.

У дальнiм кiнцi його командно-контрольного центру на висотi три фути над пiдлогою простягнулася довга полиця. На нiй рядком стоять сiм комп’ютерiв-ноутбукiв з вiдкритими темними екранами. Є там також крiсло на роликах, отже, вiн може швидко пересуватися вiд одного до iншого. Коли Брейдi вимовляе свое магiчне слово, всi сiм комп’ютерiв оживають. На кожному екранi з’являеться число 20, потiм 19, за ним 18. Якщо вiн дозволить цьому вiдлiку досягти нуля, вступить в дiю самовбивча програма, яка дочиста вишкребе його жорсткi диски i завантажить на них всякий мотлох.

– Пiтьма, – вимовляе вiн, i великi цифри на екранах зникають, замiсть них з’являються зображення комп’ютерних робочих столiв – сцени з «Дикоi зграi»[139 - «The Wild Bunch» (1969) – технiчно й стилiстично видатний фiльм у жанрi вестерн режисера Сема Пекiнпа (1925–1984), у якому йдеться про банду, що 1913 р. пiсля невдалого пограбування залiзничноi контори вiдчайдушно прориваеться з Техасу до Мексики.], його улюбленого фiльму.

Вiн пробував i «Апокалiпсис», i «Армагеддон» – на його погляд, набагато кращi стартовi слова, сповненi остаточноi фатальностi, – але програма розпiзнавання звукiв мае з ними проблеми, а останне, чого йому хочеться, це щоб усi його файли було замiнено через якийсь iдiотський глюк. Двоскладовi слова безпечнiшi. Не те щоб на шести комп’ютерах iз семи було чогось багато. З них тiльки на Номерi Три маеться те, що жирний екс-коп назвав би «iнкримiнуючою iнформацiею», але Брейдi подобаеться дивитися на шикування цiеi комп’ютерноi армади, як вона отак уся вмикаеться. Вiд цього пiдвальна кiмната нiби дiйсно стае якимсь командно-контрольним центром.

Брейдi вважае себе не тiльки руйнiвником, але й творцем, хоча вiн пам’ятае про те, що поки що йому не вдалося створити нiчого такого, що буквально б запалило цей свiт, i його переслiдуе iмовiрнiсть того, що нiколи й не вдасться. Що, в найкращому випадку, в нього розум другорядного творчого гатунку.

Узяти, наприклад «Роллу». Ця iдея прийшла йому одного вечора спалахом осяяння, коли вiн чистив пилосмоком вiтальню (як i порання бiля пральноi машини, ця робота нижче гiдностi його матерi). Вiн тодi накидав рисунок пристрою, який скидався на ослiнчик на колiщатках, з мотором i коротким патрубком пiд дном. Брейдi розраховував, що, застосувавши просту комп’ютерну програму, можна сконструювати апарат, який сам iздитиме по кiмнатi та всмоктуватиме пил. Якщо вiн наштовхуватиметься на якусь перешкоду – скажiмо, на стiлець або на стiну – вiн сам розвернеться i поiде в iншому напрямку.

Вiн уже почав будувати справжнiй прототип, а потiм у вiтринi крамницi дорогих електроприладiв у центрi мiста побачив, як дiловито катаеться варiант його «Ролли». Навiть назва була похожою – «Румба»[140 - «Roomba» – автоматичнi пилосмоки, якi з 2002 року випускаються компанiею «iRobot»; самi iздять по пiдлозi, оминаючи перешкоди, визначають бiльш запиленi мiсця, зупиняючись над ними довше, а також уникають сходiв.]. Хтось випередив його з цiею iдеею. І той хтось, мабуть, заробляе мiльйони. Це було несправедливо, але що з того? Життя – це лайно-ярмарок з гiвняними призами.

Вiн зробив перепрошивку телевiзорам у iхнiй хатi, i тепер Брейдi з матiр’ю задарма приймають не лише базовi канали, а й усi передплатнi (включно з кiлькома екзотичними, на кшталт «Аль-Джазiри»), i нема жодного збiса способу, щоб «Тайм Ворнер», «Комкаст» чи «ЕКСФІНІТІ» могли цьому завадити[141 - «Time Warner» – заснована 1985 р., наразi найбiльша в свiтi мультимедiйна корпорацiя; «Comcast» – заснована 1963 р., наразi найприбутковiша компанiя з надання доступу до телеканалiв i iнтернету; «Xfinity» – пiдроздiл суто цифрових технологiй компанii «Comcast».]. Вiн хакнув DVD-плеер, i той тепер грае не тiльки американськi диски, а й диски з будь-якого регiону свiту. Це легко – три-чотири швидких операцii з дистанцiйним пультом плюс шестизначний розпiзнавальний код. Класно в теорii, але чи все це знадобилося? Нi, в будинку № 49 на В’язовiй вулицi аж нiяк. Ма не дивитиметься нiчого, якщо воно не подаеться iй з ложечки чотирма найбiльшими телемережами, а сам Брейдi майже весь час або працюе на якiйсь зi своiх двох робiт, або перебувае тут, у командно-контрольному центрi, де й займаеться своею справжньою роботою.

Перепрошивка – це чудова справа, але ж водночас i нелегальна. Наскiльки йому вiдомо, хакати DVD також незаконно. Не кажучи вже про його хакерство «Редбоксiв» i «Нетфлiксiв». Усi його найкращi iдеi протизаконнi. Узяти хоч Рiч Першу та Рiч Другу.

Рiч Перша лежала на пасажирському сидiннi «мерседеса» мiсiс Трелонi, коли вiн тим туманним ранком у минулому квiтнi iхав вiд Мiського Центру – з кров’ю, що заштрихувала лобове скло й стiкала з погнутого радiатора. Ця iдея прийшла йому в похмурий перiод три роки тому, пiсля того як вiн врештi вирiшив убити цiлу купу людей – про той час вiн думав, як про свою терористичну фазу – але ранiше, нiж вiн вирiшив, як саме, коли i де це зробити. Весь переповнений рiзними iдеями, вiн тодi був нервовим, мало спав. У тi днi вiн почувався так, нiби заковтнув цiлий термос чорноi кави, присмаченоi амфетамiнами.

Рiч Перша була модифiкованим дистанцiйним пультом для телевiзора з мiкрочипом, що слугував iй мозком, i блоком живлення для збiльшення радiусу дii… хоча дальнiсть усе ще залишалася доволi невеличкою. Якщо навести ii на свiтлофор з вiдстанi ярдiв двадцять-тридцять[142 - 20—30 ярдiв = 18–27 метрiв.], червоне свiтло можна змiнити на жовте одним натиском кнопки, червоне на блимаюче жовте двома натисками, а червоне на зелене – трьома.

Брейдi був у захватi вiд цього приладу й кiлька разiв його випробував (завжди сидячи в своему старому припаркованому «Субару»; морозивний фургон набагато дужче впадав у вiчi) на перехрестях з iнтенсивним рухом. Пiсля кiлькох промахiв йому вдалося таки викликати справжню аварiю. Лише удар бамперами, але все одно весело було спостерiгати суперечку двох чоловiкiв, якi з’ясовували, чия в цьому вина. Якийсь час здавалося, що вони ось-ось перейдуть до кулакiв.

Рiч Друга народилася невдовзi по тому, але саме Рiч Перша визначила для Брейдi вибiр цiлi, бо вона радикально пiдвищувала шанси на успiшну втечу. Вiдстань мiж Мiським Центром i занехаяним складом, який вiн вибрав тим мiсцем, де йому треба буде покинути сiрий «мерседес» мiсiс Трелонi, становила точно 1,9 милi[143 - 1,9 милi = 3,05 км.]. Уздовж запланованого ним маршруту втечi працювали вiсiм свiтлофорiв, але з його прекрасним гаджетом вiн не мусив непокоiтися щодо жодного з них. Але того ранку – Ісусе Христе, хiба ти цього не знав? – усi вони горiли зеленим. Брейдi зрозумiв, що якусь роль у цьому грало те, що був раннiй ранок, але все одно це його збiсило.

«Якби в мене не було мого гаджету, – думае вiн, iдучи до комiрчини в дальнiм кiнцi пiдвалу, – щонайменше чотири з тих свiтлофорiв, горiли б червоним. Саме таким чином вiдбуваеться все в моему життi».

Рiч Друга виявилася единим його творiнням, яке насправдi приносило грошi. Невеликi грошi, але, як кожний знае, грошi – це не все. Крiм того, без Другоi Речi не було б i «мерседеса». А без «мерседеса» i Бiйнi бiля Мiського Центру.

Добра, мила Рiч Друга.

На петлях при дверях комори висить великий ельський замок[144 - Створений 1877 р. фiрмою «Yale & Towne» стандартний навiсний замок, пiд час вiдмикання якого дужка автоматично вiдкидаеться набiк.]. Брейдi вiдмикае його одним з ключiв, що висять у нього на низцi. Свiтло всерединi – також влаштоване ним флуоресцентне – уже горить. Комора маленька, а завдяки широким, простим дерев’яним полицям здаеться ще меншою. На однiй iз полиць стоять дев’ять коробок вiд взуття. Усерединi кожноi коробки лежить фунт саморобноi пластиковоi вибухiвки. Брейдi випробував трохи цього продукту в далекiй сiльськiй мiсцевостi в покинутому гравiйному кар’ерi, i дiе вiн просто чудово.

«Якби я жив десь там, в Афганiстанi, – думае вiн, – носив чалму i отой химерний халат, я мiг би зробити собi непогану кар’еру, пiдриваючи бронетранспортери».

На iншiй полицi у ще однiй взуттевiй коробцi лежать п’ять мобiльних телефонiв. Це одноразовi апарати з тих, що iх наркоторговцi у Лоутавнi називають «пальниками». Цi телефони, якi продаються в нормальних аптеках i цiлодобових крамничках, i е проектом Брейдi цього вечора. Їх треба модифiкувати так, щоб пiсля набору одного номера всi вони задзвонили разом, створивши iмпульс, достатнiй для одночасноi детонацii того вибухового пластилiну, що лежить у рештi коробок. Вiн ще не вирiшив остаточно, чи використовуватиме пластит, але в душi йому цього хочеться. Так, дiйсно. Вiн написав тому жирному екс-копу, що не прагне повторити свiй шедевр, але це теж було черговою брехнею. Багато чого залежить вiд самого жирного екс-копа. Якщо той зробить те, чого бажае Брейдi – як мiсiс Трелонi зробила те, чого бажав вiд неi Брейдi, вiн упевнений, тодi це прагнення втихомириться, принаймнi на якийсь час.

Якщо ж нi… ну…

Вiн хапае коробку з телефонами, робить крок до дверей комори, потiм застигае i кидае погляд назад. На однiй з iнших полиць лежить лiсорубський стьобаний жилет «Л. Л. Бiн»[145 - «L. L. Bean» – заснована 1912 р. у Фрiпортi, штат Мейн, Леоном Ленвудом Бiном сiмейна компанiя, яка виробляе й продае туристичний одяг i спорядження; крамницi пiд брендом «Л. Л. Бiн» iснують по всьому свiту.]. Якби Брейдi дiйсно збирався ходити в лiс, йому б згодився жилет середнього розмiру – вiн худенький, – але цей мае розмiр XL. На грудях у нього налiпка-посмiшка, того типу, що в темних окулярах i з вискаленими зубами. У жилетi лежать ще чотири фунтових блоки пластиковоi вибухiвки, два в зовнiшнiх кишенях, два у внутрiшнiх, прорiзних. Поверхня жилета бугриста, бо вiн заповнений пiдшипниковими кульками (точно такими, як у Ходжесовому Веселому Ляпанцi). Брейдi довелося розпороти пiдкладку, щоби iх туди засипати. Йому потiм навiть майнуло в головi, чи не попросити Ма, щоб вона зашила розпоротi мiсця, i вiн щиро реготав з такоi думки, поки заклеював прорiзи липкою стрiчкою.

«Мiй особистий самогубчий жилет», – думае вiн з любов’ю.

Вiн його не використовуватиме… ймовiрно, не використовуватиме… але ця iдея також мае свою привабливiсть. Це поклало б кiнець усьому. Бiльше жодного «Дискаунт Електронiкс», жодних поiздок на виклики кiбер-патрульним, щоб виколупувати арахiсове масло або крихти печива з центрального процесора якогось iдiота, жодного фургона з морозивом. А також жодних змiй, якi ворушаться на задвiрках його мозку. Або пiд пряжкою ременя.

Вiн уявляе собi, як робить це на рок-концертi; вiн знае, що у червнi на Приозернiй аренi мусить виступати Спрингстiн[146 - Bruce Springsteen (нар. 1949 р.) – рок-бард, який, завдяки своему впливу на американську музично-поетичну культуру дiстав прiзвисько «Бос».]. А як щодо святкового параду Четвертого липня на Озернiй вулицi, головнiй торговельнiй вулицi мiста? Чи, може, краще вiдкриття Лiтнього вуличного ярмарку i фестивалю тротуарних малюнкiв, який вiдбуваеться щороку в першу суботу серпня. Це було б класно, але чи не матиме вiн смiшний вигляд у стьобаному жилетi посеред спекотного серпневого дня?

«І то правда, але творчий розум завжди може розрiшити такi проблеми», – думае вiн, розклавши на своему робочому столi одноразовi телефони й починаючи витягати з них SIM-картки. Крiм того, самогубчий жилет – це, як-там-воно-називаеться, ага, сценарiй судного дня. До його використання, либонь, нiколи не дiйде. Хоча приемно мати його напохватi.

Перед тим як пiднiматись нагору, вiн сiдае перед комп’ютером Номер три, заходить в iнтернет i перевiряе «Блакитну Парасольку». Нiчого нема вiд жирного екс-копа.

Поки що.


7

Коли о десятiй наступного ранку Ходжес на Озернiй авеню дзвонить у домофон кондомiнiуму мiсiс Вортон, вiн одягнений у костюм – вiдтодi, як вийшов на пенсiю, таке з ним всього лише другий чи третiй раз. Вiн гарно почуваеться в костюмi, хоча пiджак тiснуватий у талii i пiд пахвами. Людина в костюмi почуваеться людиною на роботi.

З динамiка лунае жiночий голос:

– Хто там?

– Це Бiлл Ходжес, мем. Ми з вами розмовляли минулого вечора, пам’ятаете?

– Так, розмовляли, i ви з’явились точно в домовлений час. Квартира 19-С, детективе Ходжес.

Ходжес було зiбрався пояснювати iй, що вiн бiльше не детектив, але дверi вже задзижчали, тож вiн не переймаеться. Крiм того, вiн сказав iй, що вже на пенсii, коли вони розмовляли по телефону.

Джанель Паттерсон чекае його в дверях, точно, як ii сестра в день Бiйнi бiля Мiського Центру, коли Ходжес з Пiтом Гантлi прийшли ii опитувати вперше. Схожiсть мiж цими двома жiнками достатня для того, щоби Ходжес вiдчув потужне дежавю. Але долаючи короткий коридор мiж лiфтом i квартирою (намагаючись iти прямо, а не перевальцем), вiн бачить, що рiзниця переважуе схожiсть. У Паттерсон тi самi свiтло-синi очi й високi вилицi, але якщо в Олiвii Трелонi губи були тонкi та щiльно стиснутi, часто побiлiлi вiд одночасноi напруженостi й роздратування, схоже, губи Джанель Паттерсон, навiть у жалобi, готовi усмiхнутися. Або подарувати цiлунок. Губи ii сяють вологим на вигляд блиском; такi гарнi, що iх хочеться з’iсти. І нiяких блузок з викотом човником у цiеi ледi. На нiй з високим комiром облягаючий светр, пiд яким ховаеться в затишку пара перфектно круглих грудей. Вони не великi, тi груди, але, як любив приказувати дорогий старий батько Ходжеса: «Бiльше за жменю – то перебiр». Бачить вiн ефективнiсть дорогого бюстгальтера чи результат пiдвищення тонусу пiсля розлучення? Пiдвищення тонусу здаеться Ходжесу бiльш iмовiрним. Завдяки ii сестрi вона може дозволити собi будь-якi вправи, якi лишень забажае.

Вона простягае руку i зустрiчае його долоню добрим, безманiрним потиском.

– Дякую, що прийшли.

Нiби це на ii прохання.

– Радий, що ви змогли мене прийняти, – вiдповiдае вiн, заходячи вслiд за нею до квартири.

Той самий ошелешливий вид озера буквально б’е йому в очi. Вiн добре його пам’ятае, хоча тут вони мали бесiду з мiсiс Трелонi тiльки один раз; усi iншi були або у ii великому будинку в Цукрових Пригiрках, або в полiцейськiй управi. Вона впала в iстерику пiд час одного з тих ii вiзитiв до управлiння, пригадуе вiн. «Усi мене звинувачують», – сказала вона. Самогубство трапилось доволi незабаром пiсля того, всього лиш за кiлька тижнiв.

– Бажаете кави, детективе? Є ямайська. Дуже смачна, я гадаю.

Ходжес привчив себе не пити каву в першiй половинi дня, бо зазвичай вiд неi, попри прийнятий «Зантак»[147 - «Zantac» – торговельна назва противиразкового засобу «Ранiтидину».], у нього бувае потiм дико кислотна вiдрижка. Але вiн погоджуеться.

Вiн сiдае в один iз шезлонгiв бiля широкого вiкна вiтальнi, чекаючи, поки вона повернеться з кухнi. День теплий i ясний; на озерi рухаються зигзагами, перехиляючись, наче ковзанярi, вiтрильнi човни. Коли вона повертаеться, вiн пiдводиться, щоб прийняти принесену нею срiбну тацю, але Джанель посмiхаеться, хитае головою «нi» i, грацiйно присiвши, ставить ii на низенький кавовий столик. Майже куртуазно.

Ходжес обдумав кожен можливий поворот i ухил, по якому може потекти iхня розмова, але його напереддумання виявляеться наразi непридатним. Це схоже на те, як аби пiсля ретельно розпланованого зваблення об’ект його бажань зустрiла його в дверях у коротенькiй нiчнiй сорочцi й туфлях типу «трахни-мене».

– Я хочу дiзнатися, хто довiв мою сестру до самогубства, – каже вона, наливаючи каву до грубих порцелянових кухлiв, – але я не знала, яким чином менi дiяти. Ваш дзвiнок був наче послання вiд Бога. Пiсля нашоi розмови, я гадаю, ви саме та людина, яка потрiбна для цiеi роботи.

Ходжес надто ошелешений, щоб щось сказати.

Вона подае йому кухоль:

– Якщо бажаете вершкiв, мусите налити собi самi. Коли доходить до додаткiв, я не беру на себе вiдповiдальностi.

– Чорна якраз добре.

Вона усмiхаеться. Зуби в неi або перфектнi, або перфектно взятi в коронки.

– Оце чоловiк, який менi до душi.

Вiн сьорбае, загалом, щоб виграти час, але кава чудова. Кашлянувши, вiн каже:

– Як я вам сказав, коли ми вчора балакали, мiсiс Паттерсон, я бiльше не полiцейський детектив. Двадцятого листопада минулого року я став звичайною приватною особою. Нам потрiбно це визначити наперед.

Вона дивиться на нього поверх берегiв своеi чашки. Ходжес загадуеться, чи залишае вiдбитки той вологий блиск, що в неi на губах, чи технологiя виробництва помади вiдсунула такий ефект у минувшину. Це божевiлля, про таке загадуватися, але вона миловидна панi. Ну й ще, вiн тепер так рiдко з кимсь бачиться.

– Як менi здаеться, – мовить Джанель Паттерсон, – у сказаному вами значення мають тiльки два слова, перше приватний, а друге – детектив. Я бажаю дiзнатися, хто втручався в ii життя, хто грався з нею, допоки вона себе не вбила, а нiхто в департаментi полiцii цим не переймаеться. Їм хотiлося б упiймати людину, яка використала ii машину для вбивства усiх тих людей, о, це так, але на мою сестру – можна я буду вульгарною? – iм насрати.

Нехай Ходжес уже й пенсiонер, але вiн все одно залишаеться лояльним:

– Це не е безумовною правдою.

– Я розумiю, чому ви так кажете, детективе…

– Мiстер, прошу вас. Просто мiстер Ходжес. Або Бiлл, якщо ваша ласка.

– Тодi Бiлл. Але це правда. Існуе зв’язок мiж тими вбивствами й самогубством моеi сестри, тому що людина, яка скористалася ii машиною, це та сама людина, яка написала того листа. І всi тi iншi речi. Тi речi на «Блакитнiй Парасольцi».

«Легше, – стримуе себе Ходжес, – не напартач».

– Про який лист ми говоримо, мiсiс Паттерсон?

– Джейнi. Якщо ви Бiлл, тодi я Джейнi. Почекайте тут. Я вам покажу.

Вона пiдводиться i виходить з кiмнати. Серце в Ходжеса важко б’еться – набагато дужче, нiж тодi, коли вiн схопився з тролями пiд вiадуком, – але все одно вiн здатен оцiнити те, що Джейнi Паттерсон, яка вiдходить, виглядае не менш гарно, нiж спереду.

«Легше, хлопчику», – знов каже вiн собi й вiдпивае ще кави. Фiлiп Марлоу з тебе нiякий[148 - Philip Marlowe – приватний детектив, наскрiзний герой творiв одного з засновникiв жанру жорстокого кримiнального роману Реймонда Чандлера (1888–1959).]. Його кухоль вже наполовину порожнiй, i жодноi кислотностi. Анi слiду. «Чудесна кава», – думае вiн.

Вона повертаеться, тримаючи за краi два аркушi паперу, i з виразом вiдрази на обличчi.

– Я знайшла це, коли переглядала папери в столi Олiвii. Зi мною був ii адвокат, мiстер Шрон – вона призначила його виконавцем ii заповiту, тож вiн мусив там бути, – але вiн якраз перебував у кухнi, пiшов випити води. Вiн цього так i не побачив. Я його сховала. – Вона каже це байдуже, не соромлячись i не виправдовуючись. – Я вiдразу ж зрозумiла, що це таке. Через оце. Той парубок залишив таке саме на кермовому колесi ii машини. Гадаю, ви могли б назвати це його вiзитною карткою.

Вона тицяе в усмiхнене личко в окулярах майже посерединi першого аркуша. Ходжес собi його вже вiдзначив. Вiн також упiзнав шрифт цього листа, який вiн завдяки програмi текстового процесора у своему комп’ютерi вже iдентифiкував як «американська друкарська машинка»[149 - «American Typewriter» – комп’ютерний шрифт, розроблений 1974 р. на основi класичного шрифту, який створив 1868 р. винахiдник першоi справжньоi друкарськоi машинки Кристофер Шоулз (1819–1890).].

– Коли ви це знайшли?

Вона задумуеться, вираховуючи, скiльки минуло часу.

– Я приiхала на похорон, вiн вiдбувався пiд кiнець листопада. А коли зачитували заповiт, я дiзналася, що я едина спадкоемиця Оллi. Це мусило вiдбуватися в перший тиждень грудня. Я спитала в мiстера Шрона, чи не мiг би вiн вiдкласти опис активiв i володiнь Оллi до сiчня, бо менi треба було владнати деяку справу там, у себе в Л.-А. Вiн погодився. – Вона впираеться в Ходжеса вiдвертим поглядом своiх блакитних очей, в них грають iскорки. – Справа, яку я мала владнати, це розлучення з моiм чоловiком, який був – можу я знову побути вульгарною? – блудливим, обнюханим кокаiном гiвнюком.

Ходжес не мае бажання ухилятися в цi манiвцi.

– Ви повернулися до Цукрових Пригiркiв у сiчнi?

– Так.

– І тодi знайшли цього листа?

– Так.

– Полiцiя його бачила?

Вiдповiдь вiн знае, сiчень був понад чотири мiсяцi тому, але це запитання треба поставити.

– Нi.

– Чому нi?

– Я вже казала вам! Тому що я iй не довiряю!

Тi iскорки проливаються з ii очей, коли вона починае плакати.


8

Вона питаеться, чи вибачить вiн ii. Ходжес вiдповiдае, що звiсно. Вона зникае, очевидно, щоб опанувати себе i поправити обличчя. Ходжес пiдбирае й читае лист, тим часом роблячи невеличкi ковтки кави. Кава дiйсно чудова. От би йому до неi ще парочку печив…



Шановна Олiвiе Трелонi

Я сподiваюся, ви прочитаете весь цей лист до самого кiнця, перш нiж викинути його геть або спалити. Я знаю, що не заслуговую на вашу увагу, але все одно благаю про неi. Розумiете, я той чоловiк, який викрав ваш «мерседес» i наiхав ним на тих людей. Зараз я палаю так, як може горiти мiй лист, коли ви його спалите; тiльки вiд сорому, й каяття, i скорботи.

Прошу, прошу, прошу, подаруйте менi шанс пояснити! Знаю, я нiколи не зможу отримати вашого прощення, це зовсiм iнша рiч, i я не це очiкую, але, якби я тiльки змiг досягнути вашого розумiння, цього було б достатньо. Чи подаруете ви менi на це шанс? Прошу. Для публiки я монстр, для телеканалiв я чергове джерело кривавих iсторiй, з якими краще продаеться рекламний час, для полiцii я черговий крутий, якого вони бажають впiймати i посадити до в’язницi, але ж я також просто людина, точно така, як ви. Ось моя iсторiя.

Я вирiс у родинi, де панувало фiзичне i сексуальне насильство. Мiй вiтчим був першим, i знаете, що вiдбулося, коли про це дiзналася моя мати? Вона приедналася до тих розваг! Ви вже припинили це читати? Я вас не ганю, воно огидне, але сподiваюся, що не припинили, тому що я мушу скинути цей тягар з душi. Не так уже й довго я можу ще «залишатися серед живих», знаете, я не можу покiнчити з життям без того, щоби хтось зрозумiв, ЧОМУ я зробив те, що зробив. Не те щоб я цiлком розумiв це сам, але, можливо, вам, як «стороннiй особi», це вдасться.



Тут мiстився Мiстер Смайлик.



Те сексуальне насильство тривало, поки мiй вiтчим не помер вiд iнфаркту, коли менi було 12 рокiв. Мати менi казала, що, якщо я комусь розкажу, то винним буду сам. Вона казала, що, якщо я покажу загоенi слiди опiкiв вiд сигарет у себе на руках i ногах, i на статевих органах, вона скаже людям, що все те я наробив собi сам. Я був усього лиш дитиною, i думав, що вона каже правду. Також вона менi розказувала, що, якщо люди менi повiрять, тодi ii посадять у в’язницю, а мене вiдправлять до притулку (що, скорiше за все, було правдою).

Я тримав рота на замку. Інодi «знаний диявол кращий за диявола, якого ти не знаеш!»

Я дуже погано рiс i був дуже худеньким, бо був надто нервовим, щоб достатньо iсти, а коли iв, то часто все вибльовував (булiмiя). Тим самим i через це з мене знущалися в школi. У мене також розвинулась низка невротичних тикiв, таких як поправляння на собi одягу i смикання себе за волосся (iнодi я його виривав жмутами). Через це з мене насмiхалися, i не тiльки iншi школяри, але також i вчителi.



Повернулася Джейнi Паттерсон, i ось вона знову сидить навпроти нього, п’е свою каву, але якусь мить Ходжес ii ледве зауважуе. Вiн подумки повертаеться до тих чотирьох чи п’яти допитiв, якi вiн з Пiтом проводив з мiсiс Т. Вiн згадуе, як вона повсякчас поправляла на собi блузку з викотом човником. Або осмикувала спiдницю. Або торкалася кутикiв стиснутого рота, немов щоб прибирати крихту помади. Або намотувала на палець завиток волосся i смикала за нього. І таке також.




Конец ознакомительного фрагмента.



notes


Примiтки





1


James Mallahan Cain (1892–1977) – американський письменник, один iз засновникiв «жорсткого» детективного жанру; цитата походить з його знаменитого першого роману «Листоноша завжди дзвонить двiчi» (1934), за яким було знято сiм кiнофiльмiв, написано й поставлено оперу та двi п’еси. (Тут i далi прим. пер.)




2


«Datsun» – бренд легкових автомобiлiв японськоi корпорацii «Nissan», який iснував у 1931–1981 рр. i був вiдновлений лише 2013 р.; таким чином читачевi, який знае про неможливiсть iснування машини «датсун» 1997 року випуску, Стiвен Кiнг натякае, що в романi йдеться про якусь паралельну нашiй реальнiсть.




3


Dust Bowl – перiод засухи i потужних пилових буревiiв на Великих рiвнинах – у головному сiльськогосподарському регiонi США, – який розпочався майже одночасно з Великою економiчною депресiею 1930-х рр., коли тисячi зубожiлих родин мандрували Америкою.




4


Маеться на увазi масове вбивство, скоене 22 квiтня 1999 р. двома озброеними школярами в середнiй школi «Коламбiн» у штатi Колорадо; тодi було застрелено 13 i поранено 21 особу, пiсля чого вбивцi самi застрелилися.




5


Barry Lamar Bonds (нар. 1964 р.) – знаменитий бейсболiст, 8-разовий володар «Золотоi рукавички», 7-разовий володар титулу «Найцiннiший гравець», був одною з ключових фiгур у «стероiдному скандалi» 2003 р.; 2011 р. отримав судовий вирок за надання брехливих свiдчень пiд присягою.




6


Дженiс мае на увазi катастрофу 28.01.1986 р., коли через технiчнi негаразди вибухнув вiдразу пiсля зльоту космiчний шатл «Челенджер» i загинуло семеро астронавтiв.




7


«Baby Magic» – заснований 1951 р. бренд дитячих гiгiенiчних засобiв – мило, шампунi, лосьйони, серветки тощо.




8


«Costco Wholesale Corporation» – заснована 1983 р. торговельна мережа клубного типу, друга за поширенiстю в США.




9


«Walmart» – заснована 1962 р. в штатi Арканзас, наразi найбiльша в свiтi мережа супермаркетiв низьких цiн.




10


«The Grapes of Wrath» (1939) – роман нобелiвського лауреата Джона Стейнбека (1901–1968) про бiдну фермерську родину Джоудiв, яка, покинувши в часи «Пилового казана» Оклахому, просуваеться до Калiфорнii; книга закiнчуеться тим, що вони натрапляють по дорозi на хлопчика, батько якого помирае вiд голоду, i дочка Джоудiв Роза, в якоi народилася мертвою дитина, годуе охлялого чоловiка груддю.




11


Rose of Sharon – образ iз «Пiснi пiсень» у Бiблii: «Я троянда Шаронська, лiлея долин».




12


Technicolor – винайдений 1916 р. спосiб високоякiсного передавання кольорiв на фото-та кiноплiвцi, який особливо широко використовувався в Голлiвудi у 1922–1952 рр. для зйомок i тиражування високобюджетних фiльмiв.




13


Четверте липня – День незалежностi, головне нацiональне свято США.




14


«SL500» – модель «мерседеса» з двигуном потужнiстю 306 к. с., яка випускаеться з 2001 р.




15


«La-Z-Boy» – бренд м’яких домашнiх меблiв, якi випускае однойменна компанiя, заснована 1929 року в штатi Мiчиган.




16


«Smith & Wesson Victory Model» – револьвер, який випускався у 1942–1944 рр. i перебував на озброеннi американських полiцейських i деяких вiйськових частин аж до кiнця 1990-х.




17


«Glock.40» – модифiкований для стрiльби кулями «Смiт & Вессон» 10?22 мм австрiйський пiстолет, яким озброенi армii i полiцейськi сили багатьох краiн.




18


Tramp stamp – татуювання у виглядi метелика, зазвичай на крижах над улоговиною мiж сiдницями.




19


«DirecTV» – заснована 1985 р. в Калiфорнii корпорацiя прямого супутникового радiо-i телемовлення, деякi програми якоi також ретранслюються мiсцевими каналами.




20


«Target Corporation» – заснована 1902 р. мережа крамниць доступних цiн, друга за поширенням пiсля «Волмарт».




21


«Mr. Speedy» – поширена назва закладiв з продажу й обслуговування вживаних автомобiлiв.




22


Фраза з диско-хiта 1981 р. «Eugene» гурту «Crazy Joe & The Variable Speed Band», яка вiдтодi стала поширеним мемом.




23


«Night Train» – дешеве вино типу портвейн мiцнiстю 17,5 %, яке з 1933 р. випускаеться солiдною винарнею «E & J Gallo Winery», хоча останнiм часом через погану соцiальну репутацiю цього продукту фiрма бiльше не маркуе його своiм iменем.




24


Venice (Венецiя) – засноване у Флоридi 1926 року мiсто (~21 тис. мешканцiв), столиця округу Сарасота.




25


«TV Land» – заснований 1996 року кабельний i супутниковий канал, який належить «MTV» i транслюе головним чином класичнi фiльми, серiали та реалiтi-шоу.




26


«Albertsons» – заснована 1939 року в Айдахо мережа супермаркетiв, яка поширюеться тепер на 29 штатiв.




27


Public-access television – мiсцевi незалежнi, некомерцiйнi кабельнi канали, якi утримуються за рахунок громадських органiзацiй або окремих осiб.




28


«NYPD Blue» (1993–2005) – серiал про вигаданий 15-й вiддiлок на Мангеттенi; «Homicide: Life on the Street» (1993–1999) – серiал, у якому, окрiм полiцейськоi роботи, також детально висвiтлюеться особисте життя копiв; «The Wire» (2002–2008) – серiал про полiцiю i злочинцiв у великому портовому мiстi Балтиморi.




29


Joseph Wambaugh (нар. 1937 р.) – письменник, син полiцейського i сам колишнiй полiцейський детектив у Лос-Анджелесi, автор реалiстично-саркастичних кримiнальних романiв i документальних творiв, за якими знято кiлька вiдомих фiльмiв.




30


Theodore Williams (1918–2002) – видатний бейсболiст i спортивний менеджер, який впродовж своеi 19-рiчноi iгровоi кар’ери в «Бостон Ред Сокс» мав складнi стосунки з мiсцевою пресою, яка полюбляла ритися в його приватному життi.




31


«CSI» – започаткована 2000 р. низка телесерiалiв, що розповiдають про роботу кримiналiстичних лабораторiй Лас-Вегаса, Маямi та Нью-Йорка.




32


Доволi потiшно (фр.).




33


«Triple A» – команди найвищого рiвня гри у Малiй бейсбольнiй лiзi, в яких готуються гравцi для Вищоi лiги.




34


James B. Patterson (нар. 1947 р.) – автор понад 130 книжок, трилерiв i детективiв.




35


Andrew Newell Wyeth (1917–2009) – вiдомий американський художник-реалiст «регiональноi» школи; одна з найпоширенiших у репродукцiях його картин «Свiт Кристини» (оригiнал виставлено в Модерн Арт музеi в Нью-Йорку) зображуе сусiдку художника – Кристину Олсон, незалежну i сильну духом жiнку, котра з паралiзованими ногами сама поралася на своiй фермi.




36


5 футiв 7 дюймiв = 167,7 см.




37


«Glad» – заснована 1963 р. компанiя, яка випускае рiзноманiтнi види пластиковоi упаковки для харчiв, герметичнi лабораторнi пакети, мiшки для смiття тощо.




38


«Staples», «Office Depot» – заснованi 1986 р. мережi супермаркетiв канцелярських i офiсних товарiв, якi вiдтодi змагаються мiж собою за статус найбiльшоi у свiтi.




39


«Luther» (2010–2011) – двосезонний серiал, де головний герой – чорношкiрий британець, детектив-iнспектор Лютер; «Prime Suspect» (1991–2006) – серiал про життя, роботу й кар’ерний рiст одноi з перших у Британii жiнок у чинi детектива-iнспектора.




40


Tom yum gang – типовий для Індокитаю, тепер популярний у всьому свiтi суп на курячому бульйонi з морепродуктами.




41


«Newman’s Own» – заснована 1982 р. популярним кiноактором Полом Ньюменом харчова компанiя, весь прибуток якоi пiсля сплати податкiв спрямовуеться на благодiйництво.




42


Sang Kaya Fug Tong – тайський десерт: гарбуз, просякнутий заварним кремом.




43


«Pepperidge Farm» – заснована 1937 р. на фермi Пепперiдж у Коннектикутi сiмейна пекарня, що пекла високоякiснi пироги i печиво; тепер – бренд, яким володiе транснацiональна корпорацiя «Campbell Soup Company».




44


«Singha» («Лев») – свiтле тайське пиво мiцнiстю 5 %, яке випускаеться з 1939 р.




45


Ходжеса тут зраджуе пам’ять, бо насправдi це улюблена фраза не Опосума, а iншого героя анiмацiйного телесерiалу «Пес Заступник Шерифа» («Deputy Dawg», 1959–1972) – самого мускусного пацюка Маскi.




46


Блокноти з жовтуватого кольору сторiнками, якi виробляе заснована 1888 р. компанiя «Ampad», залишаються найпопулярнiшими в США, оскiльки писання в них легше для очей, нiж на чисто-бiлому паперi.




47


«Uni-Ball» – заснований 1887 р. бренд японських олiвцiв i авторучок, який тепер належить компанii «Mitsubishi».




48


«NCIS» – започаткований 2003 р. серiал про роботу федерального агентства ВМС США з розслiдування злочинiв серед чи проти вiйськових морякiв; «Bones» – започаткований 2003 р. серiал про роботу спецагента ФБР, кримiналiста-антрополога.




49


Приватнi середнi школи з поглибленим вивченням предметiв, iнтенсивними спортивними та спрямованими на виховання лiдерства програмами, де готують учнiв до вступу в престижнi унiверситети й коледжi; лише 1 % старшокласникiв США вiдвiдують такi заклади.




50


Юда Яковiв (Тадей, Левiй) – один з 12 апостолiв, якого не слiд плутати з Юдою Іскарiотом, що зрадив Ісуса Христа.




51


Phoenix – засноване 1867 р. мiсто, столиця штату Аризона.




52


Kermit the Frog – Жабеня Кермiт, створений 1955 р. ляльковий персонаж, найпопулярнiший герой всесвiтньо вiдомого «Мапет Шоу».




53


В англiйськiй мовi слова «pitcher» та «picture» пишуться по-рiзному, але звучать майже однаково, хоча перше може означати як «пiтчера» (подавальника в бейсболi), так i глечик, а друге – картину або кiно.




54


«Deepwater Horizon» – побудована у 2001 роцi компанiею «Hyundai» нафтова платформа, яка 2009 р. пробурила в днi Мексиканськоi затоки найглибшу на той час у свiтi свердловину завглибшки 10 680 м; 22.04.2010 платформа загорiлася, вибухнула й затонула, до аварiйного закупорювання свердловини 15 липня в море виливалося близько 700 тонн нафти на добу.




55


Eyjafjallaj?kull (Ейяф’ятлайокютль) – вулкан за 200 км пiвденнiше м. Рейк’явiка, столицi Ісландii; останне виверження вiдбулося 15.04.2010 р. i спричинило закриття повiтряного простору частини Європи.




56


Grim Sleeper – серiйний убивця, який позбавляв життя жiнок у Лос-Анджелесi з середини 1980-х рр., ним виявився 57-рiчний чорношкiрий механiк; досудове слiдство тривало чотири роки, суд призначено на лiто 2014-го.




57


«Carhartt» – заснована 1889 р. Гамiльтоном Кархартом у штатi Мiчиган сiмейна компанiя, вiдома рiзноманiтним тривким спецодягом; вiд 1990-х рр. робочий одяг компанii став популярним у вуличнiй i поп-культурi.




58


Фреддi перекручуе назву третьоi частини Старого Заповiту «Книги Левит», де мiстяться законодавчi норми та ритуали для юдейських священикiв.




59


LCD Soundsystem (2001–2011) – поп-панк-гурт iз Нью-Йорка, який грав яскраву танцювальну музику.




60


6 футiв 3 дюйми = приблизно 190 см.




61


Vin Diesel (нар. 1967 р.) – знаменитий актор атлетичноi статури, який зазвичай грае героiчних персонажiв.




62


«Levi’s 501» – модель джинсiв компанii «Levi Strauss», яка незмiнною випускаеться з кiнця ХІХ сторiччя.




63


1/4 дюйма = 0,6 см.




64


Max Factor (1877–1938) – засновник популярного бренду косметичних засобiв, який вважаеться «батьком» сучасного макiяжу.




65


John Ray Grisham (нар. 1955 р.) – американський правник, полiтик, письменник, автор вiдомих у всьому свiтi романiв у жанрi «юридичного трилера».




66


«Alcoholics Anonymous» – засноване 1935 року добровiльне товариство людей, якi бажають позбутись алкогольноi чи наркотичноi залежностi.




67


Dorothy Parker (1893–1967) – поетеса, новелiстка, кiносценаристка, уславлена своiм в’iдливим почуттям гумору.




68


«Circuit City Stores» – заснована 1949 р. перша в свiтi мережа крамниць, орiентованих на продаж i обслуговування побутовоi електронiки, збанкрутувала 2009 р.; «Best Buy» – заснована 1966 р. мережа крамниць побутовоi електронiки.




69


«No One Needs To Know» – хiт 1996 року канадськоi кантрi-спiвачки Шанаi Твейн (Shania Twain).




70


«Netflix» – заснована 1997 року iнтернет-компанiя, що «на вимогу» транслюе своiм передплатникам фiльми, серiали тощо; «Redbox» – заснована 2002 року компанiя, яка володiе широкою мережею торговельних автоматiв, у яких можна взяти DVD та Blu-ray диски напрокат.




71


Sylvester Graham (1794–1851) – пресвiтерiанський священик i дiетолог, який 1826 р. створив рецепт печива з цiльнозернового борошна.




72


Mock apple pie – пирiг, що набув популярностi в часи Великоi депресii i Другоi свiтовоi вiйни: робиться зовсiм без яблук, зазвичай iз крекерiв з ванiльним i лимонним сиропами та корицею.




73


Автошини з бiлою боковиною вважаються стильнiшими i якiснiшими за чисто-чорнi.




74


«Cheerios» – вiвсянi пластiвцi на снiданок, якi випускаються з 1941 р.




75


«Bud Light» – сорт свiтлого 4,2 %-го пива, який компанiя «Budweiser» випускае з 1982 р.




76


«Cleveland Indians» – заснована 1915 р. бейсбольна команда, що входить до Центрального дивiзiону вищоi лiги; з цього i розкиданих далi по тексту натякiв можна зрозумiти, що дii в романi вiдбуваються в якомусь iз мiстечок штату Огайо на берегах озера Ерi.




77


Scott Lee Peterson (нар. 1972 р.) – засуджений 2004 р. до смертноi кари за вбивство 2002 р. своеi дружини i ненародженого сина в мiстi Модесто, Калiфорнiя; на 2014 рiк справа все ще проходить апеляцiю, оскiльки суб’ект не визнае себе винним.




78


Euell Theophilus Gibbons (1911–1975) – вiдомий пропагандист «повернення до природи», автор популярних книжок про здорове харчування дикими рослинами.




79


Єлбертон Абрагам Титл, знаний по перших лiтерах iменi як Вай Ей Титл (Yelberton Abraham Tittle, нар. 1926 р.) – знаменитий гравець в американський футбол; прiзвище «Tittle» та слово «titties» («цицьки») на слух можуть сприйматися майже однаковими.




80


Омар Малий – персонаж серiалу «Дроти», добре вихований молодик, безжальний грабiжник вуличних наркоторговцiв.




81


«Angel, Angel, Down We Go» – тематична пiсня з однойменного «кислотно-психоделiчного» фiльму 1969 року (iнша назва «Культ проклятих»), яку виконував актор i спiвак, лiдер американського рок-гурту «The Wild Ones»» Jordan Christopher (1940–1996); 1988 р. фiльм надихнув екс-лiдера рок-гурту «The Smiths», британського спiвака Morrissey на створення власного хiта: «Янголе, янголе, ми падаемо разом, не забирай цiеi ночi в себе життя…»




82


«Weight Watchers» – заснована в Нью-Йорку 1963 р. компанiя, яка пропонуе рiзноманiтнi продукти й iндивiдуально-гуртовi програми (проводяться зустрiчi для обмiну досвiдом, як у «Анонiмних Алкоголiкiв») для схуднення; наразi працюе в 30 краiнах.




83


Tweenybopper (сленг) – школярки 9—15 рокiв, якi жадiбно стежать за життям великих i мiсцевих знаменитостей, iмiтуючи на своему рiвнi iхню манеру поведiнки, одяг тощо.




84


«Men’s Wearhouse» – заснована 1973 року компанiя, що спецiалiзуеться на продажу суто чоловiчого одягу, взуття та аксесуарiв; гасло: «Вам сподобаеться, як ви виглядаете. Я це гарантую».




85


«Нiч на Лисiй горi» (1867) – симфонiчна сюiта росiйського композитора М. П. Мусоргського (1839–1881).




86


Алюзiя на поему англiйського поета Френсiса Томпсона (1859–1907) «Небесний гончак» (1893) про гонитву Бога за всiляко вислизаючою в бiк грiха людською душею, яка поважно вплинула на англо-американське мiстичне мистецтво.




87


Buckhead – район у пiвнiчнiй частинi столицi штату Джорджiя та одному з найбагатших мiст свiту Атлантi.




88


«OxyContin» – нове поколiння оксикодону, опiоiдного болетамувального препарату, розробленого у 1916 роцi нiмецькою фiрмою «Баер» на замiну знятому з виробництва героiну.




89


Маеться на увазi фiльм «Кристина» (1983) за однойменним романом Стiвена Кiнга того ж року, де йдеться про машину марки «Плiмут», що дiе, як самостiйна, ревнива, цiлеспрямована на вбивство жива iстота.




90


Ідеться про мiнi-серiал «Воно» (1990), знятий за опублiкованим 1986 р. однойменним романом Стiвена Кiнга.




91


Гарного дня (iтал.).




92


B’hai (Багаi, Бахаi) – всесвiтня релiгiя, заснована проповiдником Багауллою в Персii у ХІХ ст.; вегетарiанство не е обов’язковим для прихильникiв цiеi релiгii, але всiляко заохочуеться.




93


18 дюймiв = 45,7 см.




94


«Bob Ross Auto Group» – заснована 1979 р. у штатi Огайо сiмейна компанiя, що володiе автомобiльними салонами i станцiями техобслуговування; вiдома тим, що ii хазяiн Роберт Росс став першим у свiтi чорношкiрим, офiцiйним представником бренду «Мерседес».




95


Lacrosse – популярна спортивна гра 12 ? 12 родом iз Канади, у якiй твердi гумовi м’ячi перекидають за допомогою «кросiв» – плетiнок на довгих держаках.




96


John Wayne (1907–1979) – кiноактор, режисер i продюсер, уславлений ролями крутих парубкiв; Lil Wayne (нар. 1982 р.) – репер iз Нового Орлеану.




97


«New York Yankees» – заснована 1901 р. команда схiдного дивiзiону Вищоi бейсбольноi лiги,




98


«Lawn-Boy» – ручна газонокосарка, рiзноманiтнi моделi якоi з 1934 р. випускае компанiя «Evinrude».




99


«Pop-Tarts» – печиво з рiзноманiтною начинкою, яке рекомендуеться пiдсмажувати в тостерi, але можна iсти i так.




100


«Berry Berry Good» – тiстечко-морозиво з ягодами, «Flavor of the Day» – заморожений крем, «Tastey Frosties» – цукрованi пластiвцi, «Brownie Delites» – шоколаднi тiстечка, «Freeze-Stix» – заморожений сiк, «Whistle Pops» – льодяники.




101


Teaberry (гаультерiя лежача) – пiвнiчно-американський низенький кущ iз запашними бiлими квiтами i червоними iстiвними плодами; з усiх частин рослини можна готувати вiтамiнний чай.




102


Kunta Kinte (1750–1822) – раб родом iз Гамбii, про якого, засновуючись на усних iсторiях, написав книгу «Корнi. Сага американськоi родини» (1976) письменник афроамериканець Алекс Хейлi (1921–1992); знятий 1977 р. телевiзiйний мiнi-серiал за книгою мав величезний успiх.




103


«Ванiльний» – прiзвисько бiлих у чорному жаргонi.




104


Warfarin – антикоагулянт, лiки, якi призначають при тромбозах; також використовуеться як пестицид.




105


«Patek Philippe» – заснована 1839 р. швейцарська компанiя, яка виробляе годинники класу люкс, найдешевшi з них коштують вiд $9000.




106


День Подяки – запроваджене президентом Лiнкольном 1863 р. нацiональне свято, яке святкуеться у четвертий четвер листопада.




107


«Ford Crown Victoria» – шестимiсна задньоприводна модель «Форда», що випускалася у 1992–2012 рр. i була найбiльш поширеним автомобiлем в американських силах правопорядку.




108


Scott Cameron Pelley (нар. 1957 р.) – до власноi програми на «CBS News» був вiйськовим репортером у Кувейтi та Іраку, потiм головним кореспондентом свого каналу при Бiлому Домi, вважаеться одним з найкращих тележурналiстiв у США.




109


Brian Douglas Williams (нар. 1959 р.) – телезiрка, чия кар’ера рiзко пiшла вгору, завдяки його якiсним репортажам iз мiсць подiй пiд час цунамi в Індiйському океанi й урагану Катрина, вiд 2004 – редактор-ведучий щовечiрньоi програми «NBC Nightly News».




110


«YouTube» – iнтернет-ресурс, де кожен може вiльно викладати i коментувати будь-якi вiдеосюжети.




111


«Ruger» – заснована 1949 р. четверта за потужнiстю збройова компанiя в США, яка серед усього iншого мае в своему доробку широкий модельний ряд револьверiв.




112


Radney Foster (нар. 1959 р.) – автор-виконавець у жанрi кантрi, який був популярним у 1990-х рр., але згодом почав здебiльшого писати пiснi для iнших i займатися продюсуванням.




113


«Hallmark Cards» – заснована 1910 р. найбiльша в США компанiя з випуску вiтальних карток та iнших подарункових речей.




114


Warsaw (Варшава) – у США понад десяток мiст i мiстечок iз цiею назвою.




115


David Herbert Lawrence (1885–1930) – англiйський романiст, поет, драматург, критик i художник, зокрема автор скандальноi свого часу книги «Коханець ледi Чаттерлей»; один iз найвизначнiших письменникiв першоi третини ХХ ст.




116


«Ivy League» – асоцiацiя восьми найстарiших унiверситетiв на пiвнiчному сходi США.




117


«Tea Party Movement» – полiтичний рух iз консервативно-лiбертарiанською iдеологiею; назва походить вiд «Бостонського чаювання» 1773 р. – першоi рiшучоi акцii американських колонiстiв проти англiйських порядкiв, яка поклала початок Американськiй революцii i вiйнi за незалежнiсть.




118


Raison d’etre (фр.) – пiдстава i сенс.




119


«Facebook» – заснована 2004 р., наразi найпопулярнiша соцiальна iнтернет-мережа; «LinkedIn» – заснована 2003 р. iнтернет-мережа, орiентована на фахiвцiв i бiзнесменiв.




120


«Twitter» («цвiрiнькання» – англ.) – заснована 2008 р. соцiальна мережа в iнтернетi, де у приватних мiкроблогах користувач може публiкувати короткi текстовi повiдомлення та зображення.




121


Tribeca – вiдомий iсторичний квартал на Мангеттенi.




122


«Mail Boxes Etc» – заснована 1980 р. глобальна кур’ерсько-поштова мережа з понад 6000 бiзнес-центрiв у рiзних краiнах.




123


Gloomy Gus – прiзвисько сумноi, похмуроi людини, походить вiд одного з персонажiв комiксу «Щасливий хулiган», створеного 1900 р. художником Фредериком Оппером (1857–1937).




124


«Happy Days Are Here Again» (1929) – пiсня, яка прозвучала в романтичному фiльмi-мюзиклi «Chasing Rainbows» («Гонитва за веселками», 1930), стала гiмном успiшноi виборчоi кампанii президента Ф. Д. Рузвельта i досi виконуеться багатьма поп-зiрками.




125


«Цукровий Татусь» = «Дядько Сем» – один з евфемiзмiв для уряду США.




126


Ebonics – мiнливий за географiчним, соцiальним i вiковим застосуванням жаргон чорних мешканцiв США.




127


Маеться на увазi герой комедiйного серiалу «Chappelle's Show» (2003–2006) Tyrone Biggums (Тайрон Великi Ясна) – чорний хлопець з опухлими бiлими губами й писклявим голосом, котрий iсть сендвiчi з креком, запиваючи iх енергетичним напоем «Red Balls» («Червонi яйця»), головним iнгредiентом якого е кокаiн.




128


«AMC» – заснований 1984 р. кабельний телеканал «American Movie Classics», що спецiалiзуеться на показi кiнофiльмiв та серiалiв; «TMC» – заснований 1973 р. передплатний супутниковий телеканал «The Movie Channel», що спецiалiзуеться здебiльшого на нових фiльмах, зокрема створених незалежними вiд голлiвудських компанiй продюсерами, а також транслюе еротичнi програми.




129


Pepperoni – рiзновид гостроi ковбаси салямi iтало-американського походження.




130


«Popov» – недорога горiлка, яку випускае найбiльша в свiтi компанiя-виробник алкоголю, британська «Diageo plc».




131


Маються на увазi вiйни, що провадили США – у Кореi (1950–1953) та у В’етнамi (формально: 1956–1975), хоча активний перiод останньоi тривав з 1965 до 1972 р.




132


Northfield – Пiвнiчне поле.




133


«Half & Half» – сумiш 50 ? 50 % незбираного молока та вершкiв, найчастiше використовуеться для додавання до кави.




134


«Survivor» – започаткований у Британii 1992 р. формат реалiтi-шоу, вiдомий в Украiнi як «Останнiй герой».




135


Router – комп’ютерний маршрутизатор; grouter – цементний насос.




136


Автоеротизм – один iз синонiмiв нарцисизму, сексуальноi девiацii, коли особа вiдчувае статевий потяг до самоi себе.




137


Злиття теплого i холодного атмосферних фронтiв, яке викликае сильнi грози i зливи.




138


«Gothic Rainbow: Beginning Volume of the Vampire Noctuaries» (1997) – перший роман калiфорнiйського дизайнера комп’ютерних iгор i скейтбордiв Eric Muss-Barnes (нар. 1971 р. у штатi Огайо), у якому йдеться про кохання дорослого вампiра до юноi, непопулярноi серед однолiткiв дiвчини.




139


«The Wild Bunch» (1969) – технiчно й стилiстично видатний фiльм у жанрi вестерн режисера Сема Пекiнпа (1925–1984), у якому йдеться про банду, що 1913 р. пiсля невдалого пограбування залiзничноi контори вiдчайдушно прориваеться з Техасу до Мексики.




140


«Roomba» – автоматичнi пилосмоки, якi з 2002 року випускаються компанiею «iRobot»; самi iздять по пiдлозi, оминаючи перешкоди, визначають бiльш запиленi мiсця, зупиняючись над ними довше, а також уникають сходiв.




141


«Time Warner» – заснована 1985 р., наразi найбiльша в свiтi мультимедiйна корпорацiя; «Comcast» – заснована 1963 р., наразi найприбутковiша компанiя з надання доступу до телеканалiв i iнтернету; «Xfinity» – пiдроздiл суто цифрових технологiй компанii «Comcast».




142


20—30 ярдiв = 18–27 метрiв.




143


1,9 милi = 3,05 км.




144


Створений 1877 р. фiрмою «Yale & Towne» стандартний навiсний замок, пiд час вiдмикання якого дужка автоматично вiдкидаеться набiк.




145


«L. L. Bean» – заснована 1912 р. у Фрiпортi, штат Мейн, Леоном Ленвудом Бiном сiмейна компанiя, яка виробляе й продае туристичний одяг i спорядження; крамницi пiд брендом «Л. Л. Бiн» iснують по всьому свiту.




146


Bruce Springsteen (нар. 1949 р.) – рок-бард, який, завдяки своему впливу на американську музично-поетичну культуру дiстав прiзвисько «Бос».




147


«Zantac» – торговельна назва противиразкового засобу «Ранiтидину».




148


Philip Marlowe – приватний детектив, наскрiзний герой творiв одного з засновникiв жанру жорстокого кримiнального роману Реймонда Чандлера (1888–1959).




149


«American Typewriter» – комп’ютерний шрифт, розроблений 1974 р. на основi класичного шрифту, який створив 1868 р. винахiдник першоi справжньоi друкарськоi машинки Кристофер Шоулз (1819–1890).


  
Текст предоставлен ООО «ИТ»
Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию:https://tellnovel.com/ru/k-ng_st-ven/m-ster-mersedes