Хазяiн Іван Карпович Карпенко-Карий Iван Карпенко-Карий ХАЗЯЇН Комедiя в 4 дiях Дiевi люди Терентiй Гаврилович Пузир — хазяiн, мiльйонер. Марiя Iвановна — його жiнка. Соня — iх дочка. Феноген — права рука хазяiна. Маюфес — фактор. Павлина кравчиха з города. Зеленський, Лiхтаренко — економи. Куртц — шахмейстер. Петро Петрович Золотницький — родовитий багатий пан. Калинович — учитель гiмназii. Зозуля — помiчник Лiхтаренкiв. Лiкар. Харитон — розсильний. Петро. Дем’ян. Дiвчина. Юрба робiтникiв. ДIЯ ПЕРША Кабiнет. ЯВА I Феноген(входить з бокових дверей з халатом в руках. Говоре в другi дверi). Петруша! Скажи хазяйцi, що халат у мене… З середнiх дверей виходе Маюфес. Феноген. А, це ви, Григорiй Моисеевич? Заходьте! ЯВА II Феноген i Маюфес. Маюфес. Доброго здоров’я, Феноген Петрович! Феноген. Здоровенькi були. Що це ви нас вiдцурались? Давненько я вас не бачив. Маюфес. Дiла, дiла, дiла! Феноген. Загрiбаете грошики! Маюфес. Ет, поки заробиш грош, пiдошви побйош! Феноген. Ну, не гнiвiть бога! Домик чудовий купили! Маюфес. За стiлько лiт — другii купили не домики, а палати! Феноген. Мало чого… Е-хе-хе!.. От, гляньте! Маюфес. Халат, ну? Феноген. Халат мiлiонера! Бачите, як багатiють. Ще отакий е кожух, аж торохтить! Нового купувать не хоче, а вiд цього халата i вiд кожуха, повiрите, смердить! Он як люде багатiють: учiться! Маюфес. Ето што-нiбудь особенного!.. Феноген. Ну й оказiя ж нам була через цей кожух. Подумайте: швейцар не пускав Терентiя Гавриловича у земський банк! Маюфес. Ну, не пускав, а як пiзнав, зараз пустив… Терентiя Гавриловича i в рогожi пiзнають! Феноген. А так… Слухайте, Григорiй Моисеевич, чи нема у вас на прикметi земельки? Маюфес. Для вас? Феноген. Еге. Постарiв, треба на свiй хлiб. Маюфес. Пора, пора самому хазяiном буть, хоч вам i тут добре. Феноген. Грiх скаржитись! Та тiльки то моя бiда, що перше я купував, продавав i мав добрi куртажi, варт було побиватись; а тепер держить при собi. Коли-не-коли перепаде свiжа копiйка! Так пошукайте для мене десятин п’ятсот. Маюфес. Кругленький шматочок! Постараюсь. А тепер проведiть мене до Терентiя Гавриловича. Феноген. Ходiм! Тiлько шукайте землю поближче до вокзала… Маюфес. Што-нiбудь особенного… Зеленський(з дверей). Феноген Петрович, можна? Феноген. Заходьте, я зараз! (Вийшов з Маюфесом). ЯВА III Зеленський, а потiм Феноген. Зеленський. От i шапкуй перед хлопом! Не можна iнакше: силу мае, а може, сам i нацьковуе, аби зiрвать, — треба загодить! Входе Феноген. Феноген. А що скажете? Кажiть скорiще, бо незабаром сюди хазяйка вийдуть. Зеленський. Терентiй Гаврилович гнiв на мене мае, i я боюсь, щоб мене не перевели в Чагарник на мiсто Лiхтаренка; а там менше жалування, у мене сiм’я… замовте словечко… (Виймае грошi). Феноген. Та що ж я можу… Знаете, який наш хазяiн, часом щоб не подумав, що ви мене пiдкупили, у нього честь — перше всього! Зеленський. Дурно нiхто нiчого не робе: ви для мене, я для вас. (Дае грошi). Замовте добре словечко, ви найближчий до хазяiна чоловiк. Феноген. Та я попробую… Тiлько хто його знае, як… (Бере грошi). Це ви менi позичаете… А якщо нiчого корисного не вийде — я вiддам. Зеленський. Ваше слово все переборе. Нехай i в Чагарник переводять, та хоч би жалування не поменшили… Я крадькома сюди, а тепер в контору. (Вийшов). ЯВА IV Феноген(сам, лiчить грошi). Двадцять п’ять! Якби не давали, то я б i не брав. А коли дають — бери! I сам хазяiн наш всiх научае: з усього, каже, треба користь витягать, хоч би й зубами прийшлося тягнуть — тягни! Так вiн робив i так робить вiд юних лiт, а тепер мае мiлiони! Чом же менi не тягнуть, щоб i самому стать хазяiном. Та я й не тягну — дають. Тут i грiха немае!.. Голос Пузиря: «Феноген, давай халат». Феноген (у дверi). Ще не зашили, зараз принесу. ЯВА V Феноген, Марiя Iвановна. Соня i Кравчиха. Феноген. Нате, та скорiще латайте, бо вже кричали, щоб подавать халат; а я пiду до них, скажу, що ви взяли позашивать дiрки. (Вийшов). Марiя Iвановна. Ну лиш, приймаймось разом. Ось дiрка. Ти, Соню, тут латочку наклади; а ось порвалось — тут я зашию; ви ж здiймайте тим часом мiрку. Всi принялись за роботу. Марiя Iвановна. Хоч ти що хоч говори — не хоче купить нового, так оце я грошей крадькома наскладала, i ми йому такий халат справимо, що вiн i сам ним любоватиметься! Бачите, через два мiсяцi рiвно будуть iменини Терентiя Гавриловича, треба, щоб халат поспiв якраз на iменини. Я не можу йому вiд себе подарувать, бо буде страшенно гнiватись, що такий розход зробила, та ще й грошi брала крадькома. Халат, голубочко, буде дуже дорогий! Пятнадцять аршин лiонського бархату, по дев’ять рублiв аршин, i двадцять аршин шовку по три рублi, шнур товстий шовковий, чистого шовку, з китицями, — тридцять рублiв, вам за роботу п’ятдесят рублiв — всього двiстi сiмдесят п’ять рублiв. Це вже Сонi так захотiлось. Вещ цiнна i хоч кому кинеться у вiчi, а ви запросите тiлько п’ятдесят рублiв. Розумiете? Терентiй Гаврилович як побачить, що таку дорогу вещ можна купить задешево, сказать, за безцiнь, — зараз i купить! Так от ми й дiждемось, хоч хитрощами, що цей халат вiн скине i буде носить такий, що хоч куди — не сором! Ви ж, голубочко, настьогайте пiдкладку густо-густо узорами; на полах вишийте в гладь буряки з розкiшним бадиллям, а на бортах вишийте барана i овечку. Та зробiть так, щоб вiн зразу побачив, що вещ дорога, а продаеться дешево! Розумiете? Кравчиха. Ох, матiнко моя Мар’я Iвановна, це то все розумiю, тiлько навряд чи поспiю таку дорогу вещ скiнчить за два мiсяцi: робота велика, вишивка копотка, та ще, знаете, зразок овечки i барана у мене е на подушцi, а бурякiв нема. Марiя Iвановна. Я вам дам i узори. А щоб поспiшить з роботою — вiзьмiть помiшницю: я ж i грошi платю не малi — п’ятдесят рублiв! Кравчиха. Та вже i день i нiч будемо удвох з дочкою стьогать i вишивать, тiлько прибавите п’ять рубликiв. Марiя Iвановна. Як гарно зробите, то й десять дам. Входе Феноген. Феноген. Готово? Марiя Iвановна. Готово. Феноген. Давайте, бо гнiваються. Там якийсь чоловiк з важним дiлом. (Взяв халат i пiшов). Марiя Iвановна. Ну, iдiть же, голубочко, я дам матерiал i узори. Кравчиха вийшла. Соня. Мамо! А по-мойому, вiвцi i буряки вишивать не годиться — це буде смiшно… Краще на полах i на борту квiтки та гарнi мережки, фрески, у мене е узори. Марiя Iвановна. Нi, Соню, квiтки — то инча рiч, то для молодого, а вiвцi i буряки татовi, як хазяiновi, будуть приятнiще. Я вже тата добре знаю, ходiм! Соня. Як хочете, а я б не раiла, бо буде смiшно… Iдуть. Соня. Мамо! Як ви думаете, чи не сказать би татовi про предложенiе Iвана Миколайовича? Марiя Iвановна. Нi, дочко. Нехай на iменини приiде i сам скаже. Iван Миколайович — учитель гiмназii, чоловiк розумний, то зумiе з татком побалакать, а я тим часом попробую випитать. Пiшли. ЯВА VI З других бокових дверей виходе Пузир, Маюфес i Феноген. Пузир. Феноген, не знаеш, зiбрались економи в конторi? Феноген. Одного Зеленського бачив. Ох, усердний чоловiк, з коня не злазить. Пузир. Якщо зiбрались — клич! Феноген вийшов. Пузир. (До Маюфеса). Сiдайте. Мовчать. Пузир. Трудне дiло ваше… трудне. У мене своiх овець сорок тисяч, боюся, що пашi не стане. Маюфес. Де ж таки! Оце сказали: пашi не стане!.. Торiк, як я купив у вас для одного нiмця валахiв, — пам’ятаете? — то для прийомки три днi iхали вашою землею… iхали ми цiлий день. «Чия земля?» — питаемо. «Терентiя Гавриловича Пузиря». На другий день знову питаемо: «Чия земля?» — «Терентiя Гавриловича». I тiлько на третiй день, надвечiр, почалась земля Гаврила Афанасьевича Чобота. Ха-ха! Княжество! Цiле княжество. Нiмець, що зо мною iхав, дивувався, хитав головою, цмокав губами, а на третiй день, смiючись, сказав: «У цього хазяiна бiльше землi, нiж у нашiм герцогствi». Єй-богу, так i сказав. Хе-хе-хе! Та щоб на таких степах не можна було випасти ще дванадцять тисяч овець? Пузир. Та воно можна! А тiлько я вам скажу, що, крiм всього прочего, дiло ваше опасне… Я, знаете, опасаюсь, щоб не було якоi бiди. Маюфес. Помилуйте, чого бояться? Нiчого боятись! Не такi голови це дiло обмiркували, щоб можна було боятись. Пузир. Так то так! А тiлько, знаете, несостоятельнiсть на три милiйона, та ще обмiркована несостоятельнiсть, — рiдко кiнчаеться благополучно!.. Щоб, бува, Петро не вскочив у злоснi. А тут i я помагаю, переховую! Маюфес. Що ви? Сохрани бог! Не такi люде ведуть i вестимуть дiло... Петру Тимофеевичу помагають значнi адвокати i самi найбагатчi купцi та хазяiни. Я вже був у чотирьох — всi згодились: хто манухвактуру прийме, хто гурти, хто кiнський завод, а з парового млина i винокурнi горiлку i борошно розвезем скрiзь, постройки ж — дiло рук чоловiчих… хе-хе-хе! Ще й страхову премiю вiзьмем. Не бiйтесь, ми хапатись не будемо, а помалу, помалу все iмiнiе зтаiть тихо, як вiск на вогнi… Пузир. Опасне дiло… А почому Петро Тимофiевич думае заплатить кредиторам, не чули? Маюфес. Копiйок по десять, а на худий кiнець, по двадцять копiйок. Пузир. Так. I Петру Тимофiевичу зо всiми розходами достанеться два милiйона чотириста тисяч. Маюфес. Нi, так не вийде. Рiвно милiйон назначено тiлько на розплату i на всi розходи — агентiв багато! Пузир. Виходить, два милiйона чистеньких? I це кругла сума! З нiчого два милiйона? Капитал! Такого капиталу кредитори не подарують. Найдуться завзятi, будуть судиться, а як дiло дiйде до суда — тодi погана справа!.. Маюфес. Нiкогда! Вiзьмiть в разсужденiе: вся ця сума розкинеться не на бiдолах яких, а на московських, на лодзiнських фабрикантiв та на всякi банки! Фабриканти та банки розкинуть потерi на других, пiдведуть своi баланси — i квiта. Ха-ха! Що iм така сума — виграшка! Пузир. Еге! Для багатьох, мовляв, виграшка, а для одного капитал! З миру по нитцi — голому сорочка! Маюфес. Ха-ха-ха! Iстина глибока. Пузир. Ну, добре. Я переведу на своi степи дванадцять тисяч ваших овець до осенi, а восени на салган разом з своiми. Це все добре… А яку ж я матиму користь за помiч? Маюфес. От за цим же мене й послано до вас, щоб ви сказали своi умови. Пузир. Трудне дiло… Страшне, опасливе дiло!.. Двадцять процентiв з валовоi виручки. Менше не вiзьму. Маюфес. А чом же не з чистоi прибилi? Пузир. Може, хто другий вiзьме з чистоi. Маюфес. Про других нiчого й балакать. Все дiло треба вести без документiв, на честь! А кому ж повiрить: тiлько таким хазяiнам, як ви! Ви не захочете взять чужого? Пузир. Навiщо менi чуже, коли у мене й свого доволi… Так двадцять процентiв з валовоi виручки. Коли согласнi, переганяйте овець на моi степи. Маюфес. Ваше слово для всii околицi — закон, i вже коли не можна взять двадцять процентiв з чистоi прибилi, нехай буде з валовоi виручки. А дозвольте знать: якi розходи будете лiчить? Пузир. Випас, чабани, догляд. Маюфес. Ваше слово — закон! А на якi степи переганять овець? Пузир. На Суху Балку — три тисячi, на Роздолля — п’ять тисяч i на Кам’яний Брiд — чотири тисячi! Маюфес. Завтра всi розпорядки зробимо… Терентiй Гаврилович, я чоловiк бiдний, служу i вам, i Петру Тимофеевичу… Самi знаете… Скiлько ваша ласка? Пузир. Поки не буде видко мого заробiтку, я не можу назначить вам нiчого. А восени, пiсля салганiв, я вас не обдiлю, заплатю по-хазяйськи. Маюфес. Ваше слово — закон; ваша честь — вище всяких векселiв i розписок! Надiюся, що не обдiлите бiдного чоловiка! Прощайте, треба поспiшать, щоб не пропустить поiзда. Пузир. О, ще поспiете! Маюфес. А чи на вашiм вокзалi можна пообiдать? Пузир. Я нiгде на вокзалах не обiдаю, бо возю своi харчi. Феноген! Входе Феноген. Пузир. Чи на нашому вокзалi можна пообiдать? Феноген. Бухвет е. Маюфес. Треба поспiшать, бо iсти хочу, аж шкура болить. Пузир. Тут недалеко. Маюфес. Та менi небагато й треба: хоч би чарку горiлки та шматок хлiба… Ха-ха-ха! Так, кажете, бухвет е? Феноген. Є. Маюфес. Прощайте! (Вийшов). ЯВА VII Феоген i Пузир. Пузир. Всякий чорт сюди прийде голодний, а ти його годуй! Нема, щоб з собою привiз солонини там, чи що. Нехай не звикають! Феноген. Це не ресторацiя, а хазяйський дiм! Пузир. А вiн дума — постоялий двiр. Клич економiв. Феноген(iдучи). Охо-хо-хох. Пузир. Чого це ти так тяжко зiтхаеш? Феноген(махнувши рукою). Та… Пузир. Ну, що там, кажи? Феноген. Зеленський наш дуже стривожений тим, що ви на нього гнiваетесь… А вiн чоловiк усердний, сiм’я велика… Жаль менi його дуже, а коли обидите, то й грiх, — вiн для вас i в огонь, i в воду! З коня не злазить цiлий день, побиваеться… Пузир. Оцього вже я не люблю! Краще ти не мiшайся не в свое дiло… Феноген. Диви, мiшаюсь! Самi питаете, чого зiтхаю? Я й кажу, бо у мене болить, а зовсiм я не мiшаюсь! Ви хазяiн, ваше дiло хоч i без хлiба зоставить вiрного слугу. Пузир. Ну, ну, годi вже… Клич! Феноген(в дверi). Заходьте! ЯВА VIII Входять Куртц, Зеленський i Лiхтаренко; увiйшовши, кланяються. Дверi напiводчиненi. Феноген, пропустивши економiв, сiдае на стулi так, що йому все чуть i видно. Пузир. Доброго здоров’я! Ну як таки ви, пане Зеленський, i досi не загнуздали мануйлiвських мужикiв?! Де ж це видано, щоб на буряках платить робочому по тридцять п’ять копiйок в день? (До Лiхтаренка). Порфирiй! Почому у тебе в Чагарнику робили i роблять поденно? Лiхтаренко. З початку весни по п’ятнадцять копiйок, потiм по двадцять, тепер, в гарячу пору, по двадцять п’ять на iх харчах! Пузир. Чуете? I по двадцять п’ять копiйок багато, але все ж таки не тридцять п’ять! Та ще, либонь, ви й харчуете? Зеленський. Харчую. Пузир. Боже мiй! I харчуете?! То це вийде по сорок п’ять копiйок. Добре хазяйнуемо! Робочi все заберуть, а нам же що зостанеться, а чим же я буду вам жалування платить? Так не можна, ви не вмiете зробити дешевого робiтника! Зеленський. У нас умови однi, а в Чагарнику, де Лiхтаренко, — умови другi. Пузир. Умови люде роблять. Зеленський. Околиця до околицi не приходиться! У Мануйлiвцi люде бiльше зажиточнi, нiж де: окрiм своiх надiлiв, держать оброчну казенну землю в арендi, артiлi почали заводить. А робочий, самi знаете, тiлько там дешевий, де землi нема, де нема за що рук зачепить, де бiднiсть. Пузир. Так ви зробiть у Мануйлiвцi бiднiсть! Зеленський. Це не од мене залежить. Пузир. Вибачайте, пане Зеленський, це вiд голови залежить! От побачите, що там зробить Лiхтаренко. Слухай, Порфирiй, я тебе переведу в Мануйлiвку, а вас, пане Зеленський, в Чагарник. Феноген(за дверима). Ох-хо-хох! Зеленський. Помилуйте, за вiщо ж! Я торiк чистоi прибилi дав п’ять тисяч, а цей рiк надiюсь… Пузир. Порфирiй дасть десять тисяч! Ви не умiете з народом, а Порфирiй умiе, i дасть десять тисяч, — побачите! От що, Порфирiй: мануйлiвцi запустили недоiмку i не заплатили. Через тиждень та оброчна земля, що держать в арендi мануйлiвцi, отдаеться з торгiв на новий строк. Треба, щоб казенна земля зосталась за мною, чуеш? Лiхтаренко. Попробую! Пузир. Це тобi не борщ, тут пробувать нiчого — треба взять! Ти розумiеш? Взять! Казенну оброчну статтю взять! Надiли мужицькi на десять лiт в аренду взять! А як мужик зостанеться без землi — роби з ним, що хочеш; а поки при землi, мужики все одно що бури, нiчого з ними не зробиш! Зеленський. Я вже пробував… Пузир. Ви нiколи не пробуйте, а просто — iжте! Зеленський. Мануйлiвцiв не вкусиш! Лiхтаренко. Аби зуби. Пузир. Правда. Ти вже у Чагарнику взяв крестьянськi надiли в аренду, тепер стежка протоптана, опит е, починай i в Мануйлiвцi. Зеленський. Дозволяю собi звернуть вашу увагу на те, що у Мануйлiвцi е такий учитель-артiльщик i бiля нього чоловiка три з молодих, що через них i Лiхтаренко зуби поламае. Пузир. Порфирiй, настали зуби! Опит е, стежка протоптана, шквар! Лiхтаренко. Срiбними та золотими зубами можна не то Мануйлiвку, не то уiзд, а й губерню можна з’iсти! Пузир. Нам нужен дешевий робiтник, розумiете? А без дешевого робiтника хазяйство вести — годi! Так-ви, пане Зеленський, приймайте Чагарник вiд Лiхтаренка, а вiн прийме Мануйлiвку вiд вас. Зеленський. Помилуйте, в Чагарнику менше жалування, а у мене сiм’я! Феноген(за дверима). Ох-хо-хох! Пузир(глянув на Феногена). Жалування вам буде те саме, що i в Мануйлiвцi, побачу, як будете справлятись по готовому! Зеленський. Спасибi! Пузир. Та от що: як тiльки хлiб знiмете, — триста десятин стернi засiете магаром, щоб була добра отава, бо я купив ще дванадцять тисяч овець, треба гарно випасти на салган. А ви, Карло Карлович, завтра поiдете в степи на прийомну овець — iх туди приженуть. Увечерi я дам вам наряд. Куртц. Етi да, етi нет!.. У нас сорок тисяч овса, а ще дванадцять тисячов купiл, нужен другий помощник, без другий помощник — не можна. Пузир. Обiйдеться, чабани надежнi. Куртц. Етi — нет! Чабан — цкелей кричал, а шахмейстер голова, етi — да! Пузир. Для овець доволi вашоi голови! Куртц. Одна голова на п’ятдесят двi тисячов овса — етi нет, етi нiкогда. Пузир. Доволi. Зате я восени вашу голову оливою гарно помастю. Куртц. Ха-ха-ха! Олифа — етi да! Корошо!.. А только помощник нужно. Пузир. Обiйдетесь! А старшого чабана, Клима, виженiть зараз! Куртц. Зашем, етi — да! Корошiй чабан гнать? Собаку корошого гнать, етi — нет! Пузир. Вiн мошеник! Куртц. Клим?! Етi — нет! Етi нiкогда! Пузир. Менi вiдомо, що як здавали двi тисячi валахiв Крячковському, вiн за десять карбованцiв додав йому двадцять валахiв лишнiх. Куртц. Етi — да? Етi — нет!.. Етi нiкогда! Помилялся — можна, проскакувал — можна, а за деньгi — етi нiкогда! Пузир. А я вам кажу — продав! Вигнать! Менi нужнi люде надежнi, чеснi, а як ви станете самi виправлять мошеникiв, то мене обберуть, як липку. Вигнать! Я йому вiрив, а вiн он який! Куртц. Етi — да?.. Етi — нет! Етi — никогда! Я будет узнавал. Шесний шабан, етi — паскудство. (Вийшов). Пузир. Iдiть з богом! Всi кланяються i виходять. Пропустивши iх, входе Феноген. ЯВА IХ Феноген i Пузир. Феноген зачиняе дверi, стае на колiна перед Пузирем i цiлуе його в рукц. Пузир. Що це? Феноген. Я вже знаю! Ви не скривдили чоловiка, i господь вас наградить! Перше дiло — справедливiсть! Пузир. Та кого ж я обижав коли? Феноген. Нiколи, нiколи! За те й вам господь дае. А вас обкрадають. Пузир. Де ж ти вiзьмеш чесних людей?! Феноген. От Клима ви вигнали, бо я дознався за валахiв i сказав, а тепер я вам скажу, що Лiхтаренко… Пузир. Що Лiхтаренко?! Феноген. Дивиться крiзь пальцi, не глядить — от що! Та й сам руки вмокае! Як здавали пшеницю, так його помiшник, Зозуля, десять лантухiв скинув у жида Хаскеля, що хлiб скуповуе i мае на мiстечку магазин. Пузир. Це так. Феноген. Менi сам пiдводчик розказував, жаль тiлько, що я забув його iм’я… Та Лiхтаренко, певно, знае все. Пузир. Спасибi тобi, Феноген! Ти один у мене вiрний слуга! Кругом крадуть i крадуть. Вели, щоб вернули Лiхтаренка. Феноген одчиняе дверi, а назустрiч йому Куртц. Феноген(до Пузиря). Карло Карлович! Пузир. Нехай iде. Феноген, пропустивши Куртца, вийшов. ЯВА Х Куртц i Пузир. Куртц. Так бить не должно. Етi нiкогда! Пузир. В чiм дiло? Куртц. Зiчас справка делал: у менья i у конторовських книгах три тисячi сорок валахiв — етi да? Пузир. Так. Куртц. Двi тисячi продавал, етi — да? Пузир. Так. Куртц. У менья тисяча сорок в руках. Знайшiт, етi — нет, етi — нiкогда; Клим — шеснии шабан, проганяйть нельзя, етi — паскудство! Пузир. А ви лiчили тих валахiв, що зостались, почiм ви знаете, що вони всi цiлi? Куртц. Етi — да! Я отвечайт! Пузир. То друга рiч: не стане, то ви заплатите. Куртц. Я заплатиль?! Етi — нiкогда! Клим — шеснии шабан, етi — да! А язик, етi — фi! Пузир. Який язик? Куртц(показуе свiй язик). Етi, етi — да! Язик работай — етi да! Ухо слухай, а голова не розсудов?.. Так бить не должно! Не надо слишiл, а надо вiдел, етi — да! Пузир. Ну годi, iдiть собi, Карло Карлович, i заспокойтесь. Нехай вже Клим зостаеться. Куртц. Етi — да! Клим — нет, Карл Куртц — нет! Куртц всi знайт, етi — да! Спецалiста место скрозь находiл! Пузир. Ну, годi вже! Куртц. Так бить не должно! (Стае серед сцени, i показуе язик). Язик, етi — фi! Етi — паскудство! (Вийшов). ЯВА XI Феноген i Пузир, а потiм Лiхтаренко. Пузир(до Феногена). Ну, що ти скажеш? Феноген. Карло краде, а Клим помагае. Пузир. Та всi крадуть, що й казать, кругом крадуть. Феноген. Та ще ви Карла боiтесь, от вiн i верховодить. Пузир. А де ти його вiзьмеш, такого шахмейстера? Феноген. Ну то нехай краде? Пузир. Чого ж нехай? Треба слiдкувать. От Карло поiде на прийомну, а ти, Феноген, шатнись по отарах на провiрку. Входе Лiхтаренко. Пузир. Що ж це, Порфирiй, у тебе крали пшеницю, як возили на вокзал? Лiхтаренко. Може. Сто тисяч пудiв пшеницi здавали, двiстi пiдвiд возило, може, хто й вкрав. Пузир. Цiлий вiз пшеницi твiй помiшник Зозуля зсипав у Хаскеля. Лiхтаренко. Де ж таки! Лантух-два — то може; а вiз — то брехня! Не вiрте! Пузир. А чого ж ти дивишся? Лiхтаренко. Щоб не крали!.. I на вокзалi здано сто тисяч пудiв — вiрно! Пузир. То лишню наважили в амбарi? Лiхтаренко. Може, який лантух або два — то бувае; де ж ви бачили, щоб у великiй економii нiхто нiчого не вкрав. Та хоч би у мене сто очей було, то й то не встережеш! Пузир. Так, по-твойому, нехай крадуть? Лiхтаренко. Я цього не кажу, всi крадуть по-свойому, та без того i не можна, Терентiй Гаврилович! I розсиплеться, i загубиться, i вкрадуть яку малезну… Пузир. З тобою сам чорт не зговорить. Я тобi образи, а ти менi луб’я! То нехай крадуть, питаю тебе? За вiщо ж я тобi жалування платю? Лiхтаренко. А за тих сто тисяч пудiв пшеницi, що я здав на вокзалi, а ви грошi взяли! Пузир. Тьфу на твою голову! Чи ти одурiв, чи чорт тебе напав? Лiхтаренко. Терентiй Гаврилович, ви тiлько не гнiвайтесь, а розсудiть гарненько. Будемо так говорить: ви менi дасте великий шматок сала, щоб я його однiс у комору! Я вiзьму те сало голими руками, i однесу сало в комору, i покладу: сало ваше цiле, а тим жиром, що у мене на руках зостався, я помастю голову — яка ж вам вiд цього шкода? Пузир. Iди собi к чорту, бо ти наважився мене гнiвить! Лiхтаренко. Щасливi оставайтесь! (Iде). Пузир. А Зозулю зараз розщитать! Хатнього злодiя не встережешся! Сьогоднi вiн тiлько голову помастить, а завтра чоботи, а пiслязавтра й сало вiзьме! Лiхтаренко. Воля ваша. (Пiшов). ЯВА XII Пузир i Феноген. Феноген. От чоловiк! I риби наловить, i нiг не замоче! Пузир. Я знаю, що вiн бiльше всiх краде, та зате i менi велику користь дае! Феноген. Ось газети i листи з вокзала привезли. Пузир(бере листи). Поклади газети на столi, увечерi Соня прочитае. (Чита лист). Феноген, ти знаеш Чоботового сина, Василя? Феноген. Бачив. Бова Королевич! Пузир. Старий просить дозволу сватать Соню. Феноген. Перше спитайте Соню. Пузир. Що ти мелеш, з якоi речi? Сам кажеш, що Бова Королевич, до того один у батька, а батько хазяiн на всю округу… Якого ж iй жениха?! Феноген. А може, у неi е на прикметi! Пузир. Пройдисвiт! Так буде, як я хочу! Феноген. Ой, це вам не Катя, та мовчала до смертi, а Соня… Пузир. Ет, дурощi! (Читае). Феногенушка! (Встае). Знай наших! Получив орден Станiслава другоi степенi на шию — а? Феноген(цiлуе його в руку). Слава богу! (Витирае сльози). Покiйний батюшка порадуеться на тому свiтi! Пузир. Не дурно пожертвував на приют. Восени поiдемо на засiданiй в земський банк — нехай всi тi, що смiялися з мого кожуха, губи кусають! Феноген. Так ви зробiть собi, Терентiй Гаврилович, нову хорошу шубу i хороший сiртук, бо орден буде у вас на шиi, а кожух зверху, то нас знову швейцар виганятиме з прихожоi, як торiк виганяв. Пузир. Я розхристаюсь, як будемо входить; тiлько на порiг, а тут йому перед самим носом блись — орден! Ну, та й швейцар мене тепер пiзнае! Дався я йому взнаки; пам’ятаеш, як молив потiм, щоб я ного простив, — у руки цiлував, навколiшки ставав! Феноген. Перше опаскудив, на смiх усiм кинув, а потiм просив… Такого хазяiна виганяв з прихожоi, прийнявши за старця, а все через кожух. Старий вiн, тридцять лiт носите, дуже торохтить i сильно лоем тхне. Пузир. Ну, гаразд. По случаю ордена зроблю шубу з лисичого хутра. Феноген. Єнот краще! Пузир. Ну, енот!.. Хтось стука! Феноген(одчиняе дверi). Петро Петрович! Пузир. Милостi просимо! Входе Золотницький. ЯВА ХIII Феноген, Золотницький i Пузир. Феноген цiлуе Золотницького в руку. Золотницький. Здоров, здоров, Феноген! А ти. Крез, як поживаеш? Пузир. Вашими молитвами. Чоломкаються. Пузир. Хоч i не такий кремезний, як вам здаеться. Золотницький. Не кремезний, а Крез! I все в тiм же халатi! Пора тобi його скинуть! Пузир(смiеться). По-домашньому, по-хазяйськи! Золотницький. Давно я тебе не бачив! Що ж, багато ще купив землi? Пузир. Нема пiдходящоi! Золотницький. Все скупив? Пузир. Нi, ще не все! Може, продаете Капустяне? Золотницький. Дай вiка дожить, не виганяй ти мене з Капустяного! Потомствених обивателiв i так небагато в околицi осталось, все новi хазяiни захопили, а ти вже й на мене зуби гостриш. Успiеш ще захватить i Капустяне, i Миролюбiвку. Пузир. Нi, мабуть, не доживу до того часу!.. А скiлько б ви справдi взяли за Капустяне? Я не купую, а тiлько так цiкавлюсь! Золотницький. Прицiняешся на всякий случай! Ха-ха-ха!.. Два мiлiони! А? Не по зубах? Пузир. Продавайте, то й побачите, чи по зубах, чи нi! Золотницький. Не можна разом все ковтнуть — пiдожди трохи! От я строю сахарний завод, завод лопне — Капустяне твое! Ха-ха-ха! Слухай, поки там що: приставай в компанiю, три чоловiки уже есть, давай чотириста тисяч — будеш четвертий, i поставим в Капустянiм сахарний завод! Пузир. Не мое рукомисло! Я цього дiла не знаю, а коли не знаеш броду — не лiзь прожогом в воду! Ставте самi, а менi дасте сто тисяч авансу, то я вам на увесь завод постачу буряка, як тепер постачаю на Кульпинський завод! Золотницький. А ти все-таки обдумай. Буряки буряками, а прибиль вiд заводу само собою. От поiдемо зараз у город, там тобi все викладуть як на долонi, i ти побачиш, що дiло корисне. Завiдський промисел — велика рiч! Конец ознакомительного фрагмента. Текст предоставлен ООО «ИТ» Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию:https://tellnovel.com/ru/karpenko-kariy_-van/hazya-n