Двi милi
Іван Семенович Нечуй-Левицький




Iван Нечуй-Левицький

ДВI МИЛІ





Двi милi


Старий Мотуз – чоловiк заможний i гоноровитий. Вiн виплатив дiдовi Грицаевi триста карбованцiв за його половину поля й обладував тим полем ще за житностi Грицая. Те поле мало перейти до Мотуза пiсля смертi Грицая й Грицайки. Кажуть, що Грицай напозичався у Мотуза трохи не на тисячу карбованцiв, бо нiчого не робив, тiльки цiлий рiк з своею бабою пив та гуляв.

Мотуз задумав оженити свого сина Дмитра. Дмитро парубок гарний з лиця, чорнявий, довгобразий, високий та рiвний станом. Вiн дуже подобався дiвчатам: дiвчата липли до його, як до меду бджоли. Вже давненько вiн топтав стежку до Уляни Редькiвни. Редькiвна була з лиця гарненька, бiла, бiлява, з ясними голубими, трохи випнутими чималими очима. Вона трошки скинулась на панянку, проворна та жвава, вона любила зачiпати хлопцiв. Вона перша зачепила й Дмитра.

– А що, сину! – скидав Мотуз до Дмитра. – До кого будемо старостiв слати? Треба тобi цих м'ясниць оженитись.

– До Уляни Редькiвни пошлемо старостiв, – обiзнався Дмитро.

– До Уляни Редькiвни? Щоб я взяв за невiстку Редькiвну? ii батько служив за наймита. Не хочу я родатися з наймитами. Чи то спосiб? Хiба на селi немае гарних дiвчат? Хвалить бога, маю своеi землi доволi, а помре Гримай, то й заберу й його половину поля. Пошлемо старостiв до Якилини Бондарiвни. Бондаренко – так це чоловiк! Бондаренки хазяiни з батька, з дiда. З цими не сором рiднитись, А з наймитами я не сяду за стiл хлiб iсти та по чарцi пити. Бери Якилину.




Конец ознакомительного фрагмента.


  
Текст предоставлен ООО «ИТ»
Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию:https://tellnovel.com/ru/nechuy-levic-kiy_-van/dv-mil