Загадки
Леонiд Іванович Глiбов




Леонiд Глiбов

Загадки





* * *


		Бачить – не бачить,
		Чути – не чуе,
		Мовчки говорить,
		Дуже мудруе.
		Часом захоче —
		Правди навчае;
		Інодi бреше,
		Всiх звеселяе.
		Люба розмова, —
		Будемо, дiти,
		З нею довiку
		Жити-дружити.
		Хто ж то такая
		В свiтi щаслива,
		Мудра, правдива
		І жартовлива?
		Як не вгадали,
		Стану в пригодi:
		Рiч коротенька —
		КНИЖКА та й годi.




* * *


		Котилася тарiлочка
		По крутiй горi,
		Забавляла любих дiток
		У моiм дворi.
		Нам тiеi тарiлочки
		Чому не любить —
		Хорошая, золотая
		І як жар горить.
		Прийшла баба – сама чорна,
		І чорний жупан, —
		Заховала тарiлочку
		У синiй туман.
		Постихалi спiви й жарти
		У дворi моiм;
		Золотоi тарiлочки
		Стало жаль усiм.
		Зачинився я у хатi,
		У вiконцi став
		І про тую тарiлочку
		Спiвати почав:
		«Туманочку, туманочку!
		Поклонись зорi,
		Покоти нам тарiлочку
		По нашiй горi…»
		Де не взявся iз-за лiсу
		Невiдомий птах,
		Довгохвостий, гостроносий,
		На восьми ногах.
		Тiльки став я приглядаться —
		І що, i вiдкiль,
		А вiн зразу розiгнався —
		І в вiкно сусiль…
		Я – на пiч та у куточку
		Зiгнувсь, притаiвсь
		І, щоб птах той не надибав, —
		Ряденцем укривсь.
		Навiжений птах лiтае,
		Не найде нiде
		І тонесенько виводить:
		«А де дiдок, де?»
		Закричав горлатий пiвень
		І прогнав мiй страх,
		Я зрадiв – i не побачив,
		Де той дiвся птах.
		Золотую тарiлочку
		Всi знають давно:
		То на небi СОНЦЕ ясне,
		На весь свiт одно.
		Чорна баба – нiчка темна:
		Із давних-давен
		Покривае все на свiтi,
		Як погасне день.
		Заховався, шуткуючи,
		Дiдусь-господар,
		Щоб не зразу догадались,
		Що той птах-КОМАР.




* * *


		Скажу ще загадку таку:
		У ночвах переплив я рiчку
		І у долинцi на пiску
		Побачив хатку невеличку.
		Без вiкон хатка, без дверей, —
		Як не мудруй, не можна влiзти;
		Вона ж повнiсiнька людей,
		А ласощiв – не переiсти!
		Ну, як би так менi туди?
		Хоч би ж тобi де-небудь щiлка…
		Я i туди, я i сюди —
		Нiяк: нi зверху, нi з причiлка.
		Дивлюсь – з лози iде Рiзак, —
		Його мале й велике знае:
		Сокири нашоi свояк,
		По всiх усюдах вiн бувае.
		Побачив, що я там ходжу:
		«Чого, – питае, – тут никаеш?»
		«Ох, мiй голубчику! – кажу, —
		Нащо питаеш? Либонь, знаеш».
		Вiн цюк – i хатку розрубав.
		«Ну, – каже, – лiзь, щоб не кортiло!»




Конец ознакомительного фрагмента.


  
Текст предоставлен ООО «ИТ»
Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию:https://tellnovel.com/ru/gl-bov_leon-d/zagadki