Сонячнi кларнети
Павло Тичина


«Сонячнi кларнети» Павла Тичини – перша збiрка автора, яка засвiдчила неповторний поетичний талант митця***. Використовуючи багатство зорових та слухових образiв, автор змальовуе нiжнi лiричнi пейзажi, започатковуючи у книзi свiй оригiнальний iдiостиль творчостi. Свiтову славу авторовi принесли поетичнi збiрки «Сонячнi кларнети», «Замiсть сонетiв i октав», «В космiчному оркестрi», «Плуг», «Вiтер з Украiни», публiцистичнi видання «З минулого – в майбутне», «Читаю, думаю, нотую», поеми «Шабля Котовського», «Сковорода», «Похорон друга», «З щоденникових записiв». Павло Тичина – поет i перекладач, майстер украiнського символiзму, який створив свiй унiкальний поетичний стиль – кларнетизм.





Павло Тичина

СОНЯЧНІ КЛАРНЕТИ





НЕ ЗЕВС, HE ПАН…


		He Зевс, не Пан, не Голуб-Дух,—
		Лиш Сонячнi Кларнети.
		У танцi я, ритмiчний рух,
		В безсмертнiм – всi планети.
		Я був – не Я. Лиш мрiя, сон.
		Навколо – дзвоннi згуки,
		І пiтьми творчоi хiтон,
		І благовiснi руки.
		Прокинувсь я – i я вже Ти:
		Над мною, пiдо мною
		Горять свiти, бiжать свiти
		Музичною рiкою.
		І стежив я, i я веснiв:
		Акордились планети.
		Навiк я взнав, що Ти не Гнiв,—
		Лиш Сонячнi Кларнети.



1918





ЗАКУЧЕРЯВИЛИСЯ ХМАРИ…


		Закучерявилися хмари.
		Лягла в глибiнь блакить…
		О милий друже, – знов недуже —
		О любий брате, – розiп'яте —
		Недуже серце мое, серце, мов лебiдь той ячить.
		Закучерявилися хмари…
		Женуть вiтри, мов буйнi тури! Тополi арфи гнуть…
		З душi моеi – мов лiлеi —
		Ростуть прекраснi – яснi, яснi —
		З душi моеi смутки, жалi мов квiтоньки ростуть.
		Женуть вiтри, мов буйнi тури!
		Одбивсь в озерах настрiй сонця.
		Снуе про давне дим… Я хочу бути – як забути? —
		Я хочу знову – чорноброву? —
		Я хочу бути вiчно-юним, незломно-молодим!
		Одбивсь в озерах настрiй сонця.
		І смiх, i дзвони, й радiсть тепла. Цвiте веселка дум…
		Сум серце тисне: – сонце! пiсне! —
		В душi я ставлю – вас я славлю! —
		В душi я ставлю свiтлий парус, бо в мене в серцi сум.
		І смiх, i дзвони, й радiсть тепла.



1917





ГАЇ ШУМЛЯТЬ…


		Гаi шумлять —
		Я слухаю.
		Хмарки бiжать —
		Милуюся.
		Милуюся-дивуюся,
		Чого душi моiй
		так весело.
		Гей, дзвiн гуде —
		Іздалеку.
		Думки пряде —
		Над нивами.
		Над нивами-приливами,
		Купаючи мене,
		мов ластiвку.
		Я йду, iду —
		Зворушений.
		Когось все жду —
		Спiваючи.
		Спiваючи-кохаючи
		Пiд тихий шепiт трав
		голублячий.
		Щось мрiе гай —
		Над рiчкою.
		Ген неба край —
		Як золото.
		Мов золото – поколото,
		Горить-тремтить рiка,
		як музика.



1913





АРФАМИ, АРФАМИ…


		Арфами, арфами —
		золотими, голосними обiзвалися гаi
		Самодзвонними:
		Йде весна
		Запашна,
		Квiтами-перлами
		Закосичена.
		Думами, думами —
		паче море кораблями, переповнилась блакить
		Нiжнотонними:
		Буде бiй
		Вогневий!
		Смiх буде, плач буде
		Перламутровий…
		Стану я, гляну я —
		скрiзь поточки як дзвiночки, жайворон
		як золотий
		З переливами:
		Йде весна
		Запашна,
		Квiтами-перлами
		Закосичена.
		Любая, милая —
		чи засмучена ти ходиш, чи налита щастям вкрай
		Там за нивами:
		Ой одкрий
		Колос вiй!
		Смiх буде, плач буде
		Перламутровий…



1914





ДЕСЬ НАДХОДИЛА ВЕСНА…


		Десь надходила весна. – Я сказав iй: ти весна!
		Сизокрилими голубками
		У куточках на вустах
		iй спурхнуло щось усмiшками —
		Й потонуло у душi…
		Наливалися жита. – Я сказав iй: золота!
		Гнiвно брiвоньки зламалися.
		Одвернулася. Пiшла.
		Тiльки довго оглядалася —
		Мовби кликала: iди!
		Почали тумани йти. – Я сказав: не любиш ти!
		Стала. Глянула. Промовила.
		От i осiнь вже прийшла.




Конец ознакомительного фрагмента.


  
Текст предоставлен ООО «ИТ»
Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию:https://tellnovel.com/ru/tichina_pavlo/sonyachn-klarneti