Украiнська дiаспора
Іван Федорович Драч


Життеву, творчу, громадську й полiтичну позицii Івана Федоровича Драча (нар. 1936 р.), видатного украiнського поета, культурного, громадського i полiтичного дiяча, визначають iнтелектуалiзм i рацiоналiзм. Вони тiсно мiж собою переплетенi й взаемодiють в усiх видах дiяльностi митця, залишивши вiдбиток на його стосунках з украiнською дiаспорою. Широкий i глибокий погляд І. Драча на проблеми свiтового украiнства на повну силу розкрився пiд час пiдготовки й проведення пiд його керiвництвом мiжнародних форумiв. Доповiдi, виступи Івана Драча на цих всеукраiнських заходах, його iнтерв’ю украiнським i захiдним ЗМІ не втратили своеi актуальностi й нинi. Вiриться, не втратять i для майбутнiх часiв.





Іван Федорович Драч

Украiнська дiаспора





Іван Драч i дiаспора


Життеву, творчу, громадянську й полiтичну позицii Івана Драча визначають iнтелектуалiзм i рацiоналiзм. Вони тiсно мiж собою переплетенi й взаемодiють в усiх видах дiяльностi видатного поета, культурного, громадського й полiтичного дiяча, залишивши вiдбиток на його стосунках з украiнською дiаспорою.

Тема «Іван Драч i дiаспора» багатоаспектна, мае свою iсторiю, складнi колiзii i несподiванi повороти. Щоб не «скубати» тему з рiзних бокiв, застосуемо до ii висвiтлення й розкриття iсторично-хронологiчний принцип.

Іван Драч як особистiсть – поет i громадянин – голосно зiйшов на арену лiтературного життя УРСР у 1961 роцi, коли завдяки тодiшньому головному редактору Павловi Загребельному на сторiнках «Лiтературноi газети» була опублiкована драма-феерiя «Нiж у сонцi» з блискучим коментарем Івана Дзюби. Крiм цiеi публiкацii, на сторiнках «Лiтературноi газети» були надрукованi (однi ранiше, iншi – пiзнiше) поезii Миколи Вiнграновського, Євгена Гуцала, Лiни Костенко, Вiталiя Коротича. Ставлення критикiв до появи молодоi плеяди поетiв було рiзне – вiд захоплення до несприйняття. Саме критичнi публiкацii з позицiй партiйностi й соцiалiстичного реалiзму спричинилися до популярностi iменi Івана Драча та його творчостi серед широкого культурного загалу в Украiнi.

За лiтературним процесом в УРСР уважно стежили украiнськi критики й лiтературознавцi в дiаспорi. Слiд вiддати iм належне за швидке осмислення суспiльно-полiтичноi й загальнокультурноi ситуацii в советськiй Украiнi й об’ективну оцiнку прискореного оновлення украiнськоi лiтератури. Тож першi стосунки Івана Драча-поета з дiаспорою вiдбулися заочно у далекому 1962-му, коли мюнхенський журнал «Сучаснiсть»[1 - Сучаснiсть. – 1962. – Ч. 5.] передрукував з «Лiтературноi газети» його поему «Нiж у сонцi», «Етюди», «Останнiй мiст полковника». У наступних числах «Сучасностi» надрукованi вiршi Миколи Вiнграновського, Євгена Гуцала (поезiя i прозовi твори). Кiлькома оповiданнями Валерiя Шевчука «Сучаснiсть» у 1962 р. завершила знайомство дiаспори з молодою украiнською лiтературною плеядою.

Друга зустрiч Івана Драча з украiнською дiаспорою вiдбулася (також заочно) 1963-го, коли в дослiдно-видавничому об’еднаннi «Пролог» вийшла хрестоматiя «Панорама найновiшоi лiтератури в УРСР: Поезiя – Проза – Критика».[2 - Панорама найновiшоi лiтератури в УРСР. Поезiя – Проза – Критика / упорядкування, вступна стаття i бiографiчнi довiдки Івана Кошелiвця // Нью-Йорк: Пролог, 1963.] В лiтературнiй панорамi Іван Драч постав разом iз поетами Лiною Костенко, Миколою Вiнграновським, Вiталiем Коротичем, Євгеном Гуцалом, Григорiем Кириченком i, як не дивно, Павлом Тичиною; прозаiками – Олександром Довженком, Леонiдом Первомайським, Григорiем Тютюнником, Євгеном Гуцалом, Валерiем Шевчуком, Борисом Резнiченком та Анатолiем Дiмаровим. Доповненням панорами став вибiр критичних статей Олександра Бiлецького, Максима Рильського, Степана Крижанiвського, Івана Свiтличного та групи письменникiв, якi виступили «за» i «проти» шiстдесятникiв.

Молодим лiтераторам пощастило: у неосяжний свiт украiнськоi дiаспори iх вивiв сумлiнний, чесний, талановитий лiтературознавець i критик Іван Кошелiвець – незаперечний авторитет у середовищi украiнських лiтераторiв багатьох краiн Європи та Америки. Близька до лiтератури дiаспорна громадськiсть iз упорядкованоi І. Кошелiвцем «Панорами» мала повне уявлення про представникiв новоi генерацii в лiтературi УРСР, а дiаспорнi критики та лiтературознавцi отримали багатий матерiал для висвiтлення й аналiзу лiтературного процесу в УРСР, публiкуючи статтi в журналах та газетах.

У «Панорамi…» І. Кошелiвецiь помiстив кiлька поетичних творiв Івана Драча, ранiше надрукованих у «Лiтературнiй газетi», журналах «Вiтчизна» i «Прапор»: «Баладу про соняшник», «Соняшний етюд», симфонiю «Смерть Шевченка», а з циклу «Телiженське лiто» – «Баладу про дядька Гордiя», «Баладу про вiдро», «Баладу синтезу», «Калинову баладу» й гостропублiцистичну «Оду чесному боягузовi», яку не побоявся надрукувати харкiвський журнал «Прапор».

У передмовi до «Панорами…» Кошелiвець пише, що «найбiльш вiдрадним явищем перiоду короткоi хрущовськоi вiдлиги «була поява в лiтературi за цi останнi два роки молодого поколiннi – так званих шiстдесятникiв. Автор наголошуе, «що саме ця генерацiя з небувалою досi переконливiстю засвiдчила незнищимiсть i невмирущiсть нашоi лiтератури». Прискiпливо вiдстежуючи лiтературний процес, Кошелiвець звернув увагу на цькування молодих письменникiв i самосуд, влаштований «лiтературними графоманами, тим вiрнiшими партii, чим вони бездарнiшi».

Подаючи тло, на якому пробивалися паростки лiтературного оновлення, Кошелiвець сповiстив про завершення працi над книжкою, в якiй буде подано аналiз сучасноi украiнськоi лiтератури. Книжка «Сучасна лiтература в УРСР»[3 - Кошелiвець І. Сучасна лiтература в УРСР. – Нью-Йорк: Пролог, 1964.] вийшла роком пiзнiше вiд «Панорами» – у 1964 р. Автор монографii дав широкий i глибокий аналiз лiтературного життя в УРСР, присвятивши окремi сторiнки характеристицi творчого доробку поетiв-шiстдесятникiв, розгляд творчостi яких (що вже само по собi симптоматично) розпочинаеться з аналiзу поетичного доробку Івана Драча – «руйнiвника соцреалiстичноi системи образностi, побудованоi на фальшивiй засадi». А в циклi «Телiженське лiто» дослiдник бачить «що не твiр, то шедевр». Іван Кошелiвець вiдзначив щирiсть Івана Драча, новаторство форми його поезiй i громадянську смiливiсть в оцiнцi потворних явищ тодiшнього життя («Ода чесному боягузу» та iн.). Видатний лiтературознавець дав найвищу (яку тiльки можна було б дати) оцiнку поемi Драча «Смерть Шевченка»: «вiдтворенням складности й величi Шевченковоi постатi Драч перевищуе всi незчисленнi поетичнi спроби на цiле столiття по смертi поета».[4 - Кошелiвець І. Сучасна лiтература в УРСР. – Нью-Йорк: Пролог, 1964. – С. 202.]

Такими були першi заочнi контакти Івана Драча з украiнською лiтературною дiаспорою, якi, на жаль, мали прикрi наслiдки. Спричинилися до цього драматичнi подii в Украiнi 1964–1965 рр. У рiк виходу книжки І. Кошелiвця «Сучасна лiтература в УРСР» 9 березня 1964 р. був знищений створений О. Заливахою, А. Горською, Л. Семикiною, Г. Севрук вiтраж у Киiвському унiверситетi iм. Тараса Шевченка, приурочений до 100-рiччя вiд дня смертi украiнського Пророка, а 24 травня пiдпалено вiддiл украiнiки Публiчноi бiблiотеки в Киевi. Поширювана в самвидавi викривальна, гостропублiцистична анонiмна стаття «З приводу процесу над Погружальським» засвiдчила переростання нацiонально-культурного руху в суспiльно-полiтичний. У самвидавi поряд з поезiями Миколи Вiнграновського, Івана Драча, Лiни Костенко, Василя Симоненка набирали активного поширення публiцистичнi статтi з критикою полiтики КПРС у нацiональному питаннi. Проникнувши з трудом через «залiзну завiсу», по руках учасникiв i симпатикiв нацiонально-культурного руху шiстдесятництва почали ходити дiаспорнi журнали «Сучаснiсть», книжки Івана Кошелiвця «Панорама найновiшоi лiтератури в УРСР», «Сучасна лiтература в УРСР», збiрник «Вивiд прав Украiни», праця М. Прокопа «Украiна й украiнська полiтика Москви» та iн.

З таким пожвавленням нацiонально-культурного життя в суворо контрольованiй Москвою республiцi не могла змиритися «керiвна й спрямовуюча сила» советського народу КПРС. У 1965–1966 рр. Украiною пронеслася хвиля репресiй, заарештовано активних учасникiв виготовлення й поширення самвидавних матерiалiв i закордонних видань.

Арешти 1965–1966 рр. були великим ударом для Івана Драча i багатьох представникiв украiнськоi iнтелiгенцii, котрi не могли припустити думки, що таке можливе в краiнi, яка осудила репресii Сталiна. ЦК КПУ разом iз представниками КГБ Украiни провели роз’яснювальну роботу з окремими письменниками-комунiстами, не обминувши Івана Драча. Причину арештiв пояснювали тим, що деякi «полiтично незрiлi» представники iнтелiгенцii стали на шлях «антирадянськоi нацiоналiстичноi дiяльностi», а тому iх необхiдно було iзолювати.

У час, коли над заарештованими проводилося слiдство, вiдбувся ще один заочний контакт Івана Драча з дiаспорою – цього разу через посередництво вiдомого украiнського поета, перекладача, редактора, дiйсного члена НТШ, УВАН, редколегii «Енциклопедii Украiнознавства», автора 11 збiрок поезiй, члена ОУП «Слово» Богдана Кравцiва. Журнал «Сучаснiсть» (Мюнхен) у сiчневому випуску за 1966 р. надрукував його статтю «Протуберанцi серця i кредо Івана Драча».[5 - Кравцiв Б. Протуберанцi серця i кредо Івана Драча // Сучаснiсть. – Ч. 1. – 1966.]

Щоб зрозумiти акценти, якi ставить автор у статтi про молодого украiнського поета, необхiдно звернути увагу на деякi моменти його бiографii. У молодостi Б. Кравцiв, активний дiяч украiнського нацiоналiстичного руху в Галичинi, у 1928–1929 рр. очолював Союз украiнськоi нацiоналiстичноi молодi, у 1929-му вiн – перший крайовий провiдник ОУН на захiдноукраiнських землях, у 1929 – 1930-х рр. – провiдник ОУН у Львовi. За органiзацiю 1929 р. демонстрацii протесту бiля радянського консульства у Львовi (у зв’язку з процесом над членами СВУ) був заарештований польською окупацiйною владою. А за проведену пiд його керiвництвом антипольську демонстрацiю – засланий у концтабiр «Береза Картузька».

В опублiкованiй у «Сучасностi» статтi автор не приховуе захоплення талантом молодого украiнського поета, бунтарським духом його творiв. Можливо, поезiя Драча нагадала Кравцiву роки його революцiйноi молодостi, боротьбу за украiнську справу в умовах окупованоi Польщею Галичини. Захоплений новою збiркою Івана Драча, Кравцiв пише: «“Протуберанцi серця” вирiзняються видатно i своiм змiстом, i мистецько-поетичними засобами серед усiеi сучасноi радянськоi поетичноi продукцii. Своею глибокою внутрiшньою поетичною наснагою вона перевищуе й багатьох уже визнаних майстрiв. У порiвняннi з нею збiрки численних однолiткiв Драча, iз яких можна вибрати щонайбiльше один чи два помiтнiших вiршi, одноманiтнi, сiрi й нецiкавi. Тому поява новоi збiрки Івана Драча е своерiдною революцiею».

Зiставляючи надрукованi в збiрцi вiршi з ранiше надрукованими в газетах i журналах, автор статтi звертае увагу на скалiчення цензурою окремих вiршiв збiрки «Протуберанцi серця». Важливо вiдзначити, що досвiдчений лiтературний критик Б. Кравцiв не допускае жодних домислiв, суворо дотримуючись принципу науковостi в аналiзi творiв І. Драча. Єдине, що його турбуе, – можливе покарання поета iснуючим режимом.

Вiдповiдно до iснуючоi практики, про усi важливi публiкацii в дiаспорнiй пресi КДБ повiдомляло ЦК КПУ. Зважаючи на те, що вiршi Драча поширювалися в самвидавi й були вилученi пiд час обшукiв заарештованих, вiдповiдальнi працiвники ЦК КПУ вирiшили провести «виховну роботу» з авторитетним поетом. Можна лише здогадуватися, що пiд час розмови, умовно кажучи, на стiл було покладено (за давньою практикою росiйських спецслужб), говорячи iхньою мовою – «кнут» i «пряник». «Кнут» – це заборона друкуватися, звинувачення у поширеннi творiв, якi «порочать радянський суспiльний i державний лад», перспектива вiдкриття кримiнальноi справи i т. iн. «Пряник» – широко вiдкритi дверi до всiх газет i журналiв, покращення побутових умов. Словом, пиши, друкуйся, а головне – дотримуйся лiнii партii в життi й творчостi. Перед поетом постало нелегке завдання: треба було обрати один iз запропонованих варiантiв. Рацiоналiст Іван Драч обрав «пряник», вiдмежувався вiд приятелiв-дисидентiв в Украiнi та iхнiх «покровителiв» на Заходi. Мовляв, хай вони там пишуть, що iм заманеться, а ми тут самi собi дамо раду. Ранiше обрали «пряник» Микола Бажан, Максим Рильський, Павло Тичина i дещо молодший вiд них – Андрiй Малишко (лауреат трьох сталiнських премiй, iдейний наставник Павличка i його друзiв).

На доброзичливу публiкацiю Богдана Кравцiва Іван Драч пiд тиском (за його словами) ЦК КПУ вiдповiв пасквiлем «О, будьте проклятi ви ще раз! Вiдповiдь пановi Кравцiву i К


».[6 - Драч І. О, будьте проклятi ви ще раз! Вiдповiдь пановi Кравцiву i Кo // Лiтературна Украiна. – 1966. – 22 липня.] Щоб дати таку iдку, сповнену ненавистi вiдповiдь, КДБ мусило грунтовно пiдготувати поета. Адже жоден украiнський письменник не отримував журнал «Сучаснiсть», а тим паче надрукованих за кордоном книжок. Якщо й були спроби переслати таку лiтературу, цензура виловлювала кожну книжку, газету й журнал незалежно вiд того, кому вони адресованi. Тому Драч, можливо, вперше в житi, за широким столом одного з кабiнетiв ЦК КПУ гортав «Сучаснiсть» iз статтею Б. Кравцiва та упорядковану ним книжку вибраних поезiй молодих представникiв украiнськоi лiтератури. Щоб вiдмежуватися вiд закордонних манiпуляцiй щодо його свiтоглядноi позицii, Іван Драч наприкiнцi пасквiля твердо заявив: «Наш iдеал – iдеал комунiзму, панове кравцiви». То вже iнше питання, що iдеал, яким хизувався поет, був iдеалом оманливим, без перспективи на недалеке майбутне. Так окупацiйна влада разом iз заляканою творчою iнтелiгенцiю намагалася вирити глибоку прiрву мiж украiнцями в Украiнi й украiнцями в дiаспорi. На щастя, iхнi потуги виявилися даремними.

Пiсля виконання волi ЦК КПУ, написання пасквiля, покаяння, вiршiв, присвячених Ленiну й Комунiстичнiй партii, Драчевi, наче з широкого рукава, посипалися щедрi дари: одна за одною з’являлися його книжки з ознаками «перевиховання»: «Балади буднiв» (1967), «Поезii» (1967), «До джерел» (1972), «Корiнь i крона» (1974) та iн. У 1976 р. збiрка І. Драча «Корiнь i крона» була вiдзначена Державною премiею УРСР iм. Т. Шевченка, у 1983-му за збiрку вiршiв росiйською мовою «Зеленые врата» (М., 1980) Івановi Драчу присуджено Державну премiю СРСР з лiтератури. Не забарилися й iншi нагороди: Павличко, Драч, Іваничук, Лубкiвський побували у складi делегацiй на засiданнях Генеральноi асамблеi ООН, у серединi 80-х pp. поет був обраний до правлiння Киiвськоi органiзацii Спiлки письменникiв Украiни, згодом (не без санкцii ЦК КПУ) – його головою.

Захоплений у 1964 р. високим злетом поезiй Івана Драча в циклi «Телiженське лiто», Іван Кошелiвець у передмовi до перевиданоi (з доповненнями) у 1974 р. «Панорами найновiшоi лiтератури в УРСР» з прикрiстю зауважив: «Тi ж, що лишилися на поверхнi лiтературного життя, iздять у “вiдрядження”, щоб писати нариси й вiршi про новобудови. Перед серед тих, що так слухняно “перебудувалися”, веде Іван Драч, що був чи не найоригiнальнiший серед шiстдесятникiв».[7 - Панорама найновiшоi лiтератури в УРСР. Поезiя – Проза – Критика. Видання друге, перероблене i доповнене. Упорядкування, вступнi статтi i бiографiчнi довiдки Івана Кошелiвця // Мюнхен: Сучаснiсть, 1974, – С. 19.]

В анотацii до збiрки Івана Драча «Американський зошит» (1980) читаемо: «До новоi книги лауреата Державноi премii УРСР iменi Т. Г. Шевченка ввiйшли твори, в яких художньо зафiксованi враження вiд зарубiжних поiздок автора 1966, 1977 та 1978 рокiв». Книжка вийшла накладом 16 000 примiрникiв. У 1960 – 1980-х рр. виiзд за кордон мiг бути тiльки з дозволу КДБ, а такий дозвiл видавали в Комiтетi держбезпеки лише довiреним людям. Без тих послуг, якi Драч зробив для компартii i КДБ, такi поiздки були б неможливi. Очевидно, що тi поiздки були не для того, щоб налагодити контакти з дiаспорою, а з цiлком протилежною метою – довести, що з «буржуазними нацiоналiстами» не може бути й мови про порозумiння. Одна з поiздок Драча до США вiдбулася в парi з Дмитром Павличком, про що згадуе поет у присвяченому друговi вiршi:

		Це було в Нью-Йорку у собвеi —
		Далеченько вiд землi своеi
		Йшли ми вдвох пiдземним переходом
		Ввечерi з намореним народом…

Поiздки не змiцнили, не поглибили дар поета, скорiше навпаки: «Американський зошит» – одна з найбiльш сiрих, якщо не сказати, бездарних збiрок талановитого поета. Слова «Важко як себе в собi пiдняти» – ключ до розумiння драми душi поета. Винесення в епiграф вiрша «Бiлий кiнь “визволителiв”» фрагментiв з «оунiвськоi iнструкцii» часiв Другоi свiтовоi вiйни i «бандерiвського» часопису «Гомiн Украiни» з уривка 1977 р. схиляють до здогаду, що КДБ знайомило Драча з матерiалами, якi зберiгалися в цiй установi.

Тут не мiсце дорiкати чи виправдувати поета. На думку приходять слова Святослава Гординського про мистця Миколу Глущенка, котрий за кордоном виконував агентурнi завдання пiд наданою йому чекiстами кличкою «Ярема». З цього приводу Гординський писав: «От i маемо тут портрет одного украiнського iнтелiгента у сталiнськiй дiйсностi, а подiбних до нього було (i ще е) напевно тисячi, якi мусили пристосовуватися до визнаноi тепер уже навiть самими комунiстами, як злочинноi, сталiнськоi забрiханоi системи. Майбутнiй розгляд таких i подiбних документiв стане добрим матерiялом для з’ясування того, як виковувалася чи ломилася або пристосувалася украiнська людина в тому кошмарному чорториi, що був оздоблений вилитими з бронзи статуями колишнiх богiв, яких тепер сам народ скидае з iх високих п’едесталiв».[8 - Гординський І. С. Мiж дiйснiстю i трагiфарсом // Свобода. – 1990. – 14 вересня. – С. 3.]

На щастя, свiт не стоiть на мiсцi, а змiнюеться, разом iз ним змiнюються люди. Мали рацiю мудрi латиняни: Tempora mutantur еt nos mutamur in illis (часи змiнюються, i ми змiнюемося з ними). Прiрва, що утворилася мiж Іваном Драчем i дiаспорою, тривала незасипаною понад два десятилiття – до часу другоi вiдлиги – приходу до влади в СРСР М. Горбачова. Зорiентувавшись у новiй полiтичнiй ситуацii, рацiоналiст Іван Драч скинув «холуйськi ходаки» й почав боротьбу за суверенну УРСР. Зразу боротися за самостiйну Украiну йому не дозволяли комунiстичнi вiжки. Пройшовши за короткий час складну еволюцiю, вiн на початку 1989-го бере активну участь у створеннi Народного руху Украiни за перебудову (НРУ), готуе Установчий з’iзд, запрошуе на його засiдання чималу кiлькiсть гостей з украiнськоi дiаспори. Установчий з’iзд 7 – 10 вересня 1989 р. обирае І. Драча головою НРУ. Пiд час перебування видатного поета на посадi потужноi громадсько-полiтичноi органiзацii вiдбулося повiльне перетворення пiдконтрольного КДБ Народного Руху Украiни за перебудову в НРУ – продовжувача нацiонально-визвольноi боротьби за державний суверенiтет Украiни.

Пiсля здобуття Украiною Незалежностi розпочинаеться нова сторiнка стосункiв Івана Драча з дiаспорою. За рекомендацiею новоi влади його, голову НРУ, народного депутата Верховноi Ради Украiни, обирають головою Товариства зв’язкiв з украiнцями за кордоном. На плечi видатного поета, громадського й полiтичного дiяча звалилася нелегка ноша, зважаючи на завдання, якi виконувало Товариство в минулi три десятирiччя.

Товариство зв’язкiв з украiнцями за межами Украiни було засноване 20 грудня 1960 р. за рiшенням Центрального комiтету КПУ i Комiтету державноi безпеки з метою розколоти свiтове украiнство на «прогресивну» частину (робiтники, селяни) i «буржуазних нацiоналiстiв», внести розлад у дiаспорне украiнське середовище, знецiнити його вагу в украiнськiй iсторii та його вплив на украiнський народ. З цiею метою пiд прикриттям Товариства компартiя разом з КДБ всiляко пiдтримували «прогресивнi украiнськi органiзацii» (комунiстичного i соцiалiстичного штибу) в США, Канадi та Європi, фiнансували iхнi прорадянськi й прокомунiстичнi газети, запрошуючи «прогресивних» дiячiв вiдвiдати Радянську Украiну, де ними опiкувалися й «виховували» «працiвники в цивiльному» – чекiсти. Щодо тих закордонних украiнцiв, котрi не пiддавалися впливу радянськоi пропаганди, то з ними велася цiлком iнша робота. На кожного дiяча «нацiоналiстичного табору» була заведена персональна картка, в яку, крiм бiографiчних даних, вносилася iнформацiя про iхню полiтичну, лiтературну, наукову, мистецьку дiяльнiсть. Картотека знаходилася пiд суворим контролем зачислених у штат Товариства кадебiстiв. З метою вишукування розмаiтоi iнформацii про вiдомих украiнських дiячiв у дiаспорi КДБ забезпечувало довiрених працiвникiв Товариства украiнськими закордонними виданнями – газетами й журналами, якi пiсля опрацювання повертали в архiв КДБ, а добута iнформацiя у спотвореному виглядi використовувалася для боротьби з «буржуазними украiнськими нацiоналiстами». На Товариство було покладене завдання роз’еднувати украiнство рiзними способами i методами, не гребуючи наклепами й надуманими звинуваченнями. На руйнування украiнськоi дiаспори тодiшнiй уряд УРСР видiляв значнi кошти, утримуючи близько двохсот працiвникiв Товариства.

Отакий спадок отримав Іван Драч, коли за погодженням чи за рекомендацiею влади незалежноi Украiни наприкiнцi 1991 р. очолив цю антиукраiнську структуру. За словами нового керiвника, до проголошення Украiни незалежною державою на працiвникiв Товариства було покладене завдання виконувати контрпропагандистську роботу – лаяти «украiнських буржуазних нацiоналiстiв», усю дiаспору, переконувати украiнську громадськiсть, що «клятi буржуазнi нацiоналiсти» е ворогами украiнського радянського народу i украiнськоi радянськоi iнтелiгенцii, що вони всi служать мiжнародному iмперiалiзму, передовсiм Сполученим Штатам Америки. Це була основна контрпропагандистська функцiя цiеi структури i, якщо реально дивитися на це все, на такiй основi ми започаткувалися» (пiдкреслення мое. – Б. Г.).

Отже, вiдбулася формальна трансформацiя створеноi з контрпропагандистською метою староi структури в Товариство з новою назвою «Украiна – Свiт», але з успадкуванням штату попередньоi органiзацii. У розмовi з кореспондентом УНІАН новий очiльник Товариства розповiв, що пiсля проголошення незалежностi його тодiшнiй голова Володимир Бровченко уперше вигнав чи запропонував пiти трьом або чотирьом прямим кадебiстам, якi працювали у структурi Товариства. Очевидно, iм запропонували iншу роботу, а тих (близько двохсот), що залишилися на своiх мiсцях, необхiдно було переорiентувати на новi завдання: об’еднувати, а не роз’еднувати свiтове украiнство. Пiсля перших тижнiв перебування на посадi голови Товариства Іван Драч, вiдповiдаючи 12 сiчня 1992 р. на запитання професора Фiладельфiйського унiверситету Мирослава Лабуньки про плани органiзацii, сказав, що бачить завдання очолюваноi ним структури у спiвпрацi з украiнцями як на Заходi, так i на Сходi, пам’ятаючи, що «на територii Росii, Казахстану та iнших республiк – мiльйони та мiльйони наших землякiв». Досконало знаючи про руйнiвну антиукраiнську дiяльнiсть Товариства у попереднi тридцять рокiв, коли ставилася мета роз’еднувати украiнство материкове i дiаспорне, Іван Драч у числi першочергових заходiв вважав за необхiдне спрямувати дiяльнiсть Товариства в напрямi консолiдацii украiнцiв Украiни з украiнцями в усiх краiнах поселення, не дiлячи iх на категорii, а спираючись «на всi сили. На весь полiтичний аспект, який був, щоб ми не дiлили рiзнi середовища та товариства. Це мае вiдображати повновартiсний спектр полiтичноi Украiни. Так само, як у стосунках iз захiдною дiяспорою – Америкою, Канадою, Францiею, Нiмеччиною i т. д., ми будемо спиратися на всi тi сили, на весь той полiтичний спектр, звичайно, демократичний, який там е, i теж не повиннi дiлити на т. зв. прогресистiв та всiх iнших».

Треба вiддати належне Івановi Драчу як очiльнику Товариства: за реалiзацiю намiчених планiв приступив вiн з великою енергiею, розмахом i темпом, свiдченням чому е хронологiя подiй. 21 i 22 сiчня 1922 р. Товариство органiзувало Конгрес представникiв украiнцiв iз держав, утворених пiсля розпаду СРСР (Конгрес украiнцiв схiдноi дiаспори), а вже в серпнi 1992 р. вiдбулася вiкопомна подiя: 1-й Всесвiтнiй форум украiнцiв.

Івановi Драчу в очолюваному ним Товариствi багато чого доводилося починати з чистого аркуша. Для забезпечення тiсних зв’язкiв мiж дiаспорою й Украiною необхiдно було вiдмовитися вiд старих структур i створити принципово новi. З цiею метою 1992 р. була створена Украiнська всесвiтня координацiйна рада – УВКР), головою якоi було обрано голову Товариства «Украiна – Свiт» Івана Драча. Вiдповiдно до Статуту в новостворену органiзацiю ввiйшли представники украiнцiв з материковоi Украiни, захiдноi та схiдноi дiаспори (краiн колишнього СРСР).

Цi заходи стали переконливим свiдченням переломного етапу в стосунках мiж материковою Украiною i украiнською дiаспорою. У доповiдях на форумах Іван Драч переконував високе зiбрання (вважаю, переконав), що «молодiй украiнськiй державi потрiбна уся ця дiаспора, i ця держава потрiбна усiй дiаспорi».

У подальшi роки Товариство пiд керiвництвом І. Драча взяло участь у розробцi Державноi програми «Украiнська дiаспора на перiод до 2000 року», домоглося ухвалення ii Кабмiном. Серед заслуг Товариства – iнiцiювання прийняття Нацiональноi програми «Закордонне украiнство на перiод до 2005 р.».

Минав рiк за роком, i Товариству доводилося все труднiше виживати в складних умовах матерiальноi скрути. Дiйшло до того, що з численного штату Товариства на початку 2017-го залишилося всього кiлька працiвникiв. За словами голови Товариства, впродовж рокiв держава «не дае нам жодноi копiйки. Наш будинок (вул. Золотоворiтська, 6. – Б. Г.), за винятком кiлькох кiмнат, здаеться в оренду. Ми живемо, точнiше виживаемо, рiзними пожертвами. Чесно кажучи, ледве iснуемо».

У розмовi з Надiею Юрченко 20 грудня 2010 року Іван Драч заявив, що, попри всi складностi, в тяжких умовах «украiнськi структури iснують – i УВКР, i “Украiна – Свiт”, i Федерацiя товариств зв’язкiв iз зарубiжними краiнами. І яку б там лiнiю не проводила держава, як би не ставився той чи iнший президент або прем’ер-мiнiстр до цього всього, ми займаемося своею украiнською роботою – це основа основ. Ми iснуемо, як той садочок, щоб, коли буде бiльш-менш сприятлива ситуацiя, це все можна було розсадити, щоб воно жило, iснувало й було». Ми не можемо себе мiняти жодним чином: ми е товариством зв’язкiв з украiнцями i при будь-якiй владi будемо стояти на украiнських позицiях i вiдстоювати украiнськi культурнi цiнностi – це для нас найважливiше».

На превеликий жаль, той оптимiзм з кожним роком почав вивiтрюватися й дiйшов до крайньоi межi, коли в «садочку» залишилося обмаль пагiнцiв для розсаджування.

Та, попри всi бiди, дiяльнiсть Товариства «Украiна – Свiт» – важлива вiха в iсторii молодоi Украiнськоi держави. Незаперечна заслуга тут очiльника Товариства Івана Драча. Високий рiвень його iнтелекту, широкий i глибокий погляд на проблеми свiтового украiнства на повну силу розкрилися пiд час пiдготовки й проведення пiд його керiвництвом форумiв свiтового украiнства, котрi стали воiстину вiкопомними подiями украiнськоi iсторii. Доповiдi, виступи Івана Драча на цих всеукраiнських заходах, його iнтерв’ю украiнським i захiдним ЗМІ не втратили своеi актуальностi й нинi. Вiриться, не втратять i для майбутнiх часiв. Ось чому так важливо було в багатотомному виданнi творiв Івана Драча окремий том посвятити темi «Іван Драч i дiаспора». Складнi перипетii розвитку цiеi теми автор цих рядкiв спробував висвiтлити у статтi-передмовi.



Богдан ГОРИНЬ

Киiв, сiчень 2017




Украiнцi всiх украiн, еднайтеся!





Сучасна дума про третього брата



Виступ на І Конгресi украiнцiв незалежних держав колишнього СРСР 22–23 сiчня 1992 р.

Кажуть, що нас за часiв Богдана Хмельницького було стiльки ж, скiльки i наших пiвнiчних сусiдiв. Правда, iсторик Тарас Гунчак нас попереджае: коли ми приеднувалися за Переяславською угодою, то Москва територiально i загарбницьки вже сягала Тихого океану. Руськi, або ж украiнцi, дорiвнювали москалям, або московитам. Згодом черкаси, або ж руськi, стали украiнцями, а московити – руськими. Вже сто рокiв тому (перепис 1897 року) украiнцiв було до тридцяти мiльйонiв, а росiян – до п’ятдесяти. Зараз украiнцiв у межах Украiни майже стiльки ж, як i сто рокiв тому, а росiяни побiльшилися втричi, i стало iх сто п’ятдесят мiльйонiв. Коли б украiнцi розвивалися таким темпом, як росiяни, за цих останнiх сто рокiв, iх було б до ста мiльйонiв. Отож – де ж ми загубили половину свого народу, де ми загубили мiнiмум п’ятдесят мiльйонiв, де ми загубили свою половину? І чи зможемо ми коли не знайти iх на запилюжених манiвцях iсторii, то бодай якось або чимось компенсувати болiсну i трагiчну цю недостачу? Коли живемо кiлькiсно напiвнародом, напiвiсторiею, напiвминулим, то, може, i напiвмайбутнiм? Мов паралiтики з блискучими очима, – згадайте Лесю Украiнку.

Я дивлюся на наше велелюдне зiбрання, i на душi свiтло та радiсно, як то не часто бувае, коли здiйснюеться, нарештi, давня i велика мрiя всього життя. Та водночас не полишае i присмак ще й якоiсь сумоти: i чому ж бо саме нам, украiнцям, нацiональне еднання вiддаровуеться долею так нечасто, навiть не кожному з наших поколiнь? Кому завдячуемо цим – безликiй, невблаганнiй силi пiд назвою Історiя чи таки ж i самим собi? У пошуках вiдповiдi на це запитання запитань для великого нашого народу вдивляемося у приклади iнших, рiзного вiку нацiй, чие насiння розсiвалося по всiх континентах, та й iнодi дивуемося: чи такою вже пекучою е потреба iм збиратися докупи на рiднiй землi, аби радитися, як усiм жити далi? Тим самим, скажiмо, нiмцям, французам, iспанцям чи навiть полякам. Звичайно, про це iм краще вiдомо, але одне цiлком очевидне: за ними довший чи коротший час стояли i стоять мiцнi фортецi нацiональних держав, i кожен мав i мае вiльний вибiр – повернутися до рiдноi домiвки, на землю батькiв, чи жити серед iнших народiв, залишаючись самими собою.

Для нас, украiнцiв, такого вiльного вибору майже не було. Ми навiть не могли поремствувати, опинившись за межами Украiни, що наша держава дбае не про нас. Не було нашоi держави. Пiд рiзними назвами на нашiй не своiй землi вкорiнювалися сатрапii iнших держав-метрополiй з-помiж сусiдiв зi сходу й заходу, пiвночi й пiвдня, якi наче заповзялися якщо не викорiнювати Украiну на Украiнi, то безкiнечно випробовувати нашу добрiсть i життездатнiсть своею агресивнiстю.

Існуе чимало нацiй, яких столiттями пiдбивали пiд себе та гнобили iншi нацii. Трагiчна унiкальнiсть iсторичноi долi украiнства полягае ще й у тому, що нас шматували та роз’еднували водночас рiзнi держави – Литва i Польща, Туреччина, Австро-Угорщина, Московiя. Це не претензii до нинiшнiх спадкоемцiв цих держав. Це слiд пам’ятати нам самим, коли комусь iз нас iнодi кортить аж надто картати наших предкiв за розбрат i незгоди. У рiзнi боки ставали вони обличчям до напасникiв i гнобителiв, отож бувало, що спинами стояли одне до одного. А коли оберталися вiч-на-вiч, то не завжди i не одразу впiзнавали своiх. І так цiлих тисячу лiт. Вiдлуння тiеi, сказати б, багатофронтовостi чи рiзнофронтовостi вiдчуваемо навiть сьогоднi, коли не лише зi слiв суфлерiв-чужинцiв, а самi ще межуемося на захiднякiв i схiднякiв, полiщукiв чи степовикiв. І дай нам Боже розуму i волi, аби сьогоднi украiнець Слобожанщини не почувався чужинцем у Галичинi i навпаки. Вiдчуттям единоi кревностi здолаймо поняття дiаспори в самiй Великiй Украiнi, i тодi побачимо, як притлумляться найболючiшi проблеми iснування украiнцiв на дiаспорах у далеких i ближчих державах. Ось чому вiд самого початку боротьби Руху за незалежну самостiйну Украiну навiть не закликом, а закляттям нашим лунае: «Єднiсть! Єднiсть! Єднiсть!». І хай залишаеться це нашою палкою молитвою i непорушною присягою й надалi.

Любi побратими i посестри! Багато е цiлей, завдань, якi ми ставимо i ставитимемо на цьому украiнському форумi, але кожне питання бачиться менi як складник того великого рiвняння, з якого слiд вивести один-единий результат: реальна, цiлковита державнiсть нашоi Украiни. Ми вiтаемо одне одного з уже потрiйним проголошенням незалежностi Украiни, одначе 16 липня 1990 року, 24 серпня i 1 грудня 1991 року можна порiвняти ще тiльки з зачаттям, родинами i хрестинами (чи радше – з Рiздвом i Водохрещею) нашоi новоi Украiнськоi держави. Коли вона заговорить на повен свiй голос, зробить першi упевненi кроки по землi та почне зростати i мiцнiти – це, власне, залежить вiд того, наскiльки буде мужнiти, розумнiшати, ставати працьовитiшим i непохитнiшим наш патрiотизм – усiх купно i кожного зосiбна.

Менi здаеться, що саме на цьому вселенсько-украiнському вiчi, окрiм багатьох практичних завдань наших спiльних дiй надалi, годилося б нам спекатися i деяких шкiдливих, отруйних мiфiв, якi столiттями творили про нас i нашi недруги, та й ми самi.

Перший, i найпричiпливiший, той, що й досi висотуе нашу нацiональну енергiю, е мiф про те, нiби украiнська нацiя якщо не геть позбавлена державотворчих властивостей, то буцiм мае iх не досить. Сумнiви подiбного кшталту роз’ятрювали душу i волю навiть не одному з великих украiнцiв у минулому, сiяли розчарування, послаблювали потугу до порятунку народу. Цю хворобу не цiлком безуспiшно трансплантували в нацiональну свiдомiсть, особливо на теренi так званоi Радянськоi Украiни в складi СРСР, не лише росiйська розумова елiта, а й украiнськi бiльшовики, серед яких однi за самовбивчим покликанням, iншi через заслiплення виступали воiстину могильщиками, гробокопателями власноi нацii. На кожного новонародженого украiнця чекала змалечку iдеологiчна лоботомiя, щоб вiн довiку не знав про нескiнченну боротьбу своiх предкiв за гiдне мiсце нашого народу серед iнших держав. Героiчна козаччина Богдана Хмельницького та Івана Сiрка, державницька полiтика Івана Мазепи, збройна боротьба за свое iснування УНР 1917–1918 рокiв, звитяжнi подвиги воякiв ОУН-УПА, вся безперервнiсть жертовних нацiонально-визвольних змагань кращих синiв i дочок Украiни аж до останнiх рокiв обпльовувалися i мерзилися, аби у казанi брехнi пiд шаленим тиском кривавого терору i репресiй вивести новий тип украiнця – пахолка iнших держав, а не будiвника власноi. Інодi скрушно нарiкаемо, що чужим i власним нашим селекцiонерам таки вдалося обернути частину украiнцiв на зденацiоналiзований гiбрид, вивести якусь кiлькiсть покручiв, прищепити гiлку вовчоi ягоди до украiнськоi калини. Побiймося Бога! Кому останнi два роки не довели увiч, що украiнська нацiя – нерозчинна, що за всiма законами живоi природи навiть штучно виведена свiдомiсть, врештi-решт, повертаеться ранiше чи пiзнiше до своiх предковiчних нацiональних генiв, той справдi знесилюеться i капiтулюе як патрiот. Студентська жовтнева революцiя в Киевi 1990 року, масове поширення iдей Руху, якi посiялися навiть у головах його супротивникiв, i, нарештi, референдум 1 грудня 1991 року, а також повсюдне зростання нацiональноi свiдомостi украiнства в несприятливих умовах на найдальших просторах колишнього СРСР – це симптоми необоротного й остаточного одужання нацii. Хiба не достатнi пiдстави для вiри в безсмертя украiнства?

Щоправда, якби не це, не сьогоднiшне воскресiння Украiнськоi держави, вiрус самоiдства ще точив би душi багатьох iз нас. І за давньою традицiею багато високих украiнських умiв i роботящих рук пiддавалися б на таку зрозумiлу людську спокусу – шукати талану в розбудовi чужих держав. Чужоi науки i культури, чужоi армii i господарки. Чужоi моцi i чужоi слави. Вiд часiв Мелетiя Смотрицького з його «Плачем» за десятками славних украiнських князiвських родiв, якi пригорнулися до Речi Посполитоi i небачено змiцнили чуже королiвство проти власного народу, вiд участi цвiту украiнства у побудовi Петровсько-Катерининськоi Росiйськоi антиукраiнськоi iмперii – i аж до шалених сучасних атак на незалежнiсть Украiни з боку «обрусевших iнородцiв» украiнського походження з Москви i Петербурга; до прикроi, самовбивчоi участi «русскоязичних iнтерiв» – украiнцiв у московськiй стратегii придушення мiсцевоi нацiонально-визвольноi боротьби в колишнiх республiках СРСР – i досi подибуемо наших спiввiтчизникiв як найактивнiших державотворцiв для iнших нацiй i народiв. Сподiваймося, що тисячолiтнiй вiдплив нацiонально-творчих сил, перетворення iх для украiнського народу в «пропащу силу» нинi змiниться на зворотний вектор-приплив до рiдноi землi, «на тихi води, на яснi зорi». Не може бути, щоб ми, такi незамiннi мастаки будувати чужi держави, не зумiли чи не захотiли збудувати власну, коли всiх кличе зараз рiдний народ. Не е i не може того бути, щоб Украiна значилася на етнографiчно-полiтичному глобусi як мiсце свiтовоi нацiональноi аномалii. Могутня сила нацiонального духу одного з древнiх iсторичних народiв через тисячолiття вiдновила свою державу бiля гори Сiон. Магнiт Руси-Украiни, Киiвськi, Канiвськi i Карпатськi гори, степи Пiвдня i простори Лiвобережжя – ось що творить украiнську землю обiтовану, скiльки б i хто б не розсiював нас по свiтах i силкувався асимiлювати у нашiй праiсторичнiй власнiй ойкуменi.

Інший мiф, що е неабиякою духовною чужинецькою зброею масового ураження – це алогiчний, параноiчний мiф про украiнський нацiоналiзм як щось украй неприйнятне для iнших нацiй i мало не соромiцьке для самих украiнцiв. Здавалося б, ця сюрреалiстична, абсурдистська маячня мала бути давно висмiяна свiтовою громадською думкою, якщо така iснуе i розраховуе на респектабельнiсть. Та саме зараз, коли Украiна, один з фундаторiв ООН, – через майже 50 рокiв хоче здобути нарештi свiй нормальний, законний i повноправний статус члена свiтового спiвтовариства, украiнським нацiоналiзмом лякають i iнших, i самих украiнцiв. І що е найсмiшнiшим, продовжують фабрикувати цей мiф iнтелектуали сусiднього народу, в якого нацiональна росiйська iдея е альфою й омегою суспiльноi свiдомостi, нарiжним каменем духовностi. Проти украiнського нацiоналiзму сьогоднi в Росii консолiдувалися всi, хто ще вчора чубився i гризся за владу: комунiсти i демократи, нацiонал-фашисти i гекачепiсти, лiберали i монархiсти, для яких Росiйська iмперiя пiд будь-яким штандартом була, е i буде «юбер аллес».

Ми, украiнцi, маемо право i обов’язок сказати перед лицем людства французам, нiмцям, англiйцям, американцям, японцям, китайцям, арабам i всiм iншим спiльнотам, яких Бог благословив бути рiзними, позначив вiн i нас чiткими нацiональними властивостями: хiба не ваш органiчний, благословенний нацiоналiзм дав вам силу вкоренитися на нинiшнiх своiх територiях, став архiтектором ваших держав i окреслив кожнiй нацii ii спосiб життя? І скiльки б ви не iнтегрувалися, хоч би як вдосконалювалося свiтове спiвтовариство народiв, жодна з ваших держав навiть гадки не мае денацiоналiзуватися у своiй основi. То, може, й Украiнi дозволите нарештi стати схожою на вас? Запитання наiвне. Але бiльш наiвно i недалекоглядно вiддавати перевагу в мiждержавних свiтових вiдносинах тяжко хворiй на iмперiалiзм Росii перед мирною i толерантною щодо iнших нацiй краiною. Якби столiттями вiдпрацьована до вiртуозностi мiжнародна великодержавна пропаганда Росii i тепер важила бiльше, нiж мiжнародна справедливiсть i здоровий глузд, довелося б визнати, що провина украiнцiв перед людством полягае лише в тому, що ми вогнем, мечем i пiдступнiстю не завойовували колонiй в Азii, Африцi i обох Америках, не винищували i не грабували iнших нацiй i народiв. Але погодитися з цим було б не по-божому з точки зору всiх релiгiй. Ну а коли свiт i досi тримаеться винятково на печерному правi сильнiшого й агресивнiшого, то це означало б, що i Статут ООН, i мiжнародне право е чистiсiньким лицемiрством.

Про це на часi нагадати саме зараз, коли новi росiйськi володарi заходилися будувати ще одне диво свiту – демократичну iмперiю. Коли в Кремлi вже не потай, а вiдверто готують свою найбiльшу в свiтi армiю, якiй, хвалити Бога, так i не вдалося завоювати планету, для нового, другого в XX столiттi, походу на Украiну. Погрози застосувати щодо Украiни «югославський варiант», здаеться, стали щоденною повиннiстю ельцинськоi команди. Сподiвання, що цього разу умиротворення нового свiтового агресора i палiя вiйни вже за рахунок Украiни буде удатнiшим i щасливiшим для захiдноi цивiлiзацii, нiж колись у Мюнхенi, не виглядае зрiлим i розумним.

За кiлька мiсяцiв незалежностi ми, здаеться, зумiли сказати всi високi слова про нову епоху в iсторii нашоi улюбленоi Батькiвщини, Матерi-Украiни. Висловити всi найкращi побажання самим собi, найсвiтлiшi надii на майбутне. Може, це не всiм сподобаеться, але хотiлося б закликати, аби ми швидше пройшли фазу розчуленостi, взяли себе в руки. Попереду ще роки i роки працi, але й тривоги нашоi. Украiна ще робить ракети i танки для Росii. Ще й близько не пiдiйшли ми до еквiвалентного обмiну товарiв з учорашньою метрополiею. Росiя не лише конфiскувала нашу частку колись спiльного золотого запасу, а й досi забирае собi валютний виторг од украiнського експорту, та й не став той експорт украiнським. В Украiнi ще й досi немае справжнього украiнського уряду, i наша державна полiтика досить часто слухняно йде на буксирi полiтики росiйськоi. Кiлькiсть краiн, що визнають державнiсть Украiни, ось-ось сягатиме за сотню, але украiнцiв ще не визнають за украiнцiв у Воронежчинi, на Берестейщинi, Стародубщинi чи на Кубанi. Та навiть у Донбасi ще вагаються, як ставитися до украiнцiв – як росiян украiнського походження чи украiнцiв росiйськомовного походження.

Так, ще не вмерла Украiна. Не вмерла вона в Америцi i Канадi, Австралii i Аргентинi, у Празi, Лондонi, Мюнхенi i навiть у Москвi. То зробiмо ж спiльно все, що можемо, i набагато бiльше, аби вона в черговий раз не впала в самiй Украiнi.

Кiлька слiв про третiй найсвiжiший мiф, який втовкмачуе казуiстичну тезу про те, що права людини – вищi за права нацii. Кажуть – це европейський рiвень правосвiдомостi. Ну ж бо поiдьте до будь-якоi европейськоi краiни i зажадайте вiд ii громадян, аби розмовляли з вами «по-человечески», тобто лише вашою мовою; забажайте там оселитися за вашим власним вибором i влаштуватися на роботу, та ще й житло вимагайте. І щоб у дитсадку та в школi тубiльцi-французи чи нiмцi навчали ваших дiтей також тiльки «на человеческом языке». Вас охоче ознайомлять з квотами для iммiгрантiв, з обмеженням на прийом на роботу iноземних зайд, з правилами нелегкого надання громадянства. Навiть погостювати пустять лише тодi, коли ви пiдтвердите свою кредитоздатнiсть або надасте гарантiю, що вас тут хтось зобов’язався утримувати. Отак хутко переконаетеся, що цитаделi прав людини i демократii е наскрiзь нацiональними. І зовсiм не тому, що тi нацii не досить пiдкованi теоретично i вiддали перевагу не пролетарському iнтернацiоналiзмовi, а буржуазному нацiоналiзмовi. Просто за столiття i тисячолiття не винайдено сприятливiшого суспiльного середовища для реалiзацii всiх прав людини, нiж нацiональна спiльнота, та ще й у формi нацiональноi держави.

І не iронiя долi, а завидющий i загребущий рефлекс бачиться за тим, що цей мiф нашвидкуруч змайстровано саме в Росii i саме тепер. Вимагаючи екстериторiальностi для росiян у державах СНД, iмперськi iнтернацiоналiсти якраз i обстоюють право на власну нацiональну винятковiсть, не зважати на звичаi i права «iнородцiв», корiнних нацiй, створювати скрiзь анклави своеi етнiчноi переваги, щоб у слушний час зажадати цiлковитоi автономii i «воссоединитися» з Росiею, як це сталося в Приднiстров’i, як це робиться в Криму, як i досi не вiдмовилися зробити в краiнах Балтii. Ви знаете краще, чи пiклуються так само про права людей рiзних нацiональностей у Росii. Але й загальновiдомi акцii по нещодавному вигнанню iнородцiв зi Смоленська i Ярославля, шалений масовий опiр вiдновленню репресованоi нiмецькоi автономii у Поволжi, фактичне винищення малих народiв Пiвночi, лiквiдацiя украiнськоi культури на Кубанi, опiр створенню украiнських шкiл навiть у самiй Украiнi розкривають усю пiдступну, фарисейську сутнiсть удаваноi демократичностi шовiнiстичного iнтернацiоналiзму.

Зiбравшись з усiх-усюд недавньоi iмперii, ми не мусимо вiдчувати один щодо одного анi провин, анi пiдозрiнь, анi недовiри. Я не знаю жодного свiдомого патрiота нашоi землi, який мiг би обгрунтувати i сформулювати хоч один докiр Украiни своiм дiтям, якi опинилися поза нею, на чужинi. У iхнiх родоводах – уся енциклопедiя неймовiрного i по-диявольському винахiдливого тиску на нашу нацiю з боку ii недоброзичливцiв упродовж столiть. Росiйська iмперiя, колонiзуючи i грабуючи Украiну, виштовхувала наших спiввiтчизникiв, спонукуючи iх наново освоювати довгу смугу схiдних росiйських володiнь аж до Тихого океану, – створила справжнiй украiнський екватор через Кубань, казахську цiлину, Алтай i Зелений Клин, позначений пунктиром бiлостiнних украiнських хат та зелених садiв там, де до них непривiтно i неприступно буяла неокультурена природа. Та найбiльше було насильства i гвалтовного переселення украiнцiв з Украiни. Знаемо i про петровськi заслання украiнцiв до Сибiру, i про селянськi ешелони на Схiд сталiнськоi доби, i про масову депортацiю в «неiсходиму» цiлих захiдноукраiнських сiл у повоеннi часи. На жаль, значно менше знаемо й досi про ретельно розробленi плани вивезення з Украiни молодоi робочоi сили i квалiфiкованих спецiалiстiв, що реалiзувалися аж до останнього часу через так звану систему оргнабору та розподiлу випускникiв вузiв i технiкумiв. Було б корисно i повчально, якби нашi вченi нарештi заглянули в нинi нацiоналiзованi архiви ЦК КПУ, того ж Управлiння по оргнабору робочоi сили, щоб ми до решти осягнули цi таемнi «мирнi» плани денацiоналiзацii украiнства, розчинення його в iнших етносах як по всiй iмперii, так i в самiй Украiнi, цiлеспрямоване iх перемiшування державною кописткою у спiльному казанi. Без такого перемiшування i перемiщення однiеi з найсильнiших нацiй годi було й мрiяти про перетворення iнших етносiв у безлику, роботизовану «нову iсторичну спiльноту» – «радянський народ». Та нi царям, нi столипiним, нi берiям, нi щербицьким, нi iншим лiквiдаторам украiнськоi нацii i в страшному снi не мiг приснитися наш Конгрес, як символ того, що не вивiтрилися душi украiнцiв, не пересохли рiки, рiчки, струмки украiнства на далеких землях i не втратили свого зв’язку зi своiм украiнським океаном.

Особлива тема – украiнцi i Радянська армiя. Кажу «Радянська», бо ii й досi хочуть залишити такою вiдвертi й потаемнi iмперськi реваншисти. Ще язовськi маршали та генерали, волаючи проти нацiональних збройних сил, доводили, що без украiнцiв найбiльша в свiтi армiя СРСР не може iснувати. Украiнцi ж бо становлять основне ядро найквалiфiкованiших спецiалiстiв i найтямущiших командирiв у всiх родах вiйськ. Може, це й потiшило б наше нацiональне самолюбство, коли б не йшлося про армiю, Украiнi чужу за своею природою i цiлями – завойовника планети. На щастя – недолугого, хоч народи рiзних континентiв таки обпалив мiлiтарний шал бiльшовицькоi «непобедимой и легендарной». Та у свiй доленосний час Украiна сьогоднi не забувае i про особистi долi украiнцiв в армiйських погонах. Прикро, звичайно, що мiлiтаристський дух чи лiпше – чад «русского воинства», як показали недавнi офiцерськi збори в Москвi, повiльно вивiтрюеться з-пiд вiйськових папах i картузiв. У цiй ситуацii оптимiзму i надii додае людська i громадянська позицiя офiцерiв-украiнцiв i офiцерiв Украiни, якi вважали б ганьбою для своеi честi допустити «югославський варiант», що ним Украiнi методично, а останнiм часом – пiдозрiло часто погрожують слiдом за Горбачовим новi московськi полiтики та iхнi газетнi i телевiзiйнi солов’i. Попри всi тяжкi для нашоi iсторii нацiональнi вiдступництва, незважаючи на всю ефективнiсть армiйського «промивання мiзкiв», яке називаеться «политической подготовкой», неможливо навiть уявити, щоб сьогоднi офiцери Украiни дозволили комусь здiйняти руку на свiй народ або не побажали його захистити. Афганiстан, горбачовськi мiжнацiональнi кривавi авантюри, гекачепiстський путч, божевiльнi намiри кандидата у фюрери Жириновського, трагiчна iсторiя грузинського нацiонального розбрату – ось яка реальна, життева полiтграмота навчае нинi гiдноi громадянськоi поведiнки кожну людину як цивiльну, так i ту, що приставлена до зброi. Обнадiюе те, що в специфiчно жорсткому, а часом i жорстокому iерархiчному вiйськовому середовищi офiцери Украiни, всупереч усiм протидiям, мужньо i гiдно приступили до створення нацiональних Збройних Сил Украiни.

Компартiйнi й радянськi кадри украiнцiв-русифiкаторiв по всiх республiках як утвердителiв бiльшовицькоi iмперii – теж окрема розмова, дуже болюча i дуже необхiдна для духовного здоров’я нацii.

Широко вiдомо, що Борис Єльцин однiею з козирних карт своеi полiтики зробив «захист» не тiльки росiян, а й усього росiйськомовного населення в усiх державах СНД. Ми не хочемо нiчим i нiким козиряти, перетворювати украiнцiв за межами наших кордонiв на предмет полiтичних спекуляцiй i торгiв. Одначе Украiнi було б важко називатися цивiлiзованою державою, коли б вона не почала нарештi всебiчно пiклуватися про те, щоб украiнцi за ii межами, скажiмо, в Росii чи серед сябрiв-бiлорусiв жили i почувалися так само вiльно i не утиснено, як росiяни i бiлоруси в Украiнi. Годi й казати, що без такого паритету не лише яка-не-яка спiвдружнiсть держав, а й саме на вiки вiчнi майбутне народiв ставитиметься пiд постiйний сумнiв.

Слiд визнати, що ми заборгували перед спiввiтчизниками поза Украiною. Ще доведеться розмотувати й розмотувати клубок причин такого становища, але вже сьогоднi ми робимо докорiнний поворот у дiяльностi Товариства зв’язкiв з украiнцями за кордоном. Не йдеться про змiну прiоритетiв, спрямування iх, скажiмо, iз захiдного на схiдний чи пiвнiчний напрямки, а про паритет кожноi дiаспори в нашiй роботi. А ще точнiше – ми повиннi бути передовсiм там i з тими, де i хто iз спiввiтчизникiв в даний час найбiльше потребуе пiдтримки i реальноi допомоги. Нам немае потреби вигадувати якусь нову, здебiльшого штучну чиновницьку спорiдненiсть мiст чи регiонiв Украiни з мiсцями компактного проживання украiнцiв у державах СНД. Прагнутимемо, аби потреба приязнi i спiлкування украiнцiв через кордони стимулювалася не адмiнiстоативним пiдстьобуванням, не планом до двору, а стала своерiдним свiдоцтвом на нацiональну, патрiотичну зрiлiсть i полiтичних партiй та громадських рухiв, i владних структур згори й донизу в незалежнiй Украiнi.

Окремою республiкою украiнською, окремим регiоном, навiть окремою дiаспорою в погонах е украiнцi в збройних силах колишнього Союзу – за неперевiреними даними (спробуй iх перевiр!) лише украiнського офiцерства 342 тисячi. Тисячi, коли не десятки тисяч украiнцiв-генералiв. Отож озброеного украiнства на територii Схiдноi дiаспори – понад мiльйон безперечно.

Та чи озброенi вони украiнським духом, украiнським патрiотизмом, простiше кажучи, чи е вони свiдомими украiнцями? Якби то було так, жодних проблем iз створенням Украiнськоi армii ми б не мали. Та i бiльше того – украiнський патрiотизм вiд Мурманська до Кушки, вiд Курил до Балтики, вiд Москви «до самых до окраин» зробив би неможливим всiлякi зазiхання на молоду украiнську демократiю, молоду Украiнську державу. У тому й суть, що серед того мiльйона армiйського украiнства помiж багатьма патрiотами не менше чистокровних хохлiв i вiрнопiдданих малоросiв, якi пiд маскою заяложеного iнтернацiоналiзму душили танками Прагу i винищували вогнем Афганiстан.

Украiнське холуйство – це тема окремоi розмови, але воно характерне i для материка Украiни, i для його розсiяння.

Подiл на Захiдну Украiнську Дiаспору i Схiдну Украiнську Дiаспору досить умовний, але для зручностi i для аналiзу давайте так i будемо вживати – Захiдна i Схiдна. До Схiдноi можна б залучити украiнцiв Молдови i Берестейщини (хоча насправдi вони до дiаспори не належать), Прибалтики i Санкт-Петербурга, Москви i всiеi безкордонноi Росii, Закавказзя, Казахстану i Середньоi Азii. При такому подiлi украiнцiв Таджикистану (41.375) треба брати до Схiдноi, а куди ж брати украiнцiв заходу? Украiнцiв Зеленого Клину – звiсно куди, а куди ж украiнцiв у Японii, Китаi чи в двох Кореях подiти? До Захiдноi, чи як?

Отож Дiаспору Схiдну приймаемо в межах поселення украiнцiв колишнього Союзу РСР, а Захiдну – поза його межами, бо все ж переважна частина наших землякiв – на Заходi.

Хiба не зможемо ми до 2000 року органiзувати бодай 2000 студентiв зi Схiдноi дiаспори у вузи Украiни – органiзувати волею серця i владнiстю розуму?!

Хiба не можемо ми створити перспективнi i престижнi украiнсько-англiйськi лiцеi у Владивостоку i Алма-Атi, у Мурманську i Норильську, в Москвi i на Берестейщинi, куди за патрiотами-батьками йшли украiнськi й не лише украiнськi дiти?! Хiба не зможемо допомогти литовцям створити музей Шевченка у Вiльнюсi, вiдкрити музей запорожцiв на Кубанi чи музей украiнського рушника на Далекому Сходi!

Украiнцi украiномовнi й росiйськомовнi, англомовнi й офранцуженi, колонiзованi й румунiзованi – еднаймося навколо матерi Украiни, украiнськоi мови – ii душi й правiчноi сутi.

Достовiрна статистика свiдчить, що двое украiнцiв живуть в Украiнi, а третiй – поза Украiною (Захiдна Дiаспора – до п’яти мiльйонiв, Схiдна – до десяти мiльйонiв). Де ж вiн, той третiй? Чи можуть бути двое без третього, коли постае Украiнська держава, – i всi ми втрьох або пропадом пропадемо, або збудимось i утвердимось, i постанемо перед свiтом в святiй едностi усiх трьох?! Украiною постанемо. Святою трiйцею постанемо в злютованiй едностi тризуба. Згадаймо iсторичну «Думу про втечу трьох братiв з Азова»:

		З города Азова, з тяжкоi
		неволi три братiки тiкали.
		Ой, два кiнними, третiй пiший-пiшаниця,
		Як битой чужинець-чужениця.
		За кiнними братами бiжить
		вiн, пiдбiгае…
		Кров’ю слiди заливае…
		Слiзьми поливае,
		Словами промовляе:
		«Братiки моi рiдненькii…
		Мене обiждiте,
		Із собою вiзьмiте.
		До городiв християнських,
		хоч мало, пiдвезiте».

Саме оцю iсторичну думу колись нагадав нам канадський публiцист Роман Рахманний: «…не йдеться тут про лiтературно-мистецький аспект трагiчно-прекрасноi думи, хоч i яке цiкаве тут вiдтворення одноi з межових ситуацiй фiлософського порядку. Трагiчна доля наймолодшого брата, покинутого старшими братами на безлюднiй i безводнiй окраiнi землi украiнськоi, пригадуеться у зв’язку з сучасною життевою обстановкою значноi кiлькостi украiнцiв… Саме в “Думi про втечу трьох братiв з Азова” вiдтворено, майже на пророчий лад, межову ситуацiю украiнцiв…»

Украiнцi з Берестейщини i Молдови, з Пiвнiчноi Слобожанщини i Донщини, iз Саратовщини i Башкирii, з Кубанi i Ставрополля, з космiчного Байконура i нафтоносноi Тюменi, з Казахстанських степiв i Киргизii, з Зеленого Клину i Камчатки, з Соловкiв i Магадана, з Узбекистану i Закавказзя, з Туркменii i Алтаю, з Прибалтики i Заполярного кола – з усiх-усюд, куди долетiла украiнська пiсня. Нi, ви не будете тим третiм братом з Азовськоi думи на чорному шляху чужоземноi неволi: безводдя, безхлiб’я i безправ’я.

Ви будете рiвними серед рiвних – святою трiйцею будемо за чисто застеленим столом украiнськоi державностi, украiнськоi долi.

Слава нашiй незалежнiй державi! Слава Украiнi!



«Лiтературна Украiна». – 1992. – 30 сiчня.




Доповiдь на Першому Всесвiтньому форумi украiнцiв


Колись наш народ запрiг був у грандiозний плуг мiфiчного Змiя i зробив був навколо Киева Змiйовi вали. Вистачило в нього сили, в народу. Тепер той ядерний Змiй дихае через монструальнi зябра унiкального по смертоносностi саркофага, в нас немае сили задушити того ядерного Змiя – вiн збирае страшну, моторошну данину з Украiни. Наш форум проходить на вiдстанi меншiй, нiж сотня кiлометрiв од цього монстра, який знищуе наше майбутне. І ми так звикли до нього, що аж наче гордимося цим лихом.

Ми живемо на руiнах i не встигаемо обчислювати безмiр наших втрат. Найбiльший геноцид XX столiття, наш голод 33-го, i не обчислений, i незаналiзований вiдповiдним чином, сидить у наших генних глибинах таким собi ядерним монстром, i випромiнюе отой Голод-33 таку нищительну негативну енергiю, яка досi нас вражае своiм розбратом i дивовижним невмiнням опанувати найпростiшi речi. Часто ми послизалися на тому мiсцi, через яке iншi народи проходили легко i без напруження. Проблеми не розв’язуються, а грандiозно помножуються, i пройти мимо них – це залишити мiнне поле проблем для наших нащадкiв, котрi будуть на них пiдриватися, як пiдриваемося ми на нашiй спадщинi, i наш хвалений спис Георгiя-Змiеносця не досягае пащi Змiя. Навiть рок-програму, рiдну i свою, називаемо «На руiнах». Можна було б називати «На похоронi Матерi». Було б оптимiстичнiше.

Незрiдка можна почути, що в нашому нацiональному самоусвiдомленнi, особливо останнього, тобто першого вiльного року, забагато болючого i болiсного. Що переживання трагiчного в долi украiнства заважае зосередитися на будiвничих справах. Можливо, так i е, i вже час ударити лихом об землю й заходитися до роботи по-справжньому, по-хазяйському. Розпука i голосiння не помiчнi до справи – це знали нашi предки i тим рятувалися. Життездатнiсть украiнськоi нацii i сьогоднi бере гору, так чи iнакше опановуе всi несприятливi обставини. Можливо, це тiльки мое вiдчуття, але менi здаеться, що теперiшнiй порив до свободи, освячений несподiваним для багатьох першим грудня, став виявом глибинноi реакцii нашоi спiльностi на ту критичну межу, до якоi доведене украiнство, коли з нього вичерпано дощенту жертовнi ресурси для Бога, iсторii i сусiднiх народiв. І коли воно единою волею, спiльним зусиллям не перемiнить свiй сiмсотлiтнiй статус нацii-жертви, не розiрве цю фатальну нитку Парки, не зав’яже на нiй вузол для прядива зовсiм iншоi долi, то урветься саме iснування нашого етносу.

Менi здаеться, що цей феномен народу-Христа, якого безупинно розпинають, бiля якого змiнюються лише синедрiони та стражники, ще не осмислений людством i нами самими. Цивiлiзацiею – для того, щоб покаятися перед украiнцями, якi ii годували своею плоттю i кров’ю i захищали. Нами – задля того, щоб, нарештi, зiйти з хреста, i щоб на тому хрестi ми були останнiм переслiдуваним народом. Можливо, у цьому й полягае божественна мiсiя украiнства. Досить жертв – таку заповiдь вистраждала i несе людству украiнська нацiя наприкiнцi XX столiття. Того самого столiття, через видимi прикметнi явища якого – тобто першу i другу свiтовi вiйни, фашизм, комунiзм i ядерну енергiю – проступае суть новоi епохи – геноцид проти украiнства. Саме Украiна стала епiцентром обох цих найбiльших воен, тереном, на якому зiткнулися воскреслi з пiтьми людськоi дикостi коричневий i червоний канiбалiзм. Саме над Украiною розсiяно триста хiросимських бомб у Бiблiею предбаченому Чорнобилi. Геноцид проти украiнства – це виклик XX столiття цiлому людству. На цей виклик Украiна двiчi повстала до боротьби за свое iснування – у 1917–1920 роках i в Другiй свiтовiй аж до початку 50-х, коли героi УПА прийняли останнiй бiй на рiднiй землi. Обидвi нашi потуги були жорстоко втопленi в кровi. І от наше трете повстання – мирне. І воно не може не увiнчатися перемогою. І це теж наша блага вiсть цiлому людству. І хотiлося б, щоб воно прийняло i сприйняло цю вiсть.

Так, ми нарештi тепер лiчимо нашi втрати у XX столiттi. Не тисячами, не десятками тисяч доводиться позначати iх. Мiльйонами, десятками мiльйонiв. Збиваемося з рахунку, бо нам не давали навiть знати, скiльки украiнцiв вистрiляно, вирiзано, вивiшано, спалено бiлими i червоними гвардiями, скiльки виморено масовими голодiвками 1921–1922 рокiв i 1932–1933 рокiв, скiльки розсiяно по сибiрах i пiвночах «розкуркулених», а скiльки «бандеровцев» i «бандпособников». Ми ще не знаемо, скiльки украiнцiв депортували з Украiни пiд виглядом рiзних оргнаборiв, а для деукраiнiзацii Украiни завозили сюди iнтернацiоналiстiв з усього СРСР. Наша земля гостинно приймала всiх, ii робили мачухою лише для власних дiтей. Ще не всi кремлiвськi архiви вiдкритi, та й немае певностi, що Москва наважиться оприлюднити тi з них, що стосуються найнебезпечнiшого й для нинiшньоi Росii «украинского вопроса». Але й без того маемо багато доказiв, що найграндiознiший з усiх людиноненависницьких планiв XX столiття – план Сталiна щодо остаточного виселення украiнцiв з Украiни, про що колись повiдомив Хрущов, – був не лише плодом параноi вождя. Вiдлуння диявольських зазiхань на деукраiнiзацiю нашоi землi для «обустройства» життевого простору (економiчного, мовного, етнiчного) для iншого народу не вщухае й досi.

Тож навiщо ми лiчимо наших вигублених единокровних? Повiдомляеться, що в пiвнiчних лiсах уже пiвстолiття лежать непохованими останки радянських солдатiв. Якби навiть не було iнших причин, Радянський Союз не мав би права iснувати тiльки через цю свою нелюдську дикiсть, через свое питоме органiчне некрофiльство. Ми ж знаемо, що тiнi наших не забутих, незабутнiх украiнських предкiв мають знайти спокiй, навiки оселившись у пам’ятi народу. І тiльки тодi заспокояться i нашi живi душi, i душi прийдешнiх поколiнь, вбираючи в себе невидиму енергiю попередникiв – так в Украiнi споконвiку шанували свое людське корiння.

Я певен, що представники Захiдноi дiаспори, якi приiхали на форум, почують багато щирих слiв подяки за активну моральну й матерiальну допомогу патрiотичним силам Украiни у найскладнiшi й найбурхливiшi кiлька останнiх рокiв наших незалежницьких змагань. І передадуть цю вдячнiсть тисячам i тисячам своiх спiвгромадян. Чи варто говорити, що цю помiч годi вимiрювати лише сумами пожертв i чорнобильським страдникам, i демократичним органiзацiям, культурним акцiям? Братерство i солiдарнiсть украiнцiв цiлого свiту – ось той новий поважний чинник полiтичного й духовного життя в Украiнi, який постав iз нашого спiлкування та благотворно оздоровлюе нацiональну свiдомiсть, помножуе творчу енергiю нацii. Ми чи не вперше починаемо долати лихi вiруси класового та примiтивного егоiстичного розбрату, якi нам намагалися столiттями впорскувати в кров i трансплантувати в гени поколiнь хитрi i пiдступнi чужинцi. І пiзнаемо велику радiсть еднання.

Хотiлося б, аби ця радiсть залишалася чистою, нiчим не зiпсутою, щоб ii не затьмарювали тi чи iншi непорозумiння. Я думав так i сяк, чи слiд зачiпати тут питання досконалостi наших стосункiв, i певен, що таки варто.

Ми всi живi люди зi своiми особистими чеснотами i вадами, тiльки-но пiзнаваемо одне одного, i немае нiчого дивного, що чинимо iнодi необачно, в чомусь помиляемося. Було б прикро, коли б ми прискiпливо ставили одне одному на карб кожен прорахунок, давали iм нашаровуватися i сiяли кукiль особистоi недовiри i пiдозри. Бачу лише один запобiжний засiб: нелукавство i щирiсть, обопiльна шаноба. І тодi жоднi баба Параска i баба Палажка нас не посварять.

Якщо дивитися на речi тверезо, рацiонально (а дефiцит саме здорового прагматизму, можливо, е поки що одним з найприкрiших наших украiнських дефiцитiв), то стосунки материковоi Украiни з величезним океаном украiнськоi свiтовоi дiаспори i не можна передбачати як безпроблемнi i самi лише празниковi. Хоча людська природа так само потребуе свята, як хлiба, i вiри, а ми ж чи не найдовше з-помiж iнших народiв iшли до свята на нашiй вулицi. Але маемо точний камертон, який допоможе нам уникати дисонансiв i гармонiзувати розмаiте рiзноголосся свiтового украiнства. Цей камертон – нацiональне вiдродження. Воно потрiбне нам не лише як загаловi, як народовi, як державi, а й як великий набуток кожного украiнця й украiнки. Нацiональне вiдродження пiдносить нашу людську гiднiсть, самоповагу, збагачуе сенс iндивiдуального буття, без чого, як знаемо, важко почуватися щасливим навiть у найщасливiший час. Ми переконалися, що цей камертон не вмовк в украiнськiй душi. Ми побачили, що нацiональна iдея не е чимось невловимим, а, як висловився наш московський украiнець Олександр Руденко-Десняк, це соцiально-етична категорiя, без розумiння якоi загалом невiдомо про що говорити. І якщо сiчневий конгрес представникiв Схiдноi дiаспори в Киевi поменшив число украiнських песимiстiв в Украiнi i поза нею, то це реальний крок у нацiональному вiдродженнi. Немае сумнiву, що наш свiтлий форум додасть сили i снаги всiм будiвничим Украiнськоi держави, i ще бiльше наших братiв i сестер упевняться остаточно: ще не вмерла Украiна i нiколи не вмре! А вiдтак наша мати Украiна дiставатиме бiльше й бiльше роботящих рук, тямущих голiв i вiдданих сердець, що працюватимуть на ii звеличення i звiчення.

Те, що було довгими роками нашою тугою i болем – маю на увазi вимушене розсiяння украiнцiв по свiтах, – нинi за незбагненим промислом iсторii може i мусить обернутися нашою силою. Життя i праця украiнцiв у середовищi iнших народiв, iнших культур вiдкривае безлiч каналiв швидкого збагачення себе досвiдом сучасноi цивiлiзацii, виходи до якоi були для Украiни глухо заблокованi упродовж столiть. Бачимо, яким неоцiненним глобальним чинником для твердого стояння на землi своiх нацiональних держав е свiтова еврейська дiаспора, а ще – вiрменська, польська. А помiркуймо, чому Росiя так ревно плекае своi етнiчнi i культурнi анклави не лише на колонiзованих нею просторах, а й столiттями дбае про своi нацiональнi точки опертя в цiлому свiтi. Тiльки-но заходить про корiннi iнтереси Росii, як знiмаються найзапеклiшi суперечностi мiж бiлими i червоними, монархiстами й анархiстами, мiж аристократами i простолюдом, i кожен «русский» поспiшае «обустроить Россию», створити iй найсприятливiшi умови на всiх континентах. Гадаю, що й закликати самих себе наслiдувати подiбнi приклади е зайвим. Нам неминуче доведеться вчитися забезпечувати Украiнi свою всесвiтню присущнiсть, бо пiд сучасну пору це е, сказати б, стандартною нормою iснування народiв i краiн, чи й не такою ж обов’язковою, як i плекання державноi незалежностi. А точнiше – однiею iз запорук непорушностi суверенiтету.

Ось такий змiст укладали i вкладають украiнськi патрiоти-демократи в слова: «Єднiсть, еднiсть, еднiсть!» Тут, в Украiнi, цiею ж молитвою ми освячуемо всi нашi стосунки зi свiтовим украiнством. І, хвалити Бога, патрiоти Украiни за ii межами розумiють цей наш нацiональний пароль, чують його навiть через трiскотiння класових вiдбiйних молоткiв, що раз у раз вгризаються в скелю нашоi нацiональноi спiльноти, аби не дати iй стати монолiтною. Сподiваюся, що й нашi тутешнi «найреволюцiйнiшi революцiонери» невдовзi зрозумiють, що лупають не ту скалу, не туди стрiляють. Самоiдiв у свiтi не шанують.

А взаемини украiнцiв усього свiту з Украiною, я певен, можуть стати i стануть такими, як у великiй дружнiй родинi: iнодi комусь кортить i побуркотiти, i почуття освiжити перед сваркою, але ж туляться i горнуться до родакiв, бо любляться. Певен також, що стане у нас на це i людських воль, i державноi волi, i кебети. Якщо не забракне взаемноi приязнi.

Була в мене сусiдом у телiжинському дитинствi родина Заграюкiв. Хата була пiд бляхою, i в хатi патефон був. Та ще в сусiда Гаврила двi жiнки було, двi сестри – Ялина i Оксана. Ялина була офiцiйною жiнкою, а слiпа Оксана при сестрi i при сестриному чоловiковi. Мiй ровесник Гриша був сином Гаврила Гополiтовича i сином двох матерiв. Матiр’ю вiн називав Ялину, а насправдi матiр’ю була слiпа Оксана, а не безплiдна господиня. Оксана була наймичкою при сестрi, i рiдний син називав ii Оксаною, а тiтку – матiр’ю. Коли став вiн дорослiшати, зробив для себе грандiозне вiдкриття. Зненавидiв батька i тiтку, а Оксану став матiр’ю називати, та недовго вона цi страшнi для себе слова чула, вiд потрясiння померла.

Так часто ми в життi називаемо тiтку материнськими словами, а мати, хоч вона слiпа i наймичка при сестрi, чекае на наше прозрiння. Час прозрiння настав. Тiтцi маемо вiддати тiтчине, а матiр пiзнати, хоч вона слiпа i наймичка – вiчна шевченкiвська домiнанта.

На гобеленi Івана Литовченка не Георгiй-Змiеборець, а саме мати-Украiна сидить на вiчному конi й руки пiдiймае в молитвi до Бога, а спис несе Самоспис, сам по собi без агресивного втручання протикае Змiя, Вiчного Змiя.

Тож слава матерi Украiнi, яку ми зробимо господинею i видющою, слава матерi Землi нашiй, яка ще тримае нас грiшних i вiрить, що ми будемо людьми!



Опублiковано в кн.: Роде наш прекрасний.

Матерiали Всесвiтнього форуму украiнцiв 21–24 серпня 1992 року. – Тернопiль: МП «Дiалог», 1993. – С. 54–58




Цiлiснiсть украiнського свiту



Інтерв’ю журналу «Украiнський Свiт» (1993 p.)

– Іване Федоровичу, на початку нинiшнього року (23–24 сiчня) в Киевi вiдбулися установчi збори Украiнськоi Всесвiтньоi Координацiйноi Ради (УВКР). Почнiмо з iнформацii по це новоутворення, про його перспективнiсть у життi украiнцiв з матiрноi землi й дiаспори i важливiсть у становленнi державностi Украiни.

– Украiнська Всесвiтня Координацiйна Рада – результат роботи Всесвiтнього форуму украiнцiв. Утворювалася ця структура непросто, бо далеко не всi були готовi до цього з рiзних причин. Чимало людей думали, що утвориться единий центр, який керуватиме всiм украiнством. Але в самiй назвi утворення закладено його функцiю: Координацiйна Рада – для координацii. Треба знати: що координувати, навiщо i в який спосiб координувати? Поняття – свiтове украiнство – народилося i набирае розмаху разом з iснуванням Украiнськоi держави. Для мене цi два поняття – Украiнська держава i свiтове украiнство – тотожнi, вони мають пiдтримувати одне одного. Свiтове украiнство мае допомагати Украiнськiй державi, а Украiнська держава мае допомагати свiтовому украiнству. Коли ми це все розумiемо i впливатимемо взаемно одне на одного, тодi ми матимемо можливiсть вижити й бути. Бо у випадку занехаяння одного чи iншого буде взаемне заникнення. Я так собi уявляю. А для нас це важливо так само, як i для свiтового еврейства, свiтового вiрменства чи свiтового росiйського конгломерату. Ми знаемо, що десь кожен третiй з украiнцiв живе поза Украiною, а може, й бiльше того украiнства. Принаймнi десятки мiльйонiв украiнцiв живуть поза Украiною. Тому дуже важливе представництво в УВКР по чотирнадцять осiб вiд Украiни, вiд Схiдноi й вiд Захiдноi дiаспор. І перше засiдання Координацiйноi Ради виявило, що ми в основному говорили про проблеми Схiдноi дiаспори i проблеми Украiни. Останнiм часом украiнцiв чисто фiзично винищували i в Приднiстров’i, i в Югославii, i в Таджикистанi. Тому коли постае питання про наше виживання, то всi iншi проблеми мусять вiдступати на заднiй план… Важливо те, що вдалася перша спроба створити саме таку свiтову структуру. Досi подiбна структура була у варiантi Свiтового Конгресу Вiльних Украiнцiв. І ми всi вiддаемо належне всьому тому, що зробив СКВУ для утвердження незалежностi Украiни, i в багатьох моментах вiн був речником усього украiнства i тiеi неiснуючоi ранiше Украiнськоi держави.

Але нинi ситуацiя великою мiрою мае мiнятися, i центр усiх тих проблем, усiх болячок мимоволi мусить переходити до Киева. Бо центр свiтового украiнства не може бути в Торонтi, чи у Вашингтонi, чи у Москвi. Вiн мае бути у Киевi. З часом розумiння цього всього прийде до всiх.

– Коли ранiше кожна дiаспора виживала сама по собi, то нинi буття украiнцiв у всьому свiтi стае невiд’емним вiд долi Украiни. Як Украiнська держава матиме силу, то легше стане всiм украiнцям.

– Зрозумiло було й ранiше, та надзвичайно вiдчутно тепер, що всi сили украiнськi мають працювати на утвердження Украiнськоi державностi.

– Якi конструктивнi iнiцiативи передбачае УВКР та оновлюване Товариство «Украiна»? Адже в лютому цього року пленум Товариства прийняв Вашу концепцiю iдейно-наукових та структурних змiн як дiеву засаду в своiй роботi.

– Певнi принциповi змiни, що сталися останнiм часом, Товариство намагалося робити i до мого приходу. Але значнi зрушення почалися, мабуть, пiсля конференцii, яка вiдбулася в груднi 1991 року, що збiглося з референдумом i утвердженням державностi. Нинi робота Товариства великою мiрою спрямована «вiкнами на Схiд», як казали колись галичани. Це тому, що у Схiднiй дiаспорi – за 10 мiльйонiв украiнства. Робота ця дуже складна й рiзна, що залежить вiд особливостей регiонiв, надто там, де нашi земляки перебувають у моторошних, трагiчних ситуацiях. Ми намагаемося допомагати iм i через дипломатичнi канали, i через поiздки туди делегацiй, зокрема, в рiзнi регiони колишньоi Югославii.

А коли казати про загальну концепцiю, то це самоствердження украiнцiв, утвердження iх у життi тих краiн, де вони живуть. Звичайно, передовсiм вони мають бути патрiотами тих краiн – патрiотами Росii, Бiлорусii чи Молдови, як канадськi украiнцi е патрiотами Канади чи американськi украiнцi е патрiотами США. Але вони також мають зберiгати вiрнiсть першоосновi свого буття, першовiтчизнi своiй – Украiнi i якось дбати про неi, i самоусвiдомлюватись, приходячи до того розумiння, що тiльки в такий спосiб вони визначатимуть i свое украiнське призначення, i призначення людини. У такий спосiб вони виконували б у Свiтi свое призначення i нацiональне, i загальнолюдське. Це для нас дуже важливо, i ми розумiемо, як то складно. Є украiнцi, якi знають, що вони украiнського роду й племенi, але не хочуть бути украiнцями. Саме вони дуже ревниво ставляться до самоусвiдомлення тих украiнцiв, якi приходять до тями й намагаються самоствердитися. Ми часто iх обзиваемо, але давайте будемо ставитися до них терпимiше, з бiльш людським розумiнням. Хай той украiнець хоч раз у життi згадае, хто вiн е насправдi й зробить добро для Украiни чи для своiх землякiв, i то вже вiн обiзветься до голосу Украiни, i у глибинi його душi забринить болюча украiнська нота.

– Ідеться якраз про збереження духовного типу украiнця, передусiм звичаю нашого, морального закону, за яким живуть украiнцi як люди i в Украiнi, i в цiлому Свiтi. Саме на осягнення, висвiтлення цих основоположних первин Украiнського Свiту як етнокультурноi, духовно-господарськоi, геополiтичноi реальностi спрямований наш однойменний журнал. Гадаю, тiльки на засадах культури як повноi самореалiзацii етнiчного ества Украiна здолае довколишнiй та внутрiшнiй полiтичний безлад i досягне стабiльностi, ладу в усiх сферах свого життя.

– Прикро усвiдомлювати, але досi нас у свiтi знають через нашi бiди, нашi трагедii. Звичайно, дуже нам важливо пiдняти всi надбання нашоi украiнськоi культури. І я тут бачу великi можливостi нашого журналу «Украiнський Свiт». Бачу, що е спосiб знаходити все те важливе, шукати тих украiнцiв скрiзь. Думаю, що до журналу треба залучати не тiльки украiнцiв, а й тих же нiмцiв, полякiв, французiв, росiян та iнших людей, якi могли б з великою користю для нас висвiтлювати украiнськi проблеми.

– Це дуже важливий момент. Нинi виникае довкола Украiни завiса дезiнформацii та полiтико-iдеологiчних спекуляцiй. З цього приводу скажiть, будь ласка, про перспективи iнформацiйного забезпечення життя украiнства й донесення достовiрноi iнформацii про Украiну до цiлого Свiту.

– Наша держава i багато наших громадянських чинникiв недооцiнюють значення iнформацiйноi полiтики. Інформацiйна полiтика так само важлива, як i економiчна чи вiйськова полiтика та iдеологiя. У нас iнформацiйна полiтика не забезпечена. Цим практично займаються всi й нiхто конкретно. У нас немае iнформацiйних центрiв по свiтових столицях. Та й тут, в Киевi, не знайти необхiдних iнформацiйних видань про Украiну хоч би основними свiтовими мовами. Через те в нас так багато прорахункiв, iнформацiйних поразок. І тут, звичайно, свiтове украiнство покликане прилучатися до того, щоб бути в найкращому розумiннi слова добрими, чесними iнформаторами про Украiну, про ii прорахунки й бiди, про ii досягнення – про реальне становище Украiни у Свiтi.



«Украiнський Свiт». – 1993. – Ч. 1–2. – С. 4–5




Виступ на зборах Украiнськоi Всесвiтньоi Координацiйноi Ради


Вiдтодi, як 5 мiсяцiв тому Всесвiтнiй форум украiнцiв утворив свою Координацiйну Раду, до якоi ми з вами маемо честь належати, тривав iнтенсивний обмiн думками мiж украiнськими громадами рiзних краiн. І ми переконалися, що взаемне тяжiння украiнства до своеi матерi-Вiтчизни переважае, домiнуе, попри всi численнi складнощi, рiзнi умови iснування його в рiзних краiнах, еднае украiнцiв рiзних поколiнь i поглядiв. Можна зробити висновок, що нормальнi в кожнiй великiй справi скепсис, сумнiви, розбiжностi пiдходiв не стосуються головного, а саме: розумiння владноi необхiдностi солiдарностi i консолiдацii украiнцiв усiх краiн. Пiсля того, як нас упродовж довгих десятилiть роз’еднували, розпорошували, дробили нам нацiональний монолiт з таким осатанiнням, як нiяку iншу нацiю в свiтi, ми маемо право сказати, що найглибше корiння украiнства – живе, що воно регенеруе своi травми й ушкодження i живить свою розлогу крону.

Не знаю, наскiльки точною i слушною е думка, що украiнська нацiя ще не сформована, що ii розсiяння по свiту е свiдченням тенденцii до розчинностi в iнших, стiйкiших етносах i народах, особливо на теренi колишнього СРСР, але, менi здаеться, маемо усi пiдстави рiшуче вiдкинути панiчнi чи зловтiшнi пророкування, нiбито украiнство не мае майбутнього. А така зневiра зараз густо засiваеться i в самiй Украiнi. Сiвачi цього куколю колють нам очi реальними суперечностями i суперечками мiж украiнцями рiзних полiтичних поглядiв як в Украiнi, так i за ii межами, вишукують i роздмухують вiдмiнностi мiж трьома масивами украiнства – в Украiнi, в захiднiй i в схiднiй дiаспорi, досвiдченi майстри психологiчноi вiйни на свiтовiй аренi i в колишнiй iмперii вмiло стимулюють усiма засобами в нашому середовищi нацiональний мазохiзм i самоiдство, нацьковують нас одне на одного, штовхають на внутрiшню боротьбу, хочуть бачити нас довiчними кайдашами, вирощують серед нас пiдпар, аби украiнська держава так i залишалася фата-морганою.

Я не вiрю, що це все нашим ворогам вдаеться. Не вiрю i в фатальну нашу схильнiсть до розбрату. Не ми, то iншi являть свiтовi цiлком консолiдовану украiнську нацiю, як одну з планетарних. Але сьогоднi ця робота випадае нам. У тому числi й нашiй Координацiйнiй Радi. Говорю це все в переконаннi, що сьогоднi апологiя украiнства потрiбна нам усiм, щоб вистояти перед хвилями месiанських претензiй iнших народiв. Тих претензiй, що розрахованi на ослаблення саме украiнського нацiонального iмунiтету. Не бiймося декларацiй, манiфестування своеi нацii. Як на мене, слiд боятися лише тих декларацiй, якi не пiдкрiпленi щоденною роботою. Рiзноспрямованостi слова i дiла.

Подальшу тезу свого виступу я сформулював би так: Нове життя нового прагне Дiла.

Ми надто добре знаемо, особливо в Украiнi, що таке завдання, таку мету легше проголосити, анiж здiйснювати. Кiльком поколiнням, мiльйонам радянських украiнцiв втовкмачували, б’ючи iх по головi, по руках, в душу, що Дiло – це «дiляцтво» – найляклявiше, навiть непристойне слово, а единий сенс життя виражае слово «боротьба». Але при цьому нас примушували боротися за чужi iнтереси, супроти власних. Можливо, воно й на добре, що ми зробилися борцями. Бо коли нарештi згадали про своi власнi, нацiональнi iнтереси, то таки зумiли вибороти головну умову для них – власну державу Украiну. Я зовсiм не хочу цим сказати що наша боротьба вже скiнчилася, боронь Боже. Хочу лише повторити те, що не раз обстоював. А саме: шануючи всiх, для кого борня стала другою натурою, пiдтримуючи iх, давайте пошануемо i вiддамо належне й iншим, у кого першою натурою залишилося оте саме дiляцтво, тiльки в цивiлiзованому, тобто в спасенному i життедайному розумiннi. Не тiльки не пiддаваймо iх остракiзму, не тiльки не уявляймо i не робiмо iх, наших же, своiми супротивниками, а гуртуймося з ними i гуртуймо iх. Можливо, в цьому й полягае глибинний сенс i виправдання також i нашоi перманентноi боротьби як в Украiнi, так i в дiаспорi – за Украiну.

Даруйте за такий загальний вступ, але вiн мае, на мою думку, безпосереднiй стосунок до нашого зiбрання. Пiсля Всесвiтнього форуму украiнцiв i я, й iншi члени обраноi на Форумi нашоi Координацiйноi Ради мали обов’язок i потребу зустрiчатися й обмiрковувати, який характер дiяльностi мусить опановувати ця нова iнституцiя, над чим i в який спосiб працювати. Кiлька варiантiв такого спiльного бачення, зокрема й проект Статуту, ми надiслали в украiнськi громади дiаспори. Менi здаеться невипадковим, що у своiх зауваженнях i пропозицiях, надiсланих у вiдповiдь, виразно виокремлюеться провiдна теза, суголосна тiй, з якоi я почав свiй виступ.

Вельмишановний пан Юрiй Шимко, Президент Свiтового Конгресу Вiльних Украiнцiв, органiзацii, чию iсторичну дiяльнiсть ми високо цiнуемо, сформулював це так: спiвпрацю в нашiй Координацiйнiй Радi здiйснювати «в межах потреб… для специфiчних завдань… для координацii спiльних проектiв» – себто, як я розумiю, для цiлком i винятково конкретних справ. Це якраз i е та нiша в життi свiтового украiнства, якоi ми шукали для Координацiйноi Ради Форуму.

Високоповажна панi Уляна Дячук, голова Украiнсько-Американськоi Координацiйноi Ради, також пiдтримала спрямованiсть проекту Статуту на (цитую): «розпрацьовування конкретних програм для реалiзацii iх…».

Достойний голова Координацiйного Комiтету допомоги Украiнi з США, вельмишановний пан Богдан Бурачинський бажае: «Щоб УВКР скоро стала дiйсно всеукраiнським координацiйним органом i об’еднанням громадськоi дii, а не форумом полiтично-партiйних маневрiв чи навiть особистих амбiцiй». У дуже змiстовних зауваженнях до Статуту i пан Бурачинський, i панi Дячук, i пан Шимко пропонують низку слушних артикулiв для практичного здiйснення саме дiловоi, прагматичноi моделi Координацiйноi Ради та ii Управи. Панi Уляна навiть пiдкреслюе, що Управа мае називатися Дiловою.

Я зобов’язаний окремо зупинитися на документi, що називаеться «Принциповi основи спiввiдношення СКВУ з Украiнською Всесвiтньою Координацiйною Радою», пiдписаному паном Президентом Юрiем Шимком, бо тут заторкнутi чи не найважливiшi засади стосункiв не лише однiеi з авторитетних органiзацiй Захiдноi дiаспори з нашою новопосталою Радою, а й подальших взаемин усього украiнства. Це потрiбно для того, аби ми всi розумiли одне одного i не блукали в хаосi поговорiв, чуток, пiдозрiнь, сумнiвiв, яких завжди е доволi в будь-якому людському спiлкуваннi. І якi я, щиро кажучи, дуже не полюбляю, певно, як i ми всi. Бо маемо в тому туманi багато привидiв i химер, якi часом коли не зводять з розуму, то збивають спантелику. Президент пан Шимко обстоюе автономiю i суверенiтет своеi, повторюю, широко знаноi i високо шанованоi органiзацii. Цей документ i е манiфестом цiлковитоi незалежностi СКВУ, повноi свободи його дiй i суверенноi правосильностi в усiх вiдношеннях.

Коли б я навiть дуже хотiв, я не знаходжу жодного приводу, анi титли для полемiки супроти такого кредо. Кажуть, СКВУ i наша Координацiйна Рада якимось чином можуть змагатися за першiсть, за вплив, ще за щось. Я не уявляю, що ми могли б не подiлити, та й узагалi – що дiлити? Кажуть, СКВУ заохочуе украiнську дiаспору в державах СНД нав’язувати з ним тiснi контакти i навiть записуватися до нього. Та дай Боже здоров’я i сил пановi Шимковi i його побратимам в СКВУ ширше розпросторювати свiй вплив ще й на схiдну дiаспору. Кому це може зашкодити? Тiльки не украiнству. Вважаю, що слiд лише подякувати СКВУ за те, що в його дiяльностi з’явиться i такий напрямок. Якщо внаслiдок цього глибока мерзлота денацiоналiзацii i русифiкацii украiнцiв вiд Москви до Далекого Сходу почне швидше танути, це стане ще однiею славною позначкою у клейнодах СКВУ.

Але не варто забувати всiм i вся, що центром украiнства був i е Киiв.

Наша Координацiйна Рада за своею природою не може ставитися нетолерантно, без належноi поваги i уваги до жодноi, наголошую – до будь-якоi органiзацii дiаспори. Навiть не лише з моральних, а й суто прагматичних мiркувань. Особливо Захiдна дiаспора, на мiй погляд, демонструе всiм нам у науку таку структуралiзацiю громадськоi спiльноти, яка виникае не з чиiхось примх i забаганок, а з питомих потреб людей, i тому робить цю спiльноту життездатною. Мережа органiзацiй дiаспори не касуе суперечностей i протирiч – полiтичних, людських, яких завгодно. І, можливо, саме тому i скрiплюе пружно, мiцно i гнучко, рiзнi осередки рiзних людей рiзноi долi i умовин життя у iхнiй вищiй едностi – кровнiй, нацiональнiй на землях iнших нацiй.

Я зовсiм не хочу сказати, що Координацiйна Рада мае стати геть дальтонiчною i не помiчати всiх полiтичних кольорiв украiнства, iгнорувати iх чи не вирiзняти. Це було б утопiею, iлюзiею. Скажу iнше: коли щось i здатне пригашувати взаемнi пристрастi людей однiеi кровi, то, на мiй погляд, лише одне: спiльна праця, спiльний клопiт, iмператив виживання в конкуренцii з iншими спiльнотами.

Ось що маеться на увазi, коли ми кажемо, що засадничим напрямком i засобом дiяльностi УВКР та ii Управи хочемо визначити роботу на досягнення прикiнцевого, дуже конкретного i всiм видимого результату. Маеться на увазi умiння точно вибрати, визначити окремi цiльовi програми, виявити, хто мае iнтерес до того, аби за них узятися i довести до пуття. Немае жодноi сфери життя, у якiй, коли ми всi погодимося, що можемо i хочемо до чогось докласти сил, органiзувати «толоку», то Координацiйна Рада вiдмовилася б шукати оптимальне рiшення i спосiб дii. Не може бути жодноi органiзацii i окремоi особи, з якими, коли б вони побачили свiй приватний iнтерес у спiльнiй справi, Координацiйна Рада не шукала би спiвпрацi.

Я не претендую на вичерпний, усебiчний виклад i обгрунтування завдань i способiв дii нашоi iнституцii. На те ми Рада, щоб радитися. Одне, проти чого повстае все мое ество, це те, щоб слово «координацiя», закладене в назву нашого органу, розумiлося чи трактувалося як нехтування прав органiзацiй i осiб, як нескiнченнi копирсання в тому, хто, де, коли i з ким, i кому, i що сказав, був чи робив, i що думае, i як живе, i чого прагне. Або як говорили в наших селах, у кого галiхве ширше. Координацiя в моему розумiннi – це копiтке, уважне вивчення i ефективне виявлення гуртом того, яку спiльну справу i хто хоче i може робити; це – з’ясувати, чи досить сил i коштiв для того маемо; це – чiтка органiзацiя дiй усiх потрiбних виконавцiв.

Звичайно, цiлковитоi певностi в тому, що ми вже навчилися i вмiемо працювати саме так, рацiонально i ефективно, чiтко i цiлеспрямовано, у мене особисто ще немае. Та коли оце недавно прочитав, що, наприклад, серед 700 тисяч громадян США, якi, за переписом 1980 року, назвалися украiнцями, майже 20 % – фахiвцi вищого класу в рiзних галузях економiки, культури, власники фiрм i пiдприемств, а, скажiмо, в Канадi кожний восьмий украiнець мае унiверситетську освiту, а кожен десятий працюе у сферi управлiння бiзнесом i в торгiвлi, то вже не так дослухаюся до скептикiв (а треба сказати, що iх аж занадто), якi провiщають нашiй Координацiйнiй Радi, що вона «нi до шевства, нi бондарства», i взагалi «не тратьте, куме, сили…»

Поза сумнiвом, наш постiйний орган Всесвiтнього Форуму украiнцiв мае всi пiдстави розраховувати коли не на режим найбiльшого сприяння, то принаймнi на ту належну увагу Президента, уряду, керiвникiв Верховноi Ради, яку нашi вищi достойники виявили самому Форумовi. А якщо владнi iнстанцii, державнi органи Украiни забачать у Координацiйнiй Радi конкурентiв i поспiшатимуть випередити нас у всiх галузях нацiонального життя, ми готовi бути у них пiдмайстрами. Славолюбнiсть наша стосуеться лише слави Украiни i всього украiнства.

Йдеться зовсiм не про те, аби надати грунт урядовцям переносити своi полiтикування на терен усього украiнства. Повторюю, ми всiляко будемо оберiгати УВКР i майбутнi Форуми вiд цього, стояти на сторожi примату всенацiональноi едностi. Але виключати зовсiм з цiеi едностi державнi iнституцii, сахатися спiвпрацi з ними тiльки для того, аби зберегти нашу недержавну цнотливiсть, i в той же час декларувати наше бажання сприяти розбудовi Украiнськоi держави – це ставити перед собою якiсь iрреальнi завдання на кшталт квадратури кола. Ми не боронимо нiкому, хто мае для цього дозвiлля i хист, займатися схоластичними студiями на цю тему. Але до себе кличемо тих, хто мае спраглiсть до живих справ, до буденноi роботи на благо всього украiнства. Що нас роздiляло цiлi столiття i в останнi роки – ми всi добряче знаемо. Треба ж колись уже цiлком зосередитися i на тому, що нас об’еднуе.

Хай не здасться вам дещо несподiваним, що я спрямовую неозору проблематику на тему «Держава Украiна – украiнська дiаспора» здебiльшого в прагматичне рiчище.

Пошукова робота украiнськоi думки, творчi зусилля украiнського iнтелекту мають бути безперервними. Координацiйна Рада Форуму мусить якнайактивнiше пiдключатися, аби iнтенсифiкувати мозкову атаку кращих умiв свiтового украiнства стосовно актуальних пекучих проблем, що постали перед украiнським народом – вiд його провiдникiв до трударiв i захисникiв. Маемо намiр здiйснити низку науково-практичних i теоретичних дослiджень, висновки й прогнози яких знадобляться i полiтикам, i практикам. Будемо запрошувати найквалiфiкованiших фахiвцiв i експертiв з рiзних наукових установ Украiни й закордоння – нам конче потрiбна яснiсть i ще раз яснiсть про себе i про свiт, у якому живемо. Слiд, наприклад, визначити, що вiдчутною перевагою у контрпозицii щодо Украiни Росiя завдячуе не останнiм чином своiм аналiтикам, стратегам i тактикам ii державностi (великодержавностi) як у Москвi, так i за рубежем. Численнi росiйськi державнi й недержавнi науковi iнститути й фонди досконально, пильно стежать за плином iсторичних подiй. А здiйснення iхнiх сценарiiв i варiантiв у економiцi, полiтицi, культурi, вiйськових заходах, на мiжнароднiй аренi Украiна вiдчувае надто драматично й загрозливо.

Сподiваемося, що Координацiйна Рада здолае бар’ер, бiля якого ми засидiлися, а саме: перейде вiд «координацii взагалi», вiд безпредметних «погоджень позицiй», словесноi повенi й безкiнечних з’ясувань стосункiв до реалiзацii цiлком певних, точно окреслених, зорiентованих на конкретнi справи ефективних програм i проектiв. Це можуть бути програми «етнобiзнесу», «украiнсько-украiнських» дiлових проектiв щодо вiдродження питомого украiнського пiдприемництва в мiстi й на селi. Ми можемо й мусимо братися за те, щоб вiд розтягнутого в добрих намiрах i в невизначенiй перспективi задоволення культурно-нацiональних потреб украiнськоi дiаспори перейти до практичного розв’язання одвiчноi проблеми шкiльних пiдручникiв, аудiовiзуальних матерiалiв тощо. Коли б украiнцям усього свiту вдалося побудувати в Украiнi паперову фабрику за технологiями, якi вже розробленi нашими вченими, це було б варте виграноi великоi битви, або й бiльше. Ми шукатимемо чiпких до справи патрiотiв-украiнцiв в усiх краiнах iхнього поселення.

Вже очевидно, що вiд спорадичностi, певною мiрою неконтрольованостi контактiв украiнства на часi опановувати чiткiшi за структурою, формами й змiстом пiдходи. Маемо здолати перебiльшення можливостей свiтового украiнства (типу «дiаспора нам допоможе»), отой первiсний i цiлком зрозумiлий погляд на дiаспору як на донора. Спiвпраця наша мае стати взаемовигiдною, отже, ефективнiшою обопiльно. А для цього потрiбна модерна система взаемноi iнформацii. Адже, скажiмо, Украiна ще не мае достовiрноi картини економiчного та iншого потенцiалу дiаспори, i нашi культурно-освiтнi й дiловi кола мало знають, з чим i по що звертатися до землякiв за кордоном. Так само зарубiжним украiнцям бракуе вичерпних даних про стан економiки, торгiвлi й культури в Украiнi, про можливостi iхньоi дiяльностi тут. Йдеться справдi про всеукраiнський единий свiтовий iнформацiйний простiр, багато в чому протилежний лиховiсному такому «простору» пiд егiдою Москви. У наших зв’язках з дiаспорою народна iнiцiатива й самодiяльнiсть поки що, за необхiднiстю, були вирiшальнi, але ми мало ще використовуемо можливостi тих украiнцiв, якi обiймають поважнi посади в дiлових, фiнансових, урядових структурах своiх краiн проживання. Я не думаю, що Верховна Рада, уряд Украiни не пiдуть назустрiч нашим пропозицiям у галузi громадянства, встановлення режиму найбiльшого сприяння, певного протекцiонiзму й пiльг для закордонних украiнцiв, аби наша спiвпраця з ними мала не символiчний, атрибутивний характер, до чого ми, на жаль, виявляемо велику схильнiсть у державотвореннi. Так само сподiваемося, що украiнська влада зважить на численнi пропозицii бiльше «замкнути» на спiвпрацi з дiаспорою посольства Украiни. Маемо надiю на те, що, врештi-решт, iнiцiюемо чи пролобiюемо державну програму всебiчного, сказати б, зрощення дiаспори з рiдною землею в галузi точних наук, технологiй, ноу-хау, iнженерii, фiнансiв, бiзнесу, медицини, фармацевтики, туризму, видавничоi справи. Не можна в цьому вiдставати вiд практичнiших, досвiдченiших (а, може, й патрiотичнiших) росiян. Вiдомствам i фiрмам Украiни годi нехтувати зв’язками з дiловими структурами зарубiжних украiнцiв, залишаючи тутешнiм i тамтешнiм патрiотам лише розчуленi бесiди чи взаемнi бiдкання.

Активна, справдi самовiддана допомога украiнськоi дiаспори Украiнi – факт на сьогоднi абсолютно незаперечний. Нашi брати й сестри, занесенi жорстокими вiтрами iсторii в рiзнi кiнцi свiту, живуть нашими болями й проблемами, намагаються перебрати на себе чимало тяжких тутешнiх клопотiв. Досить бодай згадати численнi громадськi фундацii, покликанi до боротьби зi страхiтливим привидом Чорнобиля на украiнськiй землi. Всiм вiдома широка допомога дiаспори Украiнi – вiд коштiв на амбасади й аж до оргтехнiки та лiтератури з питань нашоi репресованоi iсторii й безжально нищеноi культури… Ми безмежно вдячнi за все те славним синам i донькам Украiни – громадянам iнших держав. Але я уриваю цей реестр одразу ж пiсля перших його позицiй, бо хочу зосередити нашу увагу на тому, що ми маемо робити далi.

Всесвiтнiй Форум украiнцiв окреслив головнi стратегiчнi напрями, на яких i повиннi зосереджуватися зусилля всiх тих, хто прагне бачити Украiну справдi розвинутою й авторитетною в свiтi державою. У резолюцii Форуму пiдкреслювався такий iстотний момент: «Йдеться не про складання якоiсь новоi альтернативноi програми виведення молодоi держави з економiчноi кризи, а про об’еднання зусиль, конкретнi угоди, пiдприемництво, бiзнес iз регiонами, де живуть нашi земляки, про iхне активне сприяння в ньому, а головне – повну вiддачу кожним свiдомим украiнцем своiх знань, умiнь, iнiцiативи нашiй спiльнiй справi тут, в Украiнi».

Спробую бодай пунктирно сказати про деякi речi конкретнi.

Перше. Я вже говорив про единий свiтовий Украiнський iнформацiйний простiр. Невипадково сказано: хто володiе iнформацiею, той володiе всiм. Всi подальшi пункти тiсно з цим пов’язанi.

Друге. Етнобiзнес. Маемо шукати кадри для читання курсiв з проблем ринковоi економiки для наших аудиторiй, партнерiв для створення спiльних «украiнсько-украiнських» пiдприемств, об’еднань бiзнесменiв i спецiальних фондiв.

Трете. Вiзьмiмо до уваги той факт, що чимало украiнцiв посiдають ключовi пости в адмiнiстративних та економiчних структурах колишнiх держав Радянського Союзу. І тут теж, як мовиться, непочатий край роботи, що мае початися з грунтовного вивчення потенцiалу схiдноi дiаспори й плiдноi спiвпрацi з нею.

Четверте. У свiтi iснують професiйнi структури, якi вже навiть своiми назвами й «профiлями» буквально напрошуються до спiвпрацi з Украiною. Скажiмо, чи можемо ми обiйтися без участi Товариства украiнських iнженерiв Америки чи без украiнських банкiв систем «Тризуб», «Карпатiя», «Самопомiч», «Будучнiсть», «Певнiсть», «Нова громада»? А це ж – тiльки окремi, довiльно взятi приклади! Маемо розробити цiлу програму конкретних професiйних контактiв Украiни й дiаспори, взаемодii рiзних важливих iнституцiй чи навчальних закладiв.

П’яте. Нещодавно в нашiй пресi з’явилася така пропозицiя: «Слiд негайно розробити проект спецiальноi державноi позики Украiни, щоб продавати ii за ВКВ представникам украiнськоi дiаспори, використавши створений у такий спосiб фонд для стабiлiзацii курсу гривнi пiсля ii введення. Як свiдчать пiдрахунки зарубiжних прихильникiв цiеi iдеi – а iх чимало, – таким чином можна було б зiбрати вiд 6 до 7,5 мiльярда доларiв за умови, що кожна з 700–750 тисяч украiнських родин у захiдних краiнах в середньому внесе до цього близько 10 тисяч доларiв.

Є й iншi – про створення фонду для допомоги в переселеннi в Украiну офiцерiв-украiнцiв тощо. Про деякi з них сподiваемося почути з доповiдей п. М. Жулинського, п. П. Мовчана, п. М. Слабошпицького, з виступiв членiв Ради.

Я висловився проти утриманства у стосунках з дiаспорою, а ось, бачте, знову неначе говорю лише про потреби Украiни. Дуже привабливий девiз Джона Кеннедi: «Не думай, що вiтчизна може дати тобi, думай, що ти можеш дати вiтчизнi», але вiн аж нiяк не може вичерпати принципи взаемодопомоги в украiнствi. І захiдна, i схiдна дiаспора надто багато втрачали вiд того, що невiльна вiтчизна не могла як слiд пiклуватися про украiнцiв свiту. Дорогi нашi закордоннi брати i сестри, не нарiкайте, що бiльше говорю про Украiну. На жаль, ми значно менше й досi знаемо про вашi пекучi потреби. Вони рiзнi в рiзних краях, але ми мусимо знати про них достеменно все, щоб зробити максимум для iх задоволення.

Все залежить вiд нашого розуму, нашоi енергii, волi i працьовитостi.

Дякую за увагу.



Вiсник УВКР. – 1993. – № 1




Вiдкритий лист Президентовi Украiни Л. М. Кравчуку, Головi Верховноi Ради І. С. Плющу, прем’ер-мiнiстровi Украiни Л. Д. Кучмi


Вельмишановнi керiвники украiнськоi держави! Украiнська Всесвiтня Координацiйна Рада звертаеться до вас iз настiйним закликом скоригувати зовнiшню полiтику Украiни таким чином, щоб у нiй нарештi знайшов належне мiсце захист прав украiнцiв, що проживають на територiях сусiднiх краiн, в СНД, особливо в Росii. Необхiднiсть такоi постановки питания зумовлена не лише нормами й практикою тих держав, якi, шануючи власний авторитет i гiднiсть, твердо обстоюють iнтереси своiх етнiчних меншин в iнших краiнах (Польща, Угорщина, Нiмеччина, Росiя), а надто в Украiнi, де саме повага до вiльного розвитку неукраiнцiв може правити за взiрець гуманiзму й нацiональноi толерантностi. Бачимо, наприклад, що захист росiян, ба й представникiв iнших нацiй, що розмовляють росiйською мовою (тобто й частини украiнцiв), став чи не головним напрямом, нарiжним каменем зовнiшньополiтичних акцiй Президента, Верховноi Ради й уряду Росiйськоi Федерацii щодо краiн Балтii, Молдови, Закавказзя, iнших регiонiв колишнього СРСР. Саме це питання, незрiдка навiть штучно й необгрунтовано, висуваеться на перший план у стосунках Росii i держав СНД, визначае полiтичнi, економiчнi, вiйськовi взаемини РФ з сусiднiми урядами i парламентами. Нагадаемо лише недавню поiздку групи народних депутатiв та громадських дiячiв Росii з метою iнспекцii становища росiян в Украiнi i люб’язний прийом цiеi делегацii у наших вищих державних iнстанцiях. Не будемо вже говорити про безперервнi (i небезуспiшнi) та, на жаль, безперешкоднi силкування офiцiйних i громадських дiячiв Росii пiдбурювати росiян Украiни до боротьби проти украiнськоi незалежностi, спроби перетворити iх на своерiдних «фольксдойчiв», аби вони дiяли в iнтересах реставрацii iмперii – СРСР (Крим, Донбас, Закарпаття).

Нашiй державi вже час пiдтримати украiнцiв у ближчому закордоннi насамперед з тiеi причини, що вони зазнають там постiйноi, часто жорстокоi дискримiнацii, яка дедалi зростае, не в останню чергу через пасивнiсть i навiть байдужiсть державноi влади iхньоi iсторичноi батькiвщини до долi своiх синiв i дочок за межами Украiни.

Чи не найупослiдженiше становище украiнцiв у Росiйськiй Федерацii. Це стосуеться передовсiм тих частин украiнського етносу, якi споконвiчно проживали або були першими поселенцями на територii нинiшнiх росiйських Воронiжчини, Стародубщини, Бiлгородськоi та Липецькоi областей, на Кубанi (Краснодарський край), Ставрополлi, Приураллi, Поволжi, в Сибiру, на Далекому Сходi. Позбавлення iх прав на рiдну мову, нацiональну освiту й культуру, перiодику, навiть на нацiональнiсть (примусова замiна етнiчноi приналежностi в паспортах i фальсифiкацiя пiд час переписiв населення), розпочате й розгорнуте терористичним бiльшовицьким режимом, тривае й сьогоднi. Послiдовна дискримiнацiя застосовуеться i до тих украiнцiв, яких у тоталiтарному СРСР навмисне, «централiзовано» посилали працювати в рiзнi регiони Росii – iх свiдомо вiдтинають, вiдгороджують вiд рiдноi мови й культури, прагнучи остаточно i безповоротно зденацiоналiзувати.

Украiнцi в Росii – явище особливе. Протягом бiльш як 300 рокiв Росiя пiдносила до рангу своеi державноi полiтики винищення украiнства – етнiчне, культурне, полiтичне, економiчне, духовне й фiзичне. Украiна ж нiколи не забороняла в себе росiйську мову, газети, театри, школи. Нинi Росiйська Федерацiя створюе собi на мiжнароднiй аренi iмiдж постiмперськоi демократичноi держави. Украiна зобов’язана ставити питання, щоб Росiя не лише декларувала, а й демонструвала свою демократичнiсть i в СНД, в тому числi й щодо дотримання прав людини, зокрема украiнцiв.

Справдi материнське пiклування про росiян в Украiнi не зустрiчае паритетного цивiлiзованого розумiння з боку офiцiйноi Росii, не спонукае ii подiбно ж або хоч терпимо ставитися навзаем до украiнцiв на своiй територii. Не можна i близько порiвнювати можливостi росiян розвивати свою культуру в Украiнi з можливостями украiнцiв бодай найменшою мiрою зберiгати свою нацiональну автентичнiсть у Росii.

Ось, що засвiдчуе статистика:

– кiлькiсть росiйськомовних державних шкiл в Украiнi – 5283;

– кiлькiсть украiномовних державних шкiл у Росii – 0;

– кiлькiсть дiтей, якi навчаються в росiйськомовних школах в Украiнi (тис. чол.) – 3416,1;

– кiлькiсть дiтей, якi навчаються в украiномовних школах Росii – 0;

– кiлькiсть росiйських (лише з Москви) телепрограм в Украiнi – 2;

– кiлькiсть украiномовних телепрограм у Росii – 0;

– вузи, в яких навчаються росiйською мовою в Украiнi, – всi;

– вузи, в яких iснуе навчання украiнською мовою в Росii, – 0;

– кiнотеатри з демонстрацiею фiльмiв росiйською мовою в Украiнi – всi;

– кiнотеатри з демонстрацiею украiномовних фiльмiв у Росii – 0:

– книгарнi для продажу росiйськоi лiтератури в Украiнi – всi;

– книгарнi, де продавалися б украiнськi книжки в Росii, – 1 (в Москвi);

– кiлькiсть росiйських театрiв в Украiнi – 18;

– кiлькiсть украiнських театрiв у Росii – 0.

В украiнських каталогах перiодичноi преси, за якими здiйснюеться передплата, внесенi практично всi видання Росii. У росiйськi каталоги украiнськi часописи не включаються (за деяким тенденцiйним винятком). Росiйське радiо i телебачення охоплюе всю територiю Украiни. Украiнцi ж у Росii позбавленi можливостi слухати украiнське радiо i дивитися украiнське телебачення.

Застосовуючи подвiйний стандарт у ставленнi до захисту росiян в iнших краiнах СНД, у тому числi й в Украiнi, росiйськi властi одбуваються вiдмовкою, нiби украiнцi в Росii не виявляють бажання задовольняти своi нацiонально-культурнi потреби. Так, росiйськi украiнцi поводяться скромно, висувають помiркованi, коректнi вимоги, не мають у Росii украiнських полiтичних, а тим бiльше сепаратистських партiй i рухiв, номенклатурних кланiв – на вiдмiну вiд росiян в Украiнi. Але твердження про iхню нацiональну пасивнiсть не вiдповiдають дiйсностi, вони прикривають також факт насильницького позбавлення украiнцiв iхнiх етнiчних прав. У часи вiдносного державного сприяння в Росiйськiй Федерацii (чи принаймнi за вiдсутностi опору властей) в 1930–1931 pp. в Нижньо-Волзькому краi дiяли 429 украiнських шкiл, у яких навчалося 46 тис. учнiв i працювало 1,5 тисячi вчителiв, було вiдкрито кiлька агро- i педтехнiкумiв, украiнський вiддiл в iндустрiальному iнститутi. У Далекосхiдному краi наприкiнцi 1929 року було 1076 початкових украiнських шкiл (52,5 тисячi дiтей), а також 219 середнiх шкiл (8,8 тисячi дiтей). Понад 1000 украiнських шкiл працювало в 1931 роцi у Пiвнiчно-Кавказькому краi, розпочав роботу украiнський Педагогiчний iнститут iм. М. Скрипника в Краснодарi. Обласнi украiнськi газети виходили у Воронежi, Хабаровську, Саратовi, Ростовi-на-Дону, Самарi, а також багато районних. Украiнськi журнали випускалися у Саратовi, Краснодарi, Ростовi-на-Дону, Москвi. У серединi 20-х рокiв у Москвi iснувало украiнське видавництво «СІМ». Лише у видавництвах Пiвнiчно-Кавказького краю в 1931 роцi було випущено 149 назв украiнських книжок тиражем майже 1 млн примiрникiв, а на 1932 рiк планувався iх тираж майже в 5 млн примiрникiв. Навiть до 1917 р. працювали украiнськi театри в рiзних мiстах вiд Петербурга до Владивостока, украiнськi бiблiотеки. Цi та iншi духовнi здобутки украiнства, що й далi буйно розвивалися в захiднiй дiаспорi, у Росii були жорстоко i невблаганно витоптанi, а украiнська iнтелiгенцiя фiзично винищена у подальшi роки.

Загальновiдомо, що офiцiйнi данi занижують кiлькiсть украiнцiв, якi проживають у Росii (понад 4,3 мiльйона чоловiк, або 3 % вiд усього населення, хоч у самiй росiйськiй пресi називають цифри вiд 10 до 20 мiльйонiв, вважаючи, що кожний десятий житель Росii – украiнець або людина украiнського походження) i завищують кiлькiсть росiян, якi мешкають в Украiнi.

Проте е ряд регiонiв Росii, де частка украiнцiв сягае 17,2 % (Ямало-Ненецький округ), 16 % (Чукотка), 15,4 % (Магаданська область), 11,6 % (Ханти-Мансiйський округ), 9,1 % (Камчатка), 9 % (Мурманська область), 8,6 % (Таймирський округ), 8,3 % (Приморський край), 7,4 % (Єврейська автономна область), 7,2 % (Якутiя), 6,9 % (Ненецький округ), 6,5 % (Сахалiн), 5,3 % (Евенкiйський округ), 5,4 % (Бiлгородщина), 5 % (Воронiжчина), майже по 5 % в Омськiй i Оренбурзькiй областях. Таким чином, украiнцi зосередженi там, де видобувають нафту, газ, золото, срiбло, алмази, вугiлля, добувають деревину, отже, iхнiй внесок у розвиток економiки Росii дуже значний, i що знаменно, саме в тих галузях, у яких залежнiсть господарства Украiни вiд Росii найбiльша i найуразливiша. І коли йдеться про прiоритет захисту украiнцiв в украiнськiй державнiй полiтицi як ознаку цивiлiзованоi i гiдноi поваги та самоповаги держави, то в цьому разi цiлком очевидною е й життева економiчна необхiднiсть такоi полiтики.

Та всупереч своiм корiнним нацiональним iнтересам, офiцiйна Украiна досi не звертала найменшоi уваги на становище украiнцiв у Росii, належно не ставила й не вирiшувала на мiждержавному рiвнi питання про iсторичне й загальновизнане цивiлiзацiею людське право украiнцiв у Росii на однакових засадах iз становищем росiян в Украiнi. У той час, коли украiнська держава всiляко сприяе, в тому числi матерiально й фiнансово, становленню i розвитку неукраiнських, в т. ч. росiйських, нацiонально-культурних громад в Украiнi, вона залишае своiх спiввiтчизникiв напризволяще в сусiднiх краiнах. Зокрема, святим нашим обов’язком е виявити i встановити мiсця масових поховань украiнцiв на територii Росii, де полягли вiд куль, голоду й холоду мiльйони наших братiв i сестер – учасники украiнського Руху Опору, мирнi i працьовитi селяни-хлiбороби, цвiт нацiональноi iнтелiгенцii, та зажадати вiд росiйськоi сторони належного догляду за цими похованнями так само, як ставить це питання Росiя щодо своiх поховань в iнших краiнах. Не кажемо вже про те, що було б новим злочином не потурбуватися про тих репресованих украiнцiв та iхнiх нащадкiв, якi й досi проживають на Пiвночi Росii, в Сибiру, неначе вiдбувають довiчне покарання й наругу.

Пiсля того, як патрiотична громадськiсть Украiни провела минулого року в Киевi Конгрес украiнцiв з краiн СНД i Всесвiтнiй форум украiнцiв, на територii колишнього СРСР почали активно з’являтися украiнськi нацiонально-культурнi товариства, що спростовуе зловмиснi вигадки про якусь особливу схильнiсть украiнцiв розчинюватися i денацiоналiзуватися в iноетнiчних середовищах i засвiдчуе, що лише жорстоким насильством i репресiями вдавалося притлумити на якийсь час iхню нацiональну гiднiсть i самосвiдомiсть. Нинi в Росii дiе близько 60 украiнських товариств, i тенденцiя до iх збiльшення зростае. Об’еднуючись i органiзовуючись, украiнцi в Росii виявляють тверду волю до нацiонального виживання у несприятливому, а найчастiше – агресивному щодо них етнiчному середовищi. Як життево невiдкладнi постають перед ними складнi, незрiдка тупиковi проблеми реанiмацii нацiональноi мови, культури, освiти, iнформацii, украiнського громадянства, а також повернення на рiдну землю, чого бажають сотнi тисяч украiнцiв, зокрема офiцери, якi становлять значний вiдсоток у росiйськiй армii. Росiйськi центральнi та мiсцевi властi у кращому випадку залишаються абсолютно байдужими до невiд’емних людських прав i потреб украiнцiв, що показово виявляеться у ставленнi до них в самiй столицi РФ Москвi, де украiнцiв налiчуеться кiлька сот тисяч. Немае й натяку на те, щоб Росiя мала намiр вiддати украiнцям свiй полiтико-моральний борг, або щоб ii увага до нацiонально-культурних, життевих потреб украiнськоi меншини стала схожою на державне опiкування РФ росiянами в Украiнi. Мусимо констатувати, що демократична Росiя продовжуе ленiнсько-сталiнську нацiональну полiтику КПРС, що призвела до згубних наслiдкiв планетарного масштабу, пiдривае основи iснування самоi Росii.

Украiнська Всесвiтня Координацiйна Рада закликае Президента, Верховну Раду, уряд Украiни повернутися обличчям до украiнцiв у Росii, в СНД, сформулювати стратегiю й тактику всебiчноi полiтичноi, економiчноi, культурно-освiтньоi, iнформацiйноi, моральноi пiдтримки i допомоги iм, захисту iнтересiв украiнцiв на мiждержавному та мiжнародно-свiтовому рiвнi включно з ООН та НБСЄ, як це робить Росiя. Не злiчити всiх конкретних питань юридичного, матерiального, органiзацiйного характеру в цiй доленоснiй для Украiни справi, якi вже давно вимагають свого розв’язання. Першими вимогами у мiждержавних стосунках Украiни i Росii мають бути: офiцiйне визнання украiнцiв найчисленнiшою з нацiональних меншин РФ; у мiсцях масового компактного проживання украiнцiв у РФ вiдкрити мережу державних i громадсько-державних освiтнiх i культурних центрiв; ознайомлення державно-громадських офiцiйних делегацiй з Украiни iз становищем украiнцiв у рiзних регiонах Росii. Пропонуемо, не гаючи часу, розробити державну програму Украiни, спрямовану на захист невiд’емних людських прав i свобод украiнцiв у Росii та iнших краiнах СНД згiдно з усталеними мiжнародними нормами. Украiнська Всесвiтня Координацiйна Рада готова взяти щонайактивнiшу участь у цiй дiяльностi державних структур.

Уже цiлком очевидно, що й саме нинiшне тяжке становище украiнського суспiльства не в останню чергу зумовлене тим, що владним чинникам повною мiрою ще не вдаеться збагнути: найживотворнiшим джерелом процвiтання й могутностi держави е турбота про спiввiтчизникiв, хоч би де вони мешкали. Усвiдомлення цього, безперечно, сприятиме полiтичнiй та економiчнiй стабiлiзацii в Украiнi та в СНД.

Дискримiнованi й утискуванi украiнцi ближчого зарубiжжя заслуговують i чекають на увагу вiд держави свого народу.

«Вiсник УВКР». – 1993. – № 2 (серпень)




УВКР: сьогоднi й завтра



Інтерв’ю «Народнiй газетi» (вересень 1993 p.)

– Іване Федоровичу, останнiм часом у пресi дедалi частiше згадуеться Украiнська Всесвiтня Координацiйна Рада у зв’язку з тими чи тими подiями суспiльного життя. Публiкувалися вiдкритi листи за Вашим пiдписом як Голови УВКР до Президента, iнших найвищих урядовцiв. Нашi читачi цiкавляться: що це за нова органiзацiя, адже в сьогоднiшньому розмаiттi громадських угруповань i партiй не кожному легко зорiентуватися.

– Менi доведеться хiба що нагадати про недавнi своi виступи пiсля офiцiйноi реестрацii та презентацii Украiнськоi Всесвiтньоi Координацiйноi Ради в травнi цього року у Мiнiстерствi юстицii – тодi досить широко подавалася iнформацiя про характер нашоi якiсно новоi мiжнародноi органiзацii, ii плани й намiри. Чому якiсно новоi? Це перша спроба утворити унiверсальну структуру, на яку б виходили всi без винятку украiнськi громади з кожноi краiни, де проживають украiнцi. Пiсля здобуття незалежностi ми нарештi змогли озватися до свiтового украiнства за прикладом iнших усталених держав, якi, мов свiтила, притягують до себе думки й почуття спiввiтчизникiв поза своiми кордонами. Виявилося, що украiнська дiаспора – одна з найбiльших серед iнших планетарних етнiчних розселень: за межами Украiни нас живе майже стiльки, скiльки проживае на рiднiй землi. Немилосердна доля, що кiлька сторiч випробовувала украiнцiв на життездатнiсть i шляхом чужоземного окупантського тиску вичавлювала з рiдного краю його синiв i дочок на всi меридiани й паралелi, мовби пiдтвердила: украiнська нацiя – велика нацiя. Мiльйони наших братiв i сестер зберегли серед iншого, незрiдка недружнього, ба й ворожого етнiчного середовища, кровну спорiдненiсть з тисячолiтнiм корiннями своеi нацii, плекали рiдну мову й культуру, звичаi i риси характеру, не полишали вiру в те, що украiнська держава воскресне. Допомогло iм те, що навчилися гуртуватися, триматися купи – тобто набули властивостей, якими ще доводиться оволодiвати нам, сущим у Великiй Украiнi. У свiтi налiчуеться близько пiвтисячi украiнських органiзацiй, iхня активнiсть пiсля серпня-грудня 1991 року зросла й зростае, живлячись новими патрiотичними iмпульсами, гордiстю за свiй народ, який нарештi вiдновив власну державнiсть.

Про нову якiсть новопосталоi УВКР можна говорити ще й тому, що на Всесвiтньому Форумi украiнцiв у серпнi 1992-го, попри спалахи ще цiлком зрозумiлих на той час полiтичних пристрастей, бiльшiсть учасникiв вiдкрили нову сторiнку у взаеминах свiтового украiнства, зажадавши спрямувати iх у будiвниче, животворне рiчище, на шляхи конкретних, практичних справ. Отож Форум i зафундував Украiнську Всесвiтню Координацiйну Раду як iнституцiю неполiтичну, немiтингову, сказати б, суто дiлову. Не як арену боротьби рiзних свiтоглядiв i переконань, а осередок iхнього заспокоення i об’еднання довкола iнтересiв Украiни i украiнцiв усього свiту. УВКР уособлюе все, що нас, украiнцiв, об’еднуе, а не роз’еднуе на рiзнi полiтичнi, релiгiйнi, культурнi течii й розгалуження.

– Чи реальне завдання висунув Форум, адже украiнцi – рiзнi навiть тут, на своiй прадавнiй вiтчизнi? Що на це вiдповiдае досвiд роботи УВКР, хай i короткий?

– Те, що ми – великi мастаки самокритики аж до самокатування й розпачливих голосiнь – таки правда. Але не всi. Рiзнi? Поволi дiзнаемося, що це не лише може не заважати нацiональнiй солiдарностi, а й збагачуватиме ii. Рiзнi? Отже, не безлика маса, а особистостi, люди з характером. Таким справдi складнiше порозумiтися, та коли на чомусь сходяться, то здатнi на великi справи. Вже сам факт проведення у Киевi протягом одного 1992 року таких зiбрань, як Конгрес украiнцiв краiн СНД i Всесвiтнiй Форум, засвiдчуе, якi тенденцii в украiнствi е сильнiшими – братерства чи розбрату. Все залежить вiд умiлоi i органiзованоi роботи. Коли знаходимо спiльне дiло, що всiх зацiкавлюе, iнодi доводиться довго пригадувати, хто до якого полiтичного спектру зараховуе себе.

– Чи можна конкретнiше?

– Деякi надто темпераментнi полiтики пророкували неминучi зiткнення УВКР зi Свiтовим Конгресом Вiльних Украiнцiв. Адже СКВУ був тривалий час авторитетною й ефективною формою об’еднання украiнських громад, як ми кажемо, Захiдноi дiаспори, i мае справдi iсторичнi заслуги в тому, що нiколи не схиляв прапора боротьби за визволення Украiни з бiльшовицького колонiального рабства. Отож чи не виникне мiж нами суперництва. Інерцiя нелегко напрацьованих i обстоюваних десятилiттями iдейних концепцiй, полiтичних позицiй, засобiв боротьби справдi iснуе, але не лише в дiаспорi, а, як бачимо, i в самiй Украiнi. До цього слiд ставитися з розумiнням. Але ми сказали на Установчих зборах УВКР у сiчнi цього року: нiхто не збираеться применшувати заслуги СКВУ, нiхто не зазiхае не лише на його iснування, а й навiть на те, аби радити, яким йому бути i як дiяти надалi. Це – цiлковите право його членiв-органiзацiй, бо УВКР одразу заявила в перших артикулах свого Статуту, що не мае найменшого намiру командувати, централiзовано управляти зарубiжними громадами, накидати iм свою волю. Єдине, що ми пропонуемо, – спiвпрацю, скоординованiсть зусиль для цiлком певних, чiтко розроблених спiльних програм. Нiкого нi до чого не силуемо, але всiх будемо радi бачити плiч-о-плiч у своiй дiяльностi. Та й як би УВКР могла стати над усiма громадами, коли до ii складу обрано однакову кiлькiсть, членiв вiд Захiдноi, Схiдноi дiаспори, Украiни – по 14? До речi, СКВУ – один з головних членiв-засновникiв УВКР на Форумi.

Установчi збори пiдтвердили, що вбити клин мiж УВКР та СКВУ не вдалося, хоч попередня, я б сказав, розкольницька пропаганда давалася взнаки. Цi силкування вряди-годи виявляються й досi. Вигадуються новi схоластичнi силогiзми, аби межувати УВКР i СКВУ напередоднi його з’iзду, що мае зiбратися невдовзi. Але й участь СКВУ та органiзацiй, що входять до нього, в таких важливих заходах, як проведення у вереснi Днiв Скорботи i Пам’ятi на вшанування жертв голодомору 1932–1933 рокiв (до речi, СКВУ провела значну роботу на американському континентi, iй чималою мiрою завдячуемо матерiалами комiсiй конгресу США про той голодомор), i участь представникiв СКВУ у других зборах УВКР у Чигиринi 4–5 вересня, i готовнiсть членiв СКВУ виконувати своi статутнi зобов’язання щодо фiнансовоi участi i дiяльностi УВКР – усе це, а також настроi бiльшостi закордонних громад засвiдчують, що процес порозумiння бере гору над штучно розбурхуваними рiзними тлумаченнями, рiзним баченням тих чи iнших проблем Украiни i украiнства.

– Отож можна сподiватися на плiдну дiяльнiсть УВКР…

– Як iнституцiя УВКР iснуе… аж п’ять мiсяцiв, вiдколи затверджено ii Статут. Трохи бiльше як десятковi спiвробiтникiв секретарiату доводиться займатися багатьма справами, сказати б, нульового циклу: шукати примiщення для роботи, спонсорiв – на жаль, нашi державнi чиновники ще не усвiдомили важливостi розбудови широкоi спiвпрацi з дiаспорою, пiдтримки ii, особливо в краiнах СНД, а надто в Росii, про що я вже писав Президентовi й Головi Верховноi Ради. Ми не кажемо, що такий напрямок державотворення в Украiнi вже зараз мае набути досконалостi, як у Росii, де подiбнi до нашоi УВКР «Российский клуб» i «Конгресс русских общин» за указом Б. Єльцина одержують великi кошти (в тому числi навiть з резервного фонду уряду Чорномирдiна), користуються необмеженою пiдтримкою мiнiстерств i вiдомств, аби цiлком утримувати росiйськомовну (здебiльшого проiмперську) пресу в краiнах СНД, тобто i в Украiнi, фiнансувати переселення сотень тисяч росiян з «гарячих точок», в тому числi не лише в Росiю, а, як виявилося, i в Украiну. Але допомогти тому, щоб Украiнська Всесвiтня Координацiйна Рада хоча б стала на ноги, – справа честi нашоi держави, ii обов’язок перед мiльйонами украiнцiв дiаспори.

З часом ми сподiваемося обходитися власними силами. Вже й зараз працiвники секретарiату розробляють кiлька програм фiнансового самозабезпечення УВКР. Зокрема, пiдтримку ряду дiлових людей в Украiнi i в дiаспорi дiстае iдея створення свiтового Форум-банку, сама назва якого засвiдчуе його орiентацiю на дiяльнiсть у середовищi украiнства на всiх континентах.

Але головнi результати функцiонування УВКР, певна рiч, оцiнюватимуться практичною спiвпрацею украiнства в галузi науки, освiти, культури, економiки. Розпочалося складання програм захисту украiнського друкованого слова, видання лiтератури для дiтей, якоi так потребують мiльйони школярiв-украiнцiв на всiх континентах, та чи не найбiльше – в Росii та краiнах СНД: адже сподiватися, що росiйська держава видаватиме для украiнцiв лiтературу нашою мовою, як це робить щедро Украiна щодо задоволення потреб росiйського шкiльництва, поки що не доводиться. Не хтось, а саме украiнськi науковцi мусять створити глибокi актуальнi й перспективнi аналiтично-прогнозовi дослiдження з фундаментальних проблем нашого державотворення, i УВКР сподiваеться стати замовником i органiзатором такого iнтелектуального доробку, що прислужиться всьому суспiльству. Деякi органiзацii дiаспори пропонують скласти програму допомоги украiнцям, зокрема, допомогти нашим офiцерам повернутися на батькiвщину, – певна рiч, така робота можлива лише в тiснiй взаемодii з державними iнституцiями. Можемо говорити вже про певнi практичнi результати щодо влаштування випускникiв шкiл з дiаспори в украiнських вузах – слiд вiддати належне нашому Мiнiстерству освiти, де з розумiнням ставляться до цiеi благородноi справи.

До подiбного розумiння i пiдтримки зусиль УВКР закликаемо й iншi державнi структури, пiдприемцiв, трудовi колективи, яким не байдужа справа нацiонального вiдродження i змiцнення нашоi державностi.



«Народна газета». – 1993. – № 37 (вересень)




«Тiльки з початком весни з’являються пролiски»



Інтерв’ю газетi «Вiстi з Украiни» (березень 1994 p.)

– Іване Федоровичу, ви були членом офiцiйноi делегацii нашоi краiни в часi вiзиту Президента Л. Кравчука до Сполучених Штатiв Америки…

– Коли я подивився на список членiв делегацii, то жахнувся – 60 чоловiк. У нiй я виглядав, здавалося, бiлою вороною з багатьох причин. Через те, що передусiм це була економiчна делегацiя, мета якоi – контакти переважно по цiй лiнii. Та, певна рiч, планувалися переговори з полiтичних питань, частково вiйськових i т. iн. Зрозумiв, чому мене запросили, коли стало вiдомо про зустрiчi з украiнською дiаспорою. Вiдбулися вони й у Вашингтонi, й у Нью-Йорку.

– Як проходили зустрiчi?

– У Вашингтонi Держдепартамент США на честь Президента Украiни й офiцiйноi делегацii влаштував великий прийом. Гостей зустрiчали (а iх було бiльше 200) вiце-президент США Альберт Гор i Леонiд Кравчук. Цiкаво, що там були не скажу сотнi, але десятки украiнцiв саме з тiеi великоi й активноi вашингтонськоi групи, яка значною мiрою впливала i впливае на вироблення американськоi полiтики стосовно Украiни й забезпечила доброякiсне проведення усiх цих складних переговорiв, що вiдбулися у столицi США. Були люди не лише iз самого Вашингтона, а й з усiх кiнцiв Америки, i з Канади – також.




Конец ознакомительного фрагмента.



notes


Примечания





1


Сучаснiсть. – 1962. – Ч. 5.




2


Панорама найновiшоi лiтератури в УРСР. Поезiя – Проза – Критика / упорядкування, вступна стаття i бiографiчнi довiдки Івана Кошелiвця // Нью-Йорк: Пролог, 1963.




3


Кошелiвець І. Сучасна лiтература в УРСР. – Нью-Йорк: Пролог, 1964.




4


Кошелiвець І. Сучасна лiтература в УРСР. – Нью-Йорк: Пролог, 1964. – С. 202.




5


Кравцiв Б. Протуберанцi серця i кредо Івана Драча // Сучаснiсть. – Ч. 1. – 1966.




6


Драч І. О, будьте проклятi ви ще раз! Вiдповiдь пановi Кравцiву i Кo // Лiтературна Украiна. – 1966. – 22 липня.




7


Панорама найновiшоi лiтератури в УРСР. Поезiя – Проза – Критика. Видання друге, перероблене i доповнене. Упорядкування, вступнi статтi i бiографiчнi довiдки Івана Кошелiвця // Мюнхен: Сучаснiсть, 1974, – С. 19.




8


Гординський І. С. Мiж дiйснiстю i трагiфарсом // Свобода. – 1990. – 14 вересня. – С. 3.


  
Текст предоставлен ООО «ИТ»
Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию:https://tellnovel.com/ru/drach_-van/ukra-ns-ka-d-aspora