Суворiсть
Юрiй Іванович Липа


Ю. Липа (1900—1944) – украiнський лiкар, митець та мислитель. Його творча та наукова спадщина налiчуе понад 360 творiв i праць, серед яких вiршi, поетичнi переклади тощо. Вiн е автором збiрок поезiй «Свiтлiсть» (1925), «Суворiсть» (1931), «Вiрую» (1938). Його поезiям притаманнi вольовi, закличнi iнтонацii, iх пафос спрямований проти рабського iснування людини.





Юрiй Липа

Суворiсть





* * *


Лiкар, митець i мислитель Ю. І. Липа народився 5 травня 1900 року в мiстечку Старi Санжари на Полтавщинi. Дитинство i юнiсть його пройшли в Одесi в украiнському оточеннi. Навчаючись у гiмназii, Юрiй почав писати i друкуватися. Пiд час революцiйних подiй у складi Одеськоi Сiчi та студентськоi сотнi отримав бойове хрещення.

У 1920 р. емiгрував до Польщi. По закiнченнi медичного факультету Познаньського унiверситету мешкав i лiкарював у Варшавi, де здiйснював також лiтературну, публiцистичну, видавничу й наукову дiяльнiсть. Брав активну участь у студентському корпорацiйному чорноморському русi. Був спiвзасновником Украiнського Чорноморського Інституту.

Восени 1943 р. д-р Липа виiхав з родиною на Яворiвщину. Лiкував селян i повстанцiв, проводив медичнi курси для молодi, збирав досвiд народноi медицини, вивчав iсторiю краю, читав лекцii, писав художнi й публiцистичнi твори. З наближенням фронту категорично вiдмовився емiгрувати на Захiд. Залишився бiля своiх хворих, серед свого народу, на своiй землi. 19 серпня 1944 р. був заарештований енкаведистами, пiдданий тортурам i розстрiляний. Похований у с. Бунiв.

Творча i наукова спадщина Ю. Липи налiчуе понад 360 творiв i праць, серед яких вiршi, поетичнi переклади, драми, новели, лiтературознавчi есе, iсторичний роман, публiцистичнi статтi, пiдручники з медицини тощо.

Головною книгою свого життя Ю. Липа вважав «Призначення Украiни» (1938), що була з’еднана його послiдовниками з двома наступними – «Чорноморська доктрина» (1940) i «Розподiл Росii» (1941) у геополiтичну «Всеукраiнську трилогiю».




Бог i непримиримiсть


		Ми – Нацiя, сузiр’я мiлiонiв,
		Ми – серце воль, ми – буйна кузня сили,
		Що розсипае блиски, що як громи-стрiли,
		І думцi не догнать тих громiв-перегонiв, —
		Ми – Нацiя, сузiр’я мiлiонiв!
		Вiд нас, звиваючись, ростуть залiзнi руки,
		Бескиди торсають, глухi лани зорали,
		І дзвiнко б’ють сусiд у груди мiднi, —
		Ми – Нацiя! Злились усi хорали,
		Ми – Нацiя! Усi – в один побiдний!
		Куди завзятих лиць полив’янii лави,
		Куди женетеся пiд прапорами слави?
		Ми – Нацiя! Ми килими колонiй
		Розкидали йдучи, верховодимi шалом.
		Глухi в нас – шоломи. Мечi нам – як долонi.
		Бог i Непримиримiсть! – Ми ж е Божим валом!

    (1921)



Святий Юрiй


		Нацiе, народжена з огня,
		Нацiе, великая, молись, —
		Яснозбройний Юрiй, як колись,
		Осiдлав могутнього коня;

		Мов лавина бiла поплила,
		Гуркiт скель ляка малi серця,
		Розбiгаеться отрутна мла
		Вiд промiння дивного лиця;

		Нацiе, народжена з огня,
		Ось прийшов твiй Юрiй, мов воскрес,
		Стримуе могутнього коня,
		Простягае руку до небес.

    (1921)



Тризуб


		Всупереч Азii жаху i всупереч зимнiй Європi
		Впертiсть, як кров, пливе в жилах людей цих
		Мiцних, тяжкостопих,
		Свiтиться знаком Тризуба уся ця земля.
		Горнами чорних воль розпаляеться знак цей,
		І все страшнiший, величний, огненний, палаючий
		Сходить над краем, як дивна планета.
		Навкруг
		Юрби чужинцiв дрижать. Найстрашнiше для них:
		чи вiн стопить,
		Чи перетопить в землi цiй руду на метал?

		І от поволi зростають мiста, як хотiння, як гордiсть,
		Поволi тужавiють села, з мiстами поеднанi мiццю,
		Тяжке багатство й пишнота вбирають цей край.
		Ось вiн зiп’явся у ритмi. Ось iдуть
		І я чую iх кроки.

    (1931)



Вiсь


		Мiг твiй прадiд розорювать плугом
		І Пiвдень, i Пiвнiч
		В одну розпросторену ниву.
		Мiг твiй прадiд все змести вороже,
		Загарбати i здвигнуть цю землю.

		Ти можеш.
		Можеш поставити вежi вiдважноi влади,
		Оком обняти границi
		І станути вiссю для них,
		Для сусiдiв
		Для свiту.

		Ти можеш.
		Можеш i будеш.
		Поглянь, як земля ця тужавiе криком.
		Скиби землi як говорять
		– Пануй!
		Опануй!
		Ми не хочем чужинцiв!
		В нас е i сила,
		І порив,
		І вищiсть,
		І злото безсмертностi – Вiсь!
		Браття, ми – Вiсь, ми – вiдвiчнiсть —
		Все iнше нiкчемне
		І сiре…

    (1936)



Суворiсть



1

		Хто мае суворi очi
		І уста, затиснутi мiцно, —
		Помолимось единому Богу,
		Королевi всього свiта!

		Вiн розкрив над нами небо,
		Наказав володiть землею, —
		Пресвятих Таiн Тайна,
		Незмiримостi початок.

		Повстаньте довкола вiри,
		Лицарi Вiчноi Жизнi,
		– Хто мае суворi очi
		І уста, затиснутi мiцно!


2

		Повстаньте, мов панцирна навала, —
		Кожна хвиля Жизнi е велика.
		Невисловима – мить.
		І тiльки вiра зостала
		Для Чоловiка,
		Тiльки вiра вища
		І чеснота в будовi
		Вирве душу з грища
		І правду – з кровi.


3

		Мертвота, стерво жиюче
		Є все, що творить тiло,
		Коли в щоденностi тучi
		Архангелiв меч i крила
		Серце людське не узрiло,
		Коли серце не повстало
		Над буднями своiми,
		Як вiчностi знак Хорала,
		Що незглибимий.


4

		Щоденний бiй, мов корона




Конец ознакомительного фрагмента.


  
Текст предоставлен ООО «ИТ»
Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию:https://tellnovel.com/ru/lipa_yur-y/suvor-st