Читати онлайн “Кінець світу. Том 2. Пiсля…” «Василь Базів»

  • 01.02
  • 0
  • 0
фото

Сторінка 1

Кiнець свiту. Том 2. Пiсля…
Василь Базiв


Василь Базiв – автор роману «Хрест», що вийшов друком у видавництвi «Фолiо» у 2011 роцi i готуеться до видання у Лондонi англiйською мовою, – знаний в Украiнi та за ii межами полiтик, дипломат, вчений, письменник, вiзiонер. Мае найвищий дипломатичний ранг Надзвичайного i Повноважного посла. Професор Мiжнародного унiверситету «Украiна».

«Кiнець свiту. До i пiсля…» – сага про космологiчну долю людства у двох томах, у якiй автор подае власну унiкальну версiю покликання Людини. Перший том, що вийшов на початку 2012 року, мiстить фундаментальне дослiдження створення свiту i людства, пропонуе ексклюзивну матрицю численних земних цивiлiзацiй.

У другому томi, що виходить напередоднi «кiнця свiту» за «Календарем майя», автор у процесi освоення цього феноменального вчення галактичних блукальцiв безпосередньо на iхнiй батькiвщинi на пiвостровi Юкатан, на основi аналiзу вершинних досягнень сучасноi науки, а також у царинi власних креативних вiзiй, приходить до висновку, що «кiнець свiту» – це Кiнець епохи здичавiлого роду гомо сапiенс i Початок на планетi Земля постлюдства, поiменованого люденами. Те, що вершиться на нашому вiку, за значимiстю дорiвнюе народженню життя на Землi i створенню Креатором Людини.





Василь Базiв

Кiнець свiту

2. Пiсля…

Сага про космологiчну долю людства у двох томах

Том 2



Синовi Андрiю



* * *


Наступае Час,

І настав уже.

    Ісус Христос

Се ж остання вiйна!

Се до бою

Чоловiцтво зi звiрством стае.

    Іван Франко






Майя





Репетицiя кiнця


Украiнець, як вiдомо, поки не помацае – не повiрить. Як можна писати трактат про земний кораблик iз 7-мiльярдним людством на борту в неозорому океанi Галактики, який мав би перекинутися саме 21 грудня 2012 року, не побувавши там, де це накаркали?

Був би автор не до кiнця сумлiнний перед собою, майя, людством i читачами, якби не здiйснив банальну рiч – не побував власними, справдi босими ногами на Землi майя, i саме не iнакше, як у 2012 роцi.

Із заколисаного берега Днiпра, на якому народжуються цi рядки, зриваюся враз – i в дорогу.

Вiд Киева до Канкуна – 10 000 кiлометрiв. В один бiк. 15 годин на висотi 10 000 метрiв над Землею i зi швидкiстю 1 000 000 метрiв за годину.

Немае ще такоi алюмiнiевоi труби, яку люди назвали лiтаком, котра би здолала це одним махом. Треба пересiсти бодай один раз. Перевести дух. Залити енергетичноi рiдини у нутрощi цiеi труби, щоб вона стала птахом. І уже за другим злетом iз украiнського Киева – у мексиканський Канкун.

По дорозi – авiастоп у Нью-Йорку. Якщо бути точнiшим – на островi Манхеттен.

Не плаваючий титанiк, на якому Людина продемонструвала пiк свого зодчого генiя. Скiльки конкурентiв виростають то тут, то там, – то Шанхай, то Дубай, але Нью-Йорк був, е i ще, напевно, довго буде найграндiознiшим земним мегапоселенням на планетi Земля.

Ви коли-небудь пробували порахувати кiлькiсть голок на iжаку? Так само – порахувати кiлькiсть хмарочосiв на Манхеттенi. Голова йде обертом не вiд того, що вони своiми шпицями протикають Небо, а тому, що iх – безмiр. Безлiч, як на iжаку.

Недруги цього дива земного кажуть – тут усi грошi свiту. Згоден, але потрiбне уточнення. Як ВВП рахують на душу населення, так i капiтал треба рахувати на кубiчний метр рукотворного простору на цiй цяточцi острiвного суходолу.

Я чомусь думав, що Уолл-стрит – серце свiтовоi економiки – мiсцина галаслива. Аж нi. Мало не гробова тиша. Звисають над тобою банкiвськi мури, за якими твориться те, вiд чого залежить усе суще на сушi i на водi.

США – то така держава, поза iнтересами якоi не може бути жоден квадратний метр Землi. Неважливо, чи це Аравiйська пустеля iз безцiнними нафтовими нутрощами, чи урбанiзований Донбас iз вугiльними надрами, чи просто морська безодня Бермудiв або катастрофiчно зникаючi льоди Арктики.

Нью-Йоркська бiржа – найбiльший у свiтi фiнансовий вулик. Тут дилерськi бджiлки збирають нектар зi всiх земних квiтникiв. У нас кажуть – як би то заробити грошi. Яму копати чи бетон заливати, одне слово, сiм разiв попотiти. Аби копiйчину заробити. А вони, американцi, сконструйованi iнакше. Вони кажуть: «Make money!» Робити грошi. А не заробити. Ви «пашiть», а ми тут, на Уоллстрит, порахуемо.

Зовнi бiржа – як музей. Тихо. Правда: грошi люблять тишу. Тим паче, коли це мiльйони. Мiльярди. Мiльярди мiльярдiв.

Коли надто довго затримуешся бiля мовчазного вулика, лiнивий полiсмен може, позiхаючи, пiдiйти i поцiкавитись – чого рота роззявив? Проходьте далi, мiстер. Не затримуйтесь.

А прямо через доволi вузьку дорогу тiеi самоi Уоллстрит дивиться прямо у вiкна бiржi Джордж Вашингтон. Пам’ятник батьку-засновнику.

Вiн i його «братани» масони, не виключено, що за походженням – спадкоемцi моiх рiдних тамплiерiв, придумали усе це. Придумали США. Нiколи в iсторii людства, вiд майя i аж до початку iхнього майже 4-тисячного календаря, не було ще жодноi держави, яка була би настiльки сильнiшою вiд

Сторінка 2

сiх iнших.

Ми там, на хутiрцi обабiч Днiпра, завше зважуемо – тi чи цi? Америка чи Росiя? Проти кого дружити? Некоректна альтернатива. Бо Росiя – то чотири проценти США. Не за кiлькiстю випитого, а за кiлькiстю зробленого – за економiчною могутнiстю.

Я сильним i багатим не заздрю, на вiдмiну вiд 99 вiдсоткiв «моеi нацii». Я ними захоплююся. Із цим просто ультразахопленим почуттям я i провiв два днi пересадки по дорозi до майя.

Були у моему складаннi маршруту два резони – чому саме через Нью-Йорк. Якщо вже сповнюватися почуттям безмежного жалю за свiтом, який може згинути, то найкраще робити це у найкращому мiсцi на планетi. Як таку красу – i у прах!

Якби менi Всевишнiй заборонив народитися у селi Семигиновi Стрийського району Львiвськоi областi, я б пошкодував гiрко. І попросив би: на все воля Божа – якщо не Семигинiв, то давайте Нью-Йорк.

Зрештою, чому якраз це найперше – у моему сприйняттi – диво свiту – американське мiсто? Вселенське глобальне поселення. Вавилон. Усi тут гомонять «язици». Просто не можна уявити, як зi знанням тiльки своеi мови ти можеш пропасти у Нью-Йорку. То у Москвi ти будеш ходити Красною площею зi своею англiйською, як нiмий, а тут росiйська тебе заведе хоч на край Емпайр стейт бiлдинг. Украiнською теж можеш знайти спiльну мову з кожним другим на П’ятiй авеню – на головнiй торговiй вулицi планети, де у найпрестижнiшому магазинi «Сакс компанi» можеш купити костюм вiд Брiонi удесятеро дешевше, нiж у Киевi навпроти Бессарабки.

І другий резон – саме тут був недавно майже… кiнець свiту. Тодi я працював неподалiк – у Торонто – генеральним консулом Украiни. Канадцi дуже люблять сусiднього старшого брата. Розподiл iхнiй на держави на суспiльному рiвнi – умовний. Вони – одна пiвнiчноамериканська цивiлiзацiя.

Бiльшого страху i трауру, нiж у той вересневий день, я не бачив. Якби був прилад, який би вимiрював цей стан людськоi душi у момент кiнця свiту, то вiн би зупинився на тiй самiй позначцi, як це було тут 11 вересня 2001-го. Особисто мене якби ви запитали: коли свiт був найближче до кiнця, то для мене без варiантiв – 11 числа дев’ятого мiсяця першого року третього тисячолiття пiсля Христа.

Я свiдомо поселився у Нью-Йорку в готелi, з вiкон якого рукою подати до близнят Свiтового торгового центру. Руку iз вiкна «Хiлтона» можна висунути, але на мiсцi цих найвищих споруд у найграндiознiшому на планетi Нью-Йорку – порожнеча.

Внизу, на мiсцi тих знищених будiвель, неначе проступае вода. Там, де вони стояли, зробили меморiальнi фонтани. Як пам’ятники на могилах.

Тут загинули чиiсь сини i дочки, батьки i матерi. Хоча що тут нового – при збройному нападi гинуть люди. Дивно, якби вони не гинули.

Але збройний напад – на кого? На того, у кого зброi масового знищення бiльше, нiж в усiх iнших держав, разом узятих. На державу, громадян якоi захищае наймогутнiша у всi часи армiя свiту. На державу, на яку за усi столiття ii iснування нiхто нiколи не нападав. Окрiм хiба що божевiльних кремлiвських олiгофренiв, тут нiколи не уявляли собi iншого ворога.

І хто напав? Лахмiтники. Із дна глобального стакана, де осiв мусульманський мiльярд. Дно напало на вершок.

Нова ера пiсля 11 вересня означае, окрiм усього iншого, те, що страшнiшою зброею, нiж атомна бомба, е бомба-людина.

Людина, яка себе пiдривае жахливим вибуховим пристроем, що називаеться – затьмарена ненавистю свiдомiсть.

Бомба на поясi власного тiла, а навколо люди, якi не бояться тебе, бо ти теж людина. На мирнiй вулицi посеред мирного мiста у мирний час. Бомба-людина за штурвалом лiтака, для якоi важко й сказати, яка радiсть бiльша – вiдiбрати життя у себе чи у своiх ворогiв.

У своему готельному номерi я знайшов кольоровий проспект про Нью-Йорк, виданий ще у ту, минулу, еру. До 11 вересня… Є там фото тих самих близнюкiв. Але от текстiвка. Якщо ви будете сидiти на вершинi цього хмарочоса у ресторанi, який так i називаеться – «Вiкна свiту», то лiтаки будуть пролiтати повз цi вiкна нижче вiд вас, пiд вами.

Прочитавши, я здригнувся, дивлячись за вiкно. Може, це слово недоречне, але воно мае й таке значення – iдея могла народитися у божевiльнiй фанатичнiй головi саме у тому, вже неiснуючому ресторанi, при спогляданнi на тi самi лiтаки, якi пролiтали поруч, як птахи. А якщо поруч, то чому iх не спрямувати у тi самi вiкна…

Знищенi будiвлi-близнюки – не тiльки символи могутностi золотого мiльярда людства, який володiе 80 вiдсотками земних багатств. Тут працювали i загинули на робочих мiсцях люди, якi мали зарплату не менше мiльйона доларiв. Мозковий центр свiтовоi економiки. Креативний цвiт людства. Мудрiшi, а може, й наймудрiшi iз людей.

Згоден, що тих 80 вiдсоткiв у розпорядженнi 15 вiдсоткiв – так не мае бути, i треба робити висновки. Але нi людство в цiлому, нi цi тисячi головастикiв не заслужили смертi. Не заслужили, як за майя, бути принесеними у жертву. В iм’я чого? Що дала ця жертва? Облагородила, визволила, як жертва Христа?

Із апокалiптичного стану тепер, у 2012-му, мене виводять могутнi кра

Сторінка 3

и, якi цiлодобово повзають угору-вниз перед моiми вiкнами. Внизу, на землi, я бачу, як роiться людський мурашник. Як багато людей у стислому до мiлiметрiв просторi роблять спiльну роботу! Просто несамовитий вихор руху на велетенському будмайданi. Просто сказати, багатотисячна глобальна толока.

На мiсцi знищених фанатичною ненавистю близнюкiв – трiйня! Просто на очах неначе виповзають iз земноi шкаралупи нульового циклу i тягнуться зi страшною пiдйомною силою тепер уже трiйня Колосiв нью-йоркських.

Трiйця найвищих у найвищому i найбагатшому на планетi Манхеттенi нових хмарочосiв. Ще респектабельнiших, ще красивiших, ще вищих, нiж тi, що були…

Серед десяткiв тисяч будiвельникiв, якi метушаться без упину, – будiвельнi фiрми iз Дубая, Лондона, Тайпею, Буенос-Айреса, Франкфурта, Дублiна, Шанхая, Сiднея. Увесь свiт хоче залишити тут своi зодчi автографи. Спокутувати спiльну провину за тих, якi не вiдали, що робили. Чи показати м’язи сукупноi потуги, яку не здолати.

Але головне у тому, як у сонячних вiконницях гiгантських новобудов блискотить наймогутнiший iз людських феноменiв – незламна амбiцiя гордоi нацii, яка сотворила цю державу, яка е ii будiвельним каркасом i нiколи не дасть iй зламатися.




Ной вiдпочивае


Тепер ставимо питання руба – буде чи не буде кiнець? Кiнець усьому й уся. 21 грудня. Року Божого, поточного?

В однiй iз кiлометрових книгарень Вашингтона я нещодавно накупив цiлий чемодан книг на тему «кiнця». На цю тему написано мудрими, i не зовсiм, людьми стiльки, що справдi треба читати впродовж епохи довжиною у тисячолiття.

Нащо воно вам, стурбованим iграми в украiнськiй виборчiй пiсочницi? Але одну сенсацiйну книжчину процитую. Автор – Patrick Geral. Назва книги проста, як дверi, – «Як вижити у 2012 роцi». І пiдзаголовок – «Тактика i рятiвнi мiсця в умовах грядущого змiщення полюсiв».

Для автора солiдного фолiанта той самий реверс полюсiв, коли Земля черговий раз перевернеться, що уже бувало безлiч разiв на ii 4-мiльярднорiчному вiку, – як два рази по два. Чоловiк свято вiрить. Нема на те ради, як сказав колись 100-лiтнiй Станiслав Людкевич, коли в Галичину прийшли бiльшовики i почали вiдбирати у селян землю i творити колгоспи.

Тому на вiдмiну вiд попереднiх цивiлiзацiй, якi iз тотальноi загрози винищення усього живого, як i ми, хихикали, а тому не пiдготувались i нiчого для нас зi свого прогресу не зберегли, крiм пiрамiд, пан Патрiк, волаючи поодиноко у грядущiй пустелi, закликае готуватись. Вiн резонно радить вчитися на чужих помилках. А саме на зарозумiлiй Атлантидi, яка утворилася 35 712 рокiв до нашоi ери i проiснувала лише 5904 роки. Друга катастрофа знищила ii, як i все живе на Землi, у 21 312 роцi до нашоi ери.

12 тисяч рокiв тому, примiром, уся поверхня США, ЄС, Украiни, i не тiльки, – то льодовитий океан. Всеньке живе спочивало у льодовiй могилi саме на тiй мiсцинi, по якiй ми нинi ходимо собi нiвроку, тiшачись життям, а часом i нарiкаючи.

Донинi за Полярним колом Росiйськоi Федерацii знаходять у вiчнiй мерзлотi заморожених мамонтiв, якi жили там, як у Африцi нинi слони. Уцiлiли цiлковито мамонтенята на iм’я Люба та Маша i стали ретельно схованими «пiддослiдними кроликами» Росiйськоi Академii наук.

У деяких сибiрських ресторанах кмiтливi торгашi за дикi цiни пропонують крутим олiгархам страви iз замороженоi десятки тисяч рокiв тому мамонтятини.

26 липня 9792 року так само усiм, тодi сущим, крiм Ноя, здавалося, що настане для них i 27 липня. Помилилися. Бо цього липневого дня сталося те, що згодом зафiксують 400 релiгiй свiту всiх часiв i народiв. Це точна дата того, що називаеться ПОТОП.

Як конкретно iсторичний факт. Одного, напевно, теплого липневого дня це сталося, про що людство, жменька якого врятувалася, не могло забути.

Урок вiд Ноя: треба готуватись до найгiршого, щоб вижити. Не усiм семи мiльярдам, якi хихикають i у вус не дують, а бодай крихтам вiд нашого зарозумiлого людства, щоб стати поодинокими зернами у тiй самiй пустелi, – зернами, з яких зародиться – укотре – людство нове.

Мушу сказати, що хiд думок щодо порятунку в умовах «кiнця свiту» не вiдзначаеться особливою вишуканiстю. Усе просто, як усе генiальне. Наш спаситель радить дертися нагору. В гори! Там е хоч i мiнiмальний, але шанс!

Правда, не на всiлякi там говерли, монблани i джомолунгми. Цiлий роздiл наукових доказiв завершуеться резюме, що пiдходящими для спасiння е гори Пiвденноi Африки (саме тут, що вже доведено, зародився нинiшнiй людський рiд), а також вершини Індii i Таiланду.

Що взяти iз собою? Їжi, передовсiм. Як без неi? Я спостерiгав, працюючи у Канадi на дипломатичнiй роботi, коли пiсля 11 вересня 2001-го, пiсля нападу саудiв на Нью-Йорк, переляканi канадцi услiд за американцями ще кiлька мiсяцiв пiсля трагедii возили iз собою напханi консервами багажники. Про всяк випадок. Інстинкт самозбереження.

Але не той харч е головним для порятунку. Щоб зародити нове людство, треба за будь-яку цiну зберегти книги, якi мiстять фундаментальнi знання, здобу

Сторінка 4

i людством нинiшнiм, що загине.

Настiльки нам було би тепер легше, якби тi недалекогляднi атланти десь та заховали для нас свою бiблiотеку. А те, що вони мали тих знань незмiрно бiльше, нiж ми, те, що вони за науково-технiчним прогресом заскочили незрiвнянно вище вiд нас, – факт. Тому ми новим дикунам, що плодитимуться пiсля нас, залишiмо бодай, скажiмо, iнформацiю про електрику. Пожалiймо iх – скiльки ж то вiкiв i сотнi поколiнь треба буде вiдмарширувати оновленою планетою, щоб народити десь там у п’ятому тисячолiттi клона Едiсона.

Але чому мiстер Герiл вирiшив, що для вiдновлення життя на Землi треба дертися якомога вище? Адже там теж, як розверзнуться пащi вулканiв, жодна високогiрна печера не врятуе.

Звичайно, не виключено, що й звiдтам знесе у безодню. Але шанси вижити там е, а на узбережжях, де в основному зосередженi оазиси сучасноi цивiлiзацii людства iз його Нью-Йорком i Лос-Анджелесом, iз Токiо i Сiднеем, iз Лондоном i Шанхаем, iз Римом i Дубаем, у цих вершинах земноi цивiлiзацii, що примостилася пiд боком Свiтового океану, шансiв – нуль. Багатомiльярднi красенi-мегаполiси першими пiдуть на дно.

А вiдтак аргумент уже науковий. Посилання на нашого генiального земляка Миколу Вавилова, якого Сталiн знищив. Цей генiй дослiдив генезу земних рослин у кiлькостi понад 50 000 видiв. Титанiчна праця, i що вона показала? Однозначний висновок – зародився нинiшнiй рослинний свiт у горах!

Точнiше, вiдродився пiсля Потопу. Нiщо не вiдродилося на рiвнi чи нижче рiвня моря. Тiльки вище над цим рiвнем – 1500 метрiв. Нагадую, пiсля Потопу 9792 року до нашоi ери.

Вижила флора, як i фауна, iз нашим людиноподiбним приматом, який у результатi Промислу Божого став людиною богоподiбною.

Там вижило життя, даруйте за тавтологiю. Там, у горах, життя воскресло. Так довiв уже не дивний американець, а свiтове iнтелектуальне свiтило на прiзвище Вавилов.

Сам же мiстер Герiл собi мiсце для виживання визначив. Гори Drakensberg mountain – Дракенгергськi гори – на батькiвщинi Нельсона Манделли, – гори, що сформувалися понад 2 мiльярди рокiв тому i не здригнулися в обiймах численних «кiнцiв свiту». Кiлька годин вiд тепловодного Йоганнесбурга, i снiжне плато, майже як оспiванi Кiлiманджаро, що, зрештою, неподалiк.

І знову магiя-загадка. Хто i чому мiстечко, з якого належить пiднiматися у майже пiднебеснi сховки вiд Апокалiпсису, назвав ВІФЛЕЄМ?!

Наводиться колосальна кiлькiсть геометричних дiаграм iз науковими доказами, що тут, на плечах цього Драконового хребта, неподалiк екватора, – найнадiйнiше.

Врештi, пошуки порятунку просто не можуть не привести до роздумiв про бiблiйного Ноя. Його вчинок не може не надихати будь-якого спасителя людства.

Автора бестселера вони привели у чарiвну Фландрiю, де, як вiдомо, починають плавати ранiше, нiж ходити. Запам’ятайте назву цiеi бельгiйськоi фiрми – ETAP. То справдi етап у самоосмисленнi усього й уся.

Фiрма вiникiв не в’яже, а виробляе яхти. І не просто плаваючi засоби, а такi, що не тонуть! Не те щоб могутне кораблебудування, але собi цiну знае, особливо серед тих наших олiгархiв, якi за озолочену яхтину за цiною не постоять.

Мiстер Герiл головного менеджера спитав прямим текстом:

– Якщо буде хвиля сорок метрiв висотою i швидкiсть вiтру понад 200 кiлометрiв за годину, чи витримае ваша яхта?

І сучасний бельгiйський Ной вiдповiв:

– Моя вiдповiдь – «так».

Його кораблики не тiльки не тонуть, а й не перевертаються. Як вiдома iграшка «Ванька-встанька». Не втопитися у вiдкритому морi, навiть коли воно стае горою не нижче, нiж Дракенгерськi вершини, – нинi не проблема.

А чи була така проблема для атлантiв? Майя у чому чесно зiзнавалися? У тому, що феноменальнi знання iм дали бiлобородi боги, що якось припливли на легких човнах до iхнього юкатанського берега. До речi, нащадки майя кiлька столiть опiсля сприйняли конкiстадорiв, якi причалили до бухт Пiвденноi Америки, за… богiв, що повернулися.

І як тут не виникнути версii, що атланти все-таки готувалися до Потопу, i виготовляти нетонучi човники для них було так само просто, як i для фламандцiв.

Анотований бестселер американського автора дае настiльки науково обгрунтованi iнструкцii – як вижити, коли настане кiнець свiту, що навiть не виникае додаткових запитань. Усе гранично ясно i коротко. За цими iнструкцiями не вижити просто неможливо. Виживання гарантуеться. Був би лише кiнець…

Залишаю право на скепсис щодо виживання за вами, шановний читачу. Зрештою, виживати чи нi – приватна справа кожного.

Мене однаковою мiрою вражае як апокалiптична вiра у кiнець, так i фанатична вiра врятуватися, коли все полетить у прiрву.

Можливо, наш нео-Ной не радить рятуватися у Карпатах лише тому, що нiколи не був тут, неподалiк вiд мого пiдкарпатського села. Але давайте спробуемо помислити на цю тему – як би виглядало оте спасiння тут, у нас, як виживати абсолютнiй бiльшостi населення, що нижче рiвня бiдностi i нижче навiть стандартiв життя африканцiв на пiвдень вiд Сахари?

У багатьох голлiвудськи

Сторінка 5

фiльмах американцi змальовували напад на Нью-Йорк i накаркали. Не менше наврочено i «кiнцiв свiту». Один iз блокбастерiв називаеться «Зустрiч iз безоднею».

У фiльмi е така сюжетна лiнiя. Невблаганно очiкуеться зiткнення iз велетенським метеоритом, пiсля чого земна поверхня перетвориться на пустелю.

Що зробити, щоб зберегти рiд людський? Треба у сховищах, набудованих на випадок ядерноi вiйни, заховати частину населення, нащадки яких вийдуть на сонце, коли на планетi умови для життя вiдновляться. Але сакраментальне запитання: кого зберегти, а хто мусить загинути?

Уряд США щодо своеi територii i народу приймае таке рiшення: залишаеться в живих цвiт нацii – за списком видатнi таланти у науцi, мистецтвi, бiзнесi, а решта – тягнуть лотерею. Невблаганно i жорстоко, але справедливо. Залишаться живими лише тi, якi витягнуть власноруч квиток iз правом на життя. У таку фатальну i трагiчну мить головне для влади – дiяти однаково справедливо до усiх громадян.

Слава Богу, що це лише фiльм. Але як би вчинили сценаристи, якби моделювали ситуацiю не на американському, а на сучасному украiнському грунтi?

Американський варiант не пройшов би, бо тут, у нас, зовсiм iнша логiка поведiнки влади. У нас би найперше залишили живими усiх членiв правлячих партiй, а потiм ще й кумiв, племiнникiв та сватiв рiзнокольорових вождiв.

У фiльмi про нас правлячий клас, включно зi всiма видами опозицiй, повiвся б так, як вiн поводить себе повсякчас у реальному життi одразу пiсля того, як займае мiсця пiд куполом. З одного боку – омандаченi олiгархи з олiгархенятами, з iншого – решта 99 вiдсоткiв «бiомаси». Це виборами вони виборцiв купують, а тут би здали з бебехами.

Наслiдуючи украiнську владу, американськi республiканцi у тому фiльмi мали б зберегти життя лише громадянам-республiканцям, виставивши на смертельне зiткнення iз безоднею лише демократiв. Я певен, що голлiвудському сценаристу такий цинiчний кiнець навiть у голову не мiг би прийти.

А у нас подiл на «лицарiв золотого унiтаза» i на мовчазне та покiрне багатомiльйонне «бидло» навiть не ставив би питання – кого рятувати, а кого пускати у розхiд.

У повчальному сюжетi автор сценарiю не мiг не зобразити владу справедливою, бо вона такою мусить бути у демократичному суспiльствi. Так це ж у демократичному…

А вiдтак – уже не фiльм, а доволi iнтригуючi реалii. Йдеться про побудову на однiй iз верфей чергового транспортного засобу пiд назвою «Корабель Свободи». Що тут скажеш: у порiвняннi з ним легендарний «Титанiк» – просто паперовий саморобний човник, який запускають малюки у тазику з водою.

Та й Ноiв ковчег, уламки якого знайдено на горi Арарат, – не бiльше, нiж човник для недiльних прогулянок Канiвським морем. Власне, концептуально йдеться уже не про плаваючий засiб, а про штучно сконструйований кавалок сушi, що дрейфуе Свiтовим океаном. Бо у цьому океанi тисячi островiв меншi, нiж ця амфiбiя.

То вже не корабель, а мiсто, за кiлькiстю населення таке ж, як наш красень Ужгород, у якому я проживав iз величезним задоволенням кiлька рокiв.

Правда, в Ужгородi немае таких хмародерiв, як на цьому плаваючому островi. 25-поверховий житловий суцiльний масив. Усе тут е, що мае бути у сучасному мiстi, – дороги, магазини, школи, банки, клумби, стадiони, офiси, квартири. Є усе те, що довкруги вас тут, на сушi, оточуе. Довжина отого дива-мiста – близько пiвкiлометра, ширина – десь 300 метрiв, висота – понад 100 метрiв. Ной би з усiма мешканцями просто ахнув.

Це царство единоi iз «тварей». Мажори зi списку журналу «Форбс» мають тут прописку зi штампом – планета Земля. Тут передбачено постiйне проживання. Якiсь там морськi кордони для «Корабля Свободи» не iснують.

Глобалмени таке диво собi сотворили.

Нащо? Є тлумачення прагматичне – це плаваюче мiсто у вiдповiдностi до мiжнародного права – iдеальна офшорна зона. Яка краiна знiматиме податки iз фiрми, юридична адреса якоi – не закрiплена за 200 краiнами суша, а так, без юридичноi адреси – у вiдкритому морi i пiд вiдкритим небом та на надiйнiй основi.

І все ж, попри пiдприемницьку мотивацiю тих, хто це придумав, дайте менi аргументи для спростування, що тi, хто там мешкае, не купили собi мiсце для спасiння в умовах «кiнця».

А в Японii, яка кiлька рокiв тому спiзнала, що таке «кiнець свiту», iндустрiя «ковчегiв» поставлена на конвеер. Рукотворний острiв матиме вигляд мушлi у кiлька гектарiв i висотою понад кiлометр. Населення – вiд 10 до 50 тисяч осiб. З усiм комплексом знову ж таки сучасноi iнфраструктури. Вулицi, сквери, поля для вирощування овочiв та фруктiв, а також для гольфа.

Жодних там хвиль, цунамi чи тайфунiв така мушля не боiться. Проектуеться так, що не топиться i не перекидаеться.




Динозаври не виннi


Подорожуючи повiтряним мостом iз США до Мексики, хочу сказати окреме слово про Манхеттен.

Але спочатку про особливi вiдчуття. Ти летиш до Карибiв саме тодi, коли пiд тобою коiться чергова репетицiя того «кiнця», коли на усьому пiвднi непереможних США оголошена «бойова готовнiсть»

Сторінка 6

омер один.

Слава Богу, що ми не бачили цього, але то страшна штука – тайфун. Цього разу його назвали чомусь бiблiйним iменем Ісаак.

Коли наближаешся до реестрацii у нью-йоркському аеропорту iменi Кеннедi, на табло бiльшiсть рейсiв пiвденного напряму вiдмiнено. Закритi аеропорти Гавани i Маямi. І головна новина, яка б’е просто наповал, – вiдмiнено з’iзд республiканськоi партii, який мае висунути кандидата у президенти США Мiта Ромнi. Причина – тайфун може знести цей з’iзд разом iз кандидатом, бо взяли й запланували провести його… на Флоридi. У Конвент-холi прямо на узбережжi. Давно запланували, а тепер вiдмiняють. Уперше за останнi 200 рокiв, до речi.

Запопадливий синоптик у станi якогось професiйного екстазу махае указкою по супутникових вiдеороликах з мiсця подiй. Вiдтак уже бiльш виважений мiстер просто у прямому ефiрi демонструе вiдкритий урок, як задраiти вiкна власного дому, що може опинитися на днi, а урок другий його теленавчання подае вам навики, як вижити, коли вашу хатину все ж таки проковтне той клятий тайфун. А ти сидиш в аеропорту в очiкуваннi лiтака, який або полетить, або не полетить над тайфуном, i дивишся СNN, де тобi показують, що слiд не забути i що може найнеобхiднiше влiзти у багажник власного авто, коли ти раптом завтра станеш у результатi катастрофи бездомним.

Як вам сценарiй польоту над епiцентром того самого тайфуну в Мексиканськiй затоцi? Воно, звичайно, начебто там – унизу, але чого ж тодi бiльшiсть рейсiв скасовано? Про всяк випадок.

Але… Коли наважився писати про кiнець свiту i добираешся туди, звiдки його розгледiли, можливо, наймудрiшi iз богоподiбних iстот, що коли-небудь жили на цiй прекраснiй планетi, то хiба вже боятися вiдiрватися вiд неi? Сором було б перед читачами. Тим паче що рейс на юкатанський Канкун стрiмголов у бiк екватора – не вiдмiнено!

Одразу дiлюся цiнним досвiдом: якщо вам доведеться летiти над мiсцем природних катаклiзмiв, то не думайте автоматично, що той катаклiзм пiднiмаеться на тисячi кiлометрiв. На землi – свое весiлля, а на небi – свое, небесне. Доповiдаю вам, що не було навiть жодноi зони турбулентностi вгорi, коли там, унизу, ця водна турбулентнiсть розгулялася не на жарт.

А тепер повернiмося до Манхеттену. Цього разу – iз зовсiм iншого приводу, хоча привiд – ще той!

Ученi свiдчать: астероiд був завбiльшки, як острiв Манхеттен. Шiсть миль у дiаметрi. Непрошений гiсть вагою 100 000 000 мегатонн зi швидкiстю 150 000 миль за годину грохнувся туди, куди я, проминувши тайфун Ісаак, зараз лечу на Юкатан.

Слава Богу, не синхронно iз моiм приземленням, а ранiше, 65 мiльйонiв рокiв тому. Десь тодi, коли починаеться «Календар майя».

Мабуть, ви у захопленнi вiд фiльмiв «Парк Юрського перiоду» чи «Мiльйон рокiв до нашоi ери».

Динозаври в кiно або ще краще – у музеях – то завжди драйв. З цiкавiстю i пiететом ставимося до цих наших попередникiв, не надто схожих на нас, але все-таки близьких, земних.

Були собi, жили-поживали, лиха-горенька не знали брати-динозаври i раптом щезли. І завше жаль, що не дожили до наших свiтлих днiв демократii, яку ми чомусь так запопадливо полюбили пiсля такого ж слiзного любовного роману iз комунiзмом.

І коли iх не стало? А от саме тодi, коли оте сталося на Юкатанi. Астероiд практично знищив життя на Землi. Коли я ще ходив до середньоi загальноосвiтньоi школи, вченi мужi ще не знали, де саме це сталося.

І от у 70-х роках минулого столiття мiстер Глен Пенфiлд, мандруючи слiдами майя, натрапив у непрохiдних джунглях на урвище. 108 миль дiаметром i 8 миль завглибшки. І виголосив гiпотезу: це кратер того клятого астероiда!

Назвали його – Chicxulub на мовi майя – вiд назви цiеi фатальноi мiсцини. Вiдтак було обрано групу iз 41 члена – найавторитетнiших наукових свiтил. Вони лазили кратером, метикували, вивчали i зробили висновок офiцiйний: саме тут матiнцi Землi цей галактичний блукалець завдав страшноi травми, вiд якоi було майже спустошене ii безцiнне породження пiд назвою – Життя.

Дай Боже, щоб астероiд, як i бомба, двiчi не падав в одну i ту саму яму. Маю на увазi не лише загадковий Юкатан, а й усю Землю.




Юкатан – звучить космiчно


У нас, християн, тайв iнших нинiшнiх свiтових релiгiях не прийнято чинити так, як у майя. Уявiть собi, що головна вулиця Киева називаеться проспект Ісуса Христа, а центральна магiстраль Аль-Рiяда носить iм’я Пророка Мохаммеда, чи на китайському островi Хайнань уздовж океану тягнеться набережна Будди.

У майянському мiстi Канкун я поселився у готелi на бульварi Кукулкан – не бiльше й не менше – iменi iхнього бога.

Зрештою, Рiв’ера Майя по центру iз цим магiстральним бульваром iз оглядовоi вежi, яка крутиться навколо осi, як сама наша планета, дуже схожа на свого патрона. Вiзуальний образ найвищого божества, а у майя Креатор не один, – крилатий змiй чи, за китайським свiтобаченням, дракон. Рiв’ера – неначе в’юнке, завширшки не бiльше пiвтора-два кiлометри тiло, а обабiч – велетенськi морськi крила, що тягнуться до горизонту.

Якби вам, навiть

Сторінка 7

досвiдченому модерному Магеллану, зав’язали очi i висадили на морському узбережжi, ви б не одразу або й зовсiм не вгадали би, куди вас закинула мандрiвна доля. Я сам ступав на узбережжя усiх сущих океанiв i кiлькох морiв, i тi самi межi Свiтового океану i суходолу – скрiзь однаковi.

А от морське видовище Карибського моря неповторне. Не схоже на усе бачене-перебачене. Посеред бiлого дня ви зацiпенiете вiд побаченого на горизонтi.

І так стоячи в оцiпенiннi, будете гадати – що там, на лiнii земля-небо, – земнi гори чи небеснi хмари? Тут небо дуже близько до землi не тiльки в генiальних головах мудрецiв майя, а й у вiзуальнiй моiй власнiй оптицi свiтопiзнання.

Бо кудлатi хмари не просто зависають над оголеними табунами дiтвакiв Адамових, а купаються разом з ними, як заблудла отара, що притомилася вiд нескiнченних мандрiв i собi поринула з розгону у нiжну гладiнь водяних обiймiв. Чому ти одразу наче розчиняешся у тiй солонiй купелi? Мабуть, тому, що у ii божественному лонi зародилося те, що поширилося скрiзь на Землi, – Життя.

То космонавтам звiдтам видно, як Земля закруглюеться, а ми звiдси нашим обмеженим зором цього угледiти не можемо фiзично. І тiльки на Карибах такий от мiраж. Можливо, вiд того, що неподалiк уже екватор, вiд якого догори i донизу розбiгаються цi закруглини?

Канкун, окрiм того, що давне майянське поселення, – типовий свiтовий курорт. Американцiв тут – море, якi, пролiтаючи над своею Флоридою, вiддають усе-таки перевагу Карибам. Наступна дивовижна унiкальнiсть морського релаксу – слава Богу, не чути росiйських матюкiв. Найперша ознака того, що наших тут немае, – нiхто не п’е пиво зранку. Хоча цiлодобово розмаiте питво ллеться рiкою.

Уявiть собi: текiлу можеш наливати собi досхочу прямо з бочки! І хоча цей пахучий напiй не мае нiчого спiльного iз майя, особисто для мене вiн прiоритетний, бо нагадуе менi рiдну семигинiвську самогонку з мого села.

До речi, майя у днi якихось свят – може, звiдси походить знаменита нинi Карибана – полюбляли хильнути зайвого. Жерцi могли дозволити собi напиватися до чортикiв.

Знаете, що мене дратуе? Коли вдома я заводжу на найвищих емоцiйних тонах розмову про майя як про наймудрiших i найунiкальнiших людей, що будь-коли жили на Землi, земляки, здебiльшого, тактовно позiхають i йдуть дивитися чергове полiтичне шоу. Блазнюватi лiдери корчаться у рекламних виборчих конвульсiях. Землякам (i не тiльки) це найцiкавiше. Їх висока, глибока, спрямована у вiчнiсть Істина не цiкавить. Їх цiкавить, за усiма правилами зомбування, тiльки те, на чому iх дурять, – вже укотре!

І цей контраст мiж домашнiм плазуванням на рiвнi первинних iнстинктiв i Вавилоном на бульварi Кукулкан – вражае. Цi тисячi й тисячi мандрiвникiв зi всiх земних усюд приiхали сюди не так скупатися в екзотичному Карибському морi чи посмажитися на пляжi або глушити пiйло у безкоштовному барi, а примчалися… до майя.

Ну, добре, я пишу оцi нотатки, хоча iх в Украiнi майже нiхто i нiяких не читае, а чого оце рiзнолике збiговисько примчалося сюди?

Жага пiзнання. Для людини, яка нидiе у забутому Богом украiнському сiльцi, це буде вiдкриттям. Але в iнших нацiональних згромадженнях вона жива, ця богоподiбна людська риса.

Перше схоже потрясiння я пережив напередоднi, коли якось у Вашингтонi за пiвгодини до вiдкриття прийшов пiд дверi музею, який займае перше мiсце у свiтi за кiлькiстю вiдвiдувачiв. Перед зачиненими дверима уже очiкувало кiлька сот осiб, якi блискавично переростали у тисячi.

По-перше, уточнюю, не перед концертом попси чи такоi ж попси полiтичноi, що скликае майдани тупоголових, а перед музеем. Та ще й яким – Музеем космосу.

Зрештою, назва не передае усього огрому пiзнавального, що вмiщений пiд цим велетенським склепiнням. Радше би назвати – Музей Всесвiту, i в ньому щось таке найдовершенiше, як от Людина. І не музей (яке прозаiчне слово iз часiв шкiльних екскурсiй), а Лабораторiя самопiзнання.

Отi тисячi землян, що бурхливими потоками стiкаються сюди зi всiх континентiв, хочуть знати, хто вони. От i все. Мало? А що може бути бiльшим у одвiчному прагненнi Розуму знайти свiтло в кiнцi тунелю? Невже тiльки те, як украсти якомога бiльше i сховати якомога далi?

Щодо улюбленоi теми наших полiтичних дебатiв, то украiнцi аж тодi стануть европейцями, коли будуть ходити не по мiтингах i по магазинах, а по музеях. Про те, що коли люди не читають книжок, вони втрачають свободу, так вважав наш мислитель Євген Маланюк, я й говорити не буду. Нема до кого.

Є багато претендентiв на звання «Пуп Землi» у нинiшнiй генерацii людства. Але, мабуть, поза конкурсом може бути отой прямокутний простiр посеред мiста – вiд Капiтолiю до Меморiалу Лiнкольна. Серце США у столицi свiту Вашингтонi.

Я назвав два сакральних мiсця з обох бокiв цiеi магiстралi, а обабiч? Що воно за пишнi такi й багатi палаци?

То музеi, а в них – вируе повнолюддя. Ми перебуваемо тимчасово на планетi Земля, однiй iз мiльярдiв. Люди мають доконечну потребу знати, хто вони i що з ними вiдбувалося, i передов

Сторінка 8

iм – що потiм буде.

Те саме i з гостями держави майя. Нiколи не повiрив би, що мiстерiя «кiнця свiту», як могутнiй пiзнавальний магнiт, притягне сюди таке планетарне велелюддя.

Пляжi повняться десь пiд вечiр, а зранку наповнюеться по вiнця розлогий майдан, ущерть напакований автобусними «крейсерами». Задумано так. Ви добираетеся сюди, а вже звiдси, обравши якийсь автобус вiдповiдного напряму, iдете у те майянське мiсто, яке вам найбiльше до вподоби.

Я привiз звiдтам i тепер тримаю у кабiнетi карту Імперii майя. Вона густо вкрита позначеннями сакральних мiсць, яких – сила-силенна!

Отож спробуй вибрати! У Єгиптi iз його пiрамiдами простiше. Сiдаеш на рейсовий автобус iз площi Тахрiр – i за сорок хвилин ти уже в Гiзi. Та й зрештою скiльки тих пiрамiд у египтян? Одна, двi i ще трохи. Можна охопити одним поглядом. Найдокладнiшi екскурсii розрахованi на двi години, не бiльше.

А тут? Найперше, треба мати на увазi, що Імперiя майя абсолютно не збiгаеться iз нинiшнiми кордонами iснуючих держав. До речi, цi кордони у часовiй ретроспективi i перспективi – рiч не вiчна. Про це треба пам’ятати й нам, бо не було держави Украiни двадцять з гаком рокiв тому, а тепер е, але чи буде?

Земля майя не те що сповна поглинае карибськi держави, але це територiя, що нинi числиться за Мексикою, Гватемалою, Белiзом, Гондурасом, Ель Сальвадором.

Якi е докази, що древня iмперiя сягала таких просторових масштабiв? А дуже просто, i нiяких версiй та гiпотез. Саме у цих перелiчених державах iснують споруди, зведенi руками майя.

Хтось похизуеться, що був у Єгиптi i бачив пiрамiди? А як вам таке: пiрамiд, палацiв, спортивних майданiв, астрономiчних ОБСЕРВАТОРІЙ, храмiв та всiляких iнших архiтектурних об’ектiв, що iх залишила цивiлiзацiя майя, – шiсть з половиною тисяч!

Зрештою, не буду категоричним. Бо коли кратер у 150 кiлометрiв дiаметром знайшли лише за мого життя, а попереднiх майже 65 мiльйонiв рокiв не пiдозрювали про його iснування, то де гарантiя, що у тих справдi непрохiдних джунглях усе вже знайдено, розкопано i дорогами та снек-барами оснащено?

Гарантii нема. Бо пiрамiда у цих заростях, – у яких далеко не всюди ступала людська нога, – може бути як голка у копицi сiна. До речi, вiдкривачi так здебiльшого й описують: пробиваешся, дивлячись пiд ноги, аби не наступити на скорпiона, крiзь хащi i хащi, раптом мало не б’ешся лобом об стiну до самого неба – пiрамiда виростае перед тобою, досi невiдома i вiдкрита цiеi от митi для людства таки тобою!

Стоячи посеред потужного гулу численних двигунiв, я мав зробити для себе щонайперший вибiр – куди саме iз цих шести тисяч таемничих об’ектiв податися?

Із нашою цивiлiзацiею усе зрозумiло. Мабуть, iнопланетяни правильно зробили, що приземлилися на полi американського фермера, адже саме тут височiе пiк нинiшньоi генерацii людства. А як бути iз майя? Логiка може бути, примiром, така – розпочати зi столицi?

Але тут така логiка неправомiрна, бо то була все-таки не держава, а цивiлiзацiя.

Маленький вiдступ. Неподалiк вiд музейноi вашингтонськоi авеню, у Гарвардi, мало не до столiтнього вiку дожив один iз найсвiтлiших мудрецiв сучасностi, який найбiльше наблизився до iнтелектуальних кондицiй майя. Самуель Хантiнгтон зробив вiдкриття, що людство – це не монолiт i не сукупнiсть доволi мiнливих i короткочасних утворень, як от держави, а спiвдружнiсть стiйкiших, навiть мiльярдних згромаджень, – цивiлiзацiй, якi грунтуються на такому стрижнi, як релiгiя. Бiльше того, цей пророк передбачив, що сутнiсть майбутнiх катаклiзмiв – це «зiткнення цивiлiзацiй», що й пiдтвердилося 11 вересня 2001-го у Нью-Йорку.

Як цивiлiзацiя майя не мали державноi централiзацii, мовами спiлкувалися розмаiтими, а трималися купи обручем набагато мiцнiшим, анiж державний кордон чи столична державна влада. Обруч цей незламний – свiтогляд. Ідея як цемент нацii. Бачення свiту. Тому треба шукати столицю духовну, а не державну, сакральну, а не бюрократичну.

Тут теж не без варiантiв, але нiхто мене не переконае, що я не правий, коли скажу, що поiхав туди, де був створений «Календар майя»! Адже правильне рiшення?




Без Харкова не було би майя?


2012 рiк, як iмовiрний кiнець свiту, для нас, украiнцiв, мае iнше, також епохальне значення. У нашу iсторичну добу е три оказii, якi можна назвати глобальними. Тобто такими, на якi збираються не чиновники, а громадяни всiх континентiв i переважноi бiльшостi наявних нинi на Землi держав. Три види вселенських збiговиськ людства – Олiмпiада, Мундiаль – чемпiонат свiту з футболу i Європи з футболу.

Цi мегапроекти доручають сильнi свiту цього провести не кому-небудь, а хто потягне. Олiмпiади проводять члени великоi сiмки – G-7 найсильнiших держав планети, а тепер, може, вже 20 провiдних, якi попереду всiх.

І от виняток. Євро доручили – з величезним ризиком для людства – маловiдомому аутсайдеру, Украiнi. Сотнi мiльйонiв по всьому свiту прилипли до карти свiту, шукаючи краiну, яка за рiшенням УЄФА прийме Євро-2012.

І провели! Попри усiлякi н

Сторінка 9

доробки i спекуляцii – впорались! Для мене це, може, единий привiд для гордостi за рiдну краiну за 20 рокiв.

Перед мандрiвкою на Юкатан я здiйснив вояж Украiною у рамках Євро. Вiд Львова до Донецька через Харкiв, у якому я доти не був. Як i не був на Землi майя.

Соромно, але факт. Бо це мудре i культурне мiсто – моя друга лiтературна столиця, адже це мiсцезнаходження видавництва «Фолiо», яке друкуе моi книжки про майя.

Коли я ходив вулицями цього украiнського Гарварда, у якому мiсцевi жителi гаряче заприязнилися iз помаранчевими, але голландцями, що тут провели три матчi, я й гадки не мав, що Харкiв – то просто якнайточнiша i найвмотивованiша прелюдiя до поiздки на Землю майя.

Кажуть, що майя – можливо, найбiльша загадка людства, яку воно iз солодким пiететом i невимовним захопленням розгадуе щонайменше пiвтора столiття. І тепер я стверджую: якби не один генiальний харкiв’янин, це часом зарозумiле людство нiчого такого про генiальну мудрiсть майя i не розгадало би.

Ого, скiльки тоi професури зi всього свiту бралося до розшифрування науковоi спадщини цих пришельцiв! Але серед цiеi когорти модерних мудрецiв пам’ятник у Мексицi спорудили тiльки йому, харкiв’янину.

А я думав собi: чого це я аж нiби схибнувся на тих майя? А виявляеться, майянiст номер один у свiтi – украiнець, котрий народився там, де й дiд мого сина, – пiд Харковом!

Бiльше того, якби не украiнець, можливо, феномен, загадка i, головне, мудрiсть майя залишалися б пiд замком, як багато чого незбагненного на Землi, над тлумаченням чого людство мордуеться тисячолiттями.

Юрiй Кнорозов – лауреат Державноi премii СРСР, кавалер найвищоi нагороди Мексики – ордена Ацтекського орла i найвищоi нагороди Гватемали – ордена Великоi золотоi медалi.

Майже двометрова його скульптура з’явилася у Мексицi 23 березня 2012 року, тобто за пiвроку до «кiнця свiту» у час весняного сонцестояння iз його космiчним смислом. Образ генiального вченого – iз категорii абстрактних, хоча найперше, що нагадуе, – Хрест…

Ще до вiйни харкiвський студент «захворiв» спочатку на Єгипет, а вiдтак сповна вiддався у «полон» майя. Поголос про цього «шамана» з Харкова ще тодi, у тридцятих, сколихнув переважно консервативнi професорськi кола. Однак уперше, принаймнi у радянськiй науцi, аспiрант спочатку прийшов на захист кандидатськоi. А йому вчена рада присвоiла… одразу докторську! Причому, що називаеться, за лiченi хвилини.

Вiйна i генiiв робить гарматним м’ясом та посилае на смерть. Однак вiн був серед тоi абсолютноi меншостi радянських солдат, яких вона, смерть, оминула. Дiйшов солдат Кнорозов до Берлiна, бо мав мiсiю. Скiльки нам наговорено-набрiхано про взяття Рейхстагу i про лабiринти бункера Гiтлера. Нема лише у хронiцi найбiльшоi свiтовоi бiйнi малозначущого за земними мiрками факту: як солдат iз палаючоi бiблiотеки вискакуе iз врятованою книгою в руках.

Донинi жоден кiнематограф не зняв про цю документалiстику жодного кадру – подумаеш, знайшовся книголюб у смертельному вирi. Нам бункер подавай iз кадрами, як гауптман пiдпалюе труп страховиська, яке зжерло мiльйони люду i ще вчора стояло на тремтячих ногах i називалося фюрером.

А всесвiтньо-галактичну значимiсть пригоди iз бiблiотекою могли збагнути хiба що мудрецi майя, бо рядовий солдат, украiнець Кнорозов, винiс книгу про майя. Потiм вiн сам скаже, що, можливо, без цiеi цеглинки не спорудив би вiн одне iз найгенiальнiших вiдкриттiв останнього столiття.

Зробив це Кнорозов у 1975 роцi – майже водночас iз Пенфiлдом, що знайшов кратер вiд астероiда. Саме цей рiк вважаеться датою винайдення ключа вiд знань майя, що квалiфiкуеться як найбiльш загадкова iнтелектуальна головоломка людства.

Мушу зiзнатися, що вперше про Кнорозова я прочитав у книзi, придбанiй у Канкунi. Там так i написано: «A dramatic shif began in 1958 when Ukrainian investigator in the Soviet Union, Yuri Knorosov, showed that Mayan writing was precisely of a fundamentally phonetic nature» – Велике просування (у розшифруваннi послань майя) розпочалося у 1958 роцi, коли украiнський дослiдник у Радянському Союзi Юрiй Кнорозов довiв, що писемнiсть майя мае фундаментальну фонетичну природу.

Для мене ключове слово – Ukranian. Як неважко здогадатися, росiяни на всi голоси сьогоднi репетують: вiн наш. Однак я вiрю майя, якi написали – Украiнець, з великоi лiтери. Їм, я думаю, виднiше.

Варто побiжно згадати увесь цей страдницький шлях до розшифрування вчення майя, яке розпочалося мало не з тих часiв, коли сюди прийшли конкiстадори. 200 рокiв тому Дiего де Ланда подав свою версiю майянського алфавiту. Вiдтак естафету перейняв Сiльванус Морлi, якому належить кiлька прiоритетiв: першим сфотографував пiрамiди в серединi позаминулого столiття, першим видав книгу про майя.

За англiйцем прийшла черга нiмцям сказати свое слово. Ернст Форстман першим почав перекладати Дрезденський код, який мiстить отой «Календар майя».

Томас Кайчус здогадався, що iхнi тексти треба читати не тiльки злiва направо, а й згори вниз. Едуард Келер збагнув,

Сторінка 10

що смислове значення мае колiр, яким виведено iероглiфи. Вiдтак прийшов визнаний корифей, якого вважають основоположником вчення про цивiлiзацiю майя, – Ерiк Томпсон.

Йому й кинув виклик Кнорозов i довiв, що iероглiфи – не букви, а слова, якщо сказати дуже спрощено про його вiдкриття. Генiальнiсть його полягала у тому, що вiн, на вiдмiну вiд американцiв та европейцiв, вийшов за лiнгвiстичнi межi i встановив гармонiю мiж абстрактною асоцiацiею, смислом життя i реальним зображенням.

Той самий Томпсон не хотiв поступатися мiсцем на тронi, i, за усiма правилами «холодноi вiйни», оголосив вчення Кнорозова «комунiстичною пропагандою».

А Украiнець не просто зробив наукове вiдкриття. Я гадаю, вiн пiднявся (першим iз землян) до способу мислення майя. Вiн проник у лабораторiю свiтобачення майянських мудрецiв. Вiн думав, як майя! Не так, як люди iз iхньою свiтовою наукою, а як цi, незбагненнi для нас пришельцi.

Але чому провидiння, чи майя десь звiдтам, зробили свiй вибiр на украiнцевi? Пихатi англосакси, нiмцi та гарвардськi свiтила просто билися головою об стiну непiзнання.

На мое глибоке переконання, наука, як сфера продукування НОВИХ знань, за природою не е i не може бути ремеслом. Шукав, мовляв, учений муж невтомно iстину i в результатi цього пошуку знайшов те, що шукав. Усе вiдбуваеться зовсiм не так. У головах в одну прекрасну i незбагненну мить опускаеться ЗВІДТАМ нове знання.

Звичайно, значення мае, чому саме у цю голову. Безумовно, це мае бути голова пошуковця i найбiльш пiдготовлена для цiеi мiсii обнародування нового одкровення. Генiальнi вiдкриття у науцi i генiальнi тексти у лiтературi просто вливаються у ваш мозок, який слугуе ретранслятором нових смислiв, якi належить оголосити свiтовi у черговий момент. Думаю, що ейнштейни i ньютони, як i творцi генiальних художнiх чи фiлософських книг, пiдтвердили би правомiрнiсть сказаного.

Саме так було i з генiем на прiзвище Кнорозов.

До речi, на вiдмiну вiд усiх своiх захiдних колег, украiнський професор не мав змоги особисто побувати на Землi майя, бо сидiв у в’язницi пiд назвою СРСР, з якоi людей у свiт випускали лише у порядку винятку. Однак, вiдчуваючи у собi велетенську креативну силу, наш герой не особливо журився. Коли у часи брежневського застою вiн таки зробив вiдкриття i сколихнув свiт – його найперше питали: «Як то? Ви ж нiколи там не були!»

«Для того, щоб знати майя краще од усiх, не обов’язково лазити по пiрамiдах», – такий його особистий коментар до власного вiдкриття тодi облетiв свiтовi науковi кола.

Чому вiн так сказав? Щоб приспати КДБ, яке його не випускало, чи, можливо, з тих мiркувань, що вiн не встановив класову природу свого вчення i не довiв зв’язку мiж майя i марксистами?

Очевидно, що так, бо уже на схилi вiку, коли та сама комунiстична в’язниця вiдчинила дверi, уже в роки незалежностi Украiни харкiвський професор на запрошення мало не всiх шести карибських держав, якi вважають себе спадкоемцями майя, вiдвiдав iхню священну землю.

Попросив дати йому змогу пожити у джунглях разом iз майянцями. Зробив це досхочу i не квапився додому, i прощання iз Мексикою було для нього болiсним, бо вiдбулася ця зустрiч iз цим украiнським обранцем сакральноi землi i сакрального людського племенi незадовго до того, як вiн попрощався не тiльки iз Юкатаном, а й iз Землею.




Чечен Іца – пiрамiда, що спiвае, або тут сходить на землю Бог


Стою на тому ж мiсцi, де Юрiй Кнорозов переживав миттевiсть своеi особистоi гармонii iз цiею галактичною мiстерiею, яка вершилася на Землi i яка вiдкрила йому своi одкровення. Його привезли сюди з почесним ескортом. Запросили також Павароттi i влаштували бiля пiднiжжя Храму величне мистецьке дiйство. А Кнорозов укотре поводився, як не вiд свiту цього. Усi захоплювалися видатним спiваком, а вiн знову за свое: ну що там людський спiв, навiть архiталановитий, у порiвняннi зi звуками, якими вони донинi розмовляють з нами…

Останнiм часом взяли i склали новий перелiк «Див свiту». А чому б i нi? Вiд того першого списку практично iз семи залишилося не знищеним лише одне диво.

І серед нових – те саме мiсце, де Кнорозов слухав, хоча не дуже уважно, Павароттi. Вiн думав про iнше, i я розумiю його, при всiй повазi до оперного свiтового маестро. Бо вiдбувалося усе це там, де був створений Дрезденський код. Феноменальне вчення про Креатора, Людину, Час, Космос, Землю, вiдоме пiд спрощеною назвою «Календар майя».

Йдеться про мiсто Чечен Іца, яке не тiльки за кiлькiстю мешканцiв було одним iз найбiльших i налiчувало десятки тисяч мешканцiв, було не тiльки одним iз найсильнiших i найбагатших у цивiлiзацii майя, а й одним iз сакральних, а також центральним науковим центром.

Як i належить за статусом щойно проголошеного нового «дива свiту», тут не проштовхнешся. Погода карибська така, що досить п’яти хвилин перебування на вiдкритому сонцi, i футболку можна викручувати. Хоча це не так. Пiт, як не дивно, не е обтяжливим для вашого самопочуття. Сотнi автобусiв i тисячi землян рояться тут, не

Сторінка 11

аче по дну океану плавають урiзнобiч цiею мокрою до неймовiрностi саваною.

Вiд платного входу належить пройти пiвтори сотнi метрiв дороги, обкладеноi щiльними рядами торговцiв артефактами – такими вишуканими i приголомшливо красивими, що язик не повертаеться назвати iх просто сувенiрами.

Усi тут галасливо нав’язливi, як i мае бути на торжищi. Звертаю увагу на мовчазну приземлену жiночу постать, занурену поглядом кудись поза свiтом цим гомiнливим. У руках ii – власноруч вишитий храм, до якого я прямую. Нинi ця серветка iз вишиваним зображенням храму у моему киiвському кабiнетi, а образ древньоi майянки – завше перед очима, як сама нетлiннiсть цивiлiзацii, до якоi вона належить, i вiд того так винятково вмiе дивитися понад виром невгамовного всепланетарного люду, що спливаеться сюди бурхливими потоками зi всiх земних усюд.

Усе вiдбуваеться так, як i зi всiма попереднiми вiдкривачами пiрамiд: помiж густорослих джунглiв – раптом дорога до Неба!

На вiдмiну вiд египетських пiрамiд, до яких звиклося уже, як до майже домашнiх готелiв Шарм аль Шейха, тутешнi мають на своiх могутнiх раменах сходи, якими, однак, топтатися по Чечен Іцi не дозволяеться. Релiквiя пiд захистом мiжнародного права, щоб не товклися по нiй мiльярди бажаючих.

А я роблю дещо iнше: просто плескаю у долонi. Аплодую цiй рукотворнiй красi. А вона – озиваеться!

Синхронно зi звуком, що йде вiд ваших долонь, цей велет усiм своiм мегатонно-багатотисячним громаддям вiдгукуеться. Шепоче вам вдячнiсть. Бо це вiдлуння особисто для себе чуе кожен iз кiлькох тисяч, якi стоять тут i аплодують.

Як може кам’яна велетенська споруда вiддавати луною, як мiнiатюрна дитяча iграшка? Як це? З часу вiдкриття Чечен Іци i донинi – люди не знають, як це може бути. Це ж не музична шкатулка, але – музична пiрамiда!

І хоча на сходи не пускають, тлумач, який покликаний вдовольняти вашу допитливiсть, молодий майянець запевняе вас, що якби ви йшли вгору по сходах самою пiрамiдою, кожен ваш крок вiдлунював би також. Але не якимось невибагливим звуком оплеску, а пташиним цвiрiньканням.

Ти пiднiмаешся до вершини Храму, людино, а вiн спiвае тобi осанну!

Божественним лiтургiйним спiвом священноi, сакральноi птицi Коатль, на яку тут, сказати б, моляться.

І тут я згадав древню iкону у нашiй селянськiй хатi, на якiй була зображена Свята Трiйця. Мама вчила мене азiв християнства. Із Отцем i Сином, Ісусом, для дитячого сприйняття все зрозумiло. А от Дух Святий – вiн був зображений у виглядi птаха iз розпростертими крилами у сяйвi ореолу.

Так от, для майя цiлком конкретний птах, який лiтае донинi довкруги пiрамiди Кукулкана у Чечен Іцi, як у всiх юка-танських джунглях, – Божественний Дух. А його спiв, який вiдтворюе могутне тiло пiрамiди, – голос Духа майя.

Голос, яким промовляе з нами це «диво свiту», спiваюча пiрамiда Чечен Іци, – це мова Духа. Голос невидимого Бога, який, одначе, спускаеться на Землю протягом трьох годин, коли тримаеться цiлковита рiвновага свiтла i темряви у взаеминах нашоi планети iз ii сонячним сiмейством.

На жаль, я був тут на початку вересня, вiдзначивши День незалежностi Украiни укупi iз сином-дипломатом смачним американським стейком iз калiфорнiйським вином у ресторацii Рокфеллер-центру на знаменитiй нью-йоркськiй П’ятiй авеню. А якби графiк вiдвiдин Чечен Іци склався трохи пiзнiше?

21 вересня – день осiннього сонцестояння. Рiвно о 17-й годинi цього особливого дня у взаемовiдносинах Землi iз Сонцем свiтило опускае – вiдповiдно до космiчного плану майя – свiй промiнь так, що вiн заломлюеться крiзь щiлини у склепiннi храму, що на вершинi пiрамiди, збiгае зверху вниз по ребристiй центральнiй гранi пiрамiди i зливаеться iз скульптурою голови бiля пiднiжжя. Утворюючи вiзуально тiло Бога, який сходить iз Неба на Землю.

Що колись робили майя, коли бачили це реальне зiшестя реального Бога? Можна собi тiльки уявити, що тодi творилося, коли нинi зматерiалiзованi дiти рiзних народiв i континентiв просто волають тисячоголосо вiд захоплення.

Бог – той самий, в честь якого названо проспект у Канкунi, на якому я живу. Кукулкан – крилатий змiй чи птах-змiй. Очевидно, у них не було будь-яких негативних вiдтiнкiв у трактуваннi оцього представника земноi фауни, бо змiй у них – це мудрiсть.

І знову, попри релiгiйно-сакральний смисл, до якого у представникiв теперiшнiх вiрувань може бути свое, розмаiте, ставлення, як так зроблено, як так вони примудрилися Сонце пiдкорити? Вiдповiдi сучаснi архiтектори та iнженери не знають.



Звичайно ж, чотири ребра пiрамiди – точно за сторонами горизонту. 91 сходинка вiд пiднiжжя до вершини. Помножте на чотири сторони свiту – i матимете 365 днiв! Бо ця музично-божественна пiрамiда – ще й Календар.

Врештi, е ще одна одиниця вимiру – 9 своерiдних поверхiв, укладених один на одного.

Отут належить зупинитися глибше над розгадкою пiрамiдального храму, у якому кожен начебто формально-архiтектурний вимiр мiстить код, який належить сприймати i як послання нам водночас.




Вдома – це Вс

Сторінка 12

свiт


Сходження на гору пiд мелодiю Духа – це процес творення свiту, у якому ми живемо. Перший рiвень – виникнення матерii в результатi великого вибуху – 15–16 мiльярдiв рокiв тому.

Наступний рiвень еволюцii – першi примати (40 мiльйонiв рокiв углиб). На цьому поверсi виростае племiнний рiвень. Поява першоi пралюдини – 2 мiльйони рокiв. Вiдтак вимiр, на якому витворився такий феномен, як мова. І сталося це в межах 100 000 рокiв тому. Врештi, нацiональний рiвень, з якого розпочинаеться 5125 рокiв «Календаря майя» i головною прикметою якого е писемнiсть.

Планетарний, наш теперiшнiй рiвень земноi еволюцii настав у XVIII столiттi, i його прийнято називати iндустрiальною епохою.

А тепер-от, пiсля 21 грудня 2012-го, коли закiнчуеться «Календар майя», нам належить перейти на новий, галактичний, рiвень розвитку. І над ним е ще два рiвнi – вселенський i божественний.

Часова одиниця вимiру, за лiточисленням майя, як вiдомо, – вiдрiзок у 20 днiв. Так от, кожен рiвень еволюцii у 20 разiв коротший вiд попереднього. От чому сакральна архiтектурна форма – пiрамiда, а не прямокутник, круг чи будь-яка iнша геометрична фiгура.

А наразi на доволi приземленому мислительному рiвнi я спостерiгав, як iде реконструкцiя споруди позаду пiрамiди. Метод будiвельного пiдряду доволi своерiдний: на сходах сидiли будiвельники, або, точнiше сказати, чорноробочi, i з плеча на плече передавали живою вервечкою нагору будматерiал – цеглу, камiнь, бетон. Монотонна така робота у спадкоемцiв майя, якi на iхнiх храмах горбатяться не на жарт заради кавалка хлiба. Але хiба будь-яка робота, спрямована знизу вгору, може бути легкою? Вiд Великого вибуху i до наших днiв, коли викiнчуеться бiля пiднiжжя сьомого поверху наш черговий еволюцiйний вiдрiзок.

Обабiч святилища Кукулкана – лише кiлька десяткiв метрiв до iншого центру маянського генiя. Об’ект древньоi (а за способом соцiального життя – печерноi) цивiлiзацii, яка не знала колеса i не вмiла виплавляти метал.

Обсерваторiя. Тут був створений «Календар майя» протяжнiстю понад 60 мiльйонiв рокiв, можливо, рiвно аж до падiння саме тут астероiда, що знищив динозаврiв. Саме тут було вивчено цими печерниками i нанесено на карту не тiльки нашу мiльярдно-зiркову Галактику, але й ще шiсть таких…

Коли стоiш бiля пiднiжжя обсерваторii, куди ходили щодня на роботу печернi босоногi генii, усвiдомлюеш, як мало може вмiстити ця наша така пливка i маломiстка свiдомiсть. Практично, якби не наочно наглядна ця обсерваторiя, яку я можу запросто взяти i помацати, усе, що в нiй творилося i навколо неi писалося i говорилося, справдi поза межами нашоi свiдомостi.

Цей галактичний науковий центр дiяв не так давно, як це було iз египетськими пiрамiдами, котрим – до 10 тисяч рокiв. Тутешня пiрамiда й обсерваторiя були дiючими зовсiм недавно – у той час, коли Володимир хрестив Русь. У тiм-то й рiч, що майя – не допотопно-античнi релiкти, якi були чи не були, а майже сучасники iз документованоi вселюдськоi iсторii тисячолiтньоi давностi.

Саме тут я збагнув квiнтесенцiю феномена майя. Масштаб мислення, що вiдрiзняе iх вiд нас. Для громадян Украiни, iз iхнiм хуторянським свiтобаченням, коли примiтивна полiттусня затуляе весь свiт, цей масштаб неймовiрно i плачевно мiнiатюрний. І навiть на протилежному полюсi вiд нашого маргiнально-провiнцiйного, у «пупi Землi» на Манхеттенi, цей масштаб не менше нiж глобальний. Спробували, було, вирвавшись у Космос, пiти далi, але не вистачило духу. Пiсля висадки на Мiсяць постглобалiзацiя завершилася миттевим згортанням амбiтних космiчних програм.

А от вони, майя, вдивляючись у Всесвiт iз цiеi обсерваторii, стояли на порядки вище вiд нашого цього, найвищого, манхеттенського рiвня. Якщо ми видряпалися ледь десь на шостий поверх еволюцii, то вони уже тодi перебували, як мiнiмум, поверхом вище – на рiвнi галактичному. Коли домiвка для нас – то помешкання на рiдному нацiональному хуторi (як для украiнця), чи пiдконтрольна планета, як для американцiв, то для них рiдна домiвка – це Галактика. Масштаб мислення!

Вдома – це не клаптик землi навколо хатини, над якою гудуть хрущi над вишнями, це i не глобус, яким, як власним домашнiм обiйстям, крутить всесильний вуйко Сем. Дiти Галактики – от хто такi майя, якi крiзь унiкально сконструйованi отвори справжнiсiнькоi Обсерваторii оглядали, як справдi власне домашне господарство, цей космiчний безмiр, цей вселенський огром.

А звiдси – вiд того, як вони себе позицiонували, – питання. Звiдки вони взялися? Це раз. І друге – хто iм цi Знання дав? Хто iм такий масштаб збiльшив у свiтоглядному перископi?

Чи хто iх навчив, пробираючись крiзь непрохiднi джунглi, вдивлятися у центр Галактики, з яким Земля i Сонце вирiвнюються, як бувае лише один раз на 26 тисяч рокiв, i цього разу це станеться 21 грудня 2012-го. Саме тут схожi на нас створiння це угледiли.




М’яч влучае у центр Галактики


Хоча хiба тiльки поза межами можливого не тiльки спiваюча пiрамiда чи обсерваторiя, з якоi видно траси у мiльярди свiтлових рокi

Сторінка 13

.

До мене, врештi, дiйшло: тут нiчого не бувае, як це прийнято у нас, без смислу. Видае украiнський письменник книжку, а якi у нiй смисли? Для чого вiн ii написав, що у нiй вiн хотiв сказати? У 99 iз 100 випадкiв вiдповiдi немае. Не лiтература – полова.

Цивiлiзацiя майя, очевидно, була за державно-суспiльним устроем чимось на зразок ЄС, але вкупi iхню спiвдружнiсть тримали не торговi тарифи, вiльнi економiчнi зони чи спiльна валюта, а спiльний галактичний, недосяжний для нас за масштабом свiтогляд.

Не встановлено, чи у цьому МС – Майянському Союзi – було щось таке на кшталт нашого Єврочемпiонату iз найпопулярнiшоi спортивноi гри? Однак у кожному мiстi неодмiнно був обов’язковий об’ект iнфраструктури – стадiон. Англiйцi бiльш схильнi вживати вираз – «корт для гри у м’яч».

Скiльки у нас цих iгор у м’яч – футбол, волейбол, баскетбол, гандбол, ватербол… У них була гра одна, але чи гра?

У нас двi команди ганяють цю кулю як завгодно – руками, ногами, жбурляють у цiль – малу чи велику. Тисячi на трибунах улюлюкають, i все тут. А який смисл у цiй бiганинi? Хлопцi, якi за це отримують мiльйони прожиткових мiнiмумiв, – може, це хiба що для них мае сенс. А для зачарованого ними стадiону або цiлого людства? Зрештою, може бути й так, як у нас, – просто естетичне задоволення. Азарт. Емоцii. Може, саме це треба називати смислом, але якийсь такий вiн малозначущий i невловний, якщо чесно.

У майя зовнi наче теж гра. По сiм гравцiв у двох командах. Але правила ж якi – не можна грати нi руками, нi ногами, нi головами, а усiею рештою частин тiла – можна. Я бачив, як це вiдбуваеться, – дуже складно. Навiть для уродженця цих краiв, що трохи пiвденнiше, генiального футболiста № 1 усiх часiв i народiв – Леонеля Мессi. Спробуй стегном влучити у кiльце не бiльше нiж у баскетболi. Та й потiм чисельнiсть команд удвiчi менша, нiж у футболi, а поле у пiвтора раза довше.

Але не у цьому головна вiдмiннiсть щодо ускладнення. Грають не на рiвному горизонтальному полi. А у трьох площинах – середина таки горизонтальна, а двi бiчнi частини поля – пiд кутом. Доволi гострим.

І навiть у таких умовах i на такому полi голи вони забивали. Ну i що? А те, що то була гра лише за формою, а за змiстом – божественний ритуал. Розмова з Богом. Я би так сказав: поеднання спортивноi гри iз Лiтургiею.

Навiщо спочатку йти до церкви, а потiм на футбол? Тут два в одному – не бiганина пустопорожня, а гра зi смислом.

У кожному конкретному iгровому сюжетi сакральний смисл належало вiдгадати мудрецям-жерцям. У грi вони вбачали волю богiв. У тому, що творилося на кортi. Їм належало збагнути, що Кукулкан iм хоче сказати. От який смисл… Щоб цей смисл чи замисел божий розгадати.

Інодi це мало для самих гравцiв печальний смисл. Їх приносили у жертву. Часом пiсля гри киiвського «Динамо» хочеться зробити це iз нашими киiвсько-бразильськими лiнивими бiгунцями.

У Чечен Іцi корт за величиною – найбiльший у всьому царствi майя. Дуже добре зберiгся. Можна хоч нинi зiграти. Особливо це стосуеться тих, хто готовий зiйти на жертовний олтар.

Однак усе вищевикладене – лише вступ до теми. У 1923 роцi згадуваний майянiст Морлi зауважив дивовижну рiч. Виявляеться, спiваючою е не тiльки пiрамiда, що поруч, а й цей суворий за своiми ритуалами церковний стадiон.

У нас це називаеться вiп-ложа, на якiй, як на тронi, сидить знервований олiгарх у роздумах «бабло пропало» iз синком, малолiтнiм отроком. А у Чечен Іцi з двох бокiв поля – пiвнiчний i пiвденний храми. Святилища для жерцiв-священикiв. І вони у ходi матчу робили свою роботу – правили месу. Але як? Стиха перемовляючись мiж собою. Дистанцiя – майже 150 метрiв, а чули один одного, неначе на вухо шептали. Звук вiд одного храму до iншого доходив i доходить нинi – можна спробувати кожному туристу – за 35 мiлiсекунд. Його поширюе саме кам’яне тiло споруди. Як i тiло пiрамiди.

У 1931 роцi сюди приiхав симфонiчний оркестр з Фiладельфii у повному складi i кiлька днiв управлявся в акустичних варiацiях. Але зi смислом – розгадати, як це так виходить. Без мiкрофона, без фонограми – що називаеться, живий звук, яким промовляе велетенська стiна до стiни!

Нiчого не вийшло. Не розгадали всезнайки-американцi. Інженери-будiвельники кажуть, розводячи руками: якби розiбрати цi спiваючi велети. І пiрамiду, i корт. Може, iз середини щось би та вiдкрилося.

До речi, пробували останнiм часом справдi вiдповiдним лазерним приладдям заглядати всередину. І виявили, що пiд пiрамiдою – ще одна пiрамiда. Дитя у лонi матерi. Але смислу, правда, не вловили поки що.

От що побачив на стадiонi один iз найавторитетнiших сучасних майязнавцiв Джон Мейджор: «Поле для гри у м’яч – ядро пророцтва про 2012 рiк. У першу чергу важко зрозумiти, як гра у м’яч символiзуе галактичне вирiвнювання.

Але якщо звернутися до загальноприйнятих символiв мiж астрономiею та iконографiею цiеi гри (боковi, кам’янi стiни корту вщерть закарбованi iконами-кодами), то дещо можна сказати iз повною впевненiстю. Поле – це емблема Молочного Шляху. М

Сторінка 14

яч – це вiдтята голова бога Хун Хун-Ахпу тобто Сонце в час грудневого сонцестояння, а кiльце, у яке треба закинути м’яч, – це «Темний провал» у Молочному Шляху.

Гравцi беруть участь у грi – священному ритуалi, описаному у сакральнiй книзi «Пополь-вух» – мiфi про створення свiту, де близнюки-героi борються iз темними владиками пiдземного свiту на космiчному полi подвигу, жертвоприношення, справедливостi i воскресiння. Неважко завважити, що сама гра у м’яч е ключовим моментом iнформацii про галактичне вирiвнювання 2012 року, зашифрованоi у мiфi про створення свiту. Коли м’яч попадае у кiльце, Сонце зникае у «Темному провалi», i часовий цикл завершуеться. У цей момент старiй епосi помилок i обманiв приходить кiнець, i на передньому планi появляеться оновлена свiдомiсть, перетворена свiтлом вищоi iстини.




Майя – це я!


«Держава – це я», – сказав король Луi i взяв на себе забагато. Мiй лозунг – це теж виклик, якщо не сказати – ризик.

Перевтiлення – рiч вельми iнтригуюча у процесi розгадки феномена майя. Прожити один день так, як жили вони. І не подумки, а в активний спосiб.

Коли я так сформулював свою мету, мiсцевi органiзатори охоче погодилися влаштувати менi таке задоволення.

Правда, перед тим найретельнiшим чином з’ясували стан мого здоров’я. Отримавши вичерпнi вiдповiдi на десяток запитань медичного профiлю, запропонували менi проект такоi реiнкарнацii, що я справдi маю вiдчути себе в одному iз попереднiх життiв… чистокровним майя.

Ясна рiч, що для цього належало вiдправлятися у село, але не рiдного Стрийського району Львiвськоi областi, а однойменноi iз мiстичним пiвостровом провiнцii Юкатан.

Одразу треба зазначити, що сучасне село майя, на вiдмiну вiд урбанiзованого i глобалiзованого Канкуна, найближче перебувае до побуту i способу життя, який тут сповiдували тисячу рокiв тому. Я би так сказав – за цю тисячу рокiв тут майже нiчого не змiнилося.

Перед тим як вирушити у дорогу, щонайменше двi чисто теоретичнi вправи. Побутуе така думка, що майя загадково зникли, як i появилися. Цей феномен i наводиться, разом iз iхнiми нечуваними знаннями, як доказ iхнього галактичного походження. Вiдбули, мовляв, туди, звiдки й прибули, залишивши нам цiлу купу загадок.

Це загалом все-таки правда, але неповна. Майя як цивiлiзацiя почали незбагненним донинi чином справдi зникати, до речi, ще до приходу сюди iспанцiв, якi, хоч i приклалися до геноциду, але не це було визначальним.

Ще до них цi блискучi та пишнi мiста iз вiдмiнною iнфраструктурою почали покидати iхнi мешканцi, перебираючись у дикi джунглi. Епiдемiя, стихiя, врештi, соцiальнi бунти? Науково доведеноi версii, гiпотези, аксiоми немае.

Інопланетна цивiлiзацiя в один час приступила до процедури самолiквiдацii.

Однак це лише напiвправда. Цивiлiзацiя – так, посвячена науково-духовна елiта – так, а от населення – тут е питання. Нинi в ареалi колишньоi цивiлiзацii живуть громадяни шести карибських краiн, якi гордо iменують себе майя. І розмовляють мовами тими ж, як це було, коли споруджували iхнi предки пiрамiду-орган у Чечен Іцi. Залишилися, як би це сказати, простi люди, нижчi соцiальнi верстви, якi у тих джунглях, куди переселялися iз мiст, бодай частково, але таки вижили. Нинi iх налiчуеться добрий десяток мiльйонiв душ.

Найперше, що кидаеться у вiчi при спiлкуваннi iз ними, сучасними майя, – вони безмежно гордяться своiми предками. Кожен сiльський майя володiе знаннями про свое походження на рiвнi професора. У сусiднiй Гватемалi етнiчна майянка Рiгоберта Менчу – лауреат Нобелiвськоi премii, яка висувалася на президента краiни.

Я вiдчуваю проблематичнiсть, як менi iх квалiфiкувати – бiднi вони чи багатi у прогресивнiй Мексицi, яка перетворюеться у нашi днi на одну iз найпотужнiших держав свiту.

Помешкання iхнi настiльки мiнiмалiстськi, що, на перший погляд, виглядають мало не трущобами. Усе тут так нинi, як начитався про тих майя предвiчних. Будинок не повинен пережити свого господаря. Але рiч не у скупостi чи бiдностi. Бо для них дiм – не помешкання, а увесь цей юкатанський рай, коли можна заночувати пiд пишною пальмою у своiх земних джунглях. Цей духовно-матерiалiстичний мiнiмакс вони зберегли донинi.

Освiченiсть – наступне, що справляе враження. За iхнiм зiзнанням, мiж собою вони спiлкуються мовою майя, але достеменно володiють не тiльки державною – iспанською, а й глобальною – англiйською.

Крос джунглями у кiлька кiлометрiв – це перший iспит на атестат зрiлостi кандидата на звання майя.

Взагалi оте ненашенське слово справдi передае самою фонетикою смисл. У джунглях звуки – ДЖ-ДЖ-ДЖ – значать бiльше, нiж вiзуальний вимiр. Тут головний проводир – слух, а не зiр. Бо перед зором – пiтьма. Нашi рiднi карпатськi лiси, якби верховинськi верховiття не заслоняли сонце, непрохiдними можуть бути хiба десь епiзодично i винятково. Тут непрохiднiсть – тотальна.

Причому джунглi – це водночас i лiс, i луг, i всiляка iнша рослинна порость, яка тiльки може бути у земнiй флорi. Пробиратися джунглями – це справдi тор

Сторінка 15

вати собi дорогу мечем. Метр за метром. П’ядь за п’яддю.

Маршрут, по якому повели мене тутешнi селяни, все-таки цивiлiзований, бо при уважному спогляданнi таки окреслюеться щось схоже на стежину. Правда, пiд ноги треба дивитися в обидва ока. Кам’яниста поверхня нагадуе про те, що саме сюди залетiв чужий предмет величиною як Манхеттен, i цi лавоподiбнi брили потребують особливоi вправностi. Я вже не кажу, що можна наступити тут на будь-яке гадюччя, включно iз багатим свiтом велетенських створiнь iз родини скорпiонiв.

Але назад дороги немае. Тим паче, що симфонiя у виконаннi птахiв, тварин, плаваючих i повзучих братiв наших менших створюе неймовiрну какофонiю. Здаеться, десь поруч перевернувся Ноiв ковчег пiсля Потопу. І з трюмiв повиповзали враз усi цi врятованi тварi по парi.

Зiгнавши кiлька разiв по сiм потiв, виходимо на скупу галявину. Кiлька крокiв – i розчищена мiсцина обриваеться. Стiною звисае провалля. А перед очима – сине простирадло гiрського озера. Полотно генiального живописця, який пензлем сонячного промiння витворив цю картину заворожливоi краси.

Поки я милувався цим твором, якого не побачиш у жоднiй картиннiй галереi свiту, на мене начепили, окрiм рятувального пояса, повний комплект приладдя, яким оснащують будiвельникiв-висотникiв, котрi кiлька днiв тому перед моiми очима зводили заново воскреслi вежi Свiтового торгового центру в Нью-Йорку.

Вступ до наступного iспиту такий. Майя, незважаючи на iхню креативнiсть, з невiдомих причин розвитком повiтряних засобiв пересування нехтували, тому, коли виникала потреба якомога швидше перебратися на той берег озера, робили так, як оце ми зараз зробимо.

Бувають у життi моменти, коли ти у щось вляпаешся i картаеш себе просто вбивчим докором: «Воно менi треба?»

Але часу на роздуми менi не дали. Штовхнули добряче у спину – i я вже лечу над озером. На линвi! Цiкаво, що почуття захоплення майже миттево вбило почуття страху.

Висота кiлька десяткiв метрiв i дистанцiя у пiвтора кiлометра. Цей полiт на крилах майя я не забуду нiколи. Коли з розгону луснувся об землю на тому березi, здалося, що приземлився, як i вони, з iншоi планети у цей тривожний i невiдомий свiт.

Коли я почав вiдстiбати з себе причандалля висотника, мене рiшуче зупинили. Це тiльки початок. Передi мною було те, що я бачив у фiльмi Мела Гiбсона «Апокалiпсис», коли герой у момент нападу на його помешкання ворожого племенi ховае свою дружину i дитину в колодязi.

Зрештою, у нас у дворi теж була криниця, з якоi ми брали воду. Подеколи приходив такий вiдчайдух, який опускався всередину, i це називалося: вуйко чистить колодязь. Для дитячого освоення дiйсностi це був чи не перший у моему життi реальний герой, якого згодом витягували iз ями i щедро частували варениками i самогонкою, демонструючи повагу до його вiдваги.

Тут на прояв вiдваги дiйшла черга й до мене. І нiхто не збирався налити для смiливостi.

Коли ви начитаетесь мiсцевого фольклору iз його пiететом до пiдземних свiтiв, то наступне вiдкриття у першу хвилину сприйметься саме так – перехiд в iнший свiт. Боронь Боже, не в апокрифiчному сенсi, а так – у пiзнавально-пригодницькому. У тому сенсi, що коли хочеш вiдчувати себе майя, то, налiтавшись, лiзь пiд землю.

Тут теж на линвi. Метр за метром. За щойно освоеною методою, коли ти сам себе вiдпускаеш. Нижче i нижче. На кiлька десяткiв метрiв вiд рiвня чи то моря, чи то джунглiв.

І тут, у пiдземеллi, опиняешся в обiймах – неймовiрно нiжних, солодких i чистих, як щонайвищий прояв земноi цноти. В обiймах кришталево чистоi води.

Думаю, тутешнiй пейзаж справдi бiльше схожий на рай, нiж навiть той, первозданний, що згори, у тому, нашому, свiтi.

І знову страх тане десь на днi пiдсвiдомостi. Немае часу боятися. Бо слiд просто милуватися.

Здаеться, що тут, у материнському лонi Землi, вода якась не така. Пречисте злиття iз твоiм власним еством цього лона. Чи е тут дно i де воно? Не думай про це. Дивися вгору.

На китайському островi Хайнань вирощують перли, i один з них, виставлений напоказ, коштуе три мiльйони доларiв. Чималий, у руцi не втримаеш. А тут, у цьому пiдземному царствi, над тобою звисають, неначе льоди в Арктицi, дiамантовi дахи. Тутешнiй зодчий безапеляцiйно перевершуе увесь наш архiтектурний людський генiй iз його вершинним проявом на Манхеттенi чи в Шанхаi. Цих склепiнь торкнулася рука божественна, тому сиплеться з них сяйво, яке пронизуе кожну твою клiтину i спонукае рiй молекул, з яких утворена матерiя твого ества, до животворного танцю.

Досить лiрики. Тепер науковий коментар, який вимагае повернутися до того лиха, яке зветься астероiд. Тлумачу максимально популярно. У той кратер, дiаметром як iз Киева до Чернiгова, протягом тривалого часу, а саме протягом кiлькох десяткiв мiльйонiв рокiв, падав дощ. Вода, як вiдомо, – наймогутнiша стихiя. Вона непереможна, якщо дiе у такiй супрязi iз таким союзником, як Час.

Вода камiнь точить. Звiдки в Украiнi знають цю мудрiсть? А коли вона, вода, робить це мiльйонами рокiв? Пiдсумовую цю довол

Сторінка 16

тривалу процедуру: той камiнь вона доточила до того, що у цiй частинi Землi утворився цiлий пiдземний свiт.

Із рiками довжиною у сотнi кiлометрiв, мереживо яких вив’язують отакi от велетенськi озера.

Звичайно, щось подiбне, водно-печерне, можна знайти й на iнших континентах, але у таких масштабах, у такiй незлiченнiй кiлькостi, як тут, – бiльше нiде.

Завдяки астероiду, отже, це пiдземне водне царство мае мiсце тiльки тут, на Юкатанi. Думаю, що ця особливiсть середовища проживання також вiдклала глибокий вiдбиток на свiтогляд майя. Для нас – е Земля i Небо. А для них е ще й третiй вимiр, велетенський i цiлком зримий, яким можна мандрувати мiсяцями, – пiдземелля. І не мiфiчно-абстрактне, а цiлком конкретне, у якому зараз перебуваю i думаю, як цi безтурботнi майя будуть мене звiдси повертати у той наш свiт, що вгорi.

А дуже просто – хапайся за шнур, i тебе тягнуть догори. Точно так само, як ми витягували того вуйка, що чистив нам колодязь.

Однак то була лише iнтродукцiя до подорожi у нетрях пiдземелля.

Далi – простiше, але градус екзотики потягнувся знову вгору.

Далi – елементарне плавання за течiею рiчки, про яку не скажеш, що рiдкiсний птах долетить до ii середини, як Гоголь – про Днiпро. Бо птахи тут не лiтають. Їхня стихiя – небо, а не пiдземелля.

В одному лише нацiональному парку Скарет цих рiк – три, довжиною десятки кiлометрiв. Сенс полягае у тому, що не на човнi, а справдi вплав, але iз рятувальним жилетом, ви несетеся нерукотворним тунелем, свiтло у який впускають з перiодичнiстю не менше кiлометра. На цiй зупинцi ви можете вийти, якщо з води виганяе втома, а частiше все-таки – моторошний стан вiд середовища, адаптацii до якого немае у перелiку ваших iнстинктiв.

А самоусвiдомлення у цьому нескiнченному проходженнi мiж Сцiллою i Харибдою може пiдвести. Психiка, будучи зануреною не просто у водний вир, а ще й пiд сотнями метрiв кам’яноi товщi мiж тобою i вiдкритим, звичним свiтом, – тут недалеко до галюцинацiй, про що свiдчать крики раз по раз, що прорiзають гладiнь цього потойбiчного умиротворення.

Але ця плавба мiж свiтами була улюбленим заняттям майя, у яких свiтоглядна оптика мала таку незлiченну кiлькiсть спектрiв, рiвнiв i площин, що наше традицiйне 3D – то якась слiпота несусвiтня.

Розширивши кругозiр, випливаеш iз досi невiдомоi пiдземноi стихii у вiдкрите море – у звичний простiр Свiтового океану, що становить 70 вiдсоткiв того, що не пiд, а на Землi.

День майя котиться до горизонту, омиваючи грань мiж небом i землею рожевими барвами, якi ви побачите тiльки на Карибах. Однак перед виходом iз ролi майя вам натякають, що наступним, не менш популярним заняттям майя було мандрування… дном морським. Не забувайте, що Юкатан – то лише тонкий перешийок мiж океанами, тому тубiльцi – люди морськi. Така була у них структура внутрiшнiх органiв, що пiд водою могли цiлком комфортно перебувати щонайменше кiлька хвилин, хоча легенди уподiбнюють iх мало не до амфiбiй. І вам пропонують, ледь вибравшись iз глибин земних, пiрнути у глибини воднi – на дно океану.

Ваша палка аргументацiя, що стосунки з аквалангом якось досi не склалися, а персональний ваш кiлометраж пiдводного плавання дорiвнюе нулю, – усе це до уваги не береться. Sea treak – морська прогулянка це називаеться, тiльки не на борту надводного лайнера, а пiшки по дну.

Не знаю, як там виходили iз ситуацii мешканцi Чечен Іци, але iхнi теперiшнi родичi роблять це наступним чином: на голову вам надiвають велетенську колбу, у яку помпують повiтря, яким ви там, на днi, дихаете.

Усе дуже просто, справдi без акваланга, але якщо там ви спiткнетеся об майянськi артефакти i ця корона злетить вам з голови… Нарiкайте на себе. Поруч будуть iнструктори-аквалангiсти, якi миттю потягнуть вас догори, даючи вам дихати iз своiх же балонiв. Є шанс врятуватися, але вiд цього екстрiму карибський сi трек вам може надовго вiдбити бажання проводити вiдпочинок на узбережжi, i вам раптово захочеться збирати гриби у Карпатах.

Форс-мажор на днi бувае рiдко, але я бачив обличчя тих, якi виринали iз тими колбами. На тих воскреслих обличчях – жах. Можна було не сумнiватися, що бiльшiсть iз них удруге туди вже нiколи не захоче. Іспит, до речi, – платний i недешевий. На свою голову, та ще й за своi грошi.

Нарештi, уся ця реiнкарнацiя позаду. Здаете амунiцiю якраз в кiнцi цього унiкального на все життя робочого дня. Сума вражень, мало сказати, зашкалюе. З усiх цих пригод виходиш справдi, як тi майя. Мало не iнопланетянином. Спроквола чвалаеш джунглями, на якi навалюються густi сутiнки.

Але крапку ще не поставлено! Нi, уже жодних пригод – тiльки релакс. До снаги велетенським пiрамiдам розгортаються стiни джунглiв i провадять вас дорогою, в кiнцi якоi – палац. Його звели теж майя, але кiлька рокiв тому.

Концертний комплекс у виглядi майянського стадiону iз тими самими трьома площинами iгрового поля. А от трибуни – то вже по-нашому. Не так, як Ноу Камп у Барселонi, де команда – найсильнiша на планетi, а футбольна чаша – найбiльша в Єв

Сторінка 17

опi, 100-тисячна, але тут теж кiлька тисяч вмiщуеться. Якщо ви поважаете себе на рiвнi жерцiв майя, то можете зайняти вiп-трибуну, де для вас накритий стiл, бо то саме час вечеряти.

А на сценi чи аренi – велична концертна вистава зi всiма без винятку жанрами мистецтва – вiд народного танцю до рок-музики, вiд фольклору до модерну. Три тисячi артистiв беруть у цьому участь протягом трьох годин.

Мушу сказати, що на такому концертi я ще не був нiколи ужиттi. Нiчого подiбного немае яку самiй Мексицi, бо на цей концерт iдуть спецiально мешканцi столичного мегаполiсу, а також охочi до концертного монументалiзму американцi.

Звичайно ж, найбiльш вражаючий перший акт – мистецтво майя. Тiльки iз великоi поваги i любовi до своiх дивовижних предкiв можна вивести на сцену iхнiй сукупний образ у виконаннi доброi тисячi артистiв.

Вiдтворення древнього нацiонального мистецтва – це завше топово-екзотичне видовище для гостя, але майя дрес-код – це теж не вiд свiту цього. Розпочали iз тоi самоi гри у м’яч. Постановники вiдтворили все так, як було. Заплющуй очi – i перенось себе у Чечен Іцу тисячолiтньоi давностi.

Саме так усе це виглядало, i вам дають можливiсть це побачити, вiдчути, пережити, осмислити нетлiнними засобами мистецького перевтiлення. Бо життя – коротке, а мистецтво – вiчне. Воно переносить людину у стан Вiчностi, де немае нi часу, нi простору, i не важливо, яке це мистецтво – вершинний спектакль чи генiальна книга.

А друга потужна моя власна рефлексiя – танцювальний одяг майя. Якби менi показали вiдеозапис цього дiйства, я би подумав, що воно вiдбуваеться не посеред джунглiв Юкатану, а бiля пiднiжжя бескидiв Карпат.

Вишивка – от без чого майя уявити не можна. Вiд того дня, як бiля пiднiжжя спiвучоi пiрамiди у Чечен Іцi я купив вишивку храму Кукулкана, i далi по всiх мандрiвних дорогах я не зустрiв жодного тубiльця, який би не був прикрашений вишивкою. Особливо виразно виглядають офiцiантки у тутешнiх ресторанах – iхнi сукенки прикрашенi мереживом не лише навколо шиi, а й до самого долу. Там майже немае незаповненого тла – суцiльне мереживо з ниток, суцвiття яких витворюе рукотворну гаму краси, вiд якоi очей не вiдведеш.

У них немае одягу без вишивки – от яка штука, i це вiдкриття, як нiхто iнший, мае усвiдомити якнайглибше саме украiнець! Ми чомусь – теж такi самi! І за цiею ментальною прикметою майя ближчi нам, украiнцям, анiж сусiди поляки чи росiяни, примiром, якi вишивок особливо не культивують i з нас навiть, ковзаючи по землi у своiх кирзаках, кепкують.

Чому так? Улюблена тема дослiдникiв: майя як галактичнi блукальцi тiльки на Юкатанi сконцентровано себе проявили, чи висадилися вони й на iнших континентах – у Єгиптi, бiля Тибету i ще багато де могли жити? А може, не випадково саме украiнцю з-помiж iнших, аж надто iнтелектуально крутих нацiй було дано розгадати iхню навiть не те що мову, а душу, iхнiй генетичний код чи навiть код галактичний?

Дивлячись, як цi юкатанськi «гуцули» витинають своiх «коломийок», я думав про те, що нiчого у цьому гармонiйному i прекрасному свiтi не бувае випадковим.

А смисловий фiнал днини у моему життi на тему майя я би зобразив так: пiд’iжджае до мене iз пропозицiею проiхатися на велосипедi-таксi майя, що зветься Ернесто. Я йому по дорозi щось розповiдаю про Ернесто, але Хемiнгуея, його тезку а вiдтак наш ровер мало не б’еться колесом об стiну. Пiрамiда!

Вона тут – найвища на Юкатанi. Впираеться у небо. Мiсто називаеться – Коба. Як i тисячу рокiв тому. Як i Киiв був таким же на ймення мiленiум рокiв назад.

Пiрамiда Коба знаменна не тiльки рекордною висотою – по нiй можна ходити. Пiднiматися вгору. Аж до неба!

І сотнi мурашок людських на моiх очах це роблять. Сходами – вперед i вище! І не дивися вниз, як учив мене тато, коли я лiз на черешню.

Але попробуй тут зiйти на вершину: сходини тi, рукотворно-пiрамiдальнi – близько метра висоти. Тут не розженешся. На чотирьох треба вилазити на кожну наступну сходинку, кам’янисто-бриласту.

Я додряпався до середини. Важко фiзично, мушу признатися. Тим паче, що треба ж вертатися з неба на землю, а це, як казав унизу Ернесто, набагато важче. Можна за милу душу зiрватися iз цiеi карколомноi драбини.

А чого дряпатися? Може, й досить. Посерединi зупинюся. Мiж Землею i Небом. Тут добре думаеться. Що ж то з нами дiеться? Із моею отою близькою i дорогою, але неначе трохи схибленою рiднею, що зветься людством.




Людство





Як багацько нас е!


У селi сталася новина: у сiм’i Кумарiв народився син. Назвали його Наргiс. Сталося це 31 жовтня 2011 року. Мiсце подii – село Маллi, що в Індii.

І що тут такого? Подумаеш, новина, навiть не загально-сiльського, а не бiльше нiж внутрiсiмейного масштабу.

Та нi. Новина – глобального масштабу. Ранiше такi подii траплялися раз у сотнi тисяч рокiв, а тепер ситуацiя рiзко змiнилася, але все-таки…

Рiч у тому, що новонароджений – семимiльярдний мешканець планети Земля.

Вiтали ювiлейну дитину зi всiма почестями. От тiльки достеменно невiдо

Сторінка 18

о, чи зробив це ще один хлопчина, котрий святкував два тижнi перед тим свiй день народження. Йому виповнилося 12 рокiв. Теж фiгура планетарна, хоча треба добряче глобус крутнути, щоб знайти його рiдне помешкання. Я колись був там. На околицях, у горах, лежить снiг, а в самому мiстi можна загоряти.

Мiсто це вiдоме з часiв принца Австро-Угорськоi iмперii, у якiй жили моi дiдусi i бабусi. Звiдси розпочалася Перша свiтова вiйна. Це столиця Боснii i Герцеговини – Сараево.

А сараевець Аднан Невiч – 6-мiльярдний мешканець Землi.

Хлопцi ввiйдуть в iсторiю, хоча у цьому заслуга усього людства та його ударникiв на репродуктивнiй нивi. Але я звертаю увагу на головне, глобально-феноменальне: мiж ними – лише 12 рокiв. Вiд шостого до сьомого мiльярда людство йшло трохи бiльше десяти рокiв.

До першого мiльярда людство йшло 250 000 рокiв. 250 тисяч i 12 рокiв. Ростемо ж ми, гей!

До другого мiльярда доповзли за сотню рокiв – протягом усього XIX столiття. А вже третiй здолали протягом вiку Ісуса Христа – за 33 роки.

Вiдтак, якщо вивести середне арифметичне, кожне поповнення на мiльярд здiйснюеться саме за 33 роки. Але, пiдкреслюю, в середньому, бо динамiка зростае у геометричнiй прогресii.

До речi, коли Спаситель вiдкупляв людство, було того людства якихось двi сотнi мiльйонiв – трохи бiльше, нiж нинiшня вимираюча в iмперському похмiллi Росiя.

Якби довелося жити у той час, коли Нестор-лiтописець вважав би мене своiм предтечею, а Ярослав Мудрий не мовчав би у бронзовiй незворушностi навпроти вiкон моеi киiвськоi квартири, а iз притаманною йому мудрiстю вiв би Украiну до Європи крiзь Золотi Ворота, тодi нас, землян, було 300 мiльйонiв. Шiсть Украiн чи одна п’ята Китаю.

Передi мною унiкальна турнiрна таблиця – у якому роцi скiльки нас було. Менi, ясна рiч, нетерпеливиться знайти рядок навпроти року Божого 1955-го, найважливiшого для мене за всi 4 мiльярди рокiв iснування планети Земля, бо це дата мого приземлення тут у черговому життi. 2 781 208 967 землян вiтали мою появу на свiт. Себто було на вiртуальних уродинах майже три мiльярди душ мiнус майже пiвтора раза населення Росiйськоi Федерацii. Не тодiшньоi, а нинiшньоi. За пiвстолiття з гаком моеi тимчасовоi, але прекрасноi мандрiвки цiею улюбленою голубою планетою, тобто протягом прожитого уже мого життя, на моiх очах стало, як вiдомо, iз не цiлих трьох – уже бiльше семи мiльярдiв сучасникiв.

Далi я наведу вам когорту дуже цiкавих лiдерiв iз дуже промовистого показника – Саудiвська Аравiя, США, Росiя, Пiвденна Корея, Індiя, Велика Британiя, Туреччина, Францiя, Китай. Це держави, якi мають найбiльший вiдсоток у ВВП не на охорону здоров’я, тобто збереження того, почасти хворобливого, людства, а на армiю, тобто на те, щоб у випадку чого нищити це двоноге гарматне м’ясо сотнями мiльйонiв, як це було у минулому, двадцятому столiттi, яке станом на аналогiчний перiод, тобто на 12-й рiк, спокiйно собi дрiмало, а потiм бабахнуло двома вселенськими бойнями – свiтовими вiйнами.

Але то марна справа. Наведу iнший громогласний перелiк – Токiо, Делi, Мумбай, Сан-Паулу, Дакка, Мехiко, Нью-Йорк, Калькутта, Шанхай, Карачi, Лагос, Кiншаса, Пекiн, Манiла, Буенос-Айрес, Лос-Анджелес, Каiр, Рiо-де-Жанейро, Стамбул. Найбiльшi мегаполiси планети, якi переступили давно 10-мiльйонну планку. Якщо пролетiти лiтаком над цими мурашниками у погожу погоду, це я стверджую iз власного досвiду, можна зримо, картинно i феноменально вiдчути, що таке людство! Рiй несосвiтенний.

Це в Украiнi кудись зникають мiльйони народонаселення, а на планетi, щоб ви знали, – навпаки.




Щосекунди нас стае на трое бiльше!


«Демографiя – це доля», – сказав французький фiлософ Огюст Конт.

Тотальна конкуренцiя – економiчна, мiлiтарна, наукова, культурна, спортивна – у цьому, власне, й полягае основний смисл взаемин мiж державами у всi часи. Але е змагання, у якому людство виступае единою командою у ймовiрному галактичному суперництвi iз поки ще невiдомими нам позаземними цивiлiзацiями. Змагання це – розмноження людства на цiй планетi.

Немае пiдстав стверджувати, цей процес – висхiдний i прямолiнiйний. Перiодичне проведення тотальних боень, що iх вченi культурно поiменовують свiтовими вiйнами, а також невблаганне поширення стихiйних планетарних епiдемiй призводили до колосальних втрат. Примiром, у II–III столiттях епiдемiчнi хвороби скоротили населення Китаю i Середземноморського басейну на 25 вiдсоткiв.

Скажiмо, одна лише бубонна чума прорiдила европейськi народи протягом XIV столiття, скоротивши iхню чисельнiсть iз 79 до 60 мiльйонiв. Пошесть цiеi ж чуми, а також нашестя монголiв призвели до зменшення населення Китаю iз 115 до 75 мiльйонiв у тому ж столiттi. Що вже говорити про десятки мiльйонiв жертв новiтнiх свiтових воен, тоталiтарних експериментiв та масових голокостiв у наш час, де вже фiгуруе багатостраждальна украiнська нацiя.

Шалений темп зростання розпочався iз XVIII столiття, коли iз 1750-го по 1850 рiк населення планети зросло на 80 вiдсоткiв, уперше перетнувши

Сторінка 19

iльярдний рубiж. Починаючи iз 1885 року ми впевнено вийшли на 80-мiльйонне планетарне сiмейне поповнення – по однiй об’еднанiй Нiмеччинi щороку.

Для збiльшення людства на один мiльярд з 1959 року досить було самовiддано потрудитися на репродуктивнiй нивi невтомним землянам якихось 20 рокiв, але вже далi усi попереднi рекорди полетiли шкереберть – для мiльярдного поповнення було досить уже 8 рокiв, хоча вiд першого до другого мiльярда йшли 75 рокiв, i це був вражаючий рекорд. Поки новонароджений землянин досяг шкiльного вiку, чисельнiсть подiбних йому поповнилася на цифру iз шiстьма нулями, – так, як це трапилося, принаймнi, протягом 1979–1987 рокiв. А абсолютно рекордною поки що е п’ятирiчка 1985–1990 рокiв.

Сьогоднi людство набрало стабiльного темпу, а саме – поповнення особового складу на трьох землян щосекунди (це не народжуванiсть, а саме природний прирiст).

XXI столiття тiльки розпочалося, а от у XX, здавалося б, такому кривавому, що вiдбувалося?


Зростання людства у XX столiттi


(у мiльйонах чоловiк)






А тепер дозвольте пiдвести вас до думки, що отi приголомшливi темпи народжуваностi людства – то ще не бiда. Навiть не пiвбiди. Творець, тримаючи у долонi цi мiльярди дорослих ембрiонiв, що плодяться в геометричнiй прогресii, мае пiдстави турбуватися не кiлькiстю всезростаючих гомiнiдiв, а якiстю – взаеминами мiж ними. Суть не в тому, що людство множиться, а в тому, що за своiм особовим складом воно стае iншим.

Ми з вами, украiнцi, належимо до бiлоi раси. Не зле, що е у нас своi расисти, якi вважають нас арiйцями. Так от, доповiдаю вам, що ця раса, безумовно, найбiльш продуктивна i розвинута (не в образу iншим), – вона зникае.

З демографiчноi точки зору, широко прийнятим е подiл людства на три групи, у яких процеси популяцii протiкають по-рiзному. Отже, у першу групу видiляеться «золотий мiльярд» (точнiше – 1,2 мiльярда). Другий свiт – це новi iндустрiальнi краiни, включно з Китаем та Індiею, сюди ж входять i пострадянськi держави, зокрема Украiна (2,5 мiльярда), i третiй свiт – практично той самий, що й видiлявся в окрему групу при бiполярнiй системi, – тобто краiни, що розвиваються, а точнiше, вiдсталi i слаборозвиненi краiни (3,3 мiльярда).

Якщо загалом у свiтi кiлькiсть народжень на 1000 чоловiк становить 23, то по групах цей показник вiдповiдно становить – 12, 23, 36. Незважаючи на коротку тривалiсть життя i значно вищу смертнiсть, третiй свiт вiдтворюеться все-таки iз значним випередженням як середнякiв, так i особливо «золотого мiльярда». За оцiнками експертiв ООН, здебiльшого саме за рахунок цього ресурсу прогнозуеться доведення чисельностi людства у 2050 роцi – до 9,4 мiльярда, у 2100-у – до 10,4, у 2150-у – до 10,8 мiльярда. Загалом Земля, за пiдрахунками бiльшостi вчених, може прогодувати 15 мiльярдiв. До цiеi фатальноi цифри у розрiзi столiть не так уже й далеко.

Але кiлькiсна iнтрига все-таки вiддалена, в той час як якiсна уже нинi проявляеться вельми симптоматично.


Розподiл свiтового населення по регiонах планети


(1950–2050 роки та у вiдсотках)






Таблиця бiльш нiж промовиста. Уже сьогоднi половина населення Землi – це китаець або iндiець. Прогнозуеться, що завдяки вищезгаданiй полiтицi Індiя у майбутньому випередить Китай i вийде на перше мiсце. (Як вiдомо, офiцiйний Пекiн поставив стратегiчну мету – знизити темпи приросту до 1 вiдсотка у 1980 роцi. Тим не менше, населення Китаю у 2000 роцi становило 1,3 мiльярда. І все ж це, очевидно, бiльш сповiльненi темпи, нiж попереднi).

Цивiлiзацiйний лiдер людства останнiх столiть – Європа – кожнi 50 рокiв скорочуеться майже удвiчi. У процентному вiдношеннi европейцiв на планетi стане утричi менше на середину нинiшнього столiття в порiвняннi iз серединою минулого, ХХ ст. У рядках, у яких спостерiгаеться динамiка зростання, провiдною рушiйною силою е iсламський свiт.

Варто бодай пунктирно зупинитися не тiльки на середньостатистичнiй, а й на якiсно-вiковiй характеристицi сучасного людства, оскiльки тут вiдбуваються разючi промовистi змiни. Справа у тому, що когорта сеньйорiв, тобто людей похилого вiку, зростае значно вищими темпами, нiж людство у цiлому, – на 2 проценти практично щороку. Пояснюеться це тим, що якщо у 1950 роцi середня тривалiсть життя на Землi не дотягувала до пiввiку i становила 46 рокiв, то у 2050 роцi ця цифра становитиме 76 рокiв. Це означатиме, що медiальний вiк змiниться iз 25 на 38 рокiв.

Якщо у розвинутих краiнах громадяни понад 60 рокiв становлять тепер п’яту частину, то до середини столiття iх буде щонайменше третина. Частка 65 i бiльше буде iз 8 вiдсоткiв нинi до 16 вiдсоткiв у 2015 роцi.

А вже у цiй пенсiйнiй категорii е своi рекордсмени – тi, яким 80 i бiльше. Їхнiй щорiчний процент зростання – уже не 2, а 3,8 вiдсотка. Про що свiдчать цi тенденцii? Про безпрецедентне старiння людства, особливо у його респектабельнiй частинi. Якщо у 1950 роцi на одного пенсiонера припадало 6,5 працюючих, у 2000-у – 5,5, то у 2050-у ця цифра впаде до 2,2, а у 2100-у –

Сторінка 20

iвтора годувальника на одного спiввiтчизника, який перебувае на заслуженому вiдпочинку.


Вiкова структура людства у 1995–2050 роках


(у вiдсотках)






Серед цих штрихiв до глобального портрета людства видiляються два визначальних мазки – багата, розвинута частина людства невблаганно скорочуеться i старiе, а бiдна та слаборозвинута – так само невблаганно зростае i молодiе. У цьому й полягае головне протирiччя сучасноi доби, яке лежить в основi катаклiзмiв, що вже згущуються хмарами над планетою.

Мова якраз i йде про розв’язання того самого головного протирiччя, яке людство або розв’яже, або воно, протирiччя, доведене до крайнього загострення, покiнчить iз самим людством, тобто доведе його до самогубства за формулою суiциду старою, як свiт, – у результатi зiткнень бiдних з багатими – зiткнень, якi призводили до загибелi держав i династiй, класiв i кланiв, мiльйонних мас та iхнiх верховних повелителiв.

Коли справжня трагедiя – цунамi, що прокочуеться смертоносною хвилею з кiнця в кiнець Індiйського океану i забирае 300 тисяч життiв, то стан потрясiння переживае, сидячи перед телевiзором, кожен з нас.

Але коли щомiсяця iнша трагедiя – голод – забирае життя лише дiтей (без врахування дорослих), що дорiвнюе трьом цунамi – 1,2 тисячi смертей – за годину? Причому це цунамi – не одноразове, а постiйно дiюче.

А можна його поiменувати ще й соцiальним вулканом, який набирае вибуховоi сили у планетарних масштабах, бо вiд побаченого не тiльки в Украiнi, айв усьому свiтi Тарас Шевченко здригнувся би вiд того, як високо багатi пiднялися над бiдними.




Портрет смертних «Богiв»


Безпрецедентне соцiальне розшарування у планетарному вимiрi, прiрва мiж бiдними i багатими все зростае, поглинае мiльйони жертв голод як прояв зубожiння мiльярдiв. Усе це визначило порядок денний безпрецедентного Форуму тисячолiття з нагоди 50-рiччя ООН та початку нового тисячолiття з участю чи не вперше у свiтовiй iсторii мало не всiх глав двох сотень держав.

Лiтописцi Шумеру дуже скрупульозно складали хронiку правлiння своiх божественних правителiв, якi, як вiдомо, правили на своiх зикуратах тисячi рокiв у вiдповiдностi до того, що повний цикл обертання на орбiтi планети у 26 тисяч разiв довший, нiж наша пробiжка по колу навколо Сонця. Давайте i ми тепер, на фiнiшi «Календаря майя», познайомимося ближче iз сильними свiту цього, у руках яких знаходиться доля нашоi маленькоi планети. Саме вони, цi модернi фараони, запровадили людство за порiг третього тисячолiття.

Порядок абсолютно нi про що не свiдчить, i розпочнемо, для прикладу, iз президента Францii Ж. Шiрака, про якого говориться, що вiн провiв свiй скромний голiдей у рiзортi за 4300 доларiв за нiч. Вище над ним – знiмок генсека Куби Ф. Кастро, який серед усiх тодiшнiх володарiв найдовше при владi – 41 рiк. Треба сказати, що серед гостей Нью-Йорка задекларований практично один його однодумець – президент Конго Денiс Сасоу Нгусо, який виграв референдум на пiдтримку марксистськоi конституцii.

Є особлива категорiя, яку варто розпочати iз прем’ер-мiнiстра Кампучii Самбеша Гун Сена, уряд якого причетний до геноциду 2 мiльйонiв своiх спiввiтчизникiв. Президент Буркiна-Фасо капiтан Блайзе Сомпаре звинувачуеться у фiзичному усуненнi свого попередника, також капiтана – президента Томаса Санкара. На вигляд – доволi iнтелiгентний пан в окулярах, подiбний до нашого колишнього спiввiтчизника Берii; президент Руанди Май-Ген Паул Каджаме поклав мiльйон голiв одноплемiнникiв як плату за свiй прихiд до влади.

Натомiсть е й такi, котрi самi до владарювання були жертвами. Серед них – президент Хорватii С. Месiч, хоча йому довелося бути також останнiм лiдером колишньоi Югославii. Президент Кiпру Г. Клерiдес також мае тюремний стаж як в’язень фашистського концтабору. Резонансний друг Росii i ворог Америки венесуелець Хуго Чавес – також колишнiй полiтв’язень. Свого часу зазнавав переслiдувань вiд влади i прем’ер-мiнiстр Грецii К. Сiмiтiс, але йому вдалося-таки втекти до Нiмеччини – натомiсть провела роки в ув’язненнi за його переконання рiдна дружина.

Із таких прикрих бiографiчних реалiй колеги-президенти мали б зробити висновки i мiцно хапатися за таке смертельно небезпечне знаряддя, як влада, котра часом, як бачимо, бувае безжалiсною до тих, хто ii невмiло утримуе в руках.

З цього не хотiв робити висновки прем’ер-мiнiстр Гренади К. Мiтчел, котрий взяв собi за звичку ходити крадькома, без охорони та без ii вiдома, у пляжнi ресторани, такi привабливi у його екзотичнiй краiнi. Цiлком протилежний характер мае шановний колега – перша особа Індонезii А. Вагiд, котрий не наважився ввiйти у президентський палац, а пропустив уперед вiщуна i доручив вигнати звiдтам злих духiв.

Так само не пiддаеться порiвнянню iз вiдчайдушним гренадцем прем’ер-мiнiстр Ірландii Б. Аген, котрий не може тинятися по шинках з тоi простоi причини, що вiн нiколи у рот не брав спиртного i за цим показником у президентськiй компанii поки що представляе клуб тверезостi в однiй особi. Якби ра

Сторінка 21

том головним начальником у Росii став Єгор Кузьмич Лiгачов, котрий не так давно органiзував у СРСР боротьбу iз пиятикою та вирубування виноградникiв, вiн би цей клуб подвоiв своею персональною присутнiстю.

Коли вже зайшла мова про кривавi «розбiрки» мiж владоможцями, то король Марокко Мухамед Шостий в iнтересах профiлактики правопорядку в своему найближчому оточеннi та дотримання лояльностi влаштував 20-хвилинне публiчне телецiлування його монаршоi правицi, що мало засвiдчити посполитим, ачей е повний порядок у королiвському дворi.

Влада земна – не небесна. Коли вона прагне стати такою, то це виглядае дуже вже кумедно.

Але у «столицi свiту» владики вели себе вельми по-земному. Заклопотанi долею людства на самiтi тисячолiття в Нью-Йорку земнi «iдоли» все ж знаходили вiльний час для дозвiлля та вiдпочинку. Президент Конго поставив собi за мету вiдвiдати багатющий нью-йоркський зоопарк. Представниковi Чорного континенту надто вже зiмпонувала чарiвна горила, вiд якоi вiн не мiг вiдвести очей i врештi запропонував тутешнiм офiцiалам повернути ii додому, в джунглi.

Одна iз численних дружин лiдера Саудiвськоi Аравii мала iнше зацiкавлення – на Уолл-стрит iй сподобалися двоповерховi автобуси, якi вона тут же виявила бажання придбати. Мiнiстр охорони здоров’я Руанди спецiально покинув примiщення ООН, щоб подивитися, як працюють високотехнологiчнi смiттевози, що викликали у нього соцiально-державний iнтерес.

Але давайте продовжимо знайомство iз тими, хто переводить нас за межу тисячолiття. Другий раунд представлення розпочнемо iз випускницi унiверситету в Монреалi В. ВiкеФрейберда, яка стала президентом Латвii i якiй здобутих у Канадi знань iз психологii та лiнгвiстики цiлком достатньо, щоб забезпечити у своiй краiнi не менше нiж 1000-доларо-ву зарплату. До речi, демократичний «матрiархат» спостерiгаеться i поблизу наших сусiдiв-балтiйцiв – президентом Фiнляндii вперше стала жiнка Т. Халонен.

Представництво прекрасноi половини у найвищому свiтовому iстеблiшментi, здаеться, на цьому вичерпуеться, i повернемося знову до половини сильноi. Мiцнiсть характеру та намiрiв демонструе президент Малавi Б. Малазi, який збираеться у своiй державi запровадити смертну кару за згвалтування як запобiжний засiб проти СНІДу. Його колега iз Нiгеру Т. Мамаду демонструе свою рiшучiсть у дещо iнший, «гуманний», спосiб – взяв та й видав наказ заборонити платити зарплату урядовцям.

Коли вже зайшла мова про грошi, то президент Габону О. Бонго перебувае пiд слiдством за вiдмивання брудних капiталiв через свiтову мережу Сiтiбанку. Натомiсть прем’ер-мiнiстр Словаччини М. Дзирiнда здiйснюе аналогiчнi акцii стосовно свого попередника.

Є у характеристиках такий неприемний термiн, як «вороги». Йдеться про вiдомий список неприятелiв преси. Потрапили сюди, до речi, першi особи Анголи та Казахстану. З iншого боку, у представленнi президента Грузii А. Шеварднадзе сказано, що вiн уникнув кiлькох замахiв, котрi органiзували його полiтичнi противники.

Але досить цих тяжких випадкiв. Подивимося, примiром, з яких професiй виростають президенти. Красень-колумбiець А. Пастрана до президентства мав неабияку популярнiсть як тележурналiст, що, зрештою, i стало вирiшальним фактором його перемоги на виборах. Професору фiзики iз 30-лiтнiм педагогiчним стажем Р. Мейданi й не снилося, що йому судилося стати президентом Албанii у сутужний час ii iсторii. Президент Румунii Е. Константинеску – вiдомий професор геологii, який уклав перший кристалографiчний атлас своеi краiни. Президент Ірану Мухамед Хатамi – автор поетичноi книги «Хвилi страху», яку зобов’язано знати усiм вищим чиновникам. Полюбляе вдаватися до фiлософii прем’ер-мiнiстр Ефiопii М. Зенавi, оскiльки усi його пiдданi знають, що, за його власним формулюванням, його влада грунтуеться на двох речах – на страху i на надii. А президент Литви В. Адамкус видавав пiд час Другоi свiтовоi вiйни пiдпiльну газету «Молодь! На сторожi!»

Коли вже зайшла мова про освiтнiй рiвень, який у полiтицi – не така вже й поширена рiч, то як тут не згадати випускника Сорбонни у Парижi, президента Камеруну П. Б’яла. Але своерiдним рекордсменом-ерудитом е президент Мозамбiку Ж. Чiзано, котрий розмовляе вiсьмома мовами.

Правда, не всi мали змогу здолати такi монблани науки та освiти. Як-от, скажiмо, президент Мальдiвiв М. А. Гайюм, що був десятою дитиною серед двадцяти п’яти нащадкiв його батька. У Європi така демографiчна плодючiсть – рiч не така поширена, як у краiнах третього свiту, але бути наймолодшим серед п’яти дiтей, як президент Австрii Т. Клестiль, – теж доволi почесно.

Вирiс у дитячому будинку й улюблений президент усiх туркменiв С. Нiязов – його сiм’я загинула пiд час землетрусу 1948 року, а батько ще ранiше – на вiйнi.

Звичайно, його бiографiю не порiвняеш iз дитячими та юнацькими роками представника найстаршоi на планетi монархii – принца Монако Альберта. Це ж стосуеться i Абдуллаха Другого – 43-го короля Йорданii.

І рiч не тiльки у походженнi. Як нам може не позаздрити, iз нашими

Сторінка 22

айрозлогiшими у свiтi чорноземами, президент Ботсвани Ф. Могае, адже йому випала доля управляти державою, двi третини територii якоi – пiски. Або уявiть собi, що поруч iз лiдером Китаю Цзян Цземiном, за плечима якого майже пiвторамiльярдна жива сила, сидить собi з таким же суверенним голосом на форумi ООН президент держави Науру Б. Домiйго, населення якоi – десять тисяч громадян.

Нагадую, що цей колективний портрет сильних свiту цього змальовано саме на порозi третього тисячолiття. Тодi один iз нас, посполитих, житель Нью-Йорка Герман Гербанд, який проживае неподалiк вiд того мiсця, де вiдбувався самiт, взяв та й утнув таку штуку. Йому днями i ночами не давало спати оте збiговисько шумом i гамом нескiнченним. Пана Германа це роззлостило до краю – якось серед бiлого дня вiн взяв та й вилив iз свого балкона фарбу просто на голови полiцаiв. Йому, вибачте, начхати на свiтове полiтиканство, коли спати хочеться. 82-рiчного пустуна навiть заарештували, а коли роз’iхалися гостi – вiдпустили додому.

Нинi цей владний iконостас оновився докорiнно, бо це тiльки власть iмущим у момент посадового вивищення видаеться, що вона, влада, буде в iхнiх руках вiчно, а так вона тлiнна, та ще й смертельно отруйна в момент прощання з нею, що пiзнали на власнiй шкурi жертви «арабськоi весни».




Встань, Тарасе, подивися!


Тодiшнiй, цей небачений досi самiт iз його головним рiшенням можна розцiнювати як акт пробудження, оскiльки цi загальнi збори людства, що враз прокинулося, прийняли «Декларацiю тисячолiття» як всесвiтню клятву самим собi «звiльнити наших спiвбратiв – чоловiкiв, жiнок i дiтей – вiд принизливих i нелюдських умов граничноi бiдностi». У декларацii мiститься благородна i смiлива програма, що грунтуеться на колективнiй вiдданостi всезагальним правам людини i соцiальноi справедливостi.

Цей перший документ глобального регулювання охоплюе вiсiм життево найважливiших сфер, у яких свiтова спiльнота зобов’язалася змiнити ситуацiю. Отже, вiсiм глобальних гуманних цiлей:

1) лiквiдацiя зубожiння i голоду. Скоротити вдвiчi частку населення, що мае прибуток менше долара у день, i зменшити удвiчi голод;

2) забезпечення загальноi початковоi освiти. Добитися того, щоб усi дiти Землi могли отримувати в повному обсязi початкову шкiльну освiту;

3) заохочення рiвностi мiж чоловiками i жiнками та розширення прав i можливостей жiнок. Лiквiдувати, бажано до 2005 року, але не пiзнiше 2015 року, нерiвнiсть мiж статями у сферi початковоi та середньоi освiти;

4) скорочення дитячоi смертностi. Скоротити на двi третини смертнiсть серед дiтей у вiцi до 5 рокiв;

5) полiпшення охорони материнства. Знизити на три чвертi коефiцiент материнськоi смертностi;

6) боротьба iз ВІЛ-СНІДом, малярiею та iншими захворюваннями. Зупинити поширення ВІЛ-СНІДу i покласти початок тенденцii до скорочення захворювання;

7) забезпечення екологiчноi стабiльностi. Скоротити удвое частину людей, що не мають постiйного доступу до чистоi води i каналiзацii;

8) формування глобального партнерства у цiлях розвитку. Реформувати допомогу i торгiвлю з особливим врахуванням iнтересiв бiдних краiн.

Варто звернути увагу на мету першу – до 2015 року скоротити граничне зубожiння у два рази. Не бiльше i не менше. Постановка питання про скорочення лиха наполовину означае, перш за все, рiзке скорочення дитячоi смертностi, надання освiти всiм дiтям. У 2005 роцi було прийнято рiшення, як це робилося в СРСР, – пiдбити пiдсумки першоi п’ятирiчки боротьби iз глобальною бiднiстю у «Декларацii тисячолiття».

Висновок ООН звучить так: «Показники прогресу викликають розпач. Бiльшiсть краiн вiдхилились вiд курсу реалiзацii бiльшостi положень «Декларацii тисячолiття». У деяких важливих галузях розвиток людини нестабiльний, а iснуюча значна нерiвнiсть поглиблюеться. Можна користуватися дипломатичними формулюваннями i чемними термiнами для того, щоб охарактеризувати вiдставання… вiд цiлей, накреслених у «Декларацii тисячолiття». Однак не можна допустити, щоб фразеологiя маскувала просту iстину: обiцянка, дана бiднякам свiту, не виконуеться».

Нiчого нового пiд сонцем – багатi кинули бiдних. Один чи пiвтора мiльярда – решту п’ять з половиною. Показали iм, тим, що на днi, тi, що згори, комбiнацiю iз трьох пальцiв, добре вiдому за украiнським фольклором як дуля.

Людство в особi нинiшнiх власть та майно iмущих розпочало тисячолiття несолiдно i безвiдповiдально. Ситуацiя така, що темпи скорочення свiтовоi нужди повиннi складати 2,7 вiдсотка на рiк, а насправдi у першi п’ять рокiв мало мiсце скорочення лише на 1,7, тобто зусиллями урядiв краiн самих умираючих, а не респектабельного свiтового спiвтовариства.

Завдання ставилося таке: довести допомогу бiдним краiнам на рiвнi 0,55 вiдсотка ВВП багатих краiн. Такий собi глобальний соцiалiзм – перерозподiл бюджету в мiнiатюрних масштабах – на рiвнi сотих вiдсотка. Але якщо мати на увазi, що 22 найкрупнiшi донори – це 20,2 трильйона доларiв ВВП, воiстину – е чим дiлитися, бо навiть пiвпроцента – це 110 мiльярдi

Сторінка 23

доларiв на рiк. А лiдерам – США i Японii – належало б свою частку довести до 38 i 13 мiльярдiв вiдповiдно.

Нi лiдери, нi середняки цього не зробили. Варто також не забувати, що якби завдання декларацii було виконано, то все одно майже мiльярд житиме в умовах, якi квалiфiкуються як крайня бiднiсть. Автори цього чесного i безкомпромiсного документа на його обкладинцi зобразили колаж iз двома стрiлками, що виходять з однiеi точки – вгору i вниз.

А в пiдзаголовку акцентуеться на тому, що людство перебувае на роздорiжжi: «Дизайн обкладинки вiдображае уявлення про 2005 рiк як переломний момент у розвитку людини… Уряди краiн свiту стоять на роздорiжжi. Якщо вони будуть продовжувати поводитись, “як завжди”, 2005 рiк стане роком провалу обiцянок, проголошених у “Декларацii тисячолiття”. Або вони будуть дiяти так, щоб iхня клятва неiмущим людям Землi втiлилась у життя, тодi зумiють перетворити 2005 рiк на перший рiк Десятилiття розвитку, допоможуть краiнам повернутися на шлях реалiзацii до 2015 року цiлей ООН у галузях, сформульованих у “Декларацii тисячолiття”, розроблять нову, бiльш справедливу модель глобалiзацii».

Вiд 2005 року, на превеликий жаль, нiчого не змiнилося. Нинi, у 2012 роцi, навпаки, товстосуми ллють крокодилячi сльози – мовляв, криза.

Уже давно шiсть мiльярдiв мали би повстати проти одного. Це катастрофiчна диспропорцiя iмущих i неiмущих. Гладких i убогих. Першосортних i останньосортних.

А тут якось навпаки: жебраки, коли товстосуми виставляють своi казковi статки напоказ, накопичення яких практично нiяк не узгоджуеться iз призначенням людини, просто «лащаться». Для мене незбагненною е якась така тваринна, стадна втiха, яку демонструють iз задоволенням бiдняки, коли читають чи слухають iз «ящика» черговi рапорти про список «Форбс». Ну добре, вони, цi ультрасупермiльярдери, впиваються вiд щастя, що потрапили у цей список, а ти чого пiдскакуеш, голодранцю?

От що робиться, до речi, iз тим злощасним списком. Його вперше очолив, мiж iншим, мексиканець – медiа-магнат Карлос Слiм Гелу – 53,5 мiльярда доларiв. Бiлл Гейтс – на другому мiсцi – 53 мiльярди. Але звернiть увагу – вони торгують не нафтою чи газом, а знаннями. Їхнiй бiзнес – iнтелектуальний, креативний, когнiтивний.

Усього iх у списку, у кого мiльярд i бiльше, – 937 чоловiк. Із 55 краiн. Сукупний капiтал зрiс за рiк на 1,2 трильйона доларiв. Бiльш нiж стрiмко зросла на газi економiка Росii.

До речi, у РФ протягом одного року кiлькiсть мiльярдерiв виросла iз 32 до 62 олiгархiв. Правда, свiтовий рекорд все ж за Китаем: iз 28 до 64. Але китайцi вичавили це бабло iз пiвтора мiльярда ротiв, а росiяни – iз пiвтори сотнi мiльйонiв. У 10 разiв менше.

У США кiлькiсть мiльярдерiв рiзко пiшла вниз – iз 403 до 359. Наситилися. Список подае iнформацiю, що в Украiнi було чотири представники глобальних грабiжникiв, а стало п’ять. Правильно казав колись Л. Кучма, що наш олiгархат – це тюлька в порiвняннi iз росiйськими китами. Що вже говорити про американцiв.

Італiйський статист Корадо Джiнi, незважаючи на скромнiсть своеi професii, вивiв один iз найуживанiших параметрiв сучасного поляризованого людства, який так i називаеться – коефiцiент Джiнi. Йдеться про математичне вимiрювання головного у людських стосунках – про математичну формулу Справедливостi.

0 – це iдеальна рiвнiсть, а 1 – це iдеальна нерiвнiсть.

Найбiльш справедливими на планетi державами е Норвегiя i Швецiя iз коефiцiентом Джiнi – 0,25.

США – це 0,38, а «золотий мiльярд» загалом – 0,28.

Середнiй показник по людству – 0,63.

В Украiнi коефiцiент Джiнi – 0,85. Краiни iз ще бiльшою рiзницею мiж бiдними та багатими на континентi немае. Держави iз таким коефiцiентом тримати у мирi людей на спiльнiй територii теоретично не можуть.

Наш великий Кобзар, хоч i не був нiколи за кордоном, вiдчув, що наруга багатих над бiдними, проти якоi вiн пiдняв свiй могутнiй голос, стане глобальною хворобою людства, вiд котроi воно якщо не загине, то втратить моральне право на iснування.




Ще не вмерла Украiна?


Де на глобальних просторах цивiлiзацii ХХІ столiття перебувае краiна, у якiй менi випало жити i яка так гiрко насмiхаеться над собою, забавляючи навколишнiй свiт своiми крутими електорально-революцiйними iгрищами?

Дозволь, шановний спiввiтчизнику, вiдволiкти тебе вiд полiтичних спектаклiв, на яких усе тi ж лицедii вже вкотре ставлять усе ту ж саму клоунаду вiдволiкти i змусити, взявши голову в руки, бодай на мить задуматись над тим, що реально вiдбуваеться за вiкном – у який час i в якiй краiнi ми перебуваемо, якими е глобальнi координати нашого буття?

ООН щороку друкуе «Доповiдь про розвиток людини» – фундаментальне дослiдження про сучасне людство, про мiсце в ньому кожноi iз 177 краiн свiту, якi пiддаються аналiтично-статистичному дiагностуванню. Своерiдна турнiрна таблиця людства, на якiй, як у футболi, кожна краiна займае мiсце у вiдповiдностi до «набраних очок».

Із чого виходили оонiвськi арбiтри, виставляючи кожному учасниковi iсторично-планет

Сторінка 24

рноi гри цiлком конкретний порядковий номер, який iменуеться рейтингом держави на тлi цивiлiзацii початку ХХІ столiття?

Виходили з того, що цiннiсть держави чи буквальна ii придатнiсть для життя людей (е краiни, найбiльш придатнi для життя, примiром, слонiв чи черепах, а цього разу мова йде про придатнiсть для життя гомо сапiенс) полягае у тому, наскiльки ця держава створила умови, щоб кожен ii громадянин мiг «прожити довге i здорове життя, отримати освiту й оволодiти необхiдними ресурсами для забезпечення гiдного рiвня життя».

За одиницю вимiру взято так званий Індекс людського розвитку, який вираховуеться за трьома компонентами – дохiд, освiта, здоров’я.

Очевидно, важко знайти оптимальнiшу формулу, оскiльки людинi притаманне прагнення перебувати якомога довше на цiй Землi, жити на нiй здоровою, як богоподiбна iстота, оволодiвати фахом та знаннями, якi водночас е засобами для примноження рукотворного багатства планети i для отримання матерiальних, фiнансових та iнших благ, що роблять життя безпечним, приемним та гiдним Їi Величностi Людини.

У конкретному вимiрi застосовуються такi показники: валовий внутрiшнiй продукт на душу населення, як вимiрник соцiально-економiчноi спроможностi держави, тривалiсть життя як найточнiший датчик його здоров’я, рiвень освiти як показник цивiлiзованостi нацii i людини.

У планетарнiй сiм’i – кричуща нерiвнiсть i несправедливiсть, але загалом у всiй своiй сукупностi людство все-таки розвиваеться – той самий iнтегральний Індекс людського розвитку (ІЛР) зростае, йде вгору.

Є тiльки 18 краiн на планетi, iндекс яких протягом 1990–2003 рокiв не зростав, а падав. 18 iз майже двох сотень держав, 18 аутсайдерiв iз сумарним населенням у 460 мiльйонiв (денце келиха iз шампанським, на верху якого – «золотий мiльярд» щасливого люду), 18 неблагополучних носiiв регресу на фонi всезагального прогресу. Серед них разом iз Ботсваною, Зiмбабве, Танзанiею та iншими релiктами – Украiна. Так що у такiй компанii нам саме на часi проводити електорально-ритуальнi, регiонально-племiннi танцi у виконаннi наших омандачених, одурманених туземним плем’ям жерцiв.

У телелавинах пiар-дурману прориваються часом на поверхню «програмнi» прожекти, у порiвняннi з якими Микита Сергiйович Хрущов iз його «комунiзмом у 1980 роцi» вiдпочивае. Так звiдки обiцяють витягувати Украiну нашi бравi швейки вiд полiтики в авангард людства?

Нове тисячолiття Украiна зустрiла на 78-у мiсцi за рейтингом ООН. Напевно, вершити долi людства будемо iз сусiдами, якi розмiстилися поруч з нами й услiд за якими ми зайняли свое заслужене мiсце, а саме неподалiк, скажiмо, вiд Самоа (Захiдноi) та Сент-Люсii. Пропоную пошукати на картi цих любих друзiв, поруч з якими ми крокуемо по життю.

Правда, якщо невмирущий слов’янський iнстинкт покличе нас шукати рiдних братiв по кровi, то доведеться дряпатися по глобальнiй драбинi за кiльканадцять щаблiв, бо Росiя заскочила аж на 62-е мiсце, а «авторитарна» Бiлорусь також височiе над нами, свiточами демократii, на 67-й сходинцi.

Однак це нелюбi нам партнери по СНД, а нам туди не треба. Нам подавай Європу, до якоi ми, як твердять нашi кандидати вiд влади, рiзко наблизилися. Хоча водночас нам якось образливо, що ми такi революцiйнi i помаранчевi, а нас туди не беруть, як схiдних сусiдiв, таких же, як i ми, вчорашнiх братiв – пiддослiдних кроликiв у трiснутiй комунiстичнiй колбi.

Чим ми гiршi? А тим, що новобранцi ЄС не в кiнцi сотнi, а входять у провiднi першi 50 краiн свiту: Латвiя – 48 мiсце, Словаччина – 42, Хорватiя – 45, Литва – 39, Естонiя – 38, Польща – 36, Угорщина – 35, Чехiя – 31, а Словенiя взагалi у тридцятцi – найвище з усiх 27 посткомунiстичних державних новоутворень за пiдсумками завершення третьоi свiтовоi «холодноi вiйни».

Якщо анатомiзувати рейтинг за складовими, то ВВП на душу населення вiдображае не тiльки економiчну могутнiсть держави, а, перш за все, продуктивнiсть нацii – скiльки ця душа населення випродукувала цiнностей. Що вона зробила, а не iмiтувала роботу чи слухала виборчi небилицi своiх вождiв? Що зроблено – тут нi додати, нi вiдняти – математичний показник.

Украiнська душа, яка чомусь вважае, що вона дуже працьовита, виробила благ на 5491 долар. Тепер пiдемо вгору по драбинi: Бiлорусь – 6052 долари, Росiя – 9230. Було вiдомо, що росiяни можуть випити бiльше нашого, а тут, виявляеться, й працюють удвiчi вправнiше. Нам едине виправдання – ми вiдстали, бо на революцiю ходили.

А як екс-червонi еесiвцi? Латвiйцi виробляють за рiк благ на душу населення – 10 270 доларiв, хорвати – на 11 080, словаки – 13 494, литовцi – 11 702, естонцi – 13 539, поляки – 11 379, угорцi – 14 584, чехи – 16 357, словенцi – 19 150.

Найкраща краiна у свiтi за оонiвським iндексом – Норвегiя, яка очолюе турнiрну таблицю, – 37 670 доларiв на кожного вiкiнга. Залишаеться тiшитися переказами, що ми е родичами тих скандинавiв. Мало сказати – бiднi родичi. Ще й нiкудишнi: трудимось на славу – у 5 разiв менше i гiрше, нiж вони.

Хоча не скажеш, що ми такi бiднi,

Сторінка 25

о дурнi. Оонiвський аналiз об’ективно показуе, що рiвень грамотностi населення в Украiнi навiть самим норвежцям не поступаеться. Так у чому ж рiч? Справа в тому що мова йде про населення, а населенням керують тi, за яких ми голосуемо, чи, точнiше, продаемося за гречку. Прочитавши це, Іван Якович Франко сказав би поетично i патрiотично:

Горе вам,
бо ведуть вас, неначе слiпих,
ошуканцi i дурнi!

Ви чули коли-небудь у балачках наших полiтикiв про таку штуку, як тривалiсть життя людського? При всiй повазi до виробництва на душу населення, куди важливiшим е iснування самоi цiеi душi у ii живiй земнiй плотi. Чи може бути бiльшим сенсом держави i полiтики – не вкорочувати, а максимально продовжувати вiк своiм громадянам?

Але у нас про таку «дрiбницю» навiть нiхто не заiкаеться. Братове, якi нiяк не подiлять владу i толком не знають, що з нею робити, думають, що iхнi теревенi про полiтреформу про конституцiйний суд, коалiцii i опозицii, рейтинги i бюджети, про приватизацiю i демократизацiю повиннi розжалобити нас до слiз. Виборча риторика – це розмова нiмого iз слiпим, бо порожне словоблуддя – не тiльки не тривожить розум, а й не грiе душу. Це про них було сказано – як далеко вони вiд народу.

А десь там в аналiтичних центрах розставляють по рядках держави не за тим навiть, скiльки ядерних бомб вони мають чи скiльки газу спалюють, а як довго в них живуть простi смертнi, бо, зрештою, саме життя у його часовому вимiрi е найбiльшою нашою цiннiстю, бо немае вже нiчого, коли ця цiннiсть вичерпуеться.

В Украiнi вона вичерпуеться на 66-у роцi. Навiть у Сент-Люсii дотягують до 70-ти. Словенцi живуть на десять рокiв довше. І сталося це не тому, що вони вступили в ЄС.

В Украiнi люди живуть мало лише тому, що вони живуть в Украiнi. Залежнiсть тут автоматична – не бувае так, коли влада у державi гарна i сама вона така ж, а люди в нiй вимирають.

Причина тут – не тiльки соцiальна. Ще бiльше нищить людей морально-психологiчна атмосфера, у яку iм судилося потрапити.

Бо коли черговi вибори – це знову стрес i чергова пiлюля розчарувань, бо коли знову вождi втягують людей у громадянську мiжплемiнну вiйну в цiй «Африцi у центрi Європи», бо коли полiтичнi пiгмеi знову i знову впиваються своею ненаситнiстю, бо коли в гонитвi за наживою вони готовi перегризти один одному горло, бо коли ескалацiя ненавистi отруюе суспiльство, бо коли життя минае, а свiтла в кiнцi тунелю не видно, – то де там до насолод земних, коли саме оте життя стае нестерпним…

Принципово нове явище, що його породила наша респектабельна епоха, – вперше стало фактом те, що з’явилися краiни, у яких середня тривалiсть життя – понад 80 рокiв.

Пiдкреслюю, в середньому – включно iз нещасними випадками, якi не обирають жертв за вiком i занижують загальну статистику. Реально здебiльшого виходить понад 80.

Стало нормою, коли сiм’i складаються iз чотирьох поколiнь. Коли людина не доживае до правнукiв – це виняток. У цих краiнах люди не вмирають – просто перестають жити. Поки що iх небагато, цих вiсiмдесятникiв, – Японiя (82 роки – перше мiсце), Австралiя, Ісландiя, Канада, Швейцарiя, Італiя. Назвемо i тих, хто наступае iм на п’яти i не дотягуе лише рiк до восьми десяткiв, – Норвегiя, Францiя, Австрiя, Нова Зеландiя, Іспанiя, Ізраiль.

У таблицi демографiчних тенденцiй просто пiд лупою шукаю держави, населення яких, всупереч глобальним висхiдним цифрам, скорочуеться, як шагренева шкiра.

До 78-го рядка таких немае. Перша з помiж таких – Украiна, навпроти якоi сумнi цифри: 2003 – 47,5, прогноз на 2015-й – 41,8 мiльйона.




Конец ознакомительного фрагмента.


Поділитися в соц. мережах: