Читати онлайн “Що ти кажеш після привітання? Психологія людської долі” «Ерік Берн»
- 01.02
- 0
- 0
Сторінка 1
Що ти кажеш пiсля привiтання? Психологiя людськоi долiЕрiк Берн
Ви колись замислювалися над тим, чому переможцi завжди виграють, а невдахи «колекцiонують» провали? Вiдомий американський психолог i психiатр, доктор медицини Ерiк Берн дае вiдповiдь на це питання. Вiн звертаеться до концепцii «сценарiю життя». З дитячих рокiв, майже вiд першого вимовленого нами слова, батьки програмують нас на певне майбутне. І далi життя йде за чiтко визначеним сценарiем.
Сумний або успiшний, вiн визначае, як людина ставитиметься до своiх колег, з ким одружиться, скiльки матиме дiтей i в якому лiжку помре. На прикладi аналiзу казки про Червону Шапочку чи мiфу про Едiпа науковець демонструе, як пишеться сценарiй життя людини, як вiн працюе i, найважливiше, як кожен може iмпровiзувати, вносити до цього сценарiю змiни й виходити за рамки.
Ерiк Берн
Що ти кажеш пiсля привiтання?
Психологiя людськоi долi
Про книжку
Книжка «Що ти кажеш пiсля привiтання» пояснюе, що змушуе переможцiв вигравати, невдах програвати i що робить тих, хто мiж ними, настiльки нудними… У нiй доктор Ерiк Берн показуе, як життя всiх людей iде за наперед визначеним сценарiем – сценарiем, який вони самi складають для себе в ранньому дитинствi. Цей сценарiй може бути сумним, а може бути й успiшним; вiн визначае, як людина ставиться до своiх колег, з ким одружуеться або за кого виходить замiж, скiльки матиме дiтей i в якому лiжку помре… Ця книжка демонструе, як пишеться сценарiй життя кожноi людини, як вiн працюе i, що бiльш важливо, як кожен може iмпровiзувати або вносити до цього сценарiю змiни, щоб уможливити щасливий кiнець…
ПЕРЕЛІК ІЛЮСТРАЦІЙ
1а. Структурна дiаграма особистостi
1б. Неформальна структурна дiаграма
1в. Структурна дiаграма другого порядку
1г. Дескриптивнi аспекти особистостi
2а. Взаемодоповняльна транзакцiя
2б. Дiаграма стосункiв
3а. Перехресна транзакцiя І типу
3б. Перехресна транзакцiя ІІ типу
4а. Успiшна кутова транзакцiя
4б. Подвiйна транзакцiя
5. Сценарне генеалогiчне дерево
6. Молодий алкоголiк
7. Походження та вставлення сценарних приписiв
8. Прекрасна дама
9. Працелюбний переможець
10. Ілюзорна автономiя
11. Справжня автономiя
12. Драматичний трикутник
13. Подорож душею за маршрутом «Батько—Дорослий—Дитина»
14. Порожня матриця сценарiю
15. Сiмейний парад
16. Культурне успадкування
17. Успадкування вiд дiдуся й бабусi
18. Транзакцiя дозволу
19а, б, в. Матриця сценарiю Клунi
20а. Психобiологiчна структура
20б. Дескриптивнi функцii
Передмова
Ця книжка е безпосереднiм продовженням моiх попереднiх праць iз транзакцiйного пiдходу й окреслюе новi подii в мисленнi та практицi, якi вiдбулися протягом останнiх п’яти рокiв, головним чином, стрiмкий прогрес у аналiзi сценарiiв. За цей перiод значно збiльшилася кiлькiсть досвiдчених фахiвцiв iз транзакцiйного аналiзу. Вони перевiряють добре вiдомi теорii в багатьох рiзних галузях, зокрема в промисловостi, пенiтенцiарнiй системi, освiтi й полiтицi, а також у рiзноманiтних клiнiчних ситуацiях. Багато з них зробили власнi внески в цю галузь, про що згадано в текстi й примiтках.
Ця книжка задумувалась як удосконалений пiдручник iз психотерапii, i фахiвцi з рiзною пiдготовкою без особливих труднощiв перекладуть короткi та простi хронiки транзакцiйного аналiзу власним професiйним жаргоном. Поза сумнiвом, ii читатимуть i нефахiвцi, тож iз цiею метою я постарався написати ii доступною iм мовою. Можливо, вона вимагатиме вдумливого читання, але сподiваюся, що розшифрування буде непотрiбне.
Традицiйна психотерапiя зазвичай послуговуеться трьома рiзними професiйними жаргонами: психiатр-психiатр, психiатр-пацiент та пацiент-пацiент, якi вiдрiзняються один вiд одного так само, як мандаринський дiалект китайськоi вiд кантонського або давньогрецька мова вiд новогрецькоi. Досвiд показуе, що якомога бiльше усунення цих жаргонiв на користь kua-yu[1 - Тут, вочевидь, маеться на увазi система передачi китайського письма латинкою. (Тут i далi прим. перекл., якщо не зазначено iнше.)] або lingua franca базовоi англiйськоi збiльшуе «комунiкацiю», якоi так палко домагаеться безлiч психiатрiв (i невпинно, як кажуть, залишають ii чекати бiля вiвтаря). Я намагався уникнути популярноi в суспiльних, бiхевiоральних та психiатричних науках моди маскування невизначеностi надмiрнiстю, а неоднозначностi – багатослiв’ям; ця практика бере свiй початок на медичному факультетi Паризького унiверситету в XIV столiттi.
Це призвело до скарг щодо «популяризацii» та «надмiрного спрощення» – термiнiв, якi нагадують старi звинувачення ЦК КПРС у «буржуазному космополiтизмi» й «капiталiстичних вiдхиленнях». За наявнiстю вибору мiж прихованим i вiдкритим, мiж надмiрним ускладненням та простотою, я намагався бути з «народом», час вiд часу кидаючи розумнi слiвця, як гамбургер, щоб вiдвернути увагу вартових академiй, поки прослизну до пiдвалу i привiтаюся з друзями.
Тепер геть неможливо подякувати всi
Сторінка 2
, хто допомiг у розвитку транзакцiйного аналiзу, бо кiлькiсть цих людей наразi обчислюеться тисячами. Тi, кого я знаю найкраще, – це члени-викладачi Мiжнародноi асоцiацii транзакцiйного аналiзу й учасники семiнару з транзакцiйного аналiзу в Сан-Франциско, який я вiдвiдую щотижня. До тих, хто найбiльше цiкавиться сценарним аналiзом, належать Карл Боннер, Мелвiн Бойс, Майкл Брiн, Вiола Каллаган, Геджес Кейперс, Леонард Кампос, Вiльям Коллiнз, Джозеф Конкеннон, Патрицiя Кроссмен, Джон Дюзей, Мерi Едвардс, Франклiн Ернст, Кеннет Евертс, Роберт Гулдiнг, Мартiн Гродер, Гордон Гейберг, Томас Гаррiс, Джеймс Горвiтц, М’юрiел Джеймс, Пет Джарвiс, Стiвен Карпмен, Девiд Купфер, Памела Левiн, Джек Лiндгаймер, Пол Маккорнiк, Джей Нiколс, Маргарет Ноткотт, Едвард Олiв’е, В. Рей Пойндекстер, Соломон Самуельс, Мiра Шаппс, Жакi Шифф, Зелiг Селiнгер, Клод М. Штайнер, Джеймс Єйтс i Роберт Цехнiх.Крiм того, я хочу подякувати моему секретаревi у Сан-Франциско, Памелi Блюм, за вправне проведення семiнару та внесення власних iдей; а також ii наступницям, Елейн Ворк та Арден Роуз; а надто ж – моему секретаревi в Кармелi, мiсiс Мерi Н. Вiльямс, без чиеi сумлiнностi, навичок i старанностi цей рукопис, з усiма його начерками й виправленнями, мiг би нiколи не з’явитися. Мiй п’ятнадцятирiчний син Теренс талановито допомiг менi зiбрати бiблiографiю, рисунки й iншi деталi рукопису, а моя донька Еллен Калькатерра прочитала його i внесла багато цiнних пропозицiй. І, нарештi, дякую своiм пацiентам за те, що так добре вiдкривалися менi й дозволили пiти у вiдпустку, щоб я мiг помiркувати; а також мiльйонам читачiв, якi прочитали моi твори п’ятнадцятьма мовами й заохочували мене своiм iнтересом до тiеi чи тiеi книжки.
Семантика
Як i в iнших моiх книжках, займенник «вiн» може стосуватись обох статей, тимчасом як «вона» вжито в тому випадку, якщо це твердження бiльшою мiрою справедливе для жiнок, анiж для чоловiкiв; iнодi «вiн» може також використовуватися задля граматичного спрощення, щоб вiдрiзнити психiатра (чоловiка) вiд пацiента. Сподiваюся, цi синтаксичнi прийоми не образять емансипованих жiнок. Слово «е» означае, що я маю досить тверде переконання щодо чогось, виходячи зi свого клiнiчного досвiду й досвiду колег. Слова «здаеться» або «як видаеться» означають, що чекаю на подальшi докази, перш нiж твердо схилятися до чогось. Історii хвороби взято з мого досвiду та з того, що розповiдали на семiнарах i наглядових сесiях. Деякi з них е змiшаними, i всi замаскованi так, щоб iхнiх учасникiв годi було впiзнати, але важливi випадки або дiалоги е достовiрними[2 - Це зауваження стосуеться лише тексту оригiналу. У перекладi замiсть займенника «вiн» там, де автор говорить про людину чи особистiсть узагалi, вживаемо займенник «вона», бо в украiнськiй мовi обидва слова належать до жiночого роду.].
Ерiк Берн
Частина І
Загальнi положення
Роздiл 1
Вступ
А. Що ви кажете пiсля привiтання?
Це просте запитання, настiльки незграбне й позбавлене глибини, що ii сподiваються вiд наукового дослiдження, насправдi мiстить у собi всi основнi питання про життедiяльнiсть людини i всi засадничi проблеми суспiльних наук. Це питання, яке дiти «ставлять» самi собi, на яке вони вчаться сприймати спотворенi вiдповiдi; питання, що пiдлiтки ставлять самi собi та тим, iз ким радяться; питання, вiд якого ухиляються дорослi, приймаючи спотворенi вiдповiдi вiд тих, хто е кращим за них, i питання, що йому мудрi фiлософи присвячують цiлi книжки, так i не знайшовши вiдповiдi. Воно мiстить у собi й первинне запитання соцiальноi психологii («Чому люди розмовляють одне з одним?»), i першопочаткове запитання соцiальноi психiатрii («Чому людям подобаеться викликати симпатiю?»). Вiдповiдь на нього – це вiдповiдь на запитання, поставленi Чотирма Вершниками Апокалiпсису: вiйна чи мир, голод або достаток, чума чи здоров’я, смерть або життя. Не дивно, що обмаль людей знаходить вiдповiдь на це питання протягом усього свого життя, оскiльки бiльшiсть живе, не знаходячи вiдповiдi на питання, що йому передуе: «Як ви вiтаетеся?»
Б. Як ви вiтаетеся?
Це таемниця буддизму, християнства, юдаiзму, платонiзму, атеiзму i, перш за все, гуманiзму. Славнозвiсний «звук, коли плескае одна рука» у Дзен – це звук однiеi людини, яка говорить iншiй «привiт», i це також звук Золотого Правила в будь-якiй Бiблii. Правильно сказати «вiтаю» означае зрозумiти iншу людину, збагнути ii як явище, сприйняти ii i бути готовим до того, що вона сприйме вас. Можливо, найвищою мiрою цю здатнiсть демонструють мешканцi островiв Фiджi, бо одним з найрiдкiснiших скарбiв у свiтi е щира фiджiйська усмiшка. Вона з’являеться повiльно, освiтлюючи все обличчя, i тримаеться доволi довго, щоб ii можна було впiзнати, а потiм зникае загадково й повiльно. Порiвняти ii можна лише з невинними усмiшками матерi й немовляти, а в захiдних краiнах i з певним типом вiдкритоi особистостi[3 - Переваги повернення до життя замiсть очiкування смертi проiлюстровано в: (1) ’T
Сторінка 3
rminal Cancer Ward: Patients Build Atmosphere of Dignity.’ Journal of the American Medical Association. 208:1289, May 26, 1969. (2) Klagsbrun, S. C. ’Cancer Emotions, and Nurses.’ Summary of Scientific Proceedings. 122nd Annual Meeting, American Psychiatric Association, Washington, D. C., 1969.].У цiй книжцi обговорюються чотири питання: Як ви вiтаетеся? Як ви вiдповiдаете на привiтання? Що ви кажете пiсля привiтання? І, насамперед, таке сумне запитання, як: Що ви робите замiсть того, щоб вiтатися? Тут наводитимуться короткi вiдповiдi на цi питання. А пояснення вiдповiдей на них займе решту цього пiдручника з психiатрii, який щонайперше адресовано психiатрам, потiм – пацiентам, якi вже вилiкувалися, а вiдтак – усiм, кому це цiкаво.
1. Щоб привiтатися, ви спочатку викидаете з голови все те смiття, що назбиралось у нiй вiдтодi, як ви потрапили додому з пологового вiддiлення, а потiм визнаете, що це конкретне привiтання вже нiколи не повториться. Щоб навчитися цього, можуть знадобитися роки.
2. Щоб вiдповiсти на привiтання, вам треба викинути з голови все смiття й побачити того, хто стоiть перед вами або проходить повз, чекаючи на вашу вiдповiдь. Щоб навчитися цього, можуть знадобитися роки.
3. Пiсля того як ви привiталися, ви викидаете все смiття, що повертаеться до вашоi голови; усi впливи образ, що iх ви зазнали, i страх перед усiма проблемами, з якими плануете зiткнутися. Тодi ви будете нiмим i не знатимете, що сказати. Пiсля багатьох рокiв практики ви, можливо, думатимете про щось, варте слiв.
4. Ця книжка здебiльшого про смiття: про речi, що iх люди роблять одне з одним, замiсть сказати «привiт». Вона написана з надiею, що всi, хто мае вiдповiдну пiдготовку та здiбностi, зможуть допомогти собi й iншим розпiзнати те, що я називаю (у фiлософському сенсi) «смiттям», оскiльки головна проблема у вiдповiдi на три iншi запитання полягае в тому, щоб визначити, що належить до смiття, а що – нi. Мова людей, якi навчилися говорити «привiт», називаеться «марсiанською» для того, щоб можна було вiдрiзнити ii вiд повсякденноi «земноi» мови, що, як свiдчить iсторiя вiд найдавнiших зафiксованих у письмових пам’ятках часiв Єгипту й Вавилону до наших днiв, призводила до вiйн, голоду, чуми та смертi, а тi, хто вижив пiд час цих подiй, вiдчували певну сплутанiсть свiдомостi. Хочеться сподiватися, що в довготермiновiй перспективi марсiанська мова, за умови ii належного вивчення та викладання, допоможе позбутися цих лих. Наприклад, марсiанська мова – це мова снiв, що показують речi такими, якими вони е насправдi.
В. Ілюстрацiя
Щоб проiлюструвати ймовiрну цiннiсть цього пiдходу, розгляньмо випадок з невилiковно хворим пацiентом, який мае обмежений час на життя. Морт, тридцятирiчний чоловiк, недужий на рак, що протiкав у повiльнiй формi, був приречений за нинiшнього рiвня медицини й мiг прожити в найгiршому випадку два роки, а в найкращому – п’ять. Його психiатричною скаргою був тик – вiн кивав головою або трусив ногами з невiдомих йому причин. Пiд час лiкування у групi вiн невдовзi знайшов пояснення: вiн стримував своi страхи за стiною безперервноi музики, що текла крiзь його мозок, а тик був його способом спiвiснувати в такт iз цiею «музикою». Пiд час ретельного обстеження встановлено, що це саме так, а не iнакше, що це не музика лунае в такт iз тиком, а тик вiдбуваеться в такт iз ментальною музикою. На цьому етапi всi, зокрема й Морт, побачили, що якщо музику прибрати за допомогою психотерапii, то вiдкриеться величезний резервуар страхiв. Наслiдки могли бути непередбачуваними, якщо страхи не замiнити на приемнiшi емоцii. Що робити?
Незабаром з’ясувалося, що всi члени групи знали: рано чи пiзно вони помруть, i стримували своi вiдчуття щодо цього в рiзний спосiб. Так само як i у випадку з Мортом, цi зусилля були своерiдною платою смертi, що заважала iм тiшитися з життя. Таким чином, вони могли б бiльше зробити протягом вiдпущених iм двадцяти або п’ятдесяти рокiв, анiж Морт, якому залишилося два чи п’ять. Отже, визначено, що важливою е не тривалiсть, а якiсть життя: це не було якимось приголомшливим або новим вiдкриттям, але кожен прийшов до нього болючiшим шляхом, анiж зазвичай, адже це вiдбувалось у присутностi приреченоi людини, тож справило на всiх сильне враження.
Іншi члени групи (якi розумiли марсiанську мову й радi були навчити ii Морта, а той охоче ii засвоiв) погодилися, що жити означае такi простi речi, як дивитися на дерева, слухати спiв пташок i говорити людям «привiт». І робити це свiдомо й спонтанно, без драматизму або лицемiрства, але зi стриманiстю й пристойнiстю. Вони також погодилися, що для того, щоб робити цi речi, всi вони, зокрема й Морт, мають суворiше ставитися до смiття у своiй головi. Коли вони побачили, що його ситуацiя певною мiрою не набагато трагiчнiша за iхнi, то смуток i сором’язливiсть, спричиненi його присутнiстю, розвiялися. Тепер вони могли весело спiлкуватися з ним, так само як i вiн з ними; вiн i вони могли розмовляти на рiвних. Вони могли суворiше ставит
Сторінка 4
ся до його смiття, бо тепер вiн знав цiну цiй суворостi й розумiв, чому вони були такими; своею чергою, вiн здобув привiлей суворiше ставитися до iхнього смiття. По сутi, Морт повернув свою «ракову картку» i вiдновив власне членство в людськiй расi, хоча всi, в тому числi й вiн сам, все ще усвiдомлювали, що його становище набагато скрутнiше, нiж у будь-кого iншого[4 - Це доволi дивно, але, як на мене, такi усмiшки найчастiше можна побачити в дiвчат, старших вiд 20 рокiв, iз довгим темним волоссям.].Ця ситуацiя дуже чiтко iлюструе весь пафос i глибину проблеми з привiтанням, яка у випадку з Мортом пройшла три стадii. Коли вiн тiльки долучився до групи, iншi ще не знали, що вiн приречений. Спочатку вони зверталися до нього в тiй манерi, до якоi звикли в цiй групi. Їхнi пiдходи були переважно обумовленi вихованням кожного члена групи – тим, як його вчили вiтатися батьки, коригуваннями, внесеними пiзнiше в життi, i певною повагою та вiдвертiстю, що е прийнятною у психотерапii. Бувши новачком, Морт реагував так, як i будь-де, вдаючи з себе амбiтного, енергiйного американського хлопця – такого, яким хотiв бачити себе вiн i його батьки. Утiм, коли пiд час третього заняття вiн сказав, що приречений, iншi члени почувалися спантеличеними та обдуреними. Вони запитували себе, чи не бовкнули чогось такого, що могло б здатися поганим iм самим, йому й особливо психiатровi. Фактично здавалося, що вони сердитi i на Морта, i на психiатра за те, що тi не сказали iм про це ранiше – iх нiби ошукали. Насправдi вони привiталися з Мортом у стандартний спосiб, не знаючи, з ким розмовляють. Тепер, знаючи, що вiн – особлива людина, вони хотiли б мати змогу повернутися, почати все спочатку й у такому випадку вже ставилися б до нього по-iншому.
Тож вони почали все знову. Замiсть розмовляти з ним навпростець, як це робилося доти, вони зверталися до нього м’якше та обережнiше, нiби хотiли сказати: «Бачиш, як я стараюся бути чуйним до твоеi трагедii?» Тепер нiхто з них не хотiв важити репутацiею, голосно розмовляючи з приреченою людиною. Одначе це було несправедливо, бо давало Мортовi перевагу. Зокрема, нiхто не насмiлювався дуже довго або голосно реготати в його присутностi. Це виправили, коли було розв’язано проблему, що мае робити Морт; тодi напруга зникла i вони змогли повернутися й розпочати все спочатку втрете, розмовляючи з ним як iз представником людськоi раси, без усiляких обмежень. Отже, цi три стадii були представленi поверховим привiтанням, спiвчутливим привiтанням та розслабленим, справжнiм привiтанням.
Зоi не може сказати Мортовi «привiт», доки знае, хто вiн е i що в нього може змiнитися вiд тижня до тижня, або навiть з години на годину. Щоразу, зустрiчаючи чоловiка, вона знае про нього трохи бiльше, нiж минулого разу, i мусить вiтатися з ним трохи по-iншому, якщо хоче й далi пiдтримувати iхню дружбу. Проте оскiльки вона нiколи не зможе нi дiзнатися про нього все, анi передбачити всi змiни, то й нiколи не спроможеться iдеально казати «привiт» – жiнка лише наближатиметься до цього.
Г. Рукостискання
Чимало пацiентiв, якi вперше приходять на прийом до психiатра, вiдрекомендовуються й тиснуть йому руку, коли вiн запрошуе iх увiйти до кабiнету. Деякi психiатри, навпаки, простягають руку першими. Я дотримуюся зовсiм iншоi полiтики щодо рукостискань. Якщо пацiент привiтно простягае менi руку, я потисну ii, щоб не бути грубим, але в ухильний спосiб, бо замислюся, чому це вiн такий привiтний. Якщо вiн ручкаеться в такий спосiб, який лише дае нагоду припустити, що вiн вважае це гарними манерами, я вiдповiдаю йому тим самим, i ми розумiемо одне одного: той приемний ритуал не заважатиме роботi. Якщо ж його рукостискання вказуе на те, що вiн у розпачi, то я потисну йому руку мiцно й пiдбадьорливо, щоб вiн знав, що я розумiю його ситуацiю. Та коли я заходжу до почекальнi, моя манера, вираз обличчя й позицiя рук чiтко показують бiльшостi новачкiв, що цiеi чемностi можна уникнути, якщо тiльки вони не наполягатимуть. Це мае на метi встановити i зазвичай встановлюе, що ми обидва перебуваемо тут iз серйознiшою метою, нiж довести, що ми е славнi хлопцi, або обмiнятися люб’язностями. Здебiльшого я не ручкаюся з ними тому, що не знаю iх i не очiкую, що вони будуть тиснути менi руку, бо вони теж мене не знають; опрiч того, деякi люди, якi приходять до психiатра, не люблять, щоб iх торкались, i можливiсть утриматися вiд цього для них е проявом гречностi.
Завершення бесiди – то вже iнша справа. На цей момент я вже чимало знаю про пацiента, та й вiн щось знае про мене. Тому, коли вiн iде, я вважаю за свiй обов’язок потиснути йому руку i знаю про нього вже досить, щоб зрозумiти, як поручкатися належним чином. Це рукостискання мае для нього дуже важливе значення: воно означае, що я приймаю його[5 - Слово «прийняття» тут ужито не в розмитому, сентиментальному сенсi; воно означае, що я готовий провести з ним бiльше часу. Це передбачае серйозне зобов’язання, яке в деяких випадках може означати один-два роки терпiння, зусиль, зле
Сторінка 5
iв i падiнь та пiдйому вранцi.] навiть пiсля того, як вiн розповiв менi про себе геть усе «погане». Якщо пацiент потребуе заспокоення, то мое рукостискання i е тим, що зарадить; якщо йому треба пiдтвердити свою чоловiчу сутнiсть, мое рукостискання дозволить йому це вiдчути. То не е якимсь ретельно продуманим засобом привабити пацiента; це спонтанне i вiльне його визнання пiсля того, як я проговорив з ним цiлу годину про його найбiльш особистi проблеми. Натомiсть, якщо вiн брехав менi свiдомо, а не через природне збентеження, або намагався використати чи залякати мене, я не ручкатимуся з ним, отож вiн зрозумiе, що мусить поводитись iнакше, якщо хоче, щоб я був на його боцi.З жiнками все трохи по-iншому. Якщо iй потрiбен дотик як знак, що приймаю ii, я потисну iй руку у прийнятний для неi спосiб; якщо (а на цю мить я вже це знаю) вона зiщулюеться вiд контакту з чоловiком, я коректно попрощаюсь, але дозволю iй пiти без рукостискання. Цей останнiй випадок найбiльш чiтко iлюструе причину, з якоi я не ручкаюся на знак привiтання: якщо я потисну жiнцi руку, ще не знаючи, з ким вiтаюся, це викличе в неi вiдразу. Фактично я нав’язав себе i образив ii ще до розмови, змусивши, виходячи з гарних манер i всупереч ii схильностi, торкнутися мене й дозволити менi торкнутися ii, хай навiть i з чемностi.
У психiатричних групах я дотримуюся схожоi полiтики. Я не кажу «привiт», коли заходжу, бо не бачив iхнiх учасникiв протягом цiлого тижня i не знаю, з ким вiтаюся. Легке чи сердечне привiтання може бути зовсiм неприйнятним у свiтлi того, що трапилося з ними за цей промiжок часу. Одначе з пiдкресленою увагою кажу «до побачення» кожному членовi кожноi групи, бо тепер я вже розумiю, з ким прощаюся i як це сказати в кожному випадку. Припустiмо, наприклад, що в однiеi з жiнок, якi ходять до групи, за час, що минув вiд останньоi зустрiчi, померла мати. Веселе привiтання здалося б iй недоречним.
Можливо, вона i пробачила б менi це, але немае потреби викликати в неi таке напруження. На момент, коли зустрiч добiгла кiнця, я вже знаю, як попрощатися з нею, взявши до уваги ii втрату.
Г. Друзi
Тут уже з соцiального погляду все iнакше, бо друзi якраз створенi для таких жестiв. З ними i «привiт», i «бувай» коливаються вiд вiдвертого рукостискання до широких обiймiв, залежно вiд того, хто до чого готовий або чого потребуе; iнодi ж це жарт або порожнi балачки, щоб вiдволiктися вiд проблем, якась усмiшка «коли ти це кажеш». Проте одна рiч у життi е достеменнiшою за податки й так само точною, як смерть: що швидше ви заводите нових друзiв, то хутчiш вони стають старими.
Д. Теорiя
Ось i все про привiтання й прощання. Те, що стаеться мiж ними, належить до специфiчноi теорii особистостi й груповоi динамiки, яка також е психiатричним методом, вiдомим як транзакцiйний аналiз. Щоб оцiнити подальше, спочатку слiд зрозумiти принципи цього пiдходу.
Роздiл 2
Принципи транзакцiйного аналiзу
Принципи транзакцiйного аналiзу вже описувалися за численних обставин. Найдокладнiший опис можна знайти в працi автора «Транзакцiйний аналiз у психотерапii»[6 - Berne, E. Transactional Analysis in Psychotherapy. Grove Press, New York, 1961.]; ii застосування в груповiй динамiцi викладено в книжцi «Структура й динамiка органiзацiй та груп»[7 - Berne, E. The Structure and Dynamics of Organizations and Groups. J. B. Lippincott Company, Philadelphia, 1963. Grove Press (Paperback), New York, 1966.]; ii використання в аналiзi iгор описано в розвiдцi «Ігри, у якi грають люди»[8 - Berne, E. Games People Play. Grove Press, New York, 1964; (Paperback) 1967.]; ii застосування в клiнiчнiй практицi е в «Принципах групового лiкування»[9 - Berne, E. Principles of Group Treatment. Oxford University Press, New York, 1966. Grove Press, New York (Paperback), 1968.]; а короткий виклад цiеi теорii можна знайти в «Посiбнику з психiатрii та психоаналiзу для нефахiвцiв»[10 - Berne, E. A Layman’s Guide to Psychiatry and Psychoanalysis. Simon & Schuster, New York, 1968. Andrе Deutsch, London, 1969. Grove Press (Paperback), New York, 1962, pp. 277—306.]. Отже, тут буде наведено лише короткий опис для тих читачiв, якi не мають напохватi жодноi з цих книжок.
А. Структурний аналiз
Головним об’ектом транзакцiйного аналiзу е вивчення Я-станiв, що е когерентними системами мислення й почуттiв, якi проявляються за допомогою вiдповiдних моделей поведiнки. Кожна людська iстота демонструе три типи Я-станiв: 1) стани, що походять вiд образу батькiв i в розмовнiй мовi називаються «Батько». У цьому станi людина вiдчувае, мислить, дiе, говорить i реагуе точнiсiнько як один з ii батькiв, коли вона була маленькою. Навiть якщо вiн або вона не демонструе цей Я-стан, вiн впливае на поведiнку людини як «батькiвський вплив», виконуючи функцii сумлiння; 2) Я-стан, у якому людина об’ективно оцiнюе свое середовище й прораховуе своi можливостi та ймовiрностi на пiдставi попереднього досвiду, називаеться дорослим Я-станом, або «Дорослий». Стан «Доросли
Сторінка 6
» працюе як комп’ютер; 3) кожна людина носить у собi маленького хлопчика чи дiвчинку, який (яка) вiдчувае, думае, дiе, говорить i реагуе так само, як тодi, коли вiн або вона був дитиною певного вiку. Цей Я-стан називаеться «Дитина». Вiн не розглядаеться як «несерйозний» або «незрiлий», що е батькiвськими словами, а як «подiбний до дитини», той, що означае дитину певного вiку, i важливим чинником тут е вiк, який за звичайних обставин може коливатися вiд 2 до 5 рокiв. Для людини важливо розумiти свою Дитину не лише тому, що вона буде з нею протягом усього життя, а й тому, що це найповажнiша частина ii особистостi.Отже, рисунок 1а е повною дiаграмою особистостi будь-якоi людськоi iстоти i стосуеться всього, що вона може вiдчувати, думати, говорити або робити. (Їi бiльш зручну, скорочену форму показано на рисунку 1б.) Докладнiший аналiз не приведе до нових Я-станiв, а лише до подiлу в межах уже наявних. Таким чином, очевидно, що в ретельному дослiдженнi в бiльшостi випадкiв буде показано два батькiвськi компоненти (один вiд батька, iнший – вiд матерi); також у межах Я-стану Дитини проявляться компоненти станiв Батька, Дорослого й Дитини, якi вже iснували, коли стан Дитини зупинився в розвитку, як це можна перевiрити, спостерiгаючи за справжнiми дiтьми. Цей аналiз другого порядку представлено на рисунку 1в. Вiдокремлення одного шаблону поведiнки та почуттiв вiд iншого пiд час дiагностики Я-станiв називаеться структурним аналiзом. У текстi Я-стани будуть позначенi великими лiтерами: Батько (Б), Дорослий (Д) та Дитина (Дит), тимчасом як слова «батько», «дорослий» i «дитина», написанi з маленькоi лiтери, означатимуть реальних людей.
Рисунок 1а
Рисунок 1б
Рисунок 1в
Рисунок 1г
Також ми натрапимо на дескриптивнi термiни, якi або будуть самоочевидними, або пояснюватимуться в текстi: Природний чи Турботливий Батько i Батько, який контролюе, i Природна, Адаптована або Непокiрна Дитина. Якщо «структурна» Дитина представлена горизонтальними рисками, то «дескриптивна» показана вертикальними, як на рисунку 1г.
Б. Транзакцiйний аналiз
Виходячи з викладеного вище, е очевидним, що коли двое людей протистоять одне одному, у взаемодiю вступають шiсть Я-станiв, по три в кожноi особи, як на рисунку 2а. Оскiльки Я-стани вiдрiзняються один вiд одного так само, як i справжнi люди, важливо знати, який зi станiв задiяно в кожного з людей, коли мiж ними щось вiдбуваеться. У такому разi те, що коiться, можна представити у виглядi стрiлок, накреслених мiж двома «людьми» на дiаграмi. У найпростiших транзакцiях такi стрiлки е паралельними, вони називаються «взаемодоповняльнi транзакцii». Можна побачити, що iснуе дев’ять можливих типiв взаемодоповняльних транзакцiй (ББ, БД, БДит, ДБ, ДД, ДДит, ДитБ, ДитД, ДитДит), як це показано на рисунку 2б. Рисунок 2а, як приклад, репрезентуе транзакцiю Батько-Дитина мiж двома членами подружжя, де показано стимул вiд чоловiкового Я-стану Батька до Я-стану Дитини дружини i реакцiю ii Дитини на його Батька. У найкращiй ситуацii це може представляти чоловiка, який по-батькiвському дбае про вдячну дружину. Оскiльки цi транзакцii е взаемодоповняльними, з паралельними стрiлками, спiлкування може розвиватися нескiнченно.
Рисунок 2а
Рисунок 2б
На рисунках 3а та 3б щось пiшло не так. На рисунку 3а стимул Дорослий-Дорослий (ДД) як прохання про iнформацiю дiстае реакцiю Дитина-Батько (ДитБ), тому стрiлки стимулу й реакцii перетинаються, замiсть бути паралельними. Транзакцiя такого типу називаеться перехресною, i в цих ситуацiях спiлкування розриваеться. Якщо, наприклад, чоловiк питае дружину: «Де моi запонки?», а вона вiдповiдае: «Чому завжди мене в усьому звинувачуеш?», вiдбуваеться перехресна транзакцiя й вони вже бiльше не можуть розмовляти про запонки. Це перехресна транзакцiя І типу, що демонструе поширену форму реакцii перенесення, як це вiдбуваеться в психотерапii, i це той тип транзакцii, який спричиняе бiльшiсть проблем у свiтi. Рисунок 3б демонструе перехресну транзакцiю ІІ типу, пiд час якоi на стимул Дорослий-Дорослий (ДД) як запитання йде зверхня або зарозумiла реакцiя Батько-Дитина (БДит). Це найбiльш поширений тип реакцii контрперенесення i друга найбiльш поширена причина проблем у особистих та полiтичних стосунках.
Рисунок 3а
Рисунок 3б
Пильний розгляд дiаграми стосункiв на рисунку 2б покаже, що математично можливi 72 типи перехресних транзакцiй (9 ? 9=81 комбiнацiя, мiнус 9 взаемодоповняльних транзакцiй)[11 - Це можна перевiрити, намалювавши кожну з них окремо чи виписавши на паперi: ББ-БД, ББ-БДит, БД-ББ, БД-БДит i аж до ДитДит-ДитД, пiсля чого до кожноi з них можна допасувати приклади з клiнiчноi практики або повсякденного життя.], але, на щастя, лише чотири з них вiдбуваються досить часто, щоб становити серйозну проблему в клiнiчнiй практицi та повсякденному життi. Це вже описанiтранзакцii І типу (ДД-ДитБ), реакцiя перенесення; i ІІ типу (ДД-БДит), реакцiя
Сторінка 7
контрперенесення; плюс ІІІ тип (ДитБ-ДД), «гнiвна реакцiя», коли хтось прагне спiвчуття, а натомiсть отримуе факти, i IV тип (БДит-ДД), «зухвалiсть», коли хтось сподiваеться на поступливiсть, а дiстае те, що вiн вважае за «нахабство» у формi викладення фактiв.Взаемодоповняльнi й перехреснi транзакцii е простими, однорiвневими. Існують два типи прихованих або дворiвневих транзакцiй – кутова i подвiйна. Рисунок 4а демонструе кутову транзакцiю, у якiй стимул, що нiбито належить до типу «Дорослий-Дорослий», як-от привабливi якостi товару, що здаються рацiональними, насправдi створений з метою спiймати на гачок iнший Я-стан – або Батька, або Дитини – у того, хто мае реагувати. Суцiльна лiнiя на рисунку представляе соцiальний, або вiдкритий, рiвень транзакцii, тимчасом як пунктирна демонструе психологiчний, або прихований. Якщо кутова транзакцiя буде успiшною в цьому випадку, то реакцiя належатиме радше до типу «Дитина-Дорослий», анiж «Дорослий-Дорослий»; якщо ж вона неуспiшна, то Дорослий у тому, хто реагуе, зберiгае контроль i реакцiя буде вiд Дорослого, а не вiд Дитини. Розглядаючи рiзноманiтнi способи залучення Я-станiв, з дiаграм (рисунки 4а та 2б) можна побачити, що iснуе 18 типiв успiшних кутових транзакцiй, у яких реакцiю показано пунктирною лiнiею, i для кожного з них iснуе неуспiшна кутова транзакцiя, що показана паралельною суцiльною лiнiею.
Рисунок 4б iлюструе подвiйну транзакцiю. У цьому випадку е два несхожi рiвнi – нижнiй, психологiчний або прихований, рiвень вiдрiзняеться вiд верхнього – соцiального або вiдкритого. Вивчення дiаграм покаже, що можливi 81
або 6561 рiзний тип подвiйних транзакцiй[12 - Це можна розв’язати ось як. Вiзьмiть 9 взаемодоповняльних транзакцiй з рисунка 2б i додайте 72 перехреснi транзакцii. Для кожноi з них е 81 можливiсть на соцiальному, або вiдкритому, рiвнi й так само 81 можливiсть на психологiчному, або прихованому, рiвнi. Знову ж таки, тi, хто навчився розпiзнавати Я-стан у дii, можуть виявити багато цих комбiнацiй у клiнiчних та особистих ситуацiях.].Якщо ми вiднiмемо вiд цього числа тi випадки, коли соцiальний та психологiчний рiвнi дублюють один одного (що насправдi можливе у 81 типi простих транзакцiй), то виявиться, що фактично iснуе 6480 типiв подвiйних транзакцiй. Знову ж таки на щастя, лише 6 серед них е аж такими поширеними, що мають значення у клiнiчнiй практицi та повсякденному життi[13 - (ДД-ДД) + (ДитДит-ДитДит) (як на рисунку 4б), (ДД-ДД) + (ББ-ББ), (ДДДД) + (БДит-ДитБ), (ББ-ББ) + (ДитДит-ДитДит), (ДД-ДД) + (ДитД-ДитД), (ДД-ДД) + (БД-БД). Іншi вiдбуваються в особливих ситуацiях, як-от виховання дiтей, навчання чи дитяча психiатрiя, де вiдкритий рiвень може, наприклад, бути взаемодоповняльним (БДит-ДитБ, ДитДит-Дит-Дит) або перехресним (ДД-ДитБ, І тип), тимчасом як прихований рiвень може належати до будь-якоi з 81 можливостi. Щоб вiзуалiзувати iх, краще намалювати транзакцiйнi дiаграми, а вiдтак перевести iх у реальнi ситуацii.].
Рисунок 4а
Рисунок 4б
Читач може запитати, чому в цьому роздiлi так багато чисел. Є три причини: 1) з погляду Дитини – причина в тому, що безлiч людей полюбляють працювати з числами; 2) з позицii Дорослого – це намагання продемонструвати, що транзакцiйний аналiз е точнiшим за бiльшiсть соцiальних i психологiчних теорiй; 3) з точки зору Батька – треба показати, що хоча вiн i е настiльки достеменним, але не обмежуе людей. Наприклад, якщо ми дослiджуемо лише три транзакцii i щоразу маемо вибiр мiж 6597 рiзновидами, то можемо проводити цi транзакцii у 6597
способiв. Це дае близько 300 мiльярдiв рiзних способiв структурувати нашi три види взаемодii. І це точно дае нам увесь той простiр, який потрiбен, щоб проявити свою iндивiдуальнiсть. Це означае, що все населення свiту могло б роздiлитися на пари, i кожна з них мала б по три взаемодii 200 разiв поспiль, i жодна пара не дублювала б iншу й не повторювала того, що вже робила ранiше. Оскiльки бiльшiсть людей щодня залученi в сотнях або тисячах транзакцiй, кожна особа мае у своему розпорядженнi трильйони комбiнацiй. Навiть якщо вiдчувае вiдразу до 5000 з 6597 можливих типiв транзакцiй i нiколи в них не вступае, у неi все одно залишаеться широкий простiр для маневру i iй не треба робити свою поведiнку стереотипною, якщо сама цього не захоче. Якщо ж вона чинить так, як бiльшiсть людей, то не з вини транзакцiйного аналiзу, а через iншi впливи, якi е головною темою нашого видання.
Оскiльки ця система навзагал у всiх галузях називаеться транзакцiйним аналiзом, то викладене дослiдження простих типiв транзакцiй можна назвати власне транзакцiйним аналiзом, який е другим ступенем пiсля структурного. Власне транзакцiйний аналiз строго визначае систему взагалi, що е принципово важливим для тих, хто знаеться на науковiй методологii. Транзакцiя, що складаеться з единого стимулу та единоi вiдповiдi, вербальноi або невербальноi, становить одиницю соцiальноi дii. Вона називаеться транзакцiею тому, що кожна сторона щось вiд неi отримуе i саме тому бере
Сторінка 8
нiй участь[14 - «Транзакцiя або обмiн, здаеться, е головною темою, до якоi прикута увага рiзноманiтних соцiологiв. Менi важко погодитися з позицiею Блау, що обмiн постае i найочевиднiшою точкою вiдлiку для всiеi соцiологii, i найбiльш iмовiрним будiвельним блоком, за допомогою якого (додаючи цемент у виглядi спiлкування) ми можемо провести аналiз складнiших суспiльних вiдносин i структур». З рецензii Альфреда Куна на книжку Blau, Peter M. Exchange and Power in Social Life. Wiley, New York, 1964; in Science 147:137, January 8, 1965.]. Усе, що вiдбуваеться мiж парою чи бiльшою кiлькiстю людей, можна роздiлити на серiю окремих транзакцiй, i це дае всi переваги, що iх здобувае будь-яка наука, коли мае чiтко визначену систему одиниць.Транзакцiйний аналiз – це теорiя особистостi й соцiальноi дii, а також клiнiчний метод психотерапii, що грунтуеться на аналiзi всiх можливих транзакцiй мiж двома або бiльшою кiлькiстю людей на основi конкретно визначених Я-станiв у обмеженiй кiлькостi встановлених типiв (9 взаемодоповняльних, 72 перехресних, 6480 подвiйних i 36 кутових). Лише близько 15 iз цих типiв трапляються у звичайнiй практицi; решта становить здебiльшого науковий iнтерес. Будь-яка система або пiдхiд, що не грунтуеться на суворому аналiзi окремих транзакцiй у конкретних Я-станах, не е транзакцiйним аналiзом. По сутi, це визначення мае на метi створити модель для всiх можливих форм соцiальноi поведiнки людей. Ця модель е рацiональною, бо дотримуеться принципу науковоi структури (що його iнодi називають «лезо Оккама») i робить лише два припущення: 1) людськi iстоти можуть змiнюватися вiд одного Я-стану до iншого i 2) якщо А щось каже й Б щось коротко вiдповiдае на це, то можна перевiрити, чи були слова Б реакцiею на те, що сказав А. Також вона е дуже ефективною, бо досi серед тисяч або мiльйонiв взаемодiй мiж людськими iстотами не знайдено жодного прикладу, який не можна було б залучити до цiеi моделi; разом з тим вона е суворою, бо обмежена простими арифметичними мiркуваннями.
Найкращий спосiб зрозумiти «транзакцiйну позицiю» – це запитати: «Який вчинок трирiчноi дитини вiдповiдав би поведiнцi цього дорослого?»
В. Структурування часу
Також можна класифiкувати довгi серii транзакцiй, що тривають протягом усього життя, аж до передбачення важливоi соцiальноi поведiнки людини i в короткотермiновiй, i в довгостроковiй перспективi. Такi ланцюжки операцiй вiдбуваються навiть тодi, коли вони дають обмаль iнстинктивного задоволення, адже бiльшiсть людей почуваються тривожно, стикаючись iз перiодами, що не структурованi в часi; через це, наприклад, вони вважають вечiрки з коктейлями цiкавiшими, нiж перебування на самотi. Потреба у структуруваннi часу грунтуеться на трьох потягах або прагненнях. Перший – це стимулювання або прагнення вiдчуттiв. Аж нiяк не намагаючись уникнути ситуацiй, що збуджують, як твердять деякi люди, бiльшiсть органiзмiв, включно з людьми, шукають iх. Жага вiдчуттiв е причиною того, чому на американських гiрках заробляють грошi, а в’язнi робитимуть що завгодно, аби уникнути одиночноi камери. Другим потягом е прагнення визнання, пошук вiдчуттiв особливого типу, якi можуть бути забезпеченi лиш iншою людиною або, в деяких випадках, iншими тваринами[15 - Szasz, K. Petishism: Pets and their People in the Western World. Holt, Rinehart & Winston, New York, 1968.]. Ось чому мавпячим та людським немовлятам недосить молока; iм також потрiбен звук, запах, тепло й дотик матерi, iнакше вони миршавiють, так само, як i дорослi, яким нiхто не каже «привiт». Третiм е прагнення структури, саме тому групи зазвичай переростають в органiзацii, а люди, що вмiють структурувати час, е найбiльш популярними й високооплачуваними членами будь-якого суспiльства.
Цiкавий приклад, що поеднуе в собi i прагнення вiдчуттiв, i прагнення структури, спостерiгаемо в щурiв, якi виростають у станi сенсорноi депривацii, тобто цiлковитiй темрявi або в постiйно освiтленiй бiлiй клiтцi без змiн. Пiзнiше в життi цих тварин, коли iх помiщали до клiток з «нормальними щурами», було виявлено, що вони ставали розгубленими, йдучи по iжу, якщо та розмiщувалася на шаховiй дошцi, а якщо вона лежала на простiй поверхнi, то не брали ii. Щури, вирощенi в звичайних умовах, брали iжу незалежно вiд того, на якiй поверхнi вона лежала. Це свiдчило про те, що в знедолених щурiв прагнення структури було важливiшим за голод. Експериментатори дiйшли висновку, що потреба в структурних подразниках (вони назвали це «перцептивним досвiдом») може включати в себе бiологiчнi процеси, так само основнi, як i голод, i що наслiдки ранньоi сенсорноi депривацii можуть зберiгатися протягом усього життя у формi сильного тяжiння до складних подразникiв[16 - Sackett, G. P., Keith-Lee, P., and Treat, R.’ Food versus Perceptual Complexity as Rewards for Rat Previously Subjected to Sensory Deprivation.’ Science 141: 518—520, August 9, 1963.].
Існуе чотири базовi класифiкацii для короткотермiнового структурування часу в людськiй соцiальнiй поведiнцi, з двома
Сторінка 9
граничними випадками. Отже, якщо в кiмнатi перебувають двое чи бiльше людей, вони мають до вибору шiсть можливих видiв соцiальноi поведiнки. З одного боку, граничним випадком е самозаглиблення, коли люди не спiлкуються одне з одним вiдкрито. Це може вiдбуватися в таких рiзноманiтних ситуацiях, як потяг у метрополiтенi або психiатрична група з аутичних шизофренiкiв. Поряд iз самозаглибленням, пiд час якого кожна людина залишаеться зануреною у власнi думки, найбезпечнiшою формою соцiальних дiй е ритуали. Це сильно стилiзований обмiн думками, який може бути неформальним або ж формалiзованим у цiлком передбачуванi церемонii. Транзакцii, з яких складаються ритуали, передають мало iнформацii, вони е радше знаками взаемного визнання. Частини ритуалу називаються погладжуваннями, за аналогiею з тим, як немовлята отримують визнання вiд своiх матерiв. Ритуали програмуються ззовнi традицiею та соцiальним звичаем.Наступна найбiльш безпечна форма соцiальноi дii – дiяльнiсть, яку зазвичай називають роботою та в якiй транзакцii запрограмованi матерiалом, що з ним працюе людина, незалежно вiд того, дерево це, бетон чи задачi з арифметики. Робочi транзакцii зазвичай належать до типу «Дорослий-Дорослий» i орiентованi на зовнiшню реальнiсть, тобто на предмет дiяльностi. Наступними за порядком е розваги, якi не аж так стилiзованi й передбачуванi як ритуали, але мають певнi повторюванi риси i за своею природою становлять багатоварiантнi взаемодii, що мають завершений характер, як на вечiрках з коктейлями, де люди не надто добре знають одне одного. Розваги великою мiрою соцiально запрограмованi тим, що люди розмовляють на прийнятнi теми у прийнятний спосiб, але можуть допускатися й окремi iндивiдуальнi нотки, що веде до наступноi форми соцiальноi дii, яка називаеться iграми.
Ігри – це набори прихованих транзакцiй, що е повторюваними за своею природою i мають чiтко визначену психологiчну винагороду. Оскiльки прихована транзакцiя означае, що хтось удае, нiби робить одне, тимчасом як насправдi чинить iнше, усi iгри передбачають обман. Утiм, обман спрацьовуе лише тодi, коли е дошкульне мiсце, за яке вiн може зачепитися, якась нагода або «трюк», що ним можна дiткнути вiдповiдача – наприклад, страх, жадоба, сентиментальнiсть або дратiвливiсть. Пiсля того як «мiшень» спiймано, гравець натискае якийсь перемикач, щоб отримати свою винагороду. Пiсля перемикання настае момент спантеличення або збентеження, коли мiшень намагаеться зрозумiти, що з нею сталося. Згодом, коли гра завершуеться, обидва гравцi забирають свою винагороду. Винагорода, яка е взаемною, складаеться з вiдчуттiв (необов’язково схожих), що iх гра викликае i в рушiя, i у вiдповiдача. Якщо набiр транзакцiй не мае цих чотирьох рис – це не гра; тобто транзакцiя мусить бути прихованою, щоб iснував обман, а за обманом мае йти перемикання, збентеження й винагорода. Це можна представити ось такою формулою.
О+Т=В1?П?С?В2 (Формула Т)
О+Т означае, що обман спрацьовуе за допомогою трюку, завдяки чому вiдповiдач реагуе (В1). Потiм рушiй натискае на перемикач (П), пiсля чого настае момент спантеличення або збентеження (С), а тодi обидва гравцi забирають свою винагороду (В2). Усе, що вiдповiдае цiй формулi, е грою, а все, що не вiдповiдае, нею не е.
Наприклад, простий факт повторюваностi або наполегливостi не створюе гри. Таким чином, якщо в психiатричнiй групi переляканий пацiент щотижня просить психiатра пiдбадьорити його («Скажiть, що менi вже краще, лiкарю»), а дiставши бажане, каже «дякую», це не обов’язково е прихованою транзакцiею. Пацiент вiльно заявляе про свою потребу й задовольняе ii, не дiставши жодних переваг вiд цiеi ситуацii, а лише даючи гречну вiдповiдь. Тому цi транзакцii створюють не гру, але процес, а процеси, незалежно вiд того, як часто вони повторюються, треба вiдрiзняти вiд iгор, так само як рацiональнi процедури треба вiдрiзняти вiд ритуалiв.
Утiм, якщо iнший пацiент закликав психiатра пiдбадьорити його, а дiставши бажане, використовуе вiдповiдь з метою пошити психiатра в дурнi, це вже створюе гру. Наприклад, пацiентка запитала: «Гадаете, я видужаю, лiкарю?» І сентиментальний психiатр вiдповiв: «Звичайно, видужаете». Цiеi митi пацiентка продемонструвала прихований мотив i замiсть, як у прямiй транзакцii, сказати «дякую» натиснула перемикач i вiдповiла: «А що змушуе вас думати, нiбито ви все знаете?» Ця вiдповiдь спантеличила психiатра i на якусь мить вивела його з рiвноваги, чого й домагалася пацiентка. Потiм гра закiнчилася, пацiентка вiдчула радiсть вiд того, що обдурила психiатра, а лiкар – розчарування; такими й були iхнi виграшi.
Ця гра достоту вiдповiдала формулi Т. Обманом було перше питання, а трюком – сентиментальнiсть психiатра. Коли обман було реалiзовано у виглядi трюку, лiкар вiдреагував так, як очiкувала пацiентка. Потiм вона натиснула перемикач, спричинивши спантеличення, i забрала свiй виграш. Отже,
О+Т=В1?П?С?В2
Це простий приклад гри, що з боку пацiента називаеться «Вдар його» або «Дзвiнкий удар», а з боку психiатр
Сторінка 10
– «Я лише намагаюся тобi допомогти». Виграш у розмовнiй мовi можна назвати торговельним купоном. Про «гарнi» почуття кажуть як про «золотi» купони, а прикрi називають «коричневими» або «синiми». У цьому випадку пацiентка отримала фальшивий золотий купон за фальшивий трiумф або успiх, а психiатр – коричневий, що не е чимось незвичайним.Кожна гра мае гасло або девiз, за яким ii можна розпiзнати, наприклад, «Я лише намагаюся тобi допомогти». Це гасло у просторiччi називаеться «футболкою». Зазвичай назву гри беруть iз ii гасла.
За межами iгор лежить iнший граничний випадок взаемодii мiж людьми, який називаеться близькiстю. Обопiльна близькiсть визначаеться як щирi, вiльнi вiд гри стосунки з вiльним взаемним обмiном без експлуатацii одне одного. Близькiсть може бути однобiчною, оскiльки одна сторона може вiльно давати, а iнша – бути хитрою i корисливою.
Сексуальне життя пропонуе приклади, що охоплюють увесь цей спектр соцiальноi поведiнки. Очевидно, що цi приклади можуть вiдбуватись у формi вiдмови, бути частиною ритуальноi церемонii, проявлятися лише в роботi, у виглядi розваг дощовоi днини, у грi взаемного використання або як акти справжньоi близькостi.
Г. Сценарii
Згаданi форми соцiальноi дii е формами структурування часу з метою уникнути нудьги й одночасно мати якнайбiльше задоволення вiд кожноi ситуацii. До того ж кожна людина мае передсвiдомий життевий план або сценарiй, за допомогою якого вона структуруе довшi перiоди часу – мiсяцi, роки чи все свое життя, – заповнюючи iх ритуальною дiяльнiстю, розвагами й iграми, якi сприяють розвитку сценарiю, одночасно забезпечуючи людинi миттеву втiху, що ii зазвичай переривають перiоди замикання в собi та iнодi епiзоди близькостi. Сценарii, як правило, базуються на дитячих iлюзiях, що можуть зберiгатися впродовж усього життя; але в бiльш чутливих, сприйнятливих та розумних людей цi iлюзii розчиняються одна по однiй, а це призводить до рiзноманiтних життевих криз, описаних Ерiксоном[17 - Erikson, E. H. Identity and the Life Cycle. International Universities Press, New York, 1959.]. Серед цих криз – переоцiнка батькiв у пiдлiтковому вiцi; протести, часто ексцентричнi, у середньому вiцi; i поява фiлософii згодом. Інодi, однак, надто вiдчайдушнi спроби зберегти iлюзii в поважному вiцi спричиняють депресiю або спiритуалiзм, тимчасом як вiдмова вiд усiх iлюзiй може призвести до вiдчаю.
Структурування часу – це об’ективний термiн для екзистенцiйноi проблеми того, що робити пiсля привiтання. Далi ми спробуемо вiдповiсти на це запитання, спостерiгаючи за тим, що люди насправдi роблять пiсля того, як кажуть «привiт», i натякаючи на те, як могли б розвиватися подii. Це можна успiшно зробити, вивчаючи природу життевих сценарiiв i перебiг iхнього розвитку[18 - Бiльш систематичну критику теорii транзакцiйного аналiзу дивiться у: Shapiro, S. S.’ Critique of Eric Berne’s Contributions to Subself Theory’. Psychological Reports 25: 283—296, 1969.].
Частина ІІ
Батькiвське програмування
Роздiл 3
Людська доля
А. Життевi плани
Долю будь-якоi людськоi iстоти визначено тим, що вiдбуваеться всерединi ii черепа, коли вона стикаеться з тим, що вiдбуваеться поза ним. Кожна людина проектуе власне життя. Свобода дае iй владу втiлювати своi проекти, а влада дозволяе втручатись у проекти iнших людей. Навiть якщо результат визначають особи, яких вона нiколи не зустрiчала, або бактерii, що iх вона нiколи не побачить, ii останнi слова i фрази на його чи ii надгробку кричатимуть про його (ii) зусилля. Якщо ж людинi сильно не пощастило й вона вмирае у пилюцi й тишi, то лише тi, хто знав ii найкраще, сприймуть ii гасло правильно, а всi, хто перебувае за межами приватних просторiв дружби, шлюбу та медицини, зрозумiють ii хибно. У бiльшостi випадкiв людина проводить свое життя, обдурюючи свiт i, зазвичай, себе саму. Пiзнiше ми дiзнаемося бiльше про цi iлюзii.
Кожна людина ще в ранньому дитинствi вирiшуе, як житиме та вмиратиме, i цей план, який вiн чи вона мае у своiй головi цiле життя, називаеться сценарiем. Їi тривiальна поведiнка може визначатися свiдомо, але важливi рiшення вже ухвалено: з ким вона укладе шлюб, скiльки матиме дiтей, у якому лiжку помре, i хто буде поруч iз ним чи з нею тiеi митi. Це може бути не те, чого iй хочеться, але це саме те, що вiдповiдае ii бажанням.
МАГДА
Магда була дуже вiдданою дружиною й матiр’ю, але коли ii наймолодший хлопчик тяжко захворiв, вона з жахом усвiдомила, що в ii думках крутиться iдея, картина або, можливо, навiть бажання, щоб ii найулюбленiший син помер. Це нагадало iй про час, коли ii чоловiк був за кордоном у вiйську i з нею коiлося те саме. Їi переслiдувало жахливе бажання, щоб його вбили. В обох випадках вона уявляла себе охопленою жахливим горем i скорботою. Це був би ii хрест, i кожен захоплювався б тим, як вона його несла.
П. А що сталося б пiсля цього?
В. Я нiколи не заходила аж так далеко. Я була б вiльна, а потiм змогла б робити, що захочу. Розпочати все спочатку.
Сторінка 11
Коли Магда вчилася в початковiй школi, то пережила багато сексуальних пригод зi своiми однокласниками, i вiдтодi ii переслiдувало почуття провини. Смерть ii сина або чоловiка стала б карою чи спокутою за це i звiльнила б ii вiд материнського прокляття. Вона вже не почувалася б вигнанкою. Люди вигукували б: «Ну хiба ж вона не смiлива!» i визнавали б ii за повноправного члена людськоi раси.
Упродовж вагомiшоi частини свого життя вона прокручувала в головi цей розпланований трагiчний фiльм. Це був третiй акт ii життевоi драми або сценарiю, написаного замолоду. Акт І: Сексуальна провина та збентеження. Акт ІІ: Материнське прокляття. Акт ІІІ: Спокута. Акт IV: Звiльнення й нове життя. Проте в реальностi вона жила дуже традицiйно, згiдно з повчаннями своiх батькiв, i намагалася робити все, що iй по силi, щоб ii близькi були здоровi та щасливi. Це було протилежнiстю ii сценарiю – контрсценарiем – i, звичайно ж, не було настiльки драматичним i захопливим.
Сценарiй – це безперервний життевий план, сформований у ранньому дитинствi пiд тиском батькiв. Це психологiчна сила, що пiдштовхуе людину до своеi долi, незалежно вiд того, опираеться вона цьому чи каже, що так вiдбуваеться з ii власноi волi.
Намiр цiеi книжки – не в тому, щоб зводити всю людську поведiнку або цiле людське життя до якоiсь формули. Зовсiм навпаки. Реальна людина як особистiсть спонтанно дiе в рацiональний та надiйний спосiб, при цьому порядно поводячись щодо iнших. А людина, яка чинить за формулою, – це вже нереальна особистiсть. Проте оскiльки саме такi особи, схоже, становлять основну масу людства, необхiдно спробувати щось про них дiзнатися.
ДЕЛЛА
Делла була сусiдкою Магди, iй було майже тридцять, i вона вела таке саме домашне життя. Одначе ii чоловiк, комiвояжер, багато подорожував. Інодi, коли його не було вдома, Делла починала пити й опинялася далеко вiд домiвки. Вона «вимикала» цi епiзоди, i як це бувае в таких випадках, розумiла, що сталося, лише тому, що, отямившись, опинялася в незнайомих мiсцях з номерами незнайомих чоловiкiв у гаманцi. Це не лише шокувало, а й жахало ii, позаяк означало, що одного дня вона може зруйнувати свое життя, пiдчепивши якогось нестриманого або злого чоловiка.
Сценарii плануються в дитинствi, тож якщо це сценарiй, то його джерела слiд шукати саме там. Мати Делли померла, коли вона була маленькою, i ii батько весь час пропадав на роботi. З iншими дiтьми в школi у Делли складалися не дуже добрi взаемини. Вона почувалася неповноцiнною i вела самотне життя. Та пiзнiше в дитинствi вона вiдкрила для себе спосiб стати популярною. Як i Магда, вона пропонувала себе для участi в сексуальних iграх зграi маленьких хлопчакiв. Вона нiколи не думала про зв’язок мiж цими шкiльними днями на сiннику i своею нинiшньою поведiнкою. Проте весь цей час вона мала в головi схему цiеi життевоi драми. Акт І: Початок. Розваги та провина на сiннику. Акт ІІ: Кульмiнацiйний момент у сценарii. Розваги та провина у станi сп’янiння й неосудностi. Акт ІІІ: Розплата. Викриття та руйнацiя. Вона втрачае все – чоловiка, дiтей i суспiльний статус. Акт IV: Остаточне звiльнення. Самогубство. Потiм усi жалiють i прощають ii.
І Магда, i Делла жили у своiх мирних контрсценарiях, вiдчуваючи, як насуваеться фатум. Цей сценарiй – трагiчна драма, що дала б iм звiльнення i примирення. Вiдмiннiсть полягала в тому, що Магда терпляче чекала на якесь Боже втручання, яке мало б виконати ii долю i принести iй порятунок; тимчасом як Делла, яку пiдштовхували iмпульси внутрiшнього демона, нетерпляче бiгла назустрiч долi – осуду, смертi та прощенню. Таким чином, вiд самого початку (з «сексуальноi провинностi») цi двi жiнки рiзними засобами рухалися до рiзноi мети.
Психiатр сидить у своему кабiнетi як мудра людина й отримуе певну плату за те, щоб якось цьому всьому зарадити. І Магда, i Делла будуть вiльнi, якщо хтось помре, але його завдання – знайти кращий спосiб звiльнити iх. Вiн покидае свiй кабiнет, iде вулицею повз офiс фондового брокера, стоянку таксi й бар. Майже всi, кого вiн бачить, очiкують Великого Вбивства. У продуктовiй крамницi якась жiнка кричить на доньку: «Та скiльки ж я тобi казала не чiпати це своiми руками?» У цей час хтось захоплюеться ii маленьким хлопчиком: «Ну хiба ж вiн не милий!» Коли психiатр заходить до лiкарнi, якийсь параноiк каже: «Як менi вибратися звiдси?» Депресивний тип запитуе: «Заради чого я живу?», а шизофренiк вiдповiдае: «Жодних дiет, треба спробувати все. Я не такий тупий». Усе це вони казали вчора. Вони застрягли на мiсцi, тимчасом як там, назовнi, iншi ще сподiваються. «Ми збiльшимо йому дозу?» – запитуе студент-медик. Доктор К’ю повертаеться до шизофренiка i дивиться йому в очi. «Збiльшити тобi дозу?» – питае доктор К’ю. Хлопець на мить замислюеться й вiдповiдае: «Нi». Доктор К’ю простягае йому руку й каже: «Привiт». Шизофренiк тисне йому руку й вiдповiдае: «Привiт». Потiм вони обидва повертаються до студента-медика i доктор К’ю каже: «Привiт». Студент-медик збентежений, але за п’ять рокiв по тому, на
Сторінка 12
з’iздi психiатрiв, вiн пiдходить до доктора К’ю i каже: «Привiт, докторе К’ю. Привiт».МЕРІ
– Колись я планую вiдкрити дитячий садок, чотири рази вийти замiж, заробити купу грошей на фондовiй бiржi i стати вiдомим хiрургом, – сказала п’яна Мерi.
Це не сценарiй. По-перше, вона не успадкувала жодноi з цих iдей вiд батькiв. Вони ненавидiли дiтей, не вiрили в розлучення, вважали, що фондова бiржа – занадто ризикована справа, а бути хiрургом – дуже велика вiдповiдальнiсть. По-друге, ii особистiсть не годилася на жодну з цих речей. Вона скуто поводилася з дiтьми, була холодною з чоловiками, боялася бiржi, а ii руки тремтiли вiд випивки. По-трете, вона давно вирiшила бути рiелтором протягом дня, п’яних вечорiв та вихiдних. По-четверте, жоден iз цих проектiв не вабив ii. Це було радше висловлення того, що Мерi не може зробити, нiж того, що могла б. І, по-п’яте, кожен, хто ii чув, розумiв, що вона нiколи не вiзьметься до жодноi з цих справ.
Будь-який сценарiй потребуе: 1) батькiвських настанов; 2) вiдповiдного особистiсного розвитку; 3) рiшення, ухваленого в дитинствi; 4) справжньоi прихильностi до конкретного методу успiху або провалу i 5) переконливоi позицii (або такоi, що заслуговуе на довiру, як кажуть тепер).
У цiй книжцi ми розглянемо те, що на сьогоднi вiдомо про сценарний апарат i що можна зробити для того, щоб його змiнити.
Б. На сценi й за кулiсами
Театральнi сценарii iнтуiтивно походять вiд життевих, i насамперед буде добре розглянути зв’язки та схожi риси мiж ними[19 - Щодо дискусii на тему використання транзакцiйного аналiзу в театрi дивiться: Schechner, R. ’Approaches to Theory / Criticism.’ Tulane Drama Review 10: Summer 1966, pp. 20—53. Also Wagner, A.’Transactional Analysis and Acting.’ Ibid. 11: Summer 1967, pp. 81—88, and Berne, E. ’Notes on Games and Theater,’ in the same issue, pp. 89—91.]:
1. Обидва грунтуються на обмеженiй кiлькостi тем, найбiльш вiдомою з яких е трагедiя про царя Едiпа. Іншi сюжети також можна знайти у грецькiй драмi та мiфологii. Іншi народи теж мали примiтивнi дифiрамби й розпуснi оргii у стародавнiх жрецьких драмах, але греки та юдеi були першими, хто вiдсiяв i записав бiльш домашнi й упiзнаванi моделi людського життя. Це правда, що людське життя переповнене епiчного агону, пафосу, треносу i теофанii, як у первiсних ритуалах, але iх набагато легше розумiти й споглядати, якщо вони розiгруються звичайною мовою – «Бам!» i «Овва!» мiж чоловiком та дiвою пiд лавровим деревом при мiсячному сяйвi, коли на сценi з’являеться якийсь базiка. Зведене до цього рiвня давньогрецькими поетами життя кожноi людськоi iстоти вже накреслене у творах Булфiнча або Грейвза[20 - Особисто я вiддаю перевагу Lempri?re’s Classical Dictionary (Tenth edition, 1818).]. Якщо iй усмiхаються боги, людина буде й далi провадити свою дiяльнiсть. А якщо вони супляться, то вона стае кимось iншим, а якщо хоче зняти прокляття або жити з ним комфортнiше, стае пацiентом.
Для психiатра, який аналiзуе транзакцiйний сценарiй або гру, це означае, що вам вiдомi сюжет i персонаж i ви знаете, яким буде його кiнець, якщо не внести певнi змiни. Наприклад, психiатровi, як i театральному критиковi, очевидно, що Медея мае схильнiсть до вбивства своiх дiтей i зробить це, якщо хтось ii вiд цього не вiдмовить; i iм обом мае бути зрозумiло, що якби вона проходила того тижня лiкування у групi, цього нiколи б не сталося.
2. Певнi життевi течii мають передбачуваний результат, якщо дозволити iм розвиватися так, як е; але щоб встановити правильну мотивацiю для результату, потрiбен певний дiалог iз певних слiв, сказаних у певному порядку. І в театрi, й у реальному життi цi реплiки треба запам’ятовувати та вимовляти лише так, а не iнакше, тодi iншi люди реагуватимуть у спосiб, що виправдовуватиме i розвиватиме дiю. Якщо герой змiнюе своi слова та Я-стан, iншi люди реагують по-iншому. Це ламае увесь сценарiй, а саме це i е метою психiатричного сценарного аналiзу. Якщо Гамлет почне читати рядки з «Ірландськоi троянди Ебi», то й Офелii доведеться змiнювати слова, щоб п’еса мала сенс, отож уся вистава розвиватиметься в зовсiм iншому напрямку. Цi двое могли б утекти разом, замiсть вештатися навколо замку – кепський сюжет для п’еси, зате оптимальний для життя[21 - А. Вагнер у однiй зi своiх статей (Wagner, A.’ Permission and Protection,’ The Drama Review 13: Spring 1969, pp. 108—110) об’еднуе деякi з нещодавнiх досягнень. Щодо прямого застосування транзакцiйноi теорii сценарiiв до драматичних сценарiiв дивiться в тому самому випуску: pp. 110—114: Steiner, C. M. ’A Script Checklist,’ та Cheney, W. D. ’Hamlet: His Script Checklist.’ Обидвi статтi передрукованi з Transactional Analysis Bulletin (Vol. 6, April, 1967, and Vol. 7, July, 1968).].
3. Сценарiй треба репетирувати й допрацьовувати, перш нiж вiн буде готовий до найбiльш драматичноi вистави. Саме тому в театрi iснують читки, правки i проби перед виставою. Життевий сценарiй починаеться в дитинствi, у примiтивнiй формi, що називаеться протоколом. Ту
Сторінка 13
уже iншi виконавцi, якi обмеженi ролями батькiв, братiв та сестер; а в навчальному закладi чи iнтернатi – сусiдами по столу й тими, хто керуе. Усi вони грають своi ролi доволi жорстко, бо кожна родина е iнституцiею i дитина засвоюе вiд них мало гнучкостi. Досягши пiдлiткового вiку, вона знайомиться з бiльшою кiлькiстю людей. Вона шукатиме тих, хто гратиме ролi, яких потребуе ii сценарiй (вони робитимуть це, бо вона теж вiдiграе якусь роль у iхнiх сценарiях). Пiд цю пору вона доробляе свiй сценарiй, беручи до уваги нове оточення. Основа сюжету залишаеться та сама, але дiя трохи змiнюеться. У бiльшостi випадкiв (за винятком пiдлiткового самогубства чи вбивства) це репетицiя – щось на кшталт провiнцiйних проб. Зробивши кiлька таких правок, особа створюе остаточний варiант для найбiльшоi постановки з усiх – прощальноi вистави, остаточного виграшу в сценарii. Якщо кiнець «гарний», то це вiдбуваеться на прощальному обiдi. Якщо «кепський», то людина прощаеться з лiкарняного лiжка, з-за дверей в’язничноi камери або палати у психiатричнiй лiкарнi, з шибеницi чи моргу.4. Майже в кожному сценарii е ролi «поганих» i «славних» хлопцiв, «переможцiв» та «невдах». У кожному сценарii закладено специфiчнi уявлення про те, що е «добрим» чи «лихим»[22 - Про iсторичний розгляд одного з аспектiв «гарних» i «поганих» хлопцiв дивiться мою статтю: The Mythology of Dark and Fair: Psychiatric Use of Folklore,’ Journal of American Folklore 1—12, 1959. У нiй е бiблiографiчний список, що мiстить близько 100 джерел, зокрема кiлька раннiх психоаналiтичних статей про казки.Найбiльш продуктивним автором дослiджень на тему народних казок первiсних людей е Геза Рогейм. Дивiться його книжку: Roheim, G., Psychoanalysis and Anthropology, International Universities Press, New York, 1950.] i хто е переможцем або невдахою; але очевидно, що в кожному сценарii наявнi цi чотири типи, iнодi поеднанi у двох ролях. У сценарii ковбоя, наприклад, гарний хлопець е переможцем, а поганий – невдахою. Гарний означае смiливий, зi швидкою реакцiею, чесний i безкорисливий; поганий може означати боягузливий, повiльний, безчесний, що проявляе цiкавiсть до дiвчат. Переможець – це той, хто виживае; невдаху вiшають або застрелюють. У мильнiй оперi переможцем е дiвчина, яка здобувае бажаного чоловiка, а невдахою – та, що його втрачае. У дiловiй чи бюрократичнiй оперi переможцем виступае той, хто отримуе найкращий контракт або бiльшiсть на голосуваннi; а невдахою – хто не знае, як пiдтасовувати документи.
У сценарному аналiзi переможцiв називають «принцами» або «принцесами», а невдах – «жабами». Завдання сценарного аналiзу полягае в тому, щоб перетворити жаб на принцiв i принцес. Щоб це зробити, психiатр мусить визначити, хто у сценарii пацiента грае ролi гарних та поганих хлопцiв, а також хто може бути переможцем. Пацiент опираеться перетворенню на переможця, тому що прийшов на лiкування не з цiею метою, а лише щоб стати хоробрiшим невдахою. Це цiлком природно, бо якщо вiн стане хоробрiшим невдахою, йому буде зручнiше дотримуватися свого сценарiю, тимчасом у разi перемоги йому доведеться вiдкинути весь свiй сценарiй i розпочати все заново, вiд чого бiльшiсть людей ухиляються.
5. Усi сценарii – i в театрi, i в життi – по сутi е вiдповiдями на головне запитання, що виникае пiд час людських контактiв: «Що ви кажете пiсля привiтання?» І драма, i життя Едiпа повнiстю залежать вiд цього питання. Щоразу, як Едiп зустрiчае старшого чоловiка, вiн спочатку каже: «Привiт». Потiм, дотримуючись свого сценарiю, вiн мае спитати: «Хочеш битися?» Якщо старший чоловiк вiдповiсть: «Нi», то Едiповi нiчого сказати далi, i вiн бовдурувато стоiть, думаючи, поговорити з ним про погоду, перебiг вiйни чи про те, хто переможе на Олiмпiйських iграх. Найпростiший вихiд – пробурмотiти: «Радий знайомству», «Si vales bene est, ego valeo»[23 - «Якщо ти здоровий, добре. Я здоровий». (лат.)], «Усе в мiру» i йти собi далi. Якщо старший чоловiк вiдповiсть: «Так», Едiп вiдповiдае: «Круто!», бо тепер вiн знайшов свою людину i знае, що говорити далi.
6. Сцени в життевому сценарii мусять плануватися наперед i мати правдоподiбне пояснення, так само як i сцени в театрi. Звичайний приклад – це порожнiй бензобак. Передумови до цiеi ситуацii майже завжди створюються за два-три днi до того: водiй дивиться на датчик, «плануючи», що «невдовзi заправиться», а потiм так цього й не робить. Насправдi неможливо, щоб бензин закiнчився «просто зараз», хiба що це чужа машина зi зламаним датчиком. Майже завжди це подiя, що насуваеться, запланована сцена у сценарii невдахи. Сила-силенна переможцiв проживають усе життя, нiколи не залишаючись без пального.
Життевi сценарii грунтуються на батькiвському програмуваннi, якого дiти прагнуть iз трьох причин. 1) Воно дае мету в життi, яку iнакше довелося б шукати самотужки. Дитина робить бiльшiсть речей заради людей, як правило, заради батькiв. 2) Це дае iй прийнятний спосiб структурування часу (тобто прийнятний для ii батькiв). 3) Людям треба розповiдати, як i що робит
Сторінка 14
. Самоосвiта може надихати, але вона не надто практична. Людина не стане вправним пiлотом, розбивши кiлька лiтакiв i навчившись на власних помилках. Їй треба вчитися на помилках iнших людей, а не на власних. Хiрург повинен мати вчителя, а не вирiзати апендикси один по одному, щоб розiбратися в усьому, що може пiти не так. Тому батьки програмують своiх дiтей, передаючи iм те, чого навчилися самi, або те, що вони вважають за своi уроки. Якщо вони е невдахами, то передадуть програму невдахи, а якщо переможцями, то передадуть програму цього типу. Довготермiновий шаблон завжди мае сюжетну лiнiю. Хоча батькiвське програмування визначае, кращим чи гiршим буде результат, часто дитина може вiльно обрати власний сюжет.В. Мiфи та казки
Перша i найбiльш архаiчна версiя сценарiю, або первинний протокол, осмислюеться розумом дитини у вiцi, коли лише нечисленнi люди за межами безпосередньоi родини е для неi реальними. Ми припускаемо, що батьки здаються iй гiгантськими постатями, надiленими магiчними силами, як титани, велетнi-людожери та почвари з мiфологii, лише тому, що вони втричi вищi i вдесятеро бiльшi за дитя.
Коли дитина пiдростае i стае досвiдченiшою, вона переходить вiд цього класичного унiверсуму до бiльш романтичного свiту. Вона придумуе свiй перший палiмпсест або переробку власного сценарiю, щоб той вiдповiдав ii новому погляду на оточення. За правильних умов йому або iй допомагають казки та iсторii про тварин, що iх спочатку читае мама, а потiм сама дитина на дозвiллi, коли може вiльно мандрувати власною уявою. У цьому теж е своя магiя, але вже не така приголомшлива. Вони дають дитинi абсолютно новий набiр персонажiв для ii фантазiй: усi представники з царства тварин, що знайомi iй як теплокровнi партнери в iграх та друзi, або як швидкоплиннi страшнi чи захопливi постатi, що iх вона чула чи бачила здалеку, або наполовину уявнi iстоти з невiдомими можливостями, про яких дитина лише чула чи читала. Цi ?брази можуть приходити i з телеекрана, бо у цьому вiцi навiть реклама мае свiй ореол. Навiть у найгiршому випадку, без книжки чи екрана, ба навiть матерi, вона приблизно може зрозумiти, якою е корова, та уявити власних покручiв.
На цьому першому етапi дiвчинка чи хлопчик мае справу з чарiвниками, якi можуть iнодi перетворюватися на тварин. На другому дитина просто приписуе тваринам певнi людськi якостi, ця схильнiсть може зберiгатись i в дорослих людей, пов’язаних зi стайнями, собачими розплiдниками та дельфiнарiями.
На третьому етапi, у пiдлiтковому вiцi, людина ще раз переглядае свiй сценарiй, волiючи адаптувати його до дiйсностi, такоi, якою вона сподiваеться ii бачити, – усе ще романтизованою, золотою або iнодi позолоченою за допомогою наркотикiв. Поступово, з роками, особа наближаеться до реальностi, яка е справжньою ймовiрнiстю того, що люди та обставини навколо неi реагуватимуть у бажаний спосiб. Таким чином протягом десятилiть людина готуе себе до прощальноi вистави. І саме ця прощальна вистава е тим, що насамперед мае змiнити психiатр.
Нижче наведено кiлька прикладiв, щоб показати схожiсть мiж мiфами, казками й реальними людьми. Найлiпше iх можна зрозумiти з марсiанськоi, транзакцiйноi, позицii, про яку вже сказано ранiше, – вона грунтуеться на власному мiфi, створеному фахiвцями з аналiзу iгор та сценарiiв для того, щоб бачити людське життя об’ективнiше. Тут е Марiо, марсiанин, який висадився на Землю, але мусить повернутися назад i «розповiсти все, як е» – так, як е насправдi, а не так, як земляни розповiдають чи хочуть, щоб вiн собi це уявив. Вiн не слухае хвастощiв i не дивиться на статистичнi таблицi, а спостерiгае за тим, що дiйсно люди роблять одне з одним i навiщо. Ось, наприклад, iсторiя викрадення Європи.
ІСТОРІЯ ЄВРОПИ
Європа була онукою Нептуна. Одного дня вона збирала квiти на луцi бiля моря, коли з’явився гарний бик i укляк перед нею. Його очi закликали ii всiстися йому на спину. Дiвчина була настiльки захоплена його мелодiйним голосом та дружнiми манерами, що подумала: гарно було б проiхатися долиною. Проте коли вона всiлася йому на спину, бик зiрвався на рiвнi й перелетiв через море, бо насправдi вiн був Юпiтером, а цей бог не зупинявся нi перед чим, коли йому подобалася якась дiвчина. Але Європi жилося з ним незле, бо пiсля того як вони приземлилися на Критi, вона народила йому трьох королiв, а один з континентiв був названий ii iм’ям. Усе це нiбито сталося 1522 року до н. е., i цю iсторiю можна знайти у «Другiй iдилii» Москоса.
Юпiтер, викрадач, походив з доволi незвичайноi родини. Його батько Сатурн, якщо вiрити «Теогонii» Гесiода, мав шестеро дiтей. П’ятьох з них вiн з’iв одразу ж пiсля народження, тож коли народився шостий, Юпiтер, мати сховала його, а замiсть немовляти поклала сповитий камiнь, який його батько жадiбно проковтнув. Вирiсши, Юпiтер разом зi своею бабусею змусив батька вiдригнути i камiнь, i п’ятьох дiтей – Плутона, Нептуна, Весту, Цереру та Юнону. Коли Юпiтер кинув Європу, вона зв’язалася з Данаем, царем Єгипту, i народила вiд ньог
Сторінка 15
доньку на iм’я Амiмона. Батько вiдправив Амiмону шукати воду для мiста Аргоса, i поки вона це робила, ii побачив Нептун i закохався. Вiн урятував ii вiд розпусного сатира i викрав ii сам; Нептун був ii прапрадiдом, так само як Юпiтер, який викрав ii матiр, був двоюрiдним дiдом ii матерi.Тепер перелiчiмо суттевi транзакцii в цiй родиннiй сазi за допомогою стимулiв та реакцiй. Кожна реакцiя, звичайно, може стати стимулом до наступноi транзакцii.
1. Стимул: прекрасна дiвчина грацiйно збирае квiти. Реакцiя: залюбливий бог, ii двоюрiдний дiд, перетворюеться на золотого бика.
2. Стимул: дiвчина гладить його боки й голову. Реакцiя: бик цiлуе iй руки та закочуе очi.
3. Дiвчина залазить йому на спину. Бик викрадае ii.
4. Вона демонструе страх i подив, запитуе його, хто вiн такий. Вiн заспокоюе ii, i все йде добре.
5. Стимул: батько пожирае своiх дiтей. Реакцiя: мати годуе його каменем.
6. Реакцiя: врятований син змушуе батька повернути з’iдених дiтей i камiнь.
7. Стимул: батько вiдрядив прекрасну дiвчину по воду. Реакцiя: вона вскочила в халепу з сатиром, якого сьогоднi назвали б «вовком».
8. Стимул: краса дiвчини зачаровуе ii прапрадiда. Реакцiя: вiн рятуе ii вiд сатира й викрадае.
Для фахiвця з аналiзу сценарiiв найцiкавiшою рисою цих мiфiчних транзакцiй (за версiею Москоса) е те, що, попри несамовитий плач i протести Європи, вона не велить у категоричнiй формi: «Зупинись!» або «Поверни мене негайно!», а натомiсть умить перемикае свою увагу, намагаючись угадати особистiсть свого викрадача. Іншими словами, незважаючи на гучнi протести, вона поводиться обережно, не переривае драму, а натомiсть вiддаеться iй i проявляе цiкавiсть до ii результату. Таким чином, ii плач мав неоднозначну якiсть, що марсiанською мовою називаеться «iгровою» або «сценарною». Насправдi вона грала в гру пiд назвою «Вкради мене», що вкладалася в передбачений для неi сценарiй перетворення на матiр царiв, i поводилася так, нiби це вiдбувалося «проти ii волi». Проявити особисте зацiкавлення у викрадачевi – не найкращий спосiб йому перешкодити. Однак ii протести звiльняли вiд вiдповiдальностi за те, що вона першою з ним флiртувала.
Існуе знайомiша iсторiя, яка включае в себе бiльшiсть цих транзакцiй, хоча в дещо iншому порядку. Наступну версiю взято з Ендрю Ланга та Грiмма. Ця iсторiя вiдома з раннiх рокiв практично всiм письменним дiтям у англомовних (i не лише) краiнах i е поширеним стимулом до iхнiх уявлень.
МАЛЕНЬКА ЧЕРВОНА ШАПОЧКА
Жила собi маленька мила дiвчинка, яку звали Червоною Шапочкою (ЧШ). Одного дня мати послала ii через лiс вiднести iжу бабусi. Дорогою дiвчинка надибала звабливого вовка, який подумав, що з неi вийшла б смачненька закуска. Вiн умовив ii розслабитися, побути в гармонii з природою, кинути цю справу i збирати квiти. Поки вона розважалася, вовк пiшов до ii бабусi та з’iв стару панi. Коли ЧШ прийшла, вовк удав iз себе бабусю й запропонував дiвчинцi прилягти поруч iз ним. Вона зробила це i помiтила багато дивних рис у його зовнiшностi, що змусило ii замислитися, чи дiйсно перед нею ii бабуся. Спочатку вовк спробував переконати ЧШ, а потiм теж з’iв (очевидно, не пережовуючи). Прийшов мисливець i врятував ii, розтявши вовковi живiт i випустивши iх разом з бабусею. Потiм ЧШ радiсно допомогла мисливцевi заповнити живiт вовка камiнням. У деяких версiях ЧШ кличе на допомогу, i мисливець вбивае вовка сокирою в останню мить перед тим, як зловмисник збираеться ii з’iсти.
Тут ми теж бачимо сцену зваблення, де беруть участь невинна дiвчинка, що iй подобаеться збирати квiти, i хитрий звiр, який спокушае ii. Цiй тваринi подобаеться iсти дiтей, але натомiсть вона закiнчуе свое життя з камiнням у животi. Подiбно до Амiмони, ЧШ вiдряджають iз корисним дорученням, але по дорозi вона вскочила в халепу з вовком, а потiм зближуеться зi своiм рятiвником.
Як на марсiанина, ця iсторiя порушуе цiкавi питання. Вiн сприймае ii на вiру, зокрема й розповiдь про вовка, який умiе говорити, хоча нiколи такого не бачив. Але з огляду на те, що трапилося, вiн запитуе себе, що це все означае i з якими людьми таке могло трапитися. Ось його думки стосовно цього питання.
РЕАКЦІЯ МАРСІАНИНА
Одного дня мати ЧШ послала ii через лiс, щоб дочка вiднесла iжу бабусi, й по дорозi дiвчинка зустрiла вовка. Яка мати вiдправляе маленьку донечку до лiсу, де водяться вовки? Чому мати не зробила це сама або разом з донькою? Якщо бабуся була настiльки безпорадною, то чому мати залишила ii саму в якiйсь далекiй хижi? А якщо ЧШ мусила пiти туди, то чому мати не попередила ii, щоб вона не зупинялась i не розмовляла з вовками? Ця iсторiя свiдчить, що ЧШ нiколи не говорили, що це небезпечно. Жодна мати не може бути настiльки дурною, тож виходить, що або матерi було начхати на ЧШ або, можливо, вона навiть хотiла позбутися доньки. Та й дiвчинка теж дурепа. Як вона могла роздивлятись очi, вуха, руки й зуби вовка i все ще думати, що то ii бабуся? Чому вона не втекла звiдти якнайшвидше? Крiм того, вона була злiсним дiвчиськом, бо
Сторінка 16
зiбрала камiння i напхала його вовковi в живiт. Хай там як, а кожна розсудлива дiвчинка точно не стала б збирати квiти пiсля розмови з вовком, а натомiсть сказала б: «Цей сучий син з’iсть мою бабусю, якщо я не встигну когось покликати на допомогу».Пiд пiдозрою навiть бабуся й мисливець. Якщо розглядати всiх дiйових осiб цiеi iсторii як реальних людей, кожен з яких мае власний сценарiй, то побачимо, як добре зчiпляються одне з одним iхнi особистостi з позицii марсiанина.
1. Мати явно намагаеться «випадково» загубити доньку чи принаймнi хоче, щоб до цього дiйшло, i потiм сказати: «Ну хiба ж це не жахливо, навiть парком зараз не можна прогулятися, щоб не зiткнутися з якимось вовком…»
2. Вовк, замiсть iсти кролiв та iншу подiбну здобич, переоцiнюе своi можливостi й мусить знати, що це закiнчиться для нього погано, або вiн просто хоче створити собi проблему. Вочевидь, замолоду вiн начитався Нiцше абощо (Якщо вiн може розмовляти й чiплятися до дiвчат, то чому б йому не вмiти читати?) i його девiзом е щось на кшталт: «Живи небезпечно й помри славетною смертю».
3. Бабуся мешкае сама i тримае дверi незачиненими, тож, можливо, вона сподiваеться, що станеться щось цiкаве – таке, чого не сталося б, якби вона жила разом з родичами. Імовiрно, саме тому вона не хоче до них переiздити чи бодай поселитися по сусiдству. А може, вона ще досить молода, тож шукае собi пригоди, i саме тому ЧШ й досi маленька дiвчинка.
4. Мисливець, вочевидь, з тих рятiвникiв, якi люблять карати переможеного суперника за допомогою маленьких дiвчат. Це явно пiдлiтковий сценарiй.
5. ЧШ щиро каже вовковi, де вiн може ii зустрiти i навiть залiзае до нього в лiжко. Вона явно грае у гру «Вкради мене», i ця iсторiя закiнчуеться доволi щасливо.
Правда цiеi iсторii полягае в тому, що кожен з ii героiв прагне дiяти за будь-яку цiну. Якщо виграш у кiнцi сприйняти, як е, то виходить, що увесь задум – iнтрига, спрямована на те, щоб убити бiдолашного вовка, змусивши його думати, що вiн усiх перехитрив, i ЧШ для цього використовують як приманку. У такому разi мораль iсторii полягае не в тому, що невиннi дiвчата мають триматися подалi вiд лiсiв, де водяться вовки, а в тому, що вовки повиннi перебувати подалi вiд невинних дiвчат i iхнiх бабусь; якщо стисло, то вовкам не слiд гуляти в лiсi самим. Також виникае питання, що робила мати ЧШ, спекавшись доньки на цiлiсiнький день.
Якщо це все здаеться цинiчним або дотепним, розгляньмо поведiнку ЧШ у реальному життi. Ключове запитання полягае в тому, якою стала ЧШ, коли виросла, з такою матiр’ю i таким досвiдом?
СЦЕНАРІЙ ЧЕРВОНОЇ ШАПОЧКИ
У лiтературi з психоаналiзу пильну увагу придiляють символiчному значенню камiння, яким напхали живiт вовка. Але для фахiвця з транзакцiйного аналiзу важливiшими е питання про транзакцii мiж учасниками.
Керрi прийшла на лiкування у вiцi тридцяти рокiв зi скаргами на головний бiль, депресiю, на те, що вона не знае, чим хоче зайнятися, i не може знайти гарного хлопця. Як i всi Червонi Шапочки, яких бачив у своiй практицi доктор К’ю, вона вдягала червоне пальто. Вона завжди намагалася бути корисною в непрямий спосiб. Одного дня вона зайшла i сказала:
– На вулицi неподалiк вашого офiса хворий собака. Ви не хочете викликати ТЗЖТ[24 - Товариство iз запобiгання жорстокостi щодо тварин (ТЗЖТ, Society for the Prevention of Cruelty to Animals, SPCA) – мiжнародна громадська органiзацiя, що допомагае тваринам (боротьба проти жорстокого поводження з тваринами, ветеринарна допомога, пiдтримка притулкiв тощо).]?
– А чому ви не викличете ТЗЖТ? – запитав доктор К’ю.
На що вона вiдповiла:
– Хто, я?
Сама вона нiколи й нiкого не рятувала, але завжди знала, де можна знайти рятiвникiв. Це типово для ЧШ. Потiм доктор К’ю спитав ii, чи працювала вона колись у офiсi, де треба виходити по закуски до кави. Виявилося, що так.
– І хто ж ходив по закуски?
– Я, звичайно, – вiдповiла Керрi.
Сценарна частина ii iсторii постала такою. Коли Керрi було вiд 6 до 10 рокiв, мати вiдправляла ii до своiх батькiв (дiдуся й бабусi) з дорученнями i пограти. Часто, коли вона туди навiдувалася, бабусi не було i вона грала з дiдусем, який здебiльшого залазив iй пiд сукню. Дiвчинка нiколи не розповiдала про це матерi, бо розумiла, що та на неi розсердиться й назве брехухою.
Сьогоднi Керрi часто знайомиться з чоловiками та «хлопцями», i багато хто намагався залицятися до неi, але вона завжди рвала взаемини пiсля двох-трьох побачень. Щоразу, як вона розповiдала докторовi К’ю про свiй останнiй розрив i вiн питав, чому так сталося, дiвчина вiдповiдала: «Ха! Ха! Ха! Тому що вiн цуцик». Таким чином, вона проводила свое життя, бiгаючи лiсами фiнансового округу, приносячи бутерброди людям i постiйно вiдшиваючи «цуценят»: нудне, гнiтюче iснування. По сутi, найзахопливiшою подiею в ii життi були iгри з дiдусем. І тепер виявилося, що Керрi збираеться провести решту життя, чекаючи на повторення чогось такого.
Це говорить нам про те, як ЧШ провела свое життя пiсля того, як ii iстор
Сторінка 17
я завершилась. Інтрижка з вовком, поза сумнiвом, була найцiкавiшим, що трапилося з нею. Коли вона виросла, то проводила час, бiгаючи лiсами, приносячи людям смаколики й довiку сподiваючись на зустрiч iз iншим вовком. Але всi, кого вона зустрiчала, були «вовченятами», вiд яких ЧШ зневажливо вiдмахувалася. Історiя Керрi також розповiдае нам, ким насправдi був вовк i чому ЧШ так смiливо полiзла до нього в лiжко: вiн був ii дiдусем.Отож, характернi риси реальноi ЧШ е такими:
1. Їi мати вiдправляла ii з дорученнями.
2. Їi спокусив дiдусь, але вона нiчого не сказала про це матерi. А якби сказала, ii назвали б брехухою. Інодi дiвчинка вдавала, що занадто дурна, щоб розумiти, що вiдбуваеться.
3. Вона нечасто рятуе людей сама, але полюбляе органiзовувати порятунок i завжди шукае таких можливостей.
4. Коли вона пiдростае, то е тiею, кого вiдправляють з дорученнями. Вона часто рухаеться або говорить, як маленька дiвчинка, замiсть поводитися гiдно.
5. Вона чекае, доки станеться щось захопливе, а тим часом нудьгуе, оскiльки всi, кого вона зустрiчае, – це лише «цуцики», на яких вона дивиться зверхньо.
6. Вона обожнюе наповнювати вовчi животи камiнням або робити щось тотожне в повсякденному життi.
7. А втiм, не до кiнця зрозумiло, ким е для неi чоловiк-психiатр: рятiвником чи просто милим, несексуальним дiдусем, з яким вона почуваеться затишно i трохи ностальгiйно та яким задовольняеться, бо не може знайти когось справжнього.
8. Вона смiеться й погоджуеться, коли вiн каже, що вона нагадуе йому Червону Шапочку.
9. І що доволi дивно, вона майже завжди мае i вдягае червоне пальто.
Слiд зазначити, що сценарii матерi Червоноi Шапочки, бабусi й дiдуся з боку матерi мають бути взаемодоповняльними, щоб такi сексуальнi iнциденти могли траплятися бiльше, нiж раз. Щасливий кiнець казки також е пiдозрiлим, i в реальному життi такого нiколи не трапляеться. Казки розповiдають батьки, керуючись добрими намiрами, i щасливий кiнець е втручанням доброзичливого, але хибного батькiвського Я-стану; оповiдки ж, складенi самими дiтьми, – реалiстичнiшi й необов’язково мають щасливий кiнець. Насправдi добре вiдомо, що вони е жахливими[25 - Я не претендую на роль фахiвця, який дасть вичерпний перелiк або офiцiйно прийняту версiю оповiдань про Європу, Амiмону, Червону Шапочку та Сплячу Красуню. Навiть колiр бика Європи у рiзних оповiданнях коливаеться мiж бiлим i золотим. Поданих версiй задосить для нашоi мети. Джерелами iсторiй про Європу й Амiмону були: Bulfinch’s Mythology, Graves’ The Greek Myths, Hamilton’s Mythology, Lempri?re’s Classical Dictionary (London, 1818), Hesiod and Moschus (Family Classical Library No. XXX, London, 1832), Ovid’s Metamorphoses i примiрник книжки Едвардса Handbook of Mythology, що належав моiй матерi з вiдсутньою титульною сторiнкою (видавництво Eldredge & Brothers, рiк невiдомий). Історiю ЧШ узято з Andrew Lang’s Blue Fairy Book, The Grimms’ Fairy Tales (Grosset & Dunlap edition) та Funk & Wagnalls’ Standard Dictionary of Folklore, Mythology, and Legend (New York, 1950). У Францii вона вiдома як Petit Chaperon Rouge або «Маленький Червоний Чепчик» (П’ерро, 1697), а в Нiмеччинi як Rotk?ppchen або «Маленька Червона Шапочка».Схильнiсть психоаналiтикiв зосереджуватися на наповненнi живота вовка камiнням не мае значення для актуальноi мети, i в будь-якому випадку цей епiзод звучить для мене як iнтерполяцiя. Психоаналiтична лiтература про ЧШ починаеться з двох статей 1912 року, одна за авторством О. Ранка, iнша – М. Вульфа, пiсля чого вийшла стаття Фройда The Occurrence in Dreams of Material from Fairy Tales (1913), яку найпростiше знайти у виданнi його збiрки Delusion and Dream (Beacon Press, Boston, 1956) у м’якiй обкладинцi. Одну з найвiдомiших дискусiй на цю тему провадив Ерiх Фромм у книжцi The Forgotten Language (Grove Press, New York, 1951). Фромм пише таке: «Бiльшiсть символiв у цiй казцi можна зрозумiти без труднощiв. «Маленька шапочка з червоного оксамиту» е символом менструацii». Вiн не каже, кому саме важко зрозумiти текст без труднощiв i для кого це е символом менструацii. Нещодавня стаття Л. Веши-Вагнер (L. Veszy-Wagner, ’Little Red Riding Hood on the Couch’ (Psychoanalytic Forum 1:399—415, 1966) дае принаймнi якийсь матерiал iз практики, хоча й непереконливий. Мабуть, найкращi припущення запропонованi Елiзабет Кроуфорд (Elizabeth Crawford) у ii статтi ’The Wolf As Condensation’ (American Imago, 12:307—314, 1955).У реальному життi вовки не такi лихi, як у казках. Дивiться статтю ’Wolves Social as Dogs … can be taught to be friendly to people,’ by P. McBroom, Science News 90:174, September 10, 1966. Вона пiдсумовуе дослiдження Г. Б. Рааба та Дж. Г. Вулпi про суспiльне життя вовкiв, з якого випливае, що цi хижаки теж грають у транзакцiйнi iгри. Зокрема, вовки-вигнанцi грають у гру «Дерев’яна Нога», накульгуючи так, нiби iм потрiбна особлива увага.].
Г. Чекаючи на трупне задубiння
Одним iз завдань сценарного аналiзу е узгодити життевий план пацiента з великою iсто
Сторінка 18
ичною психологiею людськоi раси, що мало змiнилася вiд печерних часiв, поселень раннiх землеробiв та скотарiв i великих тоталiтарних урядiв Близького Сходу до нинiшнього часу. Джозеф Кемпбелл у книжцi «Тисячоликий Герой», яка е найкращим посiбником зi сценарного аналiзу, пiдсумовуе це таким чином:«Фройд, Юнг та iхнi послiдовники неспростовно продемонстрували, що логiка, героi та дiяння мiфiв i далi iснують у нинiшнi часи… Останне втiлення Едiпа, безперервний роман Красунi й Потвори, стоiть сьогоднi опiвднi на розi 42-i стрит та 5-i авеню, чекаючи, поки змiниться сигнал свiтлофора». Вiн указуе, що тим часом як герой мiфу сягае всесвiтньо-iсторичного трiумфу, герой казки здобувае лише маленьку домашню перемогу. А пацiенти е пацiентами, можемо додати ми, бо вони не можуть здобути перемог, яких прагнуть, але все одно iснують. І тому вони приходять до лiкаря, «знавця всiх таемних способiв та слiв, якi дають силу. Його роль е абсолютно такою самою, як i в Старого Мудреця з мiфiв i казок, чиi слова допомагають героевi пройти випробування та страхи дивноi пригоди».
Це те, як бачить свiт Дитина у пацiентi, незалежно вiд того, яку iсторiю розповiдае його Дорослий, i цiлком очевидно, що всiм дiтям, починаючи зi свiтанку людства, випадало мати справу з тими самими проблемами й у своему розпорядженнi вони мали ту саму зброю. Коротко кажучи, виходить, що життя нiби старе вино у нових мiхах: кокосовi й бамбуковi пляшки поступилися козячим шкурам, козячi шкури – гончарному начинню, гончарне начиння – склу, скло – пластику, але вино навряд чи сильно змiнилося, воно так само п’янить, а на днi залишаеться старий осад. Тому, як каже Кемпбелл, у видах пригод та дiйових особах буде мало вiдмiнностей. Отже, якщо ми знаемо якiсь елементи зi сценарiю пацiента, то можемо впевнено передбачити, куди вiн прямуе, i скерувати його в iншому напрямку, перш нiж вiн устигне здибатися з невдачею або нещастям. Це називаеться превентивною психiатрiею чи «досягненням поступу». Ба навiть лiпше – можемо змусити його змiнити свiй сценарiй або повнiстю вiд нього вiдмовитися, що е вже терапевтичною психiатрiею чи «досягненням видужання».
Отже, точне визначення мiфу або казки, якоi дотримуеться пацiент, не е питанням доктрини чи нагальноi потреби; але що ближче ми пiдiйдемо до iстини, то краще. Без такого iсторичного пiдгрунтя помилки здатнi траплятися частiше. Простий епiзод у життi пацiента чи його улюблена гра може бути хибно сприйнята за цiлий сценарiй; або поява однiеi символiчноi тварини, як-от вовк, може повести психiатра неправильним шляхом. Спiввiднесення життя пацiента або життевого плану його Дитини з послiдовною iсторiею, яка пережила сотнi й тисячi рокiв завдяки тому, що вона е унiверсальним зверненням до примiтивних шарiв людського розуму, принаймнi створюе вiдчуття роботи з мiцною основою i в найкращому випадку може дати дуже точнi пiдказки стосовно того, що треба зробити, щоб запобiгти кепському фiналу або змiнити його.
СЦЕНАРІЙ «В ОЧІКУВАННІ ТРУПНОГО ЗАДУБІННЯ»
Наприклад, казка може розкривати такi елементи сценарiю, до яких в iншому випадку важко докопатися, як-от «сценарна iлюзiя». Фахiвець iз транзакцiйного аналiзу вважае, що деякi психiатричнi симптоми е наслiдком певноi форми самообману. Однак пацiентiв можна вилiкувати просто тому, що iхне життя та безпораднiсть грунтуються на виплодi iхньоi уяви.
У сценарii пiд назвою «Фригiдна жiнка» або «В очiкуваннi трупного задубiння» (ОТЗ) мати постiйно говорить доньцi, що всi чоловiки – це тварини, але ii обов’язок як дружини полягае в тому, щоб коритися iхньому тваринному еству. Якщо тиск матерi досить потужний, то дiвчина може навiть гадати, що помре вiд оргазму. Зазвичай такi матерi – великi сноби, i вони пропонують звiльнення або «антисценарiй», який знiме прокляття. Донька зможе займатися любощами, якщо вийде замiж за дуже шановану особу, якогось Принца з Золотими Яблуками. Але якщо нi, облудно каже iй мати, то «всi твоi проблеми закiнчаться, коли ти досягнеш менопаузи, бо тодi тобi вже не загрожуватиме небезпека почуватися сексуальною».
І тепер виявляеться, що ми маемо три iлюзii: «оргатанатос», або смертельний оргазм; Принц iз Золотими Яблуками; Благословенне Звiльнення, або очищувальна менопауза. Проте жоден iз них не е справжньою сценарною iлюзiею. Дiвчина випробовуе «оргатанатос» за допомогою мастурбацii i розумiе, що це не смертельно. Принц iз Золотими Яблуками теж не е iлюзiею, бо, цiлком можливо, вона може зустрiти таку людину, достоту як i виграти в Ірландську лотерею або отримати чотири тузи пiд час гри в покер; обидва варiанти е малоймовiрними, але не мiфiчними – такi речi дiйсно трапляються.
А Благословенне Звiльнення не е тим, чого насправдi хоче дiвчина. Щоб виявити сценарну iлюзiю, нам потрiбна казка, що вiдповiдае ОТЗ.
ІСТОРІЯ СПЛЯЧОЇ КРАСУНІ
Зла фея каже, що Спляча Красуня вколе собi палець об веретено i впаде замертво. Інша фея перетворюе це закляття на столiтнiй сон. Коли красунi виповнюеться п’ятнадцять, вона коле собi палець об
Сторінка 19
еретено i вiдразу засинае. Тiеi самоi митi засинають усi, хто перебувае в замку. Протягом ста рокiв багато принцiв намагалися прорватися через колючi чагарники, що виросли навколо замку, але нiкому це не вдалося. Нарештi, коли настае час, з’являеться принц, якому вдаеться пройти крiзь хащi, бо вони пропускають його. Вiн знаходить принцесу й цiлуе ii, тож вона прокидаеться – i вони закохуються одне в одного. Тiеi самоi митi всi в замку прокидаються там, де й лежали, нiби нiчого й не сталося, вiдколи вони заснули. Самiй принцесi й досi 15 рокiв, а не 115. Вони з принцом одружуються i, за однiею версiею, живуть довго та щасливо, а за iншою – з цього iхнi проблеми лише починаються[26 - Історiя про Сплячу Красуню взята з Blue Fairy Book Ендрю Ланга (Andrew Lang) i казок братiв Грiмм. Існуе розширена версiя з похмурими iлюстрацiями вiд Артура Рекгема, яка також е дуже популярною.].У мiфологii маемо багато iсторiй про магiчний сон. Найбiльш вiдомою е легенда про Брунгiльду, яка залишилася спати на горi, оточена вогняним колом, крiзь яке мiг потрапити лише герой, i це вдалося зробити Зигфрiду[27 - Щоб бiльше дiзнатися про нещодавне використання казок у психiатрii, читайте книжку: Heuscher, J. A Psychiatric Study of Fairy Tales. C. C. Thomas, Springfield, 1963. Вона забезпечуе екзистенцiйну символiчну iнтерпретацiю. В аналiзi iсторii про Русалоньку, здiйсненому Д. Дiннерштайном (Contemporary Psychoanalysis 104—112, 1967), використовуеться пiдхiд «дозрiвання», який включае в себе деякi елементи, пов’язанi з еволюцiею сценарiю.Та найбiльш прямий зв’язок зi сценарним аналiзом мае працяГ. Дiкманна, який систематично пов’язуе казки з моделями життя батькiв. Дивiться: Dieckmann, H. ’Das Lieblingsm?rchen der Kindheit und seine Beziehung zu Neurose und Pers?nlichkeit.’ Praxis der Kinderpsychologie und Kinderpsychiatrie 6:202—208, August—September, 1967. А також: M?rchen und Tr?ume als Helfer des Menschen. Bonz Verlag, Stuttgart, 1966.].
Так чи iнак, iз незначними змiнами майже все в iсторii Сплячоi Красунi могло вiдбутися насправдi. Дiвчата дiйсно колють пальцi, i непритомнiють, i засинають у своiх вежах, i принци можуть вештатися лiсом у пошуках прекрасних панянок. Єдине, чого не може статися, – це те, що нiхто не змiнився та не постарiв за такий промiжок часу. Це справжня iлюзiя, бо вона е не лише неймовiрною, а й неможливою. І саме на цiй iлюзii грунтуються сценарii ВТЗ – що коли Принц таки прийде, Красунi буде знову п’ятнадцять замiсть тридцяти, сорока або п’ятдесяти i попереду вони матимуть цiле життя. Це iлюзiя безперервноi молодостi, скромна донька iлюзii безсмертя. У реальному життi Красунi важко сказати, що принци – молодi люди, а коли вони досягнуть ii вiку, то стануть королями i вже будуть не настiльки цiкавими.
Це найбiльш прикра частина роботи фахiвця з аналiзу сценарiiв: зруйнувати iлюзiю, повiдомити Дитинi пацiента, що Санта-Клауса не iснуе, i закрiпити цю думку. Обом iм буде значно легше, якщо пацiент мае улюблену казку, з якою можна працювати.
Одна з практичних проблем ВТЗ полягае в тому, що якщо Красуня таки знаходить Принца з Золотими Яблуками, вона часто вiдчувае свою меншовартiсть i змушена шукати вади та вдавати «заплямовану», щоб опустити його до свого рiвня, тож усе завершуеться тим, що вiн бажае iй повернутися назад до чагарнику i знову заснути. З iншого боку, якщо вона вдовольниться меншим – Принцом зi Срiбними Яблуками або звичайним Макiнтошем з бакалiйноi крамницi, – вона почуватиметься обдуреною й вимiщатиме зло на ньому, одночасно чекаючи на Золотого. Таким чином, анi фригiдний сценарiй, анi магiчний антисценарiй не пропонують багато можливостей для здiйснення цього бажання. Крiм того, як i в казцi, iснуе його мати, з якою Красуня буде суперничати, так само, як iз вiдьмою.
Цей сценарiй е важливим, адже чимало людей у свiтi в той чи той спосiб проводять усе свое життя в очiкуваннi трупного задубiння.
Г. Сiмейна драма
Ще один добрий спосiб розкрити сюжет та деякi лiнii у сценарii особи – це запитати: «Якщо ваше родинне життя показати на сценi, що це буде за п’еса?» Такi сiмейнi драми зазвичай називають на честь грецьких п’ес про життя Едiпа й Електри, у яких хлопчик суперничае з батьком за матiр, а дiвчинка – за батька[28 - Порiвняйте з: Flugel, J. C. : The Psychoanalytic Study of the Family. Hogarth Press, London, 1921.]. Проте фахiвець iз аналiзу сценарiiв мусить знати, що батьки, яких для зручностi назвемо Супiдео й Артселе, робили досi. Супiдео – це iнший бiк драми Едiпа, i вiн висловлюе вiдкритi або прихованi сексуальнi почуття матерi до сина, тимчасом як Артселе е iншою стороною драми Електри й демонструе батьковi почуття до дiвчинки. Уважне дослiдження майже завжди виявить транзакцii, якi свiдчать, що цi почуття не е уявними, хай навiть один з батькiв намагаеться приховати iх, зазвичай влаштовуючи скандали з дитиною. Це означае, що стурбований батько або мати намагаеться приховати сексуальнi почуття своеi Дитини до свого нащадка, перемикаючись на позицiю Батьк
Сторінка 20
i командуючи дитиною у спосiб, що викликае сварки. Одначе в деяких випадках почуття таки випливають назовнi, незважаючи на всi спроби, приховати iх за «скандалом» та iншими засобами. Насправдi найщасливiшими батьками е тi, якi вiдверто захоплюються привабливiстю своiх дiтей.Драми Супiдео й Артселе, як i драми Едiпа та Електри, мають багато варiацiй. Коли дiти пiдростають, сценарii можуть розгортатися так, що мати спатиме з приятелем сина чи батько – з подружкою доньки. Є й бiльш «iгровi» варiанти – коли мати спить iз хлопцем доньки або батько – з дiвчиною сина[29 - Це може статися, коли мати не мае власного сина, щоб зiграти роль Іокасти, а батько не мае доньки.]. Цi любощi можуть повернутись i в iнший бiк – коли юний Едiп спить iз коханкою батька, а Електра – з коханцем матерi. Інодi родинний сценарiй передбачае, що один або кiлька учасникiв е гомосексуальними з вiдповiдними варiантами дитячоi сексуальноi гри, iнцест мiж братом i сестрою й пiзнiшi зваблення партнерiв одне одного. Будь-якi вiдхилення вiд стандартного сценарiю Едiпа (син замислюеться чи мрiе про секс iз матiр’ю) або Електри (донька замислюеться чи мрiе про батька) неодмiнно впливатимуть на весь життевий шлях людини.
Окрiм сексуальних аспектiв сiмейноi драми, е й iншi, ще пiкантнiшi. Одна дiвчина-лесбiйка, яку кинули, напала на свою коханку, приставивши iй до горла нiж, i закричала: «Ти дозволиш менi завдати тобi цi рани, але не дозволиш iх вилiкувати». Імовiрно, це е девiзом усiх сiмейних драм, джерелом усiх батькiвських страждань, основою юнацького бунту i криком усiх пар, iще не готових до розлучення. Ця поранена втiкачка i цей крик е марсiанським перекладом реклами: «Мерi, йди додому. Я все пробачив». Саме тому дiти тримаються навiть за найжалюгiднiших батькiв. Боляче, коли тобi завдають ран, але як добре, коли iх лiкують.
Д. Людська доля
Думка про те, що вся доля людини, ii шляхетнiсть i падiння залежить вiд дитини вiком не бiльше вiд шести рокiв, а зазвичай не бiльше як три, здаеться неймовiрною, але саме це стверджуе теорiя сценарiiв. У це набагато легше повiрити, коли поговорити з шестирiчною або трирiчною дитиною. І в це дуже легко повiрити, озирнувшись на те, що вiдбуваеться у свiтi сьогоднi або вiдбувалося вчора, i розумiючи, що може статися завтра. Історiю людських сценарiiв можна знайти на стародавнiх пам’ятниках, у судових залах та моргах, у казино й листах до редакцiй, а також у полiтичних дебатах, коли цiлi держави збиваються з праведного шляху тими, хто намагаеться довести: те, що сказали йому батьки в дитячiй кiмнатi, впливатиме на весь свiт. Менше з тим, на щастя, деякi люди мають добрi сценарii, а декому навiть щастить звiльнитись i робити щось по-своему.
Людська доля показуе, що люди досягають однаковоi мети рiзними засобами i що однаковi засоби можуть привести до рiзноi мети. Вони мають своi сценарii та контрсценарii в головi у формi Батькiвських голосiв, якi вказують, що можна робити, а чого – нi, i своi прагнення у формi Дитячих рисункiв, де зображено те, яким вони хотiли б бачити життя, тож дiють на пiдставi цих трьох чинникiв. Вони виявляють, що заплуталися в павутиннi сценарiiв iнших людей: спочатку своiх батькiв, потiм чоловiка або дружини, i над усiма ними тяжiють сценарii тих, хто керуе мiсцями, де вони живуть. Також iснують хiмiчнi загрози, на кшталт iнфекцiйних хвороб, i фiзичнi, як-от твердi предмети, на зiткнення з якими людське тiло не розраховане.
Сценарiй – це те, що людина запланувала робити у ранньому дитинствi, а життевий шлях – те, що трапляеться насправдi. Життевий шлях визначають гени, моральне обличчя батькiв i зовнiшнi обставини. Особа, чиi гени спричиняють розумову вiдсталiсть, фiзичнi вади або ранню смерть вiд раку чи дiабету, дiстане обмаль можливостей ухвалювати самостiйнi життевi рiшення або доводити iх виконання до кiнця. Напрямок життя такоi людини буде визначений спадковiстю (або, можливо, пологовою травмою). Якщо батьки ще немовлятами потерпали вiд сувороi фiзичноi або емоцiйноi депривацii, це може знищити шанси iхнiх дiтей на виконання сценарiю, ба навiть на його формування. Вони можуть убити свое потомство зневагою й жорстоким поводженням або приректи на життя у психiатричнiй лiкарнi з раннього вiку. Хвороби, нещаснi випадки, утиски та вiйна можуть покласти край навiть найретельнiше продуманому життевому плану з найкращою пiдтримкою. Комбiнацiя цих чинникiв – наприклад, генiв та утискiв – може закрити стiльки шляхiв для людей певного типу поведiнки, що вони матимуть небагатий вибiр у плануваннi своiх сценарiiв, i це може зробити трагiчний життевий шлях майже неминучим.
Проте навiть за наявностi суворих обмежень майже завжди вiдкриваються якiсь альтернативи. Авiабомба, епiдемiя чи рiзня спроможнi не залишити жодного вибору взагалi, але на наступному рiвнi людина може бути здатною вибирати – убивати, бути вбитою кимось чи вкоротити собi вiку – i тут ii вибiр залежатиме вiд сценарiю, який е рiшенням, ухваленим у ранньому дитинствi.
Вiдмiннiсть мiж життевим
Сторінка 21
ляхом та життевим планом можна продемонструвати на прикладi двох щурiв, яких використали в експериментi, щоб показати, як раннi переживання матерi можуть впливати на життя ii нащадкiв[30 - Denenberg, V. H. and Whimby, A. E.: ’Behavior of Adult Rats is Modified by the Experiences Their Mothers Had as Infants,’ Science 142:1192— 1193, November 29, 1963.]. Першу тварину назвали Вiктор Пурдю-Вiстар ІІІ або просто Вiктор. (Пурдю-Вiстар – справжне прiзвисько щурiв, що брали участь в експериментi, а Вiктор та Артур – iмена iхнiх покровителiв, експериментаторiв.) Вiктор походив з давньоi родини пiддослiдних щурiв, i iхнi гени годилися для цього статусу. Його матiр, Вiкторiю, дресирували й пестили, коли вона була маленькою. Його далекий родич, Артур Пурдю-Вiстар ІІІ (Артур) так само добре годився на участь в експериментi. Його матiр, Артурiю, залишили в клiтцi, нiколи не дресирували й не пестили, коли вона була маленькою. Коли два родичi пiдросли, з’ясувалося, що Вiктор бiльше важив, був менш допитливим i випорожнювався частiше, нiж Артур. Що сталося з ними в довготермiновiй перспективi, пiсля завершення експерименту, невiдомо, але це, ймовiрно, залежало вiд зовнiшнiх сил – таких, як мета, з якою iх мали використовувати експериментатори. Таким чином, життевi шляхи тваринок були визначенi генами, дитячими переживаннями матерiв i рiшеннями, що iх ухвалили потужнiшi сили, на якi вони не мали впливу i до яких не могли звертатися. Це все обмежувало будь-якi «сценарii» або «плани», що iх вони прагнули здiйснити як iндивiдууми. Отож Вiктор, якому подобалося жити рослинним життям, мiг i далi потурати собi, тимчасом як допитливий Артур вiдчував розчарування, перебуваючи у своiй клiтцi; i жоден з них, хоч би який сильний мав потяг, не мiг прагнути безсмертя через розмноження.Том, Дiк i Гаррi, далекi родичi Вiктора й Артура, мали iнший досвiд. Том був запрограмований натискати на важiль, щоб уникнути удару струмом, i в нагороду за це отримував iстiвну пiгулку. Дiк був запрограмований так само, тiльки його винагородою був алкоголь. Гаррi також був запрограмований уникати неприемного удару струмом, але винагородою був приемний iмпульс. Вiдтак iх перемiщували – щоб у перспективi вони опанували всi три програми. Пiсля цього iх помiстили до клiтки з трьома важелями: один для iжi, iнший – для алкоголю i ще iнший – для приемного електричного iмпульсу. Потiм кожен зi щурiв мав ухвалити власне «рiшення», як вiн хоче провести свое життя: обжираючись, лежачи в алкогольному зацiпенiннi, отримуючи електричнi iмпульси або комбiнуючи чи чергуючи цi варiанти. Ба бiльше, в цiй клiтцi була бiгова дорiжка, i кожен мiг вирiшити, чи хоче вiн взятися до фiзичних вправ на додачу до iнших винагород.
Це було точнiсiнько як сценарне рiшення, бо кожен щур мiг вирiшити, хоче вiн провести життя як ласун, алкоголiк, любитель гострих вiдчуттiв чи атлет, або вiддати перевагу помiркованiй комбiнацii. І хоча кожен з них мiг дотримуватися свого «сценарного рiшення» й вiдповiдати за наслiдки, залишаючись у клiтцi, справжнi результати iхнього життя залежали вiд зовнiшнiх форс-мажорних обставин, оскiльки дослiдник мiг перервати експеримент i зламати «сценарiй», коли цього захоче. Таким чином, iхнi життевi шляхи та життевi стилi багато в чому визначалися iхнiми «життевими планами» аж до остаточного результату, який залежав вiд когось iншого. Одначе цi «життевi плани» могли обиратися лише з-помiж альтернатив, запропонованих iхнiми «батьками» – експериментаторами, якi iх програмували. І навiть на цей вибiр вплинули подii, що сталися з ними ранiше.
Хоча люди не е лабораторними тваринами, вони часто поводяться схожим чином. Інодi вони потрапляють до клiток i до них ставляться як до щурiв, манiпулюють ними або приносять у жертву за бажанням господарiв. Але часто дверцята клiтки вiдчиненi – i людинi треба лише вийти звiдти, якщо вона цього прагне. Якщо ж вона не хоче цього робити, то зазвичай всерединi ii утримуе сценарiй. Тут усе знайоме i заспокiйливе, тож визирнувши у великий свiт свободи з усiма його радощами й небезпеками, людина повертаеться назад до клiтки з ii кнопками та важелями, знаючи, що якщо й далi натискатиме на них, i натискатиме правильний важiль у слушний час, то матиме iжу, алкоголь або якiсь приемнi емоцii. Проте така ув’язнена людина завжди сподiваеться чи боiться, що якась бiльша за неi сила, на кшталт Великого Експериментатора чи Великого Комп’ютера, змiнить або припинить усе це.
Сили людськоi долi грiзнi i складаються з чотирьох чинникiв: демонiчне батькiвське програмування, заохочуване внутрiшнiм голосом, що його старожитнi люди називали Демоном; конструктивне батькiвське програмування, що здiйснюеться за допомогою життевого iмпульсу, який дуже давно назвали Фюзис; зовнiшнi сили, що й досi називаються Долею; а також незалежнi прагнення, для яких древнi не придумали нiяких людських назв, оскiльки вважали iх за привiлеi здебiльшого богiв i царiв. Унаслiдок цих сил iснують чотири типи життевих шляхiв, якi можуть змiшуватись i приводити
Сторінка 22
о того чи того типу людськоi долi: сценарний, контрсценарний, примусовий i незалежний.Е. Історичний аспект
Будучи клiнiчним лiкарем, психiатр або клiнiчний психолог цiкавиться всiм, що може впливати на поведiнку пацiента. У наступних роздiлах ми не намагатимемось обговорити всi чинники, що можуть впливати на життевий шлях iндивiда, а лише тi, про сильний вплив яких на життевий план наразi вiдомо.
Та перш нiж почнемо розглядати, як сценарii обираються, посилюються i вводяться в дiю, та вирiзнимо iхнi складники, нам слiд зазначити, що ця iдея не е цiлком новою. У класичнiй i модернiй лiтературi е безлiч алюзiй на тему, що весь свiт – театр i всi люди в ньому просто актори, але цi алюзii вiдрiзняються вiд тривалого й квалiфiкованого дослiдження з цього питання. Такi дослiдження проводили чимало психiатрiв та iхнi учнi, але вони не змогли просунутися дуже далеко через те, що не мали у своему розпорядженнi потужних iнструментiв структурного аналiзу (дiаграмних зображень i класифiкацii транзакцiй), iгрового аналiзу (розкриття обману, трюку, перемикання й виграшу) i сценарного аналiзу (сценарна матриця з мрiями, «футболками», торговими купонами й iншими похiдними елементами).
Загальна iдея про те, що людське життя розвиваеться за певними шаблонами, якi можна виявити у мiфах, легендах i казках, найбiльш витончено розроблена у книжцi Джозефа Кемпбелла, на яку ми вже посилалися[31 - Бiблiографiя щодо iсторичного аспекту розвитку уявлень про сценарiй мiстить такi джерела:Adler, A. ’Individual Psychology’ in The World of Psychology, ed. G. B. Levitas, George Braziller, New York, 1963.Campbell, J. The Hero With A Thousand Faces. Pantheon Books, New York, 1949.Erikson, E. Childhood and Society. W. W. Norton & Company, New York, 1950.Freud, S. Beyond the Pleasure Principle. International Psychoanalytical Press, London, 1922.Glover, E. The Technique of Psycho-Analysis. International Universities Press, New York, 1955.Jung, C. G. Psychological Types. Harcourt, Brace & Company, New York, 1946.Rank, O. The Myth of the Birth of the Hero. Nervous and Mental Disease Monographs, New York, 1910.]. Його психологiчне мислення спираеться головним чином на iдеi Юнга та Фройда. Найвiдомiшими iдеями Юнга у цьому планi е Архетипи (що стосуються магiчних персонажiв у сценарii) i Маска (стиль, у якому розiгруеться сценарiй)[32 - См. прим. 31]. Решту iдей Юнга нелегко зрозумiти або спiввiднести з реальними людьми без специфiчноi пiдготовки, ба навiть у такому разi вони е предметом рiзних iнтерпретацiй. Загалом Юнг пiдтримуе iдею щодо мiфiв та казок, i це е важливою частиною його впливу.
Фройд безпосередньо пов’язуе безлiч аспектiв людського життя з единою драмою – мiфом про Едiпа. Мовою психоаналiзу це означае, що пацiент виступае Едiпом – «персонажем», який демонструе «реакцii». Едiп – це щось, що вiдбуваеться в головi пацiента. У сценарному аналiзi «Едiп» – безперервна драма, що вiдбуваеться просто зараз, роздiлена на сцени й акти, з експозицiею, кульмiнацiею та фiналом. Важливо, щоб iншi грали своi ролi i пацiент бачив, що вони роблять. Вiн знае лише те, що говорити людям, сценарii яких пiдходять його власному або збiгаються з ним. Якщо його сценарiй закликае його ж убити короля й побратися з королевою, то йому доведеться знайти короля, чий сценарiй закликае його до того, щоб бути вбитим, i королеву, чий сценарiй закликае ii бути досить тупою, щоб вийти за нього замiж. Деякi з послiдовникiв Фройда, наприклад Гловер, починають визнавати, що Едiп – це радше драма, нiж просто набiр «реакцiй», тимчасом як Ранк, головний попередник Кемпбелла, показав, що найважливiшi мiфи й казки походять з одного основного сюжету й що цей сюжет з’являеться у сновидiннях i життi великоi кiлькостi людей по всьому свiту.
Фройд каже про примус повторення та примус долi, але його послiдовники не вивчали цi iдеi аж так глибоко, щоб застосовувати iх до всього життевого шляху свого пацiента. Найактивнiшим психоаналiтиком, який систематично дослiджував життевий цикл людини вiд народження до смертi, е Ерiксон, i, природно, сила-силенна його висновкiв пiдтверджуються сценарним аналiзом. Загалом можна сказати, що сценарний аналiз е фройдистським, але не належить до психоаналiзу.
З-помiж усiх, хто передував сценарному аналiзу, Альфред Адлер найближче пiдiйшов до того, щоб висловлюватись як сценарний аналiтик:
«Якщо я знаю мету людини, то в загальних рисах розумiю, що станеться. Я здатен розташувати в належному порядку кожен з подальших ii рухiв… Мусимо пам’ятати, що людина пiд наглядом не знатиме, як повестися… якщо ii не зорiентують до певноi мети… що визначае те, який рятiвний круг iй треба кинути… психiчне життя людини створене так, щоб вписуватися в п’ятий акт як персонаж, вигаданий блискучим драматургом… кожне психiчне явище, здатне дати нам розумiння особи, можна зрозумiти i збагнути лише якщо розглядати його як пiдготовку до певноi мети… спробу отримати заплановану фiнальну винагороду й (таемний) життевий план… цей життевий план за
Сторінка 23
ишаеться в пiдсвiдомостi, тому пацiент може вiрити в невблаганну долю, а не у план, що готувався та продумувався впродовж тривалого часу, за який вiдповiдае лише вiн сам…Така людина робить висновки i примиряеться з життям, створюючи одне або кiлька «якби»: «Якби умови були iншими…»Єдинi винятки до цих тверджень, що iх може навести сценарний аналiтик, це: 1) життевий план зазвичай не е несвiдомим; 2) особа аж нiяк не едина, хто за нього вiдповiдае; 3) мету та спосiб ii досягнення (справжнi транзакцii) можна передбачити точнiше, нiж це заявляв Адлер[33 - См. прим. 31].
Нещодавно британський психiатр Р. Д. Лейнг описав у однiй з радiопередач бачення життя, що е дивовижно подiбним, навiть за своею термiнологiею, до теорii, що обговорюеться в цiй книжцi. Наприклад, вiн вживае слово «наказ» для суворого батькiвського програмування[34 - Уперше використано в цьому значеннi К. М. Штайнером (Transactional Analysis Bulletin 5:133, April 1966).]. Через те, що вiн поки що не опублiкував цi iдеi, iх годi належним чином оцiнити в нашому виданнi.
Утiм, набагато давнiшими за цi всi теорii е сценарнi аналiтики зi Стародавньоi Індii, якi грунтували своi прогнози здебiльшого на астрологii. Як дуже вдало сказано у «Панчатантрi» (близько
200 р. до н. е.):
П’ять якостей усiх людей
Із лона матерi iдуть:
Багатство й доля, вiк, знання,
Й те, як вони помруть[35 - Panchatantra, trans. A. W. Ryder. University of Chicago Press, 1925, p. 237. Хоча такi казки датують 200 р. до н. е., цю версiю взято з рукопису 1199 року, ймовiрно, з еврейськоi Бiблii. П’ятитомний оригiнал утрачено, але бiльшiсть казок повторюються в чотиритомному середньовiчному виданнi «Гiтопадеша». Деякi фахiвцi датують санскритський оригiнал 300 роком н. е.].
Нам треба внести лише невеличкi змiни, щоб узгодити це з новими даними:
Цi п’ять вiд предкiв взятi всi,
А шоста з лона йде:
Багатство й доля, вiк, знання,
І те, хто як помре.
Роздiл 4
Пренатальнi впливи
А. Вступ
Дiя сценарiю почалася багато столiть тому, коли життя вперше виокремилося з багнюки i почало передавати результати свого досвiду хiмiчно, за допомогою генiв, своiм нащадкам. Ця хiмiчна гiлка досягла своеi кульмiнацii на прикладi павука, який пряде свою дивну кругову геометрiю без жодних вказiвок, закрученi спiралi у хромосомах забезпечують його готовими робочими кресленнями, що з’еднують павутинням будь-який куток, де лiтають мухи[36 - Witt, P. N. and Reed, C. F. ’Spider-Web Building,’ Science 149:1190—1197, September 10, 1965.]. У його випадку сценарiй написано у виглядi фiксованих молекул органiчних кислот (ДНК), що передалися йому в спадок вiд батькiв, i вiн проводить свое життя як освiчений кiнчик пера, виконуючи iхнi iнструкцii без жодноi змоги вiдхилитись або полiпшити, за винятком впливу наркотикiв чи якихось iнших неочiкуваних випадкiв, що перебувають поза його контролем.
У людини гени теж визначають деякi моделi, що iх вона мусить дотримуватися без можливостi вiдхилення. Також вони встановлюють верхню межу для ii особистих прагнень: наскiльки багато вона може досягти як, наприклад, спортсмен, мислитель або музикант, хоча через великi чи малi психологiчнi бар’ери обмаль людей можуть повною мiрою використати свiй потенцiал навiть у цих сферах. Купа людей iз задатками великого бального танцюриста проводять свiй час «танцюючи» зi стравами для iнших у буфетi, а хтось iз генами математика перебирае папери у службовiй кiмнатi банку чи букмекерськоi контори. Проте в межах цих хiмiчних обмежень, хай якими вони е, кожна людина мае величезнi можливостi для визначення власноi долi. Одначе зазвичай це вирiшують за неi ii батьки ще задовго до того, як вiн чи вона може зрозумiти iхнi дii.
Мiрою того, як життя звiльнялося вiд жорстких хiмiчних моделей, поступово розвивались iншi способи регулювати поведiнку, здатнi компенсувати iхнiй брак. Найбiльш примiтивним серед них, iмовiрно, е iмпринтинг, що ледве на крок випереджае рефлекс[37 - Lorenz, K. Z. King Solomon’s Ring. Thomas Y. Crowell Company, New York, 1933.].Імпринтинг гарантуе, що органiзм немовляти автоматично йтиме слiдом за певним об’ектом i сприйматиме його як матiр – незалежно вiд того, чи дiйсно то його мати, чи просто жовта картка, яку протягнули повз нього на мотузочцi. Ця автоматична реакцiя допомагае забезпечити його виживання у стресовi моменти, але якщо вона зазнае невдачi, то може спричинити й проблеми.
Наступний крок зроблено, коли дитинчата вже залишалися зi своiми матерями й навчалися через гру; моделi поведiнки, що е надмiру складними чи занадто мiнливими для передачi через гени, можуть передаватися через навчання, що супроводжують грайливi укуси, кидки або ляпаси[38 - Bateson, G. ’The Message “This is Play”’. In Group Processes: Transactions of the Second Conference. (Bertram Schaffner, ed.) Josiah Macy, Jr. Foundation, New York, 1956.]. Потiм вiдбуваеться iмiтацiя й вiдповiдь на голосовi сигнали, тож молодняк може робити не лише те, що пiдказують йому гени та
Сторінка 24
ого навчили матерi, а й те, що вiн чув i бачив у реальному життi морiв, рiвнин i лiсiв.Тепер вiдомо, що майже кожен живий органiзм здатен до навчання. Бактерiю можна «навчати» у хiмiчний спосiб використовувати один вид цукру як замiнник до iншого. Майже всi тварини, починаючи вiд хробакiв, можуть навчитися психологiчно, через умовнi рефлекси, переживати новi та особливi моделi поведiнки. Можливо, у пiдсумку, цей спосiб е i хiмiчним, i залежить вiд гнучкiших типiв ДНК, анiж тi, що в генах. Але навчання потребуе наставникiв, а вони вже вiдрiзняються. Вони мають бути на голову або на вимiр вищими вiд органiзмiв, яких вони вчать. Це означае, що вони мусять бути прирученi. Приручення вiдрiзняеться вiд навчання так само, як кiшка вiд тигра. Приручення у випадку з тваринами означае, що вони повиннi слухатися свого господаря навiть тодi, коли його немае поруч. Це вiдрiзняеться вiд навчання, бо для навчання потрiбен зовнiшнiй стимул, щоб почати дотримуватися певноi моделi поведiнки, тимчасом як приручення гарантуе поведiнку, бо стимул е в мозку тварини. Дресирована тварина буде пiдкорятися, почувши голос господаря; прирученiй не треба чути цей звук, бо вiн вже е у ii мозку. Таким чином, диких тварин можна навчити виконувати трюки за командою дресирувальника, але привчити iх до лотка нелегко. Прирученi тварини йдуть далi; iх можна навчити поводитися так, як того хоче господар, навiть коли його немае поруч. Існують рiзнi ступенi прирученостi, i найбiльш слухняними з-помiж усiх тварин е людськi дiти.
Найрозумнiшi тварини – мавпи та люди (i, можливо, дельфiни теж) – мають iншу особливу здiбнiсть, яка називаеться винахiдливiстю. Це означае, що вони можуть робити те, чого ранiше не робив нiхто з iхнього виду: будь-що – вiд складання дерев’яних ящикiв один на один до зв’язування двох прутикiв разом, щоб зробити довший прут[39 - Zuckerman, S. Functional Afinities of Man, Monkeys, and Apes. Harcourt Brace & Company, New York, 1933.], i до встановлення якоiсь важкоi мети.
Цю прогресiю можна пояснити, припустивши, що ДНК еволюцiонуе, утворюючи бiльш поступливi та гнучкi форми. Почавши з крихких молекул генiв, яким неможливо було надати потрiбноi форми, а лише розбити, вона розтанула достатньо, щоб можна було вносити до неi легкi змiни за допомогою обережних повторюваних ударiв умовних рефлексiв, хоча ДНК i могла повернутися до попереднього стану, якщо час вiд часу iх не змiцнювати. Потiм вона пом’якшилася ще бiльше й могла вже записувати вiдлуння зниклих голосiв та подiй i зберiгати iх протягом усього життя, задовго пiсля того як вони були забутi. У ще гнучкiшiй формi вона стае двигуном для пам’ятi та свiдомостi. І в найбiльш чутливiй формi на сьогоднi вона змiщуеться й вiбруе вiд леготiв досвiду, даючи нам мислення та винахiдливiсть. Нiкому з нас, якi живуть нинi, невiдомо, що буде далi, коли ДНК стане ще витонченiшою у своiх реакцiях, але, можливо, колись нашi нащадки стануть тими дивовижними iстотами, про яких зараз можуть думати лише поети.
Людськi iстоти мають усi перелiченi здiбностi. Їхнi моделi поведiнки визначаються жорсткими рефлексами генiв, примiтивним iмпринтингом, дитячою грою й iмiтацiею, батькiвським навчанням, суспiльним прирученням та спонтанною винахiдливiстю. Сценарii охоплюють усi цi чинники. Типова людська iстота, яку назвемо «Єдер»[40 - Кожен (нiм.).], представляе майже кожного члена людськоi раси, з будь-якоi землi та клiматичноi зони. Вiн реалiзуе свiй сценарiй, тому що той насаджений його батьками в ранньому вiцi й залишатиметься в головi решту життя, хай навiть iхнiй голос «у плотi» зник назавжди. Цей сценарiй дiе як перфострiчка для комп’ютера або механiчного пiанiно, викликаючи реакцii в запланованому порядку тривалий час пiсля того, як людина, що зробила у нiй отвори, залишила сцену. А Єдер мiж тим сидить за пiанiно i, торкаючись пальцями клавiш, вважае, що це саме вiн веде народну баладу або урочистий концерт до вже запланованого фiналу.
Б. Впливи предкiв
Деякi сценарii можна простежити пiд час клiнiчноi бесiди аж до прабатькiв, i якщо родина мае задокументовану iсторiю, як це часто трапляеться з королями та iхнiми придворними, такий сценарiй може брати свiй початок тисячу рокiв тому. Поза сумнiвом, сценарii почали iснувати вiдтодi, як на землi з’явилися першi людиноподiбнi iстоти[41 - Simons, E. L. ’Some Fallacies in the Study of Hominid Phylogeny.’ Science 141: 879—889, September 6, 1963.], i немае пiдстав пiдозрювати, що iхнi сцени, акти та наслiдки були iншими, нiж зараз. Життевi шляхи египетських фараонiв, якi е першими надiйними бiографiями, поза сумнiвом, е типовими сценарiями. Історiя Аменхотепа IV, який змiнив свое iм’я на Ехнатон, е хорошим прикладом[42 - Порiвняйте з: Freud, S. Moses and Monotheism, Alfred A. Knopf, New York, 1939.У цьому випадку йдеться про вплив сценарiю Ехнатона на сценарiй Мойсея. Якщо говорити сценарною мовою, вiдстань у часi робить Ехнатона евгемером або «прабатьком» усiх iзраiльтян i iхнiй сценарiй повторюе його: його храми були зруйно
Сторінка 25
анi, а його послiдовникiв переслiдували чи вбивали. Сучаснi iзраiльтяни мають правильну антитезу до цього сценарiю, тобто використовують потрiбне озброення задля уникнення трагiчного кiнця. Іншим iм’ям Аменхотепага-Уа (крiм Ехнатона) було Нефер-Хеперу-Ра Уен-Ра, цi iероглiфи перекладаються приблизно як «Вiзьми свою лютню та скарабея i насолоджуйся сонцем», тодi як згiдно з картушем Ехнатона вiн обмiняв цi речi на корж i перо (рядковий символ № 12 та «дерева й рослини» № 33 у класифiкацii iероглiфiв Гольцгаузена). Хай там як, це схоже на сучасну змiну сценарiю у стилi хiпi: люди з гiтарами сумують за коржиком, натомiсть люди з коржем перетворюють його на гiтару.]. Завдяки своiй реформi вiн викликав i велич, i лють на своiх послiдовникiв. Якщо можна знайти iнформацiю про далеких предкiв або прабатькiв, це значно покращить аналiз сценарiю, але у звичайнiй практицi вiн здебiльшого починаеться з дiдусiв i бабусь.Те, наскiльки сильно можуть впливати дiдусi й бабусi, живi чи покiйнi, на життя своiх онукiв, е загальновiдомим i навiть увiйшло до прислiв’iв. Для доброго сценарiю – «Щоб зробити ледi, почнiть iз бабусi», для поганого – «Вiд голоти до голоти – вiдстань у три поколiння». Багато дiтей у ранньому вiцi не тiльки хочуть наслiдувати своiх предкiв, а й хотiли б бути ними[43 - Jones, E. ’The Phantasy of the Reversal of Generations.’ Papers on Psycho-Analysis, Fifth edition. Beacon Press, Boston, 1961. Тут Джонс описуе «комплекс дiда» – бажання дiтей стати батьками власних батькiв, що грунтуеться на переконаннi, нiби якщо вони ростимуть бiльшими, то iхнi батьки зменшуватимуться.]. Це бажання може не лише мати потужний вплив на iхнi життевi сценарii, а й спричинити серйознi непорозумiння у стосунках з батьками[44 - Abraham, K. ’Some remarks on the role of grandparents in the psychology of neuroses.’ Clinical Papers and Essays on Psycho-Analysis. Basic Books, New York, 1955. Абрагам описуе тут саме те, що називаеться «сценарною фантазiею», коли хлопчик плануе свое життя на казковому рiвнi.]. Зокрема, кажуть, що американськi матерi пiдтримують своiх батькiв бiльшою мiрою, нiж чоловiкiв, i заохочують синiв бути схожими на дiдуся, а не на тата[45 - Erikson, E. Childhood and Society. Loc. cit.].
Найбiльш продуктивне запитання, яке можна поставити щодо впливiв предкiв: «Ким були вашi дiдусь i бабуся?» Зазвичай на це питання дають чотири типи вiдповiдей.
1. Гордiсть за предкiв. Переможець або «принц» вiдповiдатиме буденно: «Моi предки були королями Ірландii» чи «Мiй прапрадiд був головним рабином Люблiна». Очевидно, хто говорить, той мае «дозвiл» iти стопами цих предкiв i стати видатною особистiстю. Проте якщо цi слова сказано з урочистою або зарозумiлою iнтонацiею, то ця людина, ймовiрно, е невдахою чи «жабою» i використовуе свiй родовiд задля того, щоб виправдати власне iснування, бо сама вона не мае «дозволу» на те, щоб у чомусь перевершити власних предкiв.
Якщо вiдповiдь звучить так: «(Моя мама завжди менi казала) Моi предки були iрландськими королями, ги-ги!» або «(Моя мама завжди менi казала) Мiй прапрадiд був головним рабином, ги-ги!» – ii зазвичай дають iз позицii «не дуже добре»; то тому, хто говорить, дозволено наслiдувати славетних предкiв, але лише iхнi невдалi сторони. Цi вiдповiдi можуть означати: «Я напився як iрландський король, i це робить мене схожим на нього, ги-ги!» або «Я бiдний як головний рабин, i це робить мене схожим на нього, ги-ги!» У таких випадках програмування в дитинствi було таким-от: «Ти походиш вiд iрландських королiв, а вони були великими п’яницями» чи «Ти походиш вiд головного рабина, а вони були дуже бiднi». Це рiвнозначно вказiвцi: «Будь, як твiй славетний предок…» iз чiтким пiдтекстом вiд матерi: «…тому пий багато, як твiй батько» або «тож i не треба заробляти грошi, твiй батько ж не заробляе».
У всiх цих випадках предок е сiмейним евгемером[46 - Berne, E. The Structure and Dynamics of Organizations and Groups. Loc. cit., pp. 98—101.], героiчним взiрцем з минулого, якого можна наслiдувати, але не можна перевершити. І всi цi випадки е рiзними способами, в якi люди дають собi раду з евгемерами.
2. Ідеалiзацiя. Вона може бути романтичною чи парадоксальною.
Отже, переможець може сказати: «Моя бабуся була чудовою домогосподаркою» чи «Мiй дiд прожив до 98 рокiв, не втратив жодного зуба й не мав анi одноi сивоi волосини». Це чiтка вказiвка на те, що той, хто говорить, хотiв би йти романтичними слiдами свого предка й будуе на цьому власний сценарiй. Невдаха проявлятиме парадоксальну iдеалiзацiю: «Моя бабуся була суворою, прагматичною жiнкою, але в старостi ii охопив маразм». Це чiткий натяк, що вона, можливо, i запала в маразм, але була найрозумнiшою жiнкою у психiатричнiй лiкарнi; бiльше того, що це е i сценарiем пацiентки – бути найрозумнiшою жiнкою у психiатричнiй лiкарнi. На жаль, цей план зустрiчаеться так часто, що конкуренцiя у психлiкарнях за право бути найрозумнiшою жiнкою в палатi може стати доволi напруженою, бурхливою i тривожною.
3. Суперництво. «Мiй д
Сторінка 26
д впливав на мою бабусю» або «Мiй дiд був слабаком, який дозволяв крутити ним кожному». Часто це «невротичнi» реакцii, що iх психоаналiтики тлумачать як бажання дитини бути сильнiшою за батькiв. «Дiдусь – единий, хто може суперечити моiй матерi, тож я хочу бути, як вiн» або «Якби я був на мiсцi батька мого батька, то не був би боягузом, я б йому показав». Клiнiчний випадок, описаний Карлом Абрагамом свiдчить про сценарний характер таких соцiальних настанов, коли хлопчик захоплено мрiе про те, щоб стати принцом уявного королiвства, яким править король, схожий на його батька. Паралельно в цих мрiях iснуе i батько короля, який набагато могутнiший за нього самого. Одного разу, коли мати покарала цього хлопчика, вiн сказав: «А тепер я одружуся з бабусею». Таким чином, його таемний (але не несвiдомий) план грунтувався на казцi, у якiй вiн стае дужчим за батькiв, ставши власним дiдусем.4. Особистi переживання. Це стосуеться справжнiх транзакцiй мiж дiтьми та iхнiми дiдусем i бабусею, якi мають потужний вплив на формування сценарiю дитини. Бабуся може кудись вiдправити онука, щоб той став героем[47 - Гелен Дойч описуе три типи «доброi бабусi» й жахливу «погану бабусю» або вiдьму, в роздiлi, що присвячуеться клiмактеричному перiоду, у книжцi The Psychology of Women, Volume Two. Grune & Stratton, New York, 1945.], або, з iншого боку, дiдусь може спокусити онучку-школярку i перетворити ii на Червону Шапочку.
Загалом, як свiдчить мiфологiя та клiнiчний досвiд, до дiдуся й бабусi ставляться з благоговiнням або жахом, так само, як до батькiв ставляться з захопленням чи страхом. Цi примiтивнiшi почуття благоговiння й жаху впливають на формування дитячоi картини свiту пiд час раннiх етапiв створення сценарiю[48 - Антропологи краще, нiж iншi групи, усвiдомлюють важливiсть впливу дiдусiв i бабусь на кар’еру дитини – впливу, який не тiльки чiтко розпiзнаеться, а й дуже ритуалiзуеться в малих примiтивних суспiльствах, особливо тих, що мають тотеми. Дивiться, наприклад: Ashley-Montagu, M. F. Coming Into Being Among the Australian Aborigines. George Routledge & Sons, London, 1937, and Roheim, G. Psychoanalysis and Anthropology. Loc. cit.].
В. Здатнiсть до заплiднення
Середовище, в якому був зачатий Єдер, може неабияк впливати на визначення його життевого плану та остаточноi долi. Це середовище починаеться зi шлюбу його батькiв, якщо такий був. Інодi молода пара одружуеться, маючи палке бажання народити сина i спадкоемця. Зокрема, це може статись, якщо шлюб улаштовують або заохочують iхнi родини, особливо якщо е що успадковувати, наприклад, королiвство чи корпорацiю. Потiм син виховуеться згiдно зi своiм статусом у життi й набувае усiх навичок, що личать королевi або президенту. Таким чином, йому вручають уже написаний сценарiй i зречення його може вимагати героiзму. Якщо первiстком у таких випадках стае дiвчинка, а не хлопчик, вона може зiткнутися з труднощами; часто це можна побачити на прикладi доньок-первiсткiв банкiрiв, яких кидають напризволяще, i вони стають лесбiйками, стриптизерками або дружинами марнотратних та безвiдповiдальних представникiв богеми чи ледарiв з довiрчих фондiв. У деяких ситуацiях батько може навiть розлучитися з матiр’ю, якщо вона не народить хлопчика, залишаючи доньок з почуттям первiсноi провини за те, що вони народилися жiнками.
З iншого боку, батько, можливо, не мае намiру брати шлюб з матiр’ю i тiкае зi сцени, щоб не бути нiколи почутим, щойно вона оголосить про свою вагiтнiсть. Це змушуе молодого героя йти власним шляхом майже вiд дня народження. Інодi дитину покидае мати. Однак навiть батьки-скнари можуть прийняти небажану дитину, бо вона дозволяе сплачувати менше податку за прибуток або претендувати на соцiальну допомогу. Пiдлiток може добре це усвiдомлювати, тож коли його запитати, хто вiн або яким е його сценарiй, вiн вiдповiсть: «Я податкова пiльга (або заявка на отримання соцiальноi допомоги)».
Якщо дитину вже давно бажали зачати, то палке бажання батькiв може призвести до того, що вони присвячуватимуть iй життя ще до ii народження, як це бувае у багатьох легендах про знаменитих людей i казках, таких як казка про Рапунцель: iще один випадок, коли реальне життя нагадуе лiтературу або, як сказав Оскар Вайльд, природа наслiдуе мистецтво. Це порушуе й iншi цiкавi сюжетнi питання, що запускають цiлу гаму трагедii та романтики. Що, якби Ромео зачав дитину, Офелiя народила або Корделiя завагiтнiла? Що сталося б з iхнiми нащадками? Нащадки Медеi та маленькi принци у лондонському Тауерi е найвiдомiшими прикладами дiтей, якi стали жертвами сценарiiв своiх батькiв, так само, як i маленькi дiвчатка й хлопчики, яких продають у сексуальне рабство в арабських краiнах i про яких вiдомо щонайменше[49 - O’Callaghan, S. The Slave Trade Today. (Including a debate in the House of Lords, Thursday, July 14, 1960.) Crown Publishers, Inc., New York, 1961.].
Вмiння порозумiтися щодо самого зачаття можна назвати пiдходом до заплiднення. Як це сталося: випадково, через пристрасть, любов,
Сторінка 27
асильство, обман чи було пов’язане з ворожiстю або вiдмовою? Якщо один iз цих варiантiв правильний, то якими були передумови й пiдготовка до такоi подii? Якщо зачаття було запланованим, то як воно планувалося: врiвноважено чи радiсно, просто чи по-книжковому, з купою розмов або через сильний мовчазний зв’язок? Як трактуеться секс – як щось брудне, звичайне, священне чи веселе? Таким самим може бути i ставлення до дитини. Чи були спроби перервати вагiтнiсть? Чи було таких спроб кiлька? Скiльки абортiв або спроб переривання зробили пiд час попереднiх вагiтностей? Є незлiченна кiлькiсть питань iз рiзною мiрою проникливостi, i всi цi чинники можуть вплинути на сценарiй ще не народженоi дитини. Одна з найбiльш поширених ситуацiй чудово описана в популярному вiршику:Один собi хлопчик на свiтi жив,
Який народитися тут не хотiв.
Можливо, його б тут нiхто й не побачив,
Якби хтось iз батькiв не напартачив,
Купивши надiрваний презерватив.
Навiть ця скромна генеалогiя не е такою по-сумному простою, як здаеться, оскiльки iснуе кiлька ймовiрностей. Наприклад, одна справа, якщо жоден з батькiв не знав, що презерватив був дефектним; iнша – якщо мати знала й не сказала про це батьковi; i геть зовсiм iнша, якщо про це знав батько, та не сказав матерi.
Якщо ж глянути на позитивнi моменти, то е випадки, коли обое батькiв хочуть дiтей i приймуть iх, хоч хто народиться – хлопчик чи дiвчинка. Якщо жiнка, яка вирiшила ще дiвчинкою, що ii мрiею е вийти замiж i виховувати дiтей, зустрiчае чоловiка, який ухвалив те саме рiшення у дитинствi, то iхнi дiти матимуть гарний старт у життi. Бiологiчнi труднощi, що виникають у процесi зачаття, можуть зробити дитину ще дорожчою: якщо у жiнки не раз трапляються викиднi або чоловiк мае низький рiвень сперматозоiдiв, через що зачаття затримуеться протягом багатьох рокiв, тодi, як уже зазначено, до дитини можуть ставитися як до дива. З iншого боку, до сьомоi доньки поспiль або сьомого сина ставитимуться зi змiшаними почуттями, i, можливо, вiн чи вона почне життя як об’ект жартiв у сiм’i.
Г. Становище пiд час народження
Найважливiшим чинником тут е сценарii батькiв. Чи вписуеться туди Єдер? А може, в нього не та стать чи вiн народився невчасно? Можливо, за сценарiем батька, вiн мае стати науковцем, а стае натомiсть футболiстом? Або навпаки. Чи узгоджуються в цьому планi сценарii матерi й батька, чи вони мають протилежнi сподiвання? Також е традицii, про якi вiн довiдаеться з казок та реального життя. Наймолодший син мае дiяти як дурень, доки не трапиться протистояння, у якому вiн переможе своiх братiв. Якщо вiн стане сьомим сином сьомого сина, то майже змушений бути пророком. Ба бiльше, сценарii батькiв можуть передбачати, що один з iхнiх дiтей прославить або покарае iх, а отже, стане чи то колосальним успiхом, чи то колосальною невдачею. Часто ця честь надаеться первiстку[50 - Є значна кiлькiсть лiтератури про становище людини пiд час народження. Першим систематичним дослiдженням, iмовiрно, було English Men of Science (1874) Ф. Гальтона (F. Galton). Вiн виявив, що в його популяцii переважають лише сини та сини-первiстки. З iншого боку, Адлер у статтi про «Сiмейнi сузiр’я» твердить, що «наймолодша дитина зазвичай е своерiдним типом» (Understanding Human Nature). Одна з найцiкавiших дискусiй на цю тему започаткована В. Д. Альтусом (W. D. Altus) у Science 151:44—48, January 7, 1966. Пiсля його статтi була опублiкована серiя «Листiв до редактора»: Science 152: 1177—1184, May 27, 1966.]. Якщо сценарiй матерi передбачае, що у поважному вiцi вона буде самотнiм iнвалiдом, то одного з дiтей мусять готувати з народження до того, що вiн чи вона залишиться й доглядатиме ii, тимчасом як iнших навчають розiйтися по свiту i зiграти ролi невдячних дiтей. Якщо сорокарiчний парубок-син або незамiжня донька вирiшать зламати сценарiй, виiхавши з дому чи, що гiрше, взявши шлюб, мати цiлком зрозумiло вiдреагуе сильними нападами хвороби, вартими спiвчуття. Про сценарну природу таких ситуацiй свiдчить поширена змiна настрою, коли мати «неочiкувано» заповiдае невдячним дiтям бiльшу частину грошей, залишаючи жалюгiднi копiйки вiдданiй дитинi.
Загальне правило полягае в тому, що за iнших однакових умов дiти дотримуватимуться батькiвського сценарiю щодо групування сiм’i, i це найкраще можна продемонструвати на прикладi найпростiших чинникiв: кiлькостi та вiковоi рiзницi. (Стать дiтей не береться до уваги, оскiльки е поза контролем батькiв – на щастя, бо це один зi способiв зламати сценарii, що передаються вiд поколiння до поколiння, щоб бодай дiти мали новий шанс.) Ретельне опитування серед низки родин вiдкрие дивовижне число «збiгiв» у цьому планi.
Таке генеалогiчне дерево показане на рисунку 5. У родинi Ейблiв було трое хлопчикiв: Кел, Гел i Вел. Коли народився Вел, Геловi було чотири, а Келовi – шiсть, отже, iхня вiкова рiзниця становить 0—4—6. Їхнiй батько Дон був найстаршим серед трьох дiтей з рiзницею 0—5—7. Їхня мати Фен була найстаршою з-помiж трьох сестер з рiзницею 0—
Сторінка 28
—5. Їi двое сестер, Нен i Пен, також мали по трое дiтей кожна. Мати Фен була старшою з двох сестер з рiзницею 0—6 i викиднем у цьому промiжку. Можна побачити, що цi всi трiйки розташованi у промiжку вiд 5 до 7 фертильних рокiв[51 - Важко дiстати задовiльнi данi переписiв, щоб оцiнити важливiсть збiгiв у родинi Ейблiв зi статистичного погляду. Один набiр даних, отриманих Президентським дослiдницьким комiтетом iз соцiальних тенденцiй (1933), процитовано в книжцi Pressey, S. L., Janney, J. E., & Kuhlen, R. G. Life: A Psychological Survey (Harper & Brothers, New York, 1939). У тогочасному Чикаго лише 42 родини з 1000 складалися з чоловiка, дружини та трьох дiтей, тому ймовiрнiсть виникнення шести таких комбiнацiй, що зростають паралельно i прямо, якi (за винятком викидня) показанi на рисунку 5, не е аж такою випадковiстю. Якщо вилучити з чиказьких даних усi родини без дiтей, то поширенiсть зазначеноi комбiнацii зростае до 90 на 1000 або приблизно 1 з 10. На цiй пiдставi можна сказати, що приблизна ймовiрнiсть того, що генеалогiчне дерево на рисунку 5 пояснюеться лише випадковiстю, становить 1 зi 106, тимчасом як фактичне поширення таких неправдоподiбних випадкiв серед моiх пацiентiв становить 1 з 5. Це вказуе на те, що тут маемо справу з впливом «iнформацii» або програмування, i це саме той тип програмування поведiнки, який ми називаемо «сценарiем». Якщо розглядати, крiм того, регулярну нерiвномiрнiсть надзвичайно коротких фертильних перiодiв на рисунку 5, ця е дуже посиленою.].Цей тип генеалогiчного дерева показуе, що деякi люди схильнi наслiдувати своiх батькiв у плануваннi сiм’i, у тому, що стосуеться кiлькостi дiтей та вiковоi рiзницi мiж ними. Розгляньмо деякi можливi «сценарнi вказiвки», що могли надiйти вiд Дiдуся й Бабусi у цьому конкретному випадку:
а) «Коли ти виростеш, народи трьох дiтей, а потiм роби, що хочеш». Це найгнучкiший варiант, що не передбачае поспiху або примусу. Страх перед «провалом сценарiю» i втратою любовi матерi може виникнути лише в тому випадку, якщо Фен досягне менопаузи, не встигнувши народити трьох дiтей, яких вiд неi вимагають. Але зауважте, що Фен не е вiльною, якщо не народить третю дитину. Це сценарiй «Якщо не».
б) «Коли виростеш, народи принаймнi трьох дiтей». У цьому випадку немае примусу, але може бути поспiх, особливо якщо Дiдусь або Бабуся жартують про фертильнiсть Фен. Це сценарiй «З вiдкритим кiнцем», оскiльки Фен вiльна мати скiльки завгодно дiтей пiсля того, як народить третю дитину.
в) «Коли виростеш, народи не менше трьох дiтей». Тут немае поспiху, але е примус, оскiльки Дон та Фен можуть хвилюватися через подальшi вагiтностi пiсля того, як народяться трое дiтей. Це сценарiй «Пiсля», оскiльки вiн передбачае, що, якщо народяться iншi дiти пiсля третьоi, можуть виникнути проблеми.
А тепер розгляньмо погляд Фен на те, чи слiд iй народжувати четверту дитину, Педвара, згiдно з будь-якою з цих вказiвок. Вказiвка «а» означае: «Цi першi трое дiтей належать Бабусi, i мають виховуватися в ii стилi». Тодi Педвар е власним сином Фен i вона може виховувати його так само, як Кела, Гела й Вела або по-iншому. З ним Фен може використати власну автономiю, i вiн може вирости самостiйнiшим за iнших. Фен може ставитися до нього так само, як ставилася до своеi ляльки Реггедi Енн. Реггедi Енн була ii власною особливою лялькою, яку вона любила, коли була маленькою, тимчасом про iнших ляльок треба було дбати так, як казала Бабуся. Іншими словами, Реггедi Енн могла пiдготувати «сценарний слот» для Педвара, який Фен може заповнити пiсля того, як виконае свiй обов’язок щодо Бабусi. Вказiвка «б» схожа на «а», за винятком того, що Бабуся мае бiльше влади над Педваром, анiж за планом «а», оскiльки вiн може розглядатися радше як додатковий бонус, подарований нею, нiж як вiльний вибiр. За планом «в» Педвар опиняеться у складному становищi, оскiльки народити його означае не послухатися Бабусю; тому вiн мае виховуватись як «небажана» дитина – зухвало, нiяково або з почуттям провини. У такому випадку, якщо наш принцип дii е правильним, люди навколо нього знову i знову помiчатимуть, наскiльки вiн вiдрiзняеться вiд трьох старших братiв.
Рисунок 5
Наступний пункт, який ми розглянемо, – це iгри, що в них грають батьки, визначаючи розмiр своiх сiмей. Наприклад, Джиннi була найстаршою з одинадцяти дiтей, i ii мати Неннi скаржилася, що останнi п’ятеро дiтей були небажаними. Наiвно було б припускати, що Джиннi запрограмують мати шестеро дiтей. Їi запрограмували мати одинадцятеро дiтей i скаржитися, що останнi п’ятеро були небажаними. У цьому випадку вона змогла б грати в iгри «Як завжди», «Змучена» та «Фригiдна жiнка» у поважному вiцi, так само, як ii мати. Насправдi цим прикладом можна скористатись як тестом на психологiчний досвiд. На запитання «Одна жiнка мала одинадцятеро дiтей i скаржилася, що останнi п’ятеро були небажаними. Скiльки дiтей, найiмовiрнiше, матиме ii найстарша донька?» сценарний аналiтик вiдповiсть: «Одинадцять». Люди, якi вiдповiдають «Шiсть», матиму
Сторінка 29
ь труднощi з розумiнням та прогнозуванням людських реакцiй, оскiльки ця вiдповiдь припускае, що важлива поведiнка на кшталт повсякденноi е «рацiонально» вмотивованою, а це не так. Зазвичай вона визначаеться Батькiвськими вказiвками у сценарii.Пiд час дослiдження цього аспекту батькiв пацiента запитували, по-перше, скiльки вони мають братiв i сестер; по-друге, скiльки дiтей вони хотiли б мати; i по-трете (адже, як знае будь-який акушер, е багато втрачених можливостей), скiлькох вони реально очiкують. Якщо батьки розумiють, як вiдрiзняти своi Я-стани, значно бiльше iнформацii можна дiстати, поставивши запитання у структурнiй формi: «Скiльки дiтей (хоче, очiкуе) мати ваш (Батько, Дорослий, Дитина)?» Це може виявити прихованi конфлiкти мiж трьома Я-станами i мiж двома батьками, якi поважним чином впливають на сценарнi вказiвки, що iх вони дають пацiентовi. Ще складнiший варiант цього запитання з вiдповiдним збiльшенням здобутоi iнформацii (якщо батьки мають належну освiту, щоб зрозумiти це запитання) – це дванадцятигранна форма замiсть шестигранноi: «Скiльки дiтей (хоче, очiкуе) мати ваш(а) (турботливий(а), схильний(а) до контролю Батько (Мати) i ваша (природна, адаптована, бунтiвна) Дитина?»[52 - Можливо, це складно зрозумiти, але тi, хто вивчае розмiр сiм’i, абсолютно нездатнi представити надiйнi уявлення, виходячи з iснування единоi або «iнтегрованоi» особистостi. У своiх iнтерв’ю вони вживають такi термiни, як «iдеальнi», «бажанi» та «передбачуванi» родини. Цi поняття приблизно вiдповiдають уявленням Батька, Дитини й Дорослого. Утiм, «багато дружин, якi сказали, що «не дуже хотiли» iншу дитину перед останнiм зачаттям, також сказали… що якби вони могли мати ту кiлькiсть дiтей, яку хочуть, а потiм зупинитися, вони все одно мали б стiльки, скiльки мають зараз i навiть бiльше». Дискусiя полягае в тому, чи можна «надмiрну фертильнiсть» прирiвняти до «небажаноi вагiтностi». Проте фахiвець iз транзакцiйного аналiзу знае, що в кожнiй опитанiй особi е щонайменше три рiзнi людини, якi можуть «хотiти», «дуже хотiти» або «не хотiти» бiльше дiтей, i всi вони можуть мати щодо цього рiзну думку, тож анкети на цю тему, якi не беруть до уваги Я-стан, пропускають те, що мае вирiшальне значення. Дискусiю навколо таких анкет дивiться у статтi: Barish, N. H. ’Family Planning and Public Policy: Who is Misleading Whom?’ Science 165:1203—1204, September 19, 1969.]
Що ж до самого пацiента, то тут найбiльш корисним запитанням, на яке вiн, найiмовiрнiше, мае вiдповiдь, буде: «Яким було ваше становище в сiм’i?» – що йде вiдразу пiсля запитання «Коли ви народилися?» Точнi днi народження найближчоi старшоi i наступноi молодшоi за нього дитини треба з’ясувати для того, щоб вiкову рiзницю можна було вирахувати з точнiстю до мiсяцiв, якщо дiти народилися невдовзi одне пiсля одного. Якщо хтось потрапляе у свiт, що вже зайнятий братом чи сестрою, то для його сценарних рiшень мае серйозне значення, старший цей родич на 11 мiсяцiв, 36 мiсяцiв, 11 рокiв або 20 рокiв. Ця вiдмiннiсть залежатиме не тiльки вiд його (ii) взаемин iз цим братом чи сестрою, але також i вiд ставлення батькiв до вiковоi рiзницi мiж дiтьми. Цi самi два мiркування стосуються й наступноi молодшоi дитини: важливо знати достеменний вiк пацiента – наприклад, 11 мiсяцiв, 19 мiсяцiв, 5 рокiв або 16 рокiв у момент, коли з’явилася чергова дитина. Загалом, усi брати й сестри, що народилися до того, як пацiент вiдсвяткував свiй сьомий день народження, матимуть вирiшальний вплив на його сценарiй, i одним з важливих чинникiв постае вiкова рiзниця мiж ними з точнiстю до мiсяцiв, оскiльки, як зазначалося вище, це впливатиме не лише на його власне ставлення, а й на ставлення його батькiв. Вартi уваги варiацii виникають, якщо пацiент е одним iз близнюкiв чи двiйнят або народився до чи пiсля них.
У певних випадках, якщо пацiент цiкавиться астрологiею, метеорологiею й агiологiею, достотна дата його народження матиме велике значення для сценарiю. Це особливо важить, якщо його батьки мають такi самi зацiкавлення.
Г. Сценарii народження
Отто Ранк вважав, що обставини самого народження, «травма народження», накладають вiдбиток на психiку дитини й повторюються пiзнiше у символiчнiй формi, зокрема як прагнення повернутися до блаженного миру в утробi матерi, як це описав його послiдовник Фодор[53 - Fodor, N. The Search for the Beloved. Hermitage Press, New York, 1949.].Якщо це було так, то страхи й бажання, що виникають пiд час проходження пiд склепiнням, де нiхто не може пройти знову, без сумнiву стануть важливим елементом сценарiю. Можливо, так i вiдбуваеться, але перевiрити це жодним чином неможливо, навiть порiвнюючи пологи з кесаревим розтином та звичайнi. Отже, вплив «травми народження» на життевий сценарiй залишаеться в царинi гiпотез. Власне, сценарii, що нiбито спираються на справжнiй факт пологiв з кесаревим розтином, е непереконливими, як i iхнi театральнi аналоги. Як i в «Макбетi», цю подiю використовують просто як гру слiв або ребус, foetus ex machina[54 - Плiд
Сторінка 30
з машини (лат.) – перефразування вислову deux ex machina («Бог з машини»), що означае прийом в античнiй драматургii, який е несподiваним поворотом у фабулi завдяки втручанню могутнiших сил чи обставин.], а не як створення серйозного пiдгрунтя до сценарiю. Одначе цiлком можливо, що дитина, якiй сказали пiзнiше, що ii народили через кесарiв розтин, i яка розумiе, щ? це означае, може якимось чином включити цей факт до свого сценарiю i розвинути його, дiзнавшись, ким були ii видатнi попередники. Щоб ухвалити рiшення з цього питання, треба зiбрати слушнi клiнiчнi випадки.На практицi двома найпоширенiшими сценарiями народження е «сценарiй Знайди» та «сценарiй Розiрваноi Матерi». Сценарiй Знайди виникае з фантазiй названих або навiть рiдних дiтей про своiх «справжнiх» батькiв i проявляеться у виглядi певноi версii Мiфу про народження героя, описаного Отто Ранком у однойменнiй книжцi[55 - Rank, O. The Myth of the Birth of the Hero. Loc. cit.]. Сценарiй Розiрваноi Матерi також е поширеним i, як свiдчить мiй досвiд, з однаковою частотою трапляеться у представникiв обох статей. Основа до цього сценарiю закладаеться тодi, коли мати розповiдае дитинi, що вона хворiе, вiдтодi як вiн чи вона народилася; або, у жорстокiшiй формi, що народження дитини завдало iй серйозноi травми i вона вже нiколи не буде такою, як ранiше. Реакцiя дитини та ii сценарiй грунтуються на власних спостереженнях у цьому питаннi. Якщо мати дiйсно залишаеться iнвалiдом або калiкою протягом усього життя дитини, то особа почуватиметься змушеною взяти на себе цiлковиту вiдповiдальнiсть за це, i жоднi мiркування Дорослого не переконають ii Дитину, що це не ii рук справа. Але якщо погiршення непомiтнi й, зокрема, якщо хтось iз родини, надто ж батько, натякае чи стверджуе, що хвороба фальшива, то сценарiй пацiента буде заповнений двозначнiстю, лицемiрством та зловживанням. Інодi мати не висувае жодних звинувачень, але дозволяе iх робити батьковi, бабусi чи тiтцi. Тодi цей сценарiй розвиваеться за участю трьох гравцiв, з важливими повiдомленнями й оголошеннями, зазвичай «поганими новинами», якi приносить третя сторона. Легко побачити, що там, де сценарiй Знайди проявляеться як Мiф про народження героя, а сценарiй Розiрваноi Матерi е Мiфом про Народження Негiдника, людина з народження обтяжена жахливим злочином матеревбивства. «Мати померла, народжуючи мене» – такий тягар дуже важко витримати будь-кому без сторонньоi допомоги. Якщо ж мати була травмована чи мае грижу сечового мiхура, ii нiколи не пiзно прооперувати i краще менше розповiдати про це згодом.
Д. Імена та прiзвища
У своiй книжцi «Як не називати дитину» Роджер Прайс перелiчуе поширенi американськi iмена й одним реченням описуе тип особистостi, пов’язаний з кожним. Точнiсть або принаймнi правдоподiбнiсть його описiв становлять чималий iнтерес для сценарного аналiзу. Немае сумнiву, що в багатьох випадках iмена, скороченi форми iмен, чи прiзвиська, чи будь-яке iм’я, яке дали невинному немовлятi, е чiткою вказiвкою на те, яким хочуть бачити його життя батьки; йому (iй) доведеться боротися з цим впливом, який триватиме i в iнших формах, якщо вiн чи вона вiдхилиться вiд очевидного натяку[56 - Price, R. What Not To Name the Baby. New York, 1904. Г. Л. Менкен дае багато прикладiв, що викривають «сценарнi» iмена у книжцi: The American Language, Alfred A. Knopf, New York (1919), 4th edition, 1949, Chapter 10, especially pp. 518 ff.]. Як iндикатори сценарiiв, iмена найчастiше чiпляються за дитину в середнiй школi, де хлопчик або дiвчинка дiзнаеться про своiх славетних тезок у мiфах чи iсторii або де його (ii) однокласники бiльшою чи меншою жорстокiстю переконують iх у прихованому сенсi iхнiх iмен. Це те, що батькам слiд проконтролювати та передбачити.
Є чотири шляхи, коли iм’я може стати частиною сценарiю: цiлеспрямований, випадковий, ненавмисний i неминучий.
1. Цiлеспрямований. Це iм’я може бути дуже спецiалiзованим, наприклад, Септiмус С. (став професором класичноi фiлософii), Гален Е. (став лiкарем[57 - Нинi редактором «Анатомii» Грея (Gray’s Anatomy) е Чарлз Майо Госс (Charles Mayo Goss).]), Наполеон (став капралом) або Ісус, поширене iм’я у Центральнiй Америцi. Або це може бути якийсь варiант поширеного iменi. Чарлз i Фредерик були королями й iмператорами. Хлопчик, якого мати незмiнно називае Чарлзом або Фредериком i який наполягае, щоб так само його називало й оточення, живе зовсiм по-iншому, нiж той, кого називають Чаком або Фредом, тимчасом як Чарлi й Фреддi, ймовiрно, будуть зовсiм iншоi мастi. Коли хлопчика називають на честь батька або дiвчинку на честь матерi, то це зазвичай цiлеспрямований вчинок батькiв, який накладае на дiтей зобов’язання, до виконання яких вони можуть бути байдужими, ба навiть активно бунтуватимуть проти цього, тому ввесь iхнiй життевий план буде просякнутий легкою гiркотою чи сильною образою.
2. Випадковий. Дiвчинку називають Дурлiн або Аспазiею, а хлопчика Мармадьюком; у них може все бути гаразд в одному штатi або школi, але якщо iхнi батьки ризи
Сторінка 31
нуть кудись переiхати, то дiтей можуть змусити рiзко втямити сенс своiх iмен i зайняти щодо них певну позицiю. Те саме може статися з хлопчиком на iм’я Лiнн i дiвчинкою на iм’я Тонi.3. Ненавмисний. Імена, схожi на прiзвиська тварин на кшталт Баб, Сiс або Джунiор можуть i не прилiпитися до людини, але часто бувае саме так, i людина залишаеться Бабом, Сiсом або Джунiором на все життя, байдуже з власноi волi чи вимушено.
4. Неминучий. Прiзвища – це iнше питання, оскiльки батьки не мають великого вибору, окрiм того, що дiсталося iм вiд предкiв. Існуе багато шляхетних европейських прiзвищ, що мають нецензурне звучання в англiйськiй мовi; як похмуро зауважив один чоловiк: «Менi пощастило. У моему прiзвищi лиш одне брудне слово». Особливо звертали на це увагу в середнiй школi, де вiн потерпав не лише вiд принижень, що випадають на долю iммiгрантiв, а й був готовим об’ектом для непристойних жартiв. Але i в дiловому свiтi вiн вiдчув, що його прiзвище не е плюсом. Деякi люди у такiй прикрiй ситуацii вважають, що вони проклятi своiми предками i вiд народження приреченi бути невдахами. З iншого боку, Христос теж не рiдкiсне прiзвище, i це створюе сценарну проблему, хоча й iншого гатунку, для хлопчикiв, якi ходять до церкви. Недивно, що Г. Гед i В. Р. Брейн[58 - В оригiналi обiгруються англiйськi слова head (голова) та brain (мозок)] обидва стали вiдомими неврологами.
Крiм запитань «Хто вибрав ваше iм’я?» i «Звiдки походить ваше прiзвище?» пацiента слiд також у кожному випадку запитувати: «Чи ви колись читали, що написано у вашому свiдоцтвi про народження?» Якщо нi, то пацiента слiд проiнструктувати, щоб вiн зробив це, або ще краще, принiс документ психiатру. Приблизно в 50 вiдсоткiв людей свiдоцтва про народження викликають подив, коли вони вперше уважно iх читають, виявляючи, що щось прогавили, хибно зрозумiли, або знаходячи iнформацiю, про яку не знали. Часто iм’я у документi вiдрiзняеться вiд того, яким iх називали все життя, i тим бiльшим е iхне приголомшення або смуток. Майже всi цi несподiванки кидатимуть додаткове свiтло на сценарii батькiв та середовище, у якому народився пацiент.
Роздiл 5
Ранне дитинство
А. Раннi впливи
Перше програмування сценарiю вiдбуваеться пiд час перiоду годування груддю у формi коротких протоколiв, що пiзнiше можуть бути перетворенi на складнi драми. Зазвичай це сцени за участю двох учасникiв – дитини й матерi, втручання чужих спостерiгачiв е мiнiмальним або вiдсутнiм; цi сцени мають такi характернi для грудного годування назви, як «Публiчний виступ», «Щоразу, як ти готовий(а)», «Щоразу, як я готова», «Поспiшай», «Хто кусаеться, той залишаеться нi з чим», «Поки мама палить», «Перепрошую, телефон дзвонить», «Чому вiн (вона) хвилюеться?», «Мало нiколи не бувае», «То одне, то iнше», «Вiн (вона) зблiд(ла)», «Хай не квапиться», «Ну хiба вiн (вона) не милий(а)?», «Золотi митi любовi та згоди», «Колискова».
Трохи складнiшими е вiдповiднi сцени у ваннiй у тих самих сiм’ях: «Іди глянь, який(а) вiн (вона) милий(а)», «Вже час», «Ти готовий(а)?», «Будеш тут сидiти, доки не зробиш», «Поспiшай», «Поганий-поганий», «Поки мама палить», «Поки мама на телефонi», «Клiзма», «Якщо ти цього не зробиш, дам тобi касторки», «Ось твое проносне», «Якщо не зробиш цього, то захворiеш», «Хай зробить це, як хоче», «Оце славний хлопчик», «Оце славне-е-сенький хлопчик», «Поки ти це робитимеш, я спiватиму». На цьому етапi частiше зустрiчаються протоколи за участю трьох гравцiв, зокрема такi: «Я казала тобi, що вiн не готовий», «Не дозволяй, щоб це зiйшло йому з рук», «Я змушу його це зробити», «Спробуй», «Ти його турбуеш», «Чому б тобi… Так, але», «Так, у нього точно цей перiод». Може почати з’являтися Привид у ваннiй, який одного дня стане Привидом у спальнi: «Доктор Спок каже», «Тессi привчила своiх на той момент» i «Сестра Мерi була сама». Пiзнiше вони перетворяться на: «Фройд каже», «У Ненсi це завжди е», «У Гелен це щоночi трапляеться».
Уже можна приблизно передбачити, хто буде переможцем, а хто – невдахою. «Ну хiба вiн (вона) не милий(а)?» за два роки змiцнюеться сценою «Оце славний хлопчик» i зазвичай впливатиме на дитину краще, нiж «Чому вiн (вона) хвилюеться?»; так само i «Колискова», спочатку пiд час годування, а потiм у ваннiй, iмовiрно, подолае «Поки мама палить». Вже прищеплюеться вiдчуття того, що «все гаразд» чи «не все гаразд», що вiдокремлюе нинiшнiх та майбутнiх принцiв вiд нинiшнiх i майбутнiх жаб, i утворюються кiлька типiв жаб та принцiв (ледi, принцес-пастушок i принцес). «Ну хiба вiн (вона) не милий(а)?», Вiчний Принц iз успiшним сценарiем часто, але не завжди е первiстком. Умовний Принц – «Іди глянь, який(а) вiн (вона) милий(а)» або «Поспiшай» – наприклад, може залишатися принцом, доки вiн (чи вона) залишаеться милим або поспiшае. Умовнi Жаби – «Хто кусаеться», «Поганий-поганий» бо «Вiн (вона) зблiд(ла), треба проносне» – можуть перестати бути жабами, якщо не кусатимуться чи не будуть блiдими; Приреченi Жаби, з iншого боку, навряд чи можуть комусь сподо
Сторінка 32
атися. Зворушливими е жаби, якi намагаються не турбуватися «Поки мама палить» або «Тримае келих». Лише нещастя може перетворити Вiчних Принцiв на жаб, а Приреченi Жаби можуть перетворитися на принцiв лише завдяки диву.Б. Переконання та рiшення
Пiд ту пору, коли батьки починають казати: «Думаю, краще я тебе пiдвезу, дорогенький» або «Пiднiми свою дупу з лiжка» чи навiть «Я тобi мiзки виб’ю, якщо ти цього не зробиш», дитина вже мае певнi переконання щодо себе та свого оточення, особливо щодо батькiв. Цi переконання щонайчастiше залишаються з нею все життя, i iх можна представити в такому виглядi: 1) «Зi мною все гаразд» або 2) «Зi мною не все гаразд»; 3) «З тобою все гаразд» або 4) «З тобою не все гаразд». На пiдставi цього людина може ухвалювати певнi життевi рiшення. «Свiт чудовий, одного дня я зроблю його лiпшим» – за допомогою науки, служiння, поезii й музики. «Свiт поганий, одного дня я накладу на себе руки» – або вб’ю когось iншого, з’iду з глузду чи замкнуся в собi. Можливо, це посереднiй свiт, де ви робите те, що мусите робити, i в перервi мiж цим маете задоволення; або жорстокий свiт, де ви робите добро, вдягнувши бiлий комiрець i перебираючи чужi документи; або скрушний свiт, де ви волочите ноги, згинаетесь або домовляетеся, чи протискаетеся вперед i боретеся за життя; або безрадiсний свiт, де ви сидите у барi, на щось сподiваючись; або свiт, де всi старання марнi й ви здалися.
В. Позицii – Займенники
Незалежно вiд того, яким е рiшення, його можна виправдати, зайнявши позицiю на основi глибоко вкорiнених переконань – позицiю, що передбачае погляд на свiт i всiх людей у ньому, якi е або друзями, або ворогами: «Я вб’ю себе, бо це нiкчемний свiт, де нi я, нi iншi не е добрими, i моi друзi не кращi за ворогiв». Позицiйною мовою це означае: «Зi мною не все гаразд, з тобою не все гаразд, з ними не все гаразд. Хто б не вбив себе за таких умов?» Це самогубство через даремнiсть зусиль. З iншого боку, позицiя «Я вб’ю себе, бо зi мною не все гаразд, а з iншими все гаразд» – то е меланхолiйне самогубство. (Слово «самогубство» в цьому випадку може означати що завгодно – вiд стрибка з мосту й автокатастрофи i до переiдання та алкоголiзму.) Або «Я вб’ю iх чи вижену, бо зi мною все гаразд, а з ними – нi». Або «Якщо з нами все гаразд i з вами теж, то закiнчiмо справу й ходiмо розважимося».
«Але, – каже хтось iнший, – Я знаю, що в нас усе гаразд, але в тих iнших – iнакше». «Добре, тодi в мене усе гаразд, у тебе теж, а в них – нi, тож зараз закiнчiмо справу i пiзнiше навiдаймося до них». Дитячою мовою це перекладаеться: «Ми йдемо бавитися в доньки-матерi, але тобi з нами грати не можна», що у найбiльш радикальнiй формi та з бiльш складним обладнанням у старшому вiцi можуть умiло використовувати в концентрацiйному таборi.
Найпростiшими е позицii за участю двох гравцiв – Ти i Я: вони походять вiд переконань, якi дитина всмоктала з молоком матерi. Умовно позначмо вiдчуття «зi мною все гаразд» як +, а «зi мною не все гаразд» як –. Тодi переконання матимуть вигляд: Я+ або Я–; Ти+ або Ти–. Усi можливi з ними комбiнацii утворюють чотири чiльнi позицii, з яких починаються iгри та сценарii i якi програмують людину так, щоб вона мала що сказати пiсля привiтання.
1. «Я+, Ти+». Це «здорова» позицiя (або, пiд час лiкування, позицiя «видужання»), найкраща для гiдного життя, позицiя справжнiх героiв i князiв, героiнь i принцес. Люди на iнших позицiях бiльшою чи меншою мiрою схиляються до жаб, мають чорну смугу, закладену батьками, яка знову й знову тягтиме iх назад, якщо вони ii не подолають; у надзвичайних випадках вони марнуватимуть своi сили, якщо iх не врятуе диво, тобто психiатричне або самолiкування. Позицiя «Я+, Ти+» – це те, що хiпi намагалися сказати полiцiянтовi, даруючи йому квiти. Проте завжди iснуе сумнiв, чи е Я+ щирим, чи це просто благочестива надiя, а також чи прийме полiцiянт знак +, чи волiтиме бути – в цьому конкретному епiзодi. «Я+, Ти+» – це те, до чого людина або дозрiвае в дитинствi, або мусить дiзнатися через тяжку працю пiзнiше; цiеi позицii годi досягти просто завдяки силi волi.
2. «Я+, Ти–». Я принц, ти жаба. Це позицiя «позбавлення». Це люди, для яких вишукування вад е розвагою, грою чи смертельною процедурою. Це тi, хто глузуе зi своiх чоловiкiв або дружин, вiдправляе дiтей до колонii для неповнолiтнiх, кидае друзiв i звiльняе пiдлеглих. Вони починають хрестовi походи та iнодi вiйни, а у групах працюють, шукаючи провину у виглядi реальних чи уявних ворогiв або людей нижчого штибу. Це «зарозумiла» позицiя; у найгiршому випадку ii посiдае вбивця, у найкращому – набридлива людина, яка пхае носа в чужi справи i вважае за свiй обов’язок допомагати iншим там, де ii пiдтримка е небажаною. Але здебiльшого це позицiя пересiчностi i, з клiнiчного погляду, вона е параноiдальною.
3. «Я–, Ти+». З психологiчного погляду, це «депресивна» позицiя, а з полiтичного та соцiального, – самоприниження, що передаеться дiтям. Із професiйного погляду, вона призводить до того, що люди
Сторінка 33
ивуть заради великоi та малоi протекцii, використовуючи ii з метою помститися й вiдчуваючи бридке задоволення вiд того, що змушують iнших платити якомога бiльше за свiй «щасливий квиток». До цiеi категорii належать меланхолiчнi самогубства; невдахи, якi називають себе гравцями, люди, що позбуваються себе, а не iнших, усамiтнюючись у темних мебльованих кiмнатах i каньйонах або потрапляючи до в’язницi чи божевiльнi. Це позицiя «якби—ж—тiлькерiв» або «менi—слiд—було—берiв».4. «Я–, Ти–». Це позицiя «безнадiйностi»: «Чому б не накласти на себе руки або чому б не схибнутися». З клiнiчноi позицii, це шизоiдна чи шизофренiчна особистiсть[59 - Дивiться: Berne, E. ’Classification of Positions.’ Transactional Analysis Bulletin 1:23, July 1962, and Principles of Group Treatment. Loc. cit., pp. 269—277. Порiвняйте з: Harris, T. I’m OK – You’re OK, A Practical Guide to Transactional Analysis. Harper & Row, New York, 1969. Утiм, Гаррiс нумеруе позицii по-iншому. Наша 1-ша позицiя е в нього 4-ю, 2-га – 3-ю, 3-я – 1-ю, а 4-а – 2-ю: 4—3—1—2.].
Цi позицii е унiверсальними для всього людства, бо всi люди годуються вiд грудей матерi або з пляшечок i саме звiдти отримують це послання, яке пiзнiше посилюеться, коли людина навчаеться правил поведiнки, – неважливо, джунглi це, нетрi, кооперативний будинок чи садиба, що дiсталась у спадок вiд предкiв. Навiть у маленьких неписьменних спiльнотах, якi антропологи вивчають заради iхнiх «культур», де всi виховуються за тими самими давнiми правилами, е досить iндивiдуальних вiдмiнностей мiж матерями (й батьками), якi дають стандартнi плоди. Переможцями можна назвати вождiв i знахарiв, впливових багатiiв та капiталiстiв, якi володiють тисячею голiв худоби або чиi статки вимiрюються в сто тисяч коренеплодiв ямсу. Невдах можна знайти у психiатричних лiкарнях Папеете, Порт-Морсбi й Дакара або, можливо, у в’язницi ЇЇ Величностi в Сувi. У кожнiй iз цих позицiй вже закладено власний тип сценарiю та його закiнчення. Навiть у цiй краiнi, де iснуе десять тисяч «культур», е лише кiлька варiантiв закiнчення, i жоден з них не вiдрiзняеться вiд тих, що iснують в iнших краiнах.
Через те, що кожна людина е продуктом мiльйонiв моментiв, тисячi станiв душi, сотнi пригод i зазвичай двох рiзних батькiв, ретельне вивчення ii позицii виявить безлiч труднощiв та очевидних суперечностей. А втiм, звичайно можна виявити одну основну позицiю, щиру або нещиру, жорстку чи нестабiльну, на якiй тримаеться ii життя i на грунтi якоi розвиваються ii iгри та сценарiй. Це необхiдно для того, щоб людина могла вiдчувати, що мiцно стоiть на ногах; вона не схоче вiдмовлятися вiд цiеi позицii, бо це все одно що вiдмовитися вiд фундаменту власного будинку. Наприклад, жiнка, яка вважае дуже значущим те, що вона е бiдною, тимчасом як iншi багатi («Я–, Вони+»), не вiдмовиться вiд цiеi думки лише через те, що одержала велику суму грошей. Це не зробить жiнку заможною у власних очах; це просто робить ii бiдною людиною, якiй пощастило отримати певнi активи. Їi однокласниця, яка гадае, що важливо бути багатою, на противагу знедоленим бiднякам («Я+, Вони–»), не кине своеi позицii, якщо втратить грошi; це не робить ii вбогою, а лише багатою людиною, в якоi виникли тимчасовi фiнансовi труднощi.
Ця цiлеспрямованiсть, як ми побачимо пiзнiше, пояснюе те життя, яке вела Попелюшка пiсля того, як вийшла замiж за принца, а також той факт, що люди з першою позицiею («Я+, Ти+») стають добрими лiдерами, бо навiть у найбiльших негараздах вони зберiгають унiверсальну повагу до себе й тих, за кого вiдповiдальнi. Таким чином, чотири основнi позицii – 1) «Я+, Ти+» (успiх); 2) «Я+, Ти–» (зарозумiлiсть); 3) «Я–, Ти+» (депресивна); 4) «Я–, Ти–» (безнадiйнiсть) – зрiдка можна змiнити лише за рахунок зовнiшнiх обставин. Стабiльнi змiни мусять вiдбуватися зсередини, або спонтанно, або пiд певним «терапевтичним» впливом – пiд впливом професiйного лiкування чи любовi, яка е природною психотерапiею.
Однак е тi, чиiм переконанням бракуе переконливостi, тому вони мають вибiр i перемикаються мiж двома позицiями: наприклад, мiж «Я+, Ти+» або «Я–, Ти–»; або мiж «Я+, Ти–» та «Я–, Ти+». Такi люди, якщо говорити про iхню позицiю, належать до невпевнених або нестабiльних особистостей. Безпечними й стабiльними е тi, чию позицiю, мiцна вона чи жалюгiдна, не можна похитнути. Для того щоб позицiя мала якусь практичну цiннiсть, вона не мае бути переможена змiнами настрою та ваганнями невпевненоi людини. Транзакцiйний пiдхiд – виявлення того, що насправдi зроблено або сказано у певний момент, – бере це до уваги. Якщо А опiвднi поводиться так, нiби вiн займае першу позицiю («Я+, Ти+»), то ми кажемо, «що А на першiй позицii». Якщо о 6-й вечора вiн поводиться так, нiби посiв третю позицiю («Я–, Ти+»), то кажемо: «Опiвднi А був на першiй позицii, а за обставин о 6-й вечора вiн – на третiй». Із цього ми можемо зробити висновки: 1) А е нестабiльним у першiй позицii i 2) вiн мае симптоми, що проявляються за певних обставин. Якщо ж вiн за будь-яких обставин поводиться та
Сторінка 34
, як людина на першiй позицii, то кажемо, що «А е стабiльним на першiй позицii», з чого ми можемо спрогнозувати, що: 1) А е переможцем; 2) якщо вiн перебувае на лiкуваннi, то зараз вiн видужуе; i 3) вiн е вiльним вiд iгор або принаймнi не вiдчувае непереборного потягу до iгор i мае соцiальний контроль – можливiсть вирiшувати, хоче вiн грати чи нi в будь-який момент. Якщо Б за всiх обставин поводиться так, як людина на четвертiй позицii, ми кажемо, що «Б е стабiльним на четвертiй позицii», i прогнозуемо, що: 1) Б е невдахою; 2) його важко буде вилiкувати i 3) вiн не зможе стриматися та не грати в iгри, якi доводитимуть, що життя е марним.Усе це робиться за допомогою ретельного аналiзу транзакцiй, у яких беруть участь А i Б.
Створивши прогнози, iх можна легко перевiрити за допомогою бiльшоi кiлькостi спостережень. Якщо подальша перевiрка iх не пiдтверджуе, то можна зробити висновок про те, що аналiз був неякiсним або теорiя позицiй е хибною i до неi треба внести змiни. Якщо прогнози пiдтверджуються, це змiцнюе теорiю. На цей момент ii пiдтримують докази.
Г. Переможцi та невдахи
Щоб перевiрити прогнози, обов’язково слiд визначити успiх, тобто переможцiв i невдах. Переможцем е той, хто досягае успiху в тому, що, за його словами, збираеться зробити. Невдаха – це той, хто не може виконати того, що збираеться зробити. Чоловiк, який каже: «Я поiду до Рiно[60 - Мiсто у штатi Невада, США, вiдоме своiми гральними закладами.] й зiграю», прагне лише поiхати туди i зробити ставку, незалежно вiд того, виграе вiн чи програе. Якщо ж вiн каже: «Я iду до Рiно i цього разу збираюся виграти», тодi вiн покаже себе переможцем, якщо виграе, i невдахою, якщо програе, – залежно вiд того, скiльки грошей у нього залишиться в кишенi, коли вiн вийде з казино на вулицю. Жiнка, яка розлучаеться, не е невдахою, якщо вона тiльки не казала: «Я нiколи не розлучатимуся». Якщо вона заявляла: «Одного дня я кину роботу i бiльше нiколи не працюватиму», то ii алiменти означатимуть, що вона е переможницею, адже досягла того, що збиралася зробити. Оскiльки вона не уточнювала, як саме збираеться цього досягти, нiхто не може називати ii невдахою.
Г. Позицii за участю трьох гравцiв
Досi ми мали справу лише з позицiями, де беруть участь два гравцi: Я i Ти. Але поняття позицii нагадуе акордеон i може розширюватися настiльки, що охоплюе широкий спектр позицiй (окрiм головних чотирьох), якi так само вiдрiзняються одна вiд одноi, як i люди у свiтi. Отже, якщо перейти до розгляду позицiй за участю трьох гравцiв, то дiстанемо такi ось комбiнацii:
1а. «Я+, Ти+, Вони+». Це позицiя демократичноi спiльноти дружноi родини, такий собi iдеал, до якого прагнуть сила-силенна людей, ii сформульовано фразою: «Ми всiх любимо».
1б. «Я+, Ти+, Вони–». Це упереджена, снобiстська чи бандитська позицiя демагога, що формулюеться як: «Та кому вони потрiбнi?»
2а. «Я+, Ти–, Вони+». Це позицiя агiтатора або опозицiонера, а iнодi й мiсiонерiв рiзного гатунку. «Ви недобрi люди порiвняно з он тими, iншими».
2б. «Я+, Ти–, Вони–». Це позицiя самотнього, самовдоволеного критика, зарозумiлiсть у чистому виглядi. «Усi мають схилятися передi мною i наслiдувати мене такою мiрою, якою це можливо для нижчих за мене людей».
3а. «Я–, Ти+, Вони+». Це святий або мазохiст, який сам себе карае; меланхолiчна позицiя у чистому виглядi. «Я – найнiкчемнiша людина в цiлому свiтi».
3б. «Я–, Ти+, Вони–». Це рабська позицiя людей, якi вирiшують працювати за винагороду через снобiзм, а не через необхiднiсть. «Я принизив себе, i ти добре мене винагородив, не те, що цi уламнi люди».
4а. «Я–, Ти–, Вони+». Це позицiя рабськоi заздростi, а часом i полiтичноi дii. «Вони ненавидять нас, бо ми не такi божевiльнi, як вони».
4б. «Я–, Ти–, Вони–». Це позицiя цинiкiв або тих, хто вiрить у долю чи первородний грiх. «У нас немае нiчого доброго».
Також iснують нестабiльнi позицii за участю трьох гравцiв; деякi з них е гнучкими i дають шанс iншому. Наприклад:
1? «Я+, Ти+, Вони?». Це евангелiстська позицiя. «Зi мною i з тобою все гаразд, але ми не знаемо про них, доки вони не продемонструють своi особистi якостi чи не приеднаються до нас».
2? «Я+, Ти?, Вони–». Це позицiя аристократичного класу. «Бiльшiсть людей недобрi, але щодо тебе я почекаю, доки ти себе покажеш».
Таким чином, маемо чотири позицii з двома гравцями i вiсiм iз трьома, загалом дванадцять, iз математичною ймовiрнiстю аналогiчноi кiлькостi гнучких позицiй з одним знаком «?», ще шiсть iз двома знаками «?» («Я+, Ти?, Вони?») й одну з трьома знаками «?» – остання стосуеться людини, яка вiдчувае, що iй важко визначити своi взаемини з iншими. Загалом це дае 31 можливий тип – достатньо, щоб зробити життя цiкавим. Це розмаiття стае ще бiльшим, коли ми починаемо розглядати значення знакiв «+» та «–», що, як ми вже пам’ятаемо, означають «усе гаразд» i «не все гаразд». Тут ми вiдразу ж стикаемося з парами прикметникiв «добрий—поганий», якостями або комбiнацiями, якi пiдкреслювалися в сiм’i та як
Сторінка 35
наповнюють формули, надаючи iм реального змiсту.Д. Позицii – Твердження
Найпростiшими позицiями i воднораз найскладнiшими для взаемодii та найнебезпечнiшими для суспiльства е тi, що грунтуються на парi прикметникiв «добрий—поганий»: «чорний—бiлий», «багатий—бiдний», «християнський—язичницький», «кмiтливий—дурний», «еврейський—арiйський», «чесний—нечесний». Кожну з цих пар можна класифiкувати за чотирма способами, i будь-який з них може пiдкреслюватися в родинi та встановлюватися на все життя завдяки навчанню у дитинствi. Отже, опозицiя «багатий—бiдний» дiлиться на чотири варiанти, залежно вiд позицiй батькiв.
1. Я багатий = Добре, Ти бiдний = Погано (Снобiстський, зарозумiлий)
2. Я багатий = Погано, Ти бiдний = Добре (Бунтiвний, романтичний) 3. Я бiдний = Добре, Ти багатий = Погано (Обурений, революцiонер)
4. Я бiдний = Погано, Ти багатий = Добре (Снобiстський, рабський) (У сiм’ях, де грошi не е вирiшальним стандартом, пара «багатий—бiдний» не е протилежнiстю, i щойно викладений опис не застосовуеться.)
Що бiльше прикметникiв належить до кожного + та –, то складнiшою та гнучкiшою стае позицiя, i для того щоб безпечно з нею взаемодiяти, треба бiльше iнтелекту й проникливостi. Набори прикметникiв можуть додаватися разом для акцентування чогось («не лише, а й також»), вiднiматись один вiд одного для пом’якшення («але, принаймнi, вiн також»), оцiнювати справедливiсть («але який е важливiшим?») тощо. Таким чином, для декого з чорних Багатий Нечесний Бiлий може бути дуже лихим («– – –») порiвняно з Багатим Нечесним Чорним («принаймнi вiн чорний – – +»), або Багатим Чесним Бiлим («принаймнi вiн чесний – + –») або з Бiдним Нечесним Бiлим («принаймнi, вiн бiдний, як ми + – –»). Проте в деяких випадках Нечесний Бiлий може сприйматися гiрше за всiх, якщо вiн бiдний, а якщо вiн багатий, то до нього ставитимуться терпимо. Це трапляеться через втручання iншоi пари: «уникне покарання +» i «неминуче покарання –». У цьому випадку Бiдний Нечесний Бiлий дiстае – – –, тимчасом як Багатий Нечесний Бiлий + – –. В iнших випадках може iснувати умова, коли Багатий Бiлий (Фiнансова Компанiя) може бути добрим, якщо не починае хитрувати, а потiм зсуваеться до поганого (+ + + ? + + –).
Схоже, цей конкретний добiр займенникiв – Я, Ти та Вони, + або –, визначае остаточну долю людини, зокрема кiнець ii сценарiю, незалежно вiд того, якi прикметники та твердження вона вживае для + або –. Таким чином, «Я+, Ти–, Вони–» (2б) майже завжди закiнчуватиме свое життя на самотi – можливо, у скитi, в’язницi, психiатричнiй лiкарнi або морзi, незалежно вiд того, до чого вiн чи вона ставиться зарозумiло: до релiгii, грошей, раси, статi тощо, а тимчасом людина з позицiею «Я–, Ти+, Вони+» (3а) майже завжди закiнчуватиме вiдчуттям нiкчемностi й, можливо, потягом до суiциду незалежно вiд того, якi конкретнi якостi вона вважае за негiднi. Отже, займенники визначають, яким буде закiнчення сценарiю, хто буде переможцем, а хто – невдахою. Твердження визначають тему сценарiю, його життевий стиль: релiгiя, грошi, раса, стать, але не мають жодного стосунку до його результату.
Слiд визнати, що 6-рiчна дитина ще не здатна нiчого з цього зрозумiти, принаймнi, з того погляду, якою мiрою це стосуеться ii самоi. «Мама каже, що менi не можна з тобою гратися, бо ти (брудний, грубий, поганий, католик, еврей, iталiець, iрландець тощо)» – ця фраза е лише проявом позицii «Я+, Ти–». «Я гратимуся з тобою, але з ним нi, бо вiн обманюе» – це позицiя «Я+, Ти+, Вiн–», на яку вигнанець вiдповiдае: «Я з вами, хлопцi, не гратимуся, бо ви мамii», що дорiвнюе «Я+, Ти–, Вiн–». Це складно зрозумiти, попри те що бiльшiсть людей мають у своiй позицii знак «–», але саме це визначае ключовий принцип позицiй: единi речi, якi беруться до уваги, – це займенники та знаки (+ чи –); твердження або прикметники вживають лише для того, щоб зручнiше структурувати час. Твердження просто дають людям те, що вони кажуть пiсля привiтання, але не мають стосунку до того, що станеться, до того, як добре чи погано розгортатиметься iхне життя або якою буде iхня остаточна винагорода.
Наприклад, багато людей не можуть уторопати, яким чином безлiч ревних нацистiв-полiцаiв у Схiднiй Нiмеччинi стали так само заповзятими комунiстами, бо цi двi iдеологii здаються прямо протилежними. Але все, що було протилежним, – то прикметники. Позицiя нациста була «Я+ (нацист), Вiн – (зрадник)», отже, його треба вбити. Позицiя комунiста була «Я+ (комунiст), Вiн – (зрадник)», отже, його треба вбити. В обох випадках позицiя та сама, хоча твердження е протилежними: «Я+, Вiн–», отже, його треба вбити. Правило полягае в тому, що змiна тверджень, хоч би якою вона була радикальною, не переiнакшуе позицiю або сценарiй: в обох випадках ця особа закiнчить як убивця, i саме це е для неi важливим, а не те, яких людей вона вбивае. З цiеi причини для фанатика немае нiчого легшого, нiж за належного керiвництва перейти на iнший бiк.
Цей приклад також е наочною iлюстрацiею того, що позицii важать у повсякденнi
Сторінка 36
соцiальнiй взаемодii. Перша рiч, яку люди вiдчувають в iншiй особi, – це ii позицiя, i тут подiбне здебiльшого притягуе подiбне. Люди, якi мають добру думку про себе i свiт (+ +), зазвичай волiють бути з подiбними до себе, нiж iз людьми, що нарiкатимуть. Люди, якi почуваються вищими (+–), також полюбляють об’еднуватись у клуби та органiзацii. І якщо страждання любить компанiю, то люди, якi почуваються меншовартiсними (– +), також збиратимуться гуртом, зазвичай у поганеньких барах. Тi, хто почуваеться безнадiйно (– –), збиратимуться в кав’ярнях чи на вулицi, щоб поглузувати з ситноi iжi. У захiдних краiнах одяг указуе на позицiю ще чiткiше, нiж становище в суспiльствi. + + вдягаеться охайно, але не яскраво; + – любить унiформи, прикраси, коштовностi й iндивiдуальний дизайн, що дае йому (iй) змогу хизуватися своею вищiстю; – + кепсько або недбало вдягнений, але не обов’язково по-нехлюйському, або може носити «неповноцiнну» унiформу; водночас – – схильний вбиратись у стилi «та йдiть ви всi», що демонструе його чи ii зневагу до одягу i всього, що вiн означае. Шизофренiчний стиль одягу, що сполучае обшарпанiсть з елегантнiстю, незграбний одяг з таким, що обтискае фiгуру, багряний iз сiрим, стоптанi черевики з дiамантовою каблучкою, потрапляе до цiеi категорii.Ми вже згадували про впертiсть, iз якою люди чiпляються за своi позицii, коли змiнюються обставини, – багата жiнка, яка не стае бiдною, втративши грошi, а залишаеться заможною людиною, що мае фiнансовi труднощi; або ще пiкантнiший випадок – бiдна дiвчина, яка отримуе купу грошей, але вiд того не стае багатшою. Ця стабiльнiсть позицii може проявлятись у повсякденному життi в такий спосiб, що викликае роздратування або спантеличуе: «Я добра людина (попри те, що кою лихо)». Хто мае цю позицiю, той очiкуе, що до нього весь час ставитимуться як до доброi людини, i вiдчувае образу, спостерiгши протилежне ставлення.
Це поширене джерело подружнiх сварок. Тому Мартi Коллiнз наполягае на тому, що е гарним чоловiком, не зважаючи на те, що лупцюе свою дружину щосуботи, коли напиваеться. І що вражае ще бiльше, його дружина Скоттi пiдтримуе його, висловлюючи славнозвiсний протест: «Як можна ображатися на чоловiка, що надсилав тобi квiти на Рiздво?» З iншого боку, Скоттi твердо переконана: вона е абсолютно чесною людиною, попри те, що сама вiдверто бреше i краде грошi з чоловiкового гаманця. І вiн пiдтримуе ii позицiю впродовж тижня. Лише в суботу ввечерi вона називае його ледарем, а вiн ii – брехухою. Оскiльки шлюб грунтуеться на двостороннiй домовленостi не помiчати розбiжностей, кожна зi сторiн обурюеться, коли виникають порушення, i якщо загроза позицii «все гаразд» буде занадто великою, все закiнчиться розлученням. Розлучення вiдбуваеться, коли: 1) хтось iз подружжя вже не може терпiти те, що з нього чи з неi зривають маску, або 2) коли iнший вже не може терпiти нахабноi брехнi, яка необхiдна для того, щоб уникнути викриття.
Е. Вибiр сценарiю
Наступний крок у створеннi сценарiю – знайти сюжет з оптимальним фiналом i вiдповiсти на запитання: «Що станеться з таким, як я?» Завдяки навчанню з боку iнших, дитина знае, ким вона плануе бути – переможцем чи невдахою, – як вона мае ставитися до iнших людей i як люди будуть ставитися до неi та що маеться на увазi пiд фразою «такий, як я». Рано чи пiзно вона почуе розповiдь про «такого, як я», i це пiдкаже iй, куди дитина прямуе. Це може бути оповiдка, прочитана мамою, iсторiя про африканку Ненсi, розказана бабусею, або легенда про вуличну банду, яку вона почуе десь на розi. Але щоразу, як чуе цю iсторiю, вона розумiе ii i каже: «Це я!» Потiм ця iсторiя стане сценарiем тiеi особи й вона проведе решту свого життя, намагаючись змусити iсторiю стати реальнiстю.
Таким чином, на пiдставi раннього досвiду годуванням груддю чи з пляшечки, у ваннiй чи вбиральнi на подвiр’i, у спальнi, кухнi та вiтальнi, дитина здобувае своi переконання, ухвалюе рiшення i посiдае свою позицiю. Вiдтак з почутого та прочитаного вона обирае прогноз i план: як вона рухатиметься до того, щоб стати переможцем чи невдахою, на яких пiдставах i якою буде винагорода; i це е першою чiткою версiею ii життевого сценарiю. Тепер ми готовi розглянути рiзноманiтнi сили й елементи, з яких складаеться сценарiй. Щоб досягти своеi мети, людина повинна мати сценарний апарат.
Роздiл 6
Пластичнi роки
А. Батькiвське програмування
На той момент, коли типовiй людськiй iстотi виповнилося шiсть рокiв, вона вже залишила дитячий садок i ii витрутили у бiльш суперницький свiт першого класу. Тут iй доведеться самостiйно налагоджувати стосунки з учителями й iншими хлопчиками та дiвчатками. На щастя, пiд ту пору це вже не безпомiчне дитя, виштовхнуте у свiт, якого воно не створювало. З маленького передмiстя свого будинку, вiн чи вона входить до великого мiста галасливоi школи з цiлим набором соцiальних реакцiй, якi дитина готова запропонувати людям навколо себе. Розум дитини вже виробив власнi способи побудувати стосунки або принаймнi
Сторінка 37
ижити, i ii життевий план вже складено. Про це було добре вiдомо священикам та вчителям середньовiччя, якi казали: «Вiддайте менi дитину на виховання, поки iй не виповнилося шiсть рокiв, а потiм можете ii забирати». Досвiдчений вихователь дитсадка може навiть передбачити, яким буде результат i як складеться життя дитини: буде вона щасливою чи нещасливою, переможцем або невдахою.Таким чином, комедiя чи трагедiя кожного людського життя полягае в тому, що його плануе шибеник дошкiльного вiку, який мае дуже обмеженi знання про свiт i його особливостi, та серце його наповнене здебiльшого тим, що поклали туди батьки. А проте саме ця диво-дитина визначае, що у довготермiновiй перспективi станеться з королями та селянами, повiями й королевами. Вона ще не вмiе вiдрiзняти факти вiд iлюзiй, i бiльшiсть щоденних подiй сприймаються нею спотворено. Їй кажуть, що якщо займатися сексом до шлюбу, то ii покарають, а якщо пiсля, то нi. Вона вважае, буцiмто сонце заходить, i лише через десять або сорок рокiв виявляе, що втiкае вiд сонця; та плутае свiй живiт зi шлунком. Вона занадто молода, щоб ухвалювати рiшення, якi виходять за межi того, що вона хоче на вечерю, але саме вона е Імператором Життя, що вирiшуе, яким буде кiнець кожноi людини.
План, що його вона складае на вiчне майбуття, прив’язаний до сiмейних деталей. Деякi з найбiльш важливих подробиць можна виявити дуже швидко – можливо, навiть пiд час першоi бесiди, запитавши: «Що розповiдали вам вашi батьки, коли ви були зовсiм маленьким(ою)?», або «Що розповiдали вам вашi батьки про життя, коли ви були маленьким(ою)?», або «Що казали вашi батьки, коли сердилися на вас?» Часто вiдповiдь не звучатиме, як вказiвка, але якщо трохи помислити по-марсiанському, ii можна сформулювати в такому виглядi.
Примiром, багато навчальних гасел, про якi згадувалося в роздiлi 5, насправдi е батькiвськими наказами. Наприклад, «Публiчний виступ» е, по сутi, наказом справити враження. Дитина швидко дiзнаеться про це, помiчаючи задоволення своеi матерi, коли вона це робить, i розчарування, коли iй це не вдаеться. Так само «Іди глянь, який(а) вiн (вона) милий(а)» означае «Покажи нам гарну виставу!» «Поспiшай» i «Будеш тут сидiти, доки не зробиш» е негативними наказами чи заборонами: «Не змушуй мене чекати!» «Хай не квапиться», навпаки, являе собою лiцензiю на дозвiл. Дитина розумiе цi вiдмiнностi спочатку з реакцiй батькiв, а пiзнiше, коли вже мае словниковий запас, – iз iхнiх справжнiх слiв.
Дитина народжуеться вiльною, але швидко навчаеться iншого. Протягом перших двох рокiв життя ii програмуе здебiльшого мати. Ця установка формуе первинний кiстяк або зачаток ii сценарiю, «первинний протокол», що спочатку стосуеться того, ковтати чи бути проковтнутим, а потiм, коли дитина вже мае зуби, – рвати чи бути розiрваним. Як казав Гете, це означае бути молотом чи ковадлом, це найбiльш примiтивнi версii переможцiв та невдах, як це видно з грецьких мiфiв i первiсних ритуалiв, де дiтей поiдають, а кiстки поета лежать розкиданi по землi. Навiть у дитячих яслах уже видно, хто кого контролюе – мати дитину чи навпаки. Ранiше чи пiзнiше ця ситуацiя може змiнитися, але в митi стресу й роздратування може бути чутно вiдлуння того, що було ранiше. Та обмаль людей здатнi пам’ятати щось iз цього перiоду, який у багатьох випадках е найважливiшим, тому його доводиться реконструювати за допомогою батькiв, родичiв, няньок та педiатрiв, припущень, зроблених на пiдставi снiв i, можливо, сiмейного альбому.
У перiод вiд двох до шести рокiв ця пiдвалина твердiшае, бо майже кожен пам’ятае кiлька транзакцiй, iнцидентiв або вражень iз цiеi фази розвитку сценарiю, яка вiдбуваеться паралельно з розвитком Едiпового комплексу i е щiльно з ним пов’язаною. Фактично пiсля вiдлучення дитини вiд грудей i привчання ii до горщика найбiльш унiверсальними вказiвками у свiтi та найтривалiшими за впливом е тi, що пов’язанi з сексуальнiстю й агресiею. Органiзм i вид виживають за допомогою схем, що були побудованi шляхом природного вiдбору. Оскiльки годування, секс i боротьба вимагають присутностi iншоi особи, вони е «соцiальними» дiями. Цi мотиви дають людинi характер або якiсть: жадiбнiсть, маскулiннiсть i фемiннiсть, а також агресивнiсть. Також е вбудованими схеми, що пом’якшують такi мотиви. Вони породжують протилежнi тенденцii: вiдмову, стриманiсть та обмеження. Цi якостi дають людям змогу принаймнi частину часу перебувати разом у достатньому спокоi i влаштовувати вiдносно тиху конкуренцiю замiсть абсолютного й безперервного бедламу грабiжництва, злягання та боротьби. І якимось незрозумiлим чином до цiеi системи соцiалiзацii додаеться вiдокремлення, а схеми, що його контролюють, надають йому впорядкованостi.
Батькiвське програмування визначае, як i коли проявляються мотиви i яким чином накладаються обмеження. Для цього використовуються вже вбудованi схеми, якi дiють у певний спосiб, щоб дiстати конкретнi результати або виграшi. Внаслiдок цього програмування з’являються новi якостi, що е компромiсом мiж мотивами та контр
Сторінка 38
лем. Із жадiбностi й вiдмови постае терпiння; з чоловiчностi або жiночностi та стриманостi утворюються маскулiннiсть i фемiннiсть; боротьба та обмеження утворюють практичнiсть, а безладнiсть i впорядкованiсть породжують акуратнiсть. Усiх цих якостей – терпiння, маскулiнностi й фемiнностi, практичностi й акуратностi – дiти навчаються вiд батькiв, i вони закладаються у пластичний перiод мiж 2 та 6 роками.З фiзiологiчного погляду програмування – полегша, створення шляху меншого опору. Це означае, що певний стимул з великою мiрою ймовiрностi викличе вже закладену реакцiю. Феноменологiчно батькiвське програмування означае, що реакцiю визначають батькiвськi вказiвки, ранiше записанi звуковими дорiжками, чиi голоси можна почути, уважно прислухаючись до того, що коiться в головi.
Б. Марсiанське мислення
Коли батьки втручаються або намагаються вплинути на вiльне вираження своiх дiтей, iхнi дii по-рiзному тлумачаться батьками, спостерiгачами й самою дитиною. Фактично е п’ять рiзних поглядiв. 1) Те, що мае на увазi один з батькiв. 2) Те, що вiн мае на увазi, на думку наiвного спостерiгача. 3) Буквальне значення того, що вiн сказав. 4) Що «насправдi» мав на увазi один з батькiв. 5) Висновок, який зробила з цього дитина. Першi два е «традицiйними», або «земними», а останнi три – «справжнiми», чи «марсiанськими».
БУЧ
Розгляньмо приклад старшокласника, який сильно пив. У вiцi шести рокiв мати спiймала його на тому, що вiн нюхав пляшку з вiскi, i сказала: «Ти ще замалий, щоб пити вiскi».
1) Що хотiла сказати мати: «Я не хочу, щоб мiй син пив вiскi». 2) Наiвний спостерiгач, його дядько, погодився: «Звичайно ж, вона не хоче, щоб малий пив вiскi. Жодна притомна мати цього не хотiла б». 3) Що вона сказала насправдi: «Ти ще замалий, щоб пити вiскi». 4) Ось що вона фактично мала на увазi: «Пити вiскi – це чоловiча справа, а ти ще хлопчик». 5) Який висновок зробив iз цього Буч: «Коли настане час довести, що ти чоловiк, тобi доведеться пити вiскi».
Отже, для землянина докiр матерi звучав як «здоровий глузд». Але дiти мислять по-марсiанському, аж доки батьки не вiдiб’ють у них це бажання. Ось чому iхнi незiпсованi думки здаються свiжими та новими. Завдання дитини полягае в тому, щоб виявити, що насправдi мають на увазi ii батьки. Це допомагае пiдтримувати iхню любов, або хоча б iхнiй захист, або, у тяжких випадках, просто вижити. Та поза цим вона любить своiх батькiв i головною метою в ii життi е давати iм задоволення (якщо вони це дозволятимуть), i для того, щоб це зробити, вона мусить знати, чого вони насправдi хочуть.
Тому з кожноi iхньоi вказiвки вона непрямим чином намагаеться витягнути iмперативну сутнiсть, або марсiанське ядро. У такий спосiб вона розробляе свiй життевий план. Коти та голуби теж можуть так чинити, хоча це забирае в них бiльше часу. Це називаеться програмуванням, оскiльки наслiдки вказiвок, iмовiрно, будуть постiйними. Для дитини бажання батькiв е наказом, i залишатиметься таким решту ii життя, доки не вiдбудеться якогось рiзкого повороту. Лише важке випробування (вiйна, в’язниця) або екстаз (навернення, любов) можуть швидко звiльнити ii, тимчасом як життевий досвiд або психотерапiя можуть зробити це повiльнiше. Смерть батькiв не завжди знiмае це закляття; у бiльшостi випадкiв вона лише робить його бiльш обов’язковим. Якщо власна Дитина е радше прирученою, нiж вiльною, то хай якими нiкчемними е вимоги Батька, особа, що «рухае сценарiй», виконуватиме iх, i незалежно вiд того, якi жертви вимагатимуться, той, що «керуе сценарiем», принесе iх. Паралель iз сутенером i повiею е приголомшливою. Вона радше терпiтиме експлуатацiю та страждання вiд нього, але матиме максимум задоволення, нiж ризикне вирушити у невiдомий свiт без його захисту.
Марсiанин сприймае слова буквально, згiдно з iхнiми наслiдками, i судить про людей не за iхнiми очевидними намiрами, а за «остаточним проявом». Таким чином, багато випадкiв пристойного батькiвського покровительства насправдi виявляються непристойними завданнями. Хлопцевi-пiдлiтку не щастило з машиною i вiн час вiд часу приносив рахунки за ремонт, що засмучувало його батька. «Добрий» батько вряди-годи спiлкувався з ним на цю тему i якось поблажливо пробурчав: «Ну, це важкувато для мене, але не надто переймайся». Цю елегантну щедрiсть син сприйняв буквально: «Тобi таки варто потурбуватися». Та коли хлопець казав, що вiн хвилювався або зробив щось незвичайне, щоб спробувати якось покращити ситуацiю, батько мiг дорiкнути йому, сказавши: «Я ж говорив тобi, не треба аж так перейматися». Марсiанський переклад цього «милого» ставлення «Не надто переймайся!» звучить таким чином: «І далi переймайся, доки я можу тобi сказати, що ти занадто сильно хвилюешся».
Ще драматичнiший приклад – офiцiантка, яка майстерно маневрувала мiж столиками та метушливим натовпом у гамiрному переповненому ресторанi, тримаючи в руках тарiлки з гарячими стравами. Їi впевненiсть викликала захват i в адмiнiстрацii, i у клiентiв. Потiм одного дня туди прийшли батьки – попоiсти
Сторінка 39
теж помилуватися нею. Коли вона проходила повз iхнiй стiл зi своiм звичним вантажем, ii надмiрно стурбована мати вигукнула: «Обережнiше!» І вперше за свою кар’еру дiвчина… Ну, навiть найбiльш земний читач може закiнчити цю iсторiю без перекладу. Коротко кажучи, «Обережнiше!» дуже часто означае: «Припустися помилки, щоб я сказала тобi, аби ти була обережною», а це i е кiнцевим проявом. «Обережнiше, ха-ха!» – це навiть бiльше нагадуе провокацiю. Як пряма Доросла вказiвка, фраза «Обережнiше!» можливо, й мае якусь цiннiсть, але надмiрна Батькiвська стурбованiсть або Дитячий смiх надають iй зовсiм iншого змiсту.У випадку з Бучем фраза «Ти замалий, щоб випивати!», що прозвучала вiд матерi, яка й сама пила, означала «Поквапся й починай пити, щоб я могла заперечувати», i була кiнцевим проявом цього маневру. Буч розумiв, що йому випаде робити це рано чи пiзно, якщо вiн хоче домогтися вимушеноi уваги матерi – цього вбогого замiнника любовi. Їi бажання, як вiн його витлумачив, стало його мiсiею. Перед ним був гарний приклад у виглядi батька, який гарував на роботi, а у вихiднi був п’яний, як чiп. У шiстнадцять рокiв Буч вже регулярно випивав. Коли йому було сiмнадцять, його дядько всадив його за стiл, поставив пляшку вiскi та промовив: «Бучу, я навчу тебе, як треба пити».
Батько казав йому зi зневажливою посмiшкою: «Ти такий тупий». Це було едине, що казав йому батько, тож Буч рано зрозумiв, що треба поводитись як дурень, це ще один приклад значення марсiанського мислення, бо його батько дав зрозумiти, що «розумникiв» у домi не терпiтиме. Фактично вiн говорив таке: «Краще тобi поводитися, немов дурень, поки я поруч», i Буч це розумiв. Ось вам i марсiанин.
Багато дiтей виховуються в сiм’ях, де батько тяжко працюе i сильно п’е. Важка праця е такою собi рекомендацiею, як заповнювати час мiж випивками. Утiм, пияцтво може заважати роботi i е прокляттям робiтничого класу. З iншого боку, праця теж заважае пияцтву i е прокляттям для пиякiв. Пияцтво та робота не узгоджуються одне з одним. Якщо пияцтво е частиною життевого плану або сценарiю, то робота виступае контрсценарiем.
Сценарнi вказiвки Буча показано у «сценарнiй матрицi»[61 - Сценарна матриця вперше була описана Клодом М. Штайнером (Claude M. Steiner). Дивiться його статтю «Сценарiй i контрсценарiй» (’Script and Counterscript.’ Transactional Analysis Bulletin 5:133—135, April 1966.) («Контрсценарiй» – це його термiн для нашого «антисценарiю»). Також дивiться: C. M. Games Alcoholics Play. Grove Press, New York, 1972.] на рисунку 6. Угорi роздратований Батько всерединi його батька каже: «Будь чоловiком, але не будь розумником», тимчасом як унизу його глузлива Дитина каже: «Поводься як дурень, ха-ха». Нагорi Дорослий усерединi матерi, який слiпо любить, каже: «Будь чоловiком, але поки що ти ще замалий», а натомiсть унизу ii Дитина пiдбурюе його: «Не будь мамiем, випий». Посерединi Дорослий його батька за допомогою дядька показуе йому, як правильно пити.
В. Маленький адвокат
Марсiанське мислення дозволяе дитинi з’ясувати, чого «насправдi» хочуть батьки, тобто на що вони будуть позитивнiше реагувати. Застосовуючи його на практицi, вона забезпечуе собi виживання i висловлюе свою любов до них. У такий спосiб вона створюе Я-стан, вiдомий як Адаптована Дитина. Адаптована Дитина прагне й вiдчувае потребу дiяти у прийнятний спосiб, уникаючи неадаптивноi поведiнки чи навiть неадаптивних почуттiв, якi дадуть iй менше, нiж найкращi реакцii тих, хто ii оточуе. Тим часом ii вiдверту або Природну Дитину слiд тримати в покорi. Рiвновага мiж цими двома формами поведiнки пiдтримуеться Дорослим у дитинi (ДДит на рисунку 7), що мусить поводитись як надзвичайно швидкий комп’ютер, аби вирiшити, що е необхiдним i дозволеним щохвилини у кожнiй ситуацii. Цей Дорослий стае дуже вправним, з’ясовуючи, що люди хочуть або будуть терпiти чи, в гiршому випадку, що викличе в них найбiльше хвилювання i гнiв, або, можливо, почуття провини, безпорадностi, страху чи образи. Таким чином, цей Дорослий у дитинi е проникливим i сприйнятливим дослiдником людськоi природи, i тому його називають Професором. Насправдi вiн знаеться на практичнiй психологii та психiатрii краще за будь-якого дорослого професора, незважаючи на те, що пiсля багатьох рокiв навчання й досвiду дорослий професор може знати 33 вiдсотки того, що знав у вiцi 4 рокiв.
Рисунок 6
Навчившись марсiанського мислення i маючи нормальну Адаптовану Дитину, Професор звертае свою увагу на законне мислення, щоб знайти для Природноi Дитини бiльше способiв проявити себе. Законне мислення починае розвиватись у пластичнi роки, але найповнiшого розвитку досягае в пiзньому дитинствi, i за умови заохочення батьками може зберiгатись у зрiлостi, породжуючи адвокатiв. На професiйному жаргонi законне мислення називаеться вивертами. Особливо поширене воно в особистiй сексуальнiй етицi. Так, дiвчина, якiй батьки наказали не втрачати цноту, може вдаватися до взаемноi мастурбацii, до феляцii або безлiчi iнших сексуальних дi
Сторінка 40
, що дають iй нагоду дотримуватися букви батькiвського закону, хоча вона, можливо, i розумiе, що «насправдi» мали на увазi ii батьки, звелiвши не кохатися. Якщо ж батьки застерiгали ii вiд «сексу», то вона може мати статевий акт без оргазму. Цей класичний сексуальний виверт практикували повii Парижа на початку цього столiття[62 - Йдеться про ХХ столiття.]. (Можливо, практикуеться й досi, наскiльки менi вiдомо.) Коли вони приходили на сповiдь, iхне заняття виправдовували на тiй пiдставi, що це була робота, за умови, що повii не вiдчували збудження. Лише якщо вони вiдчували вiд цього задоволення, це трактували як грiх[63 - Philippe, C. L. Bubu of Montparnasse (with preface by T. S. Eliot). Berkeley Publishing Company, New York, 1957.].Батьки накладають заборону, яка, на iхню думку, мае застрахувати iх вiд таких ситуацiй, i при цьому не вiддають належне спритностi, якоi вони самi зазвичай навчають свое потомство. Таким чином, хлопець, якому сказали: «Не тягайся з жiнками», може сприйняти це як дозвiл волочитися з iншими хлопцями або, в певних випадках, з вiвцями чи коровами, i, з погляду законного способу мислення, вiн у безпецi, бо не робить нiчого, що йому забороняли старшi. Дiвчина, якiй батьки сказали: «Не дозволяй хлопцям доторкатися до тебе», вирiшила: це означае, що торкатися себе цiлком нормально. Такий виверт дозволяв ii Адаптованiй Дитинi вiдповiдати побажанням матерi, тимчасом як ii Природна Дитина мала задоволення вiд мастурбацii. Хлопець, якому таким чином сказали: «Не розважайся з дiвчатами», сприйняв це як дозвiл розважатися з самим собою. Жодна з цих осiб насправдi не ламала батькiвськоi заборони. Через те що дитина сприймае такi обмеження як адвокат, шукаючи можливостi iх обiйти, у сценарному аналiзi iх називають юридичним термiном «припис».
Деякi дiти полюбляють догоджати батькам i не шукають можливостей для вивертiв. Іншi знаходять собi цiкавiшi справи. Але достоту як чимало людей присвячують своi сили питанню, в який спосiб переступити межi, не порушивши при цьому закону, так i багато дiтей цiкавляться тим, як бути неслухняними, але при цьому насправдi не нехтувати батькiвськi вказiвки. В обох випадках цiеi спритностi iх навчають та заохочують самi батьки, i вона е частиною батькiвського програмування. У деяких ситуацiях вона може виникнути внаслiдок формування антисценарiю, завдяки чому дитинi вдаеться змiнити увесь намiр сценарiю, фактично не порушуючи жодного з початкових його напрямкiв.
Г. Сценарний апарат
Транзакцiйнi аналiтики не починали з iдеi, що життевi плани людей побудовано як мiфи та казки. Вони просто помiтили, що остаточна доля людини, схоже, радше визначаеться рiшеннями, прийнятими в дитинствi, нiж плануванням у дорослому вiцi. Незалежно вiд того, що люди думали або казали про те, як чинитимуть зi своiм життям, ними, здаеться, рухав якийсь внутрiшнiй потяг, що змушував iх прагнути остаточного виграшу, який часто вiдрiзнявся вiд того, що вони писали в автобiографiях чи резюме. Багато з тих, хто заявляв, що хоче заробити грошей, втрачали iх, тимчасом як iншi навколо них ставали заможними. Тi, хто заявляв, що шукае любовi, знаходили ненависть навiть у тих, хто iх любив. Батьки, якi заявляли, що зробили все, щоб iхнi дiти були щасливими, закiнчували свое життя як наркомани, в’язнi чи самогубцi. Люди, якi доброчесно вивчали Бiблiю, скоювали вбивства та гвалтували дiтей. Це були суперечностi, що iснували з самого початку виникнення людськоi раси; тi, про якi спiвали опери й завдяки яким розпродавалися газети.
Поступово стало зрозумiло, що хоча жодна з цих суперечностей не е логiчною для Дорослого, вона е логiчною для Дитячоi частини особистостi. Це була та частина, яка полюбляла мiфи й казки i вiрила в те, що колись свiт був або мiг бути таким. Тому недивно було виявити, що дiти, плануючи власне життя, часто дотримувалися сюжету улюбленоi iсторii. Справжньою несподiванкою було те, що цi плани й далi iснували двадцять, сорок або вiсiмдесят рокiв i в пiдсумку зазвичай переважували «здоровий глузд». Якщо фахiвцi простежували iхне життя до самогубства, автомобiльноi аварii, ув’язнення чи бiлоi гарячки, аби виявити, що насправдi сталось, i при цьому не зважати на «дiагноз», то невдовзi з’ясовувалося: майже всi цi наслiдки були запланованi ще до шести рокiв[64 - Кiлька дюжин сценарiiв докладно розглядалися на семiнарi з транзакцiйного аналiзу в Сан-Франциско. Вони й тi сценарii, з якими я зiткнувся у своiй практицi, е тим, iз чим я найближче знайомий. Багато iнших сценарних аналiтикiв приймають наведенi тут принципи на пiдставi власного досвiду, який, можливо, охоплюе кiлька тисяч випадкiв у лiкарнях, клiнiках, школах та в’язницях, а також у приватнiй практицi.]. Цi плани або сценарii мали певнi спiльнi елементи, що формували сценарний апарат. Схоже, той самий апарат працював i в добрих сценарiях: письменникiв, лiдерiв, героiв, шанованих предкiв та людей, що посiдали високе становище у своiй професii. Цей апарат мае стосунок до того, як структуруеться життевий ци
Сторінка 41
л, i виявляеться таким самим, як апарат, що з цiею самою метою використовували в казках.У таких iсторiях програмують велетнi й велетки, велетнi-людожери та вiдьми, феi-хреснi i вдячнi почвари, а також похмурi чарiвники обох статей. У реальному життi всi цi ролi грають батьки.
Психотерапевти знають про «поганi» сценарii бiльше, нiж про «добрi», бо вони е драматичнiшими, i люди витрачають бiльше часу, розповiдаючи про них. Фройд, наприклад, цитуе незлiченнi iсторii хвороби невдах, а единими трiумфаторами в його працях е Мойсей, Леонардо да Вiнчi та вiн сам. Лише нечисленнi переможцi намагаються розiбратись, як вони стали на цей шлях, тимчасом як невдахи дуже часто прагнуть дiзнатися, чи можуть вони щось змiнити. Тому в наступних роздiлах ми будемо мати справу насамперед зi сценарiями невдах, де нашi знання е доволi точними. Там сценарний апарат складаеться з ось яких елементiв, що перетворюються дитиною на марсiанськi накази.
1. Батьки розповiдають дитинi, як завершити свое життя. Фрази «Забирайся!» та «Щоб ти здох!» е смертельними вироками. Так само як «Помри багатим». «Ти закiнчиш, як твiй батько (алкоголiк)» – це довiчне ув’язнення. Такий наказ називаеться розв’язкою сценарiю або прокляттям.
2. Потiм вони вiддають дитинi нечесний негативний наказ, який втримае ii вiд зняття прокляття: «Не набридай менi!» чи «Не мудруй!» (= «Забирайся!») або «Перестань скаржитися!» (= «Щоб ти здох!») Це сценарний припис або стопор. Приписи вiддаються такими Я-станами, як Батько-контролер чи божевiльна Дитина.
3. Батьки заохочують поведiнку, що призведе до розв’язки: «Випий!» або «Ти ж не збираешся дозволити, щоб вiн залишився безкарним!» Це називаеться сценарною провокацiею чи приманкою. Вона походить вiд зловмисного Я-стану Дитини, або демона, в одному з батькiв i зазвичай супроводжуеться вигуком «ха-ха».
4. Також вони дають дитинi настанову вбити час, поки вона чекае на дii. Це робиться у формi моральноi заповiдi. «Працюй старанно!» може означати: «Увесь тиждень працюй старанно, тодi можеш напитися в суботу ввечерi». «Бережи кожну копiйку!» може означати: «Бережи кожну копiйку, щоб ти мiг утратити всi грошi вiдразу». Це гасло антисценарiю, що походить вiд Я-стану турботливого Батька.
5. Крiм того, вони вчать дитину того, що вона мае знати в реальному життi, щоб виконати сценарiй: як змiшувати напоi, як вести облiк, як обманювати. Це шаблон або програма, одна з форм iнструкцii Дорослого.
6. Дитина ж, зi свого боку, мае спонуки й iмпульси, що борються з усiм сценарним апаратом, накладеним на неi батьками. «Постукай у дверi» (на противагу «Забирайся»), «Поводься розумно», «Вiдпочинь» (на противагу «Працюй старанно!»), «Витрать усе зараз!» (на противагу «Бережи кожну копiйку»), «Зроби все навпаки». Вони називаються сценарними iмпульсами чи демоном.
7. Одним зi способiв зняти прокляття е кудись заховатися. «Ти зможеш досягти успiху пiсля того, як тобi виповниться сорок». Ця фраза, що знiмае прокляття, називаеться антисценарiем або внутрiшнiм звiльненням. Утiм, часто единим антисценарiем е смерть. «Ти матимеш свою винагороду на небесах».
Той самий апарат для структурування часу виявлено в мiфах i казках. Розв’язка чи прокляття – «Забирайся!» (Гензель та Гретель) або «Щоб ти здох!» (Бiлоснiжка i Спляча Красуня). Припис або стопор: «Не будь занадто допитливим!» (Адам та Єва, Пандора). Провокацiя чи приманка: «Проколи собi палець веретеном, ха-ха» (Спляча Красуня). Гасло контрсценарiю: «Працюй старанно, доки не зустрiнеш принца!» (Карi Дерев’яна Сукня) або «Будь милим, доки вона не скаже, що кохае тебе!» (Красуня та Чудовисько). Шаблон або програма: «Будь добрим iз тваринами, i вони допоможуть тобi, коли виникне потреба» (Золотоволоска»). Імпульс або демон: «Я лише раз гляну!» (Синя Борода). Антисценарiй або зняття прокляття: «Ти перестанеш бути жабою, коли вона кине тебе об стiну» (Принц-Жаба) чи «Будеш вiльний пiсля того, як вiдпрацюеш дванадцять рокiв» (Геркулес).
Такою е анатомiя сценарного апарату. Прокляття, стопор i приманка утворюють важелi управлiння сценарiем, а iншi чотири пункти використовують задля боротьби з ними. Проте дитина живе у казковому свiтi: прекрасному, посередньому чи страшному. Тому вона шукае магiчного виходу, через забобони та фантазii. Коли це не спрацьовуе, вона звертаеться по допомогу до демона.
Але демон мае одну характерну рису. Коли вiн у дитинi каже: «Я не буду тобi пiдкорятися, ха-ха!», демон у батьковi каже: «Саме цього я вiд тебе й хочу, ха-ха». Таким чином, сценарна провокацiя та сценарнi iмпульси, приманка й демон працюють разом, призводячи до загибелi невдахи. Батько перемагае, коли дитина програе, а дитина програе, намагаючись перемогти. Усi цi елементи будуть розглянутi докладнiше в роздiлi 7.
Роздiл 7
Сценарний апарат
Для того щоб зрозумiти, як працюе сценарiй i як впливати на нього пiд час лiкування, обов’язково треба детально вивчити сценарний апарат у тому розумiннi, як ми знаемо його сьогоднi. Існуе ще кiлька прогалин у нашому р
Сторінка 42
зумiннi його основноi структури i кiлька невизначених моментiв щодо його передачi, але протягом короткого перiоду завдовжки в десять рокiв, що минули вiд часу першого його опису, наша модель перетворилася на доволi складну конструкцiю[65 - Berne, E. Transactional Analysis in Psychotherapy. Loc. cit.]. Тодi вона нагадувала одноцилiндровий «Дюрiей» 1893 року, а тепер вже схожа на бiльш просунутий «Форд-Т».Якщо узагальнити щойно наведенi короткi приклади, то сценарний апарат складаеться з сiмох елементiв. Розв’язка чи прокляття, припис або стопор, а також провокацiя або приманка, разом контролюють розгортання сценарiю в напрямку визначеноi долi й тому називаються важелями управлiння сценарiем. У бiльшостi випадкiв усi вони програмуються ще у вiцi до шести рокiв. Те саме стосуеться антисценарiю або розчакловувача, якщо такий iснуе. Пiзнiше гасла контрсценарiю чи настанова, шаблони батькiвськоi поведiнки та вказiвки починають змiцнюватися. Демон представляе найбiльш архаiчний шар особистостi (Дитина в дитинi) i е в нiй вiд самого початку[66 - Ще раз нагадую читачевi, що слова Батько, Дорослий i Дитина, написанi з великоi лiтери, стосуються Я-станiв, натомiсть тi самi слова, написанi з маленькоi лiтери, стосуються справжнiх людей.].
А. Розв’язка сценарiю
Розв’язки, що трапляються у клiнiчнiй практицi, загалом можна звести до чотирьох альтернатив: бути самотнiм, бути волоцюгою, збожеволiти чи померти. Найприемнiшим способом досягти будь-якоi з них е наркотична або алкогольна залежнiсть. Дитина може витлумачити цей наказ, послуговуючись марсiанським або законним мисленням, що часто е ii перевагою. В одному випадку, коли мати сказала дiтям, що всi вони закiнчать життя у психiатричнiй лiкарнi, вони й закiнчили. Дiвчатка – як пацiентки, а хлопчики – як психiатри.
Насильство е розв’язкою особливого типу i трапляеться в «павутинних сценарiях». Останнi вiдрiзняються вiд усiх iнших, бо iхньою валютою е людська плоть, кров i кiстки. Ймовiрно, дитина, яка бачила, викликала травму чи кровопролиття або сама постраждала внаслiдок такоi ситуацii, вже нiколи не стане такою, як була. Якщо батьки виганяють дитину в ранньому вiцi i iй доводиться дбати про себе самостiйно, то цiлком природно, що вона бiльше непокоiтиметься за грошi, й це часто стае головною валютою ii сценарiю та його розв’язкою. Якщо ж дитину лають i кажуть, щоб вона здохла, то сценарною валютою стають слова. Сценарну валюту слiд вiдрiзняти вiд теми сценарiю. Головнi теми життевих сценарiiв е тими самими, що й у казках: любов, ненависть, вдячнiсть i помста. Щоб зобразити будь-яку з цих тем, можна використати рiзну валюту.
Головним питанням для сценарного аналiтика е: «У скiльки способiв батько чи мати може наказати дитинi жити завжди або померти?» Це може бути сказано цiлком буквально: «Многая лiта!» у тостi чи молитвi або «Щоб ти здох!» у сварцi. Важко зрозумiти чи визнати ту майже неймовiрну владу, яку материнi слова мають над дитиною (або слова дружини над чоловiком i навпаки). Зi свого досвiду можу сказати, що значна частина законних випадкiв шпиталiзацii вiдбуваеться невдовзi пiсля того, як пацiентовi побажали померти i зробила це людина, яку вiн любить (або навiть ненавидить).
У багатьох випадках такими розв’язками керуе дiдусь чи бабуся – напряму або через батькiв. Бабуся може врятувати пацiента вiд смертельного наказу батька, запропонувавши натомiсть «довiчне членство». Також вона може дати матерi сценарiй Медеi (чи «надсценарiй»), що змусить ii в той або цей спосiб довести дiтей до смертi.
Це все закладаеться в Батька всерединi маленького хлопчика чи дiвчинки i, ймовiрно, залишаеться там на все життя: сумирна мрiя про вiчне життя або рiзкий голос, що штовхае його чи ii до смертi. Інодi в цьому смертельному наказi немае жодноi ворожостi, а лише безнадiя або вiдчай. Та оскiльки дитина всмоктуе бажання матерi вiд самого народження, зазвичай саме мати ухвалюе за неi рiшення. Пiзнiше батько може приеднуватися до неi або суперечити: додавати свою вагу до прокляття чи пом’якшувати його.
Пацiенти зазвичай пам’ятають своi реакцii на батькiвськi вказiвки щодо розв’язки у дитинствi; це було те, чого вони не промовляли вголос.
Мати: Ти точнiсiнько, як твiй батько! (Який розлучився й живе сам).
Син: Добре. Батько розумник.
Батько: Ти закiнчиш, як твоя тiтка. (Сестра матерi, що лежить у психлiкарнi чи наклала на себе руки.)
Донька: Як скажеш.
Мати: Щоб ти здохла.
Донька: Не хочу, але якщо ти так кажеш, то, мабуть, доведеться.
Батько: З твоiм характером ти колись когось уб’еш.
Син: Ну, якщо не тебе, то когось iншого.
Дитина дуже схильна прощати й ухвалюе рiшення дотримуватися вказiвки лише пiсля десяткiв або навiть сотень таких транзакцiй. Одна дiвчина з дуже проблемноi родини, яка не мала жодноi пiдтримки вiд батькiв, дуже чiтко описувала той день, коли вона прийняла свое остаточне рiшення. Коли iй було тринадцять, брати затягли ii у сарай i пiддали рiзноманiтним сексуальним фокусам, через якi вона пройшла, щоб
Сторінка 43
задовольнити iх. Закiнчивши, вони почали насмiхатися i глузувати з неi. Вони вирiшили, що тепер iй або доведеться стати хвойдою, або збожеволiти. Вона дуже добре обмiркувала це решту ночi, а на ранок вирiшила збожеволiти, що зробила дуже вправно, i залишалася в цьому станi не один рiк. Їi пояснення було вельми простим: «Я не хотiла бути хвойдою».Хоча сценарна розв’язка послана або присуджена батьками, вона не матиме впливу, доки ii не прийме сама дитина. Їi слова з цього приводу не зустрiчатимуть звуками фанфар, як iнавгурацiйну промову президента на Медiсон-авеню, але вона вимовлятиме тi слова настiльки чiтко, наскiльки наважиться, принаймнi раз. «Коли я виросту, то буду, як мама» (= Вийду замiж i народжу дiтей) або «Коли я стану великий, то робитиму те, що робив татко» (= Загину на вiйнi). Пацiента слiд запитати: «Що ви вирiшили зробити зi своiм життям, коли були маленьким(ою)?» Якщо вiн дасть традицiйну вiдповiдь («Я хотiв бути пожежником»), то запитання слiд уточнити: «Я маю на увазi, як ви вирiшили завершити свое життя?» Оскiльки рiшення про розв’язку часто ухвалюеться ранiше, нiж дитина може це запам’ятати, вона, можливо, не зможе дати бажану вiдповiдь, але про неi можна здогадатися з пригод людини в пiзнiшому вiцi.
Б. Припис
У реальному життi приписи не мають магiчноi дii, а залежать вiд психологiчних властивостей людського розуму. Недосить лише раз сказати: «Не iж цих яблук!» або «Не вiдчиняй цiеi скринi!» Будь-який марсiанин розумiе, що припис, винесений у такий спосiб, е справжнiм викликом. Щоб припис мiцно засiв у мозку дитини, його треба часто повторювати i карати за будь-яке порушення, хоча е й винятки – наприклад, з дiтьми, яких б’ють, – тодi одне потрясiння може закарбувати припис у пам’ятi на все життя.
Припис виступае найважливiшою частиною сценарного апарату i вiдрiзняеться за своею силою. Через це приписи можна класифiкувати на перший, другий i третiй ступенi. Для кожного типу iснуе тенденцiя створювати власний тип особистостi: переможець, непереможець i невдаха. (Цi термiни будуть детальнiше поясненi далi. «Непереможець» – це той, хто не перемагае й не програе, йому просто вдаеться бути правильним.) Приписи першого ступеня (соцiально прийнятнi та помiрнi) е прямими вказiвками, що посилюються через схвалення або вiдмову. («Ти був милим i тихим», «Не будь надто амбiтним».) З ними ще можливо виростити переможця. Приписи другого ступеня (непрямi й суворi) – це хитрi вказiвки, що запроваджуються в життя нечесним шляхом, за допомогою шантажу через привабливi усмiшки та загрозливi похмурi погляди, що постае найкращим способом виростити непереможця («Не кажи батьковi», «Тримай язика за зубами».) Приписи третього ступеня (дуже брутальнi й рiзкi) е iррацiональними стопорами, що iх упроваджують за допомогою страху. Слова стають криками, вирази обличчя – жахливими гримасами, а тiлеснi покарання – злобою («Я натовчу твою кляту пику».) Це один з найбiльш надiйних способiв створити невдаху.
Припис, як i розв’язка, ускладнюеться тим, що бiльшiсть дiтей мають двох батькiв. Тому один може казати: «Не будь розумником», а iнший: «Не поводься, як дурень». Такi суперечливi приписи ставлять дитину в скрутне становище. Але бiльшiсть одружених людей мають спiльнi приписи, такi як «Не будь розумником» i «Сиди тихо, iнакше я тобi мозок виб’ю!», що утворюють сумну комбiнацiю.
Стопори насаджуються в такому нiжному вiцi, що батьки здаються маленькому хлопчиковi або дiвчинцi магiчними постатями. Ту частину матерi, яка виносить приписи (Мати-контролер або Дитина), на професiйному жаргонi називають «феею – хресною матiр’ю», якщо вона доброзичлива, i «мамою-вiдьмою», якщо навпаки. У деяких випадках найбiльш вiдповiдною назвою здаеться «материна божевiльна Дитина». Аналогiчно Батька-контролера називають «веселим зеленим велетнем», «потворним тролем» або «батьковою божевiльною Дитиною» залежно вiд того, яка з цих назв дужче пасуе[67 - Фея – хресна мати й мати-вiдьма е «електродоподiбними» iнтроектами, отриманими пiд час транзакцiйних та iнтроспективних спостережень; iх можна легко розпiзнати як спорiдненi з гарними й поганими iнтроектованими об’ектами Меланi Кляйн, постульованими на психоаналiтичних пiдставах та з подальшими розробками ii концепцiй Ферберном. Фактично Ферберн е одним з найкращих евристичних мiсткiв мiж транзакцiйним аналiзом i психоаналiзом.Klein, M. The Psychoanalysis of Children. Hogarth Press, London, 1932.Fairbairn, W. R. D. The Object-Relations Theory of Personality. BasicBooks, New York, 1954.Це все розчаровуе з лiтературного погляду. Це створюе прикру суперечку з Вордсвортом, а рядок Френсiса Томпсона про те, що «кожна дитина мае в душi фею – хресну матiр» треба змiнити в цьому свiтлi, щоб додати менш доброзичливих наставниць.Порiвняйте з: Sharpe, E. F. ’Francis Thompson: A Psycho-Analytical Study,’ у ii книжцi Collected Papers on Psycho-Analysis. Hogarth Press, London, 1950.].
В. Приманка
Провокацiя чи спокуса – це те, що створюе розпусникiв, наркоманiв, зло
Сторінка 44
инцiв, азартних гравцiв та iнших осiб зi сценарiями невдах. Для хлопчика це справжня сцена з «Одiссеi» – мати грае Сирену, що заманюе його, тягнучи до загибелi, або Цирцею, яка перетворюе його на свиню. Для дiвчинки це батько як Брудний Старий. У першi роки життя приманка звучить як загальний заклик бути невдахою: «Ну який вiн незграбний, ха-ха» або «Ну як вона хрiново ходить, ги-ги». Потiм вона переходить до бiльш конкретних кпинiв i спроб роздражнити. «Вiн завжди стукаеться головою, ха-ха» або «Вона завжди губить труси, ха-ха». У пiдлiтковому вiцi цьому сприяють особистi транзакцii: «Придивися, дитинко!» (i, можливо, випадковий або цiлеспрямований дотик), «Випий», «Зараз твiй шанс», «Та кинь ти це все, хiба не однаково», i кожна з них супроводжуеться «ха-ха» чи «ги-ги».Приманка е Батькiвським голосом, що нашiптуе дитинi у важливi моменти: не переставай думати про секс i грошi, не дозволяй, щоб це зiйшло iм з рук. «Давай, малий. Що ти втрачаеш?» Це демон у Батьковi, й на нього реагуе демон у Дитинi. Потiм Батько робить швидке перемикання – i Єдер зганьбився. «Ти як завжди», – каже веселий Батько, а Єдер вiдповiдае: «Ха-ха!» i, як кажуть по-простому, «усмiхаеться, наче дебiл».
Приманка е тим, що сприяе виникненню комплексiв у дiтей, i тому вона, вочевидь, починае застосовуватися рано. Один з батькiв використовуе прагнення близькостi в дитини i перетворюе його на стремлiння до чогось iншого. Тiльки-но ця збочена любов закрiплюеться, вона перетворюеться на комплекс.
Г. Електрод
Приманка походить вiд Дитини в батьковi або матерi й насаджуеться в Батька дитини (БДит у Єдера на рисунку 7). Там вона дiе як «позитивний» електрод, викликаючи автоматичну реакцiю. Коли Батько у його головi (БДит) натискае на кнопку, Єдер стрибае до неi, незалежно вiд того, чи хоче цього решта його особистостi. Вiн меле якiсь дурницi, поводиться незграбно, випивае ще одну чарку або ставить усе на наступний заiзд, ха-ха. Походження приписiв не завжди е настiльки чiтким, але вони теж насаджуються в БДит, де дiють як «негативний» електрод. Це утримуе Єдера вiд певних речей, як-от говорити або думати недвозначно, i вимикае його, коли вiн занадто сильно захоплюеться, як у випадку з сексом або усмiшками. Багатьом знайома ця раптова втрата цiкавостi в розпал сексуального збудження або вони спостерiгали, як на обличчi iншого з’являеться й миттю зникае усмiшка, нiби в його головi хтось клацнув вимикачем. Через цi ефекти, БДит, Батько в дитинi, називаеться «електродом».
Електрод дiстав назву вiд пацiента Норвiла, який сидiв дуже нерухомо й напружено пiд час занять у групi, аж доки до нього не зверталися. Тодi вiн одразу вiдповiдав з низкою обережних клiше («Норвiл нарештi щось сказав, ха-ха»), пiсля чого знову заклякав. Невдовзi стало зрозумiло, що в його головi був суворий Батько, який контролював його за допомогою вимикача «Сиди спокiйно» i кнопки «Говори», що його вмикала. Норвiл працював у якiйсь дослiднiй лабораторii i був уражений подiбнiстю мiж власними реакцiями та поведiнкою тварин з електродом у мозку.
Електрод е безсумнiвним викликом для психiатра. Разом з Дорослим пацiента вiн мусить нейтралiзувати його, щоб Дитина могла мати дозвiл вiльно жити i спонтанно реагувати, всупереч програмуванню батькiв на протилежне та iхнiм погрозам на випадок непокори. Це доволi важко зробити зi слабшими важелями управлiння, а якщо припис зроблений вiдьмою чи велетнем, чиi риси спотворено люттю, чий голос прориваеться крiзь усi загорожi, створенi в мозку дитини, i чия рука готова будь-коли завдати iй страху та приниження, то це потребуе величезних терапевтичних зусиль.
Г. Мiшки та речi
Якщо дитина затиснута суперечливими важелями, тодi може iснувати тiльки один вихiд, який дозволяе iй певну мiру самовираження. Тодi вона буде змушена вдаватися до вчинкiв такого гатунку у вiдповiдь, незалежно вiд того, наскiльки вони можуть бути неадекватними. У таких випадках людям, якi ii оточують, часто е очевидним, що вона бiльше реагуе на те, що коiться в ii головi, нiж на зовнiшню ситуацiю, i тодi вона, як кажуть, перебувае в мiшку. Якщо ii мiшок пiдкрiплений певними талантами чи здiбностями або наказом про переможну розв’язку, це може бути мiшок переможця, але в бiльшостi випадкiв люди в мiшку е невдахами, тому що iхня поведiнка неадаптивна. Людина, яка вирветься з мiшка (або, як ще подекуди кажуть, «контейнера») вiдразу ж далi робитиме свою справу, тобто те, чого iй найдужче кортiло робити. Якщо поведiнка виявляеться адаптивною i контролюеться якоюсь рацiональнiстю Дорослого, людина може стати переможцем, але якщо вона занадто часто потурае iншим, то закiнчить невдахою. Насправдi, коли людина починае робити свою справу, вирвавшись iз мiшка, ii наказ про розв’язку визначить, робитиме вона це розумно, щоб перемогти, чи переборщить як невдаха. Однак у деяких випадках iй може вдатися залишити свiй наказ про розв’язку в мiшку разом з рештою елементiв запрограмованого батьками сценарного апарату, i тодi вона по-справжньому належ
Сторінка 45
ть собi й може сама визначати власну долю. Та без оцiнки неупередженого спостерiгача Єдеру важко зрозумiти, ким вiн е – «бiлою вороною», звiльненою людиною чи просто розлюченим бунтiвником, ба навiть шизофренiком, який вистрибнув з мiшка у пляшку, запхнувши або не запхнувши за собою корок.Конец ознакомительного фрагмента.
notes
1
Тут, вочевидь, маеться на увазi система передачi китайського письма латинкою. (Тут i далi прим. перекл., якщо не зазначено iнше.)
2
Це зауваження стосуеться лише тексту оригiналу. У перекладi замiсть займенника «вiн» там, де автор говорить про людину чи особистiсть узагалi, вживаемо займенник «вона», бо в украiнськiй мовi обидва слова належать до жiночого роду.
3
Переваги повернення до життя замiсть очiкування смертi проiлюстровано в: (1) ’Terminal Cancer Ward: Patients Build Atmosphere of Dignity.’ Journal of the American Medical Association. 208:1289, May 26, 1969. (2) Klagsbrun, S. C. ’Cancer Emotions, and Nurses.’ Summary of Scientific Proceedings. 122nd Annual Meeting, American Psychiatric Association, Washington, D. C., 1969.
4
Це доволi дивно, але, як на мене, такi усмiшки найчастiше можна побачити в дiвчат, старших вiд 20 рокiв, iз довгим темним волоссям.
5
Слово «прийняття» тут ужито не в розмитому, сентиментальному сенсi; воно означае, що я готовий провести з ним бiльше часу. Це передбачае серйозне зобов’язання, яке в деяких випадках може означати один-два роки терпiння, зусиль, злетiв i падiнь та пiдйому вранцi.
6
Berne, E. Transactional Analysis in Psychotherapy. Grove Press, New York, 1961.
7
Berne, E. The Structure and Dynamics of Organizations and Groups. J. B. Lippincott Company, Philadelphia, 1963. Grove Press (Paperback), New York, 1966.
8
Berne, E. Games People Play. Grove Press, New York, 1964; (Paperback) 1967.
9
Berne, E. Principles of Group Treatment. Oxford University Press, New York, 1966. Grove Press, New York (Paperback), 1968.
10
Berne, E. A Layman’s Guide to Psychiatry and Psychoanalysis. Simon & Schuster, New York, 1968. Andrе Deutsch, London, 1969. Grove Press (Paperback), New York, 1962, pp. 277—306.
11
Це можна перевiрити, намалювавши кожну з них окремо чи виписавши на паперi: ББ-БД, ББ-БДит, БД-ББ, БД-БДит i аж до ДитДит-ДитД, пiсля чого до кожноi з них можна допасувати приклади з клiнiчноi практики або повсякденного життя.
12
Це можна розв’язати ось як. Вiзьмiть 9 взаемодоповняльних транзакцiй з рисунка 2б i додайте 72 перехреснi транзакцii. Для кожноi з них е 81 можливiсть на соцiальному, або вiдкритому, рiвнi й так само 81 можливiсть на психологiчному, або прихованому, рiвнi. Знову ж таки, тi, хто навчився розпiзнавати Я-стан у дii, можуть виявити багато цих комбiнацiй у клiнiчних та особистих ситуацiях.
13
(ДД-ДД) + (ДитДит-ДитДит) (як на рисунку 4б), (ДД-ДД) + (ББ-ББ), (ДДДД) + (БДит-ДитБ), (ББ-ББ) + (ДитДит-ДитДит), (ДД-ДД) + (ДитД-ДитД), (ДД-ДД) + (БД-БД). Іншi вiдбуваються в особливих ситуацiях, як-от виховання дiтей, навчання чи дитяча психiатрiя, де вiдкритий рiвень може, наприклад, бути взаемодоповняльним (БДит-ДитБ, ДитДит-Дит-Дит) або перехресним (ДД-ДитБ, І тип), тимчасом як прихований рiвень може належати до будь-якоi з 81 можливостi. Щоб вiзуалiзувати iх, краще намалювати транзакцiйнi дiаграми, а вiдтак перевести iх у реальнi ситуацii.
14
«Транзакцiя або обмiн, здаеться, е головною темою, до якоi прикута увага рiзноманiтних соцiологiв. Менi важко погодитися з позицiею Блау, що обмiн постае i найочевиднiшою точкою вiдлiку для всiеi соцiологii, i найбiльш iмовiрним будiвельним блоком, за допомогою якого (додаючи цемент у виглядi спiлкування) ми можемо провести аналiз складнiших суспiльних вiдносин i структур». З рецензii Альфреда Куна на книжку Blau, Peter M. Exchange and Power in Social Life. Wiley, New York, 1964; in Science 147:137, January 8, 1965.
15
Szasz, K. Petishism: Pets and their People in the Western World. Holt, Rinehart & Winston, New York, 1968.
16
Sackett, G. P., Keith-Lee, P., and Treat, R.’ Food versus Perceptual Complexity as Rewards for Rat Previously Subjected to Sensory Deprivation.’ Science 141: 518—520, August 9, 1963.
17
Erikson, E. H. Identity and the Life Cycle. International Universities Press, New York, 1959.
18
Бiльш систематичну критику теорii транзакцiйного аналiзу дивiться у: Shapiro, S. S.’ Critique of Eric Berne’s Contributions to Subself Theory’. Psychological Reports 25: 283—296, 1969.
19
Щодо дискусii на тему використання транзакцiйного аналiзу в театрi дивiться: Schechner, R. ’Approaches to Theory / Criticism.’ Tulane Drama Review 10: Summer 1966, pp. 20—53. Also Wagner, A.’Transactional Analysis and Acting.’ Ibid. 11: Summer 1967, pp. 81—88, and Berne, E. ’Notes on Games and Theater,’ in the same issue, pp. 89—91.
Сторінка 46
20
Особисто я вiддаю перевагу Lempri?re’s Classical Dictionary (Tenth edition, 1818).
21
А. Вагнер у однiй зi своiх статей (Wagner, A.’ Permission and Protection,’ The Drama Review 13: Spring 1969, pp. 108—110) об’еднуе деякi з нещодавнiх досягнень. Щодо прямого застосування транзакцiйноi теорii сценарiiв до драматичних сценарiiв дивiться в тому самому випуску: pp. 110—114: Steiner, C. M. ’A Script Checklist,’ та Cheney, W. D. ’Hamlet: His Script Checklist.’ Обидвi статтi передрукованi з Transactional Analysis Bulletin (Vol. 6, April, 1967, and Vol. 7, July, 1968).
22
Про iсторичний розгляд одного з аспектiв «гарних» i «поганих» хлопцiв дивiться мою статтю: The Mythology of Dark and Fair: Psychiatric Use of Folklore,’ Journal of American Folklore 1—12, 1959. У нiй е бiблiографiчний список, що мiстить близько 100 джерел, зокрема кiлька раннiх психоаналiтичних статей про казки.
Найбiльш продуктивним автором дослiджень на тему народних казок первiсних людей е Геза Рогейм. Дивiться його книжку: Roheim, G., Psychoanalysis and Anthropology, International Universities Press, New York, 1950.
23
«Якщо ти здоровий, добре. Я здоровий». (лат.)
24
Товариство iз запобiгання жорстокостi щодо тварин (ТЗЖТ, Society for the Prevention of Cruelty to Animals, SPCA) – мiжнародна громадська органiзацiя, що допомагае тваринам (боротьба проти жорстокого поводження з тваринами, ветеринарна допомога, пiдтримка притулкiв тощо).
25
Я не претендую на роль фахiвця, який дасть вичерпний перелiк або офiцiйно прийняту версiю оповiдань про Європу, Амiмону, Червону Шапочку та Сплячу Красуню. Навiть колiр бика Європи у рiзних оповiданнях коливаеться мiж бiлим i золотим. Поданих версiй задосить для нашоi мети. Джерелами iсторiй про Європу й Амiмону були: Bulfinch’s Mythology, Graves’ The Greek Myths, Hamilton’s Mythology, Lempri?re’s Classical Dictionary (London, 1818), Hesiod and Moschus (Family Classical Library No. XXX, London, 1832), Ovid’s Metamorphoses i примiрник книжки Едвардса Handbook of Mythology, що належав моiй матерi з вiдсутньою титульною сторiнкою (видавництво Eldredge & Brothers, рiк невiдомий). Історiю ЧШ узято з Andrew Lang’s Blue Fairy Book, The Grimms’ Fairy Tales (Grosset & Dunlap edition) та Funk & Wagnalls’ Standard Dictionary of Folklore, Mythology, and Legend (New York, 1950). У Францii вона вiдома як Petit Chaperon Rouge або «Маленький Червоний Чепчик» (П’ерро, 1697), а в Нiмеччинi як Rotk?ppchen або «Маленька Червона Шапочка».Схильнiсть психоаналiтикiв зосереджуватися на наповненнi живота вовка камiнням не мае значення для актуальноi мети, i в будь-якому випадку цей епiзод звучить для мене як iнтерполяцiя. Психоаналiтична лiтература про ЧШ починаеться з двох статей 1912 року, одна за авторством О. Ранка, iнша – М. Вульфа, пiсля чого вийшла стаття Фройда The Occurrence in Dreams of Material from Fairy Tales (1913), яку найпростiше знайти у виданнi його збiрки Delusion and Dream (Beacon Press, Boston, 1956) у м’якiй обкладинцi. Одну з найвiдомiших дискусiй на цю тему провадив Ерiх Фромм у книжцi The Forgotten Language (Grove Press, New York, 1951). Фромм пише таке: «Бiльшiсть символiв у цiй казцi можна зрозумiти без труднощiв. «Маленька шапочка з червоного оксамиту» е символом менструацii». Вiн не каже, кому саме важко зрозумiти текст без труднощiв i для кого це е символом менструацii. Нещодавня стаття Л. Веши-Вагнер (L. Veszy-Wagner, ’Little Red Riding Hood on the Couch’ (Psychoanalytic Forum 1:399—415, 1966) дае принаймнi якийсь матерiал iз практики, хоча й непереконливий. Мабуть, найкращi припущення запропонованi Елiзабет Кроуфорд (Elizabeth Crawford) у ii статтi ’The Wolf As Condensation’ (American Imago, 12:307—314, 1955).
У реальному життi вовки не такi лихi, як у казках. Дивiться статтю ’Wolves Social as Dogs … can be taught to be friendly to people,’ by P. McBroom, Science News 90:174, September 10, 1966. Вона пiдсумовуе дослiдження Г. Б. Рааба та Дж. Г. Вулпi про суспiльне життя вовкiв, з якого випливае, що цi хижаки теж грають у транзакцiйнi iгри. Зокрема, вовки-вигнанцi грають у гру «Дерев’яна Нога», накульгуючи так, нiби iм потрiбна особлива увага.
26
Історiя про Сплячу Красуню взята з Blue Fairy Book Ендрю Ланга (Andrew Lang) i казок братiв Грiмм. Існуе розширена версiя з похмурими iлюстрацiями вiд Артура Рекгема, яка також е дуже популярною.
27
Щоб бiльше дiзнатися про нещодавне використання казок у психiатрii, читайте книжку: Heuscher, J. A Psychiatric Study of Fairy Tales. C. C. Thomas, Springfield, 1963. Вона забезпечуе екзистенцiйну символiчну iнтерпретацiю. В аналiзi iсторii про Русалоньку, здiйсненому Д. Дiннерштайном (Contemporary Psychoanalysis 104—112, 1967), використовуеться пiдхiд «дозрiвання», який включае в себе деякi елементи, пов’язанi з еволюцiею сценарiю.
Та найбiльш прямий зв’язок зi сценарним аналiзом мае працяГ. Дiкманна, який систематично пов’язуе казки з моделями жи
Сторінка 47
тя батькiв. Дивiться: Dieckmann, H. ’Das Lieblingsm?rchen der Kindheit und seine Beziehung zu Neurose und Pers?nlichkeit.’ Praxis der Kinderpsychologie und Kinderpsychiatrie 6:202—208, August—September, 1967. А також: M?rchen und Tr?ume als Helfer des Menschen. Bonz Verlag, Stuttgart, 1966.28
Порiвняйте з: Flugel, J. C. : The Psychoanalytic Study of the Family. Hogarth Press, London, 1921.
29
Це може статися, коли мати не мае власного сина, щоб зiграти роль Іокасти, а батько не мае доньки.
30
Denenberg, V. H. and Whimby, A. E.: ’Behavior of Adult Rats is Modified by the Experiences Their Mothers Had as Infants,’ Science 142:1192— 1193, November 29, 1963.
31
Бiблiографiя щодо iсторичного аспекту розвитку уявлень про сценарiй мiстить такi джерела:
Adler, A. ’Individual Psychology’ in The World of Psychology, ed. G. B. Levitas, George Braziller, New York, 1963.
Campbell, J. The Hero With A Thousand Faces. Pantheon Books, New York, 1949.
Erikson, E. Childhood and Society. W. W. Norton & Company, New York, 1950.
Freud, S. Beyond the Pleasure Principle. International Psychoanalytical Press, London, 1922.
Glover, E. The Technique of Psycho-Analysis. International Universities Press, New York, 1955.
Jung, C. G. Psychological Types. Harcourt, Brace & Company, New York, 1946.
Rank, O. The Myth of the Birth of the Hero. Nervous and Mental Disease Monographs, New York, 1910.
32
См. прим. 31
33
См. прим. 31
34
Уперше використано в цьому значеннi К. М. Штайнером (Transactional Analysis Bulletin 5:133, April 1966).
35
Panchatantra, trans. A. W. Ryder. University of Chicago Press, 1925, p. 237. Хоча такi казки датують 200 р. до н. е., цю версiю взято з рукопису 1199 року, ймовiрно, з еврейськоi Бiблii. П’ятитомний оригiнал утрачено, але бiльшiсть казок повторюються в чотиритомному середньовiчному виданнi «Гiтопадеша». Деякi фахiвцi датують санскритський оригiнал 300 роком н. е.
36
Witt, P. N. and Reed, C. F. ’Spider-Web Building,’ Science 149:1190—1197, September 10, 1965.
37
Lorenz, K. Z. King Solomon’s Ring. Thomas Y. Crowell Company, New York, 1933.
38
Bateson, G. ’The Message “This is Play”’. In Group Processes: Transactions of the Second Conference. (Bertram Schaffner, ed.) Josiah Macy, Jr. Foundation, New York, 1956.
39
Zuckerman, S. Functional Afinities of Man, Monkeys, and Apes. Harcourt Brace & Company, New York, 1933.
40
Кожен (нiм.).
41
Simons, E. L. ’Some Fallacies in the Study of Hominid Phylogeny.’ Science 141: 879—889, September 6, 1963.
42
Порiвняйте з: Freud, S. Moses and Monotheism, Alfred A. Knopf, New York, 1939.
У цьому випадку йдеться про вплив сценарiю Ехнатона на сценарiй Мойсея. Якщо говорити сценарною мовою, вiдстань у часi робить Ехнатона евгемером або «прабатьком» усiх iзраiльтян i iхнiй сценарiй повторюе його: його храми були зруйнованi, а його послiдовникiв переслiдували чи вбивали. Сучаснi iзраiльтяни мають правильну антитезу до цього сценарiю, тобто використовують потрiбне озброення задля уникнення трагiчного кiнця. Іншим iм’ям Аменхотепага-Уа (крiм Ехнатона) було Нефер-Хеперу-Ра Уен-Ра, цi iероглiфи перекладаються приблизно як «Вiзьми свою лютню та скарабея i насолоджуйся сонцем», тодi як згiдно з картушем Ехнатона вiн обмiняв цi речi на корж i перо (рядковий символ № 12 та «дерева й рослини» № 33 у класифiкацii iероглiфiв Гольцгаузена). Хай там як, це схоже на сучасну змiну сценарiю у стилi хiпi: люди з гiтарами сумують за коржиком, натомiсть люди з коржем перетворюють його на гiтару.
43
Jones, E. ’The Phantasy of the Reversal of Generations.’ Papers on Psycho-Analysis, Fifth edition. Beacon Press, Boston, 1961. Тут Джонс описуе «комплекс дiда» – бажання дiтей стати батьками власних батькiв, що грунтуеться на переконаннi, нiби якщо вони ростимуть бiльшими, то iхнi батьки зменшуватимуться.
44
Abraham, K. ’Some remarks on the role of grandparents in the psychology of neuroses.’ Clinical Papers and Essays on Psycho-Analysis. Basic Books, New York, 1955. Абрагам описуе тут саме те, що називаеться «сценарною фантазiею», коли хлопчик плануе свое життя на казковому рiвнi.
45
Erikson, E. Childhood and Society. Loc. cit.
46
Berne, E. The Structure and Dynamics of Organizations and Groups. Loc. cit., pp. 98—101.
47
Гелен Дойч описуе три типи «доброi бабусi» й жахливу «погану бабусю» або вiдьму, в роздiлi, що присвячуеться клiмактеричному перiоду, у книжцi The Psychology of Women, Volume Two. Grune & Stratton, New York, 1945.
48
Антропологи краще, нiж iншi групи, усвiдомлюють важливiсть впливу дiдусiв i бабусь на кар’еру дитини – впливу, який не тiльки чiтко розпiзнаеться, а й дуже ритуалiзуеться в малих примiтивних суспiльствах, особливо тих, що мають тотеми. Дивiться, наприклад: As
Сторінка 48
ley-Montagu, M. F. Coming Into Being Among the Australian Aborigines. George Routledge & Sons, London, 1937, and Roheim, G. Psychoanalysis and Anthropology. Loc. cit.49
O’Callaghan, S. The Slave Trade Today. (Including a debate in the House of Lords, Thursday, July 14, 1960.) Crown Publishers, Inc., New York, 1961.
50
Є значна кiлькiсть лiтератури про становище людини пiд час народження. Першим систематичним дослiдженням, iмовiрно, було English Men of Science (1874) Ф. Гальтона (F. Galton). Вiн виявив, що в його популяцii переважають лише сини та сини-первiстки. З iншого боку, Адлер у статтi про «Сiмейнi сузiр’я» твердить, що «наймолодша дитина зазвичай е своерiдним типом» (Understanding Human Nature). Одна з найцiкавiших дискусiй на цю тему започаткована В. Д. Альтусом (W. D. Altus) у Science 151:44—48, January 7, 1966. Пiсля його статтi була опублiкована серiя «Листiв до редактора»: Science 152: 1177—1184, May 27, 1966.
51
Важко дiстати задовiльнi данi переписiв, щоб оцiнити важливiсть збiгiв у родинi Ейблiв зi статистичного погляду. Один набiр даних, отриманих Президентським дослiдницьким комiтетом iз соцiальних тенденцiй (1933), процитовано в книжцi Pressey, S. L., Janney, J. E., & Kuhlen, R. G. Life: A Psychological Survey (Harper & Brothers, New York, 1939). У тогочасному Чикаго лише 42 родини з 1000 складалися з чоловiка, дружини та трьох дiтей, тому ймовiрнiсть виникнення шести таких комбiнацiй, що зростають паралельно i прямо, якi (за винятком викидня) показанi на рисунку 5, не е аж такою випадковiстю. Якщо вилучити з чиказьких даних усi родини без дiтей, то поширенiсть зазначеноi комбiнацii зростае до 90 на 1000 або приблизно 1 з 10. На цiй пiдставi можна сказати, що приблизна ймовiрнiсть того, що генеалогiчне дерево на рисунку 5 пояснюеться лише випадковiстю, становить 1 зi 106, тимчасом як фактичне поширення таких неправдоподiбних випадкiв серед моiх пацiентiв становить 1 з 5. Це вказуе на те, що тут маемо справу з впливом «iнформацii» або програмування, i це саме той тип програмування поведiнки, який ми називаемо «сценарiем». Якщо розглядати, крiм того, регулярну нерiвномiрнiсть надзвичайно коротких фертильних перiодiв на рисунку 5, ця е дуже посиленою.
52
Можливо, це складно зрозумiти, але тi, хто вивчае розмiр сiм’i, абсолютно нездатнi представити надiйнi уявлення, виходячи з iснування единоi або «iнтегрованоi» особистостi. У своiх iнтерв’ю вони вживають такi термiни, як «iдеальнi», «бажанi» та «передбачуванi» родини. Цi поняття приблизно вiдповiдають уявленням Батька, Дитини й Дорослого. Утiм, «багато дружин, якi сказали, що «не дуже хотiли» iншу дитину перед останнiм зачаттям, також сказали… що якби вони могли мати ту кiлькiсть дiтей, яку хочуть, а потiм зупинитися, вони все одно мали б стiльки, скiльки мають зараз i навiть бiльше». Дискусiя полягае в тому, чи можна «надмiрну фертильнiсть» прирiвняти до «небажаноi вагiтностi». Проте фахiвець iз транзакцiйного аналiзу знае, що в кожнiй опитанiй особi е щонайменше три рiзнi людини, якi можуть «хотiти», «дуже хотiти» або «не хотiти» бiльше дiтей, i всi вони можуть мати щодо цього рiзну думку, тож анкети на цю тему, якi не беруть до уваги Я-стан, пропускають те, що мае вирiшальне значення. Дискусiю навколо таких анкет дивiться у статтi: Barish, N. H. ’Family Planning and Public Policy: Who is Misleading Whom?’ Science 165:1203—1204, September 19, 1969.
53
Fodor, N. The Search for the Beloved. Hermitage Press, New York, 1949.
54
Плiд з машини (лат.) – перефразування вислову deux ex machina («Бог з машини»), що означае прийом в античнiй драматургii, який е несподiваним поворотом у фабулi завдяки втручанню могутнiших сил чи обставин.
55
Rank, O. The Myth of the Birth of the Hero. Loc. cit.
56
Price, R. What Not To Name the Baby. New York, 1904. Г. Л. Менкен дае багато прикладiв, що викривають «сценарнi» iмена у книжцi: The American Language, Alfred A. Knopf, New York (1919), 4th edition, 1949, Chapter 10, especially pp. 518 ff.
57
Нинi редактором «Анатомii» Грея (Gray’s Anatomy) е Чарлз Майо Госс (Charles Mayo Goss).
58
В оригiналi обiгруються англiйськi слова head (голова) та brain (мозок)
59
Дивiться: Berne, E. ’Classification of Positions.’ Transactional Analysis Bulletin 1:23, July 1962, and Principles of Group Treatment. Loc. cit., pp. 269—277. Порiвняйте з: Harris, T. I’m OK – You’re OK, A Practical Guide to Transactional Analysis. Harper & Row, New York, 1969. Утiм, Гаррiс нумеруе позицii по-iншому. Наша 1-ша позицiя е в нього 4-ю, 2-га – 3-ю, 3-я – 1-ю, а 4-а – 2-ю: 4—3—1—2.
60
Мiсто у штатi Невада, США, вiдоме своiми гральними закладами.
61
Сценарна матриця вперше була описана Клодом М. Штайнером (Claude M. Steiner). Дивiться його статтю «Сценарiй i контрсценарiй» (’Script and Counterscript.’ Transactional Analysis Bulletin 5:133—135, April 1966.) («Контр
Сторінка 49
ценарiй» – це його термiн для нашого «антисценарiю»). Також дивiться: C. M. Games Alcoholics Play. Grove Press, New York, 1972.62
Йдеться про ХХ столiття.
63
Philippe, C. L. Bubu of Montparnasse (with preface by T. S. Eliot). Berkeley Publishing Company, New York, 1957.
64
Кiлька дюжин сценарiiв докладно розглядалися на семiнарi з транзакцiйного аналiзу в Сан-Франциско. Вони й тi сценарii, з якими я зiткнувся у своiй практицi, е тим, iз чим я найближче знайомий. Багато iнших сценарних аналiтикiв приймають наведенi тут принципи на пiдставi власного досвiду, який, можливо, охоплюе кiлька тисяч випадкiв у лiкарнях, клiнiках, школах та в’язницях, а також у приватнiй практицi.
65
Berne, E. Transactional Analysis in Psychotherapy. Loc. cit.
66
Ще раз нагадую читачевi, що слова Батько, Дорослий i Дитина, написанi з великоi лiтери, стосуються Я-станiв, натомiсть тi самi слова, написанi з маленькоi лiтери, стосуються справжнiх людей.
67
Фея – хресна мати й мати-вiдьма е «електродоподiбними» iнтроектами, отриманими пiд час транзакцiйних та iнтроспективних спостережень; iх можна легко розпiзнати як спорiдненi з гарними й поганими iнтроектованими об’ектами Меланi Кляйн, постульованими на психоаналiтичних пiдставах та з подальшими розробками ii концепцiй Ферберном. Фактично Ферберн е одним з найкращих евристичних мiсткiв мiж транзакцiйним аналiзом i психоаналiзом.
Klein, M. The Psychoanalysis of Children. Hogarth Press, London, 1932.
Fairbairn, W. R. D. The Object-Relations Theory of Personality. BasicBooks, New York, 1954.
Це все розчаровуе з лiтературного погляду. Це створюе прикру суперечку з Вордсвортом, а рядок Френсiса Томпсона про те, що «кожна дитина мае в душi фею – хресну матiр» треба змiнити в цьому свiтлi, щоб додати менш доброзичливих наставниць.
Порiвняйте з: Sharpe, E. F. ’Francis Thompson: A Psycho-Analytical Study,’ у ii книжцi Collected Papers on Psycho-Analysis. Hogarth Press, London, 1950.
