Читать онлайн “Синій листопад” «Микола Хвильовий»
- 01.02
- 0
- 0
Страница 1
Синiй листопадМикола Хвильовий
ШЕДЕВРИ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ #1
«Синiй листопад» Миколи Хвильового – новела, в якiй традицiйно для творчостi автора пiднiмаеться тема розчарування у революцiйних iдеалах***. Головний герой твору Вадим переконаний, що можна побороти нудьгу вiд реальностi, якщо подивитися на iхнiй свiт з ХХV ст., коли сучаснiсть здасться сивою, а комунiстичнi лозунги – наiвними. Найвiдомiшими творами автора е новели «Я (Романтика)», «Кiт у чоботях», «Арабески», «Мати», «Редактор Карк», «Свиня», «Ревiзор», «Повiсть про санаторiйну зону», незакiнчений роман «Вальдшнепи». Микола Хвильовий (справжне iм’я Микола Фiтiльов)– талановитий украiнський письменник, майстер психологiчноi новели з елементами романтизму та iмпресiонiзму.
Микола Хвильовий
СИНІЙ ЛИСТОПАД
І
З моря джигiтували солонi вiтри. Мчались степом i зникали в Закаспii.
…Пiвнiчний Кавказ…
Над станицею мовчали недосяжнi голубi верхiв'я. Дрижали зорi й сполохано перебiгали до небокраю, до гiрського масиву.
Іще проходив невiдомий синiй листопад. Плентався по садках, по городах, заходив пiд стрiхи й вiдходив за вiтрами, такий же невiдомий, невiдгаданий i мовчазний.
Ще огнище не погасло – догоряло, i обличчя Вадимовi ходило в перельотах тiней.
Будинок вилюднявся, розходились: двое-трое залишилось.
В стiну глухо входили цвяхи.
Прибивали, мабуть, гiрлянди.
Скоро пiдуть i цi.
Пiзно.
Нiч.
Коли Зиммель пiшов, оддзвенiв шпорами, Марiя лукаво спитала:
– А все-таки й тобi журно?
Вадим сказав:
– Звичайно, журно. Але… ти мене розумiеш…
Вадим сухо й гостро дивився на вугiль. Зрiдка налiтав вiтер, з-пiд папахи виривалось волосся й падало йому на тьмяний лоб.
Марiя здавила руками голову й глухо говорила:
– Так, Вадиме, тоска. Буднi приймаю i серцем, i розумом. Але все-таки – тоска. Це те, коли покидаеш позицii й непевний, що скоро повернешся.
Мовчав.
Марiя знiтилась на колодцi – крапка. Зелений вугiль i в огнищi, i в ii зiницях. Теж у шинелi.
Кажуть: «останнiй з могiкан». Правда: женщини революцii пiшли плодити дiтей. Тiльки Марiя й небагато не пiшли.
Будемо слухати солонi вiтри, коли мовчазно йде на схiд синiй листопад.
Говорили ще про Зиммеля, про нрави сучасности й говорили про комуну.
Вадим – комiсар бригади, Марiя – крапка, вночi: вона надто знiтилась, i полiтком.
Марiя ще говорила глухо:
– Ну да – певний, i ну да – непевний, бо iнакше шукала б iншоi правди. Тут тоска.
Вадим:
– Ти нагадуеш менi жабу з геологiчноi революцii, що мала голову з аршин.
…По станичних заулках бродили червоноармiйцi. І знову по станичних заулках джигiтував солоний вiтер.
Прямо – широка церква проколола хрестом мовчазне небо.
Бiля Марii лежав стос запашноi сосни (гiрлянди робити) i гiрськi трави: Зиммель привiз.
Невiдомо, чий запах – сосни, гiрських трав чи то пахтить синiй листопад.
Проте, може, то Кавказ, може, гiрськi аули, а може, солонi вiтри.
Конец ознакомительного фрагмента.