Читать онлайн “Рябина” «Іван Франко»

  • 01.02
  • 0
  • 0
фото

Страница 1

Рябина
Іван Франко


ШЕДЕВРИ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ #1
«Рябина» Івана Франка – п’еса, присвячена традицiйнiй для автора темi соцiальноi несправедливостi, чесний i смiливий Олекса Коваль протиставляеться пiдломi представниковi сiльськоi влади***. Найвiдомiшими творами Івана Франка е «Перехреснi стежки», «Лель i Полель», «Грицева шкiльна наука», «Малий Мирон», «Boa constrictor», «Украдене щастя», «Будка Ч. 27», збiрки поезiй «Зiв’яле листя», «З вершин i низин», «Мiй Ізмарагд» тощо. Іван Франко – видатний украiнський письменник, який працював у жанрах поезii, прози та драматургii, талановитий лiтературознавець i публiцист.





Іван Франко

РЯБИНА




(ред. 1893 р.)


Комедiя з народного життя в 4 дiях

ДІЙОВІ ОСОБИ

Прокiп Рябина – вiйт в Нестаничах, лiт около 50.

Орися – його дочка, дiвчина, лiт 18.

Панталимон Качуркевич – писар, по-мiськи вбраний, лiт около 30, похожий на економа, вусатий, з легкими ознаками алкоголiзму.

Панас Казибрiд – старий мужик, з довгою сивою бородою.

Феся – його дочка, дiвчина, лiт 18.

Олекса Коваль – парубок, лiт 28, високий, статний, був у вiйську.

Роман Пiвторак – лiт около 35.

Семен Гриб – лiт около 45.

Гнат Грiнчук – лiт около 60 – господарi.

Рахмiль Цинобер – жид-орендар, лiт около 50, довга руда борода, високий, худий i рухливий.

Присяжний, жандарм, мужики, парубки, дiвчата, жiнки i дiти.

Дiеться в пiдгiрськiм селi Нестаничах в наших часах.




ДІЯ ПЕРША



Обширний майдан серед села. Декорацiя вглиб сцени показуе вид села з церквою, по обох боках сади, обгородженi плотами. Насеред сцени к переду криниця з журавлем, обложена цямриною, край неi корито, оддалiк дернова лавка i кiлька грубих колод. В глибинi сцени дорога, обсаджена деревами, мiж котрими близько правоi кулiси видно кам’яну фiгуру з виразним позолоченим написом: «Пам’ятка знесеноi панщини». Трохи ближче, в центрi сцени, стоiть грубе рябинове дерево з червоними ягодами; на сценi видно пень, а горiшня декорацiя вказуе звисаюче галуззя з ягодами. Через увесь час першоi дii святочно прибранi люди проходять в глибинi пiвперек сцени, чоловiки знiмають капелюхи i хрестяться перед фiгурою, а також кланяються тим, що на сценi.




Ява перша


Орися, потiм писар.

Орися(набирае води з криницi i спiвае).

Гадала-м ся вiддавати, гадала-м, гадала,
Та й так ем си розгадала, що бiда нездала.

Писар(наблизився стиха за ii плечi). Он як!

Орися(схапуеться). Агiй! (Обертаеться.) Пек, осина! А, се ви, пане писарю? І не грiх вам? Так мене перепудили!

Писар. О, не бiйтеся! Я можу вам зараз перестрах злизати.

Орися. Дякую за ласку! Злизуйте свому товаришевi Рахмiлевi, а не менi!

Писар. Якi ж бо ви, Орисю, недобрi! Я, власне, хотiв до вас зайти…

Орися. Певно, до тата.

Писар. Ну, звiсно, до тата також. Але я знаю, що вашi тато нинi, при святiй недiлi, в ту пору трошка спочивають. А я поспiшав, щоб власне з вами троха побалакати.

Орися. Зо мною! А пек на поганi очi! Що ж ви зо мною за дiло можете мати?

Писар. Хто знае, Орисю, може, важнiше, нiж з вашим татом.

Орися. Жартуйте здоровi! І я з вами буду.

Писар. Нi, Орисю! Я не жартую. Хiба ж ви не видите, як я вас люблю?

Орися. Ви мене? Перший раз чую! Я гадала, що ви тiлько одну горiвку, а другого Рахмiля найбiльше любите.

Писар. Бачите, Орисю, якi ви недобрi! Така молода дiвчина, а така зла.

Орися. Може, для кого й добра.

Писар. А що жя вам такого зробив, що ви на мене злi?

Орися. Якби-сте добрi були, то би-сте менi то хоч помогли вiдро з кирницi витягнути.

Писар(кидаеться до журавля). Господи! Та я зараз!

(Тягне.)




Ява друга


Тi самi i Олекса.

Олекса. Ха-ха-ха! А се що такого? Наш пан писар воду з криницi тягае?

Писар(покидае жердку i обертаеться). Хто се? Що, що такого? Я нiби? Та я не тее…

Олекса. Фе, пане писарю! Чи то подоба, щоби такий письменний чоловiк, в такiм панськiм убраннi, та коло такого хлопського дiла заходився? Ось менi, то що iншого. (Витягае воду i наливае Орисинi коновки.)

Писар. А властиво ти, паничу, чого ти сюди прийшов?

Олекса. Хiба менi не вiльно? Громадський майдан кождому вiльний.

Писар. Громадський майдан!.. Але коли бачиш, що пан писар з пана начальника дочкою розмову мае…

Олекса(смiеться). Ха-ха-ха! Якi страшнi двi властi зiйшлися!

Писар. А ти, небоже, з властi не глузуй! І не думай собi, що я тобi рiвня!

Олекса. Я з вами й не рiвняюся. А начальникову дочку ви не заарендували. Таке ви маете право з нею розмовляти, як i кождий другий.

Писар. Се ще хто знае. Орисю, ходiмо геть вiд нього! Се бунтiвник, читальник! Якби таточко побачив тебе разом з ним, то була би бiда.

Орися. І я так думаю, пане писарю! Так знаете що? Пiдiть ви до нашоi хати i подивiться, чи таточко ще спить. А я тим часом тут побуду.

Писар. Що? Тут побудеш? Із отсим читальником?

Орися. Ну, так. Надiюсь, що ви мене перед татком за се не прискаржите. (Смiеться.)

Писар(лютий). Чи так! А, то гарно! Добре-добре! Теп
Поделиться в соц. сетях: