Страница 1

П’ята Саллi
Денiел Кiз


Саллi Портер знайшли голою та непритомною на березi океану. Виявляеться, дiвчина намагалася покiнчити з собою, а трое молодикiв, якi наздогнали ii та витягли з води, хотiли ii згвалтувати… Саллi опинилася в лiкарнi, але вона нiчого не пам’ятае i переконана: самогубство намагалася вчинити не вона, а хтось iнший, хто навчився керувати ii свiдомiстю…

Обережно! Ненормативна лексика!





Денiел Кiз

П’ята Саллi



Обережно! Ненормативна лексика!



* * *


Моiм донькам, ГІЛЛАРІ та ЛЕСЛІ, а також моiй дружинi, АУРІЇ, яка завжди пiдтримуе та допомагае менi



* * *


Автор вивчав безлiч реальних випадкiв психiчного стану, зображеного в романi, та з’ясував, що вони мають, на диво, багато спiльних характеристик i схожi передумови. Хоча це дослiдження i сформувало пiдгрунтя для цього твору, сама iсторiя цiлком вигадана i не мае фактичних зв’язкiв iз будь-якими реальними людьми чи подiями.







Частина перша





Один


Отже, мене звуть Деррi, й саме мене вибрали для того, щоб все записати, бо я едина, хто знае, що з нами вiдбуваеться, а хтось же мусить вести протокол, щоб люди справдi зрозумiли.

Тож, найперше, то не я надумала вийти з квартири однiеi дощовоi квiтневоi ночi. Це почалося з того, що Нола розмiрковувала про грецькi трагедii, якi вона постiйно читае, й про те, в якому вона депресивному станi. Потiм вона згадала дитинство, лiто на пляжi, й вирiшила, що хоче знову побачити океан. Вона поiхала в метро з Мангеттену[1 - Manhattan – один iз п’яти мiських округiв мiста Нью-Йорк. (Тут i далi прим. пер., якщо не вказано iнше.)] до Конi-Айленду[2 - Coney Island – пiвострiв, що розташований у пiвденнiй частинi Бруклiна, – найзаселенiший район Нью-Йорка. Вiдомий своею перекусною Nathan’s Famous, у якiй проводять свiтовi чемпiонати з поiдання хот-догiв.] й розпочала свою прогулянку. Всi атракцiони та розважальнi заклади вже позачинялися, вулицi мiж Нептун-авеню i Мермейд-авеню спорожнiли, й там залишилися хiба кiлька нужденних п’яниць, якi позамотувалися в газети та, скрутившись калачиком, лежали пiд дверима. Вiд цього iй погiршало, бо здалося, нiби то час завмер в очiкуваннi лiтнiх збiговиськ. Вона подумала, що в сльотавий квiтневий вечiр Конi-Айленд стае найбезлюднiшим мiсцем у свiтi.

Окрiм «Нейтанз», вона згадала, що в них було вiдчинено цiлий рiк, нiби там – оаза свiтла та тепла, й повiльно посунула в бiк перекусноi. Зовнi на тротуарi стояли кiлька людей, попиваючи каву з пластикових стаканчикiв, заiдаючи картоплею фрi й «найвiдомiшими хот-догами у свiтi». Якби я не була на дiетi, то купила б собi одну соковиту сардельку, посипану квашеною капустою та политу зверху гiрчицею. Немае нiчого кращого, нiж запах хот-догiв i картоплi фрi в мрячну нiч. Але Нола хотiла подивитися на океан. Вона зупинилася та поглянула на вуличний годинник, щоб звiрити з власним та зафiксувати час у головi.


10:45

Я побачила трьох молодих хлопцiв у залатаних джинсах i денiмових куртках iз шипами. Вони передавали одне одному пiнтову[3 - Пiнта ? 0,47 л.] пляшку, загорнуту в коричневий пакунок, попивали з неi та не зводили очей iз Ноли, яка йшла темною алеею мiж «Нейтанз» i кiоском солодощiв «Заморожений крем». Вона прямувала до узбережжя, згадуючи лiто двадцятирiчноi давнини. Як гралася на переповненому пляжi, будувала пiсковi замки, а потiм лiзла у воду, щоб змити пiсок.

Коли вона зiйшла пiд темний дощаний помiст, то ступила на мокрий пiсок, скинула взуття й вiдчула його мiж пальцями. Ідея померти в морi часто спадала iй на думку. Нола думала, ось воно, Гомерове виноцвiтне море,[4 - Виноцвiтне море (англ. Wine-dark) – метафора, яку часто використовував Гомер для опису морськоi стихii.] доки пiдходила до його чорноти, скидаючи дорогою пластиковий дощовий капелюх у пiсок, але тi пiски кишiли брудом, смiттям, гноем та презервативами, якi винесло море пiсля поневiрянь на берег, наче звiстки iнших часiв. І чому, задумалась Нола, вона мiркуе про презервативи, хоча сама цнотлива i готова зробити аборт власноi долi? Можливо, iй варто було також залишити звiстку, в якiй вказала б, що бiльше не може жити цим пошматованим життям, й утопити себе – це краще рiшення, нiж порiзати вени.

Вiд думок про це в неi розболiлася голова. Так приемно було зняти блузку та спiдницю та власною шкiрою вiдчути дощ, прямуючи безлюдним пляжем у бiк муркотiння бурунiв, роздягаючись. Вона ступала мокрим пiском, поки той не затвердiв, потiм став мулом, а тодi у неi мiж пальцями почала пiнитися вода, й коли хвилi вiдступали, то тягнули мул за собою, витягували його з-помiж пальцiв й робили невеличкi рiвчачки. Вона глянула на освiтлений циферблат свого годинника, щоб перевiрити час.


11:23

Нола вiдчула воду, теплiшу за повiтря, ii ступнi сприймали це, однак iншi частини тiла змерзли, а згодом й закоцюбли. І це, зметикувала вона, зовсiм не те вiдчуття, яке охопило Сократа пiсля того, як вiн випив болиголов,[5 - Давньогрецького фiлософа Сократа стратили, отруiвши болиголовом.]

Страница 2

його ступнi та ноги повiльно перетворювалися на камiнь.

Невдалий час, щоб iще голова почала болiти. Вона боролася з болем у шиi та думками, якi, розколюючи iй голову, продовжували промовляти: «Нi… нi… нi…» Хтось боровся з нею.

Тепла вода пiднялась iй до колiн, потiм до стегон, хлюпала навколо неi, коли Нола зупинилася i дозволила хвилям пестити тiло. Невдовзi вона опиниться в руках богiв. Вона, мов Афiна, народжена цiлком сформованою з голови Зевса. Та поки вода хлюпалася навколо, Нола здригнулася, пiшла глибше й зрозумiла, що коли приймаеш реальнiсть смертi, власний пупець стае центром всесвiту.

Що, якби вона дихала солоною водою? Що, якби вона насправдi стала русалкою, й замiсть того, щоб утопитися, занурилася б у морське королiвство та, сплеснувши хвостом, побачила б краi Нептуна, а заразом i капiтана Немо, i… О Господи, вона так i не дочитала «Мобi Дiка»! Можливо, недочитана книжка – це грiх, який понесе ii крiзь Лiмб,[6 - Limbo – в католицизмi – мiсце перебування душ, якi не потрапили анi в рай, анi в пекло, анi в чистилище. У «Божественнiй комедii» Данте Лiмб – перше коло пекла, у якому перебувають нехрещенi дiти та благочестивi нехристияни.] приречену на те, щоб так i не дiзнатися, чим там все скiнчилося. Можливо, ii покаранням буде вiчне плавання проти течii безкiнечних сторiнок, якi постiйно вiдганятимуть ii в Саргасум[7 - Sargassum – Саргасовi водоростi – рiд бурих водоростей, якi утворюють так званi саргасовi моря i ускладнюють рух кораблiв. У Атлантичному океанi е набiльше Саргасове море, що називають «Морем без берегiв».] незавершених iсторiй.

Приемно було вiдчувати, як вода цiлуе груди, нiби демон-коханець, але тодi Нола пiшла назустрiч хвилям, плечi занурилися пiд воду, стало теплiше i захотiлося спати, доки вона повiльно брела у водi.

Позаду почулися крики:

– Агов! Он вона, у водi! Ловiть ii!

Обернувшись, Нола побачила три темнi постатi, якi бiгли пляжем у ii бiк.

– Облиште мене! – закричала вона.

Вони шубовснули у воду бiля неi. Нола спробувала пiрнути, спробувала дихати водою, але вода не затримувалася у шлунку. В головi запаморочилося, вона закашлялась, а носом потекла ропа. Хтось вхопив ii за волосся, тодi – за руки, а коли ii витягли, Нола захлиналася, хрипiла та плакала.

О Боже, будь ласка, дай менi померти…

Вона подумала, що iй зараз зроблять штучну вентиляцiю легень, тому обм’якла. Натомiсть вони затягли ii пiд помiст й один iз них спустив штани. Той, що тримав ii за праву руку, сказав:

– Агов, дай я!

– Бля, – сказав той, що без штанiв. – Я ii перший побачив. Ти будеш другий. А вiн – третiй.

– Третiй? Пиздець, чуваче!

Тодi Нола й зрозумiла, що вони ii витягли не рятувати.

– Нi! – видихнула вона. – Будь ласка, вiдпустiть мене!

Той, хто мав бути третiм, вишкiрився.

– Ти все одно збиралася йти рибу годувати. Ми трохи побавимося, а потiм кинемо тебе назад. Згода? Ти нiчого не втрачаеш.

– Еге, – сказав другий. – Ми тiльки позичимо.

Головний бiль не минув, а так i кублився там, мучив ii, не вiдпускав, але вона вiдкинула його. Нола сама могла впоратися з цим. Вона вже вибиралася з десяткiв гострих ситуацiй. Зможе й тут. Їх можна перехитрити, обiграти.

Другий та третiй розвели iй руки та ноги, а перший вилiз зверху.

– Пацани, ви ж не хочете цим займатися тут, у пiску, – сказала вона. – Може, ходiмо до мене в квартиру? Вип’емо трохи вина. У мене е трохи витриманого чедеру, послухаемо музику, а тодi…

Вiн поцiлував ii, видихнувши перегаром вiскi, та затулив iй рот. Вона крутилася та вигиналася, щоб не дати йому зробити свое дiло.

– То як iз алiгатором боротися, – сказав третiй.

– Тре’ було почекати, поки вона втопиться, – сказав другий.

– Допоможiть! – закричала вона. – Мене гвалтують!.. Хто-небудь! Допоможiть менi!

А тодi Нола вiд’iхала.

Джинкс не знадобилося багато часу, щоб зрозумiти, що вiдбуваеться, коли вона побачила, що лежить мокра та гола на пiску, двое чоловiкiв тримають ii, а третiй, без штанiв, навалився зверху, намагаючись проникнути в середину.

– Яка сука мене сюди привела? – закричала вона.

– Заспокойся на секунду, – смiючись, промовив парубок зверху, – i тобi сподобаеться.

– Ах ти ж сучий сину! Вiдчепися вiд мене!

Вона викрутилася, вигнулася, перекинувши вбiк одного, потiм другого. Їй вдалося рiзко викрутити голову та дотягнутися до руки третього. Джинкс щосили вгризлася в неi та не випускала ii, стиснувши щелепи, нiби лещата. Вiн закричав та облишив ii, а Джинкс тим часом кинулася рукою вниз, схопила першого за яйця i стиснула, з усiею силою заганяючи нiгтi в шкiру. Той, наче дикий мустанг, вигнув спину та завалився набiк.

Другий настiльки здивувався, що вiдпустив ii, намагаючись, задкуючи, вiдповзти, нiби краб, але Джинкс метнула пiском йому в очi, не даючи втекти, i пiшла за ним.

Вона дряпалася i копалася, поки не вгризлася зубами в його плече та вiдчула смак кровi. Вiн вирвався та побiг. Так само, як i третiй. Залишився тiльки перший, все ще без свiдомостi. Вона врiзала йом

Страница 3

в обличчя, розквасила нiс, а тодi роззирнулася навколо у пошуках якогось шматка винесеного на берег дерева чи староi дошки, щоб каструвати його. Вона хотiла, щоб вiн здох та згнив i щоб його труп дзьобали чайки.

Тодi вона почула згори гуркiт автомобiля. Пiдвiвши голову, Джинкс крiзь щiлини в помостi побачила спалахи червоних та синiх блимавок. Останне, чого iй хотiлося, це зустрiтися з копами. Вона не мала найменшого бажання iхати з ними до вiддiлка, де б ii розпитували: Ви iх на це пiдбили? Ви дозволили iм вас пiдчепити? Що ви робили сама на пляжi голою? Ви просили в них грошi? У вас вже були ранiше сексуальнi стосунки з незнайомими чоловiками?

Як би iй не подобалося ще деякий час побути назовнi, викрасти машину та покататися мiстом чи подивитися на автогонки, вона подумала, що краще буде дати дорогу комусь iншому. Все було, як завжди. Одна починала щось, чого не могла закiнчити, опинялася в глухому кутi якоiсь мерзенноi ситуацii, а вибиратися мусила Джинкс. Вона почула стукiт чужих крокiв на помостi, побачила свiтло лiхтарикiв i подумала: добре, нехай хтось iнший розбираеться з цiею халепою.


* * *

Коли Саллi прокинулася в загальнiй лiкарнi Конi-Айленду, то й гадки не мала, що вiдбулося минулоi ночi. Вона побачила огрядну медсестру, що стояла над ii лiжком та по-материнському всмiхалася. За кiлька рокiв Саллi звикла, що пiсля провалiв у пам’ятi краще мовчати, щоб можна було зорiентуватися, скiльки минуло часу та що саме вiдбуваеться. Вона не хотiла, щоб люди думали, нiби вона божевiльна. Саллi швидко глипнула на годинник на стiнi.


9:53

Медсестра глянула на неi, мов очiкуючи запитань: «Де я?» чи «Що трапилося?» Але Саллi краще знала, що робити. Вона побачила напис бiлими буквами на чорному пластиковому бейджику «А. Ванеллi, дипломована медсестра».

– Ви знаете, де перебуваете? – Ванеллi натягнула масну штучну посмiшку, а голос ii був тонким, рiзким i проникав пiд саму шкiру Саллi, наче голка.

Саллi спохмурнiла.

– Є якась причина, чому я не мала б цього пам’ятати?

– Що ж, беручи до уваги те, що вас ледь не згвалтували, а ви мало не на шматки розiрвали тих типiв, думаю, ви могли б бути засмученою.

– Так, – спокiйно промовила Саллi. – Звiсно, я засмучена.

– Ви пам’ятаете, що трапилося?

– Чому б це я не пам’ятала?

Пiд простирадлом Саллi стиснула долоню в кулак. Їi охопив жах, та вона навчилася досить непогано його приховувати.

– Коли полiцiя дiсталась до вас, ви лежали непритомна.

Саллi з полегшенням вiдвела погляд.

– Що ж, у такому випадку, я й не мала б нiчого запам’ятати, правда? Неможливо ж пам’ятати, що вiдбувалося, доки ти без свiдомостi.

– Менi потрiбна вiд вас деяка iнформацiя, – сказала Ванеллi, витягуючи ручку з боковоi кишенi та перегортаючи сторiнки своеi планшетки. – Ім’я та адреса?

– Саллi Портер, Вест-стрит, 66, будинок 628.

Брови медсестри пiдстрибнули вгору, нiби вона вже приготувалася спитати, що Саллi робила так далеко вiд дому, пiд помостом на Конi-Айлендi, але, продовжуючи усмiхатись, запитала:

– Найближчi родичi? Чоловiк? Сiм’я?

– Я розлучена. Вже рiк. Мiй чоловiк опiкуеться нашими десятирiчними двiйнятами. Бiльше нема нiкого.

– Ви працюете?

– Наразi нi. Та я планувала почати шукати роботу, коли це трапилося.

– У вас е медична страховка?

Саллi похитала головою.

– Просто надiшлiть менi рахунок. Я заплачу. У мене е грошi з алiментiв.

– Лiкар каже, що з вами все добре. Ви можете йти, коли вам захочеться. – Вона опустила планшетку та обережно запхала ручку назад у бокову кишеню.

– Я б хотiла з деким поговорити, – сказала Саллi. – Психiатром чи психологом. Хто е хто? Я iх постiйно плутаю.

– Психiатр – це лiкар, – сказала Ванеллi, знову пiдвiвши брови. – Навiщо вiн вам?

Саллi зiтхнула та вiдкинулася на спину.

– Бо я вже тричi за цей мiсяць намагалася вбити себе. Бо щось всерединi змушуе мене робити рiзнi речi. О Господи, допоможи менi, доки я не з’iхала з глузду.

Ванеллi знову пiдхопила свою планшетку, методично витягла ручку, клацнула нею та щось записала.

– У такому випадку, – сказала вона голосом, схожим на металевий скрегiт, – я можу влаштувати вам зустрiч iз психiатричним соцпрацiвником.

Через пiвгодини вона прикотила iнвалiдне крiсло та провезла Саллi лiфтом на п’ятий поверх, далi коридором до кабiнету соцiального працiвника. Табличка на дверях повiдомляла «Мiс Берчвел».

– Я залишу Саллi з вами, – сказала Ванеллi, кладучи планшетку з iсторiею хвороби iй на стiл. – Їi переправили до вас iз вiддiлення невiдкладноi допомоги.

Мiс Берчвел, яка мала на вигляд десь пiд шiстдесят, була невеличкою жiнкою, схожою на пташку, з окулярами в формi «котячого ока» та волоссям синього вiдтiнку, i Саллi здавалося, якщо цю панi чимось налякати, вона залопоче крилами i полетить геть.

– Почнiмо iз загальноi iнформацii, – сказала мiс Берчвел. – Скiльки вам рокiв?

– Двадцять дев’ять. Розлучена. Закiнчила середню школу. Двое дiтей – двiйнята – хлопчик та дiвчинка. Ними опiкуеться мiй колишнiй ч

Страница 4

ловiк. – Саллi настiльки часто перераховувала цей перелiк фактiв, що трiскотiла так, наче то був запис автовiдповiдача.

Вона знала, що мiс Берчвел, мабуть, здивована, чому це право опiки над дiтьми вiддали чоловiковi.

– Менi потрiбна допомога, – сказала Саллi. – Я мушу поговорити з кимось щодо своiх вiдчуттiв.

Мiс Берчвел глянула на перший аркуш iсторii хвороби та скривилася.

– Перед тим, як ми продовжимо, Саллi, ви повиннi зрозумiти, що самогубство не вирiшуе жодних проблем. У нас тут е формуляр, i я хочу, щоб ви його пiдписали. В ньому вказано, що ви погоджуетеся не вчиняти спроб самогубства, доки лiкуватиметеся в мене чи у будь-якого iншого лiкаря, якого я вам порекомендую.

– Не думаю, що можу це пiдписати, – сказала Саллi.

– Чому ж нi?

– Я можу не дотриматися обiцянки, бо, менi здаеться, я не контролюю всi своi дii.

Мiс Берчвел вiдклала олiвець та глянула Саллi у вiчi:

– Можете розповiсти про це, будь ласка, детальнiше?

Саллi склала долонi.

– Знаю, це звучатиме мов якесь божевiлля, але часом менi здаеться, що всерединi мене iснують якiсь iншi сили. Щось чи хтось робить речi, в яких потiм звинувачують мене.

Мiс Берчвел вiдкинулася на спинку крiсла, постукала по столу ручкою, а тодi нахилилася вперед i записала щось у своему блокнотi. Вона вiдiрвала сторiнку та подала ii Саллi.

– Тут iм’я та адреса одного знайомого психiатра, який працюе в Клiнiчному центрi психiчного здоров’я Мiдтауна[8 - Midtown (Середнiй Мангеттен) – один iз трьох великих районiв Мангеттена, разом iз Аптауном та Даунтауном.] на Мангеттенi. Вiн також проводить приватнi сеанси. Зазвичай не працюе з пацiентами, якi ранiше намагалися накласти на себе руки, але, враховуючи вашi вiдчуття, що ви не контролюете власнi дii, думаю, вiн зробить виняток.

Саллi глянула на iм’я. Роджер Еш, психiатр.

– Ви думаете, я божевiльна?

– Я такого не казала. Я недостатньо квалiфiкована та не маю необхiдного обладнання, щоб взятися за вашу проблему. Вам потрiбно звернутися до когось, хто краще допоможе.

Саллi сидiла тихо, а тодi кивнула.

– Я зателефоную доктору Ешу та розповiм про вашу ситуацiю. Та спершу я б хотiла, щоб ви пiдписали угоду про невчинення самогубства.

Саллi взяла ручку та повiльно вивела Саллi Портер. Я вислизнула назовнi й також пiдписалась – Деррi Голл. Мiс Берчвел вдала, що нiчого не помiтила, тiльки очi округлила, а коли пiдвелася, щоб закiнчити розмову, Саллi зрозумiла, що та таки вiдлетiла геть.

Саллi залишила лiкарню, а доки прямувала два квартали до наземноi станцii метро лiнii Брайтон-Бiч, намагалася пригадати, як туди потрапила i що взагалi сталося, але це було суцiльним провалом. Тривога та неспокiй не полишали ii весь шлях в метро до Мангеттену.

Через годину вона вийшла на Сiмдесят другiй вулицi, поiхала мiським автобусом до Десятоi авеню та пройшла шiсть кварталiв на пiвдень до своеi квартири. Було майже зовсiм темно, тож вона мiцно стиснула сумочку, нервово роззираючись довкола, доки пiдходила до цегляного будинку. Вона втiшилась, коли побачила вiдвiдувачiв у швейному ателье мiстера Грiнберга, що розташовувалось по сусiдству. Вона завжди намагалася повертатися додому до того, як мiстер Грiнберг зачинятиме майстерню. Хоча старому кравцю було вже сiмдесят п’ять, вона почувалася безпечнiше, коли йшла вулицею, знаючи, що неподалiк хтось е.

Вона вибiгла нагору трьома сходовими майданчиками, перевiрила дверi, щоб упевнитися, що iх не виламали, i зайшла в середину. Вона зазирнула у всi чотири кiмнати, комiрчини, пiд лiжко, двiчi перевiрила вiконнi засувки, а коли впевнилася, що в квартиру нiхто не проникав, ще раз перекрутила три замки в дверях, зачинила ланцюжок на дверях i завалилася в лiжко.

Завтра iй допоможуть, подумала вона. Психiатр мав би знати, що робити. Вона все йому розкаже.

Я планувала завтра вийти назовнi та сходити за покупками, але подумала, що краще не втручатимуся та тiльки спостерiгатиму. Чому б нi? Послухати, як Саллi намагатиметься розповiсти про нас психiатру, очевидно, буде цiкаво.




Два


Саллi вирушила до приватного кабiнету лiкаря Роджера Еша на П’ятдесят сьомiй по Лексiнгтон-авеню, одягнена в свою улюблену, розшиту квiточками, сукню. Довге чорне волосся вона заплела в косу у виглядi корони, як на фотографiях ii бабусi-польки. Я б на ii мiсцi вдягнула бiляву перуку.

Вона сiла в приймальнi та склала руки на колiнах, нiби очiкуючи, що хтось почне ii обслуговувати. Коли медсестра вiдiслала ii в кабiнет, i Саллi побачила, що сам психiатр був досить привабливим, це ii злякало. Я подумала, що вiн просто чудовий – мiй улюблений тип чоловiкiв, схожий на акторiв, яких беруть на головнi ролi. Йому було ледь за сорок, високий та худорлявий, закладаюся, в коледжi вiн грав у баскетбол. Пасмо чорного волосся постiйно падало йому на очi. Але що мене насправдi причарувало, то це його брови – ну, ви ж знаете? – чорнi та кущастi, що тяглися перенiссям та сходилися в майже суцiльну лiнiю. Мене надзвичайно приваблюють гордовитi зрiлi чоловiки. Вiн

Страница 5

iг цiлком i повнiстю розраховувати на мою допомогу.

Я щосили намагалася вибратися, щоб поговорити з ним, але Саллi постiйно терла потилицю, i через неi у мене болiла голова, тож менi не пощастило. Вона не дозволяла собi розслабитися перед ним, i я засмутилася, бо справдi хотiла познайомитися. Судячи з того, як вiн на неi дивився, я зрозумiла, що жодного враження на нього вона не справляла. Його глибокi очi зберiгали тiльки спокiй та професiоналiзм. Так на Саллi дивляться бiльшiсть чоловiкiв. Вона така безбарвна, що нею нiхто й не може зацiкавитись. Я сказала собi: Деррi, прийде i твоя черга. Вона не триматиме тебе тут вiчно.

– Мiс Берчвел дзвонила та розповiла менi про вас, – сказав вiн. – Я очiкував зустрiчi з вами, Саллi. Можна називати вас Саллi? – Його голос був глибоким та м’яким, як у дикторiв вечiрнiх новин.

Вона кивнула, але опустила погляд на пiдлогу, й це мене роздратувало, бо я хотiла дивитися йому в очi.

– Отже, Саллi, я вам допоможу. Ви б не могли розпочати з пояснення того, що вас турбуе?

Вона знизала плечима.

– Щось же вас турбуе, правда, Саллi? Ви розповiли медсестрi Ванеллi в загальнiй лiкарнi Конi-Айленду, що тричi за цей мiсяць намагалися накласти на себе руки. Але також вона сказала, що ви говорили про якусь внутрiшню силу, яка змушуе вас робити рiзнi речi.

– Я не хочу, щоб ви думали, нiби я божевiльна, – сказала вона.

– Я й не думаю, що ви божевiльна. З чого б це менi? Але щоб вам допомогти, менi потрiбно бiльше дiзнатися про те, що вас турбуе.

– Мене турбуе втрата часу.

Вiн уважно дивився на неi.

– Що ви маете на увазi?

Їi пересмикнуло. Саллi нiколи не думала, що колись довiрить комусь свою таемницю. Але щось в ii головi знову й знову повторювало: «Довiрся йому. Зараз – саме час, щоб усе розповiсти. Зараз – саме час, щоб попросити допомоги».

– Знаю, це звучить дивно, – сказала вона, – але коли я з якимось чоловiком… ну, розумiете, зближуюсь, або коли вiдчуваю себе в небезпецi, або коли мушу дiяти пiд тиском, у мене починае болiти голова, а тодi я дивлюся й бачу, що вже минув певний час, а я опинилася в якомусь iншому мiсцi.

– Як ви самi це розумiете?

– Спочатку я думала, що так у всiх. Бачила, як люди виходили з кiмнати злими, а поверталися усмiхненими, чи навпаки. Або як двое людей поводилися дружньо, а потiм умить хтось iз них скаженiв. Я думала, що вони так вiдключалися i втрачали час, як i я. Але тепер я розумiю, що це не так. І цi спроби самогубства мене лякають. Щось зi мною не так, докторе Еш. Я не знаю, що, але це якесь пекло.

– Спробуйте розслабитися, Саллi, та розкажiть менi про свое минуле. Я мушу знати якомога бiльше, наскiльки це можливо.

Спочатку вона почала панiкувати, як i завжди, коли доводилося розказувати щось про себе, але згодом зробила глибокий вдих та почала швидко розповiдати.

– Менi двадцять дев’ять. Братiв чи сестер немае. Я розлучена. Я одружилася з Ларрi через рiк пiсля закiнчення школи – лише для того, щоб втекти вiд свого вiтчима. Мiй справжнiй батько – Оскар, вiн був листоношею – одного дня зник. І просто не повернувся. А через пiвроку Фред одружився з моею матiр’ю. У мене нiколи не було друзiв. Я була замкненою, навiть вiд самого малечку.

Вона зупинилася, щоб перевести дух, а доктор Еш усмiхнувся iй:

– Вам не варто поспiшати, Саллi. Заспокойтеся. Розкажiть менi про свою маму.

Саллi перевела погляд на дверi.

– Вона нiколи не дозволяла менi злитися. Била мене, якщо до такого доходило. Вона перерiзала собi вени, коли менi було дев’ятнадцять, майже одразу пiсля того, як я покинула дiм. Тривалий час я в це не вiрила, бо вона була католичкою. Фред – баптист.

– Ви – релiгiйна людина, Саллi?

– Зараз я майже не вiдвiдую церкву, – сказала вона. – Думаю, я зовсiм заплуталась у релiгii. Я багато в чому заплуталася.

– Розкажiть про вашого колишнього чоловiка.

– Ларрi займаеться продажем у сферi одягу. Вiн успiшний, бо вмiе дуже гарно брехати. О Господи, скiльки жахливоi неправди вiн наплiв суддi про мене. Казав, що я пропадала тижнями з дому. Ви знаете, що вiн сказав, нiби в мене жорстокий характер, i що я одного разу вискочила з хати та втекла до Атлантiк-Сiтi,[9 - Atlantic City – мiсто на пiвнiчному сходi США, штату Нью-Джерсi. Вiдоме своiми казино, азартними iграми та пляжами.] i програла там в азартних iграх п’ять тисяч доларiв iз наших заощаджень? Господи, вiн брехав, i брехав, i брехав, i суд вiддав йому наших двiйнят. Минулого мiсяця Ларрi знову звернувся до суду й розказав суддi, що я йому дошкуляла пiзнiми нiчними дзвiнками, погрожувала йому та нашим дiтям. Ви собi уявляете? І ще вiн сказав, нiби я працювала танцiвницею в нiчному клубi. І це теж брехня, тому що я там тiльки прибирала зi столiв. Повнiстю одягнена, я вас запевняю. І справа була не в грошах. Тобто алiментiв менi цiлком достатньо. Але менi потрiбно працювати. Менi треба чимось займатись. Але суддя повiрив побрехенькам Ларрi та заборонила менi бачитися з дiтьми.

Вона раптом зрозумiла, що пiдвищила голос, тому затулил

Страница 6

рот долонею.

– Ой, докторе Еш… Вибачте…

– Не страшно, Саллi. Немае нiчого поганого в тому, щоб показати своi емоцii.

– Я нiколи не кричу.

– Ви й не кричали.

Вона клiпнула кiлька разiв.

– Хiба нi? В головi менi здалося, нiби я кричала.

– Що ж, – сказав вiн. – Думаю, ми достатньо пройшлися по вашому минулому, як на один день. Я бачу, як боляче вам все це згадувати. Ми рухатимемося помаленьку.

Якби ж Саллi мене пропустила, я б усе йому пояснила та заощадила нам багато часу й енергii. Я спробувала знову, але вона впиралася, на потилицi у неi м’язи та скальп напружувалися та смикалися, тож я побоялася, що вона скорчиться в судомах. Боже, я всього-на-всього хотiла допомогти. Я подумала, що ж, добре, я почекаю свого часу. Рано чи пiзно, лiкарю Роджеровi Ешу доведеться дiйти й до мене.

– Що зi мною не так, докторе Еш? – запитала вона.

– Це нам i доведеться визначити, Саллi. Сьогоднi ми з вами пройдемо кiлька тестiв i повний медогляд, а завтра – я б хотiв зустрiтися з вами у Клiнiчному центрi психiчного здоров’я Мiдтауна для бесiди з використанням амобарбiталу.

– Що це?

– Препарат, який взагалi-то вiдомий як сироватка правди…

– Менi вiн не потрiбен. Я вам не брехатиму.

– Звiсно нi, Саллi. Рiч не в тiм. Препарат вас розслабить i дозволить нам зануритися глибше у вашi думки та почуття без обмежень, якi заважають нам дiзнатися, що ж вас турбуе.

– Я хочу, щоб зi мною знову все було добре, докторе Еш. Хочу жити так, щоб не потрiбно було постiйно перевiряти годинник i з жахом бачити, що я втратила ще п’ять хвилин, чи годину, чи день i не знала, куди ходила. Ви навiть не уявляете, наскiльки це жахливо – не знати, де ти була чи що робила. Ви маете менi допомогти, докторе Еш.

– Я спробую, Саллi. Але натомiсть ви маете пообiцяти, що дотримаетеся цiеi угоди, яку пiдписали у мiс Берчвел. – Вiн пiдняв папку та похитав головою. – Я впевнений, вона розповiла вам, що я зазвичай не беру пацiентiв, якi намагалися вчинити самогубство. Через вашу незвичну втрату часу та вiдчуття, якi ви описуете як внутрiшнiй тиск, мене зацiкавив ваш випадок. Ви вiдрiзняетеся вiд пацiентiв, яких я зазвичай приймаю, i я хочу вам допомогти. Але ви мусите пообiцяти, що не завдасте собi шкоди.

Зi сльозами на очах вона кивнула.

– Я постараюся.

– Цього недостатньо, – сказав вiн, стукаючи пальцем по папцi на столi. – Не просто постараюсь. Я наполягаю на чiткому зобов’язаннi.

– Добре, – сказала вона. – Я обiцяю не завдавати собi шкоди.

Якби ж вона спитала, чому вiн не бере пацiентiв, якi намагалися накласти на себе руки. Не те, щоб ii обiцянка якось допомагала, зрештою, то не вона хотiла померти, а Нола. Але я подумала, добре, я наглядатиму за Нолою, доки ми не побачимо, на що годящий Роджер Еш.


* * *

Коли Саллi залишила офiс Роджера, я вiдчула, яка вона налякана. На таксi вона поiхала просто додому. Заплативши водiевi, вона попрямувала в бiк будинку, але мiстер Грiнберг помахав iй через вiтрину свого швейного ателье. То був худорлявий, зморшкуватий лiтнiй сивий чоловiк i такий згорблений, що мав вигляд, неначе постiйно вклоняеться.

Спочатку вона не була впевнена, що то вiн помахав iй, але старий пiдiйшов до дверей та покликав ii на iм’я.

– Мiс Портер, ви залишили тут трохи одягу, який вже давно в мене лежить. Не хочете забрати?… Забрати, кажу, не хочете?

– Одяг? Мiй? Я такого не пригадую.

Саллi пiшла слiдом за ним всередину й вiд здивування вiдскочила, коли помiтила манекена-чоловiка, одягненого в полiцейську форму: кашкет, значок, кийок та все iнше.

Вона засмiялася:

– На мить менi здалося, що то справжнiй полiцейський.

Грiнбергу довелося пiд значним кутом повернути голову, щоб подивитися на неi зi своеi згорбленоi пози.

– Це Мерфi, – сказав вiн. – Купив його нещодавно в крамницi вживаних товарiв. Чи не красунчик? Я буду ставити його за скляними дверима на нiч, щоб вiдлякувати злодюжок. Мене вже чотири рази обкрадали… чотири рази, кажу. Вкрали костюми клiентiв. Жах якийсь.

– Але чим тут допоможе манекен? – спитала Саллi.

Грiнберг порпався мiж вiшакiв iз одягом, знiмав рiзнi речi та складав на прилавок.

– Рiч тут не в самому манекенi. Полiцейська форма в дверях матиме психологiчний ефект. Можливо, злодюга вирiшить обiкрасти iншу крамницю… iншу, кажу, крамницю.

– Чому ви називаете його Мерфi?

Грiнберг знизав плечима:

– Так йому буде легше порозумiтися з iншими полiцейськими, нiж якби вiн мав прiзвище Коен… Коен, кажу.

Вiн пiдсунув iй стос одягу.

– Разом – 18 доларiв 98 центiв.

Вона поглянула на свiтлу червону сукню, чорний строгий костюм та сине тiсне плаття.

– Це не мое, – сказала вона.

Грiнберг витрiщився на неi:

– Що ви маете на увазi? Отут, на цих трьох бирках написано «Портер, 628, Вест-стрит, 66».

Вона роздивлялася рожевi бирки, намагаючись приховати власне збентеження. Ранiше вона часто знаходила в шафi одяг, який навiть не пригадувала, як купувала. Завжди вiдшукувались якiсь чеки вiд кредитних карток чи квитанцii про отр

Страница 7

мання готiвки. Це вперше вона забула, як принесла одяг кравцевi. Але вона не могла показати це.

– Крiм того, – сказав вiн, – я ще пам’ятаю, ви просили мене вкоротити крайку цiеi червоноi сукенки. Отак дразнили старого чоловiка. Я ще сказав, що вам у дiдусi годжуся… у дiдусi, кажу, годжуся. Пам’ятаю, бо ви були iншою, коли просили мене розширити вам синю сукню, чи зашити прорiз на чорному костюмi. – Вiн розгорнув маленький полiетиленовий пакетик, пришпилений до костюма. – Ще залишили срiбну брошку в формi летючоi риби в кишенi костюма.

Тодi вiн вишкiрився на неi, клацаючи своiми штучними зубами.

– Але якщо вам ще захочеться, щоб я вкоротив крайку, запевняю, я iз задоволенням… iз задоволенням, кажу.

Саллi нiчого з цього не пам’ятала. Збентежена, вона оплатила рахунок. Вибiгла з ателье, ледь не перекидаючи дорогою манекен у полiцейськiй унiформi, й вiднесла одяг нагору в квартиру. Вона була настiльки розгубленою, що пiдiйшла до дверей на другому поверсi, замiсть третього. А тодi, не побачивши таблички зi своiм iм’ям, вiдскочила назад та побiгла на поверх вище.

Як завжди, перевiрила замок та його металеву пластину, щоб упевнитись, що немае нiяких ознак злому. Саллi вiдчинила важкi сiрi дверi та увiйшла. Роззирнулася довкола, якусь мить мiркуючи над тим, що ж робити з одягом. Вона уважно розглянула речi, намагаючись розбудити в пам’ятi якiсь спогади про те, як iх купила. Нiчого. Саллi повiсила одяг у шафi в спальнi якомога далi, геть з очей. Їй доведеться дiзнатися, як ii iм’я потрапило на той чек та з ким ii сплутав мiстер Грiнберг. Вiн був старим та короткозорим. Це все пояснюе. Сплутав ii з кимось iншим.

Вона зняла взуття, сховала його в чохол, акуратно повiсила сукню на вiшак i випрала колготи. Тодi приготувала собi «телевечерю»[10 - TV-dinner – охолодженi чи замороженi страви-напiвфабрикати, якi зазвичай продаються порцiйно та не вимагають тривалого приготування.] з курятиною та з’iла пачку «Твiнкiз»[11 - Twinkies – популярне в Америцi тiстечко, бiсквiт iз кремом.] на десерт. Хоча в квартирi було бездоганно чисто, вона витерла пил, пропилососила вiтальню та акуратно поскладала м’якi iграшки на лiжку.

Саллi не розумiла, чому така стомлена вже о восьмiй годинi, чому прокинулася такою сонною та чому майже цiлий день ii не полишала втома. Завтра треба буде знайти роботу. Самих лише алiментiв, вирiшила вона, на психiатра не вистачить. Вона задумалась над вибором роботи, але одразу ж почала позiхати. Подумае про це зранку. Прийняла душ, помила голову, випила склянку теплого молока та вибрала собi детективне оповiдання, щоб почитати в лiжку. Проте, щойно ii голова торкнулася подушки, Саллi заснула без заднiх нiг.

Вона не знала, що то я люблю не спати допiзна та дивитися пiзнi-пiзнi програми по телевiзору. «ЕйБiСi»[12 - American Broadcasting Company (ABC) – популярний американський телеканал, що входить до трiйки лiдерiв за аудиторiею.] транслював цього тижня фестиваль Гамфрi Богарта.[13 - Humphrey Bogart (1899?1957) – американський кiноактор у фiльмах жанру нуар, вiдомий своiми ролями жорстокоi та цинiчноi, проте шляхетноi людини.] Коли Саллi заснула, назовнi вийшла я, приготувала собi попкорн, скрутилася на крiслi та почала дивитися на Богi та Гепберн в «Африканськiй королевi».[14 - The African Queen (1951) – американський фiльм-драма режисера Джона Г’юстона з актрисою Кетрiн Гепберн, яка вiдома тим, що дванадцять разiв номiнувалася на премiю «Оскар» та отримала чотири статуетки – бiльше, нiж будь-якi виконавцi.] Просто обожнюю старi фiльми.

Зранку Саллi прокинулася в крiслi перед телевiзором та запанiкувала. Зателефонувала оператору, щоб дiзнатися сьогоднiшню дату, i з полегшенням зрозумiла, що не втратила й дня.

Пiсля чашки кави та кукурудзяного кексу вона вирiшила знайти роботу. Саллi не була впевнена з чого почати й продовжувала розмiрковувати про щось на кшталт попередньоi роботи, на якiй вона керувала машиною, що вичавлювала пластиковi рукоятки на викрутки.

Я вже давно облишила спроби говорити з Саллi, бо вона лякалася голосiв у головi. Але я зрозумiла, якщо на чомусь сильно зосереджуюся, то можу впливати на неi. Я пригадала табличку «Шукаемо офiцiантку», яку бачила в ресторанi «Шлях iз жовтоi цегли», що на Іст-Сайдi,[15 - East Side (Схiдний Бiк) – великий район на пiвденному сходi Мангеттену.] кiлька днiв тому, коли виходила на пробiжку. Тож я зосередилася на назвi цього мiсця. Спочатку це не подiяло, бо вона просто взяла в руки «Жовтi сторiнки».[16 - Yellow Pages – довiдник iз телефонами пiдприемств та органiзацii, як правило, сектора обслуговування.] (Ну хоч колiр правильно вгадала!) І Саллi почала обдзвонювати ресторани, що починалися на лiтеру «А», з питанням, чи не потрiбна iм досвiдчена офiцiантка. Я зрозумiла, що так вона нiколи не дiстанеться до «Ш». Тому спробувала ще раз, зосередилася дужче й побачила, що вона заплутуеться все бiльше й бiльше. Нарештi я просто прокричала: «Потрiбна офiцiантка в ”Шляху з жовтоi цегли”!»

Саллi так злякалася, що аж впустила слухав

Страница 8

у, яку не пiднiмала, а тiльки вирячилася на неi. Тодi вона взяла ii та кiлька разiв промовила «Алло?», думаючи, нiби то оператор чи ще хтось заговорив до неi з телефону, проте звiдти долинав лише довгий гудок. Тодi все стало зрозумiло, й вона пробiгла пальцями по списку ресторанiв, доки не дiсталася «Шляху з жовтоi цегли» на розi Сiмдесят четвертоi та Третьоi авеню. І, дякувати Богу, там було велике оголошення: КАФЕ ТА РЕСТОРАН, РОЗВАГИ ТА НІЧНІ ТАНЦІ. Вона зателефонувала й зв’язалася з якимось Тоддом Крамером, який представився одним iз партнерiв, та сказав, якщо ii цiкавить робота, нехай прийде на спiвбесiду.

Саллi пробiгла очима свiй гардероб, мiркуючи, що було б добре одягти на спiвбесiду щодо роботи. Я намагалася переконати ii взяти Нолин коричневий брючний костюм або мою синю сукню. Але вона вдягла твiдове плаття в ламану клiтинку, яке бiльше пiдiйшло б якiйсь матронi, тому я вмила руки. Який сенс докладати зусиль?


* * *

«Шлях iз жовтоi цегли»[17 - The Yellow Brick Road – алюзiя на культовий американський фiльм-мюзикл «Чарiвник краiни Оз» (1939), знятий за романом Френка Баума. Дорогою з жовтого каменю подорожували головнi героi – жувачi, а Смарагдове мiсто – одна з локацiй.] мав довжелезний жовтий навiс, що тягнувся вiд вулицi до подвiйних скляних дверей. Саллi пройшлася пiд ним та попрямувала килимом iз жовтоi цегли вниз сходами через коридор повз дверi, пiдписанi «жувачi» та «жувачки», i дiйшла до жовтого спiрального вiзерунка перед баром Смарагдового мiста, бiля якого дебелий бармен витирав склянки. Всерединi було темно, свiтилося лише над столом навпроти танцмайданчика, за яким кiлька чоловiкiв грали у карти.

Мiсце мало вигляд надзвичайно вишуканим та гламурним, i Саллi злякалася й вже було хотiла пiти.

– Чимось допомогти, прошу панi? – спитав бармен.

– У мене запланована зустрiч iз мiстером Тоддом Крамером. Щодо вакансii офiцiантки.

Бармен показав своею ганчiркою на столик iз картами.

– Бiлявий мужик.

– Може, менi не варто турбувати його, коли вiн грае в карти?

Бармен придивився до плям на склянцi.

– У такому разi ви з ним так i не побалакаете.

Саллi вагалася мiж варiантами перервати гру чи пiти без спiвбесiди. Врештi-решт, стиснувши сумочку, вона попрямувала до столу, нiяковiючи через гучне цокання пiдборiв на порожньому танцполi.

Чоловiки пiдвели голови, коли вона наблизилась до столу. Вродливий блондин iз високим чолом i найблакитнiшими очима, якi вона коли-небудь бачила, безтурботно тримав у зубах зубочистку. Вiн нагадав iй фiльм про азартного гравця на рiчковому суднi,[18 - Імовiрно, Саллi згадуе фiльм «Меверiк» (1994) – комедiйний вестерн режисера Рiчарда Доннера з Мелом Гiбсоном у головнiй ролi.] от тiльки цей був одягнений у джинси та зiм’яту денiмову сорочку.

– Мiстере Крамер?

Той вiдвiв погляд вiд карт, без особливого зацiкавлення змiряв ii очима, а тодi знову втупився у свою «руку».[19 - «Рука» – комбiнацiя карт у покерi, якими розпоряджаеться гравець.]

– Пiднiмаю на п’ять, – сказав вiн та кинув на стiл кiлька зубочисток.

Його голос був, на диво, м’яким та низьким.

– Вибачте, що турбую вас, – почала вона. – Я – Саллi Портер. Я вам телефонувала з приводу вакансii офiцiантки, але я могла б прийти пiз…

– Почекай хвильку, – сказав вiн. Тодi нахилився вперед i вишкiрився, повiльно обводячи поглядом людей за столом. – Три десятки, – промовив вiн.

– Вибач, Тодде, – промовив невеличкий чоловiк iз обличчям тюленя. – Я тут собi невеликий стрейт[20 - Straight – одна з комбiнацiй декiлькох карт рiзноi мастi, що розташованi в порядку значення. Наступна за силою пiсля «трiйки», тобто трьох карт одного значення. «Дiрявий» (Inside straight) – стрейт, в якому бракуе однiеi карти в серединi.] припас. – З трiумфом вiн згрiб собi купку зубочисток.

Люто ляснувши картами по столу, Крамер пiдскочив з крiсла так, що воно аж перекинулося.

– Сраносучi карти, – крикнув вiн. – Роздавай ще.

Вiн пройшов перед Саллi, поманив ii вказiвним пальцем, навiть не дивлячись в ii бiк.

– Сраний гадський дiрявий стрейт, – пробурмотiв вiн. – Той сучий син достоту щось там пiдмахлював.

Вiн провiв ii до одного зi стiльцiв за баром та сiв поруч. Саллi зовсiм розхвилювалася та заплуталась, i знала, що зараз зiпсуе спiвбесiду. Тому я почала напирати. Саллi зазвичай бореться з головним болем, але цього разу вона розгубилася – як i завжди, коли справа доходила до спiвбесiди щодо роботи – тому вона вiдчула прохолоду i побачила, нiби ii несе кудись геть. Останне, що вона зробила, то глянула на годинник над баром, цю свою давню звичку, якоi навчилася, коли ми ще були дiтьми, щоб дiзнаватися, скiльки часу минуло за останнiй провал у пам’ятi.


15:45

Що ж, дякувати Боговi. Саме час вийти менi.

Тодд Крамер скривився та глянув на мене, пiдвiвши голову, так само, як тодi, коли розглядав своi затуленi карти.

– Щось не так?

– Що може бути не так? – спитала я. – Вам потрiбна офiцiантка, а я – найспритнiша, найдосвiдченiша офiцiантка, яку вам пощастить зн

Страница 9

йти, яка ще й третiй десяток не розмiняла. Саме те, що й потрiбно цьому закладу – дика вiдьма з Вест-Сайду.[21 - West Side (Захiдний Бiк) – один iз великих районiв Мангеттену.] – Я перехопила його погляд, закинула ногу на ногу, демонструючи край стегна, та усмiхнулася.

Його Адамове яблуко здригнулося.

– Ти загорiлась, як та лампочка.

– Я люблю свiтитися. Колись працювала моделлю, – збрехала я. – Ми часу не гаемо, поки камери не готовi та прожектори не горять. А ще я помiтила у вас тут i розваги передбаченi. Що ж, я, звiсно, не Джудi Гарленд,[22 - Judy Garland (1922–1969) – американська кiноактриса, яка зiграла головну роль Доротi у фiльмi «Чарiвник краiни Оз» (1939).] але коли е настрiй, можу спiвати i танцювати, та й у короткiй спiдницi виглядаю збiса апетитно.

– О, не маю сумнiвiв.

– У мене буде випробувальний термiн?

Вiн розглядав мене своiми глибокими синiми очима. Я його зацiкавила.

– Приходь о п’ятiй тридцять, познайомишся з моiм партнером. Елiот затверджуе всiх, кого ми беремо на роботу. Ти бiльше працюватимеш iз ним, а не зi мною. Насправдi, я в цiй справi тiльки iнвестор. У мене iншi iнтереси.

– Якi, наприклад? – запитала я.

Його брови пiдскочили вгору.

– Рiзне.

– Менi насправдi цiкаво, – сказала я. – Люблю дiзнаватися, чим займаються iншi люди.

– Ну, пiд час сезону кiнних перегонiв iз вiзками я працюю за сумiсництвом на Нью-Йоркському iподромi. Та бiльшiсть часу я тут.

– О, рисаки. Обожнюю iх. Що ви там робите? Ви трохи завеликий, як на жокея.

Вiн засмiявся.

– Один мiй друг – менеджер iз органiзацii рiзних заходiв. Якщо в когось полiтична органiзацiя або потрiбно влаштувати з’iзд чи груповий проект зi збору коштiв, я допомагаю йому розробляти рекламнi хитрощi.

– Звучить весело.

– Робота така.

– Можна ще дещо спитати? – запитала я. – Не хочу сунути нiс у чужi справи. Просто цiкаво.

Вiн кивнув.

– Чого були вартi отi зубочистки?

Вiн витягнув одну з кишенi та запхав собi в рот.

– Цiла коробка коштуе лишень сорок п’ять центiв, – сказав вiн. – Але ми купуемо iх блоками.

– Я мала на увазi в грi. Ви ж використовували iх замiсть фiшок, правда? Чого вартувала та ставка?

– Нiчого.

– Нiчого?

Вiн глянув на мене, як це роблять деякi люди, коли дивляться понад окулярами, тiльки вiн не носив окулярiв.

– Я бiльше не граю в карти на грошi, – сказав вiн, погризуючи зубочистку. – То був тiльки дружнiй покер, щоб згаяти час.

– Сподiваюся, що не образила вас своiм питанням, – сказала я.

Вiн похитав головою, все ще трохи спантеличений, нiби намагався розкусити мене.

– Побачимося о п’ятiй тридцять.

Я пiшла й дорогою вирiшила, що поки не випускатиму Саллi до спiвбесiди з партнером Тодда. Вона б усе зiпсувала. Тож, оскiльки левову частку роботи доведеться виконувати менi, я подумала, що маю право трохи розширити свiй час покупками та прихопити собi декiлька суконь, якi менi до смаку. Нiколи не могла зрозумiти огиднi вподобання Саллi, одяг якоi завжди був на два роки довшим, нiж треба. Менi завжди було соромно, коли я виходила назовнi та ставала об’ектом жалiсних поглядiв. Одного разу я вирiзала кiлька фото з «Модноi рубрики» «Сандей Таймз»[23 - Sunday Times – недiльна версiя газети «Нью-Йорк Таймз»] та залишила Саллi записку, щоб напоумити ii. Але вона аж зварiювала, коли побачила тi фото та цидулку, тож я бiльше не докладала зусиль.

Я сходила в «Блумiнгдейлз»[24 - Bloomingdale’s – мережа дорогих супермаркетiв у США.] та вибрала собi блакитний весняний костюм для спiвбесiди з Елiотом. Ледве влiзла в десятий розмiр i вирiшила, що на вечерю матиму трохи домашнього сиру. Іншим взагалi наплювати на свою фiгуру, тож завдання скидати зайвi фунти постiйно припадае менi.


* * *

Я повернулася в «Шлях iз жовтоi цегли» о п’ятiй тридцять, i там саме готувалися до вечiрньоi змiни. Кришталева люстра тепер крутилася, розсипаючи смарагдовi цяточки пiдлогою, стелею, стiнами. Офiцiантки в розшитих блискiтками смарагдових топах та коротких спiдницях сервiрували столики.

Гра в покер саме закiнчувалась, i Тодд складав своi зубочистки в пластиковий мiшечок.

– Елiот прийде з хвилини на хвилину, – сказав вiн. – Може, почекаеш його в кабiнетi?

– Сподiваюся, я йому сподобаюся.

– Ти ж жiнка, хiба нi? Без образ.

Я розсмiялася.

– Жодних образ.

Вiн провiв мене в кабiнет, в якому на стiнах висiли фотографii, на бiльшостi з яких вродливi старлетки обiймали огрядного сивого бiзнесмена в костюмi в смужку, з пiдписами «Моему хорошому друговi Елiоту».

Через п’ять хвилин дверi вiдчинилися, й чоловiк, що увiйшов у середину, лише вiддалiк нагадував героя фотографiй. Зараз вiн був дуже худим, одягненим у коричневi слакси та шовкову блакитну спортивну сорочку з розстебнутим комiром, а на шиi в нього висiв важкий золотий медальйон. Великi перснi з дiамантами зблискували на пальцях обох рук, а волосся було пофарбоване в чорне.

– Елiот Нельсон, – представився вiн, i, побачивши мiй роззявлений рот, кивнув на фотографii. – Трохи змiнився, г

Страница 10

? Сiв на жорстку дiету минулого року та втратив бiльше ста фунтiв.[25 - ? 45,4 кг.] Як новий чоловiк, ге? Непогано, як на сорокап’ятирiчного.

Вiн усмiхнувся. Зморшки виступили навколо очей, а щелепа випнулася вперед. Взагалi, то був худорлявий, обтягнутий жорсткою шкiрою, чолов’яга, але отi пухкi щiчки, друге пiдборiддя та мiшки пiд очима робили його схожим на дружнього усмiхненого бульдога.

– Ви виглядаете рокiв на двадцять молодшим, – збрехала я.

Я подумала, що вiн пережив якусь кризу середнього вiку, та й сама знала, як це сидiти на дiетi.

– Отже, ти хочеш працювати офiцiанткою. Досвiд маеш?

– Я обслуговувала столики скрiзь – вiд закусочних iз масними немитими ложками до вишуканих ресторанiв. Останнiм моiм мiсцем роботи було «Дикi двiйки» в Ньюарку.

Вiн кивнув та зголоднiло на мене подивився.

– Добре, ми тебе перевiримо. Можеш почати вже сьогоднi, на вече?рi. Ти, здаеться, справила неабияке враження на Тодда. Зазвичай вiн не дае жiнкам другого шансу.

– Ви не пошкодуете, – сказала я. – Я дуже хороша та швидка.

Вiн обвив руку менi навколо талii.

– Швидких я люблю та, сподiваюся, ти не занадто хороша.

Я поплескала його по щоцi та сказала:

– Швидкi в мене ноги, а хорошi – руки. Маю чорний пояс iз карате.

Вiн засмiявся та пiднiс руки вгору:

– Просто жартую. Але, можливо, якось попрактикуемось iз тобою в кунг-фу. Ходiмо, познайомлю тебе з Евi, нашою головною офiцiанткою. Вона ознайомить тебе з обов’язками.

Евi принесла блискучу смарагдово-жовту унiформу та показала, де можна переодягтися. Вона познайомила мене з iншими офiцiантками, кухарями, помiчниками, прибиральниками, показала, де знаходяться меню, i ще раз пояснила, як приймати та передавати замовлення.

– Єдиний, кого варто остерiгатися, – то Елiот, – сказала вона.

– Що ти маеш на увазi?

– Вiн, вiдколи схуд, перетворився на типового мужлая. В того старого донжуана аж надто часто руки сверблять. От вiн i лiзе ними, куди не просять.

– Я слiдкуватиму за ним, – смiючись, вiдказала я.

– Зараз тобi смiшно, але коли вiн притисне тебе в закутку за шинквасом чи на кухнi, буде непереливки. У мене вже всi стегна та дупа синi вiд його скубання. Вiн змiнив трьох дружин та сiмох офiцiанток, i це тiльки тi, про яких я сама достоту знаю.

– А той, iнший?

– Тодд? Ранiше вiн надто захоплювався азартними iграми, щоб ще знаходити час на жiнок. Але тепер вiн член «Анонiмних азартних гравцiв», тому хтозна. Можливо, вiн спрямуе свою енергiю в iнше русло.

– Дякую за попередження, – сказала я.

Оскiльки я була новенькою, менi доручили обслуговувати столики, що стояли якнайдалi вiд центру залу, тож я могла спостерiгати, як метрдотель вiтае та проводить вiдвiдувачiв до iхнiх мiсць. Дивилася, як Евi виписуе замовлення, пiдходить до бару за напоями, а тодi передае своi записи на кухню. Нiчого складного.

Нарештi група з шести осiб вмостилася за один iз моiх столикiв. Менi, як завжди, не пощастило, бо то були три буркотливi пари середнього вiку, й одразу стало зрозумiло, що з моiми першими клiентами буде нелегко.

– Бажаете чогось випити? – запитала я.

– Одне дуже сухе мартiнi з горiлкою, – сказав один iз чоловiкiв, пiдморгуючи менi.

То був здоровань iз товстою шиею гравця в регбi. Я подумала, що вiн, мабуть, продае вживанi автомобiлi.

– Викреслiть, – повiдомила його дружина. – Леонарде, якщо ти вип’еш хоча б одну склянку, я просто пiдведусь i пiду.

Вiн спохмурнiв i попросив скасувати мартiнi. Бiльше нiхто нiчого пити не хотiв. Я взяла iхнi замовлення, а дорогою до кухнi попросила бармена приготувати дуже сухе мартiнi з горiлкою без оливки та налити в склянку для води. Менi пощастило уникнути пальцiв Елiота, коли я забирала напiй.

Я повернулася до столика та вдала, нiби щось не так зi склянкою Леонарда.

– Тут якийсь бруд, сер. Я принесу вам iншу. – Я замiнила воду на мартiнi та пiдморгнула, щоб вiн зрозумiв, у чому рiч. – Вода за рахунок закладу.

Коли я повернулася з тарiлками морепродуктiв та реберцями, Леонард пiдморгнув менi та передав порожню склянку:

– Я б випив iще водички, будь ласка.

Вiн залишив бiльше грошей, щоб заплатити за мартiнi, а також додав п’ять доларiв чайових. Коли вiн вже збирався йти, я спитала, чим Леонард займаеться, й дiзналася, що вiн власник рибноi крамницi.

Я швидко та вмiло впоралася з iншими столиками, смiялася з вiдвiдувачками та жартувала з чоловiками, що залицялися до мене. Було весело. З усiх робiт, якими коли-небудь займалася Саллi, менi завжди найбiльше подобалося обслуговувати столики, тому що де б це не було, я дуже люблю знайомитися з рiзними людьми та вгадувати, звiдки вони та що роблять. І погляньмо правдi у вiчi, завжди приемно знаходити грошi на столиках пiсля того, як вiдвiдувачi йдуть, чи бачити, наскiльки iм сподобалося твое обслуговування, коли вони додають щедрi чайовi до своiх чекiв iз кредитних карток.

Найменше менi подобалося прибирати свое робоче мiсце, готувати столики для нових вiдвiдувачiв, досипати солi, перцю та iнших припр

Страница 11

в, витирати пляшечки з кетчупом, розстеляти скатертини та розкладати столовi прибори. Тому я вирiшила доручити цю справу Саллi. Пiсля того як обмiняла готiвку за чеками, дiстала своi чайовi та задля безпеки сховала iх у бюстгальтер, я звiльнила мiсце.

Вийшла Саллi геть зачумлена. Все, що вона пам’ятала, це те, як сидiла у крiслi у барi та розпитувала Тодда Крамера про роботу. Вона глянула на годинник. Шiсть годин п’ятдесят хвилин зникло з ii життя. Була вже десята вечора, а вона сидiла зодягнена в блискучий короткий топ i дуже коротку спiдницю. В примiщеннi було вже майже порожньо, але столи вгиналися пiд брудними тарiлками, на пiдлозi в проходах лежали розкиданi папiрцi та серветки, а iншi офiцiантки сидiли за баром та рахували своi чайовi.

– Гей, маленька, мо’, ше один скотч iз содовою?

Саллi почула голос, краем ока побачила низького огрядного вiдвiдувача, та не була впевнена, що то звертаються до неi. Вона пiдвелась не в змозi поворухнутись, бо розум не контролював ii тiло.

– Щось не так? – пролунав м’який низький голос.

Вона пiдвела голову й побачила стурбоване обличчя Тодда. Вiн гриз зубочистку та розглядав Саллi.

– Нi. Тiльки трохи голова болить. Я… Я… – Тодi вона побачила блокнот iз замовленнями у себе в руцi. – Не можу згадати, куди подiла олiвець.

– Вiн у тебе в волоссi. – Тодд простягнув руку, витягнув його та подав iй. І заспокiйливо торкнувся ii руки. – Ти сьогоднi добре попрацювала. Ти хороша офiцiантка. Думаю, той клiент хоче привернути твою увагу.

Саллi нарештi змогла поворухнутися та пiдiйшла до товстого чоловiка, який махав склянкою в ii бiк. Вона прийняла його замовлення, скотч iз содовою, але коли вiдвернулася, вiдчула, як його рука ковзнула ii задком та стиснула його.

Вона зойкнула та впустила склянку. Та розбилася, а Саллi вибiгла з залу до дамськоi кiмнати i спробувала впоратися з собою.

Ось те, про що я й говорила. Їй не варто було так хвилюватися i сприймати його серйозно. Треба було пожартувати з ним, пiдiграти йому. Чоловiкам це подобаеться. І тодi все вiдбуваеться без проблем, а ти отримуеш хорошi щедрi чайовi. То й що, що вiн тебе помацав? Легенький доторк для тебе нiчого не вартий. Але не для Саллi. У неi все йде шкереберть, варто якомусь хлопцевi хоч мiзинцем торкнутись ii грудей. Вона сидiла у вбиральнi, повторюючи собi, що треба триматися. Такi речi вже траплялися ранiше, але тепер лiкар Еш допоможе iй зрозумiти причину. Вiн мае iй допомогти контролювати власний розум.

Саллi вiдчула якусь гулю в своему лiфчику, полiзла туди i витягла скручену пачку банкнот. Сорок три долари. Що ж, подумала вона, що вона сьогоднi не робила б, це в неi вийшло непогано. Тодд Крамер сказав, що вона хороша офiцiантка, а чайовi це пiдтверджували.

Коли вона вийшла з дамськоi кiмнати, то вiдчула, що тримае ситуацiю пiд контролем, одначе ще трохи нервувала. Вона аж пiдскочила, коли Елiот запитав, чи в неi все добре. Вона не знала, хто це, але вiн виглядав, як один iз тих типових «Ромео середнiх рокiв», якi вешталися по танцювальних залах.

– Просто трiшки втомилася, – стримано сказала вона.

Елiот усмiхнувся.

– Тодi вперед, збирайся i додому, – сказав вiн. – Я попрошу якусь iншу дiвчину замiнити тебе. Перша нiч бувае найважчою. Але ми з Тоддом хочемо, щоб ти знала, що тобi немае за що турбуватися. Робота – твоя.

Отже, то був партнер, який ii найняв. Вона б нiзащо не здогадалася.

Саллi подякувала йому, а коли побачила двох iнших офiцiанток, що прямували до дверей з табличкою «Тiльки для персоналу», то пiшла за ними до кiмнати, у якiй спочатку розгубилася, бо не бачила сукнi, яку одягала зранку. Вона трохи постовбичила там, чекаючи, доки iншi одягнуться, й коли вони забрали свiй одяг та повiсили унiформу, залишилися тiльки три речi – зелений брючний костюм, синя сукня та червона спiдниця зi светром. Вона повернулася до туалету та просидiла там доки iншi двi офiцiантки не закiнчили. Залишилася тiльки синя сукня, тож вона вдягнула ii. Трiшки затiсна, але вона сподiвалася, що то ii, бо в iншому випадку iй доведеться багато пояснювати.

Коли вона вийшла, Елiот пiдморгнув iй.

– Побачимося завтра ввечерi.

Вона кивнула, але подумала, що не мае намiру бiльше повертатися сюди. Вони всi були дуже приемними людьми, але тут надто неспокiйно та швидко для неi.




Три


Наступного дня Саллi пiшла до клiнiки Мiдтауна на розi вулиць Лексiнгтон та П’ятдесят п’ятоi. Зовнi крило Центру психiчного здоров’я мало вигляд, як i будь-яка iнша офiсна будiвля зi скла та хрому. Меггi Голстон, худенька, зi щiчками, як у бурундука, медсестра лiкаря Еша повела ii в кiмнату огляду та залишилася, щоб занотовувати.

– Зараз я залюбки пояснюю своiм пацiентам все, що можу, якомога бiльше, – сказав Роджер. – Амобарбiтал допоможе нам подолати перешкоди у вашому розумi, допоможе пригадати речi, якi ви забули. Щойно ви отримаете препарат, я застосую процес, що називаеться вiкова регресiя, вiдправлюся з вами у ваше дитинство, щоб допомогти дiзнатися про певних людей чи подii,

Страница 12

кi могли б пояснити вашi проблеми.

Саллi дуже налякалась. Я вiдчувала, як вона дрижить. Вiн вколов iй препарат, тодi попросив порахувати у зворотному порядку вiд ста. Поки вона дiсталася до вiсiмдесяти восьми, то почала пропускати цифри, плутатися в них, язик заплiтався. Їi рот нiби набили ватою.

– Тепер, Саллi, – сказав вiн. – Не засинайте. Залишайтеся при тямi та зосередьтеся. Повернiмося до вашого дитинства. Коли я полiчу до п’яти, ви опинитеся в перiодi, коли ще не було жодних втрат свiдомостi та провалiв у пам’ятi. Ви розплющите очi та побачите все перед собою, нiби воно на екранi телевiзора, вiдбуваеться з кимсь iншим. І ви опишете все, що побачите, почуете та вiдчуватимете. Ви мене розумiете?

Вона кивнула.

– Що ж, тодi добре, – сказав вiн. – Один-два-три… чотири… п’ять!


* * *

Вона розплющуе очi, дивиться на телеекран у головi та розповiдае йому, що бачить.

Вона дуже маленька. Їi батько, Оскар, худорлявий сутулий чоловiк iз тоненькими вусиками та сонними очима, бере ii з собою на свiй короткий шлях доставки пошти, дозволяе нести листи до поштових скриньок чи передавати iх ледi, якi стоять бiля вхiдних дверей та гладять ii по головi за те, що вона така гарна дiвчинка. Одна жiнка пригощае ii шматком пирога, i вона вимащуе свою зелену сукню гарячою яблучною начинкою. Але Оскар цього не помiчае. Вiн iде далi, усмiхаеться сам до себе, нiби смiеться крiзь сон. Коли його шкiряна поштова сумка стае порожньою, вiн садить у неi Саллi та несе додому. Вона неймовiрно щаслива. Вона знае, як сильно вiн ii любить, i вона любить, коли вiн щоночi перед сном розповiдае iй казки, якi дiстае зi своеi бездонноi магiчноi поштовоi сумки. Та одного дня, коли iй було чотири роки, вiн заходить у «Трилисник», щоб перехилити кiлька чарочок, пiдносить ii в сумцi та садить на бар, а вона лякаеться, бо вже двiчi вiн ранiше сильно напивався i йшов кудись, залишивши ii. Одного разу вiн загубив ii в цирку на Медiсон-сквер-гарден,[26 - Madison Square Garden – спортивний комплекс у Нью-Йорку, мiсце проведення багатьох заходiв.] пiсля того, як випив зi своеi металевоi фляги, а ще одного разу в метро вiн сiв у поiзд без неi. Вона пробивалася крiзь натовп, плакала та верещала, а коли полiцейський пiдхопив ii, то закричала: «Мiй татко загубився! Менi треба знайти свого татка!»

Якогось дня, пiсля того, як вiн загубив повну торбу пошти, Оскар зник назавжди. Їi мама сказала, що вiн, мабуть, так напився, що впав у Гудзон[27 - Hudson River – рiчка на сходi США.] i втопився, але Саллi нiколи в це не вiрила. Й до сьогоднi, коли б вона не побачила унiформу поштаря, вона вдивляеться, чи це не стомлений чоловiк iз сумними заспаними очима та тонкими вусиками, який iде й смiеться сам до себе. Вона впевнена, що вiн думае, нiби загубив ii десь i дотепер шукае.

– Дуже добре, Саллi. Тепер розслабтеся. Воно все до вас повертаеться. Ви бачите свого вiтчима та матiр?

Канал перемикаеться, й тепер Саллi бачить iхнiй однокiмнатний будинок та описуе його. Нiч. Навкруги безлад. Велике розбурхане двоспальне лiжко, а бiля нього – ii лiжечко. В дров’янiй печi потрiскуе полум’я. Їi мама шие. Вона розтовстiла i носить безформну домашню сукню. Темно-каштанове волосся зв’язане ззаду в жмуток. Лiнii пiд очима роблять ii схожою на жiнку, що надто часто плаче.

Саллi сидить на пiдлозi, граеться зi своiми ляльками та бачить, як ii вiтчим, Фред Ва?ент, вимикае телевiзор. Вiн пiдводиться з м’якого плетеного крiсла та каже: «Вiв’ен, виведи малу».

Їi мама вiдповiдае: «Я втомлена, Фреде. У мене болить голова…»

Фред окидае ii лютим поглядом i зсовуе назад свiй кашкет, який вiн носить завжди, навiть у домi, й стае видно западину в лисому черепi, де його колись вдарили по головi пiд час п’яноi бiйки.

«Я сказав, вiдведи малу та пiшли в лiжко».

Їi мама опускае плечi та зiтхае. Обличчя колись нiжне та красиве стало одутлим та зблiдло й тепер виглядае, як шматок обвислого тiста.

Вона кидае свое шиття назад у кошик, бере Саллi та ii чотирьох ляльок i вiдводить до комiрчини, а Саллi починае тихо плакати, бо ii лякае темрява.

Екран телевiзора в ii головi темнiе, каже Саллi, й вона чуе якiсь звуки – думае, що то крiсло – ним пiдпирають дверi. Саллi налягае, але вони не вiдчиняються. Через кiлька хвилин починають скрипiти пружини лiжка, й вона уявляе, що то вони вдвох стрибають на постелi. Саме такi звуки були, коли вона сама скакала на лiжку, а мама кричала, щоб вона зупинилася. Вона уявляе, як вони плигають на лiжку, щоб воно отак скрипiло, але не розумiе, чому iй не можна дивитися. Вона думае, що то, мабуть, дуже погано, отак стрибати на постелi, бо мама завжди кричить на неi, щоб вона припинила це робити, а коли вони самi цим займаються, ii замикають в комiрчинi.

Коли мама вiдчиняе дверi та випускае ii, Фред, як завжди, вже хропе в лiжку, роззявивши рота так, що видно промiжки на мiсцi його переднiх зубiв, i Саллi залазить до свого лiжечка.

Сльози бiжать щоками, й вона тремтить, коли згадуе, як мама iнколи забувае про крiсло, не п

Страница 13

дпирае клямку. Саллi може трiшки прочинити дверi та бачить iх обох, голих, пiд жовтим свiтлом настiльноi лампи. Вони не стрибають на лiжку. Їi мама стоiть на колiнах, пiдвiвши зад, а Фред – на нiй, i вони дригаються, як тi собаки. Його обличчя розшарiлося, а голова виглядае завеликою для такого худого тiла, i вiн погаркуе.

Коли Фред злiзае й Саллi бачить ту штуку, якою вiн штрикав ii маму, о Господи, як же вона лякаеться. Вона втрачае свiдомiсть.

Згадуючи це, Саллi закричала та почала розхитуватися вперед-назад, пiт стiкав ii обличчям. Вона вiдчула пронизливий бiль у шиi та очах, i просто там, в кiмнатi для огляду, втратила свiдомiсть.


* * *

Белла розплющила очi та роззирнулася довкола, мiркуючи, що ж збiса трапилось, але коли побачила Роджера, то зразу ожила, облизала губи та вдалася до свого гортанного голосу «а-ля Мей Вест[28 - Mae West (1893?1980) – американська актриса, спiвачка, сценаристка та секс-символ середини ХХ столiття. Вiдома своiми двозначними пiкантними висловлюваннями та вiдвертою сексуальною поведiнкою, що спричиняла iй проблеми з цензурою.]».

– Привiт, красунчику…

Його очi округлились, i вiн вже збирався щось сказати, але передумав. Вiн кинув швидкий погляд на Меггi та привернув ii увагу легким застережливим похитуванням голови. У неi щелепа вiдвисла.

Коли Белла побачила, що лежить на столi для огляду, то сiла та нахилила ноги вбiк, i провела пальцями по стегнах. Все ще iмiтуючи Мей Вест, вона заговорила хрипким голосом.

– Що ж, що б там у мене не було, доку, сподiваюся, це тебе не зупинить, i ми якось здибаемося та гарненько гульнемо.

Коли вони так i не заговорили, Белла припинила свою iмiтацiю та розсмiялася:

– Ви обое маете такий вигляд, нiби пацiентка вмерла, а потiм знову ожила. Сподiваюся, це не якась антисоцiальна хвороба.

Роджер нарештi знайшов сили заговорити, хоча першi слова трохи прохрипiв:

– Чи не могли б ви назвати свое iм’я для запису?

– А ми записуемо? Я не чую музики.

– Я маю на увазi, для запису нашоi розмови.

– А такого запису. Мене звуть Белла. З iталiйськоi це означае «вродлива». Я не розмовляю iталiйською, але один шукач талантiв, якого я дуже зацiкавила, якось це менi розказав.

Роджер кивнув, i я бачила, наскiльки йому важко зберiгати спокiй.

– Ви не могли б сказати, скiльки вам рокiв?

– Бiльше вiсiмнадцяти, – сказала вона i захихотiла.

– Ви знаете, де ви зараз?

Белла роззирнулася.

– Ну, я на столi для оглядiв, а у вас бiлий халат. Можливо, я на знiмальному майданчику «Головного госпiталю»[29 - General Hospital – американський телесерiал, медична драма. Почав демонструватися у 1963 роцi й тривае досi. Найтривалiша мильна опера в Америцi та третiй найдовший серiал у свiтi.] i в мене проби на роль. – Вона потягнулася i заклала руки за голову, влаштовуючись у надзвичайно недвозначнiй позi. – Я зроблю все, щоб почати кар’еру актриси. Я дуже талановита.

– Я лiкар, Белло. Я тут, щоб вам допомогти.

Белла засмiялася.

– Боженько, десь я таке вже чула.

– Це – Меггi Голстон, моя медсестра. А я лiкар Роджер Еш, ваш психiатр.

Вона раптом сiла та випросталася.

– Психiатр? Постривай, здоровило. Я не божевiльна.

– Звiсно ж нi, – сказав вiн. – Але я тут для того, щоб допомогти вам упоратися з вашою проблемою.

– Нема у мене нiяких проблем.

– Вам щось говорить iм’я Саллi Портер?

Вона вiдхилилась назад i з огидою втупилася в стелю.

– Ой бля! То он у чому рiч.

– Отже, ви таки ii знаете.

– Не особисто, та я чула про неi вiд декого, хто знае.

– Вiд кого ж?

– Деррi.

– Якоi Деррi?

– Просто Деррi, це все, що я знаю. Я ще бачила одяг Саллi, читала деякi ii листи i скажу вам, вона найтупiша, найсiрiша та найнуднiша людина, про яку я коли-небудь чула.

– Чому?

– Деррi каже, що все, чого Саллi взагалi хоче в життi, – це сидiти вдома та доглядати будинок. Все, про що вона взагалi думае, – це про те, як забрати своiх двiйнят вiд ii мерзотного колишнього чоловiка. Вона нiколи не хоче вийти потанцювати чи на якесь шоу. Нiколи не накурюеться. Господи, ну й гiвняне ж у неi життя.

– Як ви з нею пов’язанi?

Белла на якусь мить задумалась:

– Я не дуже обiзнана.

– Як тодi це працюе? Ви обое постiйно контактуете, одночасно? Чи вас завжди немае, коли е Саллi?

– Ну, – сказала вона, – це нiби ти хочеш пiсяти, а бачиш, що всi кабiнки в дамськiй кiмнатi вже зачиненi, й ти не можеш зайти, тому що там скрiзь «зайнято». Ти чекаеш, чуеш звуки срання i злив води, але тiльки одна особа може використовувати кабiнку одночасно. Та, як я вже сказала, менi про неi розповiдае Деррi.

– Тож ви не знаете, що вiдбуваеться в свiдомостi Саллi?

– Я й не знала, що в неi е свiдомiсть.

– Чи ви коли-небудь усвiдомлюете речi, якi вiдбуваються, коли вас немае?

– Тiльки те, про що я можу здогадатись. Як-от, минулого року, ще до розлучення, я вийшла назовнi та зрозумiла, що вона на весiллi. Дуже дивно, бо переважно, то я вiдвiдую рiзнi гулянки. Але Саллi та Ларрi – ii колишнього чоловiка – зап

Страница 14

осили, i от я опиняюся на танцмайданчику, а один чувак так притис мене до себе, i я вiдчувала, який у нього стояк. Тодi я й зрозумiла, чому тут опинилася. Саллi просто не знае, як поводитися з чоловiками.

Отже, я з тим чуваком танцювала весь вечiр i, як виявилося, то був друг нареченоi. Пару наречених я навiть не знала. Але той чувак був iще тим живчиком. Ми пiшли до його номера в готелi, вiн роздягнув мене в лiжку та цiлував груди, i це останне, що я пам’ятала, доки звуки дощу у вiкнi не розбудили мене на свiтанку, а того типа вже не було. Вiд Деррi я дiзналася, що Ларрi збiса багато гризся з Саллi через це i, як я зрозумiла, то була остання крапля, що й призвела до розлучення.

– Ви щось знаете про спробу самогубства Саллi?

Белла здивувалася:

– Вона намагалася копита вiдкинути?

– Ви про це не чули?

– Ну, я досить давно не контактувала з Деррi, тож не чула останнiх плiток. Та рано чи пiзно вона менi розкаже. Вона в захватi вiд людей та речей, якi вони роблять, i вона любить балакати про рiзне. Тобi варто з нею познайомитися. Думаю, вона тобi сподобаеться.

– Саме це я й планую зробити. Не сьогоднi, бо вже пiзно, але, можливо, пiд час нашого наступного сеансу. І я б хотiв подякувати вам, Белло, ви нам дуже допомогли.

– Звертайся, доку. Я бачу, ти досить гарненький.

Роджер нiяково глянув на Меггi, а тодi незграбно посмiхнувся Беллi:

– Дякую вам, Белло. А зараз час заплющити очi та заснути. Я рахуватиму, а коли дiйду до п’яти, прокинеться Саллi, вона себе добре почуватиме та запам’ятае з цiеi розмови достоту стiльки, скiльки сама захоче. Саллi, ви зможете запам’ятати ii повнiстю, частково або не пам’ятати зовсiм.

Коли вiн закiнчив рахувати, вона прокинулась та роззирнулася довкола, приголомшена та налякана, бо нiчого не пам’ятала. Це ii засмутило, бо скидалося на черговий провал у пам’ятi.

– Я так не можу, – захлипала вона. – Я хочу жити нормальним життям. Хочу йти спати, а зранку прокидатися без цiеi жахливоi тривоги. Я божевiльна, докторе Еш?

Роджер вiдповiв:

– Вам не варто так думати. Це не божевiлля.

– Тодi що це?

Якусь хвилину вiн повагався, переводячи погляд вiд Меггi на Саллi, нiби не був впевнений у тому, що збирався сказати.

– Знаю, це, можливо, буде важко прийняти…

– Будь ласка, – сказала вона. – Я вiдчуваю, нiби весь мiй свiт розпорошуеться на шматки.

– Не можу бути впевненим, звiсно, але, думаю, що ми тут маемо справу з психiчним станом, який останнiм часом можна спостерiгати дедалi частiше. Аж до сорокових рокiв було зафiксовано лишень приблизно ста п’ятдесяти випадкiв, якi психiатри зараховували до iстеричних неврозiв дисоцiативного типу. Вiдтодi з’явилося тисячi схожих випадкiв, й тепер вони мають окрему нову класифiкацiю – «дисоцiативнi розлади».

Їi брова зморщилась, i Саллi похитала головою.

– Я не розумiю. Що це означае?

Вiн помовчав, а тодi нахилився вперед.

– Ви коли-небудь бачили фiльм «Три обличчя Єви»?

Саллi похитала головою.

– Я нiколи не ходжу в кiно.

– Читали коли-небудь книжку «Сивiла»?

Вона знову похитала головою, але ii тiло почало тремтiти.

– Я не читала, але чула про неi. Як це все стосуеться мене?

– Що ви чули про «Сивiлу»?

– Жiнка з розладом множинноi… – Вона округлила очi та витрiщилась на нього. – Ви хочете сказати?…

– Я невпевнений, Саллi. Але маю пiдстави вважати, що розлад множинноi особистостi – частина вашоi проблеми.

Саллi була вражена. Вона знала, що вiн достоту помиляеться. Це найбезглуздiша рiч, яку iй коли-небудь доводилося чути. Та вона не хотiла йому заперечувати. Неправильно заперечувати лiкаревi. Якщо вона скаже, що не вiрить у це, вiн, швидше за все, вижене ii та бiльше не допомагатиме. А Саллi знала, що потребуе допомоги. Тiльки якщо iй покращае, суддя поверне дiтей. Тож варто бути обережною, щоб не образити доктора Еша.

– Вам часто доводилося мати з таким справу? – спитала вона.

– Ви у мене перша, – сказав вiн.

– Це через мою множ… через те, що ви сказали… тому ви погодилися мене лiкувати, хоча зазвичай не берете пацiентiв iз нахилами до самогубства?

– Чесно вам скажу, так.

Саллi не знала, добре це чи погано, що вiн ще нiколи таким не займався. Вона була впевнена, що не мае жодноi множинноi особистостi. Та вона не збиралася з ним сперечатися. Якщо доктор Еш вiдчував, що в неi е щось, що може його зацiкавити, вiн продовжуватиме ii лiкувати. І це едине мае значення.

– Саллi, ви отримуете якiсь сигнали перед тим, як непритомнiете та втрачаете контроль?

– Зазвичай перед головним болем з’являеться дивне вiдчуття на кшталт холодку та електрики в повiтрi.

Вiн собi це записав.

– Звучить майже як епiлептична аура – попередження перед нападом. – Тодi вiн вiдкинувся на крiслi та вдумливо постукав олiвцем по столу. – Ви матимете змогу працювати, жити та давати собi зi всiм раду, доки ми намагатимемося вирiшити вашу проблему. Можливо, це займе трохи часу, та ми зробимо все можливе, щоб вам допомогти. Бачитимемося з вами двiчi на тиждень, для початку –

Страница 15

о понедiлках та п’ятницях о десятiй – а згодом врегулюемо сеанси, якщо буде потрiбно. Побачимося в п’ятницю.

– Я довiряю вам, докторе Еш. Що б там у мене не було, я знаю, ви знайдете спосiб, як мене вилiкувати.

– Знайдемо, Саллi, – сказав вiн. – Принаймнi ми спробуемо.

Коли вона вийшла з лiкарнi, то спробувала уявити собi, як би це було, мати множинну особистiсть, коли всерединi неi жили б рiзнi люди. Та сама думка про це здалася дурнуватою.

Доктор, звiсно ж, помиляеться, подумала вона. Але якщо вiн продовжуватиме ii лiкувати, то зможе знайти справжню проблему, а тодi врятуе ii.

Мiський автобус був переповнений. Поки Саллi трималася за поручнi, великий молодий чоловiк з прищами на обличчi та руками в кишенях притиснувся до неi ззаду й почав тертися. Вона спробувала змiнити позу, але той щоразу пiдсувався, а вона знiяковiла та розгубилася – Саллi була надто сором’язливою, щоби щось сказати чи зробити. І вiн продовжував на неi налягати. Вона вiдчувала його притиснутий стояк, вiн об неi терся… терся… Саллi вiдчула холодок – те, що Роджер назвав аурою – а тодi головний бiль, i я вже знала, що зараз станеться. Я просто вiдiйшла вбiк.

Рiзко вирвалася Джинкс. Вона з усiеi сили тупнула пiдбором по його ступнi, проклинаючи чоловiка словами, якi я не повторюватиму, а тодi сильно врiзала колiном йому мiж нiг. Чоловiк завив, а iншi жiнки в автобусi зааплодували. Коли ми дiсталися нашоi зупинки, Джинкс вислизнула та залишила Саллi напризволяще, вражену тим, що автобус несподiвано майже зовсiм спорожнiв.

Водiй усмiхнувся iй, коли вона виходила.

– Ви дали йому жару. Закладаюся, вiн бiльше нiколи такого не зробить.

Саллi витрiщилась на нього.

Інколи менi ii справдi шкода. Вона здурiе, коли нарештi справдi зрозумiе та прийме те, що Роджер вже починае дiзнаватися про нас усiх. Ми наче банка з хробаками. Я знала, Роджер нас врештi-решт розплутае. Вiн розумний. Та що вiн робитиме пiсля? Тобто, ось ми iснуемо. Звiсно, якщо б вiн мiг нас вбити, тiл не залишиться, тож, це стало б iдеальним злочином.


* * *

Тиждень промайнув швидко. Менi подобалося працювати в ресторанi, та й чайовi потекли рiкою. Елiот був справдi вражений. Вiн запросив мене на побачення, але я змогла вiд нього вiдкараскатися. Нiяк не могла дочекатися п’ятницi. Я дуже хотiла зустрiтися з Роджером.

Саллi з’явилася в його приватному кабiнетi рiвно о десятiй.

– Сьогоднi ми робитимемо дещо iнше, Саллi, – сказав Роджер. – Замiсть препарату я застосую гiпноз, i так ми зможемо вiдновити багато дитячих спогадiв, якi ви забули. Ви не проти?

Вона кивнула.

– Отже, я б хотiв, щоб ви дивилися на вiдблиск цiеi золотоi ручки на свiтлi. Не зводьте з неi очей та уважно слухайте мiй голос. Пильно дивiться та зосередьтеся на моiх словах, i згодом ви вiдчуете надзвичайну сонливiсть.

То було неймовiрно. Я ще нiколи не бачила сеансiв гiпнозу, хiба в кiно. Чесно кажучи, я не думала, що це спрацюе, бо десь чула, що потрiбно бути розумним, щоб тебе змогли загiпнотизувати, а Саллi тямущiстю не надто вирiзнялася. Та вона наполегливо намагалася догодити йому, витрiщалася на блиск золота, слухала м’який низький голос Роджера й повiльно вмлiвала. А тодi ii розум спорожнiв, як це вiдбуваеться, коли вона засинае. Зазвичай у такi моменти виходжу я, та я не рухалась, хотiла подивитися, що ж буде далi.

– Коли я порахую до трьох, ви розплющите очi, але все ще залишитеся пiд гiпнозом. Я ставитиму запитання, а ви зможете вiдповiдати на них та розмовляти зi мною, природно та легко. До скiлькох, я сказав, долiчу?

– Трьох…

– Добре. Один… два… три…

– Тепер скажiть менi, Саллi. Ви знаете когось на iм’я Белла?

– Колись у мене була лялька, коли я ще була маленькою. Я називала ii Беллою.

– Розкажiть менi про неi.

– Я уявляла, що вона справжня i розмовляла з нею.

– Вона вам вiдповiдала?

Якусь мить Саллi мовчала. А тодi прошепотiла:

– Вони розiгрували виставу в школi, про Бiлоснiжку та сiмох гномiв. Королева Белла була такою смiшною вiдьмою-королевою, що я уявила, нiби моя лялька – то вона, а тодi лялька Белла заговорила до мене.

– Ви давали iмена якимось iншим лялькам?

Вона кивнула.

Роджер мовчав, але вона просто сидiла з думкою: «Зачекай, нехай сам запитае».

– Коли це було?

– В рiзнi перiоди.

– Як же iх звали?

– Нола.

– А ще?

– Деррi.

– Були ще якiсь?

Вона зiтхнула з полегшенням, що вiн витяг це з неi.

– Джинкс.

– Хтось iще знав iмена ваших ляльок?

Вона похитала головою.

– Я нiколи про це не розповiдала. То були моi особистi друзi. Я назвала Деррi за серединою iменi Попелюшки – Сiн-дер-елла.

– Зрозумiло. Чому ж ви вирiшили назвати ii таким iм’ям?

– Тому що так звали мое кошенятко.

Вiн зачекав, але й вона не поспiшала говорити.

– Що сталося з вашим кошеням?

– Воно померло пiсля першого ж життя, хоча в неi мало бути iх дев’ять. Мiй вiтчим, Фред, збрехав менi.

– Деррi була першою лялькою, якiй ви дали iм’я?

– Нi.

– Назвiть iх за порядком появи iмен.

– Джинкс б

Страница 16

ла першою. Тодi Деррi, потiм Белла. Нола – остання.

– Тепер, Саллi, слухайте мене уважно. Я б хотiв поговорити з першою, з Джинкс. Як ви думаете, вона зi мною побалакае?

Саллi знизала плечима.

– Що ж, тодi гаразд. Коли я промовлю слова «Вийди на свiтло», ви заснете, а натомiсть з’явиться iнша особистiсть i порозмовляе зi мною. Коли я скажу «Повертайся в темряву», ця особистiсть повернеться туди, звiдки й прийшла. Якi слова я говоритиму?

– Вийди на свiтло або Повертайся в темряву.

– Гаразд. Тепер, Саллi, я б хотiв поговорити з Джинкс. Джинкс, вийди на свiтло.

Як тiльки вiн сказав, що хоче порозмовляти з Джинкс, я здивувалася. Менi здавалося, пiсля того, що Белла розповiла йому про мене, вiн захоче поговорити саме зi мною. Не думала, що вiн плануе пiти в такому порядку. Та то був не найкращий час, щоб випускати Джинкс. Якщо б вiн це зробив, виникли б проблеми. Роджер нiчого не знав про Джинкс i не був готовий до зустрiчi з нею. Можливо, то було неправильно, та коли вiн сказав «Вийди на свiтло», я взяла це на себе i вийшла натомiсть сама. Джинкс би ошалiла.

– Привiт, – сказала я. – Знаю, ви посилали за Джинкс, але я подумала, що краще вам спочатку познайомитися зi мною та поговорити про неi, бо вона дуже небезпечна особа.

– А ви хто?

– Деррi.

– Як вашi справи, Деррi?

– Та не фонтан.

– Що не так?

– Ну, ранiше менi було набагато легше виходити, нiж тепер. На початку я прослизала в свiдомiсть Саллi, як рука в рукавичку. Тепер мiй час скоротився.

– Чого ж вам хочеться, Деррi?

– Бути справжньою людиною. Постiйно бути назовнi, щоб можна було кататися на лижах, плавати пiд вiтрилами, лiтати. Я б хотiла спробувати парашутизм.

– Ви коли-небудь таким займалися?

– Одного разу я пробувала кататися на лижах, коли влаштувала собi вихiднi у Вермонтi. Саллi так i не допетрала, де звихнула щиколотку. Зараз я бiгаю зранку.

– Що ви думаете про Саллi?

– Вона – мабуть, найнуднiша людина, з якою менi коли-небудь довелося знатися. Ви собi не уявляете, яка це мука, коли тобi доводиться цiлими днями дивитися мильнi опери та телевiкторини або прибирати дiм. Один день ти пилососиш, наступного – переш одяг, потiм миеш вiкна i так далi, знову й знову. Господи, все одно там швидко стае брудно, i ти мусиш починати все заново. Для мене це не життя. Моя едина радiсть – обслуговувати клiентiв у ресторанi.

– Можете пояснити, чому ви з’явилися замiсть Джинкс?

– Ну, я почула, як ви запрошували ii порозмовляти. І подумала, що краще спочатку вийду сама i, скажiмо, попереджу вас. Джинкс настiльки переповнена ненавистю, що ви собi й не уявляете. А ще вона розумна i хитра. Обведе вас навколо пальця, а потiм прикладе до жару вогню.

– Вона може менi нашкодити?

– Все, що я можу сказати, це якщо вам коли-небудь доведеться з нею порозмовляти, переконайтеся, що при собi вона не мае зброi.

– Джинкс коли-небудь когось вбивала?

– Ще нi. Та можу сказати, що на це вона здатна. І вона сильнiшае. Джинкс думае, що життя – це одна велика гонка на виживання. Залiзай у машину та розчави всiх до того, як вони дiстануться до тебе.

– Ви, виходить, багато знаете про Саллi та Джинкс. Зате Саллi розповiдала про вас тiльки як про ляльку зi спогаду. Можете пояснити, як це вiдбуваеться?

– Ну, я едина, хто знае, що вiдбуваеться зi всiма особистостями, з Саллi та iншими, що вони роблять, про що думають, коли виходять назовнi. Я едина, хто бачить, як все коiться, навiть коли не виходжу. Та я не можу iх контролювати. Коли хтось виходить, то може робити все, що хоче, бо ми всi – рiзнi люди. Іншi мене знають i знають те, що я розповiдаю iм про кожну. Окрiм Саллi. Вона все ще не здогадуеться, що ми iснуемо, але впевнена, що щось не так.

– Але як це вiдбуваеться, коли ви не зовнi? Як ви знаете, що твориться?

– Коли я назовнi, то сприймаю все своiми вiдчуттями. Коли назовнi виходить якась iнша, я нiби сиджу в куточку всiх свiдомостей. Тому я знаю, що вiдбуваеться, але сприймаю це тiльки так, як сприймае iнша особа. Наприклад, Джинкс майже не вiдчувае болю. Тому я не боюся ляпасiв чи ударiв, коли все контролюе вона. У Ноли короткозорiсть, тому коли вона не вдягае окуляри, все навколо стае розмитим. Коли назовнi Белла i вона танцюе, я вiдчуваю ритм музики. Так я бачу свiт по-рiзному. В школi я не надто сидiла за книжками, але дiзналася багато корисного вiд iнших.

Роджер дивився на мене, кивав та посмикував себе за вухо.

– Деррi, ви б могли менi розказати, звiдки ви всi з’явилися?

– Ми просто тут, – сказала я йому. – Завжди були, вiдколи Саллi дала iмена лялькам. Не знаю, як це трапилось, але пiсля того ми стали справжнiми людьми з iменами – тiльки вона про це не знае. А тепер можна я вам поставлю запитання?

Вiн, здаеться, здивувався, але кивнув.

– Добре, – сказала я, – щодо цiеi терапii, яку ви проводите з Саллi. Це означае, що ми всi iншi помремо?

Я, схоже, захопила Роджера зненацька. Вiн намагався пiдшукати слова, нiби ранiше над цим не замислювався.

– Нi, звiсно, що нi. Тобто, ц

Страница 17

не смерть як така. Це… що ж… дозвольте пояснити таким чином. Мiй спосiб дозволить Саллi усвiдомити ваше iснування, прийняти вас, спочатку розумом, а пiзнiше емоцiями. Потiм ми зведемо Саллi разом з iншими особистостями задля налагодження комунiкацii одна з одною, щоб ви могли спiвпрацювати та жити в нормальному середовищi. Насамкiнець за допомогою гiпнотерапii я спробую об’еднати вас усiх в одну особистiсть. Ви станете однiею персоною замiсть п’яти.

– Звучить жахливо!

– Чому?

– Я – це я! – гукнула я. – От вам би сподобалося, якби хтось вирiшив, що ви повиннi пожертвувати своею свободою, та закинув вас в один горщик з чотирма iншими людьми, а тодi сказав не хвилюватися, бо з вас вийде чудова нова особистiсть, як м’ясне рагу?

– Це не зовсiм так, Деррi.

– Звiдки ви знаете? Ви казали Саллi, що ще нiколи не мали з таким справи.

– Правильно. Не мав.

– Іншi лiкарi, здаеться, теж не досягають особливих успiхiв, – сказала я йому. – Нола читала про «Сивiлу» та «Три обличчя Єви», i там лiкарi просто позбулися всiх iнших особистостей. Принаймнi вони так думали. Але потiм вона прочитала статтю про те, що вбивство iнших особистостей не працюе, бо потiм з’являються iншi.

– Саме тому я й не збираюся iзолювати чи лiквiдувати будь-кого з вас. Ви були однiею особистiстю до подiлу. Тепер я хочу зiбрати вас докупи, об’еднати назад в одну.

– І вся королiвська кiннота, i вся королiвська рать не могли цього зробити.[30 - Цитата з вiрша з книги Льюiса Керрола «Алiса в Задзеркаллi», в якому описуеться персонаж Хитун-Бовтун (англ. Humpty Dumpty) – людиноподiбне яйце, яке впало з муру та розбилось, i всi намагаються його зiбрати докупи. Тут i далi переклад Олега Короля.]

Роджер звiв брови, тож я зрозумiла, що образила його. Я вибачилась i сказала, що зроблю все, що менi пiд силу, щоб допомогти.

– У ваших же iнтересах спiвпрацювати з Саллi, – сказав вiн, постукуючи по столу своiм вказiвним пальцем. – Допоможiть iй зберегти роботу. Перш за все це ж ви дiстали ту посаду, правда?

Я кивнула.

– Тодi допоможiть iй утриматися – заробляти на життя, тримати все пiд контролем, так вона буде чимось зайнята.

– То ви можете знищити мене?

– Такого не буде.

– Насправдi, то iй варто зникнути.

– Що ви маете на увазi?

– Ну, – сказала я, – вона нiчого не знае про всiх нас чи взагалi що саме вiдбуваеться, а я все це знаю. Я знаю, про що думають iншi та що вони вiдчувають. То, виходить, я повинна бути справжньою людиною, хiба нi?

– Це не зовсiм так вiдбуваеться, Деррi. Розумiете, як вважають багато психiатрiв, що працюють у цiй сферi, бiльшiсть пацiентiв з множинною особистiстю розробляють одну персону, яка знае всiх iнших, – як ви. Вона дiе в так званiй спiльнiй свiдомостi. Вони називають цю особистiсть «слiдопитом». Взагалi, вважаеться, що психiатр повинен якнайшвидше зв’язатися зi слiдопитом, щоб дiзнатися про iнших та залучити до спiвпрацi. Але слiдопит – не справжня особа.

Мене мов у холодну воду опустили. Я сподiвалася, той факт, що я могла перебувати в свiдомостях iнших, доводив, нiби я – реальна особа, а Саллi тiльки так думала, що то вона.

– Слiдопит кажете, так? Деррi-слiдопитка. Що ж, як на мене, звучить серйозно. Добре, я спiвпрацюватиму, але не задарма. Ми з вами домовимося.

Вiн здивувався:

– В якому сенсi?

– Ви змусите ii змiнити стиль життя, скажете, щоб облишила свою старомодну фризуру[31 - Фризура (дiал.) – зачiска, завите волосся. (Прим. ред.)] i купила якийсь нормальний одяг та допомагала менi з дiетою, iла менше солодкого, тодi я з вами спiвпрацюватиму. Я принаймнi повинна мати змогу насолоджуватися своiм життям, поки слiдкую тут за всiма.

– Я поговорю про це з Саллi. – Те, як Роджер закрутився на крiслi та глянув на мене, дало зрозумiти, зараз вiн скаже менi повернутися в темряву. Так я й зробила.

Коли вiн повернув Саллi, то порадив iй те, що я сказала. Потiм пояснив, що коли в майбутньому йому доведеться загiпнотизувати ii, то скаже «Вiн знае, що в темрявi», i вона вийде назовнi. Тi iншi двi фрази, якi вiн казав ранiше, – «Виходь на свiтло» та «Повертайся в темряву» – слугуватимуть для переходу вiд однiеi особистостi до iншоi.

– Але реагуватимете ви на цi слова лише тодi, коли я iх промовлятиму. Якщо будь-хто iнший скаже цi слова, ви не вiдреагуете на них. Ви мене розумiете, Саллi?

Вона кивнула. Роджер сказав iй, що коли дорахуе до п’яти, вона прокинеться та вiдчуватиме себе сповненою сил i пам’ятатиме весь сеанс, частину його чи зовсiм нiчого не пам’ятатиме.

Вона нi чорта не запам’ятала.


* * *

Вихiднi були суцiльним занудством. Я все чекала якогось знаку, що Саллi почне змiнюватися, як i пообiцяв Роджер, в обмiн на мою допомогу. Але вона бродила настiльки налякана i знервована, що я вже й полишила сподiватися. А тодi десь через тиждень Елiот перестрiв ii пiсля змiни та запросив на побачення. Саме так. Не Беллу, не мене. Вiн запросив Саллi на побачення. Звiсно, вiн помилився, й вона вже збиралася вiдмовити, як раптом щось клацнуло в ii голо

Страница 18

i, що стосувалося слiв Роджера, i вона, зашарiвшись, погодилася.

– У середу матимеш вихiдний, – сказав вiн. – Зустрiнемось, вип’емо в «Левi та коронi», а потiм пiдемо кудись весело провести час.

У середу Саллi блукала квартирою, нiби в якомусь мареннi, не в змозi заспокоiтись. На деякий час вона забула про побачення й почала мити вiкна. Пiдвела погляд до яскравого сонячного свiтла, що вiдбивалося вiд дахiв будинкiв, намагаючись згадати, якi в неi ще справи. Кудись пiти… з кимось побачитися.

Я притиснула ii палець до вiкна, вивела букви на пилюцi. Е-Л-І-О-Т. Вона подумала, що сама це зробила, а тодi пригадала, що мае побачитися з ним в «Левi та коронi».

Саллi глянула на свою чорно-бiлу картату сукню. Такий несмак, вперше усвiдомила вона. Та коли вона ii купувала, то сподобалася, але раптом здалась якоюсь негодящою… Особливо негодящою для зустрiчi з Елiотом в барi. Саллi не знала, чому для неi раптом стало так важливо вдягти саме синю сукню. Зазвичай, вона б переборола бажання вчинити щось iмпульсивне, але доктор Еш сказав, що iй не варто опиратися пориву одягатися по-iншому. З яким би презирством Саллi не ставилася до вульгарноi синьоi сукнi, та мусила дотримуватися цiеi обiцянки. Лише сподiвалася, що Елiот не подумае, нiби то вона для нього так вбралася.


* * *

У «Левi та коронi» не було яблуку де впасти, коли Саллi прибула туди рiвно о шостiй. То була iмiтацiя англiйського пабу на Медiсон-авеню з темною дерев’яною обшивкою на стiнах i темними дерев’яними столами та стiльцями. Елiот помахав iй з дивану позаду. Вiн був одягнений у шовкову лавандову сорочку з розстебнутим комiром, пiдходящi слакси, бiлий пiджак та кулон iз акулячим зубом.

– Хочите шось замуовити? – спитав офiцiант з акцентом бруклiнського iталiйця.

– Менi дiетичну «Пепсi», – сказала вона.

Елiот замовив пiнту бiттера. Офiцiант принiс iм напоi. Елiот вказав на ii дiетичну «Пепсi».

– Я колись жив на цьому. Ти ж бачила фотографii в моему кабiнетi, тi, де я справжнiм жирдосом був.

Саллi кивнула, сьорбаючи свiй напiй.

– Зараз ви маете вигляд iншоi людини.

Вiн засяяв усмiшкою:

– Знаеш, як-то кажуть: усерединi кожноi товстоi людини сидить худенька, кричить, щоб ii випустили. Ти дивишся на те, що насправдi було всерединi. Що ж, тепер я вилiз. Нехай жирний там заглухне вiд крику. Тепер я назовнi.

Саллi раптом, незрозумiло чому, кинуло в дрож. Рука здригнулася, коли ставила напiй на стiл, i лiд дзенькнув об склянку.

– Думаю, ви й почуваетеся загалом краще, – сказала вона.

– Знову як дiтвак. Саме тому я й з’iздив до Швейцарii. У них там клiнiка, про яку я чув вiд деяких клiентiв. Звичайний фонтан молодостi. Тi швейцарськi лiкарi знають всi секрети, як побороти старiсть. Дiети та екстракти залоз. Менi це коштувало штук iз десять, але я подумав, що воно того варте, повернути трохи часу назад. Мiй тутешнiй лiкар ледь не знепритомнiв. Сказав, що тепер у мене тiло тридцятирiчного.

Елiот дивився глибоко iй в очi, доки говорив, i це звучало нiби пропозицiя.

– Головне, щоб ви були здоровi, – сказала вона.

– Я думав про тебе останнiми днями, Саллi. Як на мене, ти просто приголомшлива краля. Цiкава, мiнлива, таемнича. Ти менi геть голову закрутила, бо я зовсiм i не вiдгадаю, як ти поводитимешся далi. В одну мить ти вiддалена й замкнена, нiби готова розбитися на друзки, тiльки-но торкнуся, а вже за секунду – холодна та впевнена в собi. Я ще нiколи не бачив, щоб хтось так працював пiд час напливу клiентiв, як це робиш ти. І з тими нахабними пiдпилими чуваками ти даеш собi раду як жiнка, яка чiтко знае, що вiдбуваеться та де вона е. А бувае, що ти – як маленька загублена дiвчинка. І я почав мiркувати, як жiнка може поводитися одночасно наче двое рiзних людей. Розумiеш, про що я?

Саллi сьорбнула свiй дiетичний напiй, повiльно вiдставила склянку та вiдкинулася назад на холодну шкiру дивана.

– Я… я не можу цього пояснити, мiстере Нельсон. Але ж ви знаете, жiнки бувають непередбачуваними… у них легко змiнюеться настрiй…

Вiн похитав головою, не вiдводячи вiд неi погляду.

– Я вiдчуваю, що тут щось бiльше. Будь ласка, називай мене Елiотом.

– Послухайте, я не знаю, чого ви вiд мене хочете, мiстере Нельсон. Я погодилася з вами зустрiтись. Не думала, що ви збиралися почати цю серйозну розмову про моi змiни настрою. Ви мали б знати, що у жiнок бувають перiоди, коли вони нервують i стають непостiйними, оце й усе.

– Вибач. Я не хотiв тебе засмутити.

– У мене болить голова. Дуже сильно. Вибачте, мiстере Нельсон, менi потрiбно до дамськоi кiмнати.

Саллi пiдвелася з дивану i непевно потягнулася до вбиральнi. Бiль гнiздився мiж очима та позаду голови. Вона здригнулася вiд прохолоди, нiби тiло зарядили електрикою. У туалетi вона пiдiйшла до умивальника та плюснула холодноi води собi в обличчя. Саллi знала, що коли розслабиться та просто сповзе в темряву розуму, бiль вiдiйде, але не хотiла знову втрачати свiдомiсть. Вона мусила триматися та опиратися бажанню втекти й сховатися за спину когось iншого в

Страница 19

итуацii, що стосувалася сексу. Мусила залишатися назовнi, обличчям до свiту. Вона мусила… мусила… О Господи Боже… будь ласка… нi…

Белла посмiхнулася своему вiдображенню в дзеркалi.

Вона пробiгла язиком губами та роздивилася своi зуби. Тодi понишпорила в сумочцi в пошуках помади, блиску для губ, хоч чогось, але нiчого не знайшла. Нi пiдводки для очей, нiчогiсiнько. Вона виглядала такою блiдою та невиразною. Нiякоi глибини на обличчi. Дякувати Боговi, що хоча б сукня нормальна. Не ii, але й така згодиться. Вона обсмикнула вирiз, щоб декольте стало бiльшим. Беллi хотiлося вiдвiдати якiсь шоу та потанцювати… Вона вирiшила, що сьогоднi збiса добре проведе час.

Белла вже виходила з «Лева та корони», просто повз Елiота Нельсона.

– Саллi, ти куди? – гукнув вiн.

Вона обернулася та пiшла назад. Белла знала, що нiколи ранiше не бачилася з цим чоловiком. Середнього вiку, подумала вона, але в цих лавандових тонах вiн виглядав як досить запальний тип. Вона повернулася та сiла за столик.

– Привiт, – сказала вона. – А ти гарненький.

Елiот здивувався:

– Що сталося, Саллi? Ти якось дивно поводишся.

– Чому б тобi не називати мене на прiзвисько – Белла.

– Белла?

– А як до тебе звертатися?

Вiн роззирнувся навколо, нiби хотiв упевнитися, що нiхто не спостерiгае.

– Бiльшiсть друзiв називае мене Елiот.

– Не бачу обручки, Елiоте.

Вiн засмiявся:

– Так, чорт забирай. Моя третя дружина пiшла вiд мене два роки тому, й вiдтодi я просто веселюся.

Белла пробiгла пальцями вгору та вниз по його шовковiй сорочцi та надула губки.

– Веселощi – це чарiвне слово. Зуб даю, танцюеш ти непогано, Елiоте. Менi раптом рiзко захотiлося трохи розтруситися пiд рок i диско. Я вже так давно не танцювала. Покружляеш зi мною?

– Ти знову iнша.

Вона усмiхнулася та облизала губи:

– Все, щоб тебе причарувати, любчику.

– Ти пам’ятаеш, про що ми розмовляли, перед тим, як ти вийшла до нужника?

Белла задумалась над цим:

– Не зовсiм. Думаю, я якось не звертала уваги. Та якого дiдька, ми ж розважатися прийшли, хiба нi? Розумiеш, я не фанатка серйозних розмов. Ти любиш танцювати, Елiоте?

– Так, звiсно, але я планував якусь вечерю, а потiм, може, кiно.

– Ой, та до сраки те кiно. Хоча я от люблю живий театр. Я хочу щось робити. Хочу на щось подивитися, потанцювати, напитися та гарно провести час… i не обов’язково саме в такому порядку.

– Добре, Белло. Хочеш спочатку поiсти?

– До дiдька, поiсти завжди встигну. Я хочу музики, свiтла та ритму. Вже тисячу рокiв не танцювала.

– Тодi пiшли, маленька, – сказав вiн. – Менi раптом теж захотiлося танцювати. Знаю одну класну мiсцинку. Завжди туди ходжу.

Елiот розрахувався й вони поспiшили на вулицю ловити таксi. Знайшли машину, вiн вiдчинив дверцята, заскочив за нею та сказав водiевi вiдвезти iх у клуб «Чорна кiшка».

– Я все ще не можу призвичаiтися до того, як ти змiнилася, – сказав вiн.

Белла обвила рукою його шию, притислася всiм тiлом i поцiлувала.

– Господи, – промовив Елiот, коли вона врештi вiдпустила його. – Я думав, ти хочеш танцювати.

– Хочу.

– То як менi, чорт забирай, танцювати, якщо ти мене отак розпалила?

Вона захихотiла:

– Я забула. Вибач. – Вона поклала руку йому на штани й стиснула.

– Ой!

– Вниз, хлопче! Вниз!

– Тобi легко сказати. – Вiн знову обхопив ii руками, але Белла вислизнула.

– Нi-нi! Спочатку ми танцюемо та розважаемося, тодi йдемо на шоу, а потiм до тебе, випустити пару з котла.

Вона нахилилася вперед та язиком вжалила його в кутик губ.

– Тобi варто побрязкати перед тим, як вжалити, – поскаржився вiн.

Вона поспiшила до клубу «Чорна кiшка», доки Елiот платив водiевi. Очевидно, то було збiговисько молодих та неодружених.

– Агов, зачекай, – сказав вiн.

– Я не можу чекати, – вiдповiла Белла. – Я мушу рухатися швидко, доки не опустилася завiса.

Вiн заплатив за вхiд й наздогнав ii, вiдсапуючись.

– Господи, ти раптом почала так кудись поспiшати. Розслабся, зупинись. Вечiр лише починаеться.

– Не можу я спинитися! – скрикнула вона понад гучним звуком, рухаючись тiлом у ритмi музики. – Немае часу! Існуе лише зараз, i менi потрiбно нагулятися в теперiшньому, бо майбутнього немае.

– Я тебе не чую! – крикнув Елiот, витанцьовуючи рвучкими рухами, нiби iграшка на пружинах.

– Забий! – крикнула вона у вiдповiдь.

Ця музика наповнила ii, та чим бiльше вона танцювала, то бiльше iй хотiлося. Кожна часточка ii тiла вiдповiдала такту музики, здригалася, починаючи з нiг, тодi вгору до стегон, до м’якого тиску грудей, якi масажував ii лiфчик. Беллi хотiлося зiрвати з себе одяг i танцювати голяка.

– Ти прекрасна, – сказав вiн, коли нарештi потягнув ii назад до столика.

– Оце й усе?

– Найцiкавiша, найзахопливiша, найдикiша, найбожевiльнiша жiнка, яку я коли-небудь зустрiчав.

– Звiсно, – прошепотiла вона.

– А ще найзаплутанiша, найтаемничiша, наймiнливiша, найзвабливiша…

– Хто? Отака маленька я? Ти говориш про отакесеньку мацюпусiньку Беллочку?

– Єдина рiч ме

Страница 20

е лякае, Белло.

– Яка?

– Боюся, що ти змiнишся. Боюся, що ти пiдеш до дамськоi кiмнати i повернешся iншою. Чи якщо я поверну голову або клiпну очима, ти перетворишся, до того, як я встигну обiйняти тебе, до того, як я…

– Тому що я найкраща в свiтi актриса. Але я не хочу серйозних розмов. Я прийшла веселитися.

– Але ми мусимо про це поговорити.

Вона пiдвелася:

– Якщо ти станеш серйозним, я пiду. Я не з серйозних жiнок, Елiоте. Якщо я тобi подобаюся, доведеться прийняти мене такою, яка я е. Якщо почнеш замислюватися над тим, хто я, яка я, менi доведеться пiти.

– Господи, Сiндерелло-Попелюшко, припини. Я не хотiв тебе образити. Будь ласка, не йди.

Вона сiла.

– Я – не Сiндерелла. Нiколи бiльше не називай мене так. Я граю всi iншi ролi, але не цю.

– Добре, добре. Вибач.

– Розкажи менi про себе, Елiоте. Чим ти заробляеш на життя?

Вiн пильно подивився на неi, й у той же момент вона зрозумiла, що зробила помилку, тож почала пiдводитись. Але вiн вхопив ii зап’ясток i сказав:

– Я власник мiсця, де ти працюеш, Белло. Спiввласник «Шляху з жовтоi цегли».

– Звiсно, що я це знаю, – сказала вона, намагаючись вийти з ситуацii. – Я просто тебе дражнила.

– То ти, мабуть, й справдi – одна з найкращих актрис у свiтi.

– Саме про це я завжди мрiяла. Завжди знала, якби менi дали головну роль, я б могла спiвати, танцювати i досягти слави та багатства.

– Я вiрю в це.

– І не лише танцювати, – сказала вона. – Кiлька разiв я брала участь у виставах та читаннях на офф-офф-Бродвеi[32 - Off-Off-Broadway (укр. «Поза-поза-Бродвеем») – професiйний термiн, яким називають театральнi майданчики в Нью-Йорку, що вмiщають менше сотнi осiб. Є також Off-Broadway – зi вмiстом вiд 100 до 499 глядачiв.] та в кав’ярнях Грiнвiч-Вiллидж. Люди кажуть, що у мене дуже добре виходить.

– Що ж, – сказав вiн, – чому б тобi не показати щось у нас, в «Шляху з жовтоi цегли»? Час вiд часу ми проводимо шоу. Ти б могла спiвати чи танцювати, чи що тобi заманеться, розважати вiдвiдувачiв.

– Я б залюбки. Справдi. – Белла притягнула його до себе та поцiлувала в губи.

– Хочеш, пiдемо звiдси? – спитав Елiот.

– Куди?

– До мене? Чи до тебе?

– Я хочу танцювати.

– Господи Ісусе! Ти ж не збираешся танцювати цiлу нiч?

– Чому ж нi? Нiч – найкращий час для танцiв. Ми ж не ходимо танцювати зранку чи вдень.

– У мене болять ноги, – сказав вiн. – Я голодний. Зголоднiв за iжею та за тобою.

– Що ж, а я зголоднiла за танцями.

Белла пiдвелась i танцювала сама, а тодi з iншими чоловiками. Їi тiло, ii руки рухалися у жвавому ритмi. Вона мусила вхопитися за свiт, щоб музика затiнила всi iншi реальностi, окрiм тiеi, що iснувала тут i зараз. Вона вiдчувала, якщо зупиниться, то змiниться мiсце дii, закiнчиться акт, завiса впаде швидше, нiж вона буде до цього готовою, й сама думка про це лякала ii. А тодi вона вiдчула бiль у потилицi. Вона опиралася. Це було нечесно, вона так довго не виходила назовнi. Але дихати ставало важче. Все ставало розмитим, а тодi Белла поточилася на пiдлогу.


* * *

Коли Саллi розплющила очi, то задихалася вiд запаху нашатирного спирту.

Вона роззирнулась довкола, спочатку ii свiдомiсть вiдключилась, але потiм наповнилася страхом.

– Де я? Що трапилося?

– Ви впали на танцмайданчику, – сказав власник, закорковуючи пляшечку з нашатирем. – З вами все добре? Чи нам краще викликати лiкаря?

– На танцмайданчику? Я… я думала, що була в туалетi.

Власник глянув на Елiота.

– У туалетi?

– Так, вона ходила в туалет. Їй трохи зле. Я заберу ii додому на таксi. З нею все буде гаразд.

– Котра зараз година? – спитала вона.

– Одинадцята тридцять.

– О Господи, – сказала вона. – Елiоте, вiдвезiть мене додому. Будь ласка, вiдвезiть мене додому зараз же.

Швейцар викликав iм таксi. Всерединi вона побачила, як Елiот розглядае ii.

– Ти нiчого не хочеш менi розказати про те, що сталося? – нарештi запитав вiн.

– Я знепритомнiла, оце й усе.

– Не все, Белло. Вiдбулося ще дещо.

Вона рiзко обернулась.

– Чому ви назвали мене Беллою? Ви менi щось пiдсипали?

– Господи, про що ти говориш?

– Ми сидiли в «Левi та коронi». Ви замовили менi дiетичну «Пепсi», i пiсля того я вже лежу посеред танцмайданчика. Хтось менi, мабуть, щось пiдсипав у напiй.

– Послухай мене, Белло…

– Не називай мене так. Ти знаеш, як мене звуть – Саллi.

– Добре, Саллi, послухай мене. Я не дуже знаюся, як з таким обходитись. Але сьогоднi я уважно за тобою спостерiгав. Тодд мав рацiю. Ти як Джекiл та Гайд,[33 - «Химерна iсторiя доктора Джекiла i мiстера Гайда» (1886) – готична повiсть шотландського письменника Роберта Стiвенсона, головний герой якоi доктор Джекiл страждае вiд роздвоення особистостi та мае зловiсне Alter ego – мiстера Гайда.] ти знаеш? В одну хвилину ти Саллi, а потiм йдеш у нужник i повертаешся вже Беллою, а тодi падаеш на танцмайданчику, пiсля того, як протанцювала три години поспiль, й раптом ти знову Саллi. Ти, можливо, й чудова актриса, але…

– Я не вмiю танцювати,

Страница 21

Елiоте. Я нiколи не танцюю.

Вiн витрiщився на неi:

– Та ну тебе, не говори дурниць!

– Це правда. Я дуже незграбна. У мене погана координацiя та нiкудишне вiдчуття ритму.

– А як щодо твоеi обiцянки провести для нас шоу? Читання та виступ?

– Нiколи. Я б радше вмерла, нiж виступала перед публiкою.

Елiот вiдкинув голову на спинку сидiння:

– Якби я цього не бачив на власнi очi… чув власними вухами… тi твоi двi манери поведiнки сьогоднi, як ти себе поводила зовсiм по-iншому, порiвняно з тим, яка ти в ресторанi.

Саллi замовкла, вiдчула, нiби щось душить ii зсередини, вiд чого вона стримала сльози.

– Ти вiдвiдуеш якогось лiкаря? Тобi потрiбна допомога. Психiатр.

Вона кивнула:

– Тому я й пiшла на роботу. Моiх алiментiв не вистачатиме на те, щоб триматися на плаву та ще вiдвiдувати його сеанси…

Елiот мовчав, аж поки вони не пiд’iхали до коричневоi будiвлi на розi Шiстдесят шостоi вулицi та Десятоi авеню. Вiн розплатився та провiв ii. Поки йшли до дому, вiн зупинився перед темною вiтриною швейного ателье по сусiдству.

– Там коп, – сказав вiн.

– Нi, – вiдповiла Саллi. – То манекен мiстера Грiнберга – Мерфi.

– Що?

Саллi пiдвела його ближче до скляних дверей, за якими Мерфi з кийком у лiвiй руцi та пiдведеною правицею стояв на вартi.

– Це патрульний охоронець мiстера Грiнберга. За минулий рiк у його майстерню чотири рази проникали злочинцi та крали одяг клiентiв. Тож, перед тим, як зачинити заклад, мiстер Грiнберг виставляе Мерфi на нiчну сторожу, щоб люди бачили.

– Але це не обдурить тих, хто пiдiйде ближче.

Вона знизала плечима.

– Мiстер Грiнберг каже, що бiльшiсть людей не дуже придивляються, а якщо хтось поспiшатиме, то просто побачить унiформу Мерфi та пройде мимо. Вiн каже, що це такий психологiчний ефект.

Елiот розсмiявся.

– Господи, бувають же люди. На добранiч, офiцере Мерфi.

Саллi пройшла до сусiдньоi будiвлi та сiла на горiшнiй сходинцi. Елiот подивився на неi згори вниз.

– З тобою все буде добре, Саллi?

Вона кивнула та посунулась, щоб вiн сiв бiля неi:

– Я просто не хочу йти одразу ж. Поговори зi мною трохи. Розкажи щось про себе.

Вiн сiв на сходинку:

– Моя улюблена тема. Що ти хотiла б дiзнатися?

– Як ви з Тоддом стали партнерами? Як ти потрапив у ресторанний бiзнес?

Елiот усмiхнувся та обперся лiктем на сходинку.

– Ресторан належав менi вiд середини сiмдесятих. Старий вiдiслав мене вчитися на ветеринара. Я отримав диплом. А тодi дiстав алергiю на лупу звiрiв. – Вiн ляснув себе по колiну. – Як на мене, то було просто чудово. Я шукав собi якогось веселiшого життя.

– І як ти його знайшов?

– Просто пiшов шляхом iз жовтоi цегли з гiр до Захiдноi Вiрджинii.

– Що ти маеш на увазi?

– Жовту цеглу взагалi-то колись робили шахраi замiсть золотоi, для того щоб обдурювати рiзних лохiв, звичайне дурисвiтство.[34 - Словосполучення gold brick в англiйськiй мовi мае також переносне значення – «дешева замiна чогось дорогого, або просто ошуканство».] Мiй батько був пройдохою, але замiсть нiчого не вартоi фiгнi вiн втелющував акцii нiкудишнiх вугiльних шахт. Там вугiлля було з таким високим вмiстом сiрки, що хiба в пеклi палити. Що ж, врештi-решт, вiн дiстався до Нью-Йорка. Саме перед тим, як втратити все i потрапити до в’язницi, вiн купив це мiсце та записав мене власником. Такою була моя спадщина.

– А як Тодд став твоiм iнвестором?

– Я переживав не найкращi часи в перiод рецесii сiмдесятих. Пам’ятаеш перше арабське нафтове ембарго?[35 - Нафтова криза 1973 р. – краiни ОАПЕК, а також Єгипет та Сирiя заявили, що припиняють поставки нафти краiнам (включно зi США), якi пiдтримали Ізраiль у конфлiктi з Сирiею та Єгиптом (Жовтнева вiйна).] Я ледь не втратив свiй заклад. А Тодд саме зiрвав кругленьку суму в покерi. Коли вiн побачив, що я ледь не тону, то вирiшив iнвестувати. А потiм у нього почалася смуга програшiв, яка протривала цiлих пiвроку, поки вiн не кинув те дiло. Це все, що в нього залишилося. Важко уявити, щоб представники двох рiзних поколiнь змогли знайти спiльну мову як дiловi партнери, але ми класно порозумiлися.

– Я думаю, це чудово.

Пiсля тривалоi паузи Елiот сказав:

– Тепер твоя черга. Що ж насправдi трапилося сьогоднi ввечерi?

Усмiшка залишила ii обличчя.

– Ти дiйсно не пам’ятаеш нiчого мiж тим, як пiшла до нужника в «Левi та коронi», й тим, як прийшла до тями в кабiнетi того менеджера?

Саллi похитала головою.

– Суцiльний провал.

– А iм’я Белла тобi щось говорить?

Вона опустила погляд на своi долонi.

– До мене деколи так зверталися люди, якi стверджували, що знають мене пiд цим iменем. Зазвичай, незнайомцi. Мабуть, е хтось, хто виглядае точнiсiнько так, як i я…

– Ти представилася Беллою пiсля того, як вийшла з того туалету.

– Це неможливо.

– І ти поводилась, як iнша людина. Була шаленою, сексуальною та грайливою. Танцювала, поки не впала.

Саллi витрiщилась на нього, а тодi почала плакати.

– Агов, Господи, я ж не хотiв. Я подумав, тобi важливо знати, що вiдбувает

Страница 22

ся, щоб ти змогла щось iз цим вдiяти. Мусиш розповiсти про це своему лiкаревi. Вiн тебе вилiкуе, тодi ти зможеш зiбратися з думками, i все буде гаразд. Я хочу, щоб ти знала, в тебе е друг, до якого можеш прийти, якщо стане важко. Дзвони менi в будь-який час доби, i я допоможу. І не турбуйся за роботу. Я тебе прикрию, якщо буде надто сутужно.

– Дякую, Елiоте, – сказала Саллi, витираючи очi та усмiхаючись. – Ти один iз найприемнiших чоловiкiв, яких я коли-небудь зустрiчала.

Вiн провiв ii до вхiдних дверей, а вона простягнула йому руку. Елiот стиснув ii та попрощався.

Саллi зайшла до квартири i роззирнулася навколо, щоб впевнитися, що залишилася на самотi. Вона пiдiйшла просто до дзеркала та глянула на свое обличчя, щоб впевнитися, що воно iй знайоме. Боялася, що могла забути його.

– Ти божеволiеш, – сказала вона сама до себе.

Тодi лягла на лiжко i втупилася в стелю.

Коли Саллi нарештi заснула, iй приснилося, що вона танцюе з Елiотом на пляжi – тiльки то був не Елiот, а Мерфi, i вона не була собою, а перетворилася на манекена на iм’я Белла – й вони обое танцювали в океанi, доки хвилi не зiмкнулися над iхнiми головами, прибiй вiдiрвав iх одне вiд одного, й вони втопилися.




Чотири


Такий самий сон наснився Саллi наступноi ночi, й коли вона у п’ятницю розповiла про це докторовi Ешу, той попросив ii прилягти на кушетку та висловити спонтаннi асоцiацii, пов’язанi з образами зi сну, танцем манекенiв. Саллi пiшла ланцюгом ментальних образiв… манекени… одяг… гладеньке… тверде… танцi… розрив… голизна… смерть… Сiндерелла…

І тут вона затнулася. Бiльше асоцiацiй не було.

– Повернiмося трохи назад. Якi думки у вас спричиняе iдея розриву?

– Жодних.

– Щось у вашiй пiдсвiдомостi намагаеться з вами зв’язатися, Саллi. Потрiбно вiдкритися, щоб ви могли сприймати сили у вашiй свiдомостi, якi намагаються допомогти.

– Я не розумiю, про що ви, докторе Еш.

– Я можу допомогти, Саллi, але розумiння та зцiлення повиннi виходити вiд вас. Якi думки у вас викликае Сiндерелла?

– Смерть.

– Чому?

– Вона була моiм кошеням, i вона померла.

– Як?

– Я не пам’ятаю. – Та коли вона це сказала, по щоках почали котитися сльози. – Я так багато всього не пам’ятаю.

– Якi ж думки у вас викликають танцi?

Вона нiяково засовалася на мiсцi, а пiсля довгоi тишi промовила:

– Зачекайте, я дещо згадала про Сiндереллу. Менi спало на думку iм’я Деррi. Я назвала одну зi своiх ляльок Деррi, вiд середньоi частини… Ой, я вам це вже розповiдала?

– А ви пам’ятаете, як розповiдали?

– Нi. Просто якесь вiдчуття, нiби я могла розповiдати. То це правда?

– Так, – сказав вiн. – Поки були пiд гiпнозом, але коли вийшли з нього, то не запам’ятали нiчого з того, що говорили пiд час сеансу.

– Це те саме, що й цi провали. Я не пам’ятаю, що казала чи робила, тiльки якiсь туманнi вiдчуття. – Вона знову замовкла.

– Ви збиралися будувати асоцiацii до танцiв.

Саллi отупiло глянула на нього.

– Хiба?

Роджер усмiхнувся та кивнув.

– А тодi ви заблокували це, i раптом вiдiйшли вiд теми.

Вона прилягла на кушетку й вiдчула, як вага тiла тисне на шкiру, нiби хотiла втопитися в нiй.

– Я не вмiю танцювати, – сказала вона. – Нiколи не вмiла. Я незграбна. Не маю вiдчуття ритму. Ненавиджу танцi.

Вiн чекав, киваючи. Їi пересмикнуло. Образи сну заповнили зiр – тiниста постать iз довгим рудим волоссям, що шалено витанцьовувала, й у головi вигулькнуло iм’я Белла.

– Я була з одним зi своiх керiвникiв минулого вечора. З Елiотом. Вiн розповiв менi, що я танцювала i називала себе iншим iменем.

– Яким iменем?

– Белла.

– Ви використовуете це iм’я?

– Нi. Звiсно, що нi. Колись у мене була лялька на iм’я Белла…

– Чому ви зупинилися?

– Думаю, це я вам також розповiдала.

Вiн кивнув.

– Ви розказали менi iмена ваших ляльок.

– Пiд гiпнозом?

– Так.

– Чому я цього не пам’ятаю?

– Тому що вони у вас асоцiюються з болем. Ви не хотiли пам’ятати.

– Але я мушу згадати для того, щоб менi покращало, правда?

– З часом, – сказав вiн. – Воно до вас повернеться. Не варто поспiшати.

Саллi опустила очi в пiдлогу.

– Я вам розповiдала, що тi ляльки потiм стали моiми уявними друзями, що я з ними розмовляла i вдавала, нiби вони менi вiдповiдають?

– Ви згадували, що до вас говорила Белла.

– Вони не розмовляли мiж собою. Тiльки зi мною. І я нiколи нiкому про них не розказувала. Я створила уявний клуб i назвала його «Таемна п’ятiрка». Там були Деррi та Белла… й iнша, яку звали Нола… Я… я не пам’ятаю останньоi… бешкетницi. Ми проводили зустрiчi, я розливала уявний чай по уявних горнятках, ми iли уявне печиво савоярдi[36 - Савоярдi (англ. ladyfingers – дамськi пальчики) – довге бiсквiтне печиво, просочене сиропом або лiкером.] та розмовляли про школу, хлопцiв та iншi важливi речi.

– Що сталося з цими уявними друзями?

– Не знаю.

– Коли ви востанне з ними бачились чи розмовляли?

– Думаю, клуб розпався, коли я почала зустрiчатися з Ларрi.

– І коли це було?

– Пiсля то

Страница 23

о, як я закiнчила школу.

– Як ви розформували «Таемну п’ятiрку»? – запитав Роджер.

Саллi повернулася, щоб подивитися на доктора Еша, мiркуючи, чому довiрилася йому настiльки, що розповiдае таемницю, якою ще нi з ким не дiлилася. Вiн уважно дивився на неi, стурбовано звiвши брови.

– Я сказала, що бiльше вони не потрiбнi, – промовила вона. – Та Деррi вiдповiла, що не все так просто. Вона сказала, що коли iх вже створили, вони не можуть просто так зникнути. А Нола наполягала, що вони також мають права.

– І що ви зробили?

– Я силою виштовхнула iх зi свого розуму. Я постiйно себе чимось займала.

Вiн кивнув, щоб вона продовжувала.

– І тодi провали в пам’ятi стали гiршими. Я втрачала тривалi перiоди часу, а люди розповiдали менi, що я робила речi, яких зовсiм не пам’ятала. Речi, якi, я знала, нiколи б не зробила… як-от…

– Як-от, що?

– Як-от Елiот сказав минулого вечора, що я називала себе Беллою i танцювала весь вечiр.

– Як ви думаете, Саллi, що все це означае?

– Не знаю. Я думала, що божевiльна, але ви кажете, що нi.

Вiн похитав головою та сказав дуже твердо:

– Ви не божевiльна, не скажена чи психована… Всi цi слова ми застосовуемо, щоб говорити про людей, якi настiльки вiддаленi вiд реальностi, що не можуть нормально жити, або становлять таку небезпеку для самих себе чи iнших, що iх потрiбно помiщати в спецiальнi установи.

– Тодi що зi мною?

– У вас те, що ранiше називали неврозом. Та зараз ми, професiонали, усвiдомлюемо, що тут все набагато серйознiше. Категорiя, яку зараз називають «дисоцiативними розладами», враховуе амнезiю, стан фуги,[37 - Дисоцiативна фуга – рiдкiсний психiчний розлад, за якого хворий страждае вiд реверсивноi амнезii, втрачае спогади, власну особистiсть, у той час як пам’ять унiверсальноi iнформацii зберiгаеться.] сомнамбулiзм та стан, який нещодавно набув значного розголосу, а саме – множинна особистiсть.

Саллi кивнула.

– У мене бувае амнезiя, це правда. Мене можна вилiкувати?

Роджер пiдвiвся та пiдiйшов до стола:

– Думаю, що так. Але першим кроком у цьому напрямi мае бути сприйняття вашого стану. Спочатку розумом, а потiм також i емоцiями. Ви повиннi повiрити, вiдчути та усвiдомити всiм своiм буттям, ким ви е. Тiльки так ми зможемо щось змiнити.

Вона знала, що вiн намагаеться щось iй сказати.

– Ви маете на увазi, що це не просто амнезiя?

Доктор Еш кивнув.

– Не та iнша… не множинна…

Вiн заспокiйливо поклав iй руки на плечi.

– Я вважаю, що саме з цим ми й маемо справу, Саллi. Думаю, уявнi друзi дитинства зажили окремими життями та стали вашими альтернативними особистостями. Саме тому вас звинувачують у речах, яких ви не можете пригадати. Ви робите iх пiд контролем iнших людей.

Саллi кивнула.

– Зрозумiло. Це так багато пояснюе. Менi нiколи не спадало на думку, що… – Але насправдi вона думала: «Це неправда».

Вона не вiрила в це, i жоднi його слова не переконали б ii.

– Потрiбно буде багато та важко працювати, – сказав вiн. – Про розщеплення особистостi вiдомо дуже мало. Лiкування переважно експериментальне. Але коли ви зможете усвiдомити свiй стан, думаю, нам пощастить розробити стратегiю, як iз цим впоратися… i, можливо, вилiкувати вас.

– Дякую вам, докторе Еш. Я робитиму все, що ви скажете.

– Побачимося наступного тижня.

Та коли Саллi виходила, то думала, що не мае жодного намiру повертатися i тринькати своi грошi на шарлатана, який намагаеться переконати ii в тому, що в неi розщеплення особистостi. Це не обговорювалось. Мусить бути iнше пояснення.


* * *

Тiеi ж ночi вона крутилась i звивалася в лiжку не в змозi заснути, тому пiдвелася, щоб щось почитати. На полицях лежало стiльки книжок, яких вона навiть не пам’ятала, як купувала. Кантова «Критика чистого розуму»,[38 - Kritik der reinen Vernunft (1781) – фiлософська праця Іммануiла Канта. Вважаеться однiею з найфундаментальнiших робiт в iсторii фiлософii та головним твором Канта.] Джойсовi «Поминки за Фiннеганом».[39 - Finnegans Wake (1939) – експериментальний роман iрландського письменника Джеймса Джойса, написаний стилем «потоку свiдомостi». Вважаеться однiею з найскладнiших книг для читання та розумiння.] Саллi погортала сторiнки, клiпаючи очима. Вона навiть не розумiла, що там написано. Кинула книжки додолу. Навiщо вона купувала книжки, якщо не могла iх читати?

Саллi перегорнула титульну сторiнку брошури пiд назвою «Нова жiнка: Рiвнiсть ТЕПЕР»[40 - Equality Now – неурядова органiзацiя, заснована в 1992 роцi, метою якоi е робота щодо захисту та пiдтримки людських прав жiнок та дiвчат по всьому свiтi.] i помiтила iм’я НОЛА, виведене жирним, друкованим почерком. Нола. Вона вхопила iншi книжки, якi була покидала на пiдлогу, та побачила, що й вони також були пiдписанi iменем Нола.

Вона, мабуть, сама це зробила й забула. Розум просто пiдсмiювався над нею.

За книжками Саллi знайшла коробку з вiбратором всерединi та брошуру з рекомендацiями щодо змiцнення шкiри й надання iй вiдповiдного вiдтiнку. Купiвлю цих речей вона також не приг

Страница 24

дувала. А ще за книжками знайшла два згорнутi примiрники «Плейгьорлу[41 - Playgirl – американський журнал, аналог «Плейбою». Популярний серед жiнок та гомосексуалiстiв.]». Саллi розгорнула журнали, але коли побачила, що зображено на розгортцi, то аж пiдскочила й ледь не задихнулася. Їй стало гидко. Це вона купила цi журнали? Неможливо. Вона нiколи й краем ока не глянула б на фотографii оголених чоловiкiв.

Ларрi колись читав «Плейбой». Фото голих жiнок. І бруднi картинки тих секс-iнструкцiй. Жахливо бути замiжньою за чоловiком iз такими непристойними вподобаннями.

Саллi намагалася заснути, але щораз як починала дрiмати, iй знову снилося море. Тепер замiсть Мерфi з Беллою iй снилися двiйнята, якi вдвох трималися на водi. Потiм вона побачила, як iхнi тiла, облiпленi водоростями, з неприродно викрученими головами та ногами, винесло на берег.

Вона зiрвалася з лiжка, вiдсапуючись. Знала, що вже надто пiзно, але мусила зателефонувати Ларрi, перевiрити, як там дiти. Вiн вiдповiв сонним голосом, в якому вчувалося роздратування.

– Не сердься на мене, Ларрi. Менi снилися Пеннi та Пет. То було жахiття – щось на кшталт видiння – що вони в небезпецi.

– З ними все добре.

– Можна з ними поговорити?

– Вони сплять. Боже, це ж майже друга ночi.

– Я маю право з ними розмовляти.

– Немае в тебе бiльше прав, Саллi.

– Прошу тебе, Ларрi, принаймнi сходи та перевiр. У мене погане передчуття.

– У тебе завжди погане передчуття. Зачекай хвилину. Я гляну i дам тобi знати.

Саллi почекала кiлька секунд, доки вiн вiдiйшов вiд телефону, дослухалася до звукiв. Вона почула жiночий голос на задньому планi, який запитував, хто дзвонив.

Тодi слухавку взяла Анна.

– Чому ти не даси йому спокiй? Всi цi дзвiнки вдень i вночi. Ти нас з розуму зводиш. Ми викличемо полiцiю, якщо це не припиниться.

– Це неправда. Я вже кiлька мiсяцiв йому не дзвонила.

– Ти брехуха. Минулоi ночi i перед тим. Це ти дзвониш i постiйно лаешся. То хочеш, щоб Ларрi повернувся, то через день погрожуеш, що вб’еш його i власного сина. От що я тобi скажу: суддя сказав, якщо так продовжуватиметься, ти нiколи не повернеш собi твоi довбанi права на вiдвiдування.

– Нi! – закричала Саллi. – Ви не можете цього зробити. Вам не вдасться. Це моi дiти – моi та Ларрi. У тебе немае права…

– Це в тебе немае прав. Ти – скажена, задурманена психопатка. Якщо ти не припиниш нас турбувати i погрожувати…

Вона почула шепiт Ларрi:

– Анно, припини. Вiдчепись вiд неi. Вона божевiльна.

– Вона нас скоро в могилу зажене.

Якусь хвилину вони посперечались, а тодi Ларрi знову взяв слухавку.

– Послухай, Саллi, з ними все гаразд. Мiцно сплять. І я знаю, що в тебе зараз важкi часи, але Анна мае рацiю. Тобi варто припинити цi постiйнi дзвiнки о такiй порi.

– Але я не дзвонила, Ларрi. Це вперше за кiлька останнiх мiсяцiв. Не знаю, про що вона. Я все ще кохаю тебе, Ларрi.

– Ти знову починаеш? О Господи, я думав, що ти припиниш цю свою брехню i манiпулювання. Ти вже тричi за цей мiсяць будила мене мiж другою та четвертою ранку. Дзвонила менi додому, в офiс, вдень та вночi. За кого ти мене маеш, Саллi? Ти ж розумiеш, ця iррацiональна поведiнка зруйнувала наш шлюб. Вже рiк минув, чому ж ти нiяк не вгамуешся? Я думав, ти якось збереш себе докупи.

– Я намагаюся, Ларрi. Менi вже краще. Я вiдвiдую психiатра. І отримала стабiльну роботу офiцiанткою, тому бiльше не мушу просити в тебе алiментiв. Я не хотiла тебе турбувати, але весь час про тебе думаю. Це боляче. І я хвилювалася за дiтей.

– Що ж, за них не варто хвилюватися. Ми гарно про них пiклуемось.

– Анна iм не мати. Я iхня мама i твоя дружина.

– Послухай, я думав, ми вже з цим покiнчили, Саллi. Тепер моя дружина Анна – i вона любить iх так, нiби то ii власнi дiти.

– Нi! – видихнула Саллi. – Вона не може. Вона не може. Вони моi. Я не дозволю нiкому iх у мене забрати. Я б радше iх…

Знову видiння iхнiх покручених тiл. Що вона таке верзла? Чим вона думала?

– Ой, Ларрi, нi. Я не це маю на увазi. Пробач мене. Я просто хотiла, щоб все було так, як колись, коли…

Рiзке клацання на iншому кiнцi дроту повiдомило, що Ларрi завершив дзвiнок. Саллi повiсила слухавку та поклала голову назад на подушку. Принаймнi з дiтьми все було добре. Вона нарештi заснула.

Я подумала, що зараз найкращий час, щоб самiй прокинутись. Я зовсiм не хотiла спати. Мiй розум все прокручував те, що Роджер сказав Саллi пiд час сьогоднiшнього сеансу. Тому я одягнулася та спустилася вниз, поговорити з Мерфi. Так, знаю, що це звучить мов божевiлля – розмовляти з манекеном у вiтринi, але iснуе небагато людей, з якими я б могла поговорити про те, що вiдбувалося. Звiсно, зараз з’явився Роджер. Та все одно, мене дуже заспокоюють розмови з Мерфi. Вiн – мiй уявний друг.

Мерфi так i стояв там, за скляними дверима, на вартi з кийком у лiвiй руцi та пiдведеною правицею.

– Менi потрiбно з кимось побалакати, Мерфi, – сказала я, сiдаючи на сходи перед ним.

– Знаю, як ти, мабуть, почуваешся, – продовжила я, – стоiш

Страница 25

тут нiч у нiч, дивишся, як люди проходять повз у своiх справах, веселяться, доки ти на сторожi, захищаеш це мiсце. Зуб даю, ти мрiеш про те, що й я, що Бог одного дня зробить тебе справжньою людиною. Пам’ятаеш iсторiю Пiноккiо? Я завжди любила, коли Оскар читав ii Саллi. Наприкiнцi Пiноккiо став справжнiм. З тобою таке теж може статися. Існують, мабуть, мiльйони уявних друзiв, як ми з тобою, якi хотiли б бути справжнiми людьми.

Вiн нiчого не вiдповiв, та я й не очiкувала. Достатньо було того, що хтось мене слухав.

– Проблема у тому, Мерфi, що Саллi не вiрить в те, що iй говорить Роджер. Це добре чи погано для неi, прийняти той факт, що вона мае розщеплення особистостi та познайомитися з нами всiма? Роджер сказав, ii лiкування не означае, що я помру, i я йому вiрю. Але звiдки вiн знае?

Мерфi просто слухав, сумно усмiхаючись.

– І що станеться з нами всiма, якщо Саллi або Нола вчинять самогубство? Я ранiше думала, що коли тiло пiсля смертi спорожнiе, нашi душi – всi п’ять душ – звiльняться. А тодi у кожноi з нас буде свiй шлях до спасiння чи приречення, згiдно з тим, яке життя ми вели, якими ми були. Не думаю, що Господь дозволить менi мучитися за те, що робили Джинкс та Белла. Ми з Саллi чистi. Ми заслуговуемо мiсця в раю. А ти як думаеш, Мерфi?

Щодо Ноли я ще не впевнена. Вона загалом хороша людина i добре освiчена, але вона атеiстка. Взивае iм’я Господа намарне i говорить жахливi речi про владу. І ще, я думаю, вона б волiла жити в комунi та пiдтримуе радикальнi iдеi. Як-от, поправку про рiвнi права.[42 - Equal Rights Amendment (ERA) – запропонована, але поки нератифiкована поправка до Конституцii США, яка гарантувала б рiвнi права для всiх громадян незалежно вiд статi. Мала б скасувати юридичну рiзницю мiж чоловiками та жiнками в питаннях розлучення, власностi, занятостi тощо.] Коли вона думае про це, я впевнена, що це правильно, i всiм серцем пiдтримую свободу та рiвнiсть. Але коли вже Белла бiситься проти цього й говорить, що нам краще залишити все, як е, бо жiнки знають, як змушувати чоловiкiв робити те, що нам заманеться, я переконуюсь, що вона мае рацiю, а Нола – нi. І ще Нола пiдтримуе аборти, тому не бачу для неi шляху до раю. Я не кажу, що вона робить якiсь поганi речi, тiльки час вiд часу щось крала, але у неi поганi погляди. Люди потрапляють до пекла за поганi погляди, навiть якщо нiяк iх не втiлюють? Що, якщо ти спробуеш вчинити самогубство, але не зможеш?

Я знаю, що сказав би Мерфi, якби мiг. Що вiн не знае, що нiхто достоту не знае.

– Інодi, – сказала я, – я думаю, що з нашою божевiльною ментальною системою – тим, що Роджер називае множиннiстю – мало б бути можливо, щоб коли якась одна помре i вiдправиться в потойбiч, iншi залишилися б живими. Тодi я могла б знати, що вiдбуваеться пiсля смертi, й не довелося б самiй через це проходити. Це було б просто…

Я вiдчула, що Мерфi зi мною погоджуеться.

– Я мала би бути справжньою людиною, Мерфi, правда? О Боже, як я хочу бути справжньою людиною.

Я пробалакала з Мерфi майже до четвертоi ранку, i ця розмова перетворилася на дуже глибоку та духовну, наче я ледь не молила його про допомогу.

Пiдведеною правою рукою Мерфi поблагословив мене, i менi стало краще. Я дiзналася багато про себе, розмовляючи з Мерфi. І це подарувало менi надiю, що навiть пiсля того, як Саллi прийме правду, для мене ще залишиться мiсце в свiтi.


* * *

Наступного ранку Саллi прокинулася з вiдчуттям сорому за те, що дзвонила Ларрi. Вона подумала про те, щоб зателефонувати та вибачитись, але вирiшила, що це тiльки ще бiльше розсердить його. Вона вийшла купити собi якогось одягу, але чомусь жодна рiч iй не сподобалася. Потрiбно було щось нове, щоб додати духу.

Саллi вирiшила закупитися в супермаркетi «Гортонз». Всю мандрiвку у метро до Тридцять четвертоi вулицi вона сидiла налякана i напружена. Вона так багато читала про напади в метро, що з осторогою дивилася на кожне чоловiче обличчя – особливо молоде. Пiдлiтки стали жорстокiшими. Нiхто вже не був у безпецi. Всi вони крали грошi, щоб купити наркотики. Нью-Йорк перетворився на жахiття. Вона пересiла в iнший поiзд, нервово стискаючи велику червону сумочку пiд рукою. Озиралася, чи нiхто ii не переслiдуе.

Саллi видихнула з полегшенням тiльки тодi, коли увiйшла крiзь великi знайомi дверi «Гортонза», але свою торбу все ще несла, пiдвiсивши на однiй руцi й обхопивши другою, як i радили протизлочиннi повiдомлення полiцii по телевiзору.

Вона купила двi сукнi, пару слаксiв та купальний костюм. Одяг, який вона зазвичай не носила. Їй здавалося, що ii смаки змiнюються, стають молодiжнiшими, моднiшими та стильнiшими. Пiсля покупок у неi залишилося трiшки бiльше грошей, нiж було потрiбно на поiздку додому. Одного дня, вирiшила вона, варто буде вiдкрити собi рахунок у «Гортонзi».

Коли Саллi спустилася ескалатором, то помiтила, що за нею спостерiгае чоловiк з поораним вiспою обличчям, одягнений в джинси та брунатну вiтрiвку. Саллi зiйшла на другому поверсi та пройшлася до лiфта. Вiн увiйшов просто за

Страница 26

нею, не витягуючи рук iз кишень джинсiв. Вона притиснулася спиною до стiнки лiфта, а головний бiль почав поколювати потилицю. Вона почекае, щоб чоловiк вийшов перший, а тодi зiйде на наступному поверсi. Лiфт поiхав на найвищий поверх, а чоловiк так i не виходив. Бiль вже вiдступав, але тiло тремтiло вiд холоду…

Нола вийшла з лiфта та замислилася, що робить у «Гортонзi».

Це вона вперше була назовнi пiсля океану. Нола пригадала «Нейтанз», дощ, мокрий пiсок мiж пальцями нiг та трьох чоловiкiв, що тягнули ii пiд дощаний помiст. Треба буде запитати Деррi, що трапилося пiсля Конi-Айленду.

Вона заглянула в сумку, помiтила невеликий вiдкритий купальний костюм та вирiшила, що це точно не Саллi закуплялася. Або Белла, або Деррi. Що ж, доки вона тут, могла б i прикупити собi якогось мистецького приладдя. Нола понишпорила в сумочцi та знайшла лише пiвтора долари. Не вистачить навiть на таксi додому. І, чорт забирай, вона не взяла з собою чекову книжку.

Нола ошалiла вiд лютi на ту, яка кинула ii в такому скрутному становищi. Вона зайшла у вiддiл з мистецькими товарами та, коли продавець вiдвернувся, поцупила три великi тюбики олiйноi фарби собi в сумку. Потрiбнi були ще пензлi. Вона спритно вкрала собi декiлька.

Впевнена, що нiхто ii не побачив, Нола поiхала ескалатором та помiтила чоловiка з поораним вiспою обличчям в джинсах та брунатнiй вiтрiвцi, що стояв просто позаду неi. Що ж, якщо цей мудак вирве у неi сумку, то багато не отримае.

Нола вже виходила через переднi дверi, коли вiн ii наздогнав.

– Ледi, – сказав вiн. – Я спiвробiтник служби безпеки магазину. Чи не могли б ви пройти, будь ласка, зi мною?

Вона витрiщилась на нього.

– Що ви таке кажете?

– Просто ходiмо, будь ласка.

– Звiдки менi знати, що ви справдi працiвник магазину? – сказала вона. – Ви можете бути звичайнiсiньким крадiем жiночих сумочок. – Нола почала вiдходити, сподiваючись, вдало впоратись iз ситуацiею.

– Ледi, – сказав вiн, йдучи за нею. – Просто почекайте. – Вiн витяг гаманець та показав iй свое посвiдчення, в якому було вказано «Служба безпеки магазину “Гортонз”». Коли чоловiк тягнувся за гаманцем, Нола помiтила пiстолет в кобурi пiд пахвою пiд вiтрiвкою.

– Я нiчого не зробила, – сказала вона.

– Просто ходiмо зi мною, й ми це перевiримо, – сказав вiн.

Нола обернулась та пiшла за ним.

– Чекайте дзвiнка вiд мого адвоката, – сказала вона. – Я засуджу вас i весь магазин за помилковий арешт.

Чоловiк завiв ii до лiфта з табличкою «Лише для персоналу». Всерединi вiн повернувся до неi обличчям.

– Що ж, зараз ми можемо поiхати нагору, в офiс адмiнiстрацii та викликати полiцiю, або…

Голос завмер, поки вiн мiряв ii поглядом. По очах вона бачила, що вiн пропонуе iй угоду.

– Або що?

– Я можу натиснути на кнопку пiдвалу. Там невелика кiмнатка-сховище, куди я деколи заходжу покемарити. Там нас нiхто не потурбуе.

– І що тодi?

– Гарненько поведешся зi мною, i я гарненько поведуся з тобою.

– Я можу зберегти собi те, що в сумцi?

Вiн знизав плечима.

– Чому б i нi? Менi воно нiчого не коштуе.

Нола потягнулася та натиснула кнопку до пiдвалу з думкою, що це дасть iй трохи бiльше часу, щоб обмiркувати, як вийти з ситуацii.

Доки лiфт iхав вниз, вiн потягнувся та поклав руку iй на сiдницю, погладив.

– Ти вродлива жiнка, – хрипко прошепотiв вiн.

– Я знаю, – сказала вона. – Якраз твого типу.

Лiфт зупинився i дверi розчинилися на рiвнi пiдвалу. Вiн провiв ii коридорами картонних коробок до невеликоi кiмнати. Навколо бiльше нiкого не було. Нолин запал кудись зник. Раптом вона вiдчула себе загнаною в кут. Вiн поклав iй руку на груди. Вона вiдчула холодок i почала тремтiти.

– Агов, маленька, – сказав вiн. – Тобi цього хочеться так само, як i менi. – Вiн розстебнув ширiнку. Нола вiдвернулася та заплющила очi.


* * *

Коли чоловiк з вiспою притягнув ii до себе, тримаючи обидвi руки на ii сiдницях, Джинкс його вiдштовхнула.

– Забери своi йобанi граблi вiд моеi сраки! – гаркнула вона.

Несподiвана змiна голосу його здивувала, i вiн зробив помилку, коли схопив ii за руку. Джинкс перехопила долоню чоловiка хваткою з дзюдо та кинула його на пiдлогу. Ще один рiзкий рух, i вона опинилася над ним, врiзаючись колiном йому в пах, а долонею притиснула горло.

– Я зараз тебе прикiнчу, ти, йобаний виродку.

Очi молодого охоронця вилазили з орбiт, поки вона його душила. Джинкс намацала пiстолет, залiзла рукою пiд куртку i витягла його з кобури.

– Це ще знадобиться.

В очах чоловiка застиг страх, коли вона пiдняла пiстолет i вгатила його по черепу. Вiн знепритомнiв.

– Це тебе навчить не дойобуватися до безневинних жiнок.

Джинкс вiдтягнула тiло, щоб все виглядало так, нiби вiн заснув у кутку, та поклала пiстолет собi в сумку. Вона зачинила кiмнату i побрела помiж коробок, доки не знайшла лiфт для персоналу. Зайшла в середину та натиснула кнопку першого поверху. Нагорi, коли за нею зачинилися дверi, Джинкс швидко змiшалася з натовпом i вийшла з боку Сьомоi авеню.

Джинкс п

Страница 27

iхала на метро назад до житлових кварталiв, додому. Вона понишпорила в пакунку для покупок, щоб перевiрити, що там, i гидливим поглядом окинула одяг та олiйнi фарби. Перевiрила тупоносий службовий револьвер 38-го калiбру, цiлком заряджений. Треба буде сховати його десь, щоб iншi випадково не знайшли. Джинкс дiстала полiетиленовий пакет на кухнi та запхала туди пiстолет. Дочекавшись темряви, вона спустилася в пiдвал, взяла лопату i вийшла через заднi дверi в невеличкий дворик бiля багатоповерхового будинку. Впевнившись, що навколо нiкого немае, вона вибрала мiсце в правому дальньому кутку бiля опори телефонноi лiнii. Викопала яму, завглибшки з фут,[43 - ? 30 см.] поклала туди загорнений пiстолет, а тодi накрила його землею i приховала свiжо розкопаний клаптик бур’янами.

Потiм повернулася в квартиру i заснула на диванi.

Коли наступного ранку Саллi прокинулась, то роззирнулася навколо, намагаючись пригадати, де була та що робила. Останне, що пам’ятала, це лiфт у «Гортонз» i страх, що чоловiк з вiспою збираеться вкрасти ii сумочку. Що ж трапилося вiдтодi? З якоiсь дивноi причини в неi були бруднi руки. Що вона робила?

Саллi оглянула кiмнату в пошуках пакунка з покупками та з полегшенням знайшла його в комiрчинi. Вона витягла сукнi та повiсила iх на вiшаки. Тодi побачила два пензлi та три тюбики олiйних фарб: жовтоi, кобальтово-синьоi та кольору паленоi сiени. Звiдки вони взялися? Вона попорпалася в аркушиках та обгортках i знайшла чеки на одяг, але жодного, у якому було б вказане мистецьке приладдя. Як таке можливо? Якби вона iх купила й забула про це, залишилися б чеки. Якщо чекiв не було, це могло означати тiльки…

Вона не дозволила собi й подумати цi слова.

Саллi прийняла душ, одягнула одну зi своiх старих квiтчастих суконь. За снiданком ii не залишало вiдчуття побоювання. Вона намагалася. Справдi. Але покращення не було. Провали в пам’ятi стали гiршими, нiж будь-коли, вона робила рiзнi речi, вiдвiдувала багато мiсць й зовсiм нiчого про це не пам’ятала. Якщо доктор Еш не вигадае якесь рiшення якнайшвидше, Саллi стане кандидаткою на заслання в божевiльню. Вона взяла примiрник «Дейлi Ньюз»[44 - New York Daily News – американська щоденна газета, перший таблоiд у США.] по дорозi до автобусноi зупинки i на другiй сторiнцi побачила замiтку про напад на працiвника охорони в «Гортонз». Вона витрiщилася на фотографiю охоронця з рябим обличчям.

Вiд статтi, у якiй охоронець розповiв, що на нього вчинила напад жiнка-злодюжка, яка вкрала мистецьке приладдя, мала червону сумочку та пакунок для закупiвель iз «Гортонзу», ii охопила панiка. Вiн описав ii, жiнку середнього зросту з темним волоссям та переляканим виразом обличчя, яке й викликало в нього пiдозри. Коли Саллi дiйшла до розповiдi про пiстолет i те, як жiнка перетворилася на злу жорстоку тигрицю, ii почало сильно трусити. Треба перестати про це думати. Треба йти на роботу. Вона виштовхнула всi тi думки з голови.

Саллi була рада, що сьогоднi замiсть Елiота на обiднiй змiнi був Тодд. Вона не хотiла вiдповiдати на жоднi запитання щодо побачення чи уникати Елiотових притискань за барною стiйкою. Але вона помiтила, як пильно за нею стежить Тодд. Кiлька разiв вiн пiдходив, нiбито щось запитати, але пiсля вiдвертався, несамовито розжовуючи свою зубочистку. Вiн бачив ту статтю в «Ньюз»? Почав щось пiдозрювати?

Обiдня змiна проходила мляво, i я вирiшила дати iй попоратися самiй. Саллi нiде не помилилась i нiхто до неi не чiплявся, тож я собi зробила вихiдний.

Коли вона вийшла з ресторану, то не помiтила, що Тодд пiшов за нею назирцi. Саллi думала про рябого охоронця та пiстолет i якийсь голос в ii головi прошепотiв слово церква. То була не я, i нiхто з iнших. Просто одна з тих думок, що раптом приходять людинi в голову. Хоча то й звучало нiби голос, навiть для мене. Я знову помiтила Тодда, коли вона зупинилася, щоб перейти на свiтлофорi дорогу. Вiн був на протилежнiй вулицi. Саллi його не бачила. Собор святого Михаiла був лишень за два квартали вiд «Шляху з жовтоi цегли», i, згадуючи пораду доктора Еша щодо ii внутрiшнiх сил, Саллi покрила голову хустиною та зайшла всередину.

У замкненiй затхлостi церкви вона здригнулася, вдивляючись у темряву. Сповiдальнi раптом стали для неi схожими на телефоннi будки, й вона уявила, як заходить в одну та робить мiжнародний дзвiнок Боговi, щоб спитати Його, чому ii розум так часто чуе гудки, що зайнято, i чому так часто в неi вриваеться зв’язок. Та чи е телефони в раю? Саллi задумалась, яким би був телефонний код. І чи можна було б подзвонити Боговi прямо або через оператора? Вона боялася, що ii номер не внесений до телефонноi книжки Бога.

Треба пiти i посповiдатися, але як Саллi не намагалася, не могла згадати бодай одного свого грiха. Здавалося неприродним, що в неi iх не було. Була iсторiя з крадiжкою, але ii серце та розум – чистi. Все одно, якщо вона не грiшила, чому почуваеться такою пригнiченою? Чому вiдчувае таку безпораднiсть? Чи могла вчинити всi тi речi й не пам’ятати про це?

Саллi побачила, щ

Страница 28

люди дивляться, як стоiть у центральному проходi, тож вона вклякла, перехрестилася та сiла на одну з лавок, щоб помолитися. Саллi вiдчула чийсь порух бiля себе, а коли пiдвела голову, то побачила Тодда. Можливо, вiн знав. Можливо, вiн прочитав статтю та впiзнав ii за описом. Вона розтулила рот, щоб заговорити, але бiль у головi став нестерпним. Їi годинник показував 14:23. Саллi пiднесла долонi до обличчя та схилила голову i, не встигши договорити рядок «Богородице Дiво, радуйся…», – зникла.




П’ять


Нола вже приготувалася вибiгти з маленькоi кiмнатки та дати охоронцевi викликати полiцiю. Проте коли пiдвела погляд, побачила вiвтар, миготiння свiчок i зображення розп’ятого Ісуса, то прошепотiла:




Конец ознакомительного фрагмента.



notes


Примечания





1


Manhattan – один iз п’яти мiських округiв мiста Нью-Йорк. (Тут i далi прим. пер., якщо не вказано iнше.)




2


Coney Island – пiвострiв, що розташований у пiвденнiй частинi Бруклiна, – найзаселенiший район Нью-Йорка. Вiдомий своею перекусною Nathan’s Famous, у якiй проводять свiтовi чемпiонати з поiдання хот-догiв.




3


Пiнта ? 0,47 л.




4


Виноцвiтне море (англ. Wine-dark) – метафора, яку часто використовував Гомер для опису морськоi стихii.




5


Давньогрецького фiлософа Сократа стратили, отруiвши болиголовом.




6


Limbo – в католицизмi – мiсце перебування душ, якi не потрапили анi в рай, анi в пекло, анi в чистилище. У «Божественнiй комедii» Данте Лiмб – перше коло пекла, у якому перебувають нехрещенi дiти та благочестивi нехристияни.




7


Sargassum – Саргасовi водоростi – рiд бурих водоростей, якi утворюють так званi саргасовi моря i ускладнюють рух кораблiв. У Атлантичному океанi е набiльше Саргасове море, що називають «Морем без берегiв».




8


Midtown (Середнiй Мангеттен) – один iз трьох великих районiв Мангеттена, разом iз Аптауном та Даунтауном.




9


Atlantic City – мiсто на пiвнiчному сходi США, штату Нью-Джерсi. Вiдоме своiми казино, азартними iграми та пляжами.




10


TV-dinner – охолодженi чи замороженi страви-напiвфабрикати, якi зазвичай продаються порцiйно та не вимагають тривалого приготування.




11


Twinkies – популярне в Америцi тiстечко, бiсквiт iз кремом.




12


American Broadcasting Company (ABC) – популярний американський телеканал, що входить до трiйки лiдерiв за аудиторiею.




13


Humphrey Bogart (1899?1957) – американський кiноактор у фiльмах жанру нуар, вiдомий своiми ролями жорстокоi та цинiчноi, проте шляхетноi людини.




14


The African Queen (1951) – американський фiльм-драма режисера Джона Г’юстона з актрисою Кетрiн Гепберн, яка вiдома тим, що дванадцять разiв номiнувалася на премiю «Оскар» та отримала чотири статуетки – бiльше, нiж будь-якi виконавцi.




15


East Side (Схiдний Бiк) – великий район на пiвденному сходi Мангеттену.




16


Yellow Pages – довiдник iз телефонами пiдприемств та органiзацii, як правило, сектора обслуговування.




17


The Yellow Brick Road – алюзiя на культовий американський фiльм-мюзикл «Чарiвник краiни Оз» (1939), знятий за романом Френка Баума. Дорогою з жовтого каменю подорожували головнi героi – жувачi, а Смарагдове мiсто – одна з локацiй.




18


Імовiрно, Саллi згадуе фiльм «Меверiк» (1994) – комедiйний вестерн режисера Рiчарда Доннера з Мелом Гiбсоном у головнiй ролi.




19


«Рука» – комбiнацiя карт у покерi, якими розпоряджаеться гравець.




20


Straight – одна з комбiнацiй декiлькох карт рiзноi мастi, що розташованi в порядку значення. Наступна за силою пiсля «трiйки», тобто трьох карт одного значення. «Дiрявий» (Inside straight) – стрейт, в якому бракуе однiеi карти в серединi.




21


West Side (Захiдний Бiк) – один iз великих районiв Мангеттену.




22


Judy Garland (1922–1969) – американська кiноактриса, яка зiграла головну роль Доротi у фiльмi «Чарiвник краiни Оз» (1939).




23


Sunday Times – недiльна версiя газети «Нью-Йорк Таймз»




24


Bloomingdale’s – мережа дорогих супермаркетiв у США.




25


? 45,4 кг.




26


Madison Square Garden – спортивний комплекс у Нью-Йорку, мiсце проведення багатьох заходiв.




27


Hudson River – рiчка на сходi США.




28


Mae West (1893?1980) – американська актриса, спiвачка, сценаристка та секс-символ середини ХХ столiття. Вiдома своiми двозначними пiкантними висловлюваннями та вiдвертою сексуальною поведiнкою, що спричиняла iй проблеми з цензурою.




29


General Hospital – американський телесерiал, медична драма. Почав демонструватися у 1963 роцi й тривае досi. Найтривалiша мильна опера в Америцi та третiй найдовший серiал у свiтi.




30


Цитата з вiрша з книги Льюiса Керрола «Алiса в Задзеркаллi», в якому описуеться персонаж Хитун-Бовтун (англ. Humpty Dumpty) – людиноподiбне яйце, яке впало з муру та розбилось, i всi намага

Страница 29

ться його зiбрати докупи. Тут i далi переклад Олега Короля.




31


Фризура (дiал.) – зачiска, завите волосся. (Прим. ред.)




32


Off-Off-Broadway (укр. «Поза-поза-Бродвеем») – професiйний термiн, яким називають театральнi майданчики в Нью-Йорку, що вмiщають менше сотнi осiб. Є також Off-Broadway – зi вмiстом вiд 100 до 499 глядачiв.




33


«Химерна iсторiя доктора Джекiла i мiстера Гайда» (1886) – готична повiсть шотландського письменника Роберта Стiвенсона, головний герой якоi доктор Джекiл страждае вiд роздвоення особистостi та мае зловiсне Alter ego – мiстера Гайда.




34


Словосполучення gold brick в англiйськiй мовi мае також переносне значення – «дешева замiна чогось дорогого, або просто ошуканство».




35


Нафтова криза 1973 р. – краiни ОАПЕК, а також Єгипет та Сирiя заявили, що припиняють поставки нафти краiнам (включно зi США), якi пiдтримали Ізраiль у конфлiктi з Сирiею та Єгиптом (Жовтнева вiйна).




36


Савоярдi (англ. ladyfingers – дамськi пальчики) – довге бiсквiтне печиво, просочене сиропом або лiкером.




37


Дисоцiативна фуга – рiдкiсний психiчний розлад, за якого хворий страждае вiд реверсивноi амнезii, втрачае спогади, власну особистiсть, у той час як пам’ять унiверсальноi iнформацii зберiгаеться.




38


Kritik der reinen Vernunft (1781) – фiлософська праця Іммануiла Канта. Вважаеться однiею з найфундаментальнiших робiт в iсторii фiлософii та головним твором Канта.




39


Finnegans Wake (1939) – експериментальний роман iрландського письменника Джеймса Джойса, написаний стилем «потоку свiдомостi». Вважаеться однiею з найскладнiших книг для читання та розумiння.




40


Equality Now – неурядова органiзацiя, заснована в 1992 роцi, метою якоi е робота щодо захисту та пiдтримки людських прав жiнок та дiвчат по всьому свiтi.




41


Playgirl – американський журнал, аналог «Плейбою». Популярний серед жiнок та гомосексуалiстiв.




42


Equal Rights Amendment (ERA) – запропонована, але поки нератифiкована поправка до Конституцii США, яка гарантувала б рiвнi права для всiх громадян незалежно вiд статi. Мала б скасувати юридичну рiзницю мiж чоловiками та жiнками в питаннях розлучення, власностi, занятостi тощо.




43


? 30 см.




44


New York Daily News – американська щоденна газета, перший таблоiд у США.