Читать онлайн “Доки сонце зійде – роса очі виїсть” «Марко Кропивницький»
- 01.02
- 0
- 0
Страница 1
Доки сонце зiйде — роса очi виiстьМарко Лукич Кропивницький
Марко Кропивницький
Доки сонце зiйде, роса очi виiсть
Драма в 4-х дiях
ЛИЦЕДІЇ:
О л е к с i й Д м и т р о в и ч В о р о н о в, помiщик, капiтан в одставцi, лiт 65.
Н а т а л я С е м е н i в н а, його жiнка.
Б о р и с, син iх.
В л а д и м и р П е т р о в и ч Г о р н о в, студент-агроном, приятель Б о р и с а.
А н т о н З а в а д а, бувший крiпосний.
О к с а н а, його дочка, на 19 роцi.
М а к с и м Х в о р т у н а, бувший крiпосний, стрiлець i швець.
С т е п а н К у г у т
} парубки
О х р i м
Г о р д i й П о в а р е н к о, городянський швець.
С к у б к о, писар.
Т е к л я
С о л о м i я}дiвчата
К а т р я
П а р у б к и i д i в ч а т а.
Дiеться мiж 1862 - 1865 роками.
ДІЯ ПЕРША
Вид села. Став, гребля, млин i т. д.
Ява 1
Т е к л я, С о л о м i я, К а т р я i д i в ч а т а.
К а т р я. О сестрички, матiночки, куди ж ми оце забрели? Тут так страшно.
Т е к л я. Тю, навiсна! Чи не страмовище! Та осьдечки ж слобода. Сотнi ступенiв не одiйшли вiд хати, а iй це здаеться вже за край свiта,
С о л о м i я. Воно таки й справдi смерком тут небезпечно. А все ти, Текле, - iдем та iдем, а ми за тобою, як вiвцi за цапом; от iй-богу, що правда. Задля чого ти нас сюди завела?
Т е к л я. Тут буде на греблi диво!
Д i в ч а т а. Яке диво?
К а т р я. Кажуть люди, що у тiм млинi щоночi мелють.
Т е к л я. Брехня; правда, що мелють, тiлько не щоночi, а проти великодня та проти зелених свят. Батько моi самi бачили.
К а т р я. Ох, не розказуй же, сестричко!
Т е к л я. Моi батько бачили i тих, що мелють, бачили своiми очима. Такi, кажуть, чорнi-чорнi, аж вилискуються, а з очей та з рота полум’я так i палить…
Д i в ч а т а. Годi-бо тобi плескати!
Т е к л я. А ондечки та скеля, бiля котроi позаторiк чумак утопився.
Д i в ч а т а. Почала вигадувати.
Т е к л я. Я бачила, як його й з води витягали, такий синiй! Ходiмо, гей, дiвчата, аж туда. А глянь, Катре, що то пливе?
С о л о м i я. От таки намоглася полохати! Глянь, Катря аж тремтить.
Т е к л я. Великий менi клопiт.
К а т р я. Бо коли б тобi таке трапилось, як менi
Т е к л я. Що таке, розкажи.
К а т р я. Страшно розказувати. За мною оце проти середи бенеря гналась…
Т е к л я. Чи й справдi? Стривай, бесурко, дасться тобi узнаки та бенеря! Давайте скупаемось, дiвчата!
Д i в ч а т а. Отакоi ще вигадай!
С о л о м i я. Хiба не чула, що тут по захiд сонця раз у раз водяник бовтаеться?
Т е к л я. Я водяника не боюсь.
Д i в ч а т а. Не бiйся, та стережися.
Т е к л я. Пхи! Отже навдивовижу вам буду його дратувати.
Водяник, водяник,
Дам тобi медяник,
Покажись iз води
Аж до пiвбороди.
О х р i м. Ось я зараз!
Дiвчата побiгли.
Ява 2
Входить О х р i м.
О х р i м. Ач, як дременули урозтiч, неначе тi кози. Тю-тю, навiснi! Вернiться-бо сюди! Це я, Охрiм!
Т е к л я. Чи й справдi то ти, Охрiме?
О х р i м. Та уже придивись. Водяник же, звiсно, з бородою i увесь в куширi.
Т е к л я. Справдi, це Охрiм.
С о л о м i я. Оце ж нехай тобi всячина, як ти нас налякав. А Катря то мало що не зомлiла, от ей-богу, що правда. Заспокойся-бо, це ж Охрiм, ось придивись!
К а т р я. Ох, дух менi зовсiм забило.
О х р i м. І вигадають же чорт батька зна якi виграшки - одна одну полохати.
К а т р я. Це ж все Текля намоглася.
Т е к л я. Навiщо б менi здалося тебе полохати?
О х р i м. Це вже я знаю навiщо.
Т е к л я. Справдi? Ох, який же ти догадливий.
О х р i м. Та не поможеться.
К а т р я. Я вже й не знаю, що я тобi, Текле, заподiяла.
О х р i м. Як що? Їй всi дiвчата заважають: теперечки ти зо мною стоiш, учора i позавчора теж стояла. Ну, а це iй голки у печiнки.
Т е к л я. Ой який же хорошун! Ох, рятуйте, сестрички, бо збожеволiю вiд заздростi!
О х р i м. Ой не регочи, ой не скаженiй. (До Катрi). Чого-бо ти й досi тремтиш?
Т е к л я. Приголуб ii та мiцнiше притули до серця, то вона зараз i одiйде.
О х р i м. І приголублю, а тобi ж що?
Т е к л я. Аж нiчогiсiнько! Сьогоднi пригорнеш ii, завтра другу, а там третю.
О х р i м. Що ж то я такий хвойдник чи дурисвiт?
Т е к л я. Розжуй, коли зуби цiлi. Утри слини своiй кралi, бо ондечки якi сережки попустила через губу.
К а т р я. Сама ти слинява.
О х р i м. Плюнь ти на неi.
Т е к л я. Заплач, тонкослiзко. Гляньте, сестрички, яка гарна пара стоiть, мов намальованi. А вона? Вона - як рожа.
О х р i м. Вiдсахнись ти, сатано! Чого ти в’язнеш до дiвчини?
Т е к л я. А вона тобi вiнчана, чи як?
О х р i м. Хоч вона менi й не вiнчана, а тебе я й без попа поблагословлю сьогоднi по потилицi!
Т е к л я. Руки покорчить, ось що!
О х р i м. Тьфу!
Т е к л я. І тобi тьфу!
О х р i м (Катрi). На насiння!
Т е к л я. Дай же й менi.
О х р i м. Пiд церкву з довгою рукою.
Т е к л я. Ой якi ж дорогi гостинцi! Аж у печiнках мене лос
Страница 2
оче вiд заздростi!…Ява 3
С т е п а н. Бач, куди iх лихе занесло! А все це Текля керуе! Ото вона за тобою, Охрiме, так зорить, певно, постерегла, що ти пiшов у Купрiянiвку, так вже й назустрiч тобi вибiгла.
О х р i м. Хай вона пропаде, анахтема!
Т е к л я. Може, й зорила, доки дурною була!
О х р i м. А тепер порозумнiшала? От i слава богу, що хоч одною дурною менш буде на селi.
Т е к л я. Не печалуйся! Дурний заступив порожне мiсце.
О х р i м. Ну й дiвчина! Настояще срiбне золотце!…
Т е к л я. І я ж кажу, що настояще!
Г о р д i й. Довольно остроумная баришня.
С т е п а н. А чи по знаку, дiвчата, вам оця проява?
Д i в ч а т а. Хто ж це?
Т е к л я. А я вiдразу пiзнала: це ж Гордiй Поварiв.
Г о р д i й. Он i есть, Гордiй Микитович! Я сiчас только што з города прикатiл з колокольчиком. Мое поштенiе, баришнi.
Т е к л я. Благодаримо вас!
Д i в ч а т а. Що? Поштенiе, баришнi?
Г о р д i й. А то как же? Ну, мамзелi, когда желаете по-нiмецькому. Без привету, как ответу бить нельзя. У нас у городi, значить, как зберуться на проминаж, чи, по-вашому, на вулицю, сiчас один другого за руку: «Мое поштенiе». І з баришнями такой точно хвасон. Ну, у вас на деревнi совсем другой порядок! Так недаром же сказано: «Деревня как деревня, а город как город!»
Т е к л я. Вiд наших парубкiв навряд чи дiждешся городського звичаю!
О х р i м. Нi, у нас як людинi - то i людське, а свинi - то i честь свиняча!
Г о р д i й. Позвольте на спор об етiх словах! На какой счот ви ето отдираете, етi самиi категорii?
С т е п а н. Мели, бiсе, чорт тебе второпа!
Д i в ч а т а. Сидiв би там з своiми мамзелями у городi.
Г о р д i й. Вот так порадошное воспитанiе; как поеду в город, в тот же секунд об’ясню всем кавалерам i баришням, што какая, значит, глупая полiтика на деревнi.
О х р i м. Чого ж це ти притютюрився до нас?
Г о р д i й. Такой я iмел свой каприз, штоб прiехать; желал повидать тятеньку, маменьку i прiехал.
О х р i м. Тут тебе тiлько i бракувало.
Г о р д i й. Нечаво некстатi задаваться, нечаво наводить тень на глянц. Ми, пожалуста, сами с усами, только вот нос не оброс.
С т е п а н. Перестань вже белькотати.
Г о р д i й. Я не белькочу, а перед всяким смело могу оправдать свой хвантаж. Я превзашол, слава богу, увесь термiн по шведському званiю, так i у разговорах усякому носа утру, не то што. Может бить, ви сумлiваетесь у моем значенii, так я хоч сiчас в заклад об моем положенii. Я iмею атестат, што можу ботинки на корках i на двойной подошвi. Та хоч на американськой, так не iспужаемося! Вгодно, так i бакфорти по новому хвасону. Я не холомидник какой!
С т е п а н. Тебе возом, чи як, зачепили?
Г о р д i й. Я об’явленiе вам роблю, што я не какой-небудь жулик, а мастерной человек, во што! Ви гньоте на то, штоб баришнi вашi панiмали аба мне напротив i даже с насмешкой, ну ми тоже можем говорить не по-хуже.
С т е п а н. От розпустив губу!
Г о р д i й. Как ви не панiмаете городського разговору, то я при етом случаi не причиною; вот вам i вся процедурiя. От баришнi вашi, так я так панiмаю, што онi мой разговор можуть об’яснить, правда? І баришнi мовчать? Вдивительно. Вот так воспитанiе!
К а т р я. Куди ж нам до городянок рiвнятись?
Т е к л я. А, звiсно, такiй, як ти, то зась! А я так все зрозумiю, що вони говорять.
О х р i м. Де ж пак тобi не зрозумiти? Ти якраз городянкам пiд масть! Вона у нас, Гордiю, умiе через губу кашляти!
Г о р д i й. Кажется, Катерино, по батюшцi, звинiть на том, не вспомню. Ви вдивительно покрасiвелi! І потому, между протчим, позвольте вам рекомендовать меня!
К а т р я. Ох, сестрички, що ж це вiн знову забелькотав?
О х р i м. Та ну, либонь, ти не в тi взувся!
Г о р д i й. Почему? Поймiте одно только, что я для новознакомства хочу рекомендовать себя.
О х р i м (бере його за шиворот). Та кажу ж бо, що не в тi взувся! Та що це на тобi за одежа?
Г о р д i й. Кажется, понять можно: гедзет, алiбо, по-вашому, по-деревенському, допилет. Обнаковенний фасон на городських кавалерах.
О х р i м. А й пристало тобi, як коровi сiдло! Чепурний, як свиня в дощ!
С т е п а н. Це ж той каптан, що зветься пусти-вирвусь!
Г о р д i й. Не завдавайтесь на мелкiе макарони, бо лапша з карманов сиплеться!
О х р i м. Пам’ятаете, братцi, на Великдень нiмець ходив по селу з каплями, якраз у такiй кацавейцi?
Г о р д i й. І што вам на ето дурачество об’явить? Болвани, одно слово, болвани. По-вашому, я должен вдiвать свитку або вишивану рубашку? Не доставало iщо дурацький каприз iмiть, штоб етi самие глупостi панiмать? У нас титул, штоб рубашка з манишкою калiнкоровой або ситцева, зонтик в руки i щоблети або бакфорти на рипах. А без етiх документов в хорошую кумпанiю не пожалуете.
О х р i м. А чоботи, а чоботи, тю, дивись! Гляньте, хлопцi, на його закаблуки! І як вiн нiг не повиверта?
Г о р д i й. Тогда только сапог i iмеет свой настоящiй титул, когда подбор високий i сточений на нет, штоб след од подбора бил н
Страница 3
более двухгривенного! Как сапог у подйомi какурат, так вон i iмеет свою надлежащую державу!…О х р i м. А побiжи, чи здорово заореш носом?
Г о р д i й. Пущай бегают дураки, но я, кажется, ещо при свойом понятii.
С т е п а н. А що ж, у вас спiвають парубки, як зберуться на вулицю?
Г о р д i й. Случаеться, только у нас нет парубков, а усе кавалери.
П а р у б к и. Ану заспiвай якоi, може б, ми перейняли.
Г о р д i й. У нас на тверезую ногу не поют.
О х р i м. Ач який, звик до могоричiв.
Г о р д i й. Пойдьом в питейний, я сам вас вгощу.
П а р у б к и. Та ну-бо заспiвай!…
Г о р д i й. Не поймьоте ви романц! Ну вот вам, например:
Сама я розочку садила,
Сама я буду поливать,
Сама я друга полюбила,
Сама я буду век страждать!
О х р i м. Та це чорт батька зна яка.
П а р у б к и. Ти заспiвай нам салдацькоi.
Г о р д i й. Важна кумерцiя! Ти iм благородную, а они салдацьку. Вот вже недаром сказано про деревенських хохлов, што мазепи!
О х р i м. Ти-бо не будь тим, що моркву рие!
1-й п а р у б о к. Коли з тобою по честi, то ти не роби по-песьки.
2-й п а р у б о к. Гляди, щоб часом не пiдборкали ми тобi оцii кацавейки!
3-й п а р у б о к. Та й плюндри щоб не трiснули нижче пояса.
С т е п а н. У, вже й розгримались! Ну i чого ви на нього опудились? І не сором вам? Хiба не бачите, що вiн навiки дурний?
Г о р д i й. Нет, кажется так, што я не дурак.
С т е п а н. Мовчи, бо битимуть! У нас, брат, по-простому, так оддубасять, що аж пiр’я сипатиметься.
Г о р д i й. Ну, пусть я буду дурак, но i ви не вочень вумние.
С т е п а н. Ану, братця, гайда на вулицю, ходiм, дiвчата, бо сьогоднi вже панича не побачите.
Д i в ч а т а. Вiн-таки нам i потрiбний!
С т е п а н. Та вже нiчого, нiчого! Другий тиждень, як панич приiхав додому, а вони, сердешнi, аж попару не знайдуть.
Т е к л я. Нехай вже Оксана витрiща на нього своi баньки.
О х р i м. Отже була дiвка як дiвка, доки мовчала, а це вже знову чортяка штрикнув у ребро.
Г о р д i й. Вот з паничем так я могу нiкоторий порядочний разговор. Надо будет ему рекомендовать меня.
О х р i м. Навряд, щоб вiн зайшов в патяки з таким розумним дурнем.
Г о р д i й. Ми знаем, што знаем, а я мало внiмаю обращенiя на вашi глупие анекдоти - вот што! Вот хотел вас попоштувать настоящим турецьким табаком, а тепер понюхаете.
О х р i м. Може, коло турецького лежав?
Г о р д i й. Верную правду говорю, што турецький настоящий, чесное слово, восем копеек чвертка.
О х р i м. Так дай попробувать!
Г о р д i й. Зачем мiня обижаете i даже дураком називаете?
О х р i м. Тю, вiн вже i розгнiвався! Дивiться, братцi, то ж ми у шутки.
Г о р д i й. Порядошние шутки, што чуть до iнтересного шкандалю не дошло.
С т е п а н. Справдi, добрий табак! (Курить).
Г о р д i й. А з каково же резонту я буду обманивать? Отже тут i цiна написана.
О х р i м. Дай сюди, я прочитаю.
П а р у б к и. Ти-таки i тямиш?
О х р i м. Мiй же дiд був грамотний, а батько дрюкований… (Чита). Тисяча вiсiмсот, зверху старий чорт. В городi Парижi, к Вороновiй поближе, сiла собака на вовка, та боялась злiзти, бо вовк хотiв ii з’iсти… Амiнь! (Сховав табак).
Г о р д i й. Куди ж ти табак запрятал?
О х р i м. В кишеню. Твоя, може, продерта, а в мене цiла.
Г о р д i й. Вот так мошенство!
Т е к л я. От якби понесли той папiр до Оксани, то та б краще прочитала.
С т е п а н. О, та б прочитала! Оксану добре панич навчив грамоти.
Т е к л я. Навчив i до розуму довiв. А вона тепер ходе, як та проява, та косою свiте!
О х р i м. Вже Оксану вхопила на зубок?
С т е п а н. Гляди, щоб часом тобi не засвiтило в очах!
Т е к л я. Овва!
С т е п а н. Не оввакай! Ти плещи про кого iншого, а про Оксану нi писни.
Т е к л я. Я своiми очима бачила, як вона на тiм тижнi плоскiнь вибирала, та все вихилювалася, та за поясницю хапалася.
С т е п а н. Слухай, Текле, я плохий-плохий, ну, як розлютуюсь, то й чорт менi не сват.
Т е к л я. Знаю я, що й тобi Оксана запала в око, через те ти тепер i заступаешся за неi.
С т е п а н. Про мене… не про мене йшла рiч, а це дiло не твоеi парафii. А за Оксану я кожному в’язи вкручу!…
П а р у б о к. Ну, кожному, чи не дуже багато буде.
С т е п а н. Я головою за неi одвiчаю.
О х р i м. Стривай, Степане, не гарячись! Правда, братику, як олива, наверх сплива. Ти натякаеш, Текле, на те, що, стало бить, Оксана важка? Добре! Адже ж ми, що отут стоiмо, знаемо, що панич вже два роки не приiздив додому.
Т е к л я. Так я запевне знаю, знаю, що…
С т е п а н. Що слiд тобi губи побити!… Ну, не iдолка ти?…
Т е к л я. Що ж вiн - вiзьме ii, чи як?
С т е п а н. Там вже чи поберуться вони, чи нi, iнша рiч. Ти б подумала хоч би те, що чого б тому паничевi ходити до Оксани серед бiлого дня, на очах у людей, коли б що, може, було у його на думцi.
Г о р д i й. Вот ето так верная правда! У нас у городi ежелi есть какая комерцiя промеж кавалера з баришнею, так завсiгда етi дiла по
Страница 4
но вноче, потому дньом главное - амбицiя.С т е п а н. Геть ти пiд три чорти з своею амбицiею, доки не битий!
Г о р д i й. Вот тебе й порадошний разговор!
С т е п а н. Не лiзь! Коли не до тебе п’ють, то не кажи «здоров»!…
О х р i м. А цитьте, либонь, щось гомонить.
Прислухаються.
Так i е! (Дивиться). Ондечки панич вертаеться з охоти!…
Т е к л я (придивляеться). Онде ж i титiвський панич з ним, той, що, кажуть, сам собi iсти варе!
О х р i м. Почеши ще язика на паничевi.
Т е к л я. Ба нi ж! Гарнi пани настали! Хоч би цей титiвський панич: запряже сам конячину та й i iде селом, неначе той паламар, що у пiст попiдвiконню курей та поросят клянчить!
Г о р д i й. Не может бить! Вот так воспитанiе?…
Т е к л я. А я все ж таки скажу…
С т е п а н. Про Оксану-таки?
О х р i м. Таки стрижене, стрижене? Здаеться менi, що щось ти це недаром плещеш про других!
С т е п а н. Та ну ii к бiсу! Ану заводь хто пiсню!…
Г о р д i й. Я вам спою по вашому вкусу.
Не с последнiх бил прикащик,
Я спою об ньом расказ.
Бил вон послан за получкой денег,
Точно било ето враз .
(Говорить).
А ви пiдхватуйте.
Єни його манять.
Єни його манять:
Пожалуйте, пожалуйте,
Пожалуйте, купець!…
Деякi парубки мугичуть.
Г о р д i й (знову).
Вдруг iду я тротуваром,
Сидять красотки на крильце,
Точно вийшли сiчас iз больницi,
Нету краски на лице…
Єни його манять
i т. д.
Всi пiшли.
Ява 4
Б о р и с Воронов, Владимир Петрович Г о р н о в i М а к с и м Хвортуна; всi вони з рушницями i охотничими торбами.
М а к с и м. Ну, паничу, як собi хочете, а вдруге вибачайте, щоб я вас повiв на охоту. Шкода, тепер вже бiльш не пiддурите мене!…
Б о р и с. Це новина! Чим же ми вас пiддурили?
М а к с и м. Ще й питають! Ви ж таки розумнi i вченi, мовляв, люди, то й розмiркували б: що цiлiсiнький день ви собi удвох балакаете, а за вами слiдком човгае щось таке, нiби теж скидаеться на людину, а ви його вважаете нi за приший хвiст кобилi чи за нiмого?… Бовкнете яке там слово до мене; коли б, мовляв, ви по-нашому, по-простому балакали, як перш було колись, то, може б, i я розумiв там що п’яте хоч через десяте.
Б о р и с. То хiба ви по-руськи не розумiете?…
М а к с и м. Цебто по-панськи? А де ж би ми тут навчились?
Г о р н о в. Вже й розсiвся.
Б о р и с. Я дуже ноги натомив.
Г о р н о в. А що ви тодi, хоч трохи-таки шурупали по-руськи?
М а к с и м. Вам таки цiкаво? Аякже. Велика, бачте, була б навука; «так точно», «не могу знать», «слушаю», «чаво зволите?» - ото й по навуцi.
Б о р и с подае йому табак.
Та ви вже, будь ласка, самi менi, бо моi пальцi, мовляв, не до того паперу зробленi. А яка чудова нiч, тихо-тихо, мовляв, як у вусi. Чи воно на дощ оце затихло, чи на вiтер?
Г о р н о в. А вам як здаеться?
М а к с и м. Та хiба ж вас цьому не вчать?
Г о р н о в. Не вчать.
М а к с и м. Як то можна! Воно ж повинно стояти у тих книгах, що вчите.
Г о р н о в. Не додивлявся.
М а к с и м. І все ви шуткуете. Дай, боже, мовляв, шуткувати, аби не плакати. Я сам скажу, що от наш писар, так той вгадуе: чи година буде, чи негода, тiлько на хвилину загляне у книжечку i зараз вгада.
Г о р н о в. То ж книжечка вгадуе, котра зветься календар.
М а к с и м. Як ви кажете?
Г о р н о в. Календар.
М а к с и м. Ба нi, «е календар, а сонник, бо вiн вам i сон вгада - як ув око влiпе.
Г о р н о в. Баки людям забива.
М а к с и м. А й нi, не кажiть. Вiн вам i ружжо може замовить! Чи вiрите, що раз як замовив менi оцю рушницю, так нiчогiсiнько не вдiеш, чвирк та й чвирк! Мусив вже йому постановить пiвкварти.
Г о р н о в. І направив?
М а к с и м. Ще й як направив!
Г о р н о в. Майстер, значить, до усякого дiла?
М а к с и м. О, голова! Кажу вам, до усякого дiла дотепний!
Г о р н о в. Довго ще по селах отакi мудрецi, як ваш писар, морочитимуть мирян.
М а к с и м. Отже, ви не вiрите?
Г о р н о в. А звичайно, що не вiрю.
Б о р и с. Як тут чудово! Я б отак до самiсiнького свiту просидiв.
Г о р н о в. Вигадай пiвтора людського! І що тут красотнього? Жаби квакають, вiд ставка мулом несе, пiд ногами вогко, аж джякотить, а нежитя такого тут здорового можна схопити.
М а к с и м. Еге, що й тиждень, мовляв, не вичхаеться.
Г о р н о в. А бiсовi комарi аж печуть.
М а к с и м. А ви обкурюйте себе, отак навкруги пускайте дим, то та погань i не наблизиться, i втiкатиме, як чорт вiд ладану.
Б о р и с. Ти, Володя, не любиш поезii.
Тиха украинская ночь,
Прозрачно небо, звезды блещут;
Своей дремоты превозмочь
Не может воздух…
Г о р н о в. Що нiч! День, по-моему, кращий. Та тож куди не споглянеш, скрiзь чаруе i закохуе тобi очi розкiшна природа.
М а к с и м. Все то вiд бога! А, конешно, день кращий.
Г о р н о в. Станеш у обiдню пору посеред поля: сонечко припiка, а над головою i навкруги спiв i щебетання, виляскування, стогiн i смiх. А нiби там сум i весiлля побились
Страница 5
б заклад i намагаються переважить одно другого. І бачиш ти, i чуеш, як кожна пташечка, кожна кузочка, навiть комашка маненька незрозумiлою, але чарiвною пiснею хвалить божий мир, кохаючись у його теплi… Чи так, Максиме?М а к с и м. Це так, iменно, що так!
Г о р н о в. Пора вже додому, бо я й справдi скоро чхатиму.
М а к с и м. А пора, пора, бо нiч, мовляв, не жде. А менi ще треба до свiта вставати та за косу прийматись, там треба викосить осьмушку ячменю шинкаревi.
Б о р и с. За позику?
М а к с и м. За процент, чотири карбованцi позичив у нього восени, так це за процент.
Б о р и с. Це здирство!
Г о р н о в. Нi, це поезiя! Поживеш на селi та й побачиш. Отодi-то вже запевне довiдаешся, що краще: чи нiч з жаб’ячим кваканням, чи…
М а к с и м. Яка iм, мовляв, праця за батькiвськими плечима?
Б о р и с. А ви думаете, що я цiлий вiк сидiтиму та дивитимусь, як другi на мене роблять?
М а к с и м. А чому б не сидiти?
Б о р и с. Нi, це встид було б менi. Я, щоб ви знали, наважився спробувати усяку тяжку роботу задля того, щоб на власних плечах зважити усю ту вагу й працю, пiд котрою згинаеться наш хлiбороб.
М а к с и м. Далеко заiхали! Не силкуйтесь, шкода i заходу, не здолаете.
Б о р и с. Пiймав не пiймав, а погнаться можна.
М а к с и м. Хiба! Воно, може, спершу i зцiкавиться, а далi остогидне.
Б о р и с. Побачимо!
М а к с и м. І як то можна чоловiковi непризвичайному?
Г о р н о в. Дай, боже, нашому телятi та вовка з’iсти!
М а к с и м. О, щоб вас, спершу ж треба його пiймати, а з’iсти, мовляв, не штука.
Г о р н о в. Он так я вже чотири роки ловлю того вовка на угонках, та нiяк за в’язи не вхоплю. А от як спроможусь скинути з шиi двадцять тисяч довгу…
М а к с и м. Двадцять тисяч? Сума!
Конец ознакомительного фрагмента.