Читать онлайн “Пархімове снідання” «Григорій Квітка-Основ’яненко»
- 01.02
- 0
- 0
Страница 1
Пархiмове снiданняГригорiй Федорович Квiтка-Основ'яненко
Григорiй Квiтка-Основ'яненко
ПАРХІМОВЕ СНІДАННЯ
Пархiмове снiдання
Не було i на усiй слободi дурнiшого, як Пархiм Шеревертень. А й слобода не мала була! Опрiч що по недiлям зiходилися баби з слободи та з ближчих хуторiв i приносили на продаж i масличко, i сметанку, i яечок, i буханцiв, i солi товченоi, i усякого такого товару; а то ще двiчi на год були i ярмарки у тiй слободi: одна об теплому Олексiю, а друга об перших Парасках. І чого то на тих ярмарках не було? Аж з самого города приiжджав крамар з залiзними гвiздочками: кому, знаете, треба чоботи пiдбити. Та бував i купець з хорошим товаром; з хвигами, та родзинками, i з синiм камiнцем. А вже циганiв, оттих коноводiв, мошенникiв, що обдурюють народ, так i не розминешся! Обманув, украв, обмiняв личко на ремiнець та й дальш…
Так через такi ярмарки се вже не слобода звалася, а мiстечко. І скiльки там не було народу, що там жили i на ярмарки наiжджали, не було дурнiшого, як я кажу, Пархiма Шеревертня.
Еге! Дурний собi, та таки оженився, знайшов собi жiнку. Пожалуй, багатенький то був, а через таку благодать дiвчата не дуже дивляться, чи хороший, чи поганий, чи розумний, чи придуркуватий: аби в кишенi повно було. Ось i тут такечки. Тiльки задумав женитися наш Пархiм, якраз i вискочила за нього дiвка бойка; сама й посватала себе за нього, сама i весiллям орудувала, i як хотiла, так i вправилась.
Вона була попереду наньмичкою у городi, по купцям, так знала усякi порядки i свiту повидала. А якось-то навернулася у свою слободу, бачить, що Пархiм, зоставшись пiсля батька сам собi господар, не зна нiчого i не вмiе кiнцiв нi у чому звести, а худобини до гаспида! Вона i пiдлiзла до нього з своiми теревенями… а завтра вже i рушники подавала, а у недiленьку i весiлля вiдбули!
Люди дивовалися: «Чи не навiжена сяя Настуся (так ii звали), що йде притьмом за дурня, за Пархiма Шеревертня?» А вона собi й байдуже. «Нехай, — каже, — що хочуть, говорять, а я свое робитиму!»
Та й прийнялася ж добре! Усе поприбирала до своiх рук. Мужиковi — коли дасть коли добре пообiдати, то то йому i празник, а не те, так частiсiнько, окроме сухого хлiба, через цiлiсiнький день нiчого не побачить. Одежа на ньому абияка, сорочка розхристана, чоботи порванi, а частiш i зовсiм босий, пика невмита, борода неголена… i таки зразу можна було бачити, що вiн е.
Сама ж — так ну! Виряджена, неначе мiщанка. Свекрушинi i плахти, i очiпки, i намиста одвiчають поусякдень! Ласо iсть, на м'якому спить, i така виходилася, що молодиця хоч куди! А зубата була! Вже не заiдайся з нею нiхто!
Тiльки зачепи ii, так разом як залящить, затрiщить, загомонить, перекоренить i батька, i матiр, i увесь рiд, i таких прикладок поприклада, що й не додумаешся, вiдкiля вона усього набралася? І вже ii нiзащо не переговориш. Як вода, бува, греблю прорвавши, i бiжить, i шумить, i реве, i клекоче, так i Настуся, як з ким зчепиться. Вже пак не дурно стiльки прожила у городi!
Швидко стали знати ii i проiжджающi. І купець, i панич, i крамар, i ремесний, i школяр, як тiльки iдуть через слободу, то вже неодмiнно i заiдуть до Настусi. І хоч би як ще заранi було, що можна було б верстов з десяток уiхати — нi, i не кажи: зостануться ночувати, хоч як. Та умiла ж усiх привабити до себе! Купцевi зараз чайничок настановить, а усе мала у себе; простому народу доброго борщу з салом постановить; паничевi молошноi кашi подасть. Старенькi пани не заiжджали до неi, зараз скаже: «Не приньмаю нiкого». Та так участуе усiх, що довго згадують Настусю.
А мужиковi ii, Пархiму, то не було добра, а як заiдуть постояльцi, так йому зовсiм халепа! Знай жiнка посила його по усiй слободi: бiжи туди, достань того, принеси те. Набiгаеться, лебедаха, утомиться, засапаеться, дума нiччю вiдпочити. Так куди ж! Жiнка протурить його до постояльцевих коней: «І сiна пiдкладай, i дивись, щоб безпрестанно iли, i щоб хто коней не вкрав, калавур i не виходь вiд них; а у хату i не думай забиратись, не смiй i носа показати». То Пархiм, було, i слуха жiнки: ходить коло постояльцевих коней i тiльки чуе, як у хатi чарки бряжчать, миски цокотять i хазяйка з постояльцями щебече, та не у лайку i не у спор; в них усе йде до ладу. А Пархiм ходить та голодний дрижаки iсть по холоднiй зорi, не маючи у вiщо i одягтись… Терпiв таки багато, сердега, вiд такоi жiнки. Як дiла нема дома, пiде, було, блукати по селу. Вже й знали усi, що вiн терпить дома вiд жiнки. Хто, було, закличе, нагодуе його, хто й додому паляничку або грудку кашi дасть… І Пархiм, де, було, вздрить, що люди чого-небудь зiйшлися, то i вiн тутечка. Слуха собi готового, а вже свого не питай. Наслухався, скiльки йому треба, i пiшов. І то з нього.
Конец ознакомительного фрагмента.