Читать онлайн “Острів кохання” «Анна Шила»

  • 01.02
  • 0
  • 0
фото

Страница 1

Острiв кохання
Анна Шила


Жiноча проза
Про любов сказано все, але не всiма. Анна Шила пропонуе дiзнатися ще одну iсторiю: про киянку Анну i француза Жульена. Роками вони будують свiй «острiв кохання» (тим бiльше, що й зустрiчаються частiше на островах, анiж у Киевi чи Парижi). Однак не все так просто. Вони переживають не лише шквал почуттiв, красу i силу взаемо-притягання, але й непорозумiння, довгi розлуки, навiть зраду… Як подолати наростаючi проблеми й знайти свiй острiв кохання – землю обiтовану, на яку кожен прагне потрапити? Чи можна оминути долю? Як стати щасливими? Питання, порушенi авторкою, близькi й актуальнi багатьом. Ця книга – опис простих i дiевих рецептiв щастя, так потрiбних кожному з нас.





ШИЛА Анна

ОСТРІВ КОХАННЯ





ЗАСПІВ


Про любов сказано все, але не всiма. Це – мое слово про кохання, його пошуки. Острiв кохання – земля обiтована, на яку кожен прагне потрапити. Для жiнок – то сенс життя. Острiв любовi – один у життi. Його не можна замiнити. Куди б не заносили хвилi океану долi й вири течiй, ти прагнутимеш повернутися на свiй острiв – райський куточок i сховище вiд випробувань.

Це – iсторiя Анни, яка шукае свiй острiв кохання. Чи знайде вона його? Це – життепис ii життевих випробувань у бурхливiй течii океану життя. Долю не оминути, навiть якщо намагатися. Долю не змiнити, навiть якщо протистояти ii рiшенням. Долю не втратити, навiть якщо здаеться, що шансiв потрапити на свiй острiв уже немае. Як складеться доля Анни? Прочитайте i спробуйте знайти вiдповiдь.

Ця книга – сучасна повiсть про кохання. Про кохання чоловiка i жiнки. Про любов до дiтей, батькiв i життя. Про вiчнi й неминущi цiнностi. Те, що написане тут, близьке кожнiй людинi, незалежно вiд ii статкiв, полiтичних уподобань. Це простi рецепти щастя, так потрiбнi кожному з нас. Скористайтеся ними, i ви вiдкриете новi обрii життя.


Ваша Анна Шила


Кажуть, що справжне кохання бувае лише один раз у життi, все iнше – його копii.

    Жiноча мудрiсть






Роздiл 1

ВІЧНІСТЬ


Пара орлiв кружляе над ущелиною Курталiот. Повiльно злiтаючи то вище над скелями, то знижуючись до самого каньйону. Можна безкiнечно спостерiгати за iхнiм польотом вiрностi одне одному. Кохання, народжене серед вiчних гiр, мае шанс стати таким же вiчним i величним, як прекраснi скелi, якi не зважають на час. Орли паруються на все життя. І це – символ справжньоi любовi та вiдданостi двох закоханих сердець.

Гори з цiкавiстю стежать, як серпантином шаленим вихором летить срiблястий спортивний автомобiль. Водiй, здаеться, аж занадто зухвало заходить в усi закрученi повороти, якi стають усе небезпечнiшими. Смiливий спорткар стрiмко рухаеться рiвнесеньким асфальтом i невимушено долае кожен новий вiраж. Стрiчнi автомобiлi злякано поступаються, ледве почувши гучний рев двигуна i, побачивши круглi фари, лишаються далеко позаду. А спортивний автомобiль мчить упевнено i зухвало. На цьому гiрському серпантинi господарем почуваеться вiн, а не маленькi орендованi «фiати» й «форди», якi iдуть обережно й уважно.

Швидкiсть зростае. Адреналiн переповнюе увесь гарячий вiд стрiмкостi простiр, досягаючи своеi максимальноi концентрацii. Гори нависають нижче й нижче над трасою, уважно стежачи за дикою гонитвою вiтру й людини. А потiм злякано вiдсахуються. Спортивний «Порш 911» заносить на поворотi, лунае пронизливий вереск спаленоi гуми. Гальма не встигають спрацювати. Ущелину розривае металевий скрегiт i звуки впалого на самiсiньке дно камiння. На мить автомобiль зупиняеться над самим урвищем, судомно хапаючись колесами за узбiччя, яке по-зрадницьки висковзуе, зриваючи спортивнi покришки.

Для Анни все вiдбуваеться, як в уповiльненому фiльмi. Ще мить тому вона насолоджувалася швидкою iздою гiрськими серпантинами з коханим чоловiком. А потiм, вiдволiкшись лише на мить, Жульен утратив керування. Анна ще дихае, сухими вустами хапаючи присмак спаленоi гуми, який перемiшуеться з пахощами гiрського рiзнотрав’я. Востанне дивиться на вже непритомного Жульена. Його синi очi закритi, а повiки непорушнi. Голова неприродно звисае на груди. Руки безвiльно, наче батоги, впали донизу.

Анна завжди мрiяла залишитися з коханим. У цьому життi. У наступному. Перед очима промайнуло все життя. Ще мить, i все кане у небуття. Автомобiль сповзае у глибину ущелини. Це його останнiй короткий шлях. Пташки злякано злiтають над ними, сполохано трiпочучи крилами. На ii груди падають краплi кровi, чомусь холоднi…



На цьому уривку свого сну Анна завжди прокидалася. Тож i сьогоднi, здригаючись, розплющила очi. Холодний пiт градом зросив постiль, серце шалено калатало у грудях. Анна пiдвелася з лiжка. На годиннику – третя ранку.

Останнього разу цей сон наснився Аннi досить давно – п’ять рокiв тому, коли вона випадково знайшла вже, здавалося, втрачену назавжди пiсля кiлькох переiздiв коробку «зi спогадами». У нiй Анна дбайливо зберiгала все, пов’язане з Жульеном. Їхнi давнi фото; записки одне одному з простими повiдомленнями; список продукт

Страница 2

в i речей, якi мали купити; квитки, на яких назавжди закарбувалися точнi дати зустрiчей i розлучень. А ще у коробцi зберiгався перстень, який одного разу Жульен подарував Аннi. І хоча заручини так i не вiдбулися, серце жiнки назавжди залишилося в обiймах коханого.

Перебравши пальцями кожен спогад, Анна вкотре згадала все. Минулого разу довелося довго вгамовуватись вiд пережитого i пити снодiйне. Викинути коробку забракло сил. Тож засунула ii подалi, помiж старим взуттям – воно навряд чи знадобиться ще колись. Волiла Анна лише одного: нiколи бiльше не бачити цей страшний сон. Аж ось – iзнову. Жiнка накинула на плечi довгий шовковий бiлий халат, пiшла на кухню, щоб випити склянку води. Ступала обережно, майже беззвучно. Серце калатало пiд нiжним шовком. Мiсячне сяйво залило всю кiмнату. Поступово Анна вгамувалася. Із кiмнат дiтей долинали звуки солодкого сну. За кiлька тижнiв у них – випуск зi школи.

Жiнка заглянула до Марка, потiм – до Марi. Дiти мирно спали. На серцi стало легше. Врештi-решт, то був просто сон. Вiн укотре нагадав про батька ii дiтей. Та хiба вона його забувала?

Жульен – ii справжне кохання. І хоча його вже давно не було з нею, зате поруч завжди лишалися Марк i Марi. Син i донька. Продовження прекрасноi iсторii любовi, народженоi серед гiр…

Коли дiти трохи пiдросли, Аннi довелося пояснювати, що iхнiй татко далеко i приiде не скоро. Батькiвську увагу натомiсть замiнив дiдусь – батько Анни. Вiн став для малих онукiв головним авторитетом. Вродлива i струнка Анна виглядала молодшою за своi роки. Навiть iз двома малолiтнiми дiтьми на руках вона часто привертала увагу чоловiцтва. Але вiдносини нiколи не переростали у щось серйознiше. Мабуть, справа була не в чоловiках, а в самiй Аннi. Кажуть, справжне кохання бувае лише раз у життi, а все iнше – його копii…




Роздiл 2

ЖУЛЬЄН


Анна просидiла на кухнi з фiлiжанкою чаю до самого ранку, згадуючи все. Сiмнадцять рокiв минуло вiд часу останньоi зустрiчi з Жульеном, але пам’яталася кожна мить побачень.

Ота зустрiч у серединi жовтня наче нiчого й не вiщувала. Лише давнi знайомi. Аж раптом – несподiване повiдомлення. Вiд нього. Номер ii телефону не змiнився, вiн сказав, що проiздом у мiстi. На запрошення випити кави Анна радо вiдповiла «так». То мала бути, здавалося, звичайна дружня зустрiч. Проте Амур мав iншi плани. Вiн уже випустив своi таемнi стрiли.

Вона пiд’iхала до ресторану. Вiн вийшов назустрiч у бiлiй сорочцi, розпашiлий вiд вина, хоча на вулицi стояв уже холодний листопад. Анна помахала Жульеновi рукою i швидко пiшла назустрiч. Потягнулася, аби цмокнути у щоку. А вiн раптом пiдхопив ii на руки i палко поцiлував у губи. Анна зашарiлася, розсмiялася.

А Жульен не вiрив своiм очам i вiдчуттям. Вiд iхньоi останньоi зустрiчi спливло уже кiлька рокiв. І хоча Жульен добре пам’ятав Анну, все ж був неабияк подивований ii розквiтлою красою.

Довгоi розлуки наче й не було. Вiдстань скоротилася за лiченi секунди. Вiн виявився саме таким, як вона його завжди й уявляла собi. Високий, упевнений у собi красень iз бiсиками в очах. Хто б мiг подумати, що колись мимохiдь залишений номер ii телефону на прохання молодого француза на вечiрцi французького вина (Du Beaujolais Nouveau ) стане у нагодi через кiлька рокiв.

Того веселого вечора молодi французи не зводили поглядiв з дiвчат-украiнок. Вино, щастя i молодiсть поедналися того вечора. В Інститутi французькоi культури Анна вiдвiдувала мовнi курси…

Вона дивилася в очi Жульена, згадуючи iхню першу зустрiч. На ту веселу вечiрку ii затягла подруга. Анна особливо й не пручалася. І хоча вона не була любителькою вина, того вечора не могла вiдмовитися вiд келиха запашного «Божоле Нуво». Молоде вино, дiвчата, хлопцi-французи…

І ось нова зустрiч. Блискавичне тяжiння мiж Жульеном та Анною було схоже на космiчний спалах. За одну мить вiн став для неi таким близьким i рiдним, що Анна вiдчула кожен прожитий ним день – кожен мiсяць, усi його перемоги i втрати, злети й падiння. Все це прийшло до неi на якомусь пiдсвiдомому рiвнi. Увесь вечiр Жульен не випускав руки Анни, розпитував, розглядав.

Їм було що розказати одне одному. Пiсля останньоi зустрiчi минуло три роки. Як виявилося, Жульен побував у Росii. Там прожив кiлька рокiв. Потiм вирiшив вiдкрити власний бiзнес у далекiй загадковiй Азii. На питання Анни, чому саме там, Жульен вiдповiв просто: «А чом би й нi?»

Цього разу Жульен навiдався до Киева з друзями, аби вiдсвяткувати день народження одного з них. Французи-чоловiки вподобали Украiну, яка приваблювала iх насамперед вродливими жiнками i смачною кухнею. Французькi любителi пригод… Розпочали з украiнськоi кухнi: борщ iз пампушками, сало з часником, деруни зi сметаною, домашнi голубцi, кукурудзянi вареники з сиром. Згодом подали печеню у горщиках, а до неi – квашену капусту й солонi огiрки. На солодке – пирiжки з калиною i смачна наливка. А на додачу – запальнi танцi й тости «Будьмо!» В гостинних украiнських ресторанах компанiя щедро сипала грошима направо i налiво. На го

Страница 3

иннику була вже майже пiвнiч. Але друзi Жульена й не збиралися зупинятися. Правда, вони вже не кликали iх товариша з собою, бо вiн не зводив очей з Анни.

Погляд його дiяв на неi гiпнотично. Анна вже не пам’ятала нi слiв, нi запитань. Чи то погляд Жульена чи, може, келих французького вина п’янко запаморочив iй голову…

Жiнка прийшла до тями лише на шовкових простирадлах, якi своiм холодком трохи остудили жар пристрасних обiймiв. Тоi ночi закоханi не спали. Лише пiд ранок, виснаженi та стомленi, затихли на кiлька годин.

Ранок був теплим i лагiдним. Анна нiжно пригорталася до Жульена, боячись його розбудити. Вдивлялася в риси його обличчя, ледь торкаючись волосся, оберiгала хвилини свого щастя. Але що ж у неi в холодильнику до снiданку? А на снiданок знов були солодкi пристрастi, якi бадьорили сильнiше, нiж вранiшня кава.

Телефон Жульена розривався вiд настирливих дзвiнкiв друзiв. Але вiн не вiдповiдав. Анна також геть забула про свою роботу в редакцii й запланованi зустрiчi. Лише опiвднi коханцi оговталися. Анна шмигнула на кухню, щоб приготувати щось попоiсти. На щастя, у холодильнику знайшлися молоко та яйця. Тож вона напекла млинцiв i зварила каву.

Сонячне свiтло заливало всю кiмнату, веселi зайчики падали на зiм’ятi шовковi простирадла. На душi жiнки було так тепло i затишно. Пара зi смiхом накинулась на рум’янi млинцi, поiдаючи iх один за одним. Анна додала у каву корицi й пiдiгрiла молоко. Теплий пiсля душу Жульен гаряче поцiлував Анну, похвалив ii млинцi, густо политi домашньою сметаною й кленовим сиропом. Вигукнув: «Я в життi не iв нiчого смачнiшого! ?’est tr?s dеlicieux!»

Ото був неймовiрний ранок для Анни. Господи, вона геть забула про свою роботу! На телефонi – аж п’ять пропущених викликiв, десяток повiдомлень. Анна почула, як Жульен розмовляе французькою зi своiми друзями, домовляючись про зустрiч. Час було збиратися. Хоча обом так не хотiлося розлучатися. Але на нього чекали друзi, на неi – робота. Увесь день жiнка загадково усмiхалася. Колеги по роботi з цiкавiстю поглядали на щасливу i сонячну Анну. Вона ж нiчого не розповiдала, тихцем читала повiдомлення вiд коханого i мрiяла про скоре побачення. Та хiба тодi iй було до роботи? Усi думки – лише про нього, про цю несподiвану зустрiч.

Вони зарезервували столик на вечерю в одному з популярних ресторанiв. Анна втекла з роботи ранiше, щоб устиг-нути зiбратися. Удома прискiпливо вибирала сукнi. Яку ж одягти? Довгу синю або чорну? Чи оцю бiлу мереживну? Нi, нехай буде проста чорна, яка завжди виручала. Хвилями волосся падало на плечi, а кiлька пасом Анна заколола ажурним метеликом, увиразнила вуста яскравою помадою. Високi пiдбори зробили ноги Анни ще стрункiшими. Накинувши бiле пальто i вхопивши маленьку сумочку, жiнка усмiхнулася своему вiдображенню у дзеркалi – непогано… Додала кiлька крапель парфуму на тонкi зап’ястя. Хутко вибiгла.

Таксi вже чекало. Анна приiхала до ресторану першою. Сьогоднi компанiя вечеряла в одному зi столичних стейк-хаусiв. Анна отримала повiдомлення вiд Жульена: «Будемо за п’ять хвилин». Ідучи до столика, жiнка ловила на собi погляди чоловiкiв-вiдвiдувачiв. Маленька чорна сукня iдеально пiдкреслювала фiгуру Анни, довге волосся гойдалося на ходу, метелик виблискував у волоссi, додаючи образовi романтичностi.

За хвилину у простiр ресторану ввiрвалися голоси Жульена та його друзiв. І жвава французька вiдлунням зазвучала у всiх куточках залу. Анна не могла стримати усмiшки, бо Жульен i його друзi виглядали такими щасливими. І хоч жоден iз них не заснув минулоi ночi, утома нiяк не позначилася на iхнiх безтурботних обличчях.

Жульен пiдiйшов до Анни i нiжно поцiлував ii у губи. Того вечора пили багато вина, замовляли соковитi стейки. Точилася жвава весела розмова. Поруч Анни сидiв найближчий друг Жульена – Нiколя. Нiколя та Жульен товаришували ще з дитинства, разом пiдкорювали холоднi та суворi французькi Альпи. Як i бiльшiсть друзiв, Нiко став професiйним тренером та iнструктором з альпiнiзму в мiстечку бiля пiднiжжя Монблану. А Жульен був iз тих небагатьох, хто наважився вирватися з долини.

Вiн народився у працьовитiй сiм’i француза й нiмкенi, серед гiр, на територii колишнього герцогства Савойя. Мати Жульена – вiсiмнадцятирiчна юна бунтарка, втекла вiд своiх батькiв, вийшовши замiж за француза без благословення рiдних. Жульен завжди жив у атмосферi гiр. І те, що для будь-кого iншого могло бути небезпечним, для нього стало нормою ще в дитинствi. Жульен виявився малокерованою дитиною. Його шалено любили батьки, хоча нiколи не мали достатньо часу для його виховання. Вони самi були ще занадто молодi, аби повнiстю присвятити себе первiстку.

Гiрське мiстечко жило своiм життям: спортивнi розваги, нiчнi вечiрки i шаленство молодостi. Батьки Жульена перiодично вiдправляли його у школу для важких пiдлiткiв, що розташовувалася в сусiдньому мiстечку. Щоправда, навчання вiдчутно вплинуло на хлопчика. Жульен став розумнiшим, змiцнiв. У ньому поеднувалися холоднiсть гiр i палке серце. Вiн знав гори як своi

Страница 4

’ять пальцiв, катався по «чорних трасах» i займався альпiнiзмом. Тренування займали увесь вiльний час хлопця…

Традицiйно в маленькому гiрському мiстечку можна стати лижним iнструктором або екскурсоводом. А ще – вiдкрити ресторан чи нiчний клуб (як це зробили його батьки). Згодом Жульен почав допомагати у сiмейнiй справi – працював у гардеробi, спостерiгаючи за вiдвiдувачами. Незважаючи на свiй юний вiк, хлопець iз вiдповiдальнiстю ставився до своеi роботи. Особливо пiсля того випадку, коли в гардеробi зникла шуба однiеi поважноi дами. Куди вона подiлася i чи iснувала взагалi, – нiхто так i не дiзнався (позаяк вiдеокамер спостереження на той час не було). Однак пристойному ресторану довелося розрахуватися за втрату повнiстю. Такi закони хороших ресторанiв у горах.

Життя в маленькому гiрському мiстечку мае як своi переваги, так i вади. З одного боку – людина живе в передбачуваному свiтi, де все розплановано i просто. З iншого боку, у пошуках чогось нового людина втрачае вiдчуття простору i розгублюеться вiд рiзноманiття вибору, часто стаючи на хибний шлях.

Жульен рано залишив батькiвський дiм. Але гори назавжди лишилися в його серцi. І куди б не заводили юного бунтаря життевий шлях i незвичайнi проекти, вiн завжди повертався у своi рiднi Альпи – набратися сил та енергii, щоб знову кинутись у щось нове й авантюрне.

Не довчившись в унiверситетi в Шотландii, куди його вiдправили батьки, Жульен подав документи до Мiжнародноi школи бiзнесу в Лiонi, яку закiнчив iз вiдзнакою. Проте не зупинився на досягнутому i вступив до унiверситету Захiдноi Бретанi, де вибрав факультет економiки та бiзнесу.

Шукаючи роботу, знайшов вакансiю в однiй французькiй компанii у Санкт-Петербурзi. Не вагаючись, надiслав свое резюме. Жульен вивчав росiйську мову, ще спiлкуючись з туристами з Росii. Це стало йому у нагодi.

Згодом знайшов роботу в Москвi. Велике мiсто не любить слабких i неповоротких, однак Жульен був зроблений з iншого тiста. Симпатичного француза iз синiми очима московське життя почало крутити у столичнiй круговертi. Для Жульена вiдкрилися дверi фешенебельних ресторанiв i нiчних клубiв. Московськi вродливицi з цiкавiстю поглядали на молодого красеня, який розмовляв росiйською злегка грасуючи. А Жульен iз цiкавiстю дослiджував мiсто та вивчав його звичаi. За кiлька рокiв вiн пристойно вивчив мову, став частим гостем у розважальних закладах. Не обiйшлося й без любовних пригод. Не одна красуня прагнула пiдкорити серце Жульена. Проте жоднiй з них це так i не вдалося.

У Киевi Жульен почувався вiльно i впевнено. Адже нiхто з його друзiв не володiв нi росiйською, нi украiнською. Вечiр був у розпалi. Червоне вино лилося рiкою, але французам до цього не звикати. Жоден не мав навiть легких ознак сп’янiння. Здоровi молодi серця качали кров по артерiях, змiшуючи ii з вином. Анна тiшилася з того, що була единою жiнкою в цiй компанii. Давно не вiдчувала вона стiльки уваги водночас. Однак, коли хтось iз друзiв клав руку на ii плече, його охолоджували синi очi Жульена.

Вечiр добiгав кiнця. Молодi французи продовжили розважатися у нiчному мiстi. А Жульен другу нiч поспiль залишався iз Анною. Вiн попрощався з друзями. Наступного дня вони поверталися до Францii.

А Жульен мав летiти до Бiрми, де розпочинав свiй новий проект iз ресторанного бiзнесу. Анна зачаровано слухала розповiдь Жульена про нову краiну i нових людей. Нiколи ранiше Анна не чула про Бiрму. Жульен вважав, що знайомство з цiею краiною не стало випадковiстю. Як i iхня зустрiч теж не була випадковою. Так вважала й Анна. Вона вiрила у те, що хоч у кожного свiй шлях i призначення, приходить й зоряний час для двох. Може, це i е iхня доля.

Короткоi прощальноi ночi закоханi майже не спали, даруючи одне одному нiжнi пестощi. Урештi Жульен знесилено задрiмав, а вона так i не закрила очей нi на хвильку. Вдивлялась у таке вже рiдне обличчя…

Близько шостоi ранку Анна поцiлувала Жульена у теплi повiки. Прийшов час збиратися на лiтак. Дорогою Жульен нiжно стискав руку Анни у своiй, пригортаючи жiнку до себе. Вона засипала його питаннями про Бiрму, про подальшi плани. Для неi все це стало вiдкриттям – його шлях. Європейська бiзнес-освiта, робота в Росii. Спочатку Санкт-Петербург, а потiм – Москва. І тепер така далека i незвичайна Бiрма.

Жульен довго не мiг вiдпустити Анну зi своiх обiймiв в аеропорту.

– Чекатиму на тебе в Янгонi. Приiзди, як зможеш, – прошепотiв вiн. Ще раз обiйняв Анну, палко поцiлував:

– Ну все, йди, бо я спiзнюся на лiтак…

Анна, не оглядаючись, побiгла до машини, хоча все ество ii тяглося до Жульена.




Роздiл 3

АННА


Кiнець року виявився важким i холодним. Усi готувалися до Нового року i Рiздва. Подарунки, ялинки. Шаленi затори i черги у мiстi. Друзi не впiзнавали Анну, для якоi Новий рiк завжди був особливим святом. Але цього разу вона вiдмовлялася вiд усiх запрошень на вечiрки. Ігнорувала всiх. Не забувала лише про батькiв i бабусю, для них з особливою увагою готувала маленькi подарунки.

Мама допитливо погляд

Страница 5

ла на Анну, вбачаючи в ii поведiнцi дивнi змiни та перепади настрою. Батько (професор одного з провiдних навчальних закладiв i винятково мудра людина) лише перезирався з матiр’ю, та у жiночi справи не втручався. Але матуся одного вечора, дочекавшись доньку в гостi, закрила дверi на кухнi й поставила перед нею запашний iмбирний чай.

Анна сподiвалася, що хтось зайде до кiмнати i таким чином урятуе ii. Мати ж не поспiшала, до чаю вiдкрила ще й коробку з трюфельним шоколадом. Спочатку поцiкавилася, як справи у редакцii. Вона знала, що Анна давно мрiяла знайти нову роботу, новi цiкавi проекти.

– Доню… – почала мати. – Ми з татом вирiшили, що з нового року ти можеш звiльнитися, якщо бажаеш. Ти здобула вже достатньо досвiду, щоб пошукати щось бiльш престижне i цiкаве. До речi, я нещодавно побачила iнформацiю, що в редакцii французького журналу Vogue е вакансii…



Анна ледве не пролила чай на бiлу скатертину, скрикнула: «Мамо! Вони менi вже телефонували, а я двiчi iм вiдмовляла! Я боялася, що ви з татком мене не зрозумiете…»

– Твiй Vogue телефонував уже й батьку, – у вiдповiдь розсмiялася мати.

– Боже, мамо! Тату?! Vogue? – Анна застрибала, як пiдлiток! – Я згодна! Згодна! – радо скрикнула вона.



Журнал Vogue – улюблене видання, яким Анна зачитувалася до нестями. Вона скуповувала всi випуски, де тiльки могла. Полицi ii кiмнати були заставленi виданнями цього журналу. Ще минулого року головний редактор Vouge знайшла особистий блог Анни в iнтернетi, який вона вела французькою мовою, i запросила на зустрiч. Анна погодилася i того ж дня отримала пропозицiю до спiвпрацi. Радiючи, вона повiдомила батькiв, якi зустрiли ii новину стримано. Батько, шанований науковець i професор фiлологii, був проти гламурного несерйозного видання. Вiн сподiвався, що донька за його прикладом обере шлях науки.

Їi робота у редакцii лiтературного часопису вiдповiдала його уявленням про кар’еру доньки. І хоча платня мiзерна, а статтi щодо досягнень науки скупi, все ж батько вважав цю посаду бiльш вiдповiдною для доньки. Анна покiрно погодилася з батьком, але тайкома все ж таки спiвпрацювала з Vogue (використовуючи псевдонiм). Хоча ii довго переконували прийняти iхню пропозицiю.

Сьогоднiшня новина стала для неi найкращим рiздвяним подарунком.

Анна побiгла до батька, який працював у своему кабiнетi:

– Татусю! Я така щаслива… Я тебе обожнюю!

А той вдавано серйозно вiдповiв, що, незважаючи на свою нову роботу, Анна мае пообiцяти йому захистити дисертацiю на серйозну наукову тему. Донька розцiлувала батька в обидвi щоки. Затим Анна помчала до бабусi.

– Бабусю! Це неймовiрна новина! Я мрiяла про цю роботу з дитинства…

Мати зачекала, поки Анна вгамуеться, й уважно глянула доньцi в очi:

– А що iще нового у тебе, доню?

Анна вiдвела погляд.

– Усе по-старому, мамо. Все добре, – вiдповiла Анна.

– Може, щось нове в особистому життi? – стримано спитала мати.

– Мамо … – досадливо прошепотiла донька.



Анна уникала розмов про особисте життя. Вона добре розумiла, що батьки чекали на онукiв. Але перша закоханiсть не завершилася очiкуваним весiллям. Те, про що мрiяли батьки, не реалiзувалося. Батьки були тактовнi, але все ж таки мати час вiд часу заводила розмову на «дiткливу» тему. Адже життя непомiтно спливало. Лише бабуся нiколи не квапила улюблену онуку. Так бувае: у людей запiзно, а у Бога – саме вчасно…

В унiверситетi (на один курс ранiше вiд Анни) навчався Андрiй – високий кароокий красень. Вони познайомилися в унiверситетi, але, як виявилося, iхнi батьки зналися ще зi студентських рокiв. Андрiй став частим гостем у iхнiй родинi. Хлопець писав вiршi й пiснi, органiзовував музичнi вечори, а на останньому курсi, випадково взявши до рук гiтару, вже не випускав ii зi своiх обiймiв.

Минали студентськi днi, перше кохання Анни мiцнiло з кожним днем. Батьки тiшилися думками, що пiсля унiверситету дiти поберуться. Марiiнський парк часто бачив красиву пару, яка приходила туди майже кожного дня будь-якоi пори року. Мiст для закоханих iз маленькими замочками на перилах. Прогулюючись, Андрiй та Анна гадали, де саме вони залишать свiй маленький секрет вiчного щастя й любовi. (Чи то так здавалося Аннi?)

Однак пiсля захисту диплома Андрiй раптом вiддалився. Дiвчинi залишався ще рiк навчання. Далi вона планувала аспiрантуру (бо так хотiв батько).

Андрiй мiж тим винайняв студiю i проводив там увесь вiльний час. Писав пiснi, музику до них, улаштовував прослуховування для спiвакiв та спiвачок. Часто залишався у студii на всю нiч. Там уже були i його робота, i домiвка.

Анна ж зосереджувалася на навчаннi, розумiючи, що Андрiй чомусь вiддаляеться. Почастiшали томливi вихiднi, коли Анна та Андрiй взагалi не зустрiчалися. Батьки стурбовано розпитували дiвчину, але вона лише знизувала плечима. Юнак дуже змiнився, почав багато курити. У музичнiй студii Андрiя Анна мимохiдь знаходила пляшки з-пiд алкоголю. Андрiй невдало вiдмахувався, мовляв, iх приносять музи. Юнак мрiяв про славу i популярнiсть. Його пiс

Страница 6

i вже звучали по радiо. Андрiя це дуже тiшило i спонукало працювати ще бiльше.

Нарештi Анна отримала свiй червоний диплом. Натомiсть пропозицii руки i серця вiд Андрiя так i не надiйшло. Та й сама Анна вже не була певна, що хоче з ним одружитися…

Остання крапка була поставлена того вечора, коли Андрiй вiдмовився вiд заздалегiдь запланованого вiзиту в театр. Анна чекала на нього. Проте коханий зателефонував i повiдомив, що не прийде. У нього начебто рiзко змiнилися плани, i треба було iхати на важливу зустрiч. Анна кинула слухавку, спiймала таксi й поiхала прямо до нього в студiю.

Усерединi горiло свiтло, було чутно музику. Анна натиснула на дзвiнок – нiхто не вiдповiв. Вона почала несамовито грюкати у дверi.

Наразi музика стихла. Дверi вiдчинилися, i перед Анною постав Андрiй – розстебнута на грудях сорочка, цигарка в зубах i келих вина у руцi. Позаду визирали дiвчата – брюнетка i блондинка. Дiвчата були одягнутi, як на пляжi…

– А… Це ти… У нас тут прослуховування, – пробелькотiв вiн.

Анна зайшла досередини. На столi – вiдкоркована пляшка з вином i тарiлка з бутербродами. Довгоногi красунi недбало пускали кiльця диму зi своiх нафарбованих губ. Андрiй, хилитаючись, пiдiйшов до столу. Анна поглянула в його зiницi й нiчого там не побачила. Андрiя вже не iснувало. Перед нею стояла зовсiм iнша людина. З-за лаштункiв вийшов ще й друг Андрiя. Вiн витер рукою носа й потягнув повiтря:

– Приеднаешся, Аню? Ти ж доросла дiвчинка… Спробуй… а враження – просто неперевершенi. А який пiд нього секс – просто ульот…

Андрiй кинувся до товариша з кулаками, дiвчата на диванi почали верещати. Анна просичала крiзь зуби:

– Облиш його…

Не пам’ятала, як вибiгла зi студii. Наразi усе в головi змiшалося. Перший поцiлунок iз ним, прогулянки Марiiнським парком, чарiвнi зорi, гарячi обiйми на морозному повiтрi, мрii про майбутне.

Згадала (а тепер i зрозумiла) дивну поведiнку Андрiя, перепади його настрою, запалi щоки та iнколи незвично шалений погляд.

Дiвчина викликала таксi й поiхала у Марiiнський. Парк здивовано зустрiв ii, бо цього разу вона була сама. Анна довго гуляла алеями. Промовляла до себе i до дерев, розповiдаючи iм свою iсторiю, яка завершилася у тому ж мiсцi, де й почалася.

Буяло лiто, але несподiвано Анна побачила дерево, майже без листя. Усе його зелене вбрання чомусь лежало на землi. Воно так рiзнилося вiд iнших кучерявих побратимiв.

Наступного дня зателефонував Андрiй. Анна не брала слухавку, але телефон не змовкав. Через якийсь час Андрiй уже стукав у дверi.

– Ти все неправильно зрозумiла, Аню! Це просто гра, це нiяка не звичка, Аню!

– Я сподiваюсь… – ледве видихнула з грудей.

Сльози градом полилися з ii очей. Вона так i не вiдчинила дверей. Навiщо? Все скiнчено, i iхнi дороги вже нiколи не зiйдуться. Невблаганно швидко котилися донизу у купi зi сльозами втраченi мрii…

Анна довгий час нiчого не розповiдала батькам про те, що сталося. Засмученi батьки про щось здогадувалися. Анна за порадою батька влаштувалася на роботу в редакцiю «Лiтературного часопису».

Згодом Анна дiзналася, що Андрiй одружився з якоюсь юною спiвачкою. Потiм так само швидко розлучився, десь за пiвроку. Його музична кар’ера була схожа на хвилi: то падала на самiсiньке дно, то злiтала вгору.

Анна заглибилася у роботу. Життя продовжувало свiй плин.



Мати спiймала замрiяний погляд доньки. Та посмiхнулася iй у вiдповiдь.

– Тож як його звати, доню?

– Мамо! Звiдки ти це взяла?

– Материнське серце не обдуриш. Будуть своi дiти – зрозумiеш…



Анна довiрилася й розповiла матерi про Жульена, про iхню зустрiч i двi фантастичнi ночi. Про його плани, проект у Азii i запрошення приiхати. На подив, мати радила iхати якомога швидше, пообiцявши допомогти придбати квитки. Єдиною перешкодою було дiждатись офiцiйного запрошення вiд Жульена.

Адже Бiрма лише кiлька рокiв тому вiдкрила своi простори для туристiв. Тож потрапити до неi було нелегко. Для отримання вiзи необхiднi були запрошення та гарантii приймаючоi сторони. А Жульен мовчав, уже кiлька днiв не виходив на зв’язок.

Анна не знаходила собi мiсця. Аж ось нарештi вiн прислав повiдомлення, що мав дуже багато роботи i невирiшених питань, i що запрошення вiн обов’язково пiдготуе.




Роздiл 4

ЯНГОН


В останнi кiлька днiв Анна тiкала вiд буденностi та мрiяла про море. Бажання були такими далекими й нереальними…

Але невдовзi вона опинилася в обiймах Жульена у далекiй Азii! Напередоднi Нового року коханий нарештi надiслав довгоочiкуване запрошення. Увесь пакет документiв вже був давно зiбраний, тож Анна швидко подала всi папери на вiзу. Дива iй не обiцяли, бо процедура мала зайняти кiлька днiв. Анна не знаходила собi мiсця. Жульен теж нетерпляче кожного дня запитував кохану: чи готова вiза? Нарештi паспорт Анни – в ii руках, квиток у кишенi!

Останнiй квиток випав на 31 грудня, тож прилiтала Анна до Бiрми вже у Новому роцi. Салат «олiв’е» i врочисту промову президента по телевiзору Анна з радiстю промiняла на новорiчнi

Страница 7

подiвання у лiтаку. Вона була готова вiдмовитися навiть вiд новоi роботи, аби ще хоча б раз опинитися в обiймах Жульена.

Валiзу зiбрала швидко, вибирала лише свiтлi кольори та довгi спiдницi. Не забула i про подарунок коханому – красиву бiлу сорочку. З холодного та заснiженого Киева жiнка прямувала у далеку Азiю… Що ii чекае?

Довгий перелiт Киiв—Амстердам—Бангкок тривав досить легко для неi. Адже ii таки чекала приголомшлива краiна i вже такий рiдний Жульен… Киiвський годинник вiдрахував пiвнiч, проте Анна була вже так далеко. Пiд час пересадки вона отримала повiдомлення вiд Жульена з побажанням щасливоi дороги. Надiслала повiдомлення батькам, що з нею все добре. І за мить опинилася вже знову помiж хмар. Гарненькi стюардеси азiатських авiалiнiй вiтали пасажирiв на борту пластиковими келихами з шампанським. Попереду – одинадцять годин довгого перельоту. Анна почувалася пiднесено, у душi панувала незвичайна гармонiя…

Вiдлiтаючи далеко вiд дому, Анна хотiла залишити у Киевi не лише холодний вiтер та мороз, а й своi давнi вiдчуття. Чим далi вiддалявся лiтак, тим менше вона вiдчувала колишнi невдачi й негаразди. Крiзь сон бачила далекий схiд сонця, а ще – чула голос Жульена. Стюардеса дбайливо прикрила Анну м’яким пледом. А та солодко спала, схиливши голову. Їй снилася зустрiч iз Жульеном, його синi очi з вологим блиском, – вiн заглядав на самiсiньке дно ii душi.

За декiлька годин Анна прокинулася. Почали розносити снiданок. До омрiяного щастя лишалося все менше i менше миль. Анна почала трохи хвилюватися. Якою то буде iхня зустрiч iз Жульеном?



З Бангкока в Янгон вiдлiтала вже внутрiшнiми авiалiнiями на маленькому лiтаку. Пiсля довгого перельоту забiгла до дамськоi кiмнати, аби перевдягнутися у легкi бiлi шорти й сорочку. І хоч на обличчя впала легка тiнь утоми, жiнка почувалася щасливою, ii очi сяяли…

Минуло трохи бiльше двох годин, i лiтак почав знижуватися. І ось вона у самому серцi Бiрми – Янгонi. На виходi Анна затрималася на мить, щоб поправити зачiску та припудрити носика. Як i будь-яка жiнка перед зустрiччю з коханим, Анна хотiла виглядати гарно, попри довгий перелiт i втому.

Аеропорт Янгона був зовсiм невеликий. На паспортний контроль – коротка черга. Анна дiстала свiй паспорт iз вiзою й перевiрила телефон. Жульен попереджав ii, що мобiльник працюватиме лише з мiсцевою карткою, якоi у неi ще не було. Тож зв’язок був вiдсутнiй. Анна нервувалася, чи Жульен на мiсцi. Чи зустрiне ii? Перед паспортним контролем очима вже шукала коханого серед зустрiчаючих, яких iз пасажирами роздiляла лише скляна прозора перегородка. Аж ii погляд вловив сяючi очi Жульена.

– Я тут! – гукнув вiн до Анни, помахавши рукою.

Вiн стояв усього за кiлька метрiв – засмаглий, упевнений в собi, у блакитнiй сорочцi з короткими рукавами, у джинсах. Анна полегшено видихнула, але серце по-зрадницьки вистрибувало з грудей. Жiнка нетерпляче подала свiй паспорт на контроль, а потiм кинулась до Жульена. Вони не бачилися аж цiлих два мiсяцi! Анна вiдчула, як сильно скучила за ним. Вона здолала кiлька останнiх крокiв i потрапила не просто в обiйми коханого, а у справжню казку. Жульен пiдхопив ii на руки, нiжно цiлуючи. Анна почувалася такою щасливою, як нiколи в життi.

– Вiтаю в Янгонi, люба, ласкаво просимо до Бiрми! – крiзь поцiлунки промовляв вiн.

У таксi Жульен нiжно пригортав Анну, тримав ii руку у своiй, як i всi два тижнi поспiль того божевiльно казкового щастя. Через вiкно автомобiлю Анна розглядала загадкову нову краiну. Їi дивувало i цiкавило все – мiсто, люди, звичаi. Жульен лише змовницьки мовчав, киваючи у такт словам Анни. Аж ось вона звернула увагу на таксиста, який нiчого не промовляв. Лише жував жуйку. Вiн просто не мiг говорити. Його рот був забитий чимось коричневим, схожим на кашу. Перiодично це «щось» вiн спльовував у вiкно.

– Це бетель, – пояснив Жульен. – Його тут усi жують. І чоловiки, i жiнки.

Бетель – рослина, яка освiжае подих, а також дiе як збудливий засiб. Деякi бiрманцi жують особливий сорт бетелю, про що свiдчать червонi очi i певна ейфорiя реакцii. Що саме входить до складу цiеi жуйки – невiдомо, але, мабуть, мiсцевi знають у цьому смак.

Жульен усмiхався i знову нiжно пригортав до себе Анну, яка почувалася, як на небесах. Мiсто Янгон здавалося iй гучним i метушливим, всi водii часто i багато гудiли у клаксон, дорожньоi розмiтки не iснувало, пiшохiдних переходiв – також. Не було i тротуарiв. Жульен пояснив таксисту, де треба зупинитися, i розрахувався з ним. Водiй на прощання усмiхнувся до пасажирiв, показавши червонi щербатi зуби. Вийшовши з таксi, пара пiрнула у загадковий свiт Янгона. У цьому районi мiста метушня вiдчувалася набагато менше, нiж у центрi.

Скрiзь прогулювалися мiсцевi жiнки у довгих спiдницях. Киянка вдивлялася в них. Жiночi обличчя були намазанi чимось схожим на глиняну маску. Жульен пояснив Аннi, що це танакха – розтерта в порошок деревина i кора дерева. Такий «макiяж» – кращий сонцезахисний i дезiнфiкуючий засiб. Анна звернула увагу, що навiть ли

Страница 8

ка маленьких дiвчаток i хлопчикiв також вимазанi у танакха. Чим бiльше Анна вдивлялася в обличчя мiсцевих жiнок i дiтей, тим прекраснiшими вони iй здавалися. А мiсцевi красунi роздивлялися Анну з не меншою цiкавiстю. Їй навiть стало незручно за своi короткi бiлi шорти. Але Жульен заспокоiв ii: шорти – це одяг для туристiв. Мiсцеве населення ставиться з повагою до iноземцiв, виявляючи велику цiкавiсть до iх зовнiшнього вигляду. Бiрманськi жiнки i чоловiки носять традицiйне нацiональне вбрання – лонджi. Це спiдниця, яка тримаеться на тiлi за допомогою вузла, що крiпиться на поясi. Рiзниця мiж чоловiчими та жiночими лонджi – у розмiщеннi вузлiв i в кольорах. Чоловiки зав’язують вузли спереду, а жiнки – збоку. Жiночi лонджi яскравiшi й святковiшi. Анна жартома поцiкавилася, чому Жульен досi не в лонджi. На що той лише засмiявся.

Пiшохiдних переходiв у Янгонi не iснуе, а швидкiсть водii нiколи не зменшують. Тож, коли переходиш дорогу, рухатися треба швидко, оглядаючись навсiбiч. Але, на щастя, автомобiлiв у цiй частинi мiста було мало. Жульен пiдхопив однiею рукою валiзу, а iншою мiцно тримав за руку Анну. Таким чином вони й перебiгли дорогу. Жiнка зрозумiла, що ii моднi босонiжки на високих пiдборах так i залишаться лежати у валiзi. Анна носитиме лише зручне взуття. А довгi сукнi та спiдницi стануть ii улюбленим убранням у Янгонi.

Нарештi пара дiсталася мiсця призначення. Вивiска майбутнього кафе ще була заклеена будiвельною стрiчкою, вiкна закритi металевими жалюзi. Проте Жульену вже кортiло показати Аннi нове примiщення i свiй модерновий проект ресторану. Усерединi стояла темрява. Але за хвилину весь простiр засяяв яскравим свiтлом. І Анна опинилася… у Францii. Червоний колiр стiн, зображення Ейфелевоi вежi, прозора вiтрина зi скла, затишна атмосфера. Поки Анна захоплено роздивлялася все навколо, Жульен кудись зник. Через хвилину молодий ресторатор уже демонстрував коханiй новий холодильник та обладнання для випiчки. Вiн гордо хвалився, що французькi технологii тепер вже i в центрi Бiрми. У холодильниках зберiгалися замороженi напiвфабрикати – багети, хлiб, тiстечка, рогалики, булочки, кекси, все для майбутньоi випiчки.

Поки випiкалися круасани, Жульен приготував справжню французьку каву, яку також ресторан ексклюзивно мав пропонувати своiм клiентам. Вечiр наповнився романтичним настроем. Меблiв ще не було, iх мали привезти лише наступного дня. Отож закоханi ласували круасанами з хрусткою скоринкою i шоколадною начинкою просто на склянiй вiтринi, яка невдовзi мала бути заповнена рiзноманiтними десертами.

Анна радiла успiхам Жульена i пишалася ним. Зачинивши кафе, пара вирушила до квартири, яку винаймав Жульен. Вона знаходилася лише за п’ятнадцять хвилин вiд кафе. Жульен i Анна мовчки пiднiмалися сходами, але кожен iз них уже вiдчував гаряче дихання iншого, чи то вiд того, що пiднiмалися нагору, чи то вiд майбутнiх пестощiв. Ледве зачинивши дверi, Жульен пiдхопив Анну на руки i швидко понiс у спальню. Закоханi поринули у свiй рай…



На вечерю Жульен i Анна вирушили у японський ресторан. Частуватися мiсцевою iжею того вечора Жульен не радив, бо до неi слiд звикати поступово. Замовили саке, сливове вино, сушi та водоростi, а потiм ще монаку – традицiйний японський десерт: бобовий джем мiж двома тонкими хрусткими вафлями з солодкого рису.

За вечерею Анна розповiдала про свое життя у Киевi. Проте з бiльшою цiкавiстю розпитувала Жульена, адже Бiрма сповнена багатьох таемниць.

Пiсля вечерi пара вирiшила прогулятися мiстом. Завбачлива жiнка вдягла зручнi сандалi, тож вiдсутнiсть тротуару ii бiльше не лякала. Невдовзi перед очима постала велична центральна пагода – Шведагон. Анна бачила ii лише здалеку. Але навiть на вiдстанi грандiозна споруда випромiнювала особливе свiтло й енергiю.

Шлях додому пролягав через мiсцевий базар, який працював до самого ранку. Тут можна було знайти все, що бажала душа, за безцiнь – мiсцевi свiжi фрукти, овочi, зелень, рiзнi делiкатеси. На полицях красувалися кавуни, динi, полуницi, ананаси та iншi заморськi ласощi. Анна звернула увагу на те, що довкола було досить брудно. Але Жульен ii заспокоiв. Вiн запевнив, що головне – це абстрагуватися, тодi нiчого «такого» не трапиться. Прогулюючись, Жульен i Анна потрапили у китайський квартал, де смачно пахло готовою iжею. Згодом китайський квартал змiнився на мусульманський. Анна не повiрила своiм очам, побачивши перед собою справжню мечеть. Жульен розповiв, що мусульман у Янгонi близько мiльйона.

Дiсталися до дому вже близько пiвночi, упали на лiжко знесиленi, але щасливi.



Наступного ранку жiнка прокинулася сама. На столику знайшла записку вiд Жульена, а ще – ключi вiд квартири та грошi на таксi. Коханий чекав у кафе, куди з самого ранку мали привезти меблi. Тож Жульен вирiшив не будити Анну, щоб вона виспалася пiсля довгого перельоту. Жiнка солодко потягнулася у лiжку, вдихаючи на повнi груди нове життя. Постiль ще пахла Жульеном. Анна накинула халат i вирiшила оглянути квартиру, яку звечора ще не встигла ро

Страница 9

дивитися. Велике лiжко майже наполовину займало спальню, лишаючи простiр для дерев’яноi шафи i маленького туалетного столика. Штори дбайливо закривали вiкна, аби вранiшне сонце не розбудило Анну.

Вiтальня просто вразила ii. Посерединi гойдався справжнiсiнький гамак, там лежали французькi журнали i книжки. Навпроти – великий зручний диван, також завалений книжками. Але найголовнiшою окрасою цiеi кiмнати була велика вiдкрита тераса. Анна вiдчинила вiкна i впустила у кiмнату сонячне промiння. Воно заграло на лакованiй дерев’янiй пiдлозi. Єдине, чого не вистачало кiмнатi, – це квiтiв. Інтер’ер суто чоловiчий, зручний, функцiональний i без прикрас. Краевид iз тераси доволi звичайний, мiський, вiкна виходили у двiр, посеред якого росло велике дерево. Анна не могла отямитися: невже вона в оселi коханого? Обстеживши вiтальню, Анна попрямувала на кухню, де було лише найнеобхiднiше – газова плита, холодильник, великий стiл i декiлька стiльцiв. Через вiкно виднiвся золотий Шведагон. Анна помiтила дерев’янi сходи на другий поверх. Там розташувалася гостьова кiмната i санвузол iз душовою кабiнкою. Вся квартира виявилася дуже простою i скромною. У нiй знаходилося лише все функцiональне. Проте Анна вже полюбила ii, як свою власну.

Жiнка вдягла довгу вузьку сукню з накидкою, прикрила очi темними окулярами i вирушила на пошуки Жульена. Телефонний зв’язок не працював. Усе, що мала Анна – це маленький папiрець iз написаною на ньому рукою коханого адресою кафе.




Роздiл 5

BONJOUR


На вулицi Анна вирiшила розмiняти трохи грошей. Але працiвник банку покрутив складенi удвое грошi у руках i, похитавши головою, вiддав iх назад. Анна згадала, як ii попереджав Жульен. Складенi й нерiвнi купюри банки не приймають. Винахiдлива жiнка повернулася до квартири, праскою вигладила всi банкноти, вони стали новими i хрусткими, як круасани. Цього разу iй обмiняли грошi без зайвих запитань. Анна спiймала на вулицi таксi й передала водiевi папiрець iз адресою. Вiн мовчки узяв його. Анна з цiкавiстю поглядала на мовчазного водiя й ii очiкування справдилися. Водiй задоволено жував бетель, часто спльовуючи його дорогою. Згодом таксист зупинився бiля кафе i усмiхнувся на прощання червоними вiд бетеля зубами.

Анна не повiрила власним очам, коли за кiлька метрiв побачила велику красиву вивiску «Bonjour», яка ще вчора ховалася пiд захисною плiвкою. Всерединi вже чекали гаряча кава, справжнi французькi круасани – хрусткi, з шоколадом… І такий жаданий Жульен. «Мм-м, як же це по-французьки!» – усмiхнулася вдоволено Анна.

Жульена вона застала за роботою. Вiн саме обговорював робочi питання зi своiми помiчниками. Анна щиро усмiхалася до людей та новоi краiни, яка дарувала iй радiсть i насолоду. Таке просте й омрiяне щастя – ранок, кава i кохання…



Через годину привезли меблi та декор. Поки Жульен займався розташуванням меблiв, знайшлася робота i для Анни. Разом iз помiчником вона розвiшувала на стiнах плакати у французькому стилi. За декiлька годин усе примiщення виглядало зовсiм iнакше, нiж учора. Простiр наповнися затишком i домашньою атмосферою, вiтрини виблискували на сонцi, очiкуючи на смачнi десерти й хрусткi багети.

Трохи пiзнiше у кафе з’явилася бiрманська жiнка. Вона чемно привiталася з Анною, а потiм заговорила до Жульена. Стало зрозумiло, що це одна зi спiвробiтниць.

Нiколи ще Анна не бачила такого красивого чорного волосся. Бiрманка рухалася впевнено i грацiйно. Середнього зросту, але дуже вродлива. Трохи згодом прийшли ще двое дiвчат. Анна здогадалася, що вони влаштовувалися на роботу. Обговоривши деталi з Жульеном, жiнки з цiкавiстю почали розглядати незнайомку i пiдiйшли ближче. Особливо iм сподобалося вбрання та свiтлий колiр обличчя. Анна навiть вiдчула в iхнiх поглядах трохи заздрощiв.

Першу жiнку звали Аунг (що у перекладi з бiрманськоi значить «успiшна»). Вирiшивши всi питання з Жульеном, Аунг iз дiвчатами попрощались i вийшли. Але за кiлька хвилин Аунг повернулася, щоб подарувати iноземнiй гостi бiлу квiткову низку. Збентежена Анна подякувала i заплела квiти у волосся. Вони пахли свiжiстю…



День поступово добiгав кiнця. Жульен розрахувався з робiтниками i вiдпустив iх до наступного ранку. Анна дочекалася нагоди, щоб завести розмову. Їй здалося, що робiтники працювали повiльно, тож вона намагалася всiляко натякнути на це Жульеновi. Але той лише знизував плечима. Вiн нiколи не пiдвищував голос.

На перший погляд бiрманцi здаються милими i безпосереднiми. Вони вiдразу порушують особистий простiр спiвбесiдника, пiдходячи чи сiдаючи ближче (навiть можуть торкнутися рукою). Так само легко можуть не виконати роботу або зробити ii сяк-так. Іноземцi занадто довiрливi у Янгонi, за що часто платять удвiчi бiльше грошей, анiж варто.

Колишня столиця Бiрми вiдкривала дверi туристам, якi потребували европейського сервiсу. Жульена це дуже цiкавило, вiн був готовий ризикувати. Безумовно, починати бiзнес iноземцю в Бiрмi нелегко, адже доведеться зiштовхуватися з масою бюрократичних питань i пiдводними те

Страница 10

iями. Але труднощi не стримували смiливого француза.

Наприкiнцi дня на Анну та Жульена чекала вечеря з приятелем i його родиною. Дорогою Жульен пояснював, що Янгон – це добрий початок для багатьох проектiв, зокрема ресторанного i готельного бiзнесу. На питання Анни: «Чому все-таки Бiрма?» – Жульен вiдповiдав просто: «А чому б i нi? Дорогу здолае той, хто йде».

– Краiна, що розвиваеться – це чудовий плацдарм для туристичних стартапiв i не тiльки. Великий потенцiал у нерухомостi (як приватноi, так i комерцiйноi). А ще Бiрма – найбiльше у свiтi джерело дорогоцiнного камiння, золота i нефриту. Продаж дорогоцiнного камiння складае бiльшу частину економiки Бiрми. Тож любителям прикрас е на що подивитися.

І, звичайно, це освiта. Останнiм часом усе бiльше i бiльше з’являеться тут приватних шкiл. Коротше кажучи, е у що розумно iнвестувати. А кiлькiсть туристiв iз кожним роком зростае.

З аргументами Жульена Анна не могла не погодитися, але все одно наголошувала на тому, що нова краiна могла ховати i новi складнощi та проблеми, тож просто необхiдно бути особливо розважливим. Жульен закрив рота Анни гарячим поцiлунком.

Вечiр продовжувався у барi – одному з найпопулярнiших у мiстi, розташованому на даху висотного житлового будинку в самому центрi Янгона. Там уже зiбралися друзi Жульена. Анна сидiла, немов мiж двома мiсяцями. Один – великий, повний i сяючий. Якраз у всiх над головою, у небi. Другий – дуже симпатичний, сидiв поруч, – то була Сандi. (Сандi у перекладi з бiрманськоi мови означае Мiсяць.) Жiнка виявилася дружиною товариша Жульена, вчителя французькоi мови. Маленька приемна молода бiрманка. Як i всi азiатськi жiнки, вона виглядала значно молодшою за свiй вiк. Їi романтична iсторiя з Жаном, майбутнiм чоловiком, розпочалася з приватних урокiв французькоi, якi згодом увiнчалися народженням прекрасноi маленькоi дiвчинки – iхньоi доньки (копii Сандi). Сама Сандi розумiла, чого хоче вiд життя, i молодий французький учитель став ii шансом. Попри короткочасне знайомство, Анна зрозумiла: ця тендiтна нiжна жiнка мала твердий стрижень i чiтко знала, чого мае досягти. Анна посмiхалася й з цiкавiстю роздивлялася нових знайомих. Жан французькою щось обговорював iз Жульеном. Сандi вiдкрито розглядала Анну. Вона не приховувала свого iнтересу до чужоземки, тож Аннi стало трохи нiяково. Маленька донька Жана та Сандi галасливо стрибала мiж столиками. Їi намагалися вгамувати батьки Сандi, лiтнi бiрманцi, якi переважно мовчали, лише усмiхалися, бо не володiли анi французькою, нi англiйською.

Усi дорослi пили мiсцеве пиво, лише Анна цiдила через трубочку мiсцевий мохiто, який виявився несмачним. У барi, крiм напоiв, горiшкiв i сушi, нiчого не подавали. Тож на вечерю компанiя вирушила у нове мiсце. Усього шестеро дорослих i дитина (а от машина лише одна). Але, схоже, це нiкого не бентежило. За кермо сiв Жан. Анну, як почесну гостю, вiдразу ж усадовили на передне пасажирське сидiння. Жульен, батьки Сандi та iх онука зайняли мiсця на задньому сидiннi, а сама Сандi прудко застрибнула у багажник гетчбека. Для Бiрми це звична справа так iздити в автомобiлi. Лише Анна спантеличено поглядала на Жульена у дзеркало. На щастя, дорога до ресторану тривала недовго, i хвилювання Анни швидко закiнчилися.



У мiсцевому ресторанi подавали як мiсцевi, так i европейськi блюда. Бiрманська кухня не вiдрiзняеться особливою вишуканiстю. У нiй е елементи китайськоi, iндiйськоi, а також тайськоi кухнi. Багато рису, трохи м’яса, страви переважно гострi та прянi. Традицiйно вiдразу подають зелений чай. Якщо замовляеться пиво, то до нього обов’язково приносять i солонi горiшки.

Вечiр виявився веселий i насичений новими враженнями. Анна розглядала Сандi, розпитувала ii про мiсцеве життя, про бiрманськi iмена та iх значення. Так, Анна дiзналася, що у бiрманцiв не прийнято надавати значення прiзвищу чи по-батьковi. А ось особлива увага придiляеться дню тижня, коли людина народжуеться. Усього у Бiрмi – вiсiм днiв тижня (бо середа дiлиться на двi частини, а число вiсiм вважаеться магiчним). Крiм того, кожен день тижня нагороджуе хлопчика чи дiвчинку особливими якостями.

Бiрманцi дуже вiрять у гороскопи, надають великого значення астрологii. Так, дiти, якi народжуються у понедiлок, будуть непостiйними i ревнивими. Тi, що приходять у цей свiт у вiвторок, отримують у подарунок такi якостi, як надiйнiсть i чеснiсть. Тi, що народжуються у середу вранцi, будуть милими i спокiйними. Натомiсть тi, що в середу пiсля обiду – непривiтнi та запальнi. Той, хто з’являеться на свiт у четвер, мае бути врiвноважений i лагiдний. П’ятниця – це день для базiк, субота – день буркотунiв. А от у недiлю у свiт приходять хазяйновитi та завбачливi.

Поверталися Анна з Жульеном додому традицiйно – через мiсцевий ринок. На десерт купили кавун i диню, що продавалися акуратно нарiзаними шматочками, нанизаними на тонкi палички для зручностi. Дорогою закоханi заглянули в мiсцевий бар, переповнений iноземцями, зокрема французами. Серед них знайшовся й один нiмець.

Страница 11

ннi здавалося, що у Бiрмi дуже багато французiв. Усi вони були ще молодi, приiхали в Янгон на постiйну або тимчасову роботу. Провадили тут повноцiнне життя, знаходили собi дружин, найчастiше зi свого ж кола або рiдше – з мiсцевих. Частина працювала волонтерами, перебуваючи тут по кiлька мiсяцiв, пiсля чого переiжджали в iншу краiну. Вони всi виглядали дуже природно й органiчно на тлi мiсцевого бруду i злиднiв. Бiрманцi, схоже, добре знали французiв i ставилися до них, як до постiйних клiентiв – шанобливо. Всi пили пиво й обговорювали останнiй футбольний матч. Пiсля черговоi склянки Анна вже не вiдчувала себе гостею i мило спiлкувалася з усiма на рiзнi теми.



Щоранку Жульен пробуджував Анну нiжними поцiлунками. І кожного разу вона забувала про час, пiзнаючи Азiю через вуста i руки коханого.

Удень вiн працював, а ввечерi вони прогулювалися вуличками вечiрнього Янгона. Часто Жульен брав Анну на руки, щоб перенести через занадто брудну дiлянку дороги або перебратися на iнший бiк вулицi. Жульен тримав Анну нiжно i дбайливо, як найдорожчий скарб.

Центральна пагода Шведагон освiтлювала вечiрнi маршрути, вливаючи особливе тепло у кожну прогулянку. Пара могла гуляти допiзна, не вiдчуваючи втоми. Навпаки, дивна енергiя наповнювала увесь простiр. А вночi Жульен дбайливо закривав вiкна у кiмнатi, промовляючи: «Щоб не залетiли «денге». Так називають специфiчний вид комарiв, пiсля укусу яких на людину нападае гарячка. Пережити ii дуже важко, iнколи i небезпечно для життя. Так, товариш Жульена одного разу пiймав такi «денге», пiсля чого кiлька тижнiв пролежав у мiсцевiй реанiмацii. На щастя, все обiйшлося.

Жульен дбав про Анну напрочуд уважно. А iй подобалося гойдатися в гамаку вранцi й сушити волосся вiтром. Коханий готував каву i приносив тiстечка з лимонним кремом на снiданок. Але найкращим десертом були його поцiлунки – такi нiжнi й пристраснi, що проникали в душу i серце Анни. Вiд них паморочилося в головi.

Згiдно з ученням буддизму, кохання – найвищий ступiнь спiлкування мiж чоловiком i жiнкою. І Анна з цим повнiстю погоджувалася. Вiдчуття були неземними. В обiймах Жульена Анна вiдлiтала в iнший вимiр. Спочатку по ii тiлу проходили ледь помiтнi хвилi блаженства. Далi потiк енергii наростав. І по всьому тiлу, вiд голови до п’ят, розливалася гаряча лава насолоди, яка заповнювала кожну клiтинку. Анна на якийсь час переставала вiдчувати реальнiсть, сама того не усвiдомлюючи. Яскраве сонце спалахувало у блакитному небi, а потiм повiльно котилося донизу. Вiдчуття Анни, ледь торкнувшись землi, знову злiтали догори. І так тривало доти, поки вона не затихала в обiймах Жульена.



Одного разу iх запросив у гостi один iз працiвникiв Жульена, будинок якого знаходився у передмiстi. Дiстатися туди вартувало зусиль i часу. Спочатку треба було iхати на таксi, потiм – плисти поромом. А опiсля – брати напрокат мотоцикл. Але, як кажуть, щасливi годин не помiчають. І пара вирушила у дорогу. Час на поромi збiгав дуже швидко. Анна пригорталася до Жульена, ховаючись у його обiймах вiд вiтру. Пiсля прибуття Жульен узяв напрокат мотоцикл. Анна не встигла оговтатися, як вони вже мчали незнайомим шляхом, залишаючи позаду клуби пилу. Однiею рукою Анна притримувала свiй бiлий капелюшок, а iншою обiймала сильний торс коханого чоловiка. Зручноi дороги не iснувало, а мотоцикл виявився старим i ненадiйним. Проте Анна почувалася безпечно поруч iз Жульеном. На шляху зустрiчалися хиткi халупи, вологi рисовi поля й маленькi кафе. Кава в них продавалася дешева i розчинна, зi згущеним молоком замiсть звичайного, бо господарi не мали холодильника. Однак для Анни це була найсмачнiша кава, випита iз Жульеном у найбiднiшому куточку загадковоi Азii.

Пара зупинилася бiля маленького кафе. Закоханi оглядалися навколо. Родина, яка тримала кафе, в ньому ж i проживала. Поруч зi столиками, пiд старим, чорним вiд дощу навiсом стояв телевiзор, а навколо нього розставили дерев’янi стiльцi. Так завше проходили сiмейнi вечори. (Анна наважилася вiдвiдати туалет – то була лише дiрка в пiдлозi.) Сам будинок був схожий на халупу, що може розвалитися при першому ж поривi сильного вiтру. Але господиня виявилася напрочуд дружелюбною. Вона щиро запропонувала Жульену та Аннi кави досхочу. Потiм почала готувати щось для своеi родини. Анна з цiкавiстю поглядала за процесом. Це нагадувало приготування коржiв iз начинкою, якi потiм обсмажувалися на олii маленькими кручениками.

Трохи вiдпочивши, знову вирушили у дорогу. Анна хвацько застрибнула на мотоцикл, який Жульеновi вдалося завести лише з третього разу. Жiнка обережно пiдтримувала подiл довгоi спiдницi, щоб та не потрапила пiд колеса. Довгi каштановi пасма майорiли на вiтрi. Анна радiсно заплющувала очi, пiдставляючи обличчя пiд теплий потiк вiтру. А потiм загубила свiй капелюшок, який весело покотився порожнiм шляхом у зворотному напрямку.

По дорозi Анна вимагала зупинятися й вiдвiдувати усi мiсцевi храми, заставленi фiгурками Будди та iнших дивних божеств. Усерединi милувалася й дивувалася мiсцев

Страница 12

м звичаям i традицiям. Бiрма вiдкривалася поступово i цнотливо, щоразу вражаючи новими таемницями.

Нарештi досягли пункту призначення. Гостей радо зустрiчав знайомий Жульена. То був звичайний робiтник, проста людина, але було б нечемно вiдмовитися вiд запрошення у гостi. Родина, як i всi iншi тут, жила дуже бiдно. Їхнiй будинок нагадував щось середне мiж бунгало i сараем. Вiн стояв на спецiальних дерев’яних палях, бо навеснi все навколо затоплювала вода. Привiтнi господарi запросили Жульена й Анну всередину. Дуже простий, власне, будинок, але напрочуд чистий. Як найцiннiше – старий телевiзор. Із меблiв – дешевi пластиковi стiльцi й стiл.

На столi стояло фото сiмейноi пари. Жульен спитав дозволу розглянути його ближче. На ньому був зображений господар, а поруч iз ним – вирiзане з iншоi фотографii зображення його дружини. Чоловiку та дружинi дуже хотiлося отримати спiльне сiмейне фото, тому вони склеiли два рiзних знiмки. Це виглядало так зворушливо. Господар запитав Анну, як довго вони з Жульеном разом. Анна зашарiлася, проте Жульен перехопив iнiцiативу. Вiн пояснив, що разом вони вже досить давно, але ще не побралися. Анна вдячно подивилася на коханого i не змогла з ним не погодитися.

Вiзит видався набагато коротшим, анiж шлях, який довелося долати кiлька годин. На прощання Анна отримала подарунок вiд господаря – сандалову шкатулку у виглядi пагоди, яку вiн виготовив власноруч. Життя бiдних i скромних людей, iхнi простi цiнностi вразили Анну i Жульена до глибини душi. Тут, далеко вiд мiста i всiх зручностей цивiлiзацii, люди знаходили щастя у таких звичних i простих речах.

Дорогою додому Жульен i Анна вже звично завiтали на мiсцевий ринок, де вона, як справжня господиня, вирiшила купити свiжi овочi та фрукти. І хоч Анна не зовсiм добре розумiлася на мiсцевих сiльськогосподарських культурах, вона впевнено наповнювала кошик. Жульен лише усмiхався у вiдповiдь, виймаючи зайве i повертаючи на прилавок.

Повернулися закоханi пiд кiнець дня, стомленi, але щасливi. Вечеряти вирiшили вдома. Анна готувала салат iз мiсцевих овочiв, а на основне блюдо Жульен замовив картоплю з салом (його жiнка дбайливо привезла у подарунок з Украiни). Смажилася картопля, Жульен зголоднiло хапав iз пательнi ще сирi шматочки. Анна вдавано сердилася (а про себе молила Бога, щоб цей вечiр нiколи не закiнчувався). І не було нiчого смачнiшого, нiж та напiвсира бараболя, i прекраснiшого, нiж той романтичний вечiр пiд чарiвним сяйвом величноi пагоди Шведагон.

В один iз вечорiв Анну i Жульена запросили на справжнiй бiрманський день народження. Так i не домiгшись вiд Жульена, яким мав бути дрес-код, Анна вiддала перевагу довгiй червонiй сукнi та зручним сандалям. Жульен не надавав великого значення одягу. Але на прохання Анни вдягнув свiжу сорочку i брюки. Анна виглядала приголомшливо, узяла iхнi з Жульеном подарунки – два торти «тирамiсу» i «наполеон», що мали стати чудовим довершенням до святкування. Жульен старанно пiдготував десерт. Замiсть тацi використав двi звичайнi кахлянi плитки. Французькi десерти на грубому каменi здавалися ще витонченiшими. Така церемонiя виглядала цiкаво i нетрадицiйно. Анна прохала таксиста iхати обережно, переймалася, аби торти не впали на шовкову сукню. Жульен лише усмiхався з отих хвилювань.

Святкування проходило у приватному будинку на задньому дворi. Лунала приемна музика, зiбралися красиво вдягненi гостi. Анна вiдзначила про себе, що серед гостей нiхто не був одягнений у традицiйнi лонджi. Такий одяг носять переважно бiднi мешканцi Бiрми. Гостi на день народження були вдягнутi пишно та сучасно.

Іменинницею виявилася мiсцева дiлова ледi. У красивiй чорнiй сукнi з вiдкритими плечима вона зустрiчала гостей i запрошувала до столу з частуванням. Закуски подавали за зразком шведського столу (що передбачало самообслуговування). Програма вечора проходила у довiльному стилi. На травi – розставленi столики та стiльцi. Навколо палали лiхтарики. Гостi спiлкувалися одне з одним. Лунала музика, а згодом почався спiв – караоке. Першою спiвала донька iменинницi. Пiснi линули англiйською та бiрманською мовами.

Нарештi подали великий шоколадний торт зi свiчками. Лунали оплески i сипалися привiтання вiд гостей. Іменинниця дмухнула на свiчки i загадала бажання. Аж ось Жульен галантно виставив на стiл десерти вiд кафе Bonjour, якi справили неперевершене враження. Усi поспiшили скуштувати французькi «тирамiсу» i «наполеон». Вони ж виявилися просто неперевершенi, що дуже лестило Жульеновi. Серед гостей, звичайно, було багато французiв, до чого Анна вже звикла. Вона поглинала все, що вiдбувалося навколо, наче губка. Атмосфера новоi краiни закручувала Анну у своiй азiатськiй водовертi, наповнюючи новими враженнями, вiд яких паморочилася голова. Згодом гостi роздiлилися на маленькi групи, потягнулися неспiшнi бесiди за склянками вина та вiски з сигарами. Час збiгав непомiтно, проте Анна була в захопленнi вiд усього, що вiдбувалося навколо. Наразi вона впiймала погляд Жульена, який показував, що йому вже стал

Страница 13

нудно. Тож вiн пропонував тихенько втекти зi свята. Анна з розумiнням ствердно кивнула головою. І закохана пара суто по-англiйськи зникла не прощаючись.




Роздiл 6

БАГАН


А потiм усе вiдбувалося, наче у казцi. Жульен загадково помахав у Анни перед носом авiаквитками i повiдомив, що на них чекае незабутня пригода. Раннiй пiдйом, одна на двох валiза. І ось вони вже у мiсцевому аеропорту. Красива пара вiдразу впадала в очi. І не тiльки тому, що трималися вони весь час за руки. Навколо них iснувала особлива аура, яка не могла не дiяти на оточення, усi з цiкавiстю витрiщалися на них. Вона – така тендiтна i зворушлива – у довгiй бiлiй спiдницi, тонкiй бiлiй сорочцi, що не приховувала високi груди i тонку талiю. Пiд сонцезахисними окулярами ховалися стомленi, але щасливi очi. Вiн – високий, симпатичний, iз обвiтреною шкiрою i легкими зморшками бiля очей, впевнений у собi чоловiк.

Лiтак був маленький i ветхий. Пiд час польоту добре чутно було мотор i вiдчувався присмак авiацiйного пального. Жульен жартував, що такi лiтаки часто падають через технiчнi неполадки i недосвiдченiсть пiлотiв. Однак Анну це не бентежило. Вперше в життi iй було абсолютно не страшно. Вперше в життi вона вiдчувала себе так упевнено i спокiйно. Рука Жульена дарувала тепло i нiжнiсть. Поняття «авiакатастрофа i смерть» узагалi не вписувалися в цю вранiшню iдилiю.

Лiтак зробив маленьку зупинку для дозаправки пальним. А за годину дiстався пункту призначення. Ще перед посадкою Анна прилипла до вiкна лiтака, зачаровано вдивляючись у неймовiрну казку внизу. Там побачила сотнi старовинних пагод i ступ. Не вiрила своiм очам, споглядаючи цю неймовiрну красу: повiтрянi корзини на рiзнокольорових повiтряних кулях, якi пiднiмалися вгору. Стародавнiй Баган, у далекому минулому – столиця декiлькох Бiрманських королiвств. Вiн розташований недалеко вiд Мандалая. Кожен бiрманець вважае, що хоча б раз у життi вiн мае побувати в священному Баганi.

Жульен забронював номер у невеликому чудовому готелi з басейном i смачним снiданком, на який вони з Анною ще встигали. Подавали апельсиновий сiк, хлiб iз сиром i джемом, омлет з овочами. Швидко залишивши речi у номерi готелю, Жульен i Анна вирушили у незабутню подорож древнiм Баганом. Кожна хвилина була на вагу золота, казка починалася. У кожнiй казцi мають бути випробування. І схоже, в цiй iсторii не обiйшлося без них.

У прокатному пунктi Жульен замовив в оренду два електроскутери. Анна не встигла щось заперечити, як скутер коханого мчав далеко попереду. Тож iй лишалося наздоганяти. Спочатку вона iхала повiльно, обережно, а потiм – усе швидше i впевненiше. Жульен оглядався назад, але не зупинявся. Долаючи страх, Анна набирала швидкiсть. Маленький залiзний коник неодноразово показував свiй крутий норов так, що Анна ледве не падала разом зi скутером. Але вона мужньо справлялася з випробуваннями, незважаючи на всi вибоiни та повороти. Закоханi швидко оминули сучасний Баган, який, власне, складався лише з готелiв, кафе й ресторанiв. Мiсцевого населення майже не бачили. Згодом перед очима Анни вiдкрилася нереальна реальнiсть – старий Баган у всiй його красi.

Спочатку жiнка вимагала зупинятися бiля кожноi пагоди й ступи. Проте Жульен поспiшав i попереджав, що все найкраще чекае на них попереду. Тому намагалися iхати швидше, не витрачаючи зайвого часу, аби встигнути повернутися назад того ж самого дня. Для Жульена це були вже не першi вiдвiдини Багана. Проте захват Анни зростав iз кожною новою пагодою. Чим далi забиралися у глибину стародавньоi краiни, тим бiльшими i красивiшими ставали споруди навколо.

Електроскутер мав перевагу перед велосипедистами, яких Жульен i Анна з легкiстю випереджали. Анна вже настiльки впевнено почувалася в сiдлi залiзного коня, що смiливо роздивлялася все довкола i навiть намагалася зробити кiлька знiмкiв не зупиняючись. Але у найнесподiванiший момент на невеликому пагорбi скутер пiдстрибнув угору, i як жiнка не намагалася втримати рiвновагу, нiчого не вдалося. Залiзний кiнь i не думав зупинятися, а лише набирав швидкiсть. Анна вилетiла iз сiдла i впала. На щастя, падiння виявилося вдалим. Жiнка обмежилася кiлькома синцями. За iнерцiею намагаючись утримати скутер, Анна натиснула на педаль газу (замiсть того, щоб вiдпустити ручку й загальмувати). Бiль вiд падiння наростав, жiнка не витримала i розплакалася. Зляканий Жульен довго розтирав та цiлував колiно, аж поки Анна вже плакала не вiд болю, а вiд блаженства.

У стародавньому Баганi всi пагоди вiдкритi для туристичного доступу. У бiльшостi з них можна пiднятися на самiсiнький верх, щоб помилуватися краевидом навколо. Там, на висотi, Жульен i Анна вибрали собi новий об’ект i рухалися до нього. Їм удавалося знаходити такi храми, в яких абсолютно нiкого не було – жодного туриста, жодноi живоi душi. Анна довго блукала по територii, придумувала iсторiю, хто збудував цей храм, коли i навiщо. Хто там жив, кого кохав. Вона забувала про час, iжу i воду. І якби не Жульен – годинами роздивлялася б старi споруди.

Аж ось

Страница 14

пара знайшла не просто самотню пагоду, а цiлий парк – величезний, зi стежками, маленькими i великими ступами, лавками для сидiння. Усюди чисто i прибрано. Так, нiбито всi люди просто на хвилиночку кудись вiдлучилися i скоро мали повернутися. Баган ще називають мiстом мертвих, бо вночi вiн абсолютно безлюдний, i лише духи блукають покинутими кам’яними стежками. Бiльшiсть пагод, особливо великi, прибранi, а всерединi – завжди живi квiти бiля нiг усемогутнього Будди.

Згiдно з мiсцевою традицiею, на входi в кожну пагоду прийнято знiмати взуття i заходити всередину босонiж. Спочатку це здавалося Аннi дивним, а ногам ставало трохи мулько. Але потiм Анна звикла. Вона знiмала взуття вже автоматично, незважаючи на чорнi вiд бруду пiдошви. У пагодах зустрiчалися рiзнi образи Будди. Хтось iз них посмiхався, хтось дивився суворо i вiдсторонено, але всюди вiдчувалися спокiй i блаженство.

Зачарованi архiтектурою старовинних споруд, Анна i Жульен зайшли в середину новоi пагоди. Мiсцевий художник, який продавав картини, радiсно замахав рукою до гостей. Побачивши твори мистецтва, Анна зрозумiла, що то справжнi шедеври, i iх треба обов’язково купити. Але за кiлька хвилин уже опанувала себе. Малюнки дiйсно були дуже красивi, проте нiякi не шедеври, а звичайнi розмальовки на спецiальному паперi або тканинi, яка не мнеться. У казку, що це унiкальний розпис вiд вiдомого мiсцевого автора, можна повiрити лише один раз. Далi на шляху зустрiчалися десятки таких же «шедеврiв». А кожен митець намагався переконати, що його картини – рiдкiснi твори мистецтва. Розгублена Анна так i не наважилася щось придбати.

Бiля пагоди Мiнгала (Mingala Zedi Pagoda) Жульена й Анну зустрiли мiсцевi дiтлахи, якi намагалися щось продати. Найсмiливiша дiвчинка обережно взяла Анну за руку й показала на табличку перед входом до пагоди, на якiй була зображена перекреслена жiноча фiгура в шортах, а натомiсть намальована фiгура у довгiй спiдницi. Юна бiрманка вiдпустила руку Анни i серйозно промовила:

– Лонджi!

Вона повторила це кiлька разiв i потiм розгорнула одну зi спiдниць i пов’язала ii на талii Анни.

– Beautiful, – сказала дiвчинка, цього разу вже смикаючи Жульена за руку.

Дiвчинка виглядала рокiв на вiсiм. Смагляве, обвiтрене личко, бруднi нiжки i ручки, i сама вона дуже худенька. Анна ще хвилини двi сумнiвалася, але потiм вiдповiла:

– О’кей!

І хоч озвучена цiна за лонджi виявилася вдвiчi вища стандартноi, Анна вiддала дiвчинцi п’ятнадцять доларiв iз легким серцем. Їй просто хотiлося чимось допомогти цiй маленькiй бiрманцi й купити у неi лонджi – це все, що Анна могла для неi зробити. Опiсля до Анни пiдбiгли ще двое дiвчаток трохи старшого вiку. Вони вже посмiлiшали i почали показувати пальцями на обличчя Анни. Одна з них попросила дозволу торкнутися щоки. Дiвчатка iз захватом дивилися на iноземну гостю, вони були здивованi кольором i гладкiстю ii шкiри. У Анни з собою був крем для засмаги, тож вона по крапельцi нанесла його на маленькi ручки i замурзанi темнi личка.

Чим вище Жульен i Анна пiднiмалися вгору на пагоду, тим прекраснiшими ставали краевиди навколо. Внизу розлiгся весь Баган – такий старий i урочистий, мiсто мертвих уночi й живiше всiх живих удень. У ньому поедналися iсторiя та сучаснiсть. Удалинi виднiлася сучасна дорога, а зовсiм поруч селянин повiльно переганяв вiз, запряжений волами. Для нього час зупинився, чоловiк нiкуди не поспiшав, виконуючи свою щоденну роботу.

Наступною метою Жульена й Анни стала пагода Ананда (Ananda Temple) – одне з найпопулярнiших мiсць серед туристiв. Ця пагода бiлого кольору, на противагу iншим, а ii куполи покритi позолотою. Вона досить висока. Жульен iз Анною помiтили ii ще здалеку, спрямовуючи у ii бiк своi скутери. Храм спочатку хотiлося обiйти навколо, щоб оглянути кожен камiнчик, i лише потiм зайти всередину.

Давня легенда розповiдае, що архiтекторами цiеi пагоди стали вiсiм ченцiв, якi на прохання бiрманського короля створили цей прекрасний i величний храм на зразок храму в Гiмалаях, який вони побачили у своiх медитацiях. Храм був збудований за iх ескiзом. І вiн вийшов дiйсно прекрасним. Настiльки неперевершеним, що бiрманський володар вирiшив сховати таемницю його спорудження. Доля цих ченцiв склалася трагiчно. Щоб вони бiльше не змогли передати своi вмiння i побудувати подiбний витвiр, король наказав iх усiх стратити.

Анна iз захопленням вдивлялася у великi позолоченi статуi Будди, якi були розташованi у всiх кутках споруди i зверненi на чотири сторони свiту. У кожного з них свое iм’я.

Пiвденний Будда – це Кассапа, вiн веселий i простодушний. Анна дивилася на Кассапу, а вiн – на неi. Будда склав обидвi долонi разом, нiби виконуючи бажання. Жульен покликав Анну i попросив спочатку пiдiйти ближче до статуi, а потiм вiдступити на кiлька крокiв назад. Анна слухняно пiдiйшла ближче, а потiм вiдiйшла далi. І побачила, як кам’яний Кассапа почав до неi усмiхатися. Як тiльки Анна знову пiдiйшла ближче, то усмiшка на обличчi Кассапи зникла. І варто було Аннi вiдiйти, як

Страница 15

смiшка знову з’являлася.

Закоханi довго блукали всерединi, роздивляючись усе навколо. Пiвнiчний Будда Какусандха також посмiхався, але якось загадково i менш тепло. Схiдний Будда Конагамана виглядав так, нiби вже завершив виконання бажань i вiдпочивав. Його руки були опущенi вниз, а на обличчi застигли повне блаженство i покiрнiсть. Пальцi його правоi руки складенi у мудрi, що символiзуе шлях позбавлення вiд страждань i горя. Захiдний Будда Готама вiтав гостей стримано. Вiн найсерйознiший з усiх. Його очi вiдкритi. Права рука пiднята вгору, що символiзуе позбавлення вiд страху, пiднесення над стражданням.

Усерединi баганських храмiв завжди прохолодно. Бажання сховатися вiд спеки хоч i сильне, але не головне. У пагодах панують особлива атмосфера й енергетика, повний спокiй i гармонiя. Тут хочеться залишитися. Невипадково всерединi стоять дерев’янi дивани, присiвши на якi лише на кiлька хвилин, Жульен i Анна заснули аж на пiвгодини. І ця несподiвана зупинка наповнила iх силою й наснагою, думки посвiтлiшали, а тiла стали легкими, повнiстю зникла втома. (Анна мрiяла, аби той день ще довго не завершувався.)

І хоча внутрiшнi оздоблення храмiв майже не збереглися, бо на iх долю випало кiлька землетрусiв, та, мабуть, бiрманськi королi вiддавали перевагу багатствам душi, а не матерiальному свiту. Є у цих стiнах щось живе i незбагненне. Ледь помiтнi на них розписи дiють, наче тонкi провiдники на ментальному рiвнi мiж минулим i сьогоденням, зберiгаючи й обережно передаючи древнi знання i подii. Досить просто тихенько доторкнутися до них, як невидимий потiк проливаеться у вiдкрите серце.

Анна i Жульен у задумi залишали храм, кiлька разiв повертаючись у бiк усмiхненого Будди. І чим далi вони вiддалялися, тим щирiше Будда до них усмiхався. Уже на виходi Жульен серйозно прошепотiв до Анни:

– Вiн усмiхаеться не всiм. Можливо, лише до тебе…

Щаслива Анна нiжно обiймала Жульена за шию i вдячно цiлувала. Пара продовжила свiй шлях крутими стежками Багана. Попереду на них iще чекало багато пригод.

Шлях подорожi лежав через прекраснi сади троянд, якi чиясь дбайлива невидима рука уважно доглядала. І хоч навколо знову нi душi, уся територiя храмiв i садiв виглядала старанно доглянутою. На мить замилувавшись квiтучою красою, Анна загубила Жульена. А вiн швидко зник за пагорбом. Жiнка не поспiшала його наздоганяти, вдихаючи прекраснi запахи рiзнокольорових бутонiв. Наразi Анна почула чиiсь кроки з боку порожнього маленького храму. До неi швидко щось наближалося – чи то звiр, чи людина. Страх рiзко скував ноги Анни. Вона не могла рухатися далi. Жiнка хотiла покликати Жульена, але вiд спеки голосу не стало. Скутер чогось став таким важким, що i його Анна не могла зрушити з мiсця. Раптом iз темряви храму разом iз незрозумiлими звуками з’явився веселий Жульен. Жiнка вiд несподiванки аж скрикнула. Чоловiк гучно розсмiявся. Разом iз вiдлунням котилося додолу сонце.

Треба було поспiшати, аби встигнути зустрiти захiд сонця на однiй iз найвищих пагод прекрасного Багана. Ледве пара виiхала на рiвну дорогу, як скутер Анни почав рухатись повiльнiше, а потiм узагалi зупинився. Жiнка покликала Жульена на допомогу. Їi залiзний кiнь вiдмовлявся iхати далi. Електричний мотор повнiстю використав свiй заряд. Навколо – нi душi. Надiя зустрiти захiд сонця на однiй iз прекрасних пагод Багана i вчасно повернутися до готелю починала гаснути. Жульен кiлька разiв намагався зателефонувати в агенцiю з оренди скутерiв. Але, на жаль, не мiг пояснити iм, де знаходиться. Побачивши зустрiчний автомобiль, Анна кинулася йому назустрiч, вимахуючи руками i жестикулюючи. Дякувати Богу, водiй зупинився. Тож Жульен передав йому слухавку, i iхне мiсцезнаходження було встановлено. За тридцять хвилин привезли змiнну батарею, i пара продовжила шлях. Жульен i Анна поспiшали, бо сонце на них не чекало, збираючись на прощальне коло.

Нарештi на горизонтi з’явилася пагода Муак Гун (Myauk Guni Temple). Закоханi швидко кинули внизу своi скутери i стали пiднiматися вгору. Усього мали здолати аж шiсть рiвнiв незручними сходами. Протискуючись через вузькi арки, Жульен i Анна пiднiмалися крутими сходами до самого верху. І… о диво! Нагорi нiкого не зустрiли. Це, мабуть, була винагорода за непередбачену зупинку. Все-таки Баган – це буддистська краiна. І тут не бувае покарання без прощення.

Закоханi вже нiкуди не поспiшали, лежали, вiдпочиваючи на теплому камiннi. І не було нiчого прекраснiшого, нiж цi митi за кiлька хвилин до заходу сонця. Згодом почали збиратися люди. Наближалося одне з найпрекраснiших видовищ – захiд сонця в Баганi, яке, наче дороге бургундське вино, п’янко заповнювало усе навколо.

Сонце повiльно спускалося все нижче i нижче, лiниво скочуючись до обрiю i щедро обливаючи червоним золотом пагорби i пагоди, якi лежали навколо. Вони наразi ставали рiзнокольоровими i переливалися всiма вiдтiнками червоного, жовтого, помаранчевого i бордового. Анна намагалася порахувати кiлькiсть кольорiв, але це виявилося неможливим. Адже iх безлiч – вiд яскра

Страница 16

о-червоного до темно-рубiнового. Жоден митець не змiшае стiльки фарб, скiльки за лiченi секунди можна побачити, споглядаючи захiд сонця у Баганi.

Анна обожнювала захiд сонця ще з дитинства, коли в гостях у бабусi маленькою тiкала ген за рiдну домiвку, недалеко вiд лiсу, i пiдставляла своi руки до сонця, прощаючись iз ним до наступного дня. Маленькiй Аннi тодi здавалося, що сонце вiдповiдало iй взаемнiстю i на мить зупинялося, вливаючи в дитячi долоньки потужний потiк енергii, яку вона жадiбно вбирала у себе.

Теплi спогади дитинства прийшли до Анни з прощальними променями i теплими обiймами Жульена, який, на вiдмiну вiд сонця, залишався поряд. А приголомшливi барви небесного свiтила розливалися, поступово розкриваючись у смаку i кольорi. Жодна камера чи фото не здатнi передати цю фантастичну феерiю i колосальну енергетику. Анна вбирала в себе всю енергiю кожною клiтинкою тiла й душi.

Як тiльки сховалося сонце, на вулицi стало прохолодно. Жульен iз Анною поспiшали назад у новий Баган. Дорогою зачах мотор другого скутера, тож останнi пару кiлометрiв Жульену довелося котити залiзного коня власноруч. Незважаючи на втому i несправнiсть скутерiв, пара почувалася задоволеною i щасливою. Анна ще раз замислилася, чи не в цьому був секрет чарiвноi землi Бiрми, на якiй навiть негаразди не роблять людей менш щасливими. Простi речi, просте щастя. Жульен i Анна пообiцяли одне одному, що наступного разу повернуться зустрiчати у древнiй Баган уже схiд сонця. У готелi Анна спакувала валiзу, бо наступного дня закоханi вiдлiтали в iншу казку – морську.




Роздiл 7

РАЙ У КУРЕНІ


Наступна мета – Нгапалi, маленький загублений рай на узбережжi Бенгальськоi затоки недалеко вiд Тандве. У планах – купатися у морi, милуватися заходом сонця i бити байдики.

Нгапалi нагадуе красиву казку. Сюди навiдуеться мало туристiв, а отже, природа залишаеться недоторканою. Слiпучi бiлi пляжi, прозора вода, приголомшливi краевиди – усе це було в розпорядженнi Жульена й Анни три днi. Лiтак плавно приземлився у маленькому аеропорту, де все пахло морем i сiллю. На Аннi – бiла сукня i бiлий капелюшок, з-пiд якого вибивалося непокiрне волосся. На обличчi легка засмага з Багана й окуляри. Жульен не випускав руку Анни зi своеi, нiжно перебирав ii пальцi. І знову час зупинився для закоханих. Три днi такого нескiнченного, а водночас – немилосердно короткого, солоного вiд моря щастя.

Вiкна маленького i простого готелю виходили аж на берег. Ледве зайшовши до номера, Анна вiдкрила вiкно, яке займало майже всю стiну, вдихнула на повнi груди солоний бриз. Жульен розташувався iз ноутбуком на балконi. Прозорi штори виривалися з кiмнати, намагаючись дотягнутися до неба – чистого, синього, з бiлими пухнастими хмаринками, якi пливли вгорi. Анна примiряла купальники перед дзеркалом, радячись iз Жульеном, який саме вдягнути на пляж.

Наче дiти, закоханi бiгали берегом наввипередки. З них смiялися мiсцевi дiтлахи, що грали у волейбол. Прогулюючись, пара зустрiла чоловiка, який сушив морську сiль прямо на березi. Спочатку чоловiк пiдготував кiлька ямок, наповнив iх солоною водою. А потiм поступово, день за днем, сонце випалювало зайву вологу, води ставало все менше, а сiль густiшала. І так уже через тиждень чоловiк отримував кiлограм солi. Вiн нiкуди не поспiшав. Виготовленоi солi вистачало на те, щоби придбати все необхiдне з iжi та одягу для його маленькоi родини, що складалася з дружини i доньки. Вони приходили на берег щовечора.

Десь у морi плив рибальський човен, а вдома на нього чекала сiм’я. Господар кафе готував коктейлi для англiйських туристiв – лише двох на всьому узбережжi. І немае отiй гармонii нi кiнця, нi краю. Щастя у Нгапалi таке просте… Уздовж берега можна йти далеко-далеко i не боятися, що пляж закiнчиться. Вода прозора-прозора. А ще можна просто лежати на пiску, викинувши всi думки з голови. Або ж намаститися кокосовою олiею i перевертатися, наче риба на грилi, пiдставляючи сонцю по черзi лiвий i правий бiк. Вечiрнiй пiсок розмальований вiзерунками – то маленькi краби влаштовують перегони.

Кафе на узбережжi мало, проте Анна знайшла свое улюблене. У ньому вона волiла зустрiчати захiд сонця, попиваючи коктейль зi свiжого кокосу. Цим кафе володiли старенькi чоловiк i жiнка. Вони нiколи i нiкуди не поспiшали. Завжди радi й увiчливi до вiдвiдувачiв. Захiд сонця, кокосовий коктейль i Нгапалi. Маленька iдилiя простого нгапальського щастя.

Анна зачаровано спостерiгала за життям у цьому дивному краi. Одним iз основних видiв дiяльностi тут е риболовля. Кожен день, ближче до вечора, на березi збираються молодi та старшого вiку чоловiки. Деякi приходять самi. Когось проводжають дружини з дiтьми чи iншi родичi. Потiм рибалки виходять у море на всю нiч. А повертаються вже вранцi з повним уловом. Трапляеться, човни повертаються, заповненi лише сiтками з кальмарами i дрiбною рибою. Проте, коли рибалкам щастить, то у iхнiй невiд потрапляють великi рибини. А це означае бiльший дохiд для сiмей. Зустрiчають рибалок вранцi iхнi рiднi,

Страница 17

ак само збираючись, як i ввечерi. Радiснi жiнки перебирають рибу, зважують ii, чистять. Уся риба продаеться за скромнi грошi, однак цього досить, аби прогодувати сiм’i.

Вечори в Нгапалi приголомшливо красивi. Уночi небо чисте-чисте, зорi розсипанi щедро. Мрiя астронома. Анна i Жульен годинами лежали на теплому пiску i дивилися в небо, загадуючи бажання, якщо вдавалося побачити падаючу зiрку. Море хлюпалося бiля самiсiньких нiг, поруч повзали маленькi краби. Часто залишаючись на березi аж до заходу сонця, закоханi купалися голiсiнькими, пiрнаючи i зливаючись iз морською стихiею, стаючи ii невiд’емною частиною. І не було нiчого кращого у свiтi, як просте нгапальське щастя для двох закоханих…

Прогулюючись мiсцевiстю, Анна та Жульен натрапили на студiю митця. Побачивши пару ще здалеку, художник вийшов iм назустрiч i запросив до себе додому. Невелике примiщення слугувало йому робочою студiею i власною оселею. Другий поверх не мав стiн, лише стовпи i дах. Картини для продажу були схованi у нiшi зi склом, на пiдлозi лежав килим. На полотнах сяяли яскравi кольори, тематика картин була переважно морською. Анна видiлила для себе особливу картину, на якiй була зображена жiнка.

Вона йшла узбережжям, тримаючи на руках маленького хлопчика. А поряд iз нею, утримуючись за подiл довгоi сукнi, прямувала дiвчинка. Жiнка вдивлялася у море, яке вже починало штормити, а сонце злякано ховалося за обрiй. Анна мовби чула, як вируе море i як схвильовано б’еться серце жiнки на картинi. Вдивляючись у полотно, Анна помiтила маленький човен, – вiн поспiшав до берега, долаючи високi хвилi, якi вперто ставали йому на перешкодi. Здалося, Анна переживала тi ж самi почуття, що i жiнка на картинi, яка дивилася у далечину, шукаючи очима маленький човен. Вiн давав iй надiю на те, що коханий чоловiк живим дiстанеться берега. Художник запропонував Аннi та Жульену по склянцi води зi шматочком лимона. Так прийнято вiтати гостей у Нгапалi.



Одного дня Анна спустилася першою на снiданок до лобi готелю, де зустрiла вже знайому пару англiйцiв. Анна вiдразу про себе зазначила, що жiнка виглядала значно старшою за чоловiка. Це добре впадало в очi. Жiнка була занадто худою, наче висушеною. Із рудим фарбованим волоссям i сiрими вицвiлими очима, якi вона прикривала великими окулярами. Англiйка часто палила довгi тонкi цигарки i багато розмовляла. Спокiйний чоловiк переважно мовчав. Тож вiн дуже зрадiв, коли його дружина знайшла собi новi вуха для розмов.

Жiнку звали Керол, а ii чоловiка – Бен. Подорож у морський рай – це було подарунком Бена на день народження Керол. Пара проводила у Нгапалi вже другий тиждень. Керол також запримiтила Анну на снiданку i вирiшила запросити до iхньоi компанii. Коли пiдiйшов Жульен, Керол уже встигла розповiсти Аннi добру половину iсторii свого життя. Так Анна дiзналася про знайомства Керол i Бена, про ii першого чоловiка, наркотики. Колишнiй чоловiк Керол потрапив до в’язницi саме за наркотики, а вона його так i не дочекалася, зустрiвши нове кохання – Бена. Керол мала дорослих дiтей вiд першого чоловiка й онукiв. А ще – великий будинок в Англii, куди вона вiдразу ж запросила Анну. Поки Керол говорила, Бен майже завжди мовчав, закохано i мрiйливо вдивляючись в очi дружини, пiдливаючи собi та iй пива.

Останнiй вечiр у Нгапалi Жульен i Анна провели з англiйцями. На вечерю замовили великого лобстера, кiльця кальмарiв, смажену рибу на грилi з картоплею, а ще салат iз авокадо i помiдорiв. Анна вибрала суп iз морепродуктiв, однак вiн виявився таким гострим i пряним, що довелося його вiддати Жульеновi. І хоч вона потроху звикала, що в Бiрмi у всi страви додавали багато спецiй, а особливо перцю, iнколи ii шлунок вiдмовлявся приймати гостру азiатську iжу. Жульену натомiсть було не звикати. За час, проведений у Бiрмi, вiн адаптувався до мiсцевоi кухнi. Пили того вечора багато, особливо англiйцi.

Зранку Анна прощалася з морем. Треба було iхати, знову чекав Янгон i продовження подорожi. Жульен багато розповiдав Аннi про серце Янгона – центральну золоту пагоду Шведагон. Тож Аннi кортiло якнайшвидше ii побачити зсередини. Назву Шведагон храм отримав не випадково. Так, «Шве» мiсцевою мовою означае «золотий», а «Дагон» – це давня назва колишньоi столицi Бiрми, мiста Янгон, на пiвнiч вiд якого побудовано величний храм.



Уже за день на Анну чекала нова зустрiч i новi враження вiд Янгона. В аеропорту Нгапалi сталася незапланована затримка. Лiтак подали пiзнiше на цiлу годину. Наче сама доля вiдтягувала мить розлуки з цим маленьким раем. Жульен замовив каву i заглибився у свiй ноутбук. Анна сидiла поруч i переглядала фото, якi вони встигли зробити у цiй подорожi. Три днi у раю збiгли швидко, наче пiсок помiж пальцiв. А так хотiлося продовжити час iще хоча б на мить. Лiтак знову пiдкидало у польотi. Однак Анна того не помiчала, притискаючись до Жульена, який пестив ii довге волосся.

Наступного дня Жульен вирушив на роботу, а в розпорядженнi Анни видався майже цiлий день i довгоочiкуване знайомство зi Шведагоном.

Страница 18

Перед самим входом у Золоте Королiвство стоiть величезне дерево з табличкою «Дерево Будди». Воно таке велике, що навiть обiйти його вартуе певних зусиль. Корiння дерева вибилося назовнi, бо вже не вмiщаеться пiд землею. А от щоб обiйняти дерево, треба не менше, нiж кiлька пар рук. Незважаючи на велику кiлькiсть туристiв, на територii завжди пануе тиша, спокiй i благодать. Немае нi натовпу, нi шуму, нi крику. Заходячи до Шведагону, люди начебто кудись зникають.

Анна купила квиток i повiльно зайшла всередину i побачила вражаюче видовище. Пагода Шведагон сяяла пiд сонячними променями, розливаючи спокiй i благодать на всю територiю храму.

У цiлому свiтi навряд чи знайдеться така споруда, яка б перевершила Шведагон за кiлькiстю золота, прикрас i дорогих каменiв. Вiнчае пагоду шпиль у формi парасольки i дiамант розмiром у сiмдесят шiсть каратiв. Це мiсце паломникiв не тiльки з усiеi Бiрми, а й з Індii, Китаю та iнших краiн.

Анна ступала обережно, наче боялася порушити спокiй усiеi цiеi краси i гармонii. І хоч жiнка вдягла довгу сукню, кокетливий капелюшок видавав справжне походження. Анну вiдразу помiтив мiсцевий гiд. Вiн настiльки м’яко й обережно запропонував своi послуги, що жiнка не змогла йому вiдмовити.

Чоловiка звали Нян Лi, що у перекладi з бiрманськоi означае «Проникливий розум». Нян Лi вчителював, а у вiльний час пiдробляв ще й екскурсоводом. За невелику платню вiн запропонував Аннi супроводжувати ii кiлька годин, показуючи i розкриваючи всi секрети Шведагона. За легендою, на територii храму зберiгаються релiквii чотирьох Будд. Це посох Какусандхi, водяний фiльтр Конагамани, частина тунiки Кассапа i вiсiм волосин Гаутами Будди. Але Нян Лi розкрив Аннi ще двi таемницi i показав таемнi релiквii – зуб Будди i вiдбиток його ноги. Нян Лi вiв Анну стежками Шведагону, на кiлька хвилин зупиняючись бiля кожноi релiквii.

В усiх храмах стояли у вазах живi квiти, на тацях лежали фрукти i були розставленi пiали з пахощами. Зважаючи на поради гiда, Анна занурила руки у вiдбиток стопи Будди, повнiстю заповнений священною водою. Сам Нян Лi вiдпив води, однак Аннi не дозволив, пояснюючи надмiрною силою води. Насправдi ж вода була недосить чистою, що могло стати небезпечним для здоров’я жiнки. Потiм Нян Лi пiдвiв гостю до каменя Карми. Гiд зупинився, пояснюючи правила. Пiдняти цей камiнь пiд силу не кожному, бо вiн може виявитися досить важким чи занадто гарячим, слизьким або й крижаним. Однак той, хто зможе зрушити його, мае легку карму. І справдi, Анна побачила, що чоловiк перед нею кiлька разiв намагався зрушити камiнь, але так i не змiг цього зробити. Нян Лi легенько пiдштовхнув жiнку. Прийшла ii черга. Анна спершу торкнулася каменя рукою, вiн виявився трохи теплим i дуже гладеньким на дотик. Жiнка подивилася на гiда, а той iй схвально кивнув. Анна зiбралася з силами i… пiдняла камiнь. Нян Лiн захоплено заплескав у долонi, щось радiсно вигукуючи своею мовою.

Подорож Шведагоном продовжувалася, i Нян Лi вiв Анну далi. Вона побачила паломникiв, якi завмерли в молебнi на кiлька годин. Вони навiть не рухалися i не змiнювали позу. І нiщо не могло вiдвернути iх вiд молитов i медитацiй.

По периметру Шведагону встановлено вiсiм храмiв, якi символiзують днi тижня (у Бiрмi iх вiсiм, бо середа дiлиться на двi частини). Кожен вiдвiдувач шукае той храм, який вiдповiдае його дню народження. Нян Лiн тихо прошепотiв на вухо Аннi, що це мiсце здiйснення мрiй. Треба тiльки залишити свiжi квiти у дар i полити священнi фiгурки водою. Тодi бажання обов’язково здiйсниться. Поки Анна купувала бiлi орхiдеi й лила воду на фiгурки, у храмi, який вiдповiдав дню ii народження – недiлi, Нян Лiн медитував недалеко. Вiн попередив Анну, що головною умовою здiйснення бажання мае бути щирий намiр. Нi в якому разi бажання не повинно бути корисливим або спрямованим на шкоду комусь або чомусь. Виливши воду в недiльному храмi, Анна вiдшукала ще середу – день народження Жульена. Нян Лi схвально кивнув, бо молитва за iншу людину часто бувае сильнiшою, нiж молитва за самого себе. Ще потрiбно було вдарити у дзвiн. І так залучити удачу до свого життя. Анна виконала i цей ритуал iз великою ретельнiстю.

Завершилася екскурсiя у храмi Тiковоi Богинi. Нян Лi показав Аннi рукою вгору, де над Богинею розкривалася червона витончена парасолька з ажурною рiзьбою. У ногах Тiковоi Богинi завжди свiжi квiти та пiали з пахощами. Ця Богиня – покровителька морякiв. До неi часто приходять матерi та дружини мореплавцiв. Анна не помiтила, як швидко збiг час у Шведагонi, а велична пагода iз першими сутiнками ставала ще загадковiшою i красивiшою. І хоч жiнка проходила пiшки увесь день, втома не вiдчувалася.

Аж ось у сумочцi вкотре задзвонив телефон, який Анна нарештi почула. То був стурбований Жульен, який телефонував уже кiлька годин поспiль. Анна подякувала Нян Лi та щедро з ним розрахувалася. Маленький вчитель залишався у Шведагонi, ще довго машучи Аннi рукою на прощання, аж допоки ii не пiдiбрало таксi з Жульеном.



На вечiр у пари була запланов

Страница 19

на зустрiч з нгапальскими друзями-англiйцями, якi також повернулися до Янгона. Домовилися повечеряти в китайському кварталi. Ресторан здивував рiзноманiттям свiжих морепродуктiв i овочiв. Їх вибирають самi вiдвiдувачi. Їжу готують на грилi серед вулицi.

Анна зупинила свiй вибiр на креветках, каракатицi, аспарагусi та кукурудзi. Компанiя зiбралася за маленьким столиком посеред вулицi, шуму й гамору. Зрозумiло, нi про який комфорт, а тим бiльше дизайн iнтер’еру в китайському кварталi не йшлося. Однак страви подавали досить швидко. Усi розпочали смачну трапезу. Бен i Жульен замовили пиво. Керол також не вiдмовилася вiд келиха. Лише Анна не визначилася з напоем, бо була захоплена гiгантськими креветками.

Ковтаючи слинку, Анна пiднесла хрусткий хвостик до рота, додала аспарагусу, який здався iй занадто гарячим, тому кинула в рот прохолоднiшу кукурудзу. Нiхто з присутнiх не зрозумiв, що трапилося. Анна вже не могла нiчого пояснити. В якийсь момент iй навiть здалося, що вона перестала дихати. Анна блимала очима, вiдкривши рота. Але нiхто не звертав на неi уваги, аж допоки вона не вихопила у Жульена келих iз пивом i залпом не випила половину. Жульен здивовано дивився на Анну, а з ii очей градом котилися сльози. Офiцiант швидко принiс воду. Анна вхопила склянку й осушила ii. Лише тодi перевела подих i нарештi змогла пояснити, що трапилося. Усi замовленi Анною страви виявилися занадто пряними та гострими. Так багато було в них перцю та iнших приправ. Усi веселилися, лише Анна продовжувала змахувати сльози зi свого засмаглого обличчя.

На прощання Керол ще раз запросила Анну в гостi. Повертаючись знайомою дорогою, Жульен i Анна купили на десерт великi гранати, iх зернятка танули у ротi, наче цукор. А з ними танули й останнi днi подорожi Анни у солодку казку.

Час розлуки наближався невблаганно швидко. Як Аннi не хотiлося залишитися з коханим, вже за кiлька днiв вона мала повертатися додому. Жульен пропонував лишитися, але жiнка не могла, бо вдома чекали та хвилювалися батьки, а ще – нова робота.

Останнiй вечiр видався не таким, як усi попереднi. Жульен вибрав справжнiй iталiйський ресторан, де бiля озера були розставленi столики з маленькими лiхтариками. Червонi скатертини додавали романтики вечору i створювали ще бiльш камерну атмосферу. Палали свiчки, готувалися десерти. Звучала тиха, спокiйна музика. Офiцiанти нечутно й швидко обслуговували пару, намагаючись не заважати i не забирати такий дорогоцiнний час у двох закоханих. А Жульену й Аннi треба було так багато сказати одне одному. Вiн зiзнався, що вперше в життi йому було так добре з жiнкою. Уперше в життi за всю вiдпустку вiн нi з ким не посварився. У вiдповiдь Анна могла вiдповiсти лише те ж саме.




Конец ознакомительного фрагмента.


Поделиться в соц. сетях: