Сторінка 1

Хронiки передбачень: 2006–2017
Володимир Павлович Горбулiн


«Хронiки передбачень» е збiркою новел, якi створювались понад десятирiччя. І тому iх сукупна цiннiсть значно вища, нiж кожноi окремо. Зiбранi разом, вони нагадують «вiртуальну екскурсiю» у другу половину iсторичного перiоду незалежностi Украiни i водночас надають унiкальну можливiсть наживо доторкнутись до майбутнього.

Кожна окрема новела вже публiкувалася. Автор обережно попереджав про загрози, про «братiв-ворогiв», врештi-решт про вiйну. Кожен, хто зумiв почути автора, був убезпечений, бо наперед поiнформований. Але чи всi почули? Чи всi, хто почув, повiрили? Чи всi, хто повiрив, запобiгли небезпецi? Чи таким неспростовним е твердження про вiдсутнiсть пророкiв у своiй краiнi?

З точнiстю, притаманною доктору технiчних наук, автор конструюе архiтектонiку найновiтнiшоi iсторii свiту i водночас з високою журналiстською майстернiстю проводить цiкавi iсторичнi паралелi, створюючи дизайн майбуття. Для тих, хто звик до беззаперечноi логiки, когнiтивнi конструкти Володимира Горбулiна стануть бездоганним «геополiтичним кресленням». Тi, хто бiльше звик довiряти почуттям, матимуть змогу вiдчути емоцiйне сприйняття гiбридного свiту «вiд Горбулiна».

Для декого автор книги буде однодумцем, для iнших – палким опонентом. Втiм «Хронiки передбачень» е запрошенням не лише до iнтелектуального дискусiйного клубу, але перед усiм – до спiвучастi у твореннi майбутнього свiтоустрою.





Володимир Павлович Горбулiн

Хронiки передбачень. 2006 – 2017





Про автора, або замiсть Вступу


Передбачення майбутнього мае спиратися не на пророкування i прикмети, а на мудрiсть.

    Марк Туллiй Цицерон

Вiд народження вiн мае найбiльший скарб – Мудрiсть.

Його незмiнна i незрадлива подруга – Логiка, яка завжди суперничае з Інтуiцiею. Цi двi дами – Логiка й Інтуiцiя – ведуть безперервну жорстку боротьбу. Вiн вважае, що iнколи iнтуiцiя його зраджуе, але це не так. Просто логiка дiе спритнiше i вправнiше.

Його кращий друг – Гумор, а незмiнний супутник – Артистизм.

Вiн з дитинства нiколи не дивиться пiд ноги, його очi завжди шукають неба або зазирають за обрiй.

Його спогади схожi на прискорювачi космiчних ракет, а кожна з думок – на потужний орбiтальний корабель. Але водночас вiн вмiе прощатись iз минулим, вмiе «давати йому спокiй».

Вiн вмiе жити сьогоденням, але його головний герой – Майбутне.

Вiн – Володимир Павлович Горбулiн.


* * *

Здаеться, що ще за два роки до того як у щотижневику «Дзеркало тижня» з’явилась перша стаття В.П. Горбулiна (2001 р.), Юлiя Володимирiвна Мостова вже дещо знала наперед. Втiм, це не дивно, бо, з одного боку, аналiзуючи сьогодення, вона i як журналiст, i як головний редактор завжди «тримае пiд прицiлом» день завтрашнiй, а з iншого – вона вже у 1999 роцi в один з найскладнiших моментiв життя Горбулiна[1 - Юля Мостова. Болiвар не виносить обох. 1999 р. https://zn.ua/ARCHIVE/bolivar_ne_vynosit_oboih.html] не лише гостро i вiдверто змалювала його полiтичний бекграунд, але i вiртуозно просканувала його як особистiсть:



Для декого Володимир Горбулiн був великим i могутнiм Гудвiном, для декого – iдеологом усiх iнтриг, i для дуже малого числа людей вiн був людиною, зшитою з комплексiв.

Володимир Горбулiн завжди був одинаком, i не виключено, що до такого поняття як «команда» вiн ставився з тiею ж гидливiстю, як до поняття «зрiвнялiвка». Але це не завадило йому за п’ять рокiв до невпiзнанностi змiнити очолювану ним службу.

… незважаючи на свою прозахiдну орiентацiю, Володимиру Горбулiну… вдавалося розплутувати ряд проблем i на росiйському напрямку.

… вiн вмiе бути таемничим i в той же час максимально вiдкритим i доброзичливим.

… вiн мае привабливий сплав езуiтського пiдступностi i рудиментiв шiстдесятника.

    Юлiя Мостова

Тодi ж Ю.В. Мостова припустилась думки, що «…Горбулiн може вийти на пенсiю и дати волю усьому пережитому в мемуарах». Зрозумiло, що то було навiть не теоретичне припущення, скорiше навпаки. Мiж рядкiв звучало попередження: «Панове, чекайте! І хвилюйтесь, бо вiн буде писати».

Вiн продовжував жити. Жити на повнi груди. Попри все. І давати волю, але не пережитому, а прийдешньому. На сценi «Дзеркала тижня» з’явився новий образ.

Пазли склалися. Контакт спрацював. «Дзеркало тижня» збагатилось Автором, Горбулiн знайшов свою публiцистичну сцену. Гучнiсть статей Горбулiна ставала дедалi потужнiшою.

В iнтерв’ю дев’ятирiчноi давностi щотижневику «Подii i люди»[2 - http://sobytiya.net.ua/archive,date-2008_07_21,article-yuliya_mostovaya_normalnue_jenschin/article.html] Юлiю Мостову спитали, чи не розчарувалась вона у своiй професii? Адже сьогоднi про що не пиши – жодноi реакцii. «Мовляв, говорiть, говорiть, ви нам не заважаете».

Юлiя Володимирвна тодi вiдповiла: «Це складне випробування, коли сигнал йде в нiкуди. За часiв Кучми, коли наша газета була дисидентською (я не можу сказати, що вона була опозицiйною, тому що давала уявлення i про якiсть опозицii), було вiд

Сторінка 2

уття дотику стiнобитних знарядь i стiни. Вiдчувався момент удару i реакцii на нього. Це була складна боротьба, але ii результати були вiдчутнi – iх апогеем став Майдан. Зараз же, незалежно вiд того, який колiр знаходиться при владi, е вiдчуття дотику стiнобитних знарядь з якоюсь консистенцiею, в яку це знаряддя входить абсолютно без наслiдкiв для неi».

Звiсно, за дев’ять рокiв склад iнгредiентiв «консистенцii» суттево змiнився. Складно говорити, став вiн кращим чи гiршим, вiн стан iншим. Змiнилось i «знаряддя». Тому наразi еобережне враження, що окремi статтi В.П. Горбулiна змiнили ситуацiю. Його статтi-передбачення мають суттевий багатопрофiльний вплив: для когось вiн схожий на дiю антибiотика, для когось – на «вiтамiни для розуму», а хтось сприймае це як променеву терапiю. Горбулiн вмiе «зачепити за живе». Його критикують. Часто необгрунтовано, iнколи емоцiйно, дехто – аби «блиснути iнтелектом» з пафосною фразою «я з Горбулiним не згоден». Лише подеколи критика бувае виваженою i конкретною. Такою, наприклад, сам Горбулiн визнав детальний розбiр його «Точки бiфуркацii» Аналiтичною редакцiею EADaily.[3 - https://eadaily.com/ru/news/2016/07/07/minsk-2-leto-2016-goda-tochka-bifurkacii-obnovlennyy-plan-gorbulina-ot-gluhoy-oborony-k-napadeniyu]

Як би там не було, але його читають. Практично кожного разу, пiсля виходу його статей заголовки засобiв масових комунiкацiй починаються приблизно однаково: «В мережi ажiотаж навколо статтi…». Кожна стаття отримувала величезний резонанс: сотнi вiдгукiв, тисячi переглядiв на порталi «ZN», «пiдiрванi» соцмережi, бурхливе обговорення у засобах масових комунiкацiй…

Безперечно, визнанням е i те, що читають не лише своi. Ворог пильнуе за кожним словом Горбулiна: «Лавров отметил, что прочитал программную статью господина Горбулина… Это прямой призыв официального представителя Украины в контактной политической подгруппе, который является, одновременно, и советником президента Порошенко, внештатным, правда, но это не делает его, по-моему, менее влиятельным».[4 - http://www.vesti.ru/doc.html?id=2734503]

Його дивляться i слухають. Вiдеозаписи останнiх прес-конференцiй, присвячених виходу монографiй «Донбас i Крим: цiна повернення» i «Свiтова гiбридна вiйна: украiнський фронт» на ютубi мають тисячi переглядiв. Прочитане i почуте довго «перетравлюють». Так тривае «хiмiчна» реакцiя, яка змiнюе «консистенцiю».

Суттевiший вплив, нiж статтi, мають колективнi монографii, завдяки яким увесь полiтичний i навiть навколополiтичний контент медiа-простору заповнили такi сентенцii Горбулiна, як «сценарii», «гiбридна вiйна», новий свiтопорядок. Проте своерiдними «демо-версiями», а точнiше – монографiями в мiнiатюрi, були статтi. Передвiсники потужних монографiчних дослiджень на найболючiшi теми – на жаль, не лише сьогодення, але i майбутнього – спочатку з’являлись у «Дзеркалi тижня».

Горбулiн вмiе презентувати своi роботи. Вiн вмiе бути одночасно не лише автором iдеi, головним режисером i сценаристом своiх робiт, але й продюсером i неперевершеним конферансье.

Хоч трибуну у залi засiдань Верховноi Ради Украiни, хоч вiдкритий простiр у Мистецькому Арсеналi вiн може перетворити на мiсце для вишуканого елегантного виступу.

За 16 рокiв у «Дзеркалi тижня» з’явилось сорок статей В.П. Горбулiна.

Така продуктивнiсть зумовлена контекстом життя краiни.

Кожну народжену статтю вiн порiвнюе зi дзвоном, в який намагався калатати, аби звернути увагу громадян Украiни, звiсно, принаймнi тих, хто читае «Дзеркало тижня», на ту чи iншу проблему.

Кожна стаття – вiнець публiцистики. Твiр, який можна i треба читати i перечитувати. Кожна публiкацiя – як художне полотно iз панорамним зображенням, iнкрустоване проявами потужного iнтелекту автора, щедро оздоблене епiграфами. Частота «пострiлiв» була рiзною – вiд поодиноких до залпiв, але потужнiсть «вибухiв» завжди величезна.

Коли невизначенiсть почала суттево зростати, В.П. Горбулiн швидко модернiзував свою «публiцистичну зброю», започаткувавши цикл статей, присвячених гiбриднiй хаотизацii свiтоустрою. Не тому, що тема вiйни стала другорядною, не тому, що прогнозувати стало на декiлька порядкiв складнiше i вже точно не через страх помилитись. Останне точно не про Горбулiна. Вiн вмiе бути обережним, але острахи зробити помилку нiколи його не зупиняли. Питання у тому, що будь-яка вiйна ранiше чи пiзнiше завершуеться, а з ii наслiдками треба жити далi. Гiбридна вiйна – неперевершений конструктор нового свiтоустрою. Вона не просто створила новий дизайн, вона вплинула на ДНК свiту, створила його новий код. Цей код поки що до кiнця не розшифрований, але Горбулiн дав йому назву – гiбридний свiт.

Дослiджуючи феномен будь-якого видатного автора, завжди хочеться дiзнатись про «головний секрет». Чи е вiн у Горбулiна? Звiсно, е. Секрет простий: Всевишнiй щедро обдарував його, давши численнi таланти, мудрих батькiв i талановитих вчителiв. На вчителiв йому особливо поталанило, проте правильнiше сказати – вiн зробив свiдомий вибiр навчатись. Мова не

Сторінка 3

ро золоту шкiльну медаль, а про ставлення до тих, кого вiн вважав своiми вчителями по життю.

До «Хронiк передбачень» не увiйшла одна з найулюбленiших статей Володимира Павловича «Високi орбiти Володимира Уткiна» («Дзеркало тижня», 11 жовтня 2013 р.), бо за жанром вона начебто не про майбутне. Втiм цiннiсний аспект, що в нiй подано, стосуеться не лише трепетного вiдношення Горбулiна до людини, у якоi вiн мав честь багато чому навчитись, але й… втраченого майбутнього.

І все ж таки як вiн створюе своi статтi? Здаеться, що це мають бути довжелезнi години роздумiв. Але нi! Хоча б тому, що таких годин у нього просто фiзично немае. Принагiдно, не можна не зауважити, що зазирнувши одним оком у його робочий щотижневик, можна подумати що його персональна доба таки налiчуе бiльше нiж 24 години.

Як зароджуеться стаття? Спочатку вiн вiдчувае, i це вже бiльше, нiж iншi знають, потiм бачить, i це вже так, як у краплинi видно океан.

Здаеться вiн мав «сьоме чуття» завжди. Вiд народження або, принаймнi, задовго до появи твору Джошуа Купер Рамо «Сьоме чуття». Дж. К. Рамо, виконавчий директор геополiтичноi консалтинговоi компанii Kissinger Associates вивчае новий iнстинкт, актуальний для сучасного свiту, у якому все пов’язане мiж собою. Свiту, у якому таке чуття може з’еднуватися з вiдчуттям iсторii та фiлософii, що дае нам розумiння широкоi картини того, що вiдбуваеться. «Розподiл влади не е ознакою хаосу або непередбачуваностi. Швидше за все, вiн символiзуе початок величезного творчого процесу», – зазначае Дж. К. Рамо.

На жаль, не так багато робiт В.П. Горбулiна перекладено англiйською, але у дещо iншому контекстi про аналогiчнi процеси Горбулiн писав значно ранiше. Звiсно, вiн соромився сказати, що так спрацьовуе його сьоме чуття. Однiею з новел «Хронiк передбачень», яка дае змогу «зазирнути у шпарину» i спробувати доторкнутись до сьомого чуття Горбулiна, е «Будинок, який будуе Трамп».

Але все ж таки як продовжуе народжуватись стаття? Коли вiдчуття матерiалiзуеться, тодi вiн пише. Так, пише «вiд руки». Рiвним розбiрливим почерком. Завжди чорним чорнилом.

І ще вiн мае дуже складну систему асоцiативних аналогiй. Один з його колег i друзiв у присвяченiй ювiлею В.П. Горбулiна книжцi назвав своi спогади про нього «Полiтик в науцi чи вчений у полiтицi». Це про складну дифузiю аналогiй також. Як почала вимальовуватись новела «Європа i “заперечення”: реалiзм проти Бодлера?» Диявол робить усе, щоб усi думали, що його немае. Ідея-рефлексiя: «РФ робить усе, аби ii реальний образ нiхто не впiзнав».





Безпека понад усе


Ми живемо у свiтi, який е дуже цiкавим, але небезпечним.

«Безпека – це категорiя незрiвнянно вища, нiж велич», – зазначав кардинал i генералiсимус Францii Рiшелье. Мабуть, цей мотив е найголовнiшим i у статтi, i у життi ii автора.

Про те, як створювалась «Безпека-2010», можна сказати, що мiж появою iдеi та ii втiленням на паперi пройшов майже рiк – з 5 сiчня 2006 року, з моменту виступу на прес-конференцii в Адмiнiстрацii Президента Украiни, до 16 грудня того ж року, коли було надруковано статтю. Але протягом цього часового промiжку процес написання статтi вiдбувався нерiвномiрно. Перед усiм знаковим i таким, що «зародив» iдею написання «Безпеки-2010», був виступ на згаданiй прес-конференцii. Тодi вперше вiдбулося так зване «газове вiдключення», i то був один з перших проявiв, коли Украiна вiдчула тиск «енергетичних щелеп» РФ. Саме тодi В.П. Горбулiн чiтко визначив подальший розвиток небезпечних подiй, якi,як тепер достеменно вiдомо, здiйснились. Вiн сказав, що надалi,окрiм газовоi, будуть ще молочнi, м’яснi та iншi вiйни з Росiею. Здавалось би, треба було писати про небезпеки, якi спiткатимуть краiну надалi, але логiкаВолодимира Павловича була iншою. Його логiка завжди е iншою: оригiнальною, витонченою, але найголовнiше – неруйнiвною i миротворчою.

Отже, проголосивши початок «сезону вiйн», вiн почав думати над тим, що далi треба говорити i писати про ii величнiсть Безпеку. Власне, спочатку це i була промова. Але не просто чергова промова. Для неi була створена спецiальна подiя. Такою подiею став Украiнський форум, присвячений безпековим питанням. Одним iз засновникiв цього форуму i Головою однойменного громадсько-полiтичного об’еднаннябув В.П. Семиноженко.

Стаття про Безпеку-2010 була «звуковою». Вона лунала на Украiнському форумi майже 20 хвилин. Промова була зазначена як колективна доповiдь, пiдготовлена пiд керiвництвом академiка Горбулiна авторським колективом Харкiвського фiлiалу Нацiонального iнституту стратегiчних дослiджень, у якiй «запропоновано бачення ключових тенденцiй свiтовоi полiтики та потенцiалу iхнього впливу на безпеку Украiни, перспективи економiчного та гуманiтарного розвитку».

«Технiчне креслення» цiеi доповiдi було зроблено Володимиром Павловичем восени 2006 р. пiд час вiдпустки, коли вiн перебував у Словенii, а саме м. Рогашка Слатина було тим куточком всесвiту, де вiн знайшов затишок для безпекотворення. Практично за два вечори три чвертi головног

Сторінка 4

задуму статтi перетворились на рукопис.

Про безпеку мало знати. Їi треба вiдчувати. «Вiдчувати власною шкiрою», – як говорить В.П. Горбулiн. Його вiдчуття Безпеки е особливим.

Якщо вiдштовхуватися вiд назви, то зрозумiло, що «Безпека-2010» е спробою зазирнути на 5 рокiв уперед. Час показав, що часовий горизонт цього погляду значно довший, а глибинний змiст цiеi новели дотепер продовжуе розкриватися.




Камо грядеши?


Це лейтмотив. Лейтмотив усього його життя.

«Ну i що треба робити?» – постiйно питае вiн.

Стаття з’явилась наприкiнцi грудня, але «заболiла» в його грудях вона 1 грудня 2013 р. «Михайлiвська площа. Обличчя людей, якi палали спротивом. Першi пораненi. Карети «швидкоi». Навiть не iдея, а болiсна потреба писати виникла вiдразу», – згадуе Горбулiн. Майже одночасно вiн написав вiдкритий лист Є. Примакову.

Вiн рiдко ставить прямi питання, бо завжди змушуе думати. Новела «Камо грядеши?» була i питанням, i палiтрою вiдповiдей. Сумною, але реалiстичною палiтрою. Кольори хакi у цiй палiтрi вже проглядались.

Достеменно вiдомо, що iнтелiгенцiя (втiм, як завжди) читала i перечитувала цю статтю i багато рокiв поспiль, сумно зiтхаючи: «А вiн попереджав!». Інтернет тодi ще був не усiм доступний, i тому особливо небайдужi везли примiрники «Дзеркала тижня» з Киева до своiх регiонiв, аби прочитати ще раз Горбулiна. Багатьох тих, хто мешкав свого часу на Сходi i в такий спосiб «годував» свiй розум, у 2014 роцi це врятувало. Їхня цiннiсна матриця пройшла випробування на антикрихкiсть.




Сценарii Горбулiна


Вiн постiйно питае: «Ну i що треба робити?». І завжди мае вiдповiдi. І завжди не одну. Науцi невiдомо, чи то класика сценарного пiдходу опанував розум академiка Горбулiна, чи то хист до написання сценарiiв з часiв гри в КВК заполонив серце Горбулiна як актора, але термiн «сценарii» завоював не лише вiтчизняну, але й на мiжнародну полiтико-аналiтичну сцену.

Новелi «П’ять сценарiiв для украiно-росiйських вiдносин» передувала монографiя «Украiна i Росiя: китайська стiна чи дев’ятий вал». Проте квiнтесенцiею обох видань були навiть не сценарii, i навiть не те, що пiд час чергового раунду перемовин у Мiнську, де вiн був 22 рази у складi полiтичноi пiдгрупи, переважна бiльшiсть часу була присвячена обговоренню «п’яти сценарiiв Горбулiна». Звiсно, це не означало, що перемовини було зiрвано, скорiше навпаки. Найважливiшою була i, вочевидь, ще надовго залишиться його перефраз рядка з вiдомого вiрша Є. Євтушенка: «Мы вынесли из Мавзолея его. Но как из наследников Сталина – Путина вынести?»




Технар vs Гуманiтарiй


Про Горбулiна говорили, що вiн технар, але вважае себе гуманiтарiем. Може й дiсно навпаки, вiн гуманiтарiй, але з технiчним складом розуму?

Про новелу «Вiйськово-ядерний тупик: украiнський варiант» Горбулiн говорить, що треба було робити «вкидання». Статтю «одягнуто» у науковий мундир. Але i в такий спосiб Горбулiна почули. І, на щастя, чують дотепер. На початку цього року, коли знову залунали ядерноозброювальнi заклики, Горбулiн мовчав, але говорив з архiву «Дзеркала тижня». Вiйськово-ядерний тупик змiг бути i амортизатором, i витверезником, приборкувачем емоцiй з пролонгованим ефектом.




Конкiстадор у панцирi залiзнiм


Чи любить автор своi статтi? Чи е улюбленi? Мабуть, без любовi до змiсту жоден твiр не народився б. Але, попри те що з кожною зi статей завжди пов’язана якась передiсторiя, е улюбленi статтi.

«Конкiстадор» формувався у складному середовищi. У цiй статтi вперше чiтко оформились, викристалiзувались виклики i загрози для Украiни. Горбулiн, як вiн сам говорить, переживав складнi часи вигнання. Вiн мав офiцiйну роботу, але… був трохи забутий. Його не чули. І для Украiни це були важкi часи. Коли совiсть нацii[5 - Саме так неодноразово називали В.П. Горбулiна на шпальтах вiдомих видань.] мовчить, в краiнi пануе морок.

Горбулiн знайшов у собi сили заговорити. Саме з «Конкiстадора» розпочався його персональний прорив. Вiн голосно заговорив газетними статтями.

Створювався «Конкiстадор» у тандемi з Валентином Бадраком. Їх спiльна тема «оборонки» та iншi проекти далися взнаки, сконцентрувались в позитивну синергiю.

«Конкiстадор у панцирi залiзнiм» став предметом для дискусiй на тогорiчному форумi YES, вiн дiйшов до Росii, його прочитали в Росiйському iнститутi стратегiчних дослiджень.

«Конкiстадор» – це коктейль, що мае складнi сполуки iдей Солженицина, Шафаревича, Сахарова: «Вiд iмперii iнкiв до iмперii генiiв». Усiх хвилювало одне питання. Чи е майбутне у Росii?

Завершальну, дизайнерську роль у життi «Конкiстадора» вiдiграв… Гумiльов. Коли стаття з’явилась, нарештi треба було iй дати iм’я. Валентин Бадрак зателефонував Юлii Мостовiй, i вона миттево взяла статтю до роботи.

Є одна крихiтна, але цiкава деталь щодо зазирання у майбутне. Спочатку ця стаття мала робочу назву «Точка бiфуркацii», але iй дали iм’я «Конкiстадор у панцирi залiзнiм». Натомiсть «Точка бiфуркацii» вийшла 7 рокiв поспiль.




Вiн вмiе говорити пр

Сторінка 5

вду, навiть якщо вона гiрка


Це складне питання для усiх часiв i народiв: як не заплямувати себе у небездоганно чистих життевих потоках? Одна з найбiльш правильних, але найважчих для втiлення вiдповiдей – говорити правду. Через усе життя, попри багато негараздiв, Горбулiн знаходив сили так чинити.

Журналiстика, яка пройшла через усе життя Горбулiна, була й iндикатором, i сироваткою правди водночас. Свого часу Володимир Павлович навiть був членом Спiлки журналiстiв СРСР. Може тому, що вiн мае незабруднене уявлення про журналiстику, йому вкрай важко стикатись з тими, хто заплямовуе цю професiю. Каже, що якийсь час тому вiн отримав «опiк» саме вiд такого спiлкування i тому вiдмовляв будь-кому.



… оцiнки Горбулiна не злi, вони – бiльш нiж зваженi. Вони допомагають бачити за монументальними фiгурами украiнських полiтикiв лише вразливих людей, очищених вiд лушпиння iх власноi мiфотворчостi. Переломлення авторських оцiнок могли б принести чимало корисного [будь-якiй] владi.

    Валентин Бадрак

Є безлiч тих, хто мрiють узяти у нього iнтерв’ю. Цьогорiч вперше за багаторокiв завiса розiрвалась. Кажуть, що «довготерплячий краще за смiливого». Лана Самохвалова (Ярослава Олегiвна Мищенко) чекала 10 рокiв.

Напередоднi презентацii монографii «Свiтова гiбридна вiйна: украiнський фронт» вона нарештi отримала таку можливiсть.[6 - https://www.ukrinform.ua/rubric-polytics/2170805-volodimir-gorbulin-direktor-nacionalnogo-institutu-strategicnih-doslidzen.html]

Лана Самохвалова: «Вашiй статтi “Великий сусiд визначився. Що Украiнi робити далi?”, надрукованiй у газетi «Дзеркало тижня» вiсiм рокiв.[7 - За цей час зi статею ознайомилися майже два мiльйони читачiв.] У згаданiй статтi Ви вiдкрито застерiгали украiнську владу про можливий розвиток подiй у Криму й на пiвденному сходi. На жаль, ваш прогноз здiйснився зi 100-вiдсотковою точнiстю. І з захопленням АРК «зеленими чоловiчками» – спецназом ГРУ, i з вiдвертою агресiею Росii на Донбасi. Володимире Павловичу, чому так сталося? Були, мабуть, бiльш глибиннi причини, нiж просто особиста безвiдповiдальнiсть керiвних осiб, якi не зробили практичних висновкiв з аргументованих порад вашого iнституту? Не запобiгли тому, що згодом вiдбулося.»

Вiдповiдь була невтiшною: «Ще довго пожинатимемо наслiдки системноi та цiлеспрямованоi деградацii державних iнститутiв».

«Скажiть, – питае Лана Самохвалова, – от Ви пишете, що Украiнi треба звикати жити в гiбридному свiтi, а не тiльки в умовах гiбридноi вiйни, що весь свiт стае гiбридним. Конкретизуйте, як це – “жити в гiбридному свiтi”: що, починати брехати, не виконувати обiцянок, вдаватися до манiпуляцiй?»

Практично не замислюючись, втiм, як завжди, вiн вiдповiв: «Якби я зараз сказав “наша сила в правдi”, це б звучало гаслом? І все ж, якщо говорити щиро, то все-таки в правдi наша сила».




Канонада i зброя


Є сукупнiсть статей, якi можна порiвняти iз потужною зброярнею: «П’ять сценарiiв для украiно-росiйських вiдносин» (19 червня 2015 р.), «Чорна дiра»: нескiнченний тупик урегулювання» (28 серпня 2015 р.), «Чи е життя пiсля Мiнська?» (12 лютого 2016 р.), «Гiбридна вiйна: все тiльки починаеться…» (25 березня 2016 р.), «2017-й: далi буде…» (2 липня 2016 р.), «Хитромудра невизначенiсть нового свiтопорядку» (26 серпня 2016 р.), «Точка бiфуркацiii» (4 листопада 2016 р.). Кожне чергове число «Дзеркала тижня» чекали з нiмим питанням: «Що скаже Горбулiн?».

З такою силою i так часто Горбулiн ранiше нiколи статтi не писав. Вiн говорить, що коли писав «Гiбридну вiйну як ключовий iнструмент росiйськоi геостратегii реваншу» (23 сiчня 2015 р.), вперше вiдчув усю складнiсть ситуацii. Так з’явилась канонада статей.

Кожна стаття Горбулiна – це потужна зброя, значно потужнiша, нiж просто iнформацiйна зброя. Як канонада е сильною й тривалою стрiляниною з багатьох гармат, що мають на метi ураження рiзних позицiй противника, так i статтi Горбулiна вже стали одним з видiв особливоi зброi у гiбриднiй вiйнi. Але якщо у традицiйному розумiннi зброя мае вбивче призначення, то зброя Горбулiна, як двогострий меч, – розрахована не лише на знищення зовнiшнiх i внутрiшнiх ворогiв, але i на змiцнення миротворчих цiнностей суспiльства.


* * *

Мабуть, багато видань хотiли б надати своi шпальти статтям Горбулiна. Втiм, чи дiйсно багато видань наважились би надрукувати його статтi? Чи була б багатомiльйонною армiя читачiв?

«Дзеркалу тижня» поталанило? Нi, команда Ю.В. Мостовоi це заслужила. Поталанило тим, хто може i вмiе читати Горбулiна. Особливо, коли вiн пише на сторiнках «Дзеркала тижня».


* * *

Вiн вiдповiдальний i зосереджений.

Вiн самодостатня iндивiдуальнiсть, але будь-яка команда хотiла б бачити його своiм гравцем.

Вiн впливовий i водночас дуже чутливий до будь-якоi несправедливостi.

Вiн вмiе вiдстоювати нацiональнi iнтереси на будь-якому рiвнi, i абсолютно не вмiе шукати для себе у цьому вигоди.

Вiн впевнено ставить пiд сумнiв беззаперечнiсть того, що провiсникiв у своiй вiтчизнi не чують. Його ч

Сторінка 6

ють, але, на жаль, не всi i не все, що вiн говорить.

Йому не подобаеться, коли його називають патрiархом украiнськоi полiтики, йому бiльше до душi образ тiнi батька Гамлета.

На питання, як позначили його авторство, якi з численних регалiй зазначити, вiн завжди скромно i начебто трохи здивовано, ледь знизуючи плечима, вiдповiдае: «Просто Горбулiн».

Вiн – Володимир Павлович Горбулiн.



    Олександра Ляшенко,
    доктор економiчних наук, професор




Украiнський фронт «Четвертоi свiтовоi вiйни»

Володимир Горбулiн

http://gazeta.dt.ua/POLITICS/ukrayinskiy_front_chetvertoyi_svitovoyi_viyni.html



Полiтична ситуацiя в Украiнi мае всi ознаки затяжноi системноi кризи. Сьогоднi мало хто iз серйозних вiтчизняних i закордонних експертiв зважиться зробити прогноз полiтичного розвитку краiни. Прискорення i непередбачуванiсть внутрiшнiх i зовнiшнiх процесiв стали прикрою несподiванкою для всiх основних полiтичних гравцiв краiни.

Зрозумiло, що ситуацiя в Украiнi iстотно залежить вiд вiдносин мiж провiдними свiтовими i регiональними потугами. Але нинiшня тотальна вiдкритiсть украiнського соцiуму i влади робить Украiну «мiжнародним резонатором» – зручним об’ектом, за допомогою якого з’ясовують вiдносини не тiльки краiни ЄС, Росiя i США, а й окремi полiтичнi та корпоративнi групи всерединi кожноi з них.




«Глобальна нестабiльнiсть» чи початок «Четвертоi свiтовоi вiйни»


Глобальна дестабiлiзацiя. Глобалiзацiя принесла з собою новi виклики. Демократичнi здобутки «вiдкритого суспiльства» опинилися пiд загрозою перманентноi полiтичноi нестабiльностi. Це стосуеться не лише Украiни. В ЄС полiтична ситуацiя протягом останнiх п’яти рокiв далека вiд стабiльностi. Провал референдуму щодо Європейськоi конституцii, масштабнi акцii протесту профспiлок проти соцiальних реформ, якi проводить Єврокомiсiя, зростання популярностi евроскептикiв. Хвилi дестабiлiзацii докотилися i до Латинськоi Америки, де раптом домiнуванню США було зроблено виклик у виглядi режиму Уго Чавеса в Венесуелi, перемоги Моралеса в Болiвii та посилення Фiделя Кастро на Кубi, якого у Вашингтонi зарано списали з рахункiв.

Аналiтики вiдзначають посилення загрозливих тенденцiй у глобальному масштабi. Старi органiзацii та альянси (ООН, НАТО, G7 тощо) перестають вiдбивати нову полiтичну й економiчну реальнiсть, мiжнародне спiвтовариство спiшно намагаеться формувати новi альянси та iнституцii (G8, ШОС, iдея включення Індii i Китаю до складу Мiжнародного енергетичного агентства та iн.) i реформувати старi. На межi кризи перебувае Свiтова органiзацiя торгiвлi. Дохiйський раунд переговорiв зiрвано, оскiльки Америка, Європа i краiни, що розвиваються, не змогли домовитися.

У багатьох державах зростае нацiоналiзм – як полiтичний, так i економiчний. Радикальнi режими проводять випробування балiстичних ракет i, всупереч волi розвинених краiн, продовжують розробку ядерноi зброi. Попри антитерористичну кампанiю провiдних краiн свiту продовжуе дiяти всесвiтне iсламське терористичне пiдпiлля.

Свiт швидко змiнюеться. Над ним згущуеться туман вiйни. Останнiм часом термiн «вiйна» лунае дедалi частiше, i не тiльки у зв’язку з дiями антитерористичноi коалiцii в Афганiстанi та Іраку. «Вiйна» як категорiя вкинута в публiчний простiр вiдносин Украiни з ii найближчими сусiдами. Щодня ЗМІ повiдомляють про перипетii «газових», «м’ясо-молочних», «трубних» та iнших воен, а також про самовiдданi дii вищих чиновникiв iз захисту наших нацiональних iнтересiв. Кримський «антинатовський бунт» центральна влада гасить засобами iнформацiйноi i дипломатичноi вiйни.

Украiна активно втягуеться у глобальне протистояння, яке американський полiтолог Елiот Коен визначив як «Четверту свiтову вiйну». На думку Коена, зараз точиться боротьба з тероризмом i шахрайськими режимами. (Холодна вiйна мiж Варшавським договором i НАТО вважаеться Третьою за лiком.)

Минуле столiття було перiодом безперервного вiйськового насильства. Вiдносини мiж державами часто набирали крайнiх форм, логiчним результатом яких стали сотнi збройних конфлiктiв. Бiльшiсть цих конфлiктiв увiйшли компонентами глобальних военних циклiв – свiтових воен. І якщо характерною рисою Першоi i Другоi свiтових воен було пряме збройне зiткнення сторiн iз застосуванням регулярних збройних сил, то стрiмкий розвиток озброень пiсля 1945 року став фактичним кiнцем епохи багатомiльйонних армiй.

Уже на першому етапi Холодноi вiйни (Третьоi свiтовоi) почала формуватися принципово нова тенденцiя. Двi глобальнi системи, що створили потенцiал багаторазового знищення людськоi цивiлiзацii, в iнтересах самозбереження перенесли епiцентр протистояння на «свiтову периферiю».

На думку азербайджанського дослiдника Джангiра Араса, саме там, на периферii, i саме тодi, на початковому етапi Третьоi свiтовоi, вперше виявилася i незабаром повноцiнно реалiзувалася якiсно нова вiйськово-полiтична категорiя – самостiйнi военiзованi структури i системи, що не мають визначеноi належностi до наявних державних iнститутiв. Цi стр

Сторінка 7

ктури i системи, якi спочатку виникали з огляду на локальнi умови, логiкою Холодноi вiйни за пiдтримки протиборчих свiтових центрiв сили, негайно втягувалися у численнi тривалi кризи i запеклi збройнi конфлiкти практично всюди – в пiсках африканських пустель i в пiвденноамериканськiй сельвi, в азiйських горах i на вулицях европейських мiст. Саме вони стали основним носiем «культури Калашнiкова» – новоi масовоi тенденцii, побудованоi на силовому нiгiлiзмi i вирiшеннi всiх проблем через збройне насильство.

В результатi поразки в Холоднiй вiйнi однiеi з протиборчих систем двополюсна формула свiтового устрою припинила iснування.

Але Холодна вiйна заклала десятки, якщо не сотнi, мiн сповiльненоi дii, якi починають вибухати вже в добу «Четвертоi свiтовоi вiйни». Наслiдками виявилися глобалiзацiя i зустрiчний процес опору, ерозiя нацiональних держав, девальвацiя народовладдя як права народу на державне самоврядування, трансформацiя суверенiтету у «вiдповiдальний суверенiтет», лiквiдацiя державноi монополii на насильство i «гуманiтарнi iнтервенцii». Ісламський тероризм, точнiше – його новiтня модифiкацiя, виник саме у часи Третьоi свiтовоi. Протиборчi сторони зростили цього небезпечного монстра у тепличних умовах боротьби систем.

Як вважае росiйський полiтолог Андрiй Пiонтковський, одностайна ненависть елiт Сходу до Заходу, i насамперед до США, завдяки досягненням захiдних технологiй через усi електроннi ЗМІ транслювалася мусульманськiй вулицi. В результатi бiйцi джихаду були сильнi i «народнi», з надлишком рекрутiв iз рiзноманiтних шарiв суспiльства – вiд мiльйонерiв до жебракiв – i ефективнiстю своеi горизонтальноi мережевоi структури, незалежнi осередки якоi виникали у рiзних куточках свiту й завдавали ударiв по американських iнтересах. Однак до 11 вересня 2001 року iх серйозно не сприймали.

У кожноi вiйни е загальновизнана дата початку. Перша свiтова почалася 1 серпня 1914 року; Друга – 1 вересня 1939 року; Третя – 5 березня 1946 року (промова У.Черчiлля у Фултонi). Четверта свiтова вiйна почалася 11 вересня 2001 року з мегатерактiв у Нью-Йорку i Вашингтонi. Навiть поверховий аналiз перших п’яти рокiв цiеi вiйни, простий перелiк подiй дозволяе оцiнити просторовий розмах i масштаби процесу. Бойовi дii на територii Афганiстану; вiйськовi операцii в Єменi, Сомалi, Колумбii, Грузii, на Фiлiппiнах; арабо-iзраiльський конфлiкт, що загострився; вiйна в Іраку, що плавно трансформувалися у затяжне «мiжконфесiйне насилля» партизанського гатунку; колосальний вiйськово-полiтичний тиск на Іран i Пiвнiчну Корею з високою iмовiрнiстю нових воен; глобальнi таемнi операцii спецслужб; iншi дii, змiст яких стане зрозумiлий набагато пiзнiше.

Водночас Четверта свiтова вiйна е великим i багатовекторним процесом, у якому реалiзуються новiтнi формули конфлiктiв, передбаченi Семюелем Хантiнгтоном («глобальне зiткнення цивiлiзацiй»); Збiгневом Бжезинським («велика шахiвниця»); iдеологом антиглобалiзму субкоманданте Маркосом («вiйна мiж неолiбералiзмом i людством»); колишнiм начальником французькоi розвiдки графом Олександром де Мараншем («протистояння мiж захiдною цивiлiзацiею та арабо-iсламським свiтом»); французьким суддею Жаном-Луi Брюгюскре («столiтня вiйна сучасностi»); пакистанським бригадним генералом С.К.Малiком («справедлива вiйна правовiрних проти невiрних»); Норманом Подхорецем i вже колишнiм директором ЦРУ Джеймсом Вулсi («конфлiкт Америки з арабськими режимами i радикальним iсламом»).

Є певнi розбiжностi у трактуваннях дефiнiцii «Четверта свiтова вiйна». Дехто вважае, що вiйна ще не почалася, а е лише тенденцii, якi неодмiнно призведуть до свiтового конфлiкту. Так, представник банку Morgan Stanley Стiвен Роуч назвав початок великомасштабноi вiйни «найбiльш очевидним геополiтичним ризиком». На його думку, зростае уразливiсть «Американськоi iмперii», а етнiчнi конфлiкти можуть спровокувати геополiтичну кризу. Деякi експерти навiть вказують на подiбнiсть передвоенних ситуацiй у ХХ столiттi та сьогоднi. Вiдомий гарвардський iсторик Найелл Фергюсон у 2004 р. опублiкував у журналi Foreign Affairs статтю «Потопаюча глобалiзацiя», в якiй провiв аналогii мiж початком XX i XXІ столiть.

На думку Фергюсона, причина Першоi свiтовоi вiйни у тому, що в мiру мiжнародноi iнтеграцii накопичувалися протирiччя. Ключових протирiч п’ять: надмiрне навантаження на наддержави, суперництво великих держав, нестабiльнiсть iхнiх союзiв, наявнiсть держав, якi спонсорують тероризм, i пiднесення терористичного руху.

У 1914 роцi Британська iмперiя, що мала колонii в усiх частинах свiту й вiдiгравала роль всесвiтнього полiцейського, була занадто перевантажена цими функцiями й виглядала «втомленим Титаном». Точнiсiнько як тепер США з iхнiм подвiйним дефiцитом та вiйськовою присутнiстю по всьому свiту вiд Косово до Афганiстану.

Проте бiльшiсть експертiв сходяться на думцi, що зараз вiдбуваеться розмороження основних конфлiктних точок планети. І питання початку гарячоi фази «Четвертоi свiтовоi вiйни» е не настiльки важливим, як питан

Сторінка 8

я сутi новоi вiйни, ii законiв та причин.

Енергетичний контроль. На думку украiнського полiтолога Андрiя Мiшина, «Четверта свiтова вiйна – домiнуючий вiйськово-полiтичний компонент сучасного свiту, характерною рисою якого стали дедалi бiльший прiоритет контролю ресурсiв над значенням контролю географiчних територiй, розгортання iнформацiйноi складовоi, вiйна у кiберпросторi та iншi фактори, що не девальвують, але iстотно видозмiнюють формулу Карла фон Клаузевiца про вiйну як державний iнструмент продовження полiтики iншими засобами».

Динамiка Четвертоi свiтовоi вiйни, iнiцiйованоi 11 вересня 2001 року, за п’ять рокiв поступово перевела «боротьбу з мiжнародним тероризмом» у формат вiйни захiдного (евроатлантичного) свiту зi схiдним свiтом («який не дотримуеться демократичних цiнностей»). При цьому похiд на Схiд виглядае фактично невiддiльним вiд ресурсних факторiв нафти i газу.

Четверта свiтова вiйна ще маскуеться пiд «глобальну вiйну з мiжнародним тероризмом», але дедалi бiльше проступають знайомi обриси Холодноi вiйни. Наприклад, НАТО плануе розмiстити у Польщi системи ПРО проти терористичних ракет. Експертам зрозумiло, що ракети iсламiстiв за визначенням до Польщi долетiти не зможуть. У Болгарii i Румунii плануеться розмiстити новiтнi вiйськовi бази США (т. зв. бази «вiйськ швидкого реагування»). До НАТО пiдтягуються Австралiя, Пiвденна Корея, Японiя, Нова Зеландiя.

Росiйськi ЗМІ сурмлять про те, що Альянсовi формуеться гiдна противага – Шанхайська органiзацiя спiвробiтництва (Росiя, Китай, центральноазiатськi краiни). Про бажання отримати повноправне членство в цiй структурi нещодавно заявив Іран. Чому не новий Варшавський договiр?

Ендрю Качинс, директор програм по Росii та Євразii Фонду Карнегi у Вашингтонi вважае, що найважливiшою причиною повернення до Холодноi вiйни е вихiд Росii на свiтову арену iз самостiйною полiтичною лiнiею: «Стрiмко змiцнюеться росiйська економiка, Москва захищае своi iнтереси в Європi, в Азii, на пострадянському просторi, i це стало несподiванкою для всiх ii партнерiв, включно зi США. Хто мiг передбачити нинiшню росiйську ситуацiю шiсть рокiв тому, у 1999 роцi? Неготовнiсть до такоi ситуацii викликала розбiжностi в керiвництвi американськоi адмiнiстрацii з приводу того, як вести справи з Росiею».

«Силiконовi битви». Другою характерною рисою Четвертоi свiтовоi вiйни е боротьба за «високi технологii». Конкуренцiя на цьому ринку вже скидаеться на вiйськовi дii.

Так, Вашингтон встановив новi правила поставок у Китай для 47 груп високотехнологiчних товарiв включно з устаткуванням для електронноi промисловостi, високошвидкiсними комп’ютерами, сучасними телекомунiкацiйними приладами тощо. Це свiдчить про те, що Вашингтон у такий спосiб намагаеться стримати швидкий розвиток наукоемних галузей китайськоi економiки i таким чином перешкодити оснащенню китайськоi армii високоточною зброею.

Китай залишаеться однiею з найактивнiших краiн свiту з iмпорту нових технологiй. Згiдно з даними Мiнiстерства торгiвлi КНР, за шiсть мiсяцiв 2006 року уряд краiни пiдписав 5 461 контракт на поставку рiзних технологiй на загальну суму 13,2 млрд дол. США (зростання на 62,2 % порiвняно з аналогiчним перiодом 2005 року).

Зростае i залежнiсть провiдних свiтових гравцiв вiд високих технологiй. Якщо у геополiтичному сенсi вiйськово-полiтична конкуренцiя вiдбуваеться мiж США, РФ та КНР, то у сферi високих технологiй гравцiв явно побiльшало.

Бурхливими темпами набирають обертiв економiки Індii, Ізраiлю та Пакистану. Так, iндiйський експорт високих технологiй становить 10 млрд доларiв США на рiк.

Що стосуеться розвинених краiн свiту, то у США ще 2000 р. ухвалено прiоритетну довготермiнову Комплексну програму розвитку високих технологiй, яка розглядаеться як ефективний iнструмент, здатний забезпечити лiдерство США у першiй половинi поточного столiття. У звiтi Консультативного комiтету з науки i технологiй при президентовi США зазначено: «США не можуть собi дозволити опинитися на другому мiсцi у цiй сферi. Краiна, яка буде лiдером у сферi розробки i застосування високих технологiй, матиме великi преференцii в економiчнiй i вiйськовiй сферах впродовж багатьох десятилiть». Характерною особливiстю iндустрii високих технологiй США е те, що вона розвиваеться переважно зусиллями великих приватних американських корпорацiй i мае автентичний, а не запозичений (як на Сходi) характер.

Краiни Євросоюзу у сферi розвитку високих технологiй пiшли шляхом iнтеграцiй зусиль усiх краiн-учасникiв ЄС. Механiзмом iнтеграцii стала Шоста Рамкова програма, у бюджетi якоi на високi технологii на перiод 2003–2006 рр. видiлено 3,55 млрд евро.

У Росii об’ективно науковий рiвень розробок у сферi високих технологiй вiдповiдае, а iнодi навiть перевершуе деякi захiднi аналоги. Проте практична реалiзацiя цих розробок доволi низька, оскiльки недостатньо розвиненi вiдповiднi соцiальнi iнститути. Єдиною силою, здатною практично реалiзувати розвиток високих технологiй, на даний момент е росiйська централiзована де

Сторінка 9

жава.

Вiйна за високi технологii, пiсля вiйни за енергоресурси – ключовий елемент глобальноi Четвертоi свiтовоi вiйни.




Росiя втягуеться у Четверту свiтову


США залишаються единою державою свiту, здатною реально вiдповiдати на широке коло питань «глобального порядку денного». Тому в Москвi розумiють, що початок гарячоi фази, навiть на локальному рiвнi, призведе до повноцiнного повернення росiйсько-американських вiдносин до дискурсу Холодноi вiйни, iстотно зменшить можливостi для просування власних росiйських iнтересiв. Тому Кремль вдаеться до комплексу стратегiй балансування, який мае забезпечити «суперництво у свiтi, суверенiтет всерединi».

З одного боку, РФ намагаеться ефективно конкурувати зi США в Азii, на Близькому Сходi та на пострадянському просторi. Максимально звуженi можливостi Вашингтона у сферi впливу на внутрiшньо-росiйський полiтичний процес. Проте iснуе цiлий ряд питань, якi потребують взаемодii Москви i Вашингтона. Концепцiя зовнiшньоi полiтики Росii щодо США визначатиметься принципом «нi з вами, нi проти вас». Першим кроком стала реалiзацiя стратегii повернення РФ до «великоi вiсiмки» як повноцiнного гравця (що вдалося зробити пiд час самiту в Санкт-Петербурзi у липнi 2006 року).

Виважена спiвпраця з проблем глобальноi безпеки та економiчних питань поряд iз полiтичною конкуренцiею на пострадянському просторi та обмеженням втручання США у внутрiшнi справи краiн СНД, розглядаеться Кремлем як реалiстична модель росiйсько-американських вiдносин на короткострокову перспективу.

Поряд iз цим, можна вiдзначити i проблеми, якi виникнуть у РФ в процесi реалiзацii цiеi моделi. Кремлiвськi експерти все ще вважають, що в питаннях росiйсько-американських вiдносин можна вiдокремити цiннiснi установки вiд матерiальних iнтересiв. Тим часом у сучаснiй концепцii нацiональноi безпеки США наскрiзною iдеею проходить аксiологiчна парадигма, боротьба мiж демократiю й авторитаризмом. Тема демократичних цiнностей завжди буде присутня у дiалозi США – Росiя.

Росiя фактично втягнулася в боротьбу за контроль над енергоресурсами. Тим самим Москва прийняла нав’язанi iй правила гри, в якiй домiнуючим центром продовжують залишатися США. У цiй боротьбi за нафту i газ Росiя мае певнi преференцii як краiна, що володiе та контролюе значнi ресурснi бази планети.

Проте Захiд намагаеться урiвноважити ризики. З цiею метою висунуто стратегiю «вашi ресурси – нашi цiни». Захiд вважае, що свiтова торгiвля нафтою i природним газом повинна вестися так, як це робиться з будь-яким iншим товаром.

Якщо ж свiтова торгiвля енергоносiями буде поставлена пiд звичайний режим СОТ, то краiни – виробники нафти i газу будуть змушенi вiдкрити свою iнфраструктуру, включно з нафто- i газопроводами, для свiтовоi конкуренцii i надати до них доступ незалежним постачальникам. Очевидно, що за нинiшнiми спробами «приборкати» свiтовий енергетичний ринок шляхом пiдведення його пiд норми СОТ проглядаеться приховане бажання краiн-споживачiв повернути собi пануючi позицii на свiтовому енергоринку.

Росiя розглядае нафту i газ не тiльки як товар, а й як ключовий елемент стратегii безпеки. Енергетичнi ресурси сьогоднi е джерелом полiтичноi сили Москви. Тому головним завданням Кремля на короткострокову перспективу стане запобiгання «енергетизацii» переговорiв вступу до СОТ через Киргизiю та iншi краiни, якi пiдтримують дружнi вiдносини з РФ. Також елементом стратегii недопущення перетворення газу i нафти у звичайний товар стануть питання регiональноi безпеки, пострадянського простору тощо. Росiя намагатиметься асиметрично протидiяти енергетичнiй девальвацii власноi полiтичноi позицii.




Украiна у прифронтовiй смузi


У процесi глобальноi боротьби за енергоресурси Украiна потрапляе i вимушено перебувае у фокусi загострених суперечностей геополiтичних конкурентiв.

Вiдкритiсть украiнського полiтикуму, прозорiсть для зовнiшнiх впливiв вiтчизняних полiтичних iнститутiв створили умови, коли Украiна опинилася перед загрозою зовнiшнього управлiння.

З одного боку, у нас сформувалася цiла генерацiя молодих полiтикiв, якi, не маючи достатнього досвiду, виконують завдання зовнiшнiх чинникiв у силу власних переконань.

Надмiрне захоплення евроромантизмом призвело до того, що Украiна виявилася не готовою до викликiв нового етапу евроiнтеграцii, який полягае у згортаннi розширення на Схiд та запровадженнi жорстких умов полiтики сусiдства з ЄС. Розчарування суспiльства у евроiнтеграцii, скептичнi заяви еврочиновникiв стосовно перспектив Киева у ЄС – усе це негативно позначилося на станi полiтичноi стабiльностi та нацiональноi безпеки держави.

У фокусi Четвертоi свiтовоi вiйни особливоi гостроти набувае дискусiя Вашингтона i Киева про найшвидший, до 2008 року, вступ Украiни до НАТО. Через недолугi дii певних керiвникiв та надмiрну полiтизацiю цього питання короткострокова перспектива вступу Украiни до НАТО стала малоймовiрною.

Зовнiшньополiтичний курс держави виявився заручником полiтичноi розпасовки в парламентi. На мiсце ро

Сторінка 10

рахункiв та врахування вигод вiд вступу до НАТО прийшли полiтичнi гасла. Це стосуеться як опонентiв евроатлантичноi iнтеграцii, так i ii «палких прихильникiв». Невiдомо, хто з них завдав бiльше шкоди просуванню Украiни в НАТО.

Виробляючи практичну полiтику нашоi взаемодii з ЄС та НАТО, не можна нехтувати позицiею Росii. Зрозумiло, Москву не влаштовуе те, що Украiна стае дедалi незалежнiшою у своему зовнiшньополiтичному курсi. Ще бiльше не влаштовуе Росiю й визначений президентом В.Ющенком стратегiчний шлях у Європу i згодом – у НАТО. Тому стають зрозумiлими жорсткi дii нашого пiвнiчного сусiда стосовно Украiни.

За умов посилення дiалогу Росii з провiдними краiнами свiту Украiна втрачае свое геополiтичне та геостратегiчне значення в очах Кремля. І тут немае нiчого несподiваного у наших вiдносинах. Росiя дуже чiтко захищае своi нацiональнi iнтереси. Тому й Украiна мае розпочати адекватно захищати своi.

Росiя продовжуе намагатися отримати контроль над стратегiчними украiнськими об’ектами, якi можна iнтегрувати у росiйськi транснацiональнi компанii, насамперед енергетичнi, а також оборонний комплекс та машинобудування. Сьогоднi Росiю реально цiкавлять лише транзитнi можливостi Украiни (газо-, нафтотранспортнi та електроенергетичнi).

Украiна для Кремля видаеться ненадiйним союзником, який постiйно порушуе «правила гри». Принциповою особливiстю новоi, «вiдкоригованоi» полiтики Кремля стае байдужiсть щодо пiдтримки стабiльностi в Украiнi. При цьому «генерацiя хаосу» в Украiнi на тлi високого рiвня конфлiктностi украiнсько-росiйських вiдносин стае одним зi значимих чинникiв зовнiшньоi полiтики РФ.

Новiтню модель вiдносин Росii з iншими краiнами свiту можна визначити як сучасний варiант росiйського економiчного нацiоналiзму. У цьому контекстi сучасна позицiя Украiни щодо вiдносин iз Росiйською Федерацiею е не достатньо адекватною, а в окремих аспектах – проблематичною. Тому ii продовження може стати iстотною перешкодою нормалiзацii украiно-росiйського полiтичного дiалогу. Щоб надати полiтичному дiалоговi наших краiн бiльш конструктивного характеру, доцiльно запропонувати новi пiдходи зовнiшньоi полiтики Украiни з метою адекватноi вiдповiдi нашоi держави.

Складнiсть ситуацii поглиблюеться i внутрiшньополiтичною кризою в Украiнi. Продовження невизначеностi в парламентi призводить до того, що ми можемо втратити необхiднi атрибути держави. Криза державностi може призвести не лише до оформлення територiального розколу Украiни на Схiд та Захiд, а й до громадянського конфлiкту. І тодi фронтовi зведення стануть нашою реальнiстю, а не футурологiчними розвiдками. І це треба чiтко усвiдомлювати нашим полiтикам.

Стабiлiзацiя полiтичноi ситуацii, формування проукраiнського уряду, вироблення адекватноi стратегii просування власних нацiональних iнтересiв у свiтi – ось яким мае бути вихiд для Украiни, щоб уникнути втрат вiд глобалiзацiйних процесiв.




Безпека-2010

Володимир Горбулiн

15 грудня 2006 р

http://gazeta.dt.ua/ARCHIVE/bezpeka-2010.html



У травнi 2006 року на розгляд Верховнiй Радi було подано проект Закону «Про основи внутрiшньоi та зовнiшньоi полiтики», у червнi – законопроект «Про внесення змiн до Закону «Про основи нацiональноi безпеки Украiни». До цього часу не вiдбулося жодного читання цих, без перебiльшення, найважливiших для держави законопроектiв.

Справдi, напруженiсть i конфлiктнiсть ситуацii всерединi Украiни вiдтягуе на себе левову частку полiтичноi енергii. Влада захоплена вiйною повноважень, i до стратегiчних рiшень та масштабних завдань у неi просто не доходять руки. Цьому сприяють як об’ективнi (недосконалiсть змiненоi Конституцii), так i суб’ективнi (одвiчна схильнiсть украiнських полiтикiв конкурувати за всю повноту влади) причини. Очевидно, процес розгляду та ухвалення зазначених законопроектiв буде дуже складним i тривалим. І на виходi краiна не обов’язково отримае ефективну й детально опрацьовану систему нацiональноi безпеки та адекватнi орiентири зовнiшньоi полiтики. 15-рiчна iсторiя незалежностi Украiни майже привчила суспiльство вдовольнятися поверховими законами, ухваленими в результатi поверхових же компромiсiв. Однак сучасний свiт являе собою дуже агресивне середовище з непередбачуваними сценарiями розвитку. І Украiна в цьому свiтi виглядае практично беззахисною краiною iз застарiлою концепцiею нацiональноi безпеки i, м’яко кажучи, суперечливою зовнiшньою полiтикою.

Ми подаемо першу доповiдь Украiнського форуму «Безпека-2010». Авторський колектив пiд керiвництвом Володимира Горбулiна пропонуе свое бачення ключових тенденцiй свiтовоi полiтики та потенцiалу iхнього впливу на безпеку Украiни, перспективи економiчного та гуманiтарного розвитку. Ця доповiдь створювалася в полемiцi мiж учасниками Украiнського форуму. Маючи рiзнi погляди на проблеми нацiональноi безпеки, ми запрошуемо до обговорення всiх зацiкавлених людей – полiтикiв, державних дiячiв, експертiв, учених. Упевненi, це посприяе появi новоi якостi роботи над базовими стратегiчними документам

Сторінка 11

. Адже громадянське суспiльство народжуеться в дискусii з центральних питань нацiонального порядку денного.




Рада Украiнського форуму


Сучасний свiт стрiмко змiнюеться, i цi змiни однаково вiдчутнi й небезпечнi i для традицiйно слабких, уразливих держав, i для благополучних краiн так званого «золотого мiльярда». Основним трендом сучасностi, що несе свiту цi змiни, е глобалiзацiя. Точнiше, ii специфiчнi ефекти у сферi економiки, мiжнародних вiдносин, екологii, гуманiтарного розвитку. Цi ефекти досить цiкавi для того, щоб придiлити iм окрему увагу в нашiй доповiдi.




Проникнiсть кордонiв i формування новоi полiтичноi географii


Багато дослiдникiв i, на жаль, небагато державних дiячiв дедалi частiше говорять про те, що кордони мiж окремими краiнами поступово втрачають свое традицiйне значення, стають проникними i здебiльшого виконують функцii сполучення територiй iз рiзними митними та полiтичними режимами.

Зростаюча умовнiсть державних кордонiв загрожуе тотальним переглядом системи мiжнародних гарантiй територiальноi цiлiсностi та недоторканностi. Для молодих незалежних держав це один iз ключових викликiв в утвердженнi суверенiтету. Украiна, в умовах невирiшеностi територiальних питань iз Росiею – щодо договiрно-правового оформлення украiно-росiйського кордону в Азовському морi i Керченськiй протоцi – та Румунiею – з приводу делiмiтацii континентального шельфу та особливих економiчних зон у Чорному морi, перебувае в зонi пiдвищеного ризику.

Характерною ознакою свiтового суспiльно-полiтичного розвитку стають процеси дезiнтеграцii та фрагментацii нацiональних держав, активiзацiя етнiчного нацiоналiзму та сепаратизму. Свiтова спiльнота поступово змiнюе ставлення до проблем територiальних претензiй i правового врегулювання кордонiв, вiдкриваючи перспективу, наприклад, «косовському прецеденту». Державнiсть Косова, сформована з використанням нових iнструментiв мiжнародноi полiтики, е ще не закрiпленою де-юре, але де-факто вона вже дала привiд говорити про визнання свiтовою спiльнотою й iнших квазiдержав: Пiвденноi Осетii, Приднiстров’я, Абхазii, Нагiрного Карабаху. Реалiзацiя цього сценарiю для Украiни, можливо, загрожуватиме посиленням вiдцентрових тенденцiй.

Прозорiсть кордонiв призводить до того, що дедалi серйознiшим викликом свiтовiй стабiльностi стае масова мiграцiя з бiдних краiн в «ельдорадо» процвiтаючого захiдного свiту. За деякими пiдрахунками, до 2025 року мiгранти можуть скласти 25–50 % населення Пiвнiчноi Америки, ЄС i Японii, не маючи при цьому повних полiтичних i соцiальних прав корiнних громадян. Ускладнення соцiально-етнiчноi ситуацii в зонi свiтовоi стабiльностi, сформованоi краiнами «золотого мiльярда», будь-якого моменту може здетонувати, i це буде вибух воiстину планетарного масштабу. Однак уже в найближчiй перспективi Украiна, розташована в центрi одного з найбiльших мiграцiйних маршрутiв Азiя – Європа, вiдчуватиме дедалi серйознiшi труднощi в контролi потокiв мiграцii.




Лiнii свiтового розколу


Одним з найочевиднiших конфлiктiв свiтового масштабу сьогоднi е цiннiсне, геополiтичне i цивiлiзацiйне протистояння iсламського та захiдного свiтiв. Пiсля 11 вересня 2001 року свiт заговорив про початок Четвертоi свiтовоi вiйни – вiйни цивiлiзацiй – iз використанням принципово новоi тактики, зброi, iнформацiйних технологiй.

Найсерйознiшу загрозу для мiжнародноi системи безпеки та спокою окремих держав створюе глобальна терористична мережа з ii активним прагненням отримати доступ до новiтнiх ядерних, бiологiчних, бактерiологiчних, iнформацiйних технологiй, особливо небезпечних в умовах тотальноi вiдкритостi сучасного суспiльства.

Не менш явна та загрозлива тенденцiя – неконтрольоване поширення ядерних технологiй, зброi масового ураження та засобiв ii доставки. Як приклад можна навести ситуацiю з Пiвнiчною Кореею. Проблема полягае не в тому, що ця краiна скористаеться ядерною зброею, хоча така перспектива досить реальна, а в тому, що вона може ii продавати. Додаткова небезпека криеться тут i в тому, що створення ядерноi зброi Пiвнiчною Кореею та Іраном може призвести до вiдповiдного поновлення ядерних програм Японiею, Пiвденною Кореею та iн. За прогнозами, до 2020 року число «ядерних держав» сягне 10–12. Також зберiгаеться iмовiрнiсть передачi ядерноi зброi терористичним органiзацiям, наприклад, по лiнii Іран – «Хезболла». Даний факт свiдчить про ослаблення вiйськового диктату захiдних краiн зразка 50-х рокiв ХХ столiття.

Водночас захiдний свiт уже далеко не такий монолiтний, як в епоху Холодноi вiйни. Сьогоднi США явно не зацiкавленi в тому, щоб об’еднана Європа стала самостiйним вiйськово-полiтичним гравцем свiтового рiвня. При цьому самi Сполученi Штати переживають безпрецедентне падiння популярностi в мiжнароднiй спiльнотi, багато в чому спровоковане военними дiями на Балканах i в Іраку. Натомiсть Європейський Союз також вступив у чорну смугу зниження темпiв економiчного розвитку, мiграцiйних проблем i поступового згасання iнтеграцiйного iмпульсу,

Сторінка 12

ро що свiдчить недавнiй провал голосування з приводу загальноевропейськоi Конституцii. У результатi зайнятi переважно власними проблемами «стара Європа» i США вiдчувають значнi труднощi у формуваннi консолiдованоi вiйськовоi полiтики та стратегii безпеки.

Крiм цивiлiзацiйного розколу, у свiтi стрiмко поглиблюеться прiрва мiж багатими i бiдними краiнами. Фактично вiдбуваеться процес «пролетаризацii» краiн третього свiту внаслiдок перенесення туди важкоi промисловостi з краiн першого свiту. Це призводить до перетворення краiн-нацiй на держави-класи, поширення ментальностi робiтничого класу на переважну бiльшiсть населення краiн третього свiту.

Свiтовi ресурси завжди будуть притягатися багатими краiнами i перетiкати в них. У доступнiй для огляду перспективi у краiнах, що розвиваються, так i не вiдбудеться довгождане посилення i процвiтання середнього класу. За оцiнками ООН, до 2025 року 7,8 млрд жителiв планети, тобто абсолютна бiльшiсть – 90 %, належатимуть до третього свiту. Крiм iншого, це може остаточно пiдiрвати вiру в мiф про унiверсальнiсть захiдних цiнностей лiбералiзму i демократii, викликати новий сплеск полiтичноi активностi незахiдних суспiльств, зокрема у виглядi iсламського фундаменталiзму.

Водночас iстотно погiршиться становище середнього класу й у краiнах «золотого мiльярда». За рiзке збiльшення розмiру середнього класу, що став однiею з основ стабiльностi цих краiн, доводиться розплачуватися пiдвищенням вартостi продукцii, зростанням iнфляцii й серйозною затримкою процесiв накопичення капiталу. Тому перiод до 2030 року позначиться спробами зменшити як вiдносний, так i абсолютний розмiр середнього класу за допомогою демонтажу соцiальноi держави, скорочення держбюджетiв тощо. Проте освiчений i звичний до комфорту середнiй клас навряд чи пасивно погодиться зi своею пролетаризацiею i маргiналiзацiею. Соцiальнi бунти у свiтовому масштабi – це бiльш нiж серйозно.




Наростання ресурсного й енергетичного дефiциту


На початку ХХІ столiття ми стаемо свiдками фундаментальних змiн в енергетичнiй сферi. Закiнчуеться ера низьких цiн i вiдбуваеться перехiд до епохи глобального енергетичного дефiциту. Попит на нафту i газ збiльшуеться насамперед через зростаюче споживання цiеi сировини у Китаi й iнших нових iндустрiальних краiнах Азii. На думку Мiжнародного енергетичного агентства, загальносвiтовий попит на енергоносii до 2030 року збiльшиться на 37–50 %. Ще 1999 року нафтовi цiни становили приблизно 15 дол. за барель. За останнi п’ять рокiв цiни на нафту (з поправкою на iнфляцiю) виросли вчетверо.

При цьому дедалi бiльша частина нафтогазових ресурсiв у свiтi буде зосереджуватися в руках видобувних краiн Ближнього Сходу, СНД i Латинськоi Америки. Передусiм йдеться про Іран, Венесуелу й Росiю. Водночас обсяг видобутку нафти на територii США вже неухильно падае протягом 20 рокiв.

Краiни-донори енергоресурсiв, цiлком усвiдомлюючи перспективи, що вiдкриваються перед ними, намагаються освоiти якомога бiльшi ринки збуту нафти i газу у свiтi. Дуже показовий приклад Росii, яка володiе одним iз найбiльших свiтових енергетичних запасiв. Починаючи з 2004 року, уряд Росii реалiзуе агресивну стратегiю з диверсифiкацii ринкiв збуту енергоносiiв, газотранспортних мереж i iнших транзитних маршрутiв. Уже нинi «Газпром» покривае понад третину потреб Захiдноi Європи в газi. За деякими прогнозами, найближчим часом Європа iмпортуватиме з Росii до 50 % природного газу i 30 % нафти. Не менш активний «Газпром» i на схiдному напрямку. Енергоринок Азii, що швидко зростае, насамперед Китаю, вiдкривае величезнi бiзнес-перспективи для росiйського газового гiганта. Останнiми роками Росiйська Федерацiя розпочала будiвництво декiлькох потужних трубопроводiв i в европейському, i в азiатському напрямках. Сумарна пропускна спроможнiсть цих потужностей цiлком порiвнянна з уже iснуючими. Проте питання iхнього наповнення власне енергоносiями залишаеться вiдкритим.

Рiч у тiм, що, нарощуючи експортнi зобов’язання, Росiя не дотримуеться симетричних темпiв нарощування видобутку енергоресурсiв на своiй територii. Кiлькiсть розвiдувально-пошукових робiт iз газу за останнi 10 рокiв скоротилася бiльш нiж учетверо, а введення в дiю нових родовищ – уп’ятеро. Не випадково намiри Росii збiльшити постачання енергоносiiв на азiатськi ринки i довести iх частку до 30 % всього обсягу енергетичного експорту до 2020 року (а це мiнiмум 65 млрд кубометрiв газу i 60 млн тонн нафти на рiк) Європу буквально шокували. Європейський Союз побоюеться, i дуже обгрунтовано, що газу на всiх не вистачить.

Результатом цих процесiв уже стало формування глобального енергетичного ринку, який функцiонуватиме за принципом конкуренцii споживачiв, а не виробникiв. А це вже принципово нова для свiту ситуацiя i новi правила гри. І тому, хто братиме участь у встановленнi цих правил, буде легше за ними грати. Не випадково 2006 рiк, як нiякий iнший, характеризуеться iнтенсивнiстю енергетичноi дипломатii. «Нафта стае новою валютою зовнiшньоi полiтики». Цю тезу

Сторінка 13

iдтвердив самiт «великоi вiсiмки», що вiдбувся нинiшнього року в Санкт-Петербурзi. На ньому вперше спробували iнтегрувати нацiональнi iнтереси окремих краiн в основнi принципи енергетичноi взаемодii, якi можуть бути запропонованi свiтовому спiвтовариству.

Для нас нова енергетична ситуацiя небезпечна вже тим, що в процесi перерозподiлу i перекроювання глобального ринку енергоресурсiв Украiна з ii досить серйозним транзитним потенцiалом фактично залишилася на його узбiччi. Активне будiвництво нових транзитних маршрутiв стрiмко знецiнюе украiнськi трубопроводи. Украiна не бере нiякоi участi в iнтенсивному енергетичному дiалозi. Адже пiсля скандальних подiй 2005–2006 рр. наша краiна набула стiйкоi, хоча i негласноi, репутацii «слабкоi ланки» у евразiйськiй системi транзиту енергоресурсiв. У недалекому майбутньому ми взагалi можемо виявитися зайвою ланкою в цьому ланцюгу.




Новi центри сили


Одним iз найцiкавiших ефектiв глобалiзацii е безпрецедентне зростання впливу транснацiональних корпорацiй (ТНК) i фiнансових груп на економiчний i суспiльно-полiтичний розвиток свiту в цiлому й нацiональних держав зокрема. Економiчна експансiя ТНК фактично «вимивае» суверенiтет економiчно слабких краiн, посилюе iхню залежнiсть вiд глобальноi економiчноi кон’юнктури. Транснацiональнi корпорацii, по сутi, е аналогом свiтового мiнiстерства економiки i торгiвлi. Сусiдня Росiя чутливо вiдреагувала на цi тенденцii. За останнi декiлька рокiв «Газпром» перетворився на класичну транснацiональну корпорацiю, здатну не тiльки диктувати правила гри на енергетичному й iнших ринках, а й вiдчутно впливати на полiтику нацiональних держав. На черзi – створення не менш потужних корпорацiй у нафтовiй сферi (шляхом злиття «ЛУКОЙЛу», «Роснефти» та iнших компанiй), металургiйнiй («Русский алюминий»), атомнiй й авiабудiвнiй. Украiна через збереженi з радянських часiв кооперативнi зв’язки в економiцi, а також через ii географiчну близькiсть i геополiтичну принаднiсть незабаром вiдчуе потужний тиск росiйськоi економiчноi експансii. Украiнськi пiдприемства i корпорацii – група ризику для поглинання гiгантами росiйськоi економiки.

Нинi у свiтi формуються i могутнiшi, нiж ТНК, центри сили. На роль нових свiтових лiдерiв небезпiдставно претендують Китай i Індiя в сукупностi з Росiею i Бразилiею. Наприклад, зберiгаючи нинiшню динамiку економiчного зростання, до 2040 року Китай стане другою державою свiту пiсля США, Індiя випередить Японiю до 2035 року, а валюти обох краiн стануть свiтовими вже 2020 року. До 2050 року сумарний обсяг економiк Бразилii, Росii, Індii та Китаю (БРІК) перевищить сумарний обсяг ВВП краiн «великоi сiмки». До цього часу з нинiшнiх краiн-лiдерiв лише США й Японiя зможуть зберегти своi мiсця у «великiй шiстцi» наймогутнiших економiк свiту.

Стрiмко вириваючись у свiтовi лiдери, недавнi представники третього свiту претендують на створення та здiйснення власних проектiв глобалiзацii, альтернативних захiдним. Так, пiдписаний три роки тому договiр про спiвробiтництво мiж Китаем, Індiею, Бразилiею та Росiею був негайно розцiнений як виклик «глобалiзацii по-американськи» i СОТ.

Досить серйозно заявило про себе й iнше мiждержавне об’еднання за участi Росii i Китаю – Шанхайська органiзацiя спiвробiтництва (ШОС). У 2005 роцi краiни – члени ШОС провели ряд масштабних вiйськових навчань, якi не залишилися непомiченими мiжнародним спiвтовариством. Важливу роль для краiн ШОС вiдiграе непiдконтрольнiсть iхнiх родовищ нафти та газу американським i британським компанiям. Плани з формування на базi ШОС единого регiонального енергетичного ринку та створення газового ОПЕК видаються тим бiльш ймовiрними у перспективi приеднання до цiеi органiзацii Ірану. У контекстi зростання споживання енергоносiiв та вiдсутностi значущих альтернативних джерел енергii ресурснi та економiчнi переваги згаданих краiн iз легкiстю конвертуються в геополiтичний вплив, який далеко виходить за регiональнi межi.

Таким чином, сучасний свiт пiсля вiдносно тривалого перiоду двополюсного протистояння в часи Холодноi вiйни та короткого етапу однополюсностi входить у режим багатополярностi. За 55 рокiв «ядерного» перiоду сталося понад 260 вiйн iз 300 вiйн ХХ столiття. За деякими даними, останнiм часом свiтовi витрати на озброення наблизилися до витрат часiв Холодноi вiйни.

Початок XXI столiття е своерiдним вододiлом. З одного боку, це кiнець великоi епохи Модерну, а з другого – початок якоiсь поки що невiдомоi новоi свiтовоi системи. При цьому дiапазон оцiнок того, що вiдбуваеться на планетi, дуже широкий: вiд констатацii краху бiполярного свiту до амбiцiйного проголошення «кiнця

iсторii».

Демократичнi завоювання «вiдкритого суспiльства» iстотно розширили перспективи гуманiтарного розвитку людства. Проте водночас вони поставили свiт перед загрозою перманентноi полiтичноi нестабiльностi. І сьогоднi у свiтi немае жодноi краiни, жодного спiвтовариства, спроможних забезпечити собi стовiдсотковий захист вiд цих ризикiв. Будь-яка незначна змiна в будь-якi

Сторінка 14

точцi свiту здатна викликати масштабну перебудову всiеi системи: свiт схильний до впливу «ефекту метелика». За такоi ситуацii роль мiжнародних iнститутiв i структур у забезпеченнi глобальноi стабiльностi багаторазово зростае. Проте, як показують драматичнi подii останнього часу, старi органiзацii та альянси – ООН, НАТО, G7 – перестають вiдображати нову полiтичну та економiчну реальнiсть, неадекватнi iй, отже, не цiлком ефективнi. Тому бажання угадати майбутне сьогоднi вже не е суто iнтелектуальним завданням. Це – питання виживання окремих краiн i свiтового спiвтовариства в цiлому.




Сценарii майбутнього


У максимально великому масштабi сценарii майбутнього були описанi в проектi «Карта глобального майбутнього», розробленому Нацiональною радою з розвiдки США в 2005 роцi з залученням понад тисячi фахiвцiв у галузi стратегiчного аналiзу. Добряча частка футуризму не заважае побачити в чотирьох варiантах розвитку свiту продовження i граничне загострення тих тенденцiй, якi були позначенi вище.

Згiдно зi сценарiем «Давоський мир», у 2020 роцi в глобальнiй економiцi впевнено домiнують Китай та Індiя. Темпи iхнього економiчного зростання давно перевищили европейськi показники й стрiмко наздоганяють американськi. Китай та Індiя також досягли успiхiв в освоеннi наукомiстких технологiй, збiльшили свiй полiтичний вплив i вiйськову мiць. При цьому всi краiни свiту, зокрема i новi лiдери, продовжують грати за правилами, написаними на Заходi. Основною небезпекою для решти держав пiд час реалiзацii даного сценарiю буде загроза неконкурентоспроможностi порiвняно з передовими краiнами. Для Росii, наприклад, цей сценарiй означае неминучi територiальнi втрати на користь Китаю.

Сценарiй Pax Americana уже самою назвою залишае лiдерство за США, якi змогли вiдновити полiтичну еднiсть Європою i «приборкати» держави Близького Сходу. Проте в обмiн на домiнування США дiстають тягар вiдповiдальностi за свiтову безпеку i зростання невдоволення з боку бiдних краiн i таких, що розвиваються.

Третiй сценарiй, «Новий халiфат», найбiльш «апокалiптичний» для Заходу – у свiтi майбутнього пануе транснацiональне теократичне спiвтовариство. До його виникнення призвiв технологiчний i iнформацiйний прогрес iсламських краiн при збереженнi ними традицiйних цiнностей, що поглиблюе iхнiй конфлiкт iз краiнами Заходу. Даний сценарiй означае повернення до неофеодалiзму та антагонiстичний американському проекту, – звiдси неминучiсть непримиренноi боротьби мiж ними. Примiтно, що пiд час реалiзацii даного сценарiю багато споконвiчно неiсламських краiн, наприклад Росiя, теж стали би частиною халiфату.

Сценарiй «Спiраль страху» найменш сприятливий для сучасноi свiтовоi системи i насамперед – для краiн «золотого мiльярда». Вiн припускае безконтрольне поширення зброi масового знищення, глобальний економiчний колапс, крах сучасних мiжнародних iнститутiв i мiжнародноi системи. Цiкаво, що такий розвиток подiй аж нiяк не вiдмiняе глобалiзацiю, але вiдбуватися вона буде в найпримiтивнiших формах «перерозподiлу награбованого». Проте з усiх iнших поглядiв «Спiраль страху» знаменуватиме собою безумовний кiнець захiдноi цивiлiзацii.

Вiдомий фахiвець у галузi глобалiстики І.Валлерстайн видiляе три iсторичнi альтернативи розвитку свiтовоi системи для перiоду пiсля 2025 року.

Перша альтернатива полягае в переходi до «неофеодалiзму», тобто вiдтворення докапiталiстичноi епохи глобальноi нестабiльностi. Характерною рисою даноi системи буде виникнення «мозаiки» автократичних регiонiв, пов’язаних мiж собою лише горизонтальними зв’язками. Така система може виявитися досить сумiсною як iз високими технологiями, так i з новими енергозберiгаючими стратегiями, якi дозволяють вiдмовитися вiд нафти та газу.

Друга альтернатива пов’язана з установленням «демократичного фашизму», коли свiт буде роздiлений на двi касти: вищу з досить високим рiвнем егалiтарного розподiлу (20 % населення краiн «золотого мiльярда»), i нижчу, що складаеться з «пролiв», тобто з позбавленого полiтичних i соцiально-економiчних прав пролетарiату (80 % решти населення свiту).

Третьою альтернативою може бути перехiд до бiльш децентралiзованого та високоегалiтарного свiтового порядку. Для ii реалiзацii необхiдно вiдчутне скорочення споживчих витрат, щоб дефiцитнi ресурси могли бути розподiленi по всьому свiту вiдносно рiвномiрно. Така альтернатива здаеться досить утопiчною, оскiльки населення краiн «золотого мiльярда» уже звикло споживати дефiцитнi ресурси у великих кiлькостях.

Ще один вiдомий дослiдник свiтовоi системи Дж. Аррiгi також пропонуе три сценарii розвитку сучасного свiту.

Перший сценарiй – це виникнення глобальноi iмперii Заходу. Такий варiант можливий тiльки за об’еднання зусиль усього Заходу. Тiльки в цьому разi колишнi центри европейськоi всесвiтньоi гегемонii з допомогою сили, хитростi, переконання зможуть привласнити надлишковий капiтал, який уже сьогоднi розпочинае накопичуватися в нових центрах свiтовоi гегемонii (Пiвденно-Схiдна Азiя). Реалiзацiя цього сцен

Сторінка 15

рiю означала б кiнець не тiльки сучасноi свiтовоi системи, а й капiталiзму в його сучасному виглядi та перехiд до неофеодалiзму.

Другий сценарiй передбачае передачу Сполученими Штатами своiх гегемонiстичних функцiй iншим, незахiдним, державам, найiмовiрнiше – краiнам БРІК. Таким чином сучасна свiтова система отримала б ресурси для подальшого розвитку в умовах принципово новоi мiжнародноi системи. Проте «новий гегемон» не мав би достатньо можливостей для державного будiвництва i вiйськового домiнування.

У такому разi в капiталiстичнiй свiт-економiцi вiдбудуться мутацii, якi надалi перетворять ii на посткапiталiстичне свiтове ринкове спiвтовариство. Серйозною перешкодою для реалiзацii такого сценарiю е той факт, що схiдноазiатська експансiя досi так i не зумiла вiдкрити новий шлях розвитку для себе i свiту, що докорiнно вiдрiзнявся б вiд сьогоднiшнього, який завiв свiт у безвихiдь.

Третiй сценарiй – це невдала спроба створення глобальноi свiт-iмперii в результатi занепаду або силового знищення краiн, серед яких мiг би з’явитися новий свiтовий гегемон. Це сценарiй загальноi дезiнтегрованостi i глобального неофеодалiзму: на свiт очiкують крах капiталiзму й сучасного способу мiжнародноi iнтеграцii, локалiзацiя державних, економiчних, культурних утворень. У такому разi сучасний свiт повернувся б до стану системного хаосу, з якого вiн виник 500 рокiв тому. Це найпесимiстичнiший сценарiй i водночас досить реальний.

Таким чином, дослiдники пропонують схожi сценарii свiтового розвитку i сходяться на думцi, що або до 2025–2030 рокiв основнi iнститути мiжнародноi безпеки кардинально змiнять «обличчя», або на змiну iм прийдуть новi органiзацii. В умовах глобальних змiн зростае роль силовоi полiтики. Провiднi свiтовi гравцi вже сьогоднi беруть на озброення концепцiю «випереджальноi оборони», планують дiяти поза нацiональними кордонами, використовувати силовi структури для захисту економiчних iнтересiв, постконфлiктного врегулювання i боротьби з мiжнародним тероризмом. При цьому пiдвищуеться значення комплексних, системних пiдходiв до вирiшення питань розвитку i реформування сектора безпеки XXI столiття.




Безпека Украiни – 2010


Украiна, з огляду на особливостi ii геополiтичноi й полiтичноi географii, е своерiдним резонатором мiжнародних процесiв. Цей факт був очевидним на початку становлення державностi i суверенiтету Украiни. Очевидний вiн i сьогоднi. Проте досi нашiй краiнi не вдалося реалiзувати грамотну стратегiю запобiгання вiдповiдним ризикам i використання переваг. Визначення зовнiшньополiтичного курсу, який би цiлком вiдповiдав нацiональним iнтересам Украiни, водночас гарантуючи безпеку i спираючись на пiдтримку населення, – доленосне завдання, що стоiть перед нашою краiною. Але в яких координатах Украiна мае знайти свое майбутне – прийняти европейську концепцiю нейтральностi, увiйти у вiйськово-полiтичний союз чи обрати виключно свiй шлях?




Нейтралiтет за европейською моделлю


Неприеднання Украiни до мiжнародних вiйськових блокiв i забезпечення обороноздатностi власними силами, спираючись на базовий принцип недоторканностi територii нейтральноi краiни, вiдкривае перед Украiною ряд привабливих перспектив. На нейтральну Украiну перестане тиснути геостратегiчний росiйсько-американський конфлiкт iз приводу членства в НАТО. Буде створено реальнi можливостi використання стратегiчних транзитних переваг Украiни i, вiдповiдно, оздоровиться атмосфера енергетичного дiалогу з Росiею. Інтеграцiя Украiни у свiтовий економiчний простiр здiйснюватиметься на основi вигiднiшоi нашоi участi в мiжнародному подiлi працi.

Проте врахування негативних чинникiв, а воно необхiдне, викликае стриманiсть в iнтегральнiй оцiнцi цього варiанта. По-перше, Украiна геополiтично розташована «мiж двома вогнями», мiж зонами впливу могутнiх вiйськових блокiв. І в разi теоретично можливого вiйськово-полiтичного протистояння на континентi становище нейтральноi Украiни може виявитися неприпустимо складним. Можливiсть такого розвитку подiй не така вже й низька, з огляду на зростання вiйськово-полiтичноi нестабiльностi i конфлiктностi у свiтi, активнiсть мiжнародних терористичних угруповань та нову гонку озброень. Сьогоднi оборонна промисловiсть Украiни може виробляти озброення i вiйськову технiку лише в обсязi 5 % вiд необхiдного. Реструктуризацiя оборонноi промисловостi на найближчу перспективу – непiдйомне завдання для економiки Украiни. Тому правовому закрiпленню нейтрального статусу Украiни мають передувати швидкi i якiснi реформи в економiцi та ВПК.




Посилений нейтралiтет


З огляду на чинники «за» i «проти» набуття Украiною нейтрального статусу, можна було б розглядати варiант нейтралiтету, посиленого протекцiонiзмом окремих держав та союзiв, наприклад, юридичним Договором про забезпечення гарантiй вiйськовоi безпеки Украiни з боку США, НАТО i Росii. Але для цього НАТО мае вiдмовитися вiд подальшого розширення на Схiд, а США i Росiя – вiд використання Украiни з метою реалiзацii своiх геостратегiчних

Сторінка 16

iнтересiв. Каменем спотикання при реалiзацii такого варiанта, як i у разi нейтрального европейського статусу, стане питання про виведення з територii Украiни вiйськово-морськоi бази Росii, оскiльки ненадання територii – ключова вимога до юридично нейтральноi краiни.




Позаблоковiсть


Як одна з можливих альтернатив для Украiни може розглядатися позаблоковий статус без права на нейтралiтет, пiдтриманий Договором про гарантii вiйськовоi безпеки Украiни з боку провiдних ядерних краiн. У такому разi Украiнi доведеться орiентуватися лише на власнi сили, без права стати членом будь-яких вiйськово-полiтичних союзiв i без забезпечення основного права нейтральноi краiни – недоторканностi ii територii. Проте Украiна одержить певнi зовнiшнi гарантii вiйськовоi безпеки вiд краiн-гарантiв.

Першi кроки до такого Договору вже було зроблено 1994 року пiд час пiдписання «Меморандуму про гарантii безпеки у зв’язку з приеднанням Украiни до Договору про нерозповсюдження ядерноi зброi», також вiдомого як Будапештський. Проте Меморандум – це полiтичний документ, що не мае юридичноi чинностi, як, наприклад, стаття 5 Положення про колективну оборону НАТО.

Успiх у набуттi Украiною позаблокового статусу залежатиме вiд ii наполегливостi пiд час обговорення полiтичних, вiйськово-полiтичних та економiчних iнiцiатив на мiжнародному рiвнi. Не виключено, що головною перешкодою на цьому шляху стане проблема забезпечення вiйськовоi безпеки Украiни власними силами.




Посилена позаблоковiсть


Як одну з альтернатив можна розглядати також модель позаблокового статусу, посилену Договором про гарантii безпеки Украiни з боку однiеi iз краiн «великоi вiсiмки». Проте колись необхiдно чiтко сформулювати вiдповiдi як мiнiмум на три запитання. Якi стратегiчнi iнтереси краiни-гаранта в регiонi, частиною якого е Украiна? Інтереси якоi держави зачiпатимуться таким Договором? На якi саме поступки може пiти Украiна, пiдписуючи такий Договiр? Обое з найiмовiрнiших кандидатiв на можливе пiдписання Договору – США i Росiя – мають настiльки складнопереплетенi iнтереси й цiлi, настiльки амбiтнi плани щодо облаштованостi регiонального майбутнього, що, швидше за все, запропонують Украiнi пiти на неприйнятнi i вкрай невигiднi поступки.




Вступ до НАТО або iнших вiйськово-полiтичних блокiв


Членство Украiни в НАТО або iншому вiйськово-полiтичному блоцi нинi е оптимальним рiшенням iз погляду протидii транснацiональним загрозам. На рiвнi окремоi держави ефективно протидiяти цим викликам досить важко, особливо з огляду на рiвень економiчного i технологiчного розвитку Украiни. Краiни-лiдери нинi радикально переглядають своi концепцii оборони i безпеки, вiддаючи перевагу глобальним експедицiйним операцiям перед стацiонарною обороною, кооперацii й iнтеграцii – перед виконанням вiйськових завдань власними збройними силами.

Крiм того, як свiдчить досвiд краiн – учасниць вiйськово-полiтичних блокiв (i насамперед НАТО), скоординована загальна полiтика в царинi безпеки обходиться державам дешевше, нiж забезпечення власноi безпеки самостiйно, коли потрiбно будувати систему оборони «за всiма азимутами». Ставши членом вiйськово-полiтичного блоку, Украiна дiстане можливiсть брати безпосередню участь у прийняттi рiшень, якi не тiльки стосуються нацiональних iнтересiв, але i створюють сучасну архiтектуру безпеки в регiонi в цiлому.

На наш погляд, досить перспективним варiантом гарантування безпеки Украiни нинi може бути щорiчне нарощування обсягiв спiвробiтництва з НАТО до такого рiвня, коли вступ до альянсу стане суто формальною процедурою. Принаднiсть такого рiшення пов’язана з достатнiм ступенем свободи у визначеннi краiнами-учасницями свого внеску у вiйськово-полiтичну активнiсть альянсу; можливiстю виходу на новi ринки збуту озброень, доступу до новiтнiх технологiй, модернiзацii власних озброень i диверсифiкацii вiйськового арсеналу; полiпшенням iнвестицiйноi принадностi держави. І, нарештi – необоротнiстю демократизацii суспiльства i держави. Для прикладу: 1997 року в економiку Польщi було iнвестовано 2,7 млрд дол., 1999-го – пiсля вступу Польщi до НАТО – уже 8 млрд дол. Прямi iноземнi iнвестицii в економiку Чехii й Угорщини 1997 року становили 4 i 6,2 млрд дол., 1999-го – 12,8 i 14,5 млрд дол. вiдповiдно. Іноземнi iнвестицii в економiку Болгарii пiсля вступу до НАТО зросли вдвiчi, Румунii – на 141 %. Єдина, i поки непереборна перешкода полягае в тому, що вибiр одного з векторiв зовнiшньополiтичноi iнтеграцii для Украiни пов’язаний iз внутрiшньополiтичним i внутрiшньонацiональним конфлiктом.

А з другого боку, до того моменту, коли полiтикам i суспiльству все-таки вдасться дiйти згоди в цьому питаннi, участь у НАТО може втратити для Украiни нинiшне значення. Адже вже тепер висунуто проект «Глобального партнерства», який може перетворити НАТО на зовсiм нову глобальну систему безпеки, ставлення до якоi формуватиметься з чистого листка.

За 15 рокiв, що минули з моменту набуття Украiною незалежностi, навколишнiй свiт iстотно змiнився

Сторінка 17

i готуеться до ще бiльш масштабних змiн. А внутрiшня, i особливо зовнiшня, полiтика сьогоднiшньоi Украiни здiйснюеться в застарiлiй системi координат двополюсного свiтопорядку. Питання про членство в НАТО або iнших мiжнародних вiйськових органiзацiях повинно бути не самостiйною проблемою, а похiдною вiд стратегii нацiональноi безпеки Украiни. А стратегiя, своею чергою, мае давати чiтке уявлення про роль, яку вiдiграе краiна у свiтовiй полiтичнiй та економiчнiй системi.

На порядку денному Украiни – правильне визначення прiоритетiв державного розвитку, радикальний перегляд концепцiй нацiональноi конкурентоспроможностi й безпеки. «Великою державою» за росiйським зразком Украiна не стане нiколи, насамперед через разючу вiдмiннiсть нашого iсторичного досвiду i, вiдповiдно, стартових умов незалежностi. Ми не володiемо нi потужним вiйськовим, нi всесвiтньо значущим енергетичним потенцiалом. Але великий украiнський проект не просто можливий, а конче потрiбний. Пошук унiкального шляху Украiни в сучасному свiтi як основи нацiональноi iдеi е першочерговим завданням для держави i суспiльства.




Конкiстадор у панцирi залiзнiм

Валентин Бадрак, Володимир Горбулiн

11 вересня 2009 р

http://gazeta.dt.ua/POLITICS/konkvistador_u_pantsiri_zaliznim.html



Цього тижня депутати нижньоi палати росiйського парламенту розглянули в першому читаннi i затвердили законопроект, який дозволяе використовувати пiдроздiли збройних сил за кордоном. Вiйськову силу плануеться застосовувати для вiдбиття нападу, захисту громадян, запобiгання агресii проти iншоi держави i боротьби з пiратством. А чого ви, власне, очiкували? Росiйський парламент так давно працюе в ручному режимi, що iнодi дивуешся: а навiщо господарям Кремля грати на сценi невластивi ролi, адже свiт з певного часу сприймае Володимира Володимировича як генерального секретаря Росii…

З пiвнiчного сходу у бiк Украiни вiйнуло димом. Президент Ющенко термiново видав указ про перевiрку боездатностi ЗСУ, а украiнська iнтелiгенцiя закликала США, Великобританiю, Францiю та Китай негайно скликати мiжнародну конференцiю для забезпечення реальних гарантiй Украiнi. В краiну вже просочилася iнформацiя про те, що навiть адвокати Украiни з краiн Центральноi та Схiдноi Європи ухвалили рiшення згорнути своi плакати i заморозити будь-якi проекти, пов’язанi з пiдтримкою Украiни. Вiдтепер провокацiя росiйськоi сторони на територii Украiни i застосування вiйськовоi сили може вiдбутися в будь-який момент, а Украiна залишилася сам на сам iз долею. Це змушуе й експертне середовище глянути на ситуацiю з iншого боку…

У новiтнiй iсторii Украiни завжди вважали: головною компенсацiею ядерного роззброення Украiни стали офiцiйно проголошенi Сполученими Штатами i Росiйською Федерацiею гарантii iснування на картi свiту держави Украiна. А саме: взамiн на вiдмову вiд ядерних озброень та зобов’язання не використовувати стратегiчнi ракетоносii i з’явився на свiт 1994 року Будапештський меморандум «Про гарантii безпеки у зв’язку iз приеднанням Украiни до Договору про нерозповсюдження ядерноi зброi». Однак не минуло й десятирiччя, як виниклий з нiзвiдки проект «Тузла» нагадав, що в мiжнароднiй полiтицi не бувае таких домовленостей, якi не переглядаються бодай один раз.

У даний час мiжусобнi полiтичнi чвари привели Украiну до краю прiрви, а на порядок денний уже з усiею серйознiстю виноситься питання збереження державностi. Не буде перебiльшенням твердження, що Украiна пiдiйшла до точки бiфуркацii, моменту, коли ii подальший розвиток може з рiвною iмовiрнiстю пiти в кiлькох, абсолютно рiзних i в тому числi протилежних напрямках.




Оформленi виклики i загрози


Ослаблена зсередини Украiна давно здаеться легкою здобиччю для iнших держав. Жорсткi заяви керiвництва Румунii, озвученi територiальнi претензii з боку Росii та ii втручання у внутрiшнi справи Украiни, нарештi раптова i безпрецедентна вiдмова визнати iснування украiнськоi нацii – це прямi наслiдки всебiчного ослаблення держави. Щоб охопити единим поглядом панораму нинiшнiх украiнських позицiй, спробуемо позначити головнi больовi мiсця держави.

Перше. Активна робота сусiдньоi Росii на дипломатичному, економiчному, iнформацiйному та соцiальному рiвнях, а також вiдсутнiсть чiткоi iнформацiйноi полiтики Киева в Криму актуалiзували проблему самоiдентифiкацii значноi частини населення на Пiвднi i Пiвденному Сходi краiни. Якщо ми вiзьмемо за основу результати соцiологiчного опитування Центру Разумкова напередоднi 18-i рiчницi незалежностi Украiни, то отримаемо трохи бiльш як третину прибiчникiв украiнськоi незалежностi на Пiвднi краiни i менш як половину – на Сходi. Це сумна ситуацiя для офiцiйного Киева, яка свiдчить, що частина населення байдужа до iдеi самостiйноi Украiнськоi держави, бiльше того, багатьом на Сходi i Пiвднi нинi здаеться, що життя в складi РФ буде не таким поганим. Звiсно, так видаеться зараз. І до дiйсностi цi мiркування стосунку не мають. Однак росiйська сторона впевнено використовуе це задля шантажу украiнс

Сторінка 18

коi влади розколом держави, а також для прямого впливу на позицiю майбутнього кандидата в президенти Украiни.

Друге. Бiльша частина населення краiни (у тому числi значна частина вiйськових) позбавлена мiлiтаристських настроiв. Це наслiдок кiлькох взаемозалежних iдей: викорiнення образу будь-якого ворога, нав’язування думки про сприятливу геополiтичну обстановку та формування впевненостi, що Украiна знайде захист пiд парасолькою вiйськово-полiтичного блоку. Мирнi настроi населення – багато в чому сила Украiни, але на тлi цiлеспрямованого створення образу ворога в особi украiнця в сусiднiй Росii цей факт робить Украiну бiльш вразливою на психологiчному рiвнi.

Трете. Вiйськова органiзацiя Украiни в даний час перебувае в станi деградацii. Вона мае, м’яко кажучи, обмеженi можливостi для протистояння зовнiшнiй агресii. Але ще гiрше те, що вiйськова органiзацiя втратила iнерцiю розвитку – сьогоднi навiть три-чотири роки активних iнвестицiй у нашу армiю не зможуть урiвняти ii за бойовим потенцiалом iз армiями розвинених краiн регiону. Інакше кажучи, у вiйськовому сенсi Украiна ще не скоро зможе зробити ставки на збереження незалежностi та недоторканностi власними силами.

Четверте. Держави, що виступили в 1994 роцi сторонами – гарантами украiнськоi незалежностi та безпеки, фактично продемонстрували вiдмову вiд своiх зобов’язань. Європейськi гравцi Пiвнiчноатлантичного Альянсу вже вiдкрито вiдмовилися вiд боротьби за Украiну, зробивши вибiр на користь збереження рiвних вiдносин iз Росiею. Про Мюнхенську змову-2 сьогоднi i в Європi, i в Украiнi не говорить тiльки ледачий.

Мало того, дипломатична риторика Росii i США виглядае так, нiби вони ведуть сепаратнi переговори, i цiна проекту пiд назвою «Украiна» може виявитися значно меншою, нiж можливiсть полюбовно вирiшити завдання нового передiлу сфер впливу. З’явилося чимало ознак того, що карта регiону може бути суттево переформатована i Украiна цiлком може потрапити пiд каток, який вкладае асфальт поверх попереднього шару.

П’яте. Тi, хто вiдносить себе до полiтичноi елiти Украiни, перебувають або в полонi iнфантильного нерозумiння рiвня загроз, або в станi впливу великоi дози росiйськоi iн’екцii. Так чи iнакше, украiнськi policy makers демонструють неспроможнiсть, наслiдком якоi стала зовнiшньополiтична анемiя. Не випадково вiдомий британський експерт Джеймс Шерр недавно нагадав, що «Украiна завжди мала слабкi мiсця, внутрiшнi подiли». Зрозумiло, частина цих «подiлiв» i «розмаiття позицiй» спричиненi пiдривною роботою Росii на територii Украiни. Але приблизно так украiнська державнiсть була втрачена i 350 рокiв тому, пiсля Руiни. Та й революцiйнi вiйни 1917–1922 рокiв були програнi насамперед через внутрiшнi чвари. Сьогоднi ситуацiю погiршуе вiдсутнiсть загальнонацiональноi iдеi, яка могла б стати основним чинником розвитку нацii.

Згаданi вище «вихiднi позицii» аргументують потрапляння Украiни в зону пiдвищеного ризику. Бiльше того, свiтова економiчна криза, загострення екологiчних, демографiчних, енергетичних та етико-моральних проблем сучасного людства, що завели цивiлiзацiю в дискусiйний глухий кут, стимулюють агресивну поведiнку. До речi, експерти вже давно сурмлять про те, що активне нарощування низкою краiн вiйськових м’язiв (протягом останнiх п’яти рокiв зафiксовано збiльшення витрат на вiйськовий комплекс та переозброення у майже 70 % держав планети) мае у своiй основi пiдсвiдоме прагнення розрубати свiтовий гордiiв вузол, як i ранiше, – мечем.




Чого хоче Росiя?


Чинник росiйськоi загрози став для Украiни домiнуючим. Не слiд дивуватися, що iмперськi апетити Москви зростають у мiру ослаблення здатностi Киева управляти державою. Якщо пiсля невдалого «тузлинського тестування» господарi Кремля надовго вгамували своi амбiцii, то успiшний зрив 2008 року планiв украiнського походу в НАТО вкупi з военною перемогою у Грузii створили передумови для подальшого наступу на Украiну.

На даний момент Москва домоглася офiцiйно пiдтвердженоi вiдмови Брюсселя «надавати Украiнi вiйськову допомогу та допомогу в забезпеченнi безпеки», «упевненого» мовчання Нiмеччини i Францii при втручаннi у справи Украiни. Як зазначалося, на черзi вiдступництво Сполучених Штатiв, про що свiдчить змiна позицiй навiть в експертнiй спiльнотi. Якщо ще на початку року Стiвен Пайфер радив керiвництву США активно пiдтримувати Украiну i протидiяти тиску Росii, то вже наприкiнцi лiта Збiгнев Бжезинський запропонував розширити спiвробiтництво НАТО з ОДКБ – на тлi обережного ставлення до Украiни та Грузii.

Пiсля низки напiвофiцiйних заяв про те, що ЧФ РФ дислокуватиметься на територii Украiни i пiсля 2017 року та ревiзii росiйського Федерального закону «Про оборону» iз легiтимацiею застосування збройних сил РФ за межами територii Росii, спостерiгачi вiдзначили й можливiсть прямоi военноi загрози з боку РФ.

Однак слiд звернути увагу на те, що на цьому тлi уживаються двi абсолютно протилежнi риторики стосовно Украiни з боку Росiйськоi Федерацii. Не можна не помiтити, що В. П

Сторінка 19

тiн iз Д. Медведевим затiяли стару веселу гру в доброго i злого полiцейських. З одного боку, вiдмова вiд спiвробiтництва з нинiшнiм президентом Украiни, вiдкрита вiйна на дипломатичному фронтi, заяви про те, що «Малоросiя» е частиною Росii, а з iншого – демонстрацiя лояльностi до конкретного претендента на лiдерство в Украiнi.

Не варто думати, що рiшення-компромiси щодо газу та лiтакобудування – безоплатнi поступки. Це сигнали, подвiйно вигiднi росiйськiй сторонi. Змiна зовнiшньополiтичного курсу в бiк РФ зi сформованими васальними настроями нових украiнських лiдерiв е для Росii значно вигiднiшим результатом, нiж фiзичне розчленування Украiнськоi держави. Сильна проросiйська Украiна Москвi значно цiкавiша за слабкi осколки з одержимими, хоч i нечисленними антиросiйськими групами фанатикiв. В експертнiй спiльнотi вже пролунала рацiональна думка про те, що, забравши Крим, Москва назавжди втратить Киiв. Справдi, пряма военна агресiя, як стверджують теоретики вiйськовоi справи, здiйснюеться тодi, коли решту можливостей вичерпано. А для РФ iх аж нiяк не вичерпано. Крiм того, е думки, що повний контроль над транзитною Украiною та ii газотранспортною системою, а водночас i змiцнення на ii територii потужних iнформацiйного та вiйськово-технiчного плацдармiв iз максимальним вживленням росiйського бiзнесу в стратегiчнi, високотехнологiчнi галузi е кращим за фiзичне захоплення територiй. Тим бiльше що васальна Украiна – становище перехiдне, з якого шлях до складу держави росiйськоi не тiльки не заборонений, а й iстотно спрощений. Отже, сьогоднi вже створено передумови для вiйськового втручання, але вони не використовуватимуться доти, доки дiевими залишаються iншi важелi.

Саме в силу цих причин не можна виключати суто полiтичного пiдгрунтя нагнiтання обстановки та свiдомого доведення ii до точки кипiння – можливостi початку военного конфлiкту в будь-який момент. Для Росii ця ситуацiя реальна як мiнiмум iз двох причин. По-перше, украiнська вiйськова органiзацiя ослаблена, а, по-друге, населення Украiни, на вiдмiну вiд росiйського, нiхто не готуе до военних дiй, не виховуе мiлiтаристських настроiв та образу ворога в особi росiян. Тому боятися превентивного военного удару, як i провокацii суто военного характеру, з боку Украiни не варто. А на тлi цього, коли нервове напруження сягае межi, раптом з’являеться унiкальний полiтик, який несподiвано знаходить спiльну мову з росiйськими лiдерами i в результатi запобiгае вiйнi. Чим не нацiональний герой? У цiлому вiйна, або краще загроза вiйни – iдеальний механiзм манiпуляцii, чудово сконструйований важiль впливу Росii на Украiну.

Отже, на сьогоднi питання росiйськими лiдерами поставлене таким чином: або Украiна повинна пiд час майбутнiх президентських виборiв отримати лiдера – кремлiвського васала, котрий управлятиме краiною як Малоросiею, росiйською околицею, або буде знайдено приводи для застосування проти Украiни жорстких заходiв впливу. Але й тут iдеться не про масштабну агресiю, а про дестабiлiзацiю обстановки пiдконтрольними проросiйськими структурами украiнського походження. Военне втручання першого рiвня напевне носитиме локальний характер, iз наданням украiнськiй владi самостiйного вибору щодо подальшоi ескалацii конфлiкту. У цьому сенсi майже 3 тис. морських пiхотинцiв ЧФ РФ можуть бути використанi Москвою як наживка. І тiльки якщо ця наживка спрацюе, у хiд можуть пiти повiтряно-десантнi дивiзii (чотири дивiзii ПДВ перебувають у безпосереднiй близькостi вiд кордонiв Украiни i можуть бути оперативно перекинутi повiтряним шляхом). І тiльки в крайньому разi – ударна зброя. І все ж таки в Москвi усвiдомлюють, що досягти на територii Криму кiлькiсноi переваги вiйськ буде непросто. А негативнi наслiдки навiть локальноi вiйськовоi операцii на територii пiвострова i для росiйськоi полiтики (населення орiентованого на туризм регiону навряд чи буде в захватi вiд ескалацii военного конфлiкту поблизу турбаз), i для росiйського бiзнесу очевиднi.




Оновлена парадигма нацiональноi безпеки


Вже рокiв iз десять Украiна розвиваеться за хибною парадигмою. Слiд визнати, що наша краiна повинна вирiшити два рiвнi завдань. Як у горезвiснiй пiрамiдi Маслоу, держава опустилася на нижнiй щабель потреб – виживання та забезпечення безпеки. Інакше кажучи, першим завданням для Украiни стае збереження державностi як такоi. Тiльки пiсля вирiшення цього питання можна будувати плани розвитку.

Для вирiшення завдання першого рiвня в Украiни залишилося зовсiм небагато часу (все ж таки сподiватимемося, що наступний президент Украiни не буде проросiйською фiгурою). Для держави рiвень загрози провокацiй iз наступним застосуванням вiйськових формувань послiдовно зростатиме з наближенням 2017 року iз критичною точкою в перiод наступних президентських виборiв. І за вiдсутностi прогресу щодо пролонгацii договору про перебування ЧФ РФ у Севастополi, за вiдсутностi пiдпорядкованого становища Украiни криза вiдносин може вийти за межi мирних дебатiв.

Справдi, одним iз найважливiших питань с

Сторінка 20

ане виведення ЧФ РФ з територii Украiни. Ризикнемо припустити, що росiйська сторона бiльше розраховуе на переписування Конституцii Украiни, нiж на мiжнародний скандал. Але й останне не виключено, беручи до уваги вперте неприйняття украiнськоi державностi.

Якщо грунтуватися на таких вихiдних даних, то сьогоденнi ризики i найближчого майбутнього будуть пов’язанi з побудовою правильноi формули контролю екстремiстських та радикально налаштованих груп украiнцiв на Пiвднi i Пiвденному Сходi краiни. З огляду на те, що будь-яка дестабiлiзацiя обстановки почнеться саме з виступiв украiнських органiзацiй, необхiдно створити умови для швидкоi локалiзацii будь-якого внутрiшнього вибуху емоцiй, до якого здатнi пiдключитися зовнiшнi сили. Для цього е сенс уже найближчим часом зосередити до 90 % сил спецiального призначення всiх вiдомств (СБУ, Мiноборони, МВС) у вибухонебезпечних регiонах. Є також сенс збiльшити кiлькiсть спецназiвцiв у пiдроздiлах i звiльнити iх вiд невластивих функцiй (таких, наприклад, як охорона «Альфою» СБУ народних депутатiв).

Про методику вiдродження вiйськового потенцiалу говорилося занадто багато, щоб iще раз повторювати. Пiдкреслити слiд тiльки одне: настав час забути про iнтереси ОПК i подбати про системи озброення, здатнi забезпечити запобiгання агресii. І ще раз зазначити, що за будь-яких зусиль армiя Украiни в найближчi три-п’ять рокiв буде беззахисною.

Саме тому Украiнi потрiбнi гарантii iншого типу й iншого формату. Якщо нi Росiя, нi США не мають намiру виступати в такiй ролi, то необхiдно шукати «третю силу», котра була б зацiкавлена в стабiльному розвитку Украiни. Хай як парадоксально це звучить, але таким потенцiйним гарантом мiг би виступити Китай. Який iнтерес Китаю? Безперечно, вiйськово-технологiчний. Украiна могла б стати технологiчним донором для Китаю i пiд прикриттям його сили допомогти КНР. А заодно й розвинути власнi можливостi, здатнi настрахати будь-якого агресора. Зрозумiло, ця iдея потребуе детальноi проробки та переговорiв iз китайською стороною. Але вона все ж таки видаеться кращою за очiкування вiйськового конфлiкту iз сусiдом або постановки на якiр корабля пiд назвою «Украiна».




Великий сусiд визначився. Що Украiнi робити далi?

Володимир Горбулiн, Олександр Литвиненко

18 вересня 2009 р

https://gazeta.dt.ua/POLITICS/velikiy_susid_viznachivsya_scho_ukrayini_robiti_dali.html



Расплясались, разгулялись бесы

По России вдоль и поперек —

Рвет и крутит снежные завесы

Выстуженный Северовосток.

    М.Волошин




Росiйська Федерацiя – стратегiчний партнер Украiни, найважливiша краiна з точки зору нашого економiчного розвитку, ключовий безпековий гравець в Євразii. Зрештою, колишня метрополiя, з якою Украiну пов’язуе величезна кiлькiсть культурних, гуманiтарних, iнформацiйних, людських, iсторичних та iнших зв’язкiв. Вiд розвитку вiдносин iз РФ без перебiльшення залежить майбутне Украiни, ii спроможнiсть забезпечити свiй суверенiтет i територiальну цiлiснiсть, суспiльний розвиток, загалом виживання як незалежноi держави i сучасного соцiуму.




Загальна ситуацiя в РФ


Росiйська Федерацiя переживае критично складний перiод своеi iсторii. Донинi, через 18 рокiв пiсля розпаду СРСР, росiйським елiтам i суспiльству не вдалося трансформувати свою iдентичнiсть i забезпечити перехiд федерацii на шлях стабiльного поступального розвитку. Реалiзований протягом 1991–1999 рокiв стратегiчний курс на всебiчну лiбералiзацiю суспiльного життя Росii та приеднання до глобального Заходу як одного з мажоритарних гравцiв зазнав нищiвноi поразки на межi столiть. Росiйська Федерацiя у 1998–1999 роках впритул наблизилася до усезагального колапсу.

Успiшно подолавши на початку 2000-х рокiв загрози швидкого розпаду держави та неконтрольованi процеси соцiальноi деградацii, чинне керiвництво РФ, уособлене прем’ер-мiнiстром Росii В.Путiним, при цьому пожертвувало перспективами системноi суспiльноi модернiзацii, а отже, майбутнiм краiни. Власне, вп’яте чи вшосте в росiйськiй iсторii не вдалося розiрвати порочне коло реформ/контрреформ. Зробивши ще на самому початку свого правлiння у 2000 роцi ставку на вiдновлення авторитарноi керованостi (створення федеральних округiв, скасування виборностi губернаторiв тощо), В.Путiн послiдовно дотримувався цiеi логiки у своiй подальшiй дiяльностi.

Цей вибiр уже у 2000 роцi призвiв до спочатку частковоi, а згодом дедалi повнiшоi iнкорпорацii елементiв радянськоi символiки та iдентичностi у державну росiйську iдеологiю. Вiхами цього стали вiдновлення старого радянського гiмну (2000 рiк), проголошення неоiмперського курсу (модель енергетичноi наддержави, 2003 рiк), квазiiзоляцiонiзм i шпигунська iстерiя (2005–2007 роки), керована конфронтацiя зi США (Мюнхенська промова, 2007 рiк), проголошення пострадянського регiону зоною привiлейованих iнтересiв РФ (2008 рiк), фактична реабiлiтацiя Й.Сталiна (2007–2009 роки).

Такi змiни не залишилися суто iдеологiчними декорацiями. Прихiд до влади В.Путiна збiгся з досить тривал

Сторінка 21

м перiодом високих цiн на енергоносii, якi зросли за вiсiм рокiв бiльш як у десять разiв. За окремими оцiнками, за цi роки Росiя додатково одержала понад 1,5 трлн дол. Протягом цього часу Росiйська Федерацiя в економiчнiй площинi слiдувала класичним курсом авторитарноi нафтодобувноi краiни. Отриманi надприбутки вiд продажу енергоносiiв або проiдалися, або нагромаджувалися у золотовалютних резервах. На основi енергоресурсноi моделi вдалося збiльшити ВВП бiльш як учетверо – з приблизно 350 млрд дол. у 2000 роцi до 1400 млрд у 2008-му та нагромадити понад 500 млрд дол. резервiв.

Завдяки цьому Кремль мав необхiднi ресурси для реалiзацii активного внутрiшньо- i зовнiшньополiтичного курсу. В цей перiод Москвi вдавалося забезпечити послiдовне i доволi швидке зростання рiвня життя бiльшостi росiян. На такому тлi заходи з обмеження громадських свобод здiйснювалися доволi безболiсно.

Протягом першоi президентськоi каденцii В.Путiну вдалося забезпечити морально-полiтичну еднiсть широких кiл населення Росiйськоi Федерацii та масову пiдтримку фактично будь-якого зовнiшньополiтичного курсу держави. Насамперед ще на початку 2000-х рокiв шляхом створення державноi партii «Єдина Росiя» була де-факто лiквiдована конкурентнiсть у полiтичнiй системi. Тодi ж було вiдновлено щiльний контроль над електронними засобами масовоi iнформацii, насамперед над телебаченням. Із середини 2000-х здiйснюеться комплексна програма iдеологiчноi iндоктринацii населення мiфами «Великоi перемоги», iсторичноi виправданостi та вiковоi тяглостi iмперського характеру росiйськоi державностi, героiв-чекiстiв тощо.

Також Кремлю вдалося нейтралiзувати можливi прояви невдоволення в середовищi росiйських елiт. Цьому сприяли вичавлення з Росii Б.Березовського та В.Гусинського, багато у чому полiтично вмотивований процес над М.Ходорковським i знищення «ЮКОСу». Цi заходи забезпечили пiдпорядковане становище щодо Кремля i деполiтизацiю великого росiйського бiзнесу.

Масштабне вiдтворення за нових умов системи полiтичного шпигування (Служба захисту конституцiйного ладу i боротьби з тероризмом ФСБ та центри боротьби з екстремiзмом «Э» МВС) та вiдповiдна корекцiя кримiнального законодавства у 2008–2009 роках заклали пiдгрунтя для можливих полiтичних репресiй.

«Тандемократiя», фактичне спiвправлiння президента РФ Д.Медведева i прем’ер-мiнiстра РФ В.Путiна, що розпочалося пiсля формальноi передачi влади у травнi 2008 року, протягом бiльш як пiвторарiчного iснування довело свою певну ефективнiсть попри наростання конфлiктностi у вiдносинах лiдерiв i насамперед iхнiх команд. Проте навiть розгортання такого протистояння, швидше за все, не приведе до кардинальноi корекцii зовнiшньополiтичного курсу.

У зовнiшнiй полiтицi принаймнi з 2003–2004 рокiв В.Путiн дiяв вiдповiдно до формули «бути над краiнами СНД, поряд з ЄС i обережно проти США». Такий курс реалiзовувався досить послiдовно i передбачувано. В результатi Москвi вдалося розвинути вiдносини з ЄС, насамперед з Нiмеччиною, та зiпсувати зi США (контрольовано) i бiльшiстю пострадянських краiн i краiн Центрально-Схiдноi Європи (неконтрольовано). При цьому росiйськi елiти залишалися мiцно iнтегрованими в захiдний соцiальний простiр.

Прихiд до влади у Вашингтонi адмiнiстрацii Б.Обами та проголошене ним перезавантаження вiдносин вiдкрили можливостi для пом’якшення двостороннiх вiдносин.

Кремль не тiльки оголосив СНД зоною своiх привiлейованих iнтересiв, а й переконливо довiв обмеженiсть потенцiалу та волi краiн ЄС i США до втручання на прикладi того ж таки серпневого збройного конфлiкту з Тбiлiсi. Москвi вдалося iнституалiзувати свое домiнування на територii СНД шляхом створення iнтеграцiйного об’еднання ЄврАзЕС, а також пiдтримання вiйськово-полiтичноi ОДКБ. Продовжила свое iснування i створена при Б.Єльцинi Союзна держава Росii та Бiлорусi. Хоча формально цi об’еднання функцiонують, досягти реального пiдпорядкування внутрiшньоi i зовнiшньоi полiтики iх учасникiв Кремлю не вдаеться, що засвiдчила обережно-прогрузинська реакцiя краiн СНД на росiйсько-грузинський конфлiкт 2008 року.

Вiдносини з КНР характеризувалися прагненням Росii до утворення вiйськово-полiтичного союзу та доволi прохолодним ставленням до цього з боку Пекiна, який прагнув отримати тактичнi вигоди. Зокрема Шанхайська органiзацiя спiвробiтництва, яка розглядалася у Москвi як зародок антиамериканського союзу, насправдi стала iнструментом проникнення Китаю в Центральну Азiю.

Вiдносини з радикальними антиамериканськими режимами на кшталт Пiвнiчноi Кореi, Ірану, Венесуели давали можливiсть говорити про наявнiсть певного «антизахiдного фронту» i водночас не давали вiдчутних полiтичних i тим бiльш економiчних дивiдендiв. Навпаки, прихильнiсть «друзiв» коштувала мiльярди доларiв кредитiв.

Таким чином до осенi 2008 року, коли свiтова фiнансово-економiчна криза позначилася на ситуацii в Росii, Кремлю вдалося забезпечити стабiльнiсть ситуацii всерединi краiни та значно активiзувати зовнiшню полiтику. Отже, курс В.Путiна у середньостро

Сторінка 22

овiй перспективi довiв свою ефективнiсть, а сам росiйський керманич уже посiв чiльне мiсце у галереi правителiв Росii поряд iз Миколою I, Олександром III i Л.Брежневим. Чинний прем’ер-мiнiстр РФ, як i його великi попередники, не розв’язав росiйських проблем, але загнав iх углиб росiйського життя, пiдживлюючи грунт не тiльки для зовнiшньополiтичних трiумфiв, а й для нових «смут».




Негативнi тенденцii


Свiтова фiнансово-економiчна криза i подii, з нею пов’язанi, засвiдчили певну вичерпанiсть обраноi моделi суспiльного розвитку. Висока корумпованiсть державного апарату РФ вкрай ускладнила здiйснення програм iнфраструктурного розвитку та переведення економiки на iнновацiйнi рейки. Яскравим свiдченням тривалоi деградацii науково-промислового потенцiалу стали проблеми з реалiзацiею проекту твердопаливного ракетного комплексу морського базування «Булава», а також, за однiею з версiй, катастрофа на Саяно-Шушенськiй ГЕС.

Водночас i у внутрiшньополiтичнiй площинi ситуацiя не виглядае однозначно позитивно. Йдеться насамперед про регiональний вимiр, який для найбiльшоi у свiтi за територiею краiни е ключовим. Згода регiональних елiт на централiзацiю та скасування федералiзму забезпечувалася фактичним невтручанням Кремля у внутрiшнi справи нацiональних республiк, насамперед Пiвнiчного Кавказу, Татарстану i Башкортостану. Здiйсненi у 2008–2009 роках спроби вiдновити керованiсть ситуацii у республiках Поволжя засвiдчили недостатнiсть ресурсiв у Москви, навiть для призначення керiвникiв мiсцевих пiдроздiлiв органiв внутрiшнiх справ чи Росреестрацii.

Приборкання Пiвнiчного Кавказу, здiйснене у результатi другоi чеченськоi вiйни 1999–2000 рокiв та передачi влади у Чечнi зовнiшньо лояльному режиму Рамазана Кадирова змiнилося у 2008–2009 роках новою ескалацiею насильства у Дагестанi та Інгушетii. Фактична вичерпанiсть арсеналу засобiв у вiдносинах з Пiвнiчним Кавказом та поступова втрата привабливостi Росii в очах як населення, так i елiт цих республiк робить iмовiрним у середньостроковiй (10–15 рокiв) перспективi вихiд Росii з Кавказу. Тим бiльше що федеральнi сили на Пiвнiчному Кавказi багато в чому перетворилися на одного з впливових гравцiв, що радше свiдчить не про бажання досягти декларованих цiлей стабiлiзацii, а про прагнення власного збагачення.

Триваюче скорочення росiйського населення в Сибiру i на Далекому Сходi, що супроводжуеться потужною китайською мiграцiею, у тiй же середньостроковiй (10–15 рокiв) перспективi створюе певнi умови для вiдпадання вiд РФ принаймнi частини зауральських територiй.

Мають мiсце складнi демографiчнi проблеми. Тривае швидке (понад 1 млн. на рiк) скорочення населення РФ, погiршення його здоров’я. На користь мусульманських народiв зменшуеться частка слов’янськоi складовоi у загальнiй кiлькостi росiян. При цьому знижуеться освiченiсть суспiльства, менш швидкими темпами, нiж у 1990-х, але деградуе соцiальна iнфраструктура. Протягом десятирiччя свiдомо руйнуються полiтичнi i громадянськi iнститути як у центрi, так i в регiонах.

Не можна казати, що росiйське керiвництво не усвiдомлюе цих проблем. Останнiм свiдченням розумiння ситуацii стала помiрковано лiберальна програмна стаття Д.Медведева в «Газете. ру» вiд 10.09.2009 р. Проте е ще бiльше ознак того, що описаний комплекс складно розв’язуваних проблем разом з iдеологiчним вакуумом, що утворився пiсля банкрутства росiйського лiбералiзму, змушуе Кремль зробити надзвичайно небезпечну i ризиковану ставку на росiйський iмперiалiстичний шовiнiзм та роздмухування мiлiтаристського психозу. Ідеологiчною основою Росiйськоi держави виступае мiф «Великоi перемоги», вiдчуття прямоi спадковостi сучасноi РФ вiд сталiнського СРСР, завуальовано iмперська концепцiя триединого росiйського народу (велико-, мало- i бiлоруси), ксенофобський комплекс ворожостi щодо Заходу, уособленого в США, а також сприйняття Росii як обложеноi фортецi, яке мае ще ранньомодернi iсторичнi коренi.

При цьому В.Путiн та його команда сподiваються втримати керованiсть процесами i не втягнутися у вiд початку програшне нове видання Холодноi вiйни з США. Не слiд забувати i про глибоку iнтегрованiсть росiйських елiт у глобальнi, насамперед захiднi, соцiальнi мережi та iнституцii.

Загалом-то Росiя поки що не прагне вiдновлення глобальних позицiй, а концентруеться на вирiшеннi невiдкладних питань, переважно регiонального характеру. Ключовим iз зовнiшньополiтичних завдань слiд вважати приборкання Киева.

Пiдпорядкування Украiни, або принаймнi ii пiвденно-схiдноi частини, Кремлю мае iстотно полiпшити ситуацiю в РФ. Зокрема, пом’якшити демографiчнi проблеми, забезпечити надiйний транзит енергоносiiв до Європи, значно збiльшити економiчний потенцiал, насамперед у машинобудуваннi (у тому числi вiйськовому), сiльському господарствi, унеможливити отримання США територiального плацдарму у безпосереднiй близькостi вiд Москви та iнших ключових районiв федерацii, нейтралiзувати потенцiйну iдеологiчну загрозу авторитарному режимовi (успiшна демократична Украiна) тощо.

Сторінка 23

Власне, йдеться про те, що агресивна полiтика Кремля щодо Украiни викликана не дiями Киева, а потребами Росii, як iх усвiдомлюе нинiшне керiвництво держави. Тобто навiть кардинальна змiна Украiною полiтичного курсу не призведе до iстотноi корекцii росiйськоi полiтики та не вiдмiнить уже визначених цiлей. Також у Кремлi усвiдомлюють, що iсторичне «вiкно можливостей» щодо Украiни для Москви доволi коротке i може зачинитися вже десь пiсля 2015 року, пiсля становлення нового поколiння украiнських елiт.

Також не виключений варiант, що фактична байдужiсть США, Великобританii та iнших краiн ЄС до Схiдно-Центральноi Європи, що уможливлюе використання Москвою рiзних, у тому числi i брутальних засобiв, вже за два-три роки змiниться на бiльш прискiпливу увагу. Отже, «наступ на Киiв» розгорнеться вже найближчим часом i буде рiшучим та безпощадним.




Росiйська полiтика щодо Украiни


Розглядаючи росiйську полiтику щодо Украiни, слiд виходити з таких основних моментiв. По-перше, на офiцiйному, в тому числi найвищому рiвнi РФ неодноразово пiдкреслювала свою безумовну вiдданiсть пiдписаним угодам i глибоку повагу до чинних, юридично оформлених i визнаних Росiею кордонiв Украiни. Водночас Концепцiя зовнiшньоi полiтики РФ i Стратегiя нацiональноi безпеки РФ мiстять чiткi формулювання щодо росiйських iнтересiв в Украiнi. Ідеться насамперед про недопущення вступу Киева до НАТО, «захист iнтересiв росiйськомовного населення» тощо, тобто про збереження Украiни у сферi впливу «привiлейованих iнтересiв» Росii.

По-друге, сучасна росiйська держава як в юридичному, так i в iдеологiчному та iнституцiйному вимiрах е прямим спадкоемцем СРСР. Насамперед iдеться про сферу реалiзацii зовнiшньополiтичноi та безпековоi функцiй держави, тобто про системи Мiнiстерства закордонних справ, Збройних сил i спецслужб (ФСБ, СВР i ГРУ ЗС РФ). Причому спадкоемство усвiдомлюеться, а нерiдко i пiдкреслюеться навiть на офiцiйному рiвнi.

Ключовою особливiстю такого державного спадкоемства е збереження iнституцiйноi пам’ятi, в тому числi механiзмiв вироблення i прийняття рiшень, зокрема стратегiчних. Жодним чином не йдеться про незмiннiсть цiлей i засобiв полiтики, швидше про певну спорiдненiсть i спадковiсть матриць мислення, картини свiту i стилю прийняття рiшень. Безумовно, сучасне керiвництво РФ не е прямим продовжувачем справи Й.Сталiна, проте iсторичний спадок тяжiе над господарями Кремля i Староi площi.

За висновками росiйського iсторика О.Зубковоi, наприкiнцi 1930-х рокiв Й.Сталiн усвiдомлював лише стратегiчну мету своеi полiтики – встановлення повного контролю над Литвою, Латвiею та Естонiею. Детального плану полiтичних, економiчних, вiйськових та iнших заходiв i навiть розробленоi стратегii, як засвiдчують архiви, не було. Натомiсть «усе творилося на ходу», рiшення приймалися ad hoc, згiдно з обстановкою. Причому кожен наступний крок уможливлювався слабкiстю опонента: там, де радянська полiтика стикалася з серйозним спротивом, шукали iнших шляхiв i механiзмiв.

І сьогоднi з високою ймовiрнiстю можна припускати, що якоiсь чiткоi, ясно сформульованоi програми дiй стосовно Украiни загалом Кремль не мае. Визначено (хоча, можливо, не в усьому усвiдомлено) лише головнi завдання, напрями та арсенал iнструментiв, що застосовуються. Рiшення ж тактичного та оперативного рiвнiв ухвалюються вiдповiдно до ситуацii.

По-трете, зазначене, втiм, не виключае наявностi далекосяжноi мети та цiлеспрямованоi, особливо в ретроспективi, полiтики. Ймовiрно, таке стратегiчне бачення було остаточно сформульоване i затверджене на закритому спiльному засiданнi Ради безпеки i Державноi ради РФ 25 грудня 2008 року. Певне уявлення про неi можуть дати серпнева заява президента РФ Д.Медведева i близький за змiстом розгорнутий виступ депутата Державноi Думи РФ К.Затулiна у травнi 2009 року. Йдеться фактично про ультиматум, що збереження територiальноi цiлiсностi Украiни зумовлюеться ii переходом до «особливих вiдносин» з РФ, а фактично – до росiйського протекторату над слабкою Украiною. Мова не про розроблений план дiй, а саме про стратегiчнi цiлi та завдання, напрями i прiоритети. Поточнi конкретнi дii Москви визначатимуться перебiгом ситуацii i насамперед реакцiею Украiни.

По-четверте, досвiд майже 20-рiчних вiдносин з незалежною Украiною переконав Кремль у невисокiй ефективностi непрямого контролю через так званi проросiйськi елiти. Прийшовши до влади, всi «проросiйськi полiтики» вiдразу змiнювали свою орiентацiю i бiльш-менш активно здiйснювали проукраiнський, або, що за нинiшнiх умов практично тотожно, прозахiдний курс.

Отже, не виключено, що встановлення протекторату може розглядатися лише як перехiдний етап для подальшого територiального роздiлу Украiни, ймовiрно на три частини, за моделлю, оприлюдненою, швидше за все, росiйською розвiдкою в iталiйському геополiтичному журналi Limes. Йдеться про пряме включення Пiвдня i Сходу Украiни до складу РФ, створення марiонеткового уряду на теренах Центральноi Украiни та вiдмежування вiд Захiдноi як

Сторінка 24

сновного «порушника спокою».

По-п’яте, в сучасних росiйських правлячих колах, як завжди i будь-де, присутнi «партiя вiйни» («яструби») i «партiя миру» («голуби»). Небажання украiнськоi сторони працювати з Росiею, недостатня ефективнiсть i цiлеспрямованiсть державноi полiтики, а подекуди й вiдверта непрофесiйнiсть, дитяча емоцiйнiсть, хоч би якими глибоко патрiотичними гаслами iх прикривали, грають на посилення позицiй росiйськоi «партii вiйни». Водночас багато проблем у двостороннiх вiдносинах е наслiдком помилковоi комунiкацii, слабкостi та недiевостi механiзмiв дiалогу та узгодження позицiй.

Протягом кiлькох рокiв, принаймнi з 2006 року, для реалiзацii цiлей РФ щодо Украiни застосовуеться комплексний пiдхiд, який передбачае використання наявних важелiв впливу в енергетичнiй, економiчнiй, суспiльно-полiтичнiй та гуманiтарно-iнформацiйнiй сферах нашоi держави. Крiм того, особливу увагу росiйська сторона придiляе так званому кримському напрямку.

Офiцiйна Москва вдаеться до жорсткоi полiтики тиску з допомогою енергетичних важелiв, насамперед у газовому секторi, застосовуючи своi чималi можливостi ключового постачальника енергоносiiв до Украiни. Яскравим прикладом такого тиску стали широко вiдомi подii «газових вiйн» 2005–2006 та 2008–2009 рокiв.

Однiею з ключових складових комплексу дiй Москви е «полiтична вiйна» проти нашоi краiни, яка реалiзуеться зокрема через активiзацiю проросiйських громадсько-полiтичних структур в Украiнi, у тому числi парамiлiтарних козачих формувань, навколоцерковних об’еднань (рiзноманiтних православних братств), а також проросiйських об’еднань у середовищi етнiчних меншин.

Дедалi агресивнiшоi тональностi набувають спецiальнi iнформацiйно-психологiчнi операцii проти Украiни, якi здiйснюються Москвою через пiдконтрольнi мас-медiа. Для дестабiлiзацii украiнського суспiльства i держави спецпропагандисти активно спекулюють на проблемах реалiзацii гуманiтарних i полiтичних прав росiйськоi етнiчноi та росiйськомовноi спiльнот в Украiнi. Простежуються спроби дискредитацii полiтичного курсу та особистостей керiвництва Украiни. Пiдтримуються i посилюються антизахiднi й антинатовськi стереотипи, сформованi в основному ще за часiв СРСР. Роздмухуються випадки ксенофобських провокацiй. Вiдбуваеться послiдовна компрометацiя полiтики держави щодо вiдновлення iсторичноi пам’ятi та справедливостi.

Економiчна експансiя РФ вiдбуваеться шляхом розширення присутностi в украiнськiй економiцi росiйських фiнансово-промислових груп. Такi дii росiйських бiзнес-структур пiдтримуються можливостями держави. При цьому провiдними напрямами такоi експансii е базовi iнфраструктурнi галузi економiки Украiни. Чiльне мiсце серед них посiдають фiнансова сфера (кредитно-банкiвськi i страховi установи); телекомунiкацiйна галузь, насамперед мобiльний зв’язок; паливно-енергетичний сектор; транспортна iнфраструктура; суднобудування, енергомашинобудування; медiа-сфера.

Основним полiгоном для вiдпрацювання полiтики Кремля щодо Украiни е Крим. Шляхом створення зони контрольованоi нестабiльностi Москва прагне забезпечити вирiшальний вплив на перебiг подiй на пiвостровi i отримати потужний важiль впливу на полiтику Киева.

Важливе, хоча далеко не основне мiсце у здiйсненнi такого впливу надаеться росiйським спецслужбам. Водночас до координованоi системи тиску на Украiну залучаються як державнi, так i неурядовi структури, у тому числi бiзнес i рiзноманiтнi громадськi органiзацii.

Приблизно з кiнця осенi 2008 року Кремль розгорнув новий оперативний напрям, спрямований на остаточну дискредитацiю украiнських елiт як «прозахiдних запроданцiв», на внесення розбрату мiж ними i начебто росiйсько-орiентованим населенням. Пiдгрунтям для такоi стратегii е вже згадана концепцiя триединого росiйського народу. Для ii реалiзацii останнiм часом здiйснюеться активна пропагандистська кампанiя, створюються спецiальнi громадсько-полiтичнi органiзацii.

У разi неефективностi iнших методiв, зокрема незгiдливостi нового президента Украiни, якого буде обрано на всенародних виборах 17 сiчня 2010 року, не можна повнiстю виключити i застосування прямих силових засобiв.




Украiнська полiтика щодо Росiйськоi Федерацii


За цих умов реалiзацiя нацiональних iнтересiв i саме виживання Украiнськоi держави в нинiшнiх кордонах потребуватиме невiдкладного здiйснення комплексу заходiв. При цьому слiд виходити з розумiння того, що за нинiшнiх умов розвиток вiдносин iз РФ не може вважатися виключно завданням дипломатii, а вимагатиме скоординованих зусиль усього державного апарату, причому не лише на зовнiшньополiтичному, а й на iнших напрямах державноi полiтики. Також не можна обмежуватися державними чинниками, потрiбно забезпечити активнiше залучення можливостей украiнських промислово-фiнансових груп (ПФГ) та неурядових органiзацiй.

1. Насамперед забезпечення конституцiйних прав i свобод громадян Украiни мае стати змiстом державноi полiтики не лише на рiвнi гучних декларацiй, а в реальностi. При цьому ключову роль тут мае вiд

Сторінка 25

грати реформована судова система, що повинна на основi верховенства права гарантувати права i законнi iнтереси громадян. Потрiбно негайно вiдновити полiтичну стабiльнiсть на основi елiтного i суспiльного консенсусу щодо европейського шляху розвитку Украiни. Полiтична конкуренцiя не мае набувати руйнiвних форм i загрожувати безпецi держави. Украiна мае нарештi вилiкувати небезпечний комплекс вiктимноi поведiнки. На такiй основi необхiдно вiдновити ефективнiсть державноi влади.

Отже, слiд, по-перше, подолати багатополюснiсть виконавчоi влади. Цього можна досягти двома шляхами. Перший – це прийняття новоi Конституцii Украiни, яка впроваджувала б або президентську, або прем’ерську форму правлiння. Другий – скасування Конституцiйним судом пiсля президентських виборiв полiтреформи грудня 2004 року на основi доведених фактiв порушення процедури при ii ухваленнi Верховною Радою. Вважаемо, що лiпшим i правильнiшим був би перший шлях, а реалiстичнiшим i простiшим виглядае другий.

По-друге, слiд подолати полiтичний принцип призначення на посади в виконавчiй владi. Основним критерiем для призначення державних службовцiв мае бути iх професiоналiзм, репутацiя та вiдданiсть iнтересам держави, а не належнiсть до певноi полiтичноi сили. Нарештi мають бути роздiленi адмiнiстративнi та полiтичнi посади.

По-трете, необхiдно значно знизити рiвень корумпованостi державного апарату. Для цього слiд здiйснити дерегуляцiю економiки, ухвалити та забезпечити застосування вже розробленого антикорупцiйного законодавства, забезпечити антикорупцiйну експертизу проектiв нормативно-правових актiв, а також, останне, але не за значущiстю, слiд посилити полiцiйну складову боротьби з корупцiею, зокрема провiвши кiлька показових судових процесiв.

По-четверте, слiд реформувати Збройнi сили виходячи з умов невступу Украiни протягом найближчих п’яти рокiв до НАТО, а також iз завдання неприйнятноi шкоди можливому агресору, насамперед в асиметричний спосiб. При цьому слiд виходити з неможливостi рiзкого збiльшення фiнансування оборонного бюджету. Отже, слiд забезпечити кардинальне скорочення ЗС без втрати потенцiалу для розгортання на iх основi повноцiнноi армii, сконцентрувавши наявнi матерiально-фiнансовi, кадровi та iнтелектуальнi ресурси на двох-трьох основних напрямах. Практику ж проведення парадiв до Дня незалежностi, важливих для патрiотичного виховання, слiд доповнити, а може, й на певний перiод замiнити проведенням вiйськових навчань у регiонах Украiни.




Конец ознакомительного фрагмента.



notes


Примечания





1


Юля Мостова. Болiвар не виносить обох. 1999 р. https://zn.ua/ARCHIVE/bolivar_ne_vynosit_oboih.html




2


http://sobytiya.net.ua/archive,date-2008_07_21,article-yuliya_mostovaya_normalnue_jenschin/article.html




3


https://eadaily.com/ru/news/2016/07/07/minsk-2-leto-2016-goda-tochka-bifurkacii-obnovlennyy-plan-gorbulina-ot-gluhoy-oborony-k-napadeniyu




4


http://www.vesti.ru/doc.html?id=2734503




5


Саме так неодноразово називали В.П. Горбулiна на шпальтах вiдомих видань.




6


https://www.ukrinform.ua/rubric-polytics/2170805-volodimir-gorbulin-direktor-nacionalnogo-institutu-strategicnih-doslidzen.html




7


За цей час зi статею ознайомилися майже два мiльйони читачiв.