Сторінка 1

Притулок пророцтв
Денiел Кiз


Свiтовий бестселер
Насправдi зброя не здатна вбити. Поки вона лежить у шухлядi чи в арсеналi, це звичайний предмет, такий самий, як ложка або ручка. Зброя – лише iнструмент. Знаряддям убивства вона стае тiльки тодi, коли опиняеться в руках убивцi. Рейвен нiколи й нiкому не хотiла завдати шкоди. Але вона – бомба сповiльненоi дii. Те, що зберiгае ii пам’ять, здатне занурити свiт у кровопролитну вiйну. Або врятувати сотнi невинних життiв. Рейвен – смертельна зброя. Усе залежить вiд того, до чиiх рук вона потрапить…





Денiел Кiз

Притулок пророцтв



Моiй дружинi Аурii, а також донькам Гiлларi Енн i Леслi Джоан. Без ваших постiйних пiдбадьорень i турботи я б нiколи не написав цього роману







ПЕРЕДМОВА



Революцiйна органiзацiя «Сiмнадцяте листопада»

У нiч на 17 листопада 1973 року група грецьких студентiв зiбралася на територii Афiнського полiтехнiчного унiверситету на акцiю протесту проти семирiчноi вiйськовоi диктатури полковника Пападопулоса, що ii, як вони вважали, пiдтримувало ЦРУ. Спецзагони полiцii рушили на штурм. Крiзь ворота на територiю увiрвалися танки. Тридцять чотири студенти були вбитi, вiсiмсот пораненi.

Через два роки пiсля тих подiй голову мiсii ЦРУ в Афiнах Рiчарда Велча вбили на очах у його дружини та водiя. Терористи називали себе революцiйною органiзацiею «Сiмнадцяте листопада», скорочено 17Л. Це був перший акт iхньоi помсти за атаку 1973 року.

За двадцять вiсiм рокiв, з 1975-го до 2003-го, члени угруповання скоiли ще понад шiстдесят смертельних нападiв на американцiв i европейцiв, серед iншого, на них лежала вiдповiдальнiсть за лiквiдацiю британського вiйськового аташе в Афiнах у червнi 2000-го. На вiдмiну вiд схожих органiзацiй – нiмецькоi «Фракцii червоноi армii» (RAF), iталiйських «Червоних бригад» (BR) та французькоi «Прямоi дii» (AD), – особу жодного з членiв цього угруповання не було встановлено, i жодного з них не затримали. Бюро з питань боротьби з тероризмом при Держдепартаментi США внесло «Сiмнадцяте листопада» до списку найнебезпечнiших мiських терористичних угруповань у свiтi.

«Сiмнадцяте листопада», яке колись називали останньою терористичною органiзацiею марксистсько-ленiнського спрямування у Європi, i досi iснуе.


«Моджахедiн-е Халк» («Священнi воiни народу»)

4 листопада 1979 року група iранських студентiв-марксистiв, що боролися проти впливу Сполучених Штатiв на iхню краiну, а особливо проти пiдтримки, яку ЦРУ надавало поваленому шаховi Пехлевi, штурмувала та допомогла захопити посольство США в Тегеранi. Шiстдесят три американськi дипломати та ще три громадяни були взятi в заручники.

Спершу на боцi радикальних студентiв, якi, за деякими оцiнками, мали колись i до п’ятисот тисяч прибiчникiв, був пореволюцiйний iранський уряд, проте вони виступали проти теократичного режиму аятоли Хомейнi[1 - Рухолла Мусавi Хомейнi (1902—1989) – верховний лiдер Ірану з 1979 до 1989 року. (Тут i далi прим. пер.)] i обстоювали марксистську нерелiгiйну демократiю, що визнавала б рiвнiсть чоловiка i жiнки. За це органiзацiю почали переслiдувати, бiльшiсть ii членiв разом iз керiвництвом зазнали катувань i були страченi загонами Іранськоi революцiйноi армii. Тi ж, кому пощастило втекти, переховувалися. У 1993-му виконувачкою обов’язкiв лiдера «Моджахедiв iранського народу» було обрано Марiам Раджавi. За ii сприяння були сформованi вiйськовi загони, до яких входили переважно жiнки.

Органiзацiя брала участь у вiйнi проти Ірану на боцi Саддама Хусейна. Пiсля закiнчення вiйни моджахеди допомогли Хiмiчному Алi[2 - Алi Гассан аль-Маджид (1941—2010) – двоюрiдний брат Саддама Хусейна, страчений за знищення курдського населення хiмiчною зброею.] отруiти газом тисячi курдiв та мааданiв, так званих «болотних арабiв». У винагороду Саддам Хусейн вiддав у iхне розпорядження табiр Ашраф неподалiк вiд iранського кордону. Кiлькiсть моджахедiв скоротилася до 3800 осiб, i тепер це невелике угруповання бойовикiв, яке очолюють переважно жiнки.

Коли Марiам Раджавi опинилась у вигнаннi у Францii, кiлька найвiдданiших iй жiнок спалили себе на знак протесту.

Через дiяльнiсть на шкоду iнтересам США Держдепартамент визнав «Моджахедiн-е Халк» терористичною органiзацiею, проте Пентагон за пiдтримки кiлькох сенаторiв вимагав викреслити угруповання iз цього списку, сподiваючись у можливiй вiйнi проти Ірану використовувати його членiв як шпигунiв та для розпалювання повстання всерединi краiни. «Моджахедiн-е Халк» i досi iснуе.

У «Притулку пророцтв» цi двi терористичнi органiзацii об’едналися для нищiвноi атаки на США.




РОЗДІЛ 1




Афiни, Грецiя


Рейвен Слейд розплющила очi i заклiпала вiд свiтла, що струменiло крiзь загратоване захисною сiткою вiкно. Вона зiскочила з лiжка i пiдсунула матрац до стiни. Ставши на ньому навшпиньки, почала витягувати шию, намагаючись роздивитися свiт ззовнi. Побачивши обриси Акрополя та Парфенону на тлi вечiрнього сонця, Рейвен зiслизнула на пiдлогу та вмостилася, схрестивши ноги,

Сторінка 2

на вогкому матрацi. У яку божевiльню вона потрапила цього разу?

…сестричко, ми, по-моему, цей, вже не в огайо…

Давненько вона не чула цього високого голосу у своiй головi. Краще не звертати уваги.

Рейвен втупилася в пов’язки у себе на зап’ястях, потiм обережно припiдняла ту, що на правiй руцi, i застромила пiд неi палець. Колупнула нiгтем засохлу кiрку. Так, струп справжнiй. Отже, i вона теж реальна. Рейвен обперлась спиною об стiну, оббиту повстю, i прислухалась, чи не почуе голосу сестри. Нiчого. Провела рукою по грудях, талii, стегнах, гомiлках. Вона знову була собою. Як приемно повернутися.

Крiзь наглядове вiконце почувся жiночий голос:

– Я зайду, Рейвен. Менi треба з тобою поговорити.

Вiконце затулилось, i розчинилися дверi. До палати ввiйшла медсестра Фей Сойер.

Рейвен пiдвела очi й побачила гарну жiнку середнього вiку з гладеньким обличчям оливкового вiдтiнку, темними очима та блискучою чорною косою, заплетеною навколо голови.

– Рейвен, я прийшла по тебе.

– Батько, цей, зняв примусовий нагляд для уникнення самогубства?

– Чергова медсестра каже, що ти вже три днi погоджуешся спiвпрацювати.

– Тож я можу повернутися до обов’язкiв сестри-волонтерки?

– Мiстер Ясон Тедеску, новий пацiент у лазаретi, хоче з тобою поговорити. Вiн каже, що ти була його найкращою студенткою акторського мистецтва у Вейбриджському унiверситетi.

– Звичайно. Я пiду до нього.

– Спершу сходи помийся i одягнися.

У ваннiй медсестра допомогла iй прийняти душ i змiнила пов’язки на руках. Коли вона подала Рейвен бiло-червону унiформу, схожу на смугастий льодяник, дiвчина усмiхнулась:

– Коли вдягаю це, то завжди згадую Рiздво.

– Ти даруеш усмiшки пораненим солдатам та iншим хворим. Ти завжди у центрi уваги. Дозволь, я тебе гарно зачешу, перш нiж ти пiдеш до мiстера Тедеску.

Вiд рiзких дотикiв щiтки шкiру на головi посiпувало. Їi ще нiхто не розчiсував з того часу, як мати наклала на себе руки. Рейвен заплющила очi. Коли Сойер вiдклала щiтку, вона прошепотiла:

– Не зупиняйся.

– Маеш гарний вигляд, Рейвен.

Вона розплющила очi й угледiла на своiй спiдницi бiлявi пасма.

– Ти менi волосся повисмикувала, дурепо!

– Воно завжди трохи вилазить, нiчого страшного.

Рейвен стиснула праву руку в кулак i замахнулася, але Сойер перехопила ii в повiтрi i викрутила за спину.

– Опануй себе, Рейвен, бо iнакше писати у твоiй картцi, що ти i далi розмовляеш з покiйною сестрою.

– Нi! Я не хочу, щоб батько знову посадив мене пiд замок.

– Поводитимешся спокiйно?

– Обiцяю.

– Ти вже багато разiв обiцяти. Покажи руки, обидвi.

Рейвен розтиснула пальцi i змахнула руками перед собою.

– Бачиш?

– Гаразд. Ходiмо до лазарету.

Вона рушила коридором слiдом за Сойер, та раптом зупинилася.

– У чому рiч, Рейвен?

– Я передумала.

– Ти мусиш вiдвiдати мiстера Тедеску.

– Я нiчого не мушу.

Сойер дiстала з кишенi запальничку i клацала нею, доки не спалахнуло полум’я.

– Забери це!

– Отже, тут ти, а не та iнша. А тепер роби, що я сказала.

– Добре, тiльки загаси ii.

Сойер закрила запальничку i сховала назад до кишенi.

– Ходiмо, потiш мiстера Тедеску.

Молодий хлопець з кисневою маскою, що лежав на першому лiжку, помахав iй.

– Я сумував за тобою, Рейвен.

Вона поплескала його по руцi.

– Одужуй.

Рейвен проходила помiж лiжок та iнвалiдних вiзкiв, махаючи хворим довкола себе. Вона почувалася королевою, що оглядае вiйська. Тi, хто не спав, посилали iй повiтрянi поцiлунки.

У протилежному кутку палати хтось крикнув:

– Гей ти, на вiзку, стули пельку i не заважай нам спати!

– Ти тут не сам, чорт забирай! – пiдхопив iнший голос.

Наблизившись до напiврозсунутоi ширми, Рейвен почула голос свого колишнього викладача акторського мистецтва, що патетично читав лекцiю.

– Запам’ятайте, ця комедiя Аристофана мае антивоенний сюжет. Головну героiню звуть Лiсiстрата, що означае «та, що розганяе вiйська». Вона зупинила вiйну мiж Афiнами i Спартою, намовивши жiнок, що настраждалися без коханих, перестати спати зi своiми чоловiками.

Рейвен пригадала свою останню роль.

Розсуваючи ширму, вона продекламувала:

Ти знай своеi: розпали, пiдсмаж його,
Дратуй, кохай i не кохай улесливо,
Та пам’ятай, про що клялась над келихом[3 - Рядки з комедii «Лiсiстрата» Аристофана, переклад Бориса Тена.].

Мiстер Тедеску, коротун з чималим черевцем, рiзко розвернувся на своему вiзку.

– Рейвен?

Сойер пiдштовхнула ii ближче.

– Рейвен Слейд прийти, як ви й просити, професоре.

– Я не професор! Менi… так i не дали цього звання. А де моi друзi з «Сiмнадцятого листопада»?

– Вони поки не приiхати, мiстере Тедеску, але наша волонтерка Рейвен тут i готова покращити вам настрiй.

Його сердитий погляд потеплiшав.

– Моя улюблена студентка акторського мистецтва. Запам’ятовувала ролi дуже швидко i вiдчувала iх так тонко, як нiхто зi студентiв. Менi треба в тебе дещо спитати, – вiн кинув на Сойер гострий погляд. – Залиште нас. Це стосуеться лише мене та м

Сторінка 3

еi протеже.

Сойер вiдiйшла, та Рейвен бачила ii тiнь по той бiк ширми.

– Рейвен, пiдiйди ближче, – покликав мiстер Тедеску.

Вона нахилилася до нього, намагаючись не виблювати вiд запаху поту, що струмками лився з ii викладача.

– Пам’ятаеш нашу останню розмову у мене в кабiнетi, пiсля репетицii, перед тим як у тебе стався зрив?

Як можна таке забути?



Того пообiддя, сидячи в крiслi бiля його столу, вона вiдчула, як той роздрочений паскудник лiзе своiми товстими пальцями iй пiд спiдницю. На щастя, вона здогадалася схрестити ноги. Лiсiстрата вчинила б так само. Тедеску, спотикаючись, побрiв до туалету.

На столi Рейвен помiтила стос паперiв. На титульнiй сторiнцi було написано: операцiя «Зуби дракона». Вирiшивши, що це, мабуть, текст новоi п’еси, вона швидко пробiгла рядки очима: три римованi катрени, схожi на пророцтва Нострадамуса. Тiльки-но вона зiбралася покласти iх на мiсце, як вiн повернувся, витираючи руки, i застав ii з паперами в руках.

– Як ти посмiла чiпати речi на моему столi?

– Перепрошую, мiстере Тедеску. Я думала, це нова п’еса.

Вiн здiйняв догори стиснутий кулак. Рейвен скочила на ноги, а вiн погнався за нею навколо столу.

– Не бийте мене.

Його зупинив стук у дверi. Якийсь студент просунув голову в кабiнет.

– Пробачте, що запiзнився.

Вона вiдштовхнула Тедеску i вибiгла в коридор.



І до цiеi митi бiльше його не бачила.

– Мiстере Тедеску, думаете, я могла забути той останнiй день?

Викладач швидко зиркнув у бiк ширми, за якою виднiлася постать Сойер.

– Ідiть звiдси, сестро! Це приватна розмова!

Сойер вiдступила, до них долинуло лопотiння ii взуття.

– Ти завжди миттево запам’ятовувала ролi. Пригадуеш, що було в тих паперах?

…рейвен, твiй паразит-учитель акторського мистецтва просить розiграти сцену з його п’ески в трьох актах про драконячi зуби…

Вона проiгнорувала голос у головi i з пам’ятi повторила йому прочитанi колись рядки.

– Завдяки вашим лекцiям я зрозумiла частину образiв i алюзiй, та все одно це якась нiсенiтниця.

– Справжне значення цих пророцтв знають тiльки моi товаришi iз «Сiмнадцятого листопада» та МЕХ.

– Що, в бiса, таке «Сiмнадцяте листопада» та МЕХ?

Через настирливий високий голос у головi Рейвен не розчула вiдповiдi Тедеску, та зненацька вiн нахилився вперед на своему вiзку, схопив ii обома руками за горло i почав душити.

– Я не можу вiдпустити тебе живою, сучко.

Рейвен спробувала вирватися, та вiн тримав ii мiцно. Пальцi все дужче стискалися на ii горлi.

Ширма з шурхотом розсунулась, i влетiла Фей Сойер. Вона зацiдила Тедеску кулаком по обличчю. Його пальцi розтиснулися. Вiд другого удару вiн знепритомнiв.

– Боже мiй, саме вчасно. Вiн намагався мене вбити.

Сойер помацала Тедеску пульс i гукнула санiтарку, що саме проходила повз.

– Цей пацiент знепритомнiв. Коли отямитися, не випускати його з лазарету. І жоднi вiдвiдувачi.

Коли вони вийшли в коридор, Сойер спитала:

– Що ти йому казати, що вiн аж на тебе накинутися?

Рейвен розкрила було рот, щоб процитувати тi три катрени, та згадала слова Тедеску, що цi рядки призначалися лише для людей iз «Сiмнадцятого листопада» та МЕХ.

– Та нiчого. Вiн просто, цей, з котушок з’iхав.

Сойер викрутила iй руку.

– Я почула про «Сiмнадцяте листопада» i «Моджахедiн-е Халк».

– Муджахенi що?

– Вiдповiдай, бо писати в картцi, що маеш галюцинацii i розмовляеш iз мертвою сестрою. Батько знов тебе замикати.

Рейвен вивiльнилася.

– Ну i бiс iз ним, пиши, що хочеш.

– Що тут коiться?

Рейвен обернулася на голос батька.

– Вона врятувала менi життя. Мiстер Тедеску хотiв мене вбити. Але тепер вона погрожуе написати в моiй картцi, що в мене i далi не всi вдома.

Батько обернувся до Сойер.

– Сестро, я сам iз цим розберуся. Можете повертатися на пост бiля палати вiйськових.

Сойер постояла мить, а тодi рушила геть, гордо карбуючи кроки.

– Рейвен, з тобою все нормально?

– Перш нiж напасти на мене, мiстер Тедеску запитав, чи пам’ятаю я змiст документiв, якi колись бачила на столi в нього в кабiнетi. Я думала, що то текст п’еси. Але вiн сказав, що це його пророцтва, i наказав менi iх повторити. Потiм вiн заявив, що мусить мене вбити, бо план операцii «Зуби дракона» мають знати тiльки його товаришi iз «Сiмнадцятого листопада» та МЕХ.

Батько схопив ii за руку.

– Ходiмо зi мною, хутчiш!

– Тату, про що це вiн? Що таке МЕХ?

Батько швидко втяг Рейвен до свого кабiнету i замкнув дверi.

– Немае часу пояснювати.

– Вiн наказав менi повторити три строфи, щоб перевiрити, чи я iх пам’ятаю. Вони починалися…

– Не кажи.

– Чому?

– Якщо мене схоплять i допитуватимуть, я не думаю, що витримаю.

– Ти мене лякаеш.

– Вибач, але нам треба дiяти швидко. Пiд загрозою можуть опинитися тисячi життiв. Слухай мiй голос. Ти вже не раз чула цю команду: Рейвен[4 - Raven (англ.) – ворон.], до гнiзда.

…вiн гiпнотизуе тебе, рейвен, не слухай…

Вона чула застережливий голос сестри, та очi заплющувалися мимохiть.

– Пов

Сторінка 4

ори команду за мною, Рейвен.

Вона прошепотiла: «Рейвен, до гнiзда», – i обм’якла.

Тодi вiдчула, як батько кладе руку iй на чоло.

– Рейвен, ти знову заснеш, як засинала вже багато разiв. Мiцно-мiцно. Ти бачиш, як квилять плакучi верби. Вдихаеш солодкi пахощi троянд у саду. Вiдчуваеш подих вiтру на обличчi. Поглянь на жовтих i помаранчевих метеликiв. Не звертай уваги на голос сестри-близнючки у головi, бо вона заздрить, що ти народилася живою, а вона – нi. А тепер спи. Спи мiцно, поки я не скажу тобi прокинутися.

…стережись, рейвен, ранiше вiн завжди пояснював, чому гiпнотизуе тебе, не пiддавайся…

Надто пiзно. Вона вже була в саду, лежала на травi. Його голос гучно лунав у тишi.

– Ти не пам’ятатимеш пророцтв Ясона Тедеску. Вони будуть захованi у глибинах твоеi пiдсвiдомостi, iх охоронятиме i не випустить звiдти твоя боязнь вогню i боязнь висоти твоеi сестри. Тiльки коли почуеш фрази «Сiмнадцяте листопада» знешкоджено i «Моджахедiн-е Халк» знешкоджено, ти знову згадаеш змiст пророцтв i зможеш повторити iх ЦРУ чи ФБР. А тепер повтори слова про «Сiмнадцяте листопада» та «Моджахедiн-е Халк», якi знiмуть блок iз пророцтв.

– «Сiмнадцяте листопада» знешкоджено. «Моджахедiн-е Халк» знешкоджено.

– Коли я порахую до п’яти i скажу: «Рейвен, лети», – ти прокинешся. Один, два, три, чотири, п’ять. Рейвен, лети.

Вона розплющила очi.

– Рейвен, що ти пам’ятаеш?

– Що одягалася пiсля того, як медсестра Сойер розчесала менi волосся.

– Чудово. А тепер ходи зi мною до кiмнати вiдпочинку, роздаватимеш солдатам сiк i тiстечка.

Усе ще тремтячи, Рейвен разом iз батьком вийшла з кабiнету.

– Не забудь: для iхнього, та й для твого лiкування корисно, щоб нашi пораненi американськi i грецькi вiйськовi вилили комусь тi жахiття, що вони пережили пiд час бойових дiй, – вiн легенько пiдштовхнув ii до кiмнати вiдпочинку. – Тiльки не флiртувати.

Рейвен зупинилася на порозi. Чоловiки в iнвалiдних вiзках розверталися й усмiхалися iй, у декого з них була загiпсована рука або нога. Тi, хто грав у домiно, махали iй, вiдiрвавшись вiд гри.

За скляною перегородкою Рейвен побачила Сойер, що сидiла на сестринському посту i спостерiгала.

Кроком моделi вона продефiлювала до кiмнати. Тут сцена чи знiмальний майданчик? Проходячи помiж пацiентiв, Рейвен вiдчувала, що iм хочеться ii торкнутися. Бiльшiсть iз них лiкувалися чи то вiд вiйськового неврозу, чи вiд фронтовоi виснаженостi. Як це тепер називаеться? Ага, посттравматичний стресовий розлад. Судячи з того, як вони на неi дивилися, стрес у них справдi чималенький.

Сойер якось сказала, що солдатам краще дiлитися спогадами про вiйну у Перськiй затоцi з волонтеркою, нiж iз головним лiкарем чи навiть iз медсестрою з психiатрii, однак пiзнiше вона завжди випитувала, про що вони розповiдали.

Рейвен помахала вiйськовим. Один з них послав iй повiтряний поцiлунок. Грецький капрал зробив кулаком мiж ногами жест, нiби дрочить. Рейвен вiдвела погляд.

Вона помiтила чоловiка з пов’язкою на обличчi i зафiксованою в бандаж лiвою рукою, вiн сидiв спиною до сестринського посту. Явно новенький. Солдат помахав iй вiльною рукою. Рейвен пiдiйшла i погладила його по чолу.

– Як ти?

– Коли твоi нiжнi пальцi торкаються мого чола, стае значно легше, – вiдповiв солдат приемним густим басом iз ледь вловимим грецьким акцентом.

– У тебе чудова англiйська.

– Студентом я iздив у Штати по обмiну.

– Як тебе звуть?

– Зорба.

Вона розсмiялася.

– Грек Зорба, як у тому кiно? Жартуеш.

– Якби ж то.

Рейвен пiдморгнула.

– Я називатиму тебе чоловiком у бiлiй марлевiй пов’язцi.

Вона швидко роззирнулася, шукаючи поглядом свого улюбленого медбрата. Молодий Платон Елiаде сидiв за столиком бiля вiкна i роздавав карти. Рейвен знала, що вiн i героi американськоi нацii для пiдрахунку очок користувалися спаленими сiрниками, та потiм розраховувалися грошима. Вона попрямувала до картярського столу.

Як раптом – пах-пах! Нiби з карбюратора чи вихлопноi труби. Платон зiрвався на ноги, перекинувши стiл.

– Усiм покинути кiмнату! Розiйтися по палатах!

Вiн витяг з-пiд халата автомат i побiг у коридор.

…рейвен, звiдки, в бiса, у цього санiтара з дурки автомат..?




РОЗДІЛ 2


Дверi з грюкотом розчинилися. Посипалося скло. До кiмнати, вигукуючи лайки, увiрвалися четверо чоловiкiв у чорних лижних масках. Один з них, товстун, почав стрiляти в пацiентiв-американцiв.

Рейвен заклякла на мiсцi. Це просто не може вiдбуватися насправдi. Іще одне жахiття, ось i все. Та побачивши червону пляму, що розпливалася на бiлому халатi Платона, вона пiдбiгла до грецького солдата з пов’язкою i спробувала сховатися за ним.

Солдат зiрвав з руки бандаж i обхопив нею Рейвен.

– Будь бiля мене, красуне, тебе нiхто не скривдить.

Товстун жбурнув йому лижну маску. Вiдвернувшись, Зорба розмотав пов’язку i натяг ii на обличчя так, що крiзь прорiзи було видно лише його чорнi очi.

Рукою вiн показав на Сойер, що, витрiщивши очi, спостерiгала за всiм з-за перегородки сестринс

Сторінка 5

кого посту.

– Вона бачила мое обличчя! Розберiться з нею!

Двое нападникiв, однорукий та ще один, iз зубочисткою, що вистромилася крiзь маску, кинулися в коридор. Третiй, на милицях, шкутильгаючи, пiдiйшов до Зорби i простяг йому автомат.

Рейвен приголомшено дивилася на нього.

– Зорбо, то ти разом з ними!

– Вiдведеш мене до кабiнету головного лiкаря?

– Навiщо?

– Менi треба знайти твого батька. Вiн – iнформатор ЦРУ.

– Ти псих, – вигукнула Рейвен.

Вiн нацiлив на неi автомат.

– Замовкни, якщо хочеш жити! Проведи мене до доктора Слейда.

Вона вела його лабiринтом коридорiв, подалi вiд кабiнету батька. Коли вони проминали лазарет, до них долинув стогiн хворих. Санiтар, що саме виштовхував когось на вiзку в коридор, прикипiв до мiсця, а тодi кинувся тiкати. Вiзок перевернувся. «Пасажир» вибрався з-пiд нього i скочив на рiвнi ноги.

Це був мiстер Тедеску. Вiн бiг до неi. Руки простягнутi, готовi ii схопити.

– Помри, Рейвен! Ти мусиш померти!

– Ану геть звiдси, старий. Не лiзь, – сказав Зорба.

Однак Тедеску не зупинявся.

Зорба двiчi вистрелив. З-пiд лiкарняноi сорочки бризнула кров. Тедеску повалився на пiдлогу.

Той, що з милицею, виринув з-за рогу i пошкутильгав до тiла. Промовив сухим, скрипучим голосом:

– Дурню! Та це ж вiн! Вiн телефонувати звiдси, щоб ми його тут пiдiбрати.

Зорба нахилився i пильно оглянув обличчя.

– Я не знав. Я нiколи не бачив Тедеску. Що вiн робить у афiнськiй божевiльнi?

– Казати, що дiвчина пам’ятае план, тож вiн мае ii вбити.

Із горла вмираючого вирвався булькiт.

Чоловiк на милицях схилився над тiлом.

– Ясоне, пробач мого сина-iдiота. Що хочеш, щоб ми зробити?

– Операцiя «Зуби дракона», проводьте ii без мене.

– У нас немае плану.

Тедеску показав на Рейвен.

– Вона знае.

Його очi погасли, а голова звисла набiк.

Той, що назвався Зорбою, перевiв погляд на Рейвен.

– Що вiн мав на увазi? Що ти знаеш?

…швидше думай, рейвен…

– Мабуть, те, що ми знайомi. У коледжi вiн був моiм викладачем акторського мистецтва на гуртку грецького театру. Я навiть не знала, що вiн тут.

Вiн струсонув Рейвен.

– Веди мене до доктора Слейда.

– Нi.

– Тодi я i тебе вб’ю, а потiм все одно його знайду.

Зорба приставив гаряче дуло до ii чола. Воно обпекло iй шкiру.

– Хочеш померти нiзащо?

– Менi начхати.

– Якщо залишишся зi мною, я збережу тобi життя.

Рейвен завагалася. Глянула на тiло Тедеску на пiдлозi. Нарештi кивнула. Провела Зорбу до кабiнету з табличкою «Головний лiкар». Вiн посмикав клямку. Замкнено. Зорба вистрелив у замкову шпарину, а тодi ногою розчинив дверi.

Батько стояв за своiм столом, тримаючи в однiй руцi пiстолет, а в другiй – телефонну слухавку.

– Рейвен знае про план теракту в Штатах, який задумав Тедеску, – кричав вiн у мiкрофон. – Але його дружки вже тут.

– Докторе Слейд, покладiть слухавку i киньте пiстолет або я вб’ю вашу дочку.

– Вона нiчого не знае.

– Зате ви знаете. Розкажiть нам, або вона помре на ваших очах.

Усе ще притискаючи слухавку до лiвого вуха, батько подивився на Зорбу. Потiм на неi.

– Пробач менi, Рейвен.

Батько випустив кулю собi в голову. Скривавлений телефон упав на пiдлогу. Його тiло повалилося на стiл.

– Нi, тату! Нi! – скрикнула Рейвен. Хотiла кинутися до нього, та Зорба тримав ii мiцно.

– Пiзно. Вiн залишив тебе розгрiбати все самотужки.

У кабiнет влетiли ще двое бойовикiв у масках.

– Алексi, з тобою все гаразд? – вигукнув товстун.

Той, що з зубочисткою, стусонув його в плече.

– Жодних iмен!

…ага, то вiн – не зорба, а алексi…

– Немае значення, – втрутився однорукий.– «Сiмнадцяте листопада» i так нiкого не залишае живим.

– Дiвчину теж убий, – зарепетував товстун.

– Не треба, – заперечив той, що з милицею. – Можливо, останнi слова Тедеску означати, що вона знае пророцтва. Беремо ii з собою.

Алексi-Зорба обернувся до товстуна.

– Ви перехопили медсестру?

Зубочистка пiд маскою застрибала туди-сюди.

– Вона втекти за заднi дверi, перш нiж ми там були. Їi машина стояти в провулку. Вона поiхати швидко.

– А з цiею що робимо? – спитав однорукий.

– Використати ii як щит, доки не з’ясуемо, що iй вiдомо про операцiю «Зуби дракона», – вiдповiв кульгавий. – А потiм убити, як хотiв Тедеску. Сину, залиш наше послання!

Алексi пiдiйшов до столу, взяв аркуш паперу i зiм’яв у руках. Вмокнув його у батькову кров i, використовуючи як пензлик, вивiв на стiнi: «Смерть ворогам народу». Внизу поставив кучерявий пiдпис: «17Л».

Що там батько казав про запам’ятовування назв «Сiмнадцяте листопада» та МЕХ? Що вони означають?

Алексi потяг ii коридором, звернув за рiг, потiм схiдцями на вулицю, до чорного авто. Чоловiк iз зубочисткою скочив за кермо.

– Навiщо ти взяв дiвчину?

– Щоб дiзнатися, що iй вiдомо про пророцтва Тедеску.

Кульгавий махнув милицею в напрямку багажника.

– Замкни ii там.

– Мiсця немае, тату, – сказав Алексi. – Там повно зброi.

Вiн зав’язав Рейвен очi i заштовхав на задне сидiнн

Сторінка 6

. Вона вiдчула, як на неi спираеться товстун. Алексi залiз у салон, i Рейвен опинилася затиснутою мiж двома чоловiками.

Авто сiпнулось i рвонуло вперед.

Рейвен заплющила очi й почала вирiвнювати дихання. Вдих – видих, вдих – видих. «Сестричко, допоможи». Вiдповiдi не було. «Де ти зникаеш, коли менi потрiбна?»

– Покружляй трохи, перш нiж iхати до схованки, – крикнув Алексi водiевi.

Авто звернуло, рiзко рвонуло вперед, звернуло знов.

– За нами мiнiвен, – повiдомив водiй.

– Зрiж через провулок.

– Усе, вiдiрвалися.

Рейвен почула, як авто стукаеться об смiтники. Машину струснуло, i вона зупинилася. Чоловiк, якого Алексi називав батьком, штрикнув ii милицею i витяг з машини.

– Якщо хочеш жити, не пручайся.

Вiн перевiрив пов’язку на ii очах. Дверцi авто грюкнули, i Рейвен обвiяло вiтерцем, коли машина рушила з мiсця.

Кульгавий затяг ii на тротуар. Тодi в будинок. Стукiт милицi вiдлiчив двадцять сiм сходинок. Скрегiт ключа в замку. Дверi зi скрипом вiдчинились i зачинилися за ними. Вiн потяг Рейвен по килимi до iнших дверей i почав кудись заштовхувати. Вона вирвалася. Чоловiк зацiдив кулаком iй у живiт. Рейвен упала назад. Вiн гримнув дверима.

Що це у неi за спиною? Одяг на вiшаках. Гардероб. Нiде повернутися. Рейвен скинула пов’язку. Немае вiкон. Немае свiтла. Немае повiтря. Не можу дихати. Не можу думати. Зараз у мене серце стане. Тiльки б не зомлiти. Тримайся.

– Я не можу тут сидiти! – закричала Рейвен.

Хтось гримнув у дверi кулаком.

– То стiй.

– Падлюка!

– Будь обережна з тим, як ти розмовляеш з грецьким патрiотом.

«Сестричко, ти менi потрiбна», – подумала Рейвен.

…дихай повiльно, рейвен, вдих – видих, вдих – видих, як учив тато. зберiгай спокiй. вони не зможуть тримати тебе тут вiчно, пiдiгруй iм, поки не з’ясуеш, що вони збираються робити. ти добре вмiеш домагатися свого вiд чоловiкiв…

Ззовнi вiдчинилися дверi i зачинилися знов. Голос Алексi промовив:

– Васiлi здаеться, що за нами стежили.

Стукiт милицi.

– Тодi краще вбити ii зараз.

– Спершу я спробую витягнути з неi, що вона знае.

– Не зупиняй мене, Алексi. Чому ти думаеш, що можеш контролювати цю жiнку?

– Пам’ятаеш випадок, коли багата американська спадкоемиця Паттi Герст[5 - Patty Hearst (1954) – онука американського мiльярдера Вiльяма Рендольфа Герста, яку в 19-рiчному вiцi викрали терористи угруповання «Симбiонiстська армiя визволення». Дiвчина пiд загрозою вбивства перейняла полiтичнi переконання викрадачiв i вiдмовилась повертатися в родину пiсля викупу.] почала допомагати своiм викрадачам?

– Ти говориш про стокгольмський синдром[6 - Стокгольмський синдром – психологiчний несвiдомий захисний стан, коли жертва насильства починае спiвчувати своiм кривдникам i ототожнюе себе з ними.]? Гадаеш, можеш змусити ii в тебе закохатися?

– Варто спробувати.

– А як не вийде?

– Тодi я позбудуся ii, як хотiв Тедеску.

– Як шкода, що вiн не встиг розповiсти нам про свiй план.

Рейвен загупала у дверi.

– Випустiть мене!

– Не звертай уваги. Зосередься на вибуху в порту Пiрея.

– Тату, це й далi мене непокоiть. У термiналi точно будуть жiнки i дiти.

– У хаосi вiйни без цивiльних жертв не обходиться. А тепер iди.

Кроки. Вхiднi дверi вiдчинилися. Зачинилися. Хто ж iз них залишився? Рейвен посмикала клямку. Налягла на дверi всiм тiлом.

– Випустiть мене!

Тиша.

Вона засапалась i прилягла на одяг. Постукування милицi, все ближче.

«А що, як вiн спробуе мене згвалтувати, сестричко?»

…я копну його за тебе в яйця…

«А якщо вiн мене мучитиме?»

…коли болить, ти завжди почуваешся реальною. найгiрше, що вiн може зробити, це вбити тебе. i позбавить тебе клопоту. у тебе нiколи не виходило, коли ти намагалася накласти на себе руки, як мама. тож нехай вiн зробить це за тебе. тодi ми знову будемо разом, нерозлучнi…

Звук ключа, що повертаеться в замку. Дверi зi скрипом вiдчинилися. Слiпуче свiтло. Рука схопила ii за ногу.

…лети, сестричко рейвен, лети…




РОЗДІЛ 3




Цинциннатi, штат Огайо


В iнформацiйно-аналiтичному вiддiлi служби ФБР у Цинциннатi пролунав сигнал. Френк Дуган вiдклав чiзбургер i крутнувся на крiслi вiд столу до консолi. Увiмкнув захищений канал зв’язку i прочитав повiдомлення на екранi.

ВІДПРАВНИК: захищений сервер афiнського бюро Інтерполу.

КОМУ: усiм нацiональним бюро.

ТЕМА: угруповання «Сiмнадцяте листопада»



На картинцi широким планом з’явився бiлявий чоловiк з густими вусами, який поправляв чорну пов’язку на правому оцi. На стiнi у нього за спиною була прибита табличка:



МІНІСТЕРСТВО ГРОМАДСЬКОГО ПОРЯДКУ ГРЕЦЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ

ШТАБ-КВАРТИРА ПОЛІЦІЇ ГРЕЦІЇ

ВІДДІЛ З ПИТАНЬ МІЖНАРОДНОЇ СПІВПРАЦІ



У кабiнетi луною рознiсся голос:

– Говорить капiтан Гектор Елiаде, голова спецiальноi групи з питань боротьби з тероризмом афiнськоi полiцii. Два днi тому невловиме радикальне угруповання марксистсько-ленiнського спрямування «Сiмнадцяте листопада» вчинило напад на Афiнську психiатричну клiнiку. Двое

Сторінка 7

американцiв загинули, один поранений. Головний лiкар Роджер Слейд наклав на себе руки. Його доньку Рейвен Слейд, яка була пацiенткою лiкарнi, взято в заручники.

Однiею iз жертв теракту став Ясон Тедеску, викладач, фахiвець з античностi Вейбриджського унiверситету, штат Огайо, який лежав у лазаретi. Згiдно з оперативними даними нашоi спецгрупи, Тедеску, перебуваючи в емiграцii у США, органiзував законспiровану мережу сплячих агентiв з тамтешнiх грекiв.

З перехоплених розмов терористiв ми довiдалися, що Тедеску готував пiдгрунтя для союзу «Сiмнадцятого листопада» i невстановленого близькосхiдного угруповання для органiзацii терактiв у Сполучених Штатах, операцii пiд кодовою назвою «Зуби дракона». Іншi пацiенти Афiнськоi психiатричноi лiкарнi чули, як Тедеску розмовляв з Рейвен Слейд, а потiм намагався ii вбити. Останнiми словами, якi вiн сказав своiм убивцям, були: «Рейвен знае».

Наше першочергове завдання – звiльнити заручницю i допитати ii самим. Необхiдно з’ясувати, що Рейвен Слейд вiдомо про планований теракт, перш нiж терористи витягнуть з неi цю iнформацiю катуванням. Якщо це зробити не вдасться, потрiбно змусити ii замовкнути й не дати можливостi подiлитися своiми знаннями з терористами.

Екран почорнiв.



Дуган поглянув на карту свiту, що висiла на стiнi над консоллю. Балканський пiвострiв був його дiлянкою i, перевiвшись сюди з Нью-Йорка, вiн обвiв його жовтим маркером. Дуган простяг руку, висмикнув червону канцелярську кнопку зi столицi Словенii Любляни i встромив ii в точку Афiни, Грецiя.

Задзижчав iнтерком.

– Ти бачив повiдомлення з Інтерполу? – запитав заступник директора Мейсон.

– Так.

– Негайно зайди.

За кiлька хвилин Дуган, вийшовши з лiфта на синю плюшеву килимову дорiжку, вже стукав до кабiнету Мейсона.

– Увiйди!

Дуган прочинив дверi й побачив сиву голову свого шефа, як завжди, iз зачiскою помпадур, що пишною хвилею здiймалася над чолом.

Мейсон мiцно зчепив пальцi на своему великому столi iз червоного дерева.

– І що ти думаеш, Дугане?

– Капiтан Елiаде натякае, що якщо грецькiй полiцii вдасться звiльнити Рейвен Слейд, ii допитуватимуть насильницькими методами. Оскiльки вона громадянка США, це справа ЦРУ.

Мейсон кивнув, i його сива чуприна впала на чоло. Поправивши волосся, вiн промовив:

– Оскiльки тепер представники ФБР при посольствах мають право розслiдувати злочини проти американцiв по всьому свiту, то це i наша справа теж.

– То ми також займатимемося викраденням Рейвен Слейд?

– І не тiльки. Ти – експерт з Балкан, розкажи менi про «Сiмнадцяте листопада».

– Це грецьке угруповання з марксистсько-ленiнською iдеологiею. Крiм останнього теракту в афiнськiй психлiкарнi, на iхньому рахунку ще понад шiстдесят нападiв на европейцiв, туркiв та американцiв.

– Чим вони вiдрiзняються вiд iнших европейських угруповань?

– Вiдмiннiсть велика. За двадцять вiсiм рокiв iснування особу жодного з членiв органiзацii як першого, так i другого поколiння не було встановлено, не кажучи вже про те, що жодного з них не впiймали.

– Зараз iм вже десь пiд п’ятдесят. Як так вийшло, що нiкого не схопили?

– Вони влилися в грецьке суспiльство, ставши лiкарями, викладачами, механiками чи скульпторами, простi люди, якщо коротко. У своему iншому, таемному життi вони й досi мстяться за своiх убитих i поранених товаришiв, хитро органiзовуючи теракти.

– Менi здаеться, чи у твоему голосi справдi бринять нотки поваги?

Дуган знизав плечима.

– Восени 1973-го студенти Афiнського полiтехнiчного унiверситету влаштували акцiю протесту проти диктаторського режиму полковника Георгiоса Пападопулоса. Сiмнадцятого листопада ii жорстоко придушили вiйськовi та полiцiя.

– А звiдки тодi злiсть на нас?

– Як я казав, вони – марксисти. У час боротьби комунiстiв з тиранським режимом короля Константина побутувала думка, що лiве крило зазнало поразки саме через втручання ЦРУ. Пiсля путчу до влади прийшов Пападопулос. Студенти, яким, як ти зауважив, уже за п’ятдесят, так i не пробачили европейцям, американцям i теперiшнiй грецькiй владi. І в результатi ми маемо два поколiння пiдпiльних бойовикiв.

Мейсон хруснув пальцями.

– Звiстка про можливий союз «Сiмнадцятого листопада» з радикальними iсламiстами задля чергового масштабного теракту на нашiй територii викликала у Вашингтонi справжню бурю. Телефонував директор. Вiн хоче, щоб ти повернувся до нью-йоркського бюро й поговорив з iхнiм провiдним фахiвцем iз Близького Сходу.

Дуган вiдчув, як у нього задрижали ноги. Стиснув руками колiна, щоб угамувати тремтiння.

– Назад до Нью-Йорка?

– Пробач, Дугане. Я знаю, що ти попросив про переведення пiсля одинадцятого вересня, але це всього лише на день-два.

– Чому я?

– Балкани – твоя парафiя. Ти був у Грецii i вивчав теракти «Сiмнадцятого листопада». Нам треба з’ясувати, що вiдомо Рейвен Слейд, до того, як вони витягнуть це з неi катуваннями. Можливо, фахiвець iз Близького Сходу в Нью-Йорку допоможе тобi вирахувати iсламських екстремiстiв, з якими хочуть об’ед

Сторінка 8

атися греки.

– Дивно, що православнi греки злигалися з мусульманами, – зауважив Дуган.

– От i розкопай нам групу, що пiшла на такий мезальянс.




РОЗДІЛ 4




Афiни


Стрiлянина захопила Фей Сойер зненацька, коли вона спостерiгала за Рейвен крiзь перегородку сестринського посту. Коли новий пацiент зiрвав з обличчя пов’язки, вона здогадалася, що вiн, найiмовiрнiше, iз «Сiмнадцятого листопада», проте час розкривати свое справжне iм’я ще не настав.

Вона швидко зняла халат i надягла спiдницю й блузку. Історiя хвороби Рейвен лежала розкрита у неi на столi. Фей схопила ii i вибiгла через заднi дверi. Їi бурий мiнiвен був припаркований у провулку. Втекти було неважко, та спершу вона простежить, куди терористи повезуть Рейвен.

Не вмикаючи переднi фари, вона об’iхала лiкарню i зупинилася неподалiк вiд головного входу. Вiдкрила бардачок, дiстала звiдти пiстолет.

Фей сiла на хвiст чорному седану. Вiн довго петляв i iздив туди-сюди, та врештi-решт зупинився бiля непоказноi будiвлi, на першому поверсi якоi була крамниця вживаного одягу. Вона припаркувалася, так i не ввiмкнувши фари. Двое чоловiкiв затягли Рейвен у будинок i поiхали геть. За кiлька хвилин у вiкнi на другому поверсi спалахнуло свiтло. Принаймнi вона тепер знае, де викрадачi переховуватимуть Рейвен.



Вона пiд’iхала до пустиря в передмiстi Афiн i з’iхала з дороги. Витягши один зi своiх одноразових мобiльних телефонiв, Фей набрала багатозначний iракський номер.

Клацання.

– Хто телефонуе?

Вона впiзнала голос Набiли, ад’ютантки генералки Рiани Гассан.

– Це майорка Фатiма Саiд.

– Аллах акбар, – промовила Набiла.

– Так, слава Аллаху. З’еднай мене з генералкою Гассан.

– Вона наглядае за танковими маневрами. Я переадресую дзвiнок на ii захищений номер.

За кiлька секунд у слухавцi пролунав рiзкий жiночий голос.

– Салам алейкум, майорко.

Вона уявила рум’яне обличчя головнокомандувачки, обрамлене оливково-сiрою хусткою, з-пiд якоi вибиваються пасма бiлявого волосся, ii м’язисте тiло, що туго напинае унiформу.

– Алейкум салам, генералко.

– Добре, що зателефонувала. Рада, що ти в безпецi, Аллах акбар.

«Так, Бог величний», – подумала Фатiма i швидко вiдповiла:

– Нам, Аллах акбар.

– Ти отримала пiдтвердження нашого союзу iз «Сiмнадцятим листопада»?

– Ще нi, генералко.

Вона переповiла, що сталося в лiкарнi.

– Перш нiж Ясона Тедеску застрелили, вiн змусив свою улюбленицю Рейвен процитувати якийсь текст, а тодi спробував ii задушити. Гадаю, нам не слiд вступати в контакт iз «Сiмнадцятим листопада», доки не довiдаемося, яку iнформацiю вони вiд неi отримали.

– У тебе занепокоений голос. Думаеш, Тедеску розповiв своiм людям, що операцiя «Зуби дракона» розроблялася як наша спiльна?

– Я почула кiлька рядкiв з того тексту. Якщо менi пощастить дiстатися до Рейвен, перш нiж вони ii вб’ють, я витягну з неi i решту.

– Звiдки така впевненiсть?

– Не забувайте, я була ii медсестрою в психiатрii. Їi батько дiагностував у дiвчини два розлади особистостi, межовий та iстеричний.

– У людей iз Заходу купа всiляких розладiв особистостi. І що це нам дае?

– Як один iз симптомiв межового розладу, довколишнiй свiт здаеться iй нереальним. Вона й сама здаеться собi нереальною. Бувае, Рейвен бачить i чуе себе, нiби це не вона, а iнша людина.

– Нiби перебуваеш поза власним тiлом?

– Так, а ще це нагадуе множинну особистiсть, тiльки без провалiв у пам’ятi.

– Але ж усе це – ii внутрiшнi вiдчуття. Як вони проявляються?

– Калiчення самоi себе, суiцидальна поведiнка. Вiд страху бути на самотi хворi часто йдуть на найвiдчайдушнiшi вчинки, щоб тiльки iх не залишали. Таких кладуть у лiкарню як шизофреникiв, зазвичай не довше, нiж на пiвроку. Їхнiй девiз добре вiдомий: «Я тебе ненавиджу. Не залишай мене».

– І як ця межова хвороба поеднуеться з… як ти це назвала? Істеричним розладом?

– Через цей розлад вона дуже жвава i мелодраматична. Любить завжди бути в центрi уваги. Надзвичайно легко пiддаеться навiюванню i вмiе знаджувати.

– Гримуча сумiш, що й казати. Що збираешся робити?

– Ранiше батько ii часто гiпнотизував. Гадаю, пiсля розмови з Тедеску вiн саме це i зробив. Моя пропозицiя: нехай «Сiмнадцяте листопада» спробуе витягти з неi деталi операцii, якi вiн зашифрував у виглядi пророцтв. Якщо в них не вийде, я заберу ii i сама спробую здобути над нею контроль.

– Чудово, Фатiмо. Тодi залишайся в Афiнах.

– Поки я не вступила в контакт iз «Сiмнадцятим листопада», вони нам справдi потрiбнi?

– Коли Тедеску на нас вийшов, наша розвiдка доповiла, що вiн органiзував у трьох великих мiстах США мережу сплячих агентiв iз мiсцевих грекiв. Зараз бiльшiсть з них – вже старшi. Якщо його улюблениця, як ти кажеш, запам’ятала пророцтва, у яких iдеться про об’екти атаки, нашу зброю i спосiб ii використання, ми маемо знати, що iй вiдомо.

– Згодна, генералко.

– Тепер, коли ти знайшла iхню схованку, встановлюй контакт. Якщо «Сiмнадцяте листопада» не погодиться або якщо iм не вдасться витяг

Сторінка 9

и з дiвчини загадку, не зупиняйся нi перед чим, але привези ii сюди, до Ашрафу. Я не сумнiваюся, що з твоею пiдготовкою ти зумiеш ii розколоти.

– Буде зроблено.

– Іншалла.

– Так, генералко, якщо на те буде воля Аллаха.

– Салам алейкум, Фатiмо.

– Алейкум салам.




РОЗДІЛ 5




Афiни


Рейвен будили спалахи яскравого свiтла. Всю нiч. Кожну нiч. Ввiмкнули – вимкнули, ввiмкнули – вимкнули. Скiльки минуло днiв? Треба вести вiдлiк. Свiтло завжди вимикали дуже швидко, i вона не встигала зорiентуватися. Знову темно. Вона слабка i спантеличена. У ротi пересохло.

Як вести вiдлiк днiв i ночей? Немае нiчого, чим би можна було видряпувати позначки на стiнi. Рейвен провела пальцями по шести старих шрамах на животi, якi вирiзала на пам’ять щоразу, коли батько зачиняв ii в божевiльнi.

Їi заслiпив тонкий промiнь свiтла. Рука кинула Рейвен баклажку. Якраз вчасно. Вона жадiбно припала до прохолодноi води.

Вирiшено. Тепер вона татуюватиме календар у себе на шкiрi. З моменту викрадення минуло чотири чи п’ять днiв. Рейвен закотила правий рукав блузки i видряпала нiгтями п’ять рисочок. Запах кровi доводив, що iй це не сниться. Вiд болю вона повернулася до реальностi.



Наступного дня пiсля того, як iй дали воду, Рейвен закалатала у дверi.

– Випустiть мене! Я хочу пiсяти!

Жодноi вiдповiдi. Вона загупала дужче.

– Я зроблю це прямо тут!

Тиша.

– Ну i йдiть до дiдька!

Вона спустила штани i труси й присiла. Помочилася на купу одягу. Пiдтерлася чимось схожим на шалик. Якщо кульгавий батько Алексi хоче ii вбити, то просто розтягуе задоволення. Якщо ж вiн хоче ii згвалтувати, то чого вичiкуе? Щоб вижити, треба зберiгати яснiсть розуму. Вона боротиметься з ним доти, доки не буде готова сама вкоротити собi вiку.

Дверi гардеробу розчинилися. Рейвен заслiпило свiтло. Вiн ввалився досередини на своiй милицi. Розвiв iй ноги. Вона брикалася, та вiн був сильнiший. Заходився вовтузитися з блискавкою на штанах.

Запах ii власноi сечi. Фу-у-у. До горла пiдступила нудота. Рейвен виблювала йому в обличчя.

Вiн дав iй ляпаса.

– Сучко! Наступного разу я згвалтую тебе милицею.

– Яким кiнцем?

– А може, я спершу вб’ю тебе, а потiм вiзьму твое тiло.

– Можеш i синочку своему дати зробити чоловiчу роботу.

Вiн вдарив ii кулаком i позадкував геть з гардеробу. Присмак блювотини в ротi не проходив, доки Рейвен не заснула.



А скiльки часу пройшло тепер? Рейвен обмацала свою руку. Пора робити новий порiз. Їй захотiлося по-великому. Рейвен нахилилася i присiла, але тут дверi рвучко вiдчинилися.

– Боже, ну i сморiд, – голос Алексi.

– А це завдяки твоему батьковi, який не дав менi сходити в туалет.

Алексi стукнув ii по потилицi.

– Говоритимеш, коли я скажу!

Вiн зав’язав iй очi i повiв за руку.

– Ходи. Коли закiнчиш, я тебе помию.

– Нащо ти зав’язав менi очi?

– Я казав мовчати.

– Це як хороший i поганий полiцейський? Ти, по-моему, хороший.

Алексi пхнув Рейвен на унiтаз. Без сiдельця. Холодна керамiка. Коли вона зробила свою справу, вiн пiдняв ii за плечi i штовхнув за завiсу в душ. Вiдкрутив воду. Холодна! Заходився ii мити.

– Отримуеш насолоду?

– Ще нi, – вiдповiв Алексi.

– Краще поквапся, а то твiй старий тебе випередить.

Алексi засунув ii назад в гардероб i замкнув дверi. Хтось вже встиг там прибрати.

– Одягни щось сухе з вiшака.

– Це ж чоловiчi речi.

– У темрявi нiхто не розрiзнить.

– Так i мiй тато казав. Якщо я одягатимусь, як хлопець, то типи на зразок твого батька мене не облапуватимуть.

Алексi гримнув дверима.

– А твiй дурний батько замiсть того щоб тебе захищати, рознiс собi голову.

– Не залишай мене.

Тиша.

Навпомацки Рейвен знайшла у темрявi штани i светр та одягла iх.



Скiльки часу минуло? Спогад – як спалах. Пострiл. Вона перебувае поза своiм тiлом. Дивиться. На себе. На кров, що крапае з батькового чола. Його кров’ю Алексi виводить на стiнi: «Сiмнадцяте листопада».

– Що таке «Сiмнадцяте листопада»? – спитала Рейвен.

– Дiзнаешся, коли я зможу тобi довiряти.

– Ти вже можеш менi довiряти.



Ще один день? Ще одна нiч? Рейвен закалатала у дверi.

– Я хочу iсти!

Глухо.

Вона робить позначки днiв. А меншi вiдрiзки? Година? Двi? Дверi вiдчинилися, i хтось тицьнув iй у руки тарiлку. Рейвен занурила у неi палець.

– Холодна мусака[7 - Традицiйна страва з баклажанiв на Балканах i Близькому Сходi.]? Я ii й теплою терпiти не можу. Я не iстиму цього лайна.

Алексi тицьнув тарiлку iй пiд нiс, розмащуючи масну страву по обличчi.

– Як собi хочеш, але наступних кiлька днiв бiльше нiчого не отримаеш.

Вiн грюкнув дверима i знову iх замкнув.

Тихо проклинаючи Алексi, вона все-таки взялася згрiбати мусаку з обличчя у рот. Змусила себе ковтати. Принаймнi вона не помре з голоду. Довгенько ж ii тут тримають. Але ж вiн – чоловiк i захоче подивитися на неi голою, коли буде готовий переспати.

Рейвен мае жити, доки не змусить його захотiти ii, як тi чоловiки з «Лiсiстрати». Вона зможе зi

Сторінка 10

рати цю роль. На неi чекають овацii стоячи.

Тут Рейвен почула високий голос:

…сестричко, зваблюй його швидше. або знайди спосiб убити себе…




РОЗДІЛ 6




Нью-Йорк


Дуган попросив таксиста не вiдразу iхати до центру iменi Джейкоба К. Джавiца, де розташованi офiси федеральних служб.

– Проiдьте повз мiсце, де колись стояли вежi-близнюки.

– З такими заторами? Ми мiсяць iхатимемо.

– Заробиш хорошi чайовi. Я хочу побачити це мiсце.

За двадцять п’ять хвилин таксi пiд’iхало до зони реконструкцii, яку колись називали Всесвiтнiм торговим центром.

Дуган запхав руку в портфель, намацав целофановий пакет, а в ньому – бейсбольний м’яч. Провiв пальцями по швах, стиснув.

– Усе, досить.

Водiй обернувся до нього.

– Ви змусили мене пробиватися через усю цю купу машин, щоб кiлька секунд подивитися?

– Саме так. Поiхали.

За сорок хвилин таксi зупинилося бiля двадцятивосьмиповерхового федерального центру. Дуган розрахувався i дав водiевi ще десять доларiв.

Перевiривши посвiдчення i значок агента ФБР, охоронцi пропустили Дугана через турнiкет до лiфтiв, якими можна було пiднятися до бюро.

Вiн вийшов на двадцять шостому поверсi, бiля штабу оперативного командування.

Попрямував до служби контррозвiдки i сказав бiлявiй секретарцi, що в нього призначена зустрiч з новим експертом iз Близького Сходу. Вона натиснула кнопку iнтеркому:

– Прийшов агент Френк Дуган, – тодi махнула рукою в бiк коридору. – Третiй кабiнет лiворуч. Мiс Герiк вас чекае.

Коли Дуган пiдходив до дверей, iх автоматично вiдiмкнули зсередини.

– Заходьте, агенте Дуган, – промовив м’який, майже дитячий голос. Елiзабет Герiк встала з-за столу йому назустрiч. Привабливi, витонченi риси обличчя, золотисто-каштанове волосся до плечей. Вона простягнула руку i мiцно потисла долоню Дугана. Зачекала, поки вiн почне розмову.

– Як вам Нью-Йорк, мiс Герiк? – запитав Дуган.

– Майже всi кличуть мене Лiз. Це мое перше завдання. Я тiльки-но з бази Квонтiко[8 - На територii бази ВМС США в мiстi Квонтiко розмiщена Академiя ФБР.].

– Вам сподобалося стрiляти по картонних макетах на алеi Хогана[9 - Тактичний полiгон Академii ФБР.]?

– Я пройшла пiдготовку.

– Квонтiко – не Близький Схiд. Де ви навчалися?

– У Тегеранi.

Дуган був здивований. Ця симпатична молода дiвчина-аналiтик з Ірану? Жодного акценту.

– То ви, певно, говорите фарсi.

– Арабською теж. Слухайте, Дугане, облишмо дурнi балачки. Ми з вами полюемо на тих самих терористiв. Я отримала оперативнi данi, згiдно з якими МЕХ розглядае «Сiмнадцяте листопада» як можливого союзника в операцii «Зуби дракона».

– Гаразд. Але кусатися не обов’язково.

Їi смiх нагадував дзюрчання струмка. Лiз увiмкнула комп’ютер i ввела пароль «Шатерник». Тодi розвернула монiтор до нього.

На екранi з’явилося прикрите арафаткою обличчя.

– Кодове iм’я цього чоловiка – Шатерник, – пояснила Лiз. – Вiн був вiйськовим розвiдником у революцiйнiй армii аятоли. Зараз вiн на зв’язку з резидентом ЦРУ в Іранi.

– Як ви на нього вийшли?

– Пiд час iранськоi революцii моя мати працювала секретарем в американському посольствi. Перед тим як будiвлю було захоплено, а працiвникiв взято в заручники, Шатерник вивiз нас iз краiни.

– Якi у вас пiдстави йому довiряти?

Вона заплющила очi, нiби пригадуючи.

– Я прокинулася серед ночi, почувши голос, як менi здалося, солдата революцiйноi армii. Вiн шепотiв першу строфу з «Рубаiв»:

Вiд сну збудись! – Вже Ранок з Ночi ганку
В Небес вiконцi вiдхилив фiранку.
І глянь! – Мисливець Сходу вже спiймав
Шпиль мiнарета у сильце свiтанку[10 - Переклад Вiктора Марача.].

Це написав Омар Хайям, перський поет, його прiзвище означае «шатерник». Вiн був сунiтом, а революцiйна армiя аятоли – шиiтська. Цей солдат-сунiт пiд кодовим iменем Шатерник переправив нас до Туреччини.

У кадрi з’явився пейзаж – дюни та чагарники. Судячи з якостi, рука в оператора тремтiла. Голос прошепотiв:

– Це Ашраф, база «Моджахедiн-е Халк» на пiвнiчному сходi Іраку.

Зображення сфокусувалося на огорожi з колючого дроту, за якою у стiйцi «струнко» пiвколами стояли жiнки в оливково-сiрих унiформах. Замiсть традицiйних жiночих хiджабiв навколо iхнiх голiв i плечей були пов’язанi чоловiчi арафатки.

– Очевидно, на парадi цi iсламськi священнi воiни народу демонструють свою рiвнiсть iз чоловiками-мусульманами, – вишкiрився Дуган.

Нiздрi Лiз затрiпотiли. Мабуть, вона стримувалася, щоб не кинути щось ущипливе у вiдповiдь на його сексистське зауваження.

– То хто цi жiнки? – запитав Дуган.

– У минулому – радикальна група студентiв, що брала участь у поваленнi шаха Пехлевi, якого вони вважали марiонеткою ЦРУ. Коли шах втiк до Сполучених Штатiв, вони органiзували захоплення американського посольства у Тегеранi й утримували заручникiв чотириста сорок чотири днi. Тодi Шатерник вивiз нас iз краiни.

– Але ж це було сто рокiв тому, ще за президентства Картера[11 - Джиммi Картер – 39-й президент США (1977—1981).]. Що iм потрiбно вiд нас тепе

Сторінка 11

?

– Пiсля революцii в Іранi вони виступили за iдею, в яку вiрили, – iсламське суспiльство на засадах лiберального марксизму. Аятола Хомейнi iх зрадив. Захопивши владу, мулли встановили в краiнi теократiю, засновану на законах шарiату. Студенти-моджахеди повстали проти муллiв. Тодi у них було п’ятсот тисяч послiдовникiв, однак революцiйна армiя аятоли ув’язнила, закатувала i стратила бiльшу iхню частину. Тi ж чотири тисячi, що залишилися, зараз перебувають у Ашрафi, i це едина опозицiя проти влади духовенства.

– Однак в iрано-iракськiй вiйнi вони стали на бiк Саддама. Разом з його двоюрiдним братом Хiмiчним Алi газовими атаками винищували курдiв i болотних арабiв, не лише чоловiкiв, а й жiнок i дiтей.

Вона знизала плечима.

– Вони небезпечнi, але цiкавi.

Огляд загонiв на екранi змiнили кадри заростiв, а тодi – вхiд у тунель. Голос пояснив:

– Це один з кiлькох ашрафських тунелiв, через якi моджахеди потрапляють до Ірану, застосовуючи партизанську тактику нападу та втечi. І саме тут Хусейн переховуе значну частину бiологiчноi зброi.

Раптом зображення зникло, та голос Шатерника вiв далi:

– Тепер моджахеди володiють усiею бiологiчною зброею Хусейна. Спочатку вони планували переправити якусь ii частину бойовикам «Хезболли» у Сполучених Штатах, та через розрив стосункiв з муллами iм доводиться шукати iнших союзникiв. Якщо вони домовляться з «Сiмнадцятим листопада», то вежi-близнюки порiвняно з операцiею «Зуби дракона» здаватимуться легеньким зубним болем.

Лiз вимкнула монiтор.

– Вибачте, вам, мабуть, боляче це чути. Я знаю, що сталося з вашою родиною.

– Менi вже легше. Якби там була зброя масового знищення, хiба б iнспектори ООН ii не знайшли?

– Знайшли б, звичайно, якби МЕХ дозволило iм обшукати свою базу. Однак Шатерник ранiше доповiдав, що на територiю Ашрафу iнспекторiв не пустили.

– Коли я приiду до Грецii, як менi з ним зв’язатися?

– Через його куратора з ЦРУ, кодове iм’я – Харон.

– Саме те, що менi треба. Перевiзник iз давньогрецьких мiфiв, який переправляе душi покiйникiв через Стiкс до пекла.

– А до цього яка ваша наступна зупинка?

– Повернусь у Цинциннатi i навiдаюся до Тедеску на роботу. Подивимося, що можуть розповiсти на кафедрi класичноi фiлологii про його поведiнку в минулому та про стосунки з Рейвен Слейд.

– А потiм?

– Вилiтаю до Грецii. З ким менi тут пiдтримувати зв’язок?

Вона зам’ялася.

– Для ФБР ви iснуватимете лише як наш представник у посольствi США в Грецii. Жодних iнших зв’язкiв.

– Якщо я розгадаю послання Тедеску, менi доведеться проковтнути його разом з таблеткою цiанiду?

– У такому разi – i лише тодi – телефонуйте менi.

– Яке у вас кодове iм’я?

– Кимвал.

– Незвичне якесь. Звiдки воно?

– Лiз задом наперед читаеться «зiл», а турецькою це означае музичний iнструмент кимвал. А у вас яке iм’я?

– Я був невиiзним аналiтиком, тож i кодового iменi у мене не було, але, вирушаючи за моря, мабуть, варто якесь вибрати, – Дуган задумався, тодi усмiхнувся. – Якщо в нас операцiя «Зуби дракона», кличте мене Стоматологом.

– Хоча для ФБР ви бiльше не iснуете, вважайте мене чимось на зразок троса для пiрнальника.

Вiн заглянув у ii блакитнi очi.

– Сподiваюся, агентко Кимвал, ви не перерiжете його i не вiддасте мене на поталу акулам.

– Не вiддам, агенте Стоматолог, принаймнi доки ви живi.




РОЗДІЛ 7




Афiни


Коли дверi гардеробу вiдчинилися, Рейвен побачила на столi тарiлку картоплi з рибою. У неi забурчало в шлунку.

Чоловiк, якого всi називали Алексi, усе ще в лижнiй масцi, вiдсунув для неi стiлець.

– Сiдай, поiж.

– З чого це раптом ти такий добрий? Це мiй останнiй обiд?

– Усе залежить вiд тебе.

…з’ясуй, що в нього на думцi… рейвен, ти ж умiеш крутити чоловiками, як хочеш…

– З яких би причин ти не тримав мене тут, я хочу, щоб ти знав: я захоплююся сильними чоловiками, якi борються проти тиранiв.

– Саме це я й хотiв почути.

Рейвен жувала рибу, випльовуючи кiстки.

– Що ще ти хочеш почути?

– Що б ти зробила, якби я тебе згвалтував?

– На повний шлунок? Напевно, виблювала б на тебе, як на твого батька.

Його смiх лунав басовито.

Треба й далi з ним загравати.

– У тебе сексуальний смiх, однак гвалтувати мене не доведеться. Я й так твоя.

– І що ти вiдчуваеш з цього приводу?

– Не знаю, доки не побачу твого обличчя.

– Я знiму маску, коли зможу тобi довiряти.

– Я ж твоя заручниця. Що я можу тобi заподiяти?

– Не треба вважати себе заручницею. Вважай себе людиною, що може допомогти пригнобленим, якi страждають вiд американського капiталiзму. Капiталiсти викачують з нашоi краiни грошi, як вампiри, що п’ють кров своiх бiдолашних жертв.

Вона помiркувала якусь мить.

– То ти комунiст.

– Марксист-ленiнiст. Ми вважаемо, що влада мае належати народу, а не паразитам, дiткам багатiiв. Америка – це iмперiя зла.

Рейвен вiдчувала на собi його пильний погляд.

…не сперечайся…

– Тепер навiть наш уряд контролюеться ЦРУ, – вiв далi Алексi. – Ваша преса ба

Сторінка 12

ато чого замовчуе, бо перебувае пiд впливом рекламникiв, якi манiпулюють людською свiдомiстю.

– Манiпуляцiя свiдомiстю? Розкажи менi про це докладнiше.

– Ваше ЦРУ пiдтримувало фашистську хунту деспотичного полковника Пападопулоса. Гiршого, нiж нацисти. Вiн тримав наш народ у залiзних лещатах. Інакодумства не терпiв узагалi. Сiмнадцятого листопада 1973-го вiн кинув танки на студентiв, що зiбралися на мирну акцiю протесту в Афiнському полiтехнiчному унiверситетi. Тридцятьох одногрупникiв мого батька, серед яких була i його кохана, вбили. Сам же батько, його найкращий друг i ще багато хто, усього вiсiмсот людей, були пораненi.

– Твiй батько? Той, що кульгае?

– У нього протез ноги. А ранiше вiн брав участь у марафонi. І в усьому винна твоя краiна.

– Я не зовсiм розумiю.

– Тут ти дiзнаешся правду.

Їi життя залежить вiд того, наскiльки добре вона зрозумiе його ненависть до американцiв.

– То розкажи.

– Коли наступного року хунту полковника скинули, батько та його близький друг Ясон Тедеску заснували «Сiмнадцяте листопада» в пам’ять про масову бiйню, що вiдбулася того дня.

Цi слова, сiмнадцяте листопада. Мiстер Тедеску говорив, що щось призначалося тiльки для «Сiмнадцятого листопада» та МЕХ. Чи це галюцинацiя?

– А який стосунок до всього цього мае мiй батько? Вiн же був не полiтиком, а психiатром.

– Разом з приспiшниками Америки вiн лiкував i грекiв. Твiй батько насправдi був кротом ЦРУ.

– Тато – шпигун? Це неможливо. Вiн би менi сказав. Вiн любив мене.

– Справдi? Чому ж тодi вiн замикав тебе в божевiльнi?

Рейвен розтулила рота, та вiдповiсти нiчого не змогла, тiльки дивилася на Алексi затуманеними очима.

– Я скажу тобi чому, – вiв вiн далi, гладячи ii по волоссю. – Тому що Америка налаштовуе таких, як вiн, проти власних дiтей i посилае iхнiх синiв i дочок на смерть у вiйнi з робiтничим класом по всьому свiту. Коли ти прозрiеш i усвiдомиш капiталiстичну брехню, ти вiдродишся.

…пiдтакуй йому…

– То навчи мене.

Його голос став нiжним.

– Ти не тiльки гарна, Рейвен, ти ще й розумна.

Алексi зняв маску. Рейвен вiдкрилося вродливе обличчя з грубуватими рисами i пронизливими темними очима в обрамленнi густих чорних брiв. Те, що Алексi показав iй свое обличчя, означае, що йому вже все одно, чи зможе вона його опiзнати? Це помилування чи смертний вирок?

– Ти збираешся мене вбити?

– Нi.

Чи чуе вiн, як калатае ii серце?

– А згвалтувати?

– Нi. Я збираюся зiрвати з твоiх очей полуду, щоб ти побачила, що живеш у брехнi.

– Покажи менi це.

– На сьогоднi досить.

Рейвен пiдвелась i попрямувала до гардеробу.

Алексi зупинив ii.

– Тут е вiльна кiмнатка з маленьким вiкном, можеш спати там. Я принесу матрац, щоб тобi було зручно.

Рейвен погладила його по руцi.

– Твоя турбота мае для мене велике значення.

Коли Алексi вийшов з кухнi, Рейвен хотiла було спробувати вiдчинити дверi, та вирiшила, що краще не треба. Вiн точно почуе клацання клямки. Їй треба розпалити в Алексi сексуальне бажання. Щоб зробити йому приемнiсть, Рейвен прибрала зi столу i помила посуд.

Вiн повернувся з матрацом i усмiхнувся, побачивши ii бiля мийки.

– У тебе е якась постiйна робота? – поцiкавилася Рейвен.

– Я екскурсовод. Воджу дурних туристiв руiнами i розповiдаю iм iсторii про Золотий вiк нашоi краiни.

– Ти казав, що вивчив англiйську в Штатах. Як так вийшло?

– Я три роки був студентом по обмiну у Детройтi.

– Тож Америка не така вже й погана, коли молодь з рiзних краiн хоче там навчатися.

Алексi жбурнув матрац на пiдлогу.

– Ти – дурепа! Вона робить це для того, щоб обдурити весь свiт i приховати своi справжнi намiри – панувати, поширюючи своi згубнi iдеi.

Вiн схопив Рейвен за плечi i заштовхав до гардеробу.

– Ти казав, що менi можна спати в кiмнатi з вiкном.

– Коли будеш готова побачити свiтло iстини.

Їй це здалося безглуздим, та краще його бiльше не провокувати.

– Вибач, я не мала на увазi нiчого поганого. Дай менi ще один шанс.

Вiн гримнув дверима i знову iх замкнув.

– Побачимо.

Щоб вижити, треба зробити так, щоб його думки про неi не зводилися лише до полiтики. Вона мае добитися, щоб Алексi ii захотiв. Вранцi вона почне все спочатку. Зробити позначку завтрашнього дня на шкiрi. Видряпуючи сьому риску на руцi, Рейвен прикусила язика, щоб не скрикнути. Боже, дякую тобi за бiль.




РОЗДІЛ 8




Вейбридж, Огайо


Френк Дуган знизив швидкiсть свого «Мазераттi» до жалюгiдних тридцяти п’яти. Ох цi задрипанi двi смуги. Вiн повiрити не мiг, що з аеропорту в Цинциннатi до Вейбриджа доведеться iхати мало не двi години.

Проiжджаючи естакадою, Дуган побачив на пагорбi вежу будинку, побудованого у стилi вiкторiанськоi неоготики. Згiдно з отриманою iнформацiею, це була лiкарня, у якiй колись перебувала Рейвен Слейд. Може, перш нiж вирушити до унiверситету, варто було б уважнiше оглянути це мiсце. Звернувши лiворуч на круту, посипану гравiем дорiжку, Дуган в’iхав в iржавi, зiрванi з завiс ворота, однак вiкна i дверi

Сторінка 13

будiвлi були забитi дошками. Вiн i не знав, що божевiльня бiльше не працюе.

І навiщо взагалi було заiжджати до цiеi дурки на горi? Мабуть, тому що нутро пiдказувало: у цих коридорах та оббитих повстю палатах можуть знайтися якiсь вiдповiдi. Добре, спершу проглянемо документи Тедеску, може, у них мiститься ключ до його зашифрованих пророцтв.

Коли Дуган заднiм ходом виiжджав зi стежки, задзвонив його мобiльний iз функцiею шифрування розмов.

– Слухаю.

– Стоматолог? Це Кимвал.

– Так швидко? Я ще навiть з Огайо не виiхав.

– Надiйшов сигнал вiд Харона з Криту. Вiн каже, що перш нiж застрелитися, Слейд телефонував йому з роботи. Останне, що вiн сказав, було: «Моя дочка знае».

– Що знае?

– Пiсля цього Харон почув пострiл, потiм булькання, а тодi зв’язок перервався. За даними грецькоi полiцii, саме в цей момент його доньку i взяли в заручники.

– Я iду до унiверситету переглядати папери Тедеску. Можливо, вдасться з’ясувати, що такого iй вiдомо.

– Успiху, – вона поклала слухавку.

Дуган пiд’iхав до кампусу i деякий час покружляв, шукаючи коледж вiльних мистецтв. Йому пощастило припаркуватися неподалiк вiд Лордон-Холлу. У вiконечку для довiдок повiдомили, що Тедеску сидить у кабiнетi № 132-А. На дверях було приклеене оголошення:



Мiстер Тедеску перебувае в Грецii, де представить свое дослiдження на щорiчному симпозiумi класикiв. Лекцii та консультацii скасованi на два тижнi. Семестровi роботи та звiти про дослiдження залишати його асистентцi мiс Салiнас.



Раптом дверi сусiднього кабiнету вiдчинились, i повз Дугана прослизнуло створiння, схоже на студенточку, з кiскою i в спiдницi, як у дiвчат з групи пiдтримки. Дiвчина зняла оголошення i прилiпила нове.



Лекцii з мiфологii та античноi iсторii скасовуються до кiнця семестру. По iнформацiю звертайтеся до асистентки мiс Салiнас.



Тож новина про смерть Тедеску нарештi дiйшла i до факультету.

– Я шукаю асистентку мiстера Тедеску, – звернувся Дуган до дiвчини.

Вона обернулась, i замiсть молоденькоi студентки Дуган угледiв перед собою жiнку середнього вiку. Шкiра на обличчi була напнута, як пiсля пластичноi операцii, вiд чого ii трикутна голова нагадувала череп, що малюють на пляшках з отруйними речовинами. Очi червонi, руки – наче схрещенi кiстки, згорнутi на тому мiсцi, де мали б бути груди.

– Мiс Салiнас – це я. Що вам потрiбно?

– Мiс Салiнас, я з ФБР. Можете придiлити менi хвилинку?

– О Господи! Декан щойно повiдомив, що Ясон помер у Афiнах. Ви знаете, що трапилося?

– Я хотiв би поглянути на його кабiнет.

Салiнас швидко роззирнулася навсiбiч, немов сумнiваючись, чи правильно вона робить, тодi дiстала з кишенi брелок i заходилася шукати потрiбний ключ. Вiдiмкнувши дверi, вона жестом запросила його досередини.

Дуган обвiв кабiнет поглядом. На столi, крiм бронзового бюста Зевса, не було нiчого. На стiнi праворуч висiв великий портрет лiтнього чоловiка в академiчнiй шапочцi i мантii.

– Це Ясон Тедеску?

– Так.

Жiнка вийняла з кишенi хусточку i стерла пилюку з позолоченоi рами.

Дуган пiдiйшов до стандартних розмiрiв картотеки, що стояла пiд стiною. Потягнув шухляду. Замкнена.

– Вiдчинiть, будь ласка, – Дуган показав на брелок, який жiнка тримала в руцi.

– Там нiчого немае.

– Як так?

– Вiд’iжджаючи до Грецii, Ясон подарував усi своi роботи та особистi папери бiблiотецi.

– Я хочу сам пересвiдчитися.

Салiнас заходилася перебирати ключi, знайшла потрiбний, вставила в замок. Витягла всi шухляди. Вона мала рацiю: там було порожньо.

– Нам не сказали, вiд чого вiн помер.

– Ви добре знали Тедеску?

– Коли вiн перебрався сюди з Чиказького унiверситету, я поiхала разом з ним.

– Якi у вас обов’язки?

– Як асистентка я виконувала пiдготовчу роботу: допомагала збирати матерiал, друкувала завдання до iспитiв, узгоджувала консультацii.

– У нього були улюбленi студенти?

Салiнас дивилася кудись поза ним.

– Єдиною, з ким у нього зав’язалися справдi близькi стосунки, була Рейвен, дочка доктора Слейда.

– Наскiльки близькi?

– Вона вiдвiдувала його лекцii. Крiм того, Ясон був консультантом з навчальних питань i керiвником дрампрограми кафедри театрального мистецтва. Я бачила всi вистави з ii участю, – Салiнас говорила трохи крiзь зуби. – Вона – надзвичайна актриса.

– І в чому проявлялася надзвичайнiсть?

– Коли вона виходила на сцену, iншi актори вiдступали на другий план. Вона вживалася в кожну роль i, здавалося, дiйсно ставала персонажем, якого грала. Якось аж забувалося, що це лише вистава.

– Звучить приголомшливо.

– Навiть поза сценою, на читаннях i репетицiях, Рейвен завжди була в центрi уваги, вона нiби освiтлювала собою кiмнату… зачаровувала, – це останне слово Салiнас наче виплюнула.

– А коли була не в центрi уваги?

– Сидiла тихо, мала пригнiчений вигляд.

– То кажете, Ясон Тедеску ii вчив?

Череп вiдвiв очi.

– Швидше, скеровував. А тодi у неi стався зрив, i батько забрав ii з коледжу.

– Ви бачили, як це трапилося?

– Еге ж. На

Сторінка 14

ершiй репетицii «Лiсiстрати» я зрозумiла, що щось не так. Рейвен пiдiйнялася на другий ярус i почала гукати жiнкам, що знемагали вiд сексуальноi жаги, щоб тi не вiддавалися своiм чоловiкам, як раптом зблiдла i знепритомнiла. Ясон, тобто мiстер Тедеску, вiдвiв ii до свого кабiнету, i вони там розмовляли. Вiдтодi нi я, нi Ясон бiльше не бачили Рейвен, а потiм ii батько перевiвся в Афiни.

– Мiстер Тедеску коли-небудь розповiдав, чому виiхав з Грецii?

– Ясон навчався на останньому курсi Афiнського полiтехнiчного унiверситету, коли сили хунти вчинили розправу над його товаришами. Вiн отримав травму голови i поiхав до Штатiв на лiкування. Згодом отримав студентську вiзу i продовжив навчання тут.

– Вiн багато подорожував?

– Дуже, iздив по всiй краiнi, читав лекцii, вiдвiдував грецькi громади, збирав матерiал для своеi книги «Греки в Америцi».

Ага, а заодно i мережу сплячих агентiв органiзовував.

Дуган вирiшив ризикнути.

– Може, це вас потiшить: коли вiн помирав у Афiнах, Рейвен була поряд.

У ii запалих очах нiчого не можна було прочитати.

– Як таке можливо?

– Пiд час лекцii мiстеру Тедеску стало зле, i колега привiз його до Афiнськоi психiатричноi лiкарнi, а в той час там перебувала Рейвен. Вiн спробував ii задушити. Потiм його застрелили терористи, якi захопили лiкарню.

Обличчя Салiнас залишалося непроникним, та вона знову схрестила своi кiстлявi руки.

– Вiн був немов дельфiйський оракул. Завжди ставився до неi, нiби до своеi верховноi жрицi.

У ii голосi чулася заздрiсть, у цьому не було жодного сумнiву.

– Дякую, що придiлили менi час, мiс Салiнас. Я пiду до бiблiотеки, перегляну папери Тедеску.

– Це неможливо, агенте Дуган.

– Чому?

– У разi смертi Ясон призначив мене розпорядницею своiх робочих документiв. Виконуючи його волю i оберiгаючи таемницю його пророцтв, я надiслала iх до архiву Нацiональноi бiблiотеки Грецii у Афiнах.

– Що ж, я й сам збираюся до Афiн, тож ознайомлюся з ними там.

Вона заклякла на мiсцi.

– За його бажанням я додала пункт, згiдно з яким папери будуть закритi для доступу протягом десяти рокiв. Потiм буде дозволено вивчати iх лише класикам та iсторикам.

Мiркуючи над ii словами, Дуган сперся на одну з порожнiх картотечних шафок. Вона перехилилась, i з-пiд неi вистромився краечок якогось папiрця.

Вiн пiдiбрав зiм’ятий аркуш i розгладив у руках. Вгорi був заголовок: ОПЕРАЦІЯ «ЗУБИ ДРАКОНА», трохи нижче пiдзаголовок ЩО, а ще нижче два написаних рукою рядки. Деякi слова було повикреслювано i переписано кiлька разiв. Дуган прочитав уголос:

«Повiльна смерть тиранським силам зла
В тунелях наших зрiе. Іншалла…»

– Маете якесь уявлення, що це таке?

Вiд ii раптового поруху Дуган пiдвiв очi. У руках Салiнас стискала бронзовий бюст Зевса. Очi черепа палали. Дуган розвернувся, намагаючись вiдбити удар.

Надто пiзно.

Вибух болю. Усе попливло. Затуманилося. Потiм темрява…




РОЗДІЛ 9




Афiни


Доктор Мартiн Кайл помахав публiцi, що зiбралася послухати його лекцiю у Нацiональнiй бiблiотецi Грецii i тепер аплодувала стоячи. Погладжуючи свою вандейкiвську борiдку, вiн вийшов з-за кафедри i попрямував до столу, де став пiдписувати примiрники своеi новоi книжки «Юнгiанський аналiз культiв, що вбивають».

Коли зал майже спорожнiв, вiн вiдкинувся на стiльцi i попустив вузол краватки. До нього наблизилися два грецькi офiцери, пiдтримуючи попiд руки третього, лiтнього чоловiка з чорною пов’язкою на правому оцi.

– Докторе Кайл, я капiтан грецькоi полiцii Гектор Елiаде, спецгрупа з питань боротьби з тероризмом, – його глибокий голос луною розносився майже безлюдним залом. – Менi надзвичайно сподобалася ваша лекцiя. Ви б нам дуже допомогли, якби погодилися вiдповiсти на кiлька запитань.

– Стосовно чого?

– Наскiльки близько ви були знайомi з Ясоном Тедеску?

– Ми обое викладаемо у Вейбриджському унiверситетi в штатi Огайо. Минулого тижня я вiдвiз його до лiкарнi. А до чого це все?

– Тут я ставлю питання, докторе Кайл. Чому ви вiдвезли його до психiатричноi лiкарнi?

– Вiн сам попросив. Вона розташована найближче до академii. Ясон читав доповiдь про загадки стародавнiх Грецii та Риму, а одразу ж пiсля неi йому стало зле. Як вiн почуваеться зараз?

– Про якi грецькi загадки йшлося?

– Про стародавнi, найдокладнiше вiн зупинився на легендi про Гомера, який помер, не зумiвши розгадати загадку хлопцiв-рибалок.

– І що Тедеску про це розповiдав?

– Як Гомер пiшов до храму Аполлона в Дельфах, щоб спитати оракула, де вiн народився. Пiфiя сказала, що його дiм на островi Іос, i додала: «Стережися дiтей, що загадуватимуть тобi загадки».

– Так-так, докторе Кайл, продовжуйте.

– Уже в старшому вiцi Гомер вирушив на Іос. На березi моря до нього пiдiйшли двое хлопцiв-рибалок. Гомер запитав, що вони зловили. Один хлопчак вiдповiв: «Те, що зловили, ми викинули, а що не зловили, залишили».

Тодi Гомер згадав застереження оракула щодо дiтей, якi загадуватимуть йому загадки. Так i не зумiвши знайти розгадку,

Сторінка 15

iн дiстав серцевий напад i помер.

– І що, Тедеску вiдкрив публiцi розгадку?

– Дивно, але нi. Саме тодi у нього самого раптом стався напад i вiн упав на кафедру.

– Що ви можете розповiсти про зв’язок Тедеску з грецьким марксистським терористичним угрупованням «Сiмнадцяте листопада»?

Кайл знову зав’язав краватку тугiше.

– Я не знав, що вiн пов’язаний iз цiею органiзацiею.

– Ви читаете лекцii про культи, якi вбивають, а Тедеску – про смертельнi загадки. Може, вiн коли-небудь згадував «Сiмнадцяте листопада» чи «Моджахедiн-е Халк»?

– Чому ви постiйно говорите про нього в минулому часi?

– Тому що його застрелили в тiй лiкарнi.

– О Господи! Але я не розумiю. Який стосунок вiн мае до «Сiмнадцятого листопада»?

– Це ми i намагаемося з’ясувати. У нас е пiдстави вважати, що Тедеску хотiв задушити доньку головного лiкаря, яку пiзнiше викрали.

– З чого ви вирiшили, що менi щось про це вiдомо?

– У бiографiчнiй довiдцi з вашоi книжки сказано, що ви спецiалiзуетесь на таемних товариствах, а на вашiй веб-сторiнцi зазначаеться, що ви вивчали не тiльки грецьку мiфологiю та фольклор, а й перськi та арабськi таемнi релiгiйнi практики.

– Я справдi вивчав iх для свого дослiдження, але це не основна моя спецiальнiсть. Я – психоаналiтик юнгiанськоi школи.

– Скiльки ви збираетеся пробути в Грецii?

– За розкладом я маю ще три тижнi i хочу вiдвiдати деякi вашi острови та Кiпр, а тодi повернуся до Афiн i разом з туристичною групою полечу в Огайо.

– Ви коли-небудь бували у Багдадi чи Тегеранi?

Кайл провiв тильним боком долонi по губах. Який зв’язок може мати його теперiшне дослiдження Грецii з Іраном чи Іраком?

– У минулому я вивчав iсламськi культи, але не розумiю…

– Вам знайоме iранське мусульмансько-марксистське угруповання «Моджахедiн-е Халк», бiльш вiдоме як МЕХ?

– Його лiдери-студенти брали участь у захопленнi посольства США в Тегеранi.

– А що тепер з органiзацiею? Чи можна вважати моджахедiв сектою, своерiдним культом? Чи йдуть вони за своiми лiдерами слiпо i готовi вiддати життя?

– Люди, що дезертирували з iхнiх лав, розповiдають, що це загони, якими переважно керують жiнки. Замiжнiх змушують розлучитися. Їхнiх дiтей вiдсилають геть. Члени МЕХ дотримуються повного целiбату. Пiсля арешту iхньоi лiдерки Марiам Раджавi пiд час перебування у добровiльному вигнаннi в Парижi кiлька ii прибiчниць спалили себе. МЕХ сповiдуе iсламський марксизм, це терористи, що борються проти Америки. Багато з тих, хто покинув органiзацiю, називае ii сектою. А звiдки така зацiкавленiсть моджахедами?

– Ми отримали вiдомостi, що вони нiбито збираються укласти союз iз нашим марксистським угрупованням «Сiмнадцяте листопада». Ми вважаемо, що напад на Афiнську психiатричну лiкарню був лише прелюдiею.

– А який стосунок до них мае Ясон Тедеску?

Елiаде постукав пальцем по щоцi.

– Колись давно вiн брав участь у протестах в Афiнському полiтехнiчному унiверситетi i пiд час штурму хунти був поранений. Ми думаемо, вiн органiзував мережу кротiв «Сiмнадцятого листопада» в Сполучених Штатах.

– Менi важко уявити союз православних грекiв та iсламських моджахедiв, – Кайл зiбрав своi записи, але кiлька сторiнок впали на пiдлогу. Вiн згрiб iх докупи i засунув у портфель. Мусульмани i православнi воювали й ненавидiли одне одного ще до хрестових походiв. Навiщо МЕХ укладати союз iз одвiчним ворогом?

Елiаде знизав плечима.

– Останнiм часом на телебаченнi розумники-експерти люблять повторювати стару iстину про те, що ворог мого ворога – мiй друг.

– Але мало хто знае, що це давне арабське прислiв’я.

– Чи можемо ми, поки ви не покинули Грецii, розраховувати на вашу допомогу як фахiвця у цiй сферi?

– Звiсно. Звертайтеся в будь-який…

Та капiтан Елiаде вже вiдiйшов у супроводi своiх офiцерiв.

– Бажаю гарноi i спокiйноi вiдпустки в Грецii. Проте раджу вам теж остерiгатися наших загадок. Багато грекiв розгадали-таки головоломку хлопцiв-рибалок – «Що зловили, ми викинули, а що не зловили, залишили».

– І що ж це було?

Так i не повернувшись до Кайла обличчям, Елiаде вiдповiв, i його голос луною вiдбився в порожньому залi:

– Вошi.




РОЗДІЛ 10


На дев’ятий день за ii пiдрахунками Рейвен почала бити ногами у дверi.

– Я хочу пiсяти.

Ззовнi почувся рух, ключ повернувся. Їi заслiпило вранiшне свiтло.

Алексi усмiхнувся.

– Ти знаеш дорогу до туалету.

Вiд його усмiшки Рейвен стало легше на душi. Було приемно, що вiн дозволив iй пiти самiй. Перш нiж повернутися назад, Рейвен оглянула вiкно. Забите цвяхами.

Вона вийшла i попрямувала до дверей у гардероб, та Алексi зупинив ii.

– Сiдай, випий зi мною кави з пiтою[12 - Круглий плоский хлiб, популярний у краiнах Близького Сходу та на узбережжi Середземного моря.].

Вiн принiс i поставив на стiл двi паруючi чашки i тарiлку з теплими хлiбними коржиками. Вiдламав шматочок i вмочив у каву. Рейвен зробила так само.

– А тепер продовжимо розмову, яку почали кiлька днiв тому.

Рейвен, як учениця у школi, зчепила ру

Сторінка 16

и на столi.

– Добре, Алексi, як скажеш.

– Хороша дiвчинка.

…вiн ще, чого доброго, й золоту зiрочку тобi за слухнянiсть дасть…

– Яка краiна е iмперiею зла? – запитав Алексi.

Вiн хоче, щоб вона сказала, у що повiрила?

– Америка.

– Чому твiй батько запроторив тебе до афiнськоi божевiльнi?

…яка вiдповiдь йому сподобаеться?..

– Хочеш, щоб я тобi пояснив? – спитав Алексi.

– Так.

– Тому що вiн розбещував тебе, коли ти була маленькою, i ти, очевидно, почала про це згадувати.

Рейвен кивнула.

– Вiн…

…стули пельку, рейвен…

– І всiм начхати на те, що з тобою вiдбуваеться.

– Звiдки ти знаеш?

– Я тобi доведу, – Алексi вийшов i невдовзi повернувся, несучи в руках ноутбук. Поклацав мишкою. – Я завантажую пошуковик.

– Що це таке?

Звiсно, Рейвен знала, що таке пошуковик, але погоджувалася iз сестрою, що треба й далi вдавати дурну бiлявку.

– Завдяки йому я можу переглядати пресу за будь-який день з якого завгодно куточка свiту.

…дозволь йому тебе повчити. чоловiки це люблять…

– Це неймовiрно! І що ти шукатимеш?

– Статтi в газетах за той день, коли ми звiльнили лiкарню. Побачимо, чи е комусь дiло до твого зникнення.

По спинi Рейвен пройшов холодок. Мусить щось бути. Це ж новина.

Алексi набрав: Рейвен Слейд.

– Скiльки ти вже в нас?

Пiд столом вона провела пальцями по подряпинах у себе на руцi.

– Разом з сьогоднiшнiм дев’ять днiв.

– Поряд з твоiм iменем я ставлю дати, вiдколи ти в нас. Дивись, отут газети: «Нью-Йорк Таймс», «Дейлi Ньюз», «Інтернешнел Гералд Трiб’юн». Бачиш? Жодного слова. Якби вони переймалися, про тебе написали б у газетах.

Рейвен раптом пройняв страх.

– А мiсцева преса?

Алексi додав кiлька назв грецьких газет. Про ii викрадення анi рядка. Алексi мав рацiю. Нiкому немае дiла.

– Тому тобi краще буде тут з нами. Розумiеш?

– Починаю.

– Коли я ненароком застрелив Ясона Тедеску, вiн сказав: «Рейвен знае». Що вiн мав на увазi? Що ти такого знаеш?

Рейвен похитала головою.

– Уявлення не маю, що я знаю.

Алексi встав з-за столу i пiдiйшов до шафки над плитою. Рейвен не було видно, що вiн там робить.

– Один з наших завжди тримае запас для себе, – вiн простяг iй кусник чорного шоколаду.

Вона вiдкусила трiшечки. Потiм бiльший шматок, iще один. Вiдчула, як рот наповнюеться солодкою слиною.

…навiть краще, нiж золота зiрка…

Рейвен зiскочила зi стiльця i обiйняла Алексi.

Вiн вп’явся очима у ii лiву руку.

– Де ти так подряпалася?

– Так я веду вiдлiк днiв. Це мiй особистий календар, – вона порахувала шрами. – Дев’ять подряпин за дев’ять днiв.

Алексi викрутив iй руку.

– Щоб бiльше такого не робила. Я казатиму тобi, який день. І що робити. І коли iсти, i коли спати, i коли ходити в туалет. Щоб бiльше жодних подряпин.

– Менi боляче.

Алексi вiдпустив ii руку i погладив по щоцi.

– Коли ти все добре зрозумiеш, зможеш стати однiею з нас.

– Я зроблю все, що ти захочеш.

– Добре. А зараз менi треба вийти ненадовго, буду хвилин за десять.

Їi охопила панiка.

– Не залишай мене саму.

– Та я ж ненадовго.

– Вiзьми мене з собою.

– Не можу. Ти мусиш залишатися тут.

Рейвен вчепилася йому в руку.

– Не йди.

– Я думав, ти готова робити все, що я скажу.

У неi запаморочилося в головi. У жодному разi не сердити Алексi.

– Так, звичайно, – Рейвен заходилася прибирати зi столу. – Я помию посуд, поки тебе не буде. Повертайся швидше.

– От i молодець, – Алексi поцiлував ii в чоло.

Коли вiн вийшов, Рейвен помiтила, що дверi лишилися прочиненими. Пiдбiгши до вiкна, вона побачила, як Алексi переходить вулицю. Це ii шанс втекти. Геть з цiеi в’язницi, зiйти схiдцями вниз – i на волю. Рука потяглася до клямки.

…зупинися. вiн, напевно, спостерiгае з того боку вулицi…

Рейвен вiдсмикнула руку так, нiби клямка раптом розжарилася до червоного. Намотала пасмо волосся на палець з такою силою, що ледь не вирвала. Якби вiн хотiв ii вбити, то вбив би в лiкарнi. Що ж, якщо вона iм потрiбна, вони ii не чiпатимуть. Рейвен з грюкотом зачинила дверi й пiшла назад до мийки. Повитягала шухляди. Нi ножiв, нi виделок, самi лише ложки.

…розбий тарiлку i перерiж собi горло…

– Чому ти кажеш, щоб я себе вбила?

…нумо, зараз же…

– Нi!

…боягузка…

– Сама ти боягузка. Я виберу час i мiсце, як мама. Як ти на це дивишся?

Мовчання. Сестра зникла.

Кроки на сходах. Алексi повертаеться. Рейвен змусила себе зайти до гардеробу i зачинила дверi. Схлипуючи, почала вишкрябувати на руцi свiй десятий день.

Боже, Алексi ж заборонив iй дряпатися. Не треба його дратувати. Рейвен поплювала на долоню i потерла свiжий шрам. Якщо питатиме, вона скаже, що забула. Або що поранилася випадково. Алексi повинен думати, що вони – одна душа. Вона мае зробити так, щоб вiн ii захотiв.

У темрявi Рейвен обмацувала шрами так, нiби це був напис шрифтом Брайля. Десятий день ще не заструпився й болiв дужче за iншi.




РОЗДІЛ 11


Алексi Коста бився з американськими солдатами, слухав iхнi крики, к

Сторінка 17

ли стинав iхнi голови. Раптом вони всi перетворилися на жiнок з немовлятами. Весь мокрий вiд поту, вiн сiв у лiжку. Проковтнув мокротиння, що зiбралося в горлi. Клятi нiчнi жахи! Алексi глянув на годинник: майже сьома. Рейвен, мабуть, ще спить у своiй кiмнатцi. Вiн не став будити ii, коли прийшов учора ввечерi, радий, що вона не спробувала втекти.

Хтось тихо постукав у вхiднi дверi. Дивно. Нiхто не приходив до схованки, попередньо не зателефонувавши. Алексi вийняв з шухляди пiд нiчним столиком свою «берету» двадцять другого калiбру.

– Хто там?

Тиша. Тримаючи пiстолет за спиною, Алексi поклав руку на клямку. У щiлину над порогом просунувся складений папiрець. Вiн шарпнув дверi на себе. Маленький хлопчик, що стояв на сходах, кинувся навтьоки, та Алексi схопив його за руку.

– Ти що тут робиш?

– Панi дала менi десять драхм, щоб я вiднiс записку на цю адресу, – зарюмсав малий. – Нiкого не кликати, просто просунути пiд дверi.

– Яка вона на вигляд?

– Висока. Очi як вуглинки. Волосся чорне, заплетене короною. Оливкова шкiра. Десь за тридцять, але гарна.

– Нiкуди не йди, – Алексi розгорнув записку.

ЗАТЕЛЕФОНУВАТИ ЗА НОМЕРОМ 210—722 09 53. ТЕРМІНОВО

Алексi полiз до кишенi i видобув звiдти евро.

– Забудь, що взагалi сюди приходив.

Хлопчина схопив монетку i дременув униз сходами. Алексi увiйшов досередини й замкнув дверi. Витрiщився на послання. Нiхто, крiм людей iз «Сiмнадцятого листопада», не знав, де iхня схованка. Якби полiцiя iх викрила, то давно влаштувала б облаву. Алексi перевiв погляд на телефон. Дзвiнки можуть вiдстежувати. То й що, автор записки все одно знае, де вiн.

Понишпоривши в шухлядi письмового столу, Алексi витяг один зi своiх одноразових мобiльних телефонiв. Набрав номер. Чотири гудки. Вiн зiбрався було вибити, як раптом м’який голос здушено прошепотiв:

– Рада, що ти зателефонував, Алексi.

– Хто це?

– Не розмовляти по телефону. Ми зустрiтися.

– Зустрiтися з незнайомкою? А раптом ви хочете мене вбити?

Хихотiння.

– Якби я хотiла, ти вже був би мертвий. Я ж знала, куди послати хлопця.

– Де зустрiчаемося?

– За пiвгодини в Плака[13 - Найстарiший район Афiн.], бiля таверни.

А вона не дурна. Для таемноi зустрiчi переповнене туристами вiдкрите кафе – найкраще мiсце.

– Як я тебе впiзнаю?

– Я тебе сама знаходити. Ми впiзнаемо одне одного. Не дзвони бiльше на цей номер, я заплатила за нього наперед i знищити, коли ми закiнчимо розмову.

Приголомшений, Алексi спробував пригадати всiх жiнок, з якими спав. Надто багато. Звузимо коло. Хлопчик сказав, що вона висока i вродлива. Із чорними очима i чорним волоссям, заплетеним короною. Що ж, невдовзi вiн сам усе побачить. Алексi засунув «берету» за пояс штанiв ззаду. Звичайно, вiн не зможе використати ii в натовпi, але нащо ризикувати?

Вiн пiдiйшов до маленькоi кiмнатки i постукав у дверi.

– Випусти мене.

– Не зараз, Рейвен. Менi треба вийти у справах.

– Не залишай мене!

– Випущу тебе, коли повернуся.

Алексi вийшов у коридор i замкнув за собою дверi. Тепер до пiдвалу й на вулицю через чорний хiд цокольного примiщення. Роззирнувшись навсiбiч, чи нiхто не стежить, вiн осiдлав свiй чорний мотоцикл i з ревiнням виiхав з провулка.



До Плаки Алексi дiстався за п’ятнадцять хвилин. Повно народу, як завжди. Помiж столиками снували офiцiанти з тацями. Дотримуючись вказiвки, вiн рушив до столика бiля самого входу в таверну.

– Бажаете меню? – спитав офiцiант, прибираючи купу блюдець.

– Каву з коньяком, будь ласка.

Тiеi митi чиiсь сильнi руки схопили його ззаду за плечi.

– Каву для двох, – промовив голос iз телефона.

– Так, мадам.

Жiнка вiдпустила Алексi, i, розвернувшись на стiльцi, вiн побачив високу струнку постать, що стояла в променях ранкового сонця.

– Ви ставите мене в невигiдну позицiю, – сказав Алексi. – Сядьте, щоб я бачив, хто влаштував це рандеву.

Жiнка засмiялася низьким горловим смiхом. Обiйшла стiл i сiла до нього обличчям. Волосся, заплетене в косу навколо голови, темнi очi, оливкова шкiра – усе, як описував хлопець. Але нi слiду помади чи рум’ян, взагалi жодного макiяжу. Близько сорока рокiв, проте ще й досi приваблива. Сонячнi променi вигравали на золотому пiвмiсяцi, що висiв на такому ж золотому ланцюжку навколо ii шиi.

Жiнка швидко сховала його пiд блузку у себе на грудях. Кинула сумочку на стiл. Гучний стукiт. Пiстолет? Незнайомка сама обрала це людне мiсце. Тут вона його не витягне. Вона зчепила руки, i Алексi помiтив, що на ii довгих пальцях немае манiкюру. Шкiра на великому i вказiвному пальцях правоi руки зашкарубла.

– Ось ми i зустрiтися знову, – промовила незнайомка.

– Справдi? Щось не пригадую.

Офiцiант принiс каву i пляшку коньяку.

– Мадам теж налити?

Вона накрила чашку долонею.

– Нi, жодного алкоголю.

– Може, подiлитеся, як знайшли мене? – поцiкавився Алексi, коли офiцiант пiшов геть. – Як впiзнали мене в юрбi? Чи хочете й далi вдавати загадкову ледi?

Жiнка вiдсьорбнула кави i подивилася на Алексi поверх

Сторінка 18

ашки.

– Легко. Я бачити ваше обличчя, коли ви зняти пов’язки i одягати маску в афiнськiй божевiльнi перед тим, як викрадати Рейвен.

Алексi аж дух перехопило. То от де вiн бачив ii обличчя: через вiконце сестринського посту.

– Ви – медсестра Фей Сойер?

– Взагалi-то майорка Фатiма Саiд.

– Майорка?

– Майорка «Моджахедiн-е Халк», тобто «Священноi армii визволення народу». Дехто називае нас МЕХ.

– Я чув про МЕХ, Держдепартамент США внiс вас до списку терористичних органiзацiй у… Коли?..

– У 1997-му. «Сiмнадцяте листопада» в цьому перелiку значно давнiше. Нашi угруповання мають багато спiльного.

– Але ви – мусульмани. А ми – православнi християни.

– І ви, i ми шануемо нашого предка Авраама. Ми i ви – марксисти-ленiнiсти.

Алексi вiдкинувся на стiльцi.

– Як ви мене знайшли?

– Ви, мабуть, забувати. Вашi люди не ловити мене пiсля стрiлянини. Я втiкати, але не iхати геть, а стежити.

– Я думав, ви медсестра.

– Ми теж знали, що доктор Слейд – iнформатор ЦРУ.

– Що ви маете на метi?

– Що й ви. Разом ми робимо те, що зробили мученики Осами одинадцятого вересня, – нахилившись ближче, вона додала: – Ваш товариш Ясон Тедеску вступив у контакт з моiм лiдером, домовитися про спiвпрацю в операцii «Зуби дракона».

– Не розумiю. Наша органiзацiя невелика, а ви маете добре озброенi загони. Скiльки вас – чотири тисячi, п’ять?

– Немае значення. Ми всi знаемо, що ООН не зупинить президента Буша. Якщо Америка вторгатися в Ірак, iхнi ВВС обов’язково бомбардувати нашу базу Ашраф. Ми маемо завдавати удару першi.

А вона з бiса приваблива. Незмигний погляд кобри, гiпнотичний голос. Мабуть, умiе змусити всiх грати пiд свою дудку. Алексi уявив, як тримае цю жiнку в обiймах, та пригадавши ii чiпкi пальцi на своiх плечах, вiдiгнав цю думку.

– І чого ж ви хочете вiд нас?

– Ясон Тедеску повiдомляв нам, що багато рокiв тому органiзувати у деяких мiстах США мережу сплячих агентiв «Сiмнадцятого листопада». Вiн розповiв нам про операцiю «Зуби дракона».

Алексi пiднiс чашку до рота i, не вiдриваючи ii вiд губ, пробурмотiв:

– Як так склалося?

– Пiд час конференцii, перед тим, як ви його застрелили, Тедеску надiслати на електронну пошту нашоi генералки Гассан ще один лист з пропозицiя союзу.

– Навiщо нам МЕХ? Як ви самi сказали, у нас е власна диверсiйна мережа в Штатах.

– Проблема в тому, що вашi бойовики вже старi, може, вже маразм мати, – прошепотiла вона. – Шкода, якщо вони померти i не виконати своя мiсiя.

– Що пропонують вашi люди?

– Ви знати мiста, але не знати об’екти. У нас е зброя, але нашi люди вiд «Хезболли» пiд постiйний нагляд. З нашим зброя i вашi агенти ми можемо зробити масштабну атаку.

Ця жiнка анiтрохи не жартувала.

– Отже, ви пропонуете…

– Перемир’я. Коли Держдепартамент США оголосити нас терористи, нам блокувати доступ до грошей нашого Фонду канадськоi громади для допомоги голодуючим мусульманським дiтям. У нас в Ашрафi е схована зброя.

– Яка зброя?

– Спершу платiть нам п’ятдесят тисяч доларiв.

– У нас немае таких грошей. Ми маленька група.

– Але смiлива. Пограбуйте банк, який веде бiзнес з американцями. Коли дiстаете грошi, приносите iх нашому кур’еру, а вона передае вам пакунок.

– Де вiдбудеться обмiн?

– Бiля меморiалу студентам, загиблим вiд рук Нацiональноi гвардii Огайо у Кентському унiверситетi.

– Дуже символiчно, але як менi знайти кур’ера?

– Ідете на Пагорб нарцисiв i кладете перевернуту догори дном склянку з незапалена свiчка на одну з плит. Зверху кладете камiнець. Наш кур’ер пiдiйде i скаже: «Зуби», а ви вiдповiсте: «Дракона».

Алексi знизав плечима. Дурiсть використовувати як пароль назву операцii.

– Ви даете iй грошi, а вона вам пакунок.

– Я обговорю вашу пропозицiю з моiми людьми. Як можна з вами зв’язатися?

– Я телефонувати. Менi треба вiдповiдь, поки Америка не напасти на Ірак. Потiм робити щось буде важко. І ще одне: вам вдалося приручити Рейвен?

– Я втовкмачую iй у голову нашi погляди.

– Манiпуляцiя, щоб викликати стокгольмський синдром?

– Вона тепер ненавидить Америку так само люто, як ми, – усмiхнувся Алексi.

– З нею нiколи не знати напевне. У лiкарнi я доглядати ii пiд час шизофренiчних станiв. Вона рiже себе, боiться бути сама, схильна до суiциду, фобii – вогонь i висота. Може складатися враження, що вам вдатися промити iй мозок, але послання Тедеску точно блокуе установка, яку доктор Слейд давав ii пiд гiпнозом.

– Ви там були, довiдалися що-небудь?

– Тедеску сказав iй процитувати пророцтва з пам’ятi. Вони складенi у формi загадок.

– Мiй батько казав, що товариш Тедеску завжди вважав себе пророком на кшталт Нострадамуса.

– От тiльки Тедеску не передбачав майбутне, а творив його.

Майже так i було.

– Але Нострадамус надавав своiм пророцтвам форми туманних катренiв через те, що боявся iнквiзицii. А навiщо Тедеску було це робити?

– Вiн остерiгався ЦРУ. Я чула лише два рядки, якi Рейвен цитувати перед його смертю.



На вежi, звiянiй вiтрами, богиня без

Сторінка 19

лиця майбутне стереже,

Збираючи врожай кривавий, заколе всiх ненавистi ножем.


Цi образи вам про щось говорити?

– Нi.

– Значить, цi загадки нам ще треба розгадати. Пробуйте витягти з неi решту. Якщо у вас не вийти, я заберу ii до Ашрафу. Як медсестра доктора Слейда, я навчитися працювати з такими, як Рейвен. Залиште ii в нас на деякий час i побачите, чи вона справдi перейнялася вашими iдеями.

– Я пораджуся з товаришами i дам вам знати.

Коли Фатiма пiдвелася, пiвмiсяць, що був захований на ii високих грудях, знову висмикнувся. Вона пробралася помiж щiльно наставленими столиками i зупинила таксi.

Поiхати за нею? Немае сенсу. Вона ж сама його знайшла. Одна рiч непокоiла Алексi. За чутками, МЕХ – це не просто загони iсламських бойовикiв-марксистiв. Це секта, якою керують жiнки, охопленi манiею величi. Нехай майорка Фатiма роздае карти, та вiн пильно стежитиме за тим, як вона тримае колоду у своiх зашкарублих руках.

Алексi розрахувався з офiцiантом i рушив алеею до мiсця, де стояв його «Гарлей». Вiд’iжджаючи геть, вiн уважно роззирнувся довкола. Навiщо перейматися? Їй i так вiдомо мiсце розташування схованки.

Фатiма казала, що люди з такою хворобою, як у Рейвен, не переносять самотностi, калiчать себе i схильнi до самогубства. А що, як дiвчина не повнiстю пiд його контролем? Якщо йому не вистачить умiнь, щоб витягти з неi решту пророцтв Тедеску?

Тодi Алексi вiдправить Рейвен до Ашрафу, як пропонуе Фатiма. Нехай МЕХ попрацюе з нею, як це робить «Хезболла», ХАМАС i «Аль-Каiда» зi своiми безмозкими смертниками.




РОЗДІЛ 12




Вейбридж, штат Огайо


Дуган випливав iз глибин пульсуючого болю в головi, то виринаючи, то занурюючись назад. Що за чортiвня? Сучка Салiнас хотiла його вбити. Чому? Із чималим зусиллям вiн сiв прямо i зiперся об стiну. Озирнувся, шукаючи очима клаптик паперу. Мабуть, Салiнас його забрала. Що в ньому було такого, щоб так психувати?

Дуган заплющив очi. Дякувати Богу, ударом йому не вiдбило пам’ять.

«Повiльна смерть тиранським силам зла
В тунелях наших зрiе. Іншалла…»

Мабуть, це з якоiсь лекцii Тедеску. Перший рядок бiльш-менш зрозумiлий: девiз священноi вiйни мусульман проти християн. А «Іншалла» – це заклик до Аллаха.

По щоцi щось текло. Вiн чудово знав, що це. Похитуючись, звiвся на ноги.

Задзвонив його захищений мобiльний STU-III. Скривавленою рукою Дуган натис на кнопку.

– Так.

– Увiмкнiть захищений режим, Стоматологу.

– Що? – у головi ще й досi паморочилося.

– Скористайтеся криптоключем, розмова мусить бути зашифрована.

Порившись у кишенi серед ключiв вiд машини, Дуган знайшов криптоключ i натиснув на кнопку шифрування.

– Кажiть.

– Це Кимвал.

– Хоч ви не пориваете зв’язок. Що трапилось?

– Харон отримав сигнал вiд Шатерника. Офiцерка «Моджахедiн-е Халк» зараз перебувае в Афiнах, щоб завершити перемовини про союз iз «Сiмнадцятим листопада».

– Вiдомо, про якi часовi межi йде мова?

– Урядовi джерела повiдомляють, що Буш збираеться зiграти на випередження i першим напасти на Ірак. Шатерник каже, що якщо моджахеди знайдуть спiльну мову iз «Сiмнадцятим листопада», то й самi зiграють на випередження i влаштують теракт у нашiй краiнi.

– Коли менi вирушати до Грецii?

– Зараз.

– Я заiду в Цинциннатi i спакуюся.

– Немае часу. У Вейбриджському унiверситетi е льотна школа i аеродром.

– Але ж вiн, мабуть, малесенький.

– Для СТУІЗ пiдiйде.

Дуган потряс головою, намагаючись прояснити думки. Пульсуючий бiль ледь не звалив його з нiг. Лiтаками Системи транспортування ув’язнених та iноземних злочинцiв Федеральна служба судових виконавцiв перевозила як мiсцевих, так i чужоземних порушникiв закону до iнших судових округiв, виправних закладiв та за кордон. Нещодавно департамент з мiжнародноi спiвпрацi мiнiстерства юстицii почав використовувати iх для термiновоi екстрадицii пiдозрюваних з iнших краiн.

– А СТУІЗ навiщо?

Лiз не вiдповiдала довго, незвично довго.

Дуган зрозумiв: клубок заплутуеться ще дужче.

– Плани мiняються. Директор хоче, щоб вас переправили до Грецii таемно, в обхiд митного контролю i емiграцiйноi служби. Вас не призначають представником правоохоронних органiв при посольствi. Капiтан Елiаде припускае, що жодного терориста «Сiмнадцятого листопада» не заарештували i навiть не виявили зокрема i через те, що багато грецьких професорiв, впливових полiтикiв i навiть суддiв прихильно ставляться до цiеi органiзацii.

Це пояснювало поведiнку мiс Салiнас.

– У нього в студентському середовищi уже е свiй агент пiд прикриттям, – вела далi Лiз. – Директор наказав менi переказати певну суму у евро на рахунок у афiнському банку «Олiмпiя» на iм’я Спiроса Дiодоруса. Усi документи i посвiдчення я надiшлю вам через фiлiю «Амерiкан Експрес», що на площi Сiнтагма.

– Яке посвiдчення?

– Аспiранта у полiтехнiчному унiверситетi, де «Сiмнадцяте листопада» розпочинало свою дiяльнiсть.

– Що?

Та зв’язок перервався. Дуган за iнструкцiями почекав двi секунди, перш нiж витягти кри

Сторінка 20

тоключ. Принаймнi мiс череп-Салiнас не забрала його портфеля. Вiн пiдiбрав його з пiдлоги i, спотикаючись, вийшов з кабiнету Тедеску. Перетнув хол, дiстався до паркiнгу. Жбурнувши портфель на пасажирське сидiння, обережно сiв за кермо свого «Мазераттi». Авто зi скрипом рушило з мiсця, вихляючи то туди, то сюди на двосмуговiй дорозi. Дивно, як вiн взагалi цiлим доiхав до унiверситетського аеродрому.

Дуган зупинився бiля бетонованоi злiтноi смуги, на якiй уже чекав «Лiрджет». Тiльки-но вiн вилiз iз машини, як пiдiйшов чоловiк у формi федерального судового виконавця США, викрутив йому руки за спину i заклацнув на них кайданки.

– Якого дiдька?!

– Не пручайтеся, так треба.

– Для чого?

– Вас транспортуватиме ІМП.

– Що це означае?

– Іммiграцiйна i митна полiцiя. Це стандартна процедура, щоб позбутися пiдглядача на випадок, якщо за вами хтось стежив. Даруйте за незручностi. Знiму кайданки в лiтаку.

– Нiчого собi, стандартна процедура, трясця вашiй матерi!

– Це вже звичка. Ще дуже часто пiдозрюваних у тероризмi роздягають i натягують iм на голови спецiальний ковпак.

– Ой, не треба. У мене забiй голови, ще, чого доброго, знепритомнiю. Можна було i не стягувати кайданки так мiцно.

– Якщо я послаблюватиму iх зараз, це викличе пiдозри.

Дуган помiтив, як ще один полiцiант сiв у його «Мазераттi» i кудись поiхав.

– Куди це, чорт забирай, вiн забирае мою машину?

– У гараж в Цинциннатi, доки ви не повернетеся, – конвоiр допомiг Дугану пiднятися трапом i пролiзти в люк. – Я хочу сказати, якщо повернетеся.

– Гей, полегше з формулюваннями!

У салонi судовий виконавець звiльнив йому руки.

– Менi шкода, але це студмiстечко. Тут можуть бути iнформатори «Сiмнадцятого листопада» та МЕХ з iноземних студентiв, що приiхали по обмiну. Усе мусило мати переконливий вигляд.

– Я сьогоднi нi рiсочки в ротi не мав, – поскаржився Дуган.

– Я принесу вам щось попоiсти, коли наберемо висоту. До того бажаете чогось випити?

– У вас бурбон е?

– «Джек Денiелс». Годиться?

– Подвiйна порцiя – якраз те, що треба.

За кiлька секунд офiцер вийшов з камбузу з пляшкою i двома склянками.

– Нiчого, якщо я складу вам товариство? Не люблю пити сам.

– Ви ж не поведете цю летючу коробку?

– Ще чого. Я вас охороняю.

– Тодi приеднуйтеся.

Вони цокнулися.

– Хай там що ви робитимете в Грецii, успiху вам.

– Дякую.

Коли лiтак з ревiнням знявся в небо, Дуган визирнув в iлюмiнатор. Аеродром танув на очах. Вони вже розсiкали хмари.

– Вiддайте менi гаманець i все, що у вас е при собi, – скомандував його супроводжувач, коли лiтак набрав висоту.

Дуган вивернув кишенi.

– Шифрований мобiльний i криптоключ залиште, – сказав офiцер, простягаючи йому рюкзак. – Вiзьмiть, переодягнетеся в туалетi.

Дуган оглянув своi штани, пiджак, краватку.

– Що не так з моiм одягом?

– У Грецii бути схожим на американця не дуже безпечно.

Що ж, слушно. Вiн узяв рюкзак, втиснувся в туалетну кабiнку й почав переодягатися: потертi джинси, проста чорна футболка, заляпанi мазутом сандалii, обтрiпаний светр i протерта на лiктях шкiряна куртка. Вивчаючи свое вiдображення у дзеркалi, Дуган подумав, що коли вiдростити дводенну щетину, його легко приймуть за студента. Вiн склав свое «цивiльне» i засунув у рюкзак.

Коли вiн вийшов, офiцер схвально кивнув.

– Ну, тепер, може, й вийде вдавати неамериканця.

– А якiсь документи, паспорт?

Його супроводжувач розкрив цупкий свiтло-коричневий конверт. Кимвал пiдготувала паспорт iз фотокарткою Дугана на iм’я Спiроса Дiодоруса. У конвертi також лежали скрученi рурочками евро та грецькi драхми.

– Я б не вiдмовився вiд ще однiеi склянки вiскi.

– Я читаю вашi думки. Усе вже на вашому столику.

Дуган зробив кiлька ковткiв i розстебнув свiй портфель. Попорпавшись, вийняв бейсбольний м’яч сина, загорнутий у зiм’ятий папiр. Покрутив його в руках. У пам’ятi зринула свiтлина, що стояла в рамочцi на столi у нього на роботi. На нiй Френк-молодший здiймав цей м’ячик високо вгору. Поряд – його сива бабуся, Дуганова мати, обое гордо усмiхаються в об’ектив.

Вiн розгладив папiрець. Френк-молодший склав для нього головоломку, описуючи мiсце, де вони мали разом поснiдати i вiдсвяткувати трофей, який вiн отримав за те, що не пропустив жодного удару в грi. «ТАМ, ДЕ ЗА СКЛОМ, ДАЛЕКО-ДАЛЕКО, ВИДНО, ЯК КРУТИТЬСЯ КУЛЯ ЗЕМНА», великими лiтерами.

Вони з сином почали грати в загадки, коли хлопчиковi виповнилося сiм. Дуган розповiв йому, що в коледжi не вступав у братства, а сам заснував Семантичне товариство iменi Чарльза Гордона-Китайця[14 - Англiйський генерал другоi половини ХІХ столiття, прославився в боях у Китаi та Хартумi.]. Малий був вражений.

У школi Френк-молодший вирiшив пiти його стопами. Коли Дуган повiв його на фiльм «Бетмен назавжди», малий так захопився моторошним Загадником Едвардом Нiгмою, що, наслiдуючи батька, створив у початковiй школi власний клуб «Гурток Едварда-Загадника».



Дуган знову перевiв погляд на зiм’ятий клаптик паперу, на я

Сторінка 21

ому син написав свою загадку: «ТАМ, ДЕ ЗА СКЛОМ, ДАЛЕКО-ДАЛЕКО, ВИДНО, ЯК КРУТИТЬСЯ КУЛЯ ЗЕМНА». Розгадати ii було нескладно. Френк-молодший з бабусею чекали його на снiданок у «Вiкнах у свiт», на самому вершечку однiеi з веж-близнюкiв. Це було одинадцятого вересня. Проте Дуган не встиг.

Вiн загорнув м’яч в останню синову загадку i заховав назад у портфель. Допив свое вiскi. Наступним терактом у Штатах стане операцiя «Зуби дракона». І тепер саме йому випало вiдшукати Рейвен Слейд i вивiдати в неi пророчi загадки, у яких Тедеску зашифрував вказiвки своiм товаришам, як допомогти глибоко законспiрованим кротам вийти на денне свiтло.

Дуган потер гулю на головi, куди його приклала Салiнас. Добре, що хоч тi два рядки знайшлися.

«Повiльна смерть тиранським силам зла
В тунелях наших зрiе. Іншалла…»

Якщо вiн вiдшукае i вiдгадае решту, то, можливо, зможе вiдвернути катастрофу. Потрiбно знайти спосiб проникнути до архiву афiнськоi бiблiотеки. Не чекати ж йому десять рокiв.




РОЗДІЛ 13




Афiни


Алексi двiчi об’iхав квартал навколо автомайстернi Теодора. Припаркувався на пiд’iзнiй дорiжцi, прикував мотоцикл до огорожi. Сходинок не було, вхiд розташовувався на рiвнi дороги. Алексi натис на дзвiнок: тричi, пауза, тодi ще двiчi. Почув, як вiдсунулася заслiнка вiчка, потiм дверi вiдчинилися.

Батько впустив його досередини, зачинив дверi на два замки i ривками пошкутильгав коридором на своiй милицi. Вони ввiйшли до задньоi кiмнати, оповитоi хмарами сигарного диму.

Мiрон налив чарку узо[15 - Грецька анiсова горiлка.].

– Випий, сину.

– Сьогоднi у мене була незвичайна зустрiч, – попиваючи узо, Алексi обводив поглядом духовних натхненникiв i лiдерiв «Сiмнадцятого листопада», що зiбралися за столом.

Вiн пильно оглянув кожного товариша. Важко повiрити, що цi вже немолодi люди колись були студентами полiтехнiчного унiверситету, якi вийшли на мирну демонстрацiю. Двадцять дев’ять рокiв минуло вiдтодi, як жорстока репресивна машина скалiчила iхнiх друзiв, iхнi тiла й душi, проте не вбила жагу помсти за кровопролиття сiмнадцятого листопада.

Пузань Теодор з повними, як у хом’яка, щоками, напихався своiм улюбленим шоколадом. Важко було уявити його дев’ятнадцятирiчним студентом полiтологii, який, агiтуючи людей проти хунти, побачив перед собою танки, що прорвалися крiзь ворота.

Високий, однорукий Васiлi, який колись був зiркою баскетбольноi команди, а потiм переквалiфiкувався i став чудовим футболiстом, розкрив долоню здоровоi правоi руки.

– Ця зустрiч якось нас стосуеться?

– Так.

М’якоголосий Йорго пiдвiв очi i, чекаючи на вiдповiдь, заходився погладжувати своi пишнi, закрученi вуса. Годi повiрити, що цей лагiдний спiвак i поет натиснув на гачок пiстолета, коли лiквiдовували голову мiсii ЦРУ, перший акт iхньоi помсти американцям.

Дiмiтрi, найстарший з усiх, хоч i з вкритим зморшками обличчям, та ще й досi по-хлопчачому пiдтягнутий, перекочував свою незмiнну зубочистку з одного кутика рота до iншого.

Васiлi погладив пiдколений шпилькою лiвий рукав.

– Алексi, ти довго збираешся витримувати драматичну паузу?

– Пригадуете Фей Сойер з божевiльнi?

– Це та, що бачила твое обличчя, але втекла, а ми не встигли ii схопити, – озвався Йорго.

– Вона вийшла зi мною на зв’язок.

– Як вона тебе знайшла? – батько подався вперед на своiй милицi.

– Вона i не думала тiкати, а вистежила нас до схованки i тепер знае, де ми тримаемо Рейвен.

Залягла мовчанка. Кожен переводив погляд на свого сусiда, немов вирiшуючи, кого звинуватити.

– Ця жiнка вийшла з тобою на зв’язок? – майже пошепки перепитав Йорго.

– Їi справжне iм’я Фатiма Саiд, – пояснив Алексi, доливаючи собi узо. – Вона – майорка «Моджахедiн-е Халк».

– Це iранська студентська терористична група, яка допомогла муллам скинути шаха Пехлевi, – уточнив його батько.

Васiлi нахилився вперед усiм довготелесим корпусом.

– Якщо вони iранцi, то чому перекинулися на бiк Хусейна i воювали проти власноi краiни?

– Як можна довiряти людям, якi мiняють союзникiв, коли iм вигiдно? – вступив у розмову Теодор, витираючи шоколад iз губ.

Дiмiтрi пересунув зубочистку за другу щоку.

– І що ця майорка хотiла?

– Вона була в лазаретi, коли Тедеску змусив Рейвен повторити своi пророцтва-загадки.

– Ох, товариш мiй старий зi своiми загадками, – сказав батько. – Завжди придумував головоломки, а потiм забував розгадки. І що ж ця медсестра Фатiма чула?

– Тiльки два рядки, – наслiдуючи iнтонацii Фатiми, Алексi продекламував:



На вежi, звiянiй вiтрами, богиня без лиця майбутне стереже,

Збираючи врожай кривавий, заколе всiх ненавистi ножем.


Йорго хруснув пальцями.

– Стерегти майбутне, найiмовiрнiше, означае, що вона – оракул i провiщае людську долю, як пiфiя у храмi Аполлона в Дельфах.

Васiлi похитав головою.

– Але ж дельфiйський оракул стоiть не на вежi, овiянiй вiтрами. Там пари пiдiймаються з-пiд землi у темнiй печерi.

– Колоти ножем – це, можливо, алюзiя на верховну жрицю оракула, що при

Сторінка 22

осить в жертву богам козу, – припустив Теодор.

Дiмiтрi пожував зубочистку.

– Приносити жертву богам у ненавистi? Щось не в’яжеться.

Теодор вiдкусив ще шматочок шоколаду.

– Як би там не було, Тедеску органiзував у Штатах мережу наших агентiв i розробив план «Зуби дракона». Тож що це все означае, Алексi?

– МЕХ бажае укласти з нами союз на цю операцiю.

– Абсурд, – вигукнув батько. – Це наш план, наша помста.

– Так, але, як справедливо зауважила майорка, нашi люди вже немолодi, – заперечив Алексi.

Батько, неначе мечем, розiтнув милицею повiтря.

– Жiнки з МЕХ теж старiють, може, уже й потовстiшали.

– Їi головний аргумент, що перше поколiння «Сiмнадцятого листопада» е великою силою тут, у Грецii, а використовувати наших лiтнiх агентiв у Штатах без зброi моджахедiв – лише марнувати людськi ресурси.

Дiмiтрi пожував зубочистку.

– Я не довiряю терористам, якi переходять на iнший бiк, щойно десь з’являеться нагода урвати бiльше. Коли союз з нами стане iм невигiдний, вони нас зрадять.

– Моджахеди прагнуть помститися ЦРУ так само сильно, як ми, – не погодився Йорго. – Яку зброю вони збираються нам дати?

– Не дати, а продати.

– То цi iсламськi марксисти ще й хочуть нажитися на наших iдеях, – прошамкав Теодор з повним ротом.

– Дивiться, яка справа: Саддам за грошi, якi отримував iз програми «Нафта в обмiн на продовольство», купував для МЕХ танки, мiномети та старi АК-47. Ірак також придбав у чеченськоi мафii бiологiчну зброю. Фатiма каже, що частина цiеi зброi i досi в них, але ми мусимо заплатити, щоб покрити iхнi витрати.

– Скiльки? – запитав Мiрон.

– П’ятдесят тисяч доларiв.

Йорго припалив сигару i видихнув кiльце диму.

– І де ми маемо дiстати таку суму?

– Вона пропонуе нам пограбувати банк, який веде бiзнес з американськими компанiями.

– Наприклад, афiнський? – уточнив Дiмiтрi.

– А чому б i нi? Ми ж уже грабували банки.

– І щоразу це ставало все небезпечнiшим, – Васiлi пiдняв обрубок своеi лiвоi руки. – Я проти того, щоб ризикувати життям заради мусульман.

Алексi iх розумiв: це була настороженiсть старих людей, яким так довго вдавалося виживати в пiдпiллi.

– Я вiзьму це на себе.

– Сам? – пирхнув Мiрон.

У пам’ятi Алексi зринули телевiзiйнi кадри, на яких Паттi Герст, перейнявши iдеi «Симбiонiстськоi армii визволення», тримае на мушцi своеi гвинтiвки працiвника банку.

– Рейвен менi допоможе.

Батько замолотив ручкою милицi в повiтрi.

– Я проти.

– Я згоден з Мiроном, – промовив Йорго. – Через неi ми всi можемо опинитись у небезпецi.

– Я обробляю Рейвен уже два тижнi, завойовую ii довiру методами, якими Пiвнiчна Корея колись перетворювала ворогiв на своiх агентiв.

– І ти гадаеш, що можеш зробити так само з нею? – спитав Мiрон.

– Уже роблю i навiть ii не торкаюся.

Дiмiтрi заходився перекочувати зубочистку язиком туди-сюди.

– Це марнування вродливого молодого тiла.

– А ти впевнений, що вона сама тебе не заморочила, га, Алексi? – реготнув Васiлi.

Алексi звернувся до батька:

– Я прошу твого дозволу.

Мiрон насупив брови.

– Гаразд, нехай допомагае, але якщо пручатиметься або спробуе втекти – стрiляй. Обстав усе так, нiби це не ти, а охоронець банку.

– Але ж якщо вона помре, пророцтва Тедеску помруть разом iз нею.

– Я ж не казав убивати. Вистрели iй в ногу чи руку, привези сюди, i ми витягнемо з неi послання в той же спосiб, яким люди капiтана Елiаде з антитерористичного пiдроздiлу здобувають iнформацiю про нас у наших однодумцiв.

– А якщо не вийде?

Мiрон постукав милицею по нозi.

– Тодi дiвчина нам нi до чого, i ти ii позбудешся.

Із зубочистки Дiмiтрi закрапала слина.

– Слухай, Алексi, перш нiж ти вб’еш цю сексуальну маленьку кiшечку, позич менi ii на годинку чи двi.




РОЗДІЛ 14




Крит, Грецiя


Лiтак СТУІЗ зайшов на посадку. Дуган вибрався з кабiни й оглянув невеличкий аеродром.

– Куди це, в бiса, ви мене привезли?

– На Крит, – вiдповiв його супроводжувач.

– Я гадав, ми летимо в Афiни.

– В останню хвилину надiйшов наказ не доставляти вас прямим шляхом. Ваш куратор з вами зв’яжеться. Пароль – «переправа через рiчку».

Судовий виконавець пiднявся трапом i помахав йому на прощання. Лiтак вiдiрвався вiд землi.

Дуган окинув поглядом пустельний пейзаж. І як, у бiса, йому з цього чортового запiчка на Критi виходити на зв’язок з резидентом ЦРУ, який перебувае на Кiпрi?

За кiлька хвилин перед ним загальмував побитий жовтий «Мерседес». Сивий дiдок вiдчинив заднi дверцята.

– Таксi.

Дуган хитнув головою.

Водiй запрошувальним жестом розвiв руки.

– Менi казати забирати вас вiд лiтак i переправити через рiчку. Це ваш таксi.

Зрозумiло. Дуган залiз до салону й вiдкинувся на сидiннi. Очевидно, вiдсьогоднi всi його дii контролюватиме, чи то пак куруватиме, Харон.

Водiй повiз його в бiк скупчення приземкуватих будiвель.

– Як називаеться це мiсто?

– Гераклiон.

Далеченько вiд Афiн.

Дiдок зупинився бiля брудно-сiрого багатоквартирного будин

Сторінка 23

у.

– Другий поверх, кiмната 204.

Ага, конспiративна квартира ЦРУ. Дуган пiднявся хисткими схiдцями i постукав. Тихо. Вiн постукав ще раз. Дверi прочинилися рiвно настiльки, наскiльки давав змогу ланцюжок.

– Паспорт.

Дуган простяг документ у щiлину. За кiлька секунд дверi вiдчинились i в нього втупився лисий чоловiк в окулярах у чорнiй оправi.

– Ласкаво просимо до Гераклiона, Спiросе Дiодорус.

– Я гадав, наше побачення вiдбудеться на Кiпрi.

– Інодi краще зустрiчатися деiнде. Заходьте, сiдайте, ви, мабуть, стомилися з дороги. Вип’ете зi мною? Вiд мiцноi грецькоi горiлки у мене менше болить зуб.

– Вам варто пiти до стоматолога.

– Саме тому ви й тут.

– А я думав, що розпочну практику в Афiнах.

– Ви й попливете нiчним поромом до Пiрея.

Отже, його скеровуватиме Харон, що перевозить небiжчикiв через Стiкс. Не вельми весело.

– Гаразд, введiть мене в курс справи.

– Доктор Слейд зателефонував менi й повiдомив, що його дочка запам’ятала загадки Тедеску, складенi у формi трьох катренiв. Найiмовiрнiше, йдеться про зашифрований план теракту у Штатах. Слейд казав, що загiпнотизував Рейвен i поставив iй постгiпнотичний блок пам’ятi, доки хтось не промовить певнi слова.

– Якi?

– Через крики я не розiбрав. Потiм почувся пострiл. Згодом я дiзнався, що Слейд наклав на себе руки.

– І що це нам дае?

– Ми вважаемо, що «Сiмнадцяте листопада» спробуе витягнути у Рейвен пророцтва Тедеску. Якщо не вийде або iхнi люди не зумiють розгадати загадку, вони спробують переманити Рейвен на свiй бiк.

– Стокгольмський синдром, на зразок Паттi Герст?

– Ранiше Слейд повiдомляв, що його дочка психiчно неврiвноважена. Якщо iм вдасться манiпулювати дiвчиною, ваше завдання – звiльнити ii i вправити мозок на мiсце.

– А тодi СТУІЗ переправить ii до Штатiв, правильно?

– За планом – нi. Удома вона нам не потрiбна.

– А що тодi?

– Передайте дiвчину грекам, хай допитають ii пiд тортурами.

Вiд однiеi думки про це Дугану стало зле, проте вiн розумiв, куди хилить Харон.

– Я розмовляю грецькою досить непогано, але афiнський дiалект нiколи не був моею сильною стороною.

– У Грецii понад сто шiстдесят населених островiв, а на них розмовляють десятками дiалектiв. Просто робiть впевнений вигляд, i студенти полiтехнiки подумають, що ви десь звiдти.

– Мiй оперативний простiр?

– Студентський квартал.

– Менi потрiбно буде знайти житло.

– Наш грецький помiчник вже домовився зi своiм агентом пiд прикриттям, що той знiме для вас кiмнату в пансiонi, де, як кажуть, мешкае багато радикалiв.

– Прихильникiв «Сiмнадцятого листопада»?

– А також фашистiв, антитурецьких расистiв та анархiстiв. І всi до зубного скреготу ненавидять Америку.

– Картина ясна. Кимвал казала, що ви куруете агента Шатерника з революцiйноi армii Ірану.

– Шатерник вже там не служить. Вiн скомпрометував себе, допомiгши Елiзабет та ii матерi втекти з Ірану перед захопленням посольства.

– Де вiн тепер?

– Вибрався з Тегерана разом з iншими дисидентами, що вижили. Тепер вiн – один з моджахедських бойовикiв у таборi Ашраф.

– Як менi зв’язуватися з ним чи з вами?

– З Шатерником ви не контактуватимете, матимете справу тiльки зi мною. Я внесу свiй номер у ваш зашифрований STU-III пiд iменем Харон.

– То ви збираетеся переправити мене до пiдземного свiту в Афiнах?

– Ще нi, агенте Стоматолог. Утiм, на випадок, якщо я помилився i ви знатимете, що помрете в Грецii, не забудьте запхати пiд язик монетку.

– Навiщо?

– Це плата Харону за переправу через Стiкс… до пекла.




РОЗДІЛ 15




Афiни


Пiд час першоi пробноi поiздки до банку Рейвен керувала мотоциклом надто рiзко. «Гарлей» смикнувся, ледь не скинувши ii пiд колеса авто, що проiжджало повз. Водiй посигналив i помахав кулаком. Їi всю трясло, та Рейвен спромоглася розiгнути середнiй палець у шкiрянiй рукавицi й покрутити бiля скронi.

Коли востанне ii серце гупало так скажено? Рейвен тренувала повороти i кружляла, а тодi спробувала знову. Краще.

Осiдлавши мотоцикл i не глушачи двигуна, вона чекала по той бiк вулицi, доки Алексi вийде з «Афiнського банку». Облизуючи сухим язиком пересохле пiднебiння, Рейвен зосередила погляд на броньованому iнкасаторському авто.

Глянула на годинник. Двадцять хвилин. Чому ж вiн так довго? По обличчю i шиi котився пiт. Їi починало нудити. Рейвен стягла лiву рукавичку i впилася нiгтями в праву руку вище лiктя. Але тут же опам’яталася. Вона ж обiцяла Алексi, що бiльше себе не дряпатиме.

…нi про що не думай…

Дитячий плач змусив ii обернутися. Тротуаром iшла жiнка з випнутим животом, однiею рукою штовхаючи вiзок з немовлям, а другою тягнучи за собою крикливого хлопчика вiком приблизно пiвтора року.

Рейвен побачила, як з банку крiзь обертовi дверi виходить Алексi. А де охоронцi iнкасаторськоi машини?

Жiнка порiвнялася з Рейвен, iй насилу вдавалося пхати вiзок i одночасно втримувати за руку старшого. На розi вулицi хлопчик таки вирвався.

– Тiно! Стiй! Стiй! – закричала мати.

Мали

Сторінка 24

вибiг на дорогу.

Господи! Рух такий швидкий, що водii не побачать дитини. Рейвен зiскочила з мотоцикла i кинулася за хлопчиком, викручуючись помiж авто, що неслися повз. Наздогнавши малого, вона схопила його в оберемок i притисла до себе. Малюк пручався i молотив руками так, що зачепив вiзор i ледь не збив iй з голови шолом, та Рейвен квапливо його поправила.

Вона винесла дитину на тротуар i передала матерi.

– Гарний хлопчик, я б i сама хотiла мати…

– От нечемнота! – жiнка вдарила сина в обличчя i потягла геть, викручуючи йому руку.

…бачиш, сестричко, яку подяку ти отримала? така дурепа не заслуговуе мати дiтей. зосередься на тому, чому ти тут. вiд цього залежить твое життя…

Знову сiвши на мотоцикл, Рейвен перевiрила закрiплене на кермi дзеркальце заднього огляду i поправила пiд шоломом чорну перуку.

Тiеi митi Алексi вiдкотив маску своеi лижноi шапки, ховаючи обличчя. Через обертовi дверi вийшов охоронець, тримаючи руку на кобурi. Слiдом iшов другий, несучи мiшок з грошима.

Рейвен злегка натисла на газ, двигун додав обертiв.

Алексi витяг пiстолет i, як тiльки перший охоронець повернувся, вистрелив. Його напарник впустив мiшок на землю. Алексi i в нього вистрелив, коли той лiг долiлиць на тротуарi.

Вiд звуку сигналiзацii, що спрацювала у банку, Рейвен здригнулася.

Алексi схопив мiшок з грошима i стрiмголов кинувся через вулицю. Застрибнув на сидiння позаду неi i обхопив за талiю, iншою рукою стискаючи мiшок. Рейвен вiдчула, як у бiк впираеться пiстолет. Вона вдарила по педалi газу, i надпотужний двигун заревiв.

– Коли ти вбив охоронцiв, це мене приголомшило, – гукнула вона крiзь вiтер, – я такого не очiкувала.

– Так було треба!

Одна вулиця. Повернути на першому перехрестi. Через квартал змiнити напрямок, потiм ще раз. Коли пiд’iхали до бiлого фургона, перед очима у Рейвен стояв туман. Алексi зiскочив i вiдчинив заднi дверi. Закинувши мiшок досередини, опустив платформу. Рейвен завела «Гарлей» до кузова i вискочила на вулицю. Алексi засунув платформу назад i зачинив заднi дверi. Вiн оббiг фургон i сiв за кермо.

Рейвен наважилася кинути ще один погляд через плече. Погонi не було. Вiдчуваючи, як паморочиться в головi, вона прослизнула на пасажирське сидiння поряд з Алексi. Зняла шолом i поклала голову йому на плече.

– Слава Богу!

Алексi запхав пiстолет до кишенi пiджака й вiльною рукою обiйняв Рейвен. Коли вiн обережно знову повiв фургон до центру Афiн, проминаючи велелюдну Плаку, де на лiтнiх майданчиках розслаблено сидiли й потягували напоi або читали газети туристи, Рейвен зiтхнула.



Вони минули схованку i, обiтнувши квартал, пiд’iхали до автомайстернi Теодора.

Алексi натиснув на клаксон, i дверi майстернi вiдчинилися. Огрядний чоловiк у масцi роззирнувся навсiбiч, а тодi зробив iм знак, що можна в’iжджати. Алексi здiйняв угору свiй трофей.

– Ось вам грошi для МЕХ. Рейвен просто молодчина. Водiй з неi – ого-го.

Коли вони заiхали до гаража, товстун зачинив дверi, розкрив мiшок i почав дiставати пачки стодоларових купюр з емблемами «Афiнського банку». Тодi попрямував до контори за гаражем.

– Зачекайте тут, – кинув вiн на ходу.

Вiд запаху мастила у Рейвен запаморочилася голова. Вона послизнулася на сковзкiй пiдлозi, та Алексi пiдхопив ii i пригорнув до себе.

Вона опустила погляд.

– Це ти пiстолетом у мене впираешся?

Вiн пiдняв ii голову i просунув язик помiж губ. Рейвен заплющила очi. Їi цiлували i ранiше, але так – нiколи. Коли Алексi спробував вiдсторонитися, Рейвен мiцно вчепилася в нього.

– Не зараз, – прошепотiв Алексi, – коли ми будемо удвох.

Вiн взяв ii за руку й повiв до дверей, за якими зник товстун з грiшми.

– З iменинами тебе! – загукали чоловiки, що зiбралися в конторi. Вони так i не зняли масок.

У центрi стола Рейвен помiтила бiлий торт з написом, виведеним шоколадом: НАШІЙ ПЕРШІЙ ТОВАРИШЦІ НІКІ. І свiчечка посерединi.

– Хто така Нiкi? – поцiкавилася Рейвен.

– Нiкi – це ти, – вiдповiв високий однорукий чоловiк.

Чоловiк, що намагався згвалтувати ii в гардеробi першого дня, проштовхався вперед на своiй милицi.

– Це мiй батько, – вiдрекомендував його Алексi.

– Приемно познайомитися, – ледь вичавила з себе Рейвен.

– Сьогоднi у тебе iменини, – промовив батько Алексi. Його скрипучий голос добряче дiяв на нерви. – Вiдтепер тебе зватимуть Нiкi, це твiй бойовий псевдонiм.

– Але ж мiй день народження не сьогоднi.

– Ми, греки, не надаемо особливого значення дням народження, – пояснив Алексi. – У нас святкують iменини у день святого, на честь якого тебе назвали.

– І хто мiй святий?

– Святий Нiколас.

Їй пригадалася рiздвяна ялинка у дворику Вейбриджського унiверситету, вчувся передзвiн дзвiночкiв. Рейвен прикусила язика.

Кожен пiдходив i вручав iй подарунок: сонячнi окуляри, светр, хустку, зручнi туфлi. Невисокий чоловiк ударив по струнах кумедноi грецькоi гiтари, один край якоi нагадував миску, i заспiвав м’яким голосом:

О прекрасна Нiкi,
Із сонцем у волоссi,
З очима, як

Сторінка 25

лакитнi глибини Іонiчного моря,
Я, Йорго, вiтаю тебе в нашому колi на твоi iменини.

Рейвен заплескала в долонi. Не знiмаючи маски, вiн поцiлував ii в обидвi щоки. Так само зробили й iншi. Коли пiдiйшов чоловiк iз зубочисткою, що стирчала крiзь маску, Рейвен вiдсахнулася.

– Ми називаемо його Зубочисткою, бо вiн вiчно з ними ходить, – пояснив Алексi.

– Вiн хоче поколоти менi обличчя?

– У жодному разi, товаришко Нiкi, – вiдповiв Зубочистка. Вiн витяг дерев’яну паличку з рота, крiзь маску поцiлував Рейвен в обидвi щоки, застромив зубочистку на мiсце i, вiдходячи, вклонився.

– Тобi виявили неабияку пошану, – сказав Алексi, – Я ще нiколи не бачив його без зубочистки.

Іншi засмiялися.

В Алексi задзвонив мобiльний. Його усмiшка згасла. Вiн кiлька разiв кивнув, промовив: «Так, звичайно», – i вибив. – Мушу вас залишити.

Рейвен схопила його за руку.

– Куди ми iдемо?

– Ти залишишся тут.

– Вiзьми мене з собою.

– Я прийду пiзнiше. Менi потрiбно з деким зустрiтися.

– З жiнкою.

– Єдина жiнка для мене – це ти. Зубочистка вiдвезе тебе до схованки. Повернуся ввечерi.

Коли Алексi виходив, Рейвен затулила рот долонею. Дверi за ним зачинились. Усi дивилися на неi. Не можна, щоб вони бачили, як душу охоплюе морок, коли Алексi ii залишае.

Батько Алексi дошкутильгав до столу i запалив свiчку на тортi.

Рейвен вiдскочила.

– Що трапилося?

– Я боюся вогню.

Його сильнi пальцi схопили ii за шию.

– Ми тебе вилiкуемо. Загадай бажання i задмухай свiчку.

Рейвен ледве стрималася, щоб не хвицнути його ногою, коли вiн пiдштовхував ii до палаючого гнотика. Вона заплющила очi. Як же iй хотiлося, щоб прийшов Алексi i захистив ii вiд вогню.

Нарештi розплющивши очi, вона побачила легеньку хмарку диму, хоч була впевнена, що взагалi не дмухала.

І подумала: «Як це ти задула мою свiчку, сестричко?»

…це моя свiчка, дурепо. пiсля стiлькох клятих рокiв у мене нарештi з’явилося власне iм’я. забудь всю цю фiгню iз сестричкою i тепер клич мене нiкi…




РОЗДІЛ 16


Дуган вийшов з трамвая на площi Омонiя i роззирнувся. Купи смiття, що лежали скрiзь, коли вiн був тут зi своею колишньою дружиною та сином, зникли. З-за рогу з дiловитим виглядом з’явилися двiрники. Ну звiсно, мiсто вилизують до Олiмпiйських iгор 2004 року. Цiкаво, який вигляд тут усе матиме, коли гостi зi всього свiту роз’iдуться?

Вiн пiдiйшов до представництва «Амерiкан Експрес», та на входi затримався, задивившись на двох робочих у комбiнезонах, що вiдшкрябували з мармуровоi стiни виведене червоною фарбою графiтi. Дуган ще зумiв розiбрати лiтери: «поверт…, звiдк… амер i тур… падл…» Йому пригадалися розмови про славнозвiсну грецьку гостиннiсть до iноземцiв. Звичай, iмовiрно, збережений ще з часiв античностi, коли люди боялися, що чужинець може виявитися богом, який спустився з Олiмпу в людськiй подобi.

Зараз цi стародавнi вiрування не завадили б.

Дуган проминув двох полiцейських, що стояли обабiч входу в «Амерiкан Експрес». Цiкаво, такi заходи безпеки поширюються на всiх iноземцiв чи лише на туркiв, кiпрiотiв негрецького походження та американцiв?

– Чим можу вам допомогти? – запитав клерк iз кам’яним обличчям, коли Дуган наблизився до стiйки.

– До вас повинен був надiйти пакунок на iм’я Спiроса Дiодоруса.

– Ваш паспорт.

Клерк пильно вивчав документ.

– Акцент у вас явно не грецький.

– У вас теж, – вiдповiв Дуган грецькою.

Клерк пiшов, голосно тупаючи ногами. За кiлька хвилин вiн повернувся i простяг Дугану чималеньких розмiрiв конверт, адресований на iм’я Спiроса Дiодоруса. Зворотня адреса: факультет стоматологii Унiверситету Цинциннатi. Кимвал вирiшила пожартувати.

Дуган добрiв до вiдкритого кафе на вулицi Ойкономон i замовив собi узо. Чекаючи на напiй, вiн розкрив конверт i витяг ощадну книжку – на рахунку Спiроса Дiодоруса у банку «Олiмпiя» лежало сто тисяч евро – та документи, що засвiдчують його статус аспiранта Афiнського полiтехнiчного унiверситету.

Офiцiант принiс узо аж за десять хвилин.

– У вас дуже повiльне обслуговування, – поскаржився Дуган.

Офiцiант вiдвернувся i пробурмотiв:

– Filese to kolo mou[16 - Поцiлуй мене в дупу (гр.).].

– То ось куди тебе зазвичай цiлують?

– Ви знаете грецьку? – витрiщив очi офiцiант.

– Я родом зi Спарти, та мене навчили, як давати собi раду з хамовитою афiнською обслугою.



Щоб дiстатися до банку «Олiмпiя», довелося двiчi пересiдати з автобуса на автобус. Дуган зняв з рахунку триста евро. Сонце уже зайшло i загорiлися вуличнi лiхтарi, тож вiн вирiшив порозкошувати i взяв таксi до пансiону в студентському кварталi, де для нього зняли кiмнату.

У темному коридорi пахло фетою i гашишем. Шукаючи вимикач, Дуган вдарився пальцем ноги об нижню сходинку i зойкнув. Зненацька сходову клiтку освiтила одна-едина лампочка, що телiпалася пiд стелею.

Назустрiч йому спускалася молода дiвчина.

– Чому ви не ввiмкнули свiтло?

Коли дiвчина пiдiйшла ближче, Дуган змiг ii роздивитися: струнка постать, коротке чорне волосся,

Сторінка 26

вальне обличчя, нiжнi губи злегка скривилися.

– Я тiльки в’iжджаю, тому не знав, де вимикач.

Вона пройшла пiд самою лампочкою, i на обличчя впала тiнь, перетворивши його на чорну маску. Проминаючи Дугана, дiвчина черкнулася грудьми об його лiву руку. Свiтло згасло.

– Отут, на стiнi, вони е з обох бокiв на кожному майданчику, перед першою сходинкою.

Почулося клацання, тодi потрiскування таймера.

Коли загорiлося свiтло, ii маска зникла.

– Кажете, тiльки в’iжджаете? Звiдки ви?

– Із Самоса, – Дуган заздалегiдь пiдготував легенду для пояснення своеi вимови, – але моi батьки часто переiжджали з острова на острiв.

– Бували тут ранiше?

– Нi, я вперше в Афiнах.

Свiтло вимкнулося. Дуган простяг руку, покрутив таймер i лампочка спалахнула знову. Вiн стояв i дивився у ii обведенi темними колами очi. Деякi жiнки, щоб створити такий образ, використовують чорну пiдводку, однак кола у дiвчини пiд очима свiдчили про надмiрну любов до алкоголю чи до зiлля. Або й до одного, i до другого. Вона усмiхнулася, i правий кутик рота злегка пiднявся.

– Краще пiдiймайтеся, а то знову опинитеся в темрявi посеред сходiв.

Дуган дiстався до третього поверху.

– Дякую.

– Ми, мабуть, ще побачимося, я теж живу на третьому, – гукнула дiвчина знизу i вийшла з будинку, ii постать чiтко вимальовувалась у свiтлi лiхтарiв.

Дуган перетнув коридор i ввiйшов до своеi кiмнати. Увiмкнув свiтло. У нiй було годi повернутися. Пахло цигарками. Побачивши облупленi стiни кольору сечi та вузьке лiжко, Дуган скривився. Бiля лiжка пiд вiкном стояв письмовий стiл, а на ньому лампа. Вiн смикнув за ланцюжок. Лампочки не було. Потiм витяг з рюкзака свiй костюм i сорочку, розправив i повiсив на единий гачок, прибитий на дверях.

Потiм пiдiйшов до вiкна, щоб оглянути освiтлену площу внизу. Вiкно виходило на глуху цегляну стiну. Ну й до бiса. Вiн спуститься вниз i поблукае студентським районом, наново вiдкриваючи для себе мiсто, до якого востанне приiздив з колишньою дружиною та сином.

Обережно вмикаючи свiтло на кожному сходовому майданчику, Дуган зiйшов униз i, вийшовши з пансiону, звернув на вулицю Пенiпiстi-мiоу. До полiтехнiки всього кiлька кварталiв.

Коли вони приiхали сюди востанне на похорон Хелениного батька, вона розповiла, що ii мати майже два тижнi просидiла забарикадована в будiвлi студентського братства, ведучи трансляцii на пiдпiльному радiо й закликаючи грецький народ повстати i скинути диктатуру.

Багато рокiв по тому мати розповiдала Хеленi, що революцiя жила, доки полковник Пападопулос не задiяв вiйська. Дехто з тих, що вижили, а також батьки загиблих i поранених звинуватили матiр Хелени в тому, що саме ii звернення i пiдбурювання мас призвели до штурму.



Дуган пiдiйшов до ворiт, через якi увiрвалися танки, i з подивом виявив, що вони замкненi.

– Вiд 17 листопада 1973-го цi ворота жодного разу не вiдчиняли, – промовив жiночий голос у нього за спиною.

Дуган обернувся i побачив дiвчину, з якою зiштовхнувся на сходах.

– Зустрiтися двiчi за одну годину – я називаю такi речi збiгом або долею.

– Нi те, нi те, – вiдповiла дiвчина. – Я стежила за вами, щоб дiзнатися: ви урядовий шпигун чи пiдтримуете студентський рух опору?

– І як?

– Щоб судити про це, треба познайомитися з вами ближче.

– То ми збираемося знайомитися?

– Враховуючи те, що на третьому поверсi ми живемо в сусiднiх кiмнатах, гадаю, краще було б це зробити.

– Звiдки ви знаете, що ми живемо поряд?

Вона усмiхнулася.

– Це була едина вiльна кiмната в пансiонi?

Де ж вiн бачив цю зухвалу, трохи перекошену усмiшку? Дуган показав на ворота.

– Чому iх не вiдмикали з сiмдесят третього?

– Тому що це символ продовження опору.

– Проти кого? У Грецii ж тепер конституцiйна демократiя.

– Дехто дiйсно так вважае. Іншi ж впевненi, що це – марiонетковий режим, насаджений Сполученими Штатами.

Дуган намагався вгадати, яких поглядiв дотримуеться вона сама. Пiдтримуе «Сiмнадцяте листопада»?

– А ви самi як вважаете?

– Це довга iсторiя. Пригостiть мене рециною[17 - Грецьке вино, що мае аромат i присмак смоли.], i я вас просвiчу.

– Домовились.

– Як вас звуть?

– Спiрос Дiодорус. А вас?

– Артемiда.

– Сестра Аполлона, цнотлива мисливиця.

– Хай буде просто мисливиця.

Дуган вдивлявся в ii задерикувату усмiшку. Артемiда? Це справжне iм’я чи вигадане? Дiвчина взяла його за руку й повела довгою алеею навколо полiтехнiки.

– Це площа Екзархiя, мiсце студентських тусiвок. Менi тут подобаеться кафе «Парнас».

– Там живе ваш брат Аполлон, а ще Дiонiс i музи.

– Бачу, ви добре знаете мiфологiю, – зауважила Артемiда. – Тiльки не сипте своiми знаннями надто часто, бо буде видно, що ви вивчили все це на лекцiях з античноi iсторii, так само, як i те, що ви, найiмовiрнiше, не грек, хоч i володiете мовою досить добре.

– Дякую за пораду.

– «Парнас» нагадуе старi «кафе аман». У ньому студенти спiвають рембетiки пiд акомпанемент бузукi.




Конец ознакомительного фрагмента.



notes

Сторінка 27

1


Рухолла Мусавi Хомейнi (1902—1989) – верховний лiдер Ірану з 1979 до 1989 року. (Тут i далi прим. пер.)




2


Алi Гассан аль-Маджид (1941—2010) – двоюрiдний брат Саддама Хусейна, страчений за знищення курдського населення хiмiчною зброею.




3


Рядки з комедii «Лiсiстрата» Аристофана, переклад Бориса Тена.




4


Raven (англ.) – ворон.




5


Patty Hearst (1954) – онука американського мiльярдера Вiльяма Рендольфа Герста, яку в 19-рiчному вiцi викрали терористи угруповання «Симбiонiстська армiя визволення». Дiвчина пiд загрозою вбивства перейняла полiтичнi переконання викрадачiв i вiдмовилась повертатися в родину пiсля викупу.




6


Стокгольмський синдром – психологiчний несвiдомий захисний стан, коли жертва насильства починае спiвчувати своiм кривдникам i ототожнюе себе з ними.




7


Традицiйна страва з баклажанiв на Балканах i Близькому Сходi.




8


На територii бази ВМС США в мiстi Квонтiко розмiщена Академiя ФБР.




9


Тактичний полiгон Академii ФБР.




10


Переклад Вiктора Марача.




11


Джиммi Картер – 39-й президент США (1977—1981).




12


Круглий плоский хлiб, популярний у краiнах Близького Сходу та на узбережжi Середземного моря.




13


Найстарiший район Афiн.




14


Англiйський генерал другоi половини ХІХ столiття, прославився в боях у Китаi та Хартумi.




15


Грецька анiсова горiлка.




16


Поцiлуй мене в дупу (гр.).




17


Грецьке вино, що мае аромат i присмак смоли.