Читати онлайн “Безталанна” «Іван Карпенко-Карий»

  • 01.02
  • 0
  • 0
фото

Сторінка 1

Безталанна
Іван Карпович Карпенко-Карий




Iван Карпенко-Карий

Безталанна

Драма в 5 дiях





Дiевi люде


Iван — старий чоловiк, москаль.

Софiя — його дочка, молода дiвчина.

Ганна — удова.

Гнат — ii син, парубок.

Варка — дiвчина.

Параска — дiвчина.

1-а, 2-а дiвчата

Омелько, Дем'ян, Степан — парубки.

Явдоха — хазяйка на вечорницях.

1-й, 2-й старости.

Парубки, дiвчата i музики.




ДIЯ ПЕРША



Хата Явдохи.




ЯВА I


Входять Гнат i Дем'ян.

Гнат. Через що ж то вечерницi забороняють?

Дем'ян. Хiба ти не знаеш?

Гнат. Не знаю, я тiлько що з города приiхав.

Дем'ян. Вчора сiно у Вороного згорiло, а вiн скаржився старшинi, що, каже, парубки заходять з дiвчатами пiд сiно, курять цигарки, i сiно вони, виходить, пiдпалили.

Гнат. I видумае старий чорт пiвтора людського! Хто ж то бачив, що парубки з дiвчатами пiд сiном стоять, та ще й цигарки курять?

Дем'ян. Та це правда. Я сам бачив у тон вечiр, як случилась пожежа, Омелька i Варку пiд сiном Вороного.

Гнат. Варку?! З Омельком?!

Дем'ян. Еге.

Гнат. Та ти сам бачив, своiми очима?

Дем'ян. Своiми очима бачив.

Гнат. Варку?

Дем'ян. Варку.

Гнат. З Омельком?

Дем'ян. З Омельком.

Гнат. Нi, то тобi так здалося…

Дем'ян. Що ж то у мене куряча слiпота, чи як? Або не знаю я Варки и Омелька? Стояли, кажу тобi, ще й обнявшись, а як мене побачили, розiйшлися. Чудний! Думаеш, як ти до неi залицявся, то вона вже нi до кого бiльше не притулиться? Ого! Тебе ж не було, вона заскучала, а Омелько розважав! Ха-ха-ха!

Гнат. Не смiйся! Не дратуй мене, бо так i тьопну!

Дем'ян. Тю! Чого ж ти на мене сердишся? Сердься на Варку, а менi подякуй.

Гнат. Ходiм.

Дем'ян. Куди?

Гнат. Ти куди хочеш, а я додому.

Дем'ян. Не вигадуй бiси батька зна чого! Скоро зiйдуться хлопцi й дiвчата.

Гнат. Я не можу бачить ту прокляту фойду, я ii тут буду бить, аж пiр'я летiтиме!

Дем'ян. То й дурний будеш? Пристань до першоi дiвчини — цим гiрше уразиш Варку, нiж тим, що поб'еш. Хiба мало дiвчат? Та перша Софiя — далеко краща за твою Варку; придивись — як паняночка… I нi з ким не знаеться.

Гнат. Вона така недоторка: раньше всiх додому йде i все соромиться чогось.

Дем'ян. Тим вона й недоторка така, що тебе любить.

Гнат. А ти ж почiм знаеш?

Дем'ян. Та вже знаю… Вчора Софiя приходила до моеi сестри, батько ii хоче вiддать у городi замiж за якогось шевця. Вона розказувала про це сестрi… а я пiдслухав, — каже: я люблю, сестро, Гната i так, як на смерть, не хочу iхать у город.

Гнат. Та брешеш!

Дем'ян. Побий мене бог, правда! Я, брат, i сам хотiв до неi примоститься, та як почув, що тебе любить, охота одпала.

Гнат. А вона ж сьогодня буде тут?

Дем'ян. Безпремiнно, зайде попрощаться.




ЯВА II


Входять Явдоха i Варка.

Явдоха. Е, шкода, хлопцi, сьогодня вечерниць у мене не буде! Старшина наказав, щоб не приймала вас, бо оштрапують. Все через сiно Вороного: кажуть, що ви пiдпалили.

Варка. Я вже прийшла, щоб i кужеля свого взять! Гнате, ви б пошукали на тiм боцi, чи не прийме нас хто!

Гнат. Пошли Омелька, нехай вiн пошукае задля тебе.

Варка. Що ти кажеш?

Гнат. Та те ж саме й кажу.

Варка. Уже знову хтось набрехав?

Гнат. На злодiевi шапка горить! Зараз догадалась…

Варка. Що догадалась, що догадалась? Чи ти не здурiв? Дивiться…

Гнат. Дивись уже ти, а ми бачили.

Варка. Нехай тому повилазить, хто бачив.

Гнат. I бачили, i не вилiзло!

Явдоха. Ану, заведiться! Послi собi побалакаете, а тепер iдiть з богом з моеi хати, бо й другi на огонь почнуть сходиться.

Дем'ян. Та не виганяйте-бо нас, тiтко, нехай уже цей вечiр у вас посидимо. Ще нiхто не знае, що не можна, i сьогодня зберуться з музикою.

Явдоха. Ще й музика?! Їй-богу, не хочу! Ви менi наробите такого лиха, що оштрапують!

Дем'ян. Пропаде вечiр.

Гнат. Ми штрап ускладчину заплатимо!

Варка. Тiтко, голубочко, не виганяйте! Бачите, й музика буде, вже давно не танцювали.

Явдоха. Тобi, дзиго, аби танцi!.. Глядiть, щоб i вам чого не було.

Дем'ян. Бiльш копи лиха не буде! Чуете, вже хтось iде… Дiвчата, бо тоненько балакають. (Iде до вiкна). Ач! Як гиндичата, пищать.

Варка(до Гната). Чого-бо ти сердишся? Нехай тобi той Омелько сказиться! Притулив горбатого до стiни! (Лащиться). Я тобi щось скажу.

Гнат. Скажеш Омельковi.

Варка. Чи ти не сказився? (Тихо). Гнаточку, хiба ж ти не знаеш…

Гнат. Знаю! Не прилипай.

Варка. Тьфу!

Дем'ян(у вiкно). Заходьте, заходьте! Чого ви радитесь там? Софiе, веди перед!




ЯВА III


Входять Софiя й дiвчата.

Всi. Добривечiр!

Софiя. А казали, сьогодня не буде вечерниць. Ми пiдiйшли тихенько-тихенько, та й стоiмо, i боiмося: чи йти, чи не йти.

Гнат(пiдходить до Софii). Погуляемо, Софiе?

Софiя. Погуляемо! Для мене це послiднi вечерницi.

Гнат. Чого так?

Софiя. Поiду у город до батька.

Гнат(тихо). I замiж там вийдеш за шевця?

Софiя (соромиться). А ти почiм знаеш?

Гнат(тихо). Знаю. Не iдь! (Шепче iй н

Сторінка 2

вухо).

Софiя. Якраз! А Варка?

Гнат. Я забув i думать про неi…

Софiя. I за мене потiм так само забудеш?

Гнат. Хiба ти Варка?

Варка. Що там Варка тобi нав'язла в зуби? Iди сюди, Гнате!

Гнат. Казав — учора прийде.

Софiя(тихо). Iди ж, чом не йдеш?

Гнат. Нехай iй чорт!

Шепчуться з Софiею та смiються, а Варка сердиться.

Варка. Чи надовго спарувався?..

Гнат. А тебе завидки беруть, що не всi парубки бiля тебе? Буде з тебе й Омелька.

Варка. Чого ти причепився до мене? Як та собака, гарчиш! Не велике щастя i ти, i твiй Омелько! Багато вас е, на однiй осицi й не перевiшаеш! Прощайте, тiтко! Я пiду, а то ще в холодну звiдцiля позабирають. Ходiм, дiвчата!

Дем'ян. А музика ж буде! Ти збиралась танцювать i сама тiтку прохала, щоб не виганяла.

Гнат. Та не зачiпай ii, нехай iде!

Варка. От же на злiсть зостанусь.

Гнат. Менi на злiсть, собi на користь. Скоро й Омелько прийде. Жаль тiлько, що сiно згорiло.




ЯВА IV


Входять парубки.

Дем'ян. О, бач! За вовка помовка, а вовк у хату шусть.

Варка. Повiсь собi його на шию!

Гнат. Нащо його вiшать, коли ти сама повiсишся у нього на шиi!

Омелько. Кого це збираетеся вiшать?

Гнат. Та тут дiвчина вiшаеться одному парубковi на шию, та нема доброi мотузки, а на тонкiй обiрветься.

Варка. Дурному вiчна пам'ять!

Омелько. А нам на здоров'я.

Гнат. Тепер, може, буде и вiчна. Воно все так: як е — не жалуем, а нема — плачемо.

Варка. Нема за ким плакать, нема кого и жалувать.

Омелько. Нiчого не розберу. Бачу тiлько, що Варка з Гнатом глек розбили.

Гнат. А ти черепки позбирай та в кишеню заховай.

Омелько. Хоч би й за пазуху заховав, тобi яке до мене дiло?

Гнат(смiеться). Малi та дурнi раз у раз на смiтнику збирають черепки, й iм нiхто не заважа, — збирай i ти.

Омелько. Гляди, щоб з твоеi голови черепки не посипались!

Гнат(пiдступа). Ану, попробуй!

Омелько. Думаеш, злякаюсь? От тiлько не одiйдеш, то й побачиш! Чого чiпляешся? Дума, як здоровий, то й побоюсь? Кiлок не розбира нi здорового, нi слабого!

Дем'ян. Та годi вам гризтись за маслянi вишкварки! От нещасливий день: послiднiй раз зiбралися, а згоди нема, тiлько сварка.

Омелько. Чого ж чiпляеться, мов скажена собака?

Дем'ян. Годi! Харитон! Давай по чарцi! Я бачив, там у тебе щось з-за пазухи виглядало.

Харитон. Пiдождем.

Дем'ян. Ну, так я спiвать почну. (Спiва).

Светить месяць,
Светить ясний,
Просвiщаеться заря…
Хлопцi перебивають.

Дехто. Ну ii, це давня. Ти гуртовоi затинай.

Дем'ян. Ну, давай гуртовоi.

Ой гиля, гиля,
Гусоньки, на став,
Добривечiр, дiвчино,
Бо я ще й не спав.
Ой боже, боже,
Який я вдався:
Брiв я через рiченьку
Та й не вмивався.
Ой вернуся я
Та й умиюся,
На свою дiвчиноньку
Та й надивлюся.
Ой не вертайся
I не вмивайся -
Єсть у мене криниченька
Пiд перелазом,
Умиемось, серденько,

Обое разом.

Як хор спiва, входять музики, сiдають наперед кону i лагодяться. Хор замовк; з послiднiм акордом пiснi грають козака, танцюють. Через яку хвилю кричать: "Старшина!", "Нi, Онисько!". "Тiкаймо!".

Явдоха. Ой боже мiй, що ж це буде?

Голос пiд вiкном: "Ач, який гармидер пiдняли! Це тим, що не велено збираться? Зараз менi розходьтесь, бо запишу у протокола, то будете знать…"

Всi один по одному виходять. Чуть голоси: "На той бiк?", "Ходiм мерщiй!", "Додому!", "А ти куди?".

Явдоха. Я казала, що ви менi бiду накличете! Ох лихо! Ще оштрапують! Чули — кричав, що протокола якогось напишуть! Треба побiгти упросить, щоб не казав старшинi, вiн на могорич здасться! (Хутко виходить).

Тим часом усi пiшли, остались тiлько Гнат, Софiя й Варка.




ЯВА V


Софiя, Варка й Гнат.

Софiя(до Гната). Прощай! (Iде за хазяйкою).

Гнат. Та й я за тобою.

Варка(його придержуе). Стривай!

Гнат. Чого тобi?

Варка. За що ж ти кидаеш мене?

Гнат. Не бiгай за всiма разом! Любиш одного, до одного й горнися. А то, як у тiй пiснi спiвають: "Я з тобою вечiр стою, на iнчого важу".

Варка. За ким же я, окрiм тебе, упадаю?

Гнат. Хлопцi бачили, як ти пiд сiном, обнявшись з Омельком, стояла.

Варка. Бодай вони так бачили своiх батькiв, як вони бачили мене з Омельком…

Гнат. Дем'ян тобi у вiчi скаже…

Варка. А як i справдi пожартувала з Омельком, то хiба це великий грiх?

Гнат. Я так жартувать не вмiю. Пусти, не держи мене!

Варка. I ти ж з другими жартуеш — я не сердюсь, а як я пожартувала…

Гнат. Ну, то й жартуй! Така вже в тебе вдача, так тебе злiпили: ти не для одного, ти для всiх!

Варка. I тобi не грiх i не сором таку неправду говорить? Невже ж ти мене покинеш, справдi?

Гнат. Парубкiв доволi е, охотникiв найдеться багато, не заскучаеш… Прощай, немае часу…

Варка. Софiя жде?.. Мене докоряеш, а сам учора божився, що мене любиш, а сьогодня бiжиш божиться Софii? Не буде тобi щастя з нею, не буде!.. Гнате, схаменись, Гнаточку! Ти ж присягався менi…

Гнат(на вiдходi). Було б шануваться… (Пiшов).




ЯВА VI


Варка(одна). Сор

Сторінка 3

м, сором який! Через недiлю мав старостiв присилать — i покинув. Пiде поговiр, неслава, подумають, що я й справдi яка непутня… Засмiють, посивiю в дiвках… а ти будеш кепкувать?! Нi! Треба кувать залiзо, поки гаряче… Ти одбивав вiд мене парубкiв, а тепер за першого, якого стрiну, хоч i зараз, — ухватюсь, i не я буду, коли не вийду замiж ранiш, нiж ти опам'ятаешся!

Входе Степан.

Степан!.. Попробую щастя — вiн задивлявся на мене не раз…




ЯВА VII


Степан i Варка.

Степан. Здрастуй, Варко… Що ж це нема нiкого?

Варка. Були, та Онисько розiгнав усiх.

Степан. I Гнат був?

Варка. Здаеться, був… та був же, був!

Степан. Де ж вiн?

Варка. А чорт його знае, куди вiн пiшов… Тобi вiн хiба потрiбний?

Степан. Нi, я так питаю…

Варка. Давно я тебе бачила, Степане, аж наче чого зрадiла — мов брата стрiла… Чого ти рiдко так на вечерницi ходиш?

Степан. Наймит, нiколи, немае часу.

Варка. Правда твоя, Степаночку. Гiрко жить на свiтi, як нема батька, матерi… нема щироi дружини… Я часто, дивлячись на тебе, як ти працюеш, думаю собi: щаслива та дiвчина буде, котру ти посватаеш…

Степан. Дiвчата таких, як я, не люблять.

Варка. Якi дiвчата.

Степан. Та всi вони однаковi: гляне на мою твар, злякаеться й одвернеться… (Смiеться).

Варка. Яка ж у тебе твар?.. Зовсiм не страшна, що ти вигадуеш?

Степан. Ти вдень придивись, то й сама злякаешся: ряба, мов чорти горох на нiй молотили.

Варка. Скажи краще, що ти несмiливий, та й звертаеш на твар i ганиш ii без мiри! Он горбатий Маржан яку кралю висватав. Хiба ти до нього прирiвнявся? Ти парубок як дуб, на все село, — i глянуть любо.

Степан. Хiба ззаду…

Варка. Вже коли дiвчина тобi говоре, то повiр! От спробуй: яка до вподоби — смiливо залицяйся, то й побачиш, що твоя буде.

Степан. Всi казали, що ти горда, а ти, бачу, така привiтлива, балакуча…

Варка. Я горда? Ото! Чим же менi гордувать?

Степан. Красива, а всi залицяються, от i горда.

Варка. Коли хочеш, то я горда тим, що нi на кого не дивлюся i не вважаю на iх залицяння.

Степан. А Гнат?

Варка. Що менi Гнат? Пройдисвiт, волоцюга, та й бiльш нiчого. Ти думаеш, що я до Гната?..

Степан. Кажуть.

Варка. Не вiр. Менi такi парубки не до вподоби. Правда, вiн упада за мною, а менi про нього байдуже… Я скорiше полюблю смирного, роботящого.

Степан(бере ii за руку). А я думав…

Варка. Що ми любимось з Гнатом? Нi, нiхто не знае, кого я люблю. (Зiтхае).

Степан (притяга ii до себе). Кого ж?

Варка. Як буде смiливiший, то й сам догадаеться… Ну, пусти, я пiду.

Степан. Варко.

Варка. Чого?

Степан. А не будеш смiяться?

Варка. Нема з чого.

Степан(набiк). У мене серце замирае! А!! (До Варки). Скажи, кого ти любиш? Може… нi, скажи сама… скажи, скажи!

Варка. Я люблю смирного, несмiливого, роботящого… трохи таранкуватого, та доброго парубка… От тобi й догадайся!

Степан. Мене?!

Варка(опуска очi). Тебе… вгадав…

Степан. От несподiвано!.. Ти ж не жартуеш, нi?

Варка. Що ти, бог з тобою.

Степан. Я вiд твоiх речей мов одурiв! Я сам тебе давно люблю, тiлько боявся про те й подумать, щоб тобi признаться.

Варка. Суженого конем не об'iдеш…

Степан. А коли так, то завтра жди вiд мене старостiв, нам нiчого одволiкать, ми любимось давно обое; менi ж нема з ким радиться, я сам-один, нiхто не забороне посватать кого схочу, а грошi е у мене, слава богу!

Варка. I я так думаю, бо й менi нiхто не забороне, i я сама собi господиня…

Степан. Варко! Я не вiрю своему щастю. Менi все здаеться, що ти шуткуеш… Коли пошуткувала, то не доводь шутки до наруги, скажи зараз, бо я не вмiю так, як другi… як осоромиш перед людьми… насмiешся надо мною, я…

Варка. Хтось сюди, либонь, iде… здаеться, тiтка вертаеться! Iди, Степане, я вiзьму кужiль i зараз вийду, ми ще з тобою побалакаем. (Степан виходе, а Варка бере кужiль). Ну, тепер менi нiчого не страшно… Степан вiд брехень захистить. А все ж на душi важко! Не вiрю я, щоб Гнат мене покинув! Не вiрю, тричi не вiрю! Вiн завтра прийде сам до мене!.. О, коли б так сталось!.. Тодi Степана набiк.

Завiса.




ДIЯ ДРУГА



Улиця. Варчина хата, злiва вiд глядачiв.




ЯВА I


Варка(стоiть на порозi й виглядае). Нiкого не видко!.. Серце до Гната рветься, а злiсть i досада здержуе… Де ж вiн?.. Вже й вечiр наближаеться, а на душi так погано, мов там прилип шматок чогось важкого i гне мене до землi!.. Ох!.. (Зачиняе дверi й зникае в хатi).




ЯВА II


Виходить Ганна, з правого боку вiд глядачiв.

Ганна. Сказився парубок, не iначе!.. I на вулицi не видко… Ждала обiдать — не прийшов, галушки перестояли, як кваша, i сама через нього не обiдала… Вже й вечорiе, а його нема!.. Чи не поробили йому чого дiвчата?.. Вештаеться скрiзь по вечерницях, може, яка й пiднесла… чого доброго… ще пропаде!.. От наказанiе господне! Кажу: женися, Гнате, — не слуха… Ну, та вже насяду я на нього й доти буду гризти, поки таки цiеi осенi не оженю. Пора, а то зовсiм розпаскудиться! I додому самiй не хочеться йти, та треба, б

Сторінка 4

там свиня 5 корито з'iсть, така клята ненажера. Коли б мерщiй опоросилась — тепер у городi поросята по карбованцю… (Пiшла улiво вiд глядачiв).




ЯВА III


Справа виходять Омелько й Дем'ян.

Омелько. Та невже ти не брешеш?

Дем'ян. Єй-богу, Степан сам сьогодня приходив до мого батька, прохав, щоб пiшли старостою до Варки. Батько вже збираються, мнуть табаку у череiтку, а дядько Микола зайдуть за ними з Степаном разом. От гарбузяку пiднесуть, от смiха буде!

Омелько. Чого? Вони ж посварились з Гнатом; може, на злiсть йому й рушники подае за Степана!.. Хiба ти не знаеш Варки?..

Дем'ян. Та знаю, що вона, аби' свого доказать, пiде й до чорта на обiд; тiлько ж Степан рябий, як еоровд яйце, а вона вередлива, та й Гната ще не забула…

Омелько. Так що ж, що рябий! Вiн здоровий, роботящий, кажуть, i грошi е… Чого ж iй ждать? Коли Гнат покинув, пiде й за рябого. Жаль. Гарна дiвчина, хоч би й не Степановi, якщо не проштрапилась…

Дем'ян. А вона тобi до вподоби?

Омелько. Диво, кому ж вона не до вподоби?

Дем'ян. Та першому менi. Я ii боюся. Як гляне, так аж мороз по шкурi пiде.

Омелько. То й добре? Я iх багато бачив на сахарному заводi, а таких нема?

Дем'ян. То сватай.

Омелько. Спiзнився.

Дем'ян. От Степан вiзьме в обидвi жменi гарбуза, а ти й засилай зараз старостiв. Вона за тебе скорiше пiде, бо через тебе й посварилась з Гнатом.

Омелько. Як?

Дем'ян. Та так. Я бачив, як ти пiд сiном обняв ii, та й сказав Гнатовi, ну, а його й запалило.

Омелько. От навiжений! Я хотiв пошуткувать, обняв ii, а вона менi стусана дала та й вирвалась. Що ж з цього? А! Я й не розшолопав вчора, чого вiн до мене чiплявся! Слухай! Гнат ще не зна про старостiв, на вулицi його не видко, ходiм до нього та розкажемо, i я помирюся з ним, i його помирю з Варкою. Чортзна за що посварились.

Дем'ян. Та йому про Варку байдуже! Хiба не бачив, як бiля Софii увивався? Ну й майстер вiн бiля дiвчат!

Омелько. А коли байдуже, то посмiемося разом з ним над Степаном; а потiм прийдемо сюди, подивимося на сватання.

Дем'ян. Ну, ходiм.




ЯВА IV


Злiва виходять Софiя й Параска.

Омелько. От i дiвчата! Куди?

Параска. Туди. А ви куди?

Дем'ян. А ми туди!.. Ти знаеш, що тут сьогодня сватання?

Параска. Яке?

Дем'ян. Степан свата Варку.

Параска. Тю! Що ти мелеш?

Омелько. Побачите самi! (До Дем'яна). Ну, ходiм, покличем Гната.

Параска. Хiба його нема на вулицi або у Миколи?

Дем'ян. Нема.

Пiшли влiво.

Софiя. Я вернуся, сестричко, додому. Гната нема мiж хлопцями — чого я пiду. Може, вiн до мене зайде, вчора обiщав.

Параска. Та ще побачишся.

Софiя. Е, нi. Я завтра рано поiду до татка, а тепер розминемося! Ох! Вчора, гей, вiн менi такого наговорив, що я мало не здурiла: не знаю, чи й вiрить своему щастю?.. Так скоро все зробилося, що я мов несамовита ходю.

Параска. То вже тобi так бог дае, що щастя в двiр само йде; ти ж давно Гната любила…

Софiя. Може, вiн шуткував…

Параска. Чого ж йому шуткувать?

Софiя. А Варка?

Параска.




Конец ознакомительного фрагмента.


Поділитися в соц. мережах: