Читати онлайн “По ревізії” «Марко Кропивницький»
- 01.02
- 0
- 0
Сторінка 1
По ревiзiiМарко Лукич Кропивницький
Марко Кропивницький
По ревiзii
Етюд в 1-й дii
ЛИЦЕДІЇ
Василь Миронович, старшина.
Севастян Саватьевич Скуб’хо, писар.
Риндичка, стара баба.
Гарасим, ii свiдок.
Прiська, солдатка.
Сторож при розправi.
Дiеться у розправi.
Середина великоi хати. Стiл, покритий зеленим сукном, на столi каламар, щоти, велика книга i скiлька бумаг. На вуглi столу лежить пакет, запечатаний двома печатками; далi з другого боку невеликий стiл: на ньому три книги, каламар i бумаги, бiля столу стул. На стiнi календар, бiля вхiдних дверей шафа з бумагами, лавка.
ЯВА 1
Сторож (сидить за столом i роздивляеться на щотах). Ну й як то той писар може викласти усяке дiло на оцiй видумцi? Вже я скiльки разiв придивлявся, та нiяк нiчого не второпав. «Оце, – каже, – сiмдесят копiйок! А оце руб десять, а оце дев’ять, десять, п’ять», – i наговоре, наговоре такого грошей, що й в тиждень, здаеться, не перелiчив би. Отже вiн: цок-цок! Цок сюди! Цок туди! І носа не вспiеш висякати, як вiн вже й полiчив! Що то воно, подумаеш, навука, до всякого дiла добирае способу! його, мабуть, вчено десь не близько: вiн каже, що вiн десь аж з-пiд Чигирина, ну, а я так думаю, що вiн i за Чигирином бував. Та то ж голова така, що й хто його зна, де вже есть розумнiша; кого не спитай, увесь мир каже, що з такою головою можна i до станового доступить! Ну, а я так думаю, що вiн i перед справником не здригне. Тож як почне розказувать, де вiн тiльки не бував i чого вiн не видав, так тiльки рота роззявиш. Агличана вiн тобi бачив, i в Киевi був аж двiчi, i за морем-окiяном, де живуть песиголовцi, i туди його носило!.. Бував i в тих землях, де свинi бiльш вiд нашого вола… Звiсно, як чоловiк бувалий розкаже тобi, то так увесь свiт i побачиш перед очима, як на долонi. Он як я, так далi Ялисавету не бував, так менi здавалось, що за Ялисаветом вже недалеко кiнець свiта. Ану, чи вищи-таю, скiльки менi зосталось день до года? А скiльки ж у году день? Чи буде з двiстi, чи, мабуть, нi? Ну, оце нехай буде вiд водохреща до пущення. (Кладе на щотах). А оце вiд пущення до великодня, а оце до зелених свят, а оце до покрови… Так що ж? А все-таки воно нiчого не показуе. (Встав). Нi, мабуть, коли не пiп, то не микайся i в ризи… Пiдмести ще хату абощо. Та й нудна оця робота – сидiти у розправi цiлiсiнький рiк! (Мете хату). Чи загляне хто-небудь сьогоднi в розправу? Ще удосвiта якийсь чоловiк принiс бомагу вiд посередника, чи що. Ждав-ждав розписки, та з тим i поiхав. Іди, каже, пошукай писаря або сам розпишись. Еге! Добре тобi казати: «Розпишись». І отже, здаеться, i невелика штука повести пером по бомазi, одначе хоч ти менi пальцi повiдрубуй, не напишу!.. Вже я скiльки разiв нацiлявся написати: украду оце шматок паперу та й почну виводить пером по бомазi, здаеться, так як i писар, i перо умочу в чорнило, i налагодюсь якраз так: чирк-чирк, а воно чорт батька зна що виходить!..
ЯВА 2
Входить старшина.
Старшина. Щоб через пiвгодини конi були перед порогом! Чуеш? Щоб менi по щучому велiнню! Менi треба небезпременно сьогоднi iхати по ревiзiю в Чубаiвку та Василiвку…
Сторож. Та конi аж у степу, на пашi.
Старшина. Ну так що?
Сторож. Так це за ними бiгти?
Старшина. А ти як думав? Що це тобi первина, чи як?
Сторож. Та воно…
Старшина. Знов начадив махрою? Скiльки разiв казав тобi, щоб не смiв курити отii поганi в присульствii.
Сторож. Начадив?.. Я вже й забув, який той тютюн на масть!.. (Убiк). Загрянишного тобi буду купувать, велике жалування платиш…
Старшина. Що ти там бубониш? Сказано тобi, щоб по щучому велiнню…
Сторож. Та воно… Нi, вже коли б швидш дослужити года, хай йому бiс, щоб я зостався у цьому пеклi!..
Старшина. Ну, а як я звелю громадi присудити, вiк отут тобi служити?..
Сторож. Хiба що громада примусить… звiсно, громада – великий чоловiк!
Старшина. Ну, то-то ж бо й е! Я тобi ще вчора | наказував, щоб конi уранцi були перед порогом,
Сторож. Вчора? Та я вас вчора i в вiчi не бачив: ви ще проти понедiлка загадали менi… І конi стояли цiлий понедiлок i в вiвторок до обiду…
Старшина. Мольчать! З ким це ти губу розпустив? Сказано тобi, щоб по щучому велiнню.
Сторож. Та про мене, я й пiду! Але ж я запевне знаю, що ви й сьогоднi не поiдете.
Старшина. Ну, ну, базiкай! Свинота!
Сторож. А звесно.
Старшина. Ти хочеш, щоб я тебе по мармизi затопив?
Сторож. Хiба це первина? Бийте! На те ви началство.
Старшина (плюе). Тьфу!
Сторож (убiк). Ач який! (До старшини). Ондечки бомага, якийсь чоловiк привiз. Такий з себе огрядний, у синiй чемерцi, з бородою, у картузi, i шарпом шия замотана.
Старшина. Збiгай по писаря!
Сторож. Та його тепер i з собаками не знайдеш: вiн ще позавчора поiхав на хутори кумовати!
Старшина. Щоб вiн менi зараз тут вродився!
Сторож. А за кiньми хто ж побiжить?
Старшина. Ну, живо! Щоб одна нога менi тут була, а друга там! По щучому велiнню! (Випиха сторожа).
Сторож. От напасть! (Пiшов).
Сторінка 2
Старшина (один, розпечатав пакета). Вiд кого ж би це? (Чита по складах). «Предписываю оному волостному правленню принять знергические меры…» Якi? Нергичеськi мери? Що ж воно означа: нергичеськi? Ану, далi! (Чита), «…к самоскорейшему составлению систематического…» Та й довге яке слово!.. «…указателя й категорических…» Нi, мабуть, вже як писар прийде, то вдвох розберемо! Бо сам я ще до цього не доiхав! От як припишуть, що розискуеться пара лошадей, мастi гнiдоi, на лобi бiле п’ятно… або в уiздi появилась на рогатiм скотi чума, принять мери… Так тут вже й без писаря я знаю, що цi документи треба покласти пiд сукно. (Походив трохи по хатi). Одначе сьогоднi треба вже небезпременно поiхать по ревизiю. Та куди ж це писар подiвся? (Спльовуе). Тьфу, як погано на похмiлля!.. (Дивиться у вiкно). Еге, вже сонечко височенько пiдбилося, а в мене ще й рiски в ротi не було… Хiба послать за восьмушкою?.. Удосвiта прокинувся, та так щось коло серця запекло, аж перелякався! Повернувся на другий бiк, неначе трохи вiдпустило, а тепер знов аж пашить усерединi! Погано, погано! Не годиться щодня пити! Вчора пив, позавчора пив… Стривай! Який же це у нас сьогоднi день? (Дивиться на стiну, де висить календар). Що воно такое? «Перво октября». Та це ж було, либонь, на тiм тижневi? Ото вже не люблю безпорядкiв. Казав же скiльки разiв писаревi, щоб щоранку вистановляв число, щоб часом не погубити нам днiв; ось же й календар нарочито купив. А тут стоiть перво октября! А перво октября це ж було на покрову, а на покрову я був у ярмарку. От тобi i загубили день! Стривай, як же це воно? На тiм тижневi у п’ятницю приiздив становий? Так, становий. У недiлю була сходка… Увечерi приiхали до мене куми моi: матушка i писаломщик? Так! У понедiлок гуляли цiлий день; а ввечерi приiхав i пiп. Ну, а далi що ж було? Було ще чимало гостей… Старшина з Кандалуповоi, письномоводитель з жiнкою… Гарна у його жiнка, моргуха тiльки велика!.. Вона таки разiв з п’ять менi пiдморгнула… Та як iй, сердешнiй, i не моргати? ii ж чоловiк таки настояща смерть, а вона свiжа, повна та дебела… Чудово вона спiва оцю пiсню, що каже:Ой кужелю, мiй кужелю,
Робити я не здужаю!
До кужеля рука дрижить,
А чарочку добре держить…
Попадя наша штукарка! Запровадила моду, щоб кожний раз, як один другого почастуе, то щоб зараз i поцiлувалися!.. І пiшло частування. Матушка з писаломщиком цiлуються, а я з письномоводительшею! Там такi гарячi губи, що аж пашить!.. Одначе iй все ж таки далеко до Прiськи, до московки. Ото молодиця!.. На виду як на кiр горить; а як iде вулицею, то аж земля пiд нею двигтить… Ех, матерi його ковiнька! Шкода, що я жонатий! А то, стало бить, як началник, зараз би по щучому велiнню… А ото на тiм тижневi, у середу, уночi, трохи-трохи було не вскочив, як кажуть, у нiкуди! Тiльки що пiдiйшов до Прiсьчиноi хати, як стара Риндичка iз своеi хати – рип дверима! «А хто то, – питае, – добуваеться до московки?» А я зiгнувся, та попiд загатою, та навтьоки! Вона як зацькуе собаками!.. А клятий рябий пес трохи литок не полатав началниковi. Треба буде претикола зробити, щоб вона отого собаку на цепурi держала.
Конец ознакомительного фрагмента.