Сторінка 1

Спершу найважливiше! Жити, любити, вчитися, залишити слiд
Стiвен Р. Ковi

Ребекка Р. Меррiлл

Роджер Е. Меррiлл


«Спершу найважливiше» спростовуе всi стереотипи класичного тайм-менеджменту. Автор дае низку ефективних порад, перевертаючи традицiйний пiдхiд до органiзацii часу, допомагае визначити, що необхiдно зробити саме зараз, а що вiдкласти на потiм. Це не книжка-годинник, яка буде вiдраховувати секунди i хвилини виконання завдань, це книжка-орiентир, що допоможе ефективно розподiлити завдання за прiоритетами та досягти максимального успiху в майбутньому.





Стiвен Р. Ковi, Роджер Е. Меррiлл, Ребекка Р. Меррiлл

Спершу найважливiше! Жити, любити, вчитися, залишити слiд





Подяки


Висловлюемо глибоку подяку тим чудовим людям, завдяки яким цей проект вiдбувся:

– людям, чие життя й написанi слова наблизили до нас мудрiсть вiкiв. Ми намагалися навчитися вiд вас;

– нашим колегам, клiентам i учасникам семiнарiв: завдяки iхньому глибокому iнтересовi та спочуттю ми почали краще розумiти речi;

– нашим працiвникам у Центрi лiдерства Ковi за спiвпрацю та неймовiрну пiдтримку;

– Бобовi Асагiнi з компанii «Саймон i Шустер» за терпiння, розумiння й провiдництво;

– учасникам команди «Насамперед – найважливiше»: Бойдовi Крейгу, Греговi Лiнку, Тонi Гаррiсу, Адамовi Меррiллу та Кеновi Шелтону за iхнiй неоцiненний внесок у розвиток проекту. У дуже складних ситуацiях вони продемонстрували характер i компетентнiсть, про якi ми намагалися тут написати;

– i найбiльше дякуемо нашим родинам i родинам учасникiв команди: ваша любов i пiдтримка були для нас неймовiрно важливi. Дякуемо, що показали нам, що` е «найважливiше» i чому це так.


Нашим онукам,

народженим i ненародженим,

що весь час надихають нас пам’ятати, що` е найважливiше







Вступ


Якщо «працюй бiльше, розумнiше i швидше» не працюе, що робити?


Якби вам запропонували зупинитися й серйозно подумати: якi речi у вашому життi – три-чотири речi – для вас найпершi, найважливiшi, що б ви обрали?

І чи придiляете ви цим речам достатньо уваги й часу – стiльки, скiльки вважаете за потрiбне?

Працюючи в Центрi лiдерства Ковi, ми спiлкуемося з багатьма по-справжньому гiдними захвату людьми з усього свiту. Це активнi, працьовитi, дбайливi фахiвцi, вони вiддано трудяться, щоб змiнювати свiт. Але цi самi люди весь час скаржаться нам, як важко iм день у день придiляти найбiльше уваги найважливiшим речам. Якщо ви взяли в руки цю книжку, то, мабуть, дуже добре розумiете, що вони вiдчувають.

Чому так часто найважливiшi для нас речi опиняються не на першому мiсцi? Нам роками пропонують методи, способи, засоби й iнформацiю, як керувати власним часом i контролювати його. Нам кажуть: якщо ми працюватимемо бiльше, навчимося робити все швидше i краще, використаемо новий прилад або iнструмент, будемо по-особливому сортувати й органiзовувати речi, то нам таки вдасться зробити все. І ми купуемо новий органайзер, iдемо на новi курси, читаемо нову книжку. Ми все вивчаемо, застосовуемо, докладаемо бiльше зусиль – i що? Найчастiше люди, яких ми зустрiчаемо, зiзнаються, що все це тiльки посилюе вiдчуття провини й розчарування.

• Менi потрiбно бiльше часу!

• Я хочу дiставати бiльше задоволення вiд життя. А то тiльки те й роблю, що кручуся як бiлка в колесi. На себе часу нiколи не залишаеться.

• Моi друзi й родина хочуть, щоб я придiляв iм бiльше часу, але де менi його взяти?

• Я постiйно перебуваю в станi кризи, бо вiдкладаю i гаюся, бо постiйно перебуваю в станi кризи.

• Не можу знайти балансу мiж роботою й особистим життям. Коли я покидаю щось одне, щоб зробити друге, ситуацiя тiльки погiршуеться.

• Я не вилажу зi стресу!

• Так багато е рiзних справ, i всi важливi, – як менi обирати?

Традицiйний тайм-менеджмент спираеться на теорiю: якщо людина працюватиме продуктивнiше, то зможе контролювати власне життя. А посиливши контроль, людина здобуде мир i вдоволення, що iх так прагла.

Ми не згоднi.

Годi думати, що наше щастя залежить вiд здатностi все контролювати. Коли вибiр, що робити, ми контролювати ще можемо, то наслiдкiв нашого вибору проконтролювати не здатнi. Наслiдки виникають згiдно з унiверсальними законами або принципами. Тому не ми контролюемо власне життя, а принципи. На нашу думку, саме ця iдея пояснюе, чому так часто люди розчаровуються в традицiйному тайм-менеджментi.

У цiй книжцi ми пропонуемо кардинально iнший пiдхiд до тайм-менеджменту. Це пiдхiд, у якому головну увагу придiлено принципам. Вiн ширший за традицiйнi приписи дiяти швидше, наполегливiше, розумнiше i бiльше. Замiсть пропонувати вам iще одного годинника, ми подаруемо компас, бо напрям вашого руху важливiший за його швидкiсть.

У певному сенсi це новий пiдхiд, але, з другого боку, вiн дуже древнiй. Вiн глибоко закорiнений у класичних, позачасових принципах, що становлять повну протилежнiсть до сьогоднiшнiх пiдходiв «швидкого вирiшення» та «збагачення-без-докладання-зусиль», що iх так охоче пропагуе сучасний та

Сторінка 2

м-менеджмент i лiтература про «успiх». Ми живемо в модерному суспiльствi, яке цiнуе схематичнi рiшення. Але якiсть життя неможливо покращити, просто обравши правильну схему.

Немае нiяких схем. Є шлях. Шлях iде за принципами, що iх поважали вiками. Якщо з вiковоi мудростi спробувати видiлити одне послання, то воно буде таке: сповненого сенсу життя неможливо досягнути завдяки швидкостi чи продуктивностi. Набагато важливiше, що людина робить i чому, а не те, як швидко вона здатна впоратися з завданням.

Коротко розкажемо, про що йтиметься в цiй книжцi:

• У частинi першiй, «Годинник i компас», ми розглянемо, чому виникае конфлiкт мiж тим, на що ми витрачаемо час, i тим, що для нас насправдi важливе. Опишемо три «поколiння» традицiйного тайм-менеджменту, зокрема нинiшню парадигму продуктивностi й контролю, i поговоримо, чому цей традицiйний пiдхiд «з годинником» лише поглиблюе конфлiкт замiсть розв’язати його. Ми виявимо потребу вийти на новий рiвень мислення – для формування четвертого поколiння, суттево iнакшого, нiж попереднi. Заохотимо вас переглянути розподiл свого часу i визначити, ви робите «термiновi» чи справдi «важливi» для вас речi, розглянемо наслiдки «залежностi вiд термiнового». Нарештi, ми розглянемо «найважливiшi речi» – базовi людськi потреби i здатностi жити, любити, пiзнавати, залишати слiд – i як ставити iх на перше мiсце: використовуючи внутрiшнiй компас, нацiлювати свое життя «на справжню пiвнiч»,[1 - [i] (#_ednref1)True north – справжня пiвнiч – напрям уздовж земноi поверхнi до пiвнiчного географiчного полюса. «Справжня пiвнiч» вiдрiзняеться вiд «магнiтноi пiвночi», що змiнюеться вiд мiсця до мiсця i з плином часу через локальнi магнiтнi аномалii. Переносно: знайти «справжню пiвнiч» – iти в правильному напрямку, бути на правильному шляху. (Тут i далi прим. перекл., якщо не вказано iнше.)] на те, що визначае якiсть цього життя.

• У частинi другiй, «Найголовнiше – дбати, щоб найголовнiше було найголовнiше», ми познайомимо вас iз методом органiзовувати час у секторi ІІ. Це щотижнева тридцятихвилинна практика, що дозволяе пiдкорити годинник компасовi й дае вам сили перемiстити увагу з «термiнового» на «важливе». Перший раз ми пройдемо цю практику разом iз вами, щоб ви вiдразу вiдчули ii переваги; потiм розглянемо кожен етап цiеi практики глибше, щоб продемонструвати вам усi багатства, якi з’являться у вашому життi завдяки iй. Ми розглянемо:

– як визначати особистi завдання i створювати образ майбутнього, що додасть вам сил, сповнить життя сенсом i визначить його мету, а потiм увiйде в ДНК вашого життя;

– як досягнути балансу й сумiсностi мiж рiзними життевими ролями;

– як ставити й досягати цiлей, що базуються на принципах i дають результати, що змiнюють якiсть життя;

– як дивитися на все з такоi перспективи, щоб найважливiшi речi були на першому мiсцi;

– як чесно робити вибiр – мудро ухвалювати рiшення: «ставити найважливiшi речi на перше мiсце» означае дотримуватися початкового плану чи порушити його… i виконувати свое рiшення впевнено та спокiйно;

– як перетворити тижнi вашого життя на спiраль, що пiднiмаеться до пiзнання i життя.

• У частинi третiй, «Синергiя взаемозалежностi», ми детальнiше поговоримо про проблеми та потенцiал взаемозалежноi реальностi. У нiй ми проводимо 80 % часу, тодi як цю територiю повнiстю iгнорують або неправильно iнтерпретують у традицiйному тайм-менеджментi. Розглянемо рiзницю мiж транзакцiйними i трансформацiйними взаемодiями з iншими людьми. Ми не будемо розглядати ближнiх тiльки як ресурси, яким ми можемо делегувати частину своiх завдань i завдяки цьому встигнути зробити бiльше. Натомiсть поговоримо про те, як створити потужну взаемодiю завдяки спiльному баченню й домовленостям про обов’язки. Розглянемо, що` таке розширення повноважень – по сутi, «пересування точки опори», – i запропонуемо новий погляд на те, як можна розширити повноваження на особистому рiвнi й на рiвнi органiзацii, стати чинником для змiн у родинi, на роботi чи в iншому колективi.

• У частинi четвертiй, «Сила i спокiй орiентованого на принципи життя», ми розглянемо кiлька прикладiв iз реального життя, покажемо, як пiдхiд четвертого поколiння по-справжньому трансформуе якiсть кожного прожитого вами дня i природу вашоi дiяльностi. Завершуючи книжку, придiлимо увагу принципам спокою i питанням, як уникнути головних перешкод на шляху до повноцiнного, сповненого сенсу й радостi життя.

Щоб дiстати максимум користi вiд цiеi книжки, вам доведеться глибоко перейнятися тим, що тут написано. Треба буде не вагаючись переглянути свое життя, принципи, мотиви, своi «найважливiшi речi», переглянути, хто ви е. Це вимагае серйозного самозаглиблення. Радимо вам, працюючи з книжкою, часто зупинятися i прислухатися до власного розуму й серця. Людина, що так глибоко зануриться в дослiдження самоi себе, не зможе залишатися колишньою. Ви побачите свiт по-новому. Побачите стосунки по-новому. Побачите час по-новому. Побачите себе по-новому. Ми переконанi, що ця книжка дасть вам с

Сторінка 3

ли розв’язати конфлiкт мiж тим, що для вас по-справжньому важливо, i тим, на що ви витрачаете час.

Дякуемо, що прислухаетеся до нашоi думки. Вiримо, що зможемо показати вам краще життя. Із власного досвiду ми знаемо, що завдяки принципам можна водночас досягнути спокою в душi й неймовiрних результатiв.

Сила – у цих принципах.

Ми переконанi, що наша книжка допоможе вам визволитися з-пiд тиранii годинника i вiднайти свiй компас. Цей компас дасть вам силу жити, любити, пiзнавати й залишити величний i тривалий слiд… iз радiстю.




Частина перша

Годинник i компас





Стiвен.Якось увечерi я розмовляв з дочкою Марiею, яка щойно народила трете дитя. Вона сказала: «Тату, я в розпачi! Ти знаеш, як я люблю цю дитину, але вона забирае в мене буквально весь час, я нiчого iншого взагалi не можу зробити, навiть того, чого, крiм мене, не зробить нiхто».

Я розумiв ii розпач. Марiя – яскрава i здiбна особистiсть, навколо неi завжди крутилося багато гарних речей. Цi гарнi речi ii просто розривали – проекти, що iй хотiлося завершити, допомога, що ii вона хотiла надати, хатнi справи, що iй хотiлося зробити як слiд.

Але в процесi розмови ми з Марiею дiйшли висновку, що ii розчарування – результат ii очiкувань. І що на той момент насправдi iй було потрiбно тiльки одне – насолоджуватися немовлям.

«Розслабся, – сказав я. – Розслабся i насолоджуйся своiм новим досвiдом. Хай дитя вiдчуе твою радiсть вiд того, що ти мама. Нiхто iнший не любитиме цiеi дитини i не виховае ii так, як ти. Проти цього все iнше блiдне».

Марiя зрозумiла, що на певний – недовгий – час ii життя стане незбалансованим… i так мае бути. «Для всього свiй час, i година своя кожнiй справi пiд небом». Марiя усвiдомила, що, коли дитина пiдросте, вона зможе зробити те, чого прагне, i долучитися до iнших важливих справ.

Тодi я сказав: «І навiть не намагайся ставити собi якiсь часовi межi. Забудь про календар. Припини планувати, якщо через це в тебе з’являеться почуття провини. Твое немовля – ось що тепер найважливiше у твоему життi. Просто насолоджуйся i не хвилюйся. Іди за своiм внутрiшнiм компасом i не поглядай щохвилини на годинника».


Для багато кого з нас компас i годинник нiби заходять у суперечку. Є речi, дуже важливi для нас, але часу для них у нас чомусь не вистачае. І традицiйний тайм-менеджмент, що вчить робити бiльше i швидше, нiяк не може розв’язати цю суперечку. Навiть гiрше: багато хто вiдчувае, що, коли швидкiсть зростае, усе стае ще гiрше.

Подумайте: якби за помахом чарiвноi палички вам раптом додалося 15 чи 20 % продуктивностi (а саме це обiцяе традицiйний тайм-менеджмент), ви розв’язали б усi вашi проблеми? Спочатку ви, може, i були б у захватi вiд вашоi новоi продуктивностi. Але потiм, як бiльшiсть людей, з якими ми працюемо, зрозумiли б, що труднощi неможливо розв’язати тiльки завдяки вмiнню робити бiльше речей за менший час.

У цiй частинi ми детально розглянемо три поколiння традицiйного тайм-менеджменту. Ми спробуемо визначити, чому iм не вдаеться розв’язати конфлiкт мiж компасом i годинником. Попросимо вас подумати, як ви пiдходите до життя: чи з парадигмою «термiновостi», чи з парадигмою «важливостi». Помiркуемо про наслiдки «залежностi вiд термiновостi». Ми побачимо необхiднiсть розробити четверте поколiння тайм-менеджменту, вiдмiнне вiд попереднiх за своею суттю. Це буде навiть не поколiння тайм-менеджменту, а поколiння особистого лiдерства. Замiсть зосереджуватися на тому, як робити речi правильно, воно дасть вiдповiдь на питання, як робити правильнi речi.

У третьому роздiлi ми поставимо непростi питання: якi речi в нашому життi «найважливiшi»? чи здатнi ми поставити iх на перше мiсце? У цьому роздiлi ми розглянемо три ключовi iдеi, що лежать в основi четвертого поколiння. Можливо, вони змiнять ваше уявлення про час i життя. Читаючи цей роздiл, будьте готовi до глибокоi внутрiшньоi роботи. Ми писали цю книжку з думкою, що ви читатимете ii пiдряд, але можете перейти до частини другоi, якщо вважаете, що так дiстанете бiльше користi. Прочитайте про органiзацiю справ iз сектору ІІ, переконайтеся, якi переваги вiн дае, а потiм повертайтеся до роздiлу 3. Гарантуемо: якщо ви зрозумiете i почнете застосовувати три фундаментальнi iдеi, описанi в цьому роздiлi, то ваш час i життя зазнають неймовiрних змiн.




1. Скiльки людей на смертному одрi пошкодують, що замало часу проводили в офiсi?


«Хороше» – ворог «найкращого».



Ми постiйно робимо вибiр, на що витрачати час. Це стосуеться i значних вiдрiзкiв часу, i щоденних миттевостей. А потiм живемо з наслiдками цих виборiв. І часто нам цi наслiдки не до вподоби, особливо якщо виникае конфлiкт мiж тим, на що ми витрачаемо час, i тим, що для нас по-справжньому важливе.



Я живу в шаленому темпi! Цiлими днями мотаюся – зустрiчi, телефоннi розмови, папери, завдання. Увечерi я, як витиснутий лимон, падаю в лiжко без сил, а ранесенько схоплююся, щоб знову впрягтися в усе це. Я багато встигаю, переробляю купу роботи. Але часом зупиняюся i ду

Сторінка 4

аю: «Ну i що? Що` з того, що я роблю, справдi важливе?» І мушу зiзнатися, я не маю вiдповiдi на це запитання.

У мене таке вiдчуття, що я просто розриваюся. Сiм’я для мене дуже важлива. Робота важлива не менше. І я живу в постiйному конфлiктi, щоб i вовки ситi, i вiвцi цiлi. Чи можна бути справдi успiшним – i щасливим – i на роботi, i вдома?

У мене на все не вистачае рук. Рада директорiв i акцiонери нападають на мене, як розлючений рiй, бо вартiсть наших акцiй падае. І я весь час мушу бути суддею у вiйнах за вплив мiж працiвниками. Нести вiдповiдальнiсть за якiснi покращення в нашiй органiзацii – величезний тягар. Бойовий дух наших працiвникiв упав нижче вiд плiнтуса, i я вiдчуваю провину, що не спiлкуюся з ними в неформальнiй обставi й не дослухаюся кожного. А на додачу до цього всього моя родина готова списати мене в утиль, бо вдома я майже не буваю, хоча не так давно провiв вiдпустку з сiм’ею.

Менi здаеться, що я зовсiм не контролюю свого життя. Намагаюся зрозумiти, що для мене важливо, встановити цiлi й досягати iх. Але всi навколо – начальник, колеги, дружина – весь час встромляють палицi в колеса. Я щось планую – а iншi перебивають моi плани своiми вимогами до мене. Важливi для мене речi просто не витримують натиску важливих речей для iнших.

Я чую вiд усiх, що досяг успiху. Я багато працював, багато пережив, багато чим пожертвував i нарештi добрався до вершини. Але я нещасливий. У моiй душi – пустка. «Невже оце й усе?» – як спiвае Пеггi Лi в своему старому хiтi.

Я не можу дiставати задоволення вiд життя. Якщо хоч щось починае мене радувати, тут же я згадую ще про десяток речей, якi вганяють мене в депресiю, i я через це почуваюся винним. Постiйнi спроби вирiшити, що ж менi, врештi-решт, робити, – це постiйний напряг. Як менi визначити, що найважливiше? Це реально? І як почати дiставати задоволення?

Менi здаеться, я починаю розумiти, чим менi варто займатися в життi. Навiть записав своi думки про те, що важливо для мене, визначив цiлi, щоб наблизитися до цього важливого. Але в щоденнiй рутинi думки губляться. Як менi втiлювати в життя iдеi про важливе?


Ставити найважливiшi речi на перше мiсце – це одна з найвагомiших у життi справ. Майже всi ми вiдчуваемо, як практично розриваемося мiж тим, що хочемо робити, вимогами, якi свiт висувае до нас, i рiзноманiтними обов’язками, що лежать на наших плечах. Усiм нам нелегко даються щоденнi, щохвилиннi рiшення, як найкраще використати час.

Якщо вибiр стоiть мiж «хорошим» i «поганим», вирiшити нескладно. Ми вiдразу бачимо, де час просто витече крiзь пальцi, не дасть нiчого, крiм нудьги, а то й зашкодить. Але багато хто з нас нинi вибирае не мiж «хорошим» i «поганим», а мiж «хорошим» i «найкращим». І часто ворогом найкращого стае хороше.



Стiвен.У мене був знайомий, якому колись запропонували стати деканом факультету бiзнесу у великому унiверситетi. Коли вiн вступив на посаду, то вивчив ситуацiю на факультетi й визначив, що йому найбiльше потрiбно буде дофiнансування. Мiй знайомий мав неабиякi здiбностi в справi збору коштiв, а тому сповнився переконання, що його мiсiя на посадi декана – зiбрати бiльше грошей для факультету.

І тут виникли проблеми: попереднi декани зосереджувалися переважно на розв’язаннi щоденних проблем факультету, а новий декан цим не займався, бо весь час iздив краiною, збираючи грошi на дослiдження, стипендii та iншi потреби. А на повсякденнi проблеми йому бракувало часу. Усi справи на факультетi доводилося розв’язувати через секретаря, i викладачi, що звикли мати справу з найвищим керiвництвом, були незадоволенi.

Працiвники факультету так рознервувалися через вiдсутнiсть свого декана, що вiдправили делегацiю до президента унiверситету з вимогою призначити нового декана або вплинути на нинiшнього, щоб той почав працювати з ними «по-нормальному». Але президент, який розумiв пiдхiд декана, порадив iм просто розслабитися, дати йому бiльше часу i покладатися на секретаря, що добре знав свою роботу.

Невдовзi на факультет полився золотий дощ, i працiвники зрозумiли пiдхiд свого нового декана. Не минуло й кiлькох мiсяцiв, як вони щоразу казали йому при зустрiчi: «Їдьте-но звiдси! Ми вас i бачити не хочемо. Дуйте у вiдрядження i привозьте ще грошей. Ваш секретар керуе справами краще за будь-кого».

Пiзнiше мiй знайомий зiзнавався менi, що його помилкою було те, що вiн придiляв мало уваги розвитковi гарних стосункiв у колективi, не пояснював свого бачення розвитку факультету, своеi мети. Я певен, що вiн справдi мiг робити свою роботу лiпше. Але випадок мого знайомого багато чого мене навчив. Ми маемо весь час питати себе: «Чого потребуе цей свiт i в чому моя унiкальна сила, мiй дар?»


Цьому чоловiковi легше було пiти на повiдку в iнших працiвникiв й задовольнити iхнi вимоги. Вiн мiг зробити кар’еру в стiнах унiверситету, i кар’еру блискучу. Але якби вiн не був здатен визначити справжнiх потреб факультету – i власноi унiкальноi здiбностi, якби не йшов до кiнця за своiм переконанням, то нiколи не досягнув би

Сторінка 5

найкращих результатiв i для себе, i для факультету.

Що у вас е «найкращого»? Що заважае вам вiддавати цим «найкращим» речам той час i енергiю, якi ви хотiли б iм вiддати? Можливо, на вашому шляху стоiть забагато «хороших» речей? Для багатьох людей усе вiдбуваеться саме так. Результат – тривожне вiдчуття, що найважливiшi речi в них не на першому мiсцi.




Годинник i компас


Наша боротьба за те, щоб найважливiшi речi ставити на перше мiсце, завжди вiдбуваеться пiд знаком конфлiкту мiж двома потужними силами, якi спрямовують наш рух: мiж годинником i компасом. Годинник – це нашi обов’язки, завдання, розклади, цiлi, дiяльнiсть, iз ними ми постiйно маемо справу, органiзовуючи час. Компас – це наше бачення, цiнностi, принципи, мiсiя, спрямування, наша совiсть, – те, що вважаемо важливим, що веде нас у життi.

Боротьба виникае тодi, коли ми усвiдомлюемо конфлiкт мiж годинником i компасом – коли те, на що ми витрачаемо час, нiяк не пов’язано з тим, що вважаемо в життi найважливiшим.

Деякi люди дуже гостро вiдчувають цей конфлiкт. Їм здаеться, що вони зв’язанi по руках i ногах, сидять у пастцi, стають заручниками ситуацii i що ними, як марiонетками, керують iншi люди. Що вони тiльки те й роблять, що пiдiбгують хвости, залатують дiри, доганяють, пiдганяють – i нiколи не мають часу на те, що справдi важливе. Нiбито iхне життя за них проживае хтось iнший.

Для декого цей конфлiкт не такий явний. Просто е вiдчуття, нiби вони роблять не те, що мали б робити, хотiли б робити, i взагалi не до кiнця розумiють, що вони насправдi роблять. Перед ними стоiть дилема. Вони почуваються винними за те, чого не роблять, аж так, що навiть не можуть дiставати втiху вiд будь-якоi своеi дiяльностi.

А дехто вiдчувае пустку. Цi люди уявили собi, що щастя – це лише i тiльки професiйнi чи фiнансовi здобутки, а потiм виявили, що iхнiй «успiх» не дае того задоволення, на яке вони чекали. Цi люди, попри бiль i втому, завжди цiлеспрямовано дерлися кар’ерною драбиною, щабель за щаблем: диплом, недоспанi ночi, правильнi пiдходи до правильних людей – i раптом, на самому вершечку, виявили, що драбина спиралася на якусь не ту стiну. Зосередженi на своему сходженнi, цi люди колись зламали стосунки, колись пропустили моменти глибоких i багатих переживань, щоб кинути всi сили на своi старання. У гонитвi за успiхом вони пошкодували часу на те, що насправдi було найважливiше.

Є й просто збитi з пантелику, розгубленi люди. Вони навiть не можуть визначити для себе, якi речi е «найважливiшi». Рухаються вiд однiеi дiяльностi до iншоi – автоматично. Життя схоже на механiзм. І тiльки час вiд часу зринае думка, чи е сенс у повсякденних справах.

Деякi люди вiдчувають, що в iхньому життi немае необхiдного балансу, але не певнi, чи е в них альтернатива. Або вважають, що змiнити щось буде занадто складно. Чи бояться пробувати. Жити звичним розбалансованим життям для них простiше.




Тривожнi сигнали


Бувае, ми за дуже драматичних обставин усвiдомлюемо конфлiкт у своему життi. Помирае людина, яку ми так любили. Раптом ii не стае, i ми з безжальною яснiстю бачимо, яким могло бути наше спiльне життя i яким воно не стало, бо ми були надто зайнятi дряпанням по «драбинi успiху» замiсть того, щоб плекати сердечнi стосунки.

Або нас можуть поставити перед фактом, що наш син-пiдлiток – наркоман. І перед очима пропливають десятки картин: як усi цi роки ми могли робити щось iз ним разом, дiлитися, будувати стосунки… але нам було нiколи, бо ми надто переймалися зароблянням грошей, пiдтриманням корисних зв’язкiв чи просто читанням газети.

Компанiя, у якiй ми працюемо, реорганiзовуеться, i наша посада пiдлягае скороченню. Лiкар каже нам, що жити залишилося кiлька мiсяцiв. Наш шлюб опиняеться пiд загрозою розриву. Настае криза, i ми раптом усвiдомлюемо, що витрачаемо час зовсiм не на те, що насправдi важливе.



Ребекка.Багато рокiв тому я вiдвiдала в лiкарнi молоду жiнку, якiй було тодi всього двадцять три роки i в якоi вдома залишилося двое малих дiтей. Жiнку щойно повiдомили, що вона хвора на рак, невилiковний. Я тримала ii за руку i намагалася придумати, якими словами можна втiшити цю бiдну душу. Аж раптом жiнка заплакала: «Я б зараз усе вiддала за те, щоб опинитися вдома й помiняти закаканий пiдгузок!»

Я багато думала про ii слова i про власнi стосунки з дiтьми, поки вони були ще малi. Скiльки разiв i вона, i я змiнювали пiдгузки, ковтаючи вiдчуття обов’язку, поспiхом, сердитi за незручностi, що вiдволiкають нас вiд важливiших справ. І не смакували цими солодкими моментами життя й любовi, адже хто з нас знае, чи повторяться вони колись?


Поки не звучать такi «тривожнi сигнали», багато хто просто не задумуеться про серйознi речi в життi. Замiсть лiкувати старi хронiчнi хвороби, люди ковтають аспiрин i накладають бактерицидний пластир, щоб зняти гострий бiль. Натхненнi тимчасовим полегшенням, вони все бiльше i бiльше завантажують себе «хорошими» речами. І не заморочуються, щоб зупинитися й запитати себе: чи те, на що витрач

Сторінка 6

еться найбiльше часу, справдi найважливiше?




Три поколiння тайм-менеджменту


У спробах розв’язати конфлiкт мiж годинником i компасом багато хто з нас звертаеться до порад iз тайм-менеджменту. У шiстдесятих роках серйозних книжок на цю тему було не бiльш нiж десяток, зате в дев’яностих ми вже нарахували понад сто книжок, кiлькасот статей i незчисленну кiлькiсть календарiв, щоденникiв, програмного забезпечення й iнших засобiв для органiзацii часу. Такий собi «феномен попкорну», коли цi питання стають усе гарячiшими i суспiльство просто-таки тисне на нас, пропонуючи все бiльше лiтератури й засобiв.

Пiд час дослiдження ми прочитали й обмiркували багато книжок i видiлили вiсiм головних пiдходiв до тайм-менеджменту: вiд традицiйних, орiентованих на продуктивнiсть (наприклад, пiдхiд «органiзуй свiй час», пiдхiд «воiна», пiдхiд «ази прiоритетiв»), до пiдходiв новiших, якi заступають традицiйнi парадигми. Наприклад, пiдхiд «пливти за течiею», що походить iз Далекого Сходу i заохочуе долучатися до природних ритмiв життя – торкатися «позачасових» митей, коли цокання годинника просто завмирае в радостi теперiшнього моменту. Є також пiдхiд «одужання», який показуе, що втрати часу внаслiдок гаяння й невдалого делегування обов’язкiв часто пов’язанi з глибинними психологiчними настановами, i як люди, що намагаються «всiм подобатися», часто занадто переймаються роботою i перепрацьовують, тому що бояться сорому й неприйняття.

Найчастiше ми бачимо, що люди схиляються до трьох поколiнь тайм-менеджменту. Кожне наступне поколiння спираеться на попередне i рухаеться в напрямку бiльшоi продуктивностi й контролю.

Перше поколiння. Перше поколiння спираеться на «нагадування». Загалом можете «пливти за течiею», але не забувайте про запланованi справи: написати звiт, вiдвiдати зустрiч, вiдремонтувати машину, прибрати в гаражi. Це поколiння використовуе простi записки i списки. Якщо ви прихильник цього поколiння, то носитимете з собою списки i час вiд часу зазиратимете в них, щоб нiчого не забути. Передбачаеться, що наприкiнцi дня ви зробите бiльшiсть запланованих справ i викреслите iх зi списку. Якщо чогось зробити не встигли, переносите цi справи на завтра.

Друге поколiння. Друге поколiння – це «планувати й готуватися». Воно використовуе календарi та блокноти для запису планiв. Тут iдеться про продуктивнiсть, особисту вiдповiдальнiсть, правильне поставлення цiлей, розписування майбутньоi дiяльностi й подiй. Якщо ви прихильник цього поколiння, то визначатимете завдання, окреслюватимете зобов’язання, встановлюватимете термiни, записуватимете, коли вiдбудуться зустрiчi. Можливо, для цього ви використаете комп’ютер або iнтернет.

Трете поколiння. Пiдхiд третього поколiння – «планувати, встановлювати прiоритети, контролювати». Якщо ви прихильник цього поколiння, то, мабуть, придiлили час визначенню власних цiнностей i прiоритетiв. Ви запитали себе: чого я хочу? Встановили довго-, середньо- i короткостроковi цiлi, щоб здобути визначенi цiнностi. Щодня визначаете прiоритетну на сьогоднi дiяльнiсть. Це поколiння використовуе багато рiзних щоденникiв для планування, органайзерiв – i електронних, i паперових, – ретельно розкреслених для завдань на кожен день.

Усi три поколiння тайм-менеджменту по-своему сприяли тому, щоб усi ми працювали продуктивнiше. Наша обiзнанiсть з продуктивнiстю, плануванням, розставлянням прiоритетiв, чiтким визначенням цiнностей i цiлей, безперечно, зрушення в кращий бiк.

І все ж для багатьох людей – навiть пiсля того, як серйозно зросли iхнi доходи, – досi актуальний конфлiкт мiж справдi важливими речами i речами, на якi вони тратять час. Часто цей конфлiкт стае навiть гострiшим. Люди кажуть: «Ми бiльше встигаемо за менший час, але де нашi гарнi стосунки, душевний спокiй, баланс, упевненiсть, що ми робимо саме те, що найважливiше, i робимо добре?»



Роджер.Цi три поколiння – хронiка моiх стосункiв iз тайм-менеджментом. У юностi я жив у мiстечку Кармелi в Калiфорнii. Мене оточували творчi, вiльнодумнi, схильнi фiлософувати люди, i вони були прихильниками першого поколiння. Я час вiд часу записував собi дати подiй, яких не хотiв пропустити, – переважно це були змагання з гольфу, тодi вони були важливою частиною мого життя. Крiм того, я брав участь у кiнних перегонах, тому в певнi сезони в моiх блокнотах з’являлися записи й про них.

Потiм я переiхав, i життя почало ставити передi мною новi вимоги, вiдкривати новi можливостi. У мене з’явилося бажання робити бiльше, i я зацiкавився тайм-менеджментом другого поколiння. Перечитав усе, що мiг дiстати. Я навiть деякий час мав бiзнес: працював консультантом iз тайм-менеджменту. Допомагав людям працювати продуктивнiше, лiпше органiзовувати подii, вчив, як працювати з телефонними дзвiнками тощо. Протягом дня я спостерiгав за iхньою дiяльнiстю, а потiм пропонував конкретнi речi: якi справи можна зробити краще i швидше.

Але минав час, i я почав розумiти: на жаль, я не маю певностi, що справдi допомагаю людям. Навiть почав питати себе: чи н

Сторінка 7

допомагаю я своiм клiентам швидше зазнати поразки. Проблема ж була не в тому, скiльки вони встигають. А в тому, куди рухаються, що прагнуть зробити. Люди хотiли знати, що вони роблять, але я зрозумiв, що не можу iм цього сказати, бо не знаю, що вони намагаються робити. Тодi я перейшов до третього поколiння. Якщо чесно, ми зi Стiвеном доволi активно долучилися до виникнення цього третього поколiння, спiвпрацювали з дуже впливовими в цiй царинi людьми. Ми намагалися прив’язати цiнностi до цiлей, щоб допомогти людям придiляти бiльше уваги необхiдним i прiоритетним речам. Тодi менi здавалося, що це пряма i правильна дорога.

Але з часом менi стало зрозумiло: е велика рiзниця мiж тим, чого люди хочуть, i тим, що вони потребують у життi. Багато хто досягав усе бiльше й бiльше цiлей, а щастя й задоволення було все менше й менше.

Тодi я почав пiддавати сумнiвовi деякi фундаментальнi парадигми, переглядати своi дотеперiшнi погляди. Почав усвiдомлювати, що жодне з трьох поколiнь тайм-менеджменту не дае вiдповiдi. Цi вiдповiдi перебувають на рiвнi фундаментальних парадигм. Вони в наших базових переконаннях i уявленнях про те, що нам потрiбно робити.





Сильнi та слабкi сторони кожного поколiння


Розглянемо детальнiше слабкi й сильнi сторони кожного з трьох поколiнь тайм-менеджменту, а також як конкретно вони допомагають людям – i водночас не задовольняють глибших потреб.

Люди, якi використовують перше поколiння, зазвичай гнучкi. Вони готовi реагувати на iнших i на змiну обставин. Добре пристосовуються, добре виконують роботу. Працюють за власним графiком i роблять те, що вважають на той момент необхiдним або нагальним.

Але часто в них щось вислизае з-пiд уваги. То вони забувають виконати завдання, то не дотримуються обiцянки. Їх не пiдживлюе бачення життевоi перспективи й поставленi цiлi. А тому роботи, справдi сповненоi сенсу, вони роблять менше, нiж могли б. Для таких людей «найважливiшi речi» – це тi, що лежать у них прямо пiд носом.

Прихильники другого поколiння тайм-менеджменту планують i готуються. Загалом вони вiдповiдальнiшi щодо своiх результатiв i обiцянок. Календарi та розклади – це не так нагадування, як засоби, щоб пiдготуватися до зустрiчей i доповiдей, i то не тiльки робочих, а й сiмейних, дружнiх, iз колегами. Завдяки пiдготуванню зростае ефективнiсть i продуктивнiсть. Завдяки поставленню цiлей i плануванню пiдвищуеться якiсть виконання i покращуються результати.

Але якщо зосередитися на цiлях i продуктивностi, у розкладi не залишаеться мiсця для будь-чого iншого. І хоча бiльшiсть прихильникiв другого поколiння щиро цiнують людей i стосунки, зосередженiсть на графiках змушуе iх ставитися до iнших людей як до «ворогiв». Іншi люди перебивають iхнi плани, вiдволiкають вiд графiка й виконання плану. Прихильники другого поколiння обмежують свое спiлкування з iншими, iзолюються. Або делегують iм частину обов’язкiв, сприймаючи iнших людей як ресурс, завдяки якому можна полiпшити власнi результати. У такий спосiб i справдi можна зробити i досягти бiльшого, але навряд чи – задовольнити глибиннi потреби або досягти душевноi рiвноваги. Для прихильникiв другого поколiння «найважливiшi речi» – це функцiя календаря i цiлей.

Для тайм-менеджменту третього поколiння головне – пов’язати цiлi та плани з цiнностями. Його прихильники досягають високих рiвнiв персональноi продуктивностi, бо ретельно планують дiяльнiсть кожен день i виставляють прiоритети. «Найважливiшi речi» стають функцiею цiнностей i цiлей.

Результати цього поколiння видаються дуже перспективними. Багато хто вважае, що найвищоi точки свого розвитку тайм-менеджмент досягнув саме в третьому поколiннi. Багато кому здаеться, що якщо повною мiрою застосувати цей пiдхiд, то можна досягти найвищих вершин. Але трете поколiння мае кiлька суттевих хиб – намiри, звiсно, у нього лише добрi, але часом, через неповноту парадигм, виникають небажанi результати. Крiм того, цьому поколiнню бракуе деяких життево важливих елементiв. Ми хочемо глибше проаналiзувати цi хиби, адже багато хто вважае трете поколiння тайм-менеджменту тим iдеалом, до якого прагнуть першi два.

Розглянемо кiлька базових парадигм, або налаштувань мозку. Цi парадигми – наче карти. Вони не справжня територiя, вони тiльки описують територiю. Але якщо карта не та – коли ми хочемо дiстатися до якоiсь адреси в Детройтi, а маемо тiльки карту Чикаго, – нам дуже важко буде потрапити туди, куди треба. Ми, звичайно, можемо попрацювати над своею поведiнкою: подорожувати продуктивнiше, взяти iнакший автомобiль, iз бiльшим лiтражем, iхати швидше. Але так ми тiльки скорiше доберемося до не тоi адреси. Можемо попрацювати над своiм ставленням: так перейнятися спробами дiстатися потрiбного мiсця, що навiть не звернути уваги на не те мiсто. Але проблема не у ставленнi, i навiть не в поведiнцi. Просто карта в нас не та.

Парадигми, про якi ми говоритимемо, лежать в основi всього традицiйного тайм-менеджменту, але особливий наголос на них робить трете поколiння.

• Контроль. Найп

Сторінка 8

рша парадигма третього поколiння – парадигма контролю: плануй усе, розписуй усе, органiзовуй усе. Роби все по порядку. Не допускай, щоб щось почало лiзти через дiри. Багато хто вважае, що контролювати власне життя було б круто. Але в реальностi життя контролюемо не ми, а принципи. Ми можемо контролювати вибiр, але не наслiдки цього вибору. Будь-яка медаль мае два боки. Думати, що ми щось контролюемо, означае вводити себе в оману. Така позицiя змушуе нас намагатися контролювати наслiдки. А ще ми нездатнi контролювати iнших людей. Виходить, що тайм-менеджмент, головна парадигма якого – контроль, по сутi iгноруе реальнiсть: майже весь час ми працюемо з iншими людьми, яких не можемо контролювати.

• Продуктивнiсть. Продуктивнiсть – це здатнiсть робити бiльше за коротший час. Гарна здатнiсть. Ми виконуемо бiльше роботи. Зменшуемо або навiть зводимо нанiвець втрати часу. Ми зосередженi. Швидкi. Просунутi. Продуктивнiсть злiтае до небес. Але припущення в основi всiх цих покращень – те, що «бiльше» i «швидше» означае «краще». Чи завжди це так? Мiж продуктивнiстю й ефективнiстю е кардинальна вiдмiннiсть. Можна iхати трасою, радiти «льотнiй» погодi й сотня за сотнею бадьоро намотувати кiлометри. Продуктивнiсть iзди буде дуже висока. Але якщо ви котитеся на пiвдень уздовж калiфорнiйського узбережжя, а вам треба в Нью-Йорк, на схiд, то ваша подорож не буде аж така ефективна.

І ще: як можна бути «продуктивним» у стосунках з людьми? Ви пробували бути продуктивним з дружиною, з сином-пiдлiтком, з пiдлеглим або у важкiй емоцiйно ситуацii? І як?

«Вибач, але не висловлюй своiх найщирiших почуттiв. У мене в розкладi на цю розмову тiльки десять хвилин».

«Сину, не турбуй мене зараз. Прибери звiдси свою розбиту й залиту слiзьми душу на кiлька хвилин, я маю закiнчити цю справу з розкладу».

Можна бути продуктивним, коли йдеться про речi, але бути продуктивним – ефективно – з людьми не вийде.

• Цiнностi. Цiнувати щось означае вважати, що воно мае високу вартiсть. Цiнностi надзвичайно важливi. Вони керують нашими виборами й дiями. Але цiнувати можна багато рiзних речей: любов, безпеку, великий будинок, грошi в банку, статус, визнання, славу. Якщо ми щось цiнуемо, це ще не означае, що внаслiдок цього змiниться якiсть нашого життя. Якщо ми цiнуемо щось, що суперечить природному становi речей, завдяки якому людина мае мир у душi й гарну якiсть життя, значить, ми будуемо свое буття на iлюзii i колись усе розсиплеться як картковий будинок. Людина не може бути сама собi законом.

• Незалежне досягнення. Традицiйний тайм-менеджмент зосереджуеться на тому, щоб досягати, здiйснювати, здобувати бажане i не дозволити нiчому стати на завадi. Інших людей вiн сприймае як ресурс, завдяки якому можна зробити бiльше за коротший час, або як перешкоди чи вiдволiкання. Стосунки зображуе як транзакцiйнi. Але насправдi бiльшiсть найвидатнiших досягнень i найбiльших радостей у життi походить вiд стосункiв трансформацiйних. Сама суть спiлкування передбачае, що люди пiд час нього змiнюються. Трансформуються. Створюеться щось нове, чого учасники спiлкування контролювати не можуть. І не можуть передбачити. Це не е функцiя продуктивностi. Це функцiя обмiну та розумiння, прозрiнь, нових знань, захвату вiд цих знань. І дотик до цiеi трансформацiйноi сили, що виникае у взаемозалежнiй спiвпрацi, це i е, по сутi, «змiщення точки опори», з погляду часу та змiни якостi життя.

• Хронос. Тайм-менеджмент працюе з хроносом – цим грецьким словом називають послiдовний ланцюг часу. Хронос лiнiйний i поетапний. Кожна секунда вартуе рiвно стiльки ж, скiльки будь-яка iнша. Годинник диктуе нам ритм, у якому ми живемо. Але у свiтi е цiлi культури, що дивляться на життя з перспективи кайросу – парадигми «вiдповiдного часу» або «якiсного часу». Час – це те, що треба пережити. Це категорiя екзистенцiйна. Час здатен розширюватися. Суть часу-кайросу в тому, скiльки користi людина може вiд нього дiстати, а не скiльки хроносу в нього вкладено. У нашiй мовi е вiдбиток уявлення про час-кайрос у висловлюваннi «в добру годину». Ми не говоримо про те, коли вiдбулася подiя, скорше про те, якi наслiдки вона мала.

• Компетенцiя. Тайм-менеджмент – це, по сутi, сукупнiсть компетенцiй. Його iдея в тому, що якщо ви розвинете в собi певнi компетенцii, то досягнете результатiв, якi вплинуть на якiсть вашого життя. Проте ефективнiсть особистостi – це результат компетенцii та характеру. Практично всi книжки, кожна по-своему, кажуть одне: час – це життя. Але лiтература про тайм-менеджмент, як i вся лiтература про успiх у двадцятому столiттi, по сутi, вiдсiкае нашi дii вiд нашоi особистостi.[2 - [ii] (#_ednref2) Stephen R. Covey, The 7 Habits of Highly Effective People (New York: Simon & Schuster), 1989 (Украiнський переклад: Стiвен Ковi. 7 звичок надзвичайно ефективних людей. – Х.: КСД, 2014.). Див. огляд лiтератури успiху за двiстi рокiв, наведений на с. 30–31. (Сторiнки украiнського видання. – Прим. ред.) Цей огляд зроблено близько двадцяти рокiв тому, i на той час у лiтерату

Сторінка 9

i успiху за останнi п’ятдесят рокiв превалювала «етика особистостi». За окремими винятками, ситуацiя в цiй царинi вiд часу написання огляду залишаеться такою ж. (Прим. авт.)] Натомiсть вiкова лiтература премудростi вказуе, як важливо розвивати характер, а не тiльки компетентнiсть для досягнення вагомих результатiв.

• Менеджмент. Сам по собi тайм-менеджмент – це менеджмент, органiзацiя, а не лiдерство. Менеджмент працюе в парадигмi. Лiдерство створюе новi парадигми. Менеджмент працюе в системi. Лiдерство працюе над системою. Можна органiзовувати «речi», але керувати – людьми. Щоб поставити першi речi на перше мiсце, треба спочатку обрати керунок, а потiм органiзовувати: «Я роблю правильнi речi?» перед «Я роблю речi правильно?»

Сильнi та слабкi сторони трьох поколiнь тайм-менеджменту пiдсумовано в таблицi.












Що бачиш – те й маеш


Що ж це за парадигми, якi приводять нас до згаданих цiлей – продуктивностi, контролю, органiзацii, компетенцii, хроносу? Чи правильнi цi карти територii? Чи вiдповiдають очiкуванням, якi самi ж i встановлюють щодо якостi життя? Сам факт, що ми докладаемо багатьох зусиль, використовуемо технiки й засоби, якi спираються на цi парадигми, а фундаментальна проблема залишаеться (часто ситуацiя ще й погiршуеться), – цей факт свiдчить про те, що головнi парадигми некоректнi.

Пригадаемо кiлька скарг, якi ми вже чули ранiше.



Я живу в шаленому темпi! Цiлими днями мотаюся – зустрiчi, телефоннi розмови, папери, завдання. Увечерi я, як витиснутий лимон, падаю в лiжко без сил, а ранесенько схоплююся, щоб знову впрягтися в усе це. Я багато встигаю, переробляю купу роботи. Але часом зупиняюся i думаю: «Ну i що? Що` з того, що я роблю, справдi важливе?» І мушу зiзнатися, я не маю вiдповiдi на це запитання.


«Те, що в людини всерединi, неперервно перетiкае в те, що вона мае в зовнiшньому свiтi», – писав Джеймз Аллен, автор найпершоi i класичноi мотивацiйноi книжки «Як людина мислить». «Вiд стану людського серця залежить людське життя: думки породжують дii, дii дають плоди характеру й долi».[3 - [iii] (#_ednref3) James Allen, As a Man Thinketh, vol. 2 (Bountiful, Utah: MindArt, 1988), p. 83. (Прим. авт.)]

Надзвичайно важливо розумiти цi базовi парадигми тайм-менеджменту, тому що цi парадигми – карти людського розуму та серця, з яких походять людськi дii, ставлення й результати в життi. Утворюеться щось на зразок циклу «бачити/робити/отримувати».

Те, як ми щось бачимо (наша парадигма), перетворюеться на те, що ми робимо (наше ставлення i поведiнка). А з того, що ми робимо, постають результати, що iх ми досягаемо в життi. Тому, якщо ми хочемо здобувати iстотно iншi результати, нам недостатньо буде просто змiнити пiдхiд i поведiнку, методи й технiки. Потрiбно змiнити базовi парадигми, вiд яких це все походить. Якщо ми намагаемося змiнити поведiнку або метод, не змiнюючи парадигми, то вона зрештою перемагае змiни. Ось чому зазнають краху спроби «насадити» поголовний контроль за якiстю або вiдповiдальнiсть в органiзацiях. Таке не можна насадити, його треба виховувати. Такi пiдходи природно постають iз парадигм, що iх породжують.








Якщо ми змiнимо спосiб або метод планування, то суттево iнших результатiв у життi не досягнемо – хоча нам це обiцяють. Бо рiч не в контролi – бiльшому, кращому чи швидшому. Рiч у самому припущеннi, що ми здатнi контролювати результати.

Як сказав Альберт Ейнштейн:



«Серйознi проблеми неможливо розв’язати, якщо залишатися на тому ж рiвнi мислення, який породив iх».[4 - [iv] (#_ednref4) Цi слова приписують Альбертовi Ейнштейну. (Прим. авт.)]


Нiж працювати над ставленням i поведiнкою, важливiше зрозумiти парадигми, внаслiдок яких виникае саме таке ставлення й поведiнка. «Неосмислене життя не варте того, щоб його прожити», – це слова Платона.[5 - [v] (#_ednref5) Plato, Apology, Crito, Phaedo, Symposium, Republic, translated by B. Jowett and edited with an introduction by Louise Hopes Loomis (Roslyn, NY: Walter І. Black, 1942), p. 56. (Прим. авт.] Проте кiлькiсть людей, якi прослуховують програми з розвитку якостей керiвника i кажуть: «Я роками так глибоко не задумувався!», вражае. Усi ми люди, i всi ми намагаемося (хоч iнодi результати наших спроб просто жахливi) працювати, ростити дiтей, учити студентiв, мати стосунки, але далеко не всi готовi серйозно й детально задуматися, з якого корiння виростають плоди нашого життя. Тайм-менеджмент – це всього лише механiчний навик, який вiддiлився вiд життево важливих речей, що iх ми намагаемося робити.




Необхiднiсть четвертого поколiння


Точно можна сказати одне: якщо ми будемо продовжувати робити те саме, що робимо, значить, будемо продовжувати отримувати те саме, що отримуемо. Безумство можна означити й так: «Робити одне й те саме, сподiваючись, що результати будуть iнакшi». Якби тайм-менеджмент справдi допомагав, то його численнi iдеi давно б уже змiнили свiт. Але за нашими спостереженнями, люди, добре обiзнанi з основами тайм-менеджменту, точнiсiньк

Сторінка 10

так само страждають вiд життя, як i цiлковитi невiгласи в цьому питаннi.

Тайм-менеджмент, особливо трете поколiння, мае гарну обгортку. Вiн обiцяе високi результати, вiн дае надiю. Але не виправдовуе сподiвань. І багато хто вважае, що трете, вершинне, поколiння тайм-менеджменту занадто жорстке, структуроване й неприродне. До того ж пропонуе таку насичену програму, що ii важко виконати. Люди, якi йдуть у вiдпустку, насамперед закидають у найдальший куток своi блокноти для планування – символи третього поколiння.

Нам усiм точно необхiдне четверте поколiння тайм-менеджменту, поколiння, що успадкувало б усi сильнi сторони першого, другого i третього поколiнь, але вiдкинуло б iхнi слабкi сторони… щоб рухатися вперед. Для цього потрiбно розробити парадигму й пiдхiд, якi не були б вищого рiвня, але iнакшi по сутi. Потрiбно запропонувати щось кардинально нове на змiну неефективному мисленню й дiяльностi.

Ми потребуемо не еволюцii, а революцii. Переступити через тайм-менеджмент до життевого лiдерства – до четвертого поколiння, що спираеться на парадигми, здатнi змiнити якiсть життя.




2. Залежнiсть вiд термiновостi


Усе, що не е свiдоме плекання важливого, е несвiдоме плекання неважливого.



Перш нiж почати читати цей роздiл, подумайте, як би ви вiдповiли на такi запитання:



Назвiть одну дiяльнiсть, стосовно якоi випереконанi: якби ви робили цю справу чудово й постiйно, то це помiтно покращило б ваше особисте життя.

Назвiть одну дiяльнiсть, стосовно якоi випереконанi: якби ви робили цю справу чудово й постiйно, то це помiтно покращило б ваш професiйний розвиток.

Якщо випереконанi, що цi дiяльностi забезпечили б вам такi разючi позитивнi змiни, то чому не займаетеся ними вже зараз?


Тепер, коли ви визначили вiдповiдi, пропонуемо перейти до розгляду двох найперших чинникiв впливу на наш вибiр, як використовувати час. Це термiновiсть i важливiсть. У життi ми постiйно маемо справу з обома чинниками, але тiльки один мiстить для нас парадигму, крiзь яку ми сприймаемо свiй час i життя.

Четверте поколiння спираеться на парадигму «важливостi». Знати, що важливе, i робити це важливе, а не просто виконувати термiновi завдання, – це найважливiше, що мае вмiти людина. Тодi вона зможе справдi поставити найважливiшi речi на перше мiсце.

Поки ви будете читати цей роздiл, ми ще не раз попросимо вас ретельно розглянути вашi парадигми. Спираетеся ви у своiй дiяльностi на парадигму термiновостi чи важливостi? Бо вiд цього залежать результати, яких ви досягаете в життi. Мало хто з нас розумiе, як сильно термiновiсть впливае на наш вибiр. Дзвонить телефон. Плаче дитина. Хтось стукае у дверi. Насуваеться термiн.

«Це потрiбно менi негайно».

«У мене проблема, можеш приiхати просто зараз?»

«Ви запiзнилися на зустрiч».

Чи дозволяете ви термiновим справам контролювати ваше життя? Пропонуемо вам зупинитися на хвильку i поглянути на деякi типовi дii, до яких нас штовхае термiновiсть. Їх наведено в таблицi показникiв термiновостi. Рiвень вiдповiдностi до твердження вкаже вам, якою мiрою парадигма термiновостi впливае на ваше життя. Прочитавши кожне твердження, позначайте цифру на шкалi, яка вiдображае вашу вiдповiдь.


Показники термiновостi

Прочитавши твердження, позначте цифру на шкалi, яка найточнiше вiдображае вашу звичайну поведiнку або ставлення (0 = Нiколи, 2 = Інодi, 4 = Завжди)











Пiдрахуйте суму балiв за всi вiдповiдi. Результати наведено в таблицi:








Якщо бiльшiсть ваших вiдповiдей мають низькi бали, значить, парадигма термiновостi неважливий чинник у вашому життi. Якщо бiльшiсть вiдповiдей набирають середнi або високi бали, найпевнiше, парадигма термiновостi стала для вас основоположною. Якщо всi вiдповiдi набрали високi бали, може виявитися, що термiновiсть – це не просто ваш спосiб бачення свiту, а залежнiсть.




Залежнiсть вiд термiновостi


Дехто так звикае до сплескiв адреналiну пiд час залагодження проблем, що ця звичка перетворюеться на залежнiсть. Без адреналiну така людина втрачае енергiю й захват вiд життя. Що ми вiдчуваемо, коли маемо зробити щось термiново? Тривогу? Тиск? Напруження? Виснаження? Безперечно. Але якщо по-чесному, то ще й пiднесення. Ми вiдчуваемо себе потрiбними. Успiшними. Нас цiнують. І ми чудово справляемося. Коли стаеться бiда, ми в’iжджаемо в мiсто на конi, вихоплюемо з-за пояса револьвер, завалюемо того покидька, а коли дим розвiюеться, ми геройськи скачемо геть назустрiч призахiдному сонцю. Проблеми приносять результати i задоволення.

На короткий час ми ловимо кайф, коли залагоджуемо серйознi проблеми. Бо коли справа не важлива, ii термiновiсть принаймнi надае iй ваги. І ми звикаемо шукати термiнове, щоб вiдчувати власну потрiбнiсть. Усi навколо вважають, що ми маемо бути зайнятi, запрацьованi. У нашому суспiльствi це вже символ статусу: якщо людина зайнята, значить, це велике цабе. А якщо хтось не перепрацьовуе, то зiзнаеться в цьому майже з соромом. Коли ми зайнятi, то почуваемося в безпе

Сторінка 11

i. Зайнятiсть надае нам ваги, приносить славу i задоволення. А ще виправдовуе, коли ми не придiляемо достатньо уваги найважливiшим речам.



«Чудово було б побути з тобою разом, але я мушу працювати. Скоро дедлайн. Це термiново. Ти ж мене зрозумiеш, правда?»

«У мене просто не вистачае часу на зарядку. Знаю, дуже важливо регулярно розминатися, але саме тепер на мене стiльки навалилося. Може, я пiзнiше, коли трохи розгребу».


Залежнiсть вiд термiновостi – це самодеструктивна поведiнка, яка тимчасово закривае прогалини, утворенi вiд незадоволених потреб. І замiсть задовольняти цi потреби iнструменти й пiдходи тайм-менеджменту часто тiльки пiдживлюють цю залежнiсть. Вони допомагають нам зосереджуватися на термiновому.

Залежнiсть вiд термiновостi так само небезпечна, як i iншi загальновизнанi залежностi. Список характеристик, наведений далi, взято з лiтератури про лiкування залежностей. У цих книжках не йдеться про тайм-менеджмент, натомiсть iдеться про залежностi вiд хiмiчних речовин, азартних iгор i переiдання. Але погляньте, скiльки спiльного![6 - [vi] (#_ednref6) Узято з S. Peele, Diseasing of America: Addiction Treatment Out of Control (Lexington, MA: Lexington Books, 1989), p. 147. (Прим. авт.)]




Залежнiсть


1. Створюе передбачуванi, надiйнi вiдчуття.

2. Вимагае до себе найпершоi та найбiльшоi уваги.

3. Тимчасово усувае бiль та iншi неприемнi вiдчуття.

4. Дае фальшиве вiдчуття власноi цiнностi, сили, контролю, безпеки, реалiзованостi, iнтимностi.

5. Посилюе проблеми й вiдчуття, що iх людина прагне позбутися.

6. Погiршуе працездатнiсть, погiршуе стосунки.



Як добре цi характеристики описують залежнiсть вiд термiновостi! І наше суспiльство ця залежнiсть буквально затопила. На кожному кроцi вона популяризуеться в нашiй культурi й у життi кожноi людини.



Роджер.Пiд час однiеi з програм у нашому центрi я провiв тест за таблицею показникiв термiновостi для кiлькох керiвникiв мiжнародноi органiзацii. Пiд час перерви головний менеджер з Австралii пiдiйшов до мене, криво посмiхаючись. «Не можу повiрити! – вигукнув вiн. – Я цiлковито залежний! Та це ж культура нашого бiзнесу. Ми живемо вiд кризи до кризи. У нас нiчого не робиться, поки хтось не скаже, що це термiново».

Поки вiн говорив, до нас пiдiйшов iще один чоловiк, колега першого, i закивав на знак згоди. Потiм чоловiки перекинулися жартами про ситуацiю в компанii, але iхнi жарти звучали навдивовижу серйозно. А потiм головний менеджер повернувся до мене i сказав: «Знаете, коли мiй колега прийшов до нас у компанiю, вiн таким не був. А тепер – гляньте на нього».

Раптом його очi розширилися вiд несподiваного осяяння: «Знаете що? Та я, виявляеться, не просто залежний, а ще й власноруч пiдсаджую iнших на цю голку!»


Важливо розумiти, що проблема не в термiновостi самiй по собi. Проблема в тому, що якщо термiновiсть стае головним чинником у життi, то ним перестае бути важливiсть. Ми пiдмiняемо «найважливiшi речi» термiновими. Так захоплюемося роботою, що навiть не знаходимо часу зупинитися й подумати, чи справдi вона необхiдна. І так поглиблюемо конфлiкт мiж годинником i компасом. Чарлз Гаммел, автор брошури «Тиранiя термiновостi», вiдзначив:



Нечасто бувае таке, щоб важливi речi необхiдно було зробити просто сьогоднi або навiть цього тижня…Термiнова справа вимагае негайних дiй… Здаеться, що цi справи невiдкладнi та важливi i вони забирають нашу енергiю. Але з перспективи часу iхня оманлива важливiсть блякне, i ми з вiдчуттям непоправноi втрати згадуемо про справдi вагомi речi, якi вiдклали. І розумiемо, що ми стали рабами тиранii термiнового.[7 - [vii] (#_ednref7) Charles Hummel, Tyranny of the Urgent (Downers Grove, IL: InterVarsity Christian Fellowship of the United States of America, 1967), pp. 9 – 10. (Прим. авт.)]


Інструменти традицiйного тайм-менеджменту часто тiльки пiдживлюють цю залежнiсть. Щоденне планування, списки справ зосереджують нас на тому, щоб ми розставляли прiоритети й робили найтермiновiшi справи. Але що бiльше в нашому життi термiновостi, то менше важливостi.




Важливiсть


Важливi речi, якi змiнюють нас, роблять наше життя багатим i сповненим сенсу, часто не тиснуть на нас i не змушують щось негайно робити. А що вони не «термiновi», то це ми маемо подбати про те, щоб робити iх.

Щоб краще зрозумiти питання термiновостi й важливостi, пропонуемо розглянути матрицю тайм-менеджменту. У нiй нашу дiяльнiсть роздiлено мiж чотирма секторами. Ми витрачаемо час одним з чотирьох способiв.

У секторi І розмiщено речi, що i «важливi», i «термiновi». Тут ми залагоджуемо справи з розгнiваним клiентом, вписуемося в термiн, ремонтуемо розбиту машину, переживаемо операцiю на серцi, допомагаемо заспокоiтися дитинi, яка щойно впала. Хочемо того чи нi, ми мусимо певний час перебувати в секторi І. Тут ми органiзовуемо, створюемо, тут використовуемо досвiд i демонструемо витримку, щоб задовольнити рiзнi потреби й розв’язати проблеми. Якщо ми проiгноруемо цей сектор, то нас похова

Сторінка 12

ть заживо. Але нам необхiдно розумiти, що деякi речi стають термiновими через гаяння або через те, що ми недостатньо до чогось пiдготувалися чи спланували.








У секторi ІІ перебувають справи, що «важливi, але не термiновi». Це сектор якостi. Тут ми будуемо довгостроковi плани, передбачаемо й запобiгаемо виникненню проблем, надiляемо повноваженнями iнших, розширюемо знання й удосконалюемо вмiння (читаючи спецiальну лiтературу й розвиваючись), обдумуемо, як допомогти синовi чи дочцi в скрутних ситуацiях, готуемося до важливих зустрiчей i доповiдей, пiдтримуемо стосунки, уважно й чесно вислуховуючи близьких нам людей. Що бiльше часу ми будемо проводити в цьому секторi, то бiльше зможемо зробити. Якщо iгнорувати цей сектор, то сектор І почне загрозливо розростатися, побiльшае стресу, почнеться вигоряння. Людина, яку засмоктуе сектор І, опиняеться в глибокiй кризi. Натомiсть, якщо бiльше часу придiляти сектору ІІ, сектор І зменшуе своi розмiри. Якщо планувати, готуватися й запобiгати, то багато речей не доходить до стадii термiновостi. Сектор ІІ не змушуе нас працювати на себе; ми самi маемо працювати над ним. Це сектор керування власною особистiстю.

Сектор ІІІ – це, по сутi, фантом сектору І. У ньому перебувають справи, якi «термiновi, але не важливi». Це сектор омани. Шум термiновостi створюе iлюзiю важливостi. Але в реальностi справи з цього сектору важливi для iнших людей, не для нас, якщо взагалi важливi. Багато дзвiнкiв, зустрiчей, несподiваних вiдвiдувачiв пiдпадають пiд цю категорiю. Багато часу ми проводимо в секторi ІІІ, коли намагаемося виправдати чиiсь сподiвання, пiдтримати чужi прiоритети. І в цей час думаемо, що перебуваемо в секторi І.

Сектор IV зарезервовано за тими справами, якi «не термiновi й не важливi». Це сектор втрати часу. Без сумнiву, ми насправдi взагалi не повиннi туди потрапляти. Але часто ми дiстаемо стiльки ран i подряпин пiд час боротьби в секторах І i ІІ, що «тiкаемо» в сектор IV, щоб пересидiти кризу. Якi справи перебувають у секторi IV? Не обов’язково це справи, якi допомагають вiдновити сили, бо вiдновлення в правдивому сенсi – це дуже цiнна справа з сектору ІІ. Але читання пустопорожнiх «легких» романiв, звичний перегляд «бездумних» телешоу або плiткування в офiснiй курильнi – точно витрата часу з сектору IV. Сектор IV – це не «пересиджування» кризи, а погiршення ситуацii. На початку в ротi з’являеться солодкий присмак, але зрештою виявляеться, що цукерки насправдi немае.

Пропонуемо вам iще раз поглянути на матрицю тайм-менеджменту й пригадати, як минув ваш тиждень. Якщо розподiлити всi справи, якi ви зробили минулого тижня, мiж секторами, то де опиниться бiльшiсть вашого часу?

Не переплутайте сектори І i ІІІ. Якщо щось термiнове, легко подумати, що воно важливе. Щоб швидко розрiзнити два сектори, запитайте себе: чи термiнова справа зробила внесок у щось важливе? Якщо нi, найпевнiше, ii доведеться вiднести до сектору ІІІ.

Ми переважно працюемо з людьми, якi майже весь час проводять у секторах І i ІІІ. І якою цiною? Якщо вами керуе термiновiсть, то яким важливим речам – можливо, навiть «найважливiшим речам» – ви придiляете недостатньо часу й уваги?

Подумайте ще раз над питаннями, що розмiщенi на початку цього роздiлу.

Назвiть одну дiяльнiсть, стосовно якоi випереконанi: якби ви робили цю справу чудово й постiйно, то це помiтно покращило б ваше особисте життя.

Назвiть одну дiяльнiсть, стосовно якоi випереконанi: якби ви робили цю справу чудово й постiйно, то це помiтно покращило б ваш професiйний розвиток.

Проаналiзуйте, у якому секторi перебувають вашi вiдповiдi. Ми припускаемо, що в секторi ІІ. Ми ставили наведенi питання тисячам людей, i значна бiльшiсть iз них називае сiм ключових справ:

1. Покращити якiсть спiлкування з людьми.

2. Краще готуватися.

3. Краще планувати й органiзовувати.

4. Краще дбати про себе.

5. Використовувати новi можливостi.

6. Розвиватися в особистiсному планi.

7. Вдосконалювати знання i вмiння.

Усе це справи з сектору ІІ. Усi важливi.

То чому ж люди iх не роблять? Чому ви не робите тих речей, якi визначили особисто для себе у вiдповiдях на два запитання?

Мабуть, через те, що вони не термiновi. Вони на вас не тиснуть. Не змушують вас працювати на себе. Це ви маете працювати над ними.




Парадигма важливостi


Очевидно, що в життi ми маемо справу з обома чинниками, i термiновiстю, i важливiстю. Але коли робимо буденний вибiр на користь тiеi чи тiеi дiяльностi, то один з цих чинникiв завжди домiнуе. Проблема виникае тодi, коли ми починаемо дiяти, переважно спираючись на парадигму термiновостi, iгноруючи парадигму важливостi.

Коли ж ми спираемося на парадигму важливостi, то перебуваемо переважно в секторах І i ІІ. Нам вдаеться уникнути пастки секторiв ІІІ i IV, а що ми бiльше часу придiляемо пiдготуванню, запобiганню, плануванню й навчанню, то менше часу з’iдае i сектор І. Навiть природа цього сектору змiнюеться: переважно ми опиняемося там тому, що самi робимо такий вибiр,

Сторінка 13

а не через те, що нас туди штовхають обставини. Ми можемо обрати якусь термiнову справу, бо вона важлива.

Якось наша колега подiлилася iсторiею.



Нещодавно одна моя подруга переживала проблеми в стосунках з близькою людиною. Я в той час була дуже завантажена вдома й на роботi, але знаходила час на те, щоб не випускати з уваги важливi речi й достатньо вiдпочивати. Одного особливо напруженого дня, коли в мене були запланованi три зустрiчi, ремонт машини, виiзд на закупи й важлива вечеря, менi раптом подзвонила та моя приятелька. Я вiдразу зрозумiла, що в неi справдi все погано, швидко вирiшила вiдкласти всi iншi справи й на годинку заiхати до неi додому. Я розумiла, що наступний мiй день буде завалений справами з сектору І, бо до дечого я сьогоднi не встигну пiдготуватися. Але моя пiдтримка для подруги була важлива, дуже важлива. Мiй вибiр – опинитися в ситуацii купи термiнових справ, але я вiдчувала, що ухвалила правильне рiшення.


На семiнарах ми часто просимо слухачiв визначити, якi вiдчуття в них асоцiюються з рiзними парадигмами. Коли вони говорять про термiновiсть, то часто звучать такi характеристики, як «хвилювання», «виснаження», «невдоволення», «хронiчна втома». Натомiсть важливiсть характеризують словами «впевненiсть», «вдоволення», «надiйнiсть», «сповненiсть сенсу», «спокiй». Спробуйте самi пiдiбрати означення. Що ви переживаете, коли дiете згiдно з однiею i другою парадигмою? Вашi вiдповiдi багато скажуть вам про те, звiдки походять результати, що iх ви здобуваете в життi.




Найпоширенiшi питання про матрицю


Усi ми розумiемо, що життя не таке просте, зрозумiле й логiчне, щоб легко вписати його в чотири сектори. Є певнi речi всерединi кожного сектору й поза ним, у якихось моментах сектори перетинаються. Категорii справ iз кожного сектору мають рiзний ступiнь вираженостi й рiзну природу.

Ось кiлька питань про матрицю, що iх нам ставлять найчастiше:

• Як вибирати, що потрiбно робити найперше, серед важливих i термiнових справ? Це одна з найактуальнiших дилем у нашому життi. Це вона змушуе нас думати, що нам потрiбно засукати рукави i працювати бiльше та швидше. Але майже завжди серед усiх справ усе-таки знаходиться одна, яку треба зробити найпершою. Можна сказати так: у секторi І е свiй сектор І, а у секторi ІІ е свiй сектор ІІ. Як вирiшити, що найважливiше в кожен конкретний момент, – про це ми поговоримо в дальших роздiлах цiеi книжки.

• Чи це погано – перебувати в секторi І? Нi, не погано. Доволi багато людей чимало часу проводять саме там. Найголовнiше питання – чому ви перебуваете саме в цьому секторi? Як ви туди потрапляете – через термiновiсть чи через важливiсть? Якщо домiнуе термiновiсть, а важливiсть вiдступае в тiнь, ви можете легко скотитися в сектор ІІІ – у залежнiсть вiд термiновостi. Але якщо ви потрапили в сектор І через важливi справи, то, коли термiновiсть вiдпаде, ви опинитеся в секторi ІІ. І сектор І i сектор ІІ мiстять важливi справи, вiдмiннiсть мiж ними тiльки в часовому чиннику. Справжня проблема виникае тiльки тодi, коли ви потрапляете в сектори ІІІ або IV.

• Де взяти час на справи з сектору ІІ? Якщо ви шукаете час для справ iз сектору ІІ, найкраще мiсце, де його можна знайти, – це сектор ІІІ. Справи з сектору І i термiновi, i важливi, i ми вже знаемо, що потрiбно певний час придiляти iм. Знаемо також, що нам не варто потрапляти в сектор IV. А от сектор ІІІ може обманути нас. Дуже важливо навчитися оцiнювати всi справи за шкалою важливостi. Тодi ми зможемо повернути собi час, витрачений на залагодження непотрiбних термiнових питань, i вiддати цей час сектору ІІ.

• Що робити, якщо я перебуваю в середовищi сектору І? Є такi професii, якi через власнi особливостi опиняються винятково в секторi І. Це, наприклад, професii пожежника, багатьох лiкарiв i медсестер, полiцiянтiв, репортерiв, головних редакторiв великих медiй тощо. Вони мусять негайно реагувати на термiновi й важливi речi. Для таких людей видiляти час на справи з сектору ІІ особливо важливо з тiеi простоi причини, що завдяки цьому вони не втратять здатностi робити справи з сектору І. Час, проведений у секторi ІІ, сповнюе нас силами дiяти.

• Чи е такi справи в секторi І, якi не вимагають нашоi уваги негайно i не диктують нам порядок дiй? Деякi справи спричинять проблеми або кризи, якщо не вiдреагувати на них негайно. Такi справи можуть перетворитися на термiновi за нашим вибором. Крiм того, справи, що мають перебувати в секторi ІІ для працiвникiв органiзацii, як, наприклад, окреслення довгострокових перспектив, планування, налагодження i пiдтримання зв’язкiв, можуть опинитися в секторi І для керiвника. Це для нього (чи для неi) найголовнiше питання, потреба робити цi справи надзвичайно висока, i наслiдки вiд iх виконання або невиконання дуже вагомi. Тому для керiвника такi справи переходять у категорiю термiнових i диктують йому порядок дiй.

Цiннiсть нашоi матрицi в тому, що вона допомагае нам побачити, як саме термiновiсть i важливiсть впливають на наш вибiр, на що витрачат

Сторінка 14

час. Завдяки матрицi ми бачимо, де проводимо найбiльше часу i чому. А ще розумiемо: що бiльшоi ваги для нас набувае термiновiсть, то менше уваги ми придiляемо важливому.




По той бiк складностi


Як i хiмiчна залежнiсть, залежнiсть вiд термiновостi – це тимчасове знеболювальне, яким зловживають. Воно полегшуе гострий бiль, спричинений конфлiктом мiж компасом i годинником. І пiсля полегшення на деякий час людинi стае краще. Але це нетривке покращення. Воно швидко випаровуеться. А бiль залишаеться. Якщо просто робити бiльше i швидше, навряд чи вдасться розв’язати хронiчнi, базовi проблеми, усунути причину болю. Просто другоряднi (третьоряднi, чотириряднi…) речi будуть робитися швидше, але нiчого не робитиметься для усунення хронiчного болю, який виникае тодi, коли найважливiшi речi стоять не на першому мiсцi.

Щоб дiстатися до рiвня хронiчних базових проблем, потрiбно почати мислити по-iншому. Так само в медицинi вiдрiзняються пiдходи «профiлактики» i «лiкування». Лiкування – це коли виникае гострий бiль i хвороба; профiлактика – це коли людина веде здоровий спосiб життя i дбае про власне здоров’я. Це двi рiзнi парадигми, i, хоча лiкар може дiяти на засадах обох, одна все ж домiнуватиме.



Стiвен.Я консультувався з лiкарями, що дiяли на засадах i першоi, i другоi парадигми. Їхнiй пiдхiд був абсолютно рiзний. Вони дивилися на рiзнi показники. Наприклад, лiкарi, якi спираються на парадигму лiкування, дивилися на мою бiохiмiю кровi й казали, що, раз загальний рiвень холестерину в мене менший вiд 200, зi мною все в порядку. А лiкарi – прихильники парадигми профiлактики дивилися на результати бiохiмii, зокрема ЛПНЩ/ЛПВЩ/загальний рiвень холестерину, i казали, що зi мною не все в порядку, я в групi середнього ризику, i рекомендували менi дотримуватися режиму й дiети, робити вправи i вживати лiки.


Бiльшiсть людей розумiе, що значний вiдсоток проблем зi здоров’ям виникае як наслiдок певного способу життя. Але, поки не продзвенить «сигнал тривоги», наприклад станеться серцевий напад, ми живемо в полонi переконання зi-мною-такого-не-станеться. Живемо так, як нам хочеться: нехтуемо спортом, харчуемося абичим, проциндрюемо життя. А потiм, коли проблема звалюеться нам на голову, сподiваемося, що медицина склеiть нас iз черепкiв. Звiсно, бiль можна запити анальгетиками, а рани заклеiти бактерицидним пластирем, але, якщо ми хочемо змiнити життя по-справжньому, нам потрiбно розiбратися, вiд чого виникае бiль. І подбати про профiлактику.

І так у всiх сферах нашого життя. Олiвер Венделл Голмз сказав: «Я не дав би й копiйки за простоту по цей бiк складностi, але вiддав би праву руку за простоту поза складнiстю».[8 - [viii] (#_ednref8) Цi слова приписують Олiверовi Венделлу Голмзу. (Прим. авт.)] Простi вiдповiдi по цей бiк складностi не дають уявлення про повну картину реальностi, у якiй ми перебуваемо. Вони можуть пообiцяти вам простi та швидкi рiшення, але це порожнi обiцянки. І бiльшiсть людей розумiють це. Ми з власного досвiду знаемо, що люди втомилися вiд бактерицидного пластиру й аспiрину, тобто швидких рiшень i технологiй персональноi етики. Вони хочуть розiбратися з хронiчними проблемами, якi заважають iм поставити найважливiшi речi на перше мiсце в життi.

У дальшому роздiлi ми спробуемо розглянути причини гострого болю вiд проблем, про якi йшлося в роздiлах 1 i 2. Спробуемо подивитися в лице хронiчним хворобам, iз яких усе починаеться. Дiйдемо до самого серця складностi, узявши до уваги всi реалii, що впливають на наш час i створюють якiсть нашого життя. Три iдеi, що iх ми озвучимо в роздiлi 3, можуть перетворитися для вас на каменi спотикання. Але заохочуемо вас докласти зусиль i спробувати перенести цi iдеi на глибокий особистий рiвень. Ми переконанi: цi iдеi допоможуть вам лiпше усвiдомити, якi парадигми керують вашим життям, а також додадуть вам сил творити карти, що правильно описують територiю.

Із цих iдей – поза iхньою складнiстю – виростають простi й потужнi парадигми, описанi в частинi 2. Вони додадуть вам сили у вашiй боротьбi за те, щоб ефективнiше ставити найважливiшi речi на перше мiсце.




3. Жити, любити, пiзнавати i залишити слiд


Умiння робити правильнi справи не замiниш умiнням робити бiльше справ швидше.



Перемикаючись з термiновостi на важливiсть, ми вiдразу стикаемося з фундаментальним питанням: що таке «найважливiшi речi» i як нам поставити iх на перше мiсце в життi?

У самому серцi четвертого поколiння лежать три фундаментальнi iдеi, що допомагають нам знайти вiдповiдi на це питання:

1. Задоволення чотирьох потреб i можливостей людини.

2. Реальнiсть принципiв «справжньоi пiвночi».

3. Потенцiал чотирьох обдарувань людини.




1. Задоволення чотирьох потреб i можливостей людини


Є кiлька речей, без яких людина не може почуватися задоволеною. Якщо цi базовi потреби не задовольнити, то ми будемо вiдчувати себе спустошеними невдахами. Цю пустку часто намагаються заповнити залежнiстю вiд термiновостi. Або смиренно задовольняються частк

Сторінка 15

вим наповненням.

Але незалежно вiд того, чи усвiдомлюемо ми цi потреби, чи задовольняемо iх, у глибинi душi кожен з нас знае, що вони е. І що вони важливi. Ми знаемо про цi потреби з власного досвiду. Знаемо з досвiду iнших. Знаемо з загальнолюдського досвiду, який поширюеться на всю земну кулю i на всi часи. У вiковiй «лiтературi премудростi»[9 - [ix] (#_ednref9) «Лiтература премудростi» – це роздiл класичноi, фiлософськоi та мотивацiйноi лiтератури, у якiй iдеться переважно про мистецтво жити. (Прим. авт.)] цi потреби названо найголовнiшими для людського задоволення.

А згадано iх усi у фразi «жити, любити, пiзнавати, залишити слiд». Потреба жити – це наша тiлесна потреба: iсти, одягатися, мати дах над головою, жити в добробутi, бути здоровим. Потреба любити – це соцiальна потреба взаемодiяти з iншими людьми, належати, любити, бути любленим. Потреба пiзнавати – це розумова потреба розвиватися й рости. А потреба залишити слiд, спадок – це духовна потреба вiдчувати сенс, мету, особисту гармонiю i реалiзованiсть.

Як сильно цi потреби впливають на наш час i якiсть життя? Можливо, вам буде корисно подумати над такими питаннями:

• Чи сповненi ви енергii та сил цiлий день, чи, навпаки, е справи, що iх ви хотiли б зробити, але не можете, бо почуваетеся стомленими, хворими, не у формi?

• Чи почуваетеся ви фiнансово захищеними? Чи здатнi забезпечити себе, чи маете заощадження на майбутне, чи, навпаки, потонули в боргах, багато працюете, а все ж ледве зводите кiнцi з кiнцями?

• Чи маете ви багатi стосунки, що дають вам задоволення? Чи здатнi ефективно спiвпрацювати з iншими, щоб виконувати звичайну роботу, чи, навпаки, почуваетеся вiдкинутими, самотнiми, нездатними гарно проводити час iз тими, кого любите, чи маете проблеми на роботi через непорозумiння, нездатнiсть домовитися, пiдкилимнi iнтриги, зради, звинувачення?

• Чи постiйно ви пiзнаете щось нове, розвиваетеся, вiдкриваете новi перспективи, набуваете нових умiнь, чи, навпаки, перебуваете в стагнацii? Чи е перешкоди на шляху кар’ерного зростання (або iнших речей, якi вам хотiлося б робити) через брак знань або вмiнь?

• Чи точно знаете напрям, у якому маете рухатися? Чи маете мету, яка надихае вас i сповнюе енергiею, чи, навпаки, не певнi, що для вас важливо, не знаете, що хочете зробити зi своiм життям?

Кожна з цих потреб життево важлива. Якщо не задовольнити будь-яку з цих потреб, якiсть життя погiршуеться. Якщо ви по вуха в боргах, якщо хворiете, не маете нормальноi iжi, одягу й житла, якщо почуваетеся вiдчуженими й самотнiми, якщо не розвиваетеся розумово, не знаете своеi мети, не вiдчуваете едностi, то якiсть вашого життя невпинно падае. Чудове здоров’я, економiчна захищенiсть, багатi стосунки, що дають задоволення, особистiсне та професiйне зростання, глибоке усвiдомлення мети, реалiзованостi, внутрiшня гармонiя створюють якiсть життя.

Якщо не задовольнити будь-якоi з цих потреб, вона перетвориться на чорну дiру, що висмокче всi вашi сили й увагу. Якщо у вас фiнансовi проблеми, або ви переживаете тяжку соцiальну травму, як, наприклад, розлучення, або вас починае мучити серйозна хвороба, невдоволена потреба перетворюеться на нагальний, головний чинник, що буде на вас тиснути i iсти поiдом. Ви починаете iгнорувати й iншi потреби, i якiсть життя програе на всiх фронтах.

Якщо не задовольнити будь-якоi з цих потреб, ви легко можете впасти в залежнiсть вiд термiновостi. Якщо час вiд часу ви будете задовольняти термiновi потреби, то, мабуть, станете чудовим кризовим менеджером. Ви почнете розставляти прiоритети, ефективнiше виконувати термiновi завдання. І будете думати: «Якщо я такий зайнятий, менi треба працювати ефективно». Адреналiн вдарятиме вам у голову й додаватиме сил у боротьбi з нагальними проблемами й виконаннi негайних вимог iнших людей. Але ця дiяльнiсть не дае результатiв, що суттево вплинули б на ваше життя. Вона не задовольняе базових потреб. Що бiльше термiнових речей ми прагнемо зробити, то активнiше пiдживлюемо свою залежнiсть. І продовжуемо штучним «кайфом» вiд залагодження термiнових справ замiняти справжню радiсть вiд ефективного задоволення своiх базових потреб.


Баланс i синергiя чотирьох потреб

Усi названi потреби реальнi, глибокi й тiсно пов’язанi. Дехто з нас визнае, що мае цi потреби, але часто ми вважаемо, що це окремi «складники» нашого життя. Думаемо, що «баланс» – це перебiги вiд одного складника до iншого. І то бiгати треба швидко, щоб кожному регулярно придiляти достатньо часу.








Але парадигма «дотичних базових потреб» не враховуе, що в реальностi вони мiцно взаемодiють. Там, де чотири потреби перетинаються, ми знаходимо глибинний внутрiшнiй баланс, щире задоволення i радiсть.

Вiдчуйте рiзницю. Якщо ми спираемося на парадигму «дотичних базових потреб», то можемо подумати, що тiлесна потреба заробляти на життя вiдiрвана вiд духовноi потреби зробити свiй внесок у життя суспiльства. І робота, яку ми оберемо, може виявитися нудною, монотонною й не даватиме нам радостi. А то й

Сторінка 16

кодитиме iнтересам суспiльства.

Якщо ми розглядатимемо психологiчну потребу вчитися й розвиватися окремо вiд соцiальноi потреби любити й бути любленими, то й не будемо прагнути вчитися, як по-справжньому, мiцно любити iнших людей. І поки нашi академiчнi знання зростатимуть, наша здатнiсть плiдно взаемодiяти з iншими може зменшитися.








Якщо ми розглядатимемо нашi тiлеснi потреби окремо вiд усiх iнших, то не зможемо сповна усвiдомити, як сильно якiсть нашого здоров’я впливае на якiсть усiх iнших сторiн життя. Коли ми почуваемося погано, то нам значно важче ясно мислити, добре ставитися до iнших, зосереджуватися на самореалiзацii, а не на виживаннi.

Якщо ми розглядатимемо духовнi потреби окремо вiд усiх iнших, то так i не зрозумiемо: наше уявлення про самих себе й нашу мету сильно впливае на те, як ми живемо, як любимо, чого вчимося. Применшувати або й зовсiм iгнорувати духовний вимiр життя означае сильно збiднювати всi iншi вимiри. Бо задоволення вiд реалiзованостi в усiх вимiрах виникае тiльки на тлi розумiння сенсу й мети свого життя.

Тiльки тодi, коли ми побачимо взаемний зв’язок i потужну синергiю всiх чотирьох потреб, зможемо задовольняти iх так, щоб створити справжнiй внутрiшнiй баланс, глибоке внутрiшне задоволення й радiсть. Робота матиме сенс, стосунки стануть глибокими й розвиватимуться, здоров’я перетвориться на ресурс для втiлення гiдних цiлей.

Усвiдомивши зв’язок мiж цими потребами, ми зрозумiемо: задовольнити невдоволену потребу можна тiльки в тому разi, якщо задовольнити (а не проiгнорувати) iншi потреби, пов’язанi з нею.

Ось у чому сила особистого лiдерства. Менеджмент орiентовано на проблеми, а лiдерство – на можливостi. Замiсть погляду на проблему як на сегментоване й механiчне явище – поламану деталь, що ii треба полагодити, – розумiння проблеми як частини життя, синергiйного цiлого. Погляд на те, що е навколо проблеми, що пов’язано з нею, що може на неi вплинути.

Якщо у вас е проблема у сферi тiлесного, наприклад ви маете борги або переживаете фiнансову кризу, то замiсть iгнорувати своi соцiальнi, розумовi й духовнi потреби в цей момент просiть про допомогу, консультуйтеся з iншими людьми, розширюйте своi знання в галузi керування особистими фiнансами, вивчайте можливостi розв’язання проблем. Визначте для себе причину, чому ви хочете позбутися боргiв, причину, що надасть сенсу, визначить контекст i мету вашого бажання, хай би яким воно було. Звернувшись до цих сфер вашого життя, пов’язаних з тiлесною потребою, ви зможете якнайефективнiше задовольнити цю потребу.

Якщо у вас проблеми в соцiальнiй сферi, наприклад ви розлучаетеся, то, придiливши достатньо уваги тiлеснiй, розумовiй та духовнiй сферам вашого життя, ви значно лiпше впораетеся з цiею ситуацiею. Регулярнi вправи, турбота про здоров’я, читання про природу стосункiв, утвердження сенсу й мети власного життя – усе це допоможе вам розв’язати соцiальну проблему набагато лiпше.


Внутрiшнiй вогонь

Задовольняти чотири потреби iнтегровано – це як з’еднувати хiмiчнi елементи. Коли iнтеграцiя досягае «критичноi маси», вiдбуваеться вибух – сплеск внутрiшньоi синергii, який запалюе внутрiшнiй вогонь i наповнюе життя розумiнням, енергiею та смiливiстю.








Внутрiшнiй вогонь виникае завдяки нашому духовному бажанню залишити слiд. Вiн перетворюе нашi потреби на здатнiсть творити щось корисне. Їжа, грошi, здоров’я, освiта i любов стають ресурсами, завдяки яким ми можемо повернутися до свiту й допомогти iншим задовольнити iхнi потреби.

Подумайте, що керуе нашими рiшеннями, на що витрачати час. І яким стае наше життя, коли ми готовi ефективно задовольняти своi потреби й перетворювати iх на здатнiсть творити корисне. Абрагам Маслоу, один iз батькiв сучасноi психологii, розробив «iерархiю потреб». Вiн поставив самоактуалiзацiю на найвищу сходинку в людському досвiдi. Але в останнi роки життя Маслоу переглянув свою теорiю i визнав, що найвищий досвiд не самоактуалiзацiя, а самотрансцендентнiсть, тобто життя для мети, що вища за людську особистiсть.[10 - [x] (#_ednref10) Див. Abraham Maslow, Toward a Psychology of Being, 2nd ed. (New York: Van Nostrand, 1968), i A. H. Maslow, The Farther Reaches of Human Nature (New York: Penguin, 1971). (Прим. авт.)]

Джордж Бернард Шоу казав:

«Справжня радiсть у життi… це долучитися до мети, яку сам визнаеш величною… бути знаряддям Природи, а не злоi й егоiстичноi зграйки ображених утриманцiв, якi ниють, що свiт i пальцем не поворухне, щоб зробити вас щасливими. ‹…› Я вважаю, що мое життя належить людству i що скiльки я живу, стiльки маю за честь робити для нього все, що можу. На смертному одрi я хочу вiдчути, що використав для цiеi мети все, що мав. Адже що бiльше я працюю, то повнiше живу. Я насолоджуюсь тим, що живий. Життя для мене – не “коротка мить”. Це прекрасний факел, який на короткий час пiдноситься в моiй руцi, i я хочу, щоб вiн свiтив яскраво, якомога яскравiше, перш нiж я передам його прийдешнiм поколiнням».[11 - [xi] (#_ednref11) Цю цитату, я

Сторінка 17

у приписують Джорджевi Бернарду Шоу, нам показав один колега. Цi слова роками нас надихали. (Прим. авт.)]



Роджер.Пiд час однiеi тижневоi програми, присвяченоi орiентованому на принципи керуванню, до мене пiдiйшов чоловiк i запропонував подiлитися зi мною кiлькома думками. Ми сiли на верандi, яка виходила на озеро i поле для гольфу.

Дивлячись на того чоловiка, я нiяк не мiг уявити, про яку проблему вiн хоче зi мною поговорити. Це був дуже поважний пан, за п’ятдесят, вiце-президент мiжнародноi корпорацii, вiн мав гарну родину. До нашоi програми долучився активно i сприймав усi матерiали з iнтересом.

«Цiлий тиждень я почувався дуже некомфортно, – зiзнався менi цей чоловiк. – У понедiлок увечерi я почав робити одну вправу…»

Потiм вiн розповiв менi дещо про свое життя. Вирiс мiй розмовник у мiстечку на заходi США, у дитинствi займався спортом, гарно вчився, спiвав у хорi. Пiзнiше в коледжi вiн також був членом кiлькох клубiв i брав участь у рiзних програмах. Дiстав першу роботу, одружився, народилася його дитина. Почалися подорожi за кордон, просування кар’ерною драбиною. З’явився власний будинок i друга дитина, чоловiк став вiце-президентом. Я слухав i чекав: коли ж з’явиться проблема, жахлива трагедiя, яка вщент зруйнуе це показово-iдеальне життя.

«Проблема, – сказав нарештi чоловiк, – у тому, що мое життя сповнене гарних речей: гарний будинок, гарна машина, гарна робота, насичене життя. Але коли ви попросили глибоко задуматися про свое життя, визначити, що найважливiше, то це питання по-справжньому загнало мене в глухий кут.

Бiльшу частину свого життя – поки я був пiдлiтком, студентом, молодим фахiвцем – я долучався до рiзних проектiв. Прагнув змiнити свiт на краще.

І коли я почав думати, що ж для мене найважливiше, то раптом усвiдомив, що минули роки i я десь загубив оте вiдчуття, те усвiдомлення мети. Надiйнiсть, що сповнювала мое життя, заколисала мене. Я нiчого не змiнив у свiтi. І не навчив дiтей щось змiнювати. Я тiльки сидiв i дивився, як життя проходить повз мене, десь за парканом мого примiського маетку».

Я з iнтересом спостерiгав, як раптом змiнилася поведiнка цього чоловiка. «Але й ухвалив рiшення, – сказав вiн. – Я вирiшив вiдновити зв’язки з благодiйною органiзацiею, де колись працював. Ця органiзацiя робить надзвичайнi речi, допомагае людям iз краiн третього свiту. Я теж хочу долучитися до цього».

Очi мого розмовника свiтилися, його слова були сповненi глибокого сенсу. У його рухах вiдчувалася енергiя. І я ясно побачив, що якiсть його останнiх рокiв перед виходом на пенсiю, якiсть його подальшого життя – а також життя багатьох iнших людей у свiтi – змiниться вiд того, що цей чоловiк вирiшив залишити на землi серйозний слiд.


Хай би що ми цiнували в життi найбiльше, факт залишаеться фактом: вiд задоволення всiх людських потреб залежить якiсть життя. Чи можете ви пригадати винятки – будь-яку людину, що не мае згаданих тiлесних, соцiальних, розумових потреб i здiбностей? Чи можете назвати хоч одну проблему, що ii розв’язуе тайм-менеджмент, яка б не була пов’язана з задоволенням однiеi з цих базових потреб?




2. Реальнiсть принципiв «справжньоi пiвночi»


Задовольняти потреби дуже важливо, але не менш важливо те, якою мiрою ми готовi задовольняти iх. Наша здатнiсть будувати якiсне життя залежить вiд того, якою мiрою ми готовi узгоджувати своi дii з зовнiшньою реальнiстю, шукаючи способiв задовольнити своi потреби.

Чи зможете ви просто зараз заплющити очi й показати на пiвнiч? На семiнарах ми просимо наших слухачiв це зробити, i вони дуже дивуються, коли розплющують очi й бачать поряд людей, якi вказують у всiх можливих напрямках. Якщо ви перебуваете вдома, вам буде легко знайти пiвнiч, адже у власному помешканнi ви добре орiентуетеся. Але якщо ви далеко вiд дому i поблизу немае знайомих орiентирiв, то завдання виконати буде далеко не так просто.

Чи важливо нам знати, де «справжня пiвнiч»? Бiльшiсть людей вiдповiдае: так. Якщо ми летiтимемо з Сан-Франциско й вiдхилимося вiд курсу всього на один градус, то замiсть Єрусалима потрапимо в Москву.

Що таке «пiвнiч»? Чи можна ii визначити на основi чиiхось суджень? Чи шляхом голосування? Чи може вона стати предметом демократичного процесу? Нi, тому що «пiвнiч» – це незалежна вiд нас реальнiсть.

Напрям на «справжню пiвнiч» реальний, i завдяки цьому ми розумiемо, де перебуваемо, куди маемо йти i як туди добиратися. Без компасу, чи зiр, чи точних вiдомостей про мiсце нашого перебування нам може бути важко визначити цей напрям, але вiн завжди е.

Так само як у фiзичному свiтi реальний напрям на «справжню пiвнiч», у свiтi персональноi ефективностi й людських взаемодiй реальнi позачасовi закони причини й наслiдку. Колективна вiкова мудрiсть вiдкривае цi закони, повторюючи iх вустами по-справжньому величних особистостей i суспiльств. Пам’ятаючи про це, ми б хотiли дослiдити, який цей напрям на «справжню пiвнiч» у вимiрi людського життя, як можна створити внутрiшнiй компас, iз яким можна буде звiряти свое ж

Сторінка 18

ття. Додамо тiльки, що, використовуючи метафору напряму «точно на пiвнiч», ми не розрiзняемо технiчнi термiни «справжня пiвнiч», «магнiтна пiвнiч» i «пiвнiч координатноi сiтки».


Що не е принципи

Починаючи розмову про принципи, важливо визначити, про що в нiй iтиметься, а про що нi.

Ми не говоритимемо про цiнностi. Багато хто вважае: якщо ми щось цiнуемо, то, досягнувши його, ми покращимо якiсть свого життя. Ми думаемо: «Я стану щасливiшим i задоволеним, коли зароблю багато грошей… коли мiй талант оцiнять… коли я куплю дорогий будинок i круту машину… коли здобуду престижний диплом».

Але зосередженiсть на цiнностях – одна з найважливiших iлюзiй тайм-менеджменту. Це наповнення без упаковування. Це спонукае нас передбачати успiх, ставити цiлi, лiзти по драбинах, не розумiючи, що тiльки реальнiсть напрямку «точно на пiвнiч» дае ту опору, завдяки якiй нашi зусилля будуть ефективнi. Це, по сутi, твердження: «“найважливiшi речi” – це твоi прiоритети. Визначай, що ти цiнуеш, i досягай його ефективно». Такий пiдхiд може породити гординю: уявлення, що ми самi собi закон, бачення iнших людей як ресурсу, що допомагае нам здiйснити нашi плани.

Цiнностi не змiнять якiсно нашого життя – хiба тiльки нашою цiннiстю стануть принципи. Найважливiше в тайм-менеджментi четвертого поколiння – смиренно зрозумiти, що е «найважливiшi речi», що не залежать вiд наших цiнностей. Якiсть нашого життя залежить вiд того, якою мiрою ми готовi визнати цi «найважливiшi речi» власними «найважливiшими речами» i знайти в собi сили справдi поставити iх на перше мiсце у своему життi. Смирення потрiбне ще й для того, щоб зрозумiти: якiсть життя – це не про «мене», це про «нас», бо ми живемо у взаемозалежнiй реальностi можливостей i потенцiалу, що його можна реалiзувати тiльки у взаемодii з iншими, взаемодii справжнiй i синергiйнiй.

Жоден намiр, навiть жодна робота на свiтi, якщо вона не спираеться на правильнi принципи, не дасть результатiв, здатних якiсно змiнити життя. Мрiяти – мало. Ставити цiлi, дертися вгору драбинами – мало. Цiнувати – мало. Треба, щоб зусилля спиралися на практичну реальнiсть, яка дае результати. Тiльки тодi можна мрiяти, ставити цiлi й працювати, щоб упевнено досягати iх.

Ми не даемо практичних порад. Коли нам важко, ми шукаемо розради в практичних рекомендацiях: конкретних, визначених порадах, як робити конкретнi речi. Зосереджуемося на методах, а не результатах. «Скажи менi, що робити. Покроково». У якiйсь конкретнiй ситуацii ми можемо досягти позитивних результатiв, але коли спробуемо застосувати цю саму практику в iншiй ситуацii, то виявимо, що хитрiсть бiльше не спрацьовуе. А коли потрапляемо в ситуацiю, щодо якоi не отримали практичних рекомендацiй, то часто губимося й не розумiемо, що робити.

Арнолд Тойнбi, великий iсторик, сказав, що всю iсторiю можна переписати за простою формулою: виклик – вiдповiдь. Виклик формуеться оточенням, а потiм особистiсть, iнституцiя, суспiльство вiдповiдають на нього. Далi виникае наступний виклик i ще одна вiдповiдь. Ця формула безкiнечно повторюеться.

Проблема в тому, що цi вiдповiдi перетворюються на кодекс. Зацементовуються. Стають частиною нашого мислення i нашоi дiяльностi. Це можуть бути вдалi процедури, вдалi практики. Але коли ми стикаемося з новими викликами, старi вiдповiдi бiльше не спрацьовують. Вони стають застарiлими. І ми опиняемося в прерii, усе ще намагаючись рухатися згiдно з картою автомобiльних дорiг.

Сила принципiв у тому, що це унiверсальнi, позачасовi iстини. Якщо ми iх розумiемо i базуемо на них свое життя, то дiстаемо здатнiсть швидко пристосуватися. Ми зможемо застосувати цi принципи будь-де. Навчаючи дiтей принципiв, а не практик або навчаючи iх принципiв понад практикою, ми краще готуемо iх до розв’язання проблем, якi чекають на них у майбутньому i про якi ми не знаемо. Зрозумiти, як застосовувати принцип, корисно в певний момент, але розумiти принцип означае ефективнiше розв’язати проблему й здобути знання, необхiднi для розв’язання тисяч проблем у майбутньому.

Ми не говоримо про релiгiю. Через те, що принципи пов’язанi з сенсом i правдою, деякi люди схильнi зiставляти нашi слова про принципи з власним досвiдом – позитивним чи негативним – спiлкування з релiгiйними органiзацiями й теологiею. Ми проводимо семiнари в рiзних куточках свiту, i нам доводилося чути, як люди схвалюють наше «вiдновлення християнськоi етики», або «нагадування про вчення Будди», або слова, що ми пiдштовхуемо iх «дуже близько до iндуiстськоi фiлософii». Бувае й таке, що люди вiдмовляються вiд подальшоi спiвпрацi з нами, бо вiдчувають «присмак релiгii», а для них «релiгiя» пов’язана з iнституцiями i мае не завжди позитивнi конотацii. А е люди, що запитують, чи не заперечуе гуманiстичних принципiв наше вчення i чи не заперечуе воно Бога взагалi.

Те, про що ми говоримо, – не релiгiя. Не йдеться про спасiння, життя пiсля смертi або про джерело цих принципiв. Ми справдi вважаемо, що про це необхiдно говорити з кожним. Але в цiй книжцi ми такi питання ом

Сторінка 19

наемо. Не ставимо питання, чому iснуе напрям на «справжню пiвнiч», звiдки вiн походить i чому встановився. Просто намагаемося розiбратися з фактом, що вiн е i впливае на якiсть нашого життя. Визнаемо, що свiдчення про принципи часто походять зi священних текстiв усiх великих релiгiй, утiм про деякi iхнi аспекти писали й говорили фiлософи, науковцi, королi, селяни i святi в усi часи iсторii людства.

У рiзних системах цiнностей цi принципи можуть по-рiзному називатися. Поет Ралф Волдо Емерсон казав про принцип доброзичливостi: «Бо всi цi речi походять вiд одного духу, що мае рiзнi iмена – любов, справедливiсть, стриманiсть, – у рiзних своiх проявах, так як океан по-рiзному нарiкають на кожному березi, що його вiн омивае».[12 - [xii] (#_ednref12) Ralph Waldo Emerson, “The Divinity School Address,» in The Collected Works of Ralph Waldo Emerson, vol. 1, “Nature, Addresses, and Lectures» (Cambridge, MA: Belknap Press, 1971), pp. 78–79. (Прим. авт.)] Фундаментальнi принципи iснують i шануються – хай навiть iнодi пiд рiзними iменами – у всiх великих цивiлiзацiях, у всi часи.

Отже, ми не говоримо про цiнностi, релiгiю i не даемо практичних порад. Натомiсть ми говоримо про реалii «справжньоi пiвночi», вiд яких залежить якiсть життя. Цi принципи спираються на справи, що в довгостроковiй перспективi дають щастя i покращують якiсть життя. Це, зокрема, принципи служiння i взаемностi. Вони пов’язанi з процесами зростання й обмiну та охоплюють закони, завдяки яким вiдбуваеться задоволення базових людських потреб i розкриття здiбностей.

У дальших роздiлах ми поговоримо про кiлька принципiв, без яких неможливо покращити якiсть життя. Але ми не ставимо собi за мету розкрити всi принципи. Скорше хочемо показати, як ефективний такий пiдхiд – намагатися жити вiдповiдно до позачасових i потужних принципiв.


Що е принципи: закон ферми

Щоб зрозумiти, як цi зовнiшнi принципи керують нашим життям, варто розглянути «закон ферми». Очевидно i зрозумiло, що в землеробствi природнi закони та принципи впливають на роботу i визначають, чи гарним буде врожай. Але коли йдеться про соцiальну й корпоративну культуру, ми чомусь думаемо, що можемо знехтувати природними процесами, обдурити систему й вийти сухими з води, ба навiть переможцями. Є багато фактiв, якi свiдчать на користь цього припущення.

Наприклад, бувало таке, що ви в роки навчання виiжджали на заучуваннi? Цiлий семестр прогулювали, а напередоднi iспиту засiдали за пiдручники й намагалися запхати собi в голову всю iнформацiю, яку мали осягнути протягом кiлькох мiсяцiв?



Стiвен.Соромно зiзнатися, але в середнiй школi я здобував гарнi оцiнки завдяки заучуванню в останню нiч, та ще й думав, що я збiса розумний. Я розкусив систему, зрозумiв, чого вiд мене хочуть учителi. «За що ставить оцiнки ця вчителька? За присутнiсть на лекцiях iз розумним виразом обличчя? Ну що ж, тодi пiдручникiв я й не читатиму. А цей учитель? За читання художнiх творiв? Гаразд, я прочитаю короткий змiст в iнтернетi». Я хотiв мати гарнi оцiнки, але волiв не напружуватися.

А от коли я вступив у виш, усе змiнилося докорiнно. Першi три мiсяцi я довбав програми попереднiх чотирьох шкiльних рокiв, якi я заучував-складав-забував. А тодi опинився в лiкарнi з виразковим колiтом. Я намагався наздогнати природний процес i зрозумiв, що в довгостроковiй перспективi зробити це неможливо. Менi знадобилося кiлька рокiв, щоб компенсувати власну дурiсть, через яку я влiз у систему цiнностей, нiяк не пов’язану з принципами.


Можете собi уявити, щоб на фермi щось робилося в останню нiч? Можете уявити, щоб навеснi забули посiяти, усе лiто забували полоти, восени – ретельно збирати й готувати землю до наступного посiву? Щоб забували орати, сiяти зерно, поливати, обробляти – а потiм сподiвалися отримати багатий i щедрий урожай за одну нiч?

У природнiй системi, як, наприклад, на фермi, практика «догнати в останнiй день» не спрацьовуе. У цьому фундаментальна вiдмiннiсть мiж соцiальною та природною системою. Соцiальна система спираеться на цiнностi; природна – на принципи. У короткiй перспективi в соцiальнiй системi практика «догнати в останнiй день» може спрацювати. Технологiя «швидких рiшень» може дати бажанi результати.

Але в довгостроковiй перспективi «закон ферми» актуальний для будь-якоi сфери нашого життя. Як багато людей шкодують, що пiд час навчання затовкували матерiал в останню нiч перед iспитом! Вони отримали дипломи, але не здобули освiти. Ми раптом усвiдомлюемо, що здобути успiх у соцiальнiй системi навчального закладу – це зовсiм не те саме, що успiшно розвивати свiй мозок: умiння мислити аналiтично, творчо, на високих рiвнях абстракцii, умiння спiлкуватися усно й письмово, переступати через кордони, пiднiматися понад усталенi практики й розв’язувати проблеми по-новому краще.

А що ж iз характером? Чи зможете ви за один день раптом стати цiлiсною, смiливою, спочутливою людиною? А здоров’я? Чи зможете ви перекреслити роки поiдання чипсiв, шоколадних тортiв i сидiння на диванi, за одну

Сторінка 20

iч пiдготувавшись у спортзалi до марафону?

Як щодо шлюбу? Пiдкоряти його законовi ферми чи законовi школи? Це залежить вiд того, скiльки ви плануете, щоб вiн протривав. Нерiдко трапляеться таке, що, вступаючи в шлюб, люди не бажають змiнювати способу свого життя. Вони перетворюються на одружених нежонатих. Не вважають за потрiбне пророщувати зерна спiльних поглядiв, вiддачi, турботи, нiжностi, поваги, i ще дивуються, чому на iхньому полi буяють бур’яни. Соцiальна система швидких рiшень i технiки персональноi етики не допомагають розв’язати проблеми. Бо цi «рiшення» не здатнi замiнити своечасного сiяння, догляду й поливання.

Стосунки з дiтьми? Так, ми бiльшi за них, розумнiшi, у нас е авторитет. Ми можемо говорити зверхньо, погрожувати, нав’язувати власну волю. Можемо спробувати перекласти вiдповiдальнiсть за виховання на школу, церкву, дитячий садок. Але, роками застосовуючи цi схеми, чи станемо ми вiдповiдальними, дбайливими й мудрими батьками, що здатнi ухвалювати ефективнi рiшення й жити щасливо? Чи зможемо розвинути гарнi й довiрливi стосунки з тими, хто потенцiйно може перетворитися на наших найближчих друзiв?

На коротких дистанцiях, певно, ми можемо успiшно застосувати «швидкi рiшення». Справити враження, залучити весь наш шарм. Опанувати технiки манiпулювання: за що смикнути, на що натиснути, щоб дiстати вiдповiдну реакцiю. Але на довгих дистанцiях нашим життям керуе «закон ферми». Урожай не пiдробиш. Доктор Сiднi Бремер у книжцi «Дух Аполлона» слушно зауважив:

«Природа рiвномiрно збалансована. Ми не здатнi порушити ii рiвноваги, бо знаемо, що природний закон причини й наслiдку – непогрiшний i невблаганний. Але нам, як суспiльствам i як особистостям, не вдаеться знайти цiеi рiвноваги, бо ми досi не усвiдомили: цей закон у людському життi працюе так само невблаганно, як i в природi. І саме те, що ми посiяли, ми й пожнемо».[13 - [xiii] (#_ednref13) Sidney Newton Bremer, Spirit of Apollo (Lexington NC: Successful Achievement, 1971), p. 167. (Прим. авт.)]


Ілюзiя vs реальнiсть

Проблеми в життi починаються тодi, коли ми сiемо щось одне, а сподiваемося жати цiлковито iнше.

Багато якi базовi парадигми, а також процеси i звички, що iх вони породжують, нiколи не дадуть тих результатiв, яких ми очiкуемо. Цi парадигми створюють люди, якi займаються схематичними рiшеннями, рекламою, мiсячними тренiнгами. Цi люди сiмдесят рокiв писали для нас лiтературу про успiх на основi персональноi етики. І всi вони пропонували нам iлюзiю «швидких рiшень». А ми втрачали розумiння власних базових потреб i неправильно iх задовольняли.


Тiлеснi потреби

У питаннях здоров’я необхiдно спиратися на природнi принципи. Здоров’я з часом покращуеться, якщо регулярно робити вправи, правильно харчуватися, достатньо i якiсно вiдпочивати, зберiгати душевний спокiй, уникати речовин, якi можуть заподiяти шкоди органiзму. Але замiсть вкладатися у власне здоров’я ми пiддаемося iлюзii зовнiшнього вигляду i думаемо, що гарний одяг, вiдповiдний макiяж, швидкi програми для схуднення (насправдi доведено, що в перспективi вони тiльки спричиняють бiльше проблем, а не розв’язують iх) задовольнять нашi тiлеснi потреби. Та це порожнi обiцянки. На короткий час вони задовольняють нас, але в реальностi це як цукрова вата: ii нiби багато, але важить вона кiлька грам. І вистачае ii ненадовго.

Економiчний добробут спираеться на принципи розрахунку, виробництва, заощадження на майбутне, необхiдностi заробити вигоду, а не купити ii. Але ми живемо з iлюзiею, що коли отримаемо «речi», то задовольнимо нашi потреби, хай нам навiть доведеться купити iх у кредит i мiсяцями чи роками виплачувати суму, вдвiчi бiльшу за первiсну вартiсть, – а все заради палички солодкоi вати, задоволення миттевих забаганок. Або навiть тiшимо себе фантазiею про рятiвний виграш у лотереi чи на тоталiзаторi: плекаемо iлюзiю, що хтось або щось «звiдти» магiчним помахом розв’яже всi нашi проблеми i звiльнить вiд необхiдностi розумiти всi цi фiнансовi справи.


Соцiальнi потреби

По-справжньому гарнi стосунки будуються на принципах – особливо на принципi довiри. А довiра походить вiд надiйностi, вiд характеру, що здатен обiцяти й дотримуватися, пiдтримувати, дбати й бути вiдповiдальним, вiдданим, любити безумовно.

Але коли ми самотнi, страждаемо вiд невдоволеноi потреби, нам дуже не хочеться чути пораду вийти в люди й заробити розв’язання нашоi проблеми, стати людиною, якiй можна довiряти, яку можна любити. Куди легше вiрити в цукрову вату подачок випадкового сексу, в iдею, що зовнiшня i внутрiшня привабливiсть завоюють чиюсь любов, що ми знайдемо в онлайнi порночат, i там хтось продемонструе, що ми йому подобаемося. Значно легше шукати легкоi любовi, нiж працювати над тим, щоб стати люблячою людиною. До того ж уся наша культура – музика, книжки, реклама, фiльми, телебачення – просякнутi цiею iлюзiею.


Потреби розуму

Ми часто вдаемося до iлюзii «надолужувати в останню нiч», замiсть визнати реальнiсть: щоб розвиватися й рости, потрiбно чимало часу.

Сторінка 21

Ми всi разом спiваемо: «Здобувай диплом… щоб дiстати роботу… щоб заробляти грошi… щоб купувати речi… тодi будеш успiшний». Але що нам дае такий «успiх»? Невже його можна порiвняти з характером i можливостями, що iх треба здобувати шляхом глибоких i постiйних iнвестицiй у навчання й розвиток?


Духовнi потреби

Ми купуемося на iлюзiю, що ii пропонуе нам суспiльство: сенс полягае в тому, щоб зосереджуватися на собi – своiй самооцiнцi, своему розвитковi, своему вдосконаленнi. Правда, вам знайомi фрази: «я роблю те, що я хочу», «дайте менi те, що я хочу», «я роблю все по-своему»? Але тисячолiтня лiтература премудростi стверджуе, що в реальностi найбiльших успiхiв у самовдосконаленнi ми досягаемо тодi, коли вчимося тримати зв’язок з iншими людьми й допомагати iм. Якiсть життя залежить вiд речей протилежних тим, що нам кажуть: сенс життя в тому, що` ми можемо дати свiтовi, у нашiй здатностi жити заради чогось бiльшого, нiж ми самi. І результати життя в полонi iлюзii та в реальностi так само разюче вiдрiзняються, як Мертве море – застояна, замкнена на собi система, звiдки нiчого не виходить i в якiй немае життя, – вiд моря Галiлейського, де нуртують води й живлять рiзноманiтнi форми життя.

У морi тайм-менеджменту багато технiк i практик маскуються пiд практичнi, серйознi, докорiннi полiпшення, що розв’язують нагальнi проблеми. Але iхня обiцянка – насправдi лише iлюзiя «швидких рiшень». Хронiчнi, базовi проблеми не розв’язуються. Рiшення вiдривають вiд принципiв, вiд яких залежать довгостроковi результати й полiпшення якостi життя. Це полiпшення цукровоi вати i результати нашого життя пiдтверджують це.

Якiсть життя не зросте на грунтi iлюзii. «Швидкi рiшення», банальностi, технiки персональноi етики, що порушують базовi принципи, нiколи не дадуть справжнiх результатiв.

Як же нам зрозумiти, що таке реалii «справжньоi пiвночi», що змiнюють якiсть нашого життя? Як узгоджувати з ними власне життя?




3. Потенцiал чотирьох обдарувань людини


Ми, люди, маемо унiкальнi обдарування, що вiдрiзняють нас вiд свiту тварин. Цi обдарування лежать мiж стимулом i реакцiею на нього, мiж тим, що вiдбуваеться з нами, i тим, як ми реагуемо.



Стiвен.Багато рокiв тому я блукав мiж книжковими полицями в унiверситетськiй бiблiотецi й випадково розгорнув книжку. У ту мить я натрапив на одну з найпотужнiших, найважливiших iдей у своему життi. Суть ii була така.

«Мiж стимулом i реакцiею завжди е промiжок.

У цьому промiжку – наша здатнiсть обрати, як ми будемо реагувати.

У нашiй реакцii – наше зростання i наша свобода».

Ця iдея мене вразила до глибини душi. Кiлька днiв я знову i знову повертався до неi, обдумуючи. І моя життева парадигма значною мiрою сформувалася саме пiд впливом цiеi iдеi. Я почав дослiджувати цей промiжок i в ньому – мою здатнiсть свiдомо обирати реакцiю на стимули.


Обдарування, що перебувають у цьому промiжку, – самоусвiдомлення, совiсть, творча уява й незалежна воля – становлять нашу людську свободу: здатнiсть обирати, реагувати, змiнюватися. Вони становлять компас, який дае нам здатнiсть узгоджувати наше життя зi «справжньою пiвнiччю».








• Самоусвiдомлення – це наш дар подивитися на себе збоку, зрозумiти свiй спосiб мислення, мотиви, iсторiю, дii, звички й тенденцii, побачити, на що запрограмовано наш мозок. Завдяки цьому обдаруванню ми можемо зняти своi «окуляри» й подивитися на них так само, як дивилися крiзь них. Так ми починаемо розумiти соцiальну й фiзичну iсторiю тих програм, якi в нас закладено, а також збiльшуемо промiжок мiж стимулом i реакцiею.

• Совiсть поеднуе нас iз вiковою мудрiстю i з мудрiстю серця. Це наша внутрiшня провiдна нитка, яка допомагае нам вiдчути, що ми дiемо чи навiть збираемося дiяти на противагу принциповi. Також совiсть – це наше розумiння власних унiкальних талантiв i нашоi мiсii.

• Незалежна воля – це наш дар дiяти. Завдяки iй ми можемо виходити за межi наших парадигм, пливти проти течii, переписати нашi настанови, дiяти вiдповiдно до принципу, а не керуючись емоцiями чи обставинами. Вплив обставин i спадковостi може бути дуже сильним, i все ж не вiн контролюе нас. Ми – не жертви i не лише продукт нашого минулого. Ми – продукт нашого вибору. Ми вiдповiдальнi – здатнi вiдповiдати, обирати реакцii, не керуючись настроем i схильностями. У нас е воля, щоб працювати над самоусвiдомленням, совiстю й баченням.

• Творча уява – це дар передбачити майбутне, створити щось у власнiй головi, а також розв’язувати проблеми синергiйно. Завдяки творчiй уявi ми здатнi подивитися на себе та iнших i побачити iх не такими, як вони е тепер, а кращими. Завдяки творчiй уявi ми можемо визначати особистi завдання, ставити цiлi, планувати зустрiчi. А ще – маемо сили бути вiдданими своiй мiсii навiть у найтяжчi часи й ефективно застосовувати принципи в нових ситуацiях.

«Рухи» самовдосконалення зазвичай теж говорять про цi обдарування, але сегментують iх i розглядають окремо одне вiд одного.

• Самоусвiдомлення – у центрi уваги рухiв за вiд

Сторінка 22

овлення сил, а також психоаналiзу i бiльшостi психотерапевтичних практик.

• Совiсть – у центi уваги релiгii, свiту моральностi, роздумiв про етику, питань про те, що таке добре i що таке погано.

• Незалежна воля – у центрi «бiйцiвського» пiдходу: прокладай собi шлях лiктями i здобувай що хочеш. «Через тернii до зiрок».

• Творча уява – у центрi уваги рухiв за вiзуалiзацiю й формування налаштувань мозку, наприклад «позитивного мислення», психокiбернетики, «магii вiри», нейролiнгвiстичного програмування.

Кожен пiдхiд розвивае одне чи кiлька людських обдарувань, але жоден iз них не може засвiдчити, що всi вони становлять пов’язане синергiйне цiле. Тим часом кожен iз цих дарiв – у синергii з iншими – важливий, коли йдеться про якiсть життя. Недостатньо одного самоусвiдомлення – визнання, що нашi звичнi дii заходять у дисгармонiю з нашою совiстю, – потрiбна творча уява, щоб придумати, як дiяти по-iншому, i незалежна воля, щоб втiлити в життя своi задуми. Недосить мати сильну волю, щоб «пробивати» собi дорогу в життi, якщо нам бракуе совiстi, щоб визначити правильний напрям руху й вiдсiкти слiпi стежки. Уява без незалежноi волi може породити iдеалiстичного мрiйника; уява без совiстi – Гiтлера.

Не розвинувши кожне з чотирьох обдарувань i iхнiй синергiйний зв’язок, неможливо розвинути особисте лiдерство. Ось чому ми маемо сказати самi собi: «Я зможу дослiдити власнi парадигми. Зможу дослiдити, як вони впливають на мое життя. Завдяки совiстi я знайду новi шляхи, що узгоджуватимуться з принципами i моiми унiкальними обдаруваннями давати користь iншим. Я використаю свою незалежну волю, щоб вибирати справдi важливi речi. Використаю творчу уяву, щоб творити поза межами моеi нинiшньоi реальностi, шукати нових альтернатив».


Як розвинути обдарування

У кожного з нас е всi чотири обдарування. Кожен з нас колись переживав митi самоусвiдомлення. Кожен з нас переживав перiоди, коли ми дослухалися до власного внутрiшнього iмперативу й дiяли згiдно з ним. Кожен з нас у той чи той момент робив щось по-справжньому важливе, на противагу емоцiям чи обставинам. Кожен з нас переживав митi прозрiння, митi натхненноi творчостi.

Але – визнаемо ми чи нi – у кожного з нас бували часи ганебноi слiпоти, часи, коли ми не дослухалися до внутрiшнього провiдного стрижня, навiть опиралися йому. Бували часи, коли ми дiяли нерозумно, часи без прозрiнь i без уяви.

Запитаймо себе: чи повною мiрою ми розвинули нашi обдарування? Якою мiрою вiдчутна синергiя в нашому життi?

Будь ласка, видiлiть трохи часу й серйозно подумайте над питаннями, наведеними далi. Вашi вiдповiдi допоможуть вам зрозумiти, як ви розвинули й використовуете чотири обдарування в життi.

Вiдповiдаючи на питання, додавайте бали для кожного з чотирьох обдарувань. Оцiнiть результати за такою схемою:

0–7 – обдарування не використовуеться;

8 – 12 – обдарування використовуеться;

13–16 – обдарування дуже добре розвинене.

У кожному рядку таблицi оберiть цифру, яка найточнiше вiдповiдае вашiй звичайнiй поведiнцi або ставленню (0 = Нiколи, 2 = Інодi, 4 = Завжди).























Щоб розвивати цi обдарування, потрiбно постiйно практикуватися, плекати в собi iхнi прояви. Є багато способiв це робити, i в цьому роздiлi ми поговоримо про один iз таких потужних механiзмiв. Вiн допомагае розвинути кожен дар i синергiю мiж ними.

Щоб розвивати самоусвiдомлення, ведiть щоденник

Ведення щоденника – надзвичайно корисна вправа з сектору ІІ. Завдяки йому можна значно пiдвищити самоусвiдомлення, пiдсилити iншi обдарування та змiцнити синергiю мiж ними.

Про що можна писати в щоденнику? Якщо вам не подобаються результати вашоi дiяльностi, пишiть про це. Висловiть це на паперi. Проаналiзуйте, як у вашому життi дiе закон урожаю. Як наслiдки випливають iз причин. Як результати пов’язанi з парадигмами, процесами та звичками.

Якщо ви не можете зрозумiти, чому весь час повертаетеся до шкiдливих або «захисних» дiй, проаналiзуйте, продумайте це питання, запишiть своi мiркування. Якщо вашi батьки робили щось таке, що вас бiсило, i ви тодi для себе вирiшили: «Коли в мене будуть дiти, я такого не робитиму!», а потiм помiтили, що таки наступаете на тi самi граблi, запишiть це. Так ви розвиватимете свiдоме письмо. Це допоможе вам робити мудрий вибiр.

Якщо до вас приходить прозрiння або ви стаете свiдком ситуацii, коли принцип породжуе конкретний результат, записуйте в щоденник i це. Якщо виникае внутрiшнiй поштовх i ви або прислухаетеся до нього, або iгноруете, пишiть про нього, а також про те, що сталося врештi. Це допоможе вам краще розумiти, якi внутрiшнi сили керують вами. Це вас навчатиме i посилюватиме ваше обдарування самоусвiдомлення.

Якщо ви щось обiцяете собi чи комусь, записуйте, як ви використали свою незалежну волю, щоб виконати обiцянку. Якщо ви обiцяете собi робити вправи чотири рази на тиждень, пiдкреслiть, якi чинники сприяли тому, щоб ви виконали свое рiшення, а також дослiдiть причини, якi, навпаки, вам заважали

Сторінка 23

Можливо, ваша обiцянка була не зовсiм щира, необдумана, нереалiстична? Чи не був ваш «задум на свiтанку» занадто складний для незалежноi волi, яка е у вас саме зараз? Чи надали ви обiцянкам, даним собi, такоi ж ваги, як обiцянкам, даним iншим? Якщо ви лiпше будете усвiдомлювати, якою мiрою розвинена ваша незалежна воля, то зможете лiпше ii розвинути.

Подумайте про своi перспективи й запишiть iх. Що бiльше ви будете мрiяти, то краще розвинете творчу уяву. Потiм помiркуйте про своi мрii. Чи спираються вони на принципи? Чи готовi ви пiти на жертви, щоб втiлити iх?

Розвинувши уяву, ви зможете використати ii, щоб створити в себе в головi те, що ви мрiете створити в себе в життi. Це схоже на проект будинку, режисерський задум перед сценiчною поставою. Саме так ви буде встановлювати довго-, середньо- та короткостроковi цiлi, щоб перетворити бачення на реальнiсть.

Ви можете виявити, що живете у свiтi нездiйснених мрiй. Можливо, ви вiдчуете, що вами постiйно нехтують, що вам довелося змиритися з тим, що ви маете. Можливо, ви думаете: ах, якби все було iнакше, мрii здiйснилися б. Але коли ви пiдете на жертви i сьомим потом таки втiлите мрii, то може виявитися, що мрii цi були всього лиш мiражами. І що ви бажали, чекали i прагли того, що не змiнюе якостi вашого життя.

Вiдсторонiться вiд своiх мрiй. Подивiться на них, запишiть iх. Борiться з ними, аж поки вiдчуете, що вашi мрii спираються на принципи, що дають результати. А потiм використайте творчу уяву, щоб пошукати нових застосувань, нових способiв робити справи, що спираються на принципи. Справи, що з мрiй перетворяться на дii.

Щоденник допоможе вам вдосконалювати й бачити – щодня, – як ви розвиваете й використовуете своi обдарування. А що написане краще вкарбовуеться в мозок, то ви зможете краще запам’ятати й ефективнiше втiлити своi намiри. До того ж щоденник озброюе вас контекстом. За нагоди – можливо, коли ви захочете переглянути своi уявлення про вашi особистi завдання, – ви перечитаете щоденник за минулi тижнi, мiсяцi чи роки i зрозумiете, що деякi ситуацii й теми у вашому життi весь час повторюються.

Щоб розвивати совiсть, учiться, слухайте, реагуйте

Совiсть – одне з найважливiших понять для вiковоi фiлософськоi, релiгiйноi, соцiологiчноi й психологiчноi лiтератури. Про цей дар писали як про один iз найважливiших для людини: ii називали i «внутрiшнiм голосом» у лiтературi премудростi, i «колективним несвiдомим» у психологii. Навiть Волт Дiсней показав його в образi цвiркуна Джiмiнi Крiкета, який розмовляе з Пiноккiо. Зигмунд Фройд стверджував, що совiсть формуеться в першi роки життя людини i пiд впливом культури. Карл Юнг писав про соцiальну совiсть, а також про «колективне несвiдоме», яке проникае в унiверсальний дух усiх людей.[14 - [xiv] (#_ednref14) Рекомендуемо ознайомитися з книжками Фройда i Юнга. Серед найцiкавiших можемо назвати такi: C. G. Jung, The Undiscovered Self (Princeton: Princeton University Press, 1990); C. G. Jung, “A Psychological View of Conscience,” Civilization in Transition. Vol. 10 of The Collected Works of C. G. Jung (New York: Bollingen Foundation, 1964); i Erich Fromm, Psychoanalysis and Religion (Binghamton, NY: Vail-Ballou Press, 1950). (Прим. авт.]

Ми допомагаемо компанiям формулювати iхнi програми дiй i в процесi постiйно бачимо утвердження «колективного несвiдомого». Коли люди звертаються до глибинних порухiв своеi душi, то незалежно вiд культури, досвiду дитинства, релiгii чи раси бiльшiсть iз них вiдчувае базовi закони життя.

Проте ми найчастiше живемо в таких умовах, якi не сприяють розвитковi совiстi. Щоб чiтко почути ii голос, нам потрiбно заспокоiтися, порефлексувати, помедитувати, але ми нечасто видiляемо собi на це час. Ми тонемо в справах, у шумi, у соцiальному й культурному оточеннi, у новинах i викривлених парадигмах, i все це робить нас менш чутливими, приглушуе внутрiшнiй голос, який вчить нас iти за принципами «справжньоi пiвночi» напряму, жити в згодi з ними.

Але якщо ми зупинимося й чесно зазирнемо всередину свого серця, то знайдемо там квiти мудростi.



Стiвен.Кiлька рокiв тому один унiверситет запросив мене взяти участь у тижневому форумi, присвяченому актуальним проблемам i питанням. Крiм мене, запросили ще кiлькох людей рiзного походження, якi представляли рiзнi погляди.

На другий вечiр форуму мене запросили виступити перед жiночим товариством на тему «новоi моральностi». Зала була переповнена, у нiй сидiло близько пiвтори сотнi молодих людей. Вони зайняли саму залу, iдальню, коридор i навiть сходи. У мене виникло жахливе вiдчуття, що мене оточили, i водночас я почувався самотнiм. Я висловив свою думку: що е система унiверсальних принципiв, якi дiють незалежно вiд волi окремих людей. Пiд час доповiдi я постiйно вiдчував опiр i недовiру публiки.

Коли можна було ставити питання, двое красномовних студентiв почали переконливо висловлюватися на захист ситуативноi етики «новоi моральностi». Ця нова моральнiсть спиралася на iдею, що не iснуе абсолютноi iстини та станда

Сторінка 24

тiв i що кожну ситуацiю потрiбно розглядати з погляду людей, якi в нiй опинилися, а також зважати на iншi можливi чинники. Один зi студентiв говорив особливо ефектно й переконливо. Вiн навiв приклад ситуацii, у якiй, на його думку, годi було шукати абсолютних принципiв, бо вона цiлковито залежала вiд конкретного моменту.

Хоч я вiдчував, що аудиторiя жваво пiдтримуе думку цього студента, все ж продовжував вiдстоювати свою iдею про iснування унiверсальних принципiв, наприклад «закону ферми», чесностi, стриманостi, самодисциплiни, вiрностi, вiдповiдальностi. Я розумiв, що успiху серед аудиторii таки не досяг, студенти дивилися на мене як на трохи причинного. Я намагався пояснити, що жахливi наслiдки в тiй iсторii, що ii розповiв попереднiй доповiдач, виникли вiд порушення принципiв. Але мiй переконливий опонент не пiддавався нi на якi доводи. Я прямо запитав його, що сталося б, якби людина вжила отруту, не знаючи про це. Чи не призвело б це до жахливих наслiдкiв? Вiн вiдповiв, що це невдала аналогiя, що я недооцiнюю свободу, якою надiлена кожна людина.

Тодi я зрозумiв, що ми так i не зможемо розв’язати цiеi суперечки. Тому звернувся до всiх присутнiх зi словами: «Кожен iз нас глибоко в душi розумiе, де в цiй iсторii правда. У всiх нас е совiсть. Усi ми знаемо. І якщо кожен iз нас зупиниться на хвильку подумати i прислухатися до свого серця, то почуе вiдповiдь». Багато хто пiсля цих слiв почав зневажливо пирхати i посмiхатися.

Тодi я знову запропонував iм те саме: попросив, щоб кожен мовчки подумав про цей випадок, i, якщо жодна людина в аудиторii не буде готова через хвилину дати свiдому вiдповiдь, я пiду геть i бiльше не марнуватиму iхнiй час. Ця пропозицiя заспокоiла студентiв, i бiльшiсть, здавалося, погодилася на експеримент. Я попросив iх посидiти дуже тихо, не розмовляти, i запитати самих себе: «У ситуацii, що була озвучена цього вечора, фiгурував справжнiй принцип чи нi?»

Першi кiлька секунд дехто ще озирався навколо, щоб переконатися, що всi сприйняли моi слова серйозно i почали думати. Але вже за двадцять секунд майже всi сидiли тихо i, здавалося, дуже сумлiнно думали та слухали. Багато хто кивав. Коли минула хвилина тишi, яка декому, певно, здалася вiчнiстю, я подивився на студента, що сидiв лiворуч вiд мене й говорив так переконливо. Я запитав: «Ну що, друже, що ви почули? Тiльки чесно».

Вiн вiдповiв тихо, але впевнено: «Я почув дещо протилежне до того, що казав ранiше».

Я повернувся до другого, який не погоджувався зi мною, i запитав його.

Вiн вiдповiв: «Не знаю – просто не знаю. Я бiльше нiчого не знаю напевне».

Пiсля цього серед слухачiв запанував абсолютно iнший настрiй. Вони розслабилися i тихо слухали. Опустили щити розумування i стали вiдкритiшими до навчання.


Саме таке смирення ми переживаемо, коли усвiдомлюемо, що нами все-таки керують принципи – що е незалежна унiверсальна реальнiсть поза нашим его, яку пiдтверджуе совiсть.

То як нам ii розвинути, нашу совiсть?

Порiвняймо розвиток совiстi з розвитком рук. Для прикладу вiзьмемо п’ять пар рук: руки видатноi пiанiстки, що зачаровуе публiку майстерною грою; руки вправного хiрурга, який проводить надскладнi операцii на очах або на мозку, рятуе життя, зiр i мислення; руки гравця у гольф, що виграе змагання, виконуючи точнi й сильнi удари; руки слiпого, який умiе надзвичайно швидко читати, кiнчиками пальцiв торкаючись опуклих крапочок на сторiнках; i, нарештi, руки видатного скульптора, що з твердого мармуру та гранiту робить прекраснi скульптури.

Розвинена совiсть схожа на всi цi пари рук одночасно. Щоб досягти майстерностi, довелося багато працювати. Іти на жертви, перемагати обставини. Насправдi, щоб розвинути совiсть, потрiбно навiть бiльше дисциплiни, мудростi та жертовностi, нiж для того, щоб стати видатним скульптором, гравцем у гольф, хiрургом, читачем шрифту Брайля чи пiанiстом. Зате й нагорода бiльша: розвинена совiсть впливае на всi аспекти нашого життя.

Розвинути совiсть можна такими способами:

• читати вiкову лiтературу премудростi й роздумувати над прочитаним, щоб розширити знання про принципи «справжньоi пiвночi». Цi принципи весь час зринають у лiтературi в усi часи;

• дивитися збоку на власний досвiд i вчитися на ньому;

• уважно спостерiгати за досвiдом iнших людей;

• видiляти час на спокiйнi роздуми, прислухатися до внутрiшнього голосу;

• реагувати на те, що каже цей голос.

Недостатньо просто слухати власну совiсть. Ми маемо реагувати. Якщо ми не дiемо вiдповiдно до внутрiшнього голосу, навколо нашоi совiстi починае здiйматися стiна, i вона блокуе чутливiсть i сприйнятливiсть. Як сказав К. С. Льюiс: «Якщо не слухатися совiстi, вона слiпне».[15 - [xv] (#_ednref15) C. S. Lewis, The Quotable Lewis, edited by Wayne Martindale and Jerry Root (Wheaton, IL: Tymedale House of Publishers, 1989), p. 232. (Прим. авт.)]

Прислухаючись до мудростi вiкiв i до мудростi серця, ми починаемо менше залежати вiд соцiального дзеркала i стаемо людиною з власними характером i совiстю. Якщо м

Сторінка 25

будемо залежати вiд ставлення до нас iнших людей, вiд порiвняння себе з iншими, у нашiй душi не буде миру. Мир походить вiд внутрiшньоi чесностi.

Щоб виховати незалежну волю, давайте обiцянки й дотримуйтеся iх

Один iз найкращих способiв виховати незалежну волю – давати обiцянки й дотримуватися iх. Щоразу, коли ми це робимо, ми нiби кладемо черговий внесок на рахунок нашоi внутрiшньоi чесностi. Це метафора, що показуе, чи вiримо ми в себе, у власну здатнiсть дотримуватися слова.

Важливо починати з малого. Дайте обiцянку й дотримайтеся. Навiть якщо це просто встати трохи ранiше й побiгати. Навiть якщо це всього лиш вiдмовитися вiд телевiзора на сьогоднiшнiй вечiр. Навiть якщо це просто тиждень поiсти корисну iжу.

Не порушуйте обiцянок. Не давайте обiцянок, яких не зможете виконати. Не виконуйте iх наполовину. Не виходьте за кредитнi лiмiти свого рахунку чесностi. Тренуйтеся повiльно, аж поки ваша гiднiсть не стане сильнiшою за ваш настрiй. Обдумайте всi обставини, у яких ви перебуваете, а потiм зробiть дальший крок i скажiть: «Я це зроблю». А потiм зробiть попри все.

Помалу зросте ваша вiра в себе. І якщо та справа, яку ви пообiцяли зробити, спираеться на принцип, ви теж трохи бiльше почнете спиратися на принцип. Ви виконаете дану собi обiцянку, i ваш рахунок чесностi потроху поповнюватиметься.



Стiвен.Якось я консультував чоловiка, чие життя було цiлковито зруйноване. Вiн жив у безладi й розладi. Часом опановував себе, але це скидалося на стрибки летючоi риби, що вириваеться на сонце на кiлька митей, а потiм знову гепаеться у воду. Так i цей чоловiк скочувався в гаяння, егоiзм, збитий з нiг усiма термiновими речами, що на нього навалювалися.

Я заохочував цього чоловiка звернутися до своiх унiкальних людських обдарувань i почати з малого. Я запитав його: «Чи зможете ви одного ранку всього лише встати з лiжка тодi, коли заплануете? Просто встати з лiжка?»

Вiн вiдповiв: «Але як це вплине на всi iншi моi справи?»

Я пояснив: «Ваше тiло – це единий iнструмент, за допомогою якого ви дiете в життi. Якщо ви не вiзьмете пiд контроль свое тiло, то як зможете контролювати процеси, якi проходять через ваше тiло й розум?»

Тодi вiн щовечора почав ухвалювати рiшення – встати рано-вранцi. Але зранку його раз за разом перемагали протилежнi настроi. Вiн був справжнiм рабом – служив матрацовi.

Я дав йому ще один шанс. «Можливо, ви хоча б кiлька разiв на мiсяць зможете вставати рано?»

«Навiть не знаю», – вiдповiв вiн.

«Тодi й не намагайтеся. На кону ваша чеснiсть. Ви самi визнаете, що ваше життя розбите на друзки, а в серцi й розумi немае миру. Не обiцяйте собi того, що потiм порушите. Почнiть з меншого. Як думаете, ви зможете вставати рано протягом тижня?»

«Так, думаю, зможу».

«Чибудетеви вставати зранку в призначений час протягом тижня?»

«Буду».

За тиждень ми зустрiлися. «Ну як, ви змогли?»

«Змiг».

«Вiтаю! Тепер ваше життя рухаеться до чесностi, хай i починаеться цей рух з малих крокiв. Що ви готовi пообiцяти собi тепер?»

Обережно й потрiшки цей чоловiк почав давати собi обiцянки й виконувати iх. Про його план не знав нiхто, крiм його найближчого друга й мене, адже я його пiдбадьорював. Але ми почали помiчати неймовiрнi змiни. Ранiше його емоцii скидалися на американськi гiрки. Рiшення ухвалювалися пiд впливом обставин i настрою. Цей чоловiк мiг пообiцяти щось чудове, але, коли обставини й настрiй були несприятливi, у нього опускалися руки, й обiцянки не виконувалися. А всерединi ламалося ще щось – його чеснiсть.

Та коли чоловiк почав давати й виконувати невеликi обiцянки, його емоцiйний стан стабiлiзувався. Виявилося, що обiцяти самому собi й виконувати означае збiльшувати власну здатнiсть обiцяти вже iншим – i виконувати теж. Виявилося, що нечеснiсть дуже заважала цьому чоловiковi будувати стосунки з iншими. А з цих приватних перемог народилися перемоги публiчнi.


Як сказав один мудрий чоловiк, «найбiльшi перемоги ми здобуваемо в тихих кiмнатах власноi душi». Ми маемо запитати себе: чи хочу я стати людиною абсолютноi чесностi? Чи зможу я попросити пробачення, якщо помилюся, чи зможу любити безумовно, цiнувати чиесь щастя так само, як цiную свое?

Якась частина нашоi душi, звикла до певних речей, вихована певним чином, може сказати: «Нi, я не зможу. Мене не так виховували. Я не в таких умовах». Але потiм слово вiзьме наша незалежна воля: «Зажди! Та ти ж це можеш! Ти не мусиш бути рабом своiх звичок, не мусиш бути дзеркалом суспiльства, слiпо йти тiею дорогою, на яку тебе штовхають. У тебе е шанс – просто зараз – ухвалити рiшення, як реагувати на подii, що трапляються з тобою. Неважливо, що роблять iншi. У тебе е сила, щоб подивитися на себе збоку, щоб усвiдомити свою реакцiю, щоб змiнити ii».

А тим, хто закидае: «Послухайте, та ви просто не уявляете, як воно!», ми вiдповiдаемо: «Послухайте, та ви самi не знаете, яку силу маете!» Ми не хочемо нiкого звинувачувати, кажемо це з любов’ю. Наше життя – результат нашого вибору. Звинувачувати iнших людей, ото

Сторінка 26

ення чи iншi зовнiшнi чинники означае дозволяти iм контролювати наше життя.

Ми обираемо: жити або дозволити iншим проживати наше життя за нас. Обiцяючи, дотримуючись обiцянок собi та iншим, ми крок за кроком змiцнюемо власну силу. Аж поки наша здатнiсть до дii не перевершить будь-якi сили, що нам заважають.

Щоб розвинути творчу уяву, вправляйтесь у вiзуалiзацii

Уявiть собi таку картину:



По вашому обличчю починае стiкати пiт. Неможливо дихати в цiй спекотнiй, ворожiй, роздертiй вiйною тропiчнiй краiнi Латинськоi Америки. Дiвчина, яку ви щойно врятували з в’язницi одержимих владою повстанцiв, iстерично вчепилася у вашу руку. Ваша мiсiя – безпечно повернути ii батьковi, який служить у цiй краiнi послом. У вас немае нi зброi, нi iжi, нi транспорту, жодного зв’язку з зовнiшнiм свiтом. Ви оточенi ворожими бойовиками й розумiете, що скоро ваш ненадiйний сховок викриють.

Що ви зробите?


Чесно, ми й самi не знаемо, що зробили б при таких обставинах. Не знаемо, що зробили б ви. Зате точно знаемо, що зробив би Макгайвер.

Цей зiрковий герой телесерiалу – супервинахiдливий чоловiк. Немае, здаеться, жодноi ситуацii, якоi вiн би не змiг залагодити. Цей дивовижний хлопець – загадка сучасноi кримiнальноi драми: без зброi, зате з головою на плечах. У нього е знання i е творчий пiдхiд, тож вiн у кущах виготовляе параболiчне дзеркало з залишкiв пiдбитого джипа. Фокусуе сонцеве промiння на ворожiй амунiцii – i лунае вибух. Це вiдволiкае вiйськових, i тодi Макгайвер разом з дiвчиною тiкае до покинутоi хатини пастуха. Там вiн знаходить залишки звичайних побутових хiмiкатiв i робить вибухiвку, за допомогою якоi зможе захиститися. Знаходить деталi розбитого радiо i клепае пристрiй, що передае сигнал для пiлота гелiкоптера, який прилетить забрати iх з небезпечного мiсця.

Фантастика? Так. Очевидно, що це вигадка. Але що, якби вам запропонували взяти на роботу менеджера з маркетингу, схожого на Макгайвера?

У нас у США навiть приказка така е: «чинник Макгайвера» – про силу творчоi уяви. «Чинник Макгайвера» – це розумiння i здатнiсть застосувати принципи в найрiзноманiтнiших ситуацiях. Застосуйте «чинник Макгайвера», i у вас вийде чотири, якщо ви додасте два i два, але додадуться й iншi варiанти: три плюс один, дев’яносто два мiнус вiсiмдесят вiсiм, двiстi двадцять вiсiм подiлити на п’ятдесят сiм – i ще нескiнченна кiлькiсть комбiнацiй, зокрема корiнь квадратний з шiстнадцяти.

«Чинник Макгайвера» показуе, яку силу нам дають принципи. Якби герой серiалу мислив у категорiях практики, а не принципiв, то давно вже сидiв би в затхлiй латиноамериканськiй в’язницi разом з дочкою посла, шкодуючи, що в потрiбний момент у нього в руках не виявилося гранати.

Розумiння «чинника Макгайвера» – один iз найчудовiших i найпотужнiших аспектiв життя за принципами. Принципи – це простота по той бiк складностi. Алфред Норт Вайтгед казав:



«Певною мiрою роль знань зменшуеться, коли зростае роль мудростi: принципи поглинають деталi. Важливi деталi знань у потрiбний момент виринуть самi по собi, але звичка активно застосовувати добре зрозумiлi принципи – це здобуток мудростi».[16 - [xvi] (#_ednref16) Alfred N. Whitehead, “The Rhythmic Claims of Freedom and Discipline,” in The Aims of Education and Other Essays (New York: New American Library), p. 46. (Прим. авт.)]


Якщо ми добре розумiемо принципи, то нам буде очевидно, що «закон ферми» так само стосуеться особистого розвитку, як i вирощування помiдорiв; або що принцип синергii дiе i для двох дощок, якi разом можуть витримати бiльший вантаж, анiж кожна окремо, i для двох людей, якi разом можуть знайти кращий розв’язок проблеми, анiж кожен окремо.

На нашу думку, розвинути творчу уяву можна за допомогою вiзуалiзацii – розумовоi вправи, що ii практикують найвидатнiшi спортсмени й актори. Але ми пропонуемо використати цю вправу не для покращення результатiв у тенiсi, не для проведення успiшноi вистави, а для пiдвищення якостi вашого життя.

Видiлiть собi трохи часу на самотi, щоб вас нiчого не вiдволiкало. Заплющте очi й уявiть себе в ситуацii, у якiй ви зазвичай вiдчуваете дискомфорт або бiль. Хтось наступае на ваш улюблений мозоль. Начальник кричить на вас. Ваша донька-пiдлiток скаржиться, що ви нiколи не купуете iй одягу. Спiвробiтник розпускае про вас чутки.

Увiмкнiть самоусвiдомлення й постарайтеся вiддiлити себе вiд звичних для цiеi ситуацii вiдчуттiв. І поглядом свого розуму побачте себе не людиною, що реагуе так, як зазвичай, а людиною, яка дiе згiдно з принципами, що покращують життя. Людиною, що взаемодiе з iншими зi смiливiстю та повагою. Використайте «чинник Макгайвера», щоб визначити, як застосовувати принципи в рiзних ситуацiях. Ця вправа особливо цiнна, якщо ii використовувати для застосування принципiв i цiнностей у формулюваннi особистих завдань.

Найлiпший спосiб передбачати майбутне – це створювати його. Силу творчоi уяви можна використати i для того, щоб побачити гол, перш нiж забити його, i для того, щоб спланувати зустрiч: так ви створ

Сторінка 27

те реальнiсть вашого життя ще до того, як проживете ii.


Принципи i смирення

З усвiдомлення того, що принципи iснують – i що ми можемо ефективно дiяти тiльки тодi, коли зрозумiемо iх i будемо жити згiдно з ними, – з такого усвiдомлення народжуеться смирення. Не ми контролюемо власне життя, а принципи. Ми бiльше не пнемося стати законом для самих себе. Ми вiдкриваемо себе для пiзнання, плекаемо в собi звичку постiйно вчитися. Ми долучаемося до нескiнченного марафону: розумiти життя й жити вiдповiдно до Законiв Життя. Не приймаемо пихатi цiнностi, що затьмарюють наше самоусвiдомлення та совiсть. Наш душевний спокiй не залежить вiд iлюзорних порiвнянь: я виглядаю краще, я маю бiльше грошей, лiпшу роботу, сумлiннiше працюю, нiж iншi. Який сенс у таких порiвняннях? Адже душевний спокiй залежить вiд нашоi вiрностi «справжнiй пiвночi».

Коли в нас щось не виходить, коли ми помиляемося або збиваемося зi шляху принципiв, то кажемо: «Яких висновкiв я дiйшов?» Тут ми пiдходимо до принципу вчитися на помилках. Коли згiдно з ним ми зрозумiемо, де схибили, то зможемо слабкiсть перетворити на силу. На противагу дiям ми виставляемо правду: ми в цiй правдi впевненi й засвiдчуемо, що маемо здатнiсть учитися та змiнюватися.

Насправдi смирення – це джерело всiх чеснот. Завдяки смиренню ми перетворюемося на механiзм, на засiб замiсть бути начальником, «джерелом законiв». Смирення лежить в основi навчання i зростання. Зi смиренням орiентованого на принципи життя ми можемо вчитися вiд минулого, мати надiю на майбутне й упевнено працювати в теперiшньому. І наша впевненiсть спираеться на докази «закону ферми» – закону, що дiе по всiй земнiй кулi, у всi часи, а також у нашому життi: якщо ми в нашiй дiяльностi будемо спиратися на принципи, то наше життя буде значно краще.


Перехiд до четвертого поколiння

Ми бачимо, що люди, якi глибоко осмислюють досвiди, власний та iнших, усвiдомлюють, що всi ми маемо базовi потреби та здатностi i без них нам не стати щасливими. Усвiдомлюють, що е принципи «справжньоi пiвночi», вiд яких залежить якiсть нашого життя. Вони пережили зустрiч з власними обдаруваннями i тепер можуть узгоджувати свое життя з правильним напрямом. Тому в деякому сенсi цей роздiл – нагадування про речi, якi бiльшiсть iз нас давно знае глибоко в душi. Ми знаемо це, але не застосовуемо в життi, звiдси наше розчарування – вiд конфлiкту компаса з годинником. Наша проблема в тому, щоб, як кажуть, «навчитися мудростi, яку ми вже маемо».

Ми також бачимо, що люди хочуть перейти до четвертого поколiння тайм-менеджменту. Хочуть ставити на перше мiсце людей, а не плани, компаси, а не годинники. Хочуть мати життя, сповнене сенсу та добрих справ. Хочуть жити, любити, пiзнавати й залишити слiд, у гармонii й радостi.

Але часто на дорозi стае традицiйний тайм-менеджмент. Календарi, розклади, органайзери третього поколiння змушують нас зосереджуватися на термiновому, а не важливому. Почуватися винними, коли ми не дотримуемося плану або не виконуемо всi пункти з нього. Крадуть у нас спонтаннiсть i гнучкiсть. І породжують конфлiкт мiж тими справами, якi по-справжньому важливi, i тими, що забирають час нашого життя. Насправдi багато хто використовуе цi засоби зовсiм не так, як треба.

Звiсно, усiм нам хочеться, щоб першi три поколiння тайм-менеджменту давали нам якнайбiльше користi: щоб ми ставали ефективними, продуктивними, вмiли розставляти прiоритети й досягати цiлей. Але нам потрiбно бiльше. Умiння робити бiльше справ швидше не замiнить умiння робити необхiднi речi. Нам потрiбне поколiння теорii та засобiв, якi допоможуть нам застосувати нашi обдарування, задовольнити базовi потреби й реалiзувати таланти, зосереджуючись на принципах i дотримуючись балансу.

Потрiбно розумiти, що блокнот для планування не допоможе нам прожити гарне життя. Його не створиш за допомогою якихось технiк або засобiв. І воно не зводиться до нашого вмiння планувати день. Нiхто з нас не знае, що буде завтра. Якi можливостi, труднощi, сюрпризи, розчарування чи радощi принесе нам життя наступноi митi.

Сила творити гарне життя – вона всерединi нас. У нашiй здатностi розвивати й використовувати внутрiшнiй компас, щоб у момент вибору ми були чеснi самi з собою, хай би яким був цей момент: планування справ на тиждень, розв’язання проблем, реакцiя на докори сумлiння, розвиток стосункiв, розмова з роздратованим клiентом чи прогулянка. Щоб робити все це ефективно, ми маемо розумiти реальнiсть, бути готовими розвиватись i йти за внутрiшнiм компасом.




Частина друга

Найголовнiше – дбати, щоб найголовнiше було найголовнiше



У цiй частинi ми опишемо для вас процес органiзацii справ iз сектору ІІ. Це тридцятихвилинна щотижнева вправа, що допоможе вам у процесi творення життя спиратися на потреби, принципи та обдарування. Описуючи цю вправу частину за частиною, ми спробуемо розглянути такi питання:

• Уявiть, що ви плануете день. Як ви визначите, що для вас по-справжньому найважливiше? Що впливае на ваш вибiр «найважливiших речей»: т

Сторінка 28

рмiновiсть, цiнностi… чи бачення та мiсiя, що дають силу i спираються на принципи?

• Що ви робите, коли вас розривае мiж рiзними життевими ролями, наприклад працiвника на роботi та сiм’янина? Або людини, яка робить корисне, i людини, що розвивае своi таланти? Як ви уявляете життевий баланс: достатньо швидко бiгати мiж рiзними «базами», щоб устигнути попрацювати на кожнiй?

• Уявiть, що ви розпланували день, i тут до вас приходить хтось iз термiновою потребою. Як визначити, що` «краще», щоб розставити прiоритети? Чи можете ви вносити корективи в плани спокiйно й упевнено, знаючи, що найважливiшi речi у вас на першому мiсцi?

• Уявiть, що протягом дня у вас з’являеться несподiвана можливiсть. Як вам визначити, що лiпше – використати ii чи дотримуватися плану?

Спробувавши зробити цю вправу вперше, ви вiдразу вiдчуете позитивнi наслiдки. Ви навчитеся зосереджувати увагу не на термiновому, а на важливому i створювати гнучкi межi для ефективних рiшень, а не заганяти себе в залiзобетоннi розклади.

Але виразнiше ви вiдчуете переваги вправи пiсля того, як ми детальнiше розглянемо кожен етап у роздiлах 5 – 10. У них ми поговоримо про те:

• як бачення та мiсiя, що спираються на принципи, здатнi трансформувати ситуацiю;

• як тримати баланс i синергiю мiж рiзними соцiальними ролями;

• як встановлювати й досягати цiлей, що спираються на принципи;

• чому для встановлення найважливiших речей на перше мiсце так важливо дiяти в перспективi тижня;

• як дiяти чесно в ту мить, коли треба зробити вибiр: як у щоденному життi втiлити теорiю на практицi;

• як у життi та пiзнаннi рухатися висхiдною спiраллю.

Наприкiнцi кожного роздiлу ми дамо конкретнi поради, якi цiлi можна встановлювати пiд час щотижневих вправ, щоб iнтегрувати цi iдеi у ваше життя. Деякi iдеi будуть для вас бiльше корисними, деякi менше. Сподiваемося, ви й самi придумаете чимало iдей. Прочитавши цi роздiли, ви по-новому поглянете на нашу вправу. І побачите, як у тривалiй перспективi органiзацiя сектору ІІ допоможе вам жити, любити, пiзнавати й залишати вагомий i славний слiд.

Секрет гарного життя в тому, щоб iти за компасом. Воно твориться з вибору, який ми робимо щодня. Коли ми навчимося зупинятися в промiжку мiж стимулом i реакцiею, щоб кинути оком на внутрiшнiй компас, ми зможемо смiливо дивитися в лице змiнам i бути певними, що дотримуемося принципiв i мети. І що найважливiшi речi ставимо в життi на перше мiсце.




4. Органiзовуемо сектор ІІ: як робити насамперед найважливiше


Де немае садiвника, там немае саду.





Роджер.Кiлька рокiв тому мiй приятель, бiзнес-консультант, збирався переiхати в новий будинок. І вирiшив найняти свою подругу, щоб та органiзувала його дiлянку. Ця подруга мала диплом iз садiвництва i дуже добре зналася на своiй справi.

Мiй приятель плекав грандiознi плани щодо свого саду. Але вiн був дуже зайнятий, постiйно iздив у вiдрядження, тож у розмовi з подругою весь час наголошував: сад необхiдно органiзувати так, щоб його практично не доводилося доглядати. Наполягав, що в господарствi йому знадобляться автоматичнi розбризкувачi й iншi кориснi досягнення технiки. Придумував, як урiзати час догляду за садом.

І тут подруга його зупинила: «Фреде, я бачу, до чого ти хилиш. Але, перш нiж ми далi будемо обговорювати проект, ти маеш зрозумiти: де немае садiвника, там немае саду!»


Багато хто думае, що добре було б просто спихнути свiй сад – або свое життя – на автоматику, а результатiв досягати таких, якi з’являються тiльки пiсля ретельноi й наполегливоi працi.

Але так не бувае. Не можна просто кинути кiлька зерен у землю, розвернутися й пiти собi, а потiм за кiлька мiсяцiв прийти на це мiсце й побачити прекраснi доглянутi грядки, на яких щедро достигла картопля, помiдори, квасоля й морква. Щоб виростити урожай, нам доведеться поливати, доглядати, полоти – постiйно.

Звiсно, життя йде собi, хай там що. Рослини тягнуться вгору за будь-яких умов. Але рiзниця мiж активно доглянутим життям i життям, пущеним за течiею, така сама, як мiж квiтучим садом i зарослим бур’янами чагарником.

У цьому роздiлi йтиметься про порядкування в саду. Порядкувати означае визначати, що важливо, i вкладати працю у вирощування. Це саджання, догляд, поливання й очищення вiд бур’яну. Це життя за парадигмою важливостi, щоб досягати якiсних результатiв. Це вправа «високоi важливостi», на яку ви будете витрачати приблизно тридцять хвилин на тиждень. І хай би якою була ваша нинiшня якiсть життя, пiдготування справ iз сектору ІІ забезпечить вам суттевi результати.

На одному рiвнi ця вправа – швидка допомога, яка розв’язуе проблему залежностi вiд термiновостi. Якщо вам досi не випадало нагоди глибоко осмислити життевi потреби та принципи, за якими ви живете, якщо до всiх справ ви пiдходите з перспективи термiновостi, то ця вправа допоможе вам почати рух вiд термiновостi в напрямку важливостi. Уже саме те, що ви вiзьметеся до виконання цiеi вправи, свiдчитиме, що ви працюете над важливою справою, а не реаг

Сторінка 29

ете на емоцii чи обставини.

На другому рiвнi вправа стане для вас тiею дiяльнiстю, завдяки якiй ви зможете органiзувати час на основi потреб i принципiв i почнете пропрацьовувати iх у своему життi. Органiзацiйна вправа допоможе вам видiляти час на справи з сектору ІІ i пов’язувати iх з вашими глибинними потребами, сформулювати особистi завдання, що спиратимуться на принципи й задовольнятимуть усi чотири потреби, а також розвинути здатнiсть розумiти принципи та дотримуватися iх.

На ще iншому рiвнi ця вправа допоможе реалiзувати вашi особистi завдання в щоденному життi. Вона дасть вам сили жити чесно i ставити найважливiшi речi на перше мiсце, дотримуватися балансу та жити за принципами.

Поки ми поетапно показуватимемо вам вправу, уважно обдумуйте кожен iз ii складникiв. За потреби робiть нотатки. Що активнiше ви читатимете, то ефективнiшим буде ваше навчання. Пропонуемо вам переглянути таблицю, наведену далi, i використати ii для органiзацii справ на наступний тиждень, згiдно з пропонованими шiстьма етапами.

Форми, що iх ми використовуемо в цьому роздiлi, – це частина органiзацiйноi системи справ iз сектору ІІ.[17 - [xvii] (#_ednref17) Щоб отримати додатковий зразок «Органайзера 7 звичок» на чотири тижнi, вiдвiдайте наш сайт http://www/franklincovey.com. Також цей розклад можна зробити за допомогою програми Microsoft Schedule+ з додатком Seven Habits. (Прим. авт.)] Хочемо наголосити, що наша система – не чарiвна паличка. Їi створено для того, щоб допомогти в органiзацii справ iз сектору ІІ. Утiм ту саму вправу можна зробити за допомогою щоденника, трохи переробленого, на комп’ютерi, навiть у блокнотi чи на аркушi паперу. Важливо тiльки, щоб система, у якiй ви збираетеся працювати, узгоджувалася з вашими намiрами. Бо система, «заточена» пiд термiновi справи iз секторiв І i ІІІ, може не пiдiйти, якщо ви хочете перенести акцент на сектор ІІ.




Таблиця на тиждень®


Розглядаючи таблицю, наведену далi, ви помiтите, що вона вiдрiзняеться вiд бiльшостi органайзерiв: ii присвячено плануванню на тиждень, а не на щодень.

Коли ми плануемо на тиждень, то створюемо для себе контекст. Можливо, ви бачили коротенький вiдеоклiп: камера ширяе над чимось, що скидаеться на величнi пагорби й рiвнини, якi то здiймаються, то опадають. Здаеться, це велична панорама. Із кожним порухом камери вперед ми питаемо себе: що ж розкинулося в нас перед очима? Може, це загубленi прерii? Чи велетенськi дюни широкоi пустелi? За мить камера вiддаляеться i ми бачимо ширшу перспективу. «Гори» й «долини» виявляються шкiркою апельсина!

Коли ми плануемо справи на щодень, то маемо обмежену перспективу. У нас постiйно е ризик зосередитися лише на тому, що лежить прямо перед носом. Термiновiсть i нагальнiсть заступають важливiсть i ефективнiсть. Натомiсть тижневе планування дае ширший контекст усiм нашим справам. Завдяки такому плануванню ми маемо змогу побачити бiльшу картинку й не переплутати «гори» з апельсиновою шкiркою. Справи на щодень ми починаемо бачити в адекватнiшому масштабi, якщо дивимося на них з перспективи тижня.


Етап 1. Пов’язуйте справи з вашим баченням та мiсiею

Починаючи планувати наступний тиждень, насамперед пов’яжiть плани з тим, що у вашому життi найважливiше. Дивiться на своi справи в контекстi. Майте перед очима широку картину: що для вас мае велике значення, що сповнюе сенсом ваше життя. Для цього вам потрiбно мати чiтке бачення таких питань:

• Що найважливiше?

• Що сповнюе сенсом ваше життя?

• Ким ви хочете бути, що хочете робити в життi?

Багато хто бере аркуш паперу i записуе вiдповiдi на цi питання, формулюючи особисте кредо або особисте завдання. Вони фiксують, ким ви хочете бути, що робити, а також принципи, на якi спираеться життя i дiяльнiсть людини. Надзвичайно важливо чiтко сформулювати особисте бачення, бо воно впливатиме на всю вашу дiяльнiсть: на цiлi, якi ви ставитимете, на рiшення, якi будете ухвалювати, на парадигми вашоi дiяльностi, на те, як ви витрачатимете час. Згадаймо метафору драбини: визначивши власну мiсiю, ви визначите, на яку стiну вам спирати драбину.






*Ця форма мае рiзнi паперовi й електроннi версii. Можуть бути рiзнi варiанти в програмi Microsoft Schedule+ та «7 звичках».








Через те, що узгоджувати власнi дii з мiсiею така важлива умова, ми поставили ii на перше мiсце в процесi органiзацii справ iз сектору ІІ. Навiщо вносити в розклад справи та завдання, якi не мають нiчого спiльного з вашою метою? Для того щоб дiяти в межах парадигми важливостi, необхiдно пов’язувати всi справи з особистою мiсiею. Це дуже сильно впливае на те, як ви органiзуете весь сектор ІІ. Якщо ваша мiсiя – це, зокрема, особистiсне зростання, спiлкування з сiм’ею, якiсть життя, ваша допомога людям, то пiд час планування зможете освiжити власне розумiння, що для вас найважливiше. І тодi значно легше ухвалюватимете рiшення на подальших етапах, про якi ми поговоримо пiзнiше.

У роздiлi 5 ми детальнiше поговоримо про особисте бачення i мiсiю. Розглянемо, я

Сторінка 30

створити особисте завдання, що сповнюватиме вас силою досягати важливих результатiв i запалить радiстю життя.

Якщо ви ще не придумали для себе особистого завдання, то можете подумати, що для вас важливо, взявши до уваги:

• Три-чотири справи, якi ви назвали б для себе найважливiшими в життi.

• Довгостроковi цiлi, що iх ви, можливо, уже перед собою ставили.

• Найважливiшi у вашому життi стосунки.

• Внесок для суспiльства, який ви хотiли б зробити.

• Почуття, якi вам хотiлося б, щоб сповнювали ваше життя: спокiй, упевненiсть, щастя, потрiбнiсть, сенс.

• Як ви провели б цей тиждень, якби знали, що жити вам лишилося всього шiсть мiсяцiв.

Подумайте, як особисте завдання вплине на вашу дiяльнiсть. Для цього дайте вiдповiдь на кiлька питань:

• Якщо я матиму чiтко сформульоване бачення принципiв, цiнностей i цiлей, то як це вплине на мою щоденну дiяльнiсть?

• Якби я знав, що для мене найважливiше, що змiнилося б у моему життi?

• Якби я записав свою життеву цiль, чи було б це для мене корисно? Чи вплинуло б на те, на що я витрачаю час i енергiю?

• Як щотижневе повторення особистого завдання вплине на мiй вибiр справ на тиждень?



Якщо у вас уже е особисте завдання, перегляньте його просто зараз, перед тим як вирiшити, на що витратити наступнi сiм днiв вашого життя. Подумайте про речi, що для вас по-справжньому важливi. Якщо особистого завдання у вас досi немае, витратiть трохи часу, звiртеся з внутрiшнiм компасом i подумайте, що у вашому життi найважливiше.





Етап 2. Визначте своi ролi


Наше життя проживаеться в ролях – не в сенсi, що ми граемо, як актори, а в сенсi, що ми заповнюемо то тi, то iншi нашi автентичнi частини. У нас можуть бути важливi ролi на роботi, у сiм’i, у товариствi, в iнших царинах життя. Ролi – це територii нашоi вiдповiдальностi, стосункiв, внеску в соцiальне життя.

Часто нашi страждання в життi походять вiд того, що ми досягаемо успiху в однiй ролi коштом iншоi, важливiшоi для нас. Ми можемо чудово виконувати роботу вiце-президента компанii, але бути поганим батьком або чоловiком. Можемо чудово задовольняти потреби наших клiентiв, але погано – власнi потреби в персональному розвитку.

Визначити чiткий набiр ролей – це природний спосiб досягти порядку й балансу. Якщо ви сформулюете для себе особисте завдання, вашi ролi визначаться на його основi. Баланс мiж ролями – це не тiльки бути певний час у кожнiй з них, а дiяти так, щоб усi цi ролi разом сприяли виконанню вашоi мiсii.




Конец ознакомительного фрагмента.



notes


Примечания





1


[i] (#_ednref1)True north – справжня пiвнiч – напрям уздовж земноi поверхнi до пiвнiчного географiчного полюса. «Справжня пiвнiч» вiдрiзняеться вiд «магнiтноi пiвночi», що змiнюеться вiд мiсця до мiсця i з плином часу через локальнi магнiтнi аномалii. Переносно: знайти «справжню пiвнiч» – iти в правильному напрямку, бути на правильному шляху. (Тут i далi прим. перекл., якщо не вказано iнше.)




2


[ii] (#_ednref2) Stephen R. Covey, The 7 Habits of Highly Effective People (New York: Simon & Schuster), 1989 (Украiнський переклад: Стiвен Ковi. 7 звичок надзвичайно ефективних людей. – Х.: КСД, 2014.). Див. огляд лiтератури успiху за двiстi рокiв, наведений на с. 30–31. (Сторiнки украiнського видання. – Прим. ред.) Цей огляд зроблено близько двадцяти рокiв тому, i на той час у лiтературi успiху за останнi п’ятдесят рокiв превалювала «етика особистостi». За окремими винятками, ситуацiя в цiй царинi вiд часу написання огляду залишаеться такою ж. (Прим. авт.)




3


[iii] (#_ednref3) James Allen, As a Man Thinketh, vol. 2 (Bountiful, Utah: MindArt, 1988), p. 83. (Прим. авт.)




4


[iv] (#_ednref4) Цi слова приписують Альбертовi Ейнштейну. (Прим. авт.)




5


[v] (#_ednref5) Plato, Apology, Crito, Phaedo, Symposium, Republic, translated by B. Jowett and edited with an introduction by Louise Hopes Loomis (Roslyn, NY: Walter І. Black, 1942), p. 56. (Прим. авт.




6


[vi] (#_ednref6) Узято з S. Peele, Diseasing of America: Addiction Treatment Out of Control (Lexington, MA: Lexington Books, 1989), p. 147. (Прим. авт.)




7


[vii] (#_ednref7) Charles Hummel, Tyranny of the Urgent (Downers Grove, IL: InterVarsity Christian Fellowship of the United States of America, 1967), pp. 9 – 10. (Прим. авт.)




8


[viii] (#_ednref8) Цi слова приписують Олiверовi Венделлу Голмзу. (Прим. авт.)




9


[ix] (#_ednref9) «Лiтература премудростi» – це роздiл класичноi, фiлософськоi та мотивацiйноi лiтератури, у якiй iдеться переважно про мистецтво жити. (Прим. авт.)




10


[x] (#_ednref10) Див. Abraham Maslow, Toward a Psychology of Being, 2nd ed. (New York: Van Nostrand, 1968), i A. H. Maslow, The Farther Reaches of Human Nature (New York: Penguin, 1971). (Прим. авт.)




11


[xi] (#_ednref11) Цю цитату, яку приписують Джорджевi Бернарду Шоу, нам показав один колега. Цi слова роками нас надихали. (Прим. авт.)

Сторінка 31

12


[xii] (#_ednref12) Ralph Waldo Emerson, “The Divinity School Address,» in The Collected Works of Ralph Waldo Emerson, vol. 1, “Nature, Addresses, and Lectures» (Cambridge, MA: Belknap Press, 1971), pp. 78–79. (Прим. авт.)




13


[xiii] (#_ednref13) Sidney Newton Bremer, Spirit of Apollo (Lexington NC: Successful Achievement, 1971), p. 167. (Прим. авт.)




14


[xiv] (#_ednref14) Рекомендуемо ознайомитися з книжками Фройда i Юнга. Серед найцiкавiших можемо назвати такi: C. G. Jung, The Undiscovered Self (Princeton: Princeton University Press, 1990); C. G. Jung, “A Psychological View of Conscience,” Civilization in Transition. Vol. 10 of The Collected Works of C. G. Jung (New York: Bollingen Foundation, 1964); i Erich Fromm, Psychoanalysis and Religion (Binghamton, NY: Vail-Ballou Press, 1950). (Прим. авт.




15


[xv] (#_ednref15) C. S. Lewis, The Quotable Lewis, edited by Wayne Martindale and Jerry Root (Wheaton, IL: Tymedale House of Publishers, 1989), p. 232. (Прим. авт.)




16


[xvi] (#_ednref16) Alfred N. Whitehead, “The Rhythmic Claims of Freedom and Discipline,” in The Aims of Education and Other Essays (New York: New American Library), p. 46. (Прим. авт.)




17


[xvii] (#_ednref17) Щоб отримати додатковий зразок «Органайзера 7 звичок» на чотири тижнi, вiдвiдайте наш сайт http://www/franklincovey.com. Також цей розклад можна зробити за допомогою програми Microsoft Schedule+ з додатком Seven Habits. (Прим. авт.)