Читати онлайн “Перемудрив” «Панас Мирний»
- 01.02
- 0
- 0
Сторінка 1
ПеремудривПанас Мирний
ШЕДЕВРИ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ #1
«Перемудрив» Панаса Мирного – п’еса, у якiй простежуються риси захiдноевропейськоi комедii***. Вона присвячена проблемi свободи особистостi в суспiльствi, на перший план тут виходять не побутовi конфлiкти мiж людьми, а конфлiкти iдей. Перу автора належать й iншi драматичнi твори, зокрема, «Лимерiвна», «Згуба», «Спокуса».
Панас Мирний
ПЕРЕМУДРИВ
Комедiя в п'яти справах
Справляють:
Храпко Василь Трохимович, 50 лiт. Дряпига-аблокат. Одягнений не то по-панському, не то по-мiщанському: у довгополому сертуцi при манишцi. Невисокого зросту, лисенький; вуси пiдстриженi.
Петро – його син, 22 лiт. Студент Одеського унiверситету.
Галя – дочка його, 20 лiт. Тiльки що скiнчила гiмназiю. Невеличка на зрiст, сухенька, чорнява.
Явдошка, або Дуня – друга дочка, 18 лiт; бiлява, висока, огрядна.
Прiся – красива, брава дiвка, 19 лiт. Наймичка Храпкова.
Кирило – дiд. Пасiчник у Храпка.
Вовк – багатий щетинник.
Грицько – його син 24 лiт. Високий красивий парубок.
Печариця – 27 лiт. Учитель народноi школи.
Передерiй – мiщанин, проноза.
Перепадя – козак, Передерiiв полигач.
Тхориха – козача вдова.
Син ii.
Жiнка з дiвчинкою.
Засiдатель, соцькi, десятники. Люди – чоловiки й жiнки.
Коiться в багатому мiстечковi.
– СПРАВА ПЕРША —
Робоча хата Храпкова. На середнiй стiнi з правого боку дверi, з лiвого – у куток – канапка; далi вiд неi, наближаючись до кiнця кону, стiл з усякими ящиками; на столi стоiть евангелiе у шкуратяних палiтурках, з золотим хрестом посерединi; з бокiв столу – книжок багато. За столом сидить Храпко, щось пише i часом риеться в книжках.
Вихiд І
Храпко(кладучи перо). Х-ху! уморився!.. Нi, не далось менi це письменство, та й годi! Що я тут написав, а от аж пальцiв не розведу – натрудив руку. От i кажуть: важке дiло цiпом махати або косою тягти. Брехня! писати важче. Там аби здужав – усiею рукою держи та, знай, тягни, а тут – самими пальцями володiй, заставляй iх виводити лiтеру за лiтерою… виведеш бiсового батька!.. Он як наварганив! (Бере папiр, розглядае). Іч – мов п'яницi порозхилялись на всi боки: те туди, а те сюди. І чого б воно? Бачиться, й перо мiцно держу, i руки не трусяться, а стрiчки, мов молодими биками рiлля зорана, – i сюди, й туди погнулися. Он… «в Мировий З'iзд…» Ну ще «Мировий З'iзд» нiчого. Хоч не гаразд, зате розбiрне; а от уже… (читае) «часного повiренного»… гму-гму-гму… «по дiлу»… гму-гму… такому-то, – нi к бiсу не годиться!.. «Апеляцiонная жалоба»… «Жалоба» i нiчого б собi, так дуже одхилилася од «апеляцiонноi…». Ще пак у цiм словi, здаеться, чогось двое: покой чи люди? От i забув… Лихий видумав ту граматику! Треба справитись в «Уставi». (Бере книжку й, горнучи листки, шукае). О, бач: апелляцiонная – двое люди. А в мене як? А тут одно… Гм! та ще так густо написано, що нiгде другого й приткнути… От, побий його морока, треба переписувати!.. Що ти будеш робити? Раз – лист бумаги пропав, а вдруге – труда скiльки! Бий його сила божа!.. Хай другим разом, спочивши… (Кладе папiр, задумуеться). Горе менi, що нема нi вiдки пiдпомоги. Дунька – ще гiрше вiд мене ригуе – дряпа, як курка лапою. До науки не придалася; з самого малу до неi не припадала. От iй по хазяйству – так: курей глядiти, огiрки солити… У матiр пiшла! Галька от – навпаки; то – голова: у батька вдалася! Оце вона повинна б скiнчити гiмназiю. Ця, здаеться, змогла б дати менi пiдпомоги. Та що? Не баб'ячих рук це дiло, не iх голови. Як баба, то воно змалку й до вiку баба! От iм – прибратися, нарядитися, щоб очi нашого брата на себе звернути – то так! А до дiла, до справжнього дiла – вони недотепнi… Та й то ще: все це чужий товар. Його гляди, кохай, вигодуй, викохай, а все за люди оддай; та ще й придачу дай, бо так нiхто не вiзьме! От син – то вже друге дiло; то вже – користь. Раз – сам вiн заробе, удруге – за жiнкою вiзьме, а втрете – найголовнiше – рiд через його не переведеться… Це вже прибуток, справжнiй прибуток, а дочки – то… (Махае рукою, задумуеться). Краще б було покiйницi, замiсто двох дочок, та порадувати двома синами. От замiсть Гальки – сина. Явдоха б по хазяйству була, а синiв би – одного по вченому пустив, а другого – призвичаював до свого дiла. Ех! царство небесне покiйницi, добра господиня була, та не подiлшлива: собi то двох вигодувала, а менi, бач, одного, та ще й того неслухняного. Казав бiсовому: йди по юредичеському хваль… хваль… i язик зломиш, поки його вимовиш!.. А вiн, дурний, зовсiм по iншому пiшов. Торiк був, – листя збирае, метеликiв лове, – чортбатьказна-що! – мов та дитина мала граеться. Що ж, питаю, з того буде? Як скiнчиш, що буде? А що, каже, буде: учителем буду або прохвесором. Велика, бач, цяця учитель той або прохвесор – куди пак!.. Дурний та й годi. (Задумуеться). Нi, не везе таки менi на сiмейку! Клопочусь за неi, турбуюся, роблю-заробляю, а що вийде з того? Чи оцiнять то вони батьковi труди? Чи збережуть те добро, що назбирав для iх?
Увiх
Сторінка 2
де Явдошка.Вихiд II
Явдошка. Тату! Он вас люди питаються.
Храпко. Якi люди?
Явдошка. А по чiм я знаю!..
Храпко. Багато iх?
Явдошка. Два чоловiки та жiнка з дiвчинкою.
Храпко. Гм… А не бачила – з грошима чи без грошей?
Явдошка. А господь iх знае! Хiба вони грошi в зубах держать? (Усмiхаеться).
Храпко(сердито). Дурна ти! В зубах!.. Ще й регоче! Хiба ти не бачиш, що вони щодня швендяють до мене, пороги оббивають? Все пiдождiть та пiдождiть – пожданиками годують. А менi що з того? Скажи iм: хто з грошима – хай iде, а хто без грошей – у шию! Чого ж ти стоiш!
Явдошка, здвигнувши плечима, виходе.
От тобi й помiч: ти йому толком, а воно – зуби скалить!
Явдоха(на порозi). Хто з грошима, то йдiть; хто без грошей – пiдождiть!
Голос чоловiчий з-за кону. Ви спершу нас пустiть, а молодиця й пiдожде. Ми хоч i без грошей, та все одно що з грошима; наше дiло – все одно що грошi.
Увiходе Передерiй з Перепадею.
Вихiд III
Передерiй. Василю Трохимовичу! Наше вам од самого неба та аж до землi!
Храпко. А-а, Йван Петрович! Слихом слихати, у вiчi видати. (Подае руку) Скiльки лiт, скiльки зим!.. Що скажете доброго та хорошого?
Перепадя. Здрастуйте вам! (Низько кланяеться).
Передерiй. Що ж доброго!? За радою до вас.
Храпко. Прошу сiдати. (Передерiй сiдае, Перепадя стоiть). За якою радою?
Передерiй. Та вже ж за якою? Оцей чоловiк дiльце мае. Все клопочеться: де б йому та й де аблоката того взяти? Чого ж ти, кажу йому, клопочешся, коли в нас один аблокат на всю округу – Василь Трохимович? Вiн у тих законах, як миша у зернi, пораеться: на законах спить, законами й дише!.. Самий справедливий законник!
Храпко. Спасибi вам… Глядiть тiльки не перехвалiть.
Передерiй. Чого перехвалить? Кажу правду. Хiба вас можна рiвняти до якого-небудь Рачка або Крутивертня?
Храпко(регоче). Крутивертня! Якого Крутивертня? Я щось такого зроду не чув…
Передерiй. Як не чули? Стрижаченка хiба не знаете? Ото ж i е настоящий крутивертень.
Храпко. Чого ж вiн крутивертень?
Передерiй. Так його усi добрi люди охрестили. Адже як почне крутити, як почне вертiти, то й праве дiло так закруте, що сам чортяка ногу зломе, а в його правди не дошукаеться. (Храпко регоче). Істинно говорю.
Храпко. А от менi нiколи не доводилось з ним супротивником бути.
Передерiй. Е-е! вiн проти вас не пiде. Куди йому? – боiться. Зна, що як припрете його з одного боку однiею статiею, з другого – другою, а третьою – прямо в зуби: а понюхай, мов, чим пахне? розжуй – який вона смак мае? То як не крути, як не верти, а хвiст пiдгорни пiд себе та й дери мовчака!
Храпко(регоче). А бодай вас! І де ви тих слiв берете – таких гнучких та закручуватих?
Перепадя. Поздоров, боже, Йвана Петровича! Вони тими словами й мертвого розворушать.
Храпко. Талан, чоловiче, талан!.. Пiп кому богом дано: одному – красно говорити, а другому – дiло робити.
Перепадя. Звiсно – все од бога. Недаром же й кажуть: без бога – нi до порога!
Храпко. Так, так… Яке ж у вас дiло?
Перепадя. Та хай он вони розкажуть (показуе на Передерiя). Я так не зумiю, як вони.
Передерiй. Дiло? Саме послiдне дiло! Знаючому чоловiковi плюнути на його, та й годi! Ну а, звiсно, йому, темному – то клопоту та думок тих чимало. Один рае те, другий друге, а третiй ще iнше. Той на строк верне, а той на окружний суд справляе, – кат iх розбере! А дiло – саме послiдне… У його, значиться, лучка е. Там тii й лучки – кiт наплакав, а все ж воно господаревi – рука. У хазяйствi це важне дiло: чи конячку держати, чи коровчину, щоб бiльше молока давала, а чи в оранку й волам пiдкинути, то от сiнце й е!
Перепадя(Храпковi). Та ви знаете ту лучку: у Свинячого озера вона.
Храпко. Ну?
Передерiй. Владае вiн ось уже трете лiто. І траву косе, i очерет, – там, бачите, трохи водицi е, ну – очерет i порiс, – от вiн i очерет косе. Одним словом – володiе, та й усе.
Храпко. То вона, значиться, не його?
Перепадя. Та воно, бачите, все одно що моя: вона застановлена менi. Покiйний Тхiр – коли знали – застановив менi ii аж на 10 лiт. Брав, значиться, грошенят трохи. Ну, ото й каже: не спроможуся я тобi в один раз iх вiддати, а буду потроху виплачувати; а ти за те будеш лучкою владати. А тепер, бачите, його вдова не тii спiвае. Покосив я сiнце, а вона вийшла з синами, – там такi бугаi – страх! – та й не попуска менi те сiно брати.
Передерiй. Кажи краще, що твое сiно та собi забрали.
Перепадя. Та так же воно, так.
Храпко. А грошi вони тобi вiддали?
Перепадя. Вiддали.
Передерiй(морга на Перепадю; набiк). Та цить про грошi (до Храпка). Та тут, бачите, не в грошах сила, а в тiм, що владав чоловiк, а тепер не дають йому владати…
Храпко. Розумiю, Іван Петровичу (до Перепадi). А грошей багато вони були виннi?
Перепадя. Та грошей покiйник брав тисячу рублiв. За два роки вiддав двiстi, – така у нас умова була: по сотнi в рiк; а останнi вiсiм сотень вони вже вiддали.
Храпко. Тисячу рублiв! Де ж ти набрав такого багато?
Перепадя. Та вж
Сторінка 3
ж не наробив, бо не вмiю, й не накопав…Храпко. Ну, а скiльки ж тобi та лучка доходу давала?
Перепадя. Та аж нiчого доходу. Сiно, значиться, брав та очерет жав – отож i дохiд увесь.
Храпко. А як перевести те на грошi, то скiльки воно буде?
Перепадя. Та бог його знае! Воно як якого лiта й яка цiна стоiть. Торiк я два стiжки сiна набрав та очерету кiп з п'ятнадцять нажав.
Передерiй. Який там дохiд? Як полiчити косаря та возовицю, та се та друге, то може рублiв на 20 набереться…
Перепадя. Та воно й бiльше буде.
Передерiй(набiк до Перепадi). Та мовчи, дурню! Слухай, що я казатиму.
Храпко(до Перепадi). Ну, та скiльки ж, як так – по-божому?
Перепадя. Та як по-божому, то рублiв, може, на 50 буде.
Храпко(про себе). П'ятдесят га п'ятдесят – сотня; вiсiм лiт… половина – чотири годи… Значиться, за 8 лiт чотири сотнi… Так?
Перепадя. Та, може, воно й бiльше буде – бог знае! А тiльки це ж воно обидно.
Передерiй(уставши, йде до Перепадi i йому на ухо). Та кажи менше! (Перепадя не второпа, нащо це, дивиться то на Передерiя, то на Храпка).
Храпко. Ну, добре, чоловiче. То ти хоч, щоб я за це дiло узявся?
Перепадя(кланяючись). Еге ж. Прошу вашоi милостi.
Храпко. Добре. Узятись можна. Чому не взятись? Оборудуем це дiло – первий сорт! Я тiльки беруся, чоловiче, за дiла з половини.
Передерiй(тихо до Перепадi). Бач – казав: мовчи!
Перепадя. Як з половини?
Храпко. Так: ти, значиться, iськаеш на Тхорах 400 рублiв, 200 – тобi, а 200 – менi.
Перепадя. О-о! (Чухаеться у потилицi). Такого багато?
Храпко. Багато, кажеш? А клопоту хiба мало? Ну, шукай собi кого дешевшого, – Крутивертня, як он каже Іван Петрович, або що.
Перепадя. Двiстi рублiв – х-хе! Де ж то його гаку суму взяти?
Храпко. То вже де хоч бери. Тисячами ворочаеш, а на двi сотнi не спроможешся!
Передерiй. Василь Трохимович! Куме! Кажiть менше… ломiть менше! Це чоловiк менi знайомий. Гарний чоловiк!
Храпко. Не можна, куме Іван Петровичу, не можна: клопiт багато.
Передерiй. Та що вам клопiт? То клопiт нетямучому та незнаючому, а вам… Ви тiльки глянули… «Господин мировой суддя! така та така статiя оте то рцить, – пишiть рiшенець…» От i все!
Храпко. Так то й рцить! А помороч голову, поки й в уставi знайдеш; та ще попотверди, щоб запам'ятати й не помилитися. Воно то, з боку дивлячись, то все легко здаеться. А ще, може, й на мировий з'iзд прийдеться апеляцiю подавати. А там, знаете, якi джигуни-аблокати бувають? Як засипле словами – не переслухаеш!
Передерiй. Що вам тi джигуни? Утремо ми iм, здаеться, носа! Вiн словами, а ви його – статiею…
Храпко(регоче). Нi, нi, не можна, менше не можна. Треба мировому прошенiе подавати, може, й на мирового прийдеться. Он одного взявся оборудувати дiльце, – апеляцiю треба писати… Тут (показуе на лоб) i багато, та ось ця (показуе на руку) не хоче слухати: ii туди гнеш, а вона – на свое повертае.
Передерiй. Чи чуете? Аби тут було (показуе на лоб), а перемахлювати – i другий хто перемахлюе.
Храпко. Хто ж у мене другий? Наймати хiба?
Передерiй. Нащо наймати? Хiба у вас дiтей немае? Ось незабаром поз'iздяться – буде кому батьковi пiдпомоги дати.
Храпко. І вже як на дiтей надiятись!
Передерiй. От уже не гнiвiть бога, Василь Трохимович! Не гнiвiть, кажу. Уже як у вас дiти, то таких других i по свiту не зiськати.
Храпко. Та я й не жалiюся на iх.
Передерiй. І од бога грiх буде що лихе сказати про iх! Сказано – якого батька, то такi й дiти… Велемудрого заводу!
Храпко. Хвали руку – товар видно! Тодi скажеш гоц, як вискочиш… Ще бог знае, що то з iх вийде. Учились то вони добре, до науки придалися; а ось як вивчаться, то що заспiвають? Може, батьковi скажуть: цить, старий дурню, невчений!.. Тепер, знаете, який свiт настав?
Передерiй. І язик iм руба у ротi стане, коли такого батька почнуть ганити!
Храпко. Хiба тепер четверту заповiдь почитають? (Помовчавши). Знаете, куме Йване Петровичу, що я вам скажу?
Передерiй. Ану, послухаемо.
Храпко. Це все нiкчемна рiч. Зубiв ви не замовляйте. А от коли хочете – 200 рублiв, та й годi! Ви чоловiк занятий, та й я не вiльний; у вас свое дiло, у мене – свое. Ви оттут зо мною торгуетесь, а там, може, мене на дворi другi дожидаються. Треба усiм ярмiс дати!
Передерiй(набiк). Іч, стара лисиця – хитра! Нiяк ii на слiд не налучиш.
Храпко. Я ще мало й сказав – 200 рублiв. Знаете ви, яке це дiло?… Сирiт обижати, удовицю обiходити. Воно ж, може, е хто там, над нами, перед котрим прийдеться й одвiт дати…
Передерiй(уiдливо). Тобто – щоб було за що одвiт давати?!
Храпко. То вже – його воля, його й сила! Чи прийдеться – то й прийдеться; а менше, кажу, не можна.
Перепадя. Х-хе!.. Так не можна, кажете?
Храпко. Не можна.
Перепадя. Що ж його в господа милосердного робити? І зараз усi грошi?
Храпко. Та грошi можна й опiсля, а тепер тiльки условiе таке зробимо.
Перепадя. А що будемо, Іван Петровичу, робити?
Передерiй(набiк). Бий тебе, сила божа! Казав, дурню, мовчи; нiт, патякае! (До Перепадi).
Сторінка 4
Що ж робити? Що хоч, те й роби: твое дiло – не мое.Перепадя. Може, я ще з жiнкою дома пораюся?
Храпко(насуплюючи брови). Як хоч. Тiльки тодi вже не 200, а 300 буде стояти.
Перепадя. Як? Тобто за те, що я пораюся з жiнкою – сотня рублiв набiжить?
Храпко. За те ж. (Помовчавши). Знаеш, я чоловiк прямий…
Передерiй(набiк). То-то тебе так i скандзюбило!
Храпко. Правду люблю, по правдi роблю…
Передерiй(набiк). А щоб ти нею подавився!
Храпко. Ти от кажеш: пiду до жiнки, пораюся. Хiба я не знаю, до якоi жiнки ти пiдеш? Оце прийшов до мене… 200, мов, рублiв праве… А пiду до другого – може, другий менше вiзьме. Та так i ходитимеш, чужi пороги оббиватимеш. Воно ж тобi нiчого – тiльки чоботи топчеш, а другим – час гаеш; а той час, може, бiльше сотнi стое. То от ти й знай: за порiг вийдеш, та назад вернешся – вже 300 рублiв… Куй залiзо, поки воно гаряче!
Передерiй. Ох, куме, куме! Не думав я, що ви такий.
Храпко(передражнюючи). Ох, куме, куме! І я не думав, що ви такий.
Передерiй. Я думав, що ви на кума вважите.
Храпко. А я думав, що кум на кума вваже, не стане йому часу гаяти ради чужого чоловiка.
Перепадя. Та годi вам, Іван Петровичу! Що ж, коли менше не можна… то вже таке дiло: не можна – й не можна; вже чи двiстi рублiв – то й двiстi. А земля ж то моя буде?
Храпко. У тебе е свiдителi, що ти володiв нею?
Перепадя. А як же! Це ж усе мiстечко знае.
Храпко. То земля твоя буде.
Перепадя. Навiки?
Храпко. То вже я не знаю, чи навiки, чи нi. Може, ти ii кому продаси.
Перепадя. Та то вже мое дiло. А чи суд одсуде?
Храпко. Мировий одсуде i з'iзд одсуде; а далi – я не знаю.
Перепадя. Та вже ж коли тут одсудять, то й далi так буде.
Храпко. Може… не знаю.
Перепадя. То що ж? Будемо кiнчати дiло.
Храпко. Отак краще. Чи кiнчати, то й кiнчати. Сьогоднi тiльки менi нiколи… Треба писати условiе, довiренность… Ти покинь десять рублiв на розходи, а я звечора усе, що треба, виготую, а на завтра пiдемо до мирового, щоб засвiдительствував.
Перепадя. То й розходи, значиться, моi?
Храпко. А то ж як? Звiсно, твоi. Та iх небагато, рублiв на три всього. Я тобi, як скiнчиться дiло, щот дам: що на розходи пiшло, а що лишок – на платiж повернеться.
Перепадя. Та гаразд уже (лiзе в кишеню).
Храпко(бере книжку i перо). Хто ти такий будеш?
Перепадя. Я? Остап Перепадя.
Храпко. Та я це знаю. Якого ти званiя чи сословiя? Мiщанин, купець, козак чи казьонний обиватель?
Перепадя. Казьонний обиватель.
Храпко(пише). Казьонний обиватель Остап… А батька як звати?
Перепадя. Трохим.
Храпко. Тезко мойому. (Пише). Трохимович… Перепадя. Ну, а Тхора як?
Перепадя. Покiйник Карпом звався, а батько Грицьком. Вони в козаках були, здавна козаки.
Храпко(пише). Оце i все.
Перепадя(подаючи десятирубльову бумажку). Звольтесь вам.
Храпко. Давай, давай. От i гаразд; отак би й зразу, без клопоту та без торгу. (Глянувши на Передерiя, що сидить похнюпившись). А чого ти, куме, так зажурився?
Передерiй. Вiд того, що кум уважив.
Храпко. А що кумовi таке?
Передерiй. Не скажу. Не вважив кум – i я не скажу. Прощайте (дае руку).
Храпко. Ваша воля, ваша й сила! Прощайте. (Собi дае руку). Видно, що кум i собi встряв у чужий огород?
Передерiй. Не скажу! не скажу! (До Перепадi). Ходiмо вже.
Перепадя. Бувайте здоровi. (Кланяеться, i обое виходять).
Вихiд IV
Храпко(сам). Це щось воно за знак… Уже Передерiй так не встряне: тут щось та е, щось кум замишляе таке. Отже й пiшов так, i не сказав. Та ну, мене не проведеш! І ми – з усами, тiльки, кажуть, нос не оброс… Дознаемося… Постiй. (Пiдходе до дверей, гукае). Явдохо! Явдохо!
Явдошка(з-за кону). Чого?
Храпко. Скажи Прiсцi, щоб кликнула до мене Кирила.
Явдоха(з-за кону). Кирило бiля бджiл, у пасiцi.
Храпко. То що? Не кине хiба бджiл на час?
Явдоха(з-за кону). Добре.
Увiходе жiнка, ведучи за руку дiвчинку.
Вихiд V
Молодиця(бере за голову дiвчинку i, нахиляючи, шепче). Проси.
Дiвчинка. Паноцьку!
Молодиця. Паночку-лебедочку! І помилуйте, i пожалуйте!
Храпко(озирнувшись, плюе). Тьфу! Якого ви чорта? Аж злякали – дивись!
Дiвчинка(становиться навколiшки). Паноцьку! помилуйте.
Молодиця. Ой, лишенько наше! горенько тяжке! Помилуйте, паночку…
Храпко(стоiть, дивиться. Спокiйно). Ну, ще!.. Ну, що ще далi буде? Ну-ну!..
Молодиця. До вашоi милостi, добродiю. Помилуйте нас… Дiточки малi… iсти нiчого…, А вiн пiшов, сучий син!., закрився очима й плечима., швендяе там по чужих краях… А тут послiдне добро беруть… хату цiнують… Помилуйте нас i пожалуйте! (Становиться на колiна, плаче).
Дiвчинка. Паноцьку! помилуйте.
Храпко. Та якого ви чорта до мене? Не реви, а толком кажи!
Молодиця. О горенько наше нежданне! Пропала я, бiдна, з малими дiточками!
Храпко(сердито). Та не скавучи, кажу. Кажи: чого тобi треба?
Молодиця(з плачем). Боже мiй! Хату продають… Мою таки хату, батькiвську цiнують!
Храпко. Хто цiнуе? За що цiнуе?
Молодиця. Та я й сама не знаю, що
Сторінка 5
вiн, розсучий син, наробив… У кого там грошi брав… де вiн iх дiвав… А тепер мое добро… добро мое пропадае! (Плаче).Храпко. Хто такий розсучий син?
Молодиця. Чоловiк мiй, бодай йому добра не було!.. Вiн, каторжний, щоб його зашморгнуло там, клятого!
Конец ознакомительного фрагмента.