Читати онлайн “Українські гетьмани Бруховецький і Тетеря” «Іван Нечуй-Левицький»
- 01.02
- 0
- 0
Сторінка 1
Украiнськi гетьмани Бруховецький i ТетеряІван Семенович Нечуй-Левицький
Іван Семенович Нечуй-Левицький
Украiнськi гетьмани Бруховецький та Тетеря
Украiнськi гетьмани Бруховецький та Тетеря
Пiсля гетьмана Юрия Хмельницького на Украiнi стали два гетьмани. На схiднiй Украiнi, на чорнiй радi в Нiжинi 1668 року, козаки й народ вибрали гетьманом Івана Бруховецького, на захiднiй Украiнi, в Корсунi, козацька старшина настановила гетьманом Павла Тетерю. Од того часу Украiна роздiлилась на двi половини по Днiпро: Полтавщина й Чернiгiвщина зостались пiд московським царем; Киiвщина, Волинь та Подiле знов пiддались пiд польского короля. Обидва гетьмани хотiли зiпхнути один другого з мiсця i забрати в своi руки всю Украiну, i разом з ними Москва й Польща вмiшувались в украiнськi дiла, пiддержували кожна свого гетьмана i хотiли силою завоювати собi другу половину Украiни. На Украiнi почались вiйни без перестану. Обидва гетьмани з польским та московським вiйськом мережили Украiну вподовж i впоперек, брали городи й села, руйнували, палили, накликали Татар, Полякiв, Москалiв. Правий, захiдний берег став пустинею. Народ втiкав на далекi степи в Катеринославщину, в харкiвську, воронiжську губернii, на Дiн. Народ назвав сей крiвавий час «руiною».
Столицею Бруховецького став Переяслав; столицею Тетерi зостав ся давний гетьманський город Богдана Хмельницького, Чигирин. Обидва гетьмани поглядали завидливими очима через Днiпро i збiрали ся напасти один на другого. Бруховецький тихенько розiслав листи по Киiвщинi, в котрих пiдмовляв народ встати на Ляхiв i вигнати iх з Украiни. Тетеря послав Петра Дорошенка за Днiпро. Дорошенко засiв в Кременчузi. Бруховецький просив собi у царя на помiч московського вiйська, Тетеря кликав на помiч польске вiйсько.
Московський цар не дуже квапився, посилати Бруховецькому помiч. Вiн тодi воював з Польщею i Поляки страшно побили московське вiйсько. В 1661 року, при Кушликах, в Литвi польске вiйсько розбило московських воевод Хованського та Ордина-Нащокина. Двадьцять тисяч Москалiв полягло на мiсцi. Поляки одняли од Москви всю Литву й Бiлу Русь. Московський цар послав Бруховецькому трохи вiйська з своiми боярами, та в Сiч пять сот Москалiв та Донцiв з Касоговим на помiч запорожському отамановi Сiрковi. А тим часом Тетеря послав до короля посланцiв Гарадзу та Олiстратенка i просив, щоб король чим скорiше приходив на Украiну з вiйськом. Король хапав ся на Украiну, бо в Тетеринiй гетьманщинi вже починав ся проти Польщi страшний народний бунт. Його розпочав в Паволочi паволоцький полковник, Іван, на прiзвище Попович. Козаки й народ звали його паволоцьким попом.
Іван Попович був син сьвященика з мiсточка Ходоркова. Ще в молодих лiтах вiн служив у вiйську Богдана Хмельницького i ходив на Бiлу Русь виганяти польских панiв. За Юрия Хмельницького вiн уже був полковником в Паволочi, зайнявши мiсце Богуна, котрий перейшов полковником у Винницю. Але як настав гетьманом Тетеря, Поповичовi стало дуже скрутно. Тетеря тяг до Польщi, любив польских панiв, знов напустив Полякiв та жидiв на Украiну. Попович ненавидiв Польщу, польских панiв та жидiв, стояв за народ i тягнув до Москви, бо сподiвав ся од Москви добра для народа. Вiн хотiв прилучити захiдну Украiну до Бруховецького i посилав листи в Киiв до московського воеводи, просячи од його помочi. Тетеря дiзнав ся про те, що вiн задумуе вигнати Полякiв з Украiни ще й передатись московському царевi, оддав його пiд суд i засудив на смерть. Киiвський митрополiт Дiонизий Балабан та чернець Юрий Хмельницький упрохали Тетерю дарувати йому жпте, вважаючи на його молодi лiта. Тетеря помилував Поповича, але з тим, щоб вiн постриг ся в сьвященика. Не минуло й пiвроку, а Попович знов почав слати листи в Киiв до московського воеводи. Воевода обiцяв послати йому помiч. Попович прибув в Паволоч i його знов вибрали козацьким полковником, не вважаючи на його попiвську рясу. Попович пiдняв повстання проти Полякiв. Народ i голота ненавидiли польских панiв, не любили й Тетерi за його ласку до Полякiв i почали приставати до Поповича. В Паволочi вирiзали всiх Полякiв та жидiв. Повстання зайняло ся. Попович розiслав загони i народ почав вирiзувати та грабити Полякiв та жидiв, скрiзь в мiсточках та в селах. Тетеря зiбрав вiйсько i обступив Наволоч. Попович послав просити помочi до Бруховецького, а сам запер ся в Наволочi. Помiч не прийшла i Попович, жалуючи город i людей, сам оддав себе в руки Тетерi. Тетеря звелiв мучити Поповича: йому терли горячим каменем тiмя, прикладали до бокiв розпечене зелiзо, а далi поодрубували руки й ноги i покинули його ще живого, а потiм спалили його тiло. Се повстання так налякало Тетерю, що вiн просив, короля, аби як можна скорiше подати йому помiч i привести польске вiйсько на Украiну.
Пiсля Покрови, 8. жовтня 1663 року, польский король Ян Казимiр прийшов на Украiну i став у Бiлiй Церквi, за шiстьдесять верстов. од Киiва. Ян Казимiр тiлько що одвоював од московського царя Олексiя всю Бiлу Русь i тепер хотiв одiбрати i
Сторінка 2
сю Украiну. В короля було небогато вiйська, але до його пристали Тетеринi козаки, йому послав Татар i кримський хан. В Бiлу Церкву прибув до короля гетьман Тетеря i з ним тринадьцять полковникiв, вiрних королевi; мiж ними були: Ханенко, Милешко, Гоголь, Богун та Гуляницький. Духовеньство прислало од себе привитати короля архимандрита Гедеона-Юрия Хмельницького. Саме тодi вибрали в Киевi митрополiта Йосифа Тукальского. Королю се не зовсiм сподобалось. Тукальский не любив Польщi. В Киевi сидiв в той час архиерей Методий, приятель Бруховецького, а ще бiльший приятель московського царя, котрий, хотiв навiть настановити його киiвським митрополiтом. Методий писав в Москву про все, що робилось на Украiнi. Вiн зараз дав звiстку в Москву, що польский король прийшов в Бiлу-Церкву i просив царя, щоб вiн, як можна скорiше, прислав на помiч Бруховецькому московське вiйсько. Тимчасом, 13. листопада перед пилипiвчаним пущенням, король з козаками та з Татарами дiйшов уже до самого Днiпра, став у Ржищевi над Днiпром i почав перевозити свое вiйсько за Днiпро. Татари переплили через Днiпро коло Трипiлля, по своему звичаю, держачись за кiньскi хвости. Бруховецький стревожив ся, слав до царя лист за листом, щоб цар скорiше присилав на помiч вiйсько, а цар помочi не посилав. Князь Ромодановський, котрий стояв з московским вiйськом в Бiлгородi на украiнськiй границi, розпустив Москалiв до дому. Натомiсць з Москви приiхав до Бруховецького царський посланець, Башмаков. Вiн привiз гетьмановi умову, написану ще гетьманом Юрием Хмельницьким i велiв гетьмановi пiдписатись на тiй умовi i сповнити ii. В тiй умовi був один пункт, в котрому говорилось, що гетьман повинен збiрати податки на Украiнi i одсилати в царську казну. Гетьман i старшина довго сперечались, але мусiли пiдписатись. Башмаков пригадав iм, як сьвятий апостол Павло сказав: «Раби повиннi покорятись своiм владикам». Козаки стали вже царськими рабами…Окрiм того Башмаков передав гетьмановi царський приказ, щоб вiн позаписував на папiр всiх козакiв, мiщан, селян, iх землю, хуторi, млини, пасiки, худобу, щоб по тих записах з усього збiрати в царську казну податки. Бруховецький говорив, що польский король перевозить вiйсько через Днiпро, що бiда висить над головою, записувати людий та землi тепер нiколи. Одначе нiгде було дiтись, коли так щедро поступив ся царевi. Гетьман мусiв обiцяти окрiм того, що вiн буде харчувати московских воевод i iх вiйсько, що цар насадив в кожному украiнському городi: вiн записав на кожного московського воеводу по млиновi на двое колiс (добрi були животи в московських воевод!) полковникам по пятьдесять восьмачок, пiдполковникам та майорам по двадцять пять, капiтанам по двадцять, прапорщикам по десять, москалям по чотирi восьмачкi житнього борошна на рiк. А вiйська на помiч гетьмановi все таки не прислали з Москви…
Тим часом настала зима. Пiсля Рiздва 1664 р. король стояв уже за Днiпром. З ним йшли значнi польскi воеводи Чарнецький та Маховський. В короля було небогато вiйська. Щоб запобiгти ласки в украiнських селян, король викупив з неволi Татар украiнських бранцiв i пускав на волю.
В Киiвщинi почали ся повстаня проти короля i Тетерi. Його пiдняв славний запорожський атаман Іван Сiрко. Сiрко не любив Польщi та польских панiв, не любив i Тетерi за те що вiн тягнув до Полякiв. Вiн був дуже прихильний до простого народу i ждав од московського царя добра для народа. Сiрко стояв за царя i хотiв привернути цiлу Украiну до Бруховецького. Цар прислав в Сiч, на помiч Сiрковi, Косогова. Помiч була невелика. Косогов привiв всього-на-всього тридцять доньских Козакiв та шiстдесять Калмикiв, дикого народу, що живе аж коло Каспiйського моря.
Сiрко кинув ся в Крим, щоб не пустити Татар на помiч королевi, взяв Перекоп, спасав його, почiм зачав пльондрувати татарськi села пiд Перекопом, понад Днiпром та Днiстром, побив велику силу Татар, набрав всякого добра i кинув ся на Подiле на рiчку Бог… Селяни й Козаки зачувши про Сiрка, кинулись на Полякiв та на жидiв, начали iх вирiзувати та грабити. Брацлавський та Кальницький полк. Могилiв, Рашкiв, увесь уманський повiт одкинулись од короля i пiддались пiд московського царя Сiрко задумав одняти од Тетерi всю правобiчну Украiну i оддати царевi.
В кiнци мая Чарнецьский з Тетерою напали на Бруховецького, били ся з ним цiлий день од ранку до самоге вечера.
Вступаючи в гетьманщину Бруховецького, Поляки не набрали з собою доволi харчiв та сiна для коний. Вони сподiвались достати собi запасiв, завоювавши украiнськi городи, але вийшло инакше. Городи не здавались. Харч та сiно прийшлось добувати силою, однимати в людий по селах. Козаки Бруховецького нападали на Полякiв, однимали вози з хлiбом та з сiном i вбивали польских жовнiрiв. Полякам прийшлось брати городи силою, а таких городiв було мало не триста.
Поперед усього Поляки напали на Воронкове, ограбили його й спалили. Потiм вони обступили Боришполь i почали кидати в город бомби. Город загорiв ся. Боришпольцi ждали на помiч мосовського вiйська, а вiйсько не пр
Сторінка 3
ходило. Тодi духовенство подало раду, оддати город. Ворота одчинились. Поперед усiх вийшло духовенство, а за ним вийшли Боришпольцi; вони вели з собою звязаного сотника Собу i оддали його Полякам. Соба не хотiв оддавати города Полякам i давав раду стояти проти Полякiв. Поляки не зачiпали людей, не кинулись рiзати, але забрали ввесь хлiб в городi.Була страшна грязюка. Полське вiйсько на силу тягло ся далi до Остра. Остер стояв в кутку над Десною i маленькими рiчками Остром та Папроком, там де вони вливають ся в Десну. По один бiк города було страшне болото, по другий бiк стояла твердиня. Вода в той час дуже прибула i пiдтопила город. Взяти город було дуже трудно, але на щастя Полякiв зразу вдарили морози та такi здоровi, що через кiлька днiв можна було ходити по леду. На Миколи Поляки накидали по леду хворосту i почали пiдступати пiд город, а вiйськовi слуги кинулись по селах, порозбiрали хати i почали ставити мости. Через мости покотили гармати i почали бити на город; пiше вiйсько полiзло через вали. Козаки одбилн Полякiв, але опiвночi втiкло з города московське вiйсько. Король обiцяв помiшували Остерцiв, як вони самi оддадуть город; вiн став на кватирi в передмiстi, в однiй хатинi, розпустив вiйсько на кватирi по селах на одпочинок. Так Поляки стояли цiлi Рiздвянi сьвятки. Вони ждали, поки минуть страшнi морози, котрi вдарили несподiвано.
Тим часом друга половина польского вiйська, пiд рукою польского воеводи, споляченого Украiнця, Чарнецького, пiшли на другий бiк од Остра забiрати городки та села. До Чарнецького пристали козацькi Тетеринi полковники Богун та Гуляницький. Поляки взяли Ромен. В Ромнi люде випустили московське вiйсько й самi повтiкали, покинувши хати пустками. За Ромном поздавались i другi городки та села не стiльки Полякам, скiльки Богуновi, котрого ймення було славне мiж козаками.
Одно Манастирище довго не оддавалось. Поляки взяли його, ограбили людий i оддали в полон Татарам.
Набравши в полон украiньских людей, Татари бiльше не хотiли помагати королевi i пiшли собi в Крим. Король просив iх зiстатись Татари не послухали. Тодi король послав звати до себе Тетерю, котрий стояв за Днiпром. Тетеря, доставши од короля приказ, перейшов через Днiпро i простував до короля з своiми козаками через Прилуки.
Зараз пiсля Рiздва, 1664 року, король Ян Казимiр задумав iти просто на московське царство i виступив з вiйськом з Остра. Поляки поминули Нiжин, бо в Нiжинi була дуже сильна твердиня, i прямували до гряницi московського царства. По дорозi трапилось над самою Десною мiсточко Солтикова-Дiвка. Кругом мiсточка були насипанi вали, обгороженi частоколом. Кiнець мiсточка стояв замок, збудований кругло на спосiб мiсяця-молодика. З трьох бокiв замку текла рiчка. В тому мiсцi вода нiколи не замерзала, бо на днi рiки було богато джерел. Замок i мiсточко були в руках одного Донця, на прiзвище Трикача. Козаки затопили порони в водi i думали витягти iх тодi, як прийдесь ся втiкали од Полякiв.
Корольовий трубач приiхав до валу i закричав, щоб козаки оддали Полякам мiсточко. Козаки крикнули, що Солтикова-Дiвка залежить не од короля а од царя. Трубач од'iхав i знов приiхав вдруге. Козаки почали на його стреляти. Тодi король звелiв Полякам наступати на мiсточко. Було вже над вечером. Загремiли гармати. Дим пiдняв ся хмарами, аж на дворi стемнiло. Кулi полетiли в мiсточко. Поляки полiзли на вали. Козаки так почастували iх шаблями, що Поляки одступились од валiв. Козаки вискочили зза валiв i почали бити Полякiв. На дворi почало смеркатись. Поляки покотили поперед себе застави з колодок, щоб заслонити себе од козацьких куль, але козаки знов одкинули Полякiв. Вже настала нiч, а битва тягла ся. В той час, як козаки бились на валах, польскi вiйськовi слуги пiшли шукати на рiчцi броду i натрапили на затопленi порони. Слуги перекопали греблю. Вода шубовснула в прокiп i порони виринули з води. Поляки скочили на порони, i пiдплили пiд самий замок i почали рубати частокiл. В замковi були самi молодицi та дiти, котрих сховали там козаки. Прислуги дали знати в польский стан. Польскi жовнiри напали на замок, прикотили тарани i проломили таранами стiни. Козаки почули, покинули вали i побiгли в замок спасати жiнок та дiтий, але опiзнились.
— Згода! просимо милости! — закричали козаки.
Поляки обiцяли помилувати iх, як вони здадуть ся iм. Козаки одчинили ворота: «Нема вам милости!» закричали Поляки, вскочивши у ворота темноi ночi, i почали рубати в пень козакiв, жiнок i дiтий.
Один польский капiтан хотiв спинити одубiлих Полякiв, але його скалiчили. Десять тисяч народа вирiзали польскi жовнiри. Трубач упав з простреляним горлом.
Пiсля такото крiвавого дiла король рушив на Сосницю: В Сосницi не було полковника; вiйська було небогато, i козаки самохiть оддали город королевi. З Сосницi король пiшов на мiсточко Новi-Млини. В Нових-Млинах зовсiм не було вiйська: воно й необоронялось. Поляки перейшли через його i за мiсточком розспяли шатри i розiклали багаття. Один польский воевода Пражмовський вiз з собою ба
Сторінка 4
ато гроiпий дорогоi посуди од королiвського стола i всякi паперi. Вiн став на нiч в мiсточку. Про се довiдав ся конотопський сотник Нужний i з своiми козаками несподiвано вскочив в мiсточко. Пражмовський ледвi встиг вискочити i втiкти, а всi грошi, дорога королiвська посуда, паперi, навiть вiйськова срiбна чернильниця, все попалось в козацькi руки.Король хотiв iти на Батурин, де стояв Бруховецький з головним козацьким вiйськом, але королiвськi посланцi довiдались, що в Батуринi велика твердиня i богато вiйська. Король покинув Батурин i рушив на Путивль. Тут Поляки довiдались, що туди прийшло сьвiже московське вiйсько, i король повернув до Глухова.
Глухiв був крайний украiнський город, недалеко од границi московського царства. Взявши Глухiв, король мiг набiгти на московське царство. Вiн звелiв взяти Глухiв. Ставши станом за кiлька верстов од Глухова, король звелiв Чарнецькому з пiшим вiйськом та з гарматами йти на приступ.
Кругом Глухова йшли два вали i два рови. Козаки поправили вал i були готовi битись на смерть. В городi були козаки глухiвськоi сотнi пiд рукою Дворецького i генерального суддi Животовського, було трохи московського вiйська. В город збiгло ся богато людий з околицi, щоб сховатись од Полякiв. Чарнецький пiдступив пiд город. Поляки з трьох бокiв вдарили на Глухiв. Проти самих ворiт вони насипали шанець, поставили на його гармати i почали кидати в город кулi. Пiше вiйсько з двох бокiв полiзло на вали. Козаки одбились од Полякiв, вискочили за вали i прогнали iх. Тодi король звелiв пiдкопатись пiд город. Поляки почали пiдкопуватись пiд землею двома рукавами: один рукав вели пiд одну браму, а другий пiд другу браму. Вони хотiли накласти в тi рукави пороху й зiрвати брами та вали i через зiрване мiсце кинутись в город. Як рукави були вже готовi, Поляки вкотили туди кiльки десяткiв бочок пороху. В одному рукавi запалили порох. Зiрвали одну браму i частку вала. В проломане мiсце на валу кинулась польска пiхота. Поляки лiзли на вал, втикали там польскi знамена, рубали частокiл, але козаки скидали iх з вала в рiв. Поляки летiли сторч. Козаки стреляли на них зверху з рушниць. Тi що повтiкали, розказували, що вони через частокiл бачили другий такий самий вал, котрий було трудно взяти, так як i перший. Тисяча Полякiв була вбита на валах, i вони мусiли одступитись.
Конец ознакомительного фрагмента.