Читати онлайн “1984” «Джордж Орвелл»
- 10.09
- 0
- 0

Сторінка 1
1984Джордж Орвелл
Зарубiжнi авторськi зiбрання
Джордж Орвелл належить до найвпливовiших письменникiв Великоi Британii середини та другоi половини ХХ ст., а роман-антиутопiю «1984» називають зразком жанру й довiдником iз важких часiв. Його популярнiсть останнiм часом помiтно зросла.
Двомислення, новомова, полiцiя думок, мiнiстерство любовi, що завдае болю, вганяе у вiдчай i знищуе iнакодумцiв, мiнiстерство миру, яке розпалюе вiйни, роботи-письменники, що продукують порнографiчну лiтературу для вiдволiкання мас… Орвелл вiдкрив нам очi на те, як функцiонують тоталiтарнi режими.
Брехня стане правдою. Ця брехня кожен день змiнюе минуле… Безперервно замiщаючи будь-якi факти, минуле може стати завтра зовсiм iншим – i саме це буде правдою. Кожен ваш погляд, кожен подих i жест уже давно вивчено. У вас немае права на бажання й емоцii… Роман бентежить, зворушуе, змушуе визнати його правдивiсть i замислитися.
Уперше книжку було опублiковано 8 червня 1949 року. Орвелл ii написав на тлi руiн, серед голодних, утомлених i змучених вiйною людей. Однак сьогоднi вона актуальна, як нiколи.
Джордж Орвелл
1984
Серiя «Зарубiжнi авторськi зiбрання» заснована у 2015 роцi
Переклад з англiйськоi Богдани Носенок
Художник-оформлювач Олена Гугалова-Мешкова
© Б. Носенок, переклад украiнською, 2021
© О. А. Гугалова-Мешкова, художне оформлення, 2021
© Видавництво «Фолiо», марка серii, 2015
* * *
Частина перша
Роздiл перший
То був яскравий холодний квiтневий день. Годинник пробив першу пообiднi. Вiнстон Смiт, притиснувши пiдборiддя до грудей i щулячись вiд пронизливого вiтру, швидко ковзнув у склянi дверi Дому Перемоги, але все ж вихор пiску i пилу ввiрвався разом iз ним.
У пiд’iздi тхнуло вареною капустою й старими килимами. До стiни навпроти входу хтось пришпилив кольоровий плакат, мабуть, занадто великий для цього мiсця. На ньому було зображено тiльки величезне, завширшки бiльше як метр, обличчя людини рокiв сорока п’яти з грубуватими, але привабливими рисами й густими чорними вусами. Вiнстон попрямував до сходiв. Мабуть, не варто було витрачати час на виклик лiфта, бо навiть у найкращi часи вiн майже не працював, а тепер електроенергiю, вiдповiдно до програми економii, взагалi вимкнули в денний час, бо вже почалася пiдготовка до Тижня Ненавистi. Вiнстон мав здолати сiм сходових клiтин. Вiн iшов повiльно i кiлька разiв вiдпочивав: йому вже тридцять дев’ять рокiв, i до того ж на правiй нозi у нього варикозна виразка. Зi стiн кожного майданчика, прямо навпроти дверей лiфта, на нього дивилося величезне обличчя.
Це було одне з тих зображень, де очi спецiально малювали так, щоб погляд iх увесь час стежив за вами. «СТАРШИЙ БРАТ НАГЛЯДАЄ ЗА ТОБОЮ» – було написано на плакатi знизу. Коли вiн увiйшов у свою квартиру, нiжний голос зачитував зведення цифр, що якось стосувалися витоплення чавуну. Голос iшов iз вмонтованоi у праву стiну кiмнати довгастоi металевоi пластини, яка нагадувала тьмяне дзеркало. Вiнстон повернув регулятор – голос став тихiшим, але слова можна було розiбрати. Цей прилад (вiн називався «телеекран») можна було приглушити, але вимкнути зовсiм було неможливо. Вiн пiдiйшов до вiкна – маленька щупла фiгурка, худобу якоi ще бiльше пiдкреслював синiй комбiнезон члена Партii. У нього було дуже свiтле волосся i рум’яне вiд природи обличчя, шкiра якого загрубiла вiд господарчого мила, тупих лез для голiння i холоду зими, яка щойно закiнчилася.
Ззовнi, навiть крiзь зачинене вiкно, свiт здавався холодним. Внизу, на вулицi, вiтер крутив пил i шматки паперу, i, хоча на синьому небi яскраво свiтило сонце, все було безбарвним, крiм усюди розклеених плакатiв. Обличчя з чорними вусами було всюди. Одне – на фасадi будинку навпроти. «СТАРШИЙ БРАТ НАГЛЯДАЄ ЗА ТОБОЮ» – так свiдчив напис, а темнi очi пильно заглядали всередину Вiнстона. Нижче бився на вiтрi iнший плакат iз вiдiрваним кутом то вiдкриваючи, то закриваючи едине слово: «АНГСОЦ». Вдалинi над дахами ширяв гелiкоптер. Час вiд часу вiн пiрнав i зависав на мить, як величезна синя муха, а потiм по кривiй знову здiймався вгору. Це заглядав у вiкна полiцiйний патруль. Утiм, патрулям було байдуже. Не байдуже було тiльки Полiцii Думок.
За спиною Вiнстона голос iз телеекрана все ще щось бубонiв про чавун i перевиконання Дев’ятого Трирiчного Плану. Монiтор був одночасно приймачем i передавачем, що вловлював будь-який звук, крiм дуже тихого шепоту. Ба бiльше, доки Вiнстон був у телеекрана на оцi, його можна було не лише чути, а й бачити. Звичайно, нiколи не можна знати напевно, спостерiгають за тобою зараз чи нi. Можна тiльки гадати, як часто й у якому порядку Полiцiя Думок пiд’еднуеться до тiеi чи iншоi квартири. Цiлком можливо, що вони спостерiгають завжди й за кожним. У всякому разi вони могли пiд’еднатися до вашоi лiнii в будь-який момент. І доводилося жити, знаючи, що кожен звук хтось чуе i за кожним рухом хтось стежить, якщо цьому не заважае повна темрява. І люди так жили – бо звикли. Ця звич