Читати онлайн “Дивовижні технології. Дизайн та інтернет речей” «Девід Роуз»

  • 01.02
  • 0
  • 0
фото

Сторінка 1

Дивовижнi технологii. Дизайн та iнтернет речей
Девiд Роуз


Цiкаво дiзнатися, яких ще супер-функцiй набудуть смартфони та iншi гаджети? Чи може це будуть вже не просто смартфони, а портативнi кишеньковi телепорти? А «розумнi будинки», якими вже й наразi нiкого не здивують, читатимуть вашi думки, вгадуватимуть настрiй? Вражае? А як вам розумний громадський транспорт, магазини, обладнаннi дзеркалами з пам’яттю та предмети, що мають цифрову тiнь?

Це не просто фантастика, – це технологii, про якi ми читали у фантастичних романах та бачили у фiльмах. Гаманець iз доступом до iнтернету, який взаемодiятиме iз вашим смартфоном, автiвкою, холодильником та зубною щiткою – чому б нi? Девiд Роуз не просто прогнозуе, вiн фантазуе, пропонуючи власнi цiкавi розробки та «чарiвнi» трансформацii звичних нам речей, балансуючи на межi мрiй та серйозного наукового пiдходу.





Девiд Роуз

Дивовижнi технологii. Дизайн та iнтернет речей



Присвячено моiм дiтям,

Райнi та Адаму, i вашим


Розвиток людянiшого iнтерфейсу мiж технологiею та людьми – у ваших руках


Будь-яку достатньо просунуту технологiю неможливо вiдрiзнити вiд чаклунства.

    Артур Кларк

Вивчай минуле, якщо хочеш передбачати майбутне.

    Конфуцiй






Вступ


Що робить речi магiчними? Чарiвними?

Ідеться не про ошуканську магiю, себто фокуси та спритнiсть рук. Ця книжка про те, як стратегiчно проектувати та конструювати продукти, що будуть привабливi та необхiднi, резонуватимуть iз прихованими потребами тих, хто ними користуеться, та створюватимуть емоцiйний зв’язок iз нами, людьми. Упродовж майже двадцяти рокiв я розробляю речi, зв’язанi Інтернетом (iграшки, меблi, свiтильники, ювелiрнi прикраси тощо), i досi розчарований тим, як небагато продуктiв нас зачаровують. Натомiсть вони складнi для розумiння, незручнi у використаннi та переобтяженi функцiями. Вони принижують нас, замiсть того щоб надiляти силою.

Ця книжка покликана каталiзувати уяву конструкторiв, бiзнес-стратегiв i технологiв задля створення чудовiших продуктiв та чарiвнiших переживань, а також мае на метi нагадати всiм користувачам, зв’язаних iнтернетом речей (до яких належимо ми всi), що слiд очiкувати бiльшого вiд iнструментiв, пристроiв та забавок, якi становлять таку величезну частину нашого життя.

У чому секрет створення технологii, суголосноi потребам i бажанням людей? Вiдповiдь можна знайти в популярних оповiданнях i персонажах, що iх ми засвоюемо в дитинствi та якi потiм живуть у нашому культурному кровотоцi: давньогрецьких мiфах, романтичних казках, героях комiксiв, толкiенiвських чаклунах та ельфах, антуражi пригод Гаррi Поттера, дiснеiвських чарiвниках, Джеймзi Бондi та докторi Злi. Усi вони послуговуються зачарованими iнструментами та предметами, що допомагають iм задовольнити фундаментальнi людськi жадання. У цiй книжцi я зв’язую вигадки та фантазii, що так красиво виражають цi жадання, iз роллю сучасних винаходiв. Моя мета полягае в змiнi вашого сприйняття комп’ютерiв i речей пiд iхнiм керуванням та способу вашоi з ними взаемодii.

Я викладаю у Медiалабораторii Массачусетського технологiчного iнституту, i одна з визначальних переваг моеi роботи – щоденний нескiнченний потiк вiдвiдувачiв: керiвникiв фiрм, сановникiв, музикантiв, архiтекторiв, дизайнерiв, технологiв, а подеколи й голлiвудських продюсерiв. Вони приходять у пошуках розумiння того, як наше життя може змiнитися в майбутньому i як змiна технологii може вплинути на iхню роботу.

Одного весняного дня Дж. Дж. Ейбрамз – продюсер телесерiалiв «Загубленi» (“Lost”), «Межа» (“Fringe”) та двох фiльмiв франшизи «Зоряний шлях» (“Star Trek”) – завiтав поглянути на демонстрацiю технологiчних прототипiв та побалакати про магiю i наукову фантастику. За кiлька днiв вiн надiслав електронного листа, в якому поставив провокацiйне питання: «Як називатимуться комп’ютери через п’ятдесят рокiв?»

Вiн отримав безлiч вiдповiдей вiд моiх студентiв та колег. «Синтет». «Нейро». «Гайзенберг». «Мати». «Ваша ясновельможнiсть». Одна зi студенток, Кетрiн, вiдповiла так: «Гадаю, вони нiяк не називатимуться. Вони будуть нами та правитимуть усiм пiд сонцем». З нею погодився Сезар: «Гадаю, ми просто казатимемо щось на кшталт “я заходжу”, i всi розумiтимуть, про що мова».

Насправдi збурена Ейбрамзом дискусiя стосувалася не так назв, як вiдносин, якi ми матимемо – i якi хочемо мати, – iз технологiею майбутнього. Чи хочемо ми бiльше планшетiв та екранiв? Як ми ставимося до роботiв та носильних пристроiв? А до чарiвних предметiв повсякденного вжитку?

Якою особистiстю ми волiли б надiлити нашi технологii? Деспотичною чи люб’язною? Нашi технологii мають виглядати холодними чи милими? Ми хочемо взаемодiяти з ними як iз розумними iнструментами чи як iз небайдужими виконавцями? Чи повинна кожна дитина обов’язково навчатися програмування, чи, може, iдеал – нульова крива навчання? Ми хочемо, щоб комп’ютери стали подiбнiшi до людей чи щоб люди стали подiбнiшi до комп’ютерiв?

Сподiваюся, за допомогою оповiд

Сторінка 2

й про сорок чи десь так зв’язаних iнтернетом речей менi вдасться пролити свiтло на цi питання та вивчити наслiдки впливу людино-машинного iнтерфейсу на дизайн носильних технологiй, медичних пристроiв, транспортних засобiв, комунiкацiйних засобiв, музичних iнструментiв, художнiх iнструментiв, наших домiвок, наших робочих мiсць та, у майбутньому, практично кожного нелюдського складника нашого життя.

У першiй частинi книжки я описую чотири можливi варiанти технологiчного майбутнього: Термiнальний Свiт, протезування, анiмiзм та чарiвнi предмети. У другiй частинi я вивчаю шiсть людських прагнень, а саме всевiдання, телепатiю, безпеку, безсмертя, телепортацiю та самовираження, а також дiалектичну взаемодiю пов’язаних iз цими прагненнями вигадок i винаходiв. Третя частина присвячена тому, як конструювати чарiвнiсть, зокрема, як пiдходити до основних «здатностей» зачарованих предметiв, таких, як iнтуiтивнiсть i наочнiсть, а також яким чином пiдходити до процесу конструювання як до «драбини» чарiвностi, вiд доповнення до оповiдiзацii. У четвертiй частинi я розглядаю, як пiд впливом зачарованих предметiв можуть у майбутньому змiнитися бiльшi системи, як-от нашi будинки, нашi робочi мiсця та нашi мiста. Пiсля всього цього читачi залишаються наодинцi з шiстьма моiми фантазiями про те, що я б волiв побачити далi.

Хоча ця книжка призначена зацiкавити як широкий загал, так i фахiвцiв, мене особливо цiкавить ваша готовнiсть проявити гнучкiсть i поглянути на свiт iз трьох перспектив: технологii, дизайну та бiзнесу. Для розумiння та ухвалення розумних рiшень щодо людиноорiентованих продуктiв треба бути полiглотом, тож ваша здатнiсть розумiти та спiлкуватися з iншими науковцями, iнженерами, дизайнерами, психологами, керiвниками та пiдприемцями, а також iз клiентами та користувачами – ключова для активноi участi в наступнiй хвилi розвитку Інтернету.

Ласкаво просимо до ери зачарованих предметiв.




Пролог





Моi нiчнi кошмари


Менi часто сниться один i той самий кошмар. Дiя вiдбуваеться в далекому майбутньому. Усi дорогi нам чудовi повсякденнi речi зникли, поглинутi незупинним iнтерфейсом: тонкою панеллю чорного скла. Книжки, калькулятори, годинники, компаси, карти, музичнi iнструменти, олiвцi та пензлi – пропало все. Артефакти, iнструменти, iграшки та побутовi прилади, якi ми нинi любимо та на якi покладаемося, злилися в цей шматочок блискучого скла, поверхня якого вкрита крихiтними незрозумiлими iконками, що нинi визначають i керують нашим життям. При цьому свiт поза панеллю в моему снi абсолютно пустельний. На столах нема навалених речей та паперiв. Нiде не видно жодноi ручки. Ми бiльше не носимо з собою гаманцiв або ключiв, не носимо годинникiв. Сiмейнi релiквii були оцифрованi, а тодi розкладенi на атоми. Фотографii в рамках, спортивнi трофеi, милi фотоапарати зi шкiряними ременями, зiм’ятi мапи, обертнi глобуси та компаси, навiть бiноклi та книжки – символи нашого минулого та тригери наших спогадiв – усе поглинув холодний скляний iнтерфейс та миготливе поле пошуку. Життя в майбутньому схоже на фотосесiю журналу «Dwell». Прямолiнiйнi простори, позбавленi людей. Нiяких меблiв. Жодного предмета. Лише жорсткi перетиннi площини – утопiя Ле Корбюзье. Брак предметiв справляе на нас крижаний вплив. Людськi вiдносини також стали транзакцiйнiшi, рiзко акцентованi, ненасиченi та уривчастi. Менш ностальгiчнi. Існуе надто мало об’ектiв, здатних послужити вiдправною точкою оповiдi – нiяких старих фотоальбомiв чи незграбних акварелей, написаних пiд час подорожi якимись островами Карибського басейну.

У моему кошмарi холодна чорна панель перебудувала все: наш життевий та робочий простiр, нашi школи, аеропорти, навiть бари та ресторани. 90 % свого активного життя ми взаемодiемо з екранами. Як наслiдок маемо холоднiший, iзольованiший, менш людяний свiт. Так, можливо, ефективнiший, проте ми менш щасливi.

Марк Ендрiссен, винахiдник браузера Netscape, сказав: «Програми пожирають свiт». Смартфони – пiксельованi тарiлки, з яких харчуються програми.

Прокидаючись вiд цього кошмару, я часто згадую свого дiдуся Отто i розумiю, що майбутне зовсiм не обов’язково належатиме цiй панелi. Мiй дiд був скрупульозним архiтектором i теслею. У його пiдвальнiй майстернi було значно бiльше iнструментiв, нiж встановлено додаткiв у типовому iPad. Вiн мав електроiнструменти: настiльну пилу, токарний верстат, стрiчкову пилу, свердловий верстат, стрiчковошлiфувальний верстат, циркулярно-шлiфувальний верстат, ажурну пилку, фасонну фрезу. А також ручнi iнструменти: сотнi молоткiв, викруток, ключiв, плоскогубцiв, рiзцiв, рубанкiв, напилкiв, рашпiлiв. Із усiх крокв звисали затискачi. Архiтектурними малюнками були розкиданi рейсшини, прозорi трикутники, сотнi олiвцiв i ручок, трафарети для складних кривих, циркулi та транспортири всiх можливих розмiрiв.






Розмаiття теслярських iнструментiв у майстернi мого дiдуся, начиння на кухнi чи черевики у прикомiрку доводять, що нам властива спецiалiзацiя. Це спростовуе мiф про технолог

Сторінка 3

чну конвергенцiю.



Не пригадую, щоб мiй дiдусь коли-небудь жалiвся на завелику кiлькiсть iнструментiв. Чи мрiяв про iнструментальну конвергенцiю, себто бажав появи якоiсь однiеi матерi всiх iнструментiв, що iх замiнила б. Буяла надлишковiсть. Високо цiнувалася спецiалiзацiя. Займаючись рiзьбою, вiн розкладав у ряд рiзцi, що, як на мое нетреноване око, виглядали практично однаково. Вiн швидко мiняв iнструменти, беручи то призначений для вирiзiв меншого радiуса, то для вирiзання бiльшоi кiлькостi матерiалу, то для V-подiбних вирiзiв. А що менi було лише п’ять рокiв, то моiм завданням стало змахувати дерев’яну стружку, що чарiвно пахла, з робочого столу та змiтати докупи тирсу на пiдлозi.

Не менш важливим за придатнiсть iнструмента до роботи був його зв’язок iз майстром. Те, як вiн лягав у руку, реагував на силу та тиск, вiдповiдав дiдусевому образовi думок, нагадував йому про минулi проекти чи як вiн успадкував певний iнструмент вiд свого батька, майстра з виготовлення шаф. Інструменти були практичнi, але, крiм того, розповiдали iсторii. Кожен мав свiй родовiд. Кожен пробуджував емоцii. З крокв звисали сотнi спецiалiзованих затискачiв, якi вiн виготовив для утримання певних деталей дерев’яного годинника пiд час оброблення настiльною пилою чи для фрезування з’еднань «ластiвчин хвiст». Коли той чи iнший iнструмент викликав спогади, вiн пiдiймав очi вiд деталi i питав: «Девiде, пам’ятаеш те крiсло-гойдалку, що стоiть на ганку?» Я згiдно кивав. «Пам’ятаеш його полозки та iхнiй акуратний гладенький вигин?» Так, звiсно. Тодi вiн показував на лучкову пилку у своiй руцi: «Ось чим я формував той заворот».

Дiдусевi iнструменти були сконструйованi та використовувалися вiдповiдно до людських здатностей i смакiв. Вони вiдповiдали людським тiлам i розумам. Робота з ними та демонстрацiя iх давали задоволення. Вони дозволяли нам почуватися могутнiшими, вправнiшими та здiбнiшими, нiж ми були без них. Вони тихо висiли або лежали, кожен на своему мiсцi, i з ними ми нiколи не почувалися дурними чи придушеними. Іншими словами, вони були чарiвнi.




Ми вже уявляемо собi майбутне технологii


Я хочу, щоб майбутне наших стосункiв iз цифровою технологiею було менш схоже на холодну скляну панель з мого нiчного кошмару i бiльше – на пiдвальну майстерню мого дiдуся, набиту дорогими серцю предметами та артефактами, за якими ховалися цiлi iсторii. Я хочу, щоб iнтерфейс людина-комп’ютер надавав наснажливi та позитивнi переживання, звiвши до мiнiмуму втручання, докучання та вiдволiкання уваги, пов’язанi з нашими так званими смартфонами та скляними планшетами.

Упродовж тисячолiть, у мiру того як людство працювало iз текстилем, деревом, металом, виготовляючи одяг, меблi, будинки та собори, ми розробили спецiалiзованi iнструменти для певних видiв роботи. Проте в сучасному свiтi, що характеризуеться конвергенцiею всього у смартфони, ми стали зашоренi, схибленi на додатках, магазинах додаткiв та iконках. Лише нечисленнi iнноватори наважуються поставити питання: «Якi iншi типи майбутнiх iнтерфейсiв здатнi кинути виклик домiнуванню чорноi панелi?»

Утiм, деякi уявляють собi iнтерфейси поза межами сучасних норм. Я захоплююся мисленням Девiда Меррiлла, мого колеги з МТІ та засновника винахiдницькоi компанii з виготовлення iграшок Sifteo. У нас спiльне бачення потреб та можливостей взаемодii мiж людиною i технологiею, якi смартфон з рiднею наразi iгнорують.

По-перше, треба з’еднати мiж собою мiльярди предметiв старого поколiння, що вже становлять частину нашоi iнфраструктури: термостати, двернi ручки та замки, автобуси, мости та лiчильники електроенергii. Також потрiбнi пристроi, якi можуть манiпулювати реальним матерiалом на кшталт 3D-принтерiв, здатних перетворити електроннi креслення на фiзичнi об’екти, iжу та, врештi-решт, аромати. Ще потрiбнi осяжнi iнтерфейси, якi додадуть розумностi людському тiлу. Технологiя може покращити п’ять наших вiдчуттiв та оптимiзувати нашi фiзичнi властивостi, увiбравши в себе та сприймаючи вже наявнi способи нашоi взаемодii зi свiтом: природнi жести, вирази обличчя, рухи та звуки.






Що, як розкласти екрани на менший, осяжний та гранульованi-ший матерiал на кшталт пiску? Саме таке бачення iнновацiйноi iгровоi компанii Sifteo. Кожен з цих блокiв – екран, що знае свою орiентацiю вiдносно iнших.



Це лише кiлька з сотень, тисяч, а може, й мiльйонiв можливих способiв взаемодii мiж нами та об’ектами, недосяжних для скляних панелей. Саме такi об’екти i новi форми взаемодii розкриваються, аналiзуються та оспiвуються в цiй книжцi. Я переконаний, що технологiя повинна допомагати зробити людей i свiт, у якому ми живемо, захопливiшим та чарiвнiшим. І ми з вами можемо посприяти освiтленню шляху в напрямку до цього майбутнього.




Як я закохавсь у чарiвнi предмети


Я вирiс у Медiсонi, штат Вiсконсин, – унiверситетському мiстечку, розташованому на перешийку мiж двома великими озерами. Воно вiдоме як своiм безтурботним лiбералiзмом, так i чудовим асортиментом сирiв. Чи то через

Сторінка 4

улюбленi нами ходiння пiд вiтрилами та прогулянки на човнах, чи то через сiльське виховання мого батька, чи ще з якоiсь невiдомоi причини ми були просто схибленi на погодi. Практично будь-яка розмова починалася з обговорення чергового прогнозу. Ми постiйно поглядали на антикварний латунний барометр, який гордо висiв на стiнi у холi верхнього поверху нашого будинку в часи мого дитинства i висить там донинi. Цей барометр, який моiм батькам подарували на весiлля, мiститься в латунному корпусi, оздоблений цiнними породами дерева та мае бiлий циферблат i двi стрiлки. Його можна переплутати iз годинником, проте, якщо придивитися уважнiше, побачите, що цифри позначають не хвилини, а мiлiбари. На циферблатi нанесено слова: Буря. Дощ. Мiнлива хмарнiсть. Ясно. Дуже сухо. Пiд ними пояснювальний пiдпис: Падае. Погiршуеться. Пiдвищуеться. Покращуеться. Щоранку мiй батько по дорозi зi спальнi до ванноi зупинявся бiля барометра, стукав по ньому пальцем та дивився на циферблат, наче то була кришталева куля. Дiставши вiщування щодо нинiшнього дня, вiн у вiдповiдь тихо казав: «Гм-м» чи «Ага».






Метеостанцiя мого батька промовисто проста. Вона не потребуе покращення чи перезарядження. Немае жодноi маленькоi кнопки, здатноi вас збентежити чи роздратувати.



Для мене цей старомодний барометр став уособленням нового та радикально простiшого способу мислення про нашi вiдносини з технологiчними iнтерфейсами. Інформацiю, надану барометром, можна було зчитати одним поглядом – вона була наочна. Цей пристрiй був ввiчливий, дзен-простий i аж нiяк не жахливий. Цей предмет був присвячений единому завданню – надавати iнформацiю, розмiщався в раз i назавжди визначеному мiсцi в будинку i мовчки чекав нагоди зробити свою роботу. І робив це, не потребуючи жодного оновлення, покращення, техобслуговування чи тарифних планiв. Минуло майже п’ятдесят рокiв, а наш сiмейний барометр досi вiрно служить моiм батькам. Коли я став молодим розробником iнтерфейсiв, саме цей барометр був для мене прикладом для наслiдування, приголомшливим взiрцем iнтерфейсiв майбутнього. Як зробити так, щоб взаемодiя з технологiею була така ж проста, зручна, корисна та довговiчна?

Я завжди любив предмети, як реальнi, так i уявнi, що, подiбно до нашого сiмейного барометра, вимiрювали i вiдображали iнформацiю. Пам’ятаете Фродiв меч Жало з «Володаря перснiв»? Це якраз один з таких фантастичних предметiв. Вiн не лише вiдмiнно пiдходить до свого завдання, бо збалансований, привабливий та гострий, але й мае додаткову разючу здатнiсть: засiкае присутнiсть гоблiнiв та злих оркiв. При наближеннi небезпеки Жало починае свiтитися синiм свiтлом, передчуваючи потребу у своему застосуваннi. Це надiйна зброя, безвiдмовна система сповiщення, красивий предмет та iдеальний супутник – для гобiта.

Жало, барометр та багато iнших предметiв епохи стимпанку, як-от приладовi панелi старих автомобiлiв та човнiв, аналоговi циферблати та стереоiнтерфейси, мають фiзичнi властивостi, на якi я вiдгукуюсь. Мало того, що користування ними та життя поряд iз ними дае задоволення; iм притаманна ошатнiсть, у них вiдчуваеться володiння знанням i здатнiсть посилити людськi здiбностi. Як старовинний годинник, цi iнструменти, таке враження, мають вагу життевого досвiду.

Ще дитиною я уявляв, як створюю предмети такi ж зручнi, як Жало, та такi ж мiстичнi, як барометр. Упродовж годин, що я провiв у майстернi з дiдусем (рятуючись вiд метушнi нагорi з нагоди Дня подяки чи Рiздва), ми виточували на токарному верстатi кеглi, розбирали годинники, складали стереодинамiки та ролерний велотренажер, вигадували та малювали фантастичнi будинки чи аеропорти. Моя цiкавiсть зберiгалася впродовж усього дитинства: одного лiта в робототехнiчному таборi ми програмували робота розмiром iз пуделя за допомогою складних послiдовностей команд так званою асамблерною мовою, а в школi я навчався програмування на своему першому комп’ютерi Apple IIe, змушуючи його виходити з-пiд контролю за допомогою рекурсивного алгоритму.

У коледжi обчислювальна технiка вiдкрила менi очi на новий свiт можливостей, як уже доступних для предметiв, так i тих, що могли б зрештою стати iм доступнi. Навчаючись за двома спецiальностями, я виявив, що i фiзика, i образотворче мистецтво мають власнi захопливi мови для опису фiзичного свiту, кожна зi своiми вiдкриттями та прозрiннями. Моя дипломна робота в Гарвардi мiстила побудову програмно-навчальних симуляторiв, подiбних до гри «SimCity». Далi я прийшов у Медiалабораторiю МТІ – мiсце, де програмiсти змiшуються з художниками, музикантами та освiтянами i всi експериментують з технологiею та обчислювальною технiкою з метою наново винайти все – вiд кiно та опери до медицини й освiти. Там я мав iнше вiдкриття: технологiя здатна покращити предмети так, що вони наблизяться або навiть перевершать якостi магiчних предметiв iз фольклору та науковоi фантастики, якi я полюбив ще в дитинствi. Щоб зробити звичайнi речi такими ж надзвичайними й чудовими у використаннi та приемними для життя поряд iз ним

Сторінка 5

, як барометр мого батька та iнструменти мого дiдуся, потрiбно звiльнити людино-комп’ютерну взаемодiю вiд клацання та перетягування. Можна створити (i будуть створенi) справжнi килими-самольоти, i мають iснувати (i вже iснують) наручнi комунiкатори Дiка Трейсi.

Чарiвнi предмети: звичнi речi, що стали надзвичайними.

Сьогоднiшнi гаджети – антитеза гострого рiзця дiдуся Отто та розумного меча Фродо. Смартфон – це спантеличлива та набита по вiнця функцiями техноверсiя швейцарського армiйського ножа, який вражае лише своею надзвичайною компактнiстю. Ним незручно користуватися, вiн безпардонний, нав’язливий та не надае гарного iнтерфейсу практично нi до чого. Смартфон – ревнивий супутник, який, в мiру того як ми весь день постiйно витрiщаемося на його екран, перетворюе нас на синьолицих зомбi.

У мене пiшло багато часу на те, щоб зрозумiти, чому смартфон, зручний та корисний для деяких завдань, – слiпий шлях розвитку людино-комп’ютерного iнтерфейсу. Щойно я зрозумiв причину, вона стала заслiпливо очевидною: вiн не мае поваги до людства.

На противагу йому, фентезiйнi та фольклорнi предмети робить чарiвними iхня здатнiсть сповнювати людськi прагнення емоцiйним ангажементом та ентузiазмом. Фродо цiнуе Жало не лише за гарне рукiв’я та гостре лезо; вiн цiнуе його за безпеку та захист, що, мабуть, найосновнiший рушiй. Дiк Трейсi не був схильний витрачати час та грошi на дорогi особистi аксесуари, як-от наручнi годинники, проте цiнував свiй зап’ястний комунiкатор, бо той надавав йому щось на кшталт телепатii: з його допомогою вiн мiг миттево зв’язуватися з iншими та краще виконувати свою роботу. Зупиняти злочинцiв. Рятувати життя.

Гуманiстичний пiдхiд до обчислювальноi технiки, який я пропоную в цiй книжцi, стосуеться не фантастичних, ефемерних бажань, а сталих, невiднятних людських прагнень: усевiдання, телепатii, безпеки, безсмертя, телепортацii та самовираження. Щоб правильно розставити прiоритети щодо того, якi новi технологii дослiджувати та якi новi пристроi розробляти, компанii та товаровиробники повиннi на фундаментальному рiвнi вiдштовхуватися вiд людського жадання в його найбазовiших формах. Це дасть iм змогу зосередитися на створеннi товарiв, здатних справити на свiт значущий та позитивний вплив.

Інший мiй дiдусь, батько мого батька, Поп Роуз, помер вiд серцевого нападу невдовзi пiсля свого шiстдесят другого дня народження. На превеликий жаль мого батька, ми з Попом так i не зустрiлися. Смерть забрала його надто рано, почасти через поведiнковi проблеми зi здоров’ям: вiн палив та нерегулярно вживав лiки для серця. Навряд чи вiн один такий. На рiвнi суспiльства нам дедалi краще вдаеться обмежувати палiння, проте одна з серйозних перепон на шляху до ефективнiшоi охорони здоров’я та фактор ii астрономiчноi цiни – те, що люди не вживають прописаних iм лiкiв.

Нинi, як можна було б очiкувати, для цього е спецiальнi мобiльнi додатки. Однак навiть попри те що Поп Роуз сам був лiкар i чудово усвiдомлював, що його життя пiд загрозою, чи використовував би вiн додаток для смартфона, щоб той допомагав йому дотримуватися режиму вживання лiкiв? Чи зумiв би вiн вiдшукати на екранi крихiтну iконку та користуватися нею для ведення щоденника своiх дiй? Чи запам’ятав би вiн усi цi паролi до безпечного Wi-Fi, iCloud та захищеноi системи електронних медичних карток, якою користувалися його лiкарi з Унiверситету Пiвнiчноi Каролiни?

Проте що, якби iснувала магiчна пляшечка для пiгулок – технологiчно вдосконалений предмет, такий же надiйний, як меч Фродо, що попереджав би мого дiдуся про наближення небезпеки та спонукав би його випити таблетку?

І що, якби ця пляшечка була здатна спiлкуватися з iншими, повiдомляючи оточенню про недотримання ним необхiдного режиму?

Історiя серцевих захворювань у моiй родинi була одним iз мотивiв, якими я керувався, розробляючи саме таку справжню «магiчну» баночку для пiгулок пiд назвою GlowCap. На вигляд це звичайна захищена вiд дiтей баночка для лiкiв бурштинового кольору, проте з особливою кришечкою, що сяе, наче Жало, та спiлкуеться через Інтернет, наче зап’ястний комунiкатор. Вона так причарувала своiх користувачiв, що вони вживають своi лiки в понад 90 % потрiбних моментiв. Для порiвняння: зазвичай показник дотримання графiка вживання лiкiв коливаеться в межах 40—60 %.

Я переконаний, що чарiвнi предмети на кшталт GlowCap докорiнно змiнять те, як люди використовуватимуть, захоплюватимуться та дiставатимуть зиск вiд наступноi хвилi Інтернету – шляхом вбудовування невеличких обсягiв обчислювальноi потужностi, зв’язностi та взаемодii в сотнi повсякденних речей, що нас оточують, до яких ми звикли, – дорогих гостей у наших домiвках, життях i ритуалах.

Ідея чарiвних предметiв глибоко вкорiнена в нашому дитинствi, у нашому поклонiннi супергероям i захопленнi фентезi та науковою фантастикою, а також у байках, мiфах та казках, iсторiя яких налiчуе багато столiть. Через це складаеться враження, що ми завжди прагнули жити у свiтi чародiйства.






Ми дiзнаемося про ус

Сторінка 6

аленi людськi потреби та фантазii зi стародавнiх мiфiв i казок, якi вже циркулюють нашим культурним кровообiгом.



Джек Зайпс – вiдставний професор нiмецькоi мови Мiннесотського унiверситету та провiдний фахiвець з iсторii казок братiв Грiммiв та усноi традицii, що склала основу багатьох казок Ганса Крiстiана Андерсена. Щойно Джек почув вихiдне твердження моеi книжки – iдею, що сучасним винахiдникам слiд вздовж i впоперек копати мiфи та фольклор у пошуках бачення майбутнього гуманiстичноi технологii, – вiн втратив спокiй.

Ми довго обговорювали походження чарiвних предметiв, що знову i знову постають в оповiдях рiзних культур з усiх куточкiв свiту. Як можна здогадатися, е багато спiльних мотивiв:



Чарiвна паличка чи перстень, якi миттево виконують будь-яке бажання.

Килим-самолiт для швидкого перемiщення з мiсця на мiсце.

Бездонний гаманець, у якому нiколи не закiнчуються грошi.

Надзвичайна прозiрна труба, в яку видно предмети на вiдстанi тисяч миль.

Магiчнi черевики, що дозволяють одним кроком подолати кiлька миль.

Рiг чи свисток, завдяки якому можна викликати допомогу.

Кришталева куля, що надае змогу дiзнатися майбутне.

Плащ- або щит-невидимка, що ховае вiд небезпеки.

Нескiнченний стiл, здатний щедро нагодувати сотнi людей.


Звернiть увагу, скiльки з цих предметiв можуть переходити вiд людини до людини. Вони не надають надможливостi комусь одному. Цi предмети можна здобувати, спiльно використовувати, дарувати, обмiнювати та передавати з поколiння в поколiння – точно як приклади чарiвних предметiв, що я наводжу в цiй книжцi.

Упродовж десятилiть футуристи розмiрковували над iдеею чарiвних предметiв, придумуючи цiй концепцii рiзноманiтнi назви, зокрема «прониклива обчислювальна технiка», «повсюдна обчислювальна технiка» (ubicomp, вiд «ubiquitous computing»), «зв’язанi речi» чи «речi-що-думають». Найпростiший i найширше вживаний нинi термiн, авторство якого зазвичай приписують Кевiновi Ештону, спiвзасновниковi та колишньому виконавчому директоровi центру Auto-ID МТІ, – «Інтернет речей» (IoT, вiд «Internet of Things»).

Артур Кларк, футурист i письменник-фантаст, чие оповiдання «Вартовий» надихнуло Стенлi Кубрика на фiльмування «Космiчноi одiссеi 2001 року», – автор знаменитого вислову: «Будь-яку достатньо просунуту технологiю неможливо вiдрiзнити вiд чаклунства»[1 - Clarke A. C. Profiles of the Future: An Enquiry into the Limits of the Possible / Arthur C. Clarke. – New York: Henry Holt, 1984. – P. 21.]. Багато сучасних найрозумнiших дизайнерiв iнтерфейсiв з ним погоджуються. Метт Джонз, мiй приятель i засновник Berg, шанованоi дизайн-консалтинговоi компанii зi штаб-квартирою в Лондонi, нещодавно зазначив: «В академiчних колах довгий час панувало бачення повсюдноi обчислювальноi технiки, яке пустило пiд укiс популярнiсть смартфона». Проте нинi е вiдчуття, що ми наближаемося до iнтернету речей головно через те, що цiна обчислювальноi технiки та зв’язностi знизилася майже до нуля.

Майже, але не зовсiм. Смартфон далеко завiв нас одним iз шляхiв, проте наразi за увагу компанiй та iхнi долари на розроблення нових продуктiв змагаються й iншi варiанти технологiчного майбутнього. Цi альтернативнi бачення шляхiв еволюцii технологii виглядають дуже багатонадiйно, проте передбачають зовсiм рiзнi види взаемодii з людськими iстотами, а отже, приведуть до дуже рiзних варiантiв майбутнього.

Наразi в перегонах технологiй з великим вiдривом лiдируе скляна панель – вiд iPod nano розмiром iз поштову марку до 80-дюймових ultra-HD LCD-екранiв. Майбутне, що визначаеться домiнуванням такого рiзновиду пристроiв, я називаю Термiнальним Свiтом, бо iнтерфейс прикуто до пiксельного екрана. На свiтанку обчислювальноi технiки такi екрани звалися термiналами; то був «останнiй дюйм», на якому машина стикалася з людиною.

Для тих, хто вiрить у Термiнальний Свiт, як, скажiмо, лiдери бiзнесу, чиi компанii зосереджуються саме на цiй траекторii, мета – виробити та поширити якомога бiльше пiкселiв, вбудувати екрани в усi без винятку поверхнi, зробити пристроi тоншими, дешевшими, набитими бiльшою кiлькiстю рис i функцiй, та продати кожнiй людинi на планетi по двi чи три штуки.

А тодi повторити. Неважко уявити собi розвиток цього сценарiю, бо вiн уже розгортаеться перед нашими з вами очима. На момент написання цих рядкiв з магазину додаткiв iTunes завантажено майже 50 мiльярдiв додаткiв. Android вiд Google швидко скорочуе дистанцiю. А Microsoft, придбавши Nokia, намагаеться зметикувати, як увiйти в цю гру.

Друге можливе майбутне – протезування, носильна технологiя. Ця траекторiя помiщае технологiю на людину задля того, щоб пiдсилити та покращити нас додатковими здатностями, щоб у певному сенсi надати нам надможливостi. Щоб зробити людей надлюдьми або фактично «постлюдьми». Цей шлях вбудованоi носильностi мае деякi значнi переваги. Примiром, я вiдчуваю натхнення, коли бачу, як протези повертають фiзичнi здатностi людям, якi iх втратили, надаючи iм – тим, кого ранiше вважали «iнвалiдами», – м

Сторінка 7

жливiсть ходити та бiгати, як нiколи до того, або бачити чи чути так далеко й чiтко, як до iхньоi травми або навiть нiколи в життi. Проте, коли компанii заводять розмову про майбутне iмплантiв i ковтальних пристроiв для всiх, менi стае зле. Подiбно до пластичноi хiрургii, це майбутне видаеться незворотним, багатим на непередбачуванi наслiдки та сповненим швидше жалю, анiж зачарування.

Одним iз перших та широковiдомих технiчних протезiв був представлений у 1980-х роках плеер Sony Walkman, який надав нам можливiсть брати музику з собою всюди, хоч би куди ми йшли, а також дозволив нам акустично полишати цей свiт. Його сьогоднiшнiй пiдступний вiзуальний еквiвалент, що наробив багато шуму, – Google Glass – окуляроподiбний пристрiй, який проектуе iнформацiю на прозорий екран, що плавае на периферii нашого поля зору. Ця чарiвна лiнза запевняе, що ми зможемо взаемодiяти з виведеною чи спроектованою практично на що завгодно iнформацiею. Хоча це мае своi переваги, певнi ризики та втрати також невiдворотнi. Полишення свiту може стати ще повнiшим, анiж у випадку з Walkman. Ви не будете знати, коли i чи взагалi iншi люди доступаються та звертаються до тiеi ж iнформацii, що й ви, чи якоiсь iншоi iнформацii, чи взагалi нiякоi. Навiть люди, що стоять поруч, не матимуть узгодженого, спiльного бачення свiту. Google Glass може пiти ще далi, iзолювавши нас одне вiд одного набагато надiйнiше, анiж сучаснi мiкронавушники.

Трете майбутне технологiчноi взаемодii – анiмiзм. За цього напрямку розвитку комп’ютери улещують нас до з’еднання з ними, симулюючи комфортнiсть i привабливiсть живих стосункiв. У цьому варiантi майбутнього обчислювальний iнтелект розмiщуеться не в носильних аксесуарах чи i-штуках, а головно в iнших цифрових акторах. Анiмiзм стимулюе ту саму частину мозку, яка збуджуеться вiд милих кошенят та цуценячоi любовi. Анiмiзм концентруеться на нашiй фантазii, що не тiльки ми маемо навчати технологiю, а й технологiя може навчати нас. Роботи, якi вмiють розмовляти нашою мовою, помiчати нашi жести та розумiти, що ми кажемо та чого бажаемо, поза всяким сумнiвом, нададуть привабливе людське розв’язання проблеми незручностi сьогоднiшнiх взаемодiй за допомогою клацань, стукань, перетягувань, стискань i збiльшень.

Гадаю, ви чули про пилотяг Roomba, навiть якщо вiн iще не прибирае у вас на кухнi. Мета анiмiстiв полягае в побудовi мобiльнiших роботiв такого типу доти, доки ми не оточимо себе анiмованими пристроями, здатними поводитись, як тренер, дворецький, найманий працiвник, ба навiть як приятель чи партнер. Проте очiкування, що соцiальнi роботи стануть двiйниками людей, iдеальними реплiками особистостей, може привести нас до потрапляння в зону, яку японський експерт з робототехнiки Масагiро Морi охрестив «моторошною долиною» гидливостi та розчарування – мiсце, де ступiнь подiбностi машини до людини такий високий, що ми почуваемося незручно. Хто перед нами, людина чи машина?

Найнагальнiше питання в основi цих конкурентних траекторiй звучить так: який е найприроднiший та найбажанiший – а то й найнепомiтнiший – спосiб взаемодii людських iстот з технологiею, що не вимагае оволодiння новим набором навичок i не пов’язаний з постiйною потребою вивчати новi мови, жести, iконки, кольоровi коди чи комбiнацii клавiш? Це питання бентежило мiй розум упродовж багатьох рокiв, спонукало мене заснувати п’ять технологiчних компанiй та змусило зайнятися академiчними дослiдженнями та викладанням у Медiалабораторii.

Я переконаний, що всi цi траекторii – Термiнальний Свiт, протези/носильнi аксесуари, анiмiзм та чарiвнi предмети – гнучкi й нестiйкi. Усi вони тiею чи iншою мiрою цiннi та накладаються i доповнюють одна одну.

Я вибрав присвятити свiй час та енергiю четвертiй технологiчнiй траекторii: чарiвним предметам. Я не викину своi смартфони i не втрачу цiкавостi до роботи моiх колег, якi розробляють носильнi аксесуари та соцiальних роботiв. Просто я переконаний, що найнадiйнiше та найпривабливiше майбутне таке, в якому технологiя надiляе звичайнi речi дещицею магii, створюючи приемнiшу взаемодiю та викликаючи емоцiйний вiдгук.

Розглядайте цей пiдхiд до технологii як втiлення наших найпалкiших фантазiй та найпристраснiших мрiй. Переосмислення килимiв-самольотiв, розмовляючих дзеркал, плащiв-невидимок, живих мiтел i всезнаючих кришталевих куль, а також дорогих нам повсякденних предметiв з минулого на кшталт кiмнатних барометрiв та деревообробних iнструментiв – речей, якi ми завжди любили, про якi мрiяли i хотiли мати у своему життi. Ця книжка саме про таке переосмислення та способи зробити його реальнiстю.




Частина перша

Чотири варiанти майбутнього








Роздiл 1

Термiнальний Свiт: панування скляних панелей


Перед тим як заглибитись у свiт чарiвних предметiв, вивчимо детальнiше майбутне iнших трьох траекторiй розвитку, почавши з Термiнального Свiту. Нинi ми живемо у свiтi, схибленому на конвергенцii, в якому правлять бал i-штуки. Як ми до такого дiйшли? Чому саме скляна панель стала нетерпимим до

Сторінка 8

нших iдей королем речей?

Почасти це пов’язано з третiм законом Ньютона («Будь-якiй дii завжди вiдповiдае рiвна за модулем i протилежна за напрямком протидiя» – у нашому випадку це звучить так: коли одна компанiя випускае нову версiю скляноi панелi, iншi вiдповiдають випуском iще однiеi), а почасти з грошима. Виробництво пристроiв на основi екранiв – вiд iPod nano до смартфонiв, електронних книжок, планшетiв i телевiзорiв iз пласким екраном – е монструозною хвилею, що з величезною силою накривае всi категорii побутовоi електронiки. Індустрiальнi аналiтики, iнвестори, пiдприемцi, магазини додаткiв – одним словом, уся високотехнологiчна екосистема не може вiдмовитися вiд витрiщання на екран. Навколо всiх елементiв, що змушують цей Термiнальний Свiт працювати, точиться напружена конкуренцiя. Ринок виробництва пiкселiв просто карколомний. Щороку Samsung, LG, Sony, Sharp i сотнi постачальникiв, що збирають для цих компанiй компоненти та продукти, випускають мiльйони екранiв та отримують мiльярди доларiв прибутку.

Щойно ви сiдлаете таку велику технологiчну хвилю, спроби переконати вашого боса чи раду директорiв фiнансувати щось iще, крiм ще однiеi скляноi панелi, пов’язанi з величезним ризиком. Пропагування наступноi пiдривноi технологii може закiнчитися професiйним самогубством. Як пояснюе в книжцi «Дилема iнноватора» (“The Innovator’s Dilemma”) легенда Гарвардськоi школи бiзнесу Клейтон Крiстенсен, учасники процесу рiдко фiнансують пiдрив чинних засад. Компанii, системи та iнституцii зi значними капiталовкладеннями в Термiнальний Свiт повиннi винаходити все новi й новi способи здобути стратегiчну перевагу над своiми конкурентами. У будь-якiй зрiлiй iндустрii, зокрема у виробництвi екранiв, лiдери стикаються з ситуацiею постiйного зниження роздрiбних цiн i змушенi конкурувати або завдяки обсягам, намагаючись виробляти екрани за найнижчою цiною, а тодi продавати iх величезними кiлькостями, або шляхом просування технологii вперед завдяки скромним новим рисам i можливостям та виведенню нових моделей на ринок швидше за iнших учасникiв гри. Наразi дiяльнiсть у сферi розвитку скляних панелей така бурхлива, що компанiям – прибiчникам Термiнального Свiту – вистачить роботи ще на багато рокiв. Безпосередньо наступне поколiння товарiв матиме тоншi й помiтно бiльшi екрани, нiж тепер, та з бiльшою кiлькiстю пiкселiв на дюйм. Далi на сцену вийдуть екрани з органiчних свiтлодiодiв (OLED) iз насиченiшим чорним кольором, якi посунуть вбiк стару свiтлодiодну (LED) технологiю, що лише кiлька рокiв тому скинула з трону плазму. Кольори будуть яскравiшi, частоти оновлення вищi, рамки тоншi, а показники контрастностi вищi, тож зображення виглядатимуть живiшими за будь-якого освiтлення. Ми побачимо дисплеi в нових фiзичних формах, наприклад складанi гнучкi екрани, якi можна сховати в кишеню чи обгорнути навколо будiвлi, та квантовоточковi (QD) дисплеi, що складаються з крихiтних свiтловипромiнних наночастинок, здатних створювати ще живiшi, чистiшi та вишуканiшi кольори в ширшому дiапазонi вiдтiнкiв[2 - Hecht J. Quantum Dot Displays Make Your TV Brighter Than Ever / Jeff Hecht. – Mode of access: https://www.newscientist.com/article/ dn23591-quantum-dot-displays-make-your-tv-brighter-than-ever/.].

Я провiв багато часу у великих компанiях (передусiм пов’язаних iз МТІ) на кшталт Cisco, Panasonic, LG та Samsung. Я розумiю, як iм складно змiнити свiтогляд та вiдiйти вiд Термiнального Свiту. Коли продаеш пiкселi, важко уявити щось, що не е екраном. Для цих компанiй майбутне обчислювальноi технiки категорично не пiдлягае обговоренню: екрани, тiльки екрани i нiчого, крiм екранiв. Якщо ви власник мiльярдного бiзнесу з продажу телевiзорiв, планшетних екранiв, проекторiв або додаткiв для них, важко навiть розглянути якийсь iнший варiант майбутнього, i навiть якщо його розглянути, складно зрозумiти, як змiнити курс вашоi компанii-супертанкера, щоб туди дiстатися.

Як наслiдок, Термiнальний Свiт продовжуватиме розширюватися, поглинаючи все на своему шляху. Його зростання пiдживлюеться не лише велетенським ринком i активними компанiями, що на ньому дiють, а й iншими факторами. Вартiсть пiкселiв постiйно обвалюеться. Наразi яким-небудь розумним екраном можна оснастити майже будь-яку поверхню, а пропозицiя iнформацii та контенту для завантажування на цi дисплеi нескiнченна.

Ба бiльше, обсяг екранноi iнформацii, яку здатнi сприймати люди, необмежений. Тож навiть якщо ми не дивимося безпосередньо на свiй смартфон чи телевiзор, наш периферiйний зiр насичуватиметься та вiдволiкатиметься щiльною, швидкою, барвистою iнформацiею та контентом, що кружляе на межi нашого поля зору – саме так працюватиме Google Glass.

Це вже вiдбуваеться. Microsoft займае будiвлю поблизу мого офiсу в Кембриджському iнновацiйному центрi на Кендал-сквер. Побувши деякий час достатньо анонiмним орендарем будiвлi, Microsoft побудувала новий двоповерховий вхiд iз великим (близько десяти метрiв по дiагоналi) екраном на внутрiшнiй стiнi, спрямованим назовнi. Зовнiшня стi

Сторінка 9

а скляна, тож на вулицi панують зображення, якi безперервно програються на тому екранi, що повнiстю змiнило характер району. Хоча цей район – домiвка для технологiчних стартапiв, великих технологiчних компанiй i корпусiв МТІ, така екранна домiнацiя – це щось новеньке.

Чи непокоiть мене експансiя Термiнального Свiту, що сягнула навiть мого району? На диво, нi. Чому? Тому що вона безталанна, очевидна та невiдворотна. Чи мае нас дивувати той факт, що Microsoft встановила на своiй будiвлi великий екран для показу всьому свiтовi маркетингових повiдомлень? Навряд. Екран – тупий iнструмент.

Екрани, наче лiсова пожежа, поширюватимуться свiтом та проникатимуть у райони й мiсця, де iх ранiше не було, за фiнансовоi пiдтримки передусiм рекламодавцiв та спонсорiв, якi шукатимуть новi шляхи донесення повiдомлень, що впливатимуть на споживчi звички та сприятимуть економii шляхом заохочення певних типiв поведiнки. Наприклад, у галузi охорони здоров’я компанii на кшталт United, Cigna, Humana та Blue Shield субсидуватимуть пiкселiзацiю численних поверхонь у ваших домiвках, бо довкiльнi зображення та повiдомлення дуже ефективнi у пiдштовхуваннi вас до ведення здоровiшого способу життя, що зможе привести до зниження вартостi медичних послуг. Вашi вiтальня, кухня, ванна кiмната i спальня стануть такими ж насиченими спонсорською рекламою мiсцями, як сучаснi бейсбольнi майданчики – повiдомленнями, що привертають увагу i виводяться на всiх доступних поверхнях. На Пiвнiчному вокзалi, одному з головних примiських залiзничних термiналiв Бостона, екрани розмiщено майже без розбору, так наче простiр без екранiв виглядае старомодно. Ми вже бачимо екраннi дисплеi в багатьох лiфтах. Очiкуйте появи ще бiльшоi iх кiлькостi в пожвавлених публiчних мiсцях на кшталт торгових центрiв та автобусних зупинок. Екрани е навiть у найприватнiших публiчних мiсцях на кшталт дзеркал у вбиральнях, стiн над пiсуарами та туалетних кабiнок. Автозаправки також пiдхопили цей тренд i розмiщують термiнали на колонках заради додатковоi монетизацii 180 секунд простою ваших очей пiд час наповнення баку, заохочуючи вас зайти всередину i придбати смузi чи смаколик iз високими вмiстом фруктози та нормою прибутку. Багато з цих публiчних екранiв також мiстять камеру, що вмiе засiкати, коли ви на неi дивитеся, та розпiзнавати певнi вашi риси: вiк, стать, етнiчну належнiсть, марку вашоi машини, бренди вашого одягу, а тодi показувати продукти, визначенi алгоритмом як найпривабливiшi для вас.

Microsoft та багато iнших компанiй намагаються переосмислити взаемодiю людей зi скляною панеллю, примiром, за допомогою нових рухiв пальцями, проте однаково все крутиться навколо екранiв. Щоб пересвiдчитися, яка екраноцентрична культура Microsoft i яким ця компанiя бачить майбутне, подивiться деякi з онлайнових вiдео, що презентують iхне бачення майбутнього (посилання можна знайти на enchantedobjects.com). Ви побачите, що екрани iз запущеним на них користувацьким iнтерфейсом Microsoft Surface будуть мати всi можливi розмiри та форми й налаштовуватимуться на будь-який контекст, вiд шкiл та аеропортiв до музеiв i спалень. Вони показують надолоннi варiанти, таблоiднi формати (для традицiоналiстiв, яким досi подобаеться iдея «газети»), екрани розмiром зi стiл або – ще краще – достатньо великi, щоб зайняти всю стiну.

Це бачення майбутнього взагалi важко назвати баченням, бо воно не пропонуе нiчого нового. Воно просто просувае вперед звичну та очевидну лiнiю: та сама рiч, рiзнi розмiри, рiзнi мiсця. Бiзнес уявляе собi варiант майбутнього «Термiнальний Свiт» на раз-два, шлях уперед вiдносно вiльний, передбачити показники наступного кварталу просто, як води напитися, i, тримаючись його, ви уникаете будь-яких збоiв у планах розроблення продуктiв. Ваша кар’ера в безпецi.

Але ось що мене в цьому чорнопанельному iнкременталiзмi дратуе: екрани неадекватнi, бо не покращують наших стосункiв з обчислювальною технiкою. Такi iнтерфейси не використовують усiеi потужностi обчислювальних ресурсiв, яка щороку подвоюеться. Такi пристроi пасивнi та позбавленi особистостi. Машина працюе ненавантажено, чекаючи ваших наказiв. Термiнальний Свiт утверджуе в нашому свiтi холодну, ворожу естетику, замiсть того щоб вiдповiдати на нашу. Навiть продукти Apple, якi хвалять за iхню гiповiсть, холоднi та чоловiкоподiбнi проти матерiальностi дерева, каменя, корка, тканини та поверхонь, якi ми обираемо для наших домiвок та тiл. Мало хто з нас жадае одягу, зробленого з анодованого алюмiнiю з надгладеньким полiруванням.

Термiнальному Свiтовi начхати на чарiвнiсть. Смартфон не мае предка з нашого фольклору чи казок. Я не знаю жодного магiчного пристрою, чий хазяiн вирячався б у нього, наче зомбi, граючи в безглузду гру чи обмiнюючись текстовими повiдомленнями нi про що. Вiн не задовольняе чарiвним способом жодного глибокого фундаментального людського жадання.




Роздiл 2

Протези: новi бiонiчнi ви



На сьогоднi планетою крокують двiстi тисяч кiборгiв – кiбернетичних органiзмiв, що складаються з о

Сторінка 10

ганiчних i неорганiчних частин. Ви можете не помiчати iх, коли вони проходять повз, адже виглядають вони як бiльш-менш звичайнi людськi iстоти. Проте в цих створiнь е хiрургiчно iмплантованi комп’ютери, вперше розробленi в серединi 1960-х рокiв, пiд’еднанi безпосередньо до мозку, а точнiше – до слухового нерву у внутрiшньому вусi. Кохлеарнi iмпланти та надаванi ними блага – справжне диво. Людина, народжена глухою, якiй вживили кохлеарний iмплант, може розрiзнити 90 % усiх сказаних слiв без читання по губах, а читаючи по губах – усi 100 %. Це благодатна, позитивна, навiть магiчна перспектива другого варiанту майбутнього: протезiв i носильних пристроiв.

Це майбутне мае технологiчних попередникiв у фантастичних свiтах комiксiв та уяви: надлюди та мутанти, бiонiчнi чоловiки й жiнки, неймовiрно могутнi, швидкi та здiбнi. На вiдмiну вiд Термiнального Свiту, протезне майбутне враховуе нашу людянiсть. Протези пiдсилюють нашi тiла, потужнiсть усiх наших органiв чуттiв та спритнiсть наших рук. Ідея розроблення технологii, що залишае нас бiльш-менш тими, хто ми е, при цьому роблячи чимось бiльшим, – дуже приваблива. Ми вже маемо пам’ять, i технологiя надае нам ii значно, значно бiльше – фантастичну здатнiсть зберiгати та видобувати iнформацiю. Гуглоподiбний мозок. Технологам важливо розумiти це жадання мати надлюдськi сили та надзвичайнi здiбностi, вмiти лiтати, як Аладiн чи Пiтер Пен, перестрибувати високi будiвлi одним махом, як Супермен, чи вмiти бачити крiзь стiни та зазирати за рiг, як Пiперз – мутант з комiксiв Marvel iз телескопiчним та рентгенiвським зором.

Критична характеристика технологii-як-протезу – те, що вона iнтерналiзуе обчислювальну потужнiсть. Вона так стае частиною нас, що стае нами. Вона не десь там, зовнi, зафiксована на екранi, через що ми змушенi робити щось для ii активацii. Бачення майбутнього технологii протезування схоже на кiборгiзованого чоловiка чи бiонiчну жiнку. У 1970-х роках великою популярнiстю тiшився телесерiал «Людина вартiстю шiсть мiльйонiв доларiв» (“The Six Million Dollar Man”) за мотивами роману Мартiна Кейдiна «Кiборг» (“Cyborg”). Його герой, колишнiй астронавт Стiв Остiн, зазнав страшних травм унаслiдок аварii лiтального апарата. Шiсть мiльйонiв доларiв по тому Остiн дiстав нову руку, двi новi ноги та око iз вбудованою високоточною збiльшувальною лiнзою. Вiн здатен бiгати зi швидкiстю автомобiля та пiднiмати величезнi вантажi, а його око не поступаеться гостротою чарiвному телескоповi.

Серiал-вiдгалуження «Бiонiчна жiнка» присвячено професiйнiй тенiсистцi Джеймi Соммерз. Зазнавши серйозних травм унаслiдок нещасного випадку пiд час стрибка з парашутом, Соммерз приходить до тями з кращими ногами, здатнiстю стрибати на велику висоту та надчутливим слухом. Попри всi цi бiонiчнi компоненти, Стiв i Джеймi виглядають як нормальнi людськi iстоти. Вони не Франкенштейни чи квазiроботи, а покращенi варiанти самих себе.

Так виглядае фантазiя про бiонiкiв. Фундаментально ми залишаемося людьми, проте технологiчно гакнутими. Ми виглядаемо та поводимося звичайним чином, проте здатнi бачити, чути, запам’ятовувати, спiлкуватися та захищатися краще за стандартну суто людську модель. Не дивно, що у фантастичних творах i масовiй культурi бiонiки зазвичай виступають у ролях таемних агентiв, дослiдникiв чи солдатiв. Вони можуть висадитися з парашутом у будь-якому середовищi, бачити в темрявi, передбачити всi небезпеки, переплисти бурхливi рiчки, вдертися на зловiснi стрiмчаки, без зусиль убити (та приготувати) здобич, збудувати прихисток i жити як у Бога за пазухою – i все це самотужки. Як на мене, це цiкаво, проте завузько. Хiба не було б цiкаво поспостерiгати за бiонiком, який займаеться чимось вiдмiнним вiд шпигунства чи бою? Я б волiв побачити бiонiчного муз и’ ку, винахiдника, архiтектора чи мiстобудiвника! Чого могли б досягти такi кiборги завдяки своiм посиленим можливостям?

На додачу до посилених чи особливих умiнь багато супергероiв покладаеться на протези. Суперменiв архiсупротивник, божевiльний генiй Лекс Лутор, носить екзоскелет, який його пiдсилюе та робить менш вразливим до поранень. Глиноликий з комiксiв про Бетмена i Робiна носить екзоскелет, за допомогою якого розтоплюе людей. Як на мене, таке бачення протезiв надзвичайно непривабливе, бо не пiдживлюеться базовими позитивними людськими рушiями на кшталт всевiдання та творчостi. Цi технологii – iнструменти насильства, помсти та безумства. А ще це все – клiше.

Яких посилених здатностей та надможливостей жадають нинi реальнi люди? Технологiю шумопридушення, що заглушила б лемент свiту, давши нам можливiсть краще зосереджуватися. Здатнiсть виявляти зони безплатного Wi-Fi та визначати iхню пропускну здатнiсть. Механiзм для вимикання нав’язливого телевiзора в аеропорту чи приглушення сигналу мобiльного телефона балакучого попутника. У какофонiчному свiтi нам часто не хочеться бачити i чути нiчого, крiм того, що ми вже бачимо i чуемо. Натомiсть нам хочеться мати кращi фiльтри, щоб бачити та чути менше або лише те, що

Сторінка 11

ам хочеться. Нам потрiбна не доповнена, а урiзана реальнiсть. Це сучасна версiя стародавнього бажання мати надможливiсть знешкоджувати все, що нам загрожуе.




Індикатори на лобовому склi: доповнений зiр


Споживча протезна технологiя 1980-х i 1990-х рокiв стосувалася органiв слуху, проте в цьому десятирiччi ми побачимо вiзуальний аналог Sony Walkman та iPod – персональну iндикацiю на лобовому склi (ІЛС). Сьогоднiшнi ІЛС вбудовуються в окуляри чи вiзири, на якi проектуеться iнформацiя, що наче висить у повiтрi у вас перед очима, як у разi Google Glass, або у великi склянi панелi на кшталт лобового скла автомобiля.

Термiново необхiдно розробити кращий дизайн цих систем. Примiром, у автомобiлi ІЛС розташовано безпосередньо в полi зору водiя. Перевага в тому, що не потрiбно опускати погляд на iнформацiйний дисплей, випускаючи з поля зору дорогу, але е ризик вiдволiктися на iнформацiйне смiття на лобовому склi. Ви вiдчуваете когнiтивне перевантаження, втрачаете зосередженiсть на дорозi i не встигаете зреагувати на оленя, що перебiгае шосе, чи машину, що виiхала на вашу смугу. Перед iнженерами та дизайнерами стоiть завдання створити достатньо яскраву ІЛС, щоб ii було видно в сонячний день, але не таку яскраву, щоб водiй зазнавав перевантаження пiд час нiчноi iзди. Автовиробники розглядають ІЛС як спосiб зробити свiй продукт iнакшим, таким, що видiлятиметься на фонi продукцii конкурентiв. Вона показуватиме не лише iнформацiю зi стандартноi приладовоi дошки, себто швидкiсть, рiвень споживання палива, обрану музику тощо, а й iнформацiю з Інтернету. Очiкуйте, що ІЛС вiтрового скла, яка досi лишаеться дорогим задоволенням, стане стандартом не тiльки в автомобiлях, а й на багатьох iнших скляних поверхнях на кшталт стiн конференц-залiв, дверей, навiть автобусних вiкон. У вiйськовiй сферi, де iнформацiя дуже щiльна, час реакцii повинен вимiрюватися частками секунди, а вартiсть – не перешкода, ІЛС уже давно стала стандартом у кабiнах лiтакiв i системах керування озброенням. (Звiсно, пiсля появи самокерованих автомобiлiв вам буде потрiбна не ІЛС, а подушка пiд голову для сну; детальнiше про це далi.)

То в чому проблема з проектуванням iнформацii на окуляри всiх i кожного задля створення персональноi лiнзи для споглядання свiту? Буму носильних персональних ІЛС завадили принаймнi три фактори, не рахуючи очевидного – вартостi (поза вiйськовою сферою). По-перше, пристроi були завеликi та некомфортнi для постiйного носiння. По-друге, вони досi такi потворнi, що жодна людина, яка хоч трохи себе поважае, не буде iх носити. По-трете, надавана ними iнформацiя не така корисна, щоб переважити iхнiй потенцiал вiдволiкання. Чи справдi так важливо в процесi iзди безперервно вiдстежувати тиск у шинах чи рiвень склоочищувача? Нi. Швидкого погляду час вiд часу цiлком достатньо, плюс так, можливо, безпечнiше. Якщо треба постiйно дивитися крiзь дисплей, дизайн подання iнформацii мае бути значно вишуканiшим за той, який уявляли собi автори переглянутих мною фiльмiв про робокопiв, супершпигунiв чи залiзних людей.

Утiм, мене цiкавлять категорii-першопрохiдцi, представники яких – скажiмо, вiйськовi пiлоти – повиннi носити окуляри та шоломи. Екiпажi комерцiйних авiалайнерiв та гелiкоптерiв також природнi кандидати на встановлення якогось рiзновиду протезiв для надання iнформацii. Будiвельникам байдуже, чи iхнiй одяг модний, а от, що найважливiше, iнформацiя, до якоi вони могли б доступатися, може бути дуже цiнною для iхньоi працi та безпеки. Очiкуйте на вихiд технологii ІЛС за межi вiйськових та промислових застосувань i перетворення iх на значущий фактор у таких видах споживчоi активностi, як мотокрос, дельтапланеризм, катання на лижах i сноубординг. У 2012 роцi виробник захисних окулярiв Oakley представив лижнi окуляри Airwave, обладнанi акселерометром, гiроскопом, GPS та Bluetooth. Інформацiя виводиться на лiнзу окулярiв у реальному часi й може бути переглянута пiзнiше, тож ви маете можливiсть проаналiзувати свою швидкiсть та iншi данi. Ще одна перевага згаданих окулярiв – те, що вони допоможуть вам не заблукати, якщо ви потрапили в заметiль чи не в змозi знайти стежину. Іншi кандидати на використання спорядження з ІЛС – професiйнi атлети на кшталт футболiстiв та водiiв NASCAR. Одного дня розiгрувач не буде звiрятися з комбiнацiями, нашкрябаними в нього на нарукавнiй пов’язцi, а побачить зображення схеми наступного розiграшу на заборолi свого шолома.

Для набуття широкоi популярностi поза межами цих спецiалiзованих сфер застосування ІЛС мае стати привабливiшою та носильнiшою, а також суттево полiпшувати одну або бiльше з наших здатностей. Найлiпший кандидат – людська пам’ять. Наразi вона така ненадiйна та скороминуща, що я можу зрозумiти цiннiсть сервiсу, який у широкому дiапазонi ситуацiй надаватиме iнформацiю в реальному часi на ІЛС-протез. Уявiть собi захiд, на якому ви не знаете всiх присутнiх, чи дiлову зустрiч, на яку ви прийшли не повнiстю поiнформованим щодо обговорюваних тем. На вечiрцi ви одягнете свiй модний ІЛС

Сторінка 12

дисплей та проiнструктуете пристрiй показувати над головами людей iхнi iмена та ключову бiографiчну iнформацiю. На дiловiй зустрiчi ви запитаете iнформацiю щодо попереднiх зустрiчей i пунктiв порядку денного. ІЛС-дисплей звернеться до корисних веб-сайтiв, пiд’еднаеться до соцiальних мереж та зариеться у грандiознi джерела iнформацii на кшталт Нацiональноi цифровоi публiчноi бiблiотеки (НЦПБ) – порталу до всiх ресурсiв кожного архiву, бiблiотеки, музею та унiверситету краiни.

Такий рiзновид протезу для полiпшення пам’ятi буде еквiвалентом мозку з турбонаддуванням. Хоч би якою була тема, ви матимете доступ до цифр, посилань i думок. Ви перевiрите факти щодо ваших друзiв та колег (щоправда, це може вiдбитися на вашiй популярностi). Ви також обмiнюватиметеся повiдомленнями в реальному часi, зокрема це стосуеться вiдеоконференцiй iз друзями чи колегами, якi братимуть участь, наставлятимуть, консультуватимуть чи просто стежитимуть за тим, що вiдбуваеться. Це буде корисно, якщо вам знадобиться порадитися з експертом – скажiмо, якщо ви проводите мудровану хiрургiчну операцiю, чи намагаетеся опанувати кайтбординг, чи вiдкриваете для себе нове мiсто, чи потребуете поради щодо покупок. Ринок вiртуальних опосередкованих розваг (що вже iснують у виглядi телевiзiйних реалiтi-шоу) також розростатиметься.

Визнання носильних пристроiв прискорюватиметься в мiру злиття технологii з модою. У другiй половинi ХІХ та на початку ХХ столiття неймовiрну популярнiсть на хвилi моди здобув вiдмiтний протезний пристрiй – монокль. Його функцiя полягала в покращеннi зору, проте вiн також став ультрамодним атрибутом. Його стали асоцiювати iз заможнимичоловiками з вищого класу, i вiн, у поеднаннi з костюмом-вiзиткою та цилiндром, став вишенькою на образi належним чином вдягненого капiталiста зразка 1890-х рокiв. Аналогiчно в наступному десятилiттi Google Glass, в мiру того, як його можливостi ставатимуть дедалi кориснiшими та краще iнтегрованими в наше життя, поступово стане швидше модноорiентованим, анiж функцiональним.






Один з найперших протезiв, монокль, набув поширення лише пiсля того, як став атрибутом моди.



Мода допомогла багатьом новим технологiям перейти вiд ролi технiчного пристрою до статусу популярного аксесуару. Президент Джон Кеннедi посприяв тому, щоб протисонячнi окуляри перестрибнули з функцiональноi в модну нiшу. Кишеньковi годинники еволюцiонували в наручнi. Подумайте, скiльки нинi iснуе рiзних варiацiй та дизайнiв цих зрiлих носильних технологiй. Кiлькiсть годинникових брендiв та моделей i дизайнiв протисонячних окулярiв вимiрюеться тисячами, ринок рiзних за дизайном навушникiв також переживае бум. Мода рiзнить, тож варiацii квiтнуть пишним цвiтом.

Я стверджую, що визнання протезних i носильних технологiй вiдбуваеться за iншою схемою та критерiями, анiж у разi зовнiшнiх технологiй на кшталт екранних пристроiв. Що стосуеться протезiв, технологiя та функцiональнiсть пiдпорядковуються модi. Одна рiч – замiнити накривку на вашому телефонi. Зовсiм iнша – замiнити подарований вашим батьком наручний годинник чи вiдмовитися вiд зручних i стильних окулярiв на користь громiздкого шолома.




Прикре знайомство з Google glass


Чи буде Google Glass проривним ІЛС, який стане одночасно законодавцем моди та конче необхiдною технологiею? Працюючи над цiею книжкою, я зустрiвся на головнiй базi Google у Маунтiн-В’ю, штат Калiфорнiя, зi спецiальною проектною групою пiд назвою «Google X». У цiй командi повно божевiльно розумних людей з МТІ, багато з яких товаришують; туди входять, зокрема, Астро Теллер, який фокусуеться на носильних пристроях i штучному iнтелектi, та Рiчард Девол – ще один експерт з носильних пристроiв та колишнiй iнженер Apple. Ця команда вiдповiдае за проект Google Glass, самокеровану машину та iншi надзвичайно амбiтнi проекти, щодо яких з мене взяли пiдписку про нерозголошення.

Перед тим як розповiсти iсторiю мого побачення iз Glass, хочу наголосити, що, як дослiдник та iнноватор, я обожнюю пробувати проривнi iдеi та пробачаю недолiки перших версiй i початкових iтерацiй. Я можу заплющити очi на брак полiрування, заiкання пiд час презентацii та навiть на випадкове перезавантаження посеред демопоказу. Значення мае цiлiснiсть iдеi, хай навiть через кiлька хвилин пiсля початку демопоказу пристрiй задимiвся. Тож я взявся до випробовування Google Glass абсолютно неупереджено. Як-не-як я був першопрохiдцем найновiтнiшоi технологii, тож хотiв пiти звiдти з модним протезом на носi, який навiки змiнить спосiб моеi взаемодii з технологiею. До бiса телефон, iPad, плаский екран та лептоп. Просто дайте менi Glass!

Ще до того як дiстатися до кампусу, я фантазував про те, як Google Glass може змiнити мое життя. Я уявляв себе за кермом автомобiля, що iде по шосе 101 до Сан-Франциско. Попереду на дорозi виникатимуть пiдказки щодо напрямку руху. При наближеннi iнших машин тi з них, чиi водii мають проблемнi особовi справи, будуть помiченi попереджувальним вiзерунком у горошок. При в’iздi до мiста ша

Сторінка 13

доповненоi реальностi показуватиме будiвлi, що стояли тут до того, як були знищенi землетрусом чи пожежею, а також демонструватиме бачення того, яким уявляють собi майбутнiй вигляд мiста планувальники та архiтектори. Проходячи повз людей, що вигулюють собак, я бачитиму в повiтрi над ними iмена (людей) та породи (собак).

Коли я виходитиму з готелю поiсти, Google Glass даватиме поради щодо закладiв харчування в цьому районi та пропонованих ними типiв iжi, рекомендуючи тi чи iншi пункти з меню. Коли наступного ранку я робитиму пробiжку, поруч зi мною бiгтиме вiртуальний вiдомий бiгун, задаючи швидкiсть i пiдбадьорюючи мене.

Іншими словами, я був сповнений ентузiазму. Я входив у будiвлю Google X, бажаючи вiрити, що час персональних ІЛС настав, що Google зробив смiливу iнвестицiю в майбутне i що ця команда розробила чергову проривну штуку. Робочий простiр команди приемно дивував. Вiн був незахаращений, без кабiнок та без приладдя чи iграшок, що стали звичними для стартапного «театру бойових дiй» – слайдiв, настiльного футболу та крiсел-мiшкiв, – i виглядав та сприймався швидше як великий вiдкритий склад. Поки що непогано.

Настае славетна мить. Менi вручають прототип Google Glass. Перш нiж надягти, я вивчаю його. Вiн такий легкий, що я припускаю: його виготовлено з титану (так i е). Його визначальна риса – маленький, приблизно з один квадратний сантиметр, екран, вбудований в оправу та розташований на вiдстанi десь пiвдюйма навпроти мого правого ока. Я надягаю пристрiй – i тiеi ж митi моi мрii розсипаються на друзки.

Це не занурення в доповнену реальнiсть, це не мить чарiвностi – це всього лише ще одна версiя склопанельного Термiнального Свiту. Маленький екран плавае в моему полi зору так, наче висить за пару футiв надi мною i трохи праворуч вiд хлопця з Google, який сидить навпроти мене за столом для нарад. Узагалi маленький екран не затуляе нiчого важливого, проте коли я намагаюся пiдтримувати розмову, менi незручно постiйно дивитися вгору i праворуч.

Щоб розбудити Google Glass, тобто викликати до життя його функцii, менi необхiдно сказати: «Окей, Glass» (одразу пригадуеться iнспектор Гаджет: «Уперед, Google Glass!»). У вусi лунае симпатичне негучне «дзинь» – i на екранi з’являеться меню (о нi, будь ласка, тiльки не меню). Серед пропонованих варiантiв: Вiдео, Google, Повiдомлення, Вказiвки. Я кажу: «Вiдео» – i на екранi з’являеться зображення кiмнати, де я перебуваю – те, що я бачу i так, без жодного вдосконалення. Пiсля десяти секунд запису GG вимикаеться. За цей час не вiдбулося нiчого цiкавого. Менi кажуть, що постiйний запис швидко з’iдае батарею, що мiститься в дужцi окулярiв. Я розумiю, на якi компромiси доводиться йти конструкторам. Вони працюють над вiднайденням оптимальноi конфiгурацii функцiональностi та моди, обчислювальноi потужностi та тривалостi роботи батареi, розмiру та ваги. Вони надають перевагу гнучкостi та легкостi, а це слушний вибiр з огляду на те, що досi всi носильнi дисплеi були завеликi та надто потворнi, щоб носити iх постiйно, як звичайнi окуляри. Навiть випробуваний мною того дня Google Glass був завеликий та задурний на вигляд, щоб носити його протягом довгого часу. Утiм, моiх друзiв iз Google цi обмеження не турбували. «Дайте йому вiд трьох до п’яти рокiв, – казали вони. – Досягаючи щороку тридцяти-вiдсоткового зменшення розмiру i ваги, ми доведемо його до пуття».

Можливо. Проте, навiть якщо Google Glass скине 70 % ваги та зможе працювати на одному зарядi впродовж кiлькох днiв, необхiдно роз’язати двi критичнi проблеми користувацького iнтерфейсу: введення та доповнену реальнiсть. Нинi для керування Glass використовуеться iнтерфейс, що поеднуе голос i дотик. Треба говорити та водити пальцем по дужцi окулярiв в одному з чотирьох напрямкiв: угору, вниз, уперед та назад. Голосове керування незручне й не дуже гарне, а то й узагалi не працюе в шумних середовищах. Воно не доповнюе, а швидше навiть урiзае вашу здатнiсть говорити.

Проблеми з iнтерфейсом можна розв’язати, але справжне зобов’язання, що взяв на себе Google Glass, – це надавати iстинне переживання доповненоi реальностi (ДР). Цю планку подолати значно складнiше. Для цього Glass повинен розпiзнавати та розумiти, куди саме спрямовано ваш погляд, i накладати релевантну iнформацiю на об’ект, ландшафт чи людину, на якiй ви зосередилися, а тодi вiзуально зв’язувати iх. Коли ви повертаете голову, iнформацiя повинна залишатися прив’язаною до предмета, ландшафту чи людини, а не рухатися екраном в таке ж положення. Звернiть увагу: разом iз вашою головою рухаеться тiльки бруд на окулярах, все iнше лишаеться на своiх мiсцях.

Щойно Google Glass навчиться накладати iнформацiю з «прив’язкою до свiту», почнеться все найцiкавiше, проте постане iнша проблема – «фiльтрацiйна бульбашка». Якщо я живу в бульбашцi, в якiй усе фiльтруеться iнакше, нiж у тiй, що бачите ви, це все одно, що ми з вами живемо у двох окремих свiтах. Так само носiння iPod впливае на слухову область. Ми не можемо обговорювати музику, бо ви не чуете те,

Сторінка 14

що чую я. Релятивiстськi вiзуальнi сприйняття iзолюватимуть нас iще надiйнiше.

Цей брак спiльного погляду становить величезну проблему, проте водночас цiкавий концептуально. Що вiдбуваеться, коли ми по-рiзному фiльтруемо свiт? Скажiмо, я хочу бачити цiну на eBay кожноi машини на вулицi, приховати логотипи брендiв на одязi людей та зазирнути в iсторiю кожноi зустрiчноi будiвлi. З iншого боку, ви хочете знати цiну черевикiв на людях, дiзнатися, якi купони доступнi в магазинах, повз якi проходите, та побачити тривалiсть фiльмiв i iхнi анонси на плакатах, наклеених на боки автобусiв i таксi.

Чи мае це якесь значення? Хiба ми вже не провадимо подумки таку саме фiльтрацiю? Хiба всi ми не бачимо свiт iз зовсiм рiзних перспектив? Це так, проте коли Glass чи його аналог запрацюе на повну потужнiсть, це буде схоже на те, що ми з вами налаштованi на рiзнi радiочастоти, i вони охоплюють абсолютно все. Це вiдчуття може нас роздiлити та iзолювати.

Чи е кращий шлях? Одна з iдей полягае в наданнi здатностi налаштовуватися на частоти одне одного. У разi масових заходiв, скажiмо, спортивних матчiв чи концертiв, це означатиме, що ви можете побачити вид з кожного сидiння. А якщо я зможу провести годину «на вашому мiсцi», «дивлячись крiзь вашi окуляри», то яка це чудова нагода для емпатii! Це розкрие нам очi та ще бiльше згуртуе людей довкола питань на кшталт бiдностi чи полiтики. Це полiпшить мое розумiння iнших, замiсть того щоб зменшити його через гiперфiльтрований, гiперперсоналiзований погляд на свiт. Звiсно, в мiру полiпшення нашого розумiння iнших людей за допомогою технологii, технологii також намагатимуться лiпше зрозумiти людей. Що приводить нас до третьоi технологiчноi траекторii: на сценi соцiальнi роботи!




Роздiл 3

Анiмiзм: життя iз соцiальними роботами



Попри частi запитання, чи не божевiльний вiн, Дмитро Іцков назвав 2045 рiк кiнцевим i, на його думку, реалiстичним термiном завершення проекту, який газета «The New York Times» описала не менш як «масове виробництво натуралiстичних, дешевих аватарiв, у якi можна завантажити вмiст людського мозку разом з усiма найдрiбнiшими деталями свiдомостi та особистостi»[3 - Segal D. This Man Is Not a Cyborg. Yet / David Segal // The New York Times. – Mode of access: http://www.nytimes.com /2013/06/02/business /dmitry-itskov-and-the-avatar-quest.html ?pagewanted= all.].

Наразi «Інiцiатива 2045» iснуе переважно лише в уявi молодого росiйського олiгарха Іцкова, проте вона вже почала набувати осяжноi форми – форми його власноi голови. Робототехнiчна компанiя створюе репродукцiю голови та обличчя Іцкова, яку оживлятимуть тридцять шiсть крихiтних моторчикiв, призначених для створення людиноподiбних виразiв. А от завантаження повного вмiсту розуму Іцкова буде значно складнiшою задачею. Рiшучий Іцков вбачае у виробництвi повнофункцiональних та по-справжньому розумних людських аватарiв спосiб згладити численнi свiтовi проблеми, зокрема свiтовий голод i страх. «Ми бiльше не потребуватимемо притулку, – розповiдав Іцков в iнтерв’ю «Forbes» 2013 року. – Нам не потрiбно буде споживати ресурси, що ми споживаемо тепер. Це тiло не залежатиме вiд iжi. Охорона здоров’я зосередиться на ремонтi нового штучного тiла, а не бiологiчноi системи»[4 - Pinchefsky C. Dmitry Itskov Wants to Live Forever (He Wants You to Live Forever, Too) / Carol Pinchefsky // Forbes. – Mode of access: http://www.forbes.com/sites/carolpinchefsky/2013/06/18/dmitry-itskov-wants-to-live-forever-he-wants-you-to-live-forever-too/.]. А щойно повний вмiст вашого розуму буде перенесений у нескiнченно вiдновлювану роботизовану iстоту, наше бажання жити вiчно справдиться[5 - Segal D. This Man Is Not a Cyborg. Yet / David Segal // The New York Times. – Mode of access: http://www.nytimes.com /2013/06/02/business /dmitry-itskov-and-the-avatar-quest.html ?pagewanted= all.].

У зусиллях Іцкова та багатьох iнших футуристiв простежуються фантазii та спокуси анiмiзму – реплiкацii життя. Чи стане ця технологiя врештi-решт основним способом нашоi взаемодii з технологiею та послугами? Чи продовжимо ми хотiти налагоджувати зв’язки з технологiею, якiй притаманнi людиноподiбнi риси, навiть в умовах стрiмкого поширення екранiв та дедалi бiльшоi доступностi протезiв для зору, звуку та дотику? Гадаю, що так. Саме тому iдея соцiального робота така приваблива, проте вона, як i смартфон, глухий кут розвитку людино-машинного iнтерфейсу.




За образом нашим


Коли я вимовляю слово «робот», що ви уявляете?

Гуманоiда iз заскоками, правда? Трохи незграбного, як C-3PO, боязкий робот iз «Зоряних вiйн», чи його попередниця Марiя з фiльму режисера Фрiца Ланга «Метрополiс» 1927 року. Ви уявляете собi пристрiй розмiром приблизно з людину (не з будiвлю i не з таргана). Робот iз вашоi уяви розумiе людську мову (зокрема конкретно вашу мову й акцент), а також значення жестiв, i вмiе вiдповiдати вам мовою та жестами. Робот також мобiльний, можливо, двоногий, точно як ви.

Винайдення слова «робот» приписують Карелу Чапеку, ч

Сторінка 15

ському письменниковi та драматурговi, який ужив його в опублiкованiй 1920 року п’есi «R.U.R.» (що розшифровуеться як «Rossum’s Universal Robots» – «Унiверсальнi роботи Россума»). Згiдно з «Оксфордським словником англiйськоi мови», слово походить вiд чеського «robota», що означае «примусову працю» або «важку, нудну роботу».[6 - OED Online (Oxford University Press), пошук за словом «robot, n». – Mode of access: http://www.oed.com.] У давньоруськiй мовi слово «работа» спiльнокореневе зi словом «раб».

Робот – одне з наших найдавнiших i найстiйкiших бачень принципу нашоi взаемодii з технологiею. Ідея штучних людей та iнших ерзац-створiнь сягае давнiх грекiв, зокрема одного з перших iнженерiв, Герона Александрiйського, який жив приблизно в першому столiттi першого тисячолiття та стверджував, що сконструював парову механiчну пташку, вiдому пiд назвою «еолiпiл» (також Героновi приписують конструкцiю першого торгового автомата, який приймав монети). Аристотель виказав iнтерес до iдеi роботiв, розмiрковуючи, що було б зручно, «коли б кожне знаряддя могло саме виконувати притаманну йому роботу за наказом чи навiть помахом господаря». Якби так сталося, «будiвничим не потрiбнi були б робiтники, господарям – раби»[7 - Аристотель. Полiтика / Аристотель. – Пер. О. Кислюка. – К., 2000. – 239 с.].

Першого робота, у формi лицаря в обладунках, найпевнiше, сконструював приблизно 1495 року Леонардо да Вiнчi. Згiдно з Марком Еллiнгом Рошаймом, автором книжки «Загубленi роботи Леонардо» (“Leonardo’s Lost Robots”), цей лицар «сiдав прямо; розтискав та стискав долонi, можливо, роблячи при цьому хапальний рух; рухав головою на гнучкiй шиi та пiдiймав забрало, можливо, показуючи страшну фiзiономiю»[8 - Rosheim M. E. Leonardo’s Lost Robots / Mark Elling Rosheim. – Berlin: Springer-Verlag, 2006. – P. 69.]. Механiзм роботи Леонардового робота вражав. Вiн складався з вбудованоi в груди «вишукано простоi системи диференцiйних шкiвiв та приводних тросiв», у якiй «троси виходили з робота зi спини чи з пiднiжжя», а «енергiю для руху руками, вставання та сидiння робот дiставав вiд оператора-людини чи, можливо, водяного колеса»[9 - Там само, P. 112.].

Упродовж сучасноi ери робототехнiки ми боролися з супутнiми етичними та моральними дилемами, що оточують злиття людини i машини. Письменник-фантаст Айзек Азiмов спробував розв’язати цi питання, постулювавши в оповiданнi 1942 року «Зачароване коло» (“Runaround”) Три Закони Робототехнiки:



1. Робот не може заподiяти шкоди людинi або своею бездiяльнiстю дозволити, щоб людинi була заподiяна шкода.

2. Робот повинен пiдкорятися наказам людини, за винятком тих, що суперечать першому пункту.

3. Робот повинен захищати самого себе, якщо тiльки його дii не суперечать першому i другому пунктам[10 - Asimov I. Runaround / Isaac Asimov // Astounding Science Fiction. – No. 29 (1). – 1942. – P. 94—103.].



Розробники роботизованих пристроiв далеко не завжди чесно дотримуються законiв Азiмова. Дрони, що наразi е найширше використовуваним та технологiчно захопливiшим типом роботiв, порушують усi три постулати Азiмова. Вони призначенi для вбивства чи поранення людей (Перший Закон), пiдкоряються наказам заподiювати шкоду людям (Другий Закон) та захищають власне iснування (Третiй Закон), щоб мати змогу продовжувати порушувати першi два закони.

Натомiсть у кiно роботи часто виступають як позитивнi персонажi i здебiльшого вiдповiдають законам Азiмова. Славетний C-3PO iз «Зоряних вiйн» – добрий помiчник, своерiдний швейцарський армiйський нiж. Іншi роботи-гуманоiди розiгрують карту емпатii та особистостi, а також нашого жадання залишатися особливими iстотами, такими, що мають душу, а отже вiдмiнними вiд машин. Примiром, ми боiмося стати механiчними варiантами людей-стручкiв – бездушних двiйникiв, створюваних прибульцями з космосу у фiльмi «Вторгнення викрадачiв тiл» (“Invasion of the Body Snatchers”).

Межа мiж людьми та машинами може бути пiкантною, моторошною та навiть жахливою. У культовому класичному науково-фантастичному фiльмi Рiдлi Скотта «Той, що бiжить по лезу» (“Blade Runner”), знятому за мотивами оповiдання Фiлiпа Дiка, зображено клас гуманоiдiв пiд назвою «реплiканти» – клонiв людей, створених порочною корпорацiею Tyrell для роботи на людей, якi населяють космiчнi колонii. Реплiканти багато в чому фiзично переважають людей, проте не мають автентичних емоцiйних реакцiй. Вони сконструйованi так, щоб мати фiксовану, чотирирiчну тривалiсть життя, а що вони такi людиноподiбнi та жорстокi, то приреченi провести весь короткий час свого iснування у вiддалених колонiях iз суворою забороною вiдвiдувати любу нам з вами планету. Коли чотири екземпляри найдосконалiшоi моделi «Nexus-6» повстають i тiкають зi своеi космiчноi колонii з метою дiстатися Землi, задля iх знищення з вiдставки викликають мисливця на андроiдiв, роль якого виконуе Гаррiсон Форд. (Дiя фiльму вiдбуваеться 2019 року. В нас мало часу…)

Одного з андроiдiв-реплiкантiв, гiмнастку-панка на iм’я Прiс («базову модель для задов

Сторінка 16

лення»), прихищае Дж. Ф. Себастьян – генетичний дизайнер, який працюе на Tyrell. Виявляеться, що Себастьян створив для себе особисто сотнi реплiкантiв, здебiльшого щоб вони складали йому компанiю, а також як сексуальних партнерiв. У кiнострiчцi «Вона» (“Her”) Спайк Джонз подае свое бачення глибоко особистих стосункiв мiж людиною та операцiйною системою. Операцiйна система не мае безпосереднього втiлення, а лише носиться у виглядi слухового апарата чи гарнiтури. Цi кiнострiчки пропонують яскраве бачення свiту, в якому гуманоiди мають чiтко вираженi особистостi та грають роль, яка хоч i не повнiстю людська, однак глибоко соцiальна. Себастьян мае маленьке плем’я недосконалих i незакiнчених друзiв. Їхнi заскоки рiзнять iх одне вiд одного як машини, але водночас роблять iх гiдними обожнювання саме через те, що вони недосконалi та потребують людськоi опiки точно так само, як людськi немовлята.




Неотенiя: сила миловидостi


Привабливi атрибути немовляцтва яскраво фiгурують в анiмiзмi. Дизайнери виробiв постiйно розмiрковують над тим, як люди взаемодiятимуть iз предметами та послугами, передусiм щоденного вжитку. Чи виникатиме мiж ними i людьми зв’язок? Чи формуватиметься емоцiйна прив’язанiсть до них? Один iз фокусiв, яким послуговуються дизайнери при створеннi роботiв, iграшок та сотень iнших виробiв, полягае в грi на людськiй реакцii на неотенiю, миловидiсть, яка здебiльшого викликаеться завдяки додаванню «дитячих характеристик» на кшталт великих незмигних очей, розширених зiниць та непропорцiйно великих голiв[11 - OED Online (Oxford University Press), пошук за словом «neoteny, n». – Mode of access: http://www.oed.com.].

Те, що наша реакцiя на неотенiю практично завжди позитивна, довели дослiдники з академiчних i приватних iнституцiй, передусiм маркетологи. Байрон Рiвз та Клiффорд Несс описують цей ефект у своiй книжцi «Медiарiвняння: як люди ставляться до комп’ютерiв, телебачення та нових медiа на кшталт реальних людей та мiсць» (“The Media Equation: How People Treat Computers, Television, and New Media Like Real People and Places”). Вони виявили, що нам притаманна неконтрольована звичка приписувати людськi характеристики неживим об’ектам, якi проявляють хоч якiсь ознаки життя. У книжцi «Людина, що брехала своему лептоповi» (“The Man Who Lied to His Laptop”) Несс помiстив на свою стенфордську веб-сторiнку теорiю, що змушуе задуматися: «Наш мозок принципово не здатен вiдрiзнити взаемодiю з людьми вiд взаемодii з пристроями. Ми “захищатимемо” почуття комп’ютера, тiшитимемося вiд улесливостi комп’ютерноi програми i навiть робитимемо послуги технологii, що була до нас “приязна”. І робитимемо так, навiть не розумiючи цього»[12 - http://www.stanford.edu/~nass /books.html].

Людськi iстоти прив’язуються до предметiв i надiляють iх людиноподiбними особистостями. Нам не потрiбно докладати великих зусиль, щоб почати сприймати предмет i взаемодiяти з ним так, наче це людина. Оснастiть пристрiй мерехтливим iндикатором, схожим на стегно вигином, решiткою у формi посмiшки – i ми почнемо приписувати йому певну особистiсть. Вiн здаватиметься нам надiйним, жвавим, зверхнiм, дружнiм. Якщо машина вмiе пересуватися, нашi очiкування розуму та особистостi пiдживлюються ще сильнiше. «Додайте обличчя, – каже Шеррi Теркл, соцiолог з МТІ, – i нам гаплик».

Ця теорiя пiдтверджуеться одним невеличким прикладом: сотнi блогiв повiдомляють про прив’язанiсть людей до iхнiх роботiв-пилотягiв Roomba. Можливо, усмiшкоподiбна деталь у нього на кришцi в поеднаннi з тупою, але неспiшною рiшучiстю, з якою вiн б’еться об речi, проте не вiдступае, i те, як вiн крутиться та видае неперервне механiчне муркотiння, робить Roomba занадто милим i чарiвним, щоб перед ним можна було встояти.

Конструктори автомобiлiв також враховують цю тенденцiю, особливо розробляючи «обличчя» автомобiля. Подивiться, як еволюцiонував з роками BMW серii 3. Який «характер» у моделi 1968 року? З цими ii широко розплющеними очима, великим розтуленим ротом, витонченим[13 - Welsh J. Why Cars Got Angry / Jonathan Welsh // Wall Street Journal. – Mode of access: http://online.wsj.com/article/SB11419515086 9994250.html.] носиком решiтки, босими ногами та високим чолом? А який тип особистостi сформувався до 2006 року? Хтось стриманiший, дорослiший, менш товариський?

З огляду на нашу вразливiсть до найслабших натякiв на особистiсть, легко екстраполювати, що в майбутньому наша взаемодiя з машинами та послугами буде куди бiльше просякнута особистiстю i ми налагоджуватимемо дедалi тiснiшi стосунки з цими пристроями, навiть якщо вони не будуть витриманi в робототехнiчнiй традицii. Ми вже висловлюемо судження щодо численних iнших неживих предметiв: iнструментiв, iграшок, побутових приладiв, автомобiлiв, навiть будiвель – та iнтерпретуемо iх як такi, що усмiхаються, супляться, виявляють лють чи задоволення. Я очiкую, що в нашому життi ми матимемо стосунки iз сотнями машин, кожна з яких виконуватиме спецiалiзовану роль: наставника, психiатра, тренера, купувальника, гумор

Сторінка 17

ста.

Я поставив Шеррi Теркл окреме питання щодо робота Kismet, створеного в МТІ для сприяння дослiдженням усiх цих питань, пов’язаних iз соцiальними роботами. Kismet мае емоцiйнi очi з велетенськими зiницями, довгими вiями, рухомими губами та поглядом, що мае копiювати людський, якщо точнiше – дитячий. Kismet переймаеться тим, чим переймаетеся ви. Шеррi визнае, що це справляе непереборне враження. Якщо посадити вас навпроти Kismet, ви дуже швидко до нього прив’яжетесь. Ви дуже швидко почнете читати в його обличчi емоцii та намiри, робити висновки щодо його цiлей, вiдчувати, що ця машина щиро про вас пiклуеться.




Правило взаемностi


Роботи, подiбнi до Kismet, порушують вкрай важливе питання: як соцiальна взаемодiя з надiленою особистiстю технологiею вiдбиваеться на нас iз вами? Соцiально-психологiчна концепцiя (та загальноприйняте розумiння) взаемностi стверджуе, що те, як ми ставимося до iнших, впливае на те, як iншi ставляться до нас у вiдповiдь. Цей принцип лежить в основi людськоi поведiнки. Добро породжуе добро. Проте як працюе правило взаемностi у разi нашоi взаемодii з роботами?

На допомогу знов-таки приходить дослiдження, яке провiв Клiффорд Несс зi Стенфордського унiверситету. 1996 року вiн вивчав, як люди реагуватимуть на роботiв, що нiбито реагують на них певним чином. У ходi його експериментiв люди проявляли значно бiльшу готовнiсть виконати марудну вправу для послужливих комп’ютерiв, анiж для непослужливих. Результати Несса свiдчать на користь твердження, що мiж нами та неживими предметами розвиваються людиноподiбнi стосунки.

Дослiдники розробили iншi способи докопатися до природи вiдносин мiж людьми та роботами. Примiром, Криштоф Бартнек випробовував роботизовану версiю дослiджень механiзмiв пiдкорення Мiлгрема: знаменитий експеримент з електрошоком, у межах якого пiддослiдний збiльшуе напругу доти, доки не стае очевидно, що людина, яку б’е струмом, страждае; проте, пiдкорюючись тисковi експериментатора, продовжуе збiльшувати напругу (електрошок несправжнiй). В експериментах Бартнека брав участь робот-кiт. Пiддослiдних просили пограти в комп’ютерну гру, посадивши поруч робота-кота. Деякi коти допомагали гравцям, деякi – нi. Закiнчивши гру, люди отримували iнструкцiю вимкнути роботiв. І тут ставався цiкавий поворот: коти-роботи не хотiли, щоб iх вимикали, i починали благати зберегти iм життя. Зрозумiло, учасникiв експерименту це дуже непокоiло. Вони почувалися так, наче вбивають цих котiв. Особливо вагалися натискати на вимикач люди, яким коти-роботи допомагали пiд час гри.




Потрапляння до моторошноi долини


Чому все це так важливо? Беручи до уваги нашу схильнiсть вiдгукуватися на неотенiю та враховуючи, що нас так легко ввести в оману будь-якiй машинi, що виявляе навiть лише натяк на особистiсть, приходимо до ключовоi проблеми, пов’язаноi iз соцiальними роботами, – теорii моторошноi долини.

Хоча ми завжди хотiли мати реплiканта, допельгангера, робота, зробленого за нашим образом, що ближчi ми до цiеi мети, то менш привабливою вона стае. Якби нам удалося створити iдеального допельгангера-людину, що мав би всi нашi комунiкацiйнi навички, логiку, пам’ять та емоцiйну чуттевiсть, це стало б гарним розв’язанням проблеми людино-комп’ютерноi взаемодii. Не було б потреби навiть називати це Людино-Комп’ютерним Інтерфейсом. Така машина була б людиною в достатнiй мiрi, щоб наша розробка по факту була Людино-Людським Інтерфейсом.



НЕВІДВОРОТНА ПРОБЛЕМА

теорiя моторошноi долини передбачае, що ми вiдкинемо майжелюдських роботiв






Проте виявилося, що побудувати людську ксерокопiю дуже непросто. 1970 року дослiдник робототехнiки Масагiро Морi сформулював термiн «моторошна долина». Його iнтуiтивний здогад полягав у тому, що в мiру набуття машиною дедалi бiльшоi людяностi, ii схожiсть на людину стае такою великою, що будь-яка недосконалiсть стае неприйнятною, ба навiть гидкою. Ми без проблем взаемодiемо з промисловими роботами чи C-3PO, бо вони явно зробленi не з плотi та кровi. Вони не загрожують i не вводять в оману наше власне самоусвiдомлення. З iншого боку, Франкенштейн наближаеться до рiвня людськоi ксерокопii. Його збудовано переважно з частин людей. Вiн ходить, розмовляе та здаеться розумним. Через це його нелюдськi компоненти – болти в шиi, шви на чолi та хитка хода – роблять його неприемним. Морi дiйшов висновку, що було б великою дурницею створювати роботiв, що намагалися б точно наслiдувати людей.

Попри всю його гучнiсть, попередження Морi не зупинило анiмiстiв. 2000 року Honda представила робота, якого назвала Asimo, «найдовершенiшого робота-гуманоiда у свiтi», i вiн топчеться на самому краечку стрiмчака, що нависае над моторошною долиною. Рухи Asimo неймовiрно людськi. Asimo стрибае на однiй нозi та бiгае з ураганною швидкiстю 9 км/год, на кожному кроцi згинаючи колiна та вiдриваючись вiд землi. Asimo бере пляшку, вiдкручуе кришечку та наливае воду в склянку. Asimo ходить помiж людей, не зiштовхуючись iз ними, потискае руки та природно жести

Сторінка 18

улюе руками й пальцями. Якби не великi кулястi суглоби, що з’еднують ноги Asimo з тулубом, можна було б подумати, що то просто невисока людина, одягнена в пластиковий скафандр. Практично едине, що залишае Asimo на машинному боцi долини, – це обличчя. Його немае; замiсть нього лише порожня темна панель.

Asimo – чудовий приклад «плутанини категорiй». Нам не подобаеться бути спантеличеними природою створiнь, що нас оточують. Ось чому нам важко примиритися з гендерною неоднозначнiстю (пригадуете Пета, андрогенного персонажа з шоу «Saturday Night Live»? Саме тому бiльшiсть жiнок i чоловiкiв намагаються вiдрiзнятись одне вiд одного одягом, зачiсками, макiяжем, позами та жестикуляцiями. Андрогiнiя розхитуе нашi стереотипи та спричиняе плутанину категорiй та занепокоення.

Важливе питання: чи захотiли б ви поселити Asimo у себе вдома? Воно (Asimo гендерно нейтральний) займае стiльки ж мiсця, скiльки людина (навiть попри те що не врiзаеться у вас), проте нездатне на глибоко людську взаемодiю. Воно здатне виконувати завдання, що виглядають приголомшливо для робота, проте елементарнi для людини, а отже, навряд чи сильно допоможе по дому. Проте вiдчуття вiд взаемодii з таким людиноподiбним «живим» роботом достатньо багатi та непереборнi, так що Asimo кидае виклик нашому вiдчуттю людськоi особливостi. Воно примушуе нас непокоiтися. Майжелюдськiсть Asimo викликае почуття недовiри, конкуренцii та нiяковостi. При всiй його схожостi на людину, ми не знаемо, як воно поводитиметься. Увесь наш багаторiчний досвiд спостереження за людьми зводиться нанiвець. Чи буде дурницею потиснути йому руку? Якщо пiдiйти надто близько, чи не вдарить вiн нас у гомiлку шматом твердого пластику, що замiняе йому ступню?

Досконалий робот-гуманоiд, андроiд – людська iстота в усьому, крiм найважливiших елементiв: серця, розуму й душi. Теорiя моторошноi долини пояснюе, чому ми радше сформуемо емоцiйний зв’язок iз персонажем «Маппет-шоу», анiж iз поганою версiею людини (хiба можуть виникнути почуття до манекена для тренування штучного дихання?). Убогiсть версii людськоi форми не прощають. Робота-пса чи милого динозаврика на кшталт PLEO не просто прощають – вони здатнi зачарувати. Майбутне роботiв: чарiвнi iграшки на кшталт Фербi, собаки на кшталт Sony AIBO або спецiалiзованi роботи на кшталт пилотяга Roomba чи робота для миття пiдлоги Scooba.




Скiльки агентiв вам треба?


Для iнтеракцiйних дизайнерiв та компанiй, що сподiваються побудувати привабливi та кориснi роботизованi сервiси з унiкальними особистостями, важливе питання становить структура, кiлькiсть та iерархiя стосункiв мiж людською iстотою i машиною. Що краще: мати багато «агентiв» i розподiляти роботу мiж ними чи мати одного агента, здатного виконувати багато завдань, та надавати багато рiзних послуг або делегувати iх комусь вiд вашого iменi?

Популярний серiал вiд каналу PBS «Абатство Даунтон» (“Downton Abbey”) – iлюстрацiя розподiленоi агентноi моделi. Серiал розповiдае про життя-буття заможного сiмейства Кроулi на початку ХХ столiття. Кроулi наймають велику кiлькiсть слуг, якi працюють усерединi величезного яковiанського помiстя, а також наглядають за угiддями, фермами та стайнями. Усi виконують свою роль: дворецький, лакей, кухар, економка, покоiвка, посудомийниця, шофер, конюх, садiвник. Чи хотiлося б нам вiдтворити такий свiт, проте з оживленими пристроями замiсть Анни, Джеймза, Карсона чи мiсiс Г’юз? Або, послуговуючись сучасним еквiвалентом, мати поруч iз собою купу Siri?

У мiру здешевлення роботизованих сервiсiв та реплiкантiв, це стане питанням дизайну та стилю життя, аналогiчним до «Скiльки в мене буде пар взуття?» чи «Скiльки я назбираю заварних чайничкiв?» Звiсно, нам би дуже хотiлося дiстати якнайбiльше допомоги в розв’язаннi всiх наших завдань: прибирати в домi, навчати нас нових навичок, координувати перевезення, ладнати юридичнi справи, планувати вiдпустки, управляти фiнансами, надавати медичнi послуги, доглядати за дiтьми. Ми хочемо мати масажистку, персонального купувальника, навiть проксiпсихотерапевта. Бiльшiсть iз нас уже користуеться або хоче користуватися деякими або й усiма цими послугами, проте вони або задорогi, або обтяжливi, або незручнi, або потребують багато часу. Проте в мiру того як цiна знижуеться, а ми набиваемо руку у створеннi догiдливих спецiалiзованих роботiв, дедалi бiльше людей охоче перекладе свою роботу на пристроi.

Який ступiнь анiмiзму ми хотiли б бачити в цих надавачах послуг? Чи повиннi вони мати особистостi, як реплiканти, бути гуманоiдами, як Asimo, чи вiдносно механiчними, як Roomba? Я переконаний, що ми б хотiли, щоб нашi надавачi послуг були «персоналiзованi» – мали точно таке спiввiдношення людського характеру та гiперспецiалiзацii, щоб не змушувати нас почуватися в небезпецi чи затiненими i залишити за нами комфортну роль майстрiв на все.

Чого я точно хочу, так це персоналiзацii людей, якi надають менi послуги. У спортзалi я вишукую тренерiв iз привабливими для мене манерами та стилем взаемодii. Тренер повин

Сторінка 19

н змушувати мене бути вiдповiдальним, бути готовим вислуховувати мое буркотiння щодо хворобливостi й ковтання iбупрофену та перейматися моiми цiлями. У мене не буде мотивацii ходити в спортзал, якщо там я взаемодiятиму лише з машинами, хоч би який обсяг даних щодо мого тренування вони б умiли показувати.

Надавач послуг, надiлений особистiстю, спроможний активувати мотивацiйнi системи, що вродженi, залежнi вiд соцiальних вiдносин i, як наслiдок, потужнi пiдсилювачi. Тренер, надiлений особистiстю, може активувати несвiдомi дитячi перенесення. Вона мене похвалить. Вона кохатиме мене, якщо я впораюся. Нами керують бажання задовольнити наших батькiв i фантазiя про романтичного партнера. Такi види пiдсилювальних систем постiйно дiють у наших стосунках i вмикаються в «компанiйських» системах, якi запускають нашi дзеркальнi нейрони – клiтини мозку, що допомагають нам спiвчувати iншим, навiть якщо безпосереднiй зв’язок мiж нами слабкий чи його нема (ось чому ми плачемо при переглядi фiльмiв). Цi вродженi системи дуже потужнi, й оживлена людино-комп’ютерна взаемодiя неминуче iх використовуватиме.




Нездоланна проблема андроiдiв


Враховуючи останнi досягнення робототехнiки та приголомшливi обiцянки щодо нового типу людино-комп’ютерноi взаемодii, постае питання: чому ж соцiальнi роботи не постали як основний спосiб нашоi взаемодii з технологiею?

Мiй приятель Корi Кiдд з Медiалабораторii заснував компанiю пiд назвою Intuitive Automata з метою вивести на ринок соцiального робота, призначеного суто для допомоги людям дотримуватися дiети. Autom приваблива та обiзнана, i, на вiдмiну вiд Roomba та iнших роботiв, ii розробляють i позицiонують як особу жiночоi статi. Autom займае мiсце у вас на кухнi, всiдаючись на столику бiля холодильника. Вона розмовляе з вами про iжу взагалi та ваш рацiон зокрема. Вона знае кiлькiсть калорiй майже в усiх продуктах, надае заохочувальнi коментарi та – щоденнi! – по-ради щодо дiети, вiдповiдноi до ваших даних, i все це за цiну меншу, нiж коштуе один сеанс психотерапii.

Autom дуже багатонадiйна, проте взаемодiя з нею не втiлюе наше бажання встановлювати з роботами такий же зв’язок, як з людьми, повною мiрою. Autom на вигляд як людина, проте замiсть живота в неi – о нi! – плаский скляний екран. Термiнальний Свiт телепузикiв знову з нами. Autom спiлкуеться лише шляхом виведення тексту на свiй екран. Що гiрше, для взаемодii з нею потрiбно торкатися кнопок. Як наслiдок маемо таку собi пiдставку пiд iPad з неотенiчною головою з великими очима та застиглою усмiшкою. Що це: робот з екраном на пузi чи смартфон з милим личком?






Autom сидить у вас на кухнi та стежить, що ви iсте. Чи змусять вас такi вiдносини харчуватися здоровiше?



Autom може бути ефективною в керуваннi вагою, бо вона багато знае i розмiщуеться прямо бiля холодильника, через що ii важко iгнорувати, простягаючи руку до заборонених смаколикiв. Утiм, загалом же Autom розчаровуе, бо не впiзнае вас, не розмовляе з вами i не вмiе, як Kismet, дивитися на вас своiми оченятами та реагувати на те, що ви пхаете до рота. Можливо, наступна iтерацiя розв’яже цi проблеми та додасть iншi можливостi, скажiмо, зв’язок з iншими сенсорами, що допомагатимуть вам вiдстежувати та керувати своею фiзичною активнiстю, якiстю сну, рiвнями стресу та розпорядком дня. Це дозволить Autom значно краще зрозумiти, хто ви е i що вам потрiбно робити, щоб схуднути та поздоровiшати.

Autom – гарний приклад того, як неймовiрно складно створювати правдоподiбнi та кориснi роботизованi системи. Вони крихкi. Вони часто ламаються. Роботи з функцiею розпiзнавання голосу часто нездатнi зрозумiти акценти або ж губляться через фоновий шум. Розпiзнавання обличчя часто не працюе при слабкому освiтленнi. Навчальнi алгоритми часто необхiдно вiдучувати, а тодi перенавчати.

Виникнення багатьох цих проблем прискорюеться через дii користувачiв. Стикаючись iз новою технологiею, люди полюбляють випробовувати ii межi, точно як 4-рiчна дитина намагаеться випробувати здатностi та обмеження себе та свiту. Оцiнюючи конструкцiю нового автомобiля, водii-випробувачi закладатимуть рiзкi вiражi вiд одного вiдбiйника на краю траси до протилежного, з’ясовуючи, як швидко та чутливо машина реагуе на кермо. Усi без винятку дизайнери повиннi враховувати цi «випробування вiдбiйником» – якi е зовнiшнi обмеження функцiонування виробу? Дизайнери Apple передбачили, що люди захочуть так випробувати Siri. Якщо сказати: «Siri, я тебе кохаю», вона вiдповiсть: «Я тебе цiную». Ви запитуете: «Siri, скiльки ти важиш?», а вона в’iдливо вiдповiдае: «Я думала, розмова про тебе». Siri реагуе на цi уснi випади кмiтливо та чарiвно, тож, навiть хоча ви свiдомi того, що в неi нема анi особистостi, анi бiографii, ви приймаете ii рiвень людяностi – достатнiй для встановлення зв’язку, проте не такий високий, щоб викликати гидливiсть.

У мiру зростання наших навичок у дизайнi роботiв буде дедалi важче вiдрiзняти людей вiд гуманоiдiв. Шеррi Теркл переконана, що машини не повиннi виглядати,

Сторінка 20

як люди, чи здаватися чарiвними, саме для того щоб не пробуджувати людських емоцiй, а отже, зберегти вiдмiннiсть мiж людьми та машинами. Я з нею не згоден. Я свiдомий того, що плутанина категорiй спричиняе неспокiй, що людей тривожить, коли вони не до кiнця впевненi, хто iхнiй бесiдник – машина чи людина. Проте я також переконаний, що природна людино-комп’ютерна взаемодiя мае бiльше переваг, анiж ризикiв.

Коли я вчився в школi, стандартною фразою при розривi було: «Залишiмося друзями». Єхидна вiдповiдь звучала так: «Якби менi був потрiбен iще один друг, я завiв би собаку». З огляду на здатнiсть Facebook та LinkedIn з’еднувати мене з сотнями розiрваних зв’язкiв (вони ж «друзi»), я не вiдчуваю потреби заводити новий набiр штучних друзiв, особливо у формi незграбних, подеколи тупуватих i нерiдко ламких роботiв.

Я волiв би мати кращi та чарiвнiшi iнструменти.




Роздiл 4

Зачаровуючи повсякденнi предмети



Ми обговорили втiлення майбутнього людського iнтерфейсу на чорних панелях чи термiналах, на наших тiлах у виглядi носильних пристроiв чи протезiв, та його вiддання на аутсорс племенi соцiальних роботiв-рабiв. Четвертий варiант майбутнього, що захоплюе мене та заволодiвае моiми думками, – це чарiвнi предмети.

Чарiвнi предмети починаються зi звичайних речей: ручки, гаманця, черевика, лампочки, стола. Далi звичайна рiч доповнюеться та модифiкуеться за допомогою новiтнiх технологiй: сенсорiв, приводiв, бездротового зв’язку та вбудованих процесорiв – унаслiдок чого стае надзвичайною. Пiсля цього чарiвнi об’екти набувають якоiсь надзвичайноi сили чи здатностi, що робить iх кориснiшими, приемнiшими, iнформативнiшими, чуттевiшими, зв’язанiшими, привабливiшими за iхнi звичайнi iпостасi. Коли звичайна рiч стае надзвичайною, вона викликае у вас емоцiйну реакцiю та покращуе ваше життя.

Згадаймо магiчнi предмети з мiфiв та байок, якi професор Джек Зайпс описав як складники нашого спiльного культурного кровотоку. Бездонний гаманець, iз якого безперервно сипляться монети; рiг, на поклик якого з далекоi далечини приходить допомога; чоботи, якi дозволяють бiгти, не втомлюючись; килим, що вмiе лiтати. Цi й подiбнi предмети продовжують оживляти нашi фiльми, iгри, комiкси та популярнi романи. Чарiвнi предмети – прояви цих оспiваних казками бажань у реальному свiтi.






Цi гаманцi-прототипи надають осяжний зворотний зв’язок. Один стае дедалi важче вiдкривати, в мiру того як вашi витрати наближаються до мiсячного бюджету. Інший надуваеться, щоб ви могли вiдчути надходження свiжого електронного переказу.



Повсякденний предмет, який набувае магiчних здатностей, одночасно привабливий та комфортний. По-перше, з ним легко встановити стосунки, як, скажiмо, з двостороннiм наручним комунiкатором. Ми знаемо про годинники та радiоприймачi. Форма нам знайома. Ми iнстинктивно розумiемо, як iх використовувати, i для них вже е мiсце у просторi, який ми населяемо. Їхне призначення корелюе iз нашими повсякденними завданнями. Наприклад, звичайний на вигляд гаманець зберiгае готiвку та кредитнi картки, проте чарiвний гаманець ще й мае бездротовий зв’язок iз вашим рахунком в iнтернет-банку, тож коли ви перевищуете свiй бюджет, надмiрно використовуете кредит чи iмпульсивно робите закупи, його стае важче вiдкривати.

Чарiвний черевик не лише функцiональний i модний, а ще й веде лiк вашим крокам, вiдстежуе темп вашого руху, аналiзуе стабiльнiсть вашоi ходи та заохочуе вас до тренувань.

Свiтло чарiвноi лампочки потроху змiнюе колiр залежно вiд збiльшення чи зменшення рiвня енергоспоживання вашого будинку, спонукаючи вас до економного використання ресурсiв.

Вiзьмiмо звичайну ручку, за допомогою якоi я пишу це речення. Що могло б зробити ii чарiвною? Бездонний запас чорнила? Перевiрка правопису в реальному часi? Нескiнченна пам’ять для зберiгання всiх написаних слiв? Знання про день тижня, про кафе та про людину, з якою я спiлкуюся, коли роблю нотатки? Ручка Livescribe, яку створила компанiя Anoto, наближаеться до цього. Цей iнструмент для письма обладнано камерою, мiкропроцесором i бездротовим зв’язком. Вона стае фантастичним знаряддям, що фiксуе вашi нотатки в процесi написання, зберiгае iх у цифровому виглядi та передае на ваш комп’ютер чи i-штуку. Цей пристрiй працюе зi спецiальним папером, на якому видрукуванi малесенькi цятки, якi дають йому можливiсть розпiзнавати та зберiгати час та положення кожного розчерку пера.

Ручка Livescribe додатково посилюе чарiвнiсть завдяки здатностi записувати аудiо. Коли ви з ручкою в руцi слухаете лекцiю чи берете iнтерв’ю, звук записуеться, i щоразу, як ви робите якусь помiтку, ручка запам’ятовуе час написання кожноi лiтери. Якщо ви захочете перевiрити, що саме говорилося в момент розмови, коли ви мали можливiсть нашкрябати лише знак ?, просто постукайте ручкою по ? – i запис почне програватися саме з цього моменту. Завдяки цiй функцii аудiозапис стае значно кориснiшим у подальшому, бо ви можете миттево знайти потрiбний вам змiстовний фрагмент без необхiдностi просл

Сторінка 21

ховувати в його пошуках кiлька хвилин чи годин розмови. Це також впливае на те, як ви робите нотатки, адже тепер ви можете використовувати символiчнiшу мову чи власну форму скорочень. Примiром, проводячи дослiдження при написаннi цiеi книжки, я використовував зiрочки, смайлики та сердечка для категоризацii певних типiв фрагментiв iнтерв’ю. Я мiг вiдтворити гарний фрагмент, просто постукавши по символу на нотатках, i ручка його програвала.

Якби я був певен, що ви будете читати книжку iз Anoto Livescribe у руцi, я б розкидав по сторiнцi маленькi символи, постукавши по яких ви могли б, читаючи текстовi цитати, чути голоси моiх розмовникiв (книжка також мала б звукову дорiжку з чудовими пiснями, якi програвалися б, поки ми обговорюемо певнi аспекти чарiвностi). Ця технологiя дозволила б нам переформулювати нашi очiкування вiд користування електронними книжками i вийти за межi Kindle та планшетiв. До електронних книжок майбутнього могли б додаватися чарiвнi предмети на кшталт ручок чи паличок, якi читали б уголос текст чи програвали б звукову дорiжку до кожноi сторiнки. У майбутньому, коли ви читатимете роман i дiйдете до фрази: «Вони увiйшли до густоi хащi», ваш домашнiй мультимедiйний проектор зможе вивести на стiну зображення лiсу.

Ручка Livescribe досягае гарного синтезу мiж аналоговим i цифровим, водночас зберiгаючи всi знайомi характеристики, якi роблять ручку таким приемним iнструментом. Вона виглядае, як ручка, працюе, як ручка, але при цьому е чимось значно бiльшим, анiж просто ручка. Хоча ви любитимете ii за додатковi можливостi, ii «ручкова» сутнiсть нiяк не страждае.




Конструюючи майбутне малярною стрiчкою


Людям може знадобитися деякий час для розумiння та повного прийняття численних способiв, якими можна зробити чарiвними такi знайомi та простi предмети, як ручка, не кажучи вже про всю множину реакцiй, якi може викликати чарiвнiсть. У МТІ я викладаю основний курс пiд назвою «Осяжнi медiа». Щосеместру ми зi студентами працюемо разом над розробленням прототипiв чарiвних предметiв чи сервiсiв з осяжними iнтерфейсами. Пiд осяжнiстю я маю на увазi, що взаемодiя мiж людською iстотою та предметом не вимагае екрана. Натомiсть iнтерфейси покладаються на жести, тактильнi вiдчуття, носильнi пристроi, звуки, свiтло та послiдовностi, а також гаптику – використання дотикiв.

Упродовж семестру, в мiру того як студенти роблять ескiзнi намiтки рiзних iдей, iх завжди вражае потенцiал чарiвних предметiв – вони починають розумiти, якою корисною та зручною стане обчислювальна технiка в процесi охоплення нею свiту речей. Вони усвiдомлюють, як цi неекраннi iнтерфейси змiнять саму тканину способiв нашого життя, працi та розваг. Куртка, що легенько обiймае щоразу, коли хтось вподобуе твiй пост у Facebook; пензель, що зчитуе колiр чи вiзерунок, по якому його постукали, i перетворюе його на цифрову фарбу; столи, якi слухають, та меблi, що зливаються з пiдлогою чи стiною, коли вони не потрiбнi; свiтильники, якi розумiють, що ви робите, i вiдповiдним чином змiнюють свою яскравiсть i сфокусованiсть; годинники, якi допомагають студентам знайомитися з iншими схожими на них людьми та пiдштовхують до спiлкування вiч-на-вiч; самоклейний папiр для замiток з електронним чорнилом, який динамiчно оновлюеться i виводить повiдомлення вiдповiдно до свого мiсцерозташування; брелок, який показуе дорожню обставу на маршрутi попереду. Це лише жменька чудових iдей з кiлькох попереднiх семестрiв. Варiанти та прототипи нiколи не вичерпуються.

Щоб допомогти студентам розкрiпачити iхне мислення, на самому початку семестру я влаштовую сеанс iмпровiзацii. Я даю кожному студентовi шмат звичайноi малярноi стрiчки. Їхне завдання – прилiпити його до будь-якого предмета, що може надавати чарiвну послугу, та уявити собi будь-який вид iнтерфейсу, сенсора чи дисплею, який можна було б вбудувати в матерiал, з якого виготовлено цей предмет. Це генеративна, експансивна вправа, i вона спричиняе лавину цiкавих запитань про предмет, уявний сервiс та потенцiйну поверхню, наприклад:

• Дисплей буде публiчний чи приватний? Інформацiю, яку надае предмет, зможе бачити будь-хто чи лише я, його користувач?

• Якою мiрою динамiчнi данi? Данi змiнюватимуться та оновлюватимуться постiйно в реальному часi чи з якимось довшим iнтервалом?

• Як досягти компромiсу мiж вiдволiканням та цiннiстю? Якою мiрою цей предмет нав’язливий i чи прийнятна така нав’язливiсть з огляду на цiннiсть цього предмета для мене?

• Дисплей закодовано, замасковано чи його легко зрозумiти? Скiльки зусиль вимагатиме вiд мене взаемодiя з цим предметом?

• Інтерфейс якимось чином iмiтуе (чи бiоiмiтуе) природний свiт, скажiмо, в’янення? Чи вловлюе вiн те, що я вже роблю, скажiмо, якийсь мiй жест чи дiю?

• Яка в цього сервiсу належнiсть та особистiсть? Як цей предмет репрезентуе мене? Вiн милий? Як я ставлюся до його наявностi в моему життi?

• Інформацiя вiддзеркалюеться чи вона може перестрибувати на iншi точки дотику, скажiмо, мобiльнi пристроi, веб- чи великi публi

Сторінка 22

нi дисплеi? Чи можу я одержати надавану ним iнформацiю iншими способами i в iнших мiсцях, чи вона обмежена одним цим предметом?

• Яка крива навчання? Як швидко я зможу навчитися ефективно ним користуватися?




Макротренди зачарованостi


Можливо, чарiвнi предмети – це лише одна з чотирьох траекторiй розвитку iнтерфейсiв, проте iх поява неминуча. Моi попередники-дослiдники, як-от Марк Вейзер iз PARC, а також моi нинiшнi колеги з МТІ, зокрема Гiрошi Ішii та Нiл Гершенфелд, автори книжки «Коли речi починають мислити» (“When Things Start To Think”), поспостерiгали за технологiчними макротрендами – мiнiатюризацiею, вбудованiстю та, найголовнiше, вартiстю – i дiйшли аналогiчних висновкiв.

Вартiсть обчислень, сенсорiв та дисплеiв знижуеться нелiнiйно, а людям важко осягнути нелiнiйнiсть. Ми бачимо наслiдки нелiнiйних трендiв у капiталiзацii вiдсоткiв, епiдемiях грипу та вiрусних вiдео, проте досi не виробили iх iнтуiтивного вiдчуття в галузi обчислювальноi технiки. Швидкiсть обчислень подвоюеться щовiсiмнадцять мiсяцiв, але значно принциповiший момент, особливо для iнтернету речей та чарiвних предметiв, – те, що вартiсть одного й того ж обсягу обчислень зменшуеться вдвiчi. Як наслiдок за останне десятилiття опрацювання даних здешевшало в 128 разiв, ставши таким дешевим, що при розробленнi нових пiд’еднаних товарiв i послуг ним практично можна знехтувати. Ми можемо вбудувати кремнiй i сенсори в будь-який предмет – взуття, пляшечки для пiгулок, лампочки, гаманцi та меблi – i практично не помiтити додаткових витрат.

Чи е такий предмет, який не може бути або не буде зачарованим? Можна припустити, що наразi зачарування предметiв реального свiту, на вiдмiну вiд фантазiй та фольклору, мае обмеження. Проте, якщо поглянути на тенденцii розвитку мiнiатюризацii, бездротових мереж i вартостi, вiдразу ж доходиш протилежного висновку.

Тi, хто не вiрить у повсюдну обчислювальну технiку та всесвiтнiй iнтернет речей, наводять кiлька аргументiв проти чарiвного майбутнього. Перший – вартiсть буде зависока для масового поширення, плюс складнiсть виготовлення таких пристроiв теж буде зависокою. Вони визнають, що виробники дорогих товарiв, як-от автомобiлiв та холодильникiв, зможуть собi дозволити вбудувати довiльну додаткову вартiсть чарiвностi у вiдпускну цiну, i цього або не помiтять, або не стануть проти цього протестувати. Проте, стверджують вони, що стосуеться дешевших предметiв на кшталт заварних чайникiв, тостерiв, гаманцiв та лампочок – усе буде iнакше. У багатьох товарних категорiях споживачi дуже переймаються вартiстю i вiдшукують найлiпшi цiни, якi тiльки можна знайти.

Я маю сумнiви щодо цих сумнiвiв. Технологи вже продемонстрували, що сьогоднiшнi цiновi пороги завтра вже стануть iсторiею. А що люди захоплюються чарiвнiстю, ii зручнiстю, простотою та чудодiйнiстю, то вартiсть технологii нiколи не стане перешкодою на шляху до зачаровування предметiв.




Ковтальнi сенсори





Shine, що розробив Соннi Ву, вiдстежуе ходiння, катання на велосипедi та плавання, при цьому вмiщуючись у титановому корпусi розмiром iз четвертак.



Також критики стверджують, що чарiвнi предмети обмеженi розмiром. «Не можна зменшуватися нескiнченно», – кажуть вони. Хiба деякi предмети не замалi для того, щоб вставити в них сенсори, бездротовий зв’язок, печатнi плати та батареi? Проте знову ж таки технологи невпинно перевершують усi сподiвання та долають бар’ери розмiрностi. Jawbone, Nike, Polar та Fitbit пропонують браслети iз вбудованими сенсорами, що вiдстежують фiзичну активнiсть. Компанiя Misfit пропонуе титанову вiдстежну брошку пiд назвою Shine, а шведська Narrative розробила брошкуклiпсу iз вбудованою камерою та GPS, яка кожну тридцяту секунду робить фотознiмок, створюючи кiнострiчку вашого життя. У Vitality ми виготовили прототип розумноi кредитноi картки завтовшки два мiлiметри, яка здатна вiдстежувати фiзичну активнiсть i надавати людям бали та бонуснi долари за перевершення намiченоi ними для себе цiльовоi кiлькостi пройдених крокiв. Proteus пропонуе вбудованi в пiгулки ковтальнi мiкросхеми для вiдстеження та забезпечення дотримання режиму вживання лiкiв.






Ця кредитна картка мiстить батарейку, мiкропроцесор та акселерометр для надання фiнансових принад за дотримання належного рiвня фiзичних навантажень.



Мiнiатюризацiя також не стане перешкодою на шляху до чарiвностi.




Проблема напiврозпаду технологii, розв’язана завдяки модульностi та хмарi


Далi скептики стверджують, що цiннiсть чарiвностi залежить вiд швидкостi, з якою товари старiють i втрачають свою привабливiсть та кориснiсть. Чи е сенс зачаровувати предмети, що, як нам достеменно вiдомо, швидко вийдуть з моди (скажiмо, одяг)? Хiба не буде це марнотратством дизайнерськоi енергii та ресурсiв? А як щодо предметiв, якi ми купуемо iз намiром використовувати впродовж багатьох рокiв (на кшталт меблiв, залiзничних вагонiв чи ювелiрних прикрас), – хiба е сенс вбудовувати швидкоплинну технологiю в речi, якi не змiнюються пр

Сторінка 23

ктично нiколи? Хiба не стане це шляхом до розчарування? Кому захочеться мати десятирiчнi меблi, обтяженi технологiею, що застарiе вже через три роки пiсля iх придбання?

Автомобiльна промисловiсть стикаеться з цiею проблемою вже багато рокiв. Я чiтко побачив це, провiвши на запрошення великоi автобудiвноi компанii три вихiднi днi в EPCOT-центрi в Орландо. Я був членом групи експертiв, зiбраних з приголомшливоi кiлькостi рiзних галузей, зокрема подорожей класу «люкс», ресторанного дизайну, автоперегонiв NASCAR та матерiалознавства. Один з експертiв розробляв новi типи скла, здатнi динамiчно мiняти прозорiсть чи поглинати звук. Інший мав докторський ступiнь МТІ з авiакосмiчноi iнженерii (справжнiй науковець-ракетник). Робота цiеi Провiдноi користувацькоi групи вiдбувалася за сприяння команди зi Школи менеджменту iменi Слоуна при МТІ, яку очолював Ерiк фон Гiппель, один з провiдних свiтових авторитетiв в галузi iнновацiй. Фон Гiппель переконаний, що рiзношерстi групи першопрохiдцiв ззовнi органiзацii здатнi швидко генерувати проривнi iдеi. Наша мiсiя полягала у виробленнi нових iдей для автомобiльного дизайну.

Упродовж цих трьох днiв у процесi генерування сотень чудових iдей ми стабiльно билися головою об жорстоку реальнiсть, що кожна окрема деталь машини мае власний перiод напiврозпаду. Електронна система застарiвае ще до моменту купiвлi. Певний контент, скажiмо, мапи та музика, потребуе постiйного оновлення. Пiдлоговi килимки можуть зноситися вже пiсля однiеi солоноi сльотавоi зими. Оббивка сидiнь потребуе перiодичноi замiни, особливо за наявностi крекероiдних та сокопроливних малюкiв. Механiчнi елементи на кшталт амортизаторiв, блокувальникiв та защiльнювачiв можуть прослужити вiд п’яти до десяти рокiв. Металева обшивка автомобiля дряпаеться, вицвiтае та ржавiе пiсля кiлькох десятилiть перебування в суворому клiматi, як той, що в нас у Новiй Англii, а от шасi може лишатися працездатним сто рокiв, а то й бiльше. Тож ми наполегливо шукали способи керувати цими рiзними тривалостями життя в архiтектурi компонентiв автомобiля.

Розв’язання проблеми тривалостi життя – до того ж одночасно для багатьох рiзновидiв чарiвних предметiв – модульна архiтектура. Себто архiтектура, в якiй за потреби можна оновлювати, вдосконалювати та замiняти окремi компоненти. Наприклад, у автомобiлi постiйне пiд’еднання до Інтернету означае, що динамiчний контент музики та мап завжди актуальний. Ба бiльше, пiд’еднання до хмари дозволяе «апсорсити» обчислювально складнi задачi на кшталт розпiзнавання голосу та планування маршруту з урахуванням погодних умов i заторiв. Також хмара вiдiграватиме ключову роль у вдосконаленнi властивостей та функцiональностi машини за допомогою технологii пiд назвою «бездротове оновлення» (over-the-air updating, OTA).

Нещодавно я дiстав переконливий доказ того, що ОТА вiдiграватиме важливу роль у створенi довговiчноi чарiвностi. Одного дня перед самим Рiздвом я блукав торговим центром i помiтив групу роззяв бiля дилерського центру Tesla. Я пiдiйшов, щоб роздивитися, що iх так захопило. На вiтринi стояла нова Tesla S, повнiстю електрична «сiмейна машина». Стиль екстер’еру скидався на Maserati, одначе Tesla вмiщуе шiстьох людей (як додаткову опцiю можна замовити третiй ряд з двох маленьких, розгорнутих назад, сидiнь), тодi як у Maserati можуть втиснутися лише двое. Я прослизнув на мiсце водiя та поглянув на приладову панель, повнiстю виконану зi скла. Сiмнадцятидюймовий тачскрiн керуе програвачем, температурою, навiгацiею та iншими функцiями (вище я писав, що чотири варiанти технологiчного майбутнього зливатимуться та накладатимуться один на одного – Tesla якраз створюе чарiвний предмет, який також увiбрав у себе переваги Термiнального Свiту).

Продавець пояснив, що машина мае приголомшливу функцiю, не видну для простого ока: вона може покращуватися та оновлюватися, стоячи в хазяйському гаражi. Ми зажадали дiзнатися докладнiше. Продавець навiв такий приклад. Один iз власникiв Tesla зажадав мати «функцiю повзання», що надала б машинi можливiсть просуватися повзком у повiльному транспортному потоцi. Жодноi проблеми. Tesla провела сеанс бездротового оновлення, що створило нову функцiю акселератора – надання мiнiмально необхiдноi для руху машини потужностi – та помiстило на сторiнку налаштувань на тому велетенському сiмнадцятидюймовому приладовому екранi новий чекбокс. Клiент був задоволений, i вiдтепер функцiя повзання за бажання доступна всiм нинiшнiм i майбутнiм власникам Tesla. Поставте вiдповiдну галочку – i машина повзтиме вперед зi швидкiстю кiлька миль на годину без необхiдностi тримати ногу на педалi газу.

Функцiя OTA мае величезне значення для бiзнес-моделi Tesla, бо впливае на те, як люди розглядають придбання автомобiля. Якщо я можу завантажувати новi функцii та режими роботи, оновлюючи програмне забезпечення з хмари, я матиму змогу користуватися цiею версiею апаратного забезпечення довше, анiж зазвичай.

Унаслiдок цього вiдбудуться двi речi. По-перше, OTA-оновлення будуть агресивнiше

Сторінка 24

екламуватися та оцiнюватися. «Пакет оновлень для Tesla за 2017 рiк уже доступний за цiною $ 4 999. Просто скажiть: “Авторизувати”, i рахунок буде оплачений за допомогою вказаноi у ваших даних кредитноi картки». По-друге, дизайнери муситимуть щороку докладати бiльших зусиль для внесення малих i великих змiн у фiзичний вигляд автомобiля. Якщо режим роботи чи функцiю автомобiля (програмне забезпечення) можна легко знайти i завантажити, iмпульсом до оновлення машини та способом виразити престижнiсть володiння найновiшою моделлю стане саме форма, а не змiст.

Для автомобiлiв та iнших пристроiв з’еднання з хмарою мае iншi й дуже плiднi побiчнi ефекти. Воно пiдвищуе зручнiсть обслуговування. Автомобiль чи пральна машина знатимуть, що‘ з ними не так, i з’еднуватимуться iз сервiсним центром, щоб полагодити, якщо це можливо. З’еднання з хмарою робить оновлення легшими, а то й автоматичними, тож для вдосконалення ваших предметiв не буде потреби дзвонити до сервiсного центру. Також з’еднання пiдвищуе «знаходжуванiсть» (система LoJack для всього), а також тривалiсть експлуатацii. Нащо викидати рiч, якщо е можливiсть самостiйно вдосконалювати та покращувати ii поведiнку?




Чарiвнi предмети – аватари для сервiсiв


Поряд з мiнiатюризацiею, повсюдним зв’язком i зниженням вартостi необхiдною умовою розвитку траекторii чарiвноi технологii буде хмара. Мiй приятель i колега Майк Кунявскi, дослiдник з PARC, презентуе ще один потужний спосiб розгляду чарiвних предметiв у зв’язку з хмарою на додачу до вже розглянутого ОТА.

Майк каже, що зв’язанiсть дозволяе предметовi стати аватаром – фiзичним дублером, осяжним проявом – сервiсiв, якi без цього неосяжнi. Згадаймо картку American Express. Це предмет з магнiтною стрiчкою та вбудованим радiочастотним iдентифiкатором (RFID), проте насправдi це аватар вашоi здатностi безпечно витрачати грошi та символ престижу. Вона сприяе удоступненню сервiсiв на кшталт допомоги консьержа, страхування подорожей, залiв чекання в аеропортах, шифрування даних, сервiсiв щорiчних звiтiв i зв’язку з iншими точками дотику на взiр веб-порталiв i корисних додаткiв. Такими ж обдарованими повиннi бути всi предмети.

Розроблення предметiв як аватарiв для дедалi бiльшого кошика сервiсiв – заповiтна мрiя виробникiв апаратного забезпечення. Вони постiйно шукають способи отримання прибутку пiсля початкового продажу товару. Пiдписка. Прив’язка. Гарантiя. Членство. Чарiвнi предмети, що функцiонують як аватари, надають компанiям можливiсть залишатися на зв’язку з клiентами та пропонувати iм стабiльний потiк нових функцiй – а заодно створювати новi канали прибутку.

У цьому столiттi наслiдки чарiвних предметiв для бiзнесу та сфери послуг вплинуть на iндустрii так, як не вплине жодна iнша макросила. Пам’ятаете, як AOL влаштувала килимове бомбування поштових скриньок по всiй Америцi безплатними компакт-дисками, заповненими контентом, iграми та тридцятиденним пробним доступом до сервiсу AOL? Досягнутий AOL п’ятивiдсотковий рiвень навернення – прийняття пропозицii про пiдписку на сервiс за $ 9,95 на мiсяць iз середнiм сукупним зиском у $ 350 з кожного користувача за весь час його користування системою – виправдав те, що здавалося божевiллям та велетенськими витратами.

Стiйке пiд’еднання на кшталт досягнутого AOL (принаймнi на деякий час) дае компанii нерiдко ексклюзивну можливiсть надавати послугу, а також продавати додатковi послуги, супутнi товари та покращенi версii. Згадайте бритви та леза. Програмiстськi компанii, якi не мають витрат на товари, торують новi шляхи за допомогою моделей на кшталт «фрiмiум» – безплатно роздають базовий програмний продукт, проте встановлюють плату на новi чи додатковi можливостi. Це називаеться фрiмiум, бо спершу продукт безплатний, проте заохочуе тебе пiзнiше перейти на платний премiум. Це приклад гри в довгу: компанiя iнвестуе грошi в розширення клiентськоi бази, яку потiм iз плином часу монетизуе.

Рано чи пiзно, i швидше рано, Amazon трансформуе Kindle в аватар для сервiсiв замiсть продовжувати просувати його як предмет Термiнального Свiту або ще одну чорну скляну панель. Kindle – iдеальний троянський кiнь для протаскування величезного Amazon-iвського каталогу книжок, фiльмiв та товарiв у кожен американський будинок, сумочку та рюкзак. Це медiйний трубопровiд, контент у якому перебувае пiд ексклюзивним контролем Amazon. Amazon мае безплатно роздавати Kindle у кожнiй книжковiй крамницi свiту, вшивати його в пiдручники, запихати в коробки пластiвцiв Lucky Charms.

Зв’язанiсть через хмару та здатнiсть перетворити предмети на аватари зачепить усi без винятку рiзновиди компанiй, зокрема виробникiв одягу на кшталт Nike та Ralph Lauren, роздрiбнi мережi на зразок Staples та Walmart, виробникiв товарiв для дому та особистого використання на кшталт P&G, Colgate та Estеe Lauder, а також перевiзникiв, не кажучи вже про фармацевтичнi та страховi компанii. Упродовж кiлькох наступних рокiв компанii зi списку Fortune 500, що працюють у всiх категорiях товарiв i послуг, шукати

Сторінка 25

уть – i знаходитимуть – способи зачарувати предмети так, щоб вони стали аватарами для широкого дiапазону сервiсiв.

Не всi вони досягнуть успiху. Люди опиратимуться спробам зачарувати однi предмети, а iншi вiтатимуть з розкритими обiймами. Чому? Вiд чого це буде залежати?

Успiшними будуть чарiвнi предмети, що продовжуватимуть традицii та вiзьмуть на себе зобов’язання предметiв iз наших вiковiчних фантазiй; предмети, що поеднуються та задовольняють нашi фундаментальнi людськi прагнення. Це будуть автомобiлi, що перевозитимуть нас так же безпечно та приемно, як килими-самольоти; прилади для письма, що запам’ятовуватимуть написане; кiльця, що нас зв’язуватимуть; iнструменти, такi ж кориснi, знайомi та ошатнi, як наш сiмейний барометр.




Конец ознакомительного фрагмента.



notes



1


Clarke A. C. Profiles of the Future: An Enquiry into the Limits of the Possible / Arthur C. Clarke. – New York: Henry Holt, 1984. – P. 21.




2


Hecht J. Quantum Dot Displays Make Your TV Brighter Than Ever / Jeff Hecht. – Mode of access: https://www.newscientist.com/article/ dn23591-quantum-dot-displays-make-your-tv-brighter-than-ever/.




3


Segal D. This Man Is Not a Cyborg. Yet / David Segal // The New York Times. – Mode of access: http://www.nytimes.com /2013/06/02/business /dmitry-itskov-and-the-avatar-quest.html ?pagewanted= all.




4


Pinchefsky C. Dmitry Itskov Wants to Live Forever (He Wants You to Live Forever, Too) / Carol Pinchefsky // Forbes. – Mode of access: http://www.forbes.com/sites/carolpinchefsky/2013/06/18/dmitry-itskov-wants-to-live-forever-he-wants-you-to-live-forever-too/.




5


Segal D. This Man Is Not a Cyborg. Yet / David Segal // The New York Times. – Mode of access: http://www.nytimes.com /2013/06/02/business /dmitry-itskov-and-the-avatar-quest.html ?pagewanted= all.




6


OED Online (Oxford University Press), пошук за словом «robot, n». – Mode of access: http://www.oed.com.




7


Аристотель. Полiтика / Аристотель. – Пер. О. Кислюка. – К., 2000. – 239 с.




8


Rosheim M. E. Leonardo’s Lost Robots / Mark Elling Rosheim. – Berlin: Springer-Verlag, 2006. – P. 69.




9


Там само, P. 112.




10


Asimov I. Runaround / Isaac Asimov // Astounding Science Fiction. – No. 29 (1). – 1942. – P. 94—103.




11


OED Online (Oxford University Press), пошук за словом «neoteny, n». – Mode of access: http://www.oed.com.




12


http://www.stanford.edu/~nass /books.html




13


Welsh J. Why Cars Got Angry / Jonathan Welsh // Wall Street Journal. – Mode of access: http://online.wsj.com/article/SB11419515086 9994250.html.


Поділитися в соц. мережах: