Читать онлайн “Внутрішня історія. Серце – найважливіший орган нашого тіла” «Йоганнес Борстель»
- 01.02
- 0
- 0

Страница 1
Внутрiшня iсторiя. Серце – найважливiший орган нашого тiлаЙоганнес Гiнрiх фон Борстель
Наше серце – це сонце. Довкола нього обертаються планети-органи. І варто серцю дати збiй, як усi iншi процеси в органiзмi почнуть виходити з ладу. Перед вами – неймовiрна та захоплива iсторiя, в якiй автор дiлиться невiдомим фактами про найвiдомiший орган, його будову, хвороби та iхню профiлактику. Як пiдтримувати серце в тонусi? Чи залежить його робота вiд харчування i якi продукти варто виключити зi свого щоденного рацiону? Як попередити iнфаркти, iнсульти та iншi кардiологiчнi захворювання? Чому нещасливе кохання насправдi здатне розбити серце? Як нашому «мотору» вдаеться невтомно працювати без вiдпустки та вихiдних? Чому серце називають «командним гравцем»? Якi нашi звички допомагають, а якi шкодять серцю? Автор вiдповiдае на всi цi та багато iнших запитань простою мовою, чергуючи анатомiчнi й фiзiологiчнi описи та теорiю з цiкавими оповiдками, практичними порадами i кумедними випадками з власного життя.
Йоганнес Гiнрiх фон Борстель
Внутрiшня iсторiя. Серце – найважливiший орган нашого тiла
Johannes Hinrich von Borstel
Herzrasen kann man nicht m?hen. Alles ?ber unser wichtigstes Organ
Усi поради цiеi книги грунтовно перевiренi автором та редакцiею. Але вони не замiнять фаховоi консультацii у лiкаря. Вiдомостi у цiй книжцi не дають жодних гарантiй, нi автор, нi видавництво не несуть жодних гарантiйних зобов’язань. Притягнення до вiдповiдальностi автора, видавництва та його представникiв за заподiяння шкоди особi чи майну абсолютно виключене.
Для захисту прав осiб були частково змiненi усi згаданi у книжцi iмена, бiографii та назви мiсць, а також учинки, подii та ситуацii в окремих епiзодах.
© Ullstein Buchverlage GmbH, Berlin. Published in 2015 by Ullstein Verlag
© Nadine Staedtner, фото автора
© semper smile, M?nchen, iлюстрацii
© Hemiro Ltd, видання украiнською мовою, 2018
© Книжковий Клуб «Клуб Сiмейного Дозвiлля», переклад i художне оформлення, 2018
* * *
Для Мiхi
Вступ
Кожен з нас приблизно уявляе собi, що таке iнфаркт. Це досить серйозна проблема зi здоров’ям. Зазвичай його супроводжують болi в грудях i людинi стае важко дихати. Нерiдко iнфаркт призводить до того, що наше серце, основне завдання якого – ганяти кров по судинах, безповоротно звiльняеться зi служби. Зовсiм кепсько. Адже саме цей м’яз дбае про те, щоб найвiддаленiшi куточки нашого тiла, вiд шкiри голови до пальцiв нiг, отримали поживну, а головне – збагачену киснем кров. Для людини це, без перебiльшення, життево необхiдно.
Якщо потiк кровi вiд серця до мозку зупинити всього на декiлька секунд, то ефект буде як вiд удару палицею по головi: утративши свiдомiсть, ми впадемо мов пiдкошенi, а користi вiд нашого мисленневого центру буде, напевно, ще менше, нiж вiд пудингу. Адже наш мозок взагалi не терпить нестачi кисню. Тому серце i б’еться (то швидше, то повiльнiше, часом навiть здаеться, що воно на мить зупинилося) у середньому 100 тисяч разiв на день. При цьому кожне його скорочення штовхае близько 85 мл кровi, тобто десь 8500 л на день. Щоб перевезти таку кiлькiсть рiдини, нам знадобився б щонайменше бензовоз. Вражаюча продуктивнiсть, чи не так?
Інфаркт став причиною того, що я нiколи не бачив свого дiда Гiнрiха. Його не стало бiльш нiж за десять рокiв до мого народження, коли, раптово вiдчувши бiль у грудях, вiн упав, задихаючись. Щоразу, розглядаючи його велику чорно-бiлу фотографiю в маминiй вiтальнi, я запитував себе: «Як усе було б, якби я його знав?» До того ж на сiмейних фотографiях вiн видавався таким сильним!
Я не мiг збагнути, як така крихiтна рiч могла пiдкосити такого кремезного чоловiка. Саме тому вже тодi пожадливо «ковтав» усi книжки та iлюстрованi атласи, якi потрапляли менi до рук i в яких iшлося про людське серце та його розлади. Батьки тiшилися й пiдiгрiвали мое зацiкавлення ще бiльшою кiлькiстю матерiалiв для читання, i поступово я захопився процесами, якi вiдбуваються в людському тiлi.
Уже тодi я вирiшив, що, коли виросту, обов’язково займатимуся чимось пов’язаним iз природою та медициною. Я прагнув будь-що стати дослiдником або, можливо, лiкарем (план «Б» – вуличним музикантом). Тому не лише читав книги, а й збирав усе, що могло дати уявлення про будову тiла – вiд мишачих скелетiв до черепашачих панцирiв.
У п’ятнадцять я вирiшив провести лiтнi канiкули з користю – вiдкласти книжки i пройти практику у ветеринарнiй клiнiцi. Сповнений хвилювання, набрав номер. На iншому боцi почулися гудки. Три, п’ять… З кожною секундою напруження зростало. Сiм, вiсiм… І коли я вже втратив будь-яку надiю, слухавку таки взяли. Жiночий голос привiтався зi мною дiловито-монотонно.
– А… а… алло! – затинався я. – Це… е-е… ветеринарна клiнiка?
– Так. Що вас цiкавить?
Я опанував себе i вiдповiв:
– Мене звуть Йоганнес фон Борстель. Звертаюся до вас у пошуках мiсця для проходження практики на час лiтнiх канiкул…
Мене перебили:
– Ти зараз
Страница 2
у якому класi?– Менi нещодавно виповнилося п’ятнадцять, i я ходжу до дев’ятого класу.
Глибоке зiтхання на тому боцi.
– Скажу тобi вiдразу: твоi шанси пройти в нас практику не надто оптимiстичнi. У нашiй клiнiцi в будь-якiй екстренiй ситуацii раз-два – i собака розрiзана. Ти ще надто малий, щоб на таке дивитися.
Надто малий? Гадаю, нi. Надто багато кровi? Можливо. Але ж про це я i хотiв довiдатись. Я прагнув пережити щось подiбне, особисто зазирнути пiд шкiру, на власнi очi побачити, що ж вiдбуваеться у нас, ссавцiв, усерединi. Як же отримати таку можливiсть? Вихiд лише один – утiкати вперед. Я продовжував пошуки й звернувся навiть до нашоi мiсцевоi лiкарнi, у вiддiлення екстреноi хiрургii. А вже через два днi отримав такий бажаний лист. Згода! Я не мiг у це повiрити. Ще й вiддiлення реанiмацii! Тiеi митi я ще навiть не пiдозрював, чим стане для мене отой аркуш паперу. То був не менш як вхiдний квиток у найзахопливiший перiод мого життя.
У нiч перед першим днем практики я не мiг заснути, у головi клубочилося надто багато думок. Картини надання невiдкладноi медичноi допомоги, боги в бiлому, якi безстрашно перемагають будь-яку хворобу, кривавi, зяючi рани, i серед усього цього – я. Словами не передати мое тодiшне хвилювання. Якi ситуацii чекають на мене завтра, якi завдання? Що станеться, якщо припущуся помилки? Чи може мене вже першого дня спiткати невдача, настiльки серйозна, що хтось iз моеi вини помре? Я ж поняття не мав, що там вiдбуваеться, у тому вiддiленнi реанiмацii. Уся моя пiдготовка на той час – курс надання першоi допомоги.
– ЙОГАННЕСЕ! ЗАРАДИ БОГА! МЕРЩІЙ СЮДИ! ЧОМУ ТИ НЕ ПИЛЬНУВАВ?! – прогримiло на все вiддiлення.
«О нi!» – була перша думка. Я все зiпсував. І це ж першого дня. Я помчав коридором на крик, забiг до кiмнати, з якоi, як менi здавалося, долинав той лиховiсний голос, i застиг, споглядаючи трагiчний натюрморт. Лiкар та його помiчниця аж сопiли вiд лютi, кидаючи на мене докiрливi погляди. Скоряючись непохитнiй силi земного тяжiння, на землю падали краплi, збираючись там у чималеньку калюжу…
– ТИ ВСЕ ЗАПОРОВ! МИ ЇЇ ВТРАТИЛИ! ЇЇ ВЖЕ НЕ ВРЯТУВАТИ!
Я стояв i винувато кивав, дивлячись убiк i згоряючи вiд сорому. Я забагато на себе взяв. Лiкар тим часом металевим staccato[1 - Staccato (вiд iтал. «уривчастий, вiдокремлений») – уривчасте, коротке виконання звукiв голосом або на музичному iнструментi. (Тут i далi прим. перекл., якщо не зазначено iнше.)] вiддавав розпорядження:
– Усе прибрати. Зараз прийде шеф. Йому краще цього не бачити. Йому це точно не сподобаеться!
Помiчниця схвально кивнула, i обое покинули примiщення. Я одягнув рукавички, взяв рулон кухонних рушничкiв, вiдiрвав одразу декiлька, щоб кинути iх на те злощасне мiсце. Рулон закiнчився, а патьокам не видно було кiнця-краю, i менi довелося використати ще й рушник.
Щойно я зiбрався викинути в смiтник жмуток, вiд якого йшов досить сильний запах, як раптом бiля мене постав головний лiкар.
– Йоганнес?! Кава е? – вiн побачив у моiх руках мокрий жмуток, i його обличчя розпливлося в глузливiй посмiшцi.
– За 15 хвилин… – промимрив я. – Треба наново заварювати.
Перша помилка в моiй кар’ерi: неправильно наповнивши кавову машину, я перетворив ii на гаргулью, що плюеться кавовою гущею. Фатальна помилка, адже це була едина кавова машина на поверсi.
«Непоганий початок, що й казати», – думав я. Як знайти вiдповiднi слова для людей у кiмнатi вiдпочинку, щоб виправити ситуацiю?
– Що ж, доведеться вам обiйтися на перервi без кави. Це не так уже й погано, навiть здорово, – бадьоро протрубив я через якихось декiлька хвилин по тому i з надiею посмiхнувся до аудиторii. Зрештою, я ж у лiкарнi, а отже, усi повиннi були б поставитися до цього аргументу з розумiнням.
Чого я навчився в той день? Я з’ясував, що найпростiший спосiб перетворити навiть найлюб’язнiших працiвникiв лiкарнi на розлючених монстрiв, що розмахують факелами, – позбавити iх кави. А потiм ще зобразити з себе мудрагеля (друга помилка першого ж дня!). Не дивно, що з практиканта я перетворився на ворога номер один. Щоб залагодити ситуацiю, пiзнiше менi довелося спекти мармуровий кекс[2 - Мармуровий кекс – кекс iз темними прошарками, мiстить какао.].
Тим, що пiд час практики я не наробив тяжких помилок, якi зашкодили б пацiентам, маю завдячувати повiльнiй та грунтовнiй пiдготовцi до виконання поставлених завдань. На перших порах i мови не було про лiкування зяючих ран, припинення кровотеч або iншi тяжкi випадки. Перш нiж мене допустили до виконання таких дiй, я пройшов iнтенсивний навчальний курс для набуття вiдповiдного досвiду.
Всюди слiдувати за головним лiкарем, вивчати технiки перев’язок, мiряти кров’яний тиск та рахувати пульс, тренуватися на колегах, документувати все на комп’ютерi й асистувати за легких або середньоi тяжкостi поранень – таким був мiй звичний день на практицi. Додатково наприкiнцi кожного дня я отримував невеличкий урок вiд шефа, який детально роз’яснював усi манiпуляцii з пацiентами, здiйсненi протягом дня,
Страница 3
та стратегii лiкування. Вiн мав талант пояснювати навiть складнi речi так, що я розумiв iх уже тодi, не маючи медичноi освiти.Згодом я вже вмiв зашивати рани. Визнаю: спершу вправлявся на бананах. Перш за все я побачив, що рани не обов’язково мають бути кривавими. Головне ж, що я засвоiв: чуйний догляд та добре лiкування – нероздiльнi речi. Наш шеф одразу вирiзняв з-помiж iнших пацiента, який почуваеться нещасним, i обдаровував його усмiшкою. При цьому мiг давати поради щодо питань, якi виходили далеко за межi медичних.
Проявляючи неабияке терпiння, вiн пояснював будову людського тiла, вiд шкiри й аж до внутрiшнiх органiв. І тут доля знову звела мене з моiм великим (медичним) коханням – серцем. Я з трепетом дослухався до роз’яснень шефа про серцевий м’яз i будову чотирьох камер. Вiн розповiдав про часи, коли працював реанiматологом, про iнфаркти й про те, як слiд лiкувати хворi серця. І що бiльше я дiзнавався, то бiльше мене вражав цей згусток сили завбiльшки з кулак у наших грудях. Тодi я зрозумiв: мое серце б’еться лише заради серця.
У цiй книзi я запрошую тебе в подорож до серця. Спершу ми з’ясуемо, як влаштовано серце, як воно росте i як усе це пов’язано з театром, петлями та вухами. Я покажу тобi, що наша кровоносна система влаштована дуже подiбно до нiмецьких автобанiв – починаючи вiд бездорiжжя i закiнчуючи пробками. Ти побачиш, наскiльки чiтко органiзовано роботу серця i як процеси в його передсердi та камерах можуть вийти з-пiд контролю. Крiм того, ти дiзнаешся, що вiдбуваеться з нашим «насосом», коли ми чадимо як паротяги, не виходимо з «Макдональдса» i регулярно перехиляемо по кiлька чарочок горiлки. Розповiм я й про те, чому в екстренiй медицинi не звертаються до езотерики, однак мусять ворожити на кавовiй гущi.
Ти довiдаешся, якi хвороби ослаблюють наше серце, i отримаеш декiлька порад стосовно корисного для серця харчування. Ми з’ясуемо, чи мiг би мати великоднiй заець здорове серце, якби був веганом, чому середньовiчнi аптекарi нерiдко пробували на смак сечу пацiентiв i чому Jacob Sisters[3 - Jacob Sisters (до свiтового визнання – Geschwister Jacob) – нiмецький спiвочий поп-гурт, що складався з чотирьох сестер. Свiтова слава прийшла до них у 1960-х рр. Двое з сестер померли у 2008 та 2015 рр. через проблеми iз серцем.] – не единий «смертельний квартет».
Опiсля ми вирушимо у вiдпустку, проте це буде випробування на стресостiйкiсть. Мiсце дii – передсердя, адже нерiдко бувае так, що молоде серце вiдпочивальника почуваеться ще бiльш утомленим пiсля канiкул, нiж до них. Ми розглянемо, якi чинники забезпечують здоровий ритм серця, що на нього впливае i як за допомогою медицини можна залагодити проблему з порушенням ритму. При цьому йтиметься про найрадикальнiший спосiб знову привести наше серце в дiю – реанiмацiю.
Їi потребують люди, у яких сталася зупинка серця, а щоб такого не трапилося з тобою, ми розглянемо суперметод профiлактики – секс, який змiцнюе i пiдтримуе не лише наше тiло, а i його армiю – iмунну систему. Ми оцiнимо кожного бiйця нашого вiйська i з’ясуемо, чому спорт – це зовсiм не смертельно. Окрiм того, пробiжимося по кровi та ii складових i розберемося з кров’яним тиском.
Тодi на нас чекатиме найцiкавiше: ми переконаемося, що наша психiка i «метелики в животi» теж впливають на наше серце. То чи можна померти вiд розбитого серця? У будь-якому разi не варто недооцiнювати нашу здатнiсть до самозцiлення, хоч у медикiв завжди напоготовi засоби, що допоможуть полагодити поламане серце, починаючи з замiни його частин i аж до встановлення нового двигуна.
Ось такi зупинки чекають нас на шляху – одна цiкавiша за iншу. І нам уже пора вирушати. Поiхали!
Петля в серцi. Народження нашого серця, його будова i функцiонування його транспортноi системи
Найдовша вистава у свiтi
«Ту-тух, ту-тух, ту-тух, ту-тух, ту-тух…» Звук биття серця. Сповнене сил, воно день у день несе свою життево необхiдну службу. Б’еться безперервно, байдуже, спимо ми чи нi, вистукуе з першого дня нашого життя й до останнього подиху. Але що ж вiдбуваеться з нашим насосом увесь цей час, усе наше життя? Власне кажучи, нiчого складного.
Я обожнюю ходити до театру, i там менi якось спало на думку, що наше серце в середньому за своi вiсiмдесят рокiв проживае класичну драму на п’ять актiв. Перший акт – зав’язка, у другому вiдбуваеться розвиток дii. Посерединi драми, у третьому актi, вона досягае своеi кульмiнацii. Вiдтодi подii розвиваються як у трагедii – по низхiднiй, а пiсля четвертого акту, у якому все гiршае дедалi бiльше, у п’ятому настае неминуча катастрофа, i вистава закiнчуеться.
Але що я тут розводжу теревенi? Розпочнiмо нашу правдиву серцеву драму. Завiса!
Акт перший «Ненароджене серце»
У театрi в першому актi зазвичай вiдбуваеться знайомство з персонажами. Дозвольте вiдрекомендувати – ембрiональний зачаток серця. Це не бiльше, нiж пучок клiтин. Уже невдовзi пiсля заплiднення яйцеклiтини починаеться досить складний розвиток ембрiона, i вiд самого почат
Страница 4
у закладаеться основа для роботи серця. Разом з тим те, що можна побачити вже за якихось три тижнi, мае небагато спiльного з функцiонуючим серцем. Спершу це лише доволi непомiтний згусток клiтин, так звана кардiогенна пластинка[4 - Термiн «кардiогенний» складаеться з грецького слова kardia, що означае «серце», i давньогрецького genesis – «розвиток». (Прим. авт.)]. Вона складаеться з двох шнурочкiв, якi поступово перетворюються на трубочки.Одночасно формуеться серцева сумка, у якiй зачаток серця продовжуе розвиватися. Згодом вона огортатиме доросле серце. У його порожнинах трубочки, що спершу пролягали паралельно, зростаються i формують велику серцеву трубку. Вона подовжуеться i зрештою згинаеться. І хоча цей процес зовсiм не схожий на зав’язування шнуркiв на черевиках, його називають формуванням петлi.
На цьому розвиток серця аж нiяк не припиняеться: воно отримуе вуха – якими, щоправда, не може чути. Муляж, подiбний до плюшевих заячих вушок, таких популярних на вечiрках i новорiчних ранках. Точну функцiю цих серцевих вушок, якi е не що iнше, як вигини передсердь, не вдалося встановити досi. Достеменно вiдомо, що вони вiдповiдають за вироблення гормону, який згодом стимулюватиме сечовидiлення. Наше серце, таким чином, не лише ганяе по судинах кров, а й допомагае задовольняти одну з базових потреб.
Тим часом вiд моменту заплiднення минув мiсяць, i в серцевiй пластинцi простежуемо подiл на вiддiли передсердь та камер. Уже формуються попередники серцевих клапанiв, а також роздiльна стiнка, яка розмежовуе праву й лiву половини серця. Мiж iншим, в ембрiона й навiть у немовляти впродовж кiлькох днiв пiсля народження вона повнiстю не закрита. Бiльше того, мiж правим i лiвим передсердям iснуе отвiр, овальна дiрочка, або ж Foramen ovale. Крiзь цей отвiр кров лине з правого передсердя в лiве, а звiдти мандруе далi по тiлу ембрiона. Чому? Причина проста: ембрiон ще не вмiе самостiйно дихати. Тому церемонiя передачi кровi до легень у цей перiод не мае сенсу. І короткого шляху вистачить. Те, що виникае наприкiнцi цього розвитку, – запаковане у м’язи, а всерединi порожне (i цим до певноi мiри нагадуе колишнього губернатора Калiфорнii[5 - Алюзiя на Арнольда Шварценеггера, губернатора Калiфорнii з 2003 до 2011 р., який став вiдомим завдяки кар’ерi культуриста й актора кiно. 1970 р. здобув титул «Мiстер Олiмпiя» у Нью Йорку.]).
Акт другий «Новонароджене серце»
Серце новонародженого суттево вiдрiзняеться вiд «мотора» дорослоi людини. Воно завбiльшки з волоський горiх, але працюе значно швидше. Б’еться до 150 разiв за хвилину, i то без фiзичного навантаження, просто так. Це приблизно вдвiчi швидше, нiж у дорослих. Причина: серце ще дуже маленьке й штовхае при кожному скороченнi лише незначну кiлькiсть кровi. Оскiльки на цей час воно працюе вже цiлком самостiйно, то в першi днi пiсля народження Foramen ovale закриваеться. Результат: права половина серця качае кров у легеневе коло кровообiгу, а лiва – по тiлу новонародженого.
У театрi десь у цьому мiсцi назрiвае перший конфлiкт. З серцем так само. Бо якщо пiд час його розвитку щось пiшло не так, це проявляеться саме в цей момент. Так, пренатальна дiагностика в наших широтах досить добра, проте не iдеальна. Коли лiкар слухае хворе дитяче сердечко, то часто може чути шум, який i вказуе на його немiч.
Найпоширенiша вада при цьому – так званий дефект мiжшлуночковоi перегородки, коли в перетинцi мiж двома камерами серця виявляеться дiрочка[6 - Див. також с. 245 («Дiряве серце»). (Прим. авт.)]. За найгiршого розвитку подiй життя дитини починаеться вiдразу з операцii на серцi. Утiм усе залежить вiд того, наскiльки великий цей отвiр. Маленькi отвори можуть повнiстю зарости взагалi без лiкування, i поки новонароджений сповнений життевих сил та жвавий, гостроi загрози його життю немае. Вирiшальним при цьому е те, чи отримують його органи достатню кiлькiсть кисню. Якщо так, то i ви, i насамперед малюк можете зiтхнути з полегшенням.
Акт третiй «Сильне серце»
Здорове серце двадцятирiчноi людини скорочуеться вiд 60 до 80 разiв за хвилину. Якщо воно добре треноване, то в станi спокою може битися й значно повiльнiше. При цьому цей клубок м’язiв аж переповнюе енергiя. Щоб зрозумiти, який вiн усерединi, найкраще його розрiзати й уважно роздивитися. Медична анатомiя завжди захоплювала мене, хоча, слiд визнати, це «розвага» далеко не для всiх.
Розглянемо все з точки зору червоного кров’яного тiльця. Так на фаховому жаргонi називають еритроцит, одну з численних клiтин нашоi кровi, якi мiстять червоний барвник гемоглобiн. Його головне завдання – транспортування кисню з легень тiлом i, навпаки, дiоксиду вуглецю – назад до легень.
Отже, тепер ти Ерi (так зухвало називають цi тiльця деякi медики). Уяви собi, що ти саме транспортуеш дiоксид вуглецю, приеднаний до гемоглобiну, з якогось органу, примiром з мозку, у напрямку серця по однiй iз судин. Тодi ти точно перебуваеш у венi. Адже тi судини, якi транспортують кров до серця, називають венами, а тi,
Страница 5
о яких вона, навпаки, розходиться вiд серця по всьому тiлу – артерiями. Проминувши декiлька розгалужень, ти потрапляеш у верхню порожнисту вену. Це судина, яка входить прямiсiнько в серце. Там тебе, навантаженого дiоксидом вуглецю, «помиють», i ти помандруеш до правого передсердя. Звiдти дорога веде до правого шлуночка. Не вiдволiкайся! Це тобi не прогулянка мiстом – у тебе мiсiя!Мiж правим передсердям i правим шлуночком ти проминаеш серцевий, а якщо бути зовсiм точним – тристулковий, клапан, який медики ще називають трикуспiдальним, адже вiн складаеться з трьох «вiтрил» (латинське слово cuspis означае «вiстря» або «вiтрило»). Якщо ти покинув праве передсердя через цей клапан, то, за здорового серця, у тебе вже немае дороги назад. Усi ж бо серцевi клапани працюють за принципом вентиля, тобто вiдкриваються лише в одному напрямку. У такий спосiб вони не дають потоку кровi вiднести тебе з правого шлуночка назад у передсердя. Таким чином, якщо серце здорове, то кров завжди тече в одному напрямку, а не хлюпае мiж шлуночком i передсердям туди-сюди.
Потiм ти покидаеш правий шлуночок через iще один клапан – клапан легеневого стовбура (пульмональний) – i рухаешся в напрямку легень[7 - Pulmo з грецькоi означае «легеня». (Прим. авт.)]. Проминувши цей клапан, опиняешся в легеневiй артерii. Тим самим доводячи, що всiм вiдоме твердження «Артерii транспортують збагачену киснем кров, а вени – збiднену» – нiсенiтниця. Адже ти все ще транспортуеш дiоксид вуглецю, тобто ти й досi бiдний на кисень. І при цьому пливеш саме артерiею. Повторiмо ще раз: артерii несуть кров вiд серця, а вени – до серця (хоч i з цього правила е невеличкi винятки, наприклад у зонi печiнки)[8 - Див. с. 38 («Портальний кровообiг»). (Прим. авт.)].
Прибувши в легеню, ти виконуеш свою першу мiсiю як еритроцит – вiддаеш дiоксид вуглецю, натомiсть заправляешся киснем, щоб транспортувати його по легеневiй венi (!) назад до серця. Там разом зi своiми колегами запливаеш у лiве передсердя, а тодi далi, через третiй серцевий клапан, у лiвий шлуночок – кiнцеву станцiю подорожi. Клапан мiж лiвим передсердям i лiвим шлуночком називають двостулковим (бiкуспiдальним[9 - Двовiтрильний клапан. (Прим. авт.)]), або мiтральним, адже його форма нагадуе шапочку епископа, митру.
Лiвий шлуночок – такий собi бодiбiлдер у свiтi серцевих порожнин, адже його стiнка, безперечно, найгрубiша. Зрештою, саме вiн повинен забезпечувати найбiльший тиск, аби кров, перебуваючи в постiйному русi, досягала найвiддаленiших куточкiв нашого тiла. Дорога веде далi через останнiй, аортальний, клапан до головноi судини – аорти. Вона вигинаеться довкола серця грацiйною дугою, з якоi вiдходять гiлки до голови та рук, i веде далi, до живота, де розгалужуеться на все меншi гiлочки – до всiх органiв i тканин, аж до кiнчикiв пальцiв на нозi, забезпечуючи iх свiжою кров’ю. Ми в кульмiнацiйнiй точцi серцевоi драми: усе працюе, серце й судини видаються незламною системою. Однак трагiчний поворот не за горами.
Акт четвертий «Хворе серце»
Першi «бляшки» на стiнках коронарних судин серця (це артерii, якi забезпечують кров’ю сам серцевий м’яз) вiдкладаються уже пiсля 25 рокiв. Поки що це не страшно, але закладае перший камiнь у фундамент майбутньоi хвороби – атеросклерозу, бiльш вiдомого як звапнення судин. Це причина номер один двох найчастiших у свiтi причин смертi – iнфаркту та iнсульту. Вiдкладення на стiнках поступово грубшають i закупорюють судину частково або, у гiршому випадку, повнiстю (це чимось нагадуе «обростання» вапном труб водогону).
Якщо це вiдбуваеться з коронарними артерiями, то бiльшi або меншi частини серцевого м’яза не забезпечуються в достатнiй кiлькостi живленням та киснем, унаслiдок чого вони видозмiнюються. Маемо сумнозвiсний iнфаркт. Дiлянки, що погано «харчуються», перетворюються на щось подiбне до рубцевоi тканини – вони бiльше не активнi й не беруть участi в скороченнi серця. А як вiдомо, будь-яка команда сильна настiльки, наскiльки сильний ii найслабший учасник. Як наслiдок, серце втрачае силу та витривалiсть.
У театрi в цей момент говорять про ретардацiю – тимчасове сповiльнення дii перед великим фiналом. У випадку iнфаркту вiдповiдальнiсть за ретардацiю бере на себе медицина. Аби вiдтермiнувати неминучу катастрофу або, ще краще, уникнути ii, прописують вiдповiднi медикаменти, лiкують за допомогою серцевого катетера (шляхом просування безпосередньо в коронарнi артерii тоненькоi трубочки), крiм того, намагаються так змiнити спосiб життя постраждалого, щоб розвантажити серце i максимально знизити ризик iнфаркту.
Акт п’ятий «Холодне серце»
Болi в грудях. Серце збиваеться з такту. Якщо прикласти до грудноi клiтки стетоскоп, ми бiльше не чуемо бадьорого «ту-тух, ту-тух, ту-тух». Звучить воно радше як «ту…тух, ту-ту-тух, тух, ту-тух». Дають про себе знати задишка й знесилення. Пiсля майже столiтньоi безперервноi працi, пройшовши Крим i Рим, серце вiдчутно ослабло. Зараз воно переживае свiй третiй iнфаркт. Б’еться все слабше i
Страница 6
виражаючи останнiй протест, намагаеться ще раз витиснути з себе всi соки, пришвидшуючись. Але зрештою всi зусилля виявляються марними. Тож серце бiльше не працюе правильно, воно скорочуеться лише на коротку мить, i то нескоординовано, i врештi-решт зупиняеться. Оце й усе.Це неминучий кiнець драми. Передбачуваний, але все одно трагiчний. Зупинку серця доведеться колись пережити кожному з нас. Проте час, допоки це станеться, не мае бути драматичним. Якраз навпаки: сприятливе для серця життя бiльше схоже на комедiю. Зрештою серце таки зупиняеться, але до цього моменту ти принаймнi встигаеш насмiятися й прожити цей час повноцiнно.
Гарна новина в тому, що кожен може вжити заходiв, аби зупинка серця настала якомога пiзнiше. І в кращому випадку перед тим, як це станеться, життя не буде зiпсоване проблемами з серцем та судинами.
Перший крок у правильному напрямку – гумор. Час вiд часу життя пiдносить нам неприемнi сюрпризи, проте з усмiшкою на вустах iх долати легше. Спробуй якось смiхотерапiю. Або введи на YouTube «Quadruplet Babies Laughing»[10 - Quadruplet Babies Laughing – кумедне вiдео, на якому весело смiються четвiрнята.].
Не лише iпохондрики[11 - Іпохондрiя – стан людини, який проявляеться в постiйному страху захворiти на одну або кiлька недуг.] мають схильнiсть навiть у дрiб’язкових симптомах вбачати смертоносну хворобу. Ця прикра звичка притаманна кожному, i тобi, i менi, нам усiм. Позитив в iншому: здебiльшого людина вiд початку здорова. Наше щастя, що це правило стосуеться i серця. Тому коли ми вiдчуваемо щось у нашому тiлi якимось дивним, то переважно це не рiдкiсна хвороба, здатна згубити за лiченi години, а щось цiлком безневинне. Як говорить моя улюблена приказка: «Якщо за вiкном чути цокiт копит, зазвичай це не зебра». Особистому щастю й тiлесному здоров’ю мало що стае поперек дороги. Та навiть попри це, я знову i знову вiдчуваю радiсть, коли слухаю власне серце.
Покер серцевих клапанiв
Я в лiжку. Дослухаюся до роботи власного серця. Воно б’еться дещо сильнiше, нiж зазвичай, адже перед сном я кiлька разiв проплив вiд краю до краю басейну. Дивлячись на будильник, засiкаю 15 секунд – 19 ударiв. Далi беру 4 рази по 19, це 19 помножити на 2 i ще раз на 2. Або двiчi по 38, тобто 76 ударiв за хвилину. Спрямовую погляд униз i бачу, як з кожним ударом серця рухаеться моя грудна клiтка.
Будучи в медицинi початкiвцем, завжди тримаю напоготовi стетоскоп i прослуховую себе час вiд часу. «Ту-тух, ту-тух, ту-тух, ту-тух, ту-тух». Менi щойно стукнуло 25. Отже, мое серце вже здiйснило 900 мiльйонiв таких ударiв, виконуючи свое завдання – пiдтримуючи в менi життя, вiдповiдально й без помилок. Дякую, любе серце, за те, що виконуеш для мене цю монотонну роботу.
Утiм якщо дослухатися, то можна почути дещо дивне: абсолютно монотонною роботу серця назвати не можна. Адже воно не стукае, як бас у динамiках: тух, тух, тух, тух. Навпаки, чуеться щось подiбне до луни: ту-тух, ту-тух, ту-тух. Биття серця складаеться, власне кажучи, не зi скорочення всього серця загалом, а з чiтко обмеженоi в часi комбiнацii скорочень мускулатури передсердь та шлуночкiв, а також з вiдкривання й закривання клапанiв.
Першими скорочуються передсердя, штовхаючи кров до шлуночкiв. Як показуе практика, цей процес неможливо почути за допомогою звичайного стетоскопа. Невдовзi по тому, зазвичай 150 мiлiсекундами пiзнiше, скорочуються шлуночки, штовхаючи кров далi до легень i зрештою по всьому тiлу. Скорочення мускулатури шлуночкiв видае звук «ту». Наступне за ним «тух» продукуе вже не серцевий м’яз, а закриття клапанiв аорти i легеневоi артерii. Я прикладаю стетоскоп до iншоi точки грудноi клiтки. Звук стае iншим. Ще трiшки вище вiн знову iнакший. Я мiг би слухати свое серце годинами.
Те, що особливо захоплюе мене цього вечора, – звуки, якi видають клапани мого серця. Вони вiдповiдають за те, щоб кров, яка проходить через серце, завжди рухалася в одному напрямку й раптово не розвернулася в iнший бiк. Як ми вже бачили, iснують чотири клапани, серед яких два «вiтрильних» (двостулковий та клапан легеневого стовбура) i два «сумкових» (трикуспiдальний та аортальний). Вони позмiнно вiдкриваються й закриваються. Так виникають характернi для кожного клапана шуми. У медицинi виокремлюють чотири тони серця, з яких за допомогою стетоскопа можна почути лише два.
Перший, глибокий звук серця виникае внаслiдок скорочення мускулатури шлуночка. Тому його й називають «тон напруження м’язiв» (систолiчний тон). Другий, вищий, звучить не так довго, як перший, але дещо голоснiше й дзвiнкiше. Його ще називають «тон закриття клапанiв», адже вiн виникае при закриттi обох «сумкових» клапанiв. На вдиху цей тон може змiнити свое звучання й роздiлитися, адже клапан аорти при цьому видасть звук трiшки ранiше за клапан легеневого стовбура.
Дитяче та юнацьке серця звучать трохи сильнiше за серце дорослоi людини – вони чимось нагадують iх самих. Бо анi третiй, анi четвертий тон неможливо вчути через стетоскоп у здорового дорослого, а от у
Страница 7
олодi час вiд часу така нагода трапляеться. Третiй тон чутно при наповненнi лiвого шлуночка. До досягнення дорослого вiку це цiлком нормально. Коли ж третiй тон чути в дорослого, це може свiдчити про наявнiсть проблем. Якщо бути точним, це або проблеми з двостулковим клапаном мiж лiвим передсердям i лiвим шлуночком[12 - Це називаеться «недостатнiсть мiтрального клапана», тобто порушення функцii мiтрального клапана. (Прим. авт.)], або набряк передсердя[13 - Шлуночкова недостатнiсть. (Прим. авт.)], або ж серцева недостатнiсть (недостатня робота серця). За накопичення в передсердi значноi кiлькостi залишковоi кровi нова кров, яка потрапляе до нього при наступному наповненнi, наштовхуеться на цi залишки, видаючи характерний звук.Четвертий тон чути при напруженнi передсердь. Якщо його чутно в дорослих, це може свiдчити про високий тиск, збiльшення товщини м’язовоi стiнки або застiй у вихiдному трактi лiвого шлуночка, зрiдка – про звуження аортального клапана, так званий стеноз. Одразу за ним переважно слiдуе перший тон серця.
Почути це все через стетоскоп – справжне мистецтво. Є, звiсно, медики, якi мають настiльки натренований слух, що можуть розрiзнити не тiльки найменшi змiни в роботi серця, а навiть мiкропухлини в легенях. Для цього стетоскоп прикладають до грудноi клiтки, постукуючи в певних мiсцях. За вiдлунням можна iдентифiкувати такi пухлини. Менi, щоправда, досi не вдавалося досягти таких вражаючих результатiв, але я втiшаюся вiчним правилом: «Майстром нiхто не народився, а навчився».
Стетоскоп, мiж iншим, допомагае менi почути не лише серце, а й iншi частини тiла. Я зростав у Гарцi, областi, куди влiтку полюбляють навiдуватися мотоциклiсти. У сезон там нерiдко трапляються аварii, i наслiдок таких horror-crashs[14 - Жахливi ДТП (англ.).] – страшнi травми. Якщо менi, лiкарю швидкоi допомоги, випадае iхати на мiсце дорожньоi пригоди, то насамперед я слухаю легенi та область живота. Дуже часто в таких пацiентiв, навiть якщо вони дихають, в однiй з частин грудини немае дихальних звукiв.
Причина такоi неузгодженостi – спадання (колабування) легенi (пневмоторакс) з цього боку грудноi клiтки, iнодi – збирання кровi в областi грудей (гематоракс) або ж, у найгiршому випадку, два в одному (гемопневмоторакс). Якщо, вислуховуючи грудину, постукати по нiй (у медицинi це називають «перкусiя»), за звуком можна вiдрiзнити накопичене повiтря вiд кровi. Повiтря звучить подiбно до барабана пiд час удару, тодi як рiдина настiльки приглушуе звук, що створюеться враження, нiби стукаеш по наповнених водою литаврах. Якби пацiент мiг при цьому виспiвувати, акомпонуючи собi на гiтарi, можна було б випускати його на сцену, та попереду в нього тiльки лiкування або принаймнi огляд.
Пiд час стандартного обстеження часто прослуховують i живiт, щоб перевiрити функцiю кишечника. При аварii з мотоциклiстами живiт прослуховують, постукуючи, щоб перевiрити наявнiсть можливих накопичень рiдини або кровотеч. Тож тепер ти знаеш, що стетоскоп – супутник кожного медика i при лiкуваннi, насамперед серця, без нього не обiйтися.
Утiм цей прилад, як i все iнше, мае своi межi. Хоч iснують кардiологiчнi стетоскопи, за допомогою яких навiть можна почути, як повзають дощовi черв’яки, вони не дають змоги розрiзнити всi нюанси. Наприклад, третiй i четвертий тони серця. Тодi вдаються до спецiального ультразвукового обстеження серця, до так званоi серцевоi ехограми (ехокардiограми). З ii допомогою можна визначити розмiр серця, шлуночкiв та передсердь, товщину стiнок, рухливiсть серця загалом, а також його окремих клапанiв або ж неправильнi змiни потокiв кровi. Завдяки цьому лiкар отримуе iнформацiю про хворобливi змiни в серцi, як-от вада серцевого клапана чи надто вузький просвiт близьких до серця судин.
Пiд час навчання в унiверситетi менi довелося прочитати сентенцiю, яку вiдтодi не забуваю нi на мить: «Покер мiж Антоном i Томом о 22:54». На перший погляд це речення видаеться далеким вiд медицини, проте воно допомагае запам’ятати точки, до яких слiд прикладати стетоскоп, щоб послухати клапани серця.
Єдине, що ще слiд запам’ятати, окрiм самого речення та порядку прослуховування – справа – злiва – злiва – справа, – це те, що час покерного поединку мiж Антоном i Томом насправдi вказуе на мiжребернi промiжки – 2-й, 4-й i 5-й, а початковi лiтери слiв цього речення вiдповiдають клапанам (пульмональний, мiтральний, аортальний i трикуспiдальний). Знаючи це, можна самостiйно прослухати тони власного серця й дiагностувати шуми, якщо вони е. Утiм оцiнити iх складно, i це мають робити лише фахiвцi-кардiологи, адже, щоб навчитися розрiзняти тонкi нюанси, потрiбен не один десяток рокiв практики.
В оцiнюваннi гучностi серцевих шумiв iснуе шiсть рiвнiв, вiд початкового – «можна почути, доклавши зусиль» до середнього – «голосно, але без рокоту» та найвищого – «можна почути без стетоскопа, максимально голосно». Окрiм того, розрiзняють змiни звучання за такими критерiями, як crescendo або decrescendo, тобто наростання чи спаданн
Страница 8
, а також веретеноподiбну динамiку, коли звук спершу тихий, тодi голоснiшае, а потiм знову тихiшае, або лiнiйну, коли звук зберiгае постiйну гучнiсть. Як бачимо, серце – iнструмент тисячi мелодiй.Проаналiзувавши виявленi вiдхилення, можна призначати вiдповiднi заходи з лiкування хвороб серцевих клапанiв.
Спiвзвучнiсть таких компонентiв серця, як клапани, передсердя та шлуночки, складна, але захоплюе просто неймовiрно. Утiм навiть з автiвки з найкращим i найпотужнiшим двигуном не буде користi, якщо не буде вулиць, якими вона зможе iздити. Такою «вулицею» е наша система кровообiгу, без якоi серце, ii центральний орган, не мало б сенсу. Адже його сила й витривалiсть разом з мiкроструктурою, клапанами та провiдною системою – усе це слугуе лише однiй метi – тиснучи на газ, на повнiй швидкостi гнати кров трасою.
Автобани тiла
Нашi кров’янi судини доправляють кров та поживнi речовини до найвiддаленiших куточкiв нашого тiла. Фактично е дуже мало мiсць, якi не були б ними пронизанi. До таких можна зарахувати оболонку рогiвки ока, зубну емаль, волосся, нiгтi та зовнiшнiй шар шкiри. Для транспортування кровi нам потрiбна цiла система труб та каналiв – судини. Вони ж е автобанами нашого тiла. Єдина вiдмiннiсть полягае в тому, що всi нашi артерii, вени та капiляри (найтоншi розгалуження судин у тканинах) порiвняно з автобанами Нiмеччини мають приблизно в десять разiв бiльшу протяжнiсть – щось бiля 150 тисяч кiлометрiв.
На вiдмiну вiд труб нашоi каналiзацiйноi системи, судини до того ж значно еластичнiшi. Цiлком логiчно, адже завдяки цьому тiло може регулювати iхнiй дiаметр. Це дае можливiсть забезпечувати певнi органи чи системи то бiльшою, то меншою кiлькiстю кровi залежно вiд того, скiльки поживних речовин та кисню вони на цей момент потребують. Тут дiе принцип, чимось подiбний до принципу керування двигуном автомобiля: що сильнiше тиснеш на газ, то бiльше бензину впорскуеться в цилiндри.
У мить, коли ми пробiгаемо коло на стадiонi, нашi м’язи потребують кращого притоку кровi, щоб задовольнити пiдвищену потребу в киснi. У цей час збiльшуеться надходження кровi й до шкiри, що дае тiлу змогу вiддати частину тепла на поверхню, яка завдяки потовидiленню стае вологою i прохолодною. Мiж iншим, наш органiзм компенсуе це за рахунок зменшення припливу кровi до кишечника. Час для перетравлювання iжi настане потiм. Подiбнi процеси вiдбуваються i в легенях. Щойно наше тiло рееструе брак кисню в якiйсь частинi легенi, там миттю скорочуються судини – де нiчого взяти, сильний потiк кровi не потрiбен.
Усi цi процеси можуть вiдбуватися лише завдяки тому, що артерii та вени мають еластичну структуру. Хоча вони подiбнi за будовою, можна помiтити й певнi вiдмiнностi мiж ними. В обох видiв судин стiнки складаються з трьох шарiв, причому внутрiшнiй утворюють опорна тканина i так званий ендотелiй. Клiтини ендотелiю покривають судину зсередини i слугують для тканини бар’ером, беручи також активну участь у регулюваннi кровообiгу. Вони – i внутрiшне оздоблення, i водночас грубоволокнистi шпалери судини, але виконують i багато iнших функцiй. Наприклад, вивiльняють окис азоту, який вiдповiдае за розширення судин серця чи скелетноi мускулатури. Це вiдбуваеться, примiром, у моменти значного фiзичного навантаження, коли до м’язiв надходить бiльше кровi без кисню.
Середнiй шар м’язистий, точнiше, складаеться з еластичних волокон та клiтин гладкоi мускулатури, якi оперiзують судину по всiй довжинi. Цi волокна взаемодiють iз вегетативною, тобто не пiдпорядкованою нашiй волi, нервовою системою i регулюють ширину просвiту напруженням або розслабленням мускулатури судини. Зрозумiло, що чим ширша судина, тим бiльше кровi крiзь неi проходить.
Зовнiшнiй шар судин складаеться з волокон сполучноi тканини, якi поеднують артерii й вени з прилеглими частинами тiла. Цей шар пронизують нерви, якi керують гладкою мускулатурою судин. Однак i самi судини потребують кисню. Тож iх обвивають найменшi судини, так званi Vasa vasorum, якi забезпечують iх усiм необхiдним для роботи. Цi «судини для судин» теж розташованi у зовнiшньому шарi.
Артерii нашого тiла – це спортсмени, тодi як вени – радше товстулi. Хоч i тi, й iншi мають пошарову будову, артерii значно м’язистiшi. Вени, натомiсть, суттево ширшi зсередини. Це зумовлено тим, що в артерiях пануе значно вищий тиск, якому вони мають протидiяти, аби не перетворитися, як наповнена водою повiтряна кулька, на драглистий пухир.
Розрiзняють артерii трьох типiв: еластичнi за будовою, м’язистi, а також найменшi артерiальнi гiлочки – артерiоли. Еластичнi артерii розмiщенi поблизу серця. Їхнiй найвiдомiший представник – найбiльша артерiя нашого тiла – аорта. За товщиною вона не поступаеться садовому шлангу. При ударi серця вона розширюеться й набирае в себе таким чином бiльше кровi, тодi звужуеться, пiдтримуючи в такий спосiб внутрiшнiй тиск. Ця так звана функцiя пневматичного резервуару забезпечуе рiвномiрний потiк кровi в напрямку периферii тiла.
Отже, артерii, завдяки н
Страница 9
пруженню та розслабленню мускулатури стiнок, можуть змiнювати свiй розмiр i таким чином постачати рiзну кiлькiсть кровi до м’язiв та органiв. Прибувши майже до мiсця призначення, вони розгалужуються на найменшi артерiоли. Цi ж звужуються доти, поки iхнi стiнки не складатимуться вже не з трьох, а лише з одного шару гладких клiтин капiлярного епiтелiю. З цього моменту йтиметься вже про капiляри. Це неосяжна мережа тiсно пов’язаних малесеньких кров’яних судин, подекуди настiльки вузьких, що кров’янi тiльця в них змушенi слiдувати одне за одним вервечкою. Вони пронизують усi частини нашого тiла, до яких доходить кров.Капiляри слугують еднальною ланкою мiж артерiальною системою високого й венозною системою низького тиску. Оскiльки iхнi стiнки утворенi лише одним шаром клiтин, кисень вивiльняеться в них значно легше, нiж в iнших судинах, i лине до прилеглих тканин. Ендотелiй мае таку пропускну здатнiсть, що в разi запалення навiть бiлi кров’янi тiльця (а вони, варто зазначити, досить-таки великi) можуть покинути кров’яну трасу. Зрештою кров забирае в клiтин накопичений у них дiоксид вуглецю i повертаеться спершу по венулах, а тодi по бiльших венах назад до серця.
Мiж артерiями i венами, за кiлькома винятками, iснуе чiткий розподiл обов’язкiв. Артерii зазвичай несуть збагачену киснем кров вiд серця, а вени вiдносять бiдну на кисень кров назад. Винятками з правила будуть вени, якi несуть кров вiд одного органу до iншого, а не в напрямi серця. Наприклад, портальна система кровообiгу печiнки. У нiй кров спершу рухаеться з кишечника до печiнки, а вже тодi до серця. Це мае практичне значення, адже деякi отрути, якi потрапляють в органiзм iз iжею, печiнка може затримати вiдразу й уберегти нас таким чином вiд можливоi шкоди.
Легенева вена й артерiя, як ми вже бачили, теж винятки. Хоча легенева артерiя, як i всi ii колеги, веде вiд серця, проте вона транспортуе не збагачену киснем кров, а таку, що збагачуеться киснем, тiльки потрапивши до легень. Врештi-решт навантажена киснем кров витiкае з легенi й тече по легеневiй венi назад, до лiвого передсердя. Пiсля чого через лiвий шлуночок та аорту, нашу головну артерiю, викидаеться в тiлесне коло кровообiгу. Цей удар серця ми вiдчуваемо як пульс.
Насправдi ж ми сприймаемо розширення й звуження однiеi артерii. При цьому вона проходить максимально близько до поверхнi тiла, що рiдко трапляеться з бiльшiстю артерiй. Лише в кiлькох мiсцях – на стопi, в областi паху, пiд пахвами, на шиi та передплiччi – можна добре вiдчути пульс. Дивовижне переживання – вiдчувати потiк власноi кровi, чи не так? Саме це дае можливiсть усвiдомити, що ж там, пiд шкiрою, витворяе наш органiзм.
Тому, що артерii так рiдко наближаються до поверхнi тiла, слiд завдячувати хитрощам еволюцii. Адже ушкоджена артерiя жахливо кровоточить. Уявiть собi таке свинство: нарiзаючи моркву, порiзати палець i, за найгiршого розвитку подiй, загинути вiд втрати кровi. Якщо ж артерiя схована в тканинах глибше, то щоб ii поранити, треба докласти доволi значних зусиль, просто подряпатись буде замало.
Тепер, коли ми дiзналися, чому не стiкаемо кров’ю, подряпавши палець, залишилося ще з’ясувати, як кров повертаеться вiд кiнчика пальця назад до серця. Адже iй знову потрiбно потрапити до легень, щоб насититись киснем. Отже, у напрямку серця вона тече спершу по маленьких венулах, тодi по венах. Перш нiж досягти правого передсердя, кров збираеться у двох великих судинах – верхнiй та нижнiй порожнистих венах. До верхньоi порожнистоi вени вона стiкаеться з верхньоi частини тiла, рук та голови, а до нижньоi – з органiв областi живота, нiг i тулуба.
Але яким чином кров пiднiмаеться вiд гомiлки на 130 сантиметрiв угору, до серця? Цього вдаеться досягти завдяки клапанам, якi нагадують вентилi й зустрiчаються у венах через кожнi декiлька сантиметрiв. Вони вiдкриваються в напрямку до голови, але нiколи – у зворотному. Так само як i клапани серця, вони не дають кровi текти назад. А поки ми рухаемося, м’язова тканина, що оперiзуе судини, виконуе решту роботи, штовхаючи кров далi в напрямку серця. Таке явище часто називають м’язовою помпою.
Однак з вiком венознi клапани нерiдко починають руйнуватися й перестають працювати. Через це неухильно зростае тиск на нижнi, неушкодженi клапани, i вiдрiзок вени, розташований мiж ними, розтягуеться. Негарний наслiдок цього – варикозне розширення вен, причиною якого, мiж iншим, може бути ще й загальна слабкiсть сполучноi тканини. Вона ж е передумовою iншоi неприемноi проблеми судинноi системи – геморою (недуга, за якоi артерii та вени прямоi кишки розширюються, викликаючи кривавий свербiж бiля заднього проходу).
Утiм у транспортуваннi кровi в напрямку серця важлива роль належить не лише венозним клапанам та м’язовiй помпi, а й нашому диханню. Адже, тiльки-но кров потрапляе до грудноi клiтки, саме дихальна мускулатура допомагае iй дiстатися правого передсердя. Це зумовлено тим, що пiд час дихання животом у груднiй клiтцi падае тиск, що полегшуе нижнiй порожнистiй венi пiдйом кровi
Страница 10
з нижньоi частини тiла. А пiд час видиху вiдбуваеться зворотний процес: тиск на судини знову пiдвищуеться, i кров природним шляхом заштовхуеться до правого передсердя.Поки всi цi системи функцiонують добре i всi частини нашого тiла забезпеченi кров’ю в достатнiй кiлькостi, у нас здебiльшого не виникае жодних проблем. Клiтини мають поживу, тож ми собi радiсно живемо далi. Однак усе це надто добре, щоб бути правдою, адже наша кровоносна система схильна до розладiв. І справдi, у нiй, як i на автобанi, трапляються застоi транспорту, а якщо коса наскочить на камiнь, то й «пробки».
Кардiальна закупорка труб. Усе, що треба знати про iнфаркт серця i його причини
Перший сигнал небезпеки
Сiрiсть осiнньоi суботи. Вiтер несеться галявинами, злива перiщить по асфальту. На вулицях – нi душi, лише коли-не-коли промчить авто. Вiд мого першого дня у вiддiленнi екстреноi реанiмацii пройшло бiльше року. Сьогоднi я, лiкар швидкоi допомоги, закiнчив навчальний курс i отримав дозвiл на проходження першоi в життi практики на «швидкiй». Прямую дорогою на пост. Перша змiна, iду пiшки. Огидна погода заважае менi так само мало, як i та обставина, що через власну неуважнiсть я забув узяти не лише парасолю i водостiйке взуття, а й снiданок. До того ж iти недалечко, а моi грандiознi плани на день непохитнi.
Весь у радiсному передчуттi, я мчу назустрiч першiй змiнi у «швидкiй». Цiкаво, що я вiдчуватиму? Постiйний рух, голубе блимання й ревiння сирени, абсолютна концентрацiя на форс-мажорних ситуацiях, хворобах, нещастях, i при цьому протистояння природнiй стихii? Я готовий. Я ще навiть не пiдозрюю, що цього дня не тiльки похитнеться моя самооцiнка, а й буде поставлено пiд сумнiв саме рiшення стати лiкарем.
Пiсля коротких привiтань з працiвниками рятувальноi служби менi видають унiформу. Сидить як влита. Моi груди гордо здiймаються. Менi дають також ручний радiоприймач, що рiзким писком пiднiматиме мене по тривозi. Далi – iнструктаж щодо рiзних приладiв i транспортних засобiв.
Поки я розмовляв у гаражi з колегами, до примiщення зайшов керiвник штабу з дещо кислим виразом обличчя.
– Вiтаю, пане фон Борстель! Добре, що ви вже е. Схоже, ви встигли пройти iнструктаж i налагодити контакти, – зауважив вiн досить холодно.
– Так-так, я вже… – затинався я. – Для мене честь бути тут.
Вiн спокiйно мене вивчае, кутики його рота помаленьку мандрують угору, а тодi вiн каже, що мае для мене важливе i вкрай вiдповiдальне завдання. Через десять хвилин по тому я й справдi вперше з моменту початку служби завзято протистою природнiй стихii. З вiником. На в’iздi до гаражу.
Може, це випробування? Може, якийсь ритуал прийому на службу? Менi байдуже. Я гордо ношу свою блискучу унiформу i, незважаючи на дощ, прибираю листя, як менi наказано. Кiлькома годинами пiзнiше завершую боротьбу зi стихiею й повертаюся назад, до кiмнати очiкування команди «швидкоi». Там дивани, телевiзор, маленька кухня й книжкова полиця, з якоi вiдразу ж беру собi чтиво. Час минае, а з мого приймача не чути жодних сигналiв. Хоча моi колеги сидять зi своiми приймачами на пасках абсолютно спокiйно, я кожнi декiлька хвилин перевiряю заряд батареi. Де ж усi нещаснi випадки? Готуемо суп. Я мию посуд пiсля обiду. Бiльше нiчого вартого уваги не вiдбуваеться.
Буде дуже дивно, якщо за дванадцятигодинну змiну так нiчого й не станеться. Ще двi години, i ми вже справдi повним ходом прямуемо до змiни, закритоi «пiд нуль».
Дещо розчарований, спускаюся сходами в гараж i вiдкриваю боковi дверцята «швидкоi». Ще раз розглядаю всi шухляди й намагаюся запам’ятати вмiст кожного рятувального рюкзака…
Саме тодi, коли втрачена будь-яка надiя, це таки стаеться. Спершу я вiдчуваю на поясi вiбрацiю, а тодi лунае пронизливий звук сигналу. Виклик! Колеги стрiмголов кидаються сходами, i ось ми вже мчимо вулицею iз синiми вогнями i «вiу-вiу». Уся iнформацiя, якою ми володiемо, – iм’я, адреса та скарга на те, що пацiенту важко дихати.
Штефан, Зiна i я прибуваемо до приватного будинку. Я хапаю реанiмацiйний рюкзак, переносний балончик з киснем, а мiй колега Штефан – прилад для ЕКГ[15 - Прилад для сприйняття електричного струму вiд роботи серця у виглядi електрокардiограми. Див. с. 145 («Якщо бачиш вежу церкви, цвинтар уже недалеко»). (Прим. авт.)]. Ми кидаемося до дверей будинку. Мотивацiя з мене аж пре, нiщо не може мене стримати. Майже нiщо. Раптом моя мiсiя передчасно обриваеться, адже я наштовхуюсь на дверi. Вони зачиненi. Спокiйно! Спершу подзвонити. Загорiлося свiтло.
– Уже йду, – зсередини долинув голос лiтньоi жiнки. За скляними дверима вимальовуеться згорблений силует. Вона наближаеться вкрай повiльно. – Спокiйно, – промовляе крiзь матове вiконце.
Ми чекаемо. Я не знаходжу собi мiсця вiд хвилювання, але водночас глибоко вражений спокоем, яким вiе вiд панi за склом.
Нарештi замок розблоковано, i жiнка з бiлоснiжною завивкою вiдчиняе нам дверi.
– Заходьте! – промовляе, дружньо посмiхаючись i звiльняючи нам прохiд.
– Це ви нас викликали? –
Страница 11
итае Зiна.– Так, мiй чоловiк у вiтальнi. Йому знову важко дихати, – зiтхае жiнка.
Навантажений, важко ступаю за своiми колегами по темному коридору до ненабагато свiтлiшоi вiтальнi. Напiввiдкритi жалюзi та блимання телевiзора – единi джерела свiтла. Обстановка кiмнати давно застарiла. Можливо, iй бiльше рокiв, нiж менi, але вигляд вона мае доглянутий. Темний сервант, декiлька книг та порцелянових тарiлок, поруч телевiзор, перед ним – журнальний столик, а на диванi чоловiк – обличчя червоне, на вигляд рокiв 75. Одразу помiтно, як вiн жадiбно хапае ротом повiтря.
Поки вмикаю свiтло, Штефан нас вiдрекомендовуе, а далi повнiстю присвячуе себе пацiенту:
– Ви викликали нас, бо вам важко дихати? Коли це почалося?
– Я, – важко переводячи дихання, вiдповiдае лежачий, – я хотiв був устати з дивану, а тодi… – судомний вдих, – а тодi мене як мотузками зв’язали.
За спинами в усiх я тим часом готую кисень. У мене двi можливостi використання рятiвного газу: маска, яка покривае рот i нiс, або спецiальнi окуляри. Якщо бути точним, то це далеко не окуляри, а порожнистий пластиковий шланг, який одним кiнцем крiпиться до балончика з киснем, а на iншому спершу розгалужуеться, а потiм знову з’еднуеться, утворюючи петлю, посерединi якоi розмiщенi поряд двi дiрочки. З них кисень надходить до пацiента, точнiше, до його носа. Кiлькiсть можна регулювати на балончику.
Я гарячково пригадую все, чого мене вчили. Через окуляри можна подавати максимум 6 лiтрiв за хвилину. Бо iнакше висохне слизова оболонка носа. Тiльки цього бракувало нашому пацiентовi, враховуючи його стан. Кисень мае полегшити дихання, а не ускладнити. Я мiг би взяти й маску. Але в цьому випадку треба подавати мiнiмум 6 лiтрiв або навiть бiльше, бо iнакше пацiент не отримуватиме достатню кiлькiсть кисню. Вагаюся. Взяти окуляри – тодi йому бракуватиме кисню, а маска досить неприемна на обличчi. Усе зважую i таки вирiшую, що пацiент зможе перебороти неприемнi вiдчуття вiд маски.
Штефан починае надання допомоги з короткого опитування – збирання анамнезу:
– Ви вiдчуваете бiль? Якщо так, то де?
– Тут, – видушуе iз себе чоловiк i показуе на лiвий бiк грудини.
– Маете на щось алергiю?
– Нi!
– Чи приймаете регулярно якiсь лiки, чи, можливо, приймали вже щось сьогоднi?
– Нi!
– Ви хворiете?
– Так, у мене дiабет.
– Другого типу?
– Так, – вiн закашлюеться. – Другий тип.
– Приймаете iнсулiн? – запитуе мiй колега.
– Е-е-е, ну так… але всього-на-всього маленький укол перед споживанням iжi.
Ага! Мене попереджали про це пiд час навчання, i ось це стаеться мого першого ж дня на «швидкiй». Це поширене явище, коли пацiенти, яких запитують про вживання лiкарських засобiв, стверджують, що не приймають жодних. Чому це так, не можу пояснити й досi. Гадаю, регулярний прийом лiкiв для багатьох перетворюеться на звичний ритуал, як-от ранкове чищення зубiв. Для таких людей умiст таблетки чи навiть уколу мало чим вiдрiзняеться вiд цукру в кавi. Це в жодному разi не е намаганням збити лiкарiв з пантелику, але у форс-мажорнiй ситуацii така «забудькуватiсть» може бути вкрай небезпечною.
Штефан продовжуе опитування:
– Чи бували у вас уже проблеми з диханням або iншi захворювання, спричиненi застудою чи дiабетом?
– Нi, лише дiабет! – рiшуче вiдповiдае пацiент.
Утiм раптово, нiби нiзвiдки, чуеться голос його дружини, котра повiльно, але впевнено наблизилася коридором на вiдстань, яка дае змогу ii почути.
– Розкажи iм про ангiну! – гукае вона. – Про ангi-iну-у!
Лiтнiй чоловiк дещо нервово закочуе очi. Тодi повiдомляе, що в нього два роки тому дiагностували Angina Pectoris[16 - Стенокардiя – тимчасовий розлад циркуляцii кровi в серцi, нерiдко пов’язаний зi звуженням просвiту коронарних судин серця. (Прим. авт.)], але вiн не приймае у зв’язку з цим жодних медикаментiв. Вiн мав час вiд часу проблеми з диханням, але короткотривалi, i жодного разу вони не були настiльки серйозними, як сьогоднi.
Поки Зiна накладае пацiентовi манжет для вимiрювання кров’яного тиску, я пропоную йому одягти кисневу маску, яку вiн бере з моiх рук надто формально i притискае до рота й носа. Вирiшую спершу дати 8 лiтрiв за хвилину. За допомогою пульсоксиметра вимiрюю на пальцi рiвень кисню в кровi. Поки що все видаеться цiлком нормальним. Але кров’яний тиск i частота серцебиття пiдвищенi. Це може бути наслiдком як стресу, так i чогось iншого. Болi в грудях, задишка, проблеми з серцем у минулому… Лунають усi «тривожнi дзвiночки» водночас.
Мiй колега починае вивчати першi показники ЕКГ, я тим часом готую розчин для iн’екцiй. І вже першi результати пiдтверджують нашу пiдозру – iнфаркт!
З часу нашого прибуття не минуло й двох хвилин, а стан пацiента помiтно погiршуеться. Дихати стае все важче, i, хоч ми вже вiдкрили вентиль подачi кисню на повну, складаеться враження, що весь цей кисень «вилiтае в трубу». Моi колеги роблять усе, що в iхнiх силах, аби допомогти. А я тим часом досить-таки безпомiчний. Виконую всi вказiвки, готую голку та засiб для де
Страница 12
iнфекцii, щоб колоти вену. Коли Штефан одягае на шприц голку, зблiдлий чоловiк з посинiлими губами звертае переляканий погляд на мене. Тиск його кровi падае, ЕКГ помалу шаленiе, настрiй стае все бiльш пригнiченим.Мiй колега розмовляе з ним, намагаючись заспокоiти, чоловiк же дивиться просто на мене. Його очi волають: «Допоможи!»
У цю мить я почуваюсь так погано, як ще нiколи доти. У моiй головi повний хаос. Що можна було б iще зробити? Що мiг би зробити я? Чи страждав мiй дiдусь так само? Чоловiк не вiдривае вiд мене напруженого погляду. Якоiсь митi менi здаеться, що це мiй дiдусь дивиться на мене. Тодi в одну мить пацiент осiдае на бiк i непритомнiе. Перш нiж вiн звалиться з дивану, Штефан встигае його пiдхопити й обережно опускае на килим.
Швидка перевiрка показникiв: дихання наявне, свiдомiсть – нi. «Надати стабiльне бокове положення, пiдготувати вiдсмоктувач» – пригадую собi текст iз пiдручника i починаю дiяти. Насос вiдсмоктувача – дiстав, вiдсмоктувальний катетер – кладу зверху, перевiрка – готово. Якщо чоловiк почне блювати, то я – раз-два – звiльню його рот i глотку вiд блювотних мас.
Дружина завмерла на стiльцi бiля дверей вiтальнi. Надворi реве сирена – прибув викликаний нами лiкар-реанiматолог. Дякувати Богу! Зiна просить жiнку вiдчинити дверi. Щойно вона виходить iз кiмнати, це стаеться. Технiка рiзко пищить, лiнii ЕКГ стрибають. Миготiння шлуночкiв! Стан, за якого мускулатура шлуночкiв серця дуже швидко й безладно то напружуеться, то розслаблюеться, адже серце бiльше не качае кров.
Штефан одразу починае реанiмацiю, Зiна готуе дефiбрилятор, я дiстаю iнтубацiйний[17 - Інтубацiя – медична манiпуляцiя, що полягае у вставленнi в тiло трубки.] набiр. Нарештi до кiмнати вбiгае лiкар-реанiматолог. Мiй колега швидко пояснюе йому стан справ, i тодi починаеться… Чоловiка дефiбрилюють, тобто ми намагаемося сильними ударами струму вiдновити нормальний серцевий ритм. Одночасно вводимо в трахею трубку i здiйснюемо штучну вентиляцiю. Водночас пацiент отримуе купу рiзних медикаментiв. Близько трьох годин намагаемося втримати його життя, але все марно. Мiй перший виклик – невдача.
Коли ми повернулися того вечора на пост, нас уже чекала змiна – нiчнi черговi. Машину iм передали моi колеги, а я, розбитий, пiшов додому. Дорогою запитував себе: чи не припустився я помилки, чи можна було зробити бiльше? І взагалi, чи пiдходить менi ця робота? Чи зможу я витримати це – людей, що постiйно вмирають?
Прибувши додому, одразу ж узявся вивчати один за одним, мабуть, уже вдесяте, роздiли всiх книжок свого зiбрання, де була iнформацiя про iнфаркт, намагаючись знайти помилку. Вiдчуття такоi невпевненостi для мене цiлком нове. Через деякий час таки переконуюся: ми не припустилися жодноi помилки. На щастя чи на бiду, я усвiдомлюю, що i парамедики можуть урятувати не кожного.
Корабель мае крен
Серце здоровоi людини завбiльшки з кулак. Залежно вiд розмiру тiла i його тренованостi серце дорослого важить вiд 230 до 280 г i складаеться переважно з м’язових клiтин, так званих кардiомiоцитiв. Їх можна роздiлити на два типи, мiж якими – так само як i в лiкарнi – пануе чiтка субординацiя.
Перший тип – це клiтини робочоi мускулатури, якi безпосередньо здiйснюють удар серця, коли напружуються. Хоч iх i бiльше, проте вони не можуть вийти з-пiд опiки клiтин другого типу – клiтин провiдноi системи серця. Вони формують i передають електричне збудження клiтинам серцевого м’яза, тобто водночас задають такт. Їхня взаемодiя нагадуе барабанщика i веслярiв на спортивному човнi.
Цi типи клiтин вiдрiзняються не лише своiми завданнями, а й виглядом. Генератори такту дещо бiльшi та свiтлiшi, для них характерна благородна блiдiсть, i вони iз вражаючою рiвномiрнiстю (у станi спокою вiд 60 до 80 ударiв за хвилину) дбають про стабiльне биття. Принаймнi поки здоровi й функцiонують.
Серце, на вiдмiну вiд iнших органiв, мае дуже слабку здатнiсть до регенерацii. Порiвняно з печiнкою, яка оновлюе своi клiтини помiтно швидко, чи легенями, якi здiйснюють це значно повiльнiше, наш насос пасе заднiх. Протягом життя вiн замiнюе менше половини своiх клiтин.
Утiм, щомитi в його розпорядженнi достатньо кардiомiоцитiв. Сам лише лiвий шлуночок складаеться, за деякими пiдрахунками, з шести мiльярдiв таких клiтин. Якщо кожну з них розглядати поодинцi в мiкроскоп упродовж пiвсекунди, то знадобиться майже два столiття. Само собою, що на цей час треба забути про сон, iжу i навiть маленькi перерви. Вау! Стiльки клiтин! Це, звiсно ж, породжуе запитання: звiдки в серця береться стiльки енергii, що навiть у станi спокою воно рухае п’ять-шiсть лiтрiв кровi за хвилину? Вiдповiдь проста: серце – самопостачальник.
За мить пiсля того, як кров покинула лiвий шлуночок у напрямку тiлесного кола кровообiгу, вона може пiти трьома шляхами. Бiльша ii частина тече по аортi вниз до внутрiшнiх органiв, рук та нiг. При цьому кров майже вiдразу за аортальним клапаном проминае два вiдгалуження, якi ведуть до правоi та лiвоi вiнцевих а
Страница 13
терiй. Вони ще називаються коронарними i забезпечують, розгалужуючись на маленькi гiлочки, тканини серця поживними речовинами.На перший погляд цi вiдгалуження здадуться бiльшостi людей iдентичними, та за детального розгляду вiдмiннiсть мiж ними стае очевидною. Так само як i мiж листяними деревами. Спершу вони всi видаються однаковими: по центру стовбур, декiлька гiлок, купа листя. Лише придивившись, можна помiтити iхнi особливостi, наприклад спосiб розгалуження, форму листочкiв та цвiту.
Вiдповiдником дуба за моiм вiкном серед коронарних артерiй буде артерiя так званого забезпечувального типу. При лiвошлуночковому типi забезпечення кисень та поживнi речовини заднiй стiнцi серця постачае лiва коронарна артерiя, а при правошлуночковому – права. Найчастiше ж обидвi коронарнi артерii задiянi в живленнi частин серця однаковою мiрою. Такий тип забезпечення називаеться iнтермедiальним, тобто серединним.
Окрiм розгалужень, коронарнi артерii серця утворюють ще й анастомози. Це такi з’еднання мiж обома судинами, якi сприяють тому, щоб кожен куточок серцевоi мускулатури був забезпечений кров’ю максимально. На жаль, у бiльшостi випадкiв цих анастомоз не вистачае, аби здiйснити живлення в обхiд кров’яних судин, якi перестають працювати, коли закупорюються. Це дало б можливiсть забезпечувати киснем м’язову тканину серця альтернативним шляхом. Така закупорка i е iнфарктом серця.
Що саме при цьому вiдбуваеться? Кров’яний згусток, бляшка або жировi вiдкладення на стiнках[18 - Артерiосклероз – див. бiльше на с. 78 («Стае вузько»). (Прим. авт.)] закупорюють коронарну артерiю або одне з ii вiдгалужень. Настае загрозлива «закупорка труб», робоча мускулатура та провiдна система серця не отримують потрiбноi кiлькостi кровi. Недостатне живлення призводить до того, що ця тканина вiдмирае.
Залежно вiд мiсця закупорки й розмiру забезпечувальноi артерii наслiдки цього можуть бути рiзними. У найгiршому випадку серце зупиняеться вiдразу. Якщо за борт випадають «веслярi», то човен або рухаеться по колу, або ж зупиняеться. Якщо випадае «барабанщик», то всi веслують мов навiженi, але човен не зрушуе з мiсця. Утiм бувае i так, що недостатне живлення проявляеться в незначних порушеннях ритму серця, а дуже малi iнфаркти часто взагалi непомiтнi.
Закупорка судини, яка спричиняе недостатне живлення правосторонньоi мускулатури серця, нерiдко проявляеться в застоi кровi в шийних венах, адже права половина серця не встигае штовхати в легеневе коло кровообiгу кров, яка тече з шийних вен у напрямку серця, i вона застоюеться. А хiба комусь подобаеться стояти у «пробках»?
Якщо ж порушуеться живлення лiвосторонньоi мускулатури серця, це часто призводить до назбирування рiдини в легенях, тобто до так званого набряку легень. Причина цього теж криеться в застоi кровi, тiльки цього разу в легеневiй венi й навiть у легеневiй тканинi. Там пiдвищений тиск спричиняе витискання рiдини з капiлярiв альвеол у ту частину легенi, де зазвичай мiститься тiльки повiтря. Подекуди це так помiтно, що, аби почути хлюпання в легенi при вислуховуваннi, стетоскоп не потрiбен. У найгiршому випадку легеня настiльки заповнюеться пiною, що пацiент змушений жахливо кашляти, аби ii позбутися. Ця ситуацiя неприемна не тiльки для пацiента, а й для всiеi рятувальноi бригади.
До приiзду лiкаря-реанiматолога парамедик не може вдiяти нiчого. У його силах не бiльше, нiж у силах людини, яка мало тямить у наданнi першоi допомоги. Звiсно, вiн може надати додатковий кисень, але й особа, що надае першу допомогу, може вiдчинити вiкно, щоб полегшити дихання. Якщо ж закупорка судини настiльки серйозна, що призвела до зупинки серця, то кожен, хто знайде такого хворого (не тiльки навченi медики), повинен без зволiкань вдатися до заходiв невiдкладноi допомоги. При цьому було б добре пригадати все вивчене на останньому курсi про надання першоi допомоги. Але навiть не зовсiм правильна реанiмацiя краща, нiж ii вiдсутнiсть.
Особливе значення при цьому мае те, що нiяк не пов’язане з медициною, рiзними приладами чи електрошоком. Маю на увазi турботу про хворого. Адже нерiдко пацiенти з iнфарктом вiдчувають тваринний жах. Що бiльше людина боiться, то бiльшого стресу вона зазнае, i, як наслiдок, без того ослабле серце б’еться ще швидше. А це може його доконати. Тому нерiдко вирiшальним пiд час очiкування квалiфiкованоi допомоги е надання постраждалому зручного положення й зберiгання спокою. Бо щойно пацiент починае вiдчувати турботливе ставлення до себе, йому автоматично стае краще. Коли ж рятiвник збуджений i нервовий, то й хворий втрачае впевненiсть. Та якщо ж помiчник, навпаки, з розумiнням задовольняе «примхи» пацiента, вважай, пiвсправи зроблено. Коли йому холодно, знайди покривало, нiчим дихати – вiдчини вiкно. А коли його обличчя блiде мов смерть, у жодному разi не треба занепокоено про це повiдомляти. Якщо дотримуватися цих простих правил, то навiть в очевидно безвихiдних ситуацiях зростае шанс урятувати життя.
Те саме стосуеться, звiсно ж, i пацiентiв з iнсультом. Оскi
Страница 14
ьки цей термiн уживатиметься ще не раз, я хотiв би його коротко розтлумачити. При iнсультi[19 - Існують ще й iншi назви: «iнфаркт мозку», «апоплексiя» або «коротке апоплексичне ураження мозку» (апоплексичний, або церебральний, iнсульт). Латинська назва – Apoplexia Cerebri. (Прим. авт.)] вiдбуваються майже такi самi процеси, що й при iнфарктi, тiльки в iншому органi. Наш мозок пронизаний судинами, якi постачають до нього кров. Це вкрай важливо, адже центр нашого мислення складаеться з нервових клiтин, якi можуть функцiонувати лише за достатньоi кiлькостi кисню. Якщо якась судина мозку закупорюеться, розриваеться або трiскае, то певна його частина недоотримуе кров i вiдмирае – за винятком тих випадкiв, коли таку закупорку вдаеться швидко усунути. За аналогiею до iнфаркту серця iнсульт iще називають iнфарктом мозку.Залежно вiд того, яка саме судина i в якому вiддiлi мозку уражена, наслiдки iнсульту теж можуть бути рiзними. Маленькi закупорки часто взагалi вiдбуваються непомiтно, якщо ж уражена та частина мозку, що вiдповiдае за наше мовлення, то постраждалi говорять невиразно й нечiтко, iнодi взагалi видають незрозумiлi звуки, а подекуди й зовсiм замовкають. Якщо стався саме такий iнфаркт мозку, у вас практично немае часу, аби усунути точку зi звуженим просвiтом. Уже за якихось кiлька годин шкода стае непоправною, адже мозок, як i серце, не мае здатностi до регенерацii.
Найкраще, звiсно ж, узагалi обiйтися без iнфаркту, байдуже, першого чи другого типу. Бо вони вкрай небезпечнi, якими б добрими не були лiкування i догляд. Ризик пережити iнфаркт можна мiнiмiзувати. Коригувати можна все, окрiм, звiсно, тих чинникiв, на якi ми не можемо впливати, – схильностi до iнфарктiв i статi. Інфаркт значно частiше вражае чоловiкiв, анiж жiнок. Цей ризик зростае в жiнок лише пiсля настання менопаузи, чим вони завдячують повнiй перебудовi гормонального середовища. Утiм iснуе чимало факторiв, що пiдвищують ризик iнфаркту, на якi можна вплинути. Якщо iх уникати, то й загроза зменшуеться. Це ж так просто!
Росiйська рулетка з серцем. Усе про зв’язок курiння та вживання алкоголю зi здоров’ям серця
Дорога до серця, мощена смолою
Навiщо ми витрачаемо тисячi евро на щось, що надiляе нас поганим запахом, змушуе посеред зими труситися перед дверима кав’ярнi й зрештою передчасно вмерти? Чому вважаемо за щастя вечiр, проведений у пивнiй, якщо для нашоi системи кровообiгу це суцiльний стрес?
У всьому винен допамiн, гормон задоволення в нашому мозку. Кожна цигарка сприймаеться цим самим мозком як джерело неймовiрного задоволення i впливае на завзятого курця, мов доза на героiнового нарконавта. Здавалося б, усi це розумiють, але з цього розумiння немае жодноi користi, коли ми намагаемося кинути палити. На щастя, iснуе мiнiстерство охорони здоров’я: «Палiння викликае передчасне старiння шкiри». Бам! Це запало в голову! Побачивши це хорор-повiдомлення вперше, я почувався дуже зле, а наступна сигарета взагалi не смакувала. Та чи допомогло менi це? Звiсно нi, адже залежний хворий, не отримавши очiкуваного задоволення, просто збiльшуе дозу наркотику, аби упiймати-таки кайф, якого позбавила його перед тим неприемна iнформацiя.
Мушу визнати, що в питаннях тютюнопалiння я поганий приклад. Менi доводилося бачити у вiддiленнi медичноi анатомii легенi курця, чорнi мов асфальт, пiд час роботи на «швидкiй» зустрiчати людей, якi через пристрасть до сигарет заробляли страшнi хронiчнi захворювання легень i доживали своi днi «овочами» в iнвалiдному вiзку або лiжку. Та цього було недостатньо, аби втримати мене вiд сигарети пiд пиво. Курiння – одне з небагатьох занять, яке не дае нам узагалi нiчого, крiм недешевоi, хоч i соцiально прийнятноi кончини. Якщо ти палиш, то граеш у росiйську рулетку, але не обертаючи барабана. Адже легенi – не единий орган, який потерпае вiд понад 4000 отруйних речовин, що iх мiстить сигаретний дим.
То що ж такого вiдбуваеться з нами при курiннi, що може аж настiльки шкодити нашому тiлу? Рак! Перша думка, яка вiдразу ж вистрелюе в головi. З усiх тих речовин, якi ти вдихаеш пiд час курiння, щонайменше 40 – збудники раку. Найбiльший ризик – тумор (злоякiсна пухлина), який у народi називають раком легень, а на медичному жаргонi – бронхiальною карциномою. У результатi курiння клiтини всерединi бронхiв видозмiнюються настiльки, що втрачають здатнiсть виконувати своi функцii. Аби компенсувати iх втрату, ураженi клiтини проводять своi днi, постiйно розмножуючись. Вони дiляться безперервно, iх стае все бiльше й бiльше, аж поки новоутворена пухлина не починае перешкоджати дiяльностi легенi. А якщо цi клiтини з кров’ю потраплять i до iнших органiв – у нас кажуть, що така пухлина дифузна, – то потерпатиме все тiло, аж поки не помре. Як можна, знаючи про це, залишатися дурнями i курити далi?
У всьому винен нiкотин. У малих дозах вiн забезпечуе помiрний викид адреналiну, вiдомого як гормон стресу, який мае здатнiсть проганяти сонливiсть, придушувати вiдчуття голоду й пiдвищувати увагу. Нiчогенький так
Страница 15
й природний наркотик! Але насамперед вiн зумовлюе викид у мозок допамiну. Останнiй змушуе наше серце битися швидше i пiдвищуе кров’яний тиск.Коли менi було вiсiмнадцять, я провiв власний експеримент, аби дослiдити вплив сигаретного диму на судини. В одного мого знайомого був тепловiзор, тож я розглядав крiзь його об’ектив власну руку пiд час курiння. Перш нiж я закурив, температура поверхнi шкiри становила 32 °C, а вже пiсля першоi затяжки впала до 30 °C. Коли ж я докурив сигарету, температура моеi руки коливалася мiж 28 i 29 °C.
Таким чином, нiкотин та тютюновий дим не лише викликають звикання i впливають на органiзм на довгий промiжок часу, вони мають ще й специфiчну пряму дiю. Нiкотин, наприклад, викликае звуження судин. Зрештою, коли чаша переповниться, одна-едина сигарета може спричинити закупорку в коронарнiй артерii зi звуженим i без того просвiтом, i ми помремо вiд iнфаркту.
Окрiм нiкотину, у тютюновому димi е ще смола й монооксид вуглецю (чадний газ). Цей безбарвний газ, що не мае запаху, приеднуеться до червоних кров’яних тiлець i пригнiчуе iхню здатнiсть сприймати кисень. В еритроцити (ти ж бо пам’ятаеш про Ерi) монооксид вуглецю проникае значно краще, нiж кисень. За найгiршого розвитку подiй цей газ настiльки витiсняе кисень з кров’яних тiлець, що його нестача може призвести до смертi. Саме з цiеi причини люди нерiдко вчиняють самогубство, саме напустивши в салон автiвки вихлопних газiв, багатих монооксидом вуглецю, i вдихаючи iх.
Речовина, котра забарвлюе в темний колiр слиз курця, який вiдхаркуеться з кашлем, – смола. Вона вiдкладаеться на рухомих вiйках легень. Їхне завдання – затримувати слиз, а також рiзнi маленькi чужорiднi тiла, якi потрапляють усередину при диханнi (наприклад, пил), i завдяки безперервним хвилеподiбним рухам (це нагадуе поле пшеницi, яке колихаеться пiд вiтром) у напрямку горла – носа – порожнини глотки виводити iх з легень. Дим лише однiеi сигарети паралiзуе цi вiйки на декiлька хвилин. Якщо ж курити часто або регулярно протягом дня, то в легенях назбируеться досить багато таких речовин. У зв’язку з цим зростае ризик пiдхопити iнфекцiю – наш орган дихання хворiе частiше.
Крiм того, нiкотин i тютюновий дим пiдвищують кров’яний тиск, зменшують концентрацiю в кровi «доброго» ЛПВЩ-холестерину[20 - Детальнiше про холестерин поговоримо на с. 109 («Чи варто було б великодньому зайцю стати веганом?»). (Прим. авт.)], при цьому збiльшуючи кiлькiсть «поганого». До того ж кров стае тягучою, а внутрiшнi стiнки судин руйнуються. Це одна з основних причин виникнення атеросклерозу. Словом, отримуемо цiлу паку нещасть для нашоi серцево-судинноi системи. Тож не дивно, що в Нiмеччинi з року в рiк кiлькiсть померлих вiд курiння коливаеться вiд 110 до 140 тисяч.
Якщо ж для повного щастя поеднати курiння з iншими чинниками ризику, такими як високий тиск, життя в стилi «диванноi подушки», яку знае на iм’я персонал усiх «макдональдсiв» мiста, а також пiдвищений рiвень холестерину, то загроза заробити тяжкi захворювання серця чи судинноi системи надзвичайно зростае. До всього цього слiд додати, що курiння – це ще й одна з основних причин периферичноi артерiальноi хвороби нiг, яку в народi називають «ногою курця».
При цьому захворюваннi судини нiг настiльки ушкодженi бляшками та жировими вiдкладеннями, що хворому доводиться докладати неабияких зусиль, аби пройти навiть невелику вiдстань пiшки. Такi люди змушенi зупинятися на перепочинок що декiлька метрiв. Вони справляють враження роззяв, якi затримуються перед кожною вiтриною магазину, щоб роздивитися викладений у нiй товар. Тому периферичну артерiальну хворобу нiг часто ще називають «хворобою вiтрини». Розглядати вiтрини iнодi цiкаво, але при такому ураженнi нiг, за найгiршого сценарiю, тканини, до яких погано надходить кров, можуть навiть вiдмерти, i тодi iх оперативно видаляють.
Тютюновий дим – сильний удар по iмуннiй системi. Чоловiки, якщо вiрити статистицi, курять значно бiльше вiд жiнок. Тому й потерпають вiд захворювань судин набагато частiше. Але й для жiнок курiння е небезпечним, особливо для тих, якi приймають протизаплiднi пiгулки, адже й вони можуть викликати утворення тромбiв i згодом – закупорку судин. Якщо жiнка-курець користуеться ще й такими засобами, то вона поеднуе два негативнi чинники i тим самим суттево пiдвищуе ризик захворювання.
In puncto[21 - Стосовно (лат.).] курiння може бути тiльки одне правильне рiшення – якнайшвидше кинути курити. Бо таким чином кожен зробить справжнiй подарунок власному тiлу, навiть пiсля тривалого «димiння». Позаяк численнi дослiдження переконливо доводять, що наше тiло пiсля останньоi сигарети повiльно, але все ж вiдновлюеться. Ах, ця остання сигарета… Вона ж воiстину найкраща!
Першi позитивнi змiни починаються вже десь через 20 хвилин пiсля останньоi затяжки. Кров’яний тиск на цю мить уже майже повернувся до показникiв перед початком курiння. Кровообiг покращуеться, а температура тiла знову стабiлiзуеться. А вже через пiвдня кiлькiсть монооксиду вуглецю в органi
Страница 16
мi перебувае в межах «зеленого» рiвня. Нашi кров’янi тiльця, таким чином, знову транспортують до клiтин чистий кисень. Отже, навiть один день без сигарет – це вiдчутна допомога серцю i суттеве зменшення небезпеки заробити iнфаркт.Два днi без курiння – i покращуються запахи, при цьому я маю на увазi не лише запах нашого власного тiла, а й саму здатнiсть сприймати запахи. Паралельно вiдновлюеться й вiдчуття смаку, а це суттево пiдвищуе якiсть життя. Смак свiжих iталiйських томатiв справдi зводить з розуму!
Уже через два тижнi функцiональнiсть легень збiльшуеться на третину, а через мiсяць рухливi вiйки працюють як колись. Уже не треба постiйно кашляти, щоб вичавити з легень слиз i пил. Результат: кожен вдих дае нам бiльше повiтря.
Через шiсть мiсяцiв пiсля останньоi сигарети ризик iнфаркту зменшуеться наполовину. Якщо ж протриматися ще шiсть мiсяцiв, тобто повний рiк, то вiд загрози смертi через курiння залишаеться тiльки половина. Найгiрше позаду. Утiм навiть через два роки ризик повернутися до згубноi звички залишаеться.
Це я говорю з власного досвiду. Пiд час вступних iспитiв та навчання на парамедика швидкоi допомоги я не курив. Коли ж розпочав навчання у Вiднi, одна-едина затяжка повернула мене до того мiсця, на якому я був одразу пiсля того, як покинув курити. Якраз на шкiдливi звички в нас найкраща пам’ять. Наше тiло роками пам’ятае, як це було солодко – пiддатися згубнiй пристрастi. А про тяжкi наслiдки вiн, навпаки, забувае миттево. Наш мозок просто тягне до допамiну.
Усе ж людина бувае сильнiшою за своi пристрастi. Якщо вдалося покiнчити з курiнням, то вже через п’ятнадцять рокiв без сигарети ризик iнфаркту знову такий, як у некурцiв. Це справдi вартуе того, аби серйозно замислитися над припиненням курiння.
Не слiд боятися й синдрому вiдмови пiсля того, як кинете курити. Звiсно, на початку траплятимуться розлади концентрацii уваги, пiдвищена дратiвливiсть, а нерiдко й сильне потовидiлення та напади нудоти, але все це – добрi ознаки! Вони свiдчать про те, що органiзм готуеться до «перезапуску» й пристосовуеться до нових умов. Вашим гаслом мае бути: «Заплющити очi – i вперед!» І нi кроку назад, нiколи!
Чоловiчий набiр[22 - Чоловiчий набiр, або «чоловiчий обiд» (нiм. Herrengedeck), – за нiмецькою традицiею, шнапс iз пивом.] для серця
Я великий фанат вечорiв, проведених iз друзями в кнайпi. Здебiльшого ми затiваемо щось разом, а вже опiсля збавляемо вечiр за грою в карти, кухлем пива, ще й пiд сигарету, одну чи бiльше. Причому зазвичай самим лише пивом усе не закiнчуеться. Єдине, про що ми рiдко говоримо, ба навiть уникаемо таких розмов, – це про те, що вiдбуваеться, коли до сигарети долучаеться ще й алкоголь. Ця «солодка парочка» призводить до бiльшоi бiди, нiж сам лише тютюновий дим.
Термiн, який можна почути все частiше, – так зване binge drinking, тобто випивання великоi кiлькостi алкоголю за короткий час. Ученi з Чикаго провели дослiдження на студентах, яке показало, що пiддослiднi, якi вживали алкоголь у великих кiлькостях, зовсiм не отримували користi вiд пришвидшеного кровообiгу (цю тезу часто використовують для пропаганди алкоголю), ба навiть навпаки. Пiд час цього експерименту всiм пiддослiдним – чоловiкам у вiцi вiд 18 до 25 рокiв, частина яких майже не вживала алкоголю, iншi ж робили це регулярно, – були запропонованi протягом двох годин 4–5 стандартних алкогольних напоiв, кожен з яких мiстив приблизно 13 г алкоголю. Загалом така кiлькiсть алкоголю вiдповiдае приблизно пляшцi пива мiсткiстю 0,33 л. Опiсля науковцi обстежили дiаметр однiеi артерii руки в усiх учасникiв.
У тих студентiв, якi зазвичай утримуються вiд уживання алкоголю, вченi констатували, що обстежена судина розширювалася i самостiйно, i, тим бiльше, пiсля медикаментозноi стимуляцii. Натомiсть у тих пiддослiдних, якi зiзналися, що впродовж останнiх рокiв разiв шiсть на мiсяць потерпають вiд сильного похмiлля, артерiя розширювалася значно гiрше.
Часто можна прочитати, що один чи два келихи вина ввечерi кориснi для здоров’я, передусiм для серця й кровоносних судин. Утiм думати, що алкоголь можна вживати з метою профiлактики – фатальна помилка. Це не народна медицина, а засiб, що викликае залежнiсть, пiдвищуе ризик захворювань серцевого м’яза, порушуе ритм серця i завдае шкоди iншим органам[23 - Як при «Holiday-Heart-синдромi». Бiльше про це на с. 132 («Коли вiдпустка стае тестом на стресостiйкiсть передсердь»). (Прим. авт.)]. Найбiльше вiд надмiрного вживання алкоголю страждае печiнка, а це безпосередньо впливае на серцево-судинну систему.
Численнi дослiдження доводять, що близько 40 % ушкоджень серцевого м’яза пов’язанi з уживанням алкоголю. Як i при iнфарктi, йдеться про тканини серця, а з цим пов’язанi й небезпечнi для життя захворювання. До цього всього в алкоголiкiв слабка iмунна система. Їхня армiя клiтин – захисникiв органiзму вже не така сильна, як ранiше. А це викликае ризик пiдхоплення iнфекцii, яка може уразити й серце.
Вiд зловживання алкоголем потерпае все тiло. Бiльшiс
Страница 17
ь ударiв приймае на себе мозок, але в деяких чоловiкiв зсихаеться не лише вiн, а й яечка. На травлення алкоголь дiе теж далеко не найкращим чином. Це помiчають навiть неалкоголiки, якi, хильнувши на вечiрцi зайвого, наступного ранку обiймають тазик. І не мае значення, з якого отвору воно виходить, зазвичай воно гидке й рiдке. Багато алкоголiкiв зi стажем узагалi нiчого не iдять, адже банально не в змозi перетравлювати iжу. А корисне для серця харчування потребуе чогось бiльшого, нiж просто хмiль, солод, пшениця або ячмiнь.Незважаючи на все вищесказане, келих вина перед обiдом для здоровоi людини без рiзних захворювань – не злочин, та й пиво, випите в душевнiй компанii, такий органiзм перенесе запросто.
Ворожiння на кавовiй гущi з пiдлоги
«Вiу-вiу, вiу-вiу…» Ми стоiмо посеред вулицi. Сирена ввiмкнена, але ми не рухаемося. Дорога перекрита, адже просто перед нами хтось неквапно паркуеться в стилi мiлiметриста. Мiй колега Томас з усiеi сили вдаряе по гудку «швидкоi», аби надати нашому бажанню проiхати додатковоi ваги. Утiм, сигнал автомобiля досить сильно приглушуе звук сирени.
– Добре придумав… – бурмочу я. – Якщо вiн досi не помiтив, що йому просто над вухом вие наша сирена, то його обов’язково пробудить приглушений звук твого сигналу…
Обидва тихо хихикаемо. Аж мурашки по шкiрi вiд того, що ми, поспiшаючи на виклик, вiдпускаемо жарти. Утiм стосунки iнших учасникiв руху з каретою «швидкоi» справдi авантюрнi. Пiд час перших виiздiв я ще нервувався, коли водii нас не пропускали, забирали прiоритет проiзду або виробляли незрозумiлi викрутаси. Та поступово перестав на це реагувати: серцю буде непереливки, якщо хвилюватися ще й через таке.
Ну нарештi! Авто припарковане на паркомiсцi, дорога вiльна. Тепер чимдуж уперед. На невеличкому табло на панелi – адреса та першi вiдомостi про пацiента. Чоловiк, 55 рокiв. Пiдозра: кровотеча в шлунково-кишковому трактi, поеднана з блювотою. Працюючи на «швидкiй», постiйно маеш справу з кров’ю. Кров, яку береш у пацiента, кров, яка при iнфарктi не може потрапити до якоiсь частини тiла, чи кров, як при крововиливi в мозок, нiби i в пацiентовi, але не в тому мiсцi.
Нерiдко доводиться працювати саме з кров’ю, що витiкае з пацiента, чи то повiльно просочуючись, або часто скрапуючи, а то й б’ючи струменем. Зрештою, деякi нашi судини грубшi за кулькову ручку. Якщо iх поранити, то, бувае, з них б’е фонтан заввишки в метр. Якщо вiн насичено червоний, можна говорити про ушкодження артерii, якщо темний, аж до синього – кров б’е з вени.
Походження такоi кровотечi при пораненнi, яке супроводжуеться втратою кiнцiвки, встановити елементарно, для цього не треба вивчати медицину. Утiм бувають кровотечi, походження яких локалiзувати досить важко. Наприклад, при ранах у шлунково-кишковому трактi. Такi кровотечi медики називають гастроiнтестинальними, або скорочено ГІ-кровотечами. Вони можуть бути небезпечними, щоправда, не завжди.
Ми заiжджаемо в район панельних будинкiв, потрiбний знаходимо вiдразу. Зупиняемося. Я виходжу i вiдкриваю вiдсувнi дверi нашоi карети. За ними рюкзак, що чекае, аби я взяв його на плечi. Навантаженi, ми пiдiймаемося сходами. Я завбачливо одягаю рукавички, Томас слiдуе моему прикладу. Пiднявшись нагору i дещо захекавшись, ми натрапляемо у дверному проходi на жiнку.
– Доброго дня. Я – фон Борстель, а це мiй колега, пан…
Мене перебивають:
– Мiй чоловiк у ваннiй. Вiн блюе кров’ю! – видно, що жiнку це неабияк непокоiть.
– Я блюю кров’ю, фонтанами! – доноситься глибокий чоловiчий голос десь iз квартири.
Ми йдемо за жiнкою до ванноi кiмнати, де на колiнах стоiть ii чоловiк, спершись на ванну руками, i, весь зблiдлий, дивиться вниз. На стiнках ванни патьоки кровi. Ми пiдходимо до нього й розпочинаемо стандартну процедуру: «У вас щось болить?», «Страждаете на алергiю?», «Чи приймали якiсь медикаменти?», «Маете чи мали якiсь захворювання?» (передiсторiя пацiента), «Чи щось подiбне вже траплялося?», «Чи вiдбулись якiсь незвичнi подii?» Так звана «SAMPLE[24 - Шаблон, зразок (англ.).]-схема» – непогана iнструкцiя для розмов iз пацiентом. Завдяки iй можна за короткий час отримати досить чiтку картину його стану.
Паралельно з розпитуванням Томас готуе крапельницю, а я мiряю кров’яний тиск i пульс, а також намагаюся скласти враження про стан пацiента. Опитування не виявило нiчого надзвичайного, едине – чоловiк мав п’ять рокiв тому виразку шлунка, яку весь цей час вважають вилiкуваною. Якщо не брати до уваги блiдiсть шкiри i низький кров’яний тиск, на вигляд вiн здоровий i при тямi. Усе ж йому не завжди вдаеться подолати блювотний рефлекс. Особливо мене дивуе те, що у ваннi, окрiм кiлькох кров’яних патьокiв, бiльше нiчого не видно.
– Де почалося блювання? – питаю. – Мушу на це подивитися.
Конец ознакомительного фрагмента.
notes
Примечания
1
Staccato (вiд iтал. «уривчастий, вiдокремлений») – уривчасте, коротке виконання звукiв голосом або на музичному iнструментi. (Тут i далi прим. перекл., якщо
Страница 18
не зазначено iнше.)2
Мармуровий кекс – кекс iз темними прошарками, мiстить какао.
3
Jacob Sisters (до свiтового визнання – Geschwister Jacob) – нiмецький спiвочий поп-гурт, що складався з чотирьох сестер. Свiтова слава прийшла до них у 1960-х рр. Двое з сестер померли у 2008 та 2015 рр. через проблеми iз серцем.
4
Термiн «кардiогенний» складаеться з грецького слова kardia, що означае «серце», i давньогрецького genesis – «розвиток». (Прим. авт.)
5
Алюзiя на Арнольда Шварценеггера, губернатора Калiфорнii з 2003 до 2011 р., який став вiдомим завдяки кар’ерi культуриста й актора кiно. 1970 р. здобув титул «Мiстер Олiмпiя» у Нью Йорку.
6
Див. також с. 245 («Дiряве серце»). (Прим. авт.)
7
Pulmo з грецькоi означае «легеня». (Прим. авт.)
8
Див. с. 38 («Портальний кровообiг»). (Прим. авт.)
9
Двовiтрильний клапан. (Прим. авт.)
10
Quadruplet Babies Laughing – кумедне вiдео, на якому весело смiються четвiрнята.
11
Іпохондрiя – стан людини, який проявляеться в постiйному страху захворiти на одну або кiлька недуг.
12
Це називаеться «недостатнiсть мiтрального клапана», тобто порушення функцii мiтрального клапана. (Прим. авт.)
13
Шлуночкова недостатнiсть. (Прим. авт.)
14
Жахливi ДТП (англ.).
15
Прилад для сприйняття електричного струму вiд роботи серця у виглядi електрокардiограми. Див. с. 145 («Якщо бачиш вежу церкви, цвинтар уже недалеко»). (Прим. авт.)
16
Стенокардiя – тимчасовий розлад циркуляцii кровi в серцi, нерiдко пов’язаний зi звуженням просвiту коронарних судин серця. (Прим. авт.)
17
Інтубацiя – медична манiпуляцiя, що полягае у вставленнi в тiло трубки.
18
Артерiосклероз – див. бiльше на с. 78 («Стае вузько»). (Прим. авт.)
19
Існують ще й iншi назви: «iнфаркт мозку», «апоплексiя» або «коротке апоплексичне ураження мозку» (апоплексичний, або церебральний, iнсульт). Латинська назва – Apoplexia Cerebri. (Прим. авт.)
20
Детальнiше про холестерин поговоримо на с. 109 («Чи варто було б великодньому зайцю стати веганом?»). (Прим. авт.)
21
Стосовно (лат.).
22
Чоловiчий набiр, або «чоловiчий обiд» (нiм. Herrengedeck), – за нiмецькою традицiею, шнапс iз пивом.
23
Як при «Holiday-Heart-синдромi». Бiльше про це на с. 132 («Коли вiдпустка стае тестом на стресостiйкiсть передсердь»). (Прим. авт.)
24
Шаблон, зразок (англ.).