Страница 1

Чорна Жоржина
Джеймс Еллрой


Сiчень 1947 року. Газети вибухають заголовками про смерть 22-рiчноi красунi Елiзабет Шорт, охрещеноi журналiстами як «Чорна Жоржина». Їi досконале колись тiло знайдено моторошно понiвеченим i розчленованим. Шпальти кричать про вбивцю-перевертня, а полiцiя Лос-Анджелеса працюе невпинно… У напарникiв-детективiв Бланшара i Блайхерта е власнi версii подiй. Вони знають дещо бiльше за iнших i одержимi справою. Та, розслiдуючи вбивство, двое полiцейських вiдкриють скриньку Пандори. Першому з них це коштуватиме кар’ери. Другому – життя…








Джеймс Еллрой

Чорна Жоржина


Женевi Гiллiкер Еллрой (1915–1958)



Через двадцять дев’ять рокiв

Кров’ю омита прощальна промова



Перекладено за виданням:

Ellroy J. The Black Dahlia / James Ellroy. – Windmill Books: London, 2011. – 384 p.



Переклад з англiйськоi Олексiя Чупи



Обережно! Ненормативна лексика!



© James Ellroy, 1987

© Depositphotos.com / Gladkov, обкладинка, 2019

© Hemiro Ltd, видання украiнською мовою, 2019

© Книжковий Клуб «Клуб Сiмейного Дозвiлля», переклад i художне оформлення, 2019




Про автора


Джеймс Еллрой народився 1948 року в Лос-Анджелесi. З-пiд його пера вийшов славетний «Лос-Анджелеський Квартет»: «Чорна Жоржина», «Мiсто грiха», «Таемницi Лос-Анджелеса» та «Джаз для бiлих». Його останнiй роман, «Кров-волоцюга», завершуе майстерну «Трилогiю американського кримiнального свiту», першi два романи якоi – «Американський таблоiд» та «Шiсть холодних тисяч» – стали бестселерами «Sunday Times».




Вiдгуки про Джеймса Еллроя




Майстерний творець особистих мов, вiн у жодному разi не е звичайним романiстом-iсториком… своiми романами вiн створюе вiдчуття повного занурення в саме серце найогиднiших життевих мрiй.

    Guardian



Його стиль е унiкальним i переконливим, а його теорii про те, що лежить в основi великих нерозв’язаних таемниць американського злочинного свiту, е абсолютно правдоподiбними… Вiн так званий хрещений батько – у мафiозному сенсi – американськоi лiтератури.

    Independent on Sunday



Чоловiк, який називае сам себе «демонiчним псом американського детективу» i надалi пише неперевершенi книжки.

    Daily Mail




Пролог


І я обережно складу фотокартку твою, мiй почаркiвцю, мiй шкiпере,

Мiй втрачений перший наставнику, щоб любов моя тривала якомога довше.

    Енн Секстен

Я нiколи не бачив ii живою. Для мене вона iснуе завдяки iншим, завдяки тому, як на них вплинула ii смерть. Вiдтворюючи перебiг подiй i шукаючи факти, я заново склав ii образ – сумноi, дурненькоi хвойди, що так бажала слави, але це тавро можна поставити i на мене. Я би волiв не казати нiчого про ii кiнець, аби можна було просто згадати ii кiлькома короткими словами в пiдсумковому звiтi, закинути копii до кабiнету слiдчого i заповнити ще трохи паперiв, щоб ii поховали на цвинтарi для бiдноти й безхатькiв. Єдине, що не так у цьому бажаннi, – це те, що вона б не захотiла, аби все сталося саме так. Враховуючи жорстокiсть фактiв, вона б неодмiнно забажала, аби про них стало вiдомо всiм. А оскiльки я багато чим iй зобов’язаний i е единим, хто знае всю iсторiю, то я й узявся за написання цих мемуарiв.

Але перед Жоржиною була iсторiя про партнерство, а ранiше – вiйна та вiйськовий стан i маневри в Центральному Окрузi, якi нагадали нам, що копи – це також солдати, нехай i не настiльки популярнi, як тi, що воюють iз нiмцями та япошками. Щоденно пiсля чергування патрульнi брали участь у навчаннях iз протидii атацi з повiтря, вимкнення електрики та пожежноi евакуацii, i ми вишиковувалися на Лос-Анджелес-стрит, сподiваючись на атаку «мессершмiтта», щоб не виглядати такими дурнями. Саме там, пiд час переклику, що проводився за абеткою, невдовзi пiсля закiнчення Академii в серпнi 42-го я й познайомився з Лi.

Я вже чув про нього й мiг порiвняти нашi досягнення: Лi Бланшар, важковаговик, 43 перемоги, чотири нiчиiх, двi поразки, колись регулярно виступав у «Голлiвуд Легiон Стедьюм»; i я, Бакi Блайхерт, напiвважка категорiя, 36 перемог, нiчиiх та поразок немае, колись десятий за рейтингом журналу «Ринг», напевно, тому, що його редактора Нета Флейшера смiшило, як я дражню суперникiв, показуючи iм своi великi кривi зуби. Проте, статистика не говорила основного. Бланшар бив сильно, на шiсть ударiв вiдповiдаючи одним, класичний мисливець за головами; я ж пританцьовував i крутився, мов вуж, намагаючись проводити хуки в печiнку, завжди тримав оборону, побоюючись, що пропущу занадто багато ударiв у голову i стану ще страшнiшим, нiж мене вже робили моi зуби. За стилем бою ми iз Лi були дуже рiзнi, i кожного разу, коли нашi плечi торкалися на переклику, менi раптом ставало цiкаво: хто б з нас перемiг?

Близько року ми примiрялися одне до одного. Ми нiколи не говорили про бокс або роботу в полiцii, обмежуючи наше спiлкування кiлькома словами про погоду. Фiзично ми були протилежнiстю одне одному, наскiльки це можливо у випадку з двома великими чоловiками

Страница 2

Бланшар був свiтловолосий та рум’яний, зростом 185 сантиметрiв, широкогрудий та широкоплечий, ноги колесом, уже з’явилося пузце; я – блiдий i темноволосий, довгий i жилавий, на кiлька сантиметрiв вищий. Хто б з нас перемiг?

Нарештi я покинув спроби вгадати переможця. Але за цю справу взялися iншi полiцейськi, i протягом першого року в Центральному я почув десятки думок: Бланшар переможе швидким нокаутом; Блайхерт переможе за балами; Бланшар зупинить бiй через кровотечу – усе, що завгодно. Тiльки не нокаут вiд Блайхерта.

За спиною в себе я чув плiтки про наше життя поза рингом: про те, як Лi потрапив до Управлiння полiцii Лос-Анджелеса завдяки своiм успiшним виступам на пiдпiльних боях, якi вiдвiдувало високе начальство та iхнi друзяки-полiтики, про те, як вiн, розслiдуючи пограбування «Бульвар-Сiтiзен Банку» у 39-му, закохався в дiвчину одного з грабiжникiв i, всупереч неписаним правилам, з’iхався з нею, тим самим перекресливши свiй перехiд до Вiддiлу Детективiв, що вже майже вiдбувся, i про те, як це дiвчисько вмовило його залишити бокс. Цi чутки про Бланшара нагадували менi обманнi джеби – менi було цiкаво, наскiльки вони правдивi. Уривки моеi власноi iсторii сприймалися мною, як удари в корпус, бо вони були на всi сто вiдсоткiв правдою: Двайт Блайхерт опинився в полiцii, закосивши вiд армii, вiн ледве не вилетiв з Академii, коли стало вiдомо, що його батько е членом Нiмецько-американського союзу[1 - Нацистська органiзацiя в США, заснована особами нiмецького походження на початку 1930-х рокiв. (Тут i далi прим. перекл.)], i для того, аби отримати мiсце в Управлiннi полiцii Лос-Анджелеса, вiн настукав на своiх японських друзiв дитинства до Вiддiлу з iноземних впливiв. На пiдпiльнi боi його не запрошували, бо нокаутiв вiд нього не дочекаешся.

Бланшар i Блайхерт: герой i стукач.

Згадавши про Сема Муракамi та Хiдео Ашiдi, вiдправлених у табiр Манзанар, легко було зрозумiти, хто з нас чого вартий. А потiм ми почали працювати в парi, i першi враження розсiялися, як дим.

Це сталося на початку червня 43-го року: тиждень тому матроси почубилися в Лiк-Пiрс, у районi Венiс-Бiч, iз мексиканцями-зутерами[2 - Субкультура в середовищi латино-американськоi молодi в США у 30–40 роки ХХ столiття.]. Подейкували, що комусь iз морякiв навiть вибили око. Почалися розборки: персонал вiйськово-морськоi бази «Чавез Рейвiн» проти пачуко[3 - Зневажливе прiзвисько латиноамериканцiв.] в Альпайн та Пало-Верде. У пресi повiдомляли, що зутери, окрiм ножiв, мали при собi й нацистську символiку, i тодi центр Лос-Анджелеса наводнили сотнi одягнених у форму солдатiв, морякiв та морських пiхотинцiв, озброених грубими дошками та бейсбольними бiтами. Очiкувалося, що приблизно така ж кiлькiсть пачуко iз такою ж зброею збереться бiля броварнi в Бойл-Гайтс. Усiх патрульних Центрального Округу зiбрали за тривогою та видали кожному по касцi часiв Першоi свiтовоi вiйни, а також по величезнiй величезному кийку пiд назвою «негролуп».

Надвечiр нас у вiйськових вантажiвках привезли на поле бою й дали один-единий наказ: вiдновити порядок. Табельну зброю в нас вiдiбрали – керiвництво не бажало, щоби нашi 38-го калiбру револьвери опинилися в руках аргентинсько-мексиканських модникiв-бандитiв. Коли я вистрибнув iз кузова вантажiвки на розi Евергрiн та Вабаш, тримаючи в руках лише палицю з обмотаним iзоляцiйною стрiчкою рукiв’ям, то менi було в десять разiв страшнiше, нiж коли-небудь на рингу, i не тому, що повсюди царював хаос.

Мене налякало те, що хорошi хлопцi виявилися раптом дуже поганими.

Моряки били вiкна по всiй Евергрiн; одягненi в сине морськi пiхотинцi систематично трощили вуличнi лiхтарi, усе бiльше занурюючись у безкарну темiнь. Забувши про свое суперництво, солдати й морпiхи перевертали автомобiлi, припаркованi перед винними крамницями, а тут же, на хiдниках, юнаки-моряки в тiльняшках та бiлих кльошах лупцювали стиляг, що суттево переважали iх кiлькiсно. Подекуди траплялися групки моiх колег разом зi здоровилами iз Береговоi охорони та Вiйськовоi полiцii.

Я не знаю, як довго я там простояв у розгубленому зацiпенiннi. Нарештi я подивився на Вабаш у бiк Першоi i побачив там лише маленькi будиночки та дерева, нiяких тобi пачуко, полiцейських чи кровожерливих вояк. Перш нiж я зрозумiв, що роблю, я понiсся туди на повнiй швидкостi. Я би так i бiг, доки не впав, але, почувши пронизливий смiх, що долинав iз ганку будинку передi мною, зупинився, немовби вкопаний.

Я пiшов на звук. Пронизливий голос вигукнув:

– Ти вже другий молодий лягавий, що драпае iз цього лупню. Я тебе не звинувачую. Важкувато розiбратися, на кого кайданки чiпляти, не?

Я стояв на ганку й дивився на старого. Вiн вiв далi:

– По радiо передають, що таксисти ганяють до Об’еднаноi органiзацii обслуговування в Голлiвудi i привозять сюди морячкiв. Радiоведучi називають це висадкою десанту й щопiвгодини ставлять «Пiдняти якорi»[4 - Американський комедiйний мюзикл 1945 року режисера Джорджа Сiднi.]. Та я й сам бачив морпiхiв вниз по вулицi. То що, це i

Страница 3

е морський десант?

– Я не знаю, що це таке, але я повертаюся.

– Ну, ти не один пiджав хвоста. Щойно ось туди побiг якийсь здоровило.

Цей дiдуган почав нагадувати менi хитру версiю мого батька.

– Час пiти присадити цих пачуко.

– Думаеш, приятелю, це так просто?

– Я постараюся.

Старий захоплено засмiявся. Я зiйшов iз ганку й попрямував назад, постукуючи палицею по нозi. Усi лiхтарi вже розбито, i вiдрiзнити солдатiв вiд зутерiв було майже неможливо. Розумiючи, що це дозволяе менi легко розiбратися зi своею дилемою, я приготувався вступити в бiй. Аж раптом почув за спиною: «Блайхерте!» i зрозумiв, ким був той другий утiкач.

Я побiг назад. Це був Лi Бланшар, «надiя бiлого Пiвдня», який бився iз трьома вдягненими в парадну форму моряками та одним пачуко при повному нарядi. Вони загнали його в кут на центральнiй стежцi бунгало, проте вiн тримався на вiдстанi, розмахуючи своiм негролупом. Моряки намагалися дiстати його збоку дошками, та Бланшар уникав ударiв, пританцьовуючи навшпиньки. Пачуко здивовано погладжував iконки в себе на шиi.

– Блайхерте, код три!

Я влетiв у бiйку, роздаючи своею палицею удари по начищених латунних гудзиках та стрiчках. Намагаючись обмежити морським пiхотинцям простiр, я насувався ближче, отримуючи незграбнi удари кийками по руках i плечах. Це нагадувало клiнч iз восьминогом, тiльки ось не було надii анi на реферi, анi на гонг, що сигналiзуе закiнчення раунду, i, пiдкорившись iнстинктам, я кинув свою палицю, пригнув голову й почав наносити боковi удари по вбраних у габардин тулубах.

– Блайхерт, назад! – почув раптом.

Я послухався й побачив Лi Бланшара iз його негролупом, занесеним високо над головою. Приголомшенi морпiхи заклякли на мiсцi; дубинка опустилася – раз! два! три! – просто iм на плечi. Коли трiйця звалилася купою святковоi тканини, Бланшар промовив:

– Валiть додому, гiвнюки, – i, обернувшись до пачуко, додав: – Hola, Tomas.[5 - Привiт, Томасе (iсп.).]

Я похитав головою й потягнувся. Руки i спина болiли, кiсточки на правiй руцi пульсували. Бланшар чiпляв на зутера кайданки, а я лише тiльки i змiг, що спитати:

– Ну, i що це все значить?

– Пробач менi моi поганi манери, – посмiхнувся Бланшар. – Офiцере Бакi Блайхерте, дозвольте представити вам сеньйора Томаса Дос Сантоса, який перебувае в розшуку за пiдозрою у вбивствi з обтяжуючими обставинами. Томас вихопив у жiнки iз торбинки гаманець на розi Шостоi та Алварадо, а вона звалилася iз серцевим нападом та й там же i крякнула. Томас гаманець-то кинув i чимдуж побiг звiдти. Але залишив купу вiдбиткiв пальцiв i ще й купу свiдкiв на додачу.

Бланшар штовхнув чоловiка:

– Habla Ingles, Tomas?[6 - Ти говориш англiйською, Томасе? (Ісп.)]

Дос Сантос заперечувально похитав головою, Бланшар i собi похитав iз сумним виразом на обличчi.

– Вiн покiйник. Убивство, хай навiть i ненавмисне, – це прямий шлях до газовоi камери. Уже за шiсть тижнiв цей пiжон скаже свiтовi «адiос».

З рогу Евергрiн та Вабаш почулися пострiли. Пiднявшись навшпиньки, я побачив, як iз розбитих вiкон вириваються язики полум’я, ударяючи блакитним i бiлим, натрапляючи на трамвайнi лiнii та телефоннi дроти. Я подивився на морських пiхотинцiв, один iз них показав менi середнiй палець.

– Сподiваюся, цi хлопцi не запам’ятали номера твого значка, – сказав я.

– Та начхати.

Я показав у бiк охоплених вогнем пальм.

– Йому сьогоднi мiсця у вiддiлках не знайдеться. Ти побiг сюди, аби iх роздрочити? Ти думав…

Бланшар перервав мене грайливим ударом у значок на грудях.

– Я побiг сюди, бо знав, що не можу нiчого зробити, аби вiдновити порядок, але якби я просто стояв там на мiсцi, то мене б убили. Знайомо звучить?

Я засмiявся.

– Так. Тодi ти…

– Тодi я побачив, як цi засранцi ганяються за пiжоном, який виглядав пiдозрiло схожим на типа, що розшукуеться за ордером № 411/43. Вони загнали мене в кут, аж тут я побачив, як ти повертаешся в ту м’ясорубку i подумав, що менi е що тобi запропонувати. Звучить розумно?

– Це спрацювало.

Двое з морських пiхотинцiв зумiли пiднятися на ноги й допомагали третьому. Коли вони всi зашкандибали тротуаром геть, Томас Дос Сантос вiдважив своею правою пiдсрачника найбiльшiй iз трьох задниць. Товстяк, якого щойно вдарив пачуко, обернувся до нападника; я вийшов уперед. Трiйця пiшла далi, назустрiч вулицi, пострiлам та палаючим пальмам, визнавши свою капiтуляцiю в цiй Схiдно-Лос-Анджелеськiй Кампанii.

– Ах ти ж маленький кумедний гiвнюк! – розтрiпав Бланшар волосся Дос Сантоса. – Ти покiйник. Ходiмо, Блайхерте, знайдемо, де пересидiти цю метушню.



За кiлька кварталiв ми надибали будинок iз пачками щоденних газет на ганку i вломилися всередину. У кухоннiй шафi знайшлося майже пiвпляшки шотландського вiскi, i Бланшар перечепив кайданки iз зап’ясткiв Дос Сантоса на його щиколотки, аби той мав вiльнi руки й мiг випити. Поки я зробив канапки iз шинкою i знайшов склянки, пачуко вижлуктав половину й тепер наспiвував «Сьелiто Лiндо»[7 - Популярна мексиканська пiсня.] та м

Страница 4

ксиканський варiант «Чаттануга Чу-Чу»[8 - Пiсня Оркестру Глена Мiллера.]. За годину ми докiнчили пляшку, а Томас вимкнувся. Я пiдняв його на канапу й кинув на нього ковдру.

– Вiн – мiй дев’ятий тяжкий злочин у 1943 роцi, – сказав Бланшар. – За шiсть тижнiв вiн скуштуе газу, а я впродовж трьох рокiв отримаю собi мiсце або на Пiвнiчному Сходi, або у Вiддiлi судових приставiв.

Мене вразила його впевненiсть.

– Не тринди. Ти занадто молодий, ти не отримав ще навiть сержанта, тобою крутить якась дiвуля, вийшовши iз пiдпiльних боiв, ти розгубив своiх впливових приятелiв, ти не працював у патрулях. Ти…

Бланшар усмiхнувся, i я обiрвав себе на пiвсловi. Вiн пiдiйшов до вiкна вiтальнi й подивився туди.

– Пожежi на Мiчиган i Сото. Гарно.

– Гарно?

– Так, гарно. Ти багато знаеш про мене, Блайхерт.

– Люди говорять…

– Про тебе вони також говорять.

– І що вони кажуть?

– Що твiй старий начебто в захватi вiд нацистiв. Що ти вiддав у лапи федералiв свого найкращого друга, аби тiльки отримати мiсце в полiцii. І що твоi спортивнi показники – туфта, бо ти бився лише iз тими, хто слабший за тебе.

Його слова повисли в повiтрi, як потрiйний вирок.

– Це все?

Бланшар обернувся до мене.

– Нi. Вони кажуть, що ти байдужий до баб i що думаеш, нiбито можеш мене перемогти.

Я прийняв виклик.

– Усе правильно.

– Так? Що ж, про мене тобi теж правду казали. За винятком того, що я в списку сержантiв i в серпнi переходжу до Вiддiлу моралi Гайленд-Парку, а одним iз заступникiв там еврей, що просто сциться – так любить боксерiв. Вiн пообiцяв посприяти моiй подальшiй кар’ерi й перевести до Центрального вiддiлу судових приставiв.

– Я вражений.

– Так? Хочеш почути щось iще бiльш вражаюче?

– Ну, давай.

– Своi першi двадцять перемог я отримав у боях iз дурниками, яких спецiально пiдбирав мiй менеджер. А ще – моя подруга бачила, як ти б’ешся в «Олiмпiку», i сказала, що якби тобi вирiвняти зуби, то ти будеш красивий i, можливо, зможеш зi мною потягатися.

Менi все було невтямки, чи вiн хоче зi мною побитися, чи подружитися; чи вiн мене випробовуе, дражнить мене, чи довiряе якусь важливу iнформацiю? Я показав на п’яного Томаса Дос Сантоса, що смикався увi снi.

– А як щодо мексикашки?

– Заберемо його завтра вранцi.

– Ти забереш.

– Ну, ти теж причетний до затримання.

– О, нi, дзуськи!

– Добре, напарнику.

– Я тобi не напарник.

– Можливо, колись ним станеш.

– А може й не стану, Бланшаре. Ти, можливо, i працюватимеш у конторi, пишучи звiти та оформлюючи папери для рiзних шахраiв у центрi, а я вiдпрацюю своi двадцять рокiв, вийду на пенсiю й пiдшукаю собi простiше заняття.

– Можеш пiти до федералiв. Я знаю, що в тебе там е друзi у Вiддiлi iноземних впливiв.

– Ти менi ще цим дорiкни.

Бланшар знову подивився у вiкно.

– Як гарно. Нагадуе красиву листiвку. «Дорога мамусю, як прикро, що ти прогавила мiжетнiчнi заворушення на сходi Лос-Анджелеса».

Томас Дос Сантос заворушився i пробурмотiв:

– Inez? Inez? Quе? Inez?[9 - Інес? Інес? Що? Інес? (Ісп.)]

Бланшар знайшов у коморi старе шерстяне пальто й накинув його на Дос Сантоса. Додаткове тепло, здавалося, заспокоiло його; мурмотiння затихло.

– Cherchez la femme[10 - Шукайте жiнку (фр.).], – промовив Бланшар. – Так, Бакi?

– Що?

– Шукайте жiнку. Навiть заливши сливи, наш друг Томас не може забути Інес. Ставлю десять до одного, що, коли вiн вирушить до газовоi камери, вони будуть поруч.

– Можливо, вiн визнае провину. Вiд п’ятнашки до пожиттевого. Вийде за двадцять рокiв.

– Нi. Вiн покiйник. Шерше ля фам, Бакi. Запам’ятай це.

Я пройшовся будинком, шукаючи мiсце, де можна б прилягти поспати, i нарештi зупинився на спальнi внизу iз жорстким лiжком, занадто коротким, як на моi ноги. Вкладаючись до сну, я слухав далекi сирени та пострiли. Поступово задрiмав, i снилися менi моi дуже нечисленнi жiнки.



До ранку погроми затихли, залишивши пiсля себе затягнуте сажею небо, засипанi розбитими пляшками з-пiд алкоголю, покинутими кийками та бейсбольними битами вулицi. Для транспортування свого дев’ятого в 1943 роцi тяжкого злочинця до в’язницi Бланшар викликав машину з вiддiлу Голленбек, i, коли патрульнi забирали в нас Томаса Дос Сантоса, той розревiвся. Ми з Бланшаром потиснули одне одному руки й пiшли до центру рiзними дорогами. Вiн – до офiсу окружного прокурора писати звiт про впiйманого кишенькового злодiя, а я – у Центральний вiддiлок на наступне чергування.

Мунiципалiтет Лос-Анджелеса заборонив костюми зумерiв, а ми з Бланшаром знову почали розмовляти лише на перекличках. Усе, про що вiн так впевнено сказав тiеi ночi в порожньому будинку, збулося.

Його пiдвищили до сержанта й перевели до Вiддiлу моралi Гайленд-Парк на початку серпня, а за тиждень Томас Дос Сантос вирушив до газовоi камери. Минуло три роки, я продовжував працювати в Центральному вiддiлку. Та ось одного ранку, поглянувши на дошку оголошень, де публiкувалася iнформацiя про переходи та пiдвищення по службi, я побачив у верх

Страница 5

iй частинi списку: Бланшар, Лiланд К., сержант; з 15 вересня 1946 року переводиться iз Вiддiлу моралi Гайланд-Парк до Центрального вiддiлу судових приставiв.

І, звичайно, ми стали напарниками. Озираючись назад, я розумiю тепер, що нiякого пророчого дару в нього не було, просто завзято працював, намагаючись забезпечити власне майбутне, тодi як я до свого просто невпевнено котився. І це його «шерше ля фам», сказане байдужим голосом, досi мене переслiдуе. Тому що наша спiвпраця була нiчим iншим, як заплутаною дорогою до Жоржини. І, врештi-решт, вона повнiстю нами оволодiла.




I. Вогонь i Лiд





Глава 1


Шлях до нашоi спiвпрацi почався без мого вiдома iз вiдродження чуток про поединок Бланшар-Блайхерт.

Я повертався пiсля довгого дня чергування, який провiв у засiдцi, пiдстерiгаючи порушникiв швидкостi на Бункер-Гiлл. Моя книжечка iз квитанцiями була геть списана, а мозок пiсля восьмигодинного стеження за рогом Другоi та Бодрi зовсiм не працював. Проходячи через кiмнату для зiбрань, де вiдбувалася планерка копiв, я краем вуха зачепився за сказану Джоннi Фогелем фразу:

– Вони не билися вже багато рокiв, та й Горралл заборонив пiдпiльнi боi, так що не думаю. Мiй старий на короткiй нозi iз Єврейчиком, i той каже, що якби Джо Луiс був бiлий, вiн би поставив на нього.

Том Джослiн штурхнув мене лiктем.

– Це вони про тебе говорять, Блайхерте.

Я подивився на Фогеля, що стояв неподалiк, розмовляючи з iншим полiцейським.

– Ну, давай, Томмi, розповiдай.

Джослiн посмiхнувся.

– Ти знаеш Лi Бланшара?

– Звичайно.

– Ха! Вiн працюе тепер судовим приставом.

– Можна подумати, я не знаю.

– Гаразд, ну, а як тобi таке? Напарник Бланшара виходить на пенсiю. Нiхто не думав, що вiн звалить, але вiн збираеться. Їхнiй начальник – заступник окружного прокурора Еллiс Лоу. Колись вiн узяв пiд крилечко Лi, а тепер шукае когось йому в напарники. Подейкують, що вiн небайдужий до боксерiв i хоче взяти тебе. Але старий Фогеля працюе в Детективному Бюро, вони iз Лоу – дружбани, i вiн зi штанiв вистрибуе, аби прилаштувати на це мiсце свого хлопця. Чесно кажучи, я не думаю, що хтось iз вас двох мае вiдповiдну квалiфiкацiю. Я, з iншого боку…

Я здригнувся, але все-таки, аби продемонструвати Джослiну, що менi все одно, вiджартувався.

– Зубки в тебе дрiбненькi для клiнчiв. У клiнчах важливо вмiти кусатися. А робота судовим приставом – суцiльнi клiнчi.



Але менi було не все одно.

Тiеi ночi я сидiв на сходах у себе пiд помешканням i дивився на гараж, у якому зберiгалися двi моi боксерських грушi – велика та мала, архiв газетних вирiзок, програмки з боiв та рекламнi листiвки. Я думав про те, що бився я нiвроку, але недостатньо добре, про те, що постiйно намагався схуднути, тодi як мiг набрати десять фунтiв i виступати iз важковаговиками, про боi iз вайлуватими мексиканцями в середнiй вазi у «Ігл Рок Легiон Голл», куди мiй старий ходив на збори Нiмецько-американського союзу. Напiвважка вага – то була нiчийна територiя, i спочатку я вважав, що ii створено спецiально для мене. Зi своiми 80 кiлограмами я мiг танцювати навшпиньки всю нiч, завдаючи прицiльнi хуки, а мiй лiвий джеб витримав би хiба що бульдозер.

Але бульдозерiв у напiвважкiй вазi не було, тому що будь-який спраглий слави боець, який набирав 80 кiло, починав жерти як не в себе, аби увiйти до категорii важковаговикiв, навiть якщо заради цього доводилося пожертвувати половиною своеi швидкостi i значною частиною сили удару. Напiвважка вага гарантувала безпеку. Там можна було без проблем заробляти по п’ятдесят доларiв. Напiвважка вага означала, що Брейвен Даер писатиме про мене замiтки в «Times», що мiй старий та його другани-антисемiти носитимуть мене на руках, а також – що я залишатимуся великим цабе, аж поки не залишу Глассел-Парк та Лiнкольн-Гайтс. Словом, досягну свого максимуму, не дуже при цьому надриваючись.

А потiм з’явився Роннi Кордеро.

Це був мексиканець з Ель-Монте, що виступав у середнiй вазi, з разючою силою в обох руках та крабоподiбною манерою захисту – високий, лiктi притиснутi до бокiв, щоби вiдбивати удари в корпус. Йому було всього лише дев’ятнадцять, i, як для своеi ваги, вiн мав великi кiстки, а отже, потенцiйно мiг наростити м’язи i стрибнути на двi категорii вище – до важковаговикiв, де крутилися грубi грошi. На його рахунку була серiя iз чотирнадцяти перемог нокаутом у перших раундах в «Олiмпiку», де вiн швидко поклав на ринг усiх топiв Лос-Анджелеса в середнiй вазi. Вдосконалюючись i прагнучи потягатися iз кимось сильнiшим, вiн кинув менi виклик на сторiнках «Геральд».

Я знав, що вiн зжере мене живцем. Я знав, що програш цьому мексиканчиковi знищить мiй образ мiсцевоi знаменитостi. Я знав, що ухиляння вiд двобою менi зашкодить, але сам бiй мене уб’е. Я почав шукати, куди б утекти. Непоганими варiантами здавалися армiя, вiйськово-морський флот чи морська пiхота, потiм рознесли Перл-Гарбор, i вони стали виглядати ще краще. Потiм старого розбив iнсульт, вiн втратив роботу та пенсiю й почав харч

Страница 6

ватися дитячими кашками через соломинку. Я отримав вiдстрочку вiд вiйськовоi служби i влаштувався до полiцii Лос-Анджелеса.

Я бачив, у якому напрямку рухаються моi думки. Бики iз ФБР допитувалися, ким я сам себе вважаю: нiмцем чи американцем, i чи не хочу я довести свiй патрiотизм, допомагаючи iм. Намагаючись не думати про це, я зосередив увагу на котi моеi хазяйки, що зачаiвся на даху гаража, вистежуючи пташку. Коли вiн стрибнув, я визнав, що менi дуже хотiлося, аби побрехеньки Джоннi Фогеля виявилися правдою.

Судовi пристави були зiрками у свiтi полiцейських. Вони виглядали доглянуто, носили цивiльне й могли iздити на цивiльному автомобiлi. Пристави займалися насправдi серйозними злочинцями, а не розганяли бухарiв бiля бару «Опiвнiчна Мiсiя». Судовi пристави працювали в офiсi окружноi прокуратури, поруч iз Вiддiлом детективiв, а потiм вечеряли iз мером Боуроном, якщо вiн мав настрiй слухати iхнi iсторii.

Цi думки мене засмутили. Я спустився в гараж i гамселив малу грушу, поки моi руки не почала зводити судома.



Протягом наступних кiлькох тижнiв я патрулював на пiвночi нашоi дiльницi. На пiдмогу менi дали гладкого новачка на iм’я Сiдвелл, ще зовсiм пацана, який вiдслужив три роки у вiйськовiй полiцii в Панамi. Вiн хапався за кожне мое слово iз раболiпним завзяттям дресированого песика, i був у такому захватi вiд роботи полiцейського, що пiсля завершення чергування крутився у вiддiлку, розводячи теревенi iз тюремними наглядачами, знущаючись iз фотороботiв злочинцiв у роздягальнях, луплячи по них рушником, поки хтось прямо не казав, що йому час уже валити додому.

Вiн не мав вiдчуття такту й мiг говорити iз ким завгодно про що завгодно. Однiею iз його улюблених тем для розмов був я, та й усi плiтки вiддiлку вiн переповiдав також менi.

Я не звертав уваги на бiльшiсть чуток: що начальник управлiння Горралл формуе збiрну з боксу i що забере мене до судових приставiв, якщо я погоджуся за неi виступати разом iз Бланшаром; що нiбито Еллiс Лоу, окружний прокурор, до вiйни виграв купу грошей, ставлячи на мене, i тепер вирiшив вiддячити; що Горралл скасував свое розпорядження щодо заборони пiдпiльних боiв, i тепер якась шишка хотiла мене ощасливити й у той же час набити собi кишенi, ставлячи на мене. Цi казочки звучали дуже вже неправдоподiбно, хоча я знав, що бокс тепер став для мене чимось другорядним. Єдине, що я зрозумiв, – так це те, що на мiсце у Вiддiлi судових приставiв претендують лише двое, Джоннi Фогель i я.

Фогель мав батька, що працював у тому ж вiддiлi; на моему боцi було лише шiсть перемог над слабшими суперниками п’ять рокiв тому. Розумiючи, що единий спосiб конкурувати iз кумiвством – це привести себе до ладу, я почав тренуватися, сiв на дiету i стрибав на скакалцi, поки не перетворився знову на гарного, вихудлого напiвважковаговика. Потiм я став чекати.




Глава 2


Я вже з тиждень тримався на 80 кiлограмах. Менi, виснаженому тренуваннями щоночi, снилися стейки, чiлi-бургери та пироги з кокосом. Я вже настiльки не сподiвався на мiсце судового пристава, що був готовий продати його за порцiю свинячоi вiдбивноi у якiйсь забiгайлiвцi, коли сусiд, який доглядав мого старого за двадцять баксiв на мiсяць, подзвонив i розповiв, що вiн знову страждае фiгнею, обстрiлюючи мiсцевих псiв iз пневматичноi рушницi й спускаючи всю соцiальну допомогу на журнали для дiвчаток i моделi лiтакiв. Наближався той момент, коли я мав щось iз ним зробити, бо тепер кожен беззубий забулдига, що траплявся менi на чергуваннi, нагадував збожеволiлого Дольфа Блайхерта. Я якраз спостерiгав за одним таким стариганем, що, хитаючись, iшов вулицею, коли заговорила рацiя, назавжди змiнивши мое життя.

– 11-А-23, зателефонуйте у вiддiлок. Повторюю: 11-A-23, зателефонуйте у вiддiлок.

Сiдвелл штовхнув мене.

– Нас викликають, Бакi.

– Вiдiзвися.

– Диспетчер сказав подзвонити у вiддiлок.

Я повернув лiворуч i припаркувався, а потiм показав на телефонну будку на розi.

– Скористайся маленьким ключиком поруч iз наручниками.

Сiдвелл послухався, але майже одразу похмурий повернувся до машини.

– Тебе термiново викликають до начальника Вiддiлу детективiв, – сказав вiн.

Я спершу думав, щось трапилося зi старим. Із важким серцем я проiхав шiсть кварталiв до будiвлi мерii, залишив машину на Сiдвелла, потiм пiднявся лiфтом до офiсу начальника вiддiлу Тада Грiна на четвертому поверсi. Секретарка провела мене до святая святих боса – його кабiнету, де на обтягнутих шкiрою крiслах сидiли Лi Бланшар, купа якихось важливих начальникiв i худий, мов павук, чувак у твiдовому костюмi-трiйцi.

– Офiцер Блайхерт, – сказала секретарка й залишила нас.

Я стояв, усвiдомлюючи, що моя унiформа висить на менi, як намет. Обстановку розрядив Бланшар.

– Панове, це Бакi Блайхерт. Бакi, злiва направо в унiформi – iнспектор Маллой, iнспектор Стенсленд i начальник Грiн. Цей джентльмен у костюмi – заступник окружного прокурора Еллiс Лоу.

Я кивнув, i Тад Грiн вказав на порожнiй стiлець, що стояв перед ними. Я сiв

Страница 7

Стенсленд вручив менi пачку паперiв.

– Прочитайте, офiцере. Це редакцiйна стаття Брейвена Даера для наступного суботнього випуску «Times».

Вгорi сторiнки стояла дата – 14 жовтня 1946, а просто пiд нею великими лiтерами було надруковано заголовок – «Вогонь i лiд. Найкращi в Лос-Анджелесi». Нижче йшов наступний текст:



До вiйни Мiсту Ангелiв пощастило мати двох мiсцевих бiйцiв, якi народилися та виросли у якихось лiчених кiлометрах одне вiд одного, але за стилем рiзних, нiби лiд i вогонь. Клишоногий Лi Бланшар – справжнiй вiтряк у шкiряних рукавицях, вiд ударiв якого на сидiння довкола рингу розсипалися iскри. А холоднокровний i зiбраний Бакi Блайхерт нагадував льодяну брилу, яку неможливо розтопити. Вiн мiг танцювати на пальцях краще за степiста Бiлла Робiнсона, а його швидкi i влучнi джеби перетворювали обличчя опонентiв на вiдбивнi, схожi на тi, що подають у ресторанi Майка Лiмана. Обидва вони були поетами: Бланшар – поет грубоi сили, Блайхерт – поет швидкостi й хитростi. На двох вони здобули перемогу в 79 боях, програвши лише чотири. У ринзi, як i в таблицi елементiв, нiщо не зрiвняеться iз вогнем та льодом.

Мiстер Вогонь та Мiстер Лiд нiколи не билися одне з одним. Їх роздiлили ваговi категорii. Але почуття обов’язку об’еднало iх, i обидва чоловiки приедналися до полiцейського управлiння Лос-Анджелеса, продовжуючи битися поза рингом – тепер воюючи зi злочинцями. У 1939 роцi Бланшар розкрив таемницю пограбування «Бульвар-Сiтiзен Банку» i впiймав серiйного вбивцю Томаса Дос Сантоса; Блайхерт вiдзначився пiд час «погромiв зутерiв» у 43-му. І тепер вони обидва офiцери полiцii: 32-рiчний Мiстер Вогонь – сержант Вiддiлу судових приставiв; 29-рiчний Мiстер Лiд – патрульний небезпечного району в центрi Лос-Анджелеса. Нещодавно я запитав iх обох, чому вони покинули ринг заради служби в полiцii. Їхнi вiдповiдi достатньо промовистi:

Сержант Бланшар: «Кар’ера бiйця не вiчна, а от задоволення вiд служiння суспiльству – так».

Офiцер Блайхерт: «Я би хотiв боротися iз бiльш небезпечними супротивниками, а саме – зi злочинцями та комунiстами».

Лi Бланшар i Бакi Блайхерт багато чим пожертвували заради служби своему мiсту, i в день виборiв, 5 листопада, пропонують зробити виборцям у Лос-Анджелесi те ж саме – проголосувати за проект позики на $5 млн, що пiдуть на модернiзацiю обладнання полiцii Лос-Анджелеса та 8 % пiдвищення зарплати для всього персоналу. Пам’ятайте приклад, який подали нам Мiстер Вогонь та Мiстер Лiд. У день виборiв голосуйте за поправку «Б».

Дочитавши, я повернув сторiнки iнспектору Стенсленду. Вiн почав було щось говорити, але Тад Грiн зупинив його, поклавши руку йому на плече.

– Скажiть нам, що ви думаете про це, офiцере. Тiльки вiдверто.

Я сковтнув слину, аби мiй голос звучав якомога спокiйнiше.

– Хитро.

Стенсленд почервонiв, Грiн та Маллой усмiхнулися, Бланшар голосно розсмiявся.

– Поправка «Б», – заговорив Еллiс Лоу, – цього разу, швидше за все, провалиться, але е шанс знову ii протягнути на виборах наступного року. Ми б…

– Еллiсе, перепрошую, – втрутився Грiн i звернувся до мене: – Однiею з причин майбутнього провалу проекту позики е те, що громадськiсть дуже незадоволена рiвнем нашоi роботи. Пiд час вiйни нам просто не вистачало рук, i деякi iз працiвникiв, яких ми тодi взяли, виявилися iз гнильцею та зiпсували репутацiю нам усiм. Окрiм того, пiсля завершення вiйни в нас з’явилося до холери новачкiв, тодi як багато старих-добрих копiв пiшли у вiдставку. Для того, аби привабити кращих хлопцiв, нам необхiдно перебудувати два вiддiлки й запропонувати вищу ставку. Усе це коштуе грошей, а в листопадi виборцi нам iх не дадуть.

Я почав розумiти, що до чого.

– Це була ваша iдея, прокуроре, – заявив Маллой. – Скажiть йому.

– Можу дати руку на вiдсiч, – промовив Лоу, – що ми можемо протягнути цю поправку в 47-му. Але ми повиннi пiдвищити лояльнiсть до полiцii. Нам треба укрiпити моральний дух усерединi самоi полiцii, i тому необхiдно вразити виборцiв нашими працiвниками. Мiцнi бiлi боксери – це не абищо, Блайхерте. Ви це знаете.

– Це ми з тобою, так? – подивився я на Бланшара.

Вiн пiдморгнув.

– Вогонь i лiд. Розкажiть йому решту, Еллiсе.

Лоу зморщився на таке фамiльярне звертання, але продовжив:

– Пропоную провести мiж вами поединок у десять раундiв у спортивному залi Академii. Брейвен Даер – мiй близький друг, вiн розрекламуе його у своiй газетi. Квитки зробимо по два долари за штуку, половина з полiцейських, половина з громадян. Виручка пiде на благодiйну програму для полiцейських. Потiм створимо збiрну полiцii з боксу. Усi – мiцнi бiлi хлопцi. Члени команди отримуватимуть один вихiдний робочий день на тиждень, аби навчати дiтей iз неблагополучних родин прийомам самозахисту. Ну й максимальний розголос аж до виборiв у 47-му.

Усi дивилися на мене. Я зачаiв подих, очiкуючи, що зараз пролунае пропозицiя перейти у Вiддiл судових приставiв. Коли ж нiхто нiчого не сказав, я кинув косий погляд на Бланшара. Верхня частина його корпусу виглядал

Страница 8

доволi брутально й потужно, але на животi вже були помiтнi жировi складки, до того ж, я був молодший, вищий i, напевно, швидший. Не встигнувши обдумати вiдмову, я сказав:

– Я – за.

Начальники зустрiли мое рiшення оплесками; Еллiс Лоу вишкiрився, як акула.

– Дата – 29 жовтня, за тиждень до виборiв, – сказав вiн. – І ви обидва можете використовувати спортзал Академii як вам заманеться. Десять раундiв – це трохи забагато для боксерiв, що давно не займалися, але коротший бiй виглядатиме непристойно. Згоднi?

– Або виглядатимемо, як комунiсти, – фиркнув Бланшар.

Лоу знову продемонстрував акулячий вишкiр.

– Так, сер, – вiдповiв я.

Інспектор Маллой пiдняв фотокамеру.

– А ну, синку, дивився, зараз звiдси вилетить пташка, – процвiрiнькав вiн.

Я встав i посмiхнувся, не розтискаючи вуст; хлопнув спалах. У мене в очах закружляли зiрки, на своiх плечах я вiдчував дружнi поплескування, а коли вiд мене нарештi вiдстали й до мене вернувся зiр, я побачив перед собою Еллiса Лоу.

– Я покладаю на тебе великi сподiвання, – сказав вiн. – І якщо вони виправдаються, то незабаром ми можемо стати колегами.

«Ах ти ж, хитрий виродку», – подумав я, але вiдповiв:

– Так, сер.

Лоу потиснув менi руку своею немiчною рукою й пiшов. Я протер очi, проганяючи останнi зiрочки, i зрозумiв, що кiмната порожня.



Спускаючись лiфтом на перший поверх, я все думав про рiзнi способи повернути втрачену вагу. Бланшар, мабуть, важив усi 90 кiлограмiв, i якби я вийшов на ринг зi своiми старими-добрими 80 кiло, то вiн би мене просто вимотав i завалив. Я вагався, до якоi би забiгайлiвки податися, коли вийшов на парковку й побачив свого майбутнього противника – вiн розмовляв iз якоюсь жiнкою, що пускала кiльця сигаретного диму в бездоганно чисте небо.

Я наблизився. Бланшар, спершись на патрульну машину, щось жестами пояснював жiнцi, що зосереджено випускала кiльця – по три-чотири за раз. Коли я пiдiйшов, вона стояла до мене в профiль – злегка пiднята голова, вигин спини, однiею рукою спираеться на автомобiльнi дверцята. Каштанове волосся, пiдстрижене «пiд пажа», що торкалося плечей та довгоi, тонкоi шиi; облягаючий модний жакет i вовняна спiдниця лише пiдкреслювали ii тендiтнiсть.

Бланшар помiтив мене й штовхнув ii лiктем. Вона видихнула дим i обернулася. Зблизька я розгледiв сильне, красиве обличчя iз несиметричними рисами: високе чоло, що робило ii зачiску дурнуватою, нiс iз горбинкою, повнi губи та великi темно-карi очi.

– Кей, це Бакi Блайхерт. Бакi, Кей Лейк, – представив нас Бланшар.

Жiнка загасила цигарку.

– Привiт, – сказав я, зацiкавившись раптом, чи це не та сама подруга, з якою Бланшара звела доля пiд час розслiдування пограбування «Бульвар-Сiтiзен Банку».

Вона не була схожа на бандитську кралю, навiть якщо взяти до уваги, що вона вже не перший рiк живе iз копом.

– Я кiлька разiв бачила вашi боi, – у ii голосi раптом почувся протяжний степовий акцент. – Ви тодi перемогли.

– Я завжди перемагав. Ви шанувальниця боксу?

Кей Лейк похитала головою.

– Лi мене туди тягав ледь не силою. До вiйни я вивчала образотворче мистецтво, то ж приносила свiй блокнот i робила замальовки боксерiв.

Бланшар обiйняв ii за плечi.

– Вона змусила мене покинути пiдпiльнi боi. Казала, що не хоче, аби я лупив хлопцiв, як сидорових кiз.

Вiн почав картинно зображати побитого боксера, що ледве тримаеться на ногах, i Кей Лейк вiдхитнулася вiд нього. Кинувши на неi швидкий погляд, Бланшар продемонстрував на уявному суперниковi кiлька джебiв iз лiвоi i прямих правих. Дивлячись на нього, подумки я нанiс йому кiлька ударiв у вiдповiдь у щелепу та корпус.

– Спробую завалити тебе не зразу, – сказав я.

Кей зацiнила мою ремарку, Бланшар лише посмiхнувся.

– У мене пiшло кiлька тижнiв, аби уламати ii на цей бiй. Я обiцяв iй нову машину, аби лише не бухтiла.

– Не обiцяй неможливого.

Бланшар засмiявся й пiдiйшов до Кей.

– Хто це все взагалi придумав? – спитав я.

– Еллiс Лоу. Вiн потурбувався, аби я опинився в його вiддiлi, потiм мiй напарник пiшов у вiдставку, i Лоу почав прикидати, як би замiнити його на тебе. Вiн попросив Брейвена Даера написати цю чухню про вогонь i лiд, а потiм розповiв усе Горралловi. Вiн нiколи би на це не пiшов, але все вказувало на те, що проект позики iз трiском провалиться, тому вiн погодився.

– І поставив на мене? А якщо я переможу, то перейду до нього у вiддiл?

– Типу того. Самому окружному прокуроровi ця iдея не до вподоби, вiн вважае, що з нас будуть нiкудишнi напарники. Але вiн прогнувся – Горралл i Тад Грiн його все-таки переконали. Особисто я майже сподiваюся, що ти переможеш. Якщо ти програеш, то менi всучать Джоннi Фогеля. Вiн – гладкий i смердючий пердун, а його старий – найбiльша скалка в дупi в Центральному вiддiлi та вiдданий песик Єврейчика. Крiм того…

Я ткнув Бланшара пальцем у груди.

– А тобi з цього всього що перепаде?

– Ну, на мене також ставлять. Моя дiвчинка любить красивi брязкальця, а я не хочу ii засмучувати. Чи не так, крихiтк

Страница 9

?

– Ага, продовжуй говорити про мене в третiй особi. Я це обожнюю.

Бланшар пiдняв руки, нiби здаючись; у темних очах Кей заблищали iскри. Вiдверто зацiкавлений цiею жiнкою, я спитав:

– А що ви думаете про все це, мiс Лейк?

Тепер у ii поглядi застрибали бiсенята.

– З естетичних причин я сподiваюся, що ви обидва добре виглядатимете з голим торсом. Але з точки зору моралi я сподiваюся, що полiцейське управлiння Лос-Анджелеса буде засуджене за проведення цього фарсу. А щодо фiнансiв – я сподiваюся, що Лi переможе.

Бланшар засмiявся й закрив капот машини, забувши про свое марнославство, я теж посмiхнувся на весь рот. Кей Лейк дивилася менi просто у вiчi, i я вперше з подивом вiдчув, що ми з Мiстером Вогнем стаемо друзями. Простягнувши йому руку, я сказав:

– Вдало тобi програти.

Лi потиснув мою руку i вiдповiв:

– Навзаем.

Кей подивилася на нас, як на двох пришелепкуватих дiтлахiв. Я пiдняв капелюха й попрощався з нею, а коли пiшов, Кей покликала мене: «Двайте!», i я здивувався, звiдки вона знае мое справжне iм’я. Коли я обернулася, вона сказала:

– Ти був би просто красенем, якби зробив щось зi своiми зубами.




Глава 3


Наш поединок став головною темою для розмов спершу в Управлiннi полiцii, а потiм – i в усьому Лос-Анджелесi. Протягом наступноi ж доби пiсля статтi Брейвена Даера в спортивнiй рубрицi «Times» у касах спортзалу Академii розмели всi квитки. Лейтенант iз 77-i вулицi влаштував тоталiзатор серед полiцейських, i безумовним фаворитом вiн вважав Бланшара, тодi як справжнi букмекери приймали ставки два до одного на те, що Мiстер Вогонь мене нокаутуе, або п’ять до одного, що знову-таки Лi переможе по балах. Розмiри ставок набували загрозливих масштабiв, до того ж у кожному вiддiлi дiяв ще й свiй окремий тоталiзатор. Даер та Моррi Рiскiнд iз «Мiррор» своiми колонками до гарячого ще й приском сипали, мiсцевий радiоведучий написав нашвидкуруч пiсеньку пiд назвою «Танго Вогню й Льоду». Пiд джазовий мотив пристрасний голос наспiвував: «Лiд i вогонь – це вам не солодкий дотик до скронь; зiйшлись вони так, що Боже боронь. Але, Вогню, ти запали, але, Льоде, ти остуди душу мою молоду, i я на всю нiч пропаду!»

Я знову став мiсцевою знаменитiстю.

Пiд час переклику я дивився, як роблять ставки, i чув на свою адресу заохочувальнi вигуки вiд копiв, яких навiть не знав; товстун Джоннi Фогель дивився на мене чортом щоразу, коли ми зустрiчалися в роздягальнi. Сiдвелл, котрий знав усi плiтки, казав, що двое патрульних iз нiчноi змiни поставили на кон своi автомобiлi, а капiтан Гарвелл вирiшив не йти у вiдставку до поединку. Чуваки iз Вiддiлу моралi припинили кошмарити букмекерiв, тому що Мiккi Коен щоденно приймав ставку на десять штук баксiв i п’ять вiдсоткiв вiддавав рекламнiй агенцii, що займалася розкруткою проекту позики. Гаррi Кон, велика шишка iз «Коламбiя Пiкчерс», поставив на мою перемогу по балах купу грошей, i в разi перемоги на мене чекав гарячий вiкенд iз Рiтою Гейворт.

Усе це не мало жодного сенсу, а все ж менi було приемно. Аби не поiхати дахом, я викладався на тренуваннях так, як нiколи до цього.

Щодня пiсля роботи я йшов до спортивного залу й прiв. Ігноруючи Бланшара iз його пiдлабузниками, а також офiцерiв, що крутилися довкола мене, я бив велику грушу: лiвий джеб, правий прямий, лiвий хук. Пiдходи по п’ять хвилин, безперестанно пританцьовуючи навшпиньки. Я покликав собi в спаринг-партнери свого старого приятеля Пiта Лукiнса й молотив малу грушу, поки пiт не заливав менi очi, а руки не ставали зовсiм гумовi. Я стрибав на скакалцi й бiгав наввипередки iз бездомними псами пагорбами Єлiсейського парку, причепивши до нiг кiлограмовi гирi й вiдпрацьовуючи удари на гiлках дерев i кущах, що траплялися менi на шляху. А вдома я обжирався печiнкою, бiфштексами i шпинатом, пiсля чого засинав, навiть не роздягнувшись.

Потiм, за дев’ять днiв до бою, я побачився зi своiм старим i зрозумiв, що менi потрiбнi грошi.

Я навiдував його раз на мiсяць, i тепер прямував до Лiнкольн-Гайтс, вiдчуваючи провину за те, що не заявився одразу, як менi повiдомили, що вiн знову iде з глузду. Аби загладити свою провину, я привiз подарунки: консерви iз крамницi неподалiк та конфiскованi дiвочi журнали. Пiд’iхавши до будинку, я зрозумiв, що цього явно недостатньо.

Мiй старий сидiв на ганку, потягуючи iз пляшки сироп вiд кашлю. Іншою рукою вiн тримав свiй пневматичний пiстолет, iз якого валив по моделях лiтакiв, розставлених на газонi. Я припаркувався й пiдiйшов до нього. Його одяг був забльований, пiд тканиною випирали кiстки, нiби iх повставляли йому абияк. З рота в нього смердiло, очi були жовтi й вкритi плiвкою, а шкiра пiд бiлою бородою вкрита венами. Я простягнув йому руку, аби допомогти пiднятися, вiн розгнiвано вiдштовхнув мене й забурмотiв:

– Scheisskopf! Kleine Scheisskopf![11 - Засранець! Малий засранець! (Нiм.)]

Я силомiць пiдняв його. Вiн впустив пiстолета i пляшку iз сиропом i сказав так просто, нiби ми бачилися лише вчора:

– Guten Tag, Dwight[12 - Доброго

Страница 10

ня, Двайте (нiм.).].

Я змахнув сльозу.

– Говори англiйською, тату.

Старий вхопився за згин лiктю лiвою рукою, а правою показав кулак.

– Englisch Scheisser! Churchill Scheisser! Amerikanisch Juden Scheisser![13 - Англiйський гiвнюк! Засранець Черчiлль! Американо-жидiвський гiвнюк! (Нiм.)]

Я залишив його на ганку i вирiшив перевiрити будинок. Вiтальня була завалена деталями лiтачкiв i вiдкритими банками з квасолею, довкола яких гудiли роi мух; спальня була обклеена фотографiями чизкейкiв, бiльшiсть iз них – перевернутi догори дригом. У ваннiй кiмнатi тхнуло застояною сечею, а в кухнi бiля напiвпорожнiх баночок iз тунцем прогулювалися трое котiв. Коли я пiдiйшов ближче, вони зашипiли. Я кинув у iхнiй бiк стiльцем i повернувся до батька.

Вiн опирався на поручнi ганку, вказуючи на свою бороду. Боячись, що вiн перекинеться, я взяв батька за руку i, намагаючись не розплакатися, сказав:

– Скажи щось, тату. Розiзли мене. Розкажи менi, як тобi всього за мiсяць вдалося так засрати будинок.

Батько спробував вирватися. Я тримав його мiцно, але потiм трошки послабив хватку, побоюючись, що можу зламати руку.

– Du, Dwight? Du?[14 - Ти, Двайте? Ти? (Нiм.)] – спитав вiн нiмецькою, i я зрозумiв, що в нього знову стався напад i що вiн знову забув англiйську.

Я спробував пошукати у власнiй пам’ятi щось нiмецькою, але нiчого не знайшов. Іще хлопчиком я так сильно його зненавидiв, що змусив себе забути мову, якоi вiн мене вчив.

– Wo ist Greta? Wo, mutti?[15 - Де Грета? Де мама? (Нiм.)]

Я обiйняв старого.

– Мама померла. У тебе не було грошей на бутлегерiв, тому вона купила якийсь шмурдяк у негрiв iз Флетс. Це був денатурат, батьку. Вона ослiпла. Ти упiк ii до лiкарнi, i вона стрибнула з даху.

– Грета!

– Чш-ш-ш, – я обiйняв його мiцнiше. – Це було чотирнадцять рокiв тому, тату. Дуже давно.

Старий спробував мене вiдштовхнути, але я посадив його пiд поручнi ганку. Вiн хотiв було вилаятися, але раптом його лице зблiдло i я зозумiв, що вiн не може згадати потрiбного слова. Тодi я заплющив очi i вилаявся сам:

– Ти знаеш, чого ти менi вартував, виродку? Я мiг би стати копом iз бiлоснiжною репутацiею, але вони дiзналися, що мiй батько – довбаний диверсант. Вони змусили мене здати Семмi та Ашiдi. Семмi помер у Манзанарi. Я знаю, що ти вступив у той Нiмецько-американський союз просто по приколу, але ти повинен був здогадатися, що це погана iдея.

Я розплющив сухi очi; у поглядi мого тата не було взагалi нiчого. Я забрав руки з його плечей i сказав:

– Якби ти тодi хоч трохи про мене подумав, на менi тепер не було б тавра стукача. Але ти завжди був жадiбним, егоцентричним козлом. Це ти вбив маму.

Я знав, як покласти кiнець цьому балагану.

– Іди вiдпочивай, тату. Я подбаю про тебе.



Того дня я дивився, як тренуеться Лi Бланшар. Вiн проводив чотирихвилиннi спаринги iз довготелесими напiвважковаговиками зi спортзалу на Мейн-стрит, i на рингу вiн поводився дуже агресивно. Рухаючись уперед, вiн трохи прихилявся та без кiнця маневрував корпусом, його джеби були на диво добрими. Вiн не був «мисливцем за головами» або легкою мiшенню, як менi думалося ранiше, а коли вiн наносив удари в живiт, я вiдчував iх iз вiдстанi майже у двадцять метрiв. Заробити грошi в поединку iз ним було не так уже й легко, а тепер-то я збирався битися якраз заради грошей.

Зрештою, усе вирiшували грошi.

Я поiхав додому й подзвонив листоношi на пенсii, що приглядав за моiм батьком, запропонувавши йому сотню баксiв за те, аби вiн прибрав у будинку й до поединку не спускав очей iз мого старого. Вiн погодився, i тодi я подзвонив старому приятелевi з Академii, що працював у Вiддiлi моралi Голлiвуду, i попросив його пiдказати менi кiлькох букмекерiв. Думаючи, що я хочу поставити сам на себе, вiн дав менi номери двох незалежних контор, одну, що належала Мiккi Коену, i ще одну – Джеку Драгнi. Незалежнi й контора Коена ставили на Бланшара два до одного, але в Драгни приймали ставки й на мене. Це було результатом свiжих чуток про те, що я швидший i сильнiший за Лi. Я мiг пiдняти два бакси на кожному поставленому доларi.

Уранцi я подзвонив i набрехав, нiбито захворiв, i черговий начальник купився на це, бо я був мiсцевою знаменитiстю, та й капiтан Гарвелл не дозволив би мене пресувати. Звiльнивши собi цiлий день, я зняв усi своi заощадження, продав усi своi казначейськi облiгацii i взяв у банку кредит на двi тисячi доларiв, у якостi застави запропонувавши майже новий кабрiолет «Шевроле» 1946 року випуску. З банку я полетiв у Лiнкольн-Гайтс до Пiта Лукiнса. Вiн погодився виконати мое прохання i вже за двi години подзвонив, аби вiдзвiтувати.

Контора Драгни, куди я його вiдправив, прийняла його ставку на перемогу Бланшара нокаутом в останнiх раундах, запропонувавши два до одного. Отже, якщо я ляжу у восьмому-десятому раундах, то чистими вiзьму бiльше восьми з половиною тисяч доларiв – достатньо, щоби вiдправити старого до пристойноi богадiльнi на два-три роки. Я продав мiсце у Вiддiлi судових приставiв за пога

Страница 11

ення старих боргiв, а останнi раунди – це була просто вiдмазка, аби не виглядати боягузом у власних очах. Це був рахунок, який мав оплатити хтось iнший, i цим кимось мав стати Лi Бланшар.

За сiм днiв до поединку я нажер уже 87 кiло, збiльшивши тривалiсть своiх пробiжок i довiвши пiдходи до грушi до шести хвилин. Двейн Фiск, офiцер, якого призначили моiм тренером та секундантом, попередив мене, щоб я не перегинав палицю, але я пропустив його слова повз вуха i продовжував збiльшувати навантаження, зупинившись лише за двi доби до бою й перейшовши до гiмнастичних вправ i вивчення тактики суперника.

Із глибини спортивного залу я спостерiгав за спарингом Бланшара на ринзi. Я шукав недолiки в його манерi атаки й оцiнював його реакцiю на дii спаринг-партнерiв. Я помiтив, що, входячи в клiнч, вiн тiсно притискав лiктi до корпусу, аби вiдбивати удари, залишаючи його вiдкритим для рiзких аперкотiв, так що цiлком можна було ослабити його оборону й спровокувати на зустрiчнi хуки. Також я помiтив, що найкращий свiй удар – правий прямий – вiн наносив, вiдступаючи трохи лiворуч i роблячи фiнт головою. Також стало зрозумiло, що дозволяти йому затискати себе бiля канатiв – це однозначна поразка, бо легших за себе опонентiв вiн мiг там тримати вiчно, навалюючись лiктями й наносячи рiзкi удари в корпус. Пiдiйшовши ближче, я помiтив у Бланшара невеличкий шрам над бровою, так що слiд було уникати ударiв у це мiсце, аби поединок не зупинили через кровотечу. Це трохи дратувало, але довгий шрам пiд ребрами, на лiвому боцi, виглядав як мiсце, куди треба бити, аби зробити йому боляче.

– Принаймнi, вiн добре виглядае без сорочки.

Я обернувся на голос. Кей Лейк уп’ялася в мене поглядом; краечком ока я помiтив, що Бланшар, вiдпочиваючи на табуретцi мiж раундами, також не зводить iз нас очей.

– А де ваш блокнот з ескiзами?

Кей помахала Бланшаровi; вiн, не знiмаючи боксерських рукавичок, послав iй повiтряний поцiлунок. Пролунав гонг, i вони з партнером пiднялися i знову почали боксувати.

– Я покинула малювання, – сказала Кей. – Виходило в мене не дуже, так що я змiнила фах.

– На який?

– Спершу на медицину, потiм – психологiя, потiм – англiйська лiтература, потiм – iсторiя.

– Обожнюю жiнок, якi знають, чого вони хочуть.

– Я теж, – посмiхнулася Кей. – Тiльки ось жодноi такоi поки не знаю. А чого хочете ви?

Я окинув спортивний зал поглядом. На розкладних стiльцях довкола рингу сидiло зо три-чотири десятки осiб, здебiльшого копи пiсля чергування або журналiсти, бiльшiсть iз них курили. Над рингом стояв туман, i яскравi прожектори, що свiтили зi стелi, надавали йому жовтавого блиску. Усi присутнi не зводили очей iз Бланшара та його напарника, усi вигуки та свисти були адресованi виключно йому – але без моеi участi й готовностi помститися за старi справи усе це виглядало абсолютно безглуздо.

– Бути частиною цього. Ось чого я хочу.

Кей похитала головою.

– Ви покинули бокс п’ять рокiв тому. Тепер у вас зовсiм iнше життя.

Я зiщулився вiд раптово агресивного тону цiеi жiнки i пробурмотiв:

– Та ваш хлопець такий само невдаха, як i я, та й ви самi колись були просто дiвулею iз банди, поки вiн вас не пiдiбрав. Ви…

Кей Лейк перервала мене, розреготавшись.

– Ви що, читали про мене в газетах?

– Нi. А ви про мене читали?

– Так.

Менi не знайшлося чим на це вiдповiсти.

– Чому Лi покинув бокс? Чому пiшов у полiцiю?

– Полювання на зловмисникiв дае йому вiдчуття порядку. У вас е дiвчина?

– Я бережу себе для Рiти Гейворт. А ви до всiх копiв клеiтеся, чи я якийсь особливий?

З натовпу пролунали крики. Я поглянув у той бiк i побачив, як спаринг-партнер Бланшара впав на пiдлогу. Джоннi Фогель миттю пiднявся на ринг i дiстав у нього капу; у бiдолаги з рота фонтаном бризнула кров. Я обернувся до Кей, вона зблiдла й ховала обличчя в комiр свого жакету.

– Завтра буде ще гiрше, – сказав я. – Краще б вам залишитися вдома.

Кей здригнулася.

– Нi, це важливий момент для Лi.

– Вiн наказав вам прийти?

– Нi. Вiн нiколи би так не вчинив.

– Божечки, який вразливий.

Кей полiзла в кишеню за сигаретами, потiм пiдкурила.

– Ага, тiльки в нього характер простiший за ваш.

Я вiдчув, як червонiю.

– І ви завжди разом, так? У радостi й печалi, i так далi?

– Ми стараемося.

– То чого ж ви тодi не одружитеся? Цi всi спiвмешканки – начальство цього не любить, i за нагоди вони йому це пригадають.

Кей випустила колечко диму, а потiм поглянула на мене.

– Ми не можемо.

– Чому нi? Ви давно живете разом. Вiн заради вас покинув бокс. Вiн дозволяе вам флiртувати з iншими чоловiками. Як на мене, це був би чудовий союз.

У натовпi знову закричали. Кинувши погляд у iхнiй бiк, я побачив, як Лi гамселить iншого бiйця. Я мимоволi почав рахувати удари, звук яких вiддавав луною по всьому заловi. Але за кiлька секунд зловив себе на цьому й зупинився. Кей кинула недопалок у бiк рингу i сказала:

– Менi час iти. Щасти, Двайте.

Так мене називав лише мiй старий.

– Ви не вiдповiли на

Страница 12

ое питання.

– Ми не спимо разом, – вiдповiла вона й менi нiчого не залишалося, окрiм як провести ii здивованим поглядом.



Я прокрутився тодi в спортзалi ще годину чи близько того. Ближче до вечора почали прибувати репортери й оператори, якi прямували просто до рингу, де Бланшар роздавав удари своiм слухняним песикам. У мене з голови не йшли останнi слова Кей, а також ii раптовi змiни настрою – за мить смiх i посмiшка зникали, поступаючись мiсцем смутковi. Коли я почув, як якийсь журналюга заволав на весь зал «Хей, та тут i Блайхерт!», то хутко вибiг на парковку до свого двiчi закладеного «Шевроле». Вiд’iжджаючи, я розумiв, що менi не хочеться нiкуди iхати й не хочеться нiчого робити, окрiм як дiзнатися все про цю жiнку, що так раптово увiрвалася в мое життя i накрила мене хвилею свого смутку.

Тому я вирiшив проiхатися в центр i пошукати щось про неi в архiвi.

Клерк в архiвi «Геральд», перебуваючи пiд враженням вiд мого значка, провiв мене до столу для читання. Я розповiв йому, що мене цiкавить пограбування «Бульвар-Сiтiзен Банку» й судовий процес над упiйманим злодiем, а також, що, на мою думку, це сталося десь на початку року, бо суд вiдбувався вже десь восени. Вiн пiшов, i вже за десять хвилин повернувся iз двома величезними, обтягнутими шкiрою альбомами. Сторiнки газет було приклеено до важких чорних картонних аркушiв, розташованих у хронологiчному порядку, i менi довелося перегорнути випуски з 1 по 12 лютого, перш нiж я знайшов те, що шукав.

Одинадцятого лютого 1939 року банда, до якоi входило четверо осiб, здiйснила напад на автомобiль iнкасаторiв на однiй iз затишних Лос-Анджелеських вуличок. Використавши для вiдвернення уваги кинутий посеред дороги мотоцикл, грабiжники обеззброiли охоронця, який залишив машину, аби подивитися, що трапилося. Погрожуючи приставленим до його горла ножем, вони змусили iнших двох охоронцiв, якi перебували в машинi, пустити iх усередину. Опинившись у салонi, вони приспали iх усiх хлороформом, зв’язали й замiсть шести мiшкiв iз готiвкою залишили шiсть мiшкiв, наповнених обрiзками телефонних книг.

Потiм один iз грабiжникiв повiв автомобiль до центру Голлiвуду, тодi як трое iнших перевдяглися в заздалегiдь приготовану унiформу, iдентичну iнкасаторськiй. Далi ця трiйця зайшла до «Бульвар-Сiтiзен Банку» на розi Юкка та Івар, взявши з собою мiшки з рiзаним папером, i менеджер провiв iх до сховища. Один iз грабiжникiв вирубив менеджера, двое iнших тим часом напхали повнi мiшки справжнiх грошей i вирушили до дверей. Тодi четвертий зловмисник увiйшов до банку й зiбрав усiх спiвробiтникiв. Потiм вони так само загнали iх до сховища, приспали, зв’язали й закрили. Грабiжники якраз виходили на вулицю, коли просто перед ними загальмували патрульнi, що отримали сигнал про пограбування банку. Полiцейськi закликали зловмисникiв здатися, але тi вiдкрили вогонь, полiцейськi почали стрiляти у вiдповiдь. У пiдсумку двох розбiйникiв було вбито на мiсцi, а ще двом вдалося втекти iз чотирма мiшками немаркованих п’ятдесяти-i стодоларових банкнот.

Не знайшовши жодних згадок про Бланшара чи Кей Лейк, я перегорнув на тиждень уперед i почав читати статтi про розслiдування цiеi справи, яке проводила полiцiя Лос-Анджелеса.

Убитих грабiжникiв упiзнали. Ними виявилися приiжджi iз Сан-Франциско Чiк Геер та Макс Оттенс, про зв’язки яких у Лос-Анджелесi не було вiдомо нiчогiсiнько. Інших двох злодiiв свiдки пограбування описати не могли, бо тi були в насунутих на самi очi кашкетах i сонцезахисних окулярах. На мiсцi нападу на машину iнкасаторiв свiдкiв взагалi не виявилося, а самих iнкасаторiв вирубили настiльки швидко, що вони не встигли розгледiти своiх нападникiв.

Звiт про пограбування займав другу й третю сторiнки, що зазвичай присвяченi скандальнiй хронiцi. Цю тему цiлих три днi вiв Бiво Мiнс, який навiть висмоктав iз пальця версiю про те, що за втiкачами погналися ще й хлопцi iз банди Багсi Сiгелла, бо нiбито перед банком фальшивi iнкасатори встигли обнести одну iз галантерейних крамниць, що належала Багсi. Сiгел, мовляв, поклявся знайти грабiжникiв, навiть якщо тi двое втекли не з його грошима, а з банкiвськими.

Колонки Мiнса продовжували розкручувати цю тему, i я знову перегорнув кiлька сторiнок, поки не натрапив на такий заголовок вiд 28 лютого: «Колишнiй боксер, що тепер працюе в полiцii, допомiг розкрити криваве пограбування банку».

У статтi було повно слiв похвали на адресу Мiстера Вогню, але фактiв там було малувато. Офiцер Лiланд Бланшар, 25 рокiв, Лос-Анджелеський полiцейський iз Центрального вiддiлу i колись популярний боець, що виступав на «Голлiвуд Легiон Стедьюм», через своiх «друзiв по рингу» та «iнформаторiв» вийшов на Роберта «Боббi» де Вiтта, який нiбито стояв за гучним пограбуванням «Бульвар-Сiтiзен Банку». Бланшар передав цю iнформацiю куди слiд, i полiцейськi прийшли з обшуком до будинку де Вiтта у Венiс-Бiч. Вони знайшли гори марихуани, унiформу iнкасаторiв та мiшки для грошей iз пограбованого банку. Де Вiтт своеi провини не визнавав, але це його н

Страница 13

врятувало. Йому висунули обвинувачення за двома пунктами статтi про озброене пограбування, п’ятьма пунктами статтi про напад з обтяжуючими обставинами, одним пунктом статтi про крадiжку авто й одним пунктом по статтi за зберiгання наркотичних речовин. Його взяли пiд охорону без права внесення застави. Але про Кей Лейк досi не було анi згадки.

Втомившись вiд копiв та грабiжникiв, я почав гортати сторiнки далi. Де Вiтт, уродженець Сан-Бердо, що мав три судимостi за сутенерство, продовжував волати на всю горлянку, що його пiдставили хлопцi Сiгела або полiцейськi: Сiгел, мовляв, мiг це пiдлаштувати, бо де Вiтт iнодi заходив на його територiю, полiцейськi – бо iм треба було на когось повiсити справу «Бульвар-Сiтiзен Банку». Вiн не мав алiбi на день пограбування й наполягав, буцiмто не був знайомий iз Чiком Геером, Максом Оттенсом i тим четвертим, якого досi розшукували. Вiдбувся суд, присяжних йому переконати також не вдалося, i вiн отримав на всю котушку: десять пожиттевих у в’язницi Сан-Квентiна.

І нарештi в номерi вiд 21 червня з’явилася перша згадка про Кей. «Подружка гангстера закохалася в копа! Зав’язала? Тепер замiж?» – кричав заголовок. Окрiм самого тексту, було надруковано ii та Лi Бланшара фотографii, а також зроблену полiцейськими свiтлину Боббi де Вiтта – чувака зi злим обличчям i фраерською зачiскою. Стаття нагадувала про перебiг розслiдування пограбування «Бульвар-Сiтiзен Банку» й участi в цьому Бланшара, а потiм з’явилися раптом солодкi нотки:

…на момент пограбування в де Вiтта жила вразлива 19-рiчна молода дiвчина Кетрiн Лейк, що прибула на захiд iз Сью-Фоллс, Пiвденна Дакота, у 1936 роцi не в пошуках голлiвудськоi слави, але в пошуках знань. Так, вона отримала свiй диплом, але в кримiнальних коледжах.

– Я жила в Боббi, тому що менi не було куди йти, – розповiла Кей Лейк репортеру «Геральд Експресс» Еггi Андервуду. Тривала Велика депресiя, роботи майже не було. Я iнодi прогулювалася неподалiк вiд тiеi нiчлiжки, де винаймала собi койку, i якось одного разу познайомилася з Боббi. Вiн видiлив менi власну кiмнату у своему домi i сказав, що допоможе вступити до коледж, якщо я буду прибирати в будинку. Обiцянки своеi вiн не дотримався, але отримала я бiльше, нiж розраховувала.

Кей думала, що Боббi де Вiтт був музикантом, але насправдi вiн виявився наркодилером та сутенером.

– Спершу вiн ставився до мене добре, – розповiла Кей, – але потiм почав змушувати пити настоянку опiю й на цiлий день закривав у будинку, аби я вiдповiдала на телефоннi дзвiнки. Потiм стало ще гiрше.

Кей Лейк вiдмовилася розповiсти детальнiше, що означае це «iще гiрше», але арешт де Вiтта за участь у кривавому пограбуваннi 11 лютого ii анiтрохи не здивував. Вона знайшла собi кiмнату в жiночому гуртожитковi в Калвер-Сiтi, i коли обвинувачення викликало ii свiдчити в судi над де Вiттом, вона це зробила – хоча й до чортикiв боялася свого колишнього «благодiйника».

– Це був мiй обов’язок, – сказала вона. – І, звичайно, на судi я познайомилася iз Лi.

Лi Бланшар та Кей Лейк закохалися одне в одного.

– Як тiльки я побачив ii, то зрозумiв, що пропав, – розповiв офiцер Бланшар. – Це мiй типаж. Вона мала важке життя, але я допоможу iй розiбратися.

Лi Бланшар не з чуток знае, що таке трагедiя. Коли йому було 14 рокiв, зникла його дев’ятирiчна сестра. Їi так i не знайшли.

– Думаю, саме тому я покинув бокс i пiшов у полiцiю, – сказав вiн. – Полювання на злочинцiв дае менi вiдчуття порядку.

Ось так iз трагедii почалася iсторiя кохання. Але чим усе закiнчиться?

– Тепер для мене найважливiше – освiта й Лi, – каже Кей Лейк. – Я знову щаслива.

Вiриться, що завдяки пiдтримцi Лi Бланшара в Кей усе буде добре.

Я закрив альбом. Нiчого нового, за винятком iнформацii про сестру, що зникла безвiсти багато рокiв тому, я не дiзнався. Але все це змусило мене замислитися про те, скiльки сталося важливих i недобрих речей: Бланшар, що вiдмовляеться вiд слави й покидае бокс; маленька дiвчинка, яку, очевидно, було згвалтовано й викинуто десь на смiтник; Кей Лейк, що знюхалася iз хлопцями по обидва боки закону. Знову вiдкривши пiдшивку, я поглянув на Кей сiм рокiв тому. Навiть у своi дев’ятнадцять вона виглядала занадто розумною, аби сказати тi слова, якi вклав iй у вуста Бiво Мiнс. Те, що ii зобразили такою наiвною дурепою, мене розлютило.

Я вiддав альбоми клерковi i вийшов iз будiвлi, намагаючись зрозумiти, що ж саме я шукав. Очевидно, щось бiльше, нiж просто доказ безневинностi ii флiрту. Безцiльно кружляючи мiстом, аби вбити час i виснажитися так, щоби проспати потiм до обiду, я раптом зрозумiв, що пiсля того, як я прилаштую старого та втрачу шанси перейти у Вiддiл судових приставiв, Кей Лейк та Лi Бланшар залишаться единими людьми, на яких я зможу розраховувати в майбутньому, а отже, менi слiд було дiзнатися про них якогомога бiльше.

Я зупинився в забiгайлiвцi на Лос-Фелiс i зжер королiвських розмiрiв стейк зi шпинатом i порцiею дерунiв, а потiм вирушив на Голлiвудський бульвар i Сансет-Стрип. Але цiкавих ф

Страница 14

льмiв у кiнотеатрах не було, а клуби на Сансет виявилися занадто дорогими для зiрки-одноденки. У Догенi довга смуга неонових вогнiв скiнчилася, i я попрямував до пагорбiв. На Малголленд у засiдках сидiло повно копiв i iхати в бiк пляжу менi вже не захотiлося.

Нарештi, втомившись iздити, я, як законослухняний громадянин, припаркувався. Небо в мене над головою обстрiлювали прожектори кiнотеатрiв у Вествуд-Вiледж, я дивився, як вони освiлюють скупчення низьких хмар. Було в цьому щось гiпнотичне, i я дозволив цьому видовищу повнiстю мене захопити. Мого зачарування не могли зiпсувати навiть автомобiлi, що лiтали туди й назад по Малголленд-Драйв, а коли вогнi згасли, я поглянув на свiй годинник i з’ясував, що вже за пiвнiч.

Потягнувшись, я поглянув униз на вогнi, що досi горiли в кiлькох будинках, i подумав про Кей Лейк. Мiж рядками прочитаного в газетнiй статтi я уявляв, як вона обслуговуе Боббi де Вiтта та його друзiв, можливо, що й за грошi, така собi гангстерська домогосподиня на опiумi. Це виглядало ймовiрно, але огидно, нiби я зраджував те, що виникло мiж нами. Останнi слова Кей почали виглядати дуже правдоподiбно, i менi стало цiкаво, як Бланшар може жити iз нею, не володiючи нею повнiстю.

Вогнi будинкiв один за одним згасли, i я залишився сам. З пагорбiв потягнуло холодним вiтром; я здригнувся й раптом усе зрозумiв.

Ти виграеш бiй. Спiтнiлий, вiдчуваючи смак кровi, заведений, ти не хочеш зупинятися. Чуваки, якi щойно пiдняли на тобi грошей, приводять тобi дiвчину. Профi, напiвпрофi або просто шукачку пригод. Ви займаетеся цим у роздягальнi або на заднiм сидiннi, де вам постiйно не вистачае мiсця й iнодi ви вибиваете ногами бокове скло. А потiм ти виходиш на публiку, тебе оточують люди, намагаючись бодай торкнутися тебе – i ти знову на сьомому небi вiд щастя. Це стае ще однiею частиною гри, одинадцятим раундом десятираундового поединку. А коли ти повертаешся до звичайного життя, це перетворюеться на слабкiсть. Залишивши бокс, Бланшар це зрозумiв, i тепер хотiв захистити вiд цього свою любов до Кей.

Я сiв у машину й поiхав додому, думаючи про те, чи наважуся я колись сказати Кей, що в мене немае жiнки, тому що секс смакуе менi кров’ю, смолою й нагадуе процес зашивання рани.




Глава 4


Ми вийшли iз роздягалень одночасно, пiд звук гонгу. Штовхаючи дверi, я вiдчував, як мене переповнюе адреналiн. За двi години до бою я пожував великий стейк, проковтнувши сiк i виплюнувши м’ясо, i тепер вiдчував, що мiй пот вiдгонить запахом звiрячоi кровi. Пританцьовуючи навшпиньки, я продерся у свiй куток рингу крiзь найбiльший натовп, який менi колись доводилося бачити на боксерському поединку.

Тренажерний зал був забитий пiд зав’язку, глядачi зайняли не лише трибуни, але й усi вузькi проходи. Кожен iз присутнiх, здавалося, аж розривався вiд крику, люди в проходах смикали мене за халат i вимагали кровi. Боковi ринги забрали, центральний же був залитий iдеальним квадратом яскраво-жовтого свiтла. Схопившись за нижнiй канат, я перелiз через нього.

Реферi, якийсь старий хрiн iз нiчних патрульних, розмовляв iз Джиммi Ленноном, що з такоi нагоди приiхав сюди коментувати двобiй, на один вечiр залишивши «Олiмпiю»; неподалiк вiд рингу я помiтив Стена Кентона, Мiстi Джун Крiстi, Мiккi Коена, мера Боурона, Рея Мiлланда i купу iншого начальства в цивiльному. Кентон помахав менi; «Прорвемося!» – крикнув я йому у вiдповiдь. Вiн усмiхнувся, i я теж вишкiрився публiцi. Почувся схвальний рев. Раптом рев посилився; я обернувся й побачив, що на рингу з’явився Бланшар.

Мiстер Вогонь вклонився в мiй бiк, я вiдповiв йому серiею коротких ударiв. Двейн Фiск усадив мене на мiй стiлець. Я зняв халат i вiдкинувся назад, широко розкинувши руки на канати. Бланшар зайняв подiбну позицiю; ми заплющили очi. Джиммi Леннон жестом попросив реферi вiдiйти у нейтральний кут, i з прожекторiв на стелi спустили круглий мiкрофон. Леннон схопив його й закричав, перекрикуючи рев натовпу:

– Панi та панове, полiцейськi та тi, хто бажае Лос-Анджелесу тiльки найкращого, настав час для танго Вогню й Льоду!

Натовп збожеволiв, люди почали дерти горлянки й тупотiти ногами. Леннон почекав, поки вони заспокояться, а потiм усмiхнувся:

– Сьогоднi ми станемо свiдками десятираундового поединку у важкiй вазi. У бiлому кутi в бiлих трусах полiцейський Лос-Анджелеса iз сорока трьома перемогами, чотирма поразками i двома нiчиiми на рахунку, iз вагою в 92 кiлограми. Зустрiчайте, панi та панове, Здоровило Лi Бланшар!

Бланшар скинув халат, поцiлував рукавички i вклонився на всi чотири сторони. Леннон дав глядачам трошки побожеволiти, а потiм, пiднявши голос, майже закричав:

– А в чорному кутi iз вагою в 89 кiлограмiв Лос-Анджелеський полiцейський, що мае на своему рахунку тридцять шiсть перемог i жодноi поразки – Верткий Бакi Блайхерт!

Я насолоджувався останнiми «ура!» на свою адресу, вдивляючись в обличчя глядачiв бiля рингу i вдаючи, нiби не збираюся зливатися. Галас у спортзалi стих, я вийшов у центр рингу. Пiдiйшов Бланшар, реферi

Страница 15

робурмотiв якiсь слова, яких я не розчув; ми iз Вогнем стукнулися рукавичками. Страшенно наляканий, я повернувся у свiй куток, Фiск вставив менi капу. Потiм пролунав гонг, i все закiнчилося, утiм, лише починаючись.

Бланшар насiдав. Я зустрiв його в центрi рингу, зробив кiлька подвiйних джебiв, але вiн пригнувся й залишився стояти передi мною, злегка похитуючи головою. Промахнувшись, я продовжував рухатися лiворуч, не проявляючи особливоi активностi й бажаючи його бити правою.

Його першим ударом був лiвий боковий хук у корпус. Я вгадав його i, ступивши вперед, вiдповiв коротким лiвим у голову. Хук Бланшара прийшовся менi по спинi. Це був один iз найсильнiших ударiв, що я пропускав у своему життi. Вiн тримав свою праву руку занадто низько, i я провiв прицiльний аперкот, а коли Бланшар пiдняв руки, захищаючись, то отримав двiечку по ребрах. Вiдступаючи, аби вiн не змiг мене дiстати або ув’язатися в клiнч, я пропустив удар у шию з лiвоi. Удар був потужний, i я почав кружляти рингом, пританцьовуючи на пальцях.

Бланшар переслiдував мене. Я залишався поза зоною досяжностi, вiдповiдаючи йому рiзкими ударами в голову, що без кiнця похитувалася, бо бiльшiсть ударiв досягали цiлi, i нагадував собi, що треба бити нижче, аби не влучити в шрам над бровою. Бланшар тримав стiйку й намагався проводити боковi удари в корпус. Я вiдступав i переходив у контратаку. Через якийсь час фiнти Бланшара й моi удари синхронiзувалися, але менi вдалося провести кiлька влучних хукiв йому по ребрах.

Я кружляв i пританцьовував, осипаючи його ударами. Бланшар продовжував мене переслiдувати й шукати дiрок у моему захистi, аби нанеси один вирiшальний удар. Раунд добiгав кiнця, i раптом я зрозумiв, що втратив орiентацiю в ринзi – через слiпуче свiтло й сигаретний дим я не бачив канатiв. Лише на мить я вiдвернув голову, i менi тут же прилетiв важкий удар у скроню.

Я захитався й вiдступив у напрямку бiлого кута рингу, Бланшар кинувся за мною. У мене в головi гудiло, а у вухах стояв дзвiн, нiби там вибухнула ядерна бомба – iз тих, що ми скинули на Японiю. Я пiдняв руки, аби захистити обличчя, Бланшар одразу осипав мене градом ударiв з обох рук, намагаючись збити мiй захист. У головi стало трохи яснiше i, пiдскочивши до Мiстера Вогню, я обiйняв його ведмежою хваткою, ми зав’язли в клiнчi. Я тримав його мiцно, з кожною секундою до мене поверталися сили, i я, похитуючись, виштовхував нас двох у центр рингу. Нарештi втрутився реферi: «Брейк!» Я не вiдпускав Бланшара, i нас довелося розняти.

Я вiдступив, у головi розвиднiлося, у вухах уже не дзвенiло. Бланшар наблизився до мене, зовсiм не закриваючись. Зробивши фiнт лiвою, я змусив його вийти просто пiд мiй прямий правий. Здоровило Лi Бланшар раптом сiв на дупу.

Не можу сказати, хто здивувався сильнiше. Бланшар сидiв i отетерiло слухав, як реферi рахуе до десяти; я вiдiйшов в нейтральний кут. Бланшар звiвся на рiвнi ноги на рахунок «сiм», i тепер уже в напад пiшов я. Але Мiстер Вогонь уперся, широко розставивши ноги, повен рiшучостi пiти або зi щитом, або на щитi. Ми були майже на вiдстанi удару, коли мiж нами став реферi й закричав:

– Гонг! Гонг!

Я повернувся у свiй кут. Двейн Фiск вийняв мою капу i витер мене вологим рушником. Я дивився на вболiвальникiв, що захоплено менi аплодували. На кожному обличчi було написано те, що я вже зрозумiв i сам: Бланшаровi сьогоднi буде непереливки. І на мить менi подумалося, що кожен iз цих голосiв благае мене не зливати бою.

Фiск глянув на мене, вставив капу i прошипiв:

– Не пiдходь до нього! Тримайся на вiдстанi! Не пiдставляйся пiд удар!

Пролунав гонг, Фiск зiйшов iз рингу; Бланшар почав наближатися. Вiн тепер тримався рiвно i провiв серiю ударiв, жоден iз яких не досягнув своеi цiлi, час вiд часу вiдступаючи i примiряючись до прямого правого. Я продовжував пританцьовувати на пальцях, наносячи здалека подвiйнi удари i намагаючись встановити ритм, який змусив би його розслабитися i вiдкритися.

Бiльшiсть моiх ударiв були влучними; Бланшар продовжував пресингувати. Я провiв правий йому по ребрах, вiн вiдповiв менi тим самим. Зiйшовшись на короткiй вiдстанi, ми обмiнювалися ударами в корпус, але, оскiльки не вистачало мiсця для розмаху, цi удари бiльше нагадували якусь возню, до того ж Бланшар опустив голову i притиснув пiдборiддя до ключицi, вочевидь, побоюючись моiх аперкотiв.

Ми трималися на близькiй дистанцii, обмiнюючись несильними ударами по руках та плечах. Я постiйно вiдчував мiць Бланшара, але не вiдступав, бажаючи трохи його поганяти, перш нiж проверну задуманий мною трюк. Я вже фактично почав серйозну позицiйну вiйну, але раптом Мiстер Вогонь змiнив тактику i став бiльше нагадувати мiстера Лiд.

У розпал обмiну ударами в корпус Бланшар раптом вiдступив на крок назад i влупив менi з лiвоi в живiт. Удар вийшов болючий, я вiдступив назад, збираючись знову почати пританцьовувати. Спиною я налетiв на канати й пiдняв руки, захищаючи обличчя, але, перш нiж я встиг ухилитися, отримав два удари по нирках. Опустивши руки,

Страница 16

пропустив лiвий хук у пiдборiддя.

Вiдскочивши вiд канатiв, я завалився на колiна. Вiд щелепи до мозку проносилися спазми пекельного болю; у туманi я бачив, як реферi просить Бланшара вiдiйти в нейтральний кут. Я став на одне колiно i схопився за нижнiй канат, але втратив рiвновагу i впав на живiт. Бланшар на той момент був уже в нейтральному кутi i його я, на щастя, не бачив. Я глибоко дихав; свiже повiтря трохи привело мене до тями. Повернувся реферi й знову почав рахувати, на рахунок «шiсть» я спробував пiднятися. Колiна пiдгиналися, але все ж я змiг стояти рiвно. Бланшар роздавав налiво й направо повiтрянi поцiлунки, мене це роздратувало, i я почав дихати так часто, що в мене майже вискочила капа. Дорахувавши до восьми, реферi витер моi рукавички об свою сорочку i подав Бланшаровi сигнал продовжувати бiй.

Я не пам’ятав себе вiд гнiву та приниження. Бланшар наближався до мене зовсiм розслаблено, навiть не стиснувши кулаки, нiби все зi мною було вже ясно. Як тiльки вiн з’явився в зонi моеi досяжностi, я зустрiв його рiшуче, проводячи обманний удар. Бланшар легко ухилився – нiби саме цього вiн i чекав, i, аби вже покiнчити зi мною, нанiс разючий правий прямий. Але, коли вiн вiдступав, я кинувся в контратаку i з усiеi дурi в’iхав йому правою в носа. Його голова вiдкинулася назад, я додав лiвий хук у корпус. Вiд захисту Мiстера Вогню нiчого не залишилося. Я провiв рiзкий аперкот. Коли вiн, хитаючись, вiдкинувся на канати, пролунав гонг.

– Ба-кi! Ба-кi! Ба-кi! – скандував натовп, коли я повертався у свiй кут.

Я виплюнув капу i жадiбно задихав. Я дивився на вболiвальникiв i розумiв, що мiй план мае провалитися, що сьогоднi я вiдгамселю Бланшара, а потiм видою iз Вiддiлу судових приставiв усi бабки, якi вони пiднiмуть на тоталiзаторах, i вже на них вiдправлю старого в богадiльню та впиватимуся почестями.

– Порви його! Порви його! – кричав менi Двейн Фiск.

Суддi бiля рингу посмiхалися – я послав iм у вiдповiдь кривозубий привiт вiд Бакi Блайхерта. Фiск влив менi до рота воду iз пляшки, я прополоскав горло i сплюнув. Лиш вiн дав менi понюхати нашатирю i вставив назад капу, як знову пролунав гонг.

Тепер почався обережний бокс – мiй коник.

Протягом наступних чотирьох раундiв я пританцьовував, кружляв по рингу й наносив удари здалеку, використовуючи перевагу в довжинi рук, не дозволяючи Бланшаровi загнати мене в кут або до канатiв. Я зосередився на однiй-единiй мiшенi – його шрамовi над бровою – i бив, бив, бив у це мiсце лiвою рукою. Коли удар виходив влучним, Бланшар автоматично пiдiймав руки i я рiзко робив крок уперед i бив його правою в живiт. Половина ударiв Бланшара в корпус також досягала своеi мети, i кожного разу, коли його удар влучав у цiль, у мене пiдкошувалися ноги й перехоплювало подих. До кiнця шостого раунду брови Бланшара перетворилися на криваве мiсиво, а на моiх ребрах i боках було чiтко видно слiди його ударiв. Ми обидва почали видихатися.

Сьомий раунд був позицiйною вiйною двох вимотаних бiйцiв. Я намагався не наближатися до нього й атакувати здалека; Бланшар тримав високу стiйку, витираючи кров iз брiв i намагаючись бiльше не пропускати в них ударiв. Кожного разу, коли я наближався й наносив удари по його рукавичках або животi, вiн вiдповiдав менi ударами в сонячне сплетiння.

Бiй нагадував уже не вiйну, а борюкання. Чекаючи на початок восьмого раунду, я помiтив на своiх трусах краплi кровi; вигуки «Ба-кi! Ба-кi!» боляче вiддавалися у вухах. У протилежному кутi тренер Бланшара обробляв його брови кровоспинним олiвцем i заклеював пластирем. Я розвалився на стiльцi, Двейн Фiск обливав мене водою та розминав плечi. Усi шiстдесят секунд перерви я не зводив очей iз Бланшара, уявляючи на його мiсцi мого старого, намагаючись роздрочити себе, аби ненавистi вистачило на наступнi дев’ять хвилин.

Пролунав гонг. Я на ватяних ногах попрямував у центр рингу. Бланшар, знову в стiйцi, пiшов менi назустрiч. Його ноги тремтiли так само, як i моi.

Я несильно вдарив його. Бланшар вiдбив удар, та й наступнi також вiдбив, намагаючись обмежити менi простiр для дiй. Моi ноги вiдмовлялися вiдступати назад. Пiсля одного з ударiв я вiдчув, як вiд його брови вiдклеюеться пластир. Коли я побачив, що обличчя Бланшара заливае кров, у мене в животi похололо. Колiна пiдiгнулися, я виплюнув капу i вiдкинувся на канати. І тут же вiн кинув у мене, нiби бомбу, удар правоi руки. Здавалося, нiби цей снаряд був запущений дуже здалека i я матиму час на те, аби захиститися. Я зiбрав у кулак правицi всю свою ненависть i вдарив просто в закривавлену мiшень перед собою. Я вiдчув хруст носовоi перегородки, який важко сплутати iз чимось iще, потiм усе залили чорний та жовтий кольори. Я подивився на слiпуче свiтло i вiдчув, що мене пiднiмають. Невiдь-звiдки поруч зi мною з’явилися Двейн Фiск i Джиммi Леннон, вони тримали мене попiд руки.

– Я перемiг, – сплюнув я кров’ю та словами.

– Не сьогоднi, приятелю, – вiдповiв Леннон. – Ти програв. Нокаут у восьмому раундi.

Коли я все зрозумiв, то засмiявся

Страница 17

зняв рукавички. Останне, про що я подумав перед тим, як вимкнутися, що я все-таки заробив батьковi на дiм престарiлих i до того ж – чесно.



На вимогу лiкаря, який обстежував мене пiсля бою, менi дали десять днiв вихiдних. На ребрах не було живого мiсця, щелепа неймовiрно розпухла, а удар, пiсля якого я вимкнувся, розхитав менi шiсть зубiв. Пiзнiше коновал розповiв менi, що я зламав Бланшаровi носа, а на брови йому наклали двадцять шiсть швiв. Зважаючи на ушкодження, яких ми одне одному завдали, суддi зiйшлися на тому, що бiй завершився iз нiчийним результатом.

Пiт Лукiнс забрав мiй виграш, i ми разом вiдправилися шукати богадiльню для мого старого, поки не знайшли пристойну – «Вiллу Короля Давида» у Мiракл-Майл. За двi штуки баксiв на рiк та п’ятдесят баксiв на мiсяць, що вiдраховувалися iз його соцiальноi допомоги, мiй старий отримав окрему власну кiмнату, триразове харчування та дуже багато «групових заходiв». Бiльшiсть старих тут були евреi, i менi страшенно подобалося, що решту свого життя божевiльний фрiц проведе у ворожому таборi. Ми з Пiтом привезли його туди, а коли ми поiхали, вiн уже флiртував iз головною медсестрою та витрiщався на кольорову дiвчину, що застилала його лiжко.



Пiсля цього я надовго закрився у своему помешканнi, читав i слухав джаз по радiо, харчуючись морозивом та супами, – единою iжею, яку я мiг зараз перетравлювати. Я був задоволений тим, що бився на повну, i при цьому пiдняв немало бабла.

Без кiнця дзвонив телефон. Я знав, що це або репортери, або полiцейськi, якi бажають висловити менi свое спiвчуття, – я нiкому не вiдповiдав. Я не слухав спортивних новин i не читав газет. Менi хотiлося перестати бути мiсцевою знаменитiстю, а досягти цього можна було лише вiдсидiвшись.

Моi рани загоювалися, i вже за тиждень менi кортiло повернутися на службу. Пiсля обiду я часто сидiв на сходах на задньому дворi й дивився, як кiт моеi хазяйки полюе на птахiв. Чiко вже вистежив собi жертву й був готовий накинутися на неi, як я почув грубий голос:

– Ти ще не знудився?

Я озирнувся. На схiдцях стояв Лi Бланшар. На бровах були шви, нiс – приплюснутий i багряний. Я засмiявся i вiдповiв:

– Майже.

Бланшар заклав великi пальцi за ремiнь.

– Пiдеш працювати зi мною у Вiддiлi?

– Що?

– Не придурюйся, ти все почув. Капiтан Горралл дзвонив, аби особисто тобi це сказати, але ж ти вiд усiх морозишся.

Я затремтiв.

– Але ж я програв. Еллiс Лоу сказав…

– Та плювати, що там сказав Еллiс Лоу. Ти що, газет не читаеш? Учора виборцi проголосували за проект позики, i цiлком можливо, що це сталося лише тому, що ми влаштували для них шикарне шоу. Горралл сказав Лоу, що Джоннi Фогель може гуляти лiсом, i що вiн бере тебе. То як, тобi потрiбна ця робота?

Я зiйшов по сходах i простягнув йому руку. Бланшар потиснув ii та пiдморгнув.

Ось так ми i стали напарниками.




Глава 5


Головний офiс Вiддiлу судових приставiв знаходився на шостому поверсi мерii, мiж Вiддiлом убивств та Кримiнальним вiддiлом Окружноi прокуратури. Насправдi це виявився вiдгороджений невеликий простiр iз двома столами, котрi стояли одне напроти одного, iз двома шафами, пiд зав’язку напханими папками та мапою округу Лос-Анджелес, що закривала все вiкно. Вiд кабiнетiв начальника Вiддiлу судових приставiв та окружного прокурора Барона Фiттса – його боса – нас вiддiляли дверi iз зернистого скла iз табличкою на них: «ЗАСТУПНИК ОКРУЖНОГО ПРОКУРОРА ЕЛЛІС ЛОУ». Але вiд Вiддiлу убивств, де було повно столiв i стiни якого були облiпленi звiтами, фотороботами злочинцiв та найрiзноманiтнiшими iнструкцiями, нас не вiддiляло нiчого. На нашiй територii на бiльш побитому столi стояла табличка, на якiй красувався напис «СЕРЖАНТ Л. БЛАНШАР». Себто, стiл навпроти був мiй, i коли я сiв на стiлець, то уявив, як поруч iз телефоном стоятиме дерев’яна табличка з iменем «ОФІЦЕР Д. В. БЛАЙХЕРТ».

Я був один на всьому шостому поверсi. Було лише трохи за сьому ранку, i я у свiй перший день приперся так рано на роботу лише для того, аби насолодитися можливiстю не носити унiформу. Капiтан Горралл, з яким я розмовляв телефоном, попередив мене, що я повинен з’явитися на роботу на восьму ранку 17 листопада, i що день розпочинаеться iз планерки, де зачитуеться звiт щодо всiх злочинiв, скоених за минулий тиждень, i що для всiх полiцейських та працiвникiв кримiнального вiддiлу Окружноi прокуратури це обов’язково. Потiм Лi Бланшар та Еллiс Лоу мали розповiсти менi детальнiше про роботу, i лише пiсля цього я мiг приступити до полювання на злочинцiв.

На шостому поверсi розташовувалися елiтнi вiддiли: тут розслiдували вбивства, слiдкували за моральним обличчям суспiльства, шукали грабiжникiв та банкiвських шахраiв, крiм того тут знаходилися Вiддiл судових приставiв та Центральний вiддiл детективiв. Це були володiння копiв-профi й тих, хто хотiли щось довести, вiдтепер це був i мiй дiм. Я вдягнув найкращу свою спортивну куртку та штани, а в новенькiй кобурi знаходився мiй службовий револьвер. Кожен iз працiвникiв полiцii за

Страница 18

дячував менi особисто восьмивiдсотковим зростанням своеi заробiтноi платнi пiсля вдалого голосування за п’яту поправку. Усе лише починалося. Я вiдчував, що готовий до всього.

За винятком повторного бою. О 7: 40 офiс почав наповнюватися полiцейськими, що бухтiли щось про похмiлля, про ненависнi понедiлки i про новачка вiддiлу – Бакi Блайхерта, легковаговика, який перетворився на справжнього монстра. Я зачаiвся в себе за столом, поки не почув, як вони входять до зали зiбрань. Коли галас затих, я пiдiйшов до дверей iз написом «КІМНАТА ДЛЯ ІНСТРУКТАЖУ ДЕТЕКТИВІВ». Коли я вiдчинив дверi, мене зустрiли овацiями.

Це були оплески у вiйськовому стилi, близько сорока чоловiкiв пiднялися зi своiх мiсць, в унiсон плескаючи в долонi. Просто перед собою я побачив чорну дошку iз написаним на нiй крейдою: «8 %!!!» Поруч iз дошкою стояли Лi Бланшар та якийсь блiдий товстун iз начальства. Я привiтався iз Мiстером Вогнем. Вiн посмiхнувся у вiдповiдь, товстун став за кафедру й постукав по нiй кiсточками пальцiв. Овацii вщухли; усi розсiлися по мiсцях. Я пройшов до стiльця в кiнцi кiмнати й також сiв; товстун ще раз постукав по кафедрi, вимагаючи тишi.

– Офiцере Блайхерте, працiвники Центрального вiддiлу детективiв, розслiдування вбивств, злочинiв проти моралi, банкiвських шахрайств i так далi, – промовив вiн. – Ви вже знайомi iз сержантом Бланшаром та мiстером Лоу, а я – капiтан Джек Тiрнi. Ви iз Лi справжнi героi для нас сьогоднi, сподiваюся, вам сподобалися влаштованi на вашу честь овацii, бо наступних ви не отримаете, поки не вийдете на пенсiю.

Усi засмiялися. Тiрнi постукав по кафедрi й заговорив у мiкрофон.

– Гаразд. Пореготали та й годi. Послухайте звiт за тиждень до 14 листопада 1946 року. Прошу уважно, це серйозно. По-перше, три напади на алкогольнi крамницi вночi на 10, 12 та 13 листопада, усе поруч, на вiдстанi десяти кварталiв по Джефферсон-стрит, у зонi вiдповiдальностi Унiверситетського вiддiлку. Свiдки бачили двох неврiвноважених бiлих пiдлiткiв з обрiзами, очевидно, наркомани. У хлопцiв з Унiверситетського вiддiлку немае нiяких доказiв, i iхнiй начальник просить залучити до розслiдування наших хлопцiв iз Вiддiлу розслiдування пограбувань. Лейтенанте Рулi, зайдiть до мене о дев’ятiй, обговоримо це питання. Інших дуже прошу поспiлкуватися зi своiми iнформаторами, грабiж у виконаннi наркоманiв – неприемна штука.

– А тепер рушимо на схiд. У барах китайського кварталу з’явилося повно нi за ким не закрiплених проституток. Вони обслуговують своiх клiентiв просто в припаркованих автомобiлях, тим самим обламуючи копiйчину дiвчатам Мiккi Коена, що пасуться на цiй територii. Нiчого серйозного, якщо розiбратися, але Мiккi це не до вподоби, як i китайцям, бо дiвчата Мiккi працюють у нiчлiжках на Аламеда-стрит, якi належать китайцям. Рано чи пiзно може рвонути, тому я хочу заспокоiти власникiв барiв i затримати всiх проституток Чайнатауна впродовж 48 годин. Пiзнiше на тижнi капiтан Горралл видiлить нам iз десяток хлопцiв iз нiчноi змiни для облав, а Вiддiл моралi хай прогляне усi досье на проституток i дасть нам фотки тих, хто пасеться в центральних районах. Цим займатимуться двое осiб iз Центрального вiддiлу пiд керуванням Вiддiлу моралi. Лейтенанте Прiнгле, зайдiть до мене о 9:15.

Тiрнi зупинився й потягнувся, окинув кiмнату поглядом i помiтив, що бiльшiсть офiцерiв ведуть нотатки. Проклинаючи себе за те, що й сам не додумався до такого, я почув, як капiтан знову вдарив по кафедрi – цього разу двома руками, i сказав:

– А ще пограбування будинку на Банкер-Гiлл, яким займалися сержанти Фогель та Кьонiг. Фрiцi, Бiлле, чи читали звiт Вiддiлу встановлення особистостi?

Двое чоловiкiв, що сидiли в кiлькох рядах передi мною, вигукнули:

– Нi, капiтане!

– Нi, сер!

Менi було добре видно профiль старшого iз них – як двi краплi води схожого на товстуна Джоннi Фогеля, тiльки ще гладшого.

– Раджу вам ознайомитися iз ним, – сказав Тiрнi, – вiдразу пiсля планерки. Усiм iншим, хто не бере участi в розслiдуваннi цiеi справи, повiдомляю, що в одному з будинкiв, поруч iз шафою, де зберiгаеться столове срiбло, знайшли море вiдбиткiв. Усi вони належать бiлому чоловiковi на iм’я Коулман Волтер Мейнард, тридцять один рiк, двi ходки за содомiю. Вiрняк – гвалтiвник дiтей. В окружноi комiсii з дострокового звiльнення нiчого на нього немае. Вiн жив у нiчлiжцi на розi Чотирнадцятоi та Боннi-Брей, але раптом змотався звiдти, якраз коли почалися цi пограбування. У Гайленд-Парку сталися чотири випадки згвалтування дiтей, усi – маленькi хлопчики вiком близько восьми рокiв, i всi чотири випадки – нерозкритi. Можливо, це Мейнард, а, можливо, i нi, але нiщо не заважае нам його зловити й вiдправити в подорож до Сан-Квентiн. Фрiцi, Бiлле, над чим iще ви працюете?

Бiлл Кьонiг нахилився над блокнотом; Фрiц Фогель прокашлявся i промовив:

– Ми займаемося готелями в центрi. Зловили кiлькох зламувальникiв та кишенькових злодiiв.

Тiрнi постукав по кафедрi пальцем.

– Фрiцi, а цими зламувальниками були часом не Джеррi Ка

Страница 19

ценбах та Майк Пердi?

– Так, сер, – почулося зiтхання iз мiсця Фогеля.

– Фрiцi, вони настукали одне на одного?

– Ем-м-м, так, сер…

Тiрнi закотив очi

– Розповiдаю тим, хто раптом не в курсi, хто такi Джеррi та Майк. Це – два гомики, що звили собi любовне гнiздечко в будинку матерi Джеррi в Ігл-Рок. Вони сплять одне з одним вiд створення свiту, але якщо вони раптом сваряться, i iм свербить у дупi потрахатися iз кимось у тюрязi, вони стукають одне на одного. У пiдсумку – усi задоволенi. А вже за гратами нашi голубчики починають доносити на iнших ув’язнених, за що iх випускають ранiше. Боже, та ця волинка тягнеться з часiв, коли Мей Вест ще була цнотлива! Фрiцi, чим iще ви займалися?

Пролунав смiх. Бiллi Кьонiг пiднявся, аби подивитися, кому це там так весело. Фрiц Фогель потягнув його вниз за рукав пальта, а потiм сказав:

– Сер, ми робимо дещо для мiстера Лоу. Привозимо йому свiдкiв.

Блiде обличчя Тiрнi раптом почервонiло.

– Фрiцi, я начальник Вiддiлу детективiв, а не мiстер Лоу. На мiстера Лоу працюють сержант Бланшар та офiцер Блайхерт, а не ви з сержантом Кьонiгом. Отже, забудьте про все, що вам сказав мiстер Лоу, дайте спокiй кишеньковим злодiям i приведiть менi Коулмана Волтера Мейнарда, поки вiн не згвалтував ще якогось хлопчика, ясно? На дошцi оголошень висить список його потенцiйних спiльникiв, пропоную вам усiм iз ним ознайомитися. Мейнард може переховуватися в одного iз них.

Я помiтив, що Лi виходить iз кiмнати через боковi дверi. Тiрнi погортав папери на кафедрi i сказав:

– Ось iнформацiя, яку вам варто знати, на думку шефа Грiна. Протягом останнiх трьох тижнiв хтось пiдкидае на цвинтарi Санта-Монiка та Гоуер порiзаних на шматки котiв. До вiддiлку Голлiвуду вже прийшло з пiвдесятка заяв iз цього приводу. За словами лейтенанта Девiса iз 77-i вулицi, це вiзитна картка молодiжних негритянських банд. Бiльшiсть котiв пiдкидають увечерi в четвер, саме тодi, коли для чорних вiдкрито каток у Голлiвудi, так що, можливо, щось у цьому i е. Потусуйтеся там, поговорiть iз вашими iнформаторами, якщо раптом щось рознюхаете – перекажiть сержантовi Голлендеру в Голлiвудський вiддiлок. Що ж, переходимо до убивств. Расс?

До кафедри вийшов високий, сивий чолов’яга в бездоганному двобортному костюмi; капiтан Джек плюхнувся на найближчий вiльний стiлець. Високий чоловiк виглядав бiльше схожим на суддю або успiшного адвоката, нiж копа. Вiн нагадав менi одного лютеранського проповiдника, який товаришував iз батьком, поки той Нiмецько-американський союз не опинився в перелiку органiзацiй-диверсантiв. Офiцер, що сидiв поруч зi мною, прошепотiв:

– Лейтенат Мiллард. Номер два у Вiддiлi вбивств, але насправдi вiн там грае першу скрипку. Ще той добрячок.

Я кивнув i почав слухати, що нам розповiсть своiм м’яким голосом лейтенант.

– … i слiдчий вважае, що Руссо-Нiкерсон наклав на себе руки. Крiм того, ми займаемося наiздом i втечею iз летальним пiдсумком, що сталася на розi Пiко та Фiгероа 10 листопада. Нам вдалося встановити, що це був за автомобiль – седан «Лассель» 1939 року, покинутий. Зареестрований на 42-рiчного мексиканця на iм’я Луiс Крус, що мешкае за адресою будинок 1349, Альта-Лома-Вiста в Пiвденнiй Пасаденi. Крус був двiчi засуджений, обидва рази – за пограбування. Його дружина запевняе, що вiн давно кудись заподiвся, а машину вкрали iще у вереснi. Вона пiдозрюе в цьому двоюрiдного барта Круса, 39-рiчного Армандо Вiльяреала, який також зник без вiстi. Ми з Гаррi Сiрсом допитали свiдкiв по гарячих слiдах, i вони стверджують, що в машинi сидiло двое чоловiкiв-мексиканцiв. Гаррi, маеш що додати?

Лицем до присутнiх обернувся низький чоловiк iз розтрiпаною зачiскою. Кiлька разiв сковтнувши слину, вiн почав розповiдати, заiкаючись:

– Дружина К-к-круса спить iз к-к-кузином. Заяв п-п-про викрадення машини н-н-не надходило, а с-с-сусiди к-к-кажуть, що дружина хоче п-п-пiдставити к-к-узина, щоби К-к-крус нiчого не дiзнався.

Гаррi Сiрс раптом сiв на мiсце.

– Дякую, напарнику, – посмiхнувся йому Мiлард. – Панове, Крус та Вiльяреал тепер вважаються порушниками закону про умовне покарання та втiкачами. Ордери на iхнiй арешт уже виписано. І ось ще одне: цi двое – ще тi бухарi, разом у них набереться понад сотня затримань за керування автомобiлем у нетверезому станi. Алкашi, якi збивають людей i тiкають, – це серйозна загроза, так що давайте-но iх упiймаемо. Капiтане?

Тiрнi встав i рявкнув:

– Розiйтися!

Мене оточили полiцейськi, простягаючи руки та поплескуючи по спинi або намагаючись товарисько потрiпати за пiдборiддя. Я терпiв це, поки всi не розiйшлися й не з’явився Еллiс Лоу, що поблискував значком студентського клубу на пiджаку.

– Не треба було тобi вступати iз ним у ближнiй бiй, – сказав вiн. – Ти вигравав по очках на думку всiх трьох суддiв.

Я полянув на нього впритул.

– П’яту поправку прийнято, мiстере Лоу.

– Так. Але деякi твоi покровителi втратили грошi. Тут я радив би тобi бути обережнiшим. Не профукай цiеi можливостi, як ти профукав бiй.

– Ти

Страница 20

же готовий, лузере?

Голос Бланшара врятував мене. Я пiшов iз ним, перш нiж встиг профукати щось iще.



Ми сiли до автомобiля Бланшара – «Форда»-купе 40-го року iз незаконно прикрiпленою пiд панеллю керування рацiею – i вирушили на пiвдень. Поки iхали, я спостерiгав за вуличним життям Лос-Анджелеса, а Лi щось там розпатякував про роботу.

– …здебiльшого ми займаемося термiновими важливими справами, але iнодi шукаемо свiдкiв для Лоу. Не надто часто – зазвичай песиком на побiгеньках у нього працюе Фрiцi Фогель, а вантажником – Бiллi Кьонiг. Обидва – ще тi засранцi. Так чи iнакше, iнодi в нас тут трапляеться штиль, i тодi ми повиннi iздити по iнших вiддiлках i перевiряти, чи нема в них ордерiв, виданих мiсцевими судами. У кожному вiддiлковi полiцii Лос-Анджелеса ордерами займаеться по двое людей, але вони бiльшу частину робочого часу розгрiбають скарги, так що ми нiби як повиннi iм допомагати. Інодi, як-от сьогоднi, можна щось почути на планерцi або виловити варту уваги iнформацiю на дошцi оголошень. Якщо вже дiйсно затишшя, то можна розносити папери юристам iз 92-го Управлiння. Три бакси за раз – непоганi грошi. А ще в мене е списки правопорушникiв вiд «Карузо Додж» та «Їкел Бразерс Олдс», здебiльшого негри, на яких сцять наiжджати кредитори. Є питання, напарнику?

Я ледве встиг прикусити язика, аби не спитати:

«Чому ти не спиш iз Кей Лейк» або «Якщо ми вже зачепили цю тему, розкажи, що мiж вами?»

– Так. Чому ти кинув бокс i пiшов у копи? Тiльки не треба розповiдати, що це через зниклу маленьку сестру або що полювання на злочинцiв дае тобi вiдчуття порядку. Я цi байки чув уже двiчi, так що не куплюся.

Лi не спускав погляду iз дороги.

– Ти маеш сестер? Когось iз молодших, про кого ти дiйсно дбаеш?

Я похитав головою.

– Моя родина вся померла.

– Як i Лорi. Я зрозумiв це, коли менi було п’ятнадцять. Мама iз татом продовжували витрачати грошi на оголошення та детективiв, але я знав, що вона померла. Я постiйно уявляв, як вона росте. Королева випускного, кругла вiдмiнниця, чудова мати i дружина. Вiд цього менi ставало так боляче, що я починав уявляти протилежне. Ну, що вона збилася з дорiжки i стала хвойдою. Це справдi допомагало, хоча в мене i з’являлося враження, нiби я ii обiсрав.

– Слухай, менi шкода, – сказав я.

Лi легенько штовхнув мене лiктем.

– Не вибачайся, загалом ти маеш рацiю. Я покинув бокс та став копом, тому що мене почав пресувати Багсi Сiгел. Вiн викупив мiй контракт i до всрачки перелякав мого менеджера, пообiцяв влаштувати бiй iз Джо Льюiсом, якщо я проведу для нього два боi. Я вiдмовився й змотався працювати в полiцiю, бо знав, що у еврейськоi мафii е правило – не вбивати копiв. Але я все одно дуже боявся, що вiн мене вб’е, тому, коли я почув, що хлопцi, котрi пограбували «Бульвар-Сiтiзен Банк», забрали i трохи грошей Беннi, я трусив своiх iнформаторiв, поки вони не здали менi Боббi де Вiтта. Першому про це я розповiв Беннi. Друга пiсля нього людина в бандi вiдговорила вбивати мене, так що я розповiв усе голлiвудським копам. Ми з Беннi тепер приятелi, вiн менi пiдганяе чимало цiкавих порад. Іще питання?

Я вирiшив не пiдiймати питання Кей. Поглянувши у вiкно, я помiтив, що ми виiхали з центру й тепер рухалися вздовж маленьких, неохайних будиночкiв. Історiя про Багсi Сiгела мене пройняла; я все пережовував ii, коли Лi раптом загальмував i припаркувався бiля тротуару.

– Якого дiдька? – вирвалося в мене.

– Хочу покуражитися, – вiдповiв Лi. – Пам’ятаеш педофiла, про якого розповiдали сьогоднi вранцi?

– Звичайно.

– Тiрнi сказав, що в Гайленд-Парку – чотири нерозкритих згвалтування, так?

– Усе вiрно.

– І вiн сказав, що в нас е певна iнформацiя на його потенцiйних спiльникiв.

– Так, пам’ятаю, i що?

– Бакi, я читав цi досье, i менi на очi трапилося iм’я одного скупника краденого – Бруно Альбанез. Вiн працюе в мексиканському ресторанi в Гайленд-Парку. Я зателефонував хлопцям iз Гайленд-Парку, i вони дали менi адреси кiлькох нападiв, двi з яких знаходяться дуже близько вiд мiсця, де постiйно зависае цей чувак. Це його будинок, i в ного купа неоплачених штрафiв. Розказати, що буде далi?

Я вийшов iз машини й пiшов подвiр’ям, порослим бур’яном i засраним псами. Лi наздогнав мене на ганку й подзвонив. Усерединi будинку розлючено загавкав собака.

Вiдкрилися дверi на ланцюжку. Гавкiт посилився; у дверному отворi з’явилася неохайного вигляду жiнка.

– Полiцiя! – крикнув я.

Лi поставив ногу мiж дверима та лудкою, я потягнувся рукою й зiрав ланцюжок. Лi вiдчинив дверi, i жiнка вибiгла на ганок. Я ввiйшов до будинку, побоюючись нападу собаки. Але коли я зайшов до вбогоi вiтальнi, на мене, роззявивши пащеку, кинувся величезний коричневий мастиф. Я намацав було свiй пiстолет, але чудовисько почало лизати менi обличчя.

Ми так i застигли – переднi лапи собаки лежали на моiх плечах, нiби в танцi. Великий язик продовжував лизати мене, i жiнка крикнула:

– Вгамуйся, Тартак! Вгамуйся!

Я схопив пса за лапи й поставив на землю, вiн моментал

Страница 21

но зацiкавився моею ширинкою. Лi розмовляв iз нечупарою, показуючи iй фотографiю. Вона заперечно хитала головою, уперла руки в боки, уся така ображена громадянка. Ми iз Тартаком приедналися до них.

– Мiсс Альбанез, – заявив Лi, – це старший за званням офiцер. Повторiть йому те, що тiльки що сказали менi?

Нечупара потрусила кулаками; Тартак взявся обнюхувати пах Лi.

– Де ваш чоловiк, панi? – сказав я. – Ми ж не будемо стирчати тут цiлий день.

– Я вам обом повторю! Бруно заплатив свiй борг перед суспiльством! Вiн не водиться зi злочинцями, i я не знаю нiякого Коулмана, чи як його там звати! Вiн – бiзнесмен! Офiцер, у якого вiн вiдмiчаеться, змусив його звiльнитися iз того мексиканського ресторану ще два тижнi тому, i я не знаю, де вiн! Тартак, вгамуйся!

Я подивився на справдi старшого за званням офiцера, що похитувався пiд майже сотнею кiлограмiв ваги тварини.

– Панi, ваш чоловiк – знаний скупник краденого, на якому ще й висить купа штрафiв за керування транспортним засобом. У мене в автомобiлi повний список украдених речей, i якщо ви не скажете менi, де вiн знаходиться, я переверну ваш будинок догори дригом, але щось-таки iз цього списку знайду. Отже?..

Жiнка почала гамселити себе кулаками по стегнах; Лi повернув Тартака на землю i промовив:

– Деякi люди не розумiють, коли з ними по-нормальному. Мiсс Альбанез, ви знаете, що таке росiйська рулетка?

Жiнка надулася:

– Ну не настiльки ж я дурепа. І Бруно вже чистий перед суспiльством!

Лi дiстав свiй револьвер 38-го калiбру, перевiрив цилiндр.

– Тут одна куля. Тартаче, ти щасливчик?

– Гав! – вiдповiв Тартак.

– Ви не посмiете, – сказала жiнка.

Лi приставив револьвер до скронi собаки й натиснув на гачок. Клацнуло, але вистрiлу не було; жiнка видихнула й зблiдла.

– Ще п’ять, – сказав Лi. – Збирай валiзи до собачого раю, Тартаче.

Лi натиснув спусковий гачок iще раз; я ледве не розреготався, коли пiсля наступного клацання Тартак, якому все це вже набридло, взявся вилизувати власнi яйця. Панi Альбанез палко молилася, заплющивши очi.

– Час тобi вiдправитися до праотцiв, песику! – сказав Лi.

– Нi, нi, нi нi! – закричала жiнка. – Бруно зависае в барi в Сiльверлейку! «Буена Вiста» на Вендом-стрит! Будь ласка, вiдпустiть мою крихiтку!

Лi показав менi порожнiй барабан револьвера й ми повернулися до автомобiля пiд радiсний гавкiт Тартака. Усю дорогу до Сiльверлейк я не мiг припинити смiятися.



«Буена Вiста» виявився гриль-баром у стилi iспанського ранчо – побiленi цеглянi стiни й декоративнi вежi, прикрашенi рiздвяними гiрляндами за пiвтора мiсяцi до свята. Інтер’ер приемний, оброблений темним деревом. Бiля входу розташовувалася довга барна стiйка, за нею стояв чоловiк, протираючи склянки. Лi махнув йому значком i спитав:

– Де Бруно Альбанез?

Чоловiк махнув головоюу задню частину ресторану й опустив очi.

У кiнцi бару було кiлька оббитих шкiрзамiнником кабiнок iз поганим освiтленням. Ми пiшли до останньоi будки – единоi зайнятоi – iз якоi чулося голосне плямкання. У нiй над тарiлкою з квасолею, перцем чiлi та яечнею схилився худорлявий, смаглявий чоловiк. Їв вiн так, нiби це було востанне в життi.

Лi постукав.

– Полiцiя. Ви Бруно Альбанез?

– Хто, я? – перепитав чоловiк, вiдiрвавшись вiд тарiлки.

Лi прослизнув у будку й показав на гобелен на стiнi iз релiгiйним малюнком.

– Нi, дитятко в яслах. Давай швидко розберемося з усiм, не хочу дивитися, як ти iси. У тебе купа штрафiв, але нам iз напарником дуже сподобався твiй пес, так що арештовувати ми тебе не будемо. Ну, хiба ж ми не лапочки?

Бруно Альбанез пустив вiдрижку, а потiм сказав:

– Ви хочете якоiсь iнформацii?

– Який розумний хлопчик, – вiдповiв Лi й поклав на стiл фотографiю Мейнарда. – Вiн трахае маленьких хлопчикiв. Ми знаемо, що вiн скидае тобi крадений товар, але зараз нам на це начхати. Де вiн сам?

Альбанез подивився на фото i знову вiдригнув.

– Я нiколи його не бачив, хтось вас надурив.

Лi подивився на мене й зiтхнув.

– Деякi люди нiяк не хочуть по-нормальному, – сказав вiн, i раптом схопив Бруно Альбанеза за комiр i пхнув лицем у тарiлку iз iжею.

Жирна пiдлива затiкала Бруно в рот, нiздрi та очi, вiн махав руками та тупотiв ногами пiд столом. Лi тримав його, примовляючи:

– Бруно Альбанез був доброю людиною. Вiн був хорошим чоловiком i хорошим батьком для свого синулi Тартака. Хiба що не дуже хотiв спiвпрацювати iз копами, але хто ж без грiха? Напарнику, ану, назви бодай один привiд, чому я не повинен вбивати цього засранця?

З тарiлки чулося булькотiння, у тарiлку iз яечнею стiкала кров.

– Помилуй його, – сказав я. – Навiть скупники краденого заслуговують кращого ставлення пiд час своеi останньоi вечерi.

– Добре сказано, – промовив Лi й вiдпустив голову Альбанеза.

Той, стiкаючи кров’ю, почав глибоко дихати, витираючи iжу з власного обличчя. Вiдхекавшись, вiн прохрипiв:

– Багатоповерхiвка «Версаль» на розi Шостоi та Сент-Ендрюс, номер 803, тiльки не кажiть, що це я вас здав!

– Смачного,

Страница 22

Бруно, – вiдповiв Лi.

– Молодець, – сказав я.

Ми вибiгли з ресторану й полетiли на рiг Шостоi та Сент-Ендрюс.



На поштовiй скриньцi пiд номером 803 у вестибюлi «Версалю» i справдi було написане iм’я Мейнарда Коулмана. Ми пiднялися лiфтом на восьмий поверх i подзвонили, я приклав вухо до дверей i нiчого не почув. Лi дiстав iз кишенi зв’язку вiдмичок i почав пiдбирати, поки одна з них не пiдiйшла, i не клацнув замок.

Вiдчинивши дверi, ми ввiйшли до темноi й задушливоi кiмнати. Лi увiмкнув свiто й ми побачили розкладне лiжко, завалене м’якими iграшками – плюшевими ведмедями, пандами й тиграми, я почав принюхуватися, намагаючись зрозумiти, чим це пахне, але Лi все пояснив:

– Вазелiн iз кортизоном. Гомики використовують його в якостi змазки. Я думав особисто привести Мейнарда до капiтана Джека, але тепер мабуть хай це зроблять Фогель та Кьонiг.

Я пiдiйшов до лiжка й роздивився iграшки, у всiх них ноги були зв’язанi дитячими пасмами. Здригнувшись, я подивився на Лi. Вiн сполотнiв, риси його лиця спотворила гримаса огиди. Ми зустрiлися поглядами й не змовлявшись вийшли з кiмнати i спустилися на вулицю лiфтом. Там я спитав:

– І що тепер?

Голос Лi тремтiв.

– Знайди телефонну будку й зателефонуй до автоiнспекцii. Дай iм цю адресу й iм’я Мейнарда i спитай, чи не було в них щось на нього за останнiй час. Якщо так – до дiзнайся номер i марку його автомобiля. Я чекатиму в машинi.

Я побiг за рiг, знайшов телефон i набрав довiдкову автоiнспекцii.

– Хто запитуе iнформацiю? – спитала секретарка.

– Офiцер Блайхерт, номер значка 1611. Потрiбна iнформацiя про купiвлю автомобiля на iм’я Мейнарда Колмана або Колмана Мейнарда, 643 Саут-Сент-Ендрюс, Лос-Анджелес. Можливо, куплений зовсiм недавно.

– Зрозумiло, зачекайте хвилинку.

Я чекав, тримаючи в руках блокнот i ручку, не в змозi викинути з голови тi iграшки.

– Офiцере, знайшли, – почув я за п’ять хвилин.

– Давайте.

– «Де Сото», седан, 1938, темно-зелений. Номер: «Б» – Брайан, «В» – Вiктор, 1-4-3-2. Повторюю, «Б» – Брайан…

Я записав усе й побiг назад до машини. Лi вивчав мапу мiста, роблячи якiсь позначки.

– Є, – коротко сказав я.

Лi закрив атлас.

– Вiн, напевно, вистежуе iх бiля шкiл. На Гайленд-Парк набереться кiлька початкових шкiл, та й тут iз пiвтора десятки буде. Я передав по рацii отриману нами iнформацiю у вiддiлки в Голлiвудi та Вiлширi. Патрульнi проiдуться по школах i розкажуть про Мейнарда директорам i вчителям. Що сказали в автоiнспекцii?

Я показав своi нотатки. Лi схопив мiкрофон i почав налаштовуватися на частоту. Спочатку щось затрiщало, а потiм рацiя зовсiм здохла.

– Ай, та й дiдько з ним, давай проiдемося, – сказав Лi.



Ми проiхалися по всiх початкових школах у Голлiвудi та Вiлширi. Лi керував машиною, а я ретельно розглядав хiдники та шкiльнi подвiр’я, намагаючись не прогавити темно-зеленого седану 1938-го року або якихось пiдозрiлих чувакiв, що тинялися би там без дiла. Ми зупинилися лише одного разу, бiля телефону-автомату, i Лi передав до вiддiлкiв Голлiвуду та Вiлширу iнформацiю, яку ми отримали вiд автоiнспекцii. У вiдповiдь його запевнили, що це буде переказано всiм патрульним, що працюють у цих районах.

Поки ми iздили, то перекинулися хiба що парою слiв. Лi вчепився в кермо так, що аж пальцi побiлiли. Лише одного разу, коли ми зупинилися подивитися на те, як граються дiти, вираз його обличчя змiнився. На очi навернулися сльози, руки затремтiли, i я подумав було, що вiн зараз або заплаче, або вибухне гнiвом.

Але вiн просто дивився вперед, сам факт повернення в щiльний мiський трафiк його заспокоiв. Виглядало так, що вiн точно знав, коли може дозволити собi бути простою людиною, а коли – знову ставати суворим копом.

Невдовзi пiсля третьоi пополуднi ми вирушили на пiвдень по Ван-Несс-Авеню до мiсцевоi початковоi школи. За квартал вiд неi, у районi Льодового Палацу, просто на нас вискочив темно-зелений седан «Де Сото» з номером БВ 1432 i заiхав на стоянку перед ковзанкою.

Я сказав:

– Попався. На Льодовому Палацi.

Лi розвернувся i припаркувався на iншому боцi вулицi просто навпроти стоянки. Мейнард закривав автомобiль, дивлячись на групу дiтей, що заходили всередину Палацу iз ковзанами, перекинутими через шию.

– Погнали, – сказав я.

– Слухай, давай ти його вiзьмеш, – промовив Лi. – А то я, боюся, можу втратити контроль над собою. Переконайся, аби поблизу не було дiтей. А якщо почне тiкати або щось – застрель його до бiсовоi мами.

Інструкцiя забороняла нам проводити рейди й затримання.

– Здурiв? Це ж…

– Давай, чорт забирай, арештуй його, – Лi виштовхав мене у дверi. – Це Вiддiл судових приставiв, а не дитсадочок. Давай!

Увертаючись вiд автомобiлiв, я перейшов Ван-Несс-Авеню й опинився на стоянцi. Мейнард якраз входив до Льодового Палацу слiдом за великим натовпом дiтей. Я рвонув до дверей i вiдкрив iх, переконуючи себе дiяти спокiйнiше й розважливiше.

Вiд холодногого повiтря я аж зацiпенiв; яскраве свiтло, вiдбиваючись вiд льоду ковзанки, слiпил

Страница 23

очi. Затуливши iх долонею, я розгледiв фiорди iз пап’е-маше та стенди iз закусками, зробленi у виглядi хатинок-iглу. На самому льоду кружляло кiлька дiтлахiв, а решта захоплено жестикулювали бiля величезного опудала полярного ведмедя, що стояв на заднiх лапах бiля самого входу. Дорослих довкола видно не було. Але раптом у головi блиснула думка: чоловiчий туалет.

Дороговказ вiв у пiдвал. Я був уже на серединi сходiв, що вели вниз, коли ними почав пiдiйматися Мейнард iз невеличким плюшевим зайцем у руках. Я знову почув сморiд, як у кiмнатi 803. Коли вiн проходив повз мене, я сказав:

– Полiцiя. Ви арештованi, – i дiстав свiй револьвер.

Гвалтiвник пiдняв руки; заець полетiв на пiдлогу. Я поставив його до стiни, обшукав i, завiвши руки йому за спину, надiв кайданки. Коли я почав штовхати його перед собою вгору сходами, у моiй головi бухкала кров. Раптом я вiдчув удари по ногах.

– Вiдпусти мого тата! Вiдпусти мого тата!

Нападником виявився маленький хлопчик у шортах та куртцi моряка. Менi знадобилося буквально пiвсекунди, щоби зрозумiти, що це i справдi син гвалтiвника – вони були дуже схожi. Хлопчик вчепився в мiй ремiнь i волав на все горло, аби я вiдпустив його тата, а тато канючив, нiбито йому потрiбен час, аби попрощатися iз сином i знайти няньку. Я продовжував вести його перед собою, потiм провiв через ковзанку, однiею рукою тримаючи пiстолета бiля його голови, а iншою – пiдштовхуючи його вперед, а його малий невiдступно слiдував за мною, горлаючи та гамселячи з усiеi сили по ногах. Зiбрався натовп, який не пропускав мене, поки я не крикнув, що я – офiцер полiцii.

– Агов, а ти часом не Бакi Блайхерт? – раптом сказав якийсь старий забулдига, вiдкриваючи передi мною дверi.

– Вiзьмiть малого й покличте iнспектора, – прохрипiв я.

Це маленьке торнадо нарештi вiдiрвали вiд мене. Я побачив на стоянцi «Форд» Лi i запхав Мейнарда на задне сидiння. Лi ввiмкнув сирену й рвонув iз мiсця; гвалтiвник щось забурмотiв про Ісуса. А я нiяк не мiг зрозумiти, чому сирена не може перекричати маленького хлопчика, що вимагав повернути йому тата.



Ми залишили Мейнарда у в’язницi мiського суду, i Лi зателефонував Фрiцу Фогелю в Центральний вiддiлок, розповiв, що гвалтiвника заарештовано й вiн готовий до допитiв у справi пограбувань на Банкер-Гiлл. Потiм ми повернулися до мерii, подзвонили з приводу арешту Мейнарда до вiддiлку Гайленд-Парк, i, нарештi, для очищення совiстi – до Голлiвудського вiддiлку по роботi iз неповнолiтнiми. Інспекторка, з якою я розмовляв, сказала менi, що Бiллi Мейнард знаходиться в них i чекае на свою маму, колишню дружину Колмана Мейнарда, дешеву хвойду iз шiстьма судимостями. Вiн i надалi кричав, вимагаючи повернути тата, i я повiсив слухавку iз думкою, що краще б я взагалi до них не дзвонив.

Пiсля цього ще зо три години я займався паперовою роботою. Я написав вiд руки коротку доповiдну про затримання; Лi набрав текст на друкарськiй машинцi, не згадавши про наше проникнення у квартиру Колмана Мейнарда. Поки ми працювали над звiтом, довкола нас кружляв Еллiс Лоу i приговорював: «Чудовий арешт. У судi я iх розмажу однiею лише згадкою про дитину».

Ми завершили роботу рiвно о сьомiй вечора. Лi поставив у повiтрi галочку i сказав:

– Ще одна помста за Лорi Бланшар. Зголоднiв, напарнику?

Я встав i потягнувся, вiдчуваючи, що й справдi добряче зголоднiв. Потiм я побачив Фрiца Фогеля та Бiлла Кьонiга, що наближалися до нас.

– Ти з ними пом’якше, вони працюють на Лоу.

Зблизька цi двое нагадували потяганих життям забулдиг iз нетрiв Лос-Анджелеса. Фогель був високий i товстий, iз величезною пласкою головою, яка росла просто iз комiру сорочки, вiн мав найбiльш вицвiлi блакитнi очi, якi я тiльки бачив у своему життi; Кьонiг був просто здоровенний, зростом пiд два метри, його спортивноi комплекцii тiло лише починало втрачати свою форму. Вiн мав широкий, плаский нiс, вуха, схожi на ручки глечика, дрiбнi кривi зуби й щелепу, що випирала вперед. Вiн був тупуватий на вигляд, Фогель виглядав хитрим, а разом вони виглядали пiдступно.

Кьонiг захихотiв.

– Розколовся. Педофiлiя та пограбування. Фрiцi каже, що ми всi отримаемо нагороди. Чудова робота, бiлявчику, – простягнув вiн менi свою руку.

Я потиснув його лапищу й зауважив на правiй манжетi свiжу пляму кровi.

– Дякую, сержанте, – сказав я, простягаючи руку й Фрiцi Фогелю.

Вiн на мить узяв ii, уставившись на мене холодним, розлюченим поглядом, а потiм – вiдсмикнув, нiби влiз у свiже лайно.

– Бакi, ти ас, – поплескав мене по спинi Лi. – Розумний та кмiтливий. Ви вже сказали Еллiсовi, що вiн зiзнався?

– Еллiс вiн для вiдповiдних за званням, – сказав Фогель.

– Я у привiлейованому становищi, – засмiявся Лi. – Крiм того, ви самi називаете його позаочi жидом та еврейчиком, так яке вам дiло?

Фогель почервонiв; Кьонiг, роззявивши рота, озирався навсiбiч. Коли вiн обернувся, на грудях його сорочки я також побачив плями кровi.

– Ходiмо, Бiллi, – сказав Фогель, i Кьонiг слухняно поплентався за ним.

– Пом’якш

Страница 24

?

– Засранцi, – знизав плечима Лi. – Якби вони не стали копами, то згнили б в Атаскадеро. Роби, як я кажу, але не роби, як роблю я, напарнику. Мене-то вони бояться, а ти ще зовсiм новачок.

Я хотiв було вiдповiсти якось дотепно, але у дверях з’явився Гаррi Сiрс, який виглядав удвiчi неохайнiше, нiж на ранковiй планерцi, i показав головою кудись за дверi.

– Я почув дещо, що тобi варто, на мою думку, знати, – промовив вiн зненацька без слiду заiкання, вiд нього несло перегаром.

– Розповiдай, – сказав Лi.

– Я був сьогоднi в окружнiй комiсii з достроковому звiльненню й менi сказали, що Боббi де Вiтту дали зелене свiтло. Вiн вийде на волю в серединi сiчня. Думав, тобi варто бути в курсi.

Потiм Сiрс кивнув менi та вийшов. Я поглянув на Лi, який виглядав тепер так само неспокiйним, як у кiмнатi 803 «Версаля».

– Напарнику… – сказав я.

– Ходiмо краще поiмо, – через силу посмiхнувся вiн. – Кей приготувала печеню й наказала привести тебе.



Я вiдгукнувся на запрошення цiеi жiнки й був вражений будинком, в якому вони жили: бежевого кольору, недалеко на пiвнiч вiд Сансет-Стрип. Пiдходячи до дверей, Лi сказав:

– Помовчуй про де Вiтта, це дуже засмутить Кей.

Я слухняно кивнув i, увiйшовши до вiтальнi, нiби опинився в кiно.

Оббивка з червоного дерева, меблi в стилi данського модерну – блискуче свiтле дерево пiвдесятка вiдтiнкiв. На стiнах висiли репродукцii робiт популярних художникiв, пiдлогу прикрашали килими з абстрактними вiзерунками – чи то хмарочоси, чи то високi дерева в лiсi, чи то труби фабрик iз картини нiмецького експресiонiста. Вiтальня межувала з iдальнею, на столi стояли свiжi квiти й посуд, з якого пахло чимось смачненьким.

– Непогано, як на зарплатню полiцейського, – сказав я. – Береш хабарi, напарнику?

– Це все зароблено на рингу, – засмiявся Лi. – Агов, крихiтко, ти вдома?

З кухнi вийшла Кей Лейк, вбрана в сукню з квiтами, що дуже пасувала тюльпанам на столi. Вона взяла мене за руку i сказала:

– Здрастуйте, Двайте.

– Вiтаю, Кей.

Вона рiзко стиснула мою руку, завершивши, – мабуть, це було найдовше рукостискання в iсторii.

– Ви iз Лiлендом – напарники. Пiсля такого й у казки недовго повiрити, егеж?

Я озирнувся в пошуках Лi, але вiн зник.

– Нi. Я реалiст.

– А я – нi.

– Можу собi уявити.

– Я стiльки реальностi мала, що на цiле життя вистачить.

– Я знаю.

– Звiдки?

– Із «Геральд Експресс».

Кей засмiялася.

– Ага, тобто ви-таки прочитали про мене. Зробили висновки?

– Так. Казок не бувае.

Кей пiдморгнула, як Лi, i менi здалося, що це вона його так навчила.

– Ось тому й потрiбно втiлювати казки в життя. Лiланде! Час обiдати!

Знову з’явився Лi й ми сiли за стiл; Кей вiдкоркувала пляшку шампанського й розлила. Коли нашi келихи були наповненi, вона сказала:

– За казки.

Коли ми випили й Кей оновила, сказав Лi:

– За проект займу.

Пiсля другого келиха шипучки менi зробилося весело, я запропонував:

– За реванш Блайхерт – Бланшар у «Поло Градус» i за те, щоби туди прийшло бiльше людей, нiж на поединок Льюiс-Шмелiнг.

– За другу перемогу Бланшара, – виправив Лi.

– За безкровну нiчию, – промовила Кей.

Ми допили цю пляшку й Кей принесла iз кухнi iншу, вiдкриваючи, вона поцiлила корком Лi просто в груди. Коли нашi келихи знову були повнi, мене повело i я виголосив:

– За нас!

Кей i Лi поглянули на мене, нiби в повiльному кадрi, i я помiтив, що нашi руки лежать зовсiм близько одне вiд одного. Кей помiтила, що я це помiтив, i знову пiдморгнула.

– Оце в неi я так i навчився пiдморгувати, – сказав Лi.

Ми втрьох взялися за руки й разом прокричали:

– За нас!



Супротивники, потiм напарники, потiм друзi. І з дружбою прийшла Кей, що нiколи не намагалася стати мiж нами, але завжди наповнювала наше життя поза роботою стилем i витонченiстю.

Восени 46-го ми ввесь час проводили разом. Коли ми ходили в кiно, Кей займала мiсце мiж нами i в страшнi моменти хапала нас обох за руки; коли по п’ятницях ми вибиралися на великi вечiрки в Малiбу, вона танцювала iз нами по черзi й завжди пiдкидала монетку, аби вирiшити, кому дiстанеться останнiй повiльний танець. Лi нiколи не демонстрував анi найменших ревнощiв, i бажання Кей флiртувати вгамувалося. Лише кожного разу, коли ми торкалися плечима або смiялися у вiдповiдь на почутий по радiо чи прочитаний у газетi жарт, чи у вiдповiдь на якесь слiвце, сказане Лi, нашi очi тут же зустрiчалися. Я знав, що чим спокiйнiше вона поводиться, тим стае для мене доступнiшою – i тим бiльше я ii хотiв. Але я не хотiв нiчого змiнювати не тому, що це зруйнувало б нашi стосунки iз Лi, а тому, що це знищило б гармонiю мiж нами трьома.

Пiсля чергування ми iз Лi поверталися до iхнього будинку, де Кей зазвичай читала, роблячи в книгах помiтки жовтим маркером. Вона готувала вечерю на трьох, а потiм iнодi Лi iздив на Малголленд покататися на мотоциклi. А ми розмовляли.

Ми нiколи не говорили безпосередньо про Лi, нiби обговорення позаочi беззаперечного лiдера нашоi трiйцi було

Страница 25

радою. Кей розповiдала про шiсть рокiв навчання в коледжi та два ступенi магiстра, якi Лi профiнансував iз грошей, зароблених на боях, i про ii роботу вчителя на замiнi, що iдеально пасувала для такоi «перемудреноi дилетантки», на яку вона перетворилася; я розповiдав про те, як воно було – бути «фрiцем» у Лiнкольн-Гайтс. Ми нiколи не говорили про моi стосунки з Вiддiлом боротьби з iноземними впливами або ii iсторiю з Боббi де Вiттом. Ми обидва були знайомi з лiнiею сюжету в загальних рисах, а копатися глибше не хотiлося. Хоча, у цьому планi я мав певну перевагу: брати Ашiда й Сем Муракамi вже давно були мертвi, але ось Боббi де Вiтт уже за мiсяць мав повернутися до Лос-Анджелеса – i можна сказати, Кей боялася його повернення.

Лi ж якщо й злякався, то не показував цього окрiм тiеi митi, коли Гаррi Сiрс захопив його зненацька цiею новиною, i це нiколи не заважало йому в нашi найкращi години, проведенi разом – на роботi. Тiеi осенi я вчився мистецтву бути копом, i моiм наставником був Лi.

Із середини листопада до Нового року ми впiймали одинадцять небезпечних злочинцiв, вiсiмнадцятьох порушникiв дорожнiх правил i трьох осiб, що перестали ходити вiдмiчатися до дiльничих, перебуваючи на умовному. Затримавши кiлькох пiдозрiлих типiв на вулицi, ми додали ще з пiвтора десятки арештiв, майже всi за зберiгання наркотикiв. Ми працювали за безпосереднiми розпорядженнями Еллiса Лоу, орiентуючись на iнформацiю з дошки оголошень та сказане на планерках, профiльтрованi через iнтуiцiю Лi. Вiн iнодi був делiкатний i турботливий, iнодi – жорстокий, але з дiтьми завжди розмовляв м’яко, i якщо для того, аби розговорити пiдозрюваного, йому доводилося попрацювати кулаками, так це тiльки тому, що отримати iнформацiю по-iншому було неможливо.

Словом, ми непогано грали ролi хорошого та поганого копiв, Мiстер Вогонь – поганий, Мiстер Лiд – добрий. Наша репутацiя боксерiв додавала нам поваги на вулицях, i коли Лi починав молотити арештованого, вибиваючи з нього iнформацiю, а я його зупиняв – ми завжди отримували бажане.

Партнерськi нашi стосунки, однак, не були безхмарними. Коли ми виходили на добове чергування, Лi перетрушував наркоманiв у пошуках бензедрину i жменями ковтав пiгулки, аби залишатися бадьорим; тодi кожен чорношкiрий для нього ставав «самбо», кожен бiлий – «засранець», кожен мексиканець – «панчо». Назовнi виривалася вся його жорстокiсть, знищуючи розважливий i приемний iмiдж, i менi декiлька разiв доводилося буквально вiдтягати його, коли вiн занадто сильно входив у роль поганого копа.

Але це була невелика цiна за те, чого вiн мене навчив. Пiд наставництвом Лi я швидкою освоювався з роботою, i це помiчав не тiльки я. Незважаючи на те, що Еллiс Лоу програв через мене пiвштуки баксiв, вiн вiдтанув, коли ми iз Лi на блюдечку принесли йому кiлькох злочинцiв, проти яких вiн збирався свiдчити в судi, а Фрiц Фогель, який мене ненавидiв за те, що я увiв мiсце у вiддiлi з-пiд носа в його сина, неохоче визнав перед ним, що я чудовий коп.

До того ж мiй статус мiсцевоi зiрки тримався доволi довго, приносячи додатковi плюси. Лi був улюбленим постачальником вiдомого автодилера Карузо, i коли роботи було мало, ми шарилися по районах Вотс та Комптон, шукаючи автомобiлi з неоплаченими квитанцiями за парковку. Коли знаходили, я стояв на вартi, тодi як Лi вибивав вiкно, з’еднував дроти й заводив ii. Пiсля цього наш двомашинний конвой вiдправлявся на стоянку у Фiгероа, а Карузо вiдстьогував нам по двадцять баксiв. Ми триндiли з ним про копiв, грабiжникiв та бокс, потiм вiн ставив нам плящину незлецького бурбону, яку Лi у свою чергу пiдганяв Гаррi Сiрсу, аби вiн пiдкидав нам щось вартiсне iз Вiддiлу вбивств.

Інодi ми вибиралися з Карузо на нiчнi боi в «Олiмпiк». Там вiн мав спецiально для нього побудовану ложу, i ми могли не хвилюватися, коли мексиканцi починали кидати на ринг iз верхнiх ярусiв монети i стаканчики iз сечею, а Джиммi Леннон пiд час передматчевих церемонiй частенько нагадував публiцi про нашу присутнiсть. Інодi до кабiнки зазирав Беннi Сiгел, i вони з Лi виходили побалакати. Лi завжди повертався трохи переляканим. Людина, якiй вiн колись вiдмовив, була найсерйознiшим бандитом на всьому Захiдному узбережжi, який до того ж прославився своею злопам’ятнiстю та вибуховим характером. Але Лi зазвичай отримував вiд нього поради щодо ставок на бiгах – i конячки, на яких натякав йому Сiгел, зазвичай перемагали.

Так i минула осiнь. Старого вiдпустили iз богадiльнi додому на Рiздво, i я влаштував йому святкову вечерю. Вiн оклигував пiсля iнсульту, але досi йому як вiдшило англiйську, говорив вiн по-нiмецьки. Кей годувала його iндичкою та гускою, а Лi протягом усього вечора слухав його монологи нiмецькою, вставляючи час вiд часу «Та що ти кажеш» i «Здурiти можна», коли старий зупинявся перевести подих. Коли пiсля всього я завiз його до нього додому, вiн зробив жест, нiби б’е бейсбольною битою й сам увiйшов до будинку.

Напередоднi Нового року ми поiхали на острiв Бальбоа послухати оркестр Стена Кентона. 1947 рiк

Страница 26

и зустрiли в танцi, п’янi вiд шампанського, i Кей пiдкидала монетки, визначаючись, кому дiстануться останнiй танок у старому й перший поцiлунок у новому роцi. Лi дiстався танок. Я дивився, як вони кружляються пiд мелодiю «Перфiдii», i вiдчував солодкий трем вiд того, як сильно цi двое змiнили мое життя. Потiм пробамкало дванадцяту, оркестр всмалив щось заводне, а я не знав, як себе вести.

Проблему вирiшила Кей, нiжно поцiлувавши моi губи i прошепотiвши:

– Я люблю тебе, Двайте.

Але перш нiж я встиг сказати бодай щось у вiдповiдь, якась товста баба схопила мене й продудiла в лице святковою пищалкою.

Ми поверталися додому Тихоокеанським шосе, повним галасливих гуляк. Коли ми дiсталися будинку, моя машина раптом перестала заводитися, тому я постелив собi на канапi й швидко провалився в п’яний сон. Ближче до свiтанку я прокинувся вiд дивних звукiв, що приглушено долинали з-за стiни. Я нашорошив вуха, i зрозумiв, що це – ридання. Паралельно iз ними чути було м’який i тихий як нiколи голос Кей. Ридання посилилися, а потiм почулися схлипування. Я сховав голову пiд подушкою i змусив себе заснути.




Глава 6


Протягом бiльшоi частини нудноi планерки 10 сiчня я дрiмав i прокинувся лише наприкiнцi, коли капiтан Джек гаркнув:

– Це все. Лейтенанте Мiллард, сержанте Сiрс, сержанте Бланшар та офiцере Блайхерт, негайно до мiстера Лоу в офiс. Розiйтися!

Я пiшов коридором до святая свтих Еллiса Лоу. Лi, Расс Мiллард i Гаррi Сiрс уже були там, оточивши робочий стiл Лоу i вивчаючи стопку ранкових випускiв «Геральд».

Лi пiдморгнув менi i вручив газету, розгорнену на мiсцевих новинах. Я побачив заголовок: «Заступник окружного прокурора вирiшив спробувати себе в полiтицi i взяти участь у республiканських праймерiз ‘48?» Я прочитав три абзаци, у яких восхвалявся Еллiс Лоу та його турбота про мешканцiв Лос-Анджелеса, i поспiшив кинути газету на стiл, поки мене не знудило.

– А ось i вiн, – сказав Лi. – Що, Еллiсе, вирiшили спробувати себе в полiтицi? Скажи: «Єдине, чого нам треба боятися – це сам страх».

Усi розреготалися у вiдповiдь на цю вмiлу пародiю на Франклiна Рузвельта, навiть Лоу захихотiв, роздаючи копii протоколiв затримання iз прикрiпленими до них свiтлинами.

– Ось джентльмен, якого ми всi повиннi боятися. Прочитайте – i зрозумiете, чому.

Я прочитав протокол. Вiн детально описував кримiнальну кар’еру Раймонда Дагласа «Джунiора» Неша, бiлого, який народився в Талсi, штат Оклахома, у 1908 роцi. Проблеми iз законом у Неша починалися з 1926 року, i вiн встиг посидiти в Техаськiй державнiй в’язницi за згвалтування, збройне пограбування, завдання тiлесних ушкоджень та грабiж. У Калiфорнii його розшукували за п’ятьма справами: три збройних пограбування на пiвночi в окрузi Окленд i два випадки, про якi писали Лос-Анджелеськi газети в 1944 – згвалтування за обтяжуючих обставин та розбещення неповнолiтнiх. У кiнцi була приписка вiд слiдчих Сан-Франциско, що Неш пiдозрюеться в десятковi нальотiв у районi Затоки i, за чутками, був одним з органiзаторiв спроби втечi з Алькатрасу в травнi 46-го. Закiнчуючи знайомство з Нешем, я поглянув на його фото. Джунiор Неш виглядав як типовий недоумок з Оклахоми, жертва iнцесту: витягнута форма голови, тонкi губи, маленькi очi та вуха. На вигляд – ну просто придурок.

Я подивився на iнших. Лоу читав статтю про себе в «Геральд», Мiллард та Сiрс iз кам’яними виразами на обличчях читали протокол.

– Ну, викладай уже своi хорошi новини, Еллiсе, – сказав Лi. – Вiн приiхав на гастролi до Лос-Анджелеса, так?

Лоу покрутив свiй унiверситетський значок «Фi Бета Каппа» на лацканi пiджака.

– Очевидцi стверджують, що вiн брав участь у двох пограбуваннях, що сталися за минулий вiкенд у Леймерт-Парку, тому про нього й не було анi слова на планерцi. Пiд час другого пограбування вiн врiзав пiстолетом старiй жiнцi, i годину тому вона померла в шпиталi.

– А й-й-йак щодо с-с-спiльникiв? – пробурмотiв Гаррi Сiрс.

Лоу похитав головою.

– Капiтан Тiрнi говорив сьогоднi вранцi з полiцiею Сан-Франциско. Вони сказали, що Неш – звiр-одинак. Очевидно, в Алькатрасi вiн не мiг дiяти сам, але це був виняток. Що би…

Расс Мiллард пiдняв руку.

– Чи е щось спiльне в жертв його згвалтувань?

– Якраз збирався сказати про це, – вiдповiв Лоу. – Неш вiддае перевагу молодим негритянкам. Молодим, ще майже дiвчаткам. Усi його вiдомi згвалтування – це негритянки.

– Ми проiдемося до Унiверситетського вiддiлку, прочитаемо, що вони там понаписували. Ставлю на те, що Неш переховуеться десь у Леймерт-Парк. Це бiлий район, але на його пiвднi повно чорних iз Манчестеру. Так що чорненьких дiвчаток там завались.

Мiллард i Сiрс пiднялися, збираючись iти. Лоу пiдiйшов до Лi й сказав:

– Спробуйте не вбити його, сержанте. Вiн цiлком заслуговуе цього, але все одно постарайтеся його взяти живим.

Лi всмiхнувся своею демонiчною посмiшкою.

– Я постараюся, сер. Але ви обов’язково його вбийте на судi. Виборцi хочуть, аби таких хлопцiв пiдсмажували на стiльцi, щоб спати спокiйно

Страница 27

Нашою першою зупинкою був вiддiлок Унiверситет. Їх начальник показав нам звiти й попросив не гаяти часу на пошуки бiля двох пограбованих магазинiв, бо цим уже зайнялися Мiллард i Сiрс, намагаючись скласти детальний опис автiвки Неша, орiентовно – новенький бiлий седан. Капiтан Джек телефоном розповiв хлопцям з Унiверситетского вiддiлку про потяг Неша до негритянок, i в пiвденну частину мiста вже вирушили трое офiцерiв, аби прочесати борделi, якi спецiалiзувалися на молодих кольорових дiвчатах. Патрульнi iз Ньютон-стрит та 77-i вулицi – майже всi чорношкiрi – увечерi збиралися проiхатися до мiсць, де збиралася негритянська молодь i попередити, аби вони були обережнi.

То ж нам не залишалося нiчого, окрiм як прочiсувати район у надii на те, що Неш досi крутиться десь тут, i шепнути слiвце iнформаторам Лi. Ми вирiшили поiздити по Леймерт-Парк.

Головною магiстраллю району був бульвар Креншоу. Це була широка вулиця, що тягнулася на пiвнiч аж до Вiлширу й на пiвдень до Болвiн-Гiллс, взiрець «пiслявоенного будiвельного буму». У кожному кварталi – вiд Джефферсона до Леймерт – було повно колись величних, а тепер занедбаних напiвзруйнованих будинкiв, на фасадах яких висiли гiгантськi рекламнi щити, з рекламою супермаркетiв, великих торговельних центрiв, дитячих паркiв та кiнотеатрiв. Дати здачi будiвництв коливалися вiд Рiздва 47-го до початку 49-го, i менi здавалося, що в 1950-му роцi цiеi частини Лос-Анджелеса буде не впiзнати. Рухаючись на схiд, ми проiжджали пустир за пустирем, де невдовзi мали вирости новi будинки, а потiм почалися райони довоенних бунгало, якi вiдрiзнялися мiж собою лише кольором та станом газону. Далi на пiвдень були старi дерев’янi будинки чим далi, тим сильнiше занедбанi.

На вулицях не було нiкого, схожого на Джунiора Неша, а за кермом усiх бiлих седанiв, що траплялися нам дорогою, сидiли або жiнки, або якiсь фраери.

Наближаючись до Санта-Барбари й Вермонту, Лi нарештi заговорив.

– Ця вся наша поiздка – лайно собаче. Іду-но я подзвоню декому.

Вiн заiхав на заправку, вийшов iз машини й пiшов до телефону-автомату; я залишився слухати полiцейську хвилю. Минуло хвилин iз десять, поки повернувся Лi – блiдий i спiтнiлий.

– Є зачiпка. Мiй iнформатор каже, що Неш приводить дiвчат кудись на розi Слоусон i Гувер.

Я вимкнув радiо.

– Там же самi чорнi. Думаеш…

– Я думаю, що нам нема що тупити. Поiхали!

Ми звернули з Вермонт на Слоусон, минаючи фасади церков та перкарень, пустирi та алкогольнi крамницi, лише над однiею з яких вдень свiтилася вивiска «А-Л-К-О-Г-О-Л-Ь». Повернувши направо на Гувер-стрит, Лi поiхав повiльнiше й почав сканувати поглядом подвiр’я будинкiв. Ми проiхали повз групу з трьох чорношкiрих та старшого бiлого мужика, вони однозначно впiзнали в нас копiв.

– Наркошi, – сказав Лi. – Неш повинен спiлкуватися iз неграми, так що давай-но iх потрусимо. Якщо в них щось е, можна спробувати дiзнатися його адресу.

Я кивнув; Лi зупинив машину посеред вулицi. Ми вийшли, усi четверо одночасно запхали руки в кишенi й почали шаркати ногами – танок, який усi вони виконують, коли починаеш iх затримувати. Я сказав:

– Полiцiя. Давайте повiльно i слухняно – обличчям до стiни.

Вони стали в позицiю для обшуку: руки над головою, долонi на стiнi, розведенi ноги.

Лi зайнявся двома праворуч; бiлий пробурмотiв:

– Якого хрiна… Бланшар?

– Стули писок, засранцю, – сказав Лi й почав його обшукувати.

Я спершу обшукав негра посерединi, перевiривши рукави його костюма, а потiм покопавшись у кишенях. Лiвою рукою я витягнув пачку «Лакi Страйк» та запальничку Зiппо, а правою – купу сигарет iз марихуаною.

– Трава, – сказав я, жбурнувши iх на тротуар i кидаючи довгий погляд на Лi.

Негр у костюмi потягнувся за пояс, коли вiн дiстав руку, на сонцi заблищав метал.

– Напарнику! – закричав я, витягаючи свого револьвера.

Бiлий рiзко розвернувся, i Лi двiчi впритул вистрiлив йому в обличчя. Зутер махнув ножем, i я теж натиснув на гачок. Пролунав пострiл, вiн випустив ножа i, схопившись за шию, сповз по стiнцi. Обернувшись, я побачив, як iнший чорний полiз до кишень штанiв i вистрiлив тричi. Вiн завалився на спину.

– Бакi, обережно! – почув я.

Прихилившись, я побачив знизу, як Лi й останнiй негр цiляться одне в одного майже впритул. Лi звалив його трьома пострiлами, якраз коли злодiй збирався вистрiлити зi свого маленького пiстолетика. Вiн впав замертво, кулi знесли йому пiвголови.

Я встав, подивився на чотири тiла й залитий кров’ю хiдник, хитаючись пiшов до бордюру й блював, поки не заболiло в грудях. Я чув, як наближаються сирени, начепив на куртку свiй значок, а потiм обернувся. Лi вичищав кишенi вбитих, викидаючи на тротуар ножi та марихуану, намагаючись не заляпатися кров’ю. Потiм вiн встав i пiшов до мене, я сподiвався, що вiн скаже менi якесь мудре слiвце, заспокоiть. Але вiн плакав, як дитина.



Решту дня ми витратили на те, щоби викласти цi десять секунд на паперi.

Ми написали нашi звiти у вiддiлку на 77-й вулицi, потiм нас допитал

Страница 28

мiсцевi слiдаки з Вiддiлу вбивств, якi займалися перестрiлками за участi копiв. Вони розповiли нам, що цi три негри – Вiллi Волкер Браун, Козвелл Прiтчфорд та Като Ерлi – це були вiдомi наркобариги, а бiлий – Бакстер Фiтч – мав двi судимостi за збройне пограбування наприкiнцi 20-х рокiв. Оскiльки всi четверо були озброенi й мали при собi марихуану, нас запевнили, що нiяких слухань не буде.

Я вiдповiдав на питання спокiйно; Лi ж прийняв усе близько до серця, тремтiв i бурмотiв, що неодноразово затримував Бакстера Фiтча ще працюючи в Гайленд-Парку, i що колись вiн йому навiть подобався. Я почекав його у вiддiлку, а потiм допомiг пробитися до машини крiзь натовп надокучливих репортерiв.

Коли ми дiсталися будинку, Кей стояла на ганку; одного погляду на ii виснажене обличчя було достатньо, аби зрозумiти, що вона вже про все знала. Вона побiгла до Лi й обняла його, шепочучи: «Любий мiй, любий». Я дивився на них, а потiм помiтив на перилах газету.

Я взяв ii. Це був випуск «Мiррор» iз величезним заголовком на першiй сторiнцi: «Перестрiлка за участi боксерiв-полiцейських! Четверо трупiв!» Нижче було надруковано рекламнi фото, де Мiстер Вогонь та Мiстер Лiд стояли одне напроти iншого в рукавичках та боксерських трусах, а також фото вбитих злочинцiв. Я прочитав дуже бадьорий репортаж про перестрiлку й короткий переказ перебiгу нашого бою в жовтнi, а потiм почув крики Лi:

– Тобi нiколи цього не збагнути, просто дай менi спокiй!

Лi побiг до гаражу, Кей – за ним слiдом. Я стояв на ганку, i не мiг повiрити, що цей найтвердолобiший сучий син iз тих, кого я знаю, може бути таким слинтяем. Я почув, як Лi заводить мотор мотоцикла; секундою пiзнiше вiн виiхав на вулицю, сильно нахилившись, повернув управо i, без жодного сумнiву, поiхав провiтритися на Малголленд.

Коли ревiння мотоциклу втихло вдалинi, Кей також вийшла на вулицю. Взявши ii за руки, я сказав:

– Вiн оговтаеться. Просто вiн був знайомий з одним iз тих хлопцiв, тому так важко сприймае. Але все буде добре.

Кей дивно поглянула на мене.

– Ти дуже спокiйний.

– Там або ми б iх убили, або вони – нас. Завтра подбай про нього. У нас вихiдний, але потiм ми мусимо впiймати справжнього монстра.

– Ти також приглядай за ним. Десь за тиждень виходить на волю Боббi де Вiтт, а вiн ще на судi поклявся, що повбивае Лi та всiх iнших, хто доклав руку до його арешту. Лi страшно, а я знаю Боббi. Це найгiрша людина у свiтi.

Я обiйняв Кей.

– Не переживай, Вогонь i Лiд захистять тебе, не переживай.

Кей легенько вiдштовхнула мене.

– Ти не знаеш Боббi. Ти не знаеш, що вiн змушував мене робити.

Я прибрав пасмо волосся з ii очей.

– Знаю, i менi начхати. У сенсi, не начхати, але…

– Я розумiю, що ти маеш на увазi, – вiдповiла Кей i вiдштовхнула мене.

Я вiдпустив ii, розумiючи, що якщо я тиснутиму на неi, то вона може наговорити менi речей, яких я слухати не захочу. Дверi закрилися, i я сiв на сходах, радий, що нарештi можу дати думкам лад.

Чотири мiсяцi тому я був патрульним, який прямував у нiкуди. Тепер я був детективом, допомiг iз проектом позики на мiльйони доларiв. Наступного мiсяця менi виповниться тридцять, я вже п’ять рокiв працюю в полiцii, маю право складати iспит на сержанта. Якщо я його вдало складу й карта ляже, то до тридцяти п’яти я можу стати лейтенантом, i це – лише початок.

Менi раптом стало нiяково, я зайшов усередину, походив вiтальнею, перебираючи журнали i пройшовшись по кижкових шафах, шукаючи, що б почитати. Потiм я почув, як у заднiй частинi будинку ллеться вода. Я пiшов на звук i, побачивши вiдкритi дверi ванноi кiмнати, з яких валила пара, зрозумiв, що це знак спецiально для мене.

Пiд душем стояла гола Кей. Вона нiяк не вiдреагувала, побачивши, що я ввiйшов. Я дивився на ii тiло, всипанi веснянками груди з темними сосками, на широкi стегна й плаский живiт, потiм вона повернулася. Я побачив старi шрами вiд ножа, що хрест-навхрест вкривали ii спину вiд стегон до хребта, затремтiв i вийшов, шкодуючи про те, що вона показала менi iх саме того дня, коли я вбив двох чоловiк.




ІІ. На розi Тридцять Дев’ятоi та Нортон





Глава 7


Рано-вранцi в середу мене розбудив телефонний дзвiнок, вирвавши зi сну, що повторював заголовок передовицi «Daily News» за вiвторок – «Вогонь i Лiд нокаутують негрiв-головорiзiв», не останню роль у якому грала блондинка iз тiлом Кей. Подумавши, що це журналюги, якi пiсля перестрiлки не давали менi проходу, я зняв слухавку й поклав ii на тумбочку, а сам знову спробував заснути. Але раптом почув:

– Вставай i сяй, напарнику! – i приклав трубку до вуха.

– Слухаю, Лi.

– Знаеш, який сьогоднi день?

– П’ятнадцяте. День зарплатнi. Ти подзвонив менi о шостiй, щоби… – я затнувся, зрозумiвши, що голос Лi тремтить вiд нервовоi радостi. – З тобою все гаразд?

– Усе шикарно. Проiхався по Малголленд зi швидкiстю пiд двiстi, а вчора весь день провiв удома з Кей. А тепер нуджуся. Як щодо трохи попрацювати полiцейським?

– Ну, що там?

– Я щойно говорив з одним iнформ

Страница 29

тором, у якого передi мною боржок. Вiн каже, що Джунiор Неш влаштував собi траходром у гаражi на розi Колiзеум i Нортон, у заднiй частинi зеленого житлового будинку. Може, прокотимося туди? Хто останнiй – ставить увечерi пиво.

У мене перед очима затанцювали новi газетнi заголовки.

– Дивися, не гальмуй, – вiдповiв я, повiсив слухавку i, одягнувшись у рекордно короткий час, вибiг до машини й миттю пролетiв вiдстань до Леймерт-Парку.

Лi вже був там, спираючись на свiй «Форд», припаркований бiля бордюру перед единою будiвлею на пустирi – отруйно-зеленого кольору бунгало з двоповерховою халабудою за ним.

Я припаркувався поруч iз ним i вийшов. Лi пiдморгнув i сказав:

– Ти програв.

– Ти намахав мене, – вiдповiв я.

– Маеш рацiю, – засмiявся вiн, – я набрав тебе з автомату. Журналiсти задовбали?

Я повiльно поглянув на свого партнера. Вiн здавався розслабленим, але щось йому муляло, хоча був у гуморi.

– Я навiть носа на вулицю не показував. А ти?

– Приiхав Бево Мiнс, запитав мене, як я почуваюся. Я вiдповiв, що не хотiв би почуватися так завжди.

Я вказав на подвiр’я.

– Із мешканцями говорив? І де автомобiль Неша?

– Нiякого автомобiля нема, – вiдповiв Лi, – але я розмовляв iз менеджером. Вiн здавав Нешевi в оренду оту хiбарку за будинком. Вiн кiлька разiв там розважався з дiвчатами, але менеджер каже, що не бачив його вже бiльше тижня.

– Ти вже заходив туди?

– Нi, чекав на тебе.

Я дiстав револьвер i притиснув його до ноги, Лi пiдморгнув i зробив те саме, i ми пiшли через подвiр’я до халупи. На обох поверхах були хлипкi на вигляд дерев’янi дверi, на другий поверх вели розхитанi сходи. Лi вiдкрив нижнi дверi, вони заскрипiли. Ми притиснулися до стiни обабiч вiд входу, потiм я ввалився всередину, витягнувши перед собою руку з пiстолетом у нiй.

Анi звуку, анi руху, лише павутиння й дерев’яна пiдлога, захаращена жовтими газетами й лисими покришками. Я вiдступив; Лi почав навшпиньках пiдiйматися сходами вгору. На сходовiй клiтцi вiн посмикав дверну ручку, похитав головою i вдарив дверi ногою, винiсши iх iз петель.

Я побiг сходами; Лi з пiстолетом напоготовi зазирнув до кiмнати. Уже пiднявшись нагору, я побачив, що вiн ховае зброю.

– Нехрiновий смiтничок, – сказав вiн i жестом показав на кiмнату.

Я переступив порiг i з розумiнням кивнув головою.

У його гнiздечку штиняло якимось пiйлом. Бiльшу частину кiмнати займало саморобне лiжко, зроблене з двох розкладених автомобiльних сидiнь; лiжко було встелене якимось ганчiр’ям, на якому валялися використанi гандони. У кутках громадилися порожнi пляшки з-пiд мускату, а одне-едине вiкно було вкрите павутинням та грязюкою. Вiд цього смороду в мене закрутилася голова, i я вiдчинив вiкно. Визирнувши на вулицю, я помiтив групу полiцейських в унiформi та чоловiкiв у цивiльному, що стояли на тротуарi Нортон-стрит, приблизно за пiвкварталу до рогу з Тридцять Дев’ятою. Усi вони дивилися на щось у заростях бiля пустиря; неподалiк було припарковано два полiцейських автомобiлi й ще один – без розпiзнавальних знакiв.

– Лi, ану, поглянь, – сказав я.

Лi висунувся з вiкна й примружився.

– Здаеться, це Мiллард i Сiрс. Сьогонi вони мали займатися стукачами, так що…

Я вибiг iз кiмнатки, пролетiв униз по сходах i побiг за рiг, на Нортон-стрит, Лi бiг слiдом за мною. Побачивши машини слiдчого та фотографа, я прискорився. Гаррi Сiрс на очах пiвдесятка офiцерiв пив просто з пляшки; вiн був переляканий до чортикiв. Фотографи, заiхавши на стоянку i виходячи з автомобiлiв, зразу ж направляли своi камери на землю. Розпихавши лiктями пару патрульних, я побачив, що там сталося.

Це було голе, покалiчене тiло молодоi жiнки, розрубане навпiл у районi талii. Нижня половина лежала в бур’янах на вiдстанi якогось метру вiд верхньоi половини iз широко розведеними ногами. На ii лiвому стегнi було вирiзано великий трикутник, а вiд лiнii, по якiй було розрубане тiло, до лобка проходив довгий i широкий розрiз. Шкiра бiля рани була вiдiгнута, внутрiшнiх органiв не було. Верхня половина виглядала ще гiрше: груди були всiянi опiками вiд сигарет, права висiла, тримаючись на тiлi лише на кiлькох клаптях шкiри; у лiвоi замiсть соска була рвана рана. Розрiзи сягали аж до кiстки, але найгiршi справи були з обличчям дiвчини. Це було суцiльне мiсиво, нiс буквально вгатили в обличчя, а рот, розрiзаний вiд вуха до вуха, утворював усмiшку, нiби насмiхаючись над усiею цiею жорстокiстю. Я зрозумiв, що цiеi посмiшки не забуду до самоi смертi.

Пiднявши очi, я вiдчув що мене морозить, я задихався. Довкола мене всi штовхалися, чувся гуркiт голосiв:

– Чорт забирай, i нема навiть крапельки кровi…

– Це найстрашнiше вбивство жiнки, що я бачив за шiстнадцять рокiв…

– Вiн зв’язав ii. Дивись, ось слiд вiд мотузки на ногах…

Потiм пролунав довгий, пронизливий свист.

Полiцейськi припинили гелготiти й поглянули на Расса Мiлларда. Вiн спокiйно сказав:

– Перш нiж все вийде з-пiд контролю, давайте про дещо домовимося. Якщо ця iсторiя набуде широкого розголосу

Страница 30

то виявиться багато бажаючих зiзнатися у вбивствi. Цю дiвчину просто випатрали. Нам потрiбна iнформацiя, щоби позбутися цих дурнограiв, ось i все. Нiкому про це не розповiдайте. Анi дружинам, анi подружкам, анi iншим офiцерам. Гаррi?

– Ага, Рассе, – вiдповiв Гаррi Сiрс, ховаючи пляшку, аби начальник ii не бачив.

Але Мiллард помiтив його манiпуляцii i з огидою закотив очi.

– Нiхто iз репортерiв не повинен побачити тiло. Фотографи, негайно берiться до роботи. Коли вони закiнчать, нехай люди слiдчого накриють його. Патрульнi, огородiть мiсце злочину вiд вулицi й на два метри позаду тiла. Будь-якого журналюгу, який спробуе перетнути стрiчку, – негайно заарештовувати. Коли приiдуть судовi медексперти, репортерiв вiдженiть на той бiк вулицi. Гаррi, зателефонуй лейтенантовi Гаскiнсу у вiддiлок Унiверситету й попроси його вислати сюди на пiдмогу всiх, кого тiльки зможе.

Мiллард озирнувся й помiтив мене.

– Блайхерте, а ти що тут робиш? І ти, Бланшаре?

Лi сидiв навпочiпки бiля вбитоi й щось записував у блокнотик. Показавши на пiвнiч, я пояснив:

– Джунiор Неш знiмае неподалiк халабуду. Ми якраз обшукували ii, коли побачили, що тут збираеться натовп.

– У примiщеннi була кров?

– Нi. Це не Неш, лейтенанте.

– Хай iз цим розбираються судмедексперти. Гаррi!

Сiрс сидiв у машинi й щось говорив у радiомiкрофон. Почувши свое iм’я, вiн закричав:

– Так, Рассе?

– Гаррi, коли приiдуть iз лабораторii, хай оглянуть оту халупу на подвiр’i зеленого будинку й перевiрять ii на кров та вiдбитки пальцiв. А потiм – перекрийте вулицю…

Мiллард зупинився, побачивши, як автомобiлi звертають на Нортон, намагаючись об’iхати натовп; я подивився на труп. Фотографи все ще працювали; Лi й далi щось записував у блокнотi. Полiцейськi, що крутилися поруч на тротуарi, дивилися на вбиту й швидко вiдвертали погляд. На вулицi з машин вистрибували репортери та фотографи видань, i Гаррi Сiрс iз хлопцями вже були готовi вiдтискати iх назад. Я уважно розглядав нещасну дiвчину.

Їi ноги були розведенi, як для статевого акту, i, судячи iз вигину колiн, вони були зламанi; на ii чорному волоссi не було анi слiду кровi, нiби вбивця добряче вимив iй голову шампунем, перш нiж викинути тiло. А ця жахлива мертва усмiшка була взiрцем жорстокостi – уламки зубiв, що виднiлися через розрiзану плоть змусили мене вiдвести погляд.

Лi був на тротуарi, допомагав прив’язувати огороджувальнi стрiчки. Вiн дивився на мене, як на примару.

– Про Джунiора Неша не забув?

Лi зосередив погляд на менi.

– Вiн не мiг цього зробити. Вiн, звичайно, виродок, але вiн не мiг.

Прибуло ще журналiстiв, i коли полiцейськi утворили кордон, почувся обурений галас. Аби вiн почув, менi довелося закричати:

– Вiн забив до смертi стару жiнку. Ми маемо знайти його в першу чергу!

Лi намертво вчепився менi в руку.

– Тепер ми маемо зайнятися цим. Я старший, я так сказав.

Його голос заглушив усi iншi, у наш бiк почали повертати голови. Я вивiльнив руки й розiгнав примар довкола Лi.

– Гаразд, напарнику.



За годину на розi Тридцять Дев’ятоi та Нортон було вже не пройти через журналiстiв, полiцейських та зiвак. Тiло забрали на двох вкритих простирадлами ношах; у машинi швидкоi кримiналiсти, перш нiж вiдвезти труп до моргу, зняли iз дiвчини вiдбитки пальцiв. Гаррi Сiрс влаштував iмпровiзовану прес-конференцiю й зачитав складений Рассом Мiллардом звiт, де розповiдалося про всi деталi, окрiм того що нещасну випатрали. Потiм Сiрс поiхав до мунiципалiтету перевiрити записи Бюро зниклих без вiсти, а Мiллард залишився керувати розслiдуванням.

Судмедексперти почали обшукувати околицi на предмет знаряддя вбивства або шматкiв жiночого одягу; iншу команду кримiналiстiв вiдправили до гнiздечка Джунiора Неша на пошуки вiдбиткiв пальцiв та плям кровi. Пiсля цього Мiллард перерахував полiцейських. Четверо осiб регулювали вуличний рух i не пускали на мiсце злочину особливо настирливих, ще було дванадцятеро у формi, п’ятеро в цивiльному й ми iз Лi. Мiллард розкопав у машинi мапу мiста й роздiлив усю територiю Леймерт-Парк на дiлянки, призначив на кожну з них по людинi й сказав, що треба питати в кожноi людини, у кожному будинку, квартирi чи крамницi: Чи не чули ви впродовж останiх сорока восьми годин жiночих крикiв? Чи не бачили ви когось, хто викидае або спалюе жiночий одяг? Чи не помiчали ви в цьому районi пiдозрiлих людей чи автомобiлiв? Чи не проходили ви по Нортон мiж вулицями Тридцять Дев’ятою та Колiзеум протягом останнiх двадцяти чотирьох годин, i якщо так, то чи не помiчали ви щось на пустирi?

Менi випало Олмстед-авеню, за три квартали вiд Нортон, вiд Колiзеум на пiвдень до Леймерт-Бульвару; Лi дiсталися магазини та будiвельнi майданчики на Креншоу, вiд Тридцять Дев’ятоi на пiвнiч до Джефферсон. Ми домовилися зустрiтися о восьмiй вечора в «Олiмпiку» i розiйшлися. Я почав прочiсувати свiй район.

Я ходив, дзвонив у дверi та ставив питання, отримуючи негативнi вiдповiдi, записуючи адреси будинкiв, де нiхто не вiдчиняв, аби друга хвиля по

Страница 31

iцейських, якi будуть обходити цi мiсця, зазирнули туди пiсля мене. Я розмовляв iз домогосподарками, що тихцем глушать алкоголь та маленькими, непосидючими дiтьми; iз пенсiонерами та вiйськовими у вiдпустцi, i навiть з одним полiцейським iз Захiдного вiддiлення полiцii Лос-Анджелеса, у якого був вихiдний. Крiм того, я мiж дiлом питався про Джунiора Неша та його новенький бiлий седан, показуючи його фотографiю. Але нiчого дiзнатися менi не вдалося; о сьомiй вечора я повернувся до автомобiля, вiдчуваючи огиду до побаченого протягом дня.

Машини Лi не було, на розi Тридцять Дев’ятоi та Нортон свiтили встановленi кримiналiстами лампи. Я попрямував до «Олiмпiку», сподiваючись, що кiлька хороших двобоiв виправлять гнiтюче враження вiд цього невдалого дня.

Карузо залишив для нас квитки й записку, у якiй вiн вибачався, що сьогоднi не зможе прийти, бо мае важливу зустрiч. Квиток Лi був ще в конвертi, я схопив свiй i попрямував до ложi Карузо. Уже почалися боi легковаговикiв, тож я сiв зручнiше й почав чекати на Лi.

Двiйко тендiтних мексиканцiв влаштували на ринзi захопливий бiй, i публiка була в захватi. З верхнього ярусу кидали монети, повсюди волали на всю горлянку iспанською та англiйською. Пiсля чотирьох раундiв я зрозумiв, що Лi не прийде; бiйцi, обидва добряче побитi, змусили мене згадати про вбиту дiвчину. Я встав i пiшов, точно знаючи, де шукати Лi.

Я поiхав назад на рiг Тридцять Дев’ятоi та Нортон. Стоянка була залита свiтлом, видно було як удень. Лi стояв усерединi огородженого стрiчками простору. Вечiр був прохолодний; закутавшись у свою куртку листоношi, вiн спостерiгав за кримiналiстами, що нишпорили по кущах.

Я пiдiйшов. Побачивши мене, Лi склав руки пiстолетом i жартома вистрiлив. Це була його звичайна фiшка, коли вiн прийняв бензедрин.

– Ми мали зустрiтися, пам’ятаеш?

У сяйвi ламп неголене обличчя Лi здавалося бiло-блакитним.

– Я ж сказав, що це – першочергова справа, пам’ятаеш?

Роззирнувшись довкола, я помiтив, що iншi пустирi також освiтленi.

– Для ФБР – точно першочергова. А для нас першочергова – Джунiор Неш.

– Напарнику, це куди важливiше, – похитав головою Лi. – Кiлька годин тому тут були Горралл i Тад Грiн. Керувати слiдством призначили Джека Тiрнi, заступником призначили Расса Мiлларда. Хочеш знати, що я про це все думаю?

– Аякже.

– Це показова справа. Замордували приемну бiлу дiвчину, й Управлiння полiцii кидае всi сили на пошук убивцi, намагаючись продемонструвати виборцям, що вони не дарма проголосували за поправку.

– Можливо, вона не була такою вже й приемною дiвчиною. Можливо, стара панi, яку угрохав Неш, була чиеюсь люблячою бабусею. Можливо, ти береш усе надто близько до серця i, можливо, хай цiею справою займается ФБР, а ми будемо робити свою роботу, поки Джунiор не вбив iще когось.

Лi стиснув кулаки:

– Ти вже закiнчив зi своiми «можливо»?

Я зробив крок уперед.

– Можливо, ти боiшся виходу Боббi де Вiтта. Можливо, тобi нiяково просити мене допомогти вiдбити йому охоту пхати носа в справи жiнки, яка нам обом дорога. Можливо, нам слiд сказати ФБР, що вони можуть записати цю вбиту дiвчину пiд iменем Лорi Бланшар.

Лi розтиснув кулаки й вiдвернувся. Я дивився, як вiн качаеться на п’ятах, сподiваючись, що вiн або розлютиться, або вилаеться, але, коли я нарештi побачив його обличчя, на ньому була гримаса болю.

– Чорт забирай! – закричав я, сам стиснувши кулаки. – Говори зi мною! Ми напарники! Ми разом завалили чотирьох чоловiк, а тепер ти тягнеш мене в це лайно!

Лi обернувся. Вiн намагався всмiхнутися своею фiрмовою демонiчною посмiшкою, але вона вийшла сумною й нервовою. Голос його був скрипучий i ламкий.

– Бавлячись на вулицi, я завжди приглядав за Лорi. Я був задерикуватий, i всi iншi дiти боялися мене. У мене було багато подруг – ну, дитячi романи, знаеш. Дiвчата дражнили мене, мовляв, я стiльки часу проводжу iз сестрою, нiби закоханий у неi. А я ii й справдi обожнював. Вона була гарнюня й розумниця. Тато казав, що Лорi буде займатися i балетом, i фортепiано, i спiвом. Що я, як i вiн, битиму байдики у фiрмi, що торгуе покришками, а Лорi стане артисткою. Це були просто балачки, але я був малий i всьому вiрив.

Так чи iнакше, перед ii зникненням тато стiльки талдичив про цi ii майбутнi заняття, що я став злитися на Лорi. Я перестав приглядати за нею, коли вона виходила погратися на вулицю пiсля школи. Потiм у наш район переiхала одна вiдорва. Вона була страшенно слабка на передок i розсувала ноги перед усiма хлопцями. Тодi, коли вкрали Лорi, я якраз ii дрючив i не мiг захистити своеi сестри.

Я потягнувся до руки напарника, аби показати йому, що я все розумiю, Лi вiдштовхнув мою руку.

– Не треба лишень казати, що ти все розумiеш, бо знаеш, що було найгiршим? Лорi замордували. Якiсь дегенерати ii задушили або зарiзали. І коли вона померла, менi в голову приходили жахливi речi про неi. Про те, як я ненавидiв ii, бо тато вважав мене хулiганом, а ii – принцесою. Я уявляв, що ii розрубали навпiл, як оцю нещасну, коли трахав

Страница 32

у хвойдочку, попиваючи алкоголь ii батька.

Лi глибоко зiтхнув i вказав на землю в декiлькох метрах вiд нас. Частини ii тiла обвели крейдою окремо. Я дивився на контур ii розведених нiг; Лi сказав:

– Я його впiймаю. З тобою чи без тебе, але я його вiдшукаю.

Я спробував посмiхнутися.

– Побачимося завтра в офiсi.

– З тобою чи без тебе.

– Та зрозумiв, – сказав я й повернувся до машини.

Завiвши мотор, я помiтив, що свiтло ввiмкнули iще на одному пустирi – у кварталi на пiвнiч вiд нас.




Глава 8


Першим, кого я побачив, прийшовши у вiддiлок наступного ранку, був Гаррi Сiрс, що читав передовицю «Herald»: «Знайдiмо лiгво перевертня, що здiйснив жахливе вбивство!»; друге, що я побачив – це ланцюжок iз п’яти чоловiкiв – двох забулдиг, двох звичайних мужикiв та одного типа у в’язничнiй робi, кайданками прикутих до лави. Гаррi вiдклав газету i, заiкаючись, промовив:

– П-п-прийшли здаватися. К-к-кажуть, це вони в-в-вбили дiвчину.

Я кивнув, розумiюючи, iз кiмнати допитiв почулися крики.

За мить Бiлл Кьонiг виштовхав у дверi товстуна, зiгнутого навпiл, й оголосив:

– Це не вiн.

Кiлька полiцейських саркастично заплескали в долонi, iншi з огидою вiдвернулися.

Кьонiг вивiв череваня до коридору.

– А де Лi? – запитав я Гаррi.

Вiн вказав на кабiнет Еллiса Лоу.

– У-у-у Лоу, разом iз ж-ж-журналiстами.

Я пiдiйшов до кабiнету й зазирнув у привiдчиненi дверi. Еллiс Лоу стояв перед столом, розповiдаючи щось групi репортерiв. Збоку вiд нього сидiв за столом Лi у своему единому костюмi. Вiн виглядав втомленим, але не таким смиканим, як учора ввечерi.

Лоу промовляв суворо:

– …i жахливий характер убивства вимагае вiд нас докласти всiх можливих зусиль, аби якнайшвидше зловити цього недолюдка. Ряд спецiально пiдготовлених офiцерiв, зокрема Мiстер Вогонь та його партнер Мiстер Лiд, були вiдстороненi вiд своiх звичайних обов’язкiв, щоби взяти якомога активнiшу участь у розслiдуваннi, i якщо вже вони взялися за цю справу, то, я думаю, уже невдовзi ми можемо очiкувати позитивних результатiв. Бiльше того…

Менi заважало слухати гупання кровi в скронях. Я зiбрався було йти, але Лi побачив мене, вклонився Лоу i вийшов iз кабiнету. Вiн наздогнав нас уже бiля наших столiв.

– Ти попросив, щоби нас зняли зi звичноi роботи? – рiзко розвернувся я до нього.

Лi заспокiйливим жестом поклав руку менi на груди.

– Давай розберемося по порядку, гаразд? По-перше, я написав Еллiсовi звiт. Там було зазначено, що в нас е пiдтверджена iнформацiя, що Неш втiк iз нашоi територii.

– Та ти довбанувся!

– Ч-ш-ш-ш. Слухай, це лише для того, щоби все пiшло, як по маслу. Орiентування на Неша все ще ходить, цей його траходром – пiд наглядом, усi копи з пiвденних районiв мiста на нього полюють. Та я особисто збираюся сьогоднi переночувати в його халабудi. У мене е бiнокль, i звiдти за допомогою встановлених кримiналiстами ламп я зможу розгледiти номери машин, що проiжджають по Нортон-стрит. Можливо, приiде позловтiшатися й сам убивця. Усi номери я звiрю зi списком украдених автiвок.

– Боже, Лi, – зiтхнув я.

– Напарнику, усе що я прошу – це тиждень на те, аби зайнятися цiею дiвчиною. Неш пiд надiйним наглядом, i якщо його не заарештують до того часу, ми знову займемося його справою.

– Вiн занадто небезпечний, щоби його впустити. Ти це знаеш.

– Напарнику, вiн пiд ковпаком. Та й не кажи, що тобi не кортить реабiлiтуватися пiсля вбивства тих негрiв. Не кажи менi, що тобi невiдомо, що розслiдування смертi цiеi дiвчини – ласий шматочок, не те, що Джунiор Неш.

У мене в очах застрибали найрiзноманiтнiшi заголовки, присвяченi Мiстеру Вогню та Мiстеру Льоду.

– Тиждень, Лi. Не бiльше.

– Чудово, – пiдморгнув вiн менi.

У гучномовцях пролунав голос Капiтана Джека:

– Панове, прошу всiх термiново зiбратися в кiмнатi для iнструктажу.

Я схопив свiй блокнот i пройшов через КПЗ. Лави бажаючих узяти на себе провину в убивстi поповнилися, новоприбулих прикували кайданками вже до радiаторiв i труб опалення. Бiлл Кьонiг дав ляпаса якомусь старому, що вимагав розмови iз мером Боуроном, Фрiцi Фогель записував iмена затриманих на дошцi. Кiмната для зiбрань була набита битком людьми iз Центрального вiддiлку та ФБР, а також купою полiцейських у штатському, яких я ранiше не бачив. Капiтан Джек та Расс Мiллард стояли попереду, перед мiкрофоном. Тiрнi постукав по мiкрофону, прокашлявся й заговорив:

– Панове, це зiбрання присвячене злочину пiд номером 187 у Леймерт-Парк. Я впевнений, що ви всi читали газети, i ви всi уявляете, наскiльки ця справа неприемна й громiздка. До мерii, мунiцiпалiтету, до нас i особисто до шефа Горралла надiйшло безлiч дзвiнкiв вiд людей, спокiй яких ми покликанi оберiгати. Пiсля цiеi статтi про перевертня кiлькiсть дзвiнкiв збiльшиться в багато разiв, так що давайте почнемо.

Почнемо з того, хто ким командуе. Вести розслiдування буду я, лейтенант Мiллард – заступник, сержант Сiрс – посередник мiж вiддiлами. Заступник окружного прокурора Лоу – посередник мiж нами,

Страница 33

ресою та цивiльною владою. Крiм того, до Центрального вiддiлу вбивств iз 16 сiчня тимчасово переводяться сержант Андерс, детектив Аркола, сержант Бланшар, офiцер Блайхерт, сержант Кавано, детектив Еллiсон, детектив Граймс, сержант Кьонiг, детектив Лiггетт, детектив Наваретт, сержант Пратт, детектив Дж. Смiт, детектив В. Смiт, сержант Фогель. Усi, кого я назвав, пiсля зiбрання пiдiйдiть до лейтенанта Мiлларда. Рассе, вони твоi.

Я дiстав свою ручку й легенько пхнув лiктем того, хто сидiв поруч, аби вiн посунувся й можна було писати. Усi довкола мене зробили те саме; увага присутнiх зосередилася на Мiллардi.

– Учора, о сьомiй ранку, – заговорив вiн своiм адвокатским голосом, – на Нортон мiж Тридцять Дев’ятою та Колiзеум було знайдено голу мертву дiвчину, розрублену навпiл, просто поруч iз тротуаром, на пустирi. Очевидно, ii було закатовано, хоча про це ще зарано говорити – iз доктором Ньюбаром, який займаеться розтином тiла, я ще не говорив. Журналiстiв не пускають, е певнi деталi, якi iм знати небажано.

Територiю ретельно дослiдили, жодних доказiв поки не знайдено. Там, де ми знайшли тiло, не було анi краплi кровi. Дiвчину явно було вбито в iншому мiсцi, а потiм – просто викинуто на пустир. У цьому районi багато таких пустирiв, iх зараз також прочiсують у пошуках зброi та слiдiв кровi. Неподалiк вiд мiсця, де було знайдено тiло, орендуе собi халупу пiдозрюваний у вбивствi та пограбуваннi Реймонд Джунiор Неш – це мiсце вже було перевiрене на вiдбитки пальцiв та слiди кровi. Хлопцi з лабораторii нiчого не знайшли, i поки що Неш у вбивствi дiвчини не пiдозрюеться.

Саму дiвчину поки що не iдентифiкували, пiд жодне досье про зниклих без вiстi ii опис не пiдходить. Ми розiслали телетайпом вiдбитки ii пальцiв, так що якийсь результат повинен бути. До речi, усе почалося з анонiмного дзвiнка до вiддiлку Унiверситет. Офiцер, який приймав заяву, сказав, що дзвонила якась iстерична жiнка, що проводжала свою дочку до школи й натрапила на труп. Жiнка не назвала свого iменi й кинула слухавку, так що, на мою думку, зi списку пiдозрюваних ii можна викреслити.

Мiллард провадив далi терплячим, професорським тоном.

– До того часу, поки не впiзнають тiло, треба зосередити сили на розi Тридцять Дев’ятоi та Нортон i знову ретельно прочесати цей район.

Примiщенням пронiсся важкий колективний стогiн. Мiллард нахмурився й сказав:

– Командним пунктом буде вiддiлок Унiверситету, там знаходитимуться клерки, якi друкуватимуть i звiрятимуть звiти вiд тих, хто працюватиме «в полi». Вони будуть складати пiдсумковi звiти й працювати над систематизацiею речових доказiв. Цi звiти будуть вивiшуватися на дошцi оголошень вiддiлку Унiверситет, а копii розсилатимуть по всiх вiддiлках Лос-Анджелеса й шерифських пiдроздiлах. Полiцейським з iнших вiддiлкiв, якi присутнi на цьому зiбраннi, необхiдно переказати iнформацiю своiм колегам у вiддiлках i патрульним. Усю iнформацiю, що ви отримаете вiд патрульних, передавати телефоном до Центрального вiддiлу вбивств, додатковий номер – 411. Далi – зараз я назву адреси для обходу всiм, окрiм Бланшара та Блайхерта. Бакi, Лi, займаетеся тими ж районами, що i вчора. Полiцейськi з iнших вiддiлкiв – будьте напоготовi; тi, чиi прiзвища зараз назве капiтан Тiрнi – негайно до мене. У мене все.

Я проштовхався до дверей i через службовий вихiд опинився на стоянцi, намагаючись уникнути Лi й вiдсторонитися вiд того факту, що я одобрив його звiт по Нешу. Небо зробилося темно-сiрим вiд хмар, i всю дорогу до Леймерт-Парк я мрiяв про те, як блискавки знищують речовi докази на всiх пустирях, про те, як злива змивае це розслiдування вбивства замордованоi дiвчини й жалобу Лi за його маленькою сестричкою в каналiзацiю, як вода лие з неба до тих пiр, поки не переповняться всi стiчнi канави й не з’явиться з них голова Джунiора Неша, благаючи його заарештувати. Коли я припаркував свою машину, хмари почали розсiюватися, а вже невдовзi менi довелося тинятися районом пiд пекучим сонцем – i нова низка негативних вiдповiдей вгамувала моi фантазii.

Я питав те ж саме, що й кiлька днiв тому, ще активнiше намагаючись пiдiгнати пiд описи Неша. Але цього разу все було iнакше. Мiсцевiсть прочiсували копи, записуючи номери припаркованих автiвок i обшукуючи каналiзацiю на предмет клаптiв жiночого одягу – а мiсцевi вже знали про все iз газет та радiопередач.

Одна набухана дамочка витягнула пластикове розп’яття й запитала мене, чи захистить воно ii вiд перевертня; iнший старий у спiднiй бiлизнi та пасторському комiрцi заявив менi, що мертва дiвчина була Божою жертвою, тому що Леймерт-Парк проголосував за демократа на виборах до Конгресу в 1946. Якийсь маленький хлопчик показав менi фотку кiнозiрки Лона Ченсi Молодшого, який грав головну роль у фiльмi «Людина-вовк», i заявив, що саме вiн i е перевертнем, а той пустир на розi Тридцять Дев’ятоi та Нортон – стартовий майданчик для його ракети. А ще трапився шанувальник боксу, який бачив наш iз Бланшаром бiй, попросив у мене автограф, а потiм iз серйозним лицем сказав, що

Страница 34

вбивця – бассет його сусiда, i чи не мiг би я бути такий ласкавий i застрiлити його нахрiн? Розсудливi негативнi вiдповiдi були настiльки нудними, наскiльки вигадливими були позитивнi, так що я починав почуватися здоровою людиною на вечiрцi в психушцi.

Я закiнчив о пiв на другу й пiшов до своеi машини, подумуючи про те, що непогано було б щось перекусити й заiхати у вiддiлок Унiверситет. Пiд двiрниками був аркуш паперу – бланк iз канцелярii Тада Грiна, на якому просто посеред сторiнки було написано «Офiцiйний свiдок полiцейський, пропустити на розтин неопiзнаноi № 31, 14: 00, 1/16/47». Нижче був накарябаний пiдпис Грiна, який пiдозрiло нагадував почерк сержанта Лiланда Бланшара. Мимоволi розсмiявшись, я поiхав до «Шпиталю Королеви Ангелiв».

У коридорах було повно медсестер-монашок та старих на каталках. Я показав старшiй сестрi свiй значок i спитав, як пройти на розтин; вона перехрестилася i провела мене коридором, вказавши на дводверний вхiд iз написом: «ПАТОЛОГОАНАТОМ». Я пiдiйшов до вартового й показав йому запрошення. Вiн приклав руку до кашкета й вiдкрив передi мною дверi, i я ввiйшов до невеликоi холодноi кiмнати, стерильноi та бiлоi, iз довгим металевим столом посерединi. На ньому лежало два накритих тканиною предмети. Я сiв на лавку перед столом i затремтiв вiд самоi лише думки, що знову побачу ту жахливу посмiшку вбитоi дiвчини.

За кiлька секунд подвiйнi дверi вiдкрилися. Увiйшов високий старий чоловiк iз сигарою в зубах, за ним слiдом iшла монашка з блокнотом для стенограми. За ними ввiйшли Расс Мiллард, Гаррi Сiрс i Лi.

– Ви iз Бланшаром уже тут? – здивувався керiвник Вiддiлу вбивств. – Док, палити тут можна?

Старий дiстав iз задньоi кишенi скальпель i протер його об штанину.

– Звичайно. Дiвчинi вже все одно, вона давно в краiнi снiв. Сестро Маргарет, не допоможете менi зняти це простирадло?

Лi сiв на лавку поруч зi мною; Мiллард i Сiрс запалили сигарети, потiм дiстали ручки й нотатники. Лi позiхнув i запитав мене:

– Щось нарив сьогоднi вранцi?

Я побачив, що вiн ледве тримаеться на ногах вiд утоми – i то, завдяки таблеткам.

– Так. Убивця – вовкулака з Марсу. Бак Роджерс переслiдуе його на своему космiчному кораблi, а тобi краще йти додому i виспатися.

– Пiзнiше, – Лi знову позiхнув. – А в мене найкраще свiдчення було про нацистiв. Один чувак заявив, що бачив Гiтлера в барi на розi Тридцять Дев’ятоi та Креншоу. Це жесть, Бакi.

Лi опустив очi; я подивився на стiл, де проводився розтин. З мертвоi дiвчини зняли простирадла, ii голова була повернута в наш бiк. Я роздивлявся своi черевики, а лiкар почав сипати медичниим термiнами.

– Починаемо процедуру розтину бiлоi жiнки. М’язовий тонус вказуе на вiк вiд шiстнадцяти до тридцяти. Труп розрiзано на двi частини в районi пупка. Верхня половина: голова на мiсцi, численнi втисненi переломи черепа, риси обличчя iстотно спотворенi масивними синцями, гематомами та набряками. Носовий хрящ змiщений вниз. Наскрiзний розрiз вiд кутiв рота через жувальнi м’язи, суглоби нижньоi щелепи до мочок обох вух. На шиi синцiв немае. Численнi порiзи грудноi клiтини, зосередженi на обох грудях. На обох грудях слiди опiкiв вiд сигарет. Права молочна залоза майже повнiстю вiдiрвана вiд грудноi клiтки. Пiд час огляду верхньоi половини черевноi порожнини кровi не видно. Вилучено кишечник, шлунок, печiнку й селезiнку.

Лiкар голосно зiтхнув; я пiдняв очi й побачив, що вiн затягуеться. Монашка-стенографiстка дописувала почуте, Мiллард i Сiрс не зводили очей iз трупа, а Лi дивився на пiдлогу, витираючи пiт iз брiв. Доктор доторкнувся до обох грудей, а потiм сказав:

– Вiдсутнiсть гiпертрофii вказуе на те, що в момент смертi дiвчина не була вагiтна.

Вiн схопив свiй скальпель i почав колупатися всерединi нижньоi половини трупа. Я заплющив очi i слухав.

– Пiд час огляду нижньоi половини трупа слiд вiдзначити поздовжнiй розрiз вiд пупка до лобка. Брижу, матку, яечники й пряму кишку вилучено, множиннi порiзи на стiнках всерединi й зовнi тазовоi порожнини. На лiвому стегнi зроблено великий трикутний розрiз. Сестро, допоможiть менi повернути ii.

Я почув, як вiдкриваються дверi. «Лейтенант!» – покликав чийсь голос. Я розплющив очi й побачив, як Мiллард встае, а доктор i монахиня намагаються перевернути тiло на живiт. Упоравшись iз цим завданням, лiкар пiдняв iй щиколотки й зiгнув ноги.

– Обидвi ноги зламанi в колiнах i порiзанi, невеликi подряпини на верхнiй частинi спини та плечах. На обох ногах слiди зв’язування. Сестро, подайте менi дзеркало й тампон.

Повернувся Мiллард i вручив Сiрсовi папiрець. Той прочитав його й пiдштовхнув Лi. Лiкар i черниця перевернули нижню половину тiла, розвiвши ноги. Я ледве не виблював свiй шлунок; «Є», – сказав Лi. Поки лiкар розповiдав про вiдсутнiсть вагiнальних потертостей та наявнiсть староi сперми, вiн уважно читав папiрець. Холод у його голосi мене розлютив. Я схопив аркуш i прочитав: «Рассе, це – Елiзабет Енн Шорт, народилася 29 липня 1924 року, Медфорд, Массачусетс. Вiдбитки пальцiв опiзнали фе

Страница 35

ерали, ii заарештовували у вереснi 1943-го в Санта-Барбарi. Тривае перевiрка. Пiсля розтину вiдзвiтуйся у вiддiлок. Збери всiх вiльних полiцейських. Дж. Т.»

– Що ж, це попереднi результати розтину, – заявив лiкар. – Пiзнiше я зможу провести ще ряд токсикологiчних тестiв.

Вiн накрив обидвi половини Елiзабет Енн Шорт i додав:

– Питання?

Медсестра, стискаючи в руцi блокнот, попрямувала до дверей.

– Ви можете вiдтворити для нас пребiг подiй?

– На основi огляду можна стверджувати, що вона не була вагiтна й що ii не гвалтували, але протягом останнього тижня життя вона мала один добровiльний статевий контакт. Крiм того, протягом того ж тижня ii, якщо можна так сказати, нiжно вiдшмагали; подряпини на спинi значно давнiшi за порiзи спереду. Я вважаю, що сталося наступне. Їi зв’язали й рiзали ножем щонайменше двi доби. Ноги iй зламали круглим i важким предметом на кшталт бейсбольноi бiти, коли вона була ще жива. Також, на мою думку, ii було забито до смертi чимось на кшталт бейсбольноi бiти, або ж вона захлинулася власною кров’ю вiд цiеi рани на обличчi. Пiсля того як вона померла, ii розрубали навпiл ножем для розроблення м’яса або чимось аналогiчним, а потiм убивця випатрав ii чимось на зразок складаного ножа. Пiсля цього вiн злив iз тiла всю кров i начисто вимив його, думаю, у ваннi. Ми взяли проби кровi з нирок, i за кiлька днiв буде зрозумiло, чи перебувала вона пiд дiею наркотикiв або алкоголю.

– Док, а цей виродок медицини знався трохи на медицинi чи анатомii? Чому вiн випатрав ii? – спитав Лi.

Лiкар уважно поглянув на кiнчик своеi сигари.

– Уявлення не маю. Органи, що були у верхнiй половинi тiла, вiн мiг витягнути легко, а ось унизу довелосся все вирiзати ножем. Думаю, якраз вони його найбiльше й цiкавили. Може, у нього е медична освiта, але з таким же успiхом вiн мiг бути ветеринаром, таксидермiстом, бiологом або навiть просто прослухати курс паталогоанатомii для початкiвцiв, який я читаю в Калiфорнiйському Унiверситетi. Уявлення не маю. Напевно можу сказати лише одне: вона померла за шiсть-вiсiм годин до того, як ви ii знайшли, i вбито ii було в iзольованому мiсцi, де е проточна вода. Гаррi, ви вже з’ясували ii iм’я?

Сiрс спробував вiдповiсти, але його рот не видав анi звуку. Мiллард поклав руку йому на плече i сказав:

– Елiзабет Шорт.

Лiкар вiдсалютував сигарою.

– Хай Бог змилуеться над тобою, Елiзабет. Рассе, коли впiймаеш цього недолюдка, що таке з нею зробив, дай йому по яйцях i скажи, що я – Фредерiк Д. Ньюбарр, доктор медицини – переказував йому вiтання. А тепер усi геть звiдси. За десять хвилин у мене побачення зi стрибуном-самовбивцею.



Виходячи з лiфту, я почув у коридорi голос Еллiса Лоу, що звучав голоснiше й глибше, нiж зазвичай. Я почув щось про «розчленування прекрасноi молодоi жiнки», «психопата-перевертня», а також про те, що «моi полiтичнi вподобання пiдвладнi моему прагненню вершити правосуддя». Вiдкривши дверi до Вiддiлу вбивств, я побачив, як нова надiя Республiканцiв стоiть перед командою радiорепортерiв i записуе в мiкрофон iнтерв’ю. На лацканi його пiджака був значок Американського Легiону, iмовiрно, позичений у п’яницi-легiонера, що спав на стоянцi студii звукозапису – у того самого легiонера, якого вiн свого часу так затято переслiдував за бродяжництво.




Конец ознакомительного фрагмента.



notes


Примечания





1


Нацистська органiзацiя в США, заснована особами нiмецького походження на початку 1930-х рокiв. (Тут i далi прим. перекл.)




2


Субкультура в середовищi латино-американськоi молодi в США у 30–40 роки ХХ столiття.




3


Зневажливе прiзвисько латиноамериканцiв.




4


Американський комедiйний мюзикл 1945 року режисера Джорджа Сiднi.




5


Привiт, Томасе (iсп.).




6


Ти говориш англiйською, Томасе? (Ісп.)




7


Популярна мексиканська пiсня.




8


Пiсня Оркестру Глена Мiллера.




9


Інес? Інес? Що? Інес? (Ісп.)




10


Шукайте жiнку (фр.).




11


Засранець! Малий засранець! (Нiм.)




12


Доброго дня, Двайте (нiм.).




13


Англiйський гiвнюк! Засранець Черчiлль! Американо-жидiвський гiвнюк! (Нiм.)




14


Ти, Двайте? Ти? (Нiм.)




15


Де Грета? Де мама? (Нiм.)