Читать онлайн “Дякую за запізнення: керівництво для оптимістів сучасності” «Томас Фрідман»
- 01.02
- 0
- 0
Страница 1
Дякую за запiзнення: керiвництво для оптимiстiв сучасностiТомас Фридман
Ми живемо в «еру швидкостей». Мiжнародний ринок, цифрова глобалiзацiя, матiнка-природа – три найвеличнiшi планетнi сили, що перебувають у центрi цього прискорення. На Еверестi налагоджено вiдмiнний стiльниковий зв’язок, автомобiлi рухаються без водiiв, а тим часом унаслiдок танення снiговоi «шапки» Антарктиди зростають рiвень вуглецю й рiвень води у Свiтовому океанi. Наш спосiб життя стрiмко трансформуеться, змiни стосуються п’яти ключових сфер: роботи, полiтики, геополiтики, етики, громади. Свiт мчить iз шаленою швидкiстю, але ми навiть не встигаемо усвiдомити куди – до розвитку чи самознищення?
Тож час трошки… запiзнитися. Томас Фрiдман пропонуе свое бачення того, як жити у «вiк прискорення», як адаптуватися до iнновацiй та масштабних змiн, умiти вчасно сповiльнятися та не втрачати вiчних цiнностей, а також налагодити максимально ефективну взаемодiю всерединi цього суспiльства.
Томас Фрiдман
Дякую за запiзнення:
Керiвництво для оптимiстiв сучасностi
Усi iнтерв’ю в цiй книжцi, що не мають посилань на рiзнi новиннi видання, проводив я або для цiеi книжки, або для своеi колонки в The New York Times. Вряди-годи я iх також запозичував зi своiх статей або з попереднiх книжок, але якщо цитата велика, скрiзь вказано джерело.
Це моя сьома i, хтозна, може, й остання книжка. З часу видання «Вiд Бейрута до Єрусалима» 1989 року менi дуже пощастило мати спецiальну групу вчителiв-друзiв, якi допомагали менi з текстами книжок: багато хто з першоi книжки, решта – з наступних. Вони вiддано допомагали менi формулювати думки впродовж багатьох рокiв i в багатьох моiх книжках, i в численних статтях у газетi, не зважаючи на час. Тому ця книжка присвячена iм. Ось iхнi iмена: Наум Барнеа, Стiвен П. Коген, Ларрi Даймонд, Джон Доер, Ярон Езрагi, Джонатан Галассi, Кен Грiер, Гал Гарвi, Ендi Карснер, Еморi Лавiнз, Гленн Прiкетт, Майкл Манделбаум, Крейг Мандi, Майкл Сендел, Джозеф Сассун i Дов Сайдмен. Їхня iнтелектуальна потуга величезна, щедрiсть – виняткова, а дружба – це благо.
Частина І
Вiдображення
Роздiл 1
Дякую за запiзнення
Люди з рiзних причин стають журналiстами, i цi причини часто бувають iдеалiстичнi. Однi журналiсти провадять розслiдування, iншi – глибоко розкривають якусь тему, е новиннi репортери, а також журналiсти, якi оглядають та аналiзують новини. Я завжди хотiв належати до останньоi групи. Журналiстом я став, бо люблю перекладати з англiйськоi на англiйську.
Менi подобаеться вибирати складну тему, аналiзувати ii, щоб краще самому зрозумiти, а тодi допомагати й читачевi збагнути ii: чи йдеться про Близький Схiд, довкiлля, глобалiзацiю, чи про американську полiтику. Наша демократiя може працювати лише тодi, коли виборцi знають, як i що робиться у свiтi, – тодi вони можуть зробити розумний полiтичний вибiр i не так швидко стануть жертвами демагогiв, iдеологiчних зелотiв або змовникiв, якi у кращому разi вводять iх в оману, а в гiршому – ставлять на хибний шлях. Коли 2016 року я спостерiгав за президентською кампанiею, слова Марii Кюрi звучали для мене й найправдивiше, i найдоречнiше: «У свiтi нiчого не треба боятися, а тiльки потрiбно все розумiти. Зараз час розумiти бiльше, щоб менше боятися».
Сьогоднi вже не дивно, що стiльки людей переляканi й почуваються неприкаяними. У цiй книжцi я обстоюю думку, що ми живемо в один iз найпереломнiших перiодiв iз часiв Йоганна Генсфляйш цур Ляден цум Гутенберга, нiмецького коваля та друкаря, який розпочав революцiю друкарства в Європi й уторував шлях до Реформацii. Нинi прискорюються вiдразу три найпотужнiшi сили на планетi: технологiя, глобалiзацiя та змiна клiмату. Унаслiдок цього потребуе переосмислення й переформатовуеться чимало аспектiв наших спiльнот, робочих мiсць i геополiтики.
Коли прискорюеться темп змiн одразу у стiлькох царинах, як оце нинi, то такий процес може приголомшити людину. Як сказав менi Джон Е. Келлi ІІІ, старший вiце-президент компанii IBM з питань когнiтивних рiшень i науково-дослiдноi роботи: «Як людськi iстоти ми живемо в лiнiйному свiтi, де вiдстань, час i швидкiсть лiнiйнi». А технологiя сьогоднi розвиваеться по експонентi. Єдиний доступний нам iз досвiду експоненцiал – це прискорення або екстрене гальмування автомобiля. Коли це стаеться, ви деякий час вiдчуваете непевнiсть i дискомфорт. Таке вiдчуття цього може також збуджувати. Ви можете подумати: «Ой, вiд 0 до 60 миль на годину за п’ять секунд!» Розтягувати це вiдчуття надовго вам не схочеться. Проте Келлi наполягае, що саме це й вiдбуваеться: «У багатьох людей тепер виникае вiдчуття, що вони постiйно перебувають у станi прискорення».
У такий час потрiбно зупинитися й подумати, а не панiкувати та усуватися вiд процесу. Це не розкiш i не вiдволiкання, а спосiб збiльшити шанси, що ви краще зрозумiете довколишнiй свiт i почнете продуктивно з ним взаемодiяти.
Як це вiдбуваеться? «Коли ви натискаете на паузу в машинi, вона зупиняеться. Коли
Страница 2
ви цю кнопку натискаете в людини, усе тiльки починаеться, – пояснюе мiй друг i вчитель Дов Сайдмен, виконавчий директор консалтинговоi фiрми LRN, яка е радником глобальних фiрм iз питань етики й лiдерства. – Людина починае розмiрковувати, переглядати засновки, створювати нову концепцiю того, що реальне, i, що найважливiше, знову звертаеться до своiх найглибших вiрувань. Лише пiсля цього вона береться формулювати новий пiдхiд».Однак найбiльше важить те, на його думку, що ви робите пiд час паузи. Ралф Волдо Емерсон висловив це найкраще: «Пiд час кожноi паузи я чую поклик».
Тож цiею книжкою передусiм я намагаюся зробити паузу, зiскочити з каруселi, на якiй крутився протягом багатьох рокiв, друкуючи двiчi на тиждень колонку в The New York Times, i глибше помiркувати над тим, що здаеться менi переломним пунктом в iсторii.
Точно не пригадую, коли саме я проголосив свою декларацiю незалежностi вiд тiеi каруселi, але сталося це десь на початку 2015 року, i то цiлком випадково. Я регулярно зустрiчаюся з друзями та беру iнтерв’ю в посадовцiв, аналiтикiв i дипломатiв пiд час снiданку в дiловому центрi Вашингтона, округ Колумбiя, бiля офiсу The New York Times. Так я насичую свiй день чимось розумним i не марную снiданку, поглинаючи його на самотi. Однак вряди-годи вуличний рух i метро в окрузi Колумбiя вносять своi корективи й моi снiданковi гостi спiзнюються на 10, 15, навiть 20 хвилин. Вони прибувають розгубленими i, сiдаючи, бубонять своi вибачення: «На червонiй лiнii метро затримки…», «На кiльцевiй усе стоiть…», «Не спрацювали будильники…», «Захворiла дитина…»
І ось одного разу я зрозумiв, що мене не хвилюе запiзнення гостя, тож сказав: «Нi-нi, прошу, не варто вибачатися. Знаете, я хотiв би вам подякувати за запiзнення!»
Я пояснив, що завдяки його запiзненню викроiв час для себе, знайшов кiлька хвилин просто посидiти й подумати. Мене розважали пiдслуханi розмови пари за сусiднiм столом (дивовижно!), спостереження за людьми у вестибюлi (обурливо!). Але найважливiше те, що пiд час паузи я звiв докупи декiлька iдей, якими переймався вже кiлька днiв. Тож перепросини не потрiбнi. Отже: «Дякую за запiзнення».
Першого разу я промовив це, не замислюючись. Але вже пiсля другого разу зауважив, що приемно було отримати трохи часу поза планами та графiком, i то вже не тiльки я почувався краще! І знав чому. Як багато хто, я почав вiдчувати пригнiченiсть i виснаження через несамовитий темп змiн. Треба було дозволити собi (i гостям) трохи вповiльнитися, побути на самотi з думками – без потреби «свiтити» про них, фотографувати, дiлитися з кимось. Щоразу, коли я переконував гостей, що iхне запiзнення – не проблема, вони спочатку дивилися на мене з подивом, а потiм щось iм засвiчувалося в головi й вони говорили щось таке: «Я знаю, що ви маете на увазi… “Дякую за запiзнення!” Отже, будь ласка».
У своiй протверезливiй книжцi «Шабат» проповiдник i прозаiк Вейн Мюллер зауважуе, наскiльки часто люди кажуть йому: «Я такий зайнятий». «Ми кажемо це не без пихи, – пише Мюллер, – нiби наше виснаження – це якийсь трофей; наша здатнiсть протистояти стресу – ознака справжнього характеру… Не мати часу на друзiв i сiм’ю, на милування сонцем на заходi (навiть просто на знаття факту, коли саме сонце сiдае), напружено перейматися зобов’язаннями, не маючи часу передихнути й подумати, – це стало взiрцем успiшного життя».
Я лiпше навчуся робити паузу. Редактор i письменник Леон Вiзелтьер якось менi сказав: технарi хочуть, щоб ми думали, нiби терпiння стало чеснотою лише тому, що в минулому в нас «не було вибору», – нам доводилося чекати довше, бо модеми були надто повiльнi, не було широкосмугового зв’язку й ми не здiйснили апгрейд до айфона 7. «А тепер, коли поступ технологiй усунув чекання, – додав Вiзелтьер, – вони спiвають iншоi: кому тепер потрiбне терпiння? У давнину вважали, що мудрiсть – у терпiннi i з терпiння походить мудрiсть. Терпiння було не просто вiдсутнiстю швидкостi. Це був простiр для роздумiв i мислення». Ми тепер продукуемо бiльше iнформацii та знання, нiж будь-коли ранiше, «але знання лише тодi чогось вартi, якщо вони стають пiдгрунтям для роздумiв».
Пауза дала змогу покращити не лише знання, а й здатнiсть будувати довiрчi стосунки, «формувати глибшi та якiснiшi зв’язки, не швидкоплиннi, з iншими людьми, – говорить Сайдмен. – Наша здатнiсть плекати глибиннi стосунки – любити, турбуватися, сподiватися, довiряти, створювати добровiльнi спiльноти на основi спiльних цiнностей – належить до унiкальних властивостей саме людей. Саме цей найважливiший аспект вiдрiзняе нас вiд решти природи й машин. Не все те краще, що швидше або мае прискоритися. Я так створений, щоб дбати про онукiв. Я не гепард».
Тож, либонь, не випадково, що саме пауза породила цю книжку – випадкова зустрiч (подумати тiльки) у паркувальному гаражi й мое рiшення не бiгти далi у справах, як звичайно, а поговорити з незнайомцем, який звернувся до мене з незвичним запитом.
Паркувальник
Був початок жовтня 2014 року. Я приiхав iз дом
Страница 3
в Бетесдi до центру й поставив автiвку в громадському паркувальному гаражi пiд готелем Hyatt Regency, де мав зустрiтися з приятелем на снiданку в Daily Grill. Згiдно з правилами, пiд час прибуття я отримав проштампований квиток iз зазначенням часу. Пiсля снiданку я знайшов у гаражi свою автiвку й попрямував до виходу. Пiд’iхав до будки касира й подав йому свiй квиток, але, перш нiж роздивитися його, вiн почав розглядати мене.– Я знаю, хто ви, – сказав лiтнiй чолов’яга з iноземним акцентом i теплою усмiшкою.
– Добре, – поквапом вiдповiв я.
– Я читаю вашу колонку, – мовив вiн.
– Прекрасно, – вiдказав я, а самому кортiло швидше iхати додому.
– Я не з усiм згодний, – зауважив вiн.
– Чудово, – кинув я. – Це означае, що ви все маете перевiряти.
Ми обмiнялися ще кiлькома словами, вiн дав менi решту, i я собi поiхав, думаючи: «Приемно знати, що паркувальник читае вашу колонку в The New York Times».
Через тиждень я припаркувався в тому самому гаражi, що й зазвичай, щоб встигнути на метро червоноi лiнii до центру округу Колумбiя зi станцii метро «Бетесда». Я одержав такий самий квиток iз зазначенням часу, сiв у метро до Вашингтона, провiв день у своему офiсi й повернувся на метро. Тодi спустився в гараж, знайшов свою автiвку та поiхав до виходу… i натрапив на того самого працiвника в будцi.
Я подав йому квиток, але цього разу, перш нiж дати менi решту, вiн сказав:
– Пане Фрiдман, я теж пишу. У мене е блог. Може, поглянете на нього?
– А як його знайти? – поцiкавився я.
Вiн записав менi iнтернет-адресу на бiлому невеличкому паперi, що на ньому зазвичай друкують квитки. На папiрцi було написано: Оdanabi.com, вiн дав менi його разом iз рештою.
І я рушив додому, менi кортiло швидше подивитися блог. Однак дорогою мене захопили зовсiм iншi думки: «Отакоi! Тепер мiй конкурент – паркувальник! Паркувальник мае власний блог! Вiн також колумнiст! Що ж вiдбуваеться?»
Тож я приiхав додому й зайшов на його сайт. Увесь текст викладався англiйською й зосереджувався на полiтико-економiчних проблемах Ефiопii, звiдки автор родом. Переважно йшлося про вiдносини рiзних етнiчних i релiгiйних громад, недемократичнi дii ефiопського уряду й деякi аспекти дiяльностi Свiтового банку в Африцi.
Блог мав гарний дизайн, у ньому вiдчувалися послiдовно продемократичнi погляди автора. Англiйська гарна, хоч i не досконала. Сама тема мене не вельми цiкавила, тому на сайтi я не затримався.
Протягом усього наступного тижня менi цей чоловiк не йшов iз думки: як вiн став блогером? Як характеризуе наш свiт те, що такий явно освiчений чоловiк працюе касиром на паркiнгу вдень, а ввечерi веде свiй блог, завдяки якому вiн може брати участь у глобальному дiалозi й розповiдати всьому свiтовi про проблеми, якими вiн переймаеться, а саме про ефiопську демократiю й суспiльство?
Я вирiшив, що менi потрiбна пауза… а ще слiд довiдатися про паркувальника бiльше. Єдина проблема – у мене не було його емейлу, тому зв’язатися з ним можна лише шляхом щоденних поiздок на метро на роботу й паркування у громадському гаражi, сподiваючись випадково його там здибати. Так я i вчинив.
Пiсля кiлькох невдач менi нарештi пощастило, коли я приiхав рано-вранцi й мiй блогер-паркувальник був iще на своему мiсцi касира. Я зупинився бiля квиткового автомата, потiм припаркувався, вийшов з автiвки та привiтався з ним помахом руки.
– Слухайте, це знов пан Фрiдман, – сказав я. – Прошу дати менi ваш емейл. Я хотiв би дещо вам сказати.
Вiн узяв клаптик паперу й записав свiй емейл. Я довiдався, що його звали Еел З. Боджiя. Увечерi я надiслав йому емейл iз проханням розповiсти менi свою бiографiю й те, коли вiн розпочав вести блог. Я сказав, що маю намiр написати книжку про твори XXI столiття й цiкавлюся, як саме люди потрапляють у свiт блогiв i викладають своi думки.
Вiн менi вiдписав 1 листопада 2014 року: «Моя перша стаття на Odanabi.com i стала початком мого блогерства… Звичайно, якщо йдеться про мотивацiю, то вдома, у моiй рiднiй Ефiопii, е чимало проблем, якими я переймаюся i щодо яких хотiв би висловитися. Сподiваюся, ви вибачите менi, що вiдповiдаю не вiдразу, бо роблю це пiд час перерви на роботi. Еел».
Наступний емейл я надiслав йому 3 листопада: «Що ви робили в Ефiопii перед прибуттям сюди i якими проблемами переймаетеся найбiльше? Не поспiшайте. Дякую. Том».
Вiн вiдписав того ж дня: «Чудово. Я вбачаю в цьому взаемо-зацiкавленiсть. Вас цiкавить, якими проблемами я переймаюся найбiльше, а я хочу навчитися у вас, як найкраще подавати цi проблеми своiй цiльовiй аудиторii та широкому читачевi».
Я вiдповiв одразу ж: «Ееле, згода! Том». Я обiцяв подiлитися своiми знаннями, як писати авторськi статтi, якщо вiн розповiсть менi свою бiографiю. Вiн зараз же погодився, i ми домовилися про зустрiч. Через два тижнi я приiхав зi свого офiсу бiля Бiлого дому в центрi округу Колумбiя, а Боджiя прибув зi свого паркувального гаража, i ми зустрiлися в Бетесдi в Peet’s Coffee & Tea. Вiн сидiв за маленьким столиком бiля вiкна. У нього бу
Страница 4
о волосся кольору «сiль iз перцем» i вуса, а шию огортав зелений вовняний шарф. Вiн почав iз того, що розповiв менi, як став есеiстом, а потiм я виконав свою частину домовленостi, i робили ми це, попиваючи вишуканий напiй, поданий закладом.Боджiя, котрому на час нашого знайомства виповнилося 63 роки, розповiв, що диплом бакалавра з економiки вiн одержав в Унiверситетi Хайле Селассiе І, який тривалий час був ефiопським iмператором. Боджiя – православний християнин та оромо (найчисельнiша етнiчна група в Ефiопii, що мае власну мову). Вiн розповiв, що ще з часiв своеi дiяльностi як активiста в кампусi виступав за культуру й надii народу оромо в контекстi демократичноi Ефiопii.
«Я хочу домогтися, щоб усi народи Ефiопii пишалися своею нацiею й ефiопським громадянством», – пояснював Боджiя. Ця дiяльнiсть зумовила лють ефiопського режиму та змусила Боджiю до полiтичноi емiграцii 2004 року.
Боджiя, який тримався з гiднiстю освiченого iммiгранта, чия праця вдень була лише способом заробiтку, щоб мати змогу вести серйозний блог увечерi, вiв далi: «Я пишу не заради писання. Я хочу навчитися технiки письма. І в мене е справа, задля якоi я це роблю».
Вiн назвав свiй блог Odanabi.com на честь ефiопського мiстечка бiля столицi Аддис-Абеби. Нинi це мiстечко рекламують як майбутнiй адмiнiстративний i культурний осередок оромського регiонального уряду. Писати вiн починав на рiзних ефiопських веб-платформах – Nazret.com, Ayyaanntu.net, AddisVoice. com та оромському сайтi Gadaa.com, – але темпи iхньоi роботи та його бажання брати участь у поточних дебатах не збiгалися: «Я вдячний тим сайтам, що надали менi можливiсть висловлювати погляди, але процес виявився надто повiльним». Тож, пояснював вiн, як «людина у фiнансовiй скрутi я пiшов працювати до гаража-паркiнгу i створив [власний] веб-сайт, щоб мати свою постiйну платформу». Хостинг за невелику плату йому надае сайт Bluehost.com.
Боджiя вважав, що в ефiопськiй полiтицi переважають екстремiсти, i додав: «Розумноi середини в тих змаганнях немае». В Америцi його вразило те, що вiн хотiв би перенести й до Ефiопii, – «як люди обстоюють своi права i як шанують чужу думку». (Мабуть, треба бути чужинцем iз роздiленоi краiни та працювати в пiдземному гаражi-паркiнгу, щоб побачити сьогоденну Америку як краiну, у якiй суперечки зближують людей, але менi дуже сподобався його оптимiзм!)
За словами Боджii, вiн може залишатися в будцi касира й видавати решту, але намагаеться спостерiгати людей, як тi виражають себе й передають своi думки. «Перш нiж прийти сюди, я не чув про Тiма Рассерта, – сказав Боджiя про покiйного видатного ведучого «Зустрiчей iз пресою». – Я його не знаю, але коли почав дивитися [програму], вiдразу нiби заразився вiд неi. Ведучи програму, вiн не доводить людей до краю. Нещадно викладае факти й дуже поважае почуття спiврозмовника». У результатi, виснував Боджiя, «коли дискусiя добiгае кiнця, ви вiдчуваете, що одержали чимало iнформацii», але й у головi спiврозмовника щось спрацьовуе. Тiмовi це сподобалося б.
Я поцiкавився, чи знае вiн, скiльки людей читае його блог. «Мiсяць на мiсяць не припадае, i все залежить вiд теми, проте е й постiйна аудиторiя», – сказав вiн, утiм, згiдно з веб-лiчильником, його читають приблизно у 30 краiнах. Однак при цьому докинув: «Якщо ви можете чимось посприяти з моiм веб-сайтом, я буду дуже вдячний». Останнi вiсiм рокiв вiн 35 годин на тиждень працював у гаражi-паркiнгу, щоб заробити «на прожиття, бо мiй сайт там, де моя енергiя».
Я пообiцяв посприяти, якщо буде змога. Хто ж може опиратися паркувальнику, у якого е власний веб-сайт! Однак я мусив запитати: «І що ви вiдчуваете – удень паркувальник, увечерi – веб-активiст, коли ведете, сидячи у Вашингтонi, власний глобальний блог для читачiв у 30 краiнах, навiть якщо покази лiчильника й невеликi?»
«Я вiдчуваю себе нiби уповноваженим, – не вагаючись, вiдповiв Боджiя. – Сьогоднi я трохи шкодую, що змарнував стiльки часу. Треба було починати 3—4 роки тому й не потикатися будь-де зi своiми статтями. Якби вчасно зосередився на своему блозi, нинi моя аудиторiя була б бiльша… Я глибоко задоволений тим, що роблю. А роблю я дещо позитивне, що допомагае моiй краiнi».
Розiгрiвання та висвiтлення
Протягом кiлькох наступних тижнiв я надiслав Боджii емейлом двi настанови про те, як я вибудовую колонку, а тодi ще й зустрiвся з ним у тiй самiй кав’ярнi Пiта, щоб переконатися, що вiн правильно все зрозумiв. Не знаю, наскiльки це йому допомогло, але менi нашi зустрiчi дали дуже багато – бiльше, нiж я гадав.
Почнiмо з того, що навiть перше знайомство зi свiтом Боджii стало вiдкриттям. Ще десять рокiв тому ми обидва мали мало спiльного, а тепер стали своерiдними колегами. Кожен iз нас перебував у процесi донесення до ширшоi аудиторii своiх прiоритетiв, участi у глобальнiй дискусii та прихилення свiту до своеi думки. Ми також були частиною бiльшоi тенденцii. «Не було ще такого часу в людства, коли стiльки людей робили iсторiю, записували iсторiю, поширювали iсторiю й во
Страница 5
ночас ii полiпшували», – зауважив Дов Сайдмен. У попереднi епохи «потрiбна була армiя, щоб робити iсторiю, записувати ii, потрiбна була кiностудiя або газета, а також для ii поширення потрiбен був публiцист. Нинi здiйняти хвилю може кожний. Кожний може зробити iсторiю, натиснувши на клавiшу».І саме це робив Боджiя. Митцi й письменники здавна працювали допiзна. Особливiсть сьогодення в тому, скiльки людей можуть собi дозволити працювати допiзна, скiлькох вони зачiпають у пiзню пору, якщо iхне писання справдi привертае увагу, як швидко вони можуть вийти на глобальний рiвень, якщо доведуть, що мають що сказати, i чи дешеве нинi таке заняття.
Щоб виконати свою частину домовленостi з Боджiею, менi треба було глибше замислитися над мистецтвом викладення думки, нiж я робив це досi. На час нашого знайомства я вiв колонку майже 20 рокiв, а перед тим 17 рокiв пропрацював репортером, i от наша зустрiч змусила мене зробити паузу й пояснити вiдмiннiсть мiж репортажем i концептуальним оглядом та сформулювати, у чому полягае дiевiсть колонки.
У двох нотатках для Боджii я пояснював, що немае якоiсь формули написання статей, немае про це курсiв, – кожен робить це на свiй штиб. Але загальнi напрямнi я мiг йому викласти. Репортер зосереджуеться на фактах для пояснення баченого i складного, а також на розкопуваннi й викриттi непроникного та прихованого залежно вiд того, що наразi потрiбно. Ви маете iнформувати, не боячись нiчого й не схиляючись нi на чий бiк. Сама новина справляе величезний вплив, але це мае вiдбуватися пропорцiйно до iнформативностi новини, викривальностi та здатностi пояснити.
Виклад власного погляду – iнший жанр. Якщо ви колумнiст або блогер, як у випадку Боджii, ви маете справити вплив або спровокувати реакцiю, а не просто iнформувати, – настiльки цiкаво обстоювати певну перспективу, щоб спонукати читачiв думати чи вiдчувати по-iншому або сильнiше, свiжiше сприймати проблему.
Ось чому, пояснював я Боджii як автор колонки, «я переймаюся або розiгрiванням, або висвiтленням». Кожна колонка чи блог засвiчуе читачевi лампочку в головi (висвiтлюе проблему так, щоб читач поглянув на неi по-новому) або зрушуе емоцii в його серцi та спонукуе вiдчувати або дiяти iнтенсивнiше чи по-iншому. Ідеальна колонка робить i те, й iнше.
Але як саме вiдбуваеться розiгрiвання й висвiтлювання? Звiдки беруться цi думки? Гадаю, кожен оглядач мае свою вiдповiдь на цi запитання. Моя коротка вiдповiдь полягае в тому, що будь-що може породити iдею колонки: заголовок у газетi, що здався вам дивним, жест чужинця, зворушлива промова лiдера, наiвне запитання дитини, жорстока стрiлянина у школi, дивовижна оповiдь про бiженця. Геть усе може стати спонукою для розiгрiвання й висвiтлення. Усе залежить вiд того, як ви побудуете зв’язки й подасте викриття на пiдтримку свого погляду.
Однак я говорив Боджii, що загалом писання колонки – це своерiдна хiмiя, бо чаклувати над нею доводиться самому. Колонка не пишеться сама, на вiдмiну вiд того, як розгортаеться якась новина. Колонку треба творити.
Хiмiя колонки передбачае змiшування трьох основних iнгредiентiв: власних цiнностей, прiоритетiв i сподiвань; вашого бачення, як основнi сили, головнi свiтовi механiзми формують подii; того, що ви знаете про людей i культуру, як вони реагують або не реагують, коли на них справляють вплив основнi сили.
Коли я говорю про вашi цiнностi, прiоритети та сподiвання, то маю на увазi речi, якими ви найбiльше переймаетеся i якi найбiльше хочете бачити втiленими в життя. Цей пакет цiнностей допомагае вам визначати, що саме важливе i про що варто висловити свою думку, а також що саме ви скажете. Ви можете як оглядач передумати, але ви не можете не мати власноi думки, нiчого не обстоювати або обстоювати все одразу чи лише простi й безпечнi речi. Оглядач мае вiдштовхуватися вiд власноi системи цiнностей, яка формуе його мiркування про те, що треба пiдтримати або чому протистояти. Ви капiталiст, комунiст, лiбертарiанець, кейнсiанець, консерватор, лiберал, неоконсерватор чи марксист?
Коли я кажу про свiтовi механiзми, то маю на увазi «Машину» (моi шанування Рею Далiо, вiдомому iнвестору у фонд геджування, який описуе економiку як «Машину»). Щоб бути оглядачем, у вас мусить бути готова робоча гiпотеза про те, як саме Машина працюе, бо головна ваша мета – пхати ту Машину в напрямку ваших цiнностей. Якщо ж ви не сформулювали для себе теорiю роботи Машини, ви будете скеровувати ii в напрямки, що розбiгаються з вашою концепцiею, або взагалi залишите ii на мiсцi.
А коли я згадую про народ i культуру, то маю на увазi те, як на рiзнi народи й культури впливае Машина в русi i як, своею чергою, народ реагуе та впливае на Машину. Загалом статтi розповiдають про народ, про дурницi, якi люди кажуть, роблять, ненавидять i на якi сподiваються. Менi подобаеться збирати iнформацiю для статтi, але я водночас нiколи не забуваю: звертання до iншоi людини – це теж iнформацiя. Колонки, на якi найбiльше реагують, присвяченi людям, а не статистицi. І ще не забувай
Страница 6
е, що бестселер усiх часiв – збiрка оповiдей про людей. Вiн називаеться Бiблiя.Я доводив Боджii, що найефективнiшi колонки були результатом змiшування та притирання згаданих трьох iнгредiентiв: не можна бути ефективним оглядачем без пакета цiнностей, якi iнформують про те, що ви обстоюете. Дов Сайдмен полюбляе нагадувати менi талмудичну приповiстку: «Що виходить iз серця, те й увiходить до серця». Що не виходить iз вашого серця, нiколи не увiйде комусь до серця. Потрiбна турбота, щоб турбота спалахнула, потрiбна емпатiя, щоб емпатiя спалахнула. Колонка не буде ефективною, якщо у вас не буде певного розумiння того, як найбiльшi сили формують свiт, у якому ми живемо, i як на них впливати. Ваша думка про Машину не може бути досконалою або незмiнною. Здобуваючи нову iнформацiю, ви постiйно будуете й перебудовуете свiй твiр, ураховуючи те, що свiт змiнюеться. Але людей дуже складно переконати щось робити, якщо ви не зможете переконливо пояснити, чому ось така дiя дасть ось такий результат, бо так працюе механiзм Машини. І останне, я сказав Боджii, що вiн нiколи не матиме путящоi колонки, якщо ii не надихатимуть i не надаватимуть iнформацiю реальнi люди. Колонка не може бути обстоюванням абстрактних принципiв.
Коли об’еднуете свiй пакет цiнностей з аналiзом роботи Машини й вашим розумiнням того, як вона впливае на народ i культури в рiзних контекстах, ви одержуете свiтогляд, завдяки якому зможете розглядати будь-якi ситуацii, щоб висловити своi мiркування. Так само як ученому, що працюе з даними, потрiбний алгоритм, щоб впоратися з неструктурованими даними й шумом та розгледiти релевантнi патерни, оглядач повинен мати свiтогляд, щоб розiгрiвати й висвiтлювати ситуацiю.
Щоб свiтогляд був завжди свiжим i релевантним, пiдказував я Боджii, треба постiйно вчитися й займатися репортажем, i сьогоднi бiльше, нiж будь-коли. На того, хто обмежиться затертими формулами й догматизмом у швидкозмiнюваному свiтi, чекають клопоти. З тим, що свiт стае незалежнiшим i складнiшим, дедалi важливiше розширювати свiй свiтогляд i синтезувати новi перспективи.
Моi погляди на цi справи формувалися пiд сильним впливом Лiна Велза, який викладае стратегування в Унiверситетi нацiональноi оборони. Згiдно з Велзом, дивацтвом було б вважати, буцiм можна висловлювати думки або пояснювати цей свiт, тримаючись за внутрiшнi й зовнiшнi засади незмiнного пакета пояснень, або за допомогою тiльки дисциплiнарного пiдходу. Велз описуе три варiанти мислення про проблему: «усерединi пакета», «ззовнi пакета» i «за вiдсутностi пакета». Єдиний доречний пiдхiд до мислення про проблему сьогоднi, доводить вiн, це «мислення без пакета».
Звичайно, це не означае, що немае власноi думки. Радше це означае брак меж для вашоi допитливостi й рiзних дисциплiн, якi ви можете залучити, щоб оцiнювати роботу Машини. Велз називае такий пiдхiд – i я використовую його в цiй книжцi – «радикально iнклюзивним». Вiн передбачае залучення до вашого аналiзу якомога бiльше вiдповiдних людей, процесiв, дисциплiн, органiзацiй i технологiй; зазвичай цi фактори залучають або поодинцi, або ними нехтують узагалi. Наприклад, единий спосiб зрозумiти змiнну природу геополiтики сьогоднi потребуе поеднувати статистичнi матерiали з розвитком телекомунiкацiй, динамiкою довкiлля, поступом глобалiзацii, даними демографii. Без цього неможливо створити завершену картину.
Цими нарiжними уроками я подiлився з Боджiею у своiх нотатках i пiд час зустрiчей у кав’ярнi. Але ще е зiзнання, яким я також iз ним подiлився пiд час останньоi зустрiчi, що вiдбулася, коли я дописував цю книжку: я нiколи так глибоко не замислювався над своiм ремеслом i над тим, що змушуе колонку працювати, поки мене до цього не спонукала наша випадкова зустрiч. Якби я не зробив паузу й не заговорив з ним, я нiколи б не розiбрав, не вивчив би й знову не зiбрав би докупи конструкцiю, завдяки якiй можна побачити сенс у довколишньому свiтi в перiод швидких змiн.
Не дивно, що цей досвiд збурив мiй мозок. І не дивно, що зустрiчi з Боджiею незабаром змусили мене загадати собi тi самi запитання, якi я пропонував йому вивчити: який мiй пакет цiнностей i як вiн сформувався? Як, на мою думку, Машина працюе сьогоднi? І що я знаю про те, як Машина впливае на рiзнi народи й культури та як вони на це реагують?
І я заходився це робити пiд час паузи, а решта книжки – це моя вiдповiдь на тi запитання.
У другiй частинi розповiдаеться, як я розумiю найпотужнiшi сили, якi реформують бiльшу кiлькiсть речей у бiльшiй кiлькостi мiсць i багатоманiтнiше протягом бiльшоi кiлькостi днiв. Натяк: Машину урухомлюе одночасне прискорення в технологii, глобалiзацii, змiнi клiмату, якi мiж собою взаемодiють.
У третiй частинi йдеться про те, як цi прискорюванi сили впливають на народи й культури. Тобто як вони реформують робоче мiсце, геополiтику, полiтику, етичний вибiр i спiльноти, включно з мiстечком у Мiннесотi, де я зростав i де формувалися моi цiнностi.
У четвертому роздiлi я подаю висновки з усього свого викладу.
Власне, ця кни
Страница 7
ка – одна величезна колонка про сьогоденний свiт. У нiй визначаються ключовi сили, якi зумовлюють змiни в усьому свiтi, пояснюеться, як вони впливають на народи й культури i виокремлюються цiнностi й реакцii, що, на мою думку, придатнi для керування цими силами, щоб мати з них найбiльший пожиток для бiльшостi народiв i в бiльшостi мiсць та пом’якшити найнегативнiшi впливи.Тож не вiдомо, що може вийти з паузи й розмови з iншою людиною. Коротше кажучи, Боджiя одержав структуру для свого блогу, а я – структуру для цiеi книжки. Можете думати про неi як про путiвник оптимiста у процвiтаннi та збiльшеннi стiйкостi в добу прискорень, що е моментом найбiльших перетворень в iсторii.
Як репортера, мене постiйно вражае, що, коли випадае повернутися до попередньоi оповiдi чи перiоду iсторii, ви вiдкриваете те, повз що пройшли спершу. Коли я заходився писати книжку, одразу побачив, що технологiя поворотного пункту, яка урухомлюе сьогоднi Машину, виникла нiби непримiтного 2007 року.
Що ж у бiса сталося 2007 року?
Частина ІІ
Прискорення
Роздiл 2
Що ж у бiса сталося 2007 року?
Джон Доер, легендарний венчурний капiталiст, який пiдтримав Netscape, Google та Amazon, точноi дати вже не пригадуе; вiн лише пам’ятае, що це трапилося незадовго до того, як Стiв Джобс вийшов на сцену Центру Москоне в Сан-Франциско 9 сiчня 2007 року й оголосив, що корпорацiя Apple заново винайшла мобiльний телефон. І Доер нiколи не забуде митi, коли вiн той телефон побачив уперше. Вiн iз Джобсом, своiм приятелем i сусiдом, стежив за перебiгом футбольного матчу у школi бiля iхнiх домiвок у Пало-Алто, у якому грала донька Джобса. Пiд час гри Джобс сказав Доеру, що хоче йому щось показати.
«Стiв полiз у кишеню джинсiв i вийняв перший айфон, – розповiдав менi Доер, – i сказав: “Джоне, компанiя ледве не збанкрутувала через цей пристрiй. Це найкрутiше з усього, що ми будь-коли робили”. Тож я поцiкавився характеристиками. Пристрiй працював у п’яти дiапазонах радiочастот, мав ось таку обчислювальну потужнiсть, ось таку оперативку i стiлькись гiгабiтiв флеш-пам’ятi. Я вперше чув про таку кiлькiсть флеш-пам’ятi в такому маленькому пристроi. Вiн сказав, що кнопок у телефона немае – натомiсть працюватиме спецiальне програмне забезпечення (ПЗ), – i що цей пристрiй поеднуватиме найкращий у свiтi медiа-плеер, найкращий у свiтi телефон, найкращий у свiтi доступ до iнтернету – три в одному».
Доер тут-таки запропонував створити фонд пiдтримки розробки застосункiв для цього пристрою стороннiми розробниками, проте Джобс не виявив зацiкавленостi. Вiн не хотiв, щоб чужi люди втручалися в його елегантний телефон. Apple сам розробить застосунки. Проте через рiк вiн передумав, фонд було створено i почала шалено розвиватися iндустрiя розроблення застосункiв для мобiльних телефонiв. І тому момент представлення Стiвом Джобсом айфона став поворотним пунктом в iсторii технологiй i свiту.
Є врожайнi роки у винарствi, також е врожайнi роки в iсторii, i саме таким плюс-мiнус став 2007 рiк.
У 2007 роцi з’явився не тiльки айфон, але й постала цiла купа компанiй. Новi компанii й новаторськi винаходи реформували те, як вiдбуваеться комунiкацiя, творчiсть, взаемодiя й мислення людей та машин. У 2007 роцi рiзко збiльшився обсяг пам’ятi для обчислень завдяки появi компанii Hadoop, що зробило доступним для всiх розподiлене зберiгання й оброблення наборiв великих даних. У 2007 роцi почалися роботи на платформi GitHub з вiдкритим вихiдним кодом для спiльного створення програмного забезпечення, що значно розширило стартовi можливостi ПЗ для «поiдання свiту», як сказав Марк Ендрiссен, засновник корпорацii Netscape. 26 вересня 2006 року соцiальна мережа Facebook, що ранiше не виходила за межi кампусiв коледжiв i старших класiв середнiх шкiл, стала доступною для всiх, кому виповнилося 13 рокiв i хто мав чинну емейл-адресу, та почала ширитися планетою. У 2007 роцi компанiя мiкроблогiв Twitter, що була частиною ширшого стартапу, почала працювати як окрема платформа й оволодiвати свiтом. І того самого року виник найпопулярнiший веб-сайт соцiальноi мобiлiзацii Change.org.
Наприкiнцi 2006 року Google придбав YouTube i наступного року запустив Android, платформу вiдкритих стандартiв для пристроiв, що сприятиме глобальному поширенню смартфонiв i стане альтернативою iOS компанii Apple. У 2007 роцi AT&T[1 - AT&T – найбiльша у свiтi телекомунiкацiйна компанiя й один iз найпотужнiших медiа-конгломератiв (штаб-квартира в Далласi, штат Техас, США). (Тут i далi прим. ред., якщо не зазначено iнше.)], ексклюзивний постачальник зв’язку для айфонiв, iнвестував у програмне забезпечення мереж, швидко розширивши можливостi управлiння стiльниковим трафiком, створеним революцiею смартфонiв. Згiдно з даними AT&T, трафiк мобiльних даних вiд сiчня 2007-го до грудня 2014 року в нацiональнiй бездротовiй мережi зрiс на понад 100 000 %.
Сатошi Накамото – iм’я, яке використовувала невiдома особа/особи, – 2007 року почав працювати над криптовалютою та платiжною систем
Страница 8
ю пiд назвою «бiткоiн». Накамото опублiкував свою концепцiю 31 жовтня 2008 року в дослiдницькiй роботi «Бiткоiн: пiрингова електронна грошова система». Автор запропонував «пiрингову версiю електронних грошей, що дозволить надсилати онлайн-платежi безпосередньо вiд однiеi особи до iншоi поза фiнансовими установами». Через десятирiччя з’ясувалося, що цифрова валюта бiткоiн може стати основою глобальноi банкiвськоi системи у XXI столiттi. Згiдно з Вiкiпедiею, «Накамото стверджував, що почав писати код бiткоiна 2007 року».Amazon 2007 року розпочав випуск пристроiв Kindle, на якi, завдяки технологii 3G компанii Qualcomm, можна будь-де у свiтi вмить завантажити тисячi книжок, i це стало революцiею електронних читалок. У 2007 роцi в одному з помешкань у Сан-Франциско придумано сервiс Airbnb. Наприкiнцi 2006 року кiлькiсть користувачiв iнтернету у свiтi переступила рубiж 1 млрд, що стало поворотним пунктом. У 2007 роцi свою першу платформу запустила фiрма Palantir Technologies, лiдер у галузi аналiтики великих даних та опрацьованих розвiдданих, що допомагае розвiдувальним органiзацiям знаходити голки в сiнi. «Обчислювальна потужнiсть i пам’ять дозволили нам створити алгоритм i зробити змiстовними речi, якi ранiше вважалися беззмiстовними», – пояснив спiвзасновник Palantir Александер Карп. 2005 року Майкл Делл вирiшив пiти з посади виконавчого директора компанii Dell i стати ii головою, вiдiйшовши вiд виробничоi метушнi. Через два роки вiн зрозумiв, що погано прорахував час. «Я мiг бачити, що темп змiн дiйсно прискорився. Я зрозумiв, що нам до снаги впоратися з цим. І тому повернувся на посаду керiвника компанii… 2007 року».
Також 2007 року Дейвiд Феруччi, керiвник Департаменту семантичного аналiзу та iнтеграцii в науково-дослiдному центрi Вотсона компанii IBM у Йорктаун-Гайтсi, штат Нью-Йорк, разом зi своею групою почав розробляти когнiтивний комп’ютер Watson, про який веб-сайт HistoryofInformation.com написав, що це цiльова комп’ютерна система, яка розширювала межi глибинних запитiв i вiдповiдей, глибокоi аналiтики й розумiння комп’ютером природноi мови. Watson став першим когнiтивним комп’ютером, що поеднав машинне навчання зi штучним iнтелектом.
У 2007 роцi корпорацiя Intel[2 - Intel Corporation – найбiльша у свiтi компанiя-виробник напiвпровiдникових елементiв та пристроiв.] уперше впровадила в мiкрочипи некремнiевi матерiали, вiдомi як МОП-структури (МДП-транзистори та транзистори з iзольованим затвором). Ця технiчна iнновацiя була надзвичайно важливою. Некремнiевi матерiали вже використовували в iнших частинах мiкропроцесора, але iхне впровадження у транзистор допомiг закону Мура – емпiричному спостереженню, що потужнiсть мiкрочипiв буде подвоюватися приблизно кожнi два роки, – i далi забезпечуватиме експоненцiальне зростання потужностi обчислення. Водночас побоювалися, що закон Мура вичерпав своi можливостi з традицiйними кремнiевими транзисторами.
«Упровадження некремнiевих матерiалiв додало сил закону Мура, коли багато хто вже гадав, що вiн себе вичерпав», – сказав Садасiван Шанкар, який тодi працював у вiддiлi створення нових матерiалiв компанii Intel, а нинi викладае матерiалознавство й обчислювальнi науки в Гарвардському iнститутi iнжинiрингу та ужиткових наук. Коментуючи прорив, репортер The New York Times у Кремнiевiй долинi[3 - Кремнiева долина (англ. Silicon Valley) – регiон у штатi Калiфорнiя (США), що вiдзначаеться великою щiльнiстю високотехнологiчних компанiй.] Джон Маркофф писав 27 сiчня 2007 року: «Intel, найбiльший у свiтi виробник чипiв, повнiстю переробив основний будiвельний блок iнформацiйноi доби й торував шлях для нового поколiння швидших та енергоефективнiших процесорiв. Науковцi компанii сказали, що цей поступ полягав у найзначущiшiй змiнi матерiалiв, якi використовували для виробництва кремнiевих чипiв, вiдколи Intel сорок рокiв тому створив мiкросхему». З усiх цих причин 2007 рiк став «початком революцii чистоi енергii, – сказав Ендi Карснер, заступник мiнiстра енергетики США з питань ефективностi й вiдновноi енергii у 2006— 2008 рр. – Якщо хтось вам 2005 або 2006 року говорив, нiби iхнi прогностичнi моделi передбачили поступ чистих технологiй i вiдновноi енергетики 2007 року, то вони брехали. Бо те, що сталося 2007 року, було початком експоненцiального зростання сонячноi та вiтровоi енергетики, бiопалива, свiтлодiодного освiтлення, енергоощадних будинкiв i переведення на електричний рушiй засобiв пересування. Це був момент вибухового зростання».
І це стосувалося не лише поновлюваних джерел енергii. У 2007 роцi почалася сланцева революцiя, пiдтримувана великими даними, досягненнями в галузi GPS i вдосконаленим програмним забезпеченням, що пiдвищило ефективнiсть горизонтального свердлування для видобування природного газу iз сланцевих родовищ. «Гiдравлiчний розрив шару використовувався протягом десятирiч, – зауважив Джон Брингарднер в есе, опублiкованому 2 травня 2014 року в NewYorker, – але наприкiнцi 90-х рокiв, пiсля кiлькох рокiв експериментування з режимами проце
Страница 9
у, техаський експерт iз ризиковних розвiдувальних свердловин Джордж Мiтчелл виявив, що використання сумiшi пiску i води (для масивноi гiдростимуляцii свердловини) було дешевшим i ефективнiшим за попереднi методи, якi спиралися на iншi, важчi плини. Приблизно 2007 року, – додав вiн, – Devon Energy, нафтогазова компанiя з Оклахоми, яка придбала фiрму Мiтчелла в 2002 роцi, дiйшла висновку, що зможе отримувати ще бiльше газу з кожноi свердловини, поеднуючи метод [Мiтчелла] з горизонтальним свердлуванням. Іншi компанii заходилися й собi запроваджувати комбiновану технологiю, через що почався бум видобутку природного газу в 2008 роцi». Оцiночнi запаси природного газу в США в 2008 роцi були на 35 % вищi, нiж у 2006 роцi, що знаменувало феноменальний прирiст запасiв за якихось два роки, за даними Комiтету з питань оцiнки потенцiйних ресурсiв природного газу, що вважаеться основним авторитетом у справi газопостачання США. «Це найбiльший прирiст за 44-рiчну iсторiю звiтiв Комiтету», – повiдомила New York Times 17 червня 2009 року.І нарештi, що не менш важливо, 2007 року вартiсть секвенування ДНК почала рiзко падати, бо промисловiсть бiотехнологiй перейшла на новi технологii та платформи, якi скористалися вибуховим зростанням потужностi обчислення й пам’ятi. Ця змiна iнструментарiю стала поворотним пунктом для генноi iнженерii, яка спричинилася до «швидкоi еволюцii технологiй секвенування ДНК за останнi роки», – як пише Genome.gov. У 2001 роцi секвенування генома однiеi особи коштувало 100 млн доларiв. У часописi Popular Science 30 вересня 2015 року повiдомляли: «Компанiя персональноi генетики Veritas Genetics учора оголосила про нову вiху в роботi: учасники обмеженоi, але постiйно розширюваноi Програми персональноi генетики можуть тепер секвенувати весь свiй геном за 1000 доларiв».
Як показують графiки на наступних двох сторiнках, 2007 рiк став поворотним пунктом для багатьох технологiй.
Технологiя завжди розвивалася покроково. Усi елементи потужностi обчислення – чипи опрацювання даних, ПЗ, чипи пам’ятi, мережева робота й сенсори – удосконалюються як група. Удосконалення iхнiх характеристик сягае певного рiвня, i iх об’еднують у платформу, а платформа створюе новий пакет можливостей, що стае новою нормою. У процесi переходу вiд унiверсальноi ЕОМ до десктопiв, лептопiв, смартфонiв iз мобiльними застосунками кожне поколiння технологii ставало простiшим i природнiшим для користувачiв, нiж попередне. Користуватися першими унiверсальними ЕОМ могли лише фахiвцi з дипломом у галузi комп’ютерноi технiки. Сьогоднi смартфоном можуть користуватися навiть дiти й неписьменнi.
Однак завдяки покроковим змiнам у поступi технологii платформа, створена приблизно 2007 року, стала найбiльшим стрибком в iсторii. Виник новий пакет можливостей для зв’язку, спiвпрацi та творчостi в усiх ланках життя, торгiвлi й урядування. Раптом виникла можливiсть вiдцифровувати набагато бiльше речей, з’явилося значно бiльше пам’ятi для збереження цифрових даних, набагато швидшi комп’ютери й бiльше новаторського ПЗ, яке дозволяло глибинне опрацьовування iнформацii для набагато бiльшоi кiлькостi органiзацii та людей (вiд потужних ТНК до дрiбних iндiанських фермерiв), що одержали доступ до такоi iнформацii й роблять свiй внесок у неi в усьому свiтi за допомогою ручних комп’ютерiв – своiх смартфонiв.
Це центральний технологiчний рушiй Машини сьогоднi. Усе це дуже швидко на нас звалилося. У 2004 роцi я почав писати книжку про основний, як менi тодi здавалося, рушiй Машини: зв’язок мiж людьми вдосконалився до такоi мiри, що бiльше людей у бiльшiй кiлькостi мiсць одержали однаковi можливостi конкурувати, зв’язуватися та спiвпрацювати з бiльшою кiлькiстю iнших людей за меншу цiну та простiше, нiж ранiше. Я назвав книжку «Плаский свiт: коротка iсторiя XXI столiття». Перше видання вийшло 2005 року. Осучаснене друге видання вийшло 2006 року, трете – 2007 року. І тодi я зупинився, гадаючи, буцiм напрацював фундаментальну схему, що служитиме менi якийсь час як авторовi колонки.
Я дуже помилявся! Бо саме 2007 року не можна було зупиняти процес осмислення.
Уперше я зрозумiв, наскiльки невдалий був час 2010 року для написання останньоi своеi книжки у спiвавторствi з Майклом Манделбаумом «Такими ми були: як Америка вiдстала у винайденому собою свiтi та як ми ще можемо повернутися». Як я згадував у тiй книжцi, перше, що я зробив, розпочавши над нею роботу, – це зняв у себе з полицi перше видання «Плаского свiту», щоб пригадати, що я думав, починаючи ii писати 2004 року. Я вiдкрив «Покажчик», провiв пальцем до кiнця сторiнки й виявив, що в ньому немае ще поняття Facebook! Власне, коли я взявся 2004 року працювати над книжкою, стверджуючи, що свiт плаский, Facebook ще не iснував, слово twitter у перекладi означало тiльки «цвiрiнчання», хмара була лише в небi, 4G означало «вiльне мiсце на парковцi», слово application означало не «застосунок», а «заяву на вступ до коледжу», про LinkedIn майже нiхто не чув i бiльшiсть гад
Страница 10
ла, буцiмто це назва в’язницi, великi данi вважали гарним iменем для зiрки репу, а Skype бiльшiсть вважала друкарською помилкою. Усi цi технологii розквiтли пiсля того, як я написав «Плаский свiт», – приблизно 2007 року.Тож через кiлька рокiв я заходився осучаснювати свiй погляд на те, як працювала Машина. Критичною спонукою стала книжка, яку я прочитав 2014 року; ii авторами були двое викладачiв Інституту бiзнесу MIT – Ерiк Брiнйолфсон та Ендрю Мак-Ефi: «Друга машинна доба: робота, поступ, достаток за часiв дивовижних технологiй». Вони доводили, що перша машинна доба – це промислова революцiя, яка вiдбулася пiсля винайдення парового двигуна в 1700-тi роки. Тодi «все пов’язувалося з енергосистемами, що посилювали працю м’язiв людини, – пояснював в iнтерв’ю Мак-Ефi, – i кожний новий винахiд у той перiод давав дедалi бiльше енергii. Але в усiх випадках рiшення мала приймати людина». Тому винаходи тiеi доби робили контроль i працю людини «ще цiннiшими й важливiшими».
Праця й машини, так би мовити, взаемодоповнювалися, додав вiн. Проте у другу машинну добу, зауважив Брiнйолфсон, «ми починаемо автоматизувати набагато бiльше когнiтивних завдань, значно бiльше систем контролю, якi визначають, на що використовувати ту енергiю. Нинi в багатьох випадках машини зi штучним iнтелектом можуть приймати кращi рiшення, нiж люди». Отже, люди й запрограмованi машини можуть дедалi частiше замiнювати однi одних, а не бути додатком.
Автори доводили, що ключовим, але не единим рушiем стало експоненцiйне зростання обчислювальноi потужностi за законом Мура: теорiя, яку створив спiвзасновник Intel Гордон Мур 1965 року, вперше постулювала, що швидкiсть i потужнiсть мiкрочипiв, тобто обчислювальна потужнiсть, подвоюватиметься з кожним роком (пiзнiше вiн уточнив – кожнi два роки) при незначному збiльшеннi вартостi з кожним новим поколiнням. Приблизно в такому виглядi закон Мура протримався пiвстолiття.
Щоб проiлюструвати експоненцiйне зростання, Брiнйолфсон i Мак-Ефi згадали вiдому легенду про короля, якого так вразив винахiдник шахiв, що вiн запропонував йому вибрати собi винагороду. Винахiдник вiдповiв, що його влаштуе достатня кiлькiсть рису, щоб прогодувати свою сiм’ю. Король сказав: «Звiсно, так i буде зроблено. Тож скiльки потрiбно рису?» Чоловiк попросив короля просто покласти одне зернятко рису на першу клiтинку шахiвницi, два зернятка – на другу, чотири – на наступну й так iз кожною клiтинкою подвоювати кiлькiсть зерняток. Король погодився, як пишуть Брiнйолфсон i Мак-Ефi, не розумiючи, що здiйснене 63 рази подвоення дае фантастично велике число: 18 квiнтильйонiв зерен рису. Така властивiсть експоненцiйного зростання. Коли протягом 50 рокiв ви щось подвоюете, то виходите на дуже великi числа й починаете вперше бачити неймовiрнi речi.
Автори доводили, що закон Мура щойно перейшов «на другу половину дошки», де подвоення вже давало величезнi числа та швидкостi й ми почали працювати з фундаментально iншими потужностями та можливостями – самохiдними машинами, комп’ютерами з самостiйним мисленням, здатними перемогти людину, телевiкториною «Джеопардi!»[4 - «Jeopardy!» (англ. «Ризикуй!») – американська телевiзiйна гра-вiкторина, учасники якоi вiдповiдають на запитання зi сфери загальних знань.] або стратегiчною настiльною грою «Го»[5 - Логiчна настiльна гра з використанням дошки та камiнцiв; виникла у Стародавньому Китаi.], якiй уже 2500 рокiв i яку вважають складнiшою за шахи. Це стаеться, за словами Мак-Ефi, «коли темп змiн i прискорення темпiв змiн зростають одночасно, а ми ж iще не все бачили!»
Тож на одному рiвнi мое трактування Машини спираеться на фундаментальнi висновки Брiнйолфсона й Мак-Ефi щодо впливу на технологiю постiйного прискорення за законом Мура, хоча я гадаю, що сьогоднi Машина ще складнiша. Бо на другiй половинi вже йдеться не лише про технологiчнi змiни. Тут дiють iще двi потужнi сили: прискорення на ринку та у природi-матерi.
Поняття «ринок» я тут розумiю як прискорення глобалiзацii. Тобто глобальнi потоки торгiвлi, фiнансiв, кредитiв, соцiальних мереж i можливостей взаемодii тiснiше, нiж будь-коли, сполучають ринки, медiа, центробанки, компанii, школи, спiльноти й окремих осiб. Результуючi потоки iнформацii та знання роблять свiт не тiльки взаемо- й гiперпов’язаним, але й взаемозалежним: кожний будь-де тепер бiльш уразливий вiд дiй будь-кого й будь-де.
Поняття «природа-мати» я розумiю як змiну клiмату, зростання народонаселення, зменшення бiорiзноманiтностi, – усi цi процеси також пришвидшилися з переходом на другу половину шахiвницi.
І в цьому я теж покладаюся на iнших авторiв. Термiн «доба прискорень» пiдказаний серiею графiкiв, зiбраних докупи групою вчених на чолi з Вiллом Стеффеном, фахiвцем iз клiматичних змiн i науковцем з Австралiйського нацiонального унiверситету в Канберрi. Графiки вперше з’явилися 2004 року в книжцi «Глобальнi змiни та геосистема: планета пiд тиском»; вони показували, як технологiчнi, соцiальнi та екосистемнi впливи прискорювалися та стимулювали одне одног
Страница 11
в 1750—2000 рр., особливо пiсля 1950 року. Тi самi вченi придумали термiн «велике прискорення» 2005 року, щоб вiдбити холiстичну, загальну та взаемопов’язану природу цих змiн, що одночасно ширяться планетою та трансформують людський i бiофiзичний ландшафти геосистеми. Оновленi версii графiкiв опублiкованi 2 березня 2015 року в Anthropocene Review, с. 166—167 цiеi книжки.«Ми розпочали цей проект через десять рокiв пiсля публiкацii прискорень у 1750—2000 рр., – пояснював Овен Гефнi, директор з питань стратегування у Стокгольмському центрi дослiдження витривалостi систем та учасник команди великого прискорення. – Ми хотiли довести графiки до 2010 року, щоб подивитися, чи змiнилися траекторii», – а потiм додав: вони справдi змiнилися – прискорилися.
Стрижневий аргумент цiеi книжки – одночаснi прискорення ринку, природи-матерi й закону Мура разом i становлять «добу прискорень», у якiй ми живемо. Вони – головнi рушii Машини сьогоднi. Усi три прискорення впливають одне на одне – швидший закон Мура посилюе глобалiзацiю, яка збiльшуе клiматичнi змiни, i водночас швидший закон Мура зумовлюе бiльше потенцiйних рiшень проблем клiмату тощо – i водночас трансформують майже всi аспекти сучасного життя.
Крейг Мандi, творець суперкомп’ютера та колишнiй керiвник вiддiлу стратегування й науки в компанii Microsoft, визначае цей момент простими фiзичними термiнами: «Математичне визначення швидкостi – перша похiдна, а прискорення – друга. Тож швидкiсть зростае або зменшуеться як функцiя прискорення. [Це означае], що ви не просто пришвидшуете змiни. Темп змiн також прискорюеться… Коли темп змiн перевищуе здатнiсть до адаптацii, починаеться “реструктуризацiя”. “Розрив” стаеться тодi, коли чийсь розумний винахiд переводить вас або вашу компанiю в розряд застарiлих. “Реструктуризацiя” – це коли все довкiлля змiнюеться так швидко, що решта починае вiдчувати, що не витримуе темпу».
Це саме й вiдбуваеться тепер. За словами Дова Сайдмена, свiт не просто швидко змiнюеться – вiн рiзко трансформуеться й починае працювати по-iншому вiдразу в багатьох царинах. «І сама трансформацiя вiдбуваеться швидше, нiж встигаемо трансформуватися ми, наше керiвництво, iнститути, суспiльство й наш етичний вибiр».
Справдi, е невiдповiднiсть мiж темпом змiн i нашою здатнiстю створювати навчальнi системи, системи пiдготовки, управлiння, мережi соцiальноi безпеки й державнi регуляторнi документи, щоб дати змогу громадянам мати максимальний пожиток iз цих прискорень та пом’якшити шкiдливi впливи. Ми побачимо, що саме незбiг перебувае в центрi метушнi каламутноi полiтики та в суспiльствi в розвинених краiнах i водночас у краiнах, що розвиваються. Це, мабуть, найбiльша проблема державного управлiння на планетi.
Графiк Астро Теллера
Найкращу iлюстрацiю цього феномена надав менi Ерiк «Астро» Теллер, виконавчий директор науково-дослiдноi лабораторii Х компанii Google, до новаторства якоi належить самохiдна автiвка. Тому формальним титулом Теллера в Х е «капiтан надзавдань». Уявiть собi когось, хто за своею посадою повинен приходити щодня на роботу й разом iз колегами реалiзовувати надзавдання – перетворювати те, що iншi вважають науковою фантастикою, у продукти й послуги, якi здатнi трансформувати те, як ми живемо та працюемо. Його дiд по батьковi – Едвард Теллер, творець водневоi бомби, а по матерi – Жерар Дебре, нобелiвський лауреат з економiки. Як кажуть, добрi гени. Ми були в нарадчiй кiмнатi у штабi Х, перебудованому з торгового центру. Теллер на iнтерв’ю приiхав на роликах, – вiн користуеться ними, щоб встигати на всi зустрiчi.
Часу вiн не марнував i вiдразу перейшов до пояснень того, як прискорення в законi Мура та у плинi iдей разом збiльшують темп змiн, через що виникають проблеми зi здатнiстю людей адаптуватися.
Теллер узяв блок стикерiв невеликого формату та сказав: «Уявiть на графiку двi кривi». Потiм намалював графiк, назвавши вiсь Y «темп змiн», а вiсь Х – «час». Тодi провiв першу криву: експоненцiйна лiнiя спочатку була положистою й ледве пiдiймалася, а тодi раптово злетiла праворуч угору й почала нагадувати ключку: «Ця крива вiдображае науковий поступ», – пояснив вiн. Спочатку вона пiдiймаеться поволi, а тодi вигинаеться вгору дедалi рiзкiше завдяки прирощенням попереднiх iнновацiй i просто злiтае до неба.
Що ж було на тiй кривiй? На думку спадають впровадження друкарського верстата, телеграфу, друкарськоi машинки, телекса, унiверсального комп’ютера, перших текстових редакторiв, персональних комп’ютерiв, iнтернету, лептопа, мобiльного телефона, пошуковика, мобiльних застосункiв, великих даних, вiртуальноi реальностi, секвенування генома людини, штучного iнтелекту й самохiдноi автiвки.
Тисячу рокiв тому, пояснював Теллер, крива, що вiдображала науково-технiчний поступ, була настiльки положиста, що людству знадобилося б сто рокiв, щоб побачити й вiдчути драматичнi змiни. Наприклад, кiлька сторiч пiшло на те, щоб великий лук пройшов шлях вiд винайдення до вiйськового застосування в Європi наприкiнцi XIII ст. У
Страница 12
воiй основi життя людини в XI та XII столiттях вiдрiзнялося не дуже. Змiни у великих мiстах Європи й Азii нескiнченно довго йшли до села, не кажучи про далекий свiт Африки або Пiвденноi Америки. Нiщо вiдразу не глобалiзувалося.Станом на 1900 рiк, зауважив Теллер, науково-технiчнi змiни «почали прискорюватися» i крива рiзкiше пiшла вгору. «Це тому, що технологiя виростае сама з себе, цебто кожне поколiння винаходiв виростае з винаходiв попереднього часу, – сказав Теллер. – І от уже на 1900 рiк кроку в технологii тривалiстю 20—30 рокiв вистачало, щоб свiт вiдчув незручностi трансформацiй. Згадати хоча б винайдення автiвки та аероплана».
Вiдтак крива майже вертикально пiшла вгору з припливом мобiльних пристроiв, широкосмугового зв’язку, хмарних технологiй (якi ми обговоримо пiзнiше). Завдяки такому розвитку iнновацiйнi iнструменти стали доступними для набагато бiльшоi кiлькостi людей на планетi, даючи iм змогу поглиблювати, прискорювати та здешевлювати змiни.
«Нинi, 2016 року, – додав вiн, – часовий iнтервал продовжив скорочуватися з появою нових технологiй на базi попереднiх i звузився настiльки, що вже через 5—7 рокiв пiсля поширення серйозного винаходу вiдчуваються незручностi, пов’язанi зi змiнами».
Що ми вiдчуваемо в цьому процесi? До своеi першоi книжки про глобалiзацiю «Лексус та оливне дерево» я додав iсторiю, яку розповiв менi Ловренс Саммерс i яка виражае сутнiсть того, звiдки ми прийшли й куди прямували. Саммерс пригадував, що коли 1988 року вiн брав участь у президентськiй кампанii Майкла Дукакiса, то мав iхати до Чикаго й виголосити там промову. В аеропорту його забрала автiвка, щоб вiдвезти на цей захiд; сiдаючи на задне сидiння, вiн побачив вбудований телефон. «Я подумав, що це круто – стiльниковий телефон в автiвцi 1988 року, по якому я дзвонив дружинi, щоб повiдомити, що я – в автiвцi з телефоном», – сказав менi Саммерс. Вiн телефонував усiм, кого згадував, i вони всi також тiшилися.
Уже за дев’ять рокiв Саммерс став заступником мiнiстра фiнансiв. Пiд час поiздки до Кот-д’Івуару в Захiднiй Африцi вiн мав вiдкрити спонсорований американцями проект медико-санiтарного обслуговування в селi вище за течiею вiд столицi Абiджана, де вiдкривали першу свердловину питноi води. Однак найяскравiше враження в нього було, коли вiн по всьому вертався з села й сiв у каное, щоб водою повернутися до столицi, а держслужбовець iз Кот-д’Івуару простягнув йому мобiлку i сказав: «Вас про щось хоче запитати Вашингтон». Так за дев’ять рокiв Саммерс перейшов вiд вихваляння щодо мобiлки в автiвцi в Чикаго до байдужого користування телефоном у каное в Абiджанi. Темп змiн не лише прискорився, але вiдбувалися вони вже на глобальному рiвнi.
Ще одна лiнiя
Так стояла справа з науково-технiчним прогресом, але Теллер першим графiком не обмежився. Адже вiн обiцяв двi лiнii й ось тепер провiв другу, пряму лiнiю, яка починалася в давнi роки i йшла понад лiнiею наукового поступу; вiдтак вона прирощувалася дуже поволi, а ii пiдйом був ледве помiтний.
«Гарна новина в тому, що е конкурентна крива, – пояснював Теллер. – Вона вiдображае адаптацiю осiб i суспiльства до змiн у довкiллi». За його словами, це можуть бути технологiчнi змiни (мобiльний зв’язок), геофiзичнi змiни (глобальне потеплiння чи похолодання) або соцiальнi змiни (був час, коли ми переймалися мiжрасовими шлюбами, принаймнi тут у США). «Багато що з тих основних змiн урухомлювалося суспiльством, i ми адаптувалися. Деякi з них були певною мiрою незручними. Однак ми адаптувалися».
Справдi добра новина полягае в тому, що ми трохи швидше адаптувалися протягом сторiч завдяки поширенню писемностi та знань. «Зростае темп адаптацii, – сказав Теллер. – Тисячу рокiв тому на адаптацiю чогось нового йшло два-три поколiння». Станом на 1900 рiк потрiбний для адаптацii час скоротився до одного поколiння. Наша адаптивнiсть до нового, на думку Теллера, скоротилася до 10—15 рокiв.
А може, це й не так добре. Сьогоднi, за словами Теллера, прискорення науково-технiчних iнновацiй (додам сюди ще й новi iдеi, як-от одностатевi шлюби) може перевершувати здатнiсть пересiчноi людини й соцiальних структур адаптуватися до них та абсорбувати iх. Тримаючи це на думцi, Теллер додав до графiка ще одне – велику крапку. Вiн ii намалював над перетином рiзко висхiдноi кривоi технологiй та лiнii адаптивностi.
Вiн позначив крапку: «Ми тут». Графiк, перемальований для цiеi книжки, дивiться далi.
Ця крапка, пояснив Теллер, iлюструе важливий факт: навiть якщо люди й суспiльства досi неухильно адаптувалися до змiн, то нинi темп технологiчних змiн настiльки швидко прискорюеться, що вiн перевищив темп абсорбування змiн бiльшiстю людей. Бiльшiсть iз нас такого темпу бiльше не витримуе.
«Це зумовлюе екзистенцiйну тривогу в культурi, – сказав Теллер. – Ми не маемо повного пожитку з нових технологiй, що виникають щодня… Через десятирiччя пiсля винаходу двигуна внутрiшнього згоряння (перед тим, як вулицi заполонили автiвки серiйного виробництва) були вiдпрацьованi правила й
Страница 13
закони дорожнього руху. Багато з них чиннi й досi, i протягом столiття нам вистачило часу адаптувати нашi закони до нових винаходiв, як-от швидкiсна автострада з наскрiзним рухом. Проте сьогоднi поступ науки призводить до сейсмiчних зсувiв у використаннi дорiг; легiслатури[6 - У США – законодавчий орган штату.] й мунiципалiтети ледве знаходять на них кошти, технологiчнi компанii задихаються через застарiлi й часом безглуздi правила, а громадяни не знають, на яку стати. Технологiя смартфонiв створила Uber, але, поки свiт намагаеться врегулювати оплату за проiзд, з’явилися самохiднi автiвки, яким такi розрахунки вже не потрiбнi».І це справжня проблема. Коли швидкiсть стае дiйсно високою, повiльна адаптивнiсть геть уповiльнюе ваш поступ i дезорiентуе. Це так нiби ми всi стоiмо на рухомiй дорiжцi в аеропорту, яка рухаеться зi швидкiстю п’ять миль на годину й раптом вона розiгналася б до 25 миль, навiть якби вся решта довкола лишилася незмiнною. Це дуже багатьох людей дезорiентуе.
Якщо технологiчна платформа для суспiльства змiнюеться нинi за 5—7 рокiв, то на адаптацiю йде 10—15 рокiв, як пояснював Теллер, «i ми всi вiдчуваемо брак контролю, бо ми не можемо адаптуватися до свiту з такою самою швидкiстю. Поки ми призвичаiмося до змiн, вони вже застарiють i ми опинимося перед лицем нових змiн».
У людей голова паморочиться, коли вони чують про поступ у роботизованiй хiрургii, редагування генiв, клонування, штучний iнтелект, але не уявляють, куди це все нас приведе.
Нiхто з нас не може осягнути бiльше за одну царину (сума людського знання набагато випередила здатнiсть людини вчитися), i навiть експерти в них не здатнi дати прогноз на 10— 100 рокiв, за словами Теллера. Без чiткого знання майбутнього потенцiалу та прийдешнiх ненавмисних негативних наслiдкiв неможливо створювати правила, якi забезпечать важливий поступ, далi захищаючи нас вiд поганих побiчних ефектiв».
Тобто, якщо справдi нам треба 10—15 рокiв на зрозумiння новоi технологii, а тодi вибудувати новi закони та правила для захисту суспiльства, як ми збираемося регулювати все, якщо технологiя оновлюеться за 5—7 рокiв. У цьому й проблема.
Вiзьмiмо патенти як приклад системи у свiтi, який змiнювався повiльнiше, пояснював Теллер. Стандартнi домовленостi щодо патентного лiцензування були такi: «Ми даемо вам монополiю на вашу iдею на 20 рокiв (зазвичай – мiнус час на оформлення патенту), а за це люди зможуть знайомитися з предметом лiцензування пiсля завершення чинностi патенту». А що, як бiльшiсть нових технологiй старiе за 4—5 рокiв, запитуе Теллер, «i процес патентування тривае теж 4—5 рокiв? Таким чином у свiтi технологiй сенс патенту стае неактуальним».
Інша велика проблема – освiта населення. Ми вчимося у школi 12 або бiльше рокiв протягом дитинства та юнацтва, та й усе. Однак за такого високого темпу змiн единий спосiб не втрачати квалiфiкацiю – учитися все життя. Є велика група людей, за даними виборiв у США 2016 року, якi, на думку Теллера, не пiшли на ринок працi у 20 рокiв, бо побоювалися, що доведеться вчитися все життя, i тепер шкодують про це.
Це все ознаки того, «що нашi соцiальнi структури не встигають за темпом змiн», – сказав вiн. Постiйно тривае процес нiби наздоганяння. Що робити? Звичайно, ми не хочемо нi гальмувати поступ технологii, нi вiдмовлятися вiд регулювання. Єдина адекватна реакцiя, зазначив Теллер, – спробувати пiдвищити адаптивнiсть суспiльства. Це единий спосiб позбавити суспiльство стривоженостi через розвиток технологiй. «Ми можемо або пригальмувати технологiчний поступ, – доводив Теллер, – або визнати, що людство мае нову проблему: потрiбно так перебудувати соцiальнi iнструменти та iнститути, щоб вони давали людям змогу встигати за цим темпом. Перша опцiя – спроба пригальмувати технологiю – була б, здавалося, найпростiшим виходом зi скрути з темпом, але людство наробило собi купу власних катастрофiчних проблем iз довкiллям, i ховання голови в пiсок нiчого доброго не дасть. Бiльшiсть великих проблем у свiтi розв’яже лише науковий прогрес».
Якби ми хоч трохи збiльшили нашу адаптивнiсть, на його думку, це вже багато чому зарадило б. Потiм вiн повернувся до графiка та провiв пунктирну лiнiю вздовж лiнii адаптивностi, але трохи крутiшу. Вона вiдображала збiльшення швидкостi навчання й рацiональностi керування – завдяки цьому вона вище перетнулася з лiнiею науково-технiчних змiн.
Прискорення адаптивностi людини, за словами Теллера, – це на 90 % оптимiзацiя навчання, застосування засобiв, якi впровадять технологiчнi iнновацii в нашу культуру й соцiальнi структури. Кожен заклад – чи то бюро патентiв, що за останнi роки значно вдосконалилося, чи iнший поважний державний регулятор, який теж мае активiзуватися, – повинен бiльше експериментувати та вчитися на помилках. Не треба сподiватися, що новi правила працюватимуть десятирiччями, – краще постiйно переоцiнювати iхню ефективнiсть для суспiльства. Унiверситети нинi експериментують з частiшим переглядом своiх програм i частiше прилаштовуються
Страница 14
о темпiв змiн, постiйно актуалiзуючи своi курси. Цей досвiд мають використати й державнi регулятори. Вони повиннi виходити на рiвень сучасного новаторства i мусять працювати зi швидкiстю, передбаченою законом Мура.«Інновацiя, – сказав Теллер, – це цикл: експериментування, навчання, застосування знань та оцiнювання успiху чи невдачi. У разi невдачi цикл треба перезапускати». Одне з гасел лабораторii Х звучить так: «Швидше зазнавай невдачi». Теллер своiм командам каже: «Менi байдуже, наскiльки ви посунетеся вперед у цьому мiсяцi; менi треба, щоб зростав рiвень вашого вдосконалення – як припуститися тiеi самоi помилки удвiчi рiдше i щоб коштувало це вдвiчi менше».
За словами Теллера, сьогоднi з дедалi коротшими iнновацiйними циклами та зменшенням часу на адаптацiю ми маемо рiзницю мiж константою дестабiлiзацii та випадковою дестабiлiзацiею. Час статичноi стабiльностi минув, додав вiн. Це не означае, що в нас не може бути новоi стабiльностi. «Але вона мае бути динамiчною стабiльнiстю. Є рiзновиди стану, наприклад пересування на велосипедi, коли не можна залишатися на мiсцi, – простiше, коли ви рухаетеся. Це не наш природний стан. Проте людство мае навчитися перебувати в цьому станi».
Нам усiм доведеться навчитися цього велосипедного трюку. Коли це станеться, сказав Теллер, «ми дивним чином знову заспокоiмося, але доведеться грунтовно перевчатися. Наших дiтей ми далебi не вчимо динамiчноi стабiльностi».
Однак нам дедалi бiльше треба буде це робити, якщо ми хочемо, щоб наступнi поколiння процвiтали та знайшли свою рiвновагу. Наступнi чотири роздiли присвяченi тому, на чому тримаеться прискорення в законi Мура, на ринку та в природi-матерi, що й визначить, як працюе Машина сьогоднi. Якщо ми хочемо досягти динамiчноi стабiльностi, яку мае на увазi Теллер, ми повиннi зрозумiти, як цi сили трансформують свiт i чому вони стали динамiчними саме в межах 2007 року.
Роздiл 3
Закон Мура
Життя людей змiнюеться, коли вони виходять на зв’язок. Життя змiнюеться, коли всi й усе перебувае на зв’язку.
Гасло фiрми Qualcomm
Людському мозковi чи не найважче збагнути силу експоненцiйного зростання: що вiдбуваеться, коли щось подвоюеться, потроюеться, почетверяеться протягом багатьох рокiв, i наскiльки може зростати це число. Тож, коли виконавчий директор Intel Браян Кшанiч намагаеться пояснити вплив закону Мура (що стаеться, коли потужнiсть мiкрочипiв подвоюеться кожнi два роки протягом 50 рокiв), вiн наводить такий приклад: якщо взяти мiкрочип Intel першого поколiння 1971 року 4004 та останнiй чип Intel на ринку сьогоднi – процесор Intel Core шостого поколiння, – ви побачите, що продуктивнiсть останнього чипа в 3500 разiв вища, енергоефективнiсть – у 90 000 разiв, а вартiсть – у 60 000 разiв нижча. Для бiльшоi наочностi iнженери Intel порахували приблизно, що сталося б, якби «фольксваген бiтл» 1971 року вдосконалювався в такому темпi, що й мiкрочипи, за законом Мура.
Ось числовi викладки: сьогоднi «бiтл» рухався б зi швидкiстю 300 000 миль на годину. Вiн витрачав би галон пального на 2 млн миль i коштував би 4 центи! За пiдрахунками iнженерiв Intel, якби ефективнiсть використання пального для автомобiлiв зростала також за законом Мура, то одного бака пального вам вистачило б на поiздки протягом усього вашого життя.
Такий разючий темп технологiчних змiн сьогоднi зумовлений тим, що постiйно нелiнiйно прискорюеться обчислювальна швидкiсть мiкрочипiв, але вiдбуваеться це i з iншими компонентами комп’ютера. Кожний обчислювальний пристрiй сьогоднi мае п’ять основних компонентiв: 1 – iнтегральну мiкросхему, що здiйснюе обчислення; 2 – запам’ятовувальнi пристроi, що зберiгають i надають iнформацiю; 3 – мережевi системи, що пiдтримують зв’язок у самому комп’ютерi та з iншими комп’ютерами; 4 – програмне забезпечення, що дозволяе рiзним комп’ютерам виконувати мiрiади завдань iндивiдуально й колективно; 5 – сенсори – камери та iншi мiнi-пристроi, якi розпiзнають рух, мовлення, свiтло, тепло, вологiсть, звук, вiдцифровують одержану iнформацiю й через майнiнг роблять ii доступною для подальшого аналiзу. У закону Мура напрочуд багато кузенiв. Далi в цьому роздiлi буде показано, як постiйне збiльшення потужностi всiх п’яти компонентiв та iхне сполучення у «хмарi» вивело нас на новий рiвень – до тiеi крапки, намальованоi Астро Теллером, до того мiсця, де темп науково-технiчних змiн перевищуе швидкiсть адаптацii людей i суспiльств.
Гордон Мур
Почнiмо нашу оповiдь iз мiкрочипiв, якi вiдомi ще як iнтегральнi схеми або мiкропроцесори. Це пристроi, що урухомлюють усi програми й пам’ять комп’ютера. У словнику написано, що мiкропроцесор – це мiнi-двигун для обчислень, збудований на одному кремнiевому чипi, який скорочено ще називають «мiкрочип» або «чип». Мiкропроцесор складаеться з транзисторiв – маленьких перемикачiв, що можуть вмикати й вимикати струм. Обчислювальна потужнiсть мiкропроцесора – функцiя того, наскiльки швидко транзистори вмикають та вимикають струм i скiльки iх ви
Страница 15
можете помiстити на один кремнiевий чип. До винаходу транзисторiв першi дизайнери комп’ютерiв використовували вакуумнi лампи, якi були у вас у старих телевiзорах, для обчислення за допомогою перемикання струму. Тому вони були такими повiльнi й конструктивно складнi.І ось раптом улiтку 1958 року все змiнилося. Інженер компанii Texas Instruments[7 - Американська компанiя, виробник напiвпровiдникових елементiв, електронiки та виробiв на iхнiй основi.] Джек Кiлбi «знайшов розв’язок цiеi проблеми», розповiдае веб-сайт NobelPrize.org.
Кiлбi запропонував робити всi компоненти й чип одним блоком iз матерiалу напiвпровiдника… У вереснi 1958 року вiн зробив першу iнтегральну схему…
Зробивши всi деталi з однакових моноблокiв i додавши метал згори для сполучення шарiв, вiн лiквiдував потребу в дискретних компонентах. Бiльше не треба було монтувати вручну дроти й компоненти. Схеми можна було зменшити, а процес виробництва – автоматизувати.
Через пiвроку ще один iнженер, Роберт Нойс, запропонував свою iнтегральну схему, що легко розв’язувала деякi проблеми схеми Кiлбi й уможливила бiльш безшовне з’еднання компонентiв на одному кремнiевому чипi. Так почалася цифрова революцiя.
Для виробництва цих чипiв Нойс спiвзаснував компанiю Fairchild Semiconductor 1957 року (пiзнiше – Intel) разом iз кiлькома iншими iнженерами, зокрема з Гордоном Е. Муром, який захистив докторську з фiзхiмii в Калiфорнiйському технологiчному iнститутi та згодом очолив науково-дослiднi лабораторii в компанii Fairchild. Видатним новаторством компанii стало розроблення процесу хiмiчного надруку мiкротранзисторiв на чип iз кремнiевого кристала, що зробило iх простiшими в масштабуваннi та зручнiшими для масового виробництва. Як зауважив Фред Каплан у своiй книжцi «Усе змiнилося 1959 року»: мiкрочип не набув би такого поширення, якби не великi державнi програми, зокрема перегони в польотах до Мiсяця та створення мiжконтинентальноi балiстичноi ракети «Мiнiтмен». Обом програмам потрiбнi були складнi системи керування, якi можна було вмонтувати в компактнi носовi обтiчники. Вимоги мiнiстерства оборони створили економiю на масштабах для цих мiкрочипiв, i першим це оцiнив Гордон Мур.
«Мур був чи не першим, хто зрозумiв: хiмiчне друкування мiкрочипiв у Fairchild означало, що вони будуть не лише меншi, надiйнiшi й менш енергоемнi, нiж традицiйнi електроннi схеми, але й стануть дешевшими у виробництвi, – зазначав Дейвiд Брок 2015 року у спецвипуску часопису Музею iсторii комп’ютерiв Core. – На початку 1960 рокiв уся глобальна промисловiсть напiвпровiдникiв перейшла на технологiю Fairchild у виробництвi кремнiевих мiкрочипiв, а у вiйськовiй галузi для них з’явився ринок, особливо в аерокосмiчних системах керування».
Я iнтерв’ював Мура у травнi 2015 року в Експлораторiумi в Сан-Франциско з нагоди 50-рiччя закону Мура. Хоча йому й було тодi 86 рокiв, усi його мiкропроцесори чудово працювали з надзвичайною ефективнiстю! Наприкiнцi 1964 року Мур менi розповiдав, що часопис Electronics запропонував йому подати статтю для ювiлейного випуску з нагоди 35-рiччя й дати прогноз на десятирiччя щодо роботи промисловостi напiвпровiдникових компонентiв. Тож вiн дiстав нотатник i переглянув, що сталося на той час: Fairchild перейшов вiд виробництва одного транзистора на чипi до чипа з вiсьмома елементами – транзисторами й резисторами, а вже готовi до випуску новi чипи мали вдвiчi бiльше елементiв, тобто 16, i в лабораторii експериментували з 30 елементами та замислювалися над 60! Коли вiн побудував графiк, то виявилося, що подвоення вiдбувалося щороку, тому вiн смiливо припустив у статтi, що подвоення триватиме ще принаймнi 10 рокiв.
У вiдомiй тепер статтi в часописi Electronics, що вийшла 19 квiтня 1965 року пiд назвою «Втискаемо бiльше компонентiв в iнтегральнi схеми», Мур написав: «Складнiсть за мiнiмальноi вартостi компонентiв приблизно подвоювалася щороку… Є рацiя припускати, що ця величина залишиться незмiнною принаймнi десять рокiв». Викладач iнжинiрингу в Калтеху Карвер Мiд, приятель Мура, згодом назвав це «законом Мура».
Мур менi пояснював: «Я дивився на iнтегральнi схеми (iм тодi було всього кiлька рокiв) i бачив, що вони дуже дорогi. Було багато доказiв на користь того, що вони нiколи не подешевшають, i менi як завiдувачевi лабораторii спливло на думку, що розвиток технологii мае прямувати до збiльшення кiлькостi елементiв на чипi, i це трохи здешевить електронiку… Я й гадки не мав, що це стане вiдносно точним прогнозом, але знав, що загальний тренд мае стати саме таким, i я хотiв якось обгрунтувати, чому важливо здешевлювати електронiку». Перший прогноз був на десятирiччя, коли йшлося про перехiд вiд десь 60 елементiв в iнтегральнiй схемi до 60 000 – тисячократна екстраполяцiя протягом десятьох рокiв. Але це справдилося. Однак Мур зрозумiв, що такий темп, може, й не втримаеться, тому 1975 року вiн осучаснив прогноз, сказавши, що подвоення вiдбуватиметься кожнi два роки, а цiна залишатиметься та сама.
І це справджувалося.
«Дивовиж
Страница 16
о, що щось подiбне тривае пiвстолiття, – сказав менi Мур. – Знаете, на шляху до наступного кроку виникали всiлякi перепони, але iнженери щоразу долали цi труднощi».У статтi Мура 1965 року вражае також те, скiльки справдилося прогнозiв щодо того, що дасть постiйне вдосконалення мiкрочипiв:
Завдяки iнтегральним схемам ми побачимо такi дива, як домашнi комп’ютери чи принаймнi термiнали, пiд’еднанi до центрального комп’ютера, автоматичне керування для автомобiлiв i персональнi мобiльнi засоби зв’язку. Щоб стати реальнiстю, електронному наручному годиннику потрiбний лише дисплей…
У телефонному зв’язку iнтегральнi схеми в цифрових фiльтрах роздiлятимуть канали на мультиплексному обладнаннi. Вони перемикатимуть телефоннi лiнii й оброблятимуть данi.
Комп’ютери стануть потужнiшими й органiзовуватимуться зовсiм по-iншому… Виробництво машин, якi в нас е сьогоднi, здешевиться, а обiг засобiв пришвидшиться.
Треба вiддати Муру належне: вiн передбачив персональний комп’ютер, стiльниковий телефон, самохiднi автiвки, айпед, великi данi та годинник Apple. Єдине, що вiн пропустив, я жартував з ним, – це «попкорн з мiкрохвильовки».
Я спитав Мура про той момент, коли вiн, повернувшись додому, повiдомив своiй дружинi Беттi: «Люба, вони назвали моiм iменем закон».
«Протягом перших двадцяти рокiв менi нiяково було вимовляти термiн “закон Мура”, – вiдповiв вiн. – Це ж не закон. Нарештi я призвичаiвся i змiг вимовляти термiн, не змигнувши».
Я поцiкавився, чи е щось таке, про що вiн шкодуе, що не спрогнозував, як закон Мура.
«Важливiсть iнтернету здивувала мене, – сказав Мур. – Спочатку здавалося, що це буде локальна мережа зв’язку для розв’язання деяких проблем. Я вчасно не збагнув, що вiн вiдкрие цiлий всесвiт нових можливостей, як це сталося. Я шкодую, що не спрогнозував цього».
Є стiльки чудових прикладiв дii закону Мура, що важко вибрати щось конкретне. Ось один iз найкращих прикладiв, який я знайшов в есе «Приходять роботи» Джона Ленчестера в London Review of Books за 15 березня 2015 року.
«У 1996 роцi, – писав Ленчестер, – у вiдповiдь на росiйсько-американський мораторiй 1992 року щодо випробування ядерноi зброi уряд США розпочав програму пiд назвою “Інiцiатива з прискорення стратегiчних обчислень” – ASCI. Призупинення випробувань створило необхiднiсть (iз мiркувань безпеки) складних комп’ютерних моделювань старiння озброення, а також (з огляду на небезпеку у свiтi!) розробляти нове озброення без порушення умов мораторiю».
За словами Ленчестера, щоб виконати це:
ASCI потрiбно бiльше обчислювальноi потужностi, нiж могла дати наявна машина. Тому було замовлено комп’ютер ASCI Red, що мав обробляти понад терафлопс iнформацii. Флопс – це операцiя з рухомою комою, тобто обчислення чисел iз десятковими знаками… (вона вимогливiша до апаратних можливостей, нiж обчислення з двiйковою системою числення й нулями). Терафлопс – це трильйон таких обчислень за секунду.
Коли Red 1997 року було запущено на повну силу, це стало видатним явищем. Його потужнiсть дозволяла обробити 1,8 терафлопса. Тобто 18 з 11 нулями. До кiнця 2000 року Red був найпотужнiшим суперкомп’ютером у свiтi.
Лише вчора я грав на Red (тобто не грав, але таки познайомився з машиною), яка здатна обробити 1,8 терафлопса. Цей еквiвалент Red називався PS3 (iгровий центр 3); його запустила компанiя Sony 2005 року, а 2006 року вивела на ринок. За розмiрами Red був трохи менший за тенiсний корт, споживав електрики, як 800 будинкiв, i коштував 55 млн доларiв. PS3 можна поставити пiд телевiзор, живиться вiн зi звичайноi електророзетки, i його можна купити менш нiж за двiстi фунтiв. Протягом десятирiч комп’ютер, здатний обробити 1,8 терафлопса, перетворився з чогось, що могли собi дозволити лише найбагатшi уряди, щоб виконати завдання на межi обчислювальних можливостей машини, на те, що пiдлiток мiг сподiватися знайти пiд новорiчною ялинкою.
Нинi закон Мура перебувае на другiй половинi шахiвницi, i як далеко вiн може ще зайти? Як уже зазначалося, мiкрочип або чип роблять з транзисторiв – мiнiатюрних перемикачiв; цi перемикачi сполученi маленькими мiдними дротинками, що працюють як трубочки, якими плинуть електрони. Робота чипа полягае в тому, що ви скеровуете якомога швидше електрони по мiдних дротинах на чипi. Пересилаючи електрони з одного транзистора на iнший, ви посилаете сигнал здiйснити вмикання або вимикання, тобто виконати певну обчислювальну функцiю. З появою нових поколiнь мiкрочипiв проблема полягае в пересиланнi електронiв дедалi тоншими дротинами до менших перемикачiв для дедалi швидшого вмикання й вимикання, що збiльшуе обчислювальну потужнiсть у разi зменшення енерго- й теплоемностi та мiнiмiзацii витрат у якомога меншому просторi.
«Колись це зупиниться, – сказав Мур. – Експоненцiйне зростання не тривае нескiнченно».
Проте нам ще далеко до кiнця.
Протягом 50 рокiв промисловiсть знаходила новi можливостi зменшувати розмiри транзистора на 50 % за незмiнноi вартостi, даючи за ту саму цiну
Страница 17
двiчi бiльше транзисторiв або ту саму кiлькiсть транзисторiв за пiвцiни. Це вдалося зробити завдяки зменшенню транзисторiв, стоншенню дротiв i щiльнiшому монтуванню. Інодi це досягали завдяки новiй архiтектурi та матерiалам, i експоненцiйне зростання вiдбувалося приблизно кожнi два роки. Ось один приклад: першi iнтегральнi схеми використовували один шар алюмiнiевих дротiв-трубочок, а сьогоднi ми маемо 13 шарiв мiдного дроту завдяки нанотехнологiям.«Прогноз смертi закону Мура я вже чув разiв iз десять, – сказав менi виконавчий директор Intel Браян Кшанiч. – Коли ми працювали з 3 мiкронами [одна тисячна мiлiметра: 0,001 мiлiметра або 0,00039 дюйма], люди говорили: «Як ми можемо ще зменшити товщину? Хiба можна для цих пристроiв зробити плiвку достатньо тонкою й чи можемо зменшити довжину хвилi свiтла, щоб уможливити нановиробництво?» Однак щоразу ми виходили на прорив. Прорив не передбачаеться заздалегiдь i не вiдбуваеться з першоi спроби. Проте перепони ми щоразу долали».
Щоправда, зазначив Кшанiч, останнi двi iтерацii[8 - Ітерацiя у програмуваннi – органiзацiя оброблення даних, за якоi дii повторюються багатократно; також – один крок циклу повторення.] закону Мура вiдбувалися не через два, а через два з половиною роки. Попри це, навiть при експоненцiйному зростаннi раз на один, два, три роки важливо те, що завдяки безперервнiй нелiнiйнiй модернiзацii мiкрочипiв ми стабiльно робимо машини, роботи, телефони, годинники, програмне забезпечення й комп’ютери розумнiшими, швидшими, меншими, дешевшими та ефективнiшими.
«Ми – поколiння 14 нанометрiв, якi не можна побачити людським зором, – пояснював Кшанiч про останнiй мiкрочип Intel. – Чип може бути завбiльшки з нiготь на пальцi, а на ньому – понад мiльярд транзисторiв. Ми вже знаемо, як перейти на 10 нанометрiв, i розв’язали бiльшiсть проблем, щоб перейти на сiм i навiть п’ять нанометрiв. Люди зараз мiркують над кiлькома iдеями щодо розмiру менше за п’ять нанометрiв. Але так i вiдбувалося протягом усього часу».
Виконавчий вiце-президент Intel з питань технологii та виробництва Бiлл Голт вiдповiдае за продовження дii закону Мура. Вiн провiв для мене екскурсiю по заводу чи фабрицi виробництва чипiв Intel у Портлендi, штат Орегон, i я бачив крiзь вiкна чистi примiщення, де роботи цiлодобово пересувають чипи вiд одного виробничого процесу до iншого, а працiвники в бiлих лабораторних халатах наглядають, щоб iз ними було все гаразд. Голту теж не до шмиги тi, хто переконаний, що дiя закону Мура вичерпуеться. За його словами, нинi стiльки роблять iз новими матерiалами, завдяки яким можна пакувати бiльше транзисторiв, що споживають менше енергii й менше грiються, що вiн переконаний: за десять рокiв «щось» з’явиться й дасть нове поколiння закону Мура.
Проте, якщо й не вiдкриють нових матерiалiв, потрiбно пам’ятати, що з самого початку обчислювальна потужнiсть мiкрочипiв збiльшувалася також завдяки поступу в програмному забезпеченнi, а не просто завдяки кремнiю. «Потужнiшi чипи зумовили появу складнiшого програмного забезпечення, а його вже використовували, щоб прискорити чипи завдяки новiй конструкцii та оптимiзацii складностей, нагромаджуваних на чипi», – зауважив Крейг Мандi.
Взаемопосилюванi прориви в конструкцii чипа та програмному забезпеченнi заклали пiдвалини нещодавнiх проривiв у царинi штучного iнтелекту. Машини тепер здатнi абсорбувати й обробляти данi нечуваними ранiше темпами та в небачених обсягах, тому можуть нинi розпiзнавати патерни й навчатися, як це робить наш бiологiчний мозок.
А почалося все з першого мiкрочипа й закону Мура. «Багато хто неодноразово передбачав кiнець закону Мура, – сказав наприкiнцi Голт, – i робили це вони з рiзних причин. Єдине, що в них спiльне, – те, що всi вони помилилися».
Сенсори: чому офiцiйно закiнчилися здогади
Були часи, коли можна було когось назвати «тупий, як пожежний шланг» або «тупий, як смiттевий бак».
Я б так бiльше не говорив.
Одним з основних i, можливо, несподiваних наслiдкiв технологiчного прискорення стало ось що: пожежнi шланги та смiттевi баки стають нинi справдi розумними. Наприклад, вiзьмiть реестратор тиску у шлангу-гiдрантi фiрми Telog, що приеднуеться до пожежного гiдранта й бездротово передае тиск води на комп’ютер мiсцевих комунальникiв, значно знижуючи кiлькiсть поривiв i виходу з ладу гiдрантiв. А тепер до цього можна долучити смiттевi баки компанii BigBelly, якi завантажуються за допомогою сенсорiв i бездротово повiдомляють, що вони вже заповненi та iх слiд випорожнити, – тож смiттевози можуть оптимiзувати своi маршрути й мiсто стане чистiшим за меншi грошi. Навiть смiттяр тепер – технiчний працiвник. На сайтi компанii повiдомляють, що «габарити бака BigBelly в дюймах (ширина – 25, глибина – 26,8, висота – 49,8); мотокомпактори на них працюють на вбудованих сонячних панелях, що набагато зменшуе обсяг смiття й допомагае робити вулицi зеленiшими й чистiшими… Збiрники вiдходiв використовують хмарнi технологii для цифрового сповiщення смiттярiв, що вони заповненi й
Страница 18
отребують негайноi уваги».Це смiття може скласти iспит зi стандартного оцiнювання!
Такими розумними гiдранти та смiттевi баки стають завдяки ще одному прискоренню, що напряму не стосуеться обчислення, але мае критичне значення для можливостей обчислення – iдеться про сенсори. Веб-сайт WhatIs.com визначае сенсор як «пристрiй, що розпiзнае й реагуе на ввiд iз фiзичного довкiлля. Специфiчним вводом може бути свiтло, тепло, рух, волога, тиск чи будь-якi iншi прояви довкiлля. На виходi ми одержуемо сигнал, який виводиться на дисплей у читабельному для людини виглядi в мiсцi розташування сенсора або передаеться через електронну мережу для подальшого зчитування та оброблення».
Завдяки прискоренiй мiнiатюризацii сенсорiв ми вже можемо цифрувати чотири вiдчуття: зоровi, звуковi, доторковi, слуховi – i працюемо над п’ятим – смаком. Сенсор тиску в пожежному гiдрантi на бездротовому зв’язку надае цифровi вимiрювання, якi показують комунальникам, коли тиск зависокий, а коли – занизький. Температурний сенсор вiдстежуе розширення та стискання рiдини в термометрi для виведення температурних даних у цифровому виглядi. Сенсори руху випромiнюють регулярнi потоки енергii – мiкрохвилi, ультразвуковi хвилi, променi свiтла – i надсилають цифровий сигнал, коли цей потiк перериваеться людиною, автiвкою чи твариною на його шляху. Полiцiйнi сенсори вловлюють вiдбитi променi вiд автiвок для вимiрювання iхньоi швидкостi та вiдбитi будинками хвилi звукiв для локалiзацii джерела пострiлу. Свiтловий сенсор на вашому комп’ютерi вимiрюе освiтлення робочоi зони й вiдповiдно регулюе яскравiсть екрана. Пристроi корпорацii Fitbit – це комбiнацii сенсорiв, що вимiрюють кiлькiсть ваших крокiв, пройдену вiдстань, спаленi калорii та енергiйнiсть руху ваших кiнцiвок. Камера у вашому телефонi може працювати i як вiдеокамера, уловлюючи й передаючи зображення з будь-якого до будь-якого мiсця.
Настiльки велике розширення нашоi здатностi вiдчувати довкiлля й цифрувати його зобов’язане проривам у матерiалознавствi й нанотехнологii, якi зумовили появу достатньо малих, дешевих, розумних та опiрних до нагрiвання й охолодження сенсорiв, що ми цiлком можемо iх монтувати та крiпити для вимiрювання стресу в екстремальних умовах i трансляцii даних. Завдяки тривимiрному процесу iх можна тепер малювати на деталях машин, будинкiв i двигунiв.
Щоб краще зрозумiти свiт сенсорiв, я вiдвiдав потужний центр програмного забезпечення General Electric (GE) у Сан-Рамонi, що в Калiфорнii, та iнтерв’ював Бiлла Ру, директора з цифрових технологiй компанii General Electric. І це окрема iсторiя. GE переважно завдяки здатностi монтувати сенсори на все свое промислове устаткування перетворюеться радше на компанiю з програмного забезпечення з чималим осередком у Кремнiевiй долинi. Забудьте про пральнi машини – думайте про розумнi машини. Умiння GE скрiзь монтувати сенсори допомагае реалiзовувати «промисловий iнтернет», вiдомий як «iнтернет речей», у якому кожна «рiч» мае сенсор, що безперервно транслюе данi про свiй стан, даючи змогу негайно коригувати або прогнозувати його характеристики в разi потреби. Цей iнтернет речей, пояснював Ру, створюе нервову систему, завдяки якiй люди можуть витримувати темп змiн, робити одержувану iнформацiю кориснiшою, а також «робити кожну рiч розумною».
Сама компанiя General Electric збирае данi з понад 150 000 медичних пристроiв GE, 36 000 реактивних двигунiв GE, 21 500 локомотивiв GE, 23 000 вiтрових турбiн GE, 3900 газових турбiн, 20 700 одиниць нафтогазового устаткування, що всi без винятку бездротово в поточному режимi надають до GE iнформацiю.
Ця нова промислова нервова система, за словами Ру, прискорювалася прогресом у споживчiй царинi, як-от спорядженими камерою смартфонами з GPS. Вони для промислового iнтернету у ХХІ ст. мають таке саме значення, як надзавдання для поступу промисловостi у ХХ ст., оскiльки здiйснили величезний стрибок у майбутне в галузi взаемопов’язаних технологiй та матерiалiв, роблячи iх меншими, розумнiшими, дешевшими та швидшими. «Завдяки смартфонам сенсори настiльки подешевшали, що iх можна було поширювати, i ми почали iх монтувати скрiзь», – сказав Ру.
Сенсори тепер добувають глибинну iнформацiю на такому рiвнi деталiзацii, якого ранiше не було. Коли всi цi сенсори транслюють iнформацiю до центральних банкiв даних, а дедалi продуктивнiше програмне забезпечення виявляе патерни в iнформацii, ми можемо помiтити слабкi сигнали, перш нiж вони посиляться, i розпiзнати патерни, перш нiж вони створять проблеми. Вiдтак цю глибинну iнформацiю можна замкнути на запобiжнi дii, i ми за оптимальним графiком розвантажуемо смiттезбiрники або регулюемо тиск у пожежному гiдрантi до початку розривiв, що дорого коштують, та заощаджуемо час, засоби, енергiю, рятуемо життя, роблячи суспiльство ефективнiшим, нiж могли будь-коли ранiше уявити.
«Старий пiдхiд називали “обслуговуванням залежно вiд стану”, тобто, якщо е щось брудне, його слiд вимити, – пояснював Ру. – Превентивне обслуговування передбачало: незалежно в
Страница 19
д iнтенсивностi навантаження кожнi 6000 миль мiняйте мастило». Нинiшнiй пiдхiд – це «прогнозне обслуговування» й «нормативне обслуговування». Тепер ми можемо майже точно передбачити момент, коли шину, двигун, акумулятор автомобiля, турбовентилятор або пристрiй потрiбно замiнити, i ми можемо порадити оптимальний мийний засiб для конкретного двигуна, що працюе у вiдмiнних умовах.Якщо поглянути на минуле GE, додав Ру, то все спиралося на переконання iнженерiв-механiкiв, буцiм за допомогою фiзики можна змоделювати весь свiт i заглибитися в те, як усе працюе. «Ідея полягала в тому, – пояснював вiн, – що якщо ви знали, як працюе газова турбiна або двигун внутрiшнього згоряння, то могли застосувати закони фiзики та сказати: “Отак воно працюватиме й ось тодi вийде з ладу”. Традицiйна iнженерна спiльнота не вважала, що в даних е своя правда. Вони використовували данi для верифiкацii фiзичних моделей i дiяли на пiдставi одержаних результатiв. Наша нова генерацiя фахiвцiв iз даних каже натомiсть: “Щоб шукати й виявляти патерни, можна й не знати фiзики”. Є патерни, котрi людський мозок не може виявити, бо сигнали настiльки слабкi, що ви iх не помiчаете. Але тепер, коли в нас е такi обчислювальнi потужностi, цi сигнали самi впадають вам в око. Одержуючи тепер слабкий сигнал, ви розумiете, що це ранне попередження про можливiсть пошкодження або про втрату ефективностi».
У минулому ми розпiзнавали слабкi сигнали iнтуiтивно, зазначив Ру. Досвiдченi робiтники знають, як обробляти слабкi данi. Але тепер, коли оперуемо великими даними, «ми можемо з набагато вищою надiйнiстю знаходити голку в сiнi» – це вже не виняток. «Поруч iз людиною зможуть працювати також машини, i вони стануть нiби колегами, зможуть обробляти разом iз нею слабкi сигнали, швидко виходячи на рiвень ветерана з 30-рiчним стажем».
Подумайте про це. Інтуiцiя щодо роботи машини в цеху вироблялася рокiв через 30 працi на заводi, – тодi можна було вловити, що якийсь «не такий» звук долинае вiд машини, i це свiдчило, що щось iз нею не так. Це слабкий сигнал. Тепер, маючи сенсори, новий працiвник може помiтити слабкий сигнал у перший день роботи – i без iнтуiцii. Вас сповiстять про це сенсори.
Здатнiсть набагато швидше продукувати й застосовувати знання дозволяе максимiзувати вiддачу не лише вiд людей, але й вiд корiв. Для фермерiв-молочарiв також закiнчилися здогади, за словами Джозефа Сайроша, вiце-президента групи даних у вiддiлi хмарних технологiй та пiдприемництва в корпорацii Microsoft. Усе це керування цифрою скидаеться на складну iнтелектуальну роботу. Але коли ми з Сайрошем завели бесiду й вiн став пояснювати значення прискорення у галузi сенсорiв, то почав iз дуже старого прикладу з коровами.
Власне, це виявилося не дуже простим. Вiн хотiв поговорити про «пiд’еднаних корiв».
Тож Сайрош розповiв менi про таке: японськi фермери-молочарi запитали японського комп’ютерного велета Fujitsu, чи не змогла б фiрма оптимiзувати розведення корiв на великих молочних фермах. Виявляеться, тiчка, або еструс, у корiв – перiод статевоi сприйнятливостi, коли можна успiшно робити штучне заплiднення, – тривае дуже коротко: 12—18 годин приблизно раз на 21 день, переважно вночi. Тому дрiбному фермеровi з великим стадом надзвичайно важко монiторити всiх корiв i визначати найкращий час для штучного заплiднення. Якщо все зробити як слiд, то фермери-молочарi можуть забезпечити безперервне виробництво молока протягом усього року, максимiзуючи продуктивнiсть ферми на облiкову особину.
Рiшення, яке запропонувала Fujitsu, пояснював Сайрош, полягало в тому, щоб спорядити кожну корову педометром, що передавав би радiосигнал на ферму. Данi надходили з вiдповiдно запрограмованоi системи машин, що називаеться GYUHO SaaS (система допомоги розведенню великоi рогатоi худоби), яка працювала на Microsoft Azure в майкрософтiвськiй хмарi. Унаслiдок проведених наукових дослiджень Fujitsu встановила, що у станi сприйнятливостi в худоби рiзко зростае кiлькiсть крокiв на годину, що з точнiстю в 95 % сигналiзувало про те, що в молочноi корови настав еструс. Коли система виявляла в коровi сприйнятливiсть, вона надсилала текстовi повiдомлення фермерам на мобiльники, завдяки чому тi вчасно могли проводити штучне заплiднення.
«Виявляеться, що дуже просто виявити, коли в корови еструс, бо зростае кiлькiсть крокiв на одиницю часу, – сказав Сайрош. – І тодi штучний розум зустрiчаеться зi штучним заплiдненням». Маючи таку систему, фермери не лише збiльшують продуктивнiсть за рахунок вищого поголiв’я – набагато зростае кiлькiсть заплiднень, за словами Сайроша, – але й заощаджують час: вони тепер могли покладатися не лише на власнi очi, iнстинкти, дорог? робочу силу або журнал «Фермерський альманах», щоб визначати сприйнятливiсть у корiв. Вони змогли залучати вивiльнених робiтникiв до iншоi продуктивноi роботи.
Данi коров’ячих сенсорiв виявили ще одну важливу закономiрнiсть, сказав Сайрош: дослiдники Fujitsu встановили, що в iдеальному вiкнi для штучного заплiднення тривалiстю 16 годи
Страница 20
виконання процедури в першi чотири години «з 70-вiдсотковою ймовiрнiстю давало теля жiночоi статi, а в наступнi чотири години – чоловiчоi». Це могло допомогти фермеровi «залежно вiд своiх потреб регулювати спiввiдношення корiв i бикiв у своему стадi».Данi продовжили сприяти появi нових iдей, зазначив Сайрош. Вивчення патернiв крокiв дозволило фермерам виявляти на раннiй стадii вiсiм хвороб у корiв, дало змогу починати лiкування на раннiй стадii й покращити здоров’я та тривалiсть життя стада. «Трохи винахiдливостi – i можна трансформувати навiть таку стару галузь, як фермерство», – пiдсумував Сайрош.
Якщо корова з сенсором робить генiя з фермера-молочаря, то локомотив iз сенсорами – це вже не примiтивний потяг, а ІТ-система на колесах. Вона миттево фiксуе й повiдомляе про якiсть колii кожнi 100 футiв; помiчае пiдйом i спуск та показуе, скiльки енергii треба витратити на милю такого шляху, що дае змогу заощаджувати пальне на спуску, а також максимiзуе ефективнiсть використання пального або швидкiсть на вiдрiзку вiд пункту А до Б. Сьогоднi всi локомотиви GE мають камери для кращого монiторингу того, як машинiст керуе двигуном пiд час подолання кожноi кривоi. GE тепер також знае, що якщо двигуну доводиться давати навантаження 120 % у спекотний день, то деякi деталi мають проходити профiлактичний огляд частiше.
«Ми постiйно збагачуемо й навчаемо нашу нервову систему, i всi виграють вiд даних», – сказав Ру. Проте сенсори та програмне забезпечення дозволяють не лише вчитися, але й проводити трансформацii за допомогою iхнього спiльного використання. Сьогоднi, пояснював Ру, «нам бiльше не потрiбно фiзично змiнювати кожен вирiб для покращення його характеристик, – ми це робимо за допомогою програмного забезпечення. Я беру простий локомотив, насичую його сенсорами та програмним забезпеченням й отримую можливiсть прогнозного обслуговування та керування пiдйомом i спуском на оптимальнiй швидкостi для заощадження пального, створюю ефективнiший графiк руху й навiть ефективнiше паркую потяги». Звичайний локомотив раптом стае швидшим, дешевшим i розумнiшим, – i це без замiни гвинта, болта чи двигуна. «Я можу використати данi сенсорiв i програмне забезпечення, щоб машина стала ефективнiшою, так нiби ми вже випустили нове поколiння», – додав Ру.
На заводi, додав вiн, «у вас може з’явитися тунельне бачення виконуваноi роботи. А що, як машина стежитиме за вами завдяки тому, що ми на все змонтуемо камери й усе матиме очi та вуха? Ми говоримо про п’ять вiдчуттiв. Люди ще не втямили, що я дам машинам п’ять вiдчуттiв, щоб вони з людьми взаемодiяли, нiби зi своiми колегами».
А як iще грошi пов’язанi з тими схилами, пояснював виконавчий директор GE Джефф Іммелт в iнтерв’ю McKinsey & Company[9 - Мiжнародна консалтингова компанiя, що спецiалiзуеться на розв’язаннi завдань, пов’язаних зi стратегiчним керуванням.] в жовтнi 2015 року:
Кожен виконавчий директор на залiзницi скаже вам швидкiсть свого парку. Ця швидкiсть – десь 20—25 миль на годину. Середньодобова швидкiсть локомотива становить 22 милi на годину. Не дуже добре. А вiдмiннiсть мiж 23 та 22 для, скажiмо, Norfolk Southern варта 250 млн доларiв рiчного прибутку. Це величезна сума для такоi компанii. Лише одна миля на годину. Ідеться про полiпшення графiку руху. І про зменшення простоiв. А ще – вiдсутнiсть поламаних колiс, швидший проiзд через Чикаго. І це все аналiтика.
Із кожним днем, пояснював головний страхувальник AT&T Джон Донован, ми дедалi бiльше перетворюемо «неструктуровану iнформацiю на кориснi данi» й чимраз швидше генеруемо та впроваджуемо iдеi. Джон Вонамейкер, власник американського унiвермагу, був на початку ХХ ст. пiонером у рекламi та роздрiбнiй торгiвлi. Якось вiн помiтив дуже важливу рiч: «Я марную половину коштiв на рекламу, i проблема в тому, що я не знаю, яку саме половину». Сьогоднi все iнакше.
Шiстнадцятого червня 2014 року по Нацiональному громадському радiо Латанiя Свiнi, на той час головний технолог Федеральноi комiсii з питань торгiвлi, пояснювала, як сенсори та програмне забезпечення трансформують роздрiб: «Чимало людей не розумiе, що для з’еднання в iнтернетi ваш телефон постiйно надсилае унiкальне, прошите у вас число, що називаеться МАС-адресою, щоб спитати: «А вай-фай тут е?» …І за цими запитами пошуку вай-фаю можна простежити з точнiстю до кiлькох футiв мiсцеперебування телефона, наскiльки часто вiн там з’являеться». Тепер цю iнформацiю ритейлери[10 - Роздрiбнi продавцi (вiд англ. retail – роздрiб).] використовують, щоб з’ясувати, бiля якоi вiтрини в них ви затрималися довше i якi з них спокусили вас на покупки, що дае iм протягом дня можливiсть оптимiзувати розташування товару на вiтринах. І це ще не половина справи; великi данi дозволяють нинi ритейлерам простежити, хто який рекламний щит проiздив i до якого iхнього магазину потiм подався.
Дев’ятнадцятого травня 2016 року газета The Boston Globe повiдомляла:
Тепер найбiльша у краiнi компанiя реклами на бiлбордах Clear Channel Outdoor Inc. виносить сплив
Страница 21
у рекламу «пiд замовника» на мiжштатнi шосе. Їi програма «Радар», що добре себе зарекомендувала в Бостонi та 10 iнших мiстах США, використовуе данi, якi AT&T збирае вiд 130 млн стiльникових передплатникiв та вiд двох компанiй – PlaceIQ Inc. та Placed Inc., що використовують телефоннi застосунки, щоб вiдстежувати пересування ще кiлькох мiльйонiв користувачiв.Clear Channel знае, якi люди iдуть повз конкретний iхнiй бiлборд о 18:30 у п’ятницю, скiльком iз них, наприклад, подобаеться Dunkin’ Donuts або скiльки тих, хто проiжджав рекламу, вiдвiдало цього року три гри Red Sox.
Це дае змогу точно таргетувати рекламу.
Вибачайте, пане Вонамейкер, ви жили не в ту епоху. Здогадливiсть вельми типова для ХХ столiття. Здогади офiцiйно закiнчилися.
А може, i приватнiсть. Тiльки подумайте про ту кiлькiсть iнформацii, яку з людей витягають такi фiрми-велети, як Facebook, Google, Amazon, Apple, Alibaba, Tencent, Microsoft, IBM, Netflix, Salesforce, General Electric, Cisco та всi телефоннi компанii, i наскiльки ефективно перейматися майнiнгом даних для глибинного аналiзу – i ви не вийдете з дива, замислюючись, чи зможе хтось iз ними конкурувати. Нi в кого бiльше немае такоi кiлькостi структурованоi iнформацii як сировинного матерiалу для аналiзу та створення дедалi кращих прогнозiв. Бо структурована iнформацiя сьогоднi – велика сила. Слiд пильно стежити за тим, як великi данi дають змогу потужним компанiям ставати монополiстами. Ідеться не просто про домiнування на ринку iхньоi продукцii, а про посилення цього домiнування завдяки одержуванiй iнформацii.
Запам’ятовувальний пристрiй/пам’ять
Ми вже побачили, що сенсори мають велику силу. Але всi тi сенсори разом iз зiбраною iнформацiею були б марною справою, якби не одночаснi прориви у збереженнi даних. Цi прориви дали нам чипи, що можуть зберiгати бiльше даних, i програмне забезпечення, яке може з’еднати мiльйони комп’ютерiв та примусити iх зберiгати й обробляти iнформацiю так, нiби це один настiльний ПК.
Який же мае бути обсяг пам’ятi й наскiльки ускладнилося програмне забезпечення? Розгляньмо виступ Рендi Стешика, тодiшнього президента з питань iнжинiрингу в UPS, 11 травня 2014 року на Конференцii товариства з питань виробництва й оперативного керування, присвяченого важливостi великих даних. Вiн почав iз того, що показав число зi 199 цифрами.
«Хтось знае, що це за число? – запитав Стешик присутнiх i додав: – Дозвольте, я назву кiлька речей, яких воно не стосуеться».
Це не кiлькiсть хот-догiв, якi продав славетний ресторан Varsity, розташований далi за висхiдними номерами на нашiй вулицi, вiд свого вiдкриття 1928 року. Не кiлькiсть автiвок на поганоi слави мiжштатних шосе в Атлантi о п’ятiй пiсля обiду в п’ятницю. Це число зi 199 цифр показуе кiлькiсть дискретних маршрутiв водiя UPS, який робить пересiчно 120 зупинок щодня. Тепер (тiльки не схибнiться) помножте його на 55 000. Це кiлькiсть маршрутiв у США, якi нашi водii долають кожного робочого дня. Щоб показати це число, нам знадобився б екран iз високою роздiльною здатнiстю на стадiонi AT&T у Далласi, де грають «Ковбоi». Але якось щодня водii UPS потрапляють до понад 9 млн клiентiв, доправляючи майже 17 млн пакункiв iз чим завгодно – вiд нового айпеда для випускника школи в Де-Мойнi до iнсулiну для дiабетика в Денверi та двох гiгантських панд, перевезених iз Пекiна до зоопарку в Атлантi. Як вони це роблять? Вiдповiдь – у вивченнi операцiй.
Понад двiстi сенсорiв у машинi розповiдають нам, чи пристебнув водiй ремiнь безпеки, з якою швидкiстю iде машина, коли вiдбуваеться гальмування, чи вiдкритi захищенi дверi, автiвка з пакунками iде вперед чи задкуе, назву вулицi, де iде машина, навiть час простою та руху. На жаль, ми лише не знаемо, чи кусаеться собака за вхiдними дверима.
Щоб дати собi раду зi 199-значним числом маршрутних опцiй та облiковуванням даних вiд 200 сенсорiв у кожнiй машинi UPS, нам треба чимало пам’ятi, потужностей обчислення й можливостей програмного забезпечення, – лише 15 рокiв тому жодна пересiчна компанiя не могла цього нi дозволити собi, нi уявити. Зараз усе це мае кожна компанiя. І тут починаеться справдi важлива iсторiя про те, як комбiнацiя чипiв пам’ятi потрапляе на iнший бiк шахiвницi, та про програмне забезпечення, назване на честь iграшкового слоненяти, яке перетворюе «велику» аналiтику на аналiтику «великих даних».
Мiкрочипи, як ми вже зазначали, е зiбранням дедалi бiльшоi кiлькостi транзисторiв. Цi транзистори можна запрограмувати для обчислення, передавання даних або для пам’ятi. Чипи пам’ятi е двох основних рiзновидiв: ДОП, або динамiчна оперативна пам’ять, яка тимчасово порядкуе бiтами даних у процесi iхнього оброблення, та флеш-пам’ять, яка постiйно зберiгае данi при натисканнi на «зберегти». У випадку чипiв пам’ятi закон Мура спрацьовуе: ми постiйно монтували дедалi бiльше транзисторiв, що запам’ятовували бiльше на кожному чипi за меншi грошi та споживали менше енергii. Сьогоднi камера пересiчного стiльникового телефона мае 16 гiгабайтiв
Страница 22
пам’ятi, що означае збереження 16 млрд байтiв iнформацii (байт = 8 бiтам) на чипi флеш-пам’ятi. Десять рокiв тому щiльностi флеш-пам’ятi було недостатньо, щоб зберегти одну свiтлину в телефонi, – настiльки все це прискорилось, прискоривши своею чергою багато чого iншого.«Без закону Мура тут не було б великих даних, – сказав старший науковий спiвробiтник Intel Марк Бор. – У нас з’явилося бiльше пам’ятi, iнтенсифiкувалося обчислення, а також ми одержали бiльше потужностi, ефективностi й надiйностi, потрiбних центрам даних для забезпечення певноi потужностi обчислення. Якби тi центри користувалися ще вакуумними трубками, то для обслуговування одного центру знадобилася б гребля Гувера[11 - Унiкальна гiдротехнiчна споруда у США заввишки 221 м та гiдроелектростанцiя, збудована на рiчцi Колорадо.]».
Проте не лише апаратнi засоби роблять великi данi великими. Ішлося також про новаторство у програмному забезпеченнi, що стало найважливiшим досягненням за минуле десятирiччя, про яке ви й не чули. Це ПЗ дозволило мiльйонам комп’ютерiв з’еднатися та працювати як одна машина, а пошук даних змiг вийти на рiвень пошуку голки в сiнi. Цього досягла компанiя, яку ii засновник назвав Hadoop «на честь» улюбленого iграшкового слоненяти свого дворiчного сина, щоб зручнiше було запам’ятовувати. Тож запам’ятайте назву: Hadoop. За потужноi допомоги Google ця компанiя взяла участь у змiнюваннi свiту.
Батьком маленького хлопчика й засновником Hadoop був Дуг Каттiнг, який називае себе каталiзатором у модернiзацii ПЗ. Каттiнг зростав у сiльськiй окрузi Напа в Калiфорнii й уперше побачив комп’ютер, коли 1981 року вступив до Стенфорду; там, щоб учитися, йому довелося позичити в iнституту грошi. Дуг вивчав лiнгвiстику, але прослухав курси з комп’ютерних наук i навчився програмувати, що йому «припало до душi». Вiн, крiм того, побачив, що завдяки програмуванню зможе повернути борги за навчання. Тож до аспiрантури вiн не пiшов, а почав працювати в легендарному науково-дослiдному центрi компанii Xerox у Пало-Алто, де його долучили до групи лiнгвiстiв, якi працювали над штучним iнтелектом i вiдносно новою цариною, що називалася «пошук».
Люди забувають, що «пошук» як царина запитiв був задовго до Google. Xerox пропустив бiзнес-ринок ПК, хоча iдей на фiрмi було чимало, розповiдав Каттiнг, i тодi компанiя «замислилася над переходом вiд копiрки й тонера до цифрового свiту. Можна все просканувати й тодi здiйснювати пошук. Такий був у Xerox свiтогляд, орiентований на папiр. Це класичний приклад компанii, яка не могла вiдiйти вiд своеi дiйноi корови: папiр був джерелом життевоi сили, i фiрма хотiла придумати, як запровадити його до цифрового свiту. Така була у фiрми спонука взятися до пошуку. Це ще до появи всесвiтньоi павутини».
Коли всесвiтня павутина виникла, компанii на чолi з Yahoo взялися органiзовувати ii для споживачiв. Yahoo стала директорiею директорiй. Щойно з’являвся новий веб-сайт, Yahoo додавала його до своеi директорii, а тодi почала дiлити веб-сайти на групи: фiнанси, новини, спорт, бiзнес, розваги тощо. «Ось тодi й з’явився пошук, – сказав Каттiнг, – i веб-пошуковики, наприклад AltaVista, почали виникати один за одним. Було закаталогiзовано 20 млн веб-сторiнок. Це чимало – натодi такий стрибок вважали великим. Вiдбувалося це в 1995—1996 рр. Незабаром (1997 року) виник Google зi своiм невеличким пошуковиком, проте методика в нього була краща. Що й доведено часом».
Коли Google стартував, пояснював Каттiнг, вiн у вiльний час написав програму пошуку з вiдкритим кодом на противагу пропрiетарнiй системi Google. За кiлька рокiв вiн iз колегами запустив Nutch, який став першим великим веб-пошуковиком iз вiдкритим кодом i конкурентом Google.
Вiдкритий код – це модель розробки ПЗ, що дозволяе учасникам спiльноти додавати своi удосконалення й вiльно користуватися колективним продуктом за умовами вiдкритоi для них лiцензii, доки вони дiляться своiми вдосконаленнями з ширшою спiльнотою. Такий пiдхiд мае переваги спiльнодii й розумiння того, що колектив розумнiший за одного члена; якщо всi працюють над програмою або продуктом i дiляться своiми досягненнями, такий продукт швидше стае розумнiшим i швидше веде до бiльших змiн.
Бажання Каттiнга створити програму з вiдкритим кодом мало розв’язати дуже просту проблему: «Коли у вас один комп’ютер, ви можете зберегти на ньому стiльки iнформацii, скiльки у вас мiсця на твердому диску, а швидкiсть оброблення даних залежить вiд швидкостi процесора на цьому ПК, i це, звичайно, обмежуе обсяг i швидкiсть можливих обчислень», – пояснював Каттiнг.
Проте з появою Yahoo та AOL у мережi накопичувалися мiльярди та мiльярди бiтiв i байтiв iнформацii, що потребувало збiльшення пам’ятi й потужностi обчислень, щоб дати iм раду. І люди взялися сполучати комп’ютери. З’еднання двох комп’ютерiв дае змогу зберегти вдвiчi бiльше iнформацii й удвiчi швидше ii обробити. Через здешевлення завдяки закону Мура дискiв i процесорiв ПК бiзнес-спiльнота зрозумiла, що можна спорудити будинки завбiльшки з футбо
Страница 23
ьне поле, заповнити iх процесорами та твердими дисками вiд пiдлоги до стелi та одержати дата-центри.Проблема полягала в тому, сказав Каттiнг, як сполучити диски та процесори, щоб вони скоординовано зберiгали велику кiлькiсть даних та обчислювали весь масив даних за спiльноi паралельноi роботи всiх процесорiв. Важливо також було зберегти надiйнiсть. Якщо у вас один ПК, то збiй на ньому може вiдбутися раз на тиждень, а якщо у вас 1000, то й збоiв буде в 1000 разiв бiльше. Для цього й знадобилася одна програма, яка бездоганно з’еднае комп’ютери, а iнша – щоб робити пошук у морi даних та виявляти патерни й iдеi. Інженери у Кремнiевiй долинi в таких випадках кажуть, що «залишаеться проблемка з програмуванням», наприклад: «Усi апаратнi засоби в нас е – залишаеться тiльки проблемка з програмуванням».
Ми можемо подякувати Google за те, що вiн надав обидвi програми для масштабування пошуковоi справи. Справжня генiальнiсть Google, за словами Каттiнга, полягала «в описi системноi пам’ятi, що подавав тисячу дискiв як один, i вихiд iз ладу одного не був помiтний», а також у пакетi ПЗ для оброблення даних, що були в пам’ятi, щоб уможливити iхне подальше використання. Розробляти все це Google доводилося самотужки, бо тодi не було комерцiйноi технологii, що могла б задовольнити його запити щодо збереження, оброблення й пошуку свiтовоi iнформацii. Тобто Google довелося стати новатором, щоб створити потрiбний свiтовi пошуковий механiзм. Проте цi програми вiн використовував лише для своеi справи, нiкому не видаючи на них лiцензii.
Однак, за освяченою часом традицiею програмiстiв, Google, пишаючись своiм витвором, вирiшив подiлитися основами з громадськiстю. Тож вiн опублiкував двi працi, у яких окреслював двi ключовi програми, що давали змогу одночасно накопичувати стiльки даних i здiйснювати в них пошук. У першiй, що вийшла в жовтнi 2003 року, описано розподiлену файлову систему Google GFS (або Google File System). Це була система керування й доступу до великих масивiв даних у кластерах на твердих дисках дешевих серiйних комп’ютерiв. Оскiльки Google хотiв органiзувати всю свiтову iнформацiю для збереження й доступу, iшлося про петабайти або й ексабайти (у кожному випадку це приблизно 1 квiнтильйон, або 1 000 000 000 000 000 000 байтiв даних).
І це привело до наступного винаходу Google – оприлюдненого у груднi 2004 року Google MapReduce. Google описуе свiй винахiд як «програмну модель та програмний каркас для оброблення й генерування великих наборiв даних… Програми, написанi в цьому функцiональному стилi, автоматично паралелiзуються й виконуються у великих кластерах дешевих комп’ютерiв. Система переймаеться деталями секцiювання ввiдних даних, графiком виконання програми на групi машин, подоланням виходiв машин iз ладу та керуванням мiжмашинними зв’язками. Це дозволяе програмiстам без досвiду роботи з паралельними й розподiленими системами просто використовувати ресурси великоi розподiленоi системи». Якщо говорити людською мовою, то цi два дизайновi винаходи Google дали змогу вмить зберiгати бiльше даних, нiж ми будь-коли могли собi уявити, i використовувати застосунки ПЗ для подальшого розгляду цiлоi купи даних iз неймовiрною простотою.
Для свiту обчислення/пошуку рiшення Google подiлитися цими двома основними схемами (але не дiйсними пропрiетарними кодами рiшень GFS i MapReduce) з ширшою фаховою спiльнотою мало величезне значення. Власне, Google запрошував спiльноту, яка працювала з вiдкритими кодами, використати цi iдеi. Цi двi працi стали дивовижним сполученням, що дозволило великим даним реформувати достоту всi галузi промисловостi. Вони також значно просунули Hadoop.
«Google описав спосiб простого об’еднання великоi кiлькостi доступних комп’ютерiв, – зазначив Каттiнг. – Ми одержали не робочий вихiдний код, а достатньо iнформацii, щоб фахiвець припасував систему до своiх потреб або вдосконалив ii». Оце ж i зробив Hadoop. Його алгоритми змусили сотнi тисяч комп’ютерiв поводитися як один велетенський комп’ютер. Тож кожен мiг пiти та придбати потрiбну кiлькiсть недорогого апаратного забезпечення, пам’ятi й почати на Hadoop обробляти масиви iнформацii, щоб одержати деталiзовану аналiтичну iнформацiю.
Незабаром на Hadoop перейшли Facebook, Twitter, LinkedIn. Тому й з’явилися вони всi разом 2007 року! І в цьому була своя рацiя. У iхньому бiзнесi проходили величезнi масиви iнформацii, а використати iх оптимально вони не могли. Не могли та й годi. У них були грошi на твердi диски для збереження iнформацii, а знаряддя для оптимiзацii використання iнформацii на дисках не було, пояснював Каттiнг. Yahoo й Google хотiли захоплювати веб-сторiнки й аналiзувати iх, щоб люди могли здiйснювати пошук – гiдна мета, проте пошук став ще ефективнiшим, коли такi компанii, як Yahoo, LinkedIn, Facebook, змогли бачити та зберiгати кожний ваш клiк на веб-сторiнцi, щоб точно зрозумiти, що роблять споживачi. Клiки вже можна було записувати, але до Hadoop нiхто, крiм Google, нiчого особливого з даними зробити не мiг.
«Hadoop до
Страница 24
волив споживачевi зберiгати всю iнформацiю в одному мiсцi й сортувати ii за часом, i раптом фахiвцi побачили, що робить користувач протягом певного часу, – сказав Каттiнг. – Вони довiдалися, яка частина сайту веде людей до iншого сайту. Yahoo реестрував не тiльки те, коли ви клiкнули на сторiнцi, але й усе на тiй сторiнцi, на що можна було клiкнути. Потiм вони змогли побачити, що ви клiкнули, а що нi, що пропустили, як це залежало вiд змiсту цього мiсця та його розташування на сторiнцi. Це дало нам аналiтику великих даних: коли ви бiльше бачите, ви можете бiльше зрозумiти, а якщо ви можете бiльше зрозумiти, то приймете рiшення кращi, нiж рiшення здогаднi. Данi, прив’язанi до аналiтики, дають нам краще бачення. Зрозумiти й донести це людям поза Google дав змогу Hadoop, а вiдтак i почалася нестримна ескалацiя можливостей».Отже, тепер е система Google з пропрiетарним закритим кодом, яка працюе лише в дата-центрах Google i яку люди використовують для всього: вiд простого пошуку до розпiзнавання образiв, – i е система Hadoop iз вiдкритим кодом, яку використовують усi iншi для роботи з дешевими серверами в галузi аналiтики великих даних. Сьогоднi такi технологiчнi гiганти, як IBM i Oracle, використовують Hadoop як стандарт i роблять свiй внесок у роботу спiльноти, що працюе з вiдкритим кодом. І оскiльки на платформi з вiдкритим кодом набагато менше огрiхiв i працюе бiльше фахiвцiв, нiж у пропрiетарнiй системi, розвинулася вона з блискавичною швидкiстю.
Hadoop масштабував великi данi завдяки ще одному критичному винаходу – трансформацii неструктурованих даних.
До Hadoop бiльшiсть великих компанiй мало уваги придiляли неструктурованим даним. Вони натомiсть покладалися на Oracle SQL, мову для комп’ютерiв, створену в 70-тi роки в IBM, яка використовують для збереження, керування й запитiв до масивiв структурованих запитiв i таблиць. Саме скорочення SQL означае «мова структурованих запитiв». ПЗ у структурованiй базi даних iдентифiкуе кожен елемент цих даних. У банкiвськiй системi виникають визначення – «це чек», «це трансакцiя», «це баланс». Вони всi закладенi в структуру, i ПЗ може швидко знайти ваш останнiй банкiвський депозит.
Проте SQL не опрацьовувала запитiв до неструктурованих даних. Неструктурованi данi були суцiльним безладом. Це означае, що з безладу можна було витягти геть усе вiдцифроване та збережене, але структури в цьому масивi не було. Завдяки Hadoop дата-аналiтики змогли здiйснювати пошук у неструктурованих даних i виявляти патерни. Ця здатнiсть просiювати гори неструктурованих даних, не знаючи, що саме шукають, а також здатнiсть робити запити, одержувати вiдповiдi та iдентифiкувати патерни стала величезним проривом.
Як пояснив Каттiнг, з’явився Hadoop i сказав користувачам: «Дайте менi вашi структурованi й неструктурованi цифровi данi, i ми знайдемо в них змiст для вас. Наприклад, кредитна компанiя, як-от Visa, зацiкавлена у виявленнi шулерiв, i в неi е ПЗ, що може сформувати запит для вiкна на 30 або 60 дiб, але не бiльше. Hadoop надав масштаб, якого доти не було. Щойно Visa iнсталювала Hadoop, вона змогла формувати запит на 4—5 рокiв та одразу завдяки бiльшому вiкну виявила схему найбiльшого на той час шахрайства. Hadoop використовувала вже добре вiдомi людям масштабованi iнструменти та приступнiсть, якоi доти не було».
Тому Hadoop нинi – основна операцiйна система для iнформацiйноi аналiтики як структурованих, так i неструктурованих даних. Ми звикли позбавлятися даних, бо надто дорого iх зберiгати, передусiм неструктурованих даних. Тепер, коли ми можемо iх зберiгати та виявляти в них патерни, варто збирати та зберiгати всi данi. «Кiлькiсть даних, якi люди продукують i з якими люди пов’язанi, та нових софтверних аналiтичних iнструментiв зростае принаймнi експоненцiйно», – сказав Каттiнг.
Ранiше малi обсяги обробляли швидко, але iм бракувало релевантностi, а великi обсяги мали економiю та ефективнiсть масштабу, але процес вiдбувався поволi, пояснював менi Джон Донован з AT&T. «І що маемо тепер, коли в нас масовий масштаб плюс швидкiсть?» – запитав вiн. У минулому «при великих масштабах втрачалася швидкiсть, можливiсть персоналiзацii та модифiкацii пiд замовника, i лише за великих даних це стало реальнiстю». Сьогоднi можна перейти вiд мiльйона неперсоналiзованих масивних i недiевих взаемодiй до мiльйона iндивiдуальних рiшень, бо програмне забезпечення дае змогу кожний пакет даних розокремити, знайти йому мiсце й дати визначення.
Це не проста справа. Як сказав в iнтерв’ю часопису Foreign Affairs за листопад-грудень 2013 року Себастiан Трун, засновник Udacity та один iз пiонерiв масових вiдкритих онлайн-курсiв (МВОК) i тодiшнiй професор у Стенфордi:
Із появою цифровоi iнформацii ii запис, збереження й поширення стали майже вiльними. Ранiше така сама значуща змiна у структурi вартостi поширення iнформацii вiдбулася з появою популярноi книжки. Друкарство винайдене у XV ст. й набуло популярностi через кiлька сторiч; це справило потужний вплив на поширення культурного знання
Страница 25
як плода розумовоi дiяльностi у друкованiй формi. Тепер вiдбуваеться така сама революцiя на стероiдах, i це впливае на всi аспекти життя людини.І ми знаходимося наприкiнцi початку. Hadoop з’явився тому, що закон Мура здешевив чипи апаратного збереження iнформацii, бо впевнений у собi Google подiлився деякими стрижневими iдеями й дозволив спiльнотi вiдкритого коду випробувати себе й наздогнати та зробити великий стрибок уперед, а спiльнота вiдкритого коду через Hadoop не схибила. Накопичувач Hadoop iз вiдкритим кодом не був чистим клоном Google, i на сьогоднi вiн у кiлькох напрямах творчо перероблений. Як каже Каттiнг: «Ідеi важливi, але не менш важливi й способи донести iх до людей. Науково-дослiдний центр компанii Xerox у Пало-Алто винайшов графiчний iнтерфейс користувача з вiкнами й мишкою, мережеву робочу станцiю, лазерний друк тощо. Проте набагато бiльше вдосконалень зробили Apple та Microsoft, щоб цi iдеi змiнили свiт».
Саме так Hadoop зробив революцiю великих даних – за допомогою Google, який за iронiею долi тепер мае намiр запропонувати власнi iнструменти великих даних людям у виглядi бiзнесовоi пропозицii, вiдколи Hadoop злагодив усю цю нову галузь.
«Google живе на кiлька рокiв наперед, – пiдсумував Каттiнг, – i надсилае нам iз майбутнього цi публiкацii, а ми за ним пiдтягуемося, а вони, своею чергою, iдуть за нами, i все це тепер перетворюеться на двобiчний зв’язок».
У бiзнесi нинi всi переймаються великими даними, принаймнi тi компанii, якi хочуть вижити.
«Данi – це нова нафта, – пояснив Браян Кшанiч, виконавчий директор Intel. – Їi використовували скрiзь: в автопромi, у пластмасах, хiмiкатах, електрифiкацii та транспортi». І ii iнфраструктура давала величезний зиск, – це судна, нафтогони, нафтопереробнi заводи та автозаправки, якi перемiщували нафту. Нафта та газ е в усiх аспектах життя й торгiвлi.
«Тепер так можна сказати i про данi», – додав Кшанiч. Проте замiсть нафтових свердловин – це мiкрочипи та сервери, замiсть рафiнерiй – центри оброблення даних та програмне забезпечення, замiсть нафтогонiв – широка смуга й оптоволоконнi кабелi, але данi, якi вони видобувають, сповнюють усi аспекти життя та комерцii.
І так само, як i з нафтою, тi, хто найвправнiше добувае данi, накопичуе iх, зберiгае, а потiм використовуе для створення штучного iнтелекту, тi, хто мае можливiсть аналiзувати, оптимiзувати, налаштовувати, автоматизувати та прогнозувати для полiпшення послуг, дизайну, обслуговування клiентiв чи виробництва, стануть переможцями.
А тi, хто цього не зробив, за словами Кшанiча, «вийде з гри через п’ять рокiв».
Бо величезну перевагу матимуть тi, хто використовуе великi данi для створення штучного iнтелекту й аналiзу, оптимiзацii, налаштування, прогнозування та автоматизацii. Тi, хто аналiзуватиме масиви даних, зможуть визначити тренди, якi доти не бачили; тi, хто оптимiзуватиме маршрути лайнерiв, отримають бiльшу економiю енергii, нiж ранiше; тi, хто налаштуе пiд клiента свою продукцiю або послуги, набагато випередять конкурентiв; тi, хто спрогнозуе вихiд iз ладу деталi лiфта або деталi двигуна лiтака та вчасно зробить замiну, заощадять чималi кошти клiентам. Нарештi, тi, хто може моделювати iдею на комп’ютерах, тобто створювати цифрового двiйника для всього – вiд мосту до ядерноi зброi – i тестувати цифрову модель ще до початку виробництва, заощадять час, грошi та ресурси, як нiколи ранiше.
Усе це покращуватиметься зi збiльшенням швидкодii чипiв, удосконаленням ПЗ i прискоренням мережi. «Що бiльше у вас е даних, то кращий ваш продукт, – пояснив Кай-Фу Лi, президент Інституту штучного iнтелекту, у своему есе 24 червня 2017 року в The New York Times. – Що кращий продукт, то бiльше даних ви можете збирати; що бiльше даних ви збираете, то бiльше здiбних людей зможете залучити; що бiльше здiбних людей залучите, то кращим буде продукт. Це цикл ефективностi, i США та Китай уже накопичили здiбних людей, забезпечили собi частку ринку та данi, щоб урухомити його».
Програмне забезпечення: створення невидимоi складностi
Неможливо говорити про прискорення в розробленнi й поширеннi програмного забезпечення без згадки про винятковий внесок Бiлла Гейтса й Пола Аллена, спiвзасновника Microsoft. Програмне забезпечення було задовго до Бiлла Гейтса. Просто користувачi комп’ютерiв його не помiчали, бо воно вже було вбудовано у придбаний комп’ютер, як неуникне зло в лискучому апаратi. Пани Гейтс i Аллен усе це змiнили на початку 70-х рокiв, коли робили першi кроки в написаннi iнтерпретаторiв для мови програмування BASIC, а потiм – операцiйноi системи DOS.
За тих часiв виробники апаратного забезпечення здебiльшого контрактували або проробляли свое програмне забезпечення для власних операцiйних систем чи пропрiетарних застосункiв на своiх машинах. Гейтс вважав, що якщо з’явиться спiльне програмне забезпечення для рiзних машин (як-от згодом Acer, Dell, IBM i сотнi iнших), то саме воно матиме вартiсть, а не ставатиме безкоштовним додатком до апаратного забезпечення. Сього
Страница 26
нi важко собi уявити, наскiльки це була радикальна iдея. Але саме з неi вирiс Microsoft: людям не треба платити одноразово за розроблення ПЗ як складника машини, а натомiсть кожний iндивiдуальний користувач платитиме за можливостi кожного програмного забезпечення. Власне, DOS виокремив вiдмiнностi апаратного забезпечення рiзних комп’ютерiв. Байдуже – купуете ви Dell, Acer чи IBM. Усi вони раптом одержали однакову операцiйну систему. Це перетворило десктопи й лептопи на звичайний товар, чого виробники, далебi, не хотiли. Вартiсть тодi перейшла на вiдмiнне програмне забезпечення, яке можна було написати для роботи на DOS, i за нього вже платив користувач. Так Microsoft розбагатiв.Сьогоднi ми сприймаемо програмне забезпечення як щось належне, забуваючи, що ж саме воно робить. «Що таке софтверний бiзнес?» – запитуе Крейг Мандi, який багато рокiв працював разом iз Гейтсом i вiдповiдав за науково-дослiдну роботу та стратегування, а також був моiм ментором у всiх справах програмного й апаратного забезпечення. «Програмне забезпечення – це така чарiвна рiч, що виокремлюе та усувае кожну нову форму складностi. Вiдтак утворюеться новий критерiй, iз якого починаеться розв’язання людиною наступноi задачi без потреби долати складностi. Ви починаете з нового шару й додаете свою вартiсть. При кожному пiдйомi базового рiвня люди щось винаходять i спiльний ефект дае програмне забезпечення, що скрiзь прибирае складнiсть».
Замислiться на мить про застосунок Google Photos. Вiн дае змогу багато що розпiзнати на всiх свiтлинах, що будь-коли зберiгалися на вашому комп’ютерi. Якби двадцять рокiв тому ваша дружина попросила: «Любий, знайди-но менi свiтлини з вiдпустки на пляжi у Флоридi», вам довелося б вручну перелопатити всi фотоальбоми, усi коробки для взуття, щоб знайти потрiбне. Вiдтодi фотографiя стала цифровою i ви змогли звантажити всi свiтлини в онлайн. Сьогоднi Google Photos здiйснюе резервне копiювання всiх цифрових свiтлин, упорядковуе iх, маркуе i, використовуючи розпiзнавальне програмне забезпечення, дозволяе знайти всi потрiбнi пляжнi сцени за допомогою кiлькох клiкiв чи жестiв або просто вербального опису. Тобто програмне забезпечення усунуло всi складностi iз сортуванням i знаходженням, звiвши це до кiлькох натискань на клавiшi або доторкiв чи голосових команд.
І ще на мить пригадайте, як ви ловили таксi п’ять рокiв тому. «Таксi! Таксi!» – гукали ви з перехрестя, стоячи пiд дощем, а таксi летiло повз вас, бо було вже зайняте. Також ви телефонували до компанii таксi з найближчоi телефонноi будки чи стiльникового телефона, а там тримали вас на дротi хвилин п’ять, а тодi повiдомляли, що доведеться почекати хвилин двадцять, хоча нi ви, нi вони в це не вiрили. Тепер ми бачимо, наскiльки все змiнилось: усунуто всi складностi, пов’язанi з додзвоном, визначенням мiсця, графiком руху, диспетчеризацiею – приховано й шар за шаром, – нинi це лише кiлька доторкiв до застосунку Uber у смартфонi.
Історiя комп’ютерiв i програмного забезпечення, пояснюе Мандi, «це iсторiя поступового усування складностей за допомогою комбiнацiй апаратного та програмного забезпечення». Зробити таке диво дае змогу iнтерфейс ужиткового програмування (або ІУП). Насправдi це програмнi команди, за якими комп’ютер виконуе всi вашi побажання. Якщо ви хочете, щоб застосунок, над яким ви працюете, мав опцiю «зберегти», яка запускала б копiювання файлу на флешку, то ІУП iз цим допоможе; те саме з опцiями «створити файл», «вiдкрити файл», «вiдiслати файл» тощо.
Сьогоднi ІУП багатьох розробникiв, веб-сайтiв i систем став бiльш iнтерактивним; компанii обмiнюються своiми ІУП, i завдяки цьому розробники пишуть своi застосунки й сервiси, що взаемодiють iз рiзними платформами та працюють на них. Тож я можу використати ІУП Amazon, щоб дати людям змогу купувати книжки, клiкнувши на позначку на моему веб-сайтi – ThomasLFriedman.com.
«Завдяки ІУП примножуеться вибiр у веб-сервiсi “мешапiв”, у яких розробники з’еднують i пiдганяють ІУП, скажiмо, Google, Facebook чи Twitter, щоб створювати новi застосунки та сервiси», – пояснюе розробник веб-сайту ReadWrite.com. «З багатьох мiркувань розширенi можливостi ІУП для бiльшостi сервiсiв дали нам усе те, що пов’язано з павутиною. Коли ви, наприклад, шукаете ресторани неподалiк за допомогою застосунку Yelp для Android, вiн винесе iх на мапи Google, а не будуватиме власнi мапи», використовуючи ІУП мап Google.
Такий тип iнтеграцii називаеться «безшовним», пояснюе Мандi, «бо користувач не помiчае, коли софтвернi функцii передаються вiд одного веб-сервiсу до iншого… ІУП шар за шаром приховуе складностi того, що вiдбуваеться в комп’ютерi, – i транспортнi протоколи та формати повiдомлень приховують складнiсть горизонтального з’еднання в мережу». Таке вертикальне впорядкування й горизонтальнi з’еднання дають вам змогу щодня насолоджуватися роботою на комп’ютерi, планшетi чи телефонi. Хмара Microsoft, Hewlett Packard Enterprise, не кажучи вже про сервiси Facebook, Twitter, Google, Uber, Airbnb, Skype, Amazon, TripAdv
Страница 27
sor, Yelp, Tinder чи NYTimes.com, – це все наслiдок тисяч вертикальних i горизонтальних ІУП та протоколiв, що працюють на мiльйонах машин, сполучених мiж собою в мережi.Нинi виробництво програмного забезпечення прискорюеться ще швидше не тiльки тому, що експоненцiйно покращуються iнструменти для написання ПЗ. Цi iнструменти дозволяють дедалi бiльшiй кiлькостi людей в окремих компанiях чи iхнiх об’еднаннях спiвпрацювати в написаннi дедалi складнiшого ПЗ та кодiв ІУП, щоб дати раду ще складнiшим завданням; тож тепер е не просто мiльйон розумних людей, якi пишуть код, а мiльйон розумних людей, якi спiвпрацюють для написання всiх тих кодiв.
І це пiдводить нас до сервiсу GitHub – одного з найбiльших генераторiв програмного забезпечення. GitHub – найпопулярнiша платформа для пiдтримки спiвробiтництва у створеннi програмного забезпечення. Зусилля в цьому напрямi можуть набувати рiзних форм: особи працюють з iншими особами, закритi групи з компанiями або вiдкритi групи, що працюють iз вiдкритими кодами. Нестримний розвиток почався 2007 року. Розумiючи, що гуртом ми розумнiшi за одного з нас, дедалi бiльше фахiвцiв i компанiй покладаються на платформу GitHub. Це дае змогу швидше вчитися, маючи змогу користуватися найкращим колективним програмним забезпеченням, що вже працюе на рiзнi аспекти комерцii, i будувати на них щось нове разом iз поеднаними групами, якi пропонують iнтелектуальнi можливостi всерединi своiх компанiй та поза ними.
GitHub сьогоднi використовують понад 12 мiльйонiв програмiстiв для написання, удосконалення, спрощення, збереження й розподiлу софтверних застосункiв, тому вiн швидко зростае: мiж першим моiм iнтерв’ю 2015 року й останнiм – на початку 2016-го – додався мiльйон користувачiв.
Уявiть собi мiсце для програмного забезпечення, що поеднуе Вiкiпедiю та Amazon: заходите онлайн до бiблiотеки GitHub i берете просто з полицi потрiбне програмне забезпечення для, скажiмо, системи керування запасами, або системи оброблення кредитних карток, або системи управлiння людськими ресурсами, або рушiя вiдеогри, або системи керування дронами, або керування робототехнiкою. Ви завантажуете його на комп’ютер компанii чи власний, адаптуете для своiх специфiчних потреб, ви (або програмiст) модернiзуете його, i вже з усiма цими вдосконаленнями завантажуете його знов до бiблiотеки GitHub, щоб наступна особа змогла користуватися новою й покращеною версiею. Тепер уявiть-но, що найкращi у свiтi програмiсти з усiх усюд, якi або працюють на компанii, або яким потрiбне визнання, роблять те саме. У результатi маете ефективний цикл швидкого навчання й полiпшення програмного забезпечення, що значно прискорюе новаторство.
GitHub заснувало трое розумах, зациклених на компах: Том Престон-Вернер, Крiс Венстрет i П. Дж. Гает; тепер це найбiльший у свiтi сховок кодiв. Оскiльки в усiх великих компанiях, якi я вiдвiдував, були програмiсти, що користувалися для спiвробiтництва платформою GitHub, то вирiшив вiдвiдати й джерело такоi кiлькостi вихiдних кодiв у штабi в Сан-Франциско. За збiгом обставин, я за тиждень до того iнтерв’ював президента Барака Обаму в Овальному кабiнетi[12 - Робочий кабiнет президента США в Бiлому домi.] з приводу Ірану. Я згадав про це лише тому, що вестибюль для вiдвiдувачiв у GitHub – точнiсiнька копiя вестибюля в Овальному кабiнетi, навiть килим такий самий!
Вони полюбляють, коли вiдвiдувачi вiдчувають себе по-особливому.
Мiй iнтерв’юйований Крiс Венстрет, виконавчий директор GitHub, почав розповiдати менi, як Git потрапив до GitHub. Вiн пояснив, що Git – «це дистрибутивна версiя системи керування», котру 2005 року винайшов Лiнус Торвалдс, один iз великих i недооцiнених новаторiв нашого часу. Торвалдс – проповiдник вiдкритого коду, який створив Linux, першу ОС iз вiдкритим кодом, що потужно конкурувала з Microsoft Windows. Програма Торвалдса Git дозволяла групi кодувальникiв працювати разом, використовуючи тi самi файли, уможливлюючи програмiстам робити власнi надбудови або паралельнi структури, користуватися чужою роботою, а також бачити, хто й що саме змiнив, – можна було все зберегти або скасувати, покращити та поекспериментувати.
«Вiзьмiть Вiкiпедiю, яка е версiею системи керування для написання енциклопедiй iз вiдкритим кодом», – пояснював Венстрет. Люди роблять свiй внесок до кожного запису, а ви можете бачити, покращувати або скасовувати змiни. Там чинне одне правило: усi покращення може використовувати вся спiльнота. Пропрiетарне програмне забезпечення, наприклад Windows або iOS компанii Apple, також е версiею керiвноi системи, але коди його закритi, i вихiдним кодом та подальшими змiнами компанii зi спiльнотою не дiляться.
Модель iз вiдкритим кодом, яка е в GitHub, – це «дистрибутивна версiя контрольованоi системи: кожний може докласти свое, а спiльнота щодня принципово вирiшуе, у кого найкраща версiя, – сказав Венстрет. – Найкраща опиняеться нагорi за законом соцiального вiдбору при спiвробiтництвi, – у такий спосiб на Amazon.com читачi рейтингують книжки. На GitHub сп
Страница 28
льнота оцiнюе рiзнi версii, проставляючи зiрочки або лайки, або це саме можна простежити за кiлькiстю завантажень. Ваша версiя ПЗ могла бути найпопулярнiшою в четвер, а я мiг прийти, попрацювати над нею, i моя версiя стала б найкращою в чартах популярностi у п’ятницю, а тим часом плодами роботи скористаеться вся спiльнота. Ми могли б об’еднати нашi доробки або пiти далi рiзними шляхами, але в кожному разi в споживача з’являеться бiльше вибору».Як вiн вийшов на такий формат роботи? Я запитав про це у тридцятиоднорiчного Венстрета. «Почав я програмувати рокiв у 12—13, – розповiв вiн. – Я хотiв створювати вiдеогри, бо дуже iх любив. Моя перша спроба – рейкова програма штучного iнтелекту. Проте вiдеогри були тодi для мене заскладнi, i я навчився робити веб-сайти». Венстрет пiшов до Цинциннатського унiверситету на спецiальнiсть «англiйська мова й лiтература», але бiльшiсть часу вiн не Шекспiра читав, а писав коди та брав участь в онлайновiй початковiй спiльнотi з вiдкритих кодiв. «Менi вкрай потрiбне було наставництво, i я шукав програми, якi потребували допомоги, i це вивело мене на шлях створення девелоперських iнструментiв», – пояснював вiн.
Вiдтак Венстрет порозсилав своi резюме про роботу з вiдкритим кодом i практичнi приклади до рiзних софтверних майстерень у Кремнiевiй долинi, шукаючи посаду молодшого програмiста. І ось менеджер CNET.com, медiа-платформи, що надае хостинг веб-сайтам, вирiшив спробувати, спираючись не на атестат коледжу, а на лайки пiд його програмними розробками, якi проставляли рiзнi спiльноти, що працювали з вiдкритими кодами. «Про Сан-Франциско я майже нiчого не знав, – сказав вiн. – Гадав, буцiм основне там – пляжi й катання на роликах». Незабаром вiн зрозумiв, що насправдi це бiти й байти.
Отже, 2007 року «я почав працювати програмiстом, використовуючи програмне забезпечення з вiдкритим кодом для розбудови власних продуктiв для CNET». Тим часом 2007 року Торвалдс пiшов до Google i в розмовах про високi технологii розповiв якось про Git, свiй iнструмент для спiльного написання кодiв. «Це виклали в YouTube, i гурт моiх колег, якi працювали з вiдкритими кодами, сказали: “Ми випробуемо цей Git, щоб вiдiйти вiд купи серверiв, що працювали на рiзнi спiльноти”».
До цього моменту спiльнота з вiдкритими кодами була вельми вiдкритою, але надто балканiзованою. «За тих часiв единоi спiльноти, що працювала з вiдкритими кодами, не було, – пригадував Венстрет. – Це була низка спiльнот iз вiдкритими кодами, котра гуртувалася на основi проекту, а не учасникiв. Така була культура. Усi iнструменти, уся iдеологiя зосереджувалася на тому, як ви з проектом працюете й завантажуете, а не на спiльнiй роботi та спiлкуваннi. Усе було програмоцентричне». У Венстрета визрiвав iнший погляд: чому б не працювати над десятьма проектами одночасно в одному мiсцi на основi розшарованоi пiдстильноi мови, щоб можна було спiлкуватися i щоб програмiсти могли переходити вiд одного до iншого й назад.
Отже, вiн почав розмовляти про вiдмiнний пiдхiд з колегою з CNET П. Дж. Гаетом, який мав ступiнь з iнформатики, i Томом Престоном-Вернером, iз котрим Венстрет спiвпрацював над проектами з вiдкритим кодом ще задовго до iхньоi особистоi зустрiчi.
«Ми собi казали: хай йому грець, тому Git, який вiн складний у роботi. А якщо ми спростимо його за допомогою веб-сайту? – пригадував Венстрет. – А ще ми подумали: якщо всi почнуть користуватися Git, ми зможемо бiльше не перейматися iнструментами й зосередитися на тому, що ми пишемо. Я хотiв, щоб у павутинi це все робилося за один клiк, тодi я змiг би залишати коментарi про програму, стежити за людьми й кодом так, як це робиться на Twitter, ще й так само просто». Отже, якщо ви схочете працювати над сотнею рiзних проектiв програмного забезпечення, вам не доведеться вишукувати сто способiв зробити свiй внесок. Достатньо вивчити Git, i ви зможете просто працювати з ними всiма.
Тож у жовтнi 2007 року ця трiйця створила хаб для Git – звiдси й назва GitHub. Офiцiйний запуск вiдбувся у квiтнi 2008 року. «Стрижнем була дистрибутивна версiя системи керування з соцiальним шаром, що об’еднував усiх людей i всi проекти», – сказав Венстрет. Головний тодiшнiй конкурент SourceForge вирiшував протягом п’ятьох днiв, чи надавати хостинг вашому ПЗ з вiдкритим кодом. А от GitHub став тим мiсцем, де можна було подiлитися своiм кодом з усiм свiтом.
«Скажiмо, ви хочете завантажити програму пiд назвою “Як писати колонку”, – пояснював вiн менi. – Ви просто публiкуете ii пiд власним iменем на GitHub. Я побачу матерiал в онлайнi та скажу: “Гей, я хотiв би дещо додати”. За старих часiв я позаписував би всi тi бажанi змiни i в конспективному виглядi виставив для ознайомлення спiльноти. А тепер я просто забираю ваш код до своеi пiсочницi. Процес називаеться “форк”. Я працюю над цим, i тепер моi змiни для всiх вiдкритi – це моя версiя. Якщо схочу повернути вам як оригiнальному авторовi своi змiни, я вдамся до технологii “пул”. Ви дивитеся на те, як я подав “Як написати колонку”; водночас ви бачи
Страница 29
е всi змiни. Якщо подобаеться, ви натискаете на “мердж” (iнтегрувати). І тодi кожний бачитиме агреговану версiю. Якщо вам не все подобаеться, ми можемо обговорювати, коментувати й переглядати кожну стрiчку коду. Це органiзований краудсорсинг. Тобто у вас е фахiвець – людина, яка написала вихiдну програму “Як написати колонку” i яка мае право вирiшувати, що прийняти, а що вiдкинути. GitHub покаже, що я над цим працював, але ви контролюете, що агрегуеться з вихiдною версiею. Отак сьогоднi вибудовують програмне забезпечення».Пiвтора десятирiччя тому Microsoft створив технологiю .NET, пропрiетарну платформу iз закритим кодом для розробки серйозного пiдприемницького програмного забезпечення для банкiв i страхових компанiй. У вереснi 2014 року Microsoft вирiшив вiдкрити його код на GitHub, щоб подивитися, що спiльнота зможе додати. За пiвроку Microsoft мав бiльше людей, якi задарма працювали над .NET, нiж кiлькiсть штатних працiвникiв компанii, якi над програмою працювали вiд самого початку, сказав Венстрет.
«Вiдкритий код не означае, буцiм люди роблять iз ним усе, що iм заманеться, – квапливо додав вiн. – Microsoft визначив для програми пакет стратегiчних цiлей i пояснив спiльнотi що й до чого, i спiльнота запропонувала виправлення та вдосконалення, з якими Microsoft потiм погодився. Спочатку iхня платформа працювала лише на Windows. Тож Microsoft оголосив, що в майбутньому вона працюватиме ще й на Mac i Linux. Наступного дня спiльнота сказала: “Чудово, красно дякуемо. Ми й це для вас зробимо”». За одну нiч спiльнота GitHub сама зробила Mac-версiю. Це був подарунок для Microsoft за те, що компанiя подiлилася зi спiльнотою.
«Тепер, коли я користуюся Uber, – виснував Венстрет, – я думаю тiльки про те, куди поiду. А не як туди потрапити. Те саме з GitHub. Нинi слiд думати лише про завдання, яке хочете вирiшити, а не про iнструменти». Можете звернутися до полицi GitHub, знайти потрiбне, взяти його, покращити й повернути для наступного користувача. А у процесi, додав вiн, «ми лiквiдуемо всi тертя. На GitHub ви бачите те, що й у кожнiй галузi».
Коли свiт плаский, можна всiм роздати всi iнструменти, однак у системi е ще багато тертя. Але свiт стае дуже швидким, коли iнструменти зникають i ви думаете тiльки про проект. «У ХХ ст. обмеження обумовлювалися апаратним забезпеченням i його прискоренням – швидшi процесори, бiльше серверiв, – зауважив Венстрет. – У ХХІ ст. все залежить вiд програмного забезпечення. Ми не можемо продукувати бiльше людей, але можемо давати бiльше девелоперiв i хочемо дати людям змогу створювати чудове програмне забезпечення, беручи те, що iснуе, i вiдкриваючи свiт для творчостi, щоб примножити кодувальникiв… щоб створити новий пречудовий стартап або iнновацiйний проект».
Спiльнотi, яка працюе з вiдкритим кодом, притаманне щось дивовижно людське. В основi своiй – це глибоко людське жадання спiвпрацювати й мати визнання добре виконаноi роботи, i тут не йдеться про грошову винагороду. Дивовижно багато вартостi можна створити просто за допомогою слiв: «Гей, ваш застосунок прекрасний. Чудова робота. Вiдкриваються новi можливостi!» Мiльйони годин працi задарма можна здобути, коли просто сприяти внутрiшньому тяжiнню людини до новаторства, бажання подiлитися й визнання.
Але найцiкавiше сьогоднi – це побачити, на думку Венстрета, «як проектанти на GitHub вiдкривають себе одне одному. Компанii знаходять девелоперiв, девелопери – одне одного, студенти – наставникiв, i аматори хобi здибують тут одне одного, – усе, що треба. Це перетворюеться на бiблiотеку в голiстичному розумiннi. Утворюеться спiльнота в найглибшому значеннi цього слова». Вiн додав: «Люди знайомляться на GitHub i довiдуються, що живуть в одному мiстi; вони разом iдуть на пiцу й поночi балакають про програмування».
Але, щоб працювати, вiдкритому коду теж потрiбнi грошi, особливо коли користувачiв 12 млн, тому GitHub створив бiзнесову модель. Вона виставляе рахунки компанiям за використання платформи для приватних бiзнес-рахункiв, де компанii створюють приватнi депозитарii програмного забезпечення iз власним пропрiетарним бiзнес-кодом i вирiшують, кому дозволити працювати з ним. Нинi переважна бiльшiсть великих компанiй мае i приватнi, i публiчнi депозитарii на GitHub, бо це дае змогу швидше рухатися й максимально використовувати iнтелектуальнi можливостi.
«Ми збудували хмарну архiтектуру на ПЗ iз вiдкритим кодом пiд назвою OpenStack для обслуговування спiльноти, i в нас е 100 000 розробникiв, якi працюють не на нас, але те, що вони можуть зробити за тиждень, ми не зробимо й за рiк, – зазначив Мег Вiтмен, президент i виконавчий директор Hewlett Packard Enterprise. – Я переконаний, що свiт сьогоднi урухомлюе перевiрка правильностi, тому спiльноти настiльки потужнi. Люди дуже хочуть, щоб iншi члени спiльноти iх перевiряли. Я вам подобаюся? Справдi? Така перевiрка випадае не всiм. Я зрозумiв це на eBay. Люди шаленiли вiд зворотного зв’язку. Де ще ви можете прокинутися й побачити, як вас усi люблять?!»
Колись компанiям
Страница 30
оводилося чекати на випуск нового чипа. А тепер програмне забезпечення змусить апаратуру й танцювати i спiвати на всi заставки; тож люди чекають на програмне забезпечення й охочiше на ньому спiвпрацюють. Тому Джон Донован з AT&T сказав: «Для нас закон Мура – це добре старосвiтське явище. Кожнi рiк-два ми розраховували на новий чип, знали, що вiн з’явиться, i тому вже з ним були пов’язанi й тести, i новi плани». Сьогоднi радше чекають на нове програмне забезпечення. «Темп змiн задають тi, хто пише нове ПЗ, – додав вiн. – Ви впiзнаете, що щось дiеться, коли хлопцi з вантажiвками та драбинами, щоб видиратися на телефоннi стовпи, кажуть вам: “Тепер ми – софтверна компанiя”. Ранiше програмне забезпечення було тiсним мiсцем, а тепер воно пануе скрiзь. Нинi це складний множник закону Мура».Робота в мережi: ширина смуги та мобiльнiсть
Поступ прискорювався в обробленнi даних, у розвитку датчикiв, зберiганнi даних i програмному забезпеченнi. Це все дуже важливо, але нам нiколи не вдалося б досягти нинiшнього масштабу без прискорення прогресу у зв’язку, тобто потужностi та швидкостi свiтовоi мережi, яка використовуе оптоволоконнi кабелi й бездротовi системи на землi та на днi моря, що е основою iнтернету й мобiльноi телефонii. Протягом останнiх 20 рокiв поступ у цiй царинi також вiдбувався за законом Мура.
2013 року я вiдвiдав Чаттанугу у штатi Теннессi, яку ще називали «мiстом Гiг», вiдколи там з’явився найшвидший в Америцi iнтернет – надшвидкiсна оптоволоконна мережа, яка передавала данi на рiвнi 1 гiгабiт на секунду, що приблизно у 30 разiв краще, нiж у пересiчному американському мiстi. Згiдно з повiдомленням у The New York Times за 3 лютого 2014 року, «у Чаттанузi двогодинний фiльм iз високою розподiльною здатнiстю завантажували за якихось 33 секунди, тодi як у рештi краiни широкосмуговий високошвидкiсний зв’язок дозволяв зробити це за 25 хв». Пiд час моiх вiдвiдин у мiстi ще гомонiли про незвичайний дует, котрий транслювали 13 жовтня за допомогою технологii вiдеоконференцii з надмалою затримкою. Що нижчий час очiкування, то менша затримка в розмовi двох людей, якi перебувають у рiзних мiсцях краiни. І в новiй тодi мережi в Чаттанузi очiкування було настiльки мале, що вухо не вловлювало затримку. Щоб було зрозумiлiше, лауреат премii Греммi Тi-Боун Бернет виконав iз засновником гурту «BR549» Чаком Мiдом «Дике життя» для чотиритисячноi аудиторii. Але Бернет виконував свою партiю на екранi з лос-анджелеськоi студii, а Мiд – на сценi в Чаттанузi. Як повiдомляли на сайтi Chattanoogan.com, трансконтинентальний дует вiдбувся тому, що час очiкування в новiй оптоволоконнiй мережi Чаттануги становив 67 мiлiсекунд, тобто аудiо- й вiдеосигнал долав 2100 миль вiд Чаттануги до Лос-Анджелеса за одну чверть тривалостi моргання, i людське вухо такоi затримки не розрiзняло.
Цей дует став побiчним продуктом прискорення проривiв за кiлька останнiх рокiв у науцi про оптоволокно, пояснював Фiл Баксбаум, викладач природничих наук на фiзичному факультетi Стенфордського унiверситету. Баксбаум спецiалiзуеться на вивченнi лазерiв – основи оптичного зв’язку – i е екс-президентом Оптичного товариства. У 80-тi роки вiн починав свою кар’еру з роботи в лабораторiях компанii Bell. Тодi програмiст вводив команду «пiнг», щоб програма визначила, чи не спить потрiбний комп’ютер в iншiй частинi будинку лабораторii Bell. Пiнг висилав електронне повiдомлення, яке вiдбивалося вiд цiльового комп’ютера, повiдомляючи, що вiн не спить i готовий до двобiчного зв’язку. Таймер пiнгу сповiщав про час подорожi iмпульсу туди й назад.
«Я вже понад десятирiччя не користувався пiнгом», – сказав менi Баксбаум пiд час снiданку у вереснi 2015 року. Проте задля розваги «якось я сiв за комп’ютер удома в Менло-Парку й послав пiнг-запит до кiлькох комп’ютерiв у всьому свiтi», щоб просто подивитися, за скiльки часу iмпульс дiстанеться до цiлi й повернеться. «Я почав пiнгувати комп’ютери в Енн Арбор у штатi Мiчиган, Імперiал Коледж у Лондонi, Інститутi Вайцмана в Ізраiлi та Унiверситетi Аделаiди в Австралii. І от дивовижа: швидкiсть iмпульсу дорiвнювала половинi швидкостi свiтла», що становить 200 000 км/сек. Отже, iмпульс пiшов пiсля натискання на клавiатуру на комп’ютерi Баксбаума до мiсцевого оптоволоконного кабелю, потiм – до наземного й пiдводного волоконного кабелю й далi до комп’ютера на вiдстанi пiвсвiту, i усе це зi швидкiстю, що становить половину швидкостi свiтла.
«Ми вже вийшли на половину швидкостi, яку дозволяють закони фiзики, i намагаемося переходити до ще швидших режимiв, – пояснював вiн. – Упродовж 20 рокiв ми перейшли вiд здогадiв щодо такоi непоганоi iдеi до зазiхання на фiзичнi межi… Пiнг показав менi, наскiльки ми справдi наблизилися до фiзичних меж, i це було дивовижно. Це дiйсно шалена революцiя».
Ця революцiя вже вiдбулася, пояснював Баксбаум, завдяки нiби закону Мура, що постiйно пришвидшував трансляцiю даних i голосу оптоволоконними кабелями». Швидкiсть трансляцii даних пiдводними кабелями постiйно зростае», – сказав Ба
Страница 31
сбаум. Кiлькома словами, пояснював вiн, це вiдбуваеться так: ми почали з пересилання голосу й iнформацii, використовуючи цифровi радiочастоти в коаксiальних кабелях iз мiдного дроту. Це те, чим пiд’еднала до мережi ваш телевiзор кабельна/телефонна компанiя. Цей коаксiальний кабель використовували, щоб передавати голос та iнформацiю на днi океану на всi сторони свiту.Тож ученi в таких мiсцях, як лабораторii Bell i Стенфорд, почали випробовувати лазери для передавання голосу й даних свiтловими iмпульсами через оптоволокно, – це, власне, довгi, тонкi, гнучкi склянi трубки. Наприкiнцi 1980-х i на початку 1990-х це стало новим стандартом. Першi оптоволоконнi кабелi сполучалися в кола, довжина яких обмежувалася. На певнiй вiдстанi сигнали слабшали й кабель пiд’еднували до коробки пiдсилювача, де свiтловий сигнал конвертуеться в електронний, пiдсилюеться, а тодi знов конвертуеться у свiтловий i пересилаеться далi. Але з часом у галузi винайшли спосiб використання хiмiкатiв i з’еднання волоконних кабелiв, що збiльшило потужнiсть трансльованого звукового сигналу й даних i дало змогу не послаблювати свiтлового сигналу.
«Це стало величезним проривом, – пояснював Баксбаум, – з усiма цими внутрiшнiми вдосконаленнями можна було вiдмовитися вiд коробки електронного пiдсилювача та прокладати оптоволоконнi кабелi на всю вiдстань» вiд Америки до Гаваiв, вiд Китаю до Африки й вiд Лос-Анджелеса до Чаттануги. «Це уможливило ще бiльше нелiнiйне зростання», – зауважив вiн, не кажучи вже про можливiсть завантажувати фiльми на домашнiй комп’ютер. Завдяки цьому виник широкосмуговий iнтернет.
«Щойно вiдпала необхiднiсть переривання лазерного свiтлового сигналу для його пiдсилення, швидкiсть передавання iнформацii бiльше не лiмiтувалася властивостями й обмеженнями електрики, а тiльки властивостями свiтла, – пояснював вiн. – Тодi нашi хлопцi, що займалися лазером, перейшли до найцiкавiшого». Вони знайшли всiлякi новi способи пакувати бiльше iнформацii, використовуючи лазер i скло. До цих способiв належало розподiлене в часi мультиплексування – вмикання й вимикання свiтла або пульсування лазерами для прирощування потужностi. Сюди ж належить мультиплексування з подiлом довжини хвилi, використання рiзнокольорового свiтла для одночасного передавання рiзних телефонних розмов, а потiм цi властивостi вдалося об’еднати.
Для них прискорення ще не вичерпано. «Історiя останнiх двадцяти рокiв свiдчить, що ми далi винаходимо швидшi та кращi шляхи роздiлення рiзних властивостей свiтла, щоб пакувати бiльшу кiлькiсть iнформацii, – сказав Баксбаум. – Темп передавання даних кабелем на днi моря становить нинi трильйони бiтiв на секунду». І вже на якомусь етапi, за його словами, ви «наштовхуетеся на закони фiзики», але все ще тривае. Компанii експериментують не просто зi способами змiни iмпульсу або кольору свiтла для збiльшення потужностi, але й iз новими можливостями формування свiтла для пересилання понад 100 трильйонiв бiтiв на секунду волоконними лiнiями.
«Ми щораз бiльше наближаемося до часу, коли зможемо пересилати майже необмежену кiлькiсть iнформацii за нульових витрат, – оце тi нелiнiйнi прискорення, про якi ви говорите», – сказав Баксбаум. Бiльшiсть людей використовуе цю нову потужнiсть для завантаження фiльмiв, але вона придасться скрiзь. «Я о п’ятiй ранку замовив книжку, i сьогоднi Amazon менi ii доправить».
Азартна гра AT&T
Усi цi оптоволоконнi наземнi лiнii й пiдводнi кабелi – лише частина можливостей зв’язку. Щоб вивiльнити всю силу революцii в галузi мобiльних телефонiв, треба було також збiльшити швидкiсть i розширити вихiд на бездротовi мережi.
У цьому брало участь чимало гравцiв, включно з AT&T i його серйозними ставками, про якi мало хто знав. Це сталося 2006 року, коли операцiйний директор, а згодом i виконавчий директор компанii Рендол Стефенсон нишком уклав угоду зi Стiвом Джобсом про те, що AT&T стане ексклюзивним сервiс-провайдером у США для цiеi новоi штукерii, що називалася айфон. Стефенсон знав, що ця угода розширить можливостi мереж AT&T, але насправдi вiн i половини не знав. Айфон з’явився настiльки швидко й настiльки по-тужно вибухнула потреба в потужностях через революцiю застосункiв, що AT&T зiштовхнувся з колосальною проблемою. Треба було буквально за нiч збiльшити потужнiсть iз наявними базовими лiнiями й бездротовою iнфраструктурою. На кону була репутацiя AT&T, а Джобс попусту не дасть, якщо в його чудовому телефонi зриватимуться дзвiнки. Щоб розв’язати проблему, Стефенсон звернувся до завiдувача вiддiлу стратегiй Джона Донована, а той пiдрядив Крiша Прабху, нового президента лабораторiй AT&T.
Далi – слово Доновану: «Ішов 2006 рiк, i Apple вiв переговори про контракти на обслуговування айфона. Нiхто ж його доти не бачив. Ми вирiшили поставити на Стiва Джобса. Коли телефон тiльки-но з’явився [2007 року], у нього були лише застосунки Apple i вiн працював у мережi 2G.Тож можливостi в нього були невеликi, але вiн працював, бо людям вистачало iнстальованих застосункiв». Однак, за пропозиц
Страница 32
ею венчурного iнвестора Джона Доера, Джобс вирiшив вiдкрити айфон розробникам застосункiв в усьому свiтi.Алло, AT&T! Тепер ви мене чуете?
«У 2008—2009 роках запрацював магазин застосункiв, i попит на пересилання цифровоi й голосовоi iнформацii просто вибухнув, а в нас був ексклюзивний контракт» на надання смуги пропуску сигналу, сказав Донован, «але ж нiхто не передбачав такого масштабу. [Протягом кiлькох наступних рокiв] попит зрiс на 100 000 %. Уявiть собi збiльшення автомобiльного руху по Бей Бридж на 100 000 %. Отака в нас виникла проблема. У нас був замалий запас для переходу вiд годування мишi до годування слона й вiд обслуговування нового пристрою» до обслуговування всiх на планетi. Стефенсон наполягав, щоб AT&T запропонувала пересилання необмеженого обсягу даних, тексту, звуку. Європейцi пiшли своiм шляхом iз досить обмеженими пропозицiями. Поганий хiд. Вони залишилися на узбiччi через той попит на необмежене пересилання даних, тексту й звуку. Стефенсон мав рацiю, але й AT&T мало проблему: як забезпечити протягом ночi обiцяну необмежену потужнiсть без величезного розширення iнфраструктури, що було фiзично неможливо.
«Рендолд вважав, що “нiколи не можна перекривати дорогу попиту”», – зазначив Донован. Приймайте, погоджуйтеся, а тодi швиденько думайте, як задовольнити попит, перш нiж вiдмови дзвiнкiв не вб’ють бренд. Люди про цей розвиток подiй не знали нiчого, але для AT&T це була критична бiзнесова ставка, i за всiм цим зi штабу Apple стежив Джобс.
«Вiд нас чекали експоненцiйного зростання, – розповiдав Донован. – А я знав, що цього не станеться, якщо закон Мура стосуватиметься лише апаратного забезпечення. Довгенько доведеться розгортатися при такому масштабi. Вирiшувати треба швидко, отже – програмне забезпечення. Ми були пiонерами у використаннi програмного забезпечення для мереж. Ми всiх у компанii скерували на розроблення програмного забезпечення i сказали нашим [iнфраструктурним] продавцям: “Робимо наголос на програмному забезпеченнi”. Я попросив Прабху пояснити роль програмного забезпечення в мережевiй роботi, що вiн i зробив, навiвши простий приклад: “Подумайте про калькулятор на вашому телефонi, – сказав вiн. – Його апаратнi можливостi дають вiртуальний ефект – як настiльний калькулятор – завдяки використанню програмного забезпечення. Або ось лiхтарик у вашому айфонi. Це програмне забезпечення робить так, щоб апаратнi засоби працювали, як вiртуальний лiхтарик”».
У випадку мережi, пояснював Прабху, це означае створення величезноi кiлькостi нових можливостей для передавання даних, тексту й голосу, змушуючи краще та швидше працювати перемикачi, дроти, чипи, кабелi, вiртуалiзуючи рiзнi операцii за допомогою магii програмного забезпечення. Щоб лiпше це зрозумiти, треба уявити, що телефоннi дроти – це шосе, а автiвками на ньому керують комп’ютери, щоб вони нiколи не зiштовхувалися одна з одною. Тодi ви зможете пустити по шосе набагато бiльше автiвок, бо вони зможуть iхати бампер до бампера зi швидкiстю сто миль на годину з iнтервалом шiсть дюймiв. Якщо пропускати електричний струм по мiдному дроту, волоконному кабелю або стiльниковому передавачу й керувати електронним сигналом за допомогою програмного забезпечення, то енергiею можна багатьма способами манiпулювати, створюючи потужнiсть понад традицiйнi обмеження й коефiцiенти безпеки, вбудованi в оригiнальне апаратне забезпечення.
І так само, як ви можете запакувати шосе автоматизованими автiвками, котрi мчатимуть зi швидкiстю сто миль на годину з iнтервалом шiсть дюймiв, зазначив Донован, можна «взяти той самий мiдний дрiт, розрахований на дзвонилку з двома рингтонами, i змусити його передавати вiсiм потокiв вiдео, максимiзуючи характеристики бiтiв. Програмне забезпечення адаптуеться та вчиться. На вiдмiну вiд апаратного забезпечення. Тож ми порозбирали деталi апаратного забезпечення й запропонували всiм iще раз подумати. Ми перетворили апаратнi засоби на товар i створили базову операцiйну систему для кожного роутера, назвавши ii ONOS[13 - ONOS (Open Network Operating System) – ОС вiдкритоi системи.]». Користувачi зможуть писати на нiй програми для покращення робочих характеристик.
Програмне забезпечення, пiдсумував Донован, «мае потужнiсть i гнучкiсть вищу, нiж можливостi матерiалiв. Програмне забезпечення краще вловлюе новi концепцii, нiж матерiали». Власне, «ми вдосконалили закон Мура за допомогою програмного забезпечення. Закон Мура розглядали як чарiвний килим, на якому ми летiли, а тодi ми виявили, що можна використати програмне забезпечення й достоту прискорити закон Мура».
Ірвiн: хлопець стiльникового телефона
Споживачi тiшилися всiма цими проривами в мережевiй роботi, але хтось мав усе те запакувати в телефон, який можна носити в кишенi й насолоджуватися фронтальною революцiею; найбiльше доклав до цього руку Ірвiн Джейкобс. У пантеонi великих новаторiв, якi започаткували добу iнтернету, – Бiлл Гейтс, Пол Аллен, Стiв Джобс, Гордон Мур, Боб Нойс, Майкл Делл, Джефф Безос, Марк Ендрiссен, Ендi Грув, Вiнт
Страница 33
ерф, Боб Кан, Ларрi Пейдж, Сергiй Брiн, Марк Цукерберг, – треба залишити кiлька рядкiв для Ірвiна Джейкобса та додати Qualcomm до перелiку компанiй, про якi ви мало що чули.Qualcomm для мобiльних телефонiв вiдiграв таку саму роль, як Intel i Microsoft для десктопiв та лептопiв, – винахiдник, дизайнер, виробник мiкрочипiв i програмного забезпечення для смартфонiв та планшетiв. Достатньо вiдвiдати музей Qualcomm у Сан-Дiего, де розташована сама компанiя, i подивитися на перший мобiльний телефон – маленька валiзка й телефон згори, якi вони виготовляли 1988 року, – щоб вiддати належне поступу компанii за законом Мура. Сьогоднi Qualcomm продае своi вироби не споживачам, а виробникам телефонiв та постачальникам послуг, i при цьому, звичайно, бiльшiсть людей про Джейкобса та його роль у запуску мобiльних телефонiв у виробництво не чула. Тож треба це згадати.
Як вiн сам менi пояснив в iнтерв’ю в кав’ярнi, що у вестибюлi осередку Qualcomm, у нього в життi одна прiоритетна мета: «Я хочу, щоб усi люди на землi мали власний телефонний номер».
Нинi у своi 82 роки Джейкобс так само завзятий; у нього тепла дiдусева усмiшка, як у всiх великих новаторiв, яких люди спершу вважали божевiльними: «Це так чудово познайомитися з вами… а тепер посуньтеся з дороги, бо я маю зруйнувати ваш бiзнес. О, i вдалого вам дня!»
Ми сьогоднi забуваемо, що про те, щоб мати власний телефон зi своiм унiкальним номером, у 1980-тi роки годi було й мрiяти. Та й не був вiн такою необхiдною рiччю, як тепер здаеться. Джейкобс викладав iнжинiринг у MIT, де вiн видав у спiвавторствi пiдручник iз цифрового зв’язку. 1966 року вiн спокусився на чудовий клiмат на заходi й обiйняв посаду в Калiфорнiйському унiверситетi в Сан-Дiего. Незабаром пiсля прибуття вiн разом iз колегами створив консалтинговий стартап iз телекомунiкацiй пiд назвою Linkabit, котрий вiн зареестрував 1968 року та згодом продав.
У 1980-тi роки бiзнес мобiльних телефонiв лише розпочинався. Телефони першого поколiння були аналоговими й для приймання-передавання використовували FM-дiапазон. Кожна краiна розробляла власнi стандарти, i в Європi, яка спершу була лiдером у цiй технологii, роумiнг мiж краiнами був дуже ускладнений. Наступне поколiння (телефони з 2G) використовувало новий европейський стандарт цифрових стiльникових мереж, якi називалися GSM[14 - GSM (Global System for Mobile) – Глобальнi системи мобiльного зв’язку.] i використовували TDMA[15 - TDMA (Time Division Multiple Access) – Множинний доступ iз розподiлом за часом.] як протокол зв’язку. Усi уряди европейського спiльного ринку долучилися до стандарту GSM 1987 року, що дало змогу користуватися роумiнгом i здiйснювати та отримувати дзвiнки в усiх захiдноевропейських краiнах. Вiдтак ЄС намагався лобiювати приеднання всього свiту до цього стандарту, i перед вели такi компанii, як Ericsson i Nokia.
Приблизно в цей час 1985 року Джейкобс iз колегами заснував новий телекомунiкацiйний стартап Qualcomm. Одним iз перших клiентiв стала компанiя Hughes Aircraft. «Hughes Aircraft запропонувала нам проект, – згадував Джейкобс. – Компанiя подала заявку до Федеральноi комiсii зв’язку на систему мобiльного сателiтного зв’язку та звернулася до Qualcomm iз запитом, чи е в нас новi технiчнi вдосконалення, що згодилися б до цiеi заявки».
Спираючись на попереднi дослiдження, Джейкобс вважав, що протокол множинного доступу з кодовим роздiленням каналiв (CDMA) кращий для поступу, бо значно збiльшуе потужнiсть бездротового зв’язку, а отже, залучае набагато бiльше людей до мобiльноi телефонii – з пiдтримкою бiльшоi кiлькостi передплатникiв на сателiтi, – нiж европейський протокол TDMA.
Але тим часом починали розвиватися европейський протокол GSM та американськi еквiваленти TDMA i майже всi iнвестори ставили Джейкобсу те саме запитання: «Навiщо нам ще одна бездротова технологiя, якщо добре себе зарекомендували GSM i TDMA?»
Джейкобс пояснив, що i CDMA, i TDMA працювали, надсилаючи на однiй радiохвилi певну множину розмов. Але CDMA здатний використовувати природнi паузи в мовленнi людей, що давало змогу пересилати бiльше одночасних розмов. Це технологiя розмитого спектру, за якою кожний дзвiнок одержуе код, який пересилаеться широким радiочастотним дiапазоном i потiм реконструюеться у приймачi, дозволяючи багатьом користувачам одночасно працювати в одному дiапазонi завдяки кодуванню складним програмним забезпеченням та iншими технологiями. Широкий дiапазон зменшуе iнтерференцiю, що генеруеться розмовами з iнших вузлiв стiльникового зв’язку. На вiдмiну вiд цього, при TDMA кожний дзвiнок займае свiй слот. Це обмежуе ефект масштабу, бо в оператора мобiльноi мережi може не залишитися слотiв, якщо забагато людей подзвонить одночасно. Будь-яка система може перевантажуватися, але TDMA перевантажиться швидше з меншою кiлькiстю дзвiнкiв. Тож CDMA дае змогу використовувати дiапазон набагато ефективнiше; згодом ця технологiя пiдтримуватиме пересилання широкосмугових даних бездротовими мережами. Коротше кажучи, TDMA – це шлях до закорков
Страница 34
ностi каналу. CDMA – шлях до безмежноi пропускноi здатностi каналу. І Джейкобс схильний думати, що одного дня цей фактор стане вирiшальним.Джейкобс iз колегами за часiв Linkabit працювали з однiею iз трьох мереж, якi брали участь у першiй демонстрацii iнтернету 1977 року. Уже тодi вiн мiг собi уявляти, що колись стiльниковi телефони зможуть бути використанi для виходу в iнтернет. Коли Джейкобс зi своiм колегою Клайном Гiлгаузеном запропонували альтернативний пiдхiд, пiдприемства з випуску телефонiв сказали, що це заскладно й надто дорого та не збiльшить потужнiсть. Ба бiльше, як на початку 1990-х рокiв люди дивилися на використання стiльникових телефонiв для виходу в iнтернет? Та вони просто були щасливi, коли дзвiнок не пропадав. Тим часом Hughes вiдмовився вiд спiльного проекту й таким чином дав змогу Qualcomm – стартапу, що ступав першi кроки, – зберегти право на iнтелектуальну власнiсть i патенти, розробленi для мобiльноi телефонii.
Невдале рiшення для Hughes, бо Джейкобс не здавався.
«Тож улiтку 1993 року ми випустили тимчасовий стандарт CDMA, проте нам досi не вдавалося переконати виробникiв ручних телефонних апаратiв розпочати випуск CDMA-телефонiв, – сказав Джейкобс. – Ми все робили самi: чипи, програмне забезпечення, телефони, створювали iнфраструктуру вузлiв зв’язку, бо нiхто бiльше не хотiв». Однак у вереснi 1995 року Джейкобс переконав гонконгську телефонну компанiю Hutchison Telecom погодитися на протокол i телефони CDMA Qualcomm; так з’явився перший у свiтi великий комерцiйний оператор, який працював за цiею технологiею.
«Доти всi сумнiвалися в комерцiйнiй спроможностi CDMA, – розповiдав вiн. – Це було в жовтнi 1995 року, а 1996 року Пiвденна Корея почала використовувати нашi телефони, виготовленi в Сан-Дiего. Якiсть голосу була краща, перерваних дзвiнкiв менше, а масштаби пересилання голосу й даних значно перевершували можливостi TDMA».
Це пiдготувало грунт для вирiшального змагання мiж протоколами CDMA та TDMA. Телефони 2G могли пересилати голосову iнформацiю та трохи тексту, але зi зростанням популярностi iнтернету оператори й виробники визнали потребу в ефективному бездротовому доступi до iнтернету й запропонували трете поколiння (3G) стiльникового зв’язку, що дозволить ефективно пересилати велику кiлькiсть голосовоi та цифровоi iнформацii. У свiтi тривало змагання телефонних стандартiв.
Отже, Джейкобс перемiг, а европейський стандарт GSM / TDMA програв. Вони програли, бо кiнцевий дiапазон за iхньою технологiею був обмежений, а можливостi CDMA в такому самому дiапазонi були набагато ширшi, до того ж навантаження незабаром завдяки iнтернету значно зросло. Про цi змагання й вiйни, що були кривавими, нiхто вже й не згадуе. Американський стандарт переважав не тiльки тому, що вiн виявився кращим, але й тому, що в Європi стандарти ухвалювали уряди, а у США уряд дозволяв ринку робити вибiр i багато хто вибрав CDMA Джейкобса. Багато що з цього, мабуть, пройшло повз вас, але наслiдки були дуже важливi. Бiльшiсть населення планети заходить сьогоднi в iнтернет з телефона, а не з лептопа чи десктопа. А змiни у швидкостi й тарифах (завдяки чому смартфони як технологiчна платформа розвивалися найшвидше в iсторii) сталися тому, що Джейкобс рано розпiзнав, що саме CDMA активно пiдтримуватиме доступ до iнтернету й пересилання голосовоi iнформацii.
Звичайно, можна сказати, що, зрештою, усе колись винаходять i хтось би все одно прийшов до CDMA як основи мобiльного iнтернету. Можливо. Але саме завдяки титанiчнiй наполегливостi Джейкобса у просуваннi стандарту CDMA, коли всi iншi знехтували винаходом i Європа розвивалася в iншому напрямку, вiн став швидшим, далекосяжнiшим i дешевшим. Побiчним впливом можна вважати перехiд американських телефонних компанiй на 3G та 4G. Тим часом, коли почалося масове використання протоколу та програмного забезпечення, Qualcomm вийшов iз бiзнесу з виробництва телефонiв i передавальних платформ, зосередившись на чипах та програмному забезпеченнi.
Сьогоднi, за словами Джейкобса, «люди скрiзь у свiтi мають голосовий та ефективний доступ до iнтернету, а це сприяе освiтi, економiчному зростанню, здоров’ю та гарному врядуванню». «Одна з ключових причин нашоi перемоги, – сказав вiн, – полягала в тому, що, попри бiльшу складнiсть впровадження CDMA, людей цiкавила лише потужнiсть чипiв у той час. Вони не зважали на те, що закон Мура дасть змогу технологii полiпшуватися кожнi два роки й дозволить зрости ефективностi завдяки CDMA». Люди говорять, що ви йдете не на той хокей, де е шайба, а на той, де е шайба у грi, – отож i Qualcomm пiшов туди, де шайба була у грi: вона розвивалася за законом Мура, i крива зростання схожа була на ключку. «Десь на початку 2000-х, коли ми намагалися вийти на ринки Індii й Китаю, – розповiдав Джейкобс, – я зробив несамовитий прогноз про те, що колись ми побачимо телефони за сто доларiв. Зараз в Індii вони коштують менш нiж 30 доларiв».
Проте сiмейнi винаходи Джейкобсiв на тому не зупинилися. Наприкiнцi 1997 року в Пола Джейкобса, ко
Страница 35
рий згодом змiнив батька на посадi виконавчого директора, виникла несподiвана iдея.Якось у Сан-Дiего вiн прийшов на нараду, взяв стiльниковий телефон Qualcomm, стулив його з органайзером Palm Pilot i сказав своiй командi: «Ось що ми тепер зробимо». Ідея полягала в створеннi пристрою, що поеднуватиме Palm Pilot (тодi цей кишеньковий комп’ютер мiстив календар, фiлофакс, адресну книжку, щоденник-планер, нотатник iз можливiстю робити записи стилусом i бездротовий текстовий веб-браузер) зi стiльниковим телефоном 3G. Тодi, якщо треба було телефонувати на номер телефону з адресноi книжки, досить було клiкнути по ньому, щоб стiльниковий телефон зробив набiр. За допомогою цього пристрою можна також було виходити в iнтернет. Джейкобс запропонував Apple партнерство з Qualcomm у цiй справi, використовуючи Apple Newton, що був конкурентом Palm.
Проте Apple (це вiдбувалося напередоднi приходу Стiва Джобса) вiдмовився й цим убив Newton. Тож Джейкобс подався до компанii Palm i разом вони 1998 року створили перший «смартфон» Qualcomm pdQ-1900. Це був перший телефон, який передавав не лише текстовi повiдомлення, а й поеднував цифровий бездротовий мобiльний широкосмуговий зв’язок з iнтернетом iз тачскрином i вiдкритою ОС, на котрiй працювали завантажуванi застосунки. Qualcomm згодом створив перший мобiльний телефон iз використанням магазину застосункiв, котрий називався Brew i який Verizon вивiв на ринок 2001 року.
Пол Джейкобс докладно пригадуе той момент, коли вiн знав, що ось-ось мала вiдбутися революцiя. На Рiздво 1998 року вiн сидiв на пляжi в Мауi. «Я взяв прототип pdQ-1900, який вони надiслали менi, i в пошуковику AltaVista набрав «сушi Мауi». Для бездротового зв’язку тодi використовували Sprint. На екранi з’явився ресторан сушi в Мауi. Не пригадую його назви, але смак сушi був чудовий! Я вiдчув нутром, що моя реалiзована теорiя про пов’язання органайзера Palm iз виходом в iнтернет геть усе змiнить. Днi кишенькового комп’ютера-комунiкатора добiгли кiнця. Я шукав щось потрiбне менi, абсолютно не пов’язане з технологiею. Сьогоднi здаеться очевидним, що то було нове, особливе вiдчуття: ви сидите на пляжi в Мауi та знаходите собi найкраще сушi».
Пол Джейкобс слiв на вiтер не пускае: «Ми здiйснили смартфонову революцiю». Але потiм спохопився й додав, що вони вже випередили свiй час… i вiдстали вiд нього. Перший пристрiй був якийсь неоковирний: вiн не мав зручного iнтерфейсу для користувача й чудового дизайну, якi Стiв Джобс запропонував для айфона компанii Apple 2007 року, а також вiн вийшов на ринок до появи широкосмугового iнтернету, необхiдного для рiзних функцiй.
Отже, Qualcomm знову зосередився на начинцi смартфона. Удосконалення Qualcomm стосувалися технологiчних аспектiв програмного й апаратного забезпечення, що давало змогу ущiльнити пакування та стискання бiтiв; Джейкобс вважае, що показники можуть покращуватися й далi – може, й у тисячу разiв, – поки пристрiй досягне своеi межi. Бiльшiсть вважае, що може дивитися «Гру престолiв» на своему стiльниковому телефонi, бо телефон Apple виявився кращим. Нi, Apple справдi дав вам бiльший екран i лiпший дисплей, проте вiд буферизацii вiн змiг вiдмовитися завдяки тому, що Qualcomm, AT&T та iншi вклали мiльярди доларiв у створення бездротовоi мережi й удосконалення телефонiв.
Погляньмо на це прискорення: 2G – пересилання голосу й даних простим текстом, але не через iнтернет; 3G – е з’еднання з iнтернетом, але рiвень швидкостi й незручностi нагадував часи, коли для виходу в онлайн потрiбен був модем i набiр на клавiатурi; 4G – бездротовий сучасний стандарт, безшовне широкосмугове з’еднання по наземному кабелю з прямим доступом до застосункiв iз великою кiлькiстю цифровоi iнформацii, зокрема вiдео. А яким же буде 5G? Інженери Qualcomm кажуть, що на цiй стадii займенникiв уже немае – «ви/ти», «мене», «я» – телефон розпiзнае, хто ви, куди хочете податися, з ким бажаете з’еднатися, передбачить те й iнше, i все це зробить за вас.
Крiс Андерсон, дописувач Foreign Policy на теми технологiй, писав у цьому часописi 29 квiтня 2013 року:
Складно доводити, що ми не живемо в перiод експоненцiйного зростання технологiчного новаторства. Персональний дрон – це мирний дивiденд смартфонових воен, а всi компоненти смартфона: сенсори, GPS, камера, процесори з ядром, що працюе в режимi асинхронного вiдгуку, бездротовий зв’язок, пам’ять, акумулятор, – працюють при дивовижнiй економii на масштабах на iнновацiйних машинах Apple, Google та iн., що коштують лише кiлька доларiв. Ще десятилiття тому це все було таким собi «унобтанiем»[16 - Унобтанiй, або анобтанiум (лат. unobtainium) – iронiчна назва чогось винятково рiдкiсного, дорогого або неймовiрного матерiалу, необхiдного для виконання певного завдання.], що використовував вiйськово-промисловi технологii, а тепер його можна придбати в роздрiбнiй мережi магазинiв радiоелектронiки RadioShack. Я не бачив, щоб технологiя розвивалася швидше, нiж зараз, а все завдяки тому, що в кишенi у вас е суперкомп’ютер.
А щодо Ірвiна
Страница 36
Джейкобса, то ви його ще не знаете. На прощання вiн менi сказав: «Ми все ще живемо в добу автiвок у плавниковому стилi».Хмара
Якщо сьогоднiшнi технологii, якi розвиваються експоненцiйно, мають витримати прискорення з помноженням коефiцiентiв, то це вiдбудеться переважно завдяки iхньому об’еднанню в щось, що назвали хмарою, що розвивае кожну з них поодинцi й разом.
Хмара – це не певне мiсце чи будинок. Netflix, примiром, та Microsoft Ofice 365 працюють i поза хмарою. Привабливiсть хмари в тому, що в нiй, а не на комп’ютерi чи телефонi можуть зберiгатися всi вашi програмнi застосунки й матерiали – улюбленi фото, медична картка, чернетка книжки, над якою ви працюете, пакет акцiй, промова, якi ви будете виголошувати, мобiльнi iгри й застосунки для писання чи дизайну – i ви зможете отримати доступ до них iз будь-якого комп’ютера, смартфона або планшета будь-де, де е iнтернет.
Той факт, що всi докладно описанi вище технологii продовжують прискорюватися з експоненцiйною швидкiстю, можна пояснити тим, що вони почали об’еднуватися у щось таке, що стало називатися «хмарою».
Вiд термiна «хмара» виникае образ магiчного джерела енергii десь у небi. Однак хмара – це не якесь конкретне мiсце. Це поняття означае низку комп’ютерiв, якi працюють з усiма мислимими програмами й надають широкi можливостi зберiгання й оброблення даних i до яких кожен користувач може пiд’еднатися через iнтернет iз мобiльного телефона, планшета або настiльного комп’ютера.
До формування хмари доклало рук чимало новаторiв, проте чи не найважливiшою була невелика група технологiв – Даян Грiн, Мендел Розенблум, Скотт Дiвайн, Еллен Ванг, Едуард Баньон, – яка 1998 року створила VMware, унiкальну згадану вище програму, що стала загальнодоступною 2007 року.
Без VMware не може бути хмари. Чому? Це пов’язано з тим, яку конфiгурацiю мали комп’ютери, що продавалися з 1980-х рокiв: апаратнi засоби, операцiйна система й застосунки йшли пакетом i розглядалися як едине цiле. Отже, кожен комп’ютер мав одну операцiйну систему i пов’язанi з нею застосунки. Це означало, що комп’ютери часто були недовантаженi.
«Творцi VMware роз’еднали стек з апаратних засобiв, операцiйноi системи i застосункiв, що стало потужним i критичним рушiем», – пояснила менi Даян Грiн, спiвзасновниця i перший генеральний директор VMware.
VMware зробила це, створивши «шар вiртуалiзацii», який став iнтерфейсом мiж будь-якою операцiйною системою – Linux, Microsoft, Apple – та апаратними засобами будь-якого комп’ютера.
Унаслiдок цього на одному комп’ютерi або, що важливiше, на низцi комп’ютерiв кiлька користувачiв могли запускати рiзнi операцiйнi системи кiлькох рiзних компанiй, а потiм кожна з цих операцiйних систем запускала власнi програми. Тож тепер значно бiльше людей дiстали змогу спiльно використовувати ресурси i можливостi того самого фiзичного комп’ютера або серверiв, виконуючи власнi операцii осiбно. Таке вiдокремлення апаратних засобiв вiд програмного забезпечення – конкретних операцiйних систем i застосункiв – значно розширило обсяг обчислень, якi можна виконувати на одному комп’ютерi або однiй групi комп’ютерiв, як пояснила Грiн. Користувачi одразу вчепилися за це.
VMware «створила транслятор для апаратних засобiв будь-якоi мови для спiлкування з мовою будь-якого програмного забезпечення; вiдтодi апаратнi засоби i програмне забезпечення не обов’язково походили з одного джерела, – пояснив Джон Донован, директор iз питань стратегування AT&T. – Утворився простiр на засадах “кожний-до-кожного”».
Виник алгоритм, який давав змогу будь-якiй операцiйнiй системi й програмному забезпеченню працювати з будь-яким комп’ютером. Це уможливило мiжсистемнi взаемодii. До того ж це означало, що, коли власник оновлював апаратнi засоби, VMware чарiвним чином дозволяла будь-яким операцiйним системам i застосункам працювати з новими апаратними засобами.
«Це уможливило появу хмари, – зауважила Грiн. – Ми вдалися до мультиплексування ресурсiв», i таким процесом «VMware зробила революцiю в тому, як люди обмiрковували своi обчислення».
Це значно знизило вартiсть обчислень, спростивши доступ до них. У користувача з’явилося вiдчуття, що десь там iснуе гiгантська «хмара» комп’ютерiв (насправдi добiр серверних ферм), якi постiйно оновлювалися, i вiн мiг просто пiд’еднуватися до хмари з будь-якою операцiйною системою i застосунками, з якими вiн працював, i ось результат: вони працювали рiвнобiжно з усiма iншими, i все йшло гладенько, вiртуально й бездоганно.
Отже, складiмо все докупи: VMware зробила доступ до хмарних сервiсiв зручнiшим iз будь-якого обчислювального пристрою.
Інновацii Google i Hadoop з GFS i MapReduce гарантували, що у хмарi можна не тiльки зберiгати неймовiрнi обсяги неструктурованих даних, а й здiйснювати пошук та знаходити потрiбну «голку в сiнi» або патерн iз незнаною в iсторii людства швидкiстю й точнiстю. Закон Мура забезпечував експоненцiйне зростання потужностi обчислень i зберiгання даних, а тому так само зростали потужнiсть та обсяг
Страница 37
мари.Смартфон Стiва Джобса дав бiльшiй кiлькостi людей змогу пiдключитися до хмари за допомогою пiд’еднаного до iнтернету портативного комп’ютера, який мав стiльниковий телефон i фотоапарат. Такi творцi мережi, як Ірвiн Джейкобс, i спецiалiсти з оптоволокна дали можливiсть пiд’еднаним до iнтернету мобiльникам виходити в хмару через цифровi канали, якi рiк у рiк стають бiльшими й швидшими, дозволяючи вам за мiлiсекунди увiйти до хмари з мобiльного чи стацiонарного пристрою. Ця iсторична подiя значно розширила можливостi людини й збiльшила потужнiсть машини. З виходом у хмару всi люди на землi потенцiйно отримали доступ до власного вiртуального iнтелекту, сховища файлiв, iнструментарiю, за допомогою чого можна знайти вiдповiдi на будь-якi питання, зберiгати улюбленi застосунки, свiтлини, медичнi карти, книжки, чернетки промов, транзакцii з акцiями, мобiльнi iгри, а також проектувати що завгодно за символiчну цiну. А iнтерфейс ужиткового програмування давав змогу кожному компоненту легко взаемодiяти з iншими в хмарi незалежно вiд оператора хмари – Google, Amazon, Microsoft або Alibaba. Насправдi те, що ми називаемо хмарою, е реальним примножувачем сили.
Але на тому ще не край. Бо хмара починае «рухатися до краю», коли iнтернет i телекомунiкацiйнi технологii 5G стають дифузними. Якщо ви iдете в самокерованiй автiвцi з сотнями сенсорiв i камер з оглядом на 360 градусiв i кожноi мiлiсекунди вирiшуете, куди повернути – об’iхати пiшохода або увiгнатися в смiттевий бак – автiвка не встигае прийняти всi цi рiшення, заходячи до хмари й виходячи з неi. Вона пiдiмкнеться до найближчоi антени 5G-процесора й на мiсцi проведе обчислення та збереже iнформацiю.
Ми заблокували б пропускну здатнiсть у свiтi, якби постiйно все завантажували в центральну хмару та скачували з неi. Брайан Кржанич з Intel зазначив, що кожен пересiчний смарт-автомобiль з усiма своiми сенсорами, радарами, камерами й обчислювальними системами генеруватиме стiльки даних, скiльки близько 3000 осiб зi своiми комп’ютерами, телефонами i планшетами. Таким чином, мiльйон смарт-автомобiлiв генеруватиме стiльки даних, скiльки це робили б три мiльярди користувачiв. Увесь цей масив не може постiйно входити до великоi хмари й виходити з неi. Для цього знадобляться мiнi-хмари, якi працюватимуть, утворюючи «сiтчастi мережi», що розподiлять потужнiсть оброблення та зберiгання помiж усiма телефонами та пiд’еднаними до iнтернету пристроями в довкiллi.
Тому Microsoft сьогоднi говорить про створення «розумноi хмари й розумного краю». Наприклад, якщо у вас на тiлi iнсулiнова смарт-помпа, ви хочете, щоб вона працювала на короткiй частотi, хутко приймаючи рiшення. Але ви також схочете мати загальний контроль. Короткi, швидкi рiшення прийматимуться в крайнiй ситуацii залежно вiд того, що вiдбуваеться у вашому тiлi, а от загальний нагляд здiйснюватиметься в хмарi. Якщо пристрiй працюе нормально, хмара дасть йому спокiй, а якщо параметри вiдхиляться вiд моделi, втрутиться хмара.
Оце й маеться на увазi, коли говорять про хмару, що рухаеться до краю. Але це тема для наступноi книжки!
Звичайно, багатьом людям складно буде збагнути, як усю цю силу завантажити з тiеi хмари в ефiрi. Тому опитування Wakefield Research 2012 року, замовлене компанiею Citrix, виявило, що «бiльшiсть респондентiв вважала, що хмара стосуеться погоди… Наприклад, 51 % респондентiв, включно з бiльшiстю молодi поколiння “нульових”, вважае, що штормова погода може завадити цифровiй роботi у хмарi», – повiдомив часопис Business Insider 30 серпня 2012 року. Лише 16 % розумiли, що це «мережа для збереження, доступу й розподiлу даних на приеднаних до iнтернету пристроях».
Я докладно знаю, що таке хмара, але менi бiльше не подобаеться користуватися цим термiном. І не тому, що вiн заплутуе, а тому, що означае щось м’яке, легке, пухнасте, пасивне й тендiтне. Це нагадуе менi пiсню Джонi Мiтчел: «Я бачила хмари до цiеi пори / i знизу, i потiм згори, / i там нiчого немае, крiм примар, / а як таких – я не бачила хмар».
Такi образи не вiддають трансформативного характеру створеного. Коли поеднуються й легко iнтегруються роботи, великi данi, сенсори, синтетична бiологiя, нанотехнологiя, а живлення вiдбуваеться поза хмарою, то вони починають живитися за рахунок самих себе, вiдразу розширюючи межi множинних царин. Коли ви сполучаете потужнiсть хмари з потужнiстю бездротового кабельного широкосмугового зв’язку, то одержуете безпрецедентний комплекс мобiльностi, комунiкативностi й дедалi бiльшоi потужностi обчислення. Це дае людям величезну енергiю для конкуренцii, дизайну, мiркування, уяви, пiд’еднування й спiвпрацi з будь-ким i будь-де.
Якщо ви озирнетеся на людську iсторiю, то небагато джерел енергii такою мiрою все мiняли майже для всiх – вогонь, електрика, обчислення. І ось нинi там, де обчислення пов’язане з хмарою, не буде перебiльшенням виснувати, що це джерело бiльш неосяжне за вогонь та електрику. Вогонь та електрика були надзвичайно важливими джерелами енергii маси. Вони могли зiгрiвати д
Страница 38
мiвку, урухомлювати iнструменти, перевозити вас iз мiсця до мiсця. Проте вони не могли допомагати вам думати або думати за вас. Вони не могли пiд’еднати вас до свiтового знання i з’еднати з усiма людьми у свiтi. Просто ранiше в нас не було подiбного iнструмента, до якого, як за допомогою смартфона, мали б одночасний доступ усi люди у свiтi.Двадцять рокiв тому вам треба було бути урядовцем, щоб мати доступ до такоi обчислювальноi потужностi у хмарi. Згодом таку можливiсть одержав бiзнес. А тепер вам потрiбна лише картка Visa, – i можете орендувати ii. Сьогоднi на зв’язку перебувае бiльше мобiльних пристроiв, анiж жителiв на планетi; частково це тому, що багато хто в розвиненому свiтi мае по два пристроi. Приблизно половина жителiв землi досi не мае нi стiльникового телефона, нi смартфона, нi планшета. Але день у день кiлькiсть таких людей зменшуеться. Щойно всi будуть на зв’язку (а я гадаю, що це станеться рокiв за десять), утвориться дивовижний колективний iнтелектуальний потенцiал.
Але ж це, люди добрi, не хмара!
Тож я називатиму це нове джерело творчоi енергii не «хмарою», а так, як запропонував Крейг Мандi, дизайнер комп’ютерiв iз Microsoft: «супернова», тобто обчислювальна супернова.
NASA[17 - Нацiональне управлiння з аеронавтики й дослiдження космiчного простору (англ. National Aeronautics and Space Administration, NASA) – агентство уряду США, засноване 1958 р. для дослiджень у галузi аеронавтики й космiчних польотiв.] визначае супернову як «вибух зiрки… найбiльший вибух, що трапляеться в космосi». Єдина вiдмiннiсть полягае в тому, що зiркова супернова е одноразовим неймовiрним вивiльненням енергii, а технологiчна супернова вивiльняе енергiю в темпi експоненцiйного прискорення, бо вартiсть усiх критичних компонентiв зменшуеться, а продуктивнiсть зростае по експонентi за законом Мура. Таке вивiльнення енергii дае змогу переформатувати всi рукотворнi системи, на якi спираеться сучасне суспiльство, а можливостi стають доступними всiм людям на планетi, – сказав Мандi. – Усе змiнюеться, i це справляе на кожного як позитивний, так i негативний вплив.
Нi, нi, нi: це далебi не м’яка пухнаста хмара.
Роздiл 4
Супернова
Я вiдчуваю тривогу в потужнiй енергii Сили.
Слова Люка Скайвокера до Лайла Катарна у вiдеогрi «Зорянi вiйни: Джедi Найт»
Ти завжди вiдчуваеш тривогу в потужнiй енергii Сили. Але так… я теж ii вiдчуваю.
Слова Катарна до Скайвокера
Так… я теж це вiдчуваю.
Чотирнадцятого лютого 2014 року трансляцiя найдовшого американського iгрового телешоу Jeopardy! стала (хто б мiг подумати?) поворотним пунктом в iсторii людства. Один з учасникiв iз прiзвищем Вотсон виступав проти двох усечасних чемпiонiв iгрового шоу Кена Дженiнгса та Бреда Раттера. Першим ключем пан Вотсон не скористався, а коли з’явився другий ключ, вiн першим сигналiзував про готовнiсть вiдповiсти.
Ключ-пiдказка був такий: «Металева пластина на копитi коня або роздавач карт у казино».
Вотсон у класичному стилi телешоу Jeopardy! вiдповiв запитанням: «А що таке “пiдкова”?»
Цi слова Вотсона мають увiйти в iсторiю разом iз першими словами, промовленими телефоном 10 березня 1876 року, коли винахiдник Александер Грем Белл подзвонив своему асистентовi, якого за iронiею долi звали Томас Вотсон, i сказав: «Пане Вотсон… пiдiйдiть сюди… ви менi потрiбнi». «А що таке “пiдкова”?» мае стояти поруч iз першими словами, промовленими Нiлом Армстронгом, коли вiн ступив на Мiсяць 20 липня 1969 року: «Один маленький крок для людини – один великий стрибок для людства».
Запитання «А що таке “пiдкова”?» стало маленьким кроком для Вотсона й величезним стрибком i для комп’ютерiв, i для людства. Звичайно, Вотсон був не людиною, а комп’ютером, спроектованим i виготовленим фiрмою IBM (Watson). Перемiгши у триденному змаганнi людей-чемпiонiв iз гри-шоу Jeopardy!, Вотсон продемонстрував розв’язання проблеми, з якою «вченi, що працювали зi штучним iнтелектом, не могли впоратися протягом десятирiч»: створити «такий комп’ютер, як у франшизi «Зоряний шлях», що розумiе питання, поставленi природною мовою, i вiдповiдае на них» також природною мовою, як написав, пiдсумовуючи змагання, мiй колега Джон Маркофф у The New York Times 16 лютого 2011 року.
Мiж iншим, спритний Вотсон легко давав собi раду з доволi складними ключами-пiдказками, якi завдали б мороки й людинi, як-от цей випадок: «Вам просто варто подрiмати. Вам не потрiбне порушення сну, коли людина куняе навстоячки».
Вотсон першим подав сигнал готовностi менш нiж за 2,5 секунди й вiдповiв: «Що таке “нарколепсiя”?»
Розмiрковуючи про якiсть i поступ Вотсона з того часу, Джон Е. Келлi ІІІ, старший вiце-президент IBM з питань когнiтивних рiшень i наукових дослiджень IBM, який вiдповiдав за проект «Вотсон», пояснив це менi так: «Протягом багатьох рокiв були речi, якi можна було собi уявити, проте я й не припускав, що це станеться за мого життя. Потiм я гадав, що, може, це станеться, коли я вже вийду на пенсiю. А тепер я зрозумiв, що побачу ще все до пе
Страница 39
сii».Крейг Мандi висловився ще лаконiчнiше, що нагадало менi про графiк Астро Теллера: «Ми перестрибнули на iншу криву».
І Келлi, i Мандi говорять про те, як так звана хмара, яку я називаю суперновою, вивiльняе енергiю, яка, своею чергою, безпрецедентно вивiльняе iншi форми енергii – ресурси процесорiв машин, окремих людей, потоку iдей i поступу всього людства.
Наприклад, ресурси процесорiв машин: комп’ютерiв, роботiв, автiвок, ручних телефонiв, планшетiв, годинникiв, – переступили новий рубiж. У багатьох з’явилися притаманнi людинi всi п’ять вiдчуттiв i мозок, щоб обробляти iхню iнформацiю. У багатьох випадках машини самi вмiють думати. У них також е зiр: вони можуть розпiзнавати й порiвнювати образи. У них е слух: вони здатнi розпiзнавати людську мову. У них е власний голос: iм пiд силу водити екскурсii, виконувати уснi й письмовi переклади. Вони можуть рухатися, торкатися рiзних речей та реагувати на такий доторк, працювати у вас водiем, носити пакунки, виявляти спритнiсть друкувати на 3D-принтерi людськi органи. Деякi з них навiть навчили розпiзнавати запах i смак. Людина тепер може користуватися цими здiбностями, даючи команду доторком, жестом або словом.
Водночас супернова набагато розширюе та прискорюе потужнiсть плинiв. Розпочалася потужна й досi не бачена хвиля поширення знання, нових iдей, медичних порад, новаторства, образ, чуток, спiвпрацi, сватання, позичань, ланкування, торгiвлi, вiртуальноi дружби, комерцii й навчання. Цi цифровi потоки несуть у собi енергiю, сервiси, iнструменти суперновоi по всьому свiтi, де кожен може залучити iхнi можливостi до свого бiзнесу, взяти участь у глобальних дебатах, здобути нове вмiння або експортувати власний продукт чи хобi.
Усе це, своею чергою, збiльшуе силу одного. Усе, що одна особа – одна людина – може зробити конструктивного чи деструктивного, також тепер помножуеться й виходить на новий рiвень. Колись одна людина вбивала iншу, а тепер можна уявити свiт, у якому одна особа може вбити геть усiх. На прикладi 9/11[18 - Серiя чотирьох координованих терактiв, скоених у США 11 вересня 2001 р.] ми зрозумiли, що 19 розгнiваних чоловiкiв, оснащених суперпотужною технологiею, можуть змiнити напрям розвитку американськоi та свiтовоi iсторii. Це сталося 15 рокiв тому! Але справджуеться й зворотне: одна особа здатна тепер допомогти набагато бiльшiй кiлькостi людей: за допомогою навчальноi платформи в iнтернетi вона може викладати мiльйонам, може розважати й надихати мiльйони, поширювати нову iдею, нову вакцину, новий застосунок – одразу всьому свiтовi.
І, нарештi, ця супернова збiльшуе силу багатьох. Це явище також вийшло на новий рiвень. Людство нинi – не просто складник природи, а й сила природи, що збiльшуе стурбованiсть i змiнюе клiмат та екосистему планети шаленими темпами й у безпрецедентних масштабах. Проте, знову ж таки, слушно й протилежне. Супернова дала нам усiм силу робити разом добро з нечуваною швидкiстю i в небачених масштабах: зупиняти подальше погiршення довкiлля, годувати, одягати й давати притулок кожнiй людинi на планетi, щойно ми докладаемо до цього спiльних зусиль. У нас як виду нiколи не було такоi колективноi сили.
У пiдсумку люди завше вдосконалювали своi iнструменти, але вперше з’явився такий iнструмент, як супернова. «У минулому, – сказав Крейг Мандi, – деякi iнструменти поширювалися, але мали обмеженi можливостi, iншi мали великi можливостi, але небагато людей могли користуватися ними, цебто iхнiй вплив був обмежений». А от iз появою суперновоi «з’явилося й багато можливостей, i широка доступнiсть».
Люди можуть це вiдчути, навiть не цiлком усе розумiючи. Тому, збираючи матерiал для книжки, я найчастiше чув вiд iнженерiв вислiв «за останнi кiлька рокiв…» Чимало людей розповiдало менi про зроблене або про те, що з ними робилося, але чого вони нiколи й уявити собi не могли – i це все «за останнi кiлька рокiв»…
У цьому роздiлi я поясню, як супернова спричинилася до цього i як вона, зокрема, стимулювала й далi стимулюе величезний поступ у технологiях, яким можуть користуватися окремi особи й компанii. А наступнi два роздiли проаналiзують, як супернова посилила й прискорила глобальнi потоки на ринку та вплив людини на природу-матiр. Разом цi три роздiли покажуть, як прискорення в технологii, глобалiзацii й довкiллi спiльно утворюють Машину, що все переформатовуе, а не лише iгровi шоу.
Складнiсть задарма
Я дiйшов висновку, що найкращий спосiб зрозумiти, як i чому супернова збiльшуе силу машин, окремих осiб, людства, глобальних потокiв, – наблизитися до переднього краю поступу так, нiби ви наближаетеся до вулкана. Для мене це передбачае потрапляння до великих i динамiчних транснацiональних компанiй. На вiдмiну вiд урядiв, цi компанii не можуть зайти у безвихiдь або закритися зозла, як Конгрес, чи пропустити один технологiчний цикл. Якщо так, то вони вмирають, i то швидко. Як наслiдок, вони постiйно перебувають на передньому краi суперновоi. Вони живляться нею й самi ж ii стимулюють. Вони вiдчувають ii бли
Страница 40
ькiсть, прокидаються вранцi й читають фiнансовi некрологи, щоб переконатися, що вони ще на плаву. Так можна довiдатися про появу нових технологiй, сервiсiв, якi з них уже тут i працюють та як вони змiнюють речi, – для цього потрiбно iнтерв’ювати iнженерiв, дослiдникiв, очiльникiв компанiй.Справдi, коли я вiдвiдую iхнi лабораторii, я почуваюся, як Джеймс Бонд у свого начпостача в науково-дослiднiй лабораторii Британськоi секретноi служби на початку кожного фiльму про Бонда, де 007 споряджуеться найновiшою ручкою з отрутою й летючим Астоном Мартiном. Ви завше бачите речi, про котрi й гадки не мали.
Таке зi мною було 2014 року, коли я вирiшив написати колонку про Науково-дослiдний центр General Electric у Нiскаюнi, штат Нью-Йорк. Лабораторiя GE схожа на мiнi-ООН. Кожна iнжинiрингова група скидаеться на багатоетнiчну рекламу Benetton. Схоже це не на позитивну акцiю, а на брутальну меритократiю. Коли ви щодня берете участь у глобальних олiмпiйських змаганнях iз технологii, то треба з усiх усюд набирати найкращих учасникiв. У тому вiдрядженнi Луана Йорiо, тодiшнiй директор тривимiрного виробничого пiдроздiлу GE, провела для мене екскурсiю. За старих часiв, пояснювала Йорiо, коли компанiя GE хотiла випустити деталь реактивного двигуна, кресляр робив креслення продукту, потiм GE виготовляла iнструменти для верстатiв для випуску моделi деталi, на що йшов рiк, а вже потiм робили саму деталь i випробовували, i на кожний тест витрачали до кiлькох мiсяцiв. На весь процес, за словами Йорiо, йшло «два роки, рахуючи вiд задуму деяких складних деталей».
Тепер, як розповiла менi Йорiо, використовуючи на комп’ютерi ПЗ для 3D-графiки, iнженер може накреслити деталь на екранi, а тодi передати на 3D-принтер, у якого в картриджi металевий порошок i який у вас на очах будуе, чи радше друкуе, деталь iз дотриманням усiх технiчних вимог. І вiдразу можна розпочати випробовування – 4, 5, 6 разiв на день, роблячи вiдповiднi коригування на комп’ютерi та 3D-принтерi, – а коли все буде гаразд, ви матимете потрiбну деталь. Звичайно, складнiшi деталi потребували бiльше часу, але це ж нова система, яка далеко вiдстоiть вiд того, як GE продукував деталi з часу свого заснування Томасом Едiсоном 1892 року.
«Цикл зворотного зв’язку нинi дуже короткий, – пояснювала Йорiо, – за кiлька днiв готують технiчне завдання, креслення, деталь виготовляють, ви одержуете ii й випробовуете… i за тиждень матимете готову продукцiю… Цей процес забезпечуе продуктивнiсть i швидкiсть». У минулому досягнення потрiбних експлуатацiйних характеристик обмежувало швидкiсть, бо що бiльше випробовувань, то довше це робилося. Те, на що витрачали два роки, тепер виконують за тиждень. І це збiльшило потужнiсть машин.
Пiдсумовуючи всi нововведення, Йорiо сказала менi: «Складнiсть – задарма».
А я у вiдповiдь: «Повторiть, будьте ласкавi».
«Складнiсть – задарма», – повторила вона.
Я ще тодi подумав, що це суттеве спостереження. Воно менi не йшло з думки. Проте, лишень узявшись за книжку, я зрозумiв важливiсть сказаного. Як ми завважили вище, протягом пiвстолiття мiкропроцесори, сенсори, пам’ять, програмне забезпечення, робота в мережi й новi мобiльнi пристроi еволюцiонували у прискореному темпi. На певному етапi вони сполучаються та утворюють платформу. З кожною новою платформою потужнiсть обчислення, ширина смуги пропуску й можливостi програмного забезпечення дедалi бiльше сходяться докупи та змiнюють методи, вартiсть або потужнiсть i швидкiсть продукування речей чи впроваджують цiлком новi речi, про якi ми доти й гадки не мали, а iнодi все вiдбуваеться разом i одночасно. Такi стрибки вiдбуваються чимраз частiше i з меншим iнтервалом.
Попереднiй стрибок у царинi технологiчних платформ вiдбувся приблизно 2000 року. Його зумовили якiснi змiни у зв’язку. Тодiшнiй бум доткомiв, мильнi бульки й банкрутства призвели до надмiрних iнвестицiй в оптоволоконнi кабелi для широкосмугового доступу до iнтернету. Поеднання бульок, iхнього лускання й банкрутства доткомiв 2000 року разюче знизило цiни на трансляцiю голосу й цифрових даних, що цiлком несподiвано ще дужче об’еднало свiт спiльними комунiкацiями. Цiни на широкосмуговий зв’язок настiльки впали, що американська компанiя могла тепер трактувати компанiю в Бангалорi в Індii як власний центральний офiс, нiби вона й справдi в центральному офiсi розташовувалася. Тобто всi цi прориви приблизно 2000 року зробили зв’язок швидким, вiльним, простим для користувача й повсюдним. Раптом у нас виникли стосунки з людьми, яких ми доти й не знали. І люди, якi нас доти не знали, почали зв’язуватися з нами. Я так тодi описував це нове вiдчуття: «Свiт плаский». Бiльше людей, нiж ранiше, змогли вiдтодi конкурувати, з’еднуватися, спiвпрацювати над бiльшою кiлькiстю речей за меншi кошти, простiше та на рiвнiших правах. Вiдбулося переформатування знайомого нам свiту.
Гадаю, що те, що сталося 2007 року, з появою суперновоi стало новим потужним стрибком з переходом на нову платформу. Тiльки робилося це з ухилом до спрощення складнос
Страница 41
i. Коли всi винаходи, що стосувалися апаратного та програмного забезпечення, об’едналися в супернову, значно зросли швидкiсть i масштаб вiдцифровування та зберiгання даних, швидкiсть iхнього аналiзу та перетворення на знання, а також вiдстань i швидкiсть доправляння iнформацii до клiента, який мав комп’ютер або мобiльний пристрiй. Унаслiдок цього складнiсть зненацька змогла швидко, задарма, просто й невидимо транслюватися.Ураз усi складнощi, пов’язанi з викликом таксi, винайманням вiльноi кiмнати в Австралii, кресленням деталi двигуна або купiвлею в онлайнi меблiв для травника з доставкою того самого дня, звелися до одного доторку до таких застосункiв, як Uber, Airbnb, Amazon, чи винаходiв лабораторiй General Electric. Цей стрибок найкраще характеризуе iнновацiйна технологiя Amazon, що дае змогу в один клiк оформити замовлення на сайтi е-комерцii. Як зазначив сайт Rejoiner.com, що вiдстежуе е-комерцiю, завдяки впровадженню технологii одного клiка «Amazon отримуе напрочуд високу кiлькiсть звертань вiд клiентiв. А що iнформацiя про платежi й доставку клiентовi вже збережена на серверах Amazon, процес оформлення замовлення вiдбуваеться так, що й голки не пiдточиш».
Два графiки далi показують, як складнiсть реалiзуеться задарма. На першому показано, як рiзко зросла максимальна швидкiсть пересилання даних, розширюючи можливостi використання мобiльних пристроiв i, таким чином, приваблюючи бiльше користувачiв, а при цьому вартiсть одного мегабайта трафiка значно знизилася i ще бiльше клiентiв частiше змогли використовувати потужностi суперновоi. Перехiд на новий щабель стався у 2007— 2008 рр. Другий графiк показуе, як… вiдразу пiсля 2007 року з’явилася супернова хмара.
Якщо ви перечитаете рекламне оголошення Apple про айфон 2007 року, то побачите, що переважно там iшлося про те, як Apple прибрав усi складностi зi складних застосункiв, взаемодiй та операцiй – вiд емейлiв до пошуку мап, фотографування, телефонування, веб-серфiнгу – i про те, як компанiя за допомогою програмного забезпечення звела багато функцiй до одного доторку «до чудового й простого у використаннi тачскрина айфона». Стiв Джобс тодi говорив про це: «Ми народжуемося з найкращим вказiвним пристроем – пальцями, – i айфон iх використовуе, щоб найбiльше вiд часiв мишки революцiонiзувати iнтерфейс користувача».
Фаза змiн
Це пiдводить нас до сутностi того, що насправдi вiдбулося мiж 2000 i 2007 роками: ми увiйшли до свiту, у якому зв’язок став швидким, вiльним, простим i повсюдним, а вирiшення складнощiв – швидким, вiльним, простим i невидимим. Не тiльки ви змогли з’еднуватися з людьми, яких ранiше не знали, але й вони – з вами, i всi цi дивовижнi та складнi речi робилися тепер одним доторком. Це сталося завдяки суперновiй, i коли все це сполучилося докупи, обчислення стало настiльки потужним, дешевим i таким, що не потребувало додаткових зусиль, що «увiйшло до кожного пристрою, стало частиною нашого життя й життя суспiльства, – сказав Крейг Мандi. – Це прискорюе свiт i позбавляе його перепони. Це прискорення приводить до природноi еволюцii, яка об’еднуе технологii й поширюе iх по всiх усюдах».
Завдяки цьому дiлова активнiсть, промисловi процеси та взаемодii людей позбавляються суперечностей. Це схоже на змащування, за словами Мандi, що проникае в усi закутки, щiлини й пори, i тодi зникае тертя, зростае керованiсть i менше зусиль потрiбно на урухомлення всього»: чи то камiнь, який треба зсунути, чи краiна, пакет даних, робота, виклик таксi чи винаймання кiмнати в Тiмбукту. І все це читалося за першi десять рокiв ХХІ ст. Цiна зчитування, генерування, збереження та оброблення даних упала внаслiдок зростання швидкостi завантаження даних на супернову та з суперновоi, а ще завдяки тому, що Стiв Джобс дав свiтовi мобiльний пристрiй iз напрочуд простим iнтерфейсом користувача, виходом в iнтернет i багатством програмних застосункiв, з яким упораеться дворiчна дитина. Коли всi цi лiнii перетнулися (з’еднання стало швидким, вiльним, простим i повсюдним, а подолання труднощiв стало швидким, вiльним, простим i непомiтним), i люди, i машини одержали нечувану доти енергiю, яку тiльки тепер починають осмислювати. Таке зрушення вiдбулося приблизно 2007 року.
«Мобiльнiсть дае вам масовий ринок, широкосмуговий зв’язок – цифровий доступ до iнформацii, хмарнi можливостi – програмнi застосунки, якi можна використовувати будь-коли, будь-де й безкоштовно, i це все змiнило», – зазначив Ганс Вестберг, колишнiй виконавчий директор Ericsson Group.
У хiмii цьому явищу вiдповiдае «змiна фази» вiд твердого до рiдкого стану. Якi властивостi твердого? У цьому станi все тримаеться на тертi. Якi властивостi рiдини? У цьому станi нiбито вiдчуваеться, що тертя немае. Що бiльше ви одночасно усуваете тертя та складнiсть, то бiльше з’являеться iнтерактивних рiшень в один доторк, то бiльше взаемодiй людини з людиною, бiзнесу зi споживачем, бiзнесу з бiзнесом переходять iз твердого в рiдкий стан, вiд повiльного – до швидкого, вiд складнос
Страница 42
i як обтяження й тертя – до складностi невидимоi й позбавленоi тертя. І тодi менше витрачаеться зусиль на потрiбнi вам рух, обчислення, аналiз i зв’язок.Нерiдко через складнiсть, а отже, дорожнечу, потрiбна iнформацiя недоступна або задорога, а тому складно збирати данi та перетворити iх на практичне знання. Але коли виявлення, збирання, зберiгання даних, трансляцiя iх до суперновоi з подальшим аналiзом за допомогою програмних застосункiв стали майже безкоштовними, стався вирiшальний прорив: тепер можна дослiдити масив даних i знайти голку в сiнi або ранiше невидимi патерни. Нинi набагато простiше оптимiзувати систему для максимальноi продуктивностi. Тепер ми можемо прогнозувати. Ми можемо зрозумiти експлуатацiйний ресурс машини з достатньою деталiзацiею та передбачити, коли кожна деталь зноситься й замiнити ii до виходу з ладу, що призводить до дорогих затримок. Тепер до ваших потреб можна пристосувати будь-який одяг, лiки, сервiс або ПЗ. Вiднинi багато машин у нашому повсякденнi – вiд легковикiв до верстатiв i музичних iнструментiв – можна буде автоматизувати та роботизувати для роботи в автономному режимi.
Як наслiдок, гасло сьогоднi у Кремнiевiй долинi таке: усе аналогове цифруеться, вiдцифроване зберiгаеться, збережене аналiзуеться за допомогою програмного забезпечення на потужнiших обчислювальних системах, а одержане знання вiдразу використовуеться, щоб старе працювало краще, щоб з’являлося нове, щоб старi речi в основi своiй робилися по-новому.
Ось три приклади з транспортноi та енергетичноi галузей, де все це вiдбуваеться: винахiд служби таксi Uber не просто створив новий конкурентний таксопарк; створено принципово новий i кращий спосiб викликати таксi, збирати данi про потреби й бажання пасажирiв, платити за таксi та оцiнювати поведiнку водiя й пасажира.
Збираючи матерiал для книжки, я вiдвiдав диспетчерську Devon Energy, видобувника нафти й газу в Оклагома-Сiтi, який займався масштабним фрекiнгом. Диспетчерська фiрми – це половина поверху екранiв комп’ютерiв, на яких вiдображенi данi з кожноi свердловини Devon у всьому свiтi. Менi в око впали в нижнiй частинi кожного екрана двi рамки. В однiй рамцi – данi про те, скiльки грошей передбачено на один фут свердловини, а в iншiй – у реальному часi – дiйсний кошт свердловини, яка проходить крiзь рiзнi породи. Данi оновлюються з кожним футом залежно вiд породи, яку зустрiчае датчик на кiнчику свердла. Якщо порода м’якша, нiж очiкувалося, фактичнi витрати можуть бути нижчi за передбачувану вартiсть, а якщо щiльнiша, то фактична вартiсть може бути бiльша.
Завдяки вивiльненню енергii суперновоi такi перетворення тепер вiдбуваються в усiх видах бiзнесу. Часто-густо проблема складностi проблеми й дорожнечi ii розв’язання – у вiдсутностi або неможливостi ii використання, через що складно зiбрати потрiбну iнформацiю й перетворити ii на застосовне знання. Але коли зчитування, збiр i збереження даних iз подальшим пересиланням iх до суперновоi й аналiзом за допомогою програмних застосункiв стають, власне, вiльними, вiдбуваеться критичний прорив: тепер значно легше оптимiзувати будь-яку систему для реалiзацii пiкових характеристик.
Лише один випадок: згадайте iсторичний приклад з вiтроенергетикою. Оскiльки вiтер дме не весь час i генеровану електроенергiю не можна зберiгати у вiдповiдному масштабi, пристрiй не зможе забезпечити достатне постачання, тому можливостi вiтру щодо замiни ТЕЦ були завжди обмеженi. Але тепер програмне забезпечення, що прогнозуе погоду, настiльки ефективно аналiзуе великi данi, що можна точно передбачити появу вiтру, дощу або пiдвищення температури. Тож пристрiй у такому мiстi, як Г’юстон, за добу знае, що день буде особливо спекотним i попит на кондицiонери в певнi години значно зросте, а попит на енергiю, вироблену за допомогою вiтроенергетичних станцiй, може перевищити постачання. Ця станцiя може тепер iнформувати автоматику в будiвлях вмикати кондицiонери в перiод 6:00— 9:00 ранку до приходу працiвникiв, бо в цей час вiтер генеруе найбiльше струму. Будiвлi добре зберiгають охолодження. Збережена прохолода на цiлий день забезпечуе комфортнi умови перебування на роботi. Таким чином генерована станцiею енергiя усувае дефiцит постачання й забезпечуе попит, а це, своею чергою, дае змогу не користуватися батареями для збереження енергii й не вдаватися до постачання з ТЕЦ. Неймовiрно складна проблема реакцii на попит розв’язана… без додаткових коштiв – просто довелося зробити всi машини розумними та оптимiзувати систему. Складнiсть усунуто за допомогою програмного забезпечення, i таке сьогоднi починае вiдбуватися скрiзь.
Покажiть-но менi грошi
Але якщо такi трансформацii реальнi, то чому iм треба стiльки часу в показниках продуктивностi, як iх визначають економiсти: вiдношення виробництва товарiв i послуг до людино-годин, витрачених на iхне продукування? Оскiльки вдосконалення веде до ii зростання, цю важливу тему завзято обговорюють автори публiкацiй з економiки. Економiст Роберт Гордон у книжцi «Прирiст i зан
Страница 43
пад американського зростання: рiвень життя у США пiсля Громадянськоi вiйни» переконливо доводить, що днi постiйного зростання залишилися в минулому. Вiн вважае, що великих здобуткiв вдалося досягти за «особливе столiття» 1870—1970 рр. завдяки автомобiлям, радiо, телебаченню, сантехнiцi, електрифiкацii, вакцинам, чистiй водi, авiаперевезенням, центральному опаленню, утвердженню прав жiнок, кондицiонерам та антибiотикам. Гордон сумнiваеться, що нинiшнi технологii зумовлять такий самий стрибок продуктивностi, як це сталося протягом особливого столiття.Але Ерiк Брiнйолфсон iз MIT протиставив песимiзму Гордона свiй аргумент, який я вважаю переконливiшим. При переходi вiд економiки iндустрiальноi доби до економiки, яку стимулюе комп’ютер, iнтернет i мобiльний широкосмуговий доступ, тобто економiки суперновоi, нам стае дедалi важче пристосовуватися. І менеджери, i працiвники мають перейматися цими новими технологiями: не просто засадами iхньоi роботи, а й переглядом нормативних документiв для заводiв, бiзнесових проектiв та урядiв. Таке саме, зауважуе Брiнйолфсон, вiдбувалося 120 рокiв тому пiд час Другоi iндустрiальноi революцii, коли запроваджувалася електрифiкацiя, тодiшня супернова. Для збiльшення продуктивностi старi заводи треба було не просто електрифiкувати: треба було конструктивно змiнювати будiвлi й бiзнесовi процеси. Знадобилося 30 рокiв, щоб одне поколiння менеджерiв i працiвникiв вийшло на пенсiю та з’явилось нове поколiння, щоб повною мiрою використати новi можливостi продуктивностi завдяки новому джерелу енергii.
У груднi 2015 року проведене Глобальним iнститутом Мак-Кiнсi дослiдження американськоi промисловостi виявило «чималий розрив мiж секторами, якi найбiльше користуються цифровими технологiями, й рештою економiки в часi, i що попри масове освоення нових засобiв бiльшiсть секторiв за минуле десятирiччя насилу надолужили вiдставання… У зв’язку з тим, що сектори з найменшим використанням цифрових технологiй роблять найбiльший внесок у ВНП i зайнятiсть, ми виявили, що загалом економiка США ледве використовуе 18 % свого цифрового потенцiалу… США треба буде пристосувати своi iнститути й систему навчання, щоб допомогти працiвникам здобути потрiбнi навички й пережити цей перiод переходу та плинностi кадрiв».
Супернова – нове джерело енергii, i потрiбен час, щоб суспiльство перебудувалося, щоб навчитися повнiстю використовувати сучасний потенцiал. Гадаю, Брiнйолфсон матиме рацiю, i ми побачимо позитивнi наслiдки – широкий дiапазон вiдкриттiв у сферах охорони здоров’я, навчання, мiського планування, транспортування, винахiдництва, комерцii, – якi стимулюватимуть зростання. Обговорювати це мають економiсти й поза межами цiеi книжки, але я хочу подивитися, як воно все «витанцюеться».
Наразi ми бачимо, що супернова поки що не вiдбилася в показниках зростання продуктивностi нашоi економiки, але вона вже робить усi форми технологii, а отже, людей, компанii, iдеi, машини й групи, сповненими потужнiшоi енергii та здатнiшими реформувати довкiлля в безпрецедентний спосiб i з меншими зусиллями, нiж ранiше.
Якщо ви хочете бути виробником, учасником стартапу, винахiдником, новатором, то це ваш час. Використовуючи супернову, ви можете зробити значно бiльше меншими засобами. Як зауважив Том Гудвiн, старший вiце-президент iз питань стратегування та iнновацiй у Havas Media, 3 березня 2015 року в есе на TechCrunch.com: «Uber, найбiльша у свiтi компанiя таксi, не мае власних автiвок. Facebook, найпопулярнiший у свiтi власник медiа, не створюе контенту. Alibaba, ритейлер iз найбiльшою капiталiзацiею, не мае власних товарно-матерiальних запасiв. Airbnb, найбiльший у свiтi постачальник послуг з оселення, власноi нерухомостi не мае. Вiдбуваеться щось цiкаве».
Щось справдi дiеться, i решта цього роздiлу присвячена тому, як великi й малi виробники використовують новi можливостi суперновоi, щоб виготовити щось зовсiм нове, а старе зробити швидшим i розумнiшим. І не мае значення, хто ви: онколог, традицiйний ритейлер, модний дизайнер, дистанцiйний новатор у горах на сходi Туреччини або той, хто хоче перетворити житло на деревi на прибутковий центр i здавати його в онлайнi туристам, якi приiздять iз Нью-Йорка або аж iз Новоi Гвiнеi. У добу суперновоi найкраще щастить саме виробникам.
Доктор Вотсон може вас прийняти
Я мав зустрiтися й разом сфотографуватися зi справжнiм Вотсоном у Науково-дослiдному центрi IBM iм. Томаса Дж. Вотсона в Йорктаун-Гайтсi, що у штатi Нью-Йорк. Вiн був небагатослiвний, на пенсii, уже вiдiйшов вiд справ, але понаставляв у своiй чималiй кiмнатi стелажi з серверами.
Я мав також познайомитися з онуком Вотсона, так би мовити. Завбiльшки вiн iз валiзу. Це, власне, модель того, як виглядала б сьогоднiшня версiя Вотсона пiсля двох поколiнь дii закону Мура. Технiчно кажучи, сьогоднiшня версiя Вотсона – навiть не чимала валiза, бо Вотсон нинi iснуе в суперновiй.
«Вотсон бiльше не замкнений у коробцi, не пiд’еднаний до iнтернету, а радше складник iнтернету», – пояснював Дейв
Страница 44
д Йон, вiце-президент iз питань комунiкацiй. IBM виготовив модель мiнi-Вотсона, щоб «проiлюструвати, що сьогоднi ми можемо вмiстити всю обчислювальну потужнiсть iгрового шоу Jeopardy! Вотсона у валiзцi. Але нинi Вотсон – достоту частина суперновоi, яка утворилася у ХХ столiттi з парадигми коробки або самостiйного сервера».У будь-якому разi онук Вотсона не марнуватиме часу, намагаючись переграти людей у Jeopardy! Це так станом на 2011 рiк. Наразi Вотсон збирае всi вiдомi медичнi дослiдження в таких галузях, як дiагностика й лiкування раку. Йон розповiв менi пiд час ланчу, що «сьогоднi ми мiркуемо над тим, щоб задiяти Вотсона у вiддiленнi радiологii» й сертифiкувати його для читання та iнтерпретацii рентгенiвських знiмкiв. Отакоi, я й собi подумував таке зробити. Гаразд! Вотсон робитиме це у вiльний час, складаючи всi можливi вступнi iспити у США – у вiддiленнях зубопротезному, патологii, урологii… i цiлком виграючи в людей у Jeopardy!
Супернова пропонуе обчислювальнi потужностi всiм i скрiзь. Суперкомп’ютер Вотсон пропонуе своi знання всiм i всюди. Це не просто велика пошукова система або цифровий помiчник. Вiн не здiйснюе звичайний пошук ключових слiв. Вотсон – не просто великий комп’ютер, якому програмiсти загадують виконувати певнi завдання. Вотсон – iнший. Ви таке хiба що у франшизi «Зоряний шлях» могли побачити. Вотсон – це початок «когнiтивноi доби обчислень», як сказав Джон Е. Келлi ІІІ, який дiлить iсторiю обчислень на три окремi ери.
Першою, за його словами, була «таблична ера», що тривала вiд початку 1900-х до 1940-х рокiв i спиралася на одноцiльовi механiчнi пристроi, якi здiйснювали пiдрахунки й використовували перфокарти для рахування, сортування, зiставлення та iнтерпретування iнформацii. Потiм була «ера програмування» – вiд 1950-х i досi. «Зi зростанням народонаселення та ускладненням соцiоекономiчних систем ручнi й механiчнi пристроi не могли впоратися iз завданнями. Тодi з’явилися програмiсти, якi застосовували логiку “якщо – то” та iтерацiю для розрахунку вiдповiдей на заданi сценарii. Ця технологiя розвивалася на хвилi закону Мура й дала нам персональнi комп’ютери, iнтернет i смартфони. Сама проблема, при всiй потужностi й трансформативностi проривiв, i технологiя програмування тривалий час iнгерентно обмежувалися здатнiстю формулювати завдання».
І ось пiсля 2007 року ми побачили народження «когнiтивноi ери» обчислень. Сталося це лише тодi, коли закон Мура перейшов на другий бiк шахiвницi й забезпечив достатню потужнiсть для цифрування всього, що можна собi уявити: слiв, свiтлин, даних, е-таблиць, голосу, вiдео, музики, – а також завантаження всього цього до комп’ютера й суперновоi; мережеву пропускну здатнiсть для пересилання iнформацii з великою швидкiстю та можливостi програмного забезпечення писати потрiбну множину алгоритмiв, щоб навчити комп’ютер видобувати змiст iз неструктурованих даних, як мiг би це робити людський мозок, та вдосконалювати таким чином усi аспекти прийняття людиною рiшень.
Коли IBM проектувала суперкомп’ютер Вотсон для гри в шоу Jeopardy!, пояснював менi Келлi, фiрма знала з вивчення цього шоу та суперникiв-людей, скiльки часу потрiбно машинi, щоб перетравити питання й сигналiзувати готовнiсть до вiдповiдi. Вотсону знадобилася секунда на зрозумiння запитання, пiвсекунди на добирання вiдповiдi й секунда на сигнал про готовнiсть вiдповiдати. Це означало, що «кожнi десять мiлiсекунд позитивно завершувався певний цикл випробувань», – сказав Келлi. Суперкомп’ютер став таким швидким i точним не завдяки навчанню як такому, а завдяки самовдосконаленню з використанням можливостi працювати з великими даними й роботi в мережi, що прискорювало статистичнi кореляцii в бiльшому масивi вихiдного матерiалу.
«Досягнення Вотсона – ознака великого поступу в машинному навчаннi, коли самовдосконалюються комп’ютернi алгоритми на задачах, що включають аналiз i прогнозування, – зауважив Джон Ленчестер у London Review of Books за 5 березня 2015 року. – Використовували передусiм статистичнi методи: шляхом спроб i помилок машина вчиться, яка вiдповiдь мае найвищу ймовiрнiсть бути правильною. Це дае загальне уявлення, та оскiльки за законом Мура комп’ютери стали несамовито потужними, цикли спроб i помилок вiдбуваються дуже швидко i машина неймовiрно швидко вдосконалюеться».
Така вiдмiннiсть когнiтивного комп’ютера вiд програмованого. Програмованi комп’ютери, як пояснюеться в есе Келлi 2015 року для дослiдницького вiддiлу IBM «Обчислення, когнiтивнiсть i майбутне знання», «спираються на правила, якi пропускають данi через низку детермiнованих процесiв для одержання потрiбного результату. Попри свою потужнiсть i складнiсть, вони мають детермiнiстичний характер i працюють зi структурованими даними, але не можуть обробляти квалiтативний чи непрогнозований ввiд. Така жорсткiсть обмежуе iхне використання в роботi зi складним емерджентним свiтом, якому властивi невизначенiсть i непевнiсть».
А от когнiтивнi системи, пояснював вiн, «iмовiрнiснi, тобто вони сконструйованi для а
Страница 45
аптування та осмислення складнощiв i непрогнозованостi неструктурованоi iнформацii. Вони здатнi «читати» текст, «бачити» образи й «чути» природну мову. Цi системи iнтерпретують одержану iнформацiю, органiзовують ii, пояснюють ii значення й логiчно обгрунтовують висновки. Проте остаточноi вiдповiдi не дають. Власне, вiдповiдi вони «не знають». Вони, радше, сконструйованi для зважування iнформацii та iдей iз багатьох джерел, осмислення ii та пропонування гiпотез для розгляду». Отже, системи визначають коефiцiент достовiрностi кожноi потенцiйноi iдеi або вiдповiдi. Вони навiть вчаться на власних помилках.Тож, створюючи суперкомп’ютер Вотсон, який виграв Jeopardy!, розповiдав Келлi, вони розробили чималий пакет алгоритмiв, що дае змогу машинi аналiзувати речення приблизно так, як викладач читання вчить вас схематизувати речення. «Алгоритм подае схему меседжу й намагаеться з’ясувати, про що запитують – про назву, дату, тварину… що я шукаю?» – пояснив Келлi. Наступний пакет алгоритмiв мае переглянути всю завантажену у Вотсона лiтературу вiд «Вiкiпедii» до Бiблii та спробувати знайти все дотичне до цiеi теми, особи чи дати. «Комп’ютер шукатиме фрагменти релевантного змiсту та створить попереднiй перелiк можливих вiдповiдей, а далi пошукае фрагменти на пiдтримку можливоi вiдповiдi, [як-от] питають про особу, яка працюе в IBM, а я знаю, що там працюе Том».
За допомогою наступного алгоритму Вотсон упорядкуе вiдповiдi, що здалися йому правильними, i вкаже коефiцiент достовiрностi. Якщо коефiцiент виявиться достатнiм, пролунае сигнал готовностi й вiдповiдь. Зрозумiти вiдмiннiсть мiж програмованим i когнiтивним комп’ютерами допоможуть два приклади, наведенi менi Дарiо Джилом, вiце-президентом iз питань науки й рiшень. Вiн пояснив, що коли IBM почала розробляти програмне забезпечення для перекладачiв, створили групу, яка мала розробити алгоритм перекладу з англiйськоi на iспанську. «Ми гадали, що найкраще – найняти рiзних лiнгвiстiв, якi навчать нас граматики, а коли зрозумiемо природу мови, зможемо написати програму перекладу», – сказав Джил. Не спрацювало. Попрацювавши з багатьма лiнгвiстами, IBM вiдмовилася вiд них i спробувала iнший пiдхiд.
«Цього разу ми собi сказали: “А що, як вдатися до статистичного пiдходу та просто взяти два тексти, перекладенi людьми, порiвняти iх i встановити, який переклад точнiший?” І оскiльки потужнiсть обчислення та пам’ять значно збiльшилися 2007 року, то з’явилася можливiсть здiйснити це. IBM дiйшла принципового висновку: “Щоразу, коли ми вiдмовлялися вiд лiнгвiста, точнiсть зростала, – сказав Джил. – Тож тепер ми обмежуемося статистичними алгоритмами, що можуть порiвнювати великi масиви текстiв для виявлення повторюваних патернiв”. У нас немае проблем iз перекладом з урду на китайську, навiть якщо нiхто в групi цих мов не знае. Вiднинi вчимося на прикладах». Якщо ви дасте комп’ютеровi достатньо прикладiв того, що правильно та що неправильно, а в добу суперновоi робити це можна майже до нескiнченностi, машина придумае, як правильно зважувати вiдповiдi й навчатиметься далi в процесi роботи. І при цьому iй не треба вчити граматику урду чи китайську – нiчого, крiм статистики!
Отак Вотсон виграв у шоу Jeopardy! «Програмованi системи, якi революцiонiзували життя протягом попереднiх 60 рокiв, нiколи не впоралися б iз безладними неструктурованими даними, що потрiбно для гри в Jeopardy!, – писав Келлi. – Здатнiсть Вотсона вiдповiдати на пiдступнi, складнi питання з грою слiв довела, що ось уже наближаеться нова доба обчислень».
Найкраще це iлюструе одне запитання, на яке Вотсон вiдповiв неправильно наприкiнцi першого дня змагань, коли суперникам дали однаковий ключ до фiналу Jeopardy! Категорiя була «Мiста США», а ключ такий: «Найбiльший аеропорт у мiстi названий на честь героя Другоi свiтовоi вiйни, а другий за величиною – на честь битви у Другiй свiтовiй». Вiдповiдь була – Чикаго (О’Гейр i Мiдвей). Проте Вотсон видав: «Може, Торонто??????» (з отакою кiлькiстю знакiв питання).
«Є багато причин, чому Вотсона ввело в оману це запитання, включно з граматичною структурою, наявнiстю мiста Торонто в штатi Іллiнойс, бейсбольною командою Toronto Blue Jays в Американськiй лiзi, – сказав Келлi. – Проте помилка висвiтлила важливу обставину про те, як працюе Вотсон. Система не вiдповiдае на нашi питання, бо вже «знае». Вона радше створена, щоб оцiнити та зважити iнформацiю з багатьох джерел, а тодi подати своi пропозицii на наш розгляд. Машина визначае для кожноi вiдповiдi коефiцiент достовiрностi. У випадку фiналу гри Jeopardy! коефiцiент достовiрностi у Вотсона був дуже низьким: 14 %, – так суперкомп’ютер хотiв сказати: «Не довiряйте цiй вiдповiдi». У якомусь розумiннi Вотсон знав, чого вiн не знав».
Оскiльки справа нова, чимало лячних матерiалiв було понаписувано про когнiтивну добу обчислення – буцiм когнiтивнi комп’ютери вiдберуть свiт у людей. IBM бачить усе по-iншому. «Популярнi уявлення про штучний iнтелект i когнiтивне обчислення далекi вiд дiйсностi; у них iдеться про розум
Страница 46
i комп’ютернi системи, якi одержують свiдомiсть та чуття i якi вибирають свiй шлях на пiдставi вивченого», – сказав Арвiнд Крiшна, старший вiце-президент i директор науково-дослiдних робiт IBM. Насправдi ми можемо навчити комп’ютери дiяти в якiйсь вузькiй царинi: онкологii, геологii, географii, – пишучи алгоритми, що дають iм змогу «вчитися», працюючи в конкретнiй сферi за допомогою множинних паралельних систем розпiзнавання патернiв. «Проте якщо комп’ютер створено для розумiння онкологii, то вiн лише в ii межах i працюватиме, враховуючи нову лiтературу, що видаеться на цю тему. Але уявлення про те, що вiн раптом почне конструювати автiвки, безпiдставне».Станом на червень 2016 року суперкомп’ютер Вотсон уже використовували 15 провiдних свiтових онкоiнститутiв, у нього завантажено понад 12 млн сторiнок статей iз медицини, 300 медичних часописiв, 200 пiдручникiв i десятки мiльйонiв iсторiй хвороб, i ця кiлькiсть матерiалiв далi зростае. Ідея не в тому, щоб довести, що Вотсон колись замiнить лiкарiв, зазначив Келлi, а в тому, щоб показати, яку неоцiненну допомогу вiн може надати лiкарям, у яких здавна е проблема з вiдстежуванням поточноi медичноi лiтератури й нових вiдкриттiв. Супернова просто яскравiше виявляе цю проблему: за оцiнками дослiдникiв, лiкаревi первинноi медико-санiтарноi допомоги знадобилося б понад 630 годин на мiсяць, щоб ознайомитися з безперервною навалою новоi лiтератури у своiй галузi.
І саме Вотсон чи iнший суперкомп’ютер може стати мостом у майбутне, бо задарма надаватиме масиви iнформацii про складнощi з дiагностуванням. У минулому, коли пацiентовi дiагностували рак, онкологам доводилося вибирати мiж трьома вiдомими схемами лiкування на основi десятка прочитаних нещодавно статей iз проблем медицини. Сьогоднi, зауважуе команда IBM, завдяки генетичному секвенуванню пухлини за допомогою лабораторного аналiзу протягом години лiкар, користуючись Вотсоном, теж протягом години, може призначити лiки, що найкраще дiють саме на цю пухлину. IBM завантажуе до медичного суперкомп’ютера 3000 зображень, що 200 з них – меланоми, а 2800 – нi, i Вотсон за алгоритмом вивчае кольори, топографiю та контури меланом. Передивившись десятки тисяч зображень i розумiючи, що в цих зображеннях спiльне, Вотсон набагато швидше за людину iдентифiкуе саме свiтлини з раком. Така допомога машини дае змогу лiкарям бiльше уваги придiлити саме пацiентовi.
Тобто магiя Вотсона дiе тодi, коли вона поеднуеться з такими унiкальними здатностями лiкаря, як iнтуiцiя, емпатiя, умiння робити власний висновок. Синтез обох факторiв може привести до знання та його застосування на значно вищому рiвнi, нiж це робилося б окремо, а не разом. У шоу Jeopardy!, за словами Келлi, проти машини грало двое чемпiонiв; у майбутньому Вотсон i лiкарi – машина й люди – розв’язуватимуть проблеми разом. Комп’ютерна наука, додав вiн, «i медицина розвиватимуться досить швидко. Це коеволюцiя. Ми допомагатимемо одне одному. Я уявляю собi ситуацii, коли я, пацiент, комп’ютер, медсестра та мiй аспiрант будемо взаемодiяти в оглядовiй кiмнатi».
З часом усе це реформуе медицину та змiнить те, що ми називаемо розумним, доводить Келлi: «У ХХІ столiттi знання всiх вiдповiдей ще не свiдчитиме про iнтелект, а ознакою генiя стане умiння ставити правильнi запитання».
Справдi, ми щодня читаемо, як у дедалi бiльшоi кiлькостi машин з’являеться штучний iнтелект, що робить iх гнучкiшими, iнтуiтивними, подiбними до людини, i вони починають вiдгукуватися на один доторк, жест, голосову команду. Незабаром кожен охочий матиме розумного помiчника, свого маленького Вотсона, Сiрi чи Алекса, що вивчатиме преференцii та iнтереси користувача при кожному ввiмкненнi, i iхня допомога день у день ставатиме доцiльнiшою й цiннiшою. Це не наукова фантастика. Це вiдбуваеться вже сьогоднi.
Тому не дивно, що Келлi наприкiнцi нашого iнтерв’ю в осередку «Вотсон» в IBM замислено мовив: «Знаете, як ото iз дзеркальцем в автiвцi, яке говорить вам: “Те, що ви бачите у дзеркальцi заднього огляду, насправдi ближче, нiж здаеться”? Ну так, то тепер це стосуеться й того, що видно вам у вiтровому склi, бо це – майбутне, котре вже набагато ближче, нiж здаеться».
Проектувальники
Цiкаво та приемно перебувати бiля творчих виробникiв на другiй половинi шахiвницi, дивитися, що вони можуть зробити як особистостi, використовуючи потужнi iнструменти, якi дала супернова. Я познайомився з Томом Вуеком у Сан-Франциско, на заходi в Експлораторiумi. Нам здалося, що в нас багато спiльного, i ми вирiшили продовжити спiлкування по Skype. Вуек – стипендiат-дослiдник у корпорацii Autodesk i глобальний лiдер у створеннi програмного забезпечення для 3D-проектування, iнжинiрингу й розваг. З його титулу можна було б подумати, буцiм вiн дизайнер ковпакiв для автомобiльних скатiв у компанii автозапчастин, але насправдi Autodesk – це одна з тих важливих компанiй, про якi люди знають мало: вона створюе програмне забезпечення, яке архiтектори, дизайнери автiвок та iгор, кiностудii використовують, щоб ств
Страница 47
рити образ i дизайн будiвель, автiвок i фiльмiв на своiх комп’ютерах. Це Microsoft у дизайнi. Autodesk пропонуе приблизно 180 програмних iнструментiв, що iх використовують десь 20 млн професiйних дизайнерiв i понад 200 млн дизайнерiв-аматорiв, i щороку цi iнструменти спрощують складнощi до одного доторку. Вуек – експерт у вiзуалiзацii бiзнесу; вiн використовуе дизайнерське мислення, щоб допомогти групам розв’язувати неприемнi проблеми. Коли ми вперше розмовляли телефоном, вiн iлюстрував нашу розмову в реальному часi на вiртуальнiй дошцi нашого з ним спiльного користування. Я був вражений.Пiд час розмови Вуек переповiв менi свою улюблену iсторiю про те, наскiльки сила технологii трансформувала його роботу виробника дизайнiв.1995 року, пригадував вiн,
…я працював креативним директором Королiвського музею Онтарiо, найбiльшого музею в Канадi, i моiм останнiм великим проектом там, перед переходом до приватного сектора, було оживлення динозавра маязавра. Це складний процес. Спочатку з поля до музею перенесли двотонну брилу, удвiчi бiльшу за стiл. Протягом багатьох мiсяцiв палеонтологи обережно видовбували з брили скам’янiлi рештки двох екземплярiв – дорослого ящера й малого. Вони вважали, що цi динозаври – батько й син: маязавра означае «мати-ящiр». Коли виокремили скам’янiлi кiстки, ми мали iх вiдсканувати. Ми користувалися ручними iнструментами шифрування для докладного вимiрювання тривимiрних координат сотень i тисяч точок на поверхнi скам’янiлостей. Час тягнувся у вiчнiсть, i наша скромна технологiя ледве подужала робити те, що слiд. Ми зрозумiли, що нам потрiбнi найсучаснiшi iнструменти.
Тож ми провели модернiзацiю. Одержали грант на 200 тис. доларiв на програмне забезпечення i 340 тис. доларiв на апаратне забезпечення. Коли всi скам’янiлостi очистили, ми найняли митця для створення три-футовоi моделi дорослого ящера спочатку з глини, а потiм – iз бронзи. Скульптурна модель стала додатковим референтом для моделi цифровоi. Створення цифровоi моделi – складна справа. Кiлька мiсяцiв пiшло на складне вимiрювання найдрiбнiших деталей i ручне введення iнформацii до комп’ютерiв. Програмне забезпечення працювало нестабiльно, тому доводилося все переробляти, коли зависала система. Зрештою, ми зробили пристойнi цифровi моделi. За допомогою запрошених фахiвцiв ми вдосконалили зовнiшнiй вигляд, текстуру, поставили свiтло, зробили анiмацiю й зафiльмували кiлька клiпiв iз високою роздiльною здатнiстю. Справа виявилася варта заходу: вiдвiдувачi музею змогли натискати кнопки на панелi експонатiв i дивитися на повнорозмiрних динозаврiв завбiльшки з позашляховик, якi рухалися так, як запрограмували палеонтологи. «Ось так вони могли пересуватися, ось так – харчуватися, так – ставати на заднi лапи». Коли ми вiдкрили експонат для огляду, я собi подумав: «Боже, скiльки докладено зусиль».
На проект пiшло два роки й витрачено було 500 000 доларiв.
А тепер перемотаймо швиденько вперед. У травнi 2015 року, тобто майже через 20 рокiв, Вуек зайшов на коктейльну зустрiч у музеi, у якому вiн уже давно не працював, i побачив в експозицii бронзовий вiдливок первiсноi масштабованоi глиняноi моделi iхнього маязавра. Вiн пригадував:
Я здивувався, побачивши скульптуру. І менi стало цiкаво, як могло б вiдбуватися вiдцифровування з використанням сучасних знарядь. Тож увечерi у п’ятницю, тримаючи в однiй руцi келих iз вином, я дiстав айфон i обiйшов навколо моделi, зробив за пiвтори хвилини знiмкiв з 20 i завантажив iх у безкоштовний застосунок нашоi компанii, який ми називаемо 123D Catch. Застосунок перетворюе свiтлину будь-чого на тривимiрну модель. Через чотири хвилини вiн видав дивовижну, точну, придатну для анiмацii, фотореалiстичну цифрову тривимiрну модель, кращу за ту, що ми зробили 20 рокiв тому. Того вечора я побачив, як пiвмiльйона доларiв, що пiшли на апаратне та програмне забезпечення, i довгi мiсяцi важкоi, техномiсткоi, фаховоi роботи стало можливим замiнити якимось застосунком, тримаючи на коктейльнiй зустрiчi в однiй руцi келих iз вином, а у другiй – смартфон. За кiлька хвилин я задарма вiдтворив цифрову модель, тiльки вона була кращою!
І в цьому, завершив Вуек, уся сутнiсть поступу в галузi сенсорiв, цифрування, обчислення, збереження, мережевоi роботи та програмного забезпечення: «обчислення входить тепер до всiх галузей. Коли галузь стае обчислюваною, у нiй вiдбуваеться низка прогнозованих змiн: вона переходить вiд цифрування до розривностi й демократизацii». У випадку Uber аналоговий процес зупинки таксi в незнайомому мiстi було пiддано цифруванню. Зламалася традицiйна схема роботи галузi. І ось уся галузь демократизувалася – кожен може стати водiем таксi для будь-кого й будь-де й кожен може тепер простiсiнько створити компанiю таксi. Конструктивно аналоговий процес вiдтворення динозавра було вiдцифровано, потiм завдяки суперновiй системний процес переформатовано, i нинi вiн демократизувався; сьогоднi це може зробити кожен, хто мае смартфон, котрий примножуе можливостi власника. Ви можете щос
Страница 48
придумати, дiстати грошi й реалiзувати iдею, просто, швидко й невитратно масштабуючи ii та роблячи весь процес доступнiшим для дедалi бiльшоi кiлькостi людей.Тому Вуеку подобаеться говорити, що «двадцяте столiття навчило нас любити те, що ми робимо. А двадцять перше вчить, як робити те, що ми любимо».
Ми входимо до раю виробника. Чи знаете ви, якi будуть iграшки в наступного поколiння дiтей? Зробiть власну iграшку, яка вам до вподоби. Незабаром система дозволить вам виготовити лiки для своеi ДНК. Або, як сказав менi Ендрю Гессел, видатний дослiдник з Autodesk: «Розрив мiж науковою фантастикою та наукою звужуеться, бо щойно в когось виникае iдея й вiн може ii висловити, як вона дiстае шанс у найкоротший промiжок часу реалiзуватися».
Autodesk переймаеться тим, щоб дедалi бiльше виявлених складнощiв рiзних аспектiв дизайну звести до одного доторку, посилюючи можливостi дизайнера. Карл Басс, виконавчий директор Autodesk, показав менi, як iхне останне програмне забезпечення для архiтекторiв еволюцiонувало вiд iнструмента для цифрового малювання до програми, яка працюе спiльно з архiтектором або дизайнером на грунтi концепцii «моделювання будiвельноi iнформацii».
Для початкiвцiв процес проектування йде вiд пакета креслень до iнтерактивноi бази даних. Коли проектувальник креслить на екранi комп’ютера, система може прорахувати характеристики будiвлi й навiть запропонувати для всього найкращi варiанти вiд енергоефективностi до перемiщення людей у нiй iз зазначенням кошторису кожноi опцii. Усi змiннi вбудованi в програмне забезпечення, тож, коли проектувальник змiнюе форму, поверхи або всю будiвлю, програмне забезпечення одразу вказуе вартiсть змiн, збiльшення або зменшення енерговитрат i як це вплине на користувачiв будiвлi.
«Архiтектор не просто працюе з низкою креслень, а з моделлю даних, що трактуе всю будiвлю як динамiчну систему: вiкна, кондицiонери, сонячне свiтло, освiтлення, лiфти, – та показуе, як цi елементи взаемодiють», – пояснював Басс. Рiзнi групи, якi працюють над цiею будiвлею, можуть взаемодiяти та спiвпрацювати, а кожна зроблена ними змiна динамiчно iнтегруеться та оптимiзуеться на тлi iнших.
Зробивши такий величезний стрибок у процесi створення прототипiв, технологiя розширила можливостi проектувальника, який вiдразу бачить наслiдки всiх своiх нововведень. Водночас процес усувае нескiнченнi здогади, а отже, чимало помилок, запобiгае марнуванню часу й грошей. Вiн також спонукае до експериментування та креативностi.
А ось i наступнi дива, пояснюе Басс: «Ми називаемо це генеративним проектуванням». Комп’ютер стае справжнiм партнером кресляра. «Скажiмо, хочу я спроектувати стiлець, iду до дизайнера меблiв i кажу: “Будь ласка, спроектуйте менi стiлець”. Якщо я скажу своiм: “Будь ласка, спроектуйте менi стiлець”, то це буде щось схоже на те, що ми пiд цим словом розумiемо». Але якщо натомiсть ви запустите програмне забезпечення Autodesk’s Project Dreamcatcher i скажете: «Менi потрiбна така заввишки платформа, що зможе витримати таке навантаження, якомога легша за вагою i з мiнiмальним використанням матерiалiв, а також, маючи ось такi розмiри, платформа витримуватиме цю вагу на такiй ось висотi», – комп’ютер вiдразу запропонуе вам низку своiх варiантiв. Autodesk у своiх офiсах у Сан-Франциско виставляе такi зразки: вони не вiд свiту цього, але сидiти на них досить зручно!
Як у випадку Вотсона, коли зростае потужнiсть машин, сама природа «сили одиницi» змiнюеться – креативнiсть тепер стосуеться почасти вмiння ставити найкращi запитання. «Змiнюеться свiт проектувальника, – пояснюе Басс, – вiдтепер вiн не форми виготовлятиме, а визначатиме цiлi й межi проектованого об’екта; ця особа вже не створюе дизайн, а вибирае його з ландшафту можливостей. Ми переходимо вiд точкових рiшень до спiвпрацi [людини й машини], бо за допомогою комп’ютера проектувальник може краще зрозумiти весь дiапазон [системи], що не до снаги розуму однiеi людини».
Органiзатори трастiв – винаймачi примiщень
Як ми вже зазначали, супернова кардинально змiнюе вартiсть, швидкiсть i спосiб виробництва, а вироби дають змогу особам i невеликим групам виникати нiзвiдки та братися до виробництва цих речей. А як щодо об’еднання всього цього? Найкращим прикладом надпотужних виробникiв, якi переiнакшили всю багаторiчну iндустрiю за кiлька рокiв без додаткових коштiв, е засновники Airbnb. Цей витвiр суперновоi немислимий без неi – вiн абсолютно логiчний i не зупиняеться на досягнутому.
А почалося все з аналогових товарiв – iз надувних матрацiв.
Один зi спiвзасновникiв, Браян Ческi, мав батькiв, якi, коли вiн закiнчив проектний iнститут на Род-Айлендi, хотiли вiд нього одного: щоб вiн одержав роботу з медичним страхуванням. Вiн спробував працювати у проектнiй фiрмi в Лос-Анджелесi, але коли вже вона йому обридла, покидав своi речi в автiвку Honda Civic i подався до Сан-Франциско, де наштовхнувся на приятеля Джо Джеб’ю, який погодився роздiлити з ним комiрне за свiй будинок.
«На жаль, моя частка становила
Страница 49
150 доларiв, а в банку в мене лишилася 1000 доларiв – така арифметика, i я ж iще був безробiтним», – розповiв менi Ческi, коли я вперше iнтерв’ював його для колонки. Проте iм спливла на думку iдея. Того тижня, що Ческi приiхав до мiста на початку жовтня 2007 року, Сан-Франциско приймало Товариство промислових дизайнерiв США й усi готельнi номери на сайтi конференцii були розпроданi. Тож Ческi й Джеб’я подумали: чому б не перетворити iхнiй будинок на хостел зi снiданком для учасникiв?Проблема полягала в тому, що в них не було лiжок, але Джеб’я мав три надувнi матраци. «Отже, ми понадували iх i назвали наш заклад «Надувний матрац i снiданок» (AirBed & Breakfast). У нас з’явилося трое постояльцiв, i ми брали з них 80 доларiв за нiч. Ми також готували iм снiданок i проводили екскурсii по довкiллю», – пояснював тридцятичотирирiчний Ческi. Так iм вистачало грошей, щоб сплачувати комiрне. Проте важливiше, що вони подали чудову iдею, утiлену вiдтодi в компанii на багато мiльярдiв доларiв, – новий спосiб заробляти й подорожувати свiтом. Ідея полягала в тому, щоб створити глобальну мережу, якою кожен мiг скористатися будь-де, винаймаючи вiльну власну кiмнату для заробiтку. На спогад про витоки вони назвали компанiю Airbnb, котра настiльки тепер розрослася, що за наявнiстю мiсць переважае всi великi мережi готелiв разом, хоча жодного лiжка там, на вiдмiну вiд мереж Hilton i Marriott, немае. Започаткований тренд нинi називаеться «економiка участi».
Коли я вперше почув вiд Ческi опис компанii, то, визнаю, зайшов у сумнiви: хто насправдi в Парижi захоче винайняти дитячу кiмнату далi по коридору абсолютному чужинцевi, хто через знайомство в iнтернетi приiде до них? І скiльки чужинцiв захоче зупинятися в тiй дитячiй кiмнатi?
Вiдповiдь: багато! Станом на 2016 рiк було 68 000 номерiв у комерцiйних готелях у Парижi й понад 80 000 пропозицiй у каталогах Airbnb.
Сьогоднi, зайшовши на сайт Airbnb, можна знайти постiй в одному iз сотень замкiв, у десятках юрт, печер, вiгвамiв iз ТБ, водонапiрних башт, будинкiв на колесах, приватних островiв, скляних будинкiв, лiхтарень, iглу з вай-фаем, жител на деревах (е сотнi таких хатин), що належать до найприбутковiших пропозицiй у каталогах на сайтi Airbnb у перерахунку на квадратний фут.
«Житло на деревi в Лiнкольнi, штат Вермонт, дорожче за основний будинок, – сказав Ческi. – У нас е житла на деревi у Вермонтi, на якi записуються за пiвроку. Люди планують своi вiдпустки залежно вiд наявностi мiсць у житлi на деревi!» І справдi, верхнi три мiсця за популярнiстю в усi часи в каталогах Airbnb посiдають житла на деревi, i у двох випадках з них власники заробили достатньо, щоб сплатити заставу на будинок. Князь Ганс-Адам ІІ запропонував усе свое князiвство Лiхтенштейн для винаймання в Airbnb (70 000 доларiв за нiч) «разом iз модифiкованими пiд клiента дорожнiми знаками й тимчасовою валютою», – повiдомляв 15 квiтня 2011 року The Guardian. Ви можете поспати в будинках, якi колись належали Джиму Моррiсону з гурту Doors, або спробувати будинки Ллойда Райта чи навiть втиснутися в будиночок площею 1 кв. м у Берлiнi, що коштуе 13 доларiв за нiч.
Пiд час чемпiонату свiту з футболу в Бразилii в липнi 2014 року лише завдяки Airbnb знайшлося мiсце для всiх вiдвiдувачiв, бо краiна не побудувала достатньо готелiв, щоб розмiстити всiх охочих. Ческi зазначив: «Приблизно 120 000 уболiвальникiв – кожний п’ятий гiсть чемпiонату – оселилися в краiнi завдяки Airbnb; вони прибули до Бразилii зi 150 краiн. Бразильськi квартировласники за допомогою Airbnb заробили приблизно 38 млн доларiв на бронюваннi пiд час чемпiонату свiту. Пiд час змагань у Рiо протягом мiсяця кожен квартировласник заробив 4000 доларiв, що вчетверо бiльше, нiж мiсячна зарплатня в Рiо. А на пiвфiнальний матч “Бразилiя – Нiмеччина” у бразильцiв оселилося 189 000 нiмецьких гостей».
Виявляеться, у кожному з нас живе готельер! Але Ческi та його партнери не тiльки виявили проникливiсть, а ще й влучно розрахували час. Чому? Бо iхня iдея припала на 2007 рiк. Без технологiй, що з’явилися тогорiч, зауважив Ческi, не було б Airbnb. Початкiвцям потрiбен був швидкий, вiльний, простий i повсюдний зв’язок – вiд Гаваiв до Гонконгу, що налагодився на початку 2000-х рокiв, пояснював вiн. «Людям потрiбна була можливiсть розплачуватися кредитками онлайн та здiйснювати онлайн-трансакцii. Люди вже забули, як було з торговельним сайтом eBay: люди поштою пересилали iм чеки, i наприкiнцi дня в тих накопичувався мiшок чекiв». Потрiбна була верства глобального населення, обiзнана з е-комерцiею й розрахунками в системi «рiвний – рiвному», як-от PayPal, щоб можна було платити Airbnb без кредиток. Глобалiзацiя потокiв уможливила це на початку 2000-х. Потiм людям знадобився онлайновий зв’язок з особами з пiдтвердженими бiографiчними даними, що уможливив Facebook, який почав бурхливо ширитися у старших класах шкiл i коледжах, i тодi комiрники змогли з великою ймовiрнiстю дiзнаватися про своiх орендодавцiв. Це ж не книжку продавати або уживану ключку для
Страница 50
ольфу чужинцевi на eBay, i навiть не пошук сусiда по кiмнатi за оголошенням в iнтернетi. Ви або зупинятиметеся в чиiйсь вiльнiй кiмнатi, або вiддаватимете власну кiмнату в оренду чужинцевi.Потрiбна також система рейтингування, сказав Ческi, щоб обидвi сторони оцiнювали одна одну та взаемно створювали репутацiю як своерiдну валюту, яку винайшли та спопуляризували eBay та Airbnb. Необхiдно було, щоб поширилися смартфони з камерами, щоб люди могли просто, переважно задарма, фотографувати кiмнату чи будинок, якi пропонували винаймати, i завантажувати свiтлини до свого профiлю в iнтернетi, не потребуючи винаймати для цього фотографа (хоча багато хто так робить). Стiв Джобс розв’язав цю проблему 2007 року. З’явилася необхiднiсть у системi пересилання повiдомлень, як, примiром, створена 2009 року WhatsApp, щоб люди, якi здають i якi орендують дах над головою, могли вiльно обговорити, де й коли залишити ключ, та iншi деталi, а також, як висловив це Ческi, «могли виокремити “чужинця” з трансакцii й заздалегiдь познайомитися з ним вiртуально».
І, нарештi, «усi цi аспекти треба було звести в один iнтерфейс (а ми ж студентами вивчали дизайн), у якому всi справи вирiшувалися б за один клiк», – сказав Ческi. Коли всi деталi знайшли свое мiсце й масштаб через кiлька рокiв пiсля 2007 року, Airbnb почав дiяти й не тiльки тому, що всi складнощi (хтось у Мiннесотi винаймае юрту в когось у Монголii) звелися до одного клiку, але й тому, що оборудка вiдбувалася в такий спосiб, якому довiряли обидвi сторони.
Власне, найцiкавiше, що зробив Ческi з колегами по Airbnb, – це найскладнiша за своiм масштабом справа: мiж сторонами виникала довiра.
Засновники Airbnb розумiли, що свiт стае взаемозалежним, тобто вже була технологiя, яка з’еднувала наймача з туристом або бiзнесменом у дорозi в будь-якому куточку планети. І якщо хтось надае платформу довiри для об’еднання всiх зацiкавлених, виникае можливiсть створювати велику вартiсть для всiх сторiн. Саме платформа довiри була справжнiм новаторством Airbnb – усi могли з усiма познайомитися й оцiнити господарiв чи гостей як добрих, поганих або нейтральних. Це означало, що в кожного користувача системи швидко з’являлася вiдповiдна «репутацiя», яку бачать усi вiдвiдувачi платформи. Зведiть довiрених осiб iз вiдповiдною репутацiею докупи за допомогою суперновоi та глобальних потокiв, i ось ви маете вже 3 млн будинкiв або кiмнат у каталозi Airbnb, що бiльше за сукупнi можливостi мереж Hilton, Marriott i Starwood. А Hilton починав працювати ще 1919 року!
«Ми зазвичай покладаемося лише на довiренi iнститути й компанii, бо в них i репутацiя, i бренд, – виснував Ческi. – Те саме й щодо довiрених людей у вашiй громадi. Своiх громадян ви знаете, а всi приходнi – чужинцi. Тож ми надали чужинцям характеристики та бренди, яким би ви довiряли. Ви хочете, щоб чужинець зупинився у вашiй домiвцi? Нi. А ви хочете, щоб зупинилася Мiшель, яка вчилася в Гарвардi, працюе в банку та мае п’ятизiрковий рейтинг як гiсть на Airbnb? Звичайно!»
Ческi радо застосував би досвiд Airbnb з економiкою участi в iнших галузях i видах дiяльностi. Якось вiн менi пояснив: «В Америцi е 80 млн електродрилiв, якi використовують зазвичай 13 хв. Чи потрiбен кожному власний дриль?»
Як iнженери, так i неiнженери можуть тепер уявити, спроектувати, виробити та продати щось набагато швидше, простiше й дешевше.
Щиро кажучи, якщо це не вiдбуваеться, то тiльки тому, що ви цього не робите.
Ритейлери
Супернова надае новаторам можливiсть запроваджувати радикальнi пiдривнi новi бiзнесовi моделi, якi протягом ночi можуть сягнути глобальних масштабiв, дае змогу успiшним компанiям ще ефективнiше з ними конкурувати, якщо вони й самi схильнi до таких моделей. Якщо ви зацiкавленi в такiй конкуренцii, то обов’язково поцiкавтеся, як Walmart, типова традицiйна компанiя з осередком в арканзаському мiстечку, намагалася використати супернову для полiпшення своеi конкурентоздатностi з потужним ритейлером доби прискорень – Amazon. Узагалi менi шкода ритейлерiв, якi намагаються конкурувати з Amazon, але Walmart – не пересiчний ритейлер, тому менi здалося повчальним простежити, як вiн на це пiшов.
У квiтнi 2015 року виконавчий директор Walmart Дуг МакМiллон запросив мене виступити на легендарнiй зустрiчi працiвникiв компанii в суботу вранцi, що мала вiдбутися в iхньому штабi в Бентонвiлi, штат Арканзас, – це сумiш вар’ете, корпоративу, веселощiв, – куди приходило тисяч зо три людей. Таке треба вмiти органiзувати. Я радо погодився; Кевiну Костнеру я потрiбен був для розiгрiву, однак я сподiвався на гонорар, та ще й чималий, проте The New York Times не дозволяе брати грошi вiд компанiй. Вiн поцiкавився, що я хочу. Я вiдповiв, що хочу, аби менi заплатили тим, що iнженери Walmart покажуть менi, що вiдбуваеться за лаштунками в суперновiй, коли я намагаюся зробити покупку (зупинилися ми на 32-дюймовому телевiзорi) за допомогою мобiльного застосунку Walmart на моему айфонi. Отак зi мною розплатилися, i справа була варта заходу.
Страница 51
Сайт Walmart.com почав працювати 2000 року й використав наявнi технологii для створення онлайновоi платформи для е-комерцii. Це серйозний конкурент для Amazon. Але 2011 року Walmart посерйознiшав, а коли найбiльший у свiтi ритейлер стае серйозним, то справа дiйсно серйозна. Вiн узяв на роботу кiлька тисяч iнженерiв i заснував чималий софтверний осередок у Кремнiевiй долинi. Труднощiв iз найманням не виникало, зазначив Нiл Еш, який на час моiх вiдвiдин був президентом i виконавчим директором у Walmart Stores iз питань глобальноi е-комерцii. «Ми людям вiдразу говорили: якщо вас цiкавлять складнi проблеми, то в нас iх вдосталь, i якщо вас цiкавить масштаб – ласкаво просимо!» Як компанiя «ми щотижня маемо “розмовляти” з 200 000—300 000 вiдвiдувачiв».
Особливо мене вразило те, як швидко й недорого Walmart змiг створити мобiльний застосунок, а все почасти завдяки тому, що вiдбулося 2007 року. Платформа Apache Hadoop допомогла впоратися з наборами великих даних завдяки розподiленому зберiганню. Веб-сервiс GitHub дав змогу скористатися чужими програмними розробками для ритейлу, а iнтерфейс ужиткового програмування – налагодити з кожним партнерськi стосунки. Поступ за законом Мура у зберiганнi, обчисленнi й телекомунiкацii вже у глибинi другоi частини шахiвницi дозволив iм за нiч стати конкурентоздатними.
Головний технолог iз питань е-комерцii у Walmart Джеремi Кiнг ранiше працював у групi технологiв, якi розробили платформу е-комерцii для eBay, – ще до появи суперновоi, коли все робили з нуля. «Коли 10 рокiв тому [2005-го] я працював в eBay, ми створили дуже схожу платформу, i в нас над цим працювало 200 програмiстiв-технологiв; на той час нiчого схожого не було. На це пiшло кiлька рокiв». Зараз усе не так. Пiсля 2007 року все змiнилося. «2011 року, – казав Кiнг, – Walmart створив схожу платформу за допомогою хмари менш нiж за два роки, маючи 12 фахiвцiв». Вiдтодi тисячi найнятих програмiстiв покликанi впроваджувати ІТ в усi аспекти бiзнесу.
У добу GitHub, сказав Еш, «коли ми заходилися створювати наш пошуковик, то для iндексацii в реальному часi використали Solr, найкращу пошукову систему з вiдкритим кодом, а згори по нiй написали наш движок». За старих часiв код належав компанii, а тепер вiн на GitHub вiдкритий. Коли всi потрiбнi набори iнструментiв i компонентiв доступнi у хмарi завдяки вiдкритому коду та можуть необмежено використовуватися за допомогою iнтерфейсу ужиткового програмування, за словами Еша, «залишаеться звести все це докупи для задоволення потреб споживачiв».
Тепер повернiмося до мого пошуку 32-дюймового телевiзора. Щойно я в застосунку Walmart на своему телефонi набрав «32», його алгоритми й база даних уже з досвiду знали, що менi потрiбний «32-дюймовий телевiзор», хоча пiд час набору я зробив помилки у словах «дюйм» i «телевiзор». І тодi за мiлiсекунди програма видала менi наявнi зразки 32-дюймових телевiзорiв.
«Покупець прагне уникати вовтузнi, – пояснював Еш. – Люди нинi нетерплячi». За його словами, Walmart знае, що кожнi сто мiлiсекунд люди втрачають терпець. «Через пiвсекундну затримку вони можуть вiдмовитися вiд купiвлi… Данi з нашого дата-центру в Колорадо до центру в Бентонвiлi пересилаються сiм мiлiсекунд, тобто туди й назад – 14 мiлiсекунд. Тому для певних трансакцiй ми не можемо використовувати базу даних у Колорадо. Лишаеться покладатися на данi в Бентонвiлi».
І справдi, Walmart виявив, що покупець вловлюе рiзницю в мiлiсекундах – у тисячних однiеi секунди, – i коли вiн натискае кнопку «купити», «переслати» або «пошук», то сподiваеться на реакцiю протягом 10 мiлiсекунд. Дослiдження Walmart виявило, що кожнi пiвсекунди, доданi до очiкування покупця на реакцiю пiд час купiвлi в онлайнi, дае два й бiльше процентних пункти у втрачених трансакцiях iз мiльйонами оборудок щодня. А це грубi грошi.
Зрештою, я скерував свiй 32-дюймовий телевiзор Samsung до кошика та клiкнув «купити». Інтерфейс ужиткового програмування враз з’еднав Walmart iз Visa й оформив покупку. Аж тодi я почув одну зi своiх улюблених цитат, яку я записав, працюючи над книжкою. Коли я натиснув «купити», система скористалася моiм поштовим iндексом, щоб з’ясувати, чи цей 32-дюймовий телевiзор е в якомусь Walmart неподалiк вiд мене, щоб пiд’iхати й забрати його, чи телевiзор доправлятимуть менi з регiонального Walmart, чи з новоi мегагуртiвнi Walmart завбiльшки з круiзний лайнер, що забезпечуе онлайнову торгiвлю. Склади деяких виробiв, на якi система прогнозуе пiдвищення попиту, компанiя Walmart розташувала ближче до споживача, щоб здешевити обслуговування: тобто лопати для Мiчигану взимку, м’ячики для гольфу цiлий рiк у Флоридi, телевiзори з великим екраном i кукурудзянi чипси за тиждень до недiльного суперкубку.
«Отже, ми пообiцяли вам дату доставки, коли ви натиснули “купити”, – зазначив Кiнг. – Ми зробили це на пiдставi розрахунку ймовiрностi». Вiдтак системi слiд проробити низку оптимiзацiй, щоб вибрати кращий варiант доставки або само-вивезення чи якось обидва iх поеднати. Це робиться на пiдста
Страница 52
i вашого розташування, урахування iнших куплених речей, крiм 32-дюймового телевiзора, звiдки iх доправлятимуть, якого вони розмiру i скiльки знадобиться коробок. На обчислення йдуть мiрiади комбiнацiй, бо у Walmart чотири тисячi магазинiв i чимало гуртiвень для онлайну.«У нас е приблизно 400 000 змiнних, – сказав Кiнг i додав: – Але ви вже як покупець придбали товар i бiльше не чекаете в онлайнi, i в нас з’являеться на все час до секунди».
Я почав смiятися. «Що це ви наговорили? – спитав я, не ймучи вiри. – Щойно я натискаю “купити”, як у вас з’являеться купа часу. До секунди?»
Вiн також розсмiявся.
Сьогоднi для суперновоi Walmart до секунди часу на лiквiдацiю складнощiв якраз i означае купу часу для системи на те, щоб упоратися з 400 000 змiнних доставки. Коли скрiзь е зв’язок i спрощуеться складнiсть, свiт починае рухатися справдi швидко. І перегони нiколи не закiнчуються. Щойно ви вирiшили, що вiдiрвалися вiд конкурентiв, як хтось вас переганяе. Коли я вже дописував цю книжку, Walmart оголосив, що для пiдвищення своеi конкурентоспроможностi в е-комерцii з Amazon, котрий досi продае в онлайнi увосьмеро бiльше за Walmart, вiн придбав стартап для ритейловоi е-комерцii Jet, якому доти виповнився один рiк. Часопис The Economist 13 серпня 2016 року писав, що Walmart сподобався «алгоритм цiноутворення в реальному часi, котрий спокушае покупцiв нижчими цiнами, якщо вони додадуть до кошика iншi товари. Цей алгоритм також визначае, який iз продавцiв Jet найближчий до покупця, допомагаючи мiнiмiзувати кошти доставки та пропонуючи знижки. Walmart збираеться включити це програмне забезпечення у свою платформу».
Виявляеться, що «до секунди» – це ще надто повiльно.
Стартап вiд Бетмена
У березнi 2016 року я подався до Сулейманii в Іракському Курдистанi, де спiльний друг вiдрекомендував мене Садiку Їлдiзу, чия родина керуе низкою ІТ-компанiй. Серед них – Yeni Medya, або New Media Inc. – приклад того, як дрiбний виробник може стати великим у такому вiддаленому мiсцi, використовуючи супернову.
Компанiя New Media Inc., заснована небожем Їлдiза Екаремом Теймуром, займаеться, зокрема, аналiтикою великих даних для турецького та iнших урядiв, а також для приватного сектора. Фахiвцi вiдстежують усi медiа, включно з соцiальними, у реальному часi й доповiдають замовникам, що про них пишуть. Вони також повiдомляють у реальному часi про двадцять найобговорюванiших тем i подають рейтинг тем у вiдсотках. Інформацiю подають у виглядi кольорових квадратикiв, у кожному з яких наводять заголовок i вiдсотки.
«Замовником виступае президентська кампанiя, i наша система щохвилинно подае результати опитування виборцiв, – пояснював менi Їлдiз. – Великi данi спрощують сьогоднi багато речей. Фiрмове програмне забезпечення кожнi п’ять хвилин оглядае всi новиннi джерела в Туреччинi та США; навiть Google News не забезпечуе такого трекiнгу. Ми вiдстежуемо записи у Twitter та всi iх архiвуемо, що становить мiльйон повiдомлень на добу. Таких архiвiв нiде немае, навiть у США. Якщо пiсля публiкацii джерело видаляе свiй матерiал, у нашому архiвi публiкацiю можна поновити для судових потреб. Так кожний уряд або компанiя можуть вiдстежувати, що про них кажуть».
Я поцiкавився, як вони заробляють грошi.
«Бiзнес заробляе на передплатi послуг залежно вiд кiлькостi ключових слiв, якi треба вiдстежувати, i кiлькостi користувачiв, – пояснював Їлдiз. – “Томас Фрiдман” рахуеться як одне слово. (Домовилися!) Фiрма може дати контентний аналiз того, що говорять про вас, вказати мiсце розташування джерел, скiльки людей у мiстах iх читае, хто перший задав тон в обговореннi вас, тобто джерела впливу, скiльки разiв дослiвно повторювалися формулювання, як змiнювався вихiдний меседж».
Я був заiнтригований. Це означае, що плiткування та здогади офiцiйно завершуються. «Усi члени турецького парламенту користуються послугами фiрми для вiдстежування думок про себе, – сказав Їлдiз. – Так само й деякi новиннi агенцii, якi формують думку про своiх репортерiв на пiдставi частотностi використання iхнiх матерiалiв».
Я, бiгме, не хотiв би чути все, що про мене кажуть, але сам iнструмент вразив мене своiми можливостями. Скiльки ж це коштуе? Пакети послуг коштують вiд однiеi до 20 тис. доларiв, сказав вiн, знову ж таки залежно вiд кiлькостi вiдстежуваних ключових слiв.
Ураховуючи дивовижнi технологii та можливостi фiрми, я запитав, з чого чи з кого все почалося.
«Усе почалося з Бетмена», – вiдповiв вiн. «Справдi?» – перепитав я. «Авжеж! – кинув Їлдiз. – Власне, мер мiста подав до суду на творцiв фiльму за використання назви турецького мiста без дозволу!» Їлдiз – турецький курд, i компанiя його сiм’i розташована в курдськомовному регiонi на сходi Туреччини, у iхньому рiдному мiстi Батман[19 - Англiйською мовою i Бетмен, i Батман пишуться однаково – Batman. (Прим. перекл.)]. У них там пiдприемства – будiвельнi й водоочищення. Але справжнiй успiх до них прийшов завдяки керуванню суперновою з Батмана. Як вони це зробили? Їхне сiмейне пiдпр
Страница 53
емство розпочалося з появою глобальних потокiв суперновоi в iхньому мiстi.«Мiй небiж Екрем Теймур – засновник i головний iнженер проекту, йому 42 роки, – пояснював Їлдiз. – Народився вiн у Батманi та став найкращим у Туреччинi iнженером з оброблення великих даних, i компанiя – його iдея». У New Media сто працiвникiв, i тривалий час батманська компанiя конкурувала з найбiльшими компанiями свiту. Бiльшiсть ключових посад у компанii обiймають члени сiм’i – i Екрем, i шестеро його сестер народилися в Батманi. Сестри, бiльшiсть iз яких мае лише базову освiту, працюють на посадах головного редактора, комерцiйного директора, менеджерiв виробництва застосункiв – це досить примiтне явище для мiста, де здебiльшого жiнкам у сiм’i навiть не дозволяють працювати.
Нинi головний офiс фiрми розташований у Стамбулi, сказав Їлдiз, «хоча й досi у нас багато людей працюе в Батманi». Завдяки можливостям зв’язку вони «можуть працювати на комп’ютерi вдома на нас, що створюе багато можливостей найму». Крiм Батмана й Стамбула, офiси фiрми е в Дублiнi, Дубаi, Бейрутi та Пало-Алто. А чом би й нi?
«Це допомагае розв’язувати проблему т. зв. “знедолених”, – зауважив Їлдiз. – Тепер лише треба, щоб була голова на плечах, трохи навчання i – вкладайте своi iдеi у фантастичний бiзнес з усiх куточкiв широкого свiту!»
Історiя Садiка Їлдiза (а я таких, як вiн, зустрiчав багато за останне десятирiччя) – яскравий приклад того, як освiта й наявнiсть зв’язку й суперновоi «створюе новi можливостi для дедалi бiльшоi кiлькостi людей з верств iз низькими доходами, що дае змогу iм мислити й дiяти так, нiби вони належать до середнього класу, а також вимагати безпеки, забезпечення гiдностi та громадянських прав, – пояснював Халiд Малiк, колишнiй директор Центру з пiдготовки «Звiту про розвиток людства ООН». «Це тектонiчний зсув. Промислова революцiя зачепила лише 10 млн жителiв. А тут iдеться про 2 млрд людей». А ми ж тiльки-но на початку цiеi iсторii.
Далi у книжцi я зупинюся на цьому докладнiше. Але до Їлдiза в мене було ще останне запитання: коли iхня родина заснувала компанiю?
«У 2007 роцi», – вiдповiв вiн.
Роздiл 5
Ринок
Кейвон Бейкпур – спiвзасновник i виконавчий директор Periscope – застосунку для трансляцii потокового вiдео, який було запущено в березнi 2014 року[20 - Насправдi запуск вiдбувся 26 березня 2015 року. https://en.wikipedia.org/wiki/ Periscope_(app). (Прим. перекл.)] i в якого протягом чотирьох мiсяцiв налiчувалося 10 млн користувачiв. Його швиденько придбав Twitter, бо зрозумiв, що це своерiдна вiдеоверсiя твiтiв у реальному часi. Periscope швидко зажив популярностi, створивши платформу, за допомогою якоi власники смартфонiв могли дiлитися потоковим вiдео того, що бачили або в чому брали участь: ураган, землетрус, повiнь, мiтинг Доналда Трампа, захопливий атракцiон у Disney World, суперечка з копом або сидячий страйк законодавцiв-демократiв на пiдлозi Палати представникiв США. Бейкпур описуе завдання Periscope, що покликаний дати змогу кожному «вивчати свiт чужими очима» на шляху до «емпатii та iстини»; емпатiя виникае завдяки живому контакту людей мiж собою i з довкiллям, а iстина породжуеться тим, що живе вiдео не бреше. Ви все бачите таким, яким воно е.
А яким воно е – iлюструе iсторiя, котру переповiв менi Бейкпур:
Торiк у липнi [2015 року] я летiв iз Сан-Франциско до Лондона на Вiмблдонськi змагання. Летiв я рейсом United i картав себе за те, що забув завантажити фiльми з iTunes, щоб подивитися на айпедi, бо що ще робити на борту протягом дев’ятьох годин. Тодi я вирiшив подивитися, чи достатньо потужний вай-фай на United, щоб зайти в Periscope i подивитися якесь вiдео, бо потрiбна достатньо широка смуга пропуску. Тож я зайшов у Periscope i все спрацювало! Найперше я подивився наживо, як моя подруга вигулюе свого собаку на пляжi Крiссi-Фiлд [у Сан-Франциско] бiля мосту Золотi Ворота. Тодi подумав: а хто ще е в Periscope? Заходячи на платформу, ви бачите тематичну мапу свiту, на якiй крапками позначено, хто й де веде трансляцiю наживо. Клiкнiть на ту крапку – i дивiться трансляцiю. [Можна переглянути й повтор трансляцiй наживо]. Я побачив таку крапку на рiчцi Гудзон. І подумав: «Що там таке?» – i клiкнув. А там була жiнка, яка на поромi перепливала у шторм Гудзон. Вона говорила: «Я потрапила у лютий шторм, i менi страшно». Вона продовжувала говорити, скрiзь панувала темрява, вона перебувала в передньому ряду, а позаду виднiвся силует капiтана, який повертав стерно, довкола – злива перiщить по вiкнах, i вас переймае тривога. Жiнка була перелякана.
На сайтi ще семеро стежили за цим, i всi ми запевняли ii, що все буде гаразд. Мiй лiтак саме летiв десь над Гренландiею, i нас трохи трусило, iншi глядачi були розпорошенi по всьому свiту, ми всi чужинцi, але разом намагалася втiшити ii. Я стежив за цим стрiмом хвилин 10—15. Уже потiм я мiркував: «Яким же це дивом створилося те, що дало змогу менi отак перейматися чиеюсь долею? Це схоже на якусь суперсилу». Ви можете допомогти хiба що свое
Страница 54
емпатiею, дивлячись очима iнших людей, з якими в iншому випадку й не зналися б i не балакали з ними в реальному часi. Уявiть, що ви сирiйський бiженець на човнi й наживо розповiдаете, як ви перепливаете Середземне море або пiшки прямуете до Сербii…Досвiд Бейкпура – яскрава iлюстрацiя того, як сьогоднi вiдбуваеться прискорення глобалiзацii, яку я надалi називатиму загальним термiном «ринок». Протягом тривалого часу багато економiстiв наполягали на тому, що глобалiзацiя – це просто мiра фiзичних товарiв, послуг i фiнансових трансакцiй. Це визначення завузьке. Для мене глобалiзацiя завжди означала здатнiсть особи або компанii глобально конкурувати, з’еднуватися, обмiнюватися чи спiвпрацювати. За цим визначенням глобалiзацiя нинi достоту вибухае. Тепер ми можемо багато чого цифрувати й завдяки мобiльним телефонам та суперновiй пересилати цифровi потоки будь-куди та звiдусiль iх завантажувати. Цi потоки наснажують глобалiзацiю дружби й фiнансiв, ненавистi й вигнання, освiти та е-комерцii, уживаних вами новин, збудливих плiток i чуток, що вибивають iз колii. Торгiвля фiзичними товарами й фiнансовими продуктами та послугами, що були критерiями глобальноi економiки в ХХ ст., мае положисту чи спадну тенденцiю в останнi роки, а от глобалiзацiя, вимiрювана потоками, «стрiмко зросла, iнтенсифiкуючи пересилання iнформацii, iдей, iнновацiй по всьому свiту й розширюючи участь у глобальнiй економiцi», як випливае з дослiдження на цю тему Глобального iнституту iменi Мак-Кiнсi; в опублiкованому в березнi 2016 року матерiалi «Цифрова глобалiзацiя: нова доба глобальних потокiв» читаемо: «Свiт сьогоднi взаемопов’язаний бiльше, нiж будь-коли в минулому».
Подумайте про потiк друзiв у Facebook, потiк орендарiв у Airbnb, потiк думок у Twitter, потiк е-комерцii на платформах Amazon, Tencent, Alibaba, потiк проектiв спiльнокошту на Kickstarter, Indiegogo i GoFundMe, потiк iдей i миттевих меседжiв через WhatsApp та WeChat, потiк платiжно-кредитних трансакцiй вiд особи до особи через PayPal i Venmo, потiк зображень через Instagram, потiк освiтнiх програм через Khan Academy, потiк курсiв для коледжiв за допомогою платформи дистанцiйноi освiти MOOC, потiк iнструментiв для проектування через Autodesk, потiк музики через Apple, Pandora, Spotify, потiк вiдео через Netflix, потiк новин через NYTimes.com i BuzzFeed.com, потiк хмарних iнструментiв через Salesforce, потiк пошукових запитiв у Google, потiк вiдео в реальному часi через Periscope та Facebook. Усi цi потоки пiдтверджують слушнiсть Мак-Кiнсi, що свiт i справдi тепер бiльше взаемопов’язаний, нiж будь-коли в минулому.
І справдi, цi цифровi потоки стали настiльки насиченi й потужнi, що вони нинi означають для ХХІ ст. те саме, що рiчки, якi ринули з гiр, означали для цивiлiзацiй i мiст у давнину. Тодi люди хотiли споруджувати мiсто чи фабрику бiля такого швидкоплину, як Амазонка, щоб рiчка пропливала через iхнi терени. Рiчка дасть вам силу, мобiльнiсть, поживу, доступ до сусiдiв та iхнiх iдей. Те саме з вхiдними та вихiдними потоками з суперновоi. Рiчки, на яких тепер хочуть будувати, – Amazon Web Services або Microsoft’s Azure, – потужнi об’еднувачi ресурсiв, що дозволяють вам, вашому бiзнесу або вашiй державi одержувати доступ до всiх застосункiв, якi забезпечують потужностi обчислення в суперновiй, де ви можете приеднатися до будь-якого потоку в свiтi, у якому ви схочете взяти участь.
Без реформування свiт не може забезпечити таке з’еднання в численних царинах i на потрiбну глибину. І цей роздiл присвячений тому, як цифровi глобальнi потоки роблять ось що: дають змогу стiльком людям у свiтi одержувати доступ до скриньки з технологiчними iнструментами суперновоi, щоб ставати виробниками й розмикачами
Конец ознакомительного фрагмента.
notes
1
AT&T – найбiльша у свiтi телекомунiкацiйна компанiя й один iз найпотужнiших медiа-конгломератiв (штаб-квартира в Далласi, штат Техас, США). (Тут i далi прим. ред., якщо не зазначено iнше.)
2
Intel Corporation – найбiльша у свiтi компанiя-виробник напiвпровiдникових елементiв та пристроiв.
3
Кремнiева долина (англ. Silicon Valley) – регiон у штатi Калiфорнiя (США), що вiдзначаеться великою щiльнiстю високотехнологiчних компанiй.
4
«Jeopardy!» (англ. «Ризикуй!») – американська телевiзiйна гра-вiкторина, учасники якоi вiдповiдають на запитання зi сфери загальних знань.
5
Логiчна настiльна гра з використанням дошки та камiнцiв; виникла у Стародавньому Китаi.
6
У США – законодавчий орган штату.
7
Американська компанiя, виробник напiвпровiдникових елементiв, електронiки та виробiв на iхнiй основi.
8
Ітерацiя у програмуваннi – органiзацiя оброблення даних, за якоi дii повторюються багатократно; також – один крок циклу повторення.
9
Мiжнародна консалтингова компанiя, що спецiалiзуеться на розв’язаннi завдань, пов’язаних зi стратегiчним керуванням.
10
Роздрiбнi продавцi (вiд англ. retail –
Страница 55
роздрiб).11
Унiкальна гiдротехнiчна споруда у США заввишки 221 м та гiдроелектростанцiя, збудована на рiчцi Колорадо.
12
Робочий кабiнет президента США в Бiлому домi.
13
ONOS (Open Network Operating System) – ОС вiдкритоi системи.
14
GSM (Global System for Mobile) – Глобальнi системи мобiльного зв’язку.
15
TDMA (Time Division Multiple Access) – Множинний доступ iз розподiлом за часом.
16
Унобтанiй, або анобтанiум (лат. unobtainium) – iронiчна назва чогось винятково рiдкiсного, дорогого або неймовiрного матерiалу, необхiдного для виконання певного завдання.
17
Нацiональне управлiння з аеронавтики й дослiдження космiчного простору (англ. National Aeronautics and Space Administration, NASA) – агентство уряду США, засноване 1958 р. для дослiджень у галузi аеронавтики й космiчних польотiв.
18
Серiя чотирьох координованих терактiв, скоених у США 11 вересня 2001 р.
19
Англiйською мовою i Бетмен, i Батман пишуться однаково – Batman. (Прим. перекл.)
20
Насправдi запуск вiдбувся 26 березня 2015 року. https://en.wikipedia.org/wiki/ Periscope_(app). (Прим. перекл.)
