Читать онлайн “Чумаківська комуна” «Микола Хвильовий»
- 01.02
- 0
- 0
Страница 1
Чумакiвська комунаМикола Хвильовий
ШЕДЕВРИ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ #1
«Чумакiвська комуна» Миколи Хвильового – новела, для якоi характерна типова для авторського iдiостилю сюжетна розмитiсть, схематизм у зображеннi героiв i акцент на поетицi***. Найвiдомiшими творами автора е новели «Я (Романтика)», «Кiт у чоботях», «Арабески», «Мати», «Редактор Карк», «Свиня», «Ревiзор», «Повiсть про санаторiйну зону», незакiнчений роман «Вальдшнепи». Микола Хвильовий (справжне iм’я Микола Фiтiльов)– талановитий украiнський письменник, майстер психологiчноi новели з елементами романтизму та iмпресiонiзму.
Микола Хвильовий
ЧУМАКІВСЬКА КОМУНА
І
Повiтове мiсто, де пахне Гоголем, у перелiг перекинулось.
Осiло.
Коли летять буйнi, арештантськi весни, повiтове мiсто живе нутром: не вилазить з будинкiв, плодить дiти, ходить до церкви, а ввечерi п'е чай з блискучого самовара.
Увечерi в тихому затишку мiщанського добробуту шипить самовар:
– Ш-ш!
І зимою: – Ш-ш!
І лiтом: – Ш-ш!
І восени: – Ш-ш!
Це тиха надмрiйна пiсня обивательського щастя. А апогей його – канарейка в клiтцi.
…Над повiтовим мiстом промчалась революцiя. Зламала декiлька вiкон, зруйнувала чимало будинкiв, розбила гурт сердець i помчалась далi.
…Все йде, все минае й вiдходить, не вертаеться, а обиватель знову намагаеться впiрнути в бакалiйний сон старосвiтського галантерейного життя.
Але сон неспокiйний буде, сон тривожний буде: чуе обиватель – блукае мiстом хтось невiдомий, хтось арештантський.
І каже вiн, зiдхаючи:
– Да, шерочко.
…Коли злiзти на гору, там манастир. Покрiвський зветься, а не долiзти до манастиря – Чумакiвська комуна. Таки справжня комуна iменi Василя Чумака.
Мрiйник загинув в iмлисту киiвську нiч, а маленька комуна й досi живе в повiтовiм мiстi, де пахне Гоголем.
II
Бiля ворiт написано: «В сем доме прожiвает дворянiн Гараем».
…А коли на бруку дiтвора здiймае гамiр, молодий поет Андрiй (Андре) деклямуе з Чумака:
– Безнадiйно. Є надiя: ось, на цьому бруку.
– Переможцi. Пiонери. Тисну вашу руку.
Бiля комуни проходять i тiнi минулого – черницi чорнi (тепер живуть невiдомо де, а в манастирi церква й дитячий будинок).
Недалеко й калюжа, а в калюжi вовтузиться сонце, як порося.
Інодi сонце заверещить золотом, тодi на мозок спадае гаптований серпанок.
…До Андрiя пiдходить Варвара й оповiдае про яму – недалеко яма, куди черницi скидали колись «незаконних» немовлят: опороситься черниця й запричаститься тайни вбивства.
Пiдходить товаришка Валентина – високолоба (чудовий високий лоб… люблю високолобих. М. X.).
Конец ознакомительного фрагмента.