Читать онлайн “Кіт у чоботях” «Микола Хвильовий»

  • 01.02
  • 0
  • 0
фото

Страница 1

Кiт у чоботях
Хвильовий Микола




Микола Хвильовий

КІТ У ЧОБОТЯХ





І


Отже, про глухе слово: Гапка — глухо, ми ii не Гапка, а товариш Жучок. Це так, а то — глухо.

А от гаптувати — це яскраво, бо гаптувати: вишивати золотом або срiблом.

…А то бувае гаптований захiд, бувае схiд, це коли пiдводиться або лягае заграва.

Гаптований — запашне слово, як бувае лан у вереснi або трави в сiновалах — трави, коли йде з них дух бiляплавневоi осоки.

Гапка — це глухо. Ми ii: товариш Жучок.

І личить.

…От вона:

Це тип: «кiт у чоботях»? Знаете малюнки за дитинства: «кiт у чоботях»? Вiн дуже комiчний. Але вiн теплий i близький, як неньчина рука з синьою жилкою, як прозорий вечiр у червiнцях осени.

«Кiт у чоботях» — це товариш Жучок. От.

А тепер я питаю:

— Вiдкiля вони вийшли — товаришi Жучки? Скiльки iх вийшло? Га?

А пройшли вони з краю в край нашу запашну червiнькову революцiю. Пройшли товаришi Жучки, «кiт у чоботях».

…Ах, я знаю: це Жовтнева тайна. Вiдкiля вони вийшли — це Жовтнева тайна.

…Сьогоднi в степах кiнноти не чути, не бачу й «кота в чоботях».! Вiдкiля прийшов, туди й зник.

…Зникли, розiйшлись по шляхах, по кварталах, по глухих дорогах республiки.

«Кiт у чоботях» — це муралi революцii.

І сьогоднi, коли голубине небо, коли вiтер стиха лоскоче мою скроню, в моiй душi васильковий сум.

Так! Я хочу проспiвати степову бур’янову пiсню цим сiреньким муралям. Я дуже хочу, але я не можу: треба, щоб була пiсня пiсень, треба, щоб був гiмн.

Тому й васильковий сум: хiба я створю гiмн «коту в чоботях», щоб понести цей гiмн у глухi нетрi республiки? Хiба я створю гiмн?

От ii одiж:

— Блюза, спiдничка (зимою стара шинеля), капелюшок, чоботи. Блюза колiр «хакi», без гудзикiв, колiр «хакi» — це ж зелений, а вся революцiя стукае, дзвенить, плужить, утрамбовуе по ярках, по бур’янах, бiля шахти — де колiр «хакi».

Вся революцiя без гудзикiв, щоб було просторо, щоб можна розправитись, зiтхнути вiльно на всi легенi, на всi степи, на всi оселi…

— На ввесь свiт!

Спiдничка теж «хакi», а коли й не так, то все одно так, бо колiр з бур’янiв давно вже одбився в нiй. Так, i спiдничка теж «хакi». Вона трiшки подерта спереду, трiшки ззаду, трiшки по боках.

Але спiдньоi сорочки не видно, бо революцiя знае одну гармонiю фарб: червiньковий з кольором «хакi», тому й сорочка була зелена — тiнi з бур’янiв упали на сорочку.

От.

— Капелюшок… а на нiм п’ятикутна зоря. Цього досить? А то ще: пiд капелюшком голена голова — не для моди, а для походу, для простору.

І нарештi, чоботи.

Ну, тут ясно:

Подивiться на малюнок, той, що за дитинства.

Досить?

А тепер про ii зовнiшнiсть, а потiм — про неi…

…Зовнiшнiсть.

Русява? Чорнява?

Ясно — жучок.

А втiм, це не важно…

…Очi… ах, цi очi… Я зовсiм не роман пишу, а тiльки маленьку пiсню.

Але треба й про очi.

Очi — теж жучок.

Іще дивiться на ii очi: коли на бузину впаде серпневий промiнь — то теж ii очi.

А от нiс (для баришень скандал!)… нiс — головка вiд цвяшка: кирпатенький («Кирпик!» — казали й так, поза очi тiльки).

Ну, ще зрiст.

Ясно: «кiт у чоботях».

А втiм, я зовсiм не хочу iдеалiзувати товариша Жучка, я хочу написати правду про неi — уривок правди, бо вся правда

— то цiла революцiя.

Тепер мiй читач чекае вiд мене, мабуть, цiкавоi зав’язки, цiкавоi розв’язки, а вiд «кота в чоботях» — загальновизнаних подвигiв, красивих рухiв — iще багато чого.

Це даремно.

Ми з товаришем Жучком не мiщани, красивих рухiв у нас не буде: у товариша Жучка не буде.

За цим звертайтесь до гiтарних героiв гiтарних поем.

Товариш Жучок — це тiльки «кiт у чоботях» iз жвавими рухами, з бузинковим поглядом, що ходить по бур’янах революцii i, як мураль, тягне соняшну вагу, щоб висушити болото…

А яке — ви самi знаете.

І тiльки.

А зав’язки — розв’язки так вiд мене й не дочекаетесь.

Бо зав’язка — Жовтень, а розв’язка — соняшний вiк, i до нього йдемо.

Розв’язка в гiтарних поетiв… От: «Вони поцiлувались, кiнець», або «О моя Дульсiнее! Всаджу собi оцей чингал… Умирае…»

Ми з товаришем Жучком цього не знаемо. Правда, подвиги е, але вони не нашi…

— А чиi?

— Ви подумайте!

Так от. Це не роман — це тiльки маленька пiсня, i я ii скоро скiнчу.




II


В цьому роздiлi я оповiдаю про невеликий подвиг…

— А чий? Ви подумайте!…

…Зима, фуга, буруни, iще буруни…

Потяг, залiзниця, й рейки, рейки в степ.




Конец ознакомительного фрагмента.


Поделиться в соц. сетях: