Читать онлайн “Кіт у чоботях” «Микола Хвильовий»
- 01.02
- 0
- 0
Страница 1
Кiт у чоботяхХвильовий Микола
Микола Хвильовий
КІТ У ЧОБОТЯХ
І
Отже, про глухе слово: Гапка — глухо, ми ii не Гапка, а товариш Жучок. Це так, а то — глухо.
А от гаптувати — це яскраво, бо гаптувати: вишивати золотом або срiблом.
…А то бувае гаптований захiд, бувае схiд, це коли пiдводиться або лягае заграва.
Гаптований — запашне слово, як бувае лан у вереснi або трави в сiновалах — трави, коли йде з них дух бiляплавневоi осоки.
Гапка — це глухо. Ми ii: товариш Жучок.
І личить.
…От вона:
Це тип: «кiт у чоботях»? Знаете малюнки за дитинства: «кiт у чоботях»? Вiн дуже комiчний. Але вiн теплий i близький, як неньчина рука з синьою жилкою, як прозорий вечiр у червiнцях осени.
«Кiт у чоботях» — це товариш Жучок. От.
А тепер я питаю:
— Вiдкiля вони вийшли — товаришi Жучки? Скiльки iх вийшло? Га?
А пройшли вони з краю в край нашу запашну червiнькову революцiю. Пройшли товаришi Жучки, «кiт у чоботях».
…Ах, я знаю: це Жовтнева тайна. Вiдкiля вони вийшли — це Жовтнева тайна.
…Сьогоднi в степах кiнноти не чути, не бачу й «кота в чоботях».! Вiдкiля прийшов, туди й зник.
…Зникли, розiйшлись по шляхах, по кварталах, по глухих дорогах республiки.
«Кiт у чоботях» — це муралi революцii.
І сьогоднi, коли голубине небо, коли вiтер стиха лоскоче мою скроню, в моiй душi васильковий сум.
Так! Я хочу проспiвати степову бур’янову пiсню цим сiреньким муралям. Я дуже хочу, але я не можу: треба, щоб була пiсня пiсень, треба, щоб був гiмн.
Тому й васильковий сум: хiба я створю гiмн «коту в чоботях», щоб понести цей гiмн у глухi нетрi республiки? Хiба я створю гiмн?
От ii одiж:
— Блюза, спiдничка (зимою стара шинеля), капелюшок, чоботи. Блюза колiр «хакi», без гудзикiв, колiр «хакi» — це ж зелений, а вся революцiя стукае, дзвенить, плужить, утрамбовуе по ярках, по бур’янах, бiля шахти — де колiр «хакi».
Вся революцiя без гудзикiв, щоб було просторо, щоб можна розправитись, зiтхнути вiльно на всi легенi, на всi степи, на всi оселi…
— На ввесь свiт!
Спiдничка теж «хакi», а коли й не так, то все одно так, бо колiр з бур’янiв давно вже одбився в нiй. Так, i спiдничка теж «хакi». Вона трiшки подерта спереду, трiшки ззаду, трiшки по боках.
Але спiдньоi сорочки не видно, бо революцiя знае одну гармонiю фарб: червiньковий з кольором «хакi», тому й сорочка була зелена — тiнi з бур’янiв упали на сорочку.
От.
— Капелюшок… а на нiм п’ятикутна зоря. Цього досить? А то ще: пiд капелюшком голена голова — не для моди, а для походу, для простору.
І нарештi, чоботи.
Ну, тут ясно:
Подивiться на малюнок, той, що за дитинства.
Досить?
А тепер про ii зовнiшнiсть, а потiм — про неi…
…Зовнiшнiсть.
Русява? Чорнява?
Ясно — жучок.
А втiм, це не важно…
…Очi… ах, цi очi… Я зовсiм не роман пишу, а тiльки маленьку пiсню.
Але треба й про очi.
Очi — теж жучок.
Іще дивiться на ii очi: коли на бузину впаде серпневий промiнь — то теж ii очi.
А от нiс (для баришень скандал!)… нiс — головка вiд цвяшка: кирпатенький («Кирпик!» — казали й так, поза очi тiльки).
Ну, ще зрiст.
Ясно: «кiт у чоботях».
А втiм, я зовсiм не хочу iдеалiзувати товариша Жучка, я хочу написати правду про неi — уривок правди, бо вся правда
— то цiла революцiя.
Тепер мiй читач чекае вiд мене, мабуть, цiкавоi зав’язки, цiкавоi розв’язки, а вiд «кота в чоботях» — загальновизнаних подвигiв, красивих рухiв — iще багато чого.
Це даремно.
Ми з товаришем Жучком не мiщани, красивих рухiв у нас не буде: у товариша Жучка не буде.
За цим звертайтесь до гiтарних героiв гiтарних поем.
Товариш Жучок — це тiльки «кiт у чоботях» iз жвавими рухами, з бузинковим поглядом, що ходить по бур’янах революцii i, як мураль, тягне соняшну вагу, щоб висушити болото…
А яке — ви самi знаете.
І тiльки.
А зав’язки — розв’язки так вiд мене й не дочекаетесь.
Бо зав’язка — Жовтень, а розв’язка — соняшний вiк, i до нього йдемо.
Розв’язка в гiтарних поетiв… От: «Вони поцiлувались, кiнець», або «О моя Дульсiнее! Всаджу собi оцей чингал… Умирае…»
Ми з товаришем Жучком цього не знаемо. Правда, подвиги е, але вони не нашi…
— А чиi?
— Ви подумайте!
Так от. Це не роман — це тiльки маленька пiсня, i я ii скоро скiнчу.
II
В цьому роздiлi я оповiдаю про невеликий подвиг…
— А чий? Ви подумайте!…
…Зима, фуга, буруни, iще буруни…
Потяг, залiзниця, й рейки, рейки в степ.
Конец ознакомительного фрагмента.