Читать онлайн “Група залізного порядку” «Андрій Кокотюха»

  • 01.02
  • 0
  • 0
фото

Страница 1

Група залiзного порядку
Андрiй Анатолiйович Кокотюха


TeenBookTo
Андрiй Кокотюха (нар. 1970 р. у м. Нiжин на Чернiгiвщинi) – сучасний украiнський письменник, сценарист, журналiст. Автор понад 60 художнiх, документальних та науково-популярних книжок. Кiлька рокiв поспiль входить до топ-10 авторiв, чиi твори е лiдерами продажiв в Украiнi, за що вiдзначений як «Золотий письменник» (2012). А ще Андрiй Кокотюха пише чудовi дитячi книжки.

До цього видання увiйшли двi повiстi про пригоди Максима Бiлана та Дениса Черненка – «Колекцiя гадiв» та «Група залiзного порядку».

Друзi вiдпочивають у селi на Полтавщинi, i все було б звично, якби раптом Максим випадково не побачив у водi якесь страховисько. Зрозумiло, що юний детектив не мiг не перейнятися цим фактом i не почати розшукувати причину появи гада у iхнiй рiчцi.

Але виявляеться, що гади-плазуни значно безпечнiшi за гадiв-людей. Обом хлопцям треба проявити неабияку смiливiсть i кмiтливiсть, бо iхнiм супротивником цього разу стае надзвичайно небезпечна i розумна людина на iм’я Анатолiй Громовець, яка до того ж мае впливових друзiв.

І яким же здивуванням було для Максима та Дениса, коли цей Громовець, прозваний Плазуном, стае директором школи, де навчаються юнi детективи…





Андрей Кокотюха

Група залiзного порядку



© А. Кокотюха, 2009, 2014

© М. С. Мендор, художне оформлення, 2019

© В. С. Печеник, iлюстрацii, 2020

© Видавництво «Фолiо», марка серii, 2017




Колекцiя гадiв





1. Гарячi перегони


Сонце пекло немилосердно. Здавалося, ще трохи – i наскрiзь пропече.

З Дениса Черненка рясно збiгав пiт. Голий тулуб та розпашiле обличчя вкривав тонкий шар пилюки. Курява, яку здiймали учасники перегонiв, осiдала на спiтнiлiй шкiрi. Через це не можна було розiбрати, засмаглi хлопцi чи бруднi.

Максим Бiлан не залучився до змагань саме з цих причин. На велосипедi вiн iздити вмiв, навiть вивчив деякi простенькi фiнти на спецiально обладнаному майданчику неподалiк вiд дому. На скейтi не тримався, в роликах чомусь болiли ноги, а ось велосипедовi Максим раду давав.

Та це не означало, що треба гасати пiд розпеченим сонцем, дихати пилюкою, повертатися розпеченим та брудним i бути вiд цього на сьомому небi вiд щастя. В усякому разi, його приятель Денис справдi був вiд цього щасливий. Добре хоч руки перед iжею не забував мити.

Вже тиждень хлопцi жили в селi Зозулястому на Полтавщинi. Обое гостювали в Денисовоi бабусi. Черненка мама вiдправляла сюди кожного року щонайменше на мiсяць – дихати свiжим повiтрям i заодно дати iй спокiй. Сама вона з меншими дiтьми перебиралася сюди в серпнi, коли зазвичай брала вiдпустку або домовлялася про неi на всiх своiх роботах. Черненки жили без батька, тож мама, окрiм основноi роботи, пiдробляла ще в рiзних мiсцях, аби тягнути родину.

А Максимових батькiв несподiвано запросили за кордон на важливу та солiдну конференцiю. Вiдмовлятися не хотiлося, але й лишати тринадцятирiчного хлопця самого вдома – теж. Хоч як Максим переконував батькiв, що вже дорослий i носа йому витирати не треба, мама лишалася невблаганною. Тато запропонував единий розумний вихiд – нехай iхнiй син погостюе трохи в Зозулястому разом iз своiм другом.

Ще тиждень тому Максим Бiлан не мiг упевнено сказати, що Денис Черненко – дiйсно його друг. Денис – той узагалi не розумiв, як i чому за останнi мiсяцi життя звело його з цим вiдмiнником, якого вiн вважав «матусиним синочком» i до якого ставився коли насмiшкувато, а коли – вiдверто вороже.

Щоправда, останнiм часом Черненко мав кiлька можливостей переконатися: його власне вмiння хвацько забивати м’ячi та щотижня збiльшувати кiлькiсть пiдтягувань на турнiку проти Максимовоi кмiтливостi та начитаностi виглядае дещо блiдо. Розумiння цього лише дратувало Дениса. «Ботанiк», який задихався на стометрiвцi, знаходив вихiд у таких ситуацiях, де Черненко своiми м’язами нiчого зробити не мiг. Виходило, що результат усiх Денисових виснажливих тренувань не вартував кiлькох прочитаних Максимом книжок.

Але пiсля того, як у перший же день свого приiзду в Зозулясте хлопцi прославилися на все село, врятувавши вiд злочинцiв доньку мiльйонера Короля, свою думку про приятеля Черненко змiнив. Лише вони двое знали, як усе насправдi вiдбулося з тим викраденням. Максимове прозрiння вiдбувалося в Дениса на очах. І вперше за весь час близького знайомства з розумником Черненко побачив, як той не радiе з того, що в останнiй момент прорахував ситуацiю i вивiв iстинних винуватцiв на чисту воду.

Інодi видима перемога може сприйнятися переможцем за поразку.

Хоч Денис не вважав, що тодi вони програли, весь наступний день вiн не впiзнавав свого приятеля. Той ходив, наче у воду опущений, i лише вечiрне купання в рiчцi Хорол, яка текла за селом, трохи привело його до тями. Всi попереднi iсторii Максим зазвичай охоче обговорював. Цю – не хотiв, хоча не щодня iм доводилося ганятися за злочинцями на справжньому вертольотi.

Дивно, але переживаннями Максима перейнявся i Денис. Вiн завжди
Поделиться в соц. сетях: