Читать онлайн “Мигдаль для серця (збірник)” «Ірина Мацко»
- 01.02
- 0
- 0
Страница 1
Мигдаль для серця (збiрник)Ірина Олександрiвна Мацко
«Мигдаль для серця» – продукт унiверсальний. Його можуть вживати майже всi категорii людей, за винятком тих, що мають iндивiдуальну непереносимiсть душевного тепла або надлишкову увагу до себе. Щоденне споживання десяти-п’ятнадцяти сторiнок «мигдальних» творiв забезпечуе органiзм повноцiнним комплексом думок та емоцiй, необхiдних для вiдчуття наповненостi життя.
Iрина Мацко
Мигдаль для серця
© І. О. Мацко, 2017
© О. А. Гугалова, художне оформлення, 2017
* * *
Замiсть приправи
Коли серце спiвае, а душа мислить – це висока поезiя. Так у Лiни Костенко. Серце плаче, мозок заспокоюе тривогу, хоч щемить усе тiло – це В. Стефаник та І. Багряний. А якщо серце мислить, а душа радiе чи стогне вiд болю, мозок горить вiд назбираних i пережитих думок – це украiнський кондоцентризм. А також М. Дочинець та В. Шкляр.
Проте думати серцем – талант небагатьох. Його начало i дiевiсть – незбагненна досконала сутнiсть, як праця бджiл, як карпатськi мольфари, як надвечiр’я у морi. І найбiльше тих, хто працюе у лiтературi та мистецтвi: художньому, театральному, музичному. Розумiеш свiт серцем: даруй людям слово, образ, мелодiю.
Ірина тонко, хоч ще iнтуiтивно, торуе свою стежину у серцемисленнi. Але це чистi кроки. Тому ii новели як недiльний церковний передзвiн: справжнiй, життево-свiтлий, свiй. У неi звивиста i непроста путь. Але як наполегливо i вперто вона долае перешкоди, аби зародилося добре свiтло у сюжетi, аби з буденщини читачi побачили перлинку й смисл життя. Воно таки варте навiть найменшого промiнчика у почуттях i диханнi всiх нас.
Василь Ященко, член СЖУ, професор Украiнського Вiльного Унiверситету м. Мюнхен
* * *
Гiркувато-солодкий «Мигдаль для серця» мае не тiльки незвичайний присмак, але й цiлий ряд корисних властивостей. У лiкувальних цiлях прийнято вживати свiжопрочитаний «Мигдаль», який мiстить найбiльшу кiлькiсть корисних речовин.
Для того, щоб вiдповiсти на питання, чим корисний мигдаль, потрiбно заглянути всередину цього «горiшка».
«Мигдаль для серця» – продукт унiверсальний. Його можуть вживати майже всi категорii людей, за винятком тих, у кого iндивiдуальна непереносимiсть душевного тепла або надлишок уваги до себе. Чим корисний «мигдальний» твiр – так це своiми загальнозмiцнюючими, заспокiйливими i очищуючими думки властивостями. Регулярне вживання «Мигдалю для серця» у свiжому виглядi заспокоюе нервову систему i сприятливо позначаеться на якостi сну; забезпечуе нормальну роботу головного мозку при пiдвищених iнтелектуальних навантаженнях; залiковуе травми серця, негативнi спогади; покращуе бачення прекрасного в життi.
Щоденне вживання десяти-п’ятнадцяти сторiнок «мигдальних» творiв забезпечуе органiзм повноцiнним комплексом думок та емоцiй, необхiдних для вiдчуття наповненостi життя.
Представникiв сильноi статi, напевно, хвилюе питання, чим корисний «Мигдаль для серця» для чоловiкiв? Та саме тим, про що не прийнято говорити вголос! Інформацiя, що мiститься в ньому, сприяе полiпшенню кровообiгу, кращому розумiнню жiнок, а отже, i налагодженню вiдносин.
І головне! Вченi виявили, що вживання мигдалю знижуе ризик серцево-судинних захворювань.
Мигдаль для серця
Страва 1
Мигдаль вiрностi
Порцiя
3 сторiнки
Час приготування
10 хв.
Поживнiсть
Допоможе пережити розлуку
Щоб смакувало краще
Добавте у страву пригорщу нiжностi та пiдiгрiйте теплими спогадами.
Твiй свiт…
…Ранок. Ти прокидаешся.
Я поруч. Хоч ми давно вже не разом. Просто я загубилася. Чи ти зник?
Але я…
…у водi, якою ти вмиваешся.
Ти бачиш? У дзеркалi я поряд з тобою, отам за плечем. Я зiгрiваю його, чуеш?
…у повiтрi, яке ти вдихаеш, виходячи на терасу. Ота свiжiсть? І запах мого волосся, змiшаний iз твоiми улюбленими парфумами.
…у сонцi, яке зiгрiвае тебе зараз. Кожен промiнчик, який торкаеться твого тiла, – це я.
…у небi безмежному, як i мое кохання. Хмаринка. Невже ти не бачиш? Вона ж нагадуе мою руку, яка так нiжно та трепетно гралась твоiм волоссям, обнiмала, гладила тебе.
…у шелестi вiтру, що граеться у кронах дерев. Чуеш? Це я шепочу тобi слова кохання: рiднесенький, любий, единий… Так шепотiла я iх у першу нашу нiч. Коли довiрилась тобi.
…у краплинках роси на зеленому листi. Поглянь, у iх прозорiй чистотi моя усмiшка до тебе.
…в очах людей, що йдуть тобi назустрiч. Ти ковзаеш по них поглядом. Придивись. У них я. Така ж, як i була, закохана i сильна вiд цього кохання.
…у стукотi твого серця. Я з ним. Я ж вiддала свое серце тобi.
Та я щаслива, що ти був. Ти навчив мене так багато:
Любити
Чекати
Приймати
Чути
Розумiти
Вiддавати
І вiдпускати, якщо це потрiбно. Вiдпускати без болю та образи…
Страва 2
Мигдаль свободи
Порцiя
3 сторiнки
Час приготування
10 хв.
Поживнiсть
Дозволить вi
Страница 2
пустити з вдячнiстюЩоб смакувало краще
Добавте щедро вiри i вдячностi за спiльнi хвилини.
Без права володiння…
Твоi очi сумнi?
Ти плачеш, бо вiн уже не твiй? Ви не разом, i тому тобi самотньо i гiрко?
Але ж… Ти знайшла його. Ти була з ним, пiзнала його. У великому свiтi, серед безлiчi людей, облич, очей, сердець, доль, ти знайшла його – ту рiдну частинку, яку кожен шукае i не завжди знаходить. А ти знайшла. Хiба це не варте щастя? Не варте твоеi радiсноi усмiшки?
Тiльки подумай…
Ти прокидаешся зранку, вiдкриваеш очi, бачиш небо, краплини роси на листi, вдихаеш чисте повiтря… i вiн теж. Нехай не поряд з тобою, нехай не бiля тебе, але теж прокидаеться, i бачить те саме, що й ти. Радiе тому, що й ти.
Живи! З щастям у серцi, що вiн е. А те, що не поруч…
Ось дивися – сонце. Його променi заглядають у твое вiкно, його тепло зiгрiвае тебе. Але не лише тебе. Воно заглядае й у iншi вiконця, грiе своiм теплом мiльярди людей. Ти ж не скажеш, що воно лише твое. Не прагнеш володiти ним.
Отак i вiн.
А ти люби, твори, плач, страждай, гнiвайся… просто ЖИВИ! Вiн е. Вiн як сонце – нiчий.
Люби його – як сонце. Просто за те, що вiн е i ти про це знаеш.
Секрет страви
Нiхто у цьому свiтi нам не належить.
Страва 3
Мигдаль вiри
Порцiя
5 сторiнок
Час приготування
10 хв.
Поживнiсть
Дозволить повiрити, що любов переможе усi негаразди
Щоб смакувало краще
Дуже добре смакуватиме, якщо приправити страву вiрою та любов’ю.
Кошеня
Одного осiннього холодного ранку маленьке сiре кошеня висунуло свою голiвку з-пiд староi порваноi пачки, що валялась в мiсцевому парку. Оглянулося. Навкруги нiкого не було, лише опале листя та безлiч дерев. Тихенько нявкнуло, та нiхто не вiдiзвався. Ще раз, i ще. Тиша. Нi братикiв, нi сестер, нi рiдноi матусi – кошеня було саме-самiсiньке. Скiльки тут пролежало, воно не пам’ятало. У маленькiй голiвцi пропливали лише приемнi картинки. Згадало тепло материноi шубки та смак молочка, яке воно, посапуючи та прицмокуючи, пило. Потiм якiсь руки, що забрали його з матiр’ю, запхнули у пачку та понесли кудись. А тодi мати зникла. Воно довго ii чекало. Та коли вже чекати стало несила i дуже захотiлось iсти, кошеня вирiшило вилiзти. Вiд туги воно знову жалiбно нявкнуло.
У животику знову тихенько завуркотiло. Але де ж взяти iжу? Всюди холод, мокрота, вiтер. Але ось якийсь приемний запах! Кошеня з останнiх сил побрело у тому напрямку. Дерева, дерева, стежина, кущi. За кущами воно побачило будинок, бiля якого метушились люди.
Це була невеличка кав’ярня. У нiй здебiльшого засиджувалися не дуже вибагливi та не зовсiм пристойнi клiенти. За будинком стояв великий мангал, на якому готували страву, що мала найбiльший попит у цьому закладi, – шашлики. І хоч вони були надто пересмаженi та пересоленi, охочих завжди було вдосталь. Бiля мангалу височiла купа смiття. Об’iдки, шматки сала, обглоданих кiсток та й всякий непотрiб. Сюди i вабило усiх бездомних собак, котiв, щурiв – та й що тiльки там не водилось. Вiд купи смiття йшов сморiд, перемiшаний з запахом смаженого м’яса.
Туди й побрело маленьке голодне кошеня. Особливу увагу його привернула невеличка кiсточка, на якiй ще були залишки м’яса. Кошеня зрадiло. Тепер вдасться втамувати голод. Але тiльки воно пiдiйшло до кiсточки та вiдкрило ротик, щоб посмакувати, як великий чорний кiт заступив йому дорогу та так садонув кошенятi лапою, що воно аж перекинулось.
– Це моя кiстка! Геть звiдси! Бо приб’ю, – блиснули злобою зеленi очi.
Кошенятi набiгли сльози жалю. Та що ж вдiяти? Куди йому тягатись зi здоровенним котом? Воно вiднайшло десь у кущах стару обглодану собаками та мухами кiстку й, посмоктавши ii, там i заснуло.
Наступний день видався не кращим за цей. Кошенятi знову нiчого не перепало. Великi собаки та кiшки все, що було iстивне, одразу роздирали мiж собою. Всi вони були подертi та подрапанi вiд щоденних сутичок за iжу. Але iнакше вижити не вдавалось. Цей день кошеня також провело без рiсочки в ротi. Напитись вдалось з якоiсь брудноi калюжi. А перекусити окрайцем, який кинули хлопчаки, що пробiгали парком. Увечерi воно, блукаючи парком, знову надибало свою пачку, в якiй його сюди принесли. Там i заснуло. На третiй день вилазити з пачки воно вже не могло i не хотiло. Пройшло ще кiлька днiв.
Знову прокинувшись наче увi снi, кошеня вiдчуло, що у голiвцi у нього паморочиться, щось наче ввижаеться, трусить всього. Воно вже кiлька днiв нiчого не iло i не пило. Враз промайнула сiренька смугаста шубка. Рiднi риси.
– Мамо! Мамо, це ти?
Це було лише марення. Але саме воно пробудило його та наче додало сили, щоб далi боротися за життя. «Нi, я не залишусь тут! Вони всi такi злi! Навiть кiсточки не дадуть. Тож i я таким буду!» – мiркувало воно. Кошеня знову побрело знайомою стежиною. Та було це вже не те кошеня, що з добром та надiею йшло вперше шукати iжу. На худющю, зморену тваринку страшно було глянути: ii брудна
Страница 3
шерсть мiсцями позлипалася i нагадувала колючки iжачка. Вона була хвора i хотiла iсти.Кошеня пiдiйшло до смiтника. З маленьких груденят вирвався не мявкiт, а страшний хриплий рик. Уся звiрина на смiтнику оглянулась на нього i принишкла. Кошеня, мов у туманi, пiдiйшло до найбiльшого шматка м’яса i вгризлось у нього зубами. Нiхто йому заважати не посмiв. Усiм було лячно. Маленьке кошеня зайняло рiвне мiсце на смiтнику.
Тепер воно вже не боялось нiкого. За ласий шматок iжi воно могло тепер перегризти горло навiть найстарiшому чорному коту. Кожного дня, вилазячи з староi пачки, де й був його дiм, кошеня настовбурчувало шерсть, випускало кiгтi, виставляло гострi зуби i було схожим на дику кiшку. Його на смiтнику так i прозвали – Тигреня.
Але повертаючись увечерi додому, воно ставало знову маленьким та безпорадним. Засинаючи, воно жалiбно нявкотiло, сумуючи за мамою та ii пестощами. Воно зрозумiло, що вижити зможе лише тодi, коли показуватиме своi гострi зуби та кiгтi. Собою кошеня могло бути лише на самотi.
Так минула холодна зима i почалася весна. Снiг розтанув. Прокинулася перша травичка. Кошеня вже вжилося у свою роль «тигреняти» i все важче йому було скинути цю маску, залишаючись наодинцi. Сьогоднi воно навiть образило маленьке собача, яке, як i воно колись, приблукало на iхнiй смiтник. Та кошеня тепер було головним на смiтнику i не мало права когось жалiти. На душi було важко та гидко. Воно ранiше, нiж звичайно, повернулось у свою домiвку i тихо плакало.
Раптом кошеня почуло якiсь кроки. Виглянуло. По стежинi йшла маленька дiвчинка i щось наспiвувала. Вона була така гарна i мила, що кошеня забуло, що потрiбно втекти. А може, й не захотiло тiкати? Навпаки, вилiзло з-пiд пачки i дивилось на дiвча. Вона помiтила кошеня.
– Ой, яке ти гарне! – вигукнула вона. – Ти чие?
Кошеня завмерло. Притиснулось спинкою до пачки i не ворухнулось. Тiкати!!! Та у голосi дiвчинки забринiли такi добрi нотки, що кошенятi раптом сильно захотiлось, щоб вона погладила його. Було дуже страшно, та це бажання виявилось сильнiше. І коли дiвчинка нахилилась та простягнула руку, кошеня лише ще бiльше напружилось. Але не втiкло. Дiвчинка нiжно гладила маленьке тiльце, яке ще нiколи не знало ласки. А кошеня, приймаючи це тепло i добро вiд дiвчинки, заспокоiлося й солодко муркотiло.
– Ходи зi мною. Я тебе зiгрiю, – сказала дiвчинка. Вона взяла кошеня на руки i пригорнула до себе. – Не бiйся, маленьке. Я любитиму тебе.
Кошеня вже не боялось. Воно було щасливе. Воно зумiло перебороти себе та довiритись цiй маленькiй дiвчинцi. Бiльше воно не хотiло бути злим та жорстоким «тигреням». Воно хотiло лише обiймiв цих теплих рук i з великоi вдячнiстю легенько торкнулося носиком ii щоки.
Секрет страви
У наш жорстокий свiт навiть людям теж доводиться боротися за мiсце пiд сонцем. Але iнодi ми боiмося зiзнатися, що насправдi всерединi нас живе оте маленьке кошеня, яке чекае на ласку й тепло i десь потай, на самому денцi душi, мрiе скинути iз себе оту осоружну маску загрози. Але е на свiтi три чарiвних слова, якi здатнi зробити справжне диво: перетворити грiзного звiра на лагiдне маленьке кошеня.
І ви знаете цi слова. Вони звучать дуже заспокiйливо i нiжно: «Я любитиму тебе».
Страва 4
Мигдаль спогадiв
Порцiя
3 сторiнки
Час приготування
10 хв.
Поживнiсть
Пригадае давнiй смак першого кохання
Щоб смакувало краще
Додайте у страву приемних згадок, щоб пригадати колись знайомий i улюблений смак.
Мiсце у серцi
Догоряе свiчка, вино вже тепле, за вiкном снiжинки заглядають у незашторену шибку, нiби запитують, стиха ковзаючи бiлими пухнастими вiйками по холодному склу: «Чому не спиш? Уже всi лiхтарi погасли, будинки закрили втомленi очi. Вiдпочивай… Ще трошки, ще хвилину…»
Вечiр догоряе, догорiв…
Свято всiх закоханих, коханих тих, хто кохае.
Тепле вино розiгрiвае ще бiльше вже й без того гаряче тiло. Тече венами, тоненькими судинами, капiлярами, вдаряе мiцним п’янким трунком у голову, вриваеться в серце i, змiшавшись з кров’ю, знову мчить у всi куточки, туманячи мозок.
«Кохаю!» – Щойно отримане повiдомлення грiло, мабуть, в сотнi разiв бiльше вiд вина.
…Дороги нашi перетнулися давно, ще коли ми були у вiцi Ромео та Джульети. Так i називали нас тодi – це ж була iсторiя, як про наше кохання. Воно було першим. Першим i чистим, як цей бiлий снiг. Недарма кажуть, що перше кохання не забуваеться нiколи, воно, вперше торкнувшись ще не знаного серцем почуття любовi, закарбовуеться там назавжди, стае рiдним i теплим.
Зустрiч через багато рокiв повертае на мить у те життя. Хоч уже кожен зi своiм багажем прожитих рокiв.
– Я пiду за тобою хоч на край свiту! – говорив гаряче, не розумiючи, що погодитися на це я просто не мала права. Розбити сiм’ю, залишити дiтей без батька тiльки тому, що i через багато рокiв у серцi такi ж почуття? Але ж ми вже не тi… Здаеться, нiби й не змiнилися зовсiм, але час робить свое, життя вносить своi ко
Страница 4
ективи. Та закарбована в юностi любов залишаеться, але… можливо, тiльки до того образу, який ми пам’ятаемо? До тiеi юноi дiвчини, до того молодого юнака?– Тодi вiзьми цi квiти. Нехай усi знають, що тебе хтось любить… – Зрозумiвши мiй вибiр, вiдповiв ти. – Знаеш, я доньку назвав твоiм iменем…
Додому летiла на крилах.
«Кохаю!!!» – миготiло на екранi, i у серцi ставало тепло i добре.
«І я тебе, рiдний…» – Пальцi самi знайшли потрiбнi букви.
Секрет страви
Мiсце у серцi, зайняте тобою назавжди, грiло, як нiколи… Мiсце першого кохання.
Страва 5
Мигдаль кохання
Порцiя
3 сторiнки
Час приготування
10 хв.
Поживнiсть
Допоможе розбудити почуття
Щоб смакувало краще
До страви варто додати дрiбку уваги i розумiння, щоб помiтити тонкий смак.
Нiчний цiлунок
Щойно одруженi…
Милуються, любуються, не можуть натiшитися одне одним. Вдихають, огортають, нiжать, пестять i проникають… Це може тривати роками, а може дуже швидко розбитися об холодний камiнь суму, набриднути i просто стертися на порох об буденнiсть i розвiятися вiтром рутини.
Скiльки часу минуло з того часу? Рокiв…надцять…
Сьогоднi знову все те саме: ранок, прохолодний i вогкий, наче непросохлий одяг, що вже протух i мае неприемний запах. Будильник, дзвiнок, сонна особа в дзеркалi, яку можна впiзнати лише через кiлька хвилин промивання очей, чищення зубiв, причiсування i промальовування вiй, брiв та всього iншого.
Поряд ти чи нi?
Одягаючись, як робот, за звичкою, уже не помiчаеш навiть, що i хто i як теж вдягаеться, голиться, бриеться, поспiшаючи на роботу.
– Бувай…
– Щасливо…
Отак, як i щодня, побачимося знову пiзно ввечерi, втомленi i знервованi буденними проблемами та клопотами. Вечеря, кухня, телевiзор, уроки з дiтьми, вкладання дiтей спати.
– Що там у тебе?
– Нiчого. Все добре. А у тебе?
– Теж нiчого.
От i все. А де ж той нiжний шепiт на вушко, солодкi слова?
Розчинилися…
У клопотах, у непорозумiннях i сварках. Невже все? Кiнець тому свiтлому промiнчику, що еднав нас, зiгрiвав щодня, повертав думками один до одного?
Втома розливаеться по тiлу. І едине бажання – вiдпочити…
Солодка дрiмота закутуе у свое покривало. Нi, не сплю, марю в дрiмотi.
Навшпиньки, щоб не розбудити, пiдкрадаешся, лягаеш поряд. І раптом… цiлунок. Нiчний, теплий i нiжний, трепетний цiлунок у скроню. Легкий, нiби метелик, щоб не розбудити. Турботливо i щиро… солодко…
Ти думаеш, що я сплю, мирно посапуючи пiд покривалом, згорнувшись, як кошеня, клубочком, цiлуеш у скроню, а потiм у плече… Це твое «на добранiч». Боюся поворухнутися i видати себе. Нехай. Думай, що я сплю. Та я знаю, що, напевно, це найiнтимнiше освiдчення. Бо ти цiлуеш саме тодi, коли думаеш, що я не чую i не бачу, коли сплю. Тому це найщирiше, адже не напоказ, не «для вiдмiтки»…
Секрет страви
А зранку так смакуе приготовлена твоiми руками та зiгрiта променем нiжностi i любовi вранiшня кава…
– Дякую, рiдний…
Страва 6
Мигдаль надii
Порцiя
3 сторiнки
Час приготування
10 хв.
Поживнiсть
Додасть сили та рiшучостi
Щоб смакувало краще
Страва гаряча i гостра, тому ii добре споживати, повiльно запиваючи холодним напоем розважливостi.
Нiч див, або передрiздвяний сон
Вогник попереду!
Що це?
Невже я нарештi зiгрiюся бiля цього вогнища?
Завтра ж Рiздво. А у цей час рiзнi дива трапляються.
Скiльки рокiв минуло вiдтодi, як я покинула дiм, який завжди був моiм прихистком! Тiльки зiгрiтися там чомусь не могла. Здавалося, у ньому оселився вiчний холод. Влiтку, навеснi, восени i взимку – ненависний холод, що заповзав у серце, скручував пальцi, крижанiв очi, робив iх скляними та мертвими. Довго терпiла, заспокоювала себе, що так треба, що так i мае бути – всi ж так живуть. Але холод ставав нестерпним. У головi була тiльки одна думка: зiгрiтися. Хоч на мить, хоч на хвилину. Якось увечерi у домi з’явилась iскра. «Невже все налагодиться? Невже дочекалася?» – подумала. Але вiд легкого вiтерця з вiконноi шпарини iскра, ледь спалахнувши, погасла. І з нею згасла остання надiя.
Тодi й вирiшила: все, досить. Краще замерзнути десь дорогою до багаття, нiж нидiти у вiчному холодi, вiд якого кожна жилка, кожен нерв застигае.
Вирушила у Рiздвяний вечiр на пошуки тепла.
«Безумна! Куди ти? Повернися! Тут же твiй дiм!»
«Так, дiм мiй, лише нема тут мого вогника! Нехай безумна, зате вiльна!»
Тодi я довго блукала у темрявi людських доль та стосункiв. Спотикалася, падала, боляче обдирала лiктi, колiна, але вставала i йшла далi. Шукала.
Будинок iз яскравим вогником у вiкнi ставав усе ближчим. Крiзь темряву, густий снiг, що клаптями, наче лапами, затуляв очi, вже було видно його обриси. Маленький й акуратний. Вiдразу сподобався.
Постукала.
Дверi вiдчинилися.
Теплом i затишком огорнуло, обняло ще з порога. Посерединi простороi зали палахкотiло у камiнi велике яскраве
Страница 5
вогнище.На столi стояло дванадцять пахучих та гарно прикрашених страв.
– Повiсь свое фото на стiнi й залишайся жити у мене. Може, я той будинок, який ти шукала. Я збудував себе для тебе!
Тiеi ночi в теплих обiймах менi снилися казковi, чарiвнi сни.
Секрет страви
Таки справдi перед Рiздвом дива бувають. Потрiбно лише повiрити в це.
Страва 7
Мигдаль вiдновлення
Порцiя
3 сторiнки
Час приготування
10 хв.
Поживнiсть
Допоможе вiдновити втрачене
Щоб смакувало краще
Ця страва потребуе доброi пригорщi терпiння та вдячностi.
СМС через роки…
– Ти моя едина, рiдна i кохана, найкраща у свiтi! – говорив вiн колись давно, коли тiльки зустрiчались. І коли побрались, i ще якийсь час, поки… Поки не надломилося, не розiрвалося чи обiрвалося… А потiм дякував за дiток. За перше, другу, а дуже скоро – i за третю. Але й це не врятувало. Прiрва глибшала. Ставала проваллям, у яке обое скидали своi обра?зи, сподiвання, надii, вiдчай, сльози… Вiн нiколи не любив ii сльози. Не звертав на них уваги. А вона? Чи зважала на його важкi хвилини? Так багато всього минуло. Чи згадають тепер усе, та й чи варто?
Чи варто… Але ж стiльки рокiв разом, стiльки пережито, передумано, перетiшено, перестраждано. І дiти – чудовi, розумнi, веселi, тiльки маленькi ще. Дивляться на них невинними оченятами, а поцiкавитися, що болить, не наважуються. Чому мама й тато не такi, як ранiше? Не радiснi, не веселi, не щасливi? Чому не обiймаються, як у фiльмах показують, десь у коридорi чи на кухнi нiжно й по-родинному, трепетно. Чому мама вже не плаче, коли тата довго нема вдома?
Стiльки в iхнiх очах запитань, а вiдповiдi нема… А чи мають вони вiдповiдi на них, якби й запитали?
Розчарування, бiль, образи заполонили все. Затягнули нас у це болото, у цю смердючу прiрву претензiй.
Жити й далi так? Хто пiдкаже? Життя одне, i кожен хоче бути в ньому щасливим… Та як минути все це, побудувати мiсток назустрiч через прiрву, через провалля?
«Ви отримали нове повiдомлення», – обiрвав ii думки телефон.
«Повiдомлення. Вiд кого? Не чекала. Телефон новий, тож усi номери ще навiть не записала туди. Тiльки своiх…»
«Ти моя едина, рiдна i кохана, найкраща у свiтi!» – СМС вiд нього ще п’ятирiчноi давностi. Залишилося серед iнших, якi вона зберiгала, а потiм i забула про них. Новий телефон витягнув його з пам’ятi й прийняв як щойно вiдправлене…
«…рiдна i кохана, найкраща у свiтi!» – тодi це було правдою…
Секрет страви
Новенький телефон вiдновив у пам’ятi те, що обое вже давно забули i мало не втратили…
Страва 8
Мигдаль самотностi
Порцiя
3 сторiнки
Час приготування
10 хв.
Поживнiсть
Допоможе знайти внутрiшнi сили
Щоб смакувало краще
Додайте добру жменю вiри у власнi сили та посипте впевненiстю.
Хатинка пiд сосною
– Ти неправильно зробила! – кричала мати.
– Ти нiчого не вмiеш! – сварила сiльська вчителька.
– У тебе не косички, а мишачi хвостики! – смiялись сестички.
Щоразу, коли чула образливi слова, маленька дiвчинка бiгла у свою хатинку, пiд розлогу сосну.
Сосна стояла на краю подвiр’я i була дуже великою та, напевно, дуже старою. Пiд ii нижнiми розлогими гiлками було трiшки мiсця, що нагадувало хатинку. Цю схованку дiвча вiднайшло тодi, коли до слiз образили шкiльнi друзi i вона хотiла заховатись кудись вiд усього свiту. У цьому таемному мiсцi дiвчинку нiхто не мiг вiднайти. Вона сидiла годинами в сльозах, а пiзнiше у роздумах, i нiкого не хотiла бачити.
Конец ознакомительного фрагмента.