Читать онлайн “Побіда Хмельницького під Збаражем і Зборовом” «Іван Нечуй-Левицький»

  • 01.02
  • 0
  • 0
фото

Страница 1

Побiда Хмельницького пiд Збаражем i Зборовом
Іван Семенович Нечуй-Левицький




Іван Семенович Нечуй-Левицький

Побiда Хмельницького пiд Збаражем i Зборовом





1. Польськi Посли у Хмельницького


Рiк тисяча шiстьсот сорок девятий був дуже славний для Хмельницького i для цiлоi Украiни. Козацьке вiйско, розбивши полякiв на Жовтих водах, пiд Корсунем та пiд Пилявою в Подольщинi з честю й славою верталось до дому. Про тi часи склав нарiд пiсню:

Та не буде краще, та не буде лучше, як у нас на Вкраiнi: Де не мае ляха, де не мае жида, не буде iзмiни.

Пiсля нового року Хмельницький прибув до Киiва. В Киiвi дзвонили в дзвони, стрiляли з гармат. Велика сила народа вийшла на привитання Хмельницького. З цiлою козацькою старшиною Богдан в’iхав у Киiв через давнi «Золотi ворота» князя Ярослава. Коло церкви святоi Софii стрiли його митрополит та духовенство, а студенти киiво-могилянськоi академii спiвали йому вiршi.

З Киiва Хмельницький поiхав до Переяслава; сюди почали прибувати до його посли з сусiднiх держав. Туреччина, Молдавiя, Волохи, Угри i Московщина прислали до його своiх послiв: вони запобiгали в його ласки, бо знали, що в його руках була сила; вони сподiвались, що вiн, може, незабаром стане гетьманом самостiйноi украiнськоi держави. Турецький султан, Магомет четвертий, прислав до Хмельницького посла, Агу-Османа, для переговорiв. Хмельницький просив туркiв, щоби вони дали йому помiч проти Польщi, а за те обiцяв платити туркам грiшми щороку, як Украiна стане самостiйною державою, ще й вiддати туркам частину Польщi по Люблин. Молдавський господар Лупула бояв ся своiх бояр i просив у Хмельницького вiйська собi до помощi. Хмельницький пiслав у Молдавiю свого сина Тимоша. В Лупули була гарна дочка, Олександра i Богдан задумав висватити ii за Тимоша.

Семигородський князь Степан Ракочi теж прислав свого посла i обiцяв разом з козаками наступити на Польщу. Пiсля всiх приiхав i московський посол Унковський i привiз Богдановi вiд царя дари. Тiлько ще не було послiв iз Польщi. Хмельницькому дуже хотiлось, щоб чужоземнi посли побачили, як гордi польськi пани просити муть ласки й мира в козакiв, котрих переднiще мали нi за що. Ще в другiй половинi сiчня король вислав з Варшави послiв з бунчуком, патерицею i гетьманською булавою для Хмельницького. Булаву вiз старий воевода Адам Кисiль, князь Четвертинський, i иншi польськi пани. Вони доiхали до рiчки Случi на Волинi i не могли далi iхати: повстання не вгамувалось ще; нарiд по Украiнi не переставав робити свое дiло проти полякiв. Хмельницький пiслав полковника Тишу з козаками, щоб вони провели послiв i оборонили iх од народа. В пятницю, девятого лютого приiхали посли до Переяслава. Хмельницький з полковниками виiхав витати iх за мiсто. Перед ним несли бунчуки i червону запорозську корогву: чим вiн хотiв подражнити польських послiв, натякнувши, що вiн i без королiвськоi ласки давно вже вибраний за гетьмана козаками й народом. Вiн знав, що пани везуть йому гетьманську булаву. Польськi посли в'iхали в мiсто i зараз поiхали на обхiд до Хмельницького. Там вони застали чужоземських послiв. Щоб покепкувати трохи з панiв, Хмельницький оповiстив iм, що буде приймати вiд них королiвську грамоту i гетьманську булаву на майданi. Йому хотiлось насмiятись iз них перед чужоземськими послами i перед народом. Пани образились, але мусiли коритись. Десятого лютого в 12 годинi, опiвднi, Хмельницький з церемонiею вийшов на майдан. На йому була дуже дорога шуба з соболiв, крита гарною дорогою матерiею. Гетьман був прикритий бунчуками. Кругом його стояли полковники з своiми булавами i вся козацька старшина. Козаки i нарiд заняли майдани, вулицi, обсiли покрiвлi на хатах. Тут стояли й чужоземськi посли. Як вийшли королiвськi посли, козаки заграли на трубах та на бубнах. Кисiль, православний i украiнець, приступив до Хмельницького i держав в однiй руцi королiвську грамоту, а в другiй гетьманську булаву, обсипану дорогими дiяментами.

«Його свiтлiсть, найяснiйший король», — почав Кисiль, — «посилае ясновельможному панови гетьманови й усьому запорозському вiйську свою королiвську ласку».

Тодi Кисiль подав Хмельницькому грамоту на гетьманство й булаву, — а другий польський посол — червону корогву з бiлим орлом. Хмельницький узяв те все i подякував. Грамоту голосно прочитали народови. Нарiд закричав: «На що ви, Ляхи, принесли нам тi цяцьки? Знаемо вас! Хочете знов нас приборкати в неволю». Полковник Джеджалик виступив на середину i промовив: «Хочете нас знов пiймати, щоб ми знов надiли панське ярмо? Нехай злизнуть вашi солодкi дари! Майте ви собi свою Польщу, а Украiна нехай зостанеться нам, козакам». Пiсля церемонii Хмельницький запросив послiв на обiд. За обiдом почала ся розмова про недавню колотнечу з поляками. Хмельницький гримав на панiв i домагав ся, щоб йому видали Чаплинського i покарали князя Єремiю Вишневецького, запеклого ворога козакiв. Вiн нарiкав, що i в той навiть час Ридивил i иншi пани нападали на украiнськi мiста i вирiзували людий.




2. Вiдпов

Страница 2

дь Хмельницького польським послам


Так витали козаки польських панiв. Нiчого було й думати про мир. Кисiль просив до себе Хмельницького на обiд на другий день. Хмельницький з полковниками приiхав до його аж ввечерi. Почала ся знов неприемна та нелюба розмова. Поглузувавши з ляхiв, Хмельницький вернувся до дому. Другого дня Кисiль прислав свого свояка, князя Четвертинського, теж православного i родом украiнця, спитати Хмельницького, коли почнуцьця переговори.

«Завтра буде справа й розправа», — сказав Хмельницький, — «бо я саме тепер угорського посла виряжаю. А вам скажу просто, що з вашоi комiсii нiчого не буде. Вiйна почнецьця через три, або чотири тижнi. Переверну вас, всiх ляхiв, до гори ногами i потопчу так, що опинитесь пiд моiми ногами, ще й турецькому цареви в неволю вiддам. Я хоч собi мала людина, але так Бог дав, що я тепер единовладний самодержець украiнський. З тим i йдiть. Завтра буде справа й розправа».

Двайцять третього лютого Кисiль знов пiшов до Хмельницького i почав йому говорити про переговори. Хмельницький вiдповiв йому: «Шкода й говорити! Був час говорити, коли пани ганяли мене по Днiпру i за Днiпром, i як я бив ляхiв i на Жовтих водах, i пiд Корсунем, i лiд Пилявою. Тепер я вже доказав те, про що i не мислив; докажу ще й те, що замислив. Вибю з ляцькоi неволi цiлий украiнський нарiд. Двiстi, триста тисяч вiйска буду мати. Орда стоiть на готовi. Доволi буде мiнi землi по мiсто Холм, по Львiв та по Галич. А ставши над Вислою, скажу ляхам: «сидiть, ляхи! мовчiть, ляхи! Не зiстанецьця нi одного польського князя, нi шляхтича на Украiнi».

Промовляючи тi слова, Хмельницький зскакував з мiсця, тупотiв ногами, скуб себе за волосся. Польськi посли здеревенiли, слухаючи тi слова.

Пiсля такоi мови, польськi посли пiшли до дому. Хмельницький не звелiв iх пускати до себе, i вони стали боятись, щоб iх не згубили з свiта. Але они впросили Виговського, щоб вiн встоював за iх перед гетьманом. Хмельницький знов покликав iх до себе i витягнув з-пiд килима, що ним був застелений стiл, лист.

Там були написанi постанови згоди з Польщею: а мiж иншими постанови, щоб запорозське вiйско на цiлiй Украiнi мало своi давнi вiльности, щоб жидiв вигнати з усiеi Украiни, щоб козацький гетьман держав справу тiлько з королем, а не з панами; щоб на Украiнi i Бiлiй Руси воеводами та каштелянами було настановлено тiлько украiнцiв православноi вiри; щоб киiвський Митрополит мав перше мiсце пiсля католицького митрополита в варшавському сенатi i т. ин. Посли прочитали постанови i тiлько плечима здвигнули. Пiсля таких переговорiв та умов комiсарi; чи посли, виiхали з Переяслава. Вони казали, що Хмельницкого полковники сичали та шипiли на полякiв, неначе гадюки, i знали, що не буде мира мiж поляками й козаками.




3. Козацькi загони


В той час, як польськi посли iздили на переговори про умови мира до Переяслава, Ян Казiмiр коронувався в Краковi на польського короля i зiмою в сiчнi зiбрав сейм. Сейм постановив зiбрати вiйсько i пiслати його на Волинь проти козацьких загонiв. Десять тисяч польського шляхецького вiйська пiшло на Волинь i стало пiд Константиновом, козацькi загони лютували на Волинi, як i переднiще. Ватажок Гарасько взяв Острог, вирiзав чотириста жидiв та ляхiв i прогнав з Острога дiдичку, унуку славного князя i щирого ураiнця Константина Острожського, Анну-Алойзу, котра вже сполячилась i пригноблювала украiнцiв. Кривоносенко збунтував Полiсся. Третiй козацький ватажок, Донець, завоював Заслав. Польське вiйсько ходило зпiд Константинова загонами, чи ватагами, i розбивало козакiв. Поляки взяли Звягель на Волинi i вирiзали украiнцiв, потiм взяли Бар на Подолi, напали на Шаргород i вирiзали украiнцiв у Гусятинi. Вертаючись до Варшави, Кисiль заiхав у свою маетнiсть, у волинське село Гущу. Шiстьсот козакiв ввiрвалось у Гущу, i Кисiль ледви втiк вiд них. Такий то був той мир мiж поляками й козаками, про котрий клопотались польськi посли в Переяславi.




Конец ознакомительного фрагмента.


Поделиться в соц. сетях: