Читать онлайн “Семен Палій. Герой Українського народа” «Іван Нечуй-Левицький»

  • 01.02
  • 0
  • 0
фото

Страница 1

Семен Палiй. Герой Украiнського народа
Іван Семенович Нечуй-Левицький




Іван Семенович Нечуй-Левицький

Семен Палiй. Герой Украiнського народа





Семен Палiй. Герой Украiнського народа


Не богато таких славних i веселих хвиль було в нашiй iсторii, як рiк 1648 i кiлька дальших рокiв. Увесь украiнський нарiд пiд проводом свого «батька» Богдана Хмельницького пiдняв ся проти ворожоi кормиги. По всiй Украiнi вiд Сiчи аж до Львова пройшов Хмельницький, розбиваючи i розгоняючи польське вiйско раз за разом. Нi одного шляхтича, нi одного жида, нi одного ксьондза-езуiта не стало на Украiнi. А з ними не стало i гiркоi панщини, що на н’iй мучив ся нарiд що тижня через шiсть днiв, та ще i в недiлю; нестало безправств та безкарних насильств поневолених хлопiв; не стало диких переслiдувань прадiдноi вiри, православноi. Украiнський нарiд, вибивши ся збiльш як столiтноi неволi став знов паном у своiй хатi. І залунала тодi по всiй широкiй нашiй землi одна весела пiсня:

«Та не мае лучше, та не мае красше. Як у нас на Вкраiнi».

Але так було не довго. Приборкана Польща стала знов по троха пiдносити голову. Татари, що дотепер помагали Хмельницькому, зрадили та стали нищити Украiну, а й Москва тайком спомагала Польщу, бо вона боялась сусiдуваня самостiйноi украiнськоi держави. До того й сам Хмельницький, впрочiм незвичайно спосiбний проводир та органiзатор, не мав досить ясного полiтичного свiтогляду, та хитав ся на всi боки. В тiм нiчо дивного: вiн був дитиною свого на роду, а тодi украiнський нарiд стояв пiд зглядом культури не так, як нинi i не мав потрiбного розуму полiтичного: знав скинутii з себе те, що було для нього погане, але не знав, як здобути собi те, що йому потрiбне.

От i Хмельницький, оглядаючи ся на всi боки за союзниками, заключае вкiнци 1654 р. в Переяславю спiлку з Москвою, бо вона дотепер ще найменьше ворожо виступала проти Украiни. Цар присягою прирiк шанувати права Украiни, що мала остати осiбною державою з виборним гетьманом та власною управою. Також зобовязав ся цар боронити Украiни проти Польщi. І так Украiна увiйшла в залежнiсть вiд московських царiв, в якiй остае до нинiшнього дня.

Однак козаки швидко побачили, що Москва не гадае шанувати з присяжених прав Украiни, але починае обмежувати вольности народнi. Тому стали робити заходи, щоби вiдорвати ся вiд Москви, а Польща не могла переболiти втрати богатого краю, пишноi Украiни i розпочати нову вiйну. А що найважнiйше, в украiнський нарiд вступив той найтяжший зi всiх проклятий ворог, настало роз’еднане, незгоди, сварнi. Забув нарiд те, що сам колись спiвав про свою давню козацьку еднiсть i солiдарнiсть:

«Тим то i стала славна страшенна козацька сила,
Що в нас, панове молодцi, була воля i дума едина».

По смерти Хмельницького тоi однодушности не стало i народна борба й оборона не могла остати ся. Притiм не було нiякоi органiзацii та серед народноi темноти не було ясноi свiдомости того, чого властиво нарiд хоче та до чого мае прямувати. До того всего народне тiло було знесилене безнастанними вiйнами та повстанями, а тут ворог зi всiх сторiн став напирати.

І настали дуже сумнi часи для Украiни. Сам нарiд назвав тi часи «руiною», бо тодi нашу землю зруйновано цiлком. Польща, Москва, а вiдтак i Туреччина стала бити ся за Украiну, кожда хотiла загарбати собi сю колись «медом i молоком текучу» землю. Мов хижi зьвiрi роздирали украiнську землицю, руйнували, дiлили ся, якби своею.

Андрусiвським договором 1667 р. розпаювали Украiну мiж себе Москва й Польща. Москва взяла собi весь край по лiвiм боцi Днiпра, Польща забрала правобiчну Украiну. На московськiм боцi, заведено поволи крiпацтво, а на правий берiг, винищений та вилюднений довгими вiйнами й по ходами чужих вiйск стали знов один за другим напливати з Польщi пани, жиди й ксьондзи.




Конец ознакомительного фрагмента.


Поделиться в соц. сетях: