Страница 1

Гнiздо
Володимир Львович Єшкiлев


Сучасна гостросюжетна прозаФаренго #2
В другiй книзi епопеi «Фаренго» «Гнiздо» гiбридна гра могутнiх сил переходить у вiдкриту вiйну. І перемога в нiй криеться не у простуватiй солдатськiй стiйкостi i не в технiчнiй перевазi. Для перемоги потрiбно знайти гнiздо, а доки воно не знайдене, наповзатиме темрява. І буде пiднятий пил на мертвих планетах, i всi очевидностi та розрахунки будуть пiдданi сумнiвам, i в химерних мiсцях знайдуться не лише слiди невгасимоi ненавистi… А поки йдуть пошуки i руйнуються репутацii, серед космiчного металолому згасае кохання двох подружок i народжуеться полiтична iнтрига.





Володимир Єшкiлев

Гнiздо





Частина І

Цiлованi вогнем





1



Карантинна станцiя «Манджу-ІІ» на орбiтi планети Сельви (3КВ106:2), в системi зiрки Ахернар (Альфа Ерiдана)


26 квадрарiя 417 року Ери Вiдновлення

З висоти вiсiмсот кiлометрiв вирва пiвнiчного полярного урагану здавалась капелюхом велетенського старого гриба. Ураган бушував на Сельвi вже кiлька столiть. Його брат-близнюк – такий самий нестихаючий атмосферний вихор – кружляв над пiвденним полюсом планети. Штормовi вiтри вiд полярних ураганiв спускалися аж до шiстдесятих широт планети, а каравани хмар, народженi вихорами, iнодi добiгали до екватора. Вони несли до тропiкiв холоднi дощi, якi проливалися над неозорими болотами, що оточували Озеро Кларта i живили вологою екваторiальнi джунглi, яким планета була забов’язана своею загальноприйнятою назвою. Першопрохiдцi назвали ii Аль-Крансом, намагаючись таким чином увiчнити iм’я капiтана, корабель якого першим досягнув системи Ахернара. Проте та первiсна назва не прижилася. Тепер iм’ям героя-зорельотника називалися лише найвищi на Сельвi гори. За лiченi хвилини iхнi хребти i вулканiчнi кальдери мали з’явитись на оглядових екранах карантинноi станцii.

Ксенобiологовi Зак-Заку це видовище вже набридло. Коли сiм стандартних рокiв тому, пiсля закiнчення унiверситету, вiн прибув сюди для проходження практики, панорама тридцятикiлометрових кам’яних списiв, оточених перламутровими комiрами хмар, зачаровувала й навiть наснажувала до писання вiршiв. Тодi вiн навмисно приходив до оглядового екрана та спостерiгав за вершинами Аль-Крансу з орбiтальноi висоти. Наближенi приладами, вони знову й знову насувались на нього – величнi i небезпечнi. Якби тодi хтось сказав Зак-Заковi, що вiн насолоджуватиметься цим видовищем довше кiлькох мiсяцiв, що його сельвiйська практика перетвориться спочатку на постiйну роботу, потiм на глухий кут його кар’ери й, зрештою, на прокляття, вiн, радше за все, розсмiявся б.

Зак-Зак почув за спиною кроки.

– Вони висловили бажання з тобою поспiлкуватися, – в голосi Норти вiн вiдчув сумiш зацiкавлення i легкоi заздростi. Пiсля рокiв спiльного мешкання в тiсному просторi станцii вiн добре вивчив тутешнiх старожилiв й навчився розпiзнавати складовi iхнiх емоцiйних коктейлiв.

– Ти iх вже бачила? – вiн знав, що Норта так само вiдчувае його неспокiй, i не намагався його приховати.

– Так, – жiнка кiнчиками пальцiв торкнулась його плеча; ii обличчя спохмурнiло.

Зак-Зак спiймав себе на тому, що вияв ii почуттiв – дружнiй доторк – викликае в нього роздратування. Навiть якщо цей вияв щирий. «Невдаха спiвчувае невдасi», – констатував вiн i запитав у Норти:

– Вони направду вмiють читати думки?

– Я нiчого такого не вiдчула.

– Авжеж…

Цiеi митi офiцiйний сигнал виклику досягнув його внутрiшнього комунiкатора. Диспетчер карантинноi станцii запропонував ксенобiологовi другого квалiфiкацiйного класу Цилановi Зак-Заку пройти до кiмнати номер дванадцять у дослiдницькому блоцi «С» для спiвбесiди з повноважними представницями планети Пiфii. Ксенобiолог подумки пiдтвердив, що отримав запрошення. Ментальний сенсор комунiкатора вловив його думку-згоду, перетворив ii на словоформу i вiдправив диспетчеровi. Норта посмiхнулась Заку на знак пiдтримки. Вiн змусив себе вiдповiсти доречним розтягуванням лицевих м’язiв.



Вже входячи до осьового коридору блоку «С», Зак-Зак подумки зауважив, що за всi сiм рокiв роботи на Сельвi вiн нiколи не був у дванадцятiй кiмнатi дослiдницькоi частини станцii «Манджу-ІІ». Хоча кiмната знаходилась поряд з лабораторiею, якою вiн керував, та з боксами, де зберiгались бiологiчнi матерiали, зiбранi експедицiями на поверхнi планети. Бувало, що за стандартний день[1 - Стандартний день вiдповiдае одному обертовi навколо вiсi планети Землi (0КА01:3).] вiн десятки разiв проходив повз дванадцяту кiмнату. Їi вхiдний люк перекреслювала дiагональна яскраво-червона смуга. Вона попереджала, що дана частина залюдненого простору станцii належить до виключноi компетенцii iмперськоi Служби Запобiгання. З нею контактували науковцi-керiвники, котрi мали вищi вiд Зак-Закових квалiфiкацiйнi категорii i допуски. Й не можна було сказати, щоби така вiдстороненiсть вiд справ таемноi канцелярii сильно засмучувала ксенобiолога.

Вiн на мить зупинився перед люком з червоною смугою, потiм торкнувся сенсо

Страница 2

а – i захисна мембрана зникла. Кiмната за нею виявилась суцiльною «червоною зоною». Себто примiщенням, захищеним силовими полями вiд усiх видiв прослуховування i ментальних впливiв. Ксенобiолог бував у подiбних примiщеннях перед унiверситетськими випускними iспитами. Тодi вербувальники Зоряного Флоту проводили з ним довгi виснажливi спiвбесiди. Вiн ледве вiдбився вiд контракту з вiйськовими. Спогади, якi виринули з його пам’ятi на порозi «червоноi зони», не були приемними.

З низькоi канапи назустрiч Зак-Заку пiдвелася струнка жiнка з вузьким обличчям i блакитно-сiрими очима. Ще одна представниця планети Пiфii, майже дiвчинка, не вiдривала очей вiд панелi оглядового екрана, де вже можна було роздивитись вершини скель-хмарочосiв Аль-Кранса, вiдомих сельвiстам пiд назвою Мечiв Творiння. Юна пiфiйка грацiйно обернулася в бiк гостя «червоноi зони» й привiтала його легким нахилом голови. Сiро-срiблястi комбiнезони представниць Планети Жiнок здалися Зак-Заковi невиразними i простацькими, подiбними до унiформи станцiйних службовцiв.

«Ось тобi й славнозвiснi пiфiйськi вiдьми!» – подумав ксенобiолог, який очiкував побачити горбоносих стариць у червоних мантiях, прикрашених дiадемами i золотими ланцюгами. Саме так зображали пiфiйських Знаючих у тих iсторичних i пригодницьких серiалах, якi виробляли симуляторнi студii на Випереджаючих планетах.

– Вiтаемо тебе, докторе Зак-Зак! – мовила старша.

– Можна просто Зак, – дозволив ксенобiолог, шукаючи, де б присiсти.

– Ти здивований нашим запрошенням? – запитала молодша, вказуючи Заковi на крiсло, яке наче виросло з пiдлоги. – Сiдай, у нас буде довга розмова.

– На цiй станцii е вченi, вiдомi в провiдних унiверситетах Землi й Аврелii, люди з науковими iменами i титулами. Я так подумав: невже представницi Планети Жiнок подолали десятки парсекiв заради бесiди з пересiчним ксенобiологом, який за сiм рокiв допрацювався лише до допуску «В»?

– Ти вважаеш себе невдахою? – запитала молодша.

– Почекай ставити запитання, Дi, – зупинила ii старша пiфiйка. – Ми навiть не назвали себе, а це неввiчливо. Мене, докторе, звати Преподобна сестра Сайкс, а мою колегу – сестра Дiмера.

– Можна «Дi», – посмiхнулась Дiмера. Посмiшка раптово змiнила ii обличчя. Воно стало вiдкрито-дитячим, готовим будь-якоi митi й до веселого смiху, й до слiз. Так принаймнi здалося ксенобiологовi. Вiн сказав:

– Приемно познайомитися. Я не вважаю себе невдахою, сестро Дi. Я й е найсправжнiсiнький невдаха.

– ..?

– Я, Преподобнi сестри, е одним iз тих нещасних учених, якi повстають проти усталеноi думки науковоi громади i не мають достатньо доказiв, щоби належно вiдстояти свое переконання. Вiдповiдно, наукова громада дякуе таким, як я, загальним невизнанням i кпинами. А психологи пiдходять до мене й до таких, як я, зi стурбованим виглядом i кажуть: «Колего такий-то, у вас на цьому тижнi знову зафiксована депресивна графiка емоцiйноi матрицi». Якщо таких учених не вважати за невдах, то за кого? За проклятих?

– Але ж ти на цiй станцii завiдуеш цiлою лабораторiею, – зауважила Преподобна Сайкс.

– Тут, на Сельвi, це скорiше нагадуе завiдування орбiтальним складом бiологiчних матерiалiв. Складування, сортування i зберiгання взiрцiв перед вiдправкою до наукових центрiв Випереджаючих планет. Справжнi корифеi сельвiстики i керiвники наукових шкiл очолюють експедицii i польовi кампуси на поверхнi планети. Я ж, якщо це, звiсно, вас цiкавить, не сходив на поверхню вже два стандартних роки. Моя наукова тема практично закрита. Зрозумiло, офiцiйно ii нiхто не закривав. Просто ii не внесли до щорiчного перелiку заявок на ресурсне забезпечення. Ну й в усьому iншому також – повний iгнор iнакомислячого ксенобiолога Зак-Зака.

– Тутешнi «науковi боги» не вiрять в iснування чiлiмби? – чи то запитала, чи то ствердила Дi i, як здалося ксенобiологовi, трiшки почервонiла. Зак спiймав себе на тому, що йому коштуе зусиль вiдiрвати погляд вiд ii величезних аквамаринових очей. Вiн припустив, що така його поведiнка е неправильною, що старша за рангом i вiком Сайкс може образитись на такий прояв неуваги, й примусив себе дивитись на чiльну пiфiйку. Та зустрiла його погляд. Очi Сайкс вже втратили той блакитний вiдблиск, котрий Зак зауважив першоi митi iхнього знайомства. Тепер у них застигла незворушна i мерхна свiтло-сiра безмежнiсть.

– Ми, сестри, кажемо «чулiмба», – уточнив ксенобiолог. – Через «у».

– То вони не вiрять, що вона iснуе? – обличчям Преподобноi ковзнула тiнь, яку Зак прийняв за холодну посмiшку.

– Не вважають за потрiбне повiрити у те, що не вписуеться в звичнi схеми та уявлення. А ви?

– Ми? – не зрозумiла Дi.

– Ви в неi вiрите?

– Ми знаемо, що ця iстота колись жила на Сельвi, – мовила Преподобна Сайкс. – Й не виключаемо того, що й досi там живе.




2



Кампус експедицii доктора Гурако


Рашпильне Плато в горах Аль-Кранц, планета Сельва (3КВ106:2), в системi зiрки Ахернар (Альфа Ерiдана)


25 квадрарiя 417 року Ери Вiдновлення

– Лейтенанте, ми працюемо за ч

Страница 3

тко вивiреним i затвердженим планом. Ми не можемо отак, за першою вимогою – з гiрки до дiрки – виконувати вашi забаганки, не можемо, – доктор Гурако робив вигляд, що зображення на тривимiрному демонстраторi цiкавить його набагато бiльше, анiж вiзит офiцера Служби Запобiгання.

– Докторе, я, у даних обставинах, представляю не свою персону, а iмперський уряд. І те, що ви називаете «забаганками», насправдi е розпорядженням координатора управлiння «D»[2 - Управлiння «D» – пiдроздiл Служби Запобiгання, який забезпечуе захист земноi раси вiд небезпечних форм iнопланетного життя.] моеi Служби адмiрала Девера. Дозволю собi нагадати вам, док, що ця ваша наукова база, – офiцер обвiв поглядом бiло-срiблястi панелi дослiдницького модуля, – фiнансуеться Аврелiанським унiверситетом лише на чверть, а на три чвертi – саме управлiнням «D». Хiба вас про це не iнформували?

– Інформували, iнформували… – Гурако вимкнув демонстратор. – Але ж той ваш адмiрал мiг узгодити свiй наказ з Вченою радою унiверситету. Вони йому, я так думаю, не вiдмовили б. Навiть не думаю, а цiлком впевнений.

– По-перше, док, не наказ, а розпорядження. А по-друге: тема засекречена допуском «чотири А», i ваш унiверситет зможе отримати iнформацiю про неi лише з дозволу найвищого iмперського керiвництва. Й ще одне, док… Сюди з Пiфii прибула сама Преподобна Сайкс, наближена радниця iмператора. А можливо, не лише радниця… Ви мене розумiете, док?

– Якщо чесно, лейтенанте, то не дуже, – в очах начальника гiрського кампуса офiцер зауважив непiдробну розгубленiсть. – Якась пiфiйка, радниця iмператора… На Сельвi вже сто рокiв не було нiяких пiфiйок. Анi звичайних, анi преподобних. При чiм тут пiфiйки? І що я маю про них розумiти?

– Я не володiю всiею iнформацiею, проте, здаеться, iнiцiатива щодо позапланового обстеження пiвнiчних печер Ронго виходить безпосередньо вiд найвищих кiл Іерархii Пiфii. Це неофiцiйна iнформацiя, док. Неофiцiйна i секретна. Виключно для обмеженого кола персон. Для персон з високими спецiальними допусками. Мое керiвництво вважае, що вам доречно знати причини дослiдницькоi активностi.

– А-а, он воно що… – Гурако похитав головою, нiби вiдганяючи застарiлу втому. – Дякую за довiру, офiцере. Себто не вам особисто дякую, а… Ну, ви зрозумiли… Тепер все стае на своi мiсця. А ми тут, на базi, вже вирiшили, що це все замутив отой на всю голову хворий Зак-Зак.

– Хто?

– Та е один такий ксенобiолог-ентузiаст. Дивно, що ви про нього не чули. Рокiв зо п’ять тому вiн тут усiх пiдiрвав на пошуки фантастичноi iстоти, яка нiбито живе в гiрських печерах. Вiн наслухався мiсцевих казок i прив’язав iх до однiеi непевноi знахiдки. Знаете, е любителi зносити все до одноi купи. Зак-Зак якраз i е таким любителем сумнiвних екстраполяцiй. З нiчого намагався злiпити сенсацiю i вiдволiк вiд важливоi роботи десятки людей. Але та його купа, кiнець кiнцем, розвалилась. Сенсацii не вийшло. Як я, до речi, його i попереджав. Вiн ще мае дякувати, що проти нього не висунули звинувачення у нецiльовому використаннi ресурсiв. Деякi з моiх колег, правду кажучи, були настроенi дуже рiшуче. Й це були не останнi авторитети у сельвiстицi. Далеко не останнi. Але менi, лейтенанте, стало шкода того фантазера. Ми вiдправили його на орбiтальну базу, подалi вiд дослiдницьких кампусiв… Мiж iншим, повчальна iсторiя для починаючих науковцiв.

– Проте пiфiйки навiщось таки сюди прибули? Якби все це було тiльки «розваленою купою», як ви кажете, то така поважна i повноважна особа, як Преподобна Сайкс, нiколи б…

– Пiфiйки, лейтенанте, також люди. І можуть, як усi ми, помилятись або ж, скажiмо, захоплюватись яскравими гiпотезами. Ви зi мною не згоднi?

– Я, правду кажучи, особисто нiколи не спiлкувався з пiфiйками. Не мав такоi приемностi. Але моi старшi колеги, якi контактували з Преподобними сестрами, розповiдали, що вони насправдi володiють дивовижними вмiннями i мають специфiчнi здiбностi. Такi, що перевищують здiбностi та вмiння пересiчних представникiв людськоi раси. Наприклад, вмiють читати думки i телепатично спiлкуватися помiж своiми на значнiй вiдстанi. Може й не всi з них вмiють, але такi високороднi й посвяченi, як ця Сайкс, радше за все насправдi володiють телепатiею.

– Сучасна iмперська наука не пiдтримуе мiстичних легенд про пiфiйських пророчиць.

– Зате iмператор пiдтримуе.

– Так, менi про це розповiдали.

– А ми з вами – громадяни Імперii першоi категорii i щиро любимо нашого монарха.

– Так, звiсно, iнакше i бути не може. Проте, як на мене, лейтенанте, його попередник у своему обережному ставленнi до так званих Знаючих з Пiфii, мав-таки рацiю. Імперiя вже бачила кiлькох правителiв, якi понад мiру довiряли радницям, що володiють телепатiею. Нiчого доброго, як нам кажуть iсторики, з того не вийшло.

– Я вам щиро раджу, док, не критикувати дiй чинного суверена у присутностi офiцерiв Служби Запобiгання. До речi, мое звання не лейтенант, а прем’ер-лейтенант. Для вас, можливо, це дрiбниця, але нас вчать, що критичнi непорозумiння починаються

Страница 4

аме з дрiбниць.

– Навiть так… Гм… Гаразд, я вас зрозумiв, – Гурако жестом запросив прем’ер-лейтенанта до виходу зi свого кабiнету. – Ви казали, що хочете отримати данi про оптимальний маршрут до пiвнiчних печер? Я тут вже зробив певнi розпорядження… Я ж розумiю, все розумiю, що б ви там не думали про нас, вчених. А я знаю, що ви про нас думаете. Дарма… Проте наразi це не важливо, – начальник кампусу ледь не за лiкоть повiв офiцера вузьким коридором. – Ходiмо, офiцере, до лабораторного вiдсiку. Я познайомлю вас з нашим проводирем. Вiн в нас трошки специфiчний у спiлкуваннi, але, мушу визнати, свою справу знае. Деякi з моiх спiвробiтникiв забов’язанi йому життям… І ще, – науковий керiвник експедицii примружився, нiби вiд слiпучого сяйва. – Вiн клон. Я би навiть сказав, що вiн клон, що свiдомий свого життевого призначення. Своеi, так би мовити, клонськоi обраностi.



«І справдi, голомозий клон, – погодився з Гурако прем’ер-лейтенант, побачивши проводиря експедицii. – Скорiше за все, тисяча триста шостоi серii. Але ж i здоровенний клоняра, видно, що генетично заточений на лазiння горами i печерами. Колись з такими можна було по-простому. Але тепер лише на “ви” i з перепрошеннями. Он як вiн нахабно дивиться. Як там сказав док – “свiдомий щодо свого призначення”? Напевне ще й член якоiсь пiдпiльноi секти… Все в Імперii сходить на пси».

– Доброго дня, – вголос мовив офiцер. – Я прем’ер-лейтенант Со Лай, офiцер Служби Запобiгання. Доктор Гурако рекомендував вас як спецiалiста-проводиря.

– Угу, – буркнув клон.

– Що «угу»?

– Ти Со Лай, а я Протон. Проводир.

«Смiшне iм’я. Але, треба визнати, що воно пасуе до його тупоi вухатоi морди», – офiцер якомога приязнiше посмiхнувся клоновi i мовив:

– Нам з вами, Протоне, треба вже тепер визначити оптимальний маршрут до пiвнiчних печер хребта Ронго. Тих, якi тягнуться вiд масиву Тарського до Маунт-Шилд. Потрiбний маршрут зi всiма деталями. Його буде введено до навiгаторiв моiх бiйцiв i роботiв. За двi стандартних доби ви поведете туди спецiальну експедицiю. Я очолюватиму загiн супроводу.

– Що значить «спецiальна експедицiя»?

– Дослiдницька експедицiя зi спецiальним завданням. Будемо шукати рiдкiсну iстоту. Рiдкiсного тутешнього ксеноморфа. Пiдемо до печер з важкими транспортними роботами i малим екскаватором на платформi «павука» шостоi серii. Бiля печер, там, де розлами пересiкають стару кальдеру[3 - Кальдера – заглиблення на вершинi вулкана, здебiльшого круглоi або овальноi форми з крутими схилами.] вулкана Ронго, до нас приеднаються науковцi з орбiтальноi станцii.

– Не вийде.

– Чому?

– Завтра сюди прийде хмарний фронт. Все плато буде в густому туманi. Тиждень, а може, й десять дiб. Тi проходи в горах, якими ми йтимемо до кальдери, також будуть в туманi. Нiчого не бачитимемо. В дихальних фiльтрах буде багато вологи. У туманi погано розпилюються репеленти, якими вiдлякують звiрiв. Зовсiм не хочуть розпилюватися. Нам буде важко вiдбиватись вiд хижакiв. Люди загинуть. Треба чекати.

– Наскiльки я знаю, в горах не так багато хижакiв, як у болотах i джунглях. А моi хлопцi, Протоне, давали собi раду i в джунглях. Там також бували густi тумани. Мiй загiн за два тижнi не втратив жодного бiйця. Всi вченi, яких ми охороняли, залишилися живими i неушкодженими… – вiн запнувся, раптом згадавши передостаннiй день, проведений ним у лiсовiй зонi Сельви. – Майже неушкодженими.

– Радий за вас. Я ходив джунглями. Тут справдi менше хижакiв, але вони бiльшi, впертiшi й сильнiшi за болотяних змiй i ящерiв. Швидко нападають, швидко вiдступають. Потiм нападають ще й ще. Дуже-дуже впертi.

– Ми маемо бойових роботiв охорони. Найсучаснiших.

– Це мало допомагае.

– Роботи бачать в туманi, як ми у прозорому повiтрi.

– Хижаки також.

– В роботiв швидша реакцiя. І потужнiша зброя.

– Лачари хитрiшi за роботiв.

– Лачари – це такi хижi комахи?

– А хочете на них подивитися? – з-за перегородки вистромилась голова чорношкiроi дiвчини з кумедною зачiскою. Їi дрiбнi косички були складенi у конструкцiю, яка нагадала офiцеровi решiтку на вентиляцiйному отворi. На комiрi ii комбiнезона виблискував жовтою емаллю значок аврелiанськоi науковоi корпорацii.

– А можна? – вiн вiдразу проникся симпатiею до молодоi вченоi.

– Ходiть сюди, – запросила дiвчина, розсуваючи панелi, що вiдмежовували закуток лабораторного вiдсiку.

Со Лай зайшов за перегородку. Там, у вузькiй кабiнцi, стояв столик з приладами, а стiну перед ним займала чорна панель, яку прем’ер-лейтенант прийняв за оглядовий екран.

– Я Занга, ксенобiолог, – вiдрекомендувалась дiвчина. – А вас, як я чула, звати Со Лай.

– Пiдслуховувати недобре, Занго.

– Вибачте, але я не пiдслуховувала. Я ж не винна, що у ТЕКу[4 - ТЕК – тимчасовий експедицiйний кампус.] важко зберегти приватнiсть. Тут всi усе чують i всi усе знають. Тонкi стiнки, маленькi примiщення, все скупчено й залюднено. А ваша розмова з Протоном була секретною, так?

– Покажи йому лачара, – клон зайшов до кабiнки i присiв на

Страница 5

рай столу. – Офiцер нiколи не бачив живого лачара. Офiцеру буде корисно його побачити.

– Як давно ви на Сельвi? – запитала Занга, з вiдвертою зацiкавленiстю розглядаючи фiгуру прем’ер-лейтенанта, вигiдно пiдкреслену чорним пiдскафандровим комбiнезоном, поверхнею якого змiiлися золотистi лiнii терморегуляторiв.

– Одинадцять мiсяцiв.

– Кажете, що вже були в експедицiях?

– Бував. На екваторi i в Дощовiй долинi.

– Ескортували вчених?

– Так. Ми охороняли ваших колег, Занго. Ксенобiологiв, ксенопалеологiв i ще рiзних-рiзних «ксено». Їм вдалось зробити цiкавi вiдкриття.

– Тут, у горах, цiкавiше. Майже кожного тижня ми знаходимо невiдомих науцi iстот. «Тi-дi»[5 - «Тi-дi» – сленгова назва бiйця з управлiння «D» Служби Запобiгання.] тут також дуже допомагають. Ми дружимо з «тi-дi». Вам у нас сподобаеться.

– Можливо. Принаймнi знатиму, хто такi лачари.

– Лачарами у нас прийнято називати хижакiв Dicrota mesocephali. Тип – iнсектоподи, пiдтип – псевдохелiцеровi, клас – павукоподiбнi, загiн – карноцефали, сiмейство – дiкроти. Дихають за допомогою трахееподiбних органiв, отруйнi. Броньовi щитки, метасома i педiпальпи[6 - Метасома – хвостовi сегменти лачара. Педiпальпи – хапальнi клiшнi, подiбнi до клiшнiв скорпiонiв.] в них з ратину, надзвичайно мiцнi. Були випадки, коли лачари розривали покриття комбiнезонiв. Ми тепер вирiзняемо кiлька пiдсiмейств лачарiв – дiкраноцефали, бутани та арахiни. Бутани – найспритнiшi, арахiни – найотруйнiшi.

– Дякую за iнформацiю, Занго. Проте «тi-дi», – вiн посмiхнувся, демонструючи дiвчинi, що вiн не ображаеться на цю смiшнувату назву, – намагаються не обтяжувати пам’ять зайвими подробицями. Ми знищуемо все, що проявляе ворожiсть або ж е потенцiйно небезпечним. Не питаючи iмен i назв. Навiть якщо панцирi потвор складенi з ратину i оргацину. А ви, вченi, потiм вже розберетеся, хто з нейтралiзованих нами об’ектiв був бутаном, а хто не бутаном.

– А нас вчили, що ворога треба знати.

– Погоджуюсь. Але, повiрте менi, вiд того, що я знатиму до якого пiдтипу та пiдсiмейства належить вороже створiння, моi бойовi вмiння не зростуть.

– Це ви так думаете, офiцере Со Лай.

– Ти забагато балакаеш, Занго, – зауважив клон.

– Бачите цю мембрану, – ксенобiолог показала на те, що Со Лай повважав екраном. – За нею знаходиться бокс з лачарами-арахiнами. З iхнiми iмаго, себто дорослими розвинутими формами. Дивiться, офiцере, я роблю мембрану прозорою.

Дiвчина доторкнулася до чорноi панелi, i перед очима прем’ер-лейтенанта розкрився яскраво освiтлений простiр, де рухалися великi багатоногi створiння. Щось середне мiж броньованими павуками i богомолами. Один iз лачарiв, розчепiривши численнi гострi вiдростки, блискавично стрибнув на мембрану, i Со Лай не втримався вiд iнстинктивноi активацii зброi. Його м’язи звично напружились, i сенсор променевого пiстолета вловив це напруження, як невисловлену команду. Променевик вистрибнув з поясного кронштейну i вклався цев’ем на долоню правоi руки.

– Хороша реакцiя, – сказав Протон.

Со Лай подивився на клона i зауважив, що на його широкому обличчi немае й тiнi iронii. Протон просто констатував, що у майбутнього начальника охорони експедицii швидка професiйна реакцiя на недружнi прояви мiсцевоi фауни.

«Але лачар, чи як його там, все одно був швидшим, – мусив подумки визнати прем’ер-лейтенант, спостерiгаючи, як решта створiнь атакуе мембрану, залишаючи на ii поверхнi жовтуватi смужки отрути. – З такоi вiдстанi я б не встиг його гарантовано нейтралiзувати».


Планета Сельва


Витяг iз сiмнадцятого арпiкранського видання


довiдника «Населенi планети»



Сельва (3КВ106:2, перша астрономiчна назва Тiшерет, пiонерська назва Аль-Кранс) – друга планета зоряноi системи зiрки Ахернар (стародавня назва – Альфа Ерiдана). Маса 1,08 земноi, орбiтальний перiод 504 стандартнi доби, ексцентриситет 0,038, дiаметр 15 098 км, сила тяжiння 1,12 земноi, кут нахилу екватора до лiнii орбiти – 3 градуси, перiод обертання навколо осi – 26,7 стандартних години. Планета мае чотири дрiбнi природнi супутники астероiдного типу, найбiльший з яких (розмiри 15х12 км) отримав власну назву – Ваупату, на честь зорельота, який вперше доставив людей до системи Ахернару.

Планета була вiдкрита земними астрономами в ХХІ столiттi ЕП[7 - ЕП – Ера Посланцiв. Їi першим днем рахують 1 янцарiя того року, який традицiйно ввааеться роком народення Христа, а останнiм днем – 31 десембрiя 2316 року. 1 янцарiя 2317 року почалася Ера Вiдновлення.]. Перший земний корабель «Ваупату» досягнув Сельви у 2265 роцi ЕП. Його капiтан Усем Аль-Кранс першим iз землян ступив на поверхню планети, яка тодi ще називалась Тiшерет. Вiд найпершого вiдвiдування до наступного минуло пiвстолiття, що пояснюеться вiддаленiстю системи Ахернара вiд Сонця. В першi десятилiття Ери Вiдновлення планету дослiдили комплекснi науковi експедицii, а першi нечисленнi колонiсти з’явились тут лише через два столiття. Сельва завжди приваблювала ксенобiологiв надзвичайно рiзноманiтною флорою i фа

Страница 6

ною, рiдкiсною для позаземних планет кисневою атмосферою та унiкальною бiологiчною iсторiею. З iншого боку, специфiчний клiмат та агресивнi форми життя надзвичайно ускладнили колонiзацiю планети. У 415 роцi на Сельвi постiйно мешкало усього 23 тисячi колонiстiв (включно з клонами) i лише шiстсот дев’яносто три з них е спадковими сельвiйцями у третьому поколiннi.

Атмосфера Сельви, як i атмосфера Землi, насичена киснем, частка якого складае 18%. Середня температура в екваторiальнiй зонi – 55 градусiв Цельсiя […]

Полярнi областi закритi хмарними «капелюхами» гiгантських атмосферних вихорiв, якi не припиняли свого руху за весь час спостережень. Температура на полюсах планети, завдяки постiйнiй циркуляцii атмосферних потокiв, не опускаеться нижче точки замерзання води, тому Сельва не мае полярних льодовикiв. Ясне небо на Сельвi – рiдкiсть. На планетi практично цiлодобово йде дощ. Бiльшу частину поверхнi Сельви займають мiлкi болота, порослi рiзноманiтною густою рослиннiстю – як тубiльною, так i мутованими представниками земноi флори. На Сельвi багато озер. Найбiльша вiдкрита водойма – розташоване поблизу екватора Озеро Кларта (перша назва – Море Черепах), його максимальна глибина – 160 метрiв. Найвищi гори – вулканiчний масив Аль-Кранс, його найвища вершина – Пiк Сiорана (32 км над рiвнем води в Озерi Кларта) […]

Аль-Кранс стоiть у центрi древнього вулканiчного щита Юй-Лу дiаметром бiльше трьох з половиною тисяч кiлометрiв. На цьому гiгантському плато, пiднесеному над болотами на висоту двох кiлометрiв, немае озер i заболочених западин. На щитi Юй-Лу бувають сухi сезони, рослинний i тваринний свiт тут iнший, нiж у болотних низинах. Юй-Лу пересiкають сiм великих рiчок. На iхнiх берегах розташованi найбiльшi поселення землян. […]

Столичним поселенням вважаеться Іллат, де знаходиться резиденцiя iмперськоi адмiнiстрацii та единий повноцiнний космопорт «Маконг А». […]





3



Карантинна станцiя «Манджу-ІІ» на орбiтi планети Сельви (3КВ106:2), в системi зiрки Ахернар (Альфа Ерiдана)


26 квадрарiя 417 року Ери Вiдновлення

– Тобi, Заку, напевне вiдомо, що на Пiфii колись мешкала гуманоiдна цивiлiзацiя? – на обличчя Преподобноi Сайкс зiйшов вираз дiловоi сконцентрованостi.

– Так, на третьому курсi мене щось пiдштовхнуло записатися на спецкурс з пiфiiстики. Викладачi нам показували знахiдки ваших археологiв. Кiстяки вимерлих гуманоiдiв, тривимiрнi моделi пiдземних споруд, реконструкцii бiосфери Пiфii часiв клiматичного максимуму. Надзвичайно цiкаво з точки зору ксенопалеологii. Особливо якщо тi древнi гуманоiди дiйсно були нашими предками. Я навiть серйозно подумував професiйно зайнятися вашим свiтом, але ж на священну Планету Жiнок чоловiкам шлях закрито. Змiну статi, навiть тимчасову, лише заради цiкавоi науковоi теми я також вважав (та й тепер вважаю) за надмiрну жертву. Тому мiж пiфiiстикою i сельвiстикою пiсля третього курсу обрав останню. Погодьтеся, що не надто цiкаво вивчати бiологiю планети, на поверхню якоi нiколи не зможеш потрапити.

– Що саме тобi розповiдали про причини загибелi гуманоiдноi цивiлiзацii Пiфii?

– Нам пояснили, що вони, тi пiфiйськi гуманоiди, не змогли зупинити розширення льодовикiв i переселилися на iншу планету, яку не вдалося знайти.

– Поки що не вдалося, – зауважила Дi.

– Звiсно, поки що, – Зак охоче погодився з юною пiфiйкою.

– Те, що тобi розповiдали, – лише частина правди, – повiдомила Сайкс. – Справа не лише у змiнах клiмату. Цивiлiзацiя наших предкiв була катастрофiчно ослаблена нападом агресивних iстот. Назва «гирги» тобi про щось каже?

– Якщо не помиляюсь, це якось пов’язано з минулорiчною катастрофою на вiйськовiй базi… Амрiдж, здаеться?

– Волт-Армстрiдж, – уточнила Дi. – Це була головна база П’ятнадцятого флоту.

– Так, Волт-Армстрiдж… Вибачте, шановнi сестри, я погано запам’ятовую назви. Тим бiльше, що до мене офiцiйна iнформацiя про цю подiю доведена не була. Не той рiвень допуску, самi розумiете. Мушу задовольнятись чутками. Колеги розповiдали, що базу навмисно заразили цими гиргами. Терористична акцiя, так? Наскiльки я розумiю, цi гирги виявилися надзвичайно небезпечними ксеноморфами, якщо вiйськовi прийняли настiльки радикальне рiшення. Маю на увазi наказ знищити базу разом iз персоналом, ресурсами i кораблями. Якщо я не помиляюся, таке рiшення не мало прецедентiв в iсторii Флоту. Я правий?

– Так, маеш рацiю, – погодилась Сайкс. – І воно мало пiд собою достатнi пiдстави.

– Але ж вiйськовi об’екти такого типу повиннi мати потужний бiологiчний захист. Найвищоi категорii. Менi, правду кажучи, важко уявити iстот, спроможних подолати карантиннi бар’ери головноi вiйськовоi бази флоту.

– Гирги – незвичайнi ксеноморфи. Штучнi iстоти, створенi як бiологiчна зброя однiею iз древнiх цивiлiзацiй, що жила у Першому галактичному циклi. Сотнi мiльйонiв рокiв тому. Гирги – симбiонти, штучно спорiдненi з iншими iстотами, якi можуть створювати локальнi гiперпросторовi портали. Вони тепер е симбiотичною парою, взаемозалежною на кр

Страница 7

тичному для виживання рiвнi.

– Ви не жартуете, сестри? – Зак-Зак помотав головою, нiби струшуючи щойно почуте з вух. – Істоти, якi створюють гiперпросторовi портали? Що ж це за iстоти такi? Для створення подiбного порталу потрiбна кiлькiсть енергii, спiвмiрна з енергiею зоряного вибуху. Може, я помиляюся, я ж не фiзик…

– Великий Космос знову виявився складнiшим, анiж ми його собi уявляли, – мовила Сайкс. – Невiдома нам древня цивiлiзацiя знайшла iстот, яким для виходу на Темнi Шляхи не потрiбнi анi зорельоти, анi енергii галактичних масштабiв. На вигляд вони як клубочки темного слизу i можуть жити пiд панцирними щитками на тiлi гиргiв. Ти отримаеш iнформацiю щодо гиргiв та iхнiх гiпотетичних творцiв вже сьогоднi ввечерi. А наразi нас цiкавлять iншi iстоти. Й тут вже ти нам розповiдатимеш, а ми будемо слухати.

– Ви про чулiмбу? А вона яким боком пов’язана з гиргами i Пiфiею?

– Нашi лiнгвiсти розшифрували тексти предкiв. Лiтописи iхньоi вiйни з гиргами, якi ми знайшли в пiдземеллях Пiфii. Там розповiдаеться, що для боротьби з гиргами на Пiфiю з планети, яку вони називали Охеаа, предки привезли звiрiв, спроможних на вiдстанi руйнувати симбiотичний зв’язок мiж гиргами i слизняками-портальниками…

– Цими звiрями були чулiмби! – Зак-Зак аж пiдстрибнув. – Це вони! Нащадки сельвiйських першопоселенцiв кажуть, що чулiмби за давнiх часiв полювали на сельвiйських василiскiв. А василiски також симбiонти, i жодна iнша тварина не спроможна на рiвних боротися з Basiliscus’ saxifragus’ом.

– З цього мiсця давай детальнiше, – запропонувала Преподобна Сайкс. – Сестра Дiмера твоя колега, ксенобiолог-сельвiст, вона розумiе особливостi мiсцевоi фауни та орiентуеться в назвах i класифiкацiях. Якщо ж я чогось не розумiтиму, то ви вдвох менi розтлумачите.

– Мова йтиме про «каменеломного василiска»? – перепитала в Зака сестра Дi.

– Маете рацiю. Ця iстота живе в ущелинах i гiрських долинах Аль-Крансу. Їi описали ще пiвтори сотнi рокiв тому i кiлька екземплярiв тодi ж детально вивчили. Надзвичайно небезпечний хижак, що знаходиться на вершинi сельвiйського харчового ланцюга. Вiн перебувае у симбiозi з iншою iстотою – отруйним Macroclemys saxatilis. Це така летюча комаха. На тiлi василiска цих комах живе кiлька десяткiв. Вони виконують роль розвiдникiв i штурмовикiв, а сам василiск – авiаносця, координуючого центру та головного мисливця.

– Ти молодець, дуже образно пояснюеш, – заохотила ксенобiолога Сайкс.

Несподiвано для себе Зак-Зак набрався смiливостi i спитав у Преподобноi сестри:

– А це правда, що ви читаете думки?

– Ми кажемо: «Бачимо думки».

– А от я зараз думаю про василiска. Ви бачите його так, як я його уявляю?

– Я бачу бочкувату iстоту на довгих ногах.

– Ноги у нього не довгi.

– Ти щойно вiдтворив у своiй уявi його ноги, i я тепер бачу, що вони дiйсно не дуже довгi. А що це за вiдростки в нього на мордi?

– Щелепи-жували. Дуже видозмiненi. Верхня пара жувал – так званi мандибули – в нього трансформувалися у довге штрикало, а нижня пара – хапальна. Бачите, такi серповиднi вирости? Вони блищать, тому що змащенi паралiзуючою секрецiею.

– Так, бачу, доволi переконливi iнструменти.

– Дуже мiцнi i сильнi. Можуть перекусити людську кiнцiвку, прокусити захисний комбiнезон, зроблений з графiтину або анiзотропного кремнiю. Серед бiологiв були жертви… Ви iх теж бачите, Дi? – звернувся Зак-Зак до колеги.

– Я не так досконало володiю баченням, як високородна Сайкс, – визнала Дi. – Але я знайома iз зображеннями та динамiчними моделями василiскiв. Це одна з найбiльших iстот Сельви. Якщо вiрити довiдниковим файлам, вага дорослоi iстоти досягае ста кiлограмiв.

– Зустрiчаються й стодвадцятикiлограмовi, – запевнив Зак-Зак. – А старi мисливцi бачили велетенських василiскiв вагою до двох центнерiв. Василiски ростуть все життя, а живуть вони десятки рокiв.

– Отже, ти вважаеш, що чулiмби полювали на василiскiв, руйнуючи iхнiй симбiоз з летючими комахами? – Преподобна Сайкс повернула розмову у головне русло.

– Так. Чулiмби з вiдстанi впливали на василiскiв та iхнiх симбiонтiв якимось ментальним полем або iншим способом i розсварювали iх. Комахи Macroclemys saxatilis замiсть того щоби виконувати ментальнi накази василiска, атакували його самого, намагаючись виiсти йому очi. Дезорiентований хижак ставав вразливим, i тодi чулiмба нападала на нього. Сама ж чулiмба розмiрами значно поступалася василiсковi.

– Я зараз бачу образ iстоти, подiбноi на земну стонiжку, – повiдомила Сайкс, не вiдриваючи погляду вiд обличчя Зак-Зака. – Довга багатосегментна броньована iстота. На панцирi шипи, роговi вирости й ще якiсь наростнi. Колiр – чорно-червоний. Це вона?

– Ви бачите чулiмбу. Я зараз думаю про неi, – пiдтвердив ксенобiолог.

– А що це в неi за роги?

– Можливо, це транслятори ментального поля. Морфологiя чулiмби дуже спiрна, адже ми маемо лише кiлька ii зображень i розрiзненi викопнi фрагменти. Якби два роки тому мене не залишили без фiнансування…

– Чулiмба здаеться не дуже мотор

Страница 8

ою.

– Ви правi, сестро. Маючи могутню ментальну зброю, чулiмби не потребували швидкостi i спритностi. Це й зробило iх вразливими, коли на Сельву прийшли земляни та земнi мутанти. Проти земних iстот iхня зброя дiяла не так ефективно.

– Але вона дiяла проти гиргiв. Ми повиннi знайти чулiмбу, – пiдсумувала Преподобна i звернулася до компаньонки. – Дi, ви з доктором Заком зараз пiдете до резидента Служби i отримаете для нього усi потрiбнi допуски та повноваження. Для опрацювання теми «Чулiмба» Заку буде потрiбний статус спецiалiста першого класу й допуск «чотири А».

– Не дадуть, – скривився ксенобiолог.

– Дадуть, про це вже домовлено з iхнiми координаторами.

– Тодi менi треба буде пiдписати з ними контракт?

– Тобi все скажуть.

– Я б не хотiв…

– Тема «Чулiмба» знаходиться пiд особистим контролем iмператора. Вiдмови не приймаються.

– І я не маю вибору?

– Нi.

Зак-Зак зiтхнув. Вiн впiймав себе на тому, що якась окрема частина його свiдомостi зовсiм не засмучена перспективою пiдписання контракту зi зловiсною Службою Запобiгання. Навпаки, ця частина перебувала у радiсному збудженнi, немов наспiвуючи: «Прийшов твiй час! Пробив час твого успiху!»

– А потiм? – запитав вiн, лише б про щось запитати.

– Потiм ми рушимо на пошуки твого звiра, Заче. Ми мусимо його знайти. Так наказав iмператор. Твiй час насправдi прийшов, – сiра безодня з очей Сайкс немов стрибнула в очi Заковi. – Твiй зоряний час.




4



На свiтанку Червоних Зiрок

Всесвiт рухливий i змiнний. У незапам’ятнi часи поряд iз нашою Галактикою – Чумацьким Шляхом, як ii називають земляни, – опинилося невелике зоряне скупчення. Воно прийшло з глибин тоi частини небесноi сфери, яку древнi астрономи назвали сузiр’ям Стрiльця. Зiрки мандрiвного скупчення були холоднiшими, анiж свiтила молодого гарячого Чумацького Шляху. Серед тих мандрiвних зiрок були зiрки рiзних кольорiв, але домiнував там пурпуровий колiр старих свiтил. Як ведеться у Всесвiтi, бiльше притягнуло до себе менше. Гравiтацiйнi сили нашоi Галактики полонили мандрiвне скупчення.

Вони розiрвали павутинну структуру меншого iз зоряних островiв. Видерли з нього гравiтацiйне «серце» – центральну «чорну дiру», яку потiм поглинула надмасивна хижа «дiра», що живе у самому центрi Чумацького Шляху. Осиротiлi червонi зiрки змiшалися з гарячими свiтилами юноi Галактики. Вони перетворилися на видовжений, немов летюча павутинка, зоряний потiк, який й досi можна вирiзнити у секторi Стрiльця, хоча вiд часiв поглинення пройшли сотнi мiльйонiв рокiв.

Навколо однiеi зi старих червоних зiрок загиблого зоряного острова оберталася планета земного типу. Колись, у прадавнi часи, задовго перед тим, як на ii небi засяяло громаддя Чумацького Шляху, цю планету населяли розумнi iстоти. Вони не збудували техносфери, тому що спосiб iхнього мислення радикально вiдрiзнявся вiд принципiв мислення творцiв технiчних цивiлiзацiй. Тi розумнi iстоти знайшли свiй, особливий шлях у Великому Космосi. Вони навчилися пiзнавати Темнi Шляхи, трансформувати енергiю i час. Маючи владу над часом, цi iстоти не боялися заглядати в майбутне. Вони передбачили, що iм не варто продовжувати свое iснування пiсля загибелi рiдного зоряного острова. Не варто чiплятись за свiй старий дiм пiсля того, як все живе у ньому зникне в катастрофiчних спалахах жорстких випромiнювань. Будучи мудрими i могутнiми, вони створили Зоряний ковчег, куди помiстили своi знання i здобутки. Їхне згасання було величним, а iхнi звiльненi вiд плотi свiдомостi були пiднесенi Найвищим Творцем до божественних сфер буття.

Невдовзi пiсля згасання цих мудрих iстот ковчегом випадково заволодiла техногенна раса, що кочувала планетами у пошуках ресурсiв i вигод. Знання, знайденi кочовиками у ковчезi, дозволили iхнiм лiдерам досягнути безсмертя. Потiм цi безсмертнi володарi довго воювали мiж собою за контроль над своею расою та ii ресурсами. Врештi-решт, залишився один-единий володар i поступово, крок за кроком, здобув для себе небачену владу. Смерть не обмежувала його, вiн накопичував знання i силу впродовж довгих тисячолiть. Вiн створював галактичнi iмперii, руйнував iх, коли вони йому набридали, самотньо мандрував свiтами, а потiм створював новi iмперii, ще грандiознiшi i войовничiшi. Вiн оволодiв знаннями багатьох розумних рас, трансформував свое тiло у могутнi та парадоксальнi форми i прагнув всевладдя. Врештi-решт вiн став Темним богом i назвав себе Свiтлоносцем. Його сила i жадоба влади загрожували всьому Всесвiтовi. Іншi розумнi раси об’еднались проти нього i перемогли. Темного бога було знищено. Переможцi шукали Зоряний ковчег, але не знайшли.

Вiд епохи вiйни з Темним богом минула безодня часу. Іншi розумнi iстоти знайшли ковчег. На вiдмiну вiд його творцiв, цi розумнi iстоти не перебували у благодатному спiврозумiннi з Космосом. Вони, як i раса Темного бога, були стурбованi пiзнанням i бажаннями сили. Якщо творцi Зоряного ковчегу проникли у таемну суть часу, то новi його власники змарнували сотнi тисяч рокiв, намагаючись овол

Страница 9

дiти простором. Пiзнiше iх назвали Великими Повзучими Отцями. Вони мандрували Галактикою як своiм подвiр’ям, але безсмертя залишалося для них недосяжним. Зоряний ковчег вони знайшли надто пiзно. Знайшли вже тодi, коли фатально вичерпались бiологiчнi сили i досягли кризовоi межi генетичнi ресурси iхньоi раси. Коли ж вони наважились на вiдчайдушну спробу врятуватись за допомогою знайдених у ковчезi знань, до них несподiвано прийшла миттева погибель. Невiдомо звiдки з’явилися лютi гирги, i Великi Повзучi Отцi, панiвна галактична раса, стали iхньою здобиччю.

А Зоряний ковчег пережив загибель Повзучих, як колись пережив згасання своiх творцiв i поразку Темного бога. Вiн знову зник, залишивши по собi легенди та спраглих безсмертя. У старiючiй Галактицi неквапно зростали новi розумнi раси, а ковчег дрiмав в очiкуваннi iхнього змужнiння.




5



Школа в поселеннi «Бiла Троянда», планета Аврелiя (6КА81:4), зоряна система Мiйтри (HD168443).


23 януарiя 417 року Ери Вiдновлення

Пела назавжди запам’ятала слова брата: «Чужинцiв нiде не люблять, але в нашоi родини немае дому». Тому вона не впадала у нерви вiд аврелiанських звичаiв. Жителi Аврелii славились пихатiстю i консервативнiстю. Вони зневажали «тонконогих», народжених в iнших свiтах. Тяжiння на поверхнi iхньоi планети перевищувало земне бiльш нiж на третину, тому ноги корiнних аврелiанцiв були сплетенi з атлетичних м’язiв.

Пела вже десять рокiв жила на Аврелii, ii м’язи також адаптувалися до мiцних обiймiв мiсцевоi гравiтацii, але вона все одно залишалася «тонконогою» – з грацiйними колiнками, тонкими щиколотками i вузькими п’ятами, характерними для мешканок менш масивних свiтiв. Тому вона вчилася в школi для парiй, разом iз iншими «тонконогими», малолiтнiми злочинцями, напiвкровками та психiчно нестабiльними нащадками операторiв тваринницьких ферм. Цю школу передбачливо розташували подалi вiд великих поселень, у мiстечку бiля старого законсервованого космодрому, в пiдземних ангарах якого можна було знайти залишки кораблiв аврелiанських першопрохiдцiв.

Солярна станцiя космодрому давала достатньо енергii для цiлодобового освiтлення примiщень школи, для систем спостереження та захисного периметру. Кожний крок вихованцiв трьох секторiв школи – чоловiчого, жiночого i дигендерного – ретельно контролювався, i мiсцева поселенська громада не мала жодних претензiй до керiвникiв цього специфiчного навчального закладу. Якщо його вихованцiв i бачили на вулицях мiстечка, то завжди у супроводi куратора i допомiжного кiборга. Вихованцi вели себе чемно, привiтно вiтались з поселенцями i мали пристойний вигляд. Всi вони були одягненi у синьо-блакитнi просторi комбiнезони, взутi у добротнi пiдпружиненi чоботи i спорядженi дихальними фiльтрами останнiх модифiкацiй. Акуратнi зачiски школярiв не дратували мiсцевих жителiв викличними кольорами. Школярi уникали дивитися мiсцевим просто в очi, що вважалося ознакою ефективного психологiчного супроводу. А коли мiсцева громада потребувала допомоги – особливо пiсля осiннiх злив та ураганiв – керiвництво школи охоче направляло своiх вихованцiв на вiдновлювальнi роботи.

Існували, щоправда, певнi обмеження. Коли голова мiсцевоi громади запропонував шкiльному керiвництву залучати школярок i дiгендерiв для пiклування за малими дiтьми поселенцiв, ректор категорично йому вiдмовив, не надавши при цьому жодних пояснень. Мiсцевi зрозумiли, що тут криеться якась таемна урядова заборона, i зробили для себе певнi висновки.

Насправдi ж нiякоi заборони не iснувало. Просто ректор належав до тих консервативних аврелiанцiв, якi вважали, що правильного громадянина Особливоi самоврядноi iмперськоi колонii Аврелii можна виростити лише в традицiйному середовищi корiнних колонiстiв, подалi вiд збоченських звичаiв «тонконогих» та напiвклонiв. Своiх вихованцiв ректор вважав генетичними носiями суспiльного занепаду, яких треба за можливостi максимально iзолювати вiд добропорядних колонiстiв. Вiн пiдозрював, що в iхнiх юних тiлах захованi невидимi для сканерiв i психозондiв лиходiйнi генетичнi коди, спрямованi на руйнування порядку i стабiльностi. Тому ректор не здивувався, коли одного зимового дня до школи прибули офiцери Служби Запобiгання, розгорнули у ректорському блоцi пересувну «червону зону» i наказали привести для бесiди («Для допиту», – розкодував офiцiйну формулу ректор) вихованку шостого рiвня жiночого сектора Пелу Есмеральду Махонiко.

Шкiльний наглядач забрав Пелу з уроку фiзичноi культури. Їй не дозволили змiнити одяг, i перед офiцерами Служби вона опинилась розпатланою, у тренувальному костюмi, з темними плямами на спинi i пiд пахвами. Вже цього було достатньо, щоби вона зненавидiла двох свiтлошкiрих iстот невизначеноi статi у бездоганно припасованих срiблясто-сiрих мундирах i темних мультиспектральних окулярах. Проте ii ненависть до Джи Тау мала фундаментальнiше джерело. Брат казав iй: «Ми вигнанцi. Імперiя зруйнувала дiм нашого роду, вбила наших батькiв. Ми повиннi мстити, а вони за це мститимуть нам. Такою е наша дол

Страница 10

, а долю не вибирають».

Ранiше для Пели слова «Імперiя», «вони» були абстракцiями, персонажами симуляторних серiалiв. Вона нiколи не бачила представникiв галактичноi держави наживо. А тепер цi абстракцii матерiалiзувалися у виглядi двох iмперських офiцерiв. В цiлому подiбних до тих понтових супергероiв, котрих показували у серiалах, але ще бiльш вилощених i самовпевнених, та ще й напахчених парфумами. Їхнiй вишуканий (й вiд того ще ворожiший) запах Пела вiдчула вiдразу, як тiльки зайшла до кiмнати. І жагуча ненависть до цих людей й до всього, що за ними стоiть, пiднеслася у душi Пели, наче хиткий осiннiй смерч над жовто-гiрчичними аврелiанськими рiвнинами.

– Назвiть себе, – наказав (наказала) Пелi один з офiцерiв. Голос в нього (в неi) був скорiше жiночiм, а вимова не аврелiанська.

– Пела Есмеральда Махонiко, природнонароджена, стать «жiноча немодифiкована», сiмнадцять повних стандартних рокiв, неодружена, мiсце народження невiдоме, генетичний тип Е1А, мати Альва Беренiка Махонiко природнонароджена, батько невiдомий, громадянство другого класу Особливоi самоврядноi колонii Аврелiя, соцiальний статус «вихованка окремого спецiалiзованого технiчного навчального закладу четвертого-сьомого рiвнiв», поточний рiвень шостий, спецiалiзацiя «технiчне обслуговування стартових, причальних i карантинних космодромних комплексiв», – вiдрапортувала вона звичною скоромовкою, знаючи, що все нею виголошене й без того добре вiдоме тим iстотам, що дивилися на неi крiзь своi всевидячi окуляри. Цi окуляри (дзеркальнi для зовнiшнього спостережника), швидше за все, дозволяли iм бачити не лише ii тiло пiд одягом, але й внутрiшнi органи плюс усi ii iмплантати. А ще брат попереджав ii, що колись – ранiше чи пiзнiше, не важливо – до неi прийдуть iмперцi й будуть ii допитувати за допомогою детектора брехнi. Вiн тодi навчив ii, як обдурити детектор.

– Вас нiколи не турбувало, що анi ваше мiсце народження, анi особа вашого бiологiчного батька невiдомi?

– Нi. Не турбувало, – Пела згадала братову науку. Вiн сказав, що пiд час допиту треба думати про найприемнiше й подумки переживати це найприемнiше, як процес. Найприемнiшим в ii життi була подружка Оса. Симпатична бiлявка з Альфи, яка вмiла пристрасно цiлуватись. Тому Пела почала згадувати, як вони з Осою вчора усамiтнились в тiй частинi душовоi, куди, за iхнiми розрахунками, не заглядали оглядовi вiдеоприлади.

– Треба додавати звертання «сiр», Пело. Ми тут, якщо ви цього ще не зрозумiли, представляемо iмперський уряд.

– Вибачте, сiр, – каже дiвчина вголос, а подумки… Подумки вона занурюе нiс у мокре волосся Оси.

– Ваша мати загинула?

– Так, сiр. – А тепер Оса цiлуе ii й злизуе з ii шкiри потiчки води.

– За яких обставин?

– Менi тодi було п’ять рокiв, сiр. Менi сказали, що вона загинула пiд час аварii на транспортному термiналi мiста Нью-Фенiкс у пiвденнiй пiвкулi. Вона працювала на суборбiтальному транспортi.

– Мати розповiдала вам про походження вашоi родини? Про вашого батька, про той свiт, з якого вона прибула на Аврелiю?

– Нi, сiр. – Оса розсувае гарячим язиком губи Пели. «Оса, ти супер! Ти справжня альфiйська майстер-сексi! Тiльки ти вмiеш так розсувати губи, так вперто i нiжно, вперто i нiжно…»

– Нiчого?

– Нiчого. – Язик Оси розсувае вже зовсiм iнше.

– Дивно.

– Я кажу правду, сiр. – «Який в неi язик! Це не язик, а тератронна бомба!»

– У вас е брат.

– Так, сiр, е.

– Як його звати?

– Хепi Етальдiно Махонiко.

– Що ви про нього знаете?

– Вiн мiй старший брат, сiр, йому двадцять сiм стандартних рокiв, в нас спiльнi батьки, вiн чоловiчоi статi. Наскiлькi менi вiдомо, вiн не змiнював стать i не зазнавав статевоi модифiкацii. Вiн жив на Аврелii пiсля смертi мами, закiнчив з вiдзнакою технiчну школу за спецiальнiстю «програмiст бiокiбернетичних систем», працював технiком у службах Цивiльного флоту. Чотири роки тому вiн пiдписав контракт з альфiйською компанiею «Омiкрон Позитрал». Спочатку вiн працював у мiсцевiй фiлii, а потiм йому запропонували роботу на Альфi. Вiн погодився, пiдписав новий контракт i полетiв на Альфу.

– Коли саме?

– У тринадцятому роцi… – вона зробила вигляд, що напружено згадуе, а тим часом… Тим часом вони з Осою поступово зливаються в одну скажену iстоту, безмежно далеку вiд того нафiг iм не потрiбного тринадцятого року. – Десь улiтку, сiр. За стандартним часом. Менi тодi дозволили його провести. Я бачила, як злiтав «човник» з Хепi. Вiн злiтав з естакади космодрома Ванлу.

– Яку посаду йому запропонували на Альфi?

– Хепi казав, що хорошу посаду, високооплачувану. Щось, пов’язане з програмуванням супремусiв[8 - Супремус – позитронний мозок космiчного корабля.] мiжзоряних лайнерiв.

– А вам не здаеться дивним, що роботу зi спецiальним допуском запропонували людинi, яка мае непевний соцiальний статус?

– Я вас не розумiю, сiр, – цi дурнi питання лише вiдволiкають ii вiд гарячого тiла Оси. «Не вийде! Я з Осою, а не з вами. Ви лише тiнь, сон, мара. Ви зла тiнь, яка зникае на свiтанку. А насправ

Страница 11

i iснуе лише Оса i нiкого, окрiм Оси не iснуе!»

– У вашого брата темне походження, вiн мае лише другий клас громадянства колонii, не мае iмперського громадянства, вiдповiдно, не складав присяги громадянина. Також вiн не мае унiверситетськоi освiти. Зрештою, навiть не мае права бути прийнятим на навчання до унiверситету. А для роботи з iнфраквантовими супремусами зорельотiв потрiбнi спецiальнi допуски високого рiвня плюс проходження особливоi перевiрки на лояльнiсть.

– Хепi дуже талановитий, сiр. Вiн генiй. Вiн закiнчив школу з вiдзнакою, отримував нагороди на галузевих конкурсах i змаганнях кiберпрограмiстiв. Його навiть нагородили премiею «Програмiст року».

– Ви хоч розумiете, Пело, що таке програмування супремуса мiжзоряного корабля?

– Приблизно, сiр. – Пальцi Оси такi шкоднi, вони усюди й завжди доречнi. Вони усюдисущi. «Так! Я розкрита назустрiч тобi, моя кохана. Все, що е в мене, твое, твое, твое, i немае, немае, немае нiчого забороненого!»

Пела схлипнула. Офiцери перезирнулись.

– Я думаю, сiр, – сказала Пела, здригаючись вiд того, наскiльки реально вона вiдчувае пальцi Оси, – що в компанii «Омiкрон Позитрал» оцiнили здiбностi Хепi. Ви ж знаете, це ж дуже поважна компанiя, iм було краще знати про всi отi допуски i присяги. Якщо вони його допустили, значить, вони йому довiряють. Хепi дуже працелюбний i вiдповiдальний.

– Добре, залишимо це… А брат вам не розповiдав про той свiт, з якого ваша мати прибула сюди?

– Нi, сiр. Вона йому теж не розповiдала. Вона завжди уникала розмов про це.

– Вiн вам так казав?

– Так, сiр. Я думаю, що маму у тому свiтi сильно образили. – Пела також умiе гратись з тiлом Оси, i в неi також довгi i нiжнi пальцi.

– Чому ви так думаете?

– Я теж не люблю згадувати про те, як мене ображали.

– Але ж вона могла згадувати якiсь деталi. Колiр тамтешнього сонця, тип атмосфери, назви, iмена.

– Той свiт, сiр, був меншим за Аврелiю, там було не таке сильне тяжiння.

– Що ще?

– Люди жили там в куполах. А ще там були свiйськi тварини. Там були вiвцi. – Ще трохи i Оса досягне митi блаженства; знайомий дрiж вже пробiгае ii тiлом. «Чекай, чекай, ще трохи, ще зовсiм трохи, моя кохана! Ми повиннi протриматися до кiнця. Ми повиннi iх обдурити, обдурити цiлу Імперiю, злу скажену потворну комаху, яка живиться кривавими соками свiтiв, встромляючи в них свiй волохатий хобот. В ос теж е хоботки. Але вони нiжнi, нiжнi, нiжнi…»

– Вiвцi в куполах?

– Так, сiр. – «Не вiвцi, напахченi iдiоти, не вiвцi, а оси-оси-оси-о-о-о!..»

– Детектор брехнi, Пело, показуе нам, що ви фантазуете.

– Детектор брехнi? – «О-о-о-о!»

– Вашi вiдповiдi аналiзуе спецiальний апарат, який вiдразу реагуе, якщо ви кажете нам неправду.

– Я кажу вам правду, сiр. Я просто не впевнена в назвi тварин. Не гнiвайтесь на мене, сiре. Здаеться, Хепi казав, що то були вiвцi. – «О-о-о-! До дупи усi вiвцi!»

– Серед ваших iмплантатiв, Пело, е детектор токсинiв з функцiями синтезатора антидотiв. Такi детектори не iмплантують аврелiанцям. До речi, такi детектори дуже дорого коштують.

– Я про це вперше чую, сiр.

– Ви знаете, що е така планета – Тiронiя?

– Так, сiр. Це малий свiт бiля зiрки Хаябус[9 - Хаябуса – на сучасних зоряних картах позначена як HD10647.]. Індекс 3КВ22:4. Там розвинута промисловiсть i багато клонiв. – «Здаеться не лише Оса досягла островiв щастя… Цiкаво, а цi примари можуть крiзь своi окуляри побачити мiй оргазм?»

– Все вiрно. Вас добре вчать у школi, Пело. А ви нiколи не чули про цю планету вiд матерi чи брата?

– Нi, сiр. Нiколи. – «Оса-а-а! Яке блаженство! Якби цi iмперськi суки знали, що бувае таке блаженство, така грозова хмара, таке безмежне небо блаженства! Але iм замовлено знати. Їм вiдмовлено. Заборонено. Вони, напевне, немов кiборги, навiть кохаються за командою своiх начальникiв. Перший-другий, перший-другий! Туди-сюди, туди-сюди. Я прозрiваю!»

– Ви знаете, де тепер ваш брат?

– Так, сiр. Вiн працюе на Альфi.

– Вiн перераховуе вам грошi?

– Так, сiр, регулярно. Вiн перераховуе iх на мiй особистий рахунок в Першому аврелiанському банку. З цих грошей оплачуеться мое навчання. Адже я не повноцiнна громадянка Аврелii i повинна платити тридцять вiдсоткiв вартостi навчання до освiтнього фонду колонii.

– Коли ваш брат перераховував грошi востанне?

– Два мiсяцi тому, сiр. Банк присилае повiдомлення школi, а мене про це iнформуе старший куратор жiночого сектору, панi Дiна. Нам, сiре, не дозволено мати персональних комунiкаторiв. – «Нам також не можна кохатись, але ми кохаемось, кохаемось, кохаемось… Оса! Я кохаю тебе! Ти врятувала мене, Оса! Ми з тобою надурили iхнiй грьобаний детектор! Ми iх зробили! Ми зробили усю iхню Імперiю!»

– Ми зрозумiли. Можете повернутись до ваших занять. Про цю розмову, Пело, нiхто не повинен знати. Жодна людина. Якщо ви розповiсте комусь про цю розмову, то будете притягнутi до адмiнiстративноi вiдповiдальностi згiдно з чинним iмперським законодавством та надзвичайними актами колонii Аврелiя.

– Я буду м

Страница 12

вчати, сiр. – «Дякую, дякую, дякую тобi, моя кохана, моя найкоханiша Оса! Тисячу разiв дякую! Ти – найкраща!»

Коли Пела вийшла, лейтенант i прем’ер-лейтенант Служби Запобiгання ще деякий час мовчали.

– Я нiколи не бачила таких збоiв детектора, – порушила мовчання лейтенант.

– Як вона це робить? – прем’ер-лейтенант зняв окуляри i почав масувати почервонiлi очi. – Вона ж не мала жодноi можливостi отримати спецпiдготовку.

– Талановитi цi Махонiко. Добре, хоч не телепати.

– Хто зна… – прем’ер-лейтенант примружився на жовтувате свiтло стельового плафона. – Телепатичнi здiбностi пасивного типу практично неможливо зафiксувати.

– Спробуемо пiти iншим шляхом? – запитала пiсля довгоi паузи лейтенант.

Прем’ер-лейтенант мовчки кивнув. І заплющив очi.




6



Борт лiнкора L1 «Айн-Соф», поблизу туманностi Кiнська Голова (М43), на вiдстанi одноi сотоi парсека вiд зiрки Меланi в Темному Агрегатi Орiона


28 квадрарiя 417 року Ери Вiдновлення

Командор Зоран зайшов до медитацiйноi зали, сподiваючись зустрiти там Гвен Вей. Вiн знав, що баронеса найчастiше вiдвiдуе це мiсце тодi, коли за умовним часом корабля настае вечiр. Залу, побудовану у формi пiвсфери, проектанти лiнкора розташували в одному секторi з житловими каютами. В центрi зали вони розмiстили прозору кулю майже метрового дiаметру. Блакитне пульсуюче сяйво ледь пiдсвiчувало ii нижню частину i розбiгалося поверхнею кулi крихiтними iскрами. Ця свiтлова пульсацiя мимоволi притягувала погляд, пропонувала своi лiкувальнi ритми i допомагала звiльнятися вiд нав’язливих думок.

Усупереч сподiванням Зорана, баронеси в околицi пульсуючоi кулi вiн не зустрiв. Проте медитацiйна зала не була порожньою. Бiля похилоi стiни на пiдлозi сидiла пiфiйка Тарасватi. Знаюча одягнула еластичне одноразове трико, до якого приеднувались медичнi сен-сори та з’еднання системи терморегулювання. Трико щiльно обтягувало ii тiло, струнке i сильне, як i у решти високородних жриць. Як на Зорана, такiй високопоставленiй особi, як Преподобна Тара-сватi, подiбний мiнiмалiзм одягу в жодному випадку не пасував. Проте – з iншого боку – вiн не вважав себе людиною, достатньо компетентною у подiбних делiкатних питаннях. Й тому нiколи не дозволяв власним життевим мiркуванням дозрiти до остаточних оцiнок або ж висновкiв.

Зустрiвши приязний погляд Знаючоi, командор присiв бiля неi. На пiдлозi перед Преподобною було розкладено вкритi рiзнокольоровими малюнками пластиковi прямокутники. Тарасватi доторкнулась до одного iз них i спитала командира лiнкора:

– Ти знаеш, що це?

– Бачив колись у колонiстiв на Сельвi. Цими жетонами можна грати.

– Ти не зовсiм правий, – Знаюча поклала прямокутник поряд з командором. – Це не гральнi карти. Це карти Таро. Їх створили для пiзнання таемниць. Наприклад, для ворожiння.

– Ворожiння?

– Для передбачення майбутнього, для визначення тонких взаемозв’язкiв мiж подiями. Цi карти е частиною найдавнiшоi з мiстичних систем, якi виникли на Землi.

– Ви можете передбачити, чи знайдемо ми гнiздо гиргiв?

– Намагаюсь… У мене ось вже вдруге випадае одна й та сама карта The Moon.

– Оця? – Зоран доторкнувся до покладеного бiля нього прямокутника. – Тут справдi е знак Мiсяця. А ще якiсь звiрi.

– Мiсяць, двi Вежi, Дорога, Пес, Вовк i Рак.

– Це щось означае?

– Дорога – наш шлях серед зiрок. Рак – sarthan – може означати гирга, який чатуе на нашому шляху. Серед знакiв мiсячноi карти також е Спалахи Вогню, Випробування, Середня брама i Божественне око.

– Я зле розумiюся на стародавнiх мiстичних знаках. А навiщо тут пес i вовк? Це земнi звiрi, здаеться, з одного виду.

– Пси були прирученими тваринами, а вовки – дикими.

– Пса я бачив на Сагунтi. Кумедна тваринка. А на Кiдронii, менi розповiдали, домашнього пса з’iло мiсцеве звiрисько… А для чого саме використовували псiв у тi часи, коли малювалися цi жетони? – Зоран вiдсунув прямокутник вiд себе.

– Вони охороняли людей та iхне житло.

– Ага, саме так, я вже згадав. Колись на карантиннiй станцii, у симуляторi, пробував грати у давне земне життя. Там великi пси допомагали людям на полюваннi. А вовки, навпаки, були об’ектами полювання. Значить, пси i вовки були ворогуючими iстотами.

– Там, де на Землi збереглася стародавня фауна, мiж ними й далi iснуе ворожнеча, – пiдтвердила Знаюча.

– Таке протиставлення також свiдчить про якесь пророцтво?

– Можливо.

Кiлька хвилин вони мовчки дивилися на медитацiйну кулю, де блакитно-синi спалахи утворили подобу тривимiрноi оптичноi моделi зоряного неба.

– Я хотiв про щось запитати вас, Преподобна сестро, – перервав мовчання Зоран.

– Тобi розповiдали про мене офiцери з «Капiтана Паландо»?

– Ви пiдглядаете за моiми думками, Преподобна.

– Не за всiма. Я уважно слухаю тебе, командоре.

– Може, вам, Преподобна, вiдомо, а може, й нi, але на флотi складають легенди про Знаючу Тарасватi. Кажуть, що лише завдяки вам оте старе корито «Паландо» вийшло переможцем в бою з найсучаснiшим безпiлотником.

– Це не вiдповiдае

Страница 13

iйсностi. А що ще про мене розповiдають флотськi плiткарi?

– Що на Пiфii ви займаете керiвну позицiю, котра вiдповiдае рангу вiце-адмiрала Зоряного флоту.

– Нашу iерархiчну систему важко порiвнювати з вiйськовою iерархiею Імперii. Вона побудована зовсiм на iнших принципах. Якщо ти, командоре Зоран, занепокоений тим, що на кораблi, яким тобi доручили командувати, знаходиться особа вищого вiд тебе рангу, то твоя стурбованiсть зайва. Моi повноваження не чиннi за межами Пiфii.

– А все ж таки?

– На Пiфii я займалася питаннями зоряноi навiгацii, дослiдженнями Далекого космосу та контактами з розумними iстотами iнопланетного походження. В цiй сферi компетенцii я займала другу iерархiчну сходинку пiсля сестри-координатора.

– Цiлком адмiральська посада, – пiсля недовгих мiркувань зробив висновок Зоран.

– Проте зараз я лише радник керiвника експедицii.

– На флотi е давня традицiя призначення радникiв з числа офiцерiв Адмiралтейського штабу. Таких собi мудрагеликiв, теоретикiв космiчноi стратегii. Якщо на корабель призначено такого офiцера, то командир корабля почуваеться, як би то правильно сказати…

– Пiдлеглим?

– Контрольованим.

– Я не маю завдання контролювати тебе, командоре. Ти вiльний у своiх дiях i рiшеннях. Цим кораблем керуеш ти й тiльки ти.

– А яке ви маете завдання?

– Радити i консультувати.

– Але ж ви володiете телепатiею активного типу i можете, якщо забажаете, змусити мене…

– Я застосую щодо тебе свою ментальну силу лише у випадку, якщо ти станеш небезпечним.

– Тобто?

– Якщо у тебе розладнаеться психiка, або ти пiдпадеш пiд ментальний вплив ворожоi раси чи групи терористiв.

– Але вирiшувати, чи я з’iхав з глузду або чи став я зомбi, ви будете суто на пiдставi ваших особистих уявлень щодо мого психiчного стану?

– Нi, спочатку я маю отримати фiксованi корабельним супремусом пiдтвердження моiх висновкiв вiд першого пiлота, командира бойовоi частини лiнкора i вiд баронеси Вей, як керiвника дослiдницькоi частини. А потiм вже дiяти. Я не маю повноважень на одноосiбнi рiшення. Це ж не пiфiйська експедицiя i не пiфiйський корабель. А я не адмiрал й, тим паче, не мудрагелик з Адмiралтейського штабу. Й це все, про що ти хотiв мене запитати?

– Ще одне питання.

– Прошу.

– Кажуть, що ви не завжди були жiнкою.

– Навiть так?

– Подейкують.

– Я мала народитися чоловiком, – сказала Тарасватi. – Але на Пiфii, як тобi напевне вiдомо, вже кiлька столiть заборонено народжувати осiб чоловiчоi статi. Тому ще на ембрiональнiй стадii була проведена вiдповiдна корекцiя, i я народилася жiнкою, – Преподобна знизала плечима. – Дивно, що iнтимнi подробицi моеi бiографii вiдомi за межами Планети Жiнок.

– Не лише пiфiйки i Служба володiють iнформацiею. Зоряний Флот, до вашого вiдома, Преподобна, теж мае очi i вуха.

– Матиму на увазi, командоре.

На цьому розмова припинилася, тому що до медитацiйноi за-ли зайшла Гвен Вей. Вона на мить зупинилася на порозi, побачивши Зорана i Тарасватi, кинула швидкий погляд на карти Таро i спитала:

– Не проти, якщо я до вас приеднаюсь?

– Зробiть нам таку приемнiсть, ледi Гвен, – командор пiдвiвся з пiдлоги назустрiч баронесi Великосiртськiй. – Ми тут з Преподобною займаемося ворожiнням.

– Я здивована, – посмiхнулася Вей. – Менш за все очiкувала побачити у цiй кiмнатi першого офiцера борту з картами Таро.

– Флотський статут не забороняе.

– Авжеж.

– А вам, баронесо, коли-небудь ворожили на Таро? – запитала пiфiйка.

– Багато рокiв тому, коли я ще вчилася в унiверситетi. В родинi Веiв жiнки зберiгали старi традицii марсiанських кланiв. До речi, якщо я не помиляюся, цi карти з колоди Марсiанського таро.

– Помиляетесь, баронесо, – похитала головою Тарасватi. – Це класична земна колода Райдера-Вайта. Їi намалювали за пiвтора столiття до того, як людина вперше ступила на поверхню Марса. Ще до початку космiчноi ери.

– Справжнiй антикварiат?

– Сучасна пластикова копiя древньоi паперовоi колоди, яку зберiгають на Пiфii. Я тримала ii в руках.

– І як вiдчуття?

– Вона випромiнюе Силу.

– Важко уявити… А якi результати ворожiння?

– Невизначенi, – випередив вiдповiдь пiфiйки Зоран. – Нас очiкуе протистояння пса i вовка.

– Протистояння… – посмiхнулась Вей. – Для такого прогнозу не треба карт Таро. Ми ж у тижнi ходу вiд Меланi i зараженоi спорами гиргiв «дев’ятоi-сороковоi». От чого-чого, колеги, а протистояння нам не уникнути.




7



Стара кальдера вулкана Ронго, гiрська система Аль-Кранц, планета Сельва (3КВ106:2), в системi зiрки Ахернар (Альфа Ерiдана)


28 квадрарiя 417 року Ери Вiдновлення

Перших втрат загiн Со Лая зазнав на серединi ущелини, яка вела до внутрiшнього краю кальдери Ронго. Ранiше кiборги успiшно вiдбивали напади лачарiв i дрiбнiших хижих ксеноморфiв. Густий туман, як i пророкував Протон, не розвiювався. В оптичному дiапазонi на вiдстанi чотирьох метрiв «тi-дi» не бачили один одного i лише мультиспектральнi окуляри та всевидячi прилади кiборгiв дозволяли експедицi

Страница 14

впевнено просуватись серед нагромаджень гострокутного камiння i лютих породжень сельвiйськоi бiосфери.

Появу невiдомоi науцi iстоти бiологи та охоронцi спочатку вiдчули, як хвилю безпричинноi панiки. Со Лай, який вже зустрiчався з хижаками-менталiками, наказав кiборгам дiяти за планом «подвiйний периметр», коли однi роботи не давали людям розбiгатись i дбали про iхню безпеку, а iншi активно шукали джерело ментальноi атаки.

На пiдшоломному монiторi прем’ер-лейтенанта виникла рухлива тактична схема, на якiй науковцi позначались червоними крапками, бiйцi його загону жовтими, а кiборги синiми. Рельеф навколишнiх гiр виглядав, як скупчення темно-сiрих плям та лiнiй. Всi червонi крапки, окрiм однiеi, були сконцентрованi у зручнiй западинi мiж гранiтними «клiшнями» гiрського вiдрогу. Їх оточував ланцюжок синiх i жовтих крапок. Одна червона крапка опинилась за межами «периметру» i рухалась у напрямку до стрiмкоi скельноi стiни, яка з пiвночi замикала ущелину. «Ксенобiолог Мiра Нельсон за межами безпечноi зони», – пiдказав офiцеровi комп’ютер. «І наближаеться до печер», – подумки додав Со Лай. Вiн наказав сержантовi Жерому й одному з кiборгiв перехопити Мiру, поки вона не потрапила до жувал мiсцевоi тварюки. На панель монiтору вiн вивiв зображення, яке транслювали iнфрачервонi панорамнi сканери сержанта i робота.

Кiборг-«павук» встиг добiгти до Мiри першим. Його гнучкi «лапи» обхопили поперек i груди жiнки, а «рукавичка» медичного манiпулятора зафiксувала лiве плече Мiри, у яке були вживленi стандартнi стабiлiзуючi iмпланти. Со Лай перемкнув зображення на оптичний дiапазон. Обличчя жiнки перекривило судомою, очi здавались безтямними i дивились нiбито кудись в iншу реальнiсть. Офiцер сам потерпав вiд ментального впливу чужоi iстоти, тому не здивувався. «Ксеноморф контролюе ii дистанцiйно», – припустив вiн i наказав сержантовi негайно доправити жiнку до безпечноi зони, а кiборгу супроводжувати людей.

Цiеi митi сержант викрикнув щось невиразне. Зайнятий лiкуванням Мiри кiборг не встиг вчасно перебудувати свою периферiйну систему й тому не змiг вiдбити напад. Щось масивне i темне насунулось на трансльовану «картинку», затулило собою Мiру. Наступноi митi комп’ютер повiдомив: «Органiзми сержанта Кануi Жерома i ксенобiолога Мiри Нельсон зазнали невiдворотноi деструкцii, динамiчна периферiя кiборга «сiм-десять» частково пошкоджена».

Ще перед тим, як Со Лай вiддав наказ, кiлька жовтих точок на схемi зрушилось у напрямку синьоi позначки «сiм-десять».

«Дисциплiна нiяка, – подумки констатував прем’ер-лейтенант. – Добре, хоч «павуки» не дiють без наказу».

Вголос вiн дав команду:

– Захопити ксеноморфа живим. «Третiй» i «шостий», виконувати.

Двi синi крапки також рушили в бiк «сьомого-десятого». Тепер на командирському монiторi висвiчувалось одночасно чотири зображення у рiзних спектральних дiапазонах. Раптом на iнфрачервоному виникло щось подiбне до великоi оранжевоi пiвсфери, поряд з якою проглядались ще теплi, забарвленi у шафранове i яскраво-сiре, контури людських тiл та яскраво-жовтi плями ще не охололоi кровi. Пошкоджений «павук» в iнфрачервоному спектрi виглядав як химерне переплетення бiлих i блакитних лiнiй. Вiн також виконував наказ прем’ер-лейтенанта, утримуючи «пiвсферу» всiма манiпуляторами своеi динамiчноi периферii. Чужа iстота намагалась вирватись з лап робота, але Со Лай не змiг роздивитись, чим саме ксеноморф змушуе корпус кiборга вiбрувати i смикатись.

«Потужна бридота», – констатував офiцер, уявляючи, яку силу треба мати, щоби трусити двохсоткiлограмовою машиною, немов тренувальною «грушою».

Вiн вiдчув, що ментальний тиск послабшав. Судячи з цього, чужа iстота не могла одночасно боротись з кiборгом i телепатично впливати на людей. «Третiй» i «шостий», що добiгли до мiсця битви, остаточно блокували спроби нападника втекти до печер, невидимi жерла яких були зовсiм поруч. В оптичному дiапазонi чужа iстота виглядала як велетенська черепаха з бородавчастим панцирем i вiялом пласких мацакiв. Поверхня панцира на очах змiнювала колiр вiд чорного до темно-червоного, а мацаки рухались з дивовижною швидкiстю. На iхнiх закiнченнях було щось на штиб присосок. Корпус «павука» було рясно вкрито бiлуватою субстанцiею, масною на вигляд. Со Лай припустив, що це або отрута, або ж роз’iдаюча рiдина. Серед сельвiйських тварин знаходили чимало таких, що використовували для ураження своiх жертв концентрованi кислоти i смертельнi трунки. Хоч би що там було, але й цього разу земна технiка виявилась сильнiшою за химернi породження Сельви. Ксеноморфа оповила хмара присипляючого газу, мигтiння мацакiв сповiльнилось, i Со Лай наказав «третьому» обстежити тiла загиблих. «Павук» спрямував на них вiдеосенсор. Те, що вiн вiдобразив, нагадало офiцеровi кривавi iнсталяцii земних художникiв-екстремалiв, якi вiн бачив у фiльмi з iсторii мистецтва. Мiру нападник просто розшматував, а одягненому в екзоскелет сержанту вiдiрвав голову разом iз механiчним пiдсилювачем шийних м’язiв та шоломом.

– Передислокуйте дослi

Страница 15

ницьку групу сюди, – наказав Со Лай. Вiн обережно наблизився до чужоi iстоти. «Черепаха» на його наближення не зреагувала. Їi мацаки втягнулись пiд панцир, який набув фiолетового кольору. В iнфрачервоному дiапазонi ксеноморф також змiнив колiр з оранжевого на стронцiановий.

– Що з Мiрою? – почув вiн голос Занги. Дiвчина вибiгла з туману, випередивши кiборга.

– Мертва.

– Мертва? – Занга рушила до тiла колеги. Офiцер зупинив ii.

– Не пiдходьте. Ксеноформа ще не заснула.

– Мiра… – дiвчина сперлась на затягнуту в силовий каркас руку прем’ер лейтенанта. Со Лай майже фiзично вiдчув ту сумiш страху, жалю, тривоги i втоми, яка переповнювала Зангу.

– Вам вiдома ця… iстота?

– Нi… Саме ця не вiдома… Якийсь мiсцевий ендемiк. Вiн схожий на рiвнинну Scutulia macerona…

– Вiн вмiе контролювати свiдомiсть.

– Всi представники родини Scutulia мають телепатичну зброю. Я вiдчувала… Бридке вiдчуття… – Занга озирнулась на Фалька, старшого ксенобiолога експедицii, який у супроводi «тi-дi» якраз виходив з туману. – Тут невiдома ксеноформа.

– Так, бачу. Нова черепашка iз сiмейки Scutulia, – погодився з молодою колегою Фальк. – Ми понесли втрати?

– Бiолог Нельсон i сержант Жером, – офiцер пiдiйшов до обезголовленого тiла. – Вiн був з Бальсани, двадцять два роки, неодружений натурал, другий рiк служби.

– У Мiри батьки i дiвчина на Альфi, – озвалась Занга. – Їi контракт закiнчувався за два мiсяцi.

– На все е воля Велудумана, – почув Со Лай голос Протона.

«Цей клон все ж таки сектант», – констатував прем’ер-лейтенант. Його здогадка пiдтвердилась i, вiдзначив вiн про себе, однiею проблемою побiльшало.

– Ця iстота достатньо важка, матимемо клопiт з ii транспортуванням, – сказав вiн уголос.

– Звiльнимо великий вiзок вiд частини обладнання, – запропонував Протон.

– І хто ж то все нестиме?

– Ми, – знизав плечима клон. – Там е малогабаритнi контейнери, вiзьмемо iх на спини.

– Треба помiстити ксеноморфа пiд iзоляцiйну мембрану, – зауважив Фальк. – І нехай «тi-дi» запакують трупи. Нехай вiдзнiмуть й позбирають все-все, до найменшого шматочка. Останнiм часом бюрократи навколо кожноi смертi розкручують цiле розслiдування.

Со Лай вiдчув, що Занга плаче. Вiн глянув на дiвчину. Їi плечi дрiбно посмикувались. Йому кортiло втiшити Зангу, проте обмежений досвiд спiлкування з дiвчатами не пiдказував, як саме. Тому, пiсля десяти секунд неплiдних роздумiв, Со Лай вирiшив повернутись до поточних питань, котрi ставила перед ним службова необхiднiсть. За знаком командира охоронцi розгорнули анiзоборнi мiшки й заходились збирати до них шматки людськоi плотi. Офiцер вирiшив якнайскорiше залишити ущелину. Щось пiдказувало йому, що iстота-вбивця е не останнiм з тутешнiх сюрпризiв.



Фальк i Занга вже почали розгорнення iзоляцiйноi мембрани, коли на комунiкатор прем’ер-лейтенанта прийшов виклик з орбiтальноi бази.

– Що там у вас сталося, Лаю? Доповiдайте, – почув вiн знайомий голос координатора сельвiйських «тi-дi».

Со Лай стисло доповiв про напад на експедицiю ксеноморфа та понесенi втрати. Пiсля хвилинноi паузи в комунiкаторi виник владний жiночiй голос:

– Я Преподобна Сайкс. Наказую вам залишатись на мiсцi. Розгорнiть тимчасовий табiр, забезпечте належний захист i чекайте. Головне ваше завдання: зберегти ксеноморфа живим. За вiсiм годин ми до вас приеднаемось.

– Ми в ущелинi, ледi. Човник не зможе тут сiсти.

– Це не вашi проблеми, офiцере. Залишайтесь на мiсцi. За збереження ксеноморфа вiдповiдаете особисто. Кiнець зв’язку.

Прем’ер-лейтенант озирнувся навколо, немов намагаючись побачити крiзь туман щось хоч трохи подiбне до злiтного майданчика. Молочно-бiла муть оточувала його звiдусiль. Вiн раптом засумнiвався, чи у правильний спосiб звернувся до Сайкс. Може, треба було сказати не просто «ледi», а «високородна ледi», або «преподобна ледi»?

«Нi, – вирiшив офiцер. – Титул Преподобноi зi зверненням «ледi» не монтуеться зовсiм. Конче треба запитати в старших i, можливо, вибачитися при нагодi. А то ще образиться».




8



Космодром Телон, планета Аврелiя (6КА81:4), зоряна система Мiйтри (HD168443)


9—11 фебрарiя 417 року Ери Вiдновлення

Загальнi шикування у школi, де вчилася Пела, були рiдкiстю. Востанне всi навчальнi сектори збирали на головному спортивному майданчику три з половиною мiсяцi тому, коли оголосили траур за покiйним iмператором Туре Шактiрi ІІ. Так само, як i тодi, вихованцiв вишикували лiтерою «П» навколо металевоi платформи-таблетки. На неi зiйшли урочисто одягнений ректор, його заступники, старшi куратори секторiв i жiнка у чорно-золотому строi офiцера Зоряного Флоту. Срiблястий диск Мiйтри сяяв на ультрамариновому небi единоi, окрiм Землi, планети, де людям для перебування на поверхнi не треба було надягати анi шоломiв, анi скафандрiв, анi герметизованих комбiнезонiв. Скрученi у перламутровi жгути високi хмари застигли нерухомим ескортом навколо мiсцевого сонця. Всi навколишнi предмети вiдкидували рiзкi тiнi, а освiтлена променем Мiйтри мiсцева

Страница 16

iра трава здавалась металевою. Легенький теплий вiтерець напинав полотнище синьо-бiлого прапору колонii i ворушив волосся вихованцiв i вихованок шостого рiвня, що вперто вибивалось з-пiд кумедних корпорантських капелюшкiв. Для цих широт така пафосна погода вважалась аномальною. За стандартним галактичним часом iшла перша декада фебруарiя. А за мiсцевим календарем у Пiвнiчнiй пiвкулi панувала глибока осiнь.

Коли шеренги школярiв завмерли у доречнiй напрузi, ректор зробив пiвкроку до краю платформи, енергiйно розправив плечi, прикрашенi професорською мантiею, i звернувся до вихованцiв:

– Молодi громадяни вiльноi Аврелii, – прогундосив вiн крiзь дихальний противiрусний фiльтр. – Настав час великих випробувань як для нашого свiту, так i для всього людства. Ворожi нашiй великiй расi сили знову загрожують населеним свiтам. Але нащадки героiчних першопрохiдцiв доби Явiса i Сiорана нiколи не стануть на колiна перед чужинцями! Ми сповненi рiшучостi дати вiдсiч. Охоронець прав i свобод свiтiв iмператор Еарлан Третiй наказав нам мобiлiзувати всi сили для захисту людства й тих немеркнучих цiнностей, котрi заповiли нам Отцi-вiдновлювачi. Виконуючи наказ нашого монарха, Особлива самоврядна iмперська колонiя Аврелiя також заступае на бойову варту. Громадянам нашоi колонii, серед iншого, доручено в найкоротший термiн розконсервувати iмперський вiйськовий космодром Телон, поряд iз яким, як ви знаете, знаходиться наш навчальний заклад. І ми, свiдомi важливостi цiеi мiсii, з належною вiдповiдальнiстю виконаемо наш патрiотичний обов’язок. Для оголошення мобiлiзацiйного плану розконсервацii я надаю слово заступниковi коменданта космодрому капiтану другого рангу Ксан Гаотан.

– Яка симпатична тiтка… – млосно прошепотiла Оса, яка стояла за спиною Пели.

– Уб’ю, – попередила та подругу.

Заступник коменданта тим часом стисло окреслила завдання для вихованцiв школи. Космодромнi служби мали вже за шiсть тижнiв прийняти, завантажити та вiдправити на орбiту перший «човник». Строк був надзвичайно стислим, тому цiлу адмiнiстративну область перевели на режим вiйськового стану. Серед iншого на розконсервацiйнi роботи у Телонi вирiшили мобiлiзовувати вихованцiв трьох старших рiвнiв – вiд п’ятого до сьомого. Всього сто чотирнадцять майбутнiх технiкiв, яким тимчасово, до закiнчення розконсервацii, надавався статус iнженер-курсантiв Зоряного Флоту.

– Круто! – прокоментувала повiдомлення про змiну статусу Оса. Вона вже подумки рахувала першi в своему життi кишеньковi грошi. Курсантам Зоряного Флоту надавалось не лише державне утримання, але й певнi суми на власнi потреби.

«Цiкаво, чи iмплантують нам тепер персональнi комунiкатори?» – подумала Пела. Дiвчину раптом охопило вiдчуття, що рiка ii життя змiнила свою течiю з повiльноi на швидку, що швидкiсть течii щогодини зростае, й що до справжнього водоспаду вже не далеко.



Наступного ранку вихованцiв розбудили за годину до сходу Мiйтри. Снiданок подали незвично калорiйний, а замiсть остогидлоi мiшкуватоi форми вихованки жiночого сектору знайшли у своiх шафках комбiнезони з цупкого темно-сiрого матерiалу, що милував око тьмяним металевим вiдблиском.

– Це ж справжнiй офiцерський прикид! – закотила очi напiвкровка Елiс, обмацуючи численнi кишеньки, муфти i терморегулюючi клапани комбiнезону.

– Модна штука, – погодилась Оса, встромляючи своi тонкi альфiйськi ноги в обтягуючi анiзоборнi штани. – Я такий комбiк бачила, коли ми сюди летiли. Оп-ля!

– Що ти там бачила, лiчинка! – пирхнула корiнна аврелiанка Лерон. – Тебе ж везли шестирiчною, як бiологiчний вантаж…

– Затули пащу, товстолапа! – обiрвала ii Пела. – Ще раз нявкнеш на Осу, я з тебе самоi бiологiчний вантаж зроблю.

– Припинiть розмови! – гримнула на дiвчат кураторка. – Одягайтесь швидше, автобуси вже чекають.

За лiченi хвилини вихованки жiночого сектора вишикувались бiля шлюзу, на ходу встромляючи у нiздрi противiруснi фiльтри. Кураторка ретельно перевiрила зовнiшнiй вигляд своiх пiдопiчних i поклала долоню на червону панель шлюзового сканера. Мембрана трiснула, i вихованки вийшли на поверхню Аврелii.

Шкiльний двiр цього ранку мав незвичний вигляд. У свiтловому колi стояли автобуси, а бiля них люди у формi Зоряного Флоту. Вихованок знову вишикували. До шеренги, у якiй нерухомо застигла Пела, пiдiйшов флотський.

– Я майстер Йун, – назвався вiн. – Тi, чиi прiзвища я оголошу, сiдають до жовтого автобуса.

Серед оголошених прiзвищ Пела Махонiко почула свое. Оса до жовтого автобуса не потрапила, й це засмутило Пелу. Вона хотiла сказати Осi на прощання щось приемне i пiдтримуюче, але ii вже штовхали в плечi. За мить Пела сидiла в автобусi разом iз трьома десятками вихованцiв i вихованок. Зручне крiсло з гiдроподушками приемно огорнуло стегна i плечi дiвчини.

Не гаючи часу, майстер Йун розпочав iнструктаж:

– Ви всi е курсантами моеi команди. Моя команда називаеться «восьма монтажна». Вiд сьогоднi ми з вами працюватимемо у ремонтно-вiдновлювальному секторi космодрому, на майданчику номер три. Повт

Страница 17

рiть те, що я сказав!

– Команда «восьма монтажна», ремсектор, третiй майданчик, – без ентузiазму прогундосили новоспеченi курсанти. Вони вже почали здогадуватись, яка саме робота чекае на них у сталевих лабiринтах Телона.

– З цього моменту ви повиннi виконувати всi моi розпорядження, – вiв далi майстер Йун, – а також розпорядження мого заступника, флаг-марiнера Ясмiн.

Поряд з Йуном опинилась молода вродлива жiнка з темно-оливковою шкiрою i великими очима. Пелi вона вiдразу сподобалась. Особливо ii очi – темнi, теплi i гiпнотичнi. Свiтле волосся i блакитнi очi Оси вiдразу виблякли у пам’ятi Пели. Тепер iй кортiло дiзнатись, яка ж на смак ця дивовижна оливкова шкiра.

Вона так захопилась вродою Ясмiн, що забула вслухатись у те, що каже Йун. А вiн розповiдав про технiку, якою мали керувати бiйцi «восьмоi монтажноi».

– …використовуються переважно роботи та роботизованi агрегати типу «7Т10» i «елефант», конструкцiю яких ви повиннi були вивчити на заняттях у школi, – казав майстер, акцентуючи пiдвищенням тону слово «повиннi». Над головою майстра спалахнув плаский екран, на якому розгорнулась схема Телона, де яскравими кольорами були позначенi ремонтний сектор i третiй майданчик. Схема перетворилась на тривимiрну, i Пела зрозумiла, що той майданчик знаходиться пiд поверхнею планети i являе собою частину пiдземного ангара для мiжрейсового обслуговування та ремонту орбiтальних «човникiв». На схемi ангар нагадував пенал для фехтувального приладдя. Цифровi позначки вказували на велетенськi розмiри «пенала», в якому планувалось одночасно обслуговувати зо два десятки космiчних апаратiв. Довжина центральноi директриси ангара перевищувала три кiлометри.

«У всьому е плюси i е мiнуси, – фiлософськи резюмувала дiвчина. – З одного боку, доведеться аж пiвтора мiсяця горбатитись серед iржавих руiн, та ще й пiд землею. А з iншого, весь цей час поряд буде вродлива дiвчина на iм’я Ясмiн. Цiкаво, вiд кого ii гребе бiльше – вiд жiнок чи вiд чоловiкiв? А може, вiд дигендерiв?»

Раптом Пела вирiшила, що у тому випадку, якщо флотськiй красунi бiльше подобаються чоловiки, вона вiддасть присланi братом грошi на операцiю зi змiни статi. Пелi самiй стало смiшно вiд такоi несподiваноi рiшучостi, й вона голосно пирхнула. Хтось iз курсантiв засмiявся. Майстер Йун невдоволено подивився на неi, але в очах Ясмiн Пела не помiтила осуду. Навпаки, там з’явилось щось веселе.

«Напевно, вiдчула, що сподобалась менi», – не без задоволення припустила Пела. Щодо своеi привабливостi вона не мала жодних сумнiвiв. Специфiчна увага оточувала ii вже не перший рiк. Висока, струнка, синьоока, з природним – густим, хвилястим, розкiшним – рудим волоссям, вона вирiзнялась з-посеред не лише курдуплистих корiнних аборигенок, але й iз «тонконогих» громадянок у першому поколiннi. Тренованi м’язи не псували довершеноi краси ii тiла, яке умiло рухатись грацiйно i звабливо, немов не вiдчуваючи зайвоi третини аврелiанськоi гравiтацii. «Ти така гарна, така гарна, як сексi-клон з вiртуалу», – не втомлювалась шепотiти iй на вушко закохана Оса, котра у школi здобула славу надзвичайно пихатоi, перебiрливоi i вимогливоi бiлявки. Навiть крижанi кураторки-аврелiанки, свiдомi своеi спадковоi громадянськоi вищостi, задивлялись на Пелу. Особливо у басейнах та гiмнастичних залах, де мiшкуватi шкiльнi комбiнезони не заважали демонструвати усi естетичнi переваги «тонконогоi» органiзацii тiла. У природнiй пам’ятi Пели (а кiборгенноi iй, зрозумiло, iмплантувати нiхто не збирався) зберiгався таемний «файлик», де вона вела облiк своiм перемогам. Керiвники школи були б вельми здивованi, якби змогли дiстатись до цiеi краплини грiшноi iнформацii. Гламурна Оса у перелiку шкiльних трiумфiв Пели Есмеральди Махонiко була далеко не першою.

Автобус тим часом проминув поселення «Бiла Троянда» i виiхав на старе шосе, що вело до космодрому. Пряме, немов стрiла, воно ще кiлька днiв тому було майже поховане пiд рухливим шаром жовто-гiрчичного пилу. А тепер цим шосе, в одному напрямку з автобусами, рухались армада цистерн, платформи з роботами, крани та iнша технiка, спрямована адмiнiстраторами колонii на розконсервацiю Телона. Могутнi вежi космодрому пiдносились над горизонтом, пiдсвiченi прожекторами.

За двадцять хвилин автобус зупинився пiд циклопiчними арками вантажного крана. Йун, Ясмiн i курсанти рушили широким похилим тунелем, що вiв до пiдземних примiщень космодрому. В реальностi ремонтний ангар виявився подiбним до неосяжноi печери, перспектива якоi губилася у хмарах пилу i кольорових спалахах свiтла. Тут уже вирувала вiдновлювальна дiяльнiсть. Летючi i крокуючi роботи розчищали центральну директрису ангара, iншi, подiбнi на велетенську броньовану гусiнь, прокладали свiжi рейки для тальферiв i мобiльних платформ. Їхнi блискучi обладунки вiддзеркалювали навколишнiй будiвельний вир i розгубленi обличчя курсантiв. Вихованцi тихоi провiнцiйноi школи, вони уперше в життi зустрiлись з фронтальною силою могутньоi технiчноi цивiлiзацii, спрямованою волею мiжзоряноi держави. Д

Страница 18

йснiсть перевищила усi тi враження, якi майбутнi працiвники космодромних служб отримали пiд час симулякрових iгор i тренувань.

– Ось i третiй майданчик, – командир «восьмоi монтажноi» кивнув у бiк хаотичного нагромадження будiвельних плит, контейнерiв i перекручених металевих рейок. – Зараз сюди прилетять «елефанти» й ми з флаг-марiнером проведемо перше практичне заняття.

«Елефантами» транспортно-монтажних роботiв назвали не дарма. Силовi агрегати, притороченi до iхнiх опецькуватих корпусiв, нагадували слонячi вуха, а монтажний манiпулятор – хобот. Керувати летючими слониками було нескладно: поточнi завдання вводились через голосовий комунiкатор. Найважчим виявилось запам’я-тати десятки команд з рубрикатора операцiй. Пела кiлька разiв помилилась, що спричинило завчаснi трансформацii контейнерiв та зiткнення ii «елефанта» iз сусiднiм, оператором якого був (була) дигендер з темно-червоною шкiрою i чорним волоссям, заплетеним у три товстi скрутнi. Йун несхвально хитав головою, а Ясмiн щоразу терпляче пiдказувала Пелi правильнi команди. Дiвчина при цьому намагалась перехопити погляд флаг-марiнера, але та не вiдривала очей вiд тривимiрноi монтажноi мапи, що жовтуватою пiрамiдкою мерехтiла над ii комунiкатором. З четвертоi спроби Пела таки змусила летючого «слоника» закрiпити керамiчний вiдбивач на стику кiльцевих секцiй ангара.

«Джу-у-джай!» – подумки вигукнула вона бойове гасло шкiльноi збiрноi з баскетболу. Що саме означала ця кричалка, нiхто точно не знав, але у змаганнях вона реально допомагала. На спортивних майданчиках i в навчальних аудиторiях Пела Махонiко завжди i у всьому була або першою, або ж однiею з перших. Й тут, у скаженому вирi велетенських механiзмiв, вона теж не збиралась пасти заднiх. Тим бiльше, що поряд була Ясмiн. Пела вiдчувала, що флаг-марiнер також iз породи тих сонячно-позитивних перфекцiонiстiв, котрi з дитинства прагнуть бути найкращими, мрiють про найкраще й не розмiнюються на компромiси. Саме про таку вдачу свiдчили точнi економнi рухи заступницi командира, ii сконцентрованiсть пiд час виконання виробничих завдань, ii бездоганно припасований комбiнезон та мистецьки накладена на обличчя елегантна косметика, яка лише пiдкреслювала яскраву красу праправнуки смаглявих та чорнооких мешканцiв земного пiвдня.

Тим часом на третiй майданчик кiборги доправили нову партiю керамiчних i металопластикових елементiв облицювання. Пела за кiлька хвилин дала собi раду з новим набором монтажних позицiй i вiдповiдних команд. Вона вiдчула, що отримуе контроль над процесами, якi ще годину тому уявлялись iй нездоланними за складнiстю ребусами. Робота мало-помалу захопила дiвчину. З кожною новою монтажною операцiею ii «слоник» ставав слухнянiшим i моторнiшим. Вiдчуття влади над розумною машиною виявилось несподiвано приемним. Пелi подобалось вибудовувати для «елефанта» бездоганнi траекторii, подобалось звужувати до оптимального мiнiмуму рухи його хоботоподiбного манiпулятора. Тi операцii, якi на початку змiни займали в неi до шести-семи стандартних хвилин часу, вона врештi-решт навчилась скорочувати до чотирьох. Й вiдчувала, що це не межа.

Тепер Пела зрозумiла брата, що його – як вона пам’ятала вiд найперших рокiв дитинства – було не вiдтягнути вiд побутових роботiв, скелетонiв та навчальних кiбернетичних модифiкаторiв. Якоiсь митi вона припинила зважати на присутнiсть Ясмiн. Майстер Йун вже не кидав на неi тривожнi погляди, зосередившись на тих курсантах «восьмоi монтажноi», яким все ще не вдавалось приборкати своiх «елефантiв».

Вiд монтажу плит-вiдбивачiв Пела, з дозволу майстра, перейшла до складнiших операцiй. Дiвчина якраз закiнчувала закрiплення на стелi ангара силовоi ферми, коли ii нарукавний дисплей спалахнув червоним. Пролунав рiзкий акустичний сигнал тривоги.

– Прорив! – попередив Йун. Одночасно у комунiкаторi пролунав наказ всiм залишатись на своiх робочих мiсцях до особливих розпоряджень.

Слово «прорив» було з дитинства знайоме кожному мешканцю Аврелii. Воно означало, що представникам мiсцевоi фауни вдалось прорватись крiзь захиснi бар’ери, якими оточували поселення землян, технiчнi та агрономiчнi об’екти. Хоча спецiальнi команди бiологiв i мисливцiв регулярно винищували усiх потенцiйно небезпечних iстот в зонах розселення колонiстiв, прориви i вiруснi зараження все ж траплялись. Особливо докучливими для колонiстiв були рiзноманiтнi пiдземнi створiння, пiдкопи яких знаходили у найнесподiванiших мiсцях. Хижа фауна кисневоi планети невтомно прокладала пiдземнi ходи i лази навiть пiд великими мiстами землян, незважаючи анi на чутливi детектори, анi на силовi бар’ери й спецiальнi вiдлякуючi репеленти. Цивiльним колонiстам iнструкцii рекомендували пiд час проривiв ховатись у спецiальних примiщеннях високого рiвня захисту. В школi такi примiщення, неофiцiйно обiзванi «панiкернями», знаходились у кожному житловому i навчальному блоцi. На iхнiх броньованих дверях вдень i вночi свiтились червонi кола евакуацiйних позначок. Але на територii старого космодрому ще не встигли вiдбу

Страница 19

увати систему захищених сховiв. Тому новоспеченi курсанти розгублено роззирались навсiбiч.

Раптом виявилось, що майстер Йун i Ясмiн мають особисту зброю. Пела вперше в життi побачила променевi пiстолети. Щоправда, зброя в руках командирiв «восьмоi монтажноi» не додала дiвчинi впевненостi. Вона на «вiдмiнно» вивчила шкiльний предмет «Тубiльна фауна» i знала, що зупинити аврелiанських хижакiв променевиками вдаеться далеко не завжди. Радше, нiколи не вдаеться.

За кiлька секунд Пела почула крики. Хтось смертельно нажаханий волав про допомогу. Кричали на сусiдньому майданчику, де працювала Оса. Пiрамiда зi щойно привезених контейнерiв i плит не давала роздивитись, що саме там вiдбуваеться.

«Бiдна Оса!» – майже байдужо констатувала Пела.

Ясмiн запитально подивилась на Йуна.

– Нi, – сказав той. – Маемо наказ. Стоiмо тут.

Раптом Пела побачила щось таке, що змусило все ii тiло ущерть вкритись холодним потом. Над монументальним згромадженням плит з боку четвертого майданчика з’явились мацаки. Два рухливi сегментованi щупальця, вкритi яскраво-жовтими i червоними плямами.

«Adelma polaria», – визначила Пела вид iстоти i згадала, що повiдомляли файли «Тубiльноi фауни» про цього мешканця спекотних аврелi-анських рiвнин. Адельма – великий хижак-автохтон, за морфологiею дещо нагадуе земних скорпiонiв, але у сотнi разiв перевищуе iх розмiрами. Живе невеликими колонiями, полюе у зграi собi подiбних. Швидко бiгае, феноменально стрибае. Вражае своiх жертв плазмово-електричним розрядом, сформованим у виглядi кульовоi блискавки, рухом якоi адельма керуе на вiдстанях до тридцяти метрiв. Бiофiзичний механiзм манипулювання кульовою блискавкою не вивчений. Процес травлення подiлено на кiлька етапiв. Спочатку адельма обробляе уражену жертву шлунковою секрецiею i лише пiсля кiлькох годин починае трапезу. Хижак добре захищений, надзвичайно цiлеспрямований й не припиняе атакувати навiть пiсля втрати третини хапальних та несучих кiнцiвок. У першi десятилiття колонiзацii Аврелii адельми поступались кiлькiстю вбитих та скалiчених ними землян лише гiперотруйним екваторiальним полiподам. У навчальних файлах мiстились згадки про цiлi поселення першопрохiдцiв планети, випаленi плазмовою зброею адельм, а в iсторичних та пригодницьких серiалах суворi рейнджери героiчно вiдбивали атаки лютих скорпiоноподiбних монстрiв.

Саме завдяки рейнджерським серiалам Пела згадала, що очi в адельми розмiщенi на кiнцевих сегментах хапальних щупалець. «Тварюка на мене дивиться!» – майнуло в ii головi. Дiвчина розвернула свого «слоника» в напрямку мацакiв, закрiпила iхне зображення у пам’ятi робота командою «новий об’ект для монтажноi операцii» i вiддала наказ зафiксувати «об’ект» у наявнiй позицii. Робот пiдлетiв до краю четвертого майданчика, розгортаючи манiпулятор. Щупальця сховались за стосом вiдбивачiв, але наступноi митi адельма вистрибнула на ребро поставленоi сторчма плити i випустила блискавку. Слiпучо-яскрава кулька розмiром з горiх крутнулась, затрiщала i вдарила в лобовий сегмент «слоника». Корпусом агрегата побiгли iскри i синюватi сполохи. «Слоник» зiйшов з траекторii й безпорадно махнув хоботом, збивши адельму з ii позицii. Хижак упав на розчепiренi шматки арматури. Пелi почулось, як щось верескнуло.

Цiеi митi Ясмiн вистрiлила з променевика в бiк ще однiеi адельми, яка розгорнула хапальнi кiнцiвки в десяти метрах вiд Пели. Заряд перетворив на вугiлля один iз ii мацакiв. Адельма вiдстрибнула i потрапила пiд збитого блискавкою «слоника». Агрегат важко впав на спину хижаковi, зламав йому панцерний гребiнь i розчавив нутрощi. Перша адельма тим часом почала вiдповзати до вузького проходу мiж стосами плит. Майстер Йун обстрiляв ii з променевика, але вперта iстота продовжувала втискувати свiй обпалений тулуб мiж плитами.

– Дивiться, он ще одна! – крикнув хтось iз курсантiв.

Здоровенна жовто-червоно-чорна адельма вистрибнула з-пiд вантажноi платформи. Їi трiскуча блискавка попливла в бiк Ясмiн. Пела двома руками схопила гострокутний шматок вiдбивача i стала з ним на шляху блискавки, немов зi щитом. Ясмiн щось крикнула, але Пела не зрозумiла, що саме. В цю мить промiнь прожектора освiтив велику адельму, почулось сичання плагану[10 - Плаган – вiйськова плазмова катапульта.], хижак нагло почорнiв i розсипався на порох та дим. «Вiйськовi! Ми врятованi!» – полегшено зiтхнула Пела. Блискавка припинила трiщати, огорнулась пласкими червонуватими кiльцями, наче маленька модель Сатурну, вдарилась у керамiчну поверхню «щита», й це було останне, що запам’ятала Пела. Перед ii очима спалахнуло болiсне сяйво, тiло немов щезло, а потiм настала темрява, котра була чомусь не чорною, а темно-коричневою.


ПЛАНЕТА АВРЕЛІЯ


Витяг iз сiмнадцятого арпiкранського видання довiдника «Населенi планети»



Аврелiя (6КА81:4) – четверта планета зоряноi системи зiрки Мiйтри (давнiй iндекс HD168443). Маса 1,43 земноi, орбiтальний перiод 702 стандартнi доби, ексцентриситет 0,08, дiаметр 19 457 км, сила тяжiння на поверхнi 1,35 земноi, кут нахилу

Страница 20

екватора до лiнii орбiти – 9 градусiв, перiод обертання навколо осi – 33 стандартних години. Планета мае супутник Ваал, правильноi сферичноi форми дiаметром 1100 км […]

Єдина за межами Землi планета, атмосфера якоi придатна для дихання землян (спiввiдношення кисню, азоту та аргону тотожнi земним до десятих долей процента). Планета була знайдена земними астрономами у серединi ХХІ столiття. Тодi ж вона отримала свою назву. Історики розiйшлися у поглядах на ii походження. Бiльшiсть вважае, що планету було названо саме так завдяки латинському виразу «sub auras» (пiд вiдкритим небом). Меншiсть пов’язуе назву планети з «aureolus» – «золота, зроблена iз золота». Поети називають Аврелiю «Золотою Планетою». В кiнцi ХХІ ст. оператори мiсячних телескопiв повiдомили землянам, що атмосфера четвертоi планети в системi Мiйтри азотно-киснева, а водянi океани вкривають 66% ii поверхнi. Придатнiсть планети для колонiзацii була остаточно пiдтверджена автоматичним зондом «Улугбек», який був виведений на орбiту планети у 2158 роцi. Пiсля тривалих дискусiй земнi полiтики прийняли рiшення, що Аврелiя мае стати прiоритетною цiллю у програмi колонiзацii свiтiв за межами Сонячноi системи. Офiцiйно особлива самоврядна колонiя Аврелiя була заснована у 2194 роцi, коли з космiчного корабля «Лю Ян» (капiтан Ідо Нагiмi) на Плато Авенджер була висаджена перша група колонiстiв. Першi сто п’ятдесят рокiв iснування колонii (пiонерська доба) пройшли у важкiй працi з трансформацii бiосфери планети для безпечного життя землян. В проект перетворення планети на нову батькiвщину людства земляни вклали безпрецедентнi за всю iсторiю освоення космосу iнвестицii. У серединi ХХІІІ ст. майже третина асигнувань на колонiзацiю космосу призначалась для пiдтримки трансформацiйних робiт на Аврелii. Масштаби колонiзацii не мали прецедентiв i вимагали участi найкращих фахiвцiв та застосування найновiших технологiй. Зокрема, транспортна система планети створювалась вiдразу як глобальна мережа, здатна безпечно i швидко перевозити десятки мiльйонiв людей i вiдповiдну кiлькiсть вантажiв. Перспективнi плани колонiзацii передбачали комфортне розселення на поверхнi планети до чотирьох мiльярдiв представникiв людськоi раси.

Тим часом першi колонiсти зiткнулись iз виснажуючою силою тяжiння, яка на третину перевищувала земну, з ураганними зимовими вiтрами, з нестачею металiв платиновоi групи, зi смертельними вiрусами (як мiсцевими, так i земними мутантами) та з хижими представниками аврелiанськоi фауни. З першоi групи колонiстiв (1320 осiб) до двадцятирiчного ювiлею колонii дожило лише п’ятеро щасливцiв. Але завзята (а iнодi й героiчна) праця пiонерiв принесла добрi плоди. На початку Ери Вiдновлення (через 125 рокiв пiсля заснування колонii) на Аврелii мешкало вже три мiльйони колонiстiв, з них майже мiльйон складало населення столичного мiста Астер, розташованого у живописнiй Бухтi Вiтрiв на березi Пiвденного Океану. До того часу бiльшiсть бiологiчних загроз було злiквiдовано i в зонах помiркованого клiмату (на узбережжях океанiв та на островах екваторiальноi зони) почався бурхливий процес розселення нових хвиль колонiстiв. Чотири великi космодроми щотижня приймали партii поселенцiв, якi назавжди залишали перенаселенi земнi мегаполiси i купольнi поселення на менш комфортних планетах заради аквамаринового небосхилу, зелених океанiв та неозорих жовто-сiрих рiвнин нового зоряного дому. […]

В першi столiття ЕВ почалось формування великих агрозон, у яких вирощували адаптованi до грунтiв Аврелii кориснi земнi рослини. Вже на початку четвертого столiття планета повнiстю забезпечила себе натуральними харчами, а промисловiсть почала виробляти найскладнiшi технiчнi пристроi, включно з двигунами космiчних кораблiв та бойовими кiборгами. […]

Аврелiанцi завжди активно втручались у велику галактичну полiтику. Саме на Аврелii виникли першi монархiчнi осередки i саме громадянин Особливоi самоврядноi колонii Аврелiя адмiрал Анар Асмiр у 127 роцi ЕВ був проголошений першим сувереном Зоряноi Імперii. Консервативна у своiх полiтичних поглядах аврелiанська громада незмiнно протистояла земним конгресистам, федералiстам, демократам i пiдтримувала авторитарних монархiв. А у 295 роцi з волi Еарлана ІІ планета отримала статус столичноi. Астер став центром дислокацii найвищоi iмперськоi бюрократii, його населення досягло двадцяти трьох мiльйонiв i певний час його мешканцi пишались тим, що вони живуть у найбiльшому з людських мiст за межами Землi. Чисельнiсть населення планети зростала i у 405 роцi досягла двох мiльярдiв. Висока сконцентрованiсть колонiстiв на клiматично привабливих океанських узбережжях почала створювати проблеми, i уряд Аврелii оголосив амбiтну i коштовну програму заселення пiвнiчних рiвнин, де новi поселення i мiста будувались з розрахунку на сезоннi урагани та на можливiсть нападiв небезпечних хижакiв[11 - Одним iз таких поселень стала «Бiла Троянда».].[…]

У Смутнi часи аврелiанська аристократiя пiдтримала узурпаторiв i Дiм Оурбенi. Але переможцями у громадянськ

Страница 21

й вiйнi вийшли аристократи на чолi з Домом Тiзе. В Аврелii вiдiбрали столичний статус, а частина представникiв бунтiвноi аврелiанськоi полiтичноi елiти була вiдправлена у вигнання. За правлiння монархiв з Дому Ойзеле колонiю фактично вiдсторонили вiд полiтичного життя Імперii, i лише на початку п’ятого столiття ЕВ такi визначнi й родовитi аврелiанськi консерватори, як сенатори лорд Рехинальдер i лорд Корвiн-Кларт, отримали високе становище в оточеннi Туре Шактiрi ІІ. У януарii 417 року новий iмператор Еарлан ІІІ призначив своiм повноважним представником на планетi високородну пiфiйку – Преподобну сестру Ашелiн, що викликало масу пересудiв серед гордовитих нащадкiв героiчних першопрохiдцiв. […]


Пела отямилась у медблоцi. Спробувала поворухнути рукою й полегшено зiтхнула. Пальцi виконали команду, намацали цупку бактерицидну тканину постiлi, зiм’яли ii. Паралiч, дякувати Предкам, ii оминув. Пела спробувала присiсти, iй це вдалось. Потiм вона перевiрила ноги – пiдтягнула колiна до пiдборiддя: спочатку лiве, потiм праве. Простирадло сповзло кудись на пiдлогу. Дiвчина побачила, що уся оплетена бридким на вигляд сiтчастим коконом, а навколо лiжка роздулась напiвпрозора бульбашка iзоляцiйноi мембрани. За нею вгадувались контури медичних роботiв, свiтились iндикатори та екрани. Пiд лiвою рукою Пела намацала гладенький пластокерамiчний квадратик. Вона посмiхнулась своiй здогадцi й пiднесла знахiдку до очей. Стандартна аврелiанська картка особистого доступу, солiдаризована з контрольним iмплантом власника помешкання. На картцi було позначено номер кiмнати, соцiальний код ii мешканця та два слова, написанi вiд руки червоним маркером: «Чекаю. Ясмiн».




9



Поблизу туманностi Кiнська Голова (М43), на вiдстанi одноi стотисячноi парсека вiд зiрки Меланi в Темному Агрегатi Орiона


10 пентарiя 417 року Ери Вiдновлення

Експедицiйний скегер[12 - Скегер – космiчний корабель легкого класу.], виштовхнутий у космiчний простiр газовими струменями, залишив центральний ангар лiнкора. Вольск налаштував оглядовий монiтор так, щоби якнайдовше бачити «Айн-Соф». За той час, що вони йшли до системи Меланi, вiн устиг полюбити цей буцiмто проклятий зорельот, на якому закiнчили свое життя два не найгiршi в iсторii Зоряноi Імперii монархи.

Пiд час польоту вiн часто заходив до особистих апартаментiв Сiорана Шостого, що зберiгались у тому виглядi, як iх спланували придворнi дизайнери бiльш нiж шiсть десятилiть тому. Інтер’ери iмператорських покоiв не виглядали старомодними. Натуральне дерево, карарський мармур i темна бронза нiколи не виходили з моди. Як i коринфськi колони з позолоченими капiтелями, що пiдтримували багатофiгурнi фризи пiд стелею, яка iмiтувала екваторiальний земний небосхил. Удень на штучному небi палав сонячний диск, вночi сяяли яскравi зiрки. Час вiд часу цiею «небостелею» пролiтали живописнi комети, метеорнi потоки i орбiтальнi «човники». При всiй банальностi цього видовища тут було цiкавiше, нiж у сапфiрово-сталевих апартаментах Туре Шактiрi, також законсервованих для потреб майбутнiх техноархеологiв.

У кабiнетi шостого Сiорана Вольск сiдав за дубовий стiл, вмикав свiтильники з плафонами iз гiрського кришталю i уявляв, як останнiй володар з Дому Тiзе вершив долю щойно врятованоi ним Імперii. Коли Вольск довiдався про склад експедицiйноi групи, що мала висадитись на планету 9КВ40:2, то саме за цим iсторичним столом спробував синтезувати на позитронному планшетi маленьку космо-оперу про чотирьох героiчних першопрохiдцiв грiзноi планети Тифон. Пiлот Церм в цiй космооперi, на вiдмiну вiд реальноi Шерон Церм, була не маленькою жiнкою з татуюванням на всьому тiлi, а чорнокосою красунею з дещо вампiрським вищиром. Баронесi Гвен Вей дiстались усi можливi бонуси як зовнiшнього, так i внутрiшнього плану. Вона стала прекрасною бiлявкою з тiлом Шерми й очима епiчноi принцеси. Персонажа Вей Вольск одягнув в агресивний яскраво-червоний скафандр й надiлив здатнiстю спопеляти монстрiв за допомогою плагану таких розмiрiв, що реальна Гвен навряд чи змогла б вiдiрвати його вiд поясного фiксатора. Пiфiйка Мулан отримала атрибути вiдьми-пророчицi, чого й варто було очiкувати для пiфiйки, а також вмiння володiти секретними прийомами ближнього бою. Собi Вольск залишив проникливiсть знавця древнiх секретiв та романтично-безнадiйну закоханiсть у Гвен Вей, яка зберiгала не менш романтичну вiрнiсть опальному адмiралу Лансу.

Вольск якраз домальовував тло для сцени, де вiн мав врятувати Гвен вiд товстого гирга, коли почув кроки. До iмператорського кабiнету зайшла Тарасватi.

– Ось ви де.

– Так питаете, нiби ви, Преподобна сестро, вiд початку не знали, де я, – вiдiзвався техноархеолог.

– Ви думаете, що я тримаю у головi усi вашi перемiщення? – пирхнула Тарасватi.

– Я думаю, сестро, – вiдкладаючи планшет, пошепки повiдомив пiфiйцi Вольск, – що ви тримаете у вашiй чарiвнiй голiвцi цiлу Імперiю!

Жриця розсмiялась й несподiвано поцiлувала техноархеолога у чоло.

Теплий слiд вiд цього цнотливого поцiлунку вiн

Страница 22

iзично вiдчув, коли спостерiгав, як перетворюеться на маленьку зiрку, а потiм й зовсiм щезае мiж розсипiв галактичних свiтил гiгантський лiнкор. Корпус скегера тим часом завiбрував, реагуючи на включення маршевих двигунiв. Маленький зорельот взяв курс на зловiсний Тифон.

Випереджаючи скегер, до Тифона наблизився й вийшов на орбiту навколо нього тактичний зонд. Його чутливi сенсори почали сканувати кору планети, шукаючи гнiздо гиргiв, хоча вченi на «Айн-Софi» одностайно скептично висловились щодо шансу знайти його на «дев’ятiй-сороковiй».

Перед екiпажем скегера командор поставив завдання вивчення iнформацiйного спадку Повзучих Отцiв та супутнiх iм давнiх цивiлiзацiй, якщо, зрозумiло, такий спадок на Тифонi знайдеться. Тара-сватi пiдтримала Зорана, нагадавши, що г’ормiти вiднесли планету, неофiцiйно найменовану Тифоном, до «заборонених» свiтiв саме з огляду на те, що там зберiгались руiни споруд, збудованих Повзучими в кiнцi Першого циклу розвитку галактичних рас.

– А ще, – нагадала тодi Знаюча, – не забувайте, колеги, що гирги, якi знищили арсенал П’ятнадцятого флоту, прибули туди на борту безпiлотного крейсера, що вiдвiдав Тифон. Ми не можемо однозначно стверджувати, що зараження крейсера вiдбулось саме на цiй планетi, але не виключаю того, що «дев’ята-сорокова» може стати кiнцем нитки, яка приведе нас до гнiзда гиргiв.

– Або просто кiнцем, – додав космоаналiтик Мо Кирик, зустрiвши погляд Тарасватi, вiдвiв очi й поспiшив додати: – Невдалий жарт, колеги, вибачте.



Жарт Мо Кирика згадався Вольску, коли екiпаж скегера отримав першi данi, зiбранi зондом з планетарноi орбiти.

«Дiйсно, не планета, а “просто кiнець”», – оцiнив вiн вiдеокадри, на яких розгортались вкритi щебнем i пилюкою рiвнини та попелястi пасма гiр, сточенi вiтрами за тi десять мiльярдiв стандартних рокiв, що Тифон обертався навколо Меланi.

Планета була старшою за Фаренго. Найстарiшим з усiх тих свiтiв, що зустрiлись людству за столiття космiчноi експансii. Вона втратила океани, ii гiрськi хребти перетворились на розсипи камiння, мантiя охолола, i геологiчна динамiка зiйшла на нуль. Мертвотну прозорiсть сухоi аргоново-вуглекислоi атмосфери не порушувала жодна хмаринка. Лише грандiознi пиловi вихорi танцювали над пустелями «дев’ятоi-сороковоi» своi одноманiтнi цвинтарнi танцi.

– Вся вода замерзла у кригу i знаходиться пiд кiлометровим шаром осадових порiд, – повiдомила Мулан, яка зчитувала з монiторiв блок геофiзичних даних. – Дуже мало металiв, напевно, всi видобули за технiчноi доби.

– Не бачу руiн, – промурмотiла Церм. – Вольск, ви бачите руiни?

– Поки що нi, капiтан, – вiдiзвався техноархеолог. – Але на такiй мегадревнiй планетi руiни мають знаходитись на великiй глибинi. Їх не просто буде знайти.

– Якщо вони глибоко, то ми до них не доберемось, – промурмотiла Мулан, перемикаючи монiтор на iнфрачервоний дiапазон. – На скегерi немае важкого геологiчного обладнання.

– На «Айн-Софi» е тераджоулевий лазер, – нагадала Гвен Вей. – Теоретично, ним можна проплавити кiлометровий тунель.

– Силiкати вiн може й проплавить, а от щодо базальтiв – сумнiвно, – зауважила Мулан. – А якщо там буде пiдземна крига, тунель залле вода.

– Алексе, ти свого часу дослiджував артефакти, привезенi звiдси, – звернулась до Вольска баронеса. – Тi кiборги, якi iх знайшли, мали скласти карту пiдповерхневих аномалiй Тифона.

– Карту вони склали, Гвен, проте тi уламки, якi я вивчав, були знайденi на поверхнi. У районi пiд сiмнадцятим градусом пiвнiчноi широти i вiсiмдесят шостим довготи.

– Мулан, нехай зонд покаже нам цей район, – розпорядилася Вей.

– Хвилинку, мем! – вiдiзвалась пiфiйка, якiй, судячи з усього, чим далi тим бiльше подобалась роль оператора розвiдувального зонда. – Виводжу на монiтори… Дивiться!

Фрагмент сiроi пустелi, помережаноi серпиками пилових дюн, що виник на монiторах, не мiстив нiчого цiкавого. При збiльшеному зображеннi дослiдники побачили присипанi пилом антени i силовi ребра посадочного агрегату.

– Алексе, можеш визначити його тип? – запитала у техноархеолога баронеса.

– Без проблем. Це тактична платформа-база унiверсального безпiлотного дослiдницького модуля серii «ен-ер триста». Модулi цiеi комплектацii спецiально призначенi для дослiдження планет зi щiльною атмосферою. Їх на земних заводах виготовляе корпорацiя «Тала-Тейон». Ними обладнанi практично усi розвiдувальнi рейдери, побудованi пiсля чотириста шостого року. До комплекту входять п’ятитонний гвинтокрилий планетолiт з iнфраквантовим комп’ютером, три простiшi планетольоти, буровий пристрiй та ракетна капсула, яку повертають на рейдер разом iз зiбраними взiрцями.

– Щось я не бачу планетольотiв, – зауважила Церм.

– Десь мають бути. Напевне, пiсля вiдвантаження зiбраних матерiалiв iх знову кудись вiдправили. Зараз пошукаемо… – Вольск на бiчному екранi увiмкнув опцiю розширеного пошуку об’ектiв з вмiстом металiв. – О! Пiвденно-захiднiше фiксую якесь залiзяччя. Вiдстань вiд платформи приблизно три кiлометри. Судячи з розмiрiв, це о

Страница 23

ин iз малих гвинтокрилiв.

Зонд тим часом зайшов за горизонт, i район дислокацii дослiдницького модуля опинився за межами його бачення. На центральнiй панелi розгорнулась панорама, яку транслювали оглядовi камери скегера. Темно-малиновий диск Меланi помiтно збiльшився за останню годину. В лiвiй частинi панорами з’явився жовтий пiвмiсяць – Тифон.

– До виходу на первинну орбiту ще двiстi шiстнадцять стандартних хвилин, – повiдомила Церм. – Потiм ще години чотири переходитимемо на робочу орбiту. Супремус заклав до рейсовоi циклограми вiсiм ввiмкнень маршового двигуна. Отже, маемо час на вiдпочинок. Пропоную екiпажу поспати. Пiсля виходу на робочу орбiту у нас буде годин зо двадцять серйозноi роботи. Зонд тодi щопiвгодини пролiтатиме над тiею пiдповерхневою аномалiею, яку супремус визнае прiорттетною для дослiдження.

– Щопiвгодини? – перепитала Вей.

– Робочу орбiту плануемо зробити максимально низькою, – пiдтвердила Церм. – Дев’яносто кiлометрiв в апотифонii i шiстдесят – у перитифонii[13 - Перитифонiй – найближча вiд планети точка орбiти супутника Тифона, апотифонiй – вiдповiдно, найдальша.]. Завдяки цьому ми зможемо скласти карту пiдповерхневих порожнин з лiнiйним розрiшенням до двох метрiв.

– На якiй глибинi?

– До двох кiлометрiв. Глибше картинка розмиватиметься завдяки ефекту Геселя[14 - Ефект Геселя – явище стрибкоподiбного зростання просторовоi iнтерференцii гравiдинамiчних хвиль у неоднорiдному молекулярному середовищi.].

– Мулан, а ви володiете присипляючим гiпнозом? – звернувся до пiфiйки техноархеолог. – Я вiдчуваю, що не зможу тепер заснути.

– В наших скафандрах передбачена функцiя вибiркового гiпнопригнiчення, – нагадала Церм. – Цiлком ефективна i безпечна процедура. Мiж iншим, вам усiм iмплантували вiйськовi регулюючi чiпи, а в них е вiдповiднi налаштування. Так що ваша психосоматика не чинитиме процедурi жодного опору.

– Капiтан, ви щойно завадили Мулан зробити добру справу й покращити свою карму, – посмiхнувся Вольск.

– А ти впевнений, Алексе, що допомога арпiкранським техноархеологам покращуе карму? – втрутилась у розмову Вей.

– Я не знавець релiгiй, але про себе знаю, що я добра людина.

– Я не буду нiкого присипляти, – сухо повiдомила Мулан.

– Знаючi i гумор – несумiснi речi свiту сього, – констатував Вольск, активуючи процедуру гiпнопригнiчення. Останне, що вiн почув, перед тим як пiрнути у сон, було запитання баронеси, адресоване Церм:

– Ви вже отримали вiд зонду данi ГРЛ[15 - ГРЛ – гравiрезонансний локатор.]?



На лiнкорi цi данi отримали практично одночасно з екiпажем скегера. Командор Зоран, Тарасватi, космоаналiтики i геологи передивились експрес-аналiз, зроблений корабельним супремусом. Нiчого й вiддалено подiбного до гнiзда гиргiв локатор не знайшов. Пiд поверхнею Тифона вiн вiдзначив каверни i гравiтацiйнi аномалii типу мiсячних масконiв, але слiдiв бiологiчноi активностi там не виявив. Не лише специфiчних «гнiздових», але й будь-яких. Планета виглядала бiологiчно стерильною.

– Нехай група Вей вiдпрацюе район ось цiеi пiдповерхневоi аномалii, – Зоран вказав на яскраво-червоний контур в екваторiальнiй зонi. – Нехай позбирають там артефакти i повертаються. А першу i третю планети проскануемо з позаеклiптичноi траекторii[16 - Позаеклiптична траекторiя – така траекторiя, котра проходить поза площиною, що у нiй, зазвичай, обертаеться 99% планет, астероiдiв, комет та пилу, що оточуе зiрку.]… Цей Тифон… якесь галактичне кладовище. Лише час згаяли.

– Може, вiдправимо до першоi планети зонд? – Тарасватi ще раз пробiгла очима колонки цифр на екранi. – Там е слiди метановоi атмосфери. Поки група Вей дослiджуватиме аномалiю, зонд проскануе планету. Ми вiд того не затримаемось.

– Погоджуюсь, – кивнув командор. – Принаймнi матимемо певнiсть, що близ Меланi тоi клятоi матки немае.




10



Стара кальдера вулкану Ронго, гiрська система Аль-Кранц, планета Сельва (3КВ106:2), в системi зiрки Ахернар (Альфа Ерiдана)


29 квадрарiя 417 року Ери Вiдновлення

– Нам треба присельвитись якомога ближче до цiеi точки, – невловимим рухом Преподобна Сайкс накреслила зiрочку натривимiрнiй схемi, що свiтилась над командною панеллю десантного модуля.

– Зрозумiв вас, – почув Зак-Зак голос пiлота. – Будемо орiентуватись на схiдну вершину гори Маунт-Шилд. Це у двох кiлометрах вiд вашоi точки. Бiля пiднiжжя гори наш МАДАР[17 - МАДАР – мазерна система високоточного всепогодного об’емного сканування району посадки, причального комплексу або стикувального вузла.] показуе вiдносно рiвний майданчик…

– А ще ближче?

– Вибачте, Преподобна, але у цих скелях…

– Це Сельва, лейтенанте. Тут кожний метр дороги загрожуе смертю. Тим бiльше, у такому туманi…

– Зрозумiв. Я зроблю усе можливе, Преподобна.

Десантний модуль, виконуючи маневр, рiзко звалився на бiк i крутою глiсадою ковзнув у надра туману. Заку здалось, що його шлунок у чемпiонському стрибку торкнувся мозку. «Добре, що не снiдав», – похвалив себе ксенобiолог i подивився на протилежну проти

Страница 24

еревантажну нiшу, де гнучкi стрiчки оповили тендiтне тiло Дiмери. Обличчя пiфiйки крiзь прозорий керамiт шолому виглядало по-дитячому ображеним.

«Дiвчинцi теж не солодко», – вирiшив Зак й знов вiдчув, як його внутрiшнi органи розпочали черговий дрейф у напрямку до горла.

Тим часом модуль обiгнув кутасте громаддя Маунт-Шилд й нирнув до ущелини, яка, наче нiж шарлотку, розрiзала базальтове пасмо навколо кальдери Ронго. Ледь не зачепившись за розсипи гострого каменюччя, «летюча тарiлка» просковзнула пiд зубатим скельним навiсом, на мить зависла над краем двохсотметрового провалля, хитнулася, наче дзига перед зупинкою, й присельвинилася за кiлька метрiв вiд надувних наметiв тимчасового табору, яким керував Со Лай.

– Ідеально. Отримаете нагороду вiд командування, – оцiнила вправнiсть пiлотiв Сайкс. – Проскануйте район на предмет наявностi ворожих ксеноформ.

«На предмет наявностi», – хмикнув ледь живий Зак, який, незважаючи на всi пригоди, зберiг той необхiдний запас критичностi, котрий супроводжуе у життевих мандрах кожного справжнього вченого. Вiн вже ранiше зауважив, що високородна Знаюча полюбляе вживати канцеляризми. Колись його науковий керiвник пояснив аспiранту Заковi, що природженого начальника можна виявити за його схильнiстю до офiцiйного словотворення. «Нам iз тобою, хлопче, начальниками не бути. Не вмiемо ми з тобою балакати по-начальницьки», – напророчив тодi науковий керiвник й налив Заковi перший у його життi шкалик чистiсiнького лабораторного спiрiтус вiнi. Науковий керiвник був тiронiйцем. Старим i битим життям сельвологом, що чудом вижив у болотяних лабiринтах Озера Кларта.

Все ще згадуючи смак того ритуального спирту, ксенобiолог вибрався з протиперевантажноi нiшi й допомiг Дiмерi вiдчепитись вiд затискувачiв i стрiчок. Пiлоти вже просканували ущелину i повiдомили, що жодноi небезпечноi ксеноформи, окрiм полоненоi скутулii, наразi не спостерiгаеться.

– Випускайте морлiфiв, – наказала пiлотам Сайкс. – А за ними пiдуть «павуки».



За армiйськими i флотськими статутами у мiсцях розташування експедицiйних пiдроздiлiв високе керiвництво мало зустрiчати не менше двох офiцерiв, або прирiвнених до них вiдповiдальних осiб. До iмпровiзованоi брами табору вийшли виконуючий обов’язки коменданта Со Лай i старший науковоi групи Фальк. Коли з дискоiда, випереджаючи кiборгiв, немов сiрi тiнi, висковзнули морлiфи, прем’ер-лейтенант внутрiшньо напружився. Вiн не любив цих тварин. Хоча щуропси-слiдопити успадкували вiд гризунiв лише третину геному, для Со Лая вони залишались щурами. Здоровенними хижими ратанами, якi сусiдились з незаможною люднiстю у поселеннях Колумбii – батькiвщини командира «тi-дi». Пiд тим житловим куполом, у якому пройшло дитинство прем’ер-лейтенанта, якось замешкала зграя щурiв-мутантiв. Час вiд часу у куполi безслiдно зникали дiти. Коли Со Лаю виповнилось чотирнадцять, щезла його молодша сестра Лiнь. Всi чоловiки з родини Со прийняли участь в рятувальнiй експедицii, яка рушила до задушливого пiдкупольного пекла. Вони вбили з пiвсотнi мутантiв, але не знайшли анi Лiнь, анi решти дiтей. У смертельнiй бiйцi з величезним чорним щуром Со Лай отримав своi першi шрами i вперше вiдчув себе воiном. Шериф вiдзначив його завзятiсть, а через три роки дав рекомендацiю для вступу до вiйськового училища.

– Я пам’ятаю, як ти випатрав ратана, – сказав тодi Со Лаю шериф. – Той мутант був завбiльшки з вiвцю. Ти хоробрий хлопець. З тебе вийде справний офiцер.

Сенсор променевика Со Лая зреагував на ментальний сигнал й здiйснив подачу зброi пiд праву руку. Утримувач поясного кронштейна при цьому клацнув на всю ущелину. Фальк здивовано подивився на офiцера, а морлiфи завмерли. Со Лай неквапом повернув зброю у початкове положення.

– Це кмiтливi i доброзичливi звiрi, лейтенанте, – завiбрував у його внутрiшньому комунiкаторi голос Преподобноi Сайкс. – Й не мають нiчого спiльного з колумбiйськими ратанами.

– Жодних проблем, Преподобна. Це в мене занадто чутлива до ментальних сигналiв зброя. Я ii так навмисно налаштував. Ми ж на Сельвi, – нагадав Со Лай. А про себе зауважив, що телепатичнi здiбностi пiфiйок зовсiм не казкова шняга.

Морлiфи наблизились до нього, крутячи хвостами на знак прихильностi. Офiцер змусив себе почухати за вухом здоровенну щуропсиху. Та у вiдповiдь дружньо вищирила зубату пащу.

Тим часом трапом дискоiда зiйшли двi Знаючi у матово-сiрих скафандрах. За ними на сельвiйський грунт висадився обвiшаний засобами бiолокацii довготелесий цивiльний. Замикали процесiю гостей вiйськовi з червоними вiдзнаками Джи Тау. Серед останнiх, судячи з наявностi лабораторних валiзок та транспортних бiомодулiв, були й ксенобiологи.

«Радше за все, цивiльний i е отим Зак-Заком, – вирiшив прем’ер-лейтенант. – Занга каже, що вiн невизнаний генiй. Клопоту знов побiльшае. Чим численнiшi генii, тим менше конкретноi роботи вони виконують. Тепер ось почнуть чубитись з Фальком за кожне визначення; вийде в нас не експедицiя, а цiлий симпозiум».

– У якому станi скутулiя? – не гаючи

Страница 25

часу, перейшла до справ Сайкс.

– Базальний метаболiзм стабiльний, але знижуеться сигма, i пульсацiя хорди дiйшла до критичного значення, – доповiв Фальк.

– Показуйте.

– Ходiмо, колеги, – Фальк жестом запросив гостей до табору. – Я вважаю, що ксеноформу потрiбно негайно перемiстити до стацiонарного бiомодулю. Ми надто довго тримаемо ii пiд газовою блокадою.

Сайкс та ii почет наблизились до мiсця ув’язнення монстра. На гнучкому екранi, що його прилiпили до iзоляцiйноi мембрани, висвiчувались данi монiторингу внутрiшнiх органiв скутулii. Цифри i позначки на екранi щосекунди змiнювались.

– І що ви скажете? – звернулась до Зак-Зака i Дiмери Сайкс. – Істоту можна транспортувати?

– Радше за все… так, – Зак-Зак уважно продивився колонки цифр, – але я би хотiв побачити контрольнi данi дементивноi динамiки[18 - Дементивна динамiка – руйнiвнi змiни в областi мозку у перебiгу коми або ж штучного припинення дiяльностi мозку.].

– Лiмбограму? – уточнив Фальк.

– Плюс детальнi данi сканування тих церебральних секторiв, якi вiдповiдають за ментальний вплив.

– Ми не впевненi, що ментальний вплив генеруе саме мозок.

– А що ж тодi, по-вашому, його генеруе?

– Поки що цього не вдалось визначити.

– Це ж принципове питання, колего. Ми повиннi знати природу впливу, – Зак-Зак збiльшив зображення грушовидного органу, нiби пiдвiшеного на тонких жилах. – Я бачу характерне потовщення проталамусу. Ця дiлянка за структурою цiлком подiбна до тоi, яка генеруе ментальнi хвилi i в болотяноi дворогоi багатонiжки Cylindroiulum diacornis, i у псевдополоза Coluberina singulata.

– Вам, колего, як завжди, усе зрозумiло, – обличчя Фалька не можна було роздивитись за свiтловими фiльтрами шолома, але у голосi вченого присутнi вiдчули роздратування. – Проте насправдi единоi думки академiчних кiл щодо того, якi саме органи сельвiйських прорептилiй генерують телепатичний вплив, ще не склалось. Існуе принаймнi чотири концепцii, якi радикально вiдрiзняються за своiми висновками. Ви, зокрема, доводите у своiх статтях, що за телепатiю у протополозiв вiдповiдае одна iз ундуляцiй проталамуса плюс зв’язанi з нею нейроструни рогових вiдросткiв, а я – i зi мною бiльшiсть сельвiологiв – цю вашу думку не подiляемо. Категорично не подiляемо i не бачимо пiдстав для цього. Вашi припущення не пiдкрiпленi жодними вагомими експериментальними даними. Це лише гiпотеза.

– О, яка приемна несподiванка! Ви навiть читали моi статтi.

– Я читав вашi статтi, шановний колего, але не впевнений, що ви читали моi.

– Менi достатньо того, що я вбив купу часу на працi вашого вчителя i патрона Гурако.

– До речi, лiдера науковоi школи та найвизначнiшого на сьогоднi спецiалiста з порiвняльноi морфологii сельвiйських ксеноформ.

– Це ви так вважаете.

– Досить пустих слiв, – припинила наукову суперечку Сайкс. – В нас немае часу на всi цi дискусii. Мене цiкавить лише один-единий аспект життедiяльностi цiеi iстоти. Ми повиннi вияснити, якими е потужнiсть та специфiка телепатичного впливу скутулii. У моiх ксенобiологiв в бiоконтейнерi знаходиться вiдомий вам органiзм-симбiонт Licosa selvix. Мене цiкавить: може чи не може ця скутулiя за допомогою свого ментального впливу розiрвати симбiотичну взаемодiю мiж складовими органiзмами лiкози. І якщо скутулiя на це спроможна, то на якiй вiдстанi i як швидко.

– Але ж для такого експерименту потрiбно звiльнити ксеноформу з-пiд нашого контролю, – все ще не второпав Фальк.

– Так, ви правi, – погодилась Преподобна. – Починайте виводити скутулiю з контрольованого стану.

– Випустити ii?

– Ми триматимемо ксеноформу у клiтцi. У нас тут е одна принагiдна конструкцiя.

– А ви впевненi, що вона не вирветься з тiеi вашоi клiтки? Вона, мiж iншим, вiдiрвала голову охоронцю разом iз частиною екзоскелета.

– Це мiй наказ, – мовила Сайкс. – А я, до вашого вiдома, представляю тут iмператора… Лейтенанте!

– Слухаю, мем! – Со Лаю що далi то бiльше подобався керiвний стиль жрицi.

– Ваше завдання: безпека на територii, де ми будемо проводити експеримент.

– Буде зроблено, мем!

– Ми марно втратимо час – раптом заявив Зак-Зак. – Це ж скутулiя, а не чулiмба. Нам потрiбна чулiмба.

– Ми достеменно не знаемо, яка саме iстота врятувала магонiйцiв, – не погодилась Сайкс. – Якщо iз скутулiею не вийде, будемо шукати чулiмбу. Я все сказала.

– Нам потрiбна чулiмба, – промурмотiв Зак-Зак. Але певностi у його голосi не вiдчувалось.

«Генiй здувся, – зрозумiв Со Лай. – Пiфiйка вмiе обламувати ботанiв. Цiкаво було б подивитись на цю Преподобну Сайкс, коли вона буде без скафандра».

В нього почала народжуватись ще одна думка, пов’язана з високородною Знаючою, але, пам’ятаючи, що жрицi володiють телепатiею, офiцер придушив ii у зародку.




11



Планета Аврелiя (6КА81:4), зоряна система Мiйтри (HD168443)


14 фебрарiя 417 року Ери Вiдновлення

Пела на мить замислилась, перш нiж притиснути картку доступу до мембрани з цифрою «85». Потiм вона рiшуче наклала гладенький квадратик на ту частину

Страница 26

ледь вiбруючоi поверхнi, яку пiдсвiчувало жовтувате свiтло. Пролунав мелодiйний сигнал, колiр свiтла змiнився на зелений, i дiвчина увiйшла до тимчасового особистого помешкання флаг-марiнера Ясмiн Бехеште. Господиня чекала на неi. Пела, що звикла бачити флаг-марiнера у форменому комбiнезонi, розгубилась, питаючи себе: «А це дiйсно вона?»

Блискуче золотаве плаття i химерна дiадема перетворили Ясмiн на принцесу з казкових серiалiв. Пiдтриманi дiадемою хвилi важкого чорного волосся падали на ii оголенi плечi, окантовуючи шляхетнi лiнii шиi та рiзнокольорове камiння колье, стилiзованого пiд прикраси жiнок Давнього Єгипту. Плаття пiдкреслювало матову досконалiсть шкiри. Без взуття Ясмiн здавалась мiнiатюрнiшою, анiж на будiвельному майданчику.

«Напевне, це традицiйний одяг ii рiдноi планети», – припустила приголомшена Пела, згадавши, що дiвчата помiж собою називали флаг-марiнера «тiронiйською щурихою». Вона раптом здогадалась, що Ясмiн одягла це неприпустимо розкiшне, за тутешнiми мiрками, плаття не просто так. Зрозумiла, що чорноволоса красуня перетворилась на принцесу саме заради неi, задрипаноi курсантки з неповноцiнним соцiальним статусом. Дiвчина вiдчула себе дикункою й засоромилась. Їй здалось, що спартанськi звичаi аврелiанськоi провiнцii тепер сяють на ii чолi, наче клейма злочинцiв з iсторичних фiльмiв. Ясмiн, здавалось, все зрозумiла й першою зробила крок назустрiч.

– Заходь, заходь чарiвна гостя, – ii голос линув медовим потiчком, немов мантра гiпнотизера. – Заходь, моя рятiвнице, заходь. Мiй дiм тепер е твоiм домом, роздiли ж зi мною радощi мого ложа.

– Дякую, Яс…мiн, – ледь прошепотiла Пела, вдихнула просякнуте мускатним ароматом повiтря i вiдчула, як йде обертом голова.

– Тобi нiяково вiд усього цього? – Ясмiн ледь нахилила голову i торкнулась поглядом блискучоi бiжутерii.

– Нi, воно дуже розкiшне…

– Бачу, що твоя Оса не бавила тебе костюмованими пригодами.

– Ви знаете про Осу? – Пелi здалось, що все ii тiло вкриваеться червоними плямами. Нiколи в життi iй не було так незатишно, як у цю мить.

– Про вас усi знають, – смаглява красуня наблизила свое обличчя до обличчя дiвчини й кiнчиком язика торкнулась ямки на ii пiдборiддi. – Вона красива, у тебе хороший смак. Але… бувають красивiшi.

Нiби на пiдтвердження своiх слiв, Ясмiн кивнула на дзеркальну стiну. Пела подивилась туди i побачила цибату руду дiвку у смiшному одязi поряд з одягнутою в блискуче золото давньоегипетською володаркою. Раптом золото з шурхотом сповзло на пiдлогу, i тепер поряд iз розчервонiлою курсанткою напружилась струнка бронзова статуетка. Свiтло у кiмнатi стало помаранчевим, вiд чого оголене тiло «володарки» нiби огорнулось золотаво-шоколадним сяйвом.

– Ти дуже класна, дiвчинко, дуже класна… Довiрся менi, моя руденька, – шепiт Ясмiн лунав наче придушений рик пустельноi левицi. Пела вiдчула, як вправнi пальцi звiльняють ii вiд поясу i одягу. – Не кажи менi «ви»… Сьогоднi я твоя… Сьогоднi ти забудеш про ту твою блiду Осу…

«Вже забула», – не без здивування вiдзначила Пела.

Приблизно за три тисячi кiлометрiв вiд вiсiмдесят п’ятого помешкання житлового сектора космодрому Телон, у великому мiстi на березi Екваторiального океану, розташувалась одна з численних «червоних зон», що належала дослiдницьким та резидентальним пiдроздiлам iмперських Джи Тау. В той час, коли Пела забувала про Осу в обiймах новоi подруги, в цiй «зонi» зустрiлись координатор розвiдувальних проектiв Служби Запобiгання на Аврелii Рей Блiсс i невиразний свiтловолосий дигендер у формi технiка Джи Тау й шевронами флайт-лейтенанта.

– Я прочитав вашу доповiдь, – без вступу почав Блiсс. – Я, на жаль, не фахiвець з фiзики плазми й, вiдповiдно, не все зрозумiв, – вiн зустрiв погляд технiка i здивувався крижанiй вiдстороненостi у його очах. – Якщо я не помиляюсь, ви стверджуете, що пiд час останнього нападу адельм на космодром Телон ви помiтили певнi аномалii у застосуваннi ними кульових блискавок?

– Якщо це можна назвати «аномалiями», сiр.

– …?

– Це були не кульовi блискавки, сiр.

– А що ж тодi?

– Якби, сiр, ми не мали там спецiальноi апаратури, то, напевне, нiчого б не помiтили… Сто вiдсоткiв, що нiчого б не помiтили. Але, ви ж знаете, нам наказано вiдслiдковувати ситуацiю навколо Махонiко, брат якоi був терористом…

– Я в курсi, мене наразi цiкавить не вона.

– Вибачте, сiр. Я продовжую. Там у нас знаходиться чутлива апаратура, яка дозволяе фiксувати змiни i трансформацii енергетичних полiв у всiх можливих дiапазонах. Ця апаратура не була створена для аналiзу разрядноi зброi адельм, але ми фiксуемо всi подii…

– Мудро робите, – кивнув Блiсс.

– Ми пiддали детальному аналiзовi усi фiзичнi явища, що супроводжували напад адельм в космодромному ангарi.

– Для чого?

– На всяк випадок.

– А я думаю, – координатор хитро примружився, – що комусь дуже закортiло стати першим, хто зрозумiе, як саме адельми керують тими своiми блискавками. Таке вiдкриття прогримiло б на всю Аврелiю. Хтось там у вас, скажiмо так, м

Страница 27

е неабиякi дослiдницькi амбiцii. Часом це не ви, Модо?

– Всi моi вiдкриття, сiр, я завжди спрямовував i спрямовую на благо Служби. Виключно на благо Служби, сiр.

– Добре, продовжуйте.

– Всього у нападi брало участь вiсiм пустельних адельм. Їх ще називають bipunctata – «двокрапковими». Ксенобiологи кажуть, що мисливський клан дорослих адельм-самцiв зазвичай складаеться з шести-дев’яти особин. Отже, на перший погляд, нiчого такого, що виходило б за межi норми. Прорвавшись до ангару, адельми роздiлились на три групи. Це iхня стандартна мисливська тактика, також нiчого дивного. На той майданчик, сiр, де працювала Махонiко, напали три адельми. Двi з них, до того як iх було знищено, встигли генерувати плазмово-електричнi заряди i спрямувати iх на цiлi. Першим зарядом вони вивели з ладу монтажного робота типу «елефант», другий увiйшов у контакт зi шматком пластокерамiчного iзоляту, що правив Махонiко за щита, i вибухнув. В результатi вибуху Махонiко отримала легкi пошкодження шкiри, неповний паралiч лiвоi руки i термiчнi опiки очей. За добу усi травми i порушення у динамiцi кiнцiвки було лiквiдовано. Лiкування проводили вiйськовi медики з групи «ес-джi шiсть» у медблоцi польового шпиталю Одинадцятого флоту. Парез лiкували за стандартною схемою…

– Парез? – перепитав Блiсс.

– Парез – це неповний паралiч, сiр, що приводить до обмеження рухливостi кiнцiвок.

– Ви й на медицинi знаетесь?

– При потребi, сiр, вивчаю сумiжнi дисциплiни.

– Схвалюю. Продовжуйте, Модо.

– Все було нiби правильно, сiр. Нiби нiчого пiдозрiлого, звичайний напад адельм. Проте детальний аналiз квантовоi голограми нападу дав несподiванi результати. Якщо заряд першоi адельми був звичайною кульовою блискавкою, то заряд другоi взагалi виходить за межi тих фiзичних процесiв, якi вiдбуваються при еволюцiях вiдомих нам високоенергетичних газоплазмових утворень.

– З цього мiсця – деталiзуйте. Спробуйте пояснити так, щоби я зрозумiв.

– Я спробую, сiр. Звичайна кульова блискавка е iмпульсним iндукцiйним розрядом, що виникае при рiзкому нарощуваннi потужностi магнiтного поля. Його енергетика базуеться на тому, що електрони у тороiдальному магнiтному полi розганяються до релятивiстськоi швидкостi. Швидкi електрони досягають енергii приблизно у десять мiльйонiв електронвольт. Так, щоб ви уявили, сiр: iндукцiйний заряд в серединi кiльцевого вихору[19 - Така фiзична модель кульовоi блискавки е гiпотетичною. Наука початку ХХІ ст. не знае iстинноi природи цього явища.].

– Я уявив, дякую, Модо. Магнiтний тор, а його поверхнею рухаються електрони. Спiраллю рухаються. Подiбно до сiдерального прискорювача. Якщо я правильно вас розумiю, в такiй кульовiй блискавцi мало би вiдбуватись щось подiбне до термоядерного синтезу?

– Саме так, сiр. Звичайнi кульовi блискавки, як на Землi, так i на всiх iнших планетах, iнтенсивно випромiнюють радiацiю i мають вiдносно холодну поверхню. Сукупне значення енергii такоi блискавки приблизно вiд восьми до дванадцяти мегаджоулiв. Але те, сiр, що генерувала друга адельма, мало енергiю приблизно у тридцять мегаджоулiв й не випромiнювало нiякоi радiацii. Це було так зване «iдеальне кiльце» з полоiдальним струмом.

– Я знову не розумiю. Що таке «полоiдальний струм»?

– Я захопився, сiр, ще раз вибачте менi. Я маю на увазi, що ця псевдоблискавка перебувала у створi лiнiйного iндукцiйного газового розряду, типу звичайноi лiнiйноi блискавки. Це утворення мало гарячу поверхню й не володiло внутрiшнiм джерелом енергii, як кульова блискавка. Адельма такого плазмоiду продукувати не могла, навiть якби у неi в черевi сховали термоядерний реактор. Хтось або щось постiйно пiдживлювало плазмоiд через енергетичний канал невiдомого нам типу. Псевдоблискавку iнспiрували ззовнi.

– Проникнення?[20 - Термiн з лексикону Джи Тау для позначення явищ, пов’язаних iз дiяльнiстю на заселених землянами планетах нелюдських цивiлiзацiй]

– Жодного сумнiву, сiр. Проникнення. Наша технiка не спроможна синтезувати керованi плазмоiди з такими енергетичними характеристиками. Навiть для кiлоджоулевого згущення високоенергетичноi плазми нашим фiзикам потрiбне громiздке обладнання.

– Залишки адельм дослiдили?

– Не вдалось, сiр. На жаль. Вiйськовi спопелили iх плаганами, а потiм ще й змили попел. Ми маемо лише вiдеозаписи та голограми.

– Виявили, звiдки вони прорвались?

– Пiд старим космодромом цiлий лабiринт пiдземних ходiв, тунелiв i печер. Там повно усякоi гидоти. Нашi бiйцi пройшли кiлька кiлометрiв тими пiдземеллями, але нiчого незвичного не знайшли. Там лише кубла рiзноманiтних ксеноморфiв, залишки староi будiвельноi технiки, резервуари з хiмiкатами.

– А на вiдеозаписах i голограмах знайшли щось незвичне?

– Адельма, яка нiбито генерувала псевдоблискавку, була дуже великою, як на представника сiмейства Adelma polaria bipunctata, i мала дивне забарвлення. Це маскування, сiр. Нiяка то була не адельма.

– Гм… Якщо, скажiмо, чужi хотiли вбити Махонiко, – припустив Блiсс, – то вони обрали надзвичайно складний й

Страница 28

алоефективний спосiб.

– У мене е припущення, сiр, – повiдомив Модо. Координатор раптом зауважив, що вiдстороненiсть зникла з очей технiка, якi сяяли передчуттям великого вiдкриття.

– Я слухаю.

– Це не був замах на вбивство, сiр. Це було щось iнше. Я впевнений. Там, сiр, на сусiдньому будiвельному майданчику пiд час нападу також сталось щось подiбне. Блискавка вразила ще одну дiвчину iз числа iнженер-курсантiв. Їi звати Орбана Сотазiя Анс, вiдзиваеться на псевдо «Оса». Вона вчиться разом iз Махонiко, i вони близькi подруги. Тобто навiть не подруги, а ще ближчi. Так, сiр, ви правильно мене зрозумiли. На тому майданчику, де працювала Анс, не було спецапаратури, проте я маю певнiсть, що ii також «позначили» аномальним плазмоiдом.

– Цiкаво. Проте для такоi впевненостi потрiбнi факти.

– Вони е, сiр, iх достатньо, повiрте менi. Тотожнi ураження, не характернi для звичайноi блискавки. Я можу пiдкрiпити «нехарактернiсть» уражень бiльш анiж переконливою статистикою. Як мiсцевою, так i зiбраною на Випереджаючих планетах. Для Землi, скажiмо, це сотнi тисяч випадкiв на протязi тисячi рокiв. Повне спiвпадiння клiнiчноi симптоматики. Що в Махонiко, що в Анс. І повна вiдмiннiсть з переважаючою бiльшiстю тих випадкiв, якi були знайденi мною в архiвних базах. Я вiдчув, що тут простежуеться якась закономiрнiсть. Подивився бiографiчнi файли покiйного брата Махонiко – терориста Хепi Етальдiно. Його життя тут, на Аврелii, достатньо ретельно задокументоване. В його бiографii також був епiзод з нападом адельм. Коли йому було шiстнадцять рокiв, у поселеннi Нова Джорджiя. Та сама iсторiя. Опiки очей, локальний паралiч, струменеве ураження шкiри. А ще я продивився файли терористки Шерми…

– Навiть так, – Блiсс похитав головою. Чи то здивовано, чи то несхвально.

– Я отримав на це дозвiл вiд керiвництва управлiння «А», – повiдомив технiк, не вiдводячи погляду. Помовчав, чекаючи на реакцiю Блiсса; не дочекався й додав: – Дозвiл вiд адмiрала Хангара. Тридцять двi години тому.

– Невже вам, Модо, приносить задоволення дратувати своiх безпосереднiх керiвникiв зверненнями «через голову»? – координатор розвiдувальних проектiв пройшовся поглядом мiшкуватим комбiнезоном технiка, його кирпатим безбарвним обличчям, вузькою лiнiею рота i жiночою шиею.

«Дигендер, умовно повноцiнна двостатева особина, прикрий збiй еволюцiйноi програми, – Блiсс зусиллям волi придушив хвилю обридження, яка вже напинала свiй гребiнь у його ествi. – Що з нього вiзьмеш, з цього нещастя. Його (чи то «ii») ображено ще до народження. І вiн (вона) дуже корисний (корисна). Допитливий (допитлива), здогадливий (здогадлива), наполегливий (наполеглива). Знае свою справу… Насправдi, Імперiя стоiть саме на таких технiках».

Вголос вiн сказав:

– Ви повиннi знати, Модо, що внутрiшнi статути Служби чiтко регламентують порядок звернень за дозволами до посадових осiб та експертних центрiв.

– Я визнаю свою провину, сiр.

– Це зрозумiло, але ви зупинились на тому, що дивились бiографiчнi файли лiдерки терористiв Шерми Шайнар.

– Так, сiр.

– І що далi?

– Коли вона перебувала на Землi, ii також вразила кульова блискавка.

– …?

– Так, це вiдмiчено в ii дос’е. Я знайшов медичний звiт, доволi детальний. Вона тодi була на третьому мiсяцi вагiтностi, i вiйськовi медики з допомiжноi бригади Першого флоту ретельно ii обстежили.

– Але ж на Землi немае адельм.

– Ви маете рацiю, сiр. Тому поява тоi земноi кульовоi блискавки була замаскована грозою. Звичайним, як для Землi, явищем.

– Я вже знаю, Модо, яким буде продовження вашоi iсторii: у Шерми були тi самi симптоми ураження, що й у брата iз сестричкою та у курсантки Анс? Я вгадав?

– Абсолютно точно, сiр. Тi самi симптоми. Один в один. Це не може бути простою випадковiстю. Всi згаданi особи зазнали, як я думаю…

– Своерiдного посвячення вiд чужих?

– Саме так, сiр! Ви мене зрозумiли. Їхнi органiзми могли отримати не лише ураження, але й зазнати непомiтних трансформацiй, стати носiями «пiдсаджених» енергетичних структур або ж чогось у цьому родi. Це явне проникнення.

– Ви заслуговуете на пiдвищення, – пiдсумував Блiсс пiсля кiлькох хвилин мовчання. – Хоча ви й дiяли всупереч нашим статутам i… традицiям. Вважайте, що вам пощастило з начальником.

– Служу Імперii! – технiк-дигендер виструнчився перед координатором.



– Тобi сподобалось? – Пела дивилась на дзеркальну стелю, де пульсувало у спiльному ритмi дихання переплетене вiдображення двох тiл – свiтлошкiрого i кольору байхового чаю.

– Ти ще питаеш? – Ясмiн занурила свiй точений носик у волосся подруги. – На цiй застебнутiй планетi знайти таке руде щастя… Я в шоцi.

– Планетка ще та, – погодилась Пела. – Мене тутешнi товстолапi задроти вже задовбали. Ти зовсiм iнша. Зовсiм. Дiвчата кажуть, що ти з Тiронii. Там краще?

– Моi батьки працювали на Тiронii, я там народилась. Але вся наша родина – з Землi. Я вважаю себе землянкою, а не тiронiйкою.

– У нас в школi вчаться двi землянки. Обидвi бридкi. Одна – альбiнос iз черво

Страница 29

ими очима, а в другоi таке жирне волосся, що вже за годину пiсля душу злипаеться у пасма гiвнячкового кольору. Фе!

– Землянки рiзнi бувають, – Ясмiн лизнула вушко дiвчини. – А тобi подобаються лише дiвчата?

– Я хотiла б мати хлопця, – визнала Пела. – Але ж ти сама бачиш, якi тут хлопцi. Миршавi провiнцiали, нема на що й дивитись. У них найкрутiшим щастям вважаеться узяти офiцiйний шлюб з донькою начальника. Усi товстолапi повернутi на кар’ерi, особливо на вiйськовiй. Якщо в когось iз них родич служить в iмперському Флотi, то це просто щось. І не пiдходь, не гляне. Вища раса! Вони тут так гнуться перед усяким дрiбним начальством, що мене аж нудить. А бiзнесмени з них нiякi. Тут усiм бiзнесом керують альфiйцi. От вони класнi пацани, дiловi. Й грошi в них водяться. Я хотiла б мати хлопця з Альфи.

– Альфiйцi зануднi.

– Й зовсiм не зануднi.

– Я чула, що аврелiанцi спецiально заохочують переселенок до лесбiйського кохання. Що це така полiтика тутешнього уряду. Обмежують народжуванiсть.

– Полiтика? – Пела скривилась, наче вiд кислого. – То мене навмисно «заохотили» до Оси?.. О! – згадала вона. – Ти ж казала, що всiм вiдомо, що Оса моя дiвчина… Була моею дiвчиною, – виправилась вона i винувато притиснула своi губи до щоки Ясмiн.

– Я не ревнива, руденька, не мкнися, – Ясмiн пiдвелась з лiжка. – А вашi з Осою iгри хтось записуе i продае. Можна придбати у вiльному доступi i в рiзних форматах. Ви з Осою справжнi зiрки мiсцевого порно. Скоро iз тих записiв симуляшку зроблять. Якщо вже не зробили.

– Сволота! Падли! – Пела щиро вгризлась у подушку. Вона вiдчула, як горить ii обличчя. Якби вона вмiла плакати, то почала б ревiти, як шмарката малолiтка.

– Та не переживай ти так. Знаеш, скiльки дiвчат на Аврелii заздрять тобi смертельною заздрiстю? – Ясмiн щиро милувалась видовищем розлюченоi красунi, ii рухливою рудою гривою, що вiдливала мiддю у матовому сяйвi поляризованих свiтильникiв.

– Менi та iхня заздрiсть до одного мiсця. От до цього, – Пела поплескала себе нижче спини. – Падли! – дiвчина запустила подушку у дзеркальну стiну. – Мене, як останню дурепу, пiдставили… Як-би я знала, хто це знiмае…

– Може, Оса в курсi.

– Ти так думаеш? Нi, я не вiрю… – Пела аж зблiдла вiд такого припущення.

– А хто iз вас двох обирае душову кабiнку? – Ясмiн потягнулась усiм своiм розкiшним тiлом, схилила голову на бiк i змовницьки пiдморгнула подрузi.

Пела згадала, що кабiнку для iхнiх таемних зустрiчей завжди обирала Оса. «Вб’ю суку!» – вирiшила вона. А потiм ще один здогад виплив з ii пам’ятi: хитра посмiшка Ясмiн в автобусi, коли вони уперше побачили одна одну.

«Побачили одна одну наживо, – виправила себе Пела. – Вона впiзнала мене. Вона бачила записи з кабiнок. Мене ж, завдяки тiй зрадницi, знае уся ця клята Аврелiя… От звiдки ноги ростуть!»

– Так ти бачила мене… нашi з Осою…

– Бачила. Менi сподобалось. Навiть дуже. Я вiдразу помiтила, що ти не знаеш про запис, що ти кохаеш ту стерву по-справжньому. Таке неможливо зiграти, руденька… Я передивилась усi записи з тобою, якi лише знайшла у мережах. Ти вартуеш бiльшого, я ж тобi кажу.

– Їi вбити мало. Пiдлота, дрантя…

– Лиши в спокоi ту Осу, мисли ширше. У щирому коханнi грiха немае.

– Грiха? – перепитала Пела. – Нас вчать, що «грiх» е означенням застарiлого релiгiйного уявлення про втрату цноти. Ти сектантка?

– Чого б це раптом?

– Я знаю, що на Тiронii багато сектантiв. Серед людей, а особливо серед клонiв.

– Я не сектантка. А щодо втрати цноти… Ти знаеш цi рядки:

Кохання е набуванням едностi,
кохання е накопиченням цноти,
сонячного запаху, нечемних напружень тiла,
рiчковоi ходи через вузькi лази ревнощiв,
пiд мостами помсти,
крiзь отвори денних проникнень…

– Нi, уперше чую. Накопичення цноти? – дiвчина ворухнула губами, наче смакуючи парадоксальне словосполучення. – Прикольно.

Й хто ж це написав?

– Одна заборонена поетеса.

– Заборонена? – здивування Пели було щирим. Вона вперше почула, що iснують забороненi поети. – А чому ii заборонили?

– Колись тобi розповiм, – на обличчя Ясмiн раптом набiгла холодна тiнь.

– А як ii iм’я?

– Шерма Шайнар, вона з Ноли.

– А почитай ще щось з ii вiршiв.

– Слухай:

Я знову прив’язана до платану.
Мене намастили медом, щоби комахи знали, куди летiти;
щоби вони заповзли в мене через усi отвори
i щоби пiсля iхнiх щелеп мене стало зовсiм мало,
самi лише кiстки: блискучi, гладенькi,
такi ж досконалi, як я тепер. Тому що насправдi комахи
вiдкривають глибшi шари краси,
а не знищують, як думають тi, хто ненавидить.

– Це отак я прив’язана до самоi себе, – пiсля довгого мовчання мовила Пела.

– Ти сказала як поет, – Ясмiн присiла на лiжко i заходилась пестити Пелу. – Ти не пробувала писати?

– Нi, – дiвчина вiдсунулась вiд флаг-марiнера. – То не мое.

– Щось не так, руденька?

– Я хочу бiльше знати про цю Шерму. Де можна дiзнатись про неi?

– Я ж уже казала: вона заборонена поетеса. Якщо ти зробиш запити щодо неi в i

Страница 30

формацiйних мережах, тобою миттево зацiкавляться Джи Тау.

– Вони мною й без того цiкавляться.

– З якоi це радостi?

– Мiй брат чогось там накоiв проти Імперii… Ця заборонена Шерма воюе з iмперцями?

– Я знаю про неi не так уже й багато. Кажуть, що вона телепатка i неймовiрна сексi. Вона здобула дiамантову корону на альфiйскому всепланетному конкурсi краси. Навiть була коханкою iмператора…

– Теперiшнього?

– Нi, покiйного Туре Шактiрi. Потiм вона очолила заколот проти Імперii i пiфiйських жриць.

– Коханка iмператора очолюе заколот i пише такi вiршi? Крутезна дiвка… – Пела замислилась, потiм тяжко зiтхнула: – А я пропадаю у цiй дiрi, як грьобане щуреня.

– Тобi тут погано?

– Погано? Це слабо сказано. Мене вигрiбае вiд цiеi школи, вiд цiеi смердючоi Золотоi Планети, вiд цих товстолапих тупакiв, вiд цiеi суки Оси, вiд усього, всього, всього. Ви-грi-ба-е!.. Вони ж тут усi такi моралiсти, а знали про нас з Осою, знали все i не вигнали нас, не вiдправили до карцеру… Я тобi вiрю, це така iхня полiтика. Вони дивляться на переселенцiв, як на корисних збоченцiв, як на дешеву робочу силу. Ми для них гiршi за клонiв. Їм головне, щоб ми не чiпали товстолапих, а мiж собою… Хоч би й повбивали одне одного, товстолапим до одного мiсця. Ненавиджу цю планету!

– Хочеш рвонути звiдси?

– Хочу, – Пела недовiрливо подивилась на Ясмiн. – А ти менi допоможеш?

– Спробую.

– Але в мене на мандри немае фунтикiв.

– Не в грошах справа, руденька. Двi ескадри Одинадцятого флоту за кiлька тижнiв передислокують до Сектора Ерiдана. Кажуть, що на Сельву. Там будуватимуть суперсекретну вiйськову базу. Тiльки ти, дивись, нiкому про це не кажи, – Ясмiн притиснула палець до губ подруги. – Інформацiя рiвня секретностi «два А». Нас усiх перекидають на нову точку. Усiх, хто будуе Телон. Але там, кажуть, на порядок бiльший обсяг робiт. Формуеться окрема бригада. Кожну монтажну команду розгортатимуть у батальйон згiдно з табельними вимогами вiйськового часу. Нам всiм вже роздали контракти. Оклади подвiйнi, купа грошей. Мене приписали унтер-офiцером до батальйону, де тридцятивiдсотковий некомплект контрактникiв. І нема звiдки добирати. Найбiльший дефiцит – оператори роботiв. А ти, руденька, класний оператор. Найкращий iз тих, хто працюе в ангарi. В тебе природна чуйка на технiку. А ще: ти врятувала мене вiд адельми. Це тобi точно зарахують. А я можу зробити тобi протекцiю… Але, кажуть, що та Сельва – найсправжнiсiньке пекло…

– Ясмi, сонечко, як я тебе люблю! – Пела, не дослухавши, обхопила подругу обома руками й так стиснула, що та ойкнула вiд болю. – Ясмi, витягни мене звiдси. Хоч у пекло, хоч куди! Ясмi!

– Тихо-тихо, руденька, ти так менi всi ребра зламаеш, – посмiхнулась флаг-марiнер, випручуючись з небезпечних обiймiв рудоi спортсменки. – Я нiчого не гарантую. Тим бiльше що в тебе, як виявилось, е проблемний брат. Але спробувати можна. Командир мого батальйону – старомодний натурал. Специфiчний такий дядько, не злий, дивиться на мене, як морлiф на сепека[21 - Вираз «дивитись, як морлiф на сепека» вiдповiдае сучасному «дивитись як кiт на мишу». «Сепек» або «зеб» – тiронiйська назва здичавiлого помийного кота, мешканця пiдкупольних смiтникiв.]. Йому, бач, подобаються природнонародженi дiвчата. Зробимо так, щоби ти йому теж сподобалась.

– Зробимо, зробимо! – радiсно пiдстрибнула Пела. – Я все зроблю, що ти скажеш.

– Точно?

– Та щоб мене адельма згризла! – присягла флаг-марiнеровi Пела Есмеральда Махонiко, покiрно сповзаючи на розкиданi подушки.




12



Метрополiя Ловел, область Схiдна Арсiя, планета Марс (0КВ01:4), Сонячна система


16 квадрарiя 417 року Ери Вiдновлення

Вiдколи Ланс Маккослiб почав викладати у Фламарiонiвському унiверситетi[22 - Камiль Фламарiон (1842—1925) – видатний французький астроном, автор бестселерiв «Популярна астрономiя» i «Планета Марс та умови для життя на нiй».], вiн постiйно вiдчував на собi запитальнi погляди керiвництва, колег та слухачiв. Адже коли вiдставний вiцеадмiрал Служби обирае мiсцем роботи кафедру практичноi ксенобiологii далеко не найпрестижнiшого марсiанського навчального закладу, це мимоволi викликае запитання. А якщо дружина вiдставного вiце-адмiрала е вiдомим у всiй Імперii ксенобiологом, баронесою з древнього марсiанського роду Веiв та ще й перебувае у секретнiй експедицii на найбiльшому зорельотi Імперii, то питання розмножуються, наче знаменита сельвiйська комашка Ukuris atripalpis, що встигае за один свiтловий день вiдкласти пiвмiльйона яець.

Маккослiб викладав пакет спецкурсiв, пов’язаних iз вивченням засобiв протистояння небезпечним ксеноформам. Вiн також прийняв на себе завiдування лабораторiею, в iзольованих боксах якоi слухачi Фламарiонiвського унiверситету могли побачити справжнiх ксеноморфiв, попрактикуватись у знешкодженнi iнопланетних вiрусiв, а також попрацювати на симуляторах, що вiдтворювали природнi ландшафти Сельви, Бальсани, Колумбii та iнших свiтiв, населених особливо небезпечною ксенофауною. На спецкурси до вiдставн

Страница 31

го вiце-адмiрала записувались здебiльшого тi iз слухачiв, хто планував робити кар’еру в управлiннi «D» й назавжди зв’язати свое життя з безкiнечною i виснажливою боротьбою людства проти тубiльного життя колонiзованих планет.

Серед постiйних вiдвiдувачiв лабораторii були й дiти колишнiх пiдлеглих Маккослiба. Йонас, син капiтан-лейтенанта Яблонського, загиблого на Бальсанi координатора бiологiчних програм Джи Тау, виявився чи не найуважнiшим слухачем спецкурсу «Захист вiд ментального впливу агресивних ксеноформ». До випуску йому лишались лiченi тижнi, i вербувальники Служби вже отримали згоду хлопця на стажування у польовому пiдроздiлi управлiння «D».

Хоча Йонас, як було заведено, мав копiю офiцiйного звiту про обставини загибелi батька, Маккослiб вирiшив, що потрiбно розповiсти йому подробицi того, що сталось на Бальсанi рiвно три роки тому, у квадрарii чотириста чотрирнадцятого. Координатор Яблонський розслiдував тодi загадкову смерть групи цивiльних ксенобiологiв, що працювали у дослiдницькому таборi на березi Летейського моря.

Маккослiб добре пам’ятав той випадок. Дослiдницький табiр належав Європейському центру вивчення iнопланетного життя. Там позмiнно чергувало четверо землян, якi роками спостерiгали за сезонними мiграцiями бальсанських псевдопод i гiгантських яйцекладних багатонiжок з пiдкласу Scolopendridae balsaniana epimorpha. Житя табору було розмiреним, а побут налагодженим. Кожна змiна вiдпрацьовувала два тижнi, а потiм два мiсяцi вiдпочивала або у великому комфортному кампусi для науковцiв, розмiщеному на вершинi столовоi гори, або у великому (за мiсцевими масштабами) пiонерському мiстi, що стихiйно виросло навколо екваторiального космодрому. Того разу у прибережному таборi працювали двi сiмейнi пари ксенобiологiв-землян. Їхнi дiти залишились у кампусi пiд наглядом вихователя i колег.

Сигнал тривоги надiйшов до кампусу на свiтанку, коли з моря на берег насунув густий туман. Кiборг-«павук» доповiв, що на табiр напали бiологiчнi об’екти, якi не пiддаються iдентифiкацii. Люди не встигли прислати жодного повiдомлення. Їхнi трупи щезли. У розбитому модулi рятувальна команда Джи Тау знайшла лише кров, слиз невiдомого походження, непошкодженi комунiкатори та клаптi анiзоборних комбiнезонiв. Променева зброя «павука» випалила дiри в стiнах житлових примiщень, але нiяких залишкiв вбитих ксеноморфiв рятувальники також не знайшли. Оптичнi прилади зафiксували масивнi рухливi форми, якi штурмували табiр. Проте в радiусi кiлькох десяткiв кiлометрiв навколо табору висланi з кампусу безпiлотники не помiтили жодноi великоi ксеноформи, здатноi прорватись крiзь захиснi бар’ери. Розслiдування безпрецедентного випадку очолив координатор Яблонський. За робочу гiпотезу вiн узяв припущення, що пiд покровом туману з моря вийшли невiдомi землянам хижi амфiбii.

Морська фауна Бальсани була вивчена на порядок гiрше, анiж сухопутна. Ксенобiологи знали, що деякi тубiльнi морськi iстоти здатнi пересуватись берегом. Як i сухопутнi псевдоподи, мешканцi бальсанських морiв володiли телепатичною зброею, здатною пригнiчувати волю, паралiзовувати дихальнi органи та викликати галюцiнацii. Яблонський тодi доповiв Маккослiбу, що вважае ситуацiю надзвичайною i органiзовуе на узбережжi засiдку для того, щоби впiймати невiдомого хижака. Вiце-адмiрал санкцiонував його план. Для засiдки бальсанський дослiдницький центр Служби видiлив трьох кiборгiв-«трофейникiв» з хапальними манiпуляторами i тартановими сiтками. Ще два кiборги, озброенi вiйськовими плаганами, прикривали засiдку, а Яблонський з двома помiчниками розташувався у пiдземному укриттi, спорудженому в двохстах метрах вiд береговоi лiнii.

Схему засiдки проаналiзували експерти тактичноi групи управлiння «D» на Нолi та кризова команда ксенобiологiв Арпiкранського унiверситету. Їхнi висновки також були позитивними. Три ночi Джи Тау очiкували нападу на приманку – зачинену у житловому модулi свиню. Хоча свиня кожного ранку незмiнно панiкувала, наземнi та пiдводнi сенсори не знаходили нiчого, окрiм звичного руху морських iстот та повiльних пересувань зграй рiвнинних полiпод, якi вигризали у мiсцевiй рослинностi широкi просiки.

На четверту нiч з Летейського моря наповз непроглядний туман. Тi сенсори на узбережжi, що реагують на вуглецевий метаболiзм, зафiксували стрiбкоподiбне зростання бiологiчноi активностi. Приманка забилась в ураганнiй свинячiй iстерицi. Але вiдеокамери у всiх можливих дiапазонах не фiксували жодних рухомих об’ектiв, бiльших за земну мишу. Через тридцять хвилин пiсля сплеску бiоактивностi водночас бiля приманки i пiдземного укриття, наче з нiчого, виникли величезнi iстоти, подiбнi до спiральних конусiв з широкою основою. Істоти володiли колосальною ментальною силою. Яблонський, його помiчники i свиня загинули майже миттево вiд нейроспазму. Спровоковане телепатичним впливом раптове звуження судин розiрвало iм капiляри головного мозку.

Кiборги-«трофейники» кинулись на «конуси», але тi, не вступаючи у бiй, розпались на дрiбнi рухливi фрагменти i кал

Страница 32

жi слизу. Так уперше на Бальсанi ксенобiологи зустрiли колонii симбiонтiв, що були здатнi створювати великi хижi метаформи. За кiлька мiсяцiв стало зрозумiло, що невеличкi трансморфики зазвичай живуть пiд поверхнею планети, а здобичi вiд одного вдалого полювання у складi конусоподiбного метаорганiзму колонii цих крихiток стае на кiлька стандартних рокiв.

За весь час розповiдi Маккослiба Йонас не задав йому жодного запитання. Вiн мовчки слухав, дивлячись у бiк акварiуму, де мерехтiли золотавi буфончики аврелiанських водяних свiтлякiв Mastarius lumofasciata. Потiм син координатора Яблонського пiдвiвся з крiсла, подякував i безбарвним голосом, нiби виконуючи неприемний обов’язок, мовив:

– Батько дуже захоплювався власними iдеями.

– Себто? – не зрозумiв такого пiдсумку колишнiй вiце-адмiрал.

– Йому не потрiбно було самому сидiти на тому березi. Кiборги й без людей дали б собi раду.

– Може, й так, – Маккослiб вирiшив не сперечатись, хоча мiг би навести поважнi аргументи на користь тактичних переваг людськоi присутностi у подiбних засадах.

«Дарма напружувався», – вирiшив вiн, потискаючи руку майбутньому вiйськовому ксенобiологу i дивлячись, як той залишае лабораторiю.

– До вас прийшли. Чекають у секторi вiдвiдувачiв, – виникло у комунiкаторi муркотiння унiверситетського робота-диспетчера.

«Колекцiонери», – вирiшив Маккослiб, до якого неодноразово звертались мiсцевi любителi домашнiх ксеноморфiв. Вони постiйно потребували консультацiй фахiвцiв i готовi були за них платити. Один iз таких дивакiв-марсiан примудрявся тримати у крихiтному житловому примiщеннi бiоконтейнер з отруйною сельвiйською рептилiею.

Маккослiб поставив на режим охорони вхiдну мембрану лабораторного блоку, проминув розкiшну оранжерею, що вела до аудиторного куполу, звернув в освiтлену скупим марсiанським сонцем обхiдну галерею i потрапив до великого холу, що гордо нiс назву «сектора вiдвiдувачiв». Ослiнчики у холi сиротливо порожнiли. Зате в невеличкому гостьовому кафе на нього чекали два добродii нетутешнього вигляду. Маккослiб вiдразу зрозумiв, що це не колекцiонери. Специфiчна манера кидати навсiбiч швидкi погляди, невиразнi обличчя з важкими пiдборiддями i спортивнi фiгури видавали цих людей. У всiх свiтах працiвники спецслужб виглядали однаково.

Колишнiй вiце-адмiрал внутрiшньо сконцентрувався, акуратно обiйшов черепахоподiбного робота-прибиральника i наблизився до гостей з того боку примiщення, де стелю пiдтримували колони. Тi пiдвелись йому назустрiч i ввiчливо привiтались.

– Я Олiвер Рон Кнутсон, повноважний представник уряду Особливоi самоврядноi колонii Аврелiя на Марсi, – вiдрекомендував себе старший з гостей. – А це, – вiн недбало кивнув на молодшого, – мiй помiчник.

– Ланс Маккослiб, завiдувач лабораторii, – назвав себе колишнiй обер-борець з космiчними чудиськами. Вiн вирiшив, що вiдвiдувачi, судячи з акценту та поведiнки, й справдi були аврелiанськими резидентами, а не кiлерами, пiдiсланими Малко Веем. А ще вiн припустив, що за аврелiанською традицiею друзi, швидше за все, називають повноважного представника «Орком»[23 - За аврелiанською традицiею дружнi та корпоративнi псевдонiми формуються з перших лiтер офiцiйних iменi та прiзвища.], й ледь стримав посмiшку. – Чим зобов’язаний, панове?

– Ми не будемо кружляти навколо питання, адмiрале, – взяв бика за рога аврелiанець. – Питання чiтке, недвозначне. Уряд моеi планети, за дорученням якого я тут, пропонуе вам очолити Кризову службу колонii. Вам буде присвоено найвище у нас звання генерал-полковника Охоронних сил Аврелii, видiлено персональну резиденцiю, особисту охорону та призначено неоподаткований оклад у два мiльйони iмперських фунтiв на рiк.

– Дуже вигiдна пропозицiя, – похитав головою Маккослiб. – Два мiльйони! Це ж треба. Аж занадто, як на мене… В уряду Аврелii виникли проблеми з ксеноформами?

– Часи тепер усюди непевнi, – ухилився вiд вiдповiдi Кнутсон. – Ми на Аврелii люди прямi, адмiрале. Любимо вiйськову чiткiсть. Так чи нi?

– Я погоджуюсь, – несподiвано навiть для себе мовив Маккослiб. Й подумки додав: «Подякуйте за це Йонасовi Яблонському!»




13



Космодром Телон, планета Аврелiя (6КА81:4), зоряна система Мiйтри (HD168443)


марцiй 417 року Ери Вiдновлення

Інженер-курсантам сняться сни.

Орбанi Сотазii Анс на прiзвисько Оса сниться, що вона йде довгими тунелями зi стiнами, немов виплавленими з блiдо-зеленого непрозорого скла. Стiни тунеля розходяться, перетворюючись у велику печеру. На стiнах печери висять ляльки. Вони виготовленi з блискучого матерiалу, подiбного до того чорного пластику, яким у школi iзолюють панелi теплообмiнникiв. У них однаковi бридкi безносi обличчя з дiрками замiсть очей. Деякi ляльки одягнутi у напiвпрозору бiлизну, але на бiльшостi з них – старовиннi пишнi плаття. Важкi оксамитовi, розкiшнi шовковi, вельможнi вiсоновi, з рiзноманiтними жабо, мереживними вставками, оборками, пластронами, шнурiвками, золотими i срiбними фалерами, розшитi вздовж кантiв перлинами, смарагдами, кiстян

Страница 33

ми кульками i простим бiсером.

Оса йде вздовж стiни з ляльками i раптом бачить, що серед чорних е двi ляльки тiлесного кольору. В одноi iз них обличчя Пели, й на нiй немае жодного одягу. У другоi обличчя флаг-марiнера Ясмiн Бехеште, вона одягнена у дуже декольтоване золотаве плаття без рукавiв. Лiва рука ляльки-Пели брутально з’еднана з правою рукою ляльки-Ясмiн. Руки ляльок прибитi до стiни печери одним великим цвяхом. З того мiсця, де цвях пробив пластик, тече бiлувата рiдина, таке собi синтетичне молоко, яке дають вихованцям у шкiльнiй iдальнi.

Оса вiдчувае, що ii зараз знудить. Вона хоче втекти, але ноги ii не слухаються. Шия також не повертаеться. Щось примушуе Осу дивитись на ляльку-Пелу, на пластиковiй «шкiрi» якоi вона знаходить такi знайомi родинки i смужки пiдстриженого волосся, та на чорноволосу ляльку-Ясмiн в ii нахабному платтi, що масно вiдблискуе у непевному печерному свiтлi. Дивитись на цвях та на повiльнi, огидно повiльнi краплi «молока», що зриваються з пластиковоi долонi ляльки-Пели i дзвiнко падають на кристалiчний виступ стiни, стiкають склянистою поверхнею пiд ноги Осi.

«Тебе зраджено», – шепоче голос нiзвiдки.

«Знаю, – вона неймовiрним зусиллям волi зупиняе нудоту. – Але цим тварюкам також обломиться».



Пелi наснилась матiр. Вона у дивному комбiнезонi яскраво-трав’яного кольору зi срiблястими погончиками i застiбками. Вона дивиться на Пелу i посмiхаеться.

«Тепер ти одна з нас», – каже матiр.

«Мамо, я погана дiвчинка, – на очi Пелi раптом навертаються сльози. – Я грiшниця».

«Ти хороша дiвчинка, – матiр гладить Пелу по головi. – Ти отримала дар Спасителя Саошианта й невдовзi вiдчуеш Силу. Вона поведе тебе шляхом твоiх батькiв, шляхом твого брата i шляхом Шерми. Можливо, Пелiко, тобi пощастить бiльше, анiж нам».

«Ти знаеш Шерму!» – дивуеться Пела.

«Вона одна з нас».

«Хто ви?»

«Колись ти дiзнаешся про все, Пелiка. А зараз я розкажу тобi одну iсторiю. В давнi часи вiрили, що люди незламноi волi можуть змiнювати тканину реальностi, немов художники, що вносять новi барви та лiнii до своiх полотен. Що люди незламноi волi вмiють перетворювати тi силовi лiнii, котрi тримають цю реальнiсть, на продовження своiх задумiв. Що усi ми, насправдi, мандруемо вздовж лiнiй. Тiльки люди-воiни роблять це свiдомо, а люди-вiвцi йдуть туди, куди спрямували iх призабутi пророки. Люди-вiвцi не знають, що свiт знову змiнився i що всi старi навiгатори та дороговкази брешуть. Що брешуть навiть дороги. Але все одно людям-вiвцям лячно. Тi з них, кому найлячнiше, з рук у руки передають книгу без назви. Книга розповiдае про мандри. Про трьох людей, яких безiменний воiн вiв до мiсця, названого на однiй iз сторiнок книги «Обiзнанiстю», а на iншiй «Присутнiстю». Цi люди йшли за воiном, i цей похiд був для них самодостатнiм. Супутники воiна не цiкавилися Обiзнанiстю/Присутнiстю, iм було приемно йти за людиною, яка не боiться чудовиськ i мае життеву мету. Але на закинутiй станцii, посеред безкрайньоi пустелi, воiн чи то зникае, чи то гине. Себто свiт знову фатально змiнюеться. Супутники воiна залишаються самi i ворожать на картах. Їм випадають карти, змiст яких – добування. Лише з цiеi митi iх починае цiкавити i вводити у сумнiви думка про мету походу. Зброеносець припускае, що Присутностi насправдi не iснуе. Його син пропонуе зберiгати мету й напрямок. Молода дiвчина наполягае на пошуках воiна. У сумнiвах i пошуках проходить кiлька дiб. Зброеносець проголошуе себе воiном i призначае нову мету мандрiв. З ним погоджуються. Його син стае «новим зброеносцем», дiвчина вiддаеться «новому воiновi» на знак покори i вiри в мету походу. Невдовзi з’являеться чергове чудисько, i самозванець отримуе у двобоi з ним смертельне поранення. Всi вирiшують, що його покарано за самозванство. Перед смертю вiн заповiдае супутникам воiна уважно придивлятися до всiх без винятку знакiв, якими супроводжуються навколишнi змiни. «Свiт влаштовано як гойдалку, – пояснюе самозванець. – Що ближче до Присутностi, то меншi змiни. Всi речi буття поважають себе лише через вiдсутнiсть змiн». На останнiй сторiнцi книги намальовано цю гойдалку. Їi вiсь позначена лiтерою «С», а в кiнцi довгоi дошки лiтерами «М» i «Т». Один уже померлий чоловiк, який читав дивну книгу разом iз твоiм батьком, Пелiко, припустив iснування таемничого Ордену Гойдалки. «Деякi люди-вiвцi, – казав вiн, – спiлкуючись iз справжнiми обраними, стають дуже вправними iмiтаторами обраностi. Їм вже не мiсце серед отари. Але ж нiхто не мае намiру приймати iх в iстиннi спiльноти. От i придумали для них Орден Гойдалки. Вони проходять вiд «М» або «Т» до «С» й там проголошують себе воiнами».

«Я хотiла би прочитати цю книгу».

«Прийде час – i ти ii прочитаеш. Вiд першоi до останньоi сторiнки. Спаситель Саошиант з тобою, Пелiко», – комбiнезон матерi немов огортаеться оманною запоною.

«Приходь ще», – просить ii Пела.

Але матiр не вiдповiдае. Туман густiшае, огортаючи Пелу зусiбiч. Вона чуе дивнi клацаючi звуки, немов у туманi ворушаться гiгантськi комахи

Страница 34

Їй стае лячно, i вона просинаеться.

Крiзь жалюзi пробиваються ранковi променi Мiйтри. Дiвчина обережно звiльняе свое стегно вiд руки сплячоi Ясмiн i повертаеться на правий бiк.



Четвертого марцiя вiдроджений космодром Телон прийняв перший орбiтальний «човник». Чорний i барилистий, вiн раптово випiрнув зi скупчення низьких сiро-бузкових хмар, похитав куцими крилами, нiби примiрюючись до запропонованоi поверхнi, випустив шасi й важко торкнувся синьо-бiлоi посадковоi смуги. Здалеку вiн був подiбним на жирну муху, що бiжить гладенькою поверхнею стола. Вишикуванi на транспортнiй платформi команди допомiжних частин Одинадцятого флоту спостерiгали, як «човник» наближаеться до арок вантажних кранiв, як розвертаеться i гальмуе, напинаючи тартановi стрiчки механiчних уловлювачiв.

Нарештi «човник» завмер пiд крайньою з арок. Величезний, здатний доправити на орбiту сотнi тонн вантажу, вiн тепер зовсiм не надавався до порiвняння з мухою. Командувач флоту, що прибув на свято урочистого вiдкриття Телона, пiднявся зi всiм своiм почтом на крило «човника», ще тепле вiд стратосферноi плазми, i звернувся до тих, хто у найкоротший строк вiдновив космiчну гавань.

Його напутне слово було коротким, як i личить справжнiй вiйськовiй промовi. Вiн, вiд iменi iмператора Еарлана Третього та уряду Зоряноi Імперii, подякував допомiжним частинам за добре виконану роботу й повiдомив, що всi офiцери, бiйцi i курсанти, незалежно вiд iхнiх посад i звань, отримають грошове заохочення. Пiсля того як командувач зiйшов з крила i прокрокував повз шеренги бiйцiв, старшi офiцери команд оголосили списки нагороджених. Серед них були й прiзвища бiйцiв «восьмоi монтажноi». Флаг-марiнер Ясмiн Бехеште отримала чергове звання майстер-марiнера i почесну вiдзнаку аврелiанського уряду, Йуна пiдвищили до скуадрон-асистента, а iнженер-курсанта Пелу Махонiко нагородили нагрудним знаком «оператор-монтажник першоi категорii» та додатковою премiею у сто iмперських фунтiв.

Отримуючи вiд адмiрала срiблястий значок та премiальний талон, Пела перехопила погляд Оси, яка цього дня залишилась без персональноi нагороди. В цьому поглядi срiблилась чистiсiнька ненависть.

Коли курсанти сiдали в автобуси, Оса опинилась поряд з Пелою. – Бачу, що твоя тiронiйка вмiе дякувати, – просичала бiлявка. – Але запам’ятай, Пем, такими ляльками, як ти, недовго граються, а потiм iх викидують на смiтник.

– Про смiтники тобi виднiше, – кинула через плече Пела й застрибнула до автобуса. Оса лишалась в минулому. Пелу Махонiко чекало нове життя, запорука якого сяяла над кишенькою ii комбiнезону. Ясмiн ще до урочистостей устигла повiдомити iй, що командувач видав наказ, згiдно з яким усiх тих курсантiв, котрi отримали квалiфiкацiйний рiвень оператора першоi категорii, автоматично зараховували ординарними марiнерами до штатного списку сорок шостого будiвельного батальйону четвертоi бригади допомiжних частин Одинадцятого флоту.


ОДИНАДЦЯТИЙ ФЛОТ


Витяг з iсторичного довiдника для курсантiв пiдготовчих курсiв пiлотських шкiл Зоряного Флоту



Одинадцятий флот став останнiм великим з’еднанням Зоряного Флоту, котре було створене за особистим наказом Сiорана Великого. Видатний монарх також власноручно затвердив емблему нового iмперського флоту – стилiзоване зображення червоно-золотоi комети, оточене одинадцятьма срiбними чотирипроменевими зiрками на чорному тлi. Основою нового флоту стала 5-та Окрема вiйськово-дослiдницька ескадра вiце-адмiрала Влада Урмiнаса, яка проводила зондувальнi та картографiчнi операцii в напрямку Списа Арiмана[24 - Спис Арiмана – скупчення пилових i газових хмар у районi утворення молодих зiрок у сузiр’i Орiона.]. Завданням флоту Сiоран визначив пiдтримання та забезпечення колонiзацii перспективного Сектора Кита. Базовою планетою колонiзацii монарх призначив Пiфiю.

Першим командувачем новоствореного Одинадцятого флоту став третiй син Сiорана принц Арвас Еарлан, оточення якого складали командири розвiдувальних та дослiдницьких ескадр, героi пiдкорення далеких планет Поясу Гулда. Цi молодi та амбiтнi адмiрали, серед яких було багато представникiв аристократичних родин Землi, Аврелii i Альфи Альфи, перебували у конфлiктi з ультраконсервативними жрицями Планети Жiнок, котрi послiдовно, протягом усiх столiть Ери Вiдновлення, виступали проти нестримного розширення ареалу галактичноi колонiзацii. У династiйних суперечках середини третього столiття ЕВ жрицi завжди ставали на бiк найстаршого сина Сiорана Великого, його законного спадкоемця – кронпринца Мартiна, який був одружений на високороднiй пiфiйцi Ласармi (доньцi верховноi жрицi Кармавадiти i матерi майбутнього iмператора Сiорана ІІ).

6 десембрiя 241 року ЕВ, коли сагунтськi медики констатували початок невiдворотноi руйнацii мозку Сiорана Великого, кронпринц Мартiн перебував на поверхнi Пiфii (на вiйськовiй базi Вiнбад, де пiфiйки якраз випробовували експериментальнi торсiоннi двигуни для десантних дискоiдiв). Тодiшнiй флагман Одинадцятого флоту «Вега» (iндекс А09, 233 року побудови), на

Страница 35

борту якого перебував Арвас Еарлан, знаходився у тiй самiй галактичнiй локацii – на орбiтi Планети Жiнок. Отримавши повiдомлення про смерть батька, Арвас Еарлан заборонив своiм офiцерам присягати Мартiну, хоча Сенат i бiльшiсть iз десяти флотiв присягнули кронпринцу i фактично (ще до клiнiчноi смертi батька) вiн став сувереном Зоряноi Імперii. На радi адмiралiв Одинадцятого флоту 10 десембрiя 241 року було вирiшено iгнорувати цю обставину. Адмiрали на чолi з Урмiнасом присягнули пiдтримати троннi прагнення Еарлана i знищити законного монарха. 11 десембрiя, через чотири години пiсля офiцiйного проголошення Сiорана Великого мертвим, з «Веги» по випробувальному полiгону бази Вiнбад було нанесено променевого удару. Мартiна, який щойно (у примiщеннi мiсцевого офiцерського клубу) пройшов через ритуал «малоi коронацii», було вбито разом iз iмператрицею Ласармою, канцлером й кiлькома верховними жрицями Пiфii, якi приймали участь у ритуалi. Адмiрали Одинадцятого флоту проголосили новим сувереном Імперii Еарлана І, що спричинилось до громадянськоi вiйни.




У перших битвах укомплектованi досвiдченими екiпажами рейдери Одинадцятого флоту мали перевагу над роз’еднаними ескадрами супротивникiв. Тим бiльше що орбiтальна блокада Пiфii нейтралiзувала один з головних оплотiв опонентiв Еарлана. Одруження iмператора на альфiйськiй баронесi з аристократичного Дому делла Варда додало йому союзникiв. В октомбрii 242 року земний Конгрес визнав Еарлана І законним iмператором. Канцлером Імперii став великий адмiрал Влад Урмiнас. Крейсери Одинадцятого флоту домiнували в локацiях Випереджаючих планет.

Але вже на початку 243 року ситуацiя змiнилась. Пiд впливом законспiрованого впливового Ордену Стражiв фiнансово-промисловi клани Альфи Альфи i контрольований ними П’ятий флот перейшли на бiк марсiанських iнсургентiв i визнали законним iмператором Сiорана ІІ, сина Мартiна. До бунтiвникiв приедналась колонiя Марсу Арпiкран. Альфiйськi прибiчники Еарлана з числа аристократiв зазнали жорстоких репресiй, родичi iмператрицi були страченi. Спроба адмiрала Урмiнаса придушити повстання бомбардуванням альфiйських космодромiв i промислових об’ектiв не мала успiху. Альфiйцi виявились пiдготовленими до атаки, а серед офiцерiв Одинадцятого флоту були агенти пiфiйок i Стражiв, якi у вирiшальну мить вивели з ладу два ударнi крейсери. Ослаблена зрадниками ескадра Урмiнаса в боях з орбiтальними фортецями Альфи зазнала критичних втрат. Канцлер разом зi штабом загинули в рятувальнiй капсулi при спробi евакуюватись з пошкодженого флагманського зорельоту. Його наступник Морiс делла Варда змушений був вiдвести бойовi кораблi вiд Альфи.

Перша поразка не вплинула на рiшучiсть Еарлана І покарати бунтiвнi свiти. До системи Альдебарана iмператор стягнув новi ескадри крейсерiв i рейдерiв. Людство готувалось до черговоi кровопролитноi мiжзоряноi вiйни, але iсторiя обрала iншу стежку виповнення часiв. Узурпатор Еарлан І раптово помер, як i багато з тих полiтичних та вiйськових дiячiв в iмперськiй iсторii, що насмiлювались протидiяти пiфiйським жрицям та таемним орденам.[…]

За часи правлiння нащадкiв Мартiна Одинадцятий флот перетворили на другорядне вiйськове з’еднання. За доби Еарлана ІІ флот виконував функцiю охорони Лiмеса Кита та пiфiйських орбiтальних заводiв, на яких iмператор будував лiнкори i крейсери для Армади Реставрацii. У вiйнах Смутноi доби ескадри флоту та його окремi бойовi одиницi воювали за рiзнi iнтереси. У боях проти Федерацii Ноли зi складу кораблiв першоi лiнii Одинадцятого флоту приймав участь лише гiперкрейсер І класу «Аякс» (iндекс А17, 324 року побудови), на якому певний час перебувала високородна пiфiйка Дiйя та пiдпорядкована iй група жриць-телепаток. Деякi iсторики стверджують, що саме завдяки «загону Преподобноi Дiйi» адмiрал Шелтон врештi-решт отримав перемогу над флотом Федерацii.

У цiлому ж Одинадцятий флот залишався на узбiччi вiйськовоi модернiзацii аж до того часу, доки Туре Шактiрi ІІ не розпочав багатолiтню «м’яку» блокаду Пiфii, ведення якоi було доручене двом ескадрам Одинадцятого. Флот доукомплектували сучасними рейдерами i важкими безпiлотними крейсерами, його навчальнi бази та офiцерськi кампуси отримали елiтний статус та вiдповiдне фiнансування. Флагманом флоту став один iз найпотужнiших вiйськових кораблiв Імперii гiперкрейсер І класу «Вiкрант» (iндекс А54, 399 року побудови). На початку п’ятого столiття ЕВ бойова готовнiсть флоту складала 86%, що було третiм показником пiсля Першого i П’ятнадцятого флотiв. Пiсля вiдсторонення Дому Ойзеле вiд влади Еарлан ІІІ зняв блокаду Пiфii й передислокував основнi сили флоту з лiмеса Кита до орбiтальних портiв Аврелii. У лютому 417 року Імперська Рада своею секретною постановою визначила новою зоною компетенцii Одинадцятого флоту Сектор Ерiдана, а базовою планетою – Сельву.





Конец ознакомительного фрагмента.



notes



1


Стандартний день вiдповiдае одному обертовi навколо вiсi планети Землi (0КА01:3).




2


Управлiння «D» – пiдроздi

Страница 36

Служби Запобiгання, який забезпечуе захист земноi раси вiд небезпечних форм iнопланетного життя.




3


Кальдера – заглиблення на вершинi вулкана, здебiльшого круглоi або овальноi форми з крутими схилами.




4


ТЕК – тимчасовий експедицiйний кампус.




5


«Тi-дi» – сленгова назва бiйця з управлiння «D» Служби Запобiгання.




6


Метасома – хвостовi сегменти лачара. Педiпальпи – хапальнi клiшнi, подiбнi до клiшнiв скорпiонiв.




7


ЕП – Ера Посланцiв. Їi першим днем рахують 1 янцарiя того року, який традицiйно ввааеться роком народення Христа, а останнiм днем – 31 десембрiя 2316 року. 1 янцарiя 2317 року почалася Ера Вiдновлення.




8


Супремус – позитронний мозок космiчного корабля.




9


Хаябуса – на сучасних зоряних картах позначена як HD10647.




10


Плаган – вiйськова плазмова катапульта.




11


Одним iз таких поселень стала «Бiла Троянда».




12


Скегер – космiчний корабель легкого класу.




13


Перитифонiй – найближча вiд планети точка орбiти супутника Тифона, апотифонiй – вiдповiдно, найдальша.




14


Ефект Геселя – явище стрибкоподiбного зростання просторовоi iнтерференцii гравiдинамiчних хвиль у неоднорiдному молекулярному середовищi.




15


ГРЛ – гравiрезонансний локатор.




16


Позаеклiптична траекторiя – така траекторiя, котра проходить поза площиною, що у нiй, зазвичай, обертаеться 99% планет, астероiдiв, комет та пилу, що оточуе зiрку.




17


МАДАР – мазерна система високоточного всепогодного об’емного сканування району посадки, причального комплексу або стикувального вузла.




18


Дементивна динамiка – руйнiвнi змiни в областi мозку у перебiгу коми або ж штучного припинення дiяльностi мозку.




19


Така фiзична модель кульовоi блискавки е гiпотетичною. Наука початку ХХІ ст. не знае iстинноi природи цього явища.




20


Термiн з лексикону Джи Тау для позначення явищ, пов’язаних iз дiяльнiстю на заселених землянами планетах нелюдських цивiлiзацiй




21


Вираз «дивитись, як морлiф на сепека» вiдповiдае сучасному «дивитись як кiт на мишу». «Сепек» або «зеб» – тiронiйська назва здичавiлого помийного кота, мешканця пiдкупольних смiтникiв.




22


Камiль Фламарiон (1842—1925) – видатний французький астроном, автор бестселерiв «Популярна астрономiя» i «Планета Марс та умови для життя на нiй».




23


За аврелiанською традицiею дружнi та корпоративнi псевдонiми формуються з перших лiтер офiцiйних iменi та прiзвища.




24


Спис Арiмана – скупчення пилових i газових хмар у районi утворення молодих зiрок у сузiр’i Орiона.