Читать онлайн “Меч Сагайдачного” «Віктор Вальд»
- 01.02
- 0
- 0

Страница 1
Меч СагайдачногоВiктор Вальд
Величною та кривавою була перемога козакiв у битвi пiд Хотинським замком. Тодi поранили славного гетьмана Сагайдачного. На знак пошани, на честь великого подвигу вiн отримав з рук польського королевича Владислава меч. Та зброя стала символом козацькоi хоробростi й вiльностi, на неi полюють вороги козацтва. Та ось релiквiю викрадено – i юний Іван Сiрко разом iз кiлькома вiдчайдухами, «званими» i випадковими, вирушае в небезпечнi пригоди, щоб зрештою опинитися в самому серцi Османськоi iмперii – султанському палацi в Стамбулi. Серед ворогiв вони зустрiнуть друзiв. Серед вiдчаю знайдуть вiдвагу. А ще того, хто, за передбаченнями Сагайдачного, невдовзi стане дуже важливим для всiеi Украiни…
Виктор Вальд
Меч Сагайдачного
Жодну з частин цього видання не можна копiювати або вiдтворювати в будь-якiй формi без письмового дозволу видавництва
Дизайнер обкладинки Алiна Белякова
© Михайлов В., 2018
© Depositphotos.com / Irochka, jackmalipan, maksymholovinov, liyavihola, обкладинка, 2019
© Книжковий клуб «Клуб Сiмейного Дозвiлля», видання украiнською мовою, 2019
© Книжковий клуб «Клуб Сiмейного Дозвiлля», художне оформлення, 2019
* * *
Присвячую моiй дружинi Свiтланi Мазаловiй
Автор щиро вдячний Вiкторii Новицькiй за допомогу в написаннi роману
Пролог
– Славно килима[1 - Вiд перського «гилим» – грубо зроблена ковдра. (Тут i далi прим. автора.)] розкачували! На такому вiк вiкувати та меди куштувати! Уклiн вам, браття, вiд серця, душi й розуму.
– І тобi, брате Сагайдо, уклiн вiд небес до землi.
Побачивши крокiв за десять двох споряджених коней, Сагайда вiдчув, як неприемний холодок пробiг по спинi. То звичний знак, а зовсiм не передранкова свiжiсть.
Та й не охолола за нiч земля. Тiльки дихати стало спокiйнiше. Бо ж за день добряче на сонечку напарилася. Хоча й пiдняла на свiй захист трави буйнi, високi й соковитi, щедро вкрила листям лiси, дiброви й сади, напоiла прохолодою пiдземних джерел рiчки й озера, – та вдень годi iй урятуватися вiд сонця на пiвнеба. Це при тому, що небесне свiтило ще в повну силу не увiйшло – щойно тiльки звiльнилося вiд морозних обiймiв i почало тiшити всяку живнiсть. А спостерiгши ту радiсть, iще жаркiше задихало. Скоро вже розпечеться так, що люди й тварини аж прокльони йому посилатимуть. І тодi соромно стане сонечку – i знову почне воно шукати обiймiв морозних.
Та до розпеченого лiта ще не близько. Ще помилу?е око зелень тисячами своiх вiдтiнкiв, солодкi аромати змусять завмерти, а нiжнiсть листяного шепоту розслабить до сльози.
А вночi не зелень – то джгути, нитки та краплi почорнiлого срiбла зi смарагдовими мазками. Аж свiтяться вони в трав’яному килимi, а над колом тим i далi – стiна гнучкого срiбла, що до кожного вiтерцю прислухаеться. І вiтерець тонко срiблом спiвае. А як же йнакше, коли повний мiсяць пануе!
Прошепотiв добре слово до коня свого Сагайда, поцiлував у змилену вiд довгого бiгу морду й так i залишив його в травах при повнiй збруi.
Не обнялися брати. Не той статут у них. Пiдмостивши ноги в чоботях сап’янових, сiли в коло. Близько – так, щоб руку простягти. Набили люльки тютюном iз травами запашними. Запалили вiд жаринки, що по колу братньому пройшлася. Скiльки годиться помовчали – але не для того зiбралися.
– Скажу я, брати.
– Кажи, брате Кужелю. Поки немае з нами брата Хора, твое слово старше, – з повагою схилив голову Сагайда.
Так само вчинив i третiй брат.
Помовчав брат Кужель як годиться, вибив згаслу люльку на широку долоню, злизав усю ту смакоту й заговорив, похитуючись:
– Прийшли до мого бурдюга[2 - Землянка.] в Дикому полi гостi непроханi. Спочатку лисиця наймудрiша, столiтня, а за нею вовк-сiромаха, що й на мiсцi не встоiть, нiби його земля пече. А потiм ворон-розумака на плече опустився. А ще орел-степовик, що вiтер обганяе, нiби цвяхом прибитий, над головою завис. І повiдомили вони менi новину, яка серце втiшила, але розум засмутила. Водиш ти, брате Сагайдо, людей вiльних, вiдважних у походи далекi, навiть до берегiв султанських. То справа потрiбна. А як без доброго сiряка?[3 - Здобич.] Без нього нiяк. Навiть зиму не побореш. То справа славна. Вiйськова звитяга жила, живе i житиме. Так нам заповiдано. Тому i радiю.
Замовк брат Кужель. Став люльку набивати. За тютюнову роботу взялися i брати. Але не запалив свою люльку брат Кужель. Покректав столiтнiм крехом та й продовжив:
– Скажу я, брати.
– Кажи, брате Кужелю, що твiй розум засмучуе? – знову запропонував брат Сагайда голосом осiлим, настороженим.
– Казали гостi моi непроханi, що смерть-бабера надто вже веселою стала. Збирае врожаi небаченi з ланiв кривавих, бойових. А все вiд того, що багацько з’явилося смiливцiв веселих. Та то таке. Але смiливцi тi вмiлi. На сотню з шаблею кидаються, а на десяток iз голими руками йдуть. А ще стрiляють так густо i влучно, що рядами ворогiв своiх кладуть. І думаеться менi, що науку ту не з роками й поход